Журнал Українська Родина № 2/2016 р. by Siryj Vovk

2/2016 (105)

www.rodyna.c om.ua

передпла тний індекс 91640

Любові і повазі навчають з пелюшок...

Магія Канви інтернет магазин magia kanvi.com.ua

офіційний сайт виробника наборів для вишивання бісером і хрестиком

В останній час зростає кількість майстринь, що надають перевагу вишиванню бісером. Це мистецтво дедалі більше завойовує серця ви! шивальниць із першого погляду чи дотику. По особливому вони став! ляться до наборів для вишивання картин від фірми «Магія канви» і, тре! ба зауважити, не без підстав. Вишиті картини від цієї фірми виглядають досить реалістично. Так із відстані 2 – 3!х кроків вони сприймаються як живопис. А яке ж здивування викликає у глядача те, що ці шедеври зіб! рані з маленьких часточок руками здібних майстринь! Команда компанії «Магія канви», а це дизайнери, художники, виши! вальниці та інші, докладають багато зусиль як для відтворення реаліс! тичності картини, так і для того, щоб саме вишивання стало простою і приємною справою для дорослих і маленьких майстринь. «Магія канви» мистецтво Вашими руками» + 38 067 574 25 85 роздріб + 38 093 259 76 35 гурт magia kanvi@mail.ru

ЗМІСТ Журнал «Українська Родина» – допомагає створювати гармонію у сім’ї. Мова, історія, традиції і звичаї все це наша рідна національна культура.

СЬОГОДЕННЯ: ЧИТАНКА

ISSN 1819 9550

№ 2/2016 (105) Виходить з 15.06.1999 р. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Міністерства інформації України КВ № 21651#1551 ПР від 02.11.2015р. Засновник: Біленький С. Я. Головний редактор: Біленька С. В. Дизайн та верстка: Біленький С. Я. Адреса редакції: вул. Ревуцького, 44, м. Київ; для листування: 02140, а/с 100, м. Київ. Телефон редакції: (044) 565 75 91 E#mail: mail@dds.com.ua www.dds.com.ua Наша редколегія: Гордієць О.М. Мицик В.Ф. Добжанський Е.І. Павлик О.В. Кагадій В.В. Саннікова Л.П. Косачевич П.І. Ситник В.Т. Кривоберець Т.О. Сіренко Г.О. Левицька Н.В Фисун О.В. Матеріали готували: Аріна Уварова, Сергій Кучер, Микола Пашковець, Ярослав Пляс, Вадим Мицик, Олександр Фисун, Настя Ганущак, Надія Ганущак, Людмила Метка, Ніна Удовенко, Володимир Кагадій, Леопольд Ященко, Лідія Глухівська, Олена Щербань, Мирослава Грушка, М. А. Носаль і І. М. Носаль, Віктор Фуштей, Катерина Голінська, В. Чиренко, Федорчук М. І.

3 Світлана Кас’яненко: «Борюся за справжність» УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ

МАНДРИ

Народження українців

24 Тепле літечко промине цікаво! ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

Диск з музичними ілюстраціями до журналу №2/2016 є невід’ємною його частиною. Усі права належать ФОП Біленька С.В. Передрук і будь#яке використання матеріалів можливі тільки з письмового дозволу ви# давця. Редакція має право публікувати будь#які надіслані на її ад# ресу твори, звернення читачів, листи, ілюстровані матеріали і за# лишає за собою право редагувати матеріали. Факт пересилання означає згоду їхнього автора на передачу редакції всіх виключних прав на використання твору в будь#якій формі і будь#яким способом. Пересилання авторами їхніх персональних даних означає добровільну згоду на їх зберігання та обробку. Стиль оформлення видання та його зміст є об’єктами автор# ського права та охороняються згідно з чинним законодавством. Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій, має право відмовити в розміщенні матеріалів на сторінках видання, якщо в них мають місце порушення законодавчих, технічних чи художніх вимог або відсутня оплата. За достовірність фактів, цифр, точність імен, прізвищ відпо# відають автори, а за зміст рекламних матеріалів – рекламодавці. Рекламодавець також самостійно несе відповідальність за збереження авторських прав і прав третіх осіб, наявність необхід# них ліцензій і відомостей про сертифікацію продукції та послуг згідно з чинним законодавством. У своїх діях видавництво керуєть# ся тим, що рекламодавець має право і заздалегідь отримав усі необ# хідні для своєї діяльності, у тому числі і для здійснення публікацій, дозволи. Передачею матеріалів рекламодавець підтверджує факт надання видавництву права на виготовлення, тиражування та роз# повсюдження його реклами. Претензії стосовно якості друку і термінів виходу реклами приймаються протягом 15 днів від виходу видання з публікацією.

Надруковано у ТОВ "АРТ СТУДІЯ ДРУКУ" Адреса: 01033, Україна, м. Київ, вул. Короленківська, буд. 4. Замовлення № 1338 від 10.05.2016 р. Друк офсетний. Папір крейдований. Формат 60х84 1/8. Обсяг: 5 ум. друк. арк. Підписано до друку 10.05.2016 р. Наклад 29527 примірників. Ціна договірна. Передплатний індекс 91640 © Видавництво ФОП Біленька С. В. © ТОВ «СМПГ «ШАНС» © Журнал «Українська Родина» м. Київ – 2016

23 Створіть своїй дитині необхідні умови для набуття знань та навичок, що відповідатимуть сучасним світовим вимогам!

8 Могутні лицарі Богині Хари – козаки характерники з особливим характером.

26 Дивная новина світу ся явилась...

12 МІФОЛОГІЧНІ ОСНОВИ У НАЗВАХ МІСТ І СІЛ

16 КОСМОГОНІЧНЕ ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

27 Історія старої фотографії

Українська Родина № 2/2016

ЗМІСТ

Зміст диску до № 2/2016 р.

«На Купала нічка мала» Кращі купальські чоловічі пісні співають учасники гурту «Славія»: Владислав Іщенко, Яків Кириченко, Віктор Ситник. 1. Гей, Ладо, гей! 2. На Купала нічка мала. 3. Гей на Купала. 4. Ой летіло помело. 5. Та стояла маринка. 6. Скакала жабка. 7. Та через село. 8. Ой на горі. 9. Гей, за нашим садом. 10. Купалочка. 11. Купальська ніч.

28 ВИКРАДЕНА З РАЮ ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ

41 ЕкоАгросадиба «Лялина Світлиця» запрошує долучити ся до етнокультурного просто ру Полтавщини через майстер класи

Запис редакції журналу «Українська Родина» 2016р.

Гурт «Жайворонок» – Купайло Керівник * Команчук Валентина Дмитрівна, співають * Бондаренко Алла Дмитрівна та Левченко Ганна Гаврилівна. Текст читає * Команчук Валентина Дмитрівна.

1. Ой вийду на двір. 2. Ой на Купала. 3. Купайло, Купайло. 4. Гаєм зелененьким вода тече. 5. Ой на Купала, тай на Купала. 6. Ой на купала, Купалочка. 7. Ой за нашим садом. 8. Вишні!черешні. 9. Ой вийдіть, ой вийдіть молодиці. 10. Не стій вербо. 11. Ой ходила Марусенька. 12. Ой ніхто ж там не бував. 13. Мальва.

32 КУПАЛА!

45 Сушимо яблука 47 Сушка для овочів і фруктів своїми руками ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ЗДОРОВ’Я 35 ОЙ НА КУПАЛА МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

Запис редакції журналу «Українська Родина» 2016р.

49 Елексир молодості і дов голіття. Настойка астрагалу.

Купальські пісні у виконанні хору «Гомін» Надано виконавцями.

Пісня*коляда у виконанні Надії Ганнущак (Записана Надією Гусак 1976 року в с. Климківці, Під волочиського району, Тернопільської обл. від Кельбіць кого Степана, який боровся за волю України і відбув по карання у засланні на Колимі з 1945 1955 рік) Запис редакції журналу «Українська Родина» 2016р.

38 Писанки Наталії Зелінської

Мова # Історія # Культура – три чинники, що творять українську націю. Дякуємо нашим дорогим читачам, авторам, митцям, спонсорам і меценатам, всім, хто допомагає творити цей журнал. Ваша підтримка і ваш інтерес до нашого видання дають йому енергію життя...

50 Весна в хорошому нас трої, або як вийти перемож цем у війні з залізодефіцит ною анемією та дефіцитом вітаміна С. 52 Бджоли охоронці здоров’я ЗДОРОВЕ ХАРЧУВАННЯ 54 Те, що дає нам природа! САД ГОРОД

Підтримайте нас, передплатіть часопис! З повагою, редакція журналу «Українська Родина»

Шануймося, єднаймося, нас ніхто не здолає! Передплата у відділеннях Укрпошти – індекс 91640, в редакції, тел.: (044) 501 48 22, 565 75 91 Запрошуємо до співпраці авторів і розповсюджувачів. З питань співробітництва та підтримки видання просимо звертатися до редакції, тел.: (044) 565#75#91, www.dds.com.ua, e#mail: mail@dds.com.ua

Українська Родина № 2/2016

56 Ізабела.

СЬОГОДЕННЯ: ЧИТАНКА

Світлана Кас’яненко:

«Борюся за справжність» Життя не математика, – бракує теорем, Все важимо та важимо , щоб здихатись проблем, Все горимо і мечемось у полум’ї та поті Та краще згинуть у вогні, ніж згнити у болоті. (С. Кас’яненко)

вітлана Кас’яненко автор по# над 100 різножанрових пісен# них творів, дитяча письменни# ця, поет#пісняр, член Асоціації україн# ських письменників, лауреат літера# турно#мистецьких премій, автор та ви# конавець, бард, сучасний кобзар, що несе своє живе слово туди, куди най# необхідніше – сьогодні, це передова. За два роки письменниця здійснила 70 поїздок в зону АТО з власними пісня# ми та книгами, аби підтримати дух бій# ців! Волонтерка, патріотка, громадська діячка, очільниця мобільної концер# тної волонтерської групи «Вольниця» – одним словом: жінка#оркестр (як уже охрестили пані Світлану).

австрійським видавництвом «Дж.Дж.» та директором Вікторією Каденко пройшла цікава презентація музичної вистави «Бджілка#трудівниця» яку створили Світлана Кас’яненко, та ві# домий композитор, педагог та митець – Едуард Брилін. Як і в попередній книжечці авторки «На канікули в се# ло» у постановці привертається увага малюка до природи, до навколишньо# го світу, поваги до тваринки: кожна квіточка, комаха, українське ремесло, село детально промальовані. – Діткам важливо показати, що бджілка, це не та комаха, яка хоче вку# сити, а у відповідь її треба задавити – вона велика трудівниця, яка не чекає подяки за свою роботу, вона допомагає лю# дям і її треба цінувати. «Бо# жа муха» – ка# жуть українці на бджолу. Найдавніша, цінна, і одна з най приваблю# ючих комах – це чудова геро# їня для виста#

ви, пісеньки тощо. Якщо вчасно не покладемо в душу дитини доброти, пус# тоту заповнить щось інше, можливо шкідливе. Любові і повазі навчають з пелюшок, – каже пані Світлана. – Свої книги, особливо на передовій, підписую так, що просто впевнена: її ніколи не викинуть, а будуть передава# ти з покоління в покоління… «Любому, дивовижному створінню, чарівній дів# чинці Софійці, на Добро та Любов до нашої надзвичайної Матінки#природи. Я зустріла твого татка на передовій, у той час, коли Україна потребувала під# тримки і допомоги. Він – герой! Пи# шайся ним і Люби Україну». Сама Світлана асоціює і себе з бджіл# кою, адже ці дитячі книжечки народ# жувалися у дуже не простий для Украї# ни час: перша – «На канікули в село» народилася 18 лютого 2014 року під час розгону євромайдану на вул. Інститут# ській, куди потрапила пані Світлана.

– Живу піснею, – каже сильна духом українка, якій болить усе, що стосуєть# ся справедливості, справжності, що суперечить українському виміру. Рока# ми вкладаючи своє маленьке зерно в українську культуру, певно трішки сто# милася… але не на довго, бо її творчих планів вистачить ще на одне життя. В її творчості простежується любов до Батьківщини, до Матінки – Землі, ук# раїнської природи, і до всього живого. 23 квітня на VI міжнародному фес# тивалі «Книжковий Арсенал» спільно з Українська Родина № 2/2016

СЬОГОДЕННЯ: ЧИТАНКА ся. Ці слова звучали як девіз для тих, двадцятирічних хлопчиків які захища# ють нас у той час, коли ми презентує# мо свої нові книги,щодня ходимо на роботи… Тим, кого надихають сміливі і сильні як Світлана Кас’яненко – по# щастило. У неї це вдається. На питання «Що Ви найбільше ціну# єте в житті?» пані Світлана відповідає: «Справжність та щирість. Українка – це не та жінка, що одягла модну виши# ванку і все… Є над чим працювати… Ціную натуральність, намагаюся бути без маски, окозамилювання, хитрості, фальші. Щоб відчувався мій стиль, моя мова з корсунським діалектом (посміхається). У творах моя енерге#

«Бджілка#трудівниця» народилася між поїздками авторки в зону АТО. «Я стрільчиха і в мене немає нічого пусто# порожнього. Люблю обдуманість, швидкість, максималізм – одним сло# вом «шах і мат»! Книжка «Бджілка#тру# дівниця», це ще одне моє дитя, подару# нок долі. Надзвичайно приємно, коли українською темою і книгою перейма# ються Європейські видавці, адже ці дві вищевказані книги видало видавниц# тво Австрії в Україні. Це як підтвер# дження того, що нам тягнуть руку до# помоги сильніші за нас побратими. Презентація відзначилася яскравим виступом Народного художнього ко# лективу, вокально#хореографічного ан# самблю «Зернятко», керівником якого є відома Раїса Заклецька. Уже в цьому році, «Зернятка» відвідали Йорданію, Японію, Сінгапур, Литву. І в травні 2016 року будуть святкувати своє 26 річчя! 4

Українська Родина № 2/2016

Діти є лауреатами міжнародних та все# українських конкурсів показали справ# жній майстер#клас і порадували гостей «Книжкового Арсеналу» міні#виставою у яскравих тематичних костюмах. Цей міцний колектив несе українську куль# туру далеко за її межами! Світлана Кас’яненко подарувала «Зернятку» свою пісеньку «Синьоока річечка», яка прозвучала у її виконан# ні дитячим голосом, чим вкотре здивувала гостей. Іншу, авторську пісню «Вставай!», Світлана заспівала для дорослого слу# хача: «Вставай, коли усі заснули, іди, коли усі стоять, кохай, коли літа мину# ли, кричи – коли усі мовчать, живи, коли уже невзмозі, борися до останніх днів, прямуй, ти на своїй дорозі, не бійся мати ворогів». Напевне такі ряд# ки справжня українка присвятила тим, хто опустив руки, стомився, зневірив#

тика, мій настрій, моя душа, думка, позиція… Не важливо, що я напишу далі – чи то дитячу казочку чи «ба# тальйону» пісню – усе треба робити з любов’ю, і бути гідною тій жінці, що стоїть над столицею з велетенським мечем: строга, пильна, красива, немов промовляє: «Чужого не хочемо і свого не віддамо!» Аріна Уварова

Наші новинки можна придбати: «Дж.Дж.Агенція ГМБХ Україна» або «Видавництво Дж.Дж.» Фактична адреса: 01001, Київ, вул. Cофіївська, 10Б, офіс 4 Замовляти: тел.: (044)278 23 96 моб: 063 579 01 06 е mail:office@ggagency.biz www.facebook.com/ggagency.ua

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ

Народження українців Мудрість в небезпеці. Вона стає не просто не потрібною, а вже і презирливою. юдство чітко поділилося, як писав класик «на живих, і мер# твих…». Частка розумово жи# вих чинить супротив лавино образній смертоносній системі, але всерівно ма# си розумово окалічених безслідно від# ходять в безодню. Біла раса визнана найбільш дітовбив чою расою Землі. Так#так, такої поваль# ності абортів не існує на планеті ніде, як в нас. Апокаліпсис ? Раніше той, хто мав мало дітей, спра# ведливо розцінювався як хворий чи злидар, тепер через підміну погляду за# собами масовими інформації, виглядає, що мати багато дітей це якесь «зубожін# ня». Рок сучасної цивілізації диктується з телевізора, і п’ющий вірить що твере# зий чоловік – ненормальний, а курець ходить на свіже повітря – втягнути ди# му. Нам треба розрізняти зомбі від лю# дей, бо зомбі не думають, а програмно поводяться відповідно до того, що де# монструють з телевізійних програм. В результаті тривалого геноциду куль# тури, створено населення, де не всі, але більшість вже не розглядають народ# ження дітей, як основу творіння життя. Таким потрібні якнайбільші статки, ма# шини, лахи, хати, дзеркальця, брязкаль# ця.., і – тільки одна#дві дитини, а це ж «культурні каліки», сучасної цивілізації. Перенести б населення України на 100 літ назад, і як би дивилися на таке вар# варське виродження наші рідні предки? Розумово здорове населення, чи це більшість чи меншість, завжди бере до

уваги те, що подумають розумні знайо# мі люди, де зразком є справжні природ# ні людські чесноти, і поведінкою своєю соромляться розпусти, отрути, аборту… Відповідно до драматичності умов, сім’ї що нормально народжують в наш час багато дітей – народні герої, буде їм честь і шана майбутніх поколінь. Завдання наше, протиставити на міс# це ворожих інформаторів з їхніми ма# совими демонстраціями «пияцький неблагополуччями багатодітності» – реальних наших культурних, поряд# них, ситих, одітих, розумних сімей, і таких ще трохи є у нас. Читачі підклю# чайтеся, присилайте фото і розповіді. Усі великі герої приходять в наш світ беззахисними малюками. Діти – не ха# ти, не машини, не лахи… Діти, це – вірне, справжнє, надійте майбутнє. В дітях безсмертя, продовження життя, примноження життя, а все інше, ка# міння, цегла, залізо, дощечки, банти# ки.., діло наживне. Все майно з часом знеціниться, а життя це вічна цінність. Взагалі життя понижувати до рівня мір цінності, це вже принизливо. Життя, це сама суть, це абсолют, і оцінюваль# ної рівні не існує. А хтось робить аборт… Чи дійсно складно вигодувати багато дітей, чи це лиш так популярно дово# дять з телевізора? Я би на місці тих що мають сумніви, спробував побалакати з сучасними сім’янинами що мають п’ять і більше дітей, або з тими дідами і бабами що колись народжували бага# то дітей, бо з телевізором то і не поба#

лакаєш. Телевізор лиш в одну сторону вистрілює репліки, оспоритися він не дає, тож треба бути дурником, щоб цілком однобоко йому вірити. Ей, лю# ди, верніться в сім’ю! Поспілкуйтеся не з телевізором, а з людьми! Ми супутньо з веденням даної рубри# ки, спеціально проводимо розмови з батьками багатодітний сімей у різних кутах України, у великих містах і у малих селах, для вияснення питання «чи складно – чи нормально?» вирощувати багато дітей. Беруться загальні сім’ї різ# них достатків, в яких більше п’яти дітей. Так от, по#перше, хороші батьки чіт# ко розуміють, що телерепортери не частять до нормальних багатодітних сі# мей в гості, а спеціально вишукують пияків, для створення нібито масового шаблону, бо така політика влади. По#друге, і тут ми хочемо щоб ті хто сумніваються, не вірили нам, а пішли в гості до таких сімей і запитали, це. Бо живу сучасну відповідь дають батьки# герої – «Все нормально, можна добре в Україні народжувати і вирощувати ба# гато дітей». Лиш по телевізору підсовують все постійно замазане болотом… Наприклад: телевізуалізатор лепече, що одною з причин до погіршення на# родження дітей стала – погана екологія. Так от, коли взяти попередню еколо# гію Союзу в якому, цього крику не бу# ло, і пригадуючи які токсичні сморіди часто віяли від потужних військовий і промисловий підприємств, що вночі назву міста можна було визначати зда# леку. Коли раніше на заводах і в ближ# чих околицях вивалювалося повно від# ходу, тепер – все знищили і здали на металолом… Ще два десятки літ тому, все зупинили і – «гола школа». Еколо# гія, то полегшено дихнула? А чомусь навпаки кажуть? ЗМІ#й кричить про екологічну біду для вагітних, тому що загазованість міст велика. Міста завжди були в пев# ній мірі ускладнені для здорового жит# тя, порівняно з селами, смішно лиш те, що у селі такий самий лепет чути від сільських жінок. Якщо порівняти чисельність постійно рухомого тран# спорту при Союзі, і сьогодні, то збіль# шилася лиш кількість легкових авто, але важкої техніки, яка дійсно могла газувати вихлопами так що аж хмара йшла – не стало. Раніше в містах діяли Українська Родина № 2/2016

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ великі підприємства, що мали гаражі техніки, у кожному селі України, ко# жен колгосп, налічував сотні, повто# рюю – сотні, важкої техніки (тракто# ри, грузовики, автобуси, бобики, мо# локовози, комбайни…). Ну, і..? На ме# талолом здали їх давно. Колись села і міста, поля і ліси гуділи від господар# ської великої техніки вдень і вночі, тобто вся територія України, була густо задіяна, а тепер скільки землі пустує, а та що задіяна обробляється економно, також лиш декілька магістралей що підходять до обласних центрів цирку# лює крупними автомобілями. Колись діяли у кожному обласному центрі аеропорти, сьогодні вони пусті. Колись військові літаки несли варту щодня в небі, а нині може видно хоч одного раз в рік… Колись залізниця проводила набагато крупніші і більше перевезень, особливо вантажних пов’язаних з обігом по цілому Союзі, сьогодні це незрівнянний дріб’язок. В Україні довели до занепаду корабель# ний флот, кораблебудівні заводи#гі# ганти теж здали на металолом. Так по всьому, на що глянеш не через телеві# зуалізатор, а тверезо напряму. І приро# да дихнула полегшено. В масштабах країни заглохло все, все що давало великі викиди в атмосферу, і може 1/1000 ще чогось залишилося, але не заглох телевізор, і про що попа# ло, і про екологію теж, роблять вели# кий «бздинь», на всі випадки життя ві# део монтажують#жують#жують.., в конкретному напрямку, щоб переш# кодити народжувати нам дітей. Правда був ще Чорнобиль. Наслідки плачевні. Хрущі, що над вишнями, не гуділи довгі літа. Але вже відродилися і хрущі, тепер їх знову в пору повно. Тай що з того Чорнобиля? Як у одних і тих самих жителів сіл що живуть разом, дихають разом, у одних народжується дітей багато, а іншим хіба перемкнуло в голові і дітей народжують по мініму# му? А правда ж в тому, що вагітніти мо# жуть так як і могли, і це прямо свідчить статистика абортів. Також щоб часом не родили напихають жіночкам спіралі і т.п. Трагедія, що в лікарнях брешуть і дітовбивствами займаються, бо така системи. А Чорнобиль як та темна ширма, правди нам точно не розка# жуть, але лякати зручно і все звалюва# ти на нього, і політику мотати ще скільки захочуть. От про що мовчать, і навпаки нагло нав’язують, це що алко# голь – прямо калічить, димовтягуван# ня (куріння) – прямо калічить, аро# 6

Українська Родина № 2/2016

мат#селіконові замінники їжі – прямо калічать, ось це дійсно вбиває маси. Вилізло лице демонкратії.

Коротше кажучи, всі головні пробле# ми, це проблеми створені в головах лю# дей, і в реальності вони штучно роздуті. Колись нас ще було 52 мільйони, те# пер вже є 42, і екологія ні причому. Ук# раїнців брехнею стерли вже на 1/5, і продовжують це активно. Колись ми жили весело, всі міста само#собою, і се# ла мали будинки культури, де проводи# лися і концерти, і танці, і творчі вечори, нас було більше було легше, і зробити все, і організувати. А тепер нас чим да# лі, тим менше, і щось вагоме зробити чим далі тим тяжче. Ми розслабилися. Віддали керунок життям чужинцям. Розлінилися. Захті# ли легкого життя. Забули, що «роботяща рука пануватиме, а лінива слугою стане». Ще два слова про лінь і ледачих. Ле# дарство, це діло рук штучної система освіти, де змалку заставляють просид# жувати за партами роки і десятиліття. Це роблять під виглядом якогось нав# чання, але статистика показує, що в житті людина використовує лиш 1#3% з цього навчання. Школа поборює ак# тивність, виховуючи керованого слугу системи. Батьки вимушені з самого початку працювати на сім’ю, і в доба# вок на «обов’язкову» державну програ# му освіти, де дітей щей привчають «на# солоджуватися ледарством». Сьогодні наш занепад також пов’язаний з цим, тому що вже третє покоління привче# но до – просиджування… Природа не терпить слабого, і вижи# вуть тільки сильні – рішучі, сміливі, трудолюбиві – багатодітні. Науково доведено, що відповідь на питання виходу з кризи, є знову у на# роджуваності дітей, в усіх напрямках. Річ в тім, що коли у двох батьків, є лиш дві дитини (про одну взагалі нема що говорити), забезпечити їх не потребує особливого розуму. Хто б там, що б там казав, але для двох дітей у двох здоро# вих батьків, завжди знайдеться і що поїсти, і що одягти. Треба знати, що нам людям, є природою закладені сили

виростити багато дітей. Соціологічно є чітко показано, що там де є мало дітей, закономірно появляється надлишок вільних сил і часу. Такі батьки будуть шукати все що завгодно щоб ці сили і час – вбити. З цього і вилазять різні безкорисні, пусті, часто і нездорові те# ми вбивання того часу… А у багатодітних сім’ях, дармовість часу перетворюється у позитивність ча# су. У малодітних сім’ях розмита і в’яла концентрація уваги, а у багатодітних сімей зосереджується пильність і увага. У малодітних сім’ях немає де брати практику прийняття рішень, коли в багатодітний сімей набувається вміння прийняття різного роду рішень, напра# цьовуються навики владнання спірних і братерських відносин, як у батьків так і у дітей, з яких якраз і виростають успішні організатори. У малодітності втрачається раціо# нальне зерно, а у багатодітності воно не тільки з’являється, але розвивається. Батько і мати, які мають багато дітей, природно, послідовно продовжують свій життєвий ріст, і розвиваються за ра# хунок – дітей. Багатодітні батьки, це не ті батьки що як то кажуть «раз#два, і не# ма», а це той рівень свідомості яка відбу# вається в просторі господарності. Таких батьків вводити в оману паразитичним система влади не вдається, тому що ба# гатодітні батьки самі являються як міні державою і досвідчено відрізняють гім# но від шоколаду. Якраз такі батьки з сво# го життєвого багатодітного устрою, ма# ють досвід вирішувати всі питання від# повідально. Такі не будуть допускати до влади будь#кого, а пропустять до управ# ління лиш перевірених людей. Багатодітні сім’ї легко самоорганізо# вуються. У багатодітний сім’ях швидко відбувається обмін братерським досві# дом і постійно збагачується капітал оборотних можливостей. Малодітні запущені на бідність, че# рез організаційну малоспроможність, і обмеженість підйому загального спіль# ного капіталу. Все насправді досить нескладно і кількісний закон розумів та сил завжди дієвий, коли нас багато нам і легше гори звертати. Чоловіки і жінки зрозумійте, ці стат# ті не пишуться на мету нашої народжу# ваності заради кількості хороводів чи возвеличувачів української краси, а якраз для того, чого прагне кожен – стабільної спроможності добробуту, і заможності.

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ Є відповідні правила життя, і коли хто порушує чи не виконує їх, той від# повідно опиняється на обочині. Слов’ян взяли обманом, і перенапра# вили проти правил життя, привчивши пити отруту, курити отруту, вбивати рідних дітей абортом, блокувати бо# жественне зачаття дітей спіралями та іншими засобами, тому – закономірно ті хто повівся на цю диявольську аферу, зараз на обочині, і тепер де тільки хоче, там їх чорт і носить, гестарбайтерами… Мати Природа, безмежний Всесвіт, люблячий Бог, мудрий Творець, як кому краще так і сприймайте, створили і наді лили людей живим законом: 1 – закладено людям у молодому ві# ці почати народжувати – значить це мудро і так має бути. 2 – закладено людям в стані здоров’я зачинати дітей, виношувати їх дев’ять місяців, і родити – значить це благо і так добре. 3 – закладено людям через малий проміжок в стані здоров’я знову прий# мати благодать зачаття, виношувати і знову народжувати – значить це най# вищий благодатний дар життя і це щастя. 4 – закладено людям дітородний ві# ковий період після збігу літ якого вже припиняється можливість народити, життя збережене, примножене в на# щадках – значить закони життя вико# нані, за це дарується наступний щастя насолоджуватися вдалими плодами, радіти внукам. Плачевний стан в українців, та й в слов’ян в цілому, бо все лиш відповідає законам причин і наслідків. Хто здатен це усвідомити – кидайте гонки хаосу пус того проживання, і починайте жити по справжньому поважаючи життя, примно жуйте його, і заслужіть на місце під сонцем на рідній благодатній землі. Найуспішніший інститут для дітей, це інститут багатодітного благополуч# чя. Вихованці таких родинних#інститу# тів, де різні брати і сестри кожен щось вміє і може, мають налагоджені прак# тичні рішення, переговорні навики, організаційні можливості, досвід рі# шень у різного роду справах, вони від# повідно вже по своїй суті є на порядок успішнішими керівниками по життю. В таких з самого початку вже є капітал майновий, фінансовий, розумовий, то# му що при потребі вони мають в кого легко позичити грошей, взяти у корис# тування обладнання, приміщення, землю… Також круг загальних друзів кожного з братів і сестер, дає великі

можливості вирішувати будь#які задачі (здоров’я, юридичні, технічні, фінан# сові, святково#відпочинкові…). У бага# тодітний сімейних вихованців дух смі# ливості завжди кращий, тому що вони завжди відчувають опору братів і сестер як у бойовому плані, так само і в сміли# вості до знань чи досягнень в усьому. Багатодітність, це матриця (не кіно, а математика!). Чого не скажеш про малодітний сі# мейних вихованців. Бо ці вже відпо# відно більше егоїсти, зажаті у можли# востях, мають мізерний досвід, просто так їм грошей ніхто не позичить, і не дасть покористуватися технікою чи приміщеннями. Підтримки в малодіт# них обмаль, і т.д. Малодітним вкрай важливо вкласти все що мають у розвиток народження більше дітей, щоб піднятися на вищий рівень організації. Всі без виключення, вклади в неважливо якого масштабу підприємство, бізнес, кар’єру, колекці# онування дипломів, медалей, регалій, посад.., без розвитку забезпечення простору багатьом кровним нащадкам – дикість і нічого не варте. Хто цього ще не розуміє, треба уважніше до цього підійти, щоб взяти до уваги, бо дороги «малоосібщині» немає. Може не кож# ній «сучасній» людині з першого разу

дано второпати що ці знання на добро, що ж вдієш, стараємося як можемо. Написане правда, читайте все двічі. Ведеться системна війна проти багато# дітності, і нищили свого часу господар# ників вивозячи на Сибір, які якраз і бу# ли досвідченими багатодітними профе# сіоналами в практиці організації життє# вого простору, і у наш час так само, лиш методи інакші. Тихі хвилі штучно ство# рених умов еміграції це з тої самої пісні. Хто такі малодітні батьки? Який їх досвід організації простору? А у малодіт них немає – нічого. Малодітними, без дітними керуй як хочеш, вони і так «самі по собі», нині тут, а завтра там, таких то і не тримає нічого на рідній землі, чи на будь якій землі. Вони самі, за законами соціуму, перетворюються на тих, хто

«без прапора і без батьківщини». От для чого потрібні малодітні. Це ж так прос то. Це спеціально понижений рівень бут тя, до того що сьогодні відкрито харак теризують – «хліба їм і видовищ»… Паразит що дорвався до влади, не та# кий дурень як з себе його крає, і ці дані які висвітлюються в цих статтях є лиш для мас неосяжною дивиною, тому що такі знання планово винищувалися і нег# ласно забороняються нині, для всіх теле# каналів, радіо, газетах, у всіх державних інститутах. Тим хто сіє хаос і розруху доб# ре відомі знання і їх надійні основи, які задає нормальна багатодітність. Задаймо ритм. Закон природи в то# му, що всяке зерно#насіння згниває даючи своєю матерією енергію для но# вого народження. Хочеться вірити, що очевидне масове гниття нашого наро# ду, якраз і є тією порою, коли починає з’являтися молоде народне дитя#па# росток. І знову, за законом природи, як всякий новий паросток народжу# ється покращеним, так і кожне дитя наше буде ще краще, ще мудріше, ще життєвіше, і зачнеться новий народ# ний пласт. Попри багатолітній фізичний гено# цид слов’ян, і диктаторський геноцид слов’янської культури, є ще живі розу# ми що з глибини генетичної пам’яті відновлюють джерела знань, і хоч ко# жен по своєму, але ширяться інформа# ційні статті та відео. Зараз при бажанні можна знайти чи доповнення, чи під# твердження, даної розмови про віднов# лення нашої народжуваності. Сміливо копіюйте і множте і ці статті, і всі мож# ливі знання. Як те проростання парос# тків крізь асфальт, так оживаюча при# родна сила хай стане нашим символом. Само#собою, збільшення народжува# ності українців потрібно розглядати як на теренах України, так і по всьому сві# ті де ми вже є, але треба знати ознаку – «українцем є не той в кого батьки були українці, а той в кого діти українці». Весь цикл статей та відео присвячу ються багатодітним батькам. Подвиг, який вони роблять сьогодні в час тоталь ної маніпуляції і обману, немає рівних. За такими майбуття, честь їм і хвала! «Ми – сім’я. Вірність сім’ї мусить бути вище усього и всіх. Ми мусимо вчитися один у одного, захищати один одного, триматися один одного. Якщо вірність дасть слабину – ми прирече# ні. Коли ми будемо слідувати цим простим правилам, то будемо вічні…» Сергій Кучер Українська Родина № 2/2016

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ

Могутні лицарі Богині Хари – козаки характерники з особливим характером. З книги ЛЕГЕНДИ «СТЕПОВИХ ДЗВІНОЧКІВ» або КРАЇНА МАМАЇВ#ХАРАКТЕРНИКІВ А степ широкий! Чорні круки Сидять на плечах скіфських баб. І вечір гріє сині руки Над жовтим вогнищем кульбаб. (Ліна Костенко)

Козаки – найдивовижніша нація в світі. (Вольтер)

В українському суспільстві з най# давніших і до теперішніх часів завжди цінувався героїзм і самопожертва,

– навіювання, яснобачення, телепатії. Це спричинило до виникнення пого# лосу, що вони володіли секретами, які межують із міфами про те, що їх і кулі не брали, і шаблі не рубали, і що вони ядра руками ловили, ходили по воді та вогню, а через річки на повстині чи ро# гожі переправлялися. Збираючі рука# ми кулі з себе, кидали їх назад у воро# га. У кого потрапляли ті кулі гинули на місці. Характерниками були козаки, які мали екстрасенсорні і паранормальні здібності – навіювання, яснобачення, телепатії.

У середовищі козацтва, відродилося стародавне, таємниче, овіяне легендами – характерництво.

розвинутим був культ героїчної осо# бистості. Кодекс честі воїна включав як основу основ виконання обов’язку захисника і борця: захисника землі, де живе його народ і духи його пред# ків, борця з різноманітними ворога# ми – силами зла. Вороги вважалися спорідні демонам, особливо ті, які не поклонялися арійським Богам. Пере# мога у війні розглядалася як необхід# на умова продовження роду і вижи# вання цілого народу. Січ була справжньою скарбницею давніх духовних та військових тради# цій, котрі корінням своїм сягають вглиб тисячоліть, аж до епохи частко# вого переселення племен Аріїв з тери# торії північного причорномор’я в Азію та півострів Індостан. У середовищі козацтва, відродилося стародавне, таємниче, овіяне легенда# ми – характерництво. Характерниками були носіями ве# дичних, сакральних та езотеричних знань і практик, які вони успадкували й на протязі віків зберігали ці традиції і таємниці бойових мистецтв пращу# рів. Посвята в їх магічні ритуали та об# ряди дали можливість розвинути екс# трасенсорні і паранормальні здібності 8

Українська Родина № 2/2016

Можливо слово «Хара» – одне з багатьох імен Великої Богині Матері (як символ материнства і земної родючості), культ якої існував в українців, починаючи ще з часів неоліту, а в пізні часи у запорозьких козаків він трансформувався в культ Пок рови Божої Матері. Малюнок з сайту http://ridnovir.in.ua

За переказами, характерників готу# вали з малечку. Вчитель передавав уч# ню ті знання, якими він сам був наді# лений від свого вчителя. Процес нав# чання був системою психофізичної підготовки, магічних ритуалів та вій# ськових навчань. В уяві найздібніших дітей Богиня Слава згодом поступала# ся місцем іншій Богині # матері Хари. Можливо саме слово «Хара» – одне з багатьох імен Великої Матері#Боги# ні, культ якої існував в українців, по# чинаючи ще з часів неоліту, а в пізні часи у запорозьких козаків він тран# сформувався в культ Покрови Божої Матері (культ Матері#Землі), бо коли побачили, що викоренити в русичів#

українців їхні прадавні свята не так легко, то прихильники віри Христової почали пристосовувати їх до своїх потреб, замінюючи слов’янські ду# ховні образи на біблійні. І так вони плідно попрацювали, що наразі нам складно знайти в етнографічних дже# релах першооснову світогляду наших Предків. Крім того, підмінювалося наше природне прагнення жити зако# нами рідної моралі, пригнічувалися патріотичні почуття, щоб нівелювати в нас гордість за свій Рід. Спеціально навчені козаки в часи за# порозького козацтва складали підроз# діли пластунів, алегорично кажучи # тодішній спецназ, традиції якого збе# реглися і після переселення запорож# ців на Кубань. Українська історія # це дзеркало тра# гічної долі великого народу, який во# лодів знаннями (навіть у побіжному порівнянні, виходячи із тих фрагмен# тарних досліджень старовини, які діш# ли до нас), що були значно вищими за знання їхніх сучасників із інших етно# сів. І досі навколо українців, зокрема козаків#характерників, існує такий со# бі ореол містичності. Містичності від того, що для нас, у ХХІ столітті, їхні знання, які заповіли пращури, зали# шаються загадкою. Містичності від то# го, що навіть на підсвідомому рівні ко# жен українець, читаючи свою історію, починає розуміти, що його пращури були саме тими атлантами, які рухали людську цивілізацію вперед.

З нами, хай підсвідомо, завжди були наші рідні Боги. vk.com.

Отже не забуваймо, що ми, українці, є прямими спадкоємцями древніх ру# сів, хоча нам цю память довго заборо# няли наші «добрі» сусіди, і за що зло# жили голови кращі представники не одного покоління українського наро#

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ду. Ми повинні пам’ятати про те, що наша земля була витоком багатьох по# чинань всесвітньої культури. Тут збе# реглася безперервність традиції, муд# рість виживання, кодування сили. Цю віру постійно підтримували волхви (жерці), котрі з покоління в покоління передавли накопичену мудрість наро# ду і знання. Вони ж і слідкували за тим, щоби люди племені дотримувалися світських правил, були моральними, строго жили згідно традицій роду. Вол# хви засновували школи бойового гар# тування і вишколу, в яких шлях воїна до вершин досконалості опирався на рідну віру, одвічні звичаї та обряди. Отже наша земля # це земля Гіпербо# реїв # могутніх титанів жерців, носіїв таємничого знання, на яку так настир# ливо претендують наші сусіди#моско# віти, бо так вже хочеться їм зоодягну# тися у вбрання всесвітньої величі, дар# ма що чужої. Але з нами, хай підсвідо# мо, завжди були наші рідні Боги. Сьогодні таємниці наших стародавніх жерців помалу привідкриваються зав# дяки осмисленню малюнків Кам’яної могили і сакральних пам’яток прадав# ніх курганів, вік яких # мінімум 20 тисяч літ. Ще з найсивішої давнини стародав# ній символ багатьох народів – Свасти# ка, у нашому звичаї мав наймення # Ко# ловорот, оскільки символізує круго# верть навколо непорушного центру, обертання, яке породжує життя. Це є символ круговерті Всесвіту. Заз# вичай же свастику асоціювали з Сон# цем. Знак Коловороту зустрічається у багатьох культурах Землі. Передусім його пов’язують зі світобаченям арій# ців. А вони стверджували, що свастич# ні символи мають величезний таємни#

Арійці вважали, що наша галактика має форму свастики, тому й називається Сва ті (Всесвіт), а система Сонця, в якій здій снює свій шлях наша Земля, знаходиться в одному з рукавів небесної свастики. (Малюнок з мережі «Facebook»).

чий смисл. Кожен з них начебто від# криває перед людством всю картину світобудови. Арійці вважали, що наша галактика має форму свастики, тому й назива# ється Сваті (Всесвіт), а система Сон# ця, в якій здійснює свій шлях наша Земля, знаходиться в одному з рукавів небесної свастики. А ще вважається, що слово свастика походить від двох санскритських слів: «su» («добре») и «asti» («буття»). Таким чином у перек# ладі з санскриту свастика означає «добре буття» або побажання «Бути добру!». Цим найщирішим побажан# ням завжди славилася наша земля, на# ші люди. Але коли вже дошкульно об# ражали наш люд, то завжди знаходи# лися сили, щоб дати достойну відсіч нападникам. Тому й свастика у нашім краї мала два види – обороняючу та атакуючу. Ми повинні відродити ореол благос# ловення атакуючої свастики для нашої землі, щоб захистити і вберегти від за#

Священний символ на фоні Чумацького Шляху на Савур Могилі біля села Григорівка (під Запо ріжжям) в південно східній частині гранітного масиву Кам’яні Могили приазовської височини.

На світлині зображені атакуюча (зліва) і обороняюча (справа) свастики на тради ційній українській вишивці. Світлина з вузла http://sd.org.ua.

буття себе і надати величі прийдешнім поколінням українського народу і убезпечити Україні щасливу долю. Щоб нарешті перестали бути актуаль# ними слова Василя Каразина: «Мне больно видеть её, богатую и дарами природы, и талантами её обитателей, в поругании и презрении». Українці, і в Речі Посполитій, і в Австро#Угорській імперії, і в царській Росії завжди вважалися бунтівника# ми. А це тому, що українці будучи ге# нетично народом упертим, попри всі намагання колонізаторів, хотіли зали# шатися українцями (недарма моско# віти до сих пір часто вживають вислів: «Упрямый хохол»). Вони воліли роз# мовляти своєю мовою, а не на мові будь якої імперії, співати своїх пісень, вони прагнули свободи, а не кріпац# тва, вони завжди жадали і жадають своєї церкви, щоб доносити до все# вишнього свої власні думки, а не дум# ки якогось посередника, бо то вже не буде довірчивою бесідою між Всевиш# німи Богами і мирянами. І це праг# нення, цю волю не могли зламати ні# які могутні репресивні апарати та на# магання будь яких колонізаторів у будь якій частині України за весь пері# од її колоніального положення. Саме генетична упертість українців навіть в часи найскрутніших негараз# дів залишає в памяті паростки відо# мостей про своє етнічне походження. Наприклад, в часи Української народ# ної республіки делегати Чорномор# ського флоту Української Центральної ради висували тодішнього командува# ча ЧФ адмірала Колчака кандидатом на посаду міністра морських справ УНР, і він, пам’ятаючи про своє укра# їнське коріння, дав на це згоду. Всією своєю історію українці довели свою єдність і неподільність, не бажа# ючи ставати ні поляками, ні угорцями, Українська Родина № 2/2016

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ні австріяками, як би це комусь не хоті# лолось. Особливо українці не хотіли ставати росіянами (москалями) і тим дуже псували таку красиву, але видума# ну істрію Росії про єдину колиску трьох «братніх» народів. Ну зовсім так, як в діалозі між двома молодими людьми: Він (Росія) – «Я не могу без тебя». Вона (Україна) – «А я с тобой не могу». Якщо ми замислюємось над цим, якщо свідомо чи підсвідомо шукаємо відповіді на ці питання # значить у нас, десь всередині, просинається не# відома могутня сила наших пращурів. Значить від нас має піти новий поча# ток тієї цивілізації, яка розтанула у глибині століть. Проте до того, ми мусимо усвідоми# ти де живемо, хто нас оточує, хто на# магається нав’язати нам стереотипи нашої меншоватості разом із чужин# ською штучною мовою та псевдоду# ховними цінностями такої самої, фальшивої релігії. Отже, як зазначає Тарас Коляндрук, «корені характерництва прийшли до нас з тисячилітньої давнини, з часів

санскриті означає «великий», то «ха# ратхи» і є ті самі характерники # магіч# ні воїни, які володіють надзвичайним бойовим мистецтвом». Ще з давніх часів наші ясновель# можні прабатьки аби набратися муд# рості, що виходила із досвіда людс# тва, йшли у Свят Степ сідали під Ясе# нем і, зосереджуючи свій внутрішній погляд через ясину, здійснювали ме# дитацію, перебираючи пальцями струни бандури, а вітер куйовдив ко# зацький оселедець. В місті Мемфісі в гробниці єгипет# ського фараона Харемхеба (середина

Такий же вигляд, як козаки характерники, ще в Аратті мали стародавні арійські вої ни, про що свідчать знахідки статуеток часів трипільської культури. (Малюнок з мережі «Facebook»).

ків» та чотири скульптурних зобра# ження Богів: Перуна, Мокоші, Хор# са, Стрибога # який діяв у Києві ще у XVI чи XVII століттях.

Великий карпатський мольфар Михайло Нечай казав: «Усі ми підсвідомо язични ки... Ми природа, природа – це ми».

Ще з давніх часів наші ясновельможні прабатьки аби набратися мудрості йшли у Свят Степ сідали під Ясенем і, зосеред жуючи свій внутрішній погляд через яси ну, здійснювали медитацію, перебираю чи пальцями струни бандури. (Малюнок з мережі «Facebook»).

Запорозькі козаки генетично були прями ми нащадками стародавніх арійських вої нів кшатріїв, носіями і продовжувачами їх військових традицій та звичаїв. (Малюнок з мережі «Facebook»). До речі, таку класичну ознаку запорозького козака, як зачіска – так званий «оселедець», багато істориків з великою обережністю го ворячи про її древність, відзначають, що така зачіска відома вже у князя Святослава і це вважається найдавнішою згадкою. Але ж та кий вигляд ще в Аратті мали стародавні арій ські воїни, про що свідчать знахідки статуеток часів трипільської культури.

великого переселення арійських пле# мен з України в Індію. У Ведах, давніх арійських писаннях, говориться, що, серед другої касти кшатріїв#правите# лів#воїнів існують загони, основу яких складають махаратхи # могутні воїни, здатні поодинці боротися проти тисяч. Лише вони володіли всіма п’ятьма видами зброї: зброєю для індивідуаль# ного поєдинку (мечі, палиці); зброєю типу списів, котрі тримають в руках або метають; «муктами» # знаряддям для метання стріл; «янтра#муктами» # великими метальними машинами; містичними стрілами «астрами», за# рядженими духовною енергією ведич# них мантр. Оскільки префікс «ма» в

ХIV cтоліття до н.е.) було знайдено зображення арійського воїна з осе# ледцем, сакрального символу безпо# середнього єднання з Богом, анало# гічно єднанню плоду з матір’ю, за до# помогою пуповини. Можливо згада# не зображення # це відголосок про так званих гіксосів, які завоювали Стародавній Єгипет і правили там у 1710–1560 роках до н.е. Про те, що арійська ведична віра не була знищена остаточно є свідчення очевидців. Так німець Георг Андреас Шляйзінг у книзі «Стародавня і су# часна релігія московітів», виданій в Амстердамі у 1698 році та Ляйпцігу у 1712 році, пише про храм «язични#

Українська Родина № 2/2016

Десятки тисячиліть наші предки славили своїх рідних Богів і щиро були переконані, що «Бог один і многоликий». Згідно цим звичаям, наші пращури вірили в те, що захист Вітчизни від ворога є священний си# нівський обов’язок кожного чолові# ка. Збираючись на війну, щоби за# хисти свій рід, вони вмивалися і одягали чисту одежу, бо свято віри# ли, що полігши в бою, вони попа# дуть у вирій (до раю), куди їх повезе на Золотому човні по Блакитному небу Перун. Вони, наші предки, бу# ли шляхетними, і такими ж рисами наділяли своїх богів. Cаме за язичницьких часів люди на Русі відчували себе Дажбожими діть# ми та внуками. Цар#Сонце Дажбог вважався родоначальником і захисни# ком руського народу і був втіленням Вічного Світла і Тепла, тому у «Слові о полку Ігоревім» русичі звуться його внуками. Ось саме в ті часи Русь була оповита серпанком величної святості та сакральної мудрості. Та й до сих пір, як казав наш великий карпат# ський мольфар Михайло Нечай «Усі ми підсвідомо язичники... Ми # при# рода, природа – це ми». Наші далекі пращури були колись могутньою і гордою нацією # легендар#

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ

Поважна мова врочистих вітрин, Уривчасто скупі її аннали: Ми жали хліб. Ми вигадали млин. Ми знали мідь. Ми завжди воювали.

ними антами#оріями#русичами. Нес# кінченні війни, що повсякчас палали на території України#Русі упродовж ві# ків, спалили і розпорошили безцінні надбання її етнічного підґрунтя. Саме це дало підставу Олегу Ольжичу у вір# ші «Археологія» написати: Поважна мова врочистих вітрин, Уривчасто скупі її аннали: Ми жали хліб. Ми вигадали млин. Ми знали мідь. Ми завжди воювали. Проте, десь у глибинах підсвідо# мості кожного, через століття мрако# бісся, етноциду, геноциду, мерехтів слабий вогник Божої Віри, який із покоління в покоління передавався генетично. І тепер, можливо, прий# шов слушний час розпалити із нього потужне багаття, яке св’ященним Вогнем очистить кожного із нас від бруду брехні та зради. Адже, як казав Бернард Шоу: «І в дружбі, і в прияз# ні рано чи пізно настає час зведення рахунків». А життєдайною силою для того св’ященного Вогню можуть бути тіль# ки Знання. Знання, подаровані Бога# ми нашим пращурам. І кожен із нас має пройти отой тяжкий шлях випро# бувань, аби по краплинці назбирати їх із безлічі розрізнених уламків. Як ко# лись це вже зробили наші ближні пра# щури # «могутні лицарі Богині#матері Хари # козаки#характерники...». Тому найбільш виразно ту форму езотеричного Знання, що панувало в Україні в ті часи, ми можемо прослід# кувати саме на прикладі знань, яки# ми володіли воїни#характерники з Запорозької Січі.

Саме слов’янські волхви і є тими загадко вими украми, людьми з надзвичайно древньою та надзвичайно духовною (арійською) історією. (Малюнок з мережі «Facebook»).

Сварог – Бог неба, вогню, ковальства та духовного світу. Батько Дажбога, Стрибо га і Семаргла, тому й називалися вони – Сварожичі. Створив 12 місяцевий кален дар (Коло Сварога).

Старі легенди, у версії Анатолія Кон# дратьєва в його романтичній розвідціі «Крір», подейкують про таку стародав# ню міфічну бутність. Жив колись у Ки# ївській Русі ще за часів князя Ігоря широко відомий майстер володіння мечем на прізвище Дубежич.

Дружинники князя Ігоря стали називати їх крірами або ж кірами, що означало воїна, який мав здібності болотяного царя чи ха зяїна лісу – лісовика, а саме – володів вмінням наводити «ману», тобто піддава ти гіпнозу цілий натовп, а також управля ти вогняними та водяними стихіями. Від них і пішло проростати те характерницьке сім’я в Ігоревих сотнях через посеред ництво язичницьких волхвів. (Малюнок з мережі «Facebook»).

Він довго мандрував світом, прой# шовши від Індії і Китаю до гірського пасма Гімалаїв, які й по сьогодні дрі# мають у споконвічній тиші та величі. Десь там ступив він на шлях людини

Знання і приніс на Русь оте мистецтво володіння зброєю у змінених станах свідомості, коли людське єство набу# ває зовсім іншої якості і здібності його, з погляду звичайної людини, стають неймовірними. Повернувшись додому з тієї багато# річної мандрівки, Дубежич передав те Знання своїм синам Лано і Корі. Він починав з того, що накладав пов’язку синам на очі, привчаючи орієнтува# тись в довколишньому світі тільки на слух. Потім # тільки на запах, затуляю# чи вже і вуха. Так відкривалося внут# рішнє бачення істинного змісту речей в довкіллі. За тим новим баченням йшла перебудова всього життя. Спати, зодягатись, їсти, діяти треба було за тим баченням, доки воно не ставало людським єством. Далі йшло засвоєння бойових технік, в основу яких було покладено стихію повітря через звертання до Стрибога (бога віт# ру – метателя стріл та списів) та його батька – бога Сварога, який є Праот# цем всього роду Богів. Саме він вику# вав для русичів перший плуг і золоту обручку, тому є небесним ковалем (Творцем Світу і Людей), покровите# лем хліборобства і шлюбу. Богом Не# бесного Зодіаку. (Продовження в наступному числі). Микола Пашковець, Ярослав Пляс

Українська Родина № 2/2016

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ

МІФОЛОГІЧНІ ОСНОВИ У НАЗВАХ МІСТ І СІЛ Міфологію українську в нашому часі відсунули далеко на загумінки наукового пізнання. Хоч це не озна# чає, що її вивели з ужитку. Світогляд предків, їхнє духовне й душевне сприйняття Світу білого, його величання, оспівування сил і джерел задля розвитку й розквіту життя, побутує і в нашій мові, і в піс# нях та звичаях, і в народному побуті, мистецтві та архітектурі. Наші люди одвіку живуть з любов’ю до рідного краю, уславляють його священні величини, увічнюють їх у власних назвах. Доторкнімося ду# шею й думкою до того духовно#історичного спадку, котрий увічнений предками, щоб відкрити свя# тість і сутність їхнього мислення в пракореневих основах слів та назв, відчути у нашій рідній мові струмування єдності Неба й Землі, вічності Духу й Думки, які передаються із покоління в покоління.

життя, і сили, які йому сприяють, дані Вищою Сутністю – Богом. Це і Дух, і потік небесної енергії – Божої благо даті. Населених пунктів із коренем слова Бог в Україні нараховують до півсотні. Від слова Бог дан створено 45 та ще 26 від слова Баг. Чимало назв із словами Благо, Благодать. Одних тільки Благодатних двадцять три. Серед них назвемо посе лення на Черкащині: Багачівка, Богдани, Богданівка, Богодухівка, Богуславець.

Хліб Богач на зажинки. С.Кобринове.

Черкаська область розкинулася по обидва боки основної річки України – Дніпра. Назва походить від давньоукраїн ської Богині води Дани. Цих річок із жит тєдайною вологою, які живлять землі, зрощують трави, дерева, хлібні культури, фрукти й овочі, є п’ять – П’ятиріччя Укра їни: Дон – Донець – Дніпро – Дністер – Дунай. Власне, маємо країну Дани. Ко лись одне з племен наших пращурів – оріїв ще до нової ери переселилося на

Образ Богині Дани в розписі миски трипільців оріїв. Прамісто Томашівка, Уманщина.

Українська Родина № 2/2016

Михайло Жук. Чотирибічний світ на вишитому рушнику із с. Жовнине. Лівобережна Черкащина.

береги Балтійського моря. Люди свою нову країну назвали на честь матінки Во ди Дани – Данією. Орнаментику руху життя й води, завезену тоді ж, данці й до сі карбують на своїх монетах. Одне із їх ніх міст на березі Балтики має україн ський корінь – Орхус (Архус), що означає осіддя Ора. Є в Україні й назви сіл, які по хідні від богині Дани – Данине, Данківка, Даничів, Данин, Орданівка. Арабські історики ал Балхі, ал Істархі писали про три землі в краї русів – Славію, Куявію, Артанію. Історик Олександр Зной ко дослідив, що на правому березі Дніпра жили арії, тобто орії – сини прабатька Ора, цебто орачі, хлібороби. Ця священна ді яльність у нашому краї була розвиненою вже шість тисяч років тому за часів хлібо робської цивілізації оріїв, званою Трипіль ською культурою. За українським звучан ням і написанням – це країна Оратанія (Артанія). Звідси й назва орачів – ратаї, а воїнів – ратники. В перших було знаряддя – рало, а в других зброя – ратище. Ората

нія займала землі Правобережної Над дніпрянщини, цебто територію майже всі єї теперішньої Черкащини. Дніпро має ще одну священну назву – Славута. Вона походить від імені Слави – Богині перемоги й удачі. Землі її простя галися по Лівобережжю до Переяслава (за О.Знойком). Князі наші мали імена із божественним змістом, що відповідало їхній діяльності та ріднило із Богинею – В’ячеслав, Святослав, Ярослав, Мстис лав. Міста в Русі Київській були названі на княжу честь такими ж іменами. То ж бо й

Триєдиний сонячний Бог. Містечкова архітектура поч ХХ ст. Умань.

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ життя розвивалося сприятливо, славно. Від Богині Слави й Бога Ярила маємо наз ви сіл Ярославка, Мала Ярославка, а ще – Ярове, Ярошівка. В найменні Мала Яро мирка втілено давність походження й ро дову силу предків, де Яр – сонце, світло, а Мир – люди, цебто сини Сонця, літописні «Дажбожі внуці». Є населені пункти, котрі походять від самої Богині Слави: Славго род, Славенщина, Славки, Славне, Слав ське, Славута. Село Яроватка повністю співзвучне з іменем давнього українсько го Бога Яровита. Найдавнішим богом праукраїнців був Ра. Це одна з первісних назв Бога Сонця. Ще шість п’ять тисяч років тому трипільці хлібороби зображували на посуді колорух Сонця на чотири сторони Світу, як і чотири частини Світу, чотири пори року. Одне із сіл так і називається – Чотирибоки. Також утверджували, що ясне красне Світило створює Світ білий, а люди, котрі живуть у його світлі й вірі, є сонцепоклонниками. Посередником між Ра і кРаїною Люду світ лоносного була птаха Рарог. На сторожі коло них росло народне дерево – Раїна (тополя пірамідальна). Слів із коренем «Ра» в українській мові є чимало й біль шість із них мають священний зміст, сак ральне значення: рай край країна Украї на, а також ранок, радість, віра, храм, правда, справедливість, мораль, рало, ратище... Маємо також доволі й назв сіл із коренем «Ра»: Радиванівка, Радчиха, Рай город, Райок, Рацеве, Добра, Драбів, Драбівка, Журавка, Журавське, Милора дівка, Муравка, Сквира, Тарасівка, Ятра нівка. А ще в українському світі є назви сіл і міст із пращурним коренем: Тарабани, Тарава, Тарани, Тараски, Таранда, Тараща (корінь Тара є назвою зорі – та Ра; тара рушки – гостинці на сонячне свято Велик день) Храбузна, Храпачі, Храпів. Прародителькою українців є Велика Ма тір, яка в українській міфології має ім’я Ба ба. За буденністю цього слова нібито й втратилася його священна сутність. Але ж

Райські птахи на мисці із Смотрича. Поділля.

вона – Матір прароду вкраїнського! Най давніше її зображення – понад двадцять тисяч років – є в пещерх Кам’яної Могили, а також в багатометрових кам’яних статуях на Карпатських горах, керамічних статует ках трипільців оріїв, скульптурах сколотів, названих бабами, у народному мистецтві: розписах, різьбленні, вишивці, писанках, архітектурі. Хліби на свято весняного Сон ця – Великдень називають «баби», «бабки». Звичайно, що й у назвах сіл втілено ім’я пращурної святості – Баба, Бабанівка, Ба банка, Бабичі, Баб’янка, Бабина Долина, Старі Бабани, Сторонибаби, Сухибаби. Одним з основних Богів є Род. Він – пра батько усього сущого в Світі. Від нього по ходять життєносні слова: народження, ро дина, народ, Природа. Тому Богу Роду, як зачинателю й подателю життя, щиро пок лонялися наші предки поляни. На його честь вони у УІІ УІІІ століттях заснували місто Родень над Дніпром (тепер це Ка

Образ Бога Сварога на посудину із Липчан (Подністров’я). Трипільська культура, 5000 р.

ним шлюбом. З того часу свати, свахи й понині вершать весілля в Українців. Від цього священного імені й постали назви сіл Сватове, Сватки, Сваловичі, Свалява, Сваркове, Сварині, Сваричів. Від другого складу Рог на Уманщині, як території в давнину густо заселеній Трипільськими прамістами й селищами, маємо села Ро ги, Рогова. По інших місцевостях є Рогалі, Рогань, Рогатин, Роговищі. А ще Товсті Роги, Чорний Ріг. Богиня Лада, її чоловічий відповідник – Лад. Вони дають лад у всьому світі. Догля дають, аби життя йшло в лад, цебто була влада справедлива й творила лад серед

Статуетка Великої Матері. Сокільці Поліжок (Сх.Поділля, Трипіля В1), 5000 р.

нівщина). Нині маємо і село Родниківку на Уманщині. В інших краях є Родакове, Род ники, Родатичі. Його птахою, в яку він пе ревтілювався, був Сокіл – Першоптах, Першобог. Високо літав й об’єднував богів та людей. Має сонячне походження: з Ко ла, «со кола». Хоробрих українців назива ли його іменем – сокіл. У колядках він ви вершує копи врожайних снопів. Його муж нім й світлим ім’ям пойменовані містечка й села: Сокаль, Соколівка, Соколова, Со колівочка, Соколій, Соколова Балка, Со колів Брід, Сокологірне, Соколовиця, Со коля та ще 53 похідних назв. Бог Сварог є священною назвою Тільця з Кола Зодіаку, верховний покровитель оріїв трипільців. Під його опікою життєдіє Україна. Трипільська хліборобська цивілі зація так могутньо розвинулася, бо небес ний і земний Тільці діяли в супрязі. Вони плідно проорали духовну й хліборобську ниву. Небо, де він возсідав, називалося Свах, цебто Світло. Сварог, опріч Світу, в епоху енеоліту опікувався ще й священ

Весільна шишка із знаком Сварги. С.Павлівка ІІ на Тальнівщині.

людей. Їхнє ім’я ладує в назвах Ладанці, Ладижинка, Ладиники, Ладне, Ладчин. Богом білого Світу, світла є Білобог. Від його імені походить одне з найбільших сіл Черкащини – Білозір’я, з яким співзвучна назва села Яснозір’я. Також є Білоусівка, Білашки. Біла хлібина, яку пекли із нового врожаю на пошану Білобогу, називається білаш. Є в Україні села названі від імені Бо га білого Світу: Білани, Біловарці, Білоко ровичі, Білоярське, Білятичі. Посередни ком між Білобогом (Небом) і людьми – його сповідниками (Землею) був зіркий птах у небесних високостях – Орел, якого в світлі пори року називали ще «Білозорець» – зви Українська Родина № 2/2016

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ

Ярина Мицик. Древо Життя в образі вишні на рушику із Вишнополя. 1938 р.

сока зорив й бачив усе. При потребі Біло бог перевтілювався у Білого Лебедя. Тому й країну, де жили його сповідники, назива ли Лебедія (за С.Плачиндою). Люди ходили в білому вбранні. Святкова одіж в українців віддавен є білою. Тому Лебідь вважається священним птахом й на нього одвіку забо роняється полювати. Від його імені похо

ли, Орловець, Оршанець, Орданівка, Оране, Оржиця, Орлове Поле. Життєдайним, хоч і суворим, є Бог Пе рун. На небі він викрешує іскру блискав ку, громом посилає свій глас «на сто діл, на тисячу голосів», а з хмари випускає дощ, щоби на землі все буйно пророста ло й дорідно родило. Ім’я громогласного Бога збережено у назвах сіл Перун, Перу нове. Його божественним деревом є Дуб. а місцем осіддя – священний гай Дубра ва: в ньому міць і вічність, світло й зати шок Сонця Ра. Перунові вої з Дуба мають разючі ратища, стріли перуниці. Нині слово предків вимовляється трохи інак ше, але суть незмінна у назвах сіл Дібрів ка, Дубина, Дубова, Дуби, Дубищі, Дубно, Дубравка, Зелений Дуб. Богом простору між Небом і Землею вважався Вишна, той що «у небесах виш ніх», добротворний. Для життя доброго й вишнього у краї він дав людям свій цілю щий дар – Вишню. Велів, аби коло хат бі лостінних вона вишниками розростала ся. Постаралися люди й стали ті місцини називати Божим іменем. Й нині в Україні маємо понад 60 сіл (!) із коренем цього

Семизір’я на Трипільській мисці. с. Липчани, Подністров’я.

дять назви сіл Лебедин, Лебедівка, Лебе динці, Лебедянка. Кожний народ має свого першопредка. Таким в українців є Ор. У «Велесовій кни зі» про це й стверджено: «Від батька Ора походимо...». Його люди діти назива ються орії. Це вони винайшли рало для орання землі й вирощування врожаю, а для пришвидшення руху ще й колесо створили. Посередником між Небом і Землею, Богом і Людьми є птах Орел. Звитяжця героя називають священним словом – орел. Від них похідними є цілі низки слів із цим пращурним коренем: оранка, орел, і тонкий корж, й рясно оз доблений коровай, і назви сіл у Черкась кій та й по інших областях: Орадівка, Ор 14

Українська Родина № 2/2016

Триєдине Древо Життя на вишитому рушнику в образі Бога Вишни. С.Вишнопіль, Тальнівщина.

сакрального слова: Вишні, Вишневе, Вишнівка, Вишнопіль, Вишній Дубовець, Судова Вишня. Піклується про розвиток й оберігання життя Богиня Берегиня. Через свої проя ви – обереги вона береже життя україн ців, їхнє добро й духовні надбання. Її об раз є у всіх жанрах народного мистецтва й архітектури. Духовну суть Берегині вті лено у назвах сіл Береги, Берегелі, Бере гове, Бережани, Бережесть, Бережинці, Бережівка, Бережці, Березине, Березань, Берестівець, Беринка. Пал – Бог літнього достигання. Всеп роникний духом і в житті помічний. По

Зображення Берегині на тканому рушнику. Лівобережна Наддніпрянщина, 1920 і рр. З колекції В.Мицика.

лум’яно засяє, променем поласкає й жи то половіє, а ягоди паленіють. Вбрання його пошите з полотна. Палю носив для помочі, а палаш – для захисту. Про свій прихід давав знати через оповісника – Паламаря. Творив у житті полад й політ тя. Його місце на землі – Поле, у лісі – Поляна, а в горах, – Полонина. На його сторожі стояли Тополі в полі. Жниварі для опочинку в Полі будували Паланки, козаки в Січах жили також в Паланках. На пошану Палу і собі на спожиток жінки пекли пишні хлібини – Паляниці. І назв з цим священним змістом вистачає: Пали гичі, Паладь Комарці, Паламарівка, Па ланики, Палашів, Паликорови, Палянич ники, Топали. На Черкщині є села – Апо лянка, Паланка, Паланочка, Половинчик, Полянецьке (всі з Уманщини), Полствин (стан Пала), Руська Поляна, з них і двос кладові – Вишнопіль, Чеснопіль, Чисто піль, Широкополе, Ярке Поле. Є ще ціла низка назв, котрі мають в ос нові корінь «оло», «оро» й стосуються до народної віри, святощів, мають сонячний вміст і зміст. Так, первісним образом Сон ця було Коло. Від нього пішли й назви со нячних свят: Коляда, Колодій, Калита. Від цих поширених світлоносних сутностей утворилися й назви сіл: Коляди, Колядин, Колядинець, Колядівка; Колодії, Колодіїв, Колодянка; Калетинці, Калетянське, Ка лита, Калитинка. Із небесно сонячним ру

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ

Трисвітле Сонце на горщику трипільської культури. С. Коновка, Придністров’я, 5000 р.

хом пов’язані назви Коловерти, Колодіїв ка, Колоколин, Коломия. Кореневі складові «оло», «оро» є в най меннях населених пунктів Черкаської об ласті і не тільки: Колодисте, Коломийці, Ко ломиці, Коломицівка, Головківка, Золотоно ша, Молодецьке; Боровиця, Городниця, Ко робівка, Коротине, Коритна, Сорокотяга. Назва сонячного Бога Хорса багатозміс товна. Від нього походять слова хоровод, хор, хоробрий, хороший, хрест. Його охо ронцем є хорт. На честь Хорса пекли Корш (корж), коровай. Від нього походять назви міста Корсунь, села Корсунка та ще 19 сіл по всій Україні – Хорли, Хоробичі, Хорови, Хорол, Хоросна Хоростець, Хоросток, Хор тиця, Хоружів, Хорупань . Образ хреста в колі від Трипілля й до сьогодні уособлює сонячну потугу Неба. То ж бо й маємо ще назви населених пунктів Хрестителеве, Хрестище, Хрещатик, Христинівка. Богом денного світла вважався Велес. Найрідніший оріям, бо він навчив їх землю орати, зерно сіяти. У поміч дав їм волів ду жих. Це він на своїх рогах вивозив Сонце на небесне видноколо. Його ще називали ве леможним. Йому пісні співали, трави пах нючі збирали, вогонь розводили. На прос торах українських й села називали: Велес нів, Велесів, Володів, Волосівці, Волостків. На Прикарпатті є місцина мабуть його оби тації – Лісна Велесниця. Мокош, Макош – праукраїнська Богиня води, родючості, рукоділля. Образи своєї покровительки жінки віддавна вишивали на сорочках, рушниках. Її шанобливим днем була п’ятниця, а рослиною – мак. Обрядо ва їжа – коржі з маком. Збереглися й назви сіл, які походять від її імені: Макошине, Ма ковецьке, Маковисько, Маковичі. Назви обрядових хлібів в Україні також є священними і походять від назви божеств чи від самих свят, обрядів. Хліб за народ ною вірою українців є сином Божим. Від слова «житники» – люди, які вирощують жито, – назвали своє село Житники. Хліб на

Богиня Мокош із символами росту, розвитку й води на мисці із поселення Стара Буда (Черкаська область). Трипільська культура, 5000 р.

Зображення Тала в образі води й деревець тальника на мисці Трипільської культури, 4500 р. С.Варварівка, Придністров’я.

зажинки має зверху оздобу – хрест і чотири шишечки. Це – ба(о)гач. Звідси й назва се ла Багачівка. Від хліба «білаш» маєм назву села Білашки. Любителі сонячних коржів на Уманщині дали аж три назви селам – Кор жова, Коржова Слобідка, Коржовий Кут. А ще повсюди в Україні є Коржі, Коржівка, Коржиха, Коржівці, Коржківці. Калач є на йуживанішим ритуальним хлібом у бага тьох народних святах й обрядах. Без нього не змогли обійтися й назви поселень: Ка лач, Калачківка, Калачківці, Калашинівка, Калашники. Від обрядових хлібів на свята – пирогів перейшла назва й на села: Пиріж ки, Пироги, Пирогів, Пирожівці, Калинники (пироги з калиною). Від паляниці маємо назви Паляничниці, Паляничники, Поляни цівка. Вершиною українського художнього хлібопечення є коровай – святий хліб для новостворюваної сім’ї. Не обійшла ця со нячна назва й поселень святого люду – Короваї, Коровайна, Коровія. Життєтворчою силою води опікувався Тал. Щоб вона була не тільки в джерелах, струмках, річках, озерах, а й в проталинах, то берегами понад річку йому в поміч став Тальник – верболіз, який ріс навколо них й тримав Вологу. Від цих імен постала й річка Тальянка. Переказ оповідає, що Тал навчив людей з дерева й лози тальника хати бу дувати, глиною обмазувати. Сіті – тальни плели й рибу ловили. Почали таландати – господарювати: городину ростили, пшени цю сіяли, горшки й миски ліпили з глини. Розжилися люди від коліна Тала. Працею талан творили. Раділи життю: «Тут наши Доля, тут наш Талан!» Свої осіддя орії тал ни на річці назвали Тальянками й Тальним. Де вона починається, там село Тальянки розквітає, а де впадає в Гірський Тікич, там місто Тальне розвивається. Ще 5000 років тому на її берегах жили трипільці орії в трьох великих прамістах. Вони в межах те перішніх сіл Тальянок, Майданецького, м. Тального. Є ще на Черкащині село Талала

ївка. Та й на всій території України рясніють поселення від імені колись шанованого на шими пращурами Тала: Талаківка, Талалаї, Талова Балка, Красна Талівка, Талове, Тальки, Тальківка, Тальське. Нами підраховано, що найбільше назв із міфологічною основою є на історичній Уманщині – це п’ять районів Черкаської області. Саме тут зосереджені поселення хліборобської (орійської) цивілізації за умовною назвою Трипільська культура: 13 праміст та 170 селищ, яким по шість п’ять тисяч років. Історичне підгрунтя живить людей Духом і Силою предків. Вадим Мицик, етнограф, доктор філософії в галузі культурології, Почесний краєзнавець України

Література Боровський Я.Є. Світогляд давніх киян. – К.: Наукова думка. – 1992. Братко5Кутинський О. Феномен України. – К.: Вечірній Київ. – 1996. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь. – 1989. Мицик В.Ф. З божниці предків. // Діти Ора. – К.: КИТ. – 2011. Мицик В.Ф. Придніпровська Ора5 танія. // Ділова Черкащина. – 2000. – № 26, 29, 31, 32 Плачинда С.П. Словник давньоукра5 їнської міфології – К.: Український письменник. – 1993. Світовид. Народознавчий вісник Тальнівського районного музею історії хліборобства. Редактор В. Мицик. – 199151996 рр. Україна. Адміністративно5терито5 ріальний устрій. – К.: Парламентське видавництво. – 2012.

Українська Родина № 2/2016

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ

КОСМОГОНІЧНЕ ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Археологічна наука завважила, що територія українських земель таїть у собі найбільше шарів культур історичних епох. Якщо спроектувати на мапу України межі археологічних культур, які послідовно змінювали одна другу, починаючи з доби ашельської # ранній палеоліт, за ним # пізній, а далі # мезоліт, неоліт (Буго#Дністровська культура, Сурсько#Дніпровська), енеоліт (раннє, се# реднє, пізнє Трипілля), ямна культура, культура кулястих форм, ранній, середній та пізній періо# ди бронзи з шарами численних культурних процесів, залізний вік (доба сколотів#скіфів) і кінчаючи культурами зрубною, черняхівською й ранніми слов’янами, то постане таємнича сув’язь геомет# ричних фігур # квадратів і трикутників, дотичних межи собою.

азвані культури своїм розташу# ванням утворили складний енергетичний каркас, в якому система силових полів програмує в певних вузлах появу сприятливих умов для виникнення і функціонування центрів нових культурних спільнот. Прикметно, що межі найдавніших ар# хеологічних культур # ранній і пізній палеоліт, мезоліт, неоліт, # окреслені квадратами, закладають незмінний і замкнений простір одухотворення. І в центрі квадратів # раннього і пізнього палеоліту, неоліту # Буго#Дністровська, Сурсько#Дніпровська та Лінійно#с# трічкова культура, раннього і середньо# го етапів Трипілля, # перебуває Київ. Територія пізнього енеоліту # пізнє Трипілля і культура кулястих форм, лійчатого посуду, пізньо#стрічкова ке# раміка, середньо#стогівська та ранньо# го і середнього періодів бронзи, культу# ра шнурової кераміки, середньо#дніп# ровська, катакомбна, тшинецька, ко# марівська, багатоваликова, мар’янів# сько#бондарихінська # розташовані у трикутниках. Площі культур пізнього етапу бронзи # білогрудівська, зрубна, станівська # мають форму квадратів. Така розмаїтість археологічних куль# тур свідчить про життєтворчі особли# вості українських земель # вони не заз# нали потопу, льодовиків, не знищили природи (О.Братко#Кутинський), внаслідок чого зберігся генетичний фонд і високодуховні вірування прап# редків. Духовність і господарювання людності розвивалося на усталених ко# сомлогічних засадах. У герметичному просторі, означе# ному квадратами і трикутниками, зу# мовлена космічними ритмами взає# модіє астральної злитности енергія Світотворення. Почергова змінність геометричних фігур квадрата на три# кутник і навпаки, програмованих Ви# щими Силами, визначає параметри появи конкретної археологічної куль# 16

Українська Родина № 2/2016

тури і спрямовує їхню енергію у певні точки, які, якщо на карті поєднати прямими лініями центри поселень окремих археологічних культур, наче чіткою межею, творять нову хвилю етногенетичного біополя. Відзначені точки космотеїчної активності поста# ють вузлами етногенетичного розвит# ку виокремленого ареалу.

Зображення трипалого чоловіка між небесними дорогами можливо Орія; селище Жуківці (Київщина)

Простежимо послідовність виник# нення знакової структури, що є харак# теристикою культурно#історичних процесів, які відбувалися у певній по# черговості на українських землях у різ# ні епохи. Площа фігури квадрата несла таємницю сконцентрованої та захова# ної в ній генно#зберігаючої енергії. За віданнями древніх, їхня математична закодованість слугувала образові міс# та, храму (квадрат # символ землі#пла# нети, сутности Бога), які закладалися на віки. Піраміди Єгипту, Мексики, Перу, а ще давніше Болівії, зведені де#

сятки тисяч років тому, мали в основі цей магічний квадрат, що вміщував числову формулу таємниці генетично# го безсмертя популяції. Філософ Платон записав (а це фраг# менти священних знань давньоєгипет# ських жерців, убережених після Пото# пу), що Всесвіт будувався з трикутни# ків і квадратів. Улюбленою фігурою Піфагора був тетрагон # правильної форми чотирикутник, в якому лінії пе# ретину конструюють вічний рух, зам# кнений його сторонами. Вся нинішня державна територія Ук# раїни, у межах якої сформувалися по# передні хліборобські культури, має вигляд чотирикутника, майже ромба. Хоч міграційні імпульси зовнішньої дотичности # різні племена, етногру# пи, спільноти # прагнули увірватися в герметично закнутий простір етноге# нетичної дії, а проте ні довготривалих інвазій, ані експансивної контамінації не відбувалося на українських землях. Археологічні культури передавали од# на другій у спадок прадавні космоло# гічні знання, насамперед орнамен# тальну систему знаків, художньо#об# разні засади і космогонічну сюжет# ність творчих замислів. Щоразу в сис# темі генетично обумовлених і визна# чених координат визріває спадкоємна цілість нової археологічної культури і співвідноситься з центром у Києві # горнилом етнотворення. Астрологія # давня наука, принесена на Землю з других зоряних систем, яка базується на причинно#наслідкових зв’язках. Вплив кожного небесного об’єкта має три рівні енерговібрацій. Ця енергетична піраміда має три час# тини. І все людство також поділене на три рівні в енергетичній піраміді Сві# домості Космосу. Кожен рівень пов’язаний з досвідом і потенціалом Індивіда за всі попередні його втілен# ня. Знавці Тонких енергій визначають, що Україна є серцевиною процесів

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ

Духотворення, а Київ # генеруючий центр їхніх потоків. Тут колись пере# бував Аватар Рама, котрий осягав і відчув потугу жовтоблакитного сяйва Українського стяга. На київські пагор# би прибували індійські йоги, аби пройнялося їхнє тіло вібраціями висо# ких енергій. Сюди приїздив і Верхов# ний тибетський лама. Тут, у Києві, пе# ребував посланець інопланетної циві# лізації високого духового рівня задля опіки землян. Він вишукував причи# ни, які послабили Київський енерге# тичний вузол у системі загального по# ля планети. Багато духівників Сходу вищого рангу вважають, що територія Києва випромінює енергію святости, наструнення високим духом. Храми, священні будівлі і місця, символічні знаки, артефакти прадавніх археоло# гічних культур, молитви, космогонічні міфи # колядки # набутки високого Духотворення. «Хроніки Акаші» (ін# формаційний простір Космосу) спові# щають, що Україна одержала з Небес кармічне завдання духового просвіт# ництва планети. Саме людом україн# ським, який плекає рідну землю, а не тими, котрі опинилися на чужому по# лі. Цій духовій роботі сприяють зірки небес над Україною. Грецький матема# тик, астроном, астролог Птоломей (ІІ ст. н.е.) писав: «Зорі визначають долю лише наполовину, все інше людина влаштовує сама». Впродовж багатьох тисячоліть Київ перебуває у центрі потоків космоген# ної енергії, залишаючись урівноважу# ючою саморухомою віссю неперер# вних процесів згармонізованого духот# 18

Українська Родина № 2/2016

ворення. В особливих енергетичних точках каркасної структури україн# ських територій, як замкненого прос# тору дій, знаходяться місця виходу зов# нішніх енергетичних потоків у геосис# теми і точки викидів зайвої енергії з каркасної системи в космічний прос# тір. Київ концетрує етногенні енергії Космотворення і спрямовує в єдине річище просторовочасового континуу# му національного біополя. Йому пос# лано призначення: обрядами, звичая# ми, ритуалами, символіко#знаковою системою відігравати особливу роль в планетарній еволюції. А ще їхнє життя ґрунтувалося на заса# дах високої моральности. Як ось такий принцип. За образу в рідному середо# вищі не варто було тримати зла помсти, оскільки воно підточує душу. Основне # творити Добро, носити благі Помисли, чинити достойні Діяння. Ці настанови пращурів#орійців закладені в традицій# ні духовні ладування українців, худож# ньо збережені в народних думах,бала# дах, піснях. Правда плекає ідеал Пра# сутности # Закони Творця. Відхилення від норм моралі # не є Правда, а руїна Божественної Природи. Космічний енергетичний каркас проектується на українські землі ди# воплетеннями мережі взаємопов’яза# них межи собою квадратів, трикутни# ків, яка програмує неперервні космо# генні процеси і передачу космологіч# них знань від послідовно змінюваних одна одною археологічних культур. Близькість українських земель до ви# соких космічних енергій, їхнє онтоло# гічне підґрунтя підтверджують знакові

системи української орнаментики кос# мологічного змісту. Символіко#образ# ні засади образного мислення найдав# ніших культур успадковуються прий# дешніми як генетичні праджерела на подальший розвиток споріднености духовних рис їхніх культур. Від верхнього палеоліту, мезоліту, не# оліту, енеоліту # Трипільської цивіліза# ції, ямників, доби бронзи, залізного ві# ку (сколотську), зарубинецьку, черня# хівську, антських ранніх держав, Київ# ської Русі, Козаччини і до початку ХХ століття, українські землі чітко визна# чені межами життєдії цих найдавніших археологічних культур. Їхні території формувалися мережею великих три# кутників і квадратів. Система силових полів цієї мережі підготовляла під# ґрунтя для виникнення культуроген# них процесів і глибинного визрівання духоносних етнічних ознак. Генетична підоснова змінюваности культур обу# мовлює сталість етнічних ознак суто космологічної ідентичности і визначає Ядро Світосприймання як осердя ге# нетичної пам’яти українців. Космічний Закон структурування планети запрограмовує цим землям бути джерелом енергії пасіонарности культури, ідеології, символіки. Феномен Світосприймання україн# ців складався енергетичними зв’язка# ми з космічною енергетикою Трійці (астральних сил # Сонця, Місяця, Зо# рі) й просторово#часовими чинниками народотворення, підсилюючи процеси формування україногенної потужнос# ти в усіх вузлових точках національної ідентичности. Український мислитель Олексій Братко#Кутинський у праці «Феномен України» (1996) наводить факт, вияв# лений індійськими йогами, наявности особливо чистих полів високих енергій у районі Києва. За його обґрунтуван# нями, циклічно#періодична законо# мірність Світобудови визначає спосіб існування будь#якого об’єкти чи яви#

Образ Велеса на посудині із Формушки (Румунія). За К. Черниш

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ща, включаючи такі як Людина та На# род. Для суттєвої характеристики на# роду значущими є цикли, співмірні з тривалістю його існування # цикли в десятки і сотні тисяч років. Пов’язані вони з обертанням Сонячної системи довкола центру нашої Галактики, дов# кола міжгалактичного центру. На люд# ську психіку впливає космічна енерге# тика. Дуже давня мудра думка поділяє цикли на чотири періоди: «Золотий вік», «Срібний», «Мідний» і «Залізний вік». Найсприятливішим для започат# кування будь#яких космотворчих та народотворчих процесів # це «Суттє# вий» вік (на санскриті # Сатья Юга). Він обіймає період в 1728000 років. Найімовірніше, український народ та# кож заснувався на цьому етапі циклу. Якщо взяти до уваги ту незліченну кількість образів і символів космого# нічної тематики, сюжети космологіч# ного змісту, навдивовижу багатоманіт# ну варіативність композиційних схем, задумів орнаментики української на# родної вишивки, ткацтва, писанкарс# тва, гончарства, різьблення, а надто об# разотворчої мови археологічних куль# тур доби палеоліту, неоліту, енеоліту, епохи бронзи, заліза і до наших часів, то увесь цей обшир винятково доско# налого образотворення, поза сумнівом, тривав попереду десятки й сотні тисяч років. Цілеспрямовано й натхненно. Згадаймо при цьому: Трипільська циві# лізація, одна з ланок нашої давньої іс# торії, постала понад 6500 років тому й потужно діяла впродовж 2700 років, не змінюючи символіку й сюжети обра# зотворчої мови. Їх згодом перейняло українське народне мистецтво, прим# ножуючи її духовну велич. Езотерична Доктрина стверджує: Космос існує у двох станах або фазах, які через суворо визначені інтервали часу змінюють один одного. Цей про# цес переходу із одного стану в інший зветься Великим Диханням. У період «Видихання» стан Космосу проявле# ний, а під час «Вдихання» # не# прояв# лений. Умовна модель Великого Ди# хання подається у вигляді гігантського процесу коливання, що охоплює весь безмежний і вічний Космос, який не має ні початку й кінця. Її одиниця ви# міру # Кальпа, яка вміщує у собі Один День і Одну Ніч Брахми. День Брахми # проявлений стан Космосу. Ніч Брах# ми # період, що дорівнює Дневі, і є непроявленим станом. Кожен період триває 4320000 років. Рік Брахми до# рівнює 360 Кальпам, а Вік Брахми до#

Скирди збіжжя поміж небесною дорогою із Гребенів. Розкопки С. Бібікова

рівнює 100 рокам Брахми і є макси# мальним напівперіодом з тривалістю 311 040 000 000 000 років, маючи другу назву # Махаманвантару, тобто Велику Манвантару. Аналогічний максималь# ний напівперіод, що дорівнює Маха# манвантарі, але відповідає «Вдихові» Великого Дихання, зветься Махапра# лайя # Велике Розчинення. Творення етногенезу українців на всіх ділянках енергетичної дії трикут#

Покришка з трипільського селища в П’янишковому (Уманщина)

ників, квадратів заховує загадковість нашої прапредківської землі. Космо# гонічна тематика, символіка орнамен# тальних сюжетів археологічних куль# тур, що чергово змінювали одна одну, засвідчують єдність засад образного мислення багатотисячолітньої спадко# ємної, етнічно спорідненої гомоциві# лізації. Космічна доцільність господа# рювання на Землі # культура обробітку, спосіб побутування на ній, традиції ду# ховного, звичаї, свята Сонячного цик#

лу формують світогляд народу#хлібо# роба, втаємничують процеси творен# ня, визрівання незмінних ознак осіло# го народу. Стійкість ідеології етнотворення ут# верджується світоглядом, космогонією образного мислення. Досліджуючи в кінці ХІХ#початку ХХ століть палеолітичні стоянки, особливо Кирилівську в Києві, посе# лення Трипільської культури, залізний вік, черняхівську й аж до часів Київ# ської Руси, археолог Вікентій Хвойка дійшов висновку: «З незапам’ятних ча# сів упродовж цілих віків жив осілий хліборобський народ арійського по# ходження, в якому я вбачаю тільки на# ших предків слов’ян, і, крім того, вва# жаю його терен європейською пра# батьківщиною». В. Хвойка масштабні# ше осмислює генеалогію розселення давньоукраїнців: «Народ, який насе# ляв місцевість між Дніпром і Прикар# паттям, був цілком осілим і займався хліборобством, тваринництвом та ін# шими властивими подібному способу життя галузями промисловости, мав разом з тим уже певний культ і його обряди. …Тотожність і безперервність перебування в зазначеній області од# ного і того самого народу, легко прос# тежити в обряді поховання, починаю# чи з могильників, городищ VIII#XII

Велетень (Пуруша) із Петрен з ознаками парності, триєдності, чотиричасності. Розкопки Е. Штерна Українська Родина № 2/2016

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ століть або окремих одночасових їм слов’янських, аж до самих майданчи# ків (на трипільських поселеннях # О.Ф.). Як повна стабільність обряду поховання і всієї обстановки, так і вра# жаюча схожість антропологічних да# них при збереженні скелетів якнайяс# ніше говорять про один і той же народ. Таку ж вражаючу стабільність типу, незважаючи на прокладені віками ве# личезну різницю між неолітичною і слов’янською епохами, можна поміти# ти і в побудові самих жител з їхнім ін# вентарем, котрі зберігають, до якого б часу вони не належали, майже завжди і той самий вигляд». На підставі багаторічних досліджень найдавнішої історії України # доби па# леоліту, неоліту (в тім і Трипільської культури), епохи металу (бронзи), до# би заліза # сколотів (скіфів), ранніх

Сонце і зорі в образі Світу на горщику із праміста Стіна (Етап СІ). Розкопки Макаревича

Зображення Тельця Сварога на горщику з селища Тиргу Окна Подей. Культура Кукутені (Румунія)

прийшов унаслідок вивчення не лише трипільських, а й інших пізніших ста# рожитностей середньої Наддніпрян# щини, які розкривають, на його думку, переконливу картину безперервного розвитку хліборобського населення, починаючи з кам’яного віку і кінчаючи слов’янами «Повісті проминулих літ». Наступні досліди ствердили ці спосте# реження В. Хвойки». Інтуїцією великого вченого В. Хвой# ка осягнув визначальні риси етногене# зу українців, цілковито об’єктивно вважаючи, що з кам’яного віку (палео# літ) й аж до нашого часу по обидва бо# ки Дніпра автохтонно живе населення українців. Процес етнотворення, регу# льований програмами Космосу, не знає спадів чи перерви. Про давність нашого народу засвід# чують антропологічні дані. Ще в роки радянської влади сучасний російський авторитетний антрополог В. Алексєєв у своїх працях довів, що між типами сучасних українців та їхніми прадавні# ми предками немає виразних відмін# ностей. Доктор історичних наук Д. Те# лєгін в «Археології України» (Київ,

слов’ян # Вікентій Хвойка узагальнює генеалогію мешканців історичних епох: «Народ, якому належать описані пам’ятки, був ніким іншим, як тою гіл# кою арійського племені, котрій по справедливості належить ім’я протос# лов’ян, нащадки якої населяють і до# нині південно#захід# ну Росію». Цебто ни# нішні українці. Відомий росій# ський історик П. Тре# тьяков у радянські ча# си писав про вірогід# ність висновків вче# ного: «Ще в 90#х ро# ках ХІХ століття В. Хвойка висловив думку, що мешканці відкритих ним три# пільських поселень були найдавнішими слов’янами. До цієї Наличник із двома птахами, двома оберегами і триєдиними думки В. Хвойка деревами із с. Тальянок на Черкащині, 1940 ві роки 20

Українська Родина № 2/2016

1994) пише, що населення на території України було одного і того ж антропо# логічного типу з часів мезоліту, потім неоліту і в добу трипільську. Новітня галузь науки # генографія не# давно оприлюднила епохальні відкрит# тя. Найновіші дослідження людської генетики за програмою «геном люди# ни» # порівняльні аналізи ДНК 241 ін# дивіда від представників усіх рас 42 на# ціональностей, проведені багатьма ве# ликими лабораторіями планети, зас# відчили, що пращури сучасної людини з’явилися на нашій Землі 150#200 тисяч років тому в Африці. Звідти їхні нащад# ки переселилися в Європу близько 40 тисяч років до нашої ери, витіснивши Гомо еректус (Людина прямоходяча) # неандертальця. Змішування мітохон# дріальних генотипів не сталося (за Са# тосі Хараї). Аналізи ДНК дослідників# палеогенетиків (за Сванте Паабо), до# буті з фрагменту хребця неандертальця (його кістяк знайдено у 1856 році, вік якого 50 тисяч літ до нас) та нинішньо# го планетянина, показали, що межи ними не було аніякого зв’язку # ні на# шого предка, ані нашого родича. Ево# люційні гілки цих обох видів, якщо бу# ли б, то могли розійтися іще 600 тисяч літ тому. Цебто, коли цих видів не існу# вало. Отже, сам по собі напрошується висновок: людина Гомо сапієнс з’яви# лася завдяки божественній природі # програмі Творця, а не за теорією Дарві# на. Еволюціонує не матерія, а Дух, яко# го веде діяльний Розум Космосу. Цей висновок підтверджується, якщо зва# жити на те, що мешканці доби пізнього палеоліту (Мізин, Гагаріне, Добранічів# ка, Гінці, Костенки#І) перебували у складних кліматичних умовах: мешка# ли у найпростіших житлах, мали при# мітивні знаряддя праці. А водночас їх оточували взірці винятково досконало# го й глибокого за змістом, формою та узагальненнями образного мистецтва космологічної тематики, яке залишили після себе їхні попередники (але не предки!) # атланти. В цім ряду стоять і результати міто# хондріальних аналізів ДНК кісток три# пільців з ранньонеолітичного поселен# ня Більче Золоте, знайдених в печері Вертеба (Тернопільщина), й сучасного мешканця цих місць. Вони виявили, що трипільська людність, яка жила у межиріччі Дніпра#Південного Буга# Дністра впродовж 2700 років, цілкови# то місцевого походження. Трипільці # не прийшлі з Малої Азії та з Балкан якісь племена, а прадавнє автохтонне

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ населення України, тобто наші безпо# середні пращури, які витворили видат# ну Трипільську цивілізацію # одну з ла# нок давньої історії України . Антропо# логічні дані показали, що трипільці# орії належать до середземноморського південного типу. Російський антропо# лог Т. Алєксєва ще в радянські часи до# вела, що й українці мають структуру кістяка цілковито таку ж як і трипільці, а наші сусіди # росіяни, білоруси нале# жать до північно#західного типу. Про те, що Трипілля має підосновою Буго# Дністровську культуру, науково обг# рунтував ще в 1950#х роках доктор іс# торичних наук Валентин Даниленко. То ж семітські племена не мають анія# кого стосунку до культурних здобутків давньої історії України, оскільки вони на українських землях ніколи не жили! За Законами Світоустрою українців запрограмовано як духовну субстанцію своїми діями вершити лад на Землі. Територія українських земель охоп# лена тектонічними розломами # і з них відбувається вихід життєдайних енер# гій, які програмують неперервність ет# нобуття кожної популяції упродовж певного історичного періоду. Космічна пам’ять образних уявлень попередніх епох у своїх міфологічних мотивах збагачувала стилістику, ху# дожню мову, витворюючи все нові й нові сюжети космологічного змісту. Людина ставала Божеством (вселен# ський Пуруша) в Небесних Безмеж# жях. І сформувалося розуміння явле# ного Творця, Світу й світів як усевмі# щувальної субстанції Космічних Без# мірів. На багатьох трипільських посу# динах, знайдених археологом В. Хвой# кою на Київщині, прокреслені по си# рій глині людиноподібні божества, які охоплюють три яруси Світобуття, оз# начують присутнє Суще. В добу палеоліту часів найдавніших, коли людина позначила сліди своєї ін# телектуальної діяльности, й понині на українських землях, як засвідчили дос# лідники, люди вирощували злакові культури. Таємницю виникнення і ста# лости хліборобської культури відсте# жив доктор геолого#мінералогічних наук А. Радзивілл: «Наші чорноземи # це також цілком закономірне, хоча й унікальне явище планети». Пояснення таємниці чорноземлі ґрунтується на тому, що переважну частину україн# ських земель не затопляли води морів, океанів чи післяльодовикова повінь (О.Братко#Кутинський). І водночас таїна життєдайної сили родючих зе#

мель вживлює найвиразніші прикмети осілому народові від його першопояви # світолюбного, поетично#образного, зачудованого. Небо і Земля у парі мо# делюють Єство Його. І їхня взаємодія закладає феномен Світосприймання українців. Народний Дух, як відстежує дослід# ник антропософії Р.Штайнер, постій# но із Космічних височіней сходить униз до народу, то знову возноситься у вищі світи. Цим Рухом # Колообігом # у народі розбуджуються викликані Всекосмічним Духом сили. Вони ве# дуть до духовної науки, спрямовуючи роботу на вивищення творчої сили по# пуляції. Якщо Дух Народу йде вниз # виробляє національний характер, звички, традиції, звичаї, священноді# яння. Коли ж він відходить і залишає національний характер у коливанні, то буття протікає між почуттєвим і над# чуттєвим світами # у взаємодії матері# альної культури і параметрів духовно# го. Впродовж багатьох віків і тисячо#

літь тривав неперервний процес буття хліборобського населення між Небом і Землею. Колообіг вживлення і прим# ноження духовної енергії відбувався діями Космічної Душі. Її навіювання, осягаючої, мислячої надсилають енер# гії народного Духу на обрану ойкумену і втримують закумульованою духову ауру. Субстанція світонаповнення со# борованої Душі народу # всевміщу# вальна. Чуттєва культура Душі народ# ної у переживаннях Небесного Руху, що проявляється предметно # у поезії, кераміці, вишивці, музиці, # ведена па# раметрами Духу Вічности, перебуває поза тілом і земними пристрастями людського загалу. Як запрограмована складова життєтворчої енергії Космо# су. Ось тому, хоч і змінювалися архео# логічні культури, образно#творчі заса# ди художньої мови, космогонічні мо# тиви, символіка знакової системи пе# редавалися одна одній як священна прамова предків. І з нею # мудросила хліборобська культура.

Колорух Сонця та проростання зела на оздобленні трипільського горщика з Томашівського праміста. За К. Черниш Українська Родина № 2/2016

УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ У ранньому палеоліті розвинувся культ Богині Всесвіту # всепороджую# чої Великої Матері й непорушним ка# ноном священного образотворення слугував усім культурам неоліту, енео# літу і потужно проявився у сколот# ській (скіфській) пластиці # скульпту# рі «кам’яних баб» # образах Богинь, які, подібно палеолітичним, тримають руки на животі, де виношується нове життя. Українське гончарство практи# кою багатьох майстрів до наших днів береже цей канон як найбільшу свя# тість прапредків, стилістично збагачу# ючи його космологічний зміст. Не тільки культ Великої Матері у скульптурній пластиці, але й космоло# гічні сюжети глобального поширення, явлені священними символами # Ко# ло, Безконечник, Сварга, Хрест, Ромб, зигзаги, що символізують Вищі Не# бесні Сили, # від часів ашельської до# би (верхній палеоліт, а це понад 400000 років) перейдуть усі етапи давньої людської історії на українських землях

Образ Великої Матері на писанці українців Кубані

і розвиватимуться в українському на# родному мистецтві # гончарство, ви# шивка, килимарство, писанкарство, різьблення # в різних жанрах і стильо# вому різноманітті. В знаковій системі української орнаментики символ Ром# ба # творяща енергія Космічної Мате# рії, в центрі якого розміщений рівно# бічний Хрест, що є одвічний осяваю# чий промінь Світла#Вогню, втілює програму Вічного Проросту. Ідея Сві# тотворення образного змісту зумовила незліченну кількість сюжетів худож# ньої мови народного мистецтва усіх теренів України. Поховальний обряд усталеним був вже у палеоліті. Покійника посипали червоною вохрою або червоним ко# льором фарбували його кістяк. Звичай перейде в добу неоліту, а від нього продовжиться у культурах доби брон# зи, заліза, черняхівської й збережеться за княжої доби. В часи Козаччини і пізніше червоною китайкою покрива# 22

Українська Родина № 2/2016

тимуть небіжчика. Ритуал везти домо# вину на санях у будь#яку пору року в Україні відомий аж до ХХ ст. на Воли# ні, Прикарпатті. Відичні арійці, йдучи з берегів Дніпра до Індії, принесли ту# ди цей поховальний обряд і ритуали, ними оспівані у гімнах «Рігведи» (Ві# дах Рога). Навіть урочистості й ритуа# ли похоронного обряду, який з най# глибшої давнини донесено до наших часів, дають підстави стверджувати, що це був один і той же народ # праук# раїнці або українці. Коли комуністичний режим утра# тив свою страхітливу силу, росій# ський академік Б. Рибаков 1990 року у «Новій концепції нашої державнос# ти» заявив: «Я обстоюю позицію, що українці живуть автохтонно, тобто споконвічно, на корінній слов’янсь# кій землі. При цьому спираюся на трьох китів історичної науки: Недер# ле, що створив «Слов’янську енцик# лопедію», академіка Грекова, істори# ка держави і права Юшкова». Істо# ричній науці відомо: якщо народ цу# рається обрядів, звичаїв, забуває мову словесну і художньо#образну, він зни# кає з мапи планети. «Нема звичаїв # нема й народу» # провіщає народне прислів’я. Наукова думка стверджує, що орнаментальна мова палеолітич# них мешканців (Мізин, Межиріч, Кирилівська стоянка), за своїм ху# дожнім рівнем, не має аналогів у всьому палеолітичному мистецтві Єв# ропи (І. Г. Шовкопляс) та інших ма# териків і була сформована багато де# сятків тисячоліть тому в ранньому па# леоліті (Борисковський). «Корені мистецтва і ширше # естетичних уяв# лень належить шукати, ймовірніше, у пам’ятках значно давніших мустьєр# ської епохи, можливо, і в ще ранішо# му # ашельському періоді людської іс# торії» (А.Н. Рогачев, М.В. Аникович «Поздний палеолит Русской равнины и Крыма»). Складний геометричний узор # Безконечник (меандр) відомий лише у Мізинській стоянці, що має складний космологічний сюжет річ# ного сонячного кола. Художній процес, в якому започатку# валася і вивершилася образна мова людської спільноти, триває безперер# вно. Духовні набутки в царині твор# чости передаються у спадок прийдеш# нім поколінням як вияв етногенної па# сіонарної енергії, постійно зачерпую# чи прапервні образного мислення із надр генетичної пам’яти прапращурів. І ніякі міграційні потоки чужих віру#

Трипалий чоловік в аурі із Ржищева. Розкопки В. Хвойки

вань та ідеологій не в змозі замулити глибини предківської пам’яти. Неперервність історичного розвит# ку нашого народу довели історик Михайло Грушевський, археолог Ва# лентин Даниленко. У кінці ХХ ст. доктор археології Микола Чмихов розширив цю тему з часів неоліту, енеоліту, бронзи й поставив на нау# кову основу безперервність розвитку археологічних культур. Успадкувавши космологічні знання, сюжетно#орнаментальну систему об# разного мислення, прапервні худож# ньої мови, обряди, звичаї, ритуали від своїх пращурів, які витворили (вже називані) археологічні культури з найдавнішої доби й до цих пір, укра# їнці розвинули їхній духовний світ, употужнили велич їхніх світлолюбних ідеалів, приножуючи ті скарби у наш час. Феномен вітосприймання укра# їнців у тім, що воно увібрало всі гли# бинні потуги етногенетичних проявів усіх археологічних епох і живиться їх# ньою космогонічною сутністю. (Продовження в наступному числі). Олександр Фисун академік Міжнародної Академії Оригінальних Ідей, історик мистецтва, етнолог. Із книги О. Фисуна «Праоснови трисуття українського духу»

ОСВІТА

Створіть своїй дитині необхідні умови для набуття знань та навичок, що відповідатимуть сучасним світовим вимогам! Найкраще рішення – підібрати школу, де створено здорову атмосферу навчання та спілкування.

акою є приватна школа#садок Zoloche International School. Розташована за кілька кіломет# рів від столиці, Міжнародна школа пропонує комплексний підхід до ос# вітнього процесу. І справа не лише в дизайнерському ремонті, який ство# рює затишну та комфортну атмосферу і сукупності послуг (розвозка, харчу# вання, охорона). Zoloche International School – перш за все, культурні традиції виховання мо# лодого покоління, які включають в се# бе класичну національну педагогіку та впровадження успішного європей# ського досвіду. Zoloche International School є єдиним в Україні навчальним закладом, що отримав акредитацію Кембриджсько# го університету. Ліцензія дала школі можливість працювати в білінгваль# ному освітньому середовищі і вести навчання за двома академічними стандартами. «В нашому навчальному закладі вільно співіснують декілька мов, – розповідає Директор школи, – уроки проводяться англійською та україн# ською, додатково діти вивчають росій# ську та іспанську». Серед вчителів – носії англійської мови, які викладають предмети міжна#

родної програми Cambridge Primary: English, Math and Science. Разом з native speaker на уроках працює україномов# ний асистент. Школа#садок Zoloche International School бере участь у Національній програмі «Один учень – один комп’ютер». Навіть першокласники, ефективно працюють на персональних комп’юте# рах під час уроків читання, природоз# навства, інформатики, основ робото# техніки (на базі конструктора Lego). Zoloche Internation School – школа повного дня. Психологи розробили спеціальний розклад, який включає в себе великі перерви, заняття спортом, творчі клуби та прогулянки на свіжо# му повітрі, що дозволяє дітям не втом# люватися під час навчання.

Справлятись з навчальним наванта# женням і здобувати навички успішної людини допомагає курс «Лідерство – це просто». В основу курсу покладено принципи семи навичок високоефек# тивної людини Стівена Кові. Опинившись в Zoloche International School, відчуваєш справжню атмосфе# ру турботи і любові до школярів. Директор школи пишається тим, що навчальний заклад має можливість на# давати дітям повноцінне чотириразо# ве здорове харчування, дотримуючись при цьому всіх вимог, які ставлять діє# тологи, санепідемстанція та батьки маленьких гурманів. Zoloche International School ефек# тивно виконує поставлені перед нею завдання – виростити покоління лі# дерів, які поважають рідну мову та культуру, а разом з тим вільно орієн# тується і спілкується в європейському суспільстві. Контакти: http://zolocheschool.com.ua/ 067 402 14 07 044 531 77 78

Українська Родина № 2/2016

МАНДРИ

Тепле літечко промине цікаво! Вже не чути на вулицях весняних струмочків, і незабаром останній шкільний дзвінок позначить закінчення навчального року. Вже зараз перед батьками постає питання про те, як же організу# вати дозвілля своїм дітлахам під час літніх канікул, що б воно було цікавим, корисним, розвива# ючим і комфортним. То ж у нас в гостях, сьогодні, один із засновників Дитячого табору#готелю «Шоколад» – Сергій Вишневський. – Сергію, що ж насправді являє собою табір готель «Шоколад» і в чому його привабливість для сучасних підлітків? Сергій: – Правильніше сказати, що це не один табір, а два – перший з яких знаходиться на березі Чорного моря в селищі Сергіївка, Одеської області, а другий в гірській місцевос# ті в селищі Славське, Львівської об# ласті, – що носять солодку назву «Шоколад», де комфортні умови проживання поєднуються з чотири# разовим ресторанним харчуванням і масою творчих і креативних справ, заходів під керівництвом таланови# тих вожатих. День в «Шоколаді» роз# писаний похвилинно, нудьгувати тут часу нема. – Так, а чим же займаються діти з ран ку і до вечора? Сергій: – У «Шоколаді» завжди яск# раві, різноманітні, барвисті заходи. Усі юні мешканці беруть участь в ігрових і

Українська Родина № 2/2016

конкурсних програмах, святах, фести# валях, рольових іграх, квестах, тренін# гах, театралізованих постановках, концертних шоу. Тут кожного чекає

безліч гуртків і майстер#класів з хоре# ографії, кулінарії, туризму, ігромайс# терності, акторській майстерності, ру# коділля, спорту і навіть миловаріння.

МАНДРИ

Кожен ранок в «Шоколаді» почи# нається з музичної зарядки з вивчен# ням нових танцювальних рухів для вечірніх дискотек і заходів. А протя# гом дня всіх очікують безліч спортив# них ігор: футбол, піонербол, настіль# ний теніс, легка атлетика; своєю про# зоро#чистою водою вабить море в Сергіївці і сучасний басейн в Карпа# тах, де під керівництвом досвідчених інструкторів проходять щоденне ку# пання і різні змагання на воді. Щовечора всі учасники табору#готе# лю збираються на вечірній загоновий вогник, де діляться враженнями за день і дарують оплески справжнім ге# роям дня. – А чи є які не будь екскурсії поза те риторією табору? Сергій: – Так, звичайно. Кожен маленький житель «Шоколаду» по# буває на двох екскурсіях протягом 14#денної табірної зміни: Наприк# лад, відпочиваючи на Чорному морі, діти відвідають Білгород#Дністров# ську фортецю, де проходять показо# ві лицарські турніри і пропливуть на прогулянковому катері з дискоте# кою, з запальними анімаційними танцями і спільними творчими флеш#мобами дітей і вожатих; а в

Карпатах юних туристів очікують шоколадна поїздка до Львова, огля# дова екскурсія на крісельному під# йомнику гори Захар Беркут, а так са# мо підкорення гірської вершини, де вони весело проведуть час на гір# ській галявині із наметом, багаттям і об’єднуючою піснею друзів#одно# літків, вожатих, тренерів. «Шоколад» – це табір де за допомо# гою професійної команди дорослих у хлопчиків і дівчаток проявляються

нові і розквітають свіжими фарбами вже відкриті таланти і здібності. Приїжджайте в «Шоколад» і будьте в «Шоколаді»! Так, а як можна потрапити в табір готель «Шоколад» влітку 2016 року? Сергій: – Телефонуйте за контактни# ми телефонами: (067) 286 69 75, (044) 587 73 17, також читайте додаткову інформацію на сайті: superlager.in.ua, купуйте путів# ку і Ви будете в «Шоколаді»!

Українська Родина № 2/2016

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

Дивная новина світу ся явилась... Кельбільцький Степан Теодоровч народився 4 травня 1925 року в маленькому селі Климківці Під# волочиського району Тернопільської області, в бідній родині землероба. У сім’ї було троє дітей, з яких він був найстарший. Батько Степана # Теодор, воював на Другій світовій війні.

елика відданість своїй рідній землі змусила Степана вступити в Організа цію українських націоналістів, стати партизаном. У 1945 році, після закінчення війни, на хуторі Басівка, за один кілометр від села, його арештували «стрибки» (радян сько партійний актив). «ЦК КП(б)У 10 січня 1945 року прийняв спеціальну постанову «Про посилення боротьби з українсько ні мецькими націоналістами в західних облас тях України» 32, у якій придушення національ ного антирадянського руху Опору визначало ся «найголовнішою і першочерговою спра вою більшовиків західних областей України». (Літопис УПА, том. 49.) За свою палку любов до України Степан Тео дорович поплатився десятилітнім засланням у Сибір. Він відбував покарання на Колимі, де й переніс важкі тортури, виконуючи виправні ро боти на шахті. Про ці роки неволі розповідав неохоче. У 1955 році Степан повернувся у рідне село, йому було 30 років. Згадуючи про свій ви бір нареченої розповідав: «Коли на засланні побратими його запитали кого він візьме за дружину, то відповідь була така, хто першою з дівчат мене привітає після повернення в село». Він дотримав свого слова. Повернувшись у батьківську оселю, провідати і привітати Степа

Пісня коляда Дивная новина світу ся явилась, А вже наша бідна кляса зі сну пробудилась. (2 р.) Зі сну пробудилась, очі протирає, Де лиш може, по всім світі вкраїнця шукає. (2 р.) А ми 9 українці не спали й на волос Запитаймо чи ти маєш той громадський голос. (2 р.) Той громадський голос, то наша органа: Сірий кожух, сива шапка, синьо9 жовта фана. (прапор) (2 р.) А ми9українці йдем хата від хати, Щоби своїм бідним людям заколядувати. (2р.) Ой засвіти свічку, постав на віконці. Хай зацвіте наша доля, як роса на сонці! (2 р.) (Записана Надією Гусак 1976 року в с. Климків ці, Підволочиського району, Тернопільської обл. від Кельбіцького Степана, який боровся за волю України і відбув покарання у засланні на Колимі з 1945 1955 рік)

Українська Родина № 2/2016

З онуком Стпаном

Степан зліва

на почали приходити сусі ди. І ось до них завітала сусідська красуня Кате рина: висока, білява, з сі рими очима і він зрозумів, що це його доля. Степан з нею одружився і в них народилось двоє дітей: Ольга і Богдан. Степан Теодорович був дуже доброю, щи рою, врівноваженою людиною з високим по чуттям гумору. Виховуючи своїх дітей, він ні коли не підвищував на них голос, вмів знахо дити компроміс у будь якій ситуації. Степан Теодорович надзвичайно любив Ук раїну. Він багато читав, був постійним читачем сільської бібліотеки, а коли бракувало часу йти в бібліотеку, то приходив до найближчих сусідів: Володимира та Ганни Гусак, у яких завжди можна було позичити книжку. Степан Теодорович працював у колгоспі на різних роботах, а також довгий час був комір ником, пасічникм тощо. У 70 роках ХХ століття у селі Климківці ство рилася театральна трупа, яка ставила вистави у сільському клубі, а згодом, на запрошення мешканців сусідніх сіл та району, їздила з вис тавами до них. Степан Теодорович був актив ним учасником цього театрального гурту. Він завоював глядацькі симпатії, граючи Марти на Борулю в однойменній п’єсі Івана Карпен ка Карого, роль Стецька у малоросійській опері «Сватання на Гончарівці» Григорія Фе доровича Квітки Основ’яненка тощо. Крім того, пан Степан мав дуже гарний го лос, баритон, багато знав і співав україн ських народних і незнаних тоді, у радянський період, пісень. Одна з них, пісня коляда «Дивная новина». Цю пісню записала сусідка Надія Гусак (Ганущак), бо вона часто заслухо вувалася піснями, якими у їхній оселі її заво рожували дядько Степан, бабуся Юзефа,

Степан 7 мий зліва направо

батько Володимир та матір Ганна. (Зі слів од носельця Мирослава Морикваса, який, до ре чі, разом зі Степаном грали вистави, цю пісню написав мешканець села Климківці, сотник УПА Янтось Зварич. Степан Теодорович дочекався незалежнос ті України. Він зі сльозами на очах зустрів цю звістку. Переживав за процес становлення ук раїнської держави, висловлював своє бачен ня розвитку України. У 2002 році, у віці 77 років, Кельбіцький Сте пан Теодорович помер. Похований він на сіль ському кладовищі. Хоронили Степана, як справжнього патріота в боротьбі за неньку Україну. Прийшли попрощатися всі односель чани та побратими, з якими він відбував пока рання в Сибіру. Вони, низько схиливши голо ви, тримали в руках державний та червоно чорний прапори. Пам’ять про Степана Теодоровича, зокре ма, залишиться в пісні коляді «Дивная нови на», яку він любив співати і хотів, щоб вона продовжувала жити в устах українців. Пісню, яка записана на диску, виконує ко лишня сусідка дядька Степана Надія Гусак (Ганущак). Довідку підготували Настя Ганущак, правнучка та Надія Ганущак, сусідка.

Пісню5коляду, яка записана на дис5 ку, виконує колишня сусідка дядька Сте5 пана Надія Гусак (Ганущак).

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

Історія старої фотографії Нещодавно до Музею гончарства, що в Опішному потрапило старе фото одного із місцевих гончарів. Здавалося, що тут особливого? В Національному архіві Українського гончарства зберігається велика кількість світлин – портретів гончарів. Проте розповідь власників знімку розкрила його надзвичайну унікальність.

к виявилося, на фото зафіксо# вано Івана Сергійовича Сердю# ка – опішнянського гончаря із родини Сердюків, де гончарним про# мислом були зайняті батько Сергій Фе# дорович і три його сини: Петро, Василь та Іван. Найстарший Василь народився 1904 року, Іван, середульший, – 1909, а наймолодший, Петро, – 1912. Мешкали Сердюки в Опішному, на кутках «Прогоня», «Птухівка» і «Яре# мівка». Сини, як і годилося в гончар# ній родині, вивчилися майстерності гончарювання в батька. Наймолодший Петро навіть навчався в Опішнянській керамічній профтехшколі, яку, найі# мовірніше, закінчив 1931 року. З початку 1930#х років гончарне ви# робництво Опішного зосередилося в артілях «Художній керамік» (заснова# на наприкінці 1929 року) та «Черво# ний гончар» (заснована 1932 року). В «Художній керамік» пішли працювати й Сердюки, однак і вдома вони не по# лишали справу, адже потрібно було ут# римувати сім’ї. Під час німецько#радянської війни всіх трьох братів було мобілізовано на фронт, щоправда середній, Іван, пі# шов до армії ще 1939 року. Він пропав безвісти, а на місцевому «птухівсько# му» кладовищі поряд з батьками Сер# гієм і Оленою члени родини облашту# вали його могилу й поставили хрест з фотографією, де зазначено, що Іван Сердюк загинув 1943 року. Петро й Василь повернулися з війни інваліда# ми – Василь уже не міг гончарювати, бо втратив кілька пальців на правій руці, а Петро трудився у власній май# стерні до останку, до 1972 року. Унікальність фото Івана Сердюка в тому, що воно одне з небагатьох, де за# фіксовано опішнянського гончаря за гончарним кругом під час роботи в ар# тілі «Художній керамік», та ще й на фо# ні полиць з глиняними виробами. Ці# каво й те, що фотознімок зроблено не пізніше 1939 року, тобто в перше деся# тиріччя діяльності артілі. Декілька гру# пових фото працівників закладу 1930#х років зберігаються в Національному архіві українського гончарства. Окре#

мих гончарів, напевне, фотографували в той час рідко, адже майстер за кругом не являв собою щось дивне, що неод# мінно потрібно було зафіксувати.

Гончар Іван Сердюк за гончарним кругом в майстерні артілі «Художній керамік». Опішне, Полтавщина. 1930 ті. Приватний архів Володимира Марехи; копія – Націо нальний музей заповідник українського гончарства в Опішному.

Сім’я гончаря Василя Сердюка. Опішне, Полтавщина. Друга половина 1940 х. Приватний архів Володимира Марехи; копія – Національний музей заповідник українського гончарства в Опішному.

Сім’я гончаря Петра Сердюка (зліва нап раво, сидять): дружина Христина Яківна, син Григорій, Петро Сердюк, (стоять): донька Марія і син Іван. Опішне, Полтав щина. 1955–1956. Приватний архів Марії Золотаренко; копія – Національний му зей заповідник українського гончарства в Опішному.

Іван Сердюк, за словами його рід# них, був не тільки вправним майстром, а й надзвичайно активним працівни# ком артілі. Там він організував худож# ню самодіяльність, сам грав на різно# манітних струнних інструментах. Можливо, саме тому він виокремлю# вався з#поміж інших працівників арті# лі, тому нам і випала щаслива нагода споглядати його на світлині. Але в то# му, що фото збереглося, велика заслуга його рідних – доньки Марії й онука Володимира Марех. Доньки Сердюків – Василя, Антоні# на Хлонь, і Петра, Марія Золотаренко, також пов’язали свої долі з гончарс# твом. Вони працювали малювальниця# ми в заводі «Художній керамік». А ще надзвичайно цікаво, що сім’я Сердю# ків, що загалом не є унікальним для та# кого значного осередку гончарства, як Опішне, поріднена з численними ро# динами тутешніх гончарів: Кандзюба# ми, Сивашами, Визірами, Остапенка# ми, Хлонями, М’якоступами. Метка Людмила, керамолог, кандидат історичних наук

Українська Родина № 2/2016

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

Дитинство А перше Світу, Бозя Дивину ясну создали, щоб видко від її цвіту золотого серед теміні було. І вийняв Бог своє око яснеє, і сонечком воно стало! І вийняв своє серденько з грудей – Землею нарікши його. А з роси буйної люд пішов. Хто родиться на світ, як роса краплиста лягає – душа в того: багата, щедра й свята. А як у посуш – той і зовсім без душі, голубчику мій! «Зело таємниче» Іван Просяник

сестер від голоду, як вкрав у господа# рів, де працював, коняче стегно. – Призначений Кагановичем та Сталіним, – Постишев керував голо# домором в Україні. Нехай вони самі повиздихають з голоду разом зі своїми компартійними кліками та прибулими десятьма тисячами московитів, посад# жених на ключові посади, а я не збира# юся! Мені ще треба українську націю відроджувати, то й закопав я вкрадене коняче стегно у себе на городі, а вночі відрізав по шматочку, та мати варила, то ці зашморги й не бачили. Мене запі# дозрили та зробили в хаті обшук. Знай# шли здоровенну дулю замість коняки та заспокоїлися. Іншого разу я гуску вкрав у баби Каті – якоїсь нашої ро# дички і не признався. Моя мати гуску продала, накупила хліба черствого,

Соняшник. 1971. Папір, гуаш, 44х31,5.

ВИКРАДЕНА З РАЮ Зошит перший:

Сонце вишивала нитками золотими Глава 9. Ой, волошки волошки, сині, червоні і білі Люби вітчизну всім серцем своїм! Ось мати! Ось батько твій! І Рід увесь. І РОДники, й святилища! Вклоняйся їм – це мені вклоняєшся – РОДу сущому! «Вісті»

Українська Родина № 2/2016

Настя боялася розказувати про го# лодомор, а лише згадувала: – В голодовку варили лободу, пек# ли блюваки – млинці з гнилої картоп# лі, їли паслін. Оно піди подивися, він і в нас росте на городі – такі маленькі чорні ягоди. І я вирішила теж скуштувати пас# льону. Якось забралася у бур’яни під впливом Настених розповідей та спро# бувала й собі лискучих чорних ягідок. Вони не отруйні, а ось червоний пас# лін солодко#гіркий дуже отруйний, особливо його нестиглі вовчі ягоди, та на щастя, не було його в нас на городі. Батько розповідав як він в роки го# лодомору рятував свою матір і двох

Ірина Горбунова, моя двоюрідна сестричка. 1950.

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ лушпайок від картоплі, що євреї про# давали купками. Коли вже як голодо# мор минув, я признався в крадіжці, а родичка все одно мене стидала: – Миколо, як тобі не соромно було гуску в мене красти? – А як же інакше? У вас було що їс# ти, а нам залишалось тільки з голоду пухнути. Ви ж самі нам нічого не дали! Бабуся Єфросинія Костенко була найстаршою в сім’ї. Жили вони у місті Василькові. Бабуся розповідала: – Як було мені десять років, впло# дилася сестра Маруська і я її няньчи# ла. А мені так хотілося погуляти з под# ругами! А як Маруська підросла, її від# дали у найми няньчити дітей. Цілі# сіньке своє життя вона працювала наймичкою. Я сиділа дома, допомага# ла господарювати батькам Юхиму та Ярині. Ще була в мене сестра Домінія. Всі п’ятеро моїх братів: Кирило – з трійні – вижив один, Денис, Іван, Степан, та Влас ходили до школи. Я біля них навчилася і читати і писати. Якось Іван запросив додому свого друга Кіндрата. Дуже я йому сподоба# лася. Він почав часто до нас навідува# тися і посватався і ми побралися. Зго# дом він купив двоповерховий будино#

чок у Києві. Відкрив го# динникову майстерню, а я продавала прянощі та трави. Народилося в нас четверо дітей: Анастасія, Олександра, Костянтин та Микола. Тоді, до рево# люції жилося набагато краще, ви не розумієте. На кожне свято було нове платтячко, нові черевич# ки, як чоловік працював. То вже тоді, як неп забо# ронили, почалися перес# лідування, ходила епіде# мія тифу. Мій чоловік Кіндрат помер від цієї Натюрморт в техніці «гризайль». хвороби. На тиф хворіли і 1976. Папір, акварель. 36х43,5. доньки – та вони видужали. Сниться цінності, все майно і купую мішки з мені сон, ніби я на одному, а чоловік зерном та борошном. Наймаю підводу мій на другому березі. Ріка між нами з конячкою, та їду з дітьми своїми на святу Землю Дідів наших у рідну Бать# бурхлива. Я плачу, а він кричить: ківську Хату до Василькову. Зінаїда – – Прісю, не плач! – Тобі добре там, Кіндрате, а я тут з дружина брата Власа хазяйнувала тоді в батьківській хаті. А чому ж не прий# дітьми мучуся! – Не плач, я одну нашу дитину за# няти? Цілий віз усякого добра! На дов# го вистачить! Прийняла. Виділила ма# беру і тобі легше буде! Через деякий час захворів Костян нюсіньку кімнатку з крихітним вікон# тин та й помер мій хлопчик. Що мені цем. Тут було все поруч: і піч і ліжко на робити? У розпачі я продаю всі свої всю кімнату з вузеньким підходом до

1 ряд Анастасія (сестра батька), Катерина, Микола (мій батько), Євген, Олександра (сестра батька). 2 ряд Зінько, Лукія, Влас (брат бабусі), Зінаїда. 3 ряд Домінія (сестра бабусі), Юхим і Ярина (прадід і прабабця). 4 ряд 3 й ліворуч Петро (чоловік Домінії), Євфросінія, Степан (чоловік Марії), Марія (сестра бабусі), Кирило (брат бабусі). 1925. Українська Родина № 2/2016

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ лодомору. Михайло ряту# вав бабусю з дітьми від смерті. Солдатів#росіян го# дували безперебійно, не зважаючи на голод, от Ми# хайло, користуючись та# кою нагодою, проголошу# вав, тримаючи чавунок: – Товарищі! Одну лож# ку нє доєжтє! Оставьтє ку# сочек хлєба! – знімав шап# ку і обходив солдатів. В шапку кидали хліб, в чаву# нець зливали суп і прино# сив він все те Насті додому. Єфросинія вже вся була пухла – замість очей щіли# ни. Анастасія працювала Палахкотять рубіновим намистом плоди на калині. на заводі «Транспортер». манюнього столика, що під вікном. Всі Микола біля неї працював і встиг всу# четверо спали впоперек ліжка. Хотіла я нути пальця в токарний станок і відір# поставити деякі свої речі у сіни, та не# вало йому одну фалангу, тому у мого вістка Зінаїда бігом позаставляла всі батька завжди не вистачало нігтя. Ро# вільні кутки своїм старезним мотло# бітникам давали триста грамів хліба на хом. Поки все їли, я була хороша, а як день. Анастасія розповідає: – З роботи йду. Хлібчик мамі несу. все з’їли – тоді я стала погана. Почали лаятися та виганяти з хати. Набридло Сховаю в пазуху, а сама їсти хочу, мені все те, покинула їх, та й пішла я з страшне! По крихітці їм#їм#їм. Поки дітьми до чужих людей проситися в ха# додому дійшла, сама крихітка і зали# ту. Треба було якось виживати. І я пек# шилася. Мамусю, ріднесенька, не вми# ла та продавала хліб. Від недоїдання рай – я тобі хлібця принесла! – Де#де#де? – руки бовтаються у Микола хворів на рахіт, Олександра до семи років не ходила. А лікувала я повітрі в пошуках бажаного і ковтає доньку так: Протягом цілого місяця за# вона крихітку хлібця із сльозами, гірко копувала її по пояс у гній конячий, промовляючи: – Не дала ти мені, доця, хліба! щоб добре прогріти ноги. З купи валив Микола, мій батько, розповідає: духмяний солодкуватий запах та клу# – Я ганявся за собакою, хотів з’їс# билася пекуча пара як на розжареній ти. Він такий тощий, видно ребра. Я сковороді. В Анастасію закохався один із сол# ловив, аж упав, здер коліна. А мати датів з російської військової частини, моя вже почала потроху ходити з па# що стояла тут у Василькові під час го# личкою. – Анастасіє, ти б вийшла за Ми# хайла, – каже баба Катерина, – він ря# тував матір, брата і сестру від голоду. Не любила Анастасія солдата в дов# гополій шинелі і будьонівці, тому після розпису вона порвала свідоцтво про шлюб й кинула йому у вічі. Сестри вступили в медичну школу і жили в гуртожитку, а Михайло – в танкове училище і став курсантом. Трапилося так, що вони помирилися та знову поб# ралися. Михайла направили служити в Польщу і поїхала з ним Анастасія ра# зом з дітьми Іриною і Аркадієм. Розпо# відає Ірина, моя двоюрідна сестра: – Мати зібрала всі речі, щоб повер# нутися в Україну, та ми не встигли виї# хати, бо вже тиждень, як почалася вій# на. Батько поїхав у Москву здавати ос# танній екзамен, та його затримали на Мій рідний татусь Микола. 1936. 30

Українська Родина № 2/2016

кордоні і зразу відіслали на фронт тан# кістом, де він в 1941 році загинув. Тяж# ко було самим без батька вертатися на батьківщину. Наш поїзд шість разів бомбили, і ми бігли під бомбами. Тоді грузився вже інший поїзд і військові дозволили влізти нам в один з вагонів, в якому було повно пасажирів. Насилу влізли і малого Аркадія передавали ма# тері буквально по головах. Всі ми ут# рьох всілися на підлозі вагону в самому куточку, оточені з одного боку, аж до самої стелі, ящиками з пивом, а з ін# шого горою стільців, наставлених од# нин на одного. Тут чуємо зверху голос: – Хатітє півка? – і не чекаючи від# повіді, військовий подає розкупорену пляшку. По черзі сьорбнули по ков# точку та й поснули ми всі. Спимо мир# ним богатирським сном. Коли я про# кидаюся і очам своїм не вірю: нема стільців, нема пива, це що – вже все випили? Мама не вірить баченому. Ненароком вступила вона резиновим капцем в запеклу калюжу крові – на# силу ногу витягла. Тоді підійшла до машиніста, дивиться – старий маши# ніст під поїздом лежить: – А цо то пан робі? – тільки вона торкнулася його голови – голова від# пала. Я вилізла з вагона слідом за ма# мою і все те бачила, а як виходила, та щоб не впасти, вхопилася за довгі мо# тузки#кишки, що звисали мокрі з вер# хніх полиць, де недавно лежали пора# нені. Це був смертельний жах! По закінченні війни вони все ж та# ки повернулися на батьківщину, та їх# ню родину переслідувала совєцька влада. У Анастасії ще дівкою був хло# пець Гаврило, якого вона дуже люби# ла. От він і врятував її від кровожерли# вої влади, зробивши Анастасії необ# хідний документ. Тоді бабуся Єфроси# нія вже відсудила у братової невістки свою маленьку кімнатку рідної хати і тут жили її обидві доньки та троє ону# ків і спали всі вшістьох впоперек на тому широкому сімейному ліжку, гор# нулися тісненько одне до одного. Ми# кола жив окремо у своєї дружини. А ми малі, – плетемо віночки з кульбабок жовті#жовті, гарячі#гарячі, пахучі#пахучі плетемо шовкові на щас# тя, на долю, на чорнії брови. Коли пригрівало тепле ласкаве сонечко, то і квіточки всміхалися йому, хитаючи своїми голівками, а якщо сонечко хо# валося за хмарку, то і квіти закривали# ся – ховалися від дощика. Ми вибира# ли великі квітки з найдовшим стебель# цем і плели довго#довго, а скільки лю#

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

Ой, волошки волошки. 1971 Папір, гуаш.

бові ми вкладали у віночок! Вийся ві# ночку легесенько – стелися, доле, щасливесенько! В кінці зв’язували йо# го травинкою. Хто вміє віночок вити –

той вміє життя люби# ти. Ой дівчина маню# сінька, яка ж бо ти гарнюсінька! Не во# гонь то горить, по# лум’я палає, на нашій Марійці злотний ві# нок сяє. Як ходили ми у віночках – чарами тоді володіли. Від па# лючого сонця чари розвіювалися, квіти в’яли і залишалися корінці та пуп’янки, тільки жаль було ви# кидати їх. Зірвемо дозрілу квітку кульба# би, дмухнемо на неї: – Півник, чи ку# рочка? – та й розліта# ється насіння по всьо# му білому світі. «Безмежне золоте поле соняшнику па# лає яскравим по# лум’ям, аж дух пере# хоплює, ніби очі хто запорошив, немов ча# ри над полем в’ються – стрункі соняхи тріпочуться, дрижать, з ними творить# ся щось загадкове – чи то лякаються, чи то радіють, чи то з’єднуються жов#

то#гарячими голівками своїми на якусь мить в поцілунку і знов розбіга# ються». Вони біля кожної хати, на кожному городі, а пізніше схилять важке своє насіння через тин і ніби пи# татимуть мене: – А куди це ти поспішаєш та не зриваєш стиглого соняха? А на кілках розвішані глеки. ... І чому завжди так чекаєш цього лі течка, особливо коли на дворі сніг, мороз, завірюха і тоді мрієш про літо і так силь но сильно хочеться потоптать, поваляти ся у житі, а з нього дивляться на тебе си ні оченята волошок і ніби благають: – Ми живі, не роби нам боляче! О, яке тут безкрає поле – не перебіг ти його – впадеш посередині, захекав шись, а над тобою повисли стиглі колоси та ажурні прозорі ніжні квіточки. Прим ружуєш очі і крізь колосся та волошки бачиш безкрає неосяжне небо і сліпуче сонце, що увінчує всю піднебесну: – Ой, волошки волошки, сині, чер воні і білі, ви в моєму житті спомин сум ний залишили. Ніна Удовенко

Продовження читайте в наступно5 му номері. Книга готова до друку.

Жнива скорботи. Українська Родина № 2/2016

ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ

КУПАЛА! Відшуміло, відспівало свято Купайла в селищі Буша Ямпільського району, що на Вінниччині. Вга# мувалась молодь, наплигавшись через священне вогнище та наводившись хороводів! Старші люди розійшлися по наметах відпочивати, освячені та поєднані Купальським вогнищем молоді пари пішли до лісу шукати квітку папороті. Решта ж молоді та керівники семи громад, що приїхали з різних країв України на спільне святкування свята, розмістились на колодках навколо вогнища, що шугало снопами іскр у зоряне небо.

бходячи заготовлені для вог# нища дрова, підходить до мене керівник Одеської громади па# ні Тримира. Простягає кухоль запаш# ного завареного на травах чаю. – Як Вам наше свято? – всміхається. – Надзвичайно гарно вдалося, – від# повідаю. – У нас із Вами все гарно вдається. Чи не відсвяткувати б нам разом і свято Перуна? – пропоную. – До речі, й місце дуже гарне є! Чи не до# водилось Вам бувати на Екзампаї, Центральному святилищі скитів, або скіфів, як наших предків називали греки? Його ще Геродот описував у своїх історіях. – Ніколи не була! – Не дивно, не дуже то в нас пропагу# ють вивчення рідної історії на рівні 32

Українська Родина № 2/2016

держави. Всі ми чули, що скити (скіфи) воювали за свою незалежність із перса# ми під проводом царя Дарія. Всі чули про царя Дарія, а спитайте в когось, чи чув він про того царя скитів, що побив Дарія? Ніхто не чув! А імя його Ідан# тірс. Ми були на його курган#могилі. Є в Кіровоградській області гранітне плато, – підвищую голос, побачивши зацікавлені погляди молоді, – непода# лік від поля, на якому наші Пращури будували з хмизу величезний Храм, у вершину якого встромляли старого меча, що відвідав крові, й, провівши священний обряд, підпалювали. Неподалік курган – могила царя скитів Аріанта. Раз на рік у цьому міс# ці збиралися скити і святкували свято Бога війни Арея. А на гранітному пла#

то стояв величезний казан, зроблений із наконечників стріл, що здав кожен воїн, щоб з’ясувати, скільки воїнів має цар. І з нього ті зі скитів, які убили за рік хоча б одного ворога, пили вино, славлячи Бога війни. Ми зі своєю гро# мадою вже раз там були. Якщо зайти на сайт «Мудрість Велеса – Велесова криниця» через пошукову систему «Яндекс», то можна подивитись фо# тографії з цієї поїздки, як і з багатьох інших поїздок. Місце дуже значне, енергетично потужне, насичене духом наших Пращурів. Там ми й могли б відсвяткувати свято воїнів Перуна. – Добре, – згоджується Тримира. – Запрошуємо й інших разом відсвятку# вати! – звертається вона до керівників інших громад.

ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ – Дивна справа – вивчати історію, – говорю я. Хтось їздить по туреччинах та єгиптах, хтось читає біблію, вивчаю# чи історію єврейського народу, не зна# ючи своєї, а навколо нас стільки свого незвіданого! – Розкажіть ще про свої поїздки щось цікаве, – просить хтось із молоді! Я допиваю свій чай, що вже трішки захолов, хвилинку спостерігаю за дво# ма молодими хлопцями, що вовтузять# ся над підвішеним над сусіднім вогни# щем казаном, помішуючи куліш. Зби# раюся з думками. – Сьогодні ви чули, – говорю я, при# гадуючи двох дівчаток 5 – 6 років у ві# ночках зі стрічками та вишиваних со# рочках, – як грали на сопілках. А знає# те ви, звідки походить сопілка? Чи чу# ли ви щось про Мізинську культуру? – Ні, не чули, – відгукуються дівчата. – Так от, у селі Мізин історик Шовкопляс розкопав селище часів мисливців за мамонтами, де й була знайдена сопілка, зроблена з кісток мамонта. Там же були знайдені й тулумбаси, і вирізьблені меандри, які досі наші жінки вишивають на наших вишиван# ках, а також фігурки танцюючих дів# чат, що нагадують па українських на# родних танців. От вам і підтвердження неперервності українського роду! Вже

25 тисяч років тому наші предки запо# чаткували українську культуру! Ще є безліч і безліч місць на теренах України, що зберігають історичні події різних епох. Острів Хортиця – посе# лення, святилища та обсерваторія ча# сів бронзового віку. Місце загибелі князя Святослава та козацькі святині. Кам’яна Могила – прадавній центр духовної культури наших Пращурів! Дольмени, святилища Перуна та Даж# дьбога з висіченими рунічними знака# ми на Житомирщині, стародавній Іс# коростень, де вперше в літописах з’явилося ім’я малолітнього князя Святослава, що списом дав знак почи# нати битву з древлянами. І курган – могила князя Ігоря, батька Святосла# ва, вбитого тими ж древлянами. Свя# тилище Лади на Дівич#горі в Трипіллі, місця битв русичів зі степовиками, святилища гори Богит та Звернигород, що на Тернопільщині, печери волхвів та лікувальні джерела, печера трипіль# ців Вертеба, що понад 10 кілометрів має в довжину. Печера Кришталева та Язичницька біля Сатаніва. Піраміди на Луганщині та в селі Березова Рудка на Полтавщині. Місто скитів Гелон, що вже 300 років до нашої ери мало розмір 40х40 кілометрів, дво# і трипо# верхові будинки, й кількасот тисяч жи# телів. От і вірте після цього нашим зна#

менитим академікам, які заявляють, що в часи скифів міст у наших Пращу# рів не було! Кому будемо вірити: своїм очам чи заявам «заслужених» академі# ків? А кургани князя Чорного та знач# них воїнів у Чернігові, а Батурин із де# рев’яною цитаделлю часів Мазепи та палацом останнього Гетьмана України Кирила Розумовського та його уси# пальниця в Недільській церкві! – Невже Ви все це бачили? – запитує одна з двох подружок, що сидять поряд на колодці неподалік від нас. Я огляда# юсь і бачу великі сірі очі, що запитли# во дивляться на мене. Відблиски вог# ню виграють у неї на обличчі свій хи# мерний танець. – Це тільки невеличка частина того, що нам вдалося побачити і дослідити за дев’ять років наших мандрівок Ук# раїною! Ви навіть не можете уявити, скільки цікавого ми дізнаємось під час своїх поїздок! От, наприклад, усі ви чу# ли легенду про Іллю Муромця і Со# лов’я#розбійника. Всі чули? – Звісно, чули, в школі вчили, – ки# вають головами слухачі. – Там руський богатир Ілля Муромець подолав Со# лов’я#розбійника та полонив його! – Саме так за легендою, – згоджу# юсь я. – А насправді перетворилась на легенду справжня подія, коли християнські війська київського

Українська Родина № 2/2016

ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ

князя під керівництвом Іллі Муром# ця бились біля села Зазим’я під Киє# вом із Броварським князем Со# лов’єм, що захищав Рідну Віру на# ших Пращурів. Ви вже ж, мабуть, знаєте, що понад 100 років ішла на Русі громадянська війна між силою зброї насаджуваним християнством і сповідниками Рідної батьківської Ві# ри. Звісно, державні війська були чисельнішими й краще озброєними. Князь Соловей зазнав поразки й за# гинув. Ще й понині є його могила бі# ля міста Бровари. – Цікаво? – Надзвичайно цікаво, – віповідає хор молодих голосів! – Та є одне місце, яке надзвичайно знаменне для всіх українців. Є в Рокит# нянському районі на Київщині гора, що називається Божою, або Бусовою. – Це Ви про короля антів Божа і зна# мениті Бусові часи? – лунає запитання. – Так, саме про них. Бож був коро# лем союзу антських племен, що вів

Українська Родина № 2/2016

непримиренну боротьбу з полчищами ґотів, відстоюючи незалежність свого народу. Не зумівши перемогти наших предків силою зброї, ґоти запросили антів на перемовини. І коли ті прий# шли без зброї, озброєні ґоти накину# лись на них. Багатьох порубали, а ко# роля Божа з синами та старійшинами розіп’яли на деревах на вершині гори, яка в віках так і залишилася горою ко# роля Божа. І їздимо ми щорічно до цього святого для нас місця. Вклоняє# мося Пращурам нашим і кладемо квіти до підніжжя пам’ятника, що постави# ли жителі Рокитнянського району на# шим праотцям. І відчуваю я тугу і біль короля Буса за майбутнє свого народу і землі своєї. Занадто довірливими були завжди наші люди, з чого не раз корис# тувалися чужинці. От цьому розп’яттю повинні вклонятися наші люди, а не тому чужинцеві, розп’яття якого ви# сить на всіх полях України, перетво# рюючи її на цвинтар, і іменем якого з українців роблять рабів.

На сході небо поволі світлішає. Ве# личезні, мов кулак, зорі починають тьмяніти. – Пора трави йти збирати, – тихо шепоче поруч пані Тримира. Я згідли# во киваю головою. Тримира виходить наперед і, розтягуючи слова, майже наспівуючи, промовляє замовляння. Щоб відкрився дар бачення кожному, щоб інтуїція підказала кожному саме йому притаманні трави. Дружнім хо# ром усі повторюють слова замовляння і розходяться в різні боки, куди веде кого інтуїція. Вже зовсім посвітліло, коли ми знову сходимося біля вогнища з мокрими від роси ногами, тримаючи в руках пучки цілющих трав. Від річки потягнуло прохолодою. Піднімаються з наметів старші люди, повертаються молоді па# ри, що ходили шукати квітку папороті. Стаємо дружнім гуртом на крутому бе# резі річки обличчям на Схід і чекаємо, затамувавши подих, величне світило. І от сталося! З#за обрію з’являється ве# личезне коло яскраво червоного Сон# ця! – Слава тобі, Сонечко яснеє! Дяка тобі, що даєш нам життя! – кричу я в небо, здійнявши догори руки! – Слава! – приєднуються дружнім хором поряд мої друзі, як і тисячі років тому наші Праотці, славлячи те, що дає життя, всьому сущому на Землі, Великеє Сонце! – Роду вкраїнців славу співаймо, Слава! Слава, Слава! – довго ще потім лунає над притихлим селом. Над Україною починався новий день. Володимир Кагадій

ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ

ОЙ НА КУПАЛА Свято Купала # одне з найпоетичніших народних свят # сягає сво# їм корінням у глибину віків. Під різними назвами його знають у ба# гатьох європейських країнах. Припадає воно на середину літа, на період літнього сонцестояння. Свого часу християнська церква приурочила свято до дня Івана Хрестителя (24 червня), від якого воно запозичило свою нову назву (святого «Яна» у західних слов’ян, «сан#Джованні» в Італії, «сан#Хуан» в Іспанії і т. д.). Святкують Купала подекуди і на американському континенті, зокрема в Бра# зилії, куди його занесли європейці. Проте спільними для всіх народів є дохристиянське походження свята і його головні прикмети.

ього дня наші предки збирали трави і зілля, плели вінки з квітів, купалися та обливалися водою. Вважалося, що зілля, зібране в цей час, має цілющі власти вості. Цікаво, що багатьом європейським на родам відома легенда про дивовижний цвіт папороті, який буцімто розцвітає саме в ку пальську ніч, а хто його знайде, тому він при носить щастя. Ця легенда, як і саме свято Ку пала, підтверджує племінну спорідненість ін доєвропейських народів. Невід’ємним атрибутом свята є також вог нище. Відомо, що у Франції традиційне вог нище на «свято» сен Жана з масовими роз вагами довкола нього збереглося в окремих місцевостях і понині, а в прибалтійських та скандинавських країнах довкола вогнища на берегах озер та річок розважаються подеку ди цілу ніч. Наприклад, у Латвії на свято Купа ла (тут воно зветься Ліго) городяни цілими сім’ями й групами виїжджають за межі міста – хто до родичів у село, а хто просто на бере ги річок та озер. Ставлять намети, розпалю ють вогнища і відпочивають на лоні природи, славлячи її піснями й танцями. В Україні свято Купала також мало велике поширення в минулому, а подекуди ще й те пер зберігається у традиційних формах. По ходження свята, як і самої назви, давно вже стерлося в людській пам’яті, а проте воно й досі полонить нас красою. Відзначають його 7 липня за новим стилем. Це час пишного буян ня й розквіту природи, а разом з тим коротко го перепочинку хлібороба перед початком жнив. Дівчата цього дня виходять на луки, збирають квіти, лікарські рослини. Зібрав шись на березі річки чи ставка, плетуть вінки. А хлопці закопують посеред галявини дерев це (вербу, вишню, сосну) – так звану купаль ницю. Дівчата прикрашають її вінками, квіта ми, різнобарвними стрічками, співаючи при цьому спеціально приурочені пісні, як от: Ой на Купала там ластівочка купалася. На бережечку сушилася, Молода Ганнуся журилася; А ще ж рушничків не напряла, А вже Василька сподобала. А ще рушнички на верстаті,

А вже Василько в її хаті. А хлопці ходили по дворах, збирали хмиз і всяке сміття, складали на віз і вивозили на околицю села до річки, де з настанням вечора розпалювали купальське вогнище. Коло того вогнища, як і коло деревця, влаштовували різ ні розваги, співи, ігри, до яких залучалася вся сільська молодь. А коли вогнище трохи прига сало, через нього стрибали хто поодинці, хто парами. Колись вважалося, ніби вогонь очи щає від усяких хвороб і злих духів, а тепер це стало просто розвагою. На просторій галявині вибирали місце, де закопували деревце, землю довкола поси пали жовтим піском, устеляли квітами, ку пайлицю також прикрашали квітами, вінками та свічками з воску, які запалювали з настан ням присмерку. Подекуди для маленьких ді тей матері окремо ставили деревце в садку чи на подвір’ї і допомагали його заквітчува ти. Таким чином діти вже змалку призвичаю валися до народного свята. Увечері дітвора ходила довкола деревця, вчилася співати й водити танки, а пізніше сходились і дорослі дівчата. Запаливши свічки, сідали кругом де ревця й співали. Ой місяченьку, наш братчику, Із сестричками9зірочками, Світи свічечки проміннячком, Щоб не кресати креміннячком. Пізніше купайлицю несли до ставка або річки і пускали на воду, часом із запалени ми свічками. При цьому співали: Ой купався Іван та й у воду впав. Купала на Йвана. А дівчата прибігали, його з води витягали. Купала на Йвана. В інших місцях купайлицю по закінченні свята розривали на шматки, а гілочки заби рали додому й розкидали по городах, а ще в інших деревце спалювали, а попіл розноси ли й також розсіювали по городах (щоб кра ще в’язалися огірки й капуста). Бувало, що купальське дерево топили в річці, а вже потім виловлювали і розривали на частини. Нази вали ж його в різних місцевостях також по різному: «купайло», «купайлиця», «марина», «марена», «гільце». Отже, первісна обрядова

функція деревця не зовсім зрозуміла, вона зазнала істотних видозмін. У наш час купаль ське деревце стало символом вічного життя та його буйного розквіту. До речі, в деяких місцевостях на Полтавщи ні «мареною» чи «мариною» називали ляльку, яку дівчата топили в річці. Дослідники вбача ють у цьому відгомін прадавнього звичаю жертвоприношення. Мабуть, не випадковим є й мотив утоплення в річці дівчини Маринки, що зустрічається в купальських піснях: Та й прийшлося річку брести, Річку брести, Дунай плисти. Купала на Йвана. Усі дівки перебрели, Молода Маринка утонула. Купала на Йвана. Пускання на воду вінків, що символізують дівочу цноту, один з найпоетичніших звича їв нашого народу, З ним пов’язані ворожіння та різні повір’я, як от: до якого берега прип ливе вінок, туди дівка вийде заміж. А якщо ві нок крутиться на місці, то цього року дівчина заміж не вийде. Найгірше ж, коли вінок пото не – це віщувало нещастя. Бувало, що дівчи на пускала на воду два вінки на себе й на милого, і загадувала: якщо вінки попливуть поряд, то бути в парі, а якщо ні, то буде роз лука. А деякі дівчата заходили глибоко у воду й пірнали, щоб вінок з голови змила вода, а тоді дивилися, куди він попливе. На батьківщині Кобзаря, у с. Шевченковому (Кирилівці), дівчата обирали з поміж себе двох «русалок», які вміли добре плавати. У довгих білих сорочках, з розпущеним волос сям і вінками на головах вони брали деревце і з ним пливли на середину ставка. Купайлицю там залишали, а самі випливали на берег. По тім усі сходились до «русалок» і пускали вінки. А бувало, що гілочки з купайлиці забирали до дому й ховали на піч під подушку: хто прис ниться, з тим дівчині випаде одружитися. На Житомирщині існував звичай розпалюва ти купальське вогнище за селом на перехресті Українська Родина № 2/2016

ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ доріг (це мало охороняти село від злих духів). Дівчата перекидали через нього вінки, які потім несли додому і клали на капусту та огірки. На Чернігівщині, поряд із деревцем, виго товляли з жердин та соломи опудало відьми або «коструба» (уособлення злих сил), яке но сили по селу, а потім топили у ставку або спа лювали на вогнищі. На Полтавщині ставили на горі край села жердини, запалювали на них мазниці або діж ки з дьогтем (щоб було далеко видно). У бага тьох місцевостях хлопці в купальську ніч запа лювали обсмолені і обтикані соломою, старі колеса і котили їх з гори в річку. Можна уяви ти, яке то було ефектне видовище. Дослідники народної культури, зокрема О. Потебня, слушно пов’язували купальські вогні з образом сонця небесним вогнем, якому

поклонялися наші предки, вогнем, який дає життя всій землі, допомагає людям вирощу вати врожай, оберігає їх від злих темних сил, хвороб і смерті. Багато попрацювала на ниві збирання об рядового фольклору Леся Українка. Серед її записів налічується близько 50 купальських та петрівчаних пісень з колишніх Звягель ського та Ковельського повітів. їй належить також етнографічна розвідка «Купала на Во лині», в якій докладно описується цей само бутній звичай. Багато із записаних Лесею Ук раїнкою пісень і нині виконуються під час свя та. До речі, на Волині та Поділлі купальські пісні зберігаються в народній пам’яті й тепер. Проте є місцевості, де свято Купала зникло ще на початку XX ст. Вчені пояснюють це, на самперед, ворожим ставленням до нього церкви та заборонами царських властей. На падки служителів культу на цей прадавній зви чай тривали протягом багатьох століть, нез важаючи на підпорядкованість його церков ному календареві. Про це свідчать численні документи, наприклад, Густинський літопис (XVI ст.): «Сему Купалу бесу еще и доныне по некоих странах безумьш память совер шают, наченше июня до жатвы и далей сицевым об разом: с вечера собираются простая чадь обоего пола и соплетают себе венцы из ядо мого зелия или корения и препоясавшеся бы лием возгнетают огнь; инде же поставляют зеленую ветвь и емшеся за руце около, обра щаются окрест оного огня, поюще свои пес ни, преплетающе Купалом. Потом через оный 36

Українська Родина № 2/2016

огонь прескакуют» (Полное собрание русских летописей. Т. 2. СПБ. 1845). Про те, що в багатьох місцевостях свято Ку пайла забувалося через переслідування вла дою, з жалем писали дослідники ще в кінці минулого століття: «Величне слов’янське свя то Купала з вечірніми багаттями, з обрядовим перескакуванням через вогонь, із качанням запаленого колеса в річку, з хороводами і піс нями все більше і більше відходить у забуття» (Киевская старина. 1890, Кн. XXXI) . І все ж цей прекрасний народний звичай повністю не зник – хай у поодиноких селах, та зберігся в основних рисах аж до нашого часу. Кругом Мариноньки ходили дівоньки. Стороною дощик іде, стороною... Та й на мою роженьку червоную... Цей славнозвісний купальський танок за писано не так давно – у 50 х роках учасника ми художньої самодіяльності Печеніжин ського Будинку культури на Харківщині. Від тоді він незмінно входить до репертуару Державного Українського народного хору імені Григорія Верьовки, чаруючи своєю кра сою шанувальників народного мистецтва як у нашій країні, так і за її межами. А скільки ще таких перлин зберігає народна пам’ять, не кажучи вже про друковані джерела!

Поетичний купальський звичай, з його яск равими атрибутами – плетенням вінків та га данням на них, фантастичними русалками, що виходять на берег річки при світлі місяця, стрибання через вогонь, пісні, хороводи, іг ри – все це дуже вдячний матеріал для сце нічного втілення. Тож природно, що його охо че використовують як професіональні, так і любительські хори, танцювальні ансамблі. Ми ж, глядачі, милуємося красою мистец тва і споглядаємо його, не замислюючись над тим, що це не казка, а саме життя нашо го народу в минулому. І певно, вже змирили ся з тим, що з творців культури перетворили ся на споживачів. А якщо задуматися: чи справді в цьому іде ал і межа наших можливостей? А чи не мож на зробити цю красу часткою нашого побу ту? Адже її створили не поети, не композито ри і не режисери, а сам народ, і на сцену во на перейшла з життя. То ж чи обов’язково малювати на сцені де корації з річкою та вербами, лаштувати хитро мудрі «вогнища» з червоної матерії, лампочок та вентиляторів? А може, простіше було б

вийти гуртом на берег річки чи ставка і влаш тувати не імітацію свята, а справжнє живе свято з живими вінками, квітами, справжньою водою, вогнищем, піснями та хороводами? Ясна річ, до свята слід підготуватися, вив чити заздалегідь якусь частку з тих пісенних надбань, що їх створив народ. У простому двоголосному викладі купальські пісні й хоро води можна розучити будь яким пересічним хором, головне, що тут потрібно, – це зацікав леність і творча ініціатива самих учасників. З 1984 р., після багаторічної перерви, свя то Купала поновилося і в Києві, одночасно в кількох парках. Влаштовують його по різно му: і у вигляді театралізованих вистав, і у виг ляді масових гулянь на народнопісенній ос нові, за участю всіх присутніх, як це має міс це в Гідропарку. ...Зібравшись на березі річки, дівчата пле туть вінки. А з ними й старі жінки також – для своїх дітей та онуків. Ніби сама собою з уст зринає задумлива мелодія «Заплету віночок, заплету шовковий». Поступово коло співаків зростає, з різних районів міста на свято при бувають нові учасники – усі в народному одя зі, з квітами, з вінками. Поступово збираєть ся великий хор, який має підготовлений до свята репертуар. Пісні на диво оригінальні – їх не сплутаєш ні з якими іншими, як і саме свято. Особливо вирізняється серед них «Купала на Йвана», вона сприймається як музична емблема

всього свята. Та поряд із піснями в 4 голос ній обробці, колектив має у своєму реперту арі і прості пісні та хороводи, призначені для масового вжитку. До них приєднуються всі охочі і на основі таких пісень утворюється могутній імпровізований хор. Але це не прийшло відразу само собою протягом

ЗВИЧАЇ і ТРАДИЦІЇ

Вдячність Леопольду Ященко

кількох років колектив поступово збагачував свій репертуар, розвивав підупалі традиції масового побутового співу, виховуючи вод ночас свого активного слухача. ...З’являються музики, починаються масо ві танці, ігри, хороводи. Тут і традиційна «Ма ринонька» з вінками довкола заквітчаного деревця, і жартівливі пісніпересмішки хлоп ців та дівчат, і масовий «Кривий танець». Усе це не потребує якоїсь особливої майстер ності і не розраховано на публіку, а, насампе ред, задовольняє власні естетичні запити самих учасників свята. Доступність масових пісень і розваг спонукає усіх до вільного творчого самовияву. Надворі вже стемніло. Палає купальське вогнище. Хлопці й дівчата перестрибують че рез вогонь, а інші знову пішли в танок – у дов гих білих сорочках, босі, підперезані вербови ми галузками, на головах вінки і в руках також вінки із запаленими свічками. І деревце сві титься привітними вогнями, ваблячи зір. Ніхто не розходиться, незважаючи на пізній час: усі чекають, коли по воді пускатимуть вінки із за паленими свічками, бо це справді дивовижно гарне видовище, особливо ж, коли воно озву чується такими піснями: «Ой плив віночок ти хо за водою, серденько дівоче забрав із со бою». А вогники все мерехтять на воді, немов

би переносячи нас у казковий дивний світ. «Купала, Купала» – відлунює десь удалині... І хай ніхто вже не вірить у старі прикмети й забобони, проте поезія народного свята хви лює нас і тепер, нагадуючи часом про далеке миле дитинство. А для того, щоб цю поезію від чути, зовсім не обов’язково готувати громіздкі сценарії з численними персонажами, включа ючи фонограми з галасливими гучномовцями, влаштовувати тріскучі фейєрверки та салюти, як подекуди практикується. І не варто кричати на цілий світ про пускання вінків, бо ж це спра ва інтимна, яка не потребує гучного афішуван ня. Тим то не слід зосереджувати в одному місці багато колективів і учасників – хай вони співа ють у різних місцях, так буде краще і для них і для слухачів. Коротко кажучи, головна увага має бути спрямована не на сервіс, який убиває творчу ініціативу, а на масо ве мистецьке самообслуго вування. За своєю суттю свято Купала – це свято єд нання з чистою незайма ною природою. Воно має глибоке коріння в народно му побуті і міцну естетичну

Другого квітня 2016 року пішов за межу вічності Леопольд Іванович Ященко. Це людина з великої літери, це великий Подвижник, Учитель і Батько Легендарного, стоголосого хору «Гомін». Тяжке горе і біль душі нагадують нам про тернисту, життєву дорогу Леопольда Івановича. В ті тяжкі роки його життя, він був стійким, мужнім, безкомпромісним. Він зберіг свою людяність, доброту і палкий вогонь свого серця передавав нам, молодим учасникам хору. Він постійно дбав про розширення спі вочого кола. Леопольд Іванович Ященко своїм життям, своєю творчісттю, своєю любов’ю до Украї ни давно визнаний народом – Народний Ге рой України. Леопольд Іванович один з небагатьох, а хор «Гомін», яким керував маестро Ященко – єдиний і неповторний. Ось як передала свою вдячність Леопольду Івановичу учасниця хору «Гомін» Ліля Дяченко: «Я вдячна Вам, за Ваш великий труд. За пісню Вашу і за Вашу вдачу За помах найулюбленіших рук, І за сопілку «найпростішу» Вашу. Ви об’єднали багатьох людей, І від самотності спасали душі наші. Для всіх нас, Ви «Величний Прометей» Вогонь любові принесли назавжди.» Минає час, та пам’ять – не минуча. Він на че рідний дім, лишив на мить. Ще диха все теплом його жив’ющим, Бо поки «Гомін» бу де співать... Леопольд Іванович, буде з нами вічно жить. З повагою і вдячністю, Лідія Глухівська та учасники стоголосого «Гомону». 26.04.2016 р., м. Київ основу. У тісному зв’язку з народними тра диціями – запорука його життєвості і нев’янучої краси. З статті Леопольда Ященко, «Уроки з народознавства»

Українська Родина № 2/2016

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

Писанки Наталії Зелінської майстер*клас підготовки курячого яйця до малювання

гатство. Блакитний # це колір неба і здоров’я. Чорний # символ землі. Існує також декілька способів пи# сання писанок. Є шкрябанки, які вишкрябують голкою по вже зафар# бованому яйці. Є крапанки # які ви# готовляють за допомогою воску і зафарби. Є травлені писанки, на які наносять воском малюнок, а після у кислоті знімають тонкий шар шкар# лупи. Частина, на котрій був віск залишається випуклою. Лемківські писачки з округлою го# лівкою і без резервуара для воску доз# воляють писати штрихами. А гуцуль#

йце # символ джерела життя, всесвіту. Звичай писати писан# ки прийшов до нас із глибокої давнини. До сьогодні на писанках зоб# ражають давні символи, обереги, по# бажання. У багатьох цивілізаціях вва# жають, що всесвіт виник з яйця. Писа# ти писанки # прекрасна традиція. Для розмальовування писанок вико# ристовується безліч символічних ма# люнків. Наприклад кривулька # це сим# вол вічності. Знак заштрихованого три# кутника # означає поле. Восьмигранна зірка, називається «ружа» # зображаєть# ся з протилежних сторін і символізує світила # сонце і місяць. Якщо «руж» ба# гато і вони дрібні # то це зорі. Символіч# ні також кольори писанки. Червоний колір символізує життя, радість, любов. Жовтий # місяць, зірки та врожай. Зеле# ний колір символізує живу природу, ба#

4. Легенько потремо пальцями і сполоскуємо у чистій воді.

1. Підготовка яйця до розписування. Необхідні матеріали: вода кімнатної температури; яйця курячі; харчова сода.

5. Сушимо серветкою.

2. Приготуємо розчин соди: до 1л ледь теплої води додамо 1 столову ложку соди та розмішаємо.

3. Покладемо яйця у воду на 5 – 10 хвилин.

Українська Родина № 2/2016

ські писанки пишуться дуже дрібни# ми орнаментами у теплих кольорах. Сьогодні ми будемо виготовляти звичайну українську писанку.

6. Поділимо поверхню яйця для створення нашої писанки згідно задуму.

7. На вершинах яйця ставимо позначки твердим олівцем.

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

12. З’єднуємо позначки лініями та отримуємо поділ на 16 частин. 8. З’єднаємо позначки обох вершин.

15. Проколемо яйце гострим надфілем та прокрутимо дірочки з обох сторін.

13. На кутах ставимо позначки, які поділять їх навпіл. 9. Таким чином ділимо поверхню на чотири частини.

16. Притуляємо грушу до дірочки та зжимаємо грушу вдуваючи повітря. Не відпускаючи пальці, грушу відносимо вбік.

10. Для більшої точності можна використовувати циркуль.

14. В результаті поступових з’єднань, отримуємо поділ на 48 клинів (хоч писанка з таким поділом називатиметься «сорококлинка») . 17. Заклеюємо дірочки. Поверхня готова для роботи писачком.

11. З’єднаємо утворені позначки. Таким чином ми поділили поверхню на вісім частин.

15. Але перш ніж малювати, яйце треба спрожнити видути. Інструменти і матеріали для видування вмісту яйця: надфіль, резинова груша, склянка, яйце.

18. Тож переходимо до малювання писан ки. Для подальшої роботи нам потрібні: яйце, писачок, оцет, віск, свічка, фарби. Українська Родина № 2/2016

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

23. Занурити у розчин червоної фарби на 10 хв.

ЗЕЛІНСЬКА НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА Казкове селище Клавдієве, що на Київщи! ні, оповите стрункими соснами та мужніми дубами – це мала Батьківщина, яка випле! кала багато знаних людей. Тут 26 листопа! да 1971 року народилася Наталія Зелінська. З дитинства створювала красиві речі: ши! ла, в’язала, малювала... Це і визначило ви! бір професії: вчитель біології, трудового навчання та образотворчого мистецтва. Більше п’ятнадцяти років тому, на занят! тях Світлани Вискочил, навчилася петриків! ському розпису та писанковому мистецтву. Дотримання традицій відтворення старо! давніх взорів писанок є пріоритетом у твор! чому процесі. Кілька років поспіль традиційно прово! дить майстер!класи на Великодніх вистав! ках!ярмарках в Експоцентрі, Національно! му Музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові, навчальних закладах. Уже з десяток років в Клавдіївській школі плідно працює гурток «Писанкарство», учас! ники якого перемагали в різних конкурсах. Майстринею створена авторська колекція гусячих писанок «Чарівні птахи» та колек! ція традиційних писанок нашого краю. Наталія Зелінська є переможцем VI Всеук! раїнського фестивалю писанок (3 місце в номінації «Традиційна писанка»).

19. Нанести розігрітим воском візерунок, який має лишитися білим.

Українська Родина № 2/2016

20. Знежирити яйце, зануривши на 10 сек, у оцет.

24. Писанка готова, але вона неприваблива – треба зняти віск. Яйце тримають не над свічкою, а трохи збоку.

21. Опустити у найсвітліший колір фарби на 5 хв.

25. Писанку акуратно нагрівають біля полум’я. Витирають віск м’якою тканиною.

22. Намалювати воском візерунок, який має бути жовтим.

26. Роботу завершено.

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

ЕкоАгросадиба

«Лялина Світлиця» запрошує долучитися до етнокультурного простору Полтавщини через майстер класи

оя ЕкоАгросадиба салон# студія «Лялина Світлиця» (Опішня, Полтавщина) ок# рім послуг родинної гостинності, здій# снює функцію першого в Україні жи# вого (всі експонати знаходяться у від# критому доступі) музею ляльки#мотан# ки та українських старожитностей. Сферою моїх професійних наукових зацікавлень є українська традиційна культура та побут, насамперед Полтав# щини. Здійснюючи систематичні по# льові етнографічні експедиції, підміти# ла, що накопичений матеріал важливо і актуально розповсюджувати, але в адаптованій (популярній) формі, серед гостей нашого регіону. Туристичний інтерес до етнічного колориту спону# кав до створення такого туристичного продукту, який би повноцінно пред# ставляв місцеву культуру, або хоча б її фрагмент. Одним із способів безпосе# редньої комунікації з туристом було обрано атрактивні майстер#класи, те# матику яких не довелося вигадувати: все відшукалося (вірніше, реанімувало# ся і реконструювалося) на місцевому ґрунті. Майстер#класи здійснюю осо# бисто, обов’язково в етнічному вбранні у відповідно оформленому просторі, в супроводі унікальних етнолекцій#діа# логів, через які намагаюся спочатку за# нурити гостя в стародавню автентичну атмосферу, а потім сприяти виготов# ленню ним самим продукту заданої те# матики. На сьогодні можу запропону# вати такі атрактивні майстер#класи: # виготовлення, приготування обря# дової качаної каші; # виготовлення весільних житніх ко# ників; # приготування обрядових опішнян# ських пряників#панянок, пряників# вершників; # виготовлення прикрас на опішнян# ський, великопавлівський та велико#

будищанський весільний коро# вай; # виготовлення весняного пе# чива «жайворонків»; # виготовлення моєї тканинної ляльки#мотанки. З метою збереження автентичних традицій та звичаїв, ознайомлення з місцевими культурно#побутовими особливостями, традиціями харчуван# ня, промислів, ремесел, фольклору, звичаїв та обрядів, а також здійснюю# чи пропаганду та рекламу своїх, регіо# нальних особливостей традиційної культури, на базі Лялиної Світлиці розпочато організацію гастрономіч# них етнофестивалів. Під час етнофес# тивалів, окрім майстер#класів, здій# снюється широка популяризація пол# тавських традицій та обрядів, через ре# конструкцію календарних свят: Різдва з вертепним дійством, Меланки, Ве# риги, Колодія, Сорочин, Русалчиного Великодня, Івана Купала, Маковея, Андріївських вечорниць, а також тра# диційного весілля (етнодійство в осо# бах). Фішкою наших етнофестивалів є популяризація (звісно ж із дегустаці# єю) забутих нині регіональних страв і напоїв: борщик із грушками, качана каша, гречаники, шулики, лемішка, варьоха. Організація етнофестивалів та атракцій них майстер класів є роз# робленими і втіленими інформацій# ними проектами науково#практично# го і освітньо#виховного значення, спрямованих на формування прес# тижного образу української, зокрема полтавської традиційної культури в Україні і світі. В даній студії зупинюся на описові здійснюваних гастрономічних май# стер#класів, участь у яких можуть взя# ти абсолютно всі бажаючі без вікових і статевих обмежень. Майстер#клас із виготовлення, а по# тім приготування полтавської качаної каші. Полтавська качана каша (крупці, крупи) – обрядова каша, яку готували в Україні, Полтавській області з кінця ХІХ – в першій половині ХХ століття переважно на весілля, хрестини, а та#

кож для відзначення важливих подій у житті людини – наприклад, входини в нову хату. Наразі відомо, що її готува# ли тільки в двох районах Полтавщини – Диканському та Зіньківському. Нині ця страва поступово виходить із вжит# ку, рецептура і технологія забуваються, каші взагалі з весільного столу витіс# нили страви з картоплі. На весілля і на хрестини качану кашу готували тому, що вона ситна, поживна, має красивий вигляд. Традиційну рецептуру і техно# логію її варто зберегти оскільки ця страва є однією з перлин давньої пол# тавської кухні, і важливо її передати нащадкам, по#друге, для її виготовлен# ня використовуються виключно орга# нічні продукти, що є особливо акту# альним у сьогоденні. Детальніше про рецепт і технологію приготування: потрібні яйця, пшоно і борошно пше# Українська Родина № 2/2016

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

ничне. Для виготовлення 1 літри кру# пи, з якої буде приготовано 2,5#3 літри готової каші, потрібно 28 яєць, 250 грамів пшона, 1,5#2 кг борошна. Кача# ну кашу слід качати в мисці великого розміру: в пшоно поступово додаючи по 1 столовій ложці збитих яєць, і вка# чуючи борошно – так має відбуватися до тих пір, допоки КОЖНА пшонина не буде обкачана в тістечко і не стане розміром, як зернинка сої. На цей про# цес у досвідченої господині піде що# найменше 2#3 години. Готові крупці потрібно підсушити – виклавши їх тонким шаром на тканину, а потім зва# рити в бульйоні з курки в пропорції 1 частина крупи і 3 частини бульйону. Варити 2,5 години з додаванням солі, перцю, лаврового листка, вершкового масла, подрібненої зелені. Сам процес виготовлення крупців доволі склад# ний, але в результаті гості завжди пос# макують вже готовою кашею. Майстер#клас із виготовлення ве# сільних житніх коників. Житні весільні коники – різновид весільного обрядо#

Українська Родина № 2/2016

вого печива, що забувається. Регіон поширення – Полтавщина, села Зінь# ківського району. Житні весільні ко# ники пов’язані з полтавським тради# ційним весільним обрядом. Це само# бутній звичай, поширений у Полтав# щині ще навіть у першій половині ХХ століття. Нині житні коники на весіл# лях зустрічаються ВКРАЙ рідко, виго# товляються в обмежених кількостях, зникають з гастрономічної української мапи – забулися традиції їх виготов# лення і призначення, забулася рецеп# тура. Але вони, поряд із весільними короваєм, шишками, медяниками, дивнями є невід’ємною частиною міс# цевої традиції. Житні весільні коники подавали весільним гостям разом із шматком короваю. Коники символізу# ють те, аби наречений і наречена в шлюбному житті «гарцювали як коні» – тобто були здоровими і роботящими. Цих коників ліпила старша свашка з боку Молодої і повинна була наліпити їх багатенько, оскільки їх дарували па# рою. Вони згадані у деяких весільних піснях, зокрема полтавських: Cвашка9неліпашка, Коників – не ліпила, Одного зліпила – та й того злупила

Житні весільні коники – більше символічний хлібний продукт, ніж страва. Рецепт приготування тіста для житніх коників: на 50 чоловік – 2 кі# лограми житнього борошна, 1 літра во# ди, 2 столових ложки кислого молока, 2 столових ложки цукру, дрібка солі. Технологія приготування: дуже туго вимісити тісто, вимішувати важко, бо воно весь час всотує борошно. Зліпити фігурки коників, а потім проварити їх у підсолодженій воді, допоки, вони спливуть. Спекти їх до світло#корич# невого кольору. В результаті коники виходять підсушеними, аж хрусткими. Зліпити коника зможуть майже всі, лишень трохи буде відрізнятися їх форма. Ми їх зваримо, спечемо і на# самкінець спробуємо їх з’їсти. Майстер#клас із приготування обря# дових опішнянських пряників паня нок, пряників вершників... Напередодні Різдва, коли вариться кутя і узвар, тушкуються голубці і булькотить свят# ковий борщик, доречно разом із мале# чею спекти різдвяних запашних пря# ників, разом прикрасити їх, і в смач# нющому, домашньому ароматі відсвят# кувати Святвечір. Обрядове різдвяне печиво – опішнянські пряники#па#

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

нянки та пряники#вершники – солод# ке печиво, у вигляді фігур панянки (дівчини), вершника на коні, коня. Мені відомі дві області України де во# ни були дуже поширеними: Полтав# ська і Харківська. У Опішні, що в Пол# тавщині, і досі жива (але вже забута) традиція випікання різдвяних пряни# ків. Випікають їх тільки під свято Різ#

два. Їх називають «барині», «панянки», «сідачки», «вершники», «коні». Для порівняння – в селі Вільшани, що в Харківщині, їх називали «пані» і «ко# ні». У Опішні, Глинську (Зіньківський р#н, Полтавщина) їх називали «різдвя# ні пряники», у Деревках (Котелев# ський р#н, Полтавщина) – «панянки». Особливість цих пряників у тому, що їх ФАРБУВАЛИ в червоне. Червоний (червлений) колір символ крові (Різ# дво – народження), любові, енергії, молодості. Зокрема в Полтавщині на Різдво пекли пряники у вигляді ба# ринь, коників та півників. Тісто, з яко# го традиційно готували «різдвяні пря# ники» готують із борошна, цукру, яєць, масла, вершків, амонію або соди. Ви# різали їх спеціальними формами з жерсті, випікали на жаровнях велико# го розміру, оскільки ці пряники могли бути доволі великими. Прикрашали «панянки»#пряники кольоровими со# лодкими глазурями, приготованими з картопляного крохмалю (або пшенич# ного борошна), цукру, води та харчо#

вих барвників. Випікати обрядове різ# двяне печиво – пряники#панянки та пряники#вершники було обов’язком хрещеної мами виключно перед Свят# вечором. Такі різдвяні пряники дару# вали дітям хрещені батьки «на вечерю вечірникам». Хлопчикам перепадав пряник#вершник, дівчаткам – пря# ник#«баришня». Окрім них на гости# нець давали яблука, горіхи та «чубаті канхвети». Їх дарували хрещені батьки «вечірникам». Діти деякий час тішили# ся#любувалися «панянкам», а потім з’їдали їх. Мені вдалося зафіксувати також інформацію про те, що подеку# ди ці різдвяні дарунки могли зберіга# тися доволі тривалий час, але їх навіть у засохлому вигляді не дозволялося ви# кидати: їх або з’їдали самі, або віддава# ли худобі, птиці. Обрядове різдвяне печиво – пряники# панянки та пряники#вершники – є од# нією з перлин української національ# ної кухні. Пряники#панянки та пряни# ки#вершники і сьогодні можна подати на десерт. Рецепт їх приготування: 200 грамів масла розтерти з 200 грамами цукру, додати три курячих яйця, збити, додати чайну ложку соди (або амонію), 1 чайну ложку соку лимона, дрібку ва# нільного цукру, столову ложку меду. Підсипаючи борошна, старанно вимі# сити тісто, щоб воно вийшло м’яким. Розкачати на столі, формою вирізати панянку чи вершника. По#сирому по# фарбувати. Найкраще – соком моркви або буряка. Печиво має бути черво# ним! Спекти. по#гарячому збитими білками з цукром вималювати контур, очі, намисто, вершнику – очі, кінську збрую. Гості із задоволенням місять тісто в макітрі, як і годиться, потім ви# різають фігурки печива, розфарбову# ють, беруть участь у розтоплюванні пе#

чі і випіканні печива, прикрашають традиційним узорами і… залюбки з’їдають їх. Запиваючи смачним трав’яним чаєм із семи опішнянських пагорбів. Майстер#клас із із виготовлення прикрас з тіста на опішнянський, ве# ликопавлівський та великобудищан# ський весільний коровай. Прикраси з тіста для весільного короваю – особли# ві фігурні вироби, якими традиційно прикрашали весільний коровай, який донині залишився головним весільним обрядовим печивом. Його традиційно випікали в домашній глиняній печі спеціально запрошені для цього жін# ки#коровайниці (калачниці), що суп# роводжували весь процес весільними заспівами, наприклад: «Мій милий КОРОВАЮ, я тебе убираю у віновії квіти, аби любилися діти». Традиційно він випікався з кращих сортів муки, з додаванням дріжджів, масла, яєць, цукру. Верх його оздоблювали фігур# ними виробами або з того тіста, що й сам коровай (великопавлівський), або з прісного тіста (опішняський): шиш#

Українська Родина № 2/2016

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

ками, жайворонками, качечками, ле# бедями, барильцями, квіточками, ко# лосками. Вже готовий коровай прик# рашають зеленню барвінку, ягодами або цвітом калини, червоними стріч# ками, подекуди – гілками плодових дерев обплетених тістом, які ще нази# вають дивнями. Досліджуючи традиції весільних короваїв мені пощастило дізнатися, що в кожній області, райо# ні, та навіть в селі – були особливості приготування тіста, формування ве# сільного КОРОВАЮ. Нині все це БА# ГАТСТВО народних знань, умінь, ви# вірених віками, забувається. Весільні короваї тепер здебільшого замовляють на пекарнях, де вже відсутня і духовна складова приготування (обряди, пісні, звичаї), і спрощено рецептуру і вироб# лення необхідних фігур з тіста. Тради# ційні регіональні рецептура і техноло# гія весільних короваї зникають. Щоб їх зберегти і відродити # збираю відомос# ті, використовую унікальні для сього# дення моменти, коли можу перейняти досвід з «перших рук» від коровайниць Опішні та Великої Павлівки Зіньків# ського району, що в Полтавщині. Не приховую, що часто, окрім польових етнографічних експедицій, беру май# стер#класи у народних майстринь, зокрема із виготовлення короваїв. Це – МИСТЕЦТВО! Але тяжке, фізично виснажливе (тісто місити#вимішувати – не в люстерко дивитися) і водночас ЖИТТЄДАЙНЕ! Отож, вчуся, вчуся, вчуся... Чому навчилася – ділюся. Всі учасники майстер#класу беруть участь у замішуванні тіста, виліпленні та оз# добленні прикрас для «короваю», от# 44

Українська Родина № 2/2016

римують унікальну можливість побути в ролі «коровайниць», а також почути і підспівати весільних пісень. А ще від# відувачі заходу отримують унікальну нагоду записати РЕЦЕПТ і технологію приготування весільного КОРОВАЮ. Вироби випікаємо в печі, а потім ласу# ємо ними. Майстер#клас із виготовлення вес# няного печива «жайворонків». «Жай воронки» – традиційне весняне обря# дове печиво, яке випікали на свято Со# рока святих. Їх годилося спекти 40 штук. Оскільки хліб супроводжував наших предків упродовж всього ЖИТ# ТЯ – від народження до останньої ме# жі, то до кожного родинного чи кален# дарного свята/події в нашому регіоні випікали особливі його види. Під час цього майстер#класу пропоную взяти участь у обговоренні тістотворчих тра# дицій полтавського краю, семантики та символізму хлібних місцевих виро# бів, що виготовлялися саме навесні. Знайомимося із забутими технологією і рецептурою приготування полтав# ських «жайворонків», «хрестів», а ще

слящонів, книшів, пасок, мандриків, гречаників, голубців, галопів, сороча# чих вушок, драбинок, коржів... Повідомлю також, що з метою ін# формаційної підтримки садиб сіль# ського зеленого туризму Полтавщини,

а також надання рекомендацій по за# початкуванню та ефективному веден# ню діяльності в галузі сільського зеле# ного туризму для господарів – власни# ків садиб; маркетингового забезпечен# ня розвитку та популяризації сіль# ського зеленого туризму Полтавщини; проектування та організації атракцій у цій сфері; сприянню підготовки фа# хівців у сфері саме сільського зеленого туризму, уповноваженим представни# ком Спілки СЗТ України у Полтав# ській області Щербань Оленою, впер# ше в Полтавські області зініційовано і організовано відкриття Першого об# ласного інформаційно#консультатив# ного центру з питань розвитку сіль# ського зеленого туризму «ЕтноТради# ції гостинності Полтавщини» на базі ЕкоАгроСадиби «Лялина Світлиця» (вул. Партизанська, 19, Опішня, Пол# тавська область). Відкриття відбулося 21 листопада 2015 р. Також нам вдало# ся відкрити Друге в Полтавщині ІКА# ТО «Гостинна Хатинка» 13 грудня 2015 року на базі садиби Надії Михайлової «Кантрі#Хауз» у селі Чечелево (Пол# тавщина). Це наш шлях, наш досвід, який вже успішно апробовано не ли# ше в межах Полтавщини, а також у Сумщині та Харківщині. 28 квітня 2016 року. Олена Щербань, провідний популяризатор україн ської традиційної культури Полтав щини, Харківщини, Сумщини та Херсонщини, уповноважений Пред ставник Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України у Полтавській області фундатор та директор ЕкоАгросадиби салон студія «Лялина Світлиця» (Опішня, Полтавщина), етнолог, к.і.н. +380 66 184 50 61, shcherbanjov@ukr.net http://olenasunny.blogspot.com Фото: Олександр Корняков

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

еякі господині знаходять вихід в кон сервації. Але для цього потрібні бан ки, цукор і т.д. Але ж баночки підуть ще й на помідори та огірки. Ціна цукру відчут но кусається, особливо якщо врахувати, що багато домогосподарок консервують досить значну кількість компоту. Більш кращим в плані економії банок вигля дає виготовлення варення. Повидло з яблук – одне з найулюбленіших ласощів і майже що делікатес для дітей. Але знову ж – варення потребує цукру. Дехто полюбляє квашені яблука. Але це вже, вибачте за тавтологію, дійсно на люби теля. Їх специфічний смак дає про себе зна ти, та й у багатьох людей їх підвищена кис лотність викликає стійку печію. Найкраще, без сумніву, зберігати яблука свіжими. Але це є досить не ефективним. З досвіду зберігання яблук в домашніх умовах можна зробити такий висновок: до весни приблизно половина їх перетвориться на не потріб. Небагато сортів здатні пережити зи му. І вже, напевно, тільки сліпо глухо німий не знає, що гарненькі, ніби з картинки, яб лучка з Польщі або, скажімо, з Єгипту, часто густо рясніють хімією або покриті слизьким восковим шаром. То ж домашніх умовах, не застосовуючи ніяких сторонніх добавок, збе регти яблука свіжими довше півроку – прак тично неможливо. І от нарешті, розглянувши усі ці варіанти, ми підходимо саме – до сушіння яблук. Є тут свої плюси, є й мінуси. Спочатку про переваги. По перше, у такий способ в яблука зберігають до 95% вітамінів, мінералів та інших корисних речовин. По друге, термін придатності для спожи вання цього сухофрукту є значним і дорівнює приблизно один рік, а при дотриманні усіх правил і більше. Адже недарма сухофрукти входять в обов’язковий недоторканний запас на військових базах постачання. По третє, в такому вигляді вони займають ду же мало місця. Так, скажімо, для приготування трьох літрів компоту середньої консистенції до статньо всього 100 грам сухофруктів. У сирому ж вигляді – це близько одного кілограма яблук. Четверте, для сушки не потрібні добірні плоди. Годяться перестиглі, злегка підгнилі, з червоточиною – все йде у діло. Адже під час подрібнення пошкоджені частини так чи інакше видаляються. П’яте, компоти з сухофруктів дуже цілющі. При багатьох хворобах шлунково кишкового тракту, зокрема, при панкреатитах, захворю ваннях жовчного міхура і так далі, лікарі реко мендують вживати тільки цей напій. Це пов’язано з тим, що в процесі сушіння яблука втрачають кислоту. І вже можна навіть не згадувати, наскільки компот корисний дітям! Що ж до мінусів, то

Сушимо яблука Якщо ви проживаєте в сільській місцині, то вас не треба пе# реконувати, що в кінці літа та восени, яблука валяються під ногами # в прямому сенсі цього слова. Більш дбайливі господа# рі згодовують їх домашнім тваринам та птиці – коровам, свиням, навіть гусім. Чого ж даремно такому вітаміну про# падати? Та й то правда, адже більше їх нікуди дівати, оскіль# ки рідкісні заготівельники приймають ці осінні фрукти за без# цінь. А скільки ж треба зібрати, щоб заробити хоча б якусь тисячу? Спину надірвеш... Звідси висновок: треба якось збе# регти їх хоча б до весни. так відразу і не приходить нічого в голову. Хі ба що клопоти. Погодьтеся, ще далеко не все можна довірити машинам, інакше б вже давно винайшли пристрій для скорочення ручної праці в цій сфері. Але, на жаль, поки що все доводиться робити вручну. Тут пот рібне неквапливість і терпіння. Тож, припустимо, ви проживаєте в сільській місцевості. У вас є невелика присадибна ді лянка, на якій ростуть, скажімо, п’ять шість яблунь. У вас немає стабільного доходу, ос кільки немає роботи, і у вас маса вільного ча су. Або ж ваші діти просто не знають, куди се бе подіти під час літніх канікул і звісно не про ти, своїми руками, заробити копійку для сі мейного бюджету. Далі подаються конкретні рекомендації, як налагодити сушку яблук в присадибній ділянці і поради по реалізації готової продукції. Здава лося б, нічого складного – сушити яблука? На різав, розклав на сонечку і готово. Але це лише на перший погляд. Якщо ви новачок в цій спра ві, на 90 то % можна бути впевненим, що пер ша партія продукції піде, прошу вибачення, коту під хвіст. А цілком пристойну на вигляд решту сушених яблук ви відправите вслід за нею через місяць півтора. Вона або почне пліснявіти, або в ній заведуться комахи. Так що маленькі секрети тут є, і про них – нижче.

Тож почнемо. Зберіть кілька відер плодів. Годяться абсолютно всі. Червиві, деформова ні, підгнивші. Ретельно вимийте. Приблизно з піввідра пересипте в миску відповідних розмі рів. Перед тим, як приступити до нарізки, не забудьте навідатися до аптеки і придбати де сяток гумових ковпачків для пальців, інакше ви ризикуєте в перший же день їх пошкодити. Ковпачки призначені для захисту тільки двох великих пальців – саме вони найчастіше страждають від леза ножа. Десятка цих «гумо вих виробів» вам вистачить на весь сезон. Чому піввідра яблук, а не більше? Перевіре но, що на нарізку такого обсягу вам знадоби тися трохи більше 10 12 хвилин. За цей час нижній шар вже нарізаною м’якоті плодів поч не темніти. Довго пояснювати не треба – яб лучна кислота, вступаючи в прямий контакт з повітрям, викликає окислення. І це вже – все. Називається, приїхали, оскільки зовнішній вигляд продукту безнадійно зіпсований і без поворотно втрачений. Так вам і самому не сподобаються шматочки чогось на вигляд яв но непридатними, хоча, між нами кажучи, ціл ком ще придатного в їжу. Але не для продажу. Нарізати яблука, само собою зрозуміло, слід досить однаковими часточками – щоб виси хання проходило рівномірно. Якщо ви хочете прискорити процес, то товщина нарізки має Українська Родина № 2/2016

МАЙСТЕРНІСТЬ І РУКОДІЛЛЯ

становити 2 3 міліметри, якщо нікуди не поспі шайте – до 10 міліметрів. Оптимальним же ва ріантом є чимось середнім 5 7 міліметрів. Наступний крок дуже значущий. Саме на ньому найчастіше спотикаються новачки. Уже нарізану партію обов’язково опустіть в ропу – сольовий розчин. Він позбавить від багатьох проблем. По перше, кристали солі, що осіли на поверхні м’якоті, допоможуть за побігти її подальшому потемнінню. По друге, коли ви розкладете вашу продукцію на сонці, то сіль відвадить настирливих комах – бджіл, ос, мух, метеликів і так званих дрозофіл. Інак ше продукція «покриється» крихітними чор ними крапками (послідом вищеперелічених комах), стане волохатою і бархатистою (тобто комахи все понадкусюють). То ж то варного вигляду не буде. Ну, і, по третє, не видимі оку кристали солі значно продовжать термін зберігання сухофруктів. Вам може здатися, що сіль вплине на сма кові якості майбутнього компоту. Будемо від верті – це відповідає істині. Але по іншому не обійтися. До того ж цей недолік легко випра вляється. Досить промити сухофрукти про точною водою, або замочити їх на кілька хви лин в каструльці – і все стане на свої місця. Готуємо розсіл. На п’ять літрів води приб лизно 100 грам солі. Тримаємо в ньому наріз ку 10 12 хвилин. Тобто, саме той час, за яке ви підготуєте наступну партію для занурення. Розсіл бажано міняти через кожні 2 3 відра. Лотки для сушки. Можна йти далі і розкла дати напівфабрикат сушитися. Але поперед ньо необхідно виготовити лотки. Основу в наш час зручніше за все робити з поліетиле нової сітки, тієї самої, яку використовують при оштукатури. Вона випускається в двох видах – більша і дрібніша. Дрібніша більш вигідна бо не так розтягується, простіше і надійніше крі питься на каркасі. Кріплення здійснюється за допомогою планок, віконного штапіка, гвіз 46

Українська Родина № 2/2016

дочків. Але найкраще підходить будівельний степлер з запасом скоб. Каркас можна підсилити рейками з перетином у два три сантиметри. Сам же розмір лотка принципо вого значення не має. Це вже на ваш розсуд і стосовно наявності необхідних матеріалів. Але, як показує практика, найкраще користу ватися піддонами в півтора метра завдовжки і шириною в 60 сантиметрів. Простіше кажучи, купивши три погонних метра сітки, розріжте її навпіл уздовж, і так само поперек. В резуль таті вийде чотири легких і зручних лотка. Для надійності кожен з них посередині підсильте поперечною планкою. Загальна ж кількість лотків буде залежати від обсягу сировини. Тепер приступимо до розкладки фруктів. Перш за все, для цього потрібно вибрати міс це. Ідеально підходить для цієї мети бляшана покрівля веранди, сараю, якоїсь прибудови. Залізо, нагріваючись, сприяє процесу сушін ня. Менш ефективним буде сушіння на ши ферної даху. Ще гірше – на черепиці. Але як що у вас немає відповідної покрівлі, зробіть підставки з дощок. Майте на увазі, що пік тем ператури настає з полудня до 15 години. Як сушити яблука. Усі часточки мають лежати окремо одна від одної. Розкладати нарізку на лотки слід дуже ре тельно, а не просто висипати гіркою. Окремі скибочки не повинні лежати одина на одній, а вже тим більше злипатися. Між дном лотка і покрівлею бажано залишити вільний прос тір – для вентиляції. По суті справи, якісна розкладка займає стільки ж часу, як і нарізу вання. За добу скибочки втрачають в розмі рі до двох разів, і ви сміливо можете звільни ти один з лотків, зсипавши його вміст у дру гій. Тепер можна не боятися злипання шма точків. Ступінь готовності визначають по змі ні кольору шкірки. Вона неодмінно повинна потьмяніти. У сортів ранньої та середньої зрілості це відбувається швидше, зате зимо

ві сорти, хоча і довше сушаться, дають більш високу питому вагу на виході. З відра свіжих яблук у вас вийти приблизно трохи більше кі лограма готового продукту. Але не подумай те, що це так вже й мало. Посудіть самі: з ці єї кількості можна приготувати 30 літрів чу дового напою! Між іншим, так і рекламуйте при реалізації свою продукцію. Зберігати сухофрукти найкраще в мішечках з полотна. Але, оскільки це досить накладно і клопітно, простіше обійтися звичайними банками. Висота шару продукту в них не має повинна перевищувати 15 сантиметрів. І, до речі, не поспішайте сушені яблука упаковува ти. Якщо у вас є місце в кімнаті, розстеліть чисту матерію, на ній розкладіть сухофрукти приблизно таким же по висоті шаром, зверху прикрийте марлею. Не пожалкуєте! У примі щенні постійно буде цей літній запах! Не поспішайте реалізовувати готовий то вар. З цим ви встигнете, тим більше що до кін ця осені ринок перенасичений свіжими фрук тами. Чим ближче до весни – тим вище вар тість. Якщо вам кортить, або маєте потребу в грошах, вислухайте кілька порад. Куди діти продукцію. Існує декілька варі антів. Швидше за все можна продати ваші су хофрукти заготівельникам. Вони є кожному районному центрі. Скуповують горіхи, насін ня, квасолю і т.д. Дадуть вони менше всього. Трохи більше заплатять власники спеціалізо ваних продовольчих кіосків на ринку. Але кра ще всього звертатися безпосередньо до спо живачів – у ресторани, кафе, їдальні. Спро буйте укласти договори зі школами, дитсад ками, лікарнями. Хоч і клопітно, але і більш прибутково. Сезон дозрівання яблук триває три місяці. Причому, така робота під силу навіть десяти річній дитині. Мирослава Грушка

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ

Сушка для овочів і фруктів своїми руками Сушка на сонячній енергії для плодів і ягід, лікарських рослин, просушування насіння со няшнику, грибів і т.д. Складається вона з ша фи з дверцятами, знімними сітчатими піддо нами – щоб зручно було загружати продук цію, витяжної труби захищеної металевою сіткою і теплового генератора. Конструкція металева – з оцинкованої сталі. Дозволяє от римувати високоякісні сухофрукти за 2 3 дні. Піддони знімаються. Теплогенератор – похила до сонця сталева коробчата конструк ція, що вищим кінцем під’єднана до сушиль ної шафи. З протилежної нижньої сторони ге нератор має регульований отвір закритий ме талевою сіткою для захисту від комах, через який поступає повітря. Верхня частина гене ратора накрита склом. В середині міститься теплоелемент. Він складається з металевих стержнів (труб), що лежать вздовж, і на яких міститься керамічна плитка чорного кольору. Піддони можна зробити з рейок, металевих куточків, будівельної або нержавіючої сітки, що використовується для захисту вікон від комах. Вона гігієнічна, довговічна, не перешкоджає вентиляції повітря всередині сушки. Для похмурої погоди можна встановити під нижню полицю електротепловентилятор по тужністю 1,5 2 кВт або інше джерело тепла, не забуваючи, звичайно, про техніку безпеки. Багатоповерховість конструкції дозволяє одночасно завантажити 1,5 2 відра підготов лених фруктів, але присушінні м’ясистих пло дів і ягід, сушку краще не довантажувати, щоб вони не пліснявіли від підвищеної вологості. Кожен майстер може творчо підійти до розробки та виготовлення своєї сушки, тому розміри, можуть бути довільними, але співід ношення висоти шафи і довжини теплогенен ратора має бути не менше 1:3 . У сонячні дні температура всередині сушки може доходити до 70 °С, тому у самі спекотні години теплогенератор потрібно частково прикривати екраном, щоб температура у шафі не перевищувала 45 °С і не втрачались вітаміни. ★

Сушильна камера з рамками

№122/5. Hyoscyamus niger L. — блекота чорна (Рослина дуже отруйна). Українські назви: блекота чорна, люлюх; російська: белена черная; польські: lulek czarny, ble# cota. Родина: Solanaceae — пасльонові. Дворічна трав’яниста рослина. Дуже схо жа на неї однолітня форма, яку розглядають як самостійний вид (Hyoscyamus agrestis Koch.). Вона відрізняється від H. niger L. не

Мал. 90. Hyoscyamus niger прим. вид. — блекота чорна.

гіллястим, меншого розміру стеблом і не має розетки листів. За нашими спостереженнями, що вимага ють однак перевірки, при відомих умовах, особливо якщо насінини блекоти чорної кілька років лежали в ґрунті й з якихось причин не проросли, згодом, проростаючи, вони можуть давати однолітні форми, без розетки листів. Підтвердженням цього може служити той факт, що на пустирях, серед заростей блеко ти, одночасно можна зустріти обидві форми. Якщо такий пустир очистити від блекоти, ско пати під город, то на ньому виростає багато однолітньої блекоти. Часто зустрічається така блекота й після окультурення пустирів навіть у тих випадках, якщо на них не росло до цього жодного кущика блекоти, а в ґрунті, можливо, збереглися насінини (Ів. Носаль). Блекота чорна має розгалужене, густо покрите м’яки ми волосками, трохи липке стебло, висотою 30 — 70 см. Листи прикореневої розетки че решкові, подовжено яйцеподібні, загострені, виїмчасто перисто надрізані; стеблові листи стеблообгортні, майже спрямовані донизу, яйцеподібні або довгасті, дуже виїмчасто зуб часті. Квіти майже сидячі, досить великі, зде більшого в частих багатоквіткових завитках;

чашечка біля основи клейко волосиста, віно чок пятилопастний, бруднувато жовтий, у ос нови темно фіолетовий і з такими ж жилками. Плід — двогніздова, глекоподібна коробочка із кришечкою, що розкривається при дозріванні, наповнена дрібними бурувато сірими насіни нами. Насінини схожі на макові. Цвіте із травня до жовтня. Росте на засмічених місцях, по са дах, городах, дворах, пустищах, вулицях, при дорогах, під сараями й т.п. Поширена скрізь. Збирають листи під час цвітіння в суху погоду й зараз же розкладають для сушіння на гори щах. При зборі, сушінні й зберіганні поводять ся з рослиною так само обережно, як і при зборі дурману. Насінини збирають наприкінці серпня й у вересні. Іноді збирають верхівки рослини із квітами. У силу того, що блекота дуже отрутна, на род майже не вживає її усередину в чистому виді. Зовнішньо спиртову настойку, змішуючи її з невеликою кількістю пісного масла, ужива ють для розтирань при подагричних і ревма тичних болях, як примочку до великих чиряків, що формуються, і карбункулам і як складову частину сумішей для втирань при застуді, кашлі, плевриті й т.п. Іноді для тих же цілей спиртову настойку підмішують до масла з на сіння блекоти, яке купують в аптеках. Із сухих листів блекоти, дурману й шавлії готують ци гарки, які курять, кілька разів затягаючись при астматичних приступах. Із суміші листів бле коти й болиголова плямистого (№118) у рів них частинах готують спиртову настойку (2 частини суміші на 5 частин 90° спирту). Цю настойку по 2 краплі на 1 столову ложку води приймають усередину не більш 3 разів у день при сильних внутрішніх болях, при конвульсі ях і падучій хворобі. При нестерпному зубно му болі беруть чайничок, всипають у нього па лаючі вугілля й на них насипають насінини блекоти. Чайничок закривають, носик його підводять до хворого зуба й злегка втягують у рот дим (не вдихаючи його). Зубний біль при цьому вщухає. Зберігання. Листи блекоти й насіння щорічно заготовляють свіжі. Зберіга ють у коробках, що щільно закриваються. №123/6. Ledumpalustre L. — багно звичайне (Рослина отруйна). Українська назва: багно; російська: багульник; польські: bagno zwyczajne, swinie bagno. Родина: Erieaceae — вересові. Гіллястий вічнозелений прямий чагарничок, висотою 50 — 120 см із сильним задурливим запахом, що нагадує камфору. Листи шкірясті, лінійно довгасті, із загнутими краями, загос трені, чергові, взимку не обпадають. Квіти, зіб рані в багатоквіткові китиці на верхівках гілок, білі, рідше червонуваті. Цвіте в травні — червні. Росте на верхових болотах, у вологих соснових лісах, на купинястих поліських луках. Розпов сюджена рослина на Полісся й у лісовій зоні. У Українська Родина № 2/2016

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ УРСР напар багна приймають у народі при за разних епідемічних захворюваннях як ліку вальний і профілактичний засіб, а місцями вважають його ледве чи не універсальним лі кувальним засобом. Шинкарі по селах колись настоювали багно в самогоні, щоб приголом шити питущого, і вивудити в нього гроші. По рошком листів багна або гілочками його пе рекладають одяг у скринях для захисту його від молі. Зберігання. Вважається, що зберіга ти багно найкраще в залізних коробках, що щільно закриваються, але зберігають його та кож у пучках у папері, у скринях, у шафах і т.п.

Мал. 91. Ledum palustre — багно звичайне.

чорноземній зоні зустрічається рідко. Збира ють рослину під час цвітіння, зрізуючи гілки в тій частині, де починаються листи, і зв’язуючи їх у пучки; сушать, підвішуючи на горищах. Багно дуже популярна народна лікарська рослина, яка знаходить попит навіть у тих міс цевостях, де вона звичайно не росте. Народ не вважає її особливо отрутною. Насамперед це улюблена народна рослина для лікування свійських тварин, особливо свиней, при вся ких їхніх хворобах. Коровам дають відвар рос лини при здутті, коням — після опою й при кольках, додають у пійло свиням при епіде мічних і інших захворюваннях. Чай з багна — 25,0 г на 1 л окропу — прий мають по півстакана 5 — 6 разів у день при застуді (Полісся, Волинь), при ревматизмі, при ломоті в «колтуні» («колтун» — це поліська хвороба, те саме що ревматизм) і при бронхі альній астмі, причому вважається, що такий чай дає не тільки тимчасове полегшення при болісному кашлі та задишці, але й виліковує при тривалому (тижня дві) користуванні їм. Вважається, що для такого протиастматично го чаю добре додати при заварці багна ще 15,0 г дрібно порізаних листів кропиви (Urtica urens L. №58) (У записках М. А. Носаля є за мітка: «Знедолені, нещасні астматики не зна ють, яка лікувальна речовина зберігається для них у пахучому багні». Ів. Носаль). Цей чай випивають за цілий день, а ввечері знову за готовляють порцію для наступного дня. Такий же чай дають по 1 чайній ложці кілька разів у день дітям при особливо сильних приступах коклюшу. При ревматизмі й при ломоті в «кол туні» (Полісся) роблять мазь для втирання: 1 частина дрібно порізаного квітучого багна й 1 частина дрібно порізаного кореня чемериці (№125) змішують із 3 частинами розтоплено го свинячого жиру. Усі це ставлять на 12 годин у теплу піч або духовку (не можна доводити до кипіння), потім виймають, проціджують у бан ку й зав’язують папером. Цю же мазь вжива ють для змазування шкіри при корості й воши вості. У деяких місцевостях західних областей 48

Українська Родина № 2/2016

№124/7. Paris quadrifolia L. — воро няче око (дуже отруйна рослина, особливо яго# ди й кореневище). Українські назви: воро# няче око, хрещате зілля, ранник, сухот# ник; російські: вороний глаз четырехлис# тный, четырехлистник одноягодный, одноягодник четырехлистный; польські: czworolist pospolity, jednojagoda czworolis# tna. Родина: Liliaceae — лілійні. Багаторічна трав’яниста рослина з довгим повзучим кореневищем, одягненим піхвови ми листами. Стебло пряме, стояче, висотою 15 — 30 см. Листи, здебільшого числом 4 (зрідка 5, 6, 8 — як виняток), у колотівці, у вер хній частині стебла, широкоеліптичні, зворот нояйцеподібні, коротко загострені, майже сидячі із трьома жилками й зі збіжними розга луженнями їх. Квіти — по одній у кожної рос лини. Оцвітина складається із двох рядів лис точків: 4 — 6 зовнішніх, більш широких і 4 — 6 внутрішніх вузьких жовтуватих. Останні зали шаються біля плода — сизувато чорної ягоди. Цвіте в травні — червні. Росте в тінистих, пе реважно листяних лісах, заростях. Розпов сюджений у лісових районах і в лісостепу. Збирають всю рослину під час цвітіння й сві жою настоюють у спирті. Рослина дуже отрут на; викликає сильний пронос, блювоту, особ ливо ягоди й кореневища. У народі вживають спиртову настойку всієї рослини при туберку льозі легенів як засіб, що збуджує апетит і під силює перистальтику кишок. В 1 склянці води розводять 2 чайні ложки цієї настойки й прий мають по 1 столовій ложці кожні 1 — 2 години,

але не більш однієї склянки протягом дня. За вищені дози викликають блювоту. Стверджу ють, що приймання такої настойки діє заспо кійливо на нерви. У західних областях УРСР деякі називають його «сухотником», як засіб від сухоти («сухоти» — «suchoty» — народна назва туберкульозу).

№125/8. VeratrumLobelianum Bernh. — чемериця лобелійова (Veratrum album L. Ver. Lobelia num Bernh.) (Рослина дуже отруйна). Українська назва — чемериця (біла); російські: чеме рица Лобеля (різновид білої), або чеме рица белая (дехто виділяє в окремий вид), що виростає в гірських місцевос тях; польська — czemierzyca biaіa. Роди на: Liliaceae — лілійні. Багаторічна трав’яниста рослина із простим або таким, що складається з декількох голівок, корене вищем і численними білуватими коренями. Стебло товсте, висотою 50 — 170 см. Листи стеблообгорнені, еліптичні і яйцевидно лан цетні (верхні), загострені, знизу з коротким пушком, суцільні, дугонервові або (нижні) широкоеліптичні, великі. Квіти жовто зелені або бурувато зелені, зібрані у верхівкове во лотеве суцвіття. Цвіте із червня до кінця сер пня. Росте по вогких луках, галявинах, іноді в заплавах рік ближче до суходолу, між чагар

Мал. 93. Veratrum Lobelianum — чемериця лобелійова

никами. Поширена в лісостепу й Поліссі, зус трічається скрізь, але не у великій кількості. М. А. Носаль і І. М. Носаль, «Лікарські рослини і способи їхнього застосування в народі»

Мал. 92. Paris quadrifolia — вороняче око.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ

Елексир молодості і довголіття.

Настойка астрагалу.

Стародавні скіфи називали астрагал «Травою безсмертя». Вважалося, що той, хто регулярно п’є його настої, проживає довге активне життя і застраховує себе від старечого безсилля.

Віктор Фуштей, м. Заставна, Буковина, Медичний центр «Горицвіт»

ідомий вчений колишнього СРСР, директор НДІ терапії, академік Чазов Е.І. активно застосовував астрагал в лікуванні чи# новників найвищого рангу СРСР. Трава астрагалу містить: вітаміни # А, В, С, Е, цукор, крохмаль, органічні кислоти, камедь, сапоніни, флавоної# ди, мікроелементи – СЕЛЕН, марга# нець, натрій, залізо, кальцій, фосфор, магній, алюміній, барій, кремній, стронцій, молібден, кобальт, цинк, мідь, хром, ванадій, марганець.

Цілителі минулих століть вилікову# вали за допомогою астрагалу навіть онкологію. Сучасні медики, дослідив# ши препарати з астрагала, виявили, що вони дійсно володіють протипухлин# ними властивостями і значно подов# жують життя таким хворим. Онкологи рекомендують астрагал в якості проти# рецидивного лікування більшості ви# дів раку, особливо шлунку, легень, жі# ночих статевих органів, передміхуро# вої залози, крові. Протипухлинні влас# тивості пов’язують із високим вмістом селену. І, звичайно, астрагал застосо# вують для профілактики раку, інфар# кту, діабету та ін. Препарати з астрагалу мають анти# оксидантну, потогінну, відхаркувальну, в’яжучу, гепатопротективну, судино# розширювальну, сечогінну, кровозу# пинну, тонізуючу, седативну і гіпотен# зивну дії. Антиоксидантний захист за#

безпечує велика кількість флавоноїдів (кверцетин, кемпоферол, ізорамнетін та інші) # більше ніж у зеленому чаї; виявлені в ньому і кумарини, що ма# ють протиракову активність; і, звичай# но ж, циклоастрагенол, що забезпечує нам захист від старіння. …За рахунок специфічної дії на телемеразу, герон# тологи приписують астрагалу власти# вості омолоджувати організм та спо# вільнювати процес старіння людини. Речовина циклоастрагенол із астрагалу є одним з найперспективніших в ліку# ванні старечих захворювань і продов# ження активного життя. У Каліфорнійському університеті (UCLA) дослідження циклоастрагено# лу показують ефективність у боротьбі зі старінням клітин, посиленням імун# ної системи, зниженням онкологічної активності й захисту організму від ві# русних інфекцій.

Українська Родина № 2/2016

ЗДОРОВ’Я У США з 2013 року випускається екстракт астрагалу під назвою «ТА# 65», рекомендований як засіб антиста# ріння. Активною речовиною в ньому виступає саме циклоастрагенол. У су# часній медицині астрагал використо# вується для профілактики і лікування таких захворювань як: рак, цукровий діабет, захворювання головного мозку, у тому числі хвороба Альцгеймера, гі# пертонія, доброякісні новоутворення, рак і лейкоз,СНІД, атеросклероз, зни# жений імунітет, імпотенція. Не дарма в наші дні західні медики і дослідники активно вивчають спадщи# ну східної медицини. І одним з найяс# кравіших "відкриттів" став астрагал. Монголи додають його корінці в чани при приготуванні будь#якої їжі, а ки# тайці вважають його одним з основних лікарських рослин природний засіб від старіння організму і супутніх йому зах# ворювань. Тибетська медицина нази# ває астрагал «універсальними ліками» і рекомендує як засіб від старіння. Багаторічний досвід медичного цен# тру «Горицвіт» застосування фітотера# пії в онкології, в т. ч. препаратів астра# галу, дозволяє рекомендувати його для активної онкопрофілактики та в якос# ті проти рецидивного лікування раку різної локалізації. Настоянку астрагалу можна зробити в домашніх умовах: 50 гр. сухого кореня настояти на 0.5 л 40% горілки 2 тижні, процідити, зберігати в темному місці. Спосіб застосування: По 25 крапель 3 рази на 50 мл води за 30 хвилин до їди. При онкозахворюваннях дози збільшуються до 40#50 кр. 3 рази. Протипокази: Важкі захворювання нирок з набряками та алергічна непе# реносимість астрагалу.Перед застосу# вання необхідно порадитись з ліка# рем#фітотерапевтом.

Фуштей В.В. Головний лікар медичного центру «Горицвіт» (Буковина) Радник голови Чернівецької ОДА з профілактики захворювань. Консультація за тел. 099 228 05 67, 097 648 04 10

Українська Родина № 2/2016

Весна в хорошому настрої, або як вийти перемож цем у війні з залізодефі цитною анемією та дефі цитом вітаміна С.

сім нам відомі незабутні від# чуття прийдешньої весни, коли все квітне та радіє серце. Але разом із тим у нас можуть бути й не зовсім приємні відчуття, які є сигна# лом дефіциту такого важливого для організму мікроелементу, як залізо та вітамін С. Як же нам краще впоратися з цією, на перший погляд, незначною, але насправді дуже серйозною пробле# мою? Насамперед треба знати, для чо# го нашому організму потрібне залізо. Залізо # це унікальний мікроеле# мент, який бере участь у багатьох жит# тєво важливих процесах людського організму, таких як синтез гемоглобі# ну і транспорт кисню до органів та тканин, участь в імунній відповіді та в генерації нервових імпульсів. Проблема дефіциту цього елемента дуже актуальна та призводить до сер# йозних змін у людському організмі. Найбільше страждає система кровот# ворення, центральна нервова та ен# докринна системи. Також виникають проблеми з імунною системою, пору# шується психомотрний розвиток, по# ведінка та знижується рівень інтелек# ту. Якщо брати до уваги дітей, то най# більше страждають малюки віком до року. У них порушується функція сприйняття довколишнього світу, діти стають неуважними, що в подальшому

набуває ще більших масштабів. У до# рослих збільшується ризик виникнен# ня переломів та остеопорозу. Виділяють декілька стадій розвитку залізодефіцитних станів: Прихований період # коли виникає зниження запасів заліза в кістковому мозку та печінці. Клінічні симптоми відсутні. Явний період # коли виникає дефіцит заліза в тканинах. Клінічно це проявля# ється підвищеною втомлюваністю, зни# женням апетиту, підвищеним сприй# няттям до інфекцій, зміною смаку, су# хістю шкіри та слизових оболонок. Залізодефіцитна анемія # кінцева ста# дія дефіциту заліза, яка характеризуєть# ся зниженням вмісту гемоглобіну в ре# зультаті порушення його надходження та засвоєння організмом або втратою. Клінічні симптоми найбільш виражені та проявляються у вигляді підвищеної фізичної та розумової втомлюваності, блідістю шкіри, серцево#судинними порушеннями, зниженням імунітету (підвищена захворюваність респіратор# ними та кишковими хворобами). Крім того, відбуваються зміни структури ніг# тів, шкіри, випадає волосся. Також характерна патологічна зміна смаку та апетиту. Залізодефіцитна анемія # одна з най# серйозніших проблем охорони здо# ров’я.

ЗДОРОВ’Я

Дефіцит заліза виявляють у більш ніж 3 млрд населення земної кулі, а залізо# дефіцитна анемія, як заключна стадія цього стану, є майже в 2 млрд людей. Майже 50% жінок репродуктивного ві# ку мають ці проблеми. Частота виник# нення ЗДА залежить не тільки від статі та віку, але й від харчування та супутніх хвороб, при яких порушується всмок# тування заліза або виникає кровотеча. За даними ВООЗ та Світового банку # ЗДА є третьою за розповсюдженістю причиною втрати працездатності у лю# дей віком 15#44 років. Частіше на дефіцит заліза страждать діти в період активного росту (перші роки житті та пубертат), жінки діто# родного віку, вагітні, годуючі матері та люди похилого віку. Організм здорової людини містить близько 4 г заліза, причому у жінок де# що менше, ніж у чоловіків. Добова потреба здорової людини складає 15# 20 мг на день. 90% заліза, яке необхід# не організму, є власним, яке вивільня# ється при загибелі еритроцитів. З їжею в організм людини потрапляє близько 15 мг заліза, з яких засвоюється лише 10 частка. Все залежить від забезпече# ності залізом організму, від віку, від стану шлунково#кишкового тракту. Якщо брати до уваги їжу # то всмокту# вання заліза залежить від його хімічної форми та кількості. Існують такі по# няття, як гемове та негемове залізо. Перше міститься в червоному м’ясі та засвоюється майже на 22%. Негемове

міститься в рослинній їжі, крупах та білому м’ясі, засвоюється на 8%. Які ж продукти містять залізо? Якщо брати до уваги продукти тваринного походження, то найбільше заліза міс# титься в печінці (6,9 мг на 100гр), язи# ку телячому (4,1 мг), потім ідуть м’ясо кролика та конина (по 3,3 та 3,1 мг), далі йде яловичина (2,7мг). Трохи менше заліза міститься в м’ясі індички та курки, в скумбрії. А ось як розподі# ляється залізо в рослинних продуктах. Лідером є морська капуста (майже 16 мг), сочевиця (11,8), соя (9,7 мг), горох (6,8 мг), потім йде гречка ядри# ця (6,7 мг), сухофрукти # курага (3,2 мг), чорнослив (3,0 мг), інжир сві# жий (3,2 мг), геркулес (3,6 мг). Трохи менше його міститься у пшоні та куку# рудзі, в горіхах, свіжих яблуках, черво# ному буряку та зелені. На всмоктування гемового заліза впливають деякі продукти харчування та інші речовини. Підсилюють його всмоктування фруктові соки, риба, материнське молоко. З речовин # це лимонна, яблучна та янтарна кислоти. Пригнічують всмоктування продукти, які містять кальцій, горіхи, бобові, а також какао, кава та чай. З речовин # це консерванти, харчові волокна. Необхідно пам’ятати, що діагноз залі# зодефіцитної анемії може поставити тільки лікар, спираючись на скарги та результати лабораторних даних людини. Також дуже актуальною проблемою навесні є дефіцит деяких вітамінів, зокрема вітаміну С. Цей вітамін відіг# рає важливу роль в організмі людини як регулятор окисно#відновних про# цесів, також бере участь у синтезі ко# лагену, у кращому засвоєнні заліза, знижує проникність судин, має антиа# лергічну та протизапальну роль. Пот# реба у вітаміні С залежить від віку, від рівня фізичної активності та ін. Най# більше цього вітаміну потребують діти (45#60мг ), вагітні та годуючі матері (70 та 90 мг.) У випадку дефіциту страждає весь організм, а найбільше # імунна

система, підвищується частота інфек# ційних захворювань, з’являється кро# воточивість ясен, сухість шкіри, біль у суглобах та ін. Ця проблема постає то# ді, коли в продуктах харчування з ча# сом знижується запас вітамінів. Найбільше вітаміну С міститься в су# шеній шипшині (1500мг на 100 про# дукту), в хроні (до 200мг), в червоному перці та чорній смородині (по 250 мг). В інших продуктах # цитрусових, зеле# ні, його значно менше. Цікаво, що в картоплі, яка долежала до весни, збері# гається тільки 10% початкового складу вітамінів. Чим же зарадити в цьому випадку? Потрібно пам’ятати, що при правиль# ному висушуванні та заморожуванні продуктів вітаміни зберігаються досить довго. Тож готуйте сани влітку! Прид# байте спеціальне обладнання та сушіть ягоди, фрукти і зелень вдома. Адже на# багато дешевше придбати або вирости# ти на власному городі необхідні про# дукти, аніж купувати їх взимку. Не за# бувайте також про заморожування! Або в морозильній камері холодильника, або в окремій камері. Дотримуйтесь інструкціі до техніки, уважно сортуйте, мийте, висушуйте та заморожуйте про# дукти. Якщо ж немає такої можливості, тоді запасіться землею, необхідним ін# вентарем та насінням і вирощуйте вдо# ма, на балконі, в теплиці чи парнику зелень. Також не забувайте про зелень, яка росте усюди на городах # про кріп, зелену цибулю, про кропиву двудомну. До речі, в кропиві вітаміну С в два рази більше, аніж у чорній смородині, та ві# таміну А більше, ніж в обліписі. В усіх цих випадках, сезонні дефіцити вітамі# нів, зокрема такого важливого, як С # Вам не страшні! Бувайте здорові! З повагою до Вас, Катерина Голінська лікар лаборант

Українська Родина № 2/2016

ЗДОРОВ’Я

Бджоли охоронці здоров’я Чи не найбільше користі в природі приносять бджоли. Ще не була заселена Земля, а бджоли з рос# линами готували підґрунтя для життя людей. Висока організація і працездатність бджолиних сімей можуть і сьогодні бути прикладом для людей. На жаль, є одвічна проблема – людське суспільс# тво більше експлуатує природу (і її вір# них помічників – бджіл) і мало турбу# ється про їх збереження і відтворення. Хто зупинить сучасних експлуатато# рів землі у нестримному виснаженні угідь генетично модифікованими куль# турами, у недотриманні сівозмін. Рідко де побачиш лан гречки та й той «моди# фікований» самозапиленням. Окрім того, що гречка один з основних медо# носів, думаю, що «традиційна» гречка мала й іншу гарантовану якість зерна. Із року в рік бачиш безкрайні лани ГМО кукурудзи, соняшників, сої, трохи мен# ше – пшениці. А використання пести# цидів, які розносяться повсюди без зав# часного попередження, призводить до загибелі бджіл. А хто зупинить випалю# вання луків, полів, чагарників з «дики# ми» медоносами на них? Немає еколо# гічної культури і виховання, немає дер# жавницьких і моральних застережень. При такому розкладі бджільництву загрожує занепад. Та все ж, великі трударі – пасичніки допомагають великим трудівницям полів і лісів – бджолам вижити і зібра# ти цілющі дари природи. Україна вхо#

Українська Родина № 2/2016

дить в кагорту країн#лідерів світу по кількості бджолосімей і об’єму бджо# лопродуктів. Нагадаю перелік бджолопродуктів (по висхідній) – це мед, пилок квітко# вий, прополіс, перга, маточне молочко і бджолина отрута. В останні роки на# були популярності і «відходи вироб# ництва» – підмор бджіл. Всі продукти бджільництва мають суттєві лікувальні властивості. Почнемо з меду. Мед – це нектар кві# ток, зібраний, ферментований і вису# шений бджолами. Раніше використо# вувані соти бджоли очищають і пропо# лісують, що є найкращою дезинінфек# цією. «Запечатаний» в сотах мед нази# вають зрілим. Цінність медів обумов# лена наявністю в них легкозасвоюва# них людським організмом вуглеводів (глюкоза, фруктоза), амінокислот, ферментів, вітамінів (переважно групи В), мінеральних речовин (особливо калію, який на клітинному рівні спри# яє очищенню організму). Треба мати на увазі те, що кількість складових і їх співвідношення зале# жить від медоносів і тої місцевості, де бджоли збирали нектар (також пропо# ліс, пилок квітковий). Через це, коли є можливість, то придбайте і вживайте різні меди, щоб

використати більш широкий спектр їх лікувальних властивостей. Використовують мед як загальноз# міцьнювальний імуннозахисний про# дукт, для підтримання діяльності серця і печінки, шлунково#кишкового трак# ту, простуді, безсонні, занепаді сил, для покращення «формули» крові. Мед не несе навантаження на печін# ку, нирки, залози внутрішньої секреції (він їм допомагає), бо бджоли вже про# вели необхідну ферментацію. У медах (як і в овочах) майже відсут# ні білки, що не загрожує збільшенню ваги людини, і це дозволяє використо# вувати їх при любій дієті, звичайно з урахуванням вад організму. При вживанні меду (з теплою водою) за 1,5#2 години до їжі регулюється кис# лотність шлунку на підвищення. При цьому бажано використовувати і «сприятливий» мед # акацієвий як ма# локіслотний # (РН # 2,7) і гречаний, як більш кислотний (РН # 6,4). Добова доза в середньому 100#150 г або 3 ст. ложки на добу, а при очікуван# ні великих фізичних навантаженнях поступово підвищують дозу у 2#3 рази. Мед не обов’язково зразу ковтати – він може застоюватись через епіталій в роті – тож смакуйте. Також не бажано кидати мед в дуже гарячі напої (чай, молоко, кава) чи гарячі каші, бо при високій температурі втрачаються (руйнуються) складові меду. Якщо є потреба «розпус# тити» закристалізований твердий мед, то розігрівай# те його (в закритій посуди# ні) у водяній бані при тем# пературі до 40 °С, але не вище 45 °С. Щодо цукру, то його не бажано вживати у великих кількостях, бо він не має лікувальних властивостей. Як сказав Микола Амосов «Сахар # зто простейший углевод, который идет на отложение жиров». Але це не головне. При виробниц# тві цукру для очищення і відбілення використову# ють негашене вапно САО і інше... Хто скаже, скільки його там, чи здатні нирки

ЗДОРОВ’Я видалити лишки з організму? Це може призвести до відкладання солей в суг# лобах, нирках... Якщо не мед, то використовуйте до# машнє варення # там цукру мало і біль# шість вже інвертовано. Стосовно медів, то вони (в більшос# ті) мають назву медоносів#рослин, з яких бджоли брали нектар. Кожен мед, окрім загальних оздо# ровлюючих властивостей, має особли# вість, так – акацієвий, як найменш кислотний, з великою кількістю фрук# този, має протизапальну дію, понижує кислотність шлунку (як згадувалось раніше), а також годиться для людей схильних до цукрового діабету; # липовий, звісно, добре діє при простудах, переохолодженнях; # гречаний, який має підвищене кис# лотне число, більш годиться для людей з пониженою секреторною діяльністю шлунково#кишкового тракту, має ба# гато глюкози (для печінки і м’язів), та# ку складову як рутін (укріплення су# дин), а також чи не єдиний помічник при недокрів’ї, бо має атомарне залізо, відповідне по вмісту до крові людини; # буркуновий # сприяє розрідженню крові (діють кумарини) і понижує тиск, що важливо при серцево#судин# них захворюваннях; # з глоду і серцевої крапиви (пустир# ник) # поблажлива дія для серця при гіпертоніях, порушеннях ритму серця, ослаблених серцевих м’язах; # соняшниковий регулює сольовий обмін (солі в суглобах, нирках); # різноцвітний, особливо у весняну пору, коли в природі все буяє, дарує високі смакові та лікувальні приєм# ності. Треба мати на увазі, що рослина під час цвітіння передає найцінніше у квіти, у нектар, через те # чим багата рослина, тим багатий і мед (додатково збагачений ферментами бджіл). Добре діють і комбіновані суміші ме# ду з рослинами, наприклад, алоє#мед# кагор (при легеневих хворобах); мед## пилок бджолиний і прополіс при зах# ворюваннях простати; мед і чаї з лікар# ських рослин. Я вирішив готувати спеціальні меди з допомогою бджіл # використовуючи як звичайний наявний мед, так і лікарські рослини, маючи на увазі, що не кожна місцевість може забезпечити нектаром бджіл з потрібних (різноманітних) квітів. Не завжди погода сприяє взятку, є безвзятковим період (засуха, холод, дощ), коли бджолам сутужно. Але вся# кий раз у людей є потреба підтримува#

ти здоров’я, боротися з хворобами як по призначенню лікаря, так і народ# ною фіто#апітерапією. То ж, як підсилювати лікувально# профілактичну дію медів лікарськими рослинами. Декілька разів готував спе# ціальні меди для людей з різними зах# ворюваннями. Це робив зазвичай у безвзятковий період, підтримуючи од# ночасно силу бджолосімей. Так, для підсилення дії меду на сер# цево#судинну систему використовував у відповідних пропорціях витяжки з лі# карських рослин, що мають серцеві глюкозиди, діють заспокійливо, роз# ріджують кров, понижують тиск – це глід, пустирник, буркун, меліса та інші (можна астрогал, барвінок, горицвіт). В будь#якому випадку треба орієнтува# тись на офіційний лікарський діагноз і «не нашкодь»... Бджоли з великою до# цільністю для себе (і для людей) фор# мують медові пропорції, що убезпечує від передозувань. А для сприяння в лікуванні захворю# вань дихальних шляхів готую «легене# вий мед», використовуючи чебрець, дивину скипертовидну, буркун, ло# фонт і інші (можливо ще материнку, евкаліпт, ялівець..). Технологічно виглядає так: 1. Готую по декілька вуликів для кож# ного з медів (пусті соти, годівниці). 2. Готую мед в необхідних кількостях (з урахуванням втрат при згодовуванні бджолам до третини ваги). 3. Закристалізований мед бажано «розпустити» у водяній бані. 4. Готую набори лікарських рослин у пропорціях, взятих з фітотерапевтич#

них джерел і роблю водні витяжки (на# пари) кожної рослини окремо. Через 0,5#1 год. зливаю докупи (через сито) кожну групу витяжок окремо. 5. Розмішую мед і витяжку лікар# ських рослин у співвідношенні 1,5 до 1 і розливаю на ніч у годівниці (по 1,5 л). Бджоли повторно переробляють роз# бавлений мед, додатково ферментують (частково з’їдають, висушують і запе# чатають соти). Власне, працюють у звичному режимі, не зношуються, за# безпечують кормом себе і готують лі# кувальні меди для людей. Можна готу# вати лікувальні меди і по іншим нап# рямках. Такі меди вживаються як звичайні і, бажано окремо від їжі, щоб виключити нейтралізацію їх лікувальних власти# востей. Хоча це й затратна технологія, але корисна для бджіл і людей, бо здоров’я безцінне! То ж хай всім здоровиться, а бджілки радують навколишній світ. В. Чиренко, пасічник т. 067 238 66 96

Про інші бджолопродукти у наступній публікації. Технологію використання лікарських рослин можна інтерполювати на виго5 товлення домашніх напоїв, наприклад медовух, виноградних вин.

Українська Родина № 2/2016

ЗДОРОВЕ ХАРЧУВАННЯ

Арнольд Ерет # Природне харчування овочами і плодами.

Те, що дає нам природа! Робота доктора Арнольда Ерет дуже актуальна і в наші дні. У ній дається ряд простих, але в той же час дуже корисних порад щодо оздоровлення людського організму. Авторська «теорія слизу» знайшла підтримку і в сучасній медицині. Автор # прихильник переходу людини на фруктову, так звану «Безслизову», дієту, яка ефективна при лікуванні не тільки ожиріння, але і хронічних захво# рюваннь нирок, шлунково#кишкового тракту, легенів, шкіри. II. Як усунути і попередити го Хто боїться тривалого посту, навіть якщо чати самообладання. У хвилини сумніву він і відчуває себе здоровим, той нехай по одному допомагає спокій, іншому діяль ловну причину всіх хвороб Моє завдання в цьому розділі вказати за соби і спосіб, при яких можна з успіхом протидіяти отруєння організму слизом, цього найбільшого ворога здоров’я. Я вже вказував, що хворим необхідно індивіду альне лікування. Мені вдавалося не раз як усними, так і письмовими порадами надавати допомогу і досягати зцілення в важких захворюван нях. Тут я хочу вказати три способи знайти для себе належний режим. 1. Найкоротший і найнадійніший шлях це піст. Здорові люди можуть без небезпеки лі куватися постом; само собою, зрозуміло, також і вони повинні бути розсудливими і не перевтомлюватися під час посту, тобто не робити, таких фізичних і розумових нап ружень, які їм були не по силам навіть при повному харчуванні. Тут слід згадати про обов’язкову міру обережності, яка повинна дотримуватися при всіх лікуваннях постом: повне очищення кишечника перед почат ком посту за допомогою нешкідливого проносний або клізми, або того й іншого разом. Адже цілком природно, що той, хто постить не повинен мучитися газами і роз клалися речовинами, які утворюються з ка лу, що знаходиться в кишечнику; вже того досить, що слиз при виділенні приносить людині багато клопоту, про що вже було говорено. Арнольд Ерет ! лікар!діє! толог, уродженець Локар! но, Швейцарія. Його праці в області застосування різ! них дієт при лікуванні різ! них захворюванні друкува! лися у Франції, США. Теорія «слизу» (слиз – основна причина багатьох захворювань), емпі! рично обґрунтована автором, з одного боку уз! годжується з тибетської медициною, яка називає три причини, «три кореня» хвороб людського організму, – хвороби «газу», «жов! чі» і «слизу» – розглядає в складній взаємоза! лежності. У висловлюваннях східних лікарів звучить таке попередження: «Якщо хочеш збе! регти здоров’я – тримай шлунок порожнім», тобто, «Їж мало, і це мале їж вчасно».

Українська Родина № 2/2016

чинає з короткого. Вже 36 годинний пост, повторюваний один або два рази на тиж день, діє дуже благотворно на організм. Найкраще почати його з вечора, відмовив шись від вечері і поставивши клізму. В про довження 36 годинного посту – аж до дру гого ранку включно – не слід приймати нія кої пиши, а під час першого потім сніданку є тільки фрукти. Харчуватися фруктами не обхідно після кожного поста, тому що фруктовий сік згортає розпушену слизову масу. Хворі і люди похилого віку повинні особливу увагу звертати на свої індивіду альні особливості. Наприклад, хто зазви чай харчується тільки м’ясом, той особли во повинен побоюватися раптового пере ходу до посту і суворої фруктової дієти. Різка зміна тут може дуже зашкодити. Змі ну дієти треба вести в строгій відповіднос ті з особливостями організму і під нагля дом досвідченого лікаря. Мета досягається значно швидше, якщо зазначеним чином продовжувати постити кілька днів довше, тобто 3 дні нічого не їс ти і пити тільки, залежно від потреби, ков тками воду з лимоном. Починаючи з 4 го дня харчуватися трохи овочами, салатом або фруктами, і ввечері того ж дня поста вити грунтовну клізму. Піст може тривати у здорових людей навіть кілька тижнів, особ ливо у тих, кому їх рід занять дозволяє ле жати в важкі хвилини виділення слизу і ко ливання барометра. Ці поради, однак, від носяться тільки до здорових людей, які на досвіді бажають переконатися в фізичному і духовному переродженні, що є наслідком цього лікування. Чи не дивуйтеся під час посту поганим зовнішнім вашим видом і зменшенням ваги тіла! Здоров’я ваше, незважаючи на поганий колір обличчя, стає міцним, і незабаром на щоках показу ється свіжий і здоровий рум’янець. Вага ті ла також скоро робиться нормальним. Піс ля поста тіло наростає буквально з кожним грамом їжі. Дуже помірні в їжі люди мають тонке і одухотворене обличчя. Кажуть, що у Папи Льва XIII, цього великого постника і знавця життя, був майже прозорий колір обличчя. Успіх поста, головним чином, залежить від того, хто постить. Він не повинен втра

ність, особливо легка механічна робота. Коли організм звільниться від засмічен ня, слизу і клею, то святий обов’язок кож ного одужав людини оцінити здобутий ве лике земне благо і зберегти його правиль ним харчуванням. 2. Хто за станом свого здоров’я не може постити, наприклад, при важких легеневих або серцевих хворобах, не хай, принаймні, піклується про те, щоб накопичення слизу було покладено ме жа. Це досягається за можливе утриман ням від просвітників слизу, особливо від борошняних (тістечка), рисових і картоп ляних страв, від кип’яченого молока, сиру, м’яса і т.д. Сир, кисле молоко, йогурт утво рюють менше слизу, тому що вони діють проносне. Хто зовсім не може відмовитися від хліба, той нехай вживає білий і чорний хліб в сушеному вигляді; шкідливість його при цьому втрачається, так як слизові час тки частиною руйнуються. Сушеного хліба взагалі багато не з’їси, не можна його і ковтати шматками, подібно хижакові, ста ранне ж розжовування стомлює, врешті решт, навіть самого жадібного любителя. Хто не може розкусити сухаря внаслідок поганих зубів, той повинен смоктати його до тих пір, поки він не розмокне чудовий засіб підняти впали сили. А хто не може обійтися без картоплі, той нехай вживає його лише в печеному вигляді. Тут я знову застерігаю хворого найпереконливішим чином від самостійного лікування без дос відченого керівництва. Навіть найменше відхилення в бік бесслизистої і бідної сли зом дієти, вимагає різних вказівок і форм, залежно від роду хвороби і індивідуальнос ті хворого. Надзвичайно важливу роль ві діграє при цьому правильний і своєчасний перехід від однієї дієти до іншої. Про це може судити тільки компетентний фахі вець, а не хворий і його близькі. Особливо хворі на легені повинні місяцями утримува тися від деяких носіїв слизу, щоб попере дити загострення своєї хвороби. Тут мо жуть багато хороших послуг надати мої препарати, бідні слизом (бідний слизом рослинний бульйон, поживний суп, «здо ровий аромат», пісний напій і т. д. Є тільки у А. Куммер, Viandal Werk Koln Sulz).

ЗДОРОВЕ ХАРЧУВАННЯ Що ж, власне, залишається людині для харчування, якщо вона абсолютно має від мовитися від м’яса і, по можливості, уни кати сушеного гороху, сочевиці і бобів? Та ке питання запропонує з зітханням, ймо вірно, не один з моїх читачів. Про цінність м’яса я вже говорив вище. Незначна потреба людини в білку цілком покривається цукровмісними фруктами; бананами, горіхами з декількома винними ягодами або фініками. І служать для утво рення м’язів і сил. Овочі, салати з додаванням з олії та лимо ну, фрукти і ягоди, що дає нам природа, в за гальному роблять наш стіл, гідний богів. Входити в подальші деталі не буду, але хо чу тільки рекомендувати особливо людям слабкого здоров’я у всякому разі, тримати ся ранкового поста. Не приймайте їжі зовсім до обіду або, принаймні, до 10 години ранку, а потім їжте тільки фрукти. Нагорода за це маленьке самокатування не забариться, як що бути в ньому послідовним. 3. Тепер ще слівце і для тих, які дума ють, що не можуть відмовитися від зви чайної слизової їжі (м’ясо та ін.). І для них є дуже здоровий вигляд харчування «флетчерізм», тобто за зразком харчування Флетчера американця, причому їжа особ ливо грунтовно розжовується, поки не вий де в роті рідка каша. Кількість їжі скорочу ється до розмірів дійсного апетиту, тобто рази в півтора проти звичайного, що в під сумку, дає прекрасні результати. Як тільки людина, завдяки посту і фрук тової дієти одужує, як я це розумію, тобто його організм звільняється від слизу, клею і зародків хвороби і далі залишаєть ся таким, то, само собою зрозуміло, йому вже не треба більше постити, і їжа стає для нього такою насолодою, про який він раніше не мав ніякого поняття. Тут і ле жить для людини шлях до щастя, гармонії і вирішенню всіх питань, особливо соці альних, тому що потреби його надзвичай но скорочуються і він «наближається до божества» (Сократ). Чи може людина довгий час харчуватися фруктами? Само собою зрозуміло, що так! Інша було б прямо «біологічної помилкою». Якщо для кожного черв’яка готовий стіл, чому ж для людини його не буде? Крім то го, вже науково доведено, що в яблуці, ба нані і кокосовому горісі міститься рішуче все, що необхідно для людського організ му. Корова все життя харчується тільки травою, дає щодня 10 літрів молока, тягне плуг і, врешті решт, з’їдається. І протягом довгого часу в ній жир, білок (молоко), м’язи, сила і теплота утворюються від хар чування травою (сіно). Невже ж, що стоїть вище всіх тварин, людина так недосконало

створений, що органічна його життя не може підтримуватися багатою сонячної кухнею? Павло Лібернер, один з моїх однодумців, виклав основні правила богоугодного спосо бу життя в поетичній і привабливій формі.

Практичні поради для життя Перед їжею помолися і піклуйся про те, щоб обід твій був пройнятий благо честивим настроєм. Їж повільно, щоб аромат і властивість страви, яке містить в собі бальзам для нервів, проникли в твоє єство. «Добре прожувати наполовину пе реварено!» «Погані панове, а хороші слуги наші: живіт і шлунок!» Каже справедливо мудрий вислів. Твоя їжа повинна бути чиста, незап лямована вбивством і кров’ю! Залиш тварині його тіло і життя, залиш йому його єдине благо! Дарами небес стіл твій зав жди рясний: зрілі снопи землі, зелень са дів, ягоди лісів, солодкі і різнокольорові плоди дерев зі своїм ароматом все це сонце червоне для тебе розбудило з зи мового сну і жаркими поцілунками любові оживило твою їжу, щоб ти їв живі плоди, які тобі в свою чергу дали б життя. Чисто, як їжа, будь твоє тіло! Та чи інша травичка допоможе тобі його очистити від отрут і звільнити від злих духів. Чудеса тво рять соки плодів: з коренем знищують вони зло, очищають кров і дають тобі силу. Чудеса робить і лимон, перли і корона всіх золотих плодів. Давай іноді спокій і відпочинок твоїм травним органам, все, що були тобі вчите лями, були теж майстри постити. Мудро так розподіляй свою їжу, як пори року тобі її дос тавляють! Першою заповіддю тобі повинно бути: «Їж мало, і це мале їж вчасно!» Якщо хочеш зовсім бути здоровим ті лом і душів, щось не чекай до тих пір, поки не знайдеш в подиху всесвіту ту божественну їжу, яка приховує в собі вищу життя і зуміє її тобі передати. З благоговінням черпай повної жменею з цього святого джерела і пам’ятай, що бого подібної, чиста душа приєднується до тво го чистому тілу.

Якби по райському закону легеням лю дини і шкірі було надано в якості покриву один тільки повітря і сонячну електрику, а шлунку та кишечнику тільки сонячне хар чування, тобто фрукти, які майже без за лишку перетравлюються і, як залишки, ви діляють лише целюлозу без всякої слизу, клею і зародків, то не можна погодитися, що трубчаста система людського організ му може при цьому псуватися, слабшати, старіти і, врешті решт, зовсім відмовитися працювати. Замість живих, повних енергії, клітин плодів тепер людина їсть «убоіни», які біологічно призначені для хижих звірів, т. е. гнильне і неоковирне харчування, що не дає енергії. У в Особливості та шлунку нагромаджуються ПРИ кишечнику ЦЬОМУ (залишки слиз), які поступово закупорю ють канали та фільтри (залози). У підсумку це все і веде до передчасної старості. Та ким чином, передчасна старість є, по суті, пряма хвороба, повільне і поступове руй нування життєвого мотора. Хімія харчових продуктів дає точні докази того, що каліцтва і розпад клітин відбува ються від бідної мінералами культурної їжі. Якщо каліцтва, втрата краси і старість відбуваються внаслідок неправильного харчування, то терапія краси і молодості залежить тільки від дієти і від відповідно го поліпшення харчових продуктів. Блідий Мертвецький колір тіла культурної люди ни, позбавленого світла і сонця, безпе речно, негарний і залежить переважно від білого мертвого кольору нестравною, неправильного живильного матеріалу. Який розкішний колір обличчя буде у лю дини, якщо він стане харчуватися одними «рдяного» плодами: виноградом, вишня ми і апельсинами, та ще, якщо до цього додати повітряні і сонячні ванни, про це не мають люди і поняття! Слиз і при цьому недолік мінеральних речовин в харчових продуктах мають таке ж значення, як і не долік кольору. Якщо ви порівняєте сорти харчових продуктів проф. Кеніга, то знай дете, що у безслизовій їжі, а саме у пло дах і овочах, місткість вапна стоїть на пер шому місці.

III. Головна причина передчасної старості, випадання і порідіння волосся: засіб збереження молодості і краси Після численних доказів, що слиз зав жди є головною причиною хвороби та пе редчасної старості, слід ще простежити окремо на деяких органах, в якій мірі сли зової культурне харчування перешкоджає розвитку краси при зростанні людського тіла і викликає симптоми старості. Українська Родина № 2/2016

САД ГОРОД

Ізабела Так склалося, що зачувши слово «ізабельний», звичайний садів# ник # дачник думає про «виног# радний бур’ян». Проводячи асоціації з чимось дрібним, кислим і особливо пізнім ви# ноградом. Зазвичай такі са# дівники, «дуже добре», зна# ються на виноградарстві, то# му точно знають що виноград буває білий і чорний. Нажаль їхні «знання» вичерпуються, а з ними і наша посмішка. Як ви зрозуміли, я пишу не для того, щоб когось підняти на сміху. Це нез# нання має давню історію, та поширену географію. Розберемося по порядку. З власного досвіду не раз чув та бачив негативні відгуки людей про ізабельні сорти винограду. Негатив сходив як# раз з людей далеких від ампелографії та взагалі виноградарства. Чому так? В часи активного розвитку промис# лового садівництва в колективних гос# подарствах. Люди які займалися садів# ництвом часто їздили в різні місця у відрядження для того, що б отримати практичний досвід та нові перспектив# ні сорти культурних рослин. Разом з цим до колгоспів середньої та північ# ної частини України, активно потрап# ляє виноград. Я не буду стверджувати, що це були тільки сорти ізабельної гру# пи винограду. Скоріш за все потрапля# ли й інші сорти винограду(європей# ські, чорноморські..) Але ізабельній сорт витримував нові умови і давав врожай, а для теплолюбивого «євро#

Українська Родина № 2/2016

пейця» січневий # 30, відсутність від# повідного догляду та вологе літо було смертельним вироком. Тому розповсюдження, завдяки простому догляду та стійкості до при# родних умов, набирало оберти. Наразі сьогодні, на сільських та дачних под# вір’ях, ми бачимо результат 50#60#х років минулого століття. (Як правило вигляд присадибних кущів винограду жалюгідний.) Ви уявіть собі «ажио# таж» простого селянина # колгоспника до нової рослини, ще й смачної. Тоді господар не переберав сортами. Він їх власне не знав. Чому пізній, кислий та в компот!? За звичай всі садівники # любителі знають два сорти винограду, Ізабелла і Лідія. Лідія # це рожевий, Ізабелла # синій! Так і є!! Але Ізабелла визріває в північній частині України дуже рідко, вона на півдні інколи не визріває! Лідія визріває трошки частіше. Май# же так ж пізня як і Ізабелла. Зазвичай всі ізабельні сорти характе# ризуються як універсальні. Тому що можуть використовуватись і в техніч# них, і в столових цілях завдяки цукро# накопиченню та аромату. Тепер зрозуміло чому кислий, пізній, і в компот! Додам, що сорти які в народі назива# ються «Лідіями та Ізабелами!», частіше за все являються іншими сортами іза# бельної групи. Такі відомі старі сорти як Конкорд руський, Ноа, Альфа та ба# гато інших сортів. Правда про Ізабельну групу сортів! Скажу відразу # таких сортів як на ба# зарах в цій групі немає. Сорт ізабельної

групи винограду має характерні риси притаманні американським сортам винограду. Це підвищена морозостій# кість, середнього розміру грони та яго# ди, притаманний ізабельний аромат, підвищена стійкість до хвороб та шкід# ників, і що головне, для нашого садів# ника # відносно не високий агрофон (догляд). Ізабельний виноград має багато назв сортів в своїй групі. Вирощувані на на# шій ампелографічній колекції в Києві дають чудовий врожай та повне визрі# вання лози. Завдяки морозостійкості не укриваються на зиму, а в північному виноградарстві це великий плюс. Ще є один плюс, можуть використовуватись як декоративні культури. Які ж сорти можна придбати для за# доволення власних потреб? За власним розповсюдженням в пів# нічному виноградарстві виділю пред# ставників ізабельної групи винограду: Буфало, Любава, Фестіве, К#878, Се# нека, Ананасний ранній, Люсіль, Юо# дупе, Уінчелл, Рожевий безнасінний, Ананасний, Зілга, Гриф, Онтаріо. Ці сорти добре ростуть та плодоно# сять в умовах північного виноградарс# тва України і навіть далі на північ (Бі# лорусь та Росія). Остерігайтеся не якісних саджанців та сортових підробок. Звертайтеся за консультацією! Федорчук М. І. методист НДЛ садівництва НЕНЦ м. Київ Контакти: 0974099089 Електронна пошта: agronom2008@ukr.net

ДИТЯЧИЙ ТВОРЧИЙ ТАБІР

Мова # Історія # Культура #

три чинники, які творять українську націю. «КАРПАТСЬКА КАЗКА»

Дякуємо нашим дорогим читачам, авторам, митцям, спонсорам і меценатам, всім, хто допомагає творити цей журнал. Ваша підтримка і ваш інтерес до нашого - щоденні майстер-класи і творчі студії; видання дають йому енергію життя...

- незабутні вечірні квести, шоу, фестивалі; Підтримайте нас, передплатіть часопис! - розвиваючі тренінги; З повагою, редакція журналу «Українська Родина» - маса позитиву і чудового настрою.Шануймося, єднаймося, нас ніхто не здолає!

Передплата у відділеннях Укрпошти – індекс 91640, ць) тел.: (044) 501 48 22, 565 75 91 a е u в передплата в редакції . m ло

» Д А Л О К О

Во до співпраці авторів і розповсюджувачів. r.coЗапрошуємо ище Тспівробітництва lage сЗелпитань r Ь! -73-17 та підтримки видання просимо e Ю sup обл., звертатися У Г 587 а УДЬ 69-75, до редакції, тел.: (044) 565575591, www.dds.com.ua, к ь Н с - mail@dds.com.ua ат НЕ e5mail: арп АМИ 67) 286 к а (З З Н раз: (0 Ь а те з

уй

фон

е Тел

ЕЛ Т О -Г

«Ш

ІР

АБ Т Й

ЯЧ Т И Д

superlager.in.ua (Одеська область, селище Сергіївка) - 14 незабутніх казкових днів; тел.: (067) 286-69-75, 587-73-17 - талановиті вожаті і творчі вихователі; - ласкаве Чорне море в «Шоколаді» і кришталево-прозорий басейн.