Слово до читача Доброго дня, дорогі читачі. Автор збірки — не професійний письменник і не філолог, тому змушений попередити, що бажаючі знайти якісь принципово нові літературні прийоми, жанрові форми будуть розчаровані. Однак доля подарувала мені чимало зустрічей з цікавими особистостями, можливість бачити розвиток характерів у різних життєвих ситуаціях. Грань — це межа, лінія взаємодії між світами, спільнотами, окремими людьми, характерами, надзвичайно тонка лінія, яка, як і грань дорогого каменя чи прозорого гірського кришталю, при найменшій зміні кутів, обставин та ситуацій дозволяє побачити неозброєним оком у білому, буденному на перший погляд, сонячному світлі весь спектр кольорів та напівтонів, захованих зазвичай за правилами та умовностями нашого світу. Нерідко грань у переносному або й прямому значенні слова стає лінією фронту, та люди продовжують жити, переживати, любити, ненавидіти, приймати рішення і діяти. Тому багато віршів у збірці присвячено мотивам, характерам та умовам, які можуть лишатися непоміченими до певного моменту, хоч і є зародками майбутніх епохальних змін. На жаль, збірка виходить в непростий для нашої держави час, тому декілька слів щодо першого розділу. Можу сказати одне: мені пощастило. Знаходячись у специфічних місцях протягом тривалого часу, я побачив і пережив, з незалежних від мене причин, значно менше від багатьох моїх товаришів. Коментувати ситуацію в Україні не маю права і не буду. Для того, щоб висловити жаль за полеглими — часто найкращими представниками нашого народу, співчуття їхнім рідним, — немає ані слів,
6
Володимир Патола. ГРАНЬ
ані можливості. Ми ще повернемося до цього, впишемо ім’я кожного з них в історію, якщо самі не приєднаємося до них, але це буде потім. А зараз російсько-українська війна не закінчена, не закінчена антитерористична операція. Обидва ці терміни правильні. Ні для кого не таємниця — присутність кадрових російських військ на території України. Ні для кого не таємниця, що сьогодні наш супротивник діє методами, яких цураються і які зневажають представники більшості світових терористичних організацій. Не знаю, як назвати людей, які стріляють з мінометів у школу і знімають відеокамерами тіла дітей для формування чергового пропагандистського випуску російських новин. Не знаю, як назвати тих, хто знищує заради брудної пропаганди своїх же солдатів, що повертаються з поля бою. Нехай будуть умовно «терористами» (назвати їх росіянами, зважаючи на проукраїнську і чисто людську позицію окремих російських громадян, не повертається язик). Не знаю, як назвати «російських терористів в Україні», але мої побратими добре знають що з ними робити. Хочеться висловити вдячність бойовим товаришам, завдяки яким ми упевнені, що наші спини прикриті, своїй і їхнім сім’ям, які терпляче чекають чоловіків, батьків і братів, усім, хто підтримує нас зараз, в цей нелегкий час. Підтримує матеріально, теплими речами, навіть зброєю, але перш за все — підтримує морально. Адже кожна зв’язана шкарпетка, кожен дитячий малюнок, кожен предмет спорядження, куплений нерідко за останні гроші, — свідчення того, що ми — не самі, що захисників України не залишили один на один з проблемами, які для військових часто бувають не менш небезпечними, ніж ворог, нагадують про те, що за нашою спиною — українська земля та український народ, вільний, гордий, нескорений і непереможний, народ, який можна винищити, але зламати неможливо, про те, що приспаний століттями козацький дух знову пробудився, що знову настав історичний час — не питати, скільки
Слово до читача
7
ворогів, а лише — де вони. Від себе і від побратимів дякую всім, завдяки кому відчуття сили та підтримки знімає питання, за що воюють українські військові, дозволяє їм вистояти у найважчі моменти, дозволяє повертатися. Слава Україні! Хочу висловити щиру подяку пану Осипу Зінкевичу, завдяки якому ця збірка вийшла у світ, моєму викладачу, літературному редактору цієї збірки Ользі Башкировій, художнику і волонтеру Беаті Куркуль, яка вже більше двох років живе прикордонною реальністю, за найкращу в світі обкладинку, а також батькам, сестричці, товаришам — усім, з ким маю честь спілкуватися та дружити і хто, можливо, впізнає себе на сторінках. Квітень, 2015
Летимо туди, де сонце сходить…
Перед виходом. Красна Талівка, червень 2014
Речі бійців оперативно-бойової прикордонної комендатури (ОБПК) «Могилів-Подільський» після повернення з передових позицій за Дебальцевим (блокпост «Балу»). З собою брали тільки найцінніше
Летимо туди, де сонце сходить…
*** Холодна весна. Чотирнадцятий рік. Яскраво і страшно почате століття. Як відчай без дна, нерішучості пік, нездатність вести і готовність горіти. Чужої брехні безперервний потік, отруйної зради брудне розмаїття... Палають вогні, піднімається крик, сусідська пащека зміїна пригріта... По вістрю клинка неприкрита душа, прив’язаним псом по короткому дроту... Команда дзвінка — І загін вирушав робити важку чоловічу роботу. 05.05.2014
11
12
Володимир Патола. ГРАНЬ
*** Присвячено кримським подіям
Коли вогненний час питання ставить В тумані лицемірства і брехні, Коли людину вирізняють справи, А честь і дух гартують у вогні, Коли здавався вирок незворотнім, Коли кривавий вождь тріумфував, — Піднялася у бій Небесна Сотня, Залишившись навіки між заграв. Коли у вічі смерті прикордонник Повторював присягу без вагань, Отримував «наказ на охорону» І виступав на небезпечну грань. Коли настав момент сказати, хто ти, І зупинити смерть своїм життям, — Четвертий день стоїть морська піхота Без флангів, без тилів і прикриття. Коли топтали землю окупанти І тьмарив розум біль вчорашніх втрат, — Старенький ветеран збирав команду І мовчки прямував у військкомат. Коли пілоти рвалися у небо, Рятуючи машини для війни, — Земля батьків сказала: «Хлопці, треба!» — І відповів туман: «Летіть, сини». Коли живим щитом закрили стіни Частин військових діти і жінки, — Весь світ збагнув: не вмерла Україна Стараннями «московської руки».
Летимо туди, де сонце сходить… Коли настав момент життя чи смерті, — Кремлівського фашиста дикий сказ Нарвався на святу козацьку впертість, На те, що заповів колись Тарас. Якщо не раб — бери у руки зброю! Безсмертна слава кличе до вінця. Сьогодні. До останнього набою! Навіки. До останнього бійця! 04.03.2014
13
Захист Батьківщини — традиція родини Тининики. Орден «За мужність» правнук Віталій отримав за героїзм під час боїв на блокпосту «Балу» (Дебальцеве). Після поранення просив побратимів лише про одне: забрати з пробитого бронежилета та зберегти сімейну реліквію і талісман — багнет прадіда. Хлопці не підвели. У Віталія буде час навчити синів володіти зброєю
Летимо туди, де сонце сходить…
*** Куплену кров’ю дідів свободу Гублять без опору у ганьбі. Забуті Крути, Базар і Броди, І смерть вчорашня чужа тобі. Але рабів до раю не пустять І нам готують шлях в нікуди. Сибір, ГУЛаг, Соловки забуто. До чорта душу. Честь — до біди. Досить просити пощади в долі І проклинати події злі. Кожному ворогові — по кулі. Кожному зраднику — по петлі. 07.04.2014
15