Літературна нобеліана: жінки-лауреати Нобелівської премії з літератури by #tobm

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ Тернопільська обласна бібліотека для молоді

Літературна нобеліана: жінки-лауреати Нобелівської премії з літератури

Бібліографічний покажчик

Тернопіль, 2018 2

УДК 01 Л 64 Літературна нобеліана : жінки-лауреати Нобелівської премії з літератури [Текст] : бібліогр. покажч. / Упр. культури Терноп. облдержадмін. ; Терноп. обл. б-ка для молоді ; інформ.-бібліогр. від. ; уклад. І. Грицишин, І. Зацухна. – Тернопіль: [б.в.], 2018. – 82 с. У даному виданні подано головні віхи життя та творчості жінок-лауреатів Нобелівської премії з літератури. Для широкого читацького загалу.

Укладачі: І. Грицишин, І. Зацухна Редактор: З. Біла Відповідальна за випуск: Л. Гук Дизайн обкладинки: П. Гук

Тернопільська обласна бібліотека для молоді Адреса: м. Тернопіль, вул. Нечая, 29. Контактні телефони: (0352) 52-64-49, 25-97-05, 25-97-15 www.http//tobm.org.ua/ E-mail: yothlib@ukr.net

Від укладача Нобелівська премія з літератури є найпрестижнішою міжнародною літературною премією. Ідея її створення належить талановитому шведському хіміку та успішному підприємцю Альфреду Нобелю. Нобелівська премія з літератури вручається щороку. Лауреати обираються Шведською академією, до складу якої входять 18 видатних учених і письменників. Ім’я переможця, обраного шляхом голосування, оголошується в жовтні, а урочиста церемонія нагородження відбувається в Стокгольмі 10 грудня в день смерті Альфреда Нобеля. Жінкам в усі часи було складніше ніж чоловікам потрапити на письменницький Олімп. Та й частка жінокписьменниць серед творців художньої літератури збільшилася лише

останнім часом. «Жінки здебільшого залишаються

безіменним», – сказала якось Вірджинія Вулф про жінокписьменниць. Відомо, що сестри Бронте публікували свої шедеври під ім'ям братів Белл. Шарлотта Бронте пояснювала це так: «У нас було неясне відчуття, що до письменниць прийнято ставитися з упередженням». І навіть у ХХ ст. видавець першої 4

книги про Гаррі Поттера (а це 1997 рік) порадив Джоан Роулінг не писати на обкладинці своє повне ім'я, мотивуючи тим, що хлопчики не захотіли б читати книгу, написану жінкою. Тому «Гаррі Поттер і Філософський камінь» вийшла під псевдонімом «Дж. К. Роулінг», з якого неможливо зрозуміти, хто автор – жінка чи чоловік. Складно сказати, чи впливали на рішення Нобелівського комітету гендерні забобони, але за всю історію існування Премії жінкам вручали її лише 14 разів, причому половина з них стали лауреатами після 1991 року. Проте світ динамічно змінюється, жінки невтомно працюють задля розвитку світової науки та культури, їхні найвищі досягнення у письменстві

високо

оцінені

критиками,

тому

список

нобелівських лауреаток з літератури поступово збільшується. Пропонуємо

вам

згадати

імена

жінок-лауреатів

найпрестижнішої премії в галузі літератури. У покажчику представлені дані про життя та творчість письменниць, а також подається формулювання Нобелівського комітету, де зазначено, за що саме була присуджена премія. Відомості про письменниць подано у хронологічному порядку. Доповнюють

видання

іменний

покажчики.

та

географічний

1909 Сельма Лагерлеф

«…як данину високому ідеалізму, яскравій уяві та духовному проникненню, що відзначають всі її твори» Сельма Отілія Лагерлеф народилася 20 листопада 1859 року у містечку Леорбаки провінції Верланд у південній Швеції в родині відставного армійського офіцера. Дівчинка вчилася вдома і росла під доглядом бабусі, яка й прищепила Сельмі любов до народних казок і легенд. Закінчивши вчительську

1882

семінарію,

році Лагерлеф

Стокгольмську стала

Вищу

вчителькою,

працювала в школі для дівчаток у Ландскруні. Тоді ж почала писати перший роман «Сага про Єсту Берлінга». У тому ж році помер її батько, і родовий маєток Морбакка було продано за борги. Неочікувана втрати батька та родового маєтку стала важким ударом.

Навесні 1890 року літературний журнал «Ідун» оголосив конкурс на кращий сучасний твір. Сельма надіслала перші п’ять розділів з недописаного роману «Сага про Єсту Берлінга» і одного ранку прокинулася знаменитою. Невідома провінційна

вчителька

отримала

першу

премію.

Журі

висловило їй особливе визнання з приводу надзвичайної художності твору, який залишив далеко позаду не тільки інших учасників конкурсу, а й більшість з того, що могла запропонувати шведська література. Всесвітню славу Сельмі Лагерлеф принесла дитяча повість «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми», що була опублікована в 1907 році. За творчим задумом

письменниці

книга

мала

нести

не

тільки

розважальну, виховну, а й навчальну мету: ознайомити дітей із географією Швеції. Відомо, що перед тим як написати книгу, Сельма Лагерлеф майже три роки детально вивчала природу своєї країни, її тваринний й рослинний світ, а також займалася пошуком стародавніх легенд і міфів, що з любов’ю зберігали мешканці шведських провінцій. Повість була перекладена тридцятьма мовами, письменниця отримала почесне звання доктора філософії Упсальського університету. А в 1907 р. вийшла друком дитяча книжка С. Лагерлеф «Дівчинка з ферми на болотах», написана в тому ж казковому стилі. 8

У 1909 році Сельма Лагерлеф отримала Нобелівську премію «як данину високому ідеалізму, яскравій уяві та духовному проникненню, що відзначають всі її твори». На врученні було сказано, що Лагерлеф об’єднала у своїй творчості «чистоту і простоту мови, красу стилю і багатство уяви з етичною силою і глибиною релігійних почуттів». Сама ж авторка у своїй промові була оригінальною: вона ніби розповідала померлому батькові про премію і честь, якої удостоєна. Шведські діти та їх батьки вийшли в центр Стокгольма зустрічати «маму Нільса». Вона стала не лише першою жінкою-лауреатом Нобелівської премії, а й першою жінкою, обраною в 1914 році членом Шведської академії. Творчий

спадок

творів

письменниці

складають

невеличкі замальовки, оповідання, зокрема «Записки дитини» (1930 р.), «Щоденник Сельми Лувіси Лагерлеф» (1932 р.) – своєрідні спогади про дитинство авторки. У своїх творах Сельма

Лагерлеф

сповідувала

християнські

ідеї

та

гуманістичні моральні цінності, яких сама дотримувалась у житті. Відомо, що під час Другої світової війни письменниця допомагала письменникам та художникам, яких переслідували нацисти.

під

час

радянсько-фінської

війни

навіть

пожертвувала золоту Нобелівську медаль у фонд допомоги Фінляндії. 9

На кошти Нобелівської премії письменниця викупила родовий маєток і прожила в ньому до кінця життя, продовжуючи

писати

романи

історії

(трилогія

«Левеншельди») та спогади про дитинство («Морбакка»). Померла Сельма Лагерлеф 16 березня 1940 р. у своєму рідному місті. У 1984 році у Швеції була заснована премія ім. Сельми Лагерлеф. А в маєтку Морбакка влаштовано музей, в якому можна не лише ознайомитися з творчістю письменниці, а й узяти участь в іграх та подивитися виставки. Шведи настільки поважають землячку та пишаються її творчістю, що помістили портрет Сельми Лагерлеф на купюру у 20 крон. На звороті банкноти – зображення казкових героїв із повісті письменниці «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми». Талановита письменниця заявила про себе як про жінку, котра не лише підкорила літературу, а й серця тисяч читачів, стала

духовною

скарбницею

Швеції.

Письменниця

розфарбувала ХХ століття яскравими кольорами своїх оповідань і казок.

ТВОРИ Лагерлёф

С.

Перстень

Лёвеншёльдов.

Шарлотта

Лёвеншёльд. Анна Сверд [Текст] : пер. с швед. / С. Лагерлёф. – Л. : Худож. лит., 1986. – 552 с. Лагерлеф С. Сага про Єсту Берлінга [Текст] / С. Лагерлеф ; пер. із швед. О. Сенюк. – Київ : Дніпро, 1971. – 327 с. Лагерлеф С. Свята ніч [Текст] : оповідання / С. Лагерлеф // Зарубіжна література. – 1999. – № 14. – С. 8. Лагерлеф С. Сказание о Христе [Текст] / С. Лагерлеф ; пер. Н. Смоленского. – М. : Изд-во МГУ, 1990. – 221 с. Лагерлёф С. Собрание сочинений [Текст] : в 4 т. Т. 1 : Сага о Йёсте Берлинге : роман. Деньги господина Арне : повесть. Новеллы : пер. с швед. / С. Лагерлёф. – Л. : Худож. лит., 1991. – 591 с. Лагерлёф С. Собрание сочинений [Текст] : в 4 т. Т. 2 : Удивительное путешествие Нильса Хольгерссона с дикими гусями по Швеции : сказочная эпопея. Сказки : пер. с швед. / С. Лагерлёф. – Л. : Худож. лит., 1991. – 542 с. Лагерлёф С. Собрание сочинений [Текст] : в 4 т. Т.3 : Перстень Лёвеншёльдов. Шарлотта Лёвеншёльд. Анна Сверд: романы : пер. с швед. / С. Лагерлёф. – Ленинград : Худож. лит., 1991. – 557 с. 11

Лаґерлеф С. Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми [Текст] / С. Лаґерлеф ; пер. зі швед. О. Сенюк. – Київ : Школа, 2000. – 236 с. – (Хрестоматія школяра). Лагерлёф С. Чудесное путешествия Нильса с дикими гусями [Текст] : сказоч. повесть : для мл. и сред. шк. возраста / С. Лагерлёф. – Киев : Веселка, 1990. – 238 с. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Вчителька, яка зворушила світ [Текст] / уклад. Н. Турчин // Шкільна бібліотека. – 2011. – № 9. – С. 45-46. Герасимчук

Л.

Сельма

Лагерлеф

[Текст]

Л.

Герасимчук // Зарубіжна література. – 1999. – № 14. – С. 8. Дубинянська Я. Щоб політати на гусаку [Текст] : виповнилося 150 років від дня народження Сельми Лагерлеф / Я. Дубинянська // Дзеркало тижня. – 2008. – 22 лист. – С. 12. Загребельний П. Легенда про райську пташку [Текст] : про

шведську

письменницю

Сельму

Лагерлеф

П.

Загребельний // Загребельний П. Неложними устами / П. Загребельний. – Київ, 1981. – С. 96-102. Орлова О. Політ над світом, політ над собою [Текст] : урок за казкою Сельми Лагерлеф «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми» / О. Орлова // Всесвітня літ. та культура в навч. закладах України. – 2013. – № 10. – С. 10-12. 12

Подорожна, Н. В. Уроки за повістю-казкою Сельми Лагерлефа «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми» [Текст] / Н. В. Подорожна // Зарубіжна література в школі. – 2011. – № 15/16. – С. 14-21. Сельма Лагерлеф [Текст] : [життя та творчість шведської письменниці] // Зарубіжна література. – 1997. – № 33. – С. 6. Сельма Лагерлеф (1858-1940) [Текст] // Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля : лауреати Нобелівської премії з л-ри. 19012006 / Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь. – Київ : Грамота, 2006. – С. 38-40. Чорнолоз С. Символ Швеції на ім'я Сельма Лагерлеф [Текст] / С. Чорнолоз // Дніпро. – 2016. – № 3. – С. 144–148. Шкляр

Л.

Данина

високому

ідеалізму

(Сальма

Лагерльоф) [Текст] / Л. Шкляр // Пам'ять століть. – 2008. – № 3. – С. 199-200. Шпиталь А. Сельма Лагерлеф [Текст] / А. Шпиталь // Зарубіжна література в навч. закладах. – 1997. – № 2. – С. 45.

1926 13

Ґрація Деледда

«…за поетичні твори, в яких з пластичною ясністю описано життя її рідного острова, а також за глибину підходу до людських проблем в цілому» Італійська письменниця Ґрація Деледда народилася 27 вересня 1871 року у місті Нуорі на Сардинії в сім’ї юриста. Виросла серед розкішної природи в оточенні пісень, легенд і карнавалів. Вся її творчість «прописана» в місцях, де життя не змінювалося віками, і яке письменниця назвала «поселенням кам’яного віку». Навчаючись у школі, дівчина багато читала, писала вірші. Свої перші вірші та оповідання, засновані на місцевому фольклорі, Деледа написала у 8-річному віці. У 15 років був опублікований її перший твір – оповідання «Сардинська кров», а в 1892 р. вийшов друком перший роман «Квітка Сардинії», що отримав схвальні відгуки критиків. У 1892 році її роман «Квітка Сардинії» знайшов теплий відгук читачів Італії. Наступний роман «Чесні душі» (1895) 14

здобув європейське визнання і був перекладений декількома мовами. Ґрація Деледда належала до веристів – письменників, що

відображали

своїх

творах

соціальні

конфлікти

італійського суспільства: злидні, безпросвітне життя селян в умовах капіталізації країни. Часто соціальна несправедливість трактувалася як фатальний закон (звідси мотиви песимізму і приреченості). Все це характерне і для творчості Деледди. Переїхавши після заміжжя в 1900 р. до Рима, Г. Деледда щороку писала по роману. Всього ж її доробок становить тридцять романів, кількасот новел, десятки п’єс і віршів – усе про Сардинію, «країну мовчання й пристрасті», як назвала її письменниця. І в романі «Еліас Портулу» (1903), який згодом назвали визначним, Деледда пише про молодого чоловіка із Сардинії, який пережив драму кохання. Релігійні мотиви займали чільне місце у творчості письменниці. Роман «Попіл» (1904), «Тростинка на вітрі» (1913) і особливо «Мати» (1920) засвідчили, що в її особі італійська проза має майстра європейського рівня. У 1926 р. Ґрації Деледді було присуджено Нобелівську премію «за поетичні твори, в яких з пластичною ясністю описано життя її рідного острова, а також за глибину підходу до людських проблем в цілому». Академік Х. Схук на врученні зауважив, що італійській романістці властиве 15

«серйозне і глибоке розуміння релігійної проблематики, її твори часто сумні, але й не песимістичні». Нобелівську промову Деледда не виголошувала, лише подякувала. Як зауважив критик Д. Равеньяні, Ґ. Деладда «в своєму мистецтві

досліджує

життя

усією

проникливістю

чутливістю, на що тільки здатна жінка. В її кращих творах є щось від Біблії, дбувається патріархальна велич Старого Заповіту». Померла Ґрація Деледда 15 серпня 1936 року у Римі. ТВОРИ Деледда Г. Свирель в лесу [Текст] : рассказы : пер. с итал. / Г. Деледда. – М. : Худож. лит., 1967. – 287 с. Деледда Ґ. Тростини на вітрі. Мати [Текст] : романи / Ґ. Деледда ; з італ. пер. В. Шовкун. – Київ : Дніпро, 1975. – 262 с. Деледда Ґ. Що то своє дитя [Текст] : оповідання / Ґ. Деледда // Всесвіт. – 1998. – № 4. – С. 189-192.

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Грація Деледда [Текст] // Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля : лауреати Нобелівської премії з л-ри. 1901-2006 / Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь. – Київ : Грамота, 2006. – С. 88-90. Красюк В. Вони пишуть вічним пером [Текст] : усний журнал, присвячений письменницям-лауреаткам Нобелівської премії / В. Красюк // Зарубіжна література. Шкільний світ. – 2012. – № 23. – С. 29–40.

1928 Сінгрід Унсет

“…за вражаючі описи скандинавського середньовіччя” Норвезька романістка Сінгрід Унсет травня

1882

року

невеликому

народилася 20

данському

містечку

Калундборг. Її батько був відомим норвезьким археологом, а 17

мати – данка, яка присвятила своє життя роботі чоловіка. Незабаром після народження Сіґрід сім’я переїхала до Норвегії. У місті Крістіанія (Осло) пройшли дитячі та юнацькі роки майбутньої письменниці. Сама Сіґрід вважала себе норвежкою, незважаючи на те, що народилася в Данії і була наполовину данкою. З раннього дитинства завдяки батькові Унсет цікавилася норвезькою історією та культурою. Перший

роман

письменниці

«Фру

Марта

Оули»

розпочав головну з тем творчості письменниці – емансипацію жінок у сім’ї та суспільстві. Збірник новел «Щасливий вік» (1908) продовжив цю тему, подаючи образи талановитих, але відірваних від життя жінок. Роман «Віга-Льот і Вігтіс» був прешим твором, де Унсет звернулася до стилю й мотивів давньоісландських саг, до їхнього своєрідного наслідування. У 1909 р. С. Унсет одержала державну стипендію, подорожувала

по

Європі

закохалася

немолодого

художника. Це почуття вона й зобразила в новому романі, що став її першим серйозним успіхом. Після одруження, народження двох синів і доньки – Сінгрід Унсет за три роки видала роман «Весна» (1914), дві книги новел і збірник повістей «Відображення в дзеркалі» (1917). Основні теми цих творів: стосунки в сім’ї, моральний клімат суспільства, і звичайно, центральними є образи жінок 18

із сильним характером, котрі долають усі перепони на шляху до щастя. Духовні пошуки письменниці привели її в 1924 р. до католицизму, що не завадило їй шукати ідеали добра і справедливості в світі язичництва, а також лицарського середньовіччя. Даний епос вона літературно опрацювала в «Оповіданнях про короля Артура і лицарів Круглого столу» (1915), а також переклала саги сучасною норвезькою мовою. Головним твором С. Унсет вважають історичну трилогію «Христина, донька Лавранса». У цьому широкому полотні – жодного реального персонажа, але в зображенні ХIV ст. авторка так глибоко вросла в той час, так достовірно зобразила історичне тло й побут народу, що трилогія стала справжнім художнім шедевром європейської літератури. В образах хуторянина Лавранса та його гордої й красивої доньки Христини показані кращі представники норвезького народу, національно свідомі, які виступають за права свого народу. Події, описані в романі припадає на час війни, Норвегія втратила державну самостійність, потрапивши під данську окупацію. Доля героїні трагічна, вийшовши заміж за недостойну людину, вона була нещасною й померла під час чуми. У 1928 р. С. Унсет присуджено Нобелівську премію «головним чином за переконливі описи скандинавського 19

середньовіччя».

Відзначалося

також

уміння

передавати

жіночу психологію, описувати життя жінки «із співчуттям, але із безжальною прямотою». С. Унсет на врученні премії не читала лекції, а, подякувавши, зауважила, що їй набагато легше писати, ніж говорити, тим більше говорити про себе. З 1928 року Унсет зверталася до сучасної тематики. У тридцяті роки письменниця почала активно виступати проти фашизму. У 1940 році книги Унсет були заборонені в Німеччині, а її ім’я гестапо занесло в списки особливо небезпечних осіб. 9 квітня 1940 року фашисти окупували Норвегію і Унсет була змушена покинути батьківщину. Письменниця на лижах дісталася до Швеції, зі Швеції – літаком до Москви, а звідти перебралася до США. Там вона написала романи мемуарного характеру «Повернення в майбутнє» та «Щасливі дні» (1942), в яких закликала боротися із фашизмом. Після закінчення війни Сіґрід Унсет повернулася в Ліллегаммер, де й померла 10 червня 1949 року. Творча постать Сіґрід Унсет мала неабиякий вплив на розвиток жіночої прози в Скандинавських країнах та й у світі загалом

(романи

Унсет

з-поміж

творів

інших

жінок-

письменниць найчастіше перекладалися за межами Норвегії). Жанр родинної історичної саги розвивається в норвезькій літературі й дотепер. Чимало сучасних авторів пишуть у стилі 20

Сіґрід Унсет, і хоча ці тексти доволі великі, все одно вони досить популярні в Скандинавських країнах. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Сігріт

Унсет

(1882-1949) – норвезька

романістка

[Текст] // Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля : лауреати Нобелівської премії з л-ри. 1901-2006 / Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь. – Київ : Грамота, 2006. – С. 88-90. Унсет Сигрид [Текст] // Лауреаты Нобелевской премии [Текст] : энциклопедия : М-Я. – М. : Прогресс, 1992. – С. 529532.

1938 Перл Бак

“…за багатогранний, по-справжньому епічний опис життя китайських селян та за автобіографічні шедеври” Американська письменниця Перл Сайденстріктер Бак народилася 26 червня 1892 р. у м. Хілсборо в сім’ї вченого й місіонера, котрий переклав Біблію з грецької на китайську мову. Як донька пресвтеріанських міссіонерів Перл С. Бак провела дитячі роки в Китаї. Після закінчення Шанхайського пансіонату для дівчаток поїхала до США, де вступила до Рендольф-Мейконського коледжу, а згодом отримала ступінь магістра в Корнельському (1926 р.) і Йєльському (1933 р.) університетах. Здобувши освіту, письменниця повернулася до Китаю навчати місцевих дітей грамоти, одночасно активно писала і 22

друкувала свої твори в американській періодиці. Першим її твором був роман «Східний вітер, західний вітер», який відкрив для США незнану закриту азіатську країну. Наступний роман «Земля» (1931) був удостоєний Пулітцерівської премії та перекладений на 30 мов, розповідав про

долю

селянина

Ван

Луна,

який

став

багатим

землевласником, його боротьбу зі злиднями й шлях, яким «вибився в люди». Успіху твору додало й те, що він був стилізований письменницею в дусі китайських легенд, що додавало йому специфічного національного колориту. Два наступні романи цієї трилогії – «Сини» (1932) і «Будинок, що розпадається» (1935) продовжують розповідь про долю синів Ван Луна, двоє з яких стали торговцями, а третій – мілітаристом. Після виходу цієї сімейної саги талант П. Бак утдтвердив роман «Мати» (1936), де в образі простої китайської жінки показана «вселюдська мати», яка віддала своє життя заради щастя своїх дітей. У 1938 році П. Бак отримала Нобелівську премію за «за багатогранний,

по

справжньому

епічний

опис

життя

китайських селян та за автобіографічні шедеври». Вона стала першою американкою, яка отримала цю відзнаку. У своїй Нобелівській лекції вона щиро подякувала китайському народові, з життям якого було тісно повязане її життя. 23

У 1951 році письменницю обрали членом Американської академії мистецтв і словесності. Упродовж життя вона отримала чимало премій, серед яких почесні наукові ступені Гарвардського та Єльського університетів. Письменниця брала активну участь у громадському житті Америки і Китаю. Вона організувала фонд допомоги азіатським дітям. Перл Бак стала названою матір’ю для дев’яти дітей різних національностей. Письменниця померла 6 березня 1973 р. у місті Данбі, штат Вермонт, залишивши по собі вагомий творчий внесок у літературі США. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Лущевська О. Оксана Лущевська про Христофора Колумба, Джона Ньюбері, Чарльза Дарвіна, Дніпрову Чайку, Перл Сайденстрікер Бак [Текст] / О. Лущевська. – Київ : УкрНДІСВД, 2016. – 94 с. Перл Бак [Текст] // Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля: лауреати Нобелівської премії з л-ри. 1901-2006 / Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь. – Київ : Грамота, 2006. – С. 134-135. Перл Бак (Сайденстрікер) [Текст] : американська письменниця // Зарубіжна література. – 1997. – Ч. 35. – С. 24.

1945 Габріела Містраль

«…за поезії істинного почуття, що зробило її ім’я символом ідеалістичного прагнення всього латиноамериканського світу» Чилійська

поетеса,

педагог

дипломат

Габріела

Містраль (справжнє ім’я Лусілі Годой Алькаяга) народилася 7 квітня 1889 р. в с. Вікуньї, провінція Кокімбо, в Андах, центрі Чилі в сім’ї індіанця, вчителя школи. Під

керівництвом

сестри

працювала

помічником

учителя, писала вірші й політичні статті в місцевій пресі. Тоді ж від імен улюблених поетів Габріелле д’Анунціо і Фредеріка Містраля вона взяла собі псевдонім, що став згодом всесвітньо відомим. 25

Працюючи вчителькою, а згодом інспектором, Габріела познайомилася з шіснадцятилітнім Пабло Нерудою, який згодом став видатним чилійським поетом і була його покровителькою.

1922

р.

при

допомозі

Інституту

іспаномовних літератур при Колумбійському університеті Г. Містраль, перебуваючи на посаді директора ліцею в Сантьяго видала книгу віршів «Відчай», яка принесла їй міжнародне визнання. Наступна збірка «Ніжність» також мала глобальний успіх. В основному це були вірші про горе нещасної та самотньої жінки. Але тут уже відчутний вихід у світ людей – звучить тема окремої людини і братерства людей. Мотивами та образами фольклору Латинської Америки наповнена збірка віршів «Тала» (1938). У збірці «Тала» ліричні мотиви переплітаються з громадянськими, темою історії континенту та народу Чилі. Габріела Містраль широко вводить у поезію індіанське міфомислення, богів та героїв різних племен (інків, майя, кечуа). В її віршах – схиляння перед традиціями і вічністю, спокій справжньої мудрості («Гімн тропічному сонцю», «Земля Чилі»). Добре знаючи рідну культуру, Містраль шукала і знаходила нові джерела надхнення

(блискуче знала світову літературу, мистецтво).

Але при цьому гаряче боролася за чистоту рідної мови, яку 26

вважала основою національної самосвідомості й незалежної держави. Чилійський уряд запросив Містраль до участі в освітній реформі. Враховуючи популярність Містраль за кордоном, уряд країни надав їй посаду «пожиттєвого консула Чилі» і право вибирати країну перебування. З 1924 р. як чилійський консул перебувала в Італії, Іспанії, Португалії, Бразилії, брала участь у роботі ООН. Багато читала, знала світову літературу. Зустрічалася з Р. Роланом, А. Барбюсом, М. Горьким. Відвідала Францію, США, країни Латинської Америки. У 1945 році Габріелі Містраль присудили Нобелівську премію «за поезії істинного почуття, що зробило її ім’я символом

ідеалістичного

латиноамериканського

світу».

прагнення У

вітальному

всього посланні

Шведського нобелівського комітету зазначалося: «Віддаючи належне багатій латиноамериканській літературі, ми вітаємо її королеву, творця «Відчаю», що стала великим співцем печалі й материнства». Містраль стала першим лауреатом премії Нобеля на своєму континенті. У своїй промові чилійська поетеса сказала, що вважає себе представником усієї латиноамериканської

культури

вітає

«духовних

першопрохідців Швеції». Місталь також зазначила, що Нобелівську премію вона отримала, можливо, тому, що в її 27

поезії звучать голоси жінок і дітей, чиїм представником вона є. Письменниця працювала консулом у Лос-Анджелесі, Римі, в Комісії з прав людини ООН. У зв’язку з присвоєнням їй ступеня доктора Чилійського університету в 1954 році виступала в президентському палаці, де її слухали 200 тисяч осіб. Вона була також почесним доктором Колумбійського університету. Габріела Містраль померла 10 січня 1957 року у місті Гемстеді. Тіло було перевезене до Чилі й після триденного всечилійського трауру з військовими почестями похована як національний герой. В Україні твори Містраль переклали Д. Павличко, М. Москаленко, М. Литвинець, С. Борщевський, Г. Латник, Г. Чубай, Ю. Покальчук, В. Моруга, О. Криштальська, І. Качуровський та ін. ТВОРИ Містраль Г. Ніжність [Текст] : поезія / Г. Містраль // Зарубіжна література. – 1997. – № 43. – С. 2. Містраль Г. Сором’язливість. Земля. Подай мені руку. Інша [Текст] : поезія / в пер. Д. Павличка / Г. Містраль //

Павличко Д. Вибрані твори в 2-х т. / Д. Павличко. – Київ, 2009. – Т. 2. Переклади. – С. 537-540. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Неруда П. Габриэла Мистраль [Текст] / П. Неруда // Всесвітня літ. та культура в навч. закладах України. – 2005. – № 9. – С. 35. Старченко Т. Славетна донька Америки [Текст] : Габріела Містраль / Т. Старченко // Історичний календар, 99. – Київ, 1998. – С. 115. Шпиталь А. Габріела Містраль [Текст] / А. Шпиталь // Зарубіжна література в навч. закладах. – 1997. – № 5. – С. 3940.

1966 Неллі Закс

«…за видатні ліричні й драматичні твори, що досліджують долю єврейського народу» Неллі Закс – німецька поетеса єврейського походження, народилася 10 грудня 1891 року у Берліні. Поетеса виросла в сім’ї, де в першу чергу завдяки матері панував дух німецької класичної літератури, де німецька мова та німецька культура були рідними. Зростаючи у заможній родині, дівчина отримала

домашню

освіту,

після

чого

вступила

до

привілейованої Берлінської середної школи для дівчаток. Сором'язлива

тиха,

вона

захоплювалася

музикою,

літературою, танцями і мріяла стати професійною балериною. У 15 років Неллі прочитала роман Сельми Лагерльоф «Сага про Єсте Берлінге», який справив на неї таке сильне 30

враження, що вона написала листа авторці твору. Листування, що розпочалося між Закс і Лагерлеф, тривало близько 35 років, аж до смерті шведської письменниці. У 18 років Закс почала писати вірші в основному про природу й на міфологічні сюжети. Деякі з них друкувалися в літературних журналах. Традиційні не тільки за формою, але й за змістом, ці вірші не мали нічого спільного з модною на той час експресіоністською літературою й, можливо, тому привернули увагу Стефана Цвейга, який не тільки похвалив їх за «безпосередність», але й надрукував одну з поезій. Проте в подальшому Закс не надавала особливого значення своїм юнацьким віршам і не включила їх у зібрання творів. У той час, коли почався її творчий шлях, Закс закохалася в юнака, з яким познайомилася на курорті мінеральних вод, де відпочивала разом з батьками. Через багато років Закс дізналася

про

його

загибель

нацистському

концентраційному таборі, і це знайшло відображення в подальшій творчості поетеси. Переломним у житті Н. Закс був 1933 рік. Коли нацисти прийшли до влади, в Німеччині зросли антисемітські настрої та почалися арешти, вона цілковито заглибилася у вивчення юдейської літератури, Тори і Каббали, хасидизму, що було у ті часи страшним злочином. 31

У 1940 році, коли німецькі війська окупували Європу, Закс з матір'ю за допомогою Сельми Лагерлеф знайшли притулок у Швеції – в отриманні віз їм було надано сприяння безпосередньо через королівську сім'ю. На жаль, Лагерлеф не судилося дочекатися їхнього прибуття до Швеції, і Закс з матір'ю спочатку відчували себе на чужій землі в повній ізоляції. У цей час Неллі Закс вивчає шведську мову й заробляє на життя перекладами на німецьку творів шведських поетів. Поволі в її власну творчість увійшла тематика, що стала основною і принесла їй світову славу. Це була поезія «німого крику» - твори про голокост, знищення євреїв у концтаборах. Неримована, стисла, наповнена яскравими образами, поезія

Закс

стала

зразком

сучасної

містики.

Перша

післявоєнна збірка віршів «В оселі смерті» була опублікована в 1946 році в Східній Німеччині, а згодом з’явилися «Затемнення зірок», «І ніхто не знає, як бути далі» (1957), «Втеча і перетворення» (1959). «Її вірші різноманітні, зазначав англійський поет і критик Стівен Спендер, - і разом з тим все, що вона пише, - один вірш. Її релігійні апокаліптичні гімни є уособленням єврейської самосвідомості, настільки сильної, що життя прирівнюється до смерті й навпаки …». У післявоєнні роки Закс, крім віршів, пише п'єси і драматичні уривки, які називає «сценічної поезією». Герой її 32

першої п'єси «Містерія про страждання Ізраїлю» - вуличний швець, який розшукує німецького солдата, що вбив молоду дівчину.

«Містерія»

1950

році

транслювалася

на

західнонімецькому радіо та була поставлена в Дортмунді в 1962 році. Відома також п'єса-символ Закс «Авраам в солончаках», написана за мотивами біблійної історії про царя Німрода і юного Авраама. Вона була опублікована в збірнику «Знаки на піску» (1962). Десь із середини 60-х років драматургія Н. Закс почала завойовувати світ. Її драми невіддільні від лірики, часто поетичні спроби вона втілювала в сценічні дії. У містерії «Елі» Закс звернулася до теми геноциду. Твір пронизаний автобіографічними мотивами. Популярність пришла до Н. Закс у 1959 році після публікації збірки «Втеча і перетворення». У 1961 році міська влада Дортмунда встановила щорічну премію її імені і призначила поетесі довічну пенсію. У 1965 році Закс отримала премію Миру, одну з найвизначніших нагород у Західній Німеччині. Нобелівської премії Н. Закс була удостоєна у 1966 році «за видатні ліричні й драматичні твори, що досліджують долю єврейського народу». «У її книгах із винятковою силою прозвучав трагічний голос єврейського народу», – заявив на церемонії нагородження

представник Шведської академії 33

Андерс Естерлінг, – Хоча книги Закс розповідають жахливу правду… про табори масового знищення й фабрики смерті, письменниця стоїть вище ненависті до катів». Як відомо, поетеса, розділивши цю премію з Ш. Й. Агноном, у день свого 75-річчя сказала на Нобелівській лекції: «Агнон представляє державу Ізраїль. Я представляю трагедію єврейського народу». Після отримання Нобелівської премії Закс як і раніше жила і працювала у своїй маленькій квартирі в Стокгольмі. Померла письменниця 12 травня 1970 року. ТВОРИ Закс Н. Поезія [Текст] / Н. Закс // Всесвіт. – 1996. – № 4.

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Неллі Закс (1891-1970) [Текст] // Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля : лауреати Нобелівської премії з л-ри. 1901-2006 / Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь. – Київ : Грамота, 2006. – С. 246-248. Хруняк О. Неллі Закс [Текст] : [нім. поетеса, лауреат Нобелівської премії] / О. Хруняк // Дніпро. – 2013. – № 7-9. – С. 140-143.

1991 Надін Ґордімер

«…за чудовий епос, який приніс величезну користь людству» Надін Ґордімер народилась 1923 року у невеликому шахтарському містечку Спрінгс, неподалік від Йоганнесбурга. Батьки дівчинки були емігрантами: батько приїхав із Росії, а мати – з Англії. Змалечку Надін була допитливою і рухливою дитиною, мріяла стати танцівницею, проте проблеми із серцем скерували долю дівчинки в зовсім інше русло: «Я трохи писала ще до того, як «захворіла». Я хотіла стати журналістом

так

само

сильно,

як

танцівницею».

Розпрощавшись із мрією стати танцівницею, позбавлена спілкування з однолітками, Надін Ґордімер розпочала освіту у монастирській школі. 35

Життя, творчість і погляди Надін Гордімер нерозривно пов’язані з Південною Африкою. З дитинства Надін бачила расові проблеми, її покоління стало свідком вкорінення й популяризації расової дискримінації. Пізніше вона розповість про те, як формувалось її ставлення до цього питання: «Маленькою дитиною я беззастережно сприймала білий колір своєї шкіри як ознаку переваги. Коли я подорослішала, то засвоїла стосовно африканців заступницький тон – врешті, «вони» теж люди. З роками я сумнівалась у справедливості такого ставлення, і, зрештою, пережила друге народження, усвідомивши себе людиною серед собі подібних». Після монастирської

школи

Надін

продовжила

навчання

«відкритому» університеті Йоганнесбурга – тобто у такому, де було дозволено навчатись темношкірій молоді. Тоді знову виникли думки про расове питання: «Це був мій перший досвід спілкування з чорношкірим населенням і у більшій чи меншій

мірі

–

початок

формування

моїх

політичних

переконань». Перша збірка оповідань Надін Ґордімер «Обличчям до обличчя» вийшла друком у Південній Африці в 1949 році. До цього вона вже мала опубліковане оповідання в декількох журналах. Уся творчість Ґордімер пронизана гострими соціальними та моральними питаннями: боротьба з расизмом, 36

засудження егоїзму, роз’єднаності між людьми, бездуховності та нетерпимості. Романи «Світ чужих» (1958) і «Можливість кохати» (1963) – про втечу героя від жорстокого світу в своє особистісне ізольоване життя. Обидва твори були у ПАР заборонені, хоча персонажі в них були аполітичними, зайнятими лише собою. Та атмосфера творів, гнилий, бездуховний і бездушний моральний клімат був описаний так зримо й достеменно, що цензура не могла їх пропустити. Наступним твором, що мав світовий резонанс, був роман «Народ Джулая» (1981). Це твір-попередження. У центрі оповіді сім’я архітектора Смайлза, яка втекла з Йоганессбурга в село і живе у свого слуги. А в той час у країні відбувається повстання, котре почалося зі страйків. Загони чорношкірих жителів ідуть на столицю. Глибоко психологічно письменниця змалювала картину стосунків між жителями села і сім’єю білих, проаналізувала соціальну і культурну прірву між ними. Найважливіші теми Надін Ґордімер – любов і політика. Саме через них вона промовляє до мільйонів людей в усьому світі, показуючи руйнівну силу дискримінації та насильства. Герої її книжок постають перед моральним вибором і в особистому, і в публічному житті. Ґордімер щоразу вдавалося тонко відчувати настрої в суспільстві й створити характери, 37

які стали виразниками найболючіших проблем Південної Америки. Нобелівську премію з літератури Надін Ґордімер, яка вже мала власний стиль, схвалення критиків і читачів, отримала у 1991 році, коли у доробку були десятки романів, не одна збірка оповідань, десятки статей і есе різної тематики, дослідження сучасної африканської літератури. Нобелівську премію вона отримала за «чудовий епос, який приніс величезну користь людству». Померла Надін Ґордімер 13 липня 2014 року у Йоганнесбурзі. Твори Надін Ґордімер перекладені більш ніж двадцятьма мовами світу, а її літературна праця удостоєна національних та міжнародних літературних відзнак. Письменниця, яка намагалась у кожному слові залишатись аполітичною, на інтелектуальній ниві боролась із антигуманізмом.

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Деркач І. Надін Гордімер : «Думаю, я стало б письменницею у будь-якому разі» [Текст] / І. Деркач // Дніпро. – 2011. – № 3. – С. 172-175. Красюк В. Вони пишуть вічним пером [Текст] : усний журнал, присвячений письменницям-лауреаткам Нобелівської премії / В. Красюк // Зарубіжна література. Шкільний світ. – 2012. – № 23. – С. 29–40. Надін Гордімер [Текст] // Зарубіжна література. – 1997. – Ч. 41. Надін Гордімер [Текст] : [прозаїк з ПАР] // Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля : лауреати Нобелівської премії з л-ри. 1901-2006 / Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь. – Київ : Грамота, 2006. – С. 370-372.

1993 Тоні Моррісон

“…котра у своїх сповнених мрій і поезії романах оживила важливий аспект американської дійсності” Тоні Моррісон (справжнє ім’я Хлоя Антоні Воффорд) народилася 18 січня 1931 року в штаті Огайо, США. Дівчинка зростала

доброзичливій

атмосфері,

просякнутій

фольклорними, міфологічними оповідками та піснями. У 1949 році Моррісон вступила до Говардського університету на спеціальність «англійська мова й література». Там взяла псевдонім «Тоні» - похідний від її другого імені. У 1953 році закінчила університет зі ступенем бакалавра, в 1955-му

здобула

ступінь

магістра

Корнельському

університеті на підставі дисертації про творчість Вільяма Фолкнера й Вірджинії Вулф. Закінчивши навчання, почала 40

викладати англійську в Університеті Південного Техасу (Х'юстон, Техас) (1955–1957), а потім обійняла посаду викладача в Говардському університеті. Тривалий час була редактором у видавництві «Random House». У 1967 році стала старшим редактором і переїхала в Нью-Йорк. Редагувала книги знаменитих афро-американців (Мохаммед Алі, Ендрю Янг, Анджела Девіс та інших). У

літературі

Т.

Моррісон

дебютувала

романом

«Найголубіші очі» (1970). Це невибаглива історія з трагічним фіналом, в основі якої доля молодої афроамериканки, яка з дитинства мріяла про світлу шкіру і голубі очі, бо лише це, на її думку, допомогло б досягти успіху у житті. Вже потім, збожеволівши (втратила маленького сина), вона так і залишилася з мрією про голубі очі. У першому романі авторки намітились основні мотиви її творчості: злободенні проблеми негритянського населення країни, котрі проявляються в жіночих образах. Продовжуючи працювати в «Random House», в 19711972 роках Моррісон перебувала на посаді доцента і викладала англійську мову в університеті штату Нью-Йорк. Тоді ж почала писати роман «Сула» (Sula), опублікований в 1972 році. В центрі роману жіноча негритянська община. Твір написано жваво, пластично зображені картини щоденного побуту.

цьому

романі 41

Моррісон

звертається

до

негритянського фольклору США, вводить культові моменти (розповідь про те, що відбувається після смерті героїні). Третій роман письменниці «Пісня Соломона» (1977) завоював спочатку Америку, а потім був перекладений десятками мов світу. Авторка одержала премії Національної асоціації літературних критиків та Академії мистецтв і літератури. Роман «Пісня Соломона» став етапним не лише у творчості Моррісон, а й в усій негритянській прозі. Роман заснований на фольклорному сюжеті духовної подорожі. Головний герой, прадід якого зумів звільнитися від рабства, залишає будинок заможного батька і відправляється на пошуки захованих колись сімейних скарбів, що в кінцевому підсумку обертається відновленням сімейного древа. Книга була удостоїна Національної премії гуртка літературних критиків і премії Американської академії та Інституту мистецтв і літератури. Фольклорні традиції також лягли в основу роману «Смоляне опудало» (1981). У 1983 році Моррісон залишила роботу у видавництві, а в 1984 році стала професором кафедри Альберта Швейцера в університеті штату Нью-Йорк в Олбані. Опублікований в 1987 році роман «Кохана» отримав у 1988 році Пулітцерівську премію, а згодом і Нобелівську премію з літератури (1993 р.). Повертаючись до теми рабства, письменниця показує його згубний вплив на материнські 42

почуття. Дія відбувається в штаті Огайо після закінчення Громадянської війни. В основі сюжету – історія негритянки, яка вважала за краще вбити дочку, ніж віддати її в рабство. Книга була визнана кращим твором Моррісон і стала першим її бестселером. У 1989 році Моррісон була запрошена на кафедру Роберта Ф. Гоена в Прінстонському університеті, брала активну

участь

феміністичному

русі,

виступала

на

негритянських конгресах. У квітні 2017 року у видавництві «Фабула» вийшов найвідоміший роман Тоні Моррісон «Кохана» у перекладі Світлани Орлової. Професор Томас Еліот писав: «Тоні Моррісон не тільки створила

екстраординарний

контекст

складних

романів

разючої сили, вона перекроїла американську літературну історію XX століття». ТВОРИ Моррисон Т. Песнь Соломона [Текст] = Song of Solomon: роман : пер. с англ. / Т. Моррисон. – М. : Прогресс, 1982. – 379 с.

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Денисова Т. Афроамериканка Тоні Моррісон [Текст] / Т. Денисова // Слово і час. – 1997. – № 2. – С. 46-51. Илюкович

А.

Тони

Моррисон

–

90-й

лауреат

Нобелевской премии по литературе [Текст] / А. Илюкович // Книжное обозрение. – 1993. – № 49. – С. 5. Красюк В. Вони пишуть вічним пером [Текст] : усний журнал, присвячений письменницям-лауреаткам Нобелівської премії / В. Красюк // Зарубіжна література. Шкільний світ. – 2012. – № 23. – С. 29–40. Сергійко М. Нобелівська премія з літератури 1993 рік: Тоні Моррісон [Текст] / М. Сергійко // Дніпро. – 2010. – № 12. – С. 86-89. Тоні Моррісон [Текст] // Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля: лауреати Нобелівської премії з л-ри. 1901-2006 / Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь. – Київ : Грамота, 2006. – С. 377-379.

1996 Віслава Шимборська

“…за поезію, яка з граничною точністю описує історичні та біологічні явища в контексті людської реальності” Польска поетеса Віслава Шимборська народилася 2 липня 1923 року у місті Курник. Коли їй виповнилося вісім, родина переїхала до Кракова. Там пані Віслава прожила все життя. Коли в 1939 році Польщу накрила Друга світова війна , Віслава була ще школяркою, тож продовжити навчання довелося підпільно. Згодом працювала на залізниці. У цей же час

долучилася

до

створення

книжок,

спочатку

була

ілюстратором, також писала короткі оповідання та поезію. У 1945-му, коли небезпека вивезення до Німеччини на примусові роботи минула, вступила до Ягеллонського університету,

вивчала

полоністику, 45

соціологію.

Там

приєдналася до літературного життя Польщі, познайомилася із Чеславом Мілошем, який справив на молоду поетку велике враження. Цього ж року почала друкуватися у пресі. Водночас працювала секретарем та ілюстратором освітнього часопису. Навчання закінчити не вдалось через брак коштів, але світ слів уже прийняв Віславу Шимборську : вірш «Шукаю слово»,

надрукований

першим,

відтоді

неодноразово

передруковувався. Утім тоталітарний світ тодішньої соціалістичної Польщі не був прихильним до віршів молодої поетки. Збірка, укладена в 1949 році, друком не вийшла, оскільки «не відповідала

соціалістичним

ідеалам».

Першою

була

опублікована книга «Для того живемо» у 1954 році. Подальші

роки

творчості

Віслави

Шимборської

нагадують модель співіснування із системою радянської інтелігенції: увесь час на межі між загрозою знищення й власним моральним обов’язком. Поетеса підписувала петиції та

декларації,

виступала

на

захист

несправедливо

звинувачених, за що її назвали «совістю нації». Крім перекладами

поетичної

творчості

французьких

поетів

Шимборська та

займалася

оглядами

книжок

закордонних авторів, що спеціалізуються в галузі історії, психології, малярства, філософії, музики та літератури. Таких оглядів поетеса і критик зробила більше трьох сотень. 46

Успіх до В. Шимборської прийшов з її третьою книгою «Волання до Єті». У цій збірці і критики, і втаємничені в поезії

читачі

відчули

особливості

стилю

поетеси

притаманною афористичністю та парадоксальністю мислення. У 1996 р. Нобелівський комітет присудив їй премію «за поезію, яка з граничною

точністю описує історичні та

біологічні явища в контексті людської реальності». Дійсно, її поезія – «це світ, якому долю я вершу сама і в якому час зв’язую ланцюгами звуків». А іронія побутує в ній, бо як можна було більш ніж сорок років тому написати таку епітафію: Тут спочиває старомодна, як рима, Малознана поетка, котру гостинно Прийняла земля, хоча її труп Не належав, до жодної з поетичних груп. У своїй промові під час церемонії вручення премії Нобеля 1996 року Віслава Шимборська, зокрема, сказала: «… будь-яке знання, коли воно не народжує нових питань, невдовзі помирає, втрачаючи температуру, необхідну для життя… Ось чому так високо я ціную два малі слова: «не знаю». Малі, але крилаті». Далі цей роздум поетеси деталізується розгорнутою метафорою. Як зазначають літературознавці, Шимборська ніколи не пов’язувала

свою

творчість 47

із

жодним

літературним

напрямком, вона створила власну школу писання, власну поетичну мову. Її вірші – це унікальна лірика з глибокими роздумами. Характерні ознаки її творчості – точність, лаконічність іронія та парадокс. Померла Віслава Шимборська 1 лютого 2012 року у Кракові, де й похована. Твори Віслави Шимборської перекладено 36 мовами, її книги вийшли друком у 18 країнах світу. Її поезію перекладали такі відомі поети та перекладачі як Анна Ахматова, Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Григорій Кочур, Леонід Череватенко та ін. ТВОРИ Шимборська В. Вибрані поезії та есеї [Текст] : Wybrane wiersze i eseje / В. Шимборська ; пер. з пол. Я. Сенчишин. – Львів : Літопис, 2001. – 223 с. – Текст пол., укр. мовами. Шимборська В. Під однією зіркою [Текст] = Pod jedna gwiazdka / В. Шимборська. – Львів : Каменяр, 1997. – 109 с. – Текст пол. та укр. мовами. *** Шимборська В. Вірші [Текст] / В. Шимборська // Березіль. – 1997. – № 3. – С. 16-25.

Шимборська В. Краківська Таємниця або П = 3 141 259 653 589 793…[Текст] : поезія / В. Шимборська // Зарубіжна література. – 1996. – Ч. 11. – С. 7. Шимборська В. Монолог для Касандри [Текст] / В. Шимборська // Сучасність. – 1997. – № 6. – С. 20-25. Шимборська

В.

Під

однією

зірочкою

[Текст]

В. Шимборська В. // Зарубіжна література. – 1998. – Ч. 13. – С. 2. Шимборська В. Поезія [Текст] / В. Шимборська // Всесвіт. – 1997. – № 11-12. – С. 34-39. Шимборська В. Поезія [Текст] / В. Шимборська // Кочур Г. Третє відлуння / Г. Кочур. – Київ, 2008. – С. 290-304. Шимборська В. Поезія [Текст] / В. Шимборська // Кур’єр Кривбасу. – 2010. – № 252-253. – С. 319-320. Шимборська В. Поезія [Текст] / В. Шимборська // Тому що вони сущі. – Львів, 2005. – С. 105-119. Шимборська В. Поет і світ [Текст] : Нобелівська промова, Стокгольм, 1996 / В. Шимборська // Зарубіжна література. – 2000. – Ч. 38. – С. 3. Шимборська В. Радість писання [Текст] : поезія / В. Шимборська // Всесвітня література. – 1996. – № 12. – С. 59. Шимборська В. Четверта перед ранком. Жінки Рубенса.

Під однією зірочкою [Текст] : поезія / В. Шимборська / пер. з пол. // Антологія зарубіжної поезії ХХ ст. / уклад. Д. Наливайко. – Харків, 2011. – С. 382-386. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Боровий, В. У пошуку великих невідомих [Текст] / В. Боровий // Березіль. – 1997. – № 3-4. – С. 14-15. Венгльовська З. Її знає увесь літературний світ [Текст] : урок-знайомство: доля Віслави Шимборської. 11 клас / З. Венгльовська // Зарубіжна література в школах України. – 2005. – № 6. – С. 67-69. – (Лауреат Нобелівської премії ). Віслава Шимборська (1923) [Текст] // Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля : лауреати Нобелівської премії з л-ри. 19012006 / Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь. – Київ : Грамота, 2006. – С. 393-397. Віслава Шимборська : польська поетеса, лауреат Нобелівської премії 1996 р. [Текст] // Гурко С. Події, люди і зустрічі на шляхах мого життя / С. Гурко. – Тернопіль, 2005. – С. 145-150. Єрмоленко С. Під зіркою поезії В. Шимборської [Текст] / С. Єрмоленко // Слово і час. – 1998. – № 9-8. Небесна Нобелівської

І.

Корнель

лауреатки

Філіпович:

[Текст] 50

велике

кохання

[платонічне

кохання,

уродженця

Тернополя,

польського

класика

Віслави

Шимборської] / І. Небесна // RIA +. – 2016. – 16 лист. – С. 18. Саванець А. Віслава Шимборська : розфасовано в Україні [Текст] / А. Саванець // Критика. 2003. – № 5. – С. 2426. Сливинський О. «Не мусити бути дитям епохи…» [Текст] / О. Сливинський // Критика. – 2012. – Березень. – С. 30-31. Цівкач О. М. Сізіф, приписаний до пекла поезії [Текст] : творчість Віслави Шимборської / О. М. Цівкач // Всесвітня літ. та культура. – 2004. – № 10. – С. 47-51. Шарговська О. Віслава Шимборська – польська поетка, яка понад усе цінує незнання [Текст] / О. Шарговська // Дніпро. – 2010. – № 5. – С. 139-140.

2004 Ельфріда Єлінек

«…за музичний вклад у романах і п’єсах, які з винятковою мовною виразістю описують безсенсовість суспільних стереотипів та їхню поневолюючу силу» Австрійська письменниця Ельфріда Єлінек народилася 20 жовтня 1946 в курортному містечку Мюрцушлаг (на півдні Австрії). Дитинство і юність пройшли у Відні. Батько, чесько-єврейського походження, хімік, під час Другої світової війни працював на стратегічному виробництві, внаслідок чого йому вдалося уникнути нацистських переслідувань. Мати походила з респектабельної віденської родини. Початкову освіту Єлінек отримала в гімназії Альберта римськокатолицького приходу, порядки в якій вирізнялися великою суворістю. Мати планувала кар'єру доньки як музичного 52

вундеркінда, тому з раннього віку Ельфріде навчалася у класах

фортепіано,

органу,

скрипки,

гітари

та

альту.

Продовжила музичну освіту у Віденській консерваторії (1960), яку закінчила як органіст. У 1964 поступила до Віденського університету на відділення історії мистецтва і драми, але курс не закінчила через нервові розлади, пов'язані з агорафобією (страх відкритих просторів). Літературний дебют Єлінек відбувся у 1967 році зі збірки «Тіні Лізи». З цього часу вона цілком присвятила себе літературі. Її надихав досвід Віденської групи кінця 1950-х, засновником якої був письменник Г. К. Артманн. У першому сатиричному романі «Ми – принада, дитинко!», що вийшов у 1970 році, розкривалася тема, яка стала домінуючою в творах письменниці, – жіночі маніпуляції та ігри. У 1972 році була опублікована книга «Міхаель. Книга для молоді інфантильного суспільства», в якій авторка висміює поп-культуру і брехливі уявлення про красиве життя. Знаменитий роман «Піаністка» (1983), завдяки якому Єлінек відчула смак справжньої слави, вважається одним з головних творчих досягнень письменниці. Сюжет твору взято з власного життя, змін зазнали лише деякі моменти і імена головних дійових осіб. Еріка Кохут, невротична героїня роману, потерпає через деспотизм своєї матері. В результаті у 53

неї

розвивається

садомазохістський

тип

сексуальної

поведінки. Знятий за мотивами роману Єлінек фільм «Піаністка» (2001, Німеччина-Франція, режисер Міхаель Ханеке, в головних ролях з Ізабель Юппер, Анні Жірардо, Бенуа Мажінель) привернув увагу до творчості письменниці і сприяв її популярності в інших країнах. Фільм отримав Гранпрі Каннського кінофестивалю в 2001 році і був визнаний кращим іноземним фільмом на московському «Кінотаврі» в січні 2002 року. Нобелівську премію 2004 р. Е. Єлінек присуджено за всю творчість та «за музичний вклад у романах і п’єсах, які з винятковою

мовною

виразістю

описують

безсенсовість

суспільних стереотипів та їхню поневолюючу силу». Оскільки письменниця хворіє на соціофобію, на церемонію вручення вона не приїхала. Крім цієї премії, Е. Єлінек – лауреат премії Г. Белля (1986), Бременської літературної премії (1996), премії імені Бюхнера (1998), Берлінської театральної премії (2002), чеської премії імені Ф. Кафки (2004). Останнім часом письменниця залишила феміністську тематику і звернулася до соціальної критики, зокрема до проблем австрійської самосвідомості у зв'язку з нацистським минулим країни – «Діти мерців». Цей роман письменниця 54

вважає своїм найкращим твором. Вона також драматург, визнаний театральний автор: п’єси «Клара Ш», «Проїзд відкритий»,

«Хмари.

Дім»,

«Привал,

або

Всі

цим

займаються», «Спортивна п’єса», «Він як не він» йшли чи не в усіх німецькомовних театрах світу. У 1998 році всесвітній театральний

фестиваль

Зальцбурзі

був

повністю

присвячений її творчості. У 2002 р. письменницю удостоєно звання «Драматург року». Також Єлінек пише для радіо і театру, виступає як полеміст на інтернет-сайтах. ТВОРИ Єлінек Е. Піаністка [Текст] : роман / Е. Єлінек // Всесвіт. – 2003. – № 7-8. – С. 65-136. Єлінек Е. Піаністка [Текст] : роман / Е. Єлінек. – Харків: Фоліо, 2011. – 382 с. – (Бібліотека нобелівських лауреатів). ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Боровський О. Честь і сором Австрії [Текст] : Єльфреда Єлінек / О. Боровський // Україна молода. – 2004. – 13 жовт. – С. 12. Голобородько Я. Сексофонія Ельфріди Єлінек [Текст] / Я. Голобородько // Слово і час. – 2017. – № 1. – С. 98–103. 55

Ельфріда Єлінек [Текст] // Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля : лауреати Нобелівської премії з л-ри. 1901-2006 / Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь. – Київ : Грамота, 2006. – С. 466471. Кілька слів про Ельфріду Єлінек [Текст] // Всесвіт. – 2003. – № 5-6. – С. 70. Млада В. Ельфріда Єлінек : «незручна письменниця» [Текст] / В. Млада // Дніпро. – 2009. – № 8. – С. 166-168. Цедрак Я. Вісім фактів із життя Ельфріди Єлінек [Текст]: [австрійська письм., лауреат Нобелівської премії] / Я. Цедрак // Дніпро. – 2014. – № 6. – С. 118-122. Шведська Академія вибирає австрійку Ельфріду Єлінек [Текст] : Нобелівський лауреат - 2004 // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2010. – № 2. – С. 33. Штейнбук Ф. Мазох – Єлінек: тілесно-міметична топологія кореляту сексуальності, або літературно-збочена колізія складної простоти [Текст] / Ф. Штейнбук // Слово і час. – 2013. – № 3. – С. 64–72.

2007 Доріс Лессінг

“…за насичене скепсисом пристрасті і передбачуваної сили розуміння досвіду жінки” Британська письменниця Доріс Лессінг (Доріс Мей Тейлор) народилася 22 жовтня 1919 року в Керменшасі, Персія (Сучасний Іран) в англійській родині. Коли їй виповнилося шість років, її сім’я переїхала у Африку і оселилася в Південній Родезії (нині Зімбабве), тодішній британській колонії. Роки проведені в Африці виявилися в майбутньому джерелом її письменницького таланту. Не маючи спеціальної освіти, дівчина всього в житті досягла самотужки. У юнацькі роки доглядала хворих, працювала на телефонній станції, випробовувала себе у ролі кореспондента британської газети. Коли їй виповнилося двадцять років, покинула Африку і оселилася в Лондоні. 57

Письменницька

кар’єра

розпочалася

1950

році

романом «Трава співає» - своєрідною хронікою життя родезійського

суспільства

часів

апартеїду.

Роман

мав

неймовірний успіх та приніс Доріс Лессінг справжнє визнання. На початку літературної кар’єри вона багато писала про расову та соціальну нерівність та проблеми суспільства. Ці теми порушено у творах «Трава співає», «П’ята дитина» та в 5-ти романах серії «Діти насилля». Ці твори наскрізь просякнуті дитячими спогадами про Африку й авторськими політичними та соціальними переживаннями. Всесвітньо відомою Лессінг стала в 1962 році з появою роману «Золотий щоденник». Це твір про письменницю Анну Вульф, яка перебуває на етапі творчої кризи. Доріс Лессінг досліджує внутрішній світ жінки через її чотири щоденники. Це складний твір про особистість, яка намагається бути вільною. Книга одразу ж стала «біблією фемінізму», і феміністки почали вважати письменницю своєю провідницею. Сама ж письменниця каже, що їй не подобається сприйняття цієї книги як феміністичної. Вона стверджує: «Я писала цей твір від імені жінки, тому що я жінка. Я намагалася писати книгу, яка була б своєрідною картою людського розуму». Проте незважаючи на те, що авторка не вважає себе феміністкою, твір усе ж вважають класикою феміністичної 58

літератури, який мав значний вплив не на одне покоління письменниць і читачок. Починаючи з 1970-х років, письменниця захопилася фантастикою. Вона випустила серію фантастичних романів із загальною назвою «Канопус в аргосі». Ця серія присвячена темі стосунків архетипів чоловіків і жінок у космічному просторі. Цікаво, що за мотивами фантастичних романів «Створення комітету представників для планети вісім» і «Шлюби між зонами три, чотири, п’ять» композитор Філіп Гласс написав опери. Нобелівську премію Доріс Лессінг отримала у 2007 році «за насичене скепсисом пристрасті і передбачуваної сили розуміння досвіду жінки». Вона стала найстарішим лауреатом за всю історію Нобелівської премії: на момент її вручення письменниці було 87 років. Але і в цьому поважному віці Доріс Лессінг зберегла творчу активність, написавши роман «Ущелина». Англійська

письменниця

нагороджена

британською

премією Сомерсета Моема, німецькою премією Альфреда Тепфера,

іспанською

премією

принца

Астурійського,

італійською премією Грінцане-Кавур. Доріс Лессінг отримала ступінь доктора Гарвардського університету, а також Орден кавалерів шани, яким нагороджують тих, хто має «особливі заслуги перед нацією». 59

Померла Д. Лессінг 17 листопада 2013 року в Лондоні. Критики вважають Доріс Лессінг найвизначнішою англійською поствоєнною письменницею та найважливішим літературним голосом свого покоління. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Голобородько Я. «Бен-романи» Доріс Лессінг [Текст] : есей про дилогію нобелівської лауреатки 2007 року / Я. Голобородько // Зарубіжна література в школі. – 2016. – № 3/4. – С. 28–34. Голобородько Я. Цивілізаційні екзерсиси Доріс Лессінг [Текст] : із циклу "L–Nобелістика ХХІ" / Я. Голобородько // Кур'єр Кривбасу. – 2016. – № 317/319. – С. 267–278. Ґудзик К. «Розповіді письменниці про себе дуже схожі про кого завгодно» - впевнена лауреат Нобелівської премії з літератури Доріс Лессінг [Текст] / К. Ґудзик // День. – 2007. – 19 груд. – С. 7. Зайцев Б. Дорис Лессинг : «Награды? Да они все у меня!» [Текст] / Б. Зайцев // Эхо планеты. – 2007. – № 40. – С. 36-37. Лауреат Нобелівської премії з літератури 2007 р.: (Доріс Лессінг) [Текст] // Зарубіжна література. – 2007. – № 41-43. – С. 2. 60

Літературний Нобель 2007: і знову Британія! [Текст] : [лауреат Нобелівської премії з літератури в 2007 році – англійська письменниця Доріс Лессінг] // Всесвіт. – 2007. – № 11-12. – С. 139-140. Не стало Доріс Лессінг [Текст] // Всесвіт. – 2013. – № 1112. – С. 265. Порошенков Д. І. Успіх британської письменниці [Текст] : Дорріс Лессінг / Д. І. Порошенков // Всесвітня літ. та культура в навчальних закладах України. – 2010. – № 2. – С. 39. Торос Я. Нобелівська премія. Література. 2007. Доріс Лессінг [Текст] / Я. Торос // Дніпро. – 2009. – № 5. – С. 159162. Шиманський О. Досвід літньої феміністки [Текст] / О. Шиманський // Україна молода. – 2007. – 12 жовт. – С. 17. Шпиталь А. Доріс Лессінг [Текст] / А. Шпиталь // Слово і час. – 2009. – № 10. – С. 22-25.

2009 Герта Мюллер

«…за те, що із зосередженістю в поезії і щирістю в прозі описує життя знедолених» Німецька письменниця Герта Мюллер народилася 17 серпня 1953 року в німецькомовному містечку Ніцкідорф, що розташоване

румунській

частині

Банат

(історична

місцевість, розділена між Сербією, Румунією і Угорщиною). У 1973–1976 роках Герта Мюллер, повернувшись до Румунії,

вивчала

університеті

німецьку

Тімішоари.

Саме

румунську

літературу

тоді

вступила

до

вона

організації «Aktionsgruppe Banat», що об'єднувала молодих німецькомовних авторів, які перебували в опозиції до режиму Ніколае Чаушеску. З 1977 по 1979 рік Герта Мюллер працювала перекладачем на машинобудівному заводі, звідки була звільнена через те, що відмовилася співпрацювати зі 62

спецслужбами. Працювала в дитячому садку, давала приватні уроки німецької. Літературний дебют письменниці відбувся в 1982 році. Її перша збірка оповідань «Низовини» німецькою мовою була знівечена румунською цензурою. Два роки потому повний текст книжки опублікували у ФРН. Він удостоївся низки премій. Того ж року в Румунії виходить «Обтяжливе танго». В обох роботах Мюллер розповідає про життя в маленькому німецькомовному містечку, про корупцію, нетерпимість і репресії. У 1987 році Герта Мюллер разом із чоловіком і колегоюписьменником Річардом Вагнером була вимушена емігрувати до

Німеччини.

Живучи

Німеччині,

Герта

Мюллер

наполегливо пише, систематично випускає книжки, часто виступає з лекціями в університетах Німеччини, Швеції, США, веде активну громадську діяльність. В основі прозових, поетичних текстів Герти Мюллер – утвердження

культу

духовно

незалежної

особистості.

Основним матеріалом її текстів слугує особистий досвід – враження дитинства, підліткових і молодих років. Тексти Герти Мюллер здебільшого особистісні й ґрунтуються на реальних фактах. Одним із найвідоміших творів Герти Мюллер вважається роман «Гойдалка дихання», написаний спільно із Оскаром 63

Пастіором – відомим німецьким поетом, опублікований у Мюнхені 2009 року. Цей роман, як і попередні, також ґрунтується на реальних подіях і процесах. Після того як радянські війська увійшли до Румунії, значну частину німецької громади було інтерновано на Україну. Так, мати письменниці опинилася на східноукраїнських землях, коли їй було сімнадцять, і пропрацювала там п’ять років, поки не повернулася звідти 1950-го. Оскар Пастіор теж був у юнацькому віці інтернований для примусових робіт. Говорячи про фактографічну основу нового твору, Герта Мюллер концептуально

виокремила,

що

це

«заснований

на

автобіографічних мотивах роман про досвід депортації, у тому числі й про те, що довелося пережити самому Оскару в радянських таборах на території нинішнього Донбасу під час Другої світової війни». Герта Мюллер отримала Нобелівську премію у 2009 році «за те, що із зосередженістю в поезії і щирістю в прозі описує життя знедолених». Її книги перекладено різними мовами, в тому числі й шведською, що є знаковим для Нобелівського комітету. Збірка есе «Король кланяється і вбиває» 2008 року потрапила до переліку десяти найкращих книжок, що написали жінки останнім часом. Окрім цього, її твори перекладалися китайською, японською і турецькою мовами. 64

Письменниця

постійно

виступає

Європі

на

літературно-книжкових форумах та зібрала доволі вагому колекцію літературних премій і нагород – понад двадцять. ТВОРИ Мюллер Г. В молчании мы неприятны, а если заговорим – смешны [Текст] : эссе / Г. Мюллер // Иностранная литература. – 2009. – № 10. – С. 253-266. Мюллер Г. Гойдалка дихання [Текст] : роман / Г. Мюллер. – Харків : Фоліо, 2011. – 286 с. – (Бібліотека нобелівських лауреатів). Мюллер Г. Стихи из разных лет [Текст] / Г. Мюллер // 2009. – № 10. – С. 80-84. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Бєларусець

М.

Маніфест

спогадів

[Текст]

М. Бєларусець // Критика. – 2010. – № 3-4. – С. 44-45. Голобородько Я. Герта Мюллер – Банат – Україна [Текст] : [нім. письм., лауреат Нобелівської премії 2009 р.] / Я. Голобородько // Всесвітня літ. та культура в навчальних закладах України. – 2013. – № 12. – С. 29-31. Голобородько Я. Естакада Герти Мюллер [Текст] / Я. Голобородько // Слово і час. – 2016. – № 7. – С. 83-90. 65

Голобородько Я. Герта Мюллер: канва долі й вектори творчості [Текст] / Я. Голобородько // Зарубіжна література в школі. – 2011. – № 8. – С. 2-6. Дроздовський

Д.

Лауреат

Нобелівської

премії

письменниця Герта Мюллер : «Від несправедливості нас захистить єдине слово – «ні» [Текст] / Д. Дроздовський // Дзеркало тижня. – 2010. – 18 верес. – С. 14. Неочікуваний переможець [Текст] : Герта Мюллер стала нобелівським лауреатом // Урядовий кур’єр. – 2009. – 10 жовт. – С. 3. Нобелівський лауреат – 2009 [Текст] : [Г. Мюллер] // Всесвітня літ. та культура в навчальних закладах України. – 2010. – № 2. – С. 41. Перемогла поетеса [Текст] // День. – 2009. – 10 жовт. – С. 6. Стусенко О. Точка неповернення Герти Мюллер [Текст] / О. Стусенко // Дніпро. – 2009. – № 12. – С. 159-162. Шиманський О. Згадала все [Текст] : [про «нобелівський роман Герти Мюллер»] / О. Шиманський // Україна молода. – 2009. – 9 жовт. – С. 7. Шпиталь А. Нобелівські літератори [Текст] : [Герта Мюллер] / А. Шпиталь. – 2010. – № 7. – С. 22-23.

2013 Еліс Манро

«...майстер сучасного оповідння» Канадська письменниця Еліс Енн Манро народилася 10 липня 1931 в Уінгемі (провінція Онтаріо, Канада). Почала писати ще у підлітковому віці й опублікувала перше оповідання «Виміри тіней» у 1950 році під час навчання в Університеті західного Онтаріо, де вивчала англійську мову. У цей період вона працювала офіціанткою, на збиранні тютюну, в бібліотеці. Першу збірку Еліс Манро «Танок щасливих тіней» (1968) було високо оцінено, завдяки цьому Манро отримала премію генерал-губернатора, найвищу літературну премію Канади. Цей успіх закріпив твір «Життя дівчаток і жінок»

(1971 рік), збірка взаємопов’язаних оповідань, яку іноді помилково називають романом. Стриманість, демократизм, правдивість і справжність, розуміння найтонших відтінків жіночої психології, здатність викликати душевні потрясіння – основні, але далеко не всі ознаки

стилю

великої

письменниці.

Манро

змальовує

напрочуд реалістичних персонажів. Жінки різних поколінь та суспільного становища, їхні друзі, кохані, родичі й діти. Серед героїв можна впізнати своїх сусідів, або й себе самого. За все життя Еліс Манро не написала жодного роману: вона наполегливо працює в жанрі короткої прози, філігранно удосконалюючи свою майстерність. Персонажі оповідань Манро – переважно домогосподарки, викладачки вишів чи звичайні вчительки, покинуті жінки та жінки-розлучниці, люди не надто виразні й, на перший погляд, геть не яскраві. Її оповіді здатні шокувати парадоксальними розв’язками, але ніколи не породжують осуду до персонажів, – радше зроджують спокійну констатацію: «Ось. Саме так усе і сталося…». Усі оповідання Еліс – це драми, які відбуваються в маленьких містечках, у глибинці її рідного Онтаріо; багато її персонажів канадійців, як і сама авторка вирушають у подорож не заради пригод, а тільки для того, щоб повернутися. 68

Уже три десятиліття канадську письменницю Еліс Манро називають кращим у світі автором оповідань, а її твори перекладені двадцятьма мовами. Еліс Манро критики колись охрестили «домогосподаркою від літератури», проте це не завадило неперевершеній майстрині короткої прози здобути у 2013 році Нобелівську премію як «майстер сучасного оповідання». Манро не пише про велику ідею, політику або історію. Хоча в її прозі вистачає і пристрасті, і невірності, і розриву стосунків, сексуальних сцен там майже немає. Словом нічого модного. І все ж, незважаючи на ці суттєві у нашому світі «недоліки», у 87 років Еліс Манро стала однією з

найшанованіших

письменниць

сучасності,

здобувши

літературного Нобеля. ТВОРИ Манро Е. Белетристика [Текст] : оповідання / Е. Манро ; пер. з фр. В. Зенгва // Всесвіт. – 2016. – № 3/4. – С. 92-107. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Богачевська

О.

Лауреатом

Нобелівської

премії

літератури стала канадська письменниця Еліс Манро [Текст] / О. Богачевська // Українська літ. газета. – 2013. – 18 жовт. – С. 1. 69

Гетьман О. Г. Еліс Манро – майстер сучасного оповідання [Текст] / О. Г. Гетьман // Всесвітня літ. та культура в навчальних закладах України. – 2013. – № 12. – С. 39-40. Голобородько Я. Вінтажні клейноди Еліс Манро [Текст]: (про канадську нобеліантку 2013 року) / Я. Голобородько // Зарубіжна літ. в школі. – 2014. – № 9-10. – С. 2-4. Голобородько

Я.

Невідома

література...зі

світовим

іменем [Текст] : чому естетично вишукану прозу Нобелівської лауреатки Еліс Манро не поспішають видавати в Україні ? / Я. Голобородько // День. – 2013. – 23 жовт. (№ 192). – С. 11. Нобелівська премія з літератури – в Еліс Манро [Текст] // Всесвіт. – 2013. – № 11-12. – С. 260-261.

2015 Світлана Алексієвич

«…за її багатоголосу творчість – пам'ятник стражданню і мужності у наш час» Світлана Алексієвич народилася 31 травня 1948 року в Станіславі (зараз Івано-Франківськ). Після демобілізації батька з армії, сім'я переїхала на його батьківщину в Білорусь і школу дівчина закінчувала вже в селі Копаткевичі Гомельської області. У 1972 році С. Алексієвич закінчила факультет

журналістики

Білоруського

державного

університету, після чого працювала вчителем історії та німецької мови, а також журналістом у місцевій пресі. З 1983 року – член спілки письменників СРСР. З початку 2000-х

років проживала у кількох країнах Європи (Франція, Німеччина, Італія), на даний час живе в Білорусі. До творчого доробку письменниці входять такі книги: «У

війни

не

жіноче

обличчя»,

«Цинкові

хлопчики»,

«Чорнобильська молитва», «Останні свідки», «Зачаровані смертю», «Час Second-Hand». Алексієвич творить у жанрі нон-фікшн або документальної прози. Її книжки присвячені переосмисленню радянського минулого через призму історій окремих людей – свідків війни та катастроф. Сама вона називає такий стиль «жанром людських голосів». Серед персонажів Світлани Алексієвич переважають жінки, ще від першої книги, у якій письменниця оповіла історію

війни

жіночих

спогадах,

що

кардинально

розходилася з тію версією, яку свого часу подали чоловіки. Жінка, як підмічає письменниця, бачить і сприймає світ інакше, вона інакше долає життєві проблеми, - без пафосу і надриву, проте вперто, крок за кроком, із відчуттям якоїсь особливої місії перед дітьми, родом і народом, перед цілим світом.

Тому

жіночі

долі

виявляються

найбільш

проникливими ілюстраціями. З одного боку, жахливої, цинічної, брутальної сили й кривди, яких зазнала людина ХХ століття. З іншого – сила волі, яку людина здатна протиставити навіть найнесприятливішим умовам, аби за будь-яку ціну вижити і перемогти. 72

Нобелівську премію Світлана Алексієвич отримала у 2015 році за «за її багатоголосу творчість – пам'ятник стражданню і мужності у наш час». Хоча список претендентів завжди тримають у секреті, саме про неї говорили як про ймовірного переможця. Світлана Алексієвич стала першим нобелівським лауреатом в історії незалежної Білорусі. Старший читач, на пам’яті якого 70-90-ті роки ХХ століття, знайде в книгах Світлани Алексієвич багато впізнаваних деталей тогочасного життя і побуту: про горбачовську

перебудову,

про

замовчувані

сторінки

Чорнобильської трагедії, про загальносуспільне прозріння та ліберальну

революцію

початку

90-х,

про

поступове

скочування суспільства до неоавторитарного режиму, яким характеризується Росія і сьогодні. Для молодого читача такі деталі, найімоворніше, уже неістотні. У кожному разі, письменниці варто подякувати – за те, що вона вкотре привертає увагу до проблем пострадянського суспільства. ТВОРИ Алексієвич С. Останні свідки [Текст] : Соло для дитячого голосу / С. Алексієвич. – Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. – 365 с.

Алексієвич С. У війни не жіноче обличчя [Текст] : Нобелівська премія-2015 / С. Алексієвич ; пер.з рос. В. Рафєєнка. – Харків : Віват, 2016. – 399 с. Алексиевич С. Цинковые мальчики [Текст] : докум. повести / С. Алексиевич. – Москва : Известия, 1991. – 425 с. Алексієвич С. Час

Second-Hand (кінець

червоної

людини) [Текст] / С. Алексієвич. – Київ : Дух і Літера, 2014. – 451 с. Алексієвич С. Чорнобиль: хроніка майбутнього [Текст] / С. Алексієвич ; пер. і передм. О. Забужко. – Київ : Факт, 1998. – 194 с. *** Алексієвич С. Дивний олень вічного полювання (книга любові) [Текст] : фрагмент / С. Алексієвич ; пер. з рос. О. Івахненко, Д. Дроздовський // Всесвіт. – 2016. – № 3/4. – С. 5567.

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Бондар-Терещенко І. Куди стукає попіл Клааса [Текст] : радянська дійсність у книжках Світлани Алексієвич формує 74

постімперську реальність / І. Бондар-Терещенко // Україна молода. – 2016. – 6 квіт. – С. 13. Гривінський Р. Перемогла чесна проза [Текст] : лауреатом Нобелівської премії з літератури-2015 стала білоруська

письменниця

Світлана

Алексієвич

Р.

Гривінський // День. – 2015. – 9-10 жовт. – С. 23. Дроздовський Д. Світлана Алексієвич: «Живемо у варварські часи» [Текст] / Д. Дроздовський // Слово Просвіти. – 2016. – 14-20 квітня. – С. 8-10. Поліщук Я. Світлана Алексієвич: хроніки зужитого часу [Текст] : [перший «Нобель» для білоруської літератури] / Я. Поліщук // Дніпро. – 2015. – № 7 – 9. – С. 126-131. Поліщук Я. Трудне прощання з рабством [Текст] / Я. Поліщук // Літературна Україна. – 2015. – 24 верес. – С. 6. – Рец. на кн.: Алексієвич С. Час second-hand (кінець червоної людини) / С. Алексієвич / пер. з рос. Л. Лисенко. – Київ: Дух і Літера, 2014. Світлана Алексієвич: «Вірте у своє майбутнє, ви сильні» [Текст] : [інтерв'ю] / розмовляв С. Бондаренко // Літературна Україна. – 2016. – 14 квіт. – С. 1, 4, 15. Світлана Алексієвич: «У XXI столітті треба вбивати ідеї, а не людей» [Текст]: [інтерв'ю з Нобелівським лауреатом] // День. – 2016. – 8-9 квіт. – С. 18-19. 75

Світлана Алексієвич: «Я плакала над фотографіями Небесної Сотні» [Текст] : [інтерв'ю] // Літературна Україна. – 2015. – 15 жовт. – С. 1-2. Сюндюков І. Здобути із жахіття сенс [Текст] : людина у вогні історії очима Світлани Алексієвич / І. Сюндюков // День. – 2015. – 30-31жовт. – С. 9. Федорчук В. Світлана Алексієвич : «За останні роки ми стали абсолютно іншими. Розчарувалися у барикадах» [Текст] / В. Федорчук // День. – 2001. «Я рада й горда, що в мені тече українська кров» [Текст] : лауреат Нобелівської премії – 2015 Світлана Алексієвич – про найбільшу загрозу для України, ціну грошей у своєму житті і те, на що не може дивитись без сліз: [інтерв'ю] / провів Б. Бондаренко // Експрес. – 2015. – 10-17 груд. – С. 3, 15.

Іменний покажчик Агнон Ш.-Й. 32 Алексієвич С. 69-74, 69-74 Артманн Г. 51 Ахматова А. 46 Бак П. 20-22 Барбюс А. 25 Борщевський С. 26 Бронте Ш. 3 Вагнер Р. 61 Вулф В. 3, 39 Вульф А. 56 Гласс Ф. 57 Горький М. 25 Ґордімер Н. 33-36 Девіс А. 39 Деледда Ґ. 12-14 Еліот Т. 41 Естерлінг А. 32 Єлінек Е. 50-54 Закс Н. 28-33 Качуровський І. 26 Костенко Л. 46 Кочур Г. 46 Криштальська О. 26 Лагерлеф С. 5-11, 28 Латник Г. 26 Лессінг Д. 55-59 Литвинець М. Мажінель Б. 52 77

Манро Е. 65-68 Мілош Ч. 44 Містраль Г. 23-27 Містраль Ф. 23 Моррісон Т. 38-42 Моруга В. 26 Москаленко М. 26 Мюллер Г. 60-64 Неруда П. 24 Нобель А. 3 Орлова С. 41 Павличко Д. 26, 46 Пастіор О. 62 Покальчук Ю. 26 Равеньяні Д. 14 Ролан Р. 25 Роулінг Д. 4 Спендер С. 30 Схук Х. 14 Унсет С. 15-19 Фолкнер В. 39 Хенеке М. 52 Цвейг С. 29 Череватенко Л. 46 Чеушеску Н. 60 Чубай Г. 26 Шимборська В. 43-49 Юппер І. 52 Янг Е. 39

Географічний покажчик Берлін 28 Білорусь 70 Бразилія 25 Відень 50 Вікунья 23 Гемстед 26 Данбі 22 Донбас 62 Дортмунд 31 Зальцбург 53 Зімбабве 55 Івано-Франківськ Іспанія 25 Італія 25, 70 Йоганнесбург 36 Калундборг 15 Керменшас 55 Китай 20 Копаткевичі 69 Краків 43 Курник 43 Ландскрун 5 Леорбаки 5 Ліллегаммер 18 Лондон 55, 58 Лос-Анджелес 26 Москва 18 Мюрцушлаг 50 Німеччина 18, 61, 70 Ніцкідорф 60 Норвегія 16 79

Нуорі 12 Нью-Йорк 39 Осло 16 ПАР 34 Північна Родезія Португалія 25 Рим 13, 14, 26 Росія 33, 71 Румунія 60, 62 Сантьяго Спрінгс 33 Стокгольм 3, 32 США 18, 20, 25, 38, 61 Уінгем 65 Фінляндія 7 Франція 25, 70 Хілсборо 20 Чилі 23 Швеція 5, 18, 30, 61

ЗМІСТ Від укладача...........................................................................................3 Сельма Лагерлеф...................................................................................5 Ґрація Деледда.....................................................................................12 Сінгрід Унсет.......................................................................................15 Перл Бак...............................................................................................20 Габріела Містраль...............................................................................23 Неллі Закс............................................................................................28 Надін Ґордімер.....................................................................................33 Тоні Моррісон.....................................................................................38 Віслава Шимборська...........................................................................43 Ельфріда Єлінек..................................................................................50 Доріс Лессінг.......................................................................................55 Герта Мюллер......................................................................................60 Еліс Манро...........................................................................................65 Світлана Алексієвич............................................................................69 Іменний покажчик...............................................................................75 Географічний покажчик......................................................................77

Літературна нобеліана : жінки-лауреати Нобелівської премії з літератури

Бібліографічний покажчик

Підписано до друку 12.11.2018. Формат 60х 84/16. Гарнітура Times New Roman. Папір офсетний 80 г/м2. Друк електрографічний. Умов.-друк. арк. 4,65. Обл.-вид. арк 1,84. Тираж 100 примірників. Замовлення № 11/18/1-29.

Виготувач: ФОП Осадца Ю.В м. Тернопіль, вул. Винниченка, 9/7 тел. (0352) 40-08-12 (0352) 40-00-63, (097) 988-53-23 Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукціїсерія ТР № 46 від 07 березня 2013 р.