ЖОВТЕНЬ 2005
Я
кось холодними осіннім вечо ром 2000 року двоє хлопців сиділи на лавочці і пили пиво. Робити було нічого, тому вони сиділи і розмовляли про політику. Відверто ка жучи справи тогочасної політики були в повному лайні, жити ставало дедалі гірше і ніхто нічого не робив для того, аби змінити це все. Десь у той самий час розгоралися грандіозні скандали, пропадали журналісти, по рукам ходи ли якісь роздруківки із записами голо су нашого неперевершеного прези дента Леоніда Даниловича Кучми. По телевізору показували якусь фігню в стилі нормального тоталітарного теле
найближчої підворотні посцяти, щоб було куди заправлятись пивом далі. Але в одному вони погоджувалися: зміни назріли і необхідно їх пришвидчу вати, а от якими методами — це вже було питання. Врешті решт Пташка сказав, що можна отак все життя просидіти і пропиздіти нарахунок того, що роби ти, а що не робити, і запропонував почати робити хоч щось, а з метода ми розібратися потім. Все таки вірно сказано: Ніхто не відає шляхів Господніх. Жоден з цих двох навіть запідозрити не міг, наскіль ки перевернеться усе їх життя усього
щоб потім залучитися їх підтримкою. Хлопці знову подумали, цього разу серйозніше, ніж раніше (адже вже не потрібно було бігати у підворотню сця ти, і думати куди втікти від собачого хо лоду — вони вже мали приміщення, ще й у центрі Києва!) та вирішили, що саме ця партія як ніяка інша підходить для відшліфовування плану про захоплен ня влади у окремо взятій організації. Невздовзі з'ясувалося, що партія прог нила до дірок і не могла похвалитися нічим, окрім відомого імені та десятка активістів, що виписували їх партійну газету. Але Пташка і Олекса вирішили все ж довести свій план до перемоги.
РЕВОЛЮЦІЯ — FOREVER! декілька слів редактора до виходу інтернет версії бачення. Тому, як ви розумієте, розмо ва, яка йшла на цій лавочці за пляшкою пива, була дуже цікава і змістовна. Один, назвемо його Пташка, говорив, що коли усе так паршиво, як ми гово римо, то настав час щось змінювати, і не потрібно чекати поки прийде якийсь дядя і скаже: Чуваки, свабода пришла! Іншому, назвемо його Олекса, також хотілося змін, проте він вважав, що потрібно все змінювати поступово. Потрібно було б спочатку вступити в якусь досить помірковану, але впливо ву організацію, щоб згодом її очолити і цілком законним парламентським шляхом привести до влади. Вони дов го сперечалися, час від часу бігаючи до
від однієї розмови за пляшкою пива. А тим часом події в столиці почали роз виватися все стрімкіше і стрімкіше. У повітрі літав дух Революції. Пташка і Олекса просто взяли і завалили якось пізно ввечері після чергового пива в офіс до якоїсь партії з питанням, чи є у них молодіжна організація і чи не хо чуть вони приняти двух нових членів. Звісно в офісі сказали, що організація є і що вона навіть багаточисельна. Як потім з'ясувалося, що організація та складалася з невеличкої групки аполітичних єврейчиків, які поприходи ли туди на прохання одного партійного високопосадовця, який мітив у фюре ри партії й приводив туди бозна кого,
Тим часом політичні події в Україні по чали розвиватися настільки швидко, що, здається, самі політики вже не встигали за ними. Відчувалося, що ось — ось станеться таке... Те, що ре жиму Кучми залишилось недовго стало зрозуміло всім. Але що далі? Це питан ня поки залишалось без відповіді. Втратити такий момент було б абсо лютною дурнею. Тому Пташка й Олекса вирішили спробувати паралельно втілювати в життя й Пташкін план про силове захоплення влади. Через декілька тижнів хлопці вже створили команду однодумців. Це було не важко, оскільки дух змін ви продовження див на ст.2