№5 (7) 29 травня 2008 року Навчально-методичні матеріали: навчальна студентська газета
Веселого літа!
Дочекалися! Літо, сонце, спека і... довгоочікувані великі канікули - море, засмага, відпочинок, подорожі та гарний настрій. Та щоб сповна всім цим насолодитися, треба скласти екзамени, пройти практику, одним словом - довчитися! Отримавши перепустку у вільне, безтурботне життя, яке триватиме два місяці, пропонуємо взяти участь у конкурсі “А літом я був у...” Щоб стати переможцем, вам необхідно у незвичайній формі цікаво розповісти про свій відпочинок, і ваш матеріал ОБОВ’ЯЗКОВО надрукують на сторінках нашої газети. Як і всі студенти, ми також ідемо на канікули, тому зустрінемось у новому навчальному році. Бажаємо гарного відпочинку, приємних вражень та незабутніх спогадів. Зустрінемось!
ДАЙДЖЕСТ
2
Замок у неоготичному стилі... за 500 км від Запоріжжя Саме такі цікаві та незвичайні місця запорізького краю відвідують студенти ЗНТУ. Отримавши море задоволення від подорожі, вони готові поділитися своїми враженнями з читачами нашої газети. Чарівні перлини можна знаходити як у великих та багатих культурних скарбницях Києва, Харкова або Петербургу, так і в маленьких "мушлях", загублених у периферіях рідної Запорізької області. Можливо, не такі догляджені та пафосні, але, без сумнівів, прекрасні. Ми шукали перлини у Василівці. Що таке Василівка? Це невеличке та затишне пгт за півсотні кілометрів від Запоріжжя. Розташоване містечко на лівому березі річки Конки, що у свій час була межою між Російською імперією та Кримським Ханством. Її засновником був генерал Василій Степанович Попов, який отримав землі ще у XVIIІ столітті за планом роздачі земель на півдні України. Тож, напевно, не треба пояснювати, звідки пішла назва поселення. За часів онука засновника, Василія Павловича, Василівку намагалися перейменувати у Ва сильєво. Але назва не прижилася. Проте саме Василій Павлович почав будівництво родового замку Попових, дива, на яке у маленьку Ва силівку з'їзджаються подивитися люди з усієї України та з-за кордону. Палацевий комплекс будувався наприкінці ХІХ століття. Він включав у себе сам палац, північний, східний та західний флігелі, стайні, каретну, оглядовий майданчик, голуб'ятню та фонтан. Уже в наші часи були добудовані пара бараків а-ля невеличкий гуртожиток та живописні смітники. Всі споруди ансамблю (крім бараків) зроблені з червоної та жовтої цегли, що викладена у складному геомет ричному орнаменті. Стиль палацево го комплексу змішаний: він має як елементи неоготики, так і давньо руської та псевдомавританської класики. На жаль, на сьогодні, завдяки старанням влади 20-х років, від палацу лишилася лише одна побита вежа. Решту було віддано для переобладнання під корівники та свинарники. Як вам такий собі свинарник у неоготичному стилі? Крізь залишки минулого фундаменту проростає зелена травичка. Важко уявити, що колись саме на цій
М а й
б о г а т
н а
День свободы печати
В 1993 году Генеральная Ассамблея ООН провозгласила 3 мая Всемирным днем свободы печати. Этот день призван напоминать международному сообществу о том, что свобода печати и свобода выражения мнений являются основными правами, закрепленными во Всеобщей декларации прав человека. Необходимо защищать эти права, поскольку они представляют собой основу демократии и оказывают реальное воздействие на жизнь людей во всем мире.
День радио
7 мая 1895 года русский физик и электротехник Александр Попов осуществил первый сеанс радиосвязи и продемонстрировал миру первый радиоприемник. Спустя 50 лет в СССР праздник был учрежден официально. С 1945 года День радио отмечается ежегодно 7 мая и считается праздником работников всех отраслей связи, радиолюбителей и радиожурналистов России.
Основание Санкт-Петербурга
землі стояв розкішний палац, у якому жили, раділи та плакали люди. У півничному флігелі тепер розташований музей, де представлені як "спадщина" Попових (фотографії, чис ленні предмети побуту, герб та генеалогічне древо роду), так і історичні пам'ятки Ва силівки часів Голодомору, Вітчизняної війни тощо. За бажанням можна запросити екскурсовода, а можна ти хенько походити залами та преглянути виставочні композиції, погуляти теріторією комплексу. Щодо прогулянок, треба бути обережними. Деякі споруди, особливо стайні та арка південного флігелю, знаходяться в аварійному стані. Можна, звичайно, не довіряти попереджувальним табличкам та заохоченням адміністрації, але одного погляду на тріщини в стінах, підлозі й даху в стайнях достатньо, щоб відбити бажання прогулятися в них. Але, на щастя, вікна тут не дуже високі, якраз для того, щоб можна було просунути руку з фотокамерою.:-) В адміністрації музею нам порадили побувати на сусідній вулиці, де розташо ваний господарський будинок, той, де жили Попови до будівництва палацу. А ще непогано б завітати до центру міста. Життя Василівки й досі тісно переплітається з історією Попових. Не далеко від палацу знаходиться пам'ятне місце, де раніше стояла церква, споруджена після смерті Павла Васильовича Попова його дружиною. Зараз про неї нагадує лише високий курган з хрестом, що одиноко стоїть за Алеєю слави та пам'ятником Леніну. Говорять, що саме заради монумента Вождю була зруйнована церква та зрівняно з землею кладовище. Ще попереду - Будинок культури, куди перенесли мармурову сходинку та плитку з палацу. Поряд розташований парк, де є бюст за сновника міста. Навіть герб Василівки перейняв декілька елементів гербу Попових. А десь під землею пролягають підземні ходи, які ве дуть з палацу. В них, за легендою, заховані скарби стародавнього роду. Тож якщо їдете у Василівку, то тільки з лопатою.:-) Анастасія Бондаренко, ГП-417
16(27) мая 1703 года на болотистом берегу реки Невы на Заячьем острове Петром I заложена крепость Санкт-Питер-Бурх, это же имя
п р а з д н и к и
получил и возникающий вокруг Заячьего острова город. Эта дата считается днем рождения Санкт-Петербурга. Несколькими годами позже крепость стали называть Петропавловской, по названию ее главного собора.
День блондинок
С 2006 года "светлая дата" 31 мая объявлена Всемирным днем блондинок. В этот день чествуются героини множества анекдотов, заложницы перекиси водорода, невинные жертвы гламура, повелительницы соляриев и силикона, любимицы настоящих джентльменов и обладательницы суперлогики. Как считают ученые, настоящая блондинка - явление редкое, и к 2202 году они могут исчезнуть с лица Земли.
День без табака
Всемирная организация здравоохранения в 1988 году объявила 31 мая Всемирным днем без табака с целью добиться того, чтобы в XXI веке проблема табакокурения исчезла. Но XXI век уже наступил, а проблема не исчезла, поэтому борьба с никотином продолжается! Евгения Чистякова , ГП-415 (по материалам Интернет)
Сторінками історії
Ми їм завдячуємо життям
3
Коли дивишся на ветеранів Великої Вітчизняної війни, на очах з'являються сльози. Їх так мало залишилося серед живих! Ветерани воювали за достойне життя, за свободу і незалежність у майбутньому. Вони подарували нам можливість жити так, як ми живемо зараз. Хто знає, що б на нас очікувало, якби не перемога "наших" у війні? Тому ми повинні цінувати ветеранів і бути їм вдячними за те, що вони не побоялися вийти назустріч кулям і до кінця вистояти на полі бою. Старі радянські фільми дають нам змогу побачити ту картину з історії війни, де кожен залишив частину себе, де лунало впевнене і переможне "УРА!", де відстоювали і захищали нашу рідну землю. Пригадаймо фільм "В бой идут одни старики", який, мабуть дивились усі, і кожен для себе взяв урок, а, можливо, і дав відповідь на запитання: “А чи змогло б сучасне покоління так захищати свою
Батьківщину? Чи знайшлися б серед нас добро вольці, які б пішли у наступ, аби захищати свої кордони?” Дивишся на мо лодих юнаків і думаєш: коли б тільки не було війни! Бо наслідки будуть дуже відрізнятися від тих, які були 1945 року. Нас зараз зовсім не так виховують, як наших дідів. Багато хто з юнаків робить усе, аби тільки не піти служити до лав армії. Але чому наше покоління таке і хто в цьому винен? Звичайно, одразу звинувачуємо нашу державу, яка не може дати гарантії, що з армії хлопці повернуться живі та здорові, звинувачуємо за низький рівень життя, за підвищення цін, за неможливість знайти гарну роботу. Через це в молоді виникає відчуття незахищенності, і тому воювати за рідну країну знайдеться мало бажаючих. За великі гроші можуть зрадити Батьківщину -відстоювати права іншої країни. Що робити далі і як виховувати молодь, щоб можна було не боятися за завтрашній день? Це риторичне запитання, і навряд чи хтось може дати правильну відповідь. Головне, щоб ситуація в нашій країні не стала гіршою. Треба виховувати в молоді людські якості: вірність, дружбу, доброту. Якщо вона це зрозуміє, тоді ми зможемо гордитися нашим поколінням. Анна Клименко, ГП-415
Случайная встреча Обычный день, за который успел устать… Начало студенческой жизни добавило проблем, забот, но учусь я тому, что мне очень нравится, и с выбором не ошибся уверен: справлюсь! Пары закончились: наконец-то домой! теперь только ко мне, - тут пенсию получить Троллейбусная остановка на удивление не можешь, так мозг еще весь съедят… оказалась пустынной. Впрочем, час пик И дальше последовали слова непечатного позади, и большинство счастливчиков уже характера. наслаждаются домашним уютом. - Послужил Родине - язвы теперь не Усталость заставила присесть на лавочку. заживают… Вдох - выдох: все, хватит с меня лекционных Возникло низменное желание конспектов! отодвинуться от этого человека: "Язвы? Рядом присел мужичок. На беглый взгляд - Болеет еще чем?" лет пятидесяти, но, кажется, на его лице - "Чернобылец" и без пенсии… Когда много лишних морщин, которые добавляли жахнуло, я то в Свердловске был. Тебе, не года, а целую жизнь. парень, не понять. Сейчас каждый в своем Неуклюжесть движений и бесцельный угле сидит, а тогда-то - одна страна, один взгляд наводили на мысль, что он явно народ, одна беда. Командировали. нетрезв, если не сказать больше. Приехал, потом с женой-украинкой остался. - Парень, не будет прикурить? Теперь знаешь, что говорят? "Едь в свой - Конечно, - отозвался я. И, только Свердловск, бери там справку о протянув сигареты, заметил - он разминает прохождении службы, и тогда будет тебе свою - дешевую и без фильтра. пенсия". Мне здесь жить не на что, а туда за - Да не-е, мне бы огоньку, - отказался какие барыши ехать? мужичок. Мужичок явно нетрезв. Сейчас ему "Сверкнула" моя зажигалка, на секунду поговорит охота, желание, возникающее, обострив его портрет, потертый временем. когда под хмельком подступает к горлу А женщина, высматривавшая в вечерней обида за прожитое и за то, как хотелось бы мгле троллейбус, бросила "старичку": прожить. - Опять куришь? Сколько можно? По правде сказать, общаться с этим - Эх… - мой сосед в сердцах отмахнулся человеком не хотелось. Я молчал, а он-то рукой. думал, что его понимают, сочувствуют. Но - Федя! - жена (несомненно, это была она) ведь я не могу ему помочь, тем более укоризненно посмотрела на мужа. сегодня. - Вот так всегда… - мужчина обращался Однако об одном крепко задумался: его
рассказ и мои проблемы - не одного поля ягоды. Мои не заслуживают называться таковыми - мелкие трудности, не более… И еще: мужичков таких по всей стране много, и не только в нашей "вільній Україні". Рано состарившихся, пьющих потому, что только дешевое "пойло" они могут себе позволить, чтобы хмель, бьющий в голову, помог им не чувствовать ран на теле и душе. О них забыли две страны, что некогда были одной, единой Родиной. Они честно выполнили свой гражданский долг перед Отчизной, а помнит ли их она? Сергей Журбенко, ГП-417
4
"Зозуленько, зозуленько, скільки мені жити залишилось... у дитячому будинк у ? " Жалісна пісня про те, як живеться запорізьким "зозуленятам" у будинку немовляти "Сонечко" Кажуть, усіх на світі жінок можна умовно поділити на три психотипи: "чайки", "квочки" та "зозулі". Перші самі все життя "в польоті" й діточки звикають летіти за ними, здіймаю чись над життєвими негараздами, долаючи перешкоди й далекі відстані... Другі - ясна річ, усе життя присвячують тому, що квохчуть над дітьми, оберігають їх не лише від великих проб лем, а й від цілого світу взагалі, стаючи від цього "малорухомими" - як у фізичному, так і в духовному розумінні... Треті - також відповідають своєму прототипу зі світу птахів: діточок вони зазвичай народжують по кілька, але виростити й виховати принаймні одного - хай Бог милує! Відтак - опікуються діти-зозуленята "усім лісом", тобто усією громадою (а що ж зали шається робити "лісові", як не ростити й допомагати "постави ти на крило" усіх тих, хто в ньому народився?!) Ймовірно, саме на це розраховувала й біологічна мати одного малюка, коли підкидала його під самісінькі ворота обласного будинку немовляти "Сонечко" (і не в оксамитових чи шовкових пелюшках, як "бідну Настю", а у картонній коробці з-під взуття, немов кошеня чи ховрашка). Що ж, для виховування людських "зозуленят" суспільство дійсно відкрило всілякі педагогічні заклади з веселими назвами на кшталт "Со нечка" (мабуть, схоже на "жалісну пісню для заспокоєння серця", як писав колись відомий російський письменник Анатолій Пріставкін). Проте, навряд чи матері"зозулі" у своєму рожевому дитинстві тільки-но і мріяли про "тепле крильце" держави у вигляді дитячих будинків. А втім - як знати...
Не за власним бажанням, "а токмо волею пославшей мя родительницы" У кращому випадку сюди привозять на "швидкій" або у міліцейському авті. У гіршому - просто кидають... під парканом. "Швидка" - це, кажуть, добре, на ній зазвичай привозять з першої міської дитячої клінічної лікарні, з прийомника-розподілювача для малюків-"відмовничків" (саме так називають тут немовлят, від яких рідні матері відмовились ще в пологових будинках). Акушери кажуть, що "серйозних причин" для відмови від власної дитини су часні батьки сьогодні вигадують безліч: від уроджених вад, помітних неозброєним оком (щодо цього - особливо "уразливими" бувають молоді батьки) і до алкоголізму, нарокоманії, віл-інфекції, безробіття та безгрошів'я матерів-одиначок (останній аргумент звучить особливо цинічно на тлі впровадження нової державної допомоги породіллям у вигляді кількох тисяч гривень за народження дитини). Але щоб малюк, котрий залишився без батьківської опіки, потра пив нарешті до будинку немовляти "Сонечко", потрібно отримати відповідний дозвіл від державних структур (органів влади чи місцевого самоврядування). І лише тоді запорізьке "зозуленятко" доправлять у "Сонечко" ("з вітерцем", на "швидкій").
Міліцейське авто - це вже складніше: на ньому зазвичай привозять малят із місць "не дуже віддалених" (базар, вокзал, ВТК та інших специфічних закладів, де, на відміну від першого варіанту, люди у білих халатах - така ж рідкість, як і самі білі халати). Хоча вихователі кажуть, що в цієї категорії вихованців "Сонечка" більше шансів коли-небудь об'єднатися з родиною, адже їхнім батькам коли-не будь таки повернуть батьківські права (випустять на волю, виліку ють від алкоголізму тощо). За словами заступника головного лікаря обласного будинку немовляти "Сонечко" Людмили Бугарь, упродовж 2007 року батьки забрали з будинку 15 малюків, котрі потрапили сюди через правоохоронні інстанції. До речі, нині в Ук раїні існує абсолютно законна можливість залишати дітей у дит будинках лише "на де який час" (приміром, на час соціальної незахищеності матері-оди начки). Причому за
батьками зберігається повне право забрати дитину додому будь-якої миті. Краще пережити злидні в такий спосіб, аніж відмовитись від рідної дитини назавше, - вважають співробітники "Сонечка". Але, як не крути, кожна медаль має два боки. Зворотний бік цієї проблеми - етичний - якось не дуже вкладається у рамки христи янської моралі. А хотілося б врахувати і її. "Інші шляхи", якими немовлята потрапляють у "Сонечко", наразі виходять за межі розуміння автора цієї статті про людське ставлення до ближнього, до рідної дитини ж - і поготів. Як ми вже говорили, дитину можуть просто залишити під парканом дитячого будинку в кошику або й у картонній коробці (як це сталося торік). Причому "зозуля" тоді - мабуть, із переляку чи поспіху - переплутала територію, залишивши дитину під парканом сусіднього закладу (не інакше - за іронією долі "Сонечко" межує з міським ге ронтологічним диспансером). На щастя, малюк із коробки того разу потрапив "за призначенням", хоча й не одразу, - його принесли за адресою старі й добрі (в буквальному розумінні) сусіди дитбудинку. А куди після такого вчинку потрапить його біологічна мати - здогадатися теж не складно (бодай, не до райських кущів!) Хоча християнські свя щенники твердять, що Господь прощає людині й більш тяжкі злочини... Було б щирим каяття!
5 Замість каяття - мандарини
Пам'ятаю, якось, напередодні чергових парламентських виборів, одна з обласних організацій певної політичної сили запросила групу запорізьких журналістів відвідати "Сонечко", аби переконатись (і, звісно, швиденько відобразити у своїх ЗМІ) історичний акт передачі вихованцям будинку кількох коробок з фруктами й солодощами. Такий собі знак турботи від дядьків-політиків. Але присутнім чомусь не було ані приємно, ані радісно від цих мандаринів з політичним присмаком. Навіть хтось із моїх колег згадав гайдарівського героя Плохиша з його "діжкою варення та корзиною печива". Звісно, маленькі вихованці "Сонечка" не винні в тому, що дорослим політикам не відомі їхні справжні проблеми і потреби. Дарувальники, швидше за все, й не цікавились, що вже кілька років поспіль (принаймні з 2004-го) держава гідно забезпечує дитбудинки усім необхідним (від п'ятиразового харчування, підкріпленого набором корисних для здоров"я продуктів, і до різноманітного якісного одягу, придбаного через тендери в кращих виробників). Так, шановні співвітчизники, держава виділяє достатньо грошей на утримання "зозуленят". Єдине, чого не в змозі забезпечити дітям ані вона, ані "штатні мами" із "Сонечка", ані дядьки-політики, - це рідна ненька, котра для маленьких вихованців дитбудинків - все одно, що те світило в небі, - така ж далека й недосяжна.
Сьогодні ж - це не просто медичний діагноз, це -практично вирок. І що б там не казали з високих підмостків рок-зірки - ставлення до віл-інфікованих людей наразі залишається незмінним. До дітей - і поготів: недоторканні! Воістину: "батьки їли кислий виноград, а у дітей - оскомина на зубах залишилась".
Від "жалісної пісні" до "заспокоєння серця"
Згідно із Законом України "Про охорону дитинства", усі діти, які пе ребувають у закладах типу будинку ма ляти "Сонечко", повинні мати відповідний статус, що надає їм право перебувати в дитячому будинку. Приміром, для отримання дитиною га рантованих державою пільг, вона повинна мати офіційно підтверджений статус сироти (або статус дитини, позбавленої батьківського піклування тощо). На жаль, органи місцевого самоврядування нині рідко переймаються як по шуками недбалих батьків, які ведуть "асоціальний спосіб життя", так і процедурою визнання біологічних батьків та кими, що пропали без вісти. Також існує проблема призначення пенсій дітям, котрі втратили годувальника, адже для цього потрібно знайти трудову книжку принаймні одного з батьків (та ще й зі стажем роботи щонайменше 5 років). Але, по-перше, у батьків, що ведуть асоціальне життя, таких документів зазвичай немає, а по-друге, знайти їх буває вельми складно - до "Сонечка" ж потрапляють діти, які часто-густо не мають навіть свідоцтва про народження. Що ж, дай нам, Боже, милості й щедрот, аби виховати усіх "зозуПрактично, кожна із співробітниць "Сонечка" рано чи пізно чула та- ленят", котрі, як казала моя бабуся, поки ще вміщуються не вздовж, а впоперек свого ліжка. Дай, ке наївне й гірке дитяче зізнання. А то, буває, й без Боже, Україні якомога більше "чайРік 2008 указом Президента України усіляких запитань починають звати мамою кожну ок" і якомога менше "зозуль" в жінку, яка працює у "Сонечку", усі ті маленькі громадяни України, котрі перші в житті слова ви - оголошений Роком усиновлення і розвитку суспільстві! А то, погодьтесь, якось незручно від сусідів-європейців: мовляють у стінах будинку немовляти. сімейних форм виховання. Це означає, що на Друга світова війна закінчилась поСьогодні всі тітоньки Олени, тітоньки Світлани, над 60 років тому, а сиріт у державі тітоньки Тетяни та тітоньки Олі є названими мама- державному рівні заявлено: наша країна - ніби після тотального бомбардуми двохсот п'ятдесяти малюків, "винуватих" пе- зацікавлена в тому, щоб громадяни України вання території. ред "неньками рідненькими" лише тим, що прийвсиновлювали дітей. Лариса Мала, ГПз-417 фото із сайту www.deti.zp.ua
"Тьотю, а давай ти будеш моєю мамою!.."
Питання і відповіді про "Сонечко"
шли у цей світ небажаними дітьми. І бажатимуть їхнього існування на цій землі вже зовсім інші люди. А третина вихованців "Сонечка" - це діти-інваліди, які практично не мають шансів на всиновлення чи на будь-яке інше повернення у тепле родинне коло, - каже заступник головного лікаря будинку немовляти Людмили Бугарь. Хіба що заможні іноземці зглянуться на страждання чужої дитини і всиновлять маля, не зважаючи на усілякі вади його фізичного чи розумового розвитку. А ще у "Сонечку" є група малюків, котрим, ймовірно, вже ніколи не вдасться вийти у великий світ, пізнати родину, відчути хоча б якусь часточку сімейного тепла й любові. Бо вони - віл-інфіковані.
1. Скільки дітей міститься в Будинку дитини? Будинок дитини розрахований на 305 ліжок. Кількість дітей постійно змінюється і коливається від 290 до 305. 2. Який вік дітей? Від 1 місяця до 4 років. Більше всього дітей у віці до 1 року. 3. Які діагнози у вихованців Будинку дитини? Велика частина дітей має ті або інші захворювання. Є діти з діагнозом дитячий церебральний параліч (ДЦП), хвороба Дауна, вроджені вади розвитку. У деяких немає рук, ніг або інших органів. Усього 70 дітей-інвалідів. 4. Чи всі діти є "відмовними" і позбавлені батьківської опіки? Ні, не всі. Близько 10-15% мають батьків, які з тих чи інших при чин тимчасово не здатні утримувати дитину. Деякі з часом забирають їх додому. 5. Як діти потрапляють до Будинку дитини? З лікарень і пологових будинків, з обласного притулку. 6. Куди прямують діти після досягнення чотирьох років? Залежно від стану здоров'я і діагнозу діти прямують у Бер дянську школу-інтернат для дітей-сиріт, у школу-інтернат у м. Молочанськ, в Запорізький дитячий будинок-інтернат для дітей з розумовими вадами.
6
ГУЧНОМОВЕЦЬ
Ì À Ì È Í Å
Ñ Â ß Ò Î
Із зіркою на долоні і сонцем у руках кожна дитина в цей день йде до своєї матусі привітати її з найтеплішим і найсвітлішим святом на землі ДНЕМ МАТЕРі!
Ми вже дорослі. У кожного свої проблеми. Наше життя - це навчання, робота, інколи відпочинок, друзі, різні захоплення. А чи намагався хтось зупинити хоч на мить цей нескінченний кругообіг подій і згадати когось єдиного і рідного, щоб сказати щось важливе, від чистого серця. Ось, наприклад, такі прості слова: "Мамочко, я тебе дуже люблю!" І ви зрозумієте, що всі попередні буденні дні ви прожили тільки для того, щоб черговий раз побачити посмішку найріднішої людини, щоб відчути її палку любов, доброту, ніжність. Інколи ми не помічаємо ті матусині турботи і казкові щоденні вчинки заради нас, нашого майбутнього. Та є такий день, коли кожна дитина повинна для мами небо прихилити і рясно всіяти його яскравими зорями. Другої неділі травня ми відзначаємо День матері. Нині це свято в Україні вважається державним. А виникло воно так. Колись маленька амери канська дівчинка Анна Джервіс втратила маму. Їй було дуже важко жити, не раз вона мріяла про те, щоб пригорнутися до матусі, розповісти про свої проблеми. Тоді й народилася у неї мрія: щоб усі люди на нашій планеті в один і той же день вша новували рідну маму, матір-землю, Божу Матір. Її
сподівання втілилися у життя: День Матері запроваджено в США з 1914 року. Згодом його почали відзначати й в інших країнах світу. В Україні, на Галичині, День матері почали святкувати з 1929 року. Цього дня діти дарували своїм матусям виготовлені власними рука ми подарунки, писали листи-сповіді. Після служби в церкві, де славилася мати-земля і Мати Божа, відбувалися народні гуляння. Це свято почало відроджуватися в нашій країні після того, як вона здобула неза лежність. І з кожним роком його популярність зростає. Та не треба забувати, що воно має символічний характер. Адже свою любов до неньки ми повинні показувати кожного дня, а не тільки у свята. Щоб наші рідні розуміли і не забували про те, що їх діти вдячні їм за пода роване життя, за виховання, за турботу і піклування, за недоспані ночі і виплакані очі, за добру пораду і підтримку, за безмежну любов! Не потрібно цього дня купувати в подарунок дорогі речі. Буде досить промовити прості, невибагливі, щирі слова. І коли у ваше вікно заглянуть чисті промінчики сонця - пам'ятайте: у цей момент посміхається чиясь матуся!
Цінуйте та бережіть родину Згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, ухваленою 20 вересня 1993 року, 15 травня святкують День сім"ї. Родина - наше майбутнє. Саме родина виховує з дитини відповідального члена людської спільноти. Саме родина дає почуття спільності, співпереживання, доброзичливості та мудрості. І саме родина повинна бути в центрі розвитку соціальної політики. Як кажуть у народі, найрідніша нам та земля, яку ми сходили боси ми ногами. Людину прив'язує до певного місця на землі дім, де вона народилася і виросла, батьківське подвір'я, дерево, яке посадила власними руками.... На мою думку, і мати, і батько відіграють важливу роль у сім'ї, у вихованні дітей. Адже на їхні плечі лягає відповідальність за здоров'я та духовні й моральні якості своїх дочок і синів. На жаль, батьки бу вають різні. Одні залишають своїх дітей у притулках, а самі шукають щастя. Є й такі, від яких діти тікають самі, бо з ними неможливо жити. Вони знущаються, б'ють, принижують, а буває й не годують, тому, як це не видається жахливим, діти вважають, що їм краще живеться у підвалах та на горищах без "турботи" батьків. Є й такі, що навіть продають немовлят, бо їм не вистачає на пляшку. А всі ці діти мріють про щасливу роди ну, де будуть їх любити і піклуватися про них. На щастя, переважна більшість тат і мам є хорошими батьками. Вони не шкодують ні сил, ні коштів, щоб виростити своїх дітей здоровими, щасливими, дати їм найкращу освіту, навчити
бути чесними, чемними, любити працю. Такі батьки заслуговують на повагу, любов і, звичайно ж, на уважне до них ставлення. Ми просто зобов'язані віддячити своїм батькам за любов, доброту, терпіння, за недоспані ночі, за нерви і здоров'я, що вони втратили, виховуючи нас. Я добре пам'ятаю ніжні, лагідні мамині руки і міцні, натруджені татові, які так часто мене підтримували. Ніколи не забуду те, чому вони навчили, бо хотіли, щоб усвідомила, що я людина і маю свої обов'язки на землі. Де б я не була, я завжди буду повертатися у свою домівку, де затишок, де мама і тато. Від мами я отримую ласку, постійну турботу, ніжність. Мама найкраща порадниця й найвірніша подруга. Саме мамі я можу довірити най потаємніші думки. Тато ж власним прикладом учить бути стрима ним, тримати слово, відповідати за свої вчинки, а також най добріший захисник. Зараз я живу в "гучному" місті, але думками я там, де моя домівка, там, де моя родина. Дуже хочу, щоб усі юнаки та дівчата, які у майбутньому створюватимуть сім'ю, робили це раз і назавжди, пам'ятали, що вони повинні відповідати не тільки за себе, а й за долю своїх дітей. Адже батьки потрібні в будь-якому віці. Юлія Ставицька, ГП-415
Євгенія Чістякова, ГП-415
М а м и н а д о л я Моїй матусі Чістяковій Галині присвячується… Заплющені очі, але вже не сплю. Навіщо щоночі я звуки ловлю. Цілую вустами червонії щічки, Вплітаю у коси шовковії стрічки. Як хочеться бачити щастя і сміх. Радіти за власних дітей - це не гріх! А скоро вже виростуть донечка й син, І стану чекати їх безліч годин. Та маю надію на те, що колись До тих берегів, що слізьми розлились Прилинуть два паруси білі, як сніг І прийдуть лебідка й орел на поріг. Обнімуть, поплачуть, розкажуть усе: Як швидко життєва ріка їх несе, І хочеться ще раз в дитинство - туди, Де мама ховала від горя й біди. І знову нестримне, болюче чекання, Турбота на відстані, страх і зітхання. Цей шлях вимагає сили героя, Бо ймення просте йому - мамина доля! Євгенія Чістяковa, ГП-415
“Я їДУ ДОДОМУ”
7
Найдооовше місто в Європі Нещодавно відвідав найОкрім розваг, Кривий Ріг (в просторіччі довше місто в Європі. Там Кривбас) - відомий своїми промисловими же покатався на єдиному в гігантами. А саме комбінат "Арселорміттал Україні підземному швидСтіл Кривий Ріг", колишній комбінат кісному трамваї (не мет"Криворіжсталь", а також 4 гірничоро!). Ну, це з таких визначних пам'яток, щоб вам збагачувальні комбінати та шахти. Сучасний було легше здогадатися, про яке місто йтиме Кривий Ріг - це велике індустріальне місто, мова. Що, не здогадалися? Прикро... про що свідчить той факт, що місячний А мова йде про місто в центрі України, за обсяг виробництва промислової продукції 220 км від Запоріжжя. Місто, котре по праву дорівнює аналогічним показникам столиці Човнова станція можна назвати сталевою перлиною нашої дерУкраїни міста Києва. жави. Чи не кожен з вас З іншого боку, місто дуже зелене, це - 23 парки, 135 скверів, 11 чув про "Криворіжнабережних, 17 садів, що розкинулись на території загальною сталь", але не про саме площею 16,2 тис. га. У місті з 1986 року діє "метротрамвай". По місто. А є чим пишатися. суті, ця транспортна система є метрополітеном полегшеного Так, Кривий Ріг - найтипу. Довжина - 18 кілометрів, у тому числі 7 кілометрів довше місто в Європі! підземні ділянки. Це єдиний в Україні підземний швидкісний Мало того, у світі довші трамвай. Саме у лише Мехіко та Сочі. Нанас розташований певне, кожен із вас був у один із найбільших сусідньому Дніпропетще в Союзі цирків. ровську, до котрого Словом, є ЧИМ 89 км. Так ось, а Кривий пишатися. Майже Ріг завдовжки аж 126 км! к о ж е н метротрамвай Чи не є це предметом криворіжець для гордості? Згадайте пам'ятає "зоряні" свій проспект... часи місцевого Це місто унікальне! Іншого такого в Україні немає. Місто облас футбольного клубу ного значення за статусом розкинулося на площі 43 тис. гектарів "Кривбас", зокре і поступається територією тільки столиці України Києву. За чи ма, його виступи у сельністю населення воно посідає 8 місце в державі (684,7 тис. Європі. Є і КИМ пижителів). 95 квартал шатися: Павло Гла Перша згадка про Кривий Ріг в історії датується 1775 роком. Щозовий - відомий укдо виникнення назви раїнський гуморист; Володимир Маслаченко - футбольний воіснують дві легенди. ротар, спортивний телекоментатор; Валерій Маренич - один з 1. Засновником міста учасників музичного колективу "Тріо Мареничів"; Альона Бонда(а тоді ще просто поренко - українська тенісистка; Катерина Бондаренко - ук селення) був одно раїнська тенісистка. окий козак Ріг, у котІ наостанок, Кривий Ріг відзначає День міста у третю неділю рого друзі часто залитравня, тож - з Днем народження, рідне місто! шалися проїздом на Андрій Юрко, ГП-415 ночівлю. 2. Місце, де річка Олександр Поль - дослідник по Саксагань впадає в кладів залізної руди Кривбасу, Інгулець, дуже схоже Церква ініціатор промислового розвитку на ріг (знову ж таки регіону. кривий). Яків Вєснік - начальник будівництва Спочатку містечко входило до Херсонської губернії, а з 1919 р. і перший директор комбінату "Кри Кривий Ріг - повітове місто у складі Катеринославської губернії. воріжсталь". Нині ж місто набуло суттєвого розмаху. І не лише в довжину, а й Євген Вєснік - народний артист у розвитку. Воно поділяється на 7 райСРСР. онів. До початку XXI століття серцем Павло Глазовий - відомий ук міста вважалася його стародавня часраїнський гуморист. тина (Центрально-Міський район) з Володимир Маслаченко - футбольвулицями Карла Маркса й Леніна і ний воротар, спортивний телекомен майданом Визволення. Останнім чататор. сом фактичний центр міста, у вигляді Валерій Маренич - один з учасників бурхливого розвитку торговельної музичного колективу "Тріо Маре інфраструктури, розташовується на ничів". так званому Соцмісті, де міститься Геннадій Удовенко - екс-міністр занайбільша транспортна розв'язка кордонних справ України, Прези (район "95 квартал") і більшість тордент 52-ї сесії Генеральної Асамблеї говельних комплексів, нічних клубів, ООН (1997-1998). кафе й ресторанів. Альона та Катерина Бондаренко -
К Р И В И Й Р І Г
Відомі мешканці міста
Залізнична станція
Навчально-методичні матеріали:
̇‚˜‡Î¸Ì‡ ÒÚÛ‰ÂÌÚҸ͇ „‡ÁÂÚ‡ E-mail: studpol@ukr.net
українські тенісистки.
Укладачі: М.А.Дергач, О.В.Пашник, С.А.Панченко, В.П.Бєломорець, О.М. Журавльов Рецензент: Н.В. Островська Відповідальний за випуск: О.М. Хлєбнікова Надруковано в типографії ЗНТУ
Затверджено на засіданні кафедри журналістики, протокол №10 від 29.05.08. Автор логотипу В . Гавронський, верстка А.Клименко, Є.Чістякова, О.Пашник. Перша сторінка : Є.Чістякова, А.Клименко.
HA P P Y E N D
8 *** Ночь собирает все краски и плавит Мне твоей нежности так не хватает… Жизнь пролетает в окне маршрутки Я не прощаю такие поступки… Завязаны в узел мои дороги, Разбита душа на разлуки пороге, Разорваны в клочья признания крики Мосты перемирия часто двулики. Ненависть, прощенье - возврат на порядок Не надо просить, я теперь буду краток Засохшие розы, потухшие свечи, Истомные вздохи, прощальные речи. Бокалы пустые, колонки на минус. Меняю все в жизни и Windows на Linux. Кроссовки на туфли, любовь на ненависть, Гитару на плеер, а дружбу на зависть. В кого превращаюсь? Зачем я погнался? За счастьем? Успехом? И где оказался? Задернуты шторы в промерзшей квартире, Мне не оказаться в локальном эфире. Другой номер аськи, другие манеры, Другой телефон, ни к кому нету веры. Простился навеки я с тем персонажем, Теперь о бывалом никто мне не скажет. Да просто не смогут за маской заметить Того, кто был самым счастливым на свете… Того, кто любил, кого люди любили, Спасибо за то, что меня все забыли. Максим Мелешко *** Я не поет, звичайно, не поет. Слова мої прості, а рими запозичені. Та що мені робить, в печалях закосичена. Ох, юносте моя! Барвистий долі шлях... Мені б на танці ще, а я все за паперами. Та що мені робить? Ну що мені робить? Коли слова злітають, як за вітром листя з дерева. Слова прості - то є душа моя. А строфи всі мов ніжністю підковані. Зриваються вони, як крапельки роси. Й стають наспівними словами паперовими. Ірина Полулях, ГП-116
А Ф О Р И З М Ы Не зря у Бога люди вечно просят успеха и удачи в деле частном: хотя нам деньги счастья не приносят, но с ними много легче быть несчастным. И. Губерман Постоянно выбор перед нами Ставит потрясений круговерть: Очень больно шевелить мозгами Чтобы не предать и уцелеть. Э. Севрус Сначала увлекаемся любовью, Затем в благополучье ищем смак, А позже понимаем, что здоровье Значительно весомей всяких благ. Э. Севрус
Прекрасне і потворне Прекрасне - це весна. Весна, моя найулюбленіша пора року. З її приходом оживає природа, з теплих країв повертаються птахи, одягаються в зелень, квітують дерева й левади, гаї перегукуються голосним пташиним співом. Неначе густим молоком облиті фруктові дерева. Ось виструнчилися у весняному святковому вбранні - вишні, сливи, черешні, груші. І очей від них не відведеш! Тягне до них, підійдеш, милуєшся і не намилуєшся. Очі радіють, душа радіє. Здається, тихо гудуть розквітлі дерева, навіть метелики пурхають між квітами. Якось ми пішли сімейним гуртом до джере ла, що витікало з-під дніпровської кручі, попили прозорої води, набрали в пляшки. Раптом я побачила, моя тітка вслухається в дзюрчання потоку і хутко щось записує на аркуші паперу. А мій брат, почувши цю поетичну ноту, одразу ж переклав її на музику. То був справжній прекрасний гімн. Після того відкриття я збагнула, що маю справу з явищем стихійним, природним, що саме такими були всі співці минулого: вони відчували і голоси природи і горе та муки народу, відгукуючись на болі й радощі. Коли я слухаю звучання струн кобзи чи бандури, в душі виникає безліч образів: здається, що в просторі чути шепіт грози, гуркотіння героїчних боїв. Потворне в моєму житті - це забруднення природи, яку я дуже люблю, поважаю і бережу. Потворне - це горе, яке трапляється в нашому житті, це біль, який де які люди завдають усім нам. Найжахливіше в моєму житті, коли поряд немає близьких людей, тобто друзів. З вірним другом легше жити на світі, легше долати труднощі. Прекрасного в моєму житті багато, а потворного мало, кожен день я намагаюся знищувати цей бруд - потворне. Якщо люди будуть завжди усміха тися, радіти, жити веселим життям, на нашій планеті буде панувати щастя, бо, здається, без нього планета може зупинитися і сонце може не зійти. Юлія Ставицька, ГП-415
И м е н и н ы 1 июня - Николай, Сергей, Анастасия. 2 июня - Никита, Алексей, Владимир. 3 июня - Ярослав, Константин, Елена. 4 июня - Даниил, Захар, Софья. 5 июня - Иван, Севастьян, Мария. 6 июня - Степан, Григорий, Федор. 7 июня - Иван, Иннокентий, Федор. 8 июня - Александр, Карп, Елена. 9 июня - Леонид, Петр, Анастасия. 10 июня - Ираклий, Василий, Павел. 11 июня - Богдан, Андрей, Фаина. 12 июня - Исаакий, Никанор. 13 июня - Борис, Роман, Кристина. 14 июня - Гавриил, Харита, Вера. 15 июня - Дмитрий, Константин, Мария. 16 июня - Афанасий, Лукьян, Юлиан. 17 июня - Митрофан, Назар, Марфа. 18 июня - Игорь, Гордей, Леонид. 19 июня - Иларион, Фекла, Суссана. 20 июня - Степан, Тарас, Валерия. 21 июня - Василий, Павел, Федор. 22 июня - Алексей, Марфа, Фекла. 23 июня - Кузьма, Анна, Антонина. 24 июня - Ефрем, Варнава, Мария. 25 июня - Арсений, Тимофей, Юлиан. 26 июня - Даниил, Пелагея, Акулина. 27 июня - Николай, Осип, Иосиф. 28 июня - Лазарь, Модест, Михаил. 29 июня - Моисей, Михаил, Федор. 30 июня - Клим, Савелий, Дина.
Конкурс!
“Первісне мистецтво як студентська творчість”
Ціково, про що мріяла студентка, коли створювала цей шедевр (ще й під час пари!!!) Мабуть, скоро в когось буде весілля. А парта знадобилась для створення ескізу майбутньої сукні. Хотілось би знайти контактний телефон майстрині :-)
Сторінку підготувала Юлія Ставицька, ГП-415, фото автора