Великий українець Ярослав Стецько by #tobm

ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ МОЛОДІ

Інформаційно-бібліографічний відділ

Великий українець Ярослав Стецько Інформаційний дайджест

Тернопіль, 2022 3

УДК 94(477) В 27

Великий українець Ярослав Стецько [Текст] : інформ. дайджест / Терноп. обл. б-ка для молоді ; уклад. І. Грицишин. – Тернопіль : [б. в.], 2022. – 42 с. Дайджест ознайомлює із життям та політичною діяльністю ідеолога українського націоналізму, провідника ОУН Ярослава Стецька. Видання буде корисним для істориків, краєзнавців, викладачів, студентів та учнів, усіх, хто цікавиться історією рідного краю.

Укладач: І. Грицишин Редактор: Т. Федорович Відповідальна за випуск: Л. Гук Дизайн обкладинки: П. Середа

Тернопільська обласна бібліотека для молоді, 2022 Адреса: м. Тернопіль, вул. Нечая, 29 Контактні телефони: (0352) 25-97-05, 0689121668 https//tobm.org.ua E-mail: youthlib@ukr.net 4

Від укладача

Так уже склалося, що від 1991 р., часу проголошення незалежності, Україна «шукає свій шлях». Про це щодня чуємо з вуст можновладців різних рівнів, читаємо в пресі. Ця теза переслідує пересічного громадянина всюди. За таких умов ми постійно змушені аналізувати прорахунки державних мужів на цьому шляху та прогнозувати їхні подальші кроки. І лише деякі наважуються поставити хоча б собі запитання: який шлях і куди ми шукаємо? Адже насправді шлях державного буття українській нації вже визначено,

вказано

тими

ідеологами

практиками

національного руху, для яких саме поняття «українська нація» було святим. Тож чи не краще спрямувати сили й енергію на подальшу розробку їхніх ідей, втілення їх в життя, а не беззмістовні пошуки й експерименти, яких так багато знала українська історія? У сучасних реаліях, коли Україна зіштовхнулася із прямою

загрозою

втрати

своїх

земель,

як

ніколи

актуальними стають думки провідників і подвижників національної справи, тих, чий авторитет залишається для

нас і сьогодні дороговказом на шляху до державного відродження. Однією з таких знакових постатей у нашій історії був і залишається

провідник

Організації

Українських

Націоналістів Ярослав Стецько, який присвятив своє життя боротьбі за побудову справді суверенної та соборної України. Дане видання присвячене життю та діяльності видатного борця за незалежність України Ярослава Стецька. Дайджест

складається

із

таких

розділів:

«Родовід.

Дитинство», «Діяльність в ОУН», «Проєкт «Незалежна Україна», «Ярослав та Слава», «Вшанування пам’яті», «Головні постулати націоналістичного вчення Ярослава Стецька», «Бібліографія». Видання доповнене іменним та географічним покажчиками. Дайджест буде корисним для істориків, краєзнавців, громадсько-політичних діячів, учителів, студентів, учнів та усіх, хто цікавиться історією рідного краю і національновизвольних змагань українського народу.

Родовід. Дитинство Народився Ярослав Стецько 19 січня 1912 року в селі Великий Глибочок біля Тернополя в родині священника Семена Стецька та його дружини Теодозії. Рід Стецьків походив від козака Стецька, який, за сімейними легендами, приїхав із Запоріжжя та оселився у краю над Серетом. Тож не дивно, що в цій родині ретельно дотримувалися козацьких звичаїв. Батько Ярослава Стецька Семен Стецько був людиною непересічною: гарно співав, багато читав, був отаманом спортивної організації «Січ». У 1904 році, коли у Великий Глибочок прибув на візитацію церков молодий митрополит Андрей Шептицький, отаман Стецько зі своїми козаками урочисто

зустрів

його.

Митрополиту

сподобався

обдарований юнак і він забрав його до Львова, де Семен навчався до 1909 року в духовній семінарії, а після її закінчення митрополит Андрей власноруч висвятив Семена на священника і направив у Великий Глибочок. Отець Семен з дружиною Теодозією проживали то у Великому Глибочку, то у Гаях Ходорівських. У 1910 році в них народився син, якого назвали Омеляном на честь вчителя і наставника о. Омеляна 7

Чайківського. А в 1912 році у Великому Глибочку 19 січня, на Йорданські свята, народився другий син, якого батько назвав Ярославом на честь князя Ярослава Мудрого. Біографи Ярослава Стецька місцем його народження називають Тернопіль, бо сім’я була прописана на хуторі Гаї Ходорівські, який адміністративно належав до Тернополя [17, с. 5]. Згодом у пари ще народилася донька Оксана, яка отримала ім’я на честь героїні Тараса Шевченка, твори якого отець знав напам'ять. Згодом о. Семен отримав парафію в селі Кам’янки (тепер Підволочиський район), і родина переїхала жити на нове місце. Стецьки жили дружно. Діти допомагали о. Семену проводити фестини, готували творчі виступи до релігійних і національних свят. Паніматка Теодозія провадила недільну школу для бідних дітей. Втім, дитинство малого Ярослава припало на буремні роки Першої світової та українсько-польської воєн. А влітку 1920-го до Кам’янок увійшли червоноармійці. Знаючи про їх ставлення до Церкви, отець Семен з парафіянами заховав церковне золото, срібло та дзвони. Але хтось доніс про це більшовикам, і вони увірвалися до парафіяльного храму, привівши

сюди

ж пароха

родиною.

Більшовики

погрожували розстріляти сім’ю, якщо отець Семен не 8

поверне

церковне

добро.

Драматична

зустріч

більшовиками дуже похитнула здоров’я о. Семена, після неї він прожив лише три роки; помер 5 жовтня 1923 року. Для родини Стецьків настали важкі часи без годувальника. Юний Ярослав, який у той час уже навчався в Тернополі, часом вибирався до Великого Глибочка, де його рідний дядько Володимир Чубатий був парохом. Місцеві жителі й родина збирала для них харчі й одяг, які Ярослав привозив до Кам’янок. Невдовзі Володимир Чубатий переїхав на колишню парафію отця Семена і безпосередньо заопікувався родиною брата. Коли Ярослав навчався у Тернопільській гімназії, йому було важко доїжджати з Кам'янок, і тоді дядьки Василь Стецько та о. Володимир Чубатий викупили невелику кімнату в Тернополі на вулиці Строма, 43 (тепер Ярослава Стецька). Від нового помешкання було недалеко йти в гімназію. Кожних вихідних і на канікулах малі Стецьки були у Великому Глибочку. Разом із братом і сестрою Ярослав брав участь у заходах місцевої «Просвіти». Окрім всього іншого, це дозволяло отримувати щось для прохарчування, адже щонеділі у парафіяльному домі, як вдячність, їх чекали кілька кошиків з продуктами. У свої

гімназійні роки 9

Ярослав допомагав родині тим, що готував інших дітей до вступу в гімназію. Кошти отримував незначні, але на прожиття вистачало. Ярослав-гімназист був улюбленцем однокласників, а також усієї гімназії, що засвідчував випускник навчального закладу о. Микола Шаварин. Без Ярослава не обходились заняття членів Марійської дружини, гуртків історії чи іноземних мов. Коли виникали конфлікти між гімназистами або їхніми вчителями, чи були доноси на товаришів, Ярослав заступався за них і допомагав їм, тому його називали поважно - «Адвокат». Після закінчення гімназії Ярослав Стецько читав лекції, готував дітей до вступу в гімназію. Крім цього, займався правовим захистом. Змушений був лікувати запалення суглобів, які простудив у холодній, сирій квартирі в Тернополі. Потім проживав переважно у Великому Глибочку. Мав намір вступити до Львівського університету, але у зв’язку з розпуском Тернопільської гімназії в 1929-1930 навчальному році на підставі того, що вона була розсадником українського націоналізму, гніздом ОУН, її випускникам відмовляли у вступі до вищих навчальних

закладів

Львова.

Ярослав

записався

на

правничий факультет університету в Кракові. Під час 10

першого року навчання відвідувати лекції не вимагали, тож Ярослав готувався до іспитів удома. У 1931 році він таки зумів вступити до Львівського університету, де вивчав, крім права, філософію. З

молодих

національною

літ

ідеєю,

захоплювався підкреслював

своє

українською українське

походження. До церкви в неділю завжди вдягався поукраїнськи, а на зауваження щодо такого не для всіх стандартного вбрання, зазвичай відповідав: «Українцеві слід мати не лише українську душу, а й вигляд українця».

Діяльність в ОУН Замислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна Соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не зверне ніщо, ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть...

Ще

юнаком

Ярослав

національно-визвольної

Стецько

боротьби,

прилучився ставши

до

членом

нелегальної студентської української націоналістичної організації і підпільної УВО, а згодом ОУН. Історик, дослідник визвольного руху Володимир Косик у передмові до першого тому творів Ярослава Стецька зазначає: «Ярослав

Стецько вже замолоду замислювався над

складними питаннями боротьби за волю й майбутність народу. Він став членом Крайової Екзекутиви Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1932 році, маючи двадцять років. У цьому періоді він написав перші визначні статті на ідеологічні теми. Ці статті зовсім природно 12

порушують проблеми характеру українського націоналізму й українського націоналіста» [9, с. 62]. Напередодні Другої світової війни ОУН налічувала близько 20 тисяч осіб. Удаючись до тактики саботажу та терору

щодо

польської

влади,

ОУН

намагалася

стимулювати в українському суспільстві стан «постійного революційного

бродіння»,

«підтримати

постійний дух протесту проти властей»

розвинути

На це

були

спрямовані на початку 1930-х рр. сотні актів саботажу, десятки експропріацій державних фондів, понад 60 замахів та вбивств, організованих членами ОУН. Найвідоміша акція – убивство в 1934 р. польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького. Під час слідства у цій справі було проведено масові арешти, за ґратами опинились С. Бандера, М. Лебедь, Я. Стецько, В. Янів, Р. Шухевич, Б. Підгайний, інші українці. Над ув'язненими відбулося два великих судових процеси: у Варшаві в листопаді 1935 – січні 1936 рр. та у Львові в травні – червні 1936 р. Обидва привернули увагу всього світу до ситуації на українських землях під владою Польщі. А в самій Україні значно виріс авторитет ОУН, зокрема через гідну поведінку на процесах провідних членів цієї організації. Громадськість

Польщі

була просто 13

приголомшена стійкістю і запалом боротьби українських революціонерів. Ця демонстрація національної свідомості дала зрозуміти, що політика нищення, репресій проти українства ні до чого не призведе. «Українська проблема» постала такою, що її вже не можна було прикрити брехнею перед світом, неможливо було зупинити тюрмами і катуваннями. Особливо «вибуховими» були промови на суді Степана Бандери, Ярослава Стецька, Володимира Яніва. На судовому засіданні у Львові Ярослав Стецько заявив: «Хочу заявитися відносно моєї діяльності в ОУН, яку подав пан прокурор. Тому кілька тижнів, як станув я тут перед судом, я зовсім добровільно сказав, що належу до ОУН, зовсім добровільно сказав, що я працював в ідеологічнім рефераті, як його провідник, був редактором «Бюлетеню», офіційного органу Крайової екзекутиви ОУН, редактором виховновишкільних

органів

української

молоді

«Юнак»

«Юнацтво». Я подав, що я в слідстві мовчав, бо уважав за відповідне мовчати. Я знаю правду, але не знаю вимушеної правди[…] Я писав на теми ідеологічно-суспільні, на теми політичні, на теми етики й іншого роду. У своїх працях публіцистичних я видвигав ось що: оцінюючи нинішню ситуацію взагалі і дійсність, яка існує в українському 14

суспільстві і на українських землях, поставив я тези такого порядку: сьогоднішній сенс життя узмістовлюсться в тому, що ідеалом людини, який мусить перейти в життя, як не нині, то в майбутньому, що тим ідеалом органічним, який мас виповнити ввесь зміст життя людини, є ідеал національно-суспільний. Національно-суспільну працю не трактую як заслугу окремих людей, але як обов'язок кожної людини. Я тверджу, що досьогоднішня оцінка, наче б суспільна

діяльність

позитивним

«ухилом»

від

засадничого егоїстичного змісту життя – мусить перейти до архіву. Усім смислом життя має бути національносуспільний ідеал. Цього не можна оцінити, як затруювання душ суспільності. Якби хтось серед польського народу проголосив такого роду ідею, то цілком певно прокурор не мав би відваги так її оцінити» [9, с. 64]. 27 червня 1936 року був оголошений вирок: Степан Бандера отримав довічне ув’язнення, а Ярослав Стецько та Володимир Янів – отримали п’ять років ув’язнення. Даний процес

поглибив

розкол

ОУН,

однак

організація

продовжувала працювати. Процес привернув увагу світу до ситуації на українських землях під владою Польщі. Зріс авторитет ОУН, зокрема завдяки гідній поведінці очільників на процесі. 15

Ярослав Стецько перебував у в’язниці з літа 1936-го до осені 1937 року і був випущений по амністії. В лютому 1940 Стецько став одним з ініціаторів створення в Кракові Революційного проводу ОУН, а на II Надзвичайному великому зборі ОУН його було обрано заступником Степана Бандери.

Проєкт «Незалежна Україна»

Ми проминальні і помильні. Але наші ідеї – вічні і правдиві Я. Стецько

Початок російсько-німецької війни влітку 1941 -го дав надію українським патріотам на відновлення незалежності України. За дорученням проводу ОУН 30 червня 1941 року у Львові організували Народні збори, які проголосили відновлення Української держави. Ця подія мала важливе значення для подальшої долі України, адже було заявлено про державницькі змагання і Україна стала активним учасником подій Другої світової війни. Перед самим проголошенням відновлення Української держави відбулися запеклі дискусії у таборі українських націоналістів. Дехто вважав, що проголошення необхідно відкласти на пізніше і цей акт здійснити у Києві. Інші вважали, що потрібно вести переговори з німецькими органами влади, бо у 1918 році на Брестській мирній конференції німці підтримали Українську державу .

Перемогла революційна частина ОУН, яка запропонувала негайно проголосити відновлення Української держави у Львові, а в подальшому, за сприятливих умов, продовжити цю акцію у Києві. Німецька влада вже продемонструвала свою політику стосовно України – віддала Закарпаття на поталу своєму союзнику – Угорщині. Незважаючи на протести німецького командування Львова, революційна ОУН 30 червня 1941 року проголосила Акт

відновлення

Української

Самостійної

Соборної

Держави і закликала «весь український народ не складати зброю так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава». Народні Збори відбулися 30 червня 1941 року у будинку «Просвіти» на площі Ринок о 20-й годині. Виступаючи перед побратимами, Я. Стецько заявив: «Україна стає плацдармом не тільки боротьби двох величезних військових потуг, а й ключової позиції у цій війні... Світ мусить довідатися з цього Акта, що Українська нація не буде нічиїм тяглом і не буде воювати за чужі інтереси, крім власних. Німеччину, яка веде війну проти Росії, уважатимемо нашим союзником, якщо вона визнає наше право на державну незалежність» [14, с. 5]. 18

Після проголошення Акта відновлення Української держави Народні Збори вибрали Ярослава Стецька головою Державного

правління

та

уповноважили

його

запропонувати персональний склад Кабінету Міністрів, тобто тимчасовий уряд. Відновлення Української держави з ентузіазмом зустрів український поневолений народ і привітали очільники церков – Митрополит Андрей Шептицький та єпископ Луцький Преосвященний Полікарп. У той же час гітлерівці вороже зустріли Акт відновлення Української держави. Уже 1 липня 1941 року німецька влада попередила голову Державного Правління Я. Стецька, щоб відкликав Акт відновлення Української держави. Відразу

після

проголошення

відновлення

Української Держави на просторах України закипіла державницька праця. 30-го червня у Львові створено тимчасове міське управління, яке очолив доктор Юрій Полянський, громадський діяч, геолог, археолог, колишній крайовий

командант

УВО. 1-го липня організоване

Львівське обласне управління (ЛОУ) під керівництвом доктора Олександра Марітчака, професора міжнародного права Львівського університету, відомого адвоката, члена Українського Національно-Демократичного Об’єднання. 19

Ярослав Спольський став заступником голови ЛОУ, а правник, адвокат доктор Михайло Росляк – керівником відділу внутрішньої адміністрації. Через кілька днів повітові управління функціонували вже на всій Львівщині. У Львові було встановлено належний порядок, не зафіксовано ні грабежів, ні мародерства. Почала діяти електростанція, місто цілодобово мало електроенергію. Відновлено рух трамваїв. Працювали всі продуктові магазини, товари продавали вільно, без карткової системи. Як відзначила О. Романишин, «...народ з ентузіазмом почав відновлювати й організовувати власні адміністративні, господарські та культурні установи, власну міліцію – охорону й безпеку громадян і держави; почав направляти та урухомлювати пошкоджені в часі воєнних дій установи та устаткування, найважніші засоби для життя міста: воду, світло, харчові крамниці, лікарні, транспорт і т. д. Ціле місто потонуло в синьо-жовтих прапорах. Подібно вчиняло українське населення всюди на звільнених від москалів теренах. Народ почав відбудовувати свою власну державу» [12, с. 60]. 3-го липня УДП (Українське Державне Правління) скерувало до німецького уряду та урядів інших держав «Декларацію Державного Правління». В ній, між іншим, 20

йшлося: «Український народ відновив і проголосив у Львові Українську Незалежну Державу. Вона має за собою тисячолітню традицію. Його остання історична форма – це Українська Народна Республіка 1917, 1918-20 рр., яка була визнана урядами Німеччини, Австрії та інших центральних держав.

Берестейським

договором

згадані

держави

заключили з Україною мир. Спираючись на тисячолітню традицію та на міждержавний акт, заключений в Берестю 1918 р., український народ відбудовує свою справжню незалежну державу на руїнах російської імперії». Услід за проголошенням української державності розпочалась організація місцевої державної адміністрації – сільської, міської, районової, окружної й обласної. В усі осередки ОУН була відправлена «Загальна інструкція (вказівки на перші дні роботи)». У пункті І цього документа зазначено: «У всіх селах, районах, містах і обласних центрах взяти владу в українські руки» [12, с. 62]. Величезну державотворчу роботу виконали Похідні групи революційної ОУН, які нараховували, за різними даними, 5-7 тисяч високоідейних і добре вишколених людей. Вони маршували трьома великими з’єднаннями: Північна, Середня та Південна Похідні групи, за заздалегідь розробленим планом розподілялися на менші групи, котрі 21

йшли у визначені їм райони й повіти і встановлювали там націоналістичну організацію та українську державну владу. Звичайно, прибувши до більшої місцевості, такі групи найперше організували там великі політичні збори, на які сходилися подекуди десятки тисяч людей із довколишніх місцевостей. Представники ОУН проголошували на таких велелюдних зборах Акт Відновлення Української Держави, після чого учасники схвалювали його. Це був, по суті, всенародний плебісцит, вияв державницьких прагнень українського населення. Таких масових громадських зборів відбулися тисячі. Міністерство закордонних справ під керівництвом Володимира Стахіва працювало у Берліні над тим, щоби Німеччина визнала Українську Державу. Зокрема, В. Стахів постійно організовував заходи у німецьких міністерствах та серед дипломатичного корпусу, розсилав документи й інформації про Українську державу до іноземних посольств, що містилися в Берліні. І хоча згадані листи були не зовсім «протокольними», вони викликали жвавий інтерес у міністерствах та посольствах. Із інших сфер установлення Української

Держави

доцільно

згадати

відновлення

Українського Червоного Хреста, розробку державної схеми шкільництва, розвиток залізничних комунікацій тощо. 22

Однак у плани нацистів ніяк не входило створення будь-яких українських самостійницьких структур. Німці розпочали

репресії

проти

українських

націоналістів.

Гітлерівська влада поставила ультимативну вимогу негайно відкликати Акт відродження української держави, але прем’єр та інші провідники нації відмовилися це зробити. Після наради у головній ставці Гітлера 5 липня 1941 року гестапо арештувало в Берліні Степана Бандеру. Тоді ж почалися масові арешти членів ОУН. 11 липня Я. Стецька відправили

до Берліна.

Заарештований пройшов важкі допити у застінках гестапо. Нацистська Німеччина вимагала відкликати Акт 30 червня 1941 року і тільки його революційна мужність та героїзм врятували український революційний рух від неслави. Ярослав Стецько заявив: «Я – заступник голови ОУН і голова українського уряду, і несу повну відповідальність за відновлення Української держави ї за наслідки, які з того випливають... Я не узгоджував проголошення Української державної влади із жодною німецькою установою. Я перебрав справи уряду відповідно до наказу Провідника ОУН» [14, с. 5]. Я. Стецька відправили у концтабір Заксенгаузен, де він перебував до вересня 1944 року

13 і 16 вересня 1941 року органи окупаційної німецької влади здійснили у всій країні масові арешти націоналістів. Заарештували майже 2000 осіб, із яких кілька сотень розстріляли, повісили та закатували. Провідників ОУН і УДП заслали до концентраційних таборів Заксенгаузен та Аушвіц.

Ярослав та Слава. Життя в еміграції Скориставшись

наближенням

фронту,

Ярослав

Стецько втік з концтабору. Пробираючись до американської окупаційної зони, під час нальоту літаків союзників був тяжко поранений розривними кулями і потрапив до шпиталю. Розшукавши Ярослава Стецька у шпиталі, оунівці вирішили його викрасти. До групи сміливців входила і дівчина з Тернопілля Ганна Музика. Викрадення було успішним, саме тоді підпільний прем’єр та один із провідників ОУН познайомився з майбутньою дружиною, імені якої ще не знав, але за вмілі та рішучі дії назвав дівчину Славою. Нове імʼя залишилося в неї на все життя. У 1946 році Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АНБ), президентом якого був до кінця свого життя. Він також розгорнув широку діяльність на всесвітній антикомуністичній арені. Найпомітнішими його успіхами у міжнародній

службі було

підписання домовлення з

Китайською антикомуністичною лігою на Формозі про співпрацю і створення в Тайбеї місії АБН (1957-60 рр.) і згодом – до 1971 р. – представництва АБН, активна участь у підготовці й заснуванні в 1970 р. в Токіо «Світової 25

антикомуністичної ліги» (WACL), в якій він був постійним членом екзекутиви; з ініціативи Ярослава Стецька постала також Європейська рада свободи, яка обрала його довічним членом почесної президії ЄРС. У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою Проводу революційної ОУН, яку очолював до кінця свого життя. Улітку 1946 року Ярослав та Слава взяли церковний шлюб у Мюнхені. Вінчав їх уродженець Тернопільщини парох, декан Української греко-католицької церкви Степан Мохнацький. Дружина професійного революціонера Слава Стецько

пронесла

ідею

національної

та

соціальної

революції крізь усе подальше життя. Життя Стецьків в еміграції – це постійні переїзди, радянські спецслужби буквально полювали за ними. Як розповідала дружина Стецька Слава, вони й тижня не жили в одному помешканні. Постійно на валізах, постійна зміна автомобілів. У Мюнхені Ярослав і Слава Стецьки входили до кола найближчих друзів і соратників Степана Бандери. На суді над агентом КДБ Сташинським – убивцею Степана Бандери – Ярослав і Слава Стецьки дізналися, що наступною жертвою Сташинського мав стати Ярослав Стецько – уже навіть ключі до їхньої квартири були підібрані. 26

Незважаючи на такі труднощі, Слава Стецько сповідувала життєве кредо чоловіка: «Справа політики – це справа всього життя без решти». Перш ніж наблизитися до статусу політика революційного ґатунку, Слава Стецько закінчила

правничий

факультет

Мюнхенського

університету, стала магістром політичних наук, опанувала іноземні мови. Після того як Ярослав очолив АНБ, вона увійшла до центрального комітету, очолювала редакцію часопису «АБН кориспонденс». Її енциклопедичні знання, висока ерудиція і хист політичного аналітика знадобилася в роботі керівника пресбюро АБН, редактора журналів «АБН кориспонденс», «Юкрейніе ревю». Була співорганізатором Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН. Антибільшовицький блок активно долучився до дискредитації

розвалу

тодішнього

московсько-

більшовицького режиму. З ініціативи Я. Стецька у Бельгії у 1950 році було введено в дію радіостанцію, яка охопила передачами Україну та Середню Європу. Я. Стецько як голова АБН багато подорожував. Він відвідав Китай, В'єтнам, Австралію, Таїланд, Сінгапур, Туреччину, Канаду, Мексику та США. В усіх поїздках та офіційних зустрічах його супроводжувала вірна Слава.

Ярослав Стецько був також відомим публіцистом, автором багатьох статей та есеїв, що завжди вирізнялися глибоким аналізом подій, державницьким підходом у їх трактуванні. Публікації він підписував не лише справжнім іменем та прізвищем, а й як Е. Орловський, Б. Озерський, З Карбович, Ю. Підлісецький, С. Осінський. У своїх працях він невтомно нагадував усьому світу, що СРСР – це витвір російського матеріалізму, який є ворогом Європи і вільного світу. Він наголошував, що «АНБ відкидає будь-який зв'язок поневолених народів з Росією у формі федерації чи конфедерації, бо найвищою формою буття нації може бути лише національна держава в етнографічних кордонах кожного народу. Тому Західні держави повинні дати поневоленим народам «завалити большевизм і ліквідувати Російську імперію» [24, с. 66]. Зачіпаючи

питання

суті

більшовизму,

Я.

Стецько

підкреслював, що він «зродився на російській традиції месіянізму» [24, с. 66]. В останні роки життя Ярослав Стецько дуже хворів. Бурхливе життя українського революціонера, ув’язнення в тюрмах та таборах, поранення під час війни – все це підірвало його здоров’я. В квітні 1986 року в нього діагностували важку невиліковну хворобу. Однак до 28

останнього дня Провідник зберігав ясність думки та критичність розуму. До останнього подиху жив Україною: розпитував про церковні та політичні події в Україні. Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 року. Його похорон відбувся 12 липня 1986 року у Мюнхені. Понад 1200 осіб на чолі з духовенством українських церков провели Провідника в останню дорогу. Дружина Слава Стецько отримала понад сотню листів та телеграм з висловленнями співчуття від провідних державних та політичних діячів. Ярослав Стецько жив українською ідеєю, плекав її в серці і відстоював, не шкодуючи себе. Уся його діяльність і життя були спрямовані на благо національних інтересів. Ярослав Стецько залишив нам велику ідейно-теоретичну спадщину, яка і сьогодні залишається актуальною.

Вшанування пам’яті На Тернопільщині пам’ятають про земляка, який усе життя присвятив боротьбі за волю України. У селі Кам'янки Підволочиського району, де тривалий час жила сім'я Ярослава Стецька, уперше в Україні йому встановлено пам'ятник. Цей пам’ятник, створений скульптором Олесем Маляром, відкрили 5 листопада 1995 року. З 2002 року діє меморіальний-музейний комплекс Я. Cтецька у селі Великий Глибочок Тернопільського району. До комплексу належить історико-меморіальний музей Ярослава і Слави Стецьків, їхня садиба, пам’ятник Я. Стецьку та могиламеморіал Борцям за волю України. 15 листопада 1998 року Ярославу Стецьку встановили пам’ятник в Тернополі, автором якого став скульптор Микола Невеселий. На родинних будинках у Тернополі та у Великому Глибочку відкрито меморіальні дошки на честь великого Українця, його іменем названі вулиці, школа в с. Великий Глибочок. У 2007 році заснована громадська премія ім. Ярослава Стецька за популяризацію спадщини ідеологів українського націоналізму,

першими

лауреатами

якої

стали

С.

Липовецький, М. Сагайдак, С. Синюк. 30

Рішенням сесії Тернопільської обласної ради від 26 листопада 2009 року встановлено обласну премію ім. Ярослава

Стецька

номінації

«публіцистика».

За

підсумками того ж року цією премією нагороджено журналіста Михайла Іващука (редакція обласної газети «Свобода») за книги «Сюжети про людські стосунки», «Все повертається». Історико-меморіальний музей Ярослава і Слави Стецьків

с.

Великий

Глибочок

розміщений

старовинному парафіяльному домі (1773 р.), в якому народився Ярослав Володимир неодноразово

Чубатий

Стецько, жили і

відбувалися

Антоніна зібрання

його

дядько

Винницька; Проводу

о. там

ОУН

Тернопільщини. Для експозиції музею Слава Стецько передала свої речі та речі Ярослава Стецька. У музеї можна переглянути фільми про Ярослава і Славу Стецьків. Музей відвідують сотні людей із України та діаспори, найчастіше з Тернопільщини та сусідніх областей, учні шкіл. 23 грудня 2008 року постановою колегії Тернопільського обласного управління культури, закладові присвоєно почесне звання «Народний музей». Про життєвий шлях Ярослава та Слави Стецьків можна дізнатися з книг Богдана Мельничука, Мирона 31

Сагайдака та Віктора Уніята «Великий українець з Тернополя. Ярослав Стецько: життєвий шлях Провідника ОУН» і «Вірна дочка України. Слава Стецько: життєпис боротьби» (видані у 2010 р.).

Головні постулати націоналістичного вчення Ярослава Стецька Не можна не погодитися з думкою відомого письменника і громадського діяча Сергія Плачинди, котрий писав: «Не може не вражати глибина аналізу явищ, подій та історичної долі українства, синтетичність думок, я б сказав – узагальнюючий геній Ярослава Стецька, а головне – підпорядкованість усіх своїх діянь і суджень, роздумів і теоретичних осягнень одній ідеї – ідеї побудови Української Соборної Самостійної Незалежної Держави. Цій ідеї Ярослав Стецько віддав усе своє подвижницьке життя непохитного

борця-націоналіста,

мужньої

людини,

великого українця. А однією з найбільших заслуг Ярослава Стецька перед українським народом, українською історією є його проект націоналістичної, державницької і політичної доктрини побудови Української Держави. Це те вчення – суто Стецькове вчення! – яке годилося б узяти як дороговказ чи керівництво до дії Президентові України і урядові з перших днів незалежності. І якщо цього не зроблено, то це лише на шкоду Україні».

Серед основних постулатів націоналістичного вчення Ярослава Стецька варто відзначити наступні: Найвищою цінністю для українського націоналіста є ідея нації, інтерес нації. Безкомпромісна боротьба та жертовна праця задля добра і величі рідного народу є обов'язком кожного українця. Передумовою збереження і розвитку всіх духовних і фізичних сил української нації, запорукою миру та стабільності в регіоні є Українська Самостійна Соборна Держава, а принципом міжнародного співжиття – принцип національних держав на своїх етнічних теренах. Пробудити націю, консолідувати і мобілізувати її мусить національна еліта, тобто найкращі з усіх соціальних прошарків народу. Без національного визволення немає визволення соціального і особистої свободи. Національна революція має бути водночас духовною і соціальною революцією.

В боротьбі за свободу опертя можливе насамперед на власні сили. Україна має стати в авангарді боротьби за свободу народів і людини.

Бібліографія 1. Баган О. Актуальний Ярослав Стецько: погляд на міжнародні справи / 2. Вірність Україні [Текст] : Ярослав і Ярослава Стецьки // Мельничук Г. 1000 незабутніх імен України. – Київ, 2005. – С. 61-62. 3. Вічний син України [Текст] // Рог В. Життя для України / В. Рог. – Київ, 2003. – С. 42-45. 4. Гінда В. Ярослав Стецько – «маклер без держави» [Електронний ресурс] / В. Гінда // Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/75586, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Перевірено: 10.01.2022. 5. Горохівський Л. 100 років від дня народження Ярослава Семеновича Стецька [Текст] / Л. Горохівський // Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2012 рік : бібліогр. покажч. / Тернопільська обласна універсальна наукова бібліотека; уклад. М. Друневич. – Тернопіль, 2011. – С. 24-25. 6. Грещук Г. Тернопільщина вшановує пам’ять Ярослава Стецька [Текст] / Г. Грещук // Тернопілля, 97. – Тернопілля, 1997. – С. 188. 7. Гулько Я. Легендарне подружжя Стецьків [Текст] / Я. Гулько // Тернопіль вечірній. – 2009. – 11 лют. – С. 17.

8. Дригуш Б. Про Ярослава Стецька [Текст] / Б. Дригуш // Вільне життя. – 2007. – 20 жовт. – С. 3. 9. Зі словом до українського народу [Текст] : до 100річчя від дня народження Я. С. Стецька (1912-1986) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – Київ, 2012. – № 1. – С. 61-69. 10. Каменюк О. Син України [Текст] / О. Каменюк // Вільне життя. – 2012. – 20 січ. – С. 6. 11. Липовецький С. Людина «залізної волі» : 19 січня виповнилося 100 років від дня народження Ярослава Стецька / С. Липовецький // День. – 2012. – 20-21 січ. – С. 12. 12. Мельничук Б. Великий українець із Тернопілля Ярослав: життєвий шлях Провідника ОУН [Текст] / Б. Мельничук, М. Сагайдак, В. Уніят. – Тернопіль: Астон, 2010. – 175 с. 13. Мельничук Б. Вірна дочка України. Слава Стецько: життєпис у боротьбі [Текст] / Б. Мельничук, М. Сагайдак, В. Уніят. – Тернопіль : Астон, 2011. – 127 с. 14. Олещук І. Борець за волю України [Текст] : [до 105ї річниці від дня народж. Ярослава Стецька] / І. Олещук // Вільне життя. – 2017. – 13 жовт. – С. 2. 15. Олещук І. Про Ярослава Стецька і його бронежилет [Текст] / І. Олещук // Свобода. – 2021. – 5 листоп. – С. 2.

14. Олещук І. Ярослав Стецько – мужній борець за волю України / І. Олещук // Тернопіль вечірній. – 2012. – 18 січ. – С. 5. 15. Рог В. Ярослав Стецько: творець і борець [Електронний ресурс] / В. Рог // Український погляд. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: http://ukrpohliad.org/analytics/yaroslav-stetsko-tvorets-iborets.html, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 06.07.2021. – Перевірено: 10.01.2022. 16. Сагайдак М. І кидали квіти під ноги Йосифові Сліпому... [Текст] : [як у Великому Глибочку 80 років тому відзначили Акт відновлення самостійної Української держави] / М. Сагайдак // Вільне життя. – 2021. – 2 лип. – С. 3. 17. Сагайдак М. Улюбленець однокласників, захисник скривджених [Текст]: маловідомі сторінки дитинства та юності Ярослава Стецька / М. Сагайдак // Вільне життя. – 2014. – 7 лют. – С. 5. 18. Садовська Г. Нема пророка у своїм краю ? [Текст] / Г. Садовська // Вільне життя. – 2005. – 16 берез. – С. 4. 19. Уніят В. Життя Провідника: маловідомі факти [Текст] / В. Уніят // Нова Тернопільська газета. – 2012. – 2531 січ. – С. 5. 20. Хаварівський Б. Стратег української визвольної боротьби [Текст] / Б. Хаварівський, Г. Грещук // Свобода. – 2002. – 29 січ. – С. 3. 38

21. Яневський Д. Проект «Україна». 30 червня 1941р., акція Ярослава Стецька [Текст] / Д. Яневський. – Харків : Факт, 2013. – 283 с. 22. Ярослав Стецько (1912-1986) [Текст] // Вісті Комбатанта. – Торонто-Нью-Йорк, 1986. – Ч. 4. – С. 40-41. 23. Ярослав Стецько – герой України [Електронний ресурс] // Державний архів Тернопільської області // Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://te.archives.gov.ua/index.php/2-uncategorised/73yaroslav-stetsko-heroi-ukrainy, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 24.01.2017. – Перевірено: 10.01.2022. 24. Ярослав Стецько і його концепція національновизвольної боротьби [Текст] // Полянський О. Історичні силуети / О. Полянський. – Тернопіль, 1998. – С. 61-68. 25. Ярослав Стецько. Політичний і державний діяч [Текст] // Визначні постаті Тернопілля. – Київ, 2003. – С. 192-193. 26. Ярослав Стецько [Текст] // Мить історії : 366 мініатюр про людей і події / Ю. Шаповал. – Київ : Парлам. вид-во, 2019. – С. 30.

Іменний покажчик Бандера Степан 11-13, 21, 24 Винницька Антоніна 29 Косик Володимир 10 Лебедь Микола 11 Марітчак Олександр 17 Мохнацький Степан 24 Перацький Броніслав 11 Підгайний Богдан 11 Плачинда Сергій 31 Полянський Юрій 17 Романишин Ольга 18 Росляк Михайло 18 Спольський Ярослав 18 Стахів Володимир 20 Сташинський Богдан 24 Стецько Василь 7 Стецько Семен 5 Стецько Теодозія 5 Стецько Ярослава 23-30 Чайківський Омелян 6 Чубатий Володимир 7, 29 40

Шаварин Микола 8 Шептицький Андрей 5, 17 Шухевич Роман 11 Янів Володимир 11-13

Географічний покажчик Варшава 11 Великий Глибочок 5,7 Гаї Ходоровські 5 Кам’янки 6 Київ 16 Краків 8, 14 Львів 5, 11, 15, 18 Мюнхен 24, 27 Тайбей 23 Тернопіль 8 Токіо 23

Зміст Від укладача

Родовід. Дитинство

Діяльність в ОУН

Проєкт «Незалежна Україна»

Ярослав та Слава. Життя в еміграції

Вшанування пам’яті

Головні постулати націоналістичного вчення Ярослава Стецька Бібліографія

Іменний покажчик

Географічний покажчик