Слово №44

СЛОВО № 4 (44) /

ЗМІСТ

ТЕМА НОМЕРУ:

Дрогобицької Духовної Семінарії № 4 (44)/грудень 2010 - лютий 2011

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ головний редактор: Роман АНДРІЙОВСЬКИЙ заступник редактора: Ростислав ПРИРІЗ літературний редактор: Уляна МІЩУК верстка та дизайн: Роман ГРОМ Микола ВИТІВСЬКИЙ дизайн обкладинки: Олег БІСИК Роман КІХ Відповідальні за розповсюдження: Роман КІХ Роман ІЛЬНИЦЬКИЙ світлини: Андрій ГЛАДКИЙ

ДЛЯ ЛИСТУВАННЯ

адреса: Часопис «СЛОВО» вул. Данила Галицького, 2 м. Дрогобич, Львівська обл., 82100. електронна пошта: slovo@dds.edu.ua тел/факс: (+3803244) 2-17-04

Часопис виходить чотири рази на рік з благословення ректорату Дрогобицької Духовної Семінарії блаженних священомучеників Северина, Якима та Віталія. Погляди, висловлені в авторських публікаціях, можуть не збігатися з позицією редакції. Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати подані матеріали. Рукописи редакція не рецензує і не повертає. При передруку посилання на часопис «СЛОВО» обов’язкове.

грудень 2010 - лютий 2011

Богословський сенс літургійного співу о. д-р Мирон БЕНДИК ......................................................2 Псалтир як симфонія поєднання арфи душі та дії благодаті Святого Духа Роман НАЗАР .....................................................................4 Українські колядки: роздуми про тайну Воплочення Іван САВЧУК .......................................................................7 Бути чи не бути християнській рок-музиці Дмитро СЕНЕЙКО ...........................................................11 Українська народна пісня. В чому її вина? Петро МАКОВЕЦЬКИЙ ...................................................13

НА ГРАНЯХ ЧАСУ: Святкуємо День святого Валентина чи ні? Микола ВИТІВСЬКИЙ .................................................................15 Гетьман Пилип Орлик та перша Конституція України Андрій ВАСИЛИКІВ ................................................................19 Отець Іван Могильницький – провісник національного відродження Галичини Микола ЦИБ .................................................................................24

ПОДИХ СКИНІЇ: Родовід Ісуса Христа: текст та значення, історія і сучасність Володимир БОГЕНЧУК .............................................................27 Що ми знаємо про Святу Літургію? Літургія Слова Роман СЛАВИЧ ...........................................................................31 Празник Господнього Богоявлення Михайло БАЛКО .........................................................................34 Страдецька свята земля Андрій КІТИК .................................................................38

ВІСНИК УБНТ: Ще раз про “колабораціонізм” Митрополита Андрея Шептицького Ігор БРИНДАК ..................................................................42

СЕМІНАРІЯ: Як Ви гадаєте, яким є значення музики і співу у духовному житті християнина? Думки семінаристів ........................................................47 Літопис .............................................................................49 Звіт про пожертви .........................................................51

1

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ

Áîãîñëîâñüêèé ñåíñ ë³òóðã³éíîãî ñï³âó Ë

Т Е М А

³òóðã³éíèé ñï³â áàãàòüìà ìóçèêàíòàìè ³ ìóçèêîçíàâöÿìè ðîçãëÿäàºòüñÿ ÿê âèòâ³ð ëþäñüêîãî òàëàíòó, õóäîæí³é ³ ìèñòåöüêèé ôåíîìåí. Íà æàëü, ñóòòºâèì íåäîë³êîì òàêîãî ï³äõîäó º â³ä³ðâàí³ñòü ëþäñüêîãî ÷èííèêà â³ä éîãî áîæåñòâåííèõ äæåðåë ³, ÿê íàñë³äîê, â³ä³ðâàí³ñòü ëþäñüêèõ åìîö³é ³ ïåðåæèòò³â â³ä Áîæî¿ áëàãîäàò³, ìèñòåöòâà âèêîíàííÿ â³ä áîãîñëîâñüêîãî ðîçóì³ííÿ. Ìåòîþ ö³º¿ ñòàòò³ º ðåïðåçåíòóâàòè äåÿê³ ñêëàäîâ³ ë³òóðã³éíîãî áîãîñëîâ’ÿ, ùîá çáàãàòèòè ðîçóì³ííÿì òå, ùî ñï³âàºòüñÿ óñòàìè.

Н О М Е Р У

о. д-р Мирон БЕНДИК

П

очатком (началом) усього є Отець, Котрий творить через Сина Божого у Святому Дусі. Згідно з Книгою Буття, Бог творить через Слово («нехай станеться»), оживляючи творіння Своїм Духом. Творіння («все, що дихає») проявляє себе у звуках (чутних і нечутних), які складають Боже Слово і відкривають Отчий задум. «Небеса повідають славу Божу... Все, що дихає, нехай хвалить Господа», – так у Святому Письмі описується «космічна літургія»: творіння оспівує свого Творця. Людина – літургійна істота – озвучує космічну літургію і в Божественній Літургії залучає людство і усе видиме земне творіння в невидиму й небесну Літургію ангелів і всіх святих. Через людину на Божественній Літургії об’єднуються у прославлянні Бога небо і земля, ангели і люди, живі і померлі. Створивши все, Отець, Син і Святий Дух служать спасінню людства і преображенню творіння, звершуючи це служіння в історичному часі – «нині, і повсякчас, і навіки віків». Цей вислів означає, що, перебуваючи в межах часу, Бог водночас нескінченно перевершує часові межі. Богословська антиномія позачасового в часовому лі-

2

тургійно виражається в ідеї трьох кіл – добового, тижневого і річного. Минає день за днем, але в кожному з них перебуває День Господній (літургійне відчуття цього – в молитовному правилі Часослова). Цей День Господній – від Вечірні до Утрені – описаний у словах Книги Буття: «І був вечір, і був ранок – день один». Від створення «неба і землі» і донині Началом, Отцем кожного дня є Бог. У добовому колі ми з Богом починаємо й молитовно проходимо кожний день, тобто і цей день, і день наступний, і так повсякчас. Дні творення Господь зволив укласти в седмицю. І коли людина в один із днів згрішила, Бог-Отець посилає Свого Єдинородного Сина, що стає чоловіком. Прийнявши страсті і смерть, Син Божий Ісус Христос воскрес «у третій день» після смерті. День воскресіння Христового став «днем ізрядним», днем восьмим, Пасхою – переходом від смерті до життя. Ставшись в історії у «перший день» седмиці, тобто в неділю, цей «восьмий день» наповнює спасінням кожний день тижня. Він літургійно актуалізується в Божественній Літургії, до нього люди готуються богослужіннями тижневого кола, вміщеними СЛОВО № 4 (44) /

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ в книзі Октоїха (Восьмигласника), яка восьмитижневим пасхальним ритмом накладається на семиденний щотижневий ритм історії. П’ятдесятого дня після Пасхи Отець на прохання Сина посилає Духа Святого, благодаттю Якого кожен рік людського літочислення стає «роком Господнього змилування», а календарний рік – роком літургійним. У річному колі згадуються й актуалізуються всі Божі дії «нашого ради спасіння», зокрема, Різдва Христового (у день після найдовшої ночі року), Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа (в неділю після повного місяця, який спостерігається на небі після весняного рівнодення) і Зіслання Святого Духа (П’ятдесятниці). Відповідно, у часі спасіння, яким, за дією Святого Духа, стала людська історія, кожна седмиця, завершена неділею – «восьмим днем», є в історії «Неділею по П’ятдесятниці». Кожен день літургійного року освячується спомином святого угодника Божого, вміщеного в Минеї. Період, пов’язаний з Великим Постом, літургійно оспіваний у Постовій Тріоді, а пов’язаний з Пасхою і П’ятдесятницею, – у Цвітній Тріоді. Таким чином, всі три літургійні кола є знаками єдиної спасительної дії Отця, Сина і Святого Духа в земній історії. Споглядають Бога у творінні невидимі ангельські сили. Вони, за видінням пророка Ісаї, озвучують споглядання співом: «Свят, свят, свят». За думкою Святих Отців, «трисвята» пісня ангелів є «мелодією богослов’я» – споглядання ними Отця, Сина і Святого Духа. Трисвята пісня скерована водночас і до Єдиного Бога, і до кожної Особи Пресвятої Трійці. „Свят, свят, свят”, скероване до Отця, творять три кола (грецькою «хора») ангелів, так само три кола оспівують Сина Божого і три кола – Святого Духа. У прославлянні Бога постає дев’ять кіл (хорів) ангельських, «шестикрилих, многооких, що високо ширяють, пернатих». Нечутний спів ангельських хорів – це небесна літургія. Звуковою іконою небесної літургії є літургія земна, а «тайним явленням» ангелів та їхнього співу є люди в їхньому літургійному співі. Сім звуків, на яких побудований спів, є земним озвученням гармонії сімох небесних сфер, а між собою ці звуки укладаються в різні зістроєні лади. Люди, подібно до ангелів оспівуючи Бога, через повторення конкретних співвідношень між звуками налаштовують себе на відповідний лад (глас), умиротворюючи (згармонізовуючи між собою) дух, душу і тіло. Силу для умиротворення людина черпає від Святого Духа. Знаком приймання сили Святого Духа є вдихання повітря перед початком літургійного співу, а відтак молитва «Царю небесний». грудень 2010 - лютий 2011

Людина, яка співає, є «інструментом Святого Духа». Вона «подвійно молиться», бо співає разом з ангелами і подібно до них. У співі людина вживає слова – логічно укладені звуки мови. Слова містять у собі «логоси» (поняття) речей і виявляють у своїй глибині Божий Логос, тобто Слово Боже. Воно відкриває Себе у Святому Письмі, особливо в псалмах, призначених для літургійного співу. Слово Боже псалмів, поєднане з молитовною відповіддю людей, називається антифонним співом. Для молитовного заглиблення у Слово Боже окремі його стихи, взяті зі Святого Письма, повторюють по декілька разів. Ці стихи, поєднувані між собою римовано (ритмічно), утворюють стихири. Поруч із поетичними стихирами в літургійному співі існують прозово-риторичні тропи (тропарі), в яких засобами людського красномовства переказується Боже Слово. Поєднання змінних прозаїчних тропів із повторюваними поетичними стихирами творить оду (пісню) з її заспівами (тропарями) і приспівами (стихирами). Повторюваність, з одного боку, вводить у глибинний сенс (логос) слів, з іншого, усвідомлює слабкість і неміч людських слів перед Божим обличчям. Усвідомлення цього спричинює, що у логічний порядок слів все частіше проникають парадокси й антиномії, за допомогою яких ум підноситься понад логічний спосіб мислення, щоб почати споглядати Бога «понад» словами. Тепер слова не стільки описують, скільки є знаком (кондаком) і символом Того, Хто відмінний від них. Зменшується кількість слів, а ті, що залишаються, розспівуються повторенням їх складів чи навіть окремих звуків (наприклад, «алилуя», «амінь»). Характер співу стає ірмологійним, підіймаючись до споглядання Пресвятої Трійці у «мелодії богослов’я», в якій слова, відігравши свою роль, відходять, поступившись звуковому «ладові» і умиротворенню, а властиво «нечутній мелодії» тиші, що понад звуками. Ми входимо в «коло» вічного життя Пресвятої Трійці, яке є «серцевиною» всіх ангельських і земних літургійних кіл. Участь у літургійному співі є величезним шансом для преображення людської особи, а сам літургійний спів є мистецьким шедевром. Мета співу – не в догоджанні музичним смакам чи подразненні психоемоційної сфери. Спів передає Боже натхнення, визволяє людину від узалежнень її природи і підіймає до опанування помислів, похотей і пристрастей, а відтак і до опанування зовнішніх життєвих обставин. Вільне здійснення людиною її богоподібності є здійсненням Божого покликання в її житті.

3

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ

Псалтир як симфонія поєднання арфи душі та дії благодаті Святого Духа Роман НАЗАР

С

ьогодні людина стоїть на роздоріжжі культурно строкатого, наповненого найрізноманітнішими творами мистецтва суспільства. Скільки нових і так гламурно представлених горизонтів розкриває перед нею світ! Та спробуймо хоч трохи привідкрити завісу рекламного представлення сьогоднішнього мистецтва і заглянути за куліси його сенсу. До чого закликають і як виховують нас ці творчі засоби вираження істини? Якими образами репрезентують повсякчасний пошук людиною щастя? Та й взагалі, чи ці прекрасні плоди сучасного мистецтва несуть в собі якусь вістку, чи є ще одним «екстазі», місія якого – привести до забуття і чуттєвого «кайфу»? У філософській концепції розуміння мистецтва, його місією є повсякчасне наближення до істини (справжнє буття) і виховання в ній. За словами давньогрецького мислителя Платона, мистецтво служить пізнанню і є засобом його дії, а не пізнання диктоване та насаджуване мистецтвом. У такому розумінні мистецтво, як ціль в собі, є негативним явищем. Міра його цінності визначається лише співзвучністю з мелодією Буття1. У цих роздумах пропонуємо вам поглянути на справді екзистенційний (такий, що відповідає буттєвій сутності) плід гармонії мистецтва та пізнання, а саме – Псалтир.

Äåùî ç ³ñòî𳿠«Ïñàëòèðÿ» Саме слово «псалом»2 походить від грецького слова psalmos, що позначає пісні та гімни, які за літургійним звичаєм виконувалися у супроводі струнного інструмента, який греки і називали psalterion3. Однак, як засвідчують тексти самих псалмів (Пс.150), при їх виконанні використовувався і цілий інструментальний оркестр, органічно поєднаний зі співом хору. Як у євреїв, в яких і виник

4

цей молитовно-мистецький скарб, так і в християн псалми є основою всіх молитов церковної спільноти. На образ П’ятикнижжя Мойсея Псалтир поділено на п’ять частин. Для літургійного вжитку Псалтир поділено на двадцять катизм. Формування і поява перших псалмів зароджується ще до царя Давида (бл. X ст. до Р. Х.), який вважається великим псалмоспівцем та основоположником самого стилю псалмів. Тому традиційно закріплена назва «Псалми Давида» не позначає виключно буквальне Давидове авторство псалмів, а радше символізує єдиний дух щирого молитовного піднесення великого пастиря Ізраїльського народу, молитва якого репрезентує та єднає весь народ перед Богом. Проте велика їх частина таки справді належить оригінальному творінню царя Давида. З цього випливає, що Псалтир, як жива молитва спільноти4 і особиста молитва кожного вірного зокрема, формувався поступово і впродовж певного періоду. У традиції Церкви вважається, що останній збірник на той час уже сформованих псалмів склав і зредагував старозавітній первосвященик Езра (V ст. до Р. Х.). Та достеменно відомо, що остаточне формування Псалтиря як книги завершилося ще до кінця ІІІ ст. до Р. Х., коли був здійснений його переклад грецькою мовою (Септуагінта)5. Завершальний збірник слугував уже не лише для молитовної практики Ізраїля, але разом зі Старим Завітом був перейнятий наступними поколіннями християн. Так само сприймали Псалтир і апостоли, котрі добре знали, що ці пісні були також і молитвою Христа. Псалтир продовжував бути незамінною практикою молитви ранніх християн і значною мірою сформував літургійну молитву молодої Церкви. Отже, псалми є нерозривною ланкою, що передала Церкві Нового Завіту духовні цінності Старого Завіту. СЛОВО № 4 (44) /

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ

Ïñàëòèð â óêðà¿íñüêîìó íàðîä³ Псалтир був першою книгою Старого Завіту, перекладеною на слов’янську мову святими рівноапостольними Кирилом та Методієм. Уже починаючи з часів Київської Русі, Псалтир стає улюбленою і настільною книгою побожних християн та підручником їхньої молитви. Поряд із Євангелієм і «Апостолом», Псалтир був чи не єдиним джерелом освіти та грамотності як для інтеліґента, так і для простого селянина. Він стає «букварем» майбутнього української нації. За таких обставин Псалтир виховував не лише церковне, але і шкільне та домашнє середовища українського суспільства. Псалтирем послуговується у своїх творах князь Володимир Мономах6 та вносить їх у своє «Повчання для дітей». Як зазначив Кир Йосип Мартинець: «Псалми були хлібом насущним для нашого князя». Псалтир читався при померлих – «на останню путь». Поезія псалмів відкривала і в світлі Божого Об’явлення зображувала життя покійного, заносивши молитву за нього перед Творцем. Для рідних ці богонатхненні пісні стають словом потіхи та розради. Крім того, вони стали темою переспіву та цариною формування світогляду для таких митців українського слова, як Тарас Шевченко і Леся Українка. Псалми й сьогодні залишаються (це, можливо, навіть не до кінця нами усвідомлено) джерелом мудрості життя українського народу.

Ïñàëòèð ÿê ñèìôîí³ÿ ïîºäíàííÿ àðôè äóø³ òà 䳿 áëàãîäàò³ Ñâÿòîãî Äóõà Єврейська культура, як і східна загалом, духовне піднесення та релігійне прославлення завжди виражала у формі вірша та пісні. Але і самим цим автентичним засобам доксології (прослави) надавалося божественного характеру, розглядаючи їх у світлі дії Бога на людину. З огляду на такий містичний характер, свою місію поезія й пісня сповнювали лише в релігійному культі, де їм і надано сенсу – Прослави Бога. Яскравим біблійним прикладом цього є цар Давид, душа якого, сповнившись Святим Духом, спонукає і тіло у пісні й танці веселитись перед Господом (ІІ Сам. 6). Отож спробуймо і ми, образно представивши людську особу, наче грудень 2010 - лютий 2011

арфу, спостерегти і в нашому житті дію благодаті. Якщо як Давид вручаємо своє життя у руки Божі, Господь дотиком своєї благодаті до досі ще беззвучних струн нашої душі порушує її у трепетному хвилюванні. Він, подібно до музиканта, на арфі нашої душі видобуває звуки, які об’єднуються в мелодію прослави. правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkkkghkkg

Якщо як Давид вручаємо своє життя у руки Божі, Господь дотиком своєї благодаті до досі ще беззвучних струн нашої душі порушує її у трепетному хвилюванні. правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkkkghkkg

Саме такою гармонійною мелодією, написаною на сторінках Біблії, є Псалтир, який представляє собою симфонію поєднання арфи душі та дії благодаті Святого Духа. Симфонію, яку Василій Великий називає «книгою хвали – подяки Богові за всі його добродійства, звеличування його провидіння, справедливості, милосердя і любові до нас»7. Сам Псалтир у глибині свого молитовного сповідування вимальовує неповторний образ Бога, як «джерело життя» (Пс. 36, 10). Він є тим, хто «створив небо й землю, море – й усе, що є в них» (Пс. 146, 6). У словах псалмів світ повстає перед нами як живий організм і незрівнянний твір Бога-Творця. Твір, який повсякчасно звіщає славу Творця «по всіх місцях його правління» (Пс. 103, 22). Думкою, яка пронизує і наповнює Псалтир у відтворенні відносин Бога і людини, є усвідомлення того, що Бог «мій пастир» (Пс. 23, 1) виводить «діло рук своїх» (Пс. 138, 8) з рабської неволі гріха. Псалтир є вчителем життя, адже, оспівуючи історію життя народу і кожної людини зокрема, псалмоспівець у кожній події намагається побачити незмінну дію Божу. Однак місія цих богонатхненних пісень не вичерпана поглядом у минуле, а нам, котрі є подорожніми в цьому житті8 до обіцяної землі, накреслює шлях у мандрівці. Цей шлях у молитві Псалтиря є діалогом сина (людини) з Отцем, як «батька милосердного над синами» (Пс. 103, 13). Псалтир є «букварем», у якому крок за кроком вчимося слів правдивої молитви. «В словах цієї книги визначено і описано словом все життя чоловіка, всі його духовні настрої і розположення»9. Виводячи образ другого співбесідника, людини, псалмоспівець

5

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ спочатку накреслює істинний образ, наданий їй Творцем: «Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав… Поставив його володарем над творіннями рук твоїх» (Пс. 8, 6-7); подає і наступну правду про неї, а саме – гріхопадіння. Гріх має руйнівну дію на людину: «Немає цілого нічого в моїх костях від гріха мого» ( Пс. 38, 4). Однак Бог не покидає свого творіння навіть у глибині погибелі, але як і в раю (Бут. 3, 15), так і в молитві Псалтиря об’являє вістку про спасіння: «твоя десниця мене спасає» (Пс. 138, 7). Псалмоспівець мовою власного прикладу показує правдиву поставу людини, котра, усвідомлюючи всю гріховність свого стану (Пс. 88), не падає у відчай і розчарування, а всю надію покладає на милосердного Владику (Пс. 38). правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkkkghkkg

Псалтир є «букварем», у якому крок за кроком вчимося слів правдивої молитви. правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkkkghkkg

Отож прислухаймося до слів псалма, що закликає: «Спробуйте і подивіться, який добрий Господь» (Пс. 34, 9). Приєднаймо і свої життя й молитву до вічної симфонії творіння, що повсякчасно прославляє Бога. Нехай для нас псалми стають зерном любові до співу, від якого демони втікають. Хай стане в нас він засобом, щоб осягнути допомогу. Оружжям в час нічного страху, спочинком під час труду. А для дітей – надійним охоронцем, для молодих – прикрасою, для старших – потіхою, а для жінок – найкращою оздобою10.

7. Василій Великий. Гомілії на Псалми. «Місіонер» 2009, с. 5 8. Августин Гіппонійський. Сповідь. Книга IV, частина XІ. Львів 2008, с.73 9. Атанасій Великий. Послання до Маркилина. // Творения Т ІV, с. 18 10. Василій Великий. Гомілія на 1 Псалом // Гомілії на Псалми. «Місіонер» 2009, с.17

Використана літеретура 1. Сергей Аверинцев. Коментарыи к Псалмам Давида (456 – 465 ст.). // Переводи: Евангелия. Книга Иова. Псалмы.– Киев 2004.

2. Василь Мірчук. Історія Української Біблії. Тернопіль 1992.

3. Молитовний Псалтир. Рим 1990.

5. Василій Великий. Гомілії на Псалми. «Місіонер» 2009.

6. П. А. Юнгеров. Вероучение Псалтири, его особинности и значение в общей системе библейского вереучения. Киев 2006.

7. Александр Мень. Исагогика Ветхого Завета. Т2. Загорск 1983.

8. Василій Великий. Гомілії на 15, 115, 132 Псалми (289 – 305 ст.). // Гомілії. Львів 2006.

9. Св. Иоанн Златоуст. Беседы на Псалми.

– Бєлгород 2004.

10. Антоніо Джирланда. Псалми та Пісня Пісень (243 – 252 ст.). // Ключ до Біблії (Старий Завіт). Львів 2006.

11. Анна Свідеркувна. Молитва століть (300 – 331 ст.). // Розмови про Біблію (Старий Завіт). Львів 2008.

12. Уолтер Элуэлл, Филип Камфорт. Большой Библейський словарь. Санкт – Петербург 2005.

Примітки: 1. Філософське розуміння Істини і Буття у різних філософських концепціях визначається по-різному. Однак підставове її представлення – як єдиної мети, до якої повинно бути скероване все людське пізнання. Цю Істину платонівське та арістотелівське вчення ставить на вершині ієрархії Буття, і осмислює, як Бога.

2. У староєврейському Писанні книга Псалмів називається «Техіллім», що дослівно перекладається – «Похвальні гімни».

3. Psalterion є одним з різновидів арфи.

4. Спільнота по-єврейськи – «кагал», по грецьки – «еклезія», по слов’янськи – «Церква».

5. Уолтер Элуэлл, Филип Камфорт. Большой Библейський словарь. Санкт-Петербург 2005, с. 1051 6. Володимир Всеволодович (1053-1125рр.) великий князь київський (1113-1125рр.), державний і політичний діяч, письменник, внук Ярослава Мудрого. Прозваний Мономахом через матір, яка походила з візантійської сім’ї Мономахів.

6

СЛОВО № 4 (44) /

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ

ÓÊÐÀ¯ÍÑÜʲ ÊÎËßÄÊÈ: ÐÎÇÄÓÌÈ ÏÐÎ ÒÀÉÍÓ ÂÎÏËÎ×ÅÍÍß ÁÎÆÎÃÎ ÑËÎÂÀ «Колядка лине від душі до неба, за хмари, де за мить зійде зоря, яка об’явить, що збиратись треба, і в дім ввійде містерія Різдва». (Колядка «Засвіти зірко»).

Іван САВЧУК

Р

іздво Христове – це свято великої радості з приводу того, що «Бог навідався до народу свого» (Лк. 7,16), сповнив Свою обітницю про прихід Месії – Свого Єдинородного Сина, котрий, згідно зі словами нашої колядки, «прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь і утішив вся». Ця радість віддзеркалюється у всіх наших колядках, які закликають спільно з небесними ангелами і вселенною радіти й співати: «Вселенная, веселися», «Нова радість стала», «Радість нам ся являє», «Небо і земля нині торжествують», «Нині, Адаме, возвеселися», «Возвеселімся всі разом нині», «Ой радуйся, земле, Син Божий народився». Наші українські колядки відзначаються глибоким релігійно-богословським змістом, відображаючи таким чином суть торжества та акцентуючи на його таїнственному характері: «Діва Сина породила. Породила в благодати Непорочна Діва Мати Марія». Тим самим вони істотно відрізняються від модерного, секуляризованого підходу святкування цього празника, що спотворює суть самої містерії. Для нього характерні свої «колядки», які оспівують ялинку, Санта Клауса, оленя, дзвоники і з Різдвом часто не мають нічого спільного. Переглядаючи сучасні фільми, пов’язані з тематикою Різдва, помічаємо, що в них люди так багато бажають один одному щасливого Різдва, говорять, що треба відчути його магію, але не згадують ні слова про Вифлеємське Дитя. Тут справджується теза: «Яке відношення має Христос до “Крісмесу”?». Натомість автори наших колядок – унікального і неповторного елементу традиції святкування Різдва – завжди опиралися на Святе Письмо і богослужбові гімни Церкви, якими вона молиться від віків. Тому ознайомимося з нашими різдвяними піснями: скільки в них міститься поезії та богословських думок. Однак спершу зробимо історичний екскурс у розвиток свята Різдва.

грудень 2010 - лютий 2011

7

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ ІНКУЛЬТУРАЦІЯ ПРАЗНИКА РІЗДВА ХРИСТОВОГО В ДОХРИСТИЯНСЬКІ ТОРЖЕСТВА Усі дохристиянські поганські релігії в особливй спосіб прославляли сонце – джерело світла і життя. Без сонця була б вічна темрява, зима, вічна смерть. Подібно і наші предки на Русі перед прийняттям християнства поклонялися сонцю – Дажбогові – добродію людства, який прогнав темряву і зиму, воскрешав знову природу до життя. Римляни цей культ сонця зробили предметом загального почитання в цілій імперії. У 274 році римський імператор Авреліан1 заснував святиню в Римі на честь «непереможного сонця» і призначив жерців

ва співаємо: «Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися Тобі – Сонцю Правди, і пізнавати Тебе – схід з висоти. Господи, слава тобі». Стосовно колядок – гімнів, що характерні для нашого народу, – є різні теорії щодо цього феномену. Побутує думка, що коляда (божество) – бог зимового Сонця, який повертає Коло Свароже до Весни. Густинський літопис є, мабуть, єдиним писемним джерелом, що вказує на коляду, як на бога. Сучасне мовознавство пов’язує значення слова коляда зі словами: коло, колокол, а також латинським calendae (календар, різдвяні канікули)2. Староукраїнські колядки мають, у першу чергу, характер культово-релігійний, з кількома відмінностями релігійного шанування, відповідно до культурно-історичного розвитку українського народу. Та основою цього шанування є ідея Почину Світу і його Творця. Отже, всі дохристиянські українські колядки можна визначити як міфи про Почин Світу і Первовічне людське життя. Тому-то і традиції про первісне господарське й суспільне життя народу містяться в колядках.

для обслуги цього храму. Коли християнство стало панівною релігією в Римській імперії та інших країнах, то для протиставлення цьому поганському торжеству Церква переносить святкування Різдва (яке відбувалося разом із Богоявлінням) саме на дату культу почитання сонця та залюбки використовує символіку світла й сонця до головних правд своєї віри. Уже до V ст. римська традиція святкувати Різдво 25 грудня (7 січня за старим стилем) стала загальноприйнятою і поширилася на весь християнський Схід. Символіка світла і сонця виступає особливо у різдвяних гімнах нашої Церкви. У тропарі Христового Різд-

8

СЛОВО № 4 (44) /

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ КОЛЯДКИ – НАШЕ КУЛЬТУРНЕ НАДБАННЯ Особливо помітним є те, що в колядках і щедрівках часом дії є не зима, а початок весни, не ніч, а розквіт. Дуже часто колядки згадують про оранку й сівбу та інші весняні праці в полі. До того ж вони своїм змістом, формою й характером величання є близько спорідненими з білоруськими так званими «волочебними піснями»3, які співають у часі Великодня. Колядки спрямовуються до особи господаря чи господині або їх дітей. Багатство мотивів, якими визначаються колядки й щедрівки, зводиться в основному до п’ятьох основних груп. У першій групі основне місце займає аграрний (хліборобський) елемент4. Спрямовані до родинного кола, такі твори малюють образ багатства, достатку й родинного щастя. Ставлячи господаря і господиню в центрі такого образу щастя й багатства, колядка є неначе побажанням його здійснення, напророчує успіхи в господарстві, добрий врожай, приплід худоби, густі рої, віщує радість у хаті. До другої групи відносяться колядки, що присвячуються парубкам і містять воєнні мотиви5, які є відгомоном лицарської та княжої доби. Наступну групу становлять колядки із фантастичним казковим підкладом, де, попри

християнські апокрифічні елементи, помітний відгомін дохристиянських вірувань та міфічних зображень6. Сюди належить такі мотиви: сонце, місяць, дощ у гостях у господаря вихваляються своєю силою. Головний герой називає місяць своїм батьком, сонце – матір’ю, а зірницю сестрою. Лейтмотивом четвертої групи є відображення любовного змісту. Теми таких колядок пов’язані зі сватанням, висвітлюють стосунки милого та милої, обмін подарунками, плетіння вінків. Своєю символікою подекуди нагадують весільні пісні. Колядки цієї групи мають на меті побажати близького весілля в домі. Найменше спільного з величаннями мають колядки з біблійним підкладом7, вони і становлять п’яту групу. Останні є прикладом того, як кожному народові засобами його ж культури можна проповідувати Христа, вкладаючи у її форми істини Божого Об’явлення. Тоді культура стає християнською, а окремі її елементи – ще одним способом прослави Творця. Це відбулося і з українськими колядками, які, залишаючись унікальною традицією, стали молитвою.

БОГОСЛОВСЬКЕ ПІДГРУНТЯ КОЛЯДОК На відміну від Євангельських розповідей про Різдво нашого Господа Ісуса Христа, літургійний розвиток цієї теми має ще особливі зворушливі додатки. Наприклад, на стихирах празника в часах співаємо про переживання Йосифа: «Маріє, що це сталося з тобою? Не розумію, дивуюся і жахаюся» (Царські часи, І час). Марія ж заспокоює: «Чого ти, бачивши мене вагітною, сумуєш і тривожишся, не розуміючи великої таємниці, що на мені виявляється? Відкинь же всякий страх і пізнай преславні речі: з любови бо приходить нині на землю Бог, в моїм лоні прийнявши тіло. Ти побачиш Його народження, як Він благоізволив; сповнившись радістю, поклонишся Йому, як Творцеві твоєму, якого ангели безперестанно оспівують і славословлять з Отцем і Святим Духом» (Царські часи, ІХ час). Відгомін цих слів знаходимо в тексті колядки: «Ти, Йосифе, не смутися, веселіє, днесь родися: цей плід буде тобі в радість, у веселіє, у сладість від нині, від нині на віки («Вселенная, веселися»). грудень 2010 - лютий 2011

9

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ Прибувши до Вифлеєму, Марія відчула, що настав час пологів. Віднайти домівку для ночівлі не вдалося, Йосиф з Марією змушені ховатися в печеру. Так вертеп, за словами стихири, стає «як величава палата», а ясла – «як престол вогненний, де Діва Марія покладе Дитятко, на обновлення всього створіння» (Вечірня неділі перед Різдвом, 2 стихира на «Господи, взиваю»). Одночасно про цю тайну Божого Воплочення роздумуємо у світлі Пасхального торжества. Тоді ясла трактуються як знак гробу Господнього, а сцена вкладання Дитини до ясел осмислюється стихирами з канону Єрусалимської Утрені, як вкладання до гробу Господнього. Миро, принесене мудрецями, сприймається як започаткування помазання на майбутню триденну смерть і воскресіння. Ісуса пов’язують пеленами для розв’язання узів гріхів людства. Доксологічне відображення богословського осмислення цих тем (ясел, мира, пелен) знаходимо у різдвяних колядках: «В біднім вертепі, в яслах на сіні спочив Владика, Цар світа, отож до него спішім всі нині – нашого жде він привіта» («На небі зірка ясна засяла»). «Три славнії царі к вертепу приходять, ладан і смирну, золото приносять» («Бог ся рождає»). «…Пречиста Діва Сина зродила, в яслах сповитий, поміж бидляти, спочив на сіні Бог не обнятий» («Во Вифлеємі нині новина»). Народження Божого Сина – це здійснення очікувань про прихід Месії: «Небо і земля нині з’єдналися, коли Христос народився, нині Бог прийшов на землю, людина ж на небо вийшла». (Велике Повечір’я, 2 стихира на Литії). Марія ж дивується, сповнена великим смиренням та безмежною материнською любов’ю: «…Як мені накормити грудьми Тебе, що все прокормлюєш? Як же не дивуватись Твоїй незбагненній убогості? Як же мені назвати Тебе моїм сином, будучи нині Твоєю слугинею? Оспівую і благословляю Тебе, що даєш світові велику милість» (Вечірня Передсвяття Різдва Христового, 1 стихира на «Господи взиваю»). У той час, як у вертепі відбувалося незбагненне таїнство Воплочення Божого Сина, Вифлеєм потонув у сні. На приміських полях у нічний час пастухи пильнували овець і за звичаєм грали на сопілках, ангел сходить до них, наляканих, промовляючи: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: ви знайдете Дитя сповите, що лежатиме у яслах» (Лк. 2, 10-12). Пастухи побачили велику ясність на небі та численне небесне воїнство ангелів, що прославляли народженого Бога: «Слава во вишніх Богу,

10

і на землі мир, в людях благовоління!» (пор. Лк. 2, 14). Коли закінчилося видіння, зачудовані пастухи поспішили до вертепу, щоб поклонитися Богові у яслах та Богородиці: «Пастиріє прибігають, зо свирільми поклін дають, пізнавши Бога рожденна, із Марії воплощенна, чистої, чистої Дівиці» («Вселенная, веселися»). Згодом бачимо лють царя Ірода, котрого не повідомили мудреці про місце народженого Спасителя. Розгніваний цар убиває дітей. «Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки...» (Мт. 2, 16). Колядки намагаються втішити матерів, стверджуючи, що їхні діти – перші мученики за Христа – вже удостоїлися вінця перемоги. «Не плач, Рахиле, глянь: діти цілі: не умирають, а оживають, діти нетлінні в новій святині, за Бога Сина – їх була вина…» («Не плач, Рахиле»). Так українські колядки у своїй основі мають Євангельську благу вість про прихід до людей новонародженого Дитяти – Господа нашого Ісуса Христа. Тепер можемо побачити і зрозуміти, що це не просто пісеньки на релігійну тематику. Їх суть складає Боже Об’явлення людині, на яке вона відповідає своєю вірою. Відповідає на Божу любов своєю любов’ю через молитву, яка і становить віру. Бо Церква здавна як молиться, так і вірує і, як вірує, так і молиться. Усі правди віри є викладені нею і догматично окреслені на соборах у Символі віри, що й становить правило молитви. Хто молиться співаючи, той двічі молиться. Так, колядки є одним із способів молитви, яким людина віддає хвалу Богові, своєму люблячому Отцеві і Творцеві, котрий «так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йо. 3, 16-17).

Примітки: Іванків Є. Український християнський схід. Вибрані статті . – Чікаґо, 1992. – С. 23.

2 Лозко Г. Боги Кола Сварожого. – Київ: «Сварог», 1999.

3 Волочебні пісні. У них оспівуються ті самі теми, що і в колядках, даючи перевагу еротичному (любовному) змістові, та закінчуються такими ж побажаннями. Від колядок відрізняються тільки воскресним рефреном.

4 Колесса Ф. Українська усна словесність. – Львів, 1938. – С. 41.

5 Там само. – С. 44.

6 Там само. – С. 45.

7 Там само. – С. 47-48.

1

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ

БУТИ ЧИ НЕ БУТИ ХРИСТИЯНСЬКІЙ РОК-МУЗИЦІ? Дмитро СЕНЕЙКО

Р

ок… Мабуть, в історії розвитку музичного мистецтва і його напрямів не було стилю, який би охопив таку незліченну кількість прихильників, шанувальників і слухачів, як рок-музика. В останні десятиліття навіть годі запам’ятати назви, обличчя, пісні численних рок-гуртів, тисячі яких чи не щохвилини дають свій сольний концерт в одному із куточків земної кулі. Однак для ревних християн такий музичний стиль все частіше й справедливо асоціюється з аморальністю, розпустою, дикою поведінкою і розгулом «нелюдських» інстинктів, сленгової мови як серед музикантів, так і серед учасників їхніх рок-концертів, дискотек тощо. Хоча в Україні, мабуть, не дуже поширене явище християнського року, але в європейських країнах і, особливо, на Американському континенті, Христова Церква активно підтримує створення музичних гуртів, які у стилі «рок» оспівують правдиві відносини людей з Богом і поміж собою на основі Євангелія. Спробуймо розглянути цей християнський феномен сучасності, з’ясувавши усі «за» і «проти».

1. «…Діти цього світу мудріші, в їхньому роді, від дітей світла» (Лк. 16, 8). Однак: «Будьте, отже, мудрі, як змії…» (Мт. 10, 16) Починаючи із 80-х, 90-х років ХХ століття, запозичивши характерний стиль із електрогітарами та ударними системами у світських музикантів, під благословенням Христової Церкви, а також за ініціативою багатьох християнських конфесій Господнє Євангеліє змогло проникнути «серед вовків». Справді, поряд із часто безбожними, позбавленими сенсу, «любовно-безвихідними», агресивними, «фальшивими» текстами популярних пісень стилю «рок» з’являється світла, творча, відважна альтернатива. Тому, ознайомившись із текстами пісень, які співають християнські рок-гурти, як католицькі, так і протестантські, не можемо оминути наступної думки. Звичайно, існують і вітчизняні групи такого напрямку в музиці. Однак усі без винятку тексти закордонного, зокрема американського виробництва, музики як католицького, так і

протестантського походження, приваблюють глибокою змістовністю та глибиною вираженої думки. Наприклад: I’m waiting, I’m waiting on You, Lord, (Я очікую, я очікую на Тебе, Боже,) And I’m hopeful, I’m waiting on You, Lord, (І, сповнений надії, я очікую на Тебе, Боже,) So, it is painful, but patiently I will wait […] (Це боляче, але терпляче я буду чекати.) […] While I’m waiting, I will serve You, (Поки я чекаю на Тебе, я служитиму Тобі,) While I’m waiting, I will worship […] (Допоки я чекаю на Тебе, я буду шанувати Тебе,) […] I’ll be running a race, even while I wait1. (Я змагатимуся, навіть очікуючи2.) Ці рядки з пісні, між іншим, саундтреку до популярного серед християн фільму «Вогнетривкий» (“Fireproof”), чудово й змістовно

11

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ ілюструють духовний стан людини, яка очікує на Бога, і на яку очікує Бог, в дусі Христового Євангелія, особливо двох послань апостола Павла до Солунян. Яскраво про це свідчить сам Господь: «Щасливий той слуга, як його пан, повернувшись, знайде його при роботі» (Мт. 24, 46), тобто щасливий той, хто трудиться над своїм духовним життям і веде боротьбу з гріхами й пристрастями в ньому. Погодьтеся, що, з погляду богослов’я й розвитку духовності в сучасну епоху, Христове Євангеліє зображене тут надзвичайно глибоко, мистецьки й колоритно. Християнські гурти, використовуючи засоби й ритми стилю «рок», співають про красу духовного життя з Богом, справжнє життя як творення добра для інших людей і світу, правильне мислення, відважно і творчо обдумуючи численні євангельські рядки з їх проекцією на проблеми сучасної людини. Здавалося б, християнство через явище власної рок-музики доволі вдало і впевнено зуміло запропонувати решті безбожного світу чудову, світлу альтернативу прослави живого Бога через професійну, цікаву музику, реалізовуючи заповідь книги Буття (1, 28) і слова апостола Павла у першому посланні до Коринтян (І Кор.15, 28). Однак…

2. «І не вподібнюйтесь до цього світу…» (Рим. 12, 2). Або: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні…» (Мт. 6, 6) Часто-густо, зокрема в країнах, де християнська рок-музика набула широкої, навіть масової популярності, спостерігаються тенденції заміщення церковної молитви подібними піснями. Молодь радше йде на концерти гуртів, які репрезентують мотиви Євангельської тематики, аніж відвідує «монотонні» богослужіння в храмі. Взагалі-то, християнський рок «винайшли» протестантські течії, які таким чином намагалися привабити до своїх спільнот якнайбільше молоді. Однак ми з вами є свідками підміни понять. Необхідне чітке розмежування пісні християнського змісту і молитви. Тому рецепт щастя, на думку автора, є такий: слухати християнський рок варто для: -ствердження у вірі; -заохочення до активного духовного життя; -заохочення до молитовного читання Святого Письма і духовної літератури; -проведення духовних тематичних вечорів; -ангажування парафіяльної молоді до музичної чи будь-якої творчості; -підтримки ініціативи Церкви у створенні подібних гуртів як однієї з сучасних форм проповіді Христового Євангелія (аспект інкультурації). І, мабуть, усе. Християнський рок, яким би глибоким і влучним не був його зміст, є музикою. Остання через власні внутрішні властивості (тон, тембр, ритм) і наявність характерних ознак рок-стилю передбачає емоційне напруження, часткове обмеження розумових функцій, притуплення свідомості та реалістичного способу мислення, розпорошення уваги й зосередженості тощо. Водночас наявність усіх цих чинників, проте із протилежним зна-

Примітки:

ком, є необхідними умовами справжньої зосередженої молитви. Про неї Христос зауважує: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6, 6). Справжня молитва є тихою, беземоційною, «в тиші серця», де у нас перебуває Бог (пор. І Кор. 6, 19). «Коли ум людини з’єднається з живою присутністю Бога і Його святих, тоді тіло слухається її, як добрий слуга свого господаря», – наголошує про молитву св. Іван Золотоустий3. Такої уваги й зосередженості, контролю за тілесними порухами й власними бажаннями неможливо досягнути, слухаючи рок-музику, навіть християнську за змістом. Правда, можемо назвати такі пісні молитвою, адже вони, як і благодатна молитва серця, часто здатні змінити, навернути людину, поставити її на вузьку дорогу до Христа, Його Євангелія і Святої Церкви, замість широкого, розлогого шляху гріха, пошуку розваг, безмірних достатків, зрощування тілесних і душевних пристрастей. Однак християнська рок-музика все ж «не дотягає» до рівня справжнього, глибинного, зосередженого спілкування з Триєдиним Богом. Хоч сміливо можна ствердити, що вона є «недосконалою молитвою» і може бути запрошенням до справжнього молитовного перебування з нашим Творцем у кожен момент людського життя. Лиш би ніколи не залишатися на рівні слухання, безмірних танців та емоційного чи інтелектуального захоплення християнськими рок-піснями. Маємо прагнути спільного життя з Господом, спілкування з Ним на рівні «я» – «Ти», не шукаючи штучних посередників.

Див. J. Waller. While I’m waiting. ®2007 Travellin’ Zoo Music (ASCAP). З англійської переклав автор цієї статті.

3 Див. Іван Золотоустий. Повчання про молитву // Святий Іван Золотоустий. Зібрання повчань. – Львів, 2007. – С. 5.

1 2

12

СЛОВО № 4 (44) /

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ

Óêðà¿íñüêà íàðîäíà ï³ñíÿ. Ó ÷îìó ¿¿ âèíà? Çà äåâ’ÿòíàäöÿòü ðîê³â íåçàëåæíîñò³ Óêðà¿íè âæå ñêëàëîñÿ âðàæåííÿ, ùî âñÿ íàøà íàðîäíà òâîð÷à ñïàäùèíà º íåäîñòîéíîþ, ùîá ìè áóëè ¿¿ íîñ³ÿìè, íàâ³òü ÷àñòêîâî. Áî ç êîæíèì ðîêîì ìè, îñîáëèâî ìîëîäü, âñå á³ëüøå çàíóðþºìîñÿ â ³íø³, ÷óæ³ êóëüòóðè, øóêàþ÷è òàì ÷îãîñü êðàùîãî çà ñâîº. Ïðîáëåìà â òîìó, ùî ñâîãî ìè çîâñ³ì íå çíàºìî, à ÿêùî ³ çíàºìî, òî äóæå ïîâåðõíåâî. Îñîáëèâî öå ñòîñóºòüñÿ óêðà¿íñüêèõ íàðîäíèõ ï³ñåíü, ÿê³ º ïåðåäàííÿì íàøî¿ ³ñòîð³¿: ïîáóòó ëþäåé òà ¿õ äóõîâíîñò³ â ð³çí³ ³ñòîðè÷í³ ïåð³îäè. Òîìó ÿ íå ðîçóì³þ: ó ÷îìó âèíà óêðà¿íñüêèõ íàðîäíèõ ï³ñåíü, ùî ñüîãîäí³ âîíè íå ïîòð³áí³ «ñâî¿ì» óêðà¿íöÿì, íàòîì³ñòü ¿õ âèâ÷àþòü ³ äîñë³äæóþòü àáî â ä³àñïîð³, àáî ³íîçåìí³ ìóçèêîçíàâö³ òà åòíîëîãè? Петро МАКОВЕЦЬКИЙ

Щ

о ж таке українська народна пісня? З наукового погляду – це глибинна традиційна і сучасна творчість усної діяльності. Можна використовувати й інший термін – фольклор. А за змістом – це саме життя, його інтереси, зв’язок з історією народу, його національною свідомістю та соціальними почуттями або, як писав Іван Франко, з «психологією його творчості». Музичний фольклор був (та й досі залишається) міцною основою української пісенної культури. Подібно до того, як, нехтуючи своєю унікальною землею та повівшись на чужоземні штучні технології й продукти, як, позаздривши західному комфорту і порядку та намагаючись імітувати чужі економічні й політичні порядки, українці втрачають і свій добробут, і свою грудень 2010 - лютий 2011

самобутність, – так само, піддавшись несамовитому натискові чужої музики, ми втрачаємо саму основу нашої музичної культури, і тепер нас легко збиває з ніг і зносить потік «культурної каналізації» так званого цивілізованого світу. Найкращим прикладом наших народних пісень є обрядові. Їх неважко виділити в окремий масив і переконатися, що вони репрезентують культуру зовсім інших епох, людей зовсім іншої ментальності. Перше диво: у цих піснях ніколи не почуєте відчаю. Зате почуєте простір, світло, радість життя (хоч і з усіма його конфліктами й труднощами). Друге диво: вони напрочуд прості за своєю формою, але в ту форму геніально вкладено глибокий зміст, вкладено ту мудрість народного досвіду, яка завжди була

13

МУЗИКА І ДУХОВНІСТЬ й буде потрібною. Третє диво: вони дуже давні й неповторні. Все, що творилося й співалося на Вкраїні у XVIІІ–XIХ століттях (а це теж багатюща спадщина), жодним чином на ті пісні вже не схоже. Про те, що створене в ХХ столітті, не хочеться й говорити. Що ж трапилося? А трапилося ось що: народ втратив свою силу, перестав бути господарем на своїй землі. Після 1933 року Україна, правду кажучи, перестала співати. Поняття «народна творчість» виникло саме тоді, коли та творчість припинила своє існування. правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkkkghkkg

Ìîäà äèêòóº ñâî¿ åòàëîíè, ÿê³ ìè ÷àñòî ³ íå ïåðåâ³ðÿºìî íà ³ñòèíí³ñòü. правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkkkghkkg

«Розквіт національної культури» почався саме тоді, коли національну культуру вже й нищити не треба було. Переляканому населенню цілком вистачало «пєсєн савєтскіх кампазітарав». Народна пісня вмовкла під безпощадним натиском професійно «склепаних» і технічно розтиражованих продуктів масового споживання. Коли й траплялися десь зародки справжньої пісенної культури, то пробитися до світла вони вже не могли: технічні засоби працювали не для них, та й попит на серйозну пісню поступово падав. Сьогодні цей процес успішно продовжується. Не потрібні складні та мудрі дослідження – послухайте ті рідкісні краплинки фольклору, що й досі трапляються у зливі «творчих звітів» областей України. Якщо й виловите дві-три справді народні пісні, то безпорадне їх виконання відіб’є будь-який інтерес до них. Натомість вас до гикавки нагодують дешевою попсою.

таких високих істин, як: «Пісня – це душа народу» або «Українська пісня – найкраща у світі», але з іншого – ніхто їх нічим і не підтверджує. Вони давно стали порожніми штампами. Прогрес! Тепер інші ритми! Чи не заспівати «Вічную пам’ять» нашій народній пісні? Це питання зовсім не безпідставне. Варто тільки ввімкнути правыппвпвывппьвпвпвыапва українські музичні телеканали – відразу стає зрозуміло, що українською мовою там і не пахне. Музика стала продуктом. І тут винні ми самі, слухачі, бо ми споживаємо цей «продукт», тим самим розвиваючи таку музичну індустрію. І в цей же час нарікаємо на неї, мовляв, як вам не соромно…

ϳääàâøèñü íåñàìîâèòîìó íàòèñêîâ³ ÷óæî¿ ìóçèêè, ìè âòðà÷àºìî ñàìó îñíîâó íàøî¿ ìóçè÷íî¿ êóëüòóðè, ³ òåïåð íàñ ëåãêî çáèâຠç í³ã ³ çíîñèòü ïîò³ê «êóëüòóðíî¿ êàíàë³çàö³¿» òàê çâàíîãî öèâ³ë³çîâàíîãî ñâ³òó.

Тому час вже тепер подбати про відродження народної пісні, яка, безсумнів- правыппвпвывпвапвпвыапваы но, є такою, якою варто пишатися. Гірко стає на серці, коли, слухаючи слова однієї з відомих пісень Сашка Положинського: «Віримо чужим, своїм не довіряємо, розводимо руками – маємо, що маємо», – відчуваю, що це про нас… Тут без зайвого пафосу. Це наша реальність. Але попри те все слід розуміти, що ця реальність залежить від нас, ми її творимо. Кому, як не нам подбати про те, які пісні будуть співати наші діти і якою мовою.

Так вже є, що ми починаємо цінувати щось лише тоді, коли це «щось» втрачаємо. Але, коли йдеться про українську пісню, огортає страх, бо ми її вже ледь не втратили цілком, а цінувати ще й не думаємо починати. Звісно ж, кому вона зараз потрібна? Мода диктує свої еталони, які ми часто і не перевіряємо на і с тинність. Сучасна музика у свідомості пересічного підлітка зводиться тільки до клубної, року та репу. З одного боку ніхто не заперечує

14

СЛОВО № 4 (44) /

СЛОВО ДО МОЛОДІ

Святкуємо День святого Валентина чи ні?

14 лютого – чи не найпопулярніше свято серед сучасної молоді – День Св. Валентина. Варто вдатися до історії, а також поглянути на те, як його святкують у різних країнах Європи. На жаль, конкретних історичних джерел на цю тему дуже обмаль, а тому існує багато неузгодженостей, гіпотез, легенд і псевдоісторій, котрі претендують на абсолютну правдивість, хоча в багатьох випадках зовсім не узгоджуються між собою. Тому розглянемо лише деякі версії такого важливого для багатьох свята і поміркуємо над ним…

Микола ВИТІВСЬКИЙ

Легенди про св. Валентина

У

же самих легенд щодо виникнення цього свята є дуже багато, і в кожній з них св. Валентин постає перед нами як якась інша особа. Спробуємо згадати декілька найпоширеніших історій з цього приводу… Одна з найбільш поширених легенд датується приблизно 269 роком. У той час Римською імперією правив імператор Клавдій II. Воююча римська армія відчувала гостру нестачу солдатів для військових походів, і воєначальник був переконаний, що головний ворог його «наполеонівських» планів – шлюби, бо одружений легіонер про славу імперії думає набагато менше, ніж про власну сім’ю. І, щоб зберегти у своїх солдатів військовий дух, імператор видав указ, який забороняє легіонерам одружуватись. Однак закохуватися солдати від цього менше не стали. На їх щастя, знайшовся чоловік, котрий, не лякаючись імператорського гніву, став таємно вінчати легіонерів з їх коханими. Ним був священик на ім’я Валентин з римського міста Терни. Мабуть, він був справжнім романтиком, позаяк його улюбленими справами було мирити посварених, допомагати писати любовні листи і дарувати на прохання легіонерів квіти їх коханим. грудень 2010 - лютий 2011

Доповнюючи цю легенду несуперечливими думками іншої, скажемо, що, згідно з нею, Валентин був лікарем, причому лікарем «гастрономним», як його називали. Назву цю йому дали, мовляв, тому, що він завжди турбувався про те, щоб ліки, які виписував хворим, були приємні на смак. Для надання дуже неординарного смаку цим лікам він змішував гіркі мікстури з вином, молоком або медом. Рани промивав вином і використовував трави для зменшення болю. Інша легенда оповідає, що Валентин був юнаком, який дуже любив дітей і проводив з ними багато часу. Діти теж дуже любили його. Коли римський імператор дізнався, що Валентин є християнином і не поклоняється тим богам, яким наказали вклонятись усім, його ув’язнили. Валентина було страчено 14 лютого. Це співпало з римськими торжествами на честь богині любові Юнони (або ж бога Фавна, див. нижче). Тому й не дивно, що про Валентина ніхто не забув, а навпаки – його проголосили покровителем усіх закоханих. А ось ще одна коротенька історія з нагоди цього свята. Святий Валентин, священик з Терни (Італія), мав чудовий квітник, і в нього була звичка роздавати букети квітів закоханим молодим людям. Священик Валентин установив дату роздачі квітів – 14 лютого, а сам став покровителем всіх закоханих.

15

Н А Г Р А Н Я Х Ч А С У

СЛОВО ДО МОЛОДІ

Луперкалії Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій, яке відзначали щороку 15 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I. Луперкалії – фестиваль еротизму на честь богині кохання Венери або ж, за іншою версією, бога Фавна (Луперк – одне з його прізвищ) – покровителя стад. В античну добу дитяча смертність була дуже висока. 276 року Рим ледь не вимер внаслідок «епідемії» мертвонароджень та викиднів. Оракул звістив, що для підвищення народжуваності необхідний обряд тілесного покарання жінок за допомогою жертовної шкіри. Люди, у котрих з певних причин було мало дітей або не було зовсім, розглядались як прокляті і звертались до містичних обрядів, щоб здобути здатність народити. Місце, де за легендою вовчиця вигодувала Ромула та Рема (засновників Риму), вважалось у римлян святим. Кожного року 15 лютого тут проводився празник, названий «Lupercalia» (лат. lupo – «вовчиця»), в часі якого в жертву приносились тварини. Зі шкір виготовлялися бичі. Після бенкету молоді люди брали ці бичі і виходили «карати» жінок, котрі, згідно з «Ілюстрованою історією Роду», написаною Вільямом М. Купером, самі охоче йшли на це, вважаючи, що ті удари дадуть їм плодовитість і легкі пологи. Це стало дуже поширеним ри-

туалом у Римі. У ньому також брали участь і члени знатних родів. Записи свідчать, що навіть Марк Антоній був на цьому фестивалі. Ці святкування стали такі популярні, що навіть коли багато інших язичницьких празників були відмінені з приходом християнства, то цей ще довгий час існував.

494 року Папа Геласій І спробував заборонити Луперкалії. Празник, який прийшов на зміну Луперкаліям, отримав свого небесного покровителя. Валентин, як християнський мученик, котрий постраждав за віру, згодом був канонізований Католицькою Церквою. А в 496 році той же Папа оголосив 14 лютого Днем святого Валентина, замінивши таким чином Луперкалії та перенісши день свята з 15 на 14 лютого.

1969 року, у результаті реформи богослужіння, святий Валентин був вилучений з літургійного календаря Католицької Церкви (разом з іншими римськими святими, відомості про життя яких суперечливі та недостовірні). Однак і до 1969 року Церква не зовсім схвалювала і не підтримувала традицій святкування цього дня через багато різних його неправильних трактувань. Культ Луперкалій, безумовно, відійшов у небуття, проте в тих чи інших елементах він часто, на жаль, присутній і в сучасному святкуванні Дня св. Валентина.

«Валентинки» Одну з історій виникнення «валентинок» пов’язують з герцогом Чарльзом Орлеанським. У 1415 році, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в’язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається у Британському Музеї. Надсилання валентинок було особливо популярним у Великобританії в XIX столітті. У 1847 році Естер Хоуланд заснувала успішний бізнес, пов’язаний із ручним виготовленням валентинок у своєму домі, в місті Вустер, штат Массачусетс. Проте невдовзі валентинки ручної роботи були практично повністю замінені листівками масового виробництва.

США це свято відзначають із 1777 року. Також у цей день дарують коханим квіти (найчастіше троянди – символ кохання), цукерки-сердечка, інші сувеніри у вигляді сердечок, пташок, що цілуються. А ще в це свято люблять влаштовувати весілля і вінчатися. Вважається, що це стане запорукою вічного кохання.

У XIX столітті популярність таких листівок стала передвісником майбутньої комерціалізації свят в Америці. За даними Асоціації привітальних листівок США, валентинки – найбільш популярні святкові листівки після різдвяних. У

16

СЛОВО № 4 (44) /

СЛОВО ДО МОЛОДІ

Святкування Дня св. Валентина у різних країнах світу У Західній Європі День св. Валентина став широко відзначатися з ХІІІ ст., у США – з 1777 року.

важко сказати напевне, чи це мощі того св. Валентина – оповитого стількома легендами покровителя закоханих.

Традиція дарувати цього дня подарунки міцніла з кожним роком і для підприємців стала успішним бізнесом. Наприклад, на початку минулого століття в американців було прийнято посилати своїм нареченим марципани, які часто були дорогі.

Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях служать богослужіння.

Валентинів день в Англії та Шотландії у старовину супроводжувався таким звичаєм: молоді люди клали до урни відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім’я котрої діставалося таким чином хлопцеві, ставала наступного року його «Валентиною», а він – її «Валентином». Це передбачало на цілий рік стосунки між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг. Також в Англії існувало повір’я, згідно з яким перший чоловік, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її «Валентином», хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони ходили з зав’язаними очима. Італійці у День св. Валентина вважають своїм обов’язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають – «солодкий». Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за переданням, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в «любовних справах». Мощі св. Валентина є і в Україні, в храмі Різдва Пресв. Богородиці м. Самбора. Автентичність реліквії підтверджує документ Папи Римського від 1759 року. Наявність цих мощей у радянські часи замовчували. Проте грудень 2010 - лютий 2011

У Японії в День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Традиція дарувати цього дня солодке з’явилася з ініціативи однієї великої фірми з виробництва шоколаду, який і до сих пір залишається найпоширенішим подарунком. Називають вони цей шоколад «Гірічоко». У це «свято закоханих» подарунки отримують не лише кохані, але й начальники чоловічої статі від підлеглих – жіночої. Там День святого Валентина нагадує «8 Березня для чоловіків», оскільки японські чоловіки отримують, мабуть, навіть більше подарунків, ніж жінки. Через місяць, 14 березня, чоловіки дарують жінкам подарунок у відповідь – на цей раз білий шоколад, тому цей день називають «білим днем». День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованих дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілізації. У французів на День св. Валентина прийнято дарувати коштовності, а в романтичній Данії люди посилають один одному засушені білі квіти. В Росії було своє свято закоханих, ось тільки відзначалося воно не взимку, а на початку літа. Воно було повя’зане з легендарною історією кохання Петра та Февронії, а присвячене (ще тоді язичниками) Купалу. За звичаєм деяких країн (наприклад Ірландії), жінка в цей день може сама зробити пропозицію руки і серця коханому. Останніми роками День Святого Валентина набув і політичного звучання. Він був заборонений у Саудівській Аравії та Ірані. Іслам негативно ставиться до цього свята. А 2004 року радикальна група індуїстів «Шив Сена» демонстративно спалювала «валентинки» в Мумбаї.

17

СЛОВО ДО МОЛОДІ

Чи правильно ми святкуємо свято Любові? День св. Валентина настільки вже ввійшов у щорічний календар кожного, що за спробу підважити «необхідність» його святкування, мабуть, вважали б «ворогом народу». Зрештою, можливо, і немає потреби сприймати це свято негативно, просто слід його дещо переосмислити, очистити від окремих негативних тенденцій, а сприймати і переживати як справді християнське свято Любові. В сучасному секуляризованому світі дуже часто підмінюється справжню любов (у цьому випадку між чоловіком і жінкою) тимчасовим захопленням, корисливими стосунками чи взагалі зводиться лише до сексуального задоволення. Дуже важливо зрозуміти, що такі миттєві захоплення чи задоволення пристрастей ніколи не зроблять нас по-справжньому щасливими, натомість комусь можуть принести великий біль. Справжня любов ніколи і ні до чого не змушує, вона завжди може відпустити, якщо так «другій половинці» буде краще. Тобто суть справжнього кохання, в першу чергу, не у власному задоволенні, а навпаки – в намаганні ощасливити кохану людину. Такий принцип Любові загалом і стосунків двох закоханих осіб зокрема. Натомість, якщо ціль наших стосунків – задоволення пристрасті, то вони приречені на неуспіх і переважно спричинюють потім жаль за них у нас та біль у «другої половинки». Як наслідок – нестійкі сучасні шлюби, неймовірно велика кількість розлучень. Тому з фрази «Доведи мені, що любиш», як заохоти до статевих стосунків, можна відразу зробити висновок, що стосунки вичерпались, або ж слід змінити

напрямок, в якому їх розвивати. Як писав Віктор Гюго: «Стосунки мають не принижувати до ліжка, а вивищувати до нього». Це ж, своєю чергою, можливим є в повноті лише у шлюбі, а не в до- чи позашлюбних стосунках. Говорити про це доцільно саме в ключі цього свята – Дня св. Валентина. Адже неможливо приховати того факту, що далеко не всі розуміють, що таке любов насправді, проте всі святкують це свято любові, часто його лише осквернюючи. Свято св. Валентина не повинно ставати ще одним приводом «зайнятися любов’ю», але ще однією можливістю цю любов виявити. І, як вже було сказано вище, робити це варто зовсім не через сексуальне задоволення. Адже часто замість того, щоб плекати християнське розуміння любові, спостерігається повернення до язичницького, що виражалося ще у Луперкаліях. Позитивно те, що язичницьке свято було замінене, але святкувати його справді по-християнськи ми ще не навчились. Дуже гарно для кращого розуміння суті цього свята зазначити, що 15 лютого, одразу ж наступного дня, Свята Церква відзначає одне з найбільших свят літургійного року – Стрітення Господнє. Ми покликані йти своїм життєвим шляхом аж до Стрітення – до зустрічі з Богом, а лише Бог є справді повнотою Любові. І ми покликані через любов до всього світу, і через любов до коханої людини зокрема, наближатися до Бога, прямувати до зустрічі з Творцем, що Святі Отці називали «обожнення» – теозис.

На завершення хотілося б вибачитись за всі можливі неточності чи помилки щодо історії свята та закликати всіх до роздумів на тему любові і правильного відзначення її свята – Дня св. Валентина. Пізнавши справжню цінність найбільшої християнської заповіді любові, ми зрозуміємо й те, що любити ми повинні не лише 14 лютого; що днем закоханих і просто всіх, хто любить, є кожен день року, кожен день нашого життя і кожен день існування світу, кожна мить, адже сам Творець цього світу є Любов’ю (пор. І Йо. 4,16).

18

СЛОВО № 4 (44) /

ІСТОРІЯ

Ãåòüìàí Ïèëèï Îðëèê òà ïåðøà Êîíñòèòóö³ÿ Óêðà¿íè

Â

Андрій ВАСИЛИКІВ

З життєпису…

Предки гетьмана Пилипа Орлика походили з чеського роду. Його батька Степана було вбито під Хотином у Польсько-Турецькій війні 1673 року. Мати – з роду Малаховських, котрі жили на Віленщині в Ошмянському повіті. Тут, у селі Косуті, 11 жовтня 1672 року народився Пилип Орлик. Початкову освіту здобув у Литві, після того вступив до Києво-Могилянської Академії. Закінчивши студії, Пилип Орлик став консисторським писарем Київської митрополії. Такий уряд для двадцятирічного юнака був немалою честю. Згодом він потрапляє до Генеральної військової канцелярії. 1698 року одружився з дочкою полтавського полковника Павла Герцика Ганною і так опинився в колі козацької аристократії. Саме в цей час він постає як один із найталановитіших поетів своєї доби. Видав поетичні книги «Алцід російський» і «Гіппомен сарматський». Гетьман Іван Мазепа помічає талановитого юнака і 1702 року призначає його генеральним писарем. Пилип Орлик здобув чималі маєтки на Стародубщині, Чернігівщині, Полтавщині. Він відзначався гуманним ставленням до селян. грудень 2010 - лютий 2011

iñòîði¿ íàøîãî íàðîäó � áàãàòî ïîñòàòåé, êîòði çàñëóãîâóþòü íà âèçíàííÿ òà ïîâàãó. ×èìàëî ç íèõ, ïðîÿâëÿþ÷è ó ðiçíèõ ïîëiòè÷íèõ ÷è iäåîëîãi÷íèõ îáñòàâèíàõ ïàòðiîòèçì i âiääàíiñòü Áàòüêiâùèíi, ñòàëè çàñëóæåíî íàçèâàòèñÿ ãåðîÿìè. Öüîãî ðîêó ìèíà� òðèñòà ðîêiâ âiä íàïèñàííÿ ãåòüìàíîì Ïèëèïîì Îðëèêîì «Êîíñòèòóöi¿ ïðàâ i ñâîáîä Âiéñüêà Çàïîðîçüêîãî». Ó öié ñòàòòi ìîâà éòèìå ïðî îñîáó ãåòüìàíà Ïèëèïà Îðëèêà ÿê, áåç ïåðåáiëüøåííÿ, óêðà¿íñüêîãî ãåðîÿ òà ïîëiòè÷íîãî äiÿ÷à. Êîíñòèòóöiÿ Óêðà¿íè 1710 ð. çàñâiä÷èëà, ùî íàø óêðà¿íñüêèé íàðîä � íàöi�þ ñâiäîìîþ, ÿêà áîðîëàñÿ i áóäå áîðîòèñÿ çà ñâî¿ ïðàâà, ñâîþ iäåþ. Ãåòüìàí Ïèëèï Îðëèê âñå ñâî� æèòòÿ âiääàâ íà òå, ùîá ïî�äíàòè äâà áåðåãè Äíiïðà, ÿêi ðîçäiëèëèñÿ ÷åðåç âíóòðiøíi ÷âàðè, â îäíó äåðæàâó – Óêðà¿íó. Öÿ ïðîáëåìà àêòóàëüíà äî ñüîãîäíi, îòîæ âàðòî ïåðåîñìèñëèòè öþ iäåþ ãåòüìàíà, ùîá íå äiëèòè, à áóäóâàòè ñâîþ óêðà¿íñüêó äåðæàâó. Про це свідчить, зокрема, те, що у пізнішій його Конституції стільки уваги було приділено немаєтним станам. Як людина вельми близька до гетьмана Івана Мазепи, Пилип Орлик був втаємничений у всі секрети тодішньої політики. 1707 року гетьман та генеральний писар поцілували хрест з животворящим деревом і поклялися на вірність один одному. Ось як описує це Пилип Орлик: «Мазепа …поцілував хреста із животворящим деревом, що

19

ІСТОРІЯ лежав перед ним. А до мене повернувшись, сказав такі слова: «Покладаюся я на тебе кріпко і сподіваюся, що ані совість твоя, ані цнота, ані поштивість, ані вроджена кров шляхетська, не допустить тобі, аби мене, пана й благодійника свого, зрадив, однак для ліпшої надії, щоб я до твоєї вірності найменшого не мав сумніву, як я присягнув, так і ти присягни мені перед тимтаки розп’яттям на животворящім дереві Христовім, що мені дотримаєш вірності своєї та секрету». Цю клятву Пилип Орлик дотримав: він втратив усі свої маєтки, поставив на карту благополуччя своєї родини, піддав себе різним пригодам і нестаткам, але справи боротьби за незалежну Україну не зрадив ніколи.

Конституція

Після смерті Івана Мазепи у молдовських Бендерах1 відбулися вибори нового гетьмана. Ним став генеральний писар Війська Запорозького Пилип Орлик. Між ним і козацькою старшиною 5 квітня 1710 року було укладено угоду під назвою «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», що в історіографічній традиції має різні назви: «Конституція Пилипа Орлика», «Бендерська конституція», або ж «Конституція України 1710 року». Документ складається зі вступу-преамбули, 16 статей та присяги новообраного гетьмана. Ця Конституція стала квінтесенцією політичного мислення українців XVIII ст., бо фактично проголошувала Україну незалежною республікою (зберігався тільки протекторат шведського короля). правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkkkghkkg

Öÿ Êîíñòèòóö³ÿ ñòàëà êâ³íòåñåíö³ºþ ïîë³òè÷íîãî ìèñëåííÿ óêðà¿íö³â XVIII ñò., áî ôàêòè÷íî ïðîãîëîøóâàëà Óêðà¿íó íåçàëåæíîþ ðåñïóáë³êîþ правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkkkghkkg

Гетьманська влада значною мірою обмежувалася, гетьманові заперечувалися самодержавні права. Далі йшлося про встановлення кордонів і забезпечення територіальної цілісності Козацької держави, яка б об’єднувала як Правобережну, так і Лівобережну Україну: «…як кожна держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів, так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої польської і від Московської Держави перед усім у тому, які відійшли по ріку Случ за гетьманства, слав-

20

ної пам’яті, Богдана Хмельницького, були відступлені, вічно віддані й пактами укріпленні від Речі Посполитої польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені». Тут же йшлося про те, щоб український гетьман за підтримки шведського короля домагався в сусідніх монархів визнання кордонів Козацької держави, а в Московського царя – повернення полонених козаків, захоплених упродовж 1708 – 1709рр. правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkkkghkkg

Íàóêîâö³ ñòâåðäæóþòü, ùî Êîíñòèòóö³ÿ 1710 ðîêó ïðîãîëîñèëà ñòàíîâó âèáîðíó ìîíàðõ³þ ïàðëàìåíòñüêîãî òèïó. правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkkkghkkg

Про налагодження добросусідських відносин із Кримським ханством йшлося в 3-ій конституційній статті. Найбільшим досягненням першої української Конституції була виписана у 6-ій статті законодавча норма колективного ухвалення рішень через голосування на представницькому органі влади – «публічних» Радах, які мали збиратися три рази на рік (на Різдво Христове, на Великдень та на Покрову Пресвятої Богородиці). Науковці стверджують, що Конституція 1710 року проголосила станову виборну монархію парламентського типу. Виборна рада поруч з виборним гетьманом була водночас і законодавчим, і контрольним, і розпорядчим органом. Отже, встановлювалася колегіальна демократична форма правління Україною. Дев’ята стаття встановлювала повноваження тогочасного міністра фінансів – генерального підскарбія: «…який мав би в своєму догляді військовий скарб, завідував млинами і всілякими військовими приходами і повертав їх на публічну військову потребу з відомом гетьманським, а не на свою приватну». Як слід боротися зі свавіллям козацьких можновладців і тогочасною корупцією, зазначалося у десятій статті: «Як за всякими у Вітчизні й Запорозькому Війську порядками за посадою уряду свого має ясновельможний гетьман стежити, так найбільше має тримати й на те пильне й невсипуще око, щоб людям військовим та посполитим зайві не чинилися утюження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого і кориснішого собі мешкання». СЛОВО № 4 (44) /

ІСТОРІЯ для непорушного збереження та оборони, договори сі та постанови для конечного виконання, які Його Вельможність зволить потвердити не тільки приписом своєї руки, а й формальною присягою і тисненням віськової печатки».

Присяга

Права українських міст, міщан, купців та селян забезпечувалися 12 і 14 статтями. Зокрема, у 12 статті зазначалося: «Не менше городам українським і від того чиниться утяження, що багато хто з жителів, які мають відбувати всілякі посполиті повинності для різних державців, духовних та світських, повідходили з посесію, а їхні посполиті, які залишилися малолюдно, мусять без жодної полегші ті ж таки двигати тяжарі, які носили на собі з допомогою відторгнених і тих, що відійшли, сіл… Хай через те ясновельможний гетьман не забуде своїми універсалами привернути як підсусідків козацьких, так і купців до посполитих повинностей і заборонити їм протекції». Окремо в документі обумовлювався статус міста Києва та міст із Магдебурзьким правом: «Столичне місто Київ та інші українські городи з магістратами своїми в усіх правах та привілеях наданих, щоб були заховані непорушно, повагою сього акту елекційного постановляється і доручається підтвердження їх свого часу гетьманській владі». Наприкінці Конституції зазначалося, що виконання усіх статей тогочасного Основного закону (Конституції) має забезпечувати гетьман: «…сприятиме тому ясновельможний гетьман своїм добродумним дбанням та владою; йому доручаються і всі у Вітчизні нелади для премудрого справлення, права та вольності військові грудень 2010 - лютий 2011

Окрім того, новообраний гетьман Пилип Орлик, котрий, як відомо, довгий час був «правою рукою» Івана Мазепи, склав присягу такого змісту: «Я, Пилип Орлик, новообраний Запорозького війська гетьман, присягаю Господові Богу, славленому в Святій Тройці, на тому, що будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд гетьманський вільними голосами, з давніми правами та звичаями військовими, за зволенням Найяснішої Королівської Величності Шведської, протектора нашого, від генеральної старшини і всього Запорозького Війська тут, при боці Його Королівської Величності, і яке біля Дніпра на Низу залишається, через посланих осіб, що ці договори й постанови, тут описані і межи мною і тим-таки Запорозьким Військом узаконені й утверджені з повною порадою на акті теперішньої елекції, по всіх пунктах, комматах та періодах незмінне виконувати: милість, вірність і старатливе дбання до малоросійської Вітчизни, матері нашої, про добро її посполитим, про публічну цілість, про розширення прав та вольностей військових, скільки сили, розуму та способів стане мати; жодних факцій не ладнати зі сторонніми державами та народами, а в середині у Вітчизні на зруйнування і хоч яке пошкодження; оголошувати усякі підступи Вітчизні, правам та вольностям військовим, шкідливі генеральній старшині, полковникам і кому належить. Обіцяю і повинність беру зберігати до вищих і заслужених у Запорозькому Війську осіб пошанування й любов до всього старшого й меншого товариства, а до переступників, згідно з артикулами правними, справедливість. У цьому мені, Боже, допоможи, непорочне се Євангеліє та невинна Страсть Христова. А те все підписом руки моєї власної і печаткою військовою стверджую». Слід зауважити, що хоч внаслідок постійних воєнних дій реалізація положень Конституції Української держави й була досить обмежена внаслідок несприятливої міжнародної ситуації та поразки українців у Полтавській битві 1709 р2 ., але впродовж декількох років її статті частково діяли на теренах Правобережної України. Водночас Конституція 1710 р., яка була укладена між гетьманом Пилипом Орликом і козацькою

21

ІСТОРІЯ старшиною, переконливо засвідчила прагнення більшої частини української еліти жити згідно з власними звичаями, традиціями та законами. Конституційні положення, з одного боку, узагальнили весь накопичений у попередні роки державотворчий потенціал козацтва, а з іншого – стали невичерпним джерелом для наступних виступів українського народу за незалежність.

Політична діяльність Уже саме обрання Пилипа Орлика відбулося за активної підтримки шведського короля Карла ХІІ Густава3 , а тому ні в кого з сучасників не викликав сумніву факт «вимагання Орликом» у цього північно-європейського монарха гарантій щодо протекцій над Україною, доки з неї не буде знято «московське ярмо» і вона не повернеться до своїх давніх «вольностей». Майже через місяць після виборів, 10 травня 1710 року, Карл ХІІ Густав надав такий гарантійний документ гетьманові. Цим актом король Швеції не тільки підтверджував права та привілеї Війська Запорозького, а й ставав гарантом незалежності України та її кордонів. Наступним етапом політичної діяльності Пилипа Орлика було впровадження своїх задумів у життя. У своїх планах він мав визволити Правобережну, Лівобережну та Слобідську Україну. Натомість король Карл ХІІ Густав будував плани щодо відновлення втрачених позицій й відвоювання в російського царя спочатку Правобережжя, а згодом і всієї України. Разом із турецьким султаном він планував здійснити похід на Київ. 1 грудня 1710 року у похідній резиденції шведського монарха поблизу Бендерської фортеці відбулася нарада за участю гетьмана Пилипа Орлика та крим-

ського хана Девлет-Гірея, де було узгоджено майбутню військову операцію щодо оволодіння Україною. Вже у березні 1711 року разом з татарами Пилип Орлик вирушив на Правобережжя. Гетьман видав універсали до українського народу і розіслав їх по Україні. Написав він листа і до лівобережного гетьмана Івана Скоропадського, пропонуючи йому гетьманський титул. Іван Скоропадський на те не пішов, навпаки вислав на Правобережжя військо, очолюване генеральним осавулом Бутовичем. Незважаючи на це, Правобережжя стало на бік Пилипа Орлика. Бутович був розбитий і здався у полон. На Слобожанщину рушив кримський хан й успішно почав її відвойовувати разом з українськими козаками. Але хан дійшов до Водолагу й повернув назад. Тоді цар Петро І люто розправився з козаками. «Яких тільки нечуваних звірств не робили татари! – з болем писав Пилип Орлик. – Вони обдирали і спустошували церкви, одні з них обертали в кінські стайні, а інші спалювали до попелу, а ще інші навмисно у всілякі способи оскверняли…» Пилип Орлик прохав Карла ХII заступитися за українців, але, хоч турецький султан видав наказ відпустити бранців, Правобережжя було сплюндроване. Отже, визволити Україну гетьманові не вдалося. Ця невдача спонукала Пилипа Орлика до пошуку нових союзників – султана Османської імперії Ахмета III ( 1673 – 1736 рр.). Султан оголосив війну Російській імперії. Османська армія переправилася через Дунай і підійшла до р. Прут, де російське військо зазнало жорстокої поразки. Цар Петро I ледве не потрапив у полон, але через викупи звільнився. У липні 1711 р. між Османською та Російською імперією було підписано т. зв. Прутський мирний договір. Питання про політичний статус України було одним із головних під час переговорів. Цар змушений був «відняти від неї руку» на користь гетьмана. Внаслідок діяльності тогочасної українсько-турецької комісії було укладено два договори між гетьманом Пилипом Орликом і султаном Ахметом III. Але виконання Петром I прутських домовленостей змусили Ахмета III переглянути цей проект договору в новому варіанті. На жаль, у ньому не згадувалося про передачу українському гетьманові Лівобережжя. З іншо-

22

СЛОВО № 4 (44) /

ІСТОРІЯ го боку, відмова від претензії на Лівобережжя На завершення дала змогу Ахмету III укласти нове перемир’я з «Ніколи не перестану шукати всіх легальних Петром I терміном на 25 р., яке було підписано засобів, щоб заявити мої права й права моєї в Стамбулі 3 квітня 1712 р. Поступово Пилип нації на Україну», – писав в одному з останніх Орлик у зовнішній політиці відійшов від орієнлистів до свого сина Григора володар гетьмантації на військову підтримку Туреччини. 22 квітської булави в еміграції Пилип Орлик. Цим він ня 1714 р. Османська імперія підписала договір не тільки засвідчував свій із Річчю Посполитою, згідправыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkk високий громадянський но з яким Правобережна Україна відходила до воло«Í³êîëè íå ïåðåñòàíó øóêàòè патріотизм і непереможну волю, а й заповідінь польського короля. Таâñ³õ ëåãàëüíèõ çàñîá³â, ùîá політичну дав наступним поколінням ким чином, військова акція çàÿâèòè ìî¿ ïðàâà é ïðàâà українців бути незламними щодо визволення Правобев боротьбі за свою свободу режної України зазнала поì íàö³¿ íà Óêðà¿íó» та національну ідею. разки остаточно. правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkk

Еміграція і «полон» Відтоді починається важке й сумне емігрантське життя гетьмана Пилипа Орлика. Він виїхав до Швеції, де після смерті короля Карла ХII Густава 1718 р. знову розпочав дипломатичні акції щодо створення європейської коаліції проти Росії. 1 лютого 1722 р. гетьман таємно виїжджає із Кракова і вирушає до Туреччини. Зупинився він у Хотині, був затриманий місцевим пашею. Султан оселив його на довгі дванадцять років у Салоніках. Цей період власного життя гетьман називає «своїм полоном». Нова доба політики гетьмана-вигнанця почалася лише 1729 р. Пилип Орлик співпрацює із сином Григором, котрий став посередником в його дипломатичних стосунках. На початку 1739 р. гетьман жив у Яссах, звідки вів переговори з Туреччиною. 1 вересня Ясси зайняло російське військо, і він переїхав до Бухареста. Турки наказали гетьманові виїхати, і він повернувся до Ясс, але прожив там недовго. Помер гетьман Пилип Орлик 24 травня 1742 р. Відомо, що, крім Конституції України 1710 р., гетьман Пилип Орлик написав маніфест до Європейських націй, який було оприлюднено навесні 1712 р. Головною ідеєю цього документа було пояснення основних мотивів боротьби за визволення українців з-під влади Москви: «Ми не можемо незворушно дивитись на страждання нашої коханої Вітчизни, бачити порушення її прав за стількома пунктами. Ми не будемо діяти, керуючись почуттям помсти, а, навпаки, згідно зі справедливістю та правом, що дозволяє кожному бороноти свою власну справу та свою власну мету».

грудень 2010 - лютий 2011

Примітки: 1 Бендери – місто в Бессарабії на правому березі Дністра, біля якого в с. Варниці 1709 р. помер гетьман Іван Мазепа.

2 Полтавська битва змінила баланс сил у Європі на початку ХVIII ст. Її зараховують до 10 найбільших битв в історії людства. Вчені сперечаються щодо кількості війська з російського боку (від 42 500 до 76 000), та українсько-шведської армії (від 20 до 40 тисяч). Не існує серед істориків і спільної думки стосовно стосунків між українським гетьманом і шведським королем. Від 1 червня 1709 року шведи почали бомбардувати місто артилерією. Петро І вирішив атакувати шведів 29 червня. 20 тисяч добірного козацького війська, під керівництвом полководців: Івана Скоропадського, Семена Палія, Гната Галагана, Данила Апостола – опинилася на боці царя, що й забезпечило йому перемогу над армією шведів, фінів та українців. Збереглися свідчення сучасників про масовий перехід козацьких ватажків зі своїми підрозділами з табору Мазепи на бік Петра I напередодні вирішальної битви. Гетьман жодного разу не намагався зупинити перебіжчиків чи покарати їх за непокору. З дня Полтавської битви, за словами шведського історика Петера Енглунда: «закінчився період шведського панування, Росія почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва була колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи. Вона зламала колишній баланс влади: могутність після Полтави перейшла від Швеції до Росії, яка зміцнилася і перетворилася на велику державу». Наша країна з 1709 року втратила свою незалежність і припинила існувати як держава. За словами Вольтера, Полтавська битва показала Європі, що Україна прямувала до свободи і прагнула незалежності від Москви, як колись намагалася вибороти незалежність від Польщі в битві під Жовтими Водами.

3 Король Карл ХII Густав (1682 – 1718 рр.) – шведський король і відомий полководець.

Використана література Пилип Орлик. Конституція, маніфести та літературна спадщина. – Київ: МАУП, 2006 Олег Корнієнко. Нариси військової історії України. – Київ: «Наш час», 2008 Тарас Чухліб. Шлях до Полтави: Україна і Росія за доби гетьмана Мазепи. Київ: «Наш час», 2008

23

ОСОБИСТІСТЬ

Îòåöü ²âàí Ìîãèëüíèöüêèé – ïðîâ³ñíèê íàö³îíàëüíîãî â³äðîäæåííÿ Ãàëè÷èíè

П

овернення великих постатей минулого до життя в пам’яті нащадків – це обов’язок кожного народу, а водночас – справа наполегливої й клопіткої праці. Великі діячі минулого не можуть повертатися будь-де. Найкраще, коли вони вертаються на те місце, де жили й творили. Тоді з’являється шанс відновити давню гармонію (нам завжди здається, що їх життя було саме гармонією...). З’являється можливість і для того, аби сила давньої величі без перешкод могла проникати в сьогодення. Одним із способів черпати натхнення у таких подвижників є звичай називати їхніми іменами вулиці, площі, освітні установи… Так і мешканці села Міжанець, що на Старосамбірщині, відзначили подвижницьке життя о. Івана Могильницького, назвавши школу на його честь. Так віддали шану тому, хто колись високо цінував культурну спадщину свого рідного українського народу, трудився всім своїм життям для її збагачення та духовного росту. Саме задля такої ідеї і жив муж великого ума й характеру, великий душпастир з гарячим серцем о. Іван Могильницький.

Микола ЦИБ Студентські роки Івана Могильницького Майбутній священик, науковець і церковний діяч народився 19 серпня 1778 р. у с. Улюч у сім’ї тамтешнього пароха о. Василя та Пелагії (з роду Бачинських). Про його дитинство не знаємо майже нічого, не маємо змоги довідатися навіть з автобіографії, позаяк він її після себе не залишив. Це свідчить про те, що був людиною скромності, простоти та високого смирення. Тому те, що можемо дізнатися про отця та його діяльність, стосується студентських років його навчання. Він виявився людиною непересічного інтелектуального обдарування. Після приходської школи в Улючі вступив до гімназії в Перемишлі, яку закінчив через 5 років. Після того навчався на богословському факультеті у Львівській семінарії. Вже як майбутній священик у

24

семінарії, а згодом і поза нею, вивчав іноземні мови, і не тільки західні, але й єврейську, сирійську, халдейську та арабську. Після закінчення семінарії навчався на богословському факультеті Віденського університету.

Рукоположення та душпастирська діяльність Після богословських студій 21 березня 1800 р. був рукоположений на священика перемишльським владикою Антонієм Ангеловичем. Із цього часу розпочинається його душпастирська діяльність. Із 1801 до 1817 року був парохом у с. Дроздовичі та деканом Нижанківського деканату (нині Старосамбірський район Львівської області). У Дроздовичах 1806 р., за клопотанням о. Могильницького, було організовано першу в тій окрузі народну школу. Це створило контраст: у навколишніх деканатах діти не знаСЛОВО № 4 (44) /

ОСОБИСТІСТЬ ли грамоти, а у його Нижанківському – вміли читати і писати майже всі! До того ж, навчалися з написаного отцем-деканом і виданого за його кошти підручника «Катехизм». Така діяльність у тогочасній Галичині не була звичним явищем. Отже, ініціатор такого рівня освітніх справ повинен був мати надзвичайно глибоке усвідомлення ролі освіти в духовному і практичному житті людини, а також уміння утворювати відповідні структурні та організаційні інституції. Спочатку це відбувалося на нібито найнижчому рівні – деканальному. (До речі, Шевченко на 40 років пізніше, нічого не знаючи про Могильницького, таки візьметься укладати для дітей власний підручник катехитичного спрямування, цілком опертий на Біблію). До щасливих моментів у житті о. І. Могильницького та всієї Перемишльської єпархії слід віднести результати канонічної візитації деканату, учиненої владикою Михайлом Левицьким 1814 р. У післявізитаційному акті за 12 вересня він написав таке: «Подобалося нам, що в тій парохії, що стоїть під проводом Всечеснішого отця Декана, ми знайшли все найкраще. Тому похвалюємо душпастирську ревність всечеснішого о. Декана і заохочуємо його в Господі, щоби видержував в цій ревності для правила і взору Йому підчинених душпастирів Нижанківського деканату». Ужита владикою формула: «заохочуємо його в Господі, щоби видержував у тій ревності» могла містити тоді далекосяжний план покликати талановитого й діяльного декана до праці у вищому – єпископському сані. Уже відходячи на Львівський митрополичий престіл, єпископ Левицький 13 травня 1817 р. призначив о. І. Могильницького членом консисторії і крилошанином Перемишльської капітули. Також о. Могильницький був інспектором шкіл Перемишльської єпархії. Під час інспекторської діяльності домагався поширення мережі українських народних шкіл. Почини Великого Крилошанина показали, що перемишльська єпархіальна перспектива цілком йому відповідає і він вміє на цьому рівні працювати. 1816 року владика Левицький схвалює написаний Могильницьким статут новозаснованого «Societatis Presbyterorum Ritus greaco-catholici Galiciesium» (Товариство священиків греко-католицького обряду в Галичині) – першої української наукової установи. Уже в першій статті видно сліди канонічої візитації деканатів у 1814 р., що стало плодом знайомства і однодумства Левицького з Могильницьким: «Ми пізнали під час канонічої візитації нашої єпархії, що в усіх місцевостях грудень 2010 - лютий 2011

цілковито бракує книжок з катехитики й гомілетики, допомогою яких душпастирі користаються при поясненні Слова Божого і тлумаченні правил християнського життя, і які вірні нашого обряду самі можуть використати для своєї духовної користі». Це написано автором статуту, але також автором виданого вже у 1814 р. «Катехизму». Бо саме катехизм, написаний тодішньою народною мовою, міг дати змогу не тільки священикам навчати, а й вірним самостійно використовувати його «для своєї духовної користі». Могильницький ніколи не грішив розходженням між теорією і практикою: катехизм може бути практичним тільки тоді, коли вірні вміють читати, найкраще від наймолодшого віку. Звідси й згадуваний уже високий рівень грамотності в його деканаті. Проте все це робилося задля проповідування людям Христової науки. Організація «Товариство галицьких грекокатолицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних» проіснувала до середини 1817 р. З 1816 р. о. Іван Могильницький – ректор новозаснованого Дяковчительського інституту в м. Перемишлі (на той час – Україна). Шематизм за 1833 р., тобто за два роки після його смерті й 14-річної праці в місті над Сяном, подає до відома: у 697 приходах єпархії функціонувало 385 приходських шкіл, 24 тривіальні. Уже тоді в Перемишлі творилися зразки, за якими пізніше працювала вся Галичина.

1818 р. новий владика І. Снігурський призначив о. Івана Могильницького шкільним інспектором для всієї єпархії. Першим практичним кроком його діяльності знову стає створення умов для вишколу вчительських кадрів. Так, у 1818 р. Синод Перемишльської єпархії схвалює написаний (відомо вже ким) статут новоствореного Дяковчительського інституту. Справжньою революцією було запровадження в цій навчальній установі предмету «Руський правопис». На практиці це означало, що практично русько-українська мова верталася до шкіл. І. Могильницький, мабуть, і не знав, що є першим у всій Україні автором національної революції. До з’ясування теоретичних і наукових поглядів стосовно історії української мови спонукала його у 1821 р. заборона губернської управи надрукувати русько-українською мовою (вперше в історії!) митрополичу куренду І. Левицького. Аргументи управи були такі: не знати, чи ця мова буде зрозуміла народові й чи

25

ОСОБИСТІСТЬ вона відрізняється від польської мови, якою надрукувати її було б, можливо, краще. І ось о. І. Могильницький складає управі німецькою мовою наукову працю, скромну за обсягом (14 сторінок), але глибоку за змістом: «…руська мова не тільки зрозуміліша від польської руському народові, а й одна з найдавніших серед слов’янських мов!». Це була перша, хоч не єдина, як виявиться згодом, оборона української мови перед урядовими заборонами. Потім автор переклав її як «Відомість історіческа о рускім язиці» – рідною та «Rozprawa o jezyku ruskim» – польською мовами. правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkkkghkkg

î. ². Ìîãèëüíèöüêèé, ìàáóòü, ³ íå çíàâ, ùî º ïåðøèì ó âñ³é Óêðà¿í³ àâòîðîì íàö³îíàëüíî¿ ðåâîëþö³¿. правыппвпвывпвапвпвыапваыпвпkhkkkghkkg

А насамперед о. Могильницький подбав про практичний підручник «Буквар народного руского язика». Зіставлення обох публікацій показує універсальність «русинського дискурсу» Могильницького. Він пише призначену для читача-професора «Відомість», а також призначений для наймолодших «Катехизм» чи «Буквар». Болюче відчув о. Іван Могильницький на пам’ятних засіданнях губерніальної шкільної комісії закиди з ворожого табору, що в українській мові нема, крім букваря та катехизму, жодних інших книжок, і почав писати граматику рідної мови, яку завершив 1823 р. Свого роду передмовою до цієї граматики мало бути його окреме дослідження про українську мову «Відомість о руськім язиці», де він рішуче виступив в обороні самостійності української мови як у відношенні до московської, так, тим більше, – польської мови. На жаль, граматика Могильницького не вийшла свого часу друком, а його розвідка про українську мову вийшла польською в 1829 і 1837 роках. У 1848 р. виникла потреба передрукувати її. Заслуговує уваги інший твір Великого Крилошанина – «Логіческія наставленія», – написаний також русько-українською мовою підручник логіки. Цей наш перший (від видань професорів Києво-Могилянської академії) підручник логіки на початку 20-х рр. ХІХ ст. в національному плані не одному міг здаватися абсурдом. Проте Могильницький мав свої засади національної логіки. З його національних та культурницьких думок і починів черпатиме «Руська трійця» й цілий «Галицький П’ємонт».

заміж за закарпатських богословів. Свій маєток записав перемишльській капітулі на стипендії для п’ятнадцятьох бідних учнів перемишльської гімназії, синів і сиріт по священиках. Епідемія холери 1831 року перервала невсипущу діяльність о. Івана Могильницького на 54 році життя.

Роздуми про о. Івана Могильницького сьогодні Сьогодні багато для кого є загадкою: як саме Могильницький зумів поєднувати зразкову душпастирську працю з тим, що водночас працював як радник у консисторії, керував Дяковчительським інститутом, викладав у ньому, працював єпархіальним шкільним візитатором, завідував єпископськими добрами у Валяві, Страшевичах і Вілюнчицях, екзаменував нововисвячених пресвітерів, писав статути, шкільні підручники та наукові праці, був хранителем Капітули, вів доброчинну діяльність і репрезентував українську Церкву в австрійському сеймі? Як бачимо, зі всього сказаного майже нічого не відомо про його особисте життя, що, на наш погляд, свідчить про те, що це була людина, котра цілковито зреклася себе задля того, аби внести свою частку в розвиток культурної спадщини свого рідного народу. Очевидно, що він не прагнув слави для себе, хоч, без сумніву, заслуговував на неї. Саме таким – тихим, смиренним, послушним для добра Церкви та народу, і, водночас, великим діячем та зразковим душпастирем – залишиться о. Іван Могильницький назавжди в пам’яті кожного, хто почує про цю непересічну особу та проаналізує його життя. Саме на таких, як о. Іван Могильницький, і формується патріотичний дух майбутніх світочів нашої Церкви та Держави. Використана література 1. о. Олег Чупа. На Стаосамбірщині найменовано школу в честь священика-просвітителя. http:// www.sde.org.ua/home/news/678-mizanec.html 2. Михайло Возняк. Як пробудилося українське народне життя в Галичині за Австрії. file://localhost/E:/Могильницький/-%20Украинские%20Страницы.mht 3. Богдан Гук. Повернення Великого Крилошанина.file://localhost/E:/Могильницький/powernennia_welykoho_kryloszanyna.mht

З огляду на власну бездітність приймав дівчатсиріт далеких свояків на виховання й віддавав їх

26

СЛОВО № 4 (44) /

СВЯТЕ ПИСЬМО

Родовід Ісуса Христа: , я історія і н н е ч а н з с у ч а а с т н і с т ть с к е т

П О Д И Х С К И Н І Ї

1. Родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама. 2. Авраам був батьком Ісаака, Ісаак – Якова, Яків – Юди і братів його. 3. Юда був батьком Фареса та Зари від Тамари. Фарес був батьком Есрома, Есром – Арама, 4. Арам – Амінадава, Амінадав – Наасона, Наасон – Салмона, 5. Салмон – Вооза від Рахави, Вооз – Йоведа від Рути, Йовед – Єссея, 6. Єссей був батьком царя Давида, Давид – Соломона від жінки Урії. 7. Соломон же був батьком Ровоама, Ровоам – Авії, Авія – Асафа, 8. Асаф – Йосафата, Йосафат – Йорама, Йорам – Озії, 9. Озія – Йоатама, Йоатам – Ахаза, Ахаз – Єзекії, 10. Єзекія – Манасії, Манасія – Амоса, Амос – Йосії, 11. Йосія – Єхонії і братів його за вавилонського переселення. 12. А після вавилонського переселення в Єхонії народився Салатіїл, у Салатіїла – Зоровавел, 13. у Зоровавела – Авіюд, в Авіюда – Еліяким, в Еліякима – Азор, 14. в Азора – Садок, у Садока – Ахим, в Ахима – Еліюд, 15. в Еліюда – Єлеазар, в Єлеазара – Маттан, у Маттана – Яків, 16. у Якова – Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос. 17. Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять. (Мт. 1, 1�17)

Володимир БОГЕНЧУК

Н

а самому початку Євангелія від Матея зустрічаємо довгий список імен. Із цих слів розпочинається Новий Завіт. Родовід Христа є також і в євангелиста Луки (3, 23-38). Проте жоден інший опис земного життя Ісуса Христа не є повніший від того, що є у Євангелії від Матея. Перші шістнадцять стихів його Євангелія подають родовід Ісуса Христа від Адама до Давида і від Давида до сім’ї, в якій народився Ісус. Помилково вважати, що цей біблійний уривок не має великого значення чи є чимось зайвим. У Біблії немає нічого зайвогрудень 2010 - лютий 2011

го, кожне слово є богонатхненне. Глави і стихи, які можуть на перший погляд видатися не надто цікавими чи незрозумілими, насправді несуть в собі глибокий зміст. Прочитавши перші шістнадцять стихів, над якими роздумуватимемо у цій статті, безперечно, знайдемо в них багато цікавих моментів з користю для духовного життя. На думку багатьох науковців, ці два родоводи (Матея і Луки), схожі до інших біблійних генеалогій, мали визначену богословську ціль: євангелисти хотіли наочно підкреслити місійне походження Ісуса Христа з роду Давида.

27

СВЯТЕ ПИСЬМО

Çàì³ñòü âñòóïó Коли священик під час Літургії перед Різдвом Христовим читає цитований в епіграфі уривок з Євангелія від Матея, складається враження, що чинить він це без особливого проникнення, зате квапливо; а якщо якесь з чужих для нашого слуху імен перекрутить, то явно без особливих докорів сумління, напевно, вважаючи, що й так небагато про що кажуть вони слухачам. Аби лиш тріумфально дійти до завершального стиха, який звучить так: «У Якова – Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос». У цій ситуації тим більше дивує факт, що багато християнських богословів вважає цей уривок Євангелія особливо важливим і значущим. Отож почнімо наше знайомство з родоводом від короткого вступу.

1. Родовід Ісуса Христа, сина Дави� да, сина Авраама.

2. Авраам був батьком Ісаака, Ісаак – Якова, Яків – Юди і братів його.

3. Юда був батьком Фареса та Зари від Тамари. Фарес був батьком Есрома, Есром – Арама, Найперше, що заторкує з прочитаних слів: Бог завжди дотримує своє слово. Він обіцяв похилому віком бездітному Авраамові: «А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням. Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає. Тобою всі племена землі благословлятимуться» (Бут. 2, 3). Це вже провіщення того, що з цього роду народиться Спаситель. «Він дихатиме страхом Господнім; він судитиме не як око бачить, і не як вухо чує присуд видаватиме» (Іс. 11, 3). Із родоводу бачимо, що Ісус справді був сином Давида і Авраама. Насправді збулося все те, що Бог обіцяв, і це є свідченням того, що Він є вірний у своїх обітницях людині. Про це говорить апостол Павло: «Коли не віруємо, він зостається вірним, бо сам себе зректися не може» (ІІ Тим. 2, 13). Отож перше, до чого закликає цей список більшості незнаних нам імен – це повірити і бути вірним Богові. Друге, що хоче нам донести цей родовід – правду про гріховність людського роду. Серед названих імен далеко не всі були досконалі й праведні. Парадоксально, але в багатьох вірних Богові людей були невірні діти. Такі іме-

28

на, як Ровоам, Арам, Амон повинні навчити нас смирення. Їх батьки – великі угодники Божі, а самі вони – невірні Богові. Отож благодать – не сімейна цінність, для отримання її не достатньо доброго прикладу. «А тим, які прийняли його, дав владу стати Божими дітьми, тим, які вірять у його ім’я. Вони не народилися ні з крови, ні з тілесного бажання, ані з бажання чоловіка, – але від Бога» (Йо. 1, 12-13). Отже, Божий вибір є не за походженням чи статусом, а за чистотою серця і щирістю наміру. Бог розуміє, що людський рід перебуває у гріху, проте ніколи не заперечує можливість спасіння навіть для найбільшого грішника.

4. Арам – Амінадава, Амінадав – Наасона, Наасон – Салмона, 5. Салмон – Вооза від Рахави, Вооз – Йоведа від Рути, Йовед – Єссея, 6.Єссей був батьком царя Давида, Давид – Соломона від жінки Урії.

×èñëîâå çíà÷åííÿ Легко зауважити, що останнє речення ділить згадуваний уривок на три частини. Творять їх три групи перелічуваних поколінь, по чотирнадцять у кожній. Отже, маємо: 1) від Авраама до Давида – чотирнадцять поколінь (ст. 2-6); 2) від Давида до вавилонської неволі – чотирнадцять поколінь (ст. 6-11); 3) від вавилонської неволі до Ісуса – чотирнадцять поколінь (ст. 12-16). Звідки взялася ця особлива структура генеалогії? Адже малоймовірно, що Бог у такий спосіб творив історію, щоб саме чотирнадцять поколінь відділяло найважливіші події в історії спасіння. Отож у такій чіткій структурі євангелистом Матеєм закладено особливий богословський зміст. Здебільшого цей троїстий поділ пояснюють так. Ім’я «Давид» має три приголосні, числове значення яких дорівнює чотирнадцяти. Адже літери у староєврейській мові, так само, як і в інших стародавніх мовах, мали певні числові значення. Отже, д + в + д = 4 + 6 + 4 (=14). Це означає, що ця генеалогія побудована за схемою 3×14, бо ім’я СЛОВО № 4 (44) /

СВЯТЕ ПИСЬМО Давида, найвидатнішого царя в Ізраїлі, містить три приголосні, які творять при лічбі в сумі число 14. Саме у такий спосіб, властивий людям того часу, наголошено на значущості царя Давида у родоводі Ісуса. Стосовно стародавніх юдейських генеалогій, у них можна вирізнити родовідні списки і генеалогію. Перші добре засвідчені у часи Нового Завіту. Згідно зі свідченням Йосифа Флавія, священики, що мешкали не лише в Палестині, але й у Єгипті, Вавилоні та в інших місцях, пред’являли документи про походження, адже до служіння у святині, а також у суспільних закладах допускали людей певного і гідного походження (пор. Ез. 2, 61 наст.; Неєм. 7, 63). У наявності документів про походження були зацікавлені також усі інші ще й з огляду на проблему спадкування. Другі, тобто генеалогії, на противагу згаданим вище родовідним спискам, мали богословське значення. Як випливає з Бут. 5, 1-32 і 10, 1-32, за допомогою послідовності поколінь вказується на сенс історичних подій і їхню мету. Стосовно Євангелія дитинства (Мт. 1, 2-16) – це радше генеалогія богословського спрямування, а не «фамільний» список.

7. Соломон же був батьком Рово� ама, Ровоам � Авії, Авія � Асафа, 8. Асаф – Йосафата, Йосафат – Йорама, Йорам – Оз Озії, На запитання, звідки взято імена, що згадані в генеалогії, слід вказати на Старий Завіт, а точніше – на стародавній переклад Біблії грецькою мовою – Септуаґінту. Отож перша серія імен – від Юди до царя Давида (ст. 3-6) – почерпнута з І Хр. 2, 3-15. Друга серія, що стосується царів Ізраїлю від Соломона до Єхонії, походить з І Хр. 3, 10-19. Однак невідоме нам джерело для Матеєвої третьої групи, тобто нащадків Давида після вавилонської неволі. Лише Салатіїл і Зоровавел згадуються в І Хр. З, 17 як нащадки Єхонії. Назріває ще одне запитання: чи Матей є автором згаданої генеалогії Ісуса, чи скористався вже наявною генеалогією, що її укладено раніше на основі перелічених вище уривків з Біблії? Припускають, що були два генеалогічні списки грецькою мовою. Один з них охоплював часи перед монархією, тобто перед Давидом і нагадував генеалогію з І Хр. 2, а також Рут. 4. Другий – це народна генегрудень 2010 - лютий 2011

алогія лінії Давида. Сюди ввійшли (з пропусками) імена царів і нащадків Зоровавела. Можна зробити висновок: Матей зауважив, що передмонархічний список охоплював від Авраама до Давида чотирнадцять імен і що в монархічному спискові було також чотирнадцять імен. Спираючись на це відкриття, Матей – свідомий нумеричного значення імені Давид і знаний своїм захопленням лічбою – спорядив генеалогію відповідно до схеми 3x14.

Ïàòð³àðõè ³ öàð³ Генеалогія Ісуса починається від Авраама, котрий, як відомо, мав двох синів – старшого Ізмаїла і молодшого Ісаака. Отож можна було б запитати, чому «родовід Ісуса Христа» не згадує Ізмаїла? Те саме стосується і синів Ісаака. Родовід не згадує старшого Ісава, котрий при всій своїй невторопності добріший за підступного Якова. Далі родовід з дванадцяти синів Якова згадує Юду. Чому саме Юду? Чи Йосиф не був, власне, найкращим з-посеред братів? Адже це Йосиф уособлює діяння Ісуса, якого зраджено і віддано на смерть, а не Юда, який запродав власного брата!

9. Озія – Йоатама, Йоатам – Ахаза, Ахаз – Єзекії, 10. Єзекія – Манасії, Манасія – Амоса, Амос – Йосії, 11.Йосія – Єхонії і братів Його за вавилонського переселення. Те, що Матей провадить генеалогічну лінію Ісуса через Ісаака, Якова, Юду, обминаючи, втім, Ізмаїла, Ісава, Йосифа, відповідає старозавітному переконанню в тому, що Бог не завжди обирає найкращих, найвідповідніших і найгідніших. По-іншому, Бог у своїх намірах керується милосердям і добротою. З огляду на це, подана генеалогія якнайкраще відповідає поставі і поведінці Того, Хто на її вершині – Ісуса. Якнайкраще гармоніює з поставою Ісуса, котрий прийшов, щоб проповідувати спасення митарям і грішникам, котрий навчав, що здорові не потребують лікаря, лише хворі. Матеїв родовід Ісуса охоплює не лише святих, але й грішників. Таке спостереження знаходить підтвердження в історії царів Ізраїля. З-посеред чотирнадцяти юдейських царів від Давида до вавилонської неволі заледве двоє (Єзекія і Йосія) були насправді благочестивими і вірними Завіту. Решта – це славнозвісна суміш гордіїв, поган, убивців і нездар. Не дивно, що такому

29

СВЯТЕ ПИСЬМО царюванню поклала край вавилонська неволя. Навіть у самому Давиді є як святість, так і гріх: з одного боку, нечуване доведення до смерті Урії, що дало йому змогу легально одружитися з Ветсавією, дружиною убитого, з іншого – покаянна молитва у псалмі Давида, яка віддавна є осердям юдейської і християнської побожності. Ісус зостається у генеалогічному зв’язку з людьми, котрим не бракує вад і гріхів. Предками Ісуса є не лише видатні, славетні постаті, але й грішники. Вищенаведеною генеалогією стверджується, що Ізраїль і всі народи не заслуговують спасіння, але його потребують. Тому Месія прийшов не додати слави Ізраїлю, а визволити його від гріхів. Так лінії людських доріг Бог уміє залучити до свого відвічного плану Спасіння.

12. А після вавилонського пересе� лення в Єхонії народився Салатіїл, у Салатіїла – Зоровавел, 13. у Зоровавела – Авіюд, в Авіюда – Еліяким, в Еліакима – Азор, 14. в Азора – Садок, у Садока – Ахим, в Ахима – Еліюд, 15. в Еліюда – Єлеазар, в Єлеаза� ра – Маттан, у Маттана – Яків,

Âèäàòí³ ïîçà óâàãîþ Історія світу і люди не йдуть прямою лінією. На цьому шляху бувають злети і падіння. Це добре видно з поданої генеалогії. Перший період – від Авраама до Давида – можна було б назвати періодом росту. Творять його патріархи та їх наступники. На верхівці стоїть цар Давид. Ім’я Давида завершує першу серію імен та започатковує другу. Той другий період, від Давида до вавилонської неволі, є періодом занепаду. Творять його царі – нащадки Давида, котрі здебільшого не перебувають на висоті отриманого завдання. У самому низу занепаду – вавилонська неволя (586 р. перед Р.Х). Це наступний переломний пункт у поданому родоводі. Саму нево-

лю з плином часу інтерпретували в богословських категоріях не лише як прояв Божої кари за гріхи, а як подію, мета якої – ширення віри Ягве. Дивує те, що серію постатей творять особи, незнані зі сторінок Святого Письма. За винятком двох перших (Салатіїл і Зоровавел) та двох останніх (Йосиф і Марія), не звершили нічого такого, що могло б історика спонукати хоч до якоїсь згадки в аналізі історії Ізраїлю. Дивно, що знані та могутні володарі періоду монархії довели історію народу до руїни (неволі), а незнані стали знаряддям поступу. Бог може здійснити плани при допомозі людей, котрі є малими в очах світу. І якщо нас хвилює необхідність визнати, що в останньому фрагменті генеалогії Ісуса з’явилися люди «нізвідки», і що це саме вони, а не великі царі, приготували прихід Ісуса, то має нас спонукати замислитись також те, що і нині оці незнані, маловпливові люди скеровують хід історії всесвіту, а також існування Христової Церкви. Не обов’язково бути впливовим і значущим, щоб спричинитися до зростання Божої слави у світі. Призначенням родоводу є одночасно додати відваги і запросити до співдії.

16. у Якова – Йосиф, чоловік овік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Хрис� тос.

17. Поколінь же всіх було:від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотир� надцять і від вавилонського переселен� ня до Христа – поколінь чотирнадцять. чотирнадцят Найкращим підсумком роздумів про родовід нашого Господа, Ісуса Христа, буде думка апостола Павла, що була промовлена в Афінах: «У ньому бо живемо, рухаємося й існуєм, як деякі з ваших поетів сказали: Бо й ми з його роду. Бувши, отже, з Божого роду, ми не повинні думати, що божество подібне до золота чи срібла, чи каміння, твору мистецтва і людської вигадки» (Дії 17, 28-29). Підставою приналежності до Божого роду є наше створення на образ воплоченого Сина Божого. Ісус Христос, возлюблений Син Божий (Лк. 3, 22), тому і прийняв на Себе людське тіло, що ми – рід Божий. Використана література

1. Дж. Райл. Размышления над Евангелием от Матфея. Минск, 2001 2. В.П. Вихлянцев. Библейский Словарь. – Москва, 1998

3. А. Пацьорек. Коли Ісус народився у Вифлеємі. Львів, 2007 4. А. Мень. Словарь по библиологии. – Т 3. Москва 2002

30

СЛОВО № 4 (44) /

ЛІТУРГІЯ ЦЕРКИ

Ми продовжуємо серію статей присвячених виясненню Божественної Літургії. В минулому номері ми торкнулися першої її частини – Проскомидії, під час якої відбувається приготування Жертви Христової. Тепер черга за Літургією Слова.

Літургія Слова

го дерева, в якому шукають притулку птиці: «На що схоже Царство Боже? До чого б мені його прирівняти? Воно схоже на зерно гірчичне, що чоловік узяв та й кинув у город свій, і воно вигналось і стало деревом великим, і небесне птаство гніздиться у його гілляках» (Лк. 13, 18-19). Царство Небесне не є якоюсь надбудовою над земним. Воно радше є перспективою, метою нашого світу, який завдяки присутності у ньому Бога преображується, перемінюється у Царство Боже, в якому Бог буде «усім в усьому» (І Кор. 15, 28). Тобто Бог явить свою присутність у світі явно і у славі.

Мирна єктенія

«Благословенне царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь»

Роман СЛАВИЧ

Ц

ими словами розпочинається Літургія Слова. Священик, закінчивши кадження, бере в руки Святе Євангеліє, робить ним знак хреста і співає виголос «Благословенне царство…». Що означають ці слова? Щоб дати відповідь на це запитання, слід пам’ятати, що Літургія не тільки урочисте дійство, що відбувається у храмі, але й подорож. Але куди ми прямуємо у цій мандрівці? Вищезгаданий виголос ознаменовує цю мету, пункт призначення нашої подорожі – Царство. Христос розпочав свою проповідь словами про царство: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4, 17). Також словами Господньої молитви ми просимо в Бога, щоб прийшло Його Царство. За словами отця Олександра Шмемана: «Благословляти Царство означає щось більше, ніж просто прославити його. Це означає проголошувати його як мету, як точку, що до неї спрямовані всі наші прагнення, інтереси, все наше життя, як найвищу й остаточну цінність усього сущого1».

Царство Боже Що ж таке Царство Боже? Це не якесь місце, яке невідомо де знаходиться. Воно – всередині нас. «Царство Боже є між вами» (Лк. 17, 21). Царство Боже – присутність Бога в нашому серці, життя з Богом і в Бозі. На кожній Літургії, проголошуючи прихід царства, ми радше нагадуємо, що воно вже прийшло, але ще не явилося у повноті. Тому нам, можливо, ще важко Його зауважити. Причиною цього є гріховність, незрілість. У Літургії ми вчимося бачити те Царство, і не лише бачити, але ввійти в його реальність і вже тепер брати в ньому участь. Бачимо, що Царство Боже має свою динаміку розвитку: від маленького гірчичного зерна – до великогрудень 2010 - лютий 2011

Після виголосу слідує Мирна єктенія. Її ще називають Великою. Вона містить прохання, які висловлюють молитву за мир, спасіння душ наших, за церковну єрархію, за всяке місто, країну… Ця єктенія показує, що Церква охоплює своєю увагою ціле життя людини. Тут знаходяться прохання, не тільки за духовні добра людини, але згадуються і життєві потреби: «За добре поліття, за врожай плодів земних…». Також ми молимося тут за «народ наш, правління і все військо». Земний бік життя людини є важливим, бо цей світ – середовище, в якому ми живемо. Церква свідома, що для того, аби ми могли успішно вести духовне життя, маємо створити певні, хоча б мінімальні передумови. Якщо буде добра християнська влада, то вона намагатиметься діяти згідно з Божими Заповідями. Не матимуть місця крадіжки, обман, не прийматимуться антихристиянські чи навіть антилюдські закони, не буде переслідувань. Метою влади справді буде служіння народові. А люди, проживаючи в такій державі, зможуть вільно визнавати себе християнами і матимуть більше шансів реалізовувати християнські цінності у своєму житті. Також ми згадуємо у своїх молитвах тих, кого з нами нема: хто плаває, подорожує, хто є недужий, страждає. Тут присутня думка католицького (вселенського), всеохопного виміру Церкви. Церква – не лише священик і ми, вірні (присутні у храмі), вона покликана обійняти собою весь світ, усіх людей. З огляду на це, ми молимося за всіх людей. Своєю молитвою за світ, в якому живемо, ми поступово готуємо його до преображення, переміни у Царство Боже. Це покликання – опановувати світ (творіння) і вести його до Бога – людина отримала ще у раю: «І благословив їх Бог і сказав їм: «Будьте плідні і множтеся, і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Прямування людини на чолі творіння у напрямку до Царства Божого, до Бога мало б проходити через повернення до раю – стану перед гріхом

31

ЛІТУРГІЯ ЦЕРКИ

(стану ну невинності, дитячості), а далі – до преображення (стану зрілості). Суть преображення світу і обожнення (уподібнення до Бога) людини полягає в тому, що ми можемо прийняти Бога у своє серце, щоб Він запанував у нас (у нашому житті). Ознакою присутності Бога у нас є мир. Апостол Павло навчає: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпеливість, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гал. 5, 22-23). Проханням про мир розпочинається Велика (Мирна) та Мала єктенії. Перші три прохання Великої єктенії – про мир. Ознака того, що ми маємо «мир Божий» (Фил. 4, 7), є спокій нашого духа, врівноваженість, здатність належно оцінювати різні життєві ситуації, не піддаючись сум’яттю. Перше прохання – «В мирі Господеві помолімся» – вказує на те, що людина повинна віднайти мир у собі, а тоді вже молитися. Віднайти мир у собі означає не перебувати у гніві, а також мати спокійне сумління, чисте від гріхів. Віднайшовши в собі мир із самим собою, з нашим ближнім і з Богом, ми молимося «за мир з висот і спасіння душ наших» – за той мир, який залишив Ісус Христос своїм апостолам, відходячи до Отця: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Йо. 14, 27). Ми знаємо, що мир, здобутий нашими зусиллями, є непостійний і відносний. Повноту ж миру отримуємо від Бога. У тому значенні мир виступає плодом зусиль людини (її чеснот) і Божественної благодаті («миру Божого»). Здобувши мир, ми, християни, молимося за мир всього світу, аби цей мир поширився на весь світ. Ми хочемо, щоб все творіння перебувало у гармонії між собою і по відношенню до Бога. Це і є райським станом – станом гармонії, цілості, здійсненням Царства Божого. Ось що пише з цього приводу отець Мелетій Соловій: «Бо це прохання за мир є нічим іншим, як проханням за здійснення Божого Царства на землі»2. А перебування у мирі веде до «спасіння душ наших».

Антифони

Отримавши мир Божий і надію на «спасіння душ наших», ми вдячні Богові за ці його щедрі дари. Починаємо бачити і розуміти Його велич, славу, любов і турботу про нас. Постава вдячності та прослави Бога виражається у співі антифонів. Антифони – це стихи псалмів, які співаються на Літургії навпереміну двома крилосами. Сама практика співання псалмів перейшла в християнську церковну традицію з синагогальної. Літургія святого Івана Золотоустого містить три антифони. Вони між собою розділені Малими єктеніями, а також мають свої відповідні молитви. У першій молитві священик тихо просить, щоб Господь споглянув на нас і вчинив з нами багаті милості свої, взиває до Божої доброти, аби Господь був милостивим і близьким до наших потреб і прохань. У другій – священик продовжує молитися за спільноту вірних, прохає, щоб Господь благословив і охоронив її і не залишив нас, а чував над нами. Словами третьої молитви просить: «Прохання слуг твоїх сповни» і завершує молитву просьбою отримати в теперішньому віці

32

пізнання Його істини, а в майбутньому – життя вічне. Тут знову присутня тема Царства Божого – життя вічного. Передумовою цього життя є пізнання Божої істини – Його Самого: «Я – путь, істина і життя!» (Йо. 14, 6).

«Єдинородний Сину» Царство Боже відкрив нам Ісус Христос. Саме про Його Особу йде мова у гімні «Єдинородний Сину». Це глибокий догматичний твір, авторство якого приписують імператорові Юстиніану. У цьому гімні ми визнаємо, що Христос, Син і Слово Бога-Отця – істинний Бог. Він заради спасіння людського роду «воплотився від святої Богородиці…, незмінно ставши чоловіком». З цього бачимо, що Христос – Богочоловік. Це означає, що Він, як Друга Особа Божа, володіє двома природами: Божою і людською. Завдяки воплоченню Христа ми отримуємо можливість стати причасниками Божої природи через Його людську природу. А через причастя до Божої природи маємо доступ до нового життя – життя з Богом. Цим гімном визнаємо Ісуса за справжнього Бога-Сина, «рівнославимого з Отцем і Святим Духом». Закінченням молитви є прохання: «Спаси нас». Воно звернене до Христа, бо у Ньому ми примирилися з Богом і отримали спасіння.

Малий вхід Під час третього антифону відбувається Малий вхід. У давнину це, властиво, був початок Літургії, бо саме в цей момент у храм входив єпископ. Єпископ на Святій Літургії являє собою Христа, і таким чином під час входу відбувається явлення Христа людям. Вхід відбувався у т.зв. стаціональних Літургіях: вірні збиралися у визначеному місці і йшли вулицями міста до храму, де мала відбутися Божественна Літургія. Цей похід супроводжувався співом антифонів. Згодом цей звичай зник. Сьогодні в часі Малого входу відбувається виніс Святого Євангелія, що є символом Сина Божого. У ньому – Слово Боже, яким є Христос. У виносі Євангелія збереглося це значення Малого входу – явлення Христа. Словами молитви входу священнослужитель просить: «…вчини із входом нашим, щоб був входом святих ангелів, які співслужать з нами і разом з нами славословлять Його доброту…». Тут проявляється космічний характер Божественної Літургії, яка долає час і простір і об’єднує навколо Христа все творіння, творячи таким чином спільноту святих – Церкву, головою якої є Христос. Після входу співаються тропарі і кондаки – короткі похвальні пісні, які оспівують свято, виявляють його зміст, оспівують життя, заслуги та чесноти святих. Тропарі, розкриваючи значення свята, є своєрідною його проповіддю. Кондаки є немовби нашим голосом у відповідь на цю проСЛОВО № 4 (44) /

повідь, її доксологічним відображенням. Богородичні – це кондаки на честь Богородиці, які долучаються до тропарів.

Трисвяте Далі йде спів «Трисвятого». Це гімн прослави Осіб Пресвятої Трійці. Кожна тиха молитва закінчується славословленням, прославою Пресвятої Трійці. Висвітлити значення цього гімну нам допоможе стихира на стиховні коліноприклонної Вечірні на свято Зіслання Святого Духа. «…Святий Боже, що все твориш Сином, за співдіянням Святого Духа! Святий Кріпкий, що нам Отця об’явив і в світ послав Святого Духа! Святий Безсмертний і Душе-Утішителю, що від Отця виходиш і в Сині перебуваєш: Тройце Свята, – слава тобі!»3.

Апостол і Євангеліє Після співу трисвятого – читання Апостола. Звичай читання Святого Письма ввійшов у християнську традицію з синагогальної. Читання Тори і її тлумачення – серце синагогального богослужіння єврейського народу. За висловом Тертуліана: «Збираючись, ми читаємо Святе Письмо, щоб, відповідно до обставин, витягнути з нього науку на майбутнє життя, або якесь примінення до сучасного. Святим словом скріплюємо себе у вірі, кормимо надію, скріпляємо наше уповання»4. Апостол – це проповідь апостолів. Христос послав їх у світ із місією: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20). Читання Апостола включає в себе Діяння апостолів, послання апостола Павла та соборні послання. У них ми знаходимо повчання і тлумачення нашої віри: в Кого віруємо, який з цього випливає наслідок і, відповідно, якою повинна бути наша постава. Тут ми знайдемо вирішення різних проблем у нашому житті. Це є цінний досвід, на основі якого слід зуміти в дусі апостольської проповіді дати відповідь на різні виклики часу. За читанням Апостола йде читання Євангелія. Уже згадувалося, що воно є символом Ісуса Христа, бо містить Слово Боже, що ним є Син Божий. Читанню Євангелія передує молитва: «Засвіти в серцях наших, чоловіколюбче Владико, нетлінне світло Твого богопізнання і відкрий духовні очі наші, щоб ми зрозуміли Твої євангельські проповідування…». Через читання і слухання Божого Слова пізнаємо Бога. Тому читання Євангелія на Літургії має за мету запалити у нас це світло богопізнання, адже за пізнанням Господа йде дотримання Його «блаженних заповідей». Щоб богопізнання стало для нас можливим, ми повинні прийняти Боже грудень 2010 - лютий 2011

ЛІТУРГІЯ ЦЕРКИ

Слово у своє серце. Прийняття відбувається через причастя Його Слова. Це означає пройнятися цим Словом, щоб воно пронизало ціле наше єство, і втілювати його у своєму житті. Причастя Божого Слова є кульмінацією Літургії оглашенних. Христос, відкриваючи себе у Євангелії, проголошує цим «благу вість» – прихід Царства Божого. Зауважмо, що Ісус поступово об’являє нам тайну Царства: спершу у слові, а пізніше – у причасті Його Самого (Пресвятій Євхаристії). Уже згадувалося, що першою ознакою Царства є присутність Бога у «всьому», а Євхаристія – присутність у нас Христа, за словами апостола Павла: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Проповідь після прочитання Євангелія є продовженням цієї Благовісті, є її проголошенням, актуалізацією в наше життя. Ми повинні сприймати слова Апостола, Євангелія, проповідь священнослужителя «…не як слово людське, а як воно є справді – як Боже слово, що й діє у вас, віруючих» (І Сол. 2, 13). Після проповіді молимося Єктенію усильного благання. У ній містяться прошення за церковну єрархію, земну владу та військо, за всіх православних християн. Також тут відбувається поминання імен тих осіб, за яких подали намірення (перший раз їх поминали під час Проскомидії).

«Всі оглашенні, вийдіть…» Завершується Літургія Слова єктенією за оглашенних. Це пов’язано з тим, що в перші століття християнства існував інститут катехуменату (оглашення), який готував охочих до прийняття таїнства Хрещення. Оглашенні – це люди, імена яких оголошував єпископ у храмі, і від того часу ця людина готувалася до таїнства Хрещення. Підготовка полягала у пізнанні і тлумаченні правд віри, Святого Письма. Оглашенні брали участь у Літургії Слова, під час якої слухали Слово Боже та катехизу (науку), але не могли брати участі у Літургії Жертви. Хрещення відкриває нам двері до Царства Божого, уможливлює участь у «весільному бенкеті», стає одежею «весільною», символом якої є крижмо. Після заклику «Всі оглашенні, вийдіть…», оглашенні виходили до притвору. Двері до храму вірних зачинялися, і відбувалася Літургія вірних, яка своїм осердям має Пресвяту Євхаристію – причастя Тіла і Крові Господа Нашого Ісуса Христа. Це вже є наступний етап у явленні Царства Божого, яке відбувається поступово: від проповідування про нього, до його приходу, і з нашого боку – прийнятті його.

Примітки: Олександр Шмеман. За життя світу: таїнства і православ’я. Львів 2009, с. 51.

3 о. Мелетій Соловій. Божественна Літургія. – Львів, 1999. – С. 208.

3 Молитвослов. – Рим, 1990. – С. 741 – 742.

4 Цит. за: о. Мелетій Соловій. Божественна Літургія. – Львів, 1999.

– С. 254.

1

33

ЛІТУРГІЯ ЦЕРКИ

Господнього Празник

«Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб хреститися від нього» (Мт. З, 13).

Михайло БАЛКО

П

еред празником Господнього Богоявлення Церква у богослужіннях звертається до своїх вірних: «Вифлеєм залишивши, преславне чудо, спішімо до Йордану душею гарячою і там побачимо страшне таїнство» (Світилен Утрені Передсвяття Богоявлення). Таїнство Богоявлення – це хрещення Господа нашого Ісуса Христа в ріці Йордані, під час якого об’являється Пресвята Трійця. У цьому таїнстві Ісус Христос являє себе як Месія і Спаситель. Про Його Боже післаництво свідчить при хрещенні сам Отець Небесний голосом з неба: «Ти єси Син мій любий, у тобі – моє уподобання» (Мр. 1, 11); свідчить і Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить і святий Йоан Хреститель, вказуючи на Нього: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Йо. 1, 29). Богоявлення належить до найдавніших і найбільших празників нашого церковного року. На окрему увагу заслуговує назва, історія та об’явлення таїнства Пресвятої Тройці.

Íàçâà ïðàçíèêà Празник Богоявлення у перших віках християнства був збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його Божество, а саме: його Різдва, поклону мудреців, хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й назву «Богоявлення» розуміли у множині. У давнину на празник Богоявлення відбувалося урочисте хрещення оглашенних, яке називали також світлом, або просвіченням, а огла-

34

шенні звалися просвіченими. Звідси і празник Богоявлення отримав назву Просвіщення, бо Ісус прийшов, щоб усіх просвітити. «Народ, який сидів у темноті, – читаємо у святому Євангелії, – побачив велике світло. Тим, що сиділи в країні й тіні смерти, – зійшло їм світло» (Мт. 4, 16). Деякі автори дотримуються думки, що цей празник ще й тому звався празником світла, що в час хрещення оглашенних Божий храм освітлювали великою кількістю свічок, які були символом світла пізнання правдивого Бога. Святий Григорій Богослов († 389) своїй проповіді на Богоявлення дає назву «Слово на святі світла явлінь Господніх». Він починає її так: «Знову мій Ісус і знову таїнство..., таїнство переможне й божественне, що звіщає нам небесну світлість! Бо святий день світел, що його ми дочекалися і удостоїлися празнувати, має за початок Хрещення мого Христа»1. У наступній проповіді про святе хрещення він пояснює, що розуміє під просвіщенням: «Учора ми празнували, – каже він, – пресвітлий день світел..., а сьогодні говоритимемо про хрещення і його благодійну дію на нас... Просвіщення – це підмога у нашій немочі, відложення тіла, прямування за Духом, спілкування зі Словом, виправлення СЛОВО № 4 (44) /

ЛІТУРГІЯ ЦЕРКИ створення, потоплення гріха, причастя світла, розвіяння тьми. Просвіщення – це колісниця, що підносить до Бога, співподорожування з Христом, скріплення віри, удосконалення ума, ключ царства небесного, зміна життя, скинення ярма, розірвання кайдан, зміна єства. Просвіщення, – чи маю ще більше перелічувати?

– це найкращий і найвеличніший з Божих дарів... Та цей дар, як і його Датель Христос, зветься багатьма різними іменами... Ми його звемо даром, благодаттю, хрещенням, помазанням, просвіщенням, нетлінною одежею, купіллю відродження, печаттю і всім, що для нас гідне почести»2. Західна Церква в давнину називала Господнє Богоявлення днем появи або появ і в його святкуванні звеличувала такі події: появу звізди, поклін мудреців, хрещення Ісуса та чудо в Кані Галилейській. Святий Августин († 430) у своїй проповіді на Богоявлення навчає: «Сьогодні ми празнуємо таїнство Богоявлення у світі. Сьогодні Бог і на небі у звізді дав вістуна про своє Різдво, і хрещенням у Йордані освятив води для обнови людського роду, і в Кані Галилейській на весіллі змінив воду у вино, і п’ятьма хлібами наситив п’ять тисяч людей».

²ñòîð³ÿ ðîçâèòêó

Празник Богоявлення Господнього, поряд зі святами Пасхи і Зіслання Святого Духа, належить у Східній Церкві до найдавніших. Його почали святкувати вкінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський († 215). В «Апостольських постановах» (творі IV століття) про празник Богоявлення сказано: «Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубинім, вказуючи на Христа3» Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослужіннях святий Іполит Римський († 235) і святий Григорій, Неокесарійський Чудотворець († 270), а в IV ст. у день цього празника святі Григорій Богослов, Йоан Золотоустий, Григорій Нісський, святий Августин та інші Отці Церкви мали гарні духовні науки.

В історії святкування Господнього Богоявлення на Сході можна розрізнити три періоди. У першому – впродовж III ст. – празник містив у собі Христове Різдво, Хрещення, поклін мудреців і чудо в Кані Галилейській. У другому – IV століття – серед згаданих подій Христове Різдво посідає перше місце. У третьому періоді – кінець IV століття – празник Христового Різдва й поклін мудреців відокремлюють від Богоявлення і переносять на 25 грудня. 6 січня грудень 2010 - лютий 2011

стає днем празника Христового Хрещення. Празник Богоявлення за візантійського імператора Теодосія Молодшого († 450) стає державним святом. У Східній дній Церкві це свято належить до 12 великих празників. В «Апостольських постановах» про Богоявлення сказано: «Хай буде у вас у великій пошані день, у якому Господь явив нам божество». Він має 4 дні перед- і 8 днів попразденства. Службу празника уклали Анатолій Константинопольський (V ст.), Софрон Єрусалимський (VII ст.), Косма Маюмський, Йоан Дамаскин і Герман Константинопольський (VIII ст.), Йосиф Студит (IX ст.).

Ïðàçíèê Áîãîÿâëåííÿ ³ Òà¿íñòâî Ïðåñâÿòî¿ Òð³éö³ Празник Господнього Хрещення являє нам одну з найбільших і найглибших правд нашої віри – таїнство Пресвятої Трійці. При Христовім хрещенні об’явилася Пресвята Трійця, яка засвідчила про Його Божество. На третьому часі в Навечір’я празника читаємо: «Трійця, Бог наш, себе сьогодні нероздільно явила, бо Отець об’явленим свідоцтвом заявив споріднення. Дух же у голубиному виді зійшов із небес, Син свою пречисту голову склонив Предтечі і, хрестившись, визволив людей із неволі, бо Він чоловіколюбець». На стиховні Литії празника співаємо: «На Йордані Йоан, бачачи Тебе, як ішов Ти до нього, говорив: «Христе Боже, чому Ти до слуги прийшов, не маючи скверни. Господи? У чиє ім’я Тебе хрещу: Отця? але Його Ти носиш у собі: чи Сина?, але Ти сам воплотився; чи Духа Святого?, і цього Ти знаєш устами давати вірним. Ти, що явився, Боже наш, помилуй нас». Наш слов’янський Пролог на свято Богоявлення подає глибоке «Слово» святого Прокла, патріярха царгородського. Віру Церкви у Христове Божество він вкладає в уста святого Йоана Хрестителя: «Як осмілюся простягнути

35

ЛІТУРГІЯ ЦЕРКИ свою руку на голову Того, що все удержує? Як осмілюся діткнутися Того, що перед Ним тремтять ангельські хори? Як осмілюся приступити до Того, що до Нього не сміють серафими наблизитися? І тому з острахом кличуть: свят, свят, свят. Справді повне небо слави Твоєї і земля чудес Твоїх. Як осмілюся приступити до Неприступного, перед яким дрижать херувими і всі воїни небесних сил? Як осмілюся хрестити Творця природи? Як осмілюся хрестити Того, що перед Ним небо жахається?.. Як осмілюся хрестити Того, що його породила Чиста Діва Марія і по різдві залишилася дівою?.. І скажу: Ти Господи, Господь, а я раб. Ти Творець, а я творіння. Ти Сонце, а я зоря. Ти Пастир, а я вівця. Ти Цар, а я воїн. Ти світло, а я світильник. Ти Архиєрей, а я земний... Я смертний, а Ти безсмертний... І діткнувся Йоан пречистого верху Господнього, хрестив одного із Святої Тройці. І зараз побачив створене небо і Духа Святого, що сходив і йшов на Нього».

пов’язане Велике, або Йорданське водосвяття. Ця священна традиція Східної Церкви сягає перших віків християнства. Протягом століть витворилися різні обряди великого освячення води. Наш народ з давніх-давен Йорданське водосвяття дуже любить, вірить у велику силу освяченої йорданської води та зберігає її у домівках, як велику святість. Тут візьмемо до уваги три аспекти: історію великого водосвяття, його обряди та святість йорданської води.

Святий Григорій Богослов у проповіді на Богоявлення так окреслює таїнство Пресвятої Трійці: «Бог ділиться, так би сказати, нероздільно, і лучиться розділено, тому що Божество є єдине в Трьох і одне є Три, в котрих Божество, або, точніше кажучи, котрі є Божеством... Отець є Отець і безначальний, тому що не має початку ні від кого. Син є Син, і не є безначальний, тому що від Отця. Але коли початок будеш розуміти щодо часу, то і Син є безначальний, тому що Творець часу не під часом. Дух є справді Дух Святий, що виникає від Отця, але не як Син, тому що виникає не через родження, але через походження»4.

Велике, або Йорданське водосвяття буває тільки два рази в році: у Навечір’я і на празник Господнього Богоявлення. У перших століттях перед великими празниками, такими як Пасха, Зіслання Святого Духа чи Богоявлення відбувалося урочисте хрещення оглашенних. З ним було пов’язане освячення води. Деякі історики вважають, що велике водосвяття в Навечір’я празника Богоявлення первісно стосувалося не Христового хрещення, а тільки хрещення оглашенних. Це можна зрозуміти з першої молитви Йорданського водосвяття, яка є ідентичною до молитви освячення води при хрещенні.

Святий Йоан Золотоустий, заохочуючи нас до віри в Пресвяту Трійцю, проповідує: «Наша віра – трон душі, основа життя, безсмертний корінь. Животворний корінь віри – Отець, нев’януча гілка – Син, безсмертний плід – Дух Святий, Трійця проста, нескладна, невимовна, незбагненна, нероздільна за схожістю, достойністю, дією, божеством і величчям; роздільна ж – за особами та іменами, але єдина по суті і силах. Трійця існує споконвіку, не від початку одержала буття. Вона – безпочаткова, вічна, нестаріюча, безсмертна, нескінченна»5.

Перші чотири століття не дають точних свідчень про час, коли відбувалося богоявлінське освячення води. Святий Йоан Золотоустий у своїй проповіді на празник Богоявлення говорить про водосвяття опівночі: «Бо цього дня, – проповідує він, – хрестився Христос і освятив природу води6».

Кожного ранку свята Церква на початку утрені віддає Пресвятій Трійці величне славослов’я співом: «Слава святій Єдиносущній, Животворящій і нероздільній Тройці, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків».

Éîðäàíñüêå Âîäîñâÿòòÿ «Сам, отже, чоловіколюбче Царю, прийди і нині зішестям Святого Твого Духа, і освяти воду оцю» (Чин великого водосвяття). Із празником Господнього Богоявлення

36

²ñòîð³ÿ âåëèêîãî âîäîñâÿòòÿ Східна Церква знає мале й велике освячення води. Мале освячення буває першого серпня, на празник Переполовення, на празник храму та при інших нагодах. У Греції є давній звичай освячувати воду малим освяченням кожного місяця.

З V ст. освячення води повсюди відбувається в Навечір’я Богоявлення. Історики Георгій Кедрин (XII ст.) та Теодор Чтець свідчать, що патріярх Петро, сучасник візантійського імператора Зенона (474 – 491), перший запровадив звичай служити водосвяття під вечір у навечір’я Богоявлення7. У першому тисячолітті в практиці Східної Церкви було тільки одне Йорданське водосвяття, а саме: у Навечір’я празника. Давні грецькі типікони й пам’ятки свідчать тільки про одне водосвяття. У грецькому типіконі Синайської бібліотеки з XII ст. засвідчено освячення води тільки в навечір’я, а про водосвяття в дні празника сказано: «А після утрені нема другого СЛОВО № 4 (44) /

ЛІТУРГІЯ ЦЕРКИ освячення води8». У типіконі патріяршої бібліотеки в Єрусалимі XIV ст. знаходимо припис: «Треба вам і це знати, що в типіку Великої Церкви (тобто Царгородської) приписане одне водосвяття, а саме, в навечір’я. Також типіки Студійського монастиря і Єрусалима приписують одне водосвяття, бо Христос тільки один раз хрестився, а не два рази9». З XI ст. існує звичай, щоб освячувати воду два рази: у Навечір’я і в день празника. Цей звичай подвійного водосвяття у XIII столітті стає загальновизнаним. Причину подвійного водосвяття пояснюють тим, що водосвяття в Навечір’я вважається символом колишнього хрещення оглашенних, а водосвяття в день празника відбувається в пам’ять Христового хрещення в ріці Йордані. Тому перше водосвяття відбувається в притворі церкви, де колись хрестили оглашенних, а водосвяття в день празника буває на ріках, біля джерел чи криниць поза церквою. Львівський Синод 1891 р. постановив освячувати воду і в Навечір’я, і на празник Богоявлення.

Éîðäàíñüêà âîäà âåëèêà ñâÿò³ñòü Від найдавніших часів Східна Церква вважає освячену Йорданську воду за велику святість та свідчить про її цілющу силу для душі й тіла. Святий Йоан Золотоустий на празник Богоявлення проповідує: «У цей празник опівночі всі, зачерпнувши води, приносять її додому і зберігають увесь рік... І діється дивне явище: та вода у своїй істоті не псується від довготи часу, але зачерпнута сьогодні, вона через цілий рік, а часто і два, і три роки зостається незіпсована і свіжа. І по такім довгім часі вона така, як і вода, щойно взята з джерела». Грецька Церква для Йорданської води має назву велика «агіасма», тобто велика святість. Колись у Церкві був звичай давати пити йорданську воду тим, кого через якусь провину не допускалося до святого причастя. Наш народ ставився до Йорданської води з такою великою набожністю, що аж до її освячення зберігав строгий піст і приймав її натще, наче причащаючись. Наші вірні кропили Йорданською водою всі свої будинки й ціле обійстя, щоб відігнати від свого господарства всяку нечисту силу. І сьогодні вони радо вітають у своїх домах священика, який щорічно благословить і освячує їх і їхні доми Йорданською водою. Віру нашої Церкви в силу і благословення Йорданської води найкраще віддзеркалює зміст молитов та обрядів Великого водосвяття. У грудень 2010 - лютий 2011

тих молитвах багато разів призиваємо Святого Духа, щоб Він зійшов, очистив і освятив воду та надав їй лікувальної сили з користю для душі й тіла. Велика єктенія під час освячення води має аж 26 прохань, де є такі слова: «Щоб освятилися води ці силою, діянням і зішестям Святого Духа»; «Щоб на води ці сходило очищальне діяння пресущної Тройці»; «Щоб була їм дарована благодать ізбавлення, благословення Йорданове, силою і діянням і зішестям Святого Духа»; «Щоб ми просвітилися просвіченням розуму і благочестя зішестям Святого Духа»; «Щоб вода ця стала даром освячення, ізбавленням від гріхів, на зцілення душі і тіла, і на всяку особливу користь»; «Щоб була вона на очищення душ і тілес усім, що з вірою черпають і причащаються нею». Глибокі за своїм змістом молитви Йорданського водосвяття величають Пресвяту Трійцю і просять Святого Духа, щоб зійшов і сам освятив воду. Тут підкреслюється значення, сила та святість Йорданського водосвяття. Ось дещо з тих молитов: «Днесь йорданські води перетворюються на цілющі Господнім пришестям... Днесь людські гріхи йорданськими водами обмиваються. Днесь рай відкривається людям і сонце правди осяюється нам... Днесь ми ізбавилися від давнього ридання і, як новий Ізраїль, спаслися. Днесь ми від тьми визволилися і світлом богорозуміння озорюємося... Днесь світлом просвічується все створіння... Сам, отже, чоловіколюбче Царю, прийди і нині зішестям Святого Твого Духа, і освяти воду оцю. І дай їй благодать ізбавлення, благословення Йорданове, сотвори її джерелом нетління, даром освячення, розрішенням гріхів, зціленням недуг, погубною для демонів, для супротивних сил неприступною, ангельської сили сповненою, щоб усі, що черпають і причащаються, мали її на освячення душ і тілес, на зцілення від терпінь, на освячення домів, і на всякий особливий пожиток... І подай усім, що доторкаються до неї і причащаються, і помазуються нею, освячення, здоров’я, очищення і благословення».

Примітки: Сівач. – Львів 2000. С. 17 о. Юліян Катрій. Пізнай свій обряд. – Львів, 2004. – С. 355 3 Дідахе / Переклад В. Асмуса, передмова та примітки А. Г. Дунаєва / / Листи мужів апостольських. Видавнича рада УКЦ, 2008. – С. 23.

4 о. Юліян Катрій. Пізнай свій обряд. – Львів, 2004. – С. 358 5 Там само. – С. 358 6 Сівач. – Львів 2000. – С. 22 7 Там само. – С. 24 8 Йосиф Дачкевич. Типікони церкви католицької. – Львів, 1992. – С. 107 9 Там само. – С.101 1 2

37

СВЯТИНЯ

СТРАДЕЦЬКА СВЯТА ЗЕМЛЯ

М

и не завжди можемо пояснити, чому Господь обирає певні місця, де в особливий спосіб являє Свою благодать, але, безперечно, такі місця завжди були і є. Однією з таких обраних Богом місцевостей є село Страдч. Воно відоме древньою печерною лаврою, чудотворними іконами Матері Божої, місцем поховання одразу двох новопроголошених блаженних мучеників, Хресною Дорогою та славною історією…

Андрій КІТИК

Село, уподобане монахами Страдч – живописне старовинне село на горі неподалік Львова по дорозі на Яворів. Оточене звідусіль прекрасними сосновими лісами, воно особливо чарівне ранньою весною і літом. Тут панує атмосфера спокою, гармонії і краси. Вся навколишня природа виспівує гімн радості своєму Творцеві. Людина, яка потрапляє в обійми такої краси, сама наповнюється спокоєм і починає роздумувати над Божою Величчю, Всемогутністю і Добротою, над власним життям і тим, куди вона прямує… Мабуть, саме такою постала ця гора перед побожними монахами, які прибули сюди з Києво-Печерської Лаври, або, як хтось припускає, з Малої Азії. Натхненні до схимницького життя ченці почали видовбувати у скелі – каменіпісковику – підземний монастир. Як результат

38

їхньої титанічної праці, на Страдецькій горі постала Печерна лавра, яка збереглася донині. Обсяг виконаних робіт вражає: у широкому кам’яному пагорбі монахи змогли вирубати чисельні підземні коридори загальною довжиною понад 270 м, келії, які розміщувалися на глибині близько 20 м, печерну церковцю, трапезну. На відміну від Києво-Печерської чи Почаївської Лавр, які в результаті пізніших чисельних добудов і перебудов втратили свій первісний вигляд, монастирський комплекс у Страдчі зберігся у майже незміненому стані. Тому тут можна вповні відчути і уявити, як на наших землях виглядало первісне подвижницьке монаше життя, сповнене подвигів молитви, посту і упокорення. Це поселення, яке вподобали собі монахи, звалося тоді Стрілиська. Назву пов’язують із пригодою двох княжих стрільців із Городка, які зайшли на цю гору, вкриту густими лісами, полюючи за здобиччю. Там їх застала ніч,

СВЯТИНЯ проте вони вирішили будь-що впіймати рись, яка сховалася у печері. На світанку, коли вона вийшла, стрільці її вбили, але були вражені навколишньою красою і річкою Верещицею. Побачивши мальовничість цього місця, вони згодом тут і оселилися. На самій горі 1420 р. люди збудували невелику дерев’яну церкву Успення Пресвятої Богородиці, яка проіснувала до XVIII ст., коли, на жаль, згоріла.

Страдецька трагедія Печерна лавра у с. Стрілиська проіснувала до 1243 р., а опісля монастир спіткала страшна трагедія… Під час боїв дружини Ростислава з татарами мешканці найближчих поселень переховувалися у печерному монастирі. Коли біля печери проїжджав на коні татарин, хтось із людей, схованих у скелі, нерозважливо вистрелив у нього з лука. Стріла не влучила… Розлючений татарин здійняв галас, завернув частину загону і кинувся на пошуки стрільця. Так татарами було викрито вхід до монастирської печери, у якій знаходилося тоді біля двох тисяч людей. Татари розпалили вогонь в головному коридорі. Від нього згоріли всі долівки в келіях і печерній церковці, а їдкий дим почав забирати життя тих, які переховувалися у печері. Ченці, котрі були тоді у церкві, почувши про страшне катування і пам’ятаючи заповідь Христову: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо.

15,13), вийшли у ризах зі свого сховку і спустилися до печери… Поклонившись татарам, просили їх погасити вогонь та не карати невинних за нерозважливий вчинок однієї людини. Однак ті жорстоко повбивали і ченців. Із тих пір цю гору, на якій зазнали страждань і мученичої смерті тисячі людей, почали називати Мученицькою або Страдецькою.

Печери

«Не руш! Стіна!» За переказами, на крик і плач невинно вбитих русинів, з неба зійшла Пресвята Богородиця і, закривши вхід до печери своєю ризою як непорушною стіною, стала перед татарами зі словами: «Не руш! Стіна!». Вона огорнула замучені душі своїм омофором і повела їх у славі до оселі Небесного Отця. Мабуть, звідси і пішла назва Страдецької ікони Божої Матері – Нерушима Стіна. Ласки, одержані за Вхід у печери посередництвом цієї чудотворної ікони, що колись знаходилась у печерному монастирі, було описано в книзі, яка до 1939 р. зберігалася у місцевого пароха. У 1918 р., коли мури і середина церкви були зруйновані, лише ця ікона – Матері Божої Нерушимої Стіни – залишилася неушкодженою. Але, на жаль, під час Другої світової війни чудотворну Страдецьку ікону Матері Божої Нерушимої Стіни було втрачено… Однак до сьогодні зберігається її копія у парафіяльній церкві Успення Пресвятої Богородиці, збудованій 1795 р. на місці давнішої, дерев’яної, про яку вже згадувалося. Нова, мурована церковця була пошкоджена вибухами гранат під час Першої світової війни, але 1927 р. – відбудована. Цей храм є чудовою пам’яткою архітектури, а також має особливу ласку та привілей: папською постановою наділений повним відпустом на кожен день у році за умови участі у Святій Літургії. Парафіяльна церква має не лише духовну, але й мистецьку цінність. Тут, окрім копії чудотворної ікони Матері Божої Нерушимої Стіни, знаходиться запрестольна, теж визнана чудотворною, ікона Успення Пресвятої Богородиці, роботи одного з талановитих учнів творчої школи Холодного, а також ікони Антона Манастирського та Олекси Новаківського. Однак це не на-

39

СВЯТИНЯ стільки важливо: малював ікону відомий митець чи ніким не знаний маляр. Суть ікони в тому, чи зуміємо ми серцем прийняти Христа, Діву Марію, чи святого, зображеного на іконі, і чи віримо Їм. Якщо тільки милуємося зовнішньою красою ікони, то наша духовність бідна, наша віра хитка…

Сім століть опісля Після тієї страшної трагедії мальовничу гору, як уже зазначалося, почали називати Страдецькою. Через це і відновлене поселення назвали Страдчем – місцем страждань. Однак пам’ять про мучеників зберігали не лише мешканці цього села, але й нащадки тих, хто люто вигубив невинних. Це засвідчує історія, що трапилася з нашими земляками 700 років опісля.

1939 року радянська влада окупувала Захід України, а відтак, особливо у 40-х роках ХХ ст., розпочала масово вивозити наших людей до Сибіру та Середньої Азії, зокрема – у Татарстан. Там одного разу після закінчення виснажливої праці українські дівчата заспівали молитву до Богородиці «Під Твою милість…». Старенький татарин, мовби відчувши те, чого чекав його народ, запитав дівчат, чи вони не з Галичини. Коли ж почув ствердну відповідь, зрадів і просив заспівати цю пісню на могилі їх вождя Тімур-хана. Старенький пояснив, що у ХІІІ ст. в Галичині їх прадіди під проводом Тімур-хана напали на монастир і подушили димом людей, а монахів, які прийшли просити для невинних помилування, вирізали, не давши доспівати пісню «Під Твою милість…». Повернувшись із походу, татарський загін почав цим вихвалятися. Мусульманські мулли через те дуже засмутилися і прорекли, що за такий ганебний і варварський вчинок страшне прокляття впаде на увесь їхній народ, аж доки не приїдуть до них галичани і на могилі їх хана не заспівають до Матері свого Господа цієї пісні. Після розповіді татарин засвідчив здійснення всіх цих слів і благословив наш народ словами: «І так сталося, бо ми потрапили спочатку в полон білого царя, а тепер у неволі червоного тирана. Але ми віримо, що нині знята з нас Божа кара. А ви – українці-галичани – будьте благословенні, бо хоч і ви в кайданах, але принесли нам розраду і надію на кращу майбутність». Уповання татар на милість Богородиці засвідчує про Її велике заступництво і милосердя.

40

Єрусалимська Хресна Дорога у Страдчі Незважаючи на всілякі лихоліття, які пронеслися над Страдчем, це Марійське місце вистояло, бо наділене особливою Божою благодаттю. Тому Страдч для віруючого християнина має, перш за все, духовне значення. Свята Страдецька гора є відомим відпустовим місцем. Відпуст – це прощення дочасних кар за відпущені вже гріхи у Сповіді. Найважливішими необхідними умовами відпусту є Святі Тайни Покаяння (Сповідь) і Євхаристія (Причастя), а також особисте бажання, намір людини цей відпуст прийняти. Як відпустове місце, Страдч активно розвивається.

Хресна Дорога 1936 р. тодішній парох села Страдч о. Микола Вояковський запровадив на Страдецькій горі Хресну дорогу. Згодом Папа Пій ХІ надав їй статусу Єрусалимської (з єрусалимськими відпустами). Сьогодні Страдецька Хресна дорога славиться в мистецькому плані прекрасними новими скульптурними композиціями, а в духовному – численними наверненнями, зціленнями як у фізичних, так і духовних немочах.

Блаженні страдецькі новомученики Свята Страдецька гора чекає на своїх прочан у кожну пору року. Радше тут чекає Пресвята Богородиця разом із сонмами святих, щоб упровадити кожного у Божественне життя Пресвятої Тройці. В особливий спосіб присутні у Страдчі два українські новомученики – блаженний священномученик Микола Конрад і блаженний мученик Володимир Прийма. СЛОВО № 4 (44) /

СВЯТИНЯ Перший із них отримав блискучу освіту в Римі, там захистив докторські дисертації з філософії та богослов’я, а 1930 Володимир Прийма р., на запрошення митрополита Андрея Шептицького, став професором історії філософії та соціології довоєнної Львівської Богословської Академії. З приходом більшовицької влади у 1939 р. Академія тимчасово припинила свою діяльність, а тому митрополит Андрей призначив о. д-ра Миколу Конрада парохом с. Страдч. Ревно виконуючи душпастирські обов’язки, зокрема духовну опіку над молоддю, священик виявляв велику сумлінність та відповіо. Микола Конрад дальність. Другий – Володимир Прийма ленними дарами за молитвами новопроголоше– був уродженцем с. Страдч. Він служив дяком у них страдецьких блаженних мучеників і Матері Страдецькій місцевій церкві і реґентом парафіБожої Нерушимої Стіни, особливе материнське яльного хору. Володимир Прийма був зразковим заступництво якої тут завжди відчувається… і практикуючим християнином, добрим сім’янином, батьком багатодітної сім’ї. Він проявляв коПрийдімо ж на Страдецьку гору, освячену рисні і слушні ініціативи в парафіяльному житті, кров’ю Христових мучеників, просячи їх заступу всьому виявляв людську гідність, а свою діяльництва перед Богом. Поклонімось Господеві, до ність будував на євангельських засадах. якого у Печерній Лаврі, ще задовго до виникнен26 червня 1941 року о. Миколу попросили виня княжого Львова та інших славетних галицьсповідати і запричастити стареньку хвору жінку. ких міст, лунали слова молитви, служилися БожеУ зв’язку з непевними часами, пароха супровоственні Літургії, Молебні та інші богослуження. джував дяк. Йти треба було шляхом, яким на Вшануймо Пречисту Діву, прославлену в чудотСхід відступали радянські війська під натиском ворних іконах «Нерушимої Стіни» та «Успення». німців. Коли священик з дяком уже поверталися Відвідаймо могили похованих тут блаженних від хворої, їх спіймали солдати НКВС і, незважао. Миколи та дяка Володимира. Пройдімо з Маючи на те, що місцевий священик був одягнений у рією і святими Страдецьку Хресну Дорогу, розцерковні ризи, силоміць погнали до найближчого думуючи про їх терпіння і страсті Христа. лісу, який із давніх часів називається Бірком. Там Страждання позначені таємницею для люобох жорстоко замордували… Очевидці похородини. Вони можуть бути карою, попередженну згадують, що тіло о. Миколи залишилося при ням, але також і даром Божим для заслуг перед похованні чистим, без запаху. Понівечені і скатоНим. Мучеництво – це ідеал християнина. Істовані тіла Христових мучеників знайшли останній рія Страдецької святині так яскраво це показує, спочинок на парафіяльному цвинтарі Страдецьзакликаючи кожного з нас до щоденного мучекої гори. ництва – чесного, богобоязного життя і вірності Під час свого історичного візиту в Україну Христові. Святіший Отець Іван Павло ІІ проголосив о. Миколу Конрада і дяка Володимира Прийму Використана література 1. Ольга Жаровська. Паломницькі святині. – Львів, 2009. блаженними мучениками Христової Церкви. Їхні – С. 147 – 152. могили стали місцем масових паломництв. Отець 2. Страдч: Хресна Проща. – Львів, 2003. – С. 3 – 10 Микола Конрад вважається духовним опікуном 3. о. д-р Михайло Нискогуз. Страдч – благословенна Богом студентської молоді, а дяк Володимир Прийма земля. http://www.ugcc.lviv.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=373&Itemid=101 – мирян.

Прийдіте, поклонімся

Господь Бог благословляє і щедро наділяє людей, які з вірою і надією приходять у Страдч, чис-

грудень 2010 - лютий 2011

4. Таємниця Страдча. http://stradch.com/tayemnicya.html 5. Молитовник-путівник для прочанина. – Львів, 2006. – С. 166 – 175.

41

ДОПОВІДЬ

В І С Н И К

ЩЕ РАЗ ПРО «КОЛАБОРАЦІОНІЗМ» МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

У Б Н Т Ігор БРИНДАК

Т

ермін «колабораціонізм» з’явився після Другої світової війни. Ним називалася співпраця певних осіб або політичних угрупувань в часі війни з німецьким нацизмом. Іноді цим словом називають загалом будь-яку співпрацю з ворогами свого народу і держави. Як відомо, в радянський час Митрополит Андрей Шептицький і УГКЦ постійно звинувачувались у співпраці з німецько-фашистськими окупантами. З деяких уст ці звинувачення звучать і до сьогодні. Тому варто цю справу ще раз розглянути. На початку хотілося б зазначити, що автор цих рядків не планує робити ніякого відкриття. Не так давно єврейський історик Юліан Бусганг видав монографію під назвою «Митрополит Шептицький – ще один погляд на його життя і діяльність». Українською мовою з деякими примітками цю працю опублікував 2009 року Український Католицький Університет. У ній дуже ґрунтовно розглядаються звинувачення Митрополита Андрея у так званому «колабораціонізмі». Тому всіх, хто цікавиться цим питанням, відсилаю до згаданої монографії, а ця публікація буде швидше спробою розставити крапки над «і». Перше, що хочеться визначити: яку поведінку можна вважати зрадницькою або колабораціоністською? На початку звернемося до Святого Письма. Зрада власного народу

42

на сторінках «вічної книги» виразно засуджується. (ІІ Мак. 4, 1 і 5, 8-10). Але не все, що людським очам видається за зраду, є зрадою в очах Божих. Наприклад, у біблійному каноні знаходиться книга пророка Даниїла. У ній розповідається, як пророк Даниїл і троє його товаришів служили при дворі вавилонського царя Навуходоносора – того самого царя, який завоював Юдею, зруйнував Єрусалим та знищив храм. А при цареві Валтасару, який, до речі, по-блюзнірськи ставився до посвячених Богові речей, Даниїл став третім у царстві. (Дан. 5). Проте така діяльність Даниїла у Святому Письмі аж ніяк не засуджується через те, що він дбав про поклоніння правдивому Богові і про своїх земляків, які були у вавилонській неволі. Новий Завіт також схвалює Даниїла (Мт. 24, 15; Євр. 11, 32-33). Біблійні пророки Єремія і Варух закликали своїх земляків молитися за царя Навуходоносора (Єр. 29, 4-7; Вар. 1,1-11). Не забуваймо також, що сам Ісус Христос свого часу приязно розмовляв із сотником, тобто офіцером окупаційної армії, і навіть виконав його прохання (Мт. 8, 5-13). Якщо йти за логікою радянської ідеології або за логікою деяких сучасних шовіністів, то пророків Єремію, Варуха, Даниїла, а зрештою і самого Спасителя слід оголосити зрадниками і колаборантами. Божий погляд на ці речі, як ми переконалися, є кардинально інший. Хоч і людський не завжди є однозначний. Так і в часі Другої світової війни Румунія, якою тоді правив король Міхай II, була союзницею нацистської Німеччини і провадила жорстоку антисемітську політику. Однак 1944 року, коли стало зрозумілим, хто переможе, перейшла на бік антигітлерівської коаліції. Після того до короля Міхая ніхто не мав ніяких претензій. Щобільше, з рук Сталіна цей король отримав радянський орден «Побєда» (одна з найвищих радянських нагород). Багато хто, мабуть, чув про таку установу, як «Яд вашем». Це інститут національної пам’яті, який існує в Ізраїлі. Саме він надає титул «праведника світу» особам, які спричинилися до допомоги євреям у роки переслідувань. Власне серед тих праведників світу, є, наприклад, Оскар Шіндлер. Більшість читачів, мабуть, знають його з фільму Стівена Спілберга «Список Шіндлера». Це був німецький підприємець, СЛОВО № 4 (44) /

ДОПОВІДЬ член націонал-соціалістичної (нацистської) партії, котрий у роки війни займався виробництвом зброї для німецької армії. На свій завод, фактично в статусі рабів, закупив в окупованій Польщі понад 1000 осіб єврейської національності. Але завдяки перебуванню на цьому підприємстві вони всі були врятовані від знищення. Так само в списках «праведників світу» фігурує Карл Плагге, також член націонал-соціалістичної партії і майор Вермахту, котрий вивів багатьох євреїв з Віленського ґетто, тим самим врятувавши від знищення. Як бачимо, в обох випадках ані виробництво зброї, ані служба в німецькій армії, ані навіть членство в нацистській партії не були перешкодою до визнання праведником. Тільки важливим було те, чи рятувала людина життя іншим людям, чи ні. Тепер, згадавши цілий ряд історичних прецедентів, перейдемо безпосередньо до особи слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, а точніше – його поведінки в роки окупації. Ще 1936 року соратник митрополита Андрея, єпископ-помічник львівський кир Іван Бучко, даючи інтерв’ю єврейському польськомовному часопису «Chwila» за 17.09.1936, серед іншого заявив таке: «Антисемітизм – це антихристиянство. Боротьба з антисемітизмом – це боротьба за християнство»1. Інтерв’ю, яке він тоді давав, стосувалося антисемітизму в Німеччині, який у той час починав розвиватися. Це мало місце до війни, але як відбувались події після 1939 року? Як відомо, у 1939 – 1941 роках Західна Україна знаходилася під Радянською владою. За цей час репресивна сталінська машина чинила на цих землях багато злочинів, зокрема було депортовано або вбито, часто в жорстокий спосіб, тисячі ні в чому не винних людей. Це надзвичайно налаштувало проти цієї влади місцеве населення. Тому немає нічого дивного в тому, що, коли в червні 1941року Німеччина розпочала війну з Радянським Союзом, то в багатьох місцях (не тільки в Західній Україні) німецьких вояків вітали як визволителів. Це можна побачити на багатьох тогочасних фотографіях і кінохроніці. Щодо галичан, то для них Німеччина, як правило, асоціювалася з цісарською Австрією, під правлінням якої перебування було цілком терпимим. За невеликими винятками, ніхто не розраховував, що нова влада принесе тільки новий терор.

30 червня 1941 року у Львові було створене Українське Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком. Того ж дня цей уряд проголосив акт про відновлення української Незалежності. Наступного дня, тобто 1 липгрудень 2010 - лютий 2011

ня 1941 року, вийшло послання митрополита Андрея, в якому він визнав уряд Стецька, привітав відновлення української Незалежності, а водночас привітав і німецьку армію як визволительку2. Власне це його привітання і стало головним арґументом звинувачення митрополита і УГКЦ загалом у зраді і колабораціонізмі. На арені яких подій і настроїв це було написане, вже згадувалось вище. Залишається тільки з’ясувати: чи таке своє первісне ставлення до німецької влади Митрополит зберіг і надалі, чи згодом все ж таки змінив? До кінця 1941 і на початку 1942 року, судячи з листування владики Андрея, він ще жив надією, що з новою владою можлива якась взаємодія. Варто наголосити, що дечого йому вдалося домогтися. Зокрема, за сприяння митрополита було звільнено з-під арешту вірменського священика Діонізія Каетановича (арештований був за те, що видавав євреям метрики про хрещення)3, а також ієромонаха студита Никанора Дейнегу, якого Гестапо звинувачувало за друк антинімецьких листівок4. Крім того, вдалося повернути бодай частину церковного майна, яке в роки окупації використовувалося не тільки для потреб духовенства, але й для допомоги ближньому, в тому числі і для переховування євреїв, про що мова піде нижче. Також вдалося отримати дозвіл на державну опіку над пораненими полоненими вояками Червоної Армії. Спочатку за дорученням митрополита ними опікувався владика Миколай Чарнецький, а пізніше – студит о. Герман Будзінський. До всього вищесказаного слід додати, що в Галичині нацистський режим був набагато м’якший, ніж в інших реґіонах України. Незважаючи на це, навіть у період «добрих» відносин, представники духовенства починають діяти всупереч новій владі. Так, наприклад, двоє мешканців Львова незалежно один від одного дали свідчення про вчинок особистого секретаря митрополита о. Володимира Грицая. Одного разу, ідучи вулицями міста, він побачив двох українських поліцаїв, котрі конвоювали групу заарештованих євреїв. Упізнавши в них двох своїх колишніх учнів Рогатинської гімназії, де о. Грицай колись викладав, наблизився до них, вибив поліцаїв по обличчі, познімав з євреїв нарукавні пов’язки і наказав втікати5. У Перемишлянах, коли нацисти загнали місцевих євреїв до синагоги і підпалили її, з’явився місцевий парох о. Омелян Ковч. Він щось почав кричати німецькою мовою, яку добре розумів, а «есесівці», не зорієнтувавшись, розійшлись. Тоді о. Омелян розбив двері

43

ДОПОВІДЬ синагоги і звільнив загнаних людей. Це були відкриті акти протесту, проте не слід забувати, що було ще велике число потайних. Десь із весни 1942 року митрополит починає переосмислювати взаємини з нацистською владою. 29 серпня 1942 року митрополит А. Шептицький надіслав листа до папи Пія XII. Витяги з нього варто тут зацитувати: «Сьогодні вся країна погоджується, що німецький режим є, можливо, до більшої міри, ніж більшовицький режим, злим, майже диявольським … у пастирських листах я протестував проти вбивств. Звичайно, ці послання були конфісковані… Крім цього, я протестував окремим листом до Гімлера і старався запобігти вписуванню молодих до поліцейських служб, де вони можуть бути згіршені… Ця система брехні, обману, несправедливості, грабунків, карикатури всіх ідей і порядку. Ця система надмірного егоїзму до абсурдного, зовсім божевільного національного шовінізму, ненависті всього, що є чесним і гарним… Куди ця система заведе нещасливу німецьку націю? Хіба тільки до такої дегенерації, якої історія людства ще не бачила. Вже не менше як рік немає дня, в якому не були сповнені страшні злочини, вбивства, крадіжки, конфіскації, хабарництво. Жиди є першими жертвами… Звичайно, що маси християн також стали жертвами несправедливих вбивств… Режим кріпацтва застосовано до сільського населення, а також ув’язнення майже всієї молоді і вивезення на працю до Німеччини по заводах сільського господарства. Від селян забирається майже все… Це просто немов банда розлючених, або скажених вовків накинулася на цей бідний народ»6. Тут варто зробити деякі коментарі. Мабуть, багато хто чув про пастирське послання митрополита Шептицького «Не вбий», в якому був засуд терору. Проте воно було опубліковане тільки в грудні 1942 року, а з листа до папи бачимо, що митрополит видавав послання з протестами ще швидше. Отже, «Не вбий» – це вже цензуроване послання. Видається, що в першій редакції воно було в набагато гострішій формі. У листі до папи також згадується лист до Гімлера, якого до сьогодні не знайдено. Однак єврейський рабин Давид Кагане, котрий переховувався в митрополичих палатах, стверджував, що бачив цей лист7. Крім того, той же равин повідомив, що 1943 року у приватній розмові з ним, владика Андрей сказав такі слова: «Ми проти звірств, учинених нацистами, і зробимо все можливе, щоб обвинуватити їх в нелюдськості і святотатстві»8.

44

1944 року, вже після відновлення в Галичині Радянської влади, начальник другого відділу УНКГБ у Львівській області полковник Волошенко написав своєму керівництву секретний звіт про діяльність УГКЦ. Один уривок із нього варто зацитувати мовою оригіналу: «Анализ всех имеющихся во 2-м отделе агентурных и официальних даных показыевает, что к половине 1942 года отношение Шептицкого к немцам начало постепенно изменятся и дух германофильства к 1943 году сходит на нет. Послания Шептицкого, носившее в начале оккупации профашистскоє, лакейское направление, к концу 1942 года начинает приобретать лиш антисоветское националистичиское содержание, призывающее украинское население к единству и сохранению внутреннего спокойствия. В конце 1942 года Шептицким было направлено письмо Герингу, в котором он протестовал против истребления евреев и масового терора над украинським населением. В ответ на это письмо была прислана из Берлина в город Львов группа гестаповцев, которая сделала обыск в резиденции Шептицкого, (в монастире Юра), з целью обнаружения оружия. Это еще больше обострило Шептицкого против немцев и он запретил духовенству в формуле поминовения молится за Гитлера и его воинство»9. Як бачимо, навіть представники радянських спецслужб визнавали, що в 1942 році Митрополит Андрей Шептицький зайняв антинацистську позицію. Щоправда, по смерті Шептицького радянські ідеологи писали про нього щось абсолютно протилежне, але це вже інша історія. Про те, що Митрополит Андрей і греко-католицьке духовенство загалом переховували євреїв, в останні роки написано чимало. Вже є опубліковані спогади Давида Кагане, які вище цитувалися, а також спогади сина рабина Єзикиїла Левіна, Курта Левіна «Мандрівка крізь ілюзії» («Свічадо», 2007). Крім цих двох осіб, свідоцтво перед комісією «Яд вашем» складали ще такі люди: Одед Амарант, Цві Барнеа, Леон Хамейдес, Натан Левін, Едвард Гарвід, Ліліт Польман, Адам Данієль Ротвельд. Усі вони стверджували, що митрополит урятував їх або членів їхніх родин від винищення10 . Окреме свідоцтво ще написав особистий водій владики Андрея Іван Гірний. Він розповів, що неодноразово за вказівкою митрополита вивозив євреїв зі Львова у монастирі та інші сховки11. Деякі особи переховувались безпосередньо в палатах, серед них три рабини: Давид Кагане, Єзекиїл Левін, Кальман Хамейдес, хоч більшість із них намагалися все СЛОВО № 4 (44) /

ДОПОВІДЬ ж таки вивезти в монастирі. Як правило, це були студійські монастирі в Уневі і Якторові та василіянський монастир в Підмихайлівцях (сучасний Бурштинський район Івано-Франківської області). Дорослих євреїв намагалися в основному переправити в Угорщину, де до 1944 року не було антисемітської політики. Діти залишалися при монастирях до кінця війни. Їх там оформлювали як українських дітей-сиріт. Крім монастирів, ще існував таємний сховок під Перемишлянами. Через нього пройшло близько 1700 євреїв12. Зрозуміло, що в усіх цих акціях Митрополит не діяв один, у цьому брало участь багато осіб: як світських, так і духовних. Давид Кагане склав список близько 240 українських греко-католицьких священиків, які рятували євреїв, зазначивши, що цей список не є повний. Історик Філіп Фрідман заявив, що ще близько 450 ченців і черниць знали, де переховуються євреї, але ніхто не виказав13. Документи Американського музею голокосту, крім Митрополита Андрея Шептицького, згадують ще наступних греко-католицьких духовних, що допомагали євреям: оо. Климентій Шептицький, Марко Стек, Герман Будзінський, Никанор Дейнега, Іван Котів, Володимир Грицай, сестра Йосифа Вітер і сестра Моніка Полянська14. До їхнього списку, напевно, варто додати вже вищезгадуваного пароха Перемишлян о. Омеляна Ковча, якого, власне, за допомогу євреям було знищено в Майданеку. Варто додати, що духовенство ніколи не вимагало від врятованих осіб ставати українцями або греко-католиками. Хрещення уділяли тільки тим, які самі попросили. Діти, в яких залишились живими родичі, могли до них після війни повернутись. Тепер про ще одну контроверсійну справу, а саме: ставлення митрополита до дивізії СС «Галичина». Вона виникла у квітні 1943 року. Ініціаторами її творення були не ОУН-УПА, як деякі стверджують (навпаки, останні закликали не вступати до цієї формації), а український Центральний Комітет у Кракові при підтримці німецького управителя дістріхту Галіція Отто фон Вехтера. Прийнято вважати, що митрополит Андрей Шептицький дав своє пастирське благословення на створення цієї дивізії, але в часописі «Патріархат» №7-8 (343-344) 1999р. було поміщено лист Михайла Демковича-Добрянського, колишнього члена УЦК, котрий був безпосереднім свідком справ, пов’язаних із заснуванням дивізії. У тому листі він, зокрема, заявив так: «Я, підписаний Михайло, син Івана і Марії грудень 2010 - лютий 2011

Демкович-Добрянських, складаю оцю присягу на святий Хрест і Євангеліє. Моєю присягою хочу потвердити мою заяву про те, що митрополит Андрей не уділив свого благословення дивізії «Галичина», що поголоски про таке благословення неправдиві. Бо не відповідають дійсності. Слуга Божий Андрей, що стосується дивізії «Галичина», висловився двома актами: 1. Позитивно визнав потребу української збройної фомації. 2. Призначив 12 військових капеланів під проводом о. Василя Лаби – професора Богословської академії, який раніше (в Австрійській армії і в Галицькій армії) був капеланом. Ані в часи, коли творилася дивізія, ані пізніше ніхто з українських діячів, які мали близьке відношення до дивізії, не знав нічого про благословення Митрополита для дивізії Галичина, бо такого акту не було. Багато визначніших громадян висловлювались про потребу військової формації, найвиразніше сформулював це Дмитро Паліїв. Його версію Володимир Кубійович (голова УЦК прим. І. Б.) приписав Митрополитові. Але від позитивного визнання потреби української збройної формації до благословення дивізії досить далеко. Коли в половині 70-х років офіційний постулятор Ватикану передав українському постулятору близько 50 запитань у зв’язку з діяльністю Митрополита, отці Хома і Музичка передали мені для опрацювання понад 20 тем, решту дали о. Івану Гриньохові. Ані серед моїх, ані серед його тем не було згадки про благословення дивізії «Галичина». Ватиканський постулятор не міг би цього не згадати». Акт-присягу офіційно завірив священик о. Степан Орач. Зі вказівкою написати відозву про вступ до дивізії німецька адміністрація звернулась не до митрополита, а до Станіславського єпископа Григорія Хомишина, який у довоєнні роки перебував у постійній опозиції до Андрея Шептицького. Блаженний Григорій Хомишин таку відозву написав, але водночас заборонив підлеглим собі священикам вступати до дивізії капеланами15. Те, що не було звернення у цій справі Митрополита, може означати одне з двох: або він відразу відмовився його написати, або німецьке командування наперед знало, що він відмовиться. Той факт, що Андрей Шептицький послав до дивізії капеланів, ще нічого не означає. Кир Йосиф Сліпий (наступник Шептицького на митрополичому престолі), який, правда, не був капеланом, але відправляв богослуження для дивізії, пояснював свою позицію ось як: «Служіння для учасників дивізії «Галичина» я здійснював з метою, щоб Господь допоміг їм спасти свої душі від всіляких нещасть. В проведенні богослужінь для учасників дивізії

45

ДОПОВІДЬ я виконував тільки релігійний акт і ніяких інших цілей не мав»16. Варто додати, що 11 вересня 1991 року судова колегія в кримінальних справах Верховного суду України постановила: «за таких обставин засуджені Сліпий, Чарнецький, Вергун і Будка по цій кримінальній справі підлягають реабілітації як невинно засудженні»17. Тобто цим визнається, що в цілях Йосифа Сліпого, зокрема у відправлені богослужінь для дивізії, не було нічого злочинного. Це означає також, що не можна вважати злочинним і служіння капеланів при дивізії, а також –скерування їх туди митрополитом Андреєм Шептицьким.

ще більш радикальніше: «Шептицький був єдиним церковним ієрархом, який мав мужність висловити протест проти жахіть голокосту»19. Ізраїльський режисер Натан Гросс у відповідь на відмову «Яд Вашему» 1997 року визнати Митрополита Андрея праведником світу написав наступне: «Вони продемонстрували образливе ставлення до великого приятеля євреїв і найбільшого з великих духовних провідників сучасного християнства, який у трагічні дні, коли інші охоплені страхом відводили очі, не зрікся своєї приязні і підкріпив її своїми вчинками»20.

У 2000 році католицько-юдейська комісія спільно опублікувала документ під назвою «Ватикан і голокост». У ньому серед іншого написано: «Наприкінці 1942 року говорилося, що греко-католицький митрополит Львова – Андрей Шептицький – звернувся до папи з листом, у якому з цілковитою достовірністю описав жорстокості і масові вбивства, жертвами яких ставали євреї та інші місцеві люди. Наскільки нам відомо, жодний католицький архиєрей не подавав таких безпосередніх свідчень очевидця і не висловлював так виразно свого занепокоєння долею євреїв як таких, і як головної мішені німецьких звірств… Він публічно засудив масове винищення євреїв попри те, що дехто з українських католиків допомагав німцям і у скоєні цих вбивств»18. Вже згадуваний вище Курт Левін висловився

У 2005 році студійський монастир в Уневі відвідав тодішній Міністр закордонних справ Польщі єврейського походження Адам Данієль Ротвельд і встановив у монастирі пам’ятну дошку з подякою Митрополитові Андрею Шептицькому і його братові Климентію за порятунок у часі війни. На сьогодні митрополита Андрея і о. Омеляна Ковча єврейська рада України визнала праведниками України, а о. Климентій Шептицький, о. Марко Стек і сестра Йосифа Вітер визнані «Яд вашемом» праведниками світу. Тому на фоні цих визнань далі повторювати застарілі обвинувачення у колабораціонізмі щодо Митрополита Андрея чи УГКЦ загалом чи, тим більше, звинувачувати у зраді – це означає ігнорувати і закони історичної науки, і державні закони, і, остаточно, Закони Божі.

Примітки: Цит. за Ю. Бусганг. «Митрополит Шептицький – ще один погляд на його життя і діяльність». – Львів: УКУ, 2009.

– С. 21-22.

2 Див. листи А. Шептицького «Церква і суспільне питання». – Львів: «Місіонер», 1998. Т 2. – С. 516-517.

3 Кравчук А. Соціальне вчення та діяльність Митрополита Андрея Шептицького під час німецької окупації. Збірник «Митрополит Андрей Шептицький». Документи і матеріали 1941-1944. – Київ, 2003. – С. 201.

4 Єродиякон Мануїл. Історія Свято-Успенської Унівської Лаври і Студійського монашества. – Львів: «Свічадо», 2005.

– С. 86-87.

5 Кравчук А. Там само. – С. 292-293.

6 «Церква і суспільне питання». – С. 982-986.

7 Ю Бусганг. Там само. – С. 29.

8 Давид Кагане. Щоденник Львівського Гетто. – Київ, 2003. – С. 182.

9 Цит. за «Ліквідація УГКЦ»1939-1936. Київський Національний Університет ім. Тараса Шевченка. – Київ, 2006. Т. 1 – С. 216-217.

10 Ю. Бусганг. Там само. – С. 37-38.

11 Там само. – С. 31-32 12 Кравчук А. Там само. – С. 281 13 Ю. Бусганг. Там само. – С. 40 14 Там само.

15 Єгрешій О. Єпископ Григорій Хомишин. Портрет релігійно-церковного і громадсько-політичного діяча. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 132.

16 Цит. за Мишанич Олекса. Митрополит Йосиф Сліпий перед судом КГБ. – Київ, 1993. С. 13.

17 Там само. – С. 60.

18 Ю. Бусганг. Там само. – С. 34.

19 Курт Левін «Мандрівка крізь ілюзії». – Львів: «Свічадо», 2007. – С. 260.

1

46

СЛОВО № 4 (44) /

ДУМКИ СЕМІНАРИСТІВ

«…співатиму Богові моєму, докіль буду жити» (Пс.146, 2) Цими словами псалмоспівець хоче сказати, що сенсом його життя є спів на хвалу Богові. В нашому житті спів і музика також займають вагоме місце. Проте якого сенсу ми їм надаємо? Застанова над цим запитанням є чудовою нагодою піднести прекрасний дар Творця від засобу розваги до способу Його прослави. Тоді спів та музика стають духовними і служать місцем зустрічі людини з Богом. Ми попросили деяких викладачів та студентів нашої семінарії відповісти на наше запитання.

ßê Âè ãàäàºòå, ÿêèì º çíà÷åííÿ ìóçèêè ³ ñï³âó ó äóõîâíîìó æèòò³ õðèñòèÿíèíà? п. Надія Бунь, викладач церковного співу Музика в житті людини має дуже велике значення. Вона супроводжує людину від колиски і до останніх днів її життя. Музичне мистецтво позитивно впливає на формування характеру, робить людину спокійнішою, чутливішою. Музика, особливо спів, є найкращим і найвитонченішим виражальним засобом наших почуттів. У духовному житті – це благодатний засіб для молитовної розмови з Богом, для випрошування його милості. Спів сконцентровує нашу увагу, підносить думку над всім земним, примиряє з ближніми, зменшує наші немочі, полегшує скорботу, зігріває наше серце небесною любов’ю. Релігійна музика і спів розвивають гармонію душі, спонукають до любові, однодумства.

грудень 2010 - лютий 2011

Андрій Сов’як, V курс Якщо на землі землі є щось неземне, то це музика, яка виражає мирний стан людського серця. Людина народжується на світ із чудовим даром – даром голосу, через який як особа виражає себе, бо спілкується з іншими. Здається, нема такої людини у світі, яка б не любила музики і співу. Під звуки музики танцюють танцюристи, працюють робітники, а мрійники, що й не дивно, – мріють. Одні люблять мелодійність, інші – гармонійність. Музика має багато благородних впливів, проте буває різною. Погана музика руйнує найтонші душевні струни людини, натомість добра – лікуючий бальзам. Недаремно древні навчали, що вся культура походить із храму. У храмі ми вчимося миру, любові, бо взиваємо до Любові. Разом із хорами ангельськими, як зазначає літургійний гімн «Ми херувимів», творимо гармонію нашого серця, яке готується прийняти Бога і ближнього. Музика, написана людьми з власного пережиття Бога, безумовно, спонукає до глибшого розуміння Бога, свого покликання. Наше життя теж схоже до музики... Інколи воно набирає темпів вальсу, і ми несемося на його хвилях... Інколи це марш, коли працюємо, працюємо... і життя стає ритмічним. Інколи – соната, довга, з повторюваними ритмами, динамічна... Отож, як вибереш інструменти в житті, так і буде воно звучати.

47

С Е М І Н А Р І Я

ДУМКИ СЕМІНАРИСТІВ Іван Стефанишин, ІV курс На мою думку, музика – це таке явище, яке допомагає людині себе виявити. Адже можна зауважити, що стиль музики, яку ми слухаємо, змінюється від нашого настрою і певним чином виражає внутрішній стан. Тому звідси стає очевидним, що музика має вплив на людину. Християнська музика може стимулювати до духовного життя, але не слід забувати, що це все відбувається на рівні емоційному, душевному, тому вона є тільки певним щаблем у духовному зрості.

чук,

Андрій МельниV курс

Вважаю, що музика може Вважаю, мати пряме і безпосереднє відношення до духовного життя особи християнина, за умови, якщо ті, котрі її пишуть, вкладають у зміст більше ніж просто набір слів і певну послідовність акордів, а найперше – несуть благовість Христову. «Хваліте Його тимпаном і хором, хваліте Його на струнах і сопілці» (Пс. 150, 4).

юпіва ь С . ут ння аче е мож он з ащ ве зБ жли , найкр часті их а в ійн же при ква є ду ся Цер ться у літург ини а м юд ів, ,у ина нає й сп ї, люди ина єд а глиб іює в л го, до и н ргі но ков юд озв ськ цер ій Літу ургії л ослов ях, р до віч е іт ам ог нн ен ві с лав р , а с жеств е на Л ння. Б ослужі молит с а у о к к о р и а г з у Б ІІ п н о ам аш, диції муливо на ня. Бо с ього єдать на бдносить івом л п с б яним с Ка ідній тра, а особ гопізнан енням цно звуч , але пі го. исти н а р а р т х Та ій сх іннях ес бо ираж моній життя Божо і неус иття ж а в к ш ц ж р в я а е о о у а є т г , г н с У овн госл ні пр спів ено оі ами Цар дух а а бо назов ньо, а покійн овсякд ини – ми хор н н д п ив д чи зити и ,с Андрій впл ере дійно опоти иття лю ельськ а с і р о и я о п л в г н ж л з к н і н е е а е б м іл е, Марчук, знач у. гом тів, які дочасн ає, до ц ється з е н з а д с н е о к я н и ч е р д м ІV курс т обр ели про ва є ки п ає в нашого дум , що не , Церк Музика відіграє надзвичайм ів и , сп довою у того піваюч но важливу роль у житті кожної люк С а. ою дум ю скла г о дини, упродовж цілого життя впливає на м но ть Б ляю тже, на евід’єм неї і вимальовує певний образ духовності. Вона є О нєн і В даром від Бога, який ми повинні розвивати. Музика має . а нин здатність впливати на цілісність людини, її психічний і духовний вимір, несе комунікаційний характер. Духовна музика є своєрідною мовою, що передає гармонію божественного світу. Те, що людина не може передати звичайними словами, вона передає нотами. Позитивною, доброю музикою є така, що спонукає замислитися над життям, зароджує прагнення до духовного життя, до з’єднання із Богом. Негативна музика вносить дисгармонію у внутрішній світ людини, розділяє з Богом. Щоб краще розуміти музику, слід пізнавати і вивчати її. Це допоможуть нам зробити музичні стилі. Стилі – це своєрідні плоди музики різних композиторів. І саме за плодами ми пізнаємо, що людину наповнює більше: добро чи зло. Музика – це невичерпний дар Бога всьому людству. Людина, своєю чергою, покликана натхненно черпати з цього дару і прославляти Небесного Отця через Сина у Дусі Святому.

48

Підготував Ростислав Приріз СЛОВО № 4 (44) /

ЛІТОПИС 5 жовтня 2010 р. Б. семінаристи Дрогобицької Духовної Cемінарії продовжили футбольний турнір, у цей день було проведено 4 матчі.

9 – 10 жовтня 2010 р. Б. – черговий етап збірки пожертв для потреб семінарії у Сколівському, Славському і Тухольківському деканатах нашої єпархії.

12 жовтня 2010 р. Б. в актовому залі Дрогобицької Духовної Семінарії відбулося чергове засідання Дрогобицького осередку Українського Богословсько-Наукового Товариства (УБНТ). У рамках його проведення о. Григорій Комар, віце-ректор семінарії, виступив з доповіддю на тему «Рецензія на книгу Архиєпископа Августина Маркевича (УПЦ МП) «Уніатство. Богословські аспекти».

17 жовтня 2010 р. Б. семінаристи продовжили збірку в Підбузькому, Мокрянському, Лішнянському та Бориславському деканатах.

24 жовтня 2010 р. Б. – у Дрогобицькій Духовній Семінарії відбулися «Козацькі забави». Це дійство вже стало доброю традицією та проводиться щороку в жовтні; організаторами традиційно виступають студенти другого курсу. Як і попередніх років, цьогорічні «Козацькі забави» складалися зі спортивних змагань та супроводжувалися веселим гумористичним настроєм. Побідоносцем став курінь четвертого курсу.

26 жовтня 2010 р. Б. відбувся фінальний матч з футболу між третім і п’ятим курсом. Перемогли брати третього курсу.

29 – 30 жовтня 2010 р. Б. – друга відпустка додому в 2010 – 2011 навчальному році.

4 листопада 2010 р. Б. відбулося чергове засідання професорсько-викладацької ради семінарії.

7 листопада 2010 р. Б. семінарійний октет супроводжував богослужіння і урочистості з нагоди посвячення храму у с. Опака.

8 листопада 2010 р. Б. у приміщенні актового залу Дрогобицької Духовної Семінарії відбулася святкова академія, присвячена пам’яті блаженного священномученика Теодора Ромжі. Під час академії перед присутніми було виголошено декілька доповідей та продемонстровано документальний фільм про цього новомученика, що в середині ХХ ст. став жертвою терору безбожної комуністичної влади. грудень 2010 - лютий 2011

49

ЛІТОПИС 9 листопада 2010 р. Б. у рамках чергової конференції місцевого осередку УБНТ із доповіддю на тему «Логос» в античній філософії: ґенеза та розвиток» виступив викладач семінарії диякон Олег Сподар.

27 – 28 листопада 2010 р. Б. – остання в цьому році відпустка для студентів.

3 грудня 2010 р. Б. уже традиційно кандидати у члени братства «Введення в Храм Пресвятої Богородиці» відбули прощу до Львова, щоб помолитися на могилі о. Ісидора Дольницького, засновника цього братства, яка знаходиться на Личаківському кладовищі.

4 грудня 2010 р. Б. відбулися нічні чування семінарійного братства «Введення в Храм Пресвятої Богородиці», на яких також були присутні братчики із Львівської Духовної Семінарії. Початком молитов був похід з іконою «Введення в Храм Пресвятої Богородиці» довкола семінарії, а завершилися чування Божественною Літургією.

5 грудня 2010 р. Б. відбувся чин постригу кандидатів у братство, яке внаслідок цього зросло на 12 осіб. Після прийняття нових членів, за українською традицією, відбулася святкова трапеза з мистецькою програмою.

7 грудня 2010 р. Б.. на конференції УБНТ прозвучала цікава доповідь викладача історії Церкви Ігоря Бриндака на тему «Ще раз про «колабораціонізм» Митрополита Андрея Шептицького».

50

Підготував Іван Комарницький

СЛОВО № 4 (44) /

ЗВІТ

Звіт про пожертви на Дрогобицьку Духовну Семінарію, зібрані восени 2010 року Подаємо ласкавій увазі наших читачів звіт про пожертви на нашу Семінарію. Загалом цієї осені було зібрано 155 563,56 грн., що більше ніж на 34,5 тис. грн. перевищило минулорічну збірку. Зростання зафіксовано в усіх деканатах, що є свідченням глибокого розуміння вірними нашої єпархії потреб Семінарії. Добромильський деканат

Висоцький деканат № парохія п/п 1 с. Кривка с. В. Гусне 2 с. Заясинів с. Яблунів

назва церкви

Св. Миколая Св. апп. Петра і Павла Василія Великого Благовіщення Пр. Богородиці с. Міжгір’я Пресвятої Трійці с. Івашківці Св. Арх. Михаїла с. Мохнате Собору Пр. Богородиці с. Матків св. вмч. Димитрія Мироточця с. В. Висоцьке Різдва Пр. Богородиці с. Либохора Св. Арх. Михаїла с. Либохора Покр. Пр. Богородиці с. Н. Висоцьке Вознесіння ГНІХ с. Штуковець пр. Іллі с. Бориня Св. арх. Михаїла по деканату

50

3

4 5

Сума 271,00 198,00 262,00 302,00 30,00 238,00 500,00 428,00 290,00 372,00 60,00 73,00 3024,00

Бориславський деканат № парохія п/п 1 с. Монастир Дережицький с. Дережичі 2 м. БориславВолянка 3 м.БориславГубичі

4 5 6 7

м. БориславМражниця м. БориславПотік м. БориславТустановичі с. Попелі по деканату

грудень 2010 - лютий 2011

назва церкви

Сума

Благовіщення Пр. Богородиці Пресвятої Трійці Св. Анни

108,00

Собору Івана Хрестителя Покр. Пр. Богородиці Успіння Пр. Богородиці Вознесіння ГНІХ

600,20 1 113,90

450,00 1 056,00 411,00

Преображення ГНІХ

987,00

Св. апп. Петра і Павла

1 055,00 5 781,10

№ парохія п/п 1 с. Губичі

назва церкви

Воскресіння ГНІХ монастир св. Онуфрія Св. апп. Петра і Павла 2 с. Кропивник с. Княжпіль Св. Свмч. Йосафата с. Велике Різдва Пр.Богородиці с. Мігово капл. Успення Пр. Богородиці Покр. Пр. Богородиці 3 с. Дешичі с. Зоротовичі Св. Арх. Михаїла с. Міжинець Св. Василія Великого Покр. Пр. Богородиці 4 с. Биличі с. Букова Св. вмч. Димитрія с. Чижки Св. вмч. Димитрія Введення в храм 5 с. Вілюничі Пр. Богородиці Різдво Пр. Богородиці 6 с. Дроздовичі с. Стороневичі Св. Миколая Собору Пр. Богородиці 7 с. Конів с. Нижня Вовча Різдва Пр. Богородиці с.Товарна Покр. Пр. Богородиці Св. Василія 7 с. Підмостичі с. Передільниця Св. Миколая Успення Пр. Богородиці 8 с. Боршевичі с. Пацьковичі Св. ап. Андрія с.Библо капл. Воздвиження Чесного Хреста с. Трушевичі капл. Собору Пр. Богородиці смт.Нижанковичі Стрітення Господнього смт.Нижанковичі капл. Пр. Серця Христ. Різдва Пр. Богородиці 9 с. Тернава с. Поляна Покрова Пр. Богородиці Різдва Пр. Богородиці 10 с.Солянуватка Зіслання Святого Духа 11 м. Добромиль Св. Ап. Андрея Перв.

12 м. Добромиль с. Пятниця Св. муч. Параскевії с. Боневичі капл. св. ап. Пилипа с. Муроване Покр. Пр.Богородиці по деканату

Сума 145,00 650,00 267,00 73,00 180,00 105,00 210,00 380,00 25,00 800,00 173,00 154,00 100,00 357,00 145,00 32,00 290,00 37,00 52,50

377,00 228,00 140,00 153,00 1 393,00 564,00 140,00 7 170,50

51

ЗВІТ

Дрогобицький міський деканат

назва церкви № парохія п/п 1 м. Дрогобич Різдва Івана Хрестителя 2 м. Дрогобич капл. Бл. Святотр. Свмуч. Северіяна, Якима та Віталія, єромонахів дрогобицьких 3 м. Дрогобич Покр. Пр. Богородиці 4 м. Дрогобич Катедральний Собор ПресвятоїТрійці 5 м. Дрогобич Преображення ГНІХ 6 м. Дрогобич Св. муч. Василія Величковського 7 м. Дрогобич Воскресіння ГНІХ 8 м. Дрогобич Св. апп. Петра і Павла 9 м. Дрогобич Св. Володимира і Ольги 10 м. Дрогобич Успіння Пр. Богородиці 11 м. Дрогобич Різдва Пр. Богородиці м. Дрогобич Св. вмч. Юрія 12 м. Дрогобич Вознесіння ГНІХ 13 м. Дрогобич св. мчч. Віри, Надії, Любові та Софії по деканату

Сума 1 275,00 1 022,00

63,00 6 431,80 2 085,50 415,00 1 789,00 3 211,80 549,50 3 511,95 478,00 197,00 467,00 854,00 22 350,55

Лішнянський деканат № парохія п/п 1 с. Почаєвичі 2 с. Рихтичі с. Рихтичі 3 с. Гаї Верхні ( потік )

назва церкви

Св. Арх. Михаїла Преображення ГНІХ Св. Василія Великого Матері Божої Неустанної Помочі Пресвятої Трійці Св. вмч. Юрія 4 с. Нове Село Покр. Пр. Богородиці 5 с. Болехівці Св. апп. Петра і Павла 6 с. Раневичі Матері у молитві Св. Арх. Михаїла 7 с. Далява Преп. Параскевії 8 с. Нижні Гаї Успіння Пр. Богородиці с. Нижні Гаї 9 с. Старе Село Різдва Пр. Богородиці Св. Миколая 10 с. Снятинка Собор Пр.Богородиці 11 с. Унятичі 12 с. Вороблевичі Царя Христа Пр. Іллі 13 с. Монастир Лішнянський Св. Арх. Михаїла 14 с. Лішня Перенес. мощів 15 с. Залужани св. Миколая Косми і Дамяна 16 с. Михайлесв. Безсеребників вичі по деканату

Сума 245,00 486,40 239,00 571,00 575,00 286,00 219,00 739,00 200,00 125,00 398,00 264,00 450,00 182,00 276,00 145,00 783,00 432,00 360,00 6 975,40

Дублянський деканат № парохія п/п 1 с. Гординя с. Кружики 2 с. Корналовичі смт. Дубляни с.Мала Білина 3 с. В. Озимина 4 с. Корничі

52

назва церкви

Сума

Св. вмч. Димитрія Покр. Пр. Богородиці Воскресіння ГНІХ Богоявлення ГНІХ Пресвятої Трійці Св. Миколая Св. Миколая

390,00 135,00 546,00 341,00 214,00 133,25 302,00

с. Вербівка 5 с. Пиняни с. Калинів 6 с. Бабино с. Береги с. Зарайське 7 с. Велика Білина 8 с. Городище с. Сіде 8 с. Озерне 9 с. Залужани с. Лука 10 с. Ковиничі с. Містковичі по деканату

Св. Івана Хрестителя Св. Косми і Дамяна Св. Арх. Михаїла капл. ап. Івана Богосл. Св.ап. Івана Богослова Різдва Пр. Богородиці Стрітеня ГНІХ Зіслання Святого Духа Різдва Пр. Богородиці Св. Миколая Різдва Пр. Богородиці Св. Миколая Преображення ГНІХ Собору Пр.Богородиці

272,00 537,00 419,00 90,00 259,00 161,00 311,40 502,00 344,00 380,00 387,00 299,00 312,00 6 334,65

Меденицький деканат № парохія п/п 1 с. Довге

Сума

назва церкви

Введення в храм Пр. Богородиці с. Опарі Св. Миколая 2 с. Тинів Прп. Параскевії 3 с. Городківка Преображення ГНІХ с. Літиня Св. вмч. Параскевії с. Літиня Вознесіння ГНІХ 4 с. Рівне Різдва Пр. Богородиці 5 с. Летня Різдва ГНІХ с. Летня Св. вмч. Євстахія 6 с. Ролів Перенес. мощ. Бориса і Гліба 7 с. Воля Якубова Св. Косми і Дам’яна 8 с. Добрівляни Покр. Пр. Богородиці 9 с. Грушів Св. муч. Параскевії с. Грушів Преп. Семеона Стовп. с. Грушів капл. Пресвятої Трійці 10 с. Волоща Собору Івана Хрест. с. Зади Св. пр. Іллі с. Майничі Покр. Пр. Богородиці 11 смт. Меденичі Успення Богородиці с. Коросниця Покр. Пр. Богородиці по деканату

246,00 102,00 463,00 1 028,00 61,64 832,00

198,00 313,00

442,00 252,00 72,00 4 009,64

Мокрянський деканат № парохія п/п 1 с. Винники

Сума

назва церкви

Св. Косми і Дам’яна Успення Богородиці Воздвиж. Чесн. Хреста 2 с. Бистриця Покр. Пр. Богородиці с. Новошичі Вознесіння ГНІХ с. Дорожів В. Св. вмч. Юрія 3 с.Котовань с. Ступниця капл.Покр. Богородиці с. Ступниця Св. вмч. Юрія капл. Преобр. ГНІХ 4 с. Дорожів В. с. Биків Успення Богородиці с.Ортиничі Введ. в хр. Богородиці Покр. Пр. Богородиці 5 с. Уріж с. Уріж Пресвятої Трійці с.Підмонастирок Богоявлення ГНІХ Собор Пр.Богородиці 6 с. Селець с. Мокряни Св. Арх. Михаїла Св. вмч. Юрія 7 с. Дол. Лужок с. Бронниця Св. Василія Великого

339,95 200,00 285,00 115,00 254,00 87,00 189,00 203,00 255,00 47,00 189,00 174,00 172,00 447,00 295,00 180,00

СЛОВО № 4 (44) /

8 с. Бронниця 9 с. Нагуєвичі с. Ясениця-Сільна с. Ясениця-Сільна 10 с. Медвежа по деканату

Св. Арх. Михаїла Перенес.мощ. св.Миколая Різдва Пр. Богородиці Блаж Миколи Чарн. Св. Миколая

113,50 383,00 260,00 404,00 4 592,45

Мостиський деканат № парохія п/п 1 с. Баличі с. В. Новосілки 2 с. Гусаків 3 с. Тамановичі с. Княгиничі с. Кропильники 4 с. Боляновичі с. Золотковичі с. Ніговичі с.Йорданівка 5 с. Гориславичі с. Радохінці 6 с. Крукеничі с. Острожець с. Воля Садківська 7 с. Вишенька с.Завязанці с. Костильники 8 м. Мостиська-2 с. Заріччя 9 с. Шегиня с. Буців с. Биків 10 с. Судковичі

11 12 13 14

с. Ятвяги с. Хлиплі с. Гостинцеве с. Липники с. Соколя с. Циків с. Тишковичі с. Завада м. Мостиська по деканату

назва церкви

Сума

Різдва Пр. Богородиці Св. вмч. Юрія Успіння Богородиці Богоявлення ГНІХ Св. вмч. Пантелеймона Св. вмч. Юрія Св. муч.Параскевії Воздвиж. Чесного Хреста Пресвятої Трійці капл.-костел Неп. Зачаття Покр. Пр. Богородиці Св. рівноап Володимира Воздвиж. Чесного Хреста Муч. Параскевії Св. апп. Петра і Павла

306,00 152,00 90,00 54,00 113,00 30,00 175,00 100,00 52,00

Різдво Пр. Богородиці Стрітеня ГНІХ Вознесіння Господнє Св. апп. Петра і Павла Св. апп. Петра і Павла Різдво Івана Хрестителя Св. Миколая Різдва Пр. Богородиці Св. первомуч.Степана Архистратига Михаїла Успення Пр. Богородиці Св. Миколая Собору Пр. Богородиці Полож. ризи Богородиці Різдва Пр. Богородиці Св. Арх. Михаїла Св. Арх. Михаїла Вознесіння ГНІХ св. Юрія

24,00 99,05 13,95 508,00

145,00 170,00 103,00 166,00

168,00 424,00 162,00 130,00 201,00 242,00 374,00 77,00 251,00 157,00 244,00 227,00 1 962,35 6 920,35

Підбузький деканат № парохія п/п 1 с.Ст. Кропивник с. Бистриця Гірська 2 с. Опака 3 4 5 6

назва церкви

Сума

Перен. мощів св.Миколая Св. Арх. Михаїла

446,00 199,00

Успення Пр. Богородиці Покрови Пр. Богородиці с. Залокоть Св. Миколая с. Рибник Вознесіння ГНІХ с. Рибник Успення Пр. Богородиці смт. Східниця Св. апп. Петра і Павла с. Перепростиня Св. вмч.Димитрія с.Н. Кропивник Св. Арх. Михаїла с. Головське Св. Миколая с. Зубриця Св. Арх. Михаїла

грудень 2010 - лютий 2011

520,00 440,00 472,00 158,00 1818,00 416,00 419,00 214,00 73,00

с. Майдан 7 смт. Підбуж с. Сторона 8 с. Довге Гірське 9 с. Ластівка с. Коритище с. Свидник по деканату

Успення Богородиці Вознесіння ГНІХ Благовіщ.Богородиці Введ.в хр. Богородиці Преображ. Господнє Св. пр. Іллі Св. Володимира Покр. Пр. Богор.

ЗВІТ 339,00 578,00 159,00 120,00 55,00 21,00 6 447,00

Рудківський деканат № парохія п/п 1 с. Конюшки Королівські с. Круковець 2 с. Хлопчиціі с.Задністряни с. Луки 3 с. Колбаєвичі с. Чайковичі 4 м. Рудки 5 с. Долобів 6 с. Орховичі с. Новосілки Гостинні с. Никловичі с. Вістовичі с. Малинів с. Погірці 7 с. Острів с. Чернихів 8 с. Купновичі с. Роздільне 9 с. Ваньковичі с. Бірчичі с. Нижнє 10 с. Подільці с. Сусолів с. Сусолів 11 с. Нов. Острів с. Підгайчики по деканату

назва церкви

Сума

Св. вмч. Димитрія

87,00

Св. вмч. Димитрія Св. Миколая Благовіщ. Богородиці Преображення ГНІХ Собору Івана Хрест. Преображення ГНІХ Пресвятої Євхаристії Успення Богородиці Св. вмч. Юрія Різдва Пр. Богородиці

23,00 716,00 502,00 330,00 380,00 308,00 260,00 726,00 86,00 364,00

Успення Богородиці Христа Чоловіколюб. Покрова Богородиці Св. свмч. Йосафата Покр. Богородиці Св. апп. Петра і Павла Стрітеня ГНІХ Успення Богородиці Св. Арх. Михаїла Св. вмч. Димитрія Покр. Богородиці Успення Богородиці Введ. в хр. Богородиці Воздвиження ГНІХ Св. апп. Петра і Павла Св. ап. Якова брата Господнього ц. Св. Димитрія

93,00 73,00 186,00 132,00 68,00 225,00 298,00 170,00 180,00 33,00 291,00 390,00 135,00 497,00 6 553,00

Самбірський деканат № парохія п/п 1 с. Викоти с. Викоти с. Воютичі 2 с. Воютичі с. Ваньовичі с. Стрілковичі с. Бісковичі с. Воля Баранецька 3 с. Лопушня с. Лукавиця с. Черхава с. Лужок

назва церкви Покр. Пр. Богородиці Зіслання Святого Духа Різдва Пр. Богородиці Св. Миколая капл.Св.М.Чарнецького Св. апп. Петра і Павла Св. свмуч. Йосафата капл.Усікн. голови св. Івана Хрестителя Св. апп. Петра і Павла Св. вмч. Юрія Св. Арх. Михаїла св. апп. Петра і Павла

Сума 306,00 480,00 74,50 200,00 200,00 69,00 80,00 168,00

53

ЗВІТ 4 с. Нагірне с. Кульчиці с. Задністря 5 с. Чуква с. Бережниця 6 м. Самбір 7 м. Самбір 8 м. Самбір 9 с. Берестяни с. Міжгайці 10 м. Самбір 11 с. Вільшаник 12 с. Ралівка с. Ралівка 13 с. Блажів В. с. Блажів Н. с. Воля Блажівська с.Монастирець 14 с. Сприня с. Звір с. Звір 15 с.Максимовичі с. Верхівці по деканату

Різдва Пр.Богородиці Св. вмч. Димитрія Воздвиж. Чесн. Хреста капл. Пр. Трійці Різдва Пр. Богородиці Св. апп. Петра і Павла Св. ап. Андрія Перв. Різдва Пр. Богородиці Св. Івана Хрестителя Успення Богородиці Св. пр. Іллі Покр. Пр. Богородиці Преп. Параскевії Покр. Пр. Богородиці Преображення ГНІХ Св. Степана Собору Богородиці Різдва Пр. Богородиці Воздвиж. Чесн. Хреста Св. Миколая Собору Богородиці Преображення ГНІХ Св. Косми і Дам’яна Св. Василія Великого

250,00 76,00 50,00 347,00 328,00 503,00 4119,80 312,50 263,00 1116,00 250,00 400,00 341,00 170,00 306,00 206,00 175,00 251,00 206,00 209,50 11 457,30

Сколівський деканат № парохія п/п 1 с. Урич с. Підгородці 2 с.Крушельниця с. Ямельниця 3 м. Сколе с. Камянка 4 с. Коростів 5 м. Сколе 6 с. Побук с.Н.Синьовидне 7 с.В.Синьовидне с. Межиброди с. Гребенів 8 с. Корчин 9 с. Зимівки с. Орів 10 с. Сопіт 11 с. Тишівниця с. Труханів по деканату

назва церкви

Сума

Св. Миколая Св. вмч Димитрія Св. Миколая Св.ап. Івана Богослова Св.вмч. Пантелеймона Св. Арх. Михаїла Преп. Параскевії Різдва Пр. Богородиці Св. Володимира Вел. Успення Богородиці Собору Івана Хрест. Св. Миколая Благовіщ. Богородиці Св. Косми і Дам’яна Успення Богородиці Покр. Пр. Богородиці Св. Арх. Михаїла Різдва Пр. Богородиці Св. Миколая

124,00 360,00 300,00 130,00 608,00 344,00 236,50 675,00 89,00 243,00 641,00 143,00 326,00 130,00 224,00 529,00 345,00 84,00 404,00 5935,50

Славський деканат № парохія п/п 1 с. Лавочне 2 с. Тернавка с. Решітка 3 с. Хащоване 4 с. Грабовець 5

54

с. Тухля с. Кальне с. Хітар

назва церкви

Сума

Різдва Пр.Богородиці Введ. в хр. Богородиці Св. Володимира Різдва Ів. Хрестителя Різдва Пр. Богородиці Преображення ГНІХ Св. Миколая Вознесення ГНІХ Преображення ГНІХ

808,65 368,00 349,00 207,00 32,00 588,00 132,00 196,00

6 7 8 9 10

с. Волосянка с. Либохора с. Опорець с. Ялинкувате смт. Славське по деканату

Перен.мощів св.Миколая Різдва ГНІХ Воздвиж. Чесн. Хреста Покр. Пр.Богородиці Успення Пр.Богородиці

Старосамбірський № парохія п/п 1 с.Завадка м.Ст. Самбір 2 с. Тершів 3 с. Смерічка с. Бабино с. Виців с. Дністрик 4 с. Росохи с. Біличі с. Волошиново 5 с. Лаврів 6 с. Потік с. Великосілля с. Соснівка 7 с. Недільна с.Стрілки с.Стрілки с.Стрілки 8 с. Головецьке с. Гвоздець 9 с. Бачина с.Торчиновичі с. Воля Кублянська 10 с. Мшанець с. Плоске с. Галівка с. Галівка 11 с. Топільниця 12 с. Спас с. В. Лужок 13 с. Жданівка 14 с. Турє Нижнє с .Турє Горіш. по деканату

1051,00 366,00 370,00 413,00 1464,00 6 344,65

деканат

назва церкви

сума

Вознесіння ГНІХ Св. Миколая Св. Косми і Дам’яна Св. апп. Петра і Павла Богоявлення ГНІХ Св. Івана Хрестителя Вознесіння ГНІХ Різдва Пр. Богородиці Матері Божої Неуст.Пом. Св. Арх. Михаїла Пр. Онуфрія Св. Миколая Воскресіння ГНІХ Св. Арх. Михаїла Вознесення ГНІХ Св. вмч. Євстахія Покр. Пр. Богородиці Зіслання Св. Духа Собору Івана Хрестителя Св. Арх. Михаїла капл Св. свмуч. Йосафата Св. вмч. Юрія Собор Пр. Богородиці

205,00 2430,00 402,00 530,00 482,00

Різдва Пр. Богородиці Св. Арх. Михаїла Св. ап. Степана Св. Арх. Михаїла Св. муч. Параскевії Св. апп. Петра і Павла Преп. Параскевії Благовіщ. Богородиці Св. Миколая Різдва Пр.Богородиці

146,00 120,00 100,00

209,00 155,00 316,00 841,15 35,00 50,00 167,00 260,00 540,00 413,80 435,70 380,00 170,00 366,00 216,00

210,00 307,00 705,00 58,00 365,50 154,00 10769,15

Судововишнянський деканат № парохія п/п 1 с.Княжий Міст с.Волчищовичі с.Волостків 2 с. Бортятин с. Вуйковичі с. Заріччя 3 с.Мелешки с. Малнів 4 с. Дмитровичі 5 с.Шишоровичі с.Шишоровичі с. Макунів с. В. Мокряни с. М. Мокряни

назва церкви

сума

Різдва Пр.Богородиці Пр. Іллі Усікн. гол. Ів.Хрестителя Успення Пр.Богородиці Св. апп. Петра і Павла Св. апп. Петра і Павла Св. апп. Петра і Павла Св. муч. Параскевії Св. апп. Петра і Павла Св. Миколая св. муч. Йосафата Воскресіння ГНІХ Св. Даниїла Стовпника Воздвиж. Чесн. Хреста Св. ап. Івана Богослова

217,00 87,00 185,00 517,00 115,00 289,00 287,00 811,00 109,00 50,00 240,00 70,00 60,00

СЛОВО № 4 (44) /

6 с. Малнівська Воля 7 с. Стоянці с. Твіржа 8 с. Берегове м. Судова Вишня 9 с. Хоросниця с. Соломянка 10 с. Старява с. Годині 11 с. Годині с. Черневе 12 с.Довгомостиська по деканату

Св. муч. Параскевії Введ. в хр. Богородиці Благовіщ. Богородиці Нерук.обр.Ісуса Христа Преображення ГНІХ Покр. Пр. Богородиці Св.Івана Хрестителя Воздвиж. Чесн. Хреста Воздвиж. Чесн. Хреста Успіння Пр. Богородиці Воздвиж. Чесн. Хреста Воздвиж. Чесн. Хреста

597,00 117,00 609,00 410,00 667,00 228,00 533,00 175,00 6 373,00

Трускавецький деканат № парохія п/п 1 м. Трускавець 2 с. Модричі 3 м. Трускавець 4 м. Стебник 5 м. Трускавець с. Станиля 6 с. Уличне с. Уличне с. Уличне 7 с. Доброгостів 8 м.Стебник 9 м.Стебник

назва церкви

Сума

Покр. Пр. Богородиці Св. вмч. Димитрія Св. пр. Іллі Різдва Пр. Богородиці Св. Миколая Св. Йоакима і Анни Св. муч. Параскевії Покр. Пр. Богородиці Св. Пр. Іллі Св. Миколая капл. Блаж. Пратулинських мучеників Христа Чоловіколюбця

1129,00 246,25 1120,00 1714,40 296,00 402,00

10 м.Стебник-Солець Св. вмч. Пантелеймона м.Стебник-Колпець Введ. в хр. Богородиці по деканату

330,00 754,00 508,35 2315,00 187,23 179,00 9 181,23

Турківський деканат № парохія п/п 1 с. Вовче с. Вовче 2 с. Жукотин

назва церкви

М. Чарн. і 24муч. Введ. в хр. Богородиці Св. вмч. Пантелеймона Св. свмч. Йосафата с.Дністрик Дубовий Прсв.Серця Христового с.Дністрик Дубовий Христа Чоловіколюбця 3 с. Хащів Собору Пр.Богородиці 4 с. Лопушанка Покр. Пр. Богородиці 5 с.Ясінка Стецева Св. вмч. Димитрія с.Ясениця Преп. Параскевії с. Кіндратів Св. вмч. Димитрія 6 с. Верхня Яблунька Собор Пр. Богородиці 7 с. Сянки Св. вмч. Юрія с. Верхній Турів Св. вмч. Пантелеймона 8 с. Ісаї Св. Михаїла 9 с. Ільник Св. муч. Параскевії 10 м.Турка Перен. мощів Миколая м.Турка Св. апп. Петра і Павла 11 с. Боберка Св. Арх. Михаїла 12 с. Бережок Пресвятої Трійці с. Лімна Собору Ів. Хрестителя с.Райнова Воля по деканату

грудень 2010 - лютий 2011

Сума 348,25 316,00 281,00 549,70 600,00 330,00 200,00 650,00 200,00 164,00 60,00 290,00 522,00 310,00 634,00 167,00 679,00

Тухольківський деканат № парохія п/п 1 с. Жупани с.Климець 2 с. Нагірне с. Тухолька

назва церкви

Св. Арх. Михаїла Воздвиж. Чесн. Хреста Св. вмч. Юрія Успення Пр. Богородиці Св. свмуч. Йосафата Чудо Арх.Мих.(Бринівка) 3 с. Плавє с. Плавє Св.арх.Михаїла(Вадрусівка) Св.ап. Івана Богослова 4 с. Пшонець с. Головецько Богоявлення ГНІХ с. Риків Св. Василія Великого Св. Арх. Михаїла 5 с. Орява с. Орява Різдва Пр. Богородиці с. Погар Вмч. Димитрія Введ. в хр. Богородиці 6 с. Довжки Св. Миколая 7 с. Орявчик с. Козьова Св. Миколая 8 с. Верхнячка Благовіщення Богородиці 9 с. Долинівка Зіслання Святого Духа с. Сможе Св. Арх. Михаїла по деканату

ЗВІТ Сума 312,00 96,00 120,00 198,25 249,00 286,00 125,00 301,00 80,00 447,00 230,00 217,00 52,00 478,00 434,50 126,00 130,00 3 881,75

Хирівський деканат № парохія п/п 1 с.Чаплі с. Райнова с. Іванів 2 с. СушицяВ. с. Терло с. Максимівка С.Лібухова 3 м. Хирів с.Поляна с. Заріччя 4 с.Слохині с. Сливниця 5 с. Старява с. Катино с. Катино 6 с.Стара Сіль с.Стара Ропа 7 с. Сусідовичі с. Надиби 8 с. Гуманець 9 с. Березів с. Муроване с. Тарнавка 10 с. Городовичі с. Скелівка с. Засадки 11 с. Лопушниця по деканату

назва церкви

Сума

Перенес. мощ. св.Миколая Зіслання Святого Духа капл. Св. Арх. Михаїла Полож. ризи Богородиці Різдва Пр. Богородиці Покр. Пр. Богородиці Покр. Пр. Богородиці Різдва Пр.Богородиці Св. Миколая Св. Миколая Успення Пр. Богородиці Покр. Пр. Богородиці Преп. Параскевії Собор Пр. Богородиці Св. Йосафата Св. муч. Параскевії Св. пр. Іллі Різдва Пр.Богородиці Успення Пр.Богородиці Різдва Пр. Богородиці Св. ап. Івана Богослова Покр. Пр.Богородиці Св. апп. Петра і Павла Собору Пр.Богородиці Св. безср. Косми і Дам’яна Св. Івана Хрестителя Св. муч. Параскевії

287,00 182,00 128,00 513,00 380,66 207,00 958,00 130,00 317,00 250,00 201,00 415,00 505,00 485,00 306,00 63,50 100,00 80,00 216,00 408,00 178,00 6310,16

6300,95

55

ЗВІТ ЗВЕДЕНИЙ СПИСОК Пожертв на семінарію за 2000 - 2010 роки. Роки

№ Деканати п\п

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

1

Бориславський

1891,51 1428,49 1792,09 1905,21 1989,49 2464,37 2871,55 2616,17 4050,00 4399,00

2

Висоцький

598,97

996,05 1106,05 1494,50 2160,30 2549,30 2986,85

3024,00

3

Добромильський

1653,26 1290,06 1479,33 1672,40 2048,65 2415,95 3169,40 4398,70 7411,35 6541,60

7170,50

4

Дрогобицький

2611,80 2779,80 2932,17 3503,33 5043,04 5531,34 4653,51 8453,15 14289,49 12126,60 22350,55

5

Дублянський

1372,42 1438,78 1235,51 1927,30 2104,70 2263,00 2524,92 3133,00 4419,30 5241,00

6334,65

6

Лішнянський

1502,53 1383,82 1357,78 1666,96 1950,63 2399,81 2206,60 3551,10 4782,50 5101,00

6975,40

7

Меденицький

981,61

1177,81 1173,82 1102,60 1360,55 1658,60 2035,20 2917,95 3760,45 3863,00

4009,64

8

Мокрянський

666,83

1166,45 873,86

1314,67 1464,65 1781,40 2240,16 3252,20 3751,40

4592,45

9

Мостиський

1212,67 1220,57 1514,56 2181,05 2899,08 3066,93 3996,29 4285,00 7497,40 6598,20

6920,35

10 Підбузький

1238,86 1154,24 1216,99 1513,36 1884,75 1828,57 2269,45 2995,11 3891,55 4003,75

6447,00

11 Рудківський

1761,84 1814,71 1956,09 1942,78 2333,17 2630,70 3342,10 3934,55 5173,20 6177,50

6553,00

12 Самбірський

1735,58 1963,65 2849,33 2509,11 2643,57 3918,15 3823,47 4815,60 6468,95 11068,65 11457,30

13 Сколівський

1939,86 1455,02 1684,55 1516,36 2226,27 3150,60 3009,23 3887,70 5201,20 5562,45

5935,50

14 Славський

1433,39 1302,40 1526,66 1537,06 2064,06 2757,61 2598,60 3606,45 4228,85 5797,15

6344,65

15 Старосамбірський

1393,69 1626,94 2431,77 2732,79 3013,04 4467,15 5111,54 5944,08 8323,44 9385,00

10769,15

610,53

666,35

916,62

922,26

5781,10

16 Судововишнянський 1900,86 2030,47 2033,81 1660,52 2180,77 3082,65 3326,50 4035,25 5018,00 5318,83

6373,00

17 Трускавецький

1329,72 1796,67 2042,58 2539,15 2966,81 4296,68 5418,35 5989,21 8921,72 9015,80

9181,23

18 Турківський

1308,47 1082,56 1342,58 1604,96 1715,54 2728,70 2396,65 3580,40 4894,75 5338,00

6300,95

19 Тухольківський

1449,44 1185,60 1730,40 1686,28 1930,45 1911,68 1944,46 2669,48 2817,70 3600,35

3881,75

20 Хирівський

1004,63 1076,55 961,03

6310,16

Всього

1833,14 2235,59 2460,19 2700,15 2913,75 5692,55 5129,60

28987,94 28985,12 32801,26 36873,24 44900,88 55603,38 60673,87 78127,11 112643,90 121005,73 155563,56

Кожного року, згідно з розпорядженням Правлячого єпископа Самбірсько-Дрогобицької єпархії, проводиться дві грошові збірки для потреб нашої єпархіальної Семінарії. Збірку на початку академічного року проводять самі семінаристи, котрі, окрім цього, мають нагоду розповісти вірним про семінарійне життя та особисто подякувати за їхню щедрість. Ми надзвичайно вдячні всім, хто склав свою пожертву для виховання майбутніх душпастирів. У народі є гарна приказка: виховати одного священика є важливішою справою, аніж побудувати храм. Дуже дякуємо всім священикам, котрі заздалегідь повідомили своїх парафіян про цю грошову збірку, пояснили її важливість та заохотили до щедрості. Цим вони показали своє велике бажання співпрацювати з Господом, допомагаючи тим, кого Він кличе до священичого служіння у своїй Церкві. Також велике спасибі всім, хто в цей неврожайний рік допоміг Семінарії продуктами. Молимося, щоб Господь щедро винагородив усіх наших жертводавців своєю благодаттю. о. Григорій Комар, проректор та економ Дрогобицької Духовної Семінарії

56

СЛОВО № 4 (44) /

грудень 2010 - лютий 2011

СЛОВО № 4 (44) /