Лауреати «Смолоскипа»
Олена Павлова
Київ
Смолоскип
2021
Олена Павлова Народилася 5 липня 1986-го в Острозі, виросла у Рівному, де закінчила школу і художню школу. Живе в Києві. Навчалася у Києво-Могилянській академії на українській філології та журналістиці. Працювала у відділі культури журналу «Країна»—спершу журналісткою, а згодом редакторкою відділу. Заснувала та сім років була кураторкою конкурсу актуальної короткої прози «Новела по-українськи». Згодом—шеф-редакторка Osvitoria.Media, провідного українського сайту про освіту. Авторка Кота Інжира—коміксперсонажа, що має десятки тисяч читачів у соцмережах. Членкиня PEN-Україна. «Шкіра міст»—дебютна збірка поезії. 2019-го рукопис посів ІІ місце на літературному конкурсі «Смолоскипа». До неї увійшли вірші за сім останніх років.
це шкіра наших міст, це їхні зморшки
{6}
холодна війна а потім вони поставили лічильники на тепло у власних стосунках не те щоби їхні стосунки були особливо теплими тому рішення видалося слушним і до того ж енергоощадним обоє довго ухилялися від сплати вимагаючи від іншого то тепла то субсидій підвищуючи одне одному тарифи погрожуючи відрізати все назавжди і таки відрізали потім приварювали назад бо виявлялося, система теплопостачання у них спільна а між тим найлютіші морози переживали поруч з випадковими обігрівальними пристроями необережне поводження з якими призводило до того, до чого призводило але кожен із них ні на мить не припиняв цю холодну війну за тепло і коли вона нарешті перейшла до гарячої фази вони навіть не помітили, як скінчилася зима між ними
{7}
Стіни наших міст Наші міста носять на стінах шрами від вивісок банків-банкрутів. Плити під ногами— не менше, ніж тектонічні плити. Назви вулиць— тату з іменами колишніх коханців, перебиті новими. Нашим трамваям позаздрять найкращі музеї трамваїв. Рами вікон—як рами картинні, за ними такі сюжети. Але балкони зашиті, щоб жодна Джульєтта не вийшла. Ліфти—не працюють: ні звичайні, ні соціальні. Мармуру, видобутого в нашому метро, вистачить не на один Парфенон чи мавзолей, аби було кого класти. Наші вечірні новини не кращі ранкових. Наші газети—переважно не наші.
{8}
Ями на місцевих дорогах водії знають краще за родимки на тілі коханих. Але однаково блукають— ці повороти доведуть до сказу найліпший навігатор Бо найбідніші райони тут пахнуть, як найбагатші, особливо в підземках. А головна вечірня розвага—вивчати, як від променів сонця у вікнах формується весь золотий запас цього міста і ржавіє до ранку. Тому наші кишені повні монет, за які нічого не купиш, і зірок із пробитих сузір’їв на трамвайних талонах.
{9}
Колискова Перед сном, замість овечок, вона рахувала всі його поцілунки. А він усе цілував і цілував, щоб вона втратила лік і далі не могла заснути.
{10}
Київ Київ—це не місто, а збірка міст, І ми з тобою на різних сторінках, У різних розділах, Наші сюжети ніколи не перетинаються, Хіба у змісті. І тільки це надає змістовності Кожному моєму слову І розділовим дорожнім знакам На сторінках цієї збірки, Прошитої метро, Із колонтитулами «Не притулятися».
{11}
В аеропорту Добрий день, ваш квиточок, будь ласка. Куди летимо? Хоч людина не може літати, Бо ми всі на три чверті—з води, Решта—турботи. Ще трохи—цитати. Валіза ваша? Це увесь багаж? А де знання, що за спиною не носити? В порядку віза? В цій частині світу Обов’язкові щеплення від сказу, Від кору і від докорів поразок. Чи є у вас рідини? Займисті речовини? Колючо-ріжучі предмети є? А слова? Покажіть язика! Скажіть «А». Виверніть кишені. Вилийте душу. Витягніть ремінь. Видавіть скло. Проходимо рамку. Не стійте, проходимо рамку. Та вийдіть нарешті за рамки! Тоді оберніться—побачите, Що рамок і не було.
{12}