Slovo_48

грудень 2011 - лютий 2012

СЛОВО № 4 (48) /

Слово

релігійно-суспільний часопис Дрогобицької духовної семінарії

№ 4 (48) / грудень 2011 - лютий 2012 Редакційна колегія

головний редактор: Роман АНДРІЙОВСЬКИЙ заступник редактора: Ростислав ПРИРІЗ літературний редактор: Іванна РИЖАН верстка та дизайн: Роман ГРОМ дизайн обкладинки: Роман КІХ Відповідальні за розповсюдження: Роман КІХ Роман ІЛЬНИЦЬКИЙ світлини: Андрій ГЛАДКИЙ Микола ЛУТЧАК

Для листування адреса: Часопис «СЛОВО» вул. Данила Галицького, 2 м. Дрогобич, Львівська обл., 82100. електронна пошта: slovo@dds.edu.ua тел/факс: (+3803244) 2-17-04 Часопис виходить чотири рази на рік з благословення ректорату Дрогобицької Духовної Семінарії блаженних священномучеників Северина, Якима та Віталія. Погляди, висловлені в авторських публікаціях, можуть не збігатися з позицією редакції. Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати подані матеріали. Рукописи редакція не рецензує і не повертає. При передруку посилання на часопис «СЛОВО» обов’язкове.

грудень 2011 - лютий 2012

ЗМІСТ

актуальне Інтерв’ю:

«Служіння Богові, служіння Правді завжди було для мене невіддільним від служіння своєму народові» Інтерв’ю з преосвященним владикою Ярославом (Прирізом).....2

Тема номеру: Передумови виникнення та поширення нових релігійних рухів і сект о. Юрій ХАМУЛЯК ..........................................................8 Дещо про йогу, східні медитації з точки зору християнства диякон Дмитро СЕНЕЙКО ...........................................12 Фен-Шуй – «ліки» від усього? Петро МАКОВЕЦЬКИЙ .................................................16 Забобон, або ознака слабкої віри у християнина Петро ВОЙТОВИЧ .........................................................18 Людино, кому ти більше віриш: Богові, чи гороскопу? Антон БОРИС .................................................................22 Чи вміємо ми бути християнами? Тарас КАБЛАШ ..............................................................24

на гранях часу:

Такий, як всі?.. Микола ВИТІВСЬКИЙ ...................................................27 Бердичівські мученики й ісповідники Тарас ЖЕПЛІНСЬКИЙ ....................................................31 Життєвий шлях о. Кирила Селецького Ігор ГАЙДУК ....................................................................34

подих скинії: Святе Письмо про ідолопоклонство Володимир БОГЕНЧУК ..........................................................36 Огляд історії українського іконопису. Самбірська іконописна школа о. Михайло ОЛІЙНИК ...............................................................38 Що ми знаємо про Святу Літургію? Святе Причастя Роман СЛАВИЧ .........................................................................44 Богородична святиня у Тишковичах. Джерело забило – і спрагла усміхнулася земля! Назар КУРИЛО ..........................................................................48

семінарія: Звіт про пожертви на Дрогобицьку духовну семінарію .....51 Літопис ...........................................................................58

1

актуальне

Шпальта редактора Роман АНДРІЙОВСЬКИЙ 1 грудня 2011 р. Б. Україна відсвяткувала 20-ту річницю референдуму, під час якого наш народ підтвердив проголошення незалежності. Уважно проаналізувавши пройдений шлях, легко зауважимо, що, незважаючи на всі труднощі і розчарування, які існують в українському народі, УГКЦ та, загалом, українське суспільство, зробили за цей період величезний поступ. На підтвердження цього наведу кілька подій, що відбулися після виходу у світ попереднього номера нашого релігійно-суспільного часопису.

«Служіння Богові, мене невіддільним Інтерв’ю з новим правлячим архиєреєм Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, владикою Ярославом (Прирізом)

На початку української незалежності мало хто говорив про великий геноцид українського народу – Голодомор, що його Першоієрарх УГКЦ, блаженніший Святослав, назвав «найдешевшою зброєю масового знищення», а 26 листопада 2011 р. Б. цю жахливу подію молитовно не поминала, мабуть, тільки купка політичних маргіналів. Це дає підставу сподіватись, що вже незабаром українському суспільству вдасться дійти згоди й щодо інших «дражливих» подій своєї історії.

90-ті роки ХХ ст. супроводжувалися гострою міжконфесійною напругою і конфліктами, а у 20-ту річницю референдуму Предстоятелі традиційних Українських Церков православного та католицького сопричастя (УПЦ МП, УПЦ КП і УГКЦ) спільно звернулися до українського народу щодо суспільно-політичної ситуації в Україні. Вони, зокрема, зауважили: «…першоджерело суспільних негараздів – не матеріальна, а духовна убогість! Тому справді подолати різного роду кризи ми зможемо лише шляхом зміни суспільних і особистих пріоритетів, коли перше місце займе не тимчасове, матеріальне, а вічне, духовне – те, що залишається цінним навіть після смерті. (…). Закликаємо всіх людей доброї волі, незалежно від релігійної, національної, політичної приналежності розкрити духовний потенціал, даний Богом нашому народові, та утвердити в суспільстві принципи любові, справедливості й взаємодопомоги». Залишається сподіватись, що українське суспільство прислухається до цих глибоких слів своїх духовних лідерів і, завдяки цьому, наступний свій ювілей святкуватиме вже зі значно меншими економічними та політичними кризами.

2

Знаменною є ще одна довгоочікувана подія, що сколихнула мас-медійний простір: 29 листопада створено нові митрополії УГКЦ в Україні (Львівську, ІваноФранківську та Тернопільську). Це є видимим знаком того, як після стану гострої духовної спраги початку 90-х років минулого століття, що супроводжувався невпорядкованістю церковних структур УГКЦ, наш народ поступово отримує ті умови, які дозволять краще організувати євангельську проповідь та душпастирську опіку, а для УГКЦ – ще впевненіше прямувати шляхом утвердження та визнання іншими Помісними Церквами її патріаршого устрою.

27 жовтня 2011 р. Б. було повідомлено про те, що Глава УГКЦ, блаженніший Святослав (Шевчук), за згодою Постійного Синоду прийняв у преосвященного владики Юліяна (Вороновського) зречення з душпастирського уряду єпископа Самбірсько-Дрогобицького УГКЦ. Воно відбулося згідно з вимогами канонічними церковного права, коли вік єпископа досягає сімдесяти п’яти. Відповідно до приписів церковного права, з моменту інтронізації (введення на престіл), яка, з благословення і за участю блаженнішого Святослава, Глави і Отця УГКЦ, була призначена на 24 грудня 2011 р. Б. у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, його наступником на цьому уряді стає єпископ-коад’ютор Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, владика Ярослав (Приріз). СЛОВО № 4 (48) /

Інтерв’ю

служіння Правді завжди було для від служіння своєму народові» Владика Ярослав (Приріз) народився 30 березня 1963 р. в с. Ластівка на Львівщині, у сім'ї Миколая та Анни (з роду Федак). Після закінчення місцевої школи, отримав середню технічну освіту. У 1980-82 рр. проходив військову службу. З 1983 р. працював на Дрогобицькому долотному заводі і, одночасно, навчався в підпільній Духовній семінарії УГКЦ в місті Львові.

13 грудня 1987 отримав дияконські свячення в м. Львові з рук преосвященного владики Михаїла (Сабриги), а 4 грудня 1988 р., у м. Львові, єпископом Михаїлом (Сабригою) був висвячений на священика. Від 1989 р., за дорученням митрополита Володимира (Стернюка), відроджує парохії УГКЦ в Старосамбірському районі Львівської області (Хирів, Тернава, П'ятниця, Поляна, Сливниця, Стар'ява, Сушиця, Лопушниця, Терло та інші). У 1990-91 роках душпастирював у м. Дрогобичі (храм Пресвятої Трійці). У 1991 р. розпочав вищі богословські студії в Папському східному інституті в м. Римі. У 1992 р. вступив у чин Отців Редемптористів. У 1996 р. здобув науковий ступінь ліценціата зі східних церковних наук. У 1997 р., за дорученням настоятелів чину Найсвятішого Ізбавителя, у Львові організував Вищий духовний інститут ім. блаженного свщмуч. Миколая Чарнецького, де став префектом студентів та викладачем східного богослов'я. У 1999 р. Генеральним урядом був призначений членом генерального секретаріату формації при Генеральній управі ЧНІ в Римі терміном на 6 років, а в 2005 році цей термін було продовжено. У 2001 р. призначений ректором Вищого духовного інституту та ігуменом монастиря Святого Альфонса. У червні 2005 р. призначений протосинкелом Самбірсько-Дрогобицької єпархії. 29 квітня 2006 р. отримав єпископські свячення з рук глави УГКЦ Блаженнішого Любомира (Гузара) і співсвятителів преосвященних владик Михаїла (Сабриги) та Юліяна (Вороновського), став єпископом-помічником. З 21 квітня 2010 р. – коад'ютором (єпископом з правом наступництва) даної єпархії. 27 жовтня 2011 року оголошено, що владика Ярослав (Приріз) – новий єпархіальний єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.

– Преосвященний владико Ярославе, наприкінці жовтня 2011 р. Б. було оголошено, що Ви стали наступником владики Юліяна (Вороновського) на престолі Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. 24 грудня – Ваша інтронізація. Якими будуть особливості Вашого єпископського служіння? Чи маєте Ви програму душпастирювання, яку будете втілювати як новий єпархіальний єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії?

– Звичайно, що я маю певні задуми. Дозвольте привідкрити перед Вами свою маленьку «таємницю» (сміється). Ця програма йтиме у руслі прийнятої ще у 2006 році Синодом наших єпископів стратегії розвитку нашої Церкви, котра сформульована дуже лаконічно і, водночас, глибоко: «Святість об’єднаного Божого люду». Нещодавно, на черговому Синоді 2011 р. Б., вона була деталізована через програму «Жива парохія – місце зустрічі з живим Христом». Спробую дуже загально окреслити суть мого душпастирювання. Люблю повторювати, що після страшної «епідемії більшовизму», яка позначилась на нашій

грудень 2011 - лютий 2012

На аудієнції у папи Венедикта XVI історії, культурі, суспільстві, нам сьогодні важливо відроджувати історичну пам’ять, відбудовувати матеріальні храми, але найважливішим є відновити нерукотворний храм – людину. Треба привести її до Бога, допомогти усвідомити своє високе християнське покликання та діяти згідно з Ним… І у Вселенській Церкві, і у нашій Українській Греко-Католицькій Церкві сьогодні багато говориться про євангелізацію, а зокрема, про нову євангелізацію. Йдеться про необхідність євангельської проповіді як серед тих, хто її ще не чув, так і серед так званих «номінальних» християн,

3

актуальне тобто тих, котрі були охрещеними, але рідко або й ніколи не відвідують церкву. У цьому контексті, думаю, треба зробити все, щоб духовенство, тобто ті, до кого передусім звернена заповідь про євангелізацію, якнайуспішніше сповнювали свою місію. Христос і його учні є гарними вчителями для нас. Не забуваймо, що апостоли пішли активно проповідувати Добру Новину після того, як під час молитви у Єрусалимі зодягнулись силою Святого Духа. Тому, думаю, треба зробити все, щоб ми сповнювались Святим Духом – освячувались. Святі християни будуть найуспішнішими місіонерами та євангелізаторами, адже у нашому народі справедливо кажуть, що «слово зворушує,

Диякон Ярослав Приріз під час підпільного богослужіння, 1988 рік а добрий приклад порушує до дії». Тому, як це робив і мій попередник на єпархіальному престолі – преосвященний владика Юліян (Вороновський), продовжуватиму наголошувати на важливості молитви, особистої та літургійної, в житті кожного християнина, зокрема духовенства.

4

В особі владики Юліяна ми маємо живий приклад того, як молитва виливається в активне і ефективне душпастирювання. Хто зустрічався з нашим дорогим владикою, знає, що він «муж молитви». Переконаний, що саме завдяки цьому йому вдалось так багато зробити за 17 років свого архиєрейського служіння тут, у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії. Владика Юліян освятив багато новозбудованих храмів, рукоположив чимало священиків. У 1996 році заснував Дрогобицьку духовну семінарію та Катехитичний інститут, щоб забезпечити єпархію священнослужителями, катехитами, дяками та регентами... За умови, що на початках, з виходом нашої Церкви з підпілля відчувалася гостра недостача належної душпастирської опіки, стараннями владики було

значно покращено таку ситуацію. Мені належить продовжувати та розвивати досягнуте моїм попередником. Проситиму владику допомагати в цьому порадою та молитвою. Отож, як я вже сказав, молитовне і таїнственне життя є невід’ємним чинником. Причому наголошую, що маю на увазі ту духовність, яка відповідала б ідентичності нашої Церкви, котра є східною Церквою візантійсько-київської традиції. Дбатиму, щоб ми постійно пам’ятали про це і так будували своє життя і розвивали діяльність. Водночас не можна забувати, що для успішної євангелізації треба мати ефективні середники і методи. Над цим, думаю, маємо багато працювати і на академічному, і на практичному рівнях. Ідеться про належну підготовку священиків і катехитів, про наукові конференції, котрі охоплювали б не тільки священиків, але й мирян (адже кожен покликаний зростати у свідомості своєї віри, не лише священики)... Хочу наголосити, що священик особисто відповідальний за катехизацію на довіреній йому парохії: ні катехит, ні будь-хто інший не звільняє його від цього служіння. Переконаний, що слід розвивати парохіяльні суботні та недільні школи, вивчати можливості створення загальноосвітніх церковних шкіл… Думаю, що потрібно продовжити і розвинути позитивні напрацювання у душпастирстві молоді не тільки на деканальному та єпархіальному, але й на парохіяльному рівнях... Вважаю, що треба активніше працювати над академічним, медичним, військовим, в’язничим капеланством. Не можна оминати й соціальну сферу… Оце ті, далеко не всі, ділянки, на яких думаю зосередити свою увагу. Водночас я відкритий на пропозиції і готовий піти назустріч кожному, хто запропонує такі методи душпастирства, які будуть ефективними для здійснення тих високих цілей, котрі перед нами ставить Бог і Церква.

– Завтра студенти нашої семінарії звершуватимуть своє священиче служіння серед вірних нашої Церкви? Чого від них у виконанні цього завдання очікує Церква, а зокрема Ви, як правлячий архиєрей СамбірськоДрогобицької єпархії?

– Ви знаєте, що у вересні 2011 р. Б. в Бразилії відбувся Патріарший Синод нашої Церкви, на якому єпископи УГКЦ, зібрані з усіх континентів, прийняли програму розвитку і діяльності нашої Церкви на 10 наступних років під назвою «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Якщо уважно проаналізувати, то побачимо

СЛОВО № 4 (48) /

Інтерв’ю що весь її зміст справді виражений у назві. Всі напрями життя і діяльності нашої Церкви – освіта, катехизація, праця з молоддю, мирянами тощо – дійшли до спільного знаменника: побудова живої парохії. Уся Церква, зокрема й семінаристи, вже тут, у стінах семінарії, і незабаром на парохіях – покликані остаточно втілювати цю програму в життя. Маємо пам’ятати, що парохія – це не лише храм, де ведуться богослужіння. Не можна обмежувати душпастирювання лише звершенням треб і богослужінь. Тому звертаюся до майбутніх душпастирів: «Пам’ятайте, священик – не просто культовий служитель. Завданням усієї парохії і кожного її члена є зберігати, розвивати і передавати свою християнську віру, котру ми отримали у Таїнстві Хрещення. Чувати над цим і є завданням священика». Його парохіяльне душпастирське служіння має охоплювати дуже різні сфери – навчання, катехизацію, соціальне служіння, творення атмосфери єдиної родини тощо. У кожній із цих ділянок священик має бути взірцевим добрим батьком, справжнім духовним отцем і порадником. Якщо парохіяльне життя буде функціонувати саме так, то церковна громада стане міцною і під проводом свого пастиря успішно відповідатиме на виклики сучасного світу, її членам не будуть страшні загрози різних сект, вони не дадуть себе обдурити різними примарними обіцянками... Тому, користаючись нагодою, закликаю Вас, дорогі семінаристи, належно використовувати Ваш «семінарійний час», щоб бути відповідно підготованими до цього великого покликання – будувати живу парохію.

– Думаю, нашим читачам буде цікаво дізнатись про Ваш шлях до священства. Скажіть, будь ласка, що спонукало Вас стати священиком? Хто допомагав Вам розвивати покликання?

– Найперше – це моя родина. Роль мами у моєму покликані була підставовою, бо, завдяки їй, я пізнав Бога, що згодом дало мені можливість посвятитись Йому на служіння. Тому щиро вдячний своїм батькам за те, що вони своїм повсякденним життям проповідували мені віру в Бога. Пригадую, що бажання стати священиком зародилося у мене ще у дитячому віці. Я мав нагоду особисто зустрічатися і спілкуватися з підпільними греко-католицькими священиками, бо вони часто відвідували нашу родину: служили святу Літургію, провадили катехитичні науки. Часто з мамою їздив туди, де відбувались грекокатолицькі богослужіння… Під час підготовки до

грудень 2011 - лютий 2012

першої Сповіді, виявив бажання стати священиком. Мій сповідник сказав: «Сину, для того, щоб бути добрим священиком, потрібно в тому намірі багато молитися». Ці слова глибоко запали мені в душу. Пам’ятаю, що після цього я з радістю та захопленням сказав своїй матері, що хочу стати священиком. У відповідь вона обійняла мене і, заплакавши, сказала: «Молися, сину, в цьому намірі, і я теж буду молитися». У більш зрілому віці мав нагоду й далі підтримувати зв’язки з підпільними священиками. Серед тих, хто вагомо вплинув на формування мого священичого покликання, можу назвати отців редемптористів: Миколая Куця, Володимира Мицака, Михайла Волошина, а також о. Степана Яворського, митрополита Володимира (Стернюка), владику Филимона Курчабу... ЗавдяОтець Ярослав Приріз у ки їм я ближче соборі Пресвятої Трійці познайомився м. Дрогобича, 1991 рік з катакомбною УГКЦ, з підпільною семінарією. Мене захоплювала і надихала їхня духовність, простота, душпастирська активність, жертовність... Так у мене визріло остаточне рішення стати семінаристом переслідуваної Церкви. З огляду на переслідування, про моє навчання в семінарії не повинні були знати навіть мої батьки... Мама дізналася про моє навчання найшвидше, а батько і брати – після дияконських свячень. Решта ж родини уже тоді, коли побачили мене у фелоні під час першої Літургії у звичайній хаті у 1988 році. Тому дуже велику роль у моєму рішенні стати священиком відігравали особи, котрих мені посилав Господь. Це – моя родина, передусім мама, а також підпільні греко-католицькі священики та миряни. Для мене визначальними є євангельські слова: «Пізнайте правду і правда визволить вас» (пор. Йо. 8, 32). У ті часи правда була замовчуваною, переслідуваною, депортованою в Сибір,

5

актуальне розіп’ятою... Вважав, що у такій ситуації священик своїм служінням може багато допомогти народові, подати йому ключ до свободи, а тим ключем, безперечно, є Христос – «Дорога, Правда і Життя» (Йо. 14, 6). Я був переконаний, що наш народ, духовно переживши Христове воскресіння, воскресне й сам, звільнившись від поневолення різними фальшивими ідеями. Тому служіння Богові, служіння Правді завжди було для мене невіддільним від служіння своєму народові.

– Що означає Ваш єпископський герб?

– Як і кожен єпископ, за давньою традицією я також постарався, щоб мати особистий герб. З одного боку, він вказує на моє походження, а з іншого – на покликання під час єпископського служіння. Якщо дуже коротко, то елементи герба означають наступне: на великому щиті по центрі на червоному полі р о зм і щ е н и й архистратиг Михаїл у срібних обладунках – це покровитель Бескидів і жителів Карпатських гір – території, звідки я родом та на якій розміщена велика частина нашої єпархії. Архистратиг Михаїл тримає у лівій руці маленький щит, на якому намальовані дев’ять топок солі. Це – символ Дрогобича, осідку нашої єпархії.

6

У лівому верхньому куті великого щита – лілея, символ Богородиці; три зірки, що її оточують, вказують на її Пренепорочність – дівоцтво перед, в час і після народження Ісуса Христа. Богородична духовність особливо близька мені як тому, котрий належить до чину оо. Редмптористів, які з великою побожністю відносяться до Пресвятої Діви Марії, так і тому, що Богородиця, Матір Церкви, рівно ж є покровителькою українського народу і, зокрема, нашої єпархії, у якій знаходиться декілька марійських чудотворних святинь. У правому куті великого щита – хрест, спис і губка. Це – символ Голготи, на якій сталося відкуплення світу через страждання, смерть і воскресіння Господа Ісуса. Це – символ розіп’ятої, переслідуваної катакомбної УГКЦ, у якій формувалося моє священиче покликання. Крім того, це також символ герба чину Найсвятішого Ізбавителя. З цієї монашої спільноти наша Церк-

ва покликала мене на єпископське служіння. На синій стрічці під великим щитом на полі мантії написаний мій девіз: «Любов і служіння». «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому», – говорить євангелист Йоан (1 Йо. 4, 16). Тому у слові «Любов» сконцентроване все Святе Письмо, Божі Заповіді та християнські чесноти. У цьому єдиному слові окреслено покликання людини. Якщо людина глибоко пізнала Бога, вона завжди ділиться цим, свідчить про це, служить Богові і ближнім… Думаю, що у цьому – сенс покликання бути священиком, чи єпископом: любити та служити Богові і ближньому. По всьому полі мантії розміщені язики полум’я. Вони символізують подію Зіслання Святого Духа. Щоб надто не заглиблюватися у пояснення сенсу цього знаку на моєму гербі, просто зацитую відому літургійну стихиру: «Усе подає Дух Святий: пророків посилає, священиків удосконалює, неграмотних мудрості навчає, рибалок богословами появляє, і єднає всю церковну спільноту» (стихира на «Господи візвав» Вечірні Зіслання Святого Духа).

– Владико, дякувати Богу, сьогодні наша Церква втішається свободою. У порівнянні з іншими країнами світу, Україна не відчуває браку священичих покликань. Водночас, якщо порівняємо статистику в Україні і світі (навіть в тих, котрі, як кажуть, дуже секуляризовані), то легко зауважимо, що в нас не так багато священиків. Наприклад, у США один католицький священик на 1800 вірних, в Іспанії – трохи більше 1700. Щодо України блаженніший Святослав називав таку цифру – 1 священик на 2400 осіб. Що наша Церква планує зробити, щоб виправити таку ситуацію?

– Ви маєте слушність. В Україні зараз менше священиків на душу населення, навіть порівняно з довоєнним періодом. І це враховуючи те, що на сьогодні наша Церква представлена набагато ширше територіально! Тому мені дивно, а навіть боляче чути заяви, на зразок: «Нам більше не треба священиків», чи «Навіщо нам ця семінарія»… Під час останнього Синоду єпископів Блаженніший Святослав також піднімав цю проблему. Він навів нам, єпископам, висновки наукових досліджень, згідно з якими, для ефективного душпастирювання священика його паства має складатися максимум з 500-1000 вірних. Тільки у такому випадку ми справді можемо говорити, що священик може оптимально дбати про парохію, принаймні знати імена своїх парохіян, розуміти їхні проблеми, чувати над їхніми болями і радостями... Це – справжній виклик для нас. Дякувати Богові, Господь поблагословив нашу

СЛОВО № 4 (48) /

Інтерв’ю Церкву священичими покликаннями. Не можна нехтувати цим Божим даром. Треба його належно приймати і плекати. Це, думаю, також входить у програму розвитку і діяльності нашої Церкви, про яку я згадував. Адже про яку живу парохію можна вести мову, якщо вона не матиме священика, котрий зможе на ній душпастирювати і її «оживляти»?! Ми зараз говоримо про нашу Церкву в Україні. Але не забуваймо, що наші вірні присутні в усьому світі. На жаль, не всі вони мають змогу отримати належну духовну опіку, в тому числі і через брак священиків… УГКЦ в Україні може і повинна допомогти вірним на поселеннях, бо вони її діти і за них вона є відповідальною. Знаю, що Ваш часопис читають наші вірні та священики. Тому, користаючись нагодою, хотів би сьогодні ще раз нагадати усім нам про потребу всіляко підтримувати нашу семінарійну освіту. Від кожного з нас залежить, якою буде наша Церква в майбутньому, яких матиме провідників та душпастирів.

– УГКЦ, в тому числі вустами свого Предстоятеля блаженнішого Святослава, велику надію сьогодні покладає на молодь. У нашій семінарії навчаються передусім молоді юнаки, котрі готуються стати священиками. Наш часопис читає багато молоді. Знаємо, що Ви тісно стикалися з молоддю у своєму душпастирському служінні. Як Ви вважаєте, якими, на сьогодні, є найбільші спокуси для молодого юнака, котрі, можливо, перешкоджають йому вступити у семінарію? Що позитивного є у нашій молоді? Було б великим перебільшенням ідеалізувати сучасний духовний стан людського суспільства, в тому числі й українського. Наша молодь також живе у непрості часи, наражається на різноманітні спокуси. Неналежні моральні авторитети, корупція, хабарництво, моральна розгнузданість – це навіть неповний перелік тих небезпек, у які вона може легко впасти. За тотального диктату засобами масової інформації певного способу життя і поведінки (часто-густо не те, що далеких від християнства, а навіть ворожих до нього) молодь ризикує усвідомити, що ці небезпеки насправді зовсім не є небезпеками, а нормою, або навіть зразком для наслідування… Проте я не хотів би аж занадто згущувати фарби. Це не було б виправданим. Хочеться відзначити, що мене приємно вразив той факт, що молоді люди мають досить стійкий імунітет до усього цього. Багато юнаків і дівчат не дозволяють спокусити себе другорядним, а вміють роз-

грудень 2011 - лютий 2012

пізнати зло, вибрати добро і відстояти свій вибір. Тут маю на увазі не лише тих, хто вступає у семінарію чи монастир, а й тих, хто, незважаючи на всі труднощі, намагається серед оточуючих їх людей бути справжніми християнами. Хочеться також відзначити оптимізм та ентузіазм нашої молоді, її вміння, незважаючи на всі труднощі, бачити в майбутньому позитиви. Це додає їй сил діяти і змінювати життя на краще. Це те, чого так бракує сьогодні українському суспільству, розчарованому економічними труднощами та політичними баталіями. Тому завдяки цим позитивним рисам сучасних молодих людей – і тих, хто вступає у семінарію, чи монастир, тих, хто вибирає іншу дорогу життя – я бачу досить обнадійливе майбутнє і для нашої Церкви, і для нашої держави.

Сидять зліва направо: о. Мирон Бендик, о. Василь Коляда, владика Филимон (Курчаба), о. Ярослав Приріз, Валерій Алексійчук (сьогодні владика Венедикт) та хор «Відлуння» Водночас вважаю за потрібне сказати, що це обнадійливе майбутнє буде можливим, якщо всі ми, а особливо молоді юнаки і дівчата, у котрих закладено великий потенціал, не сидітимуть, склавши руки, а активно розвиватимуть і помножуватимуть Богом дані нам таланти. До цього й закликаю нас усіх.

– Красно дякуємо за розмову і просимо Вашого благословення, Преосвященний Владико!

– І вам щире спасибі за гарну нагоду спілкування. У цьому навчальному році (2011-2012) Дрогобицька духовна семінарія святкує 15-тиліття з часу заснування. Тому вітаю усіх семінаристів, викладачів, виховників, усіх працівників семінарії з цим маленьким ювілеєм. Бажаю розвивати і помножувати ті здобутки, котрих семінарії вдалося осягнути за ці роки.

Розмовляв Роман АНДРІЙОВСЬКИЙ, головний редактор часопису ДДС «Слово»

7

Тема номеру:

Передумови виникнення та поширення нових релігійних рухів і сект о. Юрій ХАМУЛЯК Соціологічні дослідження свідчать, що у першій половині XX ст. стався масовий примусовий відхід різних груп населення, особливо молоді, від релігії та Церкви. Повна атеїзація населення при тоталітаризмі комуністичної влади залишили настільки сильний відбиток у ментальності людей, що сам емоційний тиск та психологічне насильство починає сприйматись як належне, без жодних застережень. Тривожність, невпевненість, нездорова емоційність, підкореність чужій волі та делегування відповідальності за своє життя комусь, хто «знає більше» – ось плоди тоталітарного режиму. «Нехай я краще буду маленьким, підкорюся, але зате я буду захищеним, отримаю якісь гарантії» – це спосіб мислення більшості потенційних адептів псевдорелігійних рухів.

8

При соціально-економічній нестабільності, непевності у завтрашньому дні, постійному відчутті приниження честі та гідності, прості й чіткі схеми та алгоритми, які висувають новітні релігії, видаються надзвичайно привабливими та оптимальними. Саме тому таку ситуацію можна охарактеризувати як: «вірити у що-небудь». Внаслідок цієї постави виникають окультивні практики, бажання пізнати езотеричні знання, специфічні практики впливу на людську свідомість тощо. Тому домінантними елементами сучасного релігійного світогляду є релігійна невизначеність, еклектизм, підвищений інтерес до сучасної паранаукової та парарелігійної міфології, спіритизм, астрологія, зацікавленість філософією та практиками східних релігій… Ідеться про зміну обрядовості: з комуністичної ідеології на релігійну обрядовість, без глибинного повернення до християнських цінностей у суспільстві.

При цьому століттями існуючі релігійно-церковні структури: – не завжди готові оперативно реагувати на «знаки часу», а сучасні глобалізаційні процеси, можливість швидкого обміну інформацією, зрештою, приватність такого явища, як релігійні переконання, уможливлюють стрімкий ріст новітніх релігійних течій та рухів, котрі надзвичайно мобільні у таких ситуаціях, завжди намагаються підлаштуватись до викликів сучасної епохи; – несуть певний формалізм у богослужіннях та недбалість священнослужителів у виконанні своїх первісних обов’язків – євангелізації. Тому низький рівень обізнаності з церковним вченням та неспроможність знайти адекватну відповідь на їхні духовні запити сприяють виникненню та поширенню помилкових уявлень або псевдовчень;

СЛОВО № 4 (48) /

Сучасне марновірство – потребують нової інкультурації. Насправді сектанти говорять тією «мовою», яка зрозуміла більшості. Сучасні світоглядні уявлення вкладають абсолютно інше значення або просто не розуміють таких простих слів, як: покаяння, гріх, єресь, благодать, догмат, святість, таїнство, молитва, спасіння… Зате зрозумілим для більшості є мовлення про карму, про енергетику, про космічний розум, про відкриття чакр, про медитацію, про магію, паранормальні явища тощо... Як приклад, можна почути від пересічного християнина, що любить зайти в храм, тому що там «енергетика хороша», і він там може «зарядитись»1. Тому стан духовної кризи в українському суспільстві стає сприятливим ґрунтом для появи нових релігійних рухів та їх доволі плідної діяльності, результатом якої є трансформація від традиційної для українського народу християнської системи світобачення до псевдорелігійної, і навіть псевдонаукової ідеології. Слід зазначити, що нові релігійні групи та секти не є механічним перенесенням традиційних для інших країн релігійних форм на ґрунт України, а певним пристосуванням до української культури та створенням ілюзії наближення до суті християнства. Навіть суперечність у самому їхньому вченні не викликає у адептів жодного заперечення чи протесту, бо, згідно з їхньою логікою, це пояснюється глибиною самого вчення та неможливістю осягнути цю глибину звичайній людині. А саме віровчення є аморфним і адогматичним, неясним і неконкретним, тому його здатен зрозуміти та пояснити гуру чи наставник, як фахівець і найвищий авторитет у справах віри і моралі. Прикладом абсолютного впливу лідера на адептів може слугувати чи не найскандальніша вітчизняна секта «Біле братство». По суті такі псевдорелігійні секти пропонують «елітарне християнство без Христа»2. Втомленість від життя в сучасному світі, відсутність власної волі, песимізм і духовна пустота, бажання внутрішнього безособового спокою (нірвана) – ось первісні причини зацікавлення релігійними групами східними релігіями, без жодних прямих зв’язків із ними. «У секту не йдуть, туди приводять шляхом обману, маніпулювання, – стверджує Олександр Дворкін. – Для цього потрібні дві умови: стресовий стан і щоб представник секти підійшов до людини з такою пропозицією, яка їй є співзвучною. Тому що у кожної секти є своя пропозиція – покра-

грудень 2011 - лютий 2012

щити здоров’я, курси іноземної мови, кар’єрний ріст, тест особистості, біблійний гурток тощо»3. Зокрема, новим адептам гарантується успіх на роботі, швидке просування соціальною драбиною, довголіття, покращення стану здоров’я, новий рівень спілкування, матеріальна допомога, саморозвиток, релігійний досвід, «рай на землі»4. Будь-хто в певні моменти свого життя може виявитися чутливим до проповіді сект, адже кожен із нас переживає різні кризи, стреси... У таких ситуаціях і за таких умов, коли хтось ззовні пропонує швидке вирішення нашої проблеми, ми можемо виявитися чутливими до навіювання. Через те слід зауважити, що абсолютна більшість потенційних адептів сект і релігійних рухів – це люди охрещені, але мало пов’язані з Церквою або й цілком вже відірвані від неї та цілковито релігійно безграмотні. Особливою характеристикою сектантського способу життя є замкнутість в певній спільноті, вилучення з суспільства, потреба бути особливим чи відрізнятися, відмова від виконання громадських обов’язків, втрата можливості самореалізації. Тому навіть вихід із секти (який дається дуже важко або є зовсім неможливим) не гарантує людині повноцінного повернення до життя. Переважно після виходу з секти людина опиняється у стані глибокої психологічної кризи. За даними соціологів, близько 15% громадян України зіткнулися з випадками втрати майна в результаті діяльності сект, 13% знають про випадки втрати психічного здоров’я, 10% заявили, що через тоталітарні культи у їхніх знайомих або родичів розпалися подружні пари, більше 10% скаржаться на те, що діти перестали спілкуватися з батьками5. Секти спрощують бачення світу і дають прості відповіді на глобальні питання людського буття. Сектантське мислення є способом біполярного бачення світу: чорне і біле, спасенне і осуджене, добре і зле. Усе, чого навчають вони, є непохитною правдою та світлом, а все інше – це зло та темрява. Таке формулювання питання приваблює людей, котрі звикли поверхнево реагувати на різні життєві ситуації, не вдаючись до розпізнання в них Божої педагогіки та Божого промислу. Тому щонайменший сумнів у правильності слів або дій лідера секти негайно кваліфікується, як «синдром Каїна і Авеля» і так пригнічується у зародку: мало кому хочеться визнати себе Каїном6.

9

Тема номеру: Сектанти практикують менш стереотипні богослужіння і більш симводоступну ліку. Тому коли вірні зустрічаються у Церкві з формалізмом у богослужіннях, недбалістю, неморальністю духовенства, здирством, хабарництвом,.. то розривають зв'язки з парохією та, поступово маргіналізуючись, самі проголошують курс на очищення від цих негативних явищ або пристають до сект, в котрих, як вони сподіваються, немає схожих проблем. Сектантські молитовні зібрання відбуваються у клубах, на стадіонах, у концертних залах, де при використанні сучасних технічних засобів перетворюють їх у видовищні шоу, проведення яких переслідує єдину мету – «нанести потужний вплив на смислову природу людини та зробити її здатною реагувати та приймати лише ту інформацію, яку подають сектантські лідери»7. Сектанти спираються на антиклерикальні настрої. У суспільній свідомості Церква асоціюється передусім з усім кращим, піднесеним, ідеальним, підсвідомо бажаним… Тому «серйозні прогрішення, допущені священиками у своєму душпастирстві, безкарність та тривале перебування на парохії такого горе-душпастиря стають плодоносним грунтом для розвитку сект. Також допоміжним чинником для активного поширення сектантських наук є поведінка людей, котрі декларують, що є християнами, ходять до Церкви і одночасно ведуть безбожне та аморальне життя»8.

10

Своїм успіхом сектантські проповідники завдячують браку активності і відсутності ентузіазму (а найбільше любові) у місіонерів традиційних Церков. Прагнення Абсолюту, живого і глибокого контакту з Ним сьогодні у суспільстві настільки сильне, що брак автентичного проповідування

Євангелія сприяє поширенню сект і певних форм релігійності без Бога. Не слід забувати й про інші фактори успіху сект: ентузіазм сектантських проповідників та досить високий вишкіл в майстерності проповідництва, поважна фінансова підтримка, за якої вони легко входять в інформаційний простір, займають телевізійний та радіоефір, масово розповсюджують свої часописи і так поширюють своє вчення. Тому Церковна спільнота зобов’язана вістувати Євангеліє, поєднуючи його з живим свідченням зрілої віри. Перед тими, котрі приходять у помешкання (Свідками Єгови…), слід завжди виявляти свою християнську гідність, пов’язану з вірою в Бога у Тройці, з єднанням із Христом Спасителем, з приналежністю до Церкви, з любов’ю до Святого Письма. Слід давати свідчення правди також своїм подружнім та сімейним життям, християнським вихованням та святкуванням неділі, тверезістю та громадянською справедливістю9.

Cекти зазнають успіху та швидкого поширення, завдячуючи майже цілковитій релігійній безграмотності суспільства. У церковному середовищі відчувається явна відсутність активності у вивченні мирянами Біблії. Державні заклади, правлячі структури та органи місцевого врядування не мають відповідних спеціалістів, однак призначають на посади чиновників з урегулювання взаємин релігійних громад з державою людей без будь-якої духовної чи церковно-історичної освіти. Ні в школах, ні у вузах до цього часу немає повноцінного знайомства з релігією. Відсутність релігійної освіти у суспільстві та брак катехизації (духовного про-

СЛОВО № 4 (48) /

Сучасне марновірство світництва) у необхідному обсязі в парохіях пояснює деяку відчуженість потенційних парохіян від традиційних Церков, позаяк традиційні церковні культури являють собою особливий світ, який вимагає знайомства з ним, розуміння, поступового входження, турботливого керівництва під час цих взаємин10. Багато з тих, котрі не мали ніякого релігійного виховання, інтуїтивно приймають близько до серця ідею надконфесійності. Інтелігенція, а також молодь, як правило, внутрішньо схильна до толерантності. Багато хто «купляється» на цікаві розповіді проповідників, цілителів, магів, шаманів, екстрасенсів, біоенергетиків, котрі завжди використовують релігійну християнську атрибутику, молитви, балачки про Бога і стверджують про Його всюдиприсутність та можливість зустрічі з Ним, аби отримати спасіння поза Церквою. Чимало підпадають під привабливі розповіді кришнаїтів, котрі проголошують сприй-нятливість для них будь-якої релігії, про свою «надконфесійність»11. Ще однією причиною, чому захоплюються сектами, – є бажання екзотики, невдоволення реальним життям, нездатність знайти в ньому своє місце, очікування прогресивних можливостей у новій культурі, своєрідна еміграція в екзотичний світ. Особливо такий момент спостерігається, коли йде мова про східні культури. Деякі групи (типу сайєнтології) заманюють своїм дієвим ставленням до практичних питань психології, соціології, тілесного здоров’я та інших тем, які в традиційному церковному оточенні не прийнято висвітлювати. Досягнення науки у цих сферах подаються як прозріння їхніх лідерів, припускається, що саме вони (лідери) володіють істинним знанням12. Безумовно, суттєвими є й економічні причини. Економічна криза привела до того, що гроші, якими володіє чимало сект, відчиняють деякі адміністративні двері, дозволяють орендувати зали, друкувати відповідну літературу, спокушати новачків

грудень 2011 - лютий 2012

різними закордонними подорожами, семінарами, безкоштовним харчуванням та іншим13. Тому парохія, прагнучи віднайти і повернути «заблуканих» до Церкви, повинна наголошувати на потребі поглибленої євангелізації, де центральну роль має відігравати Святе Письмо та спільна молитва. Церква не лише повинна бути для людей знаком надії, але й цю надію обґрунтовувати14. Попри всі труднощі діалогу, ми не повинні відмовлятися від усіх доступних форм апостольської та євангелізаційної діяльності, відповідно до своїх можливостей і компетентності, водночас покладаючи на Бога надію, що Він своєю ласкою і благословенням підтримуватиме ці зусилля й старання.

Примітки: Пор. А. Л. Дворкин. Сектоведение. Тоталитарные секты. Нижний Новгород, 2002. – С. 40.

2 Пор. Корелин (Архимандрит Рафаїл). Церков и мир на пороге апокалипсиса. – М., 1999, – С. 202.

3 «Секти захоплюють пострадянський простір» http://uaoc. net/2010/11/sekty-2/ 4 Баркер А. Новые религиозные движения. – СПб. Издательство Русского Христианского гуманитарного института, 1997. – С. 22-27.

5 Див. http://buryn.at.ua 6 Пор. А. Л. Дворкин. Сектоведение. Тоталитарные секты. Нижний Новгород, 2002. – С. 40.

7 о. Володимир Пенцак «Чому люди йдуть у секти?» http://www. livingrosary.org.ua/pro-sekti/items/chomu-ljudi-jdut-u-sekti.html 8 Там само. Релігія в сучасному світі, матеріали по курсу релігієзнавства. Львів, 2007. – С. 446.

9 о. Володимир Пенцак «Чому люди йдуть у секти?» http:// www.livingrosary.org.ua/pro-sekti/items/chomu-ljudi-jdut-usekti.html та Протоієрей Володимир Федоров. Чому людина обирає секти? http://kr.pl.ua/sekty.html 10 Там само.

11 Протоієрей Володимир Федоров. Чому людина обирає секти? http://www.mir-vam.org/nr/sekti/omu_ljudina_obira_sekti.html .

12 Там само.

13 Релігія в сучасному світі, матеріали по курсу релігієзнавства. Львів, 2007. – С. 448.

14 Там само. – С. 447.

1

11

Тема номеру:

Дещо про йогу та східні медитації з точки зору християнства Диякон Дмитро СЕНЕЙКО

12

Чи не переслідує вас останнім часом слово «йога» на вулицях міста, всіяних бігбордівськими чи паперово-агітаційними оголошеннями про курси-сеанси усіляких далекосхідних релаксуючих та тонізуючих медитацій? Або ж через уста більшості з ваших друзів, родичів, знайомих, які на ваше запитання: «Чим займаєшся у вільний час?», – після недовгих роздумів відповідають: «Відвідую сеанси йоги!». Через ЗМІ? Мене переслідує, тому постановив собі у рядках цієї статті «розібратися» з йогою та різноманітними медитаціями і з їхнім місцем серед мого, християнського за стилем життя. Не знаю, які асоціації у вас зароджуються від слів «йога» і «медитація», а от у мене такі: омолодження, оздоровлення, розслаблення організму, психологічна і фізична розвантаженість думок, рефлексів та тілесних болів, профілактика та лікування якнайрізноманітніших захворювань тощо. Знаю ж, напевне, і те, що ці практики є невід’ємною частиною тієї чи іншої язичницької релігії: індуїзму, буддизму, синтоїзму… Тому так і хочеться поставити собі і вам, дорогі читачі, наступні запитання: чи можуть такі психологічно-фізичні вправи й медитації бути справді корисними для духовного й фізичного здоров’я людини, котра себе вважає і прагне бути справжнім християнином? Чи можливо відокремити ці вправи від їхньої релігійної основи й практикувати їх без шкоди вірі в люблячого, у Трійці Святій єдиного Бога? І ще: чи потрібні йога й решта медитацій для нашого щастя?

Довідка Йога – сукупність психологічних і фізичних практик, які розробляються у різних напрямах індуїзму і буддизму й використовуються з метою управління психофізіологією людини для досягнення більш піднесеного психічного і фізичного станів. Це язичницьке релігійне вчення, що рекомендує

СЛОВО № 4 (48) /

досить аскетичний, більш дисциплінований спосіб життя. Він полягає в управлінні диханням у відповідних позиціях тіла (позах), які приводять до стану розслаблення, сприяючи медитації, у якій, зазвичай, для зосередження застосовується мантра або священний вислів. Слово «йога» походить від «йодж» або «юдж», що має багато значень: вправа, приборкання, поєднання, зв’язок, гармонія, союз, спільність, метод. Багато спільного вона має з різноманітними далекосхідними тібетськими чи китайсько-японськими медитаціями і є їх масово популярним у сьогоденні різновидом. Ось лише короткий перелік найпоширеніших сьогодні медитативних практик та різновидів йоги: японський дзенбуддизм, індійська йога, трансцендентальна медитація, мантра-йога, шава-садхана, хатха-йога тощо1.

Християнський Бог «забув» згадати їх Якщо ми у своєму житті прагнемо бути справжніми, а не поверхневими й нещирими християнами, то маємо вважати себе людьми Книги, тобто Святого Письма, а також послідовниками Святого Передання Христової Церкви, вираженого в Її щоденному житті та творах Святих Отців. Так от Господь через своїх біблійних авторів і святих людей «не забув» нагадати нам про такі необхідні складові духовного життя, як молитва, покаяння, гріховність, святість, численні методи боротьби з гріховними пристрастями тощо. Життя Христової Церкви та колосальний досвід ведення щасливого, благодатного християнського життя на сторінках творів Святих Отців та у досвіді мільйонів святих, дають нам підставу стверджувати про досконалість, невичерпність, самодостатність, постійну новизну та цікавість, витонченість та незвідані й безмежні можливості й перспективи, які Господь дарує кожному через

грудень 2011 - лютий 2012

практикування євангельського стилю життя, тим самим наслідуючи Христа й духовно з’єднуючись з Ним і постійно перебуваючи в Ньому. Для щастя більше нічого не потрібно, лише духовно з’єднатись з Богом через молитву й святі Таїнства Церкви і невпинне внутрішнє пильнування за порухами своєї душі й тіла. А ще – відчитувати Господню присутність і дію у світі і через своє життя все більше поширювати її, перетворюючи його на Небесне Царство й запалюючи до цього інших. Ось яке воно – людське щастя і мета життя кожного з нас. Чомусь про йогу і східні медитації, які були б корисними у християнському житті, Господь у рядках Своїх Писання й Передання «забув» повідомити. Це мало б нас насторожити. Практикуючи певні чужі речі, навіть з невинних мотивів, ми, не підозрюючи, через власну підсвідомість «посвячуємося» в практичну індуїстську, чи тибетську релігійну обрядовість. Підсвідомість – часто непідконтрольна для нас ділянка, яка найлегше піддається зовнішнім впливам і гіпнотичним навіюванням, що через неї опановують нашими душевними й тілесними процесами. Тому зовсім непомітно можемо почати робити те, що масово відмовлялися чинити наші предкихристияни, через що їх піддавали мукам і мученицькій смерті: приносити жертву язичницьким богам у сьогоденні. А цього й не усвідомлюємо. Не беруся стверджувати, що саме так відбувається з йогою й іншими східними медитаціями. Однак варто відповісти на наступне запитання:

13

Тема номеру:

Запитання: Чи можна, наприклад, займатися йогою й медитаціями виключно як фізичними вправами, незважаючи на релігійну язичницьку складову кожної з них? Відповідь: Найпривабливішим і, здавалось би, нейтральним (за характером релігійного елементу) видом йоги є так звана хатха-йога. Саме з цим стилем асоціюють поняття йоги на Заході й у нас. Це практика сидячих поз тіла (асанів) і контролю дихання. Саме її прагнуть максимально очистити від будь-яких «ідеологій», як просто фізкультуру, яка корисна всім. Однак таке питання все-таки дуже непросте і спірне. З одного боку, в умовах численних стресів, які масово переживає сучасна людина, йога й медитація може мати психокорегуючу, релаксаційну дію. Поєднання фізичної гімнастики та навиків концентрації уваги і думок, а також можливостей розслабитися, зняти стрес, забезпечили цим практикам популярність у жителів планети. Справді, особливо сьогодні, велика кількість людей більшу частину дня зайняті тим, що ворушать кінчиками пальців над клавіатурою й обертають очними яблуками перед монітором. Решту їхнього великого організму, практично, не задіяна. Просте перемикання свідомості від рук до колін вже в якомусь сенсі звільняє людину від гніту «зажатості», як фізичної, так і психічної. Дихальні вправи сприяють пошуку стану якогось душевного комфорту через зняття стресів. Але ось у чому справа: цей комфортний стан та його все більший і постійний пошук мають тенденцію ставати самодостатніми. І замість того, щоб молитися, коли нам погано, сумно, коли відчуваємо психологічну й фізичну важкість, дискомфорт, тиск тощо, ми можемо сісти в асану і правильно подихати. Для тих, хто сам здатний розібратися у собі, коли час молитися, а

14

коли релаксувати, мабуть, нешкідливо практикувати дихальну гімнастику. Але хто з нас може таким похвалитися?!

Йога і медитація –

християнська молитва?! Для тих, хто вважає йогу чи медитацію повноправною молитвою в межах християнства або ж трактує їх як гарну підготовку до неї, пропоную кілька висловлювань Святих Отців: «Кожен, хто молиться, – розмовляє з Богом... Молитва є спільною справою для ангелів і людей, тому хто все життя силкується вправлятися в молитвах і в служінні Богові, швидко стає схожим до ангелів у житті, в честі, в доброті, у мудрості і розумінні Бога, своєї душі й тіла, людей і навколишнього світу… Якщо ж ти позбавляєш себе молитви, то стаєш подібний до того, хто виймає рибу з води: бо як для цієї життя є вода, так для тебе – молитва»2. Тепер про заклик Святих Отців творити справжню молитву: не кожна молитва сприяє спілкуванню з Богом, а лише та, яка супроводжується покаянням і смиренням (тобто готовністю визнати власну неправоту навіть тоді, коли ти правий, а вину тоді, коли невинний, заради уникнення гордості та марнославства): «Досконале покаяння полягає в тому, щоб не робити більше тих гріхів, в яких каємося і в яких викриває нас совість»3. Християнин покликаний до безперервної молитви: «Моліться без перерви» (І Сол. 5, 17). Але при цьому він повинен пам’ятати, що «сам сатана вдає з себе ангела світла» (пор. ІІ Кор. 11, 14). Щоб під час духовної практики замість спілкування з Богом не прийти до спілкування з демонами, дуже важливо молитися правильно. Однією з найважливіших умов молитви, окрім смирення і покаяння, є свідома відмова від будь-якої візуалізації, мислених уявлень: «У глибині самого себе не породжуй уявлень, ані не звертай уваги на тих, які самі по собі утворюються в тобі, не слухай їх і розуму не дозволяй вимальовувати їх у собі»4, бо «диявол має звичку, особливо для початківців, виставляти під виглядом правди свою «красу», перетворюючи своє лукаве в духовне»5.

СЛОВО № 4 (48) /

Сучасне марновірство Дія уяви під час молитви не просуває людину в глибини її серця, а залишає на рівні тіла й емоційних відчуттів: «Справжня підстава молитви – бути уважним до своїх помислів і віддаватися молитві у великому спокої... Для молитви не потрібно ні жестів, ні вигуків, ні стогонів, ні ридань; все, що ми отримуємо в молитві – це прихід Бога»6. Отже, Святі Отці навчають не тільки уникати емоцій у молитві, але й відмовитися від різноманітних уявлень і навіть видінь: «Мовчачи і бажаючи бути з єдиним Богом, ніколи не приймай, якщо побачиш що-небудь образне або уявне всередині або ззовні себе: Христа, ангела, святого, або світлове зображення, намріяне розумом; не вір цьому, хоч би те і добре було… Зберігай же розум свій завжди безбарвним, пустинним, безобразним»7. Отже, чи сумісні йога і медитація з християнською молитвою? Ні, не сумісні. Святі Отці вчать уникати будь-яких видів візуалізації під час молитви, коли в багатьох різновидах йоги та медитацій образні уявлення – нормальне явище. У релаксуючому процесі східних практик не передбачено усвідомлення власної немічності, гріховності, постійної пам’яті про них, отже, і покаяння, без чого справжня молитва неможлива. Чи буде у нас час, чи виникне у нас думка про власну гріховність, покаяння, потребу смирення під час виконування вправ йоги та медитувань? Ні, не буде, не виникне. Необхідні умови справжньої зосередженої молитви: при повній свідомості, без обмеження розумових функцій і мислення, притуплення свідомості, реалістичного способу мислення тощо. Всі ці умови частково або повністю відсутні в будь-якому виді йоги й решти східних медитацій, тому вони ані не є молитвою, ані не можуть бути корисною підготовкою до неї. Щоб не відібрати від Бога провід свого духовного, внутрішнього життя і вручити іншим стихійним силам, слід прислухатися до слів Святих Отців і не намагатися черпати духовність з отруйних джерел.

Хапаємося за чуже, не знаючи глибини й багатства свого Ми недаремно згадували про досконалість, самодостатність, постійну новизну та цікавість, безмежні можливості, які дарує Господь кожному через християнську духовність. Однак нами, християнами, є відкинуте, висміяне, забуте все, чим захоплювались і що так масово пропагували Святі Отці Церкви, а також наші предки. Наприклад, молитва. Вона – не

грудень 2011 - лютий 2012

автоматичне напівмагічне промовляння певних текстів, а набагато краща духовна вправа, ніж будьяка йога чи медитація. Навчившись молитись зосереджено, уважно, по-справжньому ставимо себе не лише в Божу присутність, але й отримуємо благодать, таку необхідну для підтримки життєвих сил, як наших, так і ближніх. Навчитись справжньої молитви можемо у Святих Отців Церкви. Якщо б їхні твори поставити перед очима замість теорії йоги та східних медитацій, ми зрозуміли б, які можливості й перспективи втрачаємо, якщо не молимось по-справжньому, не ставимось до молитви серйозно, як до спілкування з Богом і до можливості проникнення Його в наше життя і життя навколишнього світу через нас і нашу молитву. Навчаючись молитви крок за кроком, наприклад, разом із прочанином із книги «Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві»8, або ж з інших творів Святих Отців, зрозуміємо, що є набагато важливіші речі, ніж умиротворення тіла, думок і психологічна релаксація. Справжня молитва теж дає такі результати для нашого тіла й душі, адже вони також задіяні в ній. Однак вона веде нас до зустрічі з Богом усередині нас, Котрий там перебуває від моменту нашого хрещення й миропомазання (пор. І Кор. 6, 19). Ось цей хвилевий зв’язок з Богом під час молитви маємо зробити тривалим, заповнивши ним все наше життя. Відкриймо за допомогою християнської молитви набагато більші можливості не лише для фізичного й психологічного розслаблення, але й для перебування у Бозі, наповнення Ним життя свого і ближніх.

Примітки: Див.: В. Питанов. Штурм неба или релаксация? Почему у современных горожан так популярна йога? / Виталий Питанов // [Електронний ресурс]: Православие и мир, 2010, 23 квітня. – Режим доступу до статті: http://www.pravoslavie-imir/biblioteka/apologetica/vostochniye-veyanniya-i-hristianstvo/ shturm-neba-ili-reksatsiya.

2 Иноки Каллист и Игнатий. Добротолюбие. – Т. 5. – СвятоТроицкая Сергиева Лавра, 1993. – С. 344.

3 Св. Иоанн Кассиан. Добротолюбие. – Т. 2. – СвятоТроицкая Сергиева Лавра, 1993. – С. 151.

4 Св. Григорий Синаит. Добротолюбие. – Т. 5. – СвятоТроицкая Сергиева Лавра, 1993. – С. 233.

5 Св. Григорий Синаит. Там само. – С. 225.

6 Прп. Макарий. См.: Оливье Клеман. Истоки. Богословие отцов Древней Церкви. – Москва: «Путь», 1994. – С. 167, 182.

7 Иноки Каллист и Игнатий. Добротолюбие. – Т. 5. – СвятоТроицкая Сергиева Лавра, 1993. – С. 388.

8 Див.: Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві. / переклад з російської ієрми. Дам'яна КІЧІ. – Львів: «Свічадо», 2008. – С. 232 1

15

Тема номеру:

Фен-Шуй – «ліки» від усього? Петро МАКОВЕЦЬКИЙ Якщо б на вулиці, чи ринку запитати у звичайних перехожих: «Що таке Фен-Шуй?», то, швидше за все, правильну відповідь дали б не всі. Хоча так само мало буде й таких, котрі ніколи не чули цього, дивного для вуха українця слова. Чомусь вже так склалося, що ми байдуже ставимося до речей, які приходять у нашу рідну українську хату ззовні. Добрі вони, чи ні – нам байдуже, це питання не до нас. Тоді ж до кого?

Прогулюючись містом, яке налічує нехай дві-три сотні тисяч населення, обов’язково натрапимо на оголошення, зміст якого стосуватиметься китайської практики оволодіння простором – саме в цьому допомагає славнозвісний «Фен-Шуй». З китайської перекладається як «вода-вітер». Часто його ще називають «геомантією», через те, що з його допомогою можна вибрати «найкраще» місце для побудови дому, чи захоронення померлих, а все це, як правило, стосується землі («геос» – з гр. земля). Мета цієї практики – пошук найбільш вдалих потоків енергії «Ці» і їх використання для добра людини. Основою цієї філософії є природа. Вітри, які беруть свій початок в небі, і води, що течуть по землі (символи небесного і земного), постійно супроводжують людей і сприяють їм, а також є місцем їхнього проживання та перебування. Такий собі вияв «милосердя» з боку природи. Також ця філософія навчає, що від сили, напряму і швидкості вітру, глибини, ширини, довжини і швидкості водяних потоків залежить радість і смуток, щастя і горе людини. Правду кажучи, не дуже привабливо звучить. Тому дивно, як просто вражаюча кількість людей приймає Фен-Шуй у своє життя, ніби довгоочікуване спасіння. Можливо, хтось тільки і мріє, щоб його щастя безпосередньо залежало від вітру, води чи ще якихось природних явищ, Творець яких – Господь. Але про Творця природи Фен-Шуй чомусь не згадує, мабуть, заглибоке питання… На батьківщині «геомантії» вважають, що людині слід прагнути якнайтіснішого зближення з природою, зокрема водою і вітром, та підпорядкуванню її законам. У цьому знову ж таки допоможе Фен-Шуй, який може «забезпечити» їй здоров’я та довголіття, задоволення власним життям, гармонію в сім’ї, покращення розумових здібностей, підвищення матеріального рівня життя, перетворюючи негативні життєві ситуації в сприятливі. Як все просто, не вражає? У таку доктрину аж хочеться повірити, тому багато людей вважає, що Фен-Шуй – це єдине вирішення всіх проблем. Від біди до щастя – один крок: зблизитися з природою та підпорядкуватися її законам. Без сумніву, природа краще знає, щó потрібно людині і в чому полягає її щастя. Хто може краще зрозуміти – безособова природа, чи живий Бог, Особа? Ісус Христос, Котрий заради нас став чоловіком, був розп’ятий і воскрес у

16

СЛОВО № 4 (48) /

Сучасне марновірство славі? Чи дерева та струмки? На перший погляд, все дуже зрозуміло і виглядає дещо дико. Проте на практиці ми швидко перестаємо зауважувати власну «дикість» стосовно Бога. Підтвердженням цьому є мільйони послідовників різних течій і рухів, філософій древнього Сходу та сучасного Заходу. Обростаємо абсурдом… Але це ще не все. Фен-Шуй «відповідає» не тільки за глобальні питання, такі, як людське щастя та благополуччя. Згідно з цим вченням, навіть колір рослин має велике значення. У певних приміщеннях користь приноситимуть рослини лише яскравого забарвлення, а в інших – зеленого кольору і такі, що не цвітуть. У сімейних проблемах Фен-Шуй також не стоїть осторонь. Якщо молода пара втратила гармонію відносин, то фахівець у даній філософії легко знайде причину в тому, що молодята просто якимось предметом перекрили доступ потрібної сили чи енергії, беручи до уваги, що кожен дім поділений на зони різних енергій. Це зони любові, багатства, дітей, кар’єри, грошей тощо. Американець, Томас Лінь Юй, котрий спростив класичний китайський Фен-Шуй, вважає, що ті зони можна активувати, поставивши той чи інший предмет в якийсь сектор, чи навпаки. Звідси і бере свій початок пристрасть до всіляких статуеток, амулетів, талісманів та подібного. Віра в те, що вони мають магічну силу, за допомогою якої можуть вирішити за нас наші проблеми, заставляє перетворювати дім на житло в стилі середньовічних відьомських хатинок. Не треба забувати також про місця застою енергії «Ці», якими обов’язково є пусті кути в кімнаті, довгі проходи та неестетичні меблі. Звичайно, це не повний перелік всіх «благ», які пропонує сучасний Фен-Шуй, але й цього достатньо, щоб тверезо поглянути і оцінити всю логіку цієї та подібних філософій. Ліна Костенко у своїй останній книзі пише: «…ми країна вільна, у нас тут прохідний двір. Часом щось таке загніздиться – ніякий протяг не видме… ». Справді, нерідко наша свобода вибору зводиться лиш до вибору гачка з яскраво розрекламованою приманкою. Однак щодо філософії Фен-Шуй, дуже важко визначити, які елементи вчення вважаються правдивими, а які є вигадані самими жителями Китаю через труднощі перекладу, що, переважно, є некоректним. Тому сучасний Фен-Шуй в більшості випадків не має нічого спільного з класичним. Але, разом з тим, він не має нічого спільного з нами як християнами. Тут не достатньо виправдання на кшталт – «а я живу – мені цікаво…». На дуже великі ставки йде наше життя, щоб ми могли

грудень 2011 - лютий 2012

легковажити ним. ФенШуй, пропонуючи свою «допомогу», примушує повірити, що людина повинна підпорядковуватись природі, її енергіям, забуваючи про свого Творця, що наше щастя, чи нещастя залежить від чогось, а не від нас самих. Дивно бачити, як людина «віддає» своє життя під охорону всіляких амулетів чи талісманів, нібито покликаних облаштувати його, а насправді конвеєрно наштампованих з метою фінансової зручності. І хто ж тут кого обманює? Тому потрібно відкрити очі, щоб тверезо глянути на світ, в якому живемо, в якому не все, що є приємним та вигідним, – є добрим. Пам’ятаймо слова, які сказали колись налякані бурею апостоли: «Хто це такий, що вітрам і воді повеліває, і вони слухають Його?» (Лк. 8, 25). Христос, а не потоки енергії, дарує нам спасіння. Тож не забуваймо про це.

17

Тема номеру:

Забобон, або ознака слабкої віри у християнина Петро ВОЙТОВИЧ Коли вибухають кризи, люди частіше замислюються про майбутнє. Позаяк ніхто майбутнього не знає, починаються спекуляції на тему народних вірувань, забобонів, навіть пророцтв, в тому числі біблійних. Цим ми, котрі живемо у третьому тисячолітті, мало відрізняємося від середньовічних предків, котрі вбачали в неврожаї, епідемії, церковних розколах і політичних смутах ознаки кінця світу. Одразу ж знаходимо для цього серію «доказів» з різних біблійних текстів. Зустріти жінку з порожніми відрами; чорна кішка перебігла дорогу; повернутися, якщо вже вийшов з дому; розбити дзеркало і багато-багато подібного. Що це – досвід, який передали нам наші попередники, чи просто наївний забобон, який нічого не означає? Тема забобонів та марновірства є досить актуальною... Породжує цю проблему насамперед наше незнання. Не прагнучи пізнати Істини, не прикладаючи абсолютно жодних зусиль до цього, ми жадібно вбираємо все, що проходить через наші вуха, очі, не зачіпаючи при цьому ні розуму, ні душі. Спробуємо проаналізувати доцільність чи недоцільність вірити забобонам…

Побутові забобони… У нашому народі є дуже велика кількість забобонів і усі вони між собою різняться. Одні відрізняються у географічному плані (міські відрізняються від сільських), одні у віковому (молоді схильні вірити в долю, у ворожіння, літні – у віщі сни, в знахарів), а ще інші в професійному (більш забобонними є люди, професії котрих пов’язані з ризиком: пілоти, водії, хірурги). Так, людина завжди тягнеться до чогось таємного, незнаного, що певною мірою об’являє себе їй. Вона шукає якихось випадкових збігів подій, які начебто в змозі пояснити її життя. Забобони, з точки зору психології, більш притаманні людям непостійним, тривожним, невпевненими у собі.

18

Серед усіх цих забобонів найбільш відомими, мабуть, є побутові забобони: зустріти жінку з порожніми відрами; чорна кішка перебігла дорогу; розбити дзеркало; розсипати сіль; привітатися за руки через поріг і багато інших. Не остання роль у

житті людей належить забобонам, які пов’язані з днями, числами і місяцями. Наприклад, чи не кожна сучасна людина вважає, що понеділок – важкий день. Подібно якщо 13-те число місяця збіглося з п’ятницею, то це вважається украй нещасливим. Та якщо добре в цьому розібратися, то, насправді, жодні збіги цифр чи днів, «особливі» числа або місяці року самі по собі не тільки не несуть людині ніякої шкоди, але й зовсім не мають жодного символічного значення. Понеділок важкий лише для тих, хто напередодні провів час безладно, або ж для лінивих людей, для яких початок робочого тижня не є благословенним часом (адже сам Господь наказав шість днів працювати, а сьомого спочити), а просто нестерпними муками. Хто ж уміє користуватися часом, в того перший після недільного відпочинку день буде пов’язаний із творчим підйомом і легкістю. Життя ж у вірності Богові спричиняє мир душі і внутрішню радість, незалежно, чи це понеділок, «п’ятниця 13-го», або ще якийсь страшний для забобонних людей день.

СЛОВО № 4 (48) /

Сучасне марновірство Отже, для нашого щастя кожну добу життя потрібно присвячувати виконанню Божих Заповідей. Кожний день, в який Бог дав нам жити, освячений Його присутністю і допомога Його в справах людських відкрита для тих, хто шукає її. Тому не чисел або днів слід боятися християнинові, а лише гріха1. Кумедно, коли зріла людина просто вірить у безглузді речі. Наприклад, якщо тебе переступили – то вже не виростеш; якщо тобі наступили на ногу, а ти у відповідь – ні, то хтось із близьких помре; закривати потрібно парну кількість банок з консервами – інакше зіпсуються; не свисти в будинку – грошей не буде; якщо неодружений хлопець буде облизувати ножа, то буде мати дружину, гостру на язик...2.

Релігійні забобони… Усі ці забобони є притаманними більшою мірою людям маловірним і використовуються в повсякденному житті. Та, на превеликий жаль, велике місце також займають релігійні забобони. Найбільш відомі серед них: вживання забобонних молитов (змов); гріх пити ліки; митися у свята і після Причастя; передавати свічку в церкві тільки правою рукою і через праве плече; не можна переставляти раніше поставлені свічки; Тайну Єлеопомазання можна приймати тільки перед смертю тощо. Трапляється, що дехто носить на могилу їжу, поливає її водою, молоком, вином, щоб так підтримувати існування померлого… Навіть ставлення до церковних речей (ікон, свяченої води, свічок) може стати забобонним. Усе це відбувається тоді, коли людина бездумно покладається на якийсь священний предмет: поясочок, ладан, кулон із образом святого, не згадуючи при цьому ні про Бога, ні про найпростіші правила безпеки. Часто люди не зберігають найелементарніших правил безпеки під час руху автомобілем (не користується ременем безпеки, порушують правила дорожнього руху), спираючись лише на те, що автомобіль освячений і на передній його панелі поміщена ікона, а тому Бог обов’язково має подати їм «безжурну» поїздку у зв’язку із самим фактом присутності чогось посвяченого. Насправді автомобілі

грудень 2011 - лютий 2012

освячують для того, щоб вони були так само, як і християни-водії, осяяні благодаттю Божою, а значить, позбавлені присутності темних сил, здатних лише шкодити. Проте все це не привід вважати себе остаточно збереженим від будь-яких небезпечних ситуацій, а, як говорить приказка, «береженого Бог береже». Усі ці забобони з’явилися тому, що багато людей здобули віру і знання про неї, спостерігаючи за обрядами і не розуміючи ні їх змісту, ні символіки, а тому часто надавали їм свого значення. Забобони у релігійному житті спотворюють віру, по суті, глумляться над нею. Ми хрестимось, вінчаємось, беремо участь у Таїнствах Церкви не для того виключно, щоб жити матеріально благополучно і безтурботно. Якщо людина дійсно вірить і любить Бога, то вона, насамперед, для підтримання і збільшення цієї любові має більше про Нього дізнатися, адже важко вірити у те, що ти не знаєш і чого не досвідчив. Святі Отці Церкви називають забобони «диявольською гординею». Неважко зрозуміти, чому вони такі категоричні. Виконанням забобонів люди віддають себе в рабство демонам, надіючись не на Бога і молитву, а на різні предмети природи, цим віддаючи себе у владу диявольську, адже чи не диявол це все придумав, аби відвести людей від істинного Бога: «Отже, стійте у свободі, яку дарував нам Христос, і не підпадайте знову під ярмо рабства» (Гал. 5. 1).

Як з’являються забобони, чому ми у них віримо?..

і

Людина дуже часто приймає за віру те, що їй сказали інші або те, у що сама вона прагне вірити. Саме так з’являються забобони, що, за своєю суттю, є лише метушнею, порожнечею і помилковою вірою у щось начебто надприродне. Забобон з церковнослов'янської мови можна перекласти як «порожня віра», «марна віра». Забобон є гріхом відступу від віри, її відсутністю, хибним розумінням віри, прийняттям брехні за істину. Джерело забобонів є у віддаленні людини від істинного світла, у втраті нею справжнього

19

Тема номеру: релігійного знання. Так пояснює святий апостол Павло походження ідолопоклонства, або язичництва, яке являє за своєю суттю найбільш яскравий і небезпечний вид марновірства. Якщо людина у своєму незнанні, або ж через власне бажання віддаляється від Бога, то в душі з’являється порожнеча, яка не може існувати, і її потрібно чимось заповнити, замінити. У такому випадку людина звертається до якоїсь видуманої вищої сили, яка заповнила б цю порожнечу. Цією силою часто служать забобони. Сутність забобону або марновірства полягає в тому, що людина притаманне тільки Богові приписує Його творінню і замість того, щоб сподіватися на Бога, покладає свої надії на створені речі. Така віра є хибною, а, частково, і згубною, бо, занадто захопившись забобонами, людина не лише не зростає у вірі, а часто неправильно її трактує або й зовсім віддаляється від неї. Вони забруднюють віру, нищать надію на Творця, відхиляють від Церкви, перекручують християнське вчення, а іноді ведуть до злочину. Саме із забобонів і марновірства найчастіше утворюються секти. Коли людина має справжню віру, вона не буде приймати за правду будь-яку інформацію. Справжній вірі притаманні тверезість і розсудливість, при яких лише і можна правдиво вірити і розуміти, у що віриш. Забобон є вірою короткозорою і наївною, яка не дає справжнього розуміння. Коли в людини немає справжньої віри в Бога, то богом для неї стає щось більш близьке, зрозуміліше, на що вона намагається надіятися у власному житті.

20

Забобони, значною мірою, перейшли до нас від предків-язичників, але деякі з них розвинулися у християнську епоху. Виникали вони частково через релігійне незнання або через прагнення такими вірними якихось містичних переживань. Вони не задовольняються сподіванням на волю і силу Божу, але шукають видимих і швидких знамен і чудес у звичайних речах природи. Апостол Павло, до речі, докоряв деяким з християн, нагадуючи їм їхнє життя в язичництві: «Але тоді, не знавши Бога, ви служили богам, які по суті не є боги. Тепер же, пізнавши Бога, або, краще, одержавши пізнання від Бога, навіщо повертаєтеся знову до немічних та вбогих стихій і хочете ще знову себе поневолити їм? Ви спостерігаєте дні, місяці,

пори і роки. Боюся за вас, чи не дармо я трудився у вас?..» (Гал. 4, 8-11). Та усі ці забобони, яким би способом не проникли в нашу свідомість, ніколи не знаходили захисту у істинній вірі, але навпаки строго нею засуджувались. Бог уже в Старому Завіті намагався відгородити людину від цього марновірства. Перед вступом євреїв в обітовану землю, де їм загрожувала небезпека захопитися прикладом забобонних язичників, Мойсей, від імені Господа, дає своєму народові таку заповідь: «Коли будеш входити до краю, що дає тобі Господь, Бог твій, то не навчися чинити такого, як гидота цих народів. Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через огонь, хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих» (Втор. 18, 9-11). У Новому Завіті апостоли показують нам приклад ставлення до забобонів. Апостол Павло вражає Елімаса (волхва) сліпотою (див. Ді. 13, 6-12). У Филипах Павло виганяє злого духа зі служниці, котра займалася віщуванням. І це апостол робить, незважаючи на те, що служниця, йдучи за ним і його супутниками, далеко не критично ставилась до нього, кричачи: «Оці люди – раби Бога Всевишнього, що вам провіщають дорогу спасіння» (Ді. 16, 16-28).

Як пояснити, що справджуються?

забобони

Психологічна специфіка забобону пов'язана з тим, що випадки їх підтвердження (які при достатній масовості можуть відбуватися просто в силу випадкових збігів) міцно фіксуються, а факти явної помилковості (яких, насправді, більшість) – витісняються. В результаті людина встановлює помилковий зв'язок між своїми діями і якоюсь незалежною від них подією, яку починає вважати наслідком своїх дій. Науковці пояснюють справдження забобонів називаючи це т.з. «хоторнским ефектом», мовляв, інтерес або підвищена увагу до чогось стають причиною спотвореного, часто дуже сприятливого результату. Наприклад, досвід показує, що учасники експерименту діють більш ретельно, ніж зазвичай, бо усвідомлюють, що вони причетні

СЛОВО № 4 (48) /

Сучасне марновірство до цього експерименту. Наслідком є результат, котрого вони підсвідомо бажають3. Часто буває так: у що людина повірила, те для неї і стає реальним. Нерідко трапляється й те, що забобонна людина насправді сама всі події свого життя підлаштовує під забобони, тим роблячи їх правдивими. Не можна забувати, що там, де бракує Бога і його благодаті, – починають діяти злі сили… Тому справдженню забобонів можуть сприяти й нечисті духи.

Християнська постава При всій своїй удаваній невинності, забобони далеко не безпечні для віри. Вони затемнюють духовний погляд і забруднюють віру, послаблюють надію на Творця, віддаляють їх прихильників від Церкви. Викривляючи віру, забобони, звичайно, більшою чи меншою мірою тягнуть за собою зниження або перекручення моральності. Вони викривлюють моральні устої, навіть стають причиною важких гріхів, або ведуть до злочинів4. Святий Йоан Золотоустий закликає нас: «…покинувши всі такі забобони, будемо вважати для себе страшним один тільки гріх і образу Бога. Якщо все це дрібниці, то і посміємося над цим, так само як і над першим винуватцем цього – дияволом. Благодарімо Бога і намагаймося самому ніколи не впасти в таке рабство, а якщо хтось із наших друзів буде полонений, розірвімо його узи, звільнімо його від цього нестерпного і ганебного ув'язнення, зробімо його здатним для сходження до неба»5. Якщо ми вже пізнали правдивого Бога і вважаємо Його нашою допомогою, порятунком і захисником, то чому й надалі звертаємось по допомогу до різних творінь, а що гірше – до темних і злих! «Бо якщо, позбавившись скверни світу через пізнання Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, вони знов заплутуються в ній і перемагаються нею, то останнє буває для них гірше за перше», – навчає нас апостол Петро (ІІ Пт. 2, 20). Нам потрібно зробити свій остаточний вибір: або істина – або брехня, або Христос – або диявол. Змішуючи християнство з язичницькими ритуалами та марновірством, ми чинимо гріх проти заповіді віри в

грудень 2011 - лютий 2012

Єдиного Бога, бо заперечуємо, що тільки Бог спасає, і одночасно, приписуємо спасаючу силу створеним речам, ніби обожествлюємо їх. Святе Письмо однозначно негативно висловлюється про забобони: «Що ж до нечистих, бабських байок – то ти їх вистерігайся. Вправляйся у благочесті» (І Тим. 4, 7). Кращий шлях до подолання забобонів – це ознайомлення з церковним віровченням, зростання у християнській свідомості та налагодження здорового церковного життя. Саме до цього закликає нас Святе Писання від християн: «... ідіть, і навчайте всі народи ...» (Мт. 28, 19). І буде цілком логічним для всіх християн відгукнутися на цей заклик Христа і втілити його в життя6. Як бачимо, людині, щоб бути християнином, потрібні тверді знання про віру, які вона може почерпнути з релігійної літератури, що видається з благословення церковної влади. Блискучі зразки викриття язичницьких пережитків можна знайти у святителя Йоана Золотоустого, блаженного Августина, преподобного Теодосія Печерського, Андрея Шептицького та інших. Дякувати Богу, зараз видається багато релігійних книжок і часописів. Їх просто треба читати, щоб бути готовим у світлі християнського вчення бачити виклики, котрі посилає нам світ. Отримати необхідні знання можна і через відвідування катехизацій, занять у недільних церковних школах. Не треба боятися підійти до священика і розпитати про те, що нас цікавить чи непокоїть.

Примітки: 1 Костянтин Чорноус. Про марновірство та забобони //http:// bilaugcc.org.ua/dlja-dushi/6-rozdumy/96-pro-marnovirstvo-tazabobony.html (17.11.2011) 2 Безглузді забобони // http://zabobonczuk.narod.ru/bezgluzdi. html (17.11.2011) 3 Дж. Гудвин. Исследование в психологии: методы и планирование — СПб.: Питер, 2004. — С. 232-233.

4 Юлия Кустикова. Вера и суеверия. Мы крещеные…// http:// www.k-istine.ru/occultism/occultism_faith_and_superstition.htm (17.11.2011) 5 Св. Иоанн Златоуст. Творения. СПб., 1905. Т. 11. С. 112 6 Виталий Питанов. Суеверие как искушение «бабьими баснями» // http://sueverie.net/chto-takoe-sueverie/chto-takoe-sueverie/ sueverie-kak-iskushenie-babimi-basnyami.html (17.11.2011)

21

Тема номеру:

Людино, кому ти більше віриш: Богові, чи гороскопу? Антон БОРИС Щойно ми прочитали прогноз погоди… Вибачте, – прогноз нашого життя, згідно з задумом його укладачів. Саме так, як написано, має виглядати життя людей найближчим часом. Ці прогнози життя називаються гороскопами, які, що з жалем слід визнати, є сьогодні досить популярними. Про це свідчить той факт, що майже кожна газета їх публікує. Причиною цього є попит, адже якби гороскопів не читали, то їх не друкувало б жодне видання. Читають їх із різних мотивів: хтось із цікавості, хтось – з метою довідатися про власне майбутнє. Однак не настільки важливими є мотиви, як факт, що гороскопи читають. Тому метою даної статті буде не стільки висвітлити явище гороскопів як таких, як роздумати над ними у світлі нашого життя та Божого об’явлення.

22

Водолій (21 січня – 19 лютого) Професійні перспективи не виглядають привабливими, та й взагалі день навряд чи можна назвати безумовно сприятливим. Він пов'язаний з появою сильного суперника, якому вдасться отримати над вами верх, вдавшись до хитрощів або скориставшись допомогою впливової людини. Але це – не найнеприємніше. Найгірше те, що сьогодні вас намагаються використати «втемну» люди, котрим ви звикли довіряти безмежно. Будьте спостережливими, поспішіть вивести на «чисту воду» того, хто спробує загрібати жар вашими руками.

Уявімо собі ситуацію: звичайний робочий день, неважливо, в селі це, чи в місті. Більшість людей іде на роботу. Хтось із них міг цілком випадково прочитати в газеті гороскоп на свій знак зодіаку, в якому було написано про якісь неприємності на роботі. Тепер уявімо собі ставлення тієї особи, котра це прочитала, до людей, що працюють поруч. Людина, котра не є практикуючим християнином,

мало, або зовсім не вірить в те, що Бог піклується її життям як люблячий батько, увесь день дивитиметься на ближніх з недовірою й триматиметься осторонь від них. Так ми описали ситуацію, яку може створити особа під впливом прочитаного гороскопу. Ці кілька рядків, невідомо ким написані, сіють у серці недовіру до ближнього, яка завжди означає зменшення любові, а отже, – і небажання допомагати йому та звернення уваги виключно на власне благо. Отож, кілька рядків із гороскопу можуть завадити тобі любити ближнього, як себе самого, адже саме з точки зору любові можна судити про людину і сказати, ким вона є насправді. Маємо на увазі слова Христа, сказані до своїх учнів: «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо. 13, 35).

Уявімо собі ще одну ситуацію: хтось читає гороскоп і в ньому дізнається про негаразди, які його очікують цього тижня. З цього приводу, він надто переймається прочитаним, ходить сумний, повний тривоги, неспокою та передбачень того, що такого неприємного може відбутися. Сум приходить, тому що людина думає про майбутнє і не помічає радості теперішнього, тобто не живе реальністю, а навіяними ілюзіями.

СЛОВО № 4 (48) /

Сучасне марновірство Звернімо увагу і на те, як закінчуються гороскопи. Вкінці йде мова про сприятливі і несприятливі дні, позитив та негатив протягом тижня. Знову ж таки, хтось, невідомо звідки, знає про мій тиждень більше, ніж я, мої близькі. Людина, котра пише гороскоп, порівнює себе до Того, Хто відає серця; дозволяє, щоб її програмували на той, чи інший результат. Є ще один цікавий факт, який неможливо оминути, говорячи про гороскопи. Спостерігаючи за зірками, укладачі гороскопів часто ведуть мову про так звану сумісність і несумісність знаків зодіаку хлопця і дівчини, котрі бажають прожити життя разом. Мимоволі виникає запитання: як зірки можуть вплинути на мою любов та й взагалі на усе моє життя? Слід зазначити і те, що людина, котра прочитала про приреченість свого кохання, часто вже не прагне, не хоче розвивати свою любов, не хоче за неї боротися, тому що прочитала гороскоп – і повірила йому. Отож, гороскоп і можливі наслідки, які він несе для життя людини, можемо назвати «долею», яка обов’язково збудеться, позаяк людина вірить в неї і підпорядковується їй. Це поняття замінює Бога і передбачає хід подій, незалежний від людини і Господа.

ла, я тебе не забуду» (Іс. 49, 15). Не вірять в те, що Бог полюбив нас і любить до кінця. Він знає всі наші потреби і піклується нами настільки, що «волосина з голови у вас не пропаде!» (Лк. 21, 18). Віра в гороскопи заперечує Боже піклування про людину, ставить на перше місце псевдопрогнози, а не Творця. Гороскопи заперечують свободу. За їх логікою, особа мусить поводитися так, як пише гороскоп. Виходить, що вона вже не цар, не вінець творіння, а його слуга, бо нею керує це творіння – зорі і сузір’я. Парадоксально, але той, хто є «мало чим менший від ангелів» (Пс. 8, 6-9), підпорядковується безликій долі, бо сам так хоче. Отже, віра в гороскопи – це відмова від власної свободи, від Богом даної можливості самому творити майбутнє. Така людина зрікається можливості бути господарем свого життя, не прагне осягнути більшого, а задовольняється тим, що має. Вона відмовилася від власного розвитку.

...від людини і від її відкритості на Бога залежить позитив і негатив у її житті й те, який день буде сприятливим, а який ні.

Зробивши загальний огляд гороскопів, звернімося до Святого Письма. Вже на перших сторінках Божественного Писання читаємо розповідь про створення людини. Спочатку вона жила з Богом, спілкувалася з Ним. Далі читаємо про те, як людина робить гріх, тобто відходить від Джерела Життя – Бога. Через те вона починає поклонятися іншим неправдивим, видуманим богам. Прихильник гороскопів, по суті, стає ідолопоклонником. Виникає запитання: яку правду відкриває опис про створення людини? Він відкриває причину того, чому церковні люди вірять гороскопам. Вони їх читають та вірять їм тому, що, перебуваючи в Церкві, не живуть з Богом, а життя без Бога означає життя в гріху. Тому і вірять гороскопам, що «вони замінили Божу правду на неправду» (Рим. 1, 25). Отже, відмова від життя з Богом веде до віри в астрологічні прогнози. Люди, котрі вірять гороскопам, подібні до тих, що свій дім збудували на фундаменті з піску, який вода може зруйнувати (пор. Лк. 6, 46-49). Вони не вірять в те, що Бог піклується ними так, як говорить пророк Ісая: «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забу-

грудень 2011 - лютий 2012

Звернімося знову до опису створення людини. Бог творить її на свій образ і подобу (пор. Бут. 1, 26-27). Це означає, що людина є наділена свободою, а коли вона грішить, то тратить її, бо потрапляє в залежність. Христос її нам повертає (пор. Гал. 5, 1). Святе Письмо говорить про те, що людина має свободу вибору: «Я кличу сьогодні проти вас на свідків небо й землю; життя і смерть появив я перед тобою, благословення і прокляття. Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству, любивши Господа, Бога твого, слухавшись його голосу та прихилившись до нього; в тому бо полягає твоє життя й твоє довголіття, щоб тобі жити на землі, яку Господь, твій Бог, клявся дати твоїм батькам: Авраамові, Ісаакові та Якову» (Втор. 30, 19-20). Любов дарує людині свободу, а гороскоп – рабство обставин. Свобода означає те, що існує можливість вільно обирати. Тут ідеться про те, що від людини і від її відкритості на Бога залежить позитив і негатив у її житті й те, який день буде сприятливим, а який ні. Отже, мій день не залежить від розміщення зірок, а від мене, точніше від того, чи живу я вірою в Бога. Отож, з певністю можемо сказати, що для людини, котра живе з Богом щодня, кожна хвилина є доброю. Для християнина кожна обставина життя є моментом, сприятливим для спасіння. Тому не відмовляймося від свободи, вірячи гороскопам, не ставаймо рабами, бо «Христос нас висвободив на те, щоб ми були свобідні» (Гал.5.1).

23

Тема номеру:

Чи вміємо ми бути християнами?

Тарас КАБЛАШ Ось уже більше тисячі років як християнство прийшло на колись поганські землі, які ми сьогодні з гордістю називаємо Україною. Християнство не було прийняте спонтанно, але це був тривалий процес входження (інкультурації) християнської віри в культуру, ментальність, побут мешканців землі Руської. Цей складний процес був успішно звершений Кирилом та Методієм, яких ми називаємо апостолами слов’ян. Так християнство міцно закорінилось на нашій Богом благословенній землі. Але залишки поганської релігії, яка повністю не згасла, і сьогодні мають місце у житті та ментальності людей, котрі називають себе християнами.

24

Про окремий тип такої ще поганської ментальності й поговоримо у цій статті, а саме – про різного роду обереги й талісмани…

Поганські «обереги» в християнському світі

Наші пращури погани, в силу того, що ще не знали правдивої віри, відчували потребу мати над собою щось, що володіє надприродною силою, якесь божество, яке може змінити те, що людині не під силу. Так народжується поганська релігія, яка робить богами матеріальні предмети, тварини, чи сили природи. Такі предмети називаємо оберегами чи талісманами. Витоки поняття «оберіг» походять із культу богині-матері, який був поширеним, практично, в усіх народів. З ним пов’язана і етимологія слова «оберіг», дослідженням якого займався свого часу академік Б. Рибаков. Походить воно від слова «берегиня», що відповідає грецькому «земля» (давньоруська транскрипція – «берние», тобто земля, глина), богиня землі і її охоронниця. Берегиня – мати всього живого, первісне божество-захисник людини, богиня родючості, природи та добра. З часом берегиня стала охоронницею дому, її скульптурки знаходились у хатах, вишивки з її орнаментами прикрашали святковий одяг, її зображення-амулети носили на шиї1. Окрім образу Берегині, до українських орнаментів увійшли й інші тотемічні знаки часів язичництва. Загалом орнаменту на одязі приписувалась магічна сила «не впустити» хворобу в тіло2. Український письменник, Сергій Плачинда,

СЛОВО № 4 (48) /

Сучасне марновірство в історичному романі «Київські фрески»3 описує, як воїни-роси, йдучи на ворога, отримували від своєї неньки материн оберіг у вигляді трикутної пластини із зображенням берегині та дівочий від нареченої – у вигляді круглої пластини із зображенням Лади – богині весни, яка була дружиною бога шлюбу. Оберіг на шиї, на грудях (біля серця) або на поясі був дуже поширеним. Контакт із тілом, а відтак постійне нагадування про себе, мали неабиякий позитивний психологічний ефект: це заспокоювало, а відтак надавало відваги, сили та впевненості. При віддаленні від домівки талісман ще й зігрівав, навіюючи спогади про батьківщину, про рідних. Ще за епохи палеоліту людина носила на шиї підвішені на мотузці ікла хижих звірів, кістки мамонтів, камінчики, які повинні відлякувати злих духів. Пізніше, у добу язичницького культу бога-громовержця Перуна, за обереги правили мініатюрні амулети-сокирки (знак Перуна) та інші «шумні» предмети – металеві ключі, бубонці, брязкальця, ножі, ланцюжки, що кріпились на поясі, чи на плечі. Підвіски в намисті повинні були охороняти жінку від наврочення. Гуцули ще донедавна практикували після обряду першої купелі прив’язувати на праву ручку немовляти мішечок з часником і шматочком глини з печі – «надійний оберіг від дитячих хворіб»4. Але і в наш час, коли християнство стало таким звичним і рідним всім, нам нерідко можна зіткнутись із унікальним і чужим християнству явищем, коли бачимо на руці немовляти червону нитку, яка ніби має захистити дитину від хворіб, або вроків, які нібито чигають на неї. Також трапляються люди, котрі твердять, що шпилька, яку вони носять на внутрішній стороні одягу, якимсь чином захищає їх від впливу негативної енергії, вроків. Зустрічаються талісмани із чудернацькими міфічними символами: різні камінці, які ніби наділені божественною силою, підкова над порогом оселі, або гроші, вмуровані в фундамент будинку, щоб захистити його мешканців від якогось лиха. Та, незважаючи на всі ті «запобіжні заходи», нещасні випадки і далі трапляються, завдаючи лиха багатьом. І як би все це не суперечило християнству, воно є у нашій українській культурі і побуті народу. Всіх залишків поганства і не перелічити, але можна назвати одним словом: фетишизм – віра

грудень 2011 - лютий 2012

у надприродні, божественні властивості матеріальних речей.

Християнська альтернатива язичництву ХХІ століття

Тепер запитаймо себе: чи ми справжні, віруючі і практикуючі християни? Чи ми втілюємо в життя те, що часто визнаємо у «Символі віри»? Чи гідні ми так себе називати, коли ставимо творіння, матеріальні речі, які покликані служити нам, на місце самого Творця?

Перша заповідь Божа забороняє вшановувати інших богів, крім єдиного Господа: «Я – Господь, Бог твій … нехай не буде в тебе інших богів крім Мене» (Вих. 20, 2-6). Катехизм Католицької Церкви повчає нас: «Перша із заповідей охоплює віру, надію, любов». Коли ж ми говоримо «Бог», то, по суті, ісповідуємо єство стале, незмінне, завжди однакове, вірне, досконало справедливе. Звідси випливає, що ми повинні обов’язково прийняти Божі слова і мати віру та цілковите довір’я в Нього. Він є всемогутнім, милостивим, безмірно творить добро. Чи хтось міг би не покладати на Бога всі свої надії? І чи хтось міг би не любити Його, розважаючи про скарби доброти любові, які Він нам дав? Звідси вираз, який Бог вживає у Святому Письмі, чи то на початку, чи в кінці своїх заповідей: «Я – Господь»5. Тому на нас лежить велика відповідальність, бо більший гріх чинять ті, котрі, прийнявши Христову віру, і далі у своєму житті покладають надію на магічні, нехристиянські ритуали, чи чарівні амулети, обереги, ніж наші предки язичники, котрі ще не знали віри християнської. Бог у Старому Завіті неодноразово засуджував різні прояви ідолопоклонства, посилаючи своїх пророків до народу ізраїльського (Єз. 13, 18-23). У наш час також має місце проблема, яка полягає у відсуванні Бога на маргінеси свого життя, натомість матеріальним речам приписують божественні сили. Необов’язково бути великим чаклуном чи знати закляття, щоб брати участь у магії, і так грішити проти першої Божої заповіді. Бо кожен, хто носить амулети чи талісмани і вірить в їх магічну силу, – той вже грішить. Кожен, хто шукає рятунку від зла у речах (шпилька, червона нитка, амулети…)

25

На гранях часу: той, може, до кінця і не усвідомлюючи своєї провини, мотивуючи себе банальним «всі так роблять», чинить гріх, надіючись не на Господа – свого Творця і люблячого Батька. Дуже важливо кожному зрозуміти, що сенс нашого життя має небесну перспективу, воно не завершується на землі, але ми живемо в надії й очікуванні Царства Небесного, що і визнаємо у Символі віри: «Очікую воскресіння мертвих і життя будучого віку». Образ того життя, яке ми очікуємо, і яке обов’язково колись прийде в повноті, ми можемо вже сьогодні наблизити, побачити Його духовними очима віри через споглядання ікони, бо вона є «вікном» у Царство Боже. Вірні моляться перед іконою, але не до ікони, як фізичного тіла, а до особи, котра зображена на ній. Сама ж ікона, як місце тієї присутності, залишається річчю, а не ідолом чи божеством. Вона постала з потреби конкретизації релігійних почуттів і прагнення додаткового зв’язку з Ісусом, Матір’ю Божою та святими. До вшанування ікон спричинився не тільки їхній зміст, але й віра в те, що вона є місцем присутності благодаті, яка спливає на ікону через її посвячення, що призводить до того, що ікона стає чимось подібним до таїнства, завдяки чому створюється можливість зв’язку праобразу (зображеної постаті, особи) з образом (самим зображенням)6.

26

Духовність ікони можна описати як зображення віри в кольорах7. Християнство спрямовує наші очі на Бога та духовні вартості. У тому допомагають нам ікони, адже вони зображають тайни Небесного світу та звертають наші духовні очі до Бога, у те Царство, яке вже є започатковане серед нас (Лк. 17, 21). Вони актуалізують цей небесний світ тут, на землі, між людьми.

Ікона не є тільки мертвим фізичним предметом, на відміну від талісманів, амулетів чи оберегів, але у житті Церкви вона стає живим словом, коли її народжено вірою Церкви й натхненим іконописцем, та коли ми з вірою вдивляємось у неї. Ікона фіксує не тільки минуле, зображуючи реальні історичні постаті чи події, але вона, силою Святого Духа, кличе вірних до їх справжньої Батьківщини – Небесного Царства (Лк. 12, 31). Ікона є носієм духовності, тому важливо мати ті «духовні оазиси» Царства Божого у своїх оселях, а відтак з вірою у молитвах звертатися до святих, котрі зображені на іконах і, споглядаючи, уприсутнювати їх у цьому світі, у своєму житті і так освячувати його. Тому наскільки більша користь нам, коли ми носимо на своєму тілі посвячені медальйони із зображенням святих, хрестики, які є величним знаменням перемоги Життя над смертю, Добра над злом, які є запорукою нашого воскресіння, аніж коли почитаємо і покладаємо надію у своєму житті на матеріальні речі, яким приписуємо магічну, божественну силу без Бога. І святі Отці у символі Розп’яття бачили могутню зброю, перед якою тремтить диявол. Тому коли ми з вірою почитаємо Хрест і з пошаною носимо його біля свого серця, то і сам Христос перебуває в нас, а ми – в Ньому. У нашому народі є добрий християнський звичай, який сьогодні, на жаль, дещо знехтуваний, щоб матері благословляли свої дітей знаком Хреста, коли вони ідуть з дому, адже він є найкращим нашим «оберегом», який нас може охоронити від усякого зла, коли ми почитаємо його зі щирою вірою у Того, Котрий «смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Отож, роздумаймо над такими простими питаннями, з якими зустрічаємось кожного дня, і «не будьмо більше невіруючими, але віруючими»…

Примітки: Б. Рибаков. Дpевние элементы в русском народном творчестве. – Сов. этнография, 1948, № 1. – С. 90-106.

2 Наталя Крутенко. Українські обереги: традиції і сучасність// Образотворче мистецтво” № 3, 1991 р.

3 http://www.ridnamoda.com.ua/?p=1149 4 Там само 5 Катехизм Католицької Церкви.– Львів. – 2009 6 Пор. В. Мокрий Церква в житті українців. – Просвіта. – Львів, Краків, Париж, 1993. – С. 23-24.

7 Пор. Я. Креховецький Богослов’я та духовність ікони. – Свічадо. – Львів, 2005. – С. 128.

1

СЛОВО № 4 (48) /

слово до молоді

Такий, як всі?.. Микола ВИТІВСЬКИЙ

і, практично, жи-

Багато подій у житті кожного зокрема, чи суспільних рухів вуть у магазинах та ь? загалом пояснюються бажанням людини вирізнитись бутіках. Часто можемо т с і спостерігати абсолютно з-поміж інших, показати свою неординарність... Саме ьн непрактично, некомфортно, а, л таким бажанням спонукуються явища моди, все а іноді, навіть естетично непривам р нові стилі музики, виникнення різного роду о бливо одягнутих людей тільки тому, ф е субкультур, що сьогодні є дуже поширещо це модно,.. тобто заради «лейбла», н марки, фірми... На це витрачаються значні и ними. Щоб розуміти всі ці явища прач , кошти, бо ж коли є дві майже ідентичних одивильно і вміти їх трактувати, поа» ниці одягу, ми обираємо ту, яка є від відомішого с п трібно зрозуміти людське бренду, хай це навіть вчетверо дорожче. Тому, безо п перечно, що сам по собі будь-який ексклюзивний психологічно-духовне « , одяг не є чимось злим, бо жодна річ не є злою сама внутрішнє бажанур Передупо собі, але стає такою через наше неправильне її м а ня «бути інсім розгляньмо, л Г де найбільше сьогодні використання. Якщо мода стає для людини залежшим»... ністю, приводить її до гордості, марнотратства, а назовні проявляється таке внутрішнє прагнення самовираження, щоб від зовнішніх маленьких проявів перейти до справді вагомих наслідків, а тоді заглибитись у духовний бік цього питання.

Поняття «мода» відоме усім. Не можна сказати, що в своєму корені мода і її наслідування є злом. Проте цікаво, що саме спонукає людину щотижня оновлювати гардероб, витрачаючи на це іноді майже весь свій заробіток, при тому, маючи багато одягу, який нещодавно «вийшов з моди». На сьогодні це називають хворобою, своєрідним типом залежності, а людину, котра від неї потерпає – «шопоголіком» (з англ. «shop» – «магазин»). Це характерно тим, котрі справді мають манію купівлі нових речей

грудень 2011 - лютий 2012

інших спонукає до заздрості, то краще, мабуть, від неї відмовитись. Чому таке бажання зовнішнього самовираження стає злом? – Тому що неординарність стає самоціллю, тобто ми не є іншими, щоб бути собою, а іншими задля інакшості. Часто таке вираження є ознакою комплексу неповноцінності людини, котрій не вистачає уваги, але яка не знаходить іншого шляху, щоб її до себе привернути. У питанні зовнішнього вигляду, моди, одягу, зачісок тощо дещо легше зрозуміти дівчат, але сьогодні такий «фемінізуючий синдром» зовнішнього замінника духовної краси притаманний хлопцям іноді навіть частіше, ніж дівчатам, про що в останні роки активно ведуть мову соціологи та психологи. Безперечно, що в бажанні гарно виглядати немає нічого поганого, проте бажання бути «гарним»

27

На гранях часу: тут не означає, на жаль, бути «добрим»... Зокрема, добрим сином для своїх батьків, добрим громадянином своєї держави, добрим християнином своєї Церкви, добрим чоловіком для своєї дружини, а згодом добрим батьком для своїх дітей... Для того щоб стати зрілим «мужем», саме ці якості треба осягати, а не мати кілька пар модних джинсів, чи якомога екстравагантнішу зачіску. Отже, варто виховувати в собі духовні цінності та якості: стійкість характеру, стриманість, мудрість, мужність, самопожертву, справедливість тощо. Саме з таким чоловіком буде впевнено і щасливо почувати себе його дружина та діти, саме тоді зрілою й міцною стане і вся нація... Не буде причин нарікати на слабохарактерне українське чоловіцтво, як це читали в Ліни Костенко та її «Записках українського самашедшого»... А до того часу треба ще подумати, можливо, це об’єктивна реальність говорить устами старшого покоління, а не «старечі маразми», як ми (молоде покоління) собі чомусь часто уявляємо?.. Якщо

нальні зовнішні ознаки ставати оригінальною при тому, що вона навіть не сама до цього доросла? Для чого молодій особі всі ці зовнішні атрибути панка, гота, чи ще когось іншого? – Та саме тому, що вона вже бачила їх в іншого панка, гота, чи ще когось. Тобто це не є оригінальністю, а, переважно, навпаки – копіюванням і плагіатом. Якщо так поглянути на ситуацію, то зрозуміємо, що це «формальний неформалізм», а кожен з таких суто зовнішніх неформалів є найбільшим формалом. Так нівелюється цінність будь-якої «неформальної субкультури», де неформалом був хіба що її засновник, всі ж інші – дешевим плагіатом закомплексованої особи, котра боїться, що інакше її не будуть бачити, що вона буде «як всі». Отже, механізм такий, що, намагаючись штучно здобути зовнішню оригінальність, ми ризикуємо втратити оригінальність природну, яка закладена в кожному. Згодом розглянемо це з духовної точки зору.

Невід’ємною принаар и в о м лежністю субкультур а с о г ь о ь т с н і Переважно, вніш еординарн об єцемузика. о з я н важкий рок, хоча н жа ому що н шими, щ а б е к можуть бути й різні а Чому ттає злом? – Тто ми не є іності. стилі. У сучасній ш б с к о я а музиці чітко предт н н і , жен самоціллю ми задля ставлені обидві крайностає собою, а інши щі – повне копіювання і спрощення з одного боку, та крайнє намагання бути вирізнитись (іноді попри втрату мелодії, й змісту

виховаємо в собі ці духовні цінності передусім, то з чистою совістю зможемо купувати й «протерто-розірвані» джинси (приклад некомфортності і навіть неестетичності окремих «писків» сучасної моди), якщо й далі вважатимемо це необхідним собі...

28

Тема самовираження через одяг дуже логічно споріднена з явищем, знайомим кожній молодій людині, – «субкультурами». Людей, котрі належать до тієї, чи іншої субкультури, переважно так і називають – «неформали», тобто ті, котрі роблять щось незвичне, нетрадиційне, неформальне. Переважно ця неформальність суто зовнішня і виражається через той же одяг, або ж «нетрадиційну» поведінку. Та чи не є парадоксально до абсурдності, що все це нетрадиційне має цілком традиційні, банальні і постійно присутні елементи: завужені або ж, навпаки, дуже широкі штани; кеди чи армійські шузи; татуювання, або ж повсюдний пірсинг; довге волосся, якомога більш «дико» укладене... Саме за такими ознаками і стереотипами уявляємо собі «справжніх неформалів»... На жаль, рідко задумуємось, в чому саме тут неформалізм?.. Як може людина через ба-

слів) – з іншого. Музика, яку називаємо «попсою», побудована на кількох акордах, має просту і легку для запам’ятовування мелодію, простий ритм тощо. Така пісня легко запам’ятовується людьми і швидко досягає вершини популярності на радіо, чи музичних телеканалах. Так само швидко ця пісня забувається, бо на зміну їй щотижня з’являється кілька подібних. Безперечно, що це не стосується всієї поп-музики, хоча суть її в тому й полягає, щоб бути близькою і простою для людей (з гр. «популюс» – «народ»). Так часто відбувається підміна справжньої краси музичного мистецтва (зокрема, мова навіть про шедеври класичної інструментальної музики чи вокалу) на дешеве, примітивне і швидко проминаюче захоплення «попсою». Цю крайність ми висвітлили, щоб на прикладі музики переконатись, що ставати «як всі», творячи все по шаблону, – не варто і навіть не можна, якщо ми самі себе поважаємо. Іншою крайністю, яку представляє подекуди сучасна музика, може ставати важкий рок, т. зв. «метал» тощо. Безперечно, що мова знову ж таки не про всіх виконавців цього стилю, а лиш про окремі тенденції, що в ньому бувають присутні. Коли

СЛОВО № 4 (48) /

слово до молоді просто заради виділення себе і свого гурту з-поміж інших, спів замінюється криком, а інструменти вже не відтворюють жодної мелодії, лиш шум, який, за посередництвом навушників, не на жарт псує наш слух, то, звичайно, що музикою таке виконання назвати важко. Пісня тут може складатись з однієї фрази, часто беззмістовної, яку постійно повторюють. Тобто бажання виразитись безкритично стає на перше місце, не терплячи конкуренції з поняттями мелодії, змісту слів і взагалі поняттям краси. Щось подібне можна сказати і про художнє мистецтво. Всім відомим є «шедевр» Андрія Малевича «Чорний квадрат». Нашою метою в жодному разі не є критикувати його художні ідеї й новаторства, проте мова йде про цю картину як ілюстрацію принципу оригінальності, як самоцілі. Велика кількість людей знають про це зображення і часто навіть вважають його шедевром. Це все справа смаку, проте іншого аргументу в бік цієї картини не знаходять, окрім як його унікальності і нестандартності. Отож, цінність зображення чорного квадрату на білому тлі виявляється лиш в тому, що автор першим дійшов до такої ідеї. Це лиш один із прикладів, коли бажання вирізнитись починає домінувати над будь-якою логікою і змістом. Найцікавіше те, що подібні явища й досі мають багато прихильників та шанувальників.

професійний вибір, а вже від нього точно залежить, чи будемо ми щасливими. Щастя людини великою мірою визначається тим, наскільки вона почуває себе «на своєму місці» в житті. На сьогодні вималювалась загальна тенденція до вибору професій з невеликого популярного і прибуткового списку: економіст, юрист, програміст тощо. Применшити їхню вартість у суспільстві ХХІ ст. неможливо. Проте, вибираючи, наприклад, юриспуденцію, ми не завжди задумуємось, яку відповідальність несе на собі постать судді?.. Зате завжди усвідомлюємо, які прибутки приносить така професія. А думати треба не про гроші, які принесе судовий процес, а про вплив на життя людей, який принесе наше «владне» рішення, бо ж «не мали б ми ніякої над ними влади, якби не була нам дана згори», як казав Ісус Пилатові в подібній ситуації дві тисячі років тому. Проблема сучасного професійного вибору молодої людини в тому, що часто кожну професію не усвідомлюється як Боже покликання, а лиш як спосіб заробітку. Насправді ж богопосвяченим має бути не лише життя священика, монаха чи монахині, а життя кожної людини у тому місці суспільної драбини, до якого вона захотіла належати. Метою ж кожної професії має бути допомога іншим, а «усе, що ви зробили одному з братів моїх менших – ви мені зробили», як навчав Христос (пор. Мт. 25, 40). За виконання цієї заповіді Господь нагородить нас і матеріальним достатком, а не навпаки. Так кожна професія стає для людини одним із елементів її особистого та загальносуспільного щастя. Проте Бог, як люблячий Отець, дав нам повну свободу, і ми можемо відмовитись навіть від свого щастя, взявши за пріоритет гроші, чи різного роду насолоди й принади світу цього. Однак коли в старості будемо мати в банку багато грошей, а сидячи біля каміна і далі думатимемо, чого ж нам таки бракує для щастя, – то розважмо, які мотиви керували найбільш важливими виборами нашого життя… Отож, не йдімо наосліп за популярними тенденціями часу, але й не намагаймось штучно бути «не таким як всі», особливо коли це стосується справді вагомих питань в нашому житті… «Не пливи за течією, не пливи проти течії, а пливи саме туди, куди тобі треба», – каже відомий афоризм.

...намаг здобут аючись нальніс и зовнішню штучно втрат ть, ми риз оригіність ити ориг икуємо закладе природну, інальна в ко жному. яка

Звичайно, що все вищесказане стосується лиш крайніх фанатичних проявів самовираження, коли факт оригінальності в питанні створення чогось красивого витісняє звідти саму красу. Бо ж, безсумнівно, що одягатись треба зі смаком, а не будь-як. Так само безсумнівно, що, в основному, і поп-музика, а щобільше, рок-музика має дуже багато представників, котрі доводять за нею статус справжнього мистецтва.

Обираймо самі свій

життєвий шлях…

Принципове бажання вирізнитись, сліпе наслідування популярних тенденцій або буття собою – ось три можливості для індивідуального вибору кожної свідомої людини. Цей внутрішній вибір є дуже важливим і має згодом вагомі наслідки в нашому практичному житті. Адже від такої ідентифікації себе як особи залежить, наприклад, наш

грудень 2011 - лютий 2012

29

На гранях часу: Духовний бік медалі… Щоб зрозуміти, як саме людина має жити і кого наслідувати, звернемось до Біблійної оповіді про створення світу. Знаємо, що на шостий день творення Бог створив людину в особах Адама і Єви. Читаємо тоді такі слова, що створив Бог людину «на Свій образ і подобу» (див. Бут. 1, 26). Саме Божий образ в людині відрізняє її від всього іншого творіння, бо робить її особою. Щобільше, образ Божий в кожній людині робить її унікальною і по відношенні до всіх інших людей. Саме ця богословська думка є ключовою для теми нашої статті: кожна людина є Богом створена як унікальна. Тепер навіть мислячи чисто математично, приходимо до висновку: в шести мільярдах різних людей «дублікати» мають шанс з’явитись лиш тоді, коли хтось перестає бути собою, а намагається бути кимось іншим. Тобто щоб вирізнитись – достатньо бути собою, а ми чомусь стараємось «копіювати чужу унікальність», повторюючи чиїсь «мегаексклюзивні» неформальні ідеї. Якою ж є людина, коли є власне собою?.. Насамперед, доброю, бо ж: «Глянув Бог і побачив, що все створене Ним було добре» (див. Бут. 1,1-31). Тобто люди, як і все Боже творіння, є добрими, але у своїй свободі, на жаль, часто роблять морально злий вибір. Наступним висновком, що логічно випливає з природної доброти людини, є те, що вона (кожна) покликана до святості. Шукаючи етимологічних коренів слова «святість», приходимо насамперед до значення «інакшість», бо ж «святий» в перекладі з єврейської і означає – «інакший»… То чому ж ми, намагаючись бути інакшими, не прагнемо бути святими?.. Польський священик і поет о. Ян Твардовський у поезії «Трохи пліток про святих» писав на тему святості: «Святі – це також люди, а не якісь чудернацькі комахи… воліють стояти на колінах перед Богом, аніж повзати перед людиною… не люблять декларованої правди і провітрюваної совісті… знаходять самотність, віддаляючись від себе, а не від інших… вміють жити і не дивуватись тим, хто відходить; вміють помирати і не відходити…»1.

30

У суспільстві на сьогодні чітко присутня тенденція до щораз-то легшого сприймання будь-якої профанації (обезцінення) справді високих явищ, речей чи дій. Перше запитання, яке найшвидше зринає в голові: «Як ми святкуємо свята?». Чомусь важко уявити свято без алкоголю, тобто так, щоб на наступний день всі пам’ятали, як напередодні «святкували»… Це, на жаль, стандартний і стереотипний формат відзначення будь-якої дати, події чи навіть і релігійного свята. Тоді чому ж ми ці дні називаємо словом «свято», коли святого там немає нічого… Але ж таким банальним стереотипам, мовляв, «як інакше можна святкувати», піддаються

і всі, хто так старанно намагається «бути іншим»... Якщо так хочемо бути оригінальними, то, насамперед, підімо до церкви (як не дивно, та похід до церкви тепер справді стає вже оригінальністю), а потім придумаймо собі і своїм гостям творчо-розважальну програму, щоб було що згадувати, а не що забувати і через що забуватись… Хай відповіддю на питання, як святкувати свято (іменник), буде теж «свято» (прислівник). Інше популярне і поширене явище, яке вже майже толерується навіть усіма медіаресурсами, не говорячи про окремих людей, – це дошлюбні статеві відносини… На жаль, цінність статевого акту, як акту подружнього, дуже знівелювалась. Метою насамперед є народження дитини, як плоду любові зрілої, а такою вона є лише в подружжі. Дуже гарно з цього приводу висловилась у згадуваному вже в цій статті творі Ліна Костенко: «Пристрасть – це натхнення тіла, а кохання – натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам». Розмовляючи з молоддю на цю тему, мабуть, найчастіше священик почув би відповідь про «такий час», що «на вулиці ХХІ століття», чи що «так роблять всі»… Парадокс в тому, що найперше так говоритимуть екстранеформальні представники молоді… То куди ж тут зникає неформальність чи інакшість?.. Як можна всім своїм життям виражати лозунг щодо своєї інакшості і, водночас, оправдовуватись, що «я такий як всі»?.. Тож, мабуть, оригінальним треба бути, але треба мати чітко розставлені пріоритети, щоб сліпо наслідуючи когось, чи сліпо намагаючись нікого не наслідувати, самому не стати «дешевою попсою», яку світ так активно пропагує, але сам же ж найпершим і засудить… Мабуть, всього сказаного в цій статті достатньо, щоб людина, котра хоче почути, – почула. На завершення процитуємо ще «Дику енергію» популярних і справді талановитих українських фантастів Марини та Сергія Дяченків: «Співай, ніби ніхто не чує. Танцюй, ніби ніхто не бачить. Живи так, ніби на землі рай»2. Лише будучи собою, ми будемо іншими, зможемо знайти справді свій (нехай і скромний, а не крикливий) стиль одягу, музики, зробити справді свій життєвий професійний вибір, до якого Бог нас кличе задля нашого ж щастя… Наша унікальність – наша свобода, отож, і використовуймо її унікально – по-іншому, а отже, – свято (прислівник)…

Примітки: Твардовський Ян. Ще одна молитва. / Пер. з польської Дзвінки Матіяш. – К.: Грані-Т, 2009. – С. 37-38.

2 Марина та Сергій Дяченки. Дика енергія. Лана. – Вінниця, Теза, 2006. – С. 36.

1

СЛОВО № 4 (48) /

історія

Бердичівські мученики й ісповідники Тарас ЖЕПЛІНСЬКИЙ Мандруючи сторінками історії Української Греко-Католицької Церкви, не можна не зауважити великого числа подвижників, котрі терпіли жорстокі катування та проливали свою кров задля любові до Христа, до рідної Церкви та українського народу. Серед їх числа єпископи, священики, монахи та монахині, а також миряни, котрі гинули як мученики за віру. Яскравими є і постаті бердичівських ісповідників, котрі заслуговують на велику пошану і любов з боку українських греко-католиків, адже саме вони у XVIII ст. задля збереження унії для Української Церкви прийняли мученицьку смерть у в’язницях Бердичева, Умані, Білої Церкви та інших міст Правобережної України.

Очевидно, що не можна всіх тодішніх представників духовенства УГКЦ характеризувати виключно негативно. Деякі священики задля збереження єдності Київської Церкви з Римським Апостольським Престолом готові були потерпіти мученицьку смерть, що і сталося… І саме з тієї верстви вийшли жертви конфедератів барських – «бердичівські мученики та ісповідники» (1772-75 рр.) та страченці луцьких російських надзвичайних трибуналів 1788 р.

XVIII ст. – дуже важкий час в історії УГКЦ. У другій половині цього століття інтенсифікувалась дія сил, що руйнували Уніатську Церкву та хотіли привести до остаточної її ліквідації. Унія почала занепадати, і найголовнішою причиною її упадку були жорсткі утиски і переслідування з боку Московської імперії, яка користалась допомогою тодішньої Православної Церкви. Метою цих гонінь було бажання знищити зв’язки Української Греко-Католицької Церкви з Римським Апостольським Престолом. На жаль, треба констатувати й той факт, що тоді у складі УГКЦ були особи, котрі не бажали бути борцями за Христову віру, але були сірими людьми, котрі хотіли в спокої їсти свій хліб. Багато греко-католицьких священиків під жорстким пресингом пішли лінією найменшого опору, коли стали перед загрозою переслідування себе та своїх родин. Отже, не дивно, що під час Коліївщини 1768 р. у Православну Церкву перейшло 306 храмів УГКЦ.

Московська влада «навертала» у православ’я уніатських священиків за допомогою військових сил. Бідні, окрім того відповідальні за свої родини, але чесні і правдиві Божі священики не піддалися на таке «навернення», не дали відвести себе від святої віри. Для «непокірних» створили спеціальну тюрму і багато священиків було ув’язнено, для багатьох тюрма стала передсмаком радості, бо розуміли, за що терплять! Зі скарги, що її внесли уніатські священики у київський міський суд, стає відомо, що серед мучеників 1768 рр. були такі священики, як о. Тома Пискуновський, о. Іван Полушин, о. Теодор Гдишицький, о. Прокоп Шаповаленський, о. Степан Берегель, о. Іван Волковинський, оо. Іван та Василь Нечаївські, о. Мартин Єзерський і, окрім них, ще 7 священиків, названих лише у цій скарзі. Це тільки маленька частина тих пастирів, котрі загинули в той час за З’єдинену Київську Церкву. І була це лиш перша хвиля переслідувань УГКЦ з боку Російської імперії.

грудень 2011 - лютий 2012

31

На гранях часу: У 1772 р. наступила друга хвиля, яка мала таку ж мету – знищення Унії. В’язниці в Бердичеві, Умані, Білій Церкві й кількох інших містах тримали у своїх мурах, у час від вересня 1772 р. до жовтня 1773 р., від кільканадцяти до кількасот греко-католицьких священиків, одиноким злочином котрих було те, що не хотіли відректися своєї віри й своїм парохіянам не хотіли дати згіршуючого прикладу. У цей час в самій лише Бердичівській в’язниці перебувало 68 греко-католицьких священиків; найбільше – з Уманського деканату – 32; з Живоловінського – 10, з Богуславського – 8, із Корсунського – 6, зі Смілянського – 7, з Білоцерківського – 5. А скільки було таких в’язниць!

32

До нашого часу збереглася переписка бердичівських мучеників з Апостольським нунцієм Йосифом Гарампі, в якій можемо побачити і краще зрозуміти, через що переходили уніатські священики задля любові до рідної Церкви. Правдиве зворушення огортає, коли читаєш їхні листи до нунція, окремі з яких можемо зустріти в книзі о. Теофіла Коструби. Ув’язнені священики, прохаючи, щоб нунцій якось захистив їх, в листі від 28 жовтня 1772 р., так розповідають йому про свій страшний стан: «…не за якусь вину або злочин ув'язнені, а лиш одиноко за нашу непохитність у святій католицькій вірі і з'єдиненні з апостольською, римською Церквою. …московські війська, нападають на наші парохії і всюди силують до відступства від св. Унії і переходу до нез'єдинених. Але при Божій помочі ми відмовили їм послуху. Вони ж не вагалися деяких з нас на місці закувати в кайдани, інших жорстоко катувати, інших піхотою гнати, а вкінці всіх кинути в тюрму. Деякі з нас вже шість, деякі десять і більше тижнів тут мучаться голодом, холодом і іншими муками, а в наших церквах сокирами порозбивали двері і забрали собі. Для цих церков висвятив нез'єдинений переяславський єпископ на священиків селян, що ледве вміли читати і примістив їх на парохіях без всякого відома і волі патронів. Наших жінок і дітей вигнали з домів, обдерли з одіжі, розграбали увесь добуток, худобу і всі інші домашні речі…» А в наступному листі від 1 березня 1773 р. знову: «Немає нам ні надії на увільнення, ні немає способу дальше жити. Коли зважимо всі ці обставини, серед яких живемо і мучимося всіма опущені, то треба признати, що не звичайним способом, а особливішим Божим чудом, що ми дотепер між живими. Місце, в якім нас тримають, так тісне, що спимо не інакше, як лиш оперті один на другого (як то можна назвати сном). Щоденною нашою поживою сухий хліб і горох ледве зварений, а часом ледве пригрітий, а вже подають нам. Одягу ні білля від пів року ми не міняли. В чому нас нагло і несподівано схоплено, в тому ми і є. Арешт так загострений, що не дозволяють нам на вислухання Служби Божої. Двох наших собратів передвчера упокоїлося в Бозі. Здається, що небавом

і нам треба йти за ними, коли наше ув'язнення протягається. – Однак нам солодко це все терпіти за св. З'єдинення і католицьку віру. Одно лише завдає нашим серцям невимовний біль, що наші насильники не заперестають в сповненню насильств. Що гірше, з дня на день їх множать. Так що в нашій митрополичій дієцезії, що числить 30 деканатів і більше як 600 церков, лишилось ще непорушених 7 деканатів а 23 вже зайняли нез'єдинені. Страшний біль! Інші священики застрашені прийняли нез'єдинення, а більшість, що мужньо триває в св. Унії, одні замкнені в Умані, Білій Церкві і інших містах, в таких самих тюрмах, як ми. Інші знову живуть з милостині в укритих місцях, де сховались перед гнівом і скаженістю ґрасуючих нез'єдинених. Всі ми благаємо Твого Апостольського і Пастирського Заступництва і потіхи. Коли ж це не прийде, то хто знає, чи всім дана ласка витривання до кінця»1. Заходи нунція увінчалися успіхом лише під кінець 1773 року. На жаль, за цей рік усі парохії ув’язнених парохів вже були зайняті православними священиками і можливості повернутися до них вже більше не було. Всю акцію Москва розрахувала так, щоб за відсутності ув’язнених парохів мати легкий доступ до церков і їх захопити. У самій лише Київщині, з 1772 по 1773 рр., від Української Греко-Католицької Церкви було забрано і передано у руки Московської Церкви 1200 церков! Тільки участь військових московських відділів та їхня часткова співпраця з цією акцією запевнила успіх Московській Церкві у так званому «возз’єднанні». За той час бердичівські в’язні дали свідчення вірності Христовій Заповіді: «Щоб усі були одно» (Йо.

17, 21). Як правдиві мученики й ісповідники, вони залишались вірними Своїй Українській Греко-Католицькій Церкві в радості вільного життя і в горі переслідувань та поневірянь. І це посприяло тому, що Українська Греко-Католицька Церква зберегла свою єдність з Римським Апостольським Престолом, незважаючи на різні спроби її ліквідації. Разом з іншими святими Київської Церкви, які боролись за її існування, бердичівські ісповідники є справжньою прикрасою сторінок історії нашої Церкви у XVIIІ ст.

Примітки:

Michaele Harasiewicz. Annales ecclesiae Published. Leopoli 1862, p. 503 і далі.

1

Використана література: 1. Теофіл Коструба. Як Москва нищила Українську Церкву. – Торонто: Добра книжка, 1961.

2. Софрон Мудрий, ЧСВВ. Нарис історії Церкви в Україні. – Львів: Видавництво ОО. Василіян, 1995.

3. Григорій Лужницький. Українська Церква між Сходом і Заходом. – Філядельфія, 1954.

4. Нова Зоря. Львів, 1936, ч. 66 (965).

5. Michaele Harasiewicz. Annales Ecclesiae Ruthenae Leopoli, 1862.

СЛОВО № 4 (48) /

особистість

Життєвий шлях о. Кирила Селецького Ігор ГАЙДУК Отець, про котрого йтиметься далі, був скромним пастирем. Життя парохії було одним іх пріоритетних напрямів його служіння. Абсолютна безкорисливість свідчить про смиренномудріє і те, що він ніколи не прагнув кар’єри. Так і залишився скромним пастирем, що робив великі справи, у пам’яті всіх, хто знав його. Характерним для отця Кирила було те, що він цілковито віддавався людям з любові до Бога.

29 квітня 1835 року у вчительській сім’ї Михайла Селецького, в селі Підбужі, що біля Самбора на Львівщині народився хлопчик Кирило. Селецькі походили із шляхетної родини. У сім’ї було троє дітей: дві доньки – Петрунеля і Леонтина, та син – Кирило. Сім’я Селецьких була побожною і патріотичною, діти навчались молитві, любові до рідного краю та Бога. Згодом о. Кирило часто згадуватиме, як вражав його передзвін церковних дзвонів, літургійний спів, молитва. Саме там, у церкві, він вперше відчув щось особливе: перші Божі поклики до майбутнього служіння. У 1843 році сім’я майбутнього священика переїжджає у місто Самбір. Мати трьох дітей вважає, що там діти зможуть здобути кращу освіту. У школі, як і в усьому, в Кирила все проходило дуже успішно. Він був активним і сумлінним учнем. Знаємо, що добре вихована дитина і дитина, підґрунтям котрої є релігійне виховання, можуть дуже відрізнятися, ставши дорослими. У випадку Кирила, релігійне виховання вирізняло його з-поміж інших дітей. У 1847 році він вступив у гімназію. Є згадки, що його улюбленим предметом була іноземна мова. Навчаючись у школі, вивчав французьку, німецьку, латинську і грецьку мови, а ще – літературу народів світу. З легкістю міг процитувати в оригіналі Шиллера, Гете, Міцкевича, Шевченка... Ґрунтовно вивчав історію християнства, християнську науку моральності, Євангеліє... Саме тоді й прийшла свідомість того, до чого його покликав Господь. 12 липня 1855 року закінчує гімназію, отримує свідоцтво. Далі, за порадою батьків, Кирило вступає у Львівський

грудень 2011 - лютий 2012

о. Кирило Селецький (1835 - 1918) університет, де студіює теологію, а згодом, через чотири роки навчання, переводиться в Перемиську духовну семінарію. У 1859 році закінчує богословські студії. Восени, 1859 року, починає вчительську працю у гімназії: викладає релігію. Незабаром знайомиться з донькою пароха с. Більча (Дрогобицького деканату), Емілією. Дівчина йому дуже сподобалася, і Кирило вирішує одружитися. Емілія радо взяла на себе роль домогосподарки, через те що була від природи невимогливою, покірною і дуже скромною. Невдовзі в них народилося двоє дівчат. Жила молода сім’я Селецьких скромно, навіть бідно, проте у цілковитій злагоді. У 1860 р. о. Кирило приймає єрейські свячення з рук єпископа Григорія (Якимовича). Молодий, сповнений натхнення священик, з великим запалом кидається у вир душпастирської праці у різних місцях Перемиської єпархії. За скромною вдачею героя нашої розповіді, він спочатку працює на постах сотрудника, адміністратора, капелана. У 1866 р. зазнає важкої втрати. Його дружина Емілія застудилася і померла. Подібно сталося зі старшою донькою Оленкою. Матеріальне становище о. Кирила було таким мізерним, що він навіть

33

На гранях часу: позичав гроші на похорон. Старша сестра Кирила, Леонтія, перебралася жити до нього, допомагаючи виховувати молодшу доньку і вести господарство. Упродовж життя отець Кирило Селецький завжди працював над своїм духовним вдосконаленням: студіював Святе Письмо, твори святих Отців Церкви. Він був відмінним проповідником. Проповіді були простими і доступними селянам, без зайвого «філософствування», як казали люди, та риторичності. Ці його щирі та проникливі глибоким змістом слова западали в серця людей. Де б не бував отець Селецький, йому, як нікому, дивовижним чином вдавалося змінити людей у духовному значенні на краще.

Свої наукові напрацювання отець вдало публікував. Щодо освіченості народу, наголошував зокрема у своїй відомій статті «Голос к моїм браттям галичанам в ділі народного провіщення». Священик піклувався рівно ж і про матеріальне становище своїх парохіян, допомагав найубогішим у селі. У 1895 р., з ініціативи о. Кирила, в с. Жужель повстало Товариство Івана Милостивого, члени якого зобов’язалися допомагати вдовам, сиротам і опущеним особам на території свого села. У с. Цеблові, завдяки успішній співпраці о. Селецького і місцевого вчителя Івана Геруса, були засновані молочарня, низькопроцентна позичкова каса. Отець щиро цікавився сиротами і уможливлював їм гідне життя та навчання.

Отець Кирило був не лише активним громадським діячем, душпастирем і народним письменником, але й став засновником двох жіночих чернечих Згромаджень.

Як ревний душпастир, отець Селецький розумів, що естетичний вигляд, охайність і краса Божих церков прив’язує до себе вірних та розбуджує в них духа побожності. Дуже дбав про храми: відновив церкву в селі Мількові, а згодом і в Любачеві, віднайшов гроші на будівництво. У 1874 році прийшов на парохію в село Жужель, де застав недобудовану церкву і власноруч перекрив дах, облаштував вівтар, іконостас, збудував дзвіницю... Перемиський владика, Константин (Чехович), під час канонічної візитації в парохіях Жужель і Цеблів, 25 травня 1905р., застав повсюдно взірцевий лад і порядок.

Отець Кирило не міг бути бездіяльним, коли пияцтво позбавляло тисячі народу Царства Небесного, адже «спиячені» українці затрачали своє майбутнє. У 1874 р. в обидвох селах Жужель і Цеблів застає страшну ситуацію, а тому, за допомогою місцевого вчителя Івана Геруса, заснував Братство тверезості.

34

Отець Кирило Селецький чудово розумів, що справді сильним народ є тільки тоді, коли є добре освіченим. Він заснував перший дитячий садочок у Галичині, захоронку для дітей, де працювали сестри-служебниці. Переклав українською народною мовою Катехизм та адаптував його для дітей. Закликав створювати українські освітні організації та став першим із членів «Просвіти». Відома його публіцистична діяльність. Його статті про найрізноманітніші питання (духовності, господарства, суспільного життя) друкувалися в часописах «Прапор», «Нива», «Душпастир», «Посланник»... Він засновував братства тверезості та позичкові каси, читальні. Організовував зустрічі і ділився з людьми знаннями з релігії та історії України, проводив політичні та літературні бесіди і дискусії.

Діяльність о. Селецького не обмежувалася лише Галичиною. 2-3 серпня 1892 р., о. Кирило, як один із найперших серед українського духовенства, взяв участь в урочистій Велеградській Академії у Моравії. Під час засідань, священик представляв зібраним богословам та науковцям історію українського народу, Церкви та стан освіти і культури в Галичині. Свої враження від цієї поїздки описав на сторінках часопису «Посланник». У 1906 році, у свої 71 рік о. Селецький брав участь у першій загальноукраїнській прощі вірних УГКЦ до Святої Землі і був найстаршим паломником серед прочан. Велику роботу провів на ниві монашого життя тогочасної України. 1872-1873 років отець Селецький був духовним провідником в монастирі сестер Василіянок, при якому в інституті навчалася його донька. Працюючи там, намагався провадити сестер до самовдосконалення та духовного зростання. Все частіше замислювався над сутністю монашества.

Отець Кирило був не лише активним громадським діячем, душпастирем і народним письменником, але й став засновником двох жіночих чернечих Згромаджень: сестер-служебниць Непорочної Діви Марії та сестер св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії, тобто був духовним батьком багатьох черниць. Він прагнув, щоб у монастир вступали не тільки ті дівчата, котрі мали освіту (тоді вимагалося завершення принаймні шестирічного навчання, що унеможливлювало вступ у монастир сільських дівчат) та посаг. За його переконанням, дівчина, котра відчуває покликання, має відповісти на нього, незважаючи на те багата вона, чи бідна. Жертва її сил та відданості Згромадженню – це найбільше «віно» (посаг).

СЛОВО № 4 (48) /

особистість Якось місцева жителька розповіла отцеві, що неподалік села колись був монастир латинського обряду, і, зважаючи на це, в отця Кирила з’являється ідея створити аналогічне Згромадження візантійського обряду. Євангелізуючи у церкві, у сповідальнях, на проповідях, в хаті-читальні він докладає всіх зусиль, щоби розбудити в тих дівочих чистих і побожних душах усвідомлення монашого покликання. З’являються перші покликання, і отець Кирило зустрічається із місцевими священиками. Вони вирішують засновувати новий чин, однак спершу треба було вичекати терміни, щоби перевірити твердість наміру дівчат. Такими зусиллями було засновано «Згромадження сестер Служебниць».

6 червня 1892 року, митрополичий Ординаріат затверджує правила сестер Служебниць. Подібних уставів для затвердження Ординаріат раніше ніколи не отримував. Так отець Кирило Селецький стає засновником «Згромадження сестер Служебниць Непорочної Діви Марії», яке сьогодні налічує близько тисячу членкинь у 14 країнах світу.. У 1898 р., у с. Цеблів, Сокальського повіту о. Селецький засновує Товариство св. Йосифа Обручника. Фактично, з 1898 до 1937 року, триває довгий процес його утворення, який завершується реорганізацією в монаше Згромадження, котре зараз активно присутнє в Україні і за кордоном (Росія, Польща, Канада, Бразилія…). Церковна влада бачила пастирські старання о. Кирила і всіляко заохочувала його. У 1890 р. єпископ Іван (Ступницький) за ревне виконання душпастирських обов’язків надав йому крилошанські відзнаки. Митрополит Сильвестр (Сембратович) у 1891 р. іменував отця Селецького членом ІІІ-ої наукової комісії Провінційного синоду. Єпископ Юліан (Пелеш) іменував його цензором книг релігійного змісту. Від 18 жовтня 1897 р., о. Кирило Селецький був містодеканом Белзьким, а 23 травня 1900 р. cтав дійсним деканом. Від 1898 року був ординаріятським комісаром шкіл Белзького деканату, в 1901 році став комісаром до сервітутових справ. Неодноразово отримував похвальні листи від свого єпархіяльного єпископа. 30 березня 1905 р., папа Пій Х іменував о. Селецького почесним шамбеляном. 8 серпня 1910 року, о. Кирило Селецький отримав відзнаку австроугорського імператора – хрест Лицарського Ордену Франца Йосифа. Помер отець Кирило Селецький у віці 82-ох років, 28 квітня 1918 року. Поховали його у каплиці с. Жужель. Збереглися свідчення ще з похорону отця, коли більшість говорило, що вірять у його святість та що за його посередництвом можуть відбутися чуда. 1920-1921 року, під час польсько-

грудень 2011 - лютий 2012

української війни, польські військові, знаючи, що в каплиці в Жужелі похований «русский поп», хотіли знайти в похованні золото. Відкривши могилу отця, злякалися, бо знайшли його останки нетлінними. Окрім того, далека родичка отця Кирилла, Ольга Домбровська, свідчить про чуда в родині, які відбулися за його посередництвом. Подібно засвідчують і парохіяни священика. Наприклад, один із них сказав: «Я, Станкевич Іван, вірую, що отець Кирило Селецький є святим, бо вірно служив Церкві і Богові». Ще Митрополит Андрей (Шептицький) мав намір розпочати беатифікаційний процес у 1941 році, проте прихід радянської влади не дав можливості продовження цього. Згодом патріарх Йосиф (Сліпий) розпочинав цю справу в Римі. Урочисте відкриття беатифікаційного процесу слуги Божого отця Кирила Селецького відбулося 11 липня 2009 р. у місті Сокалі, у катедральному храмі Святих апостолів Петра і Павла. На початку урочистості відбулася архієрейська Літургія, яку очолив правлячий архієрей Сокальсько-Жовківської єпархії владика Михаїл (Колтун), а також Високопреосвященніший архиєпископ Львівський Ігор (Возьняк). На Літургії були присутні 35 священиків Сокальського району, монашество і велике число вірних. Владика Михаїл (Колтун) у своїй промові звернув увагу на особу отця Кирила, котрий «...своїм покликанням ввійшов у наше життя і життя свого народу і Церкви. Він дав свідчення того праведного життя і вірного служіння та відданості в ті трудні дні своєї душпастирської праці, яка сьогодні нам відкриває велику дорогу праведності, якою ми маємо і мусимо іти...». Зважаючи на всі величні діла, які провадив і заснував отець Кирило Селецький, ми вражені його силою, натхненням та наполегливістю цієї постаті, а тому молимось і щиро віримо, що Церква проголосить його святим.

За матеріалами: 1. «Отець Кирило Селецький – це великий святець, особа, якою я постійно захоплююсь». Інтерв'ю з с. Маркіяною (Василишин) // http://oranta.org/index.php?option=com_content&view=a rticle&id=166:lotec-kyrylo-selecky-ce-velyky-svjatec-osoba-jakojuja-postino-zahopljujusr&catid=35:istorychni-postati-cat&Itemid=48 2. Згромадження сестер св. Йосифа // http://monks. ugcc.org.ua/index.php?Itemid=40&id=30&option=com_ content&task=view 3. Згромадження сестер Служебниць Непорочної Діви Марії // http://monks.ugcc.org.ua/index.php?option=com_conten t&task=view&id=29&Itemid=40 4. Оксана Сайко. Отець Кирило Селецький // http://old. ugcc.org.ua/ukr/library/xx_st/seletskyj/ 5. М. Василишин. Короткий біографічний нарис о. Кирила Селецького 6. Урочисте відкриття беатифікаційного процесу отця Кирила Селецького // http://www.sokaleparchy.org.ua/index.php/2009-0604-11-42-55/1-2009-06-29-22-19-48/73-beatifikatioseletskyykoltun

35

Подих скинії:

Святе Письмо про ідолопоклонство Володимир БОГЕНЧУК Після потопу, як видно зі старозавітньої історії, гріхи між людьми таки множилися… Люди перестали шанувати Бога, а, переставши шанувати, стали зовсім забувати Його. Коли ж істинного Бога забули, а в совісті, однак, залишалося чуття, що не можна бути без Нього, то Його місце зайняли сонце, місяць, зірки та інші творіння справжнього Бога. Це і називається ідолопоклонством, ідолослужінням, чи, інакше, язичництвом. Пізнання істинного Бога в первісні часи світу збереглося в потомстві Сима, одного з трьох синів Ноя. Апостол Павло в Посланні до Римлян прекрасно з'ясовує початок і причини ідолопоклонства в наступних словах: «Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів» (Рим. 1, 22-23). Незважаючи на засудження, викриття і покарання Боже за цей гріх, юдеї неодноразово впадали в ідолопоклонство, і лише після полону вони відмовилися від нього. Християнство завжди намагалося оберегти своїх послідовників від цього зла. Будучи само по собі величезним злом, ідолопоклонство в той же час є коренем незліченних бід; і через те для блага людства і слави Божої на усіх нас лежить обов'язок не спати, а молитися і наполегливо діяти проти ідолопоклонства, яке в найрізноманітніших формах присутнє навіть серед християн. Ідол (від гр. «eidolon», букв. – образ, подібність) – зображення божества або духу, що служить об'єктом релігійного поклоніння. У переносному сенсі – предмет сліпого поклоніння.

36

Ідолопоклонство було серйозною загрозою для старозавітної релігії, а тому у Святому Письмі знаходимо дуже різкий його засуд. З часу дарування десяти заповідей, Ізраїль знає, що не повинен робити ніяких «зображень» Бога (див. Вих. 20, 3; Втор. 4, 15, 20). Так, наприклад, роблячи статую тельця, яка символізувала божественну силу (див. Вих. 32; 1 Цар. 12, 28; Суд. 17-18), він накликає на себе і гнів Божий, і осуд пророків (див. Ос. 8, 5; 13, 2). Бог карає за невірність не лише при зображенні помилкових богів, але і Його

Самого (Втор. 13), бо той, для кого ідолопоклонство є звичним явищем, легко може ототожнити Бога і матеріал, який Його зображає; Господь покидає тих, хто Його представляє викривлено і насилає на них загальнонародні лиха (див. Суд. 2,11-15; 2 Цар. 17, 7-12; Єр. 32, 28-35; Єз. 16, 20; 23). У Новому Завіті вимальовується такий же шлях. Віруючі вже, навернувшись від ідолопоклонства до істинного Бога, постійно піддаються спокусі знову впасти в язичництво, яким просякнуте їхнє навколишнє повсякденне життя (пор. 1 Кор. 10, 25-30). Слід уникати ідолопоклонства, щоб увійти до Царства Небесного (1 Кор. 10, 14; 2 Кор. 6, 16). Церква живе в історичній ері, поміченій спокусою поклонятися

СЛОВО № 4 (48) /

Святе письмо «образу звіра» (Одкр. 13, 14; 16, 2), примиритися із впровадженням в Храмі «ідола того, що спустошує», або «мерзенності запустіння» (Мт. 24, 15; Дан. 9, 27). При ідолослужінні місце невидимого Бога займають видимі зображення, людські, що мають людський образ або образ тварини (Втор. 4, 16-18; Рим 1, 23). До них і звернено поклоніння, призначене Господеві. Проте Бог говорить: «Я – Господь: це моє ім'я! Я другому не поступлюся славою моєю, ані моєю честю – різьбленим божищам» (Іс. 42, 8); під страхом смерті забороняє Він в Законі будь-яке ідолослужіння і повеліває викоренити ідолопоклонство в Ханаані (Вих.

20, 3-5; 23, 13, 24, 32-33; Втор 12, 1-3, 29-31). Незважаючи на це, ізраїльтяни постійно зверталися до ідо-

(Вих. 34, 17; Іс. 42, 17) згадуються ідоли в окладах зі срібла і золота (Іс. 30, 22), а також прикрашені золотом і сріблом дерев'яні ідоли (Єр. 10, 3-5). Литі фігури іноді покривали золотом і прикрашали срібними ланцюжками (Іс. 40, 19). У Біблії говориться про такі форми ідолослужіння, прийняті у богослужінні ізраїльтян, як жертва всепалення (2 Цар. 17, 32: «Приносили жертви у капищах»; 2 Хр. 28, 4; Ос. 12, 11), жертва хлібна і узливання (Іс. 57, 6; Єз. 16, 19), жертва паління (2 Цар. 16, 4; 17, 11; 23, 5; Єз. 6, 13) і жертовна трапеза (Єз. 18, 6). На сторінках Старого Завіту ідеться про відправлення культу родючості і поклоніння небесним світилам – сонцю, місяцю, планетам і «усьому воїнству небесному» (Втор. 4, 19; 2 Цар. 17, 16; 21, 3; 23, 5). Подібні обряди здійснювалися, імовірно, на дахах (Соф. 1, 5), де споруджувалися відповідні жертовники (2 Цар. 23, 12). У 2 Цар. 23, 4, 11 згадуються «речі для усього воїнства небесного», коні і колісниці сонця. До ідолослужіння відноситься і поклоніння «цариці небесній», імовірно, Венері (Єр. 44, 17-19).

Ідол (від гр. «eidolon» – образ, подібність) – зображення божества або духу, що служить об'єктом релігійного поклоніння. У переносному сенсі – предмет сліпого поклоніння. лослужіння, чим і накликали на себе Боже покарання (2 Цар. 17, 7-23). Протиприродність подібного відношення до Бога розкривають ізраїльські пророки, котрі порівнюють ідолослужіння з перелюбством, розпустою, тим натякаючи на поширені у той час культові звичаї. У Новому Завіті ідолослужіння назване в числі тих людських гріхів, які не дозволяють успадкувати Царство Боже (1 Кор. 6, 9, 10; 10, 4; Одкр. 21, 8; 22, 15). При цьому під ідолослужінням слід розуміти щось більше, ніж просто шанування язичницьких богів: в Еф. 5, 5 і Кол. 3, 5 ідолопоклонство назване «любостяжаніє», а в 1 Сам. 15, 23 – «чаклунство» і «противлення», тобто гріхи людей, котрі ставлять на місце Бога власне «я» (пор. Мт. 6, 24). У Біблії висміюються нікчемність і безсилля ідолів – бездушних, суєтних (Єр. 2, 5), німих (1 Кор 12, 2). Вони не в силах, як допомогти людині, так і зашкодити їй (Єр.

2, 8; 10, 5). «Бо всі боги поганські – ніщо, а Господь сотворив небеса» (1 Хр. 16, 26). Але усе вищесказане не відміняє існування демонських сил, які стоять за зображенням ідолів. Ці сили не можуть погрожувати Богові, позаяк Господь звеличений над усіма «богами», Він – Бог і Владика усіх «богів» (Втор. 10:17; Пс. 94:3; 96:9), «які в істоті не боги» (2 Хр. 13, 9; Гал. 4, 8). Проте ці сили можуть представляти загрозу для людини, навіть якщо вона служить їм неусвідомлено: «Отже, відносно споживання ідоложертовного м'яса, ми знаємо, що ідол є ніщо у світі, і що немає іншого Бога, крім одного», – навчав апостол Павло (1 Кор. 8, 4). У якості матеріалів, що служили для виготовлення фігурок ідолів, у Біблії названо дерево (Вих. 40, 20; 44, 13), камінь (2 Цар. 19, 18), золото, срібло, мідь і залізо (Вих. 20, 23; Іс. 44, 12). Разом з литими ідолами

грудень 2011 - лютий 2012

Ідолопоклонство, як постійна спокуса, не є явищем, що залишилося позаду раз і назавжди, воно відроджується в різних формах: як тільки людина перестає служити Господові – вона стає рабом різних «владик»: грошей (Мт. 6:24), вина (Тит. 2:3), «любостяжання», в якому міститься прагнення панувати над ближнім (Кол. 3:5; Еф. 5:5), політичної влади (Одкр.

13, 8), задоволення, заздрості і гніву (Рим. 6, 19; Тит.

3, 3), загалом гріха (Рим. 6, 6), чи навіть лиш зовнішнього дотримання Закону (Гал. 4, 8). Усе це веде до смерті (Флп. 4, 19), тоді як плодом Духа є життя (Рим.

6, 21). За усіма цими вадами, які є суттю ідолопоклонства, ховається невизнання єдиного Бога, єдиного гідного нашої надії. Прослідкувавши всі старозавітні прояви ідолопоклонства, задумаймось і над сучасними його виявами та всіма можливими від того наслідками.

Використана література: 1. Святе Письмо Старого та Нового Завіту/ переклад І. Хоменка. – Рим, 1990.

2. Библейский Словарь. Брокгауз. – Санкт-Петербург, 1890-1907.

3. Библейская Энциклопедия. Архимандрит Никифор. – Москва, 1891.

4. Словарь библейского богословия. Под редакцией Ксав’є Леон-Дюфура и Ж. Люпласи, А. Жоржа, П. Грело, Ж. Гийе, Марка-Франсуа Лакана. – Киев, 2003.

37

Подих скинії:

Самбірська іконописна школа Огляд історії українського іконопису Продовження, початок у попередніх номерах

о. Михайло ОЛІЙНИК

Місто Самбір у XV – XVI ст. стає відомим суспільно-культурним і релігійним центром на Перемильщині. Тут, у середині XVI ст., зароджується іконописна школа, тяглість її існування починається від славної, з кількасотлітньою церковно-мистецькою традицією перемиської школи, що переживала пік свого розвитку у XV – першій половині XVI ст. Хоча Русь була позбавлена на той час своєї державності, проте склалися сприятливі обставини для розвитку культурно-національного життя в Руському воєводстві Речі Посполитої за толерантної політики тодішнього польського короля Стефана Баторія. Цей правитель прагнув зменшити міжнаціональну та міжконфесійну конфронтацію на теренах Речі Посполитої за допомогою низки мудрих законів. Єпископський статус міста Самбора сприяв приїздові сюди художників-іконописців з інших регіонів та діяльності неповторної іконописної школи перемиської традиції. Самбірські іконописці у другій половині XVI ст. та їх творча спадщина

38

На сьогодні збережена лише незначна частина творів самбірських іконописців. Втрачено і давній іконопис із храмів самого міста Самбора. З архівних джерел відомі, крім Федуска, імена принаймні чотирьох вже згаданих (див. «Слово» № 47) художників, творчість котрих пов’язана з іконописною школою в Самборі: Герман, Якуб Лещинський зі Львова, Ян із Самбора та Іван із Нового Самбора. На жаль, не збереглося жод-

Іл. 1 «Преображення» – ікона з с. Яблунів ІІ пол. ХVI ст. них підписаних майстрами робіт, крім Федуска, тому неможливо атрибутувати, які саме групи ікон належать кожному зокрема. Ікони самбірських малярів об’єднані загальними малярськими рисами, притаманними саме цій школі. Але, за стилістичними особливостями, всі твори самбірських малярів можна розділити в окремі групи. Отож, провівши аналіз спадщини бойківських іконописців, можемо розрізнити творчість принаймні 7-8 майстрів. Серед учнів перемиських малярів, котрі стояли біля витоків самбірської школи разом з Федуском, був автор молільного чину з церкви Рогатина та з с. Білі Ослави Надвірнянського району Франківщини, котрий, мабуть, працював у цьому регіоні; і ще один (можливо, учень цього іконописця) – автор празничкового ряду з церкви в околицях Калуша, на що вказує характер декору тла їхніх ікон і деякі малярські елементи (див. с. 2 обкладинки). Інший колега Федуска – автор ікони «Преображення» із с. Яблунева (80-ті рр. XVI ст., іл. 1). За припущенням Л. Скопа, цей майстер розпочав навчання у самбірському осередку, а згодом працював уже в іншому місті, можливо, в західній частині Перемиської єпархії. Серед збережених на сьогодні його творів – ікони для іконостасів церков Лісковатого, Задільська, Лопушанки Хоминої («Різдво Христове» див. с. 3 обкладинки), Шклярів (Лемківщина, іл. 2), Бартного, де він працював сам або з іншими самбірськими

СЛОВО № 4 (48) /

ікона іконописцями. У с. Вовче він написав ікону «Страшного суду», в Костаровцях – «Розп’яття», в Хащові – «Миколай з житієм». Характерною особливістю його ікон є зображення євангельських подій на тлі стилізованого карпатського краєвиду, на відміну від інших його колег, котрі, ще за давньою візантійською традицією, зображали гірки-лещадка. Він також оздоблює одяг персонажів фрагментами вишивки.

Лішня, Мельничне (Іл. 3), Кривчиці та Збоє (тепер Словаччина); деізісний чин з Дрогобиччини, «Страшний суд» з Малої Горожанки.

Іконописці Самбора писали не лише станкові ікони. У їхньому доробку знаходимо хоругви і книжкову мініатюру. Збережена на сьогодні двохстороння хоругва з іконами святого Миколая і Христа для церкви Параскеви у Старій Солі (Іл. 4), авторства маляра ікон з Вовчого, є найЙого учень відомий як австарішою збереженою хотор ікони «Страсті Христові» ругвою на Західній Україні із с. Великого на Старосам- Іл. 2 «Богородиця Одигітрія з похвалою» – в збірці Львівського Націобірщині кінця XVI – початку ікона з с. Шклярі ІІ пол. ХVI ст. нального музею. ІконопиXVIІ ст. та ікони Богородиці з похвалою з Терла (біля Хирова) і Михайлівської церксець, про котрого мова, є також автором мініатюри ви в Долині; «Воскресіння» з Немирова (Яворівщина). з Євангелія – м. Стрий, остання чверть XVI ст. (Іл. 5). Від свого вчителя він запозичує стилізацію карпатНе менш знаним був іконописець, відомий як автор ського краєвиду і елементи вишивки в одязі. Іншому іконостасу церкви Пресвятої Трійці в Потеличі (поза учневі належать ікони Богородиці з Ясінки Масьомежами Бойківщини працював не один Федуско). Севої і Долини, Миколай з житієм з Нового Яру (біля ред збережених його творів – ікони із с. Лопушанка Кам’янки Бузької) та Ванівки. Хомина (де працював разом із автором Преображення з Яблунева). Його пензлю належать ікони з с. ТисовиДо Самбірської школи (можливо, уже з числа учнів ця, с. Медвежа, намісні ікони з Ясениці Замкової. Він самого Федуска) належить іконописець, відомий у виконав намісні ікони у Новшині, Мельничому, Либолітературі як автор ікон із с. Вовчого, де у двох храхорі, празничні ікони з іконостасу в Саноку, «Успінмах разом із колегою по осередку виконав іконостаси. ня Богородиці» з церкви с. Кальникова, «Страшний Пензлеві цього митця належать ікони з церкви с. суд», «Богородиця Одигітрія» і «Молільний чин» із Бусовисько: «Миколай», «Різдво Христове» (див. с. Смільна та композиція на с. 3 обкладинки), «Софія «Деізіс» із Касінова (тепер Премудрість Божа» та царські врата (у цій церкві ФеПольща), деізісний чин з дуско як старший майстерКраківського музею (Іл. 6). учитель виконав намісні «Нерукотворний образ» із ікони Христа і Богородиці). Торок, «Страшний Суд» із Лише іконописець із глиГанкович (тепер Польща), бокими богословським зна«Богородиця з похвалою» з нням і, очевидно, у співпраці Тур’є. з духовенством, міг створити ікону такого високого боЗа іконами для іконостагословського рівня для засу церкви Собору Архангела вершення іконостасу (Див. Михаїла із с. Ясениці Замко«Слово» № 35)2. Він також вої відомий ще один ікононаписав ікони для церкви писець самбірської школи Святого Миколая у Старому (Іл. 7). Ікона «Архидиякон Самборі, с. Топільниця; «БоСтефан та св. Миколай» гоявлення», «Різдво Хрискінця XVI – початку XVI тове» з празничкового ряду ст. із с. Поляна – це твір ще церкви Параскеви, с. Малнів Іл.

3 «Розп’яття» – ікона з с. Мельничне іншого маляра самбірської на Мостищині. Цей же автор (Турківщина) ІІ пол. ХVI ст. школи. Окремому майстрові виконав ікони розп’яття з сіл

грудень 2011 - лютий 2012

39

Подих скинії: належать збережені ікони «Миколая з житієм» з Галичини та «Святої Параскеви з житієм» з Рожнятова. Іконописці самбірського осередку намагалися створювати оригінальні варіанти іконографічних композицій, постійно перебуваючи у пошуках та відходячи від канонізованих в інших країнах взірців у строговізантійських традиціях. На це, наприклад, вказують ікони «Різдва Христового», виконані самбірськими малярами, де кожен по-своєму вирішує цю тему (див. с. 3-4 обкладинки).

40

Ісусом, довкола котрої розміщені невеликі групи постатей. Але, утверджуючи власне розуміння співвідношення кольорових партій в іконописі та дещо змінюючи композицію, дрогобицький майстер уже заперечує старі традиції5. Отож, його мистецтво входить в епоху маньєризму. У пізніших творах початку XVІI ст., як, наприклад, іконі «Різдва Христового» з празничного ряду іконостасу у Сколе (див. с. 2 обкладинки), маляр повністю змінює композицію «Різдва», синтезуючи західно-європейський варіант цієї теми з галицьким XVІ ст.

Іл. 4 «Святий Миколай» – ікона з хоругви На переломі століть, із заОригінальною і багатою із с. Стара Сіль ІІ пол. ХVI ст. вершенням епохи Відродженспадщиною вирізняється ня та відходом старших наставників, самбірський ще один іконописець, відомий як автор ікони «Богоосередок призупиняв своє існування. Могло бути, що родиці Одигітрії» з церкви у Мражниці3. Цей маляр окремі майстри оселялися в місцях, де потребували їхбув учнем Федуска. Він належав до молодшого поконіх творів і були чисельні замовлення. Видається, що ління самбірських іконописців. У мистецькому спадку маляр ікони «Богородиці Одигітрії» з Мражниці передрогобицького іконописця кінця XVI – початку XVII їхав із м. Самбора в м. Дрогобич. Про це свідчать його ст. збережені ікони із с. Зубриця, Сколе, Монастирця роботи з м. Дрогобича та околиць: «Святий Миколай» Лішнянського, Лішні, Медвежої, Рихтич (ікона «Миіз села Рихтичі, ікони «Миколай з житієм», «Покрова» колая з житієм», ост. чверть XVI ст. (Іл. 8), Раневич, із с. Медвежа, двохстороння церкви у Мражниці, ікона ікона «Богородиці Одигітрії» «Василія Великого» і «Спаса та «Косми і Дам’яна» з с. Винерукотворного» із с. Рикова, нник, «Юрій-змієборець» з ікона «Страсті» із с. Ільник с. Попелів, «Нерукотворний та фрагмент деізісного чину з Спас» із с. Раневич. У своїх музею в Сяноку. Самбірськодослідженнях Л. Скоп придрогобицьким майстром були пускає, що в 1636 р. цей, тевиконані (за спостереженням пер уже дрогобицький (за Тетяни Думан) також мініатюри для Євангелія з Дрогобичмісцем проживання) маляр, чини (збережена мініатюра створив стінопис святилища євангелиста Матея)4. храму «Воздвиження Чесного Хреста» у Дрогобичі. Він У своїх ранніх творах, тазнову звертається до традицій ких, як «Різдво Христове», Київської Русі, зображаючи в кінця XVI ст. із с. Зубриця, апсиді «Богородицю Втіленмаляр в основному наслідує ня», Святих Отців і пророків. іконопис перемиських заВодночас розпочав роботу над сновників самбірської шкоіконостасом цього храму, адже ли та своїх наставників. Композиція цієї ікони в загальних там, на той час були вже порисах побудована у дусі темнілі архаїчні ікони з XV ст. поствізантійських пам’яток Для намісного ряду майстер XV – XVI ст., коли посередині написав лише ікону Христа сцени зображали монуменПантократора, адже ікона Ботальну фігуру лежачої Бого- Іл. 5 «Євангелист Лука» – мініатюра з городиці та Воздвиження були новішими (із середини XVI ст.), родиці поряд із маленьким Євангелія із м. Стрий 1591 р. СЛОВО № 4 (48) /

ікона і приготував дошки для деізісного чину та почав наносити декоративний малюнок6. Однак це замовлення йому «не судилося» виконати. Траплялося, що іконопис для однієї церкви виконували кілька малярів однієї школи, якщо замовлення потрібно було виконати терміново. Так було, наприклад, у церкві Параскеви містечка Стара Сіль, у Вовчому, Бусовиську, Лопушанці і Медвежій, де над роботою працювали двоє-троє іконописців одного осередку. Самбірські малярі забезпечували потреби в іконографічному оформленні храмів у середині XVI – початку XVIІ ст. не лише Перемиської єпархії. Твори цього осередку знаходимо на Львівщині, Лемківщині, Франківщині та Волині.

і наближення їх до світського мистецтва за характером передачі і художніми засобами. Західноєвропейські митці починають відображати земну, а не небесну реальність, або небесну – на зразок земної. Провізантійський іконопис Греції та Балкан в основному наслідував мистецтво останньої доби Візантії. Проте деякі течії (грецькі іконописці, що переселилися в Італію, чи їхні учні) намагалися синтезувати візантійське і західноєвропейське малярство пізньоготичного напряму – таким був іконопис Кіпру.

У Росії відродження розумілося як звернення до традицій Київської Русі та іконопису високих зразків XIV – XV ст. Згідно з рішеннями Стоглавого собору, іконописці змушені були копіювати давні зразки, за чим пильно стежила світська імперська і церковна влаОсобливості ікода. До цього часу зберенопису Самбірської жено чимало майже одшколи накових однотипних ікон, авторство яких, практично, Живопис самбірської іконеможливо встановити, як нописної школи характерний і час їхнього виникнення, посиленою, інколи жорсткою, через те що у роботах не графічністю за допомогою проглядається індивідуміцних чорних ліній, що не ального почерку маляра. спостерігалося в попередньому столітті, співставленням Лише на Півночі Росії, де кіневарно-червоних, охрисцарська влада мала меншу тих, оливкових, ультрамари- Іл. 6 Фрагмент молільного чину – ікона невідомого змогу контролю мистецтва, новосиніх та білих кольорів, походження ІІ пол. ХVI ст. (Краківський музей) зустрічаються творчі, хоча, що притаманно ренесансному стилеві. часом, і прості за виконанням ікони.

Особливістю творів самбірської школи є характер оброблення декору на іконах (на тлі і німбах). Очевидно, дошки для ікон, ґрунтування та позолочення виконував один цех, у який входили столярі і сницарі (золотарі). Декор формувався накладанням левкасу у формі галузки, хрестиків різної форми, кружків, «безкінечної» гілки бігунця. Його елементи за формою співзвучні мистецтву Палеологівської епохи, що виконували золотарі Македонії, та творам ранньоіталійського живопису XIII – XIV ст.7. По-різному розуміли «Добу Відродження» в художньому мистецтві Західної та Східної Європи. У Західній Європі Відродження у мистецтві розумілося художниками Італії, а згодом й інших країн, як звернення до давніх елліністичних традицій. Воно полягало в продовженні пошуку методів відображення матеріальної дійсності. Леонардо да Вінчі у XV ст. та його послідовники Рафаель і Мікеланджело, Антоніо Корреджо та інші на основі нових відкриттів у фізиці, зокрема в оптиці, випрацьовували нові методи і живописні прийоми передачі навколишньої реальності. Вони встановлювали закони світлотіні, кольору, перспективи. Ще однією рисою доби Відродження на Заході є зникання іконічності в більшості релігійних творів

грудень 2011 - лютий 2012

У той час, як в інших малярських цехах Руського воєводства другої половини XVІ ст. – у Львові і Кракові, де працювали українці, відчувалися польсько-німецькі впливи латинізму, – в Самбірському осередку відроджувалася українська національна культура з виразними ознаками східного сакрального мистецтва. Малярі цього осередку вдало продовжували давні традиції в нових культурно-історичних умовах, шукаючи «свіжих» методів образного вираження богослов’я. Звільнившись від культурного впливу Візантії, український іконописець відчув себе більш вільно і творчо. Митці Самбора не копіювали давнього іконопису, а «Відродження» розуміли творчо. В українському малярстві ХVІ ст. більша увага звернена на земну реальність, проте ренесансні ідеї Європи отримують в Україні специфічне вираження. У творах самбірських малярів іконічність зображення зберігається. Малярі в цей час синтезують у своїх творах досягнення власної спадщини, поствізантійського мистецтва та європейського малярства готики і ренесансу. У ХVI ст. змінюється сам підхід до зображення природного середовища в іконах. Сильно стилізоване відтворення гористих місцевостей Греції (круті і гострі скелясті «гірки-лещатка» Кападокії) менше використовується у

41

Подих скинії: творах, натомість іконописці вводять в ікону природне середовище українського ландшафту: округлі, покриті рослинністю Карпати. Це бачимо в іконі «Преображення» з Яблунева (Іл. 1), Різдва з Лопушанки Хоминої (див. c. 3 обкладинки) та «Страсті Христові» (1593 р.) з с. Великого біля Добромиля. Українські іконописці вводять земний світ в ікону, але створюють не «правдиву ілюзію» матеріального світу, а його іконічний тип. Образ земного світу в середовищі ікони поступово наповнився елементами земної реальності. В іконописних творах самбірські малярі зображали предмети з навколишнього середовища жителів Перемишльщини: їхній одяг, зброю, архітектуру, інтер’єр будинків, меблі. Квіти і кущики на поземі – стилізовані реальні рослини, стафаж – стилізований інтер’єр та екстер’єр тогочасних споруд. Це наближало молільників, котрі споглядали ікони, до божественних подій і актуалізувало події історії спасіння для мешканців краю. Однак це були не оптичні відбитки матеріальних речей, як у західному ренесансному живописі, а іконічні прототипи предметів як результат богословського осмислення земного часопростору.

Самбірської школи можна побачити, що маляр часто не притримується «канонічного» розмальовування одягу в символічних кольорах, як це бачимо в провізантійському малярстві. В одному творі він, часом, «одягає» одну і ту ж особу в одежу різного кольору, так вирішуючи поставлене завдання. Федуско у своєму творі «Страсті Христові» з церкви Воздвиження в Дрогобичі (Див. «Слово» № 47 обкладинка) надає одежі Богородиці в різних сюжетах цієї монументальної і багатосюжетної ікони відмінних кольорів. У сцені «Несіння хреста на Голготу» Богородиця зодягнута в традиційно-символічні кольори (мафорій – червоної барви). У центральній сцені – «Розп’яття» – верхня одежа Богородиці змінюється на мафорій чорного кольору. В сюжетній композиції «Зняття з хреста» мафорій Богородиці – охристо-жовтої барви. Отож, автор ікони намагався передати певні істини, настрій, а на загал – відкрити глядача на богословську глибину переданої події.

«Трьох Святителів»), а також створювали нові. Канонічна символіка кольорів не сковувала українського іконописця у творенні образу та вираженні поставлених богословських завдань. На прикладах іконопису

Основна увага в іконостасі було зосереджено на великого розміру намісних іконах «Христа» та «Богородиці». Якщо в першій половині XVI ст. перемиські іконописці виконували ікону «Христа» в повний зріст, то

Оформлення храмів Перемиської єпархії в другій половині XVI ст.

Аналізуючи збережену У другій половині ХVI ст. іконописну спадщину другої в українських іконах самбірполовини XVI ст., можна проІл.

7 «Святі Миколай і Параскева» – ікона вести реконструкцію іконоської школи ще зберігається з с. Ясениця Замкова середини ХVI ст. стасів та облаштування ікотрадиційна площинність. нами храмів Бойківщини того часу, на який припадає Однак в зображенні святих і релігійних сюжетів сподіяльність іконописців самбірського осередку. стерігається тенденція до виразнішої передачі їх рухів, виразу ликів, пластики тіл; постаті стають міцніші. У Більшість ікон у другій половині XVI ст. розміщумоделюванні раніше темнуватих ликів небожителів, валися в іконостасі. Українські іконостаси, як заувазбільшуються природність кольору тіла і форм, пожує Л. Скоп, радше були подібні до готичних західних мітнішим стає типаж рис місцевого населення. Архітемплонів, закріплених на висоті. В іконостасах до тектура, хоча ще достатньо стилізована, але в багатьох XVI ст. була відсутня різьблена пластика. Особливістворах має відповідники-прототипи реальних об’єктів: тю іконостасів перемисько-самбірської традиції було храми, ратуші, будинки міст Перемишля, Самбора, те, що вони не були високими із чисельними рядами, Дрогобича, Вишні. Символічно-статичні тенденції в як тогочасні провізантійські (московські з деізісним, зображеннях минулих століть поступаються більш пророчим чинами, рядом патріархів і праотців), де свяживописно-об’ємному трактуванню образу з конкреттилище повністю закривалося від нави. Західноукраними рисами сучасників іконописця з національними їнські іконостаси XV – середини XVI ст. складалися ознаками у типажі та побутовій обстановці, в одязі, переважно з двох-трьох рядів: намісного, деізісного і інтер’єрі, пейзажі. празничного, що не були строго регламентованими, як Майстри Самбора відроджували забуті іконописні в Московії8. сюжети (ікони «Бориса та Гліба», «Йоакима й Анни»,

42

СЛОВО № 4 (48) /

ікона до кінця XV – XVI ст. іконописці малювали переважно ікони типу «Христос в силах», деколи «Христос на престолі», рідше «Христос з апостолами». У Московії в намісному ряді часто встановлювали велику ікону «Нерукотворного Спаса», або поясну «Христа», а посередині молільного чину – ікону «Христа в Силах».

розміщувалася ікона «Спаса Нерукотворного», нижня частина якої вирізувалася по формі верхньої частини врат. Іконостас завершувався іконою «Пресвятої Трійці», «Софії-Премудрості Божої» (Див. «Слово» №35), або розп’яттям з предстоячими.

Крім ікон, в іконостасі найбільш поширеними іконографічними сюжетами в храмах Галичини були веПарною до ікони «Ісуса Христа» в намісному ряді ликого розміру ікони Страшного Суду і страстей Хриссамбірські майстри у другій половині XVI ст. витових. конували переважно ікону «Богородиці з похвалою (з пророками)». Тому на той час в іконостасі не було З монументального мистецтва самбірських малярів необхідності ряду пророків, який починає з’являтися в того часу, практично, нічого не збереглося, якщо не брати до уваги пізніші (1636 Галичині лише в кінці XVI ст. р.) розписи Воздвиженського Над намісним рядом встахраму Дрогобича. Розписи новлювали чин моління (так святилища ніби продовжувазваний деізісний). Орієнтуюли програму невисокого ікочись на малярство перемисьностасу, зображаючи і святикої школи XVI ст., самбірські телів, і Христа Пантократора, іконописці в деізісних чинах і Богородицю Втілення з провже зображають ікони чотироками. рьох євангелистів та апостолів (разом з двома архангела*** Молоді малярі, котрі проми, Богородицею та Іваном йшли школу в Самборі, проХристителем з Наконечного, довжували у кінці XVІ – на невідомий з Бойківщини майпочатку XVІI ст. працювати стра з Вовчого), а не інших вже як самостійні майстри, різного роду святих, як це прагнучи зберегти поствібуло у XV – на початку XVI зантійські традиції, як щодо ст. Фігури розміщуються сипідходів у малярстві, так і метрично. Часто зображають щодо конструктивних схем триморфон (з Медвежої, Наіконостасів. Про це свідчить конечного, Дрогобича) ХрисІл. 8 «Святий Миколай» – ікона з с. творчість іконописця, малята з Архангелами, які до кінця століття переходять за прера «Богородиці Одигітрії» з Рихтичі кін. ХVI - поч. XVII ст. стіл, як «стражі Господнього Мражниці та його колег. Діяльність самбірського малярського осередку і випрестолу». Апостолів зображають переважно по двоє на одній дошці. хідців з нього, котрі працювали окремо, припиняється у першій чверті XVII ст. Із впливом західноєвропейВ іконостасі під деізісним, мабуть, обов’язковим до ського маньєризму, поставлення нових філософськокінця XVI ст. стає празничний ряд з іконами найбільбогословських акцентів, змінюються запити замовниших Господських і Богородичних свят Літургійного ків мистецтва. Старі традиції самбірського осередку в року. Їх могли писати і попарно на одній дошці з панових умовах вже не могли відповідати духові нової рою апостолів молільного чину. епохи. Ініціатива переходить до малярів Львова. У XVI ст. Царські врата оздоблювали простою різьбою на завершенні, але, до кінця XVI ст., хреста ще Примітки: 1 не встановлювали. Царські врата, що виготовлялися у Скоп Л. Особливості самбірської школи іконопису… – C. 91.

2 Рисей Т. Вплив прологу Євангелія св.. Йоана Богослова самбірському осередку, ще зберігали архаїчні форми – на іконографічне зображення Премудрості Божої на Русі // головна увага приділялася саме іконам, які починають – С. 21. Слово № 35.

– 2008. оздоблювати різьбою по левкасу, або накладати левкас 3 Див. Скоп Л. Маляр Богородиці одигітрії з Мражниці – Л. – 2004. у формі галузки, хрестиків, кружків, гілки бігунця, на 4 Скоп Л. Автор мініатюр Пересопницького Євангелія мазразок орнаментального оздоблення своїх ікон. Такиляр Федуско із Самбора. – Дрогобич – 2011. – С. 28. ми є збережені Царські врата другої половини XVI 5 Скоп Л. Маляр Богородиці одигітрії… – С. 88. ст. з Пав’є, Бусовиська, кінця XVI ст. з Либохори та 6 Скоп Л. Маляр Богородиці одигітрії… – С. 217-219. початку XVIІ ст. із Жданної. Особливістю двох остан7 Скоп. Л. Особливості самбірської школи… – С. 92. ніх є зображення на них не євангелистів, а святителів: 8 Скоп Л. Маляр ікони Богородиця-Одигітрія з Мражниці. Василія Великого та Івана Золотоустого в повний ріст – Львів – 2004. – С. 11. і сцени Благовіщення. Уверху, над ними, традиційно

грудень 2011 - лютий 2012

43

Подих скинії:

Святе Причастя Що ми знаємо про Святу Літургію?

Продовження, початок у попередніх номерах

«Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним» (Йо. 6, 54). Роман СЛАВИЧ

У своїй подорожі до Царства Небесного ми наблизилися до моменту зустрічі з Богом лицем в лице – у Пресвятій Євхаристії. Його присутність серед нас і в нас стає живою реальністю, позаяк, за словами самого Христа: «Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я – в ньому» (Йо. 6, 56). Також прийняття Христа є запорукою нашого спасіння, що сповнюється у житті вічному (див. Йо. 6, 54 ). Мирствуванням Святим Причастям священнослужитель обдаровує нас миром Божим, який є плодом Святого Духа (див. Гал. 5, 22).

У наступній молитві священнослужитель знову благодарить Бога за те, що «все утворив». Заявляє від імені народу, що Господь є тим Владикою, перед котрим «схилили свої голови», а не «перед тілом і кров’ю». Також просить, щоби Бог подав «оці дари всім на добро… відповідно до потреби кожного: з плаваючими плавай..., а недужих ізціли, лікарю душ і тіл». Тими Дарами, про які йдеться в молитві, є Христос, бо Він є «той, Хто приносить і Кого приносять, і Хто приймає і Кого роздають». Христос, дарований нам і прийнятий нами у Святому Причасті, подає нам все, «відповідно до потреби кожного». У наступній молитві єрей прохає: «Зглянься, Господи, і прийди, щоб освятити нас, Ти, що вгорі з Отцем сидиш і тут з нами невидимо перебуваєш, і сподоби могутньою Твоєю рукою подати нам пречисте Твоє тіло і чесну кров, а через нас усім людям». Це чергова молитва священнослужителя, в якій він молиться за себе. Причиною цього є необхідність належного приготування до прийняття Святого Причастя і до його безпосереднього завдання, а радше, покликання – роздати пречисте Тіло і чесну Кров вірним. Тут присутня думка про

Євхаристія – це благодарення, яке є найвідповіднішою поставою людини до Господа.

44

Наступним закликом є: «Голови ваші перед Господом схиліть». Приклоненням голови ми виявляємо, що Бог, як Цар усіх, радше Отець наш, є єдиним, перед Ким нам слід схилити голову, виражаючи тим пошану і любов до Нього.

СЛОВО № 4 (48) /

літургія церкви те, що Христос є Тим єдиним Архиєреєм, Котрий здійснює це страшне і величне Таїнство, а єпископи, священики та диякони беруть участь у цьому Христовому священстві. Ми, вірні, також беремо участь у ньому, але особливим, відмінним від священнослужителів способом. Цей дар священичого служіння кожен із нас отримав у Святому Таїнстві Миропомазання разом із двома іншими – царським та пророчим. Думка про священство присутня у молитві священика під час співу Херувимської пісні: «…був нашим архієреєм, і богослужбової цієї і безкровної жертви священнодійство передав ти нам, як Владика всіх». Священик, будучи також людиною схильною до гріха, просить, щоби Бог освятив його і тим удостоїв стати причасником Тіла і Крови Христової та роздати їх вірним. Після цієї молитви диякон закликає вірних: «Будьмо уважні», а священнослужитель виголошує, чому ми повинні бути уважними, бо «Святеє святим». При цьому він підносить вгору Агнця. Цей момент Святої Літургії о. Мелетій Соловій пояснює так: «Піднесення св. Агнця перед Святим Причастям має звернути увагу вірних на близький момент євхаристійного жертвоспоживання і так зродити в їхніх душах відповідні почування, як це засвідчує Псевдо-Діонісій і св. Максим Ісповідник». «Святеє» – це Агнець Христос. Відповідь вірних краще розкриває сенс цього слова: «Єдин свят, єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь». Христос – Господь, і як Бог Він є святим (див. Лев. 11, 44). А ми, причащаючись Його Тіла і Крові, також стаємо святими. Христос прийшов, «щоб освятити нас». У Новому Завіті зустрічаємо чимало місць, в яких християн закликають стати святими (див. І Пт. 1, 15). У посланні до Євреїв автор прямо називає вірних святими: «Ось тому, святі брати, учасники небесного покликання…» (Євр. 3, 1). Через те, що Бог святий, то й ми покликані уподібнитися до Нього, стати святими. Це зростання від образу Божого до Його подоби є метою нашого життя. Далі наступає безпосереднє приготування до Святого Причастя. Священнослужитель вкладає Агнця у чашу і вливає туди теплоту. Після цього причащається Агнцем «на відпущення гріхів…і на

грудень 2011 - лютий 2012

життя вічне». А причастившись з чаші «Чесної і святої крови Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа», мовить: «Оце діткнулося уст моїх, і відніме беззаконня мої, і гріхи мої очистить». Після цього відбувається причащання вірних, котрі також готуються до Святого Причастя насамперед глибокою уважністю і усвідомленням, що вони причащаються не хліба і вина, а Тіла і Крові нашого Спасителя (див. І Кор.11, 28-30). Христос Сам приходить до нас, у наше серце, життя... Ми приймаємо «Царя всіх» і тоді стаємо небом – місцем перебування Бога і Його Царства. З огляду на потребу підготовки до Святого Причастя, існують відповідні молитви. Однією з них є молитва «Вірую, Господи, і ісповідую». У ній ми визнаємо Христа Спасителем, котрий «прийшов у світ грішників спасти», а себе – першими з числа грішників: «З яких перший я». Просимо, щоб Господь під час Тайної Вечері прийняв нас за причасників Його Тіла і Крови, Його дару спасіння й нового життя. Слово «днесь» у перекладі з церковнослов’янської означає сьогодні, тепер, зараз. Тут присутня думка анамнези, тобто Тайну Вечерю, яка відбулася майже дві тисячі років тому, ми актуалізуємо в нашому житті. У даному конкретному моменті, причащаючись Святих Тайн, стаємо учасниками цієї спасенної події. Молитва подає нам два приклади поводження з цим Даром. Першим є вчинок Юди, котрий хоч і був учнем Христа, однак видав Його ворогам тайну і поцілунком довершив зраду. Але як добрий розбійник, котрий висів поряд із Христом на хресті, сповідаємося Синові Божому з жалем за гріхи і надією на спасіння, знаком якого є і буде те, що Господь пом’яне нас у Царстві своїм. Це прохання трикратно повторюється, але при звертанні до Бога, щоразу по-іншому Його величаємо: Господи, Владико або Святий. Тут ідеться про Пресвяту Трійцю (пор. молитву до Пресвятої Трійці зі щоденних молитов), яка є нероздільною і єдиносущною. Негідне прийняття Христа у Пресвятій Євхаристії стає нам судом і осудженням, але повинно бути «на зцілення душі і тіла». Тому молимося разом з митарем: «Боже, милостивий будь мені грішному…». Ця молитва виражає нашу справжню

45

Подих скинії: поставу до Бога. Ми визнаємо, що є грішними, схильними до гріха і нездатними впоратися з ним самотужки, тому просимо помилування. У покаянні бачимо себе справжніми, такими, що не заслужили на дар спасіння, який дає нам Христос. Бачимо велику Божу любов, отримуємо від Нього прощення гріхів. Господь приймає нас у Свої обійми і дарує самого Себе, аби ми могли жити Його життям, котре є новим, бо вже переможеними є гріх і смерть. З нами є люблячий Бог, до Котрого, часто несвідомо, тягнеться душа кожного з нас. Опісля священнослужитель, беручи чашу з Чесними Дарами, виголошує: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Ця постава з нашого боку є найвідповіднішою по відношенню до святого Бога. Однак страх тут слід розуміти не в сенсі боязні перед карою – це, певною мірою, егоїстичний страх, тому що боїмося за себе самих. Справжнє розуміння страху Божого полягає у тому, щоб не образити Особу, Котра нас любить і Котру ми любимо у відповідь. Це боязнь втратити Того, Кого любимо. За допомогою віри ми стаємо здатними під видами хліба і вина побачити нашого Спасителя – Ісуса Христа. Вірні підтверджують цю істину словами, якими ізраїльтяни вітали Христа під час Його в’їзду в Єрусалим: «Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, Бог Господь появився нам» (див. Мт. 21, 9). Після того ті, котрі зробили іспит сумління і не відчувають на серці важкого гріха, приступають до Святого Причастя.

46

Практика причащатися стоячи на колінах пов’язана із середньовічним типом побожності, яка характерна, передусім, для Римо-Католицької Церкви і пов’язана з акцентуванням Христових страстей, особливим наголосом на покаянні та на визнанні своїх гріхів. Однак дуже давній літургійний виголос («Зі страхом Божим і вірою приступіть») виразно вказує нам на те, що ми повинні самі прийти до Христа, а не чекати поки Він прийде до нас. Нашим завданням є відповісти на заклик: «Приступіть». Своє покаяння, жаль за гріхи ми вже висловили у попередніх, підготовчих молитвах. Явлення воскреслого Христа характеризується пасхальною радістю – торжеством перемоги над гріхом. Не доречно нам стояти на колінах, бо

ми скинули з себе гріховне ярмо. Ми стоїмо, бо покликані прийти до Христа, радіючи зустрічі з Ним. Причастя вірних служить наочним прикладом і виразом того, що твориться Тіло Христове – Церква, у якій Христос Голова, а ми – члени (див. Еф. 5, 23; 30). Церква – спільнота вірних з Богом і між собою. У храмі збираються різні люди: різного віку, характеру, суспільного становища й різної національної приналежності. Проте поступово, упродовж Божественної Літургії, Бог творить з них спільноту. Це, насамперед, проявляється через спільну молитву, читання і слухання Божого Слова, причащання з однієї чаші Тіла і Крові Господніх. Від терпимого ставлення один до одного, певного ніяковіння і незручності від присутності «іншого», ми доходимо до розуміння возлюбити один одного, «щоб однодумно визнавати Отця, і Сина, і Святого Духа, Тройцю єдиносущну і нероздільну». Отож, вже з почуттям братньої любові до наших ближніх і синівської любові до Бога набираємося сміливості призивати «небесного Бога Отця». Споживання, як вже раніше згадувалося, є символом прийняття один одного у своє життя і входження у життя інших. Так твориться церковна спільнота вірних навколо Христа Євхаристійного. Виголос священика після Святого Причастя: «Спаси, Боже, людей Твоїх і благослови спадкоємство Твоє» є констатацією того, що ми стаємо народом, який належить Богові, Божим народом, «народом святим» (Вих. 19, 6), Церквою. Причастившись Святих Таїн, вірні співають подячний гімн «Ми виділи світло істинне». Цим світлом є Христос, названий у Символі віри «Світлом від Світла». Через Нього ми прийняли Духа Небесного, про причастя Котрого просили в прохальній єктенії перед молитвою «Отче наш». Дух Святий продовжує започатковане Отцем діло спасіння людини і всього творіння, втілене в життя Сином Божим. Також співаємо, що ми «знайшли віру істинну», через яку і в якій «нероздільній Тройці поклоняємось, Вона бо спасла нас». Уже з частого повторення і наголошення на спасінні бачимо, що дана тема пронизує всю Божественну Літургію. Обкадивши чашу і дискос, священнослужитель промовляє тихо: «Благословенний Бог наш», а тоді виголошує: «завжди, нині і повсякчас, і на віки

СЛОВО № 4 (48) /

літургія церкви вічні». Вірні, повні вдячності, співають гимн «Нехай сповняться уста наші хваління Твого, Господи», який виражає благодарення Богові за те, що «сподобив нас причаститися…». Євхаристія – це благодарення, яке є найвідповіднішою поставою людини до Господа. Нам справді нічого не залишається робити, як тільки благодарити, дякувати Богові за всі Його добродійства, вчинені з любові до нас. Позаяк ми не маємо чого віддати взамін, то компенсуємо це вдячністю і пам’яттю за вчинене для нас добро. А вершиною цих дібр, даних нам, є неоціненний дар Христа. «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3, 16). Це віддання, жертвування себе є вершиною Божої любові до нас. Бог не бажає жити Сам у Своєму Царстві, тому приходить на землю, воплочується, тобто приймає нашу людську природу і добровільно помирає найганебнішою смертю на хресті. І все це задля того, аби ми не загинули, а жили життям вічним і були з Ним. Господь ніби звертається до нас: «Будьте зі мною, дозвольте мені подарувати вам свою любов». У цьому й полягає життя вічне – бути з Богом, приймати Його любов і любити взаємно. Натомість для людини, котра відкинула Бога, Його присутність обернеться пеклом, а Божа любов буде для неї як вогонь. Та й справді, любов відкидає той, хто її не знає. Хоч розп’ята на хресті, вона просить: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23, 34). Ця любов – вічна, бо нею є Бог, і любов має початок в Бозі. Святий Йоан Богослов навчає: «Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – любов» (І Йо. 4, 8). Ознакою ж перебування Бога в нас є любов поміж Його дітьми, тобто між нами. Той же апостол навчає: «Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і його любов у нас досконала» (І Йо. 4, 12). Щоб не втратити цей Божий дар, прохаємо Його: «Збережи нас у Твоїй святині ввесь день повчатися правді Твоїй». Ми бажаємо зберегтися «у святині», тобто прийнявши Бога, ми освячуємося через Його присутність у нас, тому й виникає бажання наслідувати Господа, уподібнюватися Йому. Навчання «правди» є пізнанням Бога, це прийняття Його Одкровення про себе. Ми не зможемо пізнати іншу людину, якщо не знатимемо її особисто. В особистому спілкуванні з Богом, в молитві знищуємо ідолів

грудень 2011 - лютий 2012

нашого розуму, які подають своє, часто неправильне уявлення про Бога. Про відносність такого нашого пізнання (радше здогаду) говорить саме слово «уявлення», тобто фантазія. Проте Бог не фантазія, але жива реальність. Ми потребуємо допомоги у пізнанні Бога, тому звертаємося до тих, хто здобув досвід богопізнання, а такими людьми є святі. Тому таким важливим є триматися Священного Передання Церкви, зрештою прислухатися до самої Церкви, яка, ведена Святим Духом, своєю місією має вести і навчати вірних.

Наше благодарення найкраще проявляється у прославі Бога: «Алилуя», що означає – «хваліте Господа». Продовжує тему благодарення наступна єктенія, яка називається благодарною і починається словами: «Прості, прийнявши… Христових Таїн, достойно подякуймо Господеві». У ній є прохання про охорону нас Божою благодаттю, після якого випрошуємо «день увесь досконалий, святий, мирний і безгрішний…» – це плід Євхаристії – ми отримуємо силу проживати наше життя у святості, мирі та безгрішності. Метою ж нашого життя є життя з Богом у Його Царстві, тому «самі себе, і…все наше життя Христу Богові віддаймо». Під час співу вірних, священнослужитель тихо мовить молитву, у якій знову дякує Господеві, просить, аби Він справив нашу путь, скріпив у страсі Своїм, зберіг наше життя. Все це просить священик за посередництвом молитов і молінь «славної Богородиці і приснодіви Марії і всіх святих». Потім славословить Бога: «Бо Ти є освячення наше і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки вічні» і ми у відповідь на прославу Бога співаємо: «Амінь» – «нехай так буде».

47

Подих скинії:

Богородична святиня у Тишковичах. Джерело забило - і спрагла усміхнулася земля! Назар КУРИЛО

Упродовж трьох століть, щороку, 15 липня, на свято Положення чесної ризи Богородиці у Влахерні глибока віра веде побожні серця до маленького прикордонного села Тишковичі, відомого на Мостищині як місця диво-цілющого джерела – дару Пречистої Богородиці. Здається, що вже й саме повітря тут промовляє: «...молитов наших в час журби не відкинь, а від бід визволи нас Єдина, Чиста і Благословенна». У той час, «коли на волю проситься сльоза» й останній промінець надії гасне, а немічна душа «ридає з болю» – до ікони прикладись, прочанине, і «притулись до серденька Марії»... Це серце Матері Небесної Любові, що годинами чекає тут усіх, хто спокою прагне, кличе всіх, хто йде до нього з надією на краще, і ніхто звідси не виходить із порожніми руками.

Про запрестольну ікону Богородиці в храмі1

48

Про історію ікони Пресвятої Богородиці у Тишковичах розповідають наступне. Тишковицька запрестольна ікона – оригінал XVII століття. Вона середніх розмірів із зображенням Богородиці Одигітрії («Тієї, що вказує шлях») в багряних одежах. На руках Марії – Богонемовля з благословляючою десницею. Правою рукою Пречиста Діва вказує на свого Царственного Сина, як Спасителя всіх людей. Німб Христа прикрашений грецькими літерами: «ОН» – Сущий; Той, Кого не може не бути; Той, від Котрого усе; Той, Котрим ми усі і рухаємося, й існуємо.

Чудотворна ікона Ікона зародилась на місці об’явлення Богородиці в лісовій каплиці, а згодом стала невід’ємною частиною Тишковицького храму. З переказів старожилки, Наталії Холодницької, до нас дійшли відомості про дві дивовижні появи ікони в храмі за престолом. Якось у село здаля прибули два монахи-прочани, одному з них завдячуємо написання ікони. Під час турецької навали, жителі села втечею переховувались у лісі і були врятовані в каплиці біля цілющого джерела. Разом із людьми, в цей час монахи усильно молилися. На цьому місці об’явилась Богородиця, Котра покрила усіх людей своїм омофором. Після чудесного порятунку монахи оселились у сусідньому селі Цикові, де на той час був діючий монастир, що вів на цих теренах духовну та просвітницьку діяльність. Вони

СЛОВО № 4 (48) /

святиня щодня відвідували Святе Джерело з молитвою та виголошували проповіді для прочан. Позаяк джерело знаходилось на пограниччі між Циковом і Тишковичами, за переданням старожилів, з цього приводу були часті суперечки між жителями сіл. Були також неодноразові спроби циківчан забрати ікону, однак сталося диво, яке швидко поширилось околицею. Якось під час нічного чування монахи були свідками видіння, як у чудесний спосіб ікона, оповита неземним світлом, неначе «ризою», самоперенеслася із лісової каплички у сільський Тишковицький храм. Коли монахи сповістили про своє видіння людям і зайшли у храм – у святилищі побачили сіяючу ікону, яка сльозоточила. Сяйво від ікони не згасало у храмі упродовж деякого часу ні вдень, ні вночі, привертаючи до себе увагу багатьох людей, котрі йшли прощею у ліс до цілющого джерела. На честь цієї події, саме в день 15 липня, вони започаткували місце паломництва у Тишковичах, яке святкуємо щорічно понині.

лісі. Прибувши до святині, чоловік зняв жінку з воза і на руках відніс у каплицю. Довго молилось подружжя з надією і сльозами, випрошуючи у Матінки Божої спасіння: «Мати Небесна, хранителько наша, змилосердися над нами, дай сили доглянути маленьких безпомічних діток!». Тоді чоловік підійшов до джерела, набрав водиці й обмив дружині ноги. Вмить жінка почулася в силі, відчула, що сталося чудо! Справді, вона піднялась без допомоги. Додому прийшла вже пішки. У повоєнний час виникла необхідність у відбудові храму, який у війні зазнав значного ушкодження. Тодішній парох, о. Михайло Прокурат, задля власної зручності відправи забрав ікону Богородиці до матірньої церкви у село Хідновичі, де жив. Проте легенда розповідає, що ікона в чудесний спосіб сама вдруге за своє існування повернулась назад у Тишковичі без жодного людського втручання. Сьогодні про це нагадує ма-

«Якщо ікона вибрала собі тут місце, то нехай тут і залишається!».

Ікона повертала тут незрячим зір та піднімала на ноги паралізованих. Вона завжди своїми сльозами попереджала про небезпеку для села та вислуховувала молитви людей. Особливо сльозоточила ікона перед 1914 роком, коли у війні село було цілковито спалене, а людей усіх вивезено в концтабір Гмінту (Австрія-Угорщина). Через шість років після заслання, не всі Проща до святині у Тишковичах повернулися додому, багато було сліпих, калік та з різними важкиленька капличка, яка так і стоїть поруч із теперішми хворобами. Люди зі смутком усього пережитонім храмом. Відбудувавши храм у 1921 році, люди го оспівували в піснях цю подію, де також згадарозмістили ікону за престолом у новій ніші та обли про ікону і про те, що вона відвертала кулі, які рамленню. Відтоді вже ніхто не насмілювався її летіли в неї. рухати з місця. Отець Михайло Прокурат завжди Сьогодні бачимо на іконі почорнілий Лик Ісуса на проповідях казав: «Якщо ікона вибрала собі тут із численними вм’ятинами на тлі Його одежі. Це місце, то нехай тут і залишається!». Згодом люди були вогнепальні опіки, які утворили пузирі, що склали пісню під назвою «Дивна Твоя тайна», яку згодом потріскали. Зокрема, у нижній частині ікоприсвятили іконі. ни знаходимо залізний осколок, що з плином часу У 1928 році, у храмі села Тишковичі відбувпоржавів. Це є підтвердженням того, що ікона вися величавий всепам’ятний відпуст, який тривав із стояла у буремні роки двох світових воєн і до сьонічним чуванням, що було приурочене празнику годні є збереженою. Положення ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні, Розповідають, що якось одну родину з сусід15 липня. У цей день відбувалось благословення нього села Міженець спіткало горе: тяжко захво14-ти хрестів Хресної Дороги навколо храму. Під ріла жінка. Довго не думаючи, чоловік поклав кожним із хрестів священики сповідали людей. дружину, уражену паралічем, на віз та кіньми поПередання старожилів гласить, що окремо для віз до Тишковицького чудодійного джерела, що у священиків і окремо для людей були споруджені

грудень 2011 - лютий 2012

49

семінарія:

бараки схову від дощу під час нічного чування в лісі. На цей відпустовий празник люди із навколишніх сіл зі своїми священиками процесійно йшли з піснями під знаменами хоругов та навіть жовто-блакитних прапорів.

Сьогодення: відновлення призабутої традиції

У 2011 р. Б. урочистості з нагоди 90-ліття храму проводились за участю архиєрея Самбірсько-Дрогобицької єпархії, владики Юліяна (Вороновського), у співслужінні чисельно присутніх священиків з різних деканатів. На святкову архиєрейську Літургію радо прибули душпастирі Римо-Католицької Церкви – ксьондзи Збігнєв та Богуслав, котрі разом зі своєю молоддю здійснили сюди прощу. Розпочалось паломництво із виставленням копії ікони Тишковицької Богородиці в храмі до почитання та нічними чуваннями молоді з навколишніх сіл. Перед святковою Літургією було освячено ікону Богородиці. Владика Юліян у кінці Літургії привітав усіх прочан та душпастирів і наголосив на необхідності ревного християнського вшановування Богородиці. Своєю чергою, адміністратор парохії, о. Володимир Пащак, від імені усіх прочан щиро подякував Владиці за уділене благословення усім священикам і вірним. Опісля Владика сам приклався до копії ікони Богородиці, з якою прочани процесійно вирушили хресним ходом до джерела в лісі. Там же єпископ очолив водосвяття вже на новому помості щойно відновленої каплички. Завершилась проща концертною програмою і залишила після себе у серцях людей незатертий слід любові Матері Божої. Священики місцевого деканату виявили бажання у своїх парохіях по черзі упродовж осінньої пори року приймати ікону Тишковицької Богородиці. Отож, вперше, за майже чотири століття Богородиця своєю іконою вирушила з Тишкович, ідучи через села України, аби люди і все створіння Боже приклонилися перед Її величчю і заспівали: «Радуйся, Маріє!». Незважаючи на будь-які перешкоди, пам’ятаймо: Пресвята Богородиця любить нас усіх, бо ми – Її діти. Тож не відкидаймо Її материнської любові та допомоги! Адже Її терпеливість – джерело безмежне, Її сльоза з ікони – цілюща, Її голос кличе нас до храму, до вічного Престолу Божої слави.

Примітки: На підставі переказів старожилів, отриманих з вуст жительки с. Тишковичі п. Наталії Холодницької 1

50

Поезія про цілюще джерело і капличку в лісі

Напали на село татари злі. Та де ж сховатися селу усьому? Одне лиш було місце на Землі: Свята криничка у ліску глухому. Зійшлися люди всім селом у ліс. Їх омофором вкрила Божа Мати. Сюди ж надію кожен з них приніс: Лише криничка зможе їх сховати. В молитві й вірі разом люди всі Годину злу у лісі переждали. Додому повернулись люди ці, Дарма татари в лісі їх шукали. А пан тим часом в Польщі проживав. Дружина народила дитинчатко. Лиш лай собачий хлопчик видавав. Не говорило зовсім те хлоп’ятко. Привіз той пан до Тишкович сім’ю, Та до кринички він повів родину. Хто ж як не Бог, біду візьме твою? До джерела підходить той хлопчина. «О Мати Божа, порятуй мене! Верни, Царице, дар людської мови. Нехай же кара люта промине, Як у всіх людей буде у мене мова». І милосердний Бог той гріх простив. Напивсь води – заговорив хлопчина. Бо що той хлопчик світу завинив? І з нього виросте теж добрая людина. І пан зрадів, повірив в Бога він, Повірив він у цю святу водицю. За вдячність Богу і на радість всім На місці цім поставив він каплицю. А джерело – цілюще для усіх, Воно здоров’я людям повертає, Незрячим – зір, засмученим всім – сміх, Глухі – почують. Бог оздоровляє. Зцілімо душі ми від пустоти, Лиш вірити потрібно в Божу силу. Без Бога ж ми не можемо іти, Бог з нами від колиски до могили.

Уривок з поезії п. Л. Шквірко, написаної на основі переказу п. Наталії Візняк про Богородичну святиню у Тишковичах

СЛОВО № 4 (48) /

звіт

Звіт про пожертви на Дрогобицьку духовну семінарію (осінь 2011) Дорогі брати і сестри, висловлюємо найщирішу подяку за Ваші цьогорічні пожертви для потреб Дрогобицької духовної семінарії.

Бориславський деканат

Нас втішає те, що кожного року сума загальноєпархіяльної грошової збірки зростає. Це свідчить, що вірні нашої єпархії розуміють, наскільки важливим є забезпечення належного приготування до священичого служіння майбутніх душпастирів та бажають брати участь у цій місії Христової Церкви.

Висоцький деканат

Сума

1

Благовіщення Пр. Богородиці Пресвятої Трійці прп. Параскевії Тернавської Св. Анни

109,00

Собору Івана Хрестителя Покрови Пр. Богородиці Успіння Пр. Богородиці Вознесіння ГНІХ Преображення ГНІХ

423,75

3

4

Велике спасибі також всім, хто допоміг Семінарії продуктами.

о. д-р Мирон Бендик, ректор Семінарії

Назва церкви

2

Окрему подяку складаємо парохіяльним священикам, котрі заздалегідь повідомили своїх парохіян про щорічну грошову збірку, пояснили її важливе значення і закликали до жертовності.

У своїх молитвах згадуємо всіх наших добродіїв, прохаючи у Господа благословення для них і їхніх родин. Нехай покровителі нашої Семінарії, блаженні Северіян, Яким і Віталій, стануть і Вашими небесними заступниками і молільниками.

№ Парохія

5 6 7

151,00

с. Кропивник с. Княжпіль с. Велике с. Дешичі с. Зоротовичі с. Міжинець с. Биличі с. Букова с. Чижки с. Вілюничі

Воскресіння ГНІХ Монастир св. Онуфрія Св. апп. Петра і Павла Св. свмч. Йосафата Різдва Пр.Богородиці Покрову Пр. Богородиці Св. арх. Михаїла св. Василія Великого Покрову Пр. Богородиці Св.вмч. Димитрія Св. вмч. Димитрія Введення в храм Пр. Богородиці Різдво Пр. Богородиці Св. Миколая Собору Пр. Богородиці Різдва Пр. Богородиці Покрова Пр. Богородиці Св. Василія Св. Миколая Успення Пр. Богородиці

2

176,36

3

с. Міжгір’я с. Івашківці с. Мохнате с. Матків

Пресвятої Трійці Св. арх. Михаїла Собору Пр. Богородиці Св. вмч. Димитрія мироточця Різдва Пр. Богородиці

502,00 30,00 430,00 470,00

Пр. Іллі Св. арх. Михаїла

По деканату грудень 2011 - лютий 2012

6 801,95

с. Губичі

344,00 103,00

5

1 290,00

1

Св. Миколая Св. апп. Петра і Павла Василія Великого Благовіщення Пр. Богородиці

Св. арх. Михаїла Покров Пр. Богородиці 415,00 Вознесіння ГНІХ 248,00

414,50 1 319,35

Сума

с. Кривка с. Верхнє Гусне с. Заясинів с. Яблунів

586,00

965,00

назва церкви

1

с. Верхнє Висоцьке с. Либохора с. Либохора с. Нижнє Висоцьке с. Штуковець с. Бориня

Св. апп Петра і Павла Покрови Пр. Богородиці

1 672,35

№ парохія Сума

4

м. БориславМражниця м. Борислав-Потік м. БориславТустановичі с. Попелі

608,00

Добромильський деканат

Назва церкви

3

м. БориславВолянка м. БориславГубичі

По деканату

№ Парохія

2

с. Монастир Дережицький с. Дережичі с. Дережичі

4

5 6 7

68,00 100,00

7

3472,36

8

с. Дроздовичі с. Стороневичі с. Конів с. Нижня Вовча с. Товарна с. Підмостичі с. Передільниця с. Боршевичі

462,00 72,00 196,00 201,00 752,00 50,00 607,00 226,00

150,00 108,00 343,00 246,00 51,00 365,00 203,00

51

семінарія:

Лішнянський деканат

Добромильський деканат с. Пацьковичі с. Библо с. Трушевичі смт. Нижанковичі смт. Нижанковичі 9 10

с. Тернава с. Поляна с. Мігово

11 12

с. Солянуватка с. Солянуватка м. Добромиль м. Добромиль с. П’ятниця с. Боневичі с. Муроване

Св.ап. Андрія капл. Воздвиження Чесного Хреста Капл. Собору Пр. Богородиці Стрітення Господнього Капл. Пр. Серця Христового Св. Йосафата Різдва Пр. Богородиці Покрову Пр. Богородиці Капл. Успення Пр. Богородиці Різдва Пр. Богородиці храму немає Зіслання Святого Духа Св. ап. Андрея Первозванного Св. муч. Параскевії Капл. св. ап. Пилипа Порову Пр. Богородиці

По деканату

60,00

300,00 370,00 169,00 130,00 268,00

1 846,00 1 406,00 174,00

8 906,00

№ Парохія

Назва церкви

Сума

1 2

Різдва Івана Хрестителя Капл. бл. Святотр. свмуч. Северіяна, Якима та Віталія, єромонахів Дрогоб. Покрову Пр. Богородиці Катедральний Собор Пресвятої Трійці Преображення ГНІХ Св. муч. Василія Величковського Воскресіння ГНІХ Св. апп. Петра і Павла Свв. рівноап. Володимира і Ольги Успення Пр. Богородиці Різдва Пр. Богородиці Св. вмч. Юрія Вознесіння ГНІХ Свв. мч. Віри, Надії, Любові та Софії Положення ризи Пр. Богородиці

1 200,00 1 600,00

3 4

м. Дробич м. Дрогобич

5 6

м. Дрогобич м. Дрогобич

7 7 8

м. Дрогобич м. Дрогобич м. Дрогобич

9 10 11 12

м. Дрогобич м. Дрогобич м. Дрогобич м. Дрогобич м. Дрогобич

13

м. Дрогобич

По деканату

52

Назва церкви

Сума

1 2

Св. арх. Михаїла Преображення ГНІХ Св. Василія Великого Матері Божої Неустанної Помочі Пресвятої Трійці Св. вмч. Юрія Покрову Пр. Богородиці Св. апп. Петра і Павла Св. арх. Михаїла Прп. Параскевії Успення Пр. Богородиці Різдва Пр. Богородиці Св. Миколая Собор Пр. Богородиці Царя Христа Пр. Іллі

206,00 341,30

Св. арх. Михаїла Перенес мощів св. Миколая Свв. Косми і Дам’яна

1 112,00 345,00

3

Дрогобицький міський деканат м. Дрогобич м. Дрогобич

№ Парохія

83,00 6 891,85 2 241,00 403,00 1 484,75 2 817,20 652,00 4 326,25 449,00 208,00 854,00 700,00 211,00

24 121,05

4 5 6 7 8

с. Почаєвичі с. Рихтичі с. Рихтичі с. Гаї Верхні (потік)

14 15

с. Нове Село с. Болехівці с. Раневичі с. Далява с. Нижні Гаї с. Нижні Гаї с. Старе Село с. Снятинка с. Унятичі с. Вороблевичі с. Монастир Лішнянський с. Лішня с. Залужани

16

с. Михайлевичі

9 10 11 12 13

По деканату

662,00 850,00 402,00 394,00 644,00 117,00 592,20 251,00 375,00 247,00 322,00 978,00 181,00

602,00

8 621,50

Дублянський деканат № Парохія

Назва церкви

Сума

1

с. Гординя

Св. вмч. Димитрія

с. Кружики

Покрову Пр. Богородиці

с. Корналовичі

Воскресіння ГНІХ

смт. Дубляни

Богоявлення ГНІХ

с. Мала Білина

Пресвятої Трійці

305,00 207,00 620,00 575,00 209,00 223,00

2

3

с. Велика Ози- Св. Миколая мина с. Дубляни пророка Іллі

4

с. Корничі

Св. Миколая

с. Вербівка

Св. Івана Хрестителя

с. Пиняни

Св. безср. Косми і Дам’яна

с. Калинів

Св. арх. Михаїла

с. Бабино с. Береги

Капл. Св. ап. Івана Богослова Св. ап. Івана Богослова

с. Зарайське

Різдва Пр. Богородиці

7

с. Велика Білина

Стрітеня ГНІХ

8

с. Городище

Зіслання Святого Духа

с. Сіде

Різдва Пр. Богородиці

с. Озерне

Св. Миколая

5 6

9

266,00 465,00 368,00 402,00 155,00 217,00 284,00 227,00 681,00 367,00

СЛОВО № 4 (48) /

звіт

Дублянський деканат 10 11

с. Залужани

Різдва Пр. Богородиці

с. Лука

св. Миколая

с. Ковиничі

Преображення ГНІХ

с. Містковичі

Собору Пр. Богородиці

с. Ортиничі

420,00 260,00 356,00 263,00

По деканату

6 870,00

Меденицький деканат

Назва церкви

Сума

1

с. Опарі

258,00

2 3

с. Довге с. Тинів с. Городківка с. Літиня

Введення в храм Пр. Богородиці Св. Миколая Прп. Параскевії Преображення ГНІХ Св. вмч. Преподобної Параскевії Вознесіння ГНІХ Різдва Пр. Богородиці Різдва ГНІХ Св. вмч. Євстахія Перенес мощ. Бориса і Гліба Св. безср. Косми і Дам’яна Покрову Пр. Богородиці Св. муч. Параскевії Прп. Семеона Стовпника Капл. Пресвятої Трійці Собору Івана Хрестителя Св. пр. Іллі Покрову Пр. Богородиці Успення Пр. Богородиці Покрову Пр. Богородиці

4 5 6 7 8 9

10

11

По деканату

с. Уріж с. Уріж с. Підмонастирок

6

8 9

с. Селець с. Мокряни с. Долішній Лужок с. Бронниця с. Бронниця с. Нагуєвичі

10

с. Ясениця-Сільна с. Медвежа

7

№ Парохія

с. Літиня с. Рівне с. Летня с. Летня с. Ролів с. Воля Якубова с. Добрівляни с. Грушів с. Грушів с. Грушів с. Волоща с. Зади с. Майничі смт. Меденичі с. Коросниця

5

184,00 451,00

1 099,00 103,00

1

Різдва Пр. Богородиці Св. вмч. Юрія

285,00 162,00

2

320,00 383,00 714,00

3

4 571,00

с. Баличі с.Великі Новосілки с. Гусаків с. Тамановичі с. Княгиничі с. Кропильники с. Боляновичі с. Золотковичі с. Ніговичі с. Йорданівка

5 6

1

с. Винники

2

с. Бистриця

Св. безср. Косми і Дам’яна Успення Пр. Богородиці Воздвиження Чесного Хреста Покрову Пр. Богородиці Вознесіння ГНІХ

313,00 300,00 330,00

143,00

8

Св. вмч. Юрія Капл. Покрову Пр. Богородиці Капл. Преображення ГНІХ Успення Пр. Богородиці

146,00 56,00

9

209,00

10

173,00

4 959,00 Сума

188,75

289,00 58,00

472,00 500,00

Назва церкви

837,00

5 455,75

грудень 2011 - лютий 2012

281,00 129,00 445,00

№ Парохія

Сума

с. Дорожів Верхній с. Биків

Св. Василія Великого Св. арх. Михаїла Перенесення мощів св. Миколая Миколи Чарнецького Св. Миколая

Мостиський деканат

назва церкви

4

172,00 470,00 294,00

№ парохія

3

Собор Пр. Богородиці Св. арх. Михаїла Св. вмч. Юрія

По деканату

Мокрянський деканат

с. Новошичі с. Дорожів Верхній с.Котовань с. Ступниця

Введення в храм Пр.

30,00 Богородиці Покрову Пр. Богородиці Пресвятої Трійці 434,00 Богоявлення ГНІХ 62,00

7

с. Гориславичі с. Радохінці с. Крукеничі с. Острожець с. Воля Садківська с. Вишенька с. Завязанці с. Костильники м. Мостиська-2 с. Заріччя с. Шегиня с. Буців с. Биків с. Судковичі с. Ятвяги с. Хлиплі

Успення Богородиці Св. апп. Петра і Павла Богоявлення ГНІХ Св. вмч. Пантелеймона Св. вмч. Юрія Св. муч. Параскевії Воздвиження Чесного Хреста Пресвятої Трійці капл-костел Непорочного Зачаття Покрову Пр. Богородиці Св. рівноап Володимира Воздвиження Чесного Хреста Муч. Параскевії Св. апп. Петра і Павла Різдво Пр. Богородиці Стрітеня ГНІХ Вознесіння Господнє Св. апп. Петра і Павла Св. апп. Петра і Павла Різдво Івана Хрестителя Св. Миколая Різдва Пр. Богородиці Св. первомуч.Степана Успення Пр. Богородиці Св. Миколая

153,00 133,00 71,00 30,00 228,00 230,00

73,00 185,00 244,00

152,00 174,00 69,00 129,00 37,00 560,00 257,00 532,00 145,00 206,00 150,00 300,00

53

семінарія:

Мостиський деканат 11

12 13 14

с. Гостинцеве с. Липники

301,00 95,00

м. Мостиська

Собору Пр. Богородиці Положення ризи Пр. Богородиці Різдва Пр. Богородиці Св. арх. Михаїла Св. арх. Михаїла Вознесіння ГНІХ Миколая Чернецького Св. Юрія

м. Мостиська

Св. Юрія

908,00

с.Соколя с. Циків с. Тишковичі с. Завада

По деканату

206,00 100,00 303,00 479,00 1 940,20

8 837,20

Підбузький деканат № Парохія

Назва церкви

Сума

1

Перенесення мощів св. Миколая Св. арх. Михаїла

578,00

Успення Пр. Богородиці

932,00

2

3 4 5

6

7

8

9

с. Старий Кропивник с. Бистриця Гірська с. Опака

Покрову Пр. Богородиці с. Залокоть Св. Миколая с. Рибник Вознесіння ГНІХ смт. Східниця Св. апп. Петра і Павла с. Перепростиня Св. вмч. Димитрія с. Новий Кро- Св. арх. Михаїла пивник с. Головське Св. Миколая с. Зубриця Св. арх. Михаїла с. Майдан Успення Пр. Богородиці смт. Підбуж Вознесіння ГНІХ с. Сторона Благовіщення Пр. Богородиці с. Довге Введення в храм Пр. Гірське Богородиці Преображення Господнє с. Ластівка Св. пр. Іллі с. Коритище Св. рівноап. Володимира с. Свидник Капл. Преображення ГНІХ

По деканату

126,00

218,00 291,25 1361,25 139,00 334,00 140,00 113,00 137,10 438,00 640,00

224,00 70,00 25,00 16,00

54

350,00 500,00 305,00 379,95 664,00 75,00 383,00

Успення Пр. Богородиці Христа Чоловіколюбця Покрову Пр. Богородиці Св. свмч. Йосафата 7 Покрову Пр. Богородиці Св. апп. Петра і Павла 8 Введення в храм Пр. Богородиці с. Роздільне Успення Пр. Богородиці 9 с. Ваньковичі Св. арх. Михаїла с. Бірчичі Св. вмч. Димитрія с. Нижнє Покрову Пр. Богородиці 10 с. Подільці Успення Пр. Богородиці с. Сусолів Введення в храм Пр. Богородиці с. Сусолів Воздвиження ГНІХ 11 с. Новий Острів Св. апп. Петра і Павла с. Підгайчики Св. ап. Якова брата Господнього Св. вмч Димитрія

109,00 156,00

4 5 6

По деканату

№

Парохія

Назва церкви

1

с. Конюшки Королівські с. Круковець с. Хлопчичі c. Задністряни

Св. вмч. Димитрія Св. вмч. Димитрія Св. Миколая Благовіщення Пр. Богородиці

293,00 150,00 190,00 90,00 162,00

220,00 51,00 402,00

6 619,95

№

Парохія

Назва церкви

Сума

1

с. Викоти с. Викоти с. Воютичі с. Воютичі с. Ваньовичі

Покрову Пр. Богородиці Зіслання Святого Духа Різдва Пр. Богородиці Св. Миколая Капл. Св. Миколая Чарнецького Св. апп. Петра і Павла Св. свмуч. Йосафата капл. Усікновення Чесної голови св. Ів. Хрест. Св. апп. Петра і Павла Св. вмч. Юрія Св. арх. Михаїла св. Петра і Павла Св. вмч. Димитрія Воздвиження Чесного Хреста Капл. Пр. Трійці Зіслання Святого Духа

400,00

2

3

Сума 4 650,00 747,00

267,00 120,00 82,00 274,00

Самбірський деканат

5 782,60

Рудківський деканат

2

Преображення ГНІХ Собору Івана Христителя Преображення ГНІХ Пресвятої Євхаристії Успення Пр. Богородиці Св. вмч. Юрія Різдва Пр. Богородиці

3

с. Луки с. Колбаєвичі с. Чайковичі м. Рудки с. Долобів с. Орховичі с. Новосілки Гостинні с. Никловичі с. Вістовичі с. Малинів с. Погірці с. Острів с. Чернихів с. Купновичі

с. Стрілковичі с. Бісковичі с. Воля Баранецька с. Лопушня с. Лукавиця с. Черхава с. Лужок с. Нагірне с. Кульчиці с. Задністря с. Задністря

718,00 145,00 397,00 484,00

205,00 140,00 230,00

185,00 45,00

СЛОВО № 4 (48) /

звіт 5 6 7 8 9 10 11 12 13

14

15

с. Чуква с. Бережниця м. Самбір м. Самбір м. Самбір с. Берестяни с. Міжгайці м. Самбір с. Вільшаник с. Ралівка с. Ралівка с. Блажів Верхній с. Блажів Нижній с. Воля Блажівська с. Монастирець с. Сприня с. Звір с. Звір с. Максимовичі с. Верхівці

Різдва Пр. Богородиці Св. апп. Петра і Павла Св. ап. Андрія Первозванного Різдва Пр. Богородиці Св. Івана Хрестителя Успення Пр. Богородиці Св. пр. Іллі Покрову Пр. Богородиці Прп. Параскевії Покрову Пр. Богородиці Преображення ГНІХ Св. Степана

137,00 141,00 741,00 4280,75

1266,00 250,00 230,00 210,00 118,00

Собору Пр. Богородиці

127,00

Воздвиження Чесного Хреста Хреста Чоловіколюбця Собору Пр. Богородиці Преображення ГНІХ Св. безср. Косми і Дам’яна Св. Василія Великого

273,00 236,00 371,00 215,00 208,00

12 060,75

Сколівський деканат

№

Парохія

Назва церкви

Сума

1

с. Урич с. Підгородці с. Крушельниця с. Ямельниця м. Сколе с. Кам’янка с. Коростів м. Сколе с. Побук

Св. Миколая Св. вмч Димитрія Св. Миколая Св. ап. Івана Богослова Св. вмч. Пантелеймона Св. арх. Михаїла Покрову Пр. Богородиці Різдва Пр. Богородиці Св. рівноап. Володимира Великого Успення Пр. Богородиці

178,00 278,45 200,00 370,00 481,00 242,00 388,00 905,00 93,00

2 3 4 5 6

с. Нижнє Синьовидне 7 с. Верхнє Синьовидне с. Межиброди с. Гребенів 8 с. Корчин 9 с. Зимівки с. Орів 10 с. Сопіт 11 с. Тишівниця с. Труханів

№

Парохія

Назва церкви

Сума

1 2

с. Лавочне с. Тернавка

559,00 385,00

3 4

с. Решітка с. Хащоване с. Грабовець

Різдво Пр. Богородиці Введення в храм Пр. Богородиці Св. рівноап. Володимира Різдва Івана Хрестителя Різдва Пр. Богородиці Преображення ГНІХ Св. Миколая Вознесення ГНІХ Преображення ГНІХ Перенесення мощів св Миколая Різдва ГНІХ Воздвиження Чесного Хреста Покров Пр. Богородиці Успення Пр. Богородиці

308,00

Різдва Пр. Богородиці

По деканату

Славський деканат

6

с. Тухля с. Кальне с. Хітар с. Волосянка

7 8 9 10

с. Либохора с. Опорець с. Ялинкувате смт. Славське

5

По деканату

По деканату

6386,45

грудень 2011 - лютий 2012

517,00 320,00 498,00 1367,95

6 974,95

Старосамбірський деканат № Парохія

Назва церкви

Сума

1

Вознесіння ГНІХ Св. Миколая Св. безср. Косми і Дам’яна Св. апп. Петра і Павла Богоявлення ГНІХ Св. Івана Хрестителя Вознесіння ГНІХ Різдва Пр. Богородиці Матері Божої Неустанної Помочі Св. арх. Михаїла Пр. Онуфрія Св. Миколая Воскресіння ГНІХ Св. арх. Михаїла Вознесення ГНІХ Св. вмч. Євстахія. Покрову Пр. Богородиці Зіслання Святого Духа Собору Івана Хрестителя Св. арх. Михаїла Капл Св.свмуч. Йосафата Св. вмч. Юрія Собор Пр. Богородиці

170,00

2 3

4

5 6

7

230,00

171,00 260,00 164,00 301,00 540,00 439,00 60,00 405,00

1018,00 263,00 252,00 1112,00

Собору Івана Хрестителя 681,00 Св. Миколая Благовіщення Пр.Богородиці Св. базср. Косми і Дам’яна Успення Пр. Богородиці Покрову Пр. Богородиці Св. арх. Михаїла Різдва Пр. Богородиці Св. Миколая

337,00 301,00 45,00

8 9

10

с. Завадка м. Старий Самбір с. Тершів с. Смерічка с. Бабино с. Виців с. Дністрик с. Росохи с. Біличі с. Волошиново с. Лаврів с. Потік с. Великосілля с. Соснівка с. Недільна с. Стрілки с. Стрілки с. Стрілки с. Головецьке с. Гвоздець с. Бачина с.Торчиновичі с. Воля Коблянська с. Мшанець с. Плоске с. Бусовисько с. Галівка

Різдва Пр. Богородиці Св. арх. Михаїла Преображення ГНІХ Зіслання Св. Духа

2857,00

739,00 429,00 621,00 387,00 81,00 190,00 341,00 756,00 47,00 70,00 108,00 411,00 490,00 368,95 662,05 215,00 106,00 320,00 283,00 278,00 128,00 360,00 174,00

55

семінарія:

Старосамбірський деканат 11 12 13 14

с. Топільниця с. Спас с. Верхній Лужок с. Жданівка с. Турє Нижнє с . Турє Горішнє

Св. муч. Параскевії Св. апп. Петра і Павла Прп. Параскевії Благовіщення Пр. Богородиці Св. Миколая Різдва Пр. Богородиці

По деканату

218,00 431,00 924,00 109,00 327,10 157,00

12758,10

Судововишнянський деканат №

Парохія

Назва церкви

Сума

1

с. Княжий Міст с. Волчищовичі с. Волостків

Різдва Пр. Богородиці Пр. Іллі Усікновення голови св. Івана Хрестителя Успення Пр. Богородиці Св. апп. Петра і Павла Св. апп. Петра і Павла Св. апп. Петра і Павла Св. муч. Параскевії Св. апп. Петра і Павла Св. Миколая

173,00 62,00 100,00

св. муч. Йосафата Воскресіння ГНІХ Св. Даниїла Стовпника Воздвиження Чесного Хреста Св. ап. Івана Богослова Св. муч. Параскевії Введення в храм Пр. Богородиці Благовіщення Пр.Богородиці Нерукотворного образу Ісуса Христа Преображення ГНІХ Покрову Пр. Богородиці Св. Івана Хрестителя Воздвиження Чесного Хреста Воздвиження Чесного Хреста Успення Пр. Богородиці Воздвиження Чесного Хреста Воздвиження Чесного Хреста

55,00

2

с. Бортятин с. Вуйковичі с. Заріччя с. Мелешки с. Малнів

3

4

с. Дмитровичі

5

6 7

с. Шишоровичі с. Шишоровичі с. Макунів с. Великі Мокряни с. Малі Мокряни с. Малнівська Воля с. Стоянці

8

с. Твіржа с. Берегове

м. Судова Вишня 9 с. Хоросниця с. Соломянка 10 с. Старява с. Годині 11 с. Годині с. Черневе 12 с. Довгомостиська

По деканату

Трускавецький деканат

680,00 322,00 391,00 709,00

56

7 8

м. Стебник

9 10

м. Стебник м. СтебникСолець м. СтебникКопець

204,00 100,00 57,00 793,80 130,00

Св. Йоакима і Анни Св. муч. Параскевії Покрову Пр.Богородиці Св. Миколая Вознесіння ГНІХ Капл. Блаженних Пратулинських муч Христа Чоловіколюбця Св. вмч. Пантелеймона Введення в храм Пр. Богородиці

По деканату

327,00 867,25

615,00

2800,00 220,00 190,00

11 615,10

Турківський деканат №

Парохія

1

с. Вовче

Назва церкви

Сума

3

св. М. Чарнецького і 24 мучеників с. Вовче Введення в храм Пр. Богородиці с. Жукотин Св. вмч. Пантелеймона Св. свмч. Йосафата с. Дністрик ДуПресвятого Серця бовий Христового с.Дністрик Дубовий Христа Чоловіколюбця с. Хащів Собору Пр. Богородиці

4

с. Лопушанка

Покрову Пр. Богородиці

2

87,00

5

270,00 335,00

306,00 827,80

380,00 361,00

с. Ясінка Стецева

Св. вмч. Димитрія

с. Ясениця

Прп. Параскевії

350,00

с. Кіндратів

Св. вмч. Димитрія

197,00

6

с. Верхня Яблунька

Собор Пр. Богородиці

272,00

7

с. Сянки

Св. вмч. Юрія

115,00

с. Верхній Турів

Св. вмч. Пантелеймона

125,00

8

с. Ісаї

Св. арх. Михаїла

317,00

950,00 220,00

9

с. Ільник

Св. муч. Параскевії

309,00

Св.апп. Петра і Павла

502,00

627,00

11 с. Боберка

Св. арх. Михаїла

575,00

12 с. Бережок

Пресвятої Трійці Собору Івана Хрестителя

250,00 320,00

Успіння Пр.Богородиці

125,50

430,00 643,00 245,00

6 978,80

№ Парохія

Назва церкви

Сума

1 2 3 4 5

Покрову Пр.Богородиці Св. вмч. Димитрія Св. пр. Іллі Різдва Пр. Богородиці Св. Миколая

700,00 309,15 1934,00 2892,70 760,00

м. Трускавець с. Модричі м. Трускавець м. Стебник м. Трускавець

6

с. Станиля с. Уличне с. Уличне с. Доброгостів

10 м. Турка м.Турка

с. Лімна с. Райнова Воля 13 с. Мельничне

Перенесення мощів св. Миколая

По деканату

5937,30

Тухольківський деканат №

Парохія

Назва церкви

Сума

1

с. Жупани

Св. арх. Михаїла

440,00

с. Климець

Воздвиження Чесного Хреста

71,00

с. Нагірне

Св. вмч. Юрія

112,00

с. Тухолька

Успення Пр. Богородиці

245,80

2

Св. свмуч. Йосафата

СЛОВО № 4 (48) /

звіт 3

с. Плав’є

Чудо арх. Михаїла (Бринівка)

233,50

с. Плав’є

Св.арх. Михаїла (Вадрусівка)

210,00

с. Пшонець

Св. ап. Івана Богослова

61,00

с. Головецько

Богоявлення ГНІХ

162,00

с. Риків

Св. Василія Великого

175,00

с. Орява

Св. арх. Михаїла

с. Орява

Різдва Пр. Богородиці

318,00

с. Погар

Вмч. Димитрія

300,00

6

с. Довжки

Введення в храм Пр. Богородиці

212,00

7

с. Орявчик

Св. Миколая

28,00

с. Козьова

Св. Миколая

426,00

8

с. Верхнячка

Благовіщення Пр. Богородиці

508,00

9

с. Долинівка с. Сможе

Зіслання Святого Духа Св. арх. Михаїла

108,00 166,00

4

5

По деканату

Хирівський деканат

Назва церкви

1

Перенесення мощів св. Миколая Введення в храм Пр.

313,00 Богородиці Зіслання Святого Духа 189,00 Св. арх. Михаїла 124,00

с. Райнова с. Іванів

3

4 5

с. Сушиця-Велика

Положення ризи Пр. Богородиці

405,00

с. Терло

Різдва Пр. Богородиці

327,00

с. Максимівка

Покрову Пр. Богородиці

с.Лібухова

Покрову Пр. Богородиці

м. Хирів

Різдва Пр. Богородиці

883,00

с.Поляна

Собор Пр. Богородиці

112,00

с. Заріччя

Св. Миколая

70,00

с.Слохині

Успення Пр. Богородиці

291,00

с. Сливниця

Покрову Пр. Богородиці

99,00

с. Старява

Св. апп. Петра і Павла

450,00

с. Катино

Собор Пр. Богородиці

с. Катино

Св. свмуч. Йосафата

с. Стара Сіль

Св. муч. Параскевії

1088,00

с. Стара Ропа

Пр. Іллі

250,00

с. Сусідовичі

Різдва Пр. Богородиці

611,00

с. Надиби

Успення Пр. Богородиці

280,00

8

с. Гуманець

Різдва Пр. Богородиці

299,10

9

с. Березів

Св. ап. Івана Богослова

138,00

с. Муроване

Покрову Пр. Богородиці

146,00

6 7

3 776,30

№ Парохія с. Чаплі

2

Сума

с. Тарнавка

Св. апп. Петра і Павла

108,00

10

с. Городовичі

Зіслання Святого Духа

208,00

Св. безср. Косми і Дам’яна Св. Івана Хрестителя Св. муч. Параскевії

375,00 226,00

11

с. Скелівка с. Засадки с. Лопушниця

По деканату

6992,10

Зведений список пожертв на семінарію за 2002 - 2011 роки

Деканати

Роки

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Бориславський Висоцький Добромильський Дрогобицький Дублянський Лішнянський Меденицький Мокрянський Мостиський Підбузький Рудківський Самбірський Сколівський Славський Старосамбірський Судововишнянський Трускавецький Турківський Тухольківський Хирівський

1792,09 666,35 1479,33 2932,17 1235,51 1357,78 1173,82 873,86 1514,56 1216,99 1956,09 2849,33 1684,55 1526,66 2431,77 2033,81 2042,58 1342,58 1730,40 961,03

1905,21 916,62 1672,40 3503,33 1927,30 1666,96 1102,60 922,26 2181,05 1513,36 1942,78 2509,11 1516,36 1537,06 2732,79 1660,52 2539,15 1604,96 1686,28 1833,14

1989,49 996,05 2048,65 5043,04 2104,70 1950,63 1360,55 1314,67 2899,08 1884,75 2333,17 2643,57 2226,27 2064,06 3013,04 2180,77 2966,81 1715,54 1930,45 2235,59

2464,37 1106,05 2415,95 5531,34 2263,00 2399,81 1658,60 1464,65 3066,93 1828,57 2630,70 3918,15 3150,60 2757,61 4467,15 3082,65 4296,68 2728,70 1911,68 2460,19

2871,55 1494,50 3169,40 4653,51 2524,92 2206,60 2035,20 1781,40 3996,29 2269,45 3342,10 3823,47 3009,23 2598,60 5111,54 3326,50 5418,35 2396,65 1944,46 2700,15

2616,17 2160,30 4398,70 8453,15 3133,00 3551,10 2917,95 2240,16 4285,00 2995,11 3934,55 4815,60 3887,70 3606,45 5944,08 4035,25 5989,21 3580,40 2669,48 2913,75

4050,00 2549,30 7411,35 14289,49 4419,30 4782,50 3760,45 3252,20 7497,40 3891,55 5173,20 6468,95 5201,20 4228,85 8323,44 5018,00 8921,72 4894,75 2817,70 5692,55

4399,00 2986,85 6541,60 12126,60 5241,00 5101,00 3863,00 3751,40 6598,20 4003,75 6177,50 11068,65 5562,45 5797,15 9385,00 5318,83 9015,80 5338,00 3600,35 5129,60

5781,10 3024,00 7170,50 18638,60 6334,65 6036,40 4009,64 4592,45 6920,35 6251,00 6553,00 11457,30 5935,50 6344,65 10769,15 6373,00 8851,23 6300,95 3881,75 5352,16

6801,95 3472,36 8906,00 24121,05 6870,00 8621,50 5455,75 4959,00 8837,20 5782,60 6619,95 12060,75 6386,45 6974,95 12758,10 6978,80 11615,10 5937,30 3776,30 6992,10

Всього

32801,26 36873,24 44900,88

грудень 2011 - лютий 2012

55603,38 60673,87 78127,11 112643,90 121005,73

140577,38 163927,21

Бухгалтер І. П. Кравець

57

Літопис 11 жовтня 2011 р. Б. – в актовому залі Семінарії відбулося засідання УБНТ. Цього разу з доповіддю на тему: «Латинізація і візантинізація у київській християнській традиції» виступив диякон Михайло Олійник.

семінарія:

16 жовтня 2011 р. Б. – семінаристи відвідали Бориславський, Мокрянський, Лішнянський, Меденецький та Підбузький деканати для збірки пожертв на Семінарію.

17-21 жовтня 2011 р. Б. – час духовної віднови. Для семінаристів, як і на початку кожного навчального року, проводилися реколекції, мета яких – духовно скріпити братів. Цьогоріч їх проводив колишній випускник ДДС, а сьогодні ієромонах студійського уставу – Аліпій (Федун). Темою цих духовних вправ були роздуми над вісьмома головними пристрастями за св. Єфремом Сирійським.

23 жовтня 2011 р. Б. – у м. Самборі відбулося урочисте посвячення собору Різдва Пресвятої Богородиці Главою УГКЦ – патріархом Святославом. Семінаристи співом супроводжували богослужіння.

23 жовтня 2011 р. Б. – в актовому залі Семінарії відбулися традиційні «Козацькі забави». Кожного року цей захід організовує другий курс, даруючи усім гарний настрій через цікаві і оригінальні конкурси. Першість у змаганнях цього разу здобув третій курс.

58

25 жовтня 2011 р. Б. – Семінарію відвідав о. Василь Говера, Апостольський делегат для українців греко-католиків у Казахстані, представивши в короткометражному документальному фільмі сучасний стан нашої Церкви на цих теренах. Отець Василь висловив ректорату Дрогобицької семінарії вдячність за співпрацю та запросив семінаристів до пастирського служіння українським греко-католикам у Казахстані. СЛОВО № 4 (48) /

літопис 26 жовтня 2011 р. Б. – у Дрогобицьку семінарію завітали брати із Львівської духовної семінарії Святого Духа, представивши історію та діяльність біблійного товариства «Еффата», яке вже упродовж довшого часу діє у їхній Семінарії і займається ґрунтовним вивченням Святого Письма. Діяльність товариства покликана сприяти екуменічному рухові. Також воно займається розповсюдженням антисектантської літератури. За підсумками цієї зустрічі, виникла ідея започаткувати подібне товариство у Дрогобицькій духовній семінарії.

29-30 жовтня 2011 р. Б. – відпустка додому.

30 жовтня 2011 р. Б. – у катедральному соборі Пресвятої Трійці з рук преосвященного владики Юліяна Вороновського священичі свячення отримав випускник нашої Семінарії, диякон Микола Струналь. Семінарійна спільнота висловлює найщиріші вітання новопоставленому ієрею.

3 листопада 2011 р. Б. – в актовому залі Семінарії відбулася святкова Академія, присвячена пам’яті славного предстоятеля УГКЦ, митрополита Андрея Шептицького, яку підготували студенти п’ятого курсу. Було представлено життя, діяльність та плоди його праці, з яких ми до сьогодні черпаємо.

9 листопада 2011 р. Б. – до семінарійного братства «Введення в Храм Пресвятої Богородиці» завітав монах-салезіянин, о. Олександр Чумаков з м. Одеси, щоб поділитися своїм багатим досвідом праці з молоддю, а зокрема, – з бездомними дітьми. Своєю поставою та настановами о. Олександр нагадав, що життя священика – це, насамперед, служіння.

6 листопада 2011 р. Б. – семінарійний хор «Оранта» відкрив міжнародний хоровий фестиваль імені о. Северина Сапруна в катедральному храмі Пресвятої Трійці, виступивши з двома композиціями: «Хваліте ім’я Господнє» та «Богородице Діво». Також у цей день було завершено цьогорічну збірку пожертв на Семінарію. Свої пожертви склали вірні Дрогобицького, Дублянського, Трускавецького та Рудківського деканатів.

10 листопада 2011 р. Б. – відбувся

дружній футбольний матч між нашою футбольною командою та командою Львівської духовної семінарії.

грудень 2011 - лютий 2012

59

літопис 12 листопада 2011 р. Б. – у Дрогобицькій духовній семінарії розпочалося святкування п’ятнадцятирічного ювілею від часу її заснування. З цієї нагоди упродовж навчального року будуть відбуватися різні святкові заходи. Цикл святкувань розпочався архиєрейською Божественною Літургією, яку очолив преосвященний владика Ярослав (Приріз). На Літургії було освячено іконостас та вітражі семінарійної каплиці. Опісля урочистості продовжилися святковим обідом, відтак в актовому залі відбулася Академія, присвячена пам’яті о. Маркіяна Шашкевича.

15 листопада 2011 р. Б. – в актовому залі семінарії відбулося засідання УБНТ, в рамках якого з доповіддю виступив п. Ігор Чудійович на тему: «Віхи перебування митрополита Андрея Шептицького на Сколівщині».

19-21 листопада 2011 р. Б. – відпуст-

ка семінаристів додому.

21 листопада 2011 р. Б. – у катедраль-

ному храмі Пресвятої Трійці, преосвященний владика Ярослав (Приріз) уділив священичі свячення випуснику нашої семінарії, диякону Михайлу Олійнику. Семінаристи висловлюють йому найщиріші побажання, зичачи, щоб Господь кріпив на шляху священичого служіння.

26 листопада 2001 р. Б. – семінарійна спільнота взяла участь у поминальних богослужіннях громади м. Дрогобича за жертв Голодомору 1932-33 рр. Також цього дня семінарійний хор «Оранта» взяв участь в організації Академії, присвяченої 200-літтю від Дня народження о. Маркіяна Шашкевича, яка відбулася у приміщенні драматичного театру ім. Юрія Дрогобича.

25 листопада 2011 р. Б. – відбулася святкова Академія, присвячена пам’яті святого священномученика Йосафата (Кунцевича), архиєпископа Полоцького, яку приготували студенти шостого курсу. На ній було представлено історичний контекст діяльності та величну постать цього священномученика, котрий ревно трудився над з’єднанням Церков. У цей день також відбулося перше зібрання новоствореного товариства «Еффата», у яке виявили бажання вступити 17 осіб. Очолив товариство викладач історії в семінарії, п. Ігор Бриндак.

Підготував Іван КОМАРНИЦЬКИЙ

60

СЛОВО № 4 (48) /

грудень 2011 - лютий 2012

СЛОВО № 4 (48) /