conf_chekalin_2015

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

ГЕНОФОНД РОСЛИН ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В СУЧАСНІЙ СЕЛЕКЦІЇ МАТЕРІАЛИ Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті професора М.М. Чекаліна

Полтава 2015

УДК 631.527:575

Генофонд рослин та його використання в сучасній селекції: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті професора М.М. Чекаліна (22-23 квітня 2015 р.) / Полтавська державна аграрна академія. – Полтава, 2015. – 140 с. Генофонд растений и его использование в современной селекции: Материалы Международной научно-практической конференции, посвященной памяти профессора Н.М. Чекалина (22-23 апреля 2015 г.) / Полтавская государственная аграрная академия. – Полтава, 2015. – 140 с. Збірник містить автобіографічну частину, спогади М.М. Чекаліна та його колег, тези пленарних та секційних доповідей Міжнародної науково-практичної конференції «Генофонд рослин та його використання в сучасній селекції». Редакційна колегія: Тищенко В.М. – доктор сільськогосподарських наук, професор; (головний редактор); Шевніков М.Я. – доктор сільськогосподарських наук, професор; Писаренко В.М. – доктор сільськогосподарських наук, професор; Маренич М.М. – кандидат сільськогосподарських наук, доцент; Колісник А.В. – кандидат біологічних наук, доцент; Баташова М.Є. – кандидат біологічних наук, доцент; Самородов В.М. – доцент.

Матеріали подаються в авторській редакції, відповідальність за достовірність несуть автори.

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ МИНИСТЕРСТВО АГРАРНОЙ ПОЛИТИКИ И ПРОДОВОЛЬСТВИЯ УКРАИНЫ ПОЛТАВСКАЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ АГРАРНАЯ АКАДЕМИЯ

ГЕНОФОНД РАСТЕНИЙ И ЕГО ИСПОЛЬЗОВАНИЕ В СОВРЕМЕННОЙ СЕЛЕКЦИИ МАТЕРИАЛЫ Международной научно-практической конференции, посвященной памяти профессора Н.М. Чекалина

Полтава 2015

Чекалін М.М., студент Новосибірського аграрного інституту (1948-1953 рр.)

М.М. Чекалін з індійськими колегами (1978 р.)

Чекалін Микола Михайлович, 1929-2010 рр. Доктор біологічних наук, професор

ТРУДОВИЙ ШЛЯХ М.М. ЧЕКАЛІНА  Новосибірський сільськогосподарський інститут, роки навчання – 1948-1953.  Головний агроном Шебалинського району Горно-Алтайського краю, потім – головний агроном Чергинської МТС того ж району (1953 р).  Голова колгоспу ім. Ворошилова того ж району с. Черга – 19541956 рр.  Головний агроном Соколовської МТС Краснодарського краю, Гулькевичського району (Росія) – 1956-1958 рр.  Головний агроном колгоспу «Наша Родина» – там же – 1958–1960 рр.  Аспірант Всесоюзного інституту рослинництва ім. М.І. Вавилова (Ленінград, Санкт-Петербург) – 1960-1963 рр.  Директор Устимівської дослідної станції ВІР Глобинського району Полтавської області – 1963-1964 рр.; директор Полтавської обласної дослідної станції – 1964-1969 рр.  Завідувач кафедрою селекції та насінництва Полтавського сільськогосподарського інституту – 1970-1977 рр. та 1987-1991 рр.  Директор Всесоюзного НДІ зернобобових та круп’яних культур, м. Орел (Росія) та завідувач лабораторією методів селекції того ж інституту – 1977-1984 рр.  Завідувач відділом зернових бобових культур Всесоюзного інституту рослинництва (Ленінград, Санкт-Петербург) – 1984-1987 рр.  Керівник групи селекціонерів АТ «Насіння», м. Полтава та фірми «Албета» – 1992-1998 рр.  Полтавська державна аграрна академія, професор кафедри рослинництва, професор кафедри селекції, насінництва та генетики – 19982009 рр. М.М. Чекалін був членом Європейської асоціації по дослідженню зернобобових культур AEP. В 1997-1999 рр. М.М. Чекалін був учасником виконання європейської наукової програми CABINET (Біотехнологія вуглеводів зернобобових рослин), результатом роботи якої була колективна монографія – Carbohydrates in Grain Legume Seeds (CABI Publishing, 2001), де М.М. Чекалін є співавтором.

5

ПІДГОТОВКА КАДРІВ Кандидати наук, підготовлені М.М. Чекаліним: Зеленська Леся Олексіївна, тема дисертації «Изучение мужской стерильности у чины посевной»; 1977; присвоєно ступінь кандидата біологічних наук; Тищенко Володимир Миколайович, тема дисертації «Характер наследования иммунитета озимой пшеницы к популяции бурой ржавчины в процессе гибридизации и отбора»; 1982, присвоєно ступінь кандидат сільськогосподарських наук; Яковлєв Віктор Львович, тема дисертації «Эффективность отбора в ранних поколених гибридов гороха»; 1984; присвоєно ступінь кандидата сільськогосподарських наук; Наумкіна Тетяна Сергіївна, тема дисертації «Диаллелный анализ и его использование в селекции гороха»; 1984; присвоєно ступінь кандидата сільськогосподарських наук; Бєляєва Олена Георгіївна, тема дисертації «Влияние площади питания растений на изменчивость и взаимосвязь ряда количественных признаков у озимой пшеницы на ранних етапах селекции»; 1982; присвоєно ступінь кандидата сільськогосподарських наук; Алпатьєв В.Н., тема дисертації «Использование косвенной оценки исходного материала сои на продуктивность»; 1988; присвоєно ступінь кандидата сільськогосподарських наук; Будвитете Альма Антановна, тема дисертації «Селекционная ценность образцов коллекции кормових бобов для Прибалтийского региона»; 1989; присвоєно ступінь кандидата сільськогосподарських наук. М.М. Чекалін був консультантом багатьох кандидатських та докторських дисертацій.

6

ПРІОРІТЕТНІ НАПРЯМИ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  Розробка засобу штучного зараження самозапилюючих ліній і гібридів кукурудзи пузирчатою головнею, включеною у селекційну програму академіком Г.I. Галєєвим (Кубанська дослідна станція ВІР, 1963).  Відкриття цитоплазматичної чоловічої стерильності у чини посівної; створення ліній закріплення стерильності та відновлювачів фертильності та розробка схеми використання гетерозису у чини посівної на основі ЦМС (Полтавська дослідна станція, 1968).  Відкриття селективного запліднення у чини посівної, створення на його основі ліній із взаємною вибірковістю запліднення для їх використання у гетерозисній програмі (Полтавська дослідна станція та Полтавський СГІ, 1972).  Перші намагання трансформації чужорідної ДНК, зокрема, в експерименті «Генетична зміна ознаки «ваксі» у ячменю під впливом екзогенної ДНК дикого типу (Полтавський СГІ, 1972-1975).  Окультурення примітивного виду – чини танжерської – за допомогою хімічного й фізичного мутагенезу (районований сорт Полтавська 2, 1981).  Доведення неефективності прямого індивідуального відбору за продуктивністю в озимої пшениці, гороху, кормових бобів, нуту без урахування конкуренції та площі живлення; розробка методів подолання цих бар’єрів (непрямі методи відбору й ін., 1977-2006).  Розробка та впровадження в селекційні програми так званої «індексної селекції», що дозволяє в десятки разів збільшити ефективність відбору на ранніх етапах селекції, значно скоротити терміни створення сорту і затрати на його виведення (1996-2008).  Розроблено метод «прискореного бек кросу», що дозволяє без самозапилення безперервно проводити гібридизацію за комбінаторної селекції (сорт гороху Норд, 1999).  Розроблена й опублікована оригінальна програма селекції сортів зернобобових культур із підвищеною ефективністю азотфіксації, при використанні якої в НДІЗБК (м. Орел) колишньою аспіранткою М.М. Чекаліна, а нині – доктором сільськогосподарських наук Т.С. Наумкіною – створені ізолінії кращих сортів гороху, в т.ч. й Норду з підвищеною азотфіксацією.  Доместикація багатолисточкового багаторічного люпину і створення безалкалоїдних (солодких) ліній та сортів із м’якими швидко набухаючими насінинами і бобами, які не розтріскуються (2 авторських свідоцтва + сорт Первенець, 1981-1989).  Розробка способу оцінки зразків світової колекції культурних рослин за збором продукції з одиниці площі, що дозволяє в декілька разів збільшити ступінь достовірності отриманих даних (авторське свідоцтво, 1992).

7

 Спосіб відбору батьківських рослин гороху, що ґрунтується на пошуку індексу із високою спадковістю та тісною кореляцією зі збором продукції з одиниці площі (авторське свідоцтво, 1990).  Спосіб відбору елітних рослин сої, заснований на тому ж принципі (авторське свідоцтво, 1990).  Спосіб створення вхідного гібридного матеріалу для селекції кормових бобів (авторське свідоцтво, 1991).  Метод масової оцінки селекційного матеріалу за стійкістю до хвороб при домінантному та рецесивному її контролі.  Пошук методів непрямої оцінки зимостійкості селекційного матеріалу озимої пшениці та стійкості до інших несприятливих факторів середовища і впровадження їх в селекційну практику;  Впровадження в селекційну практику нових молекулярногенетичних методів, а саме, методу білкових маркерів та молекулярних маркерів ДНК з ідентифікації генотипів;  Розробка методики непрямої оцінки продуктивності селекційних зразків озимої пшениці, сої, гороху і проса на ранніх етапах селекції з використанням еколого-генетичного підходу, кластерного аналізу та ін.

8

ПУБЛІКАЦІЇ, ПАТЕНТИ, АВТОРСЬКІ СВІДОЦТВА М.М. Чекалін є автором таких монографій:  Селекция зернобобовых культур (М.: Колос, 1981) (у співавторстві);  Цветение, опыление гибридизация растений (М.: ВО Агропромиздат, 1990) (у співавторстві);  Генетические основы селекции зернобобовых культур на устойчивость к патогенам (Полтава: Інтерграфіка, 2003).  «Генетические основы адаптивной селекции озимой пшеницы в зоне Лесостепи» (Полтава, 2005) (у співавторстві з д.с.-г.н. В.М. Тищенком); навчальних посібників:  Селекція і генетика окремих культур (ФОП Говоров С.В., 2008. – 368 с.) (у співавторстві з д.с.-г.н. В.М. Тищенком, к.б.н. М.Є. Баташовою) та ін. Надрукував більш 200 робіт у наукових журналах та збірниках України, Росії та інших країн з питань генетики і селекції озимої пшениці і зернобобових культур. Має 5 патентів на методи селекції, авторські свідоцтва на сорти сільськогосподарських культур: 6 – на пшеницю озиму, 3 – на горох посівний, 3 – на просо. Науково-педагогічна діяльність. Читав такі навчальні дисципліни в Полтавській державній аграрній академії: «Генетика рослин»; «Світові ресурси культурних досліджень»; «Світові агротехнології», «Генетичні ресурси рослин», «Спеціальна генетика» та ін. Нагороди та премії. Премії Міністерства сільського господарства СССР та України – 1965–1968 рр.; премії Академії сільського господарства України – 1978-1983 рр. Премія імені В.Я. Юр’єва за монографію «Генетические основы селекции зернобобових культур на устойчивость к патогенам», 2004 р.

9

МЕМУАРЫ От рождения до начала войны Я родился в ночь с 6 на 7 января 1929 г. в деревне Новиково Марушинского (Бийского) района Алтайского края на заимке, поукраински – хуторе, по современному – частной ферме, доставшейся моему отцу при дележе общинной земли по Столыпинской реформе. С. Новиково расположено в живописнейшем месте юга Западной Сибири на реке Нине, рядом протекает река Бия, в которую впадает Ниня. К селу примыкает тайга и обширные поля чернозема. Мои предки поселились в Сибири где-то в середине ХIХ века. Прародина моя, как мы установили со своим двоюродным братом, Тульская губерния, в которой имеется г. Чекалин – районный центр, в котором Чекалиных хоть пруд пруди, хотя в Сибири за 27 лет проживания я не встречал Чекалина, который бы не был моим родственником. Как и большинство сибирских сел, с. Новиково было огромным – 3 тысячи дворов, а если считать, что в каждой семье было по 8-12 детей, то населения всего, вероятно, насчитывалось не менее десятка тысяч. У меня по отцу было 5 родных дядей и 3 тетки и по матери 6 дядей и 2 тетки: можете представить себе, сколько ж у меня двоюродных братьев и сестер. Нас у отца, Михаила Михайловича Чекалина и мамы Анны Семеновны Сафоновой было четверо детей, я среди них самый младший. Нас было бы больше, как у дедов, но наступило страшное, трагическое время насильственной коллективизации и весь уклад достаточно зажиточной, счастливой жизни вольных крестьян был до основания разрушен. В селе, по рассказам мамы, нравы были очень строгими: если парень появился на улице, да еще в разгар полевых работ, в пьяном виде, то ему придется уйти из села, потому что за него замуж никто невесту не отдаст. Гуляли от души только в великие праздники – рождество Христово, масленица, пасха и престольный праздник села, по-моему, это была троица. Только два человека могли без осуждения появиться в будничный день немного в подпитии – это священник при обходе дворов и сельский писарь, которым был мой дед по матери Семен. Где-то у моих племянников остались некоторые бумаги, написанные дедом Семеном – это настоящие художественные произведения стиля летописцев Древней Руси. Смутно помню жизнь на заимке, где у нас были свои лошади, коровы, овцы, несметное число кур, гусей, пасека и прочая живность и нехитрый сельскохозяйственный инвентарь. У крестьян села была одна серьезная проблема – некуда было сбывать зерно – а урожаи яровой пшеницы для того времени были огромными – до двухсот пудов с десятины – это 30 и более ц/га. Облегчение пришло только в 1914 г., когда в г. Бийск протянули железную дорогу.

10

Мой отец, рождения 1895 г., был участником 1-ой мировой войны. После октябрьского переворота, которого он не понимал, он возвратился на родину, получил свою заимку, построил дом и все остальное, женился и пошли дети: Зина (р. 1919), Толя (р. 1922), Шура (р. 1924) и я (р. 1929). На фронте у него был поврежден один глаз, у которого осталось 3% зрения. Когда образовался колхоз, моего отца, как мастера на все руки, поставили кузнецом. Он еще не понимал, в какую халепу ведут страну большевики, в свое время незаконно захватившие власть и ужесточающие борьбу с собственным народом. Известно, что в селе мужики собираются у кузницы, где наряду с работой по ремонту сельхозинвентаря, ковки лошадей и др., ведутся бурные дебаты о новой «счастливой» колхозной жизни. Мой отец тогда произнес знаменитую в нашей семье фразу – «Один дурак был на селе и того председателем сельсовета поставили». Этого было достаточно, чтобы он загремел за решетку на строительство канала МоскваВолга. После этого у нас отняли все – заимку, дом со всеми постройками (лошадей забрали еще раньше) и мы вынуждены были пойти на квартиру, вероятно, к каким-то из многочисленных родственников. Это был 1933 год. Началась голодовка. Было лето, хлеба не было, в лесу было огромное число дикой земляники, черники и других ягод, но мой еще слабый организм не принимал эту пищу. Тогда старшие сестры пошли по миру, и если кто-то давал кусочек хлеба, то они его несли мне. Мы, конечно, долго бы не выдержали и все бы поумирали, как это случилось со многими семьями в селе, если бы не дед Семен, который за свою грамотность (он фактически всем писал письма, т.к. народ был неграмотный) пользовался в селе огромным авторитетом. Вскоре из тюрьмы возвратился тятя (так было принято называть отца – слово «папа» мы не знали) и голодовка кончилась. Я так думаю, что на строительстве канала в заключении заметили его смекалку, технический талант и сообщили властям, поэтому, когда в селе начали строить картофелесушильный завод для Красной армии, то отца поставили прорабом. Он быстро организовал строительную бригаду и в короткие сроки, опережая график, построил под ключ и пустил завод в эксплуатацию. Но, после коллективизации Сталин со своей камарильей готовил следующий удар по народу, чтобы превратить его в послушных рабов. Наряду со многими дьявольскими мерами очень даже поощрялось доносительство, причем не имело никакого значения, подтверждается это фактами или нет. Собственно, эта традиция до сих пор неизжита и она сохраняется в виде анонимок. Так вот, кто-то написал донос, что Чекалин хочет сжечь построенный им завод. За эту несусветную чушь отец снова загремел за решетку, правда, на этот раз на строительство теперь знаменитого по своим архитектурным достоинствам Новосибирского театра оперы и балета в качестве десятника (образование отца - 2 класса церковно-приходской школы).

11

И снова мы впали в нищету – дома нет (отец этот короткий срок между сталинскими тюрьмами полностью посвятил строительству завода и не успел построить дом для себя) коровы нет, денег нет. В 1936 году за 50 км от нашего села в голой степи в 25 км от г.Бийска был организован свеклосовхоз и тут же Бийская (Зональная) опытная станция Всесоюзного научно-исследовательского института сахарной свеклы (г.Киев) и старшая сестра Зина в возрасте 16 лет бросила школу и завербовалась звеньевой в этот совхоз. Дело в том, что до этого времени сахарная свекла в Сибири никогда не выращивалась, поэтому все руководители и специалисты свеклосовхоза были украинцы. Через некоторое время, чтобы не умереть с голоду, мы следом за Зиной тоже переехали в этот совхоз. Среднюю сестру Шуру вместе с дедом Семеном забрал себе в с. Салтон дядя Коля, который работал зоотехником – для того времени это очень большая должность. Жили в общем бараке прямо на плантации сахарной свеклы. Мне уже было 7 лет и я хорошо помню, что нам на семью дали одни нары на втором этаже. Теперь я понимаю, что Сталин хотел в истории отличиться тем, что он практически осуществил идеи Маркса и Энгельса об общественном труде, ликвидации частной собственности, создании трудовых армий, детском труде и т.д. Зато здесь, как и в тюрьме, нас 3 раза кормили, за что потом выворачивали за это из мизерной зарплаты. У нас, пацанов, было две основные нагрузки: весной и летом собирать по канавкам вокруг плантации долгоносиков, а осенью обрезать ботву на маленьком ручном станочке. Несмотря на все невзгоды детство брало свое – я был веселым, шаловливым, очень любознательным мальчиком. Благодаря тому, что сестры и брат были старше меня, я часто заглядывал в их учебники, потом научился писать и читать, так что в 7 лет я уже был немножко грамотным. Поэтому, в конце августа 1936 г. мама дала мне метрики (свидетельство о рождении) и послала в поселок (2 км от нашего барака) в школу и сказала для меня незабываемую фразу « Коля, тятя в тюрьме, а ты покажи, какой ты парень». Вдохновленный этими словами я босиком моментально преодолел это расстояние, пришел на большом подъеме, по моему, к директрисе, а может быть к заучке и вручил, дурень, свои метрики: она посмотрела и говорит – «Мальчик, тебе рано в школу, так как мы принимаем в школу только с 8 лет». Сейчас я понимаю, я – деревенский стеснительный охламон. Потом меня мама отругала: «Ты почему не попросил дать тебе книжку почитать или что-нибудь написать». Но в школу мама не пошла, да и ей было не до этого, работа, наступает сибирская зима, барак не отапливается, ей 37 лет, муж в тюрьме и неизвестно, когда возвратится, да и дети на руках. Но, поздней осенью нас переселили в поселок в отапливаемый барак, а к весне 1937г. возвратился отец и стал работать столяром. Жизнь налаживалась, со временем нас переселили в более престижный саманный барак (все по Марксу), естественно, одна комната. Как это прекрасно, когда 12

возвращается отец – еще молодой, прошедший огни и воды, но веселый, здоровый, мастеровой, с огромной жаждой жизни, бесконечной любовью к маме и детям. Часто после работы мы с тятей при свете лампы (электричества еще не было) ложились вместе на кровать и в обнимку пели песни: С гор вода покатилась весною, Хорошо на родимых полях. Будет солнце сиять надо мною, Вся могила потонет в цветах. Отворите окно, отворите, Мне недолго осталося жить. Еще раз на свободу пустите, Не мешайте страдать и любить.

Что до войны представляло из себя население Бийского свеклосовхоза? Примерно, половина – это наподобие нашей семьи, завербованные из окружающих сел, половина – раскулаченные украинцы со своими семьями. Сначала украинцы жили в землянках, русские – в бараках. Потом украинцы построили свои мазанки, живописно их размалевали и образовали целую улицу, которая называлась Первомайской. Когда украинцы жили еще в землянках, у нас устраивались такие дружеские сражения между бараками и землянками и всегда побеждали землянки, потому что у украинцев был выдающийся полководец – мы его называли поручик Шерих, я думаю, что ему тогда было лет 12-13. Готовили деревянные щиты и сабли, строго соблюдали установленные правила: камнями или другими предметами не бросаться, сражаться только на саблях, кулаки в ход не пускать, лежачего не бить. Сражения строго контролировались взрослыми мужиками. Наш саманный барак стоял немного в стороне, он был небольшой, нас, пацанов было не более десятка, но мы очень ценились, примерно, как соцпартия Мороза при создании помаранчевой или антикризисной коалиции. Поэтому, перед сражением к нам присылали парламентариев, как от землянок, так и от бараков, но мы были влюблены в поручика Шериха и чаще становились на его сторону, причем у бараков не было выдающегося полководца. В 1937 г. я, наконец, был принят в школу т.н. белую, где мы учились до 5 класса. Начальная школа Учись мой сын, наука сокращает Нам опыты быстротекущей жизни. А.С. Пушкин

Наш поселок, включавший свеклосовхоз, опытную станцию, заготзерно с мощным элеватором и ж.д. станцией Зональная был достаточно к этому времени населен, судя по тому, что было 4 переполненных первых класса. Я за предыдущий год почти наизусть повыучил все учебники, перерешал задачки – передо мной открывался 13

новый мир и мне это было страшно интересно, так что в первом классе мне было фактически нечего делать, но никто не подсказал учителям перевести меня во второй класс. Я, естественно, был отличником, часто молодая и красивая 18-летняя учительница Мария Ивановна отлучалась и оставляла меня за себя со словами: «Коля, посиди с этими дурнями, мне нужно по делам», а я не понимал, что этим самым она делала мне медвежью услугу, т.к. среди двоечников и троечников ко мне возникало негативное отношение, которое со временем, конечно, у большинства прошло. Школа нас воспитывала в коммунистическом духе и мы постепенно, забывая невзгоды, начинали пропитываться коммунистической идеологией, но никогда не доходили до уровня Павлика Морозова. В то время хронических двоечников беспощадно выгоняли из школы, потом они снова поступали, так, что в нашем классе были мальчики в возрасте 10 лет и больше. Удивительные эти сибирские ребята. Как-то иду из школы домой в свой саманный барак, около кузницы встречают меня трое из вышеназванных и после тирады типа зас… отличник хорошо походили по моей мордашке. Когда тятя узнал в чем дело, он посоветовал мне взять небольшой цепок от комбайна, которых много валялось около кузницы и пройтись обидчикам по спинам, что я и осуществил на следующий день. А потом эти хлопцы ходили за мной и просились в друзья и мы помирились на все последующие годы. Со временем они стали трактористами, шоферами, комбайнерами, в целом, прекрасными парнями. Когда я учился во втором классе, к нам в квартиру (если ее можно так назвать) неожиданно нагрянула комиссия в составе, вероятно, трех человек из Барнаула (краевого центра) или из Бийска – я этого не знаю, изучать мой опыт учебы – как это я додумался за 2 года учебы не получить ни одной даже четверки. Врать я не был приучен (это осталось на всю жизнь) и не знал, что им нужно, потом посмотрел на маму, стоящую поодаль за их спинами и показывающую мне два пальца. Я и сказал комиссии, что я каждый день после уроков уделяю выполнению домашних заданий 2 часа и по моему лицу разлился пунцовый румянец за эту бессовестную ложь. Я, конечно, иногда учил уроки, но дело было совсем в другом. У меня рано пробудилась страсть к чтению, а книг не было, поэтому, мне пораньше покупали учебники и я их за лето легко одолевал, включая русский язык, грамматику, арифметику и пр. Первую толстую книгу «Салават Юлаев» я прочитал в третьем классе, я думаю раз 20, до сих пор помню из нее некоторые фразы: Салават, это примета, С соболем шапка зеленого цвета. Спросите сколько же лет Салавату, Еще пятнадцати батырю нету.

14

Так для меня более или менее благополучно и счастливо прошли 4 года; я был вечным отличником, дома меня любили и, как младшего в семье, баловали. Были, конечно, уличные драки без всяких последствий, зимой катались на лыжах, деревянных коньках, сделанных моим старшим братом, играли в бабки, чику, лапту, городки и пр. Репрессии 1937-1938 гг., осуществляемые местными сталинскими сатрапами, доходили и до нашего села: люди исчезали бесследно, например, прекрасный директор свеклосовхоза Добродумов, которого любили все рабочие, наш сосед по бараку, простой тракторист и многие другие, как правило, порядочные, честные и трудолюбивые люди. Людей брали ночью, увозили в г. Бийск и на следующий день расстреливали (это стало известно только в 60-ые годы). Мы понимали, что отца тоже возьмут, поэтому, по ночам не спали, а мама готовила ему одежду и продукты на дорогу. Но, на этот раз обошлось: вероятно, план уничтожения лучших людей перевыполнили, на финише и Ежова расстреляли. В это время мы не успевали замазывать в учебниках «выдающихся деятелей революции», оказавшихся «врагами»: Тухачевский, Блюхер, Бухарин, Ежов и многие другие. Сталин, как типичный диктатор, расчищал себе путь к культу собственной личности, проявляя при этом невиданную за всю историю человечества дикую жестокость по отношению к собственному народу. Интересно вспомнить, как относились к Сталину мужики, приятели отца, прошедшие первую мировую, а некоторые – и развязанную большевиками гражданскую войну. Все эти дискуссии велись, в основном, в столярке у отца, который, несомненно, был первым оратором и на которых я часто присутствовал (отец безнадежно учил меня своему ремеслу). Отец: «После окончания первой мировой к нам в полк приезжали прапорщик Крыленко, Троцкий агитировать вступать в Красную Армию, а про Сталина никто ничего не слышал – откуда он взялся этот абрек на нашу шею?» Поэтому в нашей семье и, впоследствии, среди моих друзей и их родителей почтения к Сталину никакого не было. Забегая вперед скажу, что когда старший брат Толя возвратился с фронта, где он был командиром пехотного взвода (это смертник – средняя продолжительность жизни командира взвода по Симонову – две недели), я спросил его: – А когда ты водил солдат в атаку ты кричал за родину, за Сталина?

– Ты, пацан, идиот, когда идешь в атаку, она захлебнулась, солдаты окопались, а их снова надо поднять, причем тут какой-то Сталин, здесь главный я! В 1939 г. Зина (старшая сестра), как передовая звеньевая по сахарной свекле была направлена в Москву на 1 Всесоюзную сельскохозяйственную выставку, где познакомилась с Марией Демченко и другими украинскими свекловодами. В 1940 г. по линии комсомола ей предложили перейти на работу в торговлю и с тех пор, до кончины в 1994г., она работала завпродовольственным магазином на Зональной, а потом в г. Бийске.

15

Годы войны После заключения тайного и предательского договора между Гитлером и Сталиным (пакт Риббентропа-Молотова) о разделе Польши, оккупации Прибалтики и др. вторая мировая война фактически была развязана и снова беды обрушились на наш многострадальный народ. Исчез снова хлеб, т.к. он нужен был лучшему другу Сталина – Гитлеру. В 1940 г. на работающего выдавали 200 г. хлеба, детям и другим иждивенцам ничего не полагалось. Спасались картофелем, т.к. на местных легких черноземах он давала очень высокие урожаи – с одного куста иногда собирали ведро клубней. В мае 1941 г. я закончил 4 класса, летом работал на сенокосе в совхозе, возил копны верхом на лошади без седла, был водоносом у косарей и т.д. Когда началась война с немцами, мы, пацаны,, воспитанные на патриотических песнях типа «Если завтра война», «Бой, последний решительный бой на арене горит мировой, на штыки под набат и пожар мы земной опрокинули шар», « когда нас в бой пошлет т. Сталин….» и многие др., считали, что за несколько дней Красная Армия разобьет немцев и одержит блестящую победу на чужой территории. О всем случившемся в дальнейшем всем хорошо известно. Весь уклад жизни резко изменился. Старший брат уже работал шофером, его забрали в армию, 6 месяцев обучения и в звании лейтенанта послали на фронт командиром пехотного взвода. Отца призвали в сентябре, в связи с негодностью до строевой службы из-за поврежденного глаза, направили в трудармию на строительство пороховых заводов в Кемерово, откуда его отпустили уже после войны в 1946 г. с медалью «За доблестный труд в Великой отечественной войне». Когда я пошел в 5 класс уже в большую школу-десятилетку, расположенную на Зональной опытной станции (это все рядом) преподавательский состав постепенно менялся в лучшую сторону за счет эвакуированных ленинградцев и жителей многих оккупированных немцами городов. Обстановка в поселке менялась не в лучшую сторону. Население резко увеличилось, некоторые окончательно исключенные из школы за неуспеваемость и хулиганство постепенно организовывались в агрессивные банды, приходилось защищаться. В 5 классе началась и крепла дружба между мною, Витькой Черкасовым из семьи раскулаченных и репрессированных украинцев (его отец и старший брат были арестованы без права переписки и бесследно исчезли) и Ванькой Трусовым, также отличником в начальной школе в параллельном классе. Мы в течение всех военных и послевоенных школьных лет были неразлучны и нам уже не были страшны никакие воровские банды. В поселок непрерывно шли похоронки – в первые дни войны погиб отец Ваньки Трусова, тяжело был ранен мой брат – по выходе 16

из госпиталя он снова был на фронте. Гибли мои дяди и двоюродные братья. Значительная часть одноклассников бросила школу и пошла работать или поступила в ФЗУ, приобретая там рабочие профессии. Так что из 4 классов в начальной школе в 5-ом было всего 2 класса, в 6-ом – 10-том остался один класс, Количество учеников также сокращалось и 10-ый класс заканчивали всего 10 человек – 5 хлопцев и 5 девочек в поселке в несколько тысяч человек населения. В летние каникулы мы уже работали более серьезно, заменяя по мере нарастания возраста и сил ушедших на фронт взрослых мужчин, наряду с работами в собственном огороде и хозяйстве. Распахивали на лошадях междурядия высадков сахарной свеклы, на быках или лошадях сгребали сено, работали прицепщиками на пахоте, возили копни, скирдовали и т.д., в зависимости от наряда. У каждого из нас имелась закрепленная старшим конюхом Пантелеем Ильичем лошадь. Здесь возникали интересные коллизии между пацанами. Дело в том, что всех породистых и здоровых лошадей погрузили в вагоны и увезли на фронт, а нам периодически пригоняли из Монголии маленьких, злых, полудиких лошадей, среди которых на 40-50 голов встречалась иноходка, которая одновременно при беге выбрасывала левую переднюю и заднюю ноги (то же касается и правых ног) и на них шикарно было ездить верхом без седла, т.к. не было тряски. Мне однажды повезло и я захватил себе маленькую иноходку, приучил ее к себе (других она больно кусала), верховой езде и упряжке. Все наряды на работу мы получали рано утром на конюшне, где кроме лошадей содержались и рабочие быки (волы). Порядок был такой – я завтракал, шел к Витьке, вместе шли за Ванькой и втроем шли на конюшню, громко на весь поселок распевая сочиненную нами пародию на известную песню «Эх тачанка – ростовчанка»: Эх, конюшня – д – расконюшня, Наша доблесть и краса, А совхозная конюшня, Все четыре конюха. Дядя Миша и Володя Старший конюх Пантелей И Зубленко с Гавриленко Слапогузов Алексей и т.д.

Мужики, конечно, ворчали на нас, но мы видели, что им это нравится. Самая ответственная работа была двух-трех-суточная поездка в бор на лесосеку за строевым лесом, который поступал на лесопилку для получения досок. Нам троим, потом к нам еще присоединились двое ребят, уже, начиная с лета 1943 (нам было по 14 лет) была доверена эта достаточно ответственная работа, которая отоваривалась мукой и сахаром. Летом лес возили на бричках и только на быках, т.к. лошади не выдерживали атак миллионов оводов при подъезде к бору и в самом бору, а 17

быки оказались более крепкие. Лесосека была, наверное, за 25-30 км от дома, в т.ч. 7 км по узкой, извилистой дороге в самом бору до лесосеки. Мы выезжали утром – у каждого в запряжке было 2 быка. Подъезжали к речке, за которой начинался бор, пускали быков пастись, сами разжигали костер, ужинали, курили махорку и засыпали. Если случалась непогода, то просились ночевать в ближнюю хату рядом расположенного с. Комарово. Никто никогда нам не отказывал, дома не закрывались; Хозяйка: – «Зональские? Иде будяте ночовать на полу али на полатях?» Загвоздка была вот в чем: когда утром мы запрягали быков на них нападали тысячи паутов (по-сибирски так назывались оводы) и у них при нашем поощрении начинался бзык – хвост трубой и бег на сумашедшей скорости. Тогда с помощью палки и «цоб-цебе» мы их направляли на мостик через речку и неслись по бору по этой узенькой дороге. Не дай бог, если попадется встречный на лошади – разминуться негде, быки в бешенстве разнесут и лошадь вместе с телегой. Нам везло – за все время за 2 лета этого не случилось. По приезде в лесосеку нам нужно было подобрать деревья (бор сосновый), спилить их, ошкурить, погрузить в брички и отправляться восвояси домой. Кроме этого, каждый из нас грузил бревно сушняка для отопления, т.к. мы жили в степи и вопрос заготовки дров для отопления зимой был одним из самых главных. Мне иногда до боли обидно, что я не числюсь участником войны и не имею никаких льгот, т.к. этого свеклосовхоза давно уже нет, люди старше нас поумирали, я писал в архив г. Бийска, но ни ответа, ни привета. Ну, бог им простит. Что удивительно – осенью по приходу в школу мы забывали о махорке, дикой жизни и становились культурными, хорошими мальчиками. Единственное, чем мы гордились – прожженными у костра фуфайками вовремя ночевки в поле. В целом-то сибирские, особенно, алтайские пацаны достаточно большие хвастунишки. Чтобы продемонстрировать многочисленным эвакуированным из России (так у нас называлась Европейская часть Советского Союза), а больше девочкам, в которых с каждым годом мы все больше влюблялись, нашу закалку, мы в любой мороз ходили без рукавиц, без шарфов, которых у нас отродясь не было, с незастегнутыми верхними пуговицами рубашки (пиджаков у нас тоже не было). Я, начиная с раннего детства у старшего брата научился играть в шахматы, отчаянно играл сначала на балалайке, а потом на мандолине, под которую я пел старинные романсы студенткам уже в институте, в т. ч. моей будущей жене Иде. На гитаре я не научился играть только по одной причине: гитара старшего брата, ушедшего на фронт, висела дома и мама категорически запретила мне ее касаться до его возвращения. Не знаю до сих пор, по какой причине и в начальной, и средней школе в здании стояли 18

бильярдные столы и мы поднаторели классно играть американку. Я говорю об этом потому, что с этим было связано несколько забавных случаев. Когда я учился в 5 классе (1941/1942) у нас появился новый очень молодой директор школы вместе с женой, учительницей русского языка, очень грамотная и интеллигентная пара, эвакуированные из блокадного Ленинграда. Между ними иногда возникали легкие ссоры, которых я был свидетелем и их причиной. Директор (имя я не помню) был большой любитель играть в шахматы и в бильярд и именно с уроков своей жены он вызывал меня поиграть в шахматы или в бильярд. Я не думаю, что я хорошо играл, но он был еще слабее меня и я его, как правило, обыгрывал и в то, и в другое, он, как мальчик, сердился и в шутку говорил, что я нехороший парень, потому что директору школы не уступаю. Он периодически писал письма в военкомат, чтобы его послали на фронт. Наконец, его просьбу удовлетворили, и вскоре пришла похоронка. Из школьных предметов мне больше всего нравились география, история и литература. Школьная библиотека была очень бедная, в связи с чем я читал все, что попадется: «Герой нашего времени» и поэму «Мцыри» Лермонтова, «Капитанская дочка Пушкина», второй том «Война и мир» Л. Толстого, отдельные повести и рассказы Джека Лондона, Тимур и его команда А. Гайдара и многое другое. В 7 классе мы со старшеклассниками пытались изучить и понять «Капитал» Маркса, но от этого у меня ничего в голове не осталось. Дома у нас появился патефон и моя двоюродная сестра Тоня Пахомова – очень красивая и интеллигентная женщина (ее муж, военный летчик погиб в первый день войны), увидев, что у меня имеются какие-то зачатки интереса к музыке, из Г-Алтайска привозила мне пластинки с записями романсов, исполняемых знаменитыми оперными певцами: Шаляпиным (Уймитесь волнения страсти), Гмырей, Козловским («Я встретил Вас» и все былое) и другими; городские романсы в исполнении Козина и др., русские и цыганские песни в исполнении Л. Руслановой. Так, мы и жили – зимой учились, летом работали. Начиная с 6 класса, мы с Ванькой Трусовым уже отличниками не были – как-то было неудобно биться за пятерки, когда на фронте ежедневно гибнут тысячи наших старших парней; пусть девочки занимаются этим недостойным делом. Мы с друзьями вели печальный счет погибших земляков – он нарастал в геометрической прогрессии. Фактически пал весь 22 год, за исключением израненного моего брата и одного художника Тырина, который был раскосым и его в армию не взяли. В Сталинграде легли все наши 18 –летние парни рождения 1925г. и счет погибших все нарастал. Несмотря на военные невзгоды, молодость брала свое. К нам на Зональную из г. Бийска перевели сельскохозяйственный техникум, количество молодежи резко увеличилось, стали устраивать спортивные соревнования. Неожиданно для окружающих и для себя я в 7 классе в 19

лыжной гонке на 10 км занял 1 место, опередив 8-10-классников и студентов техникума, участвовавших в соревнованиях. После этого девочки из 8-9 классов с каким-то недоумением и интересом стали смотреть на меня. В 7-ом классе (1943-1944) наше настроение резко повысилось – наши войска наступали, наступил перелом в войне, хотя количество похоронок не уменьшалось. Перестали мы получать письма с фронта от старшего брата – но похоронки не получали, а запроса не делали, боялись сердце мамы может не выдержать. Многие эвакуированные уезжали домой и учителя часто менялись. Однажды на уроке истории новая учительница что-то рассказывала или про Европу, или про Южную Америку и показала на карте, где находится полуостров Ютландия – где-то в Южной Америке рядом с Огненной землей. Этого я не выдержал, вышел к доске и пальцем показал на Данию, где на самом деле находится Ютландия. За это она выгнала меня из класса и сказала, что раз я так много знаю, на уроки истории чтобы больше не приходил, чему я был очень почему-то рад. Военруком в школе был Григорий Францев, которого после тяжелого ранения в ногу на фронт больше не брали и он уже был моим зятем, т.к. женился на моей старшей сестре Зинаиде. Он-то и заметил, что я играю в бильярд во время уроков истории. В конце концов в конце четверти меня вызвали к директору школы (он тоже был, наверное, историком) сдавать экзамен по истории. Мне задали вопрос – «Когда, где и между кем была битва при Фермопилах?». Эта, конечно, был для меня не вопрос, а мед на мою душу, т.к. история Древней Греции – мое любимое занятие до сих пор. Я и ответил: – «Битва при Фермопилах состоялась в 470 г. до н.э. между огромной персидской армией, вторгшейся на территорию Греции и 300 спартанцами во главе с царем Леонидом, который в ответ на предложение сложить оружие произнес знаменитую на все века, пока будет существовать человечество, фразу – «Приди и возьми». Я получил пятерку, а учительница истории с тех пор куда-то исчезла. Я думаю, она была случайным человеком и к истории и географии никакого отношения не имела. В 6 и 7 классах мы с Витькой Черкасовым помимо всего увлекались двумя неравнозначными «хобби»: летом петушинными боями, зимой – охотой на лис, которых развелось очень много и зимой они мышковали на сахарных плантациях. Военрук (мой зять) разрешал нам брать мелкокалиберные винтовки с патронами и мы с ним на лыжах без палок в хороший мороз без ветра уходили на охоту и иногда приносили добычу, а за шкуру лисы государство оплачивало не только деньгами, но и отоваривало, по моему, мукой. Мы бы приносили больше добычи, но нас привлекали не рыжие, а чернобурые лисицы, шкура которых стоила в десятки раз больше рыжих и которых было, примерно, 1 к 10. Мы безнадежно пытались окружить замеченную чернобурку, преодолевая на лыжах десятки километров, но она уходила и все кончалось ничем, а мы, уйдя от дома на много км, еле живые возвращались домой без добычи.

20

После войны Незабываемое 9 мая 1945 г. – день Победы. Мне было 16 лет и я оканчивал 8 класс. Радость, слезы, весна, невозможно описать этот день, да он и описан множеством непосредственных участников боевых действий. К осени возвратился старший брат Толя, а только через год – отец со строительства пороховых заводов в г. Кемерово. Наша школа сгорела и мы ютились по разным помещениям свеклосовхоза и опытной станции. Пока тайно влюблялись в девочек, крепили втроем нашу мужскую дружбу, летом работали в поле, зимой снова учились. Так, без особых приключений я в 1947 г. закончил 10 классов и нас троих одноклассников сагитировал поступить в Томский электромеханический институт ж-д транспорта Миша Ильин, закончивший там уже первый курс. Мы все хорошо учились и без проблем поступили в этот престижный в то время вуз. Но меня тянуло в село, и я постепенно стал ненавидеть ж-д. В 1948 г. я перешел на агрофак Новосибирского СХИ. Я должен сказать, что даже один курс технического вуза и знания по математике (дифференциальное исчисление, начертательная геометрия, физика, черчение и др.) мне очень пригодились в будущей моей научноисследовательской работе. Что такое 1948 г. для биологической и сельскохозяйственной науки всем хорошо известно. После августовской сессии ВАСХНИЛ генетика была в СССР полностью разгромлена во главе с невежественным «ученым» Т.Д. Лысенко, лучшие преподаватели изгнаны и генетика, как наука, в институте не преподавалась. Была создана искусственно обстановка поощрения нашего отставания в одном из ведущих направлений биологической науки. Наряду с учебой, мы занимались спортом (бег, лыжные гонки, бокс, гимнастика и т.д.), хотя я никогда не занимал ведущих мест, кроме лыжных гонок. Я всегда, может даже в ущерб другим интересам, много читал художественной, исторической, биологической и философской литературы. Как любитель классической музыки, я часто посещал спектакли театра оперы и балета, где часто встречал Иду Малинкину, будущую свою жену, которая пришла к нам сразу на третий курс агрофака. Мы поженились в январе 1953 г. на 5 курсе. Хорошо помнится 4 марта 1953 г. – день кончины Сталина. Все плакали, в т.ч. и моя молодая жена. Может быть тогда (может позже) я ей сказал – Сталин замучил в 45 лет в тюрьме твоего отца – директора школы, а ты по нем плачешь. При распределении на работу по окончанию института мы с Идой пожелали ехать в Горный Алтай, куда не особенно кто-либо хотел поехать на работу, т.к. считалось непрестижным работать в отстающем регионе. Но мы были романтики и хотелось поработать и пожить в горных условиях, т.к. степь мне с юности приелась.

21

По административному делению того времени Горно-Алтайская автономная область входила в состав Алтайского края и население было частично русским, но, в основном, местным «алтайским», близким по внешнему виду и языку казахам и монголам. Меня назначили главным агрономом сельхозотдела Шебалинского района, иду – агрономом этого же отдела. В Шебалино (на высоте 900 м над уровнем моря) мы проработали 3 месяца, после чего райсельхозотделы ликвидировали и мне предложили более престижную и более высокооплачиваемую должность – главного агронома Чергинской МТС – все это по Чуйскому тракту, ведущему в Монголию. ДеревняЧерга расположена в очень живописном месте на высоте 800 м над уровнем моря в предгорьях Алтайских гор. Легковая машина ГАЗ-67 была только у директора МТС, а все остальные ездили верхом на лошадях. Я еще был заражен идеей строительства коммунизма и работал не покладая рук. После нескольких месяцев я вижу, что меня работа не удовлетворяет. Черга большое село, в котором, кроме МТС, находится семхоз (колхоз) им. Ворошилова. В настоящее время – это маралохозяйство, где содержится мировая коллекция домашних животных и их диких сородичей под эгидой института генетики и цитологии СО Российской академии наук. В то время не так-то просто было найти достаточно грамотного председателя колхоза и, когда в начале 1954 г. возник вопрос о смене председателя, я областному начальству предложил свою кандидатуру, хотя я был тогда беспартийным. Они с радостью ухватились за меня, тем более, что планировалось направить на эту должность председателя райисполкома Васильева, который страстно этого не хотел. Меня колхозники не хотели избирать, т.к. я не местный, а из степи. Но райком для того и существовал, чтобы навязывать народу того, кого они хотят и за сутки общего собрания меня навязали. Хотелось бы привести несколько воспоминаний о моем первом опыте руководства большим коллективом людей без всякого предварительного опыта. Сначала «оппозиционная группа» сторонников бывшего головы устроила буквально на следующий день мне экзамен – как я смогу сесть верхом на немного одичавшую лошадь. А дело в том, что на зиму всех кобыл отпускали на тебеневку в горы с одним пастухом, чтобы их не кормить, и они до сенокоса свободно паслись и за это время достаточно сильно «дичали». Вот такую лошадь мне подставили, думали, что я не справлюсь и опозорю себя. Но они ошиблись – мне этого только и было надо, как я писал выше, у меня по освоению полудиких «монголов» с детства был неплохой опыт. Председательская лошадь «Чалка», конечно, был выдающийся экземпляр – помесь местной породы с английским скакуном. Правда, Чалку «запалили» на одном из районных или областных скачек, поэтому приходилось ранней весной его отпускать на тебеневку. Тем не менее, это была лошадь с огромным темпераментом, и мы очень сильно полюбили друг друга. Легковой машины в колхозе и близко не было.

22

В колхозе всего было около 30 тыс. га земли, в т.ч. 11 тыс.га сельхозугодья (1000 га пашни, остальное луга и пастбища) и 19 тыс. га горы. Можете себе представить, сколько км мне приходилось объезжать верхом за день, но я настолько к этому привык, что когда приезжал в бригаду или другое место не хотелось слезать с седла. В Алтайском крае это были годы освоения т.н. целины – каждому колхозу доводился план и график вспашки новых земель, в т.ч. и нам, горным селам, до чего, конечно, могли додуматься только в сумасшедшем доме. Насколько мне было известно из неофициальных источников, Беляев (первый секретарь Алтайского крайкома партии) за невыполнение графика освоения целины или плана сдачи зерна снял с работы и посадил за решетку 40% голов колхозов, большинство из которых были фронтовики. Сам он на фронте не был. Осенью 1954 г. впервые в моей жизни у меня была драматическая встреча с первым секретарем Г-Алтайского обкома партии Н.И. Сорокой, который приехал в Чергу проводить районное совещание по выкачке зерна из несчастных колхозов. Совещание было в нашей школе – десятилетке. По-моему, первого вызвали меня, и сразу в лоб вопрос: почему хлеб не сдаешь? Я разъяснил: т.к. наш колхоз является районным семхозом и, согласно Постановления правительства номер такой-то, мы сначала должны засыпать семенной фонд для района, а потом остаток сдавать государству. Потом я ему сказал, чтобы он меня не тыкал, т.к. мы свиней вместе не пасли. Это страшно возмутило его «дуже партейную» душу и он произнес знаменитую фразу, взятую им из лексикона его непосредственного начальника Беляева – есть предложение исключить из партии и отдать под суд. Мы с секретарем райкома переглянулись и заулыбались – «Николай Иванович, он самый молодой голова в районе и еще беспартийный». Сорока, я смотрю, смутился, т.к. формула Беляева не работает. После совещания мы помирились, поехали на одну из 16 колхозных пасек, посидели, и на этом закончилась моя вольная жизнь беспартийного. Самым позорным явлением тех лет была ежегодная подписка на госзаем – колхозники и так жили в нищете, и последние гроши из них выворачивали. Ведь после войны президент США Трумэн предлагал Сталину включиться в план Маршалла, за счет которого экономика Западной Европы быстрыми темпами была восстановлена. Но Сталин решительно отказался от «помощи империалистов» и все послевоенное восстановление возложил на свой обнищавший народ. Колхоз немного поднимался и к концу 1955 г. на трудодень мы выдали где-то 3,5 рубля, т.е. в 10 раз больше, чем это было в 1953 г. Я не думаю, что это моя заслуга – просто в то время правительство Маленкова кое-что сделало для народа, по сравнению со сталинским режимом.

23

Меня в это время стало беспокоить несколько другое – самый молодой голова в области, единственный с высшим образованием, теперь уже член партии и член РК, а я еще не видел Европы – запрут меня в какойнибудь Кош-Агач секретарем райкома и пропала моя вольница. Положенные 3 года отработки заканчивались и мне мой коллега и друг, главный агроном МТС Ильин из Краснодара все уши прожужжал о Кубани. Старший брат тоже много говорил о Кубани, где он воевал, да еще на мою романтичную душу упал кинофильм «Кубанские казаки». В общем, не касаясь того, как я сумел освободиться от должности головы колхоза с честью, получить в райкоме открепительный талон (это все во время исторического ХХ съезда КПСС в феврале 1956 г., когда первые секретари крайкома и обкома были на съезде) и т.д. (об этом, возможно, я напишу отдельную повесть) в конце февраля 56 г. я уже был в Краснодаре и в марте был назначен главным агрономом Соколовской МТС Гулькевичского района Краснодарского края. Через некоторое время вызывает меня в райком первый секретарь Пугачев П.И. и показывает мне телефонограмму из Г-Алтайска примерно с таким содержанием: возвратите нам Чекалина, у нас на него большие планы. Мы посмеялись над этим, т.к. за мной ничего не числилось и на этом эпопея по моему насильственному возвращению закончилась. За 4 года работы на Кубани сначала в МТС, а после их ликвидации в колхозе в этом же селе, я стал достаточно высококвалифицированным агрономом. В 1957 г. наша МТС заняла во всесоюзном соревновании 2-е место и я вместе с Идой были участниками ВДНХ в Москве и получил первую в жизни награду – серебряную медаль с небольшой денежной доплатой. Во времена Никиты Хрущева непрерывно происходили всякие перестройки. В колхозе «Наша родина» вся земля была распахана, всего 10 тыс. га, в т.ч. 600 га сахарной свеклы. Вдруг ни с того ни, ни с сего в 1959 г. нам увеличивают план посева сахарной свеклы до 1300 га, потом уже в мае еще 70 га (последние я сеять не стал, за что наконец-то получил по партийной линии желаемый мною строгий выговор с занесением в учетную карточку). Что делать, как т. Ленин писал? Гербицидов для свеклы в то время и в помине не было, а при нагрузке на женщину более 6 га свекла зарастет и урожая не будет. Решение было за мной, т.к. голова колхоза, покойный теперь Черкасов Тимофей Петрович лучше всех в районе, может быть и в крае, занимался строительством, а растениеводство полностью передал мне. Тогда, посоветовавшись с Идой, бригадирами (в колхозе было 6 бригад) я решил оставлять на 1 га не 110...120 тыс. растений, а 60-70 и обрабатывать междурядья вдоль и поперек. Это была, конечно, страшная крамола, но зато мы получили в тот год урожай свеклы на всей площади 1300 га по 350 ц/га и прославились на всю Кубань. Да и по зерновым культурам мы в 1959 г. заняли в районе первое место.

24

Вся эта эпопея закончилась тем, что осенью этого года меня вызвали в Краснодарский крайком партии и четко, не спрашивая моего согласия, сказали, чтобы я готовился к переводу меня вторым секретарем Ярославского райкома партии (есть такой район на Кубани) – годик поработаешь, а потом будем двигать дальше. Но, они опоздали, т.к. я уже решил поступать в аспирантуру ВИР (Всесоюзный институт растениеводства им. Н.И.Вавилова, г. Ленинград), тем более, что с моим колхозом граничила знаменитая Кубанская опытная станция ВИР). Научная деятельность В январе 1960 г. я успешно сдал приемные экзамены в аспирантуру ВИР (Всесоюзный институт растениеводства) и выбрал себе тему «Устойчивость самоопыленных линий и гибридов кукурузы к пузырчатой головне», полевые и лабораторные опыты по которой я мог выполнять на Кубанской опытной станции вблизи от моей семьи (у нас с Идой уже было двое маленьких детей). Так что зиму я проводил в Ленинграде, а остальное время года фактически дома. Можно сказать, что мне очень повезло, т.к. в то время в ВИРе еще работали знаменитые ближайшие сотрудники Н.И.Вавилова: академик Петр Михайлович Жуковский – директор ВИР, наряду совсем остальным открывший в свое время новый вид дикой пшеницы Tr. timopheevi, донор иммунитета ко всем трем видам ржавчины, при использовании генов которого в настоящее время выведены фактически все сорта озимой и яровой пшеницы; академик Сергей Михайлович Букасов – крупнейший монограф мировых ресурсов картофеля, который совместно с С.В. Юсепчуком во время экспедиций в Центральную и Южную Америку (центр происхождения картофеля) открыли и описали около 60 диких клубненосных и 20 примитивных культурных видов картофеля, многие из которых стали донорами и источниками генов устойчивости к наиболее вредоносным болезням; Елена Николаевна Синская, любимая сотрудница Вавилова, которая еженедельно проводила с нами, аспирантами, в библиотеке беседы о жизни и методах работы Вавилова, методах работы с литературой, планировании научного эксперимента и целый ряд других сотрудников, которые в трудные годы сталинизма не изменили идеям гения Вавилова. Перед окончанием аспирантуры руководство ВИРа предложило мне поработать директором Устимовской опытной станции ВИР, которая находится в Глобинском районе Полтавщины и я согласился. Таким образом, можно сказать, что я полтавцем стал с 17 марта 1963 г. До этого я о Полтаве знал только по произведениям Пушкина (Растет в Диканьке древний ряд дубов дедами насажденных, они о праотцах казненных доныне внукам говорят) и Гоголя (Вечера на хуторе близ Диканьки и др.). В год моего приезда была очень поздняя весна: в день моего приезда в Глобино 17 марта температура была – 25 и уйма снега. В 25

поле мы могли выехать только 24 апреля. 8 мая в ВИРе я успешно защитил диссертацию на соискание кандидата биологических наук и в течение полутора лет работал в Устимовке, пока меня Полтавский обком партии совместно с Минсельхозом Украины не пригласили на должность директора знаменитой Полтавской областной опытной станции, где я проработал с 1964 по 1970 г. Здесь я организовал лабораторию генетики, где были начаты работы по генетике сахарно-кормовых гибридов свеклы (Чекалина И.Н.), химическому мутагенезу и гетерозису чины (Чекалин Н.М., Пестова Т.М., Зеленская Л.А.), отдаленной межвидовой гибридизации тыквы и др. направлениям. Нами с Л.А. Зеленской впервые в мире была открыта цитоплазматическая мужская стерильность у чины посевной и разработана методика ее использования в гетерозисной селекции, что к великому сожалению не было доведено до конца, в связи с моим отъездом в г.Орел в 1977 г. С 1970 по 1977 г. я работал заведующим кафедрой селекции и семеноводства в Полтавском сельскохозяйственном институте. В 1972 г. при кафедре была организована научно-исследовательская лаборатория по селекции озимой пшеницы, которая финансировалась Минсельхозом СССР. Именно на основе ее в 2006 г. был создан научно-исследовательский институт агрономии. После защиты докторской диссертации в 1977 г. руководство ВАСХНИЛ меня пригласило на должность директора Всесоюзного научноисследовательского института зернобобовых и крупяных культур (г.Орел), где я проработал 7 лет. Затем я наконец осуществил свою мечту поработать в ВИРе завотделом зернобобовых культур (С-Петербург) и в 1987 г., спустя 10 лет, возвратился в свою милую, чудову Полтаву. За это время я подготовил 9 кандидатов наук, включая полтавчан – Л.А. Зеленскую (1977), В.Н. Тищенко (1981) и Е.Г. Беляеву (1982), построил в Орле тепличный селекционный комплекс, который до сих пор успешно работает, организовал там же новую научно-исследовательскую лабораторию по методам селекции и т.д. Наиболее важным в своей научной деятельности я считаю разработку и осуществление нового направления селекционно-генетических исследований, в основе которых лежит эколого-генетический подход с широким применением и поиском непрямых методов индивидуального и группового отбора в процессе селекции зерновых и зернобобовых культур. На основе этих методов мною совместно с моими учениками создан ряд сортов гороха, проса и озимой пшеницы, которые все больше пользуются популярностью среди производственников в силу их высокой урожайности, качества, зимостойкости, высокой пластичности. Научные связи с зарубежными учеными Начиная с 1978 г., я посетил целый ряд стран исключительно с целью укрепления научных связей, проведения научных совещаний, симпозиумов. В 1978 г. в течение 1 месяца я посетил 7 аграрных университетов и 26

несколько научно-исследовательских институтов в Индии, где надо сказать, нам есть чему поучиться. В этом же году я возглавлял делегацию из 4 человек, включая меня, в Великобританию, с которой мы провели совместный симпозиум по проблемам зернобобовых культур. В 1979-81 гг. с этими же целями я посетил дважды Чехословакию, Швецию и Данию. В 1997..99 гг. я был участником европейской научноисследовательской программы CABINET (Биотехнология углеводов зернобобовых культур), которая финансировалась Европейской комиссией. По этой программе были проведены симпозиумы в институте Джона Иннеса (Норидж, Англия), Институте сельскохозяйственных исследований (Болонья, Италия), Валладалиде, Испания и Познани, Польша. В программе участвовало 29 ученых из 16 стран Европы, в т.ч. 3 человека из Украины, включая меня. В результате была издана коллективная монография на английском языке «Carbohydratesin Grain Legume Seeds». В настоящее время, наряду с учебной, я веду очень активную научноисследовательскую работу в области генетики и селекции гороха, озимой пшеницы, проса, издательской деятельности. В 2004 г. я стал лауреатом премии им. В.Я. Юрьева, присужденную мне президиумом Национальной академии наук Украины (НАНУ) за монографию «Генетические основы селекции зернобобовых культур на устойчивость к патогенам». В 2005 г. в соавторстве с доктором сельскохозяйственных наук В.Н. Тищенко из печати вышла наша монография «Генетические основы адаптивной селекции озимой пшеницы в зоне Лесостепи». Я очень счастлив, что один из лучших моих учеников и руководитель нашего селекционного центра Владимир Николаевич Тищенко в 2006 г. успешно защитил докторскую диссертацию по селекции озимой пшеницы.

27

ЭПИЗОДЫ ИЗ ЖИЗНИ ГЕНЕТИКА-СЕЛЕКЦИОНЕРА Предисловие Селекционеры культурных растений и домашних животных через фермеров кормят человечество. Давайте посмотрим ретроспективно на революционные изменения нашего растениеводства за последние двести с лишним лет, начиная с конца 18 века. Кто до этого времени знал такую культуру, как сахарная свекла? Впервые французские (семья Вильморенов) и немецкие селекционеры путем непрерывного отбора среди растений кормовой свеклы добились выдающегося результата в создании сахарной свеклы с содержанием сахара до 20% и превратили её в экономически выгодную промышленную культуру. Начиная с 1912 г. великий селекционер Василий Степанович Пустовойт уже к 30-ым годам 20 в. превратил огородное и декоративное растение подсолнечника в высококультурное полевое растение, увеличив более чем в 2 раза содержание масла в семенах с одновременным увеличением его урожая, устойчивости к заразихе и наиболее вредоносным болезням. Его величайшие заслуги перед человечеством оценены очень высоко: международная ассоциация подсолнечника учредила медаль им. В.С. Пустовойта, которая вручается ученым, внесшим значительный вклад в исследования культуры подсолнечника. После Пустовойта развитие селекции подсолнечника пошло еще далее – селекционеры открыли цитоплазматическую мужскую стерильность (ЦМС) у данной культуры и осуществили мечту каждого селекционера – создали гетерозисные гибриды, которые в силу высокой урожайности и стабильности полностью, аналогично кукурузе, вытеснили сорта из производства во всех подсолнечникосеющих странах и регионах. В 30-ые годы ХХ в. сначала в США, затем в других странах, в т.ч. Украине, и России, гетерозисные гибриды на основе искусственно созданных самоопыленных линий и ЦМС уже много десятилетий господствуют на полях кукурузосеющих регионов, обеспечив рост урожайности на 30-40%. Теперь, благодаря достижениям селекции и применению современных технологий возделывания, урожай зерна кукурузы 10 и более т/га является обычным явлением. Начиная с послевоенных лет, гетерозис первого гибридного поколения широко используется в селекции и семеноводстве сорго, сахарной свеклы, риса, частично пшеницы, ржи, целого ряда овощных культур (томаты, огурец, лук и др.). По мере развития мирового сельского хозяйства и роста населения планеты и улучшения качества питания к селекционерам жизнь предъявляет все более жесткие требования. Вы посмотрите, как меняется архитектоника культурного растения в процессе селекции, например, 28

растения пшеницы за последние 50 лет? Вместо высокостебельных, легко полегающих растений озимой и яровой пшеницы с урожаем 20-25 ц/га методом гибридизации и индуцированного мутагенеза созданы короткостебельные интенсивные сорта, с преимущественным развитием генеративной части растения, устойчивые к полеганию и наиболее вредоносным болезням с потенциальной урожайностью более 10 т/га. Аналогичная картина с изменением габитуса растения и урожайности произошла с кукурузой, ячменем, овсом, рожью и др. Благодаря созданию холодостойких, нечувствительных к фотопериоду такие южные культуры как соя, кукуруза на несколько сотен километров продвинулись на север. Два фактора – селекционный (человеческий) и природный (глобальное потепление) способствовали тому, что в Украине площадь под такой суперкультурой, как соя, буквально, начиная с 2004 г. ежегодно резко увеличивалась на несколько сотен тысяч га, достигнув в 2007 году почти 1 млн га, а Украина по производству маслосемян сои заняла в Европе первое место, причем скороспелые сорта сои, созданные селекционерами Украины, возделываются во всех почвенно-климатических зонах страны (Степь, Лесостепь, Полесье). Например, главным препятствием для роста урожайности гороха была его высокостебельность, абсолютная неустойчивость к полеганию и осыпаемость семян, особенно, при двухфазной уборке. В 80-90 гг. ХХ в. селекционеры Европы, включая селекционеров России и Украины, создали безлисточковые сорта, устойчивые к полеганию и осыпанию, которые полностью оккупировали площади под культурой гороха. А какими мегабайтами оценить вклад канадских и европейских генетиков и селекционеров, создавших из непригодного для питания человека и корма для животных рапса безэруковые и безгликозинолатные сорта высокопитательной маслично-белковой культуры, благодаря чему в мире площади под посевами рапса за последние 20 лет увеличились в десятки раз и в настоящее время занимают более 20 млн га. Это выдвинуло рапс как маслично-белковое растение на 3-е место после сои и подсолнечника. Трудно переоценить и перечислить все достижения селекционеров в мире по различным сельскохозяйственным культурам: превращение величайшего природного каучуконоса – гевеи в культурное растение в начале ХХ в, «зеленая революция» по яровой пшенице Норманна Борлауга, лауреата Нобелевской премии, спасшая от голода и голодной смерти сотни миллионов людей в Индии, Пакистане, Латинской Америке, Африке и многое другое. В 21 веке наступил новый этап улучшения сельскохозяйственных растений и домашних животных в силу бурного внедрения инженерной селекции на основе достижений молекулярной генетики и разработки методов интеграции чужеродных генов, кодирующих полезные признаки, в 29

культурные растения. Т.н. генетически модифицированные сорта сои, кукурузы, риса, хлопчатника, рапса, картофеля, томатов, а в последнее время пшеницы, ячменя и др. культивируются в мире уже на сотнях млн гектаров и площади под ними стремительно растут. Благодаря прогрессу по созданию все более удовлетворяющих человека сортов и гибридов культурных растений с новыми полезными признаками и свойствами, люди могут с оптимизмом смотреть в ближайшее и далекое будущее – селекционеры, генетики и фермеры будут кормить их все лучше и лучше. Почему я назвал себя нетрадиционным селекционером? Для успеха в работе по выведению новых сортов или гибридов растений уже много десятков лет существует три неписанных правила: селекционер должен всю жизнь трудиться над одной культурой, в одном месте и долго жить. Я учился в с.х. вузе в трагические для генетики и селекции 1948…1953 гг., поздно вошел в науку (1960), тем более в селекцию, и в силу различных жизненных обстоятельств несколько раз менял места проживания (Санкт-Петербург, Полтава, Орел, снова Санкт-Петербург, Полтава) и проводил генетико-селекционные исследования по кукурузе (кандидатская диссертация), чине (докторская диссертация), люпину, гороху, сое, озимой пшенице, просу, т.е. я безбожно нарушал первые два правила селекционера, в чем ничего хорошего не вижу, кроме значительной пользы углубления эрудиции для профессорско-преподавательской деятельности и написания учебников, учебных пособий и монографий. В силу этого, я буду излагать ход научных исследований не в хронологическом порядке, а по их значимости, описывая одновременно характеры научных сотрудников, близких мне по работе. Эпизод 1. Озимая пшеница Проводя экспериментальные исследования по зернобобовым культурам с 1965г. я всегда следил за литературой по главной зерновой культуре в Украине и России – озимой и яровой пшенице. В 1972 г. в Полтавском сельскохозяйственном институте (ныне Полтавская государственная аграрная академия), где я был заведующим кафедрой селекции и семеноводства, с легкой руки приехавшего к нам из Москвы начальника Главка науки и вузов МСХ СССР Красоты и страстного желания ректора Н.А. Добровольского при кафедре под моим руководством была организована научно-исследовательская лаборатория по селекции озимой пшеницы, финансируемая МСХ СССР. Работу мы начали с посева 3 тыс. образцов озимой пшеницы различного происхождения из мировой коллекции ВИР, а также большую программу по химическому мутагенезу. Основными методами работы были географически отдаленная гибридизация и индуцированный мутагенез.

30

После моего назначения директором Всесоюзного научноисследовательского института зернобобовых и крупяных культур (ВНИИЗБК) в 1977 г. селекционную работу по озимой пшенице возглавил декан агрофака Василий Ильич Москаленко, который совместно с сотрудниками Ниной Степановной Марчук и Григорием Семеновичем Лавринцом в 90-е годы выдали три сорта озимой пшеницы – Украинка Полтавская, Коломак 3 и Коломак 5, которые до сегодняшнего дня находятся в Реестре сортов растений в Украине. Я взял с собой в Орел несколько короткостебельных селекционных линий 3-4 гибридного поколения и М4-М5 мутантного, но они для условий Центральной России оказались слабозимостойкими. В то время на полях Центральной Нечерноземной Полосы (ЦНП) полностью господствовала Мироновская 808 и при высоком уровне технологии возделывания, внесении полных доз минеральных удобрений на полях опытнопроизводственного хозяйства ВНИИЗБК урожай достигал 80 ц/га, в среднем по годам не менее 50 ц/га, хотя урожай озимой пшеницы в Орловской области в силу крайне низкой культуры земледелия был в несколько раз меньшим. Мой интерес к озимой пшенице возобновился в 1980 г., когда друзья из Болгарии привезли в Орловскую область в качестве подарка несколько тонн семян полукарликовых, интенсивных сортов – Плиска, Чародейка и др., которые высеяли осенью в ОПХ института на нескольких гектарах. Я, конечно, знал, что болгарские сорта были слабозимостойкими, с коротким периодом яровизации, но зима 1980/81гг. года была теплая, весна ранняя, поэтому «болгары» прекрасно сохранились и обеспечили отменный урожай без полегания. Это была редкая случайность и в следующем году они полностью погибли. Но я решил в порядке хобби попробовать использовать болгарские интенсивные сорта в скрещиваниях с М-808 и разработал новую программу улучшения возделываемых сортов на основе генетических и физиологических исследований ряда российских и украинских ученых. Этап 1. На этом этапе стояла задача получения гибридных короткостебельных растений озимой пшеницы, обладающих зимостойкостью на уровне сорта М-808. Из работ полтавского ученого доктора В.Д. Мединца, основанных на анализе результатов многолетнего сортоиспытания озимой пшеницы во всех регионах возделывания озимой пшеницы в СССР уже в 1974 г. было известно, что в большинстве случаев озимая пшеница погибает не от морозов, а в годы с поздним возобновлением весенней вегетации (4В). Я, будучи зав.кафедрой селекции в Полтавском СХИ в 1970-77 гг., писал от имени института производственный отзыв на докторскую диссертацию В.Д. Мединца и очень хорошо изучил его оригинальный подход и метод оценки зимостойкости путем искусственной задержки 4В.

31

С другой стороны, я внимательно следил за публикациями замечательного генетика пшеницы д-ра А.Ф. Стельмаха и других ученых, касавшихся генетической природы потребности продолжительности яровизации и чувствительности к фотопериоду, которые значительно различались у разных генотипов озимой пшеницы, а также работами в то время еще молодых селекционеров С.Ф. Лыфенко и Н.А. Литвиненко. Все трое работают и здравствуют в Селекционногенетическом институте (г. Одесса) – ведущем в Украине с.х. научном учреждении в области прикладной генетики и селекции озимой пшеницы. В 1981 г. мною были получены реципрокные гибриды между М808 и тремя болгарскими сортами, а в следующем году вырастили первое гибридное поколение без отбора. Т.к. эта работа была внеплановой, следующий год был пропущен. В зимневесенний период 1984 г. все гибридные семена и родительские сорта были подвергнуты искусственной яровизации в холодильной камере при температуре +2ºС в течение 30 суток в фазе проростков и затем весной вручную были высажены в опытном поле Орловского СХИ, где всю дальнейшую практическую работу взяла на себя к.б.н., доцент этого института Ида Николаевна Чекалина (моя жена) в связи с моим избранием завотделом зерновых бобовых культур ВИР им. Н.И. Вавилова и моим отъездом в С-Петербург. Летом этого же года для дальнейшей работы были отобраны короткостебельные гибридные растения F2, которые выколосились одновременно или позднее растений сорта М-808. В результате были получены родоначальные растения, предположительно требующие длительного периода яровизации, что подтвердилось в последующих поколениях. Таким образом, при скрещивании сорта М-808, требующего желаемого длительного периода яровизации (ПЯ) 55-60 дней (рецессивный признак) и чувствительного к фотопериоду (ФПЧ) (длиннодневность – рецессивный признак) с болгарскими сортами, имеющими альтернативные показатели (короткий период яровизации = 30 дн. и нечувствительность к фотопериоду) и последующего отбора в расщепляющихся поколениях короткостебельных рекомбинантов с показателями ПЯ и ФПЧ, близкими к М-808 были получены желаемые линии для дальнейшей селекционной работы. Этап 2. Последующая селекционная работа (1985-1988) проводилась под моим руководством И.Н. Чекалиной и её студенткойдипломницей Ритой сначала в Орле, а с 1988 г. в Полтавском СХИ с использованием т.н. индексного непрямого отбора по урожайности. В тот период для индивидуального и семейно-группового отбора мы использовали два индекса, предложенных А.Б. Дьяковым и 32

В.А. Драгавцевым – индекс аттракции, вычисляемый, как отношение массы колоса к массе стебля и индекс микрораспределений – отношение массы зерна к массе половы. Кроме того, использовали известный всем селекционерам уборочный индекс. Все остальные селекционные приемы на этом этапе селекции были традиционными. В результате при завершении второго этапа для дальнейшей работы было отобрано несколько селекционных линий, одна из которых – линия 140, под названием Арбатка, была передана в Госсортсеть России в 1989 г. Но, при наличии высоких хлебопекарных качеств, устойчивости к полеганию, высокой урожайности по сравнению с М-808, этот сорт несколько уступал последней в условиях ЦНП и ЦЧП России по зимостойкости и не был районирован. С 1988 года Линия 140 одновременно испытывалась на опытном поле Полтавского СХИ, куда я возвратился в 1987 г. на прежнюю должность зав.кафедрой селекции, генетики и семеноводства. Для Украины уровня зимостойкости л.140 было вполне достаточно, но она не была передана в Госсортсеть Украины по ряду уже других причин, не зависящих от достоинств сорта, а от особенностей «человеческих отношений», включающих научное невежество, зависть, излишний эгоизм, тщеславие и т.д. На этом закончился этап 2. Этап 3. В связи с распадом Советского Союза, что было исторически неизбежно, Москва прекратила финансирование селекционных исследований и для продолжения селекции озимой пшеницы, гороха, сои и многолетнего сладкого люпина меня пригласила на работу частная фирма «Албета», а через год вновь организованная моим б. аспирантом Н.А. Назаровым Агрофирма «Насиння», где мне были предоставлены возможности для продолжения селекционной работы (1992…1998). В 1993 г. впервые на ранних этапах селекции (в поколении F2) для оценки отдельных гибридных растений по зимостойкости нами был применен метод д-ра В.Д. Мединца по искусственной задержке времени возобновления весенней вегетации (4В) – способ, который применялся только в Госсортсети для оценки по зимостойкости уже готовых сортов. Для этого ранней весной еще до таяния снега ½ площади делянки растений F2 накрывали камышевыми или соломенными матами, сверху их засыпали снегом (если он был) на две недели для задержки вегетации. Вся практическая работа с поколением F2 была проведена в с. Шиловка Решетиловского района Полтавской области моим учеником, замечательным агрономом-практиком Валерием Ивановичем Ивко, за что я ему очень благодарен. Мы с ним в 1992-93 гг. работали в частной фирме «Албета», которую организовал теперь уже известный в Украине бизнесмен Виктор Николаевич Бречко, по специальности агроном, окончивший тоже Полтавскую с.х. академию. После негативного отбора по ряду морфологических признаков, включая форму, размер колоса и зерна (последнего также и консистенцию) 33

осенью 1993 г. семьи F3 с обеих вариантов, т.е. с накрытием и без накрытия, были высеяны на Диканьском опытном поле Агрофирмы «Насиння», куда меня пригласил на работу на должность зав.лабораторией селекции ее директор Назаров Николай Алексеевич, также мой ученик и первый аспирант, где работа продолжалась по селекции озимой пшеницы 4 года, включая 1997. Оценка и отбор селекционных линий наряду с традиционными признаками проводились также по трем индексам: уборочный (НІ), аттракции (АІ) и микрораспределений (Міс). Зима 1996/97 г. была не особенно комфортной для озимой пшеницы, но очень благоприятна для оценки морозозимостойкости селекционного материала. Большинство селекционных линий, а также стандарт Альбатрос одесский, сорта Фантазия, Тира в сортоиспытании оказались недостаточно зимостойкими, изреженными и имели по зимостойкости от 1 до 3 баллов по 5-балльной шкале. Наивысшую оценку 5 баллов получили 6 селекционных линий: 3, 9, 10, 13, 14 и 16, из которых три стали родоначальниками новых сортов – л.13 сорта Манжелия, л.14 широко известного сорта Левада и л.16 сорта Фора, к сожалению не включенного в Реестр сортов Украины. Мне давно стало ясно, что метод В.Д. Мединца без особых затрат дает возможность отбирать генотипы, которые требуют продолжительного периода яровизации, что является положительным признаком для озимой пшеницы в Лесостепи и более северных регионов. Сорта с коротким периодом яровизации в годы с поздней весной, как правило, изреживаются или полностью погибают. В.Д. Мединец на основе обобщения материалов Госсортсети б. СССР по многолетнему сортоиспытанию озимой пшеницы убедительно доказал, что в большинстве лет и регионов озимые гибнут не от зимних морозов, а в годы с поздним возобновлением весенней вегетации. К настоящему времени генетика признака «продолжительность периода яровизации (ПЯ)» достаточно хорошо изучена: короткий ПЯ является доминантным признаком по отношению к длительному ПЯ и контролируется двумя локусами Vrd1, Vrd2. Сорт озимой пшеницы Мироновская 808, имея в геноме два рецессивных гена в гомозиготном состоянии, является эталоном длительности ПЯ (60 дней) и это явилось одним из главных свойств сорта, возделывавшего в 60-70 года ХХ в. на 10 млн га в Украине, России и ряде стран Центральной и Западной Европы. При выполнении первых трех этапов работы на ограниченном селекционном материале я с начала работы преследовал не практическую селекционную цель, а разработку новых методик и проверку существующих, а выход сортов был для меня несколько неожиданным. Этап 4. В связи с прекращением финансирования селекционной программы по озимой пшенице и последующем банкротстве агрофирмы «Насиння» я передал весь селекционный материал, включая гибриды 34

первого и второго поколения, вышеназванные селекционные линии шестого гибридного поколения и др. в Полтавскую аграрную академию и сам вскоре по просьбе нового ректора, профессора Виктора Николаевича Писаренко возвратился в академию. Вот с этого этапа, можно полагать, началась полномасштабная селекционная работа с озимой пшеницей во многом, благодаря тому, что к ней подключился один из первых и лучших моих учеников, мой б. дипломник, затем аспирант, теперь уже доктор наук по специальности селекция растений, профессор Владимир Николаевич Тищенко. Характеристику его и др. сотрудников, с которыми я в разное время работал, я постараюсь изложить в отдельной главе. Наша совместная работа с В.Н. Тищенко в 1998-2007 гг. в области селекции озимой пшеницы подробно изложена в нашей совместной монографии «Генетические основы адаптивной селекции озимой пшеницы в зоне Лесостепи» (2005) и десятках журнальных публикаций, поэтому я касаться ее не буду. В завершение я только хочу сказать, что предыдущие разработки вылились в достаточно стройную оригинальную новую селекционную программу, в основе которой лежат: непрямые отборы и оценки селекционного материала не по отдельны признакам, а найденным нами новым селекционным индексам, характеризующимся тесной генетической корреляцией с урожаем с ед. площади и высокой наследуемостью; на основании оценки ФПЧ и ПЯ также косвенными методами мы пришли к выводу, что для условий Лесостепи и Полесья Украины наиболее эффективными и адаптированными будут сорта, чувствительные к фотопериоду с максимальной продолжительностью ПЯ, чем и характеризуются новые сорта нашей селекции: Левада, Манжелия, Лорд, Сагайдак, Вильшана и др. Словом, впереди нас ждут успехи. Моё научное окружение С чего всё началось? До аспирантуры я работал в с.х. производстве, сначала в Сибири (Горный Алтай) 3 года, затем на Кубани 4 года – главным агрономом района, МТС, колхоза, председателем колхоза. Так что в аспирантуру ВИР им. Н.И. Вавилова (г. Ленинград) я поступил в 1960 г., когда мне было уже 31 г., благо колхоз, где я работал граничил со знаменитой Кубанской опытной станцией ВИР. Первым человеком, который настоял, чтобы я поступил в аспирантуру, была Тамара Адамовна Ярчук, старший научный сотрудник отдела кукурузы ВИР, которая на все лето была командирована на опытную станцию, где выращивали и изучали самую большую коллекцию образцов кукурузы со всего мира, прежде всего из США и где успешно проводилась селекция первых в б. СССР гетерозисных гибридов кукурузы на основе американских самоопыленных линий под руководством замечательного 35

селекционера Гая Саевича Галеева. Так что первая моя научная аспирантская тема звучала так «Изучение самоопыленных линий и гибридов кукурузы по устойчивости к пузырчатой головне». Во все последующие десятилетия мы с женой поддерживали с Тамарой Адамовной и её мужем Юрой – военным врачом знаменитой Ленинградской военно-медицинской академии дружеские отношения вплоть до её кончины в 2001 г. (Юра умер значительно раньше). Теперь изредка поддерживают отношения наши и их дети и внуки. От кого в аспирантское время я набирался научных знаний, этикета и других атрибутов интеллигентной жизни (мои предки и родители были вольными сибирскими крестьянами и большой грамотностью, за исключением деда по матери Семена, не отличались)? Во-первых, директор ВИР ак. Петр Михайлович Жуковский, который, немного заикаясь, говорил на всех основных европейских языках; д-р Елена Николаевна Синская, проводившая по собственной инициативе еженедельные семинары с аспирантами, учила нас как работать с литературой, ставить научные эксперименты и пр. и все это сопровождалось воспоминаниями её работы вместе с Вавиловым; ак. Сергей Михайлович Букасов, в свое время по заданию Вавилова совершивший экспедицию по сбору коллекции диких сородичей картофеля в Центральной Америке и этим самым начавший научную революцию по преобразованию этой великой культуры. Все трое – светила науки из команды гениального Вавилова. Большинство аспирантов 4-х институтов ВАСХНИЛ – ВИР, ВИЗР, ВНИИСХМ и АФИ вышли из семей научных работников или преподавателей вузов, которые (я имею ввиду иногородних, не ленинградцев) проживало в аспирантском общежитии на Саперном 7, где были все условия для занятий и общения, в основном, по научным и философским проблемам. Политика и художественная литература, газеты и пр. нас мало интересовали. Это общение и непрерывная работа с научной литературой, в основном, по генетике и селекции кукурузы в достаточно короткое время сняли с меня «колхозное обличье», так, что я через год значительно преобразился на удивление б. коллег и друзей – производственников. Я поступал в аспирантуру с немецким языком, но по моей теме нужно было читать литературу на английском. Поэтому я переключился на английский и через год сдал кандидатский экзамен на «отлично» по английскому языку и уже свободно читал, переводил и реферировал литературу по селекции и генетике культурных растений для реферативного журнала ВИНИТИ, за что мне еще немного доплачивали. Многое я получил от моих коллег-аспирантов, будущих докторов наук – Юры Лаптева, Бори Малиновского, Гриши Гикало, Коли Соболева, Саши Мочалкина – выдающегося аспиранта – физика АФИ и др. Четкой, тщательно отработанной технологии проведения полевых опытов, оформлению полевых журналов, составлению ежегодных отчетов 36

и другой необходимой научной документации я научился у Г.С. Галеева, в отделе которого на Кубанской опытной станции я проводил аспирантские эксперименты в течение трех лет (1960..1963). Впрочем, Г.С. Галеев, будучи уже известным селекционером по гибридной кукурузе в Советском союзе и США, в течение аспирантуры и после её окончания неоднократно предлагал мне работу в своем отделе (мы были знакомы с ним уже несколько лет – я, будучи главным агрономом в колхозе, выращивал по его заказу родительские простые гибриды для двойных межлинейных гибридов ВИР 25, ВИР 42, ВИР 156), но я решил идти самостоятельным путем. Через месяц после окончания аспирантуры я успешно защитил диссертацию и по просьбе директора ВИР согласился поработать директором Устимовской опытной станции ВИР в Полтавской области Украины. Так счастливо закончились мои аспирантские годы. Я женился рано еще студентом, страстно влюбившись в мою будущую жену. Так что в 1963 г. у меня была семья жена Ида и двое детей – Оля (10 лет) и сын Миша (4 года). Селекционеры В последующем за много лет работы в различных научных учреждениях и Полтавской аграрной академии в моём окружении находилось много селекционеров по различным культурам, а больше всего в 1977-1987 гг. я общался с селекционерами по зернобобовым культурам во Всесоюзном НИИ зернобобовых и крупяных культур, где я работал в течение 7 лет директором института и завлабом методов селекции. Каковы характерные черты селекционеров растений, которые являются общими для этой удивительной, оригинальной «касты» научных работников? Недаром ак. Алексей Алексеевич Созинов, еще будучи директором СГИ в Одессе, затем института общей генетики РАН в Москве пытался создать группу сотрудников, включая психологов, для изучения феномена селекционера. Можно привести для примера двух выдающихся селекционеров второй половины ХІХ и начала ХХ в. – Лютер Бербанк и И.В. Мичурин. Л. Бербанк (1849-1926) – американский изобретатель, который сначала был инженером, затем сделал резкий поворот в сторону селекции и за свою долгую жизнь, не зная генетических законов, создал много сортов плодовых, овощных, полевых и декоративных культур. Его сорт картофеля Бербанк в свое время завоевал весь мир и до сих пор используется, как реципиент при создании новых сортов, в т.ч. трансгенных, устойчивых к колорадскому жуку (Рассел Бербанк и др.). В его знаменитой усадьбе «Санта Роза» при входе была надпись – «Прошу без дела меня не беспокоить, т.к. я занят не меньше, чем господа из Белого дома». Иван Владимирович Мичурин (1855-1935) разработал метод отдаленной гибридизации, на основе чего создал более 300 сортов плодовых и ягодных культур. В молодости он был часовым мастером, изготовлял мебель.

37

Я не намерен и не готовился описывать жизнь и деятельность таких великих селекционеров второй половины ХХ в., как Норман Борлауг – отец «зеленой революции» в мире (яровая пшеница), единственный селекционер лауреат Нобелевской премии, П.П. Лукьяненко и В.Н. Ремесло, сотворившие революцию в селекции озимой пшеницы и многих других, творческая жизнь которых описана или должна быть описана людьми, непосредственно работавшими с ними. Н.И. Вавилов в свое время говорил, что ученые генетики, физиологи и др. должны создать теоретические основы селекции на таком уровне, чтобы рядовой селекционер мог выводить выдающиеся сорта. На данном этапе развития биологической и сельскохозяйственной науки такие предпосылки уже имеются и будут стремительно совершенствоваться. Образ классического селекционера в моем понимании видится, примерно, таким:  До конца непонятная страстная любовь к определенной культуре или группе культур. Здесь примешиваются, конечно, социальные и бытовые ограничения. Это непомерное одностороннее увлечение селекцией своей культуры, наподобие любимой детской игрушки, часто приводит к семейным разладам и другим коллизиям.  Т.к. результаты селекции получаются через многие годы, а иногда для этого требуется вся жизнь, для селекционера годы летят молниеносно, в связи с тем, что хочется как можно быстрее получить желаемый результат. Потому, особенно, в последние годы, когда властьпредержащим кругам в центре и на местах наплевать на селекционера (правда новые сорта и гибриды им нужны для поддержания своего дутого авторитета), очень трудно привлечь способных выпускников с.х. вузов для того, чтобы они посвятили свою жизнь этой благородной науке.  В результате многолетней работы у селекционера вырабатывается интуиция, т.е. способность постижения истины путем непосредственного её усмотрения без обоснования с помощью доказательств. Ярким примером интуитивного мышления является глазомерный поиск и находка академиком П.П. Лукьяненко в конце 50 гг. ХХ в. среди тысяч растений нескольких экземпляров, ставших родоначальниками мирового шедевра селекции озимой пшеницы – сорта Безостая 1. И в его трудах мы не найдем четких доказательств, как он смог отобрать эти растения, по каким признакам или индексам. То же касается и В.Н. Ремесла, который так до конца своей жизни не мог четко объяснить свой феноменальный успех – методику создания сорта озимой пшеницы Мироновская 808. Уже после выведения выдающихся сортов другие ученые, в основном, генетики, делают попытки научного объяснения этих феноменов. Например, В.С. Пустовойт в своей многолетней работе по созданию высокомасличного подсолнечника основное внимание уделял 38

отбору среди гибридных растений по признакам: содержание масла и максимальная доля ядра в семянке, не обращая особого внимания на содержание белка, что в конце концов привело его к колоссальному успеху по выведению сортов с двойным, по сравнению с исходным материалом, содержанием масла и высоким урожаем без наличия на то время научных данных о генетических корреляциях между отдельными признаками. Известно, что некоторые другие селекционеры впустую потратили время и деньги, пытаясь создать сорта подсолнечника с повышенным содержанием белка – признак, который отрицательно коррелирует с урожайностью у большинства растений. Два ученых генетика В.А. Драгавцев и А.Б. Дьяков позднее расшифровали генетическую природу метода Пустовойта – использование индекса микрораспределений (отношение массы ядра к массе лузги), увеличение которого привело к уменьшению лузжистости с 40-50% (Konig, 1923) до 19-25% в 1966 г. и увеличению доли ядра в семянке, которое тесно коррелирует с содержанием масла. Такая стратегия селекции привела одновременно к повышению урожайности и сбора масла и белка с ед. площади. Для успешного селекционера характерен талант ботаниканатуралиста и изобретателя. Недаром Лютер Бербанк начинал свою деятельность инженером и сделал несколько технических изобретений. Мичурин был классным часовым мастером, краснодеревщиком, в целом, мастером на все руки. Теоретическая и общенаучная подготовка селекционера постепенно росла по мере развития науки и в связи с крупнейшими открытиями в ХХ в. в области популяционной, организменной, клеточной и молекулярной генетики, биохимии, физиологии растений. Конечно, селекция имеет свои, свойственные только ей специфические методы: принципы подбора родительских пар для гибридизации, индивидуального, семейного и группового отбора, оценки и прогнозирования по хозяйственно полезным признакам, пластичности и стабильности различных сортов и т.д. Тем не менее, с годами все интенсивнее в селекцию внедряются новые знания и селекционный процесс превращается в технологию, основанную на новейших достижениях разных дисциплин биологического профиля с широким применением математического моделирования. После эпохальных открытий в области молекулярной биологии в конце ХХ в. возникло новое направление – инженерная (трансгенная) селекция, имеющая неограниченные возможности эмерджентного преобразования растений, животных и оздоровления планеты и, в целом, человечества. Трагедия генетики и селекции в СССР в 30-50 гг. ХХ столетия После октябрьского переворота в 1917 и образования СССР в 1922 г. был дан огромный толчок к развитию селекционной и семеноводческой 39

работы в стране. Двадцатые и первую половину тридцатых годов можно назвать если не золотым, то серебряным временем для селекции с.х. культур, во многом, благодаря бурной творческой деятельности гениального Николая Ивановича Вавилова, создавшего величайшую в мире коллекцию культурных растений и их диких сородичей, всесоюзную сеть опытных станций во всех основных почвенно-климатических зонах страны. Его научные и организаторские заслуги перед страной и человечеством трудно переоценить: теоретические основы иммунитета растений к инфекционным заболеваниям; закон гомологических рядов в наследственной изменчивости; установление центров происхождения культурных растений; организация Всесоюзного института растениеводства (ВИР); Всесоюзной академии с.х. наук (ВАСХНИЛ), где он был первым президентом; организация института генетики в системе АН СССР и многое другое. О Вавилове написано очень много и я не буду повторять других авторов, тем более, что многие из них знали Николая Ивановича лично или работали под его непосредственным руководством. Достаточно сказать, что его книги и статьи по теоретическим основам селекции были, есть и будут всегда актуальными. Вавилов писал: «Селекцию можно рассматривать как науку, как искусство и как определенную отрасль с.х. производства». Но, трагический период в развитии селекции, генетики, как теоретической основы селекции неумолимо приближался в связи с усилением авторитарного, диктаторского, террористического сталинского режима, который за 30-летнее правление сумел уничтожить цвет русской биологической науки, включая Вавилова. Недаром великий русский писатель первой половины ХХ в., лауреат Нобелевской премии (1933) Бунин Иван Алексеевич назвал власть большевиков «окаянной», т.е. по Далю – погибшей духовно, преданной общему поруганью. Диктаторский режим, тем более, такого не интеллигентного, с уголовными замашками человека-дьявола как Сталин, обязательно должен был выдвинуть на первый план людей с рабской психологией, приспособленцев, подхалимов, доносчиков и пр. нечисть. Начиная с 1935 и до 1965 г. к руководству ВАСХНИЛ пришли Лысенко Т.Д., Презент, Глущенко и целая плеяда их безграмотных приспешников. Если до этого периода Россия, затем Советский Союз, наряду с США занимали ведущее место в мировой биологической науке, особенно, в бурно развивающейся генетике, благодаря научным школам Н.И. Вавилова и Н.К. Кольцова, то в период лысенковщины работы в области генетики и перспективных направлений селекции были закрыты, а наиболее талантливые ученые с мировыми именами в лучшем случае оставались без работы (Н.И. Дубинин, И.А. Рапопорт, В.С. Кирпичников, Ю.П. Мирюта и многие другие), а в худшем подвергались репрессиям, арестам, расстрелам. Так, в 1940 г. был арестован Н.И. Вавилов, который погиб в Саратовской 40

тюрьме в 1943 г. от пыток и издевательств тюремных вертухаев. Для меня, бывшего вировца, как и для всех сотрудников ВИРа безвременная смерть Вавилова является вечной незаживающей раной. Я учился в Новосибирском сельскохозяйственном институте в 19481953 гг. В те годы, после известной по своей печали сессии ВАСХНИЛ в августе 1948 г. преподаватели генетики были из института изгнаны, генетика, как предмет была исключена из дисциплин, а вместо нее ввели лысенковскую «агробиологию». Трагедия, конечно, касалась не только генетики и селекции, но и других направлений науки: запрет на «буржуазную» кибернетику, теорию Вегенера тектоники плит в геологии, а вместо этого «самозарождение клеток» О. Лепешинской и т.д., что отбросило нашу науку и производство, за исключением военного на задворки истории на фоне развития научно-технической революции в США, странах ЕЭС, Японии и др. развитых стран «загнивающего капитализма». Все это достаточно подробно изложено в книгах: «Репрессированная наука» (1991), Любищев А.А.; «В защиту науки» (1991) и других публикациях. Уже в начале 70-х гг. мне и моим друзьям и коллегам было более или менее ясно, что «развитый социализм» при отсутствии демократии, свободы слова и частной инициативы ведет страну в социальную и экономическую пропасть. Я помню случай, когда после проведения совместного эксперимента по выделению и инъекции донорской ДНК в растения-реципиенты ячменя с мутацией «waxy» с участием Валерия Сойфера (Москва), Николая Картеля (Минск), меня и Александра Близнюченко (Полтава) мы вовремя ланча обсуждали вопрос о том, на чем держится экономика страны, особенно, сельское хозяйство и когда наступит конец. Об этом наглядно демонстрировало наше отставание в использовании гетерозиса кукурузы, сорго, подсолнечника, сахарной свеклы, ржи, целого ряда овощных культур. Поэтому, нам все время надо «догонять». Ну, я, кажется, отошел от темы. Следует сказать, что успехи в селекции яровой и озимой пшеницы связаны с уже упомянутыми и другими выдающимися селекционерами, которые формально поддерживали Лысенко для того, чтобы не мешали работать, но никогда в селекции не пользовались его «методами». К сожалению, привычка плестись в хвосте мирового растениеводства очень даже укоренилась в сознании многих чиновников от науки. Так, генетически модифицированные (трансгенные) сорта и гибриды сои, кукурузы, рапса, хлопчатника, картофеля и др., несущие чужеродные гены, кодирующие очень ценные и полезные признаки и свойства, занимают в США, Канаде, Аргентине, Бразилии, Австралии, Китае уже сотни млн. га, а мы еще не приступали к созданию и даже использованию созданных другими трансгенных сортов.

41

Эпизод 2. Индексная селекция С чего начинаются новые подходы в селекционных исследованиях? На меня наибольшее впечатление произвели публикации В.А. Драгавцева начала 70 гг. ХХ в. и в последующие годы по новым непрямым методам повышения эффективности отбора родоначальных растений на основе поиска и использования фоновых признаков, обладающих неограниченной средовой изменчивостью и тесной корреляцией с селекционным признаком. С этого времени, не будучи лично знаком, я стал внимательно следить за его публикациями, хотя в то время я был занят генетическими исследованиями чины (Lathyrus) в области селективного оплодотворения, ЦМС, гетерозиса, индуцированного мутагенеза (докторская диссертация 1975 г.). На основе собственных экспериментальных и теоретических исследований В.А. Драгавцев и П.П. Литун в 80-е годы выдвинули теорию по переопределению действия генов, В.А. Драгавцев и А.Б. Дьяков изучили параметры внутривидовой конкуренции и её влияние на эффективность отбора, смены экспрессии генов в процессе онтогенеза и др. На основе этих идей и собственных подходов я в 1978 г. организовал во ВНИИЗБК (г. Орел, Россия) лабораторию методов селекции (ЛМС), в которой за период 1978…1984 гг. был выполнен цикл работ по разработке новых методов селекции, изучению генетических основ внутривидовой конкуренции и её использования в селекции зернобобовых культур и др. В результате этих исследований была издана монография «Селекция зернобобовых культур» (1981), несколько десятков статей в научных журналах и сборниках, получено 4 авторских свидетельства, защищены 2 докторских (горох) и 4 кандидатских диссертаций (горох, кормовые бобы, соя, нут). У каждой из вышеупомянутых зернобобовых культур на основе модельных экспериментов и компьютерного поиска были выявлены индексы для непрямого отбора растений и семей с высокой наследуемостью и тесной корреляцией с урожаем с ед. площади, отбор по которым в ранних гибридных поколениях на порядок эффективнее прямого отбора по продуктивности. Когда я пришел в 1977 г. на должность директора Всесоюзного научно-исследовательского института зернобобовых и крупяных культур (ВНИИЗБК), то сорта селекции зернобобовых культур этого института занимали в СССР 35 га, что вызывало насмешки и непрерывную критику со стороны «ученых-чиновников» б. аграрной академии (ВАСХНИЛ) и МСХ СССР, хотя с момента его организации прошло всего 15 лет – для селекции это очень короткий срок. В 80-е годы потоком начали внедряться в производство сорта гороха, фасоли, люпина селекции института, которые завершились созданием двух выдающихся сортов гороха нового интенсивного типа – короткостебельного неосыпающегося сорта Орловчанин, выведенного 42

А.Н. Зеленовым и В.Н. Уваровым в лаборатории селекции зернобобовых культур и короткостебельного неполегающего и неосыпающегося сорта Норд, выведенного Н.М. Чекалиным, В.Л. Яковлевым и М.Д. Варлаховым в лаборатории методов селекции. Оба сорта в силу их высокой урожайности и высоким адаптивным свойствам были в начале 90 гг. районированы во всех зонах горохосеяния в России и во всех трех почвенно-климатических зонах Украины и долгие годы занимали большие площади посева в производстве. Собственно, Норд является первым в мире сортом, который сочетает безлисточковость, обусловливающую устойчивость к полеганию, и срастание семяножки со створками боба, обусловливающую устойчивость к осыпанию семян. Этого направления селекции гороха я придерживаюсь и при выведении таких сортов, как Полтавець 2 (1999), Олеко (2005), Зиньковский (2008) и находящихся в Государственном сортоиспытании сортов Мазепа и Апостол. Лаборатория методов селекции ЛМС (ВНИИЗБК, Орел, 1978-1984) На снимке коллектив нашей небольшой лаборатории, которую я организовал в 1978 г. после приезда в институт из Полтавы. Их улыбки не натянутые – им действительно весело и счастливо было жить и работать в эти счастливые и для меня годы. Михаил Дмитриевич Варлахов (в центре справа) – главный мой помощник по организации работы лаборатории, в 78 г. он уже был кандидатом наук. Через несколько лет в конце 80-х по материалам работы в лаборатории в ВИР защитил докторскую диссертацию и продолжал работать во ВНИИЗБК до своей трагической гибели в 2003 г. от укуса осы. По его и моей инициативе был разработан и осуществлен ряд всесоюзных научно-исследовательских программ, в их числе наиболее известная «Пластичность гороха», в которой в течение трех лет приняли участие 14 селекционных учреждений из всех основных почвенно-климатических регионов б. СССР. Был получен уникальный материал, который вошел в докторскую диссертацию М. Варлахова. Неожиданная случайная его гибель в 2003 г. от укуса осы повергла всех нас в не проходящую печаль. Яковлев Виктор Львович – мой аспирант и научный работник лаборатории. Основное направление научной работы – изучение компонентов фенотипической конкуренции гороха и её использование для повышения эффективности отбора. По этим вопросам нами опубликовано более десятка работ в ведущих журналах б.СССР (Генетика, С.х. биология и др.) и Европы. В 1984 г. Виктор Львович блестяще защитил кандидатскую диссертацию также на Ученом совете ВИР им. Н.И. Вавилова. На его защите был один примечательный эпизод. Зная высокий уровень его эрудиции, я ему посоветовал прямо не отвечать на вопросы, а изложить его предисторию, кто ранее работал в этом 43

направлении и т.д. Он так это сделал, на что д-р Давидович (завотделом масличных культур ВИР) не выдержал и громогласно заявил: – Это же гений, его во чтобы то не стало надо пригласить в ВИР. В ответ реплика с места – «Его шеф еще сидит без квартиры» (с весны 1984 г. я был избран завотделом зерновых бобовых культур ВИР и уже работал в С-Петербурге). После этого Виктор Львович прославился в России нашим совместным и первым безлисточковым сортом гороха Норд, долгие годы был завотделом генетики ВНИИЗБК, имеет большое число публикаций, в основном, по генетике гороха (генетика самарского типа детеров и др.). В целом, это веселый остроумный человек, трезвый, примерный семьянин, почти профессиональный гитарист (окончил музыкальную школу по классу «гитара») и исполнитель песен и романсов. В те, теперь уже далекие времена конца 70-х – начала 80-х гг., я, будучи директором института как-то не смог поехать на очередное заседание «банды» по теории отбора, которую возглавлял д-р Драгавцев В.А. (не помню в каком это городе было) и послал вместо себя никому неизвестного аспиранта Яковлева В.Л. Потом, при встрече с Драгавцевым я спросил его: – «Как там показал себя мой воспитанник?»

– «Нормально, но самое большое впечатление он произвел на Гинсбурга (сотрудник института генетики и цитологии СО АН СССР, математик-генетик), когда всю ночь пел романсы под гитару». Татьяна Сергеевна Наумкина – также моя аспирантка, теперь доктор биологических наук, замдиректора по науке ВНИИЗБК, завотделом генетики и микробиологии (ГиМ) этого института. Татьяна – это тип русской женщины, о которых Некрасов сказал: коня на скаку остановит, в горящую избу войдет. Защищала кандидатскую диссертацию в один день с В. Яковлевым в декабре 1984 после того, как за месяц до защиты родила второго сына. Осенью я ей советовал, – «Давай, Таня, отложим защиту на более поздний срок», а она в ответ – «Н.М. у меня время точно рассчитано – я успею родить, оправиться и в срок защитить диссертацию». Надо отметить колоссальную сложность темы, по которой она защитила докторскую диссертацию, связанную с симбиотическим взаимодействием азотфиксирующих почвенных бактерий и грибов с бобовыми растениями. Не каждый возьмется за выполнение такой темы, причем еще женщина, имеющая трех детей и мужа – профессора! Правда, эту тему в свое время, вероятно, навеяли в её умную головку д-р И.А. Тихонович – директор Российского института с.х. микробиологии (СПетербург) и Н.М. Чекалин т.е. я, которые очень тесно сотрудничали в области симбиотической азотфиксации. Впервые в мире на основе имеющихся сортов гороха она получила их изогенные линии, избирательно реагирующие на определенные штаммы ризобий (клубеньковых бактерий) и не вступающие в симбиоз с дикими ризобиями, что открывает огромные 44

возможности для повышения эффективности фиксации азота воздуха и ограничения внесения вредных для окружающей среды и дорогостоящих минеральных азотных удобрений. Светлана Николаевна Агаркова – старший научный сотрудник, в 1978 г. она была кандидатом биологических наук, генетик, (на снимке справа) пришла в лабораторию из отдела генетики. Основные работы в области индуцированного мутагенеза гороха, начиная с 80-х гг. – в области генетики и селекции люпина белого. В те же годы защитила докторскую диссертацию и до сих пор трудится в отделе ГиМ. В годы совместной работы да и сейчас – это эталон высокой нравственности и морали, типичная представительница русской интеллигенции, Светлана Николаевна, благодаря её творческому таланту, общительности, огромной эрудиции, оказывала благотворное влияние на более молодых сотрудников и аспирантов. Михаил и Татьяна Семеренко (муж и жена) – б. Полтавские студенты, мои любимые дипломники, вечные отличники, которых я пригласил на работу в Россию в ЛМС в качестве научных сотрудников в 1978 г. после окончания их учебы в Полтавском СХИ. Во времена студенчества эта пара вызывала восхищение всего агрономического факультета отличной учебой, ранним браком по страстной обоюдной любви, примером прилежности, трудолюбия по всем изучаемым предметам. Миша – полтавец из Гадяча из простой крестьянской семьи, Таня – красавица из Донбасса с огромными очами, чувственными губами и пышным телосложением. Они поженились на первом курсе, хотя до этого не знали друг друга – это редкость, т.к. студенты начинают вступать в брачные узы не ранее третьего курса. На этой почве в деканате агрофака произошел интересный эпизод. Деканом факультета уже многие годы в то время был Василий Ильич Москаленко – доцент из моей кафедры, страстно любивший свою работу и студентов, иногда излишне вникая в их интимную жизнь. Захожу на перерыве в деканат – В.И. беседует с Таней на тему: – «Зачем вы, Таня, так рано выходите замуж? Поживите, погуляйте, осмотритесь, а там уж если невтерпеж, выходи замуж на 3-4 курсе». Я его тоже поддержал: – «В тебя же все студенты уже втрескались, подержи их на поводке». Таня дала нам поучительный исторический ответ: – «Вы видите мой архитектурный портрет? Сейчас мне всего 18 лет и если я на первом курсе не выйду замуж, то на 3-м меня уже никто не возьмет, т.к. может не найтись парня, который мог бы взять меня в объятия». Так что к окончанию института у них уже было двое сыновей, уже в Орле у них родился еще один сын и, наконец, дочка Лена. Вот такие женщины работали и познавали науку в моей лаборатории. К огромному 45

сожалению, Мишу и его семью в 90-е годы ожидала трагическая судьба. Им уже написана была кандидатская диссертация, все было готово для защиты и случилось непоправимое – Миша заболел раком желудка, своевременно не обратился к врачу и скончался в возрасте 42 лет. На жаль, Микола Михайлович не встиг завершити свої спогади.

46

СПОГАДИ КОЛЕГ, ДРУЗІВ, УЧНІВ, ОДНОДУМЦІВ ПРО М.М. ЧЕКАЛІНА Драгавцев Віктор Олександрович, доктор біологічних наук, професор генетики, академік РАСГН, академік РАЕН, Директор Всеросійського Інституту рослинництва ім. М.І. Вавилова (1990-2009 рр.), член Лондонського Королевського Линнєєвського Товариства, академік Академії с/г наук Чехії, академік Аграрної академії Словаччини, академік Академії природничих наук Монголії, член Комітету Номинаторів Державної Наукової Премії Японії, заслужений діяч науки Росії, професор генетики, лауреат Наукових премій, Санкт-Петербург ПАМЯТИ ПРОФЕССОРА ЧЕКАЛИНА НИКОЛАЯ МИХАЙЛОВИЧА Я познакомился с Николаем Михайловичем в 1970 г. в Новосибирском Академгородке, в Институте цитологии и генетики СО АН СССР (ИЦиГ, где я работал) на Всесоюзной конференции по генетике с/х растений. Молодой, красивый, энергичный сотрудник Вавиловского института растениеводства (ВИР, Ленинград) сделал интересный доклад о генетике синтеза белка у зернобобовых культур. В то время в стране (впрочем, как и сейчас) в кормах для животных катастрофически не хватало белка – это была одна из главных проблем растениеводства СССР того времени. Вечером после рабочего дня в кабинете директора ИЦиГ акад. Д.К. Беляева мы втроем обсуждали доклад Н.М. Чекалина. Николай Михайлович более подробно рассказал о работе отдела зернобобовых культур ВИРа, как в направлении генетики, так и селекции бобовых растений. После ухода Н.М. Чекалина Д.К. Беляев сказал мне: «Виктор, он не только хороший генетик, но и прекрасно понимает задачи селекции растений, а ведь таких универсалов можно по пальцам перечесть: М.И. Хаджинов и В.М. Шевцов (Краснодар), Д.А. Алиев (Баку), В.А. Крупнов (Саратов), Н.Л. Удольская (Алма-Ата). Надо и нам организовывать группу генетики растительного белка». Вскоре такая группа была создана в моей лаборатории генетических основ селекции растений. С тех пор у меня установились теплые и дружеские отношения с Николаем Михайловичем. Он был ясным, открытым, смелым человеком. Говорил собеседнику прямо в лицо все, что думал. Иногда возникали конфликтные ситуации. Многие из осторожных приспособленцев не любили Н.М. Чекалина. Однако вокруг него всегда группировались независимые, смелые, порядочные ученые, поддерживающие друг друга. К сожалению, в ВИРе, еще со времен Н.И. Вавилова всегда была большая группа сплетников и интриганов. Они активно травили таланты, и многие толковые ученые были вынуждены уйти из ВИРа, в том числе и в 47

дальнее зарубежье. Пришлось покинуть ВИР и Н.М. Чекалину. В Полтаве он нашел себя. Последняя монография – В.Н. Тищенко и Н.М. Чекалин «Генетические основы адаптивной селекции в зоне лесостепи», Полтава, 2005, 250 С. – это тесный сплав генетики и селекции. Авторы смело и уверенно выдвинули свою новую парадигму соотношения генов и признаков, противоречащую традиционным взглядам генетиков, упрощенно изложенных в учебниках по генетике. Они пришли к выводу, что: «традиционные классические методы генетического анализа, направленные на выявление дискретной изменчивости (генов) для макропризнаков не имеют никакого практического значения. Гены продуктивности, горизонтальной устойчивости и интегрального качества зерна у культурных растений отсутствуют, так как эволюция культурных растений – это эволюция организации макропроцессов». И это – абсолютно правильно. Николай Михайлович был оппонентом по моей докторской диссертации «Генетика количественных признаков растений в решении селекционных задач», которую я защищал в Институте общей генетики АН СССР (Москва) в 1984 г. Во многом, благодаря его эмоциональному, яркому выступлению в качестве оппонента, члены ученого совета практически единогласно поддержали мою диссертацию. Я очень благодарен ему за это! Николай Михайлович был государственным человеком. Все его мысли были посвящены только интересам дела. Он был абсолютно чужд стремлениям к материальной выгоде для себя, в нем не было инстинктов личного обогащения и стяжательства, которыми, к сожалению, заражены сегодня многие интеллектуалы. Я благодарен судьбе за то, что она свела меня с Николаем Михайловичем и многие годы способствовала нашему дружескому и творческому общению. Очень тяжело терять друзей! Но память о нем поддерживает и согревает меня сегодня. Опара Микола Миколайович, кандидат сільськогосподарських наук, доцент, проректор з науково-педагогічної, наукової роботи, Заслужений працівник сільського господарства України ВІН БУВ АГРОНОМОМ ВІД ЗЕМЛІ І ВЧЕНИМ ВІД БОГА Саме так можна сказати про Миколу Михайловича Чекаліна, простеживши його життєвий шлях. Мабуть те, що, народившись в селянській сім’ї Алтайського краю, спостерігаючи і беручи з дитинства участь у нелегкій праці, визначило його подальшу долю, виплекало незрадливу любов до землі.

48

Закінчивши Новосибірський сільськогосподарський інститут, він багато сил віддав хліборобській справі, працюючи в Алтайському та Краснодарському краях головним агрономом районного управління сільського господарства, головним агрономом МТС, головним агрономом колгоспу, головою колгоспу. Та стремління знати більше, шукати шляхи підвищення продуктивності сільського господарства привели його в аспірантуру Всесоюзного інституту рослинництва (м. Ленінград). Захистивши кандидатську дисертацію і одержавши наукову ступінь кандидата біологічних наук, працював директором Устимівської дослідної станції Всесоюзного інституту рослинництва (ВІР), потім директором Полтавської сільськогосподарської дослідної станції. Саме в період керівництва дослідною станцією я, будучи студентомпрактикантом Полтавського сільськогосподарського інституту, познайомився з Миколою Михайловичем в радгоспі «9 січня» Хорольського району, який був підпорядкований Полтавській сільськогосподарській дослідній станції. Микола Михайлович приїжджав сюди як керівник вищестоящої інстанції, а я проходив практику на посаді агронома відділку в с. Ново-Іванівка. Господарство займалося насінництвом зернових і кормових культур, картоплі. У бесідах з Миколою Михайловичем я багато почерпнув з питань генетики, селекції, насінництва. І в подальшому час від часу зводила мене доля з цією унікальною, неординарною, закохану в науку людиною. Працюючи на Полтавській сільськогосподарській дослідній станції завідувачем лабораторії генетики, завідувачем відділу селекції і генетики, він проводив значну роботу по організації генетичних досліджень і поліпшенню селекційної роботи по кормових і зернобобових культурах, провів цікаві дослідження по вивченню генетики чини, кормових буряків, гарбузів, люцерни. З 1970 року він перейшов на посаду в.о. завідувача кафедрою селекції і насінництва Полтавського сільськогосподарського інституту. Працюючи на цій посаді, а згодом завідуючого і одночасно поєднуючи керівництво лабораторією селекції озимої пшениці, Микола Михайлович проводив наукові дослідження у галузі генетики і селекції чини, озимої пшениці, генетичної трансформації у рослин. Він розробляє генетичні основи нових сортів чини. У процесі генетичного мутагенезу було одержано цілий ряд нових високоврожайних і високоякісних сортів чини для вирощування на зерно і зелену масу. Ним розроблені схеми і способи використання гетерозису в селекції і насінництві чини посівної, створенню високопродуктивних сортів цієї культури – Полтавська 2 і Степна 21. У співпраці з Всесоюзним науково-дослідним інститутом молекулярної біології і генетики вперше у Радянському Союзі ним здійснено складний і оригінальний експеримент по трансформації ознак і 49

властивостей від одного сорту до іншого з допомогою молекул ДНК. Ця робота отримала широке визнання серед генетиків і селекціонерів. З 18 квітня 1977 року Микола Михайлович очолив Всесоюзний інститут зернобобових культур, захистив докторську дисертацію. Тут ще в більшій мірі розширилися його здібності як вченого генетика та селекціонера. Тут створено ним ряд сортів гороху так званого безлисточкового типу, що характеризуються високою продуктивністю, стійкістю до вилягання і осипання, придатних до прямого комбайнування. Та доля знову повернула Миколу Михайловича до Полтави, де він знову працював на різних посадах у Полтавському сільськогосподарському інституті. Особливо плідною була його діяльність у Науково-дослідному інституті агрономії. Нові технології у генетиці і селекції сприяли створенню цілого ряду сортів озимої пшениці, гороху, проса, активним учасником і автором створення був Микола Михайлович Чекалін. Спілкуючись з ним, дивувався його енергії, глибині мислення, цілеспрямованості. Його плани були розраховані не на одне десятиліття. Та не збулося, не судилося. Залишилася в спадок для майбутніх вчених-селекціонерів сотні публікацій, матеріалів виступів на численних симпозіумах, конференціях, семінарах, унікальні монографії, цікаві лекції для студентів, аспірантів, науковців, виробничників. Згасла яскрава зірка на небосхилі сучасної селекції та генетики. Та залишилися гідні продовжувачі його справи – керівник селекційного центру академії – доктор сільськогосподарських наук, професор, Заслужений працівник сільського господарства України В.М. Тищенко, внучка Миколи Михайловича, кандидат біологічних наук М.Є. Баташова, його донька О.М. Шапочка, колектив Науково-дослідного інституту агрономії Полтавської державної аграрної академії, на рахунку якого 16 сортів озимої пшениці, 6 сортів гороху, 3 сорти проса, які знайшли гідне визнання серед аграріїв не тільки Полтавщини, а й інших регіонів України. Бєляєва Олена Георгіївна, кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри селекції, насінництва і генетики Полтавської державної аграрної академії ЗГАДУЮ З ВДЯЧНІСТЮ І ЛЮБОВ’Ю… Після закінчення Полтавського державного педагогічного інституту з приводу дуже дивних обставин я почала працювати на Полтавській державній науково-дослідній сільськогосподарській станції (хоча дуже старанно готувалась бути вчителем). Це був 1970 рік і там все ще дихало Чекаліним Миколою Михайлович, який був деякий час директором цієї установи. Він вже два роки працював в Полтавському державному сільськогосподарському інституті завідувачем кафедри селекції і 50

насінництва польових культур (пізніше завдяки йому додають до цієї назви слово «Генетика») і готувався до захисту докторської дисертації. На дослідній станції в той час ще «дихало» ним: будівлі, якими він оновив територію, саме приміщення станції, розчищений і оновлений дендропарк. Люди, що працювали і жили на території станції і весь науковий колектив з вдячністю розповідали різні дотепні випадки, пов’язані з їх улюбленим директором. Бувалі працівники казали, що на їх віку було вже декілька директорів і ще будуть, але такого людяного вже ніколи не буде. І ще була у нього одна риса за яку його дуже цінними, це те, що він був, як кажуть, – «безсрібник». Я дивувалась тому, що в різних життєвих випадках, при роботі в полі, лабораторії генетики і цитології (яку він створив, коли прийшов працювати на станцію) у віддяку селекції за різних обставин згадували його і звіряли свої дії з його вимогами, пропозиціями, тощо. Дивно, але вже пройшло майже два роки, а все жило так, як було за його директорством. Який же він є, цей Чекалін? Не пройшло і півроку, як я стала працювати на станції і я побачила його… Святкували 80-річчя відомого селекціонера з кормових трав Йосипа Івановича Власюка. З гарним настроєм всі, хто зібрався в актовій залі, чекали відкриття засідання. Зненацька по залі прокотився шепіт: «Прийшов Чекалін…, який він розумник і молодець…» Я озирнулась і побачила худорлявого, злегка сутулого, середнього зросту чоловіка (40-45 років). Він швидкою ходою перетнув залу, підійшов до ювеляра і, з ледь помітною посмішкою, привітав його. Тієї миті я і не мала думки, що ця людина докорінне змінить моє життя. Через декілька років, коли я серйозно займалася цитологічними дослідженнями з його першою аспіранткою Зеленською Л.О., Микола Михайлович запропонував мені піти до нього в аспірантуру. На той час його дуже хвилювали дослідження з питань теорії добору в селекції озимої пшениці. І по своїй добрій волі я занурилась у розробку деяких питань такого монолітного пласта як теорія добору, на яку Чекалін М.М. в подальшому зосередив свою увагу і віддав багато творчих сил, знань і часу. У мене був вибір, бо Микола Михайлович запропонував мені теми з цитології та ембріології. Але захоплення мого вчителя теорією добору так вплинуло на мене, що я вирішила працювати з ним по цій темі, хоча на той час зовсім не розуміла, про що взагалі іде мова і була попереджена ним про його принцип щодо роботи з аспірантами, який він сформулював приблизно так: «я кидаю своїх аспірантів в буремний потік інформації і якщо вони випливуть, то їм слава і хвала, а якщо ні…, то ні». Отямилась я пізніше і, навіть, пожалкувала за свій вибір. Я випливла - і це дало мені сил, наснаги, задоволення на все моє подальше життя. Але коли я поступила до аспірантури, я не звернула увагу на його попередження, бо попереду було щось велике, незнайоме, що хвилювало і 51

викликало радість і гордість за можливість працювати з Чекаліним М.М. і за те, що я була одна із перших його аспірантів. Ось з такими почуттями я ввійшла в наукову діяльність і десятиріччями пройшла поруч з Чекаліним М.М. Він дуже оригінально і дотепно ввів мене в науковий світ, провівши мене через наукові конференції, з’їзди генетиків і селекціонерів, наукові школи молодих вчених. Дуже велике значення для мене були знайомства з відомими генетиками, селекціонерами, фізіологами, тощо. З вдячністю я згадую зустрічі з Гершензоном В.Г., Шкварніковим П.К., Зосімовичем В.П., Мірютою Ю.П., Ситніком К.М., які завжди були раді зустрічі з Чекаліним М.М. Його завжди оточували молоді вчені, яким Чекалін М.М. приділяв увагу і відносився з повагою: це Драгавцев В.О., Моргун В.В., Глєба Ю.Ю. і багато нині вже славетних імен, які живуть в моєму серці. Розмови, дискусії, обмін думками, критичні зауваження – все це стало неоціненним вкладом в мій науковий потенціал, світогляд, який пізніше проявився при підготовці дисертаційної роботи. Я з сумом і радістю згадую Чекаліна М.М., а в моїй душі і донині палає вогонь добра, вдячності, щирості і любові до людини, яка стала моїм взірцем в науці і роботі, бо за написаними мною рядками стоїть велика «Глиба» – агроном, вчений, просвітник, науковець! Пестова Таміла Михайлівна, Полтавська державна сільськогосподарська дослідна станція ім. М.І. Вавилова ІС та АПВ НААН ШТРИХИ МОИХ ВОСПОМИНАНИЙ Такие теперь далекие шестидесятые годы прошлого столетия. Для нас они были знаменательны тем, что на опытную станцию был назначен директором молодой ученый – Чекалин Николай Михайлович. Это было где-то в зимние месяцы, потому что к весне были широко развернуты новые исследования, поставлены новые опыты. Семья Чекалиных поселилась в квартире без каких-либо удобств. А в семье было двое маленьких детей. Станция расположена на хуторе. До Полтавы по грунтовой дороге добираться было трудно, даже нам, сотрудникам. Но дети, а Миша – сын Николая Михайловича был болезненным мальчиком, ходили в школу пешком. Ида Николаевна говорила: «Другие дети ходят. А ему (Мише) это даже полезно. Будет крепче». Это уже позже усилиями Николая Михайловича было проложено асфальтированное шоссе до станции, построен жилой дом для сотрудников. Многие сотрудники получили квартиры в городе. До того сотрудники жили в лабораторном корпусе на третьем этаже. Таким образом, освободились площади под новые лаборатории и кабинеты для сотрудников. А они ох как были нужны, потому что с приходом на станцию Николая Михайловича начался новый этап в нашей научной работе.

52

Человек гениального ума, больших знаний, обладая уникальной памятью, честолюбием, которое так необходимо исследователю-ученому, он смог высоко поднять планку научных исследований в нашем учреждении. Внедрены новые в то время направления в селекции – полиплоидия, химический и физический мутагенез. Была создана лаборатория цитологии и генетики, построена теплица для опытов. Специалистов такого профиля на станции не было. Мы, выпускники сельскохозяйственных вузов, в то время получали дипломы без знания генетических наук. Но это не останавливало планов Николая Михайловича. Сотрудники нового отдела посылались на стажировку в научноисследовательские учреждения Киева и Москвы, повышали квалификацию на биологическом отделении МГУ. Были заключены договоры по темам химического и физического мутагенеза с ведущими институтами страны. Теперь, вспоминая то замечательное время, удивляюсь, как такой объем работы можно было поднять. Конечно, не было строгого рабочего времени, выходные и праздничные дни часто приходилось проводить за микроскопом. Ведь, обладая огромной работоспособностью, Николай Михайлович требовал этого и от своих сотрудников. Николай Михайлович был учеником научной школы ВИРа, сам все время учился, был в курсе всех научных достижений. Всегда поддерживал связь с большим количеством ученых. Не было ни одной конференции, съезда, в которых бы мы (сотрудники отдела) не принимали участие. Поэтому не удивительно, что и Всесоюзная конференция «Человек, ученый, гражданин» (1987), посвященная 100-летию Н.И. Вавилова, проводилась на Полтавской опытной станции. Работоспособности Николая Михайловича мы все завидовали. Целый день занятый административной работой, научной работой он занимался по ночам. И очень часто далеко за полночь светилось окно его рабочего кабинета… Колісник І.В., Сидоренко А.В., Полтавська державна сільськогосподарська дослідна станція ім. М.І. Вавилова ІС і АПВ НААН М.М. ЧЕКАЛІН І ПОЛТАВСЬКА ДОСЛІДНА СТАНЦІЯ Особистість Миколи Михайловича Чекаліна, політ його думок та ідей, сила його дослідницького таланту, вплив на оточуючих науковий та селекційний доробок - це яскраве сяйво у течії нашого буття.

1964 рік для Полтавської сільськогосподарської дослідної станції був знаковим не лише завдяки 80-річному ювілею з дня заснування однієї з найстаріших наукових установ країни, а і призначенням на посаду директора Миколи Михайловича Чекаліна.

53

І хоча серед напрямків наукових досліджень установи одним з пріоритетів завжди була селекція кормових культур, на той час розширення тематики наукових досліджень відбувалося більше за рахунок питань агрохімії, та землеробства. З приходом же Миколи Михайловича до існуючої тематики включаються питання вивчення рослинного організму на генетичному рівні, що створили б підґрунтя для більш ефективної селекційної роботи. У відділі селекції, що сформувався ще в 30-тих роках, починався з робіт по сортовивченню зернових, кормових буряків та люцерни, на той час велася робота по створенню ранньостиглих та холодостійких гібридів кукурудзи для умов Полтавщини, високопродуктивних сортів озимої та ярої вики, багаторічних бобових і злакових трав, кормових буряків. З приходом на станцію нового директора поглиблюється генетична складова селекції кормового буряку, створюються і випробовуються тетраплоїдні форми. Поступово генетичні дослідження оформлюються у окремий напрямок, в рамках якого ведеться вирішення питань, що стосуються цитології та генетики кормових культур. Розробляються методи одержання нового вихідного матеріалу для селекції за допомогою хімічного та фізичного мутагенезу, удосконалюються методики одержання поліплоїдних форм еспарцету, конюшини, чини посівної і чини танжерської та кормового буряку. На цій основі створюються сорти: конюшини – Полтавська75, Полтавська ювілейна,кормового буряку – Полігібрид 1, Полігібрид 2, чини танжерської – Полтавська 2. З кожним роком розширюється коло питань, що вивчаються, створюється лабораторія цитології. В 1969 році Микола Михайлович полишає посаду директора, очолює відділ селекції та повністю зосереджується на науковій роботі. Керований ним відділ працює над вирішенням досить великого кола цитологогенетичних та селекційних завдань. Поглиблено вивчається ряд селекційногенетичних проблем, розробляється методика створення гетерозисних гібридів кормового буряка з використанням ЦМС. Поряд з цим, з метою підвищення ефективності селекційної роботи особлива увага приділяється люцерні. Результати досліджень публікуються в союзних наукових виданнях «Цитология и генетика», «Генетика», «Селекция и семеноводство», «Доклады ВАСХНИЛ». За час своєї роботи на Полтавській дослідній станції, особливо в час перебування на посту директора, М.М. Чекалін приділяв багато уваги не тільки селекційно-генетичному, а й іншим напрямкам діяльності установи. Так, в 1964-1967 роках При Полтавські дослідній станції в с. Степне організується зональна агрохімічна лабораторія на Дослідному полі було закладено кілька важливих стаціонарних дослідів агротехнічного напрямку. Питання організаційного характеру також не залишалися на другому плані, вирішувалося багато соціальних проблем. Перенесення чотирьох лабораторій на територію с. Степне Полтавського району вимагало уваги до 54

будівництва житла для співробітників, впорядкування лабораторного корпусу. Та і сам Микола Михайлович до переїзду в Полтаву також досить довго жив в с. Степне, куди перевіз майже всю свою рідню з Алтаю. Зв'язок з Полтавською дослідною станцією Микола Михайлович зберігав усе своє життя. І останній свій спочинок Микола Михайлович знайшов саме в степненській землі, поряд з батьками, ріднею, в селі, що стало справді рідним. Колісник А.В., кандидат біологічних наук, Полтавська державна аграрна академія. ПРОФЕСОР ЧЕКАЛІН М.М – ФУНДАТОР НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ «ГЕНЕТИЧНІ РЕСУРСИ РОСЛИН» Генетичне різноманіття рослин відіграє вирішальну роль у задоволенні багатогранних, постійно зростаючих життєвих потреб людей, забезпеченні функціонування народного господарства, у підтриманні та поліпшенні оточуючого середовища. Саме різноманіття видів, сортів і форм культурних рослин, які відрізняються за напрямками використання, якістю продукції, адаптивністю до біотичних та абіотичних чинників середовища, іншими господарсько-корисними ознаками, дозволяє стабільно забезпечувати населення у достатньому обсязі продуктами харчування, одягом, лікарськими засобами, будівельними матеріалами, сировиною для цілого ряду галузей промисловості, задовольняти естетичні потреби, створювати для людей сприятливі штучні ландшафти, тощо. І це дуже добре розумів доктор біологічних наук, професор Микола Михайлович Чекалін. Вся його наукова діяльність повсякчас стосувалася розширення генетичного різноманіття в аграрній сфері, і це було не тільки науковим переконанням, але і покликом його душі. Випускник найбільшого на той час не тільки в СРСР але і світі наукового центру, який займався формуванням генетичних колекцій (ген банків) -Всесоюзного інституту рослинництва, Н.М. Чекалін сприйняв філософію та науковий дух, започатковані ще М.І. Вавиловим. В цьому допомогла його робота на Устимівській дослідній станції ВІР, Полтавській сільськогосподарській дослідній станції ім. М.І. Вавилова відомою завдяки прихильності М.І. Вавилова до її наукової направленості в сфері ефективного використання рослинних ресурсів. Невеликим підтверджуючим дану тезу рефреном є те, що його докторська дисертація присвячена вивченню генетичних особливостей чини посівної - культури, яка і на даний момент потребує популяризації, та виведення ним сорту Полтавська 2 чини танжерської. Що було спробою фактично введенням в культуру ще однієї бобової культури. Проблема збору, збереження, вивчення і стабільного використання генетичних ресурсів культурних рослин та їх диких спів родичів є 55

виключно важливою на сучасному стані розвитку як України, так і в цілому світового співтовариства, оскільки вона безпосередньо пов’язана у першу чергу з забезпеченням національної та глобальної продовольчої безпеки. Ще більш гострилася вона за останні десятиріччя, супроводжувані ще більшим звуженням культурного різноманіття в практичній агросфері. Тому запропонована професором М.М. Чекаліним концепція введення курсу «Генетичні ресурси рослин» була схвалена і включена до програми підготовки бакалаврів з напряму «Агрономія». Широкі наукові зв’язки та авторитет дозволили професору М.М. Чекаліну заручитися підтримкою фахівців у сфері генетичних ресурсів, та отримати матеріал для забезпечення практичної частини курсу. І в першу чергу це стосується Національного центру генетичних ресурсів рослин в особі його наукового керівника В.К. Рябчуна, наукові зв’язки з яким залишаються тісними і до тепер. З 2007 року даний курс викладається студентам факультету агротехнологій та екології . За короткий час викладання професором Чекаліним М.М. створена програма курсу «Генетичні ресурси рослин», яка є надзвичайно важливою з точки зору прокладання мосту між теоретичною генетикою та практичними аспектами застосування в селекції та рослинництві. Особливо важливо саме останнє оскільки розуміння у сучасного студентства фундаментальних генетичних основ рослинництва залишає бажати кращого. Методичні розробки професора М.М. Чекаліна і до тепер є актуальними та сучасними і дозволяють його наступникам забезпечити ефективну трансляцію знань студентам аграрного профілю. Тищенко В.Н., д.с.-х.н., профессор ПГАА, Баташова М.Е., к.б.н., доцент ПДАА, Шапочка О.М., ст. научный сотрудник ПГАА НАУЧНЫЙ ВКЛАД УЧЕНОГО, ГЕНЕТИКА, СЕЛЕКЦИОНЕРА В ТЕХНОЛОГИЮ СЕЛЕКЦИОННОГО ПРОЦЕССА И ТЕОРИЮ ОТБОРА ПОЛЕВЫХ КУЛЬТУР Украина занимает площадь 603,7 тыс. кв. км и по почвенноклиматическим условиям делится на 3 зоны – Степь, Лесостепь и Полесье, которые в свою очередь делятся на подзоны. Полтава расположена в Левобережной части Лесостепи, которая отличается типичным континентальным климатом с очень неравномерным по годам распределением осадков и температуры с частыми засухами и достаточно суровыми зимами. Глобальное потепление способствовало повышение температуры воздуха, увеличению частоты весенне-летней и летне-осенней засухи, бесснежью зимой, зачастую кратковременными понижениями температуры до критической для озимой пшеницы в зимний период, а 56

также более раннему возобновлению весенней вегетации озимых культур. С 1970 года в Полтавском сельскохозяйственном институте, позже в Полтавской государственной аграрной академии заведующим кафедрой селекции семеноводства и генетики, генетиком, селекционером, доктором биологических наук, профессором, заведующим лабораторией селекции озимой пшеницы Чекалиным Николаем Михайловичем (позже совместно с селекционером доктором сельскохозяйственных наук, профессором Тищенко В.Н.), разработана новая программа селекции озимой пшеницы, гороха, проса, ярового рапса с учетом вышеизложенных стрессовых факторов среды на основе эколого-генетического подхода и математического моделирования, которая предусматривает создание сортов с улучшенными параметрами урожая, качества, адаптивности и других хозяйственно полезных признаков. По итогам реализации программы на 2015 год коллективом научно-исследовательского селекционного центра академии получены научные изыскания по усовершенствованию технологии селекционного процесса, теории отбора и создано целый ряд сортов по озимой пшенице, гороху, просу для условий Степи, Лесостепи и Полесья Украины. Получены убедительные выводы, которые представляют огромный интерес для биологической науки и имеют важное теоретическое и практическое значение.

1. Изучена изменчивость генетических корреляций признаков и индексов, функционально или опосредовано связанных с продуктивностью у различных селекционных линий по сравнению с изменчивостью средовых (внутрилинейных) корреляций у различных сортов и линий озимой пшеницы. Выявлены или подтверждены следующие закономерности: -индекс аттракции (AI) показал тесную или среднюю генетическую корреляцию с числом зерен в колосе, что указывает на его основной вклад в продуктивность колоса, начиная с ранних этапов органогенеза растения пшеницы; -индекс микрораспределений (Mic) тесно коррелировал с массой 1000 зерен за счет экспрессии генного комплекса Mic на конечных этапах формирования продуктивности колоса; – использование непрямого отбора по оптимальному сочетанию в генотипе AI и Mic будет способствовать повышению эффективности селекции озимой пшеницы на максимальную продуктивность колоса.

2. Определены фенотипические, генотипические и средовые корреляции высоты (Н) растений с другими признаками и индексами. Выявлена значительная изменчивость корреляций в зависимости от генотипа, его гомо- или гетерозиготности. При группировке растений F2 по высоте у группы низкорослых растений по сравнению с группой высокорослых коэффициент корреляции между высотой и индексами (HI, AI, Mic, Mx) увеличился в 5-6 раз. Высказано предположение, что ультрараннеспелый и полукарликовый сорт Доля имеет в генотипе 2 пары рецессивных генов карликовости, а сорта Левада, Диканька и линия 9 57

одну пару неаллельных первым генов карликовости. В результате их скрещивания с с.Доля и последующей перекомбинациии генов при расщеплении возникали рекомбинанты с положительной или отрицательной трансгрессией по высоте растения: плюс – рекомбинанты несли в гомо-, а в большинстве случаев гетерозиготном состоянии 3 доминантных гена, а минус – рекомбинанты – все гены в рецессивном состоянии.

3. Изучены корреляционно-регрессионные связи признака «количество междоузлий» (КМ) с другими количественными признаками (включая и хозяйственно полезные) и индексами, отражающими показатели вегетативных и генеративных органов растения и определено оптимальное КМ для вновь создаваемых сортов озимой пшеницы. На основании полученных результатов можно полагать, что на экспрессию генетических корреляционных связей КМ с рядом количественных признаков и индексов у селекционных линий озимой пшеницы большое влияние оказывают такие абиотические факторы, как сроки посева (сверхранние и среднепоздние) и годы испытания, а также генотипические особенности испытуемых линий и сортов. Изменчивость rg вплоть до смены + на - или, наоборот, в данном случае между КМ и другими признаками и индексами диктует определенные «правила» при разработке моделей сортов и селекционных программ по озимой пшенице. Изучены корреляционные и регрессионные связи признака «длина верхнего колосонесущего междоузлия» (ДВМ) с основными генеративными признаками, индексами и урожайностью линий озимой пшеницы. Установлено, что между ними или наблюдается отрицательная корреляция, или ее не имеется. Выделившиеся по урожаю линии имели уменьшенную ДВМ и наибольшую величину индексов HI, Mic и Мx; 4. Установлены при группировании селекционных линий по индексу аттракции признаки и индексы, вызывающие значительную изменчивость колоса и стебля. С увеличением AI у растений увеличивались продуктивность колоса (М1), число зерен с колоса (ЧЗ), уборочный индекс (HI) и индекс потенциальной продуктивности колоса (IPP) и уменьшались признаки стебля – высота растения (Н) и длина верхнего междоузлия (ДВМ). Между AI и признаками М1, ЧЗ, НI и IPP зафиксированы положительные генетические коэффициенты корреляции разного уровня (слабые, средние, тесные), изменчивость которых в значительной степени зависела от условий года выращивания и сроков посева. Индекс аттракции может быть использован в селекционном процессе для повышения эффективности отбора высокопродуктивных генотипов озимой пшеницы интенсивного типа.

5. Установлено, что простые и частные генетические корреляции признаков продуктивности колоса (масса зерна, число зерен с колоса и масса 1000 зерен) с урожаем селекционных линий озимой пшеницы не 58

отражают фактические связи признаков и являются нестабильными по годам и срокам посева в силу крайней изменчивости признака «количество колосьев на 1 м2» (ККМ) среди линий пшеницы из-за их различий по зимостойкости. Выравнивание корреляционных связей между урожаем и признаками колоса по ККМ (частные корреляции) дало возможность выявить тесные, в большинстве случаев, генетические корреляции признаков колоса с урожаем зерна. Оба типа коэффициентов корреляции возрастали при усилении влияния лимитирующих факторов среды и ослаблялись в комфортных условиях для роста и развития растений озимой пшеницы, что подтверждает ранее полученные результаты другими авторами.

6. На основании корреляционно-регрессионного анализа установлено, что при группировке селекционных линий по Н, ДВМ, НІ в группах с крайними пределами вариационного ряда по Н min; ДВМ min; НІ – max установлен достоверный rg массы стебля (М5) с признаками продуктивности колоса – М1; ЧЗ; МТЗ. Причём, стойкие генетические связи М5 с М1, ЧЗ, МТЗ наблюдаются в тех случаях, когда признак М5 имеет определённые статистические параметры, за пределами которых генетические связи обрываются. Высказано предположение, что признак М5 может быть использован в селекции озимой пшеницы для идентификации уровня стабильности сорта по продуктивности и его пластичности.

7. В селекционных программах по установлению выхода зерна мы рекомендуем на ранних этапах селекции проводить сначала отборы по соотношению М3 к М5, то есть использовать АІ, после чего формировать группы, которые имеют АІ>1. В группах (АІ>1), в рекуррентных отборах вести поиск линий по максимальным значениям доли зерна в массе растения (НІ) и комплектовать селекционные питомники по самым высоким значениям М1 в М2, обращая особенное внимание на прочность стебля.

8. В процессе исследований обоснован и предложен для использования в селекционной практике, так называемый «полтавский индекс (PI), который характеризуется тесной генетической корреляцией с продуктивностью колоса озимой пшеницы, высоким уровнем генетической изменчивости и наследуемости, легкостью и быстротой его измерения и может служить маркером высокой продуктивности селекционного материала на ранних этапах селекции.

9. На основе проведенного корреляционно-регрессионного анализа при изучении изменчивости признака «масса стебля» (М5) и индекса «линейная плотность колоса» (ЛПК), а также генетической связи их с продуктивностью, впервые в селекционной практике было предложено использовать М5 и ЛПК как группирующие признаки в кластерном анализе. В результате кластеризации были выделены группы высокоурожайных 59

линий с улучшенными характеристиками признаков колоса и низкими показателями признаков вегетативной части растения. Установлено, что на распределение линий по кластерам и группам оказывало влияние их различие по адаптивной норме реакции на сроки посева, и селекционные линии могут быть разделены на 3 класса: а) слабо реагирующие (высокий гомеостаз); б) средне реагирующие (средний гомеостаз); в) сильно реагирующие (слабый гомеостаз). При оценке вышеуказанным способом достаточно гомозиготных линий озимой пшеницы F4-F6, когда аддитивный компонент генетической изменчивости является преобладающим, были получены достоверные и положительные результаты по идентификации лучших линий по комплексу хозяйственно полезных признаков.

10. Предложен с использованием кластерного анализа селекционнотехнологический цикл анализа расщепляющейся популяции F2, который позволяет отбирать около 4% лучших по хозяйственно-полезным признакам растений, освобождаясь при этом от неперспективных. В дальнейшем это позволяет работать с малыми объёмами растений, уделяя большее внимание гомеостазу, адаптивным свойствам и качеству зерна.

11. Подтверждена тождественность результатов кластерного анализа при группировке как по средним показателям селекционных линий, так и по отдельным растениям, случайно отобранным внутри этих линий. Что доказывает достоверность полученных данных по оценке изучаемых генотипов по признакам и индексам, связанным с зерновой продуктивностью, а также указывает на перспективность разрабатываемого подхода.

12. Доказана возможность использования кластерного анализа при группировке по М5 и ЛПК, для повышения эффективности рекуррентных индивидуальных отборов высокопродуктивных генотипов внутри селекционных линий, обладающих частичными гетерозиготностью и полиморфизмом.

13. При анализе дендрограмм в кластерном анализе были предложены два определения: первое – величина суммарного расстояния, которое указывает расположение сорта озимой пшеницы на дендрограмме в зависимости от Евклидовой метрики количественных признаков в кластерном анализе и выражается в условных единицах, эта величина может быть минимальной, средней и максимальной; второе – уровень суммарного расстояния, которое определяет расположение одного и того же сорта на разных дендрограммах, полученных при выращивания сорта озимой пшеницы в различных лимитирующих условиях среды. Мы предполагаем, что уровень суммарного расстояния может идеально точно давать оценку адаптивным свойствам сорту озимой пшеницы.

14. На основании анализа изменчивости и наследуемости различных количественных признаков и индексов (1994-2010гг.) осуществлен поиск признаков и индексов, которые могут быть использованы для 60

индивидуального и группового отбора на ранних этапах селекции на продуктивность. Сделан вывод о том, что высоконаследуемые признаки и, особенно, индексы при наличии среди генотипов озимой пшеницы генетической вариансы могут быть использованы для повышения эффективности индивидуального отбора на ранних этапах селекции.

15. Изучены коэффициенты детерминации: уборочного индекса (НI); индекса аттрагирующей способности (АI); полтавского индекса (РI); индекса продуктивности колоса (SPI). Установлено, что уборочный индекс (HI) имеет: повышенные коэффициенты детерминации, генетической вариации наряду с ослабленной средовой вариацией; тесную и среднюю генетическую корреляцию с массой зерен и числом зерен с колоса, урожайностью и слабую и нестабильную с массой 1000 зерен. Индекс аттракции (AI) имеет близкие к HI показатели по большинству параметров. Полтавский индекс (PI) характеризуется оптимальными параметрами по коэффициентам детерминации и генетической вариации и имеет более тесную и стабильную генетическую корреляцию с продуктивностью колоса и урожайностью. И именно он может быть использован для отбора с большей эффективностью по сравнению другими индексами или признаками.

16. По итогам исследований впервые получены убедительные результаты по очень важной оценке селекционного материала как зимостойкость. Разработана и внедрена в селекционный процесс методика определения нормы реакции генотипов озимой пшеницы на условия среды осенне-зимне-весеннего периодов и такой крайне важный признак как зимостойкость был разделен на два составляющих: ФПЧ – реакция на фотопереодическую чувствительность в осенний период; ППЯ – продолжительность периода яровизации. Отбор генотипов на искусственном фоне задержки вегетации озимой пшеницы в весенний период по методу В.Д. Мединца (реакция на ППЯ) дал возможность отбирать генотипы и проводить оценку селекционных линий для конкретных условий среды по уровню ФПЧ и ППЯ. Это позволило радикально решить проблему с перерастанием озимой пшеницы в осенний период и резко улучшить состояние посевов при оттепелях в зимний период и при возвращении холодов в ранне-весенний периоды.

17. Изучены корреляционные взаимосвязи продолжительности вегетационного (ВП) и межфазных периодов с урожайностью в зависимости от условий года и генотипа озимой мягкой пшеницы. Установлено, что изменчивость признаков ВП, включая МФК, зависит от генотипа и условий года испытания и она в несколько раз меньше, чем изменчивость такого макропризнака, как урожайность зерна. Определена доля изменчивости признаков ВП в зависимости от генотипа и года выращивания и установлено, что изменчивость 4В-С и 4В-К на 84…78% зависит от условий года и только на 16…22% от генотипических 61

особенностей сортообразца, изменчивость периода колошение-созревание (К-С) на 57% зависит от генотипа и только на 43% от года выращивания; МФК соответственно зависит на 41% от генотипа и на 59% от года.

18. Для характеристики селекционного материала по качеству зерна внедрено в селекционную практику новые молекулярно-генетические методы, а именно, метод белковых маркеров и молекулярных маркеров ДНК для идентификации генотипов.

19. Изложена хозяйственно-биологическая характеристика сортов озимой пшеницы селекции ПДАА, созданных с использованием наших теоретических разработок. Описан путь выведения интенсивного сорта озимой пшеницы Левада с использованием методов оценки зимостойкости, потенциала урожайности через вторичные признаки и индексы и доказана возможность применение научных разработок в практической селекции.

20. Разработана схема селекционного процесса и селекционная программа, которая широко используется при создании сортов озимой пшеницы интенсивного, полуинтенсивного и универсального типов в Полтавской аграрной академии, также предложен прогноз модели сорта (по изученным признакам и индексам) при создании сортов озимой пшеницы для условий Лесостепи Украины. Вышеизложенные изыскания опубликованы в научных изданиях Украины, стран ближнего и дальнего зарубежья, издана монография «Генетические основы адаптивной селекции озимой пшеницы в зоне Лесостепи» и др.. На сорта полевых культур получены патенты и авторские свидетельства, 21 сорт внесен в Государственный реестр сортов растений Украины, ряд сортов проходит государственные испытания.

62

ТЕЗИ УЧАСНИКІВ КОНФЕРЕНЦІЇ УДК633.11:575 Ачкасова В.Ю., Хохлов О.М., Чеботар С.В. Одеський Національний університет ім. І.І. Мечникова, біологічний факультет, кафедра генетики та молекулярної біології Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення; Одеса, Україна

ТВЕРДОЗЕРНІСТЬ І ВМІСТ БІЛКА В СОРТАХ ЯРОВОЇ ПШЕНИЦІ Твердозерність є однією з важливих якісних характеристик зерна пшениці, яка має відношення до розмелу, замісу тіста і виготовлення хлібобулочних виробів. Переважна більшість сортів озимої м'якої пшениці створених в Україні являються твердозерними сортами. Показник твердозерності у таких сортів варіює в межах від 51,0 од. «Medium hard» до 93,6 од. «Extra hard». У той час серед вітчизняних сортів озимої пшениці є сорти мягкозерні, у тому числі створені спеціально для цілей кондитерської промисловості - сорт Оксана (Рибалка та ін.). Проте, сорти ярої пшениці української селекції за даним показником не вивчалися. Метою нашої роботи був аналіз текстури ендосперму зерна 28 сортів ярої пшениці переважно української селекції, а саме визначення показника твердозерності («hard») і мягкозерності («soft»), виявлення кореляційної залежності між показниками твердозерності і вмістом білка в зерні. Для визначення показника твердозерності і вмісту білка зерна пшениці аналізували методом NIR (інфрачервоного коефіцієнта відбиття) на приладі Спектран-119м (ЛОМО Фотоніка, Росія) 28 сортів ярої пшениці, наданих НЦГРРУ Інститут рослинництва імені В.Я. Юр'єва. Показник твердозерності визначали в зерні врожаю 2013 і 2014 років. В якості контролю ознаки «твердозерності» використали зерно твердозерних і мягкозерних сортів озимої пшениці (СГІ, Одесса). За даними результатами двох вибірок, за 2013 та 2014 роки, були встановлені граничні показники, сорт «АХРСВ» (IR 14221S) містив 19,4% білка і показник його твердозерності склав 89,4 («hard») в той час, як сорт «Аншлаг» (IR 14681S) містив 14,75% білка, а його твердозерності дорівнює 18,7 («soft»). В аналізі решти сортів спостерігалася подібна картина, але з деякими відхиленнями. Так наприклад, сорти «Харківська 30» (IR 12602S) і «Стависька» (IR 13865S) відзначалися високою твердозерностю (78,8 для сорту «Харківська 30» и 95,6 для сорту «Стависька»), та низьким рівнем білка (13,05% та 12,45%). Ґрунтуючись на цих показниках, отримали негативну кореляцію між твердозеністю та кількістю білка в зерні. На таку залежність могли вплинути зовнішні фактори, такі як мала вибірка та умови вирощування культури.

63

В ході подальших досліджень планується проведення ПЛР-аналізу на виявлення генів, що відповідають за синтез специфічного білка, що бере участь у формуванні ознак твердозерності або мягкозерной даних сортів ярої пшениці. УДК 633.111.1«324»:631.527.53:631.524.84:631.527.53 Бакуменко О.М., Власенко В.А. Сумський національний аграрний університет

ГЕТЕРОЗИС ТА УСПАДКУВАННЯ МАСИ 1000 НАСІНИН У F1 ПШЕНИЦІ М’ЯКОЇ ОЗИМОЇ У результаті аналізу експериментального матеріалу виявлено значну диференціацію між гібридами першого покоління за масою 1000 насінин. Прояв істинного гетерозису (0,36-14,72%) спостерігався у 11 (37%) гібридних комбінаціях. Зокрема, це стосується рослин двох реципрокних комбінацій (К.6 та К.29 – Епоха одеська/Смуглянка, К.21 та К.30 – Розкішна/Смуглянка) і комбінації К.1 (Миронівська ранньостигла/Смуглянка), де однією з батьківських форм є сорт – носій транслокації 1AL/1RS. Ще 2 комбінації (К.22 – Розкішна/Крижинка, К.23 – Розкішна/Ремеслівна) проявили гетерозисний ефект, у яких одна з батьківських форм містить 1BL/1RS транслокацію. Такими ж ефектами характеризувалися 3 комбінації, у яких присутні обидва інтрогресовані компоненти (К.11 – Крижинка/Смуглянка, К.17 – Ремеслівна/Смуглянка, К.26 – Смуглянка/Крижинка). З шести комбінацій, у яких батьківські форми не містять у своєму генотипі транслокацій, виділилася за позитивним ефектом гетерозису лише одна (К.24 – Розкішна/Миронівська ранньостигла). Найвищий ефект гетерозису (14,7%) мала комбінація К.21(Розкішна/Смуглянка), де батьківською формою був сорт – носій 1AI/1RS транслокації; реципрокна комбінація мала також високий (12,39%) показник гетерозису. За негативним ефектом гетерозису (від -1,05 до -21,38%) виділилось 63 % досліджуваних комбінацій, з них 5 – без транслокацій (К.4, К.5, К.9, К.10, К.25), 10 – одна з батьківських форм містить 1BL/1RS транслокацію. Негативний ефект гетерозису спостерігався також у реципрокній комбінації, де обидві батьківські форми є носіями 1BL/1RS траслокації (К.12 та К.16 – Крижинка/Ремеслівна). Такими ж ефектами характеризувалася і комбінація, в якій присутні обидва інтрогресовані компоненти (К.27 – Смуглянка/Ремеслівна). Найнижчий ефект гетерозису виявився у комбінації К. 5 (Миронівська ранньостигла/Розкішна), яка в своєму генотипі не містить транслокацій, проте у оберненій – К.24 (Розкішна/Миронівська ранньостигла) спостерігався позитивний (2,64%) гетерозис.

64

За характером фенотипового успадкування маси 1000 насінин основного колосу гібриди розподілилися: наддомінування проявили 11 комбінацій (37%), часткове позитивне домінування – 3 (10%), проміжне успадкування – 6 (20%), часткове від’ємне успадкування – 2 (7%), депресію – 8 (27%). Слід зазначити, що показники наддомінування за ознакою «маса 1000 насінин», як і високого значення істинного гетерозису, спостерігались переважно в комбінаціях, створених за участі пшенично-житніх транслокацій у рослин трьох реципрокних комбінацій (К.6 та К.29, К.11 та К.26, К.21 та К.30 ) і – К.1, К.17, К.22, К.23, котрі, безперечно, мають найвищу цінність для селекційної практики. При цьому обернені комбінації, останньої відзначеної групи з наддомінуванням, мають характер успадкування як прилеглого класу – часткове позитивне домінування (К.27 – Смуглянка/Ремеслівна) та проміжне успадкування (К.15 – Крижинка/Розкішна, К.28 – Смуглянка/Миронівська ранньостигла), так і протилежного – депресію (К.20 – Ремеслівна/Розкішна). Високий рівень гетерозису та наддомінування в F1 (більшою мірою), часткове позитивне домінування і проміжне успадкування (меншою мірою), як правило, забезпечуватимуть у наступних поколіннях гібридів позитивний і результативний добір форм з порівняно більшим вираженням аналізованої ознаки, а також трансгресій. Проаналізувавши отримані дані необхідно відмітити те, що використання батьківських форм з інтрогресованими компонентами переважно позитивно впливає на формування маси 1000 насінин. Отже, використання сортів, які є носіями транслокацій 1BL/1RS і 1AL/1RS, у схрещуваннях може формувати перспективні популяції для селекційного добору елітних рослин з підвищеною масою 1000 насінин у ранніх поколіннях гібридів, а також дає шанс для виділення трансгресії. УДК 633.11.003.13:631.526.3 Барат Ю.М., Баган А.В. Полтавська державна аграрна академія

ВПЛИВ СОРТУ НА ПРОДУКТИВНІСТЬ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ Одним з головних резервів збільшення виробництва зерна пшениці озимої є впровадження високопродуктивних сортів в конкретних умовах вирощування. Про це свідчать дані багатьох досліджень, проведених на Україні і за її межами. У виробничих умовах ТОВ «Дукла» Новосанжарського району Полтавської області в 2012-2014 рр. було проведено сівбу сортів пшениці озимої Білоцерківська напівкарликова, Крижинка, Левада, Диканька та Селянка з метою вивчення сортових властивостей культури та вплив на врожайність і елементи продуктивності.Серед сортів, що вивчалися нами за довжиною колоса відрізнялася Диканька, в якої цей показник за роки 65

досліджень варіював в межах 8,6-9,4 см, а в середньому становив 8,5 см. У сорту Селянка він був значно нижчий і за роки досліджень не перевищував 8,2 см, а в середньому за три роки становив 7,8 см, що на 14,3% менше, ніж у Диканьки. Ознака кількості зерен у колосі у сортів пшениці озимої за роки досліджень знаходилася у межах від 24 до 32 шт. У сорту-стандарту (Білоцерківська напівкарликова) даний показник складав 26-30 зерен. Найбільша кількість зерен у колосі, порівняно з іншими сортами була у сорту Диканька і становила 29, 28 та 32 шт. відповідно у 2012 р., 2013 р. та 2014 р. У рослин сорту Селянка у колосі містилась найменша кількість зерен – 24…28 шт. За роки досліджень маса зерна з колоса у сортів пшениці озимої становила у 2012 році – 1,07-1,16 г, у 2013 році 1,12-1,18 г та у 2014 р. – 1,15-1,26 г. У сорту-стандарту дана ознака складала 1,16, 1,14 та 1,20 г відповідно. У 2012-2014 рр. найбільша маса зерна з колоса відмічена у сорту Диканька (1,18, 1,16 і 1,26 г відповідно). Найменша маса зерна з колосу за роки досліджень спостерігалася у сорту Селянка та Левада. У практиці для характеристики зерна широко використовується такий показник, як маса 1000 зерен. Вона залежить від сортових особливостей, але в більшості випадків – від умов вирощування. За роки досліджень ознака маси 1000 зерен у пшениці озимої варіювала у межах 40,7-45,9 г. У стандарту даний показник становив 42,2-42,8 г. Більша маса 1000 зерен у сортів пшениці озимої відмічена у 2014 році (від 42,5 до 45,9 г), менша – у 2012 році (40,7-44,6 г). Найбільш ваговитим зерном характеризувалися сорти Диканька та Крижинка, в яких маса 1000 зерен в середньому за роки досліджень перевищувала сорт-стандарт на 1,6-2,9 г. В 2012 р. найбільшу врожайність показали сорти Диканька, Левада, та Крижинка. Істотно менша врожайність відмічена у сорту Селянка. Найбільш урожайним в 2013 р. виявився сорт пшениці озимої Диканька, врожайність якого перевищувала сорт-стандарт на 0,48 т/га (при НІР05 = 0,24). Сорт Крижинка сформував урожайність на рівні стандарту Білоцерківська напівкарликова. Врожайність решти сортів виявилась нижчою. Найбільша врожайність пшениці озимої була в 2014 р. та варіювала від 4,33 до 5,27 т/га. Серед сортів, що досліджувалися, більш врожайними були сорти Диканька та Крижинка На підставі проведених досліджень з вивчення сортів пшениці озимої за врожайністю та елементами продуктивності колоса у 2012-2014 рр. в умовах ТОВ «Дукла» Новосанжарського району нами зроблені наступні висновки: 1. За елементами продуктивності колоса виділено сорти пшениці озимої Диканька та Крижинка, які є господарсько-цінними за даними ознаками.

2. У даних сортів також відмічено високий рівень урожайності зерна пшениці озимої протягом 2012-2014 рр.

66

УДК 635.656:631.527 Баташова М.Є. Полтавська державна аграрна академія

АДАПТАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СОРТІВ ГОРОХУ, СТВОРЕНИХ ПРОФЕСОРОМ М.М. ЧЕКАЛІНИМ Збереження гороху як технологічної та конкурентоздатної культури у виробництві зернобобових в Україні залежить від успіхів генетиків та селекціонерів. Лише створення та впровадження у виробництво високопродуктивних, технологічних та адаптованих до умов вирощування сортів забезпечить стабільні врожаї цієї цінної білкової культури в умовах Лівобережного Лісостепу України. Питанням створення принципово нових морфотипів гороху почали займатися ще в 50-70 роки минулого століття (В.К. Соловьйова, 1949, V. Kujala, 1953, В.В. Хангільдін, А.М. Шевченко, М.М. Чекалін та інші). Залучення мутантних генів, таких як af (вусатий тип листка) та def (зросла із насіниною сім’яніжка) в селекцію гороху призвело до створення афільних (вусатих) сортів із стійкістю до осипання насіння. Більшість сортів гороху зернового напрямку в Україні характеризуються саме таким морфотипом. Селекція гороху в Полтавській державній аграрній академії була розпочата в 1980-х роках професором М.М. Чекаліним. Основними напрямками створення нових сортів гороху були і залишаються: підвищення насіннєвої продуктивності рослин; висока стійкість рослин до вилягання за рахунок вусатого типу листка та вкороченого стебла; стійкість до осипання насіння; високий вміст білку та скоростиглість. Першим сортом із вусатим типом листка та стійкістю до обсипання насіння в Україні став Норд, внесений в Реєстр сортів рослин України з 1993 року (автор – М.М. Чекалін та інші). Такий морфотип сорту робить його придатним до однофазного механізованого збирання. Більшість сучасних сортів гороху української та зарубіжної селекції характеризуються саме таким морфотипом. М.М. Чекаліним створено 6 сортів гороху: Норд, Полтавець 2, Олеко, Зіньківський, Апостол, Мазепа, більшість з них характеризуються вусатим типом листка, вкороченим стеблом та стійкістю до обсипання насіння. Одним із нових напрямків було створення морфотипу гороху із обмеженим (детермінантним) типом росту стебла – сорт Апостол, який зараз знаходиться в Державному сортовипробуванні. У детермінантних форм гороху ріст стебла припиняється після формування двох плодючих вузлів, що виключає подальше відростання стебла вгору і дає одночасне формування та дозрівання бобів на рослині. Детермінантні сорти, в умовах дефіциту вологи, показують високу стійкість до посухи. На дослідному полі Інституту агрономії ПДАА кожного року проводяться конкурсні випробування сортів та селекційних ліній гороху. За роки досліджень (2010-2014) склалися різні погодні умови, що значно впливало на урожайність різних сортів та ліній гороху. Так, 2011 рік 67

видався найбільш несприятливим для формування як вегетативної, так і генеративної частин рослин гороху, внаслідок тривалих періодів посухи та високих температур. Однак, спостерігалася різна реакція сортів на такі несприятливі погодні умови. Проведений аналіз врожайності сортів гороху за 2010-2014 роки показав, що середня врожайність за 5 років всіх сортів становила 19,4 ц/га; перевищення цього показника спостерігалось у сортів Зіньківський (21,94 ц/га) та Олеко (22,45 ц/га). Для оцінки сортів за здатністю зберігати стабільні показники врожайності в різних умовах вирощування (в даному досліді – умови року) були розраховані: коефіцієнт стабільності (St = Xlim / Xopt*100), коефіцієнт регресії (bi) та середнє квадратичне відхилення від лінії регресії (Sі). Найвищі коефіцієнти стабільності зафіксовані у сортів Зіньківський (59,36%) та Олеко (64,73%). Показано, що у сорту Зіньківський, при показнику середньої врожайності вище середнього, bi =0,41. Це найменший показник коефіцієнту регресії серед всіх сортів (0,41 – 1,62), що вказує на низьку реакцію даного сорту на коливання умов вирощування. Сорт Олеко мав bi =0,57 також при високому показнику середньої врожайності. Дане дослідження вказує на високий рівень адаптації сортів Зіньківський та Олеко до нестабільності років за умовами вирощування, особливо за періодами вологозабезпечення. УДК 633,88:631,581. Білик В.В., Шенгелія Н.І. Дослідна станція лікарських рослин

ВИВЧЕННЯ ВИДІВ РОДУ ARCTIUM З МЕТОЮ ЗАЛУЧЕННЯ ДО СЕЛЕКЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ Селекційна робота з лікарською культурою передбачає наявність широкого генетичного різноманіття вихідного матеріалу. Колекція видів роду Arctium представлена двома видами A. lappa, A. tomentosum. За походженням переважна більшість зразків відібрана з місцевих природних популяцій (63,8%). Поповнення колекції відбувається за рахунок залучення зразків з різних регіонів України та селекційних. За період 2009-2014р.р. відібрано 49 зразків за комплексом ознак які і склали основу робочої колекції. Наші дослідження спрямовані на підвищення результативності роботи з генетичним матеріалом, шляхом виділення джерел з комплексом господарсько-цінних ознак, стійких до збудників хвороб та шкідників. Вивчення видів лопуха справжнього та лопуха павутинистого проводили згідно з Методикою формування та ведення колекцій лікарських рослин. Відповідно до загальноприйнятих методик здійснювали закладку дослідних ділянок з підзимовим посівом. На відібраних модельних 68

рослинах проводили біометричні виміри та аналізували продуктивність. Важливе значення при доборі вихідного матеріалу мають зразки які поєднують у собі господарсько-біологічні ознаки. Проаналізувавши результати досліджень зразки колекції за морфологічними ознаками були розподілені на групи у відсотках по видах (A. lappa, A. tomentosum): за розміром діаметра сформованої розетки першого року – малий до 120,0см (8 зразків – 36,4%, 7 зразків – 26,9%); середній – 120,0-140,0 см (12 зразків – 54,5%, 18 зразків – 69,2%); великий – понад 140,0см (2 зразки – 9,1%, 1 зразок – 3,9%); за показником висоти рослини другого року вегетації – низька до 160,0 см (5 зразків – 22,7%, 2 зразка – 7,4%), середня 160,0180,0 см (12 зразків – 54,6%, 17 зразків – 63,0%), висока – понад 180,0 см (5 зразків – 22,7%, 8 зразків – 29,6%); Слід зазначити, що переважна більшість зразків має середні показники висоти рослини та діаметра розетки. Для видів роду Arctium продуктивність кореня з підвищеним вмістом біологічно активних речовин є основною господарсько-цінною ознакою. За результатами проведеної роботи встановлено, що продуктивність кореня та вміст суми полісахаридів зразків по видах (A. lappa, A. tomentosum ) перебували у межах: 73,6-178,8 г/рослину, 18,21-21,46%; 63,1152,1 г/рослину, 18,03-20,63%. Також зазначимо, що 75,9% зразків колекції виду A. lappa характеризувались більш стабільними показниками продуктивності – від 79,9 до 100,3г/рослину з діаметром кореневої шийки від 2,8-3,2 см. Виокремлення перспективних форм стійких до уражень шкідниками та хворобами є однією з основних цінних ознак при вивченні зразків у селекційному розсаднику. Так протягом вегетації проводили оцінку зразків колекції на стійкість до біотичних факторів. У фазі масових сходів та першого справжнього листка рослини роду Arctium вражались жуком сірого бурякового довгоносика (Тanumecus аpalliates F.). Нами виділені зразки які проявили високу та середню стійкість 7-5 балів (88% колекції) до пошкоджень шкідником. Також сильну стійкість (7балів) проявили 18 зразків – A. lappa (36%), 15 зразків A tomentosum (30%) колекції до уражень бобовою попелицею (Aphisfabae Scop.) у фазі розвиненої розетки. За результатами фітопатологічної оцінки 82% зразків мали дуже високу стійкість до уражень листкової пластинки іржею (Puccinia fardanae Wallr.

Cda). Виходячи з отриманих даних, слід зробити висновок про те, що виділені зразки вважаються перспективними за комплексом господаркоцінних ознак та будуть залучені до подальшої селекційної роботи.

69

УДК 633.853.52:631.527 Білявська Л.Г. Український інститут експертизи сортів рослин

ГЕТЕРОЗИСНИЙ ЕФЕКТ КІЛЬКІСНИХ ОЗНАК ГІБРИДНИХ КОМБІНАЦІЙ СОЇ Гетерозис – це властивість гібридів перевищувати за окремими ознаками батьківські компоненти, що залучені до схрещувань. Це явище проявляється лише тоді, коли пари для схрещувань є комбінаційно здатними. Серед таких гетерозисних комбінацій добираються кращі (елітні) рослини. Доцільним є селекційний добір перспективних рослин саме у гібридних комбінаціях F1. В інших поколіннях F2-F4-добираються трансгресивні форми з істотно доведеним перевищенням ознак. Метою нашої роботи було вивчити фенотиповий прояв кількісних ознак у першому гібридному поколінні сої і відібрати кращі гібридні комбінації для подальшого добору генотипів з поєднанням бажаних ознак і пошуку трансгресивних форм. До гібридизації залучали сорти української та іноземної селекції, які характеризувалися різним рівнем прояву комплексу господарсько-цінних ознак (Аметист, Соєр 2-95, Альтаїр, Bravalla, Білосніжка, Агат, Мяо-янДоу, Краса Поділля). Визначали ступінь фенотипового домінування (оцінка домінантності hp) по 9 гібридних комбінаціях. У 6 із них за материнську форму взяли сорт Аметист, який характеризувався підвищеною посухостійкістю, підвищеною урожайністю і стійкістю до розтріскування бобів. Батьками слугували китайський сорт Мяо-ян-Доу (джерело підвищеної холодостійкості) та український сорт Краса Поділля (джерело стабільно високої кількості насінин з рослини, толерантності до понижених температур). У комбінації Аметист/ Мяо-ян-Доу за більшістю ознак спостерігали гетерозисний ефект. Лише за ознакою висота кріплення нижнього боба у цій комбінації була зафіксована депресія ознаки в гібриді F1: hp = -17,25. Проте китайський зразок Мяо-ян-Доу може бути донором для виведення сортів з високим кріпленням нижнього боба, тому що варіювання цієї ознаки у гібридного потомства комбінації було високим (3…9 см). Висока мінливість значення кількості насінин з рослини у представників цієї гібридної комбінації знаходилась у межах 141…465 штук. Суттєво різнилися рослини і за кількістю вузлів на головному стеблі (14-22) при середньому значенні 19. Ця комбінація також відзначалася високим середнім значенням кількості бобів з рослини, що становило 211,3 шт. при амплітуді варіювання 103-352 шт. Можна вважати, що зразок Мяо-ян-Доу є джерелом набору генів, які відповідають за такі важливі господарсько-цінні ознаки як кількість насінин з рослини, кількість бобів, кількість вузлів на гілках і кількість гілок. У першому поколінні цих двох комбінацій Аметист/Мяо-ян-Доу і 70

Аметист/Краса Поділля спостерігається за більшістю ознак ефект гетерозису, що означає більшу вірогідність пошуку трансгресивних форм у наступних генераціях – F2…F4. За схрещування двох сортів, що належать до різних груп стиглості – Аметист ♀ (ранньостиглий сорт) та Альтаїр ♂ (середньостиглий) гетерозис спостерігали за кількістю насінин (hp=2,93), кількістю бобів (hp=1,61), кількістю вузлів (hp=29), а також за таким біоморфологічним параметром як висота рослин (hp=1,47). Селекційно цінною ознакою батьківської форми цієї комбінації Аметист/Альтаїр була також крупність насіння. Наддомінування у 100% випадків є характерним для таких елементів структури урожаю як кількість бобів і кількість насінин з 1 рослини. Таким чином, у всіх комбінацій за ознаками кількість бобів і кількість насінин з однієї рослини відмічено позитивний гетерозис. З урахуванням комплексу ознак для подальшого селекційного опрацювання відібрано дві гібридні популяції – Аметист/Мяо-ян-Доу та Аметист/Краса Поділля. Для формування гібридних популяцій за ознаками висота кріплення бобів і кількість гілок необхідно вести пошук селекційних матеріалів, які здатні давати гетерозисне потомство. УДК 631.524.86: 633.111.1: 632.4: 577.21 Булойчик А.А., Долматович Т.В., Волуевич Е.А. Институт генетики и цитологии НАН Беларуси

ИДЕНТИФИКАЦИЯ ГЕНА УСТОЙЧИВОСТИ Pm3b В КОЛЛЕКЦИИ ОЗИМЫХ СОРТОВ МЯГКОЙ ПШЕНИЦЫ Болезни и вредители сельскохозяйственных культур наносят значительный ущерб растениеводческой отрасли, снижая урожай и качество продукции. Наиболее экологически чистым и экономически выгодным способом борьбы с ними является создание устойчивых сортов. Селекция мягкой пшеницы на устойчивость к биотрофным патогенам, в том числе возбудителю мучнистой росы, базируется на привлечении в скрещивания источников, несущих эффективные главные гены резистентности. Известно, что этот патоген характеризуется высоким эволюционным риском, что обусловлено особенностями его биологии, включая наличие регулярного полового процесса. Стратегия селекции на устойчивость к мучнистой росе должна предусматривать создание сортов, разнородных по генам устойчивости. Цель исследования – провести поиск источников устойчивости к мучнистой росе с геном Pm3b среди 208 сортов мягкой озимой пшеницы различного географического происхождения с использованием молекулярных методов. Для идентификации гена Pm3b устойчивости пшеницы к мучнистой росе использовали аллель – специфический маркер Pm3bF/R, 71

разработанный Tommasini с соавторами (2006). У образцов пшеницы, имеющих ген Pm3b, амплифицируется фрагмент длиной 1382 п.н. В наших экспериментах положительным контролем служил сорт мягкой яровой пшеницы Chulс геном устойчивостиPm3b. В качестве отрицательного контроля был выбран озимый сорт мягкой пшеницы Oasis, в котором ген устойчивости Pm3b отсутствует. Среди 208 проанализированных сортообразцов был выявлен только один носитель гена устойчивости Pm3b – американский сорт Pocahontas. Сорт Pocahontas согласно каталогу GRIS имеет также другие гены устойчивости к мучнистой росе – Pm2, Pm4b и Pm6. Ген Pm3b в этом сорте впервые идентифицирован нами. Сорта Mikon, Slavia, Vakka, Мироновская 808, представленные в нашей коллекции, по данным GRIS несут аллель Pm3b. Однако в наших исследованиях присутствие у них этого гена подтверждено не было. Согласно ранее проведенному мониторингу частоты встречаемости генов вирулентности в популяции возбудителя мучнистой росы в Беларуси, Pm3b является средне эффективным геном: он обеспечивал устойчивость к 92,3% изолятов популяции гриба (Булойчик, Борзяк, 2013). Оценка развития болезни на естественном фоне в 2011-2013 гг. показала, что сорт Pocahontas слабо поражался белорусской популяцией возбудителя мучнистой росы (менее 10%) на обеих учитываемых стадиях развития растений (третий лист сверху и флаговый лист). Следовательно, эффективность комплекса генов устойчивости, присутствующих у этого сорта, в том числе и гена Pm3b,к белорусской популяции возбудителя мучнистой росы достаточно высокая. Выявленный донор устойчивости мягкой пшеницы к мучнистой росе – американский сорт Pocahontas – носитель средне эффективного гена Pm3b и других генов устойчивости к мучнистой росе рекомендуется для использования в селекции мягкой пшеницы на устойчивость к этой болезни в Республике Беларусь. Использованный функциональный маркер Pm3bF/R гена устойчивости Pm3b позволяет идентифицировать этот ген маркер – сопутствующей селекции. УДК 633.11:631.527 (477.53) Вискуб Р.С. Устимівська дослідна станція рослинництва Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва НААН України

ВИКОРИСТАННЯ ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ ПШЕНИЦІ М’ЯКОЇ ОЗИМОЇ ДЛЯ ПОШУКУ ДЖЕРЕЛ СЕЛЕКЦІЙНО-ЦІННИХ ОЗНАК Робота з генетичними ресурсами рослин сільськогосподарських культур, як базової частини селекційного процесу, передбачає постійний пошук нового вихідного матеріалу.

72

У 2014 році закінчено трирічне вивчення групи нових зразків озимої пшениці в кількості 225 шт., яка надійшла до колекції Устимівської дослідної станції рослинництва (Полтавська обл.) у 2012 році. Польові та лабораторні спостереження і обліки проводили згідно методичних вказівок з вивчення колекції пшениці (ВІР, 1985, 1999) та з врахуванням градацій «Широкого унифицированного классификатора СЭВ рода Ttiticum L.» (ВІР, 1989). Серед вивченого матеріалу виділено 8 зразків пшениці з високою урожайністю (880,7-916,8 г/м2): L144-0KH- (UDS04322), М.224-05, 6476-06, 5794-06, 6180-06, 6377-06, 6322-06, L145-00KH- (UDS04327) (Україна). За показником крупнозерності (маса 1000 зерен – 46,0-48,8 г) виділено 6 зразків пшениці: 1066-06, 5675-06, 6476-06, 6794-06, М.222-05 (Україна), Алия (Казахстан). За ознакою стійкості до підмерзання листя, як не прямого методу визначення зимостійкості рослин пшениці, було виділено 4 зразки (бал стійкості 8): 12285-06, L145-00KH- (UDS04326) (Україна), Loial (Румунія), TX98D3447/TX99D4657 (UA0108088) (США). Групову стійкість до прояву збудників борошнистої роси, септоріозу листя та бурої листкової іржі на рівні 7 балів виявлено у двох зразків – 831/10 (Україна) та TX85-264*2/ TTCC512 (IU056144) (США). Високу стійкість (7-8 балів) до прояву збудників септоріозу листя та бурої іржі виявили 8 зразків пшениці: L14500KH- (UDS04326), 4321-06, 6476-06, 832/10, 880/10 (Україна), F1502W252 (Молдова), Gerek 79 (Туреччина), Арап (Казахстан). Виділено 12 низькорослих зразків пшениці м’якої озимої (56,2-73,0 см) 10502-06, 11460-06, 13433-06, 3208-06, L9, Борія, Буг, Зиск, Оксана (Україна), Черноземка 115 (Росія), Faur, Liman (Румунія). Серед високостійких до вилягання (бал 9) виділено 12 високоврожайних зразків (820,4-888,7 г/м2): Сяйво, L145-00KH- (UDS04328), 6180-06, 6226-06, 958506, 9801-06, 9802-06, 10418-06, 11009-06 (Україна), Litera (Румунія), MV17/Zrn (Іран), UN-49 (США). За трирічними даними виділено 9 зразків, що рано колосилися і мали високу врожайність (870,0-893,8 г/м2): 6476-06, 5794-06, 6180-06, L14500KH- (UDS04328), 6377-06, 6322-06, 5140-06, 6831-06, L121-0KH-0KH(UDS04318) (Україна). Також виділено 9 високоврожайних зразків (870,3903,0 г/м2), які мали короткий період між сходами та восковою стиглістю: М.224-05, 6476-06, 5794-06, 6180-06, 6377-06, 6322-06, 5140-06, 6831-06, 6226-06 (Україна) За ознакою продуктивного та загального кущіння, відповідно 3,1-3,4 та 3,6-4,5, виділено 7 зразків: 6322-06, 6481-06, 6831-06, 6317-06, 9802-06, 3454-06, М.224-05 (Україна). За ознакою довжини колосу виділено 9 зразків пшениці (9,1-10,1 см): Чорноброва, С.9742-05, Борія, Зиск, L55(Україна), Mukhran (Грузія), MV17/Zrn (Іран), Yildyz 98, Gerek 79 (Туреччина). Відібрано 5 зразків пшениці з високим показником кількості колосків у 73

колосі (20-21 шт.): L9, СР.6365-05, 181-06 (Україна), Лира (Росія), Mukhran (Грузія), MV17/Zrn (Іран). Також виділено 7 зразків з високою озерненістю колоса (46-54 шт): Борія, L9, L170- (UDS04333), L157 (IUDS012119) (Україна), Mukhran (Грузія), MV17/Zrn (Іран), Balaton (Австрія). Відібрано 5 зразків пшениці м’якої озимої з найвищим показником маси зерна з колосу (1,8-2,1 г): Борія, L157 (IUDS012119), L162- (UDS04330) (Україна), Mukhran (Грузія), Balaton (Австрія). За ознакою маси зерна з рослини (4,0-4,8 г) виділено 4 зразків пшениці: L170- (UDS04333), L157 (IUDS012119), L1440KH- (UDS04324), L166- (IUDS012146) (Україна). Виділені за господарсько-цінними ознаками зразки можуть бути використані як вихідний матеріал для селекційних та інших наукових програм. УДК 631.14:630.165.41 Гончаренко А.А.

Московский НИИ сельского хозяйства «Немчиновка», 143026, Россия

СРАВНИТЕЛЬНАЯ ОЦЕНКА ИНБРЕДНЫХ ЛИНИЙ ОЗИМОЙ РЖИ ПО ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ СТАБИЛЬНОСТИ И ПЛАСТИЧНОСТИ Актуальной проблемой в селекции гибридов F1 озимой ржи на основе ЦМС является создание селекционно ценных инбредных линий. Известно, что инбредные генотипы демонстрируют более высокую чувствительность к условиям произрастания, чем неинбредные. Поэтому поиск линий с высоким гомеостазом по многим признакам, коррелятивно связанным с урожайностью и его качеством, является важной задачей селекции. Хотя межлинейные гибриды F1 отличаются более высокой экологической устойчивостью по сравнению с родительскими формами, все же адаптивный потенциал гомозиготных линий необходимо селекционно улучшать, чтобы экологические стрессы не свели к минимуму тот эффект гетерозиса, который проявляется при их скрещивании. Особый интерес в этом плане представляют генетически дивергентные, зимостойкие, короткостебельные и высокоурожайные инбредные линии с устойчивой по годам экспрессией признаков, определяющих технологические, хлебопекарные и кормовые качества зерна. Представлены результаты эколого-генетического изучения 50 инбредных линий озимой ржи в широком диапазоне погодных факторов, сложившихся за 10 лет их испытания (2004-2013 гг). Изучали 8 признаков: высота растений, масса зерна с колоса, число зерен в колосе, масса 1000 зерен, число падения, вязкость водного экстракта, содержание белка и крахмала в зерне. По каждой линии и признаку вычисляли коэффициент экологической вариации CVecol,, фактор фенотипической стабильности SF (по D.Lewis,1954), экологическую пластичность bi (по S.A. Eberhartand W.A Russell, 1966), а также коэффициент наследуемости H2.

74

Установлено, что по всем признакам экологическая часть дисперсии (Ϭ e), обусловленная влиянием погодных условий года, была выше генотипической (Ϭ2g). Это указывает на их сильную экологическую зависимость. По большинству признаков размах экологического варьирования (CVecol) был примерно таким же, как и межлинейного (CVgen). Максимальную буферность проявили слабо варьирующие признаки (SF=1,1…1,32), а относительно низкую - сильно варьирующие признаки (SF=2,02…3,17). Параметры CVecol,, SF и bi положительно коррелировали между собой по всем признакам (r=0,47…0,97). Коэффициенты наследуемости H2 оказались высоко достоверными по всем признакам (Fфакт.=6,8…56,5 при Fтабл.=2,18), однако между ними имелись значительные различия. Наиболее высокая доля генетической дисперсии в общей фенотипической отмечена по содержанию белка, числу падения, массе 1000 зерен, содержанию крахмала, высоте растения. Менее высокой она была по массе зерна с колоса и числу зерен в колосе. Следовательно, селекционную ценность инбредных линий лучше всего прогнозировать по признакам, которые напрямую не связаны с репродуктивной приспособленностью генотипа. Сделано заключение, что линии озимой ржи с низким экологическим варьированием (CVecol) и высокой фенотипической стабильностью (SF) признаков являются более ценными в селекционном отношении, чем линии с высокой экологической пластичностью, у которых показатель пластичности bi>1. Высокая экологическая отзывчивость признака (показатель bi) может служить индикатором его низкой экологической стабильности. Подчеркивается важность целенаправленной селекции линий озимой ржи на высокий уровень общей адаптации к стрессовым условиям.

2

УДК 633.11.531.527 Дриженко Л.М., Тищенко В.М., Чернишова О.П., Іщенко А.Г. Полтавська державна аграрна академія

ВИКОРИСТАННЯ КЛАСТЕРНОГО АНАЛІЗУ ДЛЯ ВИДІЛЕННЯ СОРТІВ ТА ЛІНІЙ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ В СТРЕСОВИХ УМОВАХ СЕРЕДОВИЩА В даному повідомленні викладена ідея використання кластерного аналізу в пошуку, серед великого генетичного різноманіття сортів та селекційних ліній пшениці озимої, донорів стійкості до стресових умов середовища, які б при ранньому чи пізньому часові відновлення весняної вегетації формували достатньо високий рівень продуктивного потенціалу і не втрачати якісні параметри і запропонувати їх як батьківські компоненти в гібридизації на адаптивність. Шлях ідентифікації полягав у виділенні, в процесі кластеризації, кращої групи сортів та СЛ кращого кластеру і аналіз 75

розміщення їх на дендрограмах за строками сівби при ранній та пізній вегетації та виділення сортів та СЛ пшениці озимої збалансованих за господарсько-корисними ознаками із високим потенціалом урожайності. Кластерний аналіз проводився за роками коли спостерігався ранній час відновлення весняної вегетації (РВ) пшениці озимої це 2007 та 2008 роки та пізній час відновлення весняної вегетації (ПВ) – 2006 та 2011 роки. По кожному року ідентифікували випробуваний матеріал і за строками сівби (СП-1, СП-2). Слід зазначити, що кластерний аналіз проводився по кожному року і по кожному строкові сівби окремо, без об’єднання отриманих даних. Рання вегетація (2007, 2008 роки). У 2007 році по СП-1 в кластерний аналіз було залучено 138 сортів та селекційних ліній (СЛ) пшениці озимої. Весь матеріал був згрупований в 6 кластерах. В СП-1 в кращій четвертій групі 6-го кластеру було ідентифіковано 10 сортів та СЛ пшениці озимої, які мали достатньо великий рівень формування генеративних ознак і вони значно перевищували за величиною формування аналогічних значень не тільки 6-го, але й інших кластерів (К2, К3, К4, К5), при цьому відсоток перевищення їх був достатньо високим: М1 – на 50%, М3 – на 35%, ЧЗ – на 47%, МТЗ – на 2%. Це сорти пшениці озимої ZORA, Киевская 6, Ростовчанка, Віра, Довіра та СЛ Леля х Донецкая 46 (пізніше ця лінія була названа сортом Оржиця, яка успішно пройшла державне сортовипробування протягом 3-х років і включена до Державного реєстру сортів рослин України на 2013 рік). У 2007 році в СП-2 випробовували 78 сортів та СЛ пшениці озимої. В результаті ідентифікації сортів з використанням кластерного аналізу всі сорти та СЛ були згруповані (принцип групування залишається незмінним, тобто, в якості групуючих величин в багатомірному аналізі постійно використовується одна ознака – маса стебла М5 та індекс лінійної щільності колосу ІЛЩК) в кластери та групи. Кращою групою в кластерному аналізі по СП-2 виділена 2-га група 6-го кластеру, в якій сконцентровано 16 сортів та СЛ. Середня врожайність (У) по сортам кращої 2-ї групи 6-го кластеру становила 59,5±7,3 ц/га, що на 13,2 ц/га більше ніж в кращій групі по СП-1. Генеративні ознаки кращої групи СП-2 мали більш високе значення по відношенню до кращої групи в СП-1, рівень їх перевершуваності складав по М1 – 16%, по М3 – 19%, по ЧЗ – 11%, и по МТЗ – 7%. Таким чином, за результатами ідентифікації великої вибірки сортів та СЛ та аналізу дендрограм за розподілом сортів та СЛ пшениці озимої по кращим групам в СП-1 та в СП-2 встановлено, що 5 одних і тих сортів пшениці озимої розміщені в кращих групах кластера як в першому, так і в другому строкові сівби. Це сорти – Ростовчанка, Довіра, Киевская 6, ZORA та Ермак. Сорти були кращими як за урожайністю, так і по іншим господарсько-корисним ознакам як при ранньому так і пізньому строках сівби.

76

У 2008 році (рання вегетація) в СП-1 випробували 175 сортів та СЛ пшениці озимої. Кращою групою 6-го кластеру була виділена четверта група (28 сортів та СЛ), де значення за основними кількісними ознаками були дуже високими. Так, рівень формування ознак по цій групі були на рівні: М1 - 3,2±0,4г; М3 – 4,2±0,5г; ЧЗ – 66,1±8,0 шт.; МТЗ – 48,4±3,8г, а урожайність в кращій групі складала 68,8±12,4 ц/га при лімітах варіювання 50,0-94,7 ц/га. У 2008 році (рання вегетація) в СП-2 кращою групою була виділена друга група шостого кластеру, в якій було сконцентровано 175 сортів та СЛ пшениці озимої. Слід зазначити, що рівень групування кількісних ознак по кращий групі в СП-2 поступався цьому ж рівню в СП-1. Ця особливість була характерна також і по врожайності кращої групи 6-го кластеру, яка була на рівні 44,1±10,4 ц/га з лімітами варіювання 22,7-73,4 ц/га, тобто, була нижче урожайності кращої групі 6-го кластеру на 24,7 ц/га. В дослідженнях з усієї сукупності сортів та СЛ за двома строками сівби можна виділити такі, які були кращими по ряду господарськокорисних ознак та потрапили в кращу групу 6-го кластеру в першому та в другому строкові сівби. Це такі сорти: Перемога 2, Мироновская 68, Губернаторка, Говтва, Сагайдак, Лютенька, Батько, Столичная, Вільшана, Коломак 3, та СЛ - (Перемога 2 х Парус); (Перемога 2 х Коломак 5); (Мироновская 27 х Л.51486). На підставі проведених досліджень по аналізу вирощування великої вибірки сортів та селекційних ліній пшениці озимої при ранній вегетації в 2008 році та використання кластерного аналізу для ідентифікації отриманого матеріалу за рівнем адаптивності та сбалансованості кількісних ознак при стресових умовах середовища нами установлено, що в пізніх строках сівби озимої пшениці відбувається зменшення значень багатьох кількісних ознак внаслідок їх неповної реалізації із-за умов середовища. На підставі проведених досліджень нами установлено, що великий вклад в органогенез пшениці озимої вносить ефект раннього періоду весняної вегетації, який позитивно координує реалізацію генетичного потенціалу кількісних ознак сортів та СЛ на більш високому рівні. Пізня вегетація (2006, 2011 роки). В 2006 році випробовували тільки один строк сівби – пізній (сівбу проводили 1 жовтня). По першому строкові сівби не були отримані сходи, через сильну осінню посуху 2005 року. У 2006 році в СП-2 випробували 46 сортів та СЛ пшениці. За результатами кластерного аналізу особливий інтерес представляє 3-тя та 6та групи шостого кластеру де кращі групи визначались за врожайністю. Відповідно і рівень значень головних генеративних ознак таких, як маси зерна з колосу (М1), маси колосу з зерном (М3), числа зерен (ЧЗ) та маси 1000 зерен (МТЗ) в цих групах мали достатньо високе значення. Аналіз розподілу сортів та СЛ по групах 6-го кластеру показав, що в 3-й та 6-й 77

групах сконцентровані сорти не тільки з високими значеннями генеративних ознак, а і з високими значеннями селекційних індексів таких, як збиральний індекс (46,1±2,9 – 48,2±4,1; LV: 42,8-52,7), індекс атракції (2,4± 0,1 – 2,5±0,1; LV: 2,2-2,6), мікророзподілу (1,8±0,3 – 2,3±0,6; LV:1,63,2) та індекс лінійної щільності колосу (4,7±0,3 – 5,5±0,1; LV: 4,4-5,6). Кращі сорти озимої пшениці за результатами кластерного аналізу в 2006 році - Д-395 (Коломак2); Д-447 (308076687-7); Д-500 (Диканька); Д-404 (Перемога 2); Д-421 (24327 Крижинка); Д-423 (Миронівська 68); Д-450 (26443 ENOLA); Д-492 (IR10985 Киевская 7). У 2011 році (пізня вегетація) в СП-1 із 80 ідентифікованих сортів та СЛ в кластерному аналізі кращою групою відмічена шоста група шостого кластеру, в якій було сконцентровано 8 сортів та СЛ з кращими показниками генеративних ознак таких як врожайність кластеру (У), маса зерна з колосу (М1), число зерен в колосі (ЧЗ), маса зерна з колосом (М3). Так, рівень формування ознак – М1 (маса зерна з колосу) по цій групі були на рівні 2,0±0,3г; М3 (маса колоса з насінням) – 2,8±0,2г; ЧЗ (число зерен з колоса) – 45,5±5,0 шт.; МТЗ (маса 1000 зерен) – 44,1±1,7г. Слід відзначити, що весна 2011 року відрізнялась пізнім часом відновлення весняної вегетації озимої пшениці, що в свою чергу вплинуло на проходження фаз органогенезу та на рівень формування кількісних ознак. У 2011 році (пізня вегетація) в СП-2 із 79 ідентифікованих сортів та СЛ в кластерному аналізі кращою групою кращого шостого кластеру була виділена перша група, в якій було сконцентровано 8 сортів та СЛ пшениці озимої. Слід зазначити, що рівень формування кількісних ознак по кращий групі в СП-2 був гіршим, ніж в СП-1. Ця особливість була характерна також для урожайності кращої групи 6-го кластеру. За результатами кластерного аналізу сортів та СЛ та розміщенню їх на дендрограмах в СП-1 та в СП-2 встановлено, що 2 сорти та одна СЛ пшениці озимої розміщені в кращих групах кластера як в першому, так і в другому строкові сівби. Це сорти: Дніпровська 277, Одеська 51 та СЛ - (Одеська 267 × Донецька 46) × Станічна. Таке співпадіння не випадкове і воно пояснюється високими адаптивними особливостями випробуваних сортів та СЛ. Таким чином, на підставі проведених досліджень, на великому генетичному різноманітті сортів та селекційних ліній пшениці озимої, в пошуку донорів стійкості до стресових умов середовища (при ранньому та пізньому часові відновлення весняної вегетації) при використанні кластерного аналізу, ідентифіковані сорти та селекційні лінії які формували достатньо високий рівень продуктивного потенціалу і не втрачали якісні параметри і ми пропонуємо їх як сорти з високими адаптивними властивостями, як перспективний селекційний матеріал і як батьківські компоненти в гібридизації на адаптивність.

78

УДК 633:581.6 Кір’ян В.М.1, Глущенко Л.А.2, Богуславський Р.Л.3

1

Устимівська дослідна станція рослинництва ІР НААН, Дослідна станція лікарських рослин ІАП НААН, 3 Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН, НЦГРРУ 2

МОБІЛІЗАЦІЯ ЗРАЗКІВ ГЕНОФОНДУ РОСЛИН СТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ ДЛЯ СЕЛЕКЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ТА ІНШИХ НАУКОВИХ ПРОГРАМ (ПІДСУМКИ РОБОТИ ЕКСПЕДИЦІЇ 2014 РОКУ) Біологічне різноманіття є національним надбанням надзвичайної цінності для теперішніх і майбутніх поколінь. В умовах погіршення стану довкілля, аридизації територій, деградації ґрунтів, особливої актуальності набуває інтродукція і культивування рослин з підвищеною стійкістю до несприятливих умов. Рослини степової зони відрізняються стійкістю та значним біологічним і господарським потенціалом, в межах популяцій яких реалізуються процеси адаптації виду до умов існування, тому такий вихідний матеріал має неабияку цінність для селекційної роботи. У 2014 році, за ініціативи Національного центру генетичних ресурсів рослин України (НЦГРРУ) була здійснена комплексна експедиція зі збору зразків генофонду культурних і дикорослих рослин у південних і центральних степових районах України. Метою проведеної роботи була мобілізація вихідного матеріалу для інтродукції, селекції та інших наукових програм зі збереження та збагачення рослинних ресурсів. Збір зразків генофонду проводили шляхом відбору садивного матеріалу і насіння популяцій адаптованих до умов Степу України з попередньою оцінкою та виділенням з їх числа цінних за господарськими та біологічними ознаками. Предметом пошукових робіт експедиційних досліджень були зразки місцевих форм зернових, зернобобових, овочевих, лікарських, пряносмакових і інших господарсько-цінних видів рослин. Маршрут експедиції, загальною довжиною 2000 км, охоплював об’єкти природно-заповідного фонду України в Полтавській, Дніпропетровській, Запорізькій і Херсонській областях. Район збору відрізнявся значною розораністю, близько 80% території припадає на сільськогосподарські угіддя із переважанням земель де застосовуються різні системи зрошення. Клімат – помірноконтинентальний, річні суми опадів в межах 350-450 мм, сума температур вище +10оС – 2800-3600оС, в останні роки дедалі помітнішими є процеси аридизації з ознаками опустелювання та вторинного засолення. У результаті обстеження, у 48 пунктах було проведено збір 285 зразків польових культур, що належать до 116 видів рослин (68 культурних і 217 дикорослих) та 30 зразків декоративних культур, що 79

належать до 27 видів. Загалом зібрано 23 зразки зернобобових, 19 – диких родичів зернових, 29 – овочевих, 79 – кормових, 121 – лікарських і ефіроолійних, 14 – диких родичів олійних культур та 29 зразків дендрофлори. Для формування гербарного фонду було зібрано близько 200 аркушів гербарію 54 видів рослин. Зібрані 6 зразків нагідок лікарських, 10 зразків деревію 3 видів, 5 зразків подорожнику 4 видів, 4 зразки звіробою звичайного, 3 зразки ефедри двоколосої та чебрецю двовидового, які відрізнялися високою стійкістю і продуктивністю. В подальшому, після детального оцінювання, матеріал буде залучено до селекційного процесу, як донор цінних ознак та збережено ex situ – через формування колекцій живих рослин та включено до інших дослідницьких програм. Зокрема, для шести видів цінних і регіонально-рідкісних рослин: деревій голий (Achillea glaberrima Klok.), волошка руська (Centaurea ruthenica L.), холодок коротколистий (Asparagus brachyphyiius Turcz), цибуля скіфська (Allium scythicum Zoz), ефедра двоколоса (Ephedra distachya L.) відмічені координати місцезростання перспективні для облаштування резерватів з метою збереження їх генофонду in situ. Орієнтація фармацевтичного ринку України на вимоги Євросоюзу зумовлюють перегляд видового складу, якісних показників та інших характеристик лікарської рослинної сировини. Зокрема, для більшості ефіроолійних видів важливими показниками якості є не лише кількісні показники – в основному вміст ефірної олії, а й її якісні характеристики: вміст певних компонентів і їх співвідношення, розподіл діючих речовин в сировині тощо. Це націлює селекціонерів на пошук джерел і донорів нових ознак для залучення до селекційного процесу. Для забезпечення селекційного процесу були відібрані види родів: Деревій – Achillea L.; Звіробій – Hypericum L., М’ята – Mentha L., Собача кропива – Leonurus L., Подорожник – Plantago L., Алтея – Althaea L. Серед зібраних місцевих культурних форм інтерес представляють зразки цибулі ріпчастої, часнику ярого, чини, нуту, сочевиці, форми квасолі «Сахарна», «Маслянка», «Болгарка», «Армянка», «Спаржова чорна», гарбуза «Дубовий», петрушки, м’яти перцевої. Для вивчення та ідентифікації цікавими є зразки картоплі під назвами: «Американка» з Херсонської обл., «Репанка» з Запорізької обл., «Кубанка» з Чернігівської обл. З залучених сортів цінними є сорти іноземної селекції (російські, нідерландські, німецькі) бобів овочевих з білим насінням, буряка столового, салату рукола, петрушки листової, кропу, цибулі ріпчастої; лікарських рослин – монарди, пустирнику серцевого, любистку, майорану садового, м'яти перцевої, меліси лимонної, тим'яну двоформеного, чаберу, подорожнику великого, ромашки лікарської, гісопу лікарського, шавлії мускатної, розторопші плямистої, валеріани лікарської, змієголовнику молдавського, материнки звичайної.

80

За результатами зборів до Національного генетичного банку рослин залучені також 19 зразків дикорослих родичів зернових культур, адаптованих до умов степу: егілопсу циліндричного, ячменю мишачого, жита лісового, елімусу гігантського, які слугуватимуть матеріалом для біолотехнологічних досліджень, як донори цінних генів для культурних видів. Зібрані зразки після остаточної ідентифікації будуть передані до установ Системи генетичних ресурсів рослин України, що ведуть колекції відповідних культур. Цінність мобілізованого матеріалу полягає в його автохтонності, глибокій адаптації до умов Степової зони України. Отримані попередні результати свідчать про доцільність подальшого обстеження цього регіону. УДК 631.53.026:633.111.1 Кір’ян В.М., Вискуб Р.С. Устимівська дослідна станція рослинництва Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва НААН України

ВИЯВЛЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЗБЕРІГАННЯ EX-SITU КОЛЕКЦІЇ ПШЕНИЦІ М’ЯКОЇ Станом на 1 листопада 2014 року в Устимівській ДСР сформовано колекцію пшениці, що налічує 4100 зразки. Безпосередньо у двох сховищах станції закладено і зберігається в герметичній тарі 3856 зразків генофонду. Колекція середньострокового зберігання дослідної станції налічує 3705 зразків м’якої пшениці, 62 – зразки твердої пшениці, 55 – колекційних зразків малопоширених видів пшениць, 7 – амфідиплоїдів, 27 – диких родичів пшениць. Виявлено, що оптимальним терміном зберігання насіння колекційних зразків м’якої пшениці в нерегульованих умовах сховища № 2 Устимівської ДСР (температура зберігання +5-+20 оС) є 12-14 років. Насіння пшениці по 250-300 г, попередньо очищене і висушене до 8-9%, знаходиться в герметично закритій тарі (скляні пляшки закриті пробками та герметизовані сумішшю сургучу і парафіну або запаяні фольговані багатошарові пакети). Максимальним зі встановлених термінів зберігання насіння пшениці м’якої в нерегульованих умовах, що знаходиться в герметично закритій тарі у сховищі Устимівської ДСР, є 18 років (зразок репродукції 1993 року в 2011 році мав схожість на рівні 91%). Умови для гарантованого середньострокового зберігання (до 2025 років) висушеного насіння пшениці в герметичній тарі, вимагають використання холодильної камери (з температурою +2-40С), що суттєво подовжує терміни зберігання колекції та зменшує затрати на її регенерацію. Оптимальна відносна вологість повітря в камері не повинна перевищувати 15-20%.

81

Важливою запорукою успішного процесу середньострокового зберігання насіння є регульовані (хоча б частково) умови зберігання та герметичність тари. Цей чинник (герметичність) особливо важливий при зберіганні колекцій у приміщеннях де неможливо контролювати вологість повітря і де існує ризик швидкої втрати життєздатності насіння при випадковому пошкодженні чи дефекті тари в якій зберігається зразок. За умови відсутності камер температура зовнішнього середовища повинна бути, по можливості, не високою (не вище 250C) і стабільною, а вологість повітря не перевищувати 60-70%. При короткостроковому (5-10 років) зберіганні насіння активних та робочих колекцій пшениці в неконтрольованих умовах без попереднього висушування та герметизації спостерігається стрімка деградація рівня життєздатності зразків вже після 2-3 років, тому для зберігання таких колекцій також необхідне попереднє висушування насіння та пакування у герметичну тару, або зберігання висушеного насіння без герметичної тари в приміщенні (камерах) з пониженою температурою (+4-+100С) та низькою відносною вологістю повітря (15-20%). Для запобігання порушення генетичної цілісності зразка необхідно проводити чергову регенерацію насіннєвого матеріалу пшениці при падінні лабораторної схожості контрольного зразка нижче 80-85%. Обов’язково при регенерації насіння потрібно враховувати, що рівень польової схожості насіння пшениці, як правило, поступається лабораторній, а також той факт, що при старінні насіння стрімко зростає різниця між лабораторною і польовою схожістю у бік зменшення останньої. Найбільш значимими факторами, які негативно впливають на строки зберігання насіння, є несприятливі погодні умови при регенерації, вибір географічного пункту регенерації без урахування агрокліматичних умов, порушення методики підготовки насіння до зберігання, зберігання в неналежних умовах. Використання стимуляторів росту дає загалом позитивний ефект при відновленні схожості зразків озимої м’якої пшениці старих репродукцій лише з порівняно високою початковою лабораторною схожістю. Потрібні додаткові дослідження в цьому напрямку. УДК 633.88: 631.527: 633.822 Колосович М.П. Дослідна станція лікарських рослин ІАП НААН

ПРОДУКТИВНІСТЬ КОЛЕКЦІЙНИХ ЗРАЗКІВ М’ЯТИ КОЛОСКОВОЇ Базова колекція роду MenthaL. в установі нараховує 268 зразків. Генофонд м’яти репрезентований зразками 13 видів: Mentha aquatica L., M. Arvensis L, M. Canadensis L., M. xcarinthiaca Host., M. xpiperita L., 82

M. xgentilis L., M. longifolia L., M. rotundifolia L., M. spicata L, M. xvillosa Huds., M xverticilliata L., M. xvillosonervata Opiz., M. citrata Ehrh. В структурі колекції 46,6% займають зразки міжвидових гібридів. Частка зразків M. longifolia L. складає 19,5%, M. spicata L.– 11,8%, M. xpiperita L. – 11,1%, інших видів – 11%. М'ята колоскова – багаторічна трав'яниста рослина з родини губоцвітих заввишки 50-100 см. Листки прості на коротких черешках або сидячі, овальні, або продовгувато-ланцетні, загострені і нерівно зубчастопильчасті. Квітки зібрані в колосовидне суцвіття. Віночок фіолетоволіловий. Рослина широко використовується в кулінарії, вживається як прянощі. З рослини отримують ефірну олію, що використовується в парфумерії, кондитерської та лікеро-горілчаної промисловості, медицині, при виробництві мила, тютюну. Зразки м’яти колоскової (M. spicata L.) є джерелом морозостійкості, стійкості до шкідників і хвороб, високого вмісту карвону та ліналоолу, що є цінним для селекційної роботи з м’ятою різного напрямку. З метою залучення цінних для селекції зразків даного виду було проведено їх вивчення. Оцінку зразків м’яти проводили в колекційному розсаднику. Визначали продуктивність сухої надземної маси, сухого листя, сирого кореневища; висоту рослини та діаметр куща, стійкість до шкідників та хвороб. Зразки порівнювали з стандартом ILR 01164. Досліди закладали у відповідності з методикою наведеною в посібнику Б.О. Доспехова (1985). Фенологічні спостереження, біометричні виміри, оцінку продуктивності та стійкість проводили у відповідності з методиками М.І. Майсурадзе (1980) О.А. Поради (2007) та методиками Державного випробування (2007). При проведенні комплексної оцінки зразків м’яти за морфологічними та господарсько-цінними ознаками, продуктивністю сухої трави виділилися зразки: ILR 01080 – 220 г, ILR 01199 –140 г; ILR 01160 –130 г, за продуктивністю сухого листя: ILR 01159 – 80 г, ILR 01080 –75 г, ILR 01140 – 60 г; за продуктивністю сирого кореневища: ILR 01140 – 470 г, ILR 01161 – 420 г, ILR 0199 – 405 г., у порівнянні із стандартом ILR 01164, що мав продуктивність сухої трави – 100 г, листя – 50 г, сирого кореня – 280 г. Найнижча продуктивність сухої трави виявлена у зразка ILR 01141 – 15 г, сухого листя – ILR 01036 – 10 г, сирого коріння – ILR 01036 – 40. Найбільший діаметр куща спостерігався у зразків ILR 01160 – 102 см, ILR 01080 – 93 см та ILR 01115 – 91 см, а найменший у ILR 01167 – 67 см. Найбільший діаметр кореневища виявлено у зразка ILR 01166 – 7,8 см та ILR 01201 – 7,0 см, а найменший – у ILR 01141 -3,5 см. Найвисокорослішими виявилися зразки ILR 01114 – 73 см ILR 01160 та ILR 01165 – 66 см, а найнижчим – ILR 01163 – 43 см, тоді коли стандарт ILR 01164 мав діаметр куща 73 см, висоту рослин – 60 см, діаметр кореневища 6,0 см.

83

Серед вивчених зразків найвищу стійкість (9 балів) до антракнозу (Sphaceloma menthae Jenk), борошнистої роси (Erysiphecichoracearum D.C. f.

Menthae), іржі (Puccinia menthae Pers.), м’ятної попелиці (Aphis menthae L.) та цикад строкатої (Eupteryx atropunctata G.) і жовтуватої (Empoasca flavescens F.) встановлено у зразків ILR 01115 та ILR 01201. За результатами проведеної оцінки колекційних зразків м’яти колоскової виявлено 19 джерел господарсько-цінних ознак:за стійкістю (9 балів) до шкідників і хвороб – 2 зразки, за діаметром куща – 3, за діаметром кореневища – 2, за висотою – 3, за продуктивністю сухої трави – 3, за продуктивністю сухого листя – 3, за продуктивністю сирого кореневища – 3. Цінні зразки будуть використані у подальшій селекційній роботі з м’ятою. УДК 631.527:632.954:633.854.79«324» Ковальчук З.В., Хомутовська С.В., Куліш О.Ю., Парій М.Ф. Всеукраїнський науковий інститут селекції

СТВОРЕННЯ ВИХІДНОГО МАТЕРІАЛУ ОЗИМОГО РІПАКУ СТІЙКОГО ДО ГЕРБІЦИДІВ ІМІДОЗОЛІНОВОЇ ГРУПИ В ГЕТЕРОЗИСНІЙ СЕЛЕКЦІЇ Озимий ріпак одна із основних стратегічних олійних культур в Україні. Більшість сучасних сортів та гібридів мають близьку потенційну врожайність тому перевагами користаються сорти або культивари з додатковими ознаками. Однією із таких ознак є стійкість до гербіцидів тотальної дії. Оскільки питання використання генетично модифікованих організмів в Україні законодавчо не узгоджене стійкість, до імідазолінів набуває для ринку вирішального значення. Метою нашої роботи було створити вихідний матеріал озимого ріпаку стійкого до гербіцидів імідазолінової групи. Ріпак є аллотетраплоїдом містить два геноми А і С. Ці два геноми налічують 5 генів AHAS серед них AHAS1 і AHAS3 конститутивно експресуються тобто є функціональними копіями. Стійкість до імідазоліну в форм олійного ріпаку була створена шляхом мутагенезу в результаті зміни однієї амінокислоти ферменту AHAS. Мутант PM1 має заміну одного нуклеотиду в 653 кодоні, в результаті чого аспарагін замінено на серин в первинній структурі AHAS1. Донором стійкості до гербіцидів імідазолінової групи був ярий ріпак, який містив природну мутацію гену AHAS. Стійке до імідазолінoнів: насіння лінії висівали у ящики у тепличних умовах, для синхронізації цвітіння ярих і озимих форм ріпаку. В квітні ярий ріпак, який був висіяний в теплиці було пересаджено в поле для адаптації і проведення подальших схрещувань. В результаті роботи отримані закріплювачі стерильності стійкі до гербіцидів імідозолінової групи.

84

УДК 634.6+58:069.029 Красовський В.В. Хорольський ботанічний сад

ФОРМУВАННЯ ГЕНОФОНДУ СУБТРОПІЧНИХ ПЛОДОВИХ КУЛЬТУР У ХОРОЛЬСЬКОМУ БОТАНІЧНОМУ САДУ Роль ботанічних садів як зберігачів генофонду рослин з корисними властивостями надзвичайно важлива. Неодмінним атрибутом новизни новоствореного Хорольського ботанічного саду є колекція незахищеного ґрунту «Сад субтропічних плодових культур». Хоча ботанічний сад своє функціонування розпочав лише у грудні 2011 року, формування генофонду субтропічних плодових культур у вигляді колекції рослин розпочали задовго до його створення, оскільки насіння, сіянці та саджанці Zizyphus jujuba Mill. почали добирати та завозити до міста Хоролу з Півдня Автономної Республіки Крим та з Республіки Молдова ще у 1998 році, живці партенокарпічних сортів Ficus carica L. добирали у містах Феодосії, Керчі, Алушті, Запоріжжі у 2004 році. Досить цінним було одбирання у 2007 році насіння Diospyros virginiana L. та Diospyros lotus L. у місті Феодосія, насіння Asimina triloba L. одбирали у 2007 році у місті Нова Каховка. Колекційний матеріал сортів Punica granatum L. одбирали у 2011 році у вигляді живців та саджанців у місті Феодосія, а у 2013 році у місті Молочанськ. У місті Молочанськ Запорізької області також одбирали насіння Amygdalus communis L. у 2013 році з гірким, а у 2014 з солодким ядром. Перелічені види субтропічних плодових культур у лісостеповій зоні України протягом останніх десятиліть являються цінним об’єктом наукових досліджень, є позитивні результати щодо вирощування поодиноких екземплярів, або незначної їх кількості, проте і на теперішній час збільшенню видового різноманіття та широкому поширенню досліджуваних видів, які пройшли первинне інтродукційне випробування ще перешкоджає низька морозо- та зимостійкість мобілізованого вихідного матеріалу. Виходячи з того, що плоди субтропічних культур являються цінним харчовим та лікувально-профілактичним продуктом, а самі рослини стійкі до масових вражень шкідниками та хворобами, створення дослідної колекції з формуванням генофонду субтропічних видів є актуальним та обґрунтованим. Колекція «Сад субтропічних плодових культур» побудована за еколого-географічним принципом у регулярному стилі. За біоморфологічними ознаками досліджувані субтропічні плодові представлені деревними видами. Агротехнічні прийоми догляду за рослинами спрямовані на формування крони Z. jujuba, F. carica, P. granatum у вигляді кущів, а D. virginiana, D. lotus та A. triloba, A. communis у вигляді низькоштамбових дерев. Крім того F. carica та P. granatum культивуємо як вкривні на зиму культури.

85

Виокремлення субтропічних плодових культур у окрему колекцію ботанічного саду створює ефект незвичайності та вишуканості, підвищує імідж та визнання ботанічного саду з огляду новаторського підходу до організації колекцій та наукових досліджень субтропічних видів, адже формування генофонду субтропічних плодових культур видів Z. jujuba, D. virginiana, D. lotus, A. triloba, F. carica, P. granatum, A. communis у вигляді живої колекції є наочним посібником розділу інтродукція та акліматизація рослин для студентів біологічних спеціальностей навчальних закладів, дослідним полігоном для науковців ботаніків, а для селекціонерів вихідним матеріалом для відбору стійких форм, вдосконалення існуючих та виведення власних сортів з високою пристосованістю до агрокліматичних умов Лісостепової зони України. Основні напрямки штучного добору досліджуваних видів направлені на підвищення морозо- та зимостійкості рослин, що намагаємось досягти за рахунок пересіву насіння Z. jujuba, D. virginiana, D. lotus, A. triloba, A. communis. Добір форм цих же рослин з раннім строком дозрівання плодів забезпечуватиме своєчасне завершення вегетаційного періоду, що є запорукою успішної їх зимівлі, і навпаки, добір A. communis з пізнім початком вегетаційного періоду уберігатиме рослини, що досить рано квітують, від пізніх заморозків. F. carica досліджуємо лише партенокарпічні сорти і при вдосконаленні їх сортів можливо сподіватись на мутаційні процеси, які з більшою ймовірністю можуть здійснитись у екстремальних для F. carica агрокліматичних умовах зимового періоду Лісостепу України. УДК 57.085.23:633.43 Крат В.Ю.,1,2 Сидоров А.В.,1,2 Бабич В.О., 1,2 Галущенко С.В.,1 Парій М.Ф.1,2 1

Всеукраїнський науковий інститут селекції Національний університет біоресурсів і природокористування України

2

ОСОБЛИВОСТІ ІЗОЛЯЦІЇ КЛІТИННИХ ПРОТОПЛАСТІВ МОРКВИ (DAUCUSCAROTAL) МОДЕЛЬНИХ ГЕНОТИПІВ Культура ізольованих протопластів (клітини, позбавлені клітинної стінки) – це один з сучасних підходів, які використовуються в генетичних та біотехнологічних дослідженнях. Відсутність клітинної стінки спрощує роботу по маніпуляції з клітинами для зміни генетичного апарату і в результаті генно-хромосомної інженерії дає змогу отримати нові форми рослин. В той же час з різних культур та різних частин рослин по різному ферментується клітинна стінка. Для генно-хромосомної інженерії важливий активний поділ клітин та висока регенерація з протопластів, тому в наших дослідженнях використано суспензійну культуру моркви.

86

Перший етап ізоляції протопластів – це ферментація клітинної стінки. Тут треба враховувати і температуру повітря і склад ферментаційного середовища. Процес ферментації досліджують вже понад 50 років і існує багато суперечливих результатів. В дослідженнях Slabas (1980) ферментація суспензії моркви проводилася при концентрації ферментної суміші 6%, а в дослідженнях Grambow лише з використанням 1,5% ферментом. Одні результати показують, що ферментація проходить при 250С (Hepp, 1987), а інші – при 300С (Kameya, 1971). Нами було проведено дослідження по ферментації суспензійної культури моркви з використанням різних температурних режимів (250С, 270С, 300С) та різних концентрацій ферменту в середовищі. Як і очікувалося, зі збільшенням концентрації ферменту збільшується кількість виділених протопластів Проте при концентрації ферменту більше 5,5% кількість протопластів залишається сталою. В результаті проведених нами досліджень було з’ясовано, що для отримання оптимальної кількості протопластів з суспензійної культури моркви необхідно використовувати середовище з вмістом ферменту не менше 5,4% та температуру 300С з коливаннями 40-50 кол./хв. УДК 655.55:581.16 Кучеренко Є.Ю., Петренкова В.П., Рябуха С.С. Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ СОРТІВ СОЇ СЕЛЕКЦІЇ ІНСТИТУТУ РОСЛИННИЦТВА ІМ. В.Я. ЮР’ЄВА НААН ЗА СТІЙКІСТЮ ДО ПОСУХИ Соя як стратегічна зернобобова культура світового землеробства ХХІ століття перебуває в центрі уваги аграрної науки і виробництва. За останні 50 років її посіви збільшились у світі з 23,8 до 102,4млн. га, урожайність зросла з 1,7 до 2,6 т/га, валове виробництво – з 26,9 до 263 млн. т, або у 9,8 разів. У посушливі роки урожай сої може зазнавати значних втрат, так як ця культура досить чутлива до умов середовища, тому підбір стійких до посухи сортів є важливим завданням сучасної селекції. В Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН значна увага приділяється створенню високопродуктивних конкурентоспроможних сортів сої з коротким вегетаційним періодом. У Реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні у 2015 році знаходиться 10 сортів сої селекції інституту, з них 4 сорти новітні (Байка, Естафета, Мальвіна, Подяка), окрім того вісім сортів, визнані перспективними (Кобза, Вікторина, Писанка, Райдуга, Перлина, Симфонія, Вишиванка, Красуня).

87

Стійкість до посухи даних сортів визначали в умовах лабораторії за методикою, розробленою у Всеросійському інституті рослинництва ім. М.І. Вавилова, 1988р. (ВІР). За даною методикою насіння досліджуваних сортів пророщували в чашках Петрі в розчині сахарози з концентрацією 8,7%, що забезпечувало високий осмотичний тиск та ускладнювало доступ вологи до нього. Контрольним варіантом було насіння, закладене для пророщування в дистильовану воду. Тривалість пророщування 5 діб, впродовж яких підтримували температуру повітря +23ºС. Закладали по 25 насінин кожного сорту у трьох повторностях. Відсоток пророщеного насіння визначали за формулою: , де а – середня кількість проростків у розчині осмотика (сахарози), виражена у відсотках від кількості насіння, що проросло в контролі (дистильованій воді) – b. Кількість насіння, яке проросло у розчині сахарози знаходиться в прямій залежності від рівня посухостійкості сорту – чим стійкіший сорт, тим вищий відсоток пророслого насіння і тим більша довжина коріння і ростків. Згідно з класифікацією ВІР досліджувані сорти диференційовано на п’ять груп за ступенем посухостійкості: 1 – високостійкі (проросло 81-100%); 2 – стійкість вище середньої (проросло 61-80%); 3 – середньостійкі (проросло 41-60%); 4 – слабкостійкі (проросло 21-40%); 5 – нестійкі (проросло 0-20%). Отже за результатами наших досліджень внесений в Реєстр сортів рослин України сорт сої Байка та перспективний сорт Симфонія за посухостійкістю віднесено до 2-ої групи, так як вони мали стійкість вище середньої, зокрема 66,6% та 76,0% відповідно; внесені в Реєстр сортів рослин України сорти Естафета та Подяка, а також перспективні сорти Кобза, Райдуга, Перлина, Красуня характеризуються середньою стійкістю до посухи, їх віднесено до 3-ої групи (відсоток пророслого насіння у розчині осмотика складав 42,0%-59,4%); внесений в Реєстр сортів рослин України сорт Мальвіна та визнані перспективними сорти Писанка, Вікторина і Вишиванка мали слабку стійкість до посухи, так як відсоток пророслого насіння цих сортів в розчині сахарози був у межах 21,6%-39,9%. Таким чином наявність в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН серед сучасних сортів сої селекційних розробок з вищесереднім (Байка, Симфонія) та середнім (Естафета, Подяка, Кобза, Райдуга, Перлина, Красуня) рівнем стійкості до посухи сприяє створенню вихідного матеріалу для селекції культури на дану ознаку і забезпечує стабільність урожаю нових сортів та їх конкурентну спроможність.

88

УДК 633.179:631.559 Кулик М.І. Полтавська державна аграрна академія

МІНЛИВІСТЬ КІЛЬКІСНИХ ПОКАЗНИКІВ ПРОСА ПРУТОПОДІБНОГО (Panicum virgatum L.) ЗАЛЕЖНО ВІД СОРТУ На даний час, просо прутоподібне, синонім: лозоподібне (надалі – світчграс) – перспективна культура для виробництва біопалива, що глибоко досліджується як за кордоном, так і на території України. Ця рослина має багато переваг над іншими «енергетичними культурами»: багаторічна, не вибаглива до умов вирощування, високоврожайна, а її наземна вегетативна маса (фітомаса) характеризується низьким вмістом хімічних елементів і є відмінною сировиною для виробництва твердого і рідкого біопалива. В умовах центральної частини Лісостепу було проведено експеримент, що передбачав: встановлення найбільш врожайних сортів світчграсу, визначення кількісних показників рослин в розрізі досліджуваних сортів та вмісту сухих речовин у їх фітомасі з метою виокремлення найкращих генотипів вихідного матеріалу для селекції. Погодні умови років досліджень були типовими для зони проведення досліджень із показниками близькими до середньобагаторічних, з окремими відхиленням від тренду температур та кількості опадів, що дозволило об’єктивно оцінити реакцію рослин світчграсу на умови вирощування. З-поміж сортів світчграсу поставлених на вивчення, найвищі кількісні показники (висота рослин, кількість стебел на одиницю площі, та вміст сухої фітомаси) мали сорти Кейв-ін-рок і Картадж (рис. 1-2, табл.). Варіювання висоти рослин, в умовах певного вегетаційного року, в межах конкретного сорту було незначним, що свідчить про стабільний прояв ознаки і може бути використаним для подальшої селекційної роботи.

200,0

160,3

160,0

150,0700

140,0

600

120,0

110,1

Кількість стебел, шт/м2

Висота рослин, см

800

174,9

180,0

115,0 98,2

100,0 80,0 60,0 40,0

500

705,4 570,3 447,6

465,2

Кейв-ін-рок

Картадж

560,2

430,0

400 300 200 100

20,0

0

0,0 Кейв-ін-рок

Картадж

Форесбург

Кейв-ін-рок

2012

Картадж

Форесбург

Форесбург

Кейв-ін-рок

2012

2013

Картадж 2013

Варіанти

Варіанти

НІР05 фактор А (рік) 15,4; НІР05 фактор В (сорт) 5,71

НІР05 фактор А (рік) 45,7; НІР05 фактор В (сорт) 7,50

Рис. 1. Висота рослин сортів світчграсу (см), 2013 р.

Рис. 2. Кількість стебел у сортів світчграсу (шт./м2), 2013 р.

89

Форесбург

Сорти Кейв-ін-рок і Картадж формували найбільшу врожайність вологої (відразу після скошування) і сухої фітомаси (табл.). Урожайність фітомаси світчграсу, 2012-2013 рр. Рік

Сорт

Урожайність, т/га

ВМ* СМ* 50,9 13,0 Кейв-ін-рок 2012 Картадж 54,2 14,3 Форесбург 43,8 11,0 61,8 16,6 Кейв-ін-рок 2013 Картадж 66,1 18,0 Форесбург 50,8 13,5 *Примітка: ВМ – волога маса, СМ – суха маса.

Вміст вологи, % 25,5 26,4 25,1 26,9 27,2 26,6

Прибавка врожаю, т/га ВМ СМ – – – – – – 10,9 3,6 11,9 3,7 7,0 2,5

НІР05 фактор А (рік) 0,9; НІР05 фактор В (сорт) 2,1 – для сухої фітомаси. Висновки. Найбільш продуктивними за кількісними показниками (висотою рослин та їх густотою, а також вмістом сухої речовини у фітомасі), з рівнем врожайності більше 15 т/га виявились сорти світчграсу Кейв-ін-рок і Картадж, менш урожайним був сорт Форесбург (13,5 т/га сухої фітомаси). Для створення нових сортів енергетичних культур необхідно звертати увагу на підбір вихідного матеріалу з найбільш адаптованих і високопродуктивних інтродукованих сортів світчграсу, що мають високі кількісні показники надземної вегетативної маси. УДК 631.5:633.88 Куценко Н.І. Дослідна станція лікарських рослин Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук

ВИКОРИСТАННЯ ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН У СЕЛЕКЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ДСЛР ІАП НААН Одним із резервів збільшення виробництва лікарської сировини для потреб хіміко-фармацевтичної промисловості і аптечної мережі є виведення і впровадження в виробництво високопродуктивних сортів. Успішний розвиток селекції лікарських рослин неможливий без широкого залучення генетичних рослинних ресурсів. Селекція потребує великої кількості різноманітного вихідного матеріалу. М.І. Вавилов говорив, що успіх селекції і її результативність залежить від добору вихідного матеріалу. Таким матеріалом у селекції лікарських рослин є все те, що селекціонер може використати у своїй практичній роботі для створення нових сортів, які б відповідали меті селекційної програми.

90

У сучасних селекційних дослідженнях з лікарськими рослинами в залежності від біологічних особливостей культури і вимог до її нових сортів у якості вихідного матеріалу використовуються природні форми, селекційні сорти вітчизняної й зарубіжної селекції, мутантні і поліплоїдні форми, гібридний матеріал, інцухт-лінії. Зібраний природній матеріал використовували як для відбору вихідних родових рослин майбутніх сортів, так і в схрещуваннях. Цінність цього вихідного матеріалу полягає в стійкості до біотичних та абіотичних чинників. Використовуючи в селекційній роботі природний вихідний матеріал селекціонерами ДСЛР одержані сорти, які на даний час внесені до Переліку сортів рослин придатних до поширення в Україні, зокрема: алтеї лікарської – Мальвіна (урожайність коренів 42,6 ц/га, трави – 5,9 ц/га, насіння – 1,5 ц/га), цмину піскового – Золотистий (урожайність суцвіть – 13,3 ц/га, насіння – 0,4 ц/га, вміст флавоноїдів в суцвіттях – 0,55%), материнки звичайної – Україночка (урожайність сировини – 37,6 ц/га, насіння – 2,1 ц/га, вміст ефірної олії в сировині – 0,54%), подорожника великого Полтавський (урожайність листя двох строків збору – 56,7 ц/га, насіння – 7,0 ц/га, вміст екстрактивних речовин 36,5%), череди трироздільної – Монастирська (урожайність сировини – 34,5 ц/га, насіння – 2,5 ц/га, вміст полісахаридів в сировині – 12,4%). З використанням природних форм було створено сорти астрагалу шерстистоквіткового – Фаворит (урожайність сировини – 37,2 ц/га, насіння – 0,8 ц/га, вміст тритерпенових глікозидів сировині – 2,4%) та шандри звичайної (урожайність сировини до 50 ц/га, насіння – 3,0 ц/га, вміст марубіїну у сировині – 2,7%), які на даний час знаходяться в Державному сортовипробуванні. Дикорослі види м`яти також широко використовуються в селекційній роботі з цією культурою. Завдяки використанню в селекційному процесі вітчизняного та зарубіжного сортового ресурсу були створені високопродуктивні сорти валеріани лікарської – Україна (урожайність коренів 42,6 ц/га, трави – 5,9 ц/га, насіння – 1,5 ц/га), ромашки лікарської – Перлина Лісостепу (урожайність суцвіть – 9,2 ц/га, насіння – 1,0 ц/га, вміст ефірної олії в суцвіттях – 0,55%), наперстянки шерстистої – Сульчанка (урожайність листя – 30,8 ц/га, насіння – 3,0 ц/га, вміст ланатозиду С – 0,12%). Про ефективність використання зібраного генетичного різноманіття в селекційному процесі з лікарськими рослинами можна судити за його результативністю. З залученням зразків генофонду лише за останній рік завершено роботи зі створення сортів таких видів, як маруна цинерарієлиста (сорт Ювілейна: урожайність суцвіть - 9,0 ц/га, насіння - 2,0 ц/га.), гісоп лікарський (сорт Національний: урожайність сировини і насіння на першому році вегетації складає відповідно 29,5 ц/га і 4,0 ц/га на другий рік вегетації становить 52,1 ц/га і 4,7 ц/га), нагідки лікарські. Перспективні зразки марени красильної, розторопші плямистої, м’яти випробовуються на заключних етапах селекції.

91

УДК 633.12:631.524.5 Ляшенко В.В. Полтавська державна аграрна академія

Тригуб О.В. Устимівська дослідна станція рослинництва Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН України

ГЕНОТИПИ ГРЕЧКИ ЗВИЧАЙНОЇ (Fagopyrum esculentum Moench.) ТА ОЦІНКА ЇХ НА ПОСУХОСТІЙКІСТЬ Гречка – одна з найбільш цінних продовольчих культур здатних забезпечити рентабельне виробництво в усіх гречкосіючих регіонах нашої держави. Однак, не дивлячись на певні досягнення селекції і підвищення загального рівня землеробства, урожайність її продовжує залишатися на низькому рівні і особливо в роки з несприятливими умовами вегетації. Вирішити це завдання можливо шляхом більш широкого залучення до генотипу новостворюваних сортів, матеріалу із максимальною здатністю до адаптації в змінних умовах оточуючого середовища. Генотипів, що здатні продовжувати ефективне функціонування генеративної та вегетативної сфери в більш екстремальних умовах і як результат, в більшій мірі реалізувати свій генетичний потенціал урожайності. Найбільш вагомими лімітуючими факторами під час вегетації гречки є високі температури та низьке вологозабезпечення в найбільш критичний період розвитку – цвітіння – початок достигання. Вирішити питання уникнення співпадання критичних періодів росту і прояву кліматичних факторів лише завдяки висіванню ранньостиглих або пізньостиглих генотипів, не є ефективним. Тому вся робота зі створення адаптивного сортового матеріалу повинна бути направлена на випробування широкого асортименту вихідного матеріалу і пошук серед нього генотипів, що вирізняються підвищеною посухостійкістю та терморезистентністю. Метою та завданнями досліджень передбачалося вивчення Національної колекції гречки звичайної (Fagopyrum esculentum Moench.) за показниками адаптивності та продуктивності в контрастних умовах оточуючого середовища. Відповідно поставлених завдань проведено оцінку набору зразків колекції різного еколого-географічного походження та виділення генотипів із підвищеними показниками посухостійкості та терморезистентності. Об'єкт дослідження – 61 зразок, з яких із України – 28, Республіки Білорусь – 6, Російської Федерації – 17, два із Японії, по одному із Грузії, Литви, Кореї та Франції. Як стандарт використано сорт Українка. Поняття посухи вміщує цілий комплекс метеорологічних умов. Це довготривалий період без дощів, який супроводжується безперервним падінням відносної вологості повітря та підвищенням температури. Атмосферна та ґрунтова посухи супроводжують одна одну. Крім того до обтяжливих наслідків приводять суховії.

92

Вирощування набору колекційних зразків протягом трьох років дозволило провести повну оцінку різноманітного за походженням матеріалу по стійкості до абіотичних факторів середовища. Протягом періоду дослідження описувалися дані кількості опадів та середньодобова температура вегетаційного періоду. Здатність рослини переносити несприятливі умови закладена в генетичній спадковій основі, така здатність також може утворюватися організмом не змінюючи генетичні механізми рослинного організму. В цілому реакція рослин на змінені умови є комплексною, оскільки вміщує зміни як біохімічних, так і фізіологічних процесів. Чимале значення для селекції має стійкість, яка базується на витривалості клітин рослин, здатності в процесі адаптації перебудовувати як швидкість, так і напрямок метаболічних реакцій таким чином, аби у змінених умовах середовища утворювалися всі необхідні продукти. Вважається, що стійкість визначається всім генотипом, носить полігенний характер і генетично детермінована. В загальному скласти уяву про ступінь посухостійкості зразка можна за ступенем зміни урожайних характеристик (маси плодів з одиниці площі, продуктивності рослини, крупності плодів) та морфологічних показників (висоти рослини та кількості суцвіть на рослині) в сприятливі та стресові роки вирощування. Проведений аналіз дав змогу із групи вивчення виділити зразки, що вирізняються не лише підвищеною урожайністю в порівнянні з контролем та середнім по групі показником, а й високим рівнем стабільності прояву урожайних характеристик по роках, незалежно від ступеню впливу стресфактору. Слід відмітити, що найбільш екстремальний за водно-температурним режимом рік, був і найменш урожайним у всіх без виключення зразків. Але навіть у посушливих умовах урожайні характеристики більш пристосованого до місцевих умов селекційного матеріалу значно перевищували урожайність місцевих сортів та форм. Вплив температурного режиму значно знижується вранці та ввечері, що дає змогу хоч і невеликій кількості квіток, але все ж таки пройти процес запилення. При відсутності дощів досить тривалий час, посуха хоч і наростає поступово, але тримаючись довгий час, спричиняє більш згубну дію на рослинний організм. При значній листостебловій масі у гречки спостерігається значне пригнічення цвітіння, в'янення листя та верхівок пагонів. В результаті вивчення проведено розподіл досліджуваних показників на дві групи за ступенем впливу на них несприятливих факторів середовища. Більш стабільними, незалежно від дії посухи та високих температур виявилися характеристики маси 1000 зерен та висоти рослини. Значних змін зазнали урожайні показники – кількості суцвіть на рослині, продуктивність рослини, урожайність плодів.

93

Серед групи сортозразків гречки було виділено генотипи, які у змінних умовах оточуючого середовища проявили себе високоврожайним та більш стабільним по роках матеріалом. Науковці відзначають, що чим більша у рослини норма реакції на стрес, тим більша його здатність до адаптації. Знаковим є той факт, що серед високо адаптивного матеріалу є зразки походженням із України, Російської Федерації, Республіки Білорусь та Японії. Звичайно в середньому за три роки більш врожайними виявилися селекційні сорти та форми, але для визначення показника посухостійкості більш цінним є характеристика зміни рівня врожайності в контрастних умовах. Найбільш адаптивними можна вважати зразки: UC0101199, UC0101155, UC0100192, UC0100195, UC0100305, UC0100953, UC0101936, UC0101993, UC0100501, UC0100941 із України, UC0101797 із Республіки Білорусь, UC0101924, UC0100839, UC0100840, UC0100297 та UC0100234 із Російської Федерації та UC0100947 із Японії. Виділені генотипи з кращою здатністю до адаптації за досить посушливих умов можна вважати генетичними джерелами стійкості. Вони є цінним вихідним матеріалом для створення високопродуктивних сортів зі значним потенціалом стійкості до посухи. На основі проведених досліджень було встановлено, що проведення польових та лабораторних досліджень колекційного матеріалу в контрастні за умовами вирощування роки дозволяє із групи вивчення виділити сортозразки з високим адаптивним потенціалом за посухостійкістю та терморезистентністю. УДК 633.88: 631.527 Мельничук Р.В., Мироненко С.М. Дослідна станція лікарських рослин ІАП НААН України

ВИДІЛЕННЯ ДЖЕРЕЛ ЦІННИХ ГОСПОДАРСЬКИХ ОЗНАК З КОЛЕКЦІЇ РОДУ Calendula L. У ДСЛР з 1999 року розпочато збір зразків і формування колекції нагідок. На даний час колекція нараховує 145 зразки 4 видів: Calendula officinalis L., C. arvensis L., C. tripterocarpa Rupr., С. аlata Rech. з 18 країн світу, з яких 38 зразків складають ознакову колекцію роду Calendula L. Найбільша частина зразків з України – 65 (44,8 %), наступні за чисельністю зразки з Росії – 34 (23,4%) та Німеччини – 18 (12,4%), Франції – 4 (2,8%), Італії, Нідерланди і Японія по 3 (2,1%), та з Казахстану, Ізраїль, Польщі, США– по 2 (1,4 %); найменша кількість з Великої Британії, Білорусії, Болгарії, Індії, Лівії, Монголії і Швейцарії – по одному зразку (близько 1%). Колекція роду Calendula L. оцінена за комплексом ознак: висота рослин, кількість пагонів, діаметр куща, кількість і діаметр суцвіть, діаметр диска, товщина квітконіжки, забарвлення трубчатих і язичкових квіток, 94

довжина язичкових квіток, махровість суцвіття, група стиглості, насіннєва продуктивність, продуктивність повітряно-сухих суцвіть, вміст діючих речовин, стійкість до шкідників, до хвороб та посухи. За результатами досліджень з колекції роду Calendula L. виділено зразки – джерела цінних господарських ознак, використання яких у подальшому підвищить ефективність селекційного процесу, за: висотою рослин – С.о.-14-126 і С.о.-14-52 (Україна) 65,5 см і 66,2 см відповідно; кількістю пагонів – С.t.-11-34 (C. tripterocarpa, Україна) 113 шт.; діаметром куща – С.о.-14-52 і С.о.-14-102 – 60,3 см і 61,3 см відповідно; кількістю суцвіть – С.al.-11-32, С.ar.-11-33, С.t.-11-34 (Україна), С.о.-14-47, С.о.-14-99 і С.о.-14-102 - 18 шт.; діаметром суцвіття – С.о.-14-84 (cv. Золотце, Росія) і С.о.-14-171 (cv. Mandarin Twist, Україна), діаметр суцвіття яких відповідно 9,3 см і 9,1 см; діаметром диска – С.о.-14-171 (cv. MandarinTwist) і С.о.-1435 (Україна) – 1,9 см і С.о.-13-143 (cv. Zen Orange, Японія) – 1,8 см; товщиною квітконіжки – С.о.-13-143 (cv. Zen Orange, Японія) з 0,52 см; забарвленням трубчатих квіток – cv. Kablouna mixed, Cremgell (Німеччина) – коричневе, забарвленням язичкових квіток – cv. Monarch orange (Німеччина), cv. Гейша Геpл, UPM-83 (Україна) – оранжеве; довжиною язичкових квіток – С.о.-13-121 (cv. Дежавью, Україна), С.о.-14-130 (Франція) і С.о.-13-143 (cv. Zen Orange, Японія), 3,15 і по 2,75 см; ступеню махровості (кількість рядів більше 8) – С.о.-14-130, С.о.-14-131 (Франція), С.о.-14-168 (cv. LemonTwist), С.о.-14-171 (cv. MandarinTwist) Україна – махрове; групою стиглості – С.t.-11-34 (C. tripterocarpa,Україна) – 87 днів; насіннєвою продуктивністю – С.о.-14-50 (Україна), С.о.-14-161 (cv. Дейзи оранж), С.о.-14-94 (Україна), С.о.-14-40 (Нідерланди), С.о.-14-77 (cv. Языки пламени, Росія), які мали продуктивність більше 20 г/1рослини; продуктивністю повітряно-сухих суцвіть - С.о.-14-131 (Франція), cv. Radio (Німеччина), С.о.-14-77 (cv. Языки пламени, Росія), С.о.-14-50 (cv.

Touchofred, залучено з України), продуктивність сировини яких перевищувала 17 г з 1 рослини; вмістом діючих речовин (флавоноїдів) – OrangePorcupine (Німеччина) – 1,1 % (в перерахунку на рутин); стійкістю до шкідників – С.t.-11-34 (C. tripterocarpa,Україна) – 8 балів; стійкістю до борошнистої роси – cv. Monarch orange, cv.Pacific (Німеччина), С.о.-14-79 (cv. Черное сердце, Франція), С.о.-14-75 (Ізраїль),С.о.-14-76 (Україна) – 7 балів; стійкістю до посухи – cv. Kablouna mixed (Німеччина), С.о.-14-73 (Росія), С.о.-14-99, С.t.-11-34 (Україна), С.о.-13-143 (cv. ZenOrange, Японія), С.о.-14-79 (cv. Черное сердце, Франція) – 7 балів. Серед джерел цінних ознак виділено зразок С.t.-11-34 (C. Tripterocarpa Rupr., Україна) за кількістю пагонів, ранньостиглістю, стійкістю до шкідників та посухи. Особливу цінність представляє зразок cv.

Zen Orange (Японія), який є донором більшого рівня прояву діаметру диска, довжини язичкових квіток, стійкістю до посухи. Зразок С.о.-14-77 (cv. Языки пламени, Росія) поєднує важливі господарські ознаки – продуктивність насіння і повітряно-сухих суцвіть.

95

УДК 633.11+633.14:631.527 Москалець В.І. Носівська селекційно-дослідна станція НААН України

Москалець В.В., Москалець Т.З. Білоцерківський національний аграрний університет

БІОЛОГО-ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОДИФІКАЦІЙНОЇ ЗДАТНОСТІ НОВОЇ НАПІВКАРЛИКОВОЇ ЛІНІЇ Л 59-95 В УМОВАХ ПОЛІСЬКО-ЛІСОСТЕПОВОГО ТА ЛІСОСТЕПОВОГО ЕКОТОПУ Пошук, відбір і створення вихідного матеріалу базується в успішній селекції рослин. Першим вихідним матеріалом стали відібрані самою природою форми рослин, які є адаптованими до певних екотопів, мають велике значення для селекції. Проте поряд із генетичним матеріалом місцевої селекції, повинен використовуватися й світовий, оскільки в основі селекції покладене використання світової колекції як вихідного матеріалу для підбору батьківських форм. У гібридних популяціях, які отримані в результаті схрещування віддалених еколого-географічних груп, спостерігається трансгресія за врожайністю на відміну від гібридів споріднених форм. А нині необхідні як високоврожайні, високоякісні сорти, так й еколого-адаптивні, резистентні до низки екологічних факторів у різних екологічних нішах. Лінія пшениці м’якої озимої Л 59-95, що виведена в умовах Носівської селекційно-дослідної станції ІСГМіАПВ НААН України. У 2013 р. за результатами досліджень лінію Л 59-95 включено до національного каталогу Національного центру генетичних ресурсів рослин України Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН України (номер реєстрації IR 14750W, номер національного каталогу UA0108016. Родовід лінії Л 5995 – (Донська напівкарликовах (Maris Madler х Pony) х Донська напівкарликова)]; плоїдність – гексаплоїд; різновидність – erytrospermum; метод створення – індивідуальний відбір; рік створення – 1995; тип розвитку – озимий. Морфологічні та господарсько-цінні характеристики пшениці м’якої озимої лінії Л 59-95 (рис.): висота рослин 85–90 см; стебло потовщене, міцне, неламке, стійке до вилягання; соломина слабко виповнена; кущ рослин – прямостоячий; кількість вузлів на головному стеблі – 5 шт., кількість міжвузлів – 5 шт., у т.ч. довжина 1-го міжвузля – 7 см, 2-го – 7–8 см, 3-го – 10,5–11,7 см, 4-го – 20–22 см, 5-го – 25,7–26,7 см; кількість листків – 5 шт., довжина прапорцевого листка – 13,2–20 см, ширина – 1,3–1,4 см; кут нахилу прапорцевого листка від стебла – 70º; довжина 2-го листка – 21–24,4 см, ширина – 0,9–1 см; колір листя – світлозелений, мають як і стебло восковий наліт.; відстань від 1-го вузла до колоса – 7–13 см; колос щільний, остистий, колір колоса – білий (при розвитку фітоценозів цього сорту за умов недостатнього та нестійкого зволоження) або соломисто-жовтий (при розвитку фітоценозів цього сорту 96

за умов достатнього зволоження), форма – призматична, довжина колосу – 7–8,5 см, кількість квіток на головному колосі – 42–45 шт.; колос остистий, під час повної стиглості жовтого кольору, неопушений, веретеноподібний, щільність колосу середня; зернівка – червона; стійкість проти збудників фузаріозу – 6 б., септоріозу – 6 б., борошнистої роси – 6 б., бурої іржі – 8 б., зимостійкість – 7 б., тоді коли для сорту Альбатрос одеський – 7,6; 5,9; 6,1; 2,1 і 8,9 балів відповідно; за даними Національного центру генетичних ресурсів рослин України (Харківська обл.) урожайність зерна лінії Л 59-95 в 2008 р. складала 6,25 т/га, маса 1000 зерен – 44,2 г, для сорту Альбатрос одеський – 7,3 т/га і 34,8 г відповідно; в умовах перехідної зони ЛісостепПолісся (Чернігівська обл.) в середньому за 2005–2007 рр. урожайність зерна цієї лінії була, вищою на 11 % порівняно з показниками для сорту Донська напівкарликова. УДК 633.11.575.24 Назаренко М.М. Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

ВИНИКНЕННЯ МУТАЦІЙ ПІД ДІЄЮ ГАМА-ПРОМЕНІВ Використання мутагенів на наш час вже дозволило створити понад 3500 сортів культурних рослин. Одним за напрямків (як теоретичних, так і практичних досліджень в галузі мутаційної селекції) є встановлення залежності між дозою мутагену та загальною частотою виникнення мутацій. Необхідність цього обумовлена специфічністю взаємодії між генотипом вихідного матеріалу для селекції та дозою і природою мутагенного чинника. Частота суттєво варіює в залежності від цієї специфічності і вживання навіть традиційних мутагенів досі призводить до занадто випадкового результату. Окремою є проблема визначення оптимальних доз для індукції мутацій широкого (перш за все – корисного) спектру без зниження життєздатності матеріалу. Метою нашого дослідження було встановити частоти виникнення різних типів мутацій при дії гама-променів для використання в мутаційній селекції пшениці м’якої озимої, виділити дози оптимальні для індукції загальної частоти мутацій, встановити залежності між виникненням мутацій та генотипом вихідного селекційного матеріалу. В якості матеріалу для дослідження були використані наступні сорти – Фаворитка, Ласуня, Хуртовина – створені за допомогою дії гаммапроменів, лінія 418, Колос Миронівщини – методом гібридизації, Сонечко (НДМС 0,005%) і Калинова (ДАБ 0,1%) – дією хімічних мутагенів, Волошкова – термомутагенез. Дози гама-променів – загальновживані для відповідних досліджень з мутаційної селекції – 100, 150, 200 та 250 Гр.

97

Досліди проводились протягом 2011 – 2014 рр. в умовах ННЦ ДДАЕУ та МІП ім. В.М. Ремесло НААН України. Математичну обробку одержаних результатів проводили за методикою дисперсійного аналізу, достовірність різниці між середніми дослідних варіантів і контролем оцінювали за критерієм Стьюдента і Фішера. Достовірність різниці між одержаними середніми дослідних варіантів і контролем оцінювали за критерієм Стьюдента. Всього було досліджено 18100 сімей. Кількість по варіантах складала від 500 до 100 сімей та залежала від кількості матеріалу отриманого в першому поколінні. Переважна більшість варіантів мала 500 сімей. В залежності від дози гама-променів частота мутацій коливалась від 0,4% (варіант Колос Миронівщини, контроль) до 30% (варіант Колос Миронівщини, 250 Гр.). Найбільші частоти мутацій спостерігались при дозах 200-250 Гр. В декотрих випадках частота мутацій при дозі 250 Гр. суттєво знижувалась в порівнянні з попередньою. При використані в якості вихідного матеріалу сортів Фаворитка, Ласуня та Хуртовина, створених за допомогою гама-променів частота мутацій суттєво знижувалась і становило відповідно при найвищій дозі 250 Гр. 11,3, 11,4 та 12,5 відсотків. Цей ефект було підтверджено при групуванні даних, де відповідні сорти увійшли до однієї групи. Загалом було індуковано 35 різних типів мутацій. Більша різноманітність спостерігалась при дозах 200 – 250 Гр. у сортів Колос Миронівщини, Сонечко, Волошкова. Більша кількість господарсько-цінних – у цих же сортів при дозі 100 Гр. Загалом, при зростанні дози гама-променів лінійно зростала й частота мутацій, крім сорту Калинова, для котрого при дозі 250 Гр. частота помітно знизилась у порівняні з дозою 200 Гр. (відповідно 14, 3та 23,7%). Таким чином, встановлено, що при використанні в якості мутагену гамма-променів у вихідного матеріалу з сортів, що створені при дії цього мутагену, спостерігається суттєве падіння частоти мутацій. При підвищенні дози спостерігається статистично значиме збільшення кількості мутацій, але в окремих випадках ця залежність може порушуватись. УДК 633.111.1«324»:631.527.5:631.524.86 Осьмачко О.М., Власенко В.А.

Сумський національний аграрний університет

СТІЙКІСТЬ СОРТІВ І F1 ПШЕНИЦІ ПРОТИ СЕПТОРІОЗУ В УМОВАХ ПІВНІЧНО-СХІДНОГО ЛІСОСТЕПУ Мета досліджень полягала у вивченні генетичного різноманіття колекції сортів пшениці м’якої озимої та їх гібридівза стійкістю проти септоріозу в умовах природного інфекційного фону північно-східного Лісостепу та формування робочої колекції генотипів для створення нового селекційного матеріалу.

98

У 2013-2014 роках провели тестування колекційних зразків пшениці м’якої озимої за стійкістю проти септоріозу. Досліджувані сорти розподілилися на чотири групи: 8,8% – високо сприйнятливі (2-3 бали), 40,0% – сприйнятливі (3-4 бали), 33,6% – слабко сприйнятливі (бал 5), 16,8% – стійкі (6-7 балів). Виділено три сорти, стійкість яких склала 7 балів – Смуглянка, Миронівська золотоверха та Оберіг миронівщини, а також 18 сортів зі стійкістю 6 балів – Веснянка, Золотоколоса, Калинова, Ремеслівна, Зимоярка, Деметра, Колос миронівщини, Миронівська 67, Крижинка, Столична, Елегія, Куяльник, Сирена одеська, Українка одеська, Турунчук, Актер, Ларс. Ці сорти представляють цінність для практичної селекції з стійкістю до збудника септоріозу в умовах північно-східного Лісостепу. За результатами гібридологічного аналізу виявлено 3,6% гібридних комбінацій з високою стійкістю (8,5 балів). Стійкість 7-6 балів до збудника септоріозу мали 46,4% гібридів. Слабко сприйнятливими були 35,7% гібридів. Сприйнятливими виявились (14,3%) комбінацій. На основі показника ступеня фенотипового домінування виявлено, що серед гібридних комбінацій 32,1% проявили наддомінування, 14,3% – часткове позитивне домінування, 14,3% – проміжне успадкування ознаки, 21,4% – часткове від’ємне домінування, 17,9% – депресію. Найбільшу цінність у селекції пшениці м’якої озимої на стійкість до септоріозу становлять гібридні комбінації з проявом наддомінування (hp = 1,2-18) реципроні – Золотоколоса/Овідій, Веснянка/Калинова, а також прямі – Золотоколоса/Астет, Золотоколоса/Куяльник, Золотоколоса/Косоч, Крижинка/Ремеслівна та обернена – Подолянка/Золотоколоса. З цих дев’яти комбінацій у п’яти материнські форми і у трьох батьківські є несіями 1AL/1RS транслокації та у однієї і батьківська, і материнська форми – 1BL/1RS. У цій групі стійкість гібридів була вищою за показники батьківських форм. Домінування батьківської форми (hp = 0,8-1) виявлено у чотирьох реципрокних комбінаціях: Досконала/Золотоколоса, Царівна/Золотоколоса, Астет/Золотоколоса, Веснянка/Поліська 90. У трьох комбінаціях тут батьківська форма є носієм 1AL/1RS транслокації і у однієї материнська. Проміжним успадкуванням (hp =від -0,5 до 0,3) характеризувались прямі комбінації – Золотоколоса/Царівна, Крижинка/Розкішна та обернені – Вільшана/Золотоколоса, Антонівка/Золотоколоса. З них у однієї комбінації материнська форма та у двох батьківська є носієм 1AL/1RS транслокації. Часткове від’ємне успадкування (hp = від -1 до -0,6) характерне для гібридних комбінацій – Золотоколоса/Досконала, Золотоколоса/Вільшана, Золотоколоса / Антонівка, Косоч / Золотоколоса, Поліська 90 / Веснянка, Ремеслівна/Крижинка. У трьох комбінаціях материнська форма з 1AL/1RS транслокацією, а у двох батьківські та у однієї батьківська і материнська з 1BL/1RS. 99

Тип успадкування «депресія» (hp = від -1,2 до -9) виявлено у таких гібридів: Куяльник/Золотоколоса, Золотоколоса/Подолянка, Веснянка/Василина, Василина/Веснянка і Розкішна/Крижинка. З п’яти комбінацій чотири з 1AL/1RS транслокацією і одна з 1BL/1RS транслокацію. У цій групі стійкість гібридів була нижчою за показники батьківських форм. УДК 635. 657: 631. 526 Пасічник С.М., Січкар В.І. Селекційно-генетичний інститут НЦНС

ГЕНОТИПОВА МІНЛИВІСТЬ СТУПЕНЯ НАБУХАННЯ НАСІННЯ НУТУ У ПРОЦЕСІ ЗАМОЧУВАННЯ Нут (Cicer arietinum L.) – цінна зернобобова культура, яка має велике значення у народному господарстві. За посівними площами у світі він займає третє місце серед зернобобових після сої та квасолі. На планеті відмічається суттєве розширення виробництва цієї культури в останні роки. У 1961 році нутом засівали 11,8 млн. га, а у 2013 році – 13,5 млн. га, при цьому за цей період урожай зріс від 6,5 до 9,7 ц/га. У насінні нуту міститься велика кількість повноцінного білка (24-32%), жиру (5-6%), вуглеводів, багато ферментів, мінеральних та органічних речовин. Ця культура має суттєве агротехнічне значення, поскільки здатна зв’язувати 80 – 100 кг/га азоту із повітря. Особливо важлива його роль в екстремально сухій степовій зоні України. В посушливі роки, які останнім часом трапляються все частіше, нут, як найбільш посухо- та жаростійка зернобобова культура, добре доповнює за показниками урожайності горох. Нут є досить технологічним при вирощуванні, він є добрим попередником для багатьох культур, не виснажує грунт, має здатність фіксувати азот з повітря, чим забезпечує себе і вирощувані після нього наступні культури додатковими елементами живлення. За сприятливих умов і за належного агрофону врожайність нуту може становити 2,54,2 т/га, за екстремальних умов вирощування (посуха тощо) вона знижується до 10-17 ц/га, що усе ж забезпечує рентабельність його вирощування. Основним елементом успіху при вирощуванні будь якої сільськогосподарської культури, в тому числі і нуту, є сорт. Він повинен бути зареєстрованим в Україні, мати достатній рівень стійкості до біотичних чинників та витривалості до абіотичних стресів, а до того ж – і високу врожайність. Сорти нуту селекції СГІ – НЦНС (Розанна, Пам'ять, Тріумф, Буджак, Одиссей) є офіційно зареєстрованими, добре пристосовані до грунтово – кліматичних умов України, придатні до інтенсивної технології вирощування і мають достатній рівень толерантності до основних хвороб.

100

Основними напрямами селекції нуту в СГІ є створення крупнонасінних сортів зі збільшеною урожайністю, стійкістю до хвороб та поліпшеною технологічною якістю насіння. При використанні насіннязернобобових культур у консервному виробництві передбачається попередня його вологотеплова обробка у процесі замочування і бланшування. Серед вивчених 352 колекційних сортозразків відібрали 13, які виділялись масою 1000 насінин і непоганою врожайністю. Показники набухання за різних температурних режимів і твердості у 2013 році були найменшими у таких сортозразків як Mexican (Іран) – 170,5% і 75; CRYC 34905 (Туреччина) – 176 % і 65, найбільшими у Beyaynobuf-23 (Туреччина) – 198,5% і 50; б/н (Італія) – 194,5% і 50. Дані ознаки у стандартного сорту Буджак склали 182,5% і 51. У 2014 році рівень набухання насіння і його твердість після бланшування був найменшим у сортозразка Mexican (Іран) (171% і 61) і CRYC 34905 (Туреччина) (187% і 60) і найвищим у NEC 2425 (Туреччина) (214% і 44) та NEC 1838 (Іран) (209,5% і 40). У стандартного сорту Буджак ці показники склали 189% і 47. Таким чином проведені дослідження виявили суттєву генетичну мінливість за показниками набухання та твердості після вологотеплової обробки насіння нуту, виділені форми рекомендовано включати в селекційний процес. УДК 633.1:631.57:632.9 Петренкова В.П., Боровська І.Ю., Лучна І.С., Сокол Т.В., Бабушкіна Т.В., Баранова В.В., Ниска І.М. Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН

ФОРМУВАННЯ КОЛЕКЦІЙ ПОЛЬОВИХ КУЛЬТУР ЗА ОЗНАКОЮ СТІЙКОСТІ ДО ШКІДЛИВИХ ОРГАНІЗМІВ Стратегія селекції на стійкість до хвороб та шкідників охоплює різні напрями, застосування яких у послідовних етапах селекційного процесу забезпечує відтворення технологічної схеми створення вихідного матеріалу. Первинним при цьому є спостереження за мінливістю патогенного комплексу найбільш поширених у регіоні збудників хвороб та шкідників, створенні на базі виділених збудників хвороб інфекційних фонів, а за їх застосуванням – виявлення стійких до основних хвороб та шкідників форм польових культур у перший рік вивчення, визначення збереження стійкості попередньо виділених форм і виявлення джерел зі стабільною стійкістю до шкідливих організмів на наступний рік, залучення у схрещування для визначення їх донорських властивостей на третій рік, вивчення генетичної цінності, механізмів успадкування за цією ознакою впродовж двох років і виділення донорів та впровадження новоствореного матеріалу в селекційні програми.

101

Генофонд рослин є базою для виявлення джерел, які характеризуються генетичною стійкістю до найбільш небезпечних збудників хвороб та шкідників з наступним впровадженням їх в селекційні програми. Особливу цінність мають генотипи, які характеризуються стійкістю проти кількох збудників одночасно – джерела групової стійкості. Для підвищення ефективності селекції на імунітет за результатами багаторічних імунологічних досліджень (2009–2014 рр.) визначено 165 зразків-еталонів стійкості польових культур до найбільш розповсюджених та шкідливих збудників хвороб та шкідників в умовах східного Лісостепу України з різним рівнем прояву ознак, зокрема: пшениця озима – 12 еталонів до листкових хвороб та твердої сажки; пшениця яра м’яка та тверда – 21 та 18 еталонів відповідно до листкових хвороб, твердої сажки та внутрішньостеблових шкідників; ячмінь ярий – 14 еталонів до листкових хвороб, кам’яної сажки та внутрішньостеблових шкідників; горох – 18 еталонів до фузаріозних кореневих гнилей, аскохітозу; соя – 11 еталонів до фузаріозу; кукурудза – 25 еталонів до пухирчастої та летючої сажок, фузаріозної стеблової гнилі,фузаріозу качанів,кукурудзяного стеблового метелика; соняшник – 46 еталонів до фомопсису, білої гнилі стебел, білої та сірої гнилей кошиків, несправжньої борошнистої роси, вовчка. Використовуючи у щорічних дослідженнях визначені зразки-еталони, сформовано ряд колекцій: робоча колекція гороху – для створення сортів різних напрямів використання в кількості 68 зразків з 14 країн (запит № 295 від 14.11.2013 р.), яка містить 25 зразків з ефективними генами стійкості до аскохітозу; робоча колекція пшениці м’якої озимої – з груповою стійкістю до листкових хвороб, яка включає 24 зразка з дев’яти країн з поєднанням високого рівня (7-9 балів) як стійкості до збудників септоріозу, борошнистої роси, бурої іржі, так і прояву цінних господарських ознак – зимостійкості, густоти продуктивного стеблостою, маси 1000 насінин, урожайності (запит № 322 від 04.12.2014 р.); ознакова колекція соняшнику – за стійкістю до хвороб у кількості 40 зразків з 7 країн (свідоцтво про реєстрацію № 154 від 03.03.2014 р.); робоча колекція соняшнику – з груповою стійкістю до фомопсису і несправжньої борошнистої роси у кількості 28 зразків з двох країн (свідоцтво № 163 від 18.11.2014 р.); робоча колекція сої – з індивідуальною стійкістю до фузаріозу, містить 51 зразок з 11 країн / Свідоцтво про реєстрацію колекції генофонду рослин в Україні № 151 від 12 листопада 2013 р. Використання нових джерел стійкості в селекційних програмах польових культур, сортів-еталонів, робочих та ознакових колекцій, нових ліній з цінними ознаками сприятиме підвищенню ефективності селекційної роботи на стійкість до шкідливих організмів.

102

УДК 633:620.952:069.029:[581.522.4+581.95] (477) Рахметов Д.Б., Стаднічук Н.О., Ревунова Л.Г., Рахметова С.О., Шиманська О.В. Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України

ГЕНОФОНД ЕНЕРГЕТИЧНИХ ТА КОРМОВИХ РОСЛИН ВІДДІЛУ НОВИХ КУЛЬТУР НАЦІОНАЛЬНОГО БОТАНІЧНОГО САДУ ІМ. М.М. ГРИШКА НАН УКРАЇНИ Інтродукція рослин являє собою найважливіший чинник збагачення рослинних ресурсів у цілому, а також збільшення біотичного розмаїття культурфітоценозів зокрема. Відділ нових культур Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка є важливим науковим і практичним центром у галузі інтродукції і акліматизації рослин, селекції та впровадження нових культур у виробництво з метою збагачення видового і сортового різноманіття, підвищення стійкості і продуктивності культурфітоценозів та ефективного використання фіторесурсів. Відділ має багатий колекційний фонд кормових, енергетичних, овочевих, пряноароматичних, ефіроолійних, технічних, сидеральних, медодайних рослин та газонних трав, що нараховує 1363 таксонів. На основі 55 інтродуцентів у результаті багаторічної селекційної роботи у відділі створено близько 85 високопродуктивних сортів, які впроваджуються в Україні та за її межами. У відділі зібрано найбільший в Україні генофонд енергетичних рослин, який нараховує 467 видів, форм, гібридів, сортів, що належать 21 родині. Одна з найбільших колекцій – сировинні енергетичні рослини для використання на тверде біопаливо та біогаз, яка нараховує 181 таксонів, що належать до 13 родин. Серед них Fabaceae, Polygonaceae, Poaceae, Malvaceae представлені найбільшим видовим та формовим різноманіттям. В колекції налічується 22 сорти власної селекції (´Біекор-1´, ´Київський ультра´, ´Фітоенергія´, ´Гулівер´, ´Зоряне, ´Снігопад´, ´Колумбо´ тощо). Визначені найперспективніші рослини інтродуценти з високим виходом цукрів з одиниці площі для виробництва біоетанолу. Зібрана одна із найбагатших в Україні колекцій нових цукроносних рослин, яка нараховує 114 таксонів. В складі колекції представлені 30 видів та понад 80 форм і гібридів. На основі найперспективніших видів рослин створено 6 високопродуктивних сортів, таких як ´Ботанічний´, ´Енергодар´ (сорго цукрове), ´Євгенія´, ´Ярослав-8´ (елевсіна коракана), ´НБС-80´ (могарчумизовий гібрид), ´Святкова (чумиза). Внаслідок багаторічної інтродукційної та селекційної роботи зібрано генофонд високоолійних рослин. Визначені найперспективніші рослини інтродуценти з високим вмістом олії та енергетичною ефективністю, які можуть бути використані для виробництва біодизеля. Колекція олійних рослин нараховує 168 таксонів з 14 родин. Одна з найбільших родин 103

Brasicaceae, яка включає 22 види та 146 форм, гібридів та сортів (серед них 10 – власної селекції (´Кияночка´, ´Євро-12´, ´Перемога´, ´Обрій´, ´Фітопал´, ´Оріана´ тощо). У відділі традиційно велика увага приділяється інтродукції та селекції кормових рослин. Генофонд кормових рослин нараховує 284 таксонів, які належать до 15 родин. Серед них за кількістю зразків вирізняються родини Asteraceae, Brasicaceae, Fabaceae, Malvaceae, Poaceae. Колекція кормових рослин включає 220 видів, 44 форми, 40 сортів, з яких 22 сорти нових культур, створені селекціонерами відділу, на які отримано авторські свідоцтва і рекомендовані для вирощування в Україні. Сорти кормових інтродуцентів, виведених у відділі, відіграють важливу роль у вирішенні білкової проблеми, подовженні періоду надходження кормової сировини (рано навесні та пізно восени), у підвищенні продуктивності орних земель (1,5-2,0 рази) порівняно з традиційними культурами, у біоекологізації землеробства. Відділ нових культур Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України є центром створення ряду нових культур, таких як щавнату (гібрид щавлю тянь-шанського з щавлем шпинатним), мальв гібридних (різні гібриди однорічних мальв – м. мелюки, м. кучерявої, м. пульхелли, м. кільчастої), елевсіни гібридної (елевсіна коракана з е. індійською), чини гібридної (чина лісова з ч. великоквітковою), сурапа (гібрид озимої суріпиці з озимим ріпаком) тощо. Завдяки наслідкам інтродукційної та селекційної роботи, яка виконувалася у відділ, в Україні стали добре відомими низка культур: редька олійна, суріпиця яра та с. озима, тифон, козлятник східний та к. лікарський, елевсіна, сіда багаторічна тощо. УДК 633.82/.83+635.25/.5]:631.527 Рахметов Д.Б., Корабльова О.А., Рись М.В., Смілянець Н.М. Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України

ГЕНОФОНД АРОМАТИЧНИХ ТА ОВОЧЕВИХ РОСЛИН ВІДДІЛУ НОВИХ КУЛЬТУР НАЦІОНАЛЬНОГО БОТАНІЧНОГО САДУ ІМ. М.М. ГРИШКА НАН УКРАЇНИ Стійкість біосистем зростає із збільшенням їх складності і різноманітності. Разом із тим, стійкість культурфітоценозів не є винятком і значною мірою визначається біорізноманіттям культивованих видів. Введення в культурфітоценози нових видів дозволяє підвищити їх загальну продуктивність, повніше використовувати агрокліматичний потенціал с.-г. угідь. У цьому плані найголовніша роль належить інтродукції рослин. Природна флора багата видами рослин, що відрізняються від традиційних корисних культур високою екологічною стійкістю, 104

урожайністю, продуктивністю. Найважливіший науковий і практичний інтерес представляє вивчення потенційних можливостей нових інтродуцентів і визначення їх місця в культурі. Відділ нових культур Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України має цінний генофонд овочевих та пряноароматичних рослин (разом 402 таксони). Колекції постійно поповнюються новими видами, формами та сортами за рахунок інтродукційної та селекційної роботи. Генофонд овочевих інтродуцентів нараховує 202 видів, сортів та форм, які належать до 19 родин. Серед цього різноманіття 121 видів та 81 форм та сортів, в тому числі 9 сортів власної селекції. Протягом багаторічного періоду проводиться робота зі збереження, інтродукції, селекції та утримання колекції малопоширених овочевих рослин, а також з поширення насіння і посадкового матеріалу. В колекції представлені різні групи інтродуцентів: салатно-шпинатні (щавель кислий, щавель шпинатний, мангольд – форма черешкова, салат ромен – с. Совський, фенхель звичайний – форма червона; капустяні (капуста брюсельська, капуста броколі – c. Вітамінна, редька японська Дайкон); коренеплідні (цикорій коренеплідний – с. Уманський – 99, петрушка листкова – с. Урожайна); цибулинні (цибуля поникла – c. Лілейна та форма широколиста, цибуля алтайська); гарбузові (гарбуз восковий, момордіка харанська; пасльонові (помідор їстівний – форма сливовидна, фізаліс опушений – с. Жаринка); бульбоплідні (смикавець їстівний – с. Фараон, соняшник бульбистий – с. Дієтичний); бобові (сочевиця харчова, нут звичайний). Такий набір овочевих рослин дозволяє забезпечити овочевою продукцією з ранньої весни до пізньої осені. Їх використання багатогранне. Так, бульби топінамбура є незамінним продуктом для хворих цукровим діабетом, завдяки наявності полісахариду інуліну. Капуста броколі містить значну кількість каротину, вітаміну Е, холіну. Листковий буряк цінується за здатність до регенерування листків, що дозволяє багаторазово збирати врожай. Смикавець їстівний може замінити арахіс і волоський горіх у кондитерських виробах. Генофонд пряноароматичних рослин нараховує 200 видів із 59 родів, що представляють 14 родин, найчисленніша з яких Lamiaceae. Науковцями відділу за останні 15 років створено близько 20 сортів пряноароматичних культур. Це такі перспективні та вже популярні у народі рослини, як лофант ганусовий – сорти Лелека та Синій велетень, гісоп лікарський – сорти Атлант, Водограй та Маркіз, майоран садовий – с. Дзвіночок, непета лимонна – с. Мелодія, змієголовник молдавський – с. Перлинка, чорнушка посівна – с. Діана, шавлія мускатна – с. Кардинал, монарда двійчаста – сорти Серпанок, Слава та Сніжана. В колекції широко представлені рослини з родин селерових, айстрових, глухокропивових, жовтецевих та інші. Були відібрані рослини, які здатні замінити імпортний чорний перець 105

(майоран, чабер, гісоп, монарда, вітекс) або гвоздику (васильки, колюрія та гравілат) у продуктах дієтичного харчування. Добре вивчені меліса лимонна, шавлія мускатна, змієголовник молдавський, лофант ганусовий, чабер запашний, тархун, непета лимонна та багато інших. На основі пряноароматичних рослин опрацьовано 10 оригінальних рецептур сухих пряних приправ для перших, других та солодких страв. Створено і затверджено в установленому законом порядку нормативно-технічну документацію (Технічні Умови і Технологічні Інструкції), яка регламентує використання нетрадиційних пряно-ароматичних рослин у консервній та переробній промисловості при виготовленні овочевих маринадів, ковбасних виробів, алкогольних та безалкогольних напоїв, сухих пряних приправ тощо. УДК: 635. 977: 582. 736 Самородов В.М. Полтавська державна аграрна академія

ГЕНОФОНД ГІНКГО ДВОЛОПАТЕВОГО ПАРКІВ ПОЛТАВЩИНИ Релікт третинного періода – гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba L.) – листопадне дводомне дерево – екзот із відділу Pinophyta привертає до себе увагу дослідників різних напрямків. Адже ця найстаріша рослина нашої планети (палеонтологічні залишки якої датуються 200 млн. років) має полі функціональне використання. В Україні цей вид, занесений до Міжнародної Червоної книги, лише зараз набуває поширення, хоч вперше був інтродукований ще із 1809 р. Завдяки спрямованій праці багатьох поколінь ботаніків, паркобудівників та пересічних громадян, це й екзот культивується у Ботанічних садах і парках Полтавщини від 1894 р. З того часу і по сьогодні його інтродукція обіймає два періоди: перший – від 1894 р. по 1974 р., та другий – від 1975 р. і по сьогодні. За перший період інтродукції на теренах Полтавщини росло лише шість дерев гінкго – п’ять у Полтаві та одне в Устимівському дендропарку. Немає жодної інформації звідки вони походили і яким чином потрапили до дендроосередків краю. Відомо лише те, що деякі дерева які росли у той час в Полтаві вступили в репродуктивну фазу, і одне з них жіночої статі утворювало насіння. На превеликий жаль, ці рослини, які перенесли складні метеоумови та соціальні потрясіння і не зазнали при цьому ніяких пошкоджень, після 1956 р. були спиляні. До 1975 р. було ще декілька спроб культивувати гінкго у Полтаві, але вони не мали позитивних результатів. Другий етап інтродукції гінкго на Полтавщині почався від 1975 р. За 40 років які минули відтоді гінкго почали вирощувати у ботанічних садах, дендраріях і парках Полтави, Кременчука, Лубен, Миргорода, Хоролу, а також у десяти районах області: Диканському, Глобинському, 106

Кобеляцькому, Кременчуцькому, Лубенському, Машівському, Миргородському, Пирятинському, Семенівському та Шишацькому. Все це – свідчення значного розповсюдження гінкго Полтавщиною, а також притаманній цьому виду екологічній пластичності. Станом на 1.01.2015 р. у ботанічних садах, дендраріях та парках нашої області зростає 75 різновікових дерев гінкго. Всі вони були інтродуковані у вигляді саджанців із різних ботанічних осередків Сухумі, Києва, Одеси, Харкова, Ужгорода. Але їх переважна більшість була завезена з Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка НААН України (м. Київ). Найбільше з цих дерев (35 особин) зростає у Полтаві. З них 28,60% припадає на дендрарій Полтавської державної аграрної академії, а 16,10% росте у Вавиловіарії – меморіальному парку Полтавської сільськогосподарської дослідної станції імені М.І. Вавилова НААН. На теренах області ростуть різні за віком дерева. Переважають особини восьми – десяти років. Разом з цим маємо рослини які вже вступили у репродуктивний стан. Найстарші з них ростуть у Ботанічному саду Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Їх вік сягає 43 років. Три з них чоловічої статі, а одне – жіночої. На 27-му році життя вони вступили в репродуктивний стан. Дещо молодші від них дерева з дендрарію аграрної академії. Одному з них – чоловічому, – 40 років, решті – двом чоловічим і одному жіночому по 35 років. Такі ж за віком два чоловічі і одне жіноче дерева ростуть у Вавиловіарії. Репродукція дерев аграрної академії і Вавиловіарію почалась відповідно на 28-му і 30-му роках життя. Таким чином, на сьогодні, в Полтавській області росте три жіночі дерева, які утворюють шишкоягоди з насінням. Виявлено їх репродуктивний потенціал, який дозволяє щорічно заготовляти насіння та вирощувати з нього садивний матеріал для озеленення області. Досвід культивування гінкго на Полтавщині свідчить про успішність його адаптації до умов області. Так, вегетація його дерев триває 170-185 днів, що вкладається в агрокліматичні параметри притаманні для нашого краю. Період росту видовжених пагонів 65-70 днів, що відповідає більшості аборигенних видів з тенденцією до затухання ростових процесів у другій половині літа. Це повністю забезпечує своєчасне здерев’яніння пагонів та їх підготовку до перезимівлі. Максимальну кількість шишкоягід (3436 шт.) зібрано у 2014 р. з жіночого дерева гінкго яке росте у Ботанічному саду педагогічного університету. З цієї ж рослини зібрано майже 6 кілограмів очищеного від саркостести насіння (у 2014 р.). Але переважно більшу масу однієї насінини, в середньому 2,27 г, має жіноче дерево з дендрарію аграрної академії. Виповненість насіння коливається по роках, так само як і його схожість. Та не дивлячись на це, вже отримані сіянці власної репродукції, які використані для поповнення дендрологічних колекцій низки наукових та учбових закладів.

107

Таким чином, можна констатувати, що охарактеризований генофонд гінкго дає можливість для збільшення біологічної різноманітності культурної флори Полтавщини. У подальшому необхідно спрямувати зусилля на відбір найбільш декоративних, високоврожайних та адаптованих до екологічних умов області рослин. Все це буде сприяти більш широкому використанню гінкго у паркобудівництві, озелененні та лікарському рослинництві. УДК 575.2:631.527.5:633.43 Сидоров А.В., Крат В.Ю., Бабич В.О., Куліш О.Ю., Ковальчук З.В., Симоненко Ю.В., Парій М.Ф. Всеукраїнський науковий інститут селекції Національний університет біоресурсів і природокористування України

ГЕНОТИПУВАННЯ МОДЕЛЬНИХ ГЕНОТИПІВ МОРКВИ (Daucus carota) Морква – одна з найважливіших з економічної точки зору овочевих культур. Крім того морква характеризується підвищеною здатністю до соматичного ембріогенезу у порівнянні з іншими сільськогосподарськими культурами. Генетичні дослідження потребують універсального інструменту, який дозволив би працювати з даною культурою на рівні послідовності нуклеотидів ДНК. Молекулярні маркери найкраще підходять для цього, особливо мікросателітні, оскільки вони прості у використанні, відносно дешеві і не потребують наявності додаткового обладнання та високого рівня навиків у персоналу лабораторій. Для генотипування модельних генотипів було підібрано 35 найбільш поліморфних SSR маркерів, рівномірно розподілених по геному моркви. Маркери підбирались таким чином, щоб можливо було ідентифікувати не лише окремі генотипи, а й кожну хромосому. Використовуючи даний набір ДНК-маркерів можна генотипувати будь-який зразок. Усі вибрані маркери мають кодомінантний тип успадкування, тому дозволяють ідентифікувати не лише гомозиготні, а й гетерозиготні форми. В результаті проведених аналізів встановлено, що поліморфізм на використаних формах моркви виявили 9 SSR-маркерів, які дозволяють визначити окремо 1, 3, 4, 5, 8 та 9 хромосоми. Таким чином залишається необхідність у додатковому підборі поліморфних SSR-маркерів для 2, 6 та 7 хромосом.

108

УДК 633.36/.37 Силенко С.І. Устимівська дослідна станція рослинництва Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва НААН України

ФОРМУВАННЯ ТА ВЕДЕННЯ ГЕНЕТИЧНОГО БАНКУ РОДУ Lathyrus В УКРАЇНІ Результативне використання та збереження генетичного різноманіття рослин має виключно важливе значення для створення перспективних нових сортів на основі використання зразків генофонду, що забезпечує підвищення урожайності, якості та стабільність виробництва продукції рослинництва, забезпечення постійно зростаючих потреб населення у продуктах харчування і визначає національну та глобальну продовольчу безпеку. Чина – одна з важливих зернобобових культур із багатостороннім використанням. Борошно чини додають до пшеничного (20%) для поліпшення якості хліба і макаронів. Із зерна виготовляють сурогат кави. На харчові цілі чину використовує переважно населення азіатських країн, у Європі як харчовий продукт вона поширена менше. Зерно чини використовується для одержання білкового клею високої якості – казеїну. Його використовують у фанерній, текстильній і авіаційній промисловості. Крохмаль із чини є високоцінним за якістю і відноситься до сорту «Екстра». Завдяки великій кількості бульбочкових бактерій на коренях, чина є добрим азотозбирачем. Тому, вона має велике агротехнічне значення в сівозміні. Посіви чини можна використовувати на сидерат. Чину можна використовувати і як медоносну культуру. Для ефективного використання генетичного різноманіття чини в селекційних, наукових, освітніх та інших програмах у Системі генетичних ресурсів рослин України під координацією Національного центру генетичних ресурсів рослин України з 1992 року сформовано колекцією цієї культури. Вона включає 1333 сортозразки, які представлені 29 видами походженням з 65 країн світу. Рід Lathyrus (L.)включає селекційні сорти – 75 зразків, місцеві сорти та форми – 737, дикорослі види та форми – 521. На середньострокове зберігання у Національне сховище закладено 692 сортозразки. Координація формування колекцій генбанку чини, а також вивчення базової колекції проводиться в лабораторії зернобобових, круп'яних культур та кукурудзи Устимівської дослідної станції рослинництва. Багаторічний аналіз зв'язку цінних господарських ознак зразків з їх географічним походженням виявив регіони, з яких доцільно вести інтродукцію нових зразків під конкретні селекційні програми. Особлива увага приділяється пошуку та інтродукції вітчизняних і кращих зарубіжних селекційних сортів та ліній, місцевих сортів-популяцій і диких видів чини.

109

Поповнення колекції зразками здійснюється за рахунок надходжень безпосередньо від оригінаторів України, Росії та Білорусії, експедиційних зборів місцевих форм та диких співродичів по регіонах України та країн СНД, а також за участі міжнародних сільськогосподарських досліджень CIMMYT (Мексика) та ICARDA (Сирія). За допомогою всесвітньої мережі Internet, періодичних наукових видань, особистих наукових контактів ведеться планомірний пошук нових джерел та донорів цінних ознак. Первинне вивчення генетичних ресурсів чини проводиться у карантинному розсаднику Устимівської дослідної станції рослинництва. Щорічно в польових та лабораторних дослідах вивчається 100-300 зразків чини за основними кількісними та якісними ознаками. За результатами цього вивчення сформовано колекції: базова, в який зосереджено основне генетичне різноманіття чини; ознакові колекції з високою стабільністю і рівнем прояву ознак; спеціальні під конкретні напрями селекції; учбові формуються у залежності від призначення у навчальному процесі; сортіветалонів, які більш стабільно розкривають рівень прояву ознак і призначені для диференціації зразків при формуванні колекцій, а також використовуються при оцінці сортів на відмінність за методикою UPOV. Для забезпечення селекційних та науково-дослідних установ, навчльних закладів України та країн близько зарубіжжя вихідним матеріалом та інформацією про генофонд культури щорічно розсилається близько 100 зразків чини. УДК 631.527:633.34 Січкар В.І., Лаврова Г.Д., Ганжело О.І. Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення

ВИКОРИСТАННЯ СВІТОВОЇ КОЛЕКЦІЇ СОЇ В СЕЛЕКЦІЇ НА АДАПТИВНІСТЬ Інтенсивне розширення посівних площ під соєю, яке ми спостерігаємо в Україні в останні роки, пов’язане в першу чергу зі створенням сортів, які характеризуються оптимальною тривалістю вегетаційного періоду та добре пристосовані до зональних умов. Незважаючи на те, що умовна лінія посухи постійно рухається зі степової зони нашої країни до лісостепової, середній урожай культури постійно зростає і вже перевищує 20 ц/га. За останні роки відомі селекціонери України В.Г. Михайлов, О.З. Щербина, В.І. Січкар, Л.Г. Білявська, С.В. Іванюк, Н.Ф. Григорчук, В.В. Клубук, М.Г. Голохоринська, С.С. Рябуха, Л.Р. Медвєдєва, О.І. Ганжело, Г.Д. Лаврова створили значну кількість високопродуктивних адаптованих до різних зон сортів, що стало головною базою позитивних 110

зрушень у збільшенні виробництва сої. Основним методом селекції є гібридизація, тому успіх селекційної роботи з будь-якою сільськогосподарською культурою значною мірою залежить від правильно добраних батьківських форм для схрещування. Вавілов М.І. розглядав вихідний матеріал як основу селекційної роботи. У наші дні проблема генофонду рослин набула глобального характеру в зв’язку з повною втратою ряду видів і місцевих популяцій рослин, які могли мати значну цінність для людства. Численні дані свідчать про те, що якраз гібридні популяції, що базуються на основі схрещування сортів, створених у різних природно-екологічних умовах, є найбільш цінними для доборів форм, які здатні поєднати високі продуктивність та адаптивність. Тому, в більшості країн світу, де ведеться інтенсивна селекційна робота з соєю, добору та вивченню колекційного матеріалу приділяється надзвичайно велика увага. Так, у США колекція сої включає більше 18000 сортозразків, у Китаї – понад 12000, Росії – біля 6000. Суттєву увагу на вивчення культурних і диких форм сої звертають також у Японії, Індії, Кореї, Австралії, Франції, Індонезії. Для умов степової зони України найбільш цінними є посухостійкі генотипи, які здатні давати економічно обґрунтовані врожаї за дефіциту вологи, з оптимальною тривалістю періоду вегетації. Протягом тривалого періоду ми вивчили значний набір колекційних сортозразків із багатьох країн світу, на основі чого добрали донори та джерела господарсько цінних ознак, які потім використовували в програмі схрещувань. Одержані результати чітко показують, що скоростиглий генний пул зосереджений в північній зоні соєсіяння (Канада, Німеччина, Швеція, Польща), а пізньостиглий – в південній (США, Аргентина, Японія, Корея, Австралія). Більшість толерантних до посухи форм походить із США та України. Підвищеним значенням гіллястості виділились Л29/82, Херсонська 2 і Франк Колоніал, кількості насіння на рослині – Л41/83, Л29/82, Герб Мюллер, Дікманс Валтис, збирального індекса – Пальметто, Одеська 124. На основі комплексного вивчення сортозразків світової колекції ми виділили ряд форм, які несуть дуже важливі для селекції ознаки. Серед них такі як високе прикріплення нижніх бобів над поверхнею ґрунту (15-20 см), поєднання стійкості до розтріскування бобів з дуже раннім дозріванням, підвищений вміст білка в насінні (41-43 %). Аналіз елементів продуктивності та господарсько цінних показників свідчить про те, що підвищена насіннєва продуктивність за умов посухи обумовлена не одним якимось чинником, а оптимальним їх поєднанням. Тому ми вважаємо, що створення високопродуктивних форм повинно базуватись на одночасному поліпшенні ряду ознак і властивостей до того рівня, за якого не буде спостерігатись значної конкуренції між ними.

111

УДК: 633.111.1:631.527.541 Соломонов Р.В. Селекционно-генетический институт – Национальный центр семеноведения и сортоизучения

НАСЛЕДОВАНИЕ И НАСЛЕДУЕМОСТЬ ЭЛЕМЕНТОВ ПРОДУКТИВНОСТИ В ЯРОВО-ОЗИМЫХ ГИБРИДОВ МЯГКОЙ ПШЕНИЦЫ Использование яровой пшеницы в селекции озимой для усовершенствования местных сортов пшеницы по ряду ценных признаков продолжается на протяжении длительного периода времени во многих научных учреждениях всего мира. В СГИ в 80-е годы академиками Лыфенко С.Ф. и Литвиненко Н.А. с сотрудниками при скрещивании местных сортов озимой пшеницы с яровыми сортами разных экологических групп (в основном из южного полушарья), был получен ряд новых сортов озимой пшеницы с ценными признаками и свойствами (Обрий, Проминь, Зирка, Знахидка од., Фантазия од., Красуня од. и т.д.). Они отличались от существующих на тот период сортов озимой мягкой пшеницы, прежде всего урожайностью, устойчивостью к некоторым заболеваниям и полеганию. Однако до сих пор остается не до конца изученными вопросы селекционной ценности яровых образцов различных генетических пулов как источников ценных признаков в селекции озимой пшеницы для конкретных агроклиматических условий. Целью данной работы является изучение характера наследование ценных признаков ярово-озимых гибридов при гибридизации яровых и озимых сортов мягкой пшеницы, различных по генетическому происхождению, а также определение эффективности использования разных схем скрещивания в селекционном процессе озимой пшеницы на юге Украины. В качестве исходного материала использовали гибриды от 18-ти комбинаций первого, второго поколения и беккроссы в сравнении с родительскими формами, на которых провели анализ структуры урожая. Характер фенотипического доминирования (hp) и тип наследования признаков продуктивности гибридов определяли по методике Peter F.C. Frey C.I., коэффициент наследуемости (H2) вычисляли с помощью формулы предложенной I. Mahmud, H.H. Kramer. На характер проявления признаков продуктивности влияла перезимовка гибридов F1. Зима в 2007/2008 году была мягкой, что дало возможность хорошо перезимовать гибридам и родительским формам. На уровень перезимовки ярово-озимых гибридов влияет как озимый, так и яровой компонент скрещиваний. Влияние ярового родителя на уровень перезимовки гибридов связан, прежде всего, с различной реакцией на яровизацию и фотопериодической чувствительностью. При беккроссе 112

гибридовF1 озимым компонентом уровень перезимовки увеличивался. По характеру фенотипического доминирования определено, что в основном проявлялось сверхдоминирование признаков независимо от комбинации и схемы скрещивания. Исключение составили комбинации: Волгоуральская/Одесская 267, Волгоуральская/Куяльник, Babax/Одесская 16 по признакам число и масса зерен с растения и колоса, масса 1000 зерен которые унаследовали неполное доминирование. Наибольшая степень сверхдоминирования признаков структуры урожая отмечены у следующих комбинаций: Харьковская 26/Кирия, Triso/Виктория од., Волгоуральская/Виктория, Trap1/Одесская 267, Babax/Виктория. Коэффициент наследуемости признаков (Н2) гибридами F2 относительно родительских форм в зависимости от комбинации скрещивания имел различные значения (0,11-0,85). Прежде всего, среди гибридов наблюдалось расщепление по типу развития, что в свою очередь повлияло на наследуемость признаков высоты растений и элементов продуктивности. По всем комбинациям относительно более высшей уровень наследуемости имели признаки – масса 1000 зерен (0,32-0,53), крупность колоса (0,31-0,67), количество зерен в колосе (0,28-0,56); меньшей долей генетической изменчивости отличались признаки – высота растений (0,21-0,40) и продуктивная кустистость (0,12-0,34). В то же время коэффициент наследуемости по этим признакам отличались между гибридными комбинациями. Так самым высоким уровнем наследуемости массы 1000 зерен отличались гибриды F2 от скрещивания российского ярового сорта Волгоуральская / Виктория (0,48-0,67); а количеству зерен в колосе – Волгоуральская / Куяльник (0,61-0,72); по крупности колоса – мексиканского сорта Babax / Одесская 267 (0,57-0,68). Таким образом, происхождение образцов яровой пшеницы в значительной мере определяет их эффективность как генетических источников элементов продуктивности в селекции озимой пшеницы. УДК 633.11:575 Твердохлеб Е.В., Богуславский Р.Л., Анциферова О.В., Зайцева Г.П., Попов В.Н. Институт растениеводства им. В.Я. Юрьева НААН

ОСОБЕННОСТИ СТРОЕНИЯ КОЛОСКА КУЛЬТУРНЫХ ОДНОЗЕРНЯНОК ИЗ КОЛЛЕКЦИИ НАЦИОНАЛЬНОГО ГЕНБАНКА РАСТЕНИЙ УКРАИНЫ Однозернянка была одомашнена около 10 000 лет назад от дикого предка Triticum boeoticum Boiss. на юго-западе Турции, в Даг Карадаге (Heun et al. 1997). Широко собиралась (дикие формы) и культивировалась (одомашненные формы) неолитическими крестьянами в регионе Плодородного Полумесяца, а затем в Европе. Значение однозернянки 113

уменьшилось после бронзового века (Zohary and Hopf 1993), когда ее заменили высокоурожайные с лёгким вымолотом зерна тетраплоидные T. durum Def. и гексаплоидные T. aestivum L. пшеницы. В настоящее время однозернянка встречается спорадически в Сербии, Албании, Швейцарии, Турции, Марокко (Жуковский, 1971, Kuckuck 1970, Perrinoetal. 1996), изредка засоряет посевы полиплоидных пшениц в Закавказье (Дорофеев, 1972). Культурные однозернянки входят в подрод BoeoticumMigusch. etDorof. рода TriticumL. К ним относят T. monococcumL. и T. sinskajae var. sinskajae A. Filat. et Kurk. (2n=2х =14, AbAb). Так как пшеничные геномы Аuи Ab генетически тесно родственны и дивергировали 1-0,5 млн. лет тому назад (Huang et al., 2002; Dvorak et al., 2004). Внутривидовое разнообразие T. monococcum может быть использовано для генетического улучшения видов полиплоидных пшениц (Valkoun, 2001). Целью нашей работы было определить морфологические особенности строения колосков культурной однозернянки для выявления потенциала продуктивности колоса с последующим использованием в селекционном процессе. Нами были проанализированы 14 образцов культурной однозернянки различного географического происхождения из коллекции Национального генбанка растений Украины. Анализировали по 30 колосьев каждого образца. Индекс озернённости рассчитывали, разделив количество зёрен на количество колосков. Само название «однозернянка» говорит о том, что в её колоске содержится одно зерно. Об этом говорят и литературные источники (Фляксбергер 1935, Вавилов 1935, Дорофеев и др., 1987). Это утверждение сделано по наблюдениям посевов однозернянки на крестьянских полях, где условия произрастания, как правило, характеризуются ограниченностью ресурсов влаги и питательных веществ, и в колоске формируется одно зерно. Однако в условиях экспериментального посева при повышенном агрофоне, по нашим наблюдениям, у всех однозернянок, за исключением Triticum sinskaiae var. sinskajae A. Filat. et Kurk., в колоске развивается два полноценных цветка. Особенность строения колоска T. sinskaiae состоит в том, что второй цветок в колоске редуцирован. Вместо второго цветка в колоске находятся либо колосковые чешуи, либо тычинки. У образцов T. monococcum в верхних и нижних колосках колоса завязывается по одному зерну. Выявлены образцы с озернённостью колосков от 1,05 до 1,81. Стабильно две зерновки имели колоски, находящиеся в средней части колоса. Наличие лишь двух зёрен в колоске унаследовал амфиплоид T. Timococcum Kost.созданный скрещиванием T. Timopheevii Zhuk. с T. monococcum (KostovD., 1936). При этом у T. timopheeviiв колоске созревает по три зерна (средняя часть колоса). Следовательно, доминирует количество зёрен в колоске, характерное для T. monococcum.

114

Среди изученных образцов наибольшей озернённостью колоса обладал образец T. monococcum var. macedonicum из Сирии, номер Национального каталогаUA0300115. Растения высокие 105 см, длина колоса 5,7 см, количество колосков в колосе 25,9 шт., количество зёрен в колосе – 43,6 шт. Таким образом, озернённость составляет 1,81; при этом вес зерна с колоса – 1,1 г, а вес одного зерна ≈ 0,02 г.Наши исследования подтверждают общеизвестную закономерность, что чем меньше зёрен в колосе, тем больше вес зерновки. У образцов с озернённостью 1,05 и 1,09 вес зерновки составлял ≈ 0,04 г. Однако есть и исключение: у T. monococcum var. sofianum, UA0300440 при озернённости колоса 1,32 одна зерновка весит ≈ 0,02 г. Таким образом, у культурной однозернянки T. monococcum при благоприятных условиях в колоске развивается две зерновки, так как колосок имеет два полноценных цветка. Исключение составляет T. sinskaiae, у которой один из цветков редуцирован. УДК 631.527.8 Тищенко В.М., Баташова М.Є., Маренич М.М. Полтавська державна аграрна академія

ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ СЕЛЕКЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР, РОЗРОБЛЕНІ ПРОФЕСОРОМ Н.М. ЧЕКАЛІНИМ Селекція сільськогосподарських рослин на сучасному етапі спрямована на збільшення врожайності, підвищення адаптивних властивостей та стійкості до біотичних і абіотичних факторів середовища, зміну габітусу рослини убік збільшення частки генеративної його частини та ін. Скорочення селекційного процесу в просторі і в часі, одержання нових високопродуктивних та адаптивних сортів сьогодні можливе завдяки використанню селекціонерами досягнень генетики, молекулярної біології, фізіології, біометрії, статистичної біології. М.М. Чекаліним та В.М. Тищенко розроблені методи оптимізації селекційного процесу на основі еколого-генетичного підходу, які дозволили створити нові сорти пшениці озимої, гороху, проса, високопродуктивних та максимально адаптованих для вирощування в умовах Лівобережного Лісостепу України. Індивідуальний добір методом селекційних індексів, так звана індексна селекція, на ранніх етапах селекції дозволяє відібрати найбільш цінні генотипи, які б відповідали поставленим задачам селекційної програми. Використання індексів в доборі має суттєві переваги: 1) зменшення мінливості ознаки; 2) встановлення закономірностей, які не помітні на абсолютних величинах. В нашій селекційній роботі з пшениці, гороху та проса ми використовуємо наступні індекси: збиральний індекс – характеризує долю зерна в загальній масі рослини, індекс атракції – 115

відображає співвідношення генеративної частини рослини до вегетативної, індекс мікророзподілів – оцінює перерозподіл речовин в генеративній частині; для виконання певних задач селекції озимої пшениці розроблені індекси: лінійної щільності колосу та полтавський індекс. Треба відмітити, що селекційні індекси є універсальним інструментом добору, тому можуть успішно використовуватися і на інших культурах. Для встановлення зв’язку між ознаками та індексами, що прямо чи опосередковано впливають на продуктивність, використовується метод кореляційно-регресійного аналізу, який передбачає визначення генетичних та екологічних компонентів. Нами встановлено, що прояв кореляцій між ознаками залежить безпосередньо від умов року вирощування. Найбільш інформативними в цьому плані є несприятливі роки, що дозволяє виявити тісні кореляційні зв’язки між ознаками та індексами, які можливі тільки за рахунок генетичної складової у досліджуваному селекційному матеріалі. Аналіз кореляційних зв’язків дозволяє робити висновки про взаємозв’язки ознак при спадковій мінливості та допомагає при виборі правильної селекційної стратегії. Іншим методом, що дозволяє оптимізувати селекційний процес, є кластерний аналіз, який передбачає використання спеціально підібраних ознак та індексів для групування селекційного матеріалу на ранніх етапах селекції та пошуку цінних генотипів збалансованими за господарськокорисними ознаками. Розробка та використання нових підходів та напрямів в теорії добору озимої пшениці, гороху, проса та оцінки селекційного матеріалу за адаптивними властивостями дозволила створити за короткий період часу унікальний селекційний матеріал по цим культурам – за потенціалом урожайності, якістю насіння, високими адаптивними властивостями та передати в Державне сортовипробування близько 20 сортів для різних ґрунтово-кліматичних зон України: озимої пшениці (Левада, Диканька, Сагайдак, Вільшана, Оржиця, Царичанка, Кармелюк, Полтавчанка, Манжелія, Говтва, Лютенька, Зелений гай, Радивонівка, Аріївка, Самара, Соната полтавська, Санжара), гороху (Норд, Полтавець 2, Олеко, Зіньківський, Апостол, Мазепа), проса (Золушка, Полтавське золотисте, Біла альтанка). УДК 633.11.531.527 Тищенко В.М., Дубенець М.В., Сакало М.В., Шандиба В.В. Полтавська державна аграрна академія

ФОРМУВАННЯ ТА МІНЛИВІСТЬ ОЗНАК У СОРТІВ ТА СЕЛЕКЦІЙНИХ ЛІНІЙ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ В АДАПТИВНІЙ СЕЛЕКЦІЇ Головними кількісними ознаками сортів пшениці м’якої озимої, що забезпечують потенціал урожайності вважаються ознаки, котрі віднесені до 116

ознак генеративної та вегетативної частин рослини. Відомо, що дані ознаки формуються залежно від генетичних особливостей сорту, технології вирощування, дії погодних факторів. Вивчено їх мінливість, рівень формування залежно від року вирощування, строків сівби, проте недостатньо інформації щодо рівня формування головних кількісних ознак, залежно від часу появи сходів за дефіциту вологи в осінній період. В дослідженнях необхідно встановити реакцію сортів Полтавської селекції на різні періоди появи сходів в осінній період і визначити рівень формування як продуктивності, так і багатьох кількісних ознак. В подальшому аналізі результатів експерименту будемо вважати, що 20102011 рр. вирощування сортів пшениці м’якої озимої були з оптимальним строком появи сходів (22 вересня) – І варіант, а 2011-2012 рр. – ІІ варіант з пізнім строком появи сходів (22 грудня). Матеріалом досліджень були сорти та селекційні лінії (СЛ) пшениці м’якої озимої, які вирощували на селекційних ділянках впродовж 2011-2013 рр. Досліди проводили у польовій сівозміні. Площа ділянки становила 25 м2, повторність 4-х кратна. Структурний аналіз сортів та селекційних ліній проводився на 25 рослинах, які вирізали на дослідних ділянках, доводили до повітряно-сухого стану, вимірювали кількісні ознаки генеративної та вегетативної частин рослини. Проведено дослідження на 16 сортах та СЛ пшениці м’якої озимої селекції ПДАА протягом трьох років (2010-2011 рр.; 2011-2012 рр.; 2012-2013 рр.). За результатами досліджень відмічена колосальна різниця за рівнем формування ознак генеративної частини. Майже в два рази знизилася врожайність випробуваних сортів та СЛ пшениці м’якої озимої. Якщо за оптимальних сходів у І варіанті вона становила 5,36 т/га, то за пізніх сходів у ІІ варіанті – 2,54 т/га. За таких базових кількісних ознак генеративної частини, як маса зерна з колоса (М1), маса колоса з насінням (М3), кількість зерен із колоса (КЗ), маса 1000 зерен (МТЗ) зменшення рівня формування ознак не відбувалось, а навпаки – збільшувалось. Так, по М1 збільшилось на 42,6%, М3 – 39,1%, КЗ – 37,1%, МТЗ – 7,2%. Збільшення значень формування досліджуваних генеративних ознак вочевидь пов’язано з біологічними особливостями виду Triticum aestivum, тобто з проходженням етапів органогенезу в осінній період. За отримання своєчасних сходів (І варіант 2010–2011 рр.) три етапи органогенезу виду проходять восени і у фазі кущіння пшениця вступає у зимовий період. А якщо сорти і СЛ пшениці увійшли в зимовий період на першому етапі органогенезу, то з’являється яскрава можливість простежити за сортами та за їх здатністю кущитися навесні. Вважаємо, що основною причиною підвищеного формування генеративних ознак у досліді з пізніми сходами є слабка кущистість сорту чи селекційної лінії. Така оцінка селекційного матеріалу наближує пошук і добір форм адаптованих до умов навколишнього середовища, і які здатні формувати врожай при неповному циклі етапів органогенезу в осінній період.

117

Також, відмічена така ознака, як кількість колосків у колосі (КК), яка не змінювалась за варіантами досліду. Тобто, як за ранніх, так і за пізніх сходів кількість колосків у колосі була на рівні 17±0,79 (2011 р.) і 17±1,11 (2012 р.) штук. Аналіз рівня формування вегетативних ознак, за варіантами досліду, показав, що у деяких ознак рівень формування по сортах і СЛ зменшився, а у деяких навпаки – збільшився. Аналізуючи ознаки варіанту з пізніми сходами (осінь 2011р.), видно, що в 2012 р. різко знизилась висота рослин з 98,6±10,9 до 65,7±4,9 см. Відповідно висота (Н) вплинула на такі ознаки, як ДВМ та КМ, а по М5 зменшення відбувалось з 1,34±0,18 до 1,05±0,19 у 2010–2011 рр. Варто зазначити, що такі ознаки вегетативної частини, як М2 та М4 збільшились за пізніх сходів, відповідно у 2011–2012 рр. М2 – з 2,85±0,35 до 3,53±0,54, у 2010-2011 рр. М4 – 0,49±0,08 та у 2011-2012 рр. – 0,72±0,08. Встановлено, що роки зі стресовими умовами осіннього періоду (пізні сходи) сприяють зменшенню висоти рослин і збільшенню рівня формування деяких ознак генеративної частини. Очевидно, в такі роки добори в технології селекційного процесу на продуктивність колоса будуть ризикованими, а за для виключення негативних наслідків добору, більшу увагу варто приділяти селекційним індексам або маркерним ознакам, які в стресових умовах середовища більш стабільні. Особлива увага зверталася на такі ознаки, рівень формування яких залишався незмінним як за оптимальних, так і за пізніх сходів. До таких ознак можна віднести довжину колоса (ДК) та товщину другого міжвузля (ТС-2М), що свідчить про генетичну стабільність цих ознак за випробування сортів пшениці м’якої озимої в різних погодних умовах. Що стосується ознаки ТС-2М, то за попередніми нашими дослідженнями зверталася увага на маркерну особливість цієї ознаки, тож пропонуємо використовувати її при доборах у стресових умовах середовища. Дана ознака ефективно поєднує низку ознак та індексів, таких як збиральний індекс (Ні) та індекс атрагуючої здатності (Аі). Отримані дослідження 20102012 рр. по рівню формування ознаки ТС-2М у стресових умовах середовища підтверджують раніше зроблені висновки про високу ефективність використання ознаки ТС-2М в теорії добору на продуктивність на ранніх етапах селекції. Був проведений аналіз рівня формування і мінливості ознаки кількості колосів на 1 м2 як в цілому за всіма сортами, так і по кожному окремому сорту. Варто відмітити, що при оптимальних сходах рівень ознаки становив 453,3 ±20,7 колосів, тоді як у варіанті при пізніх сходах – 159,2 ± 55,3 колосів, тобто пізні сходи зумовили різке, майже на 64,9%, зниження формування колосів на одиницю площі. Вважаємо, що зниження формування колосів відбувалося за рахунок відсутності такої фази органогенезу, як кущистість. Тобто при пізніх сходах (22 грудня) осінні фази органогенезу генотипу переносяться на весняний 118

період і вся надія на отримання врожаю по сортах пшениці м’якої озимої полягає на здатність кущіння сортів навесні. За результатами досліджень видно, що стресові умови осіннього періоду (дефіцит вологи), які спричиняють пізню появу сходів, впливають на зменшення висоти рослин, однак при цьому спостерігається збільшення рівня формування деяких ознак генеративної частини. Вочевидь, що в такі роки добір селекційного матеріалу на продуктивність колоса не буде ефективним. Тому, для виключення негативних наслідків добору, особлива увага приділяється таким ознакам, на які не впливають стресові умови середовища. Це свідчить про генетичну стабільність цих ознак, тому пропонується використовувати їх як маркерні ознаки в селекції на продуктивність. УДК 633.854.78:631.527 Харитоненко Н.С., Кириченко В.В., Поздняков В.В., Анциферова О.В. Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН

СЕЛЕКЦІЯ СОНЯШНИКУ НА ПІДВИЩЕННЯ ВМІСТУ ТОКОФЕРОЛІВ В ОЛІЇ У селекції соняшнику на якість олії активно використовуються біохімічні ефекти моногенних мутацій, які регулюють активності ключових ферментів утворення жирних кислот і викликають корисні змінення жирнокислотного складу і технологічних властивостей олій. Однак, якість рослинних олій залежить не тільки від їх жирнокислотного складу, але й від вмісту та складу жиророзчинних вітамінів, серед яких на особливу увагу заслуговують токофероли. Ця група з’єднань вирізняється вираженим поліфункціональним ефектом вітаміну Е і забезпечує стійкість рослинних олій до перекисного окислювання. У насінні соняшнику комплекс токоферолів представлено α-, β- , γ- і δ-токолами, які суттєво відмінні між собою за вітамінною та антиоксидантною активністю, причому α – ізомер (саме вітамін Е) складає до 95 % від суми ізомерів, що є унікальним явищем серед олійних культур, які мають промислове значення. Однак, за своїми антиоксидантними властивостями цей ізомер є найслабкішим, тому при виготовленні харчових консервів з використанням соняшникової олії широко використовують синтетичні антиоксиданти. Створення мутантних ліній – донорів перерозподілу ізомерів токоферолів в бік збільшення частки β- , γ- і, особливо, δ-токоферолу в 80-ті роки минулого сторіччя в Іспанії стало сприятливою умовою для селекції гібридів соняшнику технічного напряму використання (харчова переробна промисловість і виготовлення технічних олив і біодизелю). Мутантні лінії дозволили отримати олії трьох категорій за ізомерним складом токоферолів: 119

 95% α-токоферолу – звичайний соняшник:  50% α-токоферолу і 50% β-токоферолу;  25% γ-токоферолу і 75% δ-токоферолу Донори зміненого ізомерного складу токоферолів, які були отримані лабораторією селекції і генетики соняшнику ІР з Краснодарського ВНДІОК, мають багато недоліків, які унеможливлюють їх використання в якості батьківських форм в селекції спеціалізованих гібридів соняшнику. Тому на першому етапі нашої роботи стало завдання створення аналогів кращих ліній селекції ІР, добре пристосованих до місцевих умов вирощування, що мають різноманітний генетично детермінований жирнокислотний склад, високу стійкість до хвороб і оптимальну довжину вегетаційного періоду. Шляхом зворотніх схрещувань розпочато створення аналогів кращих ліній ІР зі зміненим ізомерним складом токоферолів з постійним біохімічним контролем похідного селекційного матеріалу. Визначення вмісту та складу токоферолів проводили методом ВЕРХ на хроматографі «Smartline Knauer» з ультрафіолетовим детектором. Аналіз на визначення кількісного вмісту гліцеридів жирних кислот олії проводили за допомогою газорідинної хроматографії (метод Пейскера) з застосуванням хроматографа «Селміхром 1». Отримані результати підтвердили, що комплекс токоферолів в насінні соняшнику звичайного типу представлено лише α-токоферолом (95–97%): Х135В (99,2%); Х736В (92,9%); Х279В (92,5%); Х134В (94,5%). А серед інтродукованих мутантних зразків виявилися носії високого вмісту β-(Vk-L-4 – 57,1%, Vk-L-7 – 55,6% та Vk-L-8 – 46,8%), γ- і δ-токоферолів (Vk-L-1 – 21,4 та 68,7%), причому один із зразків виявився високоолеїновим (Vk-L-4 – 83,4%). Загалом, створені нами гібриди соняшнику за участю цих мутантів були відмінні між собою як за вмістом олії і її жирнокислотним складом, так і за загальним середнім вмістом і ізомерним складом токоферолів. Таким чином, селекція соняшнику на підвищення вмісту токоферолів в олії дасть змогу створити лінії, олія яких мала б високі технологічні властивості і була корисною для здоров’я людини. УДК:633.1:575 Холод С.М., Кір'ян В.М., Тригуб О.В.

Устимівська дослідна станція рослинництва Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва НААН України

ІНТРОДУКЦІЯ – ВАЖЛИВИЙ ФАКТОР ЗБАГАЧЕННЯ ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ РОСЛИН УКРАЇНИ Інтродукція рослин є важливим фактором збагачення та збереження рослинних ресурсів, збільшення біологічного різноманіття культур 120

фітоценозів в цілому. Введення в культуру нових видів, сортів та форм дозволяє значно збільшити загальну продуктивність агроекосистем, повніше використовувати біологічний потенціал рослин і агрокліматичні ресурси Землі. Генетичне різноманіття рослин відіграє важливу роль у задоволенні багатогранних, постійно зростаючих життєвих потреб людей, забезпеченні функціонування народного господарства, підтриманні та поліпшенні довкілля. Устимівська дослідна станція рослинництва (Устимівська ДСР) як складова частина Системи генетичних ресурсів рослин України, проводить роботу по інтродукції, вивченню та збереженню колекційного матеріалу, який складає близько 20% від зареєстрованого в НЦГРРУ генофонду рослин. Для збагачення різноманіття колекцій генетичних ресурсів рослин науковцями проводиться інтродукція тих культур, видів та сортів і форм, які є корисними з різних поглядів наукової та практичної діяльності. Без інтродукції неможливе створення повноцінної колекції будь-якої культури. Особливо цінною є планова інтродукція, як відомих в Україні видів та форм рослин, так і нових, що введені в культуру в інших країнах. Для її проведення відпрацьована система пошуку нових зразків у базах даних селекційних установ, в всесвітній мережі Internet, у вітчизняних та зарубіжних інформаційних джерелах. Щорічно до різних ресурсних підрозділів Устимівської дослідної станції рослинництва залучається 1,0-1,5 тис. нових зразків генофонду походженням із України та зарубіжних країн. Основними джерелами поповнення колекції є науково-дослідні, селекційні установи України та зарубіжжя, які на засадах обміну передають насіння новостворених сортів та форм, які мають цінні біологічні властивості та господарські характеристики. Важливим джерелом надходження зразків є також експедиційні збори, які проводяться співробітниками дослідної станції спільно з вченими вітчизняних і зарубіжних установ. Проводиться обстеження територій для визначення наявності цінного видового та сортового різноманіття генетичних ресурсів, збір матеріалу в місцях роздрібного продажу місцевим населенням насіннєвої та фруктової і овочевої продукції. Протягом 2011-1014 років здійснено 4 експедиції по регіонам України, зібрано 1396 зразків 151 видів культурних рослин та їх диких споріднених видів. Значне різноманіття зразків зернових та зернобобових культур (пшениці, ячменю, тритикале, нуту, чини, бобів, сочевиці, тощо) надходить у рамках участі Національного центру генетичних ресурсів рослин України і Устимівської ДСР у міжнародних випробуваннях селекційного матеріалу, які організовують міжнародні центри сільськогосподарських досліджень – CIMMYT (Міжнародний центр з покращення кукурудзи та пшениці, Мексика), ICARDA (Міжнародний центр сільськогосподарських досліджень в аридній зоні, Сирія). Ведеться обмін інформацією та зразками 121

генофонду зернових, зернобобових, круп'яних та технічних культур з генбанками ряду країн світу: Російської Федерації (Всеросійським науководослідним інститутом рослинництва ім. М.І. Вавилова), Республіки Білорусь, Словаччини, Чехії, Канади та інших країн. Загалом, впродовж 2011-2014 рр. науковими підрозділами станції проведено пошук і залучено до колекції 4304 зразків, у тому числі, з України –3420 зразків, з країн СНД – 527, з інших зарубіжних країн 357 зразків. Найбільша кількість зразків залучалась по зернових (1586 зразків), овочевих і баштанних (868), кормових (624), зернобобових (560) культурах та кукурудзі (269), дещо менша по картоплі (84), круп'яних (72), олійних, технічних і лікарських (66), лісових та деревовидних культурах (171). Успішному проведенню інтродукції сприяє інтродукційнокарантинний розсадник Устимівської ДСР (ІКР), де проводиться карантинна перевірка та первинне вивчення новозалученого матеріалу. За цей період в ІКР проведені дослідження та оцінку 1351 нового зразка генофонду рослин,які в подальшому передані до ресурсних підрозділів Устимівської ДСР та в установи Системи ГРРУ для вивчення за комплексом господарських, біологічних ознак і подальшого включення до колекцій, використання у селекції, наукових дослідженнях, навчальних програмах. Проведена робота по інтродукції колекційного матеріалу сприяє збереженню генетичного різноманіття дикорослої флори, підтриманню безпеки функціонування природних екосистем та залученню до Національного банку генетичних ресурсів рослин високоадаптивних форм та сортів місцевої селекції для забезпечення розвитку фундаментальної та прикладної науки, освіти, сільськогосподарського виробництва в Україні. УДК 633.171: 631.527:574 Холод С.Г. Устимівська дослідна станція рослинництва Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН України

КОЛЕКЦІЯ ПРОСА ТА ПРОСОВИДНИХ КУЛЬТУР ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ РОСЛИН УКРАЇНИ На Україні проблемою створення і підтримання колекцій генетичного різноманіття рослин з 1992 року займається Національний центр генетичних ресурсів рослин України, який функціонує в складі Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва (ІР, м. Харків). На даний час Національний генбанк рослин включає понад 150 тис. зразків, що належать до 467 культур, понад 1695 видів. Серед круп’яних культур найбільшою є колекція проса і просовидних культур. Формування і ведення національної колекції проса проводять дві наукові установи: Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр'єва (1364 зразки) і 122

Устимівська дослідна станція рослинництва (УДСР, 5868 зразків). При сумуванні цих колекцій налічується близько 6,3 тис. унікальних зразків, які і презентують національну колекцію проса. Це одна з найбільших колекцій у світі по просу посівному (Panicum miliaceum L.) – після колекцій проса Всеросійського інституту рослинництва ім. М.І. Вавилова (ВІР, Росія – біля 9000 зразків) і Китайської академії сільськогосподарських наук (CAAS, Китай – 7500 зразків). Базова колекція проса і просовидних культур за ботанічним складом має 4 роди і 9 видів. Генофонд проса представлений культурним видом проса посівного Panicum miliaceum L. та 4-ма дикорослими видами з роду Panicum: P. maximum Jacq., P. laеvifolium Hack., P. capillare L., P. miliare Lam. Колекція малопоширених просовидних налічує 36 зразків і представлена культурами: чумиза (17), могар (7), пайза (8) і африканське просо (4). На даний час поповнення колекцій проводиться шляхом отримання зразків з різних установ нашої країни та з-за кордону, експедиційних зборів, обміну з іншими генетичними банками. Налагоджено обмін зразками та інформацією про них з Росією, Білорусією, Казахстаном, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Італією, Індією, Китаєм. При формуванні національної колекції проса основна увага приділяється залученню нових сучасних сортів і селекційних форм. Разом з тим велике значення надається збереженню та використанню стародавніх місцевих сортів народної селекції і старомісцевих популяцій. У колекції зосереджено більшість категорій генетичних ресурсів – селекційні сорти України і зарубіжних країн, місцеві сорти і форми, селекційні лінії гібридного та мутантного походження, поліплоїди, дикорослі форми, тонкоплівчасті й рідкісні могароподібні форми проса. Постійно проводиться комплексне вивчення та встановлюється господарсько-цінна характеристика зразка за середнім рівнем прояву ознак і межі їх варіювання. На основі базової колекції і трирічного вивчення зразків створюються і реєструються інші колекції: ознакові, навчальні, генетичні, робочі, спеціальні. Всього в НЦГРРУ було зареєстровано 5 колекцій: Робоча колекція проса за вмістом білка в зерні (136 зразків з 20 країн); Спеціальна колекція проса посівного за ознаками відмінності, (80 зразків з 6 країн); Навчальна колекція проса посівного та малопоширених просовидних культур, (113 зразків з 19 країн); Базова колекція проса, що включає 6145 зразків з 56 країн; Генетична колекція проса посівного, що включає 65 зразків з 4 країн. Виділені в результаті вивчення джерела господарсько-цінних ознак передаються в селекційні установи для включення у селекційні програми із створення нових сортів проса з необхідними властивостями, робиться розсилка в навчальні заклади. Найбільш цінні зразки передаються на експертизу для проведення реєстрації в НЦГРРУ та отримання Свідоцтва. На даний час зареєстровано 26 зразків проса, які включені до Національної колекції. Переважна більшість – це селекційні лінії, створені в лабораторіях селекції проса різних установ України, а також селекційні і місцеві сорти.

123

Національна колекція проса є джерелом для створення нових сортів проса з необхідними характеристиками. Адже зібране в ній біологічне і сортове різноманіття сортозразків задовольнить будь-які запити селекціонерів з вихідного матеріалу. Головні завдання, що стоять перед науковцями, які відповідають за генофонд проса – це збір, вивчення, систематизація і збереження для майбутніх поколінь всього генетичного різноманіття цієї важливої круп’яної культури. УДК 633.171:631.527 Холод С.Г.

Устимівська дослідна станція рослинництва Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН України

ПЕРСПЕКТИВНИЙ ВИХІДНИЙ МАТЕРІАЛ ПРОСА ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ В СЕЛЕКЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ Успіх селекційної роботи напряму залежить від правильного підбору вихідного матеріалу, з тими ознаками і властивостями, на які направлені результати селекції. Велику допомогу селекціонерам надаємо ми, колекціонери рослинних ресурсів, виділяючи джерела з колекцій після детальних досліджень. Набір колекційних зразків проса, які проходили комплексне вивчення протягом 2012-2014 років, складався з 59 генотипів походженням з 11 країн світу. Найвищу врожайність зерна зразки проса мали у 2014 році – 498 г/м2 в середньому по досліду, а найнижчу – у 2012 році – 372 г/м2. За урожайністю виділено переважно місцевий матеріал, зібраний в різних країнах у різний час. Урожайність вищу по відношенню до середнього стандарту (>530 2 г/м ) формували зразки UC0205895 (Киргизстан), UC0201527 (Росія, Ставропольський Край), UC0205885 (Китай), UC0205883 Л 83-1454, UC0201313 (Україна, Львівська обл.), UC0205773 (Росія, Волгоградська обл.). З показників елементів продуктивності для проса як дрібнозерної культури важливе значення має великозерність, що характеризується масою 1000 насінин. Серед дослідженого матеріалу велике за розміром зерно (>8 г) мали зразки UC0205933 Zovrin, UC0205895 (Киргизстан),UC0205883 Л 83-1454. Коефіцієнт кущіння у середнього стандарту за 3 роки був 1,1. З колекційних зразків кущення >1,4 мали UC0201547 (Росія, Тува), UC0205338 (Росія, Волгоградська обл.). Довга волоть (29-36 см) була у 24 зразків. Дуже довгу головну волоть >36см має зразок UC0205848 з Росії, Приморський Край. Найбільша кількість гілочок волоті 1 порядку є у зразків UC0205816 з Туреччини, UC0205851 з Ірану, UC0201527 (Росія, Ставропольський Край) та UC0201661 з Узбекистану. Серед стандартних сортів найбільш продуктивні рослини формує сорт Омріяне – 6,9 г. Цей показник перевищили зразки: UC0201527 (Росія, Ставропольський Край), UC0205869 з Киргизстану, UC0205885 з Китаю, UC0205933 Zovrin, 124

UC0205338 (Росія, Волгоградська обл.). Продуктивність волоті, вищу за середній стандарт (>6 г), показали 4 зразки: UC0205823 (Україна, Полтавська обл.), UC0205338 (Росія, Волгоградська обл.), UC0201527 (Росія, Ставропольський Край), UC0205885 (Китай). Кількість зерен з волоті, більша за кращий стандарт (>865 шт.), була у зразків UC0201637 (Росія, Нижегородська обл.), UC0205338 (Росія, Волгоградська обл.), UC0205823 (Україна, Полтавська обл.), UC0205770 (Росія, Астраханська обл.), UC0201527 (Росія, Ставропольський Край), UC0205885 з Китаю. Всі виділені зразки здатні формувати високий урожай зерна чи проявляти високі показники елементів продуктивності в посушливих умовах, які спостерігалися у роки вивчення та рекомендуються в якості вихідного матеріалу для селекції проса. Погодні умови в період вегетації проса у 2014 році (дощ з градом 13 липня, що спричинив значне вилягання рослин проса у більшості зразків), дозволили виділити дійсно стійкі з них до вилягання. В середньому за роки вивчення максимально стійкими (8 балів) були зразки: UC0201547, UC0201551 (Росія, Тува), UC0206105 Местное Белое (Україна, Запорізька обл.), UC0205812 (Казахстан, Карагандинська обл.). Придатними до прямого механізованого збирання (найбільша сума балів зі стійкості до вилягання, поникання волоті та осипання зерна при достиганні) є зразки: UC0201547, UC0201551 (Росія, Тува), UC0205812 (Казахстан, Карагандинська обл.) UC0206105 Местное Белое (Україна, Запорізька обл.), UC0205935 (Росія, Дагестан), UC0206078 (Росія, Оренбургська обл.). По стійкості до бактеріозу (9 балів стійкості) виділено такі зразки: UC0201551, UC0201547 (Росія, Тува), UC0205869 (Киргизстан), UC0205932 (США). Стійкими до пошкодження кукурудзяним метеликом (8-9 балів) виявилися зразки: UC0201547, UC0201551 (Росія, Тува), UC0201487 Серое 210 (Казахстан, Карагандинська обл.), UC0201600 (Росія, Рязанська обл.), UC0205829 (Україна, Київська обл.). Стійкими до просяного комарика є зразки: UC0201547, UC0201551 (Росія, Тува), UC0201600, UC0205312 (Росія, Рязанська обл.). Всі зразки з максимальною стійкістю до абіотичних і біотичних факторів рекомендуються як джерела стійкості та рекомендуються для включення у селекційний процес. УДК 633.14:631.527 Чайкин В.В., Кузьменко С.А., Тороп Е.А., Тороп А.А. ФГБНУ «Научно-исследовательский институт Центрально-Черноземной полосы им. В.В. Докучаева», Россия

сельского

хозяйства

УСТОЙЧИВОСТЬ СОРТОВ ОЗИМОЙ РЖИ РАЗНЫХ СРОКОВ СЕЛЕКЦИИ К НЕБЛАГОПРИЯТНЫМ УСЛОВИЯМ Урожайность является производным двух факторов – «производительности» и «устойчивости» (Ацци Д., 1932). «Производительность» − потенциальная продуктивность растений и 125

«устойчивость» − устойчивость к неблагоприятным условиям находились под постоянным контролем селекционера. Приоритеты при этом часто менялись. Благодаря приданию устойчивости к неблагоприятным факторам, значительно расширялись ареалы многих культурных растений. В новых районах под влиянием естественного и целенаправленного искусственного отборов сформировались эколого-географические группы, экотипы, популяции и экоэлементы (Эллиот Ф., 1961; Синская Е.Н., 1964; 1979; Уильямс У., 1968; Купцов А.И., 1975). Но потенциал урожайности культур значительно увеличился лишь со становением научной базы селекции – генетики. Одностороннее увлечение уровнем урожайности приводит к созданию сортов с высоким потенциалом урожайности, который часто не реализуется из-за недостаточной их устойчивости к неблагоприятным условиям (Литун П.П., 1981). По данным А.А. Жученко (2000) при существующих технологиях потенциальная урожайность сортов реализуется всего лишь на 20-30%. В связи с этим, селекция на устойчивость к неблагоприятным условиям приобретает первостепенное значение (Кох Г.-Д., 1979; Koch H.D., Musche B., Hoberg W., 1980; Жученко А.А., 1980; 1999; 2001; Шевелуха В.С., 1993). Но опыт показывает, что эти направления селекции должны развиваться параллельно, хотя одновременное повышение потенциальной продуктивности и устойчивости – задача более сложная, т.к. эти свойства часто трудно совместимы в одном организме (Образцов А.С., 1987). Но имеющиеся в настоящее время данные (Кумаков В.А., 1982; Полимбетова Ф.А., 1991; Калинина М.А., Андреева А.Ф., 1992; Жученко А.А., 1999; 2000) свидетельствуют о возможности сочетания в одном генотипе высоких показателей величины и качества урожая с их экологической устойчивостью. Основой этого является то, что реализация указанных признаков на уровне сорта и агроценоза обеспечивается за счёт разных, нередко независимо наследуемых, механизмов и адаптивных реакций (Кумаков В.А., 1982; Жученко А.А., 1999; 2001). Нами в течение трех лет изучались урожайность и устойчивость к неблагоприятным факторам зимовки, полеганию, прорастанию зерна на корню и поражению болезнями сортов озимой ржи, созданных в институте в течение последних 40 лет: Таловской 15, Таловской 33, Таловской 41 и Таловской 44. Их сравнивали с сортом Харьковская 55, который в начале анализируемого периода широко возделывался в Центрально-Черноземном и смежных регионах. В результате изучения было установлено, что за указанный период реальная урожайность была увеличена в полтора раза, а потенциальная с 7,53 до 9,44 т/га (на 25,4%). За этот же период устойчивость к полеганию удалось повысить с 3,99 до 4.84 балла (по 5бальной шкале). В провокационных условиях сорта последних сроков селекции превосходили сорт Харьковская 55 по морозостойкости, устойчивости к прорастанию зерна на корню и устойчивости к поражению 126

бурой, стеблевой ржавчинами и корневой гнилью. В условиях жесткой засухи и сильного поражения, в результате комплексного искусственного заражения, ржавчинами, созданные в институте сорта формировали урожай на порядок выше, в сравнении с сортом Харьковская 55. Увеличение в процессе селекции устойчивости зерна к прорастанию на корню. подтверждается показателями высоты амилограммы, температуры максимальной клейстеризации шрота и «числа падения». Поэтому зерно сортов последних сроков может улучшать хлебопекарные качества других партий. УДК 635.342:631.527:632:632.939 Черненко В.Л., Кузь О.Ю.

Інститут овочівництва і баштанництва НААН

МЕТОДОЛОГІЯ ОЦІНКИ СЕЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ КАПУСТИ ГОЛОВЧАСТОЇ (Brassica oleracea L. var. capitata L.) ЗА СТІЙКІСТЮ ДО ОСНОВНИХ ХВОРОБ Протягом 2001-2015 рр. в усіх ланках селекційного процесу капусти головчастої (біло-, червоноголова, савойська), починаючи від колекційного матеріалу, представленого селекційними установами більш ніж 25 країн світу, розсадників F1 – F8 і до попереднього та конкурсного сортовипробування, поряд із оцінками особливостей вияву, мінливості та гетерозису різнобічних морфологічних, біологічних та господарчих ознак щорічно в умовах штучного, стаціонарного провокаційного і природного інфекційних фонів проводилась комплексна імунологічна оцінка стійкості зразків до основних хвороб. На основі експериментально відпрацьованої в нашій установі методології фітоімунологічної оцінки колекційного та селекційного матеріалу капусти на всіх етапах селекційного процесу першочергово вибраковувалися сприйнятливі та добирались стійкі форми (рослини, популяції, лінії). Загальна схема фітоімунологічних досліджень щодо визначення рівня градацій ознаки «стійкість-сприйнятливість» селекційного матеріалу капусти головчастої до найбільш поширених хвороб, виділення джерел стійкості та вихідного матеріалу була наступною: 1) щорічна імунологічна експертиза колекційного і селекційного матеріалу на початкових та вихідних ланках в умовах штучного інфекційного фону (фузаріозне в’янення); 2) щорічна імунологічна експертиза сортової мінливості ознаки стійкості до найпоширеніших хвороб у найбільш цінних за комплексом інших ознак селекційних зразків капусти головчастої в умовах стаціонарного провокаційного та природного інфекційних фонів; 3) виділення джерел стійкості капусти головчастої із тривалою індивідуальною та комплексною стійкістю до найпоширеніших хвороб та іншими цінними для селекції та виробництва ознаками.

127

Відповідно до цієї схеми після добору в умовах штучного інфекційного фону (комплекс грибів роду Fusarium oxysporum) першочергово відбирались форми, які надалі висаджували в умови провокаційного фону на стаціонарну ізольовану ділянку із багаторічною монокультурою капусти та регульованим режимом вирощування. На цій ізольованій ділянці протягом наступних 2-3 поколінь проводили оцінку і індивідуальний добір рослин з метою приведення їх потомства до відносно стабільного гомозиготного стану (Чекалин Н.М., 2003). Щорічно по селекційних популяціях, які були генетично нестабільними, відбирався матеріал для подальшого його вивчення і добору в умовах штучного і провокаційного інфекційних фонів. Стабілізований (відносно однорідний) відібраний вихідний, за ознакою стійкості, матеріал залучався у схрещування і паралельно висаджувався у розсадник попереднього сортовипробування. Надалі, у попередньому та конкурсному сортовипробуванні, контрольному розсаднику протягом 2-3 років, на штучному, стаціонарному провокаційному та природному інфекційних фонах паралельно здійснювали оцінку вихідного матеріалу, враховуючи морфологічну їх однорідність за комплексом важливих господарських ознак. При цьому, наряду із наявною стійкістю до основних хвороб у капусти головчастої враховували такі ознаки як однорідність, продуктивність, товарність, біохімічний склад та придатність отриманого стійкого вихідного матеріалу на придатність до тривалого зберігання. Таким чином, у основній вітчизняній галузевій установі (Інститут овочівництва і баштанництва НААН) із питань селекції капусти головчастої нами відпрацьована дійова схема оцінки і добору цінного вихідного матеріалу капусти головчастої із стійкістю до таких основних хвороб як фузаріозне в’янення, слизовий і судинний бактеріози (щорічний конвеєр інфекційних фонів – штучний, провокаційний, природний), та комплексом цінних для виробництва і споживача морфологічних, біохімічних та господарські ознак. УДК 632.4.01/08 Черненко К.М., Черненко О.В.

Інститут овочівництва і баштанництва НААН

ЗМІНИ СТРУКТУРИ ПАТОКОМПЛЕКСУ ЗОНАЛЬНИХ АГРОФІТОЦЕНОЗІВ ПЕРЦЯ СОЛОДКОГО (Capsicum annuum L.), ОСОБЛИВОСТІ УСПАДКУВАННЯ СТІЙКОСТІ ДО ФУЗАРІОЗНОГО В’ЯНЕННЯ Зміна клімату в зоні Північно-Східного Лісостепу України вже сьогодні впливає на фітосанітарний стан агроценозів перцю солодкого. Останніми роками селекційним і товарним посівам перцю солодкого велику шкоду завдають хвороби грибної етіології, зокрема кореневі гнилі, які спричиняють представники грибів роду Fusarium Link.

128

Створення стійкого до хвороб вихідного матеріалу – один з основних дійових шляхів підвищення урожайності більшості овочевої культури. На сьогодні надійних способів захисту перцю солодкого від хвороб в період вегетації не існує. Хімічні, як і ряд інших класичних методів захисту, в силу біологічних особливостей існування більшості фітопатогенів (розмножуються і поширюються у провідній системі рослини), на сьогодні для перцю солодкого є економічно не ефективними. Узагальнення літературних джерел і аналіз результатів наших досліджень підтверджують, що останніми роками у Північно-Східному Лісостепу України відбуваються суттєві зміни у динаміці поширеності основних хвороб перця солодкого, що потребує на майбутнє суттєвої корекції вітчизняних селекційних програм. Так, за результатами наших багаторічних моніторингових досліджень за період із 1991 по 2014 рр. динаміка розвитку популяцій найпоширеніших та потенційно небезпечних хвороб в умовах відкритого ґрунту змінила свій характер: бактеріальні та грибні плямистості листкового апарату (бактерії Xanthomonas campestris pv. vesicatoria, Pseudomonas syringae pv. syringae, гриб Alternariasp.) – із депресивного на помірний і сильний (в окремі роки); в’янення рослин (грибного – комплекс грибів роду Fusarium spp., Verticilliumspp., бактеріального - збудник Ralstonia solanacearum, вірусного походження ВТМ, ВОМ, ВМЛ, зазвичай у різних комбінаціях) – із депресивного на сильний (стабільно); антракноз (плоди) – із сильного на депресивний (стабільно). Так, результати досліджень багаторічних сезонних змін у патокомплексі перцю солодкого показали, що провідне місце в регіоні базових селекційних досліджень по цій овочевій культурі на Україні належить хворобам в’янення, зокрема фузаріозного походження. В умовах регіону досліджень ця хвороба на перці солодкому при його вирощуванні у відкритому ґрунті є комплексною, представлена вона такими видами грибів як Fusarіum oxysporum Schlech., F. avenaceum (Corda: Fr.) Sacc., F. culmorum (W.G. Sm.) Sacc. і F. solanі (Martіus) Sacc. Експериментально підтверджено, що для гетерозисної селекції цієї овочевої культури із урахуванням ознаки високої стійкості до хвороб в'янення при схрещуваннях слід використовувати вихідний матеріал, який має середню стійкість – ступінь ураження до 35% (бал 2 шкали ураження або бал 5 імунологічної шкали оцінки). Крім того з’ясовано, що у гібридних комбінацій F1 перцю солодкого, незалежно від використаної у схрещування вихідної комбінації із різним імунологічним проявом стійкості до хвороби в’янення, чітко прослідковується домінування батьківського геному над материнським. Таким чином, встановлено, що гібридний матеріал F1, отриманого шляхом схрещування саме середньостійких до фузаріозного в’янення вихідних батьківських компонентів має, на фоні збереження інших цінних 129

характеристик ознак у гібридів, спостерігається найвищий позитивний ефект гетерозису прояву стійкості цієї ознаки (ступінь домінантності Нр = від 0,5 до + ∞). УДК 633.854.78:575 Шарипіна Я.Ю., Попов В.М., Кириченко В.В. Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва

ПОЄДНАННЯ КІЛЬКОХ МОРФОЛОГІЧНИХ ОЗНАК СОНЯШНИКУ В ОДНОМУ ГЕНОТИПІ Реалізація селекційних програм неможлива без надійних джерел вихідного матеріалу, якими є банки генетичних ресурсів рослин. Водночас колекції генетичних ресурсів мають важливе наукове та освітньопізнавальне значення. В зв’язку з цим роботи по вивченню мінливості вихідного матеріалу за різними системами (морфологічними, біохімічними, молекулярними), аналіз їх успадкування, розгляд можливості використання наявного поліморфізму у якості маркерів та створення генетичних колекції ліній – носіїв маркерних ознак є актуальними та перспективними питаннями сучасної селекції та насінництва. Тому, метою нашої роботи було вивчення успадкування морфологічних ознак соняшнику та створення колекції ліній, які б поєднували в своєму генотипі декілька ознак одночасно. У якості рослинного матеріалу були використані інбредні лінії культурного соняшнику (H. Annuus L.) мутантного походження, контрастні за забарвленням та формою крайових квіток (ЗКК та ФКК), гіллястістю та здатністю до відновлення фертильності пилку соняшнику. До схрещування були залучені наступні лінії: 1) Мх 1829 В (абрикосове ЗКК, гілляста, відновник фертильності пилку, цитоплазма стерильна), носій гену oap (Толмачев В.В.,1998, Ведмедева Е.В., 2007); 2) Мх 4 В (лимонне ЗКК, гілляста, відновник фертильності пилку, цитоплазма стерильна), носій гену l(за лимонне ЗКК соняшнику відповідають кілька генів, який саме ген визначає забарвлення в даній лініїне ідентифіковано); 3) Мх 2122 Б (довга трубкоподібна форма КК, однокошикова, закріплювач стерильності, цитоплазма фертильна), носій гену hbz (Толмачев В.В., Ведмедева К.В., 2006); 4) Мх 1091 Б (дзвіночкоподібна форма КК, однокошикова, закріплювач стерильності, цитоплазма фертильна), носій гену tu2 (Ведмедева К.В., 2004). Було встановлено моногенний та незалежний характер успадкування розглянутих варіантів ЗКК, ФКК, гіллястості та здатності до відновлення фертильності пилку. Ці результати більш докладно відображено в наших попередніх роботах.

130

Надалі рекомбінантні рослини F2, у яких було виявлено одночасно у фенотипі певні градації забарвлення та форми КК інцухтували, також враховували розгалуження стебла. Було отримано лінії, які у генотипі мали відповіді алелі у рецесивному гомозиготному стані. Батьківські лінії також відрізнялися за здатністю до відновлення фертильності пилку соняшнику та цитоплазмою (фертильною або стерильною), що дозволило сформувати генетичну колекцію з 18 ліній, які поєднують алелі відповідних генів у різних комбінаціях. Лінії колекції – носії маркерних ознак. Вони є зручними генетичними тестерами, які дозволяють, здійснивши лише одне схрещування, аналізувати успадкування будь-якої ознаки відносно кількох морфологічних ознак одночасно. Також важливим є рецесивність морфологічних мутацій, що надає можливість чітко контролювати процес гібридизації. Колекцію передано до Національного центру генетичних ресурсів рослин України (НЦГРУ). УДК 633.88:581.6 Шевченко Т.Л., Сивоглаз Л.М.

Дослідна станція лікарських рослин Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук

ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ EX-SITU КОЛЕКЦІЙ ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ ЛІКАРСЬКИХ ВИДІВ У БОТАНІЧНОМУ РОЗСАДНИКУ ДОСЛІДНОЇ СТАНЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН Ботанічному розсаднику Дослідної станції лікарських рослин у 2015 році виповнюється 90 років. Після перенесення установи у 1925 році з околиць м. Лубни до с. Березоточа на площі 1,6 га була закладена колекційна ділянка, яка і понині знаходиться у цих межах. З роками змінювався лише видовий склад лікарських рослин, розташування та площа ділянок. Дослідження колекції ботанічного розсаднику визначається потребою сьогодення, а саме, необхідністю використання позитивного досвіду минулого щодо забезпечення сприятливих умов для розвитку вітчизняного лікарського рослинництва. Із 1992 року установа працює над проблемою «Генетичні ресурси рослин України». Головним завданням є збереження зразків генофонду лікарських рослин як селекційного походження, так і диких співродичів культурних лікарських видів, необхідних для створення нових сортів. Для ефективного використання генетичного різноманіття проводиться формування ознакових, спеціальних і генетичних колекцій лікарських рослин, вивчаються зразки-еталони. Поповнення ботанічного розсаднику проводиться за рахунок обміну з колекціями наукових установ та за 131

рахунок збору в експедиційних виїздах. Залучення нових перспективних видів супроводжується вивченням їх еколого-фітоценотичних особливостей. Тривале вирощування видів на одному й тому місці призводить до погіршення ґрунтових умов та підвищеної алелопатичної дії з боку видів роду Salvia, Mentha, Lophanthus, Artemisia тощо. Прижиттєві виділення рослин потрапляючи у природне середовище, накопичуються і виявляють значний хімічний вплив на навколишнє середовище. Тому для підтримки довготривалих, стійких до абіотичних умов колекцій та зменшення ґрунтовтоми нами проводяться заходи до зменшення алелопатичної взаємодії рослин шляхом підбору міні-сівозмін, із включенням ділянок із сидератами. Крім того, у сучасних умовах чітко прослідковується тенденція зміни клімату у напрямку аридизації, темпи таких змін випереджають можливості адаптації рослин до нових умов. Встановлений негативний вплив посушливого літнього періоду на стан колекції, який спостерігається протягом 4-5 років. Особливо потерпають такі види, як PodophillumemodiL., Schizandra chinensis Baill., Scopolia carniolica Jacq, Valeriana officinalis L. тощо. У зв’язку із цим, для збереження колекції в установі запроваджено крапельне зрошування. У даний час колекція ботанічного розсаднику нараховує 937 зразків 383 видів, що належать до 66 родин, 218 родів. Найбільш повно представлено роди: Thymus (16 видів), Salvia (7), Echinacea (5), Polygonum (5), Astragalus (4), Althaea (4), Clematis (4), Nepeta (5), Paeonia (5), Rumex (4) тощо. До складу колекції входять зразки із 23 країн: України – 665 зразків, Росії – 28, Німеччини – 22, Болгарії – 11, США – 12, Франції – 5 та ін. Ботанічний розсадник сьогодні – це справжня жива лабораторія із вивчення біологічних особливостей традиційних та нових видів лікарських рослин. Тут формуються колекції перспективних лікарських рослин аборигенної і зарубіжної флори з обмеженим чи мінімізованим ресурсним потенціалом, накопичується інформація про сезонний ритм розвитку та проходження фенологічних фаз цінних видів; збираються та вивчаються родові комплекси лікарських рослин; проводиться фітохімічний скринінг зразків генофонду. Ботанічний розсадник Дослідної станції є візитивкою установи, місцем проведення наукових семінарів, виставок, екскурсій. УДК 633.853.55:631.5(477.53) Шокало Н.С. Полтавська державна аграрна академія

ВІДРОДЖЕННЯ РИЦИНИ ЯК ВАЖЛИВОЇ ТЕХНІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ Як культурна рослина рицина була відома ще з глибокої давнини. Як свідчать літературні джерела і посилаючись на вивчення світового 132

різноманіття форм рицини, можна вважати, що дана рослина походить з Африки. Саме тут вона почала входити в культуру. По всій центральній і північній Африці окультурену рицину можна бачити у вигляді огорож або захисних смуг навколо плантацій тютюну, бавовнику, батату. Отримавши поширення спочатку в Африці, рицина згодом перемістилася за межі своєї батьківщини. Будучи вже культурною рослиною, ще в давнину вона проникла в Азію. Звідти пізніше рицина була завезена в Америку, а потім і в Європу. Потрапивши до Мексики, Гватемали та інших тропічних районів Америки, африканська рицина здичавіла. Її зарості й зараз займають там значні площі, що навіть використовуються у промислових цілях. Як на півдні Америки, так і в багатьох інших районах тропічної смуги рицина зустрічається не лише в дикому стані, а й у вигляді звичайного бур’яну для польових культур. У вигляді бур’яну рицина часто зустрічається також в Середній Азії, Індії та Афганістані. Це свідчить про шляхи формоутворення сучасної культурної рицини: дика рицина, нащадок найдревнішої, пройшовши стадію бур’яну, знову стала культурною рослиною – на перших порах переважно присадибною, а також для обсаджування полів і доріг. На сьогодні рицина розповсюдилась далеко за межами свого первісного ареалу, сягаючи Шотландії. Звичайно, що проростаючи на такому широкому просторі і в культурі (польовій і декоративній), і як дика рослина-бур’ян, африканська рицина істотно диференціювалась. Під впливом культури землеробства і тривалого добору утворились раси або сорти рицини – колишньої мешканки тропічної і субтропічної зон – менш вибагливі до тепла, придатні до вирощування і у помірному кліматі. У себе на батьківщині – в Африці, а також у країні свого найбільшого поширення – в Індії рицина зазвичай багаторічна рослина, що має вигляд високої деревинки або деревоподібного куща висотою до 10 м. У Абіссінії і Еритреї культурні форми рицини відзначаються дуже пізньою стиглістю і потужним розвитком переважно з червоним забарвленням стебла і крупним листом. У більш північних країнах – Єгипті, Ірані, Італії, Китаї, Афганістані, Північний Америці і колишньому СРСР – рицина є однорічною трав’янистою рослиною висотою від 70 см до 2,5 м. Раніше, ніж у інших країнах Сходу, рицина надзвичайно поширилась в Індії. Звідси її насіння ще на початку експансії колонізаторів проникло до Англії. У 1788 р. рицинова (касторова) олія була допущена до лондонської фармацевтики. На початку ХІХ ст. її стали застосовувати для змащування деталей машин на багатьох промислових підприємствах Англії та на флоті. У ХХ ст. у зв’язку з бурхливим розвитком авіації, що потребувала мастила, яке не замерзає (а таку властивість має лише касторова олія), рицина як культура набула особливого всебічного розвитку, стала 133

польовою культурою і зайняла значні площі в усіх частинах світу: в Америці – зокрема в Аргентині й Уругваї, в Європі – головним чином у середземноморських країнах, у Африці й Азії – майже в усіх колишніх колоніях європейських країн, а згодом – і в Австралії. В Україні рицину почали вирощувати з часів приходу радянської влади і до розпаду Радянського Союзу її посівні площі в нашій країні становили 110-120 тис. га. Посіви зосереджувались у південних областях України: Херсонській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській та АР Крим. Першість у світовому виробництві рицинової олії належить Індії, Китаю, Бразилії, Таїланду та Ефіопії. Основні імпортери – США та Японія. Не маючи на сьогодні власних виробничих посівів цієї культури, Україна (як на рівні держави, так і окремих підприємств) щороку проводить закупівлю рицинової олії в Індії. Внутрішнього ринку насіння практично немає. Тепловий режим для рицини в умовах України задовольняє потреби однорічної культури і забезпечує формування врожаю. Але режим теплового забезпечення не можна розглядати окремо від режиму зволоження, за якого у регіоні рициносіяння (південні області України) протягом вегетації формується різкий дефіцит вологи (особливо за пізнього посіву), в результаті чого істотно зменшується продуктивність рицини. На думку фахівців, вирощування рицини може бути вигідним інвестиційним проектом, але в менш посушливих регіонах із достатньою кількістю температур. Тому в останні роки, в зв’язку з істотним потеплінням на планеті, важливого значення набуває питання формування урожайності і якості насіння рицини в умовах Полтавської області. Аналізуючи урожайність рицини протягом 2008–2014 рр., можна стверджувати, що її здатність формувати повноцінне насіння з достатнім вмістом олії в умовах перехідної південної частини Полтавської області забезпечувалася у всі роки досліджень на середньому чи високому рівні (в середньому 22 ц/га), окрім посушливого 2012 року. Таким чином, можна стверджувати, що погодні умови перехідної південної частини Полтавщини в цілому сприятливі для вирощування рицини, зокрема за температурним режимом і вологозабезпеченням. Тому, вважаємо за необхідне надалі продовжити дослідження за цінною стратегічною олійною культурою – рициною – з метою перспективи впровадження її у виробництво господарств області і забезпечення цінною сировиною вітчизняних галузей промисловості.

134

ЗМІСТ ТРУДОВИЙ ШЛЯХ М.М. ЧЕКАЛІНА ........................................ 5 ПІДГОТОВКА КАДРІВ ......................................................................... 6 ПРІОРІТЕТНІ НАПРЯМИ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ .... 7 ПУБЛІКАЦІЇ, ПАТЕНТИ, АВТОРСЬКІ СВІДОЦТВА ...... 9 МЕМУАРЫ................................................................................................... 10 От рождения до начала войны ................................................................... 10 Начальная школа .......................................................................................... 13 Годы войны.................................................................................................... 16 После войны .................................................................................................. 21 Научная деятельность .................................................................................. 25 Научные связи с зарубежными учеными ................................................. 26

ЭПИЗОДЫ ИЗ ЖИЗНИ ГЕНЕТИКАСЕЛЕКЦИОНЕРА.................................................................................... 28 Предисловие .................................................................................................. 28 Моё научное окружение.............................................................................. 35 Селекционеры ............................................................................................... 37 Трагедия генетики и селекции в СССР в 30-50 гг. ХХ столетия ......... 39 Лаборатория методов селекции ЛМС (ВНИИЗБК, Орел, 19781984) .................................................................................................................... 43

СПОГАДИ КОЛЕГ, ДРУЗІВ, УЧНІВ, ОДНОДУМЦІВ ПРО М.М. ЧЕКАЛІНА........................................................................... 47 Драгавцев В.О. ПАМЯТИ ПРОФЕССОРА ЧЕКАЛИНА НИКОЛАЯ МИХАЙЛОВИЧА .................................................................. 47 Опара М.М. ВІН БУВ АГРОНОМОМ ВІД ЗЕМЛІ І ВЧЕНИМ ВІД БОГА ...................................................................................................... 48 Бєляєва О.Г. ЗГАДУЮ З ВДЯЧНІСТЮ І ЛЮБОВ’Ю… .................. 50 Пестова Т.М. ШТРИХИ МОИХ ВОСПОМИНАНИЙ ........................ 52 Колісник І.В., Сидоренко А.В. М.М. ЧЕКАЛІН І ПОЛТАВСЬКА ДОСЛІДНА СТАНЦІЯ .................................................. 53

135

Колісник А.В. ПРОФЕСОР ЧЕКАЛІН М.М – ФУНДАТОР НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ «ГЕНЕТИЧНІ РЕСУРСИ РОСЛИН» ...................................................................................................... 55 Тищенко В.Н., Баташова М.Е., Шапочка О.М. НАУЧНЫЙ ВКЛАД УЧЕНОГО, ГЕНЕТИКА, СЕЛЕКЦИОНЕРА В ТЕХНОЛОГИЮ СЕЛЕКЦИОННОГО ПРОЦЕССА И ТЕОРИЮ ОТБОРА ПОЛЕВЫХ КУЛЬТУР ........................................... 56

ТЕЗИ УЧАСНИКІВ КОНФЕРЕНЦІЇ ............................................ 63 Ачкасова В.Ю., Хохлов О.М., Чеботар С.В. ТВЕРДОЗЕРНІСТЬ І ВМІСТ БІЛКА В СОРТАХ ЯРОВОЇ ПШЕНИЦІ ..................................................................................................... 63 Бакуменко О.М., Власенко В.А. ГЕТЕРОЗИС ТА УСПАДКУВАННЯ МАСИ 1000 НАСІНИН У F1 ПШЕНИЦІ М’ЯКОЇ ОЗИМОЇ .......................................................... 64 Барат Ю.М., Баган А.В. ВПЛИВ СОРТУ НА ПРОДУКТИВНІСТЬ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ ...... 65 Баташова М.Є. АДАПТАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СОРТІВ ГОРОХУ СТВОРЕНИХ ПРОФЕСОРОМ М.М. ЧЕКАЛІНИМ....................................................... 67 Білик В.В., Шенгелія Н.І. ВИВЧЕННЯ ВИДІВ РОДУ Arctium З МЕТОЮ ЗАЛУЧЕННЯ ДО СЕЛЕКЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ............................................................ 68 Білявська Л.Г. ГЕТЕРОЗИСНИЙ ЕФЕКТ КІЛЬКІСНИХ ОЗНАК ГІБРИДНИХ КОМБІНАЦІЙ СОЇ ...................................................................................... 70 Булойчик А.А., Долматович Т.В., Волуевич Е.А. ИДЕНТИФИКАЦИЯ ГЕНА УСТОЙЧИВОСТИPm3b В КОЛЛЕКЦИИ ОЗИМЫХ СОРТОВ МЯГКОЙ ПШЕНИЦЫ .............. 71 Вискуб Р.С. ВИКОРИСТАННЯ ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ ПШЕНИЦІ М’ЯКОЇ ОЗИМОЇ ДЛЯ ПОШУКУ ДЖЕРЕЛ СЕЛЕКЦІЙНОЦІННИХ ОЗНАК.......................................................................................... 72 Гончаренко А.А. СРАВНИТЕЛЬНАЯ ОЦЕНКА ИНБРЕДНЫХ ЛИНИЙ ОЗИМОЙ РЖИ ПО ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ СТАБИЛЬНОСТИ И ПЛАСТИЧНОСТИ ...................................................................................... 74 136

Дриженко Л.М., Тищенко В.М., Чернишова О.П., Іщенко А.Г. ВИКОРИСТАННЯ КЛАСТЕРНОГО АНАЛІЗУ ДЛЯ ВИДІЛЕННЯ СОРТІВ ТА ЛІНІЙ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ В СТРЕСОВИХ УМОВАХ СЕРЕДОВИЩА.............................................. 75 Кір’ян В.М., Глущенко Л.А., Богуславський Р.Л. МОБІЛІЗАЦІЯ ЗРАЗКІВ ГЕНОФОНДУ РОСЛИН СТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ ДЛЯ СЕЛЕКЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ТА ІНШИХ НАУКОВИХ ПРОГРАМ (ПІДСУМКИ РОБОТИ ЕКСПЕДИЦІЇ 2014 РОКУ) ......................................................................... 79 Кір’ян В.М., Вискуб Р.С. ВИЯВЛЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЗБЕРІГАННЯ EX-SITU КОЛЕКЦІЇ ПШЕНИЦІ М’ЯКОЇ................................................................ 81 Колосович М.П. ПРОДУКТИВНІСТЬ КОЛЕКЦІЙНИХ ЗРАЗКІВ М’ЯТИ КОЛОСКОВОЇ.............................................................................................. 82 Ковальчук З.В., Хомутовська С.В., Куліш О.Ю., Парій М.Ф. СТВОРЕННЯ ВИХІДНОГО МАТЕРІАЛУ ОЗИМОГО РІПАКУ СТІЙКОГО ДО ГЕРБІЦИДІВ ІМІДОЗОЛІНОВОЇ ГРУПИ В ГЕТЕРОЗИСНІЙ СЕЛЕКЦІЇ ...................................................................... 84 Красовський В.В. ФОРМУВАННЯ ГЕНОФОНДУ СУБТРОПІЧНИХ ПЛОДОВИХ КУЛЬТУР У ХОРОЛЬСЬКОМУ БОТАНІЧНОМУ САДУ ............................................................................. 85 Крат В.Ю., Сидоров А.В., Бабич В.О., Галущенко С.В., Парій М.Ф. ОСОБЛИВОСТІ ІЗОЛЯЦІЇ КЛІТИННИХ ПРОТОПЛАСТІВ МОРКВИ (DAUCUS CAROTA L) МОДЕЛЬНИХ ГЕНОТИПІВ ......... 86 Кучеренко Є.Ю., Петренкова В.П., Рябуха С.С. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ СОРТІВ СОЇ СЕЛЕКЦІЇ ІНСТИТУТУ РОСЛИННИЦТВА ІМ. В.Я. ЮР’ЄВА НААН ЗА СТІЙКІСТЮ ДО ПОСУХИ ................................................................................................ 87 Кулик М.І. МІНЛИВІСТЬ КІЛЬКІСНИХ ПОКАЗНИКІВ ПРОСА ПРУТОПОДІБНОГО (Panicum virgatum L.)ЗАЛЕЖНО ВІД СОРТУ ............................................................................................................ 89

137

Куценко Н.І. ВИКОРИСТАННЯ ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН У СЕЛЕКЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ДСЛР ІАП НААН ............................................................................................................. 90 Ляшенко В.В.,Тригуб О.В. ГЕНОТИПИ ГРЕЧКИ ЗВИЧАЙНОЇ (Fagopyrum esculentum Moench.) ......................................................................................................... 92 ТА ОЦІНКА ЇХ НА ПОСУХОСТІЙКІСТЬ Мельничук Р. В., Мироненко С. М. ВИДІЛЕННЯ ДЖЕРЕЛ ЦІННИХ ГОСПОДАРСЬКИХ ОЗНАК З КОЛЕКЦІЇ РОДУ CALENDULAL. ......................................................... 94 Москалець В.І., Москалець В.В., Москалець Т.З. БІОЛОГО-ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОДИФІКАЦІЙНОЇ ЗДАТНОСТІ НОВОЇ НАПІВКАРЛИКОВОЇ ЛІНІЇ Л 59-95 В УМОВАХ ПОЛІСЬКОЛІСОСТЕПОВОГО ТА ЛІСОСТЕПОВОГО ЕКОТОПУ ..................... 96 Назаренко М.М. ВИНИКНЕННЯ МУТАЦІЙ ПІД ДІЄЮ ГАМА-ПРОМЕНІВ ............. 97 Осьмачко О.М., Власенко В.А. СТІЙКІСТЬ СОРТІВ І F1ПШЕНИЦІ ПРОТИ СЕПТОРІОЗУ В УМОВАХ ПІВНІЧНО-СХІДНОГО ЛІСОСТЕПУ ................................ 98 Пасічник С.М., Січкар В. І. ГЕНОТИПОВА МІНЛИВІСТЬ СТУПЕНЯ НАБУХАННЯ НАСІННЯ НУТУ У ПРОЦЕСІ ЗАМОЧУВАННЯ ................................ 100 Петренкова В. П., Боровська І. Ю., Лучна І. С., Сокол Т. В., Бабушкіна Т. В., Баранова В. В., Ниска І. М. ФОРМУВАННЯ КОЛЕКЦІЙ ПОЛЬОВИХ КУЛЬТУР ЗА ОЗНАКОЮ СТІЙКОСТІ ДО ШКІДЛИВИХ ОРГАНІЗМІВ ............... 101 Рахметов Д.Б., Стаднічук Н.О., Ревунова Л.Г., Рахметова С.О., Шиманська О.В. ГЕНОФОНД ЕНЕРГЕТИЧНИХ ТА КОРМОВИХ РОСЛИН ВІДДІЛУ НОВИХ КУЛЬТУР НАЦІОНАЛЬНОГО БОТАНІЧНОГО САДУ ІМ. М.М. ГРИШКА НАН УКРАЇНИ ........... 103 Рахметов Д.Б., Корабльова О.А., Рись М.В., Смілянець Н.М. ГЕНОФОНД АРОМАТИЧНИХ ТА ОВОЧЕВИХ РОСЛИН ВІДДІЛУ НОВИХ КУЛЬТУР НАЦІОНАЛЬНОГО БОТАНІЧНОГО САДУ ІМ. М.М. ГРИШКА НАН УКРАЇНИ ........... 104 138

Самородов В.М. ГЕНОФОНД ГІНКГО ДВОЛОПАТЕВОГО ПАРКІВ ПОЛТАВЩИНИ .......................................................................................... 106 Сидоров А.В., Крат В.Ю., Бабич В.О., Куліш О.Ю., Ковальчук З.В., Симоненко Ю.В., Парій М.Ф. ГЕНОТИПУВАННЯ МОДЕЛЬНИХ ГЕНОТИПІВ МОРКВИ (Daucus carota) .............................................................................................. 108 Силенко С.І. ФОРМУВАННЯ ТА ВЕДЕННЯ ГЕНЕТИЧНОГО БАНКУ РОДУ LATHYRUS В УКРАЇНІ................................................................. 109 Січкар В.І., Лаврова Г.Д., Ганжело О.І. ВИКОРИСТАННЯ СВІТОВОЇ КОЛЕКЦІЇ СОЇ В СЕЛЕКЦІЇ НА АДАПТИВНІСТЬ ................................................................................. 110 Соломонов Р.В. НАСЛЕДОВАНИЕ И НАСЛЕДУЕМОСТЬ ЭЛЕМЕНТОВ ПРОДУКТИВНОСТИ В ЯРОВО-ОЗИМЫХ ГИБРИДОВ МЯГКОЙ ПШЕНИЦЫ ............................................................................... 112 Твердохлеб Е.В., Богуславский Р.Л., Анциферова О.В., Зайцева Г.П., Попов В.Н. ОСОБЕННОСТИ СТРОЕНИЯ КОЛОСКА КУЛЬТУРНЫХ ОДНОЗЕРНЯНОК ИЗ КОЛЛЕКЦИИ НАЦИОНАЛЬНОГО ГЕНБАНКА РАСТЕНИЙ УКРАИНЫ ..................................................... 113 Тищенко В.М., Баташова М.Є., Маренич М.М. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ СЕЛЕКЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР, РОЗРОБЛЕНІ ПРОФЕСОРОМ Н.М. ЧЕКАЛІНИМ ....................................................... 115 Тищенко В.М., Дубенець М.В., Сакало М.В., Шандиба В.В. ФОРМУВАННЯ ТА МІНЛИВІСТЬ ОЗНАК У СОРТІВ ТА СЕЛЕКЦІЙНИХ ЛІНІЙ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ В АДАПТИВНІЙ СЕЛЕКЦІЇ ...................................................................................................... 116 Харитоненко Н.С., Кириченко В.В.,Поздняков В.В., Анциферова О.В. СЕЛЕКЦІЯ СОНЯШНИКУ НА ПІДВИЩЕННЯ ВМІСТУ ТОКОФЕРОЛІВ В ОЛІЇ .............................................................................. 119 Холод С.М., Кір'ян В.М., Тригуб О.В. ІНТРОДУКЦІЯ – ВАЖЛИВИЙ ФАКТОР ЗБАГАЧЕННЯ ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ РОСЛИН УКРАЇНИ .................................. 120 139

Холод С.Г. КОЛЕКЦІЯ ПРОСА ТА ПРОСОВИДНИХ КУЛЬТУР ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ РОСЛИН УКРАЇНИ....................................................................................................... 122 Холод С.Г. ПЕРСПЕКТИВНИЙ ВИХІДНИЙ МАТЕРІАЛ ПРОСА ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ В СЕЛЕКЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ ............................ 124 Чайкин В.В., Кузьменко С.А., Тороп Е.А., Тороп А.А. УСТОЙЧИВОСТЬ СОРТОВ ОЗИМОЙ РЖИ РАЗНЫХ СРОКОВ СЕЛЕКЦИИ К НЕБЛАГОПРИЯТНЫМ УСЛОВИЯМ ...... 125 Черненко В.Л., Кузь О.Ю. МЕТОДОЛОГІЯ ОЦІНКИ СЕЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ КАПУСТИ ГОЛОВЧАСТОЇ (Brassica oleracea L. var. capitata L.) ЗА СТІЙКІСТЮ ДО ОСНОВНИХ ХВОРОБ ................................... 127 Черненко К. М., Черненко О.В. ЗМІНИ СТРУКТУРИ ПАТОКОМПЛЕКСУ ЗОНАЛЬНИХ АГРОФІТОЦЕНОЗІВ ПЕРЦЯ СОЛОДКОГО (Capsicum annuum L.), ОСОБЛИВОСТІ УСПАДКУВАННЯ СТІЙКОСТІ ДО ФУЗАРІОЗНОГО В’ЯНЕННЯ............................................................ 128 Шарипіна Я.Ю., Попов В.М., Кириченко В.В. ПОЄДНАННЯ КІЛЬКОХ МОРФОЛОГІЧНИХ ОЗНАК СОНЯШНИКУ В ОДНОМУ ГЕНОТИПІ ............................................... 130 Шевченко Т.Л., Сивоглаз Л.М. ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ EX-SITU КОЛЕКЦІЙ ГЕНЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ ЛІКАРСЬКИХ ВИДІВ У БОТАНІЧНОМУ РОЗСАДНИКУ ДОСЛІДНОЇ СТАНЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН ............................................................................ 131 Шокало Н.С. ВІДРОДЖЕННЯ РИЦИНИ ЯК ВАЖЛИВОЇ ТЕХНІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ ............................................................................. 132

140