–
2
Тернопільська обласна бібліотека для молоді Інформаційно-бібліографічний відділ
Перемога за нами (топ-10 військових перемог українців)
Інформаційний дайджест
Тернопіль, 2019 3
94(477) П 26 Перемога за нами (топ-10 військових перемог українців) [Текст] / Упр. культури Терноп. облдержадмін. ; Терноп. обл. б-ка для молоді ; інформ.-бібліогр. від. ; уклад. І. Грицишин. – Тернопіль: [б.в.], 2019. – 60 с. Дане видання ознайомлює читача з видатними військовими перемогами українського народу, які не лише продемонстрували мужність українських воїнів, а й вплинули на хід вітчизняної та світової історії. Розраховане на широке коло читачів. Редактор: З. Біла Відповідальна за випуск: Л. Гук Комп’ютерний набір: І. Грицишин Дизайн обкладинки: Н. Далевська Тернопільська обласна бібліотека для молоді, 2019 Адреса: м. Тернопіль, вул. Нечая, 29 Контактні телефони: (0352) 52-64-49, 25-97-05, 25-97-15 www.http//tobm.org.ua/ E-mail: yothlib@ukr.net 4
Від укладача В історії кожного народу, кожної держави є події, постійно оточені атмосферою вдячної пам’яті нащадків. Це переможні битви, що були спрямовані на визволення свого народу від іноземного панування, на оборону держави. Українська історія має чимало прикладів героїзму. З часів Святослава
Хороброго
й
донині
українські
воїни
демонструють військову майстерність та звитягу. Переможні битви українців протягом тисячоліття свідчать про їхню згуртованість, чудову організацію та дисциплінованість, яка має слугувати прикладом для сучасних патріотів. На жаль, більшість цих перемог тривалий час незаслужено замовчувалась. Тож відновлення історичної
справедливості
на
сьогодні
сприятиме
піднесенню національної гідності. Дане видання пропонує згадати десять військових перемог,
які
не
лише
продемонстрували
мужність
українських воїнів, а й вплинули на хід вітчизняної та світової історії. Видання
доповнене
іменним
та
географічним
покажчиком. 5
Битва під Дорогочином 1238 рік Одна з найбільш замовчуваних битв в українській історії – перемога під Дорогочином 1238 року, у якій король Данило Галицький розгромив лицарів-хрестоносців. Король Данило – легендарна постать в українській історії. Він був єдиним українським королем, став спадкоємцем Києво-Руської держави і в трьох столицях – Володимирі (Волинському), Галичі й Холмі – досяг великих державотворчих успіхів. Король Данило – добре відома історична постать і на Сході, і на Заході Європи. Коронація Данила у грудні 1253 р. у місті Дорогочин свідчить про визнання його західним світом як могутнього володаря.
Державник
непересічних
політичних
і
військових здібностей, він протягом сорока років вів війну з боярською опозицією і здолав її. Головними ідеями його життя було зміцнення Галицько-Волинського князівства й вигнання монголо-татарських поневолювачів з Русі. Битва під Дорогочином відбулася між військом Данила Галицького та воїнами ордену хрестоносців – могутньої військової та релігійної організації. Данило Галицький, розуміючи небезпеку появи на своїх землях 6
хрестоносців, організував блискавичний похід за всіма правилами військового мистецтва. На початку весни війська нагальним маршем рушили до Берестя (нинішній Брест). Звідти Данило Галицький розпускає чутки, що вони з братом Васильком йдуть начебто «на ятвягів». Таким чином йому вдалося приспати пильність хрестоносців і він несподівано з’явився під мурами Дорогочина. Данило розумів, що штурмувати укріплене місто буде складно, а важкі облогові машини швидким маршем по весняному бездоріжжю підвести неможливо. Несподівано увірватися в місто, гарнізон якого знаходився в умовах підвищеної бойової готовності (адже хрестоносці тільки недавно разом з поляками захопили його у русичів), також було складно. Тому Данилу Галицькому залишилось лиш хитрістю виманити лицарів у поле, аби розбити їх, і «на їхніх плечах» увірватися в місто. Для цього він послав вперед частину своєї регулярної піхоти, - «пішців», озброєних і вишколених, посиливши її кінними та пішими стрілками. Хрестоносці, бачачи нечисленність піхоти, яку вони ніколи і військом не вважали (адже лицарі билися переважно верхи), на чолі з магістром Бруно кинулися в стрімкий наступ, але несподівано були зупинені стіною копій. Битися з вишколений фалангою важкоозброєних 7
галицьких воїнів було не так легко як з погано озброєними і недисциплінованими загонами ятвязьких та пруських племен. Тим більше, що Данило завжди прикривав важкоозброєних піхотинців загонами лучників, які в бою накривали ворога градом стріл. Водночас з боків і з тилу по хрестоносцях вдарили кіннота і решта піхоти Данила, які були у засідці. Удар важкоозброєної галицької кінноти став для лицарів фатальним. Хрестоносці були розбиті і в паніці кинулися тікати. На їхніх плечах русичі увірвалися в Дорогочин. Всі вцілілі лицарі на чолі з магістром Бруно потрапили в полон. Ця перемога Данила Галицького завдала відчутного удару по планах наступу хрестоносців на Схід і створення держави хрестоносців на наших теренах. Тож ми маємо пишатися
славною
перемогою
наших
предків
під
керівництвом Данила Галицького над таким сильним супротивником, що прагнув підкорити землі Руси-України.
8
Література Будівничий Галицько-Волинської держави // Чернихівський Г. Портрети пером: статті, есеї, рецензії / Г. Чернихівський, О. Легкун. – Кременець-Тернопіль, 2003. – Кн. 2. – С. 8-15. Данило – князь Галицький // Білоусов Є. Славетні імена України / Є. Білоусов. – Київ, 2003. – С. 87-90. Данило Галицький [Текст] : (1201-1264) князь галицько-волинський, дипломат і полководець // 100 найвідоміших українців / під. заг. ред. Ю. Павленка. – Київ: ОСМА, 2015. – С. 53-60. Гуржій О. І. Славетні битви на теренах України [Текст] : від князівської доби до початку ХХ ст. / О. І. Гуржій, О. П. Реєнт. – Київ : Арій, 2013. – 335 с. Дзісяк Я. До питання про першого короля Галичини [Текст] : [Данило Галицький] / Я. Дзісяк // Вільне життя. – 2015. – 26 черв. – С. 1. Згурська М. Данило Галицький [Текст] / М. Згурська, Ю. Бєлочкіна. – Харків : Фоліо, 2018. – 121 с. – (Знамениті українці). Ідзьо В. Король Данило та Галицько-волинська держава ХІІІ ст. у відносинах із тевтонським орденом / В. Ідзьо // Історія України. – 2004. – № 33-34. – С. 15-17.
9
Котляр М. Ф. Данило Галицький [Текст] : біогр. нарис / М. Ф. Котляр. - Київ : Альтернативи, 2002. – 328 с. – (Особистість і доба). Сливка П. Як перший король України усе життя створював єдину і могутню державу [Текст] : [Данило Галицький] / П. Сливка // Номер один. – 2018. – 28 лист. – С. 9. 1238 р. Битва за Дорогочин. Король Данило Руський [Текст] // Благословенна та держава, що має відданих синів: іст.-бібліогр. хроніка / Держ. б-ка України для юнацтва ; уклад. Г. Буркацька ; мал. Ю. Журавель ; ред. С. Чачко, В. Кучерява. – Київ : [б. в.], 2017. – С. 10-16. Черемшинська Р. Князь, дипломат, полководець [Текст] : До 765-річчя коронування Данила Галицького / Р. Черемшинська // Вільне життя. – 2019. – 11 січ. – С. 8.
Битва під Оршею 1514 рік Битва під Оршею відбулася на території сучасної Білорусі. Раніше ці землі входили до складу Київської Русі, а згодом до Великого князівства Литовського. 8 вересня 1514 року 15-тисячне військо під командуванням князя Костянтина Острозького, на той час Гетьмана Великого князівства
Литовського,
Руського,
Жемайтійського
і
10
Королівства Польського розгромило московське військо на чолі з воєводою Іваном Челядніним. Перемога під Оршею прославила князя Костянтина Острозького на всю Європу. У Київському літописі написано: «Того ж року бій був Костянтина Івановича Острозького з Москвою під Оршею, за Дніпром на Кропивні річці. І побив князь Москву». На той час, Московське князівство майже два роки вело війну проти Литвинсько-руської держави. У липні 1514-го московити оволоділи Смоленськом і просувались далі на Захід. Великий князь Сигізмунд Кейстутович мусив вживати рішучих заходів, щоб врятувати свою країну, і тому з-поміж всіх кандидатів на гетьманську посаду обрав саме українського князя з Волині. Нащадок Рюриковичів Костянтин Острозький був блискучим полководцем. Він воював із татарами, а також чимало зробив для відвернення московської агресії на землі Литовського князівства. 27 серпня 1514 року під Березіною відбулась перша сутичка
з
авангардом
московського
війська,
який,
програвши битву, спішно відступив до Смоленська. Не вдалось їм стримати русько-литовські сили й під час переправи через річку Бобер. Литовські та руські війська знищили всі ворожі застави на своєму шляху, вирушивши 11
на Оршу. В чотирьох милях від цього населеного пункту, на річці Кропивній у той самий час вже стояло 80-тисячне військо на чолі з воєводою Іваном Челядніном. Армія Великого князівства Литовського і Руського складалася
із
українських,
білоруських,
литовських,
польських загонів та невеликої кількості європейських найманців – загалом 35 тисяч. Князь Острозький показав себе вмілим полководцем-новатором, що стало предметом вивчення та наслідування його сучасниками. Він навмисне імітував відступ, завівши противника під залп своєї артилерії. Розгром московського війська під Оршею був тотальним. Було знищено понад 30 тисяч московського війська, близько 8 тисяч воїнів, серед яких 37 знатних бояр, було взято в полон, захолено багаті трофеї. Перемога під Оршею над тричі більшим московським військом забезпечила майже 4-річний період миру на сході Європи. На честь Костянтина Острозького у місті Вільно, столиці
Великого
князівства
Литовського
і
Жемантійського було збудовано тріумфальну арку, через яку князь в’їхав на чолі свого війська. Події Оршанської битви знайшли відображення в численних документах, історичних хроніках, художніх творах, а також у фольклорі. 12
Література Білінський В. Тріумф українського державця [Текст]: [діяльність укр. князя Костянтина Галицького (Острозького); розгром московитів під Оршею (1514)] / В. Білінський // Літературний Тернопіль. – 2015. – № 2. – С. 31-40. Військова справа та війни Литовської доби (XIV-XVI ст.) [Текст] // Поле битви – Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів» : воєнна історія України від давнини до сьогодення / авт. кол.: Б. Черкас, О. Сокирко, А. Плахонін [та ін.]. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – С. 122187. Дзісяк Я. Перемога українського гетьмана над московитами [Текст] : [К. Острозький] / Я. Дзісяк // Вільне життя. – 2014. – 24 жовт. – С. 3. Кралюк П. Оршанська битва: історія і сьогодення [Текст] / П. Кралюк // День. – 2014. – 21 серп. – С. 5. Мицик Ю. Битва під Оршею 1514 року [Текст] / Ю. Мицик // Україна крізь віки. – Київ, 2000. – С. 133-137. Мицик Ю. Битва під Оршею 1514 року [Текст] / Ю. Мицик // Українська звитяга і мужність : хрестоматія з військово-патріотич. виховання укр. молоді / упоряд. С. П. Рудюк. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2010. – С. 135-139.
13
Слава князя Острозького [Текст] // Білоусов Є. Славетні імена України / Є. Білоусов. – Київ, 2003. – С. 9196. Сливка П. Свято перемоги над Москвою [Текст] : [битва під Оршею 1514 р.] / П. Сливка // Свобода. – 2014. – 10 верес. – С. 9. 1514 р. Битва під Оршею. Костянтин Острозький [Текст] // Благословенна та держава, що має відданих синів: іст.-бібліогр. хроніка / Держ. б-ка України для юнацтва ; уклад. Г. Буркацька ; мал. Ю. Журавель ; ред. С. Чачко, В. Кучерява. – Київ : [б. в.], 2017. – С. 16-19.
Похід П. Конашевича-Сагайдачного на Москву 1618 рік Петро Конашевич-Сагайдачний увійшов в історію як один з найвизначніших козацьких гетьманів Війська Запорозького, видатний полководець, державний діяч, дипломат, захисник української культури і духовності. Завдяки його діяльності козацьке військо перетворилося на регулярне військове формування. Перемоги Сагайдачного в походах на Крим і Туреччину сприяли зростанню міжнародного визнання українського козацтва. Визначну роль відігравав гетьман і в Хотинській війні 1620-1621 років. Під час Хотинської битви Сагайдачний очолював 4014
тисячне козацьке військо. Перемога в ній зупинила наступ Османської імперії на Європу. І в цьому беззаперечна заслуга Петра Конашевича Сагайдачного – звитяжного лицаря, який завжди був «готовий ойчизні служити, за вольность її і свій живот положити». Однією
із
славних
перемог
цього
видатного
полководця є похід на Москву у 1618 році. Саме в цьому році
молодий
польський
королевич
Владислав,
спробувавши посісти московський трон, опинився в полоні в царя Михайла Романова. Тоді король Сигізмунд ІІІ звернувся
до
підданого
Конашевича-Сагайдачного
польської із
корони
проханням
Петра
визволити
Владислава. У середині червня Сагайдачний, зібравши 20-тисячне військо, розпочав похід через Сіверщину на Московську державу. Протягом кількох тижнів козаки захопили Путивль, Рильськ, Курськ, Лівни, Єлець. Під останнім до Сагайдачного приєднався загін, відправлений у травні під Калугу. Дорогою він зайняв міста Лебедин, Скопин, Ряжськ. 20 вересня біля Тушино, що неподалік Москви, козацьке військо об’єдналося з військом королевича Владислава і взяло в облогу Москву. У ніч перед святом 15
Покрови Пресвятої Богородиці почався штурм Москви. Козаки вже виламали Осторожі ворота, увірвалися до міста зі сторони Арбатських воріт, проте, не отримавши належної
підтримки,
зупинили
наступ.
Не
бачачи
можливості для продовження атаки, польські підрозділи із невеликими втратами відступили від міста. Внаслідок цієї облоги між поляками та росіянами почалися переговори. Владислав відмовився від своїх прав на московський престол, а за цю відмову Польща отримала білоруські та українські землі, які до цього були під владою Москви – Смоленську, Чернігівську та НовгородСіверську, всього 29 міст. В кінці 1618 – на початку 1619 закінчилася громадянська війна в Московії, яка тривала 15 років. Військо Сагайдачного повернулось в Україну. Література Гуржій О. Г. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний [Текст] / О. Г. Гуржій, В. В. Корнієнко. – Київ : Україна, 2004. Гуржій О. Воєнне мистецтво Сагайдачного (московський похід 1617 року і Хотинська війна 1620 року) [Текст] / О. Гуржій, В. Корнієнко // Українська звитяга і мужність : хрестоматія з військово-патріотич. виховання 16
укр. молоді / упоряд. С. П. Рудюк. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2010. – С. 147-165. Золотий меч за мужність: гетьман Петро КонашевичСагайдачний // Мельничук Г. 1000 незабутніх імен України / Г. Мельничук. – Київ, 2005. – С. 24-26. Конашевич-Сагайдачний Петро Кононович (15701622) : політ. і військовий діяч, гетьман реєстрового козацтва, керівник походів до Криму і Туреччини // Хорошевський А. Проект «Україна». Галерея національних героїв / А. Хорошевський. – Харків, 2012. – С. 55-57. Кралюк П. Людина, що змінила українську історію [Текст] : [переможні битви Петра Сагайдачного] / П. Кралюк // День. – 2011. – 21-22 січ. – С. 8. Крохмалюк Ю. Воєнний шлях Сагайдачного на Москву 1618 р. [Текст] : стратегічно-тактична студія / Ю. Крохмалюк. - репр. відтворення вид. 1936 р. – Львів : Батьківщина, 1993. – 32 с. Огієнко В. Безсмертя Петра КонашевичаСагайдачного [Текст] / В. Огієнко // Голос України. – 2011. – 12 лют. – С. 20. Петро Конашевич-Сагайдачний – легендарний гетьман реєстрового козацтва [Текст] // Гетьмани України : історії про славу, мудрість і відвагу / А. Градова. – Харків : Аргумент Принт, 2015. – С. 62-82. – (Загадки минулого). Петро Сагайдачний [Текст] : (близько 1570-1622) гетьман українського реєстрового козацтва // 100 17
найвідоміших українців / під. заг. ред. Ю. Павленка. – Київ: ОСМА, 2015. – С. 83-89. Петро Сагайдачний [Текст] : [гетьман Війська Запорозького] // Лицарі булави : розповіді про укр. гетьманів / М. Шудря. – Київ : Велес, 2015. – С. 30-42. Петро Сагайдачний [Текст] // Сушинський Б. Козацькі вожді України: іст. есе у 2 т. : історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX століть. Т. 1 / Б. Сушинський. – 2-ге вид. – Одеса : ЯВФ, 2006. - С. 213225. Сагайдачний Петро (1578-1622) – український козацький гетьман [Текст] // Апанович О. Козацька енциклопедія для юнацтва [Текст] : кн. ст. про іст. буття укр. козацтва / О. Апанович. – Київ : Веселка, 2009. – 719 с. Сакович К. Опис життя П. Сагайдачного [Текст] / К. Сакович // Корені та порості: український генеалогікон. – Київ, 2008. – С. 181-185. Сорока Ю. В. Похід Сагайдачного на Москву. 1618 [Текст] / Ю. В. Сорока. – Харків : Факт, 2016. – 120 с. 1618 р. Облога Москви. Гетьман Петро КонашевичСагайдачний [Текст] // Благословенна та держава, що має відданих синів : іст.-бібліогр. хроніка / Держ. б-ка України для юнацтва ; уклад. Г. Буркацька ; мал. Ю. Журавель ; ред. С. Чачко, В. Кучерява. – Київ : [б. в.], 2017. – С. 20-25. Тома Л. Петро Конашевич-Сагайдачний [Текст] / Л. Тома. – Кіровоград : Імекс, 2013. – 119 с. 18
Яворницький Д. І. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний [Текст] / Д. І. Яворницький. – Дніпропетровськ : Січ, 1991. – 70 с.
Переможні битви війська Богдана Хмельницького (битва під Жовтими Водами, битва під Корсунем, битва під Пилявцями) 1648 рік На
початку
ХVІІ
століття
Польща
була
найсильнішою державою Європи, що нераз перемагала Московію (1567-1982, 1632-1934), а також найсильніші держави того часу – Османську імперію і Швецію. Польська армія заслужено вважалася найсильнішою в Європі і значну роль відігравали в цьому українські козаки, що воювали в її складі. Однак, утиски проти простого народу та української шляхти, закріпачення та здирництво, яке здійснювали поляки на українських землях, вилилися у Національно-визвольну
війну
під
проводом
Богдана
Хмельницького. Першою великою переможною битвою у цій війні була битва на Жовтих Водах (нині Дніпропетровська область), яка відбулася 29 квітня-16 травня 1648 року. Військо Богдана Хмельницького налічувало 3 тисячі 19
козаків та 6 тисяч татарських воїнів на чолі з ханом Тугайбеєм. 29 квітня опівдні авангард польського війська на чолі з сином коронного гетьмана М. Потоцького зупинився поблизу балки Княжі Байраки на березі річки Жовті Води. Тут їх і атакував Тугай-бей. Але поляки відкрили артилерійський вогонь і Тугай-бей вирішив дочекатися підходу козаків. 30 квітня з розпочався штурм українського піхоти, який спочатку не мав успіху. Хмельницького непокоїло те, на чий бік пристануть у цьому конфлікті реєстрові козаки, які прямували на допомогу Станіславові Потоцькому Дніпром. Тому Хмельницький направив до них своїх посланців. Перемовини виявилися вдалими: вже 4 травня реєстровці повстали і оголосили себе частиною козацької армії. Після цього полякам вдалося відбити ще одну атаку козаків,
але
польське
командування
змушене
було
розпочати перемовини. Було домовлено, що поляки передадуть Б. Хмельницькому артилерію та клейноди, а за це матимуть можливість відступити. У ніч на 16 травня військо С. Потоцького вирушило до Княжих Байраків. Відступ поляків супроводжувала з боєм татарська кіннота, до якої на світанку приєдналась українська піхота. Втрати 20
польського
війська
були
настільки
значними,
що
викликали занепокоєння у татар, які були зацікавлені у захопленні полонених. Звістку про розгром польського війська під Жовтими Водами коронний гетьман М. Потоцький отримав лише 1719 травня 1648 року, коли перебував із своєю армією під Черкасами. Польське військо на чолі з М. Потоцьким рушило до Корсуня і отаборилося на берегах річки Рось. Воно складалося з 5,5 тис. кінноти та 1тис. чоловік піхотинців при 30-40 гарматах. Разом з обозними і слугами загальна кількість людей у польському таборі становила понад 20 тисяч. Б. Хмельницький послав наперед полк Максима Кривоноса та частину татар із
наказом затримати
противника до підходу основних сил козацько-татарського війська. Увечері 14 травня загін Кривоноса опинився в тилу Потоцького. Під Стеблевом, за милю на захід від Корсуня, козаки Кривоноса загатили ріку Рось, щоб полегшити доступ до польського табору. На світанку 25 травня у район Корсуня підійшли основні сили козаків і татар, які переправлялися через Рось і дислокувалися в Корсуні. Військо Б. Хмельницького, яке вийшло у район
21
Корсуня, мало понад 20 тис. козацької піхоти і не менше 20 тис. татарської кінноти; його артилерія мала 26 гармат. Вранці 26 травня польський табір вирушив у путь. Козаки і татари майже до полудня не перешкоджали руху табору. За вісім кілометрів від Корсуня, коло Ситників, поляки виявили, що шлях перекопаний і обороняється українською артилерією. Дійшовши до урочища Горохова Діброва, поляки опинилися в пастці. Вийти з цієї глибокої балки було неможливо, оскільки українці завалили шлях. Польське військо змушене було перейти до захисту. Але всі спроби розгорнути артилерію виявилися марними – обоз з гарматами застряг у болоті. Тіснява у балці не дозволила кінноті вступити у бій. Тим часом бійці Максима Кривоноса відкрили із засідки вогонь, а з тилу поляків атакували козаки Б. Хмельницького і татари Тугайбея. Опівдні польське військо було повністю розгромлене. Близько
другої-третьої
години
дня
польська
армія
припинила своє існування. Переважна більшість жовнірів загинула, інших (понад 8,5 тис.) взяли в полон (у тому числі М. Потоцького і М. Калиновського). Козаки захопили обоз, 41 гармату. Більш як 30 км переслідувала польських
22
втікачів татарська кіннота. З усього війська від полону й загибелі врятувалося тільки 1,5 тис. чоловік. Після нищівної поразки в Корсунській битві Річ посполита, за словами литовського князя Альбрехта Радзівілла, «ледве дихала зо страху». Тепер польська шляхта з тривогою очікувала на похід армії Богдана Хмельницького, яка вже на той час налічувала понад 100 тисяч осіб на Варшаву. Єдиним порятунком польський уряд вважав укладення угоди з українським гетьманом. Але поки тривав переговорний процес, польський магнат Я. Вишневецький вдерся на Правобережну Україну, де вчиняв напади на мирне населення. Щоб припинити ці звірства, Богдан Хмельницький направив свої війська на Волинь. Чисельність козацької армії становила 100–110 тис., причому, лише 50-70 тис. були озброєні належним чином, а решту
становили
погано
озброєні
селяни.
Богдан
Хмельницький спинився під Пилявцями, за 25 км на південний схід від Старокостянтинова. Для свого табору він вибрав вигідну позицію – правий берег р. Ікви або Пилявки. Місцевість була нерівна та
непридатна для
розташування укріпленого табору і не дозволяла ворогові розгорнути в бойовий порядок кінноту – славнозвісних 23
«польських
крилатих
гусарів».
Річка
Іква
широко
розливалася у стави і болота. По периметру чотирикутного табору у шість рядів козаки поставили вози, викопали шанці і насипали вали, на яких встановили більше 100 гармат. У Пилявецькому замку, який був поруч, Богдан Хмельницький влаштував командний пункт. Замок стояв на підвищеному березі Ікви, і з його башт було зручно спостерігати за полем бою. Вище замку була гребля, яка одночасно слугувала мостом через Ікву. Для охорони греблі на правому березі засіла в окопі козацька піхота. Максим
Кривоніс,
вивівши
своїх
козаків
з-під
Старокостянтинова, став окремим табором на лівому березі Ікви, навпроти Пилявецького замку, тобто на правому фланзі головних сил української армії, продовжуючи виконувати функції її авангарду. 5 вересня польське військо переправилося через Росоловецьку переправу на річці Случ, а 6 вересня підійшло під Старокостянтинів, де було зустрінуте вогнем козацької застави. Вночі козацька залога несподівано залишила місто, що було сприйнято поляками як ознаку їх слабості і невпевненості. Але, як показав подальший хід подій, це був стратегічний маневр, розрахований на заманювання противника на невигідні для нього позиції. 24
Переслідуючи козацькі загони, польське військо вийшло на позиції навпроти табору Богдана Хмельницького. 11 вересня розпочалися бої за греблю, яка відкривала доступ до табору Хмельницького. Щоразу кидаючи у бій свіжі козацькі резерви, Хмельницький вимотував сили шляхти на пилявській греблі. 13 вересня Хмельницький повів у наступ військо і змусив польські загони до бою на невигідному для них місці. Один з польських офіцерів на власний розсуд дав команду кільком корогвам кінноти йти в атаку. Через це вся польська кіннота ув’язалася у безладний бій на невигідних позиціях, розбігаючись по балках, далеко від польського табору. Коли в польському війську
запанувало
повне
безладдя,
Хмельницький
сильним ударом розбив передові польські позиції і почав наступ на польський табір. Козаки захопили греблю на Ікві, їх полки перейшли на лівий берег і почали наступ на польський табір. Татарська кіннота вийшла на фланги і в тил противника. За цей час значна частина польської кінноти, яка так необережно зав’язала бій з козацькими полками і татарами, розбрелася по різних балках, долинах і болотах і здебільшого була оточена і розгромлена. Решту ворожого війська охопила паніка. Щоб уникнути повного розгрому, польське командування відкликало з поля бою 25
всі хоругви і почало готуватись до відступу табором. Відступ розпочався уночі і перетворився у панічну втечу. Вся артилерія і великі запаси пороху дісталися козакам, а також десятки тисяч возів, 92 гармати та велика позолочена й обсипана коштовним камінням гетьманська булава
Заславського.
Загальна
вартість
трофеїв
перевищувала 7 млн. злотих. Перемога української армії під Пилявцями мала велике воєнно-політичне значення. В результаті її було не лише розгромлене польське військо, а й звільнені від шляхти Волинь та Поділля. Література Битви на Жовтих Водах, під Корсунем та Пилявцями [Текст] // Брехуненко В. Богдан Хмельницький / В. Брехуненко. – Київ, 2007. – С. 23-30. Битва під Пилявцями. Битва під Берестечком. Битва під Батогом [Текст] // Акимович Є. О. Українська культура в історичному вимірі (ІХ – ХVІІ ст.) / Є. О. Адамович. – Одеса, 2009. – С. 226-290. Гуржій О. І. Історія козацтва [Текст] : держававійсько-битви / О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб. – Київ : Арій, 2015. – 463 с. 26
Корсунська битва [Текст] // Апанович О. Козацька енциклопедія для юнацтва / О. Апанович. – Київ, 2009. – С. 302-307. Корсунська битва [Текст] // Історія України. – 2010. – № 2-3. – С. 7-9. Перша битва визвольної війни. Військові хитрощі під Корсунем. Блискуча перемога під Пилявцями [Текст] // Україна. 101 героїчна битва [Текст] : ілюстр. енцикл. / В. В. Сядро, В. М. Скляренко. – Харків : Ранок, 2010. – С. 20-23. Пилявецька битва 1648 [Текст] // Українське козацтво. Мала енциклопедія. – Київ – Запоріжжя. – С. 377380. Мицик Ю. Жовтоводська битва (1648) – перша велика битва Національно-визвольної війни українського народу [Текст] / Ю. Мицик // Козацька енциклопедія для юнацтва. – Київ. – Київ, 2009. – С. 209-214. Мицик Ю. Корсунська битва [Текст] / Ю. Мицик // Історичний календар, 98. – Київ, 1997. – С. 137-138. Мицик Ю. Пилявецька битва [Текст] / Ю. Мицик // Історичний календар, 98. – Київ, 1997. – С. 249-250. Пилявецька битва [Текст] // Смолій В. А., Степанков В. С. Українська національна революція ХVІІ ст. – Т. 7. – Київ, 1999. – С. 102-110. Пилявецька битва [Текст] (11-13 вересня 1648 р.) // Історія України. – 2010. – № 2-3. – С. 10-11. 27
Пилявецька битва (1648) – одна з найбільших битв Визвольної війни 1648-1657 рр. [Текст] // Апанович О. Козацька енциклопедія для юнацтва / О. Апанович. – Київ, 2009. – С. 462-467. Стороженко І. С. Битва на Жовтих Водах [Текст] : [16 травня 1648 р.] / І. С. Стороженко // Український історичний журнал. – 1995. – № 4. – С. 129-137. Тис-Крохмалюк Ю. Бій під Жовтими Водами [Текст] / Ю. Тис-Крохмалюк Ю. Скрипторій історичної прози. – Т. 2. – Львів, 1996. – С. 327-335. Українське військо козацької доби (1648-1775) [Текст] // Поле битви – Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів» : воєнна історія України від давнини до сьогодення / авт. кол.: Б. Черкас, О. Сокирко, А. Плахонін [та ін.]. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – С. 230264.
Конотопська битва 1659 рік Однією з переломних у політичній історії України XVII ст. була українсько-московська війна 1658-1659 рр. Саме в результаті цієї війни, як показали пізніші події, принципово вирішувалось питання, з ким пов’яже свою подальшу
історичну
долю
козацька
Україна,
з
28
парламентарною,
але
католицькою
Польщею,
чи
з
абсолютистською, але православною Московією. У 1659 році Москва почала відкриту агресію проти України. На українських кордонах було сконцентроване 200-тисячне військо на чолі з князем О. Трубецьким. 16 квітня 1659 року Трубецькой підійшов до Конотопу. 21 квітня
приспіла
решта
російського
війська
під
командуванням князів Г. Ромадановського, С. Львова та Ф. Куракіна.
Розпочалася
майже
двомісячна
облога
Конотопа, який мужньо боронили 4 тисячі козаків та місцеві жителі. Невдовзі сюди були стягнути усі царські війська, що вийшли із Слобожанщини. Козаки разом із міщанами під командуванням ніжинського полковника Григорія Гуляницького протягом двох місяців відбивали атаки противника. Під час штурму московити втратили близько 10 тисяч убитими, але здобути місто так і не змогли. Успішна оборона Конотопа дала змогу гетьману Івану Виговському виграти час і зібрати досить потужне військо, яке разом із невеликими загонами сербів, молдаван, поляків та німців, налічувало 60 тисяч. Гетьман домовився з кримським ханом Карач-бейєм, щоб той зі своєю 40-тисячною ордою вирушив йому на підмогу. 29
Союзники вирушили назустріч противнику з метою визволення Конотопа від облоги. Перемога була вражаючою. 30 000 московських вояків загинуло. Чекали, що Виговський прямо піде на Москву. Кілька знатних воєвод потрапили в полон; відомому князю Пожарському за образу кримського хана татари відтяли голову. Відомий історик Сергій Соловйов писав, що «цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув в один день, і ніколи вже після цього цар московський не спромігся вивести в поле таке блискуче військо. В жалобній одежі цар Олексій Михайлович вийшов до народу, й жах охопив Москву! Після здобуття стількох міст, після здобуття литовської столиці царська столиця Москва тепер затремтіла за свою власну безпеку: з наказу царя люди всіх станів поспішили на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз у раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці
околиць
зі
своїми
родинами
й
майном
наповнили Москву, й поширювали чутки, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль...» Після Конотопської битви Іван Виговський швидко очистив від ворогів Ромни, Лохвицю та інші міста і подумував уже про повторення походу Сагайдачного та 30
Дорошенка на Москву. Однак ця грандіозна перемога не визначила переможний результат й основною причиною цього був розкол українського суспільства, різні групи якого по-різному бачили майбутнє України, її устрій, внутрішню та зовнішню політику, і для втілення власних амбіцій не зупинялися перед застосуванням зброї. Далися взнаки століття бездержавності, що значною мірою сприяло розгулу анархії та різних опозицій, які легко ставали знаряддям у руках іноземних загарбників. Попри всі подальші невикористані можливості у боротьбі за незалежність, Конотопська битва була й залишається одним із славних символів національновизвольної боротьби українського народу. Вона засвідчує високий моральний дух і високий рівень військового мистецтва українців. Її досвід ще раз засвідчив, що будьякі воєнні звитяги залишаються безрезультатними, якщо відсутня єдність народу, боротьба за інтереси одного класу, групи чи партії призводить до конфліктів, війни та встановлення влади іноземних загарбників.
31
Література Бульвінський А. Конотопська битва 1659 року [Текст] / А. Бульвінський. – Київ : [б. в.], 2009. – 64 с. Ванат І. Бій під Конотопом [Текст] / І. Ванат // Вільне життя. – 2007. – 1 верес. – С. 8. Васильчук С. Гетьман на рідній землі [Текст] : [Іван Виговський та Конотопська битва] / С. Васильчук // Слово Просвіти. – 2009. – 9-15 лип. – С. 12. Вертіль О. Козацька слава Конотопа [Текст] / О. Вертіль // Урядовий кур’єр. – 2009. – 9 лип. – С. 7. Війна 1658-1659 рр. і розгром московського війська під Конотопом 28 червня 1659 р. [Текст] // «Братня» навала: війни Росії проти України XII- XXI ст. / В. Брехуненко, В. Ковальчук, М. Ковальчук, В. Корнієнко. – Київ : [б. в.], 2016. – С. 89-94. Гвоздь М. Втрачена перемога, або Чому Іван Виговський не пішов на Москву? [Текст] / М. Гвоздь // Українське слово. – 2009. – 8-14 лип. – С. 3. Горобець В. Конотопська битва 1659 року. Перемога, яку можна було…уникнути. Але яку варто пам’ятати! [Текст] / В. Горобець // День. – 2003. – 21 черв. – С. 7. Карнацевич В. Битва під Конотопом [Текст] / В. Карнацевич. – Київ : Інтер Проект, 2012. – 120 с.
32
Конотопська битва [Текст] // Апанович О. Козацька енциклопедія для юнацтва / О. Апанович. – Київ, 2009. – С. 297-301. Конотопська битва 1659 р. [Текст] // Історія України [Текст] : універс. іл. довід. / В. К. Губарев. – Донецьк : БАО, 2008. – С. 138. Конотопська битва 1659 р. [Текст] // Палій О. 25 перемог України [Текст] / О. Палій. – Київ : К. І. С., 2016. – С. 79-80. Конотопська битва 28 червня 1659 року [Текст] // Історія України. – 2010. – № 2-3. – С. 31. Конотопська битва 1659 року [Текст] // Івасенко Б. Виникнення українського етносу та формування нації / Б. Івасенко. – Тернопіль, 2009. – С. 99-103. Конотопська битва 1659 р. [Текст] // Історія України : універсальний довідник. – Донецьк, 2008. – С. 138. Кот С. Ой, ти славне поле Конотопське! [Текст] / С. Кот // Українське слово. – 2004. – 7-13 лип. – С. 7. Мицик Ю. Конотопська битва очима гетьмана Виговського [Текст] / Ю. Мицик // Старожитності. – 1994. – Ч. 5-6. – С. 2-4. Мицик Ю. Конотопська битва 1659 року [Текст] / Ю. Мицик // Українська звитяга і мужність : хрестоматія з військово-патріотич. виховання укр. молоді / упоряд. С. П. Рудюк. – Тернопіль : Навч. кн. - Богдан, 2010. – С. 203-210. 33
Мицик Ю. «Справжні конотопи» [Текст] / Ю. Мицик // Дзеркало тижня. – 2009. – 11 лип. – С. 21. Павленко О. Битва під Конотопом 1659 року [Текст] / О. Павленко // Голос України. – 2009. – 4 лип. – С. 11. Потішний Ю. Конотопська битва: хто украв перемогу? [Текст] / Ю Потішний // Віче. – 2009. – № 11. – С. 62-63. 1659 р. Конотопська битва. Гетьман Іван Виговський [Текст] // Благословенна та держава, що має відданих синів: іст.-бібліогр. хроніка / Держ. б-ка України для юнацтва ; уклад. Г. Буркацька ; мал. Ю. Журавель ; ред. С. Чачко, В. Кучерява. – Київ : [б. в.], 2017. – С. 26-29. Самиців М. У радянських підручниках про цю перемогу навіть не згадували [Текст] / М. Самиців // Свобода. – 2012. – 10 серп. – С. 5. Сюндюков І. Зраджена перемога І. Сюндюков // День. – 2008. – 5 квіт. – С. 7.
[Текст]
/
Сюндюков І. Конотопський тріумф: уроки [Текст] / І. Сюндюков // День. – 2009. – 14 лип. – С. 1, 6. Томків В. 345-ліття битви під Конотопом [Текст] / В. Томків // Вісті Комбатанта. – Торонто-Нью-Йорк, 2004. – Ч. 3. (329). – С. 52-58. Черниш В. Уроки Конотопа [Текст] / В. Черниш // Молодь України. – 2008. – 17-21 лип. – С. 1, 8.
34
Чуприна В. Гетьман Іван Виговський і Конотопська битва 1659 року [Текст] / В. Чуприна, З. Чуприна // Дзвін. – 2000. – № 2. – С. 125-129. Чухліб Т. Історичний взірець козацької звитяги [Текст] / Т. Чухліб // Літературна Україна. – 2009. – 24 груд. – С. 8. Шокало О. Блискуча перемога із сумними наслідками [Текст] / О. Шокало // Слово Просвіти. – 2009. – № 22. – С. 10-11.
Бої за гору Маківка 1915 рік У 1914 році на початку Першої світової війни, в Галичині був сформований український легіон січових стрільців (УСС), який увійшов до складу австро-угорської армії. Він став ядром формування Галицької армії ЗУНР (1918 р.). На фронтах Першої світової війни січовики відзначилися у багатьох боях: під Болеховим, Галичем, Семиківцями,
на
горі
Татарці
тощо.
Але
чи
не
найславетнішими в історії січового стрілецтва стали бої на горі Маківка, що відбулися 29 квітня 1915 року. У Карпатській кампанії 1915 року протидіючими силами виступали одного боку німецька та австро-угорська армії і російська – з іншого. 24 квітня німецька південна 35
армія здобула гору Острог. Росіянам не вдалося її відбити, і вони вирішили обійти ліве крило німецької армії долиною. Для цього потрібно було зайняти позиції на горі Маківці, яку обороняла міцна залога із угорців і українських січових стрільців. Перший великий бій за цю гору почався вночі з 29 на 30 квітня. У ньому зійшлися частини сибірських і фінських стрільців і дві сотні січовиків та угорські вояки. Вже на світанку 30 квітня росіянам вдалося зламати опір угорців і вони змогли піднятися до другої лінії оборони, яку займали січовики. Довго встояти перед натиском значно чисельнішого російського війська їм було важко, але завдяки своєчасному підходу підтримки – сотні під командою О. Яримовича – січові стрільці змогли зупинити ворога. Вранці 1 травня бойові дії на схилах Маківки відновилися, але тепер бій був завзятішим. О шостій годині ранку розпочалася потужна артилерійська підготовка, після якої росіяни суцільною лавою рушили на східно-південне підніжжя
Маківки.
Вони
намагалися
перемогти
супротивника своєю кількістю. Та січові стрільці не лише встояли, а й перейшли до контратаки та зігнали росіян із гірських схилів.
36
Загальні втрати російсько-імперських військ за три штурми Маківки становили приблизно три тисячі бійців убитими й пораненими, австрійські джерела повідомляли про полон 173 солдатів й захоплення двох російських кулеметів. Втрати австро-угорських військ точно не відомі. Легіон українських січових стрільців у боях за Маківку діяв уміло, непохитно й мужньо. Втрати січовиків склали 42 особи
убитими, 76 пораненими
й до
півсотні
полоненими. У результаті героїчної оборони Маківки повністю зірвались стратегічні плани російського командування. Внаслідок великих втрат російські війська не змогли продовжити відступити
наступ. перед
Через
тиждень
австрійськими
змушені
підрозділами,
були що
підійшли. Література Від Маківки до Стрипи [Текст] : нариси історії Укр. Січового Стрілецтва та Укр. Галицької Армії / М. Лазарович, Р. Матейко, Б. Мельничук, С. Півторак. – Тернопіль : Терно-граф, 2010. – 162 с.
37
Лазарович М. В. «Гей, ви, стрільці січовії...» [Текст] : формування укр. стрілецького руху в Галичині / М. В. Лазарович. – Тернопіль : Джура, 2004. – 77 с. Ліберний О. Покликала звитягою Маківка [Текст] / О. Ліберний // Свобода. – 2005. – 4 черв. – С. 5. Липовецький С. Гей, на горі, на Маківці [Текст] / С. Липовецький // Україна молода. – 2010. – 30 квіт. – С. 18. 1915 р. Бій за гору Маківка. Українські Січові Стрільці [Текст] // Благословенна та держава, що має відданих синів : іст.-бібліогр. хроніка / Держ. б-ка України для юнацтва ; уклад. Г. Буркацька ; мал. Ю. Журавель ; ред. С. Чачко, В. Кучерява. – Київ : [б. в.], 2017. – С. 30-35. Хома І. Січові Стрільці [Текст] : створення, військово-політична діяльність та збройна боротьба Січових Стрільців у 1917-1919 рр. / І. Хома. – Київ : Наш час, 2011. – 103 с.
38
Кримська операція (похід полковника Петра Болбочана на Крим) 1918 рік 22 квітня ‒ особлива дата в українській військовій історії. У цей день у 1918 році війська полковника Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі й вирушили на звільнення Криму. На початку 1918 року Українська Народна Республіка являла собою зразок хаосу. Через недолугу політику її лідерів армія країни була майже знищена, а сама республіка – беззахисна перед більшовиками. Єдиними, хто намагався чинити опір, стали збройні загони патріотівдобровольців, що створювалися часто всупереч бажанням керівництва країни. Після укладення союзу з німцями УНР поступово почала тіснити більшовиків. Саме в цей час і відбулося звільнення Криму від влади Рад. 10 квітня була створена Кримська група армії УНР, що налічувала близько 9 тис. козаків і мала на озброєнні 8 гармат, 10 броньовиків, два бронепоїзди – чверть всієї української армії. В основі групи були частини Запорозького корпусу Очолив
групу
і ряд добровольчих з’єднань.
полковник
Петро
Болбочан,
який
відзначився при звільненні східних регіонів України від 39
більшовиків. В обхід домовленостей Берестейського миру Болбочан таємно спрямував війська до Криму з метою зайняти Севастополь – базу Чорноморського флоту. Плани відважного
полковника
здавалися
німцям
повною
авантюрою. Проте, полковник так грамотно спланував операцію, що українські частини успішно прорвали оборону противника і за два дні вже були в Сімферополі та Бахчисараї. Більшовицький червоний терор в Криму протягом зими 1917-1918 рр. знищив 10 тисяч людей, значну частину якого складали офіцери Чорноморського флоту та кримські татари. Тож не дивно, що місцеві жителі зустрічали військо Болбочана як визволителів. Татари вступили в загони самооборони. Більшість кораблів Чорноморського флоту підняли українські прапори. На
жаль,
результати
цієї
військової
операції
виявилися бездарно змарновані українськими політиками. Однак, Кримський похід запорожців не можна вважати даремним. Після гетьманського перевороту 28 квітня 1918 року він став одним із аргументів на переговорах гетьмана П. Скоропадського із німцями, який вимагав передати Крим під юрисдикцію України.
40
Військова кар’єра П. Болбочана продовжилась і після відходу війська з півострова. Офіцер різко критикував непослідовну й суперечливу політику уряду УНР та його міністрів за помилки та прорахунки. Маючи незаперечний авторитет серед рядових військових, полковник намагався вести незалежну політику, через що сприймався лідерами Директорії як загроза. 24 січня 1919 року полковника Петра Болбочана за наказом головного отамана Симона Петлюри було заарештовано та страчено. Попри суперечливий характер і вимушене залишення завойованих
позицій,
Запорізького
переможний
корпусу
став
Кримський
справжнім
похід
тріумфом
українського війська, продемонстрував його здатність до реалізації складних військових операцій, виявив блискучий талант
полковника
Петра
Болбочана
як
здібного
воєначальника. Основне завдання військової акції було реалізоване: 29 квітня 1918 року Чорноморський флот у Севастополі підняв український національний прапор. Керівництво флоту оголосило про своє підпорядкування урядові в Києві. Сьогодні ця сторінка історії України несправедливо забута
українськими
істориками
новітньої
доби
–
таврійські події весни 1918 року знайшли відбиток 41
здебільшого на сторінках особистих спогадів учасників бойових дій та близьких друзів полковника Болбочана. Література Абліцов В. Історія любить переможців (похід на Крим 1919 р. дивізії Запорізького корпусу на чолі з П. Болбочаном) / В. Абліцов // Київ. – 2000. – № 5-6. – С. 161-165. Біла А. Безпідставно розстріляний: український Бісмарк [Текст] : до 135-річчя Петра Болбочана / А. Біла // Дзвін. – 2018. – № 12. – С. 141-144. Брицький П. Штрихи до портрета командувача Лівобережного фронту УНР полковника Петра Болбочана [Текст] / П. Брицький // Пам'ять століть. – 2004. – № 5. – С. 30-68. Гай-Нижник П. За що Петро Болбочан був представлений до звання полковника армії української держави [Текст] / П. Гай-Нижник // Київська старовина. – 2007. – № 6. – С. 155-157. Горак В. Славетний командир запорожців / В. Горак // День. – 2008. – 18 квіт. – С. 8. Каліберда Ю. Кримська Народна Республіка у боротьбі з більшовиками (грудень 1917 – січень 1918) / Ю. Каліберда // Пам'ять століть. – 2010. – № 4-5. – С. 115124. 42
Осташко Т. Справжній полковник [Текст] : бойовий офіцер Петро Болбочан насамперед прагнув розбудови незалежної Української держави з міцною професійною армією, здатною захищати національні інтереси / Т. Осташко // День. – 2018. – 23-24 лют. – С. 14-15. Полянський О. Трагедія державника Петра Болбочана, або чому Українська революція 1917-1921 рр. потерпіла поразку [Текст] / О. Полянський // Вільне життя. – 2017. – 31 берез. – С. 5. Струцюк Й. Отаман Болбочан та інші [Текст] : повість / Й. Струцюк. – Київ : Укр. пріоритет, 2017. – 191 с. 1918 р. Кримський похід: «Обовязок перед Україною кличе мене до зброї» (полковник П. Болбочан) // Благословенна та держава, що має відданих синів : іст.бібліогр. хроніка / Держ. б-ка України для юнацтва ; уклад. Г. Буркацька ; мал. Ю. Журавель ; ред. С. Чачко, В. Кучерява. – Київ : [б. в.], 2017. – С. 42-47. Трагедія полковника Болбочана // Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923 рр. [Текст] : у 2 т. Т. 2 / В. Верига. – Львів : Місіонер, 1998. – 502 с. Фаріон І. Як Петлюра вбивав Болбочана... [Текст] : [укр. військовий діяч, полковник] / І. Фаріон // Слово Просвіти. – 2016. – 16-22 черв. – С. 10-11. Чернов А. Український Крим [Текст] : півострів та Чорноморський флот у 1917-1919 роках / А. Чернов // День. – 2014. – 14-15 берез. – С. 13.
43
Чортківська офензива 1919 рік Чортківська офензива або Червнева офензива історична
назва
наступальної
військової
–
операції
Української Галицької армії (УГА), здійсненої в період з 7 по 28 червня 1919 року. Вона була однією з найзначніших наступальних операцій, що здійснила Галицька армія під час польсько-української війни в Галичині 1918-1919 року. Майже 25 тисяч українських солдатів і офіцерів змусили відступити по всій лінії фронту 40-тисячну польську армію, добре озброєну та підсилену французами. І тільки зовнішні чинники та брак матеріально-технічного забезпечення врятували супротивника від воєнної поразки. На початок Чортківської операції УГА налічувала 19 тисяч старшин і рядових у бойовому складі, а також 50 артилерійських батарей. Метою операції було відкинути польське військо за річку Золота Липа, щоби отримати більший плацдарм для подальших воєнних дій. Розпочатий
за
наказом
Начального
вождя
(командувача) УГА генерала Михайла ОмеляновичаПавленка 7 червня 1919 наступ приніс перші тактичні успіхи. 44
8 червня УГА здобула Чортків, завдала поразки польському війську, змусивши противника відступити на 120 км. до лінії Гологори (нині село Золочівського р-ну Львів. обл.) – Перемишляни – Букачівці. 9 червня 1919 лідер ЗУНР Євген Петрушевич призначив Начальним вождем УГА генерала О. Грекова. Невдовзі звитяжні бої УГА відбулися під Язлівцем (10 червня), Бучачем (11 червня), Підгайцями й Нижневом (нині село Тлумацького р-ну Івано-Франк. обл.; 14 червня), важкими були бої за Тернопіль (14 червня) та Бережани (21 червня). Брак зброї і набоїв спричинив невдачу наступу. 28 червня польське військо прорвало український фронт під Янчином (нині с. Іванівка Перемишлянського р-ну Львів. обл.) і змусило УГА відступити до річки Збруч, а 16 липня 1919 разом з урядом ЗУНР перейти на територію Наддніпрянської України. Здійснена незначними силами проти переважаючих сил
противника
за
дефіциту
набоїв
і
відсутності
стратегічних резервів, Чортківська операція не досягнула стратегічних успіхів. Однак вписала яскраву сторінку в історію
українських
продемонструвавши
справжню
визвольних військову
змагань, вартість
й 45
моральну
силу
УГА,
що
згодом
виявилося
на
Наддніпрянщині в боях проти російських більшовиків. Література Бізанц Альфред [Текст] : [військовий діяч, організатор Чортківської офензиви] // Неукраїнці, яким вдячна Україна / Я. Радевич-Винницький. – Львів : Апріорі, 2015. – С. 33-37. Греков (Греків) Олександр [Текст] // Неукраїнці, яким вдячна Україна / Я.Радевич-Винницький. – Львів : Апріорі, 2015. – С. 167-172. Гуцал П. Звитяга української зброї [Текст] : [100річчя Чортківської офензиви] / П. Гуцал // Свобода. – 2019. – 12 черв. – С. 6. Каліберда Ю. Чортківська офензива Галицької армії за спогадами сучасників [Текст] / Ю. Каліберда // Пам'ять століть. – 2009. – № 1-2. – С. 169-178. Ліберний О. Сила національного духу [Текст] / О. Ліберний // Свобода. – 2009. – 5 черв. – С. 3. Матейко Р. Бойові дії українських січових стрільців на Тернопіллі [Текст] / Р. Матейко // Вільне життя. – 2004. – 16 жовт. – С. 4. Матейко Р. М. Воєнними дорогами синів Галичини [Текст] : Укр. Січові Стрільці на Тернопільщині / 46
Р. М. Матейко, Б. І. Мельничук. – Тернопіль : РВВ упр. по пресі, 1991. – 70 с. Матейко Р. Чортківська офензива [Текст] / Р. Матейко // Тернопіль вечірній. – 1999. – 23 черв. – С. 4. Мельничук Б. «Воєнна ситуація на фронті змусила...» [Текст] : до 100-річчя «Чортківської офензиви» / Б. Мельничук // Вільне життя. – 2019. – 31 трав. – С. 4. Мельничук Б. Чортківська офензива: погляд із середини [Текст] : [наступ на Чортків 7-28 червня 1919 року] / Б. Мельничук // Вільне життя. – 2015. – 22 трав. – С. 1. Петрик М. Чортківська офензива : бій за Ласківці / М. Петрик // Тернопілля, 96 : реґіональний річник. – Тернопіль, 1996. – С. 195-196. Петрик М. Чортківська офензива генерала Греківа [Текст] / М. Петрик // Вільне життя. – 2006. – 15 лип. – С. 7. Чортківська наступальна операція (червень 1919 р.) // Гуржій О. Славетні битви на теренах України / О. Гуржій, О. Реєнт. – Київ, 2013. – С. 289-292. Чортківська офензива [Текст] // Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923. В 2-х. Т. 1. / В. Верига. – Львів, 1998. – С. 480-486. Чортківська офензива [Текст] // Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). – Львів, 1992. – С. 502-520. 47
Чортківська офензива [Текст] // Литвин М. Історія ЗУНР / М. Литвин, К. Науменко. – Львів, 1995. – С. 190291. Шанковський Л. Чортківська офензива й ІІ відворот Галицької армії [Текст] : [боротьба армії УГА проти поляків у 1919 р.] / Л. Шанковський // Українська звитяга і мужність : хрестоматія з військово-патріотич. виховання укр. молоді / упоряд. С. П. Рудюк. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2010. – С. 329-341.
Битва під Гурбами 1944 рік Формування і діяльність Української Повстанської армії – своєрідний феномен в історії ХХ сторіччя України. Це була дієздатна чисельна військова сила, яка потужно протистояла німецьким та радянським каральним військам. Один з боїв, де солдати УПА проявили неабияку безстрашність та міць – битва під Гурбами, яка відбулась 21-25 квітня 1944 року (на кордоні Рівненської та Тернопільської областей). До речі, це найбільший бій УПА проти більшовицьких об’єднаних сил. Уже на початку квітня 1944 року більшовики почали зосереджувати свої сили по лінії Збараж-Здолбунів-Острог та отримали наказ знищити вояків УПА, які перебували в 48
цих місцях. В оточення ворога потрапило близько 4 тисяч повстанців. Наступ більшовиків розпочався вранці 23 квітня майже 30-тисячною армією з гарматами, танками і літаками. Цих сил ворогові вистачило, щоб оточити ліс із населеними пунктами по лінії: Обгів-Остріг-ШумськКрем’янець. З боку УПА в цьому бою брали участь відділ південної групи УПА-Північ «Богун» під командою Петра Олійника
«Енея»
та
з’єднання
УПА-Південь
під
командуванням Василя Кука «Леміша». Також до УПА приєдналося близько 500-1000 осіб з навколишніх сіл Гурби та Антонівці, що шукали захисту своїх сімей від більшовиків.
Їх
відправили
вглиб
лісу,
доручивши
допомагати пораненим та забирати їх з поля бою. Перший наступ більшовиків розпочався о 7 годині ранку. Після шквального гранатометного та гарматного вогню у бій кинулись більшовицькі загони, однак були відбиті силами повстанців. Друга атака розпочалася з участю танків та літаків по всій лінії оборони, бій тривав до
пізнього
вечора.
Лише
ввечері
більшовики,
застосовуючи танки, захопили головний об’єкт оборони – Гурбенську гору. Повстанці проявили небачений героїзм,
49
прорвавши сили ворога, вирвалися із котла. За різними даними УПА втратила у цьому близько 400 солдатів. Кожна зі сторін, що брала участь у цьому бою, оголошувала про свою перемогу. Повстанці знищили велику частину радянських військ, а про втрати самих повстанців свідчить сильна реорганізація, а в подальшому і об'єднання груп УПА-Північ та УПА-Південь. НКВС захопило в полон близько 100-а вояків УПА, здебільшого простих селян, які допомагали повстанцям у цьому бою. Після страшних катувань усіх полонених було страчено. Під час наступу НКВС на позиції повстанців, які вирвалися з більшовицького оточення, загинув командир куреня Мамай. Деякі інші сотники та чотові наклали на себе руки, щоб не потрапити в полон ворога. Однак тяжких втрат зазнали не тільки повстанці. Близько тисячі радянських солдатів було вбито, ще кілька сотень померли від поранень. Командування УПА на болісному прикладі цього бою змінило тактику ведення війни. Групам УПА-Захід та УПА-Північ було наказано розподілити свої сили на групи по 2-3 сотні та відступити у Карпати або у густіші ліси. Червона Армія, не зустрічаючи значного опору з боку УПА, рушила навздогін за німецькими військами, що дозволило упівцям продовжити 50
спротив
радянському
режиму,
уникаючи
зустрічі
з
основними силами Червоної Армії. Нині в урочищі Гурби споруджено Пантеон героїв, де перепоховано останки учасників цих боїв. Товариство «Пам'ять» організовує для молоді спортивно-патріотичні ігри «Гурби-Антонівці», які мають на меті не лише відтворити бойові дії того часу, а й вшанувати пам'ять вояків УПА, формувати у молоді національну свідомість та історичну пам'ять. Література Баканчук М. Атаки накочувалися одна за одною [Текст] / М. Баканчук // Вільне життя. – 2004. – 1 трав. – С. 3. Бігус М. «Антонівці-Гурби 2004» - вшануймо пам'ять героїв / М. Бігус // Вільне життя. – 2004. – 25 берез. – С. 4. Вустич К. Найбільший бій в історії УПА [Текст] / К. Вустич // Нова Тернопільська газета. – 2005. – 11-17 трав. – С. 2. Грицаюк А. На спомин про героїв Гурбів [Текст] / А. Грицаюк // Вільне життя. – 2005. – 20 серп. – С. 4. Марчук І. Гурби. Квітень 1944-го [Текст] / І. Марчук, О. Тищенко ; М-во молоді та спорту України, Від. сім’ї та 51
молоді Терноп. облдержадмін., ВМГО «Молодіж. Нац. Конгрес». – вид. 6-те, оновл. – Тернопіль : [б. в.], 2016. – 96 с. : іл. Олещук І. Свята пам'ять Гурбів [Текст] / І. Олещук // Свобода. – 2004. – 15 трав. – С. 3. Якель Р. «Гурбинський котел» закипів пам’яттю [Текст] / Р. Якель // Свобода. – 2009. – 24 квіт. – С. 4.
Оборона Донецького аеропорту 2014-2015 роки Героїчна оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності та мужності українських військових, тривала 242 дні: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. 242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери
протистояли
навалі
російсько-окупаційних
військ та проросійським бойовикам, мужньо відстоюючи малесенький клаптик української землі. Донецький міжнародний аеропорт, який знаходиться на
західній
околиці
міста,
від
початку
збройних
протистоянь мав стратегічне значення для обох сторін військового конфлікту, тому за нього велися особливо жорсткі бої. 52
26 травня 2014-го року була перша спроба захоплення терміналів Донецького аеропорту групами російських спецпризначенців, найманців та проросійських бойовиків. Російські та колабораціоністські сили висунулися в район аеропорту і почали займати позиції в Новому терміналі, розмістивши на даху автоматичні гранатомети. Частина сил зайшла через підземні комунікації. У
відповідь
на
висування
росіян
українське
командування відправило в район аеропорту бойові гелікоптери Мі-24 та штурмовик
Су-25.
Українські
підрозділи спецпризначенців 3-го кропивницького полку, а також десантники 25-ї бригади і офіцери спецрезерву ГУР, що на той час знаходилися в Старому терміналі та околицях
аеропорту,
підтримали
українську
авіацію
вогнем. Проросійські сили почали нести втрати загиблими й пораненими, після чого завантажилися в машини й відступили до Донецька. З цього моменту почалась затяжна та героїчна оборона аеропорту, яка тривала 242 дні, стала символом незламності українського духу і подарувала Україні вже легендарних «кіборгів». Адже, попри численні спроби бойовиків ДНР відбити аеропорт, об'єкт перебував під контролем урядових сил. 53
Спроби захопити Донецький аеропорт терористи активізували у вересні після підписання мінських угод, згідно з якими аеропорт потрапив у зону відведення українських військ, натомість для терористичних банд бойове здобуття аеропорту було важливим з позиції демонстрації політичної перемоги. Попри це кіборги успішно утримували аеропорт протягом вересня-грудня 2014-го року. 15 січня 2015-го року бойовики поновили активний наступ на Донецький аеропорт. На той час захисники аеропорту утримували другий поверх будівлі нового терміналу, а перший і третій контролювалися проросійськими бойовиками. Ситуація значно погіршилася 19 січня після того, як бойовикам вдалося підірвати частину перекриття другого поверху. Внаслідок вибуху серед захисників аеропорту були загиблі, поранені і контужені. Того
ж
дня
густий
туман
та
заглушення
супротивником засобів радіозв'язку не дали змоги всім силам підкріплення вийти до нового терміналу аеропорту, де тримали оборону українські бійці – в результаті штурму бойовиків оборонці аеропорту зазнали втрат і були загиблі, частина бійців потрапила в полону. 22 січня оборонці з боями вийшли з Донецького аеропорту. Новий і старий 54
термінал Донецького аеропорту та башта укріплення повністю знищені. Після обвалу бетонних перекритів трьох поверхів
терміналу
утримувати
вже
було
нічого.
Українські бійці підірвали злітну смугу і відступили до основних позицій в селищі Піски. Героїчна
оборона
Донецького
аеропорту
стала
знаковою подією української новітньої історії. Нам випала честь жити в один час із неймовірними героями, які вже стали легендою. У цьому протистоянні українські воїни вистояли, не зламалися і здобули безсмертну славу, а отже – перемогли! Література АД 242. Історія мужності, братерства і самопожертви [Текст] / фот. С. Лойка. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 350 с. Лойко С. Аеропорт [Текст] : головна книга про війну, якої не повинно було бути, і про героїв, які хотіли жити, але вмирали : роман / С. Лойко. – Київ : Брайт Стар Паблішинг, 2016. – 373 с. Стеблівський Є. Кіборги [Текст] : сага про воїнів : роман / Є. Стеблівський. – Київ : Ярославів Вал, 2016. – 263 с. – (Український бойовик). 55
Ухман М. «За що я дякував Богу на війні» [Текст] : [захисник Донецького аеропорту Ярослав Гавянець, уродженець Копичинців Тернопільської обл.] / М. Ухман // Свобода. – 2019. – 6 лют. – С. 6.
56
Іменний покажчик Болбочан П. 37-40 Виговський І. 27-28 Вишневецький Я. 21 Галицький Данило 4-6 Гуляницький Г. 27 Греков О. 43 Дорошенко П. 30 Калиновський М. 20 Кейстутович Сигізмунд 9 Кривоніс М. 22 Кук В. 49 Куракін Ф. 28 Львов С. 28 Олійник П. 47 Омелянович-Павленко М. 43 Острозький К. 8-10 Петлюра С. 39 Петрушевич Є. 43 Потоцький М. 19, 20 Потоцький С. 19 Радзівілл А. 21 57
Романов М. 13 Романдовський Г. 27 Сагайдачний П. 12-14, 28 Скоропадський П. 38 Соловйов С. 29 Трубецький О. 28 Тугай-бей 18 Хмельницький Б. 17-24 Челяднін І. 9 Яримович О. 35
58
Географічний покажчик Антонівці 47 Бахчисарай 38 Бережани 44 Болехів 34 Брест 5 Букачівці 44 Бучач 43 Варшава 21 Вільно 10 Галич 4, 33 Гурби 46-48 Донецьк 50-53 Дорогочин 4 Єлець 13 Жовті Води 17 Збараж 46 Здолбунів 46 Іванівка 43 Калуга 13 Конотоп 27 Корсунь 20 59
Курськ 13 Лебедин 13 Лівни 13 Лохвиця 28 Москва 14, 28 Обгів 47 Орша 9 Острог 47 Перемишляни 43 Пилявці 21 Підгайці 43 Путивль 13 Рильськ 13 Ромни 29 Ряжськ 13 Севастополь 38 Семиківці 35 Сімферополь 38 Скопин 13 Смоленськ 9,10 Староконстянтинів 22, 23 Стеблів 19 Тернопіль 44 60
Холм 4 Хотин 12 Черкаси 19 Чонгар 37 Чортків 43 Шумськ 47 Язлівець 43
61
ЗМІСТ Від укладача
3
Битва під Дорогочином 1238 рік
4
Битва під Оршею 1514 рік
9
Похід П. Конашевича-Сагайдачного на Москву 1618 рік Переможні битви війська Богдана Хмельницького (битва під Жовтими Водами, битва під Корсунем, битва під Пилявцями) 1648 рік Конотопська битва 1659 рік
13
Бої за гору Маківка 1915 рік
35
Кримська операція (похід полковника Петра Болбочана на Крим) 1918 рік Чортківська офензива 1919 рік
38
Битва під Гурбами 1944 рік
49
Оборона Донецького аеропорту 2014-2015 роки
53
Іменний покажчик
57
Географічний покажчик
59
18 28
44
62
63
64