Конфлікт в медіа і медіа в конфлікті: соціологічне дослідження by Otar Dovzhenko

Слово від замовника Яку роль відіграли ЗМІ у наростанні сьогоднішніх конфліктів? Що ще може спричинити невдоволення українців? Проект “Конфлікт в медіа і медіа в конфлікті: донесення дражливих питань через ЗМІ” реалізовуємо для того, аби знайти відповіді на ці питання та разом з українськими медіа спробувати вплинути на зменшення суспільної напруги. Це в жодному разі не спроба критикувати медіа. Аби зменшити загрозу викликів, які стоять перед українцями, варто знайти порозуміння між суспільною думкою, владою та медіа. Соціологи провели глибинні інтерв’ю із понад 50 експертами в галузі медіадосліджень, журналістики, соціології, політології, антропології, конфліктології. Також було проведено всеукраїнське репрезентативне дослідження та фокус–групи за участі мешканців Львова, Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська. Ми щиро вдячні учасникам дослідження за їхні думки, які, сподіваємося, наштовхнуть українські медіа на правильні рішення. З повагою, ГО “Львівський Медіафорум”, “Школа журналістики УКУ”

Про дослідження

Резюме дослідження

6 8

Потенційна конфліктність, породжена війною між Україною та Росією

Українські медіа: джерело інформування чи інструмент політичного конструювання

Влада й народ: від довіри до зневіри

Декомунізація: зміна вивісок чи дійсності

Чужий серед своїх: співжиття місцевих та внутрішньо переміщених осіб На захисті незалежності України: героїзм, анархізм, байдужість

Конфліктність в українському медіадискурсі

Рекомендації журналістам щодо висвітлення чутливих питань

Від Майдану й до сьогодні… Зміни, що зачепили вітчизняні медіа Методологія дослідження

Про дослідження Війна приносить зміни, і не лише на території безпосередніх бойових дій. Вона змінює суспільство загалом. Йдеться про зміну шаблонів мислення, зміну типів взаємодії у суспільстві. Попри тотально деструктивний характер, війна призводить і до позитивних змін: стимулює громадський активізм, створює мобілізаційний ефект для протистояння спільному зовнішньому ворогу. Виникає соціальне напруження, яке створює соціальний контекст для формування міжгрупових упереджень. Такі упередження, на перший погляд, не виглядають загрозливо, адже обговорюються у вузьких соціальних колах і не містять вираженої поведінкової складової. Ну, пообурюються люди на владу чи на нових співмешканців, які переїхали із зони АТО у кухні за чаєм чи у громадському транспорті, та й все. Проте такі безневинні упередження стають основою для формування стереотипів, які призводять до виникнення соціальних конфліктів. Конфліктність може бути сформована або стихійно, породжена соціальними умовами, які виникають у суспільстві, або цілеспрямовано – сконструйована зацікавленими суб’єктами: політиками, політтехнологами, спеціалістами з пропаганди. Зважаючи на те, що військове протистояння на сході України характеризується потужною пропагандистською складовою агресора, припускається сильний вплив цілеспрямованого чинника на формування конфліктності в українському суспільстві. Велику роль у конструюванні соціальних конфліктів відіграють і вітчизняні засоби масової інформації, які чинять безумовний вплив на формування громадського дискурсу щодо тих тем, які з’являються на порядку денному суспільного життя. Щоб не допустити кофліктів, виникає потреба дослідити громадський дискурс щодо упереджень до груп, процесів чи інститутів в умовах соціального напруження, спровокованого війною. Дослідження є важливим для формування суспільного діалогу, формування у суспільстві стосунків, базованих на принципах толерантності, дотримання прав людини та співпраці. Соціологічна агенція «Фама» на замовлення Школи журналістики Українського католицького університету та ГО «Львівський Медіафорум» за фінансової підтримки посольства Великої Британії в Україні провела комплексне дослідження «Конфлікт в медіа і медіа в конфлікті: донесення дражливих питань через ЗМІ».

Дослідження методом фокус–групових дискусій, метою якого було виявлення дискурсивних практик упередення щодо чутливих питань та їх висвітлення у вітчизняних засобах масової інформації

Всеукраїнське репрезентативне дослідження з метою визначення міри поширеності дискурсивних практик щодо чутливих питань

Експертне дослідження з метою вивчення ролі засобів масової інформації у функціонуванні соціальних конфліктів

Резюме дослідження Війна оголила суспільні нерви, підвищивши чутливість багатьох суспільних питань та спровокувавши упередженість стосовно них. Важливість обговорення цих питань пояснюється потенційною загрозою трансформації упереджень у чинники, які можуть провокувати соціальні конфлікти. І експерти, і респонденти визначають можливе, а деколи і наявне ускладнення стосунків на лініях українці–влада, українці–ЗМІ, неоднозначність стосунків між місцевим населенням, внутрішньо переміщеними особами (ВПО) та демобілізованими, загострення напруження з приводу процесів мобілізації та декомунізації. Однією з причин наростання напруження у цих векторах експерти називають нестачу ефективної комунікації. ЗМІ, безумовно, володіють інструментами для часткового регулювання соціального напруження у суспільстві, але лише у тому випадку, коли не будуть самі об’єктом громадської упередженості. За результатами дослідження, серед українців переважають ті, хто не сприймає проросійської пропаганди, є стійким до її повідомлень (59%). Проте, варто зауважити, перевага є не дуже великою. 41% опитаних українців все ж виявляють різну міру згоди з тими чи іншими повідомленнями пропагандистського змісту.



Простежується тенденція щодо регіональної відмінності сприйняття українцями пропагандистських повідомлень. Так, серед опитаних мешканців західної України лише кожен четвертий (25,1%) погоджується з пропагандистськими твердженнями. Відповідно, 74,9% не погоджуються з повідомленнями пропагандистського змісту. Натомість серед українців, які проживають у східній Україні, простежуються інші тенденції: 52,1% сприймають проросійську пропаганду та радше або цілком погоджуються з її твердженнями. В інших макрорегіонах України зберігаються загальноукраїнські тенденції. Результати опитування українців демонструють велику міру поширення упередженості щодо соціальних процесів, які відбуваються в країні. Ця упередженість виявляється у ставленні до влади, засобів масової інформації, внутрішньо переміщених осіб із зони АТО, демобілізованих, а також до процесів мобілізації та декомунізації в країні. Щодо кожного із цих явищ упередженість виявляється різною мірою, проте вона помітна. Загалом українці уникають поляризованих оцінок (крайньої лояльності чи крайньої упередженості). Найбільш категорична упередженість на рівні громадського дискурсу виявляється стосовно влади та її дій. До такої позиції схиляється майже кожен другий (48,5%) опитаний. Ще 41,3% є налаштовані менш категорично – їх ми зараховуємо до категорії помірно упереджених (41,3%). Свою лояльність до дій влади загалом висловлюють лише 10,2% опитаних. Проте і цю лояльність варто трактувати як помірковану, адже категорія помірно лояльних становить 8,9%, а цілком лояльних лише – 1,4%. Не виявлено залежності між упередженістю до влади та сприйняттям проросійської пропаганди. сприймає пропаганду, і серед тих, хто її розпізнає, більшість є упередженими до української влади.

І серед тих, хто

    

     

Макрорегіон проживання українців не впливає значно на їхнє ставлення до влади. У кожному з макрорегіонів України переважають настрої упередженості до дій влади. Лише у північному макрорегіоні упередженість є помірнішою. Щодо ставлення українців до засобів масової інформації та їхньої теперішньої діяльності, то більшість опитаних потрапляє до категорії помірно упереджених (49,4%). Ще 29,4% – цілком упереджені. Лише кожен 5–й українець є загалом лояльним до ЗМІ. Серед них також переважають ті, хто є поміркованим у своїй підтримці (18,7% – помірно лояльні). Варто зазначити, що на ставлення опитаних до ЗМІ впливає їхня чутливість до пропаганди. Особливо це помітно щодо категорії тих, хто висловлює цілковиту упередженість до українських ЗМІ. Серед українців, яких, за результатами опитування, ми можемо зарахувати до категорії тих, хто піддається впливу пропагандистських повідомлень, 39,4% висловлюють крайню упередженість до діяльності ЗМІ (нагадаємо, серед всіх опитаних цей показник становить 29,4%). Не виявлено впливу макрорегіону проживання українців на їхнє ставлення до ЗМІ. Значно більшу лояльність українці висловлюють щодо таких груп, як внутрішньо переміщені особи та демобілізовані. Так, 36,3% є помірно лояльними, а ще 3,9% цілком лояльно ставляться до внутрішньо переміщених осіб. Натомість 48,4% виражають помірну, але все ж упередженість до цієї групи, а ще кожен 10–й українець (11,4%) – цілковиту упередженість. Варто зауважити, що на ставлення українців до внутрішньо переміщених осіб не впливає їхній власний досвід спілкування з ними. Попередньо зазначені тенденції у ставленні до них зберігаються і серед тих, хто особисто контактував з ВПО, і серед тих, хто такого досвіду не мав. Незважаючи на трохи вищу загальну лояльність до внутрішньо переміщених осіб, пропаганда впливає на ставлення українців до них. Так, серед тих, хто піддається її впливу, 70,7% є помірно або цілком упередженими до ВПО (серед всіх опитаних – 59,8%). Ставлення до внутрішньо переміщених осіб не залежить від макрорегіону проживання українців. Усі зміни у відсотковому співвідношенні є у межах похибки репрезентативності вибіркової сукупності. Щодо перебігу процесу мобілізації більшість українців також ставляться помірно упереджено (57%). Лояльним є майже кожен третій українець (31%, з них 28,8% – потенційно лояльні). Ще 12% висловлюють цілковиту упередженість. 50,7% українців належать до помірно упереджених, ще 33,5% – помірно лояльні, 14% упереджені і лише 1,8% опитаних українців виявляють цілковиту лояльність до тих співвітчизників, які повернулись із зони військових дій на сході України. На ставлення українців до мобілізації та демобілізованих впливає їхнє сприйняття пропаганди. Ті українці, які піддаються повідомленням пропагандистського змісту, більше схиляються до упередженості щодо демобілізованих та процесу мобілізації загалом. Непомітним є вплив макрорегіону проживання українців на їхнє ставлення до мобілізації. Натомість це впливає на ставлення до демобілізованих. У західній Україні значно менше тих, хто висловлює категоричну упередженість до

демобілізованих (лише 6,9% на противагу 14,3% у північній Україні, 19,8% – Східній, 16,7% – Центральній та 11,5% – південній Україні).

 



На ставлення українців до мобілізації чи демобілізованих не впливає наявність досвіду спілкування з демобілізованими співвітчизниками, або наявність мобілізованих осіб серед рідних та близьких. Не меншу упередженість, аніж до влади, українці виявляють до такої владної реформи, як декомунізація. Загалом такі настрої присутні у 89,5% опитаних. 54,6% з них – помірно упереджені, а 34,9% висловлюють цілковиту упередженість у ставленні до декомунізації. Лише кожен 10–й українець (10,5%), оперуючи заданими твердженнями, висловлює помірну лояльність. Натомість категорія цілком лояльних – відсутня. Ймовірно, таке ставлення до декомунізації спровоковане недостатньою інформацією щодо цієї реформи, її ідеологічного підтексту та мети. Для більшості мешканців незрозумілими та невідомими є такі поняття, як «колективна пам’ять» чи «ідеологічне маркування простору». Відповідно, реформу декомунізації вони сприймають як порушення власного комфорту, адже перейменування міст, вулиць для них створюють лише дискомфорт. Підтвердженням цього можна також вважати й те, що на ставлення українців до декомунізації не впливає їхнє сприйняття чи несприйняття пропаганди. І серед перших, і серед других понад 80% є упередженими (помірно або цілком) до реформи декомунізації в Україні. Натомість в ставленні до декомунізації відчутна регіональна диференціація. У західній Україні порівняно вища частка тих, хто є помірно лояльнимим до реалізації цієї реформи. Натомість на сході України вища частка тих, хто висловлює категоричну упередженість щодо цього. Це, ймовірно, обґрунтовано тим, що на території областей, які належать до західної України, фактичний процес декомунізації відбувся ще на початку 90–х років минулого століття, і зараз ця реформа лише незначною мірою стосуватиметься мешканців цього макрорегіону (тут залишилось мало населених пунктів та вулиць, які зберегли радянські назви). Тим часом в областях східної України цей процес лише починається і значно втручається у повсякденне життя громадян. Там він відбувається не поступово, як у західній Україні, а раптово, порушуючи уявлення мешканців про той простір, в якому вони живуть. Місцевість проживання (міські поселення чи сільська місцевість) та вік опитаних не впливають на ставлення українців до всіх згаданих соціальних груп, процесів та соціальних інститутів.



Потенційна конфліктність, породжена війною між Україною та Росією Війна - це не лише військові дії у зоні АТО, її метастази сягають глибин суспільного життя. Зважаючи на специфіку сучасної війни, яку експерти називають гібридною через потужну пропагандистську складову, відбуваються серйозні соціальні зміни. Зокрема експерти попереджають про можливі соціальні конфлікти та наголошують на появі певного соціального напруження між різними групами: “прихильники патерналістської та капіталістичної держава”, “демобілізовані вояки та ті, хто не воював”, “переміщені особи та місцеві”, “проукраїнськи налаштовані та проросійськи”, “ті, хто підтримує владу та її противники”, також щодо окремих етнічних та соціально незахищених груп. На рівні громадського дискурсу діагностується упередженість щодо влади, засобів масової інформації, соціальна напруженість з приводу внутрішнього переміщення мешканців зі зони АТО, процесів мобілізації та демобілізації, а також декомунізації.

В Україні є багато таких соціально вразливих категорій, які час від часу вступають в конфлікти з іншими. І мушу сказати, що це однозначно будуть демобілізовані вояки, внутрішньо переміщені особи, представники гей-груп. Це можуть бути навіть безпритульні чи жебраки, представники ромської меншини. Я думаю, що в нас буде дуже велике напруження вже у жовтні з людьми, які не зможуть заплатити за комунальні послуги. Також групою ризику є внутрішньо переміщені особи. Тут є підстави для конфлікту. Ми бачимо, що спалахують настрої недоброзичливості до представників інших етнічних груп. Відсутність діалогу, власне, породжує соціальне напруження і конфліктність.

В Украине растет социальная напряженность, и она может быть основой конфликта в будущем. Я думаю, что Майдан-3 фактически может похоронить Украину как государство. Украина не выдержит нового такого очень серьезного потрясения, особенно учитывая контекст продолжающейся российско-украинской войны и нестабильности, падения уровня жизни. Антон Шеховцов

Оксана Дащаківська

На самом деле страшнее конфликты другого порядка, которые есть внутри страны. С одной стороны, это люди, которые хотят, чтобы все оставалось, как есть, или, условно говоря, чтобы было, как при Януковиче, только поумнее. С другой же стороны, это общество, которое больше так не хочет. Такой себе конфликт советских с антисоветскими. Леонід Цодіков

Сейчас происходит конфликт между сторонниками патерналистского государства и капиталистического свободного рыночного государства. Олександр Нойнєц

Буде напруга і конфлікти між тими, хто був в АТО, і тими, хто “танцював на дискотеках”. Я думаю, що можливі конфлікти між окремими етнічними групами. Наприклад, на Одещині є національні меншини, які живуть в російськомовному середовищі і абсолютно не сприймають, на превеликий жаль, Україну. Зоя Казанжи

…Напруження насправді зростає. Можливо, кількісно невеликий відсоток тих людей, які вже мають досвід війни і крові на руках, але все ж таки є люди з травматичним досвідом, з досвідом прямої дії, а вони так чи інакше заражають усе суспільство. На мою думку, те, що відбулося під Верховною Радою, спершу було вдалою виставою, яка просто вийшла зпід контролю. Але чекати подальших подібних інцидентів ми мусимо, і нічого тут не поробиш. Боюся, що це неминуче. Юрій Макаров

Мене дуже тішить, що за останній рік в країні проводиться дуже багато різних заходів, спрямованих на консолідацію суспільства і на пошук порозуміння між дуже різними групами суспільства. І на рівні громад, і на національному рівні. Тому, думаю, ми тут спрацювали дуже швидко, і значну частину можливих конфліктів всередині країни ми можемо або попередити, або їх трансформувати таким чином, щоб вони не стали насильницькими. Ірина Брунова-Калісецька Для початку, люди у нас діляться на тих, хто бажає об'єднання з Росією, і тих, хто захищає Україну від зовнішньої агресії. Також існують ті, хто при владі, і ті, хто проти влади, а саме, військові, що знаходяться на Сході та незадоволені ситуацією в Україні. Вважаю, що груп, які можуть спровокувати конфлікт, є декілька. Та я не кажу, що конфлікт буде. Це не обов'язково, оскільки люди у нас достатньо терплячі. Саїд Ісмагілов

У соціумі існують численні напруження. Найгостріші — між носіями різних ідентичностей (українська, радянська тощо). У цій ситуації можна говорити про конфлікт. Інші нові напруження не настільки чіткі, але їх можна побачити: наприклад, між активною та пасивною частинами населення, між громадянами та корупціонерами (чи такими, кого вважають корупціонерами за професійною ознакою: міліція, судді, прокурори, чиновники). Старі напруги на мовній, етнічній чи конфесійній основі зменшилися. Поки що незрозуміло, чи виникне суттєва напруга між переселенцями з Донбасу та місцевими. Публічна дискусія з приводу конфліктів недостатня. ЗМІ здебільшого висвітлюють ці питання непрофесійно. Валерій Пекар

12 С другой стороны, поляризация общества происходит не только между теми, кто пророссийски, кто проукраински настроен. Но и межу теми, кто по-прежнему доверяет нынешней власти, и теми, кто уже жутко начинает оппонировать ей, считая, что власть делает все не так или ничего не делает, не борется с коррупцией, неправильными методами принимает какие-то решения. Кто-то считает, что нужно прежде всего верить тем рекомендациям, которые дают нам страны Запада, а кто-то считает, что нужны более радикальные действия, а то что делает нынешняя власть, все не так. Поляризация также искусственно подогревается некоторыми олигархами через их СМИ, в частности теми, кто хочет реванша у представителей прежнего режима. А если добавить сюда социальные и экономические проблемы, проблемы тех, кто возвращается из АТО, вытеснение из активной политики правых радикалов и т.д. - то понятно, что напряженность в обществе растет. Наталія Лигачова

Українські медіа: джерело інформування чи інструмент політичного конструювання Розміщення медіа у вертикалі між громадськістю та владою за замовчуванню делегує йому роль медіатора між двома групами. Саме така позиція і провокує особливе бажання владних інституцій впливати на редакційну політику ЗМІ. Про заангажованість українських мас-медіа, які виконують роль інструментів політичної діяльності, говорять і експерти, і респонденти. Діяльність не за ринковими правилами породжує і інші недоліки вітчизняних медіа: необ’єктивність, сенсаційність та маніпулятивність. Власне ці недоліки і стають об’єктом упередження громадськості: кожен другий українець є потенційно упереджений до ЗМІ, а кожен третій - цілком упереджений. Лише кожен п’ятий українець є загалом лояльним до ЗМІ.

Медіа залежні від популярних тем і прямують далі самостійно створеною спіраллю «запит – контент». Погані новини добре продаються, і навпаки. Таким чином формується середовище, в якому людина бачить лише погане, у неї встановлюється фільтр чи блок на інший тип новин. Виникає озлобленість: де правда, що є нею і чому її не говорять, “чому людей, яких я підтримую, показують у негативному контексті”? Погане починає сприйматись за достовірне, але уявлення про достовірність не поширюється на саме джерело інформації – до медіа налаштовані критично, їм не довіряють, бо знають, що ЗМІ скаже так, як захоче власник (75,9% респондентів погоджуються та радше погоджуються з цим твердженням). Власники – це олігархи, політики та “інші погані люди”, чиї інтереси не збігаються з інтересами громадян, а медіа їх просто обслуговує, не дбаючи про народ. Такої позиції дотримується громадськість, наголошуючи на тому, що медіа не виконує своєї основної функції, а є політичним інструментом, що і формує відповідну конфліктність щодо ЗМІ: “Телебачення – це те, що Вони хочуть, щоб Ми знали”. Такої ж думки дотримуються експерти. В цій ситуації на перший план виходить мережа Інтернет та соціальні мережі – адже там, у зручний для споживача час, можна ознайомитись зі всім, що видається цікавим та актуальним – змістом, формою, речником, контекстом; можна долучитись і до дискусії. Така множинність вибору спонукає до бачення ситуації у кольоровому спектрі, а не чорно–білому. І це не минає безслідно для “євангелістів ТБ”. Втім, це не єдина проблема. Перевірка джерел та спосіб збору інформації теж бажають якіснішого ставлення до роботи. Запустити новину швидше за конкурента (хоча потім і доведеться спростувати) є кращим, успішнішим варіантом, аніж все перевірити, виважити подачу новини, впевнитись і лиш тоді випустити в ефір. Такий формат роботи створює благодатне підґрунтя для місцями не надто ювелірної роботи проросійських ЗМК та поширення ворожої пропаганди. То чим є медіа? Можемо сказати точно, чим воно не є: медіатором, фасилітатором, модератором. Штучне розігрівання інтересу до певних тем рано чи пізно може призвести до конфлікту, за який ніхто не нестиме відповідальності через надто велику кількість учасників.

Впливати на деескалацію конфлікту ЗМІ опосередковано можуть, але для цього вони мають, власне, стати засобами масової інформації, чим вони не є. Це засоби, вони є масовими, але вони не інформують, а пропагують. Медіа мають очиститись, наново віднайти свою місію. А для цього весь ринок мас-медіа в країні потребує структурних змін: має з’явитися сильне суспільне мовлення, олігархічні медіа повинні припинити бути безсмертними. Оскільки зараз фактично вони є невразливі до, наприклад, комерційних коливань, вони витрачають набагато більше, ніж заробляють. Практично – комерційні медіа не є комерційними, а мають ними стати. Євген Глібовицький

Відбувся розкол між тими, хто довіряє телебаченню і довіряє Інтернету. Сергій Дацюк [Про внутрішньо переміщених осіб] …Тобто це була абсолютно очевидно інформаційна спецоперація, яка мала кілька фаз, в ній опосередковано взяла участь величезна кількість журналістів та медіа, і більшість із них залишились впевненими, що вони не зробили нічого поганого, а просто рубали “правду-матку” і розказували про те, як є. Отар Довженко

Я не хочу сказати, що медіа – це найгірше, що є в нашому соціумі, але десь так і є. Медіа – гігантський ксерокопіювальний апарат. Медіа працює в системі новинних матриць, при тому, розносячи якісь абсолютно дурні речі, які не мають жодного стосунку до реального життя. Це так само, як Facebook: коли ти постій но сидиш в соціальній мережі, то тобі здається, що реалія саме така, яку ти собі створив за допомогою друзів, новин, лайків і таке інше. А насправді воно немає нічого спільного, або має не так багато спільного з реальним життям. Так само це працює у медіа. – Зоя Казанжи Медіа – невід’ємна частина життя більшості звичайних українців. Це щоденна практика, яка може бути представлена і як розвага, і як джерело інформації. Тільки 7,9% українців свідомо уникають новин у медіа, не приділяючи жодної хвилини свого часу їх перегляду. Щоденно українці витрачають близько години для перегляду новин на різних інформаційних ресурсах. Прослідковується тенденція до зростання середньої тривалості часу, який відводиться цій практиці, із збільшенням віку респондентів: так, респонденти від 61 року і старше витрачають в 1,7 разу більше часу для ознайомлення з новинами, аніж молодь (18–45 років). Попит породжує пропозицію: кожен користується унікальним набором інформаційних ресурсів, а вітчизняний медійний ринок створює можливість для того, аби “кожен міг обирати собі факти до смаку”. Найпопулярнішим джерелом отримання інформації, безперечно, є телебачення, аудиторія якого становить приблизно 88,6% українців. Решта медійних категорій (преса, радіо, Інтернет–ресурси) охоплюють близько третини населення. Окрім того, як джерело отримання інформації, використовують оточення. Так, серед інших новинних ресурсів згадувались сусіди, друзі, члени родини, колеги та клієнти, а також просто випадкові співрозмовники (попутники у громадському транспорті, перехожі тощо). Але варто додати, що чимало респондентів зазначають, що намагаються не оговорювати теми політики та релігії, адже об цей “наріжний камінь” можуть розбитись навіть найстійкіші стосунки.

88,6%

Телебачення

32,6%

25,8%

31,2%

28,3%

7,8%

Преса

Радіо

Соціальні мережі

Інтернет-ресурси

Інше

Ми з вами обговорюємо медіа так, ніби вони – [справді] медіа. А вони ними не є, це симулякри. Вони є засобом задоволення інформаційних потреб свого власника. Вони не намагаються служити аудиторії, вони дивляться на аудиторію як на джерело ресурсів. Дуже рідко медіа звертають увагу на аудиторію поза рейтингами, наприклад. Але це не формує довготривалої довіри. Тобто вони, по суті, не є конструктивними гравцями інформаційного процесу. Як тільки ми розвернемо медіа обличчям до аудиторії, то ситуація в більшості виправиться, тому що редакційні правила, редакційна етика, питання того, що висвітлюється, що не висвітлюється, набудуть зовсім іншого сенсу. Це не означає, що проблема вирішиться сама по собі – тому що з’являться інші виклики. Ну, наприклад, з’ясується, що часто аудиторія прагне собі чогось шкідливого – і медіа будуть обслуговувати таке. Але зараз медіа не обслуговують зростання суб'єктності суспільства.

Значна частина населення країни переконана, що інформаційна політика телеканалу залежить від політичних або бізнес–інтересів їхнього власника. Тому всі новини подаються по–різному, немає спільного бачення, кожен телеканал презентує своє бачення однієї ситуації. Відповідаючи на питання всеукраїнського опитування, хто ж є власниками найпопулярніших українських каналів, не всі респонденти називали окремі персоналії, часто зустрічались загальні категорії – “олігарх”, “багатій”, “влада” або інші, іноді навіть лайливі епітети.

Цілком погоджуються Радше погоджуються Погоджуються та не погоджуються однаковою мірою Радше не погоджуються Цілком не погоджуються

50,7%

Кожен телеканал подає інформацію так, як це вигідно його власнику, захищаючи його бізнесінтереси

25,2% 14,9% 5,6%

3,7%

Євген Глібовицький

Щодо ставлення українців до ЗМІ та їхньої теперішньої діяльності, то більшість опитаних потрапляють до категорії помірно упереджених (49,4%).

29,4%

Ще – цілком упереджені. Лише кожен п’ятий українець є загалом лояльним до ЗМІ. Серед них також переважають ті, які є поміркованими у своїй підтримці (18,7% – помірно лояльні). На ставлення опитаних до ЗМІ впливає їхня чутливість до пропаганди. Особливо це помітно щодо категорії тих, які висловлюють свою цілковиту упередженістьдо українських ЗМІ. Серед українців, яких, за результатами опитування, ми можемо зарахувати до категорії тих, які

39,4%

піддаються впливу пропагандистських повідомлень, висловлюють крайню упередженістьдо діяльності ЗМІ (нагадаємо, серед всіх опитаних цей показник становить 29,4%). На ставлення українців до ЗМІ не впливає регіон проживання.

Населення визнає ведення активних “воєнних дій” в інформаційному полі, але люди наголошують на тому, що єдиним учасником цієї війни є Російська Федерація. Ми програли інформаційну війну ще на її початку, “нас просто разбомбили, нас разорвали”. Зараз ми зайняли позицію інформаційного спротиву. Основна маса контрпропагандистських сюжетів вітчизняного виробництва – однотипні оповідки про складне життя в Росії – “рассказывают, как плохо на Востоке и кто во всем этом виноват”. Информационной войны нет, потому что мы не умеем воевать информацией. Нам ничего не показывают о соседних государствах: почему там плохо или лучше. Если бы показывали, это была бы война. Мы бы анализировали. Мол, в России плохо, в Польше – хорошо, в Румынии хуже, чем в Польше, но лучше чем в России, в Украине – хуже чем в Румунии... Багато хто навіть історії України не знає. А то є – фундамент. Коли людина не знає своєї історії, культури свого народу, тоді вона взагалі не знає, хто вона. Хочеться, щоб люди не просто дивились новини, але й знали, хто вони, звідки вони і яка у них історія, знали свою культуру та традиції. Українці звертають увагу на існування гострої необхідності в заповненні медійного простору просвітницькими матеріалами, які б підтримували формування української ідентичності, національної ідеї (про історію України, наприклад) та були скеровані на “виховання” патріотів. Тобто треба вести інформаційну війну не проти когось, а за – за Україну, відсіювати з ефіру протиукраїнські та неетичні матеріали. Цілком погоджуються Радше погоджуються Погоджуються та не погоджуються однаковою мірою Радше не погоджуються Цілком не погоджуються 32,9% Міністерство інформаційної політики України існує для підтримання іміджу Президента і підвищення його рейтингу

25,0% 23,2% 9,9%

9,0%

Діяльність Міністерства інформаційної політики зараз, на думку українців, обмежується функцією застосування санкцій до порушників офіційної загальнодержавної, але не загальновідомої медійної політики. Натомість є реальні проблеми, вирішенням яких їм варто зайнятись: у прифронтовій зоні, наприклад, проблеми з мовленням українських медіа, люди не отримують українських новин; контролю потребують великі вітчизняні медіахолдинги, аби вгамовувати суперечки між їхніми власниками, що викривлюють інформаційне поле. Ще однією проблемою, на думку учасників дослідження, є те, що Міністерство інформаційної політики працює на внутрішній ринок, займаючись здебільшого цензурою. Натомість їм варто переключитись на експорт інформації, зовнішнім іміджем України у світі, адже там переконані, що в конфлікті винні саме українці. Давайте запретим российские каналы, это же можно сделать. Если мы за единую Украину, давайте развивать эту идею. Кому не нравится – собрал чемодан и иди, смотри российские каналы в России.

Не висвітлюється тема Криму, не висвітлюються реальні потреби мешканців окупованих територій і прифронтових зон, ігноруються релігійні питання і міжрелігійні відносини, недостатньо уваги приділяється потребам переселенців. Дискусії навколо таких питань у ЗМІ мають не тільки формувати громадську думку, а й конструювати суспільний дискурс, який потім впливає на політику. Цінна роль ЗМІ полягає в тому, щоб піднімати актуальні соціальні питання, розкручувати їх. І от, наприклад, реальні потреби переселенців, на жаль, у нас отримують дуже мало уваги з боку ЗМІ, а відтак немає суспільного тиску на владу. Проблеми замовчується, значить не вирішується, а отже, ці люди залишаються наодинці зі своєю бідою. Роман Шутов

Медіа не вистачає хронологічності та завершеності, вони швидко відкидають теми, які втратили свою сенсаційність, залишаючи фінал відкритим. Натомість люди зараз уважніші до новин і можуть цікавитись темою значно довше, ніж вона є в ефірі (ще одна перевага Інтернету перед телебаченням). Так, наприклад, повідомляють про підготовку та реєстрацію якогось законопроекта, і на цьому все – історія припиняється, жодних повідомлень про подальший розвиток справи. У таких випадках ЗМІ – просто засіб PR для різних політиків. Люди ж потребують не лише достовірної, але й повної інформації, “щоб їхня реальність не дуже відрізнялась від нашої реальності, щоб не було явних перекручувань”.

78,9% Частка респондентів, які вважають, що ця тема висвітлюється надмірно Частка респондентів, які вважають, що ця тема висвітлюється недостатньо Частка респондентів, які вважають, що ця тема висвітлюється суперечливо

61,8%

47,2%

41,3% 33,3% 27,2%

25,7% 14,2%

17,6% 14,4% 10,1%

Збройний конфлікт на сході України

Вимушено переміщені особи

20,1% 17,6%

Мобілізація

20,4% 15,4% 14,6% 12,5% 10,6% 11,7% 11,0%

Демобілізація та демобілізовані особи

Декомунізація

Тарифи

20,5%

25,3% 11,4%

Реформи

14,0%

Акції протесту

Тематичне наповнення медійного поля очима респондентів: Війна (військові дії) на сході країни (6211); Оцінка ситуації в зоні АТО (468); Збройний конфлікт на сході країни (135); Громадянська війна на сході України; Ведення бойових дій (76); Зведення стосовно смерності та поранень серед військових (24); Особливості функціонування та забезпечення армії (11); “Найгарячіші” теми Звичайні будні війська та солдатів (6); Мобілізація (67); Провал шостої хвилі мобілізації; Демобілізація (7); Мінські перемовини (16); Порушення мирних угод та “режиму тиші” (22); Обмін полоненими (2); Сепаратизм та сепаратисти (4); Тероризм та терористи (2); Диверсії; Добровольчі батальйони (2) (Псевдо)Реформи (112); Патрульна поліція (10); Реформування судової системи; Реформа системи освіти; Реформа самоврядування та децентралізація; Реформування системи пенсійного забезпечення (5); Нові законопроекти (6); Декомунізація (4); Ленінопад; Хід передвиборчої кампанії (31); Внутрішньополітичні Що попередня влада зробила не так; Політичні ігри та дії влади (43); Виступи чиновників (10); питання Політичні баталії у Верховній Раді (29); Робота Кабміну (5); Робочі будні Арсенія Яценюка (5); Де був і що робив Петро Порошенко (10); Сутички Порошенка та Коломойського; Міхеїл Саакашвілі; Геннадій Кернес; «Правий сектор» (2); ВО «Свобода»; Люстрація (7); Сюжети, спрямовані на підняття патріотичного духу (3); Пропаганда (3); Антиросійська пропаганда (2) 1

Как готовить обеды и война

Нам в новостях всегда будут показывать кровь, смерть и все прочее, потому что это всегда более жестко, более востребовано, люди к этому подтянутся

19 Набирали людей з іншими, правильними думками, навіть тих самих міліціонерів брати не хотіли. То тепер ті, що працюють в органах, перешкоджають в роботі патрульних, тому що їм це невигідно. Їм було вигідно з хабарями працювати. От би й вище керівництво так само б замінили – просто б набрали нових людей

Якщо не дивишся 1+1, то й не дізнаєшся, що Коломойський позивався до України

Тут і надалі таким чином вказується частота згадування респондентами того чи іншого конструкту при відповіді на запитання. Якщо частоту не вказано – згадування одиничне.

Корупція та боротьба з нею (45); Події в країні (7); Проблеми українців (16); Життя в окупованому Криму (4); Акції

Внутрішньосоціальні протесту (6); Громадські заворушення; Проблеми внутрішньо переміщених осіб (39); Волонтерський рух (15); питання Благодійність на користь внутрішньо переміщених осіб (3); Гуманітарна допомога від Ахметова (2); Допомога армії (3); Збільшення пенсійного віку

Економічне становище держави та криза (25); Загроза дефолту (6); Тарифи (94); Субсидії та їх оформлення (16); Скасування пільг (4); Зростання цін (32); Валютний курс (8); Інфляція (3); Податки; Зубожіння та бідність (5); Економіка Безробіття (2); Забезпечення газу на опалювальний сезон та пов'язані з цим проблеми і скандали (9); Проблеми вітчизняної енергетики Позиція України на міжнародній арені та відносини з іншими країнами (14); Кредит МВФ (20); Боргові зобов'язання України (9); Налагодження стосунків з НАТО; Співпраця з ООН; Санкції Заходу проти Росії (3); Світ і Україна Міжнародні новини (6); Вибори президента США; Надзвичайні ситуації в світі (пожежі, виверження вулканів, тайфуни та шторми) (2); Протестні рухи в країнах світу Стосунки між Україною та Російською Федерацією (3); Справа Надії Савченко (14); “Промахи” та проблеми

Україна і Росія Росії (16); Владімір Путін (2); Агресія Росії (10); Російські збройні угрупування на території України (4); Гумконвой(ї) з Росії (2)

Катастрофи та катаклізми (пожежі, урагани, затоплення) (14); Рейс МН–17 (5); Вибухи під Полтавою; Збройна сутичка в Мукачеві (2); Обстріли Маріуполя (2); Ілловайський котел (4); Надзвичайні ситуації Трагедія під Волновахою; Оцінка криміногенної ситуації та окремі випадки правопорушень в Україні (вбивства, грабежі, крадіжки, нещасні випадки) (15); Дорожньо–транспортні пригоди (10); Всілякі порушення законів; Викриття контрабандистських схем; Захворювання і захворюваність (2); Смерть (3)

Ми, може, би й не знали, що в Закарпатті контрабанда аж таких масштабів, що фури на мільярди євро з тим тютюном їздять. Інколи треба зробити щось трохи неправильне, аби потім було правильно

Реклама Комерційна реклама та product placement (9); Передвиборча агітація (11) Світське життя народних депутатів (3); ShowBiz Розважальні шоу (гумор, пісні, танці, екстрасенси, кулінарні шоу) (2); Футбол; Художні фільми

По телевидению получаю информацию про какого–то мальчика из детдома, у которого голос лутше, чем у другого мальчика. Мне это не нужно

Влада й народ: від довіри до зневіри Українці завжди були вимогливі до влади. Часами інститут влади відігравав роль так званого універсального “офірного цапа”. Саме зараз, серед причин упередженості до влади українці називають популізм, невиконання власних обіцянок та неефективність у втіленні реформ. Експерти підтримують позицію респондентів, підтверджуючи, що підстав для упередженостіє чимало. Однією з них є брак комунікації влади з громадськістю. Експерти переконані: погіршують відносини і ЗМІ, які, зокрема, мало говорять про втілення реформ. Відтак кожен другий українець є упередженим до влади, майже кожен другий – помірно упереджений, і лише приблизно кожен десятий є помірно лояльним.

Це може вибухнути в будь-який момент… Люди не відчувають своєї єдності з політичною елітою. Вони відчувають свою єдність з армією – і то з хлопцями, а не з генералітетом. Відчувають свою єдність самі між собою. Якби завтра армія захопила владу, вони б лише поплескали в долоні і сказали: «молодці». Люди справді в дуже депресивному стані, що з цим робити – незрозуміло, тому що люди вже страждають заради реформ, заради України. Україна захищається неефективно і великими жертвами, а реформ все одно немає. Чого ми страждаємо, якщо реформ немає? Затягніть пояси… а скільки ще терпіти? Що – десятиліттями терпіти? Люди цього не розуміють. І це може вибухнути. Тим більше, що є негативний досвід 90-х, люди не хочуть повертатись в 90-ті.

Юрій Чорноморець Украина должна проводить такие реформы, которые способствовали бы разрыву с прошлым. Это должны быть реформы, которые даже могут дальше ухудшить социальное положение в Украине, но украинцы должны очень четко понимать, что эти реформы – не начало негативного тренда, а что это некоторая такая жертва, которую нужно принести сейчас, чтобы потом было лучше. Зачастую проводят и принимают законы и делают какие-то реформы без информационной поддержки правительства. Люди не знают, для чего принимается данный конкретный закон или для какой цели принимается та или иная реформа. В то же самое время не все так черно, как показалось. Есть такие довольно успешные имиджевые проекты, как новая полиция, которая на сегодня является большим успехом. И вот нужно побольше таких проектов, которые были бы реальные. Антон Шеховцов

Хвиля постмайданної ейфорії поволі спала, ми опинились перед новими викликами. Хтось повірив у те, що тепер все буде інакше, хтось був одразу налаштованим скептично, когось це взагалі не турбувало. Війна. Перезавантаження. Геополітичні та економічні ефекти цілком передбачувано зачепили чи не всіх, незалежно від рівня зацікавленості питаннями політики та державного управління. Консолідація громадян України на президентських виборах надала “кредит довіри” політикам, “народженим Майданом”, в обмін на вражаючу швидкість змін на краще. “Змін не було, в нас все одно все погано”, – апелюючи до влади, висловлюються респонденти. Натомість з’явилася доволі відчутна конфліктність, базована на протистоянні “народ– влада”. Люди шукають “зраду” у новинах, бо про неї легше говорити, вона всім зрозуміла та відчутна. А щоб уяснити про те, що відбувається в парламенті чи роботі уряду – які конкретні кроки виконані, які ще попереду – треба мати хоча б щонайменший рівень компетентності про те, хто за що відповідальний, з кого питати за зволікання чи провал, які це має наслідки для простого люду. Пошук винних стає непоганим рецептом, що витісняє усвідомлення власної неспроможності та безсилля. У наростанні конфліктності не останню роль відіграють традиційно три речі: несприйняття українцями влади у будь–яких іпостасях (“я їх не обирав”; “як обирали – були нормальними, а тепер стали такими, як всі”), відсутність комунікації (чіткої та змістовної) на лінії президент-парламентуряд-народ із роз’ясненнями своїх планів та розумінням результатів реформ для кожного пересічного українця; і третє – це медіа, які могли б допомогти з комунікацією, але натомість підхопили лінію “реформи провалені”.

Суспільство очікує чогось іншого… З одного боку, ми маємо справу з суспільством, яке вже оновилося, з іншого боку, з державними інститутами, які залишилися ще від часів Радянського Союзу і часто лише заважають цьому руху. Це призводить до певного конфлікту, який може набути якогось більш серйозного значення. Петро Олещук

Реформи у нас - це така велика красива абстракція. «Реформи, які уряд не робить». Це така мантра, ми повторюємо її і далі не йдемо. А насправді дискусія має йти іншим шляхом. Якщо ми говоримо про реформи, то про які саме? Давайте поговоримо конкретно - про децентралізацію, наприклад. Що уряд робить, а що ні? Тут ми приходимо до конкретики, і тоді почнеться конструктивна дискусія - і про реформу в МВС, і про реформу судової системи. Потрібно говорити про те, де уряд справді нічого не робить, а де все ж таки робить, але недолуго. Мабуть, це і є те, що ЗМІ мають робити, але не роблять.

Опір та суперечності щодо чинної влади є багаторівневими. Перший рівень криється у тому, що державні інститути не встигають за динамічними змінами у суспільстві, і це викликає конфлікт “старе–нове”: політики, чиновники, норми, закони, вектори. Другий рівень стосується самих реформ – кожен розуміє їх по-своєму або не розуміє взагалі. Хочеться змін, але щоб вони були швидкими і позитивними. Щоб були зрозумілими. Щоб, зрештою, були. Тут мали б підключатись журналісти, здатні на професійну аналітику, та розбивати збірну назву “реформи” на частини, які непідготовлений пересічний читач / глядач зможе осягнути: патрульна поліція, прозорі тендерні закупівлі, децентралізація, реформа судової системи тощо.

Роман Шутов

З реформами страшна проблема, і все через висвітлення, через брак комунікації. Ми не знаємо, що таке реформа. Оксана Дащаківська

Немає зрушень у підтримці антикорупційних ініціатив. Тобто далі всі базові корупційні елементи є в нашому повсякденному житті, наприклад, давання хабарів лікарям, вчителям тощо. Вони всі підтримуються на доволі високому рівні, тобто 60-70% населення погоджуються з тим, що вони не шкодять життю нашої держави, – і це для мене "проблемний дзвіночок". Вікторія Середа

Третій – індивідуальний вимір – стосується партикуляризму: “зміни повинні бути обов’язково, і то радикальні, але якщо мені для цього треба змінити звичний спосіб життя, то це погані зміни”. Приклад такого способу мислення: нам потрібне зменшення кількості чиновників, але якщо через це звільняють мого родича, то це погано; корупція – це страшне зло, але якщо це допоможе моїй дитині вступити на бажаний факультет, то чому б і ні.

Люди заряджені були на зміни, на переформат країни, на великий попит на нові обличчя і на нові смисли. Це не було запропоновано громадянам. І дисонанси, зневіра, мінуси в сприйнятті нової влади почалися саме з цього. Людей не можна об’єднати навколо персон, людей можна об’єднувати навколо ідей, наприклад, реформування країни. Влада має розповідати людям, що вона робить, що вона буде робити та заповнювати ці вакууми, які зараз існують, новими сенсами і новими контекстами, які дозволять людям відходити від політики патерналізму. Якщо не будуть запропоновані ці речі в найближчим часом, то градус невдоволення буде підніматися, Його дуже добре підігрівають ті, хто не заспокоївся і не заспокоїться, ясна річ.

Мы сегодня наблюдаем очень необычные процессы в стране. Общество значительно более политизировано, общество начинает дробиться по интересам, оно начинает формулировать для себя ответы на самые разные вопросы. Оно начинает искать новую форму социального договора, новую модель политического компромисса, оно заново формулирует для себя “красные линии”, которые нельзя пересекать. Оно избавляется от старых риторических вопросов и формулирует новые риторические вопросы – сообразные вызовам времени. Страна вышла из летаргического сна и ощупывает себя, пытаясь понять, кто она есть.

Павло Казарін

Зоя Казанжи

Проблемы Украины в том, что правительство не занимается разговорами с населением. Проблема еще в том, что у нас есть Министерство информационной политики, но нет информационной политики. Народ не знает, чего ждать от страны. Вот и вся проблема. Олександр Нойнєц

Конфлікт нормальний і постійний – це питання політичної влади і тих соціальних груп, які намагаються владу утримати. Це нормальний конфлікт у будь-якому демократичному суспільстві. Просто він зараз набуває певних рис, пов’язаних з війною та з наявністю політики в часи війни. Ірина Брунова-Калісецька

Рівень незадоволення діями влади серед населення очікувано високий і пояснюється не лише втіленням непопулярних реформ, що жорстоко “б’ють по кишенях” простих людей, а й зневірою. Люди покладали великі сподівання на нову владу, що зайняла високі кабінети після Революції Гідності. Зараз ці сподівання змінились упередженістю. После Майдана к власти пришли люди, которым, я даже скажу это слово, можно было доверять. Почему можно было? Потому что они вдруг остановились, власть их изменила. Ситуацію також підігріває невтомна пропагандистська машина Російської Федерації, що прямо або опосередковано вказує українцям на неефективність / бездіяльність / заангажованість / безглуздість нашої влади. Так, українці, що намагаються зберегти позитивне ставлення до сусідньої держави та її мешканців (зокрема, коли мова йде про наявність родинних зв’язків), шукають внутрішню причину дестабілізації в державі. І знаходять її у владі. Населення знову займає конфронтаційну позицію стосовно можновладців. Косметичні зміни відбулись. Вивіску, як то кажуть, поміняли, а наповнення залишилось старе. Політики бавляться в гру “вибори”, маніпулюючи людьми, і людям ця гра вже набридла. Вони не вірять у ефективність виборчої системи як інструменту зміни влади, зокрема через наявність тих самих облич, що присутні у Верховній Раді кожного скликання (просто приходять вони щораз під іншими знаменами) та традиційне недотримання передвиборчих обіцянок кожною новообраною владою одразу ж після обрання. Наприклад, ВО «Свобода», на переконання учасників peer–груп, тримали в руках “довіру людей” та потім “прийшли до корита і усьо пропало”. Зараз “їм вже нічого не світить”, вони потихеньку розгублять весь свій електорат.

Як на мене, конфлікт на Донбасі не те, що впливає, він добряче змінює, добряче перетворює суспільство, перетворює українців. Для багатьох він став таким напевно стартом, люди інакше поглянули на цю країну, на себе в цій країні, на те, куди ми йдемо. Мабуть, в нашій сучасній історії нічого схожого в принципі не було. Це така надзвичайно подія, яка точно змінила цю країну і ще змінить її. Левко Стек Оцю таку складну ситуацію, що склалась в країні, добиває влада. Бо, на жаль, вона не є прозора, вона не є чесна. Політики тільки роз’єднують, розбурхують суспільство. Консолідації очікувати не доводиться, це у будь–якому разі. На жаль. Іншій бік цієї проблеми – людям набридли договорняки між президенською командою, Коломойським і старою владою, колишніми регіоналами. Одна з проблем – це реформи, яких ніхто не розуміє. Подекуди складається враження, що сама влада їх не розуміє. Говорили всі про реформи, про люстрацію, а вона так і не відбулась. Змінилася верхівка, змінилися голови обладміністрацій, установ, але на місцях ті самі чиновники з колишніх регіоналів, які при Януковичу виконували корукційні схеми. Вони плавно перетекли до людей команди Порошенка чи Яценюка. У спілкуванні з людьми тільки й чуєш: "Влада бреше, влада маніпулює, влада пропагує те, що нічого не змінюється у суспільстві, влада так само поводиться, як і до Євромайдану". У людей це викликає страшенне обурення. Суспільство зараз дуже втомлене. І багато людей не вірять у ті зміни, яких можуть очікувати: вони не вірять у зміни правоохоронних органів, зміни в міліції, зміни у прокуратурі, в податковій системі. Якщо їм зараз говорять про якісь зміни, а цих змін не спостерігається, то у людей пробуджується зневіра. Мені здається, що попереду у нас – довгі роки випробувань, а ці непорозуміння будуть тільки зростати. Володимир Носков

На думку респондентів з різних міст, у 1991 року незалежність Україні була подарована, а так бути не може – незалежність треба відвоювати, чим, власне, ми зараз (від початку Революції Гідності) й займаємось.

Каждая страна заплатила большую цену за свою независимость. Сейчас пришел наш час. Після Майдану відбулась зміна пріоритетів – перестановка цінностей. Відбувся сплеск громадянського самоусвідомлення: чимало людей в один прекрасний момент стали себе ідентифікувати патріотами. Змінилося ставлення до влади: коли раніше це була радше терпимість, ми мовчали і не протестували, то “сейчас это явное неуважение к власть имущим”. Вся справа в тому, що люди відчули можливість участі у політичних подіях (“ощущение расширения возможностей гражданина обычного”).

Політикум також усвідомив (мірою своїх можливостей), що не можна відверто брехати “з трибуни”. Зараз вони більше остерігаються викликати на себе агресію повсталого натовпу, переконані учасники peer–груп, тому “фільтрують” те, що говорять. Однак залишається чимало чинників, що підсилюють критику влади з боку населення. Один з таких закидів – корумпованість. Корупція в Україні існує тому, що ці схеми “прикривають” саме ті інституції, які мають з нею боротись.

Каждая новая власть, что приходит, желает лишь как можно больше ухватить. Некоторые, как Янукович, давятся, некоторые успевают ухватить лишь чуть–чуть. Но ничего не меняется. А на прошлых выборах мы просто поменяли хозяина. Вопрос лишь в том, относится он к первой или второй категории. Не подавится ли он тоже? Українці не відчувають поваги до влади, вони її безупинно критикують, забуваючи про те, що саме вони дали владу керувати. Не останню роль у формуванні негативного іміджу влади серед населення відіграють ЗМІ: медіа постійно критикує владу. Регулярні демонстрації ухиляння чиновників від мобілізації підриває дух патріотизму, тиражування роликів з викиданням високопосадовців у смітник сіє анархічні настрої, а дублювання фотожаб з Інтернету, що кепкують над можновладцями, на загальнонаціональному телебаченні розвіює будь-яку надію на шанобливе ставлення до будь-кого, хто уособлює собою державну владу. Люди не вірять в зміни на краще через реформи, адже втілюють їх чиновники, які, по суті, є однаковими, а отже, їм притаманні одні й ті ж риси, всім без винятку, – корумпованість, заангажованість, безвідповідальність, безпринципність.

В уявленнях респондентів, існує Хтось (людина або, радше, група людей, не обов'язково інституціалізована), яким вигідне військове протистояння на території України та дестабілізація країни. Він (вони) егоїстичний, підступний, хитрий, всезнаючий. Звинувачення буквально “висить в повітрі”, однак ніхто не наважується його озвучити. Припускаємо, що цей Хтось персоніфікується у владі. Передумови для такого розвитку подій наявні. Можна сміливо говорити про відсутність серед українського населення лояльної до влади групи. Здається, що вони між собою домовились: "ти говори, що я поганий, а я – котитиму бочку на тебе". І так формують собі імідж.

Кожен другий (48,5%) з опитаних виявляє категоричну упередженість стосовно влади та її дій. Ще майже половина (41,3%) є менш категорично налаштована – їх ми зараховуємо до категорії помірно упереджених. Свою лояльність до дій влади загалом висловлють лише 10,2% опитаних. Проте і цю лояльність варто трактувати як помірковану, адже категорія помірно лояльних становить 8,9%, а цілком лояльних – лише 1,4%. На ставлення українців до влади жодним чином не впливає пропаганда, їхнє сприйняття чи несприйняття пропагандистських повідомлень. І серед тих, які сприймають пропаганду, і серед тих, які її розпізнають, більшість є упередженими до української влади. Макрорегіон проживання українців не впливає значно на їхнє ставлення до влади: в кожному з макрорегіонів України переважають настрої упередженості до дій влади. Лише в північному макрорегіоні упередженість є дещо більш поміркованою, аніж категоричною.

52,2% Війна в країні вигідна чиновникам, адже відволікає від внутрішніх проблем

25,4% 14,4%

4,6% 3,3%

64,1%

19,2% Війна вигідна олігархам, адже вони заробляють на ній гроші

9,8% 4,2% 2,7%

Наша країна – буферна зона між Сходом і Заходом, які є своєрідними антагоністами у світовій історії: вони то конкурують, то конфліктують один з одним, а ми – поле для розгортання подій. Наша країна володіє неймовірним потенціалом, однак нам досі не вдавалось його реалізувати через відсутність влади, яка б не була маріонеткою в руках одної з цих сторін.

37,7% Справа Надії Савченко – яскравий приклад нездатності України відстояти свої права

20,1% 11,4%

12,6%

Декларований рух в Євросоюз – це чудово, але якщо оцінювати розвиток подій в країні – ми рухаємось не в тому напрямку, що потрібен народу. У Порошенка зараз позиція, якій не позаздриш. Ніхто не хоче бути на його місці. Але він – тертий калач, ніхто не знає його плану.

18,3%

25,3% Українська влада робить те, що їй каже Європа та США, не маючи власної позиції

19,6% 25,8% 14,8% 14,5%

Яценюк – це просто генератор панічних настроїв в Україні. Вже нема дірок у пасках. Ляшко в Україні, як Жириновський в Росії – блазень, якому можна говорити що завгодно заради потіхи людей. Раніше цю позицію займав Шуфрич. Реформи в Україні – чудове поле для популізму.

47,6% 22,8% Реформи в Україні – це гра напоказ

4,0% 6,7% 4,9%

Декомунізація: зміна вивісок чи дійсності Реформа декомунізації запізнилася в Україні на 25 років. Здавалося б, принаймні одна частина суспільства повинна очікувати її реалізації з нетерпінням. Натомість до тих, хто виступав проти реформи з ідеологічних мотивів, долучились ще й ті, хто вважає, що вона не на часі.

Очікувано, процеси декомунізації мають потенціал до міжгрупового конфлікту. Ми вже зараз маємо дві кардинально протилежні точки зору, на які звертають увагу експерти:



З одного боку, значна частина населення переконана, що Радянський Союз – це частина нашої історії, це частина шляху, який нам довелось пройти, аби опинитись тут і тепер. Заборона радянської та комуністичної символіки – це знищення історичної спадщини, це умисне уникнення більше як півстолітньої історії, це брехня самому собі, що ти – не той, ким ти є. Для старшої вікової категорії, що наповнює цю групу, СРСР – час, коли вони були молоді та активні; вони сприймають декомунізацію особливо болісно. З іншого боку, є українці, переконані, що не позбувшись імен радянських героїв у назвах міст та вулиць, пам’ятників та символіки на фасадах будинків, ми не зможемо іти далі. Декомунізація має стосуватися не тільки зміни символіки (банально, червоного на жовто–блакитне), це можливість продемонструвати новий, вільний від стереотипів, усталених форм прийняття державних рішень “згори донизу”, тип мислення.

Об’єднуються ці дві групи на основі матеріалістичного підходу – в обох групах присутні ті, хто переконаний: зараз не час витрачати бюджетні кошти таким чином, адже існують інші проблеми, що потребують нагального вирішення. Основна проблема процесів декомунізації зараз – відсутність публічної дискусії, де представники різних точок зору могли б ознайомитись з аргументами іншої сторони та дійти спільного рішення, консенсусу. Якщо ж подібні майданчики й створюються, то доступ до них обмежений.

Це одна з болючих тем, напевно, для сходу, центру України. Вона потребує просвітницької місії. Оксана Дащаківська

Я підтримую зняття символів, як початок, і сподіваюся на те, що цим не обмежиться. Адже це далеко не єдине, що в процесі декомунізації має бути. Ми зруйнували пам‘ятник радянської доби і вважаємо, що все, пройшла декомунізація. Як стосовно декомунізації шляхів прийняття рішень, системи мислення? Цього не відбувається, ми просто перефарбовуємо щось радянське в жовтоблакитне і переконуємо себе, що так ми позбавимося радянсько-комуністичного. На жаль, ні. На жаль, процес декомунізації має йти глибше. Ірина Брунова-Калісецька

Чесно кажучи, мені здається, що тема декомунізації в основному присутня, коли ідеться про повалення чергового пам’ятника ідолу або чергової мозаїки з зірочками. Це трохи такий поверхневий підхід. Бо мені здавалося завжди, шо декомунізація – це більш такий глибокий і осяжний процес. Боюся, що наші ЗМІ головним чином концентруються все ж таки на зовнішньому боці проблеми, на пам’ятниках і на зірочках із серпом і молотом. Юрій Макаров

Не менше упередження, аніж до влади, українці виявляють до такої владної реформи, як декомунізація. Загалом такі настрої присутні у 89,5% опитаних. Більше половини (54,6%) з них – помірно упереджені, а 34,9% висловлюють цілковиту упередженість у ставленні до декомунізації. Лише кожен десятий українець (10,5%), оперуючи заданими твердженнями, висловлює помірну лояльність. Натомість категорія цілком лояльних відсутня. Таке ставлення до декомунізації спровоковане недостатньою інформацією щодо цієї реформи, її ідеологічного підтексту та мети. Дехто реформу декомунізації сприймає як порушення власного комфорту, адже перейменування міст, вулиць для них створюють лише дискомфорт. На ставлення українців до декомунізації не впливає їхнє сприйняття чи несприйняття пропаганди. І серед перших, і серед других понад 80% є упередженими (помірно або цілком) до реформи декомунізації в Україні. У ставленні до декомунізації відчутна регіональна диференціація. У західній Україні порівняно вища частка тих, хто є помірно лояльним до реалізації цієї реформи. Натомість, в східній Україні вища частка тих, хто висловлює свою категоричну упередженість щодо цього. Це ймовірно обґрунтовано тим, що на території областей, які належать до західної України, фактичний процес декомунізації відбувся ще на початку 90–х років минулого століття, і зараз ця реформа лише незначною мірою стосуватиметься мешканців цього макрорегіону (тут залишилось мало населених пунктів та вулиць, які зберегли радянські назви). Тим часом, в областях східної України цей процес лише починається і значно втручається у повсякденне життя громадян. Там він відбувається не поступово, як у західній Україні, а раптово, що порушує уявлення мешканців про той простір, в якому вони живуть.

Якщо із більш–менш однозначними ситуаціями, які несуть пряму загрозу особистій та національній безпеці, громадяни України розібрались, то із безпекою ідеологічною та символічною питання залишається відкритим. Боротьба на лінії “старе–нове” виявляється значно складнішою, аніж це можна було уявити. Адже мова іде про щось символічне та неохопне, а не про конкретних людей чи збірний образ, який можна звинувати чи принаймні розпізнати.

24,3%

Реалізація закону про декомунізацію легалізує знищення історичної спадщини та архітектурних пам’яток

19,8% 24,5% 16,4% 15,1% Для мене, мабуть, важливим моментом є початок декомунізації, оскільки саме через нівелювання важливості подібних кроків ми отримали в Криму ситуацію, коли «бабушки» вкрали майбутнє в своїх онуків. Це абсолютно так. Дерадянізація, декомунізація політичних процесів і переосмислення авторитарних режимів – це ми мали пройти ще в дев’яностих. Але ми цього не пройшли...

20,6% Заборона діяльності Комуністичної партії в Україні – це пряма загроза свободі слова та плюралізму думок

10,8% 14,5% 12,3%

Алім Алієв

41,7%

Мова іде про комуністичні символи, встановлені радянським режимом, які прославляють “вождя” та його наслідувачів. Неможливо чітко визначити причину та пояснити витоки проблеми, адже, фактично, це не було метою емпіричного дослідження. Тим не менше, простежуються певні тренди: респонденти називають залишені символи пам’яттю, історією, яку не змінити (але й міняти немає потреби); для частини ця символіка взагалі не відіграє – на їхнє переконання – значної ролі: вона просто залишилась, і для їхніх батьків–бабусь–дідусів є важливою з тих чи інших причин, а “ображати” їхні почуття немає сенсу. Для декого це вихід зі звичного побутового комфорту. Лише 28,7% респондентів підтримують тезу про те, що радянські символи – це пам’ять режиму, ворожого Україні, і їх треба неодмінно знищити.

10,5% Поки стоять пам’ятники Леніну, а міста і вулиці названі іменами радянських генералів, Україна не зможе розвиватись

Треба знищувати радянські символи і встановлювати свої для продовження нашої української історії.

9,4% 14,4%

Згадуючи їх – згадую Голодомор і інші злочини.

17,9% 47,8%

15,9% Радянські символи – це пам’ять режиму, ворожого Україні. Їх неодмінно потрібно знищити

12,8% 14,5% 17,9% 38,9%

Це те зло, з якого все почалось. На думку опитаних, радянські елементи не є бар’єром, який стримує Україну від процвітання та розвитку; в кризи та занепаду інші причини: війна, політичні опоненти, відсутність підтримки, розкрадання бюджету: “Запрет компартии – это как запрет церкви, кому оно мешает?”, “Ето наша история, етого забыть нельзя”, “Є важливіші проблеми”, “Знищили символи, а режим лишиться”, “Тратили гроші, щоб створити, тепер – щоб знищити”, “Пам’ятники їсти не просять”, “Історію не змінити”, “Вони не заважають, гроші краще віддати демобілізованим і пенсіонерам”, “Дайте людям роботи. Досить ідеології”, “Жили ж якось раніше з пам'ятниками непогано”, “Не можна знищити історію, знищивши пам'ятники”, “Не через пам'ятники Україна не розвивається”, “Пам’ятник Леніну не заважає красти гроші, а розвиватися заважає”.

Вирок респондентів та учасників фокус–групових дискусій: декомунізація – справа необхідна, однак не на часі, в основному через надмірну витрату коштів, якої процедурно вимагає відмова від радянських символів. Немає нічого хорошого в тому, що українські вулиці носять імена Леніна, Кірова, Енгельса, але для населення пріоритет зараз – досягнення миру. Цікавим також є те, що при згадці про декомунізацію в основному називаються пам’ятники і не йде мова про інші аспекти, які передбачає декомунізація. Можливо, річ у тім, що прийняття відповідного закону було гарячою темою у ЗМІ всього лиш кілька днів, і після цього до питання не повертались або ж зачіпали у форматі радикальних змін того, до чого звикли – зміна назв вулиць, які все одно називатимуть між собою по–старому, переіменування населених пунктів. Українці не отримали чіткого роз’яснення, що це означає для них та для країни.

Перейменування вулиць, перейменування станцій… топонімічна реформа – не всі розуміють потрібність цього процесу. І от ви заговорили про публічну дискусію, тут наразі її не було: як перейменовувати вулиці, як перейменовувати площі і які пам’ятники можуть з’явитися на місці старих. Дискусій немає... Але то невелика частина людей. Є ж люди, які не мають доступу до інтернету і не беруть участі в цій дискусії. І дуже бояться громадські організації проукраїнського спрямування того, що влада зробить так, як їй заманеться. У великої частини, особливо віком 40+, 50+, є велике нерозуміння цієї реформи. Чому зараз? На це великі кошти йдуть. Навіщо зносити пам’ятники, переносити? Але людям і чиновники, і активісти публічно мають показувати, розказувати, мають бути зустрічі, лекції. Володимир Носков

Люди говорять про те, що це надумана проблема. Що зараз не час і не місце проводити декомунізацію. Що це, якщо я правильно розумію, скажімо, наша історія, і тому багато що не треба взагалі перейменовувати, що це потребуватиме дуже великої кількості грошей. Бюджету немає. Що це вигідно владі, щоб відвести увагу від війни, від реформ, які не проводяться. Пилип Дикань

Тим не менше, попереду у ЗМІ та активістів ще багато просвітницької роботи, аби ця реформа не викликала такого шаленого спротиву і була сприйнята органічно.

Чужий серед своїх: співжиття місцевих та внутрішньо переміщених осіб Процеси адаптації до співжиття внутрішньо переміщених осіб та місцевих не можуть бути простими, оскільки порушується зона комфорту кожної із груп. Об’єктивні незручності підкріплюються ще й мимовільними та цілеспрямованими інформаційними потоками, які вносять деструктив у взаємовідносини. Про безпідставне “накручування” ситуації говорять і експерти, і респонденти. Проте негатив як на рівні медіадискурсу, так і на рівні громадськості дає свої наслідки: майже половина українців виявляє помірну упередженість до внутрішньо переміщених осіб. Така ситуація не залежить від наявності чи відсутності досвіду спілкування з ними. Адже, за результатами опитування, 73,4% тих, хто висловлює помірну упередженість щодо внутрішньо переміщених осіб, не контактували з ними. Натомість, більшою є частка упереджених серед тих, хто піддається впливу російської пропаганди. Також кожен десятий українець вважає, що місцеві мешканці його регіону безпідставно упереджено ставляться до внутрішньо переміщених осіб, а кожен п’ятий - що ЗМІ упереджено висвітлюють інформацію про них.

Здавалося б, тему внутрішньо переміщених осіб не порушував за останніх півтора року лише лінивий. Спершу емоції змінювали одна одну, згодом стали накладатись співчуття, нерозуміння, роздратування, байдужість. Не останню роль у міксі емоцій зіграли і медіа, особливо соціальні мережі: розігрівши мобілізаційний потенціал українців до допомоги співгромадянам, вони почали показувати й інші сторони взаємодії з переселенцями, які вже не викликали співчуття. Деструктивні одиничні випадки позиціонувались як тренд – вимушені переселенці їдуть сюди “зі своїм самоваром”, себто із сепаратистськими настроями.

Подальші закиди були однотипними, сформульованими у вигляді кліше: “чому виїжджають, якщо потрібно чинити опір на місцях?”; “чому не виїжджають – невже сепаратисти?”; “чому чоловіки не воюють на стороні України, а їдуть у спокійні міста?”; “чому наші рідні мають за вас воювати?”; “там хлопці за вас гинуть, а ви тут розважаєтесь у клубах та ресторанах”. Для закріплення закріплення цієї фабули у медіа почали з’являтись свої “розіп’яті хлопчики” – фото переселенців біля пам’ятників Степанові Бандері, Тарасові Шевченку із глузливими підписами та коментарями. Не оминули і досі ціннісно-неоднозначної теми – УПА. Використовувались сильні образи: чоловіки призовного віку, або ж жінки із малолітніми дітьми, чий родич, імовірно, залишився на малій батьківщині по той бік фронту. Варто зауважити, що така медіакампанія активізувалась у критично важливі моменти: чергова хвиля мобілізації, Мінські перемовини, прийняття доктрини щодо статусу окупованих територій.

Були проблеми з переселенцями у багатьох. Ну не можна, якщо 20% погані, то казати, що всі 100% погані… Ця проблема є, і її ніхто не вирішує. Ігор Бігдан

Враховуючи таку м’якість української культури, небажання конфліктувати, готовість включати в себе різні групи, ідентичності, я думаю, що при загальному підвищенні рівня безпеки (наприклад, системного покращення економічної ситуації) серйозних конфліктів між групами не мало б бути. Вікторія Бриндза

Існує певне напруження, пов’язане з переселенцями; при цьому на них списується все погане, що відбувається. Думаю, що було принаймні кілька хвиль цілеспрямованої кампанії, яка закидалась російською пропагандою проти них, тобто спеціальне формування негативного іміджу. Воно успішно підхоплювалось місцевими журналістами, потім йшла наступна хвиля з меседжами “от бачите, якщо вони такі погані, то, може, нам треба окремо від них жити, дати їм відокремитись, нехай собі живуть у своєму ДНР-ЛНР, не треба за них воювати” ,ну і так далі. Отар Довженко

Суспільство зіткнулося із невідомим за час незалежності феноменом – процесом вимушених переміщень. Спочатку не було усталеного статусу для таких осіб, узгодженого із позицією того, що в Україні АТО. А далі країна побачила, наскільки ми умовно різні, адже внутрішній туризм був малорозвиненим, і найбільше українці мали змогу ознайомитись із побутом мешканців Криму – можливо, тому перша хвиля переселенців (ідеологічна, під час та після анексії) була зустрінута більш гостинно. Загалом відчуття “інакшості” є стійким атрибутом системи пеленгування “свій–чужий”, що наразі є більш роз’єднувальним чинником, який не сприяє солідарності громадян. І, власне, взаємодія із внутрішньопереміщеними особами показує багатовимірність цього феномену: в Україні наявні переселенці з різних регіонів, різних ідентичностей, вони прибули у різні хвилі із критично різних причин; у них амбівалентні цілі (залишитись тут назавжди або ж повернутись у власні домівки, коли все вирішиться), вони по– різному взаємодіють із місцевими мешканцями і між собою (просять допомоги, співорганізовуються чи навпаки – самоізолюються і не спілкуються навіть із земляками, бо не знають, які в них переконання). Є проблеми, які проявились одразу, є такі, що ще з’являться потім, коли мине період адаптації.

Думаю, что есть между теми же переселенцами, между жителями с Востока и жителями материковой Украины, определенное напряжение. Есть конфликтные ситуации и неготовность властей решать эти проблемы быстро. Да, думаю, что эти события все-таки повлекли рост конфликтности в обществе. Наталія Лигачова

Мені здається, що країна ще не розуміє, що таке півтора мільйона переселенців і наскільки довго це буде впливати на суспільне життя. Я думаю, що буде багато проблем, які ми ще зараз не бачимо і не можемо передбачити. І тут я дуже хотіла б наполягти, що це не проблема одного року. Ірина Брунова-Калісецька

Скажем, первая волна переселенцев – это была волна из Крыма, которая была идеологической, то есть там люди не бежали от войны, а просто бежали из идеологических, политических соображений. Они не хотели находиться во всем этом, на аннексированной территории. По экономическим соображениям – люди, которые были завязаны, предположим, на доходах из Запада, те же фрилансеры, начали понимать, что, грубо говоря, им будет сложно просто получать зарплату, находясь в Крыму: не работают ни Visa, ни MasterCard. Вторая волна беженцев – это военная волна. Люди, которые переезжали на материковую Украину из Крыма, они были лояльны к Украине. Люди, которые бегут из Донбасса, они не обязательно лояльны к Украине. Там есть как сторонники Украины и украинского единства, так и противники, которые просто бежали от войны, спасая свои жизни… Начиная с августа прошлого года, появилось даже в некотором смысле ксенофобское отношение к переселенцам. При чем ко всем. И это до сих пор продолжается. Появились украинские «другие». Не совсем даже и украинцы, а непонятно кто. Я не знаю, как это будет дальше действовать, я думаю, что время работает на пользу реинтеграции внутренних переселенцев. Но я не думаю, что будут вспышки насилия или серьезных конфликтов с переселенцами. Чем дальше, тем будет лучше. Антон Шеховцов

38 Феномен внутрішньо переміщених осіб є тестом суспільства на зрілість. Це випробування і для медіа – чи поширювані публікації є правдивими, чи це ще один відкритий фронт російської пропаганди. Значною мірою стабілізувати та окреслити ставлення до внутрішньо переміщених осіб міг би допомогти ґрунтовний особистий досвід, адже саме він дає можливість аналізувати, що правда, а що – цілеспрямована частина інформаційної війни. Втім, наразі не можна з точністю сказати, чи є в українців достатньо ресурсу для об’єктивності характеру відносин із переселенцями, незважаючи на те, що досвід певної міри взаємодії має майже кожен третій українець (29,8% респондентів контактували із внутрішньо переміщеними особами). Очевидно, що решта формує своє ставлення завдяки роботі ЗМІ та поширенню чуток.

Є напруженість на рівні громад між переселенцями і місцевими мешканцями. Активно поширюються всякі міфи, історії про те, які погані біженці, як вони погано поводяться, ображають місцевих, вивішують прапори «ДНР» чи ще що. Ці новини потім виявляються фейком, але інформаційний фон вони створюють. І вже маємо ситуацію, коли відбувається стигматизація переселенців, їх побутова дискримінація, вони відчувають дуже сильну проблему при влаштуванні на роботу, при пошуку житла. Наприклад, у Вінниці житло для представника Донецької чи Луганської областей зняти неможливо. Сам шукав – підтверджую. Роман Шутов

Ускладнює ситуацію і загальне несприятливе становище України та її мешканців – коли чи не кожного так чи інакше зачепила війна та економічна криза. Не відчуваючи у собі достатніх сил, аби подолати status quo, автоматично у підсвідомості вмикається “пошук винних”. У списку звинувачуваних – Росія, Путін, українська влада, олігархи і мешканці Луганської та Донецької областей, які “покликали війну в дім” (“лаву підсудних” наповнено зі слів респондентів). Ще однією особливістю цієї теми є явні та латентні конфлікти інтересів та цінностей, супроводжувані низкою проблем не лише очевидно-побутового та економічного характерів, а й проблем нормативного та бюрократичного рівня. Так виникає проблемна тріада: громадавнутрішньо переміщені особи-влада”. Громаду не навчили, як співмешкати із переселенцями, а лише попросили допомогти при можливості. Влада, на переконання експертів, не працює із переселенцями системно. Власне тут медіа могли б взяти на себе роль посередника – допомогти громаді краще зрозуміти своїх нових сусідів і показати, як вони можуть стати один одному в нагоді, а також популяризувати державні ініціативи з допомоги та реалізації потенціалу внутрішньо переміщених осіб.

Є упереджене історичне ставлення. І тут до кримських татар абсолютно, і до переселенців зі Сходу було просто стільки негативного шлейфу, починаючи від пропаганди в соцмережах, і мені все ж здається, що була пропаганда ззовні. Друга річ – це внутрішня ситуація, коли там гинуть наші військові, яких здебільшого ховають у Львові... Було дуже негативне ставлення. Упередження, що вони всі сепаратисти, а приїжджають сюди. А коли люди починають жити поруч, пізнавати один одного, вони бачать, що у них такі ж думки і такі ж мрії про майбутнє, як у нас. І це важливо усвідомлювати, що такі інтеграційні чинники не просто відкривають іншого – не чужого, а іншого, що робить країну набагато цікавішою, а ще ми відкриваємо самі себе. Алім Алієв

Я підтримую всі ЗМІ, які створюють образ переселенця не як проблеми, а як ресурсу, який може використовувати приймаюча громада на користь собі і переселенцям. Про це пишуть, є намагання показувати різні успішні кейси облаштування переселенців. Ірина Брунова-Калісецька

Кожен третій українець (36,3%) є помірно лояльним до внутрішньо переміщених осіб і лише 3,9% є цілком лояльними. Натомість 48,4% виявляють помірну, але все ж упередженість до цієї групи, а ще кожен десятий українець (11,4%) – цілковиту упередженість. Варто зауважити, що на ставлення українців до внутрішньо переміщених осіб не впливає їхній власний досвід спілкування з ними. Попередньо зазначені тенденції у ставленні до них зберігаються і серед тих, хто особисто контактував з внутрішньо переміщеними особами, і серед тих, хто такого досвіду не має. Незважаючи на трохи вищу загальну лояльність до внутрішньо переміщених осіб, ніж до інших груп, пропаганда впливає на ставлення українців до них. Так, серед тих, хто піддається її впливу, 70,7% є помірно або цілком упередженими до цієї групи населення (серед всіх опитаних 59,8%). На ставлення до внутрішньо переміщених осіб не впливає макрорегіон проживання українців. Усі зміни у відсотковому співвідношенні є у межах похибки репрезентативності вибіркової сукупності.

Переселенці з інших територій України матимуть дуже обмежені права на теперішніх місцевих виборах. Андрій Куликов

Конфлікти є завжди, і це природньо; будь-які біженці створюють конфлікти. Вони були деякий час, коли з’явилися масові переселенці чи то з Криму, чи потім з Донецька, Луганська (думаю, є й дотепер проблеми, бо й дотепер спалахують моменти ідеологічних відмінностей). Для прикладу, жінки тих, хто воює на боці ДНР та ЛНР, можуть жити тут, отримувати всі види допомоги держави і при цьому говорити: «Вот придет Путин, он вам покажет». Зрозуміло, що це вже само по собі конфлікт. Були – я зараз не чую, але були – мусульмансько-християнські непорозуміння. Наприклад, прагнення мусульман мати якийсь молитовний будинок. “Нехай вони собі тут живуть, але щоб тут була мечеть – це вже забагато.” Але ж можна нагадати людям, що українські християни також колись були вигнані в Америку і будували там свої храми… Отож зіткнення з іншим культурним середовищем справді може витворити конфліктну ситуацію. Хоча загалом я можу сказати, що Україна нормально переносить проблему біженців. Мирослав Маринович

11,6%

Частка респондентів, які вважають, що місцеві мешканці їхнього регіону безпідставно упереджено ставляться до внутрішньо переміщених осіб.

17,4%

Частка респондентів, які вважають, що засоби масової інформації безпідставно упереджено висвітлюють інформацію про внутрішньо переміщених осіб.

Декого з українців дратує перерозподіл бюджетних коштів, які мають бути спрямовані на соціальну допомогу незахищеним верствам населення. Країна переживає непрості часи, і соціальні виплати значною мірою скоротились, однак існування групи переміщених осіб, які отримують пріоритет при працевлаштуванні, отриманні державного житла, матеріальної допомоги від меценатів та волонтерів; привертає до них гнів знедоленого натовпу. Люди переконані, що ті, хто бажав працювати, давно вже працюють, а решта – просто бажають “висіти на шиї” чи то в держави, чи то у волонтерів. Конотація висловлювань респондентів підказує: люди вже втомились від потреби постійно допомагати тим, хто не бажає докладати зусиль навіть для того, аби вивчити мову. Найбільшою пересторогою (а подекуди – страхом) мешканців стосовно внутрішньо переміщених осіб є втрата можливостей: отримати високооплачувану роботу, знайти хороше житло, вступити до вишу, займатись бізнесом. Конкуренція, яка виникає в різних сферах життя з появою на ринку внутрішньо переміщених осіб (часто більш кваліфікованих, забезпечених, освічених, ініціативних) лякає їх, тоді як могла б стимулювати їхнє самовдосконалення. Можливо, саме неспроможність / небажання витримати таку конкуренцію підвищує сприйнятливість місцевих мешканців до стереотипних уявлень стосовно внутрішньо переміщених осіб. Цю групу звинувачують і у створенні конкуренції на ринку праці, і в зловживанні соціальною допомогою. Суперечливо, але факт2. 2

Цілком погоджуються Радше погоджуються Погоджуються та не погоджуються однаковою мірою Радше не погоджуються Цілком не погоджуються 65,6% Зараз ситуація в країні дуже складна, допомоги потребують всі, а не лише переселенці

18,5% 9,7% 4,3% 2,0%

41 20,6% Переселенці створюють конкуренцію на ринку праці та нерухомості, і через це важко знайти хорошу роботу та зростає вартість оренди житла

19,8%

22,9% 17,8% 19,0% 18,2%

Вимушені переселенці відмовляються працювати, їм достатньо тієї допомоги, яку надає держава

Не виключаємо, що при оцінці використовувались когнітивні якорі щодо різних груп переселенців.

18,2% 28,4% 17,2% 18,0%

Є певне напруження, пов’язане з переселенцями, але при цьому на переселенців списується все погане, що відбувається. Я бачив це неодноразово, наприклад, в обговореннях крадіжок. От спробуйте написати у ФБ, що вас обікрали, і в коментах з’явиться щось про переселенців неодмінно. Хтось напише, що зараз вже багато “цих” з Донбасу. Але є набагато більша ймовірність, що ті люди, про яких йдеться, були львів’янами. Тобто на переселенців скидають усе погане – мимовільно або внаслідок цілеспрямованої кампанії, яку ми відстежували ще минулого року і яка продовжується. Отар Довженко

Людина, яка брала участь у війні, у бойових діях, вона не може залишитися такою, якою була до війни, звісно повертаючись в мирні міста вони привозять шматочок війни з собою. І коли вони опиняються в абсолютно іншому середовищі, від якого вони відвикли за цей рік, коли вони опиняються в інших умовах, в мирному місті, в якому решті часто байдуже чим вони займалися останній рік, що їм довелось пройти, які втрати вони зазнали, в таких обставинах виникає якась образа мабуть, не тільки образа, а бажання відновити справедливість, пояснити що ж там було, розповісти. Людям це не цікаво. Тобто часто люди не особливо і цінують, не особливо розуміють на що ця людина змушена була йти, через що вона змушена була пройти і очевидно це викликає агресію з боку демобілізованих. Левко Стек

10,6% З непідконтрольних Україні територій Донбасу виїхали лише бандити, а нормальні люди залишились там жити

11,4% 26,4% 17,9% 33,6%

7,9% Через появу у моєму місті / селищі / селі вимушених переселенців збільшилась кількість злочинів

12,2% 22,4% 20,7% 36,8%

29,8% – такою є частка респондентів всеукраїнського опитування, які контактували з внутрішньо переміщеними особами. Згідно з даними стосовно траєкторії переселення, простежуються міжобласні відмінності: найбільші частки зафіксовані в Києві, Харківській, Запорізькій областях, найменші – в Чернігівській, Тернопільській та Рівненській. Закономірно, серед респондентів з поселень міського типу вищий показник інтеракційної активності, ніж серед сільського населення – 30,9% та 25,2% відповідно. Зважаючи на незначну частку тих, хто контактував з вимушено переміщеними особами, а отже, їхня оцінка даної групи сформована на основі власного досвіду (умовно 2 з 7), припускаємо, що ставлення до них сформоване засобами масової інформації та “сарафанним радіо” (на жаль, у нас немає можливості відділити вплив одного від іншого).

Коли переселенців зі Сходу представляють у негативному контексті, наголос робиться на різноманітних соціальних суперечностях. Взагалі, як на мене, часта трансляція таких сюжетів створює у суспільстві дещо викривлене бачення ситуації. Повністю отримати правдиву інформацію з цих сюжетів неможливо, тому проблема подається ліниво, а когось дистанціює від проблеми. Петро Олещук

На думку учасників фокус–групових дискусій, внутрішньо переміщені особи, як окрема соціальна група, та їхні проблеми наразі в медіа представлені “жертвами ситуації”. ЗМІ зараз сконцентровані на тому, як важко внутрішньо переміщеним особам, не висвітлюючи ті можливості, які для них створила держава. Навмисне викликання співчуття та “тиск на жалість” – вже не може вважатись достатньо ефективним засобом мотивації волонтерства і допомоги для внутрішньо переміщених осіб. Натомість медіаексперти констатують, що часто ця тема постає по-іншому: в медійному просторі присутні сюжети, стигматизуючі внутрішньо переміщених осіб, які концентрують увагу на культурних та поведінкових відмінностях між різними групами населення. Подібні сюжети, власне, можуть сприяти сегрегації населення на “своїх” та “чужих” і наростанню соціальної напруженості між місцевими мешканцями та внутрішньо переміщеними особами.

Респонденти, що контактували з внутрішньо переміщеними особами

Респонденти, що не контактували з внутрішньо переміщеними особами

Як вже згадувалось, такі у вибірковій сукупності становлять 29,8%. Тут відчутно менша частка тих, хто, говорячи про наслідки вимушених переселень у власний регіон, дотримується нейтральної конотації порівняно з групою населення, що не контактувала з внутрішньо переміщеними особами. Звичайно, вони говорять про проблеми, викликані внутрішньо переміщеними особами, або про конфлікти, які можуть виникнути в майбутньому (таких в групі 52,4%), але також вони називають і покращення (1,4%). Серед передбачуваних покращень, наприклад, – відкриття нових підприємств забезпеченими внутрішньо переміщеними особами і, як наслідок, пожвавлення економіки та створення нових робочих місць, наплив людей в сільську місцевість – “переселенці зайняли будинки в селі, що давно пустували”. 71,1% респондентів не контактували з внутрішньо переміщеними особами. Їхня оцінка змін, які викликали внутрішньо переміщені особи в регіон, трохи відрізняється. Ми виділили кілька закономірностей:  вони меншою мірою скаржаться на некоректність поведінки внутрішньо переміщених осіб, але при цьому значно більшою мірою очікують конфліктів та констатують зростання соціальної напруги;  серед них майже вдвічі більше тих, хто очікує погіршення криміногенної ситуації;  вони меншою мірою передбачають виникнення проблем в освітній сфері через пожвавлення конкуренції (особливо між абітурієнтами). Загалом тільки 0,4% цієї групи передбачають покращення як наслідок вимушених переселень в їхній регіон (поява на ринку праці хороших вузькоспеціалізованих професіоналів, пожвавлення бізнесу, збільшення кількості сільського населення), а 46,0% – очікують виникнення проблем.

Проблеми, виникнення яких констатують чи передбачають представники цих груп респондентів, деталізовано і подано далі.

Проблеми, які, на думку респондентів, виникли через вимушені переселення



Оцінка ситуації тими, хто контактував з внутрішньо переміщеними особами



Оцінка ситуації тими, хто не контактував з внутрішньо переміщеними особами

зростання конкуренції на ринку праці (32,0%); зменшення пропозицій з працевлаштування (15,6%); підвищення рівня безробіття (4,9%); зменшення зарплат (>1%)

зростання конкуренції на ринку праці (18,6%); виникненняі дефіциту робочих місць (18,4%); внутрішньо переміщені особи безпідставно отримують пріоритет при працевлаштуванні (>1%); підвищення рівня безробіття (9,3%); зменшення зарплат (1,5%)

нездорова конкуренція в бізнес– середовищі (2,5%); агресивне поглинання місцевого бізнесу (зокрема рейдерське захоплення) (>1%)

зростання конкуренції в бізнес–середовищі (2,4%); рейдерське захоплення бізнесу (>1%)

зросли ціни на всі групи товарів (2,0%)

зросли ціни на всі групи товарів та послуг (1,9%)

загострення конкуренції в сфері освіти (3,7%); проблема переповненості груп в дитячих садочках та класів у школах (3,3%)

загострення конкуренції в сфері освіти (>1%); бюджетні місця у вищих навчальних закладах віддають внутрішньо переміщеним особам (>1%); проблема переповненості груп в дитячих садочках та класів у школах (>1%)

складніше знайти житло (13,1%); здорожчання пропозицій на ринку нерухомості (2,9%)

труднощі з пошуком житла (9,1%); здорожчання вартості оренди житла (3,0%)

погіршення криміногенної ситуації (4,9%); збільшення кількості крадіжок (2,5%); внутрішньо переміщені особи порушують громадський спокій (>1%)

спалах злочинності (8,2%); збільшення кількості крадіжок та дрібних правопорушень (2,8%); внутрішньо переміщені особи порушують громадський спокій (>1%)

перенаселення (>1%)

перенаселення міст (1,9%)

напруженість політичної ситуації (>1%); внутрішньо переміщені особи налаштовані антиукраїнськи (>1%); внутрішньо переміщені особи займають опозиційну до влади позицію, критикують її дії (>1%); вияви сепаратистських настроїв у регіоні (>1%)

напруженість політичної ситуації через відмінність політичної орієнтації (>1%); поширення сепаратистських настроїв серед населення (>1%); внутрішньо переміщені особи є носіями та розповсюджувачами проросійської пропаганди (>1%)

Предали державу, несут свои амбиции, многие из них позвали войну…



Оцінка ситуації тими, хто контактував з внутрішньо переміщеними особами

внутрішньо переміщені особи відтягують на себе допомогу з державного та місцевого бюджету, необхідну іншим соціально незахищеним верствам населення (5,3%); збільшилась частка соціально незахищеної верстви населення (1,2%); внутрішньо переміщені особи зловживають пільгами та соціальною допомогою (1,2%); внутрішньо переміщені особи відмовляються працювати, бажають залишатись на утриманні держави (2,5%)

46 це агресивні люди, поводяться зухвало (4,1%); внутрішньо переміщені особи поводяться так, ніби їм всі зобов'язані (1,2%); мешканці регіону упереджено ставляться до внутрішньо переміщених осіб і умисно уникають контакту з ними (1,6%); частими є випадки конфліктів між внутрішньо переміщеними особами та місцевим населенням (на мовному підґрунті, культурній несумісності, релігійних відмінностях та різниці у світоглядах) (4,1%); внутрішньо переміщені особи не виявляють поваги до культури та традицій місцевих мешканців (>1%); відмова від адаптації – внутрішньо переміщені особи нав'язують свої традиції, світогляд (>1%); внутрішньо переміщені особи поводяться, як варвари (1,6%); деяким внутрішньо переміщеним особам властива нездорова поведінка, чимало з них психологічно або фізично травмовані (2,0%)



Оцінка ситуації тими, хто не контактував з внутрішньо переміщеними особами

зменшення місцевих бюджетів за рахунок введення програм підтримки внутрішньо переміщених осіб (1,7%); внутрішньо переміщеним особам приділяється забагато уваги, підтримка представників інших незахищених верств не здійснюється належним чином (1,9%); збільшилась частка соціально незахищеної верстви населення в структурі населення (>1%); збільшення кількості жебраків (>1%); внутрішньо переселені особи зловживають пільгами та соціальною допомогою (>1%); внутрішньо переміщені особи не бажають працювати, вважаючи пропоновану винагороду за роботу недостатньою (2,2%); переселенці займають пасивну соціальну позицію, не бажають працювати заради блага інших (>1%)

внутрішньо переміщені особи агресивно налаштовані до місцевого населення (>1%); внутрішньо переміщені особи поводяться зарозуміло, ніби їм всі зобов'язані (>1%); внутрішньо переміщені особи поводяться некультурно та неадекватно (зловживають алкоголем, лаються) (>1%); безконтактне культурне протистояння (>1%); мовні конфлікти (>1%); виникнення конфліктів на релігійному підґрунті (>1%); високий потенціал до виникнення соціальних конфліктів (3,5%); має місце ворожнеча між внутрішньо переміщеними особами та постійним населенням (>1%); люди в громаді перестали довіряти один одному (>1%)

Їм виділяють житло, яке не дали вчителям

Чимало переселенців не розуміють, що вони тут гості, що вони – не в себе вдома

Квартиру у меня снимали, теперь надо ремонт делать

На захисті незалежності України: героїзм, анархізм, байдужість Військові дії на сході України спричинили матеріальні, психологічні та соціальні руйнування. Втратились сформовані роками дружні та родинні зв’язки, розмився життєвий орієнтир – що є правдою і за що та проти кого боротись? Зі значними життєвими труднощами зіткнулись не лише особи призовного віку та стану, а й їхні близькі.

51,5%

Частка респондентів, у колі сім’ї чи друзів яких є мобілізовані.

50,7% українців належать до помірно упереджених, ще 33,5% помірно лояльні, 14% – упереджені і лише 1,8% опитаних українців висловлюють свою цілковиту лояльність до тих співвітчизників, які повернулись із зони військових дій на сході України.

42,4%

Частка респондентів, які контактували з демобілізованими

На ставлення українців до мобілізації та демобілізованих впливає їхнє сприйняття пропаганди. Ті українці, які піддаються повідомленням пропагандистського змісту, більше схиляються до упередженості щодо мобілізації та демобілізованих.

15,9%

Частка респондентів, які вважають, що засоби масової інформації безпідставно упереджено висвітлюють інформацію про демобілізованих

До мобілізації більшість українців ставиться помірно упереджено (57%). Лояльним є майже кожен третій українець (31%, з них 28,8% - потенційно лояльні). Ще 12% виявляють упередженість.

Макрорегіону проживання українців не впливає на їхнє ставлення до мобілізації. Натомість, це впливає на ставлення щодо демобілізованих. В західній Україні значно менше тих, хто висловлює упередженість до демобілізованих (лише 6,9%, на противагу 14,3% – у північній Україні, 19,8% – Східній, 16,7% – Центральній та 11,5% – у південній Україні). На ставлення українців до мобілізації чи демобілізованих не впливає наявність досвіду спілкування з демобілізованими співвітчизниками чи факт мобілізації когось з рідних та близьких.

Проблеми, з якими стикаються учасники АТО при поверненні додому, на думку респондентів, потребують комплексного вирішення. Є робота і для медіа, адже сюжети про тих, хто повернувся зі Сходу, не є достатньо поширеними, а також не надто сприяють позитивному іміджу ситуації. “З новин – дуже погане ставлення до демобілізованих і їхніх сімей”; “Судя по СМИ, то никакой помощи им нет”; “Зовсім різні речі, що говорять по ТБ і що там насправді”.

Щодо мобілізованих і демобілізованих, то, на мою думку, особливої різниці у ставленні до них немає і, відповідно, напруження також. Побутує думка, що ці групи зараз десь в однакових обставинах. Мобілізовані є недостатньо забезпечені необхідними речима для служби в армії, а демобілізовані, відповідно, після того, як повертаються звідти. Андрій Куликов

33,6% В країні загострилась криміногенна ситуація через зброю, привезену з АТО

24,3% 19,4% 11,8%

Власне, життя “до” і “після” повернення із зони бойових дій значною мірою стає вододілом і для самих захисників Вітчизни, і для їхніх близьких: не лише через суть нового статусу та того, що він дає, а й через стороннє сприйняття. 9,1% респондентів вважають, що місцеві мешканці у їхньому регіоні безпідставно упереджено ставляться до демобілізованих.

Мабуть, все ж таки не так багато пишуть про ставлення держави до демобілізованих бійців АТО. Я думаю, що більше треба цьому приділяти більше уваги. Тобто допомагати – розповідати про проблеми саме тих людей, які повертаються із зони АТО і намагаються пройти всі бюрократичні оці процедури, щоб отримати статус… Пилип Дикань

10,9%

6,8% Демобілізовані, повертаючись із зони АТО, є небезпечними для мирного населення

Окрім співчуття та розуміння, через яке пекло були змушені пройти ветерани АТО, та пов’язаних із цим проблем, відчувається і певне настороження та напруга: як поводитимуться в мирних містах люди, які звикли спати з автоматом поруч?

8,5% 18,7% 22,1% 44,0%

Ми знаємо ситуацію в інших країнах: що люди, які вертаються з фронту, які мають посттравматичний синдром, важко реадаптовуються і не обов’язково таки реадаптовуються. З іншого боку, це люди, для яких поріг насильства є значно вищий, ніж для тих, хто ніколи не був у зоні військових дій. Тобто готовність активно включатися в активні протестні дії в них буде присутня, і питання тільки в тому, чи їх зможе хтось змобілізувати у певному політичному чи іншому напрямку, тобто чи знайдуться якісь люди, які зможуть їх використовувати. Яскравий приклад – це те, що було у Мукачеві, тобто ми маємо вже якісь збройні конфлікти зовсім в інших, нових зонах. Вікторія Середа

Відгомін попередніх десятиліть та мимовільне проведення аналогій із наслідками війни в Афганістані для українців, зокрема, дається взнаки: і експерти, і респонденти всеукраїнського опитування та учасники фокус-групових дискусій вважають, що те, що відбувається зараз, – лише умовний початок, і ми стоїмо на порозі соціальних конфліктів та значних проблем – особистісних, міжгрупових та “антивладних”. Ми стикнемося з дуже великими проблемами попереду, якщо не буде зараз працювати влада, не створюватимуть реабілітаційних центрів, не створюватимуть умов для працевлаштування. Володимир Носков Підтримка демобілізованих та їхніх сімей є одним із пріоритетних напрямів для “вирівнювання ситуації”, адже війна ще не завершена. Зважаючи на загальне напруження та нетерпимість до влади серед пересічних українців, робота із цією категорією населення має стати наріжним каменем пошуків взаємопорозуміння та солідарності в українській громаді з метою збереження стабільності. Я бы говорила, что есть конфликт между демобилизироваными, политиками и властью, но не с обществом.

Наталя Лигачова І ці проблеми, які зараз є в українському суспільстві, якби не тотальна недовіра, можливо, би набагато спокійніше вирішувалися. В нас завжди була певна недовіра між громадськістю і владою. Але зараз, на фоні тієї війни, на фоні втрат ця проблема суттєво загострюється, і це створює сприятливе поле для різного роду маніпуляцій про зраду, “нас зливають” і т.д. Врешті, у громадсько–політичному житті дедалі більш активну роль відіграють ті люди, які повертаються з війни. Вони часто переймаються тим, що питання і в політичному полі можна вирішувати тими ж методами, якими вирішувалися питання на фронті. Тобто силою зброї. І, на жаль, те, що сталося 31–го числа, показує, наскільки серйозною може бути ця проблема, якщо не звертати на неї уваги. Тобто можуть гинути люди вже навіть не на фронті, а в мирному житті. Володимир В'ятрович Виходячи з цього розуміння, бачимо, що грамотне висвітлення проблем демобілізованих учасників АТО в ЗМІ потребує конструктивного погляду на ситуацію: формулювання меседжів у напрямку того, як допомогти, як активізувати ресурси. Натомість сюжети “із викриттям” винуватців у такій ситуації можуть загострити і без того непрості стосунки ветеранів АТО із владою, адже в будь–якому випадку за замовчуванням буде винна вона. Також варто бути обережними із “гарячими історіями” на зразок “в певний заклад не допустили особу в камуфляжі, нагрубіянили їй”, адже це розвиває переконання у вищезгадуваних тезах: “учасники АТО нікому не потрібні”, “їх не поважають”, “тут нема за кого воювати”, що, безперечно, може відобразитись не лише на якості мобілізації та набору добровольців, а й у розхитуванні і без того непростої ситуації.

Неоднозначною є ситуація із функціонуванням добровольчих батальйонів та донесенням інформації про них через ЗМІ: “Ми не знаємо правди, не можна вірити тому, що кажуть”.

Добровольчі батальйони - популярна тема, хоча вона втрачає свою актуальність. Але зрозуміло, що ЗМІ цілком логічно фокусуються на добровольцях, як таких українських національних формуваннях опору ворогу. ЗМІ потрібні яскраві образи, де їх знайти як не в добровольчих батальйонах?! Петро Олещук

19,7%

Частка респондентів, які вважають, що засоби масової інформації безпідставно упереджено висвітлюють інформацію про добровольчі батальйони

Варто зауважити, що під час дослідження експерти більш вільно висловлювали позиції щодо добровольчих батальйонів, передусім – про участь ДУК «Правий сектор» – на відміну від учасників фокус–групових дискусій та респондентів кількісного опитування, які були більш обережними у формулюваннях та загалом малослівними. Експерти більш категорично давали оцінку можливим наслідкам непідконтрольності певних військових формувань головному командуванню штабу АТО та їхній подальшій прогнозованій діяльності.

Радикальні сили дуже гарні на війні. У мирному житті це завжди така дестабілізаційна точка. І, звичайно, використовуючи енергію цих людей на фронті, треба розуміти, що, коли вони повернуться, то не будуть янголами з білосніжними крилами. Тобто їх енергію треба спрямовувати в абсолютно інше русло, давати їм якісь інші завдання… Я спілкуюся з військовими, які перебувають у зоні АТО, і вони кажуть, що розраховувати можна лише на добровольців. Цитую: “Якщо треба воювати, то ті, кого ми наловили в області, воювати не будуть”. Розумієте, тут треба говорити про систему вибудовування балансу, використовуючи енергію життя, вміння, патріотизму і таке інше. Ці люди потім повернуться і почнуть ставити питання. І знову ж таки, чи готова держава, чи готовий соціум відповідати їм на ті питання? Думаю, ні. Чи готові їхню енергію перенаправляти в інше русло? - Ні. У що? - Не знаю. Це серйозний чинник, можливо, ще не досить дестабілізаційний, але це чинник, який може впливати на інші локальні середовища– для розбудовування чи якихось інших речей зі знаком плюс. Зоя Казанжи

12,0% Добровольчі батальйони несуть потенційну загрозу стабільності у суспільстві

9,7% 20,0% 18,7% 39,6%

10,7% респондентів вважають, що місцеві мешканці у їхньому регіоні безпідставно упереджено ставляться до учасників добровольчих батальйонів. Учасники фокус–групових дискусій загалом сходяться у думці, що добровольчі батальйони не є підконтрольними державі і тому становлять для неї загрозу, хоча і є до певної міри уособленням сили та непокараності, такі собі “українські робінгуди”. Перестрілка в Мукачеві зрезонувала із загальними настроями громадян, зважаючи на те, що ще донедавна представники ДУК ПС були народними героями та улюбленцями, на них покладали надії як на справжню патріотичну силу. Після цих подій думки розділились від категоричного несприйняття до намагання відновити репутацію патріотів та пояснити їхню діяльність благими намірами: “Боротьба з корупцією”, “Це пропаганда сильна проти України”, “Добровольчі батальйони – це кістяк нашої армії, і дехто їх боїться”. Також під час обговорень викристалізувалась така оцінка ситуації: у батальйонах служать дві категорії людей – патріоти, що захищають цілісність держави, та ті, хто отримує задоволення від війни та вбивств.

Ми зараз спостерігаємо напруження між радикальною частиною суспільства, наприклад «Правий сектор», всякі козацькі організації, «Самооборона», ну, різними представниками радикально налаштованих, і владою. “От зараз ми прийдемо із фронту, ми у Київ приїдемо і наведемо лад”. Інколи з них роблять аж занадто героїв, і бачимо, що це замовчується. Якоюсь мірою влада зараз намагається стежити за добровольчими батальйонами. Володимир Носков Ймовірно, що входження значної кількості добровольчих батальйонів у лави ВСУ відіграло свою роль на репозиціонуванні, адже при згадці терміну респонденти передусім називали «Правий сектор», інколи – про Айдар. Ніякі інші формування добровольців не були згадані під час розмов. Воїни АТО – це певне братство. Незалежно від їхнього соціального статусу, наростає насильство по відношенню до державних чиновників, політиків. Подивіться, заступник командира батальйону Слобожанщини звинувачений Міністерством внутрішніх справ, що він готував бійців цього підрозділу (які входять в структуру Міністерства внутрішніх справ) до замаху на міністра Авакова, на його заступників, керівників управління. Самі міліціонери, які пройшли зону АТО, під впливом цього починають насильство. Інший вияв, який ми бачимо, – дуже небезпечний сигнал – це коли члени «Свободи» пішли на терористичний акт. І один із них – колишній боєць батальйону «Січ» – кинув гранату, вбивши трьох нацгвардійців. Тобто конфлікт між цими воїнами АТО, людьми, яким вони симпатизують, і політиками призводить сьогодні навіть до терористичних актів. Люди зі зброєю вважають, що зміни погано відбуваються. Тарас Березовець

Конфліктність в українському медіадискурсі Засоби масової інформації здійснюють вагомий вплив на формування громадського дискурсу. Завдяки журналістській діяльності інформацію про події отримують саме ті, хто не має до них безпосереднього стосунку. Медіаіміджі тих чи інших подій і суспільних процесів проектують громадськості відповідні настрої та рамки сприйняття чи трактування.

Мені здається, що сьогодні реакція українських ЗМІ на те, що надходить до нас з російсього інформаційного простору, є дуже адекватною. Можу сказати, що тільки маргінальні, непрофесійні ЗМІ розповсюджують російські фейки, але це окремі випадки журналістського непрофесіоналізму. Загалом же ЗМІ або не висвітлюють, або роз’яснюють, або ставляться з гумором до фейків чи міфів іноземного походження. Сергій Костинський

ЗМІ відіграли свою роль на початку конфлікту. Дуже серйозну. І в першу чергу дуже негативну роль відіграли російські ЗМІ, російська пропаганда, ... але це все робили й українські ЗМІ, наприклад телеканали «Інтер» та «Україна», які дивляться найбільше на Сході, розказували про радикалів на Майдані, налаштувавши одну частину суспільства проти іншої. ЗМІ фактично конструювали нову реальність. Спочатку віртуальну. Вони її створили в головах людей. Зараз, якщо ми говоримо про пропаганду, про якісь маніпулятивні речі, мені здається, що на ескалацію конфлікту це вже мало впливає, бо конфлікт розвивається за своєю логікою. Але інколи через ЗМІ «вкидають» певні теми, які підживлюють конфлікт. Діана Дуцик

ЗМІ схильні висмикувати найбільш одіозні, неоднозначні сюжети й надавати їм загального поширення. І на основі цієї тенденції у суспільстві формуються стійкі стереотипи. Це насправді становить проблему, бо сприяє формуванню у суспільстві викривленого образу всієї ситуації. Це насправді дуже серйозна проблема, як на мене. Петро Олещук

Українські ЗМІ, я не знаю, чи свідомо чи не свідомо, “підіграють” кремлівській пропаганді. Олена Стяжкіна

Відбувається реально штучне накручування. Як тільки з’являється щось “гаряче” чи проблемне, воно одразу “вкидається” в медіа, а в процесі обробки ще й дуже сильно спотворюється. Вікторія Середа

Обходиться увагою те, що буде далі. Як країна буде виходити з тої ситуації, що склалась, як населення має адаптуватись, як повинні адаптовувати людей, які постраждали на війні, як з ними працювати. Таке враження, що про це просто ніхто не думає. Андрій Куликов

Даже хорошие СМИ, которые я читаю часто, бывало такое, что подавали только одну точку зрения по поводу кокого-либо конфликта, какой-либо конфликтной ситуации, не учитывая другой точки зрения. И это способствует тому, что у аудитории формируется не критическое восприятие этого конфликта, а только однобокое. Основная ошибка украинских СМИ - когда не подаются разные точки зрения, а только одна.

Антон Шеховцов

ЗМІ майже не говорять про те, що на окупованих територіях живуть патріоти України. Олена Стяжкіна

Не існує простого визначення. А медіа вимушені сказати про це просто. Звідти проблема постає, бо сама дійсність не вкладається у прості схеми, а ми намагаємось працювати і використовувати саме прості схеми. У цьому, на мій погляд, є проблема. Юлія Сорока

Рекомендації журналістам щодо висвітлення чутливих питань Контент інформаційних повідомлень ЗМІ формує суспільну думку. Відтак, на журналістиці лежить величезна соціальна відповідальність за те, як буде сприйнята суспільством - а в результаті й відтворена – подана ними інформація.

Інформація має бути від першоджерела – людей, які безпосередньо бачили ці події. На мою думку, журналіст повинен побувати на сході України, подивитись на все те, що там відбувається. Лише після цього він може розуміти ситуацію. Крайній варіант – це спілкуватись з тими людьми, які переїхали з тих територій.

Андрій Куликов

Професійність медіа – це пошуки правди. Згадайте, як ми всі дивились, хто не був у Києві, трансляцію про події на Майдані. Там люди, журналісти справді ризикували життям і отримували кулі. Медіа транслювали в режимі онлайн все, що відбувалося. Тобто це такий яскравий приклад пошуків правди... Мені здається, що це найголовніше, і в цьому є професійність. Зоя Казанжи

57 …у нас ЗМІ схильні поширювати дуже емоційні повідомлення, які, знову ж таки, сприяють підвищенню соціальної напруженості та емоційності. Я думаю, що нашим засобам масової інформації у висвітленні подій потрібно більше раціональності і виваженості Петро Олещук

Преса реагує на конкретні аспекти законів. Наприклад, журналісти можуть загнати співрозмовника в глухий кут, доводячи, як якесь положення обговорюваного закону в конкретній ситуації втрачає сенс. Творці закону щось не додумали, щось неправильно сформулювали, а на практиці закон діє ніби навпаки, не так, як хотіли законодавці. Гадаю, преса в цьому достатньо сильна. На цьому полі вона діє ефективно. Втім, я не думаю, що журналіст має бути «санітаром лісу», визбирувати гниле. Він має давати суспільству ширші картини: чого бракує в прийнятому законі? Як домогтися, щоб дух закону був підтверджений якимись реальними справами й не був чиновниками спотворений? Іншими словами, мені хочеться журналістського розслідування. Не просто репортажних відгуків, а потужнішої аналітичної роботи. Мирослав Маринович

Журналіст має зруйнувати стереотип, навіть якщо він має певний зв’язок з реальністю. Важливо, щоби ЗМІ і самі не робили узагальнень, і не давали приводів для хибних узагальнень. Болюче питання для суспільства треба висвітлювати з відповідною обережністю, з дотриманням відповідних стандартів. Очевидно, що мусять бути встановлені якісь рекомендації, але мотивовані, щоб журналістам пояснити про певні їхні нерозважливі дії, певні їхні хибні узагальнення. Їхні надто необережні судження можуть мати негативні наслідки. Страшні наслідки насправді. Отар Довженко

Володимир Єрмоленко

Показувати різні точки зору – раз, не обмежуватися одною. Друге – говорити про проблеми і говорити про шляхи їхнього вирішення, не заводити до глухого кута. Третє – уникати мови ворожнечі. Тобто уникати штампів, які можуть ображати різні соціальні групи. І також завжди перебувати в конструктиві, показувати, що є способи для вирішення проблеми. Оксана Дащаківська

Від Майдану й до сьогодні… Минуло майже два роки від початку Майдану, а українське суспільство зазнало більше трансформацій, ніж за попередні роки незалежності.

Коли Крим “віджимали”, це стало ключовим при визначені їхньої ідентичності. Вони тоді стали українцями. Так само, як насильство на Сході проти українських активістів у квітні-травні 2014 року стало визначальним з точки зору ідентичності. Тобто, якщо раніше вони в принципі вважали себе громадянами України і мали розмиту ідентичність, то після цього насильства вони визначилися - „Ми українці”.

…Відбувається радикалізація. Це абсолютно природній стан в умовах військового конфлікту. Це втома вже від конфлікту і готовність позбутися цих територій або принаймні на деякий час забути про ці території. Ігор Семиволос

Збільшився відсоток активних людей у нашому суспільстві після цих подій. Люди почали розуміти, що вони повинні брати на себе відповідальність за якісь процеси Діана Дуцик

[За останні роки] підвищується тривога, відчуття загрози. Це посилює цінності виживання і не дає суспільству здійснити перехід від цінностей виживання до цінностей самовираження. Таким чином, конфлікт на Сході, окрім прямої загрози життю людей, які живуть в регіоні, та людей, які воюють, здійснює дебілізуючий ефект. Це і є основний чинник, якому доведеться протистояти найближчим часом. Євген Глібовицький

Ми маємо говорити про те, що нам треба зробити для того, аби перемогти внутрішнього та зовнішнього ворога. Малювати апокалітичні сценарії (тим більше, коли це роблять нефахівці), чим, на жаль, у нас дуже часто займаються на телеекранах, мені здається, що це шкодить. Путін прагне посіяти песимізм і роз’єднання всередині, а ми маємо перемогти, тому маємо шукати те, що сприяє нашій перемозі. Олексій Гарань

…суспільство позбулось багатьох ілюзій... цей конфлікт показав найболючіші, найсерйозніші вади української держави, українського суспільства. Зокрема про те, що державний механізм в нас неефективний, що ряд органів державної влади не виконують своїх функцій, що суспільство досить оптимізоване, що між різними регіонами України часто не було повноцінної, нормальної комунікації через багато відповідних міфів, і що, власне, дуже сильний і потужній іноземний вплив в Україні.

Петро Олещук Перш за все змінюються світогляди людей, що змушує їх принципово змінювати свій спосіб життя. По-друге, погіршується економічне життя. Це пов’язано з розривом економічних стосунків з Росією, занепадом багатьох напрямів бізнесу, які були орієнтовані на мирне життя і на мирну структуру економіки. Сергій Дацюк

«...главное событие, которое происходит в жизни Украины - это не война, это смена внешнеполитического курса. Мы 20 лет были колонией России и постсоветской республикой, а сейчас мы всеми силами хотим стать на уровне США, их 51 штатом. Это и является тем вектором, который все определяет, влияет на наши убеждения. Олександр Нойнєц

З точки зору мусульманської спільноти можу сказати, що у зв'язку із анаксією Криму, наше суспільство нарешті зрозуміло, що кримські татари є корінним, на рівні з українцями, етносом України. Зрозуміли ми і те, що в Україні є мусульмани, які також є українцями. І що всі разом ми мусимо захищати нашу Батьківщину. Саїд Ісмагілов Суспільство зараз перебуває у стресових умовах, воно – як натягнута струна. З одного боку, – є багато радикальних настроїв, а з другого боку, соціум впадає у стан глибокої апатії. Оксана Дащаківська

Знаю, що є люди, які просто розглядають можливість виїхати з країни. Це теж тенденція, про яку треба говорити… Зоя Казанжи

62 …Современный мир – это не мир независимостей, это мир наиболее эффективных систем взаимозависимостей. И свой выбор - как минимум, в этом вопросе - Украина сделала и дискуссии о том, двигаться на Восток или же двигаться на Запад – прекратились. Павло Казарін

Зміни відбуваються дуже поволі і я не знаю чи аж так радикально впливає будь-що на зміни в суспільстві, бо ж суспільство – це велика маса людей. Вона має свою інерцію. Суспільство, його цінності, його уявлення не змінюються дуже швидко. Я бачу повільний зсув, але цей зсув ціннісний, зміни свідомості відбуваються впродовж багатьох років, відбуваються, я би сказав, у бік поступової вестернізації і формування громадянського суспільства. Воно стає більш громадянським – з відповідними орієнтаціями, цінностями. Дехто вважає, що от, мовляв, війна, агресія довершила формування української нації, я з цим не згоден, я не вважаю, що вона вирішила наші “націєтворчі” проблеми – зокрема міжгрупові стосунки. Я вважаю, що вона просто відклала певні проблеми – те, що я називаю взаєминами між аборигенною спільнотою і креольською, потенційний конфлікт. Цей конфлікт заморозився, тому що є зовнішній агресор. Але це не є щось нове, це відбувалося в багатьох країнах колоніального типу, де дві різні спільноти разом повставали проти колишньої метрополії, адже треба було позбутися англійського, наприклад, домінування. Зрештою, в нас це теж відбулося в 1991 році, коли одна спільнота і друга проголосували за незалежність, хоча уявляли її собі цілком поншому. Микола Рябчук

Зміни, що зачепили вітчизняні медіа

ЗМІ сталі зліші, категоричніші, емоційніші, з'явились нові формати, започатковані на Майдані. Після Майдану з'явилась надія справді на те, що наше життя залежить від нас, і медіа це активно транслювало.

Зоя Казанжи

ЗМІ, безумовно, стали працювати краще, вони й критикують, і намагаються контролювати. Негативом є те, що, на жаль, багато телеканалів залишаються під контролем олігархічних кланів, тому вони дуже сміливі в тому, щоб критикувати президента, прем’єра і так далі, але вони не критикують своїх власників. Другий негативний момент, що журналісти стали всі дуже сміливі зараз, коли немає Януковича, коли можна говорити все, що завгодно, і критикувати всіх. А де вони були, коли Янукович був? Зокрема телеканал «Інтер», «Україна». Олексій Гарань

Не можу сказати, що ситуація змінилася кардинально. Збереглися так звані політичні токшоу, які виступають з функцією формування політичного дискурсу, але далеко не завжди об`єктивного, часто штучного. Збереглися факти заангажованості олігархами великих ЗМІ, оплачуваної журналістики - джинси. Але зростає роль громадської журналістики, наприклад, у вигляді блогерської діяльності. Петро Олещук

Збільшилась кількість незалежних, громадських та регіональних ЗМІ, які впливають на своє місто чи регіон. Я не можу сказати, наскільки вони стали більш впливовими, але те, що вони з’являються, і те, що люди бачать потребу отримувати інформацію з різних джерел, – це дуже добрі зміни. Для розв’язання і трансформації конфліктів зокрема. Ірина Брунова-Калісецька

Методологія дослідження 1. Дослідження методом фокус–групових дискусій, проведених в різних містах України (Львів, Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Харків).

Peer–групи (фокус–групові дискусії з обмеженою кількістю учасників – 5 осіб; у звіті трапляються обидві назви типу дослідження) проводились 1–5 серпня 2015 року з метою виявлення дискурсивних практик, ставлення до чутливих питань та їх висвітлення у вітчизняних засобах масової інформації. Склад фокус–груп був збалансований по віку і статі; до участі в дослідженні запрошувались мешканці обраних міст з різним ступенем обізнаності із контекстом та контентом інформаційного поля (медійного простору), відібрані на основі скрінеру. Всі учасники дискусії отримали матеріальну винагороду за участь в дискусії. Тривалість фокус–груп: від 150 до 240 хвилин. Сценарій peer–групи (ґайд) був розрахований на групову роботу тривалістю 205 хв. та складався з п’яти блоків (в тому числі знайомство та підбиття підсумків, прощання). Відеозапис фокус–груп був повністю транскрибований (розшифрований, переведений в текст). Всі матеріали фокус–групових дискусій були піддані перехресному аналізу випадків, що було зумовлено одноманітністю інформації, отриманої під час роботи над різними блоками сценарію. Відповідно, в одному розділі звіту можуть бути представлені дані, отримані з різних блоків фокус–групи без дотримання хронологічного порядку. Цитати респондентів peer–груп, як і респондентів всеукраїнського опитування, марковані в звіті таким символом: . У тих частинах звіту, де посилання відбувається до думки респондентів (українців) і не вказано кількісного показника, маються на увазі висновки, зроблені на основі peer–груп. Анонімність респондентів забезпечується двосторонньою угодою між респондентами peer–груп та Соціологічною агенцією «Фама».

Всеукраїнське репрезентативне дослідження.

Дослідження проводилося методом «face to face» інтерв’ю. Польовий етап тривав у період з 7 по 20 серпня 2015 року. Загалом було опитано 2000 громадян України віком від 18 років. Застосовувалася багатоступенева пропорційна стратифікаційна вибірка з квотою на останньому щаблі. Населення України було пропорційно поділено на 22 області (Донецька та Луганська області були виключеними із дослідження через загрозу безпеці інтерв’юерів), у кожній з яких методом випадкового відбору (використовуючи генератор випадкових чисел) обиралися міста, села та вулиці. Відтак кожен інтерв’юер отримував початкову точку маршруту, у якій було вказано місто/село та вулицю. Після відвідин першої квартири з маршруту інтерв’юер рухався з кроком 10 квартир у зоні щільної забудови та кроком три будинки у зоні індивідуальної забудови. Квотами в соціологічному дослідженні виступали дві соціально–демографічні характеристики: стать, вік. Інтерв’юери не мали права опитувати: громадян інших країн, гостей, знайомих, родичів, що завітали до господарів.

Похибка репрезентативності вибірки з довірчою ймовірністю 0,954 не перевищує 2,2% для показників близьких до 50%, 1,9% – для показників близьких до 25% або 75%, 1,3% – для показників близьких до 10% або 90%, 1% – для показників близьких до 5% або 95%, 0,4% – для показників близьких до 1% або 99%. Висока якість виконання робіт забезпечується багатоступеневою системою контролю: перевірка інтерв’юером власної роботи (100%), логічна перевірка заповненості анкет супервайзером (100%), контроль репрезентативності вибірки (100%), телефонний контроль (30%), «маршрутний контроль» (20%), перевірка роботи операторів із введення даних (30%), перевірка бази даних на логічні помилки (100%). 



«Захід» включає Закарпатську, Львівську, Івано–Франківську, Тернопільську, Чернівецьку області. Похибка репрезентативності вибірки для даного регіону з довірчою ймовірністю 0,954 не перевищує 5,2% для показників близьких до 50%, 4,5% – для показників близьких до 25% або 75%, 3,1% – для показників близьких до 10% або 90%, 2,3% – для показників близьких до 5% або 95%, 1,0% – для показників близьких до 1% або 99%. «Північ» включає Волинську, Рівненську, Житомирську, Київську області та м. Київ. Похибка репрезентативності вибірки для даного регіону з довірчою ймовірністю 0,954 не перевищує 4,9% для показників близьких до 50%, 4,3% – для показників близьких до 25% або 75%, 2,9% – для показників близьких до 10% або 90%, 2,1% – для показників близьких до 5% або 95%, 1,0% – для показників близьких до 1% або 99%. «Схід» включає Чернігівську, Сумську, Полтавську, Харківську області. Похибка репрезентативності вибірки для даного регіону з довірчою ймовірністю 0,954 не перевищує 5,3% для показників близьких до 50%, 4,6% – для показників близьких до 25% або 75%, 3,2% – для показників близьких до 10% або 90%, 2,3% – для показників близьких до 5% або 95%, 1,1% – для показників близьких до 1% або 99%. «Центр» включає Хмельницьку, Вінницьку, Черкаську, Кіровоградську, Дніпропетровську області. Похибка репрезентативності вибірки для даного регіону з довірчою ймовірністю 0,954 не перевищує 4,7% для показників близьких до 50%, 4,1% – для показників близьких до 25% або 75%, 2,8% – для показників близьких до 10% або 90%, 2,1% – для показників близьких до 5% або 95%, 0,9% – для показників близьких до 1% або 99%. «Південь» включає Одеську, Миколаївську, Херсонську, Запорізьку області. Похибка репрезентативності вибірки для даного регіону з довірчою ймовірністю 0,954 не перевищує 5,4% для показників близьких до 50%, 4,7% – для показників близьких до 25% або 75%, 3,3% – для показників близьких до 10% або 90%, 2,4% – для показників близьких до 5% або 95%, 1,1% – для показників близьких до 1% або 99%.

Методика підрахунку показників. Респондентам був запропонований перелік із 33 тверджень, які є виявами дискурсивних практик упередження (з негативною конотацією). Твердження були сформовані за результатами peer–груп, проведених в різних містах України у межах проекту (Львів, Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Харків). Формулювання тверджень на графіках збережено оригінальне, відповідно до запитань анкети. Вони допомогли виявити міру прояву упередженості українців до «чутливих питань». Власне упередження, а не стереотипи, адже останні є стійкими, вкоріненими в свідомості людей уявленнями. Як і стереотип, упередження означає судження, яка існує до контакту з тим чи іншим соціальним явищем, проте

значно легше може піддаватись зміні та перетворенню. Саме виявлення цих упереджень допоможе запобігти усталеності стереотипів, які можуть спровокувати соціальні конфлікти. Стосовно кожного із цих тверджень було запропоновано визначити міру згоди / незгоди з ними, використовуючи 5–бальну шкалу, де 1 – «цілком не погоджуюсь», 2 – «радше не погоджуюсь», 3 – «погоджуюсь та не погоджуюсь однаковою мірою», 4 – «радше погоджуюсь», 5 – «цілком погоджуюсь», а також 88 – «важко відповісти» (варіант відповіді не зачитувався респондентам). Усі твердження групуються у 7 смислових груп: «влада», «медіа», «переселенці», «мобілізація», «демобілізація», «декомунізація», «пропаганда» Використовуючи методику обчислення середньої величини, було утворено 7 індексів, які відповідають попереднім смисловим групам. Наступним кроком в аналізі даних було визначення шкали вимірювання для кожної із 7 смислових груп. Першочергова 5–бальна шкала щодо згоди / незгоди з твердженнями була перетворена у 4–бальну для визначення ставлення українців до оцінюваних соціальних процесів та інститутів:    

лояльні (виражають цілковиту незгоду з твердженнями); помірно лояльні (поміркована незгода з твердженнями), помірно упереджені (поміркована згодна з твердженнями); упереджені (цілковита згода з твердженнями).

Нейтральна позиція (погоджуюсь та не погоджуюсь однаковою мірою) була свідомо виключена з аналізу з метою більш чіткого виокремлення цільових груп дослідження. Для тверджень, які об’єднуються в індекс «пропаганда» був обраний більш поляризований поділ на дві категорії: група, яка не погоджується з пропагандистськими твердженнями та, відповідно, не сприймає проросійську пропаганду; група, яка виражала різною мірою згоду із запропонованими твердженнями пропагандистського змісту.

3. В експертному дослідженні взяли участь 50 експертів різних галузей медіадосліджень, журналістики, соціології, політології, антропології, конфліктології.

Метод експертного інтерв’ю – особливий різновид опитування, який передбачає опитування експертів як спеціалістів, які мають глибокі спеціальні знання в галузі предмета дослідження. Інтев’ю з метою визначення ролі медіадискурсу у функціонуванні соціального напруження в українському соціумі проводились у серпні–вересні 2015 року. Сценарій інтерв’ю передбачав тривалість розмови в межах 60 хв і включав у себе 6 блоків роботи над об’єктом дослідження (зокрема знайомство та прощання). Тривалість інтерв’ю коливалась від 30 до 90 хв. Аудіозаписи інтерв’ю були повністю транскрибовані. Всі матеріали були піддані перехресному аналізу випадків. Всі інтерв’ю з експертами є представлені у звіті в узагальненому вигляді, для ілюстрування окремих позицій наведено прямі цитати. Інтерв’ю з експертами, які нададуть на це дозвіл, можна буде переглянути на сайті ГО «Львівський Медіафорум». Цитати експертів в звіті марковані таким символом: