ЛИСТОПАД 2005
Ч
есно вам скажу, інколи стає так сумно за свою націю, що хоч вішайся! Особливо після того як надивився но' вин зі Франції. Нещодавно в Києві відбулися протести таксистів. Що во' ни хотіли я так і не зрозумів (оскільки я не таксист), але наскільки я дивив' ся їх вимоги — то я усі їх підтримую. Збираючись кудись їхати в цей день вранці, я з посмішкою подумав — оце сьогодні в столиці затори будуть. Таксисти минулого року так і зроби' ли. Вони рухалися колонами по місту
посиділи під Банковою, ну покурили, а далі що? Подомам! Цікаво, що в той же час профсоюзи медиків готували акції протесту, вимагаючи собі підви' щення зарплатні. Але медики вийшли на вулиці лише через півтора тижня після таксистів. І якщо ви думаєте, що медики були крутішими за так' систів і напали зі скальпелями на міліцію — то помиляєтеся. Ви знаєте, я за них навіть хвилююся, на фіга во' ни виходять на ці акції, ще застуду якусь підхватять. Все'одно нічого не добиваються, сиділи б дома.
БУНТ МЕДИКІВ декілька слів редактора
оскільки такі кадри облетіли б увесь світ — і образ Ющенка, як демократич' ного президента відразу б накрився. Ще одна проблема українських акцій протесту — це наявність високого ко' ефіцієнту сук у будь якій сфері життя. Я ще в школі помітив, що коли усі збира' ються тікати з уроків — то знайдеться чоловік п'ять, які обов'язково зали' шаться — по'перше це заучки, якім страшно, що зла тьотя вчителька пос' варить їх пальчиком, або ще гірше — настучить батькам. В день акцій про' тесту таксистів по Києву шустрили сотні штрейкбрехерів, які навіть не ду' мали йти протестувати — однім як і за' учкам було страшно, що їх поб'є міліція, або виженуть з роботи. Інші просто хотіли заробити на цьому. Таксі в місті поменшало, а отже можна на цьому погріти руки. Організаторам акцій протесту потрібно було б найня' ти з десяток відморозків з бітами та ножами, які цим штрейкбрехерам по' рихтували машини. Щоб на наступній акції протесту жодна людина не змог' лася б виїхати вранці на роботу, оскіль' ки це стосується і маршрутних таксі. Але нашим рідним українцям по' добається, коли їх дрочать з зарпла' тою, бензином і всім іншим. А ор' ганізувати хоч якийсь спротив — кишка тонка! Редактор Пташка.
В НОМЕРІ: Новини ст 2 3
Революція a la Molotoff ст 4 5
Вуличний бій ст 6 з мінімальноможливою швидкістю, зупиняючись на всіх світлофорах. Машини було обв'язані тоді помаран' чевими та жовто'блакитними стрі' чками. Молодці, чуваки, ніби все по закону, таксі рухається, але швид' кість маленька, ні об'їхати, ні фіга. Тоді вони на багато годин паралізува' ли життя столиці. І тоді до їх вимог прислухалися. В цьому році чи то так' систи якісь сцикливі попалися, чи профспілкам Ющ баблосу закинув, щоб не перекривали дороги, але вся їх акція була беззубою і спокійною. Ну
А взагалі могла би вийти непогана акція протесту. Як казав Корчинський: "В Західній Европі живуть краще не то' му, що більше за нас працюють, а тому, що уміють вимагати це від свого уря' ду!" Об'єднати би зусилля двох профспілок! Таксисти перекривають вулиці Києва своїми машинами, перед цим зв'язавши їх цепами, щоб не роз' тягнули, а медиків виставить перед цими барикадами живим щитом, щоб ментам соромно було жінок і інтелігенцію хуярити. Я думаю МВС не пішло би на штурм таких барикад,
Кривавий вівторок ст 7
Червона Армія Японії ст 8 10
Obukhiv urban anarchy ст 11
LOSERS ст 16
СТ 2
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
Ворог не пройде! Ну що, шановні революціонери? Збираєтесь до Білорусії скидати баць' ка? Особисто я збираюся, тому все що пов'язане з цією країною мене цікавить і навіть дуже, оскільки ці знання там в Білорусії можуть коштувати мені відби' тих почок, а можливо і самого життя. На днях у Білорусі з'явилася нова кримінальна стаття яка нас з вами безпосередньо стосується і нази' вається "Дискредитація Республіки Білорусь". Як оголошено — її головна мета — не допустити іноземного втру' чання у президентські вибори. Але як ти бацько нам не розповідай, усім зро' зуміло — це стаття проти рево' люційних дій, які збираються провести білоруси проти свого Лукашенка. Стаття передбачає ув'язнення стро' ком від півроку до п'яти років за підго' товку вуличних протестів та участь у не' зареєстрованих громадських і політич' них об'єднаннях. Окремим пунктом про' писане покарання за поширення диск' редитуючої інформації про Білорусь іншим державам. Тобто, якщо ти білорус і скажеш наприклад нашому телеканалу навіщо ти вийшов на вулиці Мінська, а наш канал тебе ще й покаже, то можна відразу збирати у валізу теплі речі і бігти за блоком "Пріми" в магазин. Бо від шести місяців до двох років тобі уже га' рантовано. Ще однин пункт бацько гарненько продумав — це покарання за призиви до повалення влади — до трьох років. Якби у нас в Україні був прописаний такий закончик, то ментам не виста' чило б бобіків, щоб вивозити людей з Майдану, оскільки там тільки й роз' мов було, що до повалення. Якщо ці призиви розповсюджувати через дру' ковану продукцію — то срок виростає до п'яти років. Взагалі закончик непо' ганий, як на мене, то такий закон не' обхідно прийняти у нас, а то тут на кожному кроці Симоненки, Вітренки і Кушнарьови закликають до порушен' ня територіальної цілосності, а їх ніхто і пальцем не трогає. Офіційний Мінськ заявляє, що нині стикається з цілою індустрією з підго' товки активістів громадських рухів до заворушень.. Тому в новому законі врахували досвід Грузії, України та Киргизстану, де і після виборів сталася зміна влади. А бацько Лукашенко недавно зая' вив, що йому іноземні розвідки пропо' нували йому гроші, щоб він відмовився балотуватися на президентських ви' борах. От дотепник!
Азербайджанській опозиції дали по носі На парламентських виборах виг' рала провладна партія "Ени Азер' байджан", яка отримала 50% усіх го' лосів (хто б сумнівався). Опозиційні партії отримали лише 10 з 125 місць в парламенті і відразу заявили про фальсифікації. Спочатку ЦВК погоди' лося з цим і почало перевіряти усі зафіксовані фальсифікації, але потім владі це надоїло і вона відмовилася від таких наїздів. В суботу 26 травня блок політичних партій "Азадлиґ" (Свобода) зібрав своїх прихильників в Баку біля станції метро "20 січня". Невдовзі до опозиційного мітингу приєдналися колони блоку "Нова політика" та руху "Національна єдність". Загалом кількість мітингую' чи було приблизно 20 тисяч чоловік. Об'єднана колона скандуючи "Свобо' да!"і "Вільні вибори!" під помаранче' вими прапорами рушила до площі Пе' ремоги, де мав проходити сам мітинг. Після закінчення відведеного мерією часу мітингувальники розходитися не хотіли. За словами очевидців міліція двинулася проти мітингу відразу після призиву опозиційних лідерів залиша' тися на площі надалі. Люди вже поча' ли сідати на асфальт, як налетіли заго' ни міліції. Як і завжди буває, більша частина мітинга розбіглася. Проте ті хто залишилися вступили у бійку з ментами. В озброєних міліціонерів полетіли камені та пляшки. Мєнти при підтримці водометів швидко відтісни' ли учасників акції. Усіх хто потрапив під руку в автобу' сах вивозили з площі Перемоги. А са' му площу обнесли колючим дротом, щоб не допустити туди учасників акції протесту надалі. Мєнти також з ярістю
Гулієв, що перебував в Україні під політичним притулком. Першою жерт' вою цих репресій a'la Stalin став екс' міністр економічного розвитку Фархад Алієв. Він звичайно буржуй, але за ре' волюційну ідеологію його можна вша' нувати. За версією офіційної влади, Фархад Алієв пообіцяв опозиційному екс'спікеру Расулові Гулієву три мільйони доларів підтримки для за' хоплення влади в країні. Ідеолог пере' вороту Гулієв, начебто, мав зорганізу' вати масові акції непокори за киргизь' ким сценарієм. В аеропоту його мали зустрічати прихильники і відбивати від ментів. Але міліція гарно постаралася, і в аеропорт нікого не допустила, тому Гулієва взяли тепленького. У підго' товці державного заколоту зізнався заарештований кілька днів тому екс' міністр фінансів Фікрет Юсіфов, ка' жуть мєнти. По телевізору показува' лися пачки баксів і якась трофейна зброя, яка ніби'то була схована по до' розі до аеропорту. Але з першого пог' ляду було видно, що справа вчисту сфабрикована. Це тільки москалі на ОРТ повірили у цей відвертий піздьож. Зараз опозиція трошки очканула. Надивившися репортажів з Києва,
розламали і затоптали нашвидкуруч зроблену опозицією трибуну. За сло' вами очевидців на площі лишилися цілі калюжі крові. Наразі міліція запев' няє, що потерпілих майже немає і не уточнює кількість затриманих. Нагадаємо, що за тиждень до того за сфабрикованою справою про ор' ганізацію державного перевороту за ґрати засадили групу високо поса' довців. За версією слідства організа' тором перевороту є екс'спікер Расул
Тбілісі і Киргистану їм усе здавалося таким простим і легким. Збиремося — і будемо стояти до перемоги! А якщо мєнти силу застосують? Де ваші при' хильники будуть? В штани наклали і втекли? Черговий мітинг призначено на 3' тє грудня. Ми сподіваємося азер' байджанці не лише фруктами тогру' вати і спортом займатися вміють. Щасти вам, і беріть в наступний раз не каміння, а коктейлі Молотова.
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 3
ПРИДУШЕНО ДРУЗІВ УКРАЇНИ! уряду і жорстокість феодального режиму імператора Хайле Селласіє в цій країні від голоду гинуть мільйони населення. В 1974 році нечисленний пролетаріат Ефіопії підняв повстання, яке підтримали замучені фео' далізмом і голодам селяни. Вони звергли монархію і встановили близький до соціалізмі режим. Коли в 1977 році сусідня Сомалі при фінансовій та військовій під' тримці США вторглася на територію Ефіопії, уряд цієї країни звернувся по допомогу до СРСР. До влади тоді прийшов полковник Менгісту Хайле Маріам, який запровадив у країні червоний терор. Допомогу звісно ра' дянський союз надав і продовжував надава' ти аж до самого свого розвалу. В часи правління полковника в країні точилася за' тяжна громадянська війна, але з військовою підтримкою СРСР полковник міг утримувати На початку листопада в Ефіопії відбули' ся масові протести проти нечесних парла' ментських виборів, які відбулися у травні цього року. Вибори тоді виграла керуюча партія — Революційно'Демократичний Фронт Ефіопських Народів. Під час декілька діб сутичок в столиці країни Аддіс'Абебі між поліцією та протестувальниками 50 чоловік було вбито і приблизно 200 суттєво поране' но. Барикади, побудовані опозицією, після сутички відразу розібрали. Вулиці патрулю' ють посилені наряди сил безпеки країни. У цей же час поліція робить ряд облав та об' шуків у місті. Заарештовано до 2'ох тисяч чоловік. Правда частину з них наразі випус' тили, оскільки довести їх причетність до за' ворушень не вдалося. Мітинги проти фаль' сифікацій проходили по всій країні по при' зиву опозиційної партії — Коаліція за єдність та демократію під помаранчевими прапорами. Очевидно приклад України на' дихнув усю світову спільноту до дій. Найбільше народи світу надихає той факт, що Україна — це країна третього світу, а от' же і в їх африканських, азійських та кавказь' ких країнах можна впровадити такий самий громадський контроль за владою, як і у нас. Дивно тільки, чому колиска помаранчевих революцій не цікавиться своїм дітищем в Африці, адже Ефіопія входить в сферу інте' ресів України? Починаючи з 1977 року ця африканська країна тісно співпрацювала з Радянським Союзом і Україна відразу після проголошення незалежності відновила зв'язки. Досить дивно, що наша влада нічо' го не вчинила після цих подій у Африці. Хо' ча б ноту протесту якусь висловила. Або послала б туди наших дипломатів для пере' говорів з опозицією. Або навпаки підтримку уряду висловила. Таке враження, що ми боїмося взагалі щось сказати поки на гео' політичних просторах говорять сильніші. Доля цієї країни химерно схожа на долю України. Ефіопія — це переважно аграрна країна. В 1973 році через невдалу політику
владу. Від посухи у 1985 році знову розпочи' нається голод. Комуністичний уряд відмов' ляється від гуманітарної допомоги, чим спричинив тисячі голодних смертей. Після розпаду СРСР у 1991 році Менгісту був ски' нутий, а між воюючими сторонами підписа' ний договір про припинення громадянської війни, а майже усі контакти з країною переб' рала на себе Росія. Відомо, що під час війни з сепаратистами Ерітреї 1991'1993 роки Росія продавала уряду Ефіопії військову техніку і проводила вишкіл їх військових. Правда тоді в західній пресі часто випливали статті про те, що Україна проводить такий самий вишкіл армії Ерітреї, а також постачає ерітрейським сепаратистам зброю. У 1993 році Мелес Зенаві був обраний президен' том на вільних виборах. Теперішній прези' дент Гірме Вольде Гіоргіс у 2001 році відвідував Україну з офіційним візитом. Україна залучена до розвитку системи освіти Ефіопії, займається реор' ганізацією залізничних шляхів, авто' мобілебудуванням, продає літаки, сіль' госп техніку та мінеральні добрива. Не' щодавно Україна взялася проводити тро' лейбусні шляхи у столиці Аддіс'Абебі. Втрачати такі країни для України просто ганебно. Тим більше, що учасники акції про' тесту надіваючи на себе помаранчеву стрічку згадують нашу з вами країну.
В
ніч з 22 на 23 листо' пада група грецьких анархістів захопила один із факультетів Афінського університету Полі' техніон. Вони заблокували в аудиторії приблизно 250 сту' дентів. Користуючись тим, що доступ поліції на територію університету заборонений, анархісти зробили декілька вдалих вилазок проти поліції в результаті яких один полі' цейський був поранений кину' тим каменем. Також, очевид' но підтримуючи французьких арабів, спалили п'ять припар' кованих в центрі міста машин. Нікого з нападавших заареш' тувати не вдалося. За слова' ми поліції, один анархіст був легко поранений. Навколо університету палають смітни' ки, вулиці закидані камінням та сміттям, яким бунтівники кидалися в поліцію. Виступи анархістів почали' ся після того, як в кінці минуло' го тижня надійшла інформація про смерть їхнього товариша в поліцейському відділку міста Салоніки. Анархістські угрупо' вання вважають, що їх комрад помер від побоїв, у той час, як уряд стверджує про передозу' вання наркотиків. Цікаво, що під час прове' дення Олімпійських ігор 29 серпня в районі Монастракі міста Афін анархісти влашту' вали подібні заворушення, пошкодили декілька мага' зинів та банків. Поліцію, що приїхала їх втихомирити вони закидали запалюючою су' мішшю. У відповідь поліція застосувала сльозогінний газ. За словами поліції було зат' римано 20 бунтівників. Греки — специфічна нація з своєю величезною історією. Тому їм тяжко вливатися в ко' лектив Євросоюзу, приймаю' чи собі ліберальні цінності північних германських на' родів. І грецькі анархісти нам це доказують.
СТ 4
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
РЕВОЛЮЦІЯ a la MOLOTOFF Якось великий французький пан Генріх Бурбон сказав: "Париж коштує меси". Після цього він відмовився від протестантизму, прийняв католицтво і завдяки тому став французьким королем Генріхом IV. Однак згодом після його коронації виявилось, що не всі мешканці Франції готові заради Парижу так легко змінити свої релігійні переконання (прямо, як у нас під час хрещення Володимиром Русі у дніпровських водах Києва). Цілий місяць у "п'ятій республіці" поліція вела запеклі бої з іммігранта' ми з колишніх французьких колоній. Більшість бунтівників — мусульмани із країн Магрибу, а також Сенегалу, Туреччини й інших держав. Якщо спо' чатку безладдя торкнулися тільки пе' редмістя Парижу, то, починаючи від
редмістях підірвана молодь підпалила дві школи й автобус. При цьому пост' раждали два чоловіки. Тим часом у Лансе, що на півночі країни, а також у місті Сет на півдні мусульманські мо' лодчики підпалили кілька церков (християнських). У паризькому пе' редмісті Коломбе якісь хулігани заки' дали камінням автобус, у результаті чого із травмою голови потрапила до лікарні однорічна дитина. Ще в одному паризькому передмісті Сент'Морис
листопада — другого тижня завору' шень, вони вже поширилися на вели' чезну територію: від німецького кор' дону до Атлантики й Середземного моря, від Страсбурга на сході до Нан' та на заході, Тулузи, Марселя й Ніцци на півдні. Третій тиждень зустрічає "народні" збурення вже далеко за межами Франції, як то сталось, скажімо, у Бельгії. Але повернемось до "країни жаб та устриць", зокрема, до нещодавніх тамтешніх "акцій громадської непоко' ри". До речі, на замітку українському соціуму: боріться й поборете, але бо' ротись треба з головою. Ось лише декілька подвигів французьких "зне' долених": у Сент'Етьєні та його пе'
учасники безладів підпалили медич' ний центр. Тільки станом на ніч 7 листопада в результаті "розгулу" в іммігрантських кварталах Франції було спалено біль' ше 1400 автомобілів, поранено 34 поліцейських і затримано 186 чоловік. Про це офіційно повідомило МВС Франції, а отже ці цифри можна сміли' во помножити на два. Регулярному на' паду піддавались усі установи без ви' нятку: школи, дитячі садки, церкви, поліцейські ділянки, ресторани, крам' ниці. Країна потихеньку поринає в ха' ос, а влада не знає з чого почати, щоб зупинити його. Корінні французи заяв' ляли, що проти них ведеться справжня війна. Уявляєте, шановні українці, якби
до нас у ганделики вривались оска' женілі банди москаликів чи якісь цига' ни і починали всіх і все безжально гу' пати за те, що ми українці? І нам страшно стало виходити на вулиці за хлібом чи пивом? — Важко уявити подібну ситуацію. Бо у нас просто са' моусвідомлення не таке глибоке. Забіжать кацапи у ганделик, щоб ко' гось відлапошити, а там же всі свої, бо російською балакають. Щодо циган, так їх не так багато, щоб робити подібні напади. Та й навіщо: можна ж просто гіпнозом усі "питання" виріши' ти. А у Франції, між іншим, багато хто був переконаний, що вже настав час залучати армію. З цієї причини відбувається екстре' не засідання Ради національної безпе' ки, на якому президент Жак Ширак привселюдно заявив, що відновлення порядку є "абсолютним пріоритетом". "Останнє слово повинен сказати за' кон. Республіка впевнена, що вона ви' явиться сильнішою за тих, хто хоче сіяти насильство й страх", — сказав президент і пригрозив пальчиком усім порушникам порядку, що заарештує їх, затягає бешкетників по судах й нагоро' дить суворими покараннями. Разом з тим, він відзначив, що для втихомирен' ня ситуації потрібні "повага до всіх, справедливість і рівні можливості". Сьогодні вся французька та й світо' ва спільнота ставить собі питання: у чому причина таких бунтів? Однознач' ної відповіді ніхто не дає, однак більшість експертів говорить про цілий комплекс економічних, політичних і релігійних причин, що викликали подібні безладдя у Франції після сту' дентської революції 1968 року. Перша й, можливо, найго' ловніша — економічна. Наприкінці 50' х рр. ХХ ст. у Франції стало не вистача' ти дешевої робочої сили: комусь треба
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ було забирати сміття, мити параші, працювати на екологічно небезпечних для здоров'я заводах тощо. Наслідком цього став приплив мігрантів, в основ' ному з колишніх французьких колоній. Однак наприкінці 80'х років минулого століття ситуація стала змінюватись, виробництво із Франції стали перено' сити до інших держав — Ірану, Китаю, Латинської Америки. Зай' нятість серед мігрантів стала падати. Крім того, ті, хто приїхав сюди у 50'60 рр., стали обростати родинами, у більшості яких було по 5'7 дітей. Зараз ці діти виросли й не можуть знайти роботу, а тому проводять увесь свій час на вулиці, найчастіше потрапляючи під вплив криміналітету. За статисти' кою, більше 80% арабського населення передмість Пари' жа не має постійної роботи.
націоналіста Ле Пена, що у 2002 році шокував світ, обігнавши у першому турі президентських виборів кандида' та від соціалістів — прем'єра Ліонеля Жоспена, й вийшов у другий тур. І третє: майже всі, хто бунтував і продовжує бешкетувати зараз у Франції, — мусульмани. Саме у Франції найбільша мусульманська
Друга причина — політична. Франція — одна із найбільш соціально захищених держав у світі. "Ліві ідеї" та "ліві інтелектуали" завжди були впли' вові у французькому суспільстві; крім того, дотепер у Франції існує сильний комплекс провини за колонізацію. Звідси — більша терпимість до мігрантів, більша допомога з без' робіття, більші пенсії. У Франції навіть існують спеціальні державні програми для підтримки іммігрантів. Однак деякі корінні французи вважають, що араби' іммігранти навмисно не хочуть шукати роботу, тому що одержувати допомогу з безробіття й нічого не робити наба' гато приємніше, ніж пахати на "білого француза". Французьке корінне насе' лення усе більше боїться й усе більше не любить арабів, які приїхали до Франції. Нелюбов до арабів — одна з причин, яка сприяє поповненню рядів прихильників головного французького
громада в Європі — більше 5 млн. чо' ловік. Однак не релігія стає основним фактором для безладів. Адже не ви' падково тільки 15% мусульман Франції відвідує мечеті. Можливо, го' ловна їхня причина — це криза са' моідентичності. Коли батьки сьо' годнішніх бунтівників приїхали у Францію, вони відчували себе араба' ми. Однак їхні діти вже не є арабами за менталітетом: вони ходять у фран' цузькі школи, спілкуються між собою французькою, дивляться французьке кіно, співають французький реп. Не бу' дучи французами, вони не є арабами, й навпаки. Вони — якийсь сплав куль' тур, менталітетів. Якось, перебуваючи у французькому центрі Київського універу ім. Т.Шевченка, я прочитав цікаву статтю про прогноз генетичної градації корінного французького насе' лення у ХХІ ст. Зокрема, у цій статті бу' ли візуальні приклади: різні світлини —
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 5
на зразок, як мавпа поступово перет' ворюється у homo sapiens sapiens. Так от, за результатами цього прогнозу з підсумкової світлини корінного меш' канця Франції кінця ХХІ ст. на мене ди' вився за зовнішніми ознаками чи то індус, чи то араб. Але не білий фран' цуз. Ось такими "сплавами" повинні стати французи через 80'90 років. Повертаючись до теми те' перішнього анархізму у Франції, хотілось би загалом відзначити, що відбувається те, що повинне було давно відбутися: їх (кольо' рових іммігрантів) до кінця не приймає французьке сус' пільство, та й вони не дуже вже хочуть вписуватись у нього. А жи' ти паралельними світами в Європі неможливо. І тому — ви' бух. Нескладно уявити, що нас' тупного разу він може гримнути з такою ж силою у будь'якій іншій європейській країні. Скажімо — в Іспанії, може — у Німеччині, де багато вихідців з Турції, можли' во — у Великобританії, де велика гро' мада з Пакистану. Україна, звісно, під цей список не підпадає. Як зупинити ці бунти, не дуже зро' зуміло. Застосуєш силу — створиш відмінний ґрунт для росту терористич' них настроїв на основі ісламського фундаменталізму, не застосуєш — мо' жеш втратити державу як інститут. Французька влада, видно, готова до' мовлятися, однак не дуже розуміє із ким, а також що, власне, може стати предметом домовленостей. Посилен' ня соціальної підтримки мігрантів? Збільшення робочих місць для них? Проти цього може виступити корінне населення Франції. Франція розколо' та. Очікується, що надалі розкол у суспільстві тільки збільшиться, а на ви' борах 2007 року до влади прийдуть націоналісти, які вирішать питання мігрантів більш крутими й менш де' мократичними методами. І можливо матимуть рацію. Хоча французи самі винні: нахапалися ко' лись колоній, експлуатували абори' генів — тепер мусять відповідати за це. Нам це не загрожує, бо ми нікого не експлуатували (тільки нас), ми жодні колонії не захоплювали (тільки нас), до нас їхати арабам та бушменам немає чого (тільки ми постійно нама' гаємось знайти щастя деінде). Хоча знаєте: було б добре, якби ми, українці, стали такими ж свідоми' ми, як ті залишки корінного фран' цузького населення, та своєчасно відправляли китайців і пакистанців після завершення їх навчання в ук' раїнських вузах назад — у рідні азійські пустелі. Камрад Руссо
СТ 6
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
Битись — це природне бажання кожного чоловіка. Так само як і бажання продовжувати свій рід. Людина, яка не відчуває цих бажань — не чоловік, нікчемний продукт нашого суспільства споживачів. Боротьба споконвіку була головним обов'язком чоловіка. На разі основним, тобто найбільш поширеним проявом цього інстинкту є вулична бійка.
хльосткі удари по обличчю, очам, fвторучкою наносити крапкові удари, лаком для волосся можна осліпити супротивника. Відеокасету можна не тільки перег' лядати, але й відбити нею ніж або на' нести її гострими кутами удар. І так далі. Ваше завдання — залишитися живим, тому все, що може допомогти, повинно бути використаним. Сонце або ліхтар повинні сліпити супротивника, а не вас. Психологічний момент: "А йому буде боляче" у бійці не доречний. Інакше боляче буде вам. Може навіть востаннє. А потім буде боляче вашим рідним і близьким.
Незалежно від того захи' щаєтесь ви, чи нападаєте метою вуличного бою — є нанесення мак' симальної шкоди супротивникові, не одержавши при цьому шкоди само' му. Вулична бійка — це мистецтво би' ти наповал, травмувати, калічити, при цьому залишаючись живим і, по можливості, неушкодженим. Для досягнення мети гарні всі підручні засоби. Жменя піску або землі в очі, камінь, ціпок, прут арма' тури, ваш "дипломат", зв'язка ключів, авторучка, лак для волосся. Запаль' ничка — у ваших руках все повинне бути зброєю. Каменем, ціпком, пру' том, дипломатом можна бити й бло' кувати. Зв'язкою ключів наносити
Правило одне — правил немає. Ви калічите того, хто хоче покалічити вас або вбити. Прийняти це правило чи ні — вибір за вами. Пам'ятайте, що вуличний бій — це міні'війна. Із цього приводу один японський воєначальник сказав: "По' чаток війни кладе кінець всім прави' лам. Мета — перемогти". На вулиці бити треба не жаліючи, бити не в живіт, а по яйцях, не по стегну, а по колінних суглобах, не в груди, а в горло, не по щоці чи вухах, а в ніс і очі. Бити треба всім чим мо' жеш, хоч ногою хоч ліктем. Пам'ятай, інколи корисніше штрикнути пальцем в око, ніж вдарити кулаком. Не жалій ворога, бий, шматуй, кусай, ламай
його, він зробить це саме з тобою за зручної нагоди. "Рух — це життя". Рухайтеся й бий' те, бийте й рухайтеся. Головне не зупи' нятись, тренуйте дихалку щодня! Нано' сити удари й не одержувати їх самому можна, використовуючи відходи з лінії атаки, фінти, різку зміну напрямку руху. Кожний ваш удар повинен бути спря' мований в уразливу точку — інакше гріш ціна вашим ударам. Людина з ножем або кийком у ру' ках часто сподівається на них. Він упевнений у перевазі. Тому, варто лиш відібрати в нього зброю, як пе' ревага зникає, іноді пропадає й саме бажання до продовження атаки (або
ВУЛИЧНИЙ БІЙ
бійки взагалі). Боятися зброї не вар' то, варто побоюватися її. Зловмисник — це звичайна люди' на, що може бути переможена так са' мо, як і всяка інша. Його перевага пе' ред вами полягає тільки в раптовості атаки й у тому, що він впевнений у своїх силах. Отже, перемогти в сутичці вам удасться тільки в тому випадку, якщо ви повірете в себе й у те, що здатні не тільки захиститися від удару, але й пе' ремогти супротивника. Після перемоги необхідно якнайш' видше втікти з місця події, бо мєнтам буде важко пояснити, що це була само' оборона (в тому разі якщо це дійсно бу' ла самооборона). Міллітант
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
Кривавий вівторок
Акція мала бути мирною, пропа' гандистською. Її не було заборонено. Суд лише обмежив права на встанов' лення наметів та використання зву' копідсилювальної апаратури. Проте, ми не визнаємо суди. Дотримувати' ся закону – поганий смак. Вийшли зі штабу. Навпроти Маріїнського розгорнули прапори та рушили в напрямку Європейської площі. Ментів – купа, проте я не дума' ла, що нам перекриють дорогу. Вони це зробили. Вишикувалися в кілька шеренг на тротуарі. Не пам’ятаю, де написано, що ми не маємо права хо' дити тротуаром. Але бити ментів пе' ред оперативними камерами не хотілося, тому вирішили йти проїжджою частиною. Перші хлопці ступили на дорогу – і почалося. Нас оточили і намагалися кудись штовхати. Ми вперто рухалися в нап' рямку Європейської площі. Давка бу' ла страшна. Я вперше в житті зро' зуміла, як це, коли неможливо диха' ти. Ноги заплуталися, невідомо як, продовжувала рухатися разом з на' товпом. Боялася впасти. Затопчуть. Я опинилася не всередині, а збоку. Обличчям до обличчя з мусорами. Вони були молоді та перелякані. Кур' сантики. Пізніше ми жартували: ма' буть, їх уперше вигнали на вулицю. І сказали: „Ну, хлопці, тримайтеся. По' вернуться не всі. Це – БРАТСТВО”. Тим часом щось сталося, позаду стало вільніше. І я зрозуміла, що па' даю. А зверху на мене – Аттіла, Льо' ша, ще хтось… І весь натовп ментів, які нас штовхали. Не пам’ятаю, що я кричала, але впасти не встигла – кіль' ка мусорів підхопили під руки та ви' тягли з'під інших. На якусь мить зда' лося, що там залишаться чоботи. Зв’язки на ногах болять і досі. Трохи оговталась. Озираюся – хаос повний. Дениса в’яжуть, Льоша на бруківці, захищається від ментівських чобіт. У Вінтовкіна все обличчя в крові. Кидаюся до нього. Йому закрутили ру'
ки, відводять на тротуар. Лаюся на ментів, намагаюся витерти кров. Мен' ти явно розгублені. Мені навіть здало' ся, що Вінтовкіна зараз відпустять. Чому нас обох потягли до „автоза' ку”, так і не зрозуміла. Пам’ятаю, праворуч побачила когось в обійму зі стовпом. Подумала, що хлопця при' кували наручниками. Наволоч му' сорська! Слава Богу, виявилося, що це Гриша хапався за стовп, намагав' ся втриматися. Не вийшло. Перед дверима бісівської машини виникла заминка. Я швидко прикину' ла: відпустять сьогодні ввечері чи завтра – це пригода. Посадять на 15 діб – хоч відісплюся. Нога на схо' динці, з машини за мною тягнуться ментівські руки… І тут згадала, що зи' ма. В камері буде холодно. Закриваю очі, валюся назад. Вінтовкін лається страшно. Я не знала, що він знає такі слова. Хтось із ментів кричить: за' беріть звідси дівчину. Виносять. Тут мене підхоплює Лора. Закриваючи обличчя від оперативної камери, зас' покоюю її. Сідаю під стіночку. Поруч чо' лов’яга в цивільному несамовито кричить у телефон: „Пишіть що хоче' те… Що вони робили? Яка різниця! Пишіть, що хочете, тільки заберіть їх звідси!!!” В цей момент я зрозуміла, як складаються протоколи затриман' ня. Стало страшно. Написати можна що завгодно. Будь'який кримінал. У відділку ніхто з’ясовувати на буде. Будуть вибивати свідчення. Розплющую очі – і бачу начальни' ка Печерського РВВС. Підбігаю до нього. Він дивиться ошалілими очи' ма. Як потім з’ясувалося, у мене теж обличчя та куртка були в крові. Пи' таю, куди поїде „автозак” і що буде з хлопцями. Відповідь геніальна: „Я не знаю, вище мене є начальство, воно все вирішує”. Як приїхала друга машина, як на' ших туди пакували, як вона ві' д’їжджала – геть не пам’ятаю. Що
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 7
робила сама – не пам’ятаю. Твердо знаю, що давала інтерв’ю каналу 1+1, а потім прибігли „космонавти”. Більше нічого. Наступна сцена: наші в оточенні „Беркуту” і ментів. Останніх разів у сім більше. Пізніше ми вирішили, що загалом правоохоронців було чоловік 600'700. Я залізла на опорну стінку парку. Підійшла до наших (їх притис' ли до стіни). Попов попросив подзво' нити в міліцію, повідомити про захоп' лення заручників особами в міліцейській формі. Поки я телефону' вала (до речі, не додзвонилася), хлопців здавили сильніше. Антон, наш невезучий брат, обернувся до мене: „Слухай, мені набридло. Я пішов звідси”. Я не стала думати, як саме він збирається виходити з ото' чення. Сказала: „Давай”. Підхопила під руки, витягла на стінку. „Пішов!” ' штовхнула на схили парку. Другого витягали разом із Окса' ною з Харкова. Третього витягли, проте до нас на стіночку завітали кос' монавти, і він не встиг утекти. Під’їхав третій „автозак”. Яскрава сцена: ще все спокійно. Хтось із дівчат кричить: „Я люблю тебе!” І починається в’яза' лово. Хтось із хлопців волає: „Дітей годуй! Виховуй, як виховував би я!” З висоти бачу, що разом з усіма тягнуть і Мирославу. З камерою. Плигаю на землю, кидаюся за нею. Лора – з іншого боку. Двоє ментів відтягують мене зі словами: „Ви ж тільки'но неп' ритомніли!” Машина поїхала. На штабі – ледь живий Олексій. І ми – жіночий батальйон. Потрохи підтягуються ті, хто зумів утекти. Починається робота зі ЗМІ. З’ясу' вання, хто в якому РВВС. Передач' ки. Звісно, затриманим зараз не до їжі, але це ' діло принципове. Люди повинні відчувати підтримку. Навіть якщо на волі лишився один, він ви' тягатиме своїх. Почуття – повне офігєніє від того, що сталося. Переживаємо за тих, ко' го побили. Якщо братчик б’є мента, це нормально. Якщо мент братчика, то це вже мусорське свавілля. Попереду – важкий вечір. Безсон' на ніч. Вимотуючий день під Печерсь' ким судом. Радість за звільнених. Чергове офігєніє. Від того, що дев’ятьом таки вліпили по 5 діб. З якого дива, лишилося загадкою. Логіки в діях судді ми не виявили. А загалом, акція вдалася. Тому що було весело. Людські жертви ве' личезні. Зате – випробування осо' бового складу. Особливо для тих, хто вперше на нашій акції, або впер' ше потрапив у ментуру. Поводився гідно – прийнятий до лав БРАТСТВА. Зрозумійте мене правильно: я не хочу, щоб нас щоразу так гребли. Але… У цьому щось є. З таких от акцій складаються легенди. Про НАС. Сестра Надія www.bratstvo.info
СТ 8
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
ЧЕРВОНА АРМІЯ ЯПОНІЇ Коли ми говоримо про Червону Армію Японії, то не можна забувати, що мова йдеться про одну з найнебезпечніших організацій світу. Про страх буржуїв перед ЧАЯ говорить той факт, що після зруйнування хмарочосів ВТО у Нью*Йорці 11 вересня * перша підозра впала якраз на них. Лише потім з'ясувалося, що це були арабські товариші. У Червоної Армії є свій стиль боротьби. Якщо РАФ полюбляли захоплювати в заручники буржуїв і грабувати банки, то ЧАЯ захоплює літаки і посольства капіталістичних країн. Якось вони захопили японський літак і змусили його летіти в КНДР до самого товариша Кім Ір Сена. Але пілоти хотіли надурити їх і посадили в Сеулі, де до бойовиків прийшли переодягнені у форму КНДР солдати. Проте через декілька хвилин розмови з'ясувалося, що ці солдати не знають навіть азів ідей чучхе. Літак все*таки прилетів у КНДР, де бойовики подарували його особисто Кім Ір Сену. Ще у 80'х роках на вулицях японсь' ких міст доволі часто можна було почу' ти звуки "Інтернаціоналу". Так завер' шувалися мітинги ультралівого руху "Червона Армія". Коли Західну Європу захлинули масові виступи ліворади' кальних студентів, не оминули вони і Японію, і якщо тодішні революціонери в Західній Європі тепер є представни' ками урядів своїх країн, то японська
"Червона Армія" пройшла випробуван' ня репресіями 70'х років XX століття і вважалися повністю знищеною. Па' м'ятниками тих революційних подій тривалий час стали високі огорожі нав' коло головних університетів Японії. Однак Червона Армія не тільки ви' жила, а ще і спромоглася у серпні 1987 року на обстріл чотирма зенітними снарядами імператорського палацу. Хоч акція і була невдалою, але бойови' ки рук не склали. Наступною жертвою мав стати принц, син імператора Хірохіто, у якого була кинута бомба із запальною сумішшю. На наступний день підірване вантажне судно ком' панії "Тойо кенсецу", яке працювало на новий міжнародний економічний ме'
кав той факт, що анархістський відділ "Червоної Армії" — організація "Яд' ро" 'перед тим, як обстріляти імпера' торський палац провела серед своїх адептів черговий збір коштів, який так і називався: "на потребу військо' вих дій". Протягом одного місяця бу' ло зібрано 200 мільйонів йен. У той час за ці кошти можна було придбати 200 автомобілів. Джерелом таких коштів стали не політичні конкуренти імператора чи бізнесмени, які хотіли усунути конку' рента, а звичайні інженери чи робітни' ки, які просто поділилися своєю за' робітною платнею. Збір коштів на військові дії був приурочений до тра' диційної літньої винагороди. В се'
Саморобні ракети і ракетниця, якими запустили в імператора гапроект будівництва Кансайського аеропорту. Такі дії були у відповідь на економічну політику уряду та імпера' торського двору. Поліція Японії швидко вийшла на слід ліворадикалів із "Червоної Армії", але останні особливо і не ховалися, бо залишили після обстрілу імператорсь' кого палацу декілька листівок, де за' суджували імператора, як винуватця Другої Світової війни. За час слідства було з'ясовано, що зенітна установка була самороб' на. Але ще більше здивування викли'
редньому кожен на акцію пожертвував близько ста тисяч йєн, а щомісячні членські внески становили десять ти' сяч йєн. Одна подружня пара молодих науковців пожертвувала мільйон йєн. Правоохоронців дивувало те, що кожен із жертводавців знав, на що підуть кошти, які можуть зробити його співучасником замаху на імператора. А це вимагало стійкості і відваги, бо у випадку провалу вони мали відповісти за злочин по закону або до кінця днів бути приреченими жити на. нелегаль' ному становищі.
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ У даному випадку було розкрито лише анархістську . організацію ''Яд' ро". Але це був тільки один із відділів "Червоної Армії", а таких нараховува' лося, близько десяти.
Початки лівацького руху в Японії, або Нестор Махно в Японії. Як не парадоксально, але початки анархістського руху в Японії прийшли з Росії. Перший замах на імператора за всю історію, Японії був здійснений у 1910 році. Схема замаху була скопійо' вана з убивства народовольцями Олександра ІІ.\Серед учасників невда' лого замаху була Суга Канно — перша японська жінка'революціонер. Коли здійснювався замах на , імператора, вона була одягнута у 6іле кімоно, яке — символізувало жертовність — основну рису характеру самурая. Сугу Канно і ще декількох революціонерів'ана' рхістів після суду стратили. Ця справа у японській історії називається "Справа про велику зраду" Суга Канно була палкою прихильницею ідей Михайла Бакуніна, який бачив анархізм як, не' щадну боротьбу проти будь'якої влади на землі. Причиною популяризації анархістських ідей стала т.зв. євро' пеїзація країн Сходу кінця ХІХ — почат' ку ХХ століття. Зміна культурних цін' ностей, перехід на капіталістичні умови економіки позбавив цілу соціальну гру' пу можливості впливати на державну структуру влади. Це були високо' освічені збіднілі самураї, для яких ре' волюційні настрої були способом про' тиставлення капіталізації Японії, У першій половині XX століття, коли Японія вела загарбницькі війни, рух анархістів був непомітний. Він набрав значного поширення у 60'х і 7О'х ро' ках. Тоді у книжкових магазинах Токіо можна було побачити брошури з порт' ретом Нестора Махна,. "Анархізм відійшов у минуле у всіх розвинених країнах, тільки не в Японії" — писалося в газеті "Джапан Тайме".
Лівоекстремістський рух в Японії — другий старт. Потенціал для своєї діяльності ліворадикали могли побачити у 1960 році, коли п'ять з половиною мільйонів японців вийшли на вулиці Токіо, про' тестуючи проти японо'американсько' го договору безпеки, який з часу II Світової війни закріпив за США права окупанта. Але свобода, як абсолютна соціальна цінність по'своєму інтерп' ретувалися новітніми лівими рево' люціонерами. "Ми приймаємо у свої ряди молодь, яка не може знайти собі місце у буржуазному суспільстві, відчуває себе чужою. Її чекає сумне і сите життя клерка у одній із ком'
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 9
паній", — говорила Фусако Сігенобу, одна із керівників Червоної Армії. Серпень 1975 року. У будівлі пра' вління всесвітньо відомої промислової корпорації "Міцубісі дзюкойго" пролу' нав вибух. Для Японії це було справ' жнім шоком — вісім убитих і триста сімдесят шість поранених. Тривалий час поліція не могла з'ясувати причет' них до вибуху. Тільки через таємну агентурну сітку стало відомо, що ор' ганізатор акції — угрупування "Вовки", яке входить у "Червону Армію". Це була кара "Міцубісі" за економічну екс' пансію у Південно'Східній Азії. У той день вибухи пролунали і в офісах інших фірм. А "Революціонери'марксисти" — ще одне угруповання — здійснило спробу підпалу токійського метро. Так "Червона Армія" здійснювала бойові навчання в місті, відпрацьовую' чи початок анархічної революції. Го' ловний її зміст полягав у тому, щоб викликати хаос і паніку у столиці, здійснити захоплення влади і пошири' ти її на усю країну.
"Приступайте до скоординова' ної боротьби по усій території країни. Це послабить вплив поліції, позбавить орієнтації державну вла' ду, дозволить нам, воюючим у Токіо, "нервовому центрі держави отрима' ти перемогу — писав лідер ульт' ралівого руху Ріо Ота у книзі "Ос' новні задачі революції в Японії. З часом поліція вийшла на слід "Вовків" і арештувала їх. Декільком ав' торитетним членам угруповання вда' лися перед арештом покінчити життя самогубством. В руках поліції Опини' лося шестеро. Поліція дарма раділа, своєму успіху, бо вже через декілька — місяців їм довелося вирішувати більш.складну задачу, — "Вовки" вийшли на світову арену. Дочекавшись серпня, коли у Ва' шингтоні відбувався черговий раунд японо'американських переговорів на високому рівні, четверо бойовиків "Червоної Армії" захопили дванадцяти' поверхову будівлю у Куала'Лумпур — столиці Малайзії. У будівлі знаходили'
Паніки у Токіо майже не виникло, але акцій анархістів серйозно наляка' ли державний апарат влади. Місто бу' ло закидано листівками із закликом до збройної боротьби та інструкціями і брошурами по боротьбі з танками і бойовими машинами на міських вули' цях. У них було детально розписано як треба вести бойові дії на вулицях вдень і вночі, підривати багатопо' верхівки і боротися з поліцією. Незважаючи на те, що у Токіо була стягнута поліція з усієї країни, керівни' ки лівих революціонерів вільно пере' бували у місті. У них, як потім з'ясува' лась, була велика кількість конспіра' тивних квартир, лісових і гірських ук' риттів і великі суми коштів. Червона Армія була здатна, при необхідності, найняти адвокатів для звільнення своїх товаришів з тюрем під заставу, купля' ти залізничні квитки для демон' странтів і вуличних бійців, що з'їзджа' лися з усієї країни, та купувати їжу для тисяч своїх прихильників.
ся посольства США, Японії і Швеції, а дипломати цих країн стали заручника' ми. Вимогою бойовиків було звільнен' ня сімох активістів "Червоної Армії". Вдалий досвід захоплення диплома' тичних представництв у "Червоної Армії" вже був. У вересні 1974 р. в м. Гаага троє терористів захопили фран' цузького посла і ще десять дипломатів з вимогою звільнити їхнього товариша Иосіакі Ямаду, який за два місяці пере' бування у французькій тюрмі не сказав ні слова. На третій день утримання дипломатів французи погодилися на умови терористів, надали їм літак для перельоту на Близькій Схід. У Куала' Лумпур ситуація була складнішою: Здобич бойовиків становила більше п'ятидесяти дипломатів на чолі з аме' риканським консулом Робертом Стеббінсом. Терористи погрожували підірвати приміщення. Малазійська поліція здійснила спробу штурму, внаслідок якого загинуло троє поліцейських. Ситуація загострювала'
СТ 10
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
ся і японський прем'єр'міністр все'та' ки розпорядився виконати вимоги те' рористів. П'ятьох ліваків, один з яких Норіо Сакакі — керівник "Вовків", було звільнено і вони із захоплювачами по' сольств на спеціальному літаку поки' нули країну. Але двоє із "Червоної Армії" відмовилися покинути в'язни' цю. Це були Дзюньіті Мазура і Хіросі Сакагуті. Вони розцінили звільнення як малодушність і відкинули подарунок долі. Першого надовго ув'язнили, дру' гого — стратили.
"Червона Армія" на суді і в тюрмах У японських ліваків була своя так' тика поведінки під час судових засідань та у тюрмах, як приклад ' двомісячна повна мовчанка Йосіаки Ямами у французькій тюрмі в 1974
відповідали обвинувачені на фор' мальні запитання судді. Коли суддя наказав одному із ад' вокатів покинути зал, на знак солідар' ності судову залу покинули всі захис' ники процесу, а обвинувачені вчинили бійку з охоронцями. Надалі суд відбу' вався без обвинувачуваних, які отри' мали по 7 років ув'язнення.
Жорстокість і трагедія японських червоноармійців Одним з найодіозніших діячів "Чер' воної Армії" був Цунео Морі. Ще студіюючи у Осакському університеті стає членом студентської ліворади' кальної організації. За півтора роки на' полегливої праці він стає одним із керівників "Червоної Армії" і, як нале'
Вичтуп на зібранні ЧАЯ році. Влітку 1988 року японській поліції вдалося затримати декількох "Вовків". Декілька місяців факт ареш' ту терористів зберігався у таємниці. Поліція боялася, що це може стати черговим, прецендентом замаху на імператора Хірохіто, який здійснював перший за всю історію візит до США. Спочатку кожного з "Вовків" було вирішено судити окремо. Коли про це стало відомо засудженим — Ма' сасі Дайдодзи та його дружині Аяко, Тосіаці Катаока, Йосімасі Курокава, а також двом жінкам Маріко Араі та Юкіко Екіта — вони скинули з себе весь одяг і відмовилися покинути ка' мери в знак протесту. У своїх 25'27 років вони були досвідченими члена' ми "Вовків" і діяли як група "Східно' азійський антияпонський збройний фронт", яка вела боротьбу проти еко' номічної експансії японських моно' полій у регіоні. Під тиском захисту спільний суд відбувся. "Я солдат Східноазійського антияпонського збройного фронту. Проживаю у світовій республіці на' родів. Мій особистий номер 4052. На даний час знаходжуся в полоні" — так
жить, повністю переходить . на неле' гальне становите. Восени 1972 року Цунео Морі і ще близько сотні активістів "Червоної Армії" відбувають в гори для випро' бувань та підготовки до революційної боротьби. У горах їх чекали замаско' вані печери і бункери, склади зі зброєю і вибухівкою, які заздалегідь були підготовлені спецкомандою для проведення декількамісячного тре' нувального табору. Основною метою такого революційного походу стала перевірка на надійність. Кожен з учасників випробування намагався зрозуміти, хто з товаришів міг бути потенційним зрадником, поліцейсь' ким агентом чи малодушним відступ' ником. Кандидати на потенційну зра' ду знаходилися одразу. Нездатність до життя в похідних умовах сприйма' лася як ознака буржуазності, нед' балість з технікою — як шкідництво. За подібним звинуваченням відбува' лися т. зв. товариські суди, після яких звинувачуваних ліквідовували уда' ром ножа. Вбивство своїх товаришів здійснювалось водночас всіма, щоб навіки пов'язати себе злочином.
Через нетривалий час Цуено Морі із помічниками був заарештований за жорстокі і криваві вбивства. Психіат' рична експертиза Цуена Морі встано' вила, що причиною його злочинів ста' ла жага влади, поєднана із самолюб' ством і потребою постійного самоут' вердження. Хоч непримиренність і жорстокість є національною характер' ною особливістю японців, особливо рисою якої є фанатична відданість своїй групі (сім'ї, партії, фірмі), але нішо не могло виправдати у очах японців цей злочин. До батьків учас' ників революційного походу з усіх ку' точків країни надходили листи і теле' фонні дзвінки з погрозами. Багато з батьків не витримали ганьби: хто наза' вжди покидав службу, а хто і здійсню' вав самогубство, щоб спокутувати гріхи дітей. Фіналом цієї трагедії стали дванадцять тюремних листів Цунео Морі. Кожний з них починався так: "Шановні панове! Приношу Вам свої вибачення за те горе, яке причинив. В результаті моїх жорстоких дій Ваш син (або дочка) були позбавлені життя на горі Харуна в префектурі Гумма приб' лизно о восьмій годині тридцять п'ять хвилин вечора. Ми вирішили, що він став зрадником по відношенню до "Червоної Армії" і довго переконували його зізнатися, і навіть застосовували фізичну силу, але він наполегливо відмовлявся. Тоді по'товариському за' судили Вашого сина (дочку) і піддали його мученицькій страті. Я вважав, що усуненням ненадійних товаришів ми відрубуємо засохлі гілки з нашого де' рева і подаємо приклад іншим. Ваш син залишив цей світ, щоб повернути' ся до нас у наступних народженнях. Ми похоронили його у вісімнадцяти метрах від нашого табору на південно' му схилі гори Харуна. Після нашого арешту я вказав поліцейським могилу Вашого сина (дочки) і вимагав, щоб його тіло було якнайшвидше достав' лене Вашій сім'ї. З повагою кланяюсь Вам, — Цуено Морі, заступник ко' мандира "Червоної Армії". Після написання листів, він розірвав рушник на маленькі стрічки, зв'язав їх вузликами, зробивши на іншому кінці петлю, прив'язав їх до низького столу і просунув в петлю шию. Так легко і спокійно позбавив се' бе життя Цуено Морі, і не зрозуміло, чого тут більше — філософії, буддизму чи революційної самозреченості. Ярослав Іляш, Газета "Терен"
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 11
OBUKHIV URBAN ANARCHY Останнім часом на міських стінах з’явилися небачені досі (принаймні, у таких кількостях) “анархії”. В певному розумінні це симптоматично. Не свастики, пентаграми, серпи4молоти і “зірки Давида”, а саме “анархії” – убого стилізовані букви “А”, плюс недоречні у таких випадках “Кино” або “Гр.Об. Логічно подумавши, можна виснувати наявність “анархістів”, більшість із котрих шмаркаті старшокласники, щойно вступивші до альтернативного попсі музичного коридору і постулюючі свої соціальні розчарування у такий спосіб. Підтвердження цьому – відсутність повноцінних написів, слоганів або все тих же протестних графіті, цілком доречних у якості зовнішньої самореклами. Середовище, в котрому варяться новоявлені “анархісти” подібне до більшості київських передмість. Білінгва (з мамою так, а “с друзьями – как и все”), план, клей, гранж, нере' алізовані сексуальні експектації, спад політичного напруження і зрос' тання антиофіціозу впливають на ка' тегорію від 14 до 21. “А” це не зовсім А, про що свідчить хоча би відсутність потрібного у таких випадках ідео' логічного кола. Втім, це не причина, аби надалі відмовлятися від роботи із спочатку недовольною, а по тому і аг' ресивно'протестною частиною під' ростаючого покоління. В сірій русифікованій воді лов' ляться цікаві, в сенсі ідеологічного забарвлення риби. В місті, де власти' во політична (не соціальна, і навіть не культур'просвітницька) діяльність
зводиться до постійної підготовки до виборів і наступного після них 4'и' річного анабіозу, роль громадських і таких, що неполітизовані (в сенсі відсутності важкого дитинства і, відповідно, пристойного домашнього виховання) бандформувань росте, як і змонтована із її відсутності соціаль' на образа. Яка радість і її близнючка' користь від “патріотично налаштова' них” політиканів? Їхнє незадоволення оточуючим носить чисто егоїстичну і блюзнірську по факту свого існуван' ня природу. Малюючі “анархії” панкують в си' лу душевних, а не шлункових (як у ви' падку з обухівським політичним офіціозом) потреб. Несформований світогляд є потрібним для ор' ганізаційної роботи замісом, на кот' рий легко і невимушено кладеться фундамент потенційно прохідних націонал'анархічних камінців. Цой, Лєтов і “Нірвана” залишать' ся в минулому. Всі проходили цей нескладний, в сенсі естетичного на' вантаження, життєвий етап. Всі слу' хали Цоя, Лєтова і “Нірвану”. Тоді здавалося, що ліпшої музики на світі немає. Не було її в Обухові, як, влас' тиво, немає толком і зараз. Для цьо' го слід розбудовувати задуманий на' ми фізично окреслений культурний центр, прийшовши до котрого можна послухати “Ska'P”, почитати Сауз' гейта або Майстренка або подивити' ся якесь «червоне», тобто “соціаль' не” кіно. В Обухові були спроби зорганізу' вати подібні до громадянських панс' лавістичні, нацистські і комсо' мольські ініціативи. Підкріплені “бла' бла'бла” вони померли з першою ви' питою за власне здравіє пляшкою пива. Мутні риби в зараженій привне'
сеними цінностями русифікованій чорнобильській воді аполітичні з ог' ляду на відсутність чіткого іден' тифікуючого стержня. Це не завади' ло місту в обов’язковому порядку підтримати шокуючу тоді помаранче' ву революцію. Видимого (і прихова' ного теж) ефекту це не принесло, по' разка розплилася як бензин по воді, на березі зосталися здеморалізова' ний папірчаний КУН, всюдисущий і давно набридлий обухівський тріумвірат “Батьківщина” – УНП – Соцпартія”, візуально не спостере' жена “Молода Просвіта” і новонавер' нені “соціальні неофіти” у вигляді не' щодавньо поставшого колоса – ГО “Поштовх”. “Анархісти”, ця поза сумнівом, дійсно патріотична (незважаючи на те, що окремі їх представники кля' нуться у протилежному) частина ще не задіяних суспільних резервів слу' хає ідеологічно не обгрунтовану (не навантажену) музику, збирається на навчання до Києва і обмальовує на разі не усвідомленим символом обухівські паркани. Скоро вони поч' нуть читати ТКЦ (blog.obukhiv.biz)… …Перший, хто запросить на лекцію до “Оболоні” отримає обрії, серед котрих новеньких, щойно вцуплений компакт “Toro Bravo”, “Los Fastidios” або нашої “Перкалаби”… Про організаційні моменти говорити' мемо пізніше, штурмуючи (в електо' ральному розрізі) міську раду, на ви' борах виключно до неї.
Вони не пройдуть, оскільки там будемо ми! ТКЦ “Дніпровська дивізія”
СТ 12
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
Присвячується тим, кому соромно... Якщо тобі вже виповнилося більше 14 років і гарні голі баби на ТВ та в Інтернеті уже почали притягувати до себе, то очевидно тобі хочеться мати це усе не лише віртуально. Взагалі нор' мальному мужику просто необхідно трахатися. Це окрім того, що приємно, але й корисно для того, щоб не стати чмирьом. Звісно для більшості чо' ловіків знайти собі куди б сунути — не є великою проблемою. Але... Є також ба' гато таких, які з невідомих причин не можуть знайти собі подругу. Найбільша перешкода для таких людей — це нев' певненість у собі. Пацан сидить, нап' риклад, і переживає: "я не красівий". Що ми зробимо з таким пацаном? Вірно — плюнемо в очі! Отже, мої ма' ленькі і великі друзі даю універсальний рецепт, як трахатися щотижня! 1) Почнемо з того, що трахатися — це лише части тих стосунків, що вини' кають між чоловіком та жінкою. Набага' то важливіше для пацана навіть не су' нуть куди небудь, а усвідомлювати, що ця конкретна уматова тьолка — його дівка. Як казав колись Едік Лімонов: "Крутизну пацана визначають по кра' соті дівчини, що йде з ним." Тому для початку давайте розділимо усіх дівок на дві категорії: а) тільки потрахатися; б) зустрічатися і відповідно трахатися (хоча можна і без цього). Якщо у вас страшенний токсіспермоз і вам уже пофігу з ким і де, то це набагато спро' щує ситуацію. По'перше, в Інтернеті є купа сайтів для знайомств, де сидить натовп голодних дівок. Наприклад: love.mail.ru, love.gala.net і т.д. Реєструємось, пишемо якусь дибільну дрєбєдєнь тіпа: "твої очі просто не' земні, давайте сходимо в лунопарк". Далі починайте перелопачувать усіх дівок, розсилая їм усім підряд листи. Раджу обирати вік від 18 до 35. Дорослі жінки хочуть трахатися ще сильніше, тому шанси ваші ростуть. Тим більше, що у них зазвичай є де це зробить і не треба шукати кущі. На зустріч приходи' те, розповідаєте якусь фігню про жит' тя, якісь анекдоти — неважно, головне не мовчати. Тепер ви запитаєте мене, а як же її розвести на секс? І я вам скажу, що дієвішого і дешевшого методу за алкоголь — просто немає. Раджу прих' вати з собою відразу на побачення пу' зирьок якогось шмурдила, штопор і па' рочку стаканчиків. Ще не зустрічав жодної дівки, яка б відмовилася. Для вірності брати краще "крєпльоноє" — воно і солодше і сп'янієте швидше. "Пить вино на лавочці, — поясните ви, — це дуже романтічно!". Після того, як дівчина розслабиться і почне швидко дихати, треба діяти швидко і без думок. Обніміть її, зловіть момент і поцілуйте. І головне — не бздіть! Вона так само як і ви хоче щоб її хтось поцілував і приго' лубив. Тому пошліть ваш страх на три веселі літери і вперед! Максимум, вона вас відсторонить. Якщо це трапилося,
то це означає, що вона або мало випи' ла (тоді треба налить ще), або дуже правильна, і спочатку хоче з вами про' зустрічатися рік, а потім дать (в такому випадку раджу сказать їй щось хороше і піти геть). Якщо ви її розвели цілувати' ся і залізли їй рукой (спочатку нагрійте її на своїй жопі, щоб не була холодна) під кофтинку, далі радити мені вам щось немає змісту, оскільки природа сама підскаже, що робити. Звісно Інтернет — то велика сила. Але простіше відловлювати дівчат на вулицях рідного міста. По'перше, ви бачите товар в обличчя. По'друге, не всі дівчата мають вихід до Інтернету. Краще йдуть на контакт дівчата з типо' вою зовнішністю (не гарна — не пога' на), оскільки їм хочеться сподобатися іншим, а особливо чоловікам, і якщо ви до неї звертаєтеся, це означає, що її старання не прошли даром — їй це по' добається, а заодно подобаєтесь і ви. Для першої фрази підходить будь яка фігня, починаючи від "Щось сьогодні холодно, правда?" закінчуючи уже знайомим нам "твої очі просто неземні, давайте сходимо в лунопарк". Для неї перша фраза не буде означати абсо' лютно нічого, оскільки в цей час вона буде кайфувати, що хтось звернув на неї увагу, і дивитися на вас. Далі почи' найте розповідати їй щось цікаве, смішне, будь'що — головне не мовча' ти. Якщо вона кудись поспішає, то ви берете у неї мобільний. Потім передз' воните і запросите її зустрітися. Ну а далі — все як я розповідав про інтерне' товські знайомства (шмурдило — ла' вочка — поцілунки — секс) Правда, буває так, що ви дивитеся на якусь дівку і починаєте тихенько фігєть від її красоти. "Ух, оце дєвка!" — думаєте ви, — "оце б мені таку!" Не проблема, скажу я. Не святі горшки ліплять. Чи ви думаєте, що з Монако приїде принц і почне з нею зустрічати' ся? Да принцам такі золушки нахрєн нада! А от вам би не заважала. Тому ро' бимо широку посмішку, підходимо і почи' наємо з наглим видом їй щось розповідати. Та' ких дівчат не' обхідно чимось заципити, сказати їй, що ви екстремал і пригаєте з парашу' том, або сказать, що ви музикант. Неваж' но, якщо ви її зацепите і вона дасть вам теле' фон (не забудьте відра' зу перевірити, бо може наїбать і дать просто на' бор цифр), то наступ' ним кроком запросіть її кудись в цікаве місце. Систему шмурдяк — ла'
вочка — поцілунки — секс, тут краще не впроваджувати. Просто зустрічай' тесь з нею, спілкуйтеся, смійтеся, хвастайтеся друзям. А далі життя підскаже, що робить. Одне скажу відразу. Якщо ви хочете зустрічатися з такою дівчиною довгий період, то не намагайтеся її вразити відразу якимись дорогими нічними клубами і ресторанами. Привикне су' ка, потом будете як наркоман бігати шукати гроші на таку подругу. Нафіга воно вам треба. Забойний метод нам підкинули америкоси — МакДональдс. Розумію, що зараз ви будете плювати' ся, але ви туди, що пожрать ідете, чи дівку розкрутить на інтім? МакДо' нальдс дає враження непоганої забігайлівки і не особо б'є по карману. Нічні клуби раджу обирати за тим же принципом — виясніть якийсь не дуже відомий і дешевий, бо якщо запропо' нуєте піти в Саксон чи Ватру продви' нутій подрузі, це те саме, що запропо' нувати покурить Пріму без фільтру, хо' ча неіскушонних дівок можна і туди тяг' нуть. Для багатьох із них слово "нічний клуб" — це щось дуже важливе. У деяких несміливих людей може виникнути страх перед тим як поз' найомтися з дівчиною на вулиці. Тому для подолання цього страху необхідно тренуватися на інших людях. Ор' ганізуйте собі таку собі гру. Знаходьте людей і намагайтеся з ними познайо' митися за будь'яких умов. Використо' вуйте усі можливі і неможливі засоби. Через деякий час ваш страх зникне і ви зможете знайомитися з тими дівками, які вам подобаються легко. Щасливого полювання! Модератор
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 13
ЦЕ ВАМ НЕ В ТАПКИ СЦЯТИ... Продовження. Початок у попередньому номері. Зміна періодів, коли одні дєдушки уходять, а інші ними стають автома' тично, не проходить безслідно ні для кого. Взагалі для кожного, хто попа' дає в армію з усією гостротою постає питання: як жити — по дідівщині, чи по уставщині? На перший погляд пи' тання тупе, як сама армія, але це ли' ше на перший погляд. Не буду тягну' ти муму за вуха і розпилятися про дідівщину — про неї написано стіль' ки, що не один мільярд людей могли б тим папером жопу підтерти. Зазна' чу лише декілька моментів. Самі офіцери неодноразово признавали' ся, що якщо жити згідно з усіма ста' тутами — йобу датись можна. Тому жити по уставщині, спокійніше, але затягнуть так, що забудеш як звали й срати будеш ходити тільки з дозволу вищого командування. По дідівщині жити простіше. Але екстремальніше. Ти повинен бути готовий проявити певну долю непокори перед шакала' ми, а це один із самих серйозних проступків. Крім того, перефразуючи статути, "солдат повинен стійко і мужньо переносити зальоти". До то' го ж дідівщина буває різна. Одне діло заставляти когось працювати замість себе, а інше — після відбою пиздить одбивачками заради задоволення. Безсумнівними латентними ліде' рами на час мого призову у частину були Вухатий і Штиба. Вони обидва були з якогось богом забутого містечка полтавської області. Щоп' равда Вухатий неодноразово хвас' тався, що до армії у свій час працю' вав у Москві на якомусь будівництві, але я думаю, що це піздьож. Цей па' цанчик любив травити байки. На моє запитання чого він не залишився в Росії, раз там так гарно й весело жи' веться, він не зміг дати зрозумілої відповіді й попросив мене не зайобу' вать його. Вухатий був здоровенним амбалом десь 1,90 м зросту. Це була груда мяса, 95 кг суцільних м'язів. Лежачи на спині він легко вижимав штангу 60 кг вузьким хватом безкінечну кількість разів. Я ні разу не бачив і не чув, щоб він когось бив. Йо' го фігура говорила сама за себе тому майже всі його слухали беззапереч' но. Шакали ставились до нього до' сить лояльно, особливо такий дебіл як старшина роти. Що не кажи, а ма' ти міцні кулаки не погано. Його ста' вили в наряди тільки черговим по їдальні чи роті, де він переважно спав. Одного разу, приїхавши після відпустки в частину, він сказав мені: "А що, мені по тягі служити! Інші їдуть сюди ниють, трясуться соплі розпус' кають, а я їхав — на душі весело бу' ло!". Звичайно весело, якщо вся служба — їсти та спати. Штиба, на мій погляд, був придур' ком яких ще треба пошукати. Це
якесь психічне захворювання, чи нервовий розлад. Ця істота так себе розгодувала на казенних харчах, що останнім часом ходив перевалю' ючись з ноги на ногу. Вухатий навіть почав називати його "барилом". Нор' мально він не говорив, тільки вере' щав як не дорізаний. При цьому, сука, полюбляв чмирити публічно. Прак' тично всі, і діди, і черпаки, і, тим біль' ше, духи ненавиділи його. Сам по собі він був сцикливий. Але постійно тримався з Вухатим, а того боялись. Ненавиділи цього урода так, що звільнювали їх одночасно, бо боя' лись, що самого його можуть просто вбити. Штиба і Вухатий не були дру' зями чи навіть товаришами. Просто Штиба тримався за Вухатого, як ман' давошка за волосню. До того ж вони були земляками. Це чмо крім горшка й армії нічого в житті не бачило. Після дембеля цих двох пол' тавських галушників Макар став безсумнівним лідером. Не можу ска' зати, що він міг би керувати всім особовим складом, на це у нього не вистачило б мізків, але до його рівня авторитарності не дотягував ніхто. Були деякі перці, які намагалися з ним конкурувати, але було видно, що вони значно поступаються йому майже по всіма показникам. Ситу' ацію на той момент досить чітко оха' рактеризував старшина: "Большин' ство из вас — слоны! Только едини' цы могут називаться дедами!" Прав' да сказано це було після випитої пляшки горілки, але, на мій погляд досить правильно. Така цікава де' таль. Старшина, цей десант йобну' тий, не переварював Макара на дух. Одного разу в суботу, коли він заступив відповідальним по підрозділу, стався такий інцидент. Після бані ми відпочивали. Ближче до вечері старшина прокинувся, продер свої залиті горілкою очі й дав команду шикуватися в розташу' ванні. Ми почали шикуватись. Макар в цей час був у якомусь наряді й мирно хропів, пославши на хуй службу. Строго формально він не повинен був ставати до строю. Але команда старшини стосувалась кож' ного, хто був на той час у казармі. Зрозуміло, що Макар команду про' пустив повз вуха і демонстративно лежав на верхній койці. Старшина повторив команду голосніше. Макар повернувся сракою в сторону стар' шини. Тоді старшина закричав ніби, з нього шкіру здирали: " Младший сержант Макаров! Встать в строй" Макар лише зручніше розмістив свої булки на ліжку. Ще не закінчили дрижчати шибки від реву старшини, як він схопив найближчий стілець і з усієї сили запустив його в сторону Макара. На щастя Макара стілець
врізався в бильце ліжка, ледве не попавши в голову одному з солдатів, який поруч з ліжком Макара мотав портянки. Після цього Макар нехотя зліз з ліжка і в одній білухі став до строю. Старшина почервонів як світлофор. Підійшов до Макара, стиснувши до хрусту кулаки, й почав волати й матюкатись, ніби за вікном стався ядерний вибух. Спробував навіть його вдарити, але Макар ухи' лився, а другої спроби не було. Після цього старшина сказав, що ве' черяти ми підемо тоді коли молод' ший сержант Макаров повністю надіне обмундирування. Молодший сержант Макаров мотав портянки хвилин 15. Весь цей час стрій стояв і сопів у дві дірки. Макару навіть ніхто слова не сказав. В той вечір ми нарізали круги перед їдальнею і гор' лали пісні про "червону калину, лис' тячко зелене" й "розпрягайте хлопці коней" до опиздиніння. Вечеряли ми на час. Я вклався у п'ять хвилин. ... Молодший сержант Макаров отак служив до самого дємбєля. Як і Демид, він був звільнений на весні у першій партії. Метою цього короткого нарису не є роздуми на теми про армію. Це — опис подій, яких я був безпосереднім свідком. Хочу щоб читач не давав ніякої оцінки і не ламав собі голову над питаннями: чи йти в армію, чи не йти?; добре там, чи погано? Про себе скажу так: я не жалкую ніскільки, що пішов до армії. Те, що я там побачив — не можна побачити більше ніде. Це потрібно випробувати на власній шкірі. Духовний досвід, який там от' римує людина, не залежно від рівня розвитку, неоціненний. Але якби можна було б повернути час назад — я б не пішов у армію нізащо... Сцявший в тапки
СТ 14
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
історія гурту
ЦИРЮЛЬНЯ ім.КОТОВСКОГО Продовження. Початок у попередньому номері. Березень 1998. З Києва прийшла звістка що нас кличуть виступати ра' зом з БУЛЬДОГ (пізніше гітарист і ударник цієї групи створили СОКИРУ ПЕРУНА), СБС і ПОМСТА. На той час ми вже знову репетирували в одній школі під крилом асоціації дитячого кіно, де теж була купа всяких Даунів і даунш, але постарше, і хвала богам вони з'яв' лялися вкрай рідко і нам не заважали. Отже нас покликали виступати в столицю. Але яка нахабність — умовою було виступати під іншою назвою. Лад' но інші, але як я міг погодитися на таке, зараз би нізащо, але тоді ну дуже вже хотілося виступити в столиці, на людей подивитися і себе показати. Кияни підготувалися до заходу зовсім фігово, звукооператор просто вивалив апара' туру і пішов куди очі дивляться, тіпа ні в чому собі не відмовляйте, і якби не Стас з паяльником, що усе прискоре' ними темпами налагодив, концерту б небуло, і це серйозно, я не перебіль' шую. І нам навіть не дали дограти прог' раму до кінця, звук повна фігня, нічого в залі не чутно. Отже зверху наказали змінити наз' ву. Були різні варіанти, причому один з варіантів був СТРІЛИ ПЕРУНА (цікаво, якби прокатило, як би тепер СОКИРА ПЕРУНА називалася), але проліз самий дибільний варіант. Арсеній зв'язався з Бумом і той висунув свою назву PARA BELLUM, це виявляється значить "го' туйся до війни" (а також назва пістоле' та), тому залишилося тільки приколо' тися над Бумом і він повівся. Я говорю: ' Вони в афіші написали нас як БРА' УНІНГ. ' Бля, я ж їм говорив PARA BEL' LUM!!! У той вечір один за одним виступа' ли БУЛЬДОГ, ПОМСТА, PARA BELLUM, потім знову БУЛЬДОГ і СБС. Але двох останніх я правда вже не почув, дуже хотілося спати і я з частиною мико' лаївської делегації поїхав на хату. Кон' церт був названий "РОК ПРОТИ КО' МУНІЗМУ". Який комунізм? З таким же успіхом можна було написати "Рок проти феодалізму". Хочеться відзначити один ко' мічний момент. Шурік як треба бара' банщику приїхав зі своїм малим бара' баном, а місцевий забрав убік, поста' вив унизу (барабани були на уз' вишші), щоб не заважав. Ну ми відіграли, сходить Шурік, і знімає свій барабан. У цей час до установки вибігає шалений ударник БУЛЬДОГА Дем'ян — глядь, а барабана то і немає. ' А'А'А! Украли! Але Шурік показав що він унизу стоїть. На що Дем'ян подумав, що Шурик спеціально зняв барабан, щоб він побігав.
Наступного вечіра ми виїхали до' дому. Якийсь час по тому до мене приходить лист із Москви від Сєви Мєркулова (він у Києві теж був при' сутній) із проханням дати інтерв'ю для Отвёртки. Лист мене дико вразив своєю супер серйозністю і па' фосністю, що аж огидно і непри' родньо, я до такого не звик. Тому моя відповідь носила зовсім протилежний характер, від якого Сєва мабуть схо' пився за голову, промовивши: "У ду' рень!". Потім я довідався, що він навіть дзвонив у Київ і скаржився. Шеф тоді приколовся: "Написав інтерв'ю щоб усі запам'ятали дурач' ка". Я відразу хапанув гітару і у мене народився експромт "Ах який я дура' чок", ще раз ми виконали її із Шефом хором, і записали на касету, щоб не забути геніальний твір, шедевр світо' вого мистецтва, пізніше ми записали її на студії, правда вже з зовсім іншим підтекстом, у пісні розповідалось про дурного обивателя, що волочить нуд' не безглузде існування. На той час ми ще числилися в тій самій асоціації дитячого кіно і баба яка всю цю фігню очолювала, пробила не' погане приміщення. У нас у місті роз' формовувалася одна військова части' на, і от туди ми і повинні були пересе' литися. Але попередньо повинні були виступити перед солдатами, і якщо ду' бове керівництво, послухавши, схва' лить, то нам її віддадуть. Спершу дівки усякі виступали — попса'рокса, а потім ми виперлися попередньо виваливши з найближчої пивнухи. У залі в основно' му були солдати на чолі з дубом (зван' ня не пам'ятаю), але була ще і невели' ка юрба різних знайомих, котрих про'
тягли виступаючі, у тому числі і ми про' вели купку своїх, попередньо з ними домовилися, щоб вони поводилися пристойно, не скаженіли і уж тим біль' ше не репетували "Sieg Heil". "Вітаю вас почесних захисників Батьківщини" — почав виступ Бум, солдатня схваль' но загула. Ми почали грати з " Прос' нулся я утром ", по обличчях вояків бу' ло видно що вони задоволені, але дубу була наша творчість явно не по смаку, оскільки під час другої пісні він підняв і вивів усіх солдат, а сам напевно підгля' дав у дірочку тому що був у курсі всіх подальших подій. Ми грали, нам було весело і навіть відхід майже всіх гля' дачів нас не засмутив, наш настрій пе' редався в зал і два п'яних тіла прийня' лися дико зіговати, а потім обнявшись кататися під сценою. Це був кінець, ми звичайно дограли що хотіли, але приміщення нам не дали, а всі так сподівалися. Ну буває. Та баба була в шоці, усе пропало. Після нас виступали наші колишні колеги ТНТ, це був їхній останній виступ, після чого група при' пинила своє існування. До цього часу ми вже були дуже просунутими в музичному плані, тому що Фюрер Деня, що переїхав у Київ, часто засилав нам різні записи інозем' них WP груп, правда жахливої якості. Один раз я прийшов у ларьок до Стаса, де він тоді працював продавцем. А він у мене і запитує: ' Ну що, з музики щось нове є? ' Валом, — відповідаю я йому? А він у відповідь. ' ВАЙЛОМ? Так що якщо ви вирішили сколотити групу і не знаєте як її назвати, назвіться VAILOM, звучить дуже грізно, а саме го'
ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ ловне, ніхто не знає що це таке. Улітку до нас заїхала СОКИРА ПЕ' РУНА, записати свій перший магніт' альбом, ми знайшли для них відносно непогану і дешеву студію. Коли писали барабани вокаліст Андрій крикнув Дем'янові: "Не лажайся, Ян Стюарт спостерігає за цим", а сам напнув німецьку каску (усі пригравали, а він підспівував, щоб Дем'янові було зруч' но): "Вона мене надихає". Я був при' сутній тільки перший день, а потім виїхав у свій перший рейс, так і не встигнувши зайнятися альбомом, що ми збиралися записувати на тій же студії відразу після киян. Повернувся навесні 99го. Намага' лися знайти нову базу для репетицій, але безуспішно. Тоді Шурік запропо' нував бомбити в нього в приватному будинку, на той час він розлучився з дружиною, і перебрався до мами в той самий будинок. А Бум тоді пра' цював "у рідному колгоспі сторожем" і з'являвся дуже рідко. Оскільки до цього часу з'явилися кілька нових ме' лодій, частину запланованих пісень ми вирішили викинути, щоб альбом вийшов більш гармонійним. Текстів на нові пісні не було, репетирували без слів. Спочатку повинно було бути 13 пісень, але вокал на одну англо' мовну так і не вийшло записати ні Бу' му ні мені. Тому вийшло 12 пісень, причому на останні два тексти були написані прямо в день запису вокалу. Взагалі якщо чесно то всі гітари і бас писав Стас, тому що в мене руки' крюки і писався б я дуже довго, а час — гроші. Після запису було море ра' дості і захвату, нарешті в нас є більш' менш людський запис, хоча якість могла б бути краще. Правда трохи пізніше записувалася Сокира на тій же студії, і запис у них вийшв ще гірший. Так, вони знову приїзжали до нас у Миколаїв записувати свій дру' гий альбом. Студія носить героїчну назву "Т'34", ласкаво просимо хто хоче, дешево і сердито. Бум на запис приїзжав з колгоспу, а після знову виїзжав. І отут у серпні нам раптово запропонували провес' ти концерт для презентації альбому. А Бума то немає, як йому повідомити, як туди в колгосп добратися? Дове' лося доїхати до окраїни міста і перти' ся по трасі пішки куди очі дивляться. Так я йшов пів дня і до вечора доб' рався до Бума. Я знайшов його на ок' раїні капустяного поля, нудьгуючого біля намету. Він якраз вів філософсь' ку бесіду з ротвеллером Чарлі. Тому що Сонце до цього часу вже давно збиралося сідати, а якого'небудь транспорту в окрузі не було, довело' ся залишитися ночувати там. У чоти' ри ранку Бум підірвав мене з намету, навантажив повний рюкзак і дві вели' чезні сумки капустою і помідорами і вказавши шлях на маршрутку, відправив додому. Бля, слово честі, я ледве не надірвався, до чого ж було
важко. Вже в місті йдучи додому, я викинув усі помідори в посадці, тому що вже небуло сил, та й помідори до' волі сильно подушилися і нагадували скоріше кетчуп. Про концерт страшно згадати. Ми ж уже всі такі дорослі дядьки, а грали гірше якихось сцикунів. Шурік був бу' хий в жопу, перед виступом він вижрав пару пляшок горілки на студії і навіть ходити нормально не міг, тільки хитав' ся і періодично блював на підлогу, але програму зміг відіграти на повному ав' топілоті, уткнувшись головою в бара' бан, досить чисто, хоч ніхрєна і не чув з моніторів і постійно поривався стукати пісні не в тім порядку, у якому ми зби' ралися їх виконувати на концерті, а то' му як вони йшли в альбомі. Відрізнився Стас на соляках, особливо в " Охранни' ке " не потрапивши в жодну ноту. Бум конкретно од'ївся на сільських харчах і тому виглядів на сцені дуже солідно, хоч і пригружав глядачів "пацанячим" базаром, якого нахапався в колгоспі. Це був перший виступ записаний на відеокамеру, так що можна посміятися навіть зараз. Після цього я зрозумів що так далі справи не підуть. Наступний день ознаменувався тим, що ми наблизилися впритул до су' часних технологій — у нас з'явився власний сайт в Інтернеті. Виглядів він просто жахливо, але порівнювати тоді не було з чим, тому і такий покотив. Наприкінці літа в Миколаєві утво' рилося щось начебто рок'клуба з концертами в невеликому нічному клубі в центрі міста під назвою Элект' ро'999 (а може і 666 не пам'ятаю). Оскільки повного складу на той мо' мент небуло, я ходив на репетиції до Шуріка один. Він на той час набрав цілу юрбу недолітків, що навчалися в нього грі на всіляких інструментах, у тому числі і на тих, на яких він сам грати не вмів, ну і походу з цих не' долітків клепались гурти. Один з гуртів називався X'files і складався винятково з "Масянь" років 15'16ти. Один раз пара цих дівах завалила до нас на репетицію, ну і я по приколу запропонував їм поспівати. Давно я так не веселився. Репетирували пісню "Эй, скины!". Одна з дівок ніяк не могла виговорити слово "цуна'
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 15
реф" і замість нього співала "цуна' фер" (пізніше це стало її погонялом), інша взагалі сильно соромилася і мимрила щось собі під ніс, при цьому сильно червоніючи. А саме смішне, що в той же вечір ми цим же складом виступили в рок'клубі, де виконали дві пісні з нашого репертуару. Бум восени повернувся з колгоспу. Я давай з новими піснями до нього їздити, а тексти він щось усі обламу' вався писати. Якось вирішив усе таки видавити з нього хоч один віршик, простояв над ним із палкою пару го' дин. Так народилася пісня "За нашу землю!" (Снова в поход). Більше я з нь' ого не вибив. На все плюнув і вирішив усе сам робити, вийшло звичайно ко' ряво, але зате від душі.
З цього моменту в принципі і можна сказати, що Цирюльня стала моїм про' ектом. В інших ентузіазм практично згас, тим більше концертів і не наміча' лося. Стаса я за вухо тягав на репе' тиції, ну Бум раз у рік теж з'являвся, спізнившись на при цьому на пару го' дин. Отут з'ясувалося, що Бум деякі нові пісні просто фізично співати не мо' же. Шурик надибав одного вокаліста для цих пісень із групи ФАТАМОРГАНА, що теж репетирувала в нього на хаті, він на той час займався навчанням по' чинаючих музикантів грі на різних інструментах. Ковбасив він звичайно добре, але уж якось дуже похмуро. ПЕРІОД 3. Якщо вам ще не набридло це довге і нудне оповідання, то ви добралися до третього періоду в житті ЦИРЮЛЬНІ. Ця назва поки залишилася за мною. Колишні колеги назвалися ЩИТ І МЕЧ. Ну практично, на даний момент інформації більше немає. Тільки можна додати що зараз йде запис третього альбому, але в зв'язку з усілякими труднощями, закінчиться тільки в кра' щому випадку влітку. Але нам поки поспішати нікуди, ми ще перші два не видали. На що дуже сподіваємося. Все інше покаже час. Сайт гурту знаходиться за адресою http://www.skinmusic.mksat.net/
СТ 16
БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ
LOSERS Скорочено. Повна версія на www.bklub.tk
Невдахи. Скрізь. Повсюди. Перехо' дять дорогу, їдуть у тролейбусі, пере' кидаються на лавочках у парку Шев' ченка, обідають з тобою за одним сто' лом, сидять з тобою за однією партою, проходять повз тебе коридорами, чи' тають тобі лекцію, слухають твою лекцію, скидають тобі смс, надзвоню' ють на домашній, жаліються тобі на своє життя, мешкають з тобою в одно' му будинку, квартирі, кімнаті – повсю' ди. Це якась невиправна халепа. Нев' дахи волають перед твоїми вікнами, вигулюють здорових псів у твоєму подвір`ї, бігають з тобою щоранку на стадіоні, ходять з тобою щовечора пи' ти пиво – твоє, до речі, пиво пити хо' дять, твоє – позичають у тебе гроші, приносять тобі пошту, начисляють тобі стипендію. Їх допустили до усього: во' ни керують твоєю країною, продають тобі хліб, будують тобі житло, пишуть книги, водять тролейбуси – ви знаєте, що буває, коли такі як вони водять тро' лейбуси? Подумайте про своїх дітей. Вони ж їздять на тролейбусах? Ваші діти. Подумайте, може їх ще не пізно врятувати? Може, вони ще не без' надійні. Заберіть у них проїзний, забо' роніть їздити. Не тільки на тролейбу' сах. На усьому. Невдахи скрізь. У трам' ваях, у метро, автобусах, автомобілях, фунікулерах, кораблях, потягах, вони пропонують вам сік на борту літака. Стережіться. Нехай ваша дитина хо' дить пішки. Але тільки уночі. Удень ву' лиці переповнені НИМИ. Вони повсю' ди. Нам треба очистити вулиці від таких як вони, поки ще не пізно. Треба ор' ганізувати Комітет порятунку нації, сформувати збройні загони, розгорну' ти яку'небудь кольорову революцію, розстріляти про всяк випадок москалів – хто їх знає що вони задумали. Треба розігнати київське “Динамо”. Ви ж ба' чите київське “Динамо” – там самі нев' дахи. Задумайтесь. Їх треба ловити на вулицях, в магазинах, нічних клубах, офісах. Треба розпочати проти них повномаштабну кампанію з застосу' ванням усіх сучасних технологій. Коли усі невдахи будуть злапані, їх треба бу' де кудись зігнати, от хоч би до Чорно' биля і загородити там колючим дро' том. Гігантським колючим дротом і мінним полем, бажано. Великим таким мінним полем, розміром десь так з Київщину. Потім, ми спровокуємо який'небудь прикордонний конфлікт, от хоч би з Румунією за Зміїний. А коли Редакція не несе відповідальність не лише за метеріали, що друкуються в нашій газеті, але й за думки, які виникають під час прочитування її, а також не відповідає за неадекватні дії деяких наших читачів. Наша Інтернет адреса www.bklub.tk Наш e3mail: bklub_tk@ukr.net
брава циганська солдатня ринеться в атаку, піднімемо над островом білий прапор, попередньо переправивши ту' ди на кораблях Чорноморського флоту (а чому б і ні – з росіянами все одно усіма не справишся) невдах із зони відчуження. Нехай забирають той дов' баний Зміїний разом із тисячами за' апгредженими радіацією лузерів'му' тантів в якості військовополонених. Все одно Румунії з ними більше трьох місяців не протягнути. По тому ж ми знову захопимо островок на все тих же кораблях, заселимо Чорнобиль біжен' цями'румунами і заживемо, як колись.
Далі усе буде справою техніки. Головне – всіляко заперечувати, що невдахи у Євросоюз просочились з України. Твердо довести, що у всьому винні ті кляті цигани або, у крайньому разі, москалі. Добитися від стікаючої кров`ю Румунії, грошової компенсації (а що? до нас їх невдахи також просочилися – не тільки у Євросоюз), а від РФ – публічного вибачення за роки насаджу' вання психології невдах, а заразом, і за голодомор, і за репресії проти національної еліти в 30'их, і за жорсто' ку радянізацію Західної України, і за московський патріархат, і за Папу Римського, і за Чорнобиль, і за Севас' тополь, і за Лужкова, за Лужкова – обов`язково, і ще за багато різних ре' чей. Коли ж наші невдахи розвалять, к бісовій матері усю благополучну Євро' пу і ринуться вплав через океан до не менш благополучної мами Америки, треба буде обов`язково допомогти їм усе тим же Чорноморським флотом – і справу зроблено. Доб`ємо дядька Се' ма, вкриємо його мертве тіло канадсь' ким кленовим листком, заберемо на' зад Аляску (назад, назад, хто тобі ска'
зав, що Аляска – не наша?), кілька озер Онтаріо та вивеземо з Мексики всю текілу. На завершення нагодуємо го' лодну Африку зажравшоюся Ав' стралією і потопимо на фіг Нову Зе' ландію. Кілька маріонеткових урядів і світова гегемонія неньки. Ех. Люблю альтернативну історію. Ми ж самі вирощуємо геморой на свою дупу. Стабільно. Підгодовуємо по'троху якогось чергового тирана, вкачуємо бабло у розвиток вітчизняно' го футболу, не припиняючи гнати з Бразилії ешелони довбаних і невдалих легіонерів. Ми віримо у релігійну тер' пимість і реєструємо у себе якісь нез' розумілі секти. Яка на фіг релігійна тер' пимість скажіть мені? Яка взагалі тер' пимість може бути у цій пришибленій країні? Релігійна. Ну так. Ще ми прагне' мо бути політкоректними. Давайте! Да' вайте називати циган ромами! Це ж, вашу мать, політкоректно?! Давайте розпустимо армію! Ядерну зброю віддали, давайте тепер розпустимо армію. Ну дійсно, на фіга нам армія без ядерної зброї? В разі чого – міліції вис' тачить. Міліції тепер дофіга. Студентське самоврядування – міф. Профкоми – міф. Незалежні газе' ти – міф. Немає незалежних газет. Усі незалежні газети лягають під когось по два рази за випуск. Усі газети мають під кого лягати – під президента, під уряд, під нову партію, під стару партію, під студентський парламент в кінці кінців. Ті в свою чергу лягають ще ку' дись. Президент – під Євросоюз, США чи Москву (іноді – усюди одразу), уряд – під президента, нові партії – під уряд, студентське самоврядування під старі партії чи, найбанальніше – просто під деканат. Уряд – бюрократи. Партії – товстодупі бюрократи. Профкоми – жирні бюрократи. Студентське самов' рядування – перша ознака жирної товстодупої бюрократії на дупі молодо' го активного студентства. Пухлина на його тілі. Виразка. Зайда. Прищ. Огид' ний гнилий прищ. Не вірте нікому. Профкомам, уря' дові, деканатові. Не вірте своїм дру' зям. А особливо не вірте незалежним газетам. Усі ці структури просто ки' шать невдахами. Ці структури ні на що не придатні, бо там є вони – терміти здорового українського дому. Будьте обережні! Будьте максимально обе' режні! Ваше життя у небезпеці. Життя ваших дітей у небезпеці. Та що там – людство у небезпеці! Ви маєте його врятувати. Врятувати нас від цієї жорс' токої навали невдах. Хай вам щастить. Ми віримо у вас, любий друже. З повагою, президент, уряд, проф3 ком та студентський парламент.