Cozy Sundays by oilP

cosy sundays №1 весна 2016

•inspirational magazine•

Ось і неділя - попереду двадцять чотири неймовірні години дозвілля, кожна хвилина яких вабить таємною обіцянкою, в кожній миті яких криються численні можливості. І немає нічого недосяжного все тільки починається. Френсіс Скотт Фіцджеральд "Божевільна неділя"

Творці журналу

Cozy Sundays • Слово від редакції

Олеся Панасюк

Алла Боголюбська

Наталія Моргун

Яна Курач

Весна – час прокинутися, встати зі світанком та почати діяти. Це час початку, час квітів, що розпускаються, час легкого вбрання та легкості думок. Весняне сонце кожен раз знаходить нові фарби ранковому небу, море зеленіє, а крила пташенят міцнішають. Травень – місяць пахощів, місяць пташиних пісень та лагідного вітру. У цей час можливо все – від підкорення гірських вершин до підкорення людських сердець. У цьому випуску Cozy Sundays ми хотіли б поговорити про почуття, про необхідність пошуку себе та щасливих місць навкруги, про важливість бути вдячним за все, що маєш. «У таку погоду гріх залишатися вдома», але якщо ви залишитесь, ми будем з вами. Будемо сидіти поруч та мріяти про далекі мандрівки, що неодмінно змінюють світогляд. Будемо заварювати какао, для якого не існує правильного рецепту – тільки веління серця, та куштувати його із запашною шарлоткою. Разом із вами поринемо у світ пригод, небезпек та пристрасті на сторінках світових літературних шедеврів, та, дещо сп’янівши від можливостей і келиха пахкого вина, заснемо під заколисливий галас світу. Затишної неділі! Щиро ваша, редакція Сozy Sundays

Над випуском працювали: Головний редактор: Олеся Панасюк

• Відчувай • •8•

• Шукай • • 14 •

• Помічай • • 22 •

• Насолоджуйся • • 34 •

Вірш «Декорації у вигляді старого міста» • 10 •

Стаття: «10 важливих питань, якi слiд задавати собi щодня» • 16 •

Мистецтво очима фотографа: Марія Правосуд • 24 •

Добірка: «Книга, з якою ви...» • 36 •

Контент-редактор: Наталія Моргун Технічний редактор: Олеся Панасюк Ілюстратор: Алла Боголюбська Коректори: Алла Боголюбська Яна Курач Наталія Моргун Олеся Панасюк Фото: Марія Правосуд Олександр Тарнавський Автори текстів: Руслан Ясинський Мирослава Година Яніна Чернецька Федір Рудий Марія Правосуд Олександр Тарнавський Наталія Моргун Олеся Панасюк Яна Курач №1 (Весна 2016) Видавництво: ТОВ «Sunrise» Адреса редакції: М. Київ, вул академіка Янгеля 2 Свідоцтво про державну реєстрацію: КВ 21594-11494 О від 16 квітня 2016 року Підписано до друку 22.05.2016 р. Папір крейдяний 140 к/м2 Формат видання 62/94 Наклад 10 примірників Передрук матеріалів – тільки з письмового дозволу редакції. Всі права захищені.

Вірш «Самотність липкими пальцями...» • 10 • Вірш «Це через надлишок амбіцій...» • 12 • Вірш «Ти говориш усім...» • 12 •

Вірш «Ти прокинешся з вітром...» • 18 • Нотатки мандрівника: «Travelling as a lifestyle» • 20 •

Карпати в об’єктиві: Олександр Тарнавський • 32 •

Стаття: «Call Me Cacao! » • 38 • Стаття: «In Vino Veritas» • 40 • Рецепт: «Шарлотка is always a good idea» • 42 •

Вiдчувай

Cozy Sundays • №1 (Весна 2016)

Декорації у вигляді старого міста, а сцена – ніби площа без людей. І режисер розсівся в чаші свого крісла, на стіл поклав рукописи ідей. А я актор пустих театрів, який дає свої гастролі, де все фальшиве, мов з паперу, де просто фарба замість крові. Прожектор зводить теплий погляд, руйнує затінок думок. Завіса з скрипом розтулилась – тепер твій хід, роби свій крок. Весь зал завмре, не буде дихать, оркестр ноти всі обріже, суфлер здивовано замовкне, і грим з обличчя тихо злізе. І раптом, в темряві німого залу, який актора не впізнав, одна лиш ти аплодувала, хоч я і слова не сказав.

Руслан Ясинський

Самотність липкими пальцями вхопила за плечі, розтягнула у посмішці обличчя безтямне. Тут немає виходу, тут не поможе втеча: тепер, так і знай, навіки тебе затягне у лігво, де ліниво бродять сіроманці, де тиша прахом-пилом припадає. Здригається там щастя в лихоманці, і все святе, що маєш ти – зламають. Дурманом п’яним затуманили молодечу голову. В зіницях твоїх пригасає помалу вогонь. У голові потрохи спливають нотами стогони, вдаряючись у вуха, торкаючись до скронь. Там ждуть тебе відмовки-грішниці, там мізки миють винами дешевими, і розберуть у тобі все по ниточці балачками своїми задушевними. Припрошують туди таких наївних, як ти і я. Багато лепечуть, аби заглушити відчай. Вони розкажуть, що в них прямо рай, ідилія, а ти, дурний, слухай, кивай і голову втрачай. Ледь змигнеш, а навколо нікого – порожньо. Тільки стогнуть почвари у твоїй голові і брязчать ланцюгами важкими моторошно. Пустота навкруги. Пустота в тобі.

Мирослава Година

Відчувай • Інтимна лірика

Cozy Sundays • №1 (Весна 2016)

Відчувай • Інтимна лірика

Це через надлишок амбіцій круглопиких, ось так волочимо за барки почуття. Повз тисячі дверей волочимо, закритих, на мить затримавши серцебиття. І міцно, так, щоб більше їх не відпустити, по коридору тягнем, мов непотріб, щоб вкотре знову намагатись зачинити у той сирий глибокий погріб. І глибиною він подібний океану, а си(і)рістю – осінній лондонській журбі. Це наче конкурс серед жителів Тартару, в якому ти учасник і водночас член журі. Та буде день, коли вже час візьме собі належне. Тоді, коли в’язниці всі перегниють, ти на собі відчуєш, що вони на щось спроможні, і плани всі чорту під хвіст підуть. І як же все це виглядає іронічно, коли непотребом тебе за комір тягнуть. Бо почуття у двері стукатимуть ніжно, хоч їм і пальці всі переламають.

Руслан Ясинський

Ти говориш усім: «Я – чоловік, мій характер закований у сталі». Власноруч цькуєш за любов і надмірну до когось жалість. Ти говориш: «Я – гордий вовк, незалежний, самотній, безжальний». Ти доводиш всім, що ти зло, що на людяне ти не здатен. Нищиш тих, хто любить тебе, і себе ж за це зневажаєш. Та живе в тобі кошеня, що шукало любові у інших, а у відповідь – жбурляли камінням, що до крові зчесали душу. Ти боїшся чергової зради і в усьому вбачаєш помсту. Твої пазурі всюди. Досить.

Яна Курач

Шукай

Cozy Sundays • №1 (Весна 2016)

Шукай • Стаття

«10 важливих питань, якi слiд задавати собi щодня» instagram: oh_hedwig

Часто саме трагічні події змушують людину усвідомити істинно значущі речі в житті. Адже під час рутинного перебігу життя ми проходимо повз найважливіше. Тому не потрібно чекати справжньої трагедії, щоб тільки тоді почати жити з метою. З’ясуйте вже зараз, чи достатньо наповненим життям ви живете. А щоб зрозуміти це, дайте відповідь на 10 питань: 1. Що я сприймаю як належне? Це найбільш поширена і страшна помилка в житті багатьох людей - сприймати певні речі як належне. Ніхто нікому нічого в цьому світі не зобов’язаний. Не у всіх є дах над головою, хороші друзі, сім’я або кохана людина. Сприймаючи все як належне, ми не помічаємо по-справжньому прекрасних речей, які трапляються з нами щодня: посмішку близької людини, її турботу та тепло. 2. Як я показую оточуючим, що ціную їх? Потрібно не лише цінувати людей у своєму життя, але й демонструвати це вчинками. Порадуйте подарунком без очевидного мотиву, зателефонуйте старому другові або мамі. Повірте, що це не тільки необхідно, але і буде приємно для вас. 3. Що я можу зробити, щоб проявити свою турботу оточуючим? Як показати конкретній людині своє ставлення? Що саме вона потребує зараз найбільше? Близьких людей потрібно вивчати, щоб розуміти потреби краще за них самих (з боку іноді видно краще), не просто допомагати при необхідності, але й підтримувати по життю. 4. Як я можу бути більш щирим? Іноді люди ховаються за масками і ролями, намагаються бути кимось, ким насправді не є. Це може зіпсувати стосунки із близькими або взагалі перешкодити створенню нових відносин з кимось. Що змушує вас відчувати себе самим собою – вільним від обмежень, відкритим до життя? Подумайте і почність жити щиро.

5. На кого чи що я серджуся і кого чи що звинувачую?

Не варто звинувачувати обставини, сім’ю, друзів або керівника у власних проблемах. Навіть якщо хтось насправді завдав вам неприємностей або сильно образив, не тримайте зла. Від цього вам буде тільке гірше. Уміння прощати - ознака повноцінної зрілої людини. 6. Кого мені потрібно пробачити? Складіть список своїх кривдників і вибачте їх заради внутрішньої гармонії. Подумайте про людину, яку часом необґрунтовано звинувачуєте – про себе. Якщо ви вважаєте себе причиною багатьох проблем, то, можливо, вам потрібно пробачити самому собі? Ті, хто звинувачують себе у всіх гріхах – є прикладом невпевнених у собі людей.

7. За що у своєму житті мені потрібно взяти повну відповідальність на себе?

Дуже важливо усвідомити свою відповідальність за те, що відбувається. Без цього не можна стати господарем власного життя, керувати життям та ставити цілі й досягати їх крок за кроком.

8. За що я відчуваю вдячність?

Слушне питання для тих, хто боїться втратити сенс життя і впасти в депресію. Складіть список того, за що вдячні, і відчуйте, як радість у вашій душі зростає. 9. Як мені піклуватися про себе краще? Ніколи не забувайте про себе, приділяйте час своєму внутрішньому розвитку, здоров’ю. З’ясуйте, що вам зараз необхідно для того, щоб відчувати себе максимально комфортно.

10. Що саме мені потрібно зробити, щоб переконатися, що я ні про що не шкодую?

В одному дослідженні проводили опитуванння смертельно хворих людей. Коли їм поставили запитання, про що вони найбільше шкодували в житті – найпоширенішою відповіддю були не ті вчинки, які вони скоїли, а те, на що не наважилися свого часу, – невикористані можливості. Не бійтеся робити сміливі вчинки. Любіть життя і людей довкола себе. Проявляйте свою турботу і говоріть про свої почуття. Якщо ж раптом відчули, що щось не так, спробуйте розібратися у собі: дайте відповідь на 10 головних питань. Текст: Яніна Чернецька

Шукай • Вірш

Ти прокинешся з вітром, відкинувши з вікон окови, і плистимеш від берега, сміх заплітаючи в пісню. А позаду кричатиме місто, гортанними башт і церков, знов і знов що було, і не знаючи, що буде після. Там, де скінчиться стежка, ти знайдеш таких, як і сам, хто залишив у стінах кохання, самотність і… віру. І, піднявшись у гори, поблякнуть від неба міста у очах, що знайдуть на околиці світу – свій вирій. І спинившись за обрієм, в царстві дубів і ялин, що шепочуться з вітром, гортаючи тишу гілками, ти підкинеш в багаття ті мрії, що з дому взяли. Ті, колишні, що сонце міняли на воду і камінь. Ніч мине непомітно, і зникнуть на небі зірки. Хтось залишиться, хтось повернеться до міста. З вітром часу, що дотиком шкіру старить, відкриваючи книги життя із прихованим змістом. Колись згаснуть літа, і дощами розмиє шляхи і мости. Десь зотліє рюкзак, посивілий від часу і цвілі. Та на пройдених стежках назавжди залишишся ти у світанках і росах живий, безтурботний і вільний. Федір Рудий

Нотатки мандрівника:

Travelling as a lifestyle

Cozy Sundays • №1 (Весна 2016)

Шукай • Нотатки мандрівника

Кожен, хто хоч раз мандрував за кордон, пригадає те млосне і тужливе відчуття, коли повертаєшся назад. Наче й радісно від повернення додому, і в той же час відчуваєш, що втратив щось дуже цінне. У цьому випадку доречна ідіома, що життя – не відрізок прожитого часу, а кількість пережитих емоцій. Так от саме за цими емоціями та насиченими днями ми переважно й сумуємо. Адже кілька днів після повернення додому видаються місяцями – мозок аналізує кількість емоцій та спогади, й у цей спосіб викривлюється відчуття часу – він ніби розтягується. Однак, попри майже завжди однакову меланхолію після подорожі, відпочинок буває двох типів. Перший – це “відпочинок” на кшталт “лежбища тюленів” – два тижні лежання на одному пляжі в оточенні собі подібних туристів та неодмінно уважних офіціантів, що годують та напувають. Багато туристів саме так відпочивають у Болгарії, Хорватії, Туреччині – тижнями не виходячи з-за межі готелю та пляжу. Постає питання, навіщо ж у такому випадку взагалі кудись їхати, адже пляж біля готелю однаковий всюди й завжди. Значно цікавішим є другий тип подорожей – це самостійні мандри. Мова не про те, щоб не відпочивати, а про те, щоб не засиджуватись. Ми переконані, що більшість туристів саме так і бажають подорожувати, але потрапляють у пастку споживацтва. У самостійних мандрах люди досить часто роблять ті речі, котрі не робили раніше, отримують новий «екзотичний» досвід, пізнають нову культуру, звичаї, людей. І все це відбувається шаленим темпом – постійний рух вперед – активна обробка інформації та назбирування емпіричного досвіду. Проблеми, що трапляються на шляху, не чекають у довгому ящику, а потребують негайного вирішення. Попри певну напругу, мізки все рівно переключаються з буденних проблем і відпочивають. Це те саме, що зробити фіззарядку після тривалого напруженого сидіння за комп’юте-

ром. Але мандри ще й вчать бути максимально сконцентрованим за короткий відтинок часу – буває й так, що навіть за кілька днів мандрівник змінює локацію десятки разів. І якщо перед вами виникла проблема, як дістатись зі Стокгольму до Парижу не витративши на це купу грошей, то саме амбітність і жага мандрів не дозволять відкласти цю ідею, адже постає питання: чи опинитися в Парижі, чи просто «зависнути» в якомусь готелі на два дні довше. Таким чином, мандрівник входить в певний ритм, котрий радше нагадує карнавал через мінливість яскравих образів. Вирішувати завдання максимально концентруючись на них і відпочиваючи між ними – це і є основа тайм-менеджменту та цілеспрямованості. Мандрівник ці тренінги проходить одразу на практиці, у формі гри, будучи максимально вмотивованим. Звісно, еобхідно мати силу волі, щоб не стати тюленем, але й розумний підхід, щоб витримати випробування. Після повернення додому ми маємо менше емоцій, життя стає сірішим, і наше єство починає противитися одноманітності та буденності. Ми бунтуємо проти роботи, яка не до вподоби, проти обставин, що ув’язнюють. Тобто, після повернення з мандрів виникає бажання рухатись вперед у тому ж шаленому темпі і нарешті зірвати усі кайдани, що увязнюють волелюбне єство; порвати з усім, що нас обтяжує. Щоправда, якщо вибрати неправильний підхід, не вірити в себе, неодмінно опинишся на шляху до глибокої депресії. Мовляв, я не можу нічого змінити, мені так остогидло навколишнє. Але й у цьому випадку відбувається переосмислення системи цінностей та навіть оточення, а вже цей процес є безперечним кроком до змін. Відтак, у мандрах ми розвиваємо власну амбітність, загнану в кут нав’язаними рамками. Більше того, чим екзотичнішою та тривалішою була мандрівка, чим складніші завдання поставали, тим більше

внутрішніх змін відбулося. Не даремно у багатьох країнах Європи є програми для випускників, що дозволяють випробувати себе волонтером та за кошти уряду поїхати на кілька місяців, наприклад, до Африки. Такий досвід, безперечно, спонукає до особистісного зростання. У мандрах, як і в більшості випадків у житті, людина може покладатися лише на себе. А коли ми перебуваємо у так званих тепличних умовах, ми часто не наважуємось на елементарні кроки до змін у своєму житті. Так після стресу і культурного шоку нестандартної подорожі, що була «челенджем» до змін, підліток повертається сформованою особистістю. Така особа вже знає, чого хоче і до чого варто прагнути. На жаль, багато дорослих людей рухаються в межах нав’язаних рамок і часто не спроможні самостійно вибирати вектор руху. Конотацію нашого життя і часу, проведеного в мандрах, частково можна порівняти з перехрестям і світлофорами: зазвичай, якщо потрібно перейти вулицю, більшість очікують допоки загориться зелене світло – це очікування сприятливих умов, замість створення таких. Звісно знайдуться й ті, котрі переходитимуть на червоне світло, але це порушення правил чи норм. Подорожі спонукають до постійного руху, спонукають побачити й відчути більше. Людина не чекатиме на зелене світло, а пройде по тій же вулиці далі й перейде на наступному світлофорі, використавши час, щоб рухатись і змінювати, а не чекати. Чи зупинить нас світлофор? Хай тільки спробує – ми знайдемо інший шлях. За правильного підходу, будь-яка самостійна мандрівка – це набирання швидкості та розгін, з яким по інерції можна зробити багато якісних змін у повсякденному житті. Для цього потрібно лише встати з дивану і нарешті вийти з дому.

Помічай

Cozy Sundays • №1 (Весна 2016)

Мистецтво очима фотографа: Марiя Правосуд Я займаюся фотографією не так довго. Маю на увазі, що свідомо не так давно. Фотографія – це моє життя, це те, як я живу, і власне для чого. Я просто можу йти по вулиці, й мої очі автоматично знаходять щось прекрасне в сірих буднях, тоді у моїй голові створюється візуальний знімок. Ох, як часто мене відвідує думка: «Чому очі на фотографують?». У своїх фото я намагаюсь передати усю атмосферу того місця, яке увіковічую у фотографії. Якщо ж це портер – усі емоції людини. Я неймовірний фанат людей, якщо так, звісно, можна казати. Я не впевненна, що я філантроп. Більше того, я буваю й мізантропом. Однак, я обожнюю милуватися людьми. Я «сканую» їх через їхні ж очі, погляд, настрій, і мене це надихає. Іноді нестерпно хочеться зупинити перехожого на вулиці, якщо той мене зацікавив. Я вважаю, що власне фотографія правил не має. Адже це мистецтво, а в мистецтві не можна обмежувати себе рамками, потрібно розвиватися, мислити й бачити ширше. Звісно, є певні закономірності, що роблять світлину привабливою: така-сяка, але все ж композиція, правильне світло й поєднання кольорів. Але, як на мене, найголовнішим є те, про що багато «творців» нашого часу забувають. Це душа. Всю свою творчість я фільтрую через серце. Ніщо не вийде на загальний показ, поки моя робота не пройде мій внутрішній кастинг. Я не можу назвати себе фотографом, але фотографувати я точно люблю. Люблю ловити моменти нашого життя.

Помічай • Мистецтво очима фотографа

Cozy Sundays • №1 (Весна 2016)

Карпати в об’єктиві: Олександр Тарнавський Коли хочеться подорожувати, то не обов’язково мріяти про дорогі поїздки за кордон. Навіть не віриться, що такі Карпати – холодні й задумливі – гостинно запрошують мене щороку. Перша така пізня осіння поїздка з ночівлею у наметах запам’яталась мені зоряним небом; бунтівним ранковим вітром, від якого здавалося, що єдиний захист – теплий спальник та стіни твого намету; таємничим заходом сонця, що розчинявся у горах, як цукор у нічному чаї. Така подорож з довгими, виснажливими прогулянками вдень та приємною розмовою біля багаття ввечері – можливість відчути, прислухатись, побачити, вдихнути на повні груди і не тільки свіже повітря, а новий виток у метушливому житті.

Помічай • Карпати в об’єктиві

Насолоджуйся

Cozy Sundays • №1 (Весна 2016)

Насолоджуйся • Добірка

Книга на вечiр, з якою ви...

4 ...станете вчителем.

Коли сонце сідає за обрій, шум міста потроху стишує свій галас, і все навкруги прагне спокою та відпочинку - найкращим закінченням недільного вечора буде книга. Пропонуємо добірку книг, що без сумніву здатні перетворити вечір неділі у захопливу пригоду, неповторний досвід та здійснення заповітної мрії.

Бел Кауфман – «Вгору по сходах, що ведуть униз»

Бел Кауфман – американська письменниця, чиє ім’я добре відоме читачам в усьому світі. «Вгору по сходах, що ведуть униз» про школярів та їх вчителів, дітей і дорослих; про тих, хто йде проти системи. Книга починається словами «Привіт, училка!» і закінчується словами «Привіт, зубрилка!», а між цими двома репліками листи, листи, листи – крики людей, які сподіваються, що їх почують.

instagram: oh_hedwig

5 ...навчитеся літати.

1 ...побуваєте в пустелі.

Френк Герберт – «Дюна»

В «Дюні» Френку Герберту вдалося зробити неможливе – створити своєрідну «хроніку далекого майбутнього». І не було за всю історію світової фантастики картини прийдешнього більш яскравої, потужної та оригінальної.

Джеймс М. Баррі – «Пітер Пен»

Дивовижний хлопчик Пітер Пен – єдина людина, що зовсім не хоче жити у світі дорослих, адже вони перестають вірити в казки і вже не можуть літати. Пітер втік з дому та облюбував собі острів, де панує вічне дитинство. Хлопчик бореться з піратським капітаном Джеймсом Крюком, рятує індіанську принцесу та потайки дуже-дуже сумує за мамою. 7 ...станете генієм!

Сальвадор Далі – один із найбільших оригіналів XX століття. Його геніальні картини відомі навіть тим, хто не цікавиться образотворчим мистецтвом. А його шокуючі одкровення про своє життя та витончені іронічні міркування про людей дозволять читачеві поглянути на навколишній світ очима великого майстра епатажу. 8 ...об’їдете усю Америку на машині.

Цикл «Дюна» був і залишається унікальним явищем – найграндіознішим, найзухвалішим, наймасштабнішим творінням за всю історію світової фантастики. 2 ...побуваєте на кориді, а ще питимете все, що горить, тліє, іскриться та не іскриться. Ернест Хемінгуей – «Фієста»

«Фієста» – своєрідний літературний маніфест «втраченого покоління» 20-х років XX століття. Нервова, жорстка, блискуча й неймовірно смілива для свого часу історія про чоловіків, здатних не любити, а лише страждати, і жінок, – спраглих не страждати, а любити. 3 ...спробуєте кальвадос, сидячи в маленькому затишному кафе в центрі Парижа. Еріх Марія Ремарк – «Тріумфальна арка» У романі «Тріумфальна арка» відомий німецький письменник Е. М. Ремарк, оповідаючи про трагічну долю хірурга, який втік з Німеччини від переслідувань нацистів, залишається вір

ним своєму кредо, яке одного разу він сформулював так: «Моя тема – людина нашого століття та питання гуманізму».

Сальвадор Далі – «Щоденник одного генія»

Джек Керуак – «В дорозі» Джек Керуак за своє коротке життя встиг стати найвідомішим і суперечливим автором

свого часу. За його книжками вчилися писати всі – писати не що знаєш, а що бачиш, свято вірячи, що світ сам розкриє свою природу. Перший редактор цієї книги згадував, що більш дивного рукопису йому не приносили ніколи. Здоровенний, як лісоруб, Керуак приніс до редакції рулон паперу довжиною 147 метрів без жодного розділового знака. Це була розповідь про долю і біль цілого покоління, збудований, як джазова імпровізація. І головний герой роману, зубоскал, бабій і пияк Дін Моріарті, досі їде на своєму деренчливому «мустангу» по дорозі, яка не скінчиться ніколи. 9 ... коли-небудь побачите Тихий океан і знайдете свій «Сіуатанехо». Стівен Кінг – «Рита Хейворт, або Втеча з Шоушенка» Страшний сон, що став реальністю. Історія невинного чоловіка, засудженого до довічного ув’язнення в тюремному пеклі. Жорстока історія виживання там, де вижити практично неможливо. Захоплива історія втечі звідти, звідки не зумів вирватися ще ніхто. Упорядник: Наталія Моргун

Cozy Sundays • №1 (Весна 2016)

Call Me Cacao! Більше року тому на Подолі, в самому серці Києва, відкрився моно-кіоск зі справжнім какао, яке не запарюють, а варять. Через півроку роботи какаовари пішли у творчу відпустку і почали пошуки приміщення для кафетерію. І ось 2 місяці потому відкрився повноцінний заклад з широченним підвіконням, сидячи на якому відвідувачі п’ють какао і споглядають Поділ.

«Какаоварню», як власники називають кафе, відкрили Аня Фесун із чоловіком Михайлом Сьоміним і братом Дімою. Саме Поділ був першим і єдиним варіантом того, де має знаходитися кафе. Приміщення шукали наполегливо, поки не трапився будинок 1899 року побудови на вулиці Нижній Вал.

Родзинка закладу у самому нопої. У Call Me Cacao! не запарюють какао гарячим молоком, а варять його довше години. Це дуже помітно – смак виходить злегка топлений та однорідний.

Основа - лише порошок червоного какао, і - увага – жодного цукру. Усі напої в Call me Cacao! - авторські рецепти із додаванням різноманітних натуральних смаків, створенні із любов’ю та натхненням. Усі різновиди напою не солодкі. Так, є какао з маршмеллоу, без якого кияни чомусь все ще не уявляють какао. Однак, є й інші варіанти – чебрець і авторська суміш прянощів з цедрою апельсина, лимона й грейпфрута; вершки з горіхами, пластівці з медом, кокосове молоко. За бажанням, смаки можна міксувати між собою. Любителям імбирного смаку радимо регулювати його - просто скажіть, наскільки інтенсивний смак вам до вподоби. У какао ж з лавандою раніше клали просто свіжі квіти, а зараз готують сироп.

Насолоджуйся • Стаття

холодними напоями на основі молока. Також тут можна буде купити суміш-основу для какао і варити його ввечері вдома, вигадуючи нові поєднання. Примітно, що тут враховують уподобання та особливості різних людей, наприклад, для веганів приготують будь-який напій без молока, що навіть дешевше. У Call Me Cacao! дружать із організацією, що підтримує незрячих та слабозрячих людей, – «Бачити серцем», завдяки якій, тут і з’явилось меню шрифтом Брайля.

Окрім какао тут можна скуштувати напої з натурального шоколаду. А до теплого сезону тут є шейки з морозивом. На додаток до какао є впізнавана випічка Baker Street Bakery - американське печиво, еклери, брауні та несолодкі кіші. Власні десерти кафе - на підході, але всьому свій час. Власники планують відкрити молочний бар із теплими та

Тож, кожен гість закладу може обрати напійдо смаку, насолодитися приємним інтер’єром із Південноамериканськими мотивами та задоволено споглядати за метушливим Подолом.

Текст: Олеся Панасюк

Cozy Sundays • №1 (Весна 2016)

Насолоджуйся • Стаття

In vino veritas Вино. Воно, як і люди - має своє життя. Спочатку воно молоде і непередб ачуване, потім насичується і знаходить свою індивідуальність, а потім, на жаль, старіє, перетворюючись в оцет. І, так само як і люди, вино буває хорошим, не дуже, і, відверто кажучи, поганим. Роман Гусєв

Вино. Коли згадуєш про нього, починає говорити душа. Аромат цього напою, історія якого дуже багата, не тільки надихає на творчість, але й змушує людину мріяти, вдаватися до філософії та любити життя як ніколи – жити одним келихом вина. До речі, в перекладі з санскритської мови слово «вино» означає – любити. Прихильників цього чудового напою дуже багато, а от справжніх поціновувачів – мало. Для більшості вино – це звичайний алкогольний напій, про який не забувають на застіллі й використовують, щоб підняти настрій і досягти стану легкого алкогольного сп’яніння. Але вино – це значно більше, ніж здається на перший погляд. За словами мікробіолога Луї Пастера, «у пляшці вина більше філософії, ніж у всіх книгах». І справді, пляшка вина – не просто рідина, налита в скло, це об’єкт мистецтва, який потребує багато праці, вміння та любові. Воно зачаровує та закохує у свій аромат та смак. Людина, яка розуміється на вині, платить не за алкогольне сп’яніння, а за витвір мистецтва. І вона ніколи не буде від нього п’яною: напитися вином можливо, але не для того, хто його цінує. Така людина отримує задоволення від кожного ковтка, а не від ефекту, який дає, наприклад,

горілка. Вином потрібно насичуватись та отримувати враження від кожного келиха, знати міру. Важливе значення має запах. 60% задоволення базується саме на ароматі, а 40% – на смаку. Запах молодого вина називається ароматом, а більш зріле, вистояне вино володіє поєднанням більш тонких запахів, які іменують «букетом». Цікаво, що найкращими дегустаторами вина вважаються жінки, тому що вони більш чутливі до запахів. Дегустатори вин розкручують його в келиху для того, щоб воно почало виділяти свої аромати. Більшість вин подаються в келихах, які мають невеликий вигин у верхній частині, що дозволяє ароматам затримуватися всередині. Чим тонше келих і його обідок, тим краще. Келихи з різким розширенням розсіюють аромати. Не можна довго тримати келих в руці, тому що вино нагрівається, через що змінюються його смакові якості. Але проекспериментувати можна. Професійних дегустаторів вин називають сомельє. При дегустації вина вони його затримують на декілька секунд у роті, а потім ковтають. Чим якісніше вино, тим довше залишається його післясмак. Сальвадор Далі казав: «Навчившись де-

У воді – лице своє побачиш. У вині – побачиш й серце ти чуже. Софокл

густувати, ви вже не п’єте вино, а долучаєтесь до таїнства». Чим більше людина вивчає вино, тим більше це їй подобається, стає її пристрастю. Напій можна вивчати все життя: як вибрати вино, з чим і як його пити, як насолоджуватись «букетом» перед ковтком, з якого келиха пити – все це

дуже цікаво. Вино – як історія кохання. Це складний букет: від прохолодного інтересу до гарячої пристрасті, від терпких ревнощів до ніжності, від гіркоти сліз до солодощів мрій.

Текст: Яна Курач

42 Насолоджуйся • Рецепт

Cozy Sundays • №1 (Весна 2016)

ШАРЛОТКА IS ALWAYS A GOOD IDEA Весна, літо, осінь, зима - незалежно від пори року та погодніх умов, шарлотку завжди приємно розділити з близькими за горнятком чаю. Класичний рецепт її тіста знають усі: 3 яйця + склянка борошна + стакан цукру. Але є й корисна альтернатива - з бананом, лляним борошном і без цукру. СКЛАДОВІ:

• 1 середній банан; • 1 середнє яблуко; • 1 яйце; • 1 ст. л. льняного борошна; • 3/4 чашки цільнозернового пшеничного

борошна; • 0,5 ч. л. соди; • 1 ст. л. сиропу топінамбура; • 1,5 ст. л. меду; • гвоздика, кориця.

СПОСІБ ПРИГОТУВАННЯ: 1. За допомогою міксера гарненько змішайте банан із яйцем і лляним борошном. 2. Додайте мед, сироп топінамбура та соду. 3. В однорідну масу поступово додайте цільнозернове борошно. 3. Очистіть яблуко, наріжте його тонкими скибочками. 4. Додайте яблуко до основної маси, ретельно перемішайте ложкою та викладіть до вашої улюблену форми для випічки. 5. Зверху рясно посипте корицею та меленою гвоздикою. 6. Поставте у духовку та випікайте 25-30 хвилин при 160 градусах.

cosy sundays inspirational magazine