bc_8(2008)

червнь – серпень –вересень – 2008

Кількість друкованих примірників обмежена: Прочитав — передай товаришу!

СТ 2

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

Улан Батор

За що у США заарештовано сотні людей

15

го червня в столиці Монголії Улан!Баторі роз! почалися масові безпорядки. Тисячі прихиль! ників Демократичної партії вийшли на вулицю, звинувачуючи у фальсифікації виборів, які відбулися в напередодні, Монгольську народно!революційну партію. За неофіційними данними МНРП отримала більшість у державному парламенті, у зв’язку з чим лідер ДП оголо! сив, що вибори було сфальсифіковано Одразу ж зібрався багатотисячний натовп прихильників ДП. В знак протесту, було закидано камінням, а потім підпалено головний офіс політичного супротивника. Розлючений натовп палив ма! шини, бив вітрини магазинів та заважав пожежникам бо! ротися з вогнем. Поліції вдалось заспокоїти протестуючих за допомогою сльозогінного газу. Є загиблі. В країні ого! лошено чотириденний надзвичайний стан.

28го червня ввечері в столиці Сербії Белграді розпочався мітинг прихильників Караджича, організований Сербською радикальною партією за участі Демокра! тичної партії Сербії екс!прем'єра країни Воіслава Коштуніци, партії "Нова Сербія" і ряду праворадикальных рухів. 16 тисяч людей прийшло висловити свою думку. Організатори акції закликали народ утри! матися він насилля, але не допомогло… Після виступу організаторів натовп, викрикуючи націоналістичні гасла, нап! равився до будинку, де розміщується

Аргентинці – не “тєрпіли”! Українці цікава терпляча і в якійсь мірі пофігістична нація. Ми важко йдемо на підрив і можемо довго терпіти доки нас не доведуть до крайньої межі. У світі вистачає різноманітних народностей з гарячим темпераментом. От наприклад 4го вересня в одному із пригородів Буенос!Айреса аргентинці підпалили приміський поїзд, розсердившись на те, що він прийшов із запізненням у ранкову годину пік.. Крім того, юрба закидала каменями залізничні каси й перекрила залізничні колії. Як пояснюють пасажири, це сталося через запізнення поїзда і вони не змогли вчасно потрапити на роботу. Проблеми з рухом приміського транспорту в Аргентині не є рідкість, цим викликані хуліганські дії з боку народу, які теж трапляються досить часто і це вже не перший випадок підпалу громадського транспорту. От так от!

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 3

кабінет голови СРС Бориса Тадіча, щоб висловити знак протесту. У ході маршу протестуючі почали спалювати прапо! ри правлячих у Сербії політичних партій, а також кидати каменями й пляшками в поліцейських, що забезпе! чували мирне проведення мітингу. Де! які, джерела повідомляють, що розпо! чали безпорядки на футбольні хулігани сербського ФК Партизан. В результаті цього постраждало 25 поліцейських і 21 цивільна особа, у тому числі два журналісти, загиблих немає.

н а м а х а л и 6го серпня, вдень, у центрі Києва, поруч із метро Арсенальна троє невідомих намахали активіста ініціативної групи Збережемо старий Київ (одного з редакторів БК) — Артема Чапайа. Чапай вертався з акції, спрямованої проти будівництва висотки над Аскольдовою могилою. Раптово на нього напали троє невідомих здоровенних амбала, скоріш за все це була криша забудовників. Дівчина, що направлялася до метро разом із Чапаємо, повідомила по телефону іншим активістам іні! ціативної групи про те, що трапилося. Однак, ці підараси встигли зникнути з місця нападу до того, як прибули колеги побитого активіста групи Збережемо старий Київ. Тепер Чапай почуває себе задовільно. Це сталось через те, що в той же день у центрі Києва біля Аскольдової могили відбулося зіткнення між будівельниками багатоповерхового будинку й супротивниками незаконної забудови столиці. Близько 20 членів групи Збережемо старий Київ і загону ім. Кармелюка заблокували в'їзд важкої будівельної техніки на місце зведения 18типоверхового будинку за адресою вулиця Мазепи, 11, після чого біля десяти представників компанії!за! будовника спробували силою відтіснити активістів групи.

Під час з’їзду Республіканської партії в місті Сент!Пол поруч із Міннеа! полісом (штат Міннесота) відбуваються масові акції протесту, в яких беруть участь понад 10 тисяч людей — пере! дусім із вимогою припинити війну в Іра! ку й Афганістані. На час написання цієї статті вже понад 250 осіб затримано під час сутичок із поліцією. Ці протести не! випадково почалися саме тоді, коли се! натора МакКейна офіційно мали номінувати кандидатом у Президенти США від Республіканської партії.Втім,

ніяк не впливає на політиків. Інші ж бо! яться, що спроби фізичного блокуван! ня не тільки нічого не дають, але й відштовхують потенційних учасників акцій — адже це призводить до фізич! ного протистояння з поліцією, що ба! гато людей не схвалюють або чого просто бояться. В результаті прийшли до простого, але талановитого рішення. Розділити подібні протести на різні “зони”, які не перетинаються одна з одною ані в часі, ані в просторі. Умовно, “зеленою” на!

для багатьох із протестувальників річ аж ніяк не в підтримці протилежної, Демок! ратичної партії: її представник Барак Обама також не раз заявляв, що про! довжить “битву за свободу” (принужде! ние к миру) передусім в Іраку. За слова! ми самих протестувальників, багато з них виступали з такими самими протес! тами під час з’їзду Демократичної партії. Складається так, що на ділі прог! рами Республіканської та Демократич! ної партії різняться дедалі менше, що не раз обігрувалось власне в американсь! ких пародійних мультфільмах на кшталт South Park або Futurama. Втім, річ не про те, а про суть протестів. Так сталося, що в 2007му році я брав участь у подібній акції на річницю почат! ку Іракської війни біля Пентагону, й цьо! го разу мене запрошували взяти участь у цих протестах іще за кілька місяців до того, і якби трохи більше грошей — обов’язково поїхав би. Причому імо! вірно — у “червону зону”. Наразі ж дово! диться хіба що викласти власну інтерп! ретацію подій. Після тривалих дискусій стосовно того, чи вдаватися до фізичних зіткнень із поліцією, чи намагатися блокувати фізично різноманітні з’їзди (це сто! сується також і так званих “анти”гло! балістів) серед більшості громадських активістів перемогла точка зору про “повагу до різноманітності тактик”. Що це означає на практиці? Одні вважають, що просто мирно пройтися зі скандуванням гасел — аб! солютно безрезультатна тактика, яка

зивають зону, де протест відбувається за всіма офіційними правилами: він заявлений, він повністю ненасиль! ницький тощо. Люди, в свою чергу, не піддаються насильству з боку поліції (втім, бували випадки, коли поліція

“мочила” всіх підряд). Так під час нинішніх протестів поводилися, нап! риклад, “Ветерани за мир” — колишні вояки, які виступають проти війни. В інший час та в іншому місці (як пра! вило) проводиться протест у так званій “червоній” зоні. Формально це може бу! ти окрема акція, в якій беруть участь більш радикально налаштовані протес! тувальники: ті, що готові прикувати себе наручниками, перегородити дорогу, по якій їдуть політики на з’їзд, чинити опір арештам, відбивати товаришів тощо. Вони, в такому разі, не піддають небез! пеці учасників “зеленого” протесту”.

Сьогодні практично будь!яка акція — це передусім інформаційний привід. Відомо, що ЗМІ часто зловмис! не хибно представляють подібні акції — тому різноманіття тактик також може служити певній меті: на тлі “червоної зо! ни” деякі ЗМІ можуть із більшою сим! патією показати “зелений” протест. З іншого боку, однією з цілей “червоної зони” є максимально перешкодити ро! боті тієї чи іншої зустрічі. Теж передусім із інформаційною метою: якщо зустріч не змогли повноцінно провести через протести — це неабиякий інфор! мпривід, який свідчить, що “пробзділо щось у данському князівстві”. І нарешті. Чи дають щось подібні акції — як ненасильницькі, так і з еле! ментами насильницького протистоян! ня? У своїй книзі про протести проти війни у В’этнамі Bringing The War Home американський дослідник Jeremy Varon наводить дані про те, що навіть самі протестувальники часом недооцінюють свій вплив. Хоча, за його словами, точно оцінити вплив тієї чи іншої конкретної акції дуже важко, документи, при розг! ляді пост!фактум, свідчать: чим більш масові акції протесту, чим більше їх відбувається — тим більше вони стри! мують воєнну машину, тим сильніше впливають на прийняття рішень. Одна акція дає мало, проте постійні протести все ж певним чином змушують “властілінів” замислитися. Не про спра!

ведливість їхніх дій, звісно — але як мінімум про електоральні наслідки. Проти війни в Іраку акцій значно менше, ніж це було під час В’єтнамсь! кої. Окрім однієї, всесвітньої, вони знач! но менш потужні. Але принаймні тих, хто робить це тепер, не можна не поважати. Їх менше, бо тепер це менше їх сто! сується безпосередньо. Як хтось жарту! вав, щоб зупинити війну в Іраку, потрібно було б одне: знову ввести у США загальний призов. Тоді байдужих обивателів стало б значно менше. Редактор Артем Чапай

СТ 4

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

Похорони жертв Сребрениці

Караджич, пробач! Ех.. Останнім часом я знову і знову почав пересвідчува! тись, що немає в людсько! му суспільстві усталених понять добра і зла, генія і злодія. З часом думка мас змінюється і той, хто був спочатку національним ге! роєм, частенько пізніше пе! ретворюється, як мінімум у ворога народу, а то й всьо! го людства. Так було з На! полеоном Бонапартом, Адольфом Гітлером та іншими людьми, які конк! ретно повпливали на хід всесвітньої історії. Вони жи! ли не задумуючись, що про них подумає світ, а просто робили все для Батьківщи! ни і її дітей, які потім кидали їх на призволяще. Не оминула доля і колишнього лідера боснійських сербів Радована Караджича, на якого вчора Сербсь! ким судом, було видано ордер задля видачі Міжнародному трибуналу зі справ колишньої Югославії А колись то він був огого – національним ге! роєм вважався…Ну не піздец, а? Далі спробую розповісти про його діяльність, вчинки і злочини Дитинство Радована пропущу – цікавого там було мало, згадаю тіль! ки те, що вчився він у спочатку у Са!

раєвській Університетській Школі Медицини, що знаходяться у Боснії, де вивчав психіатрію, а далі продов! жив здобувати освіту (також у галузі медицини) в колумбійському універ! ситеті. А заодно і від колумбійських партизанів перейняв дещо, напевно. Обмен опытом, так скать=). По закінченні університету він почав працювати психіатром у одній з са! раєвських лікарень,— спеціалізував! ся по неврозах та депресії. В цей час починає писати вірші, і згодом ви! дасть кілька поетичних збірок. Свою політичну кар’єру він почи! нає в Союзі комуністів Югославії, потім деякий час бере участь в діяль! ності партії «зелених», а у 1990 році

стає головою Сербської Демократич! ної партії, що виступала за створення Великої Сербії. Після виборів у лис! топаді 1990 року його політична сила, разом з хорватською і мусульмансь! кою отримують місця в парламенті. Потихеньку йде розвал Югославії… А далі 15 жовтня 1991 року Боснія і Герцеговина оголошує про створен! ня незалежної республіки і її від! ділення від Югославії. З 29 лютого — 1 березня 1992 у Боснії проходить референдум про державну неза! лежність. Однак серби, які становили третину населення Боснії, бойкотува! ли цей референдум і оголосили не! покору новій національній владі Боснії, почавши c 10 квітня формува! ти власні органи влади. Увесь цей рух очолила Сербська Демократична партія, на чолі з Караджичем. Між збройними загонами нової влади й сербських ополченців почались перші перестрілки, що переросли в широкомасштабну війну. Вже через місяць починаються жах! ливі будні громадянської війни: збройні сили обох сторін систематично напа! дають на мирне населення нації!суп! ротивника. Як тільки одна із сил займа! ла чергове місто або село, будинки з жителями ворожого контингенту, од! разу ж грабувалися й спалювалися, мирних жителів насильно зганяли в та! бори (відокремлюючи чоловіків від жінок), били, дуже часто вбивали – і все на почві расизму. До грудня 1992 року силами сербів, під командуванням Ратко Младіча (ще одного сербського героя, який зараз знаходиться у розшуку), вдалося вста! новили контроль над 70 відсотками те! риторії Боснії й Герцеговини, незважа!

ючи на опір супротивника. Народ жив ідеєю створення своєї держави і впев! нено йшов до своєї мети не зважаючи на перешкоди і жертви. Героїчно! Їхні війська, осадили й обстрілювали Са! раєво, місто, яке потім було проголо! шено столицею Сербської Республіки. У ході всього боснійського конфлікту 1992!1995 років Караджич був незмінним лідером боснійських сербів. Опісля розв’язання конфлікту у 1995 році Міжнародний трибунал ко! лишній Югославії, що був створений ООН двома роками раніше й більше відомий як Гаазький трибунал, обви! нуватив Караджича у військових зло! чинах. Йому й генералові Ратко Младічу, що командував військами Сербської Республіки, були пред'яв! лені обвинувачення в геноциді му! сульманського й хорватського насе! лення Боснії. Одним із найголовніших обвинувачень є розправа в над жите! лями Сребрениці. У 1992 році це місто декілька тижнів належало Сербській Рес! публіці, але невдовзі боснійські регу! лярні частини під командуванням На! сера Орича остаточно взяли місто під контроль і почали грабувати та вини! щувати сербське населення, в ре! зультаті чого останнім, не залиша! лось нічого іншого як ставати біжен! цям і покидати рідні землі. У відповідь на ці події війська Сербської Рес! публіки в період з березня 1993 до липня 1995 оточують Сребреницю і починаю облогу, в результаті якої місто зазнало значного дефіциту харчів, ліків та пального. В цей час Рада ООН, бачачи це все, намагається допомогти розрулить конфлікт і оголошує Сребреницу "зо! ною безпеки", вільною від усякого роду військових дій, а також розмістило у ній 600 голландських миротворців. Обидві воюючі сторони вирішили проігнорить цей статус – мало того, що напади втіхаря один на одного відбувались так як і раніше, так ще й голландців звину! ватили у бездіяльності. У березні 1995 р. президент Радо! ван Караджич, всупереч тиску з боку світової громадськості, направлено! му на якнайшвидше завершення війни, видав наказ повністю ізолювати місто. Від блокади люди в місті почали вмирати з голоду. Основний же пік бо! ротьби припав на липень, з моменту наступу сербського корпусу «Дрина». А далі було так: 8!ме липня — голла! ндський БТР змушений відступати через обстріл сербськими військами, 10!те – миротворці намагаються за! лякати сербів – стріляють поверх голів, але очікуваної реакції не відбу! лося внаслідок чого відмовляються воювати без повітряної підтримки, 11!те — бачачи всі ці промашки,

НАТО, — починає бомбардування сербських танків, але, облом, — ду! же швидко припиняється, — серби погрожують знищити голандський контингент. На фоні усієї цієї війни біля розта! шування частини миротворчих військ ООН у Поточари зібралося порядку 20!

25 тисяч біженців. Жінок і дітей було ви! везено одразу, а чоловіків вирішили ко!

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 5

мирного населення спостерігалися з обох сторін – і там і там вони були знач! ними, а звинувачувати конкретну лю! дину, в цій ситуації зовсім невірно, — в дані ситуації розвиток подій повністю контролювала нація Виходить досить двояка ситуація – покарати народ не можна, не можна і лишати все без на! казано от і знаходять винних… Хоча найбільше дивує те, що людину, яка

Солдат боснійських мусульман, під командуванням Фікета Абдіча, перед обстрілом міста Велика Кладуша за 40 км від анклава Біхач.

лоною разом з 28 дивізією. Але спроба закінчилась невдало – колона потрап! ляє в засідку і їй пропонують здатись, на що солдати дивізії у відповідь відкрили вогонь. Воєнних розгромили, а біженці розбіглись по лісу, намагаю! чись врятуватись, більшій частині це вдалося, а от декілька тисяч все ж було зловлено – частину вбили, частину ли! шили в полоні. Роблячи огляд цього конфлікту не можна однозначно назвати винних у цій трагедії, адже жорстокі вбивства

вважалась національним героєм, бо! ролась за незалежність своєї нації і ок! рему державу, за ідеї якої, воювали і ги! нули, так просто було видано суду… Коли чуєш про такі випадки душу почи! нає переповнювати зневага до «щирих патріотів», які це роблять. А все це то! му, що чинимо не так як це логічно чи! нити, а так як буде вигідніше для більш сильних «мира сего». І живем лише для отримання позитивної репутації з боку супердержав. Редактор @r1ec

СТ 6

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

Загін імені Кармалюка знов у дії

дично скусуються 10!міліметрові ста! леві дроти, якими жерстяні щити прикріплено до сталевих опор. Після того, як секції опиняються на траві поміж дерев, залізні стовпи один по одному розхитуються, вий! маються з грунту та зносяться на се! редину будівельного майданчика — поближче до екскаватора, нещо! давно привезеного забудовником («Київміськбуд»). Охоронці тери! торії давно вже викликали міліцію, але учасники продовжують мето! дично й не поспішаючи працювати, очікуючи на її прибуття: правда на їхньому боці. Більшість охоронців уже знають, що втручатися не варто, оскільки навколо — багато місцевих меш! канців. Лише один, новенький, тяг! неться по гумову палицю. Проте старший товариш зупиняє його: «Ти що, з дубинкою проти дітей та бабусь?» Невдовзі учасники акції прино! сять генератор і підключають до ньо! го болгарку. Невідомий учасник заго! ну імені Кармалюка символічно спи!

ШКОДА ЩО НЕ ДОСИТЬ МАСОВО, кажу як ідєолог бандітізма. Чому народ може діяти непра! вильно? Тому що це виходить спон! танно й тоді, коли вже кипить. А тре! ба шо? самоуправління анте!фак! тум — щоб не було самоуправства пост!фактум. Якщо люди, а не хтось згори, до! мовлятимуться про правила самі, між собою й заздалегідь — тоді до дикого самоуправства доходити не буде потреби. Наразі ж, як казав один “державний діяч” — маємо те, що маємо. Тому люди будуть діяти — хай часом неправильно — поки право вирішувати “прідставітілі” — олігархи, професійні бюрократи та великі бізнесмени (всі дуже близькі до тих, кого вони представ! ляють. правда?) — не віддадуть безпосередньо людям. Редактор Артем Чапай

Редактор Артем Чапай

Основи нашої боротьби 1) Усі режими — тоталітарні.

2) Влада передусім захищає власні інтереси.

3) Ідеологія партій — ілюзорна і використовується для приховування інтересів їх керівництва.

4) Наша ідеологія не менш фантастична, але вона повністю збігається з нашими бажаннями.

5) Ми всі різні, проте у нас є спільний ворог — усталений порядок.

6) Суспільство репресивне, для нього ти — небезпечний псих.

7) Компроміси з владою — недопустимі.

8) Рух, у якому кожен член автономний, — неможливо придушити.

9) Людина може більше, ніж здається.

10) Дій сам!

30 липня по вулиці Ушинського 14!а відбувся повторний демонтаж паркану забудови, яка незаконно залізла на те! риторію парку та кооперативу місцевих мешканців. Цього разу паркан було не тільки повністю розібрано, але й аку! ратно складено на місці планованого забудовником котловану. Близько 19 години група місце! вих мешканців, активістів та невідо! мих учасників загону імені Устима Кармалюка методично й без зайво! го поспіху взялися демонтувати залізний паркан на території парку. Спершу учасників акції було зовсім небагато, оскільки розпочали вони на півгодини раніше за планований час. Однак уже через 10 хвилин з сусідніх будинків почали стікатися люди та допомагати у справі захис! ту парку. На 19.30 навколо забудо! ви працює від півсотні до сотні учасників. В хід пішли так звані «пекельні ку! сюни» — величезні кусачки з ручками завдовжки понад метр, які вже прис! лужилися загону імені Кармалюка не один раз. Секція за секцією, мето!

лює нею кілька шматків арматури зі свай, які забудовник уже встиг поста! вити на території. Під звуки пили решта учасників носять і складають навколо секції демонтованого парка! ну. Кількома секціями обкладають екскаватор, будуючи вже тра! диційний пам’ятник Марвіну Хімаєру — людині, що відстоювала свої права до кінця, одному з натхненників заго! ну імені Кармалюка. Міліціонери, що спершу прибува! ють доволі злими, дуже швидко підпадають під дію місцевих бабусь і попускаються. Вони бачать, скільки людей довкола і наскільки місцеві пе! реконані у власній правоті. Більш то! го, члени кооперативу подають міліції документи, де вказано їхню тери! торію, на яку заліз забудовник. Міліція навіть не намагається фізично перешкоджати учасникам акції, які завершують складання вже демонтованого паркану по центру будівельного майданчика. Власне, самі охоронці навіть заохочують такі дії: «Щоб матеріали не вкрали». Міліціонери ведуть бесіду з учас! никами акції: — Ми розуміємо, що ви робите й навіщо — але ж не такими дикими методами!

— А які у нас залишаються мето! ди? — заперечують бабусі. Вони розповідають, як уже півто! ра роки ведуть листування із владою, подають скарги, подання до прокура! тури тощо — проте без жодної пози! тивної реакції з боку влади. Як завж! ди, самі лише відписки. Коли колишній паркан, а тепер металева купа, складено, один із міліцейських начальників усе ж для годиться переписує імена кількох найактивніших учасників. Назвати по імені не можу, оскільки він зауважив, що говорить «не для протоколу», але вже й реакція його характерна: — Не для протоколу: Насправді добре діло ви зробили. Оце б усе ще й закопати!

— Ну, якщо не заважатимете, ми можемо.

— На жаль, робота зобов’язує. Ото ж бо й воно. Шкода, коли всі сторони розуміють, на чиєму боці правда — але дії виконуються відповідно до отриманих за хабаря! ми суперечливих паперів… Можливо, колись прокинеться більше людей, щоб покласти край корупції?

Оскільки мене вже називали “цинічним ідєоло! гом бандітізма“, буду підтримувати реноме. Тобто — якщо й не підбурю! вати, то принаймні виправдовувати акти здійснення народної волі та, даруйте за пафос, народного гніву. Хай не завжди в тему, але показо! во, що в Україні все більше звучать те! ми забивання на систему: починаючи від невинного проїзду кількох людей за одним талончиком, і далі до псу! вання припаркованих на газонах ма! шин, з одного боку, і знімання блокіраторів з коліс — з іншого. Про валяння парканів, сим! волічні барикади та блокування бу! дов ми всі теж чули. Ну а також було кілька випадків, коли ментів або мажорів, які збили людей, просто били аж до приходу інших ментів — тих, які потім будуть відмазувати мажорів. Або колег: у них ця корпоративна солідарність називається “честь мундира”, туди його розтуди. Не все тут добре. І не завжди лю! ди з гніву чинять правильно. Але річ у чому? Коли незро! зуміло, де закон і справедливість, а де самоуправство держави/мажорів та привілеї — народ починає діяти сам. Не завжди правильно — зате самостійно.

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 7

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

? Абхазія ? Осетія ? Росія

ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ бронетехніки, наявної на озб! роєнні армії Південної Осетії, не в останню чергу було зумовлено не! бажанням її втратити в ході вулич! них боїв і цілком можливого блоку! вання міста. Ополченців із грана! тометами, як ми бачимо, цілком вистачило для стримування регу! лярної армії "до підходу кавалерії". Російська сторона, яка протягом перших дев'яти годин зберігала мовчання, зробила яскравий і по! тужний хід, цілком порівнянний з достопам'ятним "кидком на Приш! тину". Росіяни використали цю війну для потреб своєї пропагандивної

Грузія

СТ 8

Грузії давно треба було вирішу! вати статус своїх неконтрольованих територій. Домовитися полюбовно заважала РФ, що фінансувала сепа! ратистів Абхазії та Осетії, поставля! ла їм зброю та фактично формувала силові структури бунтівних рес! публік. Такі території є чудовим при! водом для експансії. Гітлер брав Чехію — захищаючи судетських німців, так що Путін у тут був не! орігінальний. А Саакашвіллі — дядь! ко нервовий, недарма він свою опо! зицію розганяв (див БК №6) і кра! ватку жував перед телекамерами. Він трошки переоцінив свою армію і думав, що за ним весь світ стоїть. Найбільш серйозним прорахунком грузинського командування стала сліпа віра в невтручання Росії в конфлікт. Зробивши на це ставку, Саакашвілі кинув на Південну Осетію майже всі регулярні форму! вання, залишивши лише деякі час! тини на абхазькому кордоні. Серйозний опір, зроблений осети! нами й участь у конфлікті російських військ змусило грузинське керів! ництво влаштувати банальну істери! ку, спочатку оголосивши заклик ре! зервістів, а потім і виступивши із за! явою про тотальну мобілізацію. Ос! тання заява Саакашвілі про виве!

дення грузинського контингенту з Іраку й зовсім виглядає дурним анекдотом — проти 58ої армії цей набрід просто не вистоїть. Дії Південної Осетії виглядають при всій цій хаотичності, досить розумними. Не слід забувати, що Цхінвалі перебуває не тільки в не! безпечній близькості до грузинсь! кого кордону, але й оточений відверто ворожим грузинським анклавом. Відсутність у столиці

машини. Пересічний росіянин мав плакать від радості, споглядаючи колони російської армії, що йде маршом по Грузії. В інтернеті всі кинули порно дивитися і пересіли “общатся на патріотічєскіє тєми”. РФ провела легку “демілі! тарізацію” Грузії, побомбивши про! всяк випадок аеродроми та війсь! кові заводи. Згідно з повідомлення! ми російського телебачення, вони зайняли всю Осетію на наступний день початку операції. Однак ситу! ація повністю незрозуміла, оскільки перші кілька днів у Цхінвалі стріля! ють, а хто стріляє — невідомо. Росіяни кажуть, стріляє грузінський спецназ. Тоді виходить армія РФ нічого не контролювала у місті. Невідомо також, чи стріляли грузини залповими системами Град. Відомо, що вони лищають гектари вспаханої землі, чого в Цхінвалі ніхто не бачив. І взагалі визг росіян про 2000 убитих був кумедним. Вони очевидно забу! ли, як в свій час штурмували Гроз! ний. До того ж представити вони змогли всього кілька десятків трупів. Одним словом запіздєлся таваріщ Путін. Жалко тільки реальних патріотів Абхазії та Осетії, які тепер виглядять російськими пішаками.

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 9

Штурм Грозного 1995

Обіцянка тодішнього міністра оборони Грачова "взяти Грозний одним полком" обернулося страшною м'ясоруб! кою. Найстрашніше в новорічну ніч чекало тих, що входили у Грозний першими. Їх послали на "штурм міста", по суті на вірну смерть. На 1 січня 1995 року загальна чисельність особового складу всіх силових структур, задіяних в операції по вста! новленню конституційного ладу в Чеченській республіці, досягла п'яти дивізій. Майже восьмикратна перевага над збройними загонами Дудаєва. А Грозний ще не взятий. І це на 21!й день операції! За півтора місяця боїв тут було вбито біля 700 російських військовослужбовців і 300 бійців і офіцерів МВС, міліції. Коли командир Краснодарського корпуса генерал Пуліковский вийшов до Грозного, розвідка доповіла про дивну ситуацію: "Супротивник не спостерігається". Обереж! ний комкор довго роздумував, не рішаючись увійти в місто. Доповіли про ситуацію в штаб Об'єднаного угруповання в Моздоці, де, як з'ясувалося пізніше, на повний хід ішла новорічна п'янка. Звідти практично наосліп розпорядилися:

— При напролом! Використовуй момент! Навіть із Новим роком забули поздоровити: закуска холонула. І Пуліковский попер. В авангарді йшла 131!я май! копська бригада його корпуса... Молоді, необстріляні хлопці. За добу їх перестріляли...

74 чоловік разом з керівником оперативного відділу корпуса опинилася в полоні у Дудаєва — їх і десятки неп! рибраних трупів їхніх напівспалених товаришів на площі перед президентським палацом, на вулицях міста пока! зували перед Різдвом по всіх телевізійних програмах, розповідаючи про колосальний бойовий успіх ополченців і провалі чергової російської воєнної операції по роззброєнню бунтівного міста. У пригороді Грозного че! ченці вивісили величезний плакат: "Дорога в пекло, лас! каво просимо!" Під час усього штурму була найбільша кількість жертв (не менш 30 тис. чол.), як серед військових, так і серед мирних жителів. Можливо, за 10 наступного років війни разом узятих такої кількості загиблих не було.

СТ 10

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

Я люблю тібя есешай!!! От за що я люблю Росію, так це за то, що вона несе благо Людству. Са! ма того не помічаючи, змітаючи все на своєму шляху, розстрілюючи мільйони, вона творить Майбутнє не тільки для себе, а й для народів, що її оточують. В 39му таваріщ Сталін

об'єднав усі українські землі, зробив те, що не могли зробити хохли за майже тисячу років. (і не треба тут говорити про акт злуки ЗУНР і УНР, якби не Москва, так Махно б при підтримці отамана Зеленого це не! життєздатне утворення придушив

ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ би). Потім Хрущьов подарував нам "здравніцу", заздалегідь очищену від моїх родичів татарів. У війні з Грузією РФ дало маленькому, але гордому, народу осетинам можливість на! решті створити влесну державу. Хитрі капіталісти з США безсумнівів будуть душить на те, що Південна Осетія може від'єднатися від гру! зинів тільки за умови створення не! залежної Великої Осетії. Тим паче, що парламент Північної Осетії яки! мось дивом умудрився навіть напра! вити прохання в Кремлін на відділен! ня. (То!то Медведев охуїв!) Так, що РФ і Грузії доведеться подарувати світові по регіончику, чим створять прецидент для Бурятії, Ічкерії, Тата! рстану, Курдистану і Баскістану. Тепер про "здравніцу". Російське телебачення цілодобово останні 5 днів транслювало обвуглені тіла, руїни і сльози біженців. Думаю тепер у нормальних людей надовго відби! те бажання бути сепаратистами. І правда, кому охота ставати під міно! метні обстріли і перехресний вогонь доблєсної російської армії, що прийде, как визволітєль. Може кра! ще спокійно приторговувать жилп! лощадью в Ялті протягом літа і собірать кавуни? Одним словом: спасіба Матушка за укріплєніє міра во всьом мірє!

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 11

Таїланд бушує Не перестаю дивуватись зі світових ЗМІ, які уже не однократ? но показали свою необ’єктивність подачі новин. На разі весь світ го? нить на Росію, після її рішення про незалежність Південної Осетії та Абхазії і все це показують у кожно? му випуску новин, щоразу повто? рюючись. А те, що сьогодні Таїланд на грані чергового дер? жавного перевороту — 19?го по рахунку з того моменту, як у країні встановилася конституційна мо? нархія – на це всім якось пофіг. Канєшно, рішення наших сусідів куди важливіше, за якісь там пог? роми в Таїланді…

У серпні тисячі активістів "Народ! ного альянсу за демократію" в Банг! коку намагалися скинути уряд, який було сформовано вісім місяців до

Одночасно йде неозброєна, але й аж ніяк не мирна облога інших ключо! вих об'єктів. Сотні людей зібралися біля управління столичної поліції — вони вимагають відпустити затрима! них активістів "Народного альянсу за демократію". Ще один загін маніфес! тантів прорвав оточення навколо ре! зиденції прем'єр!міністра й улашту! вав там сидячу акцію протесту. Атакам піддалося Бюджетне бю! ро й Міністерство фінансів. За ме! жами Бангкока опозиціонери блоку! ють основні автомагістралі, що ве! дуть зі столиці. Обіцянка лідерів "На! родного альянсу за демократію" — влаштувати народну революцію, схоже, збувається. Члени Кабінету, яким довелося переміститися в будинок Верховного штабу армії Таїланду, проводять там екстрену нараду. Там же — але окре! мо від міністрів — радяться й війсь!

Чинавата, зміщеного в ході путчу 2006 року. Два роки назад головно! командуючий сухопутними військами генерал Сонті Боон’яратглін, що очо! лив путч, у телевізійному звертанні до країни заявив, що переворот був необхідний для об'єднання Таїланду. При цьому, додав він, військові не ма! ють наміри у владі. Путч пройшов безкровно, убитих і поранених не було. За повідомлення! ми інформаційних агентств, події розвивалися стрімко. Увечері війська блокували вулиці, що ведуть до уря! дових кварталів Бангкока. Військові ввірвалися в будинок уряду й роззброїли поліцію. Були арештовані віце!прем'єр Чітчай Ваннасахіт і міністр оборони Таммарак Ісарагура. Війська встановили контроль і над те! лебаченням. Військові заприсягли у своїй лояльності королеві Пумипону Адульядету й повідомили, що засно!

того. Маніфестантам вдалося захо! пили будинок Національної радіо! мовної компанії Таїланду. Спочатку туди ввірвалися декіль! ка десятків чоловік озброєних ножа! ми, бітами й навіть пістолетами. Поліції вдалося з ними впоратися й вилучити зброю, але через якийсь час уже сотні демонстрантів запов! нили будівлю. І цього разу стражі по! рядку майже не втручалися. Теле— і радіомовлення припинене. Більшість працівників компанії покинули буди! нок, але декілька утримуються опо! зицією як заручники.

кові. Саме від них залежить, як будуть розвиватися події далі. Але, судячи з дій поліції, вона не збирається застосовувати якісь тверді заходи у відношенні протесту! ючих — ті поки поводяться мирно, але запевняють, що більше не дозво! лять членам нинішнього Кабінету по! вернутися на свої робочі місця. На даний момент опозиціонери звинувачують правлячу коаліцію в спробах закріпити свою владу шля! хом зміни Конституції, а нинішнього прем'єра Сунтаравета називають маріонеткою колишнього глави уряду

вують орган керування країною — Ра! да адміністративних реформ. Події застали прем'єр!міністра Таїланду Таксина Чинавата в Нью!Йорку, де він брав участь у сесії Генеральної асамблеї ООН. Таксин Чинават ого! лосив про введення в країні надзви! чайного стану й призвав армію діяти в рамках закону. Але з цього нічого не вийшло і 4 квітня 2006 він склав із себе прем'єрські повноваження. І до серпня цього року в країні все йшло мирно.

Алах Акбар!

PS. Оптіміст вчить есперанто, пісиміст — китайську, а реаліст будо! ву автомата АКМ.

Маленькая омерзительная война в августе После осетинских событий со! вершенно закономерно происходит обострение шизофрении. Человек вдруг решает, что он — Россия. Или — он государство. Ну? Почему родные не вызовут врача, не положат под капельницу? Когда!то это говорил Людовик: я — государство. Ирония нашего времени в том, что теперь это говорит малень! кий человек. Акакий Акакиевич говорит это. И Евгений из Медного всадника уже не говорит никому "ужо тебе"! И в этом, конечно же, полная победа про! пагандистской машины государства... Я уже писал об отсутствии биог! рафии у современного маленького человека. Люди без биографии смотрят телевизор и — присваивают, присваивают... Новости войны — пик эмоциональности. Это какова же степень одиночества и человеческой брошенности, чтобы радоваться до слез или бледнеть от гнева, глядя на

взрывы по телевизору?! И выпить по! том от избытка чувств... Тебе, что — поплакать от счастья не с кем и не от чего, и избыток чувств негде полу! чить? Нет другого способа почув! ствовать себя патриотом, — только глядя на горящие танки? Еще у людей совсем нет слов. Собственных. Ну ни одного! Про лю! бовь — присвоит из песни, про Роди! ну — из телевизора, про творожок — из рекламы. Горячо пересказывают друг другу патриотическую телехуйню. Вот эта августовская маленькая война у телевизора... Сколько пива под нее выпито, сколько бутербро! дов съедено, как согрето кресло под жопой. С полным всеохватывающим патриотическим чувством. Степень одиночества быдла — неизмерима. Это настолько трагич! ная тема, что лучше не думать. Не ду! мать — пока он тебя не зарежет от этого самого одиночества.

Маленькая омерзительная война в августе. И все в говне — Медведев, Путин, Саакашвили, Буш, Кондолиз! ка... Один Койот доволен, крими! нальный осетинский пахан. Взрос! лые парни отпиздили друг друга из! за мелкого говнюка. Ощущение "я — русский" дости! гается не так. Хоть на Пинегу поез! жайте, посмотрите молча на елки, на избы. Больше толку, и честнее, чем солидаризироваться с нашим правительством. А теперь — шизофрения на дво! ре. "Грузинская диаспора в России в нынешней ситуации обязана пла! тить и каяться, каяться и платить. И то, и другое — делать много, часто, постоянно. " А? Каково? Я, как рус! ский человек, говорю — пошел вон, смерд. Мы будем общаться по принципу интеллигентности и одаренности, а не паспортам, выданным нам в милиции.

Редактор @r1ec

СТ 12

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

Перший бій Новоприбувшим до В’єтнаму було дуже тяжко. Коли ви дістаєтесь до ва! шого взводу, то на вас дивляться зі злістю, вони всі виглядять втомленими та роздратованими. Вони відразу по! чинають стібатися з того, який ти чис! тий та охайний. Чистий сіро!оливковий колір сліпить їх. Вони знають, що ти но! вачок. Тобі говорять різні образи, бо вони бояться з тобою бути поруч, оскільки знають скільки помилок ти мо! жеш зробити. Перший день, ти виру! шаєш на своє перше патрулювання. Поки ти готуєшся, морпіхи починають давати тобі поради. Деякі з них ляка! ють тебе довсирачки.

Тіло міністра освіти Південного В'Єтнаму, Ле Мін Три, що загинув у результаті вибуху гранати, кинутої в машину вьетконгівцем. (Сайгон, січень 1969)

Якось ми заговорили про есте? тику, що вона у кожного різна. Ко? мусь подобаються розові ведме? дики і ангелки з сердечками, хтось любить красиві великі ма? шини з обов’язковою цицькатою бабою на капоті. Не те, що така естетика погана, так просто тра? пилося, що комусь подобається одне, а комусь інше. Я з самого дитинства тяжів до руїн. Мене зачаровувала іржа, бите скло і бруд. У підлітковому віці туди додалася ще й кров. Не тварин, а людська. Можливо я не в тому сере! довищі виріс, але процес саморуйну! вання у нас почався доволі рано. Знайомі тусовки махалися до першої крові, незнайомі – до втечі супротив! ника або його капітуляції. Бійки відбу! валися в місцях, які мені були до душі – там було багато битого скла, написів «хуй» на стінах. Це були пере! важно якісь незавершені будівницт! ва, або просто закинуті приміщення з вибитими вікнами. Я пам’ятаю свій перший бій, як ми його називали «фас!на!фас!до!першой!крові». Це було відгороджене сіткою рабіцею місце з купами гівна по кутках. Обидві компанії – такі собі секунданти (пере! важно намагалися вступити в махач при будь!якому результаті) ставали з

Про краcу

різних сторін так, що ми були як на арені. Я тоді сходу розбив морду та! варіщу і ми поспіхом відступили, бо він, сука, привів з собою старшаків. Загалом, ми, як молодь, були витіснені старшими у підвали, «стройки» і потім, коли з’явилися мо! тоцикли – гаражі. Естетика труб об! тягнутих скловатою та стін, пофарбо! ваних дополовини, з написаними там матюками переслідувала мене все дитинство. Ми блукали по територіях розвалених Перебудовою промисло! вих цехів, пиздячили ліхтарі у парках сніжками та купалися біля бетонних дамб. Усе це під веселу музику Егора Летова. Пізніше я полюбив війну у В’єтнамі, такою любов’ю, з якою діти колекціонують пачки цигарок або фантіки від жувачок. Наша місцева бібліотека була забита книгами про цю війну і звірства американських імперіалістів. Найбільше я в пропа! ганді цінив фотографії – обпалені на! палмом селяни, нереальних розмірів воронки від роботи бомбардуваль! ників Б52 і усміхнені морські піхотинці на бронетранспортерах. СРСР про! дукувало їх для одних цілей, а я – для інших. Можете хоч зараз піти в бібліотеку і подивитися, наприклад, шикарний радянський фотоальбом з назвою, щось типу «Вторгнення імперіалістів на Гренаду». Реально це

цілий культ. Або можете взяти чудес! ну книгу про звірства «псевдоко! муністів» РАФ. Фотографія менш заангажована – тому вона сприймалася краще, а от кіно намагалося внести у мій улюб! лений В’єтнам почуття відрази до війни, але і тут вони прогадали. Од! ним з найулюбленішим фільмом у мене була «Тонка червона лінія». Цей фільм я міг переглядати на відео! магнітофоні сотні разів. Майже повністю тотожна до моєї — естети! ка другої половини фільму «Цільно! металева оболонка» Стенлі Кубріка, добряча частина фільму «Падіння чорного яструба» і медитативні зйомки руїн у «Сталкері» Тарковсько! го. Сьогодні я побачив майже довер! шений фільм про світ у якому я б хотів жити. Це попсовенький блок! бастер «Дитя людини» (Children of Men). Наплюйте на його сюжет і ви! холощені морди акторів. Подивіться на те, що їх оточує. Декорації, опера! торська робота. Усі ці напівживі авто! мобілі, бруд, закинуті будинки. Фінальні сцени бунту в гетто наскіль! ки красиві, що їх можна переглядати знову і знову, навіть без звуку.

Редактор Пташка

«Тримайся від мене подалі, рядо! вий! Ти зрозумів мене?! І дивися, куди ступаєш! Я не хочу, щоб ти наступив на міну і я відмивав твою кров з себе!» Ти відчуваєш страх перед тим, що може трапитись. На патрулюванні все тихо, ніхто не говорить, комунікація здійснюється сигналами. Ти тільки чуєш звуки джунглів. А джунглі невга! мовні. Ти думаєш: «Що це за Богом за! буте місце?!» Тут спекотно і брудно, ти потієш і весь мокрий від свого ж поту. Ти продовжуєш рухатися, поки раптово не чуєш гучний постріл, стріляють з ручної зброї навколо тебе. Люди кри! чать і тут ти чуєш голосний стогін. Цей

стогін потім чуєш до кінця життя. Відчуття, що світу кінець. Все йде до чортової матері. Ти лежиш обличчям в багні і намагаєшся поглянути, звідки стріляють, але все, що ти знаєш – це кулі, що свистять поруч з тобою. Ти не намагаєшся встати, а тільки поглядом намагаєшся зрозуміти, що трапилося, але нічого не ясно. Ти буквально ру! ками намагаєшся вритися в землю. Ти не бачиш ворога, а тільки своїх морпіхів, які бігають. Хтось кричить команду, але ти від страху не розчув, що крикнули. І думаєш: «Боже, мені тут ще бути вісімнадцять місяців. Як мені в біса тут вижити?!» Потім постріли стихають, і ти ясно чуєш жахливі крики, крики твого това! риша морпіха. Хтось, кого поранили або заділо осколком. Хтось ранений, хтось обгорів, хтось кровоточить. Хтось кричить: «Я хочу вмерти!» Хтось гукає матір перед смертю. Це удача пережити цей день. Всі повертаються на базу і ти лежиш на койці і напружено дивишся в стелю, а у вухах стоять ті жахливі крики. День другий, і ти вже знову на пат! рулюванні. І знову світ тріщить, але все це не виглядить таким незрозумілим, як було вчора. Ти падаєш мордою в бруд, дивишся вперед, все рівно не ба! чиш ворога і чуєш ті самі крики. Ти чу!

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 13

дово розумієш, що знову когось з твоєї команди підстрелили. І ти починаєш злитися. Не зрозуміло чому саме за! раз, але ти починаєш дуже переживати те, що хтось з морпіхів наступив на міну або потрапив у западню, або когось застрелили. Це відчуття, яке ти проне! сеш з собою через усе своє перебу! вання тут. Ти знову повертаєшся додо! му, а думки проносяться у тебе в го! лові. «Чи виживу я в цьому пеклі?» Третій день патрулювання. Світ знову хоче розвалитися і відбувається все те саме, що і вчора і позавчора. Але ти не падаєш на землю. Ти стоїш прямо і вдивляєшся в джунглі, намагаючись знайти ворога. Кулі пронизують джунглі і кладуться десь поруч з тобою, але ти вже не боїшся. В цей час ти боже! волієш і стаєш навіженим. Найбільше твоє бажання – знайти того сучого си! на і убити його за те, що він убив твоїх морпіхів. І ти біжиш в тому напрямку, звідки лунають постріли. В руках міцно тримаєш зброю, кричиш на межі мож! ливостей твоїх легень. І в цей момент відбувається трансформація. Ти тепер не новенький, ти тепер справжній морпіх. Він більше не боїться, злість замінила страх. Welcome у бій! Нічого не змінилося з того дня окрім того, що морпіхи зараз краще ос! нащені, а повітряна вогнева підтримка точніше. Морська піхота – це пішохідна армія, яка вирішує результат війни.

GySgt Mike Angelo

СТ 14

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

ЗАХІДНОСАХАРСЬКИЙ ФРОНТ ПОЛІСАРІО На жаль, не усі цікаві події пот? рапляють під здавалося б вседи? суще око засобів інформації. А якщо і потрапляють, то швидко губляться у динамічному і хао? тичному потоці буденної баналь? щини. До таких тем відноситься і ситуація в Західній Сахарі, країні малоцікавій в Україні у зв'язку з віддаленістю і відсутністю будь? яких зв'язків. Навіть наші вояки не служили у миротворчих війсь? ках ООН на цій території. Таку прогалину (як і інші, подібні) потрібно терміново заповнювати. Отже, Західна Сахара — дуже сла! бо заселена територія (0,3 людини на 1 кв.км), де переважають рівнинні кам'яні і піщані пустелі. Європейці відкрили цю територію доволі пізно — в 1436 році португалець Альфонсу Балдая відкрив бухту, яку помилково вважав гирлом великої річки. Оскіль! ки у місцевих мешканців (берберів)

він побачив золото (як виявилось — немісцеве, а з далекої Гани), то і наз! вав територію "Золотою річкою" (Ріо! де!Оро). Португальці швидко зрозуміли безперспективність колонізації неп! ривітної землі, тому територія пусту! вала без білої людини аж до кінця ХІХ ст, коли Іспанія, втративши май! же усі свої заморські колонії, вирішила підстрахувати Канарські острови із боку континенту. У середині ХХ ст. Королівство Ма! рокко, отримавши незалежність (1956), заявило про свої права на те! риторію Західної Сахари, зважаючи на cусідство. Проте до суттєвих конфліктів діло дійшло лише після 1963, коли іспанські дослідники відкрили у ще поки своїй провінції ве! личезні поклади фосфоритів. Після смерті генерала Франко (1975) іспанці розпочали процедуру деко! лонізації території (тоді ж Міжнарод! ний Суд визнав право сахарського

народу на самовизначення) і переда! ли територію під спільне управління Марокко і Мавританії, оскільки ті по! годились зберегти права на розроб! ку фосфатів за іспанцями. У лютому 1976 року іспанці поли! шили територію, забравши з собою навіть небіжчиків з кладовищ. Після цього тут почалися справжні бої між трьома сторонами: — Марокко — Мавританія — місцевий Західносахарський Фронт Полісаріо (абревіатура від іспанського Frente Popular de Liberacion de Saguia el Hamra y Rio de Oro), який мав збройну і вишкольну підтримку Алжиру. Полісаріо почало активні дії ще за іспанців, основною їх вимогою стало проведення референдуму по питанню самовизначення Західної Сахари. ООН визнало легітимність Полісаріо, але іншим сторонам бу! ло уже не до політичних рішень.

Мавританія і Марокко заключили з Іспанією Мадридський договір про контроль над територією. Марокко відходило 2/3 Західної Сахари, Мавританії — 1/3, Іспанія продов! жує розробляти фосфати. Алжир і місцеве населення, інтересів яких не врахували при складанні догово! ру, дійшли своїх домовленостей, згідно яких Алжир запропонував Полісаріо військову допомогу. Полісаріо проявило себе як кваліфікована військова і політична сила. Маючи у своєму розпоряд! женні дуже обмежену кількість лю! дей (до 7 тис), ця сила досягла знач! них результатів. Стратегічно вірним рішенням було виключити спочатку слабшого противника із зони конфлікту. Військові дії проти Мав! ританії тривали два роки (1976!

1977), бої точились за тодішню сто! лицю (Нуакшот) і за центри видобу! вання залізної руди на підконт! рольній Мавританії території. Неве! ликі (до кількох сотень) групи Полісаріо обхідними шляхами і відволікаючими маневрами відвер! тали увагу основних сил противника і виводили з ладу індустріальні і логістичні об'єкти. Військові дії з'їда! ли до 65% бюджету Мавританії, у країні підвищили податки, суттєво зростав зовнішній борг (перш за все перед країнами Близького Сходу за паливо). Після зміни в результаті путчу влади у Мавританії було підпи! сано мирний договір, де країна відмовлялась від будь!яких тери! торіальних претензій. В цей же час Марокко вирішило по!своєму забезпечити підтримку населення. Король Хассан оголосив "зелений марш", закликавши волон! терів до поселення на території Західної Сахари. У листопаді 1975 (ще за присутності іспанських військ, які не чинили спротиву) че! рез північний кордон пройшло за різними оцінками до 520 тис. чо! ловік. На відміну від іспанців, Полісаріо збройно виступив катего! рично проти такого кроку. Після перемоги над військами Мавританії партизанський Фронт повернув свою зброю проти Марок! ко (з 1978). Полісаріо наносила точ! кові удари по стратегічно важливим військовим і господарським об'єктам (військові бази, міста, гос! подарські пункти). В 1979 році тричі було атаковане марокканське місто Тан!Тан, в тому ж році був здійсне! ний напад на авіабазу на території Марокко. На самій підконтрольній території теж було гаряче. У кінці 1979 року повстанці напали на місто Смара, де загоном у 5000 чол було оточено 5400 марокканців. Напади

були відбиті лише за допомоги ма! рокканських "Міражів". В грудні того ж року в знак вшанування померлого президента Алжиру Бумедьєна було організовано нову серію нападів. З 1980 року марокканці перейшли до тактики мобільних колонн, які пе! реміщались пустелею і намагались виловити повстанців, проте така практика не дала жодних результатів. Полісаріо в свою чергу теж здійсню! вала рейди на ворожу територію (ре! кордним вважається прорив на 240 км вглиб території Марокко). Найбільш результативним рішен! ням Марокко стала побудова обо! ронних валів ("бермів") із замінова! ними підходами, бетонними дотами, кілометрами колючого дроту, рада! рами, мобільними патрулями і сила! ми швидкого реагування. За різни! ми даними пораду будувати укріплення дав Аріель Шарон, а гроші — Саудівська Аравія. Полісаріо хоча і здійснила кілька на! падів на вали, навіть зруйнувала частину, але невелика кількість повстанців не змогла протистояти укріпленням, які вважаються най! довшими такого роду у світі. Укріплення будувались кількома етапами, в результаті останньої, шостої забудови, вона відсікла до 90% спірної території. Полісаріо проводило війну і на дипломатичному фронті. В 1976 році керівниками була проголошена Са! харська Арабська Демократична Республіка. В 1982 вона була визна! на Організацією африканської єдності (отримала членство у 1984), на сьогодні визнана більш, ніж 80 країнами світу. У деяких країнах світу навіть є дипломатичні предс! тавництва. Проте на сьогодні уряд республіки знаходиться на території Пустельний танк

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 15

Алжиру, де проживає до 160 тис. біженців (половина усього населен! ня Західної Сахари до "зеленого маршу" з Марокко). Для Марокко ця війна теж є складною. На ведення робіт і анти! партизанських дій витрачається до 25% бюджету країни. Тому усі сторо! ни з певним полегшенням дійшли згоди про припинення вогню (1991). Тоді ж на територію увійшли мирот! ворці ООН (представники більше 30 країн), а обидві сторони розпочали підготовку до референдуму. Але різні підходи до формулювання пи! тань і списку осіб, які мають право на голосування знову розвели сто! рони. ООН підтримувало Полісаріо і наполягало на включенні до списку лише людей, які потрапили до іспансього перепису населення в 1974 році або тих, які можуть довес! ти родинні з ними зв'язки (86425 чол.), а Марокко — включити і пере! селених марокканців. На сьо! годнішній день ситуація продовжує залишатись патовою. Це останній африканський регіон, де все!ще не визначились із своїм постколоніаль! ним майбутнім. У 2007 році перего! вори відновились, але результату немає досі. Серед останніх подій, які трапи! лись на цій території — скандал з миротворцями ООН, які знищили унікальні зразки доісторичного нас! кельного живопису. Не розуміючи археологічного значення малюнків вони малювали поверх них "графіті" для кращого орієнтування у скель! них нагромадженнях. Так були зни! щені неолітичні зображення жи! рафів, буйволів та слонів, залишені давніми племенами. Редактор Че

СТ 16

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

СЕНДЕРО ЛУМІНОЗО

«Сендеро Лумінозо» («Сяючий шлях») – найбільша, найоригінальні! ша і найжорстокіша маоїстична пар! тизанська організація не тільки Перу, а й усієї Південної Америки. Початком її існування став мо! мент, коли частина членів секції місцевої комуністичної партії «Бан! дер Роха» відкололась і створила ор! ганізацію під назвою «Сендеро Лумінозо» (далі «СЛ»). А відбулося це 1964 року. Її лідером став викладач університету Абімаель Гусман Рейно! зо відомий також під псевдонімом «товариш Гонсало». Ідеологія ор! ганізацію була висвітлена у праці Гус! мана «Сім есе про інтерпретацію пе! руанської реальності» («Sіete ensayos de la realіdad peruana») і відповідно з нею «СЛ» повинно стати 4!тим ступе! нем марксизму після Маркса, Леніна й Мао Дзедуна. Рух управлявся так званою «національною конференцією» — а саме 5 лідерами стратегічних регіонів південної, центральної, південно!західної, північний і Ліми; у ньому є в наявності всі три класичних компоненти — армія, партія й народ! ний фронт. Існували основні бойові сили, у вигляді колон по 50!60 чо!

ловік, що опиралися на марксисько! ленінсько!маоїстичні принципи мис! лення Гонсало пролетарської війсь! кової стратегії. Діяли також вісім або десять організацій, спрямованих на вербування нових членів і залучення симпатій у всіх прошарках суспільства, у широкому спектрі від молодіжних союзів до театральних груп. Зазвичай в рух намагалися бра! ти осіб до 20 років, вважаючи, що до! рослі отруєні офіційною ідеологією й звикли до існування в перуанській системі, а молодь цих недоліків поз! бавлена й легше піддається навчан! ню новій ідеології. Новачкові були потрібні дві рекомендації від членів, після чого він приблизно рік брав участь у пропагандистських акціях — графіті на стінах, поширення листівок, окупація шкіл і проведення там агітації й т.п., потім його приб! лизно рік обробляли ідеологічно й вчили партизанській тактиці, особли! ву увагу приділяли вмінню добре во! лодіти вибухівкою та вогнепальною зброєю, і попутно відсилали на сабо! тажі — руйнування мостів, електрос! танцій і т.п. Уперше СЛ повідомила про себе спаленням урни для голосування в

селі Чуші, у департаменті Аякучо на виборах 1980 року. Через якийсь час вона відзначилася в Лімі, закидаючи на стовпи електромережі уздовж го! ловного бульвару столиці мертвих собак із плакатами «фашистський пес Ден Сяопін». Акцію з собаками було повторено в Аякучо. Потім пішов період дрібних нападів і "збройної пропаганди" — побиття адміністраторів, спалення будинків з борговими архівами, і «наведення порядку»: по ночах СЛ робила напа! ди на селища, де проводила політбесіди, роздавала провізію й учиняла народне правосуддя над місцевими хуліганами, скотокрада! ми, багатими землевласниками й лихварями; звичайними покарання! ми були публічне пороття й страта.

2 березня 1982 року відбувся пе! рехід у нову фазу існування, близько 300 прихильників СЛ у трьох колонах атакували в'язницю строгого режиму в Аякучо й потім її втримували, звіль! нивши 247 чоловік, у т.ч. 100 політв'язнів. 12 серпня того ж року відбулася диверсійна акція — підірвавши разом чотири пілони, СЛ позбавили електрики всю столицю. Далі майже щоденно відбувалися

грабежі банків з неодмінним убив! ством охоронців, підриви перепов! нених театрів та страти офіційних осіб. Вживалися також заходи щодо руйнування економіки, було забо! ронено вирощувати більше, ніж мо! жеш з'їсти, і продавати продукти, на особу дозволялося 5 корів з або 50 овець, інше під ніж або біднякам. З 1981 року уряд починає боро! тись з цією організацією, в Аякучо був делегований батальйон для бо! ротьби з нею, але в ньому ніхто не був знайомий з місцевістю і в ре! зультаті ударами по різних місцях вдалося відволікти увагу влади, продемонструвавши попутно її не компетентність й нездатність за! хистити себе й своїх слуг. Далі по! чалося впровадження організації у міста, де спершу діяли команди місцевих жителів, навчені візитера! ми із сільської місцевості; були створені цілі загони на місцях, го! тові до справи. В 1983 було 637 акцій у Лімі, а в 1985 уже 1398. Список об'єктів, що атакуються, розширювався — туди ввійшли елітні школи, більші склади, офісні будинки й магазини, а також по! сольства — дев'ять разів амери! канське, шість разів китайське, три рази радянське. Підходили в якості цілей готелю, бензозаправки, офіси авіакомпаній і всяке інше за! кордонного походження. В 1988 керівництво руху виріши! ло відмовитися від колишньої такти! ки, що передбачала перехід до ак! тивних дій у містах після забезпечен! ня щільного контролю за сільською місцевістю, і переносити центр ваги в міста. Це дуже сильно скоротило силовикам обсяг роботи, оскільки тепер їм треба було діяти на меншо! му просторі. В 1992 відбулася подія, що підкосила СЛ. Щойно в липні відбувся наймасштабніший за всю війну теракт – вибух в Мірафлорес – 12 убитих і 250 поранених, що був покликаний ознаменувати поширен! ня терактів на райони проживання й діяльності заможних верств насе! лення, як 12 вересня поліція захопи! ла в Лімі Гусмана. Результатом цієї катастрофи стало стрімке ослаб! лення активності партизан, на 50% уже під кінець року, в 1991 59 теро! ристичних атак, у наступному році 13, і в 1993 році СЛ могла діяти вже тільки в нетрях Ліми й лісистих районів Амазонки. Проте ще й нап! рикінці століття спостерігалася ак! тивність повстанців, уважалося, що активно діють 400!500 чоловік, в 2001 по країні загинув від рук СЛ 31 громадянин. Редактор @r1ec

Бійцівський клуб удруге відзна! чився на фестивалі День незалеж! ності з Махном у Гуляй Полі. Черго! вий раз ми хочемо заявити, що цей фест є найкращим в Україні. Він про! пагандує хуліганізм, разгільдяйство і зневагу до приватної власності, мо! ралі та Адміністративного Кодексу. В результаті трьох членів БК спакувала мєнтура. Спочатку прямо в потязі за хамсь! ку поведінку і распітіє спіртних напітков пакують редактора Пташку і редактора Руссо. Згодом уже на фес! тивалі беруть редактора Хрона за те що він прорвав мєнтовський кордон і зірвав проведення конкурсу Томатний лідер нації. У протоколі так і записали "хотів кинути помідором у політика зблизька". Після пригод у потязі до Гуляй По! ля добиралися забитою маршруткою. Редактори БК нарубалися портвейну з журналістами і горланили з одеськи! ми ультрасами Гадюкіних. По приїзду на місце бойову падругу редактора Пташки довелося просто вносить на територію фесту, бо сама передви! гаться вона вже не уміла. Пташка щоправда також був не дуже далеко від стану лєжанія у формі морской звєзди, але встиг ще засадити водкі і тоже впав у анабіоз біля своєї ба! ришні. Концертна програма була від великої кількості алкоголю дуже зма!

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 17

зана. Мені важко навіть визначить за! раз, хто і коли виступав. Та й музло трошки було мало відповідне тому ди! кому хаосу, що робився навкруги. Замість жосткого панку пілікав якийсь мудак Бабкін на гітарі. Музиканти бу! ли закриті стовбом пилюки, яку здіймав жосткий слем прямо перед сценою. Через цю пилюку і бандани на обличчях людей фест був схожий на картінки з американського фести! валю Бьорнінг Мен. Пиль осідала ко! рочкою в легенях та пиві. По стадіону Сільмаш, на якому проводився фестиваль, важко було пройтися щоб не йобнуться об якесь бухе тіло на землі. Увечері між наме! тами активно відбувався секс на ка! рематах. Взагалі кількість п'яного аг! ресивно!свідомо елементу лишає да! леко усі інші дешеві етнофестивалі (окрім хіба що Підкамінь!2007). Як по! казує практика сюди з'їзджаються пе! реважно жителі південної, централь! ної та східної України, але трапляють! ся і бандерівські елементи. Наприк! лад у масштабній фінальній анархічній п'янці під вокзалом Запоріжжя брали участь чуваки і марухи з Харькова, Києва, Білої Церкви, Кривого Рогу, Херсону, Одеси, Красного Луча, Іва! но!Франківська, Львова та Трускавця.

Водка, секс і рок н ролл!

СТ 18

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

ГОТУЙСЯ ДО ВІЙНИ Ми живемо у ком

фортному світі. Їмо

не будуть давати тобі тільки у перший день. В спецприймальнику жерти да! дуть, тому з голоду не помреш. Готу! вання чефіру має більше ритуальний характер, аніж практичний. Його го! тують, щоб не було нудно і для ко! мунікації затриманих. Для цього під час харчування крадуть одну кружку – алюмінієву без ручки, бо з ручки можна при бажанні зробити ніж. Кружку зажимають десь між цеглою. Хось один стає біля дверей, жоб зак! рити окуляр, в який менти підгляду!

бирають також. Сірники в камері вза! галі на вагу золота. Ситуація майже як у фільмі «Кін!Дза!Дза»: якось в ав! тозаці, коли нас везли на суд, ми обміняли цигарки на кілька сірників і половину терки. Це було щастя. Якщо ти сидиш уже кілька днів, а в баню не ведуть – вимагай це у ментів. Баня, то очевидно найприємніша річ, яка може бути в буцигарні. Коли си! диш у напівтемному вологому приміщенні з ненайліпшим контин! гентом, то прогулянка під конвоєм у

день, спимо в м’якому ліжку. Ми звикли до цього. Одна моя знайома, спати, якщо вона не у своїй постілі. Як

що ти ведеш врівноважений спосіб життя, то і хвилюватися немає про що. В 6 годин вечора ти виходиш з роботи і шуруєш додому, де на тебе чекає вечеря і білі подушки. Якщо ж ти не такий спокійний, то маєш бути підго

товлений до всього.

завжди дивувався людям, які доб! ровільно дозволяють себе татуюва! ти. Це ж перше, про що повідомлять усі відділки, коли тебе буде шукати мєнтура. Срок відраховується від години твого арешту, тому будь готовий, що тебе випустять наприклад о 2гій го! дині ночі. І ти будеш радісний стояти перед воротами вночі, можливо навіть в іншому районі, аніж той, де тебе пакували.

Чуже місто.

принаймі двічі на

наприклад, не може

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 19

Буцигарня. Після затримання часто ніяких до! кументів відразу не оформляють. Знімають всі шнурки і закидають у «обізяннік», або в гіршому випадку ставлять обличчям до стіни (ноги на ширині плеч, руки за головою). Прос! тояти так ти можеш кілька годин. І не надійся – сцяти тебе ніхто не випус! тить. Особисто мені колись оформля! ли документи протягом цілого дня. І увесь цей час довелося стояти біля стіни. Далі тебе кидають в спецприй! мальник, де ти чекаєш суда. Не надійся, не буде ніяких захисників і ад! вокатів на твоєму судді. Тебе просто впихнуть у кімнатку, розміром з туалет, де суддя швидко і скучним голосом за! читає вирок і тебе повернуть назад до! сиджувати строк, що лишився. Камера місце не дуже позитивне. Зележно від тюремних інженерів там можуть бути двохярусні нари, або так звана «сцена» — довгий деревяний ящик, на якому усі разом пліч!о!пліч сплять затримані. (див. картінку) У обидвох цих конструкцій одна проб! лема — вони жорсткі і, коли спиш на них без подушки, то вдень дуже бо! лить голова. Про те, що подушку тобі і одіяло не дадуть, я думаю говорити не потрібно. Якщо тебе затримали взимку, то у тебе є курточка, яку тео! ретично можна покласти під голову на ніч. Але на практиці усі камери дуже холодні взимку, тому ти швидче заку! таєшся в одяг, аніж покладеш під го! лову. Як подушку використовується взуття, завернуте у целофановий па! кет. Спати на своїх черевиках не дуже

зручно, але принаймі відчуваєш себе здоровим. Зрештою, якщо ти спиш на «сцені», то це вже добре. Більшість спецприймальників переповнені і частина людей спить або по черзі, або взагалі на підлозі. Заґратована лампа в камері не ви! микається на ніч. Тому спати доведеть! ся при світлі. Щоб вирішити цю проб! лему – роблять з картонки, або газети заслонку, яку чіпляють на ґрати. Одним і перших комплексів, які відчувають затримані в камері – це те, що тобі потрібно срати на очах у інших людей. Я спочатку думав, що то тільки у мене такий бзик, але переговоривши з іншими, зрозумів, що таке відчувають усі окрім закоренілих панків, яким то по кайфу. В обжитих камерах параша заз! вичай відгорожується «дверями» — ширмою із склеїних милом газет, яка умовно закриває тебе від інших. При шмонах то все зривається мєнтами і доводиться все будувати по новому. Але такі традиції можуть і не зачепить те місце, де будеш сидіти ти. Передачки з волі можуть дозволи! ти, а можуть і ні. Зрештою, якщо сів у іншому місті – то чекати допомоги не! має звідки. Тому будь готовим до то! го, що не зніматимеш білизну 15 діб. Це дискомфортно, але терпимо. Пра! ти шкарпетки і труси теоретично мож! на, але сохнути йому доведеться пе! реважно на тобі, бо поперше в камері і так вогко, а подруге місця куди його повісити немає. Шкарпетки, правда, можна трохи просушити зав’язуючи їх на вертикальних трубах опалення. При бажанні у камері можна зро! бити непогану кухню. Насправді їсти

ють за зеками, а інші готують. З газе! ти нариваються довгі тонкі стрічки, які скручуються у такі собі паперові палочки. Запалюється кінчик і підсо! вується під кружку. Коли одна така стрічка догорає – підсовується інша і так до закипання. З однієї газети ти! пу «Україна Молода» можна розігріти дві кружки чефіру. Доречі у тебе вилу! чать запальничку, коли поступиш в спецприймальник. Можна було б ку! пити втридорого у мента, який си! дить на твоєму поверсі, але гроші за!

баню – це ціла пригода, про яку ти бу! деш радісно згадувати, коли засина! тимеш. Щоб гарно вимитися вико! ристовують імпровізовану мочалку з декількох пошматованих целофано! вих пакетів. По приходу з бані – пе! ревір свої речі, менти можуть підки! нути тобі щось нехароше. Ще одна весела річ, яка може з тобою трапитися – це тебе відве! зуть на дактилоскопію. Відкатають пальчики, зафоткають, перевірять наявність наколок на тілі і шрамів. Я

Вижити в чужом місті легко, якщо у тебе є гроші – до твоїх послуг кафе і готелі. Але грошей може і не бути. Якщо тебе спакують менти, то швид! че за все в кишені нічого не лишить! ся. Але то фігня, аби зуби і почки цілі були. Найбільша проблема для життя в чужому місті – це місце де можна переночувати. Влітку спати можна скрізь. Якось в Севастополі ми ночу! вали в парку під кущиками. Але бажа! но уникати парків, бо там часто бро! дить буха молодь, і якщо не ограбу! ють, то поб’ють точно. Окрім того ти не зможеш розвести вогонь, бо відразу випасуть. Безпечніше вибра! тися на околицю міста і зайняти місце в якійсь посадці, або ліску. Якщо піде дощ, то сучасні приміські ліси давно перетворилися на сміттєзвалища і знайти шмат ДСП чи полієтеленовий мішок не є проблемою. А при наяв! ності вогнища, навіть затяжний дощ не страшний. Більш урбаністичний метод літнього сну – це будівництва. В місті є купа таких місць, які навіть не охороняються. Треба тільки пошука! ти. Мої улюбленні були на станції метро Лівобережна. Там можна було видертися на найвищі поверхи. Ба! жано прокидатися до початку робіт, бо можуть дати по шиї. Також можна знайти цвинтар і заночувати на мо! гилках. У травні там також можна прохарчуватися. В дощ як варіант спрацьовують ночовки під мостами. Але зазвичай ті місця пригріті бомжа! ми і сморід там стоїть неймовірний. Взимку найбезпечніше ночувати на вокзалах. Там поперше тепло, подруге є крісла, на яких можна навіть лягти при бажанні. Найбільшу небезпеку становлять не цигани – нічого не вкрадуть, бо у тебе і так нічого немає, а охорона. Вони ганя! ють тих, хто без білету. Стандартна відмазка – приїхав брати квиток у Санкт!Петербург – але в касах не! має, чекаю поки знімуть заброньо! вані. На центральному київському вокзалі найкращі зали очікування знаходяться на південному терміналі на другому поверсі. Там крісла побу! довані так, що можна на них вкласти!

СТ 20

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ європейську частину колишнього СРСР. Можна уїхати в Білорусію і Росію спокійно, а наприклад подо! рож з Києва у Луцьк займає дві доби, за які ти відвідаєш три різні напрямки електропоїздів. На пересадочних станціях стоять великі вокзали, в яких можна також жити, поки очікуєш електрички. У такій подорожі ти бу! деш більше сидіти на вокзалі, аніж їхати. Намагайтеся спати скрізь, де то можливо, бо невідомо, коли ще потрапиться така можливість. Обду! рити контролерів також легко, треба тільки перебігати з вагону, який обілечують у той, який вони уже пройшли. Ще варіант – ховатися в ту! алеті, поки вони йдуть. Зрештою можна сльозно попросить тьотю контрольора, вони теж люди.

ся лежачи. Але охорона розбудить тебе пару разів з криком, що ноги класти не можна на сидіння. Варто дочекатися, поки вони підуть і можна спати далі. Одного разу ми дрихли там з редактором Хріном і він з про! соння на чистій блатній фєні так обк! лав охоронця, що той більше до нас не підходив. Якщо до вокзалу далеко, а тебе застала ніч – найліпший вихід – це висотки. Останній поверх зазвичай займають ліфтові установки, біля яких є заховані від очей мешканців будинку місця. Щоб не застудитися на бетоні з кількох поверхів можна зібрати коврики, що їх заботливі лю! ди кладуть перед вхідними дверима. Бажано розкласти їх назад перед початком робочого дня, бо можуть знайти, куди вони зникли і дати в око. Ночівля у висотках не така без! печна штука, як здається. Ці місця давно пригріла місцева шпана, тому можна нарватися на ніж. Редактор Че, який умудрився три роки тому прожити в Києві ледь не місяць без опрідільонного мєста жітільства, грабанули саме там. Харчуватися в чужому місті також проблемно. Але якщи ти не сноб, то зможеш. Кілька діб можна просидіти на воді, але то крайній випадок. Хоча редактор Хрін може голодувати і по два тижні. Провірено.

Напростіше вгамувати голод — просити у людей гроші. За кілька го! дин біля метро можна нашпуляти навіть на поход у кафе. Звісно в кафе ти не підеш, а купиш у супермаркеті хліб і масло нарозвєс. Хліб то майже одні вуглеводні. Вони чудово гамують бажання їсти. Спробуй з’їсти цілий батон, запиваючи водою. Її, доречі, знайдеш у туалеті будь!якої устано! ви, куди тебе тілька впустять. Найк! раще шукати кран у лікарні, там не! має охорони і можна ще щось випро! сити поживного у хворих. Більш весе! лий спосіб харчування – доїдати за людьми у закладах швидкого харчу! вання типу «Пузата Хата». Поперше сидиш у теплі, подруге їжа смачніша за хліб з водою. Зрештою ці два спо! соби можна комбінувати. І не смій ка! зати «фі!», ми з тобою не на прийом до посла прийшли! Прожити в місті можна, але зреш! тою і доїхати можна будь!куди, або повернутися додому без грошей. По! перше є давно провірений автостоп. Описувати його правила не буду, ць! ому присвячено купа сайтів – знай! деш. Автостоп гарний тільки в теплий період. Спати в снігу можна тільки з гарним спальніком, якого у тебе оче! видно не буде. Окрім автостопу є можливість пе! ресуватися електричками. Мережа цього виду транспорту накриває всю

До чого я це все розповідав? Ці знання прогодяться не тільки бійцям підпільних армій та хуліганам!по! чатківцям. Життя дуже непередбаче! не. Відключення газу і електроенергії перетворить твою квартиру взимку на морозильник, їжу доведеться го! тувати на кострищах надворі, туди ж бігати в туалет. Пожежа у твоїй квар! тирі може лишити тебе на вулиці без документів та грошей просто завтра. Можна переночувати у родичів, ска! жеш ти. Правда, а у випадку війни, ніхто тобою опікуватися не буде. Бути біжанцем, переховуватися від право! охоронних органів та інші нес! подіванки, які може життя підкинути у будь!який час, вимагають від тебе бути підготовленими. У тебе під ру! кою завжди повинні бути намет, спальнік, військовий котелок, теплі носки, двісті баксів на похорони і підроблений російський паспорт на інше прізвище. Без такого набору, мені здається, людина беззахистна. У житті спробуй менше звертати увагу на комфорт. Якщо спізнився на останнє метро – не викликай таксі, а заночуй біля ліфту. Між їхати в інший кінець міста додому і ночу? вати поруч на вокзалі – обирай ос? таннє. Харчуйся сухарями. Начі! хатєльне відношення до комфорту відкриває неабиякі горизонти для ту! ризму. Спробуй, наприклад, рванути з Києва в Одесу і прожити там тиж! день без грошей. У таких ситуаціях ти ти бачиш справжнього себе, без виїбонів і непотрібних нашарувань культури. Свобода від грошей – то наша свобода! Згадував Редактор Пташка.

PS. За певні деталі дякую редак! тор Че і редактору Хрону (про його відсидку читайте в БК №4)

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 21

Естоніш партізанен

Маленькі нації не можуть протис! тояти таким потужним військовим машинам, як США або Росія. Та що там говорить, якщо одна з найчис! ленніших армій світу — іракська, лег! ко здула війну проти американської морської піхоти. Зате малі нації мо! жуть виставити проти чужої солдатні свій найсильніший козир — парти! занів. Вони краще орієнтуються на місцевості, моментально мобілізу! ються для завдання і так само розчи! няються серед мирного населення. Окрім таких тактичних переваг у пар! тизан ще є моральна перевага. Най! манець розцінює війну як роботу, він навряд чи закриє собою дзот чи ске! рує начинену вибухівкою машину на ворожу колону. Зате партизани змо! жуть і не таке... Цілеспрямованою підготовкою партизанів займаються в Естонії. Їх сили самооборони називаються Кайтселіт, естонське ополчення. Лю! ди різного віку і статі добровільно проходять щорічні вишколи — і на ви! падок неприємностей тримають у шафі видану державою штурмову гвинтівку. Окрім перспектив парти! занської діяльності, Кайтселіт вико! ристовують у випадку природніх лих, заворушень і т.д. Кількість регулярної армії Естонії — 3 тис. чоловік, тоді як ополчення втричі більше. Сама ор! ганізація була створена ще в ХХму

сторіччі для партизанських дій проти німецьких та радянських окупантів. Після того, як у 1996 році в Естонії дозволили вільний продаж зброї, держава почала зоново формувати протопартизанські загони, які на ви! падок війни мали б контролювати ліси країни. Членство в Кайтеліті відкрите для всіх. Це свого роду хоббі для різних верств населення: системних адміністраторів, офіціантів, вчителів. До того ж, це дозволяє утримувати

вдома окрім гвинтівок та пістолетів ще й автоматичну зброю. Від кай! телітівця вимагається мати власну штурмову гвинтівку, та проводити щорічно тиждень на загальних збо! рах в лісах, де вивчається тактика партизанської війни. Організація має військову ієрархію, яка не зважає на статус члена. Наприклад, прем'єр! міністр Естонії знаходиться в ранзі прапорщика. Комунікація членів Кайтеліт відбу! вається за допомогою мобільних теле! фонів. Через дві години після початку війни, або надзвичайної ситуації — формуються перші міські батальйони. Через 24 години усі 8 тисяч мають за! няти позиції та вступити у бій. Якби таку програму розвернути в Україні, то можна було б легко поста! вити в ружьйо до сотні тисяч добро! вольців. Назвати це все діло УСС (Ук! раїнські Січові Стрільці), на зборах зачитувати історію формування, яка тягнеться з 1шої світової, і співати гімна національного. Створити широ! ку підготовчу базу серед молоді, аля Пласт. І тоді нам ніякий зовнішній во! рог не страшний. Але одна неувязоч! ка. Ніхто нам не дозволить мати зброю. Бо керувати неозброєнним народом легко і не страшно. Можна сотні разів проводити перевибори, розвалювати коаліції, деребанить за! води і бюджет, будувати елітні висот! ки на дитячих майданчиках. А якби у кожного вдома лежав РПК, то все бу! ло б інакше.

Редактор Пташка

СТ 22

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

ГАЗЕТА НОВОЇ МОЛОДІ

"Чекистом может быть лишь человек с холодной головой, горячим сердцем и чистыми руками". Ф.Е.Дзержинський. Цього року все проґре! сивне людство відзначає 510 річницю з дня смерті видатного "чекіста", відмінника боротьби з во! рогами народу — тов. То! маса Торквемади (Tomas de Torquemada). На жаль, ця дата пройшла мимо уваги нашої інтеліґенції, яка, як відомо, "не мозг нации, а говно" за влучним виразом тов. В.І.Лєніна. Найбільшою заслугою тов. Томаса Торквемади є політичне об'єднання Ес! панії. Всі знають, що політичне об'єднання Ес! панії стало можливим зав! дяки шлюбу Ізабелли Кас! тильської і Фердинанда Араґонського, проте мало хто знає заслуги тов. Тома! са Торквемади в цьому процесі. Між іншим, саме тов. Томас Торквемада був особистим духівником Іза! белли Кастильської, а зав! дяки суворому характе! рові, принциповості і без! компромісності в боротьбі з ворогами, він справляв значний вплив і на Ферди! нанда Араґонського. Саме тов. Томас Торквемада сприяв їхньому шлюбові, а завдяки його впливові на обох монарших істот, його цілком можна вважати як архітектором єдиної Ес! панії, так і архітектором всієї еспанської цивілізації (про це — див. нижче). Завдяки відданості справі та величезній обізнаності в богослів'ї, тов. Томас Торквемада ко! ристувався величезним авторитетом Святого Престолу. В 1483 році він очолив Святійшу Інквізицію (тодішній аналоґ народнь! ого комісаріату внутрішніх справ) Кастилії, а потім і Араґону. Таким чином він став Великим Інквізитором Еспанії, і зміг розпочати свою безкомпромісну бо! ротьбу з ворогами народу. Відомою аксіомою політичної науки є те, що для побудови єдиного державного організму людський матеріал, який використовується в про! цесі побудови, має бути

максимально консолідова! ним. В умовах, в яких діяв тов. Томас Торквемада, найпростішим шляхом консолідації людського матеріалу була зачистка — фізична ліквідація непри! датного для побудови но! вої архітектури Піренейсь! кого півострова населен! ня. Проте тов. Томас Торк! вемада як справжній гу! маніст (а всі революціоне! ри — гуманісти), в 1492 році запропонував їм — всім цим марранам і мо! рискам — прийняти като! лицизм, і тим самим приєднатися до більшості ("більшовиків"). Проте маррани і мориски як справжні реакціонери про! довжували потайки справ! ляти свої культи. Проте навіть тоді тов. Томас Торк! вемада не пішов на фізич! ну зачистку, а лише змусив контрреволюціонерів до еміґрації за межі Піре! нейського півострову. Та! ким великим людинолю! бом був тов. Томас Торк! вемада. Консолідувавши насе! лення Еспанії, вигнавши чужорідні реакційні еле! менти тов. Торквемада відкрив Еспанії шлях до за! воювання колоній на іншій стороні земної кулі. Мало того, тов. Торквемада за! думав чистку і в вищих ешелонах католицької церкви, проте, на жаль, чорна реакція не дала йо! му це зробити. Завоювання Еспансь! кої Корони призвели до створення цілої еспанської цивілізації, яка зараз в об! личчі команданте Х'юґо Ча! веса ґероїчно протистоїть США як центрові світового імперіялізму. Команданте повинен пам'ятати, що по! будова соціялізму в Вене! суелі та протистояння західному імперіялізму за! раз є можливими лише завдяки тов. Томасу Торк! вемаді, який створив пе! редумови для створення еспанської цивілізації. Слід також зазначити, що побудова Комуністич! ного Інтернаціоналу, а зго!

Забуті сторінки історії компетентних органів:

БІЙЦІВСЬКИЙ КЛУБ СТ 23

Ментовські провокації (рекомендовано людям зі здоровим глуздом)

від тов. Томаса Торквемади команданте Х'юґо Чавеса

Менти часто вдаються до прово! кацій, підкидаючи якесь "сміття" до ки! шень, в багажник машини і т. д. Менти також люблять обшуковувати підозрілих людей з метою вилучення підозрілих предметів і бабла. Дану інструкцію повинен вивчити на пам’ять кожен екстреміст доброї волі. Що робити, якщо причепився мент?

— по!перше, попроси його пред’явити посвідчення (добряче за! пам’ятай звання і прізвище). Це дасть можливість керувати розмо! вою і позбавить чувака впевненості. Не соромся перепитати його ім’я, прізвище і посаду. Згідно Статті 5 ”Закону України про міліцію” при звертанні до громадянина працівник міліції зобов’язаний назвати своє прізвище, звання та пред’явити на вимогу службове посвідчення. У взаємовідносинах з громадянами

дом Соціалістичного табо! ру, тов. Йосифом Віссаріоновичем Сталіним стала також можливою завдяки консолідації насе! лення за допомогою ВЧК (тодішній аналог Святійшої Інквізиції) на чолі з тов. Дзержинським — ідейним спадкоємцем тов. Торкве! мади. Пізніше ВЧК прово! дило чистку і в вищих еше! лонах влади країни рад, що дало значно ефек! тивніші результати. Ми по! винні пам'ятати, що оскіль! ки побудова комунізму є

історичним проґресом людства, то всіляке про! тистояння цій побудові, яке ми бачим зі стороні на! шої інтеліґенції свідчить лише про її шкідливість і про те, що вона підлягає зачищенню методами тов. Торквемади. На завершен! ня нехай кожен з нас ска! же: Торквемада помер, але вогонь Великої Інквізиції! ВЧК на страх ворогам вічно палатиме в наших серцях! Редактор Крюгер

працівник міліції повинен виявляти високу культуру і такт;

що немає можливості безкарно втек! ти, забравши трофейну зброю:)))

— далі, згідно з законодавством, мент має повне право на перевірку твоїх документів (в мирний час кожен боєць повинен носити свої документи при собі). Найліпше носити з собою посвідчення, яке не вказує місце про! живання або навчання (скажімо, жур! налістське). Якщо немає, можна обійтися чорнобильським, студентсь! ким, учнівським, водійськими правами (і взагалі будь!чим, де є твоя не дуже стара фотка і вказано прізвище). Пас! порт ліпше лишити вдома. Обов’язко! во носи документи з собою, якщо не хочеш "посидіти" в мусарці до іден! тифікації особистості (повір, це дуже боляче:)) Якщо ти з друзями, але забув документи, вони можуть посвідчити твою особистість (але їх документи ма! ють бути з ними); — з ментом обов’язково бути ввічливим, посміхатися. Не бити (як!

— якщо тебе підозрюють у вчи! ненні правопорушення, менти мають право на обшук (якщо у тебе немає журналістського посвідчення, тебе обшукають в будь!якому разі);

НЕ БІЙСЯ ФОРМИ! БЕЗ НЕЇ МЕНТ ВИКЛИКАВ БИ СМІХ! Що робити, якщо підкинули якесь гавно?

— якщо це набої, зброя чи її де! талі, НЕ чіпай це діло руками. Нехай мент сам забере це у тебе, навіть як! що він вимагає, щоб ти віддав це йо! му. Далі слід вимагати експертизи на наявність часточок металу і збро! ярського мастила на твоїх руках і одязі. Якщо це зброя, вимагай екс! пертизи на наявність твоїх відбитків на внутрішніх деталях.

ЖОДЕН МЕНТ НЕ ПОЯСНИТЬ В СУДІ ВІДСУТНІСТЬ ТВОЇХ ВІДБИТКІВ НА РЕЧОВОМУ ДОКАЗІ!:)) — якщо це пакет з наркотою чи шприц, НЕ чіпай руками! Вимагайте тест сечі на аміноконову кислоту і тест крові.

ВИМАГАЙ ПРИСУТНОСТІ СВІДКІВ! ПострілДляВсіх

WWW.BKLUB.ORG.UA

Редакція не несе відповідальність не лише за метеріали, що друкуються в нашій газеті, але й за думки, які виникають під час прочитування її, а також не відповідає за неадекватні дії деяких наших читачів. Наша Інтернет адреса www.bklub.org.ua Інші номери можна завантажити тут: bklub.ho.ua Наш e mail: bklub_tk@ukr.net

"Махаріші!

Ленін!

Будда!"