Slovo_35

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

ЗМІСТ

Звернення Патріярха Любомира...................2 Торгівля людьми – реальність, чи міф Андрій ЦИБ..........................................................3 Навіщо потрібні раби сьогодні Олег БІСИК..........................................................5 Обличчя сучасного рабства Мар’яна КОРКУНА.............................................8 №1 (35) СЛОВО /березень-травень, 2008 Видається з благословення ректорату Дрогобицької Духовної Семінарії головний редактор: Олег Шепетяк заступник редактора: Сергій Паламарчук літературний редактор: Ігор Войтко верстка та дизайн: Андрій Бунь, Сергій Паламарчук дизайн обкладинки: Роман Кіх набір текстів: Петро Сюсько, Сергій Журавчак, Павло Гачан, Дмитро СЕНЕЙКО відповідальний за розповсюдження: Володимир Олексяк адреса часопису: часопис «СЛОВО» вул. Данила Галицького, 2 м. Дрогобич, Львівська обл., 82100.

e-mail: redakcia.dds@gmail.com тел/факс:(03244) 2-17-04

Часопис спирається на «Термінологічно-правописний порадник для богословів та редакторів богословських текстів» Українського Католицького Університету, 2005. Редакція може не поділяти поглядів автора. Рукописи не повертаються і не рецензуються. Використання наших публікацій вимагає посилання на часопис.

Людство і рабство Андрій СОВ’ЯК..................................................11 Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна» – проти торгівлі «живим товаром» (історія і діяльність) Ростислав ДУЧАК............................................13 Дорога додому Олег ЗИНИЧ............................................................15

ПОДИХ СКИНІЇ

Сповнім вечірню молитву нашу Господові Андрій ЦИБ........................................................17

Таїнство Єлеопомазання Петро СЮСЬКО.................................................18 По дорозі в храм... Михайло БАЛКО................................................19 Вплив прологу Євангелія св. Йоана Богослова на іконографічне зображення Премудрости Божої на Русі Тарас РИСЕЙ.....................................................21

НА ГРАНЯХ ЧАСУ Церква св. Анни (Борислав - Волянка). Володимир БОГЕНЧУК....................................24

СЕМІНАРІЯ

Вони думали по-європейськи: митрополит Андрей Шептицький і академік Едуард Вінтер Василь ВЕРБІЦЬКИЙ Микола ЗИМОМРЯ...........................................27 Псалтир і Кобзар: точки дотику Ярослав КРИЖАНОВСЬКИЙ..........................30

Семінарійна хроніка............................................39

Молоді люди запитують Дмитро СЕНЕЙКО..................................................33

Звіт про пожертви на Дрогобицьку Духовну Семінарію, зібрані восени 2007 року...................................41

Про вшанування Богородиці і святих Дмитро Горнакевич Сергій ПАЛАМАРЧУК............................................37

1

звернення

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Звернення Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви з нагоди Дня мігранта Всечеснішим і преподобним отцям, Преподобним ченцям і черницям, Шановним мирянам та всім людям доброї волі Ангел Господній з’явився уві сні Йосифові й каже: «Устань візьми дитятко та його матір, і втікай в Єгипет, і перебувай там, поки я тобі не скажу» (Мт. 2, 13).

Д

орогі у Христі! Синод Єпископів, що проходив 27 вересня – 6 жовтня 2007 року у Філадельфії (США), вирішив присвятити один день у році особливій молитві за мігрантів і встановив, що тим днем буде Неділя отців – остання неділя перед Різдвом Христовим. Цю неділю було вибрано тому, що у різдвяний час ми зокрема згадуємо втечу Пресвятої родини – Йосифа, Марії та Ісуса – до Єгипту, а також особливо під час Святої вечері сумуємо через відсутність дорогих осіб, чи то сидячи при родинному столі, чи перебуваючи далеко від дому.

Я

вище міграції, а саме – еміграції, як засвідчує історія нашого народу останнього століття, не є новим. Був час, коли наших дідів і батьків насильно змушували покидати рідну землю, перетворюючи на вигнанців. У новітні часи виїжджати зазвичай спонукають обставини: брак засобів для нормального існування, або брак свободи. Однак усіх, хто став емігрантом у широкому значенні цього слова, об’єднує те, що вони покидали рідну землю не за власним бажанням. …бажаємо згадати про всіх, кого доля завела далеко від рідної землі. Це різні категорії людей, які знаходяться в різних обставинах. Дехто з них вже стабільно проживає на поселеннях, ставши громадянином иншої держави. Инші все ще перебувають у невизначеному стані, готові у будь-який час міняти місце проживання. Та незважаючи на ці обставини усі тужать за рідним домом. …треба згадати ще й инші категорії людей, які стали жертвами такої життєвої мандрівки. Це передусім рідні мігрантів, які залишилися на Батьківщині і страждають через брак тепла любови близьких осіб, які виїхали на чужину. Треба згадати і тих, хто з инших країн приїхав в Україну і також відчуває біль розлуки. Тож скільки людей у своєму житті у той чи инший спосіб переживають явище міграції!

З

вертаючись до усіх вас, дорогі у Христі, передусім хочу звернути вашу увагу на те, що сам Ісус Христос також був емігрантом, ділив вашу долю. Тому, по-людськи кажучи, Він вам щиро співчуває, а як Бог – дбає про вас. Хоч би де ви були, хоч би ким ви були, хоч би якими були обставини вашого життя, не забувайте правди, що Бог є з вами так само, як з усіма нами. Пам’ятайте і те, що ми, люди, які не змушені покидати рідну землю, не забуваємо вас, молимося за вас, робимо заходи, щоб всі наші вірні, які перебувають за межами України, мали належну духовну опіку, щоб було достатнє число душпастирів, щоб духовна опіка була тривалою та належно врегульованою, щоб ви мали нагоду не тільки брати участь у богослужіннях, не тільки користати зі Святих Тайн, а й щоб також краще пізнавали свою святу віру та рідний обряд.

П

росимо вас не віддалятися від Бога та своєї Церкви і, наскільки це можливо, від громади своїх співвітчизників. Будьте живими членами середовища, у якому перебуваєте, але остерігайтеся асиміляції. Кожний емігрант повинен вважати себе послом України, засвідчуючи своєю поведінкою високий рівень релігійного та культурного життя українського народу. Не дозвольте, щоб потреба заробітку засліпила вас і ви переставали бути собою. …відкрийте своє серце для наших братів і сестер та для всіх людей, які стали емігрантами. У своїх молитвах поручіть їхню долю особливій опіці Господа нашого Ісуса Христа. Подумайте, що ви могли б зробити для них, чим їм допомогти чи особисто, чи через відповідні організації.

Д

орогі брати і сестри емігранти, щиро надіюся, що …ваші рідні та співвітчизники духом з’єднаються з вами. Сподіваюся, що це єднання допоможе вам прийняти, якщо це можливо, рішення про повернення на Батьківщину, де ми вас потребуємо та чекаємо.

Благословення Господнє на вас! + ЛЮБОМИР Дано у Києві при соборі Воскресіння Христового 16 грудня 2007 року Божого

2

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Сучасне рабство

Торгівля людьми – реальність, чи міф ... Істинно кажу вам все, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили.

Мт. 25:40.

Андрій ЦИБ

М

и увійшли в третє тисячоліття, і «здається», що людському розумові все під силу. Технічний прогрес набрав таких темпів, що те, що вчора здавалось фантастичним, – сьогодні стає реальністю. В будь-якій галузі людина прагне полегшити чи замінити фізичну працю технічним обслуговуванням – роботами. Водночас піднімається питання людської гідности, про її неповторність, особистість. Про це проголошується в деклараціях прав людини, державних конституціях, церковних документах, по телебаченню та в пресі. Але, як не дивно, сьогодні дуже часто можна почути слова: рабство, торгівля людьми. І як би це нас не дивувало, не вводило в шок, це залишається реальністю. Про це не можна мовчати, стояти осторонь, а потрібно цю гірку правду донести до кожної небайдужої людини. Тому в нижче сказаному намагатимемось частково донести цю правду і до вас. Проблема торгівлі людьми – одне з найнегативніших явищ сучасного суспільства – уперше була піднята правозахисниками на початку ХХ століття. У той час особлива увага приділялася жінкам з Великобританії, яких змушували до проституції в країнах континентальної Європи. Так з’явився термін «біле рабство», який пізніше поширився на загальне поняття торгівлі людьми. Безумовно, торгівля жінками є складовою частиною злочину «торгівля людьми». Однак поняття «торгівля людьми» є більш широким: об’єктом цього злочину може бути будь-яка особа, незалежно від статі і віку. У даний момент найбільш повне визначення торгівлі людьми дає «Протокол з попередження торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми», який доповнює Конвенцію ООН про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю. Протокол є основним сучасним документом, спрямованим на боротьбу з цим злочином. Він визначає торгівлю людьми так: «Здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховання чи отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи инших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю стану або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для одержання згоди особи, яка контролює иншу особу».

Стаття 149 Кримінального кодексу України містить инше визначення торгівлі людьми: 1. Торгівля людьми або здійснення иншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. З приведених вище визначень випливає, що торгівля людьми – це сукупність таких ознак: вербування, перевезення, передача, продаж, усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях, використання в порнобізнесі, використання у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльности, трансплантація чи насильницьке донорство, примус до заняття проституцією, рабство і ситуації, подібні до рабства, примусова праця, залучення в боргову кабалу, використання шантажу, погроз, насильства. Основну роль у процесі вербування грають вербувальники.

В

Вербувальники

ербувальники поставляють «товар» на ринок торгівлі людьми. У завдання вербувальника входить переконати людину виїхати за кордон, допомогти підготувати їй усі необхідні документи, а в деяких випадках безпосередньо передати її в руки покупця чи посередника. Їхні доходи прямо залежать від кількости людей, яких удасться переправити за кордон. Як правило, вони інформовані про те, що насправді очікує людину в країні призначення. У більшості випадків вербувальники намагаються представити роботу за кордоном як єдиний спосіб заробити необхідні гроші. Свої дії найчастіше мотивують «простим людським бажанням допомогти».

Інформацію про торгівлю людьми взято із сайту www.lastrada.org.ua. Сайт Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» (свідоцтво про реєстрацію Міністерства юстиції України № 1010 від 31.03.98).

3

Сучасне рабство

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Часто вербувальниками можуть виступати колишні потерпілі від торгівлі людьми. Цей феномен пояснюється декількома причинами. У деяких випадках потерпілих змушують займатися вербуванням своїх подруг і знайомих, загрожуючи розправою над їхніми рідними і близькими у випадку відмови. Для деяких вербування співвітчизниць означає єдину можливість вирватися з рук торговців людьми і повернутися додому. У багатьох же випадках дівчата діють за принципом «дідівщини» – поводитися з иншими так, як поводилися з ними. Усвідомивши, що торгівля людьми приносить великі прибутки, колишні потерпілі з жертв перетворюються на злочинців.

Шляхи вербування

П

- за допомогою особистих зв’язків (родинних, дружніх); - через оголошення в газеті фірм з працевлаштування, туристичних та модельних агентств; - за допомогою приватних осіб; - через Інтернет.

О

Процес вербування

сновним аргументом вербувальників на користь від’їзду за кордон виступає висока – за українськими мірками – заробітна плата. У залежності від країни призначення і роботи вони пропонують людям від 500 до 3000 тисяч доларів США. Відомі випадки, коли, запрошуючи офіціанток для роботи в Сербії, пропонували 500 доларів на місяць, а за роботу доморобітницею в ОАЕ обіцяли 3000 доларів. Ці суми далекі від того, що можна заробити насправді. Види робіт, які виконуватимуться, перед виїздом з України, як правило, не обговорюються. Завдання формулюється загалом: необхідна людина для ведення домашніх справ чи роботи в барі, нічному клубі, на будівництві. Умови проживання: одно-, двокімнатна квартира на двох, яка, як і харчування, оплачується роботодавцем, 8-годинний робочий день і два вихідних на тиждень. Навіть якщо людині надають можливість працювати в тій сфері, про яку попередньо йшла мова, ні оплата праці, ні умови проживання не відповідають даним обіцянкам.

У

Пропоновані види робіт

рагнучи одержати роботу за кордоном, багато українських громадян не підозрюють, що легальне працевлаштування в багатьох країнах Європи практично неможливе. До прикладу, у країнах Європейського Союзу роботодавець, перш ніж надати робоче місце іноземцю, повинен довести, що дану роботу було запропоновано громадянину своєї країни, потім громадянину країн Європейського Союзу і лише потім громадянину иншої країни, наприклад, України. Але в таких випадках мова йде про фахівців у рідкісних галузях, наприклад, художників, учених, програмістів тощо. Легально влаштуватися домогосподаркою за таких умов – неможливо. Поширена думка про те, що європейські та инші країни мають потребу в дешевій робочій силі, не відповідає дійсності. Дотепер відомі одиничні випадки легального працевлаштування. У цілому ж нелегали, яким би видом діяльности вони не займалися, фактично позбавлені більшости прав і легко можуть стати об’єктами експлуатації. Порушення міграційного чи трудового законодавства країни перебування призводить до депортації. Вербувальники, переслідуючи свої корисливі цілі, приховують цю інформацію. Види робіт за кордоном пропонуються найрізноманітніші: в сфері обслуговування, у домашньому і сільському господарствах, промислово стих підприємствах тощо. Таке незаконне працевлаштування може служити приводом для залучення нелегалів у злочинній діяльності, нелегальному виробництві певних товарів, використання і експлуатації заробітчан в будь-якій формі.

Перевезення

ланцюжку торгівлі людьми перевезення є однією зі складових і дуже важливих ланок. Якщо вербувальники оформили документи – вони вклали гроші, – і тепер їхнє головне завдання – доставити людину покупцю чи посереднику. Часто до кінцевого пункту проходження людей супроводжують кур’єри. Як правило, українські кордони громадяни перетинають легально, так само, як і кордони держав, які не вимагають віз для в’їзду. Після перетину ряду кордонів таких країн мігранти досягають кордону країни призначення, який перетинається нелегально. Відомі кілька маршрутів такого нелегального в’їзду в країну призначення: через Балканські країни українці досягають Албанії, де по морю переправляються в Італію, через гори перетинається кордон між Болгарією і Грецією, через Рейн переправляються з Польщі в Німеччину. Велика кількість нелегальних мігрантів не досягає мети. Зараз випадки нелегального перетинання українського кордону в основному пов’язані зі спробами перевезення через кордон неповнолітніх, легальне перетинання кордону для яких без супровідного родича неможливе. Відомі випадки, коли 13-15-річним дівчаткам робили фальшиві паспорти, у яких було зазначено, що їм по 18 років. Часто паспорти взагалі не оформляють неповнолітнім. Їх перевозять через кордон у багажнику чи в салоні машин, на дахах потягів тощо. Иноді українські громадяни залишають Україну за підробленими документами, наприклад, як громадяни Прибалтійських країн, Росії чи Молдавії. Причиною цього є безвізовий в’їзд у багато Європейських держав для громадян країн Прибалтики. Власники ж «молдавських» паспортів безперешкодно в’їжджають на територію Румунії, а потім – инших країн. «...Переправа через Рейн здавалася нам дрібницею, адже після цього ми досягнемо мети. Як тільки відплили небагато від берега, побачили прожектори, які розсікали темряву. Наші супровідні наказали нам вилізти з човна. Течія була дуже сильною, і ми з останніх сил чіплялися за борт човна. Було дуже темно і страшно. Я

4

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

почула лемент Лєни, але не змогла побачити її біля човна. Її віднесло течією. Я благала не кидати її, але мене втягли в човен і ми продовжили шлях…» (з розповіді Марії).

П

Продаж і передача людини

ередача людини в руки замовника чи посередника є наступним за перевезенням етапом торгівлі людьми. У цей момент відбуваються грошові розрахунки між «покупцем» і «продавцем», що є основним у ланцюжку доказів і обвинувачень у торгівлі людьми. Довести факт оплатної передачі вкрай складно, хоча часто процес продажу людини проходить прямо при ній же. Один з найбільш розповсюджених способів передачі людини – прохання пересісти з однієї машини, на якій перетинається кордон, в иншу. Дівчата пересаджуються в машину, залишаючи свої особисті речі. Їм говорять, що хвилюватися немає потреби – їхні речі привезуть пізніше. Частими є випадки, коли відразу після приїзду, дівчатам показують квартиру, у якій вони будуть жити. Поки вони її оглядають, їх замикають, а через кілька годин инші люди повідомляють їм, що вони продані. У більшості дівчат практично відразу після перетину кордону відбирають паспорт під будь-яким приводом (оформлення і реєстрації в місцевій владі) чи просто силою. Після цього погрози щодо того, що без паспорта людину можна легко затримати і посадити у в’язницю, є серйозним психологічним засобом впливу на людину і її підпорядкування «господарям». «Мене привели в бар, показали, де я повинна працювати. Господар попросив мій паспорт. Я не хотіла віддавати, але він сказав, що, якщо паспорт буде зберігатися в нього, так буде надійніше. Якби я знала тоді, яку помилку зробила. Господар змушував мене спати з ним, погрожуючи, що не віддасть паспорт. Без паспорта я не могла навіть вийти на вулицю, боялася, що мене заарештують…» (з історії Світлани). На території деяких держав існують справжні ринки «живого товару». Наприклад, на території колишньої Югославії є спеціяльне місце, де відбувається продаж людей – так звана «Арізона-маркет». Сюди привозять іноземок, яким була обіцяна робота за кордоном, і тут багато хто з них знаходить своїх нових «господарів». «Нас привезли в кафе. Це було невелике кафе з подіумом. У залі за столиками сиділи чоловіки. Нам пояснили, що це наші потенційні роботодавці. Лише коли нам наказали роздягнутися, ми зрозуміли, про яку роботу йде мова. Увімкнули музику, і нас змусили танцювати. «Роботодавці» сиділи в залі і дивилися, як ми танцюємо. Час від часу вони показували пальцем на різних дівчат. Дівчат підводили до них, і вони їх мацали, розглядали зуби – як коней чи рабів. Після огляду – називали суму, яку вони готові заплатити...» (з розповіді потерпілої).

Отож на кінець залишається заохотити всіх врахувати можливість подібних випадків, а якщо ви все ж вирішили поїхати на роботу закордон – будьте обережними щодо сумнівних фірм та инших непевних шляхів працевлаштування.

Сучасне рабство

Якщо десь існує несправедливість, це означає, що існує загроза для всіх. Так влаштований світ, що всі ми складаємо нерозривне ціле і доля у нас одна. Якщо щось стосується безпосередньо когось із нас, то побічно це відіб’ється й на инших. Мартін Лютер Кінг.

Навіщо потрібні раби сьогодні

Олег БІСИК

Н

а превеликий жаль, фраза «торгівля людьми» стосується сьогодні й українських громадян, адже Україна є однією з країн-постачальниць на ринку торгівлі людьми. Це – прикра правда, а для багатьох – трагедія особистого чи сімейного життя та й, зрештою, цілого суспільства. Масовий виїзд українців за кордон великою мірою спричинений незадовільною економічною ситуацією в державі. В свою чергу, виїзд заробітчан підсилює суспільні економічні проблеми. Продаж громадян України закладає матеріальний фундамент організованій злочинності у нашій державі, зростають організовані злочинні угрупування, ще більше погіршується криміногенна ситуація. Зростанню попиту на торгівлю людьми сприяють такі чинники, як сексуальна індустрія та зростаюча потреба в експлуататорській праці. Сексуальний туризм та дитяча порнографія стали індустріями, які широко відомі всьому світу і розповсюджуються через Інтернет. Торгівлі людьми також сприяє світовий попит на дешеву та нелегальну робочу силу. Метою ж торгівлі жінками може бути насильницький шлюб, примусова праця, використання в домашньому господарстві і промисловому чи сільськогосподарському секторах, народження дитини примусово чи за замовленням, використання в сексуальному бізнесі. Чоловіків переважно використовують на будівництвах, у промисловості, сільському господарстві, дітей – у жебрацтві, осіб будь-якої статі і віку – для вилучення і трансплантації органів.

5

Сучасне рабство

Н

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Сфера обслуговування

ерідко українським жінкам пропонують роботу продавцями, покоївками в готелях чи (що найбільш популярно!) офіціянтками. На роботу продавцями, як правило, вербують у Туреччину. Набір мотивують великою кількістю російськомовних туристів, для обслуговування яких необхідні дівчата зі знанням російської мови. Однак трапляється так, що дівчатам доводиться очікувати звільнення робочого місця кілька тижнів. У результаті вони попадають у боргову залежність від хазяїна, який оплачує їхнє харчування і проживання протягом усього часу. Потім їх ставлять перед фактом: необхідно розрахуватися з боргами і самим заробляти собі на життя. В основному робота, яку їм пропонують для відпрацьовування боргу, – сексуальні послуги. «Офіціянтками» найчастіше «працевлаштовують» студенток на час канікул. У більшості випадків дівчата справді працюють офіціянтками, посудомийницями, прибиральницями, але це є додатковою роботою. Основне їхнє призначення – надання сексуальних послуг.

Д

Догляд за дітьми, літніми людьми, хворими

ля роботи в цій сфері залучають, як правило, жінок у віці від 40 до 55 років. Проте часто зустрічаються оголошення про найм молодих дівчат для роботи няньками у різні країни. Наприклад, їм можуть пропонувати роботу в Туреччині із зарплатою до 600$ і хорошими умовами проживання. Але ж, традиційно, в Туреччині жінки не довіряють виховання своїх дітей стороннім людям, особливо іноземкам. Багато українських жінок працюють у країнах західної Європи, доглядаючи за літніми чи хворими людьми. Багато хто з них має медичну освіту. Наймати на роботу українок надзвичайно вигідно: робота доглядальниць такої кваліфікації у Європі оцінюється дуже високо. Більшість українських жінок працюють нелегально, і це є причиною знецінення їхньої праці – вони отрмують порівняно малу зарплату. Нелегальний статус і безправ’я унеможливлюють зміну місця роботи у випадку невиплати заробітної плати, приниження та инших порушень прав людини.

Р

Сільське господарство

обота в сільськогосподарському секторі носить сезонний характер. Як жінок, так і чоловіків запрошують на збір врожаю, наприклад, полуниці в Італії чи Греції, яблук – у Польщі, апельсинів – в Іспанії. Замість обіцяної нескладної роботи люди працюють по 18-20 годин на день, часто без харчування протягом дня. Фрукти, які вони збирають, иноді є їхньою єдиною їжею. Однак частими є випадки отруєння хімікатами, якими ці фрукти обробляють. Є і летальні випадки. Чоловікам можуть пропонувати роботу на фермах з випасу овець чи кіз у гірських районах. Чи варто говорити про ті умови, у яких існують люди, знаходячись на відстані в сотнях кілометрів від цивілізації?

6

Д

Промисловість

ешева робоча сила найчастіше необхідна на фабриках, які займаються нелегальним виробництвом якої-небудь продукції. У таких випадках хазяїн фабрики не піклується про те, що на нього працюють нелегали. Як правило, подібні підприємства, знаходяться у віддалених місцях. Повна ізольованість, нелегальний статус, відсутність документів не дають можливості вибратися з території підприємства. Відомі випадки, коли людей вербували на роботу на фабрику, яка спеціалізується з переробки прострочених овочевих консерв і томатної пасти. На фабрику привозили зіпсований товар, робітники промивали овочі, закладали в нові банки і змінювали наклейки. Єдиною їжею протягом дня були ці ж гнилі, не придатні до споживання овочі. Деякі фірми вербують робітників для праці на нафтових платформах, наприклад, у Норвегії. Однак рідко такі пропозиції завершуються реальним працевлаштуванням.

Н

Будівельні роботи

а такі роботи вербують в основному чоловіків. Однією з найбільш популярних країн з наймання будівельників є Росія. Багатьом здається, що Росія й Україна – все ще одна країна, і працевлаштування в Російській Федерації не вимагає спеціального дозволу. Часто чоловіки, так само як і жінки, опинившись у чужій країні, виявляються позбавленими своїх паспортів і вимушені терпіти приниження, а острах депортації утримує їх від звертання в правоохоронні органи, що сприяє подальшому порушенню їхніх прав.

О

Залучення до злочинної діяльности

днією з форм торгівлі людьми є залучення до злочинної діяльности. Серед протиправних дій, для використання яких найчастіше використовуються люди, поширеними є жебракування, торгівля наркотиками, збут фальшивих грошей тощо.

О

Шлюб

дним з можливих шляхів міграції для українських жінок є одруження з іноземцем. Послуги з організації шлюбів пропонуються великою кількістю шлюбних агентств, як фізичних, так і віртуальних. В Інтернеті існують сайти знайомств, де жінки без сторонньої допомоги можуть знайти нареченого. Окрім матримоніяльних фірм, шлюбні послуги пропонуються фізичними особами – «свахами». Необдумані кроки при використанні зазначених послуг можуть призвести до потрапляння до рук торговців людьми. Сьогодні в Україні можна зустріти масу оголошень про послуги агентств, які спеціалізуються на організації шлюбів українських жінок з іноземними громадянами. Переважно це агентства, готові допомогти безоплатно. Вони пропонують надіслати їм ваші фото й анкети на абонентську скриньку. Далі механізм простий: одержавши анкети і фотографії, невідомий адресат пересилає або везе їх за кордон в агентство, з яким співпрацює і де одержує за це відповідну винагороду. Агентство, у свою чергу, розміщує їх у каталогах, за перегляд яких чоловіки платять, за чутками, чималі

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

гроші. За адресу чи телефон дівчини стягується додаткова плата. При цьому, мабуть, в таких фірмах і не цікавляться фінансовим становищем, сексуальними схильностями, станом здоров’я і намірами чоловіківклієнтів. Заплативши гроші і покористувавшись жінкою, вони можуть її перепродати, щоб повернути свої гроші, чи просто відправити назад на батьківщину.

С

Усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях

юди відноситься оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в родину неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях иншими словами можна визначити як «торгівля дітьми». Найяскравішими прикладами торгівлі дітьми з України є випадки продажу немовлят з пологового будинку. До цих дій найчастіше причетні самі керівники та працівники медичних установ. Відомі випадки, коли дітей-сиріт було вивезено на оздоровлення в США і частина з них не повернулася в Україну.

Т

Трансплантація або примусове донорство

рансплантація – пересадження органів чи тканин на иншу частину тіла того самого чи иншого організму. У більшості країн трансплантація органів і тканин від донора чи трупа може бути застосована лише у випадку, якщо медичні засоби не можуть гарантувати збереження життя хворого або відновлення його здоров’я. Вилучення органів у донора припустиме тільки у випадку, якщо його здоров’ю не буде заподіяна значна шкода. Трансплантація органів чи тканин допускається винятково за згодою донора1. Фактів торгівлі людьми з метою трансплантації органів в Україні не зареєстровано. Однак за даними громадських організацій випадки добровільного продажу громадянами своїх органів зростають. Люди доведені до розпачу бідністю, і коли їм надається можливість «заробити», наприклад, кілька тисяч доларів, то вони навіть не задумуються про ціну такого «заробітку». Виручена сума не допоможе вирішити економічних проблем, а здоров’я людей буде підірване!

П

Сучасне рабство Використання в порнобізнесі

орнографія – твори, друковані видання, зображення, комп’ютерні програми, відео- і звукозаписи, теле- і радіопередачі, у яких зображено статевий акт2. В Україні зафіксовано безліч фактів торгівлі людьми з метою використання в порнобізнесі. Часто фотографії і відеозйомки подібного роду здійснюються всупереч волі людини, для шантажу людини і встановлення контролю над нею. Зафіксовані факти організації на території України діяльности підпільних кіностудій з виробництва порнографічної продукції. Здебільшого за організаціями таких студій стоять іноземці і використовують, зокрема в Україні, дітей під виглядом організації дитячих модельних студій.

З

Примушення до зайняття проституцією

асоби масової інформації, кінофільми, книги нав’язують різноманітні небезпечні міфи молодим жінкам. Говорять: «Повією заробляти гроші за кордоном зовсім не страшно. Там у неї є шанс влаштуватися на роботу, вдало вийти заміж». Насправді шлях у проституцію – це крок у безодню. Заробітки для самої жінки можуть виявитися мізерними, а насильство й безвихідь – цілком реальними. Повертаються такі жінки додому такими ж бідними, але до того ще й хворими, психічно зломленими, втративши своє здоров’я і молодість. Одним із найпоширенішим є твердження, що «всі жінки, які їдуть за кордон, знають, на що вони йдуть». Насправді лише незначний відсоток жінок, які виїхали на роботу за межі нашої країни і були змушені займатися там проституцією, знали наперед, чим їм доведеться займатися. Більшість жінок були впевнені, що працюватимуть офіціантками, продавцями, покоївками, доглядальницями хворих, дітей тощо. За статистикою до проституції найчастіше примушують молодих жінок у віці від 19 до 25 років. Жінки, яких примушують до проституції, часто страждають, крім насильства, і від побутових проблем, наприклад, умов проживання, харчування, оплати їхньої праці. З досвіду потерпілих від цієї форми торгівлі людьми можна зробити висновок, що нерідко жінки живуть у сирих підвалах, де водяться щурі. Дівчата, які живуть у кімнатах над барами і клубами, змушені використовувати своє житло для роботи. За будь-яких умов життя більшість невільників живуть і знаходяться під наглядом 24 години на добу і виходять на вулицю лише вночі для того, щоб дістатися до місця роботи: клубу чи бару.

Ж

ертви торгівлі людьми стикаються зі складними проблемами, коли повертаються на Батьківщину в свої домівки та оточення після звільнення з ситуації сучасного рабства. Їм доводиться долати емоційні травми упродовж процесу психологічного і духовного відновлення. Правоохоронні органи ставляться до жінок, котрі постраждали від торгівлі людьми, як до правопорушниць за скоєння таких злочинів, як проституція чи нелегальна міграція. Це спричиняє таким жінкам додаткові проблеми під час працевлаштування чи инших форм нового усуспільнення. Для того, щоб знизити гостроту проблеми торгівлі людьми з України, необхідно намагатися ліквідувати причини виїзду людей за кордон, потрібна також профілактична робота з людьми групи ризику. Але не менш важливо розуміти й враховувати наслідки торгівлі людьми. Потрібна програма реабілітації та допомоги людям, які постраждали від торгівлі.

1 2

Великий юридичний словник/Ред. Сухарєв А.Я., Крутських В. С. М.: Інфа-М. 2001, ст. 630 Великий юридичний словник/Ред. Сухарєв А.Я., Крутських В. С. М.: Інфа-М. 2001, ст. 447.

7

Сучасне рабство

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Обличчя сучасного рабства

Мар’яна КОРКУНА

З

Кожна людина має право на життя, свободу, особисту недоторканість та захист від рабства». Ці права, встановлені Творцем, прописані у Загальній декларації прав людини, сьогодні особливо нівечаться тими, хто займається торгівлею людьми – новітніми рабовласниками. А проблема, що стосується, здавалось би, одиниць у нашій країні, набула величезного розміру. Адже практично кожен, хто хоче виїхати за кордон, аби там шукати кращої долі, може стати жертвою цього злочину.

8

середини 90-х років ХХ ст., проблема трудової міграції для України стала набувати загрозливих масштабів. Соціально-економічна криза, безробіття, злидні спонукають сотні тисяч наших громадян шукати розрекламованого заробітку за кордоном. Уповноважена Верховної ради з питань прав людини Ніна Карпачова вважає, що можна говорити про те, що не менше 5 млн. громадян України знаходяться на заробітках за кордоном щорічно в залежності від сезону. І чи не наївність наших співгромадян, що вважають, наче там на них чекають «медові ріки» та їх непоінформованість щодо злочину, яким є торгівля людьми, призвела до того, що Україна здобула собі у світі сумнозвісну репутацію. Адже за останні роки саме наша Батьківщина є однією із головних країн, звідки постачають жінок та дівчат, яких продають у рабство в Європу та на Близький Схід з метою сексуальної експлуатації, а також чоловіків, яких переправляють у Європу та Північну Америку для примусової праці. З різних офіційних джерел відомо, що кожного року у світі від злочинів торгівлі людьми страждають близько 1 млн. осіб. До цього числа потрібно додати ще й тих, кого примушували працювати безкоштовно або ж за надзвичайно мізерну платню, чи не виплачують її. З цього видно, що багато наших заробітчан були, є і, мабуть, будуть експлуатованими. Статистичні аналізи показують, що 80% жертв, які перетинають міжнародні кордони, є жіночої статі, з них 70% стають жертвами сексуальної експлуатації. Проте існують инші, різні форми торгівлі людьми. Жертвами цього злочину можуть бути і жінки, і чоловіки, підлітки та навіть малі діти. Потенційних жертв торговці людьми заманюють у тенета різними способами. Часто використовують різні форми примусу, у тому числі обман, шахрайство, приниження гідності, ізоляцію, погрози та використання фізичної сили, а також боргову залежність для контролю жертв. Дуже часто ці шахрайські хитрощі включають у себе шлюбні обіцянки, обіцянки працевлаштування, навчальних можливостей та кращого життя.

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Н

Жахливі наслідки

айочевиднішим сигналом того, що наша близька людина потрапила за кордоном у скрутне становище і, можливо, стала жертвою торгівлі людьми стає те, що зв’язок із нею обірвався або ж з незрозумілих причин є надто рідким. У зниклих безвісти родичів за кордоном практично «зв’язані» руки. Вони бояться заявляти у правоохоронні органи чи звертатись у посольство, бо зниклі особи часто перебувають за кордоном нелегально. Мало знають також про те, що можна звернутись у неурядові організації, що допомагають у пошуку таких людей. На території нашої Єпархії можна звернутись до 5-ти таких центрів-Карітасів у: Дрогобичі, Бориславі, Мостиськах, Сколе та Старому Самборі. Тут вас вислухають та нададуть психологічну підтримку, інформацію про консульські установи за кордоном, допоможуть оформити листи із запитом до них та до неурядових організацій за кордоном, які займаються проблемою торгівлі людьми та розшуком потерпілих, а також до Карітасу у певній країні. Багато таких справ завершується успішно – зниклих людей знаходять. На жаль, люди звертаються по допомогу дуже пізно, коли особа не дає про себе жодної звістки уже кілька років. Жертви торгівлі людьми зазнають жахливих наслідків. Вони страждають від брутальних умов праці та проживання, що спричиняє фізичні та психологічні травми. Наприклад, одна з потерпілих жінок кілька місяців була зачинена у квартирі, де з примусу доглядала за хворою і майже завжди непритомною особою похилого віку. Жінку не випускали з квартири, вона не мала жодної змоги контактувати з людьми, а їжу отримувала через кватирку у дверях. Постійне відчуття тривоги, порушення сну, депресія, стресові розлади, причиною яких була пережита травма, є типовими психологічними ознаками жертв торгівлі людьми. Окрім усього, жертви торгівлі людьми стикаються зі складними проблемами, коли повертаються в рідну країну.

П

Сучасне рабство

Розпочати нове життя

оглянувши на всі ці наслідки, які для кожної конкретної людини є особливими, стає зрозумілим, що самій людині годі впоратись із такою проблемою чи самотужки повернутись до нормального життя. Необхідна підтримка та допомога спеціялістів, иншими словами – реабілітація. Надання допомоги жертвам торгівлі людьми у процесі їх реабілітації та початку нового життя – складне завдання. Особливу вагу має підтримка в час прибуття особи додому. «Коли я вийшла з потяга і побачила людину з табличкою в руках та з моїм ім’ям на ній, то ледве не розридалася від щастя. Коли я працювала в Болгарії, мене залякували, що, якщо я повернусь додому, мене посадять у в’язницю, тому що я працювала повією, а це заборонено законами України. Я думала: варто мені вийти з потяга – до мене підійде людина і повезе у в’язницю. Дівчина, яка зустрічала мене, була довгий час першою людиною, якій я була не байдужа. Мені відразу стало спокійно: я в безпеці і мені допоможуть владнати мої проблеми» (з розповіді потерпілої).

Як багатоплановими є наслідки, коли одна людина була експлуатована иншою, так і потерпілі потребують багатопланової допомоги. Перш за все, особа, котра побувала за кордоном у складній ситуації та повернулася додому, знаходиться у скрутній матеріяльній ситуації. Грошей, які вона мала заробити, звісно ж, немає. Тому для початку необхідна фінансова допомога, хоча б невелика, на найнеобхідніші речі. Кожна особа, яка повертається з-за кордону, має проблеми із здоров’ям. У когось це розлади шлунку, спричинені, наприклад, постійним стресом, поганим харчуванням і т. п. У жінок дуже часто спостерігаються хвороби статевих органів, і не йдеться тут навіть про випадки, коли жінки потрапляють у сексуальне рабство, а, передовсім, про те, що, будучи за кордоном, вони упродовж багатьох років узагалі не обстежуються. У инших осіб можуть з’явитись проблеми зі серцем, артеріальним тиском… Зрештою, ще багато чого иншого можна було б перечислювати. Висновок ж напрошується один – медична допомога вкрай необхідна. Часто потерпілі потребують юридичної допомоги чи консультацій нотаріуса, особливо коли йдеться про вироблення документів. Надання психологічної допомоги є однією з найважливіших ланок у курсі реабілітації потерпілих від торгівлі людьми. Часто після пережитого приниження, стресу, потерпілі, намагаючись розібратись у тому, чому з ними це сталося, звинувачують в усьому самих себе. Вони переживають, що не могли виконати свої зобов’язання, найчастіше – фінансові, перед батьками чи дітьми. Окрім того, потерпілі бояться переслідувань і розправ з боку торговців людьми, що підсилює їхні внутрішній страх і тривогу. Потерпілі від торгівлі людьми нерідко страждають від хвилюючих спогадів, які постійно повторюються, чи сновидінь про пережите, ілюзій, галюцинацій. Симптоми цього розладу можуть проявитися через втрату інтересу до життя, почуття відділенности від инших людей і зневіру в майбутньому. У найбільш критичних випадках такі розлади можуть призвести до самогубства. У психологічному плані особливої важливості набуває підтримка потерпілих найближчими людьми.

9

Сучасне рабство

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Адже, коли саме рідні ігнорують, то потерпілій особі не залишається практично нічого иншого, як знову поїхати за кордон. Тому потрібно надавати психологічну підтримку і сім’ям потерпілих. Таку допомогу потерпілі від торгівлі людьми чи різноманітної експлуатації можна у нашому регіоні отримати у Благодійному фонді «Карітас СамбірськоДрогобицької Єпархії».

Як не стати жертвою

С

таре і правдиве правило медицини – краще запобігати, ніж лікувати – у проблемі торгівлі людьми теж потрібно використовувати. Тому, якщо Ви плануєте виїхати за кордон, краще озброїтись необхідною інформацією та усе перевірити, щоб максимально захистити себе від можливої небезпеки. На початок варто знати кілька наступних простих правил: • нікому не довіряйте Ваш паспорт; • документи, що засвідчують Вашу особу завжди повинні знаходитись тільки у Вас; • підпишіть контракт про працевлаштування чи навчання, він повинен бути написаний зрозумілою для Вас мовою, а також містити інформацію про умови (оплата, вихідні дні, робота у святкові дні, медичне страхування), місце та час Вашої майбутньої праці чи навчання; • залиште вдома детальну інформацію про своє перебування за кордоном з адресою та контактними телефонами, а також копію свого паспорту, контракту та адреси Ваших іноземних друзів;

• дізнайтесь номери телефонів українських посольств та консульських представництв за кордоном, а також неурядових організацій та служб, які надають допомогу особам, котрі опинились у скрутному становищі, звертайтесь до них у разі необхідності; • дотримуйтесь правил візового режиму, його порушення зробить неможливим Ваш наступний виїзд за кордон та надзвичайно ускладнить повернення на Батьківщину, а нелегальні емігранти є не захищеними; • пам’ятайте, що знання хоча б елементарних слів іноземної мови значно полегшить Ваше перебування за кордоном. У спеціяльних консультативних пунктах із запобігання торгівлі людьми можна отримати більш детальну і дуже корисну інформацію. У нашому регіоні це Благодійні фонди «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії: Борислава, Мостиськ, Сколе та Старого Самбора. Наприклад, тут Вам нададуть контакти консульських установ та громадських організацій, куди Ви можете звернутись за допомогою, перевірять легальність фірми, яка пропонує роботу. Вам нададуть інформацію про Ваші права, на що можете розраховувати виїжджаючи, куди можете звернутись і ще багато різноманітної корисної інформації. Захист наших прав, життя, здоров’я та щастя у великій мірі залежить від самих нас, від нашої поінформованости. Виїжджаючи за кордон, варто зняти «рожеві окуляри» та реально оцінити ситуацію.

Подаємо адреси і телефони, куди можна звернутись, якщо ви: • постраждали від примусової праці за кордоном чи торгівлі людьми, • розшукуєте близьку людину, що зникла безвісти будучи на заробітках чи за кордоном, • хочете виїхати за кордон. Звертайтесь: Благодійний фонд «Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії», вул. Чорновола, 4, м. Дрогобич, тел. 8 (244) 2 24 58 БФ «Карітас Борислав», вул. Грушевського, 26, м. Борислав, тел. 8 (248) 4 20 05 БФ «Карітас Мостиська», вул. Підкови, 6, м. Мостиська, тел. 8 (234) 2 02 16

10

БФ «Карітас Сколе», м. Сколе, тел. 8 (251) 2-20-80 БФ «Карітас Старий Самбір», вул. Лесі Українки, 10, м. Старий Самбір, тел. 8 (238) 2 11 62 Телефони инших гарячих ліній: Львів – 8 (22) 962 962

8 (22) 97 10 75 Загальнонаціональна – 8 800 500 22 50

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Сучасне рабство

Людство і рабство Мабуть, кожен із шановних читачів погодиться із тим, що одним із найбільш гнітючих для людини суспільних ладів був рабовласницький. Раб – людина без власної волі, а отже, мови, голосу, дії, навіть сподівання. З людства, яке мало би бути Божим співтворцем у світі, а також «ковалем» власної душі і життя, вийшли саме невільники останнього. Як це не парадоксально звучить, але рабами завжди керували люди, лише в ролі їх власників. Яка ж причина явища рабства? Андрій СОВ’ЯК

Т

ака суспільна структура, як рабство в людському середовищі, бере свій початок із прадавніх часів існування людства, яке у Старому Завіті вперше помічаємо в розповіді про гріхопадіння перших людей. Обравши шлях спокусника-диявола, Адам і Єва розірвали милозвучну симфонію благодатного спілкування Бога і людини, а першим свідченням рабства є нагість наших прародичів, разом із їх сором’язливістю у відношенні до Творця та міжособових взаєминах. З цього моменту людина – найкраще Боже творіння – перестала бути цілісною людиною, адже у стосунках з Богом, ближніми та світом стала переважати не взаємна любов, а радше егоїзм, гордість, які принесли поділ, страждання, «сліпу» надію на себе й власні сили: «Жінка, яку Ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева і я їв» (Бут. 3:12). Після гріхопадіння людина втрачає зв’язок з Богом і робить йому заміну – себе, а спілкування з Ним замінює прагненням до розваг і задоволень. А гордість стала пристрастю людини, під згубним впливом якої остання не бачить иншого як особу, створену, як і вона, на Божий образ, як рівного собі, а як перешкоду і конкурента. Тут історично спрацювала проста логіка: щоб стати більшим, потрібно його понизити, зганьбити чи упокорити до певного рівня, як говоритимуть пізніші століття – до рівня раба. З археологічних досліджень відомими є знахідки людиноподібних фігурок, які вчені відносять до доби пізнього палеоліту. Їх вигляд, а також мета, з якою вони були виготовлені, свідчать лише про одне: саме так окремі люди, зокрема старійшини роду, бачили та відчували власні фізичні сили. На відміну від инших, вони вимагали ставлення людей до їх божества як свого пана, що й призвело до краху общинного ладу. Цей період став фундаментом нової суспільної структури, яким стало первісне рабство. Там відбувався поділ на багатих та бідних, там і сформувалося поняття «раба». Проведемо екскурс до старовинних імперій, які давно розпалися: Єгипту, Шумеру, Індії, Китаю, Греції та Риму. Історики на тлі цих давніх держав простежують початки рабовласництва як такого, яке було на рівні закону і криз обох – імперії та рабства. Чому саме в цей період рабство було легалізоване і настільки суспільно сприйнятливе? Під час воєн

між племенами переможці з цих країн захоплювали полонених. Спочатку не було рації примушувати їх працювати, адже, за попереднім звичаєм, усе, що здобув би полонений своєю працею, пішло б йому на прожиток. Через це полонених вбивали. Але через бажання розкошів та власного збагачення можновладців, а також через прагнення зробити людську працю більш дешевою, продуктивнішою та результативнішою полонених почали залишати живими і використовувати для примусового служіння та робіт. Звичайно, їх, як і иншу воєнну здобич, привласнювали собі вождь племені, командуючі військ та инші тогочасні вельможі. Бачимо, що гріхопадіння прогресує в історії та виражається не лише в явищі рабства як такого, а також у класовому поділі суспільства, зневазі та нерозумінні гідности кожної людини як особи, тобто Божого образу і подоби. Тому не дивуймося, коли, наприклад, у Єгипті рабів називали «живі вбиті», у Південному Межиріччі – «ті, що не зводять очей» (невільники не мали права глянути в лице своєму панові). Саме в древній Месопотамії приблизно у XVІІІ ст. до Хр. вавилонський цар Хаммурапі, відомий в історії як один із перших законодавців, сформував чи не першу в історії збірку законів, у яких рабство офіційно впроваджувалось як невід’ємний елемент у тогочасних суспільних відносинах, включаючи захист і обмежені права невільників. Хочеться додати ще наступне, пов’язане із виглядом рабів, особливостями їх зовнішності. Древні вавилоняни, наприклад, ставили тавро на раба з іменем господаря чи урядовця. На відміну від них, в

11

Сучасне рабство

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Ізраїлі невільників можна було відрізнити від інших через характерне їм кільце у вусі. Якщо раб покидав свого господаря, звісно, з його дозволу, то просто знімав його. У Китаї рабам голили голови й таврували обличчя. Сам імператор мав при дворі до 70 тисяч рабів. В основному, з огляду історичних фактів, потрапляли в рабство через несплату податку, війну, а найбільш ганебним було те, коли батьки продавали рідних дітей у рабство. У давнину були так звані «людські ринки», де людей вибирали на свій смак. Ось таким викривленим від гріха і відсутності покаяння та благодатного спілкування з Богом постає людське мислення та дії відносно ближніх, так само гідних і неповторних людей, таких самих «Божих образів». З найбільшого «бестселера людства» – Святого Письма – дізнаємося, що Ізраїль, вибраний Богом народ, перебував у єгипетському рабстві, та з любови й надприродної турботи Всевишнього євреї були визволені. Цікаво, що саме слово «раб» у євреїв означало «слуга». Із Писання також дізнаємося, що закон Мойсея допускав рабство лише як загальноприйнятий звичай, проте ставлення до рабів у стародавньому ізраїльському суспільстві було чи не найгуманнішим з-поміж решти цивілізацій (пор.: Вих.

21:20). Справді, той, хто володів рабом, не мав права довільно поводитися з ним і безпідставно утискати його (пор.: Вих. 21:20). Якщо раб був євреєм, то закон Мойсея ще більше обмежував права рабовласника. Заборонялося довічне рабство, за винятком того, коли він сам відмовлявся від своєї свободи. Мало того, священні приписи єврейського народу приписували звільняти рабів кожні 7 років (Вих. 21:2). В правилах для священнослужителів передбачалася загальна амністія невільникам у ювілейний рік як противага недотримання попередніх приписів (Лев.

25:10, 40-41). Такі «людські», гуманні ознаки рабства, описані ще у Старому Завіті, варто розуміти наступним чином. Боже Одкровення, виражене через Святе Письмо і усне Передання, поступово готувало закорінених у гріхах із викривленим сприйняттям Божого творіння людей до правдивого бачення людини у її зв’язках із Богом, світом та иншими людьми. Фінальний акорд у такій симфонії Божої педагогіки був поставлений Ісусом Христом у Воплоченні та проповіді Євангелія. Варто знати наступне: рабство, як наслідок гріха, людської жорстокости і несправедливости, зникло ще до офіційного припинення рабовласницьких відносин у світі (ХІХ ст.)! Найпершою державою, в якій було скасовано рабовласницький лад – США. Вслід за нею позбавилось рабства десятки країн. А в Украйні в цьому ж столітті скасовано кріпацтво: в Лівобережній Україні 1861 р. його ліквідував російський цар Олександр ІІ, а в Галичині його знищено ще 1848 р. імператором Францом І. Це відбулося із «одягненням» Сина Божого у людську природу, Котрий цим засвідчив невимовну гідність і рівність кожної людини і прославив її у Своїй смерті та воскресінні. Як бачимо, безпорадність і неправильне трактування людьми один одного і гріховні взаємовідносини були перервані самим Богом, при-

12

хід до нас Якого маємо розуміти також дещо глибше – як подолання ще й духовного рабства, поневолення гріхами і пристрастями. В час життя Ісуса Христа найбільшою колонізаторською імперією була Римська, яка змінила Грецьку. У Римських колоніях рабство було природним елементом соціяльної структури. Варто згадати «тваринницькі» видовища – бої рабів-гладіаторів, навіть переслідування і нелюдські тортури, які використовували проти перших християн, яких трактували в такий самий спосіб. В часи імперії римські закони називали рабів «живим майном». Рабовласнику лише давалося завдання простежувати стан здоров’я свого раба. Проте вони не могли брати легальних шлюбів чи укладати різних видів контракти. Фактично раб не мав жодних суспільних прав. В очах закону він не був «особою», навіть людиною. Саме з такою окресленістю рабства зіткнувся апостол Павло, зокрема у м. Коринті. Відповідь його була досить чіткою: «Кожний нехай зостанеться у тому стані, в якому Бог його покликав» (1 Кор. 7:20). Тому раб виконуватиме свій християнський обов’язок, якщо буде служити господареві «як Господеві» (Еф. 6:5-8). Одночасно господареві-християнину варто поводитися з ним по-братерському (пор.: Еф. 6:9). Проте цей заклик сокрушав серце не кожного господаря. Лише Сам Христос, Друга Божа Особа і Божий Син , був у змозі розірвати гріховні, смертельні ланцюги рабства, бо Він Єдиний, над ким князь світу цього не має влади (Йо. 14:30). Він прийшов, щоб звільнити грішників (Йо. 8:36), щоб розірвати їх рабство. Христос перейшов на становище раба (Фил.

2:7), «ради гріха осудив гріх у тілі» (Рим. 8:3) і був послушним «аж до смерти, смерти ж хресної» (Флп.

2:8). Ісус Христос надав нового сенсу слову «раб». Як і в Нього, в апостола Павла «раб» – це передусім особа, гідна, цінна і неповторна, як Божий образ і подоба, як ікона свого Творця. Хоч він був полонений зовні (займався різноманітною примусовою фізичною працею), але у своєму серці залишався вільний. Таке божественне трактування вкрай суперечило тогочасним римським приписам, як і суперечить нелегальному явищу рабства у сучасному світі у всіх його видах і вимірах.

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Сучасне рабство

Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна» – проти торгівлі «живим товаром» (історія і діяльність) На сьогодні суспільство потерпає від найрізноманітніших шахрайств, обманів, шантажів чи взагалі маніпулювань людським життям. Як відомо, сьогодні в Україні розвиваються різні сфери бізнесу. Всі можуть погодитися, що нелегальний бізнес має місце у нашій державі. Зосередимось на особливостях цього такого «бізнесу», адже він набув досить великої популярности в Україні, а саме – торгівлі людьми. Така злочинна діяльність вважається третьою за численністю, найбільш прибутковою і оплачуваною у світі після торгівлі наркотиками та зброєю. Багато охочих швидко заробити «великі» гроші навчилися «працювати» саме так. Однак ціна «заробітку» – здоров’я, а часто сво- http://www.lastrada.org.ua бода і життя инших людей…

Ростислав ДУЧАК

У

засобах масової інформації – газетах, радіо чи телебаченні неодноразово зустрічаємося з випадками торгівлі людьми. За умов хиткого економічного становища, громадяни, не знаходячи достатньо і достойно оплачуваної праці в рідній країні, намагаються просто «давати собі раду», тобто шукати доброго фінансового забезпечення за кордоном. Часто такі люди не мають навіть достовірної інформації: куди саме їдуть і що будуть там робити. Звичайно, їм обіцяють багато: високу платню, прекрасні умови проживання… Здебільшого, це різного роду фірми. Як свідчить практика, дуже багато таких фірм створені спеціяльно для маніпулювання людьми. Українці за своєю ментальністю переважно щирі й довірливі, а тому нерідко «потрапляють на гачок» таких фірм чи різних підставних осіб, котрі пропонують хороший заробіток за кордоном. Зазвичай їдуть заробити гроші

для себе і часто – на майбутнє навчання дітей тощо. Зауважмо один цікавий факт: як зазначають різні соціологічні дослідження, значна частина людей, котрі вирушають за кордон працювати (майже 65%), мають вищу або середньо-спеціяльну освіту. Отже, виїжджають розумні, освічені люди. Поставимо собі таке запитання: чому заробітчани опиняються «живим товаром» за кордоном? Найімовірнішою відповіддю є те, що часто багато з них не цікавляться чи насправді існує така фірма, чи вона діє легально і чи гарантує все те, що обіцяє. Для допомоги людям, котрі збираються виїжджати за кордон з метою заробітку, і тим, хто потрапив у скрутне становище за кордоном, існує міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда» (з італ. la strada – дорога). Такий центр засновано 1997 року і в Україні («Ла Страда-Україна»).

Історія центру «Ла Страда-Україна»

М

іжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна» (свідоцтво про реєстрацію Міністерства юстиції України № 1010 від 31.03.98) з 1997 року працює в напрямі запобігання торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, ліквідації всіх форм дискримінації та насильства у суспільстві, сприяння дотриманню прав людини, гендерної рівности та захисту прав дітей. Центр «Ла Страда-Україна» є членом Координаційної ради із запобігання торгівлі жінками при Уповноваженому Верховною Радою України з прав людини (з 1998 р.), Експертної робочої групи при Міжвідомчій координаційній раді із запобігання торгівлі людьми (з 2003 р.), Громадської ради при МВС України з питань забезпечення прав людини (з 2005 р.).

13

Сучасне рабство

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Програму «Ла Страда» із запобігання торгівлі жінками в країнах Центральної і Східної Європи ініційовано неурядовими організаціями Нідерландів, Польщі і Чехії 1995 року. Україна приєдналась до Програми 1997 р.; Болгарія – 1998 р.; Македонія, Молдова, Білорусь, Боснія та Герцеговина – 2001 року.

2004 р. центр «Ла Страда-Україна» став засновником та членом Міжнародної асоціяції «Ла Страда». Упродовж 1997–2006 років проєкти центру здійснювалися за фінансової підтримки Європейської Комісії, Ради Європи, фонду «Відродження», Інституту відкритого суспільства, Фонду Фрідріха Еберта, Організації з безпеки та співробітництва в Європі та Бюро демократичних інститутів та прав людини, Міжнарод-

ної організації з міграції, Агентства США з міжнародного розвитку, посольств США, Нідерландів, Великої Британії, Франції, Фінляндії та Швейцарії в Україні, ECPAT International, UNICRI, Генерального управління з питань розвитку співробітництва Міністерства закордонних справ Італії, UNICEF, UNIFEM, ILO/IPEC, Коаліції проти рабства, Лондонської школи гігієни та тропічної медицини, програми MATRA, фонду DOEN, Програми Ла Страда, Міністерства закордонних справ Королівства Данії, Міжнародного фонду «Відродження», Українського жіночого фонду, Норвезької релігійної організації (NCA), Швейцарської релігійної організації (COM), банку АВАЛЬ, ЗАТ «УТЕЛ», приватних благодійних внесків та інших донорів.

Основні напрями діяльности центру Інформаційна діяльність • Співпраця із засобами масової інформації; • підготовка та проведення інформаційних кампаній; • створення та розповсюдження соціяльної реклами; • підготовка, розміщення та систематичне оновлення інформації з проблеми торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, ліквідації всіх форм дискримінації та насильства у суспільстві, сприяння дотриманню прав людини, гендерної рівности та захисту прав дітей на сайті центру (www.lastrada.org.ua); • систематична електронна розсилка новин, що стосуються проблеми торгівлі людьми; • підготовка та розсилка електронних інформаційних бюлетенів.

Видання літератури

Соціяльна допомога потерпілим

• «Ла Страда-Україна» є національним центром з розробки наукового та методичного забезпечення діяльности із запобігання торгівлі людьми, насильства та впровадження гендерної рівности.

• Організація та надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми (медична, психологічна, юридична, надання тимчасового притулку, соціяльний супровід, та ин.), а також членам їх родин; • організація та надання допомоги дітям, потерпілим від торгівлі людьми, сексуальної експлуатації та насильства; • допомога та сприяння у пошуку українських громадян, котрі зникли за кордоном, та повернення їх в Україну; • співпраця з дипломатичними установами інших країн в Україні та дипломатичними установами України за кордоном з метою надання допомоги потерпілим; • робота з розвитку мережі фахівців міжнародних, урядових та неурядових організацій з метою надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми; • підготовка методичних матеріялів для соціяльних працівників та представників неурядових організацій з надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми; • підготовка, видання та розповсюдження інформаційних матеріялів для осіб, потерпілих від торгівлі людьми та насильства.

Лобіювання • Проведення досліджень з проблем торгівлі людьми, сексуальної експлуатації дітей, насильства, дискримінації в суспільстві, дотримання прав людини; • участь у розробці міжнародних документів; • вдосконалення національного законодавства; • співробітництво з урядовими, міжнародними та неурядовими організаціями в Україні та за кордоном.

Профілактично-освітня діяльність центру • Ведення просвітницької діяльности серед молоді та дітей; • проведення тренінгів, семінарів, круглих столів, конференцій; • підготовка, видання та розповсюдження інформаційних матеріялів; • розробка, підготовка, видання та розповсюдження навчально-методичних та наукових матеріялів; • співробітництво з урядовими та неурядовими організаціями в Україні і за кордоном, міжнародними організаціями з метою формування спільних стратегій профілактичної роботи в напрямі протидії торгівлі людьми та ліквідації всіх форм дискримінації у суспільстві.

14

Національна «гаряча лінія» • Організація роботи національних «гарячих ліній» з питань запобігання торгівлі людьми, насильства та захисту прав дітей; • надання консультацій з питань виїзду за кордон з метою працевлаштування, навчання, одруження тощо, та з питань насильства й захисту прав дітей;

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

• надання психологічної допомоги потерпілим від торгівлі людьми та насильства; • постійне ведення та оновлення бази даних для надання консультацій з проблеми торгівлі людьми; • розробка та видання інформаційних та методичних матеріялів для консультантів телефонів довіри та «гарячих ліній»; • організація та проведення тренінгів, круглих столів, семінарів, конференцій та инших заходів для консультантів телефонів довіри та «гарячих ліній»; • надання консультацій електронною поштою з питань виїзду за кордон з метою працевлаштування, навчання, одруження тощо, та з питань запобігання насильства.

Дорога додому …і діти в нас будуть нормальні і здорові, бо ми їм напишемо правильну історію.

М

ожемо підкреслити, що для нашої країни існування такої організації як жіночий правозахисний центр «Ла Страда» є великим позитивом. Багато людей, котрі дізналися про цей правозахисний центр і скористалися його послугами та допомогою, задоволені і вдячні. Якщо роздумувати про психологічну чи фінансову підтримку людей, котрі опинилися за кордоном і потрапили в скрутне становище, не можна не звернути уваги на ще один дуже вагомий «центр підтримки» – Церкву. Саме церковні спільноти – парохії, які діють в усьому світі, надзвичайно потужно допомагають людям. Нерідко українці-заробітчани знаходять чи не єдиний «притулок» або своєрідний «захист» саме в храмі. Церква і богослужіння приносять не тільки емоційний, а й духовний спокій. Люди приходять на Літургію переважно тільки в неділю, тому що більшість із них працюють щодня від понеділка до суботи. У храмі людина справді відчуває полегшення, а також впевненість, що не сама, що з нею завжди є Бог, Котрий безмежно і безкорисливо любить. Часто українці після Літургії зустрічаються біля храму і спілкуються. Це є важливою і значною підтримкою. Слід також підкреслити, що саме в церкві заробітчани мають можливість приступити до таїнств Сповіді та Причастя. Позитивним є те, що кожна особа, котра потребує розмови, духовної настанови чи підтримки, завжди може розраховувати на священиків, адже вони покликані служити Богові і людям. Бувають випадки, коли наші священики допомагають людям знайти працю за кордоном, инколи також надають тимчасове помешкання. На чужині людина в особі священика знаходить «духовного батька», котрий завжди готовий підтримати й допомогти. Заробітчани мають можливість отримати допомогу, пораду від священиків, котрі намагаються таких людей в особливий спосіб підтримувати. Отже, Церква є важливим середником між Богом і людьми, котра єднає людину з Господом та ближніми. Контактні данні центру «Ла Страда-Україна»: http://www.lastrada.org.ua E-mail: lastrada@ukrpack.net Тел./факс: +380 44 205 36 95 адреса: а/с 26 Київ Україна, 03113

Сучасне рабство

Андрій Кузьменко (гурт «Скрябін»).

Олег ЗИНИЧ

С

лова цієї жартівливої пісні з гірким присмаком буденності пригадались мені, коли я познайомився з Яриною та Орестом, батьки яких виїхали 10 років тому на заробітки. Щовечора, рівно о 21:00 лунає телефонний дзвінок і тремтячий жіночий голос в черговий раз питає: «Як ви, дітки? У вас все добре? Не голодні?». «Все супер», – автоматично лунає відповідь. Це вже краще аніж: «Ніяк». Навіщо засмучувати батьків? Розповідати, що Орко зв’язався з якоюсь сумнівною компанією любителів травки, а Ярина приходить додому на світанку? Сказати їм, нарешті, що вже дістали з телефонними дзвінками, що ніхто голодний не сидить: щомісяця з’являється пакунок із ласощами, одягом та євро… Все ж «La Bella». Здається, яке відношення до Великого посту, до цих весняних днів мають ці підлітки та їхні батьки? Таких тисячі. Кожен має якісь клопоти. Хіба цим здивуєш? Власне оце «хіба» і стало поштовхом, щоб замислитися над гідністю людського життя та пошуком щастя. Якщо сподіваєшся, що зараз посипляться заїжджені штампи, крилаті фрази, відомі ще з пелюшок,

15

Сучасне рабство

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

то помиляєшся. Инколи потрібно просто зупинитися, щоб вникнути в метушню «людей-мурах». Якраз зараз, у час Великого посту, є добра нагода це зробити. Не дуже тішся, що ти – инший. Придивись уважніше і ти побачиш себе: змордовану мураху, яка найбільше за всіх метушиться, намагаючись зрушити з місця здоровенну здобич. Впізнав? Не варто ображатися за порівняння і дорікати за використання банального образу. Все ж, так воно і є. Адже, ми часто марнуємо свій час в гонитві за примарним «найголовнішим». Досі залишається відкритим питання: «Чи буває щастя без приємності, а приємність – без щастя?». Складно відповісти, особливо в сьогоднішній ситуації. Кудись поділась ейфорія вишиванок та помаранчів. З подивом зауважуєш, що вже немає «своїх» і «чужих». Всі добрі. Час від часу плескають по плечу «друзі», запевняючи, мовляв: «Не все так і погано, ми вже “майже” європейці». Навіть ти змінився – починаєш філософствувати, вторуєш Геракліту: «Все тече» та робиш геніальне відкриття – славна «пантарея» звучить українською не инакше як інфляція. Вона є на все. Навіть нематеріяльне зазнає її впливу: друзі, родина, сім’я, щастя, моральні цінності… «Іn God we trust», – змінилося на «ми віримо в силу грошей, їх владу». Чому зростає ненависть і замість родинних відносин постають розрахункові? Чому гідність людського життя обплітається павутиною релятивізму? Тобі відома відповідь. Попри всі заперечення, ти знаєш рецепт цього «коктейлю»: трохи заздрощів, пригорща компромісів із совістю, все це залити алкоголем егоїзму і все – основа готова, решта складників – за персональним бажанням. Пригадуєш дядечка Скруджа з популярного колись мультику? Він озвучив мрію прихильників цього напою: «Куплю будь-кого. З нутрощами». Озирнися навколо – суспільство давно п’яніє від цього. Проте ми звикли говорити, що нас це не стосується. Ми вражені синдромом «хати з краю», або, як пише Шевченко, – гречкосійства. Та й навіщо здіймати галас, коли більшість народу ледве зводить

16

кінці з кінцями, коли ціни на житло сягають нуликами инших галактик, погляд і думки стають сірими та приземленими. Тому й не дивно, що тисячі, мільйони українців шукають на чужині кращої долі. Казати їм: «Вертайтесь додому», звинувачувати в продажності – не промовлять уста. Так само, як і «тікайте з цього розграбованого краю». Нехай Серце кожного дасть відповідь. Єдине, що відомо: ми бажаємо своїм дітям кращої долі, тому і їдемо, бо тут, вдома, немає можливості це здійснити. Достатньо скигління і звинувачення когось у всіх бідах. Хто ми? Збідована країна мрійників з різних розумінням патріотизму, починаючи від пафосних «Слава Неньці-Україні» і закінчуючи пісеньками на кшталт: «Ще не вмерла Україна, если мы гуляем так»?.. Можливо, в цьому є якась доля правди, але істина одна – де б ми не були, на чужині чи на рідних теренах, рано чи пізно, «прах Клааса» вдарить в груди. Найважливіше – це не розгубити те, що маєш: віру в Бога, повагу до людського життя. Що маємо зараз? Руйнуються підвалини сокровенного України – сім’ї. Коли ти заперечуєш, мовляв нічого особливого не відбувається – розплющ очі. Хто ті люди, що змушені виїжджати на заробітки? Хто ті, молоді, котрі купуються на побрехеньки про казкові заробітки, що давно на тебе чекають? З иншого боку, хто ті, котрі продають своїх співвітчизників, пропонують «нарешті самореалізуватися вродливим дівчатам», чоловікам заробити небачені капітали? Адже не є таємницею факт афер, пов’язаний з вивезенням за кордон людей, їх продаж в рабство чи на трансплантацію органів. Зауважте, більшість з цих спритних ділків – родичі, кохані, добрі знайомі своїх жертв. Наобіцяти «золоті гори», а тоді… Це діти, батьки. А хто ж напише нащадкам «правильну» історію без темних плям буденности? Релятивізм моральних цінностей, спекуляція поняттям любови, гідністю людини, – червоточить за висловом апостола Павла «домашню Церкву». Спотворення образів чоловіка і жінки. Він – незмінна депресія, вона – «свято весни», чи то пак, – відгомін Клари Цеткін і Терешкової – космонавтки, котра й на місяць полетить подивитись, чи там ще не «з’їла» все інфляція. Чи потрібні нам зміни? Безперечно, але зміни якісні і тут потрібна віра та усвідомлення, що без Бога нам нічого не вдасться. Адже таїнство подружжя, гідність людського життя і зцілення суспільства становить нерозривний зв’язок з Богом. Незабаром гряне світлий празник Воскресіння, в якому Христос відкриває нам горизонти можливостей і підносить людину до висот Нового Життя. Знаково у цьому році день пам’яті Чорнобильської трагедії припадає на Велику суботу Страсного тижня, коли Спаситель сходить до Аду, щоб вивести тих, хто з надією очікують на Нього. День пам’яті про смерть – знецінення життя людини, і Воскресіння – повернення з далечі Аду до батьківського дому дітей-«емігрантів», де на них чекає люблячий Батько.

P.S.: Кілька днів тому я зустрів Орка. Він розповів, що батьки повертаються додому. Гарна новина. Бо навіть найбільше багатство не замінить батьківського тепла.

ПОДИХ СКИНІЇ

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Молитва

Сповнім вечірню молитву нашу Господові Як минув день, дякуй Господеві, що дав нам сонце для праці в час дня і світло на освячення в час ночі та на інші життєві потреби. Св. Василій Великий в честь муч. Юліти.

Андрій ЦИБ (продовження, початок у попередніх номерах)

В

ажливою частиною Вечірні є найдавніший гимн «Нині відпускаєш» або «Симонова пісня» (див. Лк.2:29-32). Мета цієї частини – впровадження християнина в есхатологічний початок Небесного Царства. «Симеонову пісню» практиковано в молитвах ранньої Церкви (згадує св. Іриней +202 р.). З VІ ст. ця пісня займає у Вечірні незмінне місце. Прегарний гимн звеличення Господа – «Симеонова пісня» – має ще й назву прощальної молитви. Треба зауважити глибокий богословський зміст прощання Симеона. Повне подяки і спокою перед приходом смерти це прощання походить від постійної думки не про себе, а про світ і народ, їхнє відкриття («одкровеніє») на Спасителя. Зустріч Симеона із маленьким Ісусом, Богом, перетворює «кінець в початок». Сповнивши мету свого життя, зустрівшись із Світлом –Спасителем, Симеон «відійшов»... Іде померти, бо смерть перестала бути страшною і безсенсовною. Зустріч – «стрітення» двох завітів Старого і Нового в особах Симеона та Ісуса Христа закінчилась «виповненням» останнього, яка полягає у преображенні першого. Кінець життя в Ісусі стається початком нового буття. Все, що старе і смертельне, перемінюється в початок нового й вічного. Христос преображує час світу, творить із нього «час спасіння». «Благословення хлібів» – це лише загальна назва, бо, насправді, в цьому жесті відбувається благословення не лише хлібів, а й пшениці, вина й олії. Древній звичай благословення і споживання хліба, вина й олії знаний у І-IV ст. під назвою – «агапе» – «трапеза любови». Агапе відбувались у приватних домах, згодом у притворах церков. Проводив трапезу любови єпископ, часом – мирянин. Після спільної молитви, а також пояснення значення цих сходин та благословення трапези, всі частувалися земними плодами. Те, що залишилось від агапе, віддавали убогим. Олією помазували хворих. Під кінець трапези служитель промовляв молитву подяки, яка була перефразуванням 112 псалма 2-го вірша: «Нехай буде ім’я Господнє благословенне від нині і повіки». Цей стих (пор. Йов. 1:21) відповідає Божому благословенню на початку кожної служби і пригадує про те, що із закінченням дня (вечірні) не закінчується прослава Бога, а буде тривати вічно «від нині і повіки». Псалмом 33-м продовжуємо прославляти Господа. Слова псалма запрошують «вкусити» Божої благодаті, щоб у її любові переконатись. Провідна думка псалма тісно зв’язує його з вечірньою трапезою – агапе, бо її

закінчення мало зміст подяки і Пс. 33-ій є гимном подяки ізраїльтян за Боже дарування особливих ласк. Це дає нам підстави припускати, що завершальним псалмом цієї вечірньої гостини був саме 33-ій псалом. Також підтверджує наявність теперішнього потрійного «Будь ім’я Господнє благословенне від нині і до віку» (Пс.112:2), як це вже вище було згадано. 33-ій псалом можна назвати гимном, який звеличує Господа як «джерело Світла», до Котрого необхідно підійти, щоб просвітитися. На думку Василія Великого, у своїй гомілії на 33-ій псалом називає Христа «Ісус – джерело світла». Відпуст – це відпущення вірних під кінець богослужіння. Відпуст розпочинається словом «Премудрість». Це слово, як і перед читанням Святого Письма, підкреслює, що в молитвах ідеться не про людську мудрість, а про мудрість Божу. Під впливом цісарської участи в церковних відправах, впроваджено возвеличення влади (слов.

– «утверждаєм», укр. – «утверди»). Завдяки зміні (у XIIIст. з утвердження політичної влади на утвердження віри; з XVII ст. – православної), надаємо богослуженню духовного характеру. Своєрідний діялог служителя з вірними у відпусті переходить у звеличення Пресвятої Богородиці: «Чеснішу від херувимів...» – матері Ісуса, котрій ще раз віддаємо Божу шану. Отим кінцевим «Слава Тобі, Христе Боже...» підкреслюється правдивість Ісуса Христа як Бога та однієї з трьох Осіб Пресвятої Тройці. Молитва відпусту є нібито всенародним визнанням віри. Поділена вона на три частини: прославну, прохальну і покаянну. Прославна частина славить правдиве Божество Ісуса Христа. В прохальній – згадуємо події з життя Богородиці, бо вона привела у світ Спасителя людського роду, згадуємо також святих (дня, або храму), бо вони у свій спосіб допомагають у нашому спасенному житті. Остання – покаянна частина відпусту закінчується однаковим: «помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець». Уважне проказування і уважне слухання молитви відпусту є для учасників вечірньої відправи приготуванням, яке вони пережили й висловили під час богослужіння. Цей докладний богословський погляд на Вечірню дає нам можливість побачити глибинний зміст та символічну насиченість східного богослужіння, містично відчути молитовне його осмислення.

17

Таїнства

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

ПОДИХ СКИНІЇ

Таїнство Єлеопомазання Н

езважаючи на великий поступ науки і сучасних технологій, зокрема у медицині, людство не дало чіткої відповіді на питання, чому існують хвороби, який сенс в терпінні. Ця гнітюча проблема завжди була і надалі залишається надзвичайно актуальною. Свята Церква ніколи не стояла осторонь різноманітних людських страждань, які є наслідком гріхопадіння. Христос страждав, помер і воскрес, щоб визволити нас від наслідків гріха – тління, хворіб і смерти. Християни, котрі беруть участь в житті Церкви, можуть використовувати свої терпіння як шлях і засіб не тільки для упокорення, визволення від гріхів, а й для освячення і уподібнення до Христа. Бо саме голготським шляхом приниження, мук йшов Ісус Христос до воскресіння і слави. Святе Таїнство Єлеопомазання застосовується для того, щоб не просто полегшити фізичні чи духовні терпіння, а допомогти переживати їх як особливий Божий дар, який нам правильно сприйняти надвичайно важко, але який допоможе нам на шляху до прославлення в Господі. Це таїнство називають ще «маслосвяттям».

Петро СЮСЬКО

Ц

Біблійні підстави

е Святе Таїнство встановив сам Христос, Котрий дав Своїм апостолам владу зціляти хворих: «Оздоровляйте недужих» (Мт. 10:8). Із Святого Письма довідуємося про те, що апостоли ще за життя Ісуса «виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали» (Мк. 6:13). Про Єлеопомазання як таїнство вперше згадує і радить застосувати священикам святий апостол Яків, котрий також дав конкретні вказівки щодо його уділення. Ось що він пише у своєму посланні: «Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме, і як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як. 5:14-15).

О

Церковні згадки

дну з найдавніших згадок про Єлеопомазання знаходимо в Орігена, раннього християнського богослова (кінець II – початок III ст.), котрий цитує наведений вище текст апостола Якова. Велику увагу цьому таїнству приділяє церковний історик IV ст. Євсевій Кесарійський у своєму коментарі на книгу Ісаї, а також св. Єфрем Сирійський († 373), Царгородський архиєпископ святий Йоан Золотоустий, (†407) та ин. Така згадка в ранніх Отців Церкви є доказом давнього походження цього таїнства. Монах та ігумен, приятель святих Антонія й Атанасія Великих, єпископ Серапіон з Тмуїс (†бл.

363р.) у своїх творах поміщає текст молитви над водою і єлеєм, в якій випрошується «зціляюча сила, щоб зникли всяка гарячка і всякий біс, і всяка хвороба»1. А св. Кирило Олександрійський (V ст.) говорить про Єлеопомазання, як про загальновживаний обряд.

Х

Значення таїнства Зцілення (духовне і фізичне)

вороба у християнстві трактується часто як стимул для християнина у його духовному розвитку. Парадоксально, але з таким ставленням до людських недуг терпіння стають корисними, а хвороба виступає як засіб духовного зцілення людини загалом від гріхів і хворобливих пристрастей та потягів. Тому не дивуймося, коли почуємо, що хворих людей нази-

18

вають скарбницею Божої благодаті. На підтвердження цього служать слова з послання ап. Павла до Корінтян: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі» (2 Кор. 12:9). Для Йоана Золотоустого терпіння – «причина всіх благ для людей, вчитель побожности, мати благочестя»2. Григорій Богослов стверджує, що «душа, що терпить, є близька до Бога»3. Києво-Печерський патерик розповідає про преподобного Пимена Многоболізненого. Цей чернець з Києво-Печерської лаври завдяки стражданням від хворіб став святим. А для митрополита Андрея Шептицького терпіння є знаком Божої благодаті і даром: «Найбільша благодать набуває часом вигляду терпіння і хреста»4. Основною метою цього таїнства є не лише духовне, але й фізичне оздоровлення (див. Як. 5:14-15.) З історії і досвіду людства відомі випадки, коли, завдяки Божій благодаті, через єлеопомазання хворі вставали з «постелі недуги» і поверталися до повноцінного життя. Таким чином, Господь подарував їм ще одну нагоду, щоб подбати про спасіння власної душі. Навіть якщо фізичне оздоровлення і наступить, воно не є остаточною перемогою над хворобою гріха, яка є більш небезпечною від фізичної недуги, але є знаком і обітницею нашої перемоги в майбутньому – воскресіння людства і подолання тлінности, смертности нашого тіла.

Я

Приготування до смерти

к одне із семи таїнств Церкви, Єлеопомазання дає людині духовну Божу допомогу і захист у важкі смертні хвилини, допомагає особі панувати над хворобою, і у світлі християнської віри оцінювати свою життєву ситуацію й страждання, також неабияк підносить хворого на дусі. Під час уділення таїнства, в молитвах Церква в особі священика пригадує хворому слова св. ап. Павла про те, що всі ми несемо у своєму тілі терпіння, які поєднуємо з Христовим терпінням у Його Містичному Тілі, яким є Церква5.

Ч

Зв’язок із таїнством Покаяння

ерез таїнство Єлеопомазання дається прощення гріхів хворому тільки тоді, коли він не може прийняти Святого Таїнства Покаяння (наприклад, перебуває в стані непритомности або психічного розладу): «Якщо він гріхи вчинив, то вони йому простяться» (Як. 5:15). Священик, помазуючи хворого освяченим єлеєм, молиться під час уділення Святого Таїнства Єлеопо-

ПОДИХ СКИНІЇ

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

мазання такими словами: «Отче Святий, лікарю душ і тілес, що послав єдинородного Твого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, що зціляє всяку недугу і рятує від смерти. Зціли помазанням цим раба Твого (рабу Твою) [ім’я] від тілесної і душевної немочі…»6. Ці слова засвідчують важливе призначення цього таїнства – для оздоровлення. Священик помазує очі, вуха, ніс, уста, руки, ноги і груди, просячи Божого захисту від спокус і гріховних пристрастей, які можуть увійти в людину і діяти в ній за посередництвом цих членів тіла. Людині, котра постійно нездужає на одну й ту ж хворобу, це таїнство можна уділяти тільки один раз. Єлеопомазання християнин може приймати як у здоровому, так і непритомному стані. Бажано, щоб хворий приймав це таїнство, перебуваючи в стані притомности. Крім цього, таїнство Єлеопомазання уділяють кожному, хто бажає, в час Великого посту, і не тільки у випадку важкої хвороби, як багато хто помилково вважає.

Є

Символіка єлею

лей на Близькому Сході був важливим засобом гігієни. В Палестині він вважався знаком Божого благословення. Також оливкове масло – продукт харчування у Середньовіччі. Крім цього, олива – це лікувальний засіб. Її властивості були відомі людям з самого початку історії людства, а олеотерапія була важливою галуззю медицини у всі періоди історії людства. Значним було його використання і в спортивній боротьбі. Древні борці і атлети перед поєдинком намазували ним все тіло, що надавало пружності та еластичності їх м’язам завдяки властивості оливи проникати повсюди, просочуватися навіть в твердь каміння. Подібно і християни, яким уділено Єлеопомазання, готуються до духовної невидимої боротьби з гріховними помислами і пристрастями. Проте у цьому змаганні попри свою неміч їх ніколи не залишає благодать Святого Духа, храмом і помешканням Котрого є серце кожної воцерковленої людини.

П

І наостанок….

еред арештом Христос молиться у підніжжі Оливної гори в Гетсиманському саду, назва якого в перекладі з єврейської означає «прес для приготування оливкового масла»7. Це не простий збіг обставин. Ісус, Котрий добровільно пройшов через «жорна» людського страждання, був «пом’ятий пресом» людської зневаги і розп’яття на хресті, і тоді потекли струї «єлею радости», Духа любови на все страждаюче з ним людство: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23:34). Через Христові Таїнства Церква безнастанно живить нас цим єлеєм благодаті Святого Духа, Божої любови, які в повноті вилив на нас Христос. Поки ще є час, віруючий може наповнитися ними і сам навчитися любити, так як це робив Богочоловік і наш Спаситель – Господь Ісус Христос.

Павел Евдокимов. Православие. Москва 2002. о. Юліан Катрій, ЧСВВ. Перлини Східних Отців. Львів 1998. Там само.

4 Там само.

5 Пор.: Кол. 1:24.

6 Див.: Прийдіте поклонімся. Львів 2007, с. 183.

7 Пьер Дюмулен. Библия и вера. Источник жизни. Таинства. С.-Петербург 2000.

1 2

3

храм

По дорозі в храм...

До храму збираєшся з того моменту, коли прокидаєшся, і знаєш: я йду на зустріч з живим Богом. І одягаєшся по-иншому, і готуєшся поиншому, намагаєшся, щоб не було зайвих розмов, щоб ніщо недостойне не розсіювало тієї глибини, що в ній одній можна пережити зміст храму.

Антоній Сурозький.

…зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій. Мт 5:24.

Михайло БАЛКО

Б

огослужіння є небуденною, незвичайною подією. Адже в ньому зустрічаємось з Господом. Саме тому до участи у богослужінні слід належно готуватись. Треба усвідомити, що той день, коли беремо участь у богослужінні, а особливо у Святій Літургії, є для нас надзвичайний. Тому і готуватись до великого таїнства зустрічі з Богом належить від пробудження зі сну. Підготовка має бути цілісною – на духовному і тілесному рівні. Антоній Сурозький з цього приводу писав: «До храму збираєшся з того моменту, коли прокидаєшся, і знаєш: я йду на зустріч з живим Богом. І одягаєшся по-иншому, і готуєшся по-иншому, намагаєшся, щоб не було зайвих розмов, щоб ніщо недостойне не розсіювало тієї глибини, що в ній одній можна пережити зміст храму». Любов, мир, примирення з ближніми – ось головні чинники підготовки до богослужіння. Примирення з ближніми є дуже важливим елементом не тільки підготовки до участи в богослужіннях, але й щоденного християнського життя: «…зостав там, перед жертовником твій дар; піди, примирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт 5:24). Потрібно намагатись помиритися навіть зі своїми ворогами, а ще краще – не мати ворогів, адже ворожнеча суперечить любові. Якщо не будемо намагатись долати в собі гордість, егоїзм, уникати ворожнечі, то усі зовнішні прояви релігійности будуть нещирими і марними. Вставши зранку з ліжка, потрібно подякувати Творцеві за прожиту ніч і зробити на собі знак святого хреста (знаємо, що знак хреста чиниться тричі). Тоді, пригадавши про незвичайність сьогоднішнього дня, можна приступати й до зовнішньої підготовки до участи в богослужінні у храмі.

19

храм

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Невід’ємним моментом у тілесному приготуванні є зовнішня охайність. Одягаючи певний одяг, являємо себе назовні, «розповідаємо» про себе, про свої наміри тощо. Зовнішній вигляд не має бути надто «яскравим», викликаючим або таким, що відволікає увагу инших від того, що відбувається у храмі. Одяг повинен підкреслювати святість місця, у якому перебуваємо, і наш відповідний настрій. Часто під час богослужіння нашу увагу відвертає телефонний дзвінок. Тому пам’ятаймо, що перед входом до храму телефон слід вимикати. Віддавна існував звичай іти до церкви, проказуючи певні молитви. Ними можуть бути 50-й чи 90-й псалом, «Ісусова молитва» (Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного). Перед самим храмом треба перехреститись і, входячи, можна проказувати молитву: «Увійду в дім Твій, поклонюся до храму святого Твого у страсі Твоїм». До храму потрібно заходити до початку богослужіння, за 10-15 хвилин до початку. Тоді буде час поставити свічки, подати записки за здоров’я чи упокій наших близьких, помолитися перед іконами. Розмови, сміх, шум під час перебування у храмі зневажають святість Божого Дому і є несумісними з християнським вихованням. Увійшовши у храм, зупиняємося недалеко дверей і тричі хрестимося. Потім йдемо до тетраподу, на якому міститься ікона і, двічі перехрестившись, цілуємо ікону і хрест, а тоді хрестимося ще раз. В різних місцевостях можуть існувати власні звичаї. Перебуваючи в чужій парохії, слушно буде їх дотримуватися, якщо вони нам відомі. Якщо ж ні, то чинимо так, як прийнято в нашому храмі. Проходячи перед царськими дверима іконостасу, зупиняємось і робимо малий поклін з хресним знаменням. Чоловіки у храмі зазвичай стоять праворуч, а жінки – ліворуч. Подружжя можуть стояти разом у центральній частині храму. По можливості, щоб був вільний доступ до тетраподу, прохід до нього від притвору не займають. Ставши у храмі, вітаємось з присутніми поклоном і християнським привітом, але ніколи за руку. З часом люди звикають стояти на «своєму» місці, тому, яке найкраще відповідає їхній молитві, але якщо це місце зайняте, то стаємо там, де вільно. У Божому храмі не слід пред’являти претензій. Ходити по храмі під час богослужіння не дозволено у випадку входів з кадилом, Євангелієм, чи Чесними Дарами, на Великому вході, під час читань та инших важливих моментів. У храмі не оглядаємося і не розглядаємо навколишніх людей, а намагаємося зосередитися на богослужінні. Не дозволено переходити через храм між тетраподом та іконостасом. Під час богослужіння не розглядаємо храмові убранства. Для цього є час

20

ПОДИХ СКИНІЇ

поза богослужінням. Храм – це Божий дім, в якому не можна поводитися, як у музеї, проходжуватися з рукам в кишенях чи заклавши їх за спину. Перед богослужінням, тихо проказуємо свої приватні молитви. Традиційно вживають молитви, подані у молитовниках, чи инші молитви, які знаємо. Запізнившись на початок богослужіння, приватних молитов не мовимо, а приєднуємося до спільної молитви. У храмі ми не глядачі, а учасники спільної молитви, тому співаємо разом з усіма. Однак, потрібно прислухатися до хору чи дяків і не перекрикувати їх. Не слід повторювати вголос тих слів, які має промовляти лише священик. Богослужіння має форму діалогу, в якому одні молитви призначені лише для священнослужителів, а инші – для всієї зібраної громади. Перебуваючи у храмі на спільній молитві, не варто виявляти занепокоєння, якщо священнослужителі чи співці допустяться якихось неточностей. Коли зауважуємо особу, що не знає, як поводитися у храмі, то не осуджуймо її і не повчаймо поспішно. Якщо треба, то можна допомогти доброзичливою порадою, а зауваження слід робити лише тим, хто брутально порушує благочестя спільної молитви.

ПОДИХ СКИНІЇ

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

духовність

Вплив прологу ЄЕЄвангелія св. Йоана Богослова на іконографічне зображення Премудрости Божої на Русі Тарас РИСЕЙ

Т

ема Софії упродовж століть приваблювала богословські погляди багатьох людей Церкви. Як зауважує російський дослідник Новгородської ікони Софії Н. Квлівідзе, ця зацікавленість відбилась як у літургійній творчості, так і в іконографії, богословії, філософії та у найменуванні храмів1. І, як висловився митрополит Ленінградський і Новгородський Антоній, «для багатьох питання Софії залишається неясним до сьогодні», а «представники як старшого, так і молодого поколінь руської богословської думки про нього висловлюються достатньо стримано, очікуючи нових детальних досліджень»2. Цю своєрідну плутанину дуже яскраво можна простежити у самій службі Софії Премудрості Божій, що є в Новгороді. Її на початку 17 ст. уклав Симеон Шаховський. Бачимо, що тут під ликом Премудрости виступає то Христос, то Богородиця3. Нерідко дискусії щодо софійської теми призводили до конфліктних ситуацій. Митрополит Антоній, котрого ми вже згадували вище, цитує драматичний вислів Зеновія Офенського із ХVI століття, який закликає братів припинити дискусії стосовно цієї теми. Він висловлюється так: «Престаните, братие, уже глаголати, яко неведом есть толк Софеи Премудрости Божией. О горе нам, яко погружени єсми сицевим забвением […]»4. Бачимо виразно, що були й такі, котрі воліли залишатися в апофатичному мовчанні перед таїною великого Бога. Варто з’ясувати, кого ж під ликом Премудрости уявляли східні Отці Церкви. Це дослідження провів митрополит Ленінградський і Новгородський – Антоній. Саме він зробив висновок, що «отці Церкви під Премудрістю розуміли Воплочене Слово – Ісуса Христа (вкрай рідко стосуючи це ім’я до Святого Духа – св. Іриней Ліонський […])[…]»5. Однак із статті цього російського митрополита дізнаємось, що такі дослідники як прот. Г. Флоровський, А. Амман, Г. Філімонов були переконані, що в перші віки християнства з ім’ям Премудрости Божої пов’язувалося певне безіпостасне уявлення, якому, мовляв, і був присвячений собор Святої Софії в Константинополі. Проте єп. Антоній відкидає ці твердження. На противагу цим науковцям він висуває зовсім відмінні погляди Зеновія Офенського, Євтимія Чудовського, а також згадує відомий твір грецького походження – «Розповідь про Святу Софію Царгородську». Саме тут зустрічаємо опис об’явлення ангела хлопчику, який сповістив про те, що храм, котрий будується, є на честь Святої Софії – Слова Божого6. Наскільки це можна вважати історичним аргументом – невідомо, однак знаємо, що в VI ст. і наступних віках ніякої особливої «софійної» ікони в константинопольському храмі Святої Софії не було. Натомість Русь, згідно з митрополитом Антонієм, щодо цього питання перейняла всі візантійські форми, тому говорити про якусь оригінальність є дещо простодушно7. Про розуміння софійського питання у Київській Церкві ми дізнаємось із послання українського митрополита Климента Смолятича до пресвітера Фоми: «Се бо глаголет Соломон: Премудрость созда себі храм, і Премудрость єсть

Українська ікона Премудрости Божої (к. ХVІ ст.)

Божество, і храм человечество, аки в храм бо вселися в плоть, юже прият Владичиця нашея Богородица істинни Христос Бог» (15, с. 14)8. Особливо складною виглядає галузь софійської іконографії. Найбільш відомою є Новгородська ікона Премудрости Божої з XV ст. Центральною постаттю є вогненний Ангел, який сидить на золотому престолі на семи стовпах. В одній руці мірило, в иншій – згорток. По обох боках – Марія Діва з Емануїлом та Йоан Хреститель. Над головою Ангела – Ісус Христос, котрий благословляє, а ще вище – уготований престіл, на якому лежить Євангеліє. Саме біля ікони Премудрости Божої Павло Євдокімов відчув глибину таїнства, яке назвав «енігматичною уявою»9. Воно є наповнене символічними образами, інтерпретація яких є дуже різноманітною. Найбільш дискусійним питанням, на думку Наталії Шеффер, було вирішення: кого ж символізує собою Вогненний Ангел? Це питання на Русі стояло так гостро, що навіть були пропозиції вилучити ікону із вжитку10. Дослідники цього зображення схильні виділяти 5 основних інтерпретаційних підходів, які існували в традиціях Східної і Західної Церков. Так, Павло Євдокімов передусім, без сумніву, виносить образ воплоченого Слова; на другому місці Премудрістю є Дух Святий (за вченням Теофіла Олександрійського та Іринея); третє посідає паламічний образ тринітарної енергії; четверте ж – Дівицтво Богородиці; і п’яте – Церква. Дуже цікаве дослідницьке уточнення робить Ігор Припачкін, котрий подає історичний аргумент, що найдревніше зображення Христа-Ангела датується VI століттям і знаходиться в олександрійських катакомбах. Вражаючим є факт збереження дуже цінного для нас напису – «Софія – Ісус Христос»11. Прот. Г. Флоровський наче доповнює попереднього дослідника наступними словами: «У візантійській іконографії можна розрізнити два незалежних один від одного сюжети. По-перше, Христос, Премудрість і Слово, під виглядом «Ангела великої ради» («за пророцтвом Ісаї»– Іс.

9: 6). І по-друге, уособлення премудрости божественної або людської, на зразок античних уособлень… у жіночому образі... До першої теми належить перш за все відома фреска в олександрійських катакомбах в Кармузе (близько V-VII ст.). Тут зображено на повен зріст крилатого ангела з німбом. Напис: SOPHIA IS HS. Це є зображення Христа в старозавітній подібності»12.

21

духовність

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Згідно із словами українського дослідника ікони Якова Креховецького, та ж сама Премудрість, яка у Старому Завіті постає як певна містична постать, у Новому – відкриває себе як Слово Боже і Син Бога Отця. При цьому автор опирається на уривок із Прологу святого Йоана13. Також про це свідчить і сама постать вогненного Ангела, який є «Ангелом великої Ради» – посланцем Пресвятої Тройці. Російський дослідник Л. Успенський до джерел виникнення такого типу іконописання підходить із досить яскраво вираженою іронією. Він стверджує, що зображення Софії є наслідком спорів між ісихастами і філософами в часі палеологівської ери. Так, щоб протиставитись мудрості філософів, ісихасти висувають свою модель Премудрости Божої. При цьому, наголошує Успенський, вони різко відійшли від православного розуміння ікони, як реалістичного зображення Бога-Слова14. Однак щодо подібного зображення чітко висловлюється 82 правило Трульського собору, яке категорично забороняє зображати Христа инакше, ніж «в людському виді»15. Наче у відповідь на таку постанову, Павло Євдокімов формулює своє конфронтаційне питання: «Беручи до уваги дану заборону, як тоді потрібно розуміти відому ікону Рубльова «Пресвята Тройця?»16. На його думку, всі ікони, які містять в собі подібний мотив, відносяться до епізоду зустрічі Авраама з Богом під дубом Мамре. Натомість прот. Григорій Флоровський щодо цього має свої застереження: «Це правило є дуже зрозумілим після пережитої христологічної боротьби, коли доводилося захищати і пояснювати повноту і єдиносушність людської природи в Христі. Разом з тим, зображення Христа в ангельському образі могло породжувати двозначні припущення: чи не був Христос ангелом (не тільки за служінням, але і за природою). Подібні думки були у деяких гностиків; згодом Зігавін викриває богомолів, що вони ототожнюють Сина Божого з архангелом Михаїлом, саме як ангела великої ради (Panopl., tit XXVII, cap. 8)»17. Противником Євдокімова міг би виступити о. Павло Флоренський, який стверджував наступне: «…доводити, що Софія є другою Іпостассю, означало б „ломитися у відкриті двері”, але тут наче потрібно мати на увазі „лише особливу ідею Софії”». Цей дослідник переконаний, що Святі Отці, висловлюючись про Софію-Логоса, мають на увазі не те зображення, яке ми називаємо зараз Премудрістю Божою. Звідси випливає, що іконічна Софія насправді не є Христос, або є Ним не вповні18. До якого ж висновку приходить російський митрополит Антоній? Він акцентує на тому, що прагнення «заслонитися» від світла воплоченого Бога-Слова абстрактними конструкціями та різноманітними символами є начебто прихованою формою іконоборства у поєднанні з неоплатонівським гностицизмом19. А наприкінці своєї статті митрополит Антоній зазначає: софієлогія, відокремлена від христології, є так званою «духовною недугою», потьмаренням богословського розуміння. Для православного богослова важливим є «обожнення» людини, тому Христа необхідно зображати лише в плоті, без жодних концептуальних надмірів20. Бачимо, що православне богослов’я наче остерігається перед падінням у певні крайнощі. Також заслуговує уваги дослідження у галузі т. зв. опозиціонерів, яке виконала К. Преображенская. Найперше вона підважила основу інтерпретації ікони Премудрости, як вияву Воплочення Логоса, апостола Йоана. За основу вона бере російський синодальний переклад, в якому Премудрість говорить про себе так: «Господь мав мене початком свого шляху». Згодом дослідниця порівняла цей переклад з иншим (більш досконалим) і ствердила наступне: «Гос-

22

ПОДИХ СКИНІЇ

подь створив мене початком свого шляху». Якщо другий переклад є правильним, то постає питання: чи Друга Особа Божа як Премудрість може бути творінням? Щоб відповісти на це питання, Кнор Розенротский у своїй книзі «Kabbala Denudata» ще раніше провів різницю між двома аспектами Софії, де перша – Hokhmah Sephiroth (порівнюється з Логосом), а друга – Melkuth Sephiroth (здійснення Царства Божого; це і є та Софія жіноча – Shekhinah; вона присутня у творінні). Але найбільш небезпечним у софійському спорі, вважає Преображенская, був факт т. зв. «живої віри» – іконотворчість і народне почитання Софії як окремої Особи. Е. Трубецкой стверджує, що на іконі зображено єрархічне підчинення Премудрости Христу, котрий знаходиться над нею21. Він нею творить світ. Отож, важко є прийняти твердження, що Христос – це Премудрість, а Премудрість – це Логос ап. Йоана. Над цим, звичайно, можна дискутувати, але варто поглянути і на инший бік цієї проблематики. Єпископ Касіян (Безобразов) у своєму «Поясненні на Євангеліє від Йоана» майже дефінітивно розкриває суть Прологу, цитую: «Центральне поняття прологу є поняття Слова, грецькою – Логоса. Пролог, […], є вченням про Логос, про Його відношення до Бога і до світу і про Його воплочення»22. Цю дефініцію можна відчитати також і в іконі Премудрости Божої, яка була написана у (кінець) 16 ст. на теренах Київської митрополії із с. Бусовиськ. Ця ікона є унікальною і зберігається у Львівському національному музеї. Вона суттєво відрізняється від Новгородської як виглядом, так і богословським змістом. Тут уже немає Богородиці, а замість неї бачимо постать Йоана Богослова, що дає нам підстави говорити про вплив цієї особи на богословське розуміння автора ікони. Спробуймо ближче познайомитись із цією іконою. Архиєпископ Аверкій (Таушев) наголошує на тому, що Слово, про яке йдеться у Євангелії св. Йоана, означає не лише промовлене слово людською мовою, а, головним чином, думку, мудрість, розум. Тому й не дивно, стверджує він, що Слово, як Син Божий, є також і Премудрістю, про яку говорять апостоли Матей, Лука і Павло та Старий Завіт (Прип. 8:22-30). Иншою важливою тезою російського єрарха є те, що це Слово не відлучається від Бога у відношенні свого буття, є Богом23, що, зрештою, чітко виражене в українській іконі Софії, на якій зображено Логоса (Премудрість) у світі і, одночасно, Сина Божого (Бога Слово) на небесах, а над Ним – Ветхого Деньми Отця. Саме ця нерозривність Божого буття виражається у літургійному вислові на Проскомидії: «У гробі плоттю, а в аді з душею як Бог, у раю ж із розбійником, і на престолі був єси, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, неописанний»24. У четвертому Євангелії ця тема розкривається на початку Прологу. Слова – «на початку було Слово», за ствердженням Павла Євдокімова, ми відчитуємо в іконі Премудрости, що сидить «на престолі слави, який уже є притемнений тінню хреста»25. З иншого боку, дуже таємничим аспектом цієї ікони є забарвлення одежі Ангела-Логоса. Червона пурпура, як вважає Євдокімов, переносить нас до «до початку», до витоку Сотворення. Ось очевидний переспів між прологом Йоана Богослова, першою Книгою Буття та іконою Премудрости Божої. «Нехай буде світло» – ось ключові слова цих трьох богословських площин. Вартує зазначити, що старозавітна тема створення світу Логосом (Христом) була відома ще у часи раннього християнства, адже, як навчає апостол Йоан, «все через Нього постало, і без Нього не постало нічого з того, що постало» (Йо. 1: 3). Порівнюючи ікону Премудрости з екзегезою архиєпископа Аверкія, також спостерігаємо досить яскраво вираже-

ПОДИХ СКИНІЇ

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

ну христологічну тему, яка у Євангелії св. Йоана відкривається у першій главі (4-5): «У Ньому було життя, – і життя було Світлом людей. І Світло світить у темряві, і темрява Його не огорнула». Мова про те, що «в Ньому було життя», згідно з арх. Аверкієм, вказує на те, що саме Христос-Слово є джерелом духовного життя, яке спонукає людей прагнути Бога. Російський екзегет висловлюється так: «Це духовне життя дається лише шляхом спілкування, поєднання з іпостасним Словом Божим […]»26. Наче переспівом тут є уривок із Старого Завіту: «Мудрість собі будинок збудувала і витесала сім стовпів до нього… вона сказала: „Ходіте, мій хліб їжте, і вино, що я приготувала, пийте; киньте безумство – й житимете, ходіть дорогою розуму”» (Прип. 9:1-6). Характеризуючи ікону Премудрости Божої, Іван Рупнік та Томаш Шпідлік цей момент описують так: «Покликані до життя Словом Божим створіння знаходяться немов на мості над безоднею свого існування і стають стежиною, яка веде обдаровані духовним розумом душі до вершин споглядання Бога»27. На іконі бачимо апостолів та Предтечу, котрі перебувають у спілкуванні з Логосом-Життям, що є одночасно Світлом, яке просвічує їх видінням уповні28. Темний космос, на тлі якого зображений Христос-Премудрість, спонукає до остаточного твердження, що це Світло світить у темряві, яка не може Його огорнути. Апостоли (люди, які прийняли це Світло, і є окрилені Його мудрістю) уже не перебувають у темряві гріху. Те, що апостоли знаходяться на хмаринах, вказує на певну відірваність від світу заради «феорії» – споглядання Бога у вірі. І це споглядання дає апостолам можливість свідчити, що «Слово стало тілом, і перебувало між нами, і ми побачили славу Його, – славу як Єдинородного

духовність

від Отця, повного благодаті й істини» (Йо. 1:14). Предтеча, котрий стоїть по-правиці Христа, будучи окриленим Мудрістю, наче приймає своє післанництво свідчити у світі. Йоан Богослов висловлюється про нього так: «Він прийшов, щоб свідчити, свідчити про Світло, щоб усі повірили через нього» (Йо. 1:7). «Не був він Світлом» (Йо. 1:8) – говорить автор четвертого Євангелія, а лише, як стверджує архиєпископ Аверкій, «віддзеркаленням світла того Єдиного Істинного Світла»29. Це умовне дзеркало Світла Предтеча, як і Йоан Богослов, тримає у руках як дар Логоса-Премудрости. Те ж саме покликання згодом одержать і апостоли, які на іконі наче очікують свого часу. На перший погляд здається, що ікона позбавлена хронологічної послідовности. Це правда, адже вона являє собою минуле, теперішнє та майбутнє водночас. Як висловлюється Павло Євдокімов, «ікона у своєму повному змісті представляє ікономію спасіння […]»30. Це є ікона, на якій зображена вся історія спасіння світу, а Бог-Слово справді постає як Альфа і Омега!. Тому і не дивно, що ікона Премудрости містить у собі не лише мотиви прологу Євангелія Йоана, а й есхатологічні мотиви – світло Восьмого Дня. Підсумовуючи, вартує підкреслити, що тема Софії (як в іконографії, так і в инших ділянках церковної творчости) ще потребує вивчення. Усі дослідження, які до цього часу проводили різні науковці, були надто поверхневими і односторонніми, часто позначені крайністю. З иншої ж перспективи не можна забувати, що ця ще не розкрита площина є нам дуже близькою, адже, як стверджує С. Черепанова, саме «під знаком Софії християнство прийшло на Русь»31.

Н. Квливидзе. Новгородская икона Софии Премудрости Божией // Православная Икона. Канон и стиль. К богословскому рассмотрению образа, с. 387-393, Москва 1988. митр. Антоний. Из истории новгородской иконографии // Богословские труды, 27, с. 61-78, Москва 1986, с. 61.

3 пор.: Н. Квливидзе. Новгородская икона Софии Премудрости Божией // Православная Икона. Канон и стиль. К богословскому рассмотрению образа, с. 388, Москва 1988.

4 митр. Антоний. Из истории новгородской иконографии, с. 61.

5 Там само 6 Пор. там само, с. 62 7 Пор. там само 8 Цит. за там само 9 пор. P. Evdokimov. Sztuka ikony. Teologia piкkna. Warszawa 1999, с. 285.

10 пор.: Н. Шеффер. Русская православная Икона. Вашингтон 1967, с. 47.

11 пор.: И. Припачкин. Иконография Господа Иисуса Христа. Москва 2001, с. 126.

12 Г. Флоровский. О почитании Софии, премудрости Божией, в Византии и на Руси // www.vehi.net/florovsky/sophia.html, станом на 13.10.2006, 10:52:00 GMT. 13 пор.: Я. Креховецький. Богослов’я та духовність ікони . Львів 2002, с. 163.

14 пор.: Л. Успенский. Богословие иконы Православной Церкви. Москва 1994, с. 196.

15 пор.: митр. Антоний. Из истории новгородской иконографии, с. 63.

16 P. Evdokimov. Sztuka ikony. Teologia piкkna. Warszawa 1999, с. 286.

17 Г. Флоровский. О почитании Софии, премудрости Божией, в Византии и на Руси // www.vehi.net/florovsky/sophia.html, станом на 13.10.2006, 10:52:00 GMT. 18 пор.: митр. Антоний. Из истории новгородской иконографии, с. 66.

19 пор.: там само, с. 68.

20 пор.: там само, с. 76 21 К. Преображенская. Спор о Софии. Его истоки и следствия, с.73-80 // Минувшее и непреходящее в жизни и творчестве В.С. Соловьёва. Материалы международной конференции 14-15 февраля 2003 г., серия “Symposium”, вып. 32, Санкт-Петербург 2003, с. 75.

22 єп. Кассиан (Безобразов). Водою и кровию и духом. Толкование на Евангелие от Иоанна // Bibliotheque slave de Paris. Collection simvol №8, с. 40.

23 пор.: архиєп. Аверкий (Таушев). Четвероевангелие. Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета. Москва 2001, с. 46.

24 Молитовник «Прийдіте поклонімся». Чин Священної і Божественної Літургії. Рим 1991, с. 384.

25 P. Evdokimov. Sztuka ikony. Teologia piкkna. Warszawa 1999, с. 300.

26 архиєп. Аверкий (Таушев). Четвероевангелие. Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета, с. 47.

27 Т.Шпідлік, М. Рупнік. Про що розповідає ікона. Львів 1999, с. 105.

28 пор.: архиєп. Аверкий (Таушев). Четвероевангелие. Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета, с. 47.

29 архиєп. Аверкий (Таушев). Четвероевангелие. Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета, с. 47.

30 P. Evdokimov. Sztuka ikony. Teologia piкkna. Warszawa 1999, с. 290.

31 С. Черепанова. Проблеми людини в українському мистецтві. Львів 2001, с. 154.

1 2

23

наші храми

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

Церква св. Анни (Борислав– Волянка)

костел не був повністю облаштованим (бракувало вітражів та инших предметів церковного вжитку ). Костел було освячено на честь святої Барбари . Постає закономірне питання, чому саме таку назву отримав новозбудований храм. Щоб це пояснити, необхідно вдатися до історії. Люди давно зауважили, що св. Варвара оберігає від раптової і несподіваної смерти. Наражаючись на постійну небезпеку, гірники обрали її покровителькою, визнаючи день 4 грудня, як Свято гірників. Мабуть, тому до неї так щиро молилися бориславські нафтовики та гірники перед тим, як опускатися в шахти. У Бориславі та його околицях було вдосталь шахт, де гинуло багато людей від раптової смер-

Володимир БОГЕНЧУК

Нехай вони спорудять святиню, щоб Я міг жити серед них. Вих. 25:8. Історія та сучасність

У

минулому році виповнилось 106 років з дня завершення будівництва та освячення сучасного греко-католицького храму святої Анни, колишнього римо-католицького костелу святої Барбари (Варвари). Храм – це завжди «лице» міста. Як важко собі уявити Рим без Базиліки св. апостола Петра, княжий Львів без собору св. Юра, так на сьогодні важко уявити місто Борислав без храму на Волянці. Храм у місті – це пророк, котрий говорить про вічність, чий клич лунає посеред шуму сучасної цивілізації. Історія цього храму є непересічною. Це історія випробувань часом, змінами режимів, воєн, віросповідань. І навіть через сотню років храм і надалі гордо споглядає на наші буденні мирські клопоти. Храм – це місце молитви, роздумів, прохань, та подяк. Це – «куточок» Неба на землі, місце, де людина знаходить втрачений в раю зв’язок з Богом. Потреба побудови костелу в Бориславі зі зростанням польського населення стала вкрай необхідною і першочерговим завданням римо-католицької громади. У 1885 – 1888 рр. на Волянці (присілок Тустанович) була споруджена дерев’яна римо-католицька молитовна каплиця. Вона існувала ще 1913 р., про що довідуємося з листа кс. Яна Малайки до єпископського консистора від 16.08.1913 р. Від 11 травня 1890 р. кс. А. Пєнкося зустрічаємо слово “Wolanka”, яким означували територію проживання вільних від панщини селян. Згодом також було виготовлено круглу печатку із зображенням в центрі св. Барбари, котра в правій руці тримає чашу, а в лівій – пальмову гілку. Римо-католицький храм, під керівництвом кс. Михайла Громади, будувався швидко і був закінчений 1900 р. Обряд освячення новозбудованого костелу відбувся 4 грудня 1902 р. Його здійснив дрогобицький препозит, кс. Михайло Сервацький у супроводі римо-католицьких та греко-католицьких священнослужителів. 21 червня 1903 р. Борислав відвідує для візитації нового храму і латинської парохії перемиський суфрагат, єпископ Кароль Йозеф Фішер. Після урочистого освячення

24

ти (обвалу, аварій, вибуху газу, та ин.), тому новозбудований костел був названий в честь св. Барбари. Архітектура

С

ама будівля костелу св. Барбари характерна для епохи неоготики та неороманського стилю. Будували цей храм, як і инші храми цього періоду, мандрівні майстри будівничого цеху, про що свідчить вмурована на фронтоні храму цехова емблема. Костел вимурований з цегли з використанням природного каменю, у формі латинського хреста , довше «плече» якого утворює двоскатну наву та від неї вежу, закриту з трьох боків презбітеріумом (головним вівтарем), а коротше «плече» творить одноступеневі «плечі» трансепти. Спереду до нави прилягає вежа, в її нижній частині знаходиться крухта і вхід на сходи та склад, а у верхньому приміщені вони з’єднуються з хорами. З боків західного крила вівтаря містяться прямокутні приміщення: захристія та скарбниця з також прямокутними сінями (коридорчиками). Облаштування

2

9 травня 1907 р. експозитом костелу на Волянці призначено кс. Войцеха (Адальберта) Карася (04.04.1871-04.07.1931). Він активно береться до впорядкування новозбудованого храму. Завдяки кс. В. Карасю римо-католицький костел св. Барбари стає одним із найкращих храмів Дрогобиччини. У 1930-31 рр. костел було розписано майстрами під керівництвом традиційного костельного художника з Кракова Антонія Процайловича.

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

наші храми

Занепад та руїна

1

963 р. місцева влада вирішила закрити у Бориславі один храм. Цей вибір випав на церкву св. Анни, хоча фінансовий та господарський стан цієї парохії був відмінний (податки всі сплачено, а в касі залишкова сума складала 4000 крб., які згодом було використано на оплату податків тустановецької церкви). Храм св. Анни закрили, не маючи на це жодного офіційного документу. Парохіяни деякий час не віддавали ключі від храму, тоді влада 12 вересня 1963 р. на дверях встановила висячий замок. Після цього парохіяни Волянки належали до инших парохій Борислава (Губичі, Потік, Тустановичі). Люди майже шість років добивалися відкриття храму св. Анни на Волянці, писали численні прохання, оббивали пороги державних установ як в Україні, так і в Москві, але все це було безрезультатним. Вища влада мотивувала тим, що храм закрила місцева влада і питання його відкриття належить їй. Церковне облаштування храму – головний вівтар, лавки та инші речі було вивезено на цвинтар у Тустановичі у церкву св. Миколая. Після закриття храму св. Анни на Волянці там було розміщено склад солі, який належав Змішторгу. Головна мета цього – нищення храму. 1968 р. міська влада розпорядилась облаштувати колишній костел під меблевий магазин, який знаходився у храмі на Волянці до 1983 р. Після 1983 р. для посилення атеїстичної пропаганди та з деяких комунальних та санітарних причин міська влада вирішила відкрити у храмі т.зв. Будинок громадських панахид. У середині 1980-х рр. тодішня міська влада готувалася до святкування 600-річчя м. Борислава. Серед ряду заходів, які пропонувалися для проведення святкування, було створення і відкриття міського краєзнавчого музею в церкві. Така нелегка доля спіткала колишній храм св. Анни упродовж часу великої комуністичної руїни та релігійного застою та осквернення. Відродження

Н

овий етап у розвитку релігійно-церковного життя, який був складовою частиною відповідних процесів у державі, відбувся і в Бориславі.

22 грудня 1988 р. група мешканців Волянки звернулися до місцевої влади про відкриття храму на Волянці. 14 квітня 1989 р. здійснилися багаторічні намагання мешканців Борислава-Волянки домогтися відкриття храму св. Анни. У цей день прийнято рішення про реєстрацію релігійної громади в Бориславі. Тоді ж, мабуть, стало про це відомо парохіянам ініціятивної групи. Однак, як вже згадувалося вище, парохіяни активно приступили до створення виконавчих органів релігійної громади св. Анни. З протоколу № 1 від 15 квітня 1989 р., довідуємося про проведення парохіяльних зборів в церкві св. Анни по вул. Щорса, м. Борислава в присутності 259 осіб. Ремонт та облаштування

Х

рам був повністю занедбаний. Прекрасні вітражі вибито. З колишнього церковного майна не зали-

Горнє сідалище за престолом храму шилося нічого. Парохіяни активно приступили до ремонту храму. Релігійна громада церкви св. Анни звернулася із заявою до виконкому Бориславської міської ради про надання офіційного дозволу на проведення біжучого ремонту церкви. Парохіяни оголосили збір коштів на різний будівельний матеріял для ремонту храму. Жителі Борислава щедро давали гроші, різні будівельні матеріяли, активно брали участь у ремонті та облаштуванні храму. З матеріялів касової книги довідуємося, що перше хрещення у наново відкритому храмі св. Анни, відбулося 9 липня 1989 р., а до кінця вересня було охрещено 13 дітей; перший похорон відбувся 4 серпня 1989 р., а до кінця вересня – ще 11 похоронів; перша Служба Божа за всяке прошення відбулася 8 серпня 1989 р., а до кінця вересня – ще 5; перше вінчання (шлюб) відбулося у відновленій церкві 31 серпня 1989 р., а до кінця вересня відбулося ще 4 вінчання. Початковий розпис вівтаря храму св. Анни здійснював львівський художник Богдан Балицький з групою живописців. Їм допомагав бориславський художник Стефан Кіндратишин. Ними у 1989-1990 рр. було розписано вівтар церкви св. Анни, а завершував, згодом, роботи по розпису храму художник Богдан Панчишин з м. Миколаїва (Львівської обл.). Того ж 1989 р. замовлено для храму іконостас, проєкт якого виконав архітектор Іван Мельник, доцент, викладач Львівської художньої академії.

25

наші храми

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Настінний розпис храму Церковне життя

2

2 травня 1998 р. о. Романа Василіва було призначено Бориславським деканом. 9 липня 1989 р. на Волянці відбулося урочисте освячення храму святої Анни Російської Православної Церкви. Окрім пароха о. Романа Василіва, Святу Літургію служили дрогобицький декан о. Василь Мізик (пожертвував перший фелон золотої барви), о. Володимир Ільницький (Борислав-Потік), о. Микола Возняк (Борислав-Губичі), о. Михайло Мельник (Борислав-Тустановичі), о. Йосиф Дорошевич (м. Моршин), о. Юрій Свистун (с. Олексичі, Стрийського р-ну). Під час освячення храму ще проводились ремонтні роботи.

19 січня 1990 р. біля храму св. Анни відбулося перше водосвяття, участь в якому, окрім пароха о. Р. Василіва, взяли: о. Мирон Бендик – декан (теперішній Ректор Дрогобицької Духовної Семінарії), о. Петро Герилюк-Купчинський, зі Стебника; о. Михайло Пецюх з Губич, о. Микола Мільчаковський із с. Довге Стрийського району. 2 лютого 1990 р. в присутності понад 3000 віруючих відбулися парохіяльні збори храму св. Анни. На зборах головував отець Роман Василів. На цих зборах було оголошено про самоліквідацію релігійної громади РПЦ. Громада одноголосно вирішила зареєструватися як греко-католицька. Збори також прийняли рішення про реєстрацію громади УГКЦ св. Анни в органах місцевої влади. 15 березня 1990 р. виконком Бориславської міської ради прийняв рішення за № 75 про реєстрацію релігійного об’єднання громадян греко-католицького віросповідання церкви св. Анни по вул. Щорса в м. Бориславі Львівської області. З хвилею духовного відродження в Україні у Бориславі також відбувалися урочисті освячення багатьох підприємств, установ та навчальних закладів міста.

25 жовтня 1995 р. декретом Правлячого Архиєрея Кир Юліяна Вороновського відновлено на території Дрогобицького району Бориславський деканат. Позаяк громада церкви св. Анни УГКЦ є досить чисельною, то щонеділі у храмі Служба Божа правиться тричі: о. Романом Василівим і сотрудником храму о. Петром Підлобним о 730 год., о 900 год. та о 1100 год з листопада 1996 р. Із 1998 р. о. Петро Підлубний

26

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

– духовний наставник осередку «Українська Молодь Христові» м. Борислава. Починаючи з 1989 р. при храмі св. Анни діє церковний хор під керівництвом дякарегента Миколи Когута. Влітку 1996 р. регентом хору стає Євген Шульц. 1995 р. при храмі створено молодіжний хор, керівник – Антоніна Кшишовська. У кінці 1992 р. при церкві діє Адораційне братство Апостольства молитви. 1999 р. при храмі св. Анни діє недільна катехитична школа, якою опікується о. д-р Роман Василів. Заняття в цій школі проводяться катехитом Галиною Крисько в чотирьох різних вікових групах. Учні недільної школи при сприянні о. Р. Василіва щороку відбувають дні духовної віднови у монастирях та відпустових місцях України. За цей час учні недільної школи складали свої молитви у стіп Гошівської Божої Матері; а також Унівської, Теребовлянської, Грушівської, Зарваницької; чудотворної ікони Самбірської Божої Матері. Відбули прощу до Билич, Крехова. Щорічно після відповідних наук разом з хресними батьками, рідними та близькими приступають до перших Сповіді та урочистого Святого Причастя близько 250 дітей. Неодноразово Службу Божу у храмі відправляв бориславець о. Олег Смерека. Прислуговував при богослужіннях також бориславець Роман Сікора (сьогодні душпастирює на парохії у Східній Україні). У червні 2002 р. у Івано-Франківській Єпархії висвячено на диякона ще одного бориславця о. Тараса Огаря, котрий з 30.06.2002 р. неодноразово відправляв Святу Літургію у храмі св. Анни.

22 грудня 2002 р. храм відзначив столітній ювілей. Храм св. Анни, збудований на межі століть нашими предками, за свою 100-літню історію пережив чимало подій, але стоїть і буде стояти непохитно.

Проповідальниця

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

особистість

Вони думали по-європейськи: митрополит Андрей Шептицький і академік Едуард Вінтер Василь ВЕРБІЦЬКИЙ Микола ЗИМОМРЯ

І

м’я Андрея Шептицького (1865–1944) рельєфно виділяється з-поміж тих церковних діячів, які спричинили помітний вплив на розвиток української науки, духовного життя українського народу загалом. Тут вагомою постає одна позиція — Франкова характеристика українського церковного достойника «як європейця». Це твердження Івана Франка проливає світло на культурну взаємодію між Сходом і Заходом, яку плекав і втілював на практиці митрополит Шептицький, оскільки «митрополит Андрей говорить про ті речі, як європеєць, він сам думає і силує думати кожного, хто хоче розмовляти з ним»1. Висловлювання Івана Франка органічно пов’язуються з темою нашої розмови про багатогранну діяльність митрополита Андрея Шептицького, що отримала посутній, хоч і неоднозначний розголос у країнах Східної, Центральної та Західної Європи. Вона удостоїлась непересічних оцінок як вітчизняних авторитетних діячів науки і культури (І.Франко, М.Грушевський, І.Огіенко, М.Чубатий, І.Власовський, І.Крип’якевич, Н.Полонська-Василенко), так і зарубіжних дослідників. До останніх належить, без сумніву, Едуард Вінтер, котрий виявляв упродовж кількох десятиліть наукове зацікавлення до джерел відродження української духовности і в цьому контексті – до життєвого шляху Андрея Шептицького, його спадщини та її значення для України і слов’янського світу. Варто підкреслити: перу цього німецькомовного історика належать десятки праць, в яких безпосередньо або ж опосередковано висвітлюються питання історії, культури, фольклору, етнографії, філософської, релігійної думки, одним словом, духовного життя українського народу в його плодотворних зв’язках із сусідніми й віддаленими народами. Едуард Вінтер, без перебільшення, чимало зробив у справі дослідження історичного минулого українських земель, вивчення культурної спадщини України, що найкращим чином появлена у творчих змаганнях Сковороди, Шевченка, Франка, Лесі Українки, а також багатьох инших діячів, в тому числі громадсько-політичних, церковних тощо, які зримо спричинились до духовних змагань українського народу у різних сферах життя. Сюди належать, зокрема, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Микола Хвильовий, Андрей Шептицький, Августин Волошин, Іван Крип’якевич, Дмитро

Едуард Вінтер Дорошенко, Олександр Архипенко, Євген Маланюк, Дмитро Чижевський, Василь Стус. З цілою низкою українських вчених Едуард Вінтер був у дружніх взаєминах (Олександр Білецький, Михайло Пархоменко, Іван Крип’якевич, Августин Волошин, Дмитро Дорошенко, Іван Мірчук, Зенон Кузеля, Дмитро Чижевський), що благотворно відбилось на дослідницьких зацікавленнях німецького славіста. Бо ж україніка з-під пера цього зарубіжного науковця – це справді значний доробок, який належним чином ще достатньою мірою не оцінений українською критикою. Мабуть, тому варто у цьому плані окреслити життєвий і творчий шлях вченого бодай найбільш визначними штрихами його біографії.

27

особистість

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Едуард Вінтер народився 16 вересня 1896 року в містечку Гроттау (Гродек, сьогоднішня Чехія). Опісля студій в Іннсбрукському університеті 1921 року захистив дисертацію, на сторінках якої тісно переплетені філософські, соціологічні та теологічні аспекти. Певний час працював на теологічному факультеті, продовжуючи наукові пошуки в архівах і бібліотеках Праги, Відня, а згодом – Львова, Ужгорода, Будапешта й Ватикана. Поза всяким сумнівом, постановка питання щодо діяльности митрополита Андрея Шептицького в оцінці Едуарда Вінтера «не шита білими нитками» хоч би тому, що мовиться про одного з небагатьох західноєвропейських учених такого рангу, кому судилося особисто зустрічатися із славетним митрополитом. Як засвідчують щоденникові записи Едуарда Вінтера, йому вдалося вперше побувати у місті Лева ще 1924 року, коли він відвідав професора богословської академії о. Гавриїла Костельника (1866–1948). Матеріяльна скромність, з однієї сторони, і зі смаком дібрана домашня книгозбірня господаря – з другої, а відтак незвичайна гостинність і широка обсервація Костельника справили на гостя з Праги велике враження. Цим відвідинам передувала їхня зустріч на конгресі у Велеграді. Підкреслимо: саме митрополит Андрей Шептицький був ініціятором Велеградських з’їздів і конгресів, що систематично проводились упродовж двадцяти років, тобто від 1907 до 1927 р. До слова, на першому з’їзді в 1907 р. митрополит виступив із програмою, суть якої віддзеркалювала його прагнення до єднання Української Церкви. У Львові о. Г. Костельник активно прилучав молодого німецького вченого-теолога до наукового опрацювання української тематики, вивчення матеріалів у сполуці: релігія у контексті філософії та історії. У час перебування Едуарда Вінтера у Львові його прийняв митрополит Андрей Шептицький. Можна припустити, що ініціятива зустрічі Едуарда Вінтера з українським достойником не обійшлася без допомоги о. Г. Костельника. Щоправда, на 1924 рік припадають його доволі приятельські стосунки з патріярхом Йосипом Сліпим і архимандритом Климентом Шептицьким, які були близькими до митрополита2. За зізнанням Едуарда Вінтера, «післяобідня розмова з митрополитом Шептицьким залишалася для нього незабутньою». Та це й не дивно, бо його співрозмовник мав, кажучи словами Івана Франка, «немалі речові прикмети: трафність життєвих спостережень і трафність оцінки життєвих фактів», звідки проступала «гаряча прихильність до людей взагалі і особливо до простого люду та дбання про його піднесення»3. Цікаво, що за рекомендацією митрополита Шептицького його гість побував у бібліотеці Наукового товариства імені Т. Шевченка та у Національному музеї, заснованому митрополитом у 1905 році. Через п’ятдесят сім років Едуард Вінтер згадав добрим словом обидві авторитетні установи, відзначивши на сторінках книжки «Моє життя на службі взаємодії народів» (Берлін, 1981). До речі, під час авдієнції в митрополита були присутні, як свідчать щоденникові нотатки академіка Вінтера, Й. Сліпий та архимандрит К. Шептицький. Не буде перебільшенням, коли скажемо: тут, у Львові, Едуард Вінтер пізнав «українське питання», широко

28

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

закроєне на конфесійному терені. З цього погляду цікавими й змістовними можна назвати поїздки молодого вченого до Ужгорода й Мукачева (4 липня – 5 липня 1925 року), а також вдруге до Львова, у 1928 році. Перебуваючи в Закарпатті, Едуард Вінтер неодноразово зустрічався з одним із керівників товариства «Просвіта» Августином Волошином (1874–1945) і вів з ним дискусії про «ідеали виховання», «традиції народного навчання», «педагогічну психологію»4. У книжці «Моє життя на службі взаємодії народів» Едуард Вінтер високо оцінив наукові студії Августина Волошина, багаторічного директора Ужгородської вчительської семінарії, а в бурхливому 1939-му – з трагічною долею президента Карпатської України, увиразнюючи успіхи свого співрозмовника в галузях «експериментальної педагогіки та психології». Про результативність поїздок Едуарда Вінтера в Галичину та Закарпаття свідчать певним чином зібрані матеріяли – здебільшого етнографічного характеру, – які склали окрему книжку, що побачила світ 1926 року в Мюнстері під назвою «Німці в словаків та Підкарпатській Русі». Як це проступає з титульної позиції видання, вчений приділив основну увагу популяризації завдань, що стояли перед німецькомовним населенням на землях Словаччини, Закарпатської України, а також Галичини. Історичні джерела Вінтер опрацьовує у контексті з українською тематикою (етнографія, культура, конфесійні питання і т.п.) під час перебування в Римі, яке тривало від 5 грудня 1926 до 7 січня 1927 року. У цьому зв’язку заслуговує на увагу такий факт: у Римі Вінтер віднайшов цікаві документи з літопису Української Церкви, яка на зламі XIX – перших десятиліть XX ст. тісно пов’язана з ім’ям одного з найвидатніших її єрархів – митрополита Андрея Шептицького. Вони в основі таких досліджень німецького історика, як «Україна і церковна унія» (1930), «Національні та релігійні змагання в Галичині у другій половині XIX ст.» (1939), «Візантія та Рим у боротьбі за Україну: 995–1939”(німецькою мовою – 1942; українськомовний переклад – 1944) та ин. В особистій бібліотеці академіка, що знаходиться й нині в Берліні, зберігаються численні видання, які творять чималий фонд україніки загалом. Серед них увагу привертає, приміром, праця Андрея Шептицького німецькою мовою з помітками Вінтера-теолога, що побачила світ у 1927 році5. Зауважимо: Едуард Вінтер захистив у 1934 році докторську дисертацію на тему «Філософія релігії та її історія», після чого обійняв посаду професора теологічного факультету в Карловому університеті в Празі. Деякий час читав лекції і в стінах Вільного Українського університету, що функціонував від січня 1921 року у Відні, а відтак – у Празі. У 30-40-х роках основною проблемою у колі наукових інтересів Вінтера поставала українська тематика. Від 1947 року він працював завідувачем кафедрою східноєвропейської історії в університеті ім. Мартіна Лютера в Галле-Віттенберзі, виконуючи водночас і функції ректора цього закладу упродовж 1948–1951 рр. Переселившись 1951 року в Берлін, Е. Вінтер розгорнув у стінах Академії наук та Берлінського університету ім. Гумбольдта багатогранну наукову діяльність, заснував дві авторитетні

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

серії і був їхнім фактичним видавцем: «Джерела й студії до історії Східної Європи» та «Матеріали до історії релігійної та наукової думки». Вченому судилося довге життя, на хвилях якого нерідко суперечливого й неоднозначного – Едуард Вінтер до останнього подиху, що припав на третє березня 1982 року, не втрачав палкого зацікавлення історичними долями українського народу. У пов’язі з чільним доробком академіка Едуарда Вінтера найбільш значними видаються, на наш погляд, такі його праці: «Росія і слов’янські народи в дипломатії Ватікану: 1878–1903» (1950), «Росія і Ватікан» (т.1-2, 1960, 1961), «Папство і царизм» 1964), «Радянський Союз і Ватікан» (т.1-3, 1972), «Рим і Москва» (1972), «Политика Ватикана в отношении СССР 1917–1968» (1977), «Долі вільнодумців» 0979) та ин. Звісна річ, заслуги вченого перед Україною, її історичною наукою окреслюють передусім кілька ґрунтовних студій; з-поміж них виділимо такі позиції дослідника: «Виникнення козацтва» (1954), «Іван Франко» (1957), «Богдан Хмельницький» (1957), «До історії українського козацтва» (1957), «Іван Франко. Матеріали до історії та культури України» (1963), «Раннє просвітительство» (1966), «Тарас Шевченко» (1965), «Революційний демократ Тарас Шевченко 1814–1861. Матеріяли про діяльність українського поета й мислителя та рецепція його творчости в німецькомовному і західнослов’янському мовному ареалі» (1976), «Мислитель Григорій Сковорода» (1979). Вже один перелік опублікованих досліджень переконує: в особі академіка Едуарда Вінтера зарубіжне українознавство мало свого визначного представника. Як історик України вчений розглядав її матеріял (суспільно-політичного, економічного, культурного, фольклорно-етнографічного, мовного чи конфесійного характеру), як правило, у двох аспектах, тобто з проекцією на: а) національно виокремлену площину та б) загально-єпропеиську значимість. Наприклад, у праці «Візантія та Рим у боротьбі за Україну: 955– 1939» автор підкреслював, що діяльність митрополита Андрея Шептицького становила різнобічний внесок у

особистість

справу утвердження загальнолюдських ідеалів духовности, заґрунтованої на ідеях національного відродження. Тому й закономірно, що в монографії «Рим і Москва» дослідник доповнив цю тезу важливим висновком: митрополит Шептицький був не тільки видатним «церковним, але й політичним діячем»6. Своє концептуальне бачення ролі Шептицького як «політичної особистости» Едуард Вінтер пов’язував з історичною долею народу. Цікаво, що тривалий час він був прихильником теорії «пересадної свободи», про яку духовний пастир українського народу, речник синтезу тисячолітнього християнства на Україні митрополит Андрей Шептицький писав ще в 1904 році у пастирському посланії до всечесного духовенства. На нашу думку, німецькому історику-славісту були добре відомі слова Шептицького, висловлені на початку XX віку: «Дух непослуху для власті, котрий в наших часах загально в Європі розширяється і росте через розширення теорії пересадної свободи і абсолютної різності, а для котрого кожне надужиття власті через її органи, і кожна нелегальність, і несправедливість єсть оливою, доливаною до огня, єсть одною зі сторін революційного духу...»7. Примітно, що Едуард Вінтер вбачав у системі державності основу кожної нації; звідси народ – суб’єкт історії, в контексті якої Церква, за переконанням як автора, так і Андрея Шептицького, була одним із чинників боротьби за збереження самобутности того чи иншого народу8. Академік Едуард Вінтер був пов’язаний із містом Лева узами особистих контактів з низкою відомих діячів Західної України. Останній раз вчений побував тут влітку 1956 року, коли брав участь у ювілейних торжествах з нагоди 100-літнього свята Івана Франка, ім’я якого служило Едуарду Вінтеру9 неперевершеним взірцем на терені зведення «золотих мостів» дружби й порозуміння між народами заради вільного та щасливого життя на землі.

Франко І. Зібрання творів у пятдесяти томах. – К., 1986. – Т.45. – С. 379.

Winer E. Mein Leben im Dinst des Völkerveständnisses. – Berlin, Akademie-Verlag, 1981. – S. 45; Prokoptschuk G. Metropolit Andreas Graf Sheptickyl. – Müncheh., 1967. – S. 304.

3 Франко І. Зібрання творів у пятдесяти томах. – К., 1986. – Т.45. – С. 379.

4 Волошин А. Педагогіка і дидактика. Ужгород, 1935; Зимомря М., Гомоннай В., Вегеш М. Агустин Волошин. Слупськ – Ужгород, 1994. – С. 52.

5 Szeptycky A. Das russische katholishe Exarchat // Ex oriente, 1927, S. 78-89.

6 Winer E. Rom und Moskau. Ein halbes Jahrtausend Weltgeschichte in ökumenischer Sicht. Wien-München-Zürich, 1972, S, 237; Winer E. Byzanz und Rom im Kampf um die Ukraine (955 – 1939). Leipzig, 1942. – S. 204.

7 Літературно-науковий вісник. – 1904. – Т. 28. Кн., 10. – С. 69; Іван Франко. Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм. Уваги над пастирським посланням митрополита А. Шептицького « О квестії соціальній» // Іван Франко, Зібрання творів у пятдяси томах. – Т. 45.

– С. 385.

8 Чубатий М. Історія християнства на Руси-Україні. – Т.1. – Рим – Нью-Йорк, 1965. – С.8; Великий А. Г. З літопису християнської України.

– Рим, 1947. – Т. ІХ. – С. 271, 275; Стахів М. Христова церква в Україні 988-1596. Стенфорд, 1985. – С. 433.

9 Зимимря М. Друзі твої, Україно( Едуард Вінтер, до 100-річчя від дня народження) // Український альманах – 1996. – Варшава, 1996. – С.

381-382.

1 2

29

особистість

№4 (34) СЛОВО /грудень-лютий, 2007-2008

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

Псалтир і Кобзар: точки дотику

Кобзар – так назвав український народ Т. Шевченка. Ім’я цього всесвітньо відомого поета й митця є уособленням незламної сили духу та пророчого дару. Геній Великого Кобзаря світить нам крізь століття. Цілі покоління українців виховувалися на його творах. І сьогодні Шевченкова поезія продовжує надихати нас на нові звершення й перемоги.

30

Ярослав Крижановський

С

аме слово «псалом» грецького походження і означає піснопіння, співане у супроводі музичного інструменту. Теми всіх псалмів релігійного характеру, проте форма їх різноманітна. Їх звуть «сумою старозавітного богослов’я», яка подана у ліричній та дидактичній формі. Їхній лейтмотив – живе відчуття Живого Бога, Котрий мешкає на небі і об’являється народові на горі Сіон. Кожен псалом є виразником єврейської душі, яка виливається молитвою до Бога у контрастових почуттях та переживаннях: сум – радощі, пригноблення – щастя, покута – хвала тощо. Псалтир – це великий збірник 150-ти релігійних поезій давньої старовини єврейського народу, а згодом і християнства. З літературного боку – це релігійна поезія міжнародного літературного значення і вартости, це пісні Ізраїля, що постали в його історії, явленій у славі, лихоліттях, міжусобицях, поневоленнях… Дещо близькими до цього поетичного збірника є наші народні думи з бандурою-кобзою і бандуристи, котрі їх творили і виконували серед народу: про його славу, боротьбу, неволю, инколи з молитовними вставками, але за змістом без священного чи релігій-

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

№4 (34) СЛОВО /грудень-лютий, 2007-2008

ного характеру. На загал Книга Псалмів завдячує своїм існуванням творчістю не одного автора, а багатьох. Найбільше їх створив цар Давид, «любий співець Ізраїля» (2Сам. 23:1). Творилися ці пісні мало не тисячу років. Словом, це шедевр, без якого годі собі уявити моноліт світової літератури. Люди народжуються і вмирають… Гіпербанально, але це факт, який ніхто не намагатиметься заперечити. Однак, у випадку з українським Пророком так висловлюватись було б найбільшою неправдою. Зайвим є щось мовити про колосальну значущість Т. Г. Шевченка. Особливо це стосується його славного «Кобзаря», зі сторінок якого чітко вимальовується Шевченкова концепція націоставання. Докорінний аналіз показує, що вона джерелиться із геніально відчутих глибинних пластів духовности української нації, ґрунтується на перепущеному через власний розум і серце болісному історичному досвіді української людини. Властиво, ця концепція упідставлює найменування Т. Г. Шевченка українським національним Пророком. Автор «Кобзаря» прагнув щораз то більше освятити спротив поневолювачам і губителям народу. З огляду на це він звертався до збіблізування проблеми визвольної боротьби. Таке збіблізування полягало у тому, що Т. Шевченко свою ідеологію дієвого патріотизму, ідею боротьби за визволення нації, за щастя людини виснував зі Святого Письма, зокрема із Книги Псалмів. Шевченко у своїм «Кобзарі» має десять переспівів псалмів і одне «подражаніє», тобто наслідування 11-го псалма. Також залюбки ставить перед деякими важливішими своїми поезіями як епіграф цитати з псалмів. Він знав Псалтир ще малим хлопчиною, відколи навчився грамоти, і читав його біля померлих замість дяка. Ця Книга була йому і «букварем», і «читанкою». Знав її старослов’янською й тому не дивно, що у «Кобзарі» знайдемо сліди Псалтиря в архаїзмах, у молитовних настроях його поезії і в його поетичній мові. Зладив Шевченко свої переспіви «Псалмів Давидових» 1845 року місяця грудня під час своєї 3-ї подорожі Україною як вільний, як студент Петербурзької Академії Мистецтв, за дорученням Археографічної Комісії малювати пам’ятки нашої старовини. Об’їхав значну частину України, зустрічався з поміщиками, інтелектуалами, нащадками козацьких старшин, учителями, лікарями тощо. Скрізь вітали його радісно, щиро. То був рік високої Шевченкової творчости, коли були ним написані видатні поеми, серед яких: «Єретик» (про Яна Гуса), «Сліпий», «Великий льох», «Три ворони», «Наймичка», «Кавказ», «Посланіє», «Холодний Яр», «Заповіт». У грудні в с. В’юнища за неповних три дні переспівав «Псалми Давидові», десять псалмів, поодиноко ним вибраних. Багато тоді пережив Шевченко, спостерігаючи життя в Україні. Не були це радісні переживання. Адже він став свідком того, як Україну катують її власні сини, що нема кому допомагати, разом стати, що ціла верхівка нації зрадила Батьківщину-матір; переконався, що мало не всі українські пани – «нелюди, діти юродиві», «розбійники-людоїди, голодні ворони». В «І мертвим, і живим, і ненародженим…» Шевченко пише:

особистість

Кайданами міняються, Правдою торгують, І Господа зневажають… Засмучений, вибрав Шевченко десять псалмів, щоб висловити своє горе Божим Словом перед Господом. Він їх вибрав не для соціяльного протесту, а щоб вказати на жахливий духовний занепад серед своїх братів, котрі забули про Бога, про правду, про свою неволю. Натомість жили перемогою зла, забуваючи про Божу справедливість, і Шевченко коротко це висловлює: «Кругом мене, де не гляну, не люди, а змії…»1. Він усе те хоче сказати перед Богом у молитві, яка перегукується із псалмами. Знаходить у них надію і поміч у Бозі, як це було у старозавітнім Ізраїлі. Україна потребує шляхетних людей, і перший псалом – підтвердження цьому. Блажен муж є той, «хто в Господа законі замилування має і над Його законом день і ніч розважає». Псалом запевняє, що «про путь праведників Господь дбає, а путь безбожників пропаде» (Пс. 1:6 ). У наступному 12-му псалмі Шевченко благально молиться словами Давида, щоб його мука над злом в Україні не була радістю для лютого ворога, котрий насміхається з його терпінь і радіє своєю легкою перемогою. То псалом людини у журбі і тривозі: «Спаси мене од лютої муки», – благає поет. Читаючи псалми, нерідко чуємо «вигук наболілої у вавилонській неволі душі», раз у раз стикаємося із «благанням псалмопівців до Бога, щоб Він помстився на ворогах». Усе це актуалізовувалося, переструнюючись у серці Т. Шевченка з його настроями і прагненнями, що особливо помітне у Шевченковому 43-псалмі. Шевченків 43-й псалом являє собою оригінальний твір, в якому воєдино злито мотиви аж трьох Давидових псалмів: 42-го, 43го і 44-го. До того ж у творі ущільнено й увиразнено ідею боротьби з поневолювачами. Аби у цьому переконатися, досить порівняти 44-й псалма Давида і Шевченкового 43-й псалма-переспіву. У Давида: «Устань! Чому спиш, Господи? Прокинься! Не відкидай навіки! Чому обличчя Твоє ховаєш, забуваєш наше горе й гніт наш? Душа бо наша у поросі простерта, до землі прилип живіт наш. Устань нам на допомогу і визволь нас Твого милосердя ради». У Т. Шевченка: …Встань же, Боже,

Вскую будеш спати,

Од сліз наших одвертатись,

Скорби забувати!

Смирилася душа наша,

Жить тяжко в оковах!

Встань же, Боже, поможи нам

Встань на ката знову. Ідея, висловлена у псалмі-переспіві словами «Встань на ката знову» (яка є тотожна заклику вести боротьбу з гнобителями, поневолювачами), спалахне ще сильніше у Шевченковому «Заповіті»:

…Вставайте, кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте. У «Заповіті» заклик до збройної боротьби очевидний. Що цей заклик Т. Шевченко виснував із Книги Псалмів, також простежується без жодних труднощів.

31

особистість

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Особливо, якщо згадати, що дата написання псалмівпереспівів позначена автором 19-м грудня 1845 року. А під «Заповітом» стоїть дата 25-го грудня. Таким чином, і переспіви псалмів, і «Заповіт» писалися в одному й тому ж емоційному кліматі, коли творець «Кобзаря» поринув у зміст Святого Письма. У 53-му псалмі, який є продовженням 52-го, наш поет знову молиться і знову зі свого досвіду каже: «А Бог мені помагає, мене заступає», дякує за те Богові «серцем одиноким» і прекрасно доповняє те, чого нема у Давида. Давид каже: «Бо визволив єси мене від усякої турботи, отож і споглядають очі мої на ворогів моїх». А Тарас додає християнський мотив: «І на злих моїх погляну незлим моїм оком…». У 81-му псалмі Шевченко бачить кріпаків та їхніх панів. В одного з них він став очевидцем, як старший слуга бив меншого, і Шевченко, навіть не забравши всіх своїх речей, поїхав геть. Йому довелось спостерегти несправедливість і кривду. Тому Бог не забариться, Він судитиме тую злощасную нерівність: «Царі, раби, – однакові сини перед Богом. І ви вмрете, як і князь ваш і ваш раб убогий», – переспівує псалом Шевченко. Варто зазначити, що його автор переспівує більш вільніше за попередні, адже бачить кривду в инших часах. Поет прагнув звільнення з кріпацтва цілим серцем до кінця свого життя. І, як не дивно, панщина була скасована у рік Шевченкової смерти (1861), щоправда, дещо пізніше за неї. У 93-му псалмі тема несправедливости і кривд знову повертається у Шевченкові переспіви. Він, як і Давид, з болем пише: «Твоїх (Боже) людей во тьму і неволю закували… добро Твоє кров’ю потопили». Ще й кепкують собі, мовляв, Господь того не бачить, ані про те не знає! Та Бог поможе і врятує, зло не переможе, воно буде подолане. Закінчує поет свій переспів гарно й поетично: Мені Господь пристановище, Заступником буде. І воздасть їм за діла їх Криваві, лукаві, Стане їм у неславу… Це немов гімн перемоги над злом Божою рукою і Божою силою. В Україні бачить Шевченко великий брак братолюбія і вибирає на те лихо 132-й псалом. Він складається всього лиш із 3-х стишків, однак всі вони мовлять про братню любов: «Чи є що краще, лучче у світі, як укупі

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

жити, з братом добрим добро певне пожить, не ділити?». Народ – велика сім’я братів. Тую сім’ю поет згадує і у своєму «Заповіті», який також написав у Переяславі, будучи хворим. Вартий уваги 136-й псалом у Шевченкових переспівах, який дав італійському композиторові Джузеппе Верді натхнення для його славного гімну в опері «Набуко» – «Лети, думко, на крилах золотих», а Шевченко дав болісну думку про ізраїльських виселенців на ріках вавилонських, де вони співали у руїні і у неволі, серед глуму руїнників. Вони співають: «Якщо тебе, Єрусалиме, я забуду, нехай забудеться моя десниця!». Так співають тії вигнанці у країні ворогів своїх. Цей псалом Шевченко вибрав з палкої любови до своєї Батьківщини. Закінчує його жорстокими словами, подібно як і Давид: «Блажен, блажен, хто тебе, злая (дочко Вавилона) у радості застане і розіб’є дітей твоїх о холодний камінь!». Це жорстоко. Екзегети (тлумачі Святого Письма) мають неабиякі труднощі щодо пояснення цього уривку. Поетів слід розуміти, їх серце буває не раз у гніві, коли любить… У тріумфальному 149-му псалмі Давида сказано такі слова: «Хай хвала Божа буде на устах у них і двосічний меч у руці в них, щоб між народами вчинити відплату, між племенами – покарання; щоб суд написаний між ними учинити». Саме цим псалмом Шевченко завершує свій цикл переспівів, ним наш Пророк підносить до апогею біблізоване освячення ідеї національно-визвольної боротьби:

Бог – кара неправих, Правим помагає. Преподобнії во славі

І на тих ложах Радуються, славослять, Хвалять ім’я Боже;

І мечі в руках їх добрі,

Гострі обоюду; На отмщеніє язикам

І в науку людям.

Окують царей неситих

В залізнії пута,

І їх, славних, оковами Ручними окрутять,

І осудять губителей

Судом своїм правим,

І вовіки стане слава, Преподобних слава.

Мабуть, немає української оселі, в якій не було б Біблії і «Кобзаря». Обидві ці книги є настільними і до них звертається кожен українець упродовж усього життя. Показовим у цьому аспекті є наш Пророк – Т. Г. Шевченко. В його особі бачимо нашого сучасника й соратника. Він дорогий і близький нам своїм немеркнучим словом, бо воно звеличує красу боротьби і перемоги, виховує найкращі людські почуття, закликає до дружби і, врешті, до любови до Святого Письма і до України.

1

о. І. Музичка. Шевченко і Псалтир // Патріархат. Число 3, 2007р., с. 23-25.

Література: 1. Серце, відкрите людям // Т. Шевченко. Малий Кобзар. Київ 1975, с. 5 – 24.

2. о. І. Музичка. Шевченко і Псалтир // Патріархат. Число 3, 2007, с. 23-25.

3. Б. Завадка. Серце чистеє подай: спадкоємець Київського християнства. Львів 1993, с. 21 – 75.

4. Д. Бучинський. Християнсько-філософська думка Т. Г. Шевченка. Лондон 1962, с. 237 – 302.

32

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

молодь

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

, у , у т і в м с у з о о г р о ь о о ц нням вашог я, д ь с е т й ю н л б І не впроедмі інюйтесь обноь,влщео то є Божа во Рим. 12:2. але пе и переконувалис о досконале. … ь щоб в ре, що вгодне, щ т ю питу що доб

а з и д ю л і д Моло

Продовжуємо рубрику «Молоді люди запитують». У попередньому номері журналу ми роздумували над дражливим питанням доцільности вживання алкоголю у підлітковому, та й взагалі, у будь-якому віці, звичайно, з особливим акцентуванням особливостей згубного впливу спиртних напоїв на наш духовний, психічний та фізичний стани. Отже, основний висновок із попередньої статті такий: якщо б ми змогли веселитись без вживання алкоголю, а за допомогою Божої благодаті, то могли би бути по-справжньому вільними і щасливими. Перейдемо до двох не менш цікавих питань, які вдалось підслухати з уст молодих людей. А звучать вони ось як:

? ? ? ???

? ? ? ???

?

? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? Дмитро СЕНЕЙКО

А) Яке місце в житті варто виділити на мій зовнішній вигляд? Чому у мене негарна зовнішність від природи? Чому я такий (-а)? Б) Що може означати той чи инший стиль одягу, який я ношу?

????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????? Відповіді: А) Чи тобі не подобається, як ти виглядаєш? Що ж, сьогодні чомусь дуже мало людей задоволені своєю зовнішністю. На відміну від Нарциса, який закохався у своє відображення в озері, дехто буквально впадає в депресію від свого відображення в дзеркалі! Та ще й ця мінлива зовнішність у підлітковому віці, яка так швидко змінюється, що їм часто здається, ніби в них чуже тіло! Тому багатьом не подобається їхнє обличчя, волосся, фігура чи зріст. У людей найважливішим із життєвих питань (між иншим, навіть незалежно від віку і статі) постало питання краси і привабливости, на що вони витрачають більшість своїх сил, енергії, грошей, творчости, уваги, часу тощо. Це правда, що зовнішній вигляд людини є одним з важливих факторів того, наскільки людина впевнена у власних силах і чим та як успішно вона займається у житті. Що ж, прагнення краси і перебування у ній є невід’ємним від людського роду. Тільки от справжньою красою є Бог, який любовно ділиться її відблиском із Своїм творінням – людиною, світом. Гріхопадіння, яке вибрали перші люди (сьогодні його вибираємо і ми), як розірвання спілкування з Богом через лінощі і людський егоїзм (який не допускає існування иншої особи та спілкування з нею), по-

33

молодь

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

ш д? на гля і б и то ій в к Я шн і вн зо

А чи знаєш ти, що таке внутрішня краса?

клало на людину тягар жити лише для себе і задоволення власних бажань. Ми зациклились на власній красі і зовнішньому вигляді. Якщо ти втратив Бога через гріх, лінощі і небажання молитовного спілкування з Ним (а від гріха походять страх, смерть і втрата внутрішнього миру, невпевненість у собі та у майбутньому) і шукаєш собі замінника у чомусь зовнішньому та настільки надмірно переймаєшся своїм виглядом, що починаєш уникати людей, то таку турботу вже не назвеш розумною. Це факт: у людей, які надмірно переймаються своїм виглядом, може розвинутись дисморфічний синдром – психічний розлад, що характеризується глибоким почуттям неповноцінності, потворності через уявну фізичну ваду. До депресії, справжнього божевілля, самогубства – один крок… Спробуймо ще раз більш чіткіше виразити поставлене вище запитання: Чому молоді люди з нормальним зовнішнім виглядом вважають себе негарними і від цього безпідставно мучаться, комплексують і страждають? Тут, мабуть, передусім слід сказати про потужний вплив на нашу свідомість і мислення телебачення, книжок, кінофільмів, всесвітньої мережі Інтернет тощо. Привабливі чоловіки та жінки дивляться на нас з екранів телевізора та зі сторінок журналів, рекламуючи все – від парфумів до бензопил! Таким чином, засоби масової інформації хочуть «змусити» нас повірити в те, що, коли ти – не бездоганна красуня чи не накачаний супермен, то єдине, що тобі залишається, – це забитися в кут або принаймні облишити будь-які сподівання комусь сподобатися чи стати щасливим. Поміркуймо: хто схиляє нас до думки, що здобути визнання інших та досягти успіху й щастя можна лише з певним, досконалим типом зовніш-

34

ності? Хіба не підприємці та рекламодавці, яким вигідно, щоб ти дотримувався модних дієт і купував дорогі косметичні засоби? Для чого дозволяти їм формувати наше мислення? А де наша власна, незалежна, правильна особиста думка? Ми комусь дозволяємо вирішувати, насаджувати чужі ідеї?! Якщо ровесники насміхаються з нашої зовнішности, то чи з добрих намірів, чи для того, щоб принизити нас? Якщо правдиве останнє, то кому взагалі потрібні такі «друзі»! Мало хто виглядає як супермодель. Чи фінансовий стан не дозволяє, чи батьки, чи щось всередині «тисне» нас, «підказує» не ставати кимсь чужим, а бути лише собою. Чому ми, добре знаючи, завжди забуваємо про те, що люди, які заробляють собі на життя зовнішнім виглядом чи іншим подібним чином, можуть якийсь час користуватися популярністю, а потім на зміну їм приходять инші, зі «свіжими», новими обличчями. Мабуть, мало хто з нас пам’ятає ще й те, що часто з їхньою зовнішністю стаються «чуда» завдяки макіяжу, освітленню й майстерності фотографа! «Покопаємося» по різних скандальних сайтах, де поміщена неофіційна інформація про життя та «позакадрові» фото цих людей, і… здивуємося, навіть посміхнемося із щирого співчуття та зникнення будь-якої заздрості, побачивши, як виглядають знаменитості без усього того, що творило до того їхню «красу»! Шкода, що, навіть часто побачивши їх такими, все одно перед очима чомусь продо-

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

вжуємо тримати їхній попередній, красивий образ. Я не кажу, що з них треба насміхатись. Ні, навпаки: виявити співчуття і (що буде найвартіснішим з усіх наших дій у такій ситуації) помолитись за них. Ось так! Щоправда часом молоді люди дійсно мають реальні підстави нарікати на свою зовнішність: погана шкіра обличчя, надмірна вага, ніс неправильної форми, відстовбурчені вуха чи дуже малий ріст… Чимало прикрощів підліткам завдають вугрі, коливання ваги, дуже швидкий або надто повільний ріст. Проте з віком зовнішній вигляд змінюється і багато з цих проблем із часом зникають. Инші – ні. Тому деяким підліткам варто змиритися з тим, що вони виглядають, м’яко кажучи, посередньо. А пластичній операції – НІ! Вона є дорогим і навіть ризикованим способом виправити фізичні вади.

молодь

трішню» красу (пор. 2 Коринтян 4:16), на якій тримається уся зовнішня гармонія людського тіла! А ще про нас, гідних, прекрасних і досконалих… «Усе Він створив гарним у свій час, та й вічність вклав їм у серце…» (Проп. 3:11). Справжня наша краса – це Божий образ у нас, за зразком якого ми створені; це присутність, життя Святого Духа у нас, Який через Святі Тайни Хрещення, Миропомазання дарується Отцем і поселяється у нашому серці заради нашого щастя і неповторности. Ви колинебудь задумувались, звідки у нас раптове натхнення щось зробити цікавого, оригінального через уяву та почуття гумору чи змінити щось зле й недосконале на краще? Чи цей внутрішній спокій, мир і водночас трепет, які можна відчути у важкі хвилини численних людських

Чи ти знаєш, що таке внутрішня краса?!

Проте звичайна гігієна коштує небагато і зробить тебе привабливішим (-ою). Можливо, твоє волосся не матиме такого блиску, як у кінозірки, але воно може бути чистим (те саме стосується обличчя, рук та нігтів). Білі зуби і здорові рожеві ясна зроблять і так чудову кожну посмішку ще більш чарівнішою, а правильна дієта і вправи (можливо, навіть під наглядом лікаря) допоможуть тобі утримувати нормальну вагу тіла. Хоча й потрібно турбуватися про свій зовнішній вигляд, однак слід бути обережним, щоб це не стало найголовнішим у житті! Тільки уяви, дорогий читачу, що міг би зробити будь-який панк за ті три-чотири години, які він витрачає на «оформлення» свого ірокезу-зачіски на голові?! Скількох людей можна було б підтримати, скільки всього цікавого, корисного і оригінального можна було б придумати! А скільки вже писалося про нашу «вну-

нещасть, хвороб, переживань і терпіння?! А ще – наш власний талант (Тільки не починай, що ти – саме той (та) нещасний (-а), якому (-ій) Бог «забув» подарувати! Бог – не людина, щоб забувати!)… Святий Дух, уважне, без жодної зайвої думки, молитовне з’єднання з Яким у нашому серці і в зверненні через Христа (Святе Причастя) до Отця – це також краса і можливість кожного з нас, справжня краса, відблиск Божої краси в нас. Якщо тебе, дорогий молодий читачу, не влаштовує твій зовнішній вигляд (дай Боже, щоб так не було!), то не звертай увагу на помилкову, односторонню думку однолітків, «попсових» журналів та порнографічних сайтів. Навіть якщо вже й не згадувати про важливішу «внутрішню» красу, творчу і вічну, яка, якщо будемо про неї дбати, принесе нам щастя, то все одно те, що тобі не подобається в своїй зовнішності, для когось

35

молодь

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

може бути предметом заздрости і частиною, без якої неможливо було б уявити неповторного (-ну) тебе! Б) Чи ви коли-небудь сперечалися з батьками, вчителями, роботодавцями, через те, що вони критикували ваш одяг, його характерний стиль? Ми бажаємо одягатися неформально, а вони вперто переконують нас різними способами (инколи й фізичним покаранням), що це недбало. Ти вважаєш свій одяг стильним, а вони далі «трублять» набридливу «мелодію» про те, що такий вигляд – дуже крикливий і непристойний. Може, батьки, вчителі та инші оточуючі нас люди відстали від життя, мислять «радянськими мірками»?! Думаю, ні для кого вже не буде новиною написати те, що одяг, який носимо, яскраво виявляє, ким ми є і якої про себе думки. Він може свідчити, що людина є сумлінна, зрівноважена, весела, або «кричати» про людську бунтівливість і незадоволення. Деякі підлітки (та й дорослі) заради створення собі певного іміджу ходять у подертому одязі чи, навпаки, в дорогих фірмових нарядах або ж одягаються, як панки, рокери і т. д. А инші (без перебільшення назвемо їх нещасними) лише за допомогою одягу хочуть привернути до себе увагу осіб протилежної статі або здатися старшими.Чим ти керуєшся у виборі одягу? Чи твоя манера одягатися виявляє такі важливі риси людяности, як зрівноваженість, відповідальність? Не знаєш?!... Ну ось, «приїхали»... Скажу одразу: багато підлітків, які за допомогою одягу намагаються самовиразитись і продемонструвати свою незалежність, ризикують так і не «виразитись». Адже у підлітковому віці твоя особистість все ще змінюється, розвивається, набирається життєвого досвіду. Тому, намагаючись показати всім своє горде «я», ми до кінця не знаємо, що хочемо виразити і як це зробити. Згідні?! А буває ще й таке, що ми, молоді, настільки боїмося відрізнятися від своїх друзів, які вирізняються «блатним» типом поведінки чи незвичайним зовнішнім виглядом (у т.ч. й одягом), що стаємо в’язнями норм, які панують у групі наших приятелів; тоді ми керуємось порадами ровесників буквально у всьому: як одягатися, розмовляти, поводитись і навіть у що вірити! Кому доводилось не зустрічати таких людей?! Що ж, якщо ми такі «сліпі» й «невільники» чиєїсь примхи в одязі чи типі поведінки, то скажемо наступне. А хіба наші ровесники не страждають від подібних емоційних проблем, пов’язаних із перехідним віком? Чому вони раптом диктують нам певні умови, звідки їх авторитет? Чи вони вже на-

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

стільки досвідчені в житті і позбавились подібних, як у нас, проблем? Хіба мудро дозволяти їм вирішувати за нас, як жити? Звичайно, що ні! Багато хто з нас (якщо не всі) намагаються завжди одягатися за останнім словом моди, у більшості випадків витрачаючи на це рекордні суми грошей. І знову ж чому у таких випадках не думаємо про те, що річ, яка дуже модна сьогодні (і до того ж недешева), завтра може раптово стати старомодною?! Спідниці модні то «міні», то «максі», штани – то «дудки», то «кльош», але все це вигідно рекламодавцям та виробникам модного одягу, які наживають маєтки на нас, легковірних і одержимих модою клієнтах. Будучи залежними від реклам та імен відомих модельєрів, людина стає маріонеткою в їх руках, втрачає свою гідність та індивідуальність. Ось так! Але що поганого в бажанні одягатись модно? Нічого, лише б ми вчасно усвідомили, що стали рабами моди і щоб не були переслідувані вічним дискомфортом, комплексами меншовартости та страхом через те, що виглядаємо якось не так, як усі, не так стильно чи не маємо таких дорогих речей… Нескромне вбрання може легко зашкодити нашим стосункам із людьми. Будь-який хлопець-підліток скаже, що тісні джинси, глибокі вирізи в одязі і т. д. у дівчат розцінюються ним, перш за все як запрошення до статевої близькости! А ще погодьтеся, що скромний одяг зі смаком допомагає людям оцінити наші внутрішні якості. Апостол Петро заохочує християн: «…Нехай ваша окраса буде не зовнішня – заплітання волосся, накладання золотих обручок чи прибирання в шати, але всередині людського серця, в нетлінності душі, лагідної та мовчазної: це многоцінне перед Богом» (1 Петра 3:3-4). Модний одяг може викликати захоплення у ровесників і закохати у нас пів-міста! Однак справжніх друзів ніколи не набути за допомогою одягу. Це можна зробити, прикрашаючи «внутрішню людину», тобто, працюючи і звертаючи більшість уваги на свою внутрішню особистість. А розпочати варто з все частішої молитвирозмови із живим Богом. Людина, яка має внутрішню красу, тобто бажає спілкуватися з Господом, людьми, розвивати власні таланти та творити добро (навіть якщо вона одягнена не за останнім криком моди і не розцяцькована часто-густо безглуздими нашивками) завжди буде привабливою для инших.

Замість висновку…

Хто знає, який новий напрям у моді пожене молодь у магазини!? Особисто мені стало зрозумілим одне (і я не боюсь писати ці слова): після всього сказаного вище просто таки варто уникати чудернацького одягу і вбрання, які надмірно підкреслюють нашу сексуальність, але аж ніяк не природну красу, а тим більше – Божу красу в нас! Краще бути трохи консервативним: не варто гнатися за модою, але не треба безнадійно відставати від неї. Просто вибирати можна якісний одяг, який послужить нам довго і не швидко вийде з моди. Вже не доведеться «мавпувати» инших чи одягатися за примхами моди, але потрібно буде «підключити» до вибору розум, увагу, терпеливість і творчість. А це все розвиватиме нас як особистість. Подбаймо, дорога молоде, щоб наш одяг представляв не образ, створений засобами масової інформації та ровесниками, а наші справжні особистості!

P.S. «Хіба не знаєте, що ви слуги того, кому віддаєте себе за слуг на послух, кого слухаєтесь: чи то гріха – на смерть, чи то послуху – на праведність» (Рим. 6:16).

36

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

наша віра

П ро вшанування Богородиці і святих Нехай не буде в тебе инших Богів крім Мене. Вих. 20:3. Можливо, ми колись задумувались, чому так побожно вшановуємо християн, котрі через муки, аскетичний подвиг чи просто правдиве життя у Христі після смерти стали святими. Ким є вони і Мати Божа для нас? Адже вони теж люди… Чи вони є посередниками, чи заступниками перед Богом? Предметами ідолопоклонства чи святими молільниками за нас? Мертвими чи живими? Чи є біблійні підстави для віри у їхню святість, для молитовних звертань до них? Вшановуємо їх як Бога чи по-иншому? На ці та подібні питання намагатимемось відповісти, читаючи уважно Святе Письмо. «Господу Богу твоєму поклонишся і Йому єдиному служитимеш» (Мат. 4:10)

Дмитро ГОРНАКЕВИЧ Сергій ПАЛАМАРЧУК

П

отрібно відрізняти поклоніння (адорацію) від вшанування (почитання). Поклоніння належить виключно Богові, нашому Творцеві. Божої шани не можна віддавати нікому – ані святим, ані Пречистій Діві Марії. Адже тільки Бог є нашим Господом, Отцем і Творцем. Вшанування ж святих і Пресвятої Діви – це глибока повага, подив, наслідування і любов, але в жодному разі не богопочитання. Це щось подібне до вшанування героїв народу, діячів культури тощо, коли намагаємось наслідувати їхні величні подвиги і життя. Однак Богородиця і всі святі звершили набагато більший подвиг, ніж будь-хто инший з визначних людей. Вони пройшли шляхом богоугодного життя, вправлялись в покорі, жертовності, жили у Господі й вказували шлях до Нього ближнім, а всім, хто вірує в Христа і живе Його Словом і Любов’ю, Бог дарує життя вічне – «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3:16). Можемо бути впевненими, що житимемо вічним життям, якщо плекатимемо віру в Господа і виявлятимемо її цілим життям. Для наслідування маємо чудові приклади життя святих і Богородиці. Зрештою, і Сам Бог шанує святих. У Старому Завіті Господь називає Себе Богом «Авраама, Ісаака, Якова» (Вих. 3:6), котрі стали святими патріярхами вибраного народу. Згадаймо про численні нетлінні мощі святих угодників Божих. Їх нетлінність свідчить про вічне Нове Життя, яке осягається святим богоугодним життям. Ці люди сподобились вічности з Христом, а їх нетлінні мощі являють нам життєдайну Христову силу і сьогодні. Богородицю ж вітав архангел Гавриїл чудовими словами: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!» (Лк 1:28). Архангел Гавриїл вітав Марію! Єлизавета, мати Йоана Предтечі, у натхненні вітала Марію: «Благословенна Ти між жінками й благословен плід лона твого» (Лк. 1:42). Це спонукає і заохочує й нас величати Пречисту Діву. Слова Гавриїла і Єлизавети тепер складають молитву «Богородице Діво». Отож вшановуймо і наслідуймо Пресвяту Богородицю та святих, заступників і молільників за нас.

«Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми – чоловік Христос Ісус» ( І Тим. 2:5)

37

наша віра

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

НА ГРАНЯХ ЧАСУ

«Я є Двері. Хто ввійде крізь Мене – спасеться» (Йо. 10:9)

Х

то такі посередники? Посередник – це той, без кого неможливо здійснити певну дію. Посередником називаємо Ісуса Христа (пор.: І Тим. 2:5), бо саме Він є єдиним Посередником між нами і Богом. Він є єдиним Богочоловіком, тільки в Ньому людина зустрічається з Богом. Немає і ніколи більше не було жодної людини, як Він. Ісус Христос – втілений Бог, правдивий Бог і правдива людина. Без Христа неможливе людське спасіння і недосяжне покликання до буття з Богом і в Бозі. Господь Ісус є єдиною Дорогою до нашого Небесного Отця, єдиним Посередником між нами і Отцем. Хто ж такі в такому разі Богородиця і святі – посередники чи заступники перед Богом? Їх можемо називати посередниками лише в переносному значенні. Жоден з них не є таким посередником, як Ісус Христос, бо не є Сином Божим, Богочоловіком. Вони можуть вважатись посередниками тому, що вказують нам шлях до Господа, моляться і заступаються за нас перед Богом. Подивімось у Святе Письмо. «Посередником» можна вважати Мойсея, котрий сам про це говорить так: «Я тоді стояв між Господом і вами, щоб об’явити вам слово Господнє» (Втор. 5:5). Про видіння Юди Макавея Біблія розповідає таке: «Онія, колишній первосвященик [вже померлий на той час]… молився, піднявши руки, за юдейську громаду» (2 Мак. 15:12-14). Онія, вказуючи на Єремію, котрий явився Юді Макавею разом з ним, каже: «Цей той, що братів любить і молиться багато за народ та за святе місце, Єремія [також вже померлий на той час], пророк Божий» (2 Мак. 15:12-14). Молитися за инших, як Мойсей, Онія чи Єремія, також означає бути «посередником» між Богом і людьми, але, звичайно, не таким посередником, як Христос. Саме тому слушно називати святих не посередниками, а радше заступниками і молільниками. Очевидно, що й Церква є посередником між Богом і людьми. Адже саме в Церкві вповні зустрічаємось з Господом Ісусом Христом, єднаємось з Ним. Це відбувається у Святому Причасті (Євхаристії), якого немає ніде, крім Церкви Христової. Отже, у Церкві присутній, окрім людей, Сам Господь Бог і тому вона є «місцем» зустрічі людей з Богом. Ось яким посередником є Церква. олись багато народів найбільшу шану на землі віддавали царям. Найближчі вельможі, намісники, міністри урядували в певних галузях і територіях від імени царя і його владою. Їх шанували тому, що вони представляли

К

«Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує» (Лк. 10:16) «Дивний Бог у святих своїх Бог Ізраїля» (Пс. 67:36) самого правителя – першу людину в державі. Царські перемоги, досягнення, слава відбивались на становищі найближчих підданих. Вони були наче відблиском його величі, могутности, влади, хоч жоден не був царем. Вшановуючи їх, віддавалась шана самому монархові. Звертаючись до одного з царських урядовців, можна було отримати бажане: певні права чи привілеї, дари від самого царя. Такі люди здійснювали свій уряд владою царя. Водночас, неприпустимим вважалось віддання царської шани кому-небудь иншому. Це розцінювалось як державний злочин і каралось найчастіше смертю або вигнанням. Погорда чи зневага царських урядовців, придворних, непослух їм були також свого роду злочинами. Наш Цар – Господь. Святі – Його найближчі і найулюбленіші «вельможі», «придворні» Його невимовного «палацу» – Царства Небесного. Вшановуймо Христа як Царя, а святих як тих, хто є «відблиском» Царської слави. А ще краще – прославляймо Його своїм життям, прославляймо самі собою і в собі. Просуваймося в житті якомога ближче до Нього, до Його вічного і найславнішого трону, причащаймося Його безсмертної слави. Це можна здійснити, слухаючи животворне Слово Боже і живучи ним. Так, маємо можливість, а радше покликання, бути «вельможами» найвеличнішого Царя-Христа і «підданими» най-

38

могутнішого і непохитного Царства – Небесного. Як це зробити і де про таке Царство дізнатись більше? Відповідь проста: завітайте до «посольства» Царства Христового – Церкви, там всі зможемо отримати благодатне «громадянство» – Нове Життя і стати святими. Також можна просити про допомогу «вельмож»-святих, котрі молитимуть за нас Царя-Христа. Однак пам’ятаймо, що лише Господь є нашим Царем і Паном, Дателем всякого добра, і все, що маємо, отримуємо саме від Нього. Тож прославляймо Господа Бога і покланяймося Йому, як Цареві і Пану, бо «Господу Богу твоєму поклонишся і Йому єдиному служитимеш» (Мат. 4:10). Слухаймо Церкву, бо казав Ісус Христос апостолам: «хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує» (Лк. 10:16). Пам’ятаймо і вшановуймо святих, бо настановляв апостол Павло: «Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13:7). І будьмо святими, бо «дивний Бог у святих своїх...» (Пс. 67:36)!

семінарія

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

хроніка

19.12.07 р. Б. – брати-семінаристи ІІІ курсу, за давньою традицією, організували святкування празника св. Миколая. Опісля всі присутні отримали подарунки від Миколая.

25.12.07 р. Б.–18.01.08 р. Б. – різдвяні канікули. Деякі семінаристи побували на парохіях Східної України.

18.01.08 р. Б. – Свята вечеря у семінарії. Cемінаристи повернулися з канікул. Преосвященніший владика Юліан та єпископ-помічник Ярослав покропили свяченою водою приміщення семінарії.

3.02.08 р. Б. – вже не вперше в семінарійних стінах голосив Благовість Різдва Христового вертеп з Унева. Вертеп представив чудове різдвяне дійство. Всі семінаристи щиро вдячні учасникам вертепу за прегарну коляду і сподіваються зустрічати його наступного року.

39

хроніка

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

семінарія

13.02.08 р. Б. – у гостях духовий оркестр Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, а також гурт «Алябенд». Концертна програма «Прощання з колядою» відбулась в актовому залі Дрогобицької Духовної Семінарії.

13.02.08 р. Б. – після програми «Прощання з колядою» відбувся дебютний концерт нещодавно створеного вокально-інструментального ансамблю Дрогобицької Духовної Семінарії.

2.03.08 р. Б. – відбувся товариський футбольний матч між командами реалібітаційного центру «Назарет» та Дрогобицької Духовної Семінарії.

40

6.03.08 р. Б. – відзначено 58 річницю з дня смерти головнокомандувача УПА Романа Шухевича.

семінарія

звіт

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

Звіт про пожертви на Дрогобицьку Духовну Семінарію, зібрані восени 2007 року Пожертви на утримання Семінарії збираються в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії з 1999 року (Семінарія була заснована 1996 року). Під час збору пожертв семінаристи відвідують наші парафії, пізнають життя священиків і мирян й особисто розповідають про Семінарію. Вірні нашої Церкви виявляють глибоке розуміння потреб Семінарії й складають свої щедрі й посильні пожертви. Виражаючи за підтримку щиру вдячність, хочу представити ласкавій увазі читачів цей звіт. Загалом цієї осені було зібрано 78 127, 11 грн., що приблизно на 18 000 грн. перевищує минулорічну збірку (60 673,87 грн.). Зростання пожертв зафіксовано в усіх деканатах, крім Бориславського (- 225 грн. 38 коп., тобто 2 871 грн. 55 коп. у 2006 році і 2 616 грн. 17 коп. у 2007 році).

1. Динаміка зростання пожертв по деканатах склала (порівняно з минулим роком):

2. Пожертви, зібрані в центральних храмах деканатів:

1. Старий Самбір 1 208,25 грн.; 2. Добромиль 942,00 грн.; 3. Самбір 925,00 грн.; 4. Славськ 845,50 грн.; 5. Трускавець 675,70 грн.; 6. Східниця 670,00 грн.; 7. Сколе 586,50 грн.; 8. Мостиська 502,00 грн.; 9. Судова Вишня 493,00 грн.; 10. Турка 443,00 грн.; 11. Борислав 406,00 грн.; 12. Дрогобич 334,00 грн.; 13. Рудки 279,85 грн.; 14. Дубляни 275,00 грн.; 15. Верхнє Висоцьке 266,80 грн.; 16. Гаї Нижні 254,35 грн.; 17. Хирів 188,00 грн.; 18 Мокряни 162,50 грн.; 19. Тухолька 135,00 грн.; 20. Меденичі 91,00 грн.;

1. Дрогобицький 2. Лішнянський 3. Добромильський 4. Турківський 5. Славський 6. Самбірський 7. Меденицький 8. Старосамбірський 9. Сколівський 10. Тухольківський 11. Судововишнянський 12. Висоцький 13. Дублянський 14. Підбузький 15. Рудківський 16. Трускавецький 17. Мокрянський 18. Мостиський 19. Хирівський 20. Бориславський

2006 р.

2007 р.

4 653,51 2 206,60 3 169,40 2 356,65 2 598,60 3 823,47 2 035,20 5 111,54 3 009,23 1 944,46 3 326,50 1 494,50 2 524,92 2 269,45 3 342,10 5 418,35 1 781,40 3 996,29 2 700,15 2 871,55

8 453,15 3 551,10 4 398,70 3 580,40 3 606,45 4 815,60 2 917,95 5 944,08 3 887,70 2 669,48 4 035,25 2 160,30 3 133,00 2 873,11 3 934,55 5 989,21 2 240,16 4 285,00 2 913,75 2 616,17

3. Парохії, де зібрано понад 1000 грн.: 1.Дрогобич (Св. апп. Петра і Павла) 2 053,05 грн.; 2.Дрогобич (Пресв. Трійці) 1 025,31 грн.; 3.Стебник (Христа Чоловіколюбця) 1 209,00 грн.; 4.Старий Самбір (Миколая) 1 208,25 грн.; 5.Стебник (Різдва Богородиці) 1 168,65 грн.; 6.Дрогобич (Успення) 1 099,39 грн.;

+ 3 799,64 + 1 344,50 + 1 229,30 + 1 223,85 + 1 007,85 + 992,13 + 882,75 + 832,54 + 878,47 + 725,02 + 708,75 + 675,80 + 608,08 + 725,66 + 592,45 + 570,86 + 458,76 + 288,71 + 213,60 - 255,38

15. Сколе (Різдва Богородиці) 586,50 грн.; 16. Дрогобич (Воскресіння) 585,35 грн.; 17. Лавочне (Різдва Богородиці) 550,40 грн.; 18. Рихтичі (разом) 534,30 грн.; 19. Плав’є (разом) 529,00 грн.; 20. Уличне (Параскеви) 527,56 грн.; 21. В. Синьовидне (Собору Ів. Хрест.) 521,50 грн.; 22. Мостиська (Юрія) 502,00 грн.;

4. Парохії, де зібрано від 500 до 1000 грн.:

5. Парохії, де зібрано від 400 до 500 грн.:

1. Добромиль (Андрея) 942,00 грн.; 2. Самбір (Різдва Богородиці) 925,00 грн.; 3. Борислав (Преображення) 920,00 грн.; 4. Славсько (Успення) 845,50 грн.; 5. Летня (разом) 822,50 грн.; 6. Самбір (Покрова) 805,00 грн.; 7. Дрогобич (Преображення) 788,60 грн.; 8. Грушів (разом) 731,50 грн.; 9. Трускавець (Покрова) 708,50 грн.; 10 .Трускавець (Миколая) 675,50 грн.; 11. Трускавець (Іллі) 672,25 грн.; 12. Східниця (Петра і Павла) 670,00 грн.; 13. Гаї Верхні (разом) 650,00 грн.; 14. Дрогобич (Різдва Івана Хрестителя) 614,00 грн.;

1. Лімна (Собору Ів. Хрест.)

497,75 грн.; 2. Чайковичі (Преображення) 494,00 грн.; 3. Судова Вишня (Преображення) 493,00 грн.; 4. Мелешки (Петра і Павла) 473,00 грн.; 5. Стрілки (разом) 469,30 грн.; 6. Задністряни (Благовіщення) 461,75 грн.; 7. Мостиська-2 (Петра і Павла) 461,00 грн.; 8. Турка (Петра і Павла) 443,00 грн.; 9. Н. Гаї (разом) 427,35 грн.; 10. В. Лужок (Параскеви) 417,00 грн.; 11. Сусолів (разом) 416,45 грн.; 12. Борислав (Анни) 406,00 грн.; 13. Дрогобич (Віри, Надії, Любові) 400,10 грн.; 14. Ст. Ропа (Іллі) 400,00 грн.;

41

звіт

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

6. Парохії, де зібрано від 300 до 400 грн.: 1. Макунів (Даниїла) 388,75 грн.; 2. Опака (разом) 377,00 грн.; 3. Волосянка (Пер.мощів св. Миколая) 367,00 грн.; 4. Коростів (Параскеви) 361,00 грн.; 5. Верхнячка (Благовіщення) 360,00 грн.; 6. Корналовичі (Воскресіння) 359,75 грн.; 7. Сколе (Пантелеймона) 356,95 грн.; 8. Малнівська Воля (Параскеви) 352,50 грн.; 9. Мохнате (Собору Пресв. Богородиці) 350,00 грн.; 10. Сторона (Благовіщення) 350,00 грн.; 11. Хлопчиці (Миколая) 342,00 грн.; 12. Козьова (Миколая) 338,50 грн.; 13. П’ятниця (Параскеви) 337,00 грн.; 14. Дрогобич (Блажен. смуч. Якима…)

334,00 грн.; 15. Боберка (Михаїла) 327,00 грн.; 16. Торчиновичі (Юрія) 325,00 грн.; 17. Тухля (Миколая) 325,00 грн.; 18. Колбаєвичі (Собору Ів. Хрест.)

324,75 грн.; 19. Смерічка (Петра і Павла) 324,00 грн.; 20. Либохора (Михаїла) 323,00 грн.; 21. Доброгостів (Миколая) 320,00 грн.; 22. Орів (Покрова) 319,00 грн.; 23. Букова (Димитрія) 316,00 грн.; 24. Вовче (разом) 310,80 грн.; 25. Унятичі (Собору Богородиці) 304,00 грн.; 26. Літиня (Вознесіння) 300,00 грн.; 27. Медвежа (Миколая) 300,00 грн.;

7. Парохії, де зібрано від 250 до 300 грн.: 1. Ралівка (разом) 298,00 грн.; 2. Лішня (Михаїла) 294,60 грн.; 3. Станиля (Йоакима і Анни) 294,00 грн.; 4. Підбуж (Вознесіння) 291,00 грн.; 5. Хащів (Собору Богородиці) 290,00 грн.; 6. Борислав-Губичі 288,75 грн.; 7. Буців (Миколая) 288,00 грн.; 8. Хлиплі (Миколая) 288,00 грн.; 9. Жупани (Михаїла) 283,00 грн.; 10. Черневе (Воздвиження) 283,00 грн.; 11. Рудки (Євхаристії) 279,85 грн.; 12. Самбір (Ів. Хрестителя) 279,00 грн.; 13. Міжинець (Василія Великого) 276,00 грн.; 14. Дубляни (Іллі) 275,00 грн.; 15. Тишковичі (Михаїла) 272,00 грн.; 16. Дрогобич (Вознесіння) 271,85 грн.; 17. Ялинкувате (Покрова) 270,00 грн.; 18. Либохора (Різдва) 269,00 грн.; 19. Долобів (Успення) 267,00 грн.; 20. Княжпіль (Йосафата) 266,05 грн.; 21. В. Висоцьке (Різдва Богородиці) 266,00 грн.; 22. Дністрик Дубовий (Серця Христ.) 264,00 грн.; 23. Передільниця (Миколая) 264,00 грн.; 24. Хащоване (Різдва Ів. Хрест.)

258,53 грн.; 25. Дмитровичі (Миколая) 256,00 грн.; 26. Підгайчики (Якова) 254,00 грн.; 27. Ст. Село (Різдва Богородиці) 252,00 грн.; 28. Винники (разом) 251,76 грн.; 29. Борятин (Успення) 250,00 грн.; 30. Ільник (Параскеви) 250,00 грн.; 31. Старява (Воздвиження) 250,00 грн.;

8. Парохії, де зібрано від 200 до 250 грн.: 1. Гостинцеве (Собору Богородиці) 249,00 грн.; 2. Орява (Різдва Богородиці) 249,00 грн.; 3. Стрілковичі (Петра і Павла) 248,50 грн.; 4. Самбір (Андрія) 247,50 грн.; 5. Попелі (разом) 240,00 грн.; 6. Борислав-Мражниця 239,42 грн.; 7. Калинів (Михаїла) 239,00 грн.; 8. Кривка (Миколая) 239,00 грн.; 9. Пиняни (Косми і Дам’яна) 239,00 грн.; 10. Борислав-Потік 238,00 грн.; 11. Бабино (Богоявлення) 237,50 грн.; 12. Городище (Зісл. Святого Духа) 237,00 грн.; 13. Раневичі (Петра і Павла) 237,00 грн.; 14. Вільшаник (Параскеви) 236,00 грн.; 15. Волошиново (Михаїла) 232,00 грн.; 16. Ямельниця (Івана Богослова) 232,00 грн.;

42

семінарія

17. Дрогобич (Різдва Богородиці) 230,00 грн.; 18. Сусідовичі (Різдва Богородиці) 230,00 грн.; 19. Роздільне (Успення) 228,00 грн.; 20. Годині (Успення) 221,00 грн.; 21. Ст. Кропивник (Пер. мощів св. Миколая) 221,00 грн.; 22. Кам’янка (Михаїла) 217,50 грн.; 23. Дрогобич (Володимира і Ольги) 216,15 грн.; 24. Лаврів (Онуфрія) 216,00 грн.; 25. Лопушанка (Покрова) 212,00 грн.; 26. Труханів (Миколая) 211,50 грн.; 27. Гординя (Димитрія) 211,25 грн.; 28. Малнів (Параскеви) 211,00 грн.; 29. Баличі (Різдва Богородиці) 211,00 грн.; 30. Головецьке (Собору Ів. Хрест.)

208,80 грн.; 31. Вербівка (Ів. Хрест.)

208,00 грн.; 32. Дністрик (Вознесіння) 208,00 грн.; 33. Скелівка (Косми і Дем’яна) 207,00 грн.; 34. Плоске (Михаїла) 205,00 грн.; 35. Довге (Миколая) 204,00 грн.; 36. Дережичі (Параскеви) 204,00 грн.; 37. Сушиця В. (Положення ризи) 204,00 грн.; 38. Нагуєвичі (Пер. мощів св. Миколая) 203,50 грн.; 39. Н. Висоцьке (Вознесіння) 203,00 грн.; 40. Брониця (разом) 201,40 грн.; 41. Нагірне (Димитрія) 200,00 грн.;

9. Парохії, де зібрано від 160 до 200 грн.: 1. Тур’є (Різдва Богородиці) 199,00 грн.; 2. Дрогобич (Вас. Велич.)

195,00 грн.; 3. Тернавка (Введення) 195,00 грн.; 4. Недільна (Вознесіння) 194,00 грн.; 5. Гребенів (Благовіщення) 192,25 грн.; 6. Городовичі (Собору Богородиці) 189,00 грн.; 7. Дрогобич (Юрія) 188,50 грн.; 8. Хирів (Різдва Богородиці) 188,00 грн.; 9. Бистриця (Воздвиження) 186,60 грн.; 10. Болехівці (Покрова) 185,35 грн.; 11. Довжки (Введення) 185,00 грн.; 12. Губичі (Воскресіння) 182,70 грн.; 13. Терпилів (Косми і Дем’яна) 181,60 грн.; 14. Жукотин (Йосафата) 181,00 грн.; 15. Топільниця (Параскеви) 180,00 грн.; 16. Н. Кропивник (Михаїла) 177,95 грн.; 17. Матків (Димитрія) 176,00 грн.; 18. Радохінці (Володимира) 176,00 грн.; 19. Луки (Преображення) 173,00 грн.; 20. Хоросниця (Покрова) 171,00 грн.; 21. Уріж (разом) 170,15 грн.; 22. Волоща (Собору Ів. Хрест.)

170,00 грн.; 23. Кропивник (Петра і Павла) 168,00 грн.; 24. Заясинів (Василія Вел.)

165,00 грн.; 25. Ст. Сіль (Параскеви) 164,00 грн.; 26. Мокряни (Михаїла) 162,50 грн.; 27.Ясениця (Чарнецького) 162,25 грн.; 28. Шегиня (Різдва Ів. Хрест.)

162,00 грн.; 29. Спас (Петра і Павла) 161,00 грн.; 30. Циків (Михаїла) 160,00 грн.;

10. Парохії, де зібрано від 130 до 160 грн.: 1. В. Гусне (Петра і Павла) 156,00 грн.; 2. Тинів (Параскеви) 155,00 грн.; 3. Хітар (Преображення) 155,00 грн.; 4. Бережок (Пресв. Трійці) 154,00 грн.; 5. Подільці (Успення) 154,00 грн.; 6. Гусаків (Успення) 153,00 грн.; 7. Завадка (Вознесіння) 152,00 грн.; 8. Залужани (Пер. мощ. Миколая) 152,00 грн.; 9. Максимівка 152,00 грн.; 10. Нижанковичі (разом) 152,00 грн.; 11. Новосілки 151,00 грн.; 12. Тернава (Різдва Богородиці) 151,00 грн.; 13. Борщевичі 150,00 грн.; 14. Воютичі (Різдва Богородиці) 150,00 грн.; 15. Залужани (Різдва Богородиці) 150,00 грн.; 16. Чаплі (Пер. мощ. Миколая) 150,00 грн.; 17. Яблунів (Благовіщення) 150,00 грн.; 18. Ясениця (Параскеви) 150,00 грн.; 19. Ятвяги (Успення) 150,00 грн.; 20. Райнова (Зіслання Св. Духа) 149,00 грн.; 21. Ісаї (Михаїла) 148,85 грн.; 22. Бісковичі (Йосафата) 148,25 грн.;

семінарія

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

23. Надиби (Успення) 148,00 грн.; 24. Старява (Параскеви) 147,00 грн.; 25. Зоротовичі (Михаїла) 146,00 грн.; 26. Солець (Пантелеймона) 145,20 грн.; 27. Модричі (Димитрія) 144,85 грн.; 28. Топорець (Воздвиження) 142,00 грн.; 29. Великосілля (Воскресіння) 141,88 грн.; 30. Залокоть (Михаїла) 141,65 грн.; 31. Берестяни (Успення) 140,00 грн.; 32. Яблунька В. (Собору Богородиці) 140,00 грн.; 33. Боневичі (Пилипа) 139,00 грн.; 34. Галівка (Михаїла) 136,00 грн.; 35. Сіде (Різдва Богородиці) 136,00 грн.; 36. Кальне (Вознесіння) 135,00 грн.; 37. Тухолька (Успення) 135,00 грн.; 38. Конів (Собору Богородиці) 134,00 грн.; 39. Бережниця (Петра і Павла) 133,00 грн.;

11. Парохії, де зібрано від 100 до 130 грн.:

1. Почаєвичі (Михаїла) 128,50 грн.; 2. Купновичі (Стрітення) 126,00 грн.; 3. Лужок Дол. (Юрія) 126,00 грн.; 4. Підгородці (Димитрія) 124,95 грн.; 5. Мігово (Димитрія) 124,00 грн.; 6. Добрівляни (Покрова) 123,95 грн.; 7. Колпець (Введення) 123,50 грн.; 8. Гвоздець (Михаїла) 122,15 грн.; 9. Мшанець (Різдва Богородиці) 122,00 грн.; 10. Чуква (Різдва Богородиці) 121,50 грн.; 11. Судковичі (Степана) 121,00 грн.; 12. Заріччя (Петра і Павла) 120,00 грн.; 13. Довге Гірське (Преображення) 119,21 грн.; 14. Корничі (Миколая) 118,00 грн.; 15. Рибник (Воскресіння) 117,80 грн.; 16. М. Білина (Пресв. Трійці) 117,00 грн.; 17. Зимівки (Успення) 117,00 грн.; 18. Довгомостиська (Воздвиження) 117,00 грн.; 19. Воля Якубова (Косми і Дам’яна) 116,00 грн.; 20. Терло (Різдва Богородиці) 113,00 грн.; 21. В. Білина (Стрітення) 112,00 грн.; 22. Верхівці (Василія) 110,00 грн.; 23. Дешичі (Покрова) 107,00 грн.; 24. Лука (Миколая) 106,00 грн.; 25. В. Озимина (Миколая) 105,00 грн.; 26. Кіндратів (Димитрія) 105,00 грн.; 27. Чижки (Димитрія) 103,00 грн.; 28. Михайлевичі (Косми і Дем’яна) 102,00 грн.; 29. Крушельниця (Миколая) 101,00 грн.; 30. Монастир Лішн. (Іллі) 101,00 грн.; 31. Сянки (Юрія) 101,00 грн.; 32. Головське (Миколая) 100,25 грн.; 33. Боляновичі (Параскеви) 100,00 грн.; 34. Воля Кублянська (Собору Богор.) 100,00 грн.; 35. Корчин (Косми і Дем’яна) 100,00 грн.; 36. Монастирець (Воздвиження) 100,00 грн.; 37. Снятинка (Миколая) 100,00 грн.; 38. Ступниця (разом) 100,00 грн.;

12. Парохії, де зібрано від 70 до 100 грн.: 1. Бабино (Ів. Богослова) 99,00 грн.; 2. Береги (Ів. Богосл.)

98,00 грн.; 3. Викоти (Зісл. Св. Духа) 98,00 грн.; 4. Княжий Міст (Різдва Богородиці) 96,00 грн.; 5. Опарі (Введення) 96,00 грн.; 6. Кружики (Покрова) 94,00 грн.; 7. Урич (Миколая) 94,00 грн.; 8. Межиброди (Миколая) 93,00 грн.; 9. Меденичі (Успення) 91,00грн.; (деканальна) 10. Гориславичі (Покрова) 90,00 грн.; 11. Максимовичі (Косми і Дем’яна) 90,00 грн.; 12. Сможе (Михаїла) 89,00 грн.; 13. Ваньовичі (Чарнецького) 86,10 грн.; 14. Зубриця (Михаїла) 86,00 грн.; 15. Селець (Собору Богородиці) 86,00 грн.; 16. Нагірне (Юрія) 85,75 грн.; 17. Дорожів (Вознесіння) 85,50 грн.; 18. Воля Садківська (Петра і Павла) 85,30 грн.; 19. Нижня Вовча (Різдва Богородиці) 85,00 грн.; 20. Н. Синьовидне (Успення) 85,00 грн.;

звіт

21. Містковичі (Собору Богородиці) 85,00 грн.; 22. Поляна (Миколая) 83,75 грн.; 23. Сопіт (Михаїла) 83,00 грн.; 24. Княгиничі (Пантелеймона) 82,50 грн.; 25. Біличі (Неустанної Помочі) 82,00 грн.; 26. Климець (Воздвиження) 82,00 грн.; 27. Острожець (Параскеви) 81,00 грн.; 28. Бачина (Йосафата) 80,00 грн.; 29. Золотковичі (Воздвиження) 80,00 грн.; 30. Слохині (Успення) 80,00 грн.; 31. Монаст. Дережицький (Благовіщення) 80,00 грн.; 32. Ковиничі (Преображення) 79,00 грн.; 33. Вишенька (Різдва Богородиці) 78,00 грн.; 34. Волостків (Усікновення голови) 78,00 грн.; 35. Дорожів (Преображення) 78,00 грн.; 36. Ластівки (Іллі) 78,00 грн.; 37. Перепростиня (Димитрія) 76,70 грн.; 38. Дроздовичі (Різдва Богородиці) 76,25 грн.; 39. Блажів Нижній (Собору Богородиці) 76,00 грн.; 40. Засадки (Ів. Хрестителя) 75,00 грн.; 41. Шишоровичі (Йосафата) 73,00 грн.; 42. Бистриця Гірська (Михаїла) 72,00 грн.; 43. Майдан (Успення) 71,65 грн.; 44. Биличі (Покрова) 71,00 грн.; 45. Ваньковичі (Михаїла) 71,00 грн.; 46. Долинівка (Зісл. Святого Духа) 71,00 грн.; 47. Бориня (Михаїла) 70,00 грн.; 48. Крукеничі (Воздвиження) 70,00 грн.; 49. Черхава (Михаїла) 70,00 грн.;

13. Парохії, де зібрано від 40 до 70 грн.: 1. Липники (Положення ризи) 69,00 грн.; 2. Завадка (Вознесіння) 67,00 грн.; 3. Решітка (Володимира) 67,00 грн.; 4. Блажів Верхній (Степана) 65,75 грн.; 5. Зарайське (Різдва Богородиці) 65,00 грн.; 6. Коросниця (Покрова) 64,00 грн.; 7. Поляна (Покрова) 64,00 грн.; 8. В. Новосілки (Юрія) 63,00 грн.; 9. Бірчичі (Димитрія) 62,00 грн.; 10. Звір (Преображення) 62,00 грн.; 11. Дрогобич (Покрова) 61,85 грн.; 12. Биків (Успення) 60,00 грн.; 13. Сливниця (Покрова) 60,00 грн.; 14. Стороневичі (Миколая) 56,00 грн.; 15. Катино (Собору Богородиці) 55,00 грн.; 16. Нове Село (Юрія) 53,00 грн.; 17. Головецьке (Богоявлення) 52,28 грн.; 18. Волчиновичі (Іллі) 52,00 грн.; 19. Тишівниця (Різдва Богородиці) 52,00 грн.; 20. Солом’янка (Ів. Хрестителя) 51,00 грн.; 21. Орявчик (Миколая) 50,00 грн.; 22. Підмостичі (Василія) 50,00 грн.; 23. Стоянці (Введення) 50,00 грн.; 24. Тарнавка (Петра і Павла) 50,00 грн.; 25. В. Мокряни (Воздвиження) 49,00 грн.; 26. Новий Острів (Петра і Павла) 48,75 грн.; 27. Тур’є Нижнє (Миколая) 46,00 грн.; 28. Задністря (Трійці) 45,00 грн.; 29. Лукавиця (Юрія) 45,00 грн.; 30. Соколя (Різдва Богородиці) 45,00 грн.; 31. Городківка (Преображення) 44,00 грн.; 32. Штуковець (Іллі) 41,50 грн.; 33. Побук (Володимира) 40,00 грн.;

14. Парохії, де зібрано до 40 грн.: 1. Березів (Ів. Богослова) 37,00 грн.; 2. Новошичі (Покрова) 36,50 грн.; 3. Кульчиці (Воздвиження) 36,00 грн.; 4. Пацьковичі (Андрія) 36,00 грн.; 5. Зав’язанці (Стрітення) 35,00 грн.; 6. Пшонець (Ів. Богослова) 34,00 грн.; 7. Муроване (Покрова) 32,00 грн.; 8. Далява (Михаїла) 30,00 грн.; 9. Ортиничі (Введення) 30,00 грн.; 10. Острів (Покрова) 30,00 грн.; 11. Грабовець (Преображення) 27,00 грн.; 12. Кропильники (Юрія) 26,00 грн.; 13. Нижнє (Покрова) 26,00 грн.; 14. Чернихів (Петра і Павла) 25,00 грн.; 15. Свидник (Покрова) 23,00 грн.;

43

звіт

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

16. Тур’є Горішнє (Різдва Богородиці) 17. Коритища (Володимира) 18. Івашківці (Михаїла)

22,00 грн.; 21,00 грн.; 20,00 грн.;

15. Парохії, де зростання пожертв за рік склало понад 100 грн.: 1. Дрогобич (Петра і Павла) + 1 537,00 грн.; 2. Дрогобич (Успення) + 828,00 грн.; 3. Летня + 607,00 грн.; 4. Дрогобич (Пресв. Трійці) + 513,00 грн.; 5. Лавочне + 309,00 грн.; 6. Стебник (Різдва Богородиці) + 305,00 грн.; 7. Ст. Самбір + 302,00 грн.; 8. Східниця + 290,00 грн.; 9. Добромиль + 289,50 грн.; 10. Мелешки + 287,00 грн.; 11. Гаї Верхні + 286,00 грн.; 12. Задністряни + 282,00 грн.; 13. Трускавець (Миколая) + 274,00 грн.; 14. Монастир Онуфрія (Добромиль) + 260,00 грн.; 15. Макунів + 253,00 грн.; 16. Трускавець (Іллі) + 249,00 грн.; 17. Турка + 248,00 грн.; 18. Ст. Ропа + 239,00 грн.; 19. Торчиновичі + 216,00 грн.; 20. Сколе (Пантелеймона) + 213,00 грн.; 21. Опака + 207,00 грн.; 22. Борислав-Тустановичі + 204,00 грн.; 23. Унятичі + 204,00 грн.; 24. Воля Малнівська + 193,00 грн.; 25. Верх. Синьовидне + 191,00 грн.; 26. Волосянка + 189,00 грн.; 27. Міженець + 186,50 грн.; 28. Самбір (Покрова) + 185,00 грн.; 29. Сколе (Різдва Богородиці) + 184,00 грн.; 30. Дністрик Дубовий + 184,00 грн.; 31. Либохора + 177,00 грн.; 32. Передільниця + 171,00 грн.; 33. Тишковичі + 168,00 грн.; 34. Верхнячка + 165,00 грн.; 35. Стрілковичі + 163,00 грн.; 36. Дмитровичі + 156,00 грн.;

семінарія

37. Плоске + 155,00 грн.; 38. Плав’є + 152,00 грн.; 39. Лімна + 151,00 грн.; 40. Мохнате + 150,00 грн.; 41. Тухля + 150,00 грн.; 42. Черневе + 150,00 грн.; 43. Городище + 145,00 грн.; 44. Медвежа + 139,00 грн.; 45. Жукотин + 135,00 грн.; 46. Ралівка + 134,00 грн.; 47. Підгайчики + 129,00 грн.; 48. Городовичі + 124,00 грн.; 49. Княжпіль + 121,00 грн.; 50. Смерічка + 119,00 грн.; 51. Ісаї + 118,00 грн.; 52. Борщевичі + 118,00 грн.; 53. Коростів + 116,00 грн.; 54. Самбір (Ів. Хрестителя) + 115,00 грн.; 55. Дрогобич (Різдва Ів. Хрестителя) + 114,00 грн.; 56. Кам’янка + 114,00 грн.; 57. Сторона + 113,00 грн.; 58. Дрогобич (Северина, Якима та Віталія) + 112,00 грн.; 59. Сушиця + 110,00 грн.; 60. П’ятниця + 110,00 грн.; 61. Винники + 109,00 грн.; 62. Козьова + 108,00 грн.; 63. Довжки + 105,00 грн.; 64. Шегиня + 102,00 грн.; 16. Парохії, на яких зменшилися пожертви на понад 100 грн.: 1. Золотковичі 2. Бортятин 3. Малнів 4. Воля Кублянська 5. Мостиська (Юрія) (деканальна) 6. Борислав-Волянка (деканальна) 7. Стебник-Пратулин 8. Хирів (деканальна)

- 111,00 грн.; - 129,00 грн.; - 201,00 грн.; - 213,00 грн.; - 260,00 грн.; - 279,00 грн.; - 312,00 грн.; - 448,00 грн.;

17. Парохії, про пожертви від яких нема даних: 1. Міжгір’я – Трійці 2. Велике – Різдва Богородиці 3. Вілюничі – Введення 4. Товарна – Покрова Богородиці 5. Библо – Воздвиження 6. Трушевичі – Собору Богородиці 7. Солянуватка – Різдва Богородиці 8. Муроване – Покрова Богородиці 9. Вороблевичі – Царя Христа 10. Озерне – Миколая 11. Рівне – Різдва Богородиці 12. Ролів – Перенесення мощів Бориса і Гліба 13. Зади – Іллі 14. Майничі – Покрова Богородиці 15.Підмонастирок – Богоявлення 16. Томановичі – Богоявлення 17. Ніговичі – Трійці 18. Костильники – Вознесіння ГНІХ 19. Заріччя – Петра і Павла 20. Конюшки – Димитрія 21. Круковець – Димитрія 22. Никловичі – Успення Богородиці 23. Вістовичі – Христа Чоловіколюбця 24. Малинів – Покрова Богородиці

25. Погірці – Йосафата 26. Воля Баранецька – Усікновення 27. Лопушна – Петра і Павла 28. Лужок – Петра і Павла 29. Міжгайці – Іллі 30. Воля Блажівська – Різдва Богородиці 31. Сприня – Миколая 32. Виців – Ів. Хрестителя 33. Росохи – Різдва Богородиці 34. Волошиново – Миколая 35. Потік – Миколая 36. Соснівка – Михаїла 37. Жданівка – Благовіщення 38. Вуйковичі – Петра і Павла 39. Малі Мокряни – Ів. Богослова 40. Твіржа – Благовіщення 41. Берегове – Нерукотворного Образу 42. Годині – Воздвиження 43. Ясінка Стецева – Димитрія 44. В. Турів – Пантелеймона 45. Риків – Василія 46. Заріччя – Миколая 47. Гуманець – Різдва Богородиці 48. Лопушниця – Параскеви

Хочу скласти щиру подяку жертводавцям, а також усім організаторам осінньої збірки. Сподіваюся, що й весняна збірка пожертв буде не менш успішною. Це дозволить до 25 % від усіх потреб Семінарії покрити за рахунок пожертв вірних нашої єпархії. Хай милостивий Господь ущедрить своєю благодаттю всіх і кожного, увесь жертовний Божий народ.

44

о. д-р Мирон Бендик Ректор Дрогобицької Духовної Семінарії

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008

№ 1(35) СЛОВО / березень - травень, 2008