ЖОВТЕНЬ 2005
Я
кось холодними осіннім вечо ром 2000 року двоє хлопців сиділи на лавочці і пили пиво. Робити було нічого, тому вони сиділи і розмовляли про політику. Відверто ка жучи справи тогочасної політики були в повному лайні, жити ставало дедалі гірше і ніхто нічого не робив для того, аби змінити це все. Десь у той самий час розгоралися грандіозні скандали, пропадали журналісти, по рукам ходи ли якісь роздруківки із записами голо су нашого неперевершеного прези дента Леоніда Даниловича Кучми. По телевізору показували якусь фігню в стилі нормального тоталітарного теле
найближчої підворотні посцяти, щоб було куди заправлятись пивом далі. Але в одному вони погоджувалися: зміни назріли і необхідно їх пришвидчу вати, а от якими методами — це вже було питання. Врешті решт Пташка сказав, що можна отак все життя просидіти і пропиздіти нарахунок того, що роби ти, а що не робити, і запропонував почати робити хоч щось, а з метода ми розібратися потім. Все таки вірно сказано: Ніхто не відає шляхів Господніх. Жоден з цих двох навіть запідозрити не міг, наскіль ки перевернеться усе їх життя усього
щоб потім залучитися їх підтримкою. Хлопці знову подумали, цього разу серйозніше, ніж раніше (адже вже не потрібно було бігати у підворотню сця ти, і думати куди втікти від собачого хо лоду — вони вже мали приміщення, ще й у центрі Києва!) та вирішили, що саме ця партія як ніяка інша підходить для відшліфовування плану про захоплен ня влади у окремо взятій організації. Невздовзі з'ясувалося, що партія прог нила до дірок і не могла похвалитися нічим, окрім відомого імені та десятка активістів, що виписували їх партійну газету. Але Пташка і Олекса вирішили все ж довести свій план до перемоги.
РЕВОЛЮЦІЯ — FOREVER! декілька слів редактора до виходу інтернет версії бачення. Тому, як ви розумієте, розмо ва, яка йшла на цій лавочці за пляшкою пива, була дуже цікава і змістовна. Один, назвемо його Пташка, говорив, що коли усе так паршиво, як ми гово римо, то настав час щось змінювати, і не потрібно чекати поки прийде якийсь дядя і скаже: Чуваки, свабода пришла! Іншому, назвемо його Олекса, також хотілося змін, проте він вважав, що потрібно все змінювати поступово. Потрібно було б спочатку вступити в якусь досить помірковану, але впливо ву організацію, щоб згодом її очолити і цілком законним парламентським шляхом привести до влади. Вони дов го сперечалися, час від часу бігаючи до
від однієї розмови за пляшкою пива. А тим часом події в столиці почали роз виватися все стрімкіше і стрімкіше. У повітрі літав дух Революції. Пташка і Олекса просто взяли і завалили якось пізно ввечері після чергового пива в офіс до якоїсь партії з питанням, чи є у них молодіжна організація і чи не хо чуть вони приняти двух нових членів. Звісно в офісі сказали, що організація є і що вона навіть багаточисельна. Як потім з'ясувалося, що організація та складалася з невеличкої групки аполітичних єврейчиків, які поприходи ли туди на прохання одного партійного високопосадовця, який мітив у фюре ри партії й приводив туди бозна кого,
Тим часом політичні події в Україні по чали розвиватися настільки швидко, що, здається, самі політики вже не встигали за ними. Відчувалося, що ось — ось станеться таке... Те, що ре жиму Кучми залишилось недовго стало зрозуміло всім. Але що далі? Це питан ня поки залишалось без відповіді. Втратити такий момент було б абсо лютною дурнею. Тому Пташка й Олекса вирішили спробувати паралельно втілювати в життя й Пташкін план про силове захоплення влади. Через декілька тижнів хлопці вже створили команду однодумців. Це було не важко, оскільки дух змін ви продовження див на ст.2
СТ 2
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
ПЕРЕДОВА
15
жовтня в центрі Києва відбулося декілька сутичок між лівими та право радикальними силами приурочені до дня народження УПА. З лівого боку в сутичках брали участь бабульки та вєтєрани з ПСПУ, віруючі УПЦ (МП) та декілька десятків бойовиків з організацій Ліва Ініціатива, Прорив, НБП. З боку націоналістів головною ударною силою була організація УНА УНСО Зайченка та декілька десятків бойовиків з ор ганізацій МНК, МКУН, "Тризуб ім. Степана Бан дери", партії "Свобода". Задекларовані в участі скінхеди з Трудової партії особливого бажання брати штурмом мєнтовські кордони не мали, зате вони провели декілька влучних вилазок у табір лівих, за що їх і загребла міліція. Правда майже відразу ж відпустила. З боку влади участь у бійці брали приблизно пів тисячі мєнтів підрозділу Барс.
УНСО розпочало свій марш від Бесо рабського ринку, де відразу ж налетіло на перший кордон, що його побудували ліві, для того щоб не пропустити "хвашістов" на Май дан. В розпочавшійся сутичці націоналісти майже миттєво змели з дороги лівих, захо пивши купу червоних прапорів та відпиздив ши якихось чуваків з прапорами ЧеГевари. Барсівці зреагували миттєво, відокремивши почуявших кров націоналістів від лівих. Мєнти намагалися дати УНСО дорогу, але усі їх зусилля заглохли десь в районі метро Хре щатик. Там марш націоналістів зупинився і простояв там до 2 гої дня. В районі Майдану стояла приблизно сот ня скінхедів трудовиків. На стороні лівих під червоними прапорами комунізму вигукува лися призиви молитися і повірити в спра вжнього Бога (!?) і фанатично в мікрофон ревіла Вітренко. Мєнтовський кордон був доволі рідкий, і усі — як ліві так і праві — мог ли спокійно відвідувати обидва табора. До вечора по всьому центру Києва проходили стихійні сутички між лівими та націоналіста ми. Ліва Ініціатива відкрила сезон яєчної бо ротьби закинувши в натовп націоналістів яй ця. Скоро обидва табори закупилися яєшною зброєю і почалася доволі жвава ка нонада між обома таборами. Ввечері мітінг лівих розсадили по автобу сах і відправили додому в східні та південні області нашої Батьківщини. Скінхеди відпра вилися шукати НБПешніків, УНСО зібралося на свій з'їзд. Ліві розбрелися попередньо згорнувши російські прапори.
продовження, поч.на ст.1
тав у повітрі й у розмові про політику, яку вони заводили в ган деликах, гуртожитках і скверах столиці з такими самими молоди ми хлопцями як і вони, потрібно було тільки сказати: А хулі ж ти отут такий розумний сидиш і нічо го не робиш!? Співбесідник, ясна річ запитував: А що ж робити, що ти пропонуєш? Йому пропонува лося взяти участь у поваленні існу ючого режиму. Від такої спокуси рідко хто відмовлявся. Сама людина здатна багато на що, а гурт ідейних однодумців з чіткою ієрархією і дисципліною зда тен перевернути світ з ніг на голову. Я не буду розповідати про ті проек ти, що були реалізовані і що готува лися до реалізації, оскільки, можли во, колись я це буду розповідати на допиті, а я не хотів би бути нео ригінальним. Тому ходімо далі. На зборах, які провела ОРГАНІЗАЦІЯ взимку біля однієї зі станцій київсь кого метро (вона тоді нараховувала близько 12 чоловік, тому могла собі дозволити таку розкош — проводи ти збори прямо на лавочках, біля метро. Чому біля метро? Та тому що офіс партіїї був нашпигований СБУшними мікрофонами, як весіль не поросятко) було вирішено дору чити одній людині щільно займатися пропагандою, оскільки було зро зуміло, що без підтримки населен ня, будь яка акція була б приречена на невдачу. Спочатку в це поняття входило лише розробка текстів листівок, але згодом визріла кон цепція літучки (маленької за обся гом газети, яка мала б передавати ся з рук в руки). Справа у тому, що в той буремний час статті писалися просто на коліні за декілька хвилин, і повірте — це були просто геніальні статті, оскільки писалися не розу мом, а душею. Літучка друкувалася на принтері і читалася переважно членами самої організаці, та декіль кома наближеними до неї. Після декількох вдалих акцій хлопці разом з бійцями УНА УНСО брали участь у доволі веселій бійці з міліцією на вулиці Банківській 9 березня 2001 року. Але оскільки організація не була публічною і не бажала лаврів переможця, її члени замість того щоб йти маршувати по Києву, як це зробили УНСО, ти хо розчинилися у вечоріючому місті. Унсовців звісно взяли і поса дили. І тут починається най сумніша частина історії, оскільки з'ясувалося, що ув'язнені унсовці не потрібні не лише владі, вони не потрібні взагалі нікому. Лідери опозиці публічно говорили, що ун
соці провокатори. Та, твою ж мать! Суспільство ставало дедалі апатичніше і скоро перестало хо дити навіть на мітінги. Каральні органи розбушувалися. Ор ганізація ще провела декілька успішних операцій, але скоро Пташка вирішив, що настав час тимчасово розпускати ор ганізацію, бо за таких умов ніякої революції не буде, як її не приско рюй, зате активні її члени можуть загриміти за унсовцями. До того ж окремі наші активісти все частіше тоді почали помічати за собою "хвоста". Тому вирішили не з'явля тися навіть у офісі партії. Всі члени залишилися добрими друзямі і до мовилися зустрітися за більш сприятливих обставин. Організація може й загнулась, але газета продовжувала своє мляве існування. Час від часу ви ходив новий номер, який з впертістю барана робив хлопець, що відповідав за пропаганду. Те пер в ній з'явилося більше ма теріалів присвячених теорії. Одно го разу навіть вдалося надрукува ти її на типографії. Але її зміст м'яко кажучи не сильно подобався власникам типографії, тому з поліграфією на деякий час дове лося розпрощатися. І от зараз з'явилася можливість і бажання донести цю газету до широкого читача завдяки мережі Інтернет. Про що наша газета? Ми не відмовляємося від ідеї Великої Ук раїнської Революції, але розуміємо, що сприйняти її можуть не всі (щоп равда нас це мало хвилює, сприй мається вона якимось мудаком чи ні). У нас є більш страшний ворог, аніж влада. Це повільне і методичне перетворення народу на підарас тичне бидло. Що показують на на шому телебаченні — Борю Мо їсеєва з Вєркою Сердючкою? На ко го нам кажуть бути схожим — на підарастичної зовнішності героїв серіалів. Хороша робота клерком в банку — краща за славу і честь. А поступити дитину на юриста — це верх бажань наших матерів. Чо ловіки забули свою головну і основ ну мету існування — перетворюва ти світ і боротися за свою честь. Замість того, щоб хоч щось зміни ти у цьому паршивому світі, ук раїнські чоловіки дивляться те левізор і жують горішки. "А нафіг мені щось вирішувати, там зверху є розумні люди, хай вони і вирішуть!" В такі моменти моя рука знову тягнеться до пляшки з запа люючою сумішшю... Редактор Пташка.
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
К
олись мене вразив один факт, що був пов'язаний з фірмою Філіп Моріс. Ви ніколи не за мислювалися чому Мальборо є най популярнішою маркою цигарок в усьому світі? Це не тому, що у Маль боро найкраща рекламна компанія, і не тому, що ці цигарки палять тільки справжні ковбої, на яких хочуть бути схожі усі діти країн, де показують голлівудське лайно. Справа набагато прозаїчніша — в Мальборо дадають хімікат, що дозволяє нікотину краще впливати на мозги. Тому спробував ши цю марку вже важко повернутися до простого тютюну. Якось уряд Канади вирішив зму сити Філіп Моріс писати великими літерами на пачці — "в ці цигарки до бавлений, якийсь пропол бутан, що краще їздить по вашим мізкам, але є дуже небезпечним". Компанія Філіп Моріс довго думала, а потім пригро зила Канаді забрати усі свої заводи з їх території. Для спокійної Канади це було як сніг на голову — десятки, а то й сотні тисяч безробітніх для уряду були небезпечніші, аніж здоров'я нації. Тому уряд вибачився і пообіцяв компанії, що більше такої хуйні не повториться. А от в Европі за це діло взялися сер'йозно. Нещодавно купив
У
собі європейські Lucky Srike — на них величезними літерами красувалися написи тіпа: Куріння вбиває! На почи найте курити — це затягує! Так історично склалося, що українці курять багато і не особливо перейма ються цим. Наші герої зображені на ко зацьких картинах сидять і спокійно па лять люльки набиті коноплею (бо Ко лумб тоді ще не відкрив Америку). Тю тюн був невід'ємною частиною ук раїнських чоловіків. Лише за останні п'ять років кількість курців чоловіків зросла на 10 відсотків. Згідно з офіційними данними на сьогодні в Україні курить понад половина чоловічого населен ня та майже 20 відсотків жіночого. Мавпуючи приклад європейців, українські депутати теж заборонили курити у громадських місцях, тобто у будь якому приміщенні, куди може увійти українець, включаючи підїзди, підземні переходи та стадіони. Їх власники забов'язані облаштувати для курців куточки з вентиляцією. До того ж, за куріння поза вста новленими місцями у законі перед бачені неабиякі штрафи. Так ціна однієї затяжки може коштувати від 17 до вісімдесяти п'яти грн. Повтор на спроба — від 85 до ста дев'ятнад цяти грн. А щоб штрафувалося лег ше, місцева влада може додатково зазначити місця, де куріння заборо нене, скажімо, біля станцій метро або в парку. Втім самі курці такі по ложення порушенням власних прав не вважають. Кажуть, що готові ви конувати закон і не заважати іншим тютюновим димом. Притягати до адмінітсративної відповдальності за порушення анти тютюнового законодавства будуть мєнти. Зокрема вони мають право конфісковувати сигарети, а також накладати штраф до ста сімдесяти гривень у тих, хто торгує з рук. А тор говельні точки, що продають тютю нові вироби особам, молодшим 18 ти років, згідно з новим законом, взагалі закриватимуть. На мою думку ті, хто хочуть кури ти — будуть курити відкрито і плювать вони хотіли на будь які установи Вер ховної Ради і президента разом узятих.
Воронежі (Росія) скінхеди знову відпиздили інозем них студентів. На цей раз жертвами російських патріотів стали двоє перуанців та іспанець. Цей напад стався усього через тиждень як президент Росії Путін попро сив вибачення у всього світу за дії інших своїх патріотів з Санкт Петербурзі. Тоді маленька група скінхедів зробила три напади на чорних та вузькооких у різних районах Пітера. Один із потерпівших у Воронежі — студент архітектурної академії отримав черепно мізкову травму і декілька ножо вих поранень, по дорозі до лікарні чувак загнувся. Цікаво, що міністр закордонних справ Росії знаходився тоді в Мадриді. І коли його запитали, що він про це думає — то його явно не російська морда сказала: "Я думаю, що російська сторона прийняла з приводу цього інциденту такі ж самі міри, які б прийняла б інша країна Евро Союзу."
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 3
П
ід час візиту товариша Путіна в Пензу біля трапу літака в його адресу полетіло яйце і пакет майонезу. Але, навідміну від невдахи Януковича, який упав і "упісявся", Путя з суворим обличчям продовжив свою поважну ходу імператора. Керівництво області вирішило не псувати собі репутацію і замняло інци дент. Правда заминати відверто кажу чи не було чого. Засоби масової інформації в Російській Федерації наскільки сильно плазують перед вла дою, що їм навіть наказувати не потрібно вони самі знають, що для Путіна це буде негативний імідж і то му такому матеріалу не дають ходу. Відповідальність за цю акцію взяло на себе пензинське відділення "Аван гарду Червоної Молоді" (АКМ). На прибуття власного президента на площі Лєніна зібралися подивитися приблизно 300 пензинців. Путін, вий шовши з лімузину, помахав рукою на товпу і почав підійматися по сходам. У цей час у нього полетів пакет і яйце. Оточення губернатора області відразу видало заборону публікувати цей інцидент в місцевих газетах. АКМ підтвердило факт спланованості акції і заявили, що для проведення операції на площу було відправлено 18 річного Евгенія Сємьонова и 21 річного Олек сандра Фільчагіна, які зараз перехову ються від ФСБ. За словами свідків, мєнти скрутили якогось лівого чувака і запхнули в бобік, оскільки виконавцям акції вда лося злинять з місця події. Керівник загальноросійського АКМ заявив, що ячейки організації доволі автономні і самі вирішують, які їм акції проводити. Нагадаємо, що АКМ виступає проти антисоціального та ліберального курсу президента Російської Фе дерації.
Цікаво, що в жовтні відбулася ще одна широкома сштабна акція російських скінхедів. В підмосковному Сергієвом Посаді група скінів, приблизно десять чо ловік з арматурою, цеглинами та лопатами, завалила в мусульманський молільний будинок. Добряче побив ши прихожан, серед яких як ви самі розумієте були знову таки "одні нєрусскіє" скіни втікли. Правда мєнти їх скоро накрили. Росія зараз не знає якою вона хоче стати країною. З одного боку можна продовжувати бути імперією — мо чити в сортирах терористів, з іншого хочеться стати та кою ліберальною країною як США. І поки політики ду мають над цим, етнічні росіяни в усіх регіонах Росії протиставляють ненависній їм лібералізації самоор ганізовані загони скінхедів.
СТ 4
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
Спротив окупантам
ещодавно увесь світ став свідком штурму російськи ми військами столиці одні єї з своїх автономних рес публік. Тому постає логічне запитан ня, що ж там все таки твориться на Північному Кавказі. 160 солдатів фе деральних військ убито. В свою чергу федерали убили до 50 терористів і приблизно 80 мирних жителів. За
Н
що ці народи завжди добровільно за лишалися під крилом Росії і не відчу вали особливого дискомфорту. Сильного сепаратистського руху се ред них не помічалося. Але яка ж тоді причина бойні в Нальчику? Справа в тому, що росіяни в своїх колоніях намагаються скрізь спиратися на феодального типу кла нові структури, які завжди могли ут римувати своє населення в спокої і покорі. До недавнього часу РФ роби ла такі ж самі ставки і на команду Кучми та Януковича. Наскрізь корум пована і зпаяна родинними зв'язками
словами очевидців мєнти були так напугані, що стріляли в усе, що руха лося і, мабуть, немає такої людини яка б повірила в ту брехню, яку нам намагалася підсунути офіційна ро сійська пропаганда. Звісно перша думка яка спадає в голову — сепаратизм. Але подивив шися в історію кабардинців та бал карців, які разом сладають 70% усьо го населення республіки, ми бачимо,
влада — ось сила на яку Москва завжди могла покластися на підлег лих територіях. Така влада може існу вати тільки серед недорозвинених націй, які ще не можуть самі обирати собі гідне керівництво. Клановий ре жим наживається і дає гарантії Росії, що можна грабити також. А суспі льство при такій владі живе в злид нях, в які їх заганяють місцеве ке рівництво при підтримці федераль
Путін – фуфло і його армія – фуфло! Нальчик довів це з такою ясністю, що далі нікуди. Алі Мержо
ного центру. І якщо для українців спротив такій системі вилився в по тужне бажання інтеграції у Евросоюз, то для кабардинців, черкесів, бал карців та інших народів Північного Кавказу ближче підтримати ісла містські партії, які дійсно ведуть бо ротьбу за справедливість. Російські канали увесь час намага лися переконати нас, що Нальчик за хопили "чеченські бандформування". Якщо простіше, то їх ідея була така — чеченчькі терористи, яких федеральні війська поперли з території Ічкерії, на магалися сховатися в Нальчику, де во ни хотіли провести невдалу операцію по захопленню зброї. Але "доблєсна" російська армія перешкодила цьому і усіх знищила. Браво! Але не все так гладко. За інформацією незалежних ЗМІ в захопленні Нальчика брали участь виключно місцеві жителі за ма лим виключенням. Тобто усі терорис ти були місцеві, а не привезені з Ічкерії і навряд це можна називати захоплен ням — це швидче переворот. На фоні страхітливої бідності населення і практичної відсутності бажання буду вати власні держави молодь легко вступає до лав ісламістських ор ганізацій, які якраз і виступають за створення великого Ісламського Халіфату, де усі нації жили б за закона ми Шаріату. Це все накладається на перенасичення регіону зброєю та ба жання Кремля тримати власне насе лення в постійному страсі тероризму. Очевидно невздовзі подібні наст рої будуть поширюватися по усім ав тономним республікам та краям РФ, оскільки замість того, щоб продвига тися у ХХІ сторіччя російська влада за совує регіони в ХVІІ — часи феодалізмі та кланового устрою життя. Тільки ре акція в різних регіонах може вилива тися у різні форми. Так Татарстан та Башкиртостан беззаперечно будуть рухатися до повної незалежності. В інших регіонах можливі комуністичні та анархістські рухи, такі як наприклад Анархічний Фронт Кузбасу. Алах Акбар, Москва!
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 5
Азербайджан готується до вуличних боїв. ПЕРЕДОВА вати ситуацію, адже
Р
івно через місяць у країні відбудуться парламентські вибори. Від того, як вони пройдуть, залежить, чи будуть азер байджанці і надалі прозябати на задвірках планети, чи нація нарешті визріла до того, щоб змінити при наймі щось у своєму злиденному житті. Президент Ільхам Алієв запев няє, що вибори будуть вільними і прозорими. Опозиція, пам'ятаючи обрання глави держави 2003 року, цьому не вірить. І вже сьогодні го тується відстоювати право вибору. Минулої суботи коаліційний блок "Азадлиг" ("Свобода"), до якого вхо дять три найвпливовіші політичні си ли, які виступають проти правлячого режиму партія "Мусават", Народ ний фронт і Демократична партія, спробували провести в центрі Баку несанкціонований мітинг своїх прибічників. Як і за тиждень до цьо го, відбулися сутички учасників мітингу з поліцією. 11 ро поране них, серед яких і журналісти так за вершився мітинг опозиції у Баку, який розігнала міліція. Кількох пост раждалих учасників акції госпіталізу вали, одна людина у реанімації. Під час заворушення розбили кілька вітрин і авто. 28 демонстрантів за арештували. За тиждень до того на подібному мітинзі було затримано близько 160 демонстрантів. Щоп равда, представники влади гово рять, що було лише 34 затриманих. За обвинуваченням у зв'язках із вірменськими спецслужбами був затриманий лідер молодіжної ор ганізації "Єні фікір" ("Нова думка") Руслан Баширлі. І, нарешті, тому в останній місяць збільшуються окла ди силовикам: у країні, де середня зарплата становить близько ста до ларів, рядові співробітники загону швидкого реагування одержувати муть понад чотириста. У свою чергу опозиція нама гається максимально використову
іншого шансу може й не бути. Наприк лад, лідерів "Азад лиг" не влаштовує те, що хоча власті дозволили прове дення мітингів на околицях Баку, але забороняють збори на центральних пло щах азербайд жанської столиці. (Нагадаємо, що свого часу і Вікто рові Ющенку ук раїнська влада про понувала проводити мітинги на те риторії спорткомплексу "Чайка".) Організовуючи несанкціоновані мітинги, опозиція також "обкатує" технології управління великою кількістю людей. Сьогодні опозиція тренується. Але і влада тренується. Події 1 жовтня це відповідь репре сивної машини і демонстрація того, чого чекати 7 листопада. На сьогоднішній день можна при пустити чотири сценарії розвитку в Азербайджані. Перший т.зв. "Ук раїна 2002": влада, у рамках демок ратизації суспільства, допускає у парламент значну кількість предс тавників опозиції. Другий т.зв. "Грузія 2003": відбувається серйоз на фальсифікація результатів голо сування, й опозиція не потрапляє до парламенту; її прибічники виходять на вулицю, де під час протестів до магаються переголосування в пар ламент і проведення дострокових президентських виборів уже навесні 2006 року. Третій поступове зга сання кризи: незважаючи на масш табні демонстрації і мітинги опо зиція не досягає своїх цілей, і стара влада зберігається. Четвертий "ан дижанський варіант": для запобіган ня масовим акціям протесту влада застосовує силу і зброю. Останній варіант є найвеселішим, оскільки є шанс відстрелюватися.
Ж
иди вирішили, що зро били помилку, віддавши палестинцям Сектор Га за і Північну Самарію. Армія Оборони Ізраїля в Газі, наплю вавши на перемир'я, розпочала широ комаштабну операцію "Останній Дощ", знищуючи палестинців наліво і напра во. "Я зняв будь які обмеженні, у тому числі і технічні, для знаходження та знешкодження терористів" — сказав Аріель Шарон перед натовпом розлю
чених жидів міста Сдерот, яке було на передодні обстріляне ракетами ХА МАС. Одним словом тепер жиди будуть мочить палестинців на повну силу. Взагалі виникає питання, нафіга вони їм віддавали Сектор Газа. Коли вони виводили свої поселення звідти, уже було зрозуміло, що це якийсь наїбон. Мені здається, що вони зро били це спеціально, ніби кажучи світу: "Дивіться, які ми хороші!" А тепер, ко ли палестинці не змогли стримати своїх бойовиків і особливо ХАМАС, жиди будуть їх валить по чорному. Палестинці ж заняті тим, що ділять владу. В Газі на з'їзд місцевого парла менту завалив натовп палестинських сил самооборони (тіпа міліції) і, пострілявши в стелю, почав вимагати зброю... Махмуд Аббас заявляє, що пора б жидам і Єрусалім віддавать... А в Раммалі ще один парламент палес тинців послав уряд у відставку... Бойо вики ХАМАС методично обстрілюють жидівські території ракетами типу "Кассам" і збираються видвинути свою кандидатуру на парламентських виборах. Звісно ХАМАС не зупинить ся. Якщо вони пообіцяли знищити Ізраїль, як державу, то повірте, вони будуть стояти до кінця. А жиди очевид но будуть продовжувати війну з новою силою. Таке враження, що найхитро жопіші держави світу спеціально про вокують ісламістів, щоб потім ужарить їх ще з більшою силою.
СТ 6
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
15 жовтня. Погляд "справа"
правих “беруть”
П
ро акцію знали давно, обидві сторони завчасно підготували ся. Додали жару попередні виступи представників п'ятої колони — Голуба, Вітренко та інших підарасів, які зовсім не відбили бажання йти на акцію, навпаки... Вже після акції блукаючи терена ми UA нету натрапляв на такі перли як "зустрілись ультраправі та ульт раліві", "протистояння комуністів і націоналістів", "бійки коричневих і червоних" і тому подібне. В таких випадках треба задати собі питання "А чи є в Україні ліві? Справжні ук раїнські ліві?". Такі ліві, як РАФ, Чер воні Бригади, Аксьйон Дірект в пер шу чергу вважали себе німцями, італійцями, французами, а вже потім власне лівими. Що ж ми маємо в Україні? А ніхуя! Українсь ких лівих в Україні немає, є п'ята ко лона, прихильники "вєлікава і ма гучєва...", купка ревізіоністів, які не визнають злочинів над українським народом, звичайно, пенсіонери, які щоразу продаються перед вибора ми за чергову десяти гривневу над бавку до пенсії і філії російських імперських організацій. Цікаво було спостерігати "по чер воному правильну", "найбільш ленінську і найбільш троцькістську серед усіх лівих" Лівицю поряд з "не нависними" їм нацболами Лімонова та чувачками з імперськими прапо рами (це ті, що з двоголовим орлом на жовтому тлі), такими собі ро ялістами, хай їм трясця...
Згадайте УКП, часопис "Боротьба", Волобуєва, Шумського, Скрипника, КПЗУ — ось дійсно українські ліві! Але мова не про те. Попередньо я забив друзям стрілку біля Головпош тамту, ми з братом приїхали на дев'яту годину. Пропоную пройтися вздовж головної вулиці до Бессараб ки, ідемо, по дорозі бачимо невеликі купки пенсіонерів з червоними пра порами, суки. Доходимо до пам'ят ника Леніну, бачимо невеличку групу в 20 30 осіб, щось типу клюбу "Кому за 50". Виникає питання, а де ж мо лодь? Вже повертаючись, у дворі по бачили купу шмаркачів комсо мольців з прапорами. Не довго дума ючи, зайшли всередину повтикали на них, ніхто навіть на нас не глянув, от дебіли. Повертаємось на місце, на род потроху підходить, поруч збира ються скіни з УНТП і хлопаки з Тризу бу, спілкуємось з останніми, жар туємо. Втикаємо на трудовиків. Таке враження, що хлопці прийшли на концерт Сокири Перуна — з пивом, в підкатах і всіма необхідними атрибу тами. Чим більше наших тим краще, але ж лисими бошками світити нео бов'язково, правда? Пусте! "Бог впізнає своїх...". ОК, всі в зборі. На протилежній стороні "червоні". Вирішуємо перей ти подивитись на їхню сторону. Захо димо з тилу, стаємо поруч з якимись "піонерами", придивляємось — на руці нашивка "За Русь святую". Вирішуємо йти колоною з УНСО. Два хлопця проводять нас до штабу.
В штабі зустрічаю знайомих з Чернівців і Черкас. Беремо відзнаки УНСО. Стоїмо втикаємо. Навколо па ра п'яних. Шо за фігня, хлопці? Ви ж на справу прийшли! Через деякий час виходить Тополя, жене на п'яни чок, погрожує баками. Так їм і треба. Роздають прапори, стаємо в ко лону по чотири, алкашів залишають "охороняти штаб". Все, нарешті ру шаємо. Попереду боєць з мечем, ефектно, нічого не скажеш. Спус каємось до Бессарабки. Там нас вже чекала друга колона, бачимо близько 20 хлопів з прапорами, на них Че Ге вара, і 30 40 пенсіонерів уявляю як їм стрьомно. Зправа "моя міліція...". Комсомольці перегукуються між со бою, "Ну шо давай?", кивають один одному головами. До нас підбігають старі і шмаркачі, починають волати. Все, ось воно, почалось! Передня частина колони йде на пенсіонерів, ми — на пацанів з че геварами. Мєнти намагаються щось вдіяти. Стою в першому ряді, трохи сцу, б'ю ногою, брат допомагає, ворог падає і задирає ноги догори, б'ємо по реб рам, той щось волає, вибачай, євразійським діалектом не розумію, перестрибую його. Брат забирає прапор, ламає його, полотно пере даємо назад, ще не час збирати тро феї. Налітає "космонавт", "Назад су ка!", заїжджає мені у вухо, потроху відхожу, прикриваю голову "Спо кійно, вася! Вони перші напали". Врешті решт ми відходимо тро хи назад, мєнти прибирають "сміття" і дають нам пройти. Колони об'єднуються, бачу знайомих, вітаємось, ідемо до Майдану. Але нас туди не пускають мєнти, вони перекрили Хрещатик. Шо за прико ли? Бачу попереду колони вже не унсовці, а попи з хоругвами. Ка пець! Далі ми вже не рушимо. Хо четься їсти, "Вибач, друже, бутерб родів не замовляли". Розтягують жовто блакитний стяг, робимо нав коло кільце. Пропускаємо всереди ну вояків УПА і Юрія Шухевича, підходять попи. Зараз почнеться молебень, нам це нецікаво, відходи мо. Зустрічаю друзів, ділимося вра женнями. Народ починає розходи тись, схоже на сьогодні це все... І хоч Майдан ми не відбили, пам'ять про подвиги вояків УПА завше буде в серцях мільйонів. Слава Україні! Героям Слава!
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
В умовах антисистемного спротиву в місті особливу роль відіграє спорядження, насамперед одяг. В багатьох критичних ситуаціях погано підібраний одяг може бути фатальним. Ми пропонуємо деякі поради, звичайно вони не вбережуть вас повністю, але можуть істотно зменшити рівень ризику.
Черевики До диверсійного черевика є тіль ки один тип шкарпетки: дуже товс тий, товстої вовни. І куди б ми не йшли, у тайгу або в пекучу пустелю, шкарпетки будуть завжди однакови ми: товсті дуже, вовняні, сірого коль ори. Такі шкарпетки і гріють добре, і зберігають ногу від поту, не труть її й не стираються самі. А шкарпеток у диверсанта дві пари. Хоч на день ідеш, хоч на місяць. Дві пари... ("Ак варіум" Віктора Суворова) Шкарпетки з вовни дійсно рулять, їх носять також альпіністи, у них це нази вається "фліска". У берцях найкраще покласти вовняні ж устілки, але є варіант і краще — спеціальні вбираючі устілки, їх можна знайти в спорт. мага зинах але тільки не на ринку!! Як гідна альтернатива — товсті "бабусині" вов няні шкарпетки. Берці мусять бути обов'язково з рифленою підошвою, на шнурівці, темні або коричневі, колір шнурків
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 7
ОДЯГ ДИВЕРСАНТА ліпше залишити чорним, незважаючи на погляди. Черевики краще брати армійські(мається на увазі виключно натівські), а не брендові, типу Steel, DrMartins, адже вони не мають голов ного недоліку — малої рухливості но ги. Берці мусть бути з металевими вставками на носку і п'ятці(дуже практична річ у бійці), але так, щоб не було дуже важко, бо злиняти, в разі потреби, не встигнете. Штани у взут тя ліпше не заправляти, щоб не при вертати уваги.
Куртка повинна добре очищувати ся. Якщо на одязі залишилися явні сліди перебування в якому небудь місці (кров, плями тощо), необхідно якомога швидше від них позбутися. Куртка — бажано без капюшона, без коміра й із синтетики. Оптиму мом є Пілот (який дотепер не зніма ють скіни). А взагалі в чому б не пішла люди на на справу одяг повинен: Â бути чистим Â бути без дірок
Одяг
 відповідати сезону  відповідати типу одягу в да ному районі, місті, місці... Краще мати в гардеробі дві куртки ато й більше. При цьому одягати на акції завжди ту саму не варто. По прикметах можна пройти як по тенційний підозрюваний. Штани повинні добре охороняти від вологи й легко очищуватися. По кольо ру одяг вибирають так: якщо немає спец. вимог (ліс, степ etc), то одяг пови нен бути "нейтральних" кольорів, тобто такий, що не привертає зайвої уваги. Від бокових кишень, не зважаючи на їх функціональність, ліпше відмовитись.
Необхідне рішення для зовнішнь ого вигляду — стати "сірою люди ною", ходячим прикладом обивателя (зовні). При цьому важлива, звичай но, функціональність одягу. По суті, одяг повинен бути зви чайним, не привертати уваги, але й не затримувати пересування. В одязі повинно бути зручно і тепло. Куртки слід вибирати розраховуючи на за хист від захоплень (рука сковзає по тканині), захист від дощу і снігу, і го ловне, швидкості пересування. Цікавим може видатись варіант з використання двосторонніх курток. Річ корисна, але лише в тому випадку коли зворотна сторона куртки ство рює, як і раніше, вид людини з юрби. В іншому випадку вони не мають жодних переваг. Шкіряні, куртки з нашивками, з ознаками прихильності до субкультур (косуха, нашивка на рукаві тощо) кра ще залишити до кращих часів. Ризик обшуку в них більше.
Інше З собою бажано постійно мати: Â Пояс, широкий, ліпше офі церський, з великою пряхою(може знадобитись і бійці) Â Бандана, темна, однотон на(для конспірації і для перев"язки) Мілітант
СТ 8
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ Баадера. Він брав участь у створенні притулку для безпритульних дітей. Він став лівим після того, як місцева влада зруйнувала цей притулок, що "псував зовнішній вид району". Хорст Малєр був родичем "гордості німецької музики" Густава Малєра. Хорст, хоч і дотримувався лівих пог лядів, цілком уписувався в суспільство й був успішним адвокатом.
Мотивація терору.
Революцію не планують, її роблять(А.Баадер) Є речі, які називають культовими. І культові вони не тому, що на них мо ляться, чи їм поклоняються. Культові вони тому, що несуть у собі абсолют но нову ідею, нову методику життя і боротьби. Такими речами захоплю ються і поважають. Головне не перес таратися... Культова німецька Фракція Черво ної Армії (RAF – Rote Armee Fraktion) посідає чільне місце серед таких те рористичних угрупувань Європи і Америки як: італійські "Червоні бри гади", латиноамериканські "Сендеро луміносо", Революційний рух імені Тупак Амару, "Нація Ісламу", слав нозвісні ІРА та ЕТА ... Чому чільне? А тому, що утворилася RAF не з приг ноблених басків, не з фанатичних му сульман, а з доволі успішних людей, які жили у "щасливій і затишній" ФРН. Ідея РАФ зароджується в Західно му Берлині в обстановці ідеї "відмо ви". Засновники РАФ: Хорст Малєр і Ульрика Майнхоф — інтелектуали, відомі діячі ліворадикального руху; Гудрун Енслін і Андреас Баадер — учасники численних акцій протесту, члени Комуни № 1. Ульріке Майнгоф. Дочка замож них, доброзвичайних батьків, випуск ниця філософського факультету Марбурзького університету. Деякий час її називають "найблискучою жур налисткою Західної Німеччини". Гро мадське визнання. Професійний ав торитет. Добробут. Творча саморе алізація. Респектабельні салони. І раптом — РАФ: життя поза законом, щоденний ризик, кров, смерть. Гудрун Енслін — прямий нащадок самого Гегеля. Вона училася на педа гога й на канікулах безкоштовно пра цювала в притулках. Саме занепо коєння за знедолених привело її до лівого руху. Андреас Баадер походив з роду ве ликого німецького філософа першої половини 19 століття Франца Ксавера
Руді Дучке, лідер німецької проф спілки студентів, тоді піддавався жорстокому цькуванню з боку газет ного концерну Шпрінгера. Німців призивали "зупинити" Дучке — його зупинив кулею в голову неонацист
ти Західного Берліну. Рафівці заявля ють, що мета їхніх акцій — "протест проти суспільства споживання, яке за бовдурює свідомість мас, проти всеза гальної байдужості до війни у В'єтнамі". Суспільний резонанс у зв'язку з ци ми терактами дозволяє Майнгоф зро бити висновок: "Боротьба можлива, можлива тут і тепер". 1970р. Почалось активне спів робітництво чотирьох найвідоміших німецьких терористів: Баадера, Майн хоф, Енслін і Малєра. У плині більш ніж двох років "Банда Баадер — Майнхоф" здійснювала напади на чиновників, поліцейських, капіталістів, військовос лужбовців; грабувала банки, крамниці, викрадала автомобілі й зброю. 15.5.1970 терористами пограбований
Ульрика Майнхоф
Бахман. Хірурги чудом урятували Дучке, але він все життя мучився від головних болів і приступів епілепсії. Він виїхав з у Лондон, і там, живучи в повній самітності, під час чергового приступу потонув у ванні."Кулі, випу щені в Дучке, покінчили з нашими мріями про світ і ненасильство", — скаже потім Ульрика Майнхоф. Після замаху на Дучке Пацифісти Баадер і Енслін підпалили будівлю франкфуртского універсаму. Пожежа швидко згасили, а невдачливих паліїв схопили. Одним з їхніх адвокатів на суді був Хорст Малер. Гудрун і Баадера засудили, але потім випустили з в'язниці, тому що ад вокати домоглися перегляду справи. Вони виїхали у Францію, і раптом сила ми Інтерполу їх розшукали й знову без усяких пояснень оселили в камери. Ліві були обурені. Хорст Малер і Ульрика Майнхоф познайомилися в залі суду. Це, напев но, і можна вважати моментом народ ження РАФ. І вони задумали ней мовірне — вирішили влаштувати втечу з в'язниці Баадера й Енслін. 2 квітня 1968 р. запалали охоплені полум'ям два найбільших супермарке
"Банк фюр Индустри унд Хандель", де взятий 200.000 DM, що дозволило зро бити поїздку на Близький Схід у трену вальний табір палестинських теро ристів (Малєр, Баадер, Енслін, Майн хоф). Через 60 днів вони повернулися в Західний Берлін. До цього часу ор ганізація була повністю готова до теро ру, нараховувала 30 осіб в 3 групах. Наступна діяльність рафівців прохо дить в умовах конспірації: життя по підроблених документах, пересування на вкрадених авто, нічліг у знятих підставними особами квартирах. "На відміну від путчизму, теро ризм зовсім не ставить за мету не гайне здійснення революції, — заяв ляв ідеолог РАФ Хорст Малер. — Він створює насамперед умови для політичної роботи. Що ж стосується партизанської війни, то вона повинна стати школою політичної практики, революційних кадрів..." Ульріке Майнгоф конкретизує його думку: "Правильність збройного опору, на даний момент, залежить від того. чи є він можливий. А чи можливий він, по каже лише практика". Практика показала, що він можли вий. Очевидному, але прихованому
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
Руді Дучке
контролю над особистістю з боку держави бойовики РАФ протиставля ють насильство. Для них бомба в гро мадському місці — це єдиний засіб проти екзистенційного ступору мас. В 1970 тільки в Західному Берліні здійснено близько 80 підпалів і вибухів банків, магазинів, складів, казарм, ус танов бундесверу й НАТО. РАФ здійснює операції в Дюс сельдорфі, Кельні, Глодбахе, Ес сені, Мюнхені, Франкфурті, Західному Берліні. Плани нападу розробляються місцевими при хильниками РАФ (нечисленна РАФ користувалася підтримкою сотень "співучасників" і "симпа тизуючих"), реалізуються бойо виками. РАФ провела в 1971 р. 555 акцій і експропріювала 2 млн. марок. З літа 1971 у зв'язку з антитерористичною акти вністю поліції (облави, арешти) РАФ розвертає антиполіцейсь кий терор.
захоплювати і винищувати "сильних світу цього". Так після підпалів, пограбувань і ви бухів розпочинається новий етап в діяльності РАФ — замахи. З 555 терактів в суді прокуратурі вдалося довести причетність "несамо витої трійці" (Баадер — Майнгоф — Енслін) до 5 вбивств, 55 замахів на вбивство і 6 вибухів. Але на думку
Кінець творцям RAFa У своїй боротьбі з РАФ західнонімецький уряд вдавався до щонайрадикальніших за ходів. Восени 1973 р. у Бонні пе ред журналістами демонструє свої можливості новий спец підрозділ по боротьбі з терориз мом "ГСГ 9". Невдовзі він про водить низку блискучих опе рацій, в результаті яких багато бойовиків РАФ знищуються, а її керівництво — Андреас Баадер, І'уд рун Енслін, Хорст Малєр, Ульріке Майнгоф — потрапляють до в'язниці — фортеці "Штаммгайм". Але з арештом лідерів діяльність РАФ не припиняється. "Друге по коління" бойовиків продовжує діяти. До того ж Баадер з в'язниці надіслав своїм сподвижникам інструкцію, од ним з пунктів якої була рекомендація
фахівців, "трійця" зорганізувала близь ко 100 замахів, причому 39 з них закінчилося загибеллю жертв. Свій життєвий шлях творці РАФ закінчили в стінах "Штаммгайм". За "нез'ясованих" обставин гинуть Ба адер, Енслін та Распе. Малер дивом виживає, отримавши чотири удари ножем у груди(!!!). В офіційному повідомленні говорилося, що всі во ни покінчили життя самогубством.
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 9
Дещо пізніше те саме відбувається і з Ульріке Майнгоф. Друге покоління членів РАФ діяло аж до 1997 року. Лідером цих нових червоноармійців стали Хорст Людвіг Майер і Біргіт Хогефельд. Нова жінка вождь РАФ, після смерті Ульріки стала символом Армії. В 1974 — 1977 проводиться кілька вбивств і викрадень великих чинов ників, бізнесменів, політиків. З 1977 року й в 1980 і РАФ прово дить на замахи на співробітників війсь кової адміністрації ФРН і НАТО. На по чатку 1980 х на базі РАФ і французької ПЕКЛО засноване "Антиімперіалістич ний Фронт", що "повинен був об'єдна ти найрізноманітніші групи під гаслом "спільної боротьби". В основу діяль ності була покладена "Стратегія проти стратегії імперіалізму", цілі — "розко лоти НАТО", "розхитати імперіалістич ну систему", тактика боротьби — "ес калація політичних акцій". У Бельгії те рористи РАФ убивають Головнокоман дуючого військами НАТО в Європі Хей га, уживають замах на командуючого центральною групою армій НАТО гене рала Ф.Дж.Крезена, уживають замаху на представників ВПК, чиновників МЗС і Міністерства Фінансів. У РАФ вступили деякі групи австрійських і швейцарських те рористів. Терористи перебува ють у глибокому підпіллі, не за лишають ніяких слідів на місцях з. Склад — декілька десятків чо ловік, від 15 до 30 чоловік — "тверде ядро". Бази РАФ були переміщені у Францію, що спри яло встановленню контактів із французькими терористами. В 1985 РАФ і ПЕКЛО, підписавши спільну декларацію, зробили ряд спільних убивств і вибухів, об'єктом яких були структури NATO, із чим солідаризувалися Червоні Бригади, Бойові Ко муністичні Групи й ін. терористи. РАФ у травні 1992 відправи ли лист із заявою про припи нення терору, але у квітні 1993 проводять вибух нової в'язниці в Дармштадті, що трактується, як спроба прорвати суспільну ізоляцію. У Бад Кляйнені 27. 06. 1993 поліція проводить опе рацію арешту керівників РАФ Біргіт Хогефельд і Вольфганга Грамса. Грамс вбитий, Хогефельд — заарешто вана й в 1996 засуджена до довічного ув'язнення. Подвиг на який спромоглися зви чайні німецькі бюргери заради ідеї — заслуговує на пощану. Ми не можемо їх судити чи звинувачувати поки не змо жемо зробити щось подібне у власній країні, яка ось уже 14 років як тону у власному багні!
СТ 10
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
ЦЕ ВАМ НЕ В ТАПКИ СЦЯТИ... Я познайомився з молодшим сер жантом Макаровим, на той час ще ря довим, через декілька днів після прий няття присяги. Звичайно, після цієї важ ливої в житті кожного солдата події, мо лоде поповнення відпускають у звіль нення. Оскільки всі ми, хто "урочисто присягнув на вірність українському на родові" і пообіцяв "виконувати накази командирів", жили не дуже далеко від розташування військової частини, то ко мандир відпустив нас до дому до ранку наступного дня. До всіх приїхали бать ки, які нас і забрали з собою. Скажу відразу, що більшості з нас чхати було на вірність якомусь народові, а "мудрі" накази командирів виконували хіба що через страх зальоту. Нам строго наказали прибути у частину до ранково го розводу і бажано, щоб до цього часу ми були в змозі ходити самі й поверну лись з алкогольної орбіти в нелегке бу денне армійське життя. Шара закінчува лась, потрібно було починати нести службу, хотілось тобі цього чи ні. Хто б там що не казав, яка б та армія не була, але служба, як добре висловивсь наш заступник командира з виховної робо ти: "Це вам не в бірюльки грати й не в тапки сцяти". Взагалі присяга — один з основних моментів військової служби, на мою думку, мабуть, навіть важ ливіший чим дємбєль, який, як відомо "неізбєжєн". До присяги ти запах, фак тично ніхто. Ти ніби не існуєш, і якщо з горшка не мріяв про військову кар'єру і від фата романтики далекий як від Ан тарктиди, то ще можеш закосити, з'їха ти. Одним словом, ще можна щось зро бити, щоб не провести "540 дней в са погах". Я провів у цьому чудовому взутті 370 днів, оскільки пішов "захищати Батьківщину" (не путати з політичною партією!) після ВУЗу. Так ось, поставив ши підпис під присягою на подвійному аркуші глянцевого паперу з малюнками герба національного, різнокольорових стрічок, калини та іншого псевдо національного колориту ти стаєш пов ноцінним солдатом і на тебе в повній мірі розповсюджується кримінальна відповідальність вже не тільки за ухи ляння від військової служби, а й за саму цю службу. Навіть не думай ставати на лижі! Ти тепер дух і попереду ще стільки цікавого! Тому я пам'ятаю день прийнят тя присяги до найменших подробиць. Не можу сказати, що їхав я з дому до своєї "рідної" військової частини, ніби на крилах летів. Перша неп риємність мене чекала на КПП. Прак тично все, що дали батьки з собою, розхватали черепа. А ще ж були дєдушки! Відразу ж забрали солодощі
й сигарети. Ганять понти, корчити з себе крутого й ні хуя не давати — не реально, та й безглуздо. Хоча нас го дували не погано, ну в тому розумінні, що не погано як для армії і як для Ук раїни, але це їдло приїдається дуже швидко. Майже повна відсутність глю кози в раціоні дає про себе знати. Тупіють всі, навіть ті, хто прийшов до армії вже тупим від народження. Тому цукерки в армії — це не цукерки на гражданці. Те ж саме можна сказати й про сигарети. Те, що нам видавав стар шина після бані (хоча було це лише декілька разів за весь мій рік служби!!) можна курити лише перед смертю. А ще ж рахувати стоднєвку! До того ж дєдуш ка, як правило, курить лише нормальні сигарети. Наші діди були гуманістами. "Давідов" і "Мальборо" не вимагали. Але "Прилуки" — це законно. Коли з'їли по цукерці, спитали чи не привіз я бухла й драпу. Я прикинувся валянком і ска зав, що не п'ю й не пихаю. Звичайно ж, мені не повірили й пообіцяли наступно го разу, коли поїду до дому й не привезу цих важливих для кожної культурної лю дини речей, дати пизди. Як сказав чер говий по КПП: "Я тебе раз уїбу — ти охуєєш!" Я йому повірив відразу, оскіль ки хуєть начинав уже. Да, в повній мірі насолодитись розбиранням моєї сумки наряду по КПП не вдалося! Через декілька хвилин прибігли інші черепки, які були в патрулі, й стали вибирати хав ку й сигарети для дідів. Тому йшов я до казарми практично не відчуваючи ніякої тяжкості в руках. Хочу сказати декілька слів про своїх дідів. Вважаю, що мені з ними повезло. Принаймні вони знали майже весь ал фавіт і навіть уміли читати! Особисто во ни не били мене ні разу. Та й якщо бути до кінця відвертим, особливо й не чми рили. Єдиним їхнім бажанням було скоріше дємбєльнутись і забути армію як страшний сон, який ніколи не снився. Тому вийобуватись перед духом і пока зувать які вони перці — для них було за падло. Зірок з неба вони не хватали, але своє місце знали чітко. В якомусь ро зумінні я їх поважав. Хоча це не розповсюджується на інших дідів. Там були такі дебіли, що й в шоу "За стеклом" не побачиш! Макаров був родом з донецької області з міста на березі Азовського моря. Його всі називали Макар. Вза галі в армії людина втрачає своє прізвище, ім'я, по батькові й одержує нове. В залежності від своїх здібнос тей, схильностей, поваги чи не поваги до тебе. Нюансів мільйон! В частину він прибув практично одночасно зі
мною, оскільки до цього часу він провів пів року в учебці в Полтаві. Цей хлопець був досить вольовим і са мостійним. Звичайно, такої крутизни, як показують у фільмах, не було, але образити його й примусити щось ро бити було не легко не те що дідам, а й навіть дємбелям. Постояти він за себе вмів, та й сам любив роздавати піздюлєй направо й наліво. Одного разу після обіду ми стояли в курилці. Він запитав у мене сигарету. У мене ще залишалась пачка на ничці для стоднєвки, бо сам я курив "Пріму" без фільтра. Побачивши ці сигарети він сказав, щоб я дав нормальні. Си дячи на лавці й закривши обличчя ру кою він загробним голосом промовив: "Ты что, уже все выкурил? Ты же не давно был в увале?" Спроба пояснити, що сигарет немає (їх і справді не бу ло!) успіху не мала, але курити хотілось, тому він взяв у мене "Пріму". Чому я приділив увагу Макару? На мою думку, він був самою яскравою особистістю в нашій частині. Це не оз начає, що він був добрим, товарись ким, чи хтозна ще яким хорошим. Як раз ні! Я б навіть сказав, що однією з основних рис його характеру була до сить тупа й безглузда жорстокість по відношенню майже до всіх. Але Макар зумів стати неформальним лідером частини, при чому майже виключно в наслідок своїх природних здібностей. Його слухалися всі. Маю на увазі осо бовий склад. Шакали його не дуже то й любили, але він був їм потрібен як замковзвода, тому що свій взвод він тримав у кулаці. А це основне в армії. Хоча від покарань за зальоти це його не рятувало. Оскільки він намагався практично всі питання вирішувати ра дикально, тобто мовою тіла, міцність його кулаків перевірив не один. Одно го разу за чергову пизділку й зневаж ливе ставлення до шакалів наш ко мандир навіть надумався відправити його на "дізель" (в дисбат) і оголосив йому перед строєм п'ять діб арешту. Макар, стоячи перед строєм, незво рушно відповів: "Так, слухаюсь, п'ять діб арешту!" Вже в казармі збираю чись до відправлення на "дізель" його командир взводу (капітан) запитав: "Ну, что? Не страшно?" На що Макар відповів: "Нет. Жаль только бокс и футбол не посмотрю" В дисбат його так і не відправили. Ця процедура виявилась занадто мо рочливою, та й проступки його були не настільки тяжкими. Одним словом, ко мандир не захотів виносити сміття з ха ти. А потрібно було б. Ні, особисто я
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ проти нього нічого не маю і мені глибо ко до фонаря, чи відправили б його, чи ні. Але виявилось, що командир і його підлеглі офіцери пиздуни. Вони готові були лякати всіх і вся, при цьому нічого не роблячи з конкретними зальотчика ми. А от чмирити і знущатися над нор мальними пацанами, а особливо над тими хто не вмів чи не міг за себе пос тояти — це була їхня стихія! Ніколи не забуду як старшина роти, придуркува тий прапорщик (лише на рік старший за мене!), якому всі мізки, які там у нього були, одбили в його десанті, пиздив но гами по спині одного з солдатів в упорі лежачи на плацу. При чому пиздив, урод, за якусь хуйню! Замість "дізеля" йому "придумали" інше покарання — копати пеньки декілька тижнів. Пеньки в нашій час тині копали всі. Сама по собі це до сить цікава й захоплююча, як на мене. робота, враховуючи те, що відпадає потреба спілкуватися з більшістю тих, кого на дух не переносиш. Ось в чому вона полягає. Наша частина була роз ташована в сосновому лісі, де росли красиві "віковічні" дерева. А в армії тільки безрукий не краде! Так ось, наш начальник із забезпечення госпо
повітрям, напоєним ароматом хвої та мріями про "скорий дємбель". Після тріумфального повернення з копання пеньків Макар не змінився. Справа в тому, що покарання, чим воно безглуздіше, не змушує солдата виправ лятися, а навпаки вбиває в голову думку, що ти поступив правильно. Та й автори тет в колективі піднімається до висот по захмарних. До речі, одна з причин, чому його не спровадили до дисбату була та, що практично всі хто там побували і змогли повернутись до життя не зміни лися в кращу сторону, а стали ще гірши ми. Яскравий приклад тому — Демид. Молодшому сержанту Демиденку військовий суд присудив шість місяців дисбату за те. що він побив, ледве не до смерті, одного з солдатів у наряді по їдальні, будучи черговим. При чому по бив, наскільки мені розказували, коли був п'яним в сраку. Демид формально мав би бути одним з моїх дідів. Але я ба чив його лише декілька днів, тому що коли він повернувся з дисбату його майже відразу ж дємбєльнули в першій партії. У той вечір, коли він приїхав у частину, я був днювальним по роті. Він зайшов у казарму, я прокричав "Черго вий роти, на вихід!". Демид підійшов до
дарської частини, майор Крючков, вирішив що дуже багато дерев роз рослося. І почав потихеньку їх зпилю вати. Хтозна куди ці лісові красуні йшли, може навіть на благо батьківщини... Але пеньки залиша лись. Тому щоб зайвий раз не драту вати лісників і не відповідати на їхні дурні питання: "А куди це дерева подівались, а звідки це пеньки взя лись?" ми ці ж пеньки й викопували. Ви копати пеньок не просто. Там коріння розростається на десятки метрів. Але ми навчились викопувати й маскувати їх так, що й Штрірліц не здогадався б. От Макар разом з іншими зальотника ми їх і копав, дихаючи чистим лісовим
мене, привітвся, сказав: "Привіт, дню вальний!" Вибіг один з моїх дідів, який тоді був черговим по роті. Побачивши Демиденка він радісно закричав, як до мами рідної. Через декілька хвилин позбігались дєдушки, які були на той час вільними. Звичайно, першим ділом одного з духів послали на село за само гоном, щоб по людськи відзначити по вернення такої важливої персони. В цей же вечір дідулі напилися. Демид, не встиг він переступити поріг казарми, як відразу ж відпиздив одного з черепів. За що він його пиздив не до кінця було зрозуміло, але я стояв на фішці й дєдушки сказали, щоб я мовчав, якщо не хочу сам вигрібати. У нашій частині
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 11
пиздили за звичай в туалеті й в ору жейці. Пиздились не надто часто. Так що мені майже повезло зі службою. Наступного дня Демиду видали ка муфляж, при чому зовсім новий, хоча служити йому було днів п'ять, не більше. В цей час відбулась пам'ятна бійка, яка підняла авторитет Макара на якісно но вий рівень. Вранці після підйому, перед шикуванням, ми справляли ранковий моціон: вмивались, голились, підшива лись і т.д. Чого до нього приїбався Де мид я не знаю. Ліжко Макара знаходи лось в іншому кінці казарми і я побачив вже саму бійку. Зауважу, що Макар по відношенню до Демида був череп. І ось зійшлися Макар з Демидом. Бійка була не тривалою і без наслідків, бо позбіга лись діди й розборонили їх. Але сам факт, що Макар не побоявся вийти один на один з дідом, який до того ж нещо давно повернувся з тюрми, звичайно не залишився не поміченим ніким: ні сол датами ні офіцерами. Хочу зазначити, що стукачество в армії — окрема тема для іншого дослідження (хоча що гам досліджувати — уродів які стукали одне на одного було в нас до хуя!). Вже в обід наші герої сиділи в столовій за одним столом і вели світську бесіду. Подивиш ся з боку — ну друзі не розлий вода! В подальшому Макар став дуже схожим на Демида. Характерною рисою Деми да були очі. Таких очей я ще ні в кого не зустрічав. Коли він розмовляв, він ніби нічого не бачив. Такий вираз очей буває, мабуть, тільки у сліпих. Тобто я хочу ска зати, що його очі нічого не виказували, ніякої емоції, ніякої думки. Складалось враження, що ти дивишся на ожившого трупа. Хіба що не смердить. Якось він підійшов до мене і запитав: "Ти хто по жизні?" Я, звичайно, не зрозумів запи тання. Тоді Демид почав пояснювати, як для особливо тупого: "Ну ти хто? Підар, лох, пєтух?" Я так нічого й не зміг йому сказати. Це запитання ще довго потім крутилось у мене в голові й не давало спокійно спати в нарядах довгими сум ними вечорами. Розмовляти з такою істотою може лише подібна істота. Через декілька днів почалося звіль нення. Рядового Демиденка звільнили в запас одним з перших. Ось так. Щоб звільнитися швидко потрібно бути закінченим чмом і зальотчиком, ложити хуй на службу. "Кто на службу хуй ложил, тот до дембеля дожил. кто на службе старался, тот до дембеля скончался". В майбутньому, коли звільнявся вже я. Ще раз повторилась подібна ситуація: заль отників і похуїстів звільняли в першу чергу. Тих хто реально ніс службу і за безпечував обороноздатність нашої батьківщини (отставить смех!) марину вали до самого кінця. Продовження в наступному номері.
СТ 12
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
історія гурту
ЦИРЮЛЬНЯ ім.КОТОВСКОГО ПЕРІОД 1. Гурт DACHAU сягнув своїми корінням в 1993 рік, коли панк Бум, що мріяв про скандальну славу SEX PISTOLS, захотів сколотити свою банду. У багатьох зі словом "панк" можуть виникнути якісь негарні асоціації, тому скажу, що це був панк дуже навіть здоровий, тоді він не пив навіть пиво, тому що "воно рибой бздить", і взагалі до того ж був одру жений і зразковий сім'янин. Бум був повний ентузіазму і писав багато злющих віршів, які він давно б втра тив, якби я не зберіг їх у себе вдома для нащадків. Іноді натикаюся на них коли наводжу марафєт — одним сло вом дикий угар. Потім може опублікую і отримаю гроші. Ми всі тоді були студентами електрофака Миколаївського Кораб лебудівного Інституту, вчилися на од ному потоці і слухали тяжку музику. Так що Буму не довелося далеко хо дити і він узяв гітаристом Стаса і ба систом чувака по прізвиську Моджа хед. Інших учасників цього дикого проекту я не знаю, але пам'ятаю точ но що в них був навіть клавішник. Без нього було ніяк не можна, тому що репетиційна база знаходилася в ньо го вдома. Групу назвали F.U.C.K (Five Ugly Crazy Killers). Звучить звичайно злоб но, але потрібно було назвати Лебідь, Рак і Щука, тому що приблизно все у них так і вигляділо, грали хто в ліс, хто по дрова . Коли я запитав Бума: — А що ж ви там граєте? Він з гордістю відповів: — Почуєш на концерті. Правда до цього справа не дійшла, чуваки в репетиціях навіть до своїх пісень не дійшли, разбіглись хто куди. Встигли тільки розучити Anarhy in UK. Шкода дуже шкода, було б дуже при кольно, особливо коли це твої другани. На початку 94 року, я будучи воло хатим металістом уже подумував забрити шарабан. Мене, як і багатьох тоді, надихнула стаття з "Ровесника" "Рок кованих чобіт". Що я і зробив улітку. Десь у цей же час Бум вирішив реанімувати свою групу і Стас запро понував спробувати мене на бас. Що характерно в плані шарабану я тоді був самим "першим хлопцем на кол госпі", тому вид у нової групи куди мене втяг Стас був неповторний: Стас — волохатий, Бум з ірокезом, а я лисий. Був ще один довгокосий ба рабанщик — каліка, але його все рівно за барабанами не видно було. Ну а мені ще й довелося купити басуху, яку я до цього в руках ніколи
не тримав. І от восени приступили до репетицій на хаті барабанщика (ба рабанщик стукав по каструлях, які ми заздалегідь укутали в ковдру), які Бум відвідував вкрай рідко. Його завжди відрізняло невтримне бажан ня посрать неподувшись. Про ці часи навіть залишився спогад у вигляді двох пісень, що ми записали на мікрофон касетної "мильниці", які я ніколи нікому не покажу. І от нарешті перший виступ, гідний для гурту такого розмаху. Пер шоквітнева гуморина 95го року в на шому інституті, а в нас навіть назви немає. Терміново було вирішено наз ватися DACHAU. По ідеї, ця назва по винна була підкреслювати намічену тоді ультраправу спрямованість гур
колаївська мега зірка гурт BESTIA (тоді ЧОРНА БЕСТІЯ). Чуваки — музи канти круті, справжні металісти, але грають музику далеку від народу, на що народ і відповів рідкими оплеска ми. Відіграли і звалили бухати, вони не бачили нашого тріумфу! Від зазд рості б у них повипадало волосся. Народ має знати своїх героїв. Ми тільки вийшли на сцену, як зал вибух нув. Перша пісня, виконана нами, бу ла "Панкс нот дед ай ноу", після якої я скинув куртку, під якою на руці в мене була надіта пов'язка зі свастикою. У залі було присутнє все інститутське керівництво, а також шишки з інших інститутів. Якийсь злобний хіппі в першому ряді кинув у мене пластико вий стаканчик, очевидно сподіваю
ту. Дядьки організатори навіть нічого не запідозрили. Хоча один пробубнів собі під ніс, що ніби щось знайоме. Моя участь у гурті була тоді чисто па сивна, я не сприймав все це всерйоз.
чись одним махом убити наповал за роджующийся фашизм. Але це фігня, а от Долгов за кулісами сів на очко. Ми відіграли на шу другу пісню "Злий як собака їжа чок канібал", яка, як і попередня, нічого близького з ідеологією націонал соціалізму не мала, і під бурхливі тривалі оплески, звалили зі сцени. Чуваки мене випхали в залу, а самі пішли в гримерку де їх уже чекав Долгов з перекошеною пикою. "Це жарт" — сказали вони. "Це жарт" — сказав Долгов у кабінеті ректора, ко ли йому вставили пістон. Правда з інституту нас ніхто не вигнав, навіть розмов ніяких не було. І от третє чи може п'яте листопа да, концерт у ДК Будівельників, гості з Херсона PECHISMO, DACHAU і гранд кор група SLIPWALKERS, де до речі грав майбутній барабанщик ЦИ РЮЛЬНІ Шурік (Крім того він бараба
Юморина почалася з виступу го ловного організатора всього цього неподобства, завідувача культурою НКІ Долгова — горе продюссера, що прославився на все місто тим, що запропонував одній студентці "офігенну розкрутку" у вигляді висту пу в актовому залі НКІ, в разі якщо во на переспить з ним, що вона звичай но не тільки не зробила, але ще й розсміялася йому в обличчя, а потім розпатякала усім про цей випадок. Чувак виконав пісню "Гуморина по вертайся", похмурості якої позазд рив би автор похоронного маршу. Потім були шутки прибаутки, студен ти всякі. Потім виступала також ми
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
нив у половині миколаївських банд і в Імперії Страху, переможцях Чер воної Рути 1995 року, тоді в ук раїнську культуру вкладали гроші, обіцяли поїздки закордон, але потім це все накрилося). Отоді народ умів веселитися. У буквальному значенні слова стояли на вухах, скакали як скажені. А зараз у Миколаєві навіть виступати не хочу, глядачі як на Каб зона прийшли, і пофіг п'яні тверезі, іноді в'януло тикають пальцями a la "нові русскі". І на сцені такі ж Дауни, що грають музику в стилі пітерської хвилі. А тоді на початку середині 90х, death, thrash, grind, хто грав glam чи hard — за лохів були. Ну на цьому концерті свастя було в мене вже на все пузо. Бум був у чо ботях і галіфе, у всьому чорному і з залізним хрестом. Було офігєнно, во лохаті кричали "Sieg Heil відривалися по повному. Тоді в нас уже була своя програма з десяти пісень, музика DACHAU, чимось нагадувала ранній VENOM. На цьому концерті з нами грало аж два барабанщика, частину пісень ми розучили з іншим чуваком, бо наш каліка знайшов собі якусь крокоділу і кудись запропастився. Після концерту ми, вже коли йшли додому, — бачили проїзжаючі мєнтовські бобіки, потім дізналися що це за нами приїзжали, хтось вик ликав з адміністрації ДК. Але мєнти як завжди спізнилися. От вона слава! Нас узнавали на вулицях. Трясли нам руки, зазивали побухати. Ми бу ли на лаврах і ніхрєна не робили. Та ще і Стас по секрету усьому світу розповів про прекрасну гру нашого барабанщика, він образився і пішов із групи. Та й у нього тепер була кро коділа, але не довго: "Ти невдаха" — сказала вона йому, — "А ми любимо тільки переможців", раз два три чо тири п'ять починаю зраджувать. Але перед його відходом ми все ж встигли записати демку з дев'яти пісень, у сільгосп інституті у стасино
го баті (він був там по культурі), оригінал якої я потім випадково стер. Копію правда потім вдалося дістати, але якість відповідно була набагато гірше. Писалися в актовому залі про гоном, барабани знімалися усього одним мікрофоном. Усе було чутно, але з якимось ехом. Бум вирішив назвати демо — "Апофеоз війни". Що характерно зіграно і проспівано було більш менш без лажі. Відразу згада лося що свій гурт ми по приколу на зивали ЛАЖАУ. І от настало літо 1996 року. Каніку ли. Давайте репетирувати. Один знайомий Стаса люб'язно надав нам двір частини будинку. Поки ми усі настроювалися, готуючись до першої репетиції, дахи навколишніх сараїв окуповували місцеві селяни, зайняв ши місця котів. Але почувши нашу са модіяльність, якось відразу зникли. У нас до того того часу вже з'явився постійний барабанщик з страхітливим прізвиськом Дарнопук, який також грав гівняно, і ще один гітарист Білий з витонченим прізвищем Білоножко. Їх Бум притяг відразу обох зі свого підрозділу "Бум югенд", тому того гітариста не знали навіть куди притк нути, нам і одного найчастіше було за багато. Короче, всі репетиції хі хі, ха ха, і більше ніфіга, ніякої дисципліни. Навіть гітарами в теніс грали. Ще там жили двоє злих маленьких песика, що намагалися Стасу відкусити по нозі, яких він панічно боявся. А також час тенько заходив з бутлем шальний дідуля, що періодично пропонував нам свої послуги поета. Бутиль він ви пивав особисто сам, тому що ніхто цю субстанцію пити не наважувався. А потім настала похмура осінь і репетиції припинилися, та й гурта вже не було. Був ще один стихійний виступ у, скажемо так, подобі рок клуба (але без мене, я навідріз відмовився брати участь у цьому не подобстві). У цей вечір виступав треш гурт ЧОРНИЙ МАГІСТР. Непо гано так грали, але народ їх зовсім не знав, і як музиканти не благали глядачів їх підтримати, у залі тільки пара чуваків хитали головами. До закриття було ще далеко, а Магістри вже закінчили виступати і звукоопе ратор, він же головний організатор всієї цієї дурні, попросив нас погра ти, щоб убити час. Ми чомусь усі там були, і навіть Бума дружина із сест рою. Як же відмовити. Як я не умов ляв Бума не робити дурості, він сто яв на своєму, і от вони заграли. На басі замість мене Білий. У у жах! Подібної лажі світ ще не бачив. Але... зал почав ходити ходуном, Магістри були в шоці, як це так, що ж це таке, де ж справедливість? Але я ржав від душі. Особливо як рубався наш ко лишній барабанщик, підтримуючи своїх колишніх колег, це треба було бачити, у мене немає слів. На цьому DACHAU припинило своє існування.
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 13
ПЕРІОД 2 Весна прийшла. Природа проки нулася. Разом з нею прокинулися і ми від зимової сплячки. Тепер я вирішив пропхнути свої пісні, до цьо го я якось це зробити ще не зважу вався. Ну тобто свою музику, слова повинний був писати Бум, я просто приносив йому записанну на касету англійську (марсіанську) тарабарщи ну, під бринькання акустіки, а він потім, коли з'являлося бажання, пи сав текст. Раніш же в DACHAU було зовсім навпаки, Бум приносив свої тексти і змушував Стаса вигадувати музику, бажано прямо відразу. В бе резні ми з Бумом походили по око лишних школах у моєму районі і навіть у ДК заходили, пробували про бити репетиційну базу, але вийшло тільки в місцевому бичатні. Нас нап равили відразу до зам.директора, чу вак виявився колишнім музикантом, теж ковбасивсь під DEEP PURPLE і іншу старовину. Він на халяву надав нам коморку в актовому залі, куди ми перетягнули весь свій убогий апарат. Домовилися що ми будемо приходи ти ввечері, він записав наш час і за питав як ми називаємося. Не встиг я рот відкрити, як Бум уже випалив: "Ну робоча назва — ЁРШ". Не знаю що мужик подумав, але назву вніс до списку, там ще якісь групи репетиру вали, учні ПТУ і робочо селянський гурт КОРНІ, трудова інтелігенція з за воду "Зоря". Особисто мені до ПТУ було дві хвилини пішкарусом, іншим звичайно гірше, але теж нічого, зате ми могли репетирувати в будь які дні крім вихідних. Тільки от дуже засму чував нас товариш Дарнопук. В ос новному на репетиції тільки й роби ли, що дружно кричали на барабан щика — тоді і прийшла ідея співати хо ром у приспівах. Але зненацька повез ло, я випадково зустрів одного старо го знайомого — Влада, він раніш ба рабанив у дезовій банді "ЛІЦА СМЄРТІ", і вже грав з нами на концерті в ДК Залізничників, а зараз ніде не грав, до ПТУ йому було ще ближче чим мені і він погодився з нами пограти. Його правда на довго не вистачило, але дещо встигли розучити. Крім того потрібно було вирішити проблему з назвою. Старе DACHAU уже давно нікому не подобалося і не відповідало настрою нової музики. Я запропонував EVIL BARBER, але ніхто не захотів, наче незрозуміло, англійською. Тоді Бум склав цілий список лиховісних назв від яких у ботви повинно було встати сторчма волосся під пахвами. Я зараз пам'ятаю тільки ИЗУВЕР, також зовсім містичні АРЕГЕЗОЗУР і АРМА НЕНШАФТ (як латинськими пишеть ся не знаю). Ну куди з такими? Я го ворю: "Це ще більше не пересікаєть ся з музикою", тому оптимально було назватися МЕРТВІ МАВПИ, ця назва відповідає настрою музики і до того ж
СТ 14
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
підкреслює нашу прихильність до на цистської ідеології. Стасу було уза галі все рівно, Бум же почав катего рично заперечувати, що це дуже не розумно. Вони з одним чуваком, на прізвисько Фюрер Деня, що був фю рером тільки для Бума, вигадали ба гатозначну назву ЕРШ. Так звичайно, простенько але зі смаком. — Чому "йорш"? — запитав я. — Зла риба з ірокезом, і це наша відповідь Скрюдрайверу. Твою дівізію! Причому тут ірокез, та й про SKREWDRIVER, ми практично нічого не знали, і тим більше не чули, група згадувалася в "Року кованих чобіт" от і вся інформація. У резуль таті ми так і перебивались без назви. Наближалося літо і замполіт на тякнув нам що незабаром канікули,
Влад відмовився їздити в "таку далечінь" і ми влаштували конкурс барабанщиків. Той хто зіграє Бомбу, займе почесне місце. Шурік нам пхав усяких малолітніх, але в них видно ру ки не з того місця росли, ніхто не зміг, довелося уламувати Шуріка, і він нео хоче погодився. До цього часу ми вже остаточно визначилися з назвою ЦИРЮЛЬНЯ ім.КОТОВСКОГО. (Для тих, кого ця назва як і раніше пора жає в шок, вісімдесят восьмий раз повторюю — ми назвалися так не то му що Котовский був комуністом, і навіть не тому що це був єдиний крєндєль, якому якимсь містичним чином повезло втікти з неприступної миколаївської в'язниці, а просто тому що він був голеним наголо, і скажемо так, найвідомішим голено наголо чу
щоб ми шукали інше місце, що відра зу знайшлося в ДК Залізничників, са ме там де проходив другий виступ DACHAU. Барабанщик Шурік (Імперія вже на той час розвалилася), очолю вав там щось тіпа рок клуба для мо лодих дарувань, і наша апаратура бу ла гарним доповненням до апарату ри ДК і тому ми теж могли репетиру вати там нашару.
ваком в історії Совка, тому і подібна зачіска називається "під Котовского" і взагалі, до того як така "зачіска" ста ла популярною, і буквально всі стали голити собі бошки, усіх стрижених наголо називали Котовскими.) Отут ми довідалися, що намічається грандіозний концерт у центральному міському парку Пере моги, прямо на вулиці. Записали кілька пісень на мікрофончик касет ника і дали послухати організатору. Видно він слова особливо не слухав, а може і не чув, але час нам дали. Для мене це самий класний концерт в історії групи. Ми вивісили свої руко писні плакати — на білому тлі чорний кельтський хрест і всім гуртам дове лося під ним виступати. Хед лайне ром повинний був бути ФАКСТРОТ (миколаївський хард рок), але вони кудись запропастились і нам потрібно було тягти програму, а пісні
Цей рок клуб розміщувався в підвалі ДК і тому і називався "У над рах" і в ньому можна було гриміти скільки влізе. У нашій кімнаті також репетирувала група ТНТ, де грали Білий і Дарнопук з басисткою по прізвиську Муха. Білий відростив собі якийсь незрозумілий дестрой на го лові і став схожим на Сіда Вішеза, тільки в багато разів більш товстого, тому що на відміну від нього, сидів не на героїні, а на салі.
Редакція не несе відповідальність не лише за метеріали, що друкуються в нашій газеті, але й за думки, які виникають під час прочитування її, а також не відповідає за неадекватні дії деяких наших читачів. Наша Інтернет адреса www.bklub.tk Наш e0mail: bklub_tk@ukr.net
вже усі закінчилися, давай дитинство згадувати, виконали ще і всі пісні DACHAU. Взагалі усім сподобалося, і що характерно ми були абсолютно тверезими. Під час однієї з перерв між піснями, Бум відійшов кудись убік, чогось там покопався і раптом вибіг на середину з ціни з диким ле ментом "Хто це підклав". У руках його був листок паперу з намальованим пацифіком, ще й намальований та ким же чорнилом і на такому ж па пері, як і плакат з кельтом позаду. Бум по звірячому порвав папірець і викинув глядачам, що прийнялися ці клаптики топтати. Брудні хіппі дуже обурювалися, але зробити нічого не могли, ну в принципі ніхто не дога дався що це був такий хитрий пропа гандистський хід. У Шуріка у вестибюлі ДК увесь час проходили концерти різних ма лолітніх музикантів і після одного такого малі там начудили, навіть хтось телефон директора потяг, Шу рику було сказано з усією ком панією увалювати куди подалі, ну і відповідно нам теж. Але трапилась велика неприємність, у ніч перед нашим визначеним виселенням по тягли всю нашу апаратуру, гітари і мікрофони, тільки колонки залиши ли, дуже вже важкі. Ці козли злама ли двері з чорного ходу і вночі все винесли, місто маленьке і дотепер наша апаратура ніде не спливала, мабуть спиздили для своїх потреб хтось із малолітніх. Мєнти приїзжа ли і все таке, але звичайно шукати вони не збиралися. Шкода апарату ру і шкода що накрилася база, там бу ло дуже весело. Восени був ще один концерт у ДК Сорокоріччя Жовтня, але не в залі а у вестибюлі. Там ніякої сцени не було, і навіть ніякого заго родження (ну тіпа от ти отут стоїш, і отут відразу я тобі граю), від глядачів довелося оборонятися тільки грифа ми гітар, як списами. Взагалі хєр зна що, у мене так взагалі не було мікро фону для того щоб співати, а Стасу дали як у льотчика випробувача, що на голову надівається. Народ усе ніяк не звик до нашої нової назви, усі так само назвали нас DACHAU, правда говорили при цьому, що ми дуже спопсились. Це був 1997 рік, і знову тиша до весни. Ми готувалися до захисту диплому. .. Продовження в наступному номері. Сайт гурту знаходиться за адресою http://www.skinmusic.mksat.net/