рих
Си Юлія
1
2
Д
есь за небокраєм, у деякій державі спекотного серпневого дня на світ з’явилася ще одна принцеса. Ви, напевно, вважаєте, що її батьки були король та королева? Зовсім ні! Просто мама з татом так довго чекали і так зраділи своїй доньці, що інакше як «наша принцеса» її не кликали. Їй дали гарне ім’я: Августина. А як зраділи усі родичі та друзі! Й почали обдаровувати щасливих батьків усім, що необхідне справжній принцесі. У рожевій дитячій кімнаті з’явилися рожеві платтячка у мереживах, іграшкові будиночки, єдинороги, крихітні рожеві шкарпеточки, а потім і черевички, ляльки (звичайно ж, усі у рожевому). Подружки Августини теж були самі принцеси. Коли дівчатка збиралися в одній кімнаті для ігор або на свята, то деякі татусі навіть не могли одразу розрізнити, де у цих стрічках, бантиках, мереживах всіх відтінків рожевого саме їх принцеса. Але з іншого боку, якщо діти зайняті, то це не так вже й важливо. Головне, щоб 3
дівчатка поводилися як належно. Але з належною поведінкою в Августини якось не виходило. Скільки разів мама говорила: — Августино, ти ж дівчинка, як ти себе поводиш? Навіщо ти лізеш на дерево у новій сукні? Навіщо тобі ті жолуді й листя з саду, вони брудні. Підемо краще грати із твоєю новою кухнею! І дівчинці нічого не залишалося, окрім злізти з дерева, обтруситися, вийняти скарби з кишеньок сукні та піти гратися з посудкою. Якщо чесно, то Августина не розуміла, за що їй таке покарання: 4
постійно бути принцесою і вести себе «як годиться» було неймовірно важко. А коли насувалося якесь свято, то можна було навіть не гадати, якого кольору будуть усі подаровані іграшки й одяг. Ви, напевно, теж здогадалися. — Дивно, — думала маленька принцеса, — сонце радісно-жовте, небо — чудово— блакитне, трава — приголомшливо зелена, а квіти бувають таких різних відтінків, що я навіть не знаю, як вони звуться. Чому ж це вважається, що найгарніший та правильний колір для дівчаток — рожевий? Пощастило хлопчакам! Здається, в них можуть бути іграшки будь-яких кольорів! А ще вони завжди можуть робити, що хочуть (навіть обсипатися піском і ловити жуків), не боячись забруднитися.
О
дного разу напередодні свого дня народження Августина довго не могла заснути у своїм 5
ліжечку. «Як це виходить, — міркувала вона, — день народження буде в мене, а подарують те, що подобається мамі й бабусям. Знову платтячка, сумочки, якесь хутряне звірятко, посудка або спеціальні книжки «для справжніх принцес». Навіть думка про торт не втішала її, адже цілий день потрібно буде бути принцесою. А спробуйте-но їсти смачний-пресмачний торт та не замаститись кремом! Півночі крутилася вона без сну (батьки давно вже поснули!) та щось придумала. Дівчинка вилізла з теплого ліжечка, одяглася й тихенько, наче миша, прокралася зі своєї спаленки до коридору. У коридорі
я ц и н в і р а Ч 6
було багато шаф та ящиків, де зберігалались усіляки речі: старе взуття, журнали, зимовий одяг, лижі, похідний рюкзак. Ще там був великий яскравий ліхтар. Августина дістала з шафи ліхтар, обережно відчинила вхідні двері та ... пішла з дому! Темною ніченькою, сама! Куди ж вона зібралася? Якось з книжки Августина дізналася, що за дрімучим лісом на високому-високому пагорбі живе добра чарівниця, яка може виконати заповітне бажання, але тільки одне й тільки якщо воно дійсно хороше і правильне. «Я повинна відшукати чарівницю у що б це мені не стало!» — вирішила принцеса та відправилася в довгий шлях. Її шлях пролягав через дрімучий заповідний ліс. Освітлюючи собі дорогу ліхтарем, Августина обережно йшла лісовою стежкою. Навкруги чувся шурхіт, подеку7
7
ла піш кати шу рівча цю ни
ди крики нічних птахів, а у траві то тут, то там, мерехтіли вогники світлячків. При світлі ліхтаря ліс виглядав не таким небезпечним, як дівчинци гадалося раніше. Ліхтар світил яскраво й рівно, проганяючи усі її страхи та сумніви. Августина не знала, що у лісі жив велетень. Справжнісінький, височенний, бородатий, з величезними ручищами й ножищами. Він жив зовсім самотній в дерев’яному будинку, який сам побудував з товстих колод. Майже ніхто й ніколи його не бачив: велетню не подобалося, що на нього дивляться як на чудовисько, тому він рідко з’являвся на люди. Велетню інколи було сумно та самотньо, але він був зовсім не злий, хоча приємним його характер теж не назвеш. Втім, якщо постійно жити, ні з ким не спілкуючись, крім лісових звірів, в будь-кого характер зіпсується. Наша героїня все йшла лісовою стежинкою, доки нарешті не вийшла до будинку велетня. Будинок стояв на галявині у самісенькій хащі, куди не наважувалися зайти ані грибники, ані мисливці. Велетню не спалося, тож він сидів на ґанку разом зі своєю кішкою, слухаючи звуки нічного лісу. 8
9
— Куди ти йдеш, маленька принцесо? — Суворо запитав Августину велетень (намагаючись здаватися страшнішим, ніж насправді). — Я шукаю дорогу до замку доброї чарівниці, щоб вона виконала моє бажання. Але здається, я заблукала. За цими деревами її замок зовсім не видний, — промовила дівчинка. — Дозволь запитати, чого не вистачає принцесі, якщо вона наважилася йти через ліс, де водяться страшні звірі, сама-самісенька? — Я більше не хочу бути принцесою. Я хочу бути простим звичайним хлопчиком. Це моє найзаповітніше бажання, — твердим голосом відповіла Августина. Велетень здивувався й почухав потилицю. — Що ж, в кожного своя мрія, — сказав він, помовчавши трохи. — Я можу допомогти тобі знайти шлях до чарівниці. Але перш за все ти повинна виконати три дуже складних завдання. Бо надто багато людей хочуть, щоб хтось здійснив всі їхні мрії, та не бажають навіть пальцем поворухнути заради цього. — Я готова! — Сповнена рішучості, відповіла Августина, хоча їй було трохи лячно. Судячи по казках, завдання могли бути вельми важкими. Але інакше їй доведеться повернутися додому і вести 10
колишнє життя. — Тоді йди до хати, відпочинь до ранку, а вранці отримаєш перше завдання. Велетень відчинив Августині двері свого велетенського житла та вказав на велику грубо збиту лаву, на якій можна було поспати, 11
накрившись великою ковдрою з різнобарвних клаптиків. Засинаючи, маленька принцеса подумала, звідки у велетня така затишна ковдра, не міг же сам він її зшити... але під муркотіння кішки заснула. А велетень, оскільки інших ліжок в його хатині не було, всю ніч просидів на ґанку, і врешті-решт теж заснув сидячи.
Н
астав ранок. Велетень прокинувся із почуттям, ніби забув щось важливе. — Звісно! Три завдання для принцеси!
Треба сказати, що саме добра чарівниця попросила велетня давати три важких завдання кожному, хто хотів дістатися її замку. Інакше в неї не вистачило би сил для усіх бажаючих. Лише той, хто здатен на подвиг заради здійснення своєї мрії, міг попросити допомоги в чарівниці — таке правило. Що придумати для принцеси? Щось, чого вона боїться, чого ніколи не робила раніше, й наостанок — складний і відповідальний вибір. Вкрай задоволений собою, велетень вирішив, що пора заварити чаю й будити принцесу. 12
джем
— Отже, ось твоє пер-р-р-ше завдання! — гучним та, як він сподівався, страшним голосом прогуркотів велетень Августині. — Тобі потрібно піти до темної-темної комори з павуками, де я зберігаю припаси на зиму. Там завелася маленька, але дуже хитра миша та псує мою їжу. Злови її, якщо в тебе вистачить сміливості! Я даю тобі один день на цю нелегку справу. Як не впораєшся — повернешся додому ні з чим. Із цими словами велетень показав принцесі на двері, що вели до комори. Залишивши для дівчинки нехитрий сніданок на столі, пішов до лісу — він працював лісником та кожен день проводив, блукаючи по ньому, стежачи за порядком. Велетень придумав складне завдання, але помилився в одному: Августина не боялася ані павутинння, ані темряви, ані 13
мишів. А павуки у комірчині тільки здаються страшними. Насправді вони самі бояться людей. Тому потрібно лише поміркувати, як зловити ту мишу. Дівчинка придумала пастку з банки й тонкої гілочки. Пастка працює так: під перегорнуту банку потрібно покласти ласощі для миші: шматочок сиру, цукру або печива. Підперти банку лозинкою. Миша захоче дістатися до частування, обов’язково зачепить лозинку, банка закриється, й мишу буде впіймано! Так і зробила дівчинка. Залишалося тільки чекати, коли звірятко вирішить пригоститися приманкою. Коли ввечері велетень повернувся з лісу, його зустріла Августина з банкою, в якій сиділа маленька мишка. Що ж він зробив з нею?
14
Ви могли б подумати, що він її з’їсть, як роблять злі велетні. Але наш велетень був добрий й до того ж вмів розмовляти з тваринами. Він розповів мишці, що негарно брати без попиту чуже та випустив її з банки. Мишка чкурнула до лісу, рада, що залишилася ціла. — Вітаю! Ти виконала перше завдання! — урочисто сказав велетень принцесі. Тепер лягай спати, а завтра вранці отримаєш наступне, воно буде значно складніше!
О
сь і ранок наступного дня. Велетень напоїв чаєм Августину, нагодував смачним бутербродом з грибами, а потім сказав їй так:
— Слухай своє друге завдання. Тобі потрібно придумати та зробити для мого будинку щось корисне за допомогою молотка, пили та цвяхів. Я даю тобі один день на це завдання. Впораєшся — молодець. А не впораєшся — дорога тобі додому, маленька принцеса. Велетень був упевнений: усі принцеси — пестунки, білоручки. Вони не здатні тримати в руках інструменти, отже, тільки-но Августина зажене собі скалку до пальця, одразу усе кине, розплачеться та попроситься додому.
15
Велетень зник у лісі, залишивши Августину думати над завданням. Дівчинка зайшла до хати й озирнулась навколо. Житло велетня було просте й невигадливе. — Якби в мене було більше сил, я змогла б зробити, наприклад, стільці або шафу. Але це дуже складно, — подумала вона. — Що ж вигадати? Августина раптом побачила, чого не вистачає велетню. Трохи порядку й зручності. Так, вона може допомогти! Вона знайшла інструменти у сарайчику поруч з будинком, колоди в дровітні, а гілки — у лісі неподалік від хати. Їй довелося добряче попрацювати цього дня: пиляти навіть тонкі гілки — важка робота! Але врешті-решт в неї все вийшло як треба! Увечері велетень повернувся з лісу. Що ж він побачив? Августина зробила вішалки для одягу з сучків та приколотила їх на стінку біля дверей. Кілька 16
бревенець з дровітні прикатила до хати й поставила в рядок. Вийшла полиця для взуття. Тепер велетень міг, прийшовши додому, роззутися, поставити на полицю мокре взуття сушитися, а одяг та капелюха повісити на гачки. Над обіднім столом теж з’явилося дещо нове: вішалка для посуду з дощечки та вколочених у неї великих цвяхів. Ополоники, ножі, чашки були на видноті й брати їх стало зручно. А у кутку поруч із ліжком дівчинка поставила рівний пеньок — наче приліжковий столик. 17
джем
18
Велетень дуже здивувався! Йому б ніколи не спали на думку ці прості, але зручні винаходи. Маленька принцеса не тільки впоралася з інструментами, а й виявила велику кмітливість. — Дякую тобі, — пробасив велетень задоволено. — Не очікував. Приємно! Отже, я з радістю кажу тобі, що ти пройшла це випробування. Після цих слів Августина та велетень повечеряли й розійшлися спати. Августина до будиночка, велетень — знов на ґанок.
П
рийшов ранок третього дня. Велетень розбудив Августину й цього разу виглядав більш похмурим, ніж зазвичай.
— Ось що, маленька принцесо. Сьогодні сорока на хвості принесла мені звістки з міста. Кажуть, твої батьки місця собі не знаходять, матуся захворіла від розпачу, а тато обіцяє попиляти усі дерева у лісі, щоб знайти тебе у що б це не стало. Чи думала ти про своїх батьків, вирушаючи до чарівниці? Що з ними стане, коли до них повернеться якийсь хлопчик, а не їх принцеса? А мій ліс! Що 19
буде з лісовими звірами та птахами, коли спилять усі дерева? Маєш вибір: ти можеш виконати моє останнє завдання, відправитися до чарівниці, яка перетворить тебе на простого хлопчика, як ти й мріяла. Або повернутися додому просто зараз. Щоб твої батьки перестали нарешті хвилюватися, а мій ліс залишився стояти на місці. Жах охопив Августину. У своєму прагненні до мрії вона зовсім забула про батьків. Менш за все вона хотіла зробити їх нещасними. Повернутися додому, до колишнього принцесиного життя, було
20
для неї важко, але й залишатися у лісі — неможливо. Їй потрібно було обирати просто зараз. Трохи подумавши, вона тихо сказала, ледь стримуючи сльози. — Я все вирішила. Я повертаюся додому. Проведіть мене, будь ласка, до міста. Мені треба поспішати. Дівчинці було дуже сумно. Усе, про що вона мріяла, доведеться залишити. Але інакше не можна, зовсім ніяк. — Добре, — відповів велетень. Похмурі складки на його лобі розгладилися й він став не таким суворим. Напевно, тому що його тварини врятовані, подумала принцеса. Взявши за руку Августину, він повів її через ліс.
В
они все йшли та йшли по стежці. Через якийсь час ліс почав рідшати, однак попереду раптом з’явилося зовсім не рідне місто Августини, а казково гарний зелений пагорб, позаду якого сяяла веселка. А на верхівці пагорба стояв замок! — Ось він, замок чарівниці, — посміхнувся велетень. Зараз ти 21
22
побачиш чарівницю. — Але я не розумію. Чому ти привів мене сюди? А як мої батьки, твій ліс? — надзвичайно здивувалася дівчинка. — Все дуже просто. Тільки той, хто здатний пожертвувати своїм заповітним бажанням заради щастя інших людей, дійсно хороша людина й заслуговує зустрічі з чарівницею. Тепер підіймайся догори, чарівниця чекає на зустріч із тобою. А я буду чекати тебе тут неподалік. У сум’ятті Августина піднялася по стежці нагору, до воріт замку. Усе це було так несподівано, що думки в її голові кружляли наче рій строкатих метеликів. Аж зараз ворота відчинилися, й назустріч дівчинці вийшла чарівниця. Виявилося, що чарівницю не сплутаєш ні з ким: вона була вдягнена наче у казці й, здається, уся світилася! — Здрастуй, Августино! — привітно промовила чарівниця. — Я знаю про всі пригоди, що трапилися з тобою по дорозі сюди. Повідай мені про своє заповітне бажання, і я спробую його виконати. Августина зніяковіла й відповіла так: — Я хотіла б стати простим хлопчиком, а не принцесою. Тому 23
що хлопчикам дозволяють робити цікаві речі, бігати, стрибати, бруднитися й ще багато всього! А дівчинкою, особливо принцесою, бути жахливо нудно. Та тепер, якщо чесно, я вже не знаю, чи гарне це бажання. Адже мама й тато засмутяться. Вони можуть зовсім мене не впізнати, і будуть все життя нещасними. Все це так складно! Чарівниця вислухала дівчинку й розуміюче посміхнулася. — Мила дівчинко! Тобі зовсім-зовсім необов’язково ставати хлопчиком, щоб робити те, що хочеться. Ти вже зараз можеш робити те, що подобається саме тобі. Ти можеш усе на світі, якщо тільки цього захочеш сама, а ставати кимось іншим не потрібно! Той, хто любить по-справжньому, завжди підтримуватиме тебе. Я впевнена, твої батьки саме такі. Тут чарівниця доторкнулась до голови принцеси своєю чарівною паличкою, й Августина відчула дивовижне: вона може все! Це було неймовірне відкриття, справжнє чаклунство, ніби у голові запалилося безліч яскравих вогників. — А щоб ти ніколи не забувала про цей день, я дарую тобі на згадку ось цей кулон. — у повітрі виникла стрічечка з кулоном. Це 24
25
був золотий кленовий листок, а у середині — серце. Чарівниця наділа прикрасу на шию Августині та додала: — Це нагадування про те, як ти пройшла три випробування у лісі, як твої розум та серце підказали тобі вірне рішення. А зараз поспішай додому. Мама й тато вже напевно зачекалися! Велетень проводить тебе коротким шляхом, й зовсім скоро ти будеш вдома.
А
вгустина та велетень йшли додому по лісі. Ліс, здавалося, весь був пронизаний променями сонця, зелений, світлий та дзвінкий. Августина відчувала в собі безмежні можливості та радість: вона може бути собою, її батьки будуть раді, що до них повернеться їх дівчинка, а головне — тепер усе буде 26
інакше! Знову ліс став рідшати, удалечині з’явилися дахи міста, де жила Августина. — Далі ти зможеш дійти сама, — сказав велетень. Я, знаєш, не люблю ходити по місту. — Звичайно. Дякую вам за все, — відповіла Августина щиро. — Можна я спитаю щось? — Спитай, — здивовано промовив велетень. — Скажіть, будь ласка, хто зшив вам таку затишну клаптеву ковдру, якою я вкривалася у вашій домівці? Велетень почервонів та знехотя промовив: — Це ... та це я. Сам. Нудними зимовими вечорами. Робити було нічого, ось і змайстрував. Будь ласка, нікому не розповідай! — Не соромтесь! Адже необов’язково бути дівчинкою, щоб шити. Й необов’язково бути хлопчиком, щоб випилювати. Головне, щоб вам це подобалося. Я це точно знаю! Августина широко посміхнулася та попрямувала до міста, сміливо та впевнено. Велетень помахав їй услід й повернув до 27
28
лісу, роздумуючи про те, як несподівано та правильно справдилося бажання маленької принцеси. Ось рідний дім Августини. Як зраділи батьки! Вони плакали від щастя, сміялися, обіймали її без кінця й просили розповісти про все, що з нею сталося за ці жахливо довгі три дні. З тих пір уся родина стала жити по-новому. Августина більше не повинна була бути принцесою в рожевому, як раніше. Вона могла обирати, чим їй займатися, і вже ніхто не говорив їй, як повинні поводитися хороші дівчатка Тому що все, що робиться добре — все правильно. Неважливо, дівчинка ти чи хлопчик.
29
Кiнець 30
Юлія Сирих
Видавництво CreateSpace Друкується на замовлення © Текст. Юлія Сирих, 2015 © Оформлення. Юлія Сирих, 2015 © Переклад. Юлія Сирих, 2015 Дізнайтеся більше про авторку: www.syrykh.net ISBN-13: 978-1517130039 ISBN-10: 1517130034
Чи легко бути принцесою і що потрібно зробити, щоб виповнилося твоє заповітне бажання? Ви дізнаєтеся самі, прочитавши цю казку.