ГАЛВІК №1

ГАЛВІК

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ МОЛОДІЖНИЙ ТИЖНЕВИК

№1 (1) від 1 грудня 2011

НОВИНИ: Зима буде примхливою

20 РОКІВ РЕФЕРЕНДУМУ! У НОМЕР:

Життя міста

Початок зими не принесе відчутних погодних змін, температура коливатиметься вдень в межах +6 - +8 °C, вночі +2 - +4 °C. Можливе погіршення погоди на Заході України. Із 6 грудня прогнозується зниження температури до -6 10 °C, посилення вітру, налипання мокрого снігу. Синоптики обіцяють, що практично весь грудень стовпчик термометра різко стрибатиме. Передбачається значна кількість опадів у вигляді дощу і мокрого снігу.

А чи знаєте Ви, що у Львові курсували нічні маршрутки? Наш кореспондент знає. Про свій досвід користування таким різновидом транспорту вона розповість Вам на сторінці 9.

Репортаж

У Львові відзначили День солідарності із хворими на СНІД У день боротьби зі СНІДом у Львові відбулася низка тематичних заходів. В Музеї ідей відкрилася виставка робіт конкурсу «Вмій захистити себе», яку організував Благодійний Фонд САЛЮС. Тематика конкурсу пов’язана з попередженням ВІЛ та інфекцій, що передаються статевим шляхом та пропагандою здорового та безпечного способу життя. Також у рамках проекту «Be Tolerant» відбувся мистецько-благодійний аукціон «Стрічка допомоги». Зібрані протягом аукціону кошти будуть спрямовані на благочинність .

Jazz Bez стартував У Львові розпочався найбільший український джазовий фестиваль «Jazz Bez», який пройде у 13 містах України та Польщі. Упродовж десяти днів у Львові гратимуть такі відомі гурти як: Tarbaby (США), та Contemporary Noise Sextet (Польща) та Dzyga Jazz Quintet – патріархи українського джазу, які грають ще з 60-х років, та інші колективи з багатьох країн світу. Родзинкою фестивалю «Jazz Bez» стане поєднання максимальної кількості джазових стилів, пошуку нових відтінків джазу та експериментів.

Карпати гратимуть на новому стадіоні Керівництво футбольного клубу «Карпати» та стадіон «Арена Львів» домовились про проведення домашніх матчів «зеленобілих» на новенькому стадіоні, що прийматиме матчі Євро-2012. «Новосілля» призначено на суботу 10 грудня матчем з «Динамо Київ», що розпочнеться о 16:00. За годину до початку футболу заплановані святкові урочистості з нагоди першого матчу «Карпат» на «Арені Львів».

1991-го українці сказали так акту проголошення незалежності України

В

иходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської

Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення». Саме такими словами з Акту проголошення незалежності від 24 серпня починався бюлетень, який громадяни новоствореної

держави отримали 1 грудня 1991 року. Саме від цього листка паперу залежала доля держави, майбутнє якої прийшли захистити понад 90% громадян. І захистили, бо інакше, мабуть, не могло статися. Бо, хоч в Акті проголошення фігурує назва «республіканський референдум», до жовтня він трансформувався у «Всеукраїнський». Про те, як все відбувалося і чого очікували від цього важливого кроку тогочасні молоді патріоти, читайте на стор. 3

Хоча у Львові діє заборона на продаж алкогольних виробів після 22:00, торгівля не вщухає навіть опівночі. Як у День студента магазини після «години Х» частували молодь пивом і не тільки, у репортажі журналіста «ГАЛВІК» на сторінці 14.

Влада

Клас гнаних, або бізнес по-українськи

У

1956 році американка Айн Ренд написала книгу «Atlas Shrugged», яка одразу стала бестселером і вийшла на друге місце по продажам після Біблії. До сьогодні вона очолює списки найпопулярніших книжок в світі. Книга ця про те, як до влади прийшли люди, які ненавидять підприємців. Про те, як держава втручається в діяльність бізнесу, про ідіотські закони, написані так, щоб працювати, не порушуючи їх, було неможливо, щоб завжди був привід відібрати бізнес. Здається, у нас цю книгу не читають. Особливо засмучує те, що її не читають представники нашої влади. Якби наші можновладці це

читали, вони б зрозуміли, що обраний ними шлях веде в нікуди, що для того щоб підприємство працювало, потрібно вкладати в нього душу, а також потрібна здорова конкуренція. Відібраний або зацькований бізнес майже неминуче гине, а отже, не приносить кошти в державний бюджет, страждає вітчизняна промисловість, баланс порушується і страждає вся країна.

2 листопада на закритій зустрічі зі студентами Київського Інституту Міжнародних відносин Олександра Кужель, в минулому голова Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва,

сказала, що сьогоднішня влада займається цілеспрямованим знищенням середнього класу. Вона також зазначила, що бізнес перетворився на інструмент політичного примусу, і що такого не очікували навіть соратники Януковича. Нагадаємо, під час президентських виборів 2004 року пані Кужель підтримувала Віктора Федоровича, а 22 жовтня 2011 вона залишила посаду заступника голови партії «Сильна Україна» Сергія Тігіпка, протестуючи проти об’єднання з «Партією Регіонів». На думку Кужель, підприємці самі мають себе захищати, але для цього потрібна база – платформа, у якості такої вона пропонує створюване нею громадське об’єднання для боротьби з наслідками діяльності влади, що «знищує середній клас». Ті ж питання піднімали й на круглому столі «Комітету підприємців Львівщини», присвяченому проблемам бізнесу в умовах корумпованого режиму, якому не потрібен середній і малий бізнес. Там говорили і про надмірну бюрократизацію, і про недолуге законодавство, та ще про десяток способів, які використовує влада, щоб ставити палиці в колеса бізнесу. (Закінчення на стор.7)

Конфлікт мера Львова Андрія Садового з міською радою набирає обертів. У чому вбачає причину своїх бід політик, як він реагує на одіозні рішення міської ради і що про це говорять його опоненти з Партії Регіонів, ВО Свобода та інших читайте на сторінці 5.

Мистецтво

У Львові тривають суперечки щодо скандального портрету Шевченка авторства студента Львівської академії мистецтв Стаса Сілантьєва. Про перебіг та наслідки мистецької дискусії, яка сколихнула найвідоміших львів’ян, дізнавайтесь на сторінці 12.

2

СТОРІНКА РЕДАКТОРА На роздоріжжі

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

Політичний лабіринт

Або свобода, або незалежність?

Чи будуть українці статистами на виборах влади ? і насолоджуватися владою. Ми

К

оли в березні 1991 року відбувся всесоюзний референдум, де запитували про збереження Радянського Союзу, 78% громадян Естонії проголосували за незалежність власної держави і вихід її з СРСР. Українці проголосували навпаки. За дев’ять місяців все змінилося і ми захотіли повної незалежності. Але що змінилося? Кон’юнктура? Інколи видається, що у наших головах «каша». Українська влада додала у бюлетень, в якому людей запитували, чи бажають вони збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, де будуть гарантуватися права людини, власне питання. Воно звучало приблизно так: чи вважаєте ви, що Україна повинна залишитися у складі Союзу на основі декларації про державний суверенітет. За те, щоб Україна залишилася в «тюрмі народів», але суверенна, проголосувало понад 70% українців. Україна здобула незалежність. Можна говорити про Путч і голосування Верховної Ради 24 серпня чи згадувати всесоюзний референдум. Але тільки 1 грудня 1991 року стало тим днем, що приніс справжні, не декларативні зміни державного буття. Саме після нього Україну як державу визнали в світі. Польща та Канада, котрі були перші, зробили це 2 грудня, витримавши значну паузу від 24 серпня. Так ми отримали державу по-суті. Українці проголосували за зміни, котрі мали принести нове життя. Вони і принесли. Проте, не всі, мабуть, розуміли, що нове – це не завжди бажане. Нове – це інше, ніж старе, попереднє. Для бажаного потрібно зрозуміти себе і працювати. Для формування бажаного, потрібно спочатку бути готовим його прийняти. На практиці це означає постійно обирати як жити. Усвідомлювати себе господарями власного життя. А головне – навчитися і бути готовим нести відповідальність за свій вибір. У нас же така готовність є лише на декларативному рівні. Ми бажаємо демократії та рівності, а поряд мріємо зайняти найвищу посаду, піднятися над «загалом»

говоримо про терпимість і повагу, але й досі у більшості не навчилися слухати інших. Ми повчаємо близьких, як потрібно поводитися, наводимо приклади європейських країн, самі ж часто не виконуємо ні громадянських обов’язків перед державою, ні громадських перед спільнотою. У більшості випадків власного життя, ми вибору не робимо – чинимо відповідно напрацьованим, звичним моделям поведінки. Ці моделі довго формувалися. Над ними працювала могутня держава. Більшість інститутів Радянського Союзу створювалися для того, щоб сформувати «радянського громадянина», за якого держава буде робити вибір. Можливість вибирати вміло підмінювалася змогою обирати. І не важливо, чи обирався Генеральний секретар, чи організація, яка виховувала «жовтенят» – модель схожа: або «так», або «ні». Соціалізм з людським обличчям плекав «культуру абоїзмів», де вибір робиться у площині «або-або». Ти або з партією, або ні. Або працюєш, або в тюрмі. Або добрий, або поганий. Впровадження такої культури відбувалося не лише у Радянському Союзі. Таку методику використовували більшість тоталітарних ідеологій. Комунізм, Фашизм, Нацизм, Націоналізм (радикальних форм) у 20 столітті стали нивами, на яких проросла «культура абоїзму». Плоди якої – нетерпимість, а вона унеможливлює нормальне співжиття з іншими. Таку спадщину ми отримали. Арістотель вважав, що вибір – це свобода. Свобода – це властивість, котра притаманна лише людям. Держава може бути незалежною. Людина повинна мати свободу. Це потрібно для того, щоб вибирати. Це потрібно для того щоб жити. Референдум спричинив перехід нашої держави у нову якість – незалежність. Але, якщо ми хотіли бажаних змін, котрі мали прийти після незалежності, змінитися потрібно було б спочатку нам. Вибирати і нести відповідальність, плекати в собі свободу – це передумови переходу до нових якостей. Наші внутрішні переміни зможуть спричинити бажану зміну того, що нас оточує. Якщо ми справді хочемо перемін. Якщо ми прагнемо жити. Сковорода говорив: «Проповідуй, як живеш, і живи, як проповідуєш». 20 років тому ми здобули незалежність. Залишилося небагато – здобути свою свободу.

Юрій Опока

П

арламентські вибори 2012 року, в теорії повинні бути іспитом, на якому український народ поставить оцінку своїй владі. Вона в очах суспільства персоніфікувалася і ототожнюється з однією людиною – президентом Віктором Януковичем, і однією партією – Партією Регіонів. Логічно можна припустити, що іспит захочуть списати, а результат підтасувати. Плагіат для них не новизна. Проте, для цього потрібний відповідний фон. А його якнайкраще можуть забезпечити три події: зміна уряду, прийняття провладного закону про вибори і подальше ув’язнення Тимошенко. Якщо

прем’єра експертами ще проговорюються дві постаті – Ірина Акімова і Арсеній Яценюк. Тігіпко останнім часом теж асоціються із «азарівщиною» і з жорсткістю у соціальній сфері. В будь-якому разі наступники Азарова будуть підбиратися по тому, чи здатні вони до лібералізації окремих соціальних програм. Тут Акімова безпечніша, адже прем’єрське крісло завше було трампліном для виборів у президенти, на що в неї амбіцій навряд чи вистачить, чого не скажеш про Яценюка. Провладний закон про вибори прийняли. Більше того, за нього голосували і ті сили, що назива-

ж конкретніше, то Азарова скоро звільнять, закон про вибори прийняли такий, який потрібно, а Тимошенко ще буде сидіти.

20 грудня президент збирається провести «виховну роботу» в уряді. Тож, можливо, що Україна вступить у новий рік без старого прем’єра. Але доцільніше Азарова міняти весною, перед проведенням Євро-2012. Прем’єр останнім часом виконував роль губки, що втягувала суспільний негатив. Всі невдачі з реформами, соціальні негаразди, страйки, невизначена газова політика – це тільки частина докорів, що ставляться перед главою уряду. Коли Микола Азаров максимально виконає власну місію і так-сяк вбереже Януковича від тотальної критики, його знімуть. Таким чином, Кабмін теоретично лібералізується. Що, в свою чергу, приведе до зняття окремих протиріч на вісі «уряд-народ». Не останню роль тут відіграє капітал у вигляді урядових посад. Не новина, що посади в Україні завжди були предметом торгів. Тепер, коли буде змішана система виборів, через депутатські мандати і урядові посади можна приманювати авторитетних людей з областей, а головно з інших партій. Існує версія, що вхід в структуру «Партії Регіонів» іншої партії «Сильна Україна» в більшій мірі пов’язана з обіцянкою Сергію Тігіпку крісла, яке звільнить Микола Азаров. Аналогічна ситуація може відбутися з Народною партією Володимира Литвина, який, мабуть, захоче залишитися на посаді, до котрої звик. Серед претендентів на посаду

ють себе опозиційними. Їхні зауваження влада ніби врахувала. Основні новаторські положення закону: змішана виборча система і поділ держави на 275 одномандатних округів, підвищений виборчий бар’єр до 5% і партійна монополія у висуванні кандидатів. Ліквідували графу «проти всіх». За цих виборців буде жорстка боротьба. Логіка і українська законодавча практика підказує, що цей закон влада розцінює як місток, що не тільки приведе Партію Регіонів у ВР, а ще й забезпечить більшість. У вересні соціологічна група «Рейтинг» проводила дослідження, результати якого показали, що, якби вибори до Верховної Ради України відбувалися наприкінці вересня 2011 року, то 21,9% опитаних (серед тих, хто взяв би учать у виборах) проголосували б за Партію Регіонів, 18,9% - за Батьківщину, 11% - за Фронт змін, 5,7% - за Комуністичну партію, 5,4% - за партію УДАР Віталія Кличка, 4,2% - за Свободу. Не підтримали б жодну з партій («проти всіх») – 12,6%, не визначились з вибором – 11,3%. Серед тих, хто не визначився, більшість виборців Сергія Тігіпка, що не знають, як поводитися після реверансів Сергія Леонідовича у бік Партії Регіонів. Цих виборців може «переманити» хтось інший, наприклад, Арсеній Яценюк. А це вже загроза. Шляхом простого арифметичного підрахунку стає зрозуміло, що Рада може бути, якщо не повністю, то в окремих випадках, самостійною. Підняття прохідного бар’єру до 5 % покликане

убезпечити від потрапляння в парламент ВО «Свобода» і партії УДАР, котрі провладними, у класичному розумінні, не назвеш. Саме тому, мабуть, за нього голосувала опозиція, яка боїться конкуренції. З Яценюком і комуністами можна буде ситуативно домовлятися, а от «Батьківщина» буде в опозиції за будь-яких умов. Ті, хто хотіли домовитися з владою, вже себе виявили, залишилися справжні опоненти. Відповідно, завдання влади номер один – збільшити власну присутність і зменшити кількість опозиційних депутатів. У цій нехитрій формулі досягнення бажаного є одна невідома змінна. Ніхто не знає, що буде з Тимошенко. Ймовірно, сам Янукович до кінця не знає.

Bідомий політв’язень виступає для української влади заручником, проте і влада стала заручницею Тимошенко. Для Януковича колишній прем’єр стала предметом торгів з Європою, Росією, опозицією. Він обіцяє всім її визволення і розуміє, що Україна не Росія, і довіку тримати Юлію Володимирівну не вдасться. Але президент відчуває, мабуть, що загроза з боку її персони не зменшилась. Значить, треба, щоб поки «сиділа». Принаймні до того часу, поки хтось не запропонує за її визволення щось таке, що Януковичу дуже потрібне. Наприклад, кредит МВФ, або преференції в торгівлі з ЄС. Доки звільнення Тимошенко не буде об’єктивною необхідністю, доти вона буде сидіти. Саме відсутність лідера може бути тим ударом по «Батьківщині», що забезпечить провладній партії домінування як на виборах, так і при формуванні умовної більшості в новому парламенті. Тактика президента та його оточення зрозуміла – поетапне здобуття все більшої влади і її утримання. Не до кінця зрозуміла їхня стратегія, але вона не обов’язкова, можливо її нема.

Вибори в Україні завжди були репетицією наступних. Місцеві вибори 2010 року показали, що за незначних рейтингів можна здобувати значні результати. Наступного року час нових виборів, правила проведення яких відображені в законі, що схожий зі своїм попередником про місцеве самоврядування. Але ставки зросли. Перемога одних додасть їм впевненості в тому, що вони прийшли всерйоз і надовго, перемога інших підштовхне до віри, що не все ще втрачено і режим можна підважити. Важко, звичайно, визначити місце простих українців у цих іграх. Коли влада, шляхом маніпуляцій і технологій, має змогу сама себе оцінювати, то народ перетворюється у звичайного статиста. Юрій Опока

ТОП-ТЕМА

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

20 РОКІВ РЕФЕРЕНДУМУ

Незламність незалежності

Манівцями пам’яті

Суверенність з галицьким характером Перший референдум: взяли участь майже 32 мільйони людей. З них більше 28 міль- як це було...

Р

івно двадцять років тому українці підтвердили всьому світу, що вони дійсно хочуть жити в самостійній країні. У референдумі 1 грудня 1991 року матеріалізувалася ідея незалежності України, каталізаторами якої стали швидкоплинні події кінця 80-х – початку 90-х років. Живий ланцюг від Львова до Києва у день 71-річчя Акту Злуки, студентське голодування восени 1990 року, що увійшло в історію під назвою «Революція на граніті», масові мітинги-протести проти дій путчистів в серпні 91-го – ці та інші події свідчили про неминучість змін. В березні 1991 року керівництво вже очевидно вмираючого Радянського Союзу намагалося врятувати ситуацію і заручитись «голосом народу» в питанні оновлення союзу. Для цього питання, винесене на референдум, було сформульовано хитро і дипломатично. Український парламент після тривалих дебатів вирішив занести до бюлетенів додаткове республіканське питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?». В західних областях України державотворчі процеси мали особливий характер – вони почалися швидше, ніж в інших регіонах, і відсоток людей, які були задіяні в акціях протесту, був на порядок вищим. Тому не дивно, що коли постало питання про подальшу долю держави, так звана Галицька асамблея, до якої увійшли представники нової, вже не комуністичної, виконавчої влади трьох областей: Івано-Франківської, Тернопільської і Львівської, прийняла рішення включити у бюлетень третє запитання. Воно було сформульовано прямо: «Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує

всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної приналежності?». На це питання «так» відповіли майже 90% галичан. Тож не дивно, що 1 грудня цього ж року на референдумі, покликаному підтвердити чи спростувати бажання українців до незалежної держави і дати підстави для сприйняття світом «Акту проголошення незалежності України», прийнятого 24 серпня, на Львівщині був зафіксований один з найвищих показників активності громадян. Більше ніж 95% мешканців Львівської області взяли участь у голосуванні, а 97,46% з них ствердно відповіли на запитання про підтримку незалежності. Загалом у Всеукраїнському референдумі

йонів - 90,32% - проголосували «за» суверенність. Це була чітка відповідь противникам української незалежності, особливо у східних і південних областях республіки, які заявляли, що народ нібито не підтримує Акт про незалежність. Треба згадати і те, що одночасно з референдумом відбувались і перші вибори Президента України, під час яких Галичина знову показала свій характер. Леонід Кравчук, який врешті переміг на виборах, посів перше місце у всіх регіонах, за винятком трьох областей Галичини – тут більшість голосів отримав В’ячеслав Чорновіл. З тих пір минуло двадцять років. Але річниця референдуму, яка могла б бути визначною подією, насправді не є надто оптимістичною. Як свідчать дані чисельних соціологічних опитувань, з кожним роком віра людей в успіх держави-України зменшується. Причина – в тотальній кризі усіх сфер життя. Тому, певне, боротьба за гідне життя в незалежній державі ще не є завершеною. І, можливо, саме галичани, які раніше проявляли особливий темперамент в національних питаннях, і нині мають показати приклад для всіх українців.

З

дається, що радянська «імперія зла» потонула в Леті вже багато років тому. Проте, це не так. 1 грудня минає 20 років з моменту проголошення першого референдуму в історії незалежної України, що остаточно вирішив її долю як самостійної держави. Як відомо, історію творять особистості, тому «ГАЛВІК» провів невелике опитування серед відомих культурних і політичних діячів, тодішніх студентів та активістів, стосовно того, що найяскравіше їм запам’яталось з того дня і чи справдились їх сподівання щодо незалежності. Маркіян Іващишин, голова МО «Дзиґа»

тепло – не через температуру, а через те, що було 1 грудня і Служба Божа за референдум. І під час цієї служби я заспокоївся і зрозумів, що все пройде добре. Чи справдились мої очікування? Особисті – так. Якби не референдум, я би ніколи не зробив такої кар’єри як зараз: був би істориком в маленькому провінційному місті і не мав би такого шансу, як, наприклад, працюючи у Москві. Тим не менше, для мене проголошення незалежності було розчаруванням, бо я був готовий до підпільної боротьби і романтики. Але виявилось, що боротись і працювати потрібно і зараз. Якщо ми програємо, то це буде наша вина. У 91-му всі Юхновського хвалили і вважали, що то була спільна ідея. І якщо ми виграємо, то це буде наша спільна ідея і спільна перемога. Тому референдум – це велика подія, масштаб якої зростатиме з роками, і я сподіваюсь, що колись ми святкуватимемо не 24 серпня, коли ми робили вибір радше тому, що так сталося, а 1 грудня, коли ми вибирали те, чого так хотіли. Олесь Доній, народний депутат України, голова МО «Остання Зараз мені вже складно прига- Барикада» дати, як все відбувалося – стільки часу минуло… Але, щонайперше, це було відчуття щастя після самого референдуму. Я тоді був у Севастополі спостерігачем. І в той день нам стало зрозуміло, що все відбулося. Багато людей приходило на референдум голосувати, всі були такі піднесені. А так, щоби детальМарічка Паплаускайте но, вже складно відновити в пам’яті Лише коли Верховна Рада проголосувала за пропозицію Ігоря той день. про референВиправдалися, бо Україна, як дер- Юхновського жава, склалася, і процес розвитку, дум, на початку у значної частищо почався тоді, продовжується і ни націонал-демократичних сил був скепсис щодо того, чи потрібно зараз, яким би він не був. Ярослав Грицак, історик, викла- підтверджувати наше рішення редач Українського Католицького ферендумом, і зрозуміли його доцільність далеко не відразу. Треба Університету було мати мудрість і прорахувати, що підтвердження консенсусу між двома політичними силами: націонал-демократами та комуністами. І цей крок допоміг апелювати до своєї незалежності як перед Москвою, так і перед Заходом. Найбільше вражень було вже після референдуму, оскільки резульВ цей час я був в Канаді, в Едмон- тати були неочікуваними. Перед тоні, там знаходиться один з не- тим ми брали участь у багатьох акбагатьох західних університетів, ціях і бачили, як складно було проякий має українські студії як про- сувати українську визвольну ідею фесійну програму. Як більшість га- по всій території України. І понад личан, я не був переконаний, що 90% - це був величезний результат. все вийде добре, бо думав, що Ігор Особисто я вважаю, що День незаЮхновський, який запропону- лежності України потрібно відзнавав цю ідею, зробив це надарем- чати не 24 серпня, а 1 грудня, тому но. Це був великий ризик. Перше що в серпні 91-го рішення приймагрудня 1991 року була неділя, тому ла Верховна Рада, яка мала більше зранку я був на Службі Божій, яка половини переляканих комунісне була звичайною, бо проходила в тів, що ще кілька місяців тому боропідвалі священика, який дуже рід- лись проти незалежності України. ко правив; він був моїм дуже дале- Звичайно, це вагоме рішення, але ким родичем. На тій службі було це рішення політичної еліти. А 1 нас тільки троє – він, я і мій колега грудня відчувається причетність зі Львова, – і її правили за референ- до незалежності великої кількості дум. Я пам’ятаю, що в той день па- громадян. дав сніг – великий і лапатий, на вулиці було дуже холодно і біло, як в Розмовляла Сибіру, але в тому підвалі було дуже ЛюбомираРемажевська

3

4

ПОЛІТИКА

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

Рік до року

Рік протистоянь 2011 рік видався для Львова й області багатим на скандали та інсинуації. Майже кожного тижня львів’яни мали можливість спостерігати за перипетіями чергового скандалу. Причиною того стали постійні перетрубації в органах влади: нещодавно минули вибори місцевого самоврядування, та на посаді голови облдержадміністрації, за достатньо короткий термін, встигло побувати аж три особи. Протистояння стало одним із ключових трендів 2011 року. Перший великий конфлікт трапився 9 травня, під час «святкувань» так званого «Дня Перемоги», основними героями цих подій були націоналісти та комуністи разом з проросійськими організаціями. В свою чергу це протистояння призвело до нового – між ВО «Свобода» та тогочасним головою ОДА Михайлом Цимбалюком, котрий під тиском депутатів обласної ради навіть написав заяву про відставку. Протягом

Д

епутати Львівської обласної ради почали рік, що минає, гучною заявою до МЗС з вимогою оголосити генконсула Росії Євгена Гузєєва персоною нонграта і дати відповідь «антиукраїнським заявам» Володимира Путіна щодо участі України у Другій світовій війні. Це рішення викликало різку відповідь російської сторони і певним чином задало тон подальшій роботі як обласної, так і міської рад Львівщини. Протягом всього року місцеві депутати потрапляли у стрічки всеукраїнських новин здебільшого завдяки прийняттю політичних рішень, тісно пов’язаних з історією. Однак, чи мали ці рішення позитивний вплив на єднання нації навколо історії чи навпаки – питання відкрите. У ситуації з заявою Путіна про Реклама

всього року на сторінках преси та Інтернет-видань триває протистояння між уже згадуваним ВО «Свобода» та львівськими лібералами, позицію котрих репрезентують Тарас Возняк, Ярослав Грицак та інші. Найпомітнішим ж та найгострішим став конфлікт між депутатським корпусом ЛМР та міським головою Андрієм Садовим. Суперечка, котра триває в міській раді є ні чим іншим, як боротьбою за вплив на місто та підготовкою до парламентських виборів-2012. З цим же пов’язані зміни керівництва в ОДА – відправлення у відставку Цимбалюка та призначення

на його місце Михайла Костюка. Партія Регіонів (ПР) намагається примножити свій вплив на Львівщині, створити для білоблакитних позитивний імідж та зробити максимум для отримання хорошого результату на виборах до Верховної Ради в наступному році. Ще помітними подіями стали: цьогорічна скандальна епопея з фальшивими дипломами керівників управлінь ЛМР та конфлікт навколо присвоєння імені львівському аеропорту. На думку керівника соціологічної групи «Рейтинг» Олексія Антиповича, котру він висловив в коментарі Інтернетвиданню «Гал-інфо», від конфлікту між ВО «Свобода» та мером впадуть рейтинги в обох. Як показують дані все тієї ж соціологічної групи «Рейтинг», популярність партії Олега Тягнибока зменшилася на 6% (з 24% в травні до 18% у жовтні 2011 році). Прикметно, що в жовтні зафіксовано й найвищий рівень недовіри до роботи міського голови Андрія Садового – 35%, хоча мер залишається тим, кому виборці найбільше довіряють серед місцевих політиків – 56% з опитаних. В період з травня до жовтня зріс рейтинг Фронту Змін – з 16% до 18% та

партії «УДАР» Віталія Кличка – з 3% до 7%. В той ж час популярність «Батьківщини» серед львів’ян зменшилась – з майже 20% до 18%. Всі ці суперечки та скандали цілком могли стати причиною погіршення інвестиційного клімату Львівщини. За даними головного управління статистики у Львівській області, порівняно з січнем-вереснем 2010 року, іноземних інвестицій надійшло на 20% менше. В той же час зросли обсяги інвестування у Львів на 27,5%. Спричинено це освоєнням коштів до Євро2012. Саме завдяки футбольній першості, що повинна відбутися наступного року, Місто Лева отримало новий стадіон та аеропорт. Не варто забувати й про те, що 2011 став роком капітального ремонту доріг, а також підвищення тарифу на проїзд в маршрутках до 2 гривень. Рівень безробіття в Львівській області на 1 листопада складає 1,4% від всього працездатного населення регіону. Середня заробітна плата у вересні 2011 року становила 2 тис. 358 грн, що на 13,1% більше, ніж в аналогічний період минулого року. Цікаво, що за інформацією прес-служби прокуратури Львівської області, рівень

злочинності в регіоні впав на 4,7%, себто протистояння політиків не вплинули на криміногенну ситуацію краю. Були й цього року очевидні позитиви – 27 березня обрали нового голови Української ГрекоКатолицької Церкви (УГКЦ), уродженця Стрия, владику Святослава (Шевчука). Важливим аспектом року була також вступна кампанія – Національний університет «Львівська політехніка» та Львівський національний університет імені Франка посіли, відповідно, перше та друге місця за кількістю заяв вступників. Загалом, 2011 рік протистоянь та скандалів, ще може видатися доволі спокійним та помірним, адже наступний 2012 буде куди складнішим. Він пройде не лише під знаком Дракона за якимось там календарем, а й під знаком парламентських виборів та Євро-2012, що є куди важливішим для громади Львова й області. Крім того, значна частина згадуваних конфліктів не є завершеними й цілком ймовірно, що вони наберуть нових обертів в році прийдешньому, адже сторони аж ніяк не шукають шляхів до компромісу. А дарма.

жертвам комуністичних злочинів. Та на цьому конфлікти ґрунтовані на пам’яті про Другу світову війну не вичерпалися. Черговий з них спалахнув в останні дні жовтня, коли в Галицькому районному суді почався розгляд позову Української республіканської партії, яка вимагає у львівської міськради демонтувати монумент радянському солдатувизволителю на перетині вулиць Стрийської та Гвардійської. Свою вимогу представники партії аргументують, спираючись на рішення облради початку 1990х, яким було постановлено знести півтора десятка радянських пам’ятників, зокрема і цей. Чим закінчиться ця історія поки невідомо. Але, скоріш за все, це просто чергова маніпуляція з історичною пам’яттю людей. Крім того, в жовтні у Львові знову набуло звучання ім’я Степана Бандери – представники партії «Свобода» запропонували назвати його іменем новий львівський аеропорт. Ця пропозиція викликала негативну

реакцію Польщі. Посол сусідньої держави Генрик Літвін заявляв, що дві країни ще не закінчили історичної дискусії щодо польсько-українського конфлікту під час Другої світової війни, а тому все, що загострює різницю підходів, може бути сприйняте негативно. Врешті-решт, на початку листопада аеропорт рішенням Кабінету Міністрів отримав назву на честь засновника міста короля Данила Галицького, запропоновану мером Андрієм Садовим. При аналізі цих ініціатив обласної та міської ради, складається враження, що всі вони носили лиш голослівний характер. Адже конкретних позитивних результатів рішення не принесли. В той же час, така націоналістична риторика створює проблеми у стосунках з найближчими сусідами, як-то Польща і Росія. Кожен новий скандал створює ризик того, що Львів може втратити притік туристів та залучення інвестицій. А, власне, цим і мають перейматися місцеві депутати.

Назарій Заноз

Понаприймали

Нема на то Ради… роль України у війні з фашизмом львівська ініціатива не знайшла підтримки в стінах Верховної Ради України. Лише 97 депутатів при мінімально необхідних 226 голосів погодились на засудження відповідної заяви. В результаті рішення так і не було ухвалено. Приблизно через десять днів після того діяльність депутатів Львівської облради знову набула розголосу. Вони зібралися на площі біля пам’ятника Степанові Бандері на позачергову сесію, де висловили протест проти скасування звання «Герой України» Степану Бандері. У заяві йшлося про те, що рішення про скасування відповідного Указу Президента України «суд ухвалив за вказівкою Банкової на догоду Путіну і Мєдвєдєву». Протест підтримали депутати міськради, районних рад, а пізніше і представники деяких інших міст України. Далі історія звання Бандери пройшла не одне оскарження в судових інстанціях, але результату поки що це не принесло. У квітні депутати міської ради заборонили використовувати у Львові символіку СРСР та Комуністичної партії Радянського Союзу. Можна припустити, що це була відповідь на рішення Верховної Ради про обов’язковість вивішування на свято 9 травня червоного прапору разом із державним українським. Треба сказати, що питання червоного прапору, як символу Перемоги, цього року було особливо гострим по всій Україні.

І чим ближче наближалася річниця закінчення війни, тим гарячішими ставали дискусії щодо всіх суперечливих її моментів. Та апогеєм, звісно ж, стали львівські сутички безпосередньо 9 травня. Про ці події писалося і говорилося багато. В контексті нашого огляду хочеться тільки зазначити, що передувала цьому інциденту заборона суду на проведення будь-яких акцій в місті в цей день, ухвалена на прохання міськради. А опісля травневого скандалу львівська міська рада звернулася до генерального прокурора з вимогою всебічного та неупередженого розслідування подій 9 травня. Утім, про те, чи було це розслідування і які мало результат, громадськість досі нічого не почула. Далі вся Україна з побоюванням очікувала, як у Львові пройде 22 червня - День скорботи і вшанування пам’яті жертв Другої світової війни. Багато хто говорив про планування нових провокацій і організацію сутичок у Львові. Напередодні Львівський окружний адміністративний суд за позовом міськради дозволив в цей день проводити тільки офіційні заходи. Та, на щастя, травневий сценарій не повторився: комуністи Львівщини скромно вшанували пам’ять полеглих, поклавши квіти до могил воїнів Червоної Армії, а частина львів’ян спільно з керівництвом міста та області під прапорами, що закликали відзначити 22 червня без агресії, вшанували загиблих хвилиною мовчання біля пам’ятника

Марічка Паплаускайте

ПОЛІТИКА

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

я маю любити всіх. І дуже часто – членів різних партій. Голосували вони за мене чи не голосували, я повинен мати повагу до них всіх. І навіть до представників партії «Свобода», конфлікт з якими вже є очевидним? Як Ви бачите шляхи розв’язання суперечностей із цією політичною силою? Наразі ми працюємо. Що я можу зробити з тим, що моя діяльність комусь не подобається? Минулого року народний депутат від Партії регіонів на мене писав шалену кількість скарг. Перед тим ще один депутат з БЮТ писав. Може, чорнила закінчаться – перестануть писати. То Ви гадаєте, що звернення фракції ВО «Свобода» у міськраді до генпрокурора Віктора Пшонки щодо «протиправних діянь міського голови» Андрія Садового не матиме результатів? Напевно, буде якийсь результат. Та для мене це не новина. Скільки років я є міським головою, і навіть ще раніше, я пройшов через велику кількість різних звинувачень. Таке життя і така специфіка роботи. Треба до цього нормально ставитися. Для мене це як необхідність ходити на роботу в костюмі – вимагає службове становище. Так само і ці надумані звинувачення. Цього року львівські місцеві ради приймали багато політичних рішень, тісно пов’язаних з історичною пам’яттю (вимога оголосити російського генконсула персоною нон-грата, протест проти скасування звання «Герой України» Степану Бандері, заборона використовувати у Львові символіку СРСР, останні події з пам’ятником на Стрийській та ін.). Не завжди ці рішення мали однозначні наслідки. На Вашу думку, чи повинні місцеві законотворці занурюватись у історію? Адже є багато більш нагальних суспільних проблем, які вимагають роботи депутатів. Україна - це молода демократія. І

наша політика на стадії будівництва. Маючи 180 партій, маючи в них людей, які вважають своїм обов’язком зачитати заяву і забувати про неї через декілька хвилин. Це процес, який треба пережити. От коли дощ падає, ви можете сердитись, але треба просто його перечекати, і потім буде сонце. Тому на багато заяв люди вже не реагують. Люди реагують на дії. А ми стараємось у Львові вчиняти правильні дії. Ми маємо позитивну динаміку по притоку туристів, по залученню інвестицій. Треба відділяти політику від реального життя. Можливо, років через двадцять ситуація поміняється, і у міських радах будуть депутати з великим життєвим і професійним досвідом. Сьогодні у нас в раді молоді хлопці, які не мають життєвого досвіду, деякі з них не мають вищої освіти. Це певним чином віддзеркалює рівень заяв. Але такі націоналістичні заяви не корелюються з європейськими цінностями і створюють незручності у стосунках з такими сусідами, як Польща і Росія. Чи не вважаєте, що як мер міста, Ви маєте давати жорстку оцінку усім подібним заявам і рішенням? А як я маю на це реагувати? У нас в міській раді є депутати від Партії регіонів, є «свободівці», є депутати, які представляють партії «Пора», «Фронт Змін» і багато інших. Кожен з них має свою специфіку. То що, я на кожну заяву маю реагувати? Мене не вистачить на них. Ми приймаємо ці заяви і дякуємо, що вони їх озвучили, а потім переходимо до наступних питань. У нас вільна площадка. Для мене політика, в першу чергу, – це комунальна політика. Починаючи від пологового будинку, який має працювати, і далі - садок, школа, тепло, вода, комунікації, дороги, культура, мистецтво, закінчуючи похоронним бюро і цвинтарем. Це є політика і ця система має збалансовано працювати, незважаючи на різні турбуленції, політичні зсуви, виборчі кампанії, в яких політики максимально пробують використовувати це місто, щоб підняти свій рейтинг. Ми часто їм не даємо цього робити. Вони

починають ображатися на міського голову, бо в них рейтинг падає. Вони хочуть резонансними заявами його підняти: «Скасуємо тарифи!», «Життя free!». Так не буває. Безкоштовний сир тільки в мишоловці. Але чим та мишка потім закінчує? Всі знають. Наостанок, скажіть, якою Ви бачите формулу примирення між заходом і сходом України, якщо така є? Чим Ви готові поступитися в ідеологічному, культурному, релігійному протистоянні? І що об’єднавчого з історії Львова готові запропонувати для східної України? Немає рецептів, які могли би дати одномоментне об’єднання. Єднання країни передбачає титанічний і системний підхід. У першу чергу люди повинні знати одне одного. Скільки людей зі Львова були в Луганську, Донецьку, Харкові? Мізер. Так само і навпаки. Чому? Тому що немає сполучення. Коли літаком долетіти зі Львова до Донецька вартує дорожче, ніж зі Львова до Нью Йорка, то про яке об’єднання можна говорити? Крім того, дуже часто засоби масової інформації подають з міст чи регіонів тільки негативну інформацію. Тому що таке легше продати: секс, страх, смерть. Але ж є питання національної безпеки. Я вірю, що Євро-2012 дасть можливість відкрити нові рейси, щоб запустили дешеві авіалінії. Щоб ми просто знали одне одного. Крок, який ми зараз робимо, – це дні Львова у різних містах України. Наприклад, на початку листопада відбулися дні Львова в Луганську. Це велика команда, яка поїхала презентувати Львів і запрошувати луганчан на Різдво. Місяць до цього я був в Одесі з візитом. Ще перед тим наша команда була в Харкові. І у відповідь ми очікуємо до нас гостей з презентацією своїх міст. Це важка праця. Простіше сидіти, щось собі комбінувати в голові. Але зараз тільки це і буде шляхом до об’єднання країни.

безсовісно прогинається перед центральною владою і робить якесь голосування у Facebook. Ми розуміємо, що це не є репрезентативне голосування, тому що у Facebook голосують і з Папуа-Нової Гвінеї, і з Харкова, і з Донецька, і так далі. Садовий самостійно без погодження ради подає звернення до центральної влади назвати іменем короля Данила Галицького. Відповідно ті хапаються за цю ідею і тут же використовують на свій лад, навіть не називаючи летовище іменем короля Данили Галицького, а просто іменем «Даніли Галіцкого». А це їм ближче за своєю суттю, бо є Олександр Невський, є «Даніла Галіцкій». Хто такий Данило Галицький нікому не відомо, а він насправді єдиний король в Україні. Слово король забрали, бо воно не вкладається в їхню політичну концепцію. «Свобода» стоїть на принципах прямостояння своєї принципової позиції щодо місцевого самоврядування. Ми чітко задекларували свої позиції як в

господарських, так і в політичних питаннях. Садовий же вибрав позицію людини, яка співпрацює з центральною владою, і на свій кшталт, я думаю, він намагатиметься отримати політичні дивіденди, зокрема, ймовірність балотування до Верховної Ради. Партія «Фронт Змін» Михайло Хміль: «Складається враження, що конфлікт кимось інсценований» Певний баланс у відносинах з центральною і місцевою владою Садовому вдається знаходити, але не до кінця. Я думаю, немає особливого секрету в тому, що існує певне непорозуміння. Конфлікт між міським головою Андрієм Садовим і партією «Свобода» однозначно шкодить іміджу міста. І я про це заявляв на останній сесії міськради. Не зовсім розумію коріння і передісторію цього непорозуміння, але дивно, що такі речі виникають в містах західної України. Це, скажімо, Тернопіль, де склалась

непроста ситуація з обласною радою, Чернівці, де в міській раді подібна ситуація. Складається враження, що це все кимось інсценоване. Одна з версій, що це було насаджено з Києва. Я не хочу стверджувати, що все саме так, але цієї версії відкидати не можна. «Партія Регіонів» Ігор Гладиш: «Важливе вміння не загострювати кути між людьми» Мені здається, що Андрій І в а н о в и ч (Садовий – авт.) має досить тонкий розум, і йому вдається знаходити баланс між центральною і місцевою владою. Але йому зараз не легко. Я не думаю, що таке балансування відображається на діяльності виконкому, адже робота, яка проводилася, проводиться і далі. Тут важливе вміння не загострювати кути між людьми.

Влада

Андрій Садовий: між «регіональним» Києвом і «свободівським» Львовом

Щ

Фото Галини Хуторянської

е напередодні останніх місцевих виборів Андрій Садовий заявляв про свої наміри дистанціюватися від політики. Але, як свідчать останні події і гучні заяви його опонентів із партії «Свобода», працювати без політики меру таки не вдається. Він розповів «ГАЛВІК» про те, яким чином доводиться балансувати між центральною владою та місцевими депутатами, чому він закриває очі на звинувачення «свободівців» і не реагує на одіозні рішення міської ради. Андрію Івановичу, в сучасній політичній ситуації в Україні мери тих міст, де більшість населення налаштована опозиційно до діючої влади, опиняються в дуже незручній ситуації. Скажіть, яким чином Вам

вдається балансувати між «регіональним» Києвом і «свободівською» більшістю у міській раді? Є громада міста, яка проголосувала за міського голову Садового. Громада міста хоче, щоб в її інтересах я співпрацював з усіма політичними силами. Що я й роблю, максимально задіюючи всіх для вирішення тих проблем, які є у Львові. І в останні роки це вдається - ми співпрацювали з усіма урядами, які діяли в Україні. І будемо далі працювати в інтересах громади міста. Важливо, щоб був комфорт життя для мешканців. Сьогодні у Львові, на мою думку, комфорт на достатньо хорошому рівні. Хоча не на такому, як мені б хотілося, але це є кращий рівень, ніж у багатьох містах нашої держави. Якщо говорити про політику, то, як міський голова,

Партія «Пора» Петро Адамик: «В грі біцепсами ми не на стороні «Свободи» Андрію Садовому поки що вдається балансувати між владою в Києві і свободівською більшістю в міськраді. Але «Свобода» бажає повністю взяти владу в місті, тому намагається забрати в нього повноваження. Насправді, це такі собі домашні війночки, які нічим не закінчуються. Причини їх конфлікту лежать не на поверхні. Це якісь внутрішні справи, які не мають відношення до політики. «Свободі» просто необхідно на когось перекласти всі прорахунки в роботі міської ради. Серйозно вони не розглядають варіант відставки Садового, бо він їм вигідний. А от Садовому «Свобода» однозначно не вигідна. Партія «Пора» завжди буде голосувати за адекватні рішення. Але в цій грі біцепсами ми не на стороні «Свободи».

Партія «Свобода» Руслан Кошулинський: «Садовий намагатиметься отримати політичні дивіденди» Ми маємо різні політичні бачення взаємин. У «Свободи» є стрижневість щодо центральної влади. Останній варіант різниці поглядів виявився під час вибору назви летовища, коли Янукович приїхав до Львова і бовкнув, що назву може приймати міська рада. Ми розуміємо, що згідно чинного законодавства назву приймає Кабінет Міністрів. І це треба було якісно використати і провести ту назву, яку хоче більшість львів’ян. Перед тим, зокрема, «Свобода» зверталася до Кабінету Міністрів щодо назви летовища іменем Степана Бендери. Що ж робить Садовий, як міський голова? Ясно, що він міг поставити це питання на голосування у сесійній залі, але він

Розмовляла Марічка Паплаускайте

5

6

АВТОРСЬКА СТОРІНКА Обсервація

Новітня історія України. Короткий курс вигнанні Микола Плав’юк складає повноваження. Діаспора під24 серпня 1991. Проголошення. тверджує легітимність України. прем’єрАплодисменти. Квіти. Сльози. Призначення Леоніда Кучми. Надія. Буде референдум. Трохи міністром лячно. А якщо не підтримають? Національний домен .ua. Про Інтернет в Україні ще ніхто не чув.

1993. Рік гіперінфляції у тисячі відсотків. Відставка Кучми. Учасники УПА, які воювали з нацизмом, отримали статус ветеранів, гарантії соціального захисту.

1994. Оксана Баюл здобуває перше олімпійське золото для України. Сергій Бубка бере планку на висоті 6,14 м. Недосяжний світовий рекорд. У Криму свій президент – Юрій Мешков. Дострокові вибори Верховної Ради. Комуністичний реванш. Спікер – Олександр Мороз. Вперед в… УРСР: прем’єр-міністр Віталій Масол.

за Вахтангом Кіпіані

Заборона Компартії? Всі – за. На жаль, призупинення. Відродження «Могилянки» в історичних стінах. Перший призов до вже українського війська. Форма ще радянська. Команди ще російською. Звертання «товаришу». Помісний собор УПЦ. Митрополит Філарет (Денисенко) за автокефалію. Через півроку – контрреволюція. Харківський собор УПЦ. Обрання митрополита Володимира (Сабодана). Розкол православ’я. Бої за храми. Референдум. «За» – 90,32%, «проти» – 7,58%. Фальсифікацій не було. Тернопільщина – 98,67% «за». Київ – 92,88%. Кримська АРСР – 54,19%. Фух, народ підтримав! Будуємо нову країну. Перші президентські вибори. Екс-комуніст Леонід Кравчук – президент. Галичина – за Чорновола. Україна – не Польща, не Чехія, не Угорщина, не Литва, не Естонія, не Латвія, не Грузія.

Початок міжнародного визнання. Першими – Польща та Канада. Кравчук, Єльцин, Шушкевич. Угода про СНД, Біловезька Пуща. Радянський Союз не живе. До побачення, «товаришу мінеральний секретар»!

1992. Купоно-карбованці. «Ще не вмерла Україна» – затверджено, правда, без слів. Президент Державного Центру УНР у

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

національний бестселер України.

1997. “Великі угоди” з РФ про дружбу, співробітництво та партнерство. Гарантії, що Чорноморський флот у Севастополі не навічно. Обіцянки-цяцянки. Призначення прем’єрміністром Валерія Пустовойтенка. Леонід Каденюк – у космосі. «1+1» починає українізувати населення через американські серіали.

1998. Вибори до Верховної Ради. Початок походу олігархів у владу. Спікер Олександр «я не перша людина в державі, але й не друга» Ткаченко. Вбивство Вадима Гетьмана.

1999. Розкол Руху. Трагічна загибель В’ячеслава Чорновола. Розмови про вбивство. Смертна кара для серійного вбивці Анатолія Онопрієнка, рішення про пожиттєве ув’язнення. Президентські вибори. Вибір Леоніда «побачите нового президента» Кучми. Знову «менше зло». Спершу дивує. Глава держави лобіює на посаду прем’єрміністра популярного банкіра Віктора Ющенка. Розкол парламенту. Створення нелівої більшості, де-факто контрольованої олігархами та Банковою. Спікер Іван Плющ.

2000. Викрадення і вбивство Георгія Гонгадзе. Оприлюднення Олександром Морозом т.зв. «плівок Мельниченка». Скандал. Початок акції «Україна без Кучми». Зупинка експлуатації Чорнобильської АЕС.

Шевченкові «Золотий м’яч». Чи піде Кучма на третій термін? Олігархи роблять ставки. Янукович – вибір Путіна. Цензура та темники. Помаранчевий колір. Отруєння Ющенка. «Яєчний постріл» в ІваноФранківську. Помаранчева революція. Сєвєродонецький з’їзд. Верховний Суд оголошує третій «повторний другий» тур виборів. «Конституційна реформа». Ющенко – так!

2005. Інаугурація на Майдані. Повернення Тимошенко в уряд. «Любі друзі» при посадах. Картбланш від суспільства на радикальні реформи. Бла-бла-бла…

Самогубство «двома пострілами в голову» екс-міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Борис Колесников і Євген Кушнарьов «під статтею». Міліція в гостях у Рината Ахметова. Янукович у бігах. Політична криза. Ющенко проти Тимошенко. Тимошенко проти Ющенка та «любих друзів». Народ перед телеекранами. Відставка Кабінету Міністрів. Призначення прем’єр-міністром Юрія Єханурова. Реприватизація «Криворіжсталі» під прицілом телекамер. Початок чергової газової війни 2001. Суд і арешт екс-віце- Кремля проти України «під новопрем’єра Юлії Тимошенко. річну ялинку». Відставка уряду Ющенка. «Я йду, щоб повернутись». Призначення главою уряду Анатолія Кінаха. Історичний візит. Папа Римський Іван Павло ІІ (Кароль Войтила) у Києві та Львові. Російсько-українські навчання в Криму. Збито пасажирський літак ТУ-154, загинули 78 осіб. Хто стріляв? Суди йдуть. Україна ви- 2006. Вибори до Верховної Ради. Коаліціада. Фінт Мороза, плачує компенсації.

2002. Вибори до Верховної Ради який стає спікером. Підписання – 31 березня 2002 р. Володимир «Універсалу національної єдЛитвин – спікер. Прем’єр-міністр ності». Призначення прем’єром – Віктор Янукович. «Донецькі» – Януковича. Народ Майдану в гніце вже не географія, а велика по- ві й шоці. Вирок американського суду літика. «Скнилівська трагедія». На Павлові Лазаренку: 9 років поавіашоу у Львові загинули 78 збавлення волі. Верховна Рада осіб, більше сотні глядачів були визнає Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу. поранені.

2003. Острів Тузла. Росія де- 2007. Розпуск парламенту премонструє наступ, Україна де- зидентом Ющенком. Дострокові Обрання Арсенія монструє готовність дати відсіч. вибори. Піарники з обох боків освоюють «кіндер-сюрприз» Яценюка головою Верховної Ради. Третє прибюджети.

2004. Рік українських пе- шестя Тимошенко в уряд. ремог. «Дикі танці» співачки Україна та Польща виграВведення гривні. «Польові до- Руслани у Стамбулі. Черговий ють тендер на проведення пояс Віталія «Євро-2012». слідження з українського сек- чемпіонський Найбільша техногенна Кличка. Європа пасує Андрієві су» Оксани Забужко. Перший

Дострокові президентські. Обіцянка повернути російську мову. Галичина – за «менше зло» Кравчука. Леонід «порядок и порядочность» Кучма – новий глава держави. Україна відмовляється від ядерної зброї. Світ радіє, обіцяє, але не виконує.

1995. Кінець кримського сепаратизму. Мешков накиває п’ятами до Москви. Конституційна угода між президентом і парламентом. Прем’єрміністр Євген Марчук. Похорон патріарха УПЦ КП Володимира (Василя Романюка). Масове побиття людей. Могила під асфальтом і не в Софії. Ніхто не винен. Вступ до Ради Європи. Початок безкінечного тупика євроінтеграції.

1996. Повернення до влади «дніпропетровських»: прем’єр Павло Лазаренко. ЄЕСУ отримує ринок газу. Тимошенко ще ніхто не знає. Шантаж Кучми. Всенощна. Михайло Сирота. Конституція є.

катастрофа 20-ліття. Вибухи у підземних виробках шахти ім. Засядька забирають життя 106 гірників, 66-х госпіталізовано.

2008. Вступ України до Світової Організації Торгівлі. Міграція «тушок» у Раді. Литвин – знову спікер.

2009. Перемога футбольного клубу “Шахтар” у Кубку УЄФА. Початок нової президентської виборчої кампанії. Феномен «противсіхів».

2010. Указ президента Ющенка про нагородження званням Героя України провідника ОУН Степана Бандери. Ющенко – 5,45%. Другий тур. Тимошенко програє три з половиною відсотки. Янукович – президент України… Призначення Миколи Азарова… Призначення Дмитра Табачника… Призначення Валерія Хорошковського… Призначення Анатолія Могильова… Харківська угода «газ в обмін на флот». Димова завіса в парламенті: героям слава – героїв мало… Скасування «Конституційної реформи».

2011. Відставка глави УГКЦ кардинала Любомира Гузара. Обрання предстоятелем церкви владики Святослава Шевчука. Віталій і Володимир Клички об’єднують всі чемпіонські пояси у важковаговій категорії професійного боксу. Арешт Тимошенко. Суддя Кірєєв. Клоун Калашников. «Заграница нам поможет». Янукович умиває руки. Сім років з правом листування. День незалежності і День свободи з ОМОНом. Далі буде. Історія України пишеться кожен день.

Про автора

Вахтанг Кіпіані український журналіст. Головний редактор сайту “Історична правда”, працював головним редактором журналу «Фокус», шеф-редактором проекту «Великі українці» на «Інтері», був керівником проекту «Перша сотня» (тижневик «Главред» сайт «Обозреватель»), ведучим проекту “Українська рулетка” на Першому Національному каналі, спільно з Анатолієм Борсюком вів програму «Подвійний доказ» на «1+1». Заслужений журналіст України. Учасник студентського голодування у жовтні 1990-го на майдані Незалежності в Києві.

ЕКОНОМІКА

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

Проблемне питання

Ярослав Рущишин: 75 % часу я витрачаю на захист свого бізнесу від держави

Я

рослав Рущишин – підприємець, керівник найбільшого підприємства-експортера одягу України «Троттола», голова Комітету Підприємців Львівщини, один із організаторів Унівської групи, сенатор Українського Католицького Університету, успішний політик і людина з чіткими переконаннями, які він не боїться висловлювати. Пан Ярослав розказав «ГАЛВІКУ» про сучасне становище та перспективи покращення умов ведення бізнесу в Україні. Ви - гендиректор одного з найбільших підприємствекспортерів одягу. Чи важко Вам було починати свій бізнес

у 1994 році? Та й зараз, ніби не легше? На жаль, так і є. Я десь читав статистику, що керівник підприємства близько 75 % свого часу витрачає на захист підприємства, а ті 25%, що лишилися, витрачає на думки про те, як виграти конкуренцію. А має витрачати 100% часу на інноваційність, на те, щоб думати, як зробити краще, як зробити дешевше, як зробити якісніше. Нам треба вигравати у тій конкуренції, але та проблема захисту, на жаль, ще залишається. Які зараз є проблеми в українському бізнесі? О, про це можна два дні

Бізнес по-українськи

Клас гнаних

(початок на стор.1)

Але, на відміну від пані Кужель, підприємці Львівщини визначилися з напрямом протидії більш чітко. Зокрема, говорилося про лобіювання законопроекту «Щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності». Прийняття його, на їхню думку, має суттєво полегшити умови для підприємницької діяльності. Чи так воно є насправді? Нагадаємо, законопроект N 9221 про гуманізацію відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності, більш відомий, як проект про декриміналізацію економічних злочинів, був внесений президентом Януковичем на розгляд Верховної Ради 27 вересня 2011 року, і був прийнятий у першому читанні вже 6 жовтня. 15 листопада парламент прийняв закон у другому читанні та в цілому. Тепер справа за підписом Президента, а потім він почне діяти не раніше ніж через 15 днів після опублікування. Як би там не було, закон, ймовірно, таки буде прийнятий. Що він дає українському бізнесмену? Потрібно сказати, що закон дійсно прогресивний, і навіть необхідний. Сутність його, в

загальних рисах, полягає в тому, щоб до винних осіб замість позбавлення волі застосовувалося покарання у вигляді штрафу. До порушень, що були прописані в законопроекті та які планується декриміналізувати, входять такі як: контрабанда товарів, порушення порядку зайняття господарською діяльністю, фіктивне банкрутство, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконні дії у разі банкрутства, розміщення цінних паперів без реєстрації випуску, обман покупців та замовників, фальсифікація засобів вимірювання, примус до антиконкурентних узгоджених дій, незаконні дії щодо приватизаційних паперів та ряд інших статей діючого Кримінального Кодексу. Також планується замінити на адміністративну відповідальність за відкриття валютних рахунків за кордоном, хоча цю статтю варто було б просто ліквідувати взагалі. Однак, верхня межа розміру штрафу не встановлена, а в тому випадку, коли його неможливо виплатити, штраф все ж перетворюється в ув’язнення з розрахунку 1 день позбавлення волі за 8 невиплачених неоподатковуваних мінімумів. Попри всі недоліки, цей закон є правильним з тих міркувань, що підприємець, який здійснив

говорити. Загалом виділяють 2 основні проблеми. Перша – це сучасна дозвільна система. Вона зачіпає будь-що – ліцензії, та усі інші папірці загалом. Якщо в Америці почати працювати досить легко, то нам потрібно пройти багато інстанцій і просити в кожної: «Дозволь мені працювати, ну дозволь мені працювати…». Такого приниження вже ніде немає. Хіба у країнах, що знаходяться після нас у рейтингу Світового банку і Міжнародної фінансової корпорації, де Україна знаходиться на 152 місці за умовами для ведення бізнесу. Так же не можна. Я - людина праці. Це ви за мною бігайте, а я плачу податки, я плачу людям зарплати. І я маю просити на це дозвіл? То просто не вкладається у голові. Це і є перша складність. Друга – небезпека, яка існує у бізнесі. Небезпека – це загальне слово, це бюрократична і корупційна система нашого державного апарату. Одним словом, це небезпека з боку держави. Держава зараз є ворогом не тільки підприємництва, а й громадянина. І вона, на жаль, залишилася такою ще з совєтських часів. А проблема у тому, що у нас немає відчуття власності держави, відчуття того, що це є наша власність і вона створена для нас. Вона є проти нас. І першим ворогом для чиновника є хто? Підприємець. Він, падлюка, нам не платить ще й сам гроші заробляє. І ненависть сконцентрована в більшості на

підприємцях, ніж на самому громадянинові. Бо що візьмеш з простого громадянина? Ну мало що. І армія підприємців є дуже маленькою порівняно з армією чиновників. Сили нерівні. Вони займаються нами всі 8 годин робочого дня, а у нас є ще й інша робота. Ще одна проблема криється у тому, що деякі чиновники мають, на їх погляд, невеликі зарплати, і хочуть, за рахунок підприємців заробити собі на життя. Але ж ви самі, «годуючи» їх, провокуєте цю проблему. Існує така думка, що якщо б підприємці не платили, то й корупції б не було. Але є ще така річ як конкуренція. Ти не заплатив, значить, заплатив інший. Є такий поширений висновок – не платити і сходити з ринку. Деякі так і роблять. Але з цього не можна робити висновок, що всі, хто зараз працюють, платять. Ні, я це роблю в інший спосіб. Я є публічним, я блокував податкову, я воюю з ними напряму. І вони ж не дурні. Нащо їм витрачати зусилля і час на того нарваного Рущишина, краще піти до тих, хто тихенько заплатить. Більше того, до мене з такими пропозиціями прийдуть, то я й підставити можу. Але таких, як я, мало, бо це займає дуже багато часу. Навіщо Ви займаєтеся громадськими справами? Ну, якщо вже так патетично казати, то треба ж мені щось

залишити синові. Передати не таку країну, яку я отримав від своїх батьків. Треба щось зробити. Ресурсів мало, а зробити хочеться багато. Людина відрізняється від тварини тим, що їй, окрім їжі і одягу, треба чогось більшого. Ми хочемо, щоб ця країна була цікавою, щоб звідси люди не від’їжджали, а навпаки, приїжджали. Для цього у нас є усі підстави. Тому, окрім тієї роботи, яка дає хліб, треба робити щось більше. Треба творити зміни в місті і в країні. Ми хочемо перетворити Львів не тільки на культурно привабливе місто, але й зробити його привабливим економічно. На мій погляд Україна не є інвестиційно привабливою. А Львів є? Львів є. І першу свою інвестицію я виграв, коли показав інвесторам, що Coca-Cola інвестувала у Львів. Чому Львів у цьому успішний? Бо у нас хороша відповідність між освітою людей і заробітною платою. А чи є у Вас така мрія, якою б Ви могли поділитися з «Галвіком»? У мене мрій багато. Одна з них така: я хочу, щоб УКУ був забезпечений фінансами на довший час. Щоб не думати кожного року про те, щоб в УКУ були ті гроші, яких він вартує. І ми думаємо, як досягнути тієї мети. Розмовляла Юлія Задорожня

подібне правопорушення, не є потенційно небезпечним для суспільства, а отже, не потребує ізоляції. До того ж, ув’язнення власника майже завжди призводить до зниження підприємницької активності, закриття підприємства і залишає державу без його податків. Натомість, виплата штрафу, відповідного до розмірів завданої шкоди є більш логічним і адекватним шляхом вирішення проблеми. То як же Віктор Федорович розщедрився на такий гуманний крок? Це здавалося б дивним, якби до цього, у березні 2011 року подібний закон не вступив у дію в Росії. Там президент Дмітрій Мєдвєдєв своїм указом знизив нижні межі строку ув’язнення за порушення 68 статей КК. Також, згідно з його указом, підприємець звільняється в разі виплати штрафу. Ймовірно, у Росії цей закон прийняли на вимогу часу, а Янукович знову просто взяв приклад з північних сусідів. Але це все теорія, яка в Україні не завжди відповідає реальному стану речей. Що ж відбувається насправді? Незадовго до того, як президент вперше виступив зі своєю ініціативою щодо гуманізації, а саме 7 вересня, правоохоронці в масках увірвалися до одного з супермаркетів будматеріалів «Епіцентр» і провели там обшук. Вже 22 вересня гості

навідалися одразу до кількох приміщень гіпермаркетів техніки «Фокстрот». В обох випадках були вилучені всі документи та комп’ютери. Раніше постраждали і потужний одеський завод «Стальканат», банк «Фінанси та Кредит» а також аграрний бізнес Івана Суслова, батька БЮТівця Євгена Суслова. Усі ці випадки мають ряд спільних рис: власники цих підприємств є тією чи іншою мірою опозиційними до уряду, (окрім «Стальканату», на який, ймовірно, хтось просто поклав око). Схема однакова – люди в масках та зі зброєю виламують двері, захоплюють приміщення і вилучають документи. «Епіцентр» підозрюють у зв’язках з контрабандою, «Фокстрот» проходить по справі вбивства, «Стальканату» взагалі довго не могли сформулювати звинувачення, а потім знайшли порушення в документах десятирічної давнини. «Фінанси та Кредит» обшукували в рамках розслідування кримінальних справ про фіктивне підприємництво, а Суслова – по підробці документів. Тобто, був би бізнес хороший, а стаття на власника знайдеться. Страждають не тільки вітчизняні підприємці – у жовтні представники американських та британських компаній «надали вищим посадовим особам ЄС перелік з приблизно 50 випадків

«корпоративного рейдерства» в період правління Януковича – практики, коли фірми, які мають зв’язки у владі, захоплювали компанії із західним капіталом», повідомляє EUobserver. У книзі Айн Ренд все закінчилося гепі ендом. Але в реальності це неможливо, бо кожен, хто немало доклався до створення свого бізнесу, буде захищати його до останнього, і ця війна може тривати безкінечно довго. І ще один штрих на завершення картини відносин між владою та бізнесом в Україні. Під час написання статті подзвонила власниця компанії-імпортера, та повідомила про свою поразку на тендері на постачання обладнання для державного підприємства «Зоря - Машпроект». Це – потужний завод з виготовлення газових турбін для суднобудівництва та газотранспортних магістралей. До тендеру імпортери готувалися місяць, збирали документи і домовлялися з німецьким постачальником про нижчі ціни, що дозволило вийти з пропозицією на 4 мільйони гривень. Натомість виграла тендер компанія, що запропонувала те ж обладнання за 6 мільйонів гривень. Пояснення – помилка в поданих документах, а саме – в комах і підписах. Так держава на рівному місці за день втратила 2 мільйони гривень. Марія Стасенко

7

8

СУСПІЛЬСТВО: ЗДОРОВ’Я

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

Пульс соціуму

Туберкульоз – прокляття бідних країн і не тільки бідних людей

П

ро те, що Україна перейшла епідеміологічний поріг захворювання на туберкульоз (50 хворих на 100 тисяч населення), Всесвітня організація охорони здоров’я заявила ще в 1995 році. Зараз в Україні нараховується 457 тисяч хворих на сухоти. Але ті показники, які мають офіційні структури, ґрунтуються на кількості людей, що звернулись за лікуванням. Робота по активному виявленню хворих не ведеться. За неофіційними даними, ця цифра наближається до мільйона. Таким чином, неконтрольований облік хворих може призвести до того, що будуть хворіти благополучні люди з міцним імунітетом. Серед людей з середнім та високим заробітком захворюваність на туберкульоз вже не новина. Серед країн Європи Україна очолює список по кількості хворих на душу населення. На сьогоднішній день ця хвороба стоїть на першому місці в Україні серед причин смертності від інфекційних захворювань. Середня смертність на рік складає приблизно 8-10 тисяч чоловік. Ситуація погіршується тим, що зараз лікарі відмітили

значний ріст мультирезистентної форми туберкульозу (смертність при якій складає приблизно 60%). Серед основних причин епідемії найпоширенішими є низька ефективність вакцинації, контакти з хворими та низький рівень життя населення. Туберкульоз – це хвороба бідних! Тільки у країнах, де більшість населення живе на межі бідності, це захворювання виходить на рівень епідемії. І саме наша держава продемонструвала усьому світові, як живуть її громадяни: вкрай занедбана медицина, яка фінансується по остаточному принципу, недостатнє та неякісне харчування і побутові умови населення, погана профілактична робота і дорогі ліки. Саме ці чинники і стимулюють ріст епідемії в Україні. Ситуація на Львівщині, у порівняні з іншими регіонами, є доволі оптимістичною. Епідемія туберкульозу за останні 3-4 роки пішла на спад, її пік вже пройдено. Якщо ще декілька років тому середній показник по області був 86-88 інфікованих на сто тисяч населення, то за 2010 рік він становив 63 хворих. В силу ментальності, релігійності, домінування

Як пережити зиму?

З

нову прийшла зима, свіжий, холодний, вітряний день і рівнина, що розкинулася переді мною, воскресили мої надії», - писав англійський романіст Чарльз Діккенс. А якщо новий день разом із холодом приносить лише безнадію, зневіру і тугу? І так трапляється кожного дня? Вірогідно, це перші симптоми зимової депресії, що насувається на Вас. Депресія – це не просто поганий настрій, це серйозне захворювання – сезонна афективна хвороба (за класифікацією Діагностичного і статистичного керівництва з психічних розладів (DSM-IV). Сезонна депресія є поширеною психічною проблемою, що виявляється у пригніченому настрої, втраті інтересу, почутті провини або низькій самооцінці, порушенні сну і апетиту, низькому рівні енергії і поганій концентрації. У 2011 році ВООЗ провела глобальне епідеміологічне дослідження депресії, яке показало, що від цієї хвороби страждає понад 121 мільйон жителів по всьому світу. У деяких випадках хвора людина

втрачає працездатність, а іноді, наслідком може стати навіть самогубство, яке кожного року вчиняють близько 850 000 хворих. Жінки страждають на депресію удвічі частіше за чоловіків. Але не лише стать впливає на рівень поширення цього захворювання. Дослідження, опубліковані у журналі BMC Мedicine, підтвердили зв’язок між рівнем поширення цього розладу та рівнем життя населення. Українці можуть втішитися тим, що у країнах з низьким і середнім рівнем прибутків (до них, крім України, науковці віднесли Мексику, Колумбію, Ліван та Індію) симптоми депресії спостерігаються лише у 20% населення, натомість у державах з високим рівнем доходу (Франція, США, Нідерланди) хворими є понад 28% населення. До того ж, 17% опитаних українців стверджували, що з приходом весни їх настрій різко покращується. У своєму звіті ВООЗ рекомендує звертатися до лікаря при появі перших симптомів сезонної депресії. Що ж можна зробити для

сільського населення та менш розвиненої промисловості Львівська область знаходиться в списку благополучних областей. Але загальна картина і зараз доволі непрезентабельна. 1157 випадків захворювання на туберкульоз за цей рік! Постачання базових ліків, туберкуліну недостатнє. Через подорожчання препарату, на нього у багатьох просто не вистачає коштів (ціна за одну дозу піднялася на 50% до 7 грн. 80 коп.) Найголовнішою ж проблемою були і залишаються люди. Хворіє на туберкульоз в більшості соціально незабезпечений контингент, котрий неадекватно ставиться до свого здоров’я. Такі хворі не дотримуються лікування або переривають його, зловживають алкоголем, мають проблеми з наркотиками, ведуть нездоровий спосіб життя. Особиста відповідальність перед суспільством у них зведена нанівець. Лікування туберкульозу розраховане на 6-8 місяців (2 місяці – стаціонар, далі – амбулаторно). В основному, це прийом 19 препаратів, які визивають нудоту і є токсичними. Під вікнами тубдиспансерів знаходять гори цих таблеток. До того ж хворі на сухоти

мають деякі пільги: по-перше – право на житло, а ті, хто перебувають у місцях позбавлення волі – право на амністію. Зазвичай, ці люди не бажають лікуватися. Ризикуючи своїм здоров’ям і життям, вони готові на все заради цих пільг. Також однією з важливих проблем на даний момент є вкрай погане матеріально-технічне забезпечення лікарень. Переповнені стаціонари, де в палатах, які розраховані на трьох пацієнтів, перебувають семеро, а на 60 людей є тільки 2 санвузли. Зустрічаються такі стаціонари, в яких фінансування на рік дорівнює місячним витратам. Харчування в окремі пори року, коли до квітня ще не розподілений бюджет, просто жахливе. Інколи немає навіть хліба. Є випадки, коли відбувається перезараження хворих, зараження працівників. Звісно є накази, охорона, окремі палати. Але такі умови створені далеко не по всій області. Зараз в колі лікарів точиться гостра дискусія з приводу чи потрібно ізолювати хворих на туберкульоз, щоб уникнути загрози зараження. Поширюється практика, якщо хворий уникає лікування, про це повідомляють дільничного лікаря, котрий разом із фтизіатром подають в суд на хворого, і того примусово відправляють на лікування. Але неможливо примусово утримувати хворого, бо

Рятуймося від депресії

профілактики появи такого розладу і просто покращення настрою протягом зими? Спосіб перший – прогулянка, яку треба сприймати як терапію. Гуляти треба кожен день, перебуваючи на денному світлі не менше 20 хвилин. Регулярні прогулянки стимулюють вироблення ендорфіну та серотоніну – гормонів, що відповідають за наш настрій. А кортизол і адреналін, які організм в стресових ситуаціях викидає в кров, під впливом фізичних навантажень «перегорають». Спалюючи їх, ми оберігаємо себе від депресії. Спосіб другий – «антидепресивна» дієта. Багато людей із настанням зими налягають на шоколад і алкоголь. Від споживання алкоголю у якості ліків можна легко перейти до алкоголізму, а він завдає шкоди набагато більшої, ніж звичайна депресія, тому вдаючись до такого способу лікування, варто було би зважити всі «за» і «проти». Шоколад та інші продукти, багаті на цукор, також тільки шкодять при депресії. Сахароза швидко переробляється в глюкозу, яка стимулює роботу нашого мозку. Якщо ж перевищити норму споживання вуглеводів, то, після того, як мозок забирає собі потрібну кількість глюкози, надлишок залишається в крові, провокуючи сильні перепади рівня цукру. Чим частіше відбуваються такі перепади, тим частіше змінюється настрій – від короткочасного відчуття задоволення до глибокого спаду. Спосіб третій – сон. Частий супутник депресії – безсоння. Неповноцінний сон призводить до підвищеної стомлюваності. Через це людина рідше займається спортом і, зрештою, зовсім

немає такого юридичного права. Можливостей також –ані фізичних, ані фінансових. Тому лікарі кажуть, що потрібно створити умови, при яких хотілося б лікуватися. Але щоб створити такі умови, потрібні відповідні державні програми, які мали б потужне фінансове наповнення. Поки що годі про це й мріяти. Ще у боротьбі з епідемією туберкульозу можна розраховувати на деякі проекти українських бізнесменівфілантропів, які особливо активізуються перед виборами, та на грантову допомогу благодійних фондів з Європи та США. Та це краплина у морі і такі одноразові акції проблеми не вирішать. Туберкульоз зараз – це вже не смертельний вирок. Складовими у проблемі подолання хвороби є раннє виявлення і вакцинація, вчасна діагностика та адекватне лікування, ізоляція хворих, які потенційно заразні і небезпечні для оточення, інформаційнопросвітницька робота з населенням та відповідальність – це робота на перспективу. Але остаточно проблема епідемії туберкульозу в Україні буде вирішена лише тоді, коли будуть братися до уваги основні причини, що стимулюють розвиток цієї хвороби. І визначити їх неважко. Туберкульоз – це прокляття бідних країн. Василь Келеберда Спосіб п’ятий – запах. Ароматерапія – це прекрасний спосіб боротьби з поганим настроєм і занепадом сил. Можна прийняти ванну з ефірними маслами або сходити на масаж. Для таких процедур добре підійдуть масла сандалу, жасмину, герані, меліси, будь-яких цитрусових. Ароматичні лампи і свічки створять затишок, романтичний настрій і наповнять кімнату бадьорим запахом. І пам’ятайте про те, що зимова депресія – явище сезонне. Прийде весна і все налагодиться. А любити себе треба завжди, не зважаючи на погоду за вікном!

відмовляється від відвідування спортивного залу. У підсумку вона опиниться в стані патологічної ліні з порушеною функцією сну, що, в свою чергу, викличе розлади настрою. Простий рецепт хорошого сну – прохолодна спальня, тепла ковдра, низька подушка і повна тиша. Коли ми спимо, час іде швидше, а, значить, швидше і безболісніше закінчиться «чорна смуга». Спосіб четвертий – вітамінізуймося! Для нормальної роботи нашому мозку, у першу чергу, необхідні жирні кислоти Омега-3, мінерали і вітаміни, особливо групи В, а також фолієва кислота. Корисно вживати жирні сорти риби. Вітаміни групи В містять- Реклама ся в зерновому хлібі і крупах, пивних дріжджах і паростках пшениці. Листова зелень та інші зелені овочі - прекрасне джерело фолієвої кислоти. Зазвичай результат такої «лікувальної» дієти проявляється через кілька тижнів, емоційний стан стає більш-менш стабільним. Спосіб четвертий – активний спосіб життя. «Існує тісний взаємозв’язок між фізичним навколишнім середовищем та людським настроєм», – стверджує біопсихолог з Берлінського вільного університету Петер Вальшбурґер. Взимку організм ніби перемикається з вищої передачі на нижчу. Але це не причина нарікати на устрій світу. Це, скоріше, питання про те, що тепер треба робити, каже Вальшбурґер: «Замість того щоб скаржитися на погоду, нам краще дозволити собі що-небудь прекрасне». Сходивши в театр чи на вернісаж, на вечірку чи у кіно, у сауну чи на ковзанку, ми одразу відчуваємо покращення самопочуття.

Юлія Задорожня

СУСПІЛЬСТВО: ЖИТТЯ МІСТА

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

Додому за будmmь-яку ціну

Вночі маршруткою: євродосвід по-львівськи Н е всі знають, що експеримент з нічними маршрутками у Львові добігає свого завершення. Не всі знали, що нічні маршрутки були експериментом. Не всі, врешті-решт, знали, що у Львові взагалі були нічні маршрутки... Я, як автор публікації, мабуть, мала змогу побувати у всіх ситуаціях, які могли би статися з потенційним львівським пасажиром нічних маршруток. Усього було чотири спроби. Мій маршрут – готель Львів – Рясне -2. Першого разу не вдалось скористатись нічною маршруткою, бо через мою неуважність чекала маршрут не там, де треба. Іншими вихідними я стояла вже біля готелю «Львів» (правда, довго думала, де саме знаходиться зупинка «біля готелю» - ніяких вказівок чи табличок, які б інформували населення, що такі маршрути взагалі існують, не було). З невеликого скупчення людей я зробила висновок, що це могла б бути «та» зупинка. Близько 23:45 я була переконана, що

згідно з розкладом в 00:00 приїде нічний маршрут №2 і я потраплю додому за 2 гривні. Через 20 хвилин після півночі я викликала таксі. Додому приїхала, на цілодобову гарячу лінію міста зателефонувала, своє «фе» висловила і з чистим сумлінням лягла спати. Але навіть подвійний гіркий досвід не зупинив мене, і я ще раз спробувала скористатися послугами соціального нічного маршруту. Цього разу я таки доїхала – в 23:01 приїхав нічний автобус, забрав людей з -під готелю. Дорогою автобус підбирав здивованих пасажирів – багато мешканців Рясного не очікували побачити новенькі «СІТІ Лази» в такий пізній час. Практично кожний, хто заходив у салон, перепитувався у водія, чи він справді їде у Рясне, з чого я зробила висновок, що більшість людей так і не знала про існування нічних маршруток (на той момент такі маршрути вже працювали місяць). В автобусі в ту ніч назбиралося близько 20 пасажирів. Моя остання – четверта - спроба була на

межі зриву: в 00:45 на зупинку під’їхав нічний маршрут, що відправлявся на Сихів – я з цікавості перепиталась, чи там не видно, бува, ряснянського, на що водій чемно відповів: «А його вже не буде сьогодні». Якби не жовтневий мороз на вулиці, то я б в цей момент заплакала. Водій, мабуть, відчув мою образу на весь світ, витянув свій мобільний і кудись подзвонив. Як потім виявилось, він зателефонував водію з мого маршруту №2 і вже через 25 хвилин по мене приїхав нічний маршрут №2. Цього разу в автобусі були лише я і водій. Отже, мій досвід дав такі результати - два з чотирьох. І то з четвертим дуже підфартило... Як у Львові запроваджували нічні маршрутки Цієї осені з 23 вересня у Львові запустили 3 нічні автобусні маршрути. Маршрутки рухаються у напрямку від готелю «Львів» до ТЦ «Зубра» (нічний №1), району Рясне-2 (нічний №2) та Галицького перехрестя (нічний №3) у п’ятницю та суботу. Ініціатива запустити у Львові нічні рейси належала львівським громадським організаціям, які ще у квітні влаштували перед ЛМР театралізовану акцію протесту «Водії львівських маршруток – володарі часу». «На плакатах мітингувальники виписали основні гасла, які турбують львівських пасажирів».

Вони вимагали встановлення на зупинках громадського транспорту Львова стендів, на яких розмістять точний графік руху маршруток, і включення в графік нічних рейсів. Управління транспорту і зв’язку ЛМР на чолі з Миколою Жуком та Андрієм Білоусом прислухались до такої ініціативи і за декілька місяців втілили ідею разом з комунальним підприємством АТП№1 у життя. Отож, в п’ятницю 23 вересня 2011 року у Львові стартував експеремент

Ч

и потрібна охорона пам’ятнику Степана Бандери? Хто і за які кошти має це робити? Ще влітку обласне керівництво МВС пропонувало, щоб охорону пам’ятки взяли на себе муніципальна дружина, Державна служба охорони чи приватні охоронні структури. І, здавалось би, де, як не у Львові, мали б знайтись охочі нести «почесну варту» біля пам’ятника герою. Для мене, як не львів’янина, виявилося великою несподіванкою, що пам’ятник Бандері, встановлений у центрі міста і площу довкола охороняє міліція. Що загрожує пам’ятнику провідникa ОУН(б) у серці Галичини, я вирішив з’ясувати на місці. На площу Кропивницького я приїхав у вихідні зі сподіванням, що саме у ці дні буде багато туристів або просто відпочиваючих львів’ян. Стою перед пам’ятником, вдивляючись у бронзові риси. Біля підніжжя - квіти, згаслі лампадки. Люди швидко проходять повз фігуру, не зупиняючись. Охорону біля пам’ятника помічаю одразу. Міліціонер сидить неподалік у патрульній машині. Він читає газету, час від часу відволікаючись на людей, які підходять до пам’ятника. Група школярів надходить зі сторони залізничного вокзалу. Хтось вибігає вперед і біжить до пам’ятника першим. Вчителька намагається вгамувати дітей і командує: «усі фотографуються по черзі». Міліціонер відкладає

газету і спостерігає за тим, що відбувається. Одні по-мавпячому стрибають довкола скульптури, інші в цей час їх фотографують. Група відходить, і міліціонер знову заглиблюється у газету. Невдовзі поряд з пам’ятником зупиняється молода пара з валізами. Хлопець копіює позу монумента, а дівчина фотографує його на мобільний. Підходжу розпитати. Сьогодні останній день їхнього відпочинку. «Бути у Львові і не мати світлини з Бандерою – це злочин», – приблизно так відповідає пара з Дніпропетровська. Мабуть, подібною логікою користуються ледь не всі, хто приходить сфотографуватись до Бандери. Декілька годин міліціонер ніс варту на передньому сидінні патрульної машини, не бажаючи виходити. А от бажаючих побачити найбільший пам’ятник Бандері в Україні було чимало. Не проходило і чверть години, щоб хтось не зупинявся поряд з нею, щоб сфотографувати чи просто розглянути. Щойно від пам’ятника відійшла група поляків з екскурсоводом, як до патрульного авто підійшов ще один міліціонер. Виявилось, що чергують вони по двоє. Один в машині, інший – у вагончику, де споруджують арку. Обоє вирішили розім’ятись на свіжому повітрі. Правоохоронці не помітили того, що я вже третю годину вартую пам’ятник разом з ними. Вирішую перевірити їх пильність.

зі впровадженням нічних маршруток. Вартість проїзду вночі не відрізняється від проїзду на громадському транспорті вдень – 2 гривні. Завдання такого експерименту просте – проаналізувати ринок транспорту. Робочі стосунки Департамент житлового господарства та інфраструктури і комунальне підприємство №1 врегулювали підписанням угоди, за якою вони будуть співпрацювати протягом 2 місяців. Тобто, експеримент з нічними маршрутками закінчиться з приходом грудня. Тоді Управління транспорту і зв’язку разом з АТП№1 та громадськими організаціями планує зібратись і проаналізувати всі результати, які вони отримували протягом двох місяців. Чиновники наперед поділилися з нами результатами експерименту і планами на найближче транспортне майбутнє Львова. Так, начальник Управління транспорту і зв’язку Микола Жук зізнався, що зараз в управлінні схиляються до того, що після експерименту нічні маршрути не будуть курсувати Львовом. Натомість чиновник запевнив, що всі радіальні маршрути, що є зараз у Львові (їх є 4, ще два запустять з відкриттям доріг на вулиці Личаківській та Городоцькій) зобов’яжуть продовжити графік руху до 00:00 на кожному маршруті. Директор АТП№1 Андрій Тимчина теж вважає, що потреби у нічних маршрутках у Львові нема. «От вам приклад за 12 листопада: всього на трьох рейсах нічними маршрутами скористалося 55 людей, а з суботи на неділю взагалі 40. Чи є потреба у нічних маршрутах, я не впевнений. Наші автобуси є новими і створені спеціально для обслуговування великої кількості пасажирів. Для АТП це економічно не вигідно, але ми готові виконувати таку соціальну функцію за умови, що у ній справді є потреба».

Щоправда, цікаво, як здійснюється моніторинг кількості пасажирів, що скористалися нічними маршрутками, адже ніяких квитків уночі водії не видають… Після місяця такого експерименту місцеві чиновники вирішують скоротити графік руху нічних автобусів: замість трьох рейсів о 23:00, 00:00 та 01:00, з 11 листопада автобуси курсують двічі – о 23:30 та 00:30. Чиновники пояснили, що охочих скористатись нічними рейсами не так багато, як передбачалось. Цю інформацію розповсюдили через львівські Інтернетвидання та телевізійні сюжети на місцевих каналах. Але що мене досі дивує: чому ніхто не здогадався розклеїти звичайні оголошення у салонах автобусів з цією інформацією? Взагалі, за весь час експерименту, у власне автобусах не з’явилося жодної інформації щодо графіків цих нічних маршруток чи, хоча б, їх впровадження. Дивно, адже зробити це найпростіше і найефективніше – де ж бо, як не в автобусі пасажири можуть дізнатися про нововведення на тому маршруті, яким вони користуються кожного дня?! Напрошується думка, ніби не всім це було потрібно. Звичайно, ніхто не мав би розглядати нічні маршрути як комерційний проект. Адже європейська практика показує, що вночі, яким би великим не було місто, пасажирів значно менше, ніж вдень. Проте влада цих міст зобов’язалась взяти на себе цю соціальну функцію, таким чином гарантуючи безпеку і проявляючи соціальну турботу щодо своїх мешканців.

P.S: за день до того, як я мала здати редактору цей матеріал, у мене виникла 5 спроба скористатися послугами нічної маршрутки. Невдала, на жаль. І цього разу 40 грн на таксі не було - довелося йти пішки 10 км додому. А я думала, що подібні історії залишаться у пам’яті моїх батьків, коли відсутність транспорту змушувала їх робити такі речі. Пройшло 30 років з часів молодості моїх батьків. Бачу, мої діти теж почують історії про нічні добирання додому пішки і від мене… Ірина Сало

Що загрожує Бандері у Львові? Зацікавлено підходжу впритул до скульптури, імітую діяльність. Мій посилений інтерес до пам’ятника, втім, не викликає реакції у міліціонерів. Двадцять хвилин моїх старань так і не змусили міліціонерів підійти. Якби я мав на меті зашкодити постаменту, то часу у мене було вдосталь. Наприклад, щоб підкинути гранату, – так, як це сталося у грудні 2009-го. Як виявилося, це був єдиний випадок, коли скульптурі загрожувало знищення, хоч на справді і не реально, бо граната виявилася учбовою. Тож я вирішив сам підійти до патрульних та поспілкуватись. Представляюсь журналістом. На пропозицію поговорити один з міліціонерів махає рукою та відходить. Інший трохи вагається, але йде на контакт. Виявляється, що він охороняє пам’ятник Бандері два місяці. За цей час, за його словами, не було жодного потенційного правопорушення.

– А чи багато людей підходять до Бандери?

– Так, приходять і місцеві, і туристи, цілими групами… Фотографуються, дехто залишає квіти чи лампадки… Зі слів патрульного, довкола пам’ятника щодня чергують 4 міліціонери, а загалом 16. Це означає, що стільки ж не вийдуть на

вулиці Львова, аби слідкувати за правопорядком. Для порівняння, Галицький район Львова щодня патрулюють 12 міліціонерів. Про доцільність такої пильної охорони пам’ятника заговорив сам міліціонер: - Кому він потрібен, щоб щось йому робити?... А тут задіяні люди, чергують по 12 годин, голодні і змерзлі. Охороняти пам’ятник – то не наша робота. Ця думка – не нова. Очевидно, що площа Кропивницького є місцем відвідуваним, як туристами, так і львів’янами. Пам’ятник Бандері у Львові найбільший, проте не єдиний в Україні. Однак лише тут його охороняє міліція. Ще влітку обласне начальство мого співбесідника заявляло

про недоцільність таких заходів і пропонувало, щоб охорону пам’ятки взяли на себе працівники «Муніципальної дружини», Державна служба охорони чи приватні охоронні структури. Це наштовхнуло мене на думку щодо економічної недоцільності цілодобового патрулювання. До вартості пам’ятника (8,5 млн. грн) щомісяця додається чимала сума його охорони. Якщо виходити з того, що середній оклад міліціонера становить 2492 грн, то місячна вартість охорони обійдеться у 39872 грн. Затрати на державну охорону видаються непропорційно завищеними у порівнянні з потенційною небезпекою. Площа Кропивницького часто стає місцем проведення масових акцій, мітингів політичних партій, які виказують вірність ідеалам, за які свого часу боровся Степан Бандера. Можливо, постать Степана Бандери їм була потрібна лише у боротьбі за владу? Проте жодна з цих сил не зголосилася вартувати його пам’ятник. Справа ніби зрушилася, коли громадська організація «Національний фронт» пообіцяла виставити 50 волонтерів для патрулювання території поблизу Бандери. Однак далі балачок діло не пішло. Валентин Дігтяренко

9

10

СУСПІЛЬСТВО Питання гідності

Подаруй дитині сім’ю

Д

іти сироти та діти позбавлені батьківського піклування виховуються в інтернатних закладах і відповідальною за них є держава. Але кожна дитина має право на виховання в сімейному оточенні, незалежно від того, може її біологічна родина забезпечити нормальні умови життя та виховання, чи ні. В Україні зараз діє така форма державної опіки, як прийомна сім’я, основним завданням якої є виховання та забезпечення проживання для такої дитини без усиновлення чи опікунства. Прийомна сім’я підтримується державою в такий спосіб: прийомна дитина зберігає статус сироти і користується всіма відповідними пільгами; прийомні батьки отримують від держави щомісячні кошти на утримання дитини; окрім того, прийомну сім’ю супроводжує соціальний працівник. За детальною інформацією про прийомну сім’ю у місті Львові я звернулась до головного спеціаліста Львівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ірини Тріль. За словами пані Тріль, центр є державною установою, яка співпрацює з такою формою опіки як прийомна сім’ями, яких у Львові налічується вісім; крім того, є ще один дитячий будинок сімейного типу. Прийомна сім’я – не тотожне поняття з усиновленням і опікою, ці поняття часто плутають; В прийомній сім’ї також відсутня

таємниця усиновлення. Праця центрів соціальних служб починається з того моменту, коли батьки звертається до центру по телефону, вказаному на соціальній рекламі, з проханням взяти на виховання дитину, тоді вони стають кандидатами на прийомну сім’ю. Ірина Тріль розповіла про необхідні для проходження такої практики етапи. Перший етап полягає у зборі документів. Оскільки прийомна сім’я бере дитину до себе додому і забезпечує її всім, вона повинна мати все, що відповідає вимогам. Наступний етап – навчання, яке проводять спеціалісти (тренери по навчанню програми кандидатів) центрів соціальних служб. Якщо за результатами навчання кандидати отримали рекомендацію, що вони можуть виховувати дитину, їх включають у єдиний банк даних, аж після того вони мають право отримати скерування на доступ до інформації про дітей, які потребують сімейного виховання та на знайомство з самою дитиною, щоби налагодити контакт. Наступний крок – це створення сім’ї, при цьому до уваги береться і думка дитини. Тоді ця дитина відповідними документами (у Львові – рішенням міської ради) оформляється в сім’ю. Пані Тріль також погодилась роз’яснити кілька моментів для «ГАЛВІК».

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

В чому полягає соціальне супроводження ? Ця сім’я постійно в контакті з соціальним працівником. З одного боку, це певна форма контролю, спостереження за тим як дитина адаптується в нових умовах, чи не порушуються її права. З іншого боку, це підтримка, бо дуже часто прийомні батьки – це люди, які не мають власного досвіду виховання дітей, і відповідно, в них постійно виникають якісь запитання, як знаходити вихід з певних ситуацій, деколи просто треба бути посередником в конфліктних ситуаціях. Чим відрізняється прийомна сім’я від інших форм опіки ? Є побажання, яке потрібно підтримувати – це збереження стосунків з біологічними родичами. Дуже вітається підтримка контактів з ними, щоб в майбутньому дитина мала вже своє рідне середовище, свою мережу підтримки, крім тих людей, які її виховали. Якщо біологічні батьки мають намір підтримувати стосунки з дітьми і це бажання є взаємним, треба піти назустріч. Такі контакти є позитивними, але в присутності соціального працівника. Пані Тріль також зазначила, що однією із важливих проблем є вік. Навіть дитину в 10 років вже не дуже хочуть усиновлювати, оскільки в неї, буцімто, склався характер. А от в прийомну сім’ю така дитина може потрапити. «Коли дитина живе в сім’ї, в неї складається модель сім’ї і досвід, який вона потім перенесе в свою сім’ю», – каже керівник. Проте досвід у соціальних працівників один, а у батьків

– інший. Ми поспілкувались із зустрічі. Це дуже потрібно, бо це пані Марією, яка має чотирьох ді- вже діти з певним життєвим дотей, двоє з яких прийомні. свідом. Якщо виникають проблеми до кого найчастіше звертаєтесь? В теорії я би мала звернутись до соціального працівника, і він би мав допомогти мені вирішити цю проблему. Але не завжди так буває. Зараз я вже знаю, куди мені звернутись, є знайомі спеціалісти, відбувається певний обмін інформацією між батьками. Як проходить процес адаптації у прийомній сім’ї, коли до неї приходить дитина-сирота? Порада: реально оцінюйте ситуацію, будьте готовими до того, що фото Богдана Ворона Яка була Ваша мотивація взя- будуть труднощі. В цей момент зустрічі між собою досі невідоти дитину в сім’ю? Я ще в дитинстві хотіла б взя- мих людей. Батьки зі своїми очіти якусь дитину в свою майбут- куваннями, сподіваннями, надіяню сім’ю і допомагати їй. В нас з ми, діти з якимись травмами, нечоловіком не було своїх дітей. Ми задоволеними потребами, які таподумали і зрозуміли, що тре- кож хочуть сім’ю, але не знають ба йти від супротивного і не тре- як в ній поводитись. Діти і батьки ба чекати, коли народяться свої вчаться жити разом, і це не легко, діти. Якщо є думка взяти дитину в але потрібен час. сім’ю, то треба з цього починати, Які зміни Ви помітили в дитиа далі життя покаже, як все скла- ні з моменту, коли вона опинилася у Вашому домі? деться. Чи є підтримка зі сторони дер- Це було п’ять років тому. За змінами я слідкувала перший, дружави? Держава фінансово підтри- гий рік, зараз я за ними не слідмує дитину, і це важливо. Інколи кую. Діти задоволені. Для мене бувають фінансові затримки важливо те, що вони щасливі. у зв’язку з пізнім затверджен- Якщо їдуть відпочивати без мене, ням бюджету, проте це дрібни- з бабцею чи самі, чекають поверці. Скажімо, коли ми брали при- нення додому. Перший місяць йомну дитину, то таких виплат було важко казати «моя мама», не було. Крім того, діти забез- зараз є відчуття дому, бажання печуються літнім відпочинком. бути в своїй сім’ї зі своїми братаНас сильно мотивував соціаль- ми, сестрами, татом, мамою, бабний супровід працівника, тренін- цею. Для мене це одне з найбільги. Батьки часто беруть ініціати- ших досягнень. Ольга Петрик ву в свої руки і проводять спільні

З маргіналій суспільства

Центр «Джерело» шанс для обраних!

С

тою біля входу в реабілітаційний центр «Джерело» й збираюсь зі силами, щоб зайти. В суспільстві ми часто не сприймаємо людей, які різняться від нас. Особисто в мене – це бар’єр непорозуміння, страх образити своїми діями цих людей і відчути неприязнь з їхнього боку. Але ось нас розділяють лише двері і я відкриваю їх. Спершу я направляюсь до директора закладу Мирослава Николаєва, який розповідає мені про діяльність «Джерела» з моменту його створення у 1993 році. Тоді це був центр лише для дітей з дитячим церебральним паралічем. Сьогодні ж тут допомагають дітям не лише з ДЦП, а й з аутизмом, гіперактивністю, судомним синдромом, розумовою відсталістю. Далі мене чекає екскурсія закладом, яку проводить Наталя Мизинчук, вихователь школисадка. Коли я заходила в групи, діти віталися, намагались показати фото, іграшки. Як пояснила п. Наталя, до них варто ставитись як до друзів та рівних собі, і ні в якому разі не шкодувати, не шукати різниці – такі діти цього не люблять. Деякі групи працюють

за спеціальною методикою М. Монтессорі. В чому її специфіка? Вчитель лише спостерігає і злегка допомагає своїм підопічним, в цей час дитина сама намагається давати собі раду. Приблизно це виглядає так: зранку діти збираються в спеціальній кімнаті, де з ними роблять руханки, а потім вони бавляться іграшками, які повинні ставити у відведене місце, розробляють моторику рук, ніг. «Джерело» не ставить перед собою надзвичайно високих вимог щодо своїх вихованців. Їх вчать зашнуровувати взуття, слідкувати за власною гігієною, розчісувати волосся та багато інших, на перший погляд, елементарних речей. Цих дітей, у такий спосіб, пристосовують до життя, яке чекає їх за дверима закладу. У кожної групи є також власна кімната для релаксації. На вікнах – темні штори. По периметру стоять крісла, диванчики. Лунає тиха, заспокійлива музика. Де-не-де стоять настільні лавалампи з гелем. Так ці діти розслабляються після виснажливої праці над собою протягом дня. Останнім пунктом моїх відвідин «Джерела» став Клуб активної

молоді, який займає кілька кімнат, з’єднаних між собою. Перша кімната – це майстерня. В час мого перебування, молоді люди, віком від 18 до 35 років, малювали картини. Ці картини − особливі. Спершу здається, що це якась мазанина, але придивившись, розумієш як вдало поєднані кольори передають стан душі художника. Керівник клубу Романія Сковрінок показує картини, які експонувались на виставці живопису «Барви барокової музики». Одна з цих робіт заслуговує особливої уваги, адже її малювала дівчина, яка зовсім не володіє руками. Та вона описувала кольори, фігури і місце їх розташування. Тут є такий собі музей виробів ручної роботи. Тут і магнітики на холодильник, і свічки

фото Наталі Критович

на різноманітну релігійну тематику (починаючи від свічоккурчаток і закінчуючи свічками з новорічно-різдвяним мотивом), вишиті, вирізані та мальовані вітальні листівки, вироби з бісеру. Учасники клубу ведуть направду активний спосіб життя. Днями вони відвідали клуб «Пікассо», де веселилися, відпочивали. Словом, поводили себе як звичайні молоді люди. Також вони часто виїжджають на відпочинок за місто, де намагаються сконтактувати зі зовнішнім світом. Багато з них зареєстровані у соціальних мережах, де спілкуються зі своїми друзями. «Джерело» стало тим шансом, квитком для особливих людей, який трапляється не так часто. Хоча, навіть пройшовши

реабілітацію, і, здавалося б, максимально наблизившись до нормального життя, перед ними знову виникає проблема: суспільство не готове приймати їх. Найелементарніший приклад: скільки магазинів у вашому районі обладнані пандусами і чи є він у вашому будинку? На жаль, через такі прості речі, багато з цих людей змушені сидіти вдома, хоча вони прагнуть вчитися, робити щось корисне для суспільства, яке їх не сприймає. Як приклад, декілька випускників закладу здобули вищу освіту, але не можуть влаштуватися на роботу. Вони змушені підробляти репетиторством чи подібним видом діяльності. Якщо навіть комусь і вдається влаштуватись на роботу, то їхніх послуг не потребують – на підприємстві потрібна певна кількість працівників-інвалідів. Чомусь ніхто не задумується, що це принижує гідність людей, які мають фізичні вади, але які є розумово збереженими. Цей світ створений Богом для кожного з нас. Та чомусь дехто поводить себе як Володар, а дехто ніколи не почуватиметься своїм. За допомогою подібних закладів, ми зможемо змінити життя неповносправних дітей, дати їм квиток у нормальне соціальне майбутнє, де вони зможуть реалізувати себе як особистості. Наталя Критович

СУСПІЛЬСТВО

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

Неспортивна поведінка

В кволому тілі хитрий душок

А

бо як спотворене обличчя було і буде, що молодь тягнеться українського спорту відля- за тими, хто є показовим приклакує молодь від занять дом успіху чи досягнення велиЯк легко і невимушено ми на- ких вершин. Проблема ж у тому, сміхаємось над спортсмена- що початківці забувають, скільми. На шахістів кажемо – голо- ки колосальних зусиль і випрова ширша за плечі (ще й геморой бувань випадає на долю профедошкуляє), зі штангістів кепку- сійного спортсмена, тому не виємо через жахливі мармизи, які тримують натиску і залишають вони корчать піднімаючи штан- заняття. Найбільшим розчаругу, з боксерів – що вони загальмо- ванням є те, що, починаючи завані, а ніс, як картопля; каратис- йматись спортом, молода людитів і дзюдоїстів пародіюємо, пере- на не ставить собі високої планкривлюючи їхні прийоми, футбо- ки. Не намагається стати другим лістів ганимо за криві ноги і три- Шевченком чи Кличком (а саме кутні голови. А про керлінг годі й вони творять імідж України у свіговорити (для тих хто не знає – це ті), як відомо – «поганий той солгра, у якій запускають гранітні дат, який не хоче стати генераснаряди і труть «швабрами» лід). лом…». Також потрібно зрозуПроте, спорт – це не насмішка, не міти, що спорт у житті допомодурна гра в м’яч, а важка праця і же розвинутись у будь-якій сфесвоєрідний стиль життя. Спорт рі і стати особистістю з вольови– невід’ємний елемент масової ми якостями лідера. Але досягти культури, який має у собі певну такого можна докладаючи максимум зусиль. систему цінностей. Чому ж ми такі ліниві, коли Внаслідок цього в Україні справа доходить до заняття спор- з’явився новий тип молодих том? Поки ми шукаємо (або не спортсменів. Вранці вони спалюшукаємо) час для заняття спор- ють калорії в «качалці», а в вечетом, чи обіцяємо собі, що з за- рі палять, заправляються пивом втрашнього ранку розпочне- і коктейлями. Погодьтесь, свомо робити бодай зарядку, наше єрідне ставлення до спорту. Є, тіло невпинно старіє. А пасив- правда, ще колишні спортсмени ний спосіб життя, наче магнітом, (переважно старше покоління), притягує всякі болячки і постійні які спиваються, бо після того, як сумніви в собі. Ми сумніваємось професійний спортсмен покидає у власних силах, штучно стиму- займатись спортом, в його мозку люючи організм кофеїном, ал- починають працювати ті відділи, коголем і нікотином, нехтуючи які відповідають за куріння і алсвоїм «товарним виглядом», ще коголь. Буває ще гірше – бездарбільше убиваючи своє здоров’я. ні спортсмени перетворюються Можна собі тільки уявити, яке на бездарних тренерів. Правдами потомство дасть така молода лю- і неправдами здобувають тренердина. До слова, гарний і бадьо- ські ліцензії і нищать здоров’я рий вигляд завжди допоможе при молодих людей! працевлаштуванні і в повсякден- Дехто ставиться до спорту, як ному житті. Друзі цінуватимуть і до статичного засобу зароблянпокладатимуться на вас за вашу ня грошей. Це такий вид споренергійність і надійність, а на- тивних інтелектуалів, які видучальство цінуватиме стабільного рюють у букмекерів гроші, вдапрацівника (не доведеться диви- ло прогнозуючи результати. А є тись кожного ранку на його вічно люди, яким чхати на спорт загалом, але коли наша збірна перевтомлений фейс). Чи можна стверджувати що магає Німеччину чи Англію (що сучасна молодь зовсім не ці- буває не так вже й часто), гріх такавиться спортом і не любить кому «вболівальнику» не перехийого? Мабуть, ні. Молодь любить лити чарчину за тих одинадцять спорт, але по-своєму. Хоч ця лю- нероб, що хоч якось потішили бов добра не приносить нікому громадянина.

– ані спорту, ані молодій людині, Все ж таки, майже усі людські яка ним займається. Завжди так намагання зводяться до того,

Реклама

щоб продовжити життя, то чому б не взяти усе те хороше, що пропонує нам спорт, і не скористатись цим? І не вигадувати еліксирів молодості та всяких диворитуалів. Спорт – це найбільш мирна форма суперництва між людьми і найкращий спосіб підготовки молоді до життя. Для чого вирішувати суперечки кулаками, якщо можна зіграти партію в настільний теніс? Мабуть, спорт починає цікавити українську молодь з іншої сторони, втрачаючи свою правдивість та істинність. Спорт давно перетворився на видовище, де спортсмени уже не ставлять рекордів, а намагаються захопити телевізійні рейтинги. І так виходить, що в телевізорі скачуть набундючені ляльки, а глядачі сприймають їх, як недоумкуватих. Слава і популярність служить для спортсменів містком в інші професії (шоу-менів, телеведучих, охоронців телезірок), їм уже не потрібно «бити рекорди», щоб дивувати публіку. Спортсмени стають незалежними від своїх колишніх спортивних досягнень. Звичайно, спорт вигідний певному колу впливових людей. Мати спортивний клуб – це престижно і модно, тому спортсмени ідуть в політику-бізнес чи мафію. Самостверджуватись перемогами над бізнесовими конкурентами на спортивному полі – річ приємна. Вигідно це і гравцям. Ну де ще можна заробляти мільйони, протираючи шорти на «лавці запасних» і вештатись щодня по нічних клубах? Зараз важко популяризувати спорт серед молоді, бо самі спортсмени не є носіями тих цінностей і втіленням ідеї здорового способу життя. Все просто – вони зараз в мафії і політиці. Заняття спортом перетворились на «пародію» здорового способу життя. І через такий молодіжний підхід до занять – вранці штанга, ввечері пиво – спорт лише шкодить. Тому заохотити молодь займатись спортом стає все важче і важче. От молодь і балансує між, начебто, здоровим способом життя і різними не надто здоровими розвагами.

Права студентів

One man show або проблема виживання студентських організацій Львова

П

ід час Революції на граніті, акцій Україна без Кучми, Помаранчевої революції та Антитабачної кампанії львівські студенти зарекомендували себе головними рушіями громадянського єднання та спротиву, їх вирізняли добра організація, творчий підхід та щира віра у свій чин. Віднедавна студентство підозріло мовчить, час до часу відбуваються нечисельні акції за традиційним календарем свят, а реакції на гострі виклики дня насущного, на жаль, немає і... не буде?

самоусунувся без жодних попереджень. Це пряма протилежність братства часів Революції на граніті. Негативний вплив на студентські організації спричинили так звані студентські самоврядування при університетах. Замість відстоювати права вони швидко перетворилися в додаток адміністрації: приручили одних та розчарували інших. З іншого боку самоцензура студентських ватажків зумовлена можливими репресіями збоку керівництва вишів.

У 2008 році науковець Львівської Політехніки Юрій Вінтюк проаналізував у статті «Чи врятує молодь Україну?» результати соціологічного дослідження, згідно з яким української нації не стане, а причина цьому - її молодь. Соціологічний зріз виявив, що молодь не бажає витрачати кращі роки життя на боротьбу за громадянські права та вважає її непотрібною і неможливою. Дається взнаки сильне розчарування політиками, пояснює громадський активіст Юрій Маршалок. На нашу думку, не слід абсолютизувати результати соцопитування, адже молодіжне середовище динамічне і дуже чутливе до політичних та соціальних негараздів. Активним організатором студентських акцій в останні роки виступає незалежний громадський рух Відсіч. Ініціативи руху постійно підтримують осередки студентських братств, пересічні студенти, інколи Молодіжний націоналістичний конгрес. Активіст Відсічі Іра Чулівська додає, що «такі націоналістичні організації, як «Автономний опір» чи інші Богдан Головко «незалежні націоналісти» замість співпраці навпаки, часто вставляють палки в колеса». Одного разу фани львівських Карпат навіть зірвали акцію із вшанування пам’яті Г. Гонгадзе, з іншого боку, Ю. Маршалок називає фанатів важливим чинником громадського життя. Протести підприємців, пенсіонерів та афганців останнім часом не турбують студентів, спроби координувати дії невдалі, адже кожну з цих груп до протесту змусило зменшення власного прибутку, на який звичайним студентам начхати. Суттєвим чинником дезорганізації виступає неефективне управління, негнучка структура, невиправдана ієрархія та відсутність стратегії в середині студентських організацій. Легендарне СБ Львівщини переживає не найкращі часи: не вирішено господарських питань, а чинний голова

Часом складається анекдотична ситуація, коли замість тіла організації залишилося лише тіло студента-керівника. Місцева влада неполітичні проекти молодіжок вже понад рік не фінансує і не буде - за браком грошей, як стало відомо зі слів міського голови на недавній пресконференції для молодих журналістів в УКУ. Іра Чулівська зазначає, що Податковий майдан навчив наших підприємців, наскільки важливою є підтримка громадянського суспільства, що тільки почало розвиватись в Україні. Однак креативні ініціативи студентів (пленери, авторська пісня, екологічні ініціативи, театр, зрештою і політика) як правило не знаходять підтримки у місцевих підприємців та великого бізнесу. Питання кількох тисяч гривень для реалізації більшості студентських ініціатив залишається невирішеним. Захист прав студентів найперше, синхронізація зусиль, чіткий план дій, творчий підхід до традиційних свят, а часом і відрив від традиції - це останній шанс не згинути серед засилля політичних додатків та фундованих Заходом молодіжок. Колишній голова братства УКУ Любомир Лещук додає, що студентам втрачати нічого, а братства, які вже за суттю незалежні від адміністрацій вишів та політичних партій, мають стати головним інструментом змін. Молодий громадський лідер Іра Чулівська резюмує: «Усі свої права, якими зараз володіє людина, вона відвойовувала роками, століттями, бунтами, страйками, революціями. І лише страх перед народним гнівом змушує владну верхівку багатьох країн дотримуватися прав людини. Українці, на жаль, чомусь цього не розуміють і продовжують терпіти».

фото Богдана Ворона

Богдан Ворон

11

12

КУЛЬТУРА

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

Арт-провокація!

Agricultura: Свіжий погляд чи примітивний кітч?

Ч

ому алюзійний портрет Шевченка, в якому в ролі носа - оголена жіноча постать, створений членом спілки художників Олегом Шупляком, не викликав такої жвавої суперечки, як синій ніс у вигляді чоловічого статевого органу на картині Стаса Сілантьєва? Про виставку Стаса Сілантьєва «Agricultura» не писав хіба що лінивий. Вона спровокувала не тільки великий скандал, але й бурхливу дискусію за участі таких знаменитостей, як Любомир Медвідь, Олесь Дзиндра, Павло Гудімов, Влодко Кауфман, Маркіян Іващишин, Дмитро Горбачов та багатьох інших. Явище виняткове як для мистецького життя міста, так і для Львівського палацу мистецтв, чий традиційний репертуар досі ніхто не намагався порушити. Насправді дискусія загострила важливі соціокультурні проблеми у нашому місті: конфлікт поколінь митців, вплив державних службовців та депутатів на діяльність Львівського палацу мистецтв, проблему зображення

Ярослава Кравченка, членів спілки художників та багатьох відвідувачів виставки. На захист виставки виступили куратор Наталія Космолінська, власник київської «Я-галереї» Павло Гудімов та багато інших. Юрій Гнатковський, в.о. директора Палацу мистецтв, який вирішив зняти виставку через можливий скандал, потрапив під гарячу руку і виглядав приреченаціональних символів та цензуно. Мистецтвознавець Орест ру у мистецтві, сприйняття місГолубець не приховував радосцевим середовищем сучасного ті почути нарешті фахову дискумистецтва і навіть специфічну гасію за участі знаних митців і залицьку ксенофобію. значив, що «в цілому світі приНасамперед, слід зазначийнята формула: кожен може бути ти, що дискусія майже не стосухудожником і все може бути мисвалася мистецької вартості ротецтвом». Гудімов назвав дискубіт молодого художника родом із сію «справжнім рок-н-ролом» і Буковини. Сілантьєву з великинаголосив на перешкодах, які чими труднощами вдалося виголонять кураторам виставок, та про сити власний маніфест «І мертсамоцензуру, яку подібний тиск вим, і живим, і ненародженим» викликає у художників. наприкінці тригодинної дискуНатомість Любомир Медвідь сії в палаці мистецтв, виборювирішив застерегти Сілантьєва ючи право на самовираження. від спекуляції над національними Художник наважився зобразисимволами і запропонував прити Тараса Шевченка із синім носутнім в залі створити наглядову сом, в оточенні кенгуру та із нараду, яка би концептуально підписом російською мовою “Я хочу ходила до вирішення подібних тебе поцілувати”; священика помистецьких проблем та стежила руч зі свинею, а увесь декоративза тим, що відбувається. Виступ ний «вінегрет» добряче припраЛ. Медвідя переривали зневажвив фалічною символікою. Саме ливі оплески деяких присутніх у картина з Шевченком викликазалі. ла обурення у голови комісії з пиОлесь Дзиндра словами папи тань культури Ореста Шейки, Івана Павла ІІ закликав співрозакадеміка Любомира Медвідя, мовників не боятися висловлюпредставників ВО «Свобода», вивати свої погляди та розповів, що кладача Сілантьєва – професоза радянських часів діячі кульра Львівської Академії мистецтв тури боялися влади, а сьогодні

Інтерв’ю

С

Світлана Поваляєва:

вдалося стати експонентом в залах Палацу мистецтв та дозволити собі 50 широкоформатних полотен «фірмового виробництва», які не можуть купити старші художники. Стиль робіт мистецтвознавець називає «містечковим примітивним кітчем» українофобського спрямування, а дискусію – «безкоштовним піарходом для початківця». Натомість, професор Дмитро Горбачов, дослідник історії українського авангарду, бачить багато дотепного у картинах і називає Стаса Сілантьєва першокласним художником. «Автор «свіжим оком» бачить парадокси нашого сучасного життя і дуже щиро та відверто на них реагує. Для автора все, що його оточує в сучасності та в історії - просто потік життя. Я думав, що це вже художник зі стажем, і був щиро здивований, що він такий молодий», - зізнається Горбачов і нагадує про молодого художника Л. Левицького та його конфлікт із академічним середовищем Кракова 30-х років. Сократу належить вислів «у суперечці народжується істина», але у Львові, зазвичай, із допомогою суперечки опоненти лише більше переконуються у правоті своїх суджень, а від складних проблем скочуються до особистостей. Тому цікаво, як складеться доля студента Сілантьєва в Академії мистецтв, в якій всі одностайно засудили виставку.

все більш-менш добре. Книжки є в усіх книгарнях і навіть у харчових супермаркетах чи в аеропортах. Чи може письменник прогодуватися публікаціями? Ні. Чи може письменник втручатися, коментуючи внутрішнє життя своєї країни у блогах, давати коментарі для ЗМІ, мати власну колонку? Чи є це частиною письменництва? Якщо відчуває потребу, то чому б і ні, зараз тільки лінивий не має блогу чи колонки, що – письменник гірший за ефесбешних тролів? Ви так ставите питання, наче «письменник» - це якась хвороба, проказа, наприклад. Наче письменник – не людина, а якась особлива малодосліджена і не зовсім безпечна істота… З усіх творчих істот – письменники найзвичайніші, найпересічніші і, мабуть, найлюдяніші – у них набагато менше «завихрень», ніж у представників інших творчих

професій, вони, мабуть, найбільш соціальні. А для соціальних істот існують соціальні мережі . Для тих, хто мене сприймає як письменника, головний конфлікт версій полягає у невідповідності соціального визначення письменника як ремісника тим результатам моєї, так би мовити, творчості, які потрапляють цим людям на очі. Просто якщо через певні обставини - через твої певні рухи в цьому просторі - тобі приписали якусь соціальну роль, ти маєш усвідомлювати, що ти своїми отими рухами посіяв причину такого результату, але це зовсім не означає, що цей результат є якимось остаточним вироком, і що ти тепер до скону маєш бути уособленням цього результату і поводитись відповідно. Ніхто нікому нічого не винен. Розмовляла Наталія Задорожня

Реклама

вітлана Поваляєва — одна Завжди мріяла ніким не бути і з небагатьох сучасних письменниць, яка створює літе- нічого не робити ратуру, яку цікаво читати словами Олександра Бойченка: («Ексгумація міста», «Замість «Завжди мріяла ніким не бути і крові», «Орігамі-блюз»). Вона піднічого не робити» - абсолютна тримує легалайз і рок-музику. правда, нічого за цей час не зміВірші і прозу публікує у збірках, нилося. Я не відчуваю потреби антологіях, літературних часо«самореалізовуватися» у звичнописах. Працювала журналістом му, соціальному розумінні – кина телеканалах СТБ, «Новий», мось «бути», щоби мене це сус«5 канал», у журналі «ПІК» та пільство погладило по голівці, Інтернет-газеті ForUm, а тамовляв, «маладєц, дєвочька, ти кож є автором циклу казок для діпорвала с… на німецький хрест тей «Вррум-чарівник» та «Вррум і довела нам, що ти – «особисфото Ігоря Петровського тість», ми тобі плескаємо, продов лабетах Правил». “ГАЛВІК” поспілкувався із тексти буддійських практик. вжуй далі – щоб ми не перестали Яка діяльність є більш вигід- плескати, не забули про тебе і не Світланою Поваляєвою про проблеми сучасного письменництва. ною фінансово, а якою Ви за- переключилися на якийсь цікавіймаєтеся для душі? ший цирковий номер». Для мене Ви - прозаїк, поет, редактор, Жодна діяльність в цій краї- поняття «реалізація» має зожурналіст. Яка з цих професій ні фінансово вигідною бути не всім інший і цілком конкретний, Вам ближча? Ким Ви себе вва- може, хіба що якийсь кримінал. практичний сенс. Нічого спільДля «душі» я займаюся речами, ного з жодними «професіями». жаєте? Я себе вважаю істотою, яка які просто за своєю природою Чи є проблеми з розповсюсприймає і відчуває – тобто, лю- не можуть бути «фінансовими». дженням книжок та чи може в диною. Мені взагалі не близько На моє щастя, мій чоловік мене Україні письменник прогодувате, що називається «професією» розуміє і підтримує, тому я без- тися своїми книжками?

- я з цим мирюся як з єдино мож- совісно і безкарно існую як така Думаю, у видавництв, де вихоливим способом існування в со- собі «Анна на шиї». Чому? Ну, не дили мої останні твори, проблем ціумі. Сьогодні я майже нічого не знаю – така от я. Те, що я колись найменше – у них, якщо брапишу і ніде не працюю, відповід- написала про себе на обкладин- ти до уваги ситуацію в Україні но, ані письменником, ані жур- ці своєї першої книжки – «мега- (не тільки з логістикою, а і з лоналістом не почуваюся. Редагую ломанську самопрезентацію» за гікою, і з державністю загалом),

— громадського осуду. Він дорікнув Медвідю: «Якби була художня рада, коли ти, Любку, малював образи в Юра, дулю б вони тобі дали то намалювати». Львівські митці не приховували свого обурення намаганням чиновників та влади хоч якось впливати на виставку та змушувати її закривати. Сам же автор виставки називає свої полотна іронією на «українську соціалку». «Кожна робота одноразовий вираз, я не можу пояснити одним словом виставку, кожна робота по-своєму інтерпретує якусь проблему», – каже Стас. Він посилається на твори поп-арту, Хуана Міро, кепкує з Енді Воргола. Художника щиро обурили заяви, що його виставка - спланована політична провокація та «москальсько-жидівська» змова. У відчайдушному маніфесті він пише, що не посягає на ім’я національних героїв та відмовляється бути приниженим своїми ж національними параноями: «Моя свобода — це свобода вибору». Виклад дискусії підсумуємо двома діаметрально протилежними поглядами мистецтвознавців високого класу. Професор Кравченко різко відгукнувся про виставку, принагідно спростувавши інформацію про втручання ВО «Свобода» у діяльність Палацу мистецтв. Він повідомив, що Сілантьєв не вирізнявся у навчанні та мав непорозуміння з деканатом через погане відвідування. У викладача викликало здивування те, як студенту

Богдан Ворон

КУЛЬТУРА

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

Кінозал

12 кіно-прем’єр 2012

2011 рік добігає кінця, а новий, 2012, принесе з собою не лише побоювання стосовно чергового кінця світу, цього разу за версією майя, а й декілька довгоочікуваних кінопрєм’єр. Голівуд добре підготувався до кінця світу і приготував для глядачів декілька повернень супергероїв, які нас рятуватимуть від нудьги впродовж усього наступного року. Щоб не витрачати час і гроші на перегляд чергового лайна, пропонуємо вам заздалегідь ознайомитися з фільмами, на які очікує світ наступного року. За прогнозами відомих кінокритичних сайтів, рейтинги очолять сиквели відомих стрічок. Отже, гарного перегляду, смачного попкорну і приємної компанії! Битва Титанів 2 (Clash of the Titans 2) Жанр: бойовик /фантастика Очікувана прем’єра: 22 березня

хлопця-музиканта, котрий, намагаючись захистити свою наречену від банди відморозків, гине. Рік по тому, він підіймається з могили, щоб помститися. Месники (The Avengers) Жанр: фантастика/бойовик Очікувана прем’єра: 25 квітня Режисер: Джосс Уідон В ролях: Скарлет Йогансон, Роберт Дауні-мол., Ґвінет Пелтроу Герої коміксів об’єднуються задля порятунку людства від страшного зла. Продовжуючи тему стрічки «Перший месник», такі супергерої, як Тор, Капітан Америка, Халк, Залізна Людина, Арчер тощо протистоятимуть загрозі, що нависла над планетою. Похмурі тіні (Dark Shadows) Жанр: жахи/триллер/драма/детектив Очікувана прем’єра: 10 травня Режисер: Тім Бертон

Режисер: Джонатан Лібесман В ролях: Ліам Нісон, Джемма Артертон, Сем Вортінґтон Через 10 років після перемоги Персея над Кракеном, герой поринув у розмірене сімейне життя. Він рибалить, виховує сина і доглядає за близькими. Але його спокій було порушено, коли він дізнався про змову Аїда і Кроноса. Їх мета – повалити владу Зевса і підкорити собі все людство. Тепер усе людство сподівається на Персея та його помічників – Гефеста, Агенора і Андромеду. Сутінки. Сага. Світанок: частина 2 (The Twilight Saga: Breaking Dawn – Part 2) Жанр: драма /триллер Очікувана прем’єра: 16 листопада Режисер: Білл Кондон В ролях: Крістен Стюарт, Роберт Паттісон, Тейлор Лотнер Фінальна частина захоплюючої історії не залишить глядача байдужим, оскільки саме з неї ми дізнаємося про долю подружжя Калленів - Едварда і Белли, а також про те, що трапиться із їх донькою Ренесмі, яка зіграє чималу роль у створенні інтриги та кульмінації усього бестселеру. Ворон (The Raven) Жанр: триллер Очікувана прем’єра: 26 липня Режисер: Джеймс МакТіг В ролях: Джон К’юсак, Еліс Ів, Люк Еванс Фільм «Ворон» – це римейк «Ворона-месника» з Брендоном Лі. Глядач побачить сумну і жорстоку історію молодого

В ролях: Джонні Депп, Гелена Бонем Картер, Мішель Пфайфер У 1752 році Джошуа та Наомі Коллінз разом із своїм сином Бонабасом, відправляються до Америки, аби почати там нове життя. Але навіть океан не допомагає уникнути сімейного прокляття. Минає 20 років, і Бонабас стає багатим і могутнім плейбоєм. Протягом стрічки він зустрічається з різними монстрами, перевертнями, відьмами та примарами. Американський пиріг 4 (American Reunion) Жанр: комедія Очікувана прем’єра: 5 квітня Режисер: Джон Гарвітц, Гейден Шлоссберґ В ролях: Елісон Генніґен, Шонн Вільям Скотт, Мена Суварі У жилах студентів вирує кров, а надлишок тестостерону змушує їх шукати любовних пригод. Для них не існують закони суспільства, а слово «вечірка» - перше у їх словнику. Загалом, нас чекає чергова порція гумору, замішаного на сексі, коханні і гулянках. Люди у чорному ІІІ (Man in Black III) Жанр: бойовик/пригоди/фантастика Очікувана прем’єра: 24 травня Режисер: Бонні Зонненфельд В ролях: Вілл Сміт, Томмі Лі Джонс, Саша Барон Коен У цій частині нас чекає захоплююча подорож у часі, яку повинен здійснити агент Джей, щоб врятувати нашу планету і свого колегу. А почалося все з того, що

інопланетяни погрожують жителям Землі. Вчений, який міг збудувати захисний щит, загинув. Саме тому Джей має повернутися в минуле, врятувати вченого і допомогти побудувати щит. Темний лицар: відродження легенди (The Dark Knight Rises) Жанр: бойовик/триллер Очікувана прем’єра: 26 липня Режисер: Кристофер Нолан В ролях: Кристофер Бейл, Гаррі Олдман, Морґан Фрімен Бетмен піднімає ставки у війні з криміналом. За допомогою лейтенанта Джима Ґордона і прокурора Гарві Дента він має намір очистити вулиці від злочинності, що отруює місто. Співпраця виявляється ефективною, але вони швидко опиняються посеред хаосу, розв’язаного кримінальним генієм, відомим переляканим городянам як Джокер. Гобіт: Несподівана подорож (The Hobbit: An Unexpected Jorney) Жанр: пригоди Очікувана прем’єра: 13 грудня Режисер: Пітер Джексон В ролях: Орландо Блум, Елайджа Вуд, Ієн МакКеллен Більбо Беґінс стає учасником грандіозної подорожі, мета якої - повернути Королівство гномів Еребор, захоплене драконом Смоґом. Несподівано до нього приєднується чарівник Ґендальф Сірий, і Більбо опиняється в компанії тринадцяти гномів під проводом легендарного воїна Торіна Дубощита. Небезпечними стежками ця подорож приведе їх у Дикі Землі, що повняться ґоблінами та орками, гігантськими павуками і чаклунами. Там скромний Більбо Беґінс стане володарем “чарівного” перстня, що має дивні й несподівані можливості... Льодовиковий період 4: Континентальний дрейф(Ice Age: Continental Drift) Жанр: мультфільм Очікувана прем’єра: 4 липня Режисер: Майк Трумейер, Карлос Салдана, Стів Мартіно Всі дії відбуватимуться у наш час. Сід, Менні, Дієґо, Еллі та Скрет виявляться випадково розмороженими в палеонтологічному музеї. Дівчина з татуюванням дракона (The Girl with the Dragon Tattoo) Жанр: драма/триллер Очікувана прем’єра: 5 січня Режисер: Девід Фінчер В ролях: Деніел Крейґ, Руні Мара, Крістофер Пламмер Американська екранізація однойменного роману письменника і журналіста Стіґа Ларсона з трилогії «Міленіум». Журналіст (Деніел Крейґ) разом з бісексуальною хакершою Лісбет Саландер (Руні Мара) розслідує зникнення іншої дівчини, що відбулося сорок років тому, і в процесі виявляє, що старий злочин має стосунок до цілої серії ритуальних вбивств. Примарний гонщик 2 (Ghost Rider: Spirit of Vengeance) Жанр: триллер/фентезі/екшн Очікувана прем’єра: 13 лютого Режисер: Марк Невелдайн, Браян Тейлор В ролях: Ніколас Кейдж, Ідріс Ельба, Віоланте Плачідо Дія розгортається на задвірках Східної Європи, де головний герой Джонні Блейз безуспішно намагається впоратися зі своїм прокляттям. Його наймає якась секта, щоб зупинити диявола, який намагається прийняти людську подобу.

З театральної ложі

Останній крок або коли догоряють сірники

Т

еатр «З вулиці на сцену» знову потішив своїх глядачів драматичною авторською виставою «Дівчинка з сірниками», яка була представлена 27 листопада в Театрі юного глядача. Година вистави − і ось в мене цілий масив інформації, під впливом якої я перебувала кілька днів. …Перед нами дівчинка, сирота, покинута й самотня. Її не сприймають вихователька та однолітки в дитячому будинку. Єдиним її другом є уявна Жовта Пані. Режисер театру Ігор Онисько зазначив, що образ дівчинки не вигадка − в неї багато прототипів в реальному житті. Одним з таких є хлопець, в якого мама довгий час хворіла туберкульозом. Коли вона померла, син ображався на неї за те, що мама покинула його. У виставі присутня друга художня лінія – звичайна молода сім’я. Каменем спотикання між молодими людьми є незвичний друг чоловіка… Уявний. І ось одного разу головні герої – молода сім’я і сирота − зустрічаються. У маленькій дівчинці чоловік бачить споріднену душу і навіть ладен прийняти її в сім’ю. Та його дружина категорично проти. Вихователька будинку

переконала її, що дівчинка має вади розвитку. Один з найяскравіших моментів вистави – ставлення виховательки до дівчинки, яке ми часто демонструємо в реальному житті, коли на нашому шляху зустрічаються незвичні люди. Для того, щоб їх зрозуміти інколи потрібно більше, ніж просто слухати. Та нам важко, непотрібно, а комусь – це важливо, надзвичайно важливо. Такі люди шукають підтримку та друзів, і знаходять – часто в своїй уяві. Дівчинка все частіше згадує батьків. В найбільші моменти суму вона спалює сірники. Це вони винні в її сирітстві. Це з них з’явився вогонь, який і забрав найдорожчих людей. Дівчинка розуміє, що вона нікому непотрібна і вирішує покинути цей світ. Вона готує крісло і шнурок, закидає зашморг на шию і хоче зробити останній крок. І в цей момент в дитячий будинок повертається молода сім’я. Жінка переглядає свої пріоритети і в цьому їй допомагають її чоловік та його уявний друг. Вона виймає дівчинку із зашморгу. Сім’я обіймається, їх уявні друзі радіють. Все закінчується гепі-ендом. Та в житті не завжди так. Ми інколи не встигаємо до «дівчинки» і вона таки робить свій останній крок. Після вистави я стояла в холі і чула, як люди діляться враженнями: декому сподобались жарти сповнені іронії і сарказму, декому не подобається, що вистава двомовна, ще дехто задумливо мовчить. А я? Я сповнена емоціями, сідаю в маршрутку, витягаю блокнот і починаю писати: «Театр «З вулиці на сцену» знову потішив своїх глядачів …» Наталія Критович

Рок-легенда

Культовий Львівський рок-гурт сімдесятих повертається!

П

ісля тридцятилітньої перерви легендарний львівський рок-гурт “Супер вуйки” повертається на клубну сцену. Лідер гурту Ілько Лемко на пресконференції 16 листопада оголосив про намір групи виступити з тридцятихвилинною програмою в клубі «Пікассо» під час концерту за участі львівських груп MistyGates, Beatlevs та співачки Marisen. Останній концерт гурту восени 1981 року закінчився арештом виконавців та конфіскацією апаратури. Зрив концерту вчителями та міліцією викликав погроми на вул. Патона, вчинені обуреними учнями школи № 60, де проходив пам’ятний виступ. Як повідомив лідер гурту, під час виступу “Супер вуйків” прозвучать старі хіти: Черемшина, Гарячий шок, а також кавери пісень відомих західних рокгруп: Led Zeppelin, Deep Purple, Юлія Задорожня Nazareth та Slade.

Інтриги виступові додає кілька пікантних моментів: досі не знайдено жодного запису виступів гурту та в його складі четверо ветеранів і лише двоє професійних музикантів, зокрема В’ячеслав Сінчук із групи “Галактика” кращий рок-співак 1994 року в США. Учасники гурту обіцяють драйв та шоу, як і три десятки років тому, але вже на першокласних інструментах. В разі успіху концерту, «Супер вуйки» продовжать виступати. На свій виступ у клубі «Пікассо», який планують провести 4 грудня, рокери запросять друзів із неформальної львівської тусовки сімдесятих «Святий сад». А у вільний продаж надійде близько 200 квитків. «Рок-музика — символ свободи, вона була одним з чинників, що завалив радянську систему», – переконаний Ілько Лемко. Богдан Ворон

13

14

ПРОБЛЕМА

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

Експеримент

Не матюкайтесь і поводьтеся пристойно, ви в магазині! …Сказала продавчиня нетверезому молодику, який купував у неї пляшку горілки в 23:00

Львів – культурна столиця України. Але не з 22:00 до 10:00. Бо, хоч у цей час діє заборона на продаж алкоголю, саме тоді частина львів`ян перетворюється на середньовічних варварів і по двоє-по троє, хоч трапляються й такі сміливці, що і самотужки штурмом беруть нічні кіоски і магазини, правдами і неправдами вмовляючи продати їм алкоголь. Але, на жаль, насправді вмовляти нікого не доводиться. Бо інша частина львів`ян – продавці, охоче нехтують забороною і продають спиртне не лише після 22:00, а ще й підліткам. Алкогольні барони продовжують нахабно торгувати градусом, чиновники сперечаються і переводять стрілки відповідальності один на одного. Суспільство, позбавлене гідності, мовчки спостерігає. На сайті Львівської міської ради час від часу промайне інформація про те, що міліція оштрафувала кількох підприємців і здійснила певну кількість рейдів за останні місяці. Так ситуація виглядає поверхнево. Тож я, як журналіст, що знає своє місто, так би мовити, з середини, вирішив провести власне дослідження цієї теми. Як відомо, молодь, а особливо студенти (я не говорю зараз про «золоту» молодь), економить на всьому. Алкоголь тут не виняток,

хоча зовсім дешево було б взагалі не вживати. Але перед походом на дискотеку, щоб не витрачати грошей на дорогі коктейлі і горілку в нічному клубі, студенти, як правило, «заправляються» наперед. Щоб додати динамічності справі і показати масштаби алкогольного свавілля, я вирішив провести «рейд» по нічних магазинах на день студента – 17 листопада 2011 року. Місцем дослідження я обрав центр Львова, і прогулявся по магазинчиках навколо чотирьох популярних нічних клубів нашого міста – «Пікассо» і «Метро» на вулиці Зеленій, «Шоколад» на пл. Петрушевича та «Мілленіум» на пр. Чорновола. До клубу «Пікассо» найближчі нічні магазини знаходяться метрів за 300. Заходжу в обидва. На годиннику 22:20, в обох люб’язно замовляю пиво – продають без проблем. Тож рухаюсь далі по вулиці Зеленій в сторону центру. У кіоску на вулиці Зеленій, 26 замовляю пиво, але не продають. Починаю вмовляти продавчиню – вона на відріз відмовляється продати, посилаючись на заборону. Іду далі по Зеленій до дискотеки «Метро». В тому ж будинку, що й клуб, розміщується магазин. Протиснутись нереально, бо черга; всі замовляють спиртне. Питаю в охоронця, чи продають пиво, він ґречно киває і вказує на продавця. Наступний магазин на вул. Шота Руставелі. Тут черга майже

Епідемія

СНІД. Боротьба за життя 1 грудня традиційно відзначають Всесвітній день боротьби з ВІЛ/СНІД та толерантного ставлення до ВІЛ-інфікованих людей. Як відомо, Україна лідирує за масштабами поширення СНІДу. Щодня в державі від цієї хвороби помирає 8 людей. І це ще не точні дані, багато людей не стають на облік, а велика кількість помирає від інших хвороб, так і не дізнавшись, що вони ВІЛ-інфіковані. Торік в Україні було зареєстровано 20490 осіб із ВІЛ-інфекцією, 5869 хворих на СНІД, 3100 життів забрала ця недуга. За 2011 рік на Львівщині діагноз ВІЛ-інфекція було встановлено 364 людям, із них на стадії СНІД — 146. Як бачимо, епідемія ВІЛ/СНІДу активно поширюється країною. Останніми роками держава та благодійні організації через соціальні реклами та акції активно ведуть просвітницьку роботу задля запобігання цього захворювання, проте показники інфікування та смертності не зменшуються. Ми радо беремо участь у різних акціях, в’яжемо червоні стрічки на знак солідарності, але не віримо,

що ця недуга може торкнутись когось з нас, боїмося та відхрещуємось від людей з ВІЛ/СНІД. Звісно, просвітницька робота надзвичайно важлива. Та все ж, чи знають люди, зокрема львів’яни, де можна здати тест на ВІЛ? Що робити тим, хто дізнався про свій діагноз, куди звертатись? Яке життя в людей з цим діагнозом? Чи належним чином надається медичне забезпечення та психологічна підтримка ВІЛ-інфікованим? І як запобігти порушенню прав, дискримінації та страху перед ВІЛпозитивними людьми? Перш за все, варто знати, що сьогодні у Львові тест на ВІЛ можна безкоштовно здати у всіх районних та міських поліклінічних відділеннях, Львівському обласному центрі профілактики та боротьби зі СНІДом, у Центрі переливання крові. Там же можна отримати до тестову консультацію. «Згідно з нашим законодавством, тестування на ВІЛ є безкоштовне, конфіденційне і, за бажанням пацієнта, анонімне» - повідомила головний лікар Львівського обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом Мар’яна Служинська. За певну плату експрес-тест

така, як у денний час на тролейбус №5, кінцева якого знаходиться навпроти. Продаж алкоголю тут поставлений на конвеєр. В магазин уже не впускають, торгують через віконечко. На прилавку можна розгледіти заготовлені чорні кульки, які пропонують

Години не вказує. На запитання, чому не має касового апарату, віджартовується, що бідні. В той же час черга пожвавлюється, всі зі злобою і презирством дивляться на мене. Виходжу з магазину і вирішую помститись. З цією метою мені захотілось

клієнтам, щоб не було видно, що виносять. Йду далі і цього разу змінюю тактику – починаю вимагати чеки. У магазині біля Стрийського ринку, щоб моя покупка видавалася переконливою, беру три пива. На касі мені кілька разів натякають на придбання кулька. Беру кульок. Чек додається. Потім заходжу у магазин на вул. Князя Романа навпроти корпусу Політехнічного університету. Черга, як в Радянському Союзі – і всередині, і надворі. Стою в черзі. П’яний натовп нервується, чому так довго. Продавчиня робить зауваження нетверезому молодику, щоб не матюкався, і в той же час продає йому пляшку горілки. На прилавку цинічно приклеєний напис, що алкоголь не відпускається з 22:00 до 10:00. Купую пиво і прошу видати чек. Продавчиня дивується і дратується, проте вручну виписує і кидає папірець.

сфотографувати через вікно, як продавчиня відпускає алкоголь. Навички фотографа підводять, продавчиня помічає мене і фотоапарат, сигналізує охоронцю, той миттю вискакує надвір і починає розганяти чергу. При чому у самому магазині торгівля не припиняється. Алкогольне свавілля триває. Подейкують, що цей магазин належить одному високопоставленому міліцейському чиновнику. Охоронець повертається в магазин, торгівля продовжується. За 100 м від цього магазину є столики біля фонтану і конкурентний кіоск. Підходжу, купую пиво і прошу видати чек. Продавчиня виписує чек вручну, і дає мені. Я прошу написати на ньому дату. Вона люб’язно погоджується, година – 23:20. Наступний пункт призначення – магазин навпроти нічного клубу «Мілленіум». Стою в черзі надворі; раптом на сходах нічного

на ВІЛ можна здати в приватних установах. Якщо в державних закладах потрібно чекати кілька днів, то в приватних вам його зроблять одразу, але без психологічної підтримки і повної гарантії на точність. Попри це, люди користуються такими послугами, часто боячись, що у державних установах можуть порушити анонімність. На жаль, у нашій країні ВІЛ – це своєрідне тавро. Через своє невігластво ми боїмося здавати кров на аналіз з острахом отримати «позитивний» результат. Існує міф, що ця недуга стосується лише так званих вразливих верств населення, проте 60% людей, що зараз лікуються, не мають ніякого стосунку ні до наркоманії, ні

до проституції. Люди з цим діагнозом бояться осуду, образ, виключення з суспільства. “До ВІЛпозитивних ставляться дуже погано, бо нас усі вважають прокаженими, хоча насправді Гепатит-С та ВІЛ нічим не відрізняються, шляхи передачі ті ж” - розповідає Жанна, яка дізналась про діагноз СНІД два роки тому. Сьогодні вона – соціальний працівник, допомагає ВІЛ-інфікованим, бо вважає, що психологічну допомогу таким людям повинні надавати ті, хто сам пройшов через цю проблему. Важливо підготувати людину до життя з ВІЛ - їй доведеться жити з цим все життя, приймати ліки, постійно здавати аналізи, долати супутні хвороби, які може спричинити ВІЛ, та осуд суспільства. Словом, боротися за життя. Попри постійні роз’яснення, що ВІЛ не передається в побуті, люди досі бояться ВІЛ-позитивних; навіть на державному рівні порушують права таких людей. Як відомо, вірус спричинює низку супутніх хвороб. Дуже часто з діагнозом ВІЛ у медичній картці не хочуть приймати на лікування, аргументуючи це різними причинами або ж просто відсилають до інших лікарень. «Мені необхідна була операція шлунку, але через діагноз лікарі не погоджувались робити операцію, потрібно

клубу спалахує бійка. Через кілька хвилин «Беркут» мчить по зустрічній смузі, мало не зносячи інші машини. Почувши сирени, продавці швиденько закривають магазин. Переходжу на паралельну до проспекту Чорновола вулицю Куліша, до продуктового магазину. Запитую пиво, мені не продають, постоявши біля магазину, розумію, що не продали лише мені. Можливо, з кишені стирчав диктофон. Повертаючись назад, помічаю, що «Беркут» поїхав і магазин на Чорновола відновив торгівлю. Наступним у списку – кіоск біля готелю «Львів», на кінцевій 13го троллейбуса. Прошу пиво – не продають. Перед кіоском – неначе арена бойових дій – усюди скло і биті пляшки. День студента у Львові... На зупинці і за нею молодики розпивають спиртне. Попри це, у місті діє не лише заборона на продаж алкоголю вночі, а й на розпивання спиртних напоїв у громадських місцях. За час моєї «екскурсії» я побачив лише один міліцейський патруль, який йшов поблизу нічного клубу «Шоколад» і багацько молодих людей з алкоголем в руках, на лавках і автобусних зупинках. Ось таке обличчя нічного Львова довелось побачити у День студента. Внаслідок побаченого виникає цілком логічне запитання – а що робить міліція? Мені вистачило двох годин, щоб обійти центральну частину міста і впевнитись у жорсткості наших неписаних законів. То чому такий рейд не може зробити міліцейський патруль? Відповідь проста – наряди міліції у нас охороняють пам’ятник Степану Бандері і Монумент Слави, а не бережуть громадський спокій там, де вони потрібні. Богдан Головко було заплатити. На пряму не кажуть, що причиною є саме ВІЛінфекція, але відмовляють з різних причин» – розповідає Жанна. Люди, які потребують медичної допомоги, змушені звертатись за допомогою у вирішені цих проблем до благодійних організацій. «Лікарі не хочуть брати на себе відповідальність. Доводиться все робити через головних лікарів, Міністерство охорони здоров’я, юристів», – розповідає голова правління Львівського обласного відділення «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ-СНІД» Дмитро Тигач. Власне, зважаючи на усю недосконалість системи охорони здоров’я, долати ці проблеми потрібно комплексно. У боротьбі з епідемією ВІЛ/СНІДу держава повинна відігравати домінуючу роль. На жаль, сьогодні значну роль у боротьбі з ВІЛ відіграють саме благодійні та міжнародні фонди. «Україна стоїть навколішках перед проблемою СНІДу» - констатує Дмитро. Суспільство теж не готове усвідомити загрозу та ставитись з розумінням та підтримкою до ВІЛ-інфікованих. Потрібно змінювати світогляд, підхід та систему. Олена Клименко

НА ОСТАНОК

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

День кошиківки

В перший день зими баскетболу виповниться 120! Першого грудня 1891 року Джеймс Нейсміт прив’язав два кошика з-під персиків до балконних перил спортзалу, поділив своїх студентів на дві команди по 9 чоловік та запропонував їм нову гру. Мета її зводилась до того, аби закинути як можна більше м’ячів у кошик супротивника. Саме так відбувся перший баскетбольний матч. Тогочасний баскетбол лишень віддалено нагадував ту гру, яку ми знаємо сьогодні. Не було динаміки, адже гравці не мали права вести м’яч – тільки паси. Та і після кожного закинутого одному із гравців доводилось лізти по драбині, аби дістати м’яч із кошика. Сьогодні подібна гра не мала б шансів на успіх, однак для того часу це був прорив. Доктор Нейсміт хотів створити колективну гру, щоб збільшити фізичні навантаження для студентів узимку, а створив культ. Ця гра набирала популярності шаленими темпами. Баскетбол швидко поширився по всіх континентах. Впродовж наступного десятиліття кошики замінили на

металеві кільця з сітками, встановили за ними щити, скоротили кількість гравців з 9 до 5 та створили першу баскетбольну лігу. А через 45 років баскетбол став олімпійським видом спорту. Існує з десяток похідних від баскетболу ігор таких як: стрітбол, міні-баскетбол, баскетбол на візках, пляжний баскетбол, водний баскетбол, сетбол, слембол, корфбол та інші. Сьогодні він надзвичайно популярний завдяки своїй видовищності та динамічності. В нього грають як на Олімпіадах, так і на подвір’ях. Для деяких країн баскетбол став національним видом спорту.

Сашко Бугаєнко

Ну що ж, минає ще один політичний рік. Скільки корисного було зроблено, важко сказати, але скільки курйозного було сказано можна пригадати. Дякувати Богу, наші політичні діячі багаті на «крилаті» фрази. Завдяки їхнім «перлам» українці, сміючись, продовжують собі життя на довгі роки. Отож, чи не найщедрішим об’єктом для насміхань та пародій є наш чинний президент – Віктор Федорович Янукович. Напевно, кожному відомо, що у нашого вельмишановного проблеми з українським «язиком». Ну не піддається він Віктору Федоровичу. І що він тільки не робив – завчав текст напам’ять, читав з листочка, намагався імпровізувати – усе намарне. Так, одного разу Проффесор, звертаючись до мешканців Кременчука, сказав «Шановні кресенчуцці». Не запам’яталось Януковичу і слово «відтермінування», натомість вийшло «відтермування». Та це не єдине, що не вдалось завчити президенту, адже ще було «увікніть Україну», «петенціальна система» замість пенітенціарна, зі словом «створюються» у Януковича взагалі серйозні проблеми – він замість нього вжив слово «спотворюються»,

Рєальна політика

Оце так ляпнули що кардинально поміняло зміст у його промові : «Спотворюються умови для розвитку підприємництва…». Він також автор таких перлів як «Наш святий обов’язок перед загиблими уможливити нові трагедії..» (вислів, приурочений до річниці початку Великої Вітчизняної Війни), «не будемо говорити про погане... краще зробимо», «переробляти до найвищої глибини...», «переробляти зерно в м’ясо». Також саме Віктор Федорович після кілька секундної спроби пригадати правильне слово таки видушив з себе «йолка», закликав усіх милуватись красою жінок, які з настанням тепла роздягаються. А ще він назвав олімпіаду 2022 року чемпіонатом світу. І це далеко не всі геніальні вислови Федоровича. Не варто також забувати новорічне привітання нашого шановного пана президента, де в його фразі «і з цим ми йдемо у новий рік», сполучення «і з цим» прочитане швидко і за всіма правилами уподібнення в українській мові нам дало чітко зрозуміти, як саме ми входимо у новий рік. Були й інші, які таки вміють

Життя і наука

Галина Хуторянська

Попіл до попелу

Три українські радіохвилі відправились в далеке плавання

Підручники: e-book чи не e-book?

Міністерство освіти і науки України вирішило не відставати від світових тенденцій і впровадити замість класичних паперових підручників електронні. На початку року міністерством було проведено ряд досліджень, як теоретичних, так і практичних, які продемонстрували буцімто непогані результати. Спеціально для учнів шкіл буде вдосконалено пристрій PocketBook 901, що матиме змогу читати 13 доступних форматів. Проте, не зважаючи на увесь позитив, МОН не спішить замінити папір на електроніку і страждає «синдромом Гамлета» - ніяк не може визначитись, чи бути нововведенням, чи не бути. Нововведення допоможе зменшити дефіцит традиційних паперових підручників та вирішити проблему ваги шкільного портфеля, про що заявив представник Академії педагогічних наук України Володимир Волинський під час пресконференції у червні 2011 року, що презентувала результати дослідження використання

сказати. От, наприклад, Азаров, який взагалі винайшов свою, ну дуже вже оригінальну мову. Свого часу він ляпнув і про прошарок «кровосісів», і платники податків в нього вийшли «потняками» податків, а ще він висловився про «безквітковий» проїзд. Є ще один умілець «смачно» сказанути в народ – це колишній мер Києва Леонід Черновецький. На одному із брифінгів, відповідаючи на питання щодо будівництва на вул. Грушевського 9-а, «будинку для мільярдерів», мер сказав: «Будинок на дніпровських схилах - це взагалі дуже все серйозно, оскільки по цих схилах ще десять тисяч років тому, напевно, лазили... це я кажу, як патріот..., лазили мої предки і мріяли про незалежну Україну». Ну що ж, поки в нас будуть такі оратори, то сумно нам житись не буде. Чекатимемо на нові епічні фрази від наших високопосадовців. Краще б Янукович видав книжку з цитатами політиків – це не було б плагіатом і посміялись би усі. А так, маємо те, що маємо.

«покет-буків» у школах. Також у Міністерстві вважають важливими аспекти комп’ютеризації освіти та врахування розширення обсягів інформації, яка стає доступною для учнів. Ба, більше – це стосується не лише учнів, а й студентів. Наприклад, у Запорізькому інституті економіки та інформаційних технологій з’явилися у вільному доступі електронні книги, які студенти можуть завантажити на свої персональні читальні пристрої. Україна – далеко не піонер у втіленні ідеї підручниківелектронних книжок. Така схема вже впроваджена у Кореї та Росії; у ряді СанктПетербурзьких шкіл почали використовувати «е-буки» (як їх вже назвали в народі) як підручники на постійній основі. І результати таких випробувань демонструють зручність у використанні та відсутність протипоказань окуліста для молодого організму. Наявний зараз мінус електроніки – загальна недосконалість конструкції книжок, за обіцянками провідних

компаній-виробників, буде виправлена протягом року. Чи є в цій бочці меду ложка дьогтю? Хоч все так оптимістично виглядає, американці примудрились знайти кілька аргументів на користь «дідівського» методу. Вашингтонський університет зібрав своїх першокурсників і надав їм новенькі «читалки» Amazon Kindle DX з повним набором необхідних підручників. Але через сім місяців виявилось, що 60% студентів повернулись до паперової літератури. Серед таких незручностей, як неможливість залишати примітки на полях та переглядати паралельно кілька джерел без зайвих витрат енергії, піддослідні відзначили значне погіршення запам’ятовування інформації з «е-буків» у порівнянні з класичними книгами. Це пояснюється психологами досить просто: при роботі з книгами у читача формується система, що називається «когнітивними картами», яка механічно допомагає орієнтуватись у тексті книги, базуючись на дотикових відчуттях. І людині легше знаходити текст у книзі, згадавши лише його приблизне розташування на сторінці. Це дослідження набирає розголосу серед науковців різних країн і може стати великим козирем для противників електронних книжок. А чи стане воно вагомим «цвяхом» в труну ідеї електронізації освіти, покаже лише час. Коментар: Катерина Гороховська, в.о. начальника управління освіти Львівської міської ради

Особисто я дуже позитивно ставлюся до такого впровадження. Вважаю, що це крок вперед до нової методики викладання, до нових освітніх технологій. Це корисно, бо електроніка не стоїть на місці і розвивається, а з нею повинна розвиватися й освіта. В усьому світі вже впроваджуються нові засоби навчання. Тим паче, що зараз новітні технології – це модно і популярно, тому є резон це використовувати повною мірою. Єдина проблема, яку я бачу в цій сфері в даний момент – наявність якісного технічного забезпечення.

Три невпізнані літаючі об’єкти які з’явилися ввечері 16 листопада над ринком Шувар, насправді виявилися повітряним ліхтарями з назвами радіо «Дача», «Шансон» та «Шарманка». Ліхтарі віднесло вітром ген далеко і за кільканадцять хвилин вони повністю вигоріли. Такою символічною спробою на честь дня радіо 16 листопада студенти Магістерської програми з журналістики УКУ намагалися позбутися радіосміття, яке заполонило український ефір. До слова, нещодавно припинило своє мовлення радіо «Мелодія». Нацрада з питань телебачення і радіомовлення надала частоти всеукраїнської радіомережі компанії «Новий обрій», яку журналісти Телекритики пов’язують із главою СБУ Валерієм Хорошковським.

Любомира Ремажевська

Богдан Ворон

Реклама

10 років на пульсі релігійного життя України!

15

16

РЕВЕРС

ГАЛВІК №1 (1) від 1 грудня 2011

Свято музики ХІ міжнародний фестиваль «Jazz Bez разом з Reikartz»

У пошуках скарбів

Археологічні новинки 2011 Спеціально для «ГАЛВІК» заступник директора «Рятівної археологічної служби» Львівщини Тарас Милян поділився найбільшими археологічними відкриттями сезону 2011. Дослідники виявили домівку легендарних готів в Йосипівці біля Олеська та встановили планування їхнього поселення. Знайдено давньоримські монети, жіночі прикраси, вперше в Україні виявлено рештки трьох дерев’яних криниць. Археологи вивчили енеолітичну пам’ятку Любеля, якій понад 5 тис. років. Знайдено наземне житло культури кулястих амфор, яке на території Західної України практично невідомо. На території середмістя Львова, яке почало розбудовуватися за часів Казимира ІІІ (1310-1370), фахівці виявили давньоруську кераміку, прикраси, хрестиенколпіони. Ще раз засвідчено існування давньої традиції заселення території передмість Львова. Вперше за багато років розкрито та досліджено рештки

Львів. 1-11 грудня 2011р 1 грудня, четвер, Порохова Вежа «Ensemble Nostri Temporis» (Ukraine) проект «Музичні приношення Малеру» 2 грудня, п’ятниця, Філармонія «KarolinaB eimcikQuartet» (Poland) «Contemporary Noise Sextet» (Poland) 3 грудня, субота,Філармонія «SEB BERNATOWICZ TRIO &Mark Stryszowski»(Poland) «Tance Wschodnie» «JohnBeasleyEuropeanQuartet» (USA-Poland-Ukraine) 4 грудня, неділя, Національний академічний театр ім. Марії Заньковецької «Levity» (Poland) «JanuszMuniakSextet» (Poland) 5 грудня, понеділок, Club «Picasso» «DZEMBEZDZEZ» (UkrainePoland-Lithuania-Canada) «Michael Balog Sextet» (Ukraine- Canada-USA) 6 грудня, вівторок, Club Реклама «Picasso» «Fusion Point» (Russia) «Thuillier trio» (France) 7 грудня, середа, «JazzClub.

Lviv» Презентація альбому Тетяни Балакирської «LvivSessions» (Ukraine-Russia) Jam-sessionJazzBez-2011 Frank Parker, Nathan Williams, Kirilla Sokyrko, Dmitrij Malygin, Roman Smirnov, Michael Balog, Anastasija Litvinyuk, Yurij Yaremchuk, Yurij Seredin, Ihor Gnydyn, Andrij Kohan, Joachim Mencel, Brad Terry .

8 грудня, четвер, «JazzClub.

Lviv» «Marinita feat. Amir Perelman from New Song of Jerusalem Ensemble» (Ukraine- Israel) 10 грудня, субота, Філармонія «DuetBradTerry & JoachimMencel» (USA-Poland) «ELGRECO» (Poland-Austria) «JazzClub.Lviv» 22:00, вул. Вірменська, 35, «Дзиґа» 2-ий поверх.

«Schultzing feat.

Mateusz Smoczynski» (Germany- Poland) 11 грудня, неділя, Філармонія «Litvinyuk Acoustik Jazz» (Ukraine) «TARBABY» (USA) Квитки можна придбати у касі Львівської Філармонії (вул. Чайковського, 7), касах Театру ім. Марії Заньковецької (вул. Лесі Українки,1) та на рецепції у галереї «Дзиґа» (вул. Вірменська, 35). Через Інтернет квитки можна придбати на сайті www.kvytky.ua Як і кожного року, «Jazz Bez» надає знижку 50% на квитки для студентів, членів «ДжазКлубу. Львів», Етноклубу Набутків та фотоклубу «Ч.Б.5х5». Пільгові квитки продаються тільки в галереї «Дзиґа» і тільки до 23 листопада. www.dzyga.com

оборонних мурів середньовічного Львова, які були знесені австрійською владою. Це рештки зовнішньої третьої лінії оборони, Високий та Низький мури. Волинський колега Тараса Миляна Олексій Златогорський поділився знахідкою унікального медальйону XVI ст. із с. Крупи. На ньому вперше в Україні виявлено позолоту по олову. Цей знак із зображенням герба міг означати право купця вести торгівлю. Власник носив його пришитим до одягу, аби не згубити. Латинський напис досі не розшифровано. Волиняни також з’ясували місцезнаходження літописного «Раю», давньоруського городища, і воно виявилось... Шацьком. А на Чернігівщині відкопали поховання варязького ватажка в Шестовиці, а також відкрили унікальну для всієї європи знахідку: бивень мамонта з села Оболоння із різьбленими зображеннями людини та змії.

фото ВФ ОАСУ

Хто розшифрує латинську інскрипцію?

Редакція тижневика

Шеф-редактор – Володимир Павлів Головний редактор – Юрій Опока Випусковий редактор – Любомира Ремажевська Редактор відділу «Політика» – Марічка Паплаускайте Редактор відділу «Суспільство» – Василь Келеберда Редактор відділу «Економіка» – Юлія Задорожня Редактор відділу «Культура» – Олена Клименко Богдан Ворон Дизайн, верстка – Богдан Ворон Секретар редакції – Ірина Сало

Вихідні дані

Анкета читача