№6 "Виклики та ризики" by Svyatoslav Lobas

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ АРМІЇ, КОНВЕРСІЇ ТА РОЗЗБРОЄННЯ Адреса: вул. Іллінська, 10, офіс 5, Київ, 04070 тел.: +38 (044) 425-42-10, факс +38 (044) 425-16-22 www. cacds.org.ua

CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES

15 липня 2014

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ

Безпековий огляд ЦДАКР № 6

Загальні оцінки Основні виклики та ризики першої половини липня 2014

У дзеркалі експертної думки Актуальні питання переозброєння ЗСУ та інших військових формувань Деякі можливості військово-технічного співробітництва України з США Деякі рекомендації щодо створення армії нового типу Щодо можливостей збільшення надходжень до Держбюджету за рахунок удосконалення механізму відчуження військового майна та підвищення ефективності роботи з реалізації військового майна

Аналітичні розробки Короткострокові та стратегічні кроки щодо підготовки України до оборони та розвитку її сектору безпеки і оборони КЛЮЧ ОТ «ЯДЕРНОГО СУВЕРЕНИТЕТА» Ядерные энергетические реакторы на необогащенном уране как путь к решению проблем атомной энергетики Украины

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України. Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України. Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади. @2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР Редакційна колегія: Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР Члени Редакційної колегії: Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.) Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони, перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (1994 – 1999 рр.) Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review» Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.) Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики першої половини липня 2014 Основні виклики та ризики першої половини червня 2014 пов’язані із збільшенням можливостей вторгнення в Україну з боку Росії та початку масштабної війни. З іншого боку певні успіхи української сторони у проведенні антитерористичної операції (АТО) створили нові можливості для проведення майбутніх переговорів з російською владою. Ключовими питаннями залишаються складність протистояння чисельним терористичним актам на різних ділянках Луганської та Донецької областей, неможливість контролю східної ділянки кордону, що забезпечує безперервний зв’язок терористичних загонів із Росією. Той факт, що Москва продовжує забезпечувати антиукраїнські сили сучасною зброєю, залишається одним з ключових викликів новій владі в Києві. Експерти переконані, що вторгнення РФ на територію України може відбутися у будь-який момент. Зокрема, в разі вдало реалізованої провокації чи внаслідок отриманих сигналів з боку дипломатів на Заході щодо утримання підтримки України в разі початку війни. Аналітики вважають, що вторгнення Росії може відбутися раніше другої половини серпня (з цим періодом асоціюється повна готовність РФ до війни). Американська експертна група вважає, що потенційне вторгнення може мати тісний зв’язок із майбутніми парламентськими виборами в Україні, оскільки Путін через такі події поступово втрачає контроль над Україною. В ланцюгу втрат «втеча Януковича – успіхи АТО – вибори нового Президента України – вибори нового парламенту» останній фактор може поставити крапку над ідею Путіна створити підпорядковану територію з більшої частини України. Отже, за деякими даними, на цей час (середина липня) Україна знаходиться у найбільшій (піковій) військовій небезпеці з боку Росії. Станом на середину липня 2014 року Росія мобілізувала та сформувала поблизу кордонів підготовлені чисельні резерви. Очікується, що повна підготовка Росії до війни з Україною завершиться у серпні (за даними американських аналітиків), а попереднє відтягування військ від кордонів України мало на меті лише перегрупування та заміну «легких частин» (переважно спецпідрозділів з легкою бронетехнікою) та «важкі» механізовані, з організацією всебічної підтримки, від підготовки повітряних ударів до логістики. Наприклад, станом на кінець червня ц.р. у складі російських військ було лише 9 та 13 батальйонів спецназу відповідно у 1-му та 2-му ешелонах на відміну від 15 та 32 танкових, та 24 і 68 механізованих. Тобто тактика ведення війни в разі її розв’язання буде зовсім іншою, не схожою із просуванням підрозділів спецпризначення на броні легкої техніки. При цьому американські фахівці переконані, що нині російський Генштаб ретельно вивчає ведення операцій

Ключовими питаннями залишаються складність протистояння чисельним терористичним актам на різних ділянках Луганської та Донецької областей, неможливість контролю східної ділянки кордону, що забезпечує безперервний зв’язок терористичних загонів із Росією. Той факт, що Москва продовжує забезпечувати антиукраїнські сили сучасною зброєю, залишається одним з ключових викликів новій владі в Києві.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

під час Вітчизняної війни та має намір на випадок масштабної війни максимально враховувати як питання формування напрямків ударів, так і особливості місцевості. Зокрема, першим може бути удар на Півдні України (включно з території Придністров’я та Криму, де стягнуто підготовлені угруповання), потім на Півночі (включно з території Білорусі), і лише після відтягування сил з Центральної України – на центральному напрямку. Також за радянським зразком готуються й напрями точеного бомбардування українських авіаційних баз – з метою виведення з ладу авіації та систем ППО – поблизу кордонів з Україною Росія підготували значні сили бомбардувальників, включно дальньої авіації. Американський висновок полягає у тому, що Україна на цей час не має можливості адекватно відповісти на авіаційні удари силами своїх Повітряних сил (тим більше, що близько 25% ППО та 17% ВПС було втрачено в Криму). Однак, переконані американські фахівці з питань безпеки, «розумна» організація оборони за умов суттєвої допомоги з боку США та інших західних країн може дозволити українцям утримувати територію на Сході, Півночі та Півдні досить довго – достатньо для того, щоб Путін втратив військово-політичну перевагу. Така організація має включати термінові заходи – з підготовки до війни водних перешкод та мостів (в тому числі й за технологію «без руйнування магістралей та мостів»). Крім того, варто розглядати можливості РФ у контексті певних досягнень України в АТО, які значно впливають на перебіг подій та прийняття рішень Кремлем. Головне досягнення першої декади липня суттєве зменшення підтримки терористичних угруповань та сепаратистських рухів серед місцевого населення. Саме це надає підстави сподіватися на близькість переломного моменту у розпочатій Москвою неоголошеній війні проти незалежної України. Дійсно, з’явилися ознаки не тільки втрати морально-бойового духу бандитськими структурами (в тому числі, це викликало розкол самих угруповань), але й коливання головної ворожої фігури України – російського президента Володимира Путіна. Останні пов’язані із напрацюванням сценаріїв виходу зі стану військового протистояння. Однак це відбувається на тлі безпрецедентного нарощування військ на кордонах з Україною та активною підготовкою до масштабної війни. Серед позитивних зрушень також слід назвати певне зниження темпів подальшої міграції. Владі України вдалося фактичне припинити трансформацію міграції у гуманітарну катастрофу. Хоча боротьба не завершена (станом на 13 липня кількість біженців досягла 40 тис. людей – фахівці не виключають нові потоки біженців з великих міст Донецька та Луганська в разі затягування проведення там АТО. Позитивним варто назвати і початок відновлення інфраструктури у звіль-

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

нених містах , а також початок покращення інформаційної роботи з місцевим населенням. Внаслідок вдалих дій сил АТО проукраїнські настрої якого посилилися протягом останнього тижня, однак владі варто сформувати план взаємодії з патріотично налаштованими групами населення в містах. Незважаючи на певний прогрес у перебігу АТО, зросли масштаби та рівень провокацій російської сторони. Варто очікувати ще більші масштаби провокацій, обстріли, руйнування об’єктів, включно небезпечних та формуючих міста. Не виключені зухвалі вбивства активістів, викрадення мирних мешканців та насильства по відношенню до них. Сама по собі передислокація бойовиків у великі міста збільшила ризики для сил АТО. Не виключається трансформація до затяжного збройного протистояння та небезпечні для мирного населення інтенсивні вуличні збройні сутички. Неможливо не згадати, що РСЗВ «Град», яка знищила позицію підрозділу АТО 11 липня під Зеленопіллям, працювала з російського кордону. Можливо, навіть, безпосередньо з російського боку. То ж, у майбутньому варто очікувати обстрілів російськими військами українських підрозділів – це робитиметься задля здійснення провокацій і стимулювання вогневих відповідей з боку підрозділів АТО. Звісно, що робитиметься це для продовження зондування реакції західних лідерів на можливе вторгнення на територію України. З одного боку, це трансформується у найбільший виклик теперішнього часу, з іншого, стає неприпустимою подальша халатність та недосконала робота командирів на місцях та планування в штабі АТО. Важливим завданням уряду на наступні місяці стає створення можливостей для психологічної реабілітації населення та вояків, які пройшли АТО. Загалом фахівці вказують на необхідності створення окремих реабілітаційних центрів для військовослужбовців, що беруть участь в АТО. Передусім, для солдатського та сержантського складу, - в таких пунктах мають працювати досвідчені психологи та психотерапевти. Крім того, у цій площині існує ще одне важливе питання, яке поки залишається нерозв’язаним урядом та президентською адміністрацію. Зокрема, відомо про зростання невдоволення вояків АТО невиконаною обіцянкою президента Порошенка – у частині сплати 1000 грн за кожен день АТО з 26 травня ц.р., А також – страхування життя на 1 млн грн. слід наголосити, що матеріальне забезпечення АТО залишається недосконалим, а створення мотиваційних установок для військовослужбовців не здійснюється. В умовах, коли лише частина населення України бере участь в АТО, покладання виключно патріотизм є певним недоліком військо-політичного керівництва України. Хоча слід відзначити позитивні надбання – появу нагороджень для

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

учасників АТО (позитивно сприйнялася поїздка до Слов’янську президента Порошенко та його особиста участь у нагородженнях героїв АТО). Фахівці з питань безпеки відзначали цього тижня, що владою ще замало робиться для підтримки кримських татарів як найбільш вагомою потенційною проукраїнською силою в Криму. Зокрема, експерти Міжнародного центру перспективних досліджень наполягають на необхідності опору Кремлю міжнародному рівні, щоб унеможливити легітимізацію приєднання півострова до Росії. Російська влада намагається ізолювати лідерів Меджлісу, запровадити розкол кримськотатарського народу. Фахівці вважають за необхідне покращити комунікацію з кримськими татарами, в тому числі, розпочати озброєння його найбільш радикальних представників - в тому числі, за рахунок «схронів», які готували для силових сценаріїв спецпідрозділи СБУ на території півострову. Також край важливим могла б стати інформаційна підтримка українців у Криму, розробка спеціальних інформаційних заходів, включно мовлення для мешканців півострова. Важливим та край необхідним кроком стало оголошене 7 липня рішення глави держави про намір розробити спеціальне інформаційне мовлення для Східного регіону. Однак в разі затримки його реалізації ініціатива матиме нульовий результат. Оскільки, як зазначали експерти ЦДАКР в раніше оприлюднених бюлетенях, суттєвими втратами влади вже стала відсутність співпраці з проукраїнськими патріотичними організаціями Донецьку та Луганську, починаючи з квітня ц.р. Інформаційна політика влади потребує оперативного вдосконалення. Мабуть, найбільші втрати України стосуються дипломатичного фронту. Фактично в липні стало зрозуміло, що позиції Франції та Німеччини більше враховують інтереси Кремля, ніж України. Питання санкцій залишається недієвим елементом риторики країн ЄС. Дехто з експертів вже назвав позиції Парижу та Берліну «тихою зрадою» Києва. Серед іншого, такі деструктивні ідеї можуть стати стимулами для Путіна щодо розв’язання масштабної війни з Україною. В цей час більш послідовними залишаються США. Зокрема, позитивно було сприйнято інформацію про підготовку Пентагоном першої партії військово-технічної допомоги: робототехніки, станцій зв’язку, шоломів та бронежилетів, засобів нічного бачення та тепловізорів.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

У дзеркалі експертної думки

Актуальні питання переозброєння ЗСУ та інших військових формувань Матеріали засідання Експертної ради з питань національної безпеки* Висновок Експертної ради – держава виявилася неготовою до війни. Експертна група наголошує, що передусім військово-політичному керівництву держави слід розв’язати проблему забезпечення підрозділів антитерористичної операції, лише після цього розглядати питання системного реформування усього сектору безпеки. Вже почали виконуватися контракти у галузі ВТС з західними країнами – щодо отримання засобів індивідуального захисту, робототехніки, систем зв’язку, приладів нічного бачення та медичного обладнання. Щодо закупівлі ОВТ українського виробництва, передусім йдеться про нагальні потреби сил АТО у високоточних засобах ураження, засобах розвідки, засобах дистанційного виявлення (БЛА та РЛС), системах цілевказівок точних координат в режимі он-лайн. Такого висновку дійшли фахівці у галузі безпеки під час засідання Експертної ради з питань національної безпеки. Серед іншого, потрібно терміново модернізувати близько 600 наявних БРДМ, щоб усі підрозділи АТО отримали бронетехніку. Однак, як вважають експерти, сьогодні не можна купувати усе, що пропонує національний ОПК, а потрібно виходити більше з потреб підрозділів АТО. Каски, бронежилети прилади нічного бачення, портативні цифрові засоби зв’язку, нові високоточні засоби ураження, нова колісна техніка та легка бронетехніка - це те, чого нагально потребують українські військові для забезпечення виконання АТО. На проблему держзамовлення звернув увагу й президент України. На зустрічі з силовиками у Слов’янську Петро Порошенко заявив, що Україна має на меті збільшити обсяги виробництва власної зброї для забезпечення потреб військовослужбовців. «Українське виробництво буде завантажене системами високоточної зброї, українськими безпілотниками, усім, чого потребує українська армія - починаючи від бронежилетів і закінчуючи тепловізорами», - пообіцяв Порошенко на початку липня ц.р. На жаль, щодо України західні держави застосовують обмеження – наприклад, неможливо отримати якісну стрілецьку зброю для спецпідрозділів. Необхідно терміново винести це питання на рівень переговорів з західними країнами, в тому числі, під час зустрічей президента України зі своїми європейськими візаві. Як вважають в ЦДАКР, у подальшому на повне оновлення армії може бути використано від 700 до 1,5 мільярди доларів щороку – протягом п’яти - семи * Засідання Експертної ради з питань національної безпеки відбулося 11 липня 2014 року за участі заступника міністра оборони України адмірала Кабаненка І.В. та заступника генерального директора ДК «Укроборонпром» Уруського О.С

Щодо закупівлі ОВТ українського виробництва, передусім йдеться про нагальні потреби сил АТО у високоточних засобах ураження, засобах розвідки, засобах дистанційного виявлення (БЛА та РЛС), системах цілевказівок точних координат в режимі он-лайн. На жаль, щодо України західні держави застосовують обмеження – наприклад, неможливо отримати якісну стрілецьку зброю для спецпідрозділів. Необхідно терміново винести це питання на рівень переговорів з західними країнами, в тому числі, під час зустрічей президента України зі своїми європейськими візаві.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

років. Якщо раніше підприємства ОПК на замовлення держави переважно лише ремонтували стару військову техніку, то далі пріоритетним буде виготовлення високоточної зброї, вертольотів та систем їх захисту від високоточної зброї, засобів зв’язку, нової колісної техніки, безпілотних апаратів, тощо. Нині український ОПК, за умов належного фінансування, може забезпечити 30% потреб Армії. А в разі створення бойової ракети (наприклад, крилатої ракети) та ракети для ЗРК, рівень можливостей зросте майже до 50 відсотків. Нині суттєвою проблемою залишається те, що уряд не поспішає розраховуватися з підприємствами ОПК за держзамовлення. У травні, за повідомленням прес-служби «Укроборонпрому», уряд погасив заборгованість на 27 підприємствах-учасниках концерну на суму 138 мільйонів 200 тисяч гривень, хоча загальна сума заборгованості Міноборони перед підприємствами ОПК, за інформацією українських ЗМІ, удвічі більша. При цьому значні борги залишаються перед приватними оборонними підприємствами, які відіграють все більшу роль (за деякими даними, 26 приватних підприємств виготовляють третину усієї продукції ОПК; загалом їх близько двохсот). Підприємства українського ОПК готові постачати військовим техніку та зброю у кредит і збільшувати обсяги її виробництва, - але за умови, що уряд гарантуватиме держзамовлення на кілька років вперед. Аналітики також сходяться на тому, що комерційні банки можуть бути залучені до фінансування підприємств ОПК за умови чітко виписаної системи подальшої компенсації їхніх грошей із держбюджету. ЦДАКР виписав номенклатуру ОВТ, про необхідність придбання якої зазначалося раніше. Отже, до такого переліку входили такі потреби. Організація закупівлі нових 30-мм гармат для бронетехніки, нових тандемних ракет «Комбат», ПТРК «Стугна-П». Забезпечення закупівлі нових зразків стрілецької зброї іноземного виробництва для спецпідрозділів та реалізації програми «Солдат майбутнього». Значні проблеми залишалися у забезпеченні командирів рот і батальйонів сучасними засобами розвідки, БЛА з радіусом дії до 15 км. Завершити роботи зі створення сучасної 152-мм самохідної гаубиці для артилерії. Розглянути можливість створення нового ЗРК малої дальності на базі досягнень ДККБ «Луч». Завершити модернізацію вертольотів Мі-24, Мі-8 та їх закупівлю для підрозділів армійської авіації. Звісно, забезпечити оснащення вертольотів Мі-24 новою ракетою «Бар’єр-В». Закупити тренажери вітчизняного виробництва. Послідовно оснащати новою технікою, зокрема новими БМД іноземного виробництва та іншої легкої броньованої технікою, наприклад, типу LMV виробництва компанії IVECO. Оснастити аеромобільні війська тепловізійними прицілами і приладами нічного бачення іноземного виробництва. Прийняти рішення щодо переозброєння військ РХБ, РЕБ, інженерних військ та інших родів спеціальних військ. Незважаючи на те, що засоби РЕБ в Україні виробляються в НДІ «Комплексної автоматизації» (м. Донецьк), за всі роки в ЗСУ не надійшло жодного нового комплексу РЕБ. В Україні також виробляються нові сучасні протигази, засоби

ЦДАКР виписав номенклатуру ОВТ, про необхідність придбання якої зазначалося раніше. Отже, до такого переліку входили такі потреби.

Забезпечення закупівлі нових зразків стрілецької зброї іноземного виробництва для спецпідрозділів та реалізації програми «Солдат майбутнього».

Забезпечити оснащення вертольотів Мі-24 новою ракетою «Бар’єр-В».

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

захисту, однак їх закупівля призупинена. Необхідно також забезпечити всі роди військ СВ новими цифровими засобами зв’язку, засобами супутникової навігації вітчизняного виробництва, які вже розроблені і виробляються ТОВ «Телекарт-Прилад» та ДП «Орізон-навігація». Серед іншого, потрібно забезпечити війська цифровими (електронними) картами місцевості (до підрозділу) для використання з новими системами супутникової навігації (військово-топографічне управління). Без вирішення цього завдання застосування військами засобів супутникової навігації стає менш ефективним. Необхідно забезпечити створення автоматизованих пунктів збору і обробки розвідувальної інформації. В тому числі, продовжити закупівлю нових приладів: ЛПР «Сердолік-2», приладів нічного бачення ОМБ-300. Потребує вирішення проблема забезпечення бойових дій вночі, насамперед, шляхом забезпечення ЗСУ сучасними тепловізійними прицілами і розвідувальними приладами. Для підвищення ефективності бойового застосування військ та отримання точної оперативної інформації про місцезнаходження підрозділів на передньому краї своїх військ, дуже важливо продовжити впровадження системи супутникової навігації «Базальт-К» з надходженням її кінцевих пристроїв до окремого засобу розвідки, танка, БМП, гармати. Комплексне вирішення зазначених питань дасть змогу значно підвищити здатність військ вести бойові дії. У подальшому існує необхідність закупівлі керованих ракет класу «повітряповітря» Р-27 на заводі «Артем» - у першу чергу для літаків, які знаходяться на бойовому чергуванні. Необхідно створити новий АРК розвідки стріляючих батарей противника на базі технічних рішень РЛС «Зоопарк-2», прийняти на озброєння і закупити комплекс звукової розвідки стріляючих батарей «Положення-2». Додатково дослідити питання щодо розширення можливостей застосування в інтересах угруповання Сухопутних військ засобів радіотехнічної розвідки «Кольчуга» для забезпечення виявлення пунктів управління та інших радіотехнічних засобів противника з точністю, що дає змогу їх уражувати ракетними військами й артилерією. Детальніше з переліком можна ознайомитися на сайті ЦДАКР: http:// www.cacds.org.ua/ru/research/317

Деякі можливості військово-технічного співробітництва України з США Як відомо, у Варшаві президент Петро Порошенко оголосив про необхідність «ленд-лізу» для України. В цілому сама ідея допомоги Україні була сприйнята добре. Однак відсутність чітких механізмів та деталей розчарувала західних фахівців. Вони, зокрема, вважають, що українське військовополітичне керівництво не уявляє собі організації системи військово-технічної допомоги. Вона має спиратися на дуже конкретні формули

Потребує вирішення проблема забезпечення бойових дій вночі, насамперед, шляхом забезпечення ЗСУ сучасними тепловізійними прицілами і розвідувальними приладами.

У подальшому існує необхідність закупівлі керованих ракет класу «повітря-повітря» Р-27 на заводі «Артем» – у першу чергу для літаків, які знаходяться на бойовому чергуванні.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

компенсації зусиль. Так, деякі експерти США з питань безпеки пропонують запровадити формулу взаємних компенсацій. Зокрема, аналітики переконані, що Україна має надати Заходу зустрічні пропозиції щодо компенсації військово-технічної допомоги. Військово-технічна допомога з боку Заходу (організована переважно США) може включати дві складові – невідкладні постачання ОВТ та обладнання та довготривалі поставки, включно після завершення активної фази військового протистояння. Отже, компенсаційний механізм має будуватися на ідеології подальшого використання «козирів», які здатна запропонувати Україна. До таких можуть належати різні ідеї, запропоновані Києвом – від відмови від ВТС з РФ (особливо у питаннях оснащення російської армії) до таких як використання території України для розміщення ракет НПРО США, виробництво ракет-мішеней для НПРО США, використання деяких військових аеродромів, організацію спільного виробництва модернізованого Ан-124, використання найбільшого у Європі полігону (Яворівського) для підготовки військ західних країн і т.п. В цілому українська сторона мала б розширити та надати США перелік пропозицій. Згідно з ідеєю компенсацій терміново можуть бути поставлені Україні: А. Обіцяне не-летальне обладнання США, включно, портативні радіостанції, системи індивідуального захисту, системи розвідки, обладнання для контролю кордонів, декілька тисяч легких автомобілів «Хаммер» та інше. Б. Озброєння радянського виробництва, що є в країнах ЦВЕ – в обмін на запасні частини та комплектуючі від США. Це можна організувати швидко, оперативно, і без додаткових переговорних затримок. До таких ОВТ можуть входити бойові літаки та гелікоптери радянського виробництва, бронетехніка радянського виробництва (в тому числі, модернізована), деяке не-летальне обладнання (системи зв’язку, розвідки, системи індивідуального захисту і т.п.). На другому етапі (внаслідок більш тривалого узгодження питання поставок летальних ОВТ) можуть відбутися постачання ПТУР (типу TOW, Hellfire), мобільних систем ППО (типу Stinger), засобів легкої артилерії, БЛА та інших ОВТ. Однак американські експерти наполягають на необхідності для української сторони створити перелік необхідних засобів, обладнання та ОВТ, які Україна хотіла б отримати від США.

Деякі рекомендації щодо створення армії нового типу Рекомендації за пропозицією ЦДАКР підготовлено групою експертів Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова Поруч з вирішенням поточних проблем української армії, таких як придбання бронежилетів та шоломів, сучасного озброєння та набоїв, но-

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

вої техніки та паливно-мастильних матеріалів, нагальним завданням стає формування базових основ для створення сучасної армії. А саме, таких, що дозволять забезпечити перехоплення ініціативи та досягнення переваги над протиборчою стороною у таких ключових в конфлікті, який відбувається, сферах, як інформаційна та кібернетична, розвідки та проведення спеціальних операцій, застосування безекіпажних роботизованих комплексів розвідки, радіоелектронного придушення, високоточного вогневого ураження, підготовки та ведення асиметричних дій, оперативного управління силами та засобами. В сучасній війні використанню традиційних сил і засобів все частіше відводиться допоміжна функція. У зв’язку з цим військова організація держави в більшості технологічно-розвинутих країнах включає в себе два основних компонента: потенціал стримування, що складається з традиційних збройних сил, та потенціал ведення війн нового типу. Основу потенціалу для ведення війн нового типу складають сили спеціальних операцій, органи інформаційного протиборства та психологічних операцій, кібер-війська, органи розвідки і управління. Для ведення розвідки, спостереження, забезпечення цілевказівок, вогневого ураження та оцінки результатів нанесення ударів у ході різноманітних операцій та бойових дій в сучасних арміях переважної більшості держав світу створені підрозділи, які оснащені безекіпажними роботизованими комплексами (наземного, повітряного, надводного та підводного базування). Виклики сьогодення вимагають їх комплексного розвитку та підтримки на державному рівні. Для цього в провідних країнах світу створюються та розвиваються потужні навчальні науково-випробовувальні комплекси, наприклад, Військовий університет технологій (Республіка Польща), Мюнхенський військовий університет (ФРН), Королівська академія управління та технологій (Великобританія). На теперішній час єдиним вищим військовим навчальним закладом Міністерства оборони України, що проводить результативні наукові дослідження та здійснює підготовку військових фахівців за пріоритетними для обороноздатності держави напрямами є Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова Державного університету телекомунікацій (заснований у 1914 році). Основним призначенням інституту є підготовка офіцерів управління тактичного рівня за високотехнологічними спеціальностями та спеціалізаціями розвідки, управління та технологій, яка базується на багаторічному досвіді роботи інституту в цих сферах (з 1968 року) та враховує сучасні потреби ЗС України в таких фахівцях. А саме: для розвідувально-інформаційних систем радіоелектронної, космічної та спеціальної розвідки, систем радіозв’язку спеціальної розвідки, радіоелектрон-

У зв’язку з цим військова організація держави в більшості технологічно-розвинутих країнах включає в себе два основних компонента: потенціал стримування, що складається з традиційних збройних сил, та потенціал ведення війн нового типу.

Основу потенціалу для ведення війн нового типу складають сили спеціальних операцій, органи інформаційного протиборства та психологічних операцій, кібер-війська, органи розвідки і управління.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

ної боротьби та інформаційного протиборства, технічного захисту інформації, технічних видів розвідки, автоматизованого управління силами та засобами, кібернетичної безпеки (кібернетичної, програмнокомп’ютерної, мережево-комп’ютерної розвідок, розвідки з відкритих джерел інформації (OSINT)), кібернетичного, програмно-комп’ютерного, інформаційно-психологічного впливів, кібернетичного захисту), роботизованих і телекомунікаційних систем, інформаційно-психологічних дій, безпеки і захисту інформації та сил спеціальних операцій. Протягом ряду років на командно-штабних, дослідницьких, експериментальних навчаннях, міжвідомчих тренуваннях, показових батальйонних тактико-стройових заняттях та інших заходів Житомирським військовим інститутом імені С.П. Корольова ефективно застосовувалися макети комплексу оперативного управління силами та засобами, безпілотні літальні апарати тощо для інформаційного забезпечення дій військ (сил). У ініціативному порядку у військовому інституті створено експериментальну базу із дослідження проблем застосування безпілотних роботизованих комплексів (безпілотних авіаційних комплексів тощо). Опрацьовані та підтверджені високою якістю підготовки фахівців з експлуатації та застосування БПЛА безекіпажних роботизованих комплексів зміст освіти і зміст навчання. На цей час Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова застосовує розроблений комплекс оперативного управління та його мобільну компонентну, технічні системи розвідки, в тому числі - безекіпажний роботизований комплекс з БПЛА вітчизняного виробництва та інші власні високотехнологічні розробки ході виконання завдань антитерористичної операції (АТО), в інтересах оперативного мобільного угрупування “Полісся”. У складі сил АТО та оперативного мобільного угрупування “Полісся” від військового інституту діють оперативні групи високотехнологічної підтримки, які здійснюють застосування зазначених засобів. Нині на базі Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова існує можливість створення: А. Головного центру роботизованих систем для вирішення питань супроводження розробки, впровадження та бойового застосування безекіпажних роботизованих комплексів, перевірки комплексів, які є у наявності на відповідність заявленим тактико-технічним характеристикам та оперативно-технічним вимогам. При цьому рядом організацій практично вирішується питання придбання для фахівців і підрозділів інституту в інтересах їх застосування в АТО систем технічних видів розвідки (безпілотних роботизованих комплексів). (Довідково: кількість таких комплексів, які знаходяться на озброєнні збройних сил передових країн світу, а також фінансування робіт з їх розробки та виробництва постійно збільшується).

Житомирським військовим інститутом імені С.П. Корольова ефективно застосовувалися макети комплексу оперативного управління силами та засобами, безпілотні літальні апарати тощо для інформаційного забезпечення дій військ (сил).

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

Б. Системи підготовки військових фахівців з експлуатації та бойового застосування безекіпажних роботизованих комплексів за призначенням, обробки спеціальної інформації, отриманої від БПЛА за допомогою різних засобів: фото-, відео-, зйомки, інфрачервоної, радіолокаційної, радіо-, та радіотехнічної розвідки. В. Дослідно-випробувального полігону автоматизованих систем і комплексів управління з метою забезпечення створення та розвитку дієздатної Єдиної автоматизованої системи управління (ЄАСУ) та формування для Збройних Сил України єдиного інформаційного простору. Г. Головного центру інформаційної та кібернетичної безпеки з інтегрованим кібернетичним полігоном. Крім того, передбачити в системі підготовки ЗС України на базі Головного центру інформаційної та кібернетичної безпеки щорічні навчання з інформаційної (у тому числі кібернетичної) безпеки з органами військового управління і військовими частинами, які виконують завдання за призначенням у рамках функціонування Системи забезпечення інформаційної безпеки Міністерства оборони України та Збройних Сил України. Виходячи із висновків щодо можливих шляхів покращення ситуації у вирішенні нагальних питань забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки, варто негайно сформувати на базі інституту підрозділи кібернетичних та інформаційних (інформаційно-психологічних) дій з військовослужбовців Збройних Сил України, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів Міністерства оборони України, призовної молоді які проявили себе фахівцями в галузі інформаційної та кібернетичної безпеки та здійснити військовоспеціальну підготовку таких осіб. Проект може здійснюватися під патронатом Президента України — верховного головнокомандувача Збройних сил України, Верховної Ради України, за кураторства Ради національної безпеки та оборони України та безпосереднього керівництва Міністерства оборони України. До його реалізації готові долучитися громадяни України та громадські організації.

Щодо можливостей збільшення надходжень до Держбюджету за рахунок удосконалення механізму відчуження військового майна та підвищення ефективності роботи з реалізації військового майна Підготовлено експертами профільних підприємств за пропозицією ЦДАКР Сьогодні, як ніколи, гостро стоїть питання фінансування потреб Збройних Сил України, які виконують завдання у складі антитерористич-

Виходячи із висновків щодо можливих шляхів покращення ситуації у вирішенні нагальних питань забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки, варто негайно сформувати на базі інституту підрозділи кібернетичних та інформаційних (інформаційнопсихологічних) дій з військовослужбовців Збройних Сил України, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів Міністерства оборони України

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

них сил на сході України. Залучаються кошти з різних джерел, у тому числі, пожертвування фізичних осіб та юридичних осіб. Так, уже надійшло близько 160 млн. грн. таких пожертвувань. З метою підтримки Збройних Сил Кабінет Міністрів випустив спеціальні цінні папери. Разом з тим, як не дивно, Міністерство оборони України недостатньо ефективно використовує власні можливості для поповнення доходної частини Державного бюджету України. Так, одним із наслідків оптимізації структури та чисельності Збройних Сил України є накопичення у військах (силах) великої кількості надлишкового озброєння, військової техніки та боєприпасів (далі – майна), утримання яких є надзвичайно затратним, складним та небезпечним. Один раз на три роки Кабінет Міністрів України затверджує перелік військового майна, яке може бути відчужено. У черговий раз такий перелік було затверджено 15 серпня 2011 року розпорядженням №1022-р. Періодично протягом дії такого переліку за результатами вивільнення військового майна затверджуються додаткові переліки військового майна, яке може бути відчужено. На сьогодні, загалом, затверджені переліки, які дозволяють реалізувати військового майна на суму близько 10 млрд. грн. Разом з тим, за нашими даними, з цього переліку реалізовано військового майна близько 10 відсотків. У той же час, значна кількість майна є ліквідною і користується попитом як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку. За попередніми прогнозами експертів, щорічно від відчуження лише рухомого військового майна, Міністерство оборони України може отримувати до 1 млрд. грн. і використовувати їх для утримання Збройних Сил України. Виникає питання, які ж причини заважають Міністерству оборони України реалізовувати надлишкове майно. Аналіз стану справ стосовно відчуження військового майна та висновки фахівців дають підстави говорити про те, що на жаль, на сьогодні, існують об’єктивні та суб’єктивні чинники, які заважають Міністерству оборони України створити належні умови для високоефективної роботи з уповноваженими підприємствами. Насамперед, недосконале законодавство (а з окремих питань - його відсутність) заважає розгорнути ефективну роботу з відчуження та реалізації військового майна. Зокрема, до цього часу немає відповідного нормативно-правового акту, який визначає особливості визначення ринкової вартості військового майна, нормативно не закріплені строки надання дозволів на огляд потенційними покупцями військового майна, підготовки та подання документів, необхідних для проведення оцінки майна та укладання договорів, пов’язаних із відчуженням та реалізацією майна. Відтак, назріла нагальна необхідність переглянути законодавство з питань відчуження та реалізації військового майна та врегулювати ті відносини між

Міністерство оборони України недостатньо ефективно використовує власні можливості для поповнення доходної частини Державного бюджету України.

На сьогодні, загалом, затверджені переліки, які дозволяють реалізувати військового майна на суму близько 10 млрд. грн.

Назріла нагальна необхідність переглянути законодавство з питань відчуження та реалізації військового майна та врегулювати ті відносини між суб’єктами, що беруть участь у відчуженні та реалізації

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

суб’єктами, що беруть участь у відчуженні та реалізації, які з різних причин до цього часу не врегульовані, зокрема створення умов для оперативного огляду майна покупцями, прискорення процедури оцінки військового майна, визначення строків проходження документів та відповідальності за їх порушення тощо. Протягом останніх років Міністерством оборони України ведуться пошуки ефективної моделі як внутрішньої взаємодії підрозділів з питань відчуження військового майна, так і співпраці з уповноваженими підприємствами, які бажаного результату не дають. Навпаки, немає постійності у роботі з відчуження військового майна, мають місце тривалі періоди зупинення такої роботи. Так, у 2013 році майно не передавалось на реалізацію близько двох місяців, у 2014 році уже практично п’ять місяців зупинена робота з передачі майна на реалізацію. Для порівняння Міністерством оборони України у різних роках було укладено договорів комісії щодо передачі на реалізацію військового майна: в 2012 році – 217 договорів; в 2013 році – 177 договорів; станом на 01.07.2014 року – близько 30 договорів. Укладання такої кількості договорів у 2014 можливо було б пояснити участю ЗС України в антитерористичній операції на сході України та необхідністю їх доукомплектування. Звичайно, це певним чином могло вплинути або навіть вплинуло на загальний результат з відчуження та реалізації військового майна у 2014 році. Але, на думку фахівців, є інші більш реальні причини такого низького результату у 2014 році. Так, з року в рік, через надмірне ускладнення Міноборони внутрішніх процедур, невиправдано збільшуються строки проходження документів, пов’язаних із відчуженням військового майна. Передача на реалізацію майна здійснюється через 3-6 місяців з дня надходження заявок на його передачу. (Можна уявити, яке терпіння мають покупці, які втрачають стільки часу). Не маючи відповідних висококваліфікованих фахівців, не відслідковуючи ринок, як внутрішній, так і зовнішній, Міністерство оборони України взяло на себе функцію ціноутворення, що негативно вплинуло на ефективність роботи по відчуженню майна. Також є труднощі з укомплектуванням підрозділів, на яких покладаються завдання щодо відчуження військового майна, висококваліфікованими працівниками у сфері комерційної торгівлі. І це на тлі відсутності будь-якої мотивації як в цілому в Міністерстві оборони України, так і серед осіб, пов’язаних із відчуженням та реалізацією військового майна. Як результат, надходження до Державного бюджету України від відчуження військового майна зменшуються, надлишкове військове майно втрачає свою якість та комерційну привабливість, унаслідок чого зменшується його вартість, відбувається витрачання додаткових бюджетних ко-

Не маючи відповідних висококваліфікованих фахівців, не відслідковуючи ринок, як внутрішній, так і зовнішній, Міністерство оборони України взяло на себе функцію ціноутворення, що негативно вплинуло на ефективність роботи по відчуженню майна.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

штів на утримання, обслуговування та охорону військового майна, яке могло б бути реалізоване, підвищується в результаті накопичення окремого майна ризик надзвичайних ситуацій та негативного впливу на навколишнє середовище, бюджетами всіх рівнів та державними фондами недотримуються податкові надходження та відрахування. В 2013 році Міністерство оборони України отримало від реалізації військового майна трохи більш як 200 млн. грн. і стільки ж витратило на охорону та зберігання надлишкового військового майна. На думку фахівців, потенціал Міністерства оборони України як головного організатора роботи з відчуження військового майна практично вичерпано. Необхідним є новий підхід до організації роботи з відчуження військового майна, який повинен виключати всі процедури та дії із урахуванням нових сучасних чинників та можливостей суб’єктів господарювання з державною формою власності, створених з метою підвищення ефективності відчуження та реалізації військового майна. Слід зазначити, що протягом тривалого часу на різних рівнях державного управління обговорювалося питання щодо позбавлення Міністерства оборони України частини функцій з організації відчуження та реалізації військового майна та наділення ними іншого суб’єкта. До таких функцій, попередньо, можна віднести: • оформлення направлення (дозволу) на огляд майна; • оцінку військового майна, яке може реалізовуватись відповідно до Переліку військового майна, що може бути відчужене, затвердженому Кабінетом Міністрів України; • укладання договорів з покупцями та уповноваженими Кабінетом Міністрів України підприємствами щодо реалізації військового майна; • видачу документів на його відвантаження з військових частин. За Міністерством оборони України доцільно залишити наступні функції: • підготовка переліку військового майна, що може бути відчужено; • зберігання військового майна, що може бути відчужено та його видача за документами, виданими суб’єктом, що буде його реалізувати від імені держави і під контролем Кабінету Міністрів України. Вбачається, що суб’єкт має бути госпрозрахунковим. І його прибутковість має напряму залежати від ефективності його роботи з організації відчуження військового майна. Є підстави стверджувати, що передача окремих функцій від Міністерства оборони України до госпрозрахункового суб’єкта, який буде укомплектований відповідними фахівцями, проводитиме активну маркетингову роботу, матиме свої філіали в регіонах нашої держави, створить умови для: • значного підвищення ефективності роботи з відчуження та реалізації надлишкового військового майна; у першу чергу, за рахунок зменшення

Потенціал Міністерства оборони України як головного організатора роботи з відчуження військового майна практично вичерпано.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

бюрократичної складової зменшиться термін підготовки та укладання договорів на реалізацію військового майна з 3-6 місяців до 3-4 тижнів; суб’єкт господарювання самостійно визначатиме спосіб та умови продажу майна, у тому числі, й шляхом проведення торгів безпосередньо у військових частинах, базах зберігання військової техніки, електронних торгів тощо; • звільнення Міністерства оборони України від невластивих йому комерційних функцій; • зменшення штатної чисельності центрального апарату Міністерства оборони України; • виключення проявів корупції та інших зловживань серед військовослужбовців та державних службовців. На наше тверде переконання такий підхід в цілому сприятиме підвищенню авторитету ЗС України серед цивільного населення.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

Аналітичні розробки

Короткострокові та стратегічні кроки щодо підготовки України до оборони та розвитку її сектору безпеки і оборони Підготовлено групою експертів Національного інституту стратегічних досліджень. Підтримано Експертною радою з питань національної безпеки, 11 липня 2014 року Результати аналізу наслідків збройної агресії Росії проти України, анексії Криму, дій зі дестабілізації суспільно-політичної обстановки у східних та південних областях нашої держави і розгортання поблизу українського кордону угрупувань російських збройних сил свідчать про необхідність реалізації у коротко- та середньостроковій перспективі дієвих кроків для забезпечення належної підготовки України до оборони та подальшого розвиту її сектору безпеки і оборони. І. Відомо, що підготовка України до оборони передбачає здійснення значної за кількістю та різних за змістом і обсягами завдань, визначених статтею 3 Закону України «Про оборону України». Тому далі з них розглядатимуться лише найбільш актуальні та проблемні, на думку авторів, завдання. По-перше, це стосується прогнозування та оцінки воєнної небезпеки і воєнної загрози. Таке прогнозування та оцінки мають ґрунтуватися на підставах переосмислення кардинальних змін у воєнно-політичній обстановці навколо нашої країни, у Східноєвропейському регіоні та загалом у світі, спричинених російською агресією проти Української держави, а також врахування прогнозованих трендів її розвитку у майбутньому. Можна очікувати, що у найближчі 3 – 5 років воєнно-політичні відносини між Україно та РФ матимуть конфронтаційний характер через задекларовані російським керівництвом неприйнятні для нашої держави зовнішньополітичні, економічні, воєнні та інші політичні цілі, окупацію Криму, а також з огляду на постійні ворожі дії РФ проти неї. Найбільш вірогідним є і подальше загострення воєнно-політичної обстановки довкола України та у Східній Європі в цілому. Також слід визначити, що у середньостроковій перспективі досить ймовірною є подальша збройна агресія Росії проти України, в результаті якої може виникнути локальна війна. Вітчизняні та іноземні політики, військові керівники, зокрема НАТО, наукові установи і експерти прогнозують широкий спектр можливих сценаріїв такої війни, у тому числі здійснення масштабної агресії під прикриттям введення в Україну російських псевдомиротворчих сил.

Можна очікувати, що у найближчі 3 - 5 років воєннополітичні відносини між Україно та РФ матимуть конфронтаційний характер У середньостроковій перспективі досить ймовірною є подальша збройна агресія Росії проти України

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

Її метою може бути: створення сухопутних та повітряних коридорів до Криму і Придністровського регіону Молдови; незалежне від України забезпечення Криму електроенергією, газом та дніпровською водою; позбавлення нашої держави провідних підприємств авіабудівної, ракетобудівної, космічної, приладобудівної, судно- та авіадвигунобудівної, автомобільної, суднобудівної та іншої промисловості, у тому числі воєнної; перетворення України з морської на виключно сухопутну країну тощо. Таким чином, у середньостроковій перспективі підготовка України до оборони повинна передбачати протидію зазначеним воєнним загрозам і відсіч згаданої агресії. Одночасно її Збройні Сили змушені будуть постійно залучатися до участі спільно з іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами у проведенні антитерористичних операцій та ліквідації (локалізації, нейтралізації) інспірованих із-зовні збройних зіткнень та конфліктів на кордоні і всередині держави за участю незаконних збройних сепаратистських формувань, а також іноземних диверсійно-розвідувальних груп. По-друге, підготовка держави до оборони включає проведення відповідної розвідувальної та інформаційно-аналітичної діяльності. Події у Криму та на Півдні і Сході України показали, що значний потенціал розвідувальних органів держави - Служби зовнішньої розвідки, Міноборони та Держприкордонслужби сьогодні не використовується у повному обсязі. Не визначено належне місце у розвідувальному співтоваристві Держфінмоніторингу та так званої «кримінальної розвідки» МВС. Посуті, в Україні, на відміну від багатьох інших країн, в умовах проведення широкомасштабної антитерористичної операції та загрози нової збройної агресії проти неї замість єдиного розвідувального співтовариства діють окремі відомчі розвідструктури, не об’єднані спільними завданнями, ефективною координацією та контролем з боку Президента України. Для прикладу, у США одразу після терористичних актів 11 вересня було створено єдине розвідспівтовариство, що об’єднало усі відповідні розвідструктури. Пізніше його очолив директор Національної розвідки радник президента з питань розвідки, який забезпечує координацію та контроль дій згаданих структур. У цьому контексті є сенс рекомендувати Президенту України відновити діяльність Комітету з питань розвідки при Президентові України. В останні роки було зруйновано українську контррозвідку. Україна перетворилася на зручний майданчик для діяльності іноземних спецслужб. Вкрай небезпечна ситуація склалася у Збройних Силах та інших силових структурах, в яких, зокрема, на керівних посадах працювало багато осіб з іноземним громадянством. У ході антитерористичної операції виявилося її вкрай незадовільне контррозвідувальне забезпечення. Так, зокрема, непоодинокими є факти зрадництва, витоку та передачі противнику інформації

Проведення відповідної розвідувальної та інформаційно-аналітичної діяльності.

Є сенс рекомендувати Президенту України відновити діяльність Комітету з питань розвідки при Президентові України.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

щодо планів бойових дій наших силових структур, що призводить до загибелі великої кількості військовослужбовців Збройних Сил. Враховуючи це, доцільно рекомендувати Президенту України передати до Міністерства оборони України військову контррозвідку Служби безпеки України. По-третє, належна підготовка держави до оборони неможлива без якісного формування та реалізації воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики, а також політики військово-технічного співробітництва з іншими державами. Для цього, насамперед, необхідно у стислі строки оновити засади воєнної політики України, зокрема, переглянути: • оцінки воєнно-політичної обстановки, тенденції її подальшого розвитку та нові зовнішні і внутрішні воєнні загрози; • джерела, масштаб та характер можливої нової збройної агресії проти нашої держави чи провокування збройного конфлікту всередині неї; • шляхи відсічі прихованої або звичайної агресії, ліквідації згаданого конфлікту; • напрями підготовки держави до оборони, захисту її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості; • пріоритети і шляхи дальшого розвитку Збройних Сил, інших військових формувань та органів спеціального призначення, а також воєнної промисловості України. При цьому немає сенсу чекати визначення позиції України стосовно здійснення у майбутньому курсу на вступ до НАТО або продовження реалізації політики позаблоковості. Реально це може відбутися лише наприкінці нинішнього або на початку наступного року, після формування нового складу Верховної Ради України за результатами її позачергових виборів. До того ж, сам факт проголошення Україною того чи іншого курсу зовнішньої політики щодо НАТО суттєво не вплине на обороноздатність нашої держави. Підтвердженням такого висновку є негативний досвід російсько-грузинської війни 2008 року та агресії Росії проти нашої держави. Офіційне визначення Грузією курсу на вступ до Альянсу, підкріплене позитивними результатами відповідного всенародного референдуму, або дотримання Україною політики позаблоковості жодним чином не забезпечили захист їх суверенітету і територіальної цілісності, не завадили російській агресії та анексії частин територій обох цих держав. Тому Україна у коротко- та середньостроковій перспективі при підготовці оборони та відсічі можливої нової російської збройної агресії повинна розраховувати виключно на боєздатність власних Збройних Сил та інших військових формувань. І саме виходячи з цього слід корегувати концептуальні засади їх подальшого розвитку. Якщо ж з часом Президент та Верховна Рада України визначать курс на вступ до НАТО головним прі-

Доцільно рекомендувати Президенту України передати до Міністерства оборони України військову контррозвідку Служби безпеки України.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

оритетом зовнішньої та воєнної політики держави, до цих засад можна буде внести певні корективи. Відомо, що на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо підвищення ефективності планування в секторі безпеки і оборони», уведеного в дію Указом Президента України від 13 травня 2014 року №468, до вересня поточного року Кабінетом Міністрів України буде забезпечено перегляд до 14 серпня ц.р. положень основних документів оборонного планування з урахуванням зміни воєнно-політичної обстановки. Враховуючи зазначене, бажано рекомендувати Президенту України затвердити до вересня цього року у нових редакціях Стратегію національної безпеки і Воєнну доктрину України. Дуже актуальним є і оновлення засад воєнно-економічної, військовотехнічної та військово-промислової політики, а також політики військовотехнічного співробітництва з іншими державами. У воєнно-економічній політиці необхідно змінити пріоритети та перерозподілити обсяги фінансування різних складових видатків на оборону держави. Відомо, що такі видатки у 2005 – 2013 роках складали лише 0,9 – 1,2% ВВП, тоді як за діючим до 2009 року Законом України «Про оборону України» вони мали бути не нижчі 3% ВВП. При цьому від 80% до 90% обсягів згаданих видатків спрямовувалися виключно на утримання Збройних Сил, перш за все їх особового складу. З огляду на це, в умовах фактичного ведення державою війни на Сході було б доцільно рекомендувати Президенту України та Кабінету Міністрів України передбачати у Державному бюджеті України на 2015 рік і подальші роки збільшення видатків на потреби оборони до 1,8 – 2,0% ВВП з доведенням у них до 20 – 25% частки, спрямованої на переозброєння Збройних сил, як це здійснюється у більшості європейських держав. Одним із головних пріоритетів військово-технічної політики, яку формує і реалізує Міністерство оборони України, є оснащення Збройних Сил модернізованими та новітніми озброєнням і військовою технікою. Слід звернути увагу на те, що при цьому у минулому занадто багато уваги надавалося мегапроектам – оперативно-тактичному ракетному комплексу «Сапсан», новому корвету, військово-транспортному літаку Ан-70 тощо. Внаслідок цього поза увагою держави залишалися питання забезпечення наших солдатів, сержантів та офіцерів необхідними для ведення бою сучасною екіпіровкою, бойовим спорядженням, засобами розвідки, зв’язку, навігації, життєзабезпечення тощо. Тому у сучасних умовах переозброєння Збройних Сил є сенс здійснювати за двома напрямами. Перший з них повинен передбачати спрямування у короткостроковій перспективі основних зусиль та переважної частки наявних ресурсів на оснащення:

Рекомендувати Президенту України затвердити до вересня цього року у нових редакціях Стратегію національної безпеки і Воєнну доктрину України.

Рекомендувати Президенту України та Кабінету Міністрів України передбачати у Державному бюджеті України на 2015 рік і подальші роки збільшення видатків на потреби оборони до 1,8 – 2,0% ВВП з доведенням у них до 20 – 25% частки, спрямованої на переозброєння Збройних сил

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

• кожного бійця механізованих, аеромобільних та спеціальних підрозділів Збройних Сил сучасним комплектом індивідуальної екіпіровки, необхідним йому для ведення бою: захисним шоломом, бронежилетом, комплектом бойового спорядження, у тому числі для дій у ночі, засобами закритого зв’язку, навігації, розвідки та життєзабезпечення, медикаментами, продуктами, плащами, спальними мішками, палатками тощо; • відділень, взводів та рот механізованих, аеромобільних і спеціальних частин Збройних Сил - сучасними броньованими автомобілями класу MRAP (Mine Resistant Ambush-Protected, типу «Дозор-Б» та «КрАЗ-АСВ», призначеними для перевезення військ, армійського спорядження та обладнання у районах бойових дій, виконання завдань вогневої підтримки піхоти, управління тощо), бронетранспортерами (типу БТР-4), протитанковими та переносними протиповітряними ракетними комплексами, засобами розвідки, закритого зв’язку, управління, навігації, життєзабезпечення тощо; • частин армійської авіації - модернізованими бойовими та багатоцільовими вертольотами (типу Мі-24 та Мі-8), обладнаними системами розвідки, закритого зв’язку, навігації, захисту від ураження ракетами ПЗРК, забезпечення дій у нічних умовах тощо; • частин берегової оборони та кораблів ВМС і літаків Повітряних Сил – протикорабельними крилатими ракетами наземного, морського та повітряного базування (типу американських «Гарпун»); • військ (сил) Збройних Сил в цілому - відновленими та модернізованими наявними зразками озброєння і військової техніки. Другий напрям матиме за мету забезпечення у середньо- та довгостроковій перспективі оснащення Збройних Сил новітніми засобами розвідки, радіоелектронної боротьби та автоматизованими системами управління військами і зброєю, системами зональної протиповітряної оборони, бойовими авіаційними комплексами, кораблями тощо. При цьому варто рекомендувати Кабінету Міністрів України забезпечити жорстке дотримання Міністерством оборони України при придбанні необхідного для Збройних Сил озброєння та військової техніки пріоритетності: 1) виготовлені або модернізовані підприємствами вітчизняної воєнної промисловості; 2) запропоновані іноземними партнерами у сфері військово-технічного співробітництва: • на безоплатній основі за програмами воєнної допомоги, зокрема, за американськими програмами FMS/FMF; • в оренду/лізинг, у тому числі із забезпеченням військового аутсорсинга; • за офсетними (компенсаційними) програмами;

Рекомендувати Кабінету Міністрів України забезпечити жорстке дотримання Міністерством оборони України при придбанні необхідного для Збройних Сил озброєння та військової техніки пріоритетності.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

• разом із виділенням кредиту на їх закупівлю; • на звичайній оплатній основі. З урахуванням зазначеного, слід також рекомендувати Кабінету Міністрів України внести до жовтня 2014 певні зміни до Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України на 2012-2017 роки. Особливо багато проблем накопичилося у діяльності державних органів щодо формування та реалізації військово-промислової політики та політики військово-технічного співробітництва України з іноземними державами, та їх практичної діяльності у галузях воєнної, авіаційної та космічної промисловості. Слід нагадати, що ця діяльність повинна: • базуватися на засадах сформованої у державі військово-промислової, військово-технічної, авіаційної та космічної політики і політики військовотехнічного співробітництва; • реалізовуватися шляхом виконання відповідних державних програм, планів тощо. Головним чином згадана діяльність державних органів у вказаних сферах є неефективною з наступних причин. На данай час, жодному міністерству досі не визначені повноваження щодо формування військово-промислової політики і політики військовотехнічного співробітництва, а також політики у сфері авіаційної та космічної діяльності, що передбачено Законом України «Про центральні органи виконавчої влади». Органам виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають підприємства, установи та організації з розроблення, виготовлення, експлуатації, реалізації, зберігання, подовження ресурсу, модернізації, ремонту і відновлення, демілітаризації та утилізації товарів військового призначення, не визначені завдання щодо участі у реалізації військово-промислової та військово-технічної політики, а також політики військово-технічного співробітництва. Декілька років триває розгляд проектів законів України «Про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки» та «Про військово-технічне співробітництво», Державної цільової оборонної програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу України на період до 2017 року та Стратегії військово-технічного співробітництва України з іноземними державами. Не узгоджені між собою пріоритети, напрями та заходи воєнно-промислової та військово-технічної політики і політики військово-технічного співробітництва, які є основою для діяльності державних органів у сферах воєнної, авіаційної та космічної промисловості. Відсутня система централізованого державного управління діяльністю підприємств, установ та організацій з розроблення, виготовлення, експлу-

Не узгоджені між собою пріоритети, напрями та заходи воєнно-промислової та військовотехнічної політики і політики військово-технічного співробітництва.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

атації, реалізації, зберігання, подовження ресурсу, модернізації, ремонту і відновлення, демілітаризації та утилізації товарів військового призначення. Вони залишаються розосередженими між сферами управління Міноборони, МВС, Служби безпеки, Адміністрації Держспецзв’язку, Державного космічного агентства, Фонду держмайна, Агентства держмайна України та Держконцерну «Укроборонпром» і функціонують децентралізовано, виходячи з власних або вузьковідомчих інтересів. З метою подолання наведених та інших недоліків, удосконалення діяльності державних органів у воєнній, авіаційній та космічній промисловості і військово-технічному співробітництві, доцільно рекомендувати Президенту України та Кабінету Міністрів України вжити низку наступних заходів. По-перше, у ході адміністративної реформи завершити до жовтня поточного року визначення та розподіл повноважень державних органів щодо: • формування і реалізації військово-промислової та військово-технічної політики, а також політики військово-технічного співробітництва; • адміністративного управління підприємствами, установами та організаціями воєнної, авіаційної та космічної промисловості; • управління матеріальними та нематеріальними активами згаданих підприємств, установ та організацій; • програмно-цільового та фінансового управління під час формування та виконання державного оборонного замовлення, відповідних державних цільових програм і програм та контрактів у сфері військово-технічного співробітництва. По-друге, слід посилити роль та відповідальність центральних органів виконавчої влади у питаннях реформування і розвитку воєнної, авіаційної та космічної промисловості. По-третє, запровадити механізми дієвого державно-приватного партнерства у галузі воєнної, авіаційної та космічної промисловості. Є сенс покласти на Мінекономрозвитку додаткові повноваження щодо формування державної промислової політики, зокрема, у сферах воєнної, авіаційної і космічної промисловості, включаючи формування військовопромислової політики та політики військово-технічного співробітництва, а також участі цього міністерства в реалізації військово-технічної політики та у виконанні державного оборонного замовлення. Зазначене міністерство має також: • здійснювати керівництво у сфері управління та координації діяльності підприємств, установ та організацій воєнної, авіаційної та космічної і суміжних галузей; • забезпечувати суб’єкти воєнної, авіаційної та космічної промисловості необхідною нормативною документацією;

Слід посилити роль та відповідальність центральних органів виконавчої влади у питаннях реформування і розвитку воєнної, авіаційної та космічної промисловості.

Запровадити механізми дієвого державно-приватного партнерства у галузі воєнної, авіаційної та космічної промисловості.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

• виконувати інші завдання, визначені законами та актами Президента України. Водночас доцільно було б перетворити існуюче Державне космічне агентство у Державне агентство воєнної та авіакосмічної промисловості і міжнародного військово-технічного співробітництва. Такий орган повинен забезпечувати: • реалізацію державної політики у сферах воєнної, авіаційної та космічної промисловості, військово-технічного співробітництва, а також участь в реалізації військово-технічної політики і у виконанні державного оборонного замовлення; • ліцензування воєнно-промислової, авіаційної та космічної діяльності в Україні та ліцензування цієї діяльності під юрисдикцією України поза її межами; • ефективне використання науково-технічного і виробничого потенціалу підприємств і установ, що належатимуть до сфери його управління, а також створення умов для впровадження сучасних технологій у виробництво конкурентоспроможної військової, авіаційної та космічної продукції; • здійснення інших повноважень, визначених законами та покладених на нього актами Президента України. До сфери управління згаданого новоствореного Держагентства доцільно було б передати: Державний концерн «Укроборонпром», а також державні підприємства, установи, організації та акціонерні товариства, які мають державну частку акцій та право господарської діяльності у сфері розробки, виробництва, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки і боєприпасів, та перебувають нині у сфері управління Фонду держмайна, Агентства держмайна України та інших державних органів; підприємства, установи та організації космічної промисловості, які водночас є сенс об’єднати у вертикально інтегровану науково-виробничу галузеву структуру - Державне підприємство «Ракетно-космічний концерн «Південний». З метою забезпечення реалізації ефективної військово-промислової політики є сенс рекомендувати Кабінету Міністрів України: • доопрацювати та подати до жовтня 2014 року до Верховної Ради України проект Закону України «Про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки»; • перепрацювати та затвердити до грудня 2014 року Державну цільову програму реформування та розвитку воєнної промисловості України. Для забезпечення формування та реалізації ефективної політики військово-технічного співробітництва України з іноземними державами є сенс рекомендувати Президенту України: • відновити діяльність Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та державного експортного контролю при Раді національної безпеки і оборони України:

Відновити діяльність Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та державного експортного контролю при Раді національної безпеки і оборони України.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

• пришвидшити доопрацювання та затвердження Стратегії військовотехнічного співробітництва України з іноземними державами». Бажано також рекомендувати Кабінету Міністрів України доопрацювати та подати до жовтня 2014 року до Верховної Ради України проект Закону України «Про військово-технічне співробітництво». По-четверте, дуже важливою складовою підготовки держави до оборони є удосконалення функцій та завдань Збройних сил України. У Конституції та законах України докладно визначені норми щодо підготовки оборони та застосування Збройних Сил при відсічи класичної збройної агресії. Однак, як показали події у Криму, східних і південних областях України, досі неврегульованими залишаються правові питання щодо застосування Збройних Сил та їх зброї і бойової техніки у мирний час при захисті конституційного ладу, територіальної цілісності та недоторканості держави, проведенні антитерористичних операцій, забезпеченні правового режиму надзвичайного або воєнного стану, здійсненні відсічі «прихованої» збройної агресії противника та веденні ним так званої «гібридної» війни. До того ж, згадані події показали, що спецпідрозділи Служби безпеки, МВС, Нацгвардії та Держприкордонслужби неспроможні, з різних причин, самостійно протидіяти терористам, незаконним збройним формуванням сепаратистів та бойовиків без відповідної допомоги підрозділів Збройних Сил України. Тому актуальним є питання щодо розширення переліку функцій та завдань Збройних сил України, до виконання яких вони можуть залучатися у мирний час. Для забезпечення належної протидії згаданим загрозам варто рекомендувати Верховній Раді України передбачити у проекті змін до чинної Конституції України положення стосовно покладання на Збройні Сили України функцій не лише із забезпечення оборони держави та відсічі збройної агресії, а й участі у ліквідації внутрішнього збройного конфлікту, захисті конституційного ладу України, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, боротьбі із незаконними збройними формуваннями тощо. Нагадаємо, що про виконання Збройними силами таких функцій та відповідних завдань йдеться у чинній Воєнній доктрині. Однак це свого часу не було закріплено необхідними конституційними та законодавчими нормами. На сьогодні є серйозні обмеження і щодо використання Збройних Сил України в умовах введення правовий режим надзвичайного стану, Так, зокрема, при цьому на виконання вимог статті 10 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» повноваження Військового командування мають Служба безпеки України, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України та Головне управління Національної гвардії України, яке повинне його очолювати у відповідному районі.

Важливою складовою підготовки держави до оборони є удосконалення функцій та завдань Збройних сил України.

Актуальним є питання щодо розширення переліку функцій та завдань Збройних сил України

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

Згідно положень статті 20 згаданого закону, Військове командування має право залучати з числа силових структур до здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану, включаючи боротьбу з терористами, тільки сили і засоби органів Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Національної гвардії України, Служби безпеки України та Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (далі – Служба правопорядку). Усі ж бойові з’єднання та частини Збройних Сил, а також бойові літаки і вертольоти не можуть залучатися до виконання заходів цього правового режиму. Нагадаємо, Служба правопорядку складається із органів управління, підрозділів охорони військових об’єктів, патрульно-постової служби, безпеки дорожнього руху та спеціального призначення, загальною чисельністю лише близько 2,0 тис. осіб, озброєних виключно легкою стрілецькою зброєю. Тому, бажано рекомендувати Президенту України внести на розгляд Верховної Ради України зміни до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», пов’язані із визначенням однією із складових Військового командування, якому надано право здійснювати заходи згаданого режиму, Генеральний штаб Збройних Сил України замість Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Завдяки цьому до виконання заходів надзвичайного стану можна буде залучати не лише підрозділи вказаної Служби, а й Сили спеціальних операцій, армійської та військовотранспортної авіації, флоту тощо. Загальновідомо, що нинішня Державна прикордонна служба України, будучи за законодавством суто правоохоронним органом, як це прийнято у Європі, здійснює лише охорону та захист державного кордону. І тому під час російської збройної агресії проти нашої держави з’ясувалося, що за чинним законодавством жодна українська силова структура не відповідає у мирний час за оборону державного кордону України. З огляду на це, деякі політики пропонують знову перетворювати Держприкордонслужбу у військове формування – Прикордонні війська, які існували у минулому, та покласти на них ще завдання з оборони кордону. Вважаємо, що це є з військової точки зору недоцільним та економічно «непідйомним» для нашої держави із-за низки серйозних фінансово-економічних, військових, правових, кадрових та інших проблем, які виникатимуть при такому перетворенні. На нашу думку, Україна не може дозволити в умовах глибокої економічної кризи одночасно мати три багаточисельних військових формування - Збройні Сили, Нацгвардію та Прикордонні війська, оснащені танками, бойовими кораблями, літаками, вертольотами, артилерією тощо. Більш доцільним та реальним уявляється покладання завдання щодо оборони державного кордону у разі збройної агресії проти нашої держави на Збройні Сили за участю у цьому Нацгвардії.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

Враховуючи зазначене, варто рекомендувати Президенту України внести на розгляд Верховної Ради України зміни до Закону України «Про Збройні Сили України» та інших законів щодо визначення однією із функцій Збройних Сил у мирний час оборони повітряного, сухопутного та морського кордону України. По-п’яте. Аналіз причин втрати Криму та дестабілізації обстановки у східній Україні свідчить проте, що за великим рахунком, це стало можливі через: • зрадницькі дії кримських республіканських державних органів, Донецької та Луганської обласних рад, відповідних органів місцевого самоврядування; • неготовність і нездатність центральних та регіональних органів і сил МВС, Служби безпеки та розвідорганів до нейтралізації сепаратиських сил і незаконних збройних формувань; • відсутність підтримки дій центральних державних органів та силових структур значною частиною населення згаданих регіонів тощо. З огляду на це, варто рекомендувати Президенту, Верховній Раді та Кабінету Міністрів України здійснити комплекс заходів щодо забезпечення належної підготовки та здатності органів державної влади, усіх ланок сектору безпеки і оборони, органів місцевого самоврядування, системи цивільного захисту і національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі можливої нової російської збройної агресії, а також готовності населення і території держави до оборони. Під час російської агресії в Криму та у Донецькій і Луганській областях серйозні недоліки мали місце також у діяльності вищих органів державної влади – виконуючого обов’язки Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, яким належить особлива роль в організації підготовки держави до оборони, керівництві та всебічному забезпеченні проведення антитерористичної операції тощо. Тому необхідно рекомендувати Президенту України та Прем’єрміністру України вжити заходів щодо підвищення ефективності відповідної роботи Ради національної безпеки і оборони, Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, а також Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України. Зокрема, слід посилити структури Секретаріату Кабінету Міністрів України, які опікуються питаннями оборони та мобілізаційної підготовки держави. По-шосте. Підготовка держави до оборони передбачає також забезпечення Збройних Сил, інших військових формувань та правоохоронних органів продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами. Проведення Антитерористичної операції у східній України виявило недієздатність систем бойового, тилового, технічного та медичного забез-

Рекомендувати Президенту України внести на розгляд Верховної Ради України зміни до Закону України «Про Збройні Сили України» та інших законів щодо визначення однією із функцій Збройних Сил у мирний час оборони повітряного, сухопутного та морського кордону України.

Здійснити комплекс заходів щодо забезпечення належної підготовки та здатності органів державної влади, усіх ланок сектору безпеки і оборони, органів місцевого самоврядування, системи цивільного захисту і національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі можливої нової російської збройної агресії, а також готовності населення і території держави до оборони.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

печення дій частин та підрозділів Збройних Сил проти незаконних збройних формувань. Головним чином це стосується тактичної розвідки, бойової охорони, зв’язку, інженерного, топографічного, матеріального, транспортного, побутового, технічного та медичного забезпечення у польових умовах в районах ведення бойових дій. Ще більш проблемним виявилося питання щодо здійснення такого забезпечення спільних дій підрозділів Збройних Сил, МВС, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної прикордонної служби. У цьому контексті доцільно рекомендувати Президенту України та Кабінету Міністрів України вжити комплекс невідкладних заходів щодо кардинального покращення систем бойового, тилового, технічного та медичного забезпечення дій підрозділів та частин Збройних сил у ході оборони держави, проведення антитерористичних операцій та боротьби з незаконними збройними формуваннями, особливо під час їх спільних дій з підрозділами та частинами МВС, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної прикордонної служби України. По-сьоме. Окремою надскладною та важливою складовою підготовки України до оборони є мобілізаційна підготовка держави. Саме тому одним із визначених Воєнною доктриною пріоритетних напрямів підготовки України до збройного захисту від можливої агресії є модернізація системи такої підготовки. Її актуальність ще раз підтверджена ситуацією, яка склалася під час російської агресії у Криму, підготовки та проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях. Нажаль, існуюча на сьогодні в Україні система мобілізаційної підготовки є, по суті, дещо видозміненим варіантом мобілізаційної системи колишнього Радянського Союзу. Загалом позитивно продемонструвавши себе у 1941 – 1945 роках, вона була відтворена в СРСР у період «холодної війни», а після його розпаду взята за основу в Росії, Україні та деяких інших країнах СНГ. Однак, аналіз навіть основних параметрів цієї системи показує її невідповідність вимогам сьогодення. Насамперед, згідно із законодавством України, умовами для оголошення рішення про мобілізацію можуть бути безпосередня загроза збройної агресії або сам факт агресії, а також виникнення особливо тяжких наслідків стихійного лиха, аварій та катастроф у мирний час, коли проводиться цільова мобілізація. Відповідно цьому передбачено спрямування мобілізаційної підготовки на виконання трьох завдань: • підготовки держави до оборони; • забезпечення життєдіяльності населення в особливий період; • ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. З урахуванням зазначеного, свого часту було розроблено та у 2007 році Главою держави затверджено Мобілізаційний план України.

Рекомендувати Президенту України та Прем’єрміністру України вжити заходів щодо підвищення ефективності відповідної роботи Ради національної безпеки і оборони, Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, а також Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України. Вжити комплекс невідкладних заходів щодо кардинального покращення систем бойового, тилового, технічного та медичного забезпечення дій підрозділів та частин Збройних сил у ході оборони держави, проведення антитерористичних операцій та боротьби з незаконними збройними формуваннями

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

Разом з тим, оцінка сучасних загроз національній безпеці та потреб у силах і засобах на їх попередження або ліквідацію спонукає до необхідності розширення переліку умов, за яких може виникнути потреба у проведенні мобілізації. Відповідно, це вимагатиме внесення певних змін до системи мобілізаційної підготовки. У згаданому аспекті у першу чергу слід розглянути умови, за наявності яких законодавством передбачена можливість введення надзвичайного стану, а саме: • здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабезпечення; • виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; • виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи; • спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства; • масовий перехід державного кордону з території суміжних держав; • необхідність відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади. До переліку згаданих умов варто також віднести і ті, виникнення яких є підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, а також для проведення антитерористичної операції. Тому, бажано рекомендувати Президенту України внести на розгляд Верховної Ради України зміни до низки законів України з метою розширення умов проведення мобілізації та трансформації концептуальних засад мобілізаційної підготовки національної економіки. ІІ. Короткострокові та стратегічні кроки щодо розвитку сектору безпеки і оборони нашої держави напряму пов’язані із переглядом пріоритетів та напрямів розвитку Збройних Сил. Вони мають визначатися із урахуванням вище згаданого масштабу та характеру воєнних загроз національним інтересам України, збільшення кількості функцій, які покладатимуться на Збройні Сил, в тому числі для виконання у мирний час, економічних, науково-технічних, соціальних, демографічних та інших можливостей держави тощо. Так, зокрема, виконання Збройними силами завдання оборони держави від російської агресії, яка матиме масштаб і характер локальної війни, а також інші фактори дають підстави для збільшення загальної чисельності їх особового складу, кількості їх озброєння і військової техніки. Однак, згадану чисельність необхідно встановлювати з урахуванням існування Національної гвардії України, покладення на неї завдань щодо участі у взає-

Відповідно цьому передбачено спрямування мобілізаційної підготовки на виконання трьох завдань: • підготовки держави до оборони; • забезпечення життєдіяльності населення в особливий період; • ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру.

Рекомендувати Президенту України внести на розгляд Верховної Ради України зміни до низки законів України з метою розширення умов проведення мобілізації та трансформації концептуальних засад мобілізаційної підготовки національної економіки.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

модії зі Збройними силами у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони та оборони державного кордону. Нагадаємо, що визначена на сьогодні чисельність Нацгвардії може складати до 60 тис. осіб. Певного перегляду потребує і структура Збройних сил. Основними її елементами мають стати: Генеральний штаб; Оперативне командування; види Збройних сил (Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-морські сили); Сили спеціальних операцій; Територіальні управління; з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних сил. При цьому є сенс відмовитися (з багатьох причин, які вимагають окремого обговорення) від створення міжвидових органів військового управління, а саме Оперативних командувань «Північ» та «Південь». У Сухопутних військах доцільно відтворити армійські корпуси з наявністю у їх складі не менше двох механізованих бригад, танкової бригади, а також з’єднань і частин інших родів військ. Є також потреба введення до їх складу аеромобільної бригади та бригади армійської авіації. Відповідно до цього потребує перегляду і система управління Збройними силами. Головним військовим органом у ній має залишатися Генеральний штаб. Його, за певних умов, можна інтегрувати до складу Міністерства оборони. Це дозволить оптимізувати їх структури, посилити функціональні зв’язки між ними і за рахунок цього підвищити ефективність і оперативність управління військами (силами). При цьому рекомендується залишити за начальником Генштабу посаду Головнокомандувача Збройних сил. Варто також залишити за Генштабом виключно функції стратегічного органу управління Збройними силами, іншими військовими формуваннями, правоохоронними органами та іншими державними органами в частині їх залучення до оборони держави. Центральним елементом системи управління Збройними силами на оперативному рівні пропонується визначити спеціально створене Оперативне командування, яке буде увільнене від вирішення питань адміністративного управління. Основним його призначенням доцільно вважати здійснення планування та управління міжвидовим оперативним угрупованням військ (сил) у ході відбиття збройної агресії проти України. Крім того, Оперативне командування, у разі його створення, забезпечуватиме представництво Збройних сил у міжвідомчих органах військового управління при плануванні та проведенні спеціальних операцій проти незаконних збройних формувань або терористичних угруповань. Необхідно також уточнити роль у системі управління Збройними силами командувань їх видів. Уявляється, що основними функціями цих ко-

Виконання Збройними силами завдання оборони держави від російської агресії, яка матиме масштаб і характер локальної війни, а також інші фактори дають підстави для збільшення загальної чисельності їх особового складу, кількості їх озброєння і військової техніки. Основними її елементами мають стати: Генеральний штаб; Оперативне командування; види Збройних сил (Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-морські сили); Сили спеціальних операцій; Територіальні управління; з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних сил.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

мандувань повинна стати підготовка підпорядкованих ним військ (сил) до застосування за призначенням та забезпечення їх розвитку. При цьому командування Сухопутних військ пропонується визначити відповідальним за підготовку в особливий період (разом із Національною гвардією) людських резервів та керівництво територіальною обороною через Командування Територіальних управлінь. Поряд з цим, за командуванням Повітряних Сил у мирний і воєнний час залишатиметься управління військами (силами), які залучаються до охорони та оборони повітряного простору держави, прикриття від ударів з повітря військових угруповань, промислових районів, адміністративнополітичних центрів і об’єктів комунікацій. Таке управління варто здійснювати через Повітряні командування (тактичні групи). У подальшому, після прийняття на озброєння автоматизованої системи управління, ця ланка в системі управління може бути ліквідована. Особлива увага у системі протиповітряної оборони має бути надана силам та засобам боротьби з вертольотами противника. Саме їм відводиться головна роль у забезпеченні не лише вогневої підтримки дій російських сухопутних сил, але й у проведенні, спільно із військово-транспортною авіацією, десантних операції із захоплення адміністративних центрів, державних будівель, військових об’єктів, аеродромів, портів, залізничних вузлів, мостів та інших важливих об’єктів національної економіки та інфраструктури противника. Командування Військово-морських сил, крім зазначених вище адміністративних функцій, має здійснювати управління підпорядкованими з’єднаннями і частинами при посиленні охорони та оборони морської ділянки державного кордону та захисті судноплавства у зоні прикриття ВМС. У найближчий період основним завданням цього командування слід вважати створення необхідної інфраструктури у нових місцях базування флоту. Командування Сил спеціальних операцій повинно відповідати як за підготовку підпорядкованих йому військових частин і підрозділів, так і за планування та управління проведенням спеціальних операцій. Питання щодо надання йому статусу роду військ, визначення його завдань та чисельності особового складу мають вирішуватися з урахуванням статусу, завдань та чисельності відповідних структур МВС, Нацгвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки тощо. Ще однією важливою ланкою системи управління Збройними Силами пропонується зробити спеціально створені Командування Територіальних управлінь - воєнно-територіальні структури, призначені для виконання мобілізаційних завдань, завдань територіальної оборони, сприяння оперативному розгортанню Збройних Сил та участі у підготовці території держави до оборони у встановлених для кожного з них межах. Створення таких організаційних структур дасть змогу підвищити ефективність

Командування Сухопутних військ пропонується визначити відповідальним за підготовку в особливий період (разом із Національною гвардією) людських резервів та керівництво територіальною обороною через Командування Територіальних управлінь.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

вирішення згаданих завдань і сконцентрувати на це ресурси усіх державних органів, суб’єктів господарської діяльності та силових структур, які розміщені на їх територіях. Кордони Територіальних управлінь Збройних Сил доцільно визначити з урахуванням кордонів територіальних командувань Національної гвардії, а також зон відповідальності регіональних управлінь Державної прикордонної служби України. У найближчий період конче необхідно завершити формування і оснащення Сил спеціальних операцій та створити максимально сприятливі умови для їх підготовки. Досвід сучасних воєнних конфліктів та подій у Криму і на сході України свідчить про їх високу ефективність і важливу роль у досягненні воєнних та політичних цілей під час збройних конфліктів. З урахуванням прогнозованої воєнно-політичної обстановки та характеру воєнних загроз слід переглянути дислокацію з’єднань і військових частин Збройних Сил. Вона має забезпечити їх своєчасне оперативне розгортання на північному, східному та південному напрямках і організований початок бойових дій. В організації системи оборони з морського південного напрямку необхідно передбачити придбання та розгортання у короткостроковій перспективі протикорабельних ракетних комплексів наземного, корабельного і авіаційного базування для боротьби із надводним флотом противника, особливо його морськими десантами на переході морем. Предметом обговорення має стати питання щодо збільшення у складі ВМС України Сил берегової оборони, як основи оборони баз ВМС у Херсоні, Миколаєві, Одесі, Ізмаїлі та інших морських портів від можливих дій російських морських десантів, сили та засоби яких нарощуються у Криму. Зокрема, у майбутньому там слід очікувати базування і побудованого французами вертольотоносця «Севастополь» (типу «Містраль»). Важливим пріоритетом розвитку Збройних Сил є забезпечення їх належної підготовки до виконання завдань за призначенням. При цьому слід зосередити увагу на опрацюванні теорії та практики організації і ведення мобільної оборони, особливо у великих населених пунктах, у тому числі в нічних умовах, посилення у ній ролі авіаційної, насамперед, вертолітної компоненти. Поряд з цим, необхідно готувати Збройні Сили до участі у проведенні спільно із Національною гвардією та Службою безпеки України в мирний час, у загрозливий період та на начальному етапі воєнного конфлікту спеціальних операцій зі знешкодження сил спеціальних операцій противника, терористичних та незаконних збройних формувань. Важливим пріоритетом реформування Збройних Сил має стати подальше активне впровадження європейських норм та принципів їх функціонування, насамперед це стосується адміністративних, оперативних, технічних, логістичних та інших стандартів НАТО.

Командування Сил спеціальних операцій повинно відповідати як за підготовку підпорядкованих йому військових частин і підрозділів, так і за планування та управління проведенням спеціальних операцій. Питання щодо надання йому статусу роду військ, визначення його завдань та чисельності особового складу мають вирішуватися з урахуванням статусу, завдань та чисельності відповідних структур МВС, Нацгвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки тощо. Пріоритетом реформування Збройних Сил має стати подальше активне впровадження європейських норм та принципів їх функціонування, насамперед це стосується адміністративних, оперативних, технічних, логістичних та інших стандартів НАТО.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

Подальший розвиток Збройних Сил актуалізує питання щодо удосконалення військової кадрової політики. З урахуванням досвіду проведення антитерористичної операції на Сході України слід посилити вимоги до військовослужбовців та згаданих працівників, пов’язані із необхідністю забезпечення їх готовності та спроможності брати участь у бойових діях, насамперед, на Сході України. З огляду на це можна рекомендувати Президенту України та Міністру оборони України провести до кінця 2014 року переатестацію усього офіцерського складу та працівників Міністерства оборони і Збройних Сил України. У подальшому комплектування Збройних Сил військовослужбовцями доцільно здійснювати за змішаним екстериторіальним принципом – за рахунок призову та за контрактом. Посади офіцерів, сержантів і старшин мають комплектуватися виключно за контрактом. Кількість посад військовослужбовців, які комплектуються за рахунок призову, варто визначати з урахуванням потреб у підготовці необхідної кількості військово-навчених людських ресурсів на особливий період. Важливим та дуже актуальним є питання перегляду Міністерством оборони України обсягів та створення необхідних військових й оперативних непорушних запасів ракет, боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів, продовольства, речового та іншого військово-технічного майна. Складним та витратним є також завдання щодо створення належної військової інфраструктури у північних, східних та південних регіонах України, якої у минулому, з відомих політичних причин, не було. Враховуючи зазначене, бажано рекомендувати Президенту України затвердити до вересня цього року зміни до Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року, затвердженої Указом Президента України від 2 вересня 2013 року №479 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2013 року «Про Державну комплексну програму реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року», та поновити виконання її заходів. Відомо, що сьогодні у Збройних Силах України бракує підготовлених кадрів, бойових підрозділів та певного озброєння і військової техніки (армійської авіації, бойових кораблів тощо) для забезпечення більш ефективного та швидкого завершення проведення антитерористичної операції на сході нашої держави і підготовки до відсічі можливої нової збройної агресії. Тому варто рекомендувати Президенту України та Верховній Раді України відкликати та повернути на Батьківщину (за прикладом Грузії у 2008 році), відповідно до визначених національним законодавством процедур, низку українських контингентів, які задіяні у наступних міжнародних операціях:

Рекомендувати Президенту України затвердити до вересня цього року зміни до Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

у Місії ООН зі стабілізації в Демократичній Республіці Конго – 18-й окремий вертолітний загін (4-и бойових вертольота Мі-24 та підрозділи забезпечення загальною чисельністю 154 військовослужбовця); у Місії ООН в Ліберії – 56-й окремий вертолітний загін (3-и бойових вертольота Мі-24 и 8-м транспортних вертольотів Мі-8МТ з підрозділами забезпечення загальною чисельністю 275 військовослужбовців); у Багатонаціональних силах КФОР НАТО в Косово – підрозділ у складі чотирьох взводів (загальною чисельністю понад 130 військовослужбовців з підрозділами обслуговування і 35-ма одиницями автомобільної техніки). З урахуванням вищезгаданих обставин, є також сенс рекомендувати Президенту України проінформувати керівництво Європейського Союзу і НАТО про тимчасове призупинення участі підрозділів наших Збройних Сил в операціях ЄС «Аталанта» та, відповідно, у воєнно-морській антитерористичній операції Альянсу в Середземному морі «Спільні зусилля». Крім того, слід рекомендувати Генеральній прокуратурі та Міністерству оборони України прискорити вирішення питань щодо скасування (через форс-мажорні обставини) неодноразово підданого критиці у ЗМІ договору оренди між ЗАО «Українські вертольоти» та колишнім командуванням Сухопутних військ щодо передачі вказаній комерційній структурі 16-и вертольотів Мі-8МТ Збройних Сил, які зараз їм конче необхідні для виконання завдань з оборони держави.

КЛЮЧ ОТ «ЯДЕРНОГО СУВЕРЕНИТЕТА» Ядерные энергетические реакторы на необогащенном уране как путь к решению проблем атомной энергетики Украины Сергей Гончаров Чтобы иметь ясное представление о целесообразности (или, наоборот, нецелесообразности) хотя бы частичной переориентации национальной ядерной энергетики на реакторы, упомянутые в подзаголовке этой статьи, необходимо вернуться к «первоистокам». То есть к главной «ахиллесовой пяте» отечественного ядерно-энергетического комплекса, существующей с момента обретения Украиной государственной независимости.

«Топливный тупик» Речь идет об отсутствии в Украине замкнутого ядерно-топливного цикла (ЯТЦ), то есть неспособности атомной промышленности страны снабжать наши АЭС отечественным ядерным топливом (ЯТ). Это делает эффективность атомных электростанций как инструмента обеспечения энергетической безопасности и шире — энергетической независимости го-

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

сударства довольно иллюзорной. Кроме того, зависимость от импортного ЯТ, естественно, неблагоприятно влияет на его цену и соответственно — на цену (и рыночную конкурентоспособность!) электроэнергии, производимой АЭС. А это по цепочке тянет за собой снижение инвестиционной привлекательности отрасли. Что, в свою очередь, тормозит ее развитие. Осознание этих проблем пришло еще в 1992-1993 гг. А уже с весны 1994-го появились попытки создания замкнутого (впрочем, правильнее будет сказать «частично замкнутого») национального ЯТЦ - после Указа первого Президента Украины Леонида Кравчука от 23.02.1994 г. за №64/94 «О неотложных мерах по развитию атомной энергетики и формированию ядерно-топливного цикла в Украине». Сейчас можно констатировать: даже если бы проекты создания национального ЯТЦ удалось за это время (или в ближайшем будущем) реализовать и госпрограмма «Ядерное топливо» оказалась бы экономически эффективной, это все равно мало приблизило бы нас к решению задачи ядерно-топливной независимости. В самом деле, предположим, что мы освоили производство гексафторида урана (со всеми предыдущими звеньями ядерно-топливной «цепи») и тепловыделяющих сборок (ТВС) с использованием отечественного циркониевого проката. В результате окажется, что украинская ядерная энергетика находится практически в такой же зависимости от российского ядерного комплекса, как и сейчас! Потому что между производством химического соединения урана с формулой UF6 (гексафторид) и началом производства ТВС есть еще одна стадия — производимое газодиффузионным методом изотопное обогащение (есть и другие способы, но для широкого промышленного производства пока по-настоящему апробирован только этот). В процессе этого обогащения концентрация составляющего собственно ядерное горючее в физическом смысле этого слова U-235 в исходной смеси изотопов урана повышается с природных 0,714% до, скажем, 4,4%, необходимых при изготовлении ТВЭЛов — тепловыделяющих элементов (и их «пакетов» — ТВС) для реакторов типа ВВЭР. При этом максимальный теоретический коэффициент разделения на одной диффузионной ступени для газов, столь незначительно отличающихся по молекулярному весу, равен всего 1,0043! Проще говоря, повысить концентрацию урана-235 с немногим более 0,71% до 4,4% можно лишь с помощью нескольких сотен разделительных операций. Неудивительно, что заводы по разделению изотопов урана занимают территории в десятки, а подчас и сотни гектаров. Стоимость строительства и эксплуатации таких объектов тоже соответствующая. Думается, инженеру многое скажет один тот факт, что только площадь пористых перегородок в разделительных каскадах диффузионных установок такого предприятия составляет те же десятки и сотни гектаров…

Заводы по разделению изотопов урана занимают территории в десятки, а подчас и сотни гектаров. Стоимость строительства и эксплуатации таких объектов тоже соответствующая.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

Понятно, что о строительстве таких монстров в Украине нечего и думать. Один такой завод обошелся бы минимум на 20% дороже (2 млрд. USD), чем вся оценочная стоимость программы создания национального ЯТЦ (1,69 млрд. USD) в его нынешнем виде. Показательно также, что ни одна страна, не являющаяся военной ядерной державой, так и не решилась на создание подобных комплексов (даже если такое государство и располагало большими мощностями АЭС) за те 60 лет, что существует мировая атомная энергетика.

Свет в конце тоннеля? Итак, если существующая концепция развития национального ЯТЦ не сулит ничего кроме дополнительных расходов с сомнительной перспективой окупаемости, полноценный автономный (замкнутый) цикл производства ядерного горючего по классической схеме финансово и технологически нереален, а отказ от ядерной энергетики для Украины также неприемлем, то остаются только два пути. Первый. И дальше мириться с нежелательной во всех отношениях ядерно-топливной зависимостью от России и в перспективе — других иностранных поставщиков ЯТ, воспринимая такое положение как своего рода «неизбежное зло». Второй. Попытаться разработать и воплотить в жизнь концепцию «неклассической» схемы ЯТЦ, позволяющей свести к минимуму или вовсе избежать стадии изотопного обогащения при производстве ЯТ. Я уже упоминал о ядерных энергетических реакторах на необогащенном уране. Их единственное принципиальное отличие от реакторов на обычной «легкой» воде (LWR) состоит в использовании в качестве замедлителя и теплоносителя в первом контуре D2O вместо H2O. Это дает два преимущества. Первое (незначительное) состоит в том, что обладающая большим молекулярным весом (20 вместо 18) «тяжелая» вода и кипит при несколько более высоких температурах, чем «легкая», что позволяет поддерживать в активной зоне более высокую температуру при том же давлении (что благотворно влияет на эффективность установки). Но принципиально важно второе преимущество: замедляя нейтроны почти без поглощения (в 3920 раз меньше, чем обычная вода), «тяжелая» вода позволяет поддерживать цепную реакцию, используя ЯТ, содержащее имеющий природный изотопный состав уран. Именно эта особенность HW-реакторов и дает Украине потенциальную возможность выйти из ядерно-топливного тупика. Вырисовывается следующий вариант действительно замкнутого национального ЯТЦ, альтернативный его нынешней концепции. Его схема, ориентированная исключительно на необогащенный уран, включает в себя пять этапов: 1) добыча урановой руды и получение ее концентрата;

Понятно, что о строительстве таких монстров в Украине нечего и думать. Один такой завод обошелся бы минимум на 20% дороже (2 млрд. USD), чем вся оценочная стоимость программы создания национального ЯТЦ (1,69 млрд. USD) в его нынешнем виде. Но принципиально важно второе преимущество: замедляя нейтроны почти без поглощения (в 3920 раз меньше, чем обычная вода), «тяжелая» вода позволяет поддерживать цепную реакцию, используя ЯТ, содержащее имеющий природный изотопный состав уран. Именно эта особенность HWреакторов и дает Украине потенциальную возможность выйти из ядерно-топливного тупика.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

2) изготовление из концентрата металлического урана, а на основе последнего — заготовок стержней ТВЭЛ из уранмолибденового сплава; 3) производство «тяжелой» воды (оно возможно в том числе и на базе ГЭС); 4) выпуск заготовок и проката из циркониевых сплавов; 5) производство собственно ТВЭЛов и ТВС. Разумеется, эта модель ЯТЦ (как, впрочем, и нынешняя и любые другие) тоже потребует для внедрения денег. И немалых. Однако представляется, что запустить производство металлического урана и уранмолибденовых заготовок, а потом делать из них ТВС — это куда дешевле, технологически и организационно проще, чем организовать выпуск гексафторида и везти его в Россию, чтобы… покупать там же стержни ТВЭЛ для отечественного производства ТВС!

«Тяжеловодный» вариант Каким же может быть сценарий развития отечественной ядерной энергетики, исходя из «тяжеловодного» варианта? Что касается Хмельницкой АЭС, то очевидно, что работы по проекту Х3/Х4 (где строятся блоки типа ВВЭР-1000) должны быть в любом случае завершены. То же самое относится и к Южно-Украинской АЭС, где применительно к площадке №4 целесообразно поступить аналогичным образом (когда и если там начнется строительство энергоблока). А вот уже площадки №5,6 Ровенской АЭС желательно использовать для размещения альтернативных энергоустановок. Такими могут стать реакторы семейства Candu. Они работают на уране с природным уровнем изотопа U-235 и по официальной классификации МАГАТЭ относятся к категории PHWR, но обладают настолько существенными отличиями от обычных «тяжеловодных» реакторов, что на практике Candu, как правило, выделяют в отдельный класс. Первый их контур аналогичен «сердцу» обычного канального («кипящего») реактора. С той только разницей, что по каналам активной зоны циркулирует не «легкая» пароводяная смесь, а «тяжелая» вода под давлением. Внешний же «легководный» контур концептуально идентичен второму контуру реакторов класса ВВЭР. Реакторы такого типа отлично зарекомендовали себя на протяжении уже примерно 40 лет. В одной Канаде (на родине Candu, являющейся их единственным разработчиком и производителем) успешно эксплуатируются или эксплуатировались 22 такие реакторные установки, средний КИУМ которых превышает 80%. При этом Candu относительно недороги. Строительство «под ключ» энергоблока на базе Candu VI (близкого по мощности к ВВЭР640) на площадке уже действующей АЭС оценивается примерно в $500 млн. В зависимости от потребностей страны в электроэнергии и финансовых возможностей на площадке Чигиринской АЭС можно развернуть (к 2030

Реакторы такого типа отлично зарекомендовали себя на протяжении уже примерно 40 лет. В одной Канаде (на родине Candu, являющейся их единственным разработчиком и производителем) успешно эксплуатируются или эксплуатировались 22 такие реакторные установки.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 липня 2014

году и в последующий период) 4-6 энергоблоков такого типа первого и второго классов мощности. Кстати, еще одно экономическое преимущество такого решения в том, что «тяжеловодные» реакторы будут накапливать тритий. А он со второй трети — середины ХХІ в. превратится в весьма ценное энергетическое сырье. Разумеется, на пути реализации «тяжеловодного сценария» для атомной энергетики Украины будет немало проблем. Хотя следует отметить, что финансовый аспект вряд ли станет более обременительным, чем сейчас. Главными препятствиями станут, скорее, политические. Все-таки переориентация вектора сотрудничества в ядерной энергетике с России на Канаду и обретение статуса страны—производителя трития — это серьезные политические вызовы. Впрочем, реально необходимость в строительстве новых энергоблоков станет актуальной не ранее 2023—2028 гг. (считая сроком строительства 7 лет). Даже при пессимистическом прогнозе, когда срок службы украинских ВВЭР-1000 действующих моделей будет продлен только на 10 лет, проблема выбора «реактора XXI века» (которую необходимо решать за 2—3 года до начала строительства) для Украины не возникнет ранее 2020 года. Как минимум, до этого же времени следует отложить и полномасштабное развертывание работ по созданию национального ЯТЦ.

Итог Таким образом, при правильном видении перспектив у нашей страны есть в запасе еще достаточно времени для перевода своей ядерной энергетики на качественно иной путь, более соответствующий ее национальным интересам и способный на деле обеспечить «ядерную независимость». Во всяком случае, в том смысле, в каком вообще любая независимость возможна в нынешнем взаимосвязанном и взаимозависимом мире нарастающей глобализации…

реально необходимость в строительстве новых энергоблоков станет актуальной не ранее 2023—2028 гг. (считая сроком строительства 7 лет). Даже при пессимистическом прогнозе, когда срок службы украинских ВВЭР-1000 действующих моделей будет продлен только на 10 лет, проблема выбора «реактора XXI века» (которую необходимо решать за 2—3 года до начала строительства) для Украины не возникнет ранее 2020 года.