crimea_sv

Чарівна гавань

Земля – на всіх...

Від «Ларішеса» із Франції

cтор. 12

cтор. 4

cтор. 8

6/7

кримська

Лютий 2010 р.

Всеукраїнська літературно-публіцистична і мистецька газета • Виходить із 31 грудня 1992 р. у Сімферополі

Під водою

на суші

у повітрі

Художник-амфібія

Курорт чи промзона?

«Пекельні» авіалінії

А

У

В

ндре Лабана знають як сподвижника легендарного Жака-Іва Кусто, інженера-винахідника, відеооператора й фотографа, кінорежисера, підводного художника і… завсідника міжнародного фестивалю підводного відеозображення «Срібна акула» у Києві.

сучасному світі головною умовою сталого розвитку міста є поліпшення якості життя городян при плануванні всіх без винятку напрямків міської політики: соціально-економічної, житлової, промислової, енергетичної, природо­ охоронної тощо

ідпочинок у Криму при всіх своїх відомих мінусах приносить багато радості. Високіціниймінімумкомфортузлишком компенсуються теплим морем, сонцем і унікальною природою. Але турист, який насмілився скористатися внутрішніми авіалініями України, навряд чи коли-небудь захоче повернутися в ці місця.

cтор. 26

cтор. 10

cтор. 16

кримська Свiтлиця

Від головного редактора «Кримської світлиці» тєвий досвід. Нам краще користуватися лише емоціями і казковими уявленнями про магічне втілення колишніх політичних мрій, жорсткої волі великих керманичів. Але! От не обрали б Горбачова, який був «шпигуном», а Кравчук не поїхав би до Біловезької Пущі, а Кучма, а Ющенко, а той, а отой... Підсвідомо розуміємо, що цього не могло бути, а те, що було, воно геть не таке. Ми читали, бачили, що, наприклад, Радянський Союз розвалився від незнаних за всю історію людства злочинних комуністичних експериментів в економіці, ідеології, у свідомості, в житті мільйонів. «Економічні перетворення» були звичайним шахрайством, політичним бандитизмом злочинної купки малоосвічених авантюристів, що мали манію незнаної величі. Вони забрали не тільки волю, а й віковічну мрію про волю. Вони зламали хребтину величезній кількості мрійників про Всесвітню волю і Вселенську свободу під тріскучий брехливий і оглушливий галас ідеологічних фанфар про якусь міфічну пролетарську, соціалістичну волю і свободу. Вони знищили навіть тих, хто знав, як мріяти. Ледь не століття червоні знищували носіїв іншої думки, іншої віри, саму віру, вбивали за погляди, спалювали минуле, багато разів переорювали історію, збудували ледь не для всього світу концтабори, загони, шаражки, знищували, депортовували народи. Вони, крадії майбутнього наших дітей і онуків, наробили для знищення незгодних із їхньою брехнею стільки зброї, що й через 20 років після смерті престарілої комуністичної держави, яка мала назву СРСР, в Україні не знають, куди її подіти. А вона стріляє, вибухає, вбиває під Харковом, Мелітополем, в Африці, Афганістані… Для чого? Навіщо? А вони нас знову кличуть за собою, до себе. Хочуть, щоб ми все забули: як знищували церкви, вбивали ієрархів, віруючих, забороняли вірити, ховали віковічну традицію, мистецтво... Тепер нам треба заплющити очі, щоб не бачити, як вони несамовито домагаються відновити, до того ж за наш рахунок, давно повалене. І кличуть вони нас не до джерел, не до чистих витоків наших предків, а до своєї маячні, до вигаданої історії, вигаданих перетворень, кудись у минуле, кудись до того, від чого ми вже відмовилися. Нам треба торувати власний шлях.

по-русски

слово

Н

е можна повернутися у минуле, збудувати колишнє. Не існує духовної реставрації. Існують спогади, душевні марення. Є ще повернення саме до духов­ них витоків наших пращурів. Але не можна без ризику для свого життя йти вперед, повернувши голову у минуле. Не в те далеке, духовне, чисте, прозоре, а в учорашнє, матеріальне, сумнівне, затьмарене ідеологією і кривдою. Як у матінки історії немає умовного способу, так і минуле цікаве лише у спогадах, у наших мріях. Воно цікаве лише як досвід, як робота душі над помилками, як заклик до обережності. Але це минуле – щось із нашого життя, наших хвилювань, нашого душевного боріння. Майже кожний із нас вважає, що йому колись не вистачило трішечки часу, уміння, розуміння... Тільки повернути нічого не можна. Так влаштований цей світ. На жаль, ми живемо у час, коли чимало наших співвітчизників – українців, росіян і людей інших національностей – усе ще перебувають у власному минулому, сумують за своїм дитинством, молодістю... Ми були дужими, здоровими, життя – попереду, мрії – великі, гарні, рожеві. Витаючи думками у вирії минулого, багато хто дивовижним чином упевнений, що в його негараздах винні якась конкретна людина, політичний діяч, важлива причина, зовнішні чинники. Особливо це стосується великих, глобальних проблем, які нібито й змарнували наше життя, перекрутили долю. Ми не можемо второпати, що існують абсолютно об’єктивні речі, які жодним чином не залежать від нашої волі, зусиль. Наприклад, економічні передумови загибелі держави, зламу наших уявлень, стихійного лиха, або світова економічна криза... У негараздах значно простіше звинувачувати шахраїв світового заколоту проти слов’ян чи загалом бідних, проти мусульман чи проти православних, проти, проти. Тільки майже ніколи не те, що справді стало причиною катаклізму. Хоча підсвідомо ми розуміємо, що у такому простому звинуваченні навколишніх негараздів є певна неправда, точніше, напівправда – бо це справді сталося, але зовсім не тому, та й не так. Як легко ми ходимо навпростець, оминаючи істину, відкидаючи розум і жит-

№ 6-7 лютий 2010

2

Світ побачив третій номер «Кримського діалогу» – додатку до газети Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Крымские известия» ам зокрема подана стаття «Назавжди Т полишений сад». Вона висвітлює одну з останніх сторінок історії життя Антона

Павловича Чехова, коли він переїхав жити на Білу дачу до Ялти. Автор занурює читачів у світ роздумів і переживань письменника, викладаючи уривки з книг та епістолярної спадщини. Лев Рябчиков характеризує твори Чехова − оповідан­ня «Архієрей», «Пані з собачкою», «Наречена», драму «Три сестри», п’єсу «Вишневий сад», написані в Ялті, і проводить паралелі з життям драматурга. У статті «Природа і ми» йдеться про кримський заповідник «Зелене кільце» та важливу проблему відсутності закріплених на місцевості меж об’єктів. Постановою від 24 листопада 2009 року № 613 Рада міністрів АРК дала згоду Державному підприємству «Ленінське лісове господарство» на розробку проекту земле­ упорядкування з організації і встановлення меж території лісового заповідника місцевого значення «Зелене кільце» за межами населеного пункту смт Леніне Ленінського району площею 172,0 га.

12 січня 2010 року − 130-річчя від дня народження Василя Безкоровайного, композитора, диригента, педагога і громадського діяча. Про нього та його творчу спадщину у статті «Спомини з гір» розповідає його онук Богдан Безкоровайний, який успадкував дідусевий музичний смак і талант. З нагоди цієї події українським державним підприємством поштового зв’язку «Укр­ пошта» буде здійснено випуск і спецпогашення художнього маркованого конверта. Матеріал Майка Львовські та Олекси Рубана «Музей домовиків — єдиний у світі» заглиблює нас у часи давніх слов’янських вірувань, персонажі яких постійно надихають майстрів літератури й образотворчого мистецтва. Так, наприклад, майстри Никонорови: з села Запрудного зібрали під одним дахом більше 100 добрих домашніх духів, вирізаних з дерева. Приїжджають гості та покупці з різних областей України, з Росії, Польщі, Італії. Священик протоієрей Леонід у храмі святителя Опанаса Олександрійського «не тільки відслужив молебень на честь славного козацтва, але й вручив нагороди найкращим представникам Керченського відділення Міжнародної академії козацтва України», – так починається стаття Олександра Гришина «Козакам вручили ордени». Але козаки свої нагороди заслужили – вони допомогли виконати частину реставраційних робіт у храмі. В урочистій церемонії нагородження і в молебні брала участь делегація козаків Таманського відділу Кубанського козацтва.

Невозможно идти вперед, повернув голову назад, в прошлое. Не в то далекое, духовное, чистое, к истокам своей культуры, а во вчерашнее, сомнительное, материальное, омраченное идеологией и неправдой. Такое прошлое надо воспринимать только как опыт, как работу души над ошибками, чтобы не делать их в будущем. К сожалению, мы живем в то время, когда большая часть наших соотечественников живет воспоминаниями из прошлого... Многие почему-то уверены, что в их бедах виновен какойто конкретный человек или внешние факторы. Особенно это касается больших, глобальных проблем, которые и омрачили жизнь, перекроили судьбу. В проблемах всегда проще обвинять кого и что угодно, но только не то, что на самом деле стало причиной катаклизма. Нас и сегодня зовут в прошлое, но не к истинным истокам, а к вымышленной истории, не к своему, а к чужому… Но нам нужно идти собственной дорогой, к своему мировоззрению, к своим корням!

Къырымтатар тилинде Эвель кечип кеткен вакъиаларны хатырласан, огге кетмесине имкяныны тапмпзсын. Темиз, сафлы медениет къурулышына кетмеге дегиль де, шубели, мадий, мефкуре ве яланны торслешкен келеджегимиз коремиз. Янышмаларнынъ устюнде чалышма киби шейлерни ве келеджекте оларнынъ япмамакъ ичюн, теджрибе киби, менимсемек керек. Бизим ватандашларнынъ чокъусы хатырлав девиринде яшайлар… Бутюн олгъан беляларда биз махсус башкъасына, я да устюнлик факторларына къабатыны къалдырамыз. Хусусан, озь омюрни торс эткен ве онынъ дарма-дагъы олгъанынен багълы. Бутюнлей олгъан хаталаларнынъ устюнден чалышмаздан биз озь къабатыны дигерлерге къалдырамыз. Бугуньки куньде бизни арткъа къайтаралар, амма себебининъ дегиль де, олгъан тарихымызгъа хас олгъанына дегиль де, башкъаларнынъ хызметине… Амма, бизим макъсадымыз, озь ёлунен юрьмешисине, бутюн олгъан дюньбакъышларына, тамырларымызгъа тырышмакъ!

кримська Свiтлиця

Земля одна

дзвін

№ 6-7 лютий 2010

Земля завжди була головним чинником життя для окремої людини, держави, народу. Біологічна її цінність – запорука життєздатності тих, хто з неї живе. Без землі народи зникали на цвинтарі історії. Будь-який переділ – це війна. Історія людства – нескінченні війни за перекрій земельних просторів

Н

е оминуло лихо переділу і кримську землю. Новітній період почався у XVIII столітті, коли Російська імперія знищила незалежне Кримське ханство. За перші 80 років влада зігнала зі своїх земель сот­ні тисяч кримських татар. Не тільки з теренів півострова, але й з величезного простору родючої землі від Дону до Дунаю зникло кілька улусів нагаїв. Цю землю колонізатори назвали на кшталт європейських «колег» – Новоросією. Землі Приазов’я і Причорномор’я були заселені в основному українськими поселенцями, але земельний переділ, започаткований політикою колоніальних загарбницьких війн Катерини ІІ, жеврів аж до 1944 року, коли весь корінний народ – кримські татари – був примусово, з величезними людськими втратами, депортований до Середньої Азії. Повернення цього етносу стало можливим лише в умовах розвалу СРСР та у перші роки незалежності України. Репатріація цілого народу з самого початку могла викликати сувору міжетнічну напруженість навколо землі і конфіскованого нерухомого майна, яке збереглося. Цього не сталося завдяки толерантності і дисциплінованості репатріантів та створеного традиційного органу народного самоврядування – Курултаю (з’їзду) – Меджлісу (виконкому). Але проблема землі залишається невирішеною. Чому?

Усі ці роки можновладці декларують прагнення до цивілізованого розв’язання проблеми шляхом створення різноманітних комісій, комітетів, ухвалення постанов уряду, указів Президента, але проблема не тільки не вирішується, але й усе дужче затягується вузлом напруженості. Переважна більшість рішень залишається на папері, хоча постійно проголошуються слова про «остаточне вирішення». Маємо яскравий приклад постколоніального синдрому не тільки серед так званого російськомовного населення, але й у середовищі істеблішменту автономії. Досі не ухвалено постанови про відповідальність за виконання і невиконання постанов. До цього треба додати напіврозуміння проблем у владному Києві, відтак очевидно, що АР Крим матиме спокій у земельному питанні лише згодом. Але, на жаль, немає розуміння й у самих мешканців автономії, наскільки це може бути небезпечним у майбутньому. Тому що вголос ніхто не відповів на запитання: – Як сталося, що перед початком масового повернення кримських татар ухвалили рішення про ліквідацію мережі будівельно-монтажних управлінь, які займалися будівництвом домівок для переселенців – але не кримських татар – у Криму? Хто дав цей наказ? Його було ухвалено у Москві, Сімферополі чи Києві? Відповідь може поставити крапку в

Бійка за землю на вулиці Балаклавській у м. Сімферополі Тут буде Соборна мечеть

3

питанні, ким заздалегідь планувалася майбутня напруженість і хто керує нею досі. Саме ця стартова подія унеможливила планування та здійснення безболісного розселення репатріантів.

– Чому жодного разу не було ухвалено централізованого рішення щодо створення єдиного керівного органу з планування розміщення і розселення тих, хто повертався родинами?

– Чому держава Україна ніколи не ставила питання перед членами СНД щодо невиконання Бішкекських домовленостей, які фінансово регламентували повернення кримських татар до Криму?

– Чому розпаювання землі відбувалося без кримських татар – корінного народу Криму, хоча апріорі було відомо, що вони не були і не могли бути членами колгоспів?

– Чому можновладці й керманичі Криму абсолютно безкарно відмовляються виконувати рішення загальноукраїнських державних установ, які стосуються земельних питань?

– Чому спостерігаємо дискримінаційний підхід при розподілі під забудову котеджами та віллами «солодких шматочків» землі біля моря, під тінню кипарисів, можновладцями, посадовцями, нуворишами та маємо показову відмову для всіх інших? Ці та багато інших питань, на які немає відповідей, дають зрозуміти, що земельні проблеми Криму штучно створені і хтось так само штучно їх утримує в підвішеному стані для тривання потенціальної напруги, за допомогою якої вдається задовольняти певні політичні амбіції. Ми, мешканці Криму, українці, росіяни, кримські татари – заручники політиків і чиновників. А біда і трагедія депортованих, розтягнута вже на п’яте покоління народу, нишком звалена на плечі всіх кримчан. Це цинічне шахрайство реальних, закулісних керманичів і України, і її автономної республіки. Максим Булацан

по-русски Земля всегда являлась главным фактором жизни для человека. А история – это бесконечные войны за землю. Земельный передел, начатый политикой войн Екатерины ІІ, тлел во времени вплоть до 1944 года, когда весь коренной народ, крымские татары, был принудительно депортирован. Их возвращение стало возможным лишь в условиях развала СССР и в первые годы независимости Украины. Проблема земли остается не решенной до сих пор. Все эти годы политики декларируют стремление к цивилизованному ее решению, но она все дальше затягивается в тугой узел напряженности. Решения, принятые по земле, остаются на бумаге, а беда и трагедия депортированных взвалена на плечи обычных крымчан…

Къырымтатар тилинде Инсаннынъ аятында ер даима эсас омюр шараити оларакъ сайыла эди. Тарих да – ер ичюн токътамай дженклешювдир. Екатерина II-нинъ дженк сиясетинен башлагъан ер болюви тарихта 1944с. къадар тютеген де, бутюн тамыр халкъы, къырымтатарлар, озь ана топрагъындан сюргюн этильген эди. Олар, ССДжБ дагъылмасы нетиджесинде ве Украина мустакъиллигининъ ильк йыллары саесинде авдет олунды. Ер меселеси аля бугуньгедже чезильмей. Бу эписи йыллар девамында сиясетчилер тырышсалар биле, меселе къавий къасевет йипине багълана. Ер боюнджа къабул этильген къарарлар – кягъыт устюнде, сюргюн этильгенлернинъ белясы исе адий къырымлыларнынъ белинде къала..

кримська Свiтлиця

Земля – на всіх

ДЗВІН

№ 6-7 лютий 2010

Останній етап історії кримських татар веде відлік від річниць депортації та повернення до Криму. Насильницьке виселення, а потім і десятиліття примусового утримання у місцях вигнання відбувалося за часів СРСР. А повернулися вони фактично в іншу державу і за інших умов, що, власне, й уможливило повернення

К

римські татари усвідомлюють, що реальне відновлення їхніх прав можливе лише за умови розбудови демократії в незалежній Українській державі. Тому цей народ є послідовним партнером титульної нації, підтримуючи всі прогресивні тенденції розвитку України. На жаль, досі у країні бракує законодавчих і нормативно-правових основ репатріації: забезпечення депортованих землею, відновлення культури, зокрема мови, автентичної топоніміки тощо. Як повідомив заступник міського голови Сімферополя Бекір Судаков, за 10 років у місті депортованим татарам виділено понад 6 тис. земельних ділянок. Зараз також надається земля, але вдвічі менше, ніж вони цього потребують. Кримські татари вимагають землі також у районах Феодосії, Бахчисарая, Судака, на південному березі. За останні два роки було виділено близько 200 ділянок, але запитів – тисячі. Основну причину конфлікту віце-мер Сімферополя вбачає у відсутності державної схеми розселення депортованих громадян на території Криму. Сьогодні великою проблемою півострова є самозахоплення. Мер Сімферополя Геннадій Бабенко впевнений, що це добре організований бізнес-проект, мета якого – заробити на продажу крим-

ської землі. За його словами, на кожному привласненні «є старший», який керує діяльністю тих, хто бере участь у самовільному захопленні земельних ділянок. «Ми знаємо, скільки платиться грошей, щоб вступити до цього бізнесового проекту. Скажімо, для друзів – це одна

4

сума, для інших – друга, і маємо приклади, коли в Сімферополі частина захоплених ділянок пропонувалася певній категорії громадян за певні гроші». При цьому мер додав, що влада Криму повинна чітко розуміти: все це добре організовано, сплановано «з метою подальшого продажу землі». Вона є товаром, згідно із законом надається безкоштовно, але хтось, зокрема і з-поміж кримчан, намагається на цьому заробити. «Самозахоплення відбуваються динамічно. Нині це вже понад 300 гектарів землі, в незаконних акціях беруть участь приблизно 15 тисяч осіб; на жаль, 82 відсотки з них – кримські татари», – повідомив голова комітету із земельних ресурсів АР Крим Олег Русецький. Перші захоплення на півострові почалися ще 1989 року. Тоді землю для будівництва житла під різними приводами не давали. Сьогодні їх здійснюють «радикально налаштовані кримські татари, які спекулюють на проблемах людей», підштовхують «частину населення» до незаконного привласнення земельних ділянок. Голова Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв зазначив, що і він проти самозахоплень. «У крайньому випадку, коли органи влади не ухвалюють рішень про виділення земельних ділянок, потрібно переходити до якихось активних дій», – наголосив він. За інформацією управління територіального планування використання земель Держкомзему, на сьогодні у сільській місцевості Криму проживає 720,9 тис. осіб, із них 574,5 тис. – доросле населення, у тому числі 109 тис. осіб (19%) – кримські татари. 72,1 тис. кримських татар (66,1% від усієї кількості дорослого населення з числа кримських татар) одержали чи одержують земельні ділянки для власних потреб загальною площею 184,6 тис. гектарів.

по-русски Последний этап истории крымских татар ведет отсчет от годовщин депортации до возвращения в Крым. А вернулись они фактически в другое государство при обстоятельствах, которые и сделали возможным само возвращение. Крымские татары сознают, что реальное восстановление их прав возможно лишь при условии развития демократии в независимом украинском государстве. К сожалению, до сих пор в стране не хватает законодательных и нормативно-правовых актов репатриации: обеспечение депортированных землей, восстановление культуры, в частности языка, топонимики и т. д. Как сообщил заместитель городского главы Симферополя Бекир Судаков, за 10 лет в городе было выделено больше 6 тысяч земельных участков для депортированных татар. Землю продолжают выделять, но на порядок меньше, а запросов – тысячи. Основной причиной считается отсутствие государственной схемы расселения депортированных граждан по территории Крыма. Большой проблемой на полуострове являются самозахваты. Мэр Симферополя Геннадий Бабенко уверен, что это – хорошо организованный бизнес-проект, цель которого – заработать на продаже крымской земли. Начались самозахваты еще в 1989 году. Тогда участки для строительства жилья не отводили по разным причинам. Сегодня бесчинства творят «радикально настроенные крымские татары, которые спекулируют на проблемах людей», подталкивают часть населения к незаконному присвоению земель. Председатель Меджлиса Мустафа Джемилев сказал, что он против самозахватов. Но «в крайнем случае, когда органы власти не принимают решений о выделении земельных участков, нужно переходить к каким-то активным действиям», – подчеркнул он.

кримська Свiтлиця

№ 6-7 лютий 2010

дзвін

Къырымтатар тилинде

Фото Андрія МОКРИЦЬКОГО, Гульнари Бекирової та з архіву редакції газети «Авдет»

5

Зокрема: – 22,9 тис. раніше депортованих громадян одержали земельні частки (паї) загальною площею 126,1 тис. гектарів; – 0,3 тис. репатріантів організували фермерські господарства на землях загальною площею 4,9 тис. гектарів; – 1,7 тис. осіб стали членами новостворених сільськогосподарських підприємств площею 8,5 тис. гектарів; – 26 тис. осіб одержали земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 24,7 тис. га і ще 20,3 тис. репатріантів отримали дозволи на розробку проектної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею 20,4 тис. гектарів. Віра МАКОВІЙ

Къырымтатар тарихнынъ сонъки девири депортация йыллыгъындан Къырымгъа къайтувнына саювы кете. Умумий алгъанда, олар бам-башкъа шартлы девлетке къайттылар. Къырымтатарларнынъ акъ укъукъларнынъ текленюви, тек демократик ве мустакъиль девлет инкишафындан табий. Языкъ ки, къанун эсасында ве укъукъ къаиделери репатриатив актлар бугунь аз, меселя: сюргюн этильгенлерге ернен темин этмек, топонимика, тиль ве медениетни гъайрдан къурулышы ве иляхре. Акъмесджитеки шеэр елбашчысынынъ муавини Бекир Судаковнынъ айткъанына коре, сюргюн этильген къырымтатарларгъа 10 йыл девамында 6 бинъден зияде ер участкалары айырылды. Ер бермеге девам этелер, амма эки кере аз. Къырым мейданында сюрьгюн этильгенлерге ерлештирме схемасы олмагъаны онынъ муим себеби. Топрагъыны запт этилюви ярымадамызнынъ муйим проблемасыдыр. Акъмесджитнинъ мэры Генадий Бабенко бу яхшы тешкиль этильген бизнеспроекти олгъанына эмин. Запт этилювининъ макъсады – къырым топрагъыны сатмасында пара къазанмакъ. Биринджи запт этилювлер даа 1989 сенеде башланды. Эв къурмакъ ичюн, шу вакъытта базы себеплерден ер бермей эдилер. Бугунь исе, «радикализм къаршына чыкъкъан инсаний меселесинден мухтекирлик эткен къырымтатарлар», къанун боюнджа этильмейип миллетнинъ парчасына озюне ер алмасына итевдирелер. Миллий Меджилиснынъ елбашчысы Мустафа Джемилев, ерни апис этмесине къаршы чыкъмасыны бильдирди. Амма, «акимиет органлар ер бермесине чезим чыкъармасалар, базыда актив арекетлерге кельмеге кереклигини», къайд этти.

кримська Свiтлиця

Голокост у світлі праведників «Хто рятує одне життя, рятує весь світ». Звання праведників присуджують людям, які рятували євреїв під час фашистської окупації. Іменами цих людей названі 16 тисяч дерев на Алеї праведників світу, що веде до меморіалу Яд ва-Шем в Єрусалимі У Києві до Дня пам’яті жертв Голокосту відбувся урочистий прийом Праведників Бабиного Яру. З тих півтисячі киян, хто був не тільки свідком трагедії, а й рятував євреїв у роки фашистської окупації Києва, живими залишилося сто двадцять п’ять. Більшості з них присвоєно звання «Праведник Світу». У світі нараховується понад дві тисячі «праведників», триста з яких проживають в Україні й понад сто – у Києві. Столична влада, починаючи з 2006 року, у рамках виконання комплексної програми «Турбота» щокварталу надає їм адресну матеріальну допомогу в розмірі 200 грн. Щодо Криму, то шістнадцять кримчан отримали звання «Праведники України» і восьмеро – «Праведників Світу». Сімферополець Дмитро Омелянюк, голова Кримської асоціації праведників світу, за свою роботу зі збору відомостей про українців, які врятували від загибелі євреїв, два роки тому отримав звання «Праведника України». Пан Дмитро не тільки знає багато історій тих людей, хто рятував євреїв, а й сам допомагав їм вижити. От що він розповідає: «Мама вранці пішла до льоху, де у нас зберігалися овочі, потім прибігає до батька, каже: там дві закривавлені людини, – згадує Дмитро Омелянюк. – Батько пішов туди: виявилося, що один з них Рубен Гроссер – його знайомий, він працював колись на базі райспоживспілки, допомагав колодязь копати. Другого, Лейбу Неймара, батько не знав. Підшукали їм одяг, стали думати, де їх заховати». Сам Дмитро носив їм поїсти. «Мама готувала їжу, ставила, а я брав її і, ніби граючись, рухався до схованки. Рубен тоді батькові говорив: «Ми, напевно, підемо і здамося, а то й самі загинемо, і вас погубимо, а у вас діти». А батько казав: «Я не відпускаю, якщо загинемо, то всі». Уже десять років Дмитро Омелянюк переймається тим, що шукає відомості про людей, які теж рятували євреїв, навіть якщо їх уже немає в живих. У свою чергу єврейський центр «Хесед Шимон» у Сімферополі допомагає і підтримує праведників. За словами президента Єврейської ради України, голови фонду «Пам’ять Бабиного Яру» Іллі Левітаса, «з нового року затверджено звання «Діти праведників». Адже їх також могли розстріляти разом із батьками за те, що вони рятували євреїв».

дзвін

№ 6-7 лютий 2010

В Ізраїлі до встановлення і підтвердження факту порятунку ставляться дуже серйозно. Ті, хто пережив Голокост, мають право подати на розгляд імена тих, хто допоміг їм у роки війни. Спеціальний комітет під головуванням одного із членів Верхов­ ного суду Ізраїлю розглядає кожну кандидатуру і всі докази, які є у розпорядженні, – перш за все свідчення очевидців. Такі свідчення у багатьох країнах Європи збирають ізраїльські консулати. Нерідко вивчення усіх матеріалів за однією справою триває роками. Отримати статус «Праведника Світу» запрошують до Ізраїлю, там урочисто вручають медаль, на якій двома мовами, івритом і французькою, викарбуваний напис: «На подяку від єврейського народу. Хто рятує одне життя, рятує весь світ». Звання «Праведник Світу» може отримати неєврей, при цьому має бути доведено, що він безкорисливо допомагав євреям у роки війни і ризикував життям, свободою чи безпекою. Олександр Фельдман, народний депутат України, президент Асоціації національнокультурних об’єднань, відкрито обговорює визнання Ізраїлем Праведником Світу Мит­рополита греко-католицької церкви Андрея Шептицького. «Для мешканців Західної України Андрей Шептицький — символ боротьби за незалежність держави та нації, а для тисяч українських евреїв — це велика людина, завдяки якій у грекокатолицьких монастирях та храмах у часи Другої світової війни була створена ціла підпільна мережа для переховування евреїв від нацистських карателів. Люди, яких урятував Шептицький, потім розбудовували Ізраїль, деякі з них ще живі, і саме в них треба спитати, чи був Андрей Шептицький праведником», – наголошує депутат. У рамках відзначення Дня пам’яті жертв Голокосту нещодавно у Сімферополі відкрили дві пам’ятні дошки: на довоєнному корпусі медінституту (бульвар Леніна, 5) і на будівлі в психоневрологічному диспансері (вул. Р. Люксембург, 27). З архівних довідок відомо, що у Сімферополі існувало чотири місця, де гітлерівці створили збірні пункти для євреїв і кримчаків. Увічнення трагічних подій у Сімферополі сталося з ініціативи кримського респуб­ ліканського товариства «Яд Езра» («Рука допомоги», голова Олександр Глубочанський).

Документальним обґрунтуванням місця встановлення меморіальних знаків опікувався краєзнавець Борис Берлін. На траурних заходах виступили Олександр Глубочанський, голова Кримської асоціації милосердя рятівників «Праведники народів світу» Дмитро Омелянюк, почесний голова республіканської культурнопросвітницької організації кримчаків «Кърымчахлар» Юрій Пурім, керівник Всеукраїнського інформаційно-культурного центру Владислав Єрмаков та інші.

2009 року в Сімферополі вже відкрито дві меморіальні дошки: одна – на будівлі факультету фізвиховання Таврійського національного університету імені В. Вернадського (колишня будівля «Талмуд Тора» – єврейського релігійного училища); друга – на будівлі Центрального музею Тавриди. Кошти на створення усіх пам’ятних знаків на прохання єврейських і кримчацьких організацій Криму надав Республіканський комітет Автономної Республіки Крим у справах національностей і депортованих громадян. У 2005 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, якою оголосила Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня – день звільнення Освенциму радянськими військами 1945 року. Цей день став Всесвітнім Днем Пам’яті шести мільйонів євреїв, знищених нацистами в період Другої світової війни.

по-русски 11 декабря 1941 года в Симферополе немцы расстреляли очень много евреев и крымчаков. И наш долг – никогда не забывать о том, что произошло, рассказывать об этом своим детям. В прошлом году было открыто две мемориальных доски: на зданиях Таврического национального университета и Центрального музея Тавриды. Именно там собирали евреев, крымчаков и цыган, прежде чем их расстрелять. На днях появилось еще две мемориальных доски. Местом их расположения стали психоневрологическая больница и Крымский государственный медицинский университет. Дата их открытия связана с Международным днем памяти жертв Холокоста. Именно 27 января является днем освобождения узников Освенцима.

Віра МАКОВІЙ, Тамара СОЛОВЕЙ

Къырымтатар тилинде 1941 с. декабрьнинъ 11де Акъмесджитте алманлар еуди ве кърымчакълардан чокъ халкъны къуршунгъа тиздилер. Буны унутмамакъ ве балаларымызгъа бильдирмек – борджумыздыр. Бу куньде Таврия Миллий университетининъ ве Таврида Меркезий музейнинъ биналарында хатыра тахталары ачылгъан эдилер. Айны ерлерде еуди, кърымчакъ ве чингенелерни, джезаламакътан эвель, топлагъан эдилер. Психоневрология хастаханеси ве Къырым Девлет тыббиет университети биналарында якъын куньлерде даа эки хатыра тахтасы пейда олды. Бу мемориаль тахталарнынъ ачылышы Холокост къурбанларынынъ халкъара хатыра кунюнен багълы. Там иле январьнынъ 27-си Освенцим махбюслерининъ азат этильген куню олгъандыр.

6

№ 6-7 лютий 2010

06.05 Нариси історії культури України з Мирославом Поповичем. Кирило-Мефодіївське товариство 06.35 «Маестро, браво!». Віктор Гуцал у Національній опері України, частина 2 Понеділок, 8 лютого 06.50 Олексій Бутовський – олімпієць з полтавського степу Молитва за Україну 07.15 Полтавський художній музей Вистава «Білосніжка та семеро гномів» 07.30 Мультфільми Грає Ірена Портенко. Ф. Шопен.

08.00 Прайм-тайм культури «24 етюди для фортепіано» 08.15 Т/с «Пастка» Мультфільми 09.25 До 90-річчя театру імені Івана Мирослав Вантух. Монологи майстра Франка. З репертуару минулих Іконостас Софії Київської літ.»Цар Едіп» Софокла Спектакль про те, що Бог один 09.45 Трускавець історичний Х/ф «Наталка-Полтавка» • 10.10 «Хто Ви, Ганс Телен?» Неаполітанські пісні. Співає Ігор Борко 10.55 Місто сонця Іларіон Свєнцицький в поході віків 11.15 Е. Ростан «Сірано де Бержерак». Кіноконцерт «Любов’ю

Київський академічний театр драми дорожити вмійте!..» і комедії на Лівому березі Дніпра Кодове ім’я – майстер 13.25 Вердіївський баритон Музичний фільм «Рідній матусі» 14.15 Вистава на телеекрані. Х/ф «Острів скарбів» • «Цвєтаєва±Пастернак» Т/с «Пастка» 15.30 Олександр Пушкін «Граф Нулін» Мультфільми 15.50 Т/с «Пастка» Нариси історії культури України з Мирославом Поповичем. Микола Гоголь 17.00 Мультфільми 17.30 Нариси історії культури України з «Маестро, браво!». Віктор Гуцал у Мирославом Поповичем. Тарас Шевченко Національній опері України, частина 1 18.00 «Маестро, браво!». Віктор Гуцал у Таємниці старого замку Національній опері України, частина 3 Прайм-тайм культури 18.25 Почерк долі. Гальшка Острозька Корона Карпат 18.45 «Суперники». Генрих Нейгауз Золоте руно. Олекса Кужельний та Борис Пастернак Роман Коваль: повернення правди. Семен 19.00 Прайм-тайм культури Гризло – кошовий Вільного козацтва 19.15 На здобуття Національної премії О. Глазунов. Балет «Раймонда» України імені Тараса Шевченка. До ювілею Діани Петриненко. Ольга Петрова. Комедія Данте Фільм-концерт «Вечірня пісня» Аліг’єрі. Мистецький коментар Відсікаючи зайве. Скульптор 19.45 Ада Роговцева. Поезія Михайло Лисенко 20.00 Портрет. Таїсія Литвиненко і кіно Прайм-тайм культури 20.35 Історія однієї картини. Микола Ге Корона Карпат 21.00 Х/ф «Воротар» • Золоте руно. Олекса Кужельний Роман Коваль: повернення правди. Семен 22.15 О. Пушкін, Г. Свиридов. «Заметіль» 22.50 Д/ф «Артур Войтецький» Гризло – кошовий Вільного козацтва 23.30 Перлини російського романсу О. Глазунов. Балет «Раймонда» 00.00 Прайм-тайм культури До ювілею Діани Петриненко.

00.15 На здобуття Національної премії Фільм-концерт «Вечірня пісня» України імені Тараса Шевченка. Відсікаючи зайве. Скульптор Михайло Лисенко Ольга Петрова. Комедія Данте Дж. Россіні. Меса «Стабат Матер» Аліг’єрі. Мистецький коментар 00.45 Ада Роговцева. Поезія 01.00 Портрет. Таїсія Литвиненко і кіно Вівторок, 9 лютого 01.35 Історія однієї картини. Микола Ге 02.00 Х/ф «Воротар» • Молитва за Україну 03.15 О. Пушкін, Г. Свиридов. «Заметіль» Нариси історії культури України з 03.50 Д/ф «Артур Войтецький» Мирославом Поповичем. Микола Гоголь 04.25 Перлини російського романсу «Маестро, браво!». Віктор Гуцал у 05.00 Х/ф «Як чоловіки про жінок говорили» • Національній опері України, частина 1 05.40 Там починався Олександр Довженко Таємниці старого замку Мультфільми Прайм-тайм культури Четвер, 11 лютого Т/с «Пастка» Корона Карпат 06.00 Молитва за Україну Золоте руно. Олекса Кужельний 06.05 Нариси історії культури України з Роман Коваль: повернення правди. Семен Мирославом Поповичем. Тарас Шевченко Гризло – кошовий Вільного козацтва 06.35 «Маестро, браво!». Віктор Гуцал у О. Глазунов. Балет «Раймонда» Національній опері України, частина 3 До ювілею Діани Петриненко.

06.55 Почерк долі. Гальшка Острозька 07.15 «Суперники». Генрих Нейгауз Фільм-концерт «Вечірня пісня» та Борис Пастернак Відсікаючи зайве. Скульптор 07.30 Мультфільми Михайло Лисенко 08.00 Прайм-тайм культури Х/ф «Горбоконик» • 08.15 Т/с «Пастка» Світ навколо 09.25 На здобуття Національної премії Т/с «Пастка» України імені Тараса Шевченка. Мультфільми Ольга Петрова. Комедія Данте Нариси історії культури України з Аліг’єрі. Мистецький коментар Мирославом Поповичем. Кирило09.55 Ада Роговцева. Поезія Мефодіївське товариство 10.15 Портрет. Таїсія Литвиненко і кіно «Маестро, браво!». Віктор Гуцал у 10.45 Історія однієї картини. Микола Ге Національній опері України, частина 2 11.10 Х/ф «Воротар» • Олексій Бутовський – олімпієць 12.25 О. Пушкін, Г. Свиридов. «Заметіль» з полтавського степу 13.00 Д/ф «Артур Войтецький» Полтавський художній музей 13.35 Перлини російського романсу Прайм-тайм культури 14.05 Х/ф «Як чоловіки про жінок говорили» • До 90-річчя театру імені Івана 14.50 Новопокликаний апостол Франка. З репертуару минулих 15.50 Т/с «Пастка» літ. «Цар Едіп» Софокла 17.00 Мультфільми Трускавець історичний 17.30 Нариси історії і культури України «Хто Ви, Ганс Телен?» з Мирославом Поповичем. Розумовські Місто сонця 18.00 «Маестро, браво!». Віктор Гуцал у Е. Ростан «Сірано де Бержерак» Національній опері України, частина 4 Київський академічний театр драми 18.20 Д/ф «Портрет» і комедії на Лівому березі Дніпра 19.00 Прайм-тайм культури Вердіївський баритон 19.15 Неформат Прайм-тайм культури 20.00 Портрет. Таїсія Литвиненко і театр До 90-річчя театру імені Івана 20.30 Джазова колекція гітаристів. Аліна Бойко Франка. З репертуару минулих 20.40 До 90-річчя театру імені Івана літ.»Цар Едіп» Софокла Франка. Дж. Кромвел. «Прем’єра» Трускавець історичний 21.00 Золота колекція «Золотих воріт». «Хто Ви, Ганс Телен?» Вистава-балет «Неймовірний бал» Місто сонця 22.40 «Я розмалюю небо» Е. Ростан «Сірано де Бержерак» 23.10 Пісенні Медобори Київський академічний театр драми 00.00 Прайм-тайм культури і комедії на Лівому березі Дніпра 00.15 Неформат Вердіївський баритон 01.00 Портрет. Таїсія Литвиненко і театр «Вишневі усмішки» 01.30 Джазова колекція гітаристів. Аліна Бойко 01.40 До 90-річчя театру імені Івана Франка. Дж. Кромвел. «Прем’єра» Середа, 10 лютого 02.00 Золота колекція «Золотих воріт». Молитва за Україну Вистава-балет «Неймовірний бал»

Телеканал «Культура» 8–14 грудня 2010 року 06.00 06.05 06.50 07.30 08.00 08.50 09.10 10.00 11.30 12.00 12.30 13.00 14.05 14.25 15.50 17.00 17.30 18.00 18.25 19.00 19.15 20.00 20.25 21.00 22.45 23.15 00.00 00.15 01.00 01.25 02.00 03.45 04.15 05.00

06.00 06.05 06.35 06.55 07.30 08.00 08.15 09.25 10.10 10.40 11.15 13.00 13.30 14.15 15.30 15.50 17.00 17.30 18.00 18.15 18.45 19.00 19.15 19.35 19.55 20.40 21.00 23.10 00.00 00.15 00.35 00.55 01.40 02.00

04.10 05.00

06.00

телерадіотиждень 03.40 «Я розмалюю небо» 04.10 Пісенні Медобори 05.00 Новопокликаний апостол

П’ятниця, 12 лютого 06.00 Молитва за Україну 06.05 Нариси історії і культури України з Мирославом Поповичем. Розумовські 06.35 «Маестро, браво!». Віктор Гуцал у Національній опері України, частина 4 06.55 Д/ф «Портрет» 07.30 Мультфільми 08.00 Прайм-тайм культури 08.15 Т/с «Пастка» 09.20 Неформат 10.05 Портрет. Таїсія Литвиненко і театр 10.35 Джазова колекція гітаристів. Аліна Бойко 10.50 До 90-річчя театру імені ІванаФранка. Дж. Кромвел. «Прем’єра» 11.10 Золота колекція «Золотих воріт». Вистава-балет «Неймовірний бал» 12.55 «Я розмалюю небо» 13.30 Пісенні Медобори 14.15 Х/ф «Чук і Гек» • 15.00 Д/ф «Микола Підгорний. Портрети та асоціації» 15.50 Т/с «Пастка» 17.00 Мультфільми 17.30 Нариси історії культури України з Мирославом Поповичем.

Михайло Драгоманов 18.00 «Мамина доля». Франц Бжезицький 18.40 Леонід Талалай. Неурахований час 19.00 Прайм-тайм культури 19.15 Діалог. Галина Ярова – Тарас Чухліб 19.45 Православний календар 20.05 Лемківське щастя Йосипа Найдука 20.55 Джазова колекція гітаристів. Антоніо Лауро 21.00 Х/ф «Пристрасть», серія 1 • 21.55 Кіношник. «Arrivederci». Історія одного фільму 22.40 «Лаутари» 00.00 Прайм-тайм культури 00.15 Діалог. Галина Ярова – Тарас Чухліб 00.45 Православний календар 01.05 Лемківське щастя Йосипа Найдука 01.55 Джазова колекція гітаристів. Антоніо Лауро 02.00 Х/ф «Пристрасть», серія 1 • 02.55 Кіношник. «Arrivederci». Історія одного фільму 03.40 «Лаутари» 05.00 Д/ф «Микола Підгорний. Портрети та асоціації» 05.50 Богдан Радиш-Маринюк. «Я – гуцул»

08.00 «Із Парижа на Бродвей» 08.35 Джазова колекція гітаристів. Джо Завінул в програму не давати 08.40 Родом з України. Ліонелла Пир’єва 09.10 В майстерні художника 09.30 Мистецький арсенал, частина 1 10.00 Джаз-коло 10.30 До 90-річчя театру імені Івана Франка. З репертуару минулих літ. Театральний сюжет. «Істерія» 11.10 Мовою музики. Вечір романсу, частина 1 12.00 Іван Франко. Львівські сторінки життя 13.00 Кіноконцерт «Любов’ю дорожити вмійте!»

13.30 Золота колекція «Золотих воріт». Вистава-балет «Неймовірний бал» 15.10 О. Різників «Назбираю склянку граду» 15.20 І. Вирипаєв. Вистава «Валентинів день» 17.00 Мультфільми 17.35 «Червона калина!». Остання і найбільша любов 18.00 «Мамина доля». Юрій Градовський 18.40 Леонід Талалай. «Багряні тіні» 19.00 Мирослав Вантух. Монологи майстра 19.55 Александровичі-Дочевські 20.15 Берегово – перлина Закарпаття 20.30 Мистецький арсенал, частина 2 20.50 Срібна гітара Олега Тимофєєва 21.00 Х/ф «Пристрасть», серія 3 • 21.55 Джазові ритми Голівуду, частина 1 22.55 Історія однієї пристрасті 23.05 Вечір романсу, частина 2 00.00 Мирослав Вантух. Монологи майстра, частина 2 00.55 Александровичі-Дочевські 01.15 Берегово – перлина Закарпаття 01.30 Мистецький арсенал, частина 2 01.50 Срібна гітара Олега Тимофєєва 02.00 Х/ф «Пристрасть», серія 3 • 02.55 Джазові ритми Голівуду, частина 1 03.55 Історія однієї пристрасті 04.00 Мовою музики. Вечір романсу, частина 2 04.55 «Червона калина». Остання і найбільша любов 05.20 О. Різників «Назбираю склянку граду» 05.30 Кіноконцерт «Любов’ю дорожити вмійте!»

Радіоканал «Культура» (ІІІ програма Українського радіо) 8–14 лютого 2010 року

кримська Свiтлиця

10.30 «Прем’єра книги» з М. Слабошпицьким 12.05 «Духовні пристані». Ведучий – В. Марусик (прямий ефір) 12.55 «Промо». Переможці Третього конкурсу радіоп’єс 13.05 «Огонь в одежі слова». Авторська програма П. Осадчука 13.45 «Літературні читання». С. Кириченко. «Люди не зі страху» 15.05 «На вірність Україні» Ведуча О. Кобець (прямий ефір) 15.45 «Роки. Актори. Ролі…» зі С. Гудзь-Войтенко. Народний артист України В. Розстальний 16.45 «Літературний серіал». На здобуття Шевченківської премії. О. Чорногуз «Ремезове болото». Сторінки сатиричного роману 17.05 «Українське державництво». Авторська програма В.Сергійчука (прямий ефір) 17.55 «Драматична мініатюра». К. Степанков 19.05 «На перетині думок». Інформаційнопізнавальний блок (прямий ефір) 21.40 «Ім’я». Народна артистка України Т. Литвиненко 21.55 «Промо». Переможці Третього конкурсу радіоп’єс

Середа, 10 лютого 7.45 «Святині України» 8.00 (19.05) «Тарасова доля. День за днем» 8.05 «Знакова постать». Інформаційномузична програма (прямий ефір) 10.30 «Журнали-журналики-журнальчики …» (прямий ефір) 12.05 «Наш родовід» з Г. Яровою й доктором історичних наук Т. Чухлібом 12.45 «Поетична мозаїка». О. Орач 13.05 «Профілактика розуму й совісті з Є. Дударем» 13.45 «Літературні читання». С. Кириченко «Люди не зі страху» Сторінки книги спогадів 15.05 «Культура здоров’я» з М. Щербою. Науково-популярна програма 15.45 «Книжковий ярмарок» з В. Карпінським. Огляд нових видань.

16.05 «Свою Україну любіть». Культурологічна програма 16.45 «Літературний серіал». На здобуття Шевченківської премії. О. Чорногуз «Ремезове болото». Сторінки сатиричного роману 17.05 «Радіопрезентації». Ведучий – В. Марусик (прямий ефір) 19.10 «На перетині думок». Інформаційнопізнавальний блок (прямий ефір) 21.15 «У дзеркалі сучасності». Авторська програма М. Сидоржевського

Нас можна почути по трипрограмовому прий­ мачу на третій «кнопці» по всіх областях Укра­їни, а у Києві та області у діапазоні УКХ (FM) на частоті 72, 86 МГців. Телефон прямого ефіру 239–62–95. Про радіоканал «Культура» та наші передачі можна дізнатися, а також почути нас в мережі Субота, 13 лютого Інтернет на офіційному сайті Національної радіокомпанії України в режимі Real Audio за 06.00 Молитва за Україну адресою: www.nrcu.gov.ua та через супутник 06.05 Нариси історії культури України «Хеллас Сат 2» на орбітальній позиції 39 східної з Мирославом Поповичем. довготи, частота 11512 МГців, поляризація Четвер, 11 лютого Михайло Драгоманов горизонтальна, швидкість цифрового потоку 06.35 «Мамина доля». Франц Бжезицький 27500, корекція помилок ¾.

6.25 «Актуальне інтерв’ю» 07.15 Леонід Талалай. Неурахований час 7.55 «Поезія». М. Лукаш 07.30 Мультфільми Понеділок, 8 лютого 8.00 (19.05) «Тарасова доля. День за днем» 08.00 Прайм-тайм культури 8.05 «Знакова постать». Інформаційно – 08.15 Т/с «Пастка» 7.55 Поезія з поштової скриньки музична програма (прямий ефір) 09.20 Діалог. Галина Ярова – Тарас Чухліб радіо «Культура» 9.55 «Актуальне інтерв’ю» 09.50 Православний календар 8.00 «Тарасова доля. День за днем» 10.30 «Мова і нація» з С. Жижко (прямий ефір) 10.10 Лемківське щастя Йосипа Найдука 8.05 «Знакова постать». Інформаційно12.05 «Козацька світлиця». Ведучий – 11.00 Джазова колекція гітаристів. музична програма (прямий ефір) А. Попович (прямий ефір) Антоніо Лауро 10.30 «Пізнай себе» з Г. Короненко. Гість – 12.55 «Промо». Переможці Третього 11.05 Кіношник. «Arrivederci». кандидат психологічних наук О. Губенко Історія одного фільму конкурсу радіоп’єс 11.50 «Лаутари» (23.25) «Поезія». П. Верлен 13.15 «Моя література» 13.10 Богдан Радиш-Маринюк. «Я – гуцул» 12.05 «Музеї України». Авторська програма 13.45 Т. Шевченко. З «Кобзаря» 13.20 Х/ф «Школа лихослів’я» С. Гальченка (прямий ефір) 15.05 «Від гримерки – до 15.55 Музична вистава «Попелюшка» 12.45 «Поетична мозаїка» галерки»(прямий ефір) 17.00 Мультфільми 12,55 «Промо». Переможці 15.45 «Поетична мозаїка». В. Кордун 17.40 Білокрила пісня Третього конкурсу радіоп’єс 16.05 «Як ми говоримо». Ведучі – професори, 18.00 «Мамина доля». Василь Фещенко 13.05 Л. Костенко «Гуманітарна аура письменники І.Ющук, А.Ткаченко 18.40 Леонід Талалай. «Незамовлений вік» нації…». Читає заслужений артист 16.45. «Літературний серіал». На 19.00 «Із Парижа на Бродвей» України П. Бойко (передача 2) здобуття Шевченківської премії.

19.35 Джазова колекція гітаристів. Джо Завінул 13.45 «Літературні читання». О. Чорногуз «Ремезове болото».

19.40 Родом з України. Ліонелла Пир’єва С. Кириченко «Люди не зі страху». Сторінки сатиричного роману 20.10 В майстерні художника Сторінки книги спогадів 17.05 «Політика і мораль». Авторська 20.30 Мистецький арсенал, частина 1 15.25 «Сторінками журналу «Український програма Леся Танюка (прямий ефір) 21.00 Х/ф «Пристрасть», серія 2 • театр». Авторська програма 18.55 «Співана поезія». А. Комлікова «Мама» 21.55 Джаз-коло А. Підлужної (прямий ефір) 19.00 «На перетині думок». Інформаційно – 22.25 До 90-річчя театру імені Івана Франка.

16.05 «Жива душа поетова святая...». пізнавальний блок (прямий ефір) Театральний сюжет. «Істерія» Ведучий В. Портяк 21.55 «Промо». Переможці Третього 23.05 Вечір романсу, частина 1 16.45 «Літературний серіал». конкурсу радіоп’єс 00.00 «Із Парижа на Бродвей» На здобуття Шевченківської премії 00.40 Родом з України. Ліонелла Пир’єва О. Чорногуз «Ремезове болото».

01.10 В майстерні художника П’ятниця, 12 лютого Сторінки сатиричного роману 01.30 Мистецький арсенал, частина 1 17.15 «Художній всесвіт літератури». Авторська 8.00 «Тарасова доля. День за днем» 02.00 Х/ф «Пристрасть», серія 2 • програма М. Наєнка (прямий ефір) 02.55 Джаз-коло 8.05 «Знакова постать». Інформаційно – 17.55 «Драматична мініатюра».

03.25 До 90-річчя театру імені Івана Франка. музична програма (прямий ефір) У переддень Водохреща Театральний сюжет. «Істерія» 10.15 Авторська програма Ю.Мицика «Джерела 18.55 «Промо». Переможці Третього 04.05 Вечір романсу, частина 1 національної пам’яті» (прямий ефір) конкурсу радіоп’єс 05.00 Іван Франко. Львівські сторінки життя 11.30 «Поезія» 19.05 «На перетині думок». Інформаційно12.05 «Будьмо здорові». Авторська пізнавальний блок (прямий ефір) програма О. Світко (прямий ефір) Неділя, 14 лютого 12.45 Т. Шевченко. З «Кобзаря» 13.05 «Про минуле і сьогодення з Вівторок, 9 лютого 06.00 Молитва за Україну Б. Черваком», історично-публіцистична 06.05 Білокрила пісня 8.00 «Знакова постать». Інформаційнопрограма (прямий ефір) 06.25 «Мамина доля». Василь Фещенко 15.05 «Українська література: учора і сьогодні». музична програма (прямий ефір) 07.10 Леонід Талалай. «Незамовлений вік» Авторська програма М.Жулинського 07.30 Мультфільми 8.05 (19.05) «Тарасова доля. День за днем»

7

15.40 «Поезія». Р. Бернс 16.05 «Наукові обрії». Авторська програма директора Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології імені М. Рильського НАНУ Г. Скрипник 16.45. «Літературний серіал». На здобуття Шевченківської премії. О. Чорногуз «Ремезове болото». Сторінки сатиричного роману 17.05 «Мистецтво жити». Авторська програма О. Кавуненка (прямий ефір) 17.55 «Конкурс радіоп’єси», «Слово драматурга». Володар Першої премії Третього конкурсу «Відродимо забутий жанр» І. Кидрук про радіоп’єсу «Політик і психіатр» 19.10 «На перетині думок». Інформаційно – пізнавальний блок (прямий ефір) 21.15 «Таємниці та загадки України». Ведуча Г. Короненко ( прямий ефір)

Субота, 13 лютого 7.55 «Промо». Переможці Третього конкурсу радіоп’єс 8.00 «Тарасова доля. День за днем» 8.05 «Знакова постать». Інформаційномузична програма (прямий ефір) 10.30 «Суботні зустрічі з І. Драчем» (прямий ефір) 11.35 «Країна Моксель, або відкриття Великоросії» Сторінки книги В. Білінського. Читає заслужений артист України П.Бойко 12.35 «Поезія без кордонів». Авторська програма В. Ткаченка. Гість – письменник, перекладач з англійської О. Грязнов 12.55 «Драматична мініатюра». Твори переможців і лауреатів Другого конкурсу радіоп’єс. Н. Коломієць «Межа розлучення між третім та четвертим поверхом» 13.55 «Промо». Переможці Третього конкурсу радіоп’єс 14.00 «Рідний край» з В. Марусиком 15.05 «Мандрівець» (прямий ефір) 16.30 «Національна ідея в постатях». Авторська програма професора О. Гриніва. Гість – В. Удовиченко.

18.05 «Поезія». Вірші О. Смольницької у виконанні О. Шевчук 19.00 «Ідеали сучасності. Світло і тіні». Авторська програма М. Поровського (прямий ефір) 20.10 «Мистецька вітальня М. Єдомахи» (прямий ефір) 21.10 «Театр одного актора». Артистка Г. Стефанова читає новелу М. Кривенко «Любов» 21.55 «Живий голос поета» – «Радіоавтографи»

Неділя, 14 лютого 7.25 7.45 8.00 8.05 10.05 10.40 10.55 11.05 12.05 13.05 13.50 14.05 15.05 17.05 17.45 19.30

21.15

Поезія. «З фондової скарбнички радіо «Культура». «Тарасова доля. День за днем». «Знакова постать». Інформаційно-музична програма «Місяцелік». Стор. книги В. Скуратівського. «Що малював, що бачив». Авторська програма Ю. Логвина. «Драматична мініатюра». «Син зачарована Десни». «Літературна кав ярня». Ведуча – Л. Якимчук (прямий ефір) «Мій театр». Народний артист України О. Богданович (передача 2) «Твоє амбітне слово». Авторська програма Н. Герасименко «Профілактика розуму і совісті з Є. Дударем» «Хай святиться ім’я твоє» Авторська програма В. Крищенка. «Відродимо забутий жанр». Яскраві фрагменти нагородження переможців Другого конкурсу радіоп’єс (частина 2) «Профіль». Авторська програма М. Слабошпицького «Дорогою назустріч». Польська культура і поезія. Авторська програма С. Шевченка. В. Білоцерківський про І. Красицького «Радіо «Культура» – школі». Творчість С. Васильченка. Радіовистави «Інспектор», «Мужицька арифметика». Інсценоване оповідання «Свекор». «Слова і речі»

кримська Свiтлиця

№ 6-7 лютий 2010

Р

музей

«Ларішес» із Франції «Айбару» в Криму

У кримському селі Войкове, що у Первомайському районі, відбулося урочисте відкриття войковського музею «Айбар» – першого сільського культурного закладу в рамках нещодавно ініційованого музеєм «Ларішес» (керівник Гулівер Альтін, Франція) проекту «Історія заговорила»

еалізація проекту почалася з організації сільських музеїв, які у подальшому мають створювати галереї в довколишніх селах. Передбачається, що галереї та музеї носитимуть назви сіл Криму, що вони їх мали до перейменування у 1945 році. Довідавшись про проект «Історія заговорила», студент факультету кримськотатарської філології Саіджон Болтабоєв запропонував керівництву «Ларішес» заснувати музей у рідному селі Войкове (колишнє Айбар). Отримавши згоду, він організував проведення ремонтних робіт, виконав усі необхідні заходи з організації виставки і зрештою повністю приготував приміщення. У цьому йому допомогли жителі села – Юсуп Решетов, Юнус Болтабоєв, Раміс Решитов, Ресімхан Мірасова, Сусанна Мірасова, Ельзара Мірасова. Фінансування створення музею здійснено частково музеєм «Ларішес», а також кримськими татарами, що проживають у Франції та Криму: Шагін Уланова – асоціація «Франція – Крим», Бербер Сеітумер – президент ПКО «Мараканд», Юнус Болтабоєв – депутат Войковської сільської ради, Насипханум Кулькарієва – асоціація «Франція – Крим», Емірусеін Падай – депутат Первомайської райради, підприємці Емір Сейдалієв, Риза Сейдалієв, Енвер Мурадасілов, Ленур

Кафадар, жителі села Чернове Сервер Убайдуллаєв, Енвер Убайдуллаєв, Мемет Убайдуллаєв, Іззет Серан, Асан Карахаліл, Шевкет Німетуллаєв, Іззет Німетулаєв, Джафер Ескендер. Дехто зі співвітчизників – Кайбуллаєв Шевкет – редактор журналу Qasevet, Тупалов Осман – член Міллій Меджлісу, Ібрагімов Самір – підприємець – в день відкриття музею зробили подарунки, за що члени проекту висловили їм щиру подяку. Айбарський музей розташувався в будівлі колишнього управління радгоспу, викупленій місцевим підприємцем Ризою Сейдалієвим. Він надав у безкоштовне користування залу для експозиції площею 45 кв. м. Окрім цього, передбачені й приміщення для зберігання експонатів та архіву. Відродження культурного життя села, прищеплення інтересу і любові до культури та історії Криму у сільської молоді, а також усебічне дослідження історії сіл Первомайського району і степового Криму – ось головні напрямки мистецького закладу. Співробітники установи проходитимуть стажування в Музеї історії і культури кримських татар (Сімферополь). Його директор Сервер Ебубекіров люб’язно погодився надати допомогу молодим колегам. У подальшому передбачається стажування у Франції.

по-русски

Кримські татари. Літографія. XIX ст. Кримськотатарська школа XIX ст. Літографія. 1856 р.

8

У день відкриття музею відвідувачам була представлена виставка «Перетин різних культур у кримському селі наприкінці XVIII – середині XIX ст.» Гості ознайомилися з репродукціями картин і літографій європейських і російських художників – Х. Гейсслер, Г. Паулі, О. Раффі, К. Боссолі, Є. Корнєєва, які у різний час подорожували по Криму й лишили свої враження у дорогоцінних для нинішніх кримчан творах. Оригінали всіх представлених робіт зберігаються у фондах музею «Ларішес» у Франції. Картини яскраво відтворюють життя і побут жителів Криму два століття тому. Деякі з них змальовують представників численних етносів, що населяли півострів на той час. Над виставкою працювали Гулівер Альтін, Саіджон Болтабоєв, Нариман Абдульваап, Ельміра Черкезова, Майре Люманова, Ревзіє Аметшаєва, Зера Кімова. В організації експозиції допомагали Болтабоєв Юнус, Аліумеров Насібулла, Сеітхалілов Решат. На відкритті виступили імам села Войкове Зулькефіль Таіф, голова Комітету інформації і друку АРК Шевкет Меметов, депутат ВР АРК Шевкет Кайбуллаєв, викладач кафедри кримськотатарської і ту-

В крымском селе Войково Первомайского района состоялось торжественное открытие музея «Айбар» – первого сельского культурного учреждения в рамках недавно инициированного музеем «Ларишес» (руководитель Гуливер Альтин, Франция) проекта «История заговорила». Его реализация началась с организации сельских музеев. Предполагается, что они будут носить названия сел, какими они были до 1945 года. Узнав о проекте «История заговорила», студент факультета крымскотатарской филологии Саиджон Болтабоев предложил руководству «Ларишес» создать музей в родном селе Войково (бывшее Айбар). Финансирование открытия музея было частично осуществлено музеем «Ларишес», а также крымскими татарами, которые проживают во Франции и Крыму. Возрождение культурной жизни села, воспитание интереса и любви к культуре, к истории Крыма у сельской молодежи, а также всестороннее исследование истории сел Первомайского района и степного Крыма – вот главные цели музейного учреждения. В день открытия музея посетителям была представлена выставка «Пересечение разных культур в крымском селе в конце XVIII – середине XIX вв.» Гости познакомились с репродукциями картин и литографий европейских и русских художников на крымскую тематику. Кроме этого, Гуливер Альтин сообщил, что в апреле 2009 года при музее была создана научно-исследовательская лаборатория, работники которой собирают и изучают материалы литературы, науки и искусства Крыма и формируют научную библиотеку. Гуливер Альтин отметил также, что в деятельности музея «Айбар» будет отображаться не только крымскотатарская тематика. Предполагается, что он станет хранителем культур и других народов, которые проживают в Крыму. За дополнительной информацией об участии в проекте обращайтесь по тел.: (067) 743-03-37 или (095) 47238-13 (Саиджон Болтабоев).

кримська Свiтлиця

рецької літератури, старший науковий співробітник науково-дослідного центру Нариман Абдульваап, мистецтво­ знавець, заслужений діяч мистецтв АРК Ельміра Черкезова, представник музею «Ларішес» у Криму, член координаційної ради Ревзіє Аметшаєва, представник Республіканського кримськотатарського музею мистецтв Айше Меметова, член Міллій Меджлісу Осман Тупалов, голова Войковської сільської ради Віталій Ворона, заступник голови Первомайської райдержадміністрації Сервер Фахрієв, голова регіонального меджлісу Рефат Саітаблаєв, колишній голова сільської ради Надія Пижова. В їхніх виступах наголошувалось на важливості створення музею. Як відомо, жителі сільської місцевості не завжди в змозі відвідувати культурні заходи, що проводяться в столиці та містах Криму. Однак неоціненна культурна спадщина має бути доступною в будь-якому місці півострова. Слід зазначити, що під час відкриття музею були використані сучасні засоби комунікації. Зокрема, через інтернет, за допомогою програми Skype відвідувачі змогли почути і побачити керівника музею «Ларішес» Гулівера Альтіна. У своєму виступі він розповів про фонди французького музею, принципи його діяльності. Своєрідність «Ларішес» полягає в тому, що тільки-но започаткований він формується, використовуючи найсучасніші засоби комунікації. Зокрема, понад 1000 експонатів з історії Криму придбано у 35 країнах світу через інтернет. Знову ж таки за допомогою інтернету здійснюються і всі контакти між Францією і Кримом за програмою відкриття сільських музеїв. Крім цього, Гулівер Альтін повідомив, що у квітні 2009 року при музеї створена науково-дослідна лабораторія (керівник – Нариман Абдульваап). Вона збирає і вивчає матеріали з літератури, нау-

ки та мистецтва Криму і кримських татар періоду XIII–XIX століть, формує наукову бібліотеку. У травні 2009 року дирекція «Ларішес» почала викуп копій робіт кримських учених і поетів, які зберігаються в архівах Туреччини. Паралельно здійснюється робота з каталогами, у тому числі електронними, кримських фондів та архівів Європи, Росії, Туреччини і США. Зібрана унікальна інформація про місцезнаходження сотень рукописів кримських учених, поетів, істориків XIII–XIX століть, а також величезної кількості документів періоду Кримського ханства. Незабаром у рамках лабораторії планується видання довідкового посібника – «енциклопедії імен» поетів, письменників, вчених, богословів і громадських діячів Криму. Гулівер Альтін торкнувся і безпосередньо проекту «Історія заговорила». Передбачається, що відкриття сільських музеїв і галерей сприятиме не лише експозиційній роботі, а й стане потужним поштовхом до вивчення історії сільських населених пунктів, більшість з яких існують вже понад століття. За проектом заплановано відкриття музейних закладів і в інших селах Криму. З 12 голів сільських рад у 8 районах погодилися надати приміщення для музеїв і сприяти їх розвитку. Цікаво, що створення музею в селі Войкове координувалося зберігачем колекції «Ларішес» із Франції по телефону та через інтернет. Фактично учасники проекту, які проживають у Криму і працюють разом уже кілька місяців, з Гулівером Альтіном ніколи не зустрічалися. На думку автора проекту, музеї, створені таким чином, зможуть жити довго, тому що сама організація музею здійснюватиметься самостійно жителями села. Гулівер Альтін зазначив також, що в діяльності музею «Айбар» відображатиметься не лише кримськотатарська тематика. Передбачається, що він ста-

музей

№ 6-7 лютий 2010

не зберігачем культур й інших народностей, які проживають у Криму. Крім того, Гулівер Альтін повідомив про створення європейської бази даних з історії міст і сіл півострова, а також про намір створити сайт музею. На закінчення він представив Саіджона Болтабоєва як директора войковського сільського музею «Айбар». Музей «Ларішес» (Франція) закликає жителів кримських сіл проявити ініціативу щодо створення музеїв та галерей у їхніх населених пунктах і запрошує до співпраці істориків, краєзнавців, любителів історії та культури Криму. Довідки за телефонами: 067-743-03-37 або 095472-38-13 (Саіджон Болтабоєв). Людмила Чечель за матеріалами інтернет-сайту http://maidan.org.ua/

Мурза. Із літографії.

1806 р.

9

Къырымтатар тилинде Первомайский районнынъ Войково коюнде «Тарих айта башлады» серлевалы проект этрафында ( мудир Гуливер Альтин, Франция) «Ларишес» музейининъ къолтутувынен азырлангъан ильк кой медений эви - «Айбар» музейининъ ачылувы тантаналы суретте кечирильди. Проектнинъ ерине кетирильмеси кой музейлерининъ тешкилятландырылувынен башланды. Серлевасы шу койлернинъ 1945 сенесинден эвель ады оладжагъы козьде тутула. Бу проект акъкъында билип, къырымтатар филология факультетининъ студенти Саиджон Болтабаев «Ларишес» башлыгъына озюнинъ тувгъан Войково (сабыкъ ады - Айбар) коюнде музей ачмагъа киби теклифинен чыкъкъан. Музей ачылышынынъ маддий ярдымы къысмен «Ларишес» музейи, эм де Франция ве Къырымдаки семетдешлеримиз тарафындан косьтерильген. Медений кой аятынынъ гъайрыдан догъурмакъ, кой яшлыгъында медениетке, Къырым тарихына меракъ ве севги ашламакъ, эм де Первомайский район ве Къырымнынъ чёль тарафынынъ кой тарихыны эр тарафлама огренмек киби бедиий тешкилят ишлерининъ эсас ёнелишидир. Музей ачылъан куню « ХVIII а. сонъу – XIX а. ортасында Къырым койнинъ тюрлю медений ёллары» адлы сергиси нумайыш этильди. Мусафирлер Авропа ве рус рессамларынынъ Къырым мевзусындаки сурет ве литографияларынен таныш олдылар. Ондан гъайры, Гуливер Альтин къайд эткени киби, 2009с. апрель айы музей янында ильмий-тедкъикъий лаборатория чалышмагъа башлады, онынъ хадимлери Къырымнынъ эдебият, илим ве санаат материалларыны топлап ве огренерек, ильмий кутюпханесини шекиллендирмектелер. Гуливер Альтиннинъ къайд эткенине де коре, «Айбар» музейининъ ишлеринде тек къырымтатар мевзусы айдынлатылмаз. О, Къырымда яшагъан дигер халкъларнынъ медениетини сакълай биле, деп козьде тутула. Къошма малюматны (067) 743-03-37 я да (095) 472-38-13 (Саиджан Болтабаев) телефон вастасынен ала билесинъиз.

кримська Свiтлиця

Курорт чи промзона?

екологія

№ 6-7 лютий 2010

У сучасному світі головною умовою сталого розвитку міста є поліпшення якості життя городян при плануванні всіх без винятку напрямків міської політики: соціально-економічної, житлової, промислової, енергетичної, природоохоронної тощо

С

ередземноморський клімат севастопольського регіону, його просторі пляжі, понад 2000 пам’яток археології та історії, безліч внесених до Червоної книги видів флори та фауни – все це приваблює туристів, відпочивальників і могло б приносити чималі дивіденди як регіону, так і державі загалом. Проте, зробивши вибір на користь туристичного та рекреаційного розвитку, треба відмовлятися від важкої промисловості. Фахівці переконані, що розвиток міста як туристичного, наукового та культурного центру даватиме в сотні, якщо не в тисячі разів більші прибутки, ніж декілька закритих промислових підприємств. Те саме – з робочими місцями. До думки прихильників такого розвитку Севастополя дослухалися в 2005-му, коли створювався й був затверджений міськ­ радою Генеральний план розвитку міста до 2025 року. Згідно з цим планом Севастополь мав стати екополісом із мережею готелів, 22 пунктами морського яхтового туризму, канатною дорогою або понтонною переправою для з’єднання північної та центральної частин міста, концертною залою на 2000 місць, кількома аквапарками тощо. При цьому прибережна смуга, зав­ ширшки від 50 до 100 метрів, не підлягала забудові. Для обслуговування туристів планувалося створити близько 20 тисяч робочих місць. У будівництво від-

повідної інфраструктури тоді збиралися вкласти не менше 20 мільярдів гривень. Та вже наступного року, попри затверджений генплан, з’явився проект ЗАТ СК «Авліта» на побудову в Севастополі вугільного термінала. Підприємство на той час уже мало зерновий термінал і мешканці північної частини міста спов­ на відчули на собі всі принади хмар пилу від перевалки зерна: чимало з них почали хворіти на алергію.

10

Тодішній начальник державного управління екології Севастополя і головний державний інспектор з охорони довкілля Володимир Артеменко, який 2006 року підписав екологічне погодження на заявлений проект «Авліти», пояснював журналістам, що у поданому на затвердження документі про перевалку вугілля взагалі не йшлося. Підприємство декларувало перевалку металопрокату та зерна. «Документ використовується неправомірно... У техніко-економічному обґрунтуванні є розділ під назвою «Оцінка впливу на навколишнє середовище» (ОВНС), що виконаний украй неякісно. Найнебезпечніше для міста – пил, шум, пожежовибухонебезпечність вугільного пилу, а також вплив на геологічне середовище – зсуви на трасі руху важкого транспорту, обвали, порушення режиму підземних вод...», – сказав Артеменко в інтерв’ю газеті «Севастопольський меридіан» (№ 34, 6 вересня 2008 р.). Сказав... і невдовзі був звільнений з роботи. А підприємство «Авліта» з наполег­ ливістю, гідною іншого застосування, й до сьогодні нав’язує мешканцям зловісний проект вугільного термінала, розташування якого неподалік центру міста здатне поховати не лише екологію Севастополя, але й згубним чином відбитися на екології Південного берега Криму. Про які перспективи рекреації йтиметься в регіоні, вкритому хмарою вугільного пилу? Підвищена увага великого вітчизняного бізнесу до Севастополя цілком зрозуміла й обумовлена об’єктивними економічними причинами: металургійна промисловість – монооснова української економіки – для збереження обсягів виробництва металу вимагає 20 мільйонів тонн коксу на рік. Основні його експортери – США, Канада та Австралія. Остання, на думку вітчизняних експертів, найпривабливіша для України за ціною та якістю вугілля. Проте економічно ви-

по-русски Каждому непредубежденному, скольконибудь здравомыслящему человеку, не посаженному на коррупционную иглу, не преследующему злонамеренные цели, понятно, что в жемчужине юга страны – Крыму, как и в Севастополе, в частности, – не место вредоносному производству. В местный ландшафт гораздо естественнее вписались бы научные центры, инфраструктура для отдыха, туризма, наконец, тот же игорный бизнес, который в других регионах, возможно, вреден и не нужен, а здесь бы прижился и давал неплохие доходы в государственную казну. Но с упорством, достойным лучшего применения, Севастополю вот уже который год подряд навязывают проект угольного терминала. Местные экологи при поддержке общественности напоминают обеим ветвям власти, что горожане имеют право на «Безопасную для жизни и здоровья окружающую среду» (Конституция Украины, ст.

50), и задача исполнительной власти, как и местного самоуправления, для них такую среду сохранить. Но пока что проект вредоносного терминала с повестки дня не снят. Не вызывает сомнения, что диаметрально противоположные мнения представителей бизнеса и значительной части местного социума в отношении использования севастопольской бухты в обозримом будущем к общему знаменателю не придут. Металлургическая промышленность Украины не сможет работать без кокса, город не перестанет бороться за право на жизнь в экологически чистой среде, а туристическая отрасль страны продолжит подсчитывать убытки. Остается одно: когда придет время выборов в местные советы, сделать этот вопрос тестом для желающих попасть в органы власти. Выход видится, но надежда на него слабая, – силы неравные...

кримська Свiтлиця

№ 6-7 лютий 2010

Будівництво терміналів передбачає величезний обсяг днопоглиблювальних робіт, які знищать усе живе, що є в бухтах. До того ж, застерігають екологи, вугільні термінали здатні до самозапалювання, як це буває з териконами біля вугільних шахт. Близькість підприємства СК «Авліта» до навчального ядерного реактора та військових частин ВМФ ЗС України та ЧФ РФ, на території яких знаходяться боєприпаси, може призвести до катастрофічних наслідків. Екологи попереджають, що за наявності рози вітрів, вугільним пилом можна завдати нищівного удару довкіллю всього Кримського півострова. Як і всі громадяни держави, севастопольці «...мають право на безпечне для життя довкілля» (ст. 50 Конституції України), проте, чим закінчиться їхня боротьба з підприємством СК «Авліта», сьогодні не береться прогнозувати ніхто. За кілька років чимало городян зневірилися, що можна протистояти потужному капіталу Рината Ахметова – власника підприємства СК «Авліта». Ще деякі з них радіють матеріальній допомозі від підприємства в скрутний для себе й родини час, і їх також можна зрозуміти. Зрештою, на землі не завжди перемагає справедливість і немає під сонцем нічого вічного... Хіба що біблійна історія про тридцять срібняків, уроки якої людство так і не засвоїло.

Къырымтатар тилинде

екологія

правданими перевезення можуть бути лише у тому випадку, якщо їх здійснюватимуть судна з дедвейтом у 100 і більше тисяч тонн. Приймати такі можуть лише три вітчизняні порти: Іллічівськ, Південний та Одеса, що мають глибину 15 метрів. За умови днопоглиблювальних робіт Севастопольський порт СК «Авліта» може стати, на думку фахівців, четвертим таким портом. Але як здійснити розбудову універсального перевантажувального комплексу, якщо в генеральному плані розвитку міста його немає? Міськрада могла б переглянути затверджений генплан, але громада – проти вугільного термінала й екологи вимагають від місцевого самоврядування виконувати свої прямі обов’язки – захищати, передусім, інтереси громади, а не великого капіталу.

31 січня 2009 року відбулися громадські слухання, на яких 99% городян сказали своє категоричне «ні» розбудові вугільного термінала. Після чого зав­ бачливі авлітівські товстосуми цілий рік задобряли севастопольських ветеранів. До прохань держадміністрації стивідорна компанія «Авліта» останнім часом також надзвичайно уважна: то профінансує ремонт фасадів будівель у центрі міста, то виступить спонсором кінофестивалю. Городяни називають ту допомогу «тридцятьма срібняками від «Авліти». Вчені попереджають про неприпустимість перетворення міста на джерело підвищеної небезпеки за рахунок негативного впливу змішаного вугільного пилу, піску і щебеню на повітряне та водне середовище, а також рослинний і тваринний світ. Адже потенційний об’єкт із початковою виробничою потужністю перевантаження 8,5 млн тонн планують розташувати на відстані 1500 метрів від площі Нахімова, що в самому центрі міста. Згідно з висновками фахівців, в органічних сполученнях вугілля присутні такі елементи, як магній, марганець, мідь, свинець, нікель, миш’як, ртуть, хром тощо. А це означає, що поширення вугільного пилу забруднюватиме довкілля важкими металами. Діяльність цього підприємства здатна підірвати здоров’я мешканців міста, яке й без того є лідером з онкологічних захворювань. Севастопольська «Громадська рада з проблеми будівництва вугільного термінала» попереджає, що СК «Авліта» – лише перший із чотирьох запланованих для спорудження в береговій зоні міста терміналів. Другий – також передбачає перевалку до 6 млн тонн на рік коксу і металу, навіть місце під нього вже обрано – поблизу рибного порту, в Комишовій бухті. На іншому боці Комишової бухти планується побудувати третій термінал – для перевалки білої глини (до 1 млн тонн). А ще, на стадії погодження, перевалка скрапленого газу в Інкермані.

Лідія СТЕПКО, власкор «КС», м. Севастополь Фотознімки Олени Даньшиної, Іллі Турбанова

11

Эр бир итикъит этильген, коррупциягъа отурмагъан, ярамай макъсадларнынъ такъибат этильмеген, бираз зейрекли инсангъа, Къырымгъа ве Акъярда гъайып олунгъан истисалда ер олмагъаныны анълайышлы. Буюк ильми пайтахлар, раатлыкъ ве туризм ичюн имкянлар, базы ерлерде керек олмагъан олсада, оюн меселеси бу ерде келирли ве лязим олар эди. Гъайретнен, буюк къулланувгъа ляйыкъ, энди бир къач йыл девамында Акъяр комюр проектни чыкъаралар. Ерли экологлар, джемиет ярдымынен, эр бир ватандаш «Хавсыз ве сагълыкъ этрафындаки яшайыш муэтине» (Украина Къануны 50 б.) эки пытакълы акимиетнынъ акъкъы олгъанына хатырлаталар. Амма, даа да бу меселе чезильмейип тура. Бизнес векиллернинъ менфаатларнынъ акислиги, Акъярдаки бухтанынъ къулланма даирлигини, келеджекте шубесиз бир нетиджеге кельмеджегини тасдикълай. Украина демир санайы коксыз чалышып олмаз, шеэр темиз экологик муитинде яшамакъны ичюн тырышмагъа ичте тохтамаз ве мемлекетни туристик пытагъы зарарлыкъларыны саймагъа девам этер. Амма, чаремиз бельки де бар – акимиет азасы олмагъа истегенлерге, айны шу суальны чезмек ичюн меселе къоймалымыз. Ишанч олмаса да, бельки меселе чезилир!

кримська Свiтлиця

№ 6-7 лютий 2010

екологія

Чарівна гавань

по-русски Согласно Указу Президента Украины Виктора Ющенко, Кабинету Министров Украины поручено совместно с Республиканским комитетом Автономной Республики Крым по охране окружающей природной среды установить границы национального природного парка «Волшебная гавань» в Черноморском районе. Об этом сообщил глава Реском природы Евгений Бубнов на пресс-конференции в Симферополе 14 января 2010 года. Присутствующий на пресс-конференции оленевский сельский голова (Черноморский район) Юрий Щелок отметил, что большой проблемой в формировании границ национального парка стало распоряжение Кабинета Министров Украины о перенесении военного полигона на Тарханкутский полуостров. По его мнению, это будет первый и единственный пока национальный парк в Крыму.

Къырымтатар тилинде Відповідно до Указу Президента України Віктора Ющенка, Кабінету Міністрів України доручено спільно з Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища встановити межі національного природного парку «Чарівна гавань» (Чорноморський район)

П

ро це повідомив голова Рескомприроди Євген Бубнов на прес-конференції в Сімферополі. Присутній на прес-конференції оленівський сільський голова (Чорноморський район) Юрій Щелок повідомив, що з усіх природних комплексів, занесених до території національного парку, акваторії узбереж Джангуль і Атлеш не потрапили до його складу, оскільки вони перебувають на морському шельфі, що не належить Криму. Він зазначив, що великою проблемою у формуванні меж національного парку стало розпорядження Кабінету Міністрів України про перенесення військового полігона з території агропромислового комплексу на Тарханкут. «Ми всі добре уявляємо, що таке військовий полігон. Адже наш регіон і весь Тарханкутський півострів відводяться під заповідники, і тільки подумайте, що з ними буде, якщо з’явиться військовий об’єкт, тому була виконана величезна робота, щоб не допустити цього. Для нас це серйозна перемога – це буде перший і єдиний національний парк у Криму», – зазначив Юрій Щелок.

Украина Президенти Виктор Ющенконынъ Ферманына бинаен, Украина Назирлер Шурасы иле Къырым Мухтар Джумхуриетининъ Этрафтаки табиат муитининъ къорчалав Джумхуриет Комитетине бераберликте Акъмечит (Черноморское) районында ерлешкен «Волшебная гавань» («Тылсымлы лиман») миллий табиат паркынынъ сынъырларыны текмиллештирмеси буюрылды. Буны 2010 с. январь 14-те Акъмесджитте отькерильген пресс-конференцияда айны Комитетнинъ ребери Евгений Бубнов хабер этти. Прессконференцияда булунгъан, Оленевка (Къара Аджы) кой башлыгъы Юрий Щелок Тарханкъут ярымадасына арбий полигоннынъ кечирильмеси боюнджа япылгъан Украина Назирлер Шурасынынъ эмири миллий паркынынъ сынъырларыны шекиллендирмесине маниалар яраткъаныны бильдирди ве бойле миллий парк Къырымда ильки ве екяне оладжагъыны къайд этти.

Він також наголосив, що у створенні національного парку найгострішою є проблема фінансування об’єкта. «Створення національного заповідника потребує значних державних коштів. Зараз ми, звичайно, знайшли певний вихід завдяки сільському бюджету, однак цього недостатньо», – сказав сільський голова. Як повідомлялося, у грудні 2009 року Президент України Віктор Ющенко доручив створити в Чорноморському районі Криму національний природний парк «Чарівна гавань». Згідно з указом, під парк виділено 10,9 тис. гектарів землі, з яких 6,15 тис. гектарів становлять землі державної власності, що надаються націо­нальному природному парку в постійне користування, а 4,75 тис. гектарів земель занесені до складу національного природного парку без вилучення. За матеріалами кримської онлайн-служби «Новини Криму» Фотознімки Антона Голинського

12

кримська Свiтлиця

№ 6-7 лютий 2010

туризм

Мрійник Володько із Міжводного

по-русски

Реалії сьогодення висувають в лідери прагматичних людей. Сталося так, що з політики зникла така ознака, як совість, моральність. Ну, а мрійники серед управлінського загалу викликають якщо не іронію, то посмішку

І

ось виняток – Сергій Володько. Очолює Міжводненську сільську раду, що в Чорноморському районі Криму. Район настільки віддалений від кримської столиці, що по праву може називатися «глибинкою». Сергій Володько мріє про те, щоб його рідному Міжводному надали статус курортного селища. Тобто це повинен бути всеукраїнський курортний центр. Не більше не менше! Нині це аж ніяк не занедбане, забуте Богом місце, це – квітуче селище, оазис на берегу Чорного моря. Тут раптом починаєш розуміти, що північно-західний Крим, особ­ ливо півострів Тарханкут, таки мають курортну перспективу. І голова, який зустрів нас на подвір’ї сільради з приємною усмішкою, виявляється, не такий вже й наївний романтик.

– Чи погоджуєтесь Ви, Сергію, з тим, що півострів Тарханкут, де знаходиться Ваше село, належить до класичної сільської глибинки? Якщо так, то чи не мрієте Ви, ще досить молода людина, перебратися до міста, скажімо, до Євпаторії, де могли б легше реалізувати свій талант організатора?

– Історія Міжводного є дуже цікавою. Вважається, що воно було створене 1878 року переселенцями з Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній. Але ж до цього є дуже солідна історична передмова: тут жили племена комі-обінської культури, які займалися скотарством, вівчарством і землеробством. Але й до цього була ще одна історична «прелюдія», яка належить до ІІ століття нашої ери, коли тут було святили-

ще Геракла. Ці обставини дають мені право не вважати Міжводне «глибинкою».

– Майже рік Ви очолюєте сільраду. Люди, з якими довелось поспілкуватися, кажуть, що Міжводне стрімко розквітло саме при Вас – облаштовується центральна вулиця, будується мечеть і православна каплиця, відремонтовано клуб, школу, пам’ятник героям війни, фельдшерсько-аку­ шер­ський пункт, вирішена проблема водопостачання. У чому секрет успіху?

– Міжводне – моє рідне село. Я і мої діти житимуть все життя тут. Маю простий принцип: «Якщо не я, то хто?!». Ось і вирішив, звичайно, спільно з депутатським корпусом, а у нас – 26 депутатів, зробити наше село центром відпочинку і дозвілля, скажу більше – туризму всього західного узбережжя Криму. Я переконаний: Міжводне стане центром українського туризму. Сюди на відпочинок приїздять не тільки українці, але й поляки, росіяни, білоруси, чехи. Нас відві­ дують кожного літа до 35 тисяч гостей. Це – одне з джерел поповнення бюджету Міжводненської сільради.

– А які ще є джерела?

– Незважаючи на економічну кризу, ми продовжуємо самостійно заробляти гроші. Сільська громада Міжводного нараховує 2100 жителів. Сільраді підпорядковано п’ять сіл – Міжводне, Водопійне, Зайцеве, Новоулянівка та Сніжне. У фінансовому відношенні тільки Міжводне є самодостатнім, інші села – дотаційні. Бюджет наш – 1 млн 700 тис. гривень. Як ми його формуємо, які залучаємо джерела?

Перше. Під пансіонати та бази відпочинку у нас відведено 124 га. Приїжджі залишають нам гроші. До цього слід додати платню за землю, яку займають оздоровниці. Друге джерело – кошти за оренду землі, яку використовують фермерські господарства. Крім цього, ринковий і курортний збори, за парковку авто.

– Переважна частка цих коштів використовується на розвиток соціальної сфери?

– Це справді так. У Будинку культури села Водопійне замінюємо систему опалення, ставимо металопластикові вікна, щоб економити тепло. Відремонтували школу. У Сніж­ному встановлюємо новий водогін із економними насосами. Такий же зробили і в Зайцевому. Здійснюємо газифікацію будинків у Сніжному. Хотілося б газифікувати і Водопійне, але потрібно 18 мільйонів гривень. Цих кош­тів поки що не маємо…

– Чому Ви так наполегливо «пробиваєте» надання Міжводному статусу курортного селища?

– Це не просто моя забаганка. Річ у тім, що новий статус дозволить розставити крапки над «і» у проблемних питаннях. Наприклад, у нас багато приїжджих підприємців тримають свої кафе, бари. Працюють, а ось податки сплачують там, де зареєстровані. Новий статус – нове «прочитання» існуючих економічних відносин, інше використання системи оподаткування. Фактично, скажу вам відверто, Міжводне вже є знаним курортом. Постає питання про узаконення цього статусу…

– Невже тут справді безхмарне життя?

– Хто ж зараз не має проблем? Наприклад, недостатньо фінансів для реконструкції водопостачальної мережі від Водопійного до Міжводного. Потрібно розширити кордони сіл Міжводне та Сніжне. Потрібно розібратися з податками, скажімо, податок на землю повинен залишатися у нас. І бюджет хотілося б формувати тут, на місці. Потрібно розмежувати фінансування – де наші гроші, а де районні, а де Сімферополя. До речі, наше село, здається, єдине в Криму, яке має генеральний план розвитку. Ми сподіваємось, що створена в Україні Асоціація сільських і селищних голів зможе стати тією інституцією, яка підніме наш статус, допоможе втілити наші мрії у життя. Розмову вів Олександр КУЛИК, член Національної спілки письменників України На фото: голова сільради Сергій ВОЛОДЬКО

13

Реалии сегодняшней жизни выдвигают в лидеры прагматичных людей. Случилось так, что из политики исчезли и совесть, и нравственность. Ну, а мечтатели среди управленцев вызывают лишь иронию. Но есть и исключения. Сергей Володько, возглавляющий Межводненский сельсовет Черноморского района Крыма, тому подтверждение. Район настолько отдален от крымской столицы, что по праву может называться «глубинкой». Но Сергей Анатольевич мечтает о том, чтобы его родное Межводное получило статус курортного поселка. Тем более, что находится оно в одном из красивейших уголков северо-западного Крыма – на полуострове Тарханкут. В планах у Сергея Володько и его единомышленников создание центра отдыха и туризма западного побережья Крыма. Но для этого необходимо финансирование. Поселковый глава не останавливается на достигнутом и искренне верит, что Межводное станет центром украинского туризма.

Къырымтатар тилинде Бугуньки кунде акъибетлер ёлбашчылыкъкъа истидатлы инсанларны теклиф этелер. Бойле олды ки, сеясетте инсаф ве ахлякъ гъайип олды. Арзу эткенлерден исе, ёлбашчылыкъ арасында кулькю уяна. Амма, истисналар да бар. Ак-Мечеть районында Межводное къасабасынынъ ёлбашчысы Сергей Володько буннъынъ тасдигъы. Шу район Къырым пайтахтан о къадар узакъ ки, онынъ адыны «теренлик» адландырмакъ мумкюн. Амма, Сергей Анатольевич Володько озь тувгъан Межводное къасабасы озюне курорт адынъы менсюплешкенине арзу эте. Чунки, о Тарханкъут ярымадада - Къырымнынъ энъ гузель ерлеринде ерлешкен. Сергей Володько ве онынъ меслекдешлери планында бутюн Къырымнынъ гъарпында раатлыкъ ве туризм меркезини къурмакъ. Амма, бунъа, эльбетте, малие керектир. Муйими шу ки, къасабанынъ ребери наиль олгъанына токътамай, ве аслында Межводное украин куротнынъ пайтагъы олмасына эмин эте.

кримська Свiтлиця

Перспективи сезону 2010

туризм

№ 6-7 лютий 2010

Кримські пріоритети Щодо перспектив формування справжнього туристичного продукту, то на перше місце варто поставити розвиток медицини і цілющих властивостей кримської природи. Такого немає ніде в світі і це потрібно використовувати. Для цього слід формувати нові пріоритети Криму як не просто пляжного, а саме унікального за своїми оздоровчими можливостями курорту. І це не чергова «маркетингова казка», а реальність, за яку відпочивальники готові викладати гроші. Наприклад, можливості тієї ж Євпаторії щодо оздоровлення дітей не мали аналогів у колишньому СРСР. Йдеться, насамперед, про лікування захворювань дихальних шляхів, шлунковокишкового тракту, опорно-рухового апарату і нервової системи. За словами того ж Олега Фесенка, Крим може привернути багато любителів фітнес-туризму, оскільки заняття спортом на півострові сприяє схудненню. Причому, цим видом спорту, як правило, захоплюються далеко не бідні люди. Підготовка до нового сезону йде пов­ ним ходом і слід зазначити, що виправляються помилки минулих років. Наприклад, бази відпочинку вже зараз стали формувати ціни, тоді як раніше робили це навесні, відстаючи від Туреччини та Єгипту. Інноваційний процес не варто припиняти, оскільки замість нинішнього «туриста-середняка» до нас їздитиме «турист-жебрак», що витрачає на день 50–70 гривень. Більш того, важливим є залучення іноземців (не тільки з країн СНД), як основного джерела прибутків Криму.

Два останніх роки Крим втрачає привабливість для туристів. Торік на півострові відпочило 5 млн людей, що на 12,4% менше, ніж 2008-го. Причиною є не тільки фінансова криза, а й колишні проблеми – невиправдано завищені ціни при недостатньому рівні сервісу та якості обслуговування

Щ

об майбутній сезон у Криму не виявився ще провальнішим, учасники туристичного ринку почали готуватися раніше, розглядаючи різні варіанти поліпшення ситуації. Для цього влаштовують прес-конференції, круг­ лі столи, тренінги, а в Ялті стало доброю традицією проводити молебні за вдале проведення курортного сезону. Що первинне: ціна чи сервіс? У профільному міністерстві Кримської автономії вважають, що невиправдане завищення цін на об’єктах розміщення може призвести до ще більшої втрати відпочивальників. Справді, можна споглядати, як різняться ціни на однакові за умовами об’єкти мешкання. «Ми самі собі нашкодимо: якщо цього сезону сформуємо вартість путівки, невиправдано піднявши її, як це зробили торік деякі бази відпочинку. І будемо мати не те що 70% завантаженості, а й того менше», – заявила журналістам перший заступник міністра курортів і туризму Марина Слесарєва. У представників готельного бізнесу свій погляд на проблему і свої аргументи, з якими так само можна погодитись. На їхню думку, не соромно підвищити ціну за якісні та ексклюзивні послуги, зберігаючи постійного клієнта, який щороку відпочиватиме на ­півострові.

«бухгалтерія» тільки шкодить. «Там (у Росії. – Прим. авт.) абсолютно інші умови ціноутворення, а наші йдуть услід за ними, але головне, щоб ціни були на 10% нижчі, ніж у Сочі», – сказав директор фірми «Тур Етно» Андрій Пилов. На його думку, потрібно розвивати власний туристичний продукт із власною ціною. Доводиться чути, що Євпаторія й Анапа – ідентичні курорти. Насправді, це абсолютно не відповідає дійсності, оскільки оздоровчі можливості Євпаторії – визнаного дитячого курорту – унікальні. Ці стереотипи поширені з метою залучення російських туристів. У макроекономічному відношенні вигідніше приймати гостей-іноземців, які привозять валюту, інвестуючи в економіку України і Криму. Так склалося, що основними іноземцями для нас є росіяни. Росія і без того правдою і неправдою захищає внутрішній туристичний ринок. Для цього там цілеспрямовано завищується вартість проїзду за кордон за рахунок здешевлення переміщення всередині країни. Таким чином, розрахунок на 10% втрачає сенс, але цим «принципом» продовжують користуватися.

«Гадаю, що справа не стільки в ціні, скільки в сервісі. Коли людина приїжджає до Криму і стикається з відвертим хамством, якого вона не бачить, наприклад, у Туреччині, то вона туди потім постійно їздитиме», – запевняє директор департаменту маркетингу, реклами і PR ялтинського готелю «Пальміра-Палас» Олег Фесенко. Йдеться не тільки про адміністрацію середнього й нижнього рівнів – менеджерів, прибиральників або офіціантів. Якість обслуговування знижується від частої зміни керівників санаторіїв, баз відпочинку й пансіонатів. Неякісна кад­ рова політика в санаторно-курортній галузі призводить до того, що нове керівництво не в змозі за короткий термін вивчити економічну та адміністративну ситуацію на об’єкті й правильно сформувати цінову політику. Таким чином, ціна і рівень сервісу не є показникамиантагоністами. Досить озиратися на Росію! Багато учасників кримського туристичного ринку формують вартість залежно від цін на російських курортах. Розрахунок простий: сервіс, припустімо, у нас і в росіян – схожий, але їм треба витрачатися на дорогу, тому потрібно відняти від вартості гроші, що їх громадяни Росії витратять на проїзд до нас. Така

Андрій МАКАРЕНКО

14

по-русски Последние два года курортный Крым теряет своих отдыхающих. И причин тому много: от мирового кризиса до соотношения цены и качества предоставляемого продукта. Хотя как здравница Крым фактически не имеет аналогов не только в странах СНГ, но и Европы. Имеется в виду потрясающий уникальный природный комплекс. Возьмем, к примеру, Евпаторию – здесь оздоравливаются дети с проблемами дыхательных путей, желудочно-кишечного тракта, опорно-двигательного аппарата и нервной системы. В прошлом году в Крыму отдохнуло 5 млн человек, что более чем на 12% меньше за аналогичный период 2008го. Что будет в этом году – можно лишь предполагать. Вместе с тем, наблюдаются и позитивные тенденции в курортно-оздоровительной отрасли полуострова. Представители этого рынка уже сейчас начинают формировать цены на свои услуги, тогда как в прошлом году они начинали делать это только весной.

Къырымтатар тилинде Сонъки эки йыл девамында Къырым, курорт оларакъ, озь муштерилерини джоймакъта. Мында дюньевий кризистен башлап, нумайыш этильген махсуллар озь фиятларынен тенъ кельмегенине барып, бир сыра себеплер бардыр. Къайд этильмели ки, бойле вазиет, Къырым киби сагълыкъ сакъламасы нисбетен ер СНГ-де ве Аврупада мисильсиз олгъан алда, юзь бермекте. Къырымнынъ тааджиплендириджи табиат комплекси козьде тутула. Мисаль ичюн, Евпатория – белли бала курорты киби ер сабыкъ Совет Бирлигинде ич ёкъ эди. Бу сырада ава ёлу, ашкъазан ве ичеклер, белькемик ве синъирлер чешит хасталыкълар акъкъында айтылмалы. Былтыр Къырымда 5 млн. инсан раатланды, яни 2008 с. айны девири алынса - 12% эксиктир. Бу йылда не оладжагъыны тасавур этильмели. Буларнен бирде Къырымдаки курорт ве сагълыкъ къорчалав саасындаки мусбет денъишмелери де сезиле. Бу саадаки алыш-веришчилер озь фиятларыны энди шекиллендирип башладылар, былтыр исе бойле арекетлер та баарьде юзь берген эдилер.

кримська Свiтлиця

Культура. Пізнання. Активність

туризм

№ 6-7 лютий 2010

«Культура. Пізнання. Активність» — такою була тема п’ятої республіканської конференції з активних видів туризму, яка традиційно відбувається у Криму. Цього разу керівники турфірм і баз розміщення, екскурсоводи й краєзнавці, вчені та представники влади зібралися в Коктебелі. Незважаючи на те, що кількість учасників була обмежена, на туристський форум зібралося охочих удвічі більше, ніж планувалося, — понад 200

П

ершого дня між засіданнями на горі Клементьєва (центр планерного спорту «Коктебель») урочисто відбулася культурологічна акція «45-а паралель — золота середина Планети». З цієї нагоди відкрито пам’ятний знак. У пленарній частині конференції учасники зробили акцент на науковість. Організатори пояснили це тим, що «туризм є не лише бізнесом, а й наукою, тісно пов’язаною з географією та історією, які неодмінно переплітаються одна з одною». У доповіді «Печерні міста Криму: сучасне бачення» декан історичного факультету ТНУ імені В. Вернадсько-

го Олександр Герцен із жалем констатував, що переважна більшість археологічних об’єктів не використовуються в туристичних цілях, хоча багато з них мають усі підстави називатися яскравими визначними пам’ятками Таврики. Передовсім це стосується таких старовинних печерних міст і привабливих туристичних об’єктів, як Мангуп, Чуфут-Кале й Успенський монастир. Метр кримської археології, як завжди, зумів «зачарувати» аудиторію захоплюючою розповіддю про результати своїх багаторічних досліджень і запросив до співпраці всіх небайдужих до Криму. Він також зазначив, що на базі історичного факультету

університету створений історичний інститут ТНУ. Основна мета — вивчення минулого, розповсюдження об’єктивної історичної інформації та результатів наукових досліджень, виховання почуття пошани до пам’яток історії і природи нашого півострова. Тему продовжила кандидат географічних наук, професор кафедри ЮНЕСКО ТНУ імені В. Вернадського Тетяна Боб­ ра в доповіді «Тиха бухта: ландшафтний парк або рекреаційна зона?». В ній ішлося про те, як врятувати унікальну бухту від подальшого варварського знищення. Для цього створюється дирекція й розроблений проект її облаштування. Відповідаючи на численні запитання, селищний голова Олексій Булига запевнив: до курортного сезону-2010 в Тихій буде наведено лад. Прозвучало оптимістично, але, як кажуть, поживемо — побачимо. Доповідь кандидата географічних наук, завідувача кафедри Кримського інституту післядипломної освіти Олександра Єни «Кримське передгір’я: туристська цілина» вселяє надію: розквіт туристичного передгір’я ще попереду, а його потенціалу вистачить на століття. На думку організаторів, завдяки науковості на ниві активного туризму багато підприємців по-новому побачать виробництво й реалізацію турпродукту у сфері кримського непляжного відпочинку, інакше сприйматимуть сенс раціонального природокористування, екологічного мислення, історико-культурної спадщини. На засіданні круглого столу за темою «Культурно-пізнавальні й активні види туризму: нові реалії» начальник управління туризму міськради Феодосії Ольга Полуніна представила туристичні можливості регіону; заступник голови Рескому АРК з лісового і мисливського господарства Сергій Савич розповів про взаємодію державних лісогосподарських підприємств Криму з туристичними фірмами, що пропонують активні тури. Була висловлена думка про необхідність створення в державі окремого підрозділу МВС — туристичної поліції, як це практикується в багатьох країнах світу. Наступного дня учасники пішки пройшли до Кизилтаського монастиря. Майстер-клас «Паломницькі тури до монастиря святого Стефана Сурозького: ближче до Бога» провели екскурсоводи Тетяна Дмитрієва і Галина Карпова. Підсумовуючи, можна відзначити, що про активний туризм у Криму голосно і впевнено заговорили, з’явився інтерес до нього з боку багатьох туроператорських компаній, які раніше займалися виключно пляжним відпочинком. Активні тури по Криму почали реалізовувати великі турагенції Росії та України. Лідія ЛЕБЕДЄВА, «Крымские известия» Фотознімки Юрія Кавуна

15

по-русски «Культура. Познание. Активность» – такое название получила пятая республиканская конференция, посвященная активным видам туризма, которая традиционно проводится в Крыму. Специалисты и просто заинтересованные собрались в Коктебеле. Они с интересом прослушали доклады декана исторического факультета ТНУ А. Герцена «Пещерные места Крыма» и профессора кафедры ЮНЕСКО того же вуза Татьяны Бобра «Тихая бухта: ландшафтный пляж или рекреационная зона?» На вопросы по поводу дальнейшей судьбы Тихой бухты ответил сельский голова Алексей Булыга. Не оставил присутствующих равнодушным и доклад ученого А. Ены, представляющей Крымский институт последипломного образования. В выступлении речь шла о грядущем расцвете туристического предгорья.

Къырымтатар тилинде Туризмнинъ фааль чешитлерине багъышлангъан «Медениет. Идрак. Фааллик» адлы V джумхуриет конференциясы Къырымда эр йыл отькериле. Бу сефер мутехассыслар ве авескяр адамлар Коктебельде топландылар. Олар ТМУ тарих факультетининъ деканы А. Герценнинъ «Къырымнынъ къобалары» ве шу университеттеки ЮНЕСКО кафедрасынынъ профессоры Татьяна Бобранынъ «Сакин лиман: ландшафт пляжымы я да раатлыкъ зонасымы?» адлы марузаларыны меракънен динъледилер. Сакин лиманнынъ бундан сонъраки такъдири боюнджа суаллерге кой головасы Алексей Булыга джевап берди. Къырымнынъ дипломдан сонъки тасиль институтыны такъдим эткен алим А. Еннинъ марузасы ич кимсени первасыз къалдырмады. Онынъ чыкъышында дагъ этегинде туризмнинъ оладжакъ инкишафы хусусында сёз юрютильди.

кримська Свiтлиця

«Пекельні» авіалінії

Я

туризм

№ 6-7 лютий 2010

Відпочинок у Криму при всіх своїх відомих мінусах приносить багато радості. Високі ціни й мінімум комфорту з лишком компенсуються теплим морем, сонцем і унікальною природою. Але турист, який насмілився скористатися внутрішніми авіалініями України, навряд чи коли-небудь захоче повернутися в ці місця

кщо не брати до уваги поїзди, влітку існує єдина можливість прямого перельоту з Петербурга до Сімферополя, що надає «ГТК «Россия». Дві з половиною години до Криму обходяться в копієчку, але є й інший варіант. Можна придбати квитки в авіакомпанії «Аеросвіт» і потрапити в Сімферополь через Київ, провівши дві зайвих години в аеропорту української столиці. Вигода від такої схеми досить суттєва. Таким чином, турист може заощадити близько двох сотень доларів і не втратити 36 годин у поїзді. Але насправді сувора реальність перекреслює всі плюси такої схеми. Почнемо з того, що з чотирьох перельотів, чесно замовлених в «Аеросвіті», літаком авіакомпанії авторові цих рядків політати вдалося лише один раз. У всіх інших випадках використовувалася заміна внаслідок технічних причин або загальновідомого код-шерингу. Подорож до Криму не мала жодних незручностей, а от зворотна дорога для пасажирів, які бажали потрапити із Сімферополя до Києва 23 серпня, виявилася справжнім кошмаром. Уже зранку в терміналі внутрішніх авіаліній аеропорту Сімферополя було бага-

толюдно. Із усіх кінців Криму сюди підтягувалися засмаглі курортники, серед яких киян було небагато. Всі інші летіли в Росію, Чехію, Францію, Німеччину, Італію та інші країни, використовуючи київський аеропорт «Бориспіль» як зручне місце для пересадження. З десяток людей летіло в Київ, щоб потім пересісти на вечірній рейс до Петербурга, ще більше в юрбі виявилося москвичів. Перше, на що звернули увагу пасажири, — загадковий напис «Південні авіалінії», що красувався на табло замість «Аеросвіт». Реєстрація на рейс до Києва повинна була початися о 10.45, виліт – о 12.15. Але у визначений час стійки реєстрації так і не відкрилися, а трохи пізніше табло зовсім згасло. В абсолютному невіданні ті, хто очікував на виліт, простояли близько двох годин, причому в залі не було жодного співробітника аеропорту й жодного представника авіакомпанії. Ніхто не робив ніяких оголошень, частина громадян, втративши надію, розташувалася прямо на підлозі. Пасажири доїдали останні бутерброди й допивали пиво, не зводячи очей з мертвого табло. Через дві години табло засвітилося знову, повідомляючи про те, що виліт рейсу перенесений на 13.30. Запевнені

16

курортники гарячково прораховували, чи встигнуть вони на свої стикування в Києві. Оскільки всі брали запас у кілька годин, ситуація обтяжливою не виглядала. Потім на стійці реєстрації з’явився єдиний співробітник. Черга просувалася вкрай повільно, тому що добра третина пасажирів говорила тільки англійською, а співробітник аеропорту із цією мовою міжнародного спілкування був, очевидно, не обізнаний. Нарешті всі зібралися в «накопичувачі» і з тривогою дивилися на льотне поле в очікуванні загадкового літака «Південних авіаліній». Коли іноземні громадяни побачили те, на чому їм запропонували летіти до Києва, вони були просто шоковані. Як-42 Д «Південних авіаліній» 1989 року випуску вочевидь не був схожий на Boeing-737, обіцяний «Аеросвітом». Судячи з численних, у тому числі арабських, написів на борту, літак прожив важке й веселе життя. Внутрішній вигляд салону викликав у пасажирів ще більший жах — склалося враження, що в ньому тривалий час возили наркотики, зброю й конголезьких повстанців. Як виявилося згодом, після розвалу «Аерофлоту» літак працював на компанії Trans Air Congo (Конго), «ВолгаАвиаЭкспресс» (Росія), «Авіалінії Казахстану», «Хозу-Авіа» (Казахстан), «Таврія» (Україна), «Fars Qeshm Air» (Іран). Наприкінці свого існування лайнер якимось чином потрапив до компанії «Південні авіалінії». Відступати було нікуди, людям потрібно будь-яким чином потрапити в Київ. На запитання громадянина з Великобританії: «Що це за літак? Адже мені обіцяли «боїнг»!», – стюардеса відповіла: «Заспокойтеся, долетимо». Кореспондентові «Росбалта» вдалося з’ясувати, що «боїнг» «Аеросвіту» зламався, а на заміну йому був терміново викликаний Як-42 «Південних авіаліній», що цієї ночі вже літав до Москви. Втім, інші пасажири розповіли, що поломка тут ні до чого, і ветеран вітчизняної авіації регулярно курсує на лінії Сімферополь – Київ замість «боїнгів». Пригоди іноземців в Україні тільки починалися. Літак виїхав на доріжку й відразу зупинився. З кабіни пілотів вийшов зосереджений бортінженер і під тривожними поглядами пасажирів пішов до хвостової частини. Протягом доброї години людей тримали в задушливому салоні, стюардеси пояснювали затримку тим, що ми нібито «пропустили свій час зльоту, тепер потрібно чекати дозволу». Потім лайнер відбуксирували назад, вивантажили людей і відвели назад у «накопичувач». Ще півгодини очікування і в залі, нарешті, з’явився представник «Аеросвіту». На цей час люди вже відкрито висловлювали свій протест, стало зрозумілим, що в трансферників зриваються стикування, а дехто ризикував прострочити українську візу. Співробітник української компанії не говорив англійською, тому іноземцям його слова пере-

по-русски Отдых в Крыму при всех своих известных минусах может принести много радости. Но турист, который воспользовался внутренними авиалиниями Украины, вряд ли когда-нибудь захочет вернуться в эти места. Перелет из Петербурга в Симферополь летом обходится в копеечку, но есть и другой вариант. Можно приобрести билеты в авиакомпании «Аэросвит» и попасть в Симферополь через Киев. Выгода весьма соблазнительна: турист может сэкономить порядка двух сотен долларов и не потерять 36 часов в поезде. Самолетом этой авиакомпании автору удалось полетать лишь однажды. Путешествие в Крым не доставило никаких неудобств, а вот обратная дорога обернулась настоящим кошмаром. В тот день в аэропорту Симферополя было многолюдно. Регистрация на рейс до Киева должна была начаться в 10:45, но ее все не было. Первое, на что обратили внимание пассажиры, когда загорелось табло, – загадочная надпись: «Южные авиалинии» вместо «Аэросвит». Когда иностранные граждане увидели то, на чем им было предложено полететь в Киев, были просто шокированы. Як‑42 Д «Южных авиалиний» 1989 года выпуска явно не походил на Boeing 737, обещанный «Аэросвитом». Судя по многочисленным надписям на борту, самолет прожил трудную и веселую жизнь. Выяснилось, что Boeing «Аэросвита» сломался, а на замену ему был срочно вызван Як-42 «Южных авиалиний». Самолет выехал на рулежную дорожку и тут же встал. Объяснили: ЯК-42 сломался и нужна деталь, отвечающая за управление двигателем. В Симферополе такой нет – за ней послали в Одессу. Желающим было предложено покупать билеты на другие рейсы за собственные средства. При этом добиться возврата денег за билеты «Аэросвита» в Симферополе никакой возможности не было. Ситуацию с внутренними рейсами «Аэросвита» объяснить можно. В этом году «Аэросвит» уже вернул лизингодателю четыре лайнера Boeing 737, получив один, новенький Ан148. В результате, средняя загрузка самолетов повысилась, но появилась нехватка техники на внутренних авиалиниях. Украина давно стремится войти в основные структуры Евросоюза. Эти заявления и привлекли в Крым часть европейских туристов, но… они не привыкли к наплевательству и сознательному нарушению их прав со стороны мелких клерков. Перед туристами никто не извинился, никто из руководства авиакомпании перед пассажирами в «Борисполе» так и не появился.

кримська Свiтлиця

кладали ті українці й росіяни, хто знав мову. «Як-42 зламався. Причиною є маленька деталь, що відповідає за керування двигуном, у Сімферополі її немає, але вона є в Одесі. За нею вже поїхали. Коли літак вилетить, поки невідомо», – повідомив представник, викликавши нервовий сміх у тих, хто знайомий з одеським фольклором. Охочим запропонували купувати квитки на інші рейси за власний кошт. При цьому домогтися повернення грошей за квитки «Аеросвіту» у Сімферополі жодної можливості не було. Після цього пасажирів «виселили» на вулицю. Стало зрозуміло, що надавати готель ніхто не збирається. Деякі родини мали дітей, в однієї французької пари на руках була дитина-інвалід, всі вони розмістилися на лавах аеровокзалу під палючим кримським сонцем. Кому місця не вистачило, довелося «відпочивати» прямо на асфальті. Тим часом, як пояснили місцеві співробітники, представник «Аеросвіту» сховався й перестав відповідати на телефонні дзвінки. Пасажири пили пиво й вино, закушуючи ковбасою, купленою в місцевому магазині. Міліція відразу скористалася цим правопорушенням і забрала одного з іноземців, який пив вино, в «кутузку», щоб оформити штраф. Приблизно до 16.00 атмосфера в приміщенні аеровокзалу загострилася до межі: сюди прибули пасажири наступного рейсу «Аеросвіту», що мав відбути о 17.00. Їх із Сімферополя до Києва мав доправити той же Як-42, що очікував на де-

талі з Одеси. До цього часу керівництво «Аеросвіту», здається, усвідомило масштаб проблеми і до розлючених людей знову вийшов представник. Він повідомив, що виліт ранкового рейсу призначено на 21.00, а другого – на 22.00. Пасажири вперше одержали харчування: по дві булочки із шинкою й коробку соку. До 19:30 у терміналі внутрішніх ліній аеропорту Сімферополя почалося свавілля. Пасажири двох рейсів стали прориватися до стійки реєстрації, прагнучи всіма правдами й неправдами вибороти право летіти першими. Тим паче, всім стало відомо, що за першим затриманим рейсом прилетить зафрахтований Boeing «Міжнародних авіаліній України», а другому рейсу доведеться дістатися на латаному Як-42. Дитячий плач змішався з обуреними криками, у когось закінчувалася віза, хтось ще плекав надію встигнути на пересадження, на додачу до всього жоден зі співробітників «Аеросвіту» і аеропорту виразно не інформував російською мовою, що кинуло німців, чехів, англійців і французів у розпач. У результаті перші пасажири залишили «гостинний» Крим о 21.30. Наступний рейс приземлився в київському «Борисполі» тільки о 5.00 ранку. Драма десятків ні в чому не винних людей досяг­ ла апогею в аеропорту столиці України. Відносно пощастило лише тим, у кого трансферний квиток був куплений в однієї авіакомпанії — «Аеросвіт». Петербуржцям, які не вилетіли додому о 18.10, видали квитки на ранковий семигодинний рейс, але готелю їм так і не надали.

туризм

№ 6-7 лютий 2010

Всі спроби одержати законний номер і виспатися після майже 10-годинного очікування літака в Сімферополі закінчилися тим, що втомленим людям (деякі з них були з дітьми) сказали: «Авіакомпанії нема чим платити за готель, рахунки порожні. Хочете, пишіть у книгу скарг». Іноземним пасажирам повідомили таке: «Оскільки ваші квитки з Києва бу­ ли придбані в інших авіакомпаніях, ми ні­чого вдіяти не можемо, купуйте нові за свій рахунок». Люди в істериці кидалися на представника «Аеросвіту», а та лише погрожувала міліцією. Європейці, усвідомивши своє жалюгідне становище, з жахом кричали: «Але це ж ваша провина!» Однак усе було марно. Багатодітна родина із Франції телефонувала в посольство, хтось у розпачі сидів на підлозі, прямо біля віконечка української авіакомпанії. Коли виснажені петербуржці о 5-й ранку потягнулися на реєстрацію рейсу Київ–Петербург, доля іноземних гостей, які спокусилися красою Тавриди, залишалася невідомою. Ситуацію із внутрішніми рейсами «Аеро­світу» пояснити можна. Цього року компанія уже повернула лізингодавцю чотири лайнери Boeing-737. Також вивела з експлуатації єдиний власний Boeing-737-200, якому вже 27 років, одержавши один новенький Ан-148. Як наслідок таких антикризових заходів середнє завантаження літаків підвищилося, але зворотною стороною скорочення парку стала нестача техніки на внутрішніх авіалініях. Отож, – на лінії Сімферополь – Київ замість Boeing, зважаючи на все, трудиться один старенький Як-42 «Південних авіаліній» із сумнівним минулим. Україна давно позиціонує себе як європейська держава, що прагне ввійти в основні структури Євросоюзу. Схоже, що ці заяви залучили в Крим частину європейських туристів, які хотіли побувати у знаменитій «всесоюзній оздоровниці». Інакше як цікавістю їхній інтерес не поясниш, адже заощадити в Криму їм навряд чи вдасться. Але пасажири, які летіли із Сімферополя 23 серпня, сюди не повернуться, та й своїм друзям навряд чи порадять відпочинок на українській землі. Вони не звикли подорожувати на африканських літаках радянського виробництва, які вже відпрацювали своє, не звикли до «наплєватєльства» й свідомого порушення їхніх прав з боку дрібних без’язиких клерків. За весь час, проведений в аеропортах Сімферополя й Києва, перед туристами ніхто жодного разу не вибачився. Ніхто з керівництва авіакомпанії так і не з’явився перед пасажирами в «Борисполі». 23 серпня випало на неділю, а наступного дня в Києві відзначали День Незалежності України. Пилип МОСТОЦЬКИЙ, Інформаційна агенція «Росбалт» Фотознімки Анатолія Бережини

17

Къырымтатар тилинде Бутюнлей олгъан мешур минусларына бакъмаздан, раатлыкъ Къырымда пек къуванчлы олмасы да мумкюн. Буюк масраф ве минимум онъайтлыкъ, гузель денъизнен, кунеш ве аджайып табиатнен сермиясыны одели. Ички Украин авиатакъымынен къулланылгъан турист, бу ерге кене де къатмасыны истемез. Петербургтан Акъместджитке язда учып кетмеси джебине ура, амма даа бир варианты бар. «Аэросвит» авиатакъымы вастасынен Киевден Акъмесджитке кельмек мумкюн. Эки юз долларгъа якъын, туристнынъ арттыртмакънынъ имкяны бар. Бунынен берабер, даа 36 саат артыртмасы поездниъ ичинде. Муэлифине бу авиатакъымнынъ учагъынен тек бир кере учмагъа имкяны бар эди. Къырымгъа сеяаты ичте бир онъайтлыкъсыз шейлерни чыкъармады, амма арткъа къайтмасы пек дешетли олды. Саба эрте Акъмесджитнинъ аэропортында пек чокъ адам эди. Къырымнынъ эр кошесинден раатланджылар топлашты. Киевге къайд этюви 10:45-та башланаджакъ эди, амма ойле булунмады. «Аэросвит» ерине «Дженюп авиатакъым» адлы язылар корюнди ве бу, биринджиден козьге тюшти. Эджнебий гражданлар буны корьген сонъ, айретлендилер. «Аэросвит»нен ваде этильген Boeing 737, «Дженюп авиатакъым» дан Як-42 Д-нен аслыдан келишмей эди. Чокъ йыллар девамында языкъларындан язылышысына коре, бу учагъ пек агъыр ве шенъли вакъиаларнен раст кельди. Учагъынъ ичи ёлджуларгъа даа да зияде дешетни уятты. Сонъра исе, Boeing 737 сынгъаныны бильдик, ве онынъ ерине бизге , «Дженюп авиатакъым» дан Як-42 Д-ны бердилер. Учагъ энди кетеджекте сынды. Белли олгъанынъ киби, онъа детал алмагъа керек, амма Акъмесджитте о ёкъ, ве шунынъ ичюн Одессагъа соратманы ёлладылар. Истегенлерге озь параларына башкъа рейске билет алмасына теклиф эттилер. Амма кеткен параларны къайтмасына имкян ёкъ эди. Украина Евросоюзге тикленмесине чокъ йыл девамында иштирак эте. Бу аризалар авропадаки олгъан туристлер къысымына Къырымгъа кельмекни джельп этти, амма мындаки олган лякъайтлыгъына олар эни огрендилер. Туристлернинъ янында , ичте кимсе афу сорамады, ве авиатакъымынынъ ёлбашчыларындан «Борисполь»ге бириси кельмеди.

кримська Свiтлиця

№ 6-7 лютий 2010

розповідає про Норильське повстання

– Пане Іване, Ви були не тільки свідком, а й безпосереднім учасником відомих на весь світ табірних повстань на присмерку сталінської епохи. Як розпочалося Норильське повстання?

– Йому передувало голодування в норильській закритій тюрмі, куди запроторювали без суду найнебезпечніших для сталінського режиму в’язнів. Першого дня березня 1953 року ми, як завжди, вийшли на роботу, але майже не працювали, домовились: завтра голодування і рішуча боротьба за своє виживання або почесна смерть. У тюрмі всі з нетерпінням очікували ранку, першого окрику охоронця: «Падйом, сволочи!» Після цих ритуальних слів ніхто з нар не підвівся, крім полковника Кузнєцова, який встав, оголосив голодування, допоки не приїде московська комісія з ЦК і Міністерства внутрішніх справ. Наші вимоги справедливі і логічні: або нас судити, коли вже посадили до тюрми, або випустити на зону в концтабір – далі знущатись над собою ми не дозволимо. У коридорах тюрми почалась метушня, біганина, тепер уже черговий офіцер оголосив «падйом» і збір на роботу. Але ніхто не ворухнувся, в камері стояла смертельна тиша. Тільки полковник тепер уже – петлюрівської армії Павленко підвівся з нар і сказав: «Хто не хоче з нами вмирати разом, хай вийде в коридор».

українство

Іван Гасюк

по-русски

Надвечір з’явився сам «хозяин» «Норильлага» генерал Семенов зі «свитою». Із генералом ніхто розмови не починав, він походив-походив по камерах, обматюкав усіх і подався в адміністративний блок.

– Скільки тривало голодування і чим закінчилося?

– На сьомий день голодування прибула комісія з Москви на чолі із заступником міністра внутрішніх справ Кабуловим. Усі камери відчинились, генерал монотонним голосом зачитав постанову, де було вказано, що наші вимоги будуть задоволені, нас відправлять з тюрми в концтабір, а тюрму переведуть на калорійніше харчування.

– А що сталося з Вами після цієї першої капітуляції сталінського режиму перед мужністю політв’язнів?

– Людей, які після голодування змогли ходити без сторонньої допомоги, перевели в пересильні камери, тут формували етап і відправляли на лагпункти «Норильлага». За декілька днів нас – поручика Курляка, старшого стрільця Свистуна, хорунжого Нестора, міністра Берзиньша, майора Бразаускаса посадили у «воронок» і привезли на 4-й лагпункт. Скрізь у концтаборах нас зустрічали земляки, українців – українці, німців – німці, росіян – росіяни, тому що мова є об’єднуючим фактором, консолідуючою силою всіх націй і народів. Ми були сво-

18

го роду героями, які повернулися з того світу, тому що за часів Сталіна з внутрішніх тюрем ніхто ніколи не виходив. Перед розподілом по бригадах до нас загостили, як пізніше виявилось, майбутні керівники страйку, вони спостерігали, як діють охоронці, адміністрація в екстремальних умовах.

– А саме повстання як і коли почалося?

– Був травень 1953 року, настав полярний день, сонце світило цілодобово, але не гріло. Повстання почалось після страйку, коли в житловій зоні було розстріляно трьох політв’язнів – міністра Берзиньша, поручика Курляка, адвоката Ейдельштейна; тоді в політтаборах більше половини ув’язнених було з вищою освітою. Такого, щоб у житловій зоні вбивали людей, не було вже давно. Стало зрозуміло, що розстріл санкціоновано Москвою. Вбитих три дні не видавали адміністрації. Коли політв’язні прощалися з побратимами, священики всіх конфесій відправляли панахиду рідними мовами. Виступали промовці, роз’яснювали, як комітет діятиме в такій ситуації. Було оприлюднено імена керівників страйку і повстання, ними стали юрист Файнберг, колишній начальник канцелярії Леніна; Коваленко, Нестор – старшини Української повстанської армії; майор Бразаускас, юрист Бобров, вояки УПА Свистун, Горошко і ще кілька осіб, прізвищ яких уже не пригадую. Коли почав працювати в медчастині 4-го табору, на зустрічах із братами Ткачуками, іншими авторитетними людьми, здогадувався, що насправді керівником повстання був Іван Столяр, з яким чергував у стаціонарі. Вперше адміністрація, керівники ГУЛАГу замислились, як далі тримати в покорі таку велику кількість людей, невинних жертв комуністичної тиранії.

– Як реагувала влада на такий небачений у сталінській імперії опір ув’язнених, а фактично полонених борців з режимом? Чого домагалися повстанці?

– Норильське повстання тривало два місяці, одна московська комісія змінювала іншу, була особлива від міністра внут­ рішніх справ Лаврентія Берії, який пізніше виявився «ворогом народу». Були комісії від начальника ГУЛАГу генералполковника Сироткіна, від ЦК партії. Комуністи ніколи не дотримували слова. Уже перша комісія з особистим пред-

– Иван Михайлович, Вы были не только свидетелем, но и непосредственным участником всемирно известного восстания на закате сталинской эпохи. Как началось Норильское восстание?

– Сначала о голодовке в норильской закрытой тюрьме, куда бросали без суда самых опасных для коммунистического режима заключённых. Наступил первый день марта 1953 года. Мы, как всегда, вышли на работу, но договорились: завтра голодовка и решительная борьба за жизнь или славная смерть. В тюрьме все с нетерпением ожидали утра, первого крика охранника: «Падъём, сволочи!». После этих «ритуальных» слов никто с нар не поднялся, кроме полковника Кузнецова, который встал, объявил голодовку до тех пор, пока не приедет московская комиссия из ЦК и Министерства внутренних дел Советского Союза. Наши требования справедливы и логичны: или нас осудят, поскольку нас посадили в тюрьму, или выпустят на зону в лагерь, – далее издеваться над собой мы не позволим. В коридорах тюрьмы началась суета, беготня, теперь уже дежурный офицер объявил «падъём» и сбор на работу. Но никто не пошевелился, в камере стояла мёртвая тишина. Только теперь уже полковник петлюровской армии Павленко поднялся с нар и сказал: «Кто не хочет с нами умирать вместе, пусть выйдет в коридор». К вечеру появился сам «хозяин» «Норильлага» генерал Семёнов со «свитой». С ним никто разговаривать не стал, он походил-походил по камерам, покричал матом и отправился в административный блок.

– Сколько продолжалась голодовка и чем закончилась?

– На седьмой день голодовки прибыла комиссия из Москвы во главе с заместителем министра внутренних дел Кабуловым, и членами ЦК. Все камеры открыли, генерал монотонным голосом зачитал постановление, в котором было сказано, что наши требования будут удовлетворены, нас отправят в концлагерь, а тюрьму переведут на более калорийное питание.

– А что было с Вами после первой капитуляции сталинского режима перед мужеством политзаключённых?

– Людей, которые после голодовки смогли ходить самостоятельно, без посторонней помощи, перевели в пересыльные камеры,

кримська Свiтлиця

№ 6-7 лютий 2010

металів, на які щедра гора Медвежа, вугільні шахти Каєркана. Працювати довелось недовго, адміністрація знову вдалася до терору. Із робочої зони невідомо куди поділись хорунжий Бондарук і професор Данилович, мов крізь землю провалились, охоронці на наші запитання не відповідали. Такого ми далі терпіти не могли, у нас був один шлях – знову оголосити страйк і стояти до кінця. Почали гуртуватись, залишили робочі місця, чекали, що робитимуть охоронці, табірна адміністрація. Чекали недовго: під зону прибула посилена охорона з великою кількістю собак, перед воротами почали стрілянину, щоб залякати політв’язнів. Пролунала команда «ложись!», якої ніхто не виконав. Адміністрація табору, охоронці потупцювали, побігали навкруги, досхочу накричались і почали запускати людей до житлової зони. Більшість зібралась перед їдальнею, де вирішили відстоювати свої вимоги до кінця. Так почався перший день повстання, на другий за допомогою морської азбуки наше рішення передали в жіночий табір, у політичний табір на горі Медвежа, у 5-й табір, у концтабір селища Каєркан та в інші зони Таймирського півострова. Перемовини із сусідніми таборами велись під мушками снайперів, але це не могло зупинити нашу волю до боротьби за звільнення жертв сталінського терору. Політв’язні різних національностей були згуртовані єдиним бажанням боротись із свавіллям і беззаконням адміністрації концтабору. Вперше за всю історію існування комуністичних політичних таборів світ побачив, що свідомі українці, об’єднані ідеєю незалежності, згуртували інші нації і разом виступили проти зловживання владою, проти варварського знущання над людьми та примітивного гасла пролетарського інтернаціоналізму.

– Якою була реакція катів?

– Зовнішньо табір нібито жив своїм принизливим життям, але духовно політв’язні з рабів під час повстання перетворились на вільних людей, готових

Къырымтатар тилинде

українство

ставником Берії Михайловим, що підписалась під усіма вимогами політв’язнів, їх не виконала. Вимоги були в межах закону та інструкцій, що їх видавали самі керівники: 1. Назвати і судити прилюдно убивць, які розстріляли в житловій зоні трьох невинних.

2. Зняти номери з одягу політв’язнів.

3. Дозволити листуватись з рідними щомісяця, а не один раз на рік.

4. Після роботи не закривати бараки на замок, щоб можна було подихати свіжим повітрям.

5. Переглянути справи жертв політичних репресій.

6. Вихідні зробити за календарем, а не двічі на місяць за наказом адміністрації.

7. Зароблені гроші переказувати на рахунок політв’язнів, а не на рахунок адміністрації.

8. Відкрити продуктові крамниці в житловій зоні.

9. Скасувати нічні перевірки, які призводять до загострення хронічних хвороб.

10. Звільнити з посад та судити офі­ церів-охоронців, які чинять тортури, катування в карцерах, БУРах, СІЗО. Наші вимоги були вельми скромними й законними, їх виконати було дуже легко, якби генерали і партійні «бонзи» того хотіли. Якби мали відповідальність перед законом і перед совістю. Але вони хотіли покінчити зі страйком старими насильницькими методами та пустопорожніми обіцянками. Забули, що після смерті Сталіна політв’язні піднялися з колін і терор уже так не діє, як раніше. Як не відмовлялися чекісти, їм довелося дати письмові зобов’язання щодо виконання наших вимог.

– І Ви повірили обіцянкам представників того нелюдського режиму? Як розвивалися події далі?

– Ми ще раз повірили їхнім обіцянкам і вийшли на роботу. Відновилось будівництво міста Норильська, де від проектування до здачі під ключ працювали політв’язні, знову на повну потужність запрацювали комбінати нікелю та міді, шахти, кар’єри з видобутку кольорових

Табір смерті на Колимі

19

до рішучих дій. Удень і вночі по обидва боки колючого дроту стояли люди – одні страждали за національну ідею, за незалежність усіх народів, за демократію і навіть за українську мову, інші, ошукані брехливою комуністичною пропагандою, залякані тривалим терором, – служили російській імперії під виглядом Радянського Союзу. Концтабір почала охороняти дивізія Дзержинського, що прибула з Москви на допомогу норильським внутрішнім спецвійськам. По периметру стояло три ряди охоронців, на вишках – кулемети й автоматники, внизу – упереміж солдати з офіцерами на відстані двох метрів одне від одного, смуга вогневої зони, далі третя смуга з перевіреними професійними чекістами, які завжди тримали палець на гачку автомата. У дивізії Дзержинського були офіцери, які володіли мовами інших народів, вони постійно по радіо звертались до політв’язнів, аби ті припинили страйк,

Иван Михайлович, Сталин девирнинъ сонъунда, шааттан гъайыры, даа умумджиан белли исьяннынъ векили эдинъиз. Норильск исьяны насыл башланды? Бантадан, Норильскте япыкъ тюрмесмнде ачлыкъ, къайда Сталин тертиптеки энъ хавфлы апис этильгенлерини макемесиз ташлай кеткенини акъкъында.

1953 сенесинде, мартнынъ биринджи кунюнде башлады. Биз, эр даим олгъан киби, ишке чыкътыкъ, амма, къадар десен чалышмадыкъ, ярынки куньге ачлыкъ ве озь яшайыш ичюн джесюр куреш, я да шанлы олюм деп анълаштыкъ. Тюрмеде эр кес сабырсызлыкънен «Айванлар, турынъыз!» деп къараулнынъ къычыргъаныны беклей эди. Бу сезлерден сонъ, полковник Кузнецовдан гъайыры, къайсы ЦК ве Совет окюметнинъ ички ишлер назирлигинден, турып ачлыкъны илян этти. Бизим истеклеримиз адалетли ве мантыкълы, бизни, я да макеме этерлер, чюнки тюрмеге къападылар, я да лагерьге ёлларлар, сонъра исе, бизим устюнден къылынмагъа имкян бермемиз. Тюрменинъ коридорларында чапышма башланды, энди исе, невбеттеки офицер «уянув» ве ишке азырлашмасыны илян этти. Амма, ич кимсе еринден къыбырдамады, камеранынъ ичинде олюм тынчлыгъы тура эди. Энди исе, Петлюра ордудан полковник Павленко нарлардан турып бойле лафларны айтты: «Бизнен берабер ольмеге разы олмагъанлар коридоргъа чыкъсын». Акъшамгъа якъын «Норильляга» саиби, генерал Семенов векиллернен кельди. Генералнен ичте кимсе лакъырды этмеге истемей эди, о камераларгъа кельди, сегюнди, ве сонъра мемур болюгине ел тутты. Ачлыкъ не къадар девам этти, ве ненен битти? Ачлыкънынъ единджи кунюне иски ишлернинъ назир муавини озь ЦК векиллернен берабе Мосвадан тешкириджи оларакъ кельдилер. Бутюн камералар ачылды, генерал екнесакъ

кримська Свiтлиця

українство

повстання. Займались дезінформацією, національним розбратом, інсинуаціями, брехнею, обливали брудом українських націоналістів, закликали розправлятися з відомими й авторитетними бандерівцями, втікати від них за зону. Найбільше намагались переконати грузинів, яких 1952 року дуже багато привезли в «Норильлаг» за те, що вони нагадали Сталіну: Грузія, як одна з республік, має право за Конституцією вийти зі складу Радянського Союзу. Росіян закликали не підтримувати повстання, яке руйнує велику російську імперію, тобто Радянський Союз. Тому, хто вийде за зону, обіцяли золоті гори: поляків, чехів, мадярів, відправлять на батьківщину; німців, японців негайно звільнять з-під варти. Намагались розбратати українських в’язнів на східняків і західняків, на російськомовних і україномовних, але політв’язні всіх національностей за зону не вийшли, всі добре переконались, що табірна адміністрація слова не дотримує.

– Усе, що Ви розповідаєте, варто знати передовсім нащадкам катів, сучасним комуністам. Розкажіть трохи про те, що було в цей час у середовищі повсталих.

– Уже більше десяти днів половина пов­станців спала на нарах, інша половина чергувала біля бараків і під колючим дротом концтабору. Вночі палали вогнища, навкруги стояли політв’язні, курили одну цигарку на десятьох, жваво обговорювали табірні новини. Навпроти лазарету, своєрідного табірного Гайд-парку, зустрічались земляки і розповідали про свій край, про батьківщину. В’язні різних національностей цікавились боротьбою Української повстанської армії з комуністичними окупантами. Українці ділились спогадами про страшні звірства комуністів на теренах Західної України, про спалені села, масові вбивства невин­ ного населення, дітей і жінок. Зі мною в лазареті працював справжній керівник Норильського повстання, про якого мало хто знав, – особистість, лідер від Бога. Іван Столяр усе своє життя при-

№ 6-7 лютий 2010

святив боротьбі за незалежність України, за правду і рівноправність усіх націй і народів. Учився і боровся, закінчив медичний і юридичний факультети у Відні, школу розвідки в Лондоні, кілька разів переходив кордон. Жив у Мінську, ареш­ тований у Києві, засуджений на 25 років позбавлення волі, з них чотири провів у Владимирській закритій тюрміцитаделі. Він знав, що 1948 року українські повстанці разом зі студентами, юнаками в концтаборі Мордовії не вийшли на лісоповал, оголосили масове голодування. Тоді всіх учасників відправили до інших великих політичних концтаборів, розташованих у Казахстані, – «Карлагу» і «Степлагу».

– До чого вдавався злочинний комуністичний режим, аби подолати опір повстанців?

20

– За два місяці повстання адміністрація табору провела дві психічні атаки, як завжди, із жертвами. Серед ночі, коли в таборі багато хто спав, раптово відчинились ворота, в які в’їхали дві пожежні машини, за ними, крадучись, просувалися охоронці та спецчастина дивізії Дзержинського. Біля перших бараків їх зустріла колона політв’язнів, вишикувана в три ряди. Тільки-но кілька відчайдухів зуміли перерізати шланги пожежних машин, лави охоронців без підтримки водометів, які поливали колони політв’язнів холодною водою, розімкнулися. Безстрашні дзержинці почали панічно тікати по той бік колючого дроту. Але біля перерізаних шлангів залишилися лежати мій земляк – яворівець Форкавець, старшина Повстанської армії, та чудовий кравець Войнаускас. Слід зазначити, що жорстокі, озвірілі кати, боягузи і шкурники надзвичайно цінують своє життя, хоч охоче позбавляють його інших. Усі стреси, нервова напруга не минають безслідно – лікарня почала приймати політв’язнів із інфарктами, інсультами, реактивними психозами. Після штурму в таборі запанувала незбагненна тиша, всі добре розуміли, що на тому справа не закінчиться. Ми чекали і були психологічно підготовлені до жорстокіших дій табірної адміністрації та охоронців. До повного штурму чекісти готувалися десять днів, організували весь офіцерський корпус, приїхали кремлівські господарі та взяли на себе керівництво, щоб придушити Норильське повстання будьякими методами. Цей штурм також почався вночі, хоча стояв полярний день, навкруги було все видно. Як і першого разу, відчинились табірні ворота, через які рушила колона з одних офіцерів, озброєних автоматами, хоч за інструкцією в зону заборонялось входити зі зброєю. Та знов біля першого барака встигли вишикуватись тисячі політв’язнів. Пов­ станці не спасували, не похитнулись, не відступили назад ні на крок: дружно заспівали: «За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ». Після української зазвучало: «Врагу не сдается наш гордый «Варяг», пощады никто не желает», потім співали пісні різних народів. Московським керманичам довелося повернути своїх офіцерів за зону.

– Ви – медик. Яким було Ваше особисте завдання? Згадайте, будь ласка.

– Медикам у лазареті зони доводилось працювати по 14–16 годин на добу, дедалі більше надходило тяжкопоранених і хворих, а лікувати було нічим. У Норильську, за полярним колом, убивали людей такі хвороби, як цинга, туберкульоз і пелагра, від яких врятуватись у табірних умовах було дуже важко. Закарбувався у пам’яті молодий латиш Ульманіс, йому було 25 років, а виглядав безпорадним дідусем. Поранений у ногу, хворів на пелагру другої стадії. За такої хвороби організм дуже важко засвоює про-

по-русски где формировали этап и отправляли на «лагпункты» «Норильлага». Через несколько дней нас – поручика Курляса, ефрейтора Свистуна, хорунжего Нестора, министра Берзиньша, майора Бразаускаса – посадили в «воронок» и привезли на четвёртый «лагпункт». Везде в концлагерях нас встречали земляки: украинцев – украинцы, немцев – немцы, русских – русские, поскольку язык объединяет, это консолидирующая сила всех наций и народов. Мы, прибывшие из тюрем, были как герои, что вернулись с того света, ведь в сталинские времена из внутренних тюрем никто никогда не возвращался. Перед распределением по бригадам у нас гостевали, как позднее выяснилось, несколько руководителей забастовки, они интересовались, как действует охрана, администрация в экстремальных условиях.

– А само восстание как и когда началось?

– Был май 1953 года, наступил полярный день, солнце светило круглосуточно, но не грело. Восстание началось после забастовки, когда в жилой зоне расстреляли троих политзаключенных: министра Берзиньша, поручика Курляса, адвоката Эйдельштейна (тогда в политических лагерях было более половины людей с высшим образованием). Такого, чтобы в жилой зоне убивали людей, – уже давно не было. Стало очевидно, что убийства санкционированы Москвой. Три дня убитых не выдавали администрации. Когда политзаключённые прощались с побратимами, священники всех конфессий отслужили панихиду на их родных языках. Были названы имена руководителей забастовки и восстания: юрист Файнберг, бывший начальник канцелярии Ленина; Коваленко, Нестор – офицеры Украинской повстанческой армии; майор Бразаускас, юрист Бобров, бойцы УПА Свистун, Горошко и ещё несколько, фамилий которых уже не припоминаю. Во время работы в медчасти четвёртого лагеря, встречаясь с братьями Ткачуками, другими авторитетными людьми лагеря, догадывался, что на самом деле руководителем восстания был Иван Столяр, с которым дежурил в стационаре. Впервые администрация, руководство ГУЛАГа задумалось, как далее удерживать в покорности такое огромное количество людей, невинных жертв коммунистической тирании.

– Как реагировала власть на такое невиданное в сталинской империи сопротивление заключенных, а фактически пленных борцов с режимом? Чего добивались повстанцы?

кримська Свiтлиця

дукти харчування: поїв хліба – хліб виходить неперетравлений, так само і каша. До третьої стадії, коли людина втрачає розум і їсть усе, що потрапляє до рук, – мило, комах, мишей, щурів, хлопець не дожив. Рани у таких хворих не заживають, розповзаються, під пов’язками миттєво заводяться воші. Уперше після другого штурму побачили поранених, котрі рідко зустрічаються навіть після рукопашного бою на фронті, – так пояснив нам німецький полковник, хірург Карл Карлович, який очолював фронтовий госпіталь. Молодий чорноволосий хлопець став сивим, посивіло навіть волосся на тілі, а м’язи та шкіра стали, мов криця – жодний скальпель їх не брав, при постукуванні по шкірі чути було металевий звук. Рота хворий не відкривав, час від часу лунав жалібний монотонний звук. Такі не виживають. У лазареті медики першими дізналися, що Москва наказала силою приборкати Норильське повстання, а керівників знищити без свідків.

– Усе, що Ви розповідаєте, – це якийсь, перепрошую, фантастичний трилер. Дивуюся, що досі про ці події не знято серіал. Успіх був би небаченим. Тож, що було далі?

– Минув ще один тиждень Норильського повстання, табір чергує, майже не спить, палають вогнища по периметру зони, за зоною перегукуються охоронці, хто сумує, хто співає милі серцю пісні.

давати їм першу медичну допомогу. А потім стали підбирати по всій зоні вбитих. Охоронці більше не стріляли, адміністрація табору, керманичі з Москви фотографували свій кривавий злочин. Серед убитих і поранених були по­літ­ в’язні, з якими зустрічався в «Карлазі», на Красноярській пересилці, у закритій тюрмі «Норильлага». Тієї ночі тільки у 4-му відділенні «Норильлага» було вбито 89 чоловік. Серед них – добре мені знайомий студент політехнічного інституту Бойчук, історик Адамкус, інженер із Одеси Наконечний та багато інших. Два операційні блоки працювали цілодобово, аби впоратись з такою великою кількістю поранених. На цей час у лазареті було 276 осіб, із яких через три доби померло двадцять шість. Запам’ятав на все життя, як умирали поручик Української повстанської армії Нестерович і молодий воїн Свистун, родом зі Стрия. Їм допомогли загинути в муках два чекісти-офіцери – начальник режиму та начальник спецчастини, які зайшли до стаціонару і розірвали на них пов’язки. Такого дикунського свавілля над пораненими не дозволяли собі навіть варвари. Невдовзі від ран помер талановитий фізик, професор Ґінзбург, родом із Харкова. Арештували його за брата, який працював лікарем у лавах Української повстанської армії.

– Що було після приборкання пов­стання?

українство

№ 6-7 лютий 2010

Тут добували золото і вмирали раби комунізму

Медики в центральному лазареті працювали без відпочинку. Нічне чергування випало з лікарем-австрійцем Віллі. Після медичних процедур, як завжди, зайшли до ординаторської, щоб проаналізувати стан тяжкохворих і поранених, як раптово залунали кулеметні й автоматні черги. З усіх боків стріляли в беззахисних, виснажених людей, прицільно, безпощадно. За кілька хвилин над табором стояла хмара порохового диму, а в калюжах крові лежали вбиті і поранені. Було це о третій годині ночі. Всі табірні медики кинулись допомагати пораненим, на-

– Придушивши повстання найжорстокішими методами, втопивши його в крові, з табору вивезли всіх політв’язнів, залишивши працівників кухні та обслугу лікарні. Як тільки медики-політв’язні впорались з потоками поранених, усіх, окрім головного хірурга і терапевта, відправили на етап. Уже за зоною перед нами виступив начальник табору, підполковник Щербаков, та майор, начальник режиму Сердюков, які заявили: бунтарі, бандерівці приборкані, керівники повстання виявлені і зазнають заслуженої кари.

21

Після промови головних чекістів на нас посипались погрози, лайка, матюки – «вас, бандерівців, ніхто не любить, навіть ваші однодумці, які стали на шлях самовиправлення». Начальник конвою чекав команди. Не діждавшись, пішов до вищих офіцерів, які самовдоволено посміхались, тоді як ми лежали на землі. Як тільки він вернувся, пролунала команда встати, шикуватися по чотири і рушати. Повернули нас на дорогу, яка вела до внутрішньої тюрми в тундрі. Ми несподівано для конвою сіли на дорозі й заявили – ні кроку далі, якщо вбивати – стріляйте тут. Конвойні міцніше стиснули автомати, постійно тримаючи пальці на спускових гачках. Негайно до колони прибули високі начальники, тому що все це відбувалося на очах мешканців Норильська, які не побоялись говорити правду і захищали нас. Тоді колону розвернули і погнали на залізничну станцію. На станції в спеціально обладнаних «отстойниках» за щільним парканом посадили наш етап на землю, тільки ввечері дозволили підвестися на ноги, коли почали видавати сухий пайок на два дні. Роздавши по 600 грамів чорних сухарів, 50 грамів цукру та 200 грамів соленої риби, вночі завантажили у вузькоколійні вагони під зав’язку, як оселедців у бочки, та відправили до станції Дудинка. По дорозі посадили ще в’язнів, великий етап був на станції Каєркан, де розташовувався політичний концтабір, який обслуговував вугільні копальні. У вагонах було так тісно, що важко було стояти, – не те що сидіти, не вистачало повітря, мучила спрага. На баржі нас перевезли до Красноярська. Знайомий маршрут, знайома пересилка... Варварський режим та азійськодикунські безлади на Красноярській пересилці трохи змінилися після смерті Сталіна і арешту Берії. Нас, політв’язнів, розмістили окремо від кримінальних злочинців, почали годувати «баландою» два рази, з’явились алюмінієві миски, навіть ложки, що викликало здивування в багатьох і надію на людяніше до нас ставлення. Через десять діб адміністрація організувала великий етап виключно з учасників Норильського повстання, як ми вже здогадалися, на Колиму, звідки за життя «канібала» Сталіна майже ніхто з політв’язнів не повертався.

– Пане Іване, чи змінилося щось у ставленні до політв’язнів після придушення Норильського повстання?

– Після варварського придушення пов­ стання кремлівські вожді та їхні підручні табірні бандити сподівались, що терор, брехня, страх і масові вбивства знову спрацюють, як за сталінських часів. Вони не могли второпати, тим паче змиритись, що за ґратами політв’язні під орудою українських націоналістів встали з колін, подолали страх, навіть у таборах вважали себе вільними людьми. Норильське повстання стало каталізатором боротьби в’язнів у політичних таборах Колими, Воркути, Казахстану, Далекого Сходу, де

Къырымтатар тилинде сеснен, бутюн истеклер къанаатленювинеджегини къарарны окъуды. Биринджи Сталин теслим олувындан сонъ джесюрлик сеясет апис этильгенлеринден сизнен, Иван Михайлович, не эди? Ачлыктан, сербест юрип олгъанларыны, кочюрильме камераларгъа отурттылар, анда, исе, «Норильлага» ве «лагбалюг»лерге болюп чешитлер эте эдилер. Бир кїач куньден сонї, бизни: кефиль Курляса, ефрейтор Свистун, хорунжей Нестор, назир Березьен, майор Бразаускаснынъ «воронок»нынъ ичине отуртып, детрунджы «лагпункт»ке кетирдилер. Коцлагерьнинъ эр кошесинде бизни ватандашлар къаршылай эдилер, чунки тиль – эр бир миллетнинъ бирлештириджи къысымыдыр. Биз, тюрмеден кельгенлер, анда къараман дайин эдик, чунки сталин девиринде ички тюрмелерден ич кимсе къайтмай эди, амма биз, не олса, эбир дюньядан къайтып кельдик. Такъымларгъа болюмгенинден эвель, иш ташлавнынъ ёлбашчыларнынъ бириси бизде мусафир олып эди. Белли олгъанына коре, олар керекли шараитте къараул ве мемуриетнинъ насыл тертипте чалышкъанларыны тешкиль эте эдилер. Исьянны озю, не вакъыт башланды?

1953 сенеде, азбарда майыс тура эди. Кунь турмакъта, ве онынъ девамында кунеш ярыгъы сачмашта, амма сыджагъы дуюлмай олмакъта. Исьян, иш ташлавдан сонъ башланды. Шу вакъытта мескен болюгинде учь апис этильгенлер эди: министр Берзиньш, ярдымджы Курляс, къорчалайыджы Эйдельштейн. Сеясет лагерьинде, шу вакъытларда, юксек тасиль алгъан инсанлар ярымдан зияде эди. Тюрменинъ ичинде инсан ольдюрмек? Бойле провакацион усуллар чокътан ёкъ эди. Сонъра исе, бу ольдюрме васталары Москвадан эмир олгъаныны белли олды. Олюдюргенлерини

кримська Свiтлиця

рабською силою концтабори Колимського краю. Нашим гідом у заґратованому товарному вагоні був колишній заступник міського голови Комсомольська-на-Амурі Ніколаєв. Він добре знав, якою ціною і якими людськими жертвами збудоване місто і залізниця до бухти Ваніно. Ніколаєв ніяк не міг змиритися, що його засудили на 10 років позбавлення волі нізащо. Йому пояснили, що більше половини людей у вагоні сидять уже довгі роки нізащо. Він повинен дякувати долі, що його не розстріляли як свідка злочинних дій комуністичної влади. Тим паче, що він допомагав чекістам на крові та кістках будувати колію до бухти Ваніно. А хотів з’ясувати, яким було його якутське прізвище. Ти вже росіянин, «хотя глаза еще узкие».

– Куди ж вас так довго везли і для чого? Цікаво почути про те, як усе реально відбувалося в тій імперії зла, як ставилися до людей, яких нелюдська влада назвала «злочинцями».

– Потяг, гуркочучи, віддалявся від Комсомольська, крізь ґрати бачили великі масиви лісів, розвалені бараки, землянки, сторожові вишки з колючим дротом, сліди колишніх концтаборів. Серед лісів з’являлись білі хатинки, як в Україні. На зупинках і станціях було чутно українську мову, частіше «суржик», скрізь на найважчих і найнебезпечніших роботах працювали репресовані українці. Знаходились відчайдухи, які кидали через заґратоване віконце грудку цукру, шматок хліба, пачку махорки. Для нас це було великим святом. Адже нам співчувають, не відцурались української нації, зберегли рідну мову в умовах тотальної асиміляції та переслідування всього українського. Тут, далеко від рідної землі, ми переконались, що наш народ знищити неможливо навіть такими варварськими, ординськими методами. Нарешті прибули до бухти Ваніно на найбільшу пересилку. Безліч бараків, землянок, обплутаних колючим дротом, карцери, бур, величезні ями-туалети. Зони поділені на сектори, над якими вишки з лютими охоронцями і десятки собак. Пересилка нагадувала мурашник, де вдень і вночі, мов якісь істоти, блукали політв’язні, а на них несамовито кричали чекісти та їхні кримінальні прихвосні. Вранці вся пересилка поспішала до вигрібних ям та вмивальників, які розміщувалися надворі, взимку змушені були митися снігом, після чого страшенно пашіли лице й руки. Зголоднілі поспішали швидше зайняти чергу, щоб одержати черпак «баланди». Пересилка в бухті Ваніно була містом у місті, де водночас перебувало від 40 до 70 тисяч політв’язнів. Адміністрація використовувала кримінальних бандитів, аби тримати в покорі таку велику кількість людей. Хто посмів опиратися або навіть ослухатись, убивали на місці без жодних наслідків та юридичної відповідальності. Тут існували звірячі, сатанинські «закони» комуністичних рабовласників.

українство

не тільки в концтаборах, а й на спецпоселеннях ув’язнені вимагали людського ставлення до себе. Комуністичний терор почав потроху зменшуватись, це було дуже помітно на Транссибірській магістралі, коли норильський етап у товарняках везли на Колиму. Ми співали українських повстанських пісень, кидали записки, розмовляли з вільними людьми, зустрічались з рідними, яких доля закинула на спецпоселення до Сибіру і Далекого Сходу. Якщо б ми поводились так на етапі за часів Сталіна, нас наступної ночі всіх розстріляли б без суду і слідства. Запам’яталась станція «Єрофей-Пав­ лович», на якій політв’язень Олеськів із Тернопільщини побачив рідну сестру, котра разом із іншими репресованими дів­ чатами навантажувала колоди на залізничні платформи. Він несамовито заволав: «Маріє! Рідна моя! Я тут, у вагоні, твій брат Василь. Де батько, де мати, живі, здорові?» Сестра Марія від несподіванки розгубилась, не змогла говорити, тільки голосно плакала разом з дівчатами. Охоронці в цьому випадку також не знали, як себе поводити. Раніше все було зрозуміло: стріляй, матюкайся – і ти вірний слуга комуністичної імперії зла. Ми разом із Ва­ силем раділи, що він побачив свою сестру, а ми – милих українських дівчат, почули рідну мову далеко від любої України. За декілька днів наш ешелон прибув на станцію «Волочаєвськ», звідки бере початок колія Волочаєвка – Комсомольськна-Амурі, збудована руками політв’язнів і репресованих. На багатозначній для нас, українців, станції Іванківці ми знову побачили наших земляків, які, мов середньовічні раби, виконували найважчу і найнебезпечнішу роботу під пильним оком комуністичних наглядачів. Ми були вражені, що так багато репресованих із вищою освітою, українців, поляків, представників прибалтійських народів працюють на лісоповалах і на вантажних роботах. Аби ми не зустрічались із земляками, чекісти змінили графік руху потягів. Ешелон рухався тільки вночі, удень же стояв на безлюдних роз’їздах. Так за кілька діб опинились у Комсомольськуна-Амурі.

– Розкажіть детальніше про це місто, бо ж комуністична пропаганда переконувала всіх, що його збудували «комсомольці-добровольці».

– Перше, що ми побачили, – до болю знайомі бараки та землянки, величавий Амур. Історія побудови міста та великого моста через річку наводила жах на всіх політв’язнів і репресованих, тут загинули сотні тисяч жертв сталінського терору. Хоча цинічна комуністична пропаганда безсовісно твердила, що Комсомольськна-Амурі побудували комсомольці. Наш ешелон нашвидкуруч відправили на переправу і за декілька годин ми опинилися на другому березі ріки. Тільки-но потяг рушив з місця, всі зрозуміли, прямуємо до бухти Ваніно, де розташована найбільша пересилка, яка забезпечувала

№ 6-7 лютий 2010

22

Слід зазначити, що ставлення до по­літ­ в’язнів було надзвичайно жорстоким не тільки з боку адміністрації, а й охоронців, тоді як до кримінальних злочинців ставились як до своїх однодумців і помічників. Порівнюючи беззаконня на пересилці бухти Ваніно, згадалась львівська пересилка, де чекісти-комуністи, знущаючись над політв’язнями як заманеться, також користувались так званим спецсектором, де людей тримали на голій землі просто неба. Тисячі лежали на землі цілодобово, спали та їли, спілкувались, молились і вмирали. Дошкуляв голод, холод, дощ і спека, напади кримінальних злочинців. Вони виконували волю адміністрації пересильної тюрми, деморалізували в’язнів, лякали, грабували, вбивали. Якось уночі з мене зняли військові черевики та взули в так звані чуні. Бачив, як бандити роздягли до трусів великий етап з Австрії на очах адміністрації, серед яких було багато офіцерів петлюрівської армії та посол Румунії в Америці, вчені-фізики з Німеччини, Австрії. Слід зазначити, що тільки на львівській та на пересилці бухти Ваніно за вбивство політичного в’язня комуністична адміністрація не притягувала до кримінальної відповідальності. Наглядачі, офіцеричекісти нагадували хижаків, готових виконати будь-який наказ кремлівських політичних вампірів. Санчастина пересилки нагадувала фрон­товий польовий шпиталь, куди потрапляли так звані «самостріли» – люди, які відрубували собі пальці рук, ніг, імітували психічні захворювання, ковтали ґудзики, алюмінієві ложки, аби потрапити до лазарету, таким був страх перед відправкою на Колиму. Справді, Колими боятись було чого, до 1946 року ніхто з політв’язнів додому не повернувся.

– Що таке «десяткування», це щось із часів варварських?

– Тільки генерали колимських таборів мали право десяткування, право розстрілу без суду і слідства. Так, 1939 року на вахті розстріляли за так званим законом десяткування українського письменника Драй-Хмару, який встав десятим замість молодого студента з Києва. Така кара чекала всіх політв’язнів, які не виконали норми з видобутку золота й урану. За аналогічний «злочин» був знищений великий український математик, що зажив світової слави, Михайло Кравчук.

– Комуністи зараз намагаються стверджувати, що полонених не відправляли до таборів, а після «перевірки» брали в армію. Тож, як було насправді?

– Тисячі офіцерів із фашистських таборів прямим сполученням відправляли до сталінських катівень на далеку північ – Норильськ, Колиму. Лікарі Кавуненко та Токар потрапили в полон під Києвом разом із армією генерал-полковника Кирпоноса, який застрелився, щоб не мучитися в тюрмах. Але не минув заслання його заступник генерал-лейтенант Сте-

по-русски – Норильское восстание продолжалось два месяца, одна за другой менялись московские комиссии, была особая комиссия от министра внутренних дел Лаврентия Берии, который позднее оказался «врагом народа». Были комиссии от начальника ГУЛАГа генералполковника Сироткина, от ЦК коммунистической партии, в руках которой была власть. Коммунисты никогда не держали слово. Уже первая комиссия во главе с личным представителем Берии Михайловым, подписавшись под всеми требованиями политзаключённых, их не выполнила… Чекисты наконец дали письменное обязательство выполнить наши требования.

– И вы поверили представителям этого че­ ло­ве­ко­ненавистнического режима? Как развивались события далее?

– Мы ещё раз поверили их обещаниям и вышли на работу. Возобновилось строительство города Норильска, на котором от проектирования до сдачи под ключ работали политзаключённые, вновь на полную мощность заработал комбинат никеля и меди, шахты, карьеры… Но работали недолго: администрация возобновила террор. Из рабочей зоны неизвестно куда исчезли хорунжий Бондарук и профессор Данилович, будто сквозь землю провалились, охрана на наши вопросы не отвечала. Этого мы далее уже терпеть не могли, остался один путь – вновь объявить забастовку и стоять насмерть. Уже в рабочей зоне начали группироваться, оставили рабочие места, ждали реакции охраны, у которой было очень много собак. Перед воротами началась стрельба, хотели запугать. Раздалась команда «Ложись!», которую никто не выполнил. Администрация лагеря и охрана потоптались, побегали вокруг, вволю накричались и начали запускать людей в жилую зону. Не теряя времени, собрались перед столовой, где было решено стоять на своих требованиях до конца. Так начался первый день восстания. На второй день с помощью морской азбуки наше решение было передано в женский лагерь каторжан, политлагерь на горе Медвежья, в пятый лагерь, в концлагерь посёлка Каеркан и другие лагеря Таймырского полуострова. Переговоры с другими лагерями шли под прицелами снайперов, однако никакой террор, никакие убийства не могли погасить волю к борьбе за наше освобождение – невинных жертв сталинского террора…

кримська Свiтлиця

українство

№ 6-7 лютий 2010

Малюнки Єфросинії Керсновської

23

пан Калінін. Він пробився з боями з оточення, його ж негайно заарештували і запроторили до саратовської тюрми, де після нечуваних тортур засудили на смерть. Згодом так звану «вишку» замінили на 15 років таборів без права листування, це тоді означало, що життя закінчиться в сталінських таборах. Зі слів багатьох політв’язнів, генерала Калініна зустрічали в мордовських політтаборах, де він працював черговим по бараку, подальша його доля невідома. Зате достеменно відомо, що на Колимі загинув лікар Токар, комуністична система нищила насамперед розумних, відважних і чесних людей.

– Згадайте, яким чином українці потрапляли до ГУЛАГу? За які «провини»?

– На пересилці бухти Ваніно переважно були українці, не тільки вояки УПА, але й багато наших земляків, яких заареш­ тували в Європі за те, що народились від батьків-еміґрантів. Серед них відомий математик, викладач Берлінського університету Будник, філософ Озерович, сот­ ник Гамалія, арештований в Італії майор Гураль, який працював у штабі генералпоручника Шандрука, командира Української національної армії, що присягнула боротись за незалежну, соборну Україну. Історія арешту майора Гураля вельми показова. Після закінченні війни сталінські прислужники-енкаведисти нахабно, безкарно діяли на теренах Західної Європи. 1947 року на одній із вулиць Рима біля майора Гураля зупинилось авто, з якого вискочили двоє суб’єктів, професійно заломили руки, запхали в салон автомобіля, наклали кайдани і майнули на подвір’я радянського посольства. У посольстві помістили в ящик і завантажили в машину з дипномерами, на великій швидкості поїхали в аеропорт, де на них чекав радянський літак. І вже за 8 годин майор Гураль опинився в тюрмі у Львові, в камері, де на бетонній долівці двоє поранених українських повстанців три дні лежали без медичної допомоги. У перші дні арешту кати робили все, щоб вселити жах та змусити змиритись із долею раба комуністичної системи. У медчастині пересилки зустрів професора Кметика, якого заарештували і засудили до десяти років позбавлення волі тільки за те, що служив хорунжим Українських січових стрільців в Австрійській державі. Від нього ми довідались, що одним із поранених, який перебував у камері з майором Гуралем, був повстанець Микола Бесараб – псевдо «Грім». Йому ампутували ногу та відправили до інвалідного табору в Комі. Це був безстрашний, хороб­ рий воїн.

– Дякую, пане Іване, за Вашу розповідь. Знаю, що Ви пишете книгу про те, як природа допомагала вижити в тих нелюдських умовах, про використання лікарських трав. Тож чекаємо на неї. Спогади записав Сергій Савченко, голова Всекримського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Къырымтатар тилинде мемуритке учь кунь бермей эдилер. Эр миллетлернинъ имамлары дувалар окъгъан сонъ, апис этильгенлер озь ольген къардашларынен сагълыкълыштылар. Акимиет бойле ишлерге насыл тедбирлер айырды? Повстанцлер нени иришмеге истедилер? Норильск исьяны эки ай девам этти, комиссиялар бири - биринден артындан денъише эдилер. Ички ишлернинъ назири Лаврентий Берий махсус комиссияны айырды. Онынъ ичюн, о «миллий душманы» олып сайлянды. ГУЛАГнынъ елбашчысы генералполковник Сироткиннынъ де тарафындан комиссиялар елланды. О ЦК комунист тешкилятнынъ векили эди. О вакъытта, акимиет оларнынъ къолунда эди. Амма комунистлер ич бир вакъыт сёз тутмай эдилер. Артыкъ биринджи комиссия Берии башлыгъында, эр бир талапларнынъ тюбюнде къол къойды, амма, эр дайим олгъан киби, бир шей япылмай… Чекистлер, неает бизим талапларнынъ япмасына меджбуриет берды.

кримська Свiтлиця

творчість

№ 6-7 лютий 2010

Мозаїка караїмської душі Наприкінці січня у Кримському будинку художника відкрилася виставка «Мозаїка душі» караїмської художниці Світлани Хаджи, яка походить зі старовинної караїмської родини Хаджи-Еру

Зі своїх перших персональних виставок, яких, починаючи з 2007 року, налічується уже чотири, Світлана Хаджи не стомлюється повторювати, що вона – саме караїмська художниця. Та не тільки у цьому її самобутність: на думку колег і мистецтвознавців, мисткині притаманна особлива колористика і відчуття форми, особливий погляд на життя. У ньому переважає світле гармонійне сприйняття світу. З малої батьківщини Світлани Хаджи Мелітополя Запорізької області приїхали на відкриття виставки представники тамтешньої караїмської громади, а також караїми з Євпаторії та Бахчисарая. Виставку в Сімферополі можна відвідати до 10 лютого, а незабаром чекатимемо на нові роботи художниці. Під час відкриття «Мозаїки душі» пані Світлана розповіла, що у її майстерні підсихають написані олією нові полотна на караїмську тематику. Принагідно. На сьогодні караїми України компактно проживають і у таких кримських містах, як Саки, Євпаторія, Феодосія. Два останні міста вважаються центрами караїмського життя в Криму, а в Євпаторії розташована Соборна кенаса – пам’ятка архітектури XIX століття, яка була закрита за радянської влади і знову відчинена 13 вересня 2005 року. Також тут знаходиться давня караїмська бібліотека.

по-русски В конце января в Крымском доме художника (г. Симферополь, ул. К. Маркса, 13/16) открылась выставка под названием «Мозаика души» художницы Светланы Хаджи, потомка древнего караимского рода ХаджиЭру по отцу. Несмотря на то, что Светлана по образованию архитектор, живопись стала ее основной деятельностью. Писать Светлана начала в конце 1980-х годов, а вот первая персональная выставка состоялась в 2007. Кстати, на всех выставках – и коллективных, и персональных – Светлана делает акцент на том, что она – караимская художница. Начиная с 2008 года, важной темой в ее творчестве становятся караимы и Крым. На выставку «Мозаика души» в Симферополь к соплеменнице приехали представители караимской общины из Мелитополя Запорожской области, откуда Светлана родом. Они пригласили землячку на малую родину, предложив не только погостить, но и показать свой талант.

Катерина КРИВОРУЧЕНКО Фотознімки Олекси НОСАНЕНКА

Къырымтатар тилинде Январьнынъ сонъунда Кырым ресамджыларнынъ эвинде (Акъмесджит шеэри, К. Маркснынъ сокъагъы, 13/16) къараим ресамджы Светлана Хаджынынъ «Мозайка души» адлы корьгезме ачылды. Светлана Хаджы – эски къараимлернинъ Хаджы-Еру (баба тарафындан) аилесинде догъды. Окъутув дереджеде Светлана мимар, амма бунъа бакъмаздан ресамлыкъ онынъ яшайишында энъ муим къысымы олды. ХХ асырда 1980 сененинъ сонъунда Светлана ресим язмагъа башлай. Амма, онынъ биринджи корьгезмеси 2007 сенеде чыкъты. Бутюн – коллектив ве шахсиетли корьгезмелерде, о къараимлы олгъанына дикъкъат эте, ве 2008 сенеден башлап «Къараимлер ве Къырым» онынъ энъ муим мевзусы ола. «Мозайка душы» адлы корьгезмеге, Запорожье виляет, Мелитопольден Акъмесджитке, къараимлер джемиетинден векиллери озь ватандашина кельдилер, ве озь ватанына тек мусафирликке дегиль де олгъан истидатыны корьсетмеге давет эттилер.

Н

езважаючи на те, що за фахом Світлана – архітектор (закінчила Львів­ську політехніку), з кінця 80-х років уже минулого століття в її життя сміливо увійшло малярство. «Свого життя без живопису я не бачу, – розповіла під час відкриття виставки пані Світлана. – Не минає і дня, щоб я не сиділа за етюдником чи мольбертом, щоб у мене в руках не було пензля чи я не бігала по місту з фотоапаратом, роблячи світлини. Щиро кажучи, дуже люб­ лю наш Сімферополь, люблю його писати...» Свої роботи художниця малює олією, працює з пастеллю. Щодо жанрової палітри, то пані Хаджи більше тяжіє до міських пейзажів і натюрмортів, хоча створила й кілька портретів. А з 2008 року у її полотнах з’являється тема, яку можна окреслити двома словами: «караїми» і «Крим». Саме в них закодовані важливі для художниці поняття: кримська земля, її краса, родина, народ тощо. Можливо, саме тому її перша цьогорічна персональна виставка має назву «Мозаїка душі», адже з різних картин, які представлені в експозиції, складається цілісне враження про авторку, про її світосприйняття.

24

кримська Свiтлиця

№ 6-7 лютий 2010

Протягом місяця в Києві тривала виставка художніх робіт людей з обмеженими фізичними можливостями. Картини, написані олійними фарбами, акварелі, вишиті роботи, витвори фітодизайну і декоративно-ужиткового мистецтва організатори розмістили на поверхах Міністерства праці та соціальної політики

У

часники передали для експозиції понад 400 витворів живопису, вишивки й унікальні роботи ужиткового мистецтва. Сприяло цьому і більш демократичне ставлення організаторів заходу – кожен майстер самостійно проводив оцінку і відбір найкращих робіт. Серед учасників багато заслужених художників України, чиї роботи здобули визнання на міжнародних виставках за кордоном, а також молоді митці, чий незаперечний талант уперше представлений на загальноукраїнському рівні. Одне з найбільших див, яке подарувало нам життя, – це духовний світ у барвах кримчанки Ольги Морозової. Природа наділила її унікальним талантом – умінням гостро, в яскравих тонах відчувати найменші порухи, яким наповнене наше життя. Квіти, деталі інтер’єру, люди – всі вони на її малюнках, немовби великий яскравий калейдоскоп. Оля була по-своєму щасливою дівчиною, ходила до школи в Криму, любила проводити дозвілля з друзями, і ніщо не провіщало незворотних змін у житті. Їй було всього 15 років, коли після нещасного випадку лікарі винесли вирок – пошкоджено хребет, вона ніколи не зможе ходити. Перша операція, яку проводили хірурги в одній з харківських лікарень, тривала 8 годин, а всі інші, які ніхто вже потім не рахував, стали просто частиною її життя. Під час перебування на лікуванні в санаторії імені академіка Н. Бурденка в м. Саки Ольга познайомилася з художниками й одразу відчула нагальну потребу поділитися з усім світом тими барвистими картинами, які вона малювала подумки. Мама Ольги, Світлана Леонідівна, на її прохання придбала гуаш і акрил, пензлі, папір для малювання. Через кілька днів, оглянувши малюнки, вона не повірила своїм очам: звідки у її доньки таке впевнене і натхненне володіння кольором, абсолютне відчуття художнього простору?

– Чому в тебе такі яскраві малюнки? – допитувалась мати. – Тому що таким я бачу світ, – відповідала Оля. Невдовзі Ольга продовжила вдосконалювати майстерність під керівництвом художниці Любові Клішар. Мати принесла малюнки на роботу й на стінах робочого кабінету зробила першу виставку дівчини.

Нещастя знову прийшло до Ольги, раптово, без попереджень. На початку квітня 2009 року у зведеннях ДАІ можна знайти коротку інформацію: «Увечері в неділю в Саках водій автомобіля ВАЗ, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, зробив наїзд на інвалідівколясочників, що рухалися в попутному напрямі. В результаті аварії постраждала жінка 1985 р. н. і чоловік 1973 р. н.». Ольга та її рідні довго не могли отямитися від трагедії. Знову операції, лікарні, повернення до життя. Про малювання на деякий час довелося забути. Рішення про участь у виставці до Міжнародного дня інвалідів приймали родиною. Ольга тільки-но повернулася до улюбленої справи, почала експериментувати з додаванням до фарб перламутру, пробувала робити акварельні замальовки. Звістка про прий­няті для показу роботи вселила надію. У жовто-багряному листопаді Ольга зустріла свою нову осінь. Можливо, саме тому в її картинах немає похмурих барв, бо вона знає, що справжній талант завжди яскравий і щирий.

творчість

Зимові півонії Ольги Морозової

по-русски

ПРАГНЕННЯ ДОСКОНАЛОСТІ Картина для художника – це його дитя. І воно народжується в муках. У постійному пошуку, розчаруваннях і разом з тим з радістю піднесення. Бог не часто обдаровує людину талантом. Подарувавши фантазію, він може позбавити її вміння зобразити уявлене, і навпаки, тих, хто вміють донести світові прекрасне, позбавляє самої уяви. На допомогу приходить натхнення. Повітряне й трепетне, в легкому одязі – білому, рожевому, блакитному… Іноді підкрадається непомітно, іншим разом буквально вривається в свідомість, допомагаючи народитися творінню. Але прийде воно тільки тоді, коли є запекла боротьба, коли потяг до роботи й бажання розповісти всім, що діється в твоїй душі. Предметні форми, простір, освітлення – це далеко не все, що необхідно для шедевра. Потрібна любов – до всього, до чого ти не доторкнешся, на що не подивишся… Якщо це пейзаж – люби природу! Якщо вулички старого міста – люби історію!..

Світлана Грицай Півонії Олі цвітуть будь-якої пори року

Нумо знайомитися. Данило Волков, художник, прагнення якого до досконалості за останні кілька років увиразнилося. Народжений у Ялті в родині художників, відомих і прекрасних живописців Олени Русанової і Віктора Волкова, він із дитинства проникав у незбагненний світ мистецтва. Але досягти успіху можна тільки своєю працею. Данило – прямий доказ того, що талант не завжди відпочиває на дітях. Він гідний продовжувач справи своїх батьків. У його пейзажах ми спостерігаємо врівноваженість композиції в поєднанні з яскравою гамою колірних рішень. Данило Волков пише з натури, і життя відчувається в кожній його роботі. Анжела ШУМОВА

25

На протяжении месяца в Киеве проходила выставка художественных работ мастеров с ограниченными физическими возможностями. Для экспозиции они представили более 400 произведений живописи и вышивки. Среди участников – заслуженные художники Украины, работы которых получили признание на международных выставках за рубежом, а также молодые, талант которых впервые был представлен на общеукраинском уровне. Особенно приятно удивили работы крымчанки Ольги Морозовой, невероятно талантливой мастерицы. Цветы, детали интерьера на ее картинах представляются в виде большого яркого калейдоскопа. Картина для художника – это его дитя. И оно рождается в муках. В постоянном поиске, разочарованиях и вместе с тем с радостью и вдохновением. Бог не часто дарит человеку талант. Формы предметов, пространство, освещение – это далеко не все, что нужно для шедевра. Необходима любовь – ко всему, к чему только не дотронешься.

Къырымтатар тилинде Сакъат адамларнынъ бедиий ишлери Киевде бир ай девамында отькерильген сергиде нумайыш этильди. Серги иштиракчилери тасвирий ве нагъышчылыкъ санатына аит 400-ден зияде ишни такъдим эттилер. Сергиде Украинада ве халкъара сергилерде танылгъан рессамларнен берабер истидаты умумукраин севиеде биринджи кере такъдим олунгъан яш рессамлар да иштирак эттилер. Къырымлы истидатлы уста Ольга Морозованынъ ишлери айрыджа хош теэссурталар къалдырдылар. Чечеклер, интерьер тафсилятлары, адамлар – буларнынъ эписи онынъ ресимлеринде буюк ве парлакъ калейдоскоп сыфатында тасвирлене. Рессам ичюн ресим – онынъ эвлядыдыр. Бу эвляд азапта догъа. Рессам вира бир шейлер араштыра, бир шейден эфкярлана я да бир шейге къувана, ильхамлана. АллаТааля эр бир инсангъа истидат бермей. Несненинъ шекили, мекян, ярыкъ – буларнынъ эписи шахэсернинъ пейда олувы ичюн етерли дегиль. Энъэвеля севги керек, эр анги шейге севги иле янашмалы. Эгер де бир де-бир пейзаж япаджакъ олсанъ, демек, табитны сев!

кримська Свiтлиця

Художник-амфібія

унікум

№ 6-7 лютий 2010

Андре Лабана знають як сподвижника легендарного Жака-Іва Кусто, інженера-винахідника, відеооператора й фотографа, кінорежисера, підводного художника і… завсідника міжнародного фестивалю підводного відеозображення «Срібна акула» у Києві

Е

кспозиція мсьє Лабана на фестивалі сусідила з нашим редакційним стендом. Ось він, той жвавий старигань, конструктор мало не всіх причандалів команди Кусто. За плечима в нього – ціла епоха морських досліджень. А ще – унікальні підводні картини, розвішані на білій стіні.

– Пане Лабан, Ви в Україні не вперше. Що Вас тут цікавить, чим займаєтеся?

– Переважно відповідаю на запитання журналістів… (Усміхається). А якщо серйозно – демонструю свої фільми й картини, дивлюся роботи інших авторів і дуже багато спілкуюся. Про країну здобуваю уявлення переважно з Києва, з оцього фестивалю. Отримую задоволення від розмов із друзями, яких у мене тут уже багато. А най­яскравіше враження про Україну отримав 2001 року, коли їздив із Києва до Севастополя і Ялти. Поїздом подорожувати виявилося значно цікавіше, ніж літаком. Слава Богу, він у вас нешвидкий, тож можна щось роздивитись у вікно, перезнайомитися з абсолютно сторонніми людьми, повечеряти з ними, поговорити, випити горілки. У Франції такого вже немає. П’ятдесят років тому було, а зараз душевного спілкування годі шукати. Ваші люди відкритіші, тепліші. Правда, я розумію, що наді мною висить ореол Кусто. А на вас, гадаю, наклала відбиток колишня закритість суспільства, через яку ви винятково ставитеся до іно-

земців, намагаєтесь їх пізнати й розкритися перед ними.

– Як Вам море і люди у Криму?

– Хороше враження залишив севастопольський дельфінарій. Неподалік міста я написав дві картини – під водою. Правда, повторювати цього не збираюся, бо, зважаючи на те, що я колись бачив у Чорному морі, може здатися, ніби воно зовсім не придатне для підводного живопису та фотозйомки. Якби прозорість, колір та інші фактори були кращими... Ще у 1959 році вперше занурювався в Чорне море біля берегів Туреччини, і нинішнього століття – у Криму. Хоча на «Срібній акулі» я бачив хороші відеороботи українських учасників – очевидно, вони знають, де, що і коли знімати у своєму морі. Кінорежисер Федір Лебедєв, український «відеобіограф» Андре Лабана, розповів, як це було. Температура води в Чорному морі становила плюс сім, гідрокостюм не рятував від холоду, а французький художник хвилин сорок спокійно лежав на дні й писав свою картину, мугикаючи якусь пісеньку…

– Ви непогано знаєте російську мову. Звідки?

– Я вивчав її, звідки ще! (Сміється). Прочитав чимало книжок російською, маю диски з піснями, аудіопрограми опановував самостійно.

– Але навіщо?

– Нє знаю. (Промовляє російською). Англійську – знаю, для чого, а російську – ні.

У нас в гостях – журнал «Міжнародний туризм»

Легендарне судно «Каліпсо» на картині Лабана. 2004 р.

26

– Ви маєте українські корені. Не намагалися їх шукати?

– Так, мій тато – зі Львова. Він не навчив мене жодної слов’янської мови – може, через те в мене до неї потяг. Власне, він розмовляв польською. «Так», «нє», «крулік» (кролик) та ще кілька слів – оце й усе, що я пам’ятаю. (Усміхається). Жаль! (Знову російською). За моєї пам’яті тато вже був більшим французом, аніж самі французи. А потрапив він до Франції під час Першої світової війни. 1914 року виїхав спочатку до Відня, потім до Лондона, а опісля – до Марселя. Ми з українськими колегами якось їздили до Львова, намагаючись відшукати могили моїх предків, але поки що так і не знайшли.

– Де Ви зараз мешкаєте у Франції – у Парижі чи десь ближче до моря?

– Ні, я живу в селі: три години їзди в один бік – Середземне море, три години в інший – Атлантичний океан. Рубаю дрова, смажу на решітці рибу, приймаю гостей, їжджу на велосипеді, придумую фільми, граю на віолончелі й фортепіано. Вважаю, що ліпше бути найпершим у селі, ніж останнім у Парижі! (Усміхається). Лабан – достеменний француз: дивак і оригінал. У його старовинному маєтку, майже замку, повитому плющем, відомого авантюрника оточують екстравагантні фотографії, де на багатьох кадрах – по два Лабани відразу, вони грають дуже кумедні сценки самі для себе і для друзів. А шафа для одягу в мсьє Андре – у вигляді труни. Чого йому боятися смерті після стількох пережитих небезпек…

– Що Ви хочете сказати своїми картинами, для кого вони?

– Для всіх, хто любить море. Для тих, хто його бачив у безлічі варіантів, і тих, хто не може з якихось причин спускати-

по-русски Андре Лабана знают как сподвижника легендарного Жака-Ива Кусто, инженераизобретателя, видеооператора и фотографа, кинорежиссера, подводного художника и... завсегдатая международного фестиваля подводного видеоизображения «Серебряная акула» в Киеве. К счастью, экспозиция мсье Лабана на фестивале соседствовала с редакционным стендом, и мы не смогли себе отказать в удовольствии пообщаться с живой легендой, узнать из первых уст, что он думает и об Украине, и о Крыме с его прекрасным Черным морем. Вот он: бодрый старикан, конструктор почти всех причиндалов команды Кусто. За плечами у него – целая эпоха морских исследований. А еще – уникальные подводные картины, развешенные на белой стене стенда. И, кстати, корни Андре берут свое начало в Украине. Его отец – из Львова. Но, к сожалению, он не научил художника-изобретателя ни одному славянскому языку… А вот ярчайшие впечатления об Украине у Андре Лабана оставил 2001 год, когда он ехал из Киева в Севастополь и Ялту. Поездом путешествовать оказалось для него значительно интереснее, чем самолетом. Хорошее впечатление оставил севастопольский дельфинарий. Неподалеку от Севастополя Андре написал две картины, одну из которых – под водой. Правда, повторять этого он пока не собирается. Так как, судя по тому, что он когда-то видел в Черном море, может показаться, будто оно совсем не пригодно для подводной живописи и фотосъемки. Прозрачность, цветность и другие факторы для истинного ценителя морских глубин оставляют желать лучшего. Хотя на «Серебряной акуле» Андре отметил хорошие видеоработы украинских участников – очевидно, они знают, где, что и когда снимать в своем море. «Мои картины для всех, кто любит море, кто его видел во множестве вариантов, и кто не может по каким-то причинам спускаться под воду, – рассказал Андре. – Может, кто-то когда-то взглянет на эти полотна и узнает, каким было море в начале ХХІ столетия. Надеюсь, что всетаки оно останется синим...».

кримська Свiтлиця

унікум

№ 6-7 лютий 2010

1965 рік. Андре Лабан очолює групу з шести акванавтів, які прожили 21 добу в підводному домі на глибині 100 метрів у Середземному морі

27

ся під воду. Море безкінечно мінливе й прекрасне. Але насамперед я пишу картини для самого себе. Майже не продаю їх і не залишаю меседжів нащадкам. Хоча… Може, хтось колись погляне на ці полотна і довідається, яким було море на початку ХХІ століття. Сподіваюся, що все-таки воно залишиться синім… Я нечасто виставляюся. Коли мої твори на публіці, я ніби під прицілом критиків. Маю вже близько 700 картин, але більшість їх залишаю в себе. Бачте, я справж­ ній Нарцис… Кажуть, у мене «пристрасть до синього кольору» – за назвою мого фільмусповіді. Насправді це, звісно, потяг до моря, синій колір сам по собі не становить для мене такої цінності. Але море я люблю так, що, якби йшлося про мій особистий прапор, то це були б три смуги – синя, синя і синя. (Усміхається). Винахідник Андре Лабан першим у світі вигадав, як писати справжні картини під водою. Він робить це замість пензлів мастихіном (щось на зразок маленької будівельної кельми), а полотно попередньо змащує спеціальним жировим розчином, щоб не мокло. Занурюючись у воду, прив’язує до нього баласт. Іноді у воді намащує трафарети фарбою і прикладає їх до полотна. Потім дістає картину та додає останні штрихи.

Къырымтатар тилинде Андре Лабан эфсаневий Жак Ив Кустонынъ сафдашы, кешфиджи муэндис, видеооператор, фотограф, кинорежиссёр, сувасты рессам ве… Киев шеэринде отькерильген «Серебряная акула» халкъара сувалты видеотасвирлер фестивалининъ даимий иштиракчысы оларакъ беллидир. Яхшы ки, мсье Лабаннынъ фстивальда нумайыш этильген экспозициясы муарририетнинъ стендинен янаша ерлештирильген эди ве бизлерге джанлы эфсаненен къонушмагъа насып эди, онынъ Украина, Къырым ве аджайип Къара Денъиз акъкъындаки фикирлерини озюнден эшитмеге къысмет олды. Атик, эсли-башлы бир эриф, Кустонынъ командасынынъ тамам иле эписи алетлерининъ яратыджысы. Денъиздеки араштырмаларнынъ буюк бир девирини кечирген, стенддеки мисали олмагъан ресимлернинъ муэллифидир. Андренинъ тамырлары, сёз келими, Украинадандыр. Бабасы Львов шеэринде догъды. Языкъ ки, о огълуны славян тиллеринден ич бирине огретмеди. Украина акъкъындаки энъ айдын тассавурыны Андре Лабан 2001 сенеси Киевден Акъяр ве Ялтагъа кеткенде алгъан эди. Трен иле сеяхат этмесини о учакътан зияде меракълы эсап этти. Гузель тасаввурларны онда Севастопольдеки дельфинарий де къалдыргъан. Акъяр (Севастополь) дживарларында Андре эки ресим яратты, олардан бирисини – сув тюбюнде чызды. Амма бу ишни девам эттирмеге авеслиги ёкъ. Чюнки рессам сув тюбюнде корьген шейлерден, денъиз сувасты рессамджылыкъ ве фото чыкъармакъ ичюн келишмей деп, нетиджелер пейда ола. Денъиз тюбюнинъ акъикъий севдалары ичюн шеффафлыкъ, айдынлыкъ, ренклер ве башкъа факторлар зайыф олгъаны анълашыла. Андре «Серебряная акула» фестивалининъ иштиракчилерининъ арасында украиналыларнынъ видео эсерлерини айрыджа къайд этти. Анълашыла ки, олар озь диярында нени, не вакъыт ве не ерде чыкъармакъны яхшы билелер. «Меним ресимлерим денъизни севген, чокъ чешитлерде оны корьген ве, тюрлю себеплерден, сув тюбюне далып оламагъан адамлар ичюндир. Бельки, кимлердир бу ресимлерге бакъып, XXI асырнынъ башында денъиз насыл олгъаныны корер. Умют этем ки, о, кене де мавы олып къалыр», – деди Андре.

кримська Свiтлиця

№ 6-7 лютий 2010

унікум

по-русски

– Навіщо такі складнощі? Існує ж підводна фотографія…

– Вона неспроможна показати справжнього кольору моря!

– Картини, фільми, музика… Чим зараз переймаєтеся найдужче?

– Усім потроху, така я людина. Музику люблю, але музикантом бути – це раб­ ство, бо мусиш займатися лише нею. Хочу ще написати роман, встигнути зробити один фільм… Ідей багато, для їхньої реалізації треба прожити ще років двадцять! (Усміхається).

– Спочатку Ви все-таки були дослідником моря, знімали документалістику. А що спонукало до ігрових фільмів?

– Набридло знімати рибу і я вирішив знімати людей. Виконавці ролей – зов­ сім не актори, але вони часом діють краще за професіоналів. Останні фільми мсьє Лабана демон­ струвалися на фестивалі «Срібна акула». «Пристрасть до синього» – ніби автобіографія з російськомовними коментарями самого Андре. «Ірис та Онірис» – картина про дивакуватого віолончеліста, який ніяк не може зігратися з таким же піаністом на морському дні (обидва інструменти спеціально сконструйовані Лабаном для гри у воді). У фільмі «Неп­тунія» дівчинка (її грає онука Лабана) зустрічає на морському дні друга, з яким вони разом живуть під водою, приймають душ, готують сніданок на справжній плиті…

– Мсьє Андре, що найдивніше у своєму житті Ви робили під водою?

– Сотні разів занурювався у батискафі, відомому як «пірнаюче блюдце». І три тижні прожив у підводному домі на глибині 100 метрів. Цей досвід залишився неперевершеним донині. Те занурення було, що називається, «на насичення» – підводного життя ми наїлися від пуза. Програма мала головним завданням виявити, як довго людський організм

взагалі здатний витримати в таких умовах. Ми дихали фактично гелієм у суміші з лише двома відсотками кисню. Від цього розмовляли дуже кумедними писклявими голосами, схожими на котяче нявчання. (Сміється). Гелій – чудовий провідник тепла, тому зниження температури цього повітря лише на півградуса змушувало нас одягатися майже позимовому, гідрокостюм не зігрівав, а з підвищенням температури на півградуса ми вже роздягалися до пояса від спеки. Гелій і високий тиск змінили смак усіх продуктів. Вино ми просто вилили у море: вирішили, що воно зіпсувалося. Курячі стегенця на смак не відрізнялися від фекалій. А загалом самопочуття ми мали дуже непогане. І можна було перебувати у воді без декомпресії скільки завгодно. Щоправда, після закінчення місії наша декомпресія тривала аж чотири дні. Я позбавлю вас розповідей про численні поламки й небезпеки в процесі експерименту, але одного разу через шторм на поверхні в нас зникло світло і «підводний дім» почала заливати вода. Щастя, що це тривало недовго.

– Як позначаються подібні експерименти на здоров’ї?

– Ви бачите мене на власні очі, робіть висновки. Мені вісімдесят, і нівроку – я ще у формі!

– Скажіть як багаторічний «мешканець глибин», що зараз шукати людству у Світовому океані?

– Я часто замислююся над цим. Якщо йдеться про естетику, водний світ дає небувале натхнення. А у плані досліджень… Залежить від того, які люди й для чого їх ведуть. Якщо в результаті Світовий океан забруднюватиметься, то, звісно, ліпше там не робити нічого.

Кусто випробовує підводний апарат, створений за участю Лабана.

1965 рік

Розмову вів Євген БУДЬКО («Міжнародний туризм») Фото надані організаторами фестивалю та самим Андре Лабаном

28

Журнал журналів Це видання вперше побачило світ на зорі української незалежності, 1991 року. Тоді його випускам було далеко до нинішнього блиску, розмаїття та вагомості, але завдання ставилось ясне і зрозуміле — показати українцям світ, навчити їх жити і відпочивати за світовими стандартами. Журнал виконує цю місію, лишаючись не тільки найпершим, а й найкращим у своїй сфері. До редакційної колекції «Кришталевих лелек», найвищої відзнаки України з туризму, а також головної нагороди із журналістики «Золоте перо» цього року додалося «Визнання року» в рамках національної програми «Діловий імідж України». Це при тому, що на нашому політично заангажованому ринку україномовним виданням усе ще дуже непросто. У країні близько ста найменувань туристичної періодики, але з них рідною мовою — одиниці. Та «Міжнародний туризм» доводить: головне — не мова, а клас. Бо цікаво розповідає про різні куточки світу та України, допомагає побачити їх на власні очі. Наклад — 20 000 примірників. Періодичність – шість номерів на рік. Обсяг — 140–160 сторінок. Докладніше — на www.intour.com.ua

Первый номер журнала «Міжнародний туризм» вышел в свет на заре независимости Украины в 1991 г. Сегодня это авторитетное издание, которое рассказывает украинскому читателю обо всех нюансах отдыха за рубежом. И хотя сегодня ситуация на украинском рынке СМИ довольно неоднозначная, но «Міжнародний туризм» доказал, что главное – не язык, на котором печатается издание, а качество! И подтверждает этот факт не только количество наград, которые имеет журнал, но и то, что его с удовольствием читают не только на западе, но и на востоке Украины.

Къырымтатар тилинде «Халкъара туризм» журналнынъ биринджи саны, 1991 с. Украина мустакъиллик башында чыкъты. Бугуньки куньде о итибарлы нешир деп сайла, къайсы украин окъуйыджыгъа бутюн чет мемлекетлерде олгъан раатлыкъ нюансларнынъ акъкъында айта. Украин КИВ чаршындаки олумы, бугуньки куньде бираз чокъманалы олса да, «Халкъара туризм» нешрият нешыр чыкъарган кейфиет тильден устюн олгъаныны тасдикълай. Ве бу фактны журналда чокъ мукяфатлар олгъанындан гъайыры, даа Украинанынъ гъарпта, эмде шаркъта мемнюниетнен окъугъаныны коремиз.

кримська Свiтлиця

Закохані ковалі... Наприкінці січня із сімферопольського скверу кованих фігур імені П. Дибенка пропав один із об’єктів: «байк – транспорт для справжніх чоловіків». Автор – Дмитро Левін, член правління Кримського відділення Спілки майстрів ковальського мистецтва України

Н

а сьогодні експерти оцінюють вартість усіх авторських робіт, розміщених у парку, на більше ніж 100 тисяч доларів. А за мотоцикл давали понад 18 тисяч гривень, але Дмитро не продав його. На щастя, за тиждень частини байку були знайдені ковалями самотужки і, за словами автора, сьогодні відбувається його відновлення. Водночас коваль переконаний, що ідентичної роботи йому не вдасться зробити. «Я вклав у мотоцикл частинку своєї душі. Коли його робив, то мав певний настрій-думки, а зараз вони будуть зовсім іншими, а відтак і байк також», – поділився Дмитро Левін. А от від створення нових об’єктів майстер не відмовляється, навпаки планує, що ще можна подарувати кримській столиці. За словами Олега Криворученка, голови Кримського відділення Спілки ковалів, сьогодні сквер, який вони заснували три роки тому, занесено на туристичну карту Сімферополя як один із об’єктів піших екскурсій містом.

«Ті, хто стежить за нашою діяльністю, знають, що ледь не кожні півроку, а то й частіше, ми робимо ре­ставрацію наших робіт у парку, – розповів Криворученко. – То металевого язика драконові вирвуть, то свиток у монаха із рук виламають, то дошки з лавок повідривають, але ми не збираємося відступати й далі будемо його розвивати. Безперечно, ситуація не з приємних, але якщо згадувати, як усе починалося, то сьогодні ситуація краща. Нищать не все і не відразу. Вважаю, нам просто треба виховувати і молодь, і себе. Саме для цього й хочемо організувати школу або курси, на яких би кожен бажаючий навчився не тільки молоток у руках тримати і розпечене залізо плющити, а й гончарним кругом володіти, чи займатися різьб­ленням по дереву. Ми поспілкувалися з кримськими науковцями і думаємо, що сьогодні варто робити ставку на так званий живий музей, в якому майстер і відвідувач були б основними дійовими особами, а не тільки речі».

творчість

№ 6-7 лютий 2010

Найближчим часом майстри вирішили зробити всеукраїнську акцію під гаслом «Ковалі – закоханим», до якої активно планують долучитися і кримські володарі вогню й металу. «Хоча свято всіх закоханих – св. Валентина – не є суто українським, але за останні роки воно прижилося у нас і полюбилося, то чому б його не підтримати і не відсвяткувати по-ковальському, з вогником, – поділився планами на найближче майбутнє Олег Криворученко.

– 14 лютого в усіх містах України, де діють осередки Спілки ковалів, на центральні площі вийдуть майстри з горнами, ковадлами та інструментом, усі охочі зможуть викувати з ними подарунки своїм половинкам – сердечка, квіточки тощо. А у Сімферополі ця акція триватиме 13 і 14 лютого у сквері імені П. Дибенка. Першого дня ми хочемо встановити ще кілька об’єктів у парку і зробити виставку робіт ковалів-початківців, а також визнаних майстрів і, безперечно, усі гості та мешканці Сімферополя матимуть можливість зробити «палкі» подарунки коханим власноруч». Катерина ГВОЗДЬОВА Фотознімки Олекси НОСАНЕНКА

по-русски В конце января в симферопольском сквере кованых фигур имени П. Дыбенко пропал «Байк» (автор Дмитрий Левин, член Крымского отделения Союза мастеров кузнечного искусства Украины). Сегодня общая стоимость авторских работ, размещенных в парке, оценивается более чем в 100 тысяч долларов, а за мотоцикл Дмитрию давали больше 18 тысяч гривен, но он решил его подарить городу. К счастью, через неделю по частям, но байк был найден. И хотя мастер собирается его восстанавливать, уверен, что таким, как раньше, он уже не будет – не те эмоции и мысли. Вместе с тем, останавливаться на достигнутом крымские кузнецы не собираются, а планируют и дальше дарить городу прекрасные работы и устраивать праздники. В ближайший день св. Валентина, 14 февраля, каждый желающий сможет выковать с мастерами подарок для своей половинки, например, сердечко или цветочек, и подарить его с пылу, с жару.

Къырымтатар тилинде Январьнынъ сонъунда Акъмесджиттеки эйкель дёгюльме П. Дыбенко адлы паркта «Байк» гъайип олды (муэлиф Д. Левин, Украина налбанд марифет усталыкънынъ бирлигинден Къырым болюгининъ векили). Бугуньки куньде паркта ерлешкен муэллиф ишлерининъ умумий фияты, 100 бинъ доллардан зияде фият кесе, Дмитрийнынъ мотоцикл ичюн исе, 18 бинден зияде бере эдилер, амма о шеэрге эдие оларакъ чезим алды. Бахт иле, бир афтадан сонъ байк тапылды, амма парча-парча. Дмитрий онынъ янъыдан тиклемек истесе биле, эминим, о олгъан киби олмаз, чунки о тюшюнджи дегиль. Бойлеликнен, къырым налбандлары наиль олгъанларында токътамакъ истемейлер, аксине, омюр – бою шеэрге гузель шейлер багъышламакъ ве байрам этмеге планлаштыралар. Келеджекте олар шеэр ичюн Ашкъ кунюне эдие япаджакълар. Ашкъ кунюне, февральнинъ 14, эр истеген инсанынъ, усталарнен беребер дёгюльменен озь севгисине, меселя юрек, я да чечек ачыкъ атештен эдие япмагъа имкяны оладжакъ.

29

кримська Свiтлиця

А українською кажуть так...

Урок 8 Російське дієслово открывать Воно хоч і не до такої міри, як получать, а все ж досить у російській мові універсальне. Що треба у зв'язку з цим запам'ятати читачам, які хочуть позбутися російського впливу?

1. Все, що ходить на завісах, українці, на відміну од росіян, не відкривають (открывают), а відчиняють. Відчиняють ворота, хвір­тки, двері, кватирки, скрині і т. д. Іноді – розчиняють, коли двері, вікна чи ворота зроблені з двох половинок або мається на увазі, що двері розчиняють широко (распахивают). Приклади поправно­го слововжитку з класичної літератури і народної творчості: Хто торка, тому відчиняють (Євангеліє в перекладі Морачевського); Забув уже, звідки й двері відчиняються (прислів'я); Двері розчиняє (М. Вовчок). І – приклад з мови одеситів (звичайно, російськомовних!): Тогда отчини нам, с Божьей помощью, кассу! – приказал ему Беня (І. Бабель). Російському приоткрывать відповідає українське дієслово відхилити (Відхили трошки двері – Грінченко). Можливе й прочинити (Крамаре, крамарочку, прочини комірочку – приспіванка).

2. Усе, що стоїть під замком, ми теж не відкриваємо (рос. открыл дверь своим ключом). Ми його відмикаємо (одмикаємо): Прийшовідверівідмикає

(Шевченко); Не відмикається чогось замок (Грінченко).

3. Печі в Україні затуляють, як і всі інші отвори, до яких не приладнують дверцят, а тільки затули (затулки): Позасовуй горшки та затули піч – воно й не домліє; Затули курника на ніч, щоб тхоряка не заліз (із живої народної мови). Затуляють також обличчя руками (Не плач, мила, не журись, хоч обома долоньками затулись – пісня); затуляють чимось очі (Зінька затулила хусткою очі і гірко заплакала – Стороженко); затуляються від чогось (Хоч і п'є, і б'є, та менше. Я візьму, та й дитиною затулюсь – Г. Барвінок); затуляють вікна од сонця (Така робота, жнива, а вони позатуля­ли пілками вікна та й сплять – із живої народної розповіді про ледачкуватих сусідів). Зворотна дія: відтуляти.

4. Невеличкі отвори українці мають звичай затикати, а не закрывать, як це роблять росіяни: заткнути (іноді – закоркувати, закубрити) пляшку, заткнути дірку, заткнути верха (закрыть дымарь на крыше), заткнути каглу (закрыть вьюшку). Зворотна дія: відтикати. Тому пляшки в нас не відкривають, а відтикають (часом – відкорковують).

5. Листи ми – розпечатуємо, книжки, зошити і подібне до них – розгортаємо; неправду, таємниці – викриваємо; очі (свої) розплю­щуємо і лише комусь на щось – відкриваємо.

мова

№ 6-7 лютий 2010

Навчальний диск. Тексти озвучені (Київ. «Просвіта» (044) 279 54 68)

30

6. Відкриваємо також НЕ конкретні, а специфічні, узагальнені чи якісь визначні, пов'язані з певними подіями, речі. Зокрема, від­криваємо рахунки, судові справи (хоч останні можна й заводити або започатковувати чи починати); відкриваємо збори, засідання, наради; відкриваємо концерти, гастролі (хоч їх можна й розпочинати); відкриваємо нові установи; відкриваємо щось у науці; відкриваємо також Америку, якщо мовимо про щось з відтінком іронії. А людям, які пишуть ніби поукраїнському і при цьому «від­кривають» УСЕ, можна поставити точний діагноз: мислення їхнє – російське. Урок 9 Російський префікс обез- (обес-) Префікс обез- (обес-) у російській мові – пізнішого походження: складений із давніших о- та без- (бес-). Наші «зближувачі мов» посилено прищеплювали його й українським словам (див. «Русскоукраинский словарь» т. 2, с. 167–169). Але поправна українська мова його не прийняла. Частині о- вона протиставила з(як, скажімо, в словах збідніти, зубожіти), а частині без- (бес-) – відому вже частку не в ролі префікса разом з префіксом з-: обескровить – знекровити, обезличить – знеособити, обесславить – знеславити, обезболивать – знечулювати тощо. Більшовикам (зокрема, Постишеву й Кагановичу) набрид такий непослух, і 1932 року газета «Радянська Україна» видрукувала вказівку: слово знечулення замінити на анестезію. Мовляв, хай уже буде латина, аби менше було в мові суто українського. Моя вчителька української мови, про яку я вже згадувала, мала свій погляд на префікс зне-. Вона не вважала його складеним з двох: з+не, а окремим та ще й дуже давнім і притаманним лише нашій мові. Росіяни, казала вона, запозичили його в нас лише для одного свого слова — изнемогать. Річ у тім, що дієслово знемагати – неперехідне, тобто передає внутрішній стан людини, а не дію, спрямовану на іншу особу. Радіожурналісти цього нюансу не відчувають, тому не раз чуємо вислови типу «його знемагає сон». Спеціально для них пояснюємо: знемагати людина може лише сама; коли ж її щось або хтось (наприклад, сон) до цього примушує, то діє­ слово треба ставити в перехідній формі: змагає, перемагає, як-от: його змагає сон, його переміг тяжкий сон (Сон мене змагає – Л. Українка) тощо. Дієслово ж знемагати доречне лише в конструкціях: вона знемагає од роботи (Він уже знемігся в боротьбі – І. Франко). Допомагає префікс зне- і в перекладі словосполучення «потерять сознание». Грамотні люди передають це поняття одним словом: знепритомніти. Іноді префікс обез- (обес-) доречно перекладати з допомогою давнього українського префікса за- (обеспечить – забезпечити) або у- (обезопасить – убез-

по-русски Одной из серьезных проблем, возникающих при переводе с русского языка на украинский, является употребление так называемых русизмов. Для того, чтобы их избегать, необходимо запомнить некоторые важные моменты использования синонимов, скажем, русское – открывать – в украинском языке, в зависимости от контекста, имеет массу соответствий: відчиняти, відмикати, розгортати, відкорковувати, розплющувати и т. д. Некоторые русские приставки, например, обез(обес-), несмотря на усилия приблизить их к украинским словам, так и не прижились. Так, части о- в украинском соответствует з-, а части без(бес-) – известная уже частица не в роли приставки вместе с приставкой з-: обескровить – знекровити, обезличить – знеособити, обесславить – знеславити и т. д. Иногда приставку обез- (обес-) целесообразно переводить при помощи древней украинской приставки за- (обеспечить – забезпечити) или у(обезопасить – убезпечити), но лучше всего использовать подлинно украинские слова: обезуметь – збожеволіти, обезобразить – спотворити, обесчестить – зганьбити. Как в русском, так и в украинском языке есть слова, которые употребляются только в единственном или только во множественном числе. Только единственное число имеют существительные, называющие продукты, которые состоят из отдельных единиц, но не измеряются количеством этих единиц (жито, ячмінь, картопля, цибуля), названия веществ (вода, пісок, глина, цемент, вапно), либо собирательные понятия (доробок, надбанок, колосся, селянство, молодь). Превосходная степень сравнения прилагательных имеет две формы: простую и сложную. Причем сложная форма в украинском не так распространена, как в русском. Естественнее сказать найхарактерніший, чем найбільш характерний, найщасливіший, чем найбільш щасливий. Россияне же для образования сложной формы превосходной степени употребляют вспомогательное слово самый: самый большой, самый известный. Хотя в русском языке и присутствует приставка наи-, однако пользуются ею реже. Говорят, например, высшее достижение (вместо наивысшее), лучшие показатели (вместо наилучшие).

кримська Свiтлиця

печити). Але найкращий спосіб – ставити замість надуманих ненатуральних форм питомі українські слова: обезуметь – збожеволіти, здуріти, знавісніти, ошаліти обесточить – вимкнути (повимикати) струм обезнадежить – позбавити надії обезножеть – втратити ноги, лишитися без ніг, підупасти на ноги, позбутися ніг обезобразить – спотворити обесчестить – зганьбити, позбавити честі обессмертить – зробити безсмертним обескуражить – збентежити, спантеличити обезглавить – зітнути голову, скарати на горло обессмысленный – позбавлений змісту (глузду, рації, сенсу). Урок 10 Про іменники, які мають лише однину Про іменники на -ість, -исть уже мовлено. Але множини не мають також назви речовин (вода, пісок, глина, цемент, вапно тощо) — за винятком випадків, коли йдеться про сорти чи види певної речовини (мінеральні солі, цілющі води, різні глини). Мають лише однину і ті іменники, що називають продукти, які складаються з окремих одиниць, але не вимірюються кількістю цих одиниць. Наприклад, жито, ячмінь, картоплю, цибулю тощо обліковують не штуками, а кілограмами, центнерами, пудами, тоннами. Форм множини названі неістоти можуть набути лише тоді, коли йдеться про ще не зібраний врожай (шумлять жита, зеленіють картоплі). Зате від таких іменників часто утворюються слова, що означають предмети, виокремлені із загальної маси: зернина, пшеничина, картоплина, цибулина. Ці одиничні іменники мають ужиток і в множині, але обов’язково поруч з числівниками: три горошини, п’ять цибулин, сорок насінин. Не мають множини і збірні поняття: доробок, надбанок, колосся, селянство, молодь. Стилістичне використання форм однини й множини Воно не дуже різноманітне: однина замість множини і навпаки. Приклади: Книжка – важливе знаряддя виховання; Людину звеличує праця; А далі на північ – смагляві густі пшениці (О. Гончар); А в гречках мед – пахощі меду (І. Микитенко). Читач, очевидно, помітив ноту певної піднесеності в перших двох прикладах і флер поетичності в двох других і зрозумів, для чого автори сказали людина замість людей, пшениці замість пшениця. А чи потрібні такі стилістичні «кучері» в щоденному мовленні? Українці зі своєї природної поміркованості, суголосної бароковій тактовності в доборі прикрас, вважають, що ні. Росіяни, навпаки, замінюють множину на однину дуже часто і просто на побутовому рівні: убирали подсол-

нух, пропалывали свеклу, огурец подешевел, дыня в этом году сладкая, замариновала сливу... Одесити в масі своїй, мусимо віддати їм належне, йдуть за українськими зразками побутового мовлення: збирали соняшники, сапали буряки, огірки подешевшали, дині цього року солодкі, замаринувала сливи... Однину замість множини дуже чомусь полюбляло радянське і партійне чиновництво. Воно й тиражувало по циркулярах та газетних заголовках динозаври типу «Взяти від кожної курки-несучки по 250 штук яйця».

– Це якщо курка – не сучка, – уточнювали в одеській молодіжній газеті «Комсомольська іскра»...

мова

№ 6-7 лютий 2010

Урок 11 Найвищий ступінь прикметників Він теж має форми просту і складену. Ось таблиця їхнього утворення: Простий Утворюється додаванням префікса найдо прикметника вищого ступеня: найкращий, найменший. Складений Утворюється додаванням до звичайного прикметника слів найбільш або найменш: найбільш здібний, найменш вдалий. Значення простого найвищого ступеня можна підсилити префіксами як-, що-: якнайбільший, щонайкращий. Інколи складений найвищий ступінь може утворюватися з вищого ступеня і слів за всіх, над усе: миліший за всіх, дорожчий над усе. Складена форма найвищого ступеня (з допоміжними словами) в нашій мові не має такого поширення, як у російській. Нам природніше сказати найхарактерніший, ніж найбільш характерний; найщасливіший, ніж найбільш щасливий; найвідоміший, ніж найбільш відомий. Ось як у Василя Симоненка: Найпрекрасніша мати щаслива. Найсолодші кохані уста. Найвірніша душа незрадлива. Найскладніша людина проста. Для утворення складеного найвищого ступеня прикметників росіяни дуже часто використовують допоміжне слово самый. Нам їх наслідувати не треба. Нам тут теж краще скористатися з префікса най-: самый большой – найбільший, самый красивый – найкращий, самый известный – найвідоміший. Часом здається, що префікса най- – ніби мало для відтворення вищості одного предмета проти багатьох інших. Наша мова дає цьому раду. Використовує, наприклад, конструкції з прийменниками над і понад у заперечних реченнях: Нема дерева, буйнішого над дуба, Не знайдеш вірнішої понад мене (з пісень), Нема м’яса над свинину, нема риби над линину (приказка). Звернімо увагу: в останньому прикладі прикметника пропущено, але можна зрозуміти, що йдеться про ліпший чи смачніший. Такі конструкції з пропущеним

прикметником простого вищого ступеня досить характерні для нашого способу компонування речень: вони ще дужче підкреслюють переваги означуваного слова. Підносять рівень ознаки також займенники що і як, виступаючи в ролі префіксів. Їх ставлять перед префіксом най- (щонайвищий, якнайбільший). Підвищують рівень ознаки також слова значно, ще, далеко, на′багато (значно більший, ще дужчий, набагато розумніша). Окремо стоїть такий спосіб російського творення найвищого ступеня прикметників, як суфікси -айш- і -ейш-, якого наша мова не має. Як, наприклад, передати українською мовою слова величайший, сильнейший? Іноді допомагає український префікс най-: Пусть победит сильнейший! – Хай переможе най­ дужчий! Але часом префікс най- може здатися занадто перебільшеним супроти -айший, -ейший. Скажімо, у фразі: Эта вещь — величайшее творение его гения. Якщо ми поставимо тут найбільший (найвизначніший) витвір, то цим підкреслимо, що всі інші витвори автора мають значно меншу цінність. А це не відповідає дійсності. Тому пишемо: Ця річ – один з найвизначніших витворів його генія. І матимемо точний, без найменшого порушення змісту, зате з використанням засобів рідної мови, переклад. Що й треба було довести. Подеколи в перекладі -айш-, -ейшдопомагає слово «дуже»: Сильнейший прыжок – Дуже сильний стрибок. Росіяни, як і ми, мають префікс наи- для утворення найвищого ступеня, але дуже рідко (на відміну від нас) ним користуються, а часом його просто пропускають. Кажуть, наприклад, высшее достижение (замість наивысшее), лучшие показатели (замість наилучшие). Ми за цим прикладом іти не повинні. Нам треба писати так, як воно є насправді, – найвищі досягнення і найкращі показники, тобто не замінювати простий найвищий ступінь прикметника на простий вищий ступінь, та ще й без прийменника, що є обов’язковим в українських мовних конструкціях з простим вищим ступенем (кращий за кого, довший від чого, дужчий проти кого, багатший, ніж хто – див. вище). Винятком тут є лише кілька усталених висловів: вища освіта, ліпший товариш, старші люди, в яких нема чітко окресленої порівняльності рівнів якості, а є лише проста констатація фактів, як-от і в самому терміні вищий ступінь прикметника. Кілька паралелей: російською

українською

высшая мера наказания

найвища кара

не лучшим образом

не найкращим чином

лучшие из лучших

найкращі з усіх (з перших)

в высшей степени справедливый

щонайсправедливіший

Володимир ОСТРОВСЬКИЙ, Галина ОСТРОВСЬКА

31

Къырымтатар тилинде Рус тилинден украин тилине терджиме эткенде русизмлер къулланмасына муим бир проблемаларгъа раст келемиз. Бу шейлерден къачынмакъ ичюн, синонимлер васталарына кечмеге лязим. Меселя, рус тилинден – открывать – сезни украин тилине контекстке бакъкъанда, бир къач манадан ибарет: відчиняти, відмикати, розгортати, відкорковувати, розплющувати ве иляхре. Базы сезлерге къошулгъан обез – (обес - ) чешитини украин тилине якъынлаштырмасына насыл тырышсан да, нетиджеге кельмезсин. Бойлеликнен, рус тилиндеки о- къысымы – украин тилине кечкенде з- ола билир. без- (бес-) къысымларнынъ исе, з- къысымы ярдымынен къулланылыр, меселя: обезкровить – знекровити, обезличить – знеособити, обезславить – знеславити ве иляхре. обез- (обес-) къысымлары, къадимий за- къысымынен терджиме этмеге мумкюн, меселя: (обеспечить – забезпечити), я да (обезопасить - убезпечити). Амма асыл украин сёзлерни къуллансакъ даа да яхшы олур: обезуметь – збожеволіти, обезобразить – спотворити, обесчестить – зганьбити, обескуражить – збентежити. Украин тилинде, рус тилинде киби сезлер тек бир маналы, я да чокъ маналы тертипте къулланылалар. Бир маналы сёзлер – бу макъсулатларнынъ исимлер, къайсы айыры къысымлардан ибарет, я да данелеп сайылмайлар (жито, ячмінь, картопля, цибуля), я да мадделернинъ адлары (вода, пісок, глина, цемент, вапно), ве джыйма анъламы (доробок, надбанок, колосся, селянство, молодь). Устюнлик дереджедеки сыфаттаки къыяславы эки - асыл ве муреккеп шекильден ибарет. Украин тилинде муреккеп шекили таркъытмасынынъ эки чешити бар. Базыда, мананынъ ренкини къуветлендирмек ичюн що замири преффикс киби булуна ве най- преффиксеынъ огюнде къоюла.

кримська Свiтлиця

№ 6-7 лютий 2010

анонс

Росіянка

Галина

Бєлова: Живопис відчуттів читайте в наступному номері

Вона народилася у Росії Жила і працювала в Києві, вчилася у місті Лева.

40 років живе в Україні, 30 з яких – у Криму. Україну вважає своєю ненею, яка дала все: навчила і традицій, і пісень, і малярства. Вона – це кримська художниця Галина Бєлова Пишучи свої картини, ніби «входить» у них і це відчуває глядач. Складається враження, що між її пензлем і полотном є лише емоції, враження і образи – як і в японських тушевих картинках – традиційному монохромному живописі країн Східної Азії. Споглядаючи її роботи Починаєш розуміти всю багатогранність людини, яку Бог поцілував у чоло. Її зимові пейзажі – це її дитинство, найпрекрасніша пора життя, любов рідних і перший наставник, якого неможливо забути...

ЗРАЗОК ЗАЯВКИ НА ПЕРЕКАЗ ГОТІВКИ

Дізнавайтесь Про Галину Бєлову та про її творчість із присмаком східних прянощів, російського завзяття, мелодикою української пісні-душі – у наступному числі «Кримської світлиці». пільгова передплата

Призначення платежу

найдешевше і найшвидше – передплатити через редакцію У відділенні будь-якого банку України заповніть квитанцію (за поданим зразком) та сплатіть її. Після цього зателефонуйте у відділ передплати (044 201 65 23) для підтвердження платежу

тел.

Також триває передплата на газету «Кримська світлиця» в усіх відділеннях поштового зв’язку ІНДЕКС 90269

Призначення платежу

по-русски В следующем номере газеты читайте о крымской художнице Галине Беловой. Она родилась в России. Жила и работала в Киеве, училась во Львове.

40 лет живет в Украине, 30 из которых – в Крыму. Украину считает своей мамой, которая дала все: научила и традициям, и песням, и живописи. Рисуя свои картины, Галина будто «входит» в них и это ощущает зритель... Создается впечатление, что между ее кистью и полотном нет мысли, а есть лишь эмоции, впечатления и образы, как и в японских тушевых картинках. Созерцая ее работы, начинаешь понимать всю многогранность человека, которого благословил Бог. Ее зимние пейзажи – это ее детство – прекраснейшая пора жизни, любовь родных и первый наставник, которого невозможно забыть...

Къырымтатар тилинде Кырым ресамджи Галина Белова акъкъында невбеттеки газета санында окъунъыз. О Русияда догъды. Киевде яшады ве чалышты, Львовда тасиль алды. 40 йыл девамында Ураинада яшай, 30 къайсыдан Къырымда. Украинанынъ ана деп сая, чунки о урф адетлерини, тюркюлерини ве ресамлыкъны бильмеге ярдым этти. Озь ресимлерини язгъанда, Галина, санки оларнынъ ичине «кире» ве бунъы сейирджи де дуя. Бойле теэссурат уяна ки, фырчы ве кетен арасында умумий тюшендже ёкъ, тек дджанлы дуйгъу, теэссурат ве образлар, япон мереккепли ресимлерде киби. Онынъ ишлернинъ темаша эткенде, инсаннынъ Аллах мераметинен яраткъыаныны ве онъа чокъманалалыгъы менсюплегенини коремиз. Галинанынъ къышлыкъ ресамларны – онынъ балалыгъы – омюрнинъ энъ гузель вакъыты, сойларнынъ севгиси ве биринджи устазы – бойле шейлерини унутып оламарсын…

Ви можете купити нашу газету в кіосках Агентства Союздрук України Кримська світлиця • №6-7 (1596-1597) • Всеукраїнська літературно-публіцистична і мистецька газета ЗАСНОВНИКИ: Міністерство культури і туризму України, Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, трудовий колектив редакції газети ВИДАВЕЦЬ: ДП «Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і туризму України». Директор Віталій Сатаренко ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР Леонід Пилунський

ВИДАВНИЧА РАДА: Анатолій Сєриков (голова ради), Володимир Бурбан, Ольга Голинська, Валерій Гриценко (арт-директор), Антоніна Жихорська (вчений секретар), Іван Малюта, Орест Когут (заступник голови), Володимир Онищенко, Ганна Пароваткіна, Леонід Пилунський, Алла Підлужна, Наталя Потушняк, Віталій Сатаренко, Анатолій Ситник, Людмила Чечель

АДРЕСА редакції: 95006, м. Сімферополь, вул. Ю. Гагаріна, 5 ТЕЛЕФОН: (0652) 51 13 24, -25, -27 http:// svitlytsia.crimea.ua СВІДОЦТВО про державну реєстрацію КВ №12042-916ПР від 30.11.2006

За достовірність інформації відповідальність несуть автори і рекламодавці. Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією тижневика.Редакція зберігає за собою право редагувати, скорочувати надіслані матеріали та змінювати їхні назви. При використанні матеріалів посилання обов’язкове. Наклад 2500

ДРУК: ТОВ «Мега-Поліграф» 02090, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 2/1

ЦІНА ДОГОВІРНА ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 90269

32