Проба by Taras Pastushchuk

ОДИН В КАНОЕ кожен з нас живе у своєму космосі

ОДИН В “КОЖЕН З НАС У СВОЄМУ КО У 2010 році в групи людей, які зібралися для ого, щоб експериментально пограти музику, виникло питання пошуку вокаліста. Після оголошення про створення групи до проекту долучилась Іра Швайдак, яка зачепила своєю сформованістю як виконавець та цікавою індивідуальністю. Вже згодом, разом з Устимом Похмурським та Оленкою Давиденко, з´явилось акустичне тріо «Один в каное». Про них важко не знати, а почувши раз – неможливо забути. Тому що глибоко, тому що чутливо, тому що по-справжньому…

// Текст Катерини Артюховой, фотографії Світлани Міна

В КАНОЕ С ЖИВЕ ОСМОСІ”

аєвої, Сергія Кірєєва, Віри Гапаєвої

Іра: За літературними смаками мене тягне до 11 американських письменників. Аналогічно і з образотворчим мистецтвом. Хоча я не замислювалась над цим, просто в один момент усвідомила, що їх тепло, темперамент, ритми – усе це близьке мені. Устим: Коли переглядаю якісь фотографії, також розумію, що індіанська культура не залишає байдужим. Цікаво було б поїхати в Америку. Але не в якесь місто, а у віддалені краї, де колись жили індіанці. Побувати в лісі, і , можливо, відчути, чи є цей зв’язок насправді.

ПОЧУТТЯ Устим: Інколи сидиш на сцені і думаєш про те, що ти граєш. Я думав, що наша музика – щось не те, що вона занадто механічна. А потім почув

як в одному інтерв’ю Стінг зауважив, що йому подобається, коли він на концертах не думає ні про що, окрім того, «яку ноту зараз зіграти і що заспівати, щоб воно найкраще звучало». Він сказав, що перманентно думає тільки про це. І я зрозумів, що відчуваю подібне: концерт йде, ти граєш і тебе більше нічого не цікавить. Іра: Шлях до концертів буває важким і на виступах, часом, дуже не вистачає сил. Хочеться викластись, а не можеш, тому що всі ми люди…

Буває, що виступ закінчився, а ти усвідомлюєш, що контакту не було Устим: Слухач цього не розуміє. Йому хочеться, щоб концерт почався і ми повністю віддались музиці. Буває, що виступ закінчився, а ти усвідомлюєш, що контакту не було. Але це все суб’єктивно: можна навіть не здогадуватись про те, наскільки сильно сподобався твій виступ.

СТОСУНКИ Іра: Після 5-6 концертів на місяць нам хочеться

свідомо не беру уроки. Але зараз я трішки переосмислила цю думку і, напевно, не була би такою категоричною. Окрім постановки голосу (яка мені не подобається) є ще й уроки дихання , яких мені зараз бракує. Кожному своє: комусь подобається академічний спів, а для мене не принципово виспівати ідеально восьму ноту. Устим: Мені подобається, що я міг бути будь-ким, навіть прибиральником, якби так склались життєві обставини. Але я займаюсь музикою, паралельно працюючи за спеціальністю (закінчив факультет прикладної математики). Поки що баланс тримається, однак інколи виникають думки, що чогось не вистачає, що щось можна було б зробити краще… А для кращого поєднання потрібно дуже багато вільного часу.

РИТМ ТВОРЧОСТІ Іра: Хочеться тримати себе в тонусі, регулярно поповнювати репертуар, але так не вдається. Ми не робимо чогось спеціально, якщо немає натхнення , бо тоді музика стає нечесною. Деколи буває, що навіть по півроку нічого не хочеться робити, але ми все одно даємо концерти. Інколи буває, що пісні приходять дуже несподівано, абсолютно незалежно від нас. Наприклад, одна з таких з’явилась, коли ми з Устимом йшли по дуже тихому Львову і окрім нас навкруги більше нікого не було. Атмосфера сама ніби навіяла ідею. відпочити: трохи від музики, трохи один від одного. Устим: Буває, що ми сваримось в процесі роботи. У кожного є своє бачення і кожен хоче його відстояти. Іра: Інколи ми шоковані від того, що творчість може бути інакшою, ніж кожен з нас собі уявляє. В таких випадках намагаємось спілкуватись і пояснювати, мовляв, для мене це так і таке моє сприйняття. Це можна порівняти з камінням: тертя іде, іскри летять. Устим: Зазвичай, після такого приходить велике виснаження і ми менше спілкуємось, але воно минає. Іра: Просто кожен з нас живе у своєму космосі. Оленка: І нам вартує титанічних внутрішніх зусиль, щоб зійтись на одній орбіті.

ОСВІТА Іра: Ніхто не може передбачити, яку роль вона зіграє, чи поставить людину в рамки, чи ні. Колись я розповідала про вокал, про те, що

РИТУАЛИ Устим: Деколи ми молимось.

ТЕ, ЩО НАДИХАЄ Устим: Це маса-згусток, навіть не людина. Збірний образ, в якому є все, що тобі подобається. Його складно вивести назовні, а охарактеризувати одним словом –неможливо. Це такі сильні емоції, коли слова вже зайві. Оленка: А ще це Ісус Христос, Апостоли, Крішна, Мохамед. Іра: Просто Бог… Оленка: Люди, які змінюють щось на своєму рівні. Надихають любов’ю. Ці люди вказують, дають, діляться і це змінює життя інших.

УСВІДОМЛЕННЯ Іра: Для мене успіх – здорове і критичне сприйняття і усвідомлення того, ким ми є зараз. А зараз ми на етапі молодого гурту, який робить щось сам, без чиєїсь конкретної допомоги. Ми досить гармонійні.

музика

ОДИН В КАНОЕ

“КОЖЕН З НАС ЖИВЕ У СВОЄМУ КОСМОСІ” У 2010 році в групи людей, які зібралися для ого, щоб експериментально пограти музику, виникло питання пошуку вокаліста. Після оголошення про створення групи до проекту долучилась Іра Швайдак, яка зачепила своєю сформованістю як виконавець та цікавою індивідуальністю. Вже згодом, разом з Устимом Похмурським та Оленкою Давиденко, з´явилось акустичне тріо «Один в каное». Про них важко не знати, а почувши раз – неможливо забути. Тому що глибоко, тому що чутливо, тому що по-справжньому…

ВІКЕНІННІШ Устим: Колись на репетиції Іра принесла статтю про індіанські імена, відкрила якусь сторінку, побачила ім’я «Вікенінніш», яке перекладалось як «Один в каное», і сказала: «О, давайте так!». Іра: За літературними смаками мене тягне до американських письменників. Аналогічно і з образотворчим мистецтвом. Хоча я не замислювалась над цим, просто в один момент усвідомила, що їх тепло, темперамент, ритми – усе це близьке мені.

Устим: Коли переглядаю якісь фотографії, також розумію, що індіанська культура не залишає байдужим. Цікаво було б поїхати в Америку. Але не в якесь місто, а у віддалені краї, де колись жили індіанці. Побувати в лісі, і , можливо, відчути, чи є цей зв’язок насправді.

ПОЧУТТЯ Устим: Інколи сидиш на сцені і думаєш про те, що ти граєш. Я думав, що наша музика – щось не те, що вона занадто механічна. А потім почув як в одному інтерв’ю Стінг зауважив, що йому подобається, коли він на концертах не думає ні

про що, окрім того, «яку ноту зараз зіграти і що заспівати, щоб воно найкраще звучало». Він сказав, що перманентно думає тільки про це. І я зрозумів, що відчуваю подібне: концерт йде, ти граєш і тебе більше нічого не цікавить. Іра: Шлях до концертів буває важким і на виступах, часом, дуже не вистачає сил. Хочеться викластись, а не можеш, тому що всі ми люди… Устим: Слухач цього не розуміє. Йому хочеться, щоб концерт почався і ми повністю віддались музиці. Буває, що виступ закінчився, а ти усвідомлюєш, що контакту не було. Але це все суб’єктивно: можна навіть не здогадуватись про те, наскільки сильно сподобався твій виступ.

СТОСУНКИ Іра: Після 5-6 концертів на місяць нам хочеться відпочити: трохи від музики, трохи один від одного. Устим: Буває, що ми сваримось в процесі роботи. У кожного є своє бачення і кожен хоче його відстояти. Іра: Інколи ми шоковані від того, що творчість може бути інакшою, ніж кожен з нас собі уявляє. В таких випадках намагаємось спілкуватись і пояснювати, мовляв, для мене це так і таке моє сприйняття. Це можна порівняти з камінням: тертя іде, іскри летять. Устим: Зазвичай, після такого приходить велике виснаження і ми менше спілкуємось, але воно минає. Іра: Просто кожен з нас живе у своєму космосі. Оленка: І нам вартує титанічних внутрішніх зусиль, щоб зійтись на одній орбіті.

ОСВІТА Іра: Ніхто не може передбачити, яку роль вона зіграє, чи поставить людину в рамки, чи ні. Колись я розповідала про вокал, про те, що свідомо не беру уроки. Але зараз я трішки переосмислила цю думку і, напевно, не була би такою категоричною. Окрім постановки голосу (яка мені не подобається) є ще й уроки дихання , яких мені зараз бракує. Кожному своє: комусь подобається академічний спів, а для мене не принципово виспівати ідеально восьму ноту.