Шпацір журнал
про
незвичайну
Україну
№3/2016
2
Гезде і генде… Він був неймовірним ученим: завзятим, ідейним і надзвичайно працьови тим. Науці він віддав усі свої статки і здоров’я, подарувавши світові більше сотні корисних винаходів. Микола Бенардос народився на Миколаївщині, біль шу частину життя провів у Росії, а помер – у маленькому провінційному Фастові. Могила видатного фізика, на жаль, не збереглася. Проте у місті можна оглянути корпуси старого заводу, в якому працював на схилі літ Микола Бенардос. Взагалі, туристи приїжджають до Фастова вкрай рідко. Але якщо вони все ж таки тут опиняються, то отримують море позитивних вражень. Від Фастова до Жмеринки – всього 200 км залізницею. Сюди варто заві тати не тільки заради шикарного вокзалу-палацу. Ми нарахували у місті аж десять туристичних родзинок. Хтозна, можливо Ви нарахуєте їх ще більше? Тож, лишайте свої буденні справи і вирушайте у подорож сторінками третього номеру нашого журналу!
Ми плануємо відкривати для вас незвичайну Україну і надалі. І мріємо робити це не лише в електронному, але й в паперовому форматі. Якщо ви бажаєте побачити і погортати красивий примірник журналу «Шпацір» у своїх руках – допоможіть нам, будь-ласка, фінансово. Реквізити для фінансової допомоги: Найменування банку: ПриватБанк Номер рахунку: 29244825509100 МФО: 305299 ЄДРПОУ: 14360570 Номер картки: 4731 2127 0038 8027 Призначення платежу: поповнення картки (Савчук Антон Вікторович)
3
Куди помандру 3 Гезде і генде
6 УКРАЇНА НАЙ-НАЙ … Україна най-най: чотири сюжети
12 ЕКСПЕДИЦІЯ Жмеринка з родзинками
28 МІСТА Місто несподіваних відкриттів
46 ОСОБИСТОСТІ 101 винахід Миколи Бенардоса
уємо у номері? 52 АРХІТЕКТУРИ Влияние архитектурно-пространственной среды на человека
60 МІСТИЧНЕ Україна містична: два сюжети
64 ПОДІЯ Ніч у Тернопільському музеї
68 БЛОГИ Велошпацір до Бакоти і назад
84 ФОТОМОЗАЇКА Деталі номеру
Україна най-най...
Найбільша площа Європи України Харків (або, як його люблять часто нази вати – «перша столиця») – місто, що дбай ливо зберігає в своєму портфоліо солідний список рекордів: наукових, архітектурних, мистецьких… Деякі з них цілком реальні, а от інші – вигадані, міфічні. Власне, до останньої групи харківських рекордів належить міф про те, що місце ва площа Свободи є найбільшою у Європі. Таке твердження можна частенько зустрі ти в різних джерелах. Насправді ж, площа Свободи у Харкові – лише шоста за розмі ром у Європі. Її площа складає 11,9 гекта рів. Так, у російському місті Самара є на багато більший майдан (близько 17 га). Звідки ж ростуть ноги у цього міфу? Хтоз
6
на… Можливо, родючий ґрунт для нього сформував український прозаїк Олесь Гон чар, написавши якось наступне: «…найши рша і найбільша з усіх площ Європи!». Так чи інакше, а розміри Майдану Сво боди дійсно вражають кожного, хто потра пляє на нього уперше. Довжина його стано вить 750 метрів, а перепади висот в межах площі досягають 11 метрів! Радянський журналіст Ярослав Голованов свого часу так описував це місце: «Гігантська площа в оточенні чужорідної для мене архітектури, мала б захоплювати своїм розмахом. Проте вона лякає». До речі, не можна оминути увагою саме архітектурне оздоблення Майдану Свобо
ди. Активно забудовувати площу почали у 20-х роках минулого століття. Радянські будівничі намагались створити тут щось масштабне, величне і вражаюче, підкрес ливши тим самим велич і міць нової імпе рії. І це їм вдалося. Першою будівлею, що виросла на пло щі Свободи (тоді – Дзержинського), був так званий Держпром. Цю споруду вва жають еталоном, іконою радянського конструктивізму. Зведений з монолітно го залізобетону Держпром став першим хмарочосом у всьому СРСР. «Організова на гора» – так охарактеризував будівлю французький письменник Анрі Барбюс. Справедливе порівняння!
Свого часу площу Свободи «прикраша ли» кам’яні постаті радянських вождів, спо чатку Сталіна, згодом – Леніна. Останній монумент, до речі, був найбільшим пам’ят ником цій історичній особі в нашій країні. Проте жоден з тиранів тут не встояв. Ос таннього з них демонтували у 2014 році. Як би воно не було, площа Свободи у Харкові – дійсно рекордна. І нехай не в європейському чи світовому масштабі, але на теренах України – точно.
Наймасштабніший вуличний вальс Уявіть собі таку картину: сотні пар (чо ловіки в чорних костюмах, а жінки – у пишних сукнях) виходять на головну пло щу міста і, під акомпанемент живої му зики, починають синхронно танцювати. Захоплююче видовище, чи не так? Хар ків’яни мали змогу спостерігати його на власні очі минулого року. Рівно півтори тисячі пар станцювали на Майдані Свободи вальс, встановивши ре корд України. Минулий належав Чернігову – там вийшло на танок 435 пар. Більшу частину танцюючих складали студенти численних вузів Харкова. Не по лінувались вийти на центральну площу мі ста і представники старших поколінь. Рекорд був зафіксований представни ками Книги рекордів України. Сталося це 23 травня 2015 року. Чи вдасться комусь його перевершити – покаже час.
7
Україна най-най...
Найбільший базар і спальний район
8
Харків є найбільшим містом на 50-й па ралелі нашої планети. Проте цим рекордом український мегаполіс вирішив не обмежу ватись. Так, саме у столиці Слобожанщини знаходиться найбільший в Україні спаль ний район та найбільший у Східній Євро пі ринок. Дивно, проте наймасштабніший житло масив України сформувався не у Києві, а саме тут, у Харкові. Ним є Салтівка – ра йон, що розташувався на північному сході міста. Знаєте, скільки людей тут мешкає? Майже 400 тисяч! За чисельністю свого на селення Салтівка переважає 15 обласних центрів нашої країни (включаючи Вінницю, Полтаву, Чернігів). Активно забудовуватись Салтівка поча ла у 60-х роках. В межах житлового масиву сьогодні знаходиться три станції метрополі тену, найбільший кінотеатр міста, а також найбільше на теренах трамвайне депо. Як бачите, говорячи про Харків, слово «най більший» доводиться вживати надзвичай но часто. На Салтівці, до речі, живе Сергій Жадан. Чи не з місцевих бетонних нетрів отримує натхнення один з найвідоміших літераторів сучасної України? Ще один відомий рекорд Харкова – ба зар імені Барабашова (у народній адап тації – «Барабан» або «Барабашка»). Це найбільший у Східній Європі промисло во-речовий ринок, що займає площу у 75 гектарів. Уявіть собі, у вдалі базарні дні на його території концентрується біля 300 ти сяч людей. Як правило, у такі дні на най ближчих до ринку вулицях та проїздах ча сто утворюються солідні затори.
9
Україна най-най...
Найкрасивіший у світі пам’ятник Шевченку Знаєте, скільки у світі встановлено пам’ятників Тарасу Шевченку? Працівни ки Національного музею Тараса Шевчен ко називають наступну цифру: 1384. А де знаходиться найкрасивіший з них, здогаду єтесь? Так, знову ж таки, у Харкові! Пам’ятник Кобзарю був урочисто від критий у «першій столиці» ще у 1935 році. Автором цього проекту став скульптор Мат вій Манізер. Як стверджують спеціалісти, за якістю виконаних скульптур, гармонією груп та фігур, продуманістю жестів та поз, йому немає рівних ані в Україні, ані у світі. Якщо дивитись на монумент з висо ти пташиного польоту, то він являє собою своєрідну спіраль з п’ятиметровою фі гурою Шевченка у центрі. Сама спіраль складається з 16-ти динамічних та високо художніх статуй. Серед них можна зустріти і змучену Катерину, і гайдамаку з косою, солдата- рекрута чи звичайного селянина. Усі вони, за задумом автора, мали б воз величувати людей праці та їх святу бороть бу проти своїх гнобителів. Цікаво, що до 1934 року на цьому міс ці стояв пам’ятник Василю Каразіну – за сновнику першого у місті університету. Те пер його можна побачити біля головного корпусу ХНУ імені Каразіна. Місце видат ного вченого Тарас Григорович зайняв 25 березня 1935 року. І на той момент це був найвищий бронзовий монумент у всьому Радянському Союзі.
10
11
Жмеринка з родзинками
12
13
Останнє справжнє
місто на Землі… 14
Міста – наче оті булочки… Деякі з них так нашпиговані родзинками, що лише встигай усе помічати і фотографувати. Але таке трапляється нечасто. Зазвичай їх треба уважно і наполегливо вишукувати. Саме такими пошуками ми з вами і займемося сьогодні, а нашою черговою «булочкою» стане подільське місто Жмеринка!
15
Експедиція
Назва цього населеного пункту вже давно сприймається як щось алегорич не й сатиричне. Жмеринка частенько виступає головним героєм багатьох інтер нет-мемів, у якості символу «глибокої провінційності». А яка ж вона насправді? Що цікавого в ній може побачити подорожній? Ми спробували знайти, і таки знайшли у Жмеринці аж десять туристичних родзинок.
16
Родзинка перша. Вокзал
Невеличке місто Жмеринка знаходиться на Вінниччині, на самому краєчку Поділь ської височини. В 50 кілометрах на північ від неї розташований обласний центр Ві нниця, в 70 кілометрах на південь – про ходить державний кордон. Жмеринка знайома усім, хто частень ко подорожує країною. Ще б пак: на жме ринському залізничному вокзалі зупиня ється більше сорока пасажирських поїздів щоденно! І більшість з них простоює на цій станції по 20-30 хвилин. Тому стомлені дов гою поїздкою пасажири мають змогу вийти на платформу, розім’яти свої нижні і верхні кінцівки, а заразом – й оглянути найголов нішу і найвідомішу жмеринську пам’ятку. Місцевий вокзал можна сміливо назва ти одним із найкрасивіших і найвишукані ших в Україні. Його будівля нагадує вели чезне океанське судно, щедро оздоблене вежами, куполами, кованими гратками. На нижній палубі вокзалу в будь-який час доби вирує життя: пасажири з валізами по спішають на свої потяги, інші неквапливо прогулюються по перону, розглядаючи фа
сад шикарної споруди. Між ними бігають місцеві жіночки х клунками, активно про понуючи подорожнім холодні напої, суше ну рибу, пиріжки, тістечка, морозиво та ще багато чого їстівного. Будівництво жмеринського вокзалу за вершилось у 1904 році. Автором диво-спо руди є архітектор Зіновій Журавський. На відкриття об’єкту завітав сам цар Мико ла ІІ. Він був вражений красою і пишністю провінційного вокзалу, проте висловив свої думки досить своєрідно: «Ай-да сукин сын! Такому можно доверить строить царские конюшни!». Зодчий почув ці слова монар ха, сприйнявши їх як вкрай негативну оцін ку своєї роботи, і невдовзі наклав на себе руки. Таке от трагічне непорозуміння! У грудні 2015 року, за активної підтрим ки німецьких спеціалістів, стартував проект «Жмеринка відкривається світові!». Його безпосередньою метою є популяризація міста у культурній та туристичній площині. В рамках проекту міська влада обіцяє вста новити на жмеринському вокзалі пам’ят ник його авторові.
17
Експедиція
Родзинка друга. Остап Бендер Жмеринка стала першим місцем в Україні, де увіковічнили постать ві домого літературного героя. І це не дивно, адже саме Остап Бендер про славив Жмеринку на сторінках безсмертного роману Ільфа та Петрова. «Великий комбінатор» разом зі славнозвісними стільцями довго стояв на привокзальній площі. Біля нього фотографувались молодята, туристи й го родяни загадували бажання (вказівний палець Бендера за роки був натер тий до яскравого блиску). Однак у 2011 році пам’ятник зняли, аби реконструювати площу. Проте на своє колишнє місце він так і не повернувся. Місцеві жителі стали допитува
18
тись у місцевої влади щодо долі скульптури. Хтось із мерії ніби відповів так: «А яке відношення до нашого міста має цей пам’ятник? Це ж не націо нальний герой України». За чутками місцевих, пам’ятник Остапові Бендеру нині стоїть десь у невідомих закутках величезного жмеринського вокзалу. За іншою версією, він прикрасив елітний ресторан у селі Вендича ни, що на півдні Вінницької області. Проте цікавих заспокоює ав тор скульптури Микола Крижанівський, запевняючи, що пам’ятник знаходиться в його особистій майстерні. За словами майстра, йому вже не раз телефонували з Вінниці, Росії та Молдови, пропонуючи викупити собі скульптуру. Проте пан Микола не бажає вивозити її з міста, чекаючи дня, коли його Остап Бендер знову вийде на пло щу коло вокзалу. Сподіваємось, що цей день колись таки настане.
Родзинка третя. Герб Місто було засноване у середині XIX століття. Раніше на його місці існувало два села. В одному з них мешкали поляки, а в ін шому – українці. Села постійно ворогували між собою, часто до ходило і до збройних сутичок. Проте одного разу вони все ж таки порозумілись і припинили свою війну. Саме від польського ви слову żmę rękę («тисну руку») може походити сучасна назва мі ста Жмеринка. Хоча, це далеко не єдина версія походження цьо го топоніму. Не менш цікавим є герб міста. «До чого ж тут Пегас?» – запи таєте ви, поглянувши на нього. Все дуже просто: крилатий кінь в даному випадку символізує розвиток молодого міста і його рух уперед. До речі, зауважте, що міфічна тварина біжить саме у за хідному напрямку. Цього ж самого срібного Пегаса можна поба чити на невеличкому постаменті у центрі міста. Він увесь обпле тений гірляндами, які вмикаються у темний час доби. На гербі Жмеринки також присутні дві золоті зірки. Це саме ті два маленьких села, які пізніше зрослись в єдине велике мі сто. Три широкі червоні смуги символізують собою три важли ві залізничні напрямки (на Київ, Львів та Одесу), які виходять саме із Жмеринки.
19
Експедиція
Родзинка четверта. Костел Святого Олексія У крихітному центрі Жмеринки, окрім Пегасу, но возбудованого собору Олександра Невського та дово лі розбитої і занехаяної «стометрівки», немає нічого особливо цікавого. Інші родзинки міста надійно хова ються від нас на околицях і у середмісті. Туди й попря муємо! На вулиці Одеській знаходиться римо-католицький костел Святого Олексія, який можна сміливо відноси ти до топової десятки найкрасивіших пам’яток неого тики в Україні. Збудований у 1910 році храм має одну височенну стрільчасту вежу. У темних 30-х цю вежу скинули в рамках боротьби з «опіумом для народу». Кажуть, падаючи, вона вбила сімох «борців»… На ща стя, наприкінці 90-х років костел відновили, і сьогодні він радує своїм ефектним неоготичним силуетом усіх туристів та гостей Жмеринки. Потрапити всередину костелу можна під час бого служінь. А от у дворі на мандрівників чекає ще один маленький сюрприз – лаконічні і дуже красиві скуль птури Ісуса та Божої Матері. Родзинка п’ята. Старовинні цвинтарі Майже одразу за костелом починається дуже ре льєфна вулиця Москаленка. Подолавши кілька пере падів висот (вгору-вниз), ми опиняємось одразу біля двох старовинних цвинтарів, закладених ще у ХІХ сто літті. Зліва – християнський, а справа – єврейський. Єврейське кладовище, за традицією, розмістили на найвищому пагорбі у місті. Звідси, до речі, відкри вається чудова панорама на Жмеринку та її околиці. На кіркуті збереглося кілька сотень дуже щільно роз ташованих надгробків. З протилежного боку від вулиці знаходиться старий католицький цвинтар. Тут набагато просторіше: мож на походити між давніми кам’яними надгробками, почитати написи на польській та українській мовах. Багато пам’ятників тут мають форму обрубаних стов бурів дерев.
20 20
21
Експедиція
Родзинка п’ята. Старовинні цвинтарі Майже одразу за костелом починається дуже рельєфна вулиця Москаленка. Подо лавши кілька перепадів висот (вгору-вниз), ми опиняємось одразу біля двох старовин них цвинтарів, закладених ще у ХІХ столітті. Зліва – християнський, а справа – єврей ський. Єврейське кладовище, за традицією, розмістили на найвищому пагорбі у місті. Звід си, до речі, відкривається чудова панорама на Жмеринку та її околиці. На кіркуті збе реглося кілька сотень дуже щільно розташованих надгробків. З протилежного боку від вулиці знаходиться старий католицький цвинтар. Тут набага то просторіше: можна походити між давніми кам’яними надгробками, почитати написи на польській та українській мовах. Багато пам’ятників тут мають форму обрубаних стов бурів дерев.
22
Родзинка шоста. Пам’ятник футболістам
Повернувшись на Одеську вулицю і перейшовши залізничну колію по мосту, можна потрапити до парку імені Горького – го ловного у місті. Тут, цілком очікувано, стоїть скромна скульптура Максима Горького. Неподалік – пам’ятник ще одному видатному поетові – Олександру Пушкіну. Проте найцікавіший пам’ятник у парку слід шукати біля ста діону «Локомотив». Двоє гіпсових футболістів грають в м’яч на невеличкому постаменті вже більш ніж півстоліття. У 2012 році м’язистих радянських спортсменів розфарбували у кольори поль ської та української національної збірної з футболу.
23
Експедиція
Родзинка сьома. Вагони-гаражі Жмеринка – місто наскрізь залізничне. І про це нагадують не лише десятки ван тажних і пасажирських поїздів, що проми нають його щодня. На вулицях Жмеринки, поміж звичайнісіньких панельних будинків, можна побачити й інші сліди залізниці. На приклад, ось ці старі вантажні вагони, що отримали друге життя й використовуються сьогодні як гаражі та сараї. На деяких таких вагонах-гаражах ще можна помітити прикручені до стінок герби Радянського Союзу. Цікаво, чи зніматимуть їх в рамках Закону про декомунізацію?
24
Родзинка восьма. Залізничний міст-перехід
Ну а тепер ми попрямуємо в західну частину Жмеринки. Але для цього нам не обхідно перетнути широке річище із за лізничних колій. Зробити це найкраще по пішохідному мосту в районі вулиці Київ ської. Довжина цього мосту становить 250 метрів. Йдучи по ньому, здається, що він ніколи не закінчиться. З мосту відкривається шикарний крає вид на місто, красень-вокзал та колії, колії, колії… Вони чудернацьким чином вигина ються, сходяться й розходяться, тікають ку дись в далечінь.
25
Експедиція
Родзинка дев’ята. Храм Святого Миколая Опинившись «за коліями», починає мо шукати наступну пам’ятку Жмеринки. Орієнтир – сині маківки православного храму, які чудово видно з пішохідного за лізничного мосту. Церква була зведена у 1904 році для 9 і 10-го Стрілкового полку російської царської армії.
Храм збудований за проектом архі тектора Ф. Вержбицького. Що цікаво, проект цей є типовим, за ним на теренах Російської імперії було зведено 66 хра мів. Зокрема, у Барнаулі, Петергофі та Самарканді можна побачити точно такі за архітектурою споруди.
Родзинка десята. Пам’ятки соцреалізму Переходимо до останньої родзинки, яку нам вдалося відшукати у Жмеринці. Це – численні пам’ятники радянської епо хи, що розкидані по всьому місту. Перш за все, варто відзначити місцеві мозаїчні панно. Одне з них прикрашає стару доре волюційну будівлю в центрі Жмеринки. На мозаїці ми бачимо трьох радісних та
26
юних піонерів, а над ними – мотиваційний напис: «Ищите, мечтайте, дерзайте!». Ще одна велика мозаїка красується на стіні міського будинку науки і техніки (одразу при виході з підземного вокзального пе реходу). На ній зображений височенний і суворий дядько у кашкеті – певно, заліз ничник.
Дуже цікавий, незвичайний радян ський пам’ятник зберігся на Шекінський вулиці. Присвячений він дружбі між дво ма містами-побратимами: Жмеринкою та азербайджанським Шекі. На постаменті стоїть жіночка-жмеринчанка і парубок з далекого Азербайджану. У руках вони уро чисто тримають «Договор о соцсоревнова нии». У Жмеринці можна відшукати і інші, не менш цікаві сліди радянської епохи. По дейкують, що десь на території вагоноре монтного заводу навіть зберігся бронзо вий Ілліч, дивом переживши шалену бурю Ленінопаду 2014-го…
Ось така вона справжня Жмеринка – несподівано цікава і колоритна. І одним лише вокзалом вона не обмежується! Тож, якщо плануватимете сюди свою подорож, то знайте, що кількох годин на оглядини усіх жмеринських цікавинок вам точно не вистачить.
27
Фастів
місто несподіванних відкриттів
Міста
Фастів – це скарбничка, що видає свої цікавинки не одразу, а дозовано, змушуючи мандрівника повертатись сюди ще не раз. Так сталося і з нами...
Приїхавши сюди вперше, ми відвідали стандартний набір фастівських атракцій: вокзал – костел – пивзавод. І були впевнені, що на цьому – усе. Але згодом зрозуміли, що маленьке місто на Київщині показало нам далеко не все, приховало, наче вередлива панна, свої принади. Виявилось, що тут ще є багато чого цікавого. То ж невдовзі довелось планувати «Другу Фастів ську експедицію».
30
Історія і назва Роком заснування населеного пунк ту під назвою Фастів (чи Хвастів) прийня то вважати 1390-й. Хоча, на думку бага тьох істориків, вік міста значно солідніший. Так, місцеві краєзнавці відшукали у дав ніх документах принаймні дві згадки про пана на ім’я Фаст. Це були торгові догово ри з греками Х століття. Припускають, що саме від цього імені і походить така, трохи незвична назва українського міста. Інша популярна версія пов’язує даний топонім із… кінськими хвостами. За леген дою, в давні часи на цьому місці відбулася жорстока битва між степовими кочівника ми і руським військом. Русичі тоді перемог ли, назбиравши велику кількість «трофеїв» – хвостів коней противника. Протягом XV-XVI століття Фастів серйозно потерпав від численних татарських набігів. Проте щоразу місто відновлювалось і від роджувалось. На межі XVI і XVII століть воно здобуває цілий комплект економічних приві леїв: Фастів звільняють від податків, тут буду ють замок і костел. Поступово у місті розви вається скотарство і різноманітні ремесла. Як мінімум дві знакові події можна зга дати в життєписі Фастова. У 1680-х роках місто стає негласною столицею мікродер жави, яку вдалось сформувати козацько му полковнику Семену Палію. Територія автономного утворення охоплювала знач ні простори між річкою Случ і Дніпром. Держава Палія проіснувала близько трьох десятиліть, успішно відбиваючи атаки польської і турецької армій. Інша важлива історична подія в біографії міста трапилася взимку 1918 року. 1 груд ня саме у Фастові був підписаний Акт злу ки Української і Західноукраїнської Народ них Республік. Документ підписали Дмитро
Левицький і Льонгін Цегельський (від ЗУНР), Володимир Винниченко і Симон Петлюра (від УНР). Сталося це у залізничному вагоні. Сьогодні Фастів – невелике, проте до волі індустріалізоване місто у Київській об ласті. У більшості жителів воно асоціюється із залізницею. І справді, Фастів є значним залізничним вузлом країни. У місті працює біля двох десятків різних промислових під приємств, діяльність кожного з яких, так чи інакше, зав’язана на залізниці.
Вокзал Залізнична станція «Фастів І» була відкри та ще у 1870 році, електрифікована – на прикінці 1950-х років. Перша цегляна бу дівля вокзалу, на жаль, не збереглася. Як і друга, до речі. Вокзал сталінського періоду був прикрашений рядами колон і ефектною прямокутною вежею. У 2011 році цю будів лю розібрали, посилаючись на її аварійний стан, а поряд виріс новий вокзал – невираз на сіро-червона коробка зі скла та металу. «Фастів І» – це станція острівного типу (вокзал та пасажирські платформи оточені коліями з обох боків). З містом станцію спо лучає стометровий підземний перехід, в яко му майже завжди по-столичному метушливо.
31
Міста
Ще б пак! Адже за добу тут зупиняється не менше трьох десятків пасажирських по їздів. Крім того, з Фастова можна поїхати на електричках в чотирьох напрямках: до Києва, Білої Церкви, Козятина і Житомира. Південніше від вокзальної будівлі стоїть непростий зелений вагончик. Нині в ньо му знаходиться музей, який в усіх деталях відтворює день підписання Акту злуки УНР
32
і ЗУНР. Саме в межах цієї залізничної стан ції відбулась ця знаменна подія. Вхід до музею безкоштовний, проте застати його відкритим – вкрай непросто. Якщо вам пощастить, обов’язково відвідайте цей ва гон-музей. Якщо ж ні – не розчаровуйтесь! Сміливо рушайте по підземному переходу у місто, де заховано ще немало пам’яток і цікавинок.
Центр Архітектура Фастова готова врази ти т уриста своїм різноманіттям – від справжніх шедеврів дерев’яного зодче ства до суворо-урбаністичних промислових споруд. Перша цікава будівля зустрічає нас вже на привокзальній вуличці Шев ченка. Це двоповерхова дореволюційна «цеглянка» школи № 9. Цікавий момент. На подвір’ї навчаль ного закладу стоїть погруддя Тараса Шев ченка. Тут видатний український поет по стає перед нами у зрілому віці. На тій
таки вулиці (на 300 метрів західніше) є ще один бюст Тарасу Григоровичу, де Коб заря зображено вже молодим. Центральною у місті є вулиця Собор на, що простягнулась майже на два кі лометри з заходу на схід. На ній можна побачити старенькі дореволюційні будів лі, міжвоєнні, а також післявоєнні будин ки-сталінки. На самому початку вулиці, біля палацу культури, є дуже охайний ма ленький скверик зі скромним пам’ятни ком Семенові Палію.
33
Міста
Неоготичне диво Безперечно, атракцією № 1 у Фастові є костел Воздвиження Святого Хреста. Це одна з найвизначніших пам’яток україн ської неоготики. Виглядає костел казково! Він неначе випірнув із якоїсь казки чи ди тячого мультфільму. Важко повірити, що та кий архітектурний шедевр з’явився не у столиці, а у маленькому провінційному мі сті. До слова, оздоблював фастівський кос тел аж ніяк не провінційний скульптор Еліо Сала, який довгий час співпрацював з ві домим архітектором Городецьким. Воздвиженський костел у Фастові буду вали дуже довго (з 1903 по 1911 рік), за проектом зодчого Домбровського. Гроші на грандіозне будівництво збирали «усім селом», чи то пак, містом. Навіть уряд виді лив частину коштів. А щоб завершити оздо блювальні роботи, у самому костелі навіть довелось влаштовувати благодійний музич ний концерт. Врешті решт, неготичне диво з жовтої цегли таки народилося у Фастові. Унікальна особливість костелу полягає в
34
повній асиметричності його лицьового фа саду. Споруду увінчують дві абсолютно різні вежі. Одна з них кругла і маленька, а інша – значно більша за розміром, квадратна у плані і прикрашена парними арочними вікнами. Над головним входом красується традиційне для готичної архітектури вікно «троянда». Одразу під вікном знаходиться вражаюча скульптурна композиція «Хри стос благословляє дітей», виконана італій ським майстром – скульптором Еліо Сала. З приходом радянської влади в біогра фії фастівського костелу наступають темні часи. Майже 60 років у величній споруді був склад. На початку 90-х років костел ви глядав вкрай погано: на стінах – жахливі трі щини, двері, сходи, вітражі і навіть стеля – знищені. Фастівчани взялися відновлювати свою святиню. Реставраційними роботами опікувався домініканський священний Зиг мунд Ян Козар. Сьогодні ім’ям цього отця названа одна з центральних вулиць міста, а також площа, на якій і знаходиться костел.
35
Міста
Пивоварня Зіберта
Туристична атракція № 2 Фастова роз ташована вже за річкою Унавою (якщо йти/їхати з центру міста). Це старовинна броварня, заснована ще у 1906 році ні мецьким підприємцем Зібертом. Про те, як виглядала пивоварня на початку ХХ сто ліття, можна судити по давнім фотогра фіям, що збереглись з тих часів. До речі, на території сучасного модернізовано
36
го пивзаводу ще можна побачити деякі з дореволюційних будівель. Сьогодні фастівська пивоварня вхо дить до складу концерну «Оболонь». Окрім кількох сортів пива, пивзавод також випу скає квас домашнього бродіння. Поруч з прохідною броварні працює фірмовий бар та магазинчик, де завжди можна придбати свіжого пива «Zibert».
37
Покровська церква
Міста
Покровська церква
Молодіжний парк
Буквально в ста метрах від пивоварні зна ходиться ще одна цінна пам’ятка Фастова – дерев’яна Покровська церква XVIII століття. Святиню також часто іменують церквою Па лія, хоч достеменно невідомо, чи мав цей військовий діяч відношення до її будівництва. Це класичний тризрубний храм. Раніше святиня була вкрита красивим дерев’яним гонтом, а зараз – простим залізом. Але на віть цей прикрий факт не надто спотворює її гармонійного зовнішнього вигляду.
Про наступний туристичний об’єкт Фасто ва знають, напевно, лише одиниці. Це парк «Молодіжний», що є пам’яткою садово-пар кового мистецтва місцевого значення. Вхід до ландшафтного парку знаходиться по вулиці Строкова. Він займає територію в 15 гектарів. Тут є озеро, джерела з міне ральною водою, терасовані схили та струм ки. Композиційним центром парку є невели кий декоративний пагорб, на вершині якого встановлена біла капличка з дзвоном.
40
«Червоний Жовтень» Повертаємось в напрямку залізничного вокзалу Фастова, аби відвідати ще один ці кавий об’єкт цього міста. Паралельно заліз ничним коліям протягнулась вулиця Бранд та (колишня назва – Орджонікідзе). Майже по всій довжині цієї вулиці розташовані хи мерні корпуси котельно-механічного заво ду Брандта, нині – напівзакинутого заво ду хімічного машинобудування «Червоний Жовтень». Навіть у цій назві вчуваєть ся щось сюрреалістичне і ірраціональне.
Саме такими будуть і враження від спогля дання цієї індустріальної пам’ятки. Завод був заснований ще наприкінці ХІХ століття. Саме тут працював певний час видатний фізик і винахідник Микола Бенар дос (мова про нього піде у наступній стат ті нашого журналу). Прогулюючись уздовж довжелезної «стіни» заводу Брандта, можна натрапити на раритетні стенди з описами продукції підприємства, що були встанов лені тут ще за радянських часів.
41
Міста
Цікавинки на околицях Ще безліч цікавих об’єктів «захова но» по околицях міста Фастова. Так, в районі Озерної вулиці можна відшу кати с таровинні мацеви на закинуто му юдейському цвинтарі. На протилеж ній околиці міста знаходиться залізнична станція «Фастів ІІ», що вирізняється сво єю незвичайною і симпатичною архітек турою. Вона набагато красивіша, аніж головний фастівський вокзал. Ще один цікавий об’єкт знаходиться в південній частині Фастова, по вулиці
42
ндрія Шептицького. Це старе Інтернаціо А нальне кладовище, відкрите ще у ХІХ століт ті. Тут ховали не тільки українців і поляків, але й німців, євреїв, росіян. Найцікавіші могили знаходяться на початку цвинтаря, одразу за давньою цегляною брамою. Тут можна побачити високохудожні надгроб ки і скульптури більш ніж столітнього віку. На головній алеї Інтернаціонального цвин таря можна побачити і могилу ксьондза Станіслава Шептицького – фундатора Воз движенського костелу.
Наостанок вирушаємо на північні околиці Фастова, до ма льовничих озер біля села Мала Снітинка. Два озера (ставки) розташовані по обидва боки від залізниці на Київ. Одне з них (східне) можна чудово оглянути зі стежки, що пролягає попід са мою колією. Інше ж, західне, заховане у сосновому лісі й оточене доволі високими пагорбами. Краєвиди тут неймовірно чарівні: над тихими плесами озер виструнчились рядами стрункі висо кі сосни. Така собі «Снітинська Швейцарія»! І ця місцина стала чудовим завершенням нашої подорожі до Фастова.
43
44
«Снітинська Швейцарія»
45
101 винахід Миколи Бенардоса
Яким нам уявляється справжній вчений-винахідник? Це худорлявий кудлатий чоловік з азартним блиском в очах, що годинами сидить у свої лабораторії, видаючи на-гора десятки найрізноманітніших винаходів. Саме таким і був видатний український вчений та електротехнік Микола Миколайович Бенардос – завзятим, ідейним та надзвичайно працьовитим. От тільки кудлатим він навряд чи був. З усіх старих фотографій на нас дивиться інтелігентний чоловік з акуратною зачіскою та красивою бородою.
Особистості
Життя та творчість Миколи Бенардоса «Життя та творчість»… Так зазвичай ишуть про письменників, поетів та інших п митців. Але ж коли ми говоримо про вина хідництво, то так і хочеться вживати саме це слово – творчість. Бо яким же ще терміном охрестити цю титанічну й щоденну працю, відчайдушний пошук нового, ідеального? Микола Миколайович Бенардос (грек за походженням) народився у 1842 році у селі Мостове на Миколаївщині. На той час воно називалось Бенардосівкою. Так село прозвали на честь батька майбутнього вче ного – полковника Миколи Пантелеймоно вича Бенардоса, що був активним учасни ком Кримської війни. Саме за наполяганнями батька, юний Микола Бенардос поїхав до Київського університету вивчати медицину. Саме у Києві він зробив своє перше відкриття – зубну пломбу, виготовлену зі срібла. Проте дуже скоро Бенардос зрозумів, що меди цина – не його стихія, і перевівся до Пе тровської сільськогосподарської академії у Москві. Там він невдовзі серйозно заці кавився фізикою, електрикою і, безпосе редньо, винахідництвом. Водяний кран, амперметр, вугільний реостат, консервна банка, різноманіт ний сільськогосподарський реманент… Микола Бенардос є автором більші ніж сотні винаходів у різних галузях. І це лише ті, які відомі нам. А скільки їх лишилось «на чернетці»? Важко уявити, з огляду на талант і фантастичну працьовитість вчено го. Так, відомо, що саме Микола Бенардос одним з перших у світі почав розробляти проекти літальних апаратів, важчих за по вітря. Велика частина його науково-техніч них розробок дивилась у майбутнє. Микола Бенардос встигав займатись
48
не тільки винахідництвом, але й був меце натом. Зокрема, він запам’ятався відкрит тям безкоштовної школи для селян.
Головний винахід Бенардоса У 1867 році Микола Бенардос відві дує Всесвітню наукову виставку у Пари жі. І саме там в його голові зародилась думка про те, що чи не головною перепо ною на шляху світового науково-технічно го прогресу людства є недосконалість тех ніки з’єднання матеріалів. Клепання чи ковальство вже не могли задовольняти по треб ані науки, ані промисловості. Саме тоді у Бенардоса й виникла ідея застосу вати явище відкритої Василем Петровим електричної дуги для з’єднання металів. Невдовзі талановитий вчений їде до Петербурга, на завод імені Яблучкова, де були усі необхідні умови для його роботи. Там, важко і натхненно працю ючи, Микола Бенардос зумів практично підтвердити тезу про те, що нероздільний зварний шов – таки існує! 1881-й – це рік, у якому М.М. Бенар дос відкрив світові абсолютно новий метод з’єднання металів – дугове елек трозварювання. Він назвав його «електро гефестом», на честь давньогрецького бога вогню та ковальської справи. Далі були не менш важкі роки активної пропаганди електрогефесту. Запатентува ти свій винахід Бенардосу вдалось лише у 1885 році. Дуже скоро вчений досконало освоїв техніки зварювання різних мета лів. До кінця ХІХ століття по всій Європі виростають, наче гриби після дощу, зва рювальні цехи і заводи. На цьому винаході Микола Бенардос не зупинився. Були й інші відкриття – не
акумулятор ∙ вітряний двигун ∙ зубна пломба ∙ газовий пальник ∙ фонометр∙ гасовий самовар ∙ водопровідний кран ∙ амперметр ∙ електрична машина ∙ вугільний реостат ∙ консервна коробка ∙ прототип екскаватора ∙ аптекарська ступа ∙ велосипед-сани ∙ електродвигун
машина для приготування морозива ∙ парова каструля ∙ пароплав-повітряна куля ∙ антропоелектрометр ∙ замок «Болт» ∙ циліндричні кулі ∙ металеві шпали∙пароплав, що долає мілини ∙ механічна пральня ∙ прототип комбайна ∙ пневматична поливалка...
49
Особистості
такі гучні, та не менш корисні. Проте дуго ве електрозварювання Миколи Бенардоса – це відкриття, яке можна сміливо поста вити в один ряд з винайденням телеграфу чи електричного освітлення.
Микола Бенардос і Фастів Наприкінці ХІХ століт тя Микола Б енардос зацікавився реалізацією ще одного масштабного задуму. Зокрема, він загорівся ідеєю повернути звучання знаменитому кремлівському Цар-Дзво ну. Кілька років він розробляв детальний проект реставрації цієї пам’ятки, проте
50
російську владу він не зацікавив. Робота над цим проектом «висмоктала» у сім’ї винахідника останні заощадження. В зеніті своєї слави Микола Бенардос прак тично лишився без засобів до існування. В будь-якому разі, дозволити собі проживан ня у Петербурзі він вже не міг. До того ж, багаторічні експерименти зі свинцем сер йозно підірвали здоров’я вченого. За рекомендаціями лікарів, Бенардос вирішує повернутись в Україну і оселя ється у маленькому провінційному Фасто ві. Тут він працює на місцевому заводі «Червоний Жовтень», продовжуючи актив но займатись наукою. На Київщині в ньо го виникають ідеї нових винаходів, проте
осійській владі у революційному 1905р му проекти мрійливого ідеаліста Миколи Бенардоса були не цікаві. Помер винахідник дугового електроз варювання восени 1905 року у богадільні Воскресенського собору. Микола Миколайович Бенардос у сво їх експериментах послуговувався вугіль ними електродами. Саме такий електрод можна побачити у правій руці скульптурно го пам’ятника у центрі Фастова. Пам’ятник видатному вченому і винахіднику із кова ної міді був встановлений у 1981 році, не подалік від цвинтаря, на якому, імовірно, він і був похований. На жаль, могила Бе нардоса у Фастові не збереглася… Завод Брандта («Червоний Жовтень»), на якому працював М. Бенардос
51
Влияние архитектурносреды на человека
-пространственной
стаття з журналу «ARCHICRAFT» Автор: Ксюша Рибченко
Архітектури
Исследователей всегда интересовало взаимодей ствие человека с окружающим миром. Не секрет, что архитектура передаёт идеи и мировоззрение целых эпох, а также вызывает в человеке самые разные чувства. Формы, которые создают простран ство, влияют на человека бессознательно, воздей ствуя на его сознание и психику.
«Безликая» архитектура и наши эмоции Такие учёные, как Барабанов А.А, Бурдина Н.А, и многие другие подчёркивают именно негативное вли яние современной архитектуры на эмоциональную сторону человека, поскольку архитектурные тенденции все больше стремятся к упрощению формы и удешев лению её, как постройки. В результате этого, архитекту ра теряет свой статус в духовной и эстетической сфере. Все хорошо знакомы с безликой архитектурой – промышленными конструкциями и бетонными забо рами, пробками на тесных пыльных дорогах с видом на серые коробки, с больницами, после которых ещё больше болеешь, и офисами, в которых невозможно работать. Все это создаёт агрессивную и неприродную среду для человека. Архитектура и ландшафт формируют наши эмоции, эмоции превращаются в мысли, а мысли, в свою очередь, рождают поступки. Так формируется обще ство и менталитет города. Агрессивную среду наш мозг воспринимает как совокупность опасных сигналов и, поэтому, вредное влияние происходит через накопление внутренних напряжений, после которого и возникает состояние стресса. Если человек длительное время не выходит из этого состояния – появляется такая неприятная па тология как «дистресс». Дистресс – это «растерянность» мозга. Психика исто щается разными сигналами об опасности (звуки, за пахи, окружающая среда), после чего нейрогормоны, которые питают наш мозг, перестают выполнять свою работу. После этого мозг переходит в так называемый
54
55
56
«энергосберегающий» режим. Все слож ные механизмы реагирования отключа ются, только базовые функции питания и сна продолжают выполняться. После та кой регрессии человек не способен ре шать сложные задачи, и его духовное на чало просто отключается. Например, такая патология мозга характерна для возраст ных изменений психики, или же для состо яния после инсульта. Для предотвращения развития такой проблемы каждому, кто занимается фор мированием пространства в той или иной степени, стоит разобраться с главными принципами восприятия окружающей среды человеком.
57
Архітектури
Стимулы окружающей среды и их значение Для того чтобы разобраться в особенно стях восприятия архитектурного простран ства, следует вычислить, что же конкретно, и как влияет на нашу психику. Наш орга низм каждую секунду поддается разным факторам, назовем их СТИМУЛАМИ ОКРУ ЖАЮЩЕЙ СРЕДЫ (это форма, цвет, запах, свет, композиция и т.д.). И секрет в том, что любой из этих факторов может нарушить наше хорошее настроение и даже ухуд шить физическое состояние, и наоборот. Самый простой пример – гул в ко фейнях; ощущение столовой и цоканье посуды, да и еще громкая работа кофе машины. Сталкивались? После таких визи тов часто болит голова. Если вы обращали внимание, то этот шум не всегда зависит от наполненности зала или размещения посадочных мест. Самой частой ошибкой является применение не совсем подходя щих материалов в оформлении интерьера. Вот другой пример – аудитория универ ситета с плохим освещением. Студенты в та ком месте теряют концентрацию вскоре по сле начала лекции, да и лектору тоже будет тяжело выдавать информацию. Стимулы окружающей среды формиру ют некие группы и делятся на: экологичес кие и функциональные, информационные и эмоциональные. Экологические стимулы (температу ра, запах, шум) отвечают за наше физи ческое состояние – организм чувствует себя комфортно или же чувствует угрозу. И даже с такими факторами как темпера тура помещения можно играть: в прохлад ном помещении организм ощущает угро зу простудиться, и поэтому дает сигналы о
58
том, что нужно согреться, и мы начинаем искать буфет, чтобы выпить горячего чаю или кофе. Стоит немного понизить темпе ратуру, например, в выставочном или кон ференц-зале, и продажа горячих напитков существенно возрастет. Функциональные стимулы (размеще ние, планировка, зонирование, стилис тика) побуждают нас к определенным действиям. Благодаря этим стимулам можно организовать поток толпы в тор говых ц ентрах, или же наоборот запу тать человека в супермаркете, для того, чтобы он осмотрел больше товара. Эти же механизмы настраивают нас на деловой или же д омашний лад. Информационные стимулы (цвет, фор ма, знаки, ассоциации) – это все то, что формирует определенные образы, побуж дает к определенным действиям, вводит в определенное эмоциональное состоя ние. Например, атмосфера храма несет нам такую информацию, посыл, что мы начинаем чувствовать себя более спокой но, умиротворенно, возникает желание при коснуться к чему-то вечному и духовному. Эмоциональные стимулы – это наше моральное самочувствие и, чаще все го, они воздействуют индивидуально и на каждого человека по-разному. Все зави сит от предпочтений самого человека, или же от целевой направленности определен ной группы людей. Как можно увидеть, все эти истины элементарны и очевидны, но мы часто об этом забываем и становимся жертвами воздействия. С другой стороны, знание этих аспектов помогут сформировать са мую благоприятную среду для определен ных целей, а также добиться успешного результата в своих архитектурных и инже нерных проектах.
59
Містичне
Ужгородський замок
60
Примара Ужгородського замку Так званий містичний, «темний» або демонологіч ний туризм сьогодні доволі популярний у багатьох кра їнах світу. Більше того, деякі держави на ньому непо гано заробляють! Так, на теренах Європи найбільших успіхів на цьому поприщі досягли румуни. Погодьтесь, їхня країна вже давно і дуже стало асоціюється з гра фом Дракулою, вампіризмом та всілякою потойбіч ною нечистю. В Україні ж «пілотним» регіоном щодо розвитку мі стичного туризму справедливо можна вважати Закар паття. Тут чи не кожен замок або ж старовинний кос тел має свого «штатного» привида. Не є виключенням і замок, що розташований у обласному центрі Закар патської області. Твердиня в Ужгороді постала з каменю ще у XI сто літті. У XVII-му цим замком володів лицар Другет, що мав надзвичайно красиву доньку. Одного разу укрі плення забажали захопити поляки. Вони послали до Ужгорода таємного агента, що мав би розвідати, як найліпше це можна зробити. Посланця у місті випад ково зустріла донька Дургета, до нестями у того зако хавшись. Ворог скористався цим і вивідав у дівчини всю необхідну інформацію. Поляки так і не змогли захопити Ужгородський за мок. Проте Дургет таки дізнався про зраду своєї донь ки, і наказав замурувати її живцем у замковій стіні. Відтоді дух молодої замордованої красуні не може за спокоїтись й блукає ночами по будівлі. Так оповідає легенда… Блукаючу постать дівчини не раз бачили різні люди, починаючи із середини ХІХ століття. Кажуть, особливо часто вона з’являється у не спокійні, вітряні ночі.
61
Містичне
Загадковий некрополь під прихистком смерек Тисячі українців щороку піднімаються на вершину Говерли. Влітку, у вихідні та святкові дні потік туристів, що прямують по стежці від спортивної бази «Заросляк» на найвищу гору країни, вимірюється сот нями. Але мало хто з них знає, яку ціка ву місцину приховує смерековий ліс, крізь який вони проходять…
Якщо у потрібному місці звернути з то рованого туристами шляху, то за кілька кі лометрів можна відшукати у лісі неймовір ний, містичний і моторошний об’єкт. На схилі Чорногори, під прихистком смерек зберігся старовинний цвинтар. Кількаде сят кам’яних надгробків розкидані на не великій площі, прямо поміж приземкуватих Вояки в Українських Карпатах. Світлина часів Першої Світової війни
62
Фрагмент австро-угорської військової карти часів Першої Світової війни
кущиків чорниць. Що ж це за поховання? І чому вони розташовані в такому дикому, далекому від цивілізації місці? На цвинтарі поховані тіла сорока воя ків австрійської армії, що загинули на цих гірських схилах у 1916 році, під час Першої Світової війни. Тоді лінія фронту між росій ськими військами та силами Австро-Угор ської імперії проходила по Карпатським го рам, де й точилися жорстокі бої. На надгробках добре збереглись напи
си. Можна прочитати прізвища, а також дати смерті солдатів. Усі вони загинули в один день – 30 серпня 1916 року. У 2010 році ентузіасти, що приїха ли до Карпат з різних міст України та Росії, р озчистили та впорядкували цей н екрополь. Цікаво, що самі волонтери шукали це місце серед лісу кілька днів. Сьогодні до пам’ятки веде маркована стежина, що відгалужується від головного маршруту на гору Говерлу.
63
Подія
Ніч у Тернопільському музеї Ніч музеїв – міжнародна культурна акція, що традиційно проходить щороку в середині травня. Головна мета цієї акції – привернути увагу та збудити інтерес звичайних людей (в першу чергу, молоді) до музеїв, експозицій та виставок. Вперше подібний захід відбувся у Берліні у 1997 році («Lange Nacht der Museen»). Згодом акція розповсюдилась по усій Європі, проникла на територію Росії, Казахстану та України.
64
Команда журналу «Шпацір» цього року провела «музейну ніч» у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. І отримала купу позитивних вражень та емоцій, якими з радістю ділиться зі своїми читачами!
Де і коли це було? Захід проходив у ніч з 17 на 18 травня у Тернополі, у залах обласного краєзнавчого музею, що на площі Героїв Євромайдану, 3. Подібна акція, як зізнались працівники музею, проводилася у них вперше. Незва жаючи на це, колектив закладу прекрасно підготувався до «Ночі музеїв». Все розпочалось о 20:00 біля входу до будівлі. Варто відзначати, що гостей було неймовірно багато – кілька сотень. І, що
найприємніше, серед відвідувачів було не мало студентів, підлітків та маленьких дітей. Це вселяє надію на те, що сучасна україн ська дитина цікавиться історією та приро дою рідного краю, а її світогляд не обмежу ється екраном домашнього комп’ютера чи модного планшета. Вечір розпочався з реконструкції се редньовічного бою на подвір’ї краєзнав чого музею. І зброя, і обладунки лицарів були справжніми! Після вистави усіх гос тей запросили всередину, де на них че
65
Подія
кали тематичні театралізовані екскурсії залами музею, виступ барда і поета Олек сандра Смика, різноманітні майстер-кла си та багато іншого.Вхід на «Ніч музеїв», звісно ж, був безкоштовним.
Як це було? Всередині музею, у напівтемряві і в ро мантичному оточенні свічок, відбувалось справжнє театралізоване шоу. За кожним відділом був закріплений свій екскурсо вод, що був одягнений у відповідний ко стюм. Так, у музеї в цю ніч можна було зу стріти і витончено-аристократичну княгиню Ольгу, і сурового «бандерівця» з автома том. Гіди захоплююче розповідали про різ ні цікавинки з історії Тернополя та поділь ського краю. Погодьтесь, що географічні та історичні факти в такому оформленні сприймаються набагато краще. В одному із залів відвідувачів розва жали дві юні артистки – бандуристка та маленька співачка. Обидві дівчинки були зодягнені у національні українські костю ми і збирали в свій адрес безліч овацій і компліментів від гостей музею. Проте найбільше нас вразив окремий зал, присвячений творчості найбільш за гадкового українського митця – Іоанна Ге орга Пінзеля. Тут відвідувачі мали змогу переглянути фільм про «українського Міке ланджело», а також на власні очі побачи ти вісім його скульптур. До речі, ці роботи Пінзеля не так давно здійснили мандрівку до найвідомішого у світі музею – до Лувру. В цілому, Тернопільська «Ніч музеїв» (1718 травня 2016 року) стала цікавою приго дою для усіх, хто побував на цьому дійстві. Ми ж в свою чергу, дуже сподіваємось, що захід у цьому закладі стане традиційним і відбуватиметься кожного року.
66
Коротко про музей
Тернопільський краєзнавчий музей є найбільшим культурно-просвітницьким закладом не лише міста Тернополя, а й усієї області. Тут зберігається не менше 270 тисяч найрізноманітніших експонатів. Своїх перших відвідувачів музей зустрів ще у квітні 1913 року. Сучасний музей неабияк пишається своєю багатющою колекцією старовинних ікон, традиційного українського вбрання та монет. Тут також можна побачити безліч цінних археологічних артефактів і більше двох сотень одиниць зброї з різних історичних епох.
67
Велошпацір до Бакоти і назад
68
Текст і фото: Льошко Нікіфоров 69
Блоги
День І Ідея поїхати покататись Дністром з'явилась і реалізувалась якось швидко – у четвер вирішили їхати, у п'ятницю вже сиділи у поїзді до Кам'янця-Подільського. Наш димлячий дизельок трусив полички аж у другому від нього вагоні, де ми
70
їхали. В суботу о 6:30 вже були на вокзалі Кам'янця-Подільського. Зібрали велики і поїхали пустими сонними вулицями міста. Поснідали на фоні фортеці…
71
Блоги
72
Проїхавши невеликим старим містом, ми поїхали до нашої першої мети – Бакоти. Але для цього нам було потрібно здолати 40 км траси, яка виявилась ще й дуже горбатою. На трасі купа підйомів/спусків, кіль ка серпантинів. На один такий ми заїжджали хвилин 20 зі швидкістю 6-9 км/год. Через це на трасу ми ви тратили більше чотирьох годин, і аж о 12:10 зверну ли на ґрунтову дорогу до Бакоти. Їхали уздовж садів і приїхали в дуже туристичне місце – Бакотський скель ний монастир. Бакота – назва села, яке було затоплене у 1981 році під час будівництва Дністровської ГЕС. Тепер так нази вається щось схоже на велику затоку Дністра. Від села ж лишилося тільки трохи монастиря… Але ж як красиво!
73
Блоги
Надивившись зі скелі на пейзажі, пішли вниз, до монастиря. Сам скельний монас тир – всього кілька невеличких печерок. Все інше зруйнувалося за останні вісім століть. Оглядові майданчики тут, на жаль, закриті деревами. Гарно, але треба їхати… Долаємо крутий спуск до Бакоти і їдемо вздовж берега. Вода біля берега тепла і про зора, скупались. Далі на нашому шляху по
74
стає річка Руска, переходимо її по страш ному місточку, попередньо знявши сумки з великів. Після річки знов піднімаємося вго ру. Далі після проїзду селом спускаємось до річки Студениці, де за топографічною картою надцятого року має бути брід. Однак завдяки ГЕС річка поширша ла (хто ж знав?), і її тепер тут не перей ти. Треба користуватися актуальнішими
картами! Побродивши туди-сюди вздовж річки, з'ясували, що ніде тут її перейти не вдасться, а єдиний зрозумілий маршрут об'їзду – трасою, де ми вже їздили, і яка знаходиться далеко. Але тут ми помітили, що стоїмо на чудовому місці для ночівлі, тож вирішили скористатися таким шансом. Повечеряли і лягли спати.
75
76
77
78
79
Блоги
День ІI Минулий день закінчився тим, що ми лягли спати біля неіснуючого броду. Нам пощастило, бо раптово згадалося, що на іншому березі у найближчому селі живуть знайомі знайомих, які ще й мають човна! Встаємо рано, над Студеницею – туман. За нами невдовзі припливли, і кількома ходка ми перевезли нас на інший берег. Знайомі знайомих живуть на висоті близько 130 м над рівнем річки, і мало не кожного дня до неї спускаються/піднімаються. Ми ж лед ве задерлись за ними, штовхаючи велики. Крім переправи, нас ще й нагодували і дали бутербродів в дорогу, за що велике
80
дякую! Подарували також скам’яніле яйце. Кажуть, в цих краях такого можна знайти дуже багато. І провели нас до виїзду з села. Ми ледве встигаємо за жіночкою, яка ще й щось розповідає нам, їдучи. Куди нам, жи телям плоского Києва до них. Їдемо далі за маршрутом. Села, гори, Дністер… Далі – річка Тернава, яку нам теж треба було переїхати. Спуск до річки дов гий, я все боявся колодки постирати. Через цю річку є на диво капітальний міст, особли во у порівнянні з іншими нашими перепра вами. Після кожної нової переправи - черго вий височенний підйом. Після підйому вже й Кам’янець-Подільський цементний завод видно. Він зблизька крутий і величезний.
Приїхали в Панівці, дивимось на річ ку Смотрич. Тут є великий і недобудова ний залізничний міст. Влаштували неве личкий перепочинок біля мосту на березі Смотрича. Чекаємо, поки стане прохолод ніше. Їд емо далі. Вже й Кам’янець-Подільський. Ось і міст «Стрімка лань» - найвищий в Україні (70 метрів). Цей міст, до речі, дуже силь но хитається, в центрі краще триматися за поручні. Коли проїжджає велика фура, а краще, якщо три одночасно, неозброє ним оком видно, як міст гнеться! Не зва жаючи на це, стоїть він і досі. Сонце вже заходило, коли ми були біля фортеці. Тут ми і всілися о 20:30, щоб че
кати поїзда, який відправляється о 01:50 (на інший квитків не було). Так ми й сиділи до ночі, поїдаючи ковбасу і дивлячись на фортецю, час від часу згадуючи, що нам вже сьогодні на роботу. Нічне старе місто Камянця – прекрасне. Згодом рушили на поїзд. Велики за ре комендацією провідника поставили між кріслами, більше не дуже й було куди. Так і поїхали, намагаючись на сидячих місцях хоч трохи поспати, якось це навіть вийш ло. І хто ж це придумав експреси запуска ти посеред ночі!? О 8:50 були вже у Киє ві, і поїхали по справах. Після проїханих гір всі підйоми у Києві проїжджались легко і непомітно, краса!
81
82
83
Фотом
мозаїка
Воздвиженський костел. Місто Фастів
Дзвінниця Покровської церкви. Місто Фастів
Вхід до пивоварні Зіберта
Електропоїзд на фастівському вокзалі
Вежі Воздвиженського костелу
Жмеринський вокзал
Фото: Льошко Нікіфоров
Фото: Льошко Нікіфоров
Фото: Льошко Нікіфоров
Фрагмент пам’ятника на фастівському цвинтарі
Кам’янець-Подільский. Фото: Льошко Нікіфоров
«ШПАЦІР» Краєзнавчо-туристичний журнал № 3, серпень 2016 р. Над номером працювали: Головний редактор: Антон Савчук Тексти: Антон Савчук, Олексій Нікіфоров, Ксюша Рибченко Фото: Антон Савчук, Олексій Нікіфоров Верстка та дизайн: Аліса Панасенко На обкладинці: «Костел у Жмеринці», Обробка: А. Панасенко На форзаці: «Дорога на гору Петраш», Фото: А. Савчук Наш сайт: http://shpacir.wix.com/shpacir E-mail: unusual.ukraine@gmail.com
Періодичність виходу: 4 рази на рік Використання будь-яких матеріалів видання – лише з посиланням на журнал. Відповідальність за точність географічних назв, імен, прізвищ та історичних фактів несуть автори публікацій. © Журнал «Шпацір»
93
Шпацір