ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2013 року
м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів:
Яреми А.Г., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., Онопенка В.В.,
Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,-
за участі представника закритого акціонерного товариства “ЮКОСМ” – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю “КАФА-Терминал” про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року у справі за клопотанням закритого акціонерного товариства “ЮКОС-М” про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації у справі за позовом закритого акціонерного товариства “ЮКОС-М” до Українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства “КАФА” про стягнення боргу, в с т а н о в и л а: У листопаді 2009 року закрите акціонерне товариство “ЮКОС-М” (далі - ЗАТ “ЮКОС-М”) звернулось із зазначеним клопотанням, мотивуючи вимоги тим, що рішенням Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 10 серпня 2007 року позовні вимоги ЗАТ “ЮКОС-М” до Українсько-російського підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства “КАФА” (далі ЗАТ “КАФА”) задоволено, стягнуто із ЗАТ “КАФА” на користь ЗАТ “ЮКОС-М” 6 864 674 (шість мільйонів вісімсот шістдесят чотири тисячі шістсот сімдесят чотири) доларів США 59 центів боргу в рублевому еквіваленті за курсом Центрального Банку Росії на день винесення рішення як борг, який виникає з договору поруки від 23 грудня 2003 року, і 100 000 (сто тисяч) руб. у рахунок сплати державного мита. Ухвалою
Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 13 листопада 2007 року внесено виправлення в передостанній абзац мотивувальної частини та в резолютивну частину рішення Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 10 серпня 2007 року й визнано правильною загальну суму стягуваних із відповідача грошових коштів у розмірі 6 882 674 (шість мільйонів вісімсот вісімдесят дві тисячі шістсот сімдесят чотири) доларів США 59 центів боргу у рублевому еквіваленті за курсом Центрального Банку Росії на день винесення рішення. Судове рішення Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 10 серпня 2007 року винесене на підставі арбітражної угоди, яка викладена в пункті 6.8 договору про надання кредитної лінії від 23 грудня 2003 року № 498, укладеного між ЗАТ “КАФА” та АКБ “МЕНАТЕП Санкт-Петербург”, і в пункті 4.4 договору поруки від 23 грудня 2003 року. Рішення Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 10 серпня 2007 року та ухвала Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 13 листопада 2007 року не були оскаржені боржником – ЗАТ “КАФА”. Посилаючись на те, що від добровільного виконання рішення Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 10 серпня 2007 року ЗАТ “КАФА” відмовляється, зазначене рішення не виконане боржником повністю з моменту набуття чинності рішенням суду, ЗАТ “ЮКОС-М” просило суд надати дозвіл на примусове виконання рішення Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 10 серпня 2007 року у справі за позовом ЗАТ “ЮКОС-М” до ЗАТ “КАФА” про стягнення боргу в частині стягнення із ЗАТ “КАФА” на користь ЗАТ “ЮКОС-М” боргу в розмірі 6 882 674 (шість мільйонів вісімсот вісімдесят дві тисячі шістсот сімдесят чотири) доларів США 59 центів у рублевому еквіваленті за курсом Центрального Банку Росії на день винесення рішення як борг, який виникає з договору поруки від 23 грудня 2003 року, та 100 000 (сто тисяч) руб. у рахунок сплати державного мита. Ухвалою Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 серпня 2011 року надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 10 серпня 2007 року та ухвали Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 13 листопада 2007 року у справі за позовом ЗАТ “ЮКОС-М” до ЗАТ “КАФА”, правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю “КАФА-Терминал” (далі – ТОВ “КАФА-Терминал”), про стягнення 6 882 674 (шість мільйонів вісімсот вісімдесят дві тисячі шістсот сімдесят чотири) доларів США 59 центів боргу за договором поруки від 23 грудня 2003 року № 498/1, що складає в національній валюті за курсом Національного Банку України 54 861 799 грн 16 коп, а також державного мита в сумі 100 000 (сто
тисяч) руб., що за курсом Національного Банку України еквівалентно 27 948 (двадцять сім тисяч дев’ятсот сорок вісім) грн. Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2011 року ухвалу Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 серпня 2011 року скасовано й постановлено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання ЗАТ “ЮКОС-М” про надання дозволу на примусове виконання зазначених рішення й ухвали Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2012 року касаційну скаргу ЗАТ “ЮКОС-М” задоволено: ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2011 року скасовано, справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 серпня 2012 року ухвалу Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 серпня 2011 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання ЗАТ “ЮКОС-М” про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 10 серпня 2007 року у справі в частині стягнення з ТОВ “КАФА-Терминал” 6 882 674 (шість мільйонів вісімсот вісімдесят дві тисячі шістсот сімдесят чотири) доларів США 59 центів боргу у рублевому еквіваленті за курсом Центрального Банку Росії на день винесення рішення, а також стягнення державного мита в сумі 100 000 (сто тисяч) руб. відмовлено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року касаційну скаргу ЗАТ “ЮКОС-М” задоволено, ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 серпня 2012 року скасовано, ухвалу Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 серпня 2011 року залишено без змін. У квітні 2013 року до Верховного Суду України звернулось ТОВ “КАФА-Терминал” із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах, зокрема: статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк) та статті 9 Угоди
про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року. У зв’язку із цим ТОВ “КАФА-Терминал” просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні клопотання. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Установлено, що рішенням Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 10 серпня 2007 року позовні вимоги ЗАТ “ЮКОС-М” до ЗАТ “КАФА” задоволено, стягнуто з ЗАТ “КАФА” на користь ЗАТ “ЮКОС-М” 6 864 674 (шість мільйонів вісімсот шістдесят чотири тисячі шістсот сімдесят чотири) доларів США 59 центів боргу в рублевому еквіваленті за курсом Центрального Банку Росії на день винесення рішення як борг, який виникає з договору поруки від 23 грудня 2003 року, та 100 000 (сто тисяч) руб. у рахунок сплати державного мита. Ухвалою Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 13 листопада 2007 року внесено виправлення у передостанній абзац мотивувальної частини та в резолютивну частину рішення Арбітражного суду м. Москви від 10 серпня 2007 року і визнано правильною загальну суму стягуваних з відповідача грошових коштів у розмірі 6 882 674 (шість мільйонів вісімсот вісімдесят дві тисячі шістсот сімдесят чотири) долари США 59 центів боргу у рублевому еквіваленті за курсом Центрального Банку Росії на день винесення рішення як борг, який виникає з договору поруки від 23 грудня 2003 року. Судове рішення Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 10 серпня 2007 року винесено на підставі арбітражної угоди, яка викладена в пункті 6.8 договору про надання кредитної лінії від 23 грудня 2003 року № 498, укладеного між ЗАТ “КАФА” та АКБ “МЕНАТЕП Санкт-Петербург”, і в пункті 4.4 договору поруки від 23 грудня 2003 року.
Рішення Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 10 серпня 2007 року набрало чинності, проте ЗАТ “КАФА-Термінал” від добровільного виконання ухиляється. Відповідно до статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк) у визнанні та приведенні у виконання іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено у випадку, якщо сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд, або з інших причин не могла надати свої пояснення. Згідно зі статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року, у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання Сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця Сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що інша Сторона не була повідомлена про процес. Установлено, що ЗАТ “КАФА” було належним чином повідомлено про судові засідання, які відбулися 4 липня 2007 року та 6 серпня 2007 року, що підтверджується доказами, зібраними в процесі розгляду справи. Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду й залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, якою таке клопотання задоволено, суд касаційної інстанції виходив із того, що в силу пункту 2 частини другої статті 396 ЦПК України, статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк) і статті 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року, однією з підстав для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є те, що сторона, стосовно якої постановлене рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що її належним чином не повідомлено про розгляд справи. Оскільки про судові засідання ЗАТ “КАФА” було повідомлено належним чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відмови в задоволенні клопотання ЗАТ “ЮКОС-М” про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 10 серпня 2007 року та ухвали Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації від 13 листопада 2007 року.
Разом із тим, у наданих заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2008 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2011 року, від 30 листопада 2011 року та від 25 січня 2012 року, які постановлені у справах за клопотаннями юридичних осіб про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в Україні, суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення в подібних правовідносинах, дійшов висновків, що в силу положень Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк) й Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року, підставою для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є наявність доказів, що сторона, стосовно якої постановлене рішення іноземного суду, не була належним чином повідомлена про розгляд справи. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк) і статті 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Проте, касаційним судом у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, правильно застосовано статтю V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк) і статтю 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права. Посилання заявника на статтю 396 ЦПК України як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є необґрунтованим, оскільки
вона є нормою процесуального права, а перевірка та оцінка порушень судом касаційної інстанції норм процесуального права виходить за межі повноважень Верховного Суду України. Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю “КАФА-Терминал” про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі за № 6-53 цс 13 Підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є наявність доказів, що сторона, стосовно якої постановлене рішення іноземного суду, не була належним чином повідомлена про розгляд справи. Так зазначено у статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк) та статті 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року, При вирішенні питання наявності цієї підстави при розгляді клопотання стягувача, з’ясуванню підлягають дійсні обставини виклику сторони, проти якої винесено рішення іноземного суду, з урахуванням відповідних процедур, які були визначені сторонами в арбітражній угоді чи в арбітражному застереженні, а також із регламенту органу, який за угодою сторін мав здійснити арбітраж. При цьому тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти клопотання стягувача.