2
Тернопільська обласна бібліотека для молоді Інформаційно-бібліографічний відділ
Козаки-характерники: міфи та правда
Інформаційний дайджест
Тернопіль-2020 3
УДК 94(477) К 59 Козаки-характерники: міфи та правда : інформ. дайджест / Терноп. обл. б-ка для молоді ; інформ.-бібліогр. від. ; уклад. І. Грицишин, І. Зацухна. – Тернопіль: [б.в.], 2020. – 50 с. У дайджесті висвітлено міфи та реальні історії про унікальних українських воїнів – козаків-характерників. Видання адресоване широкому загалу читачів, усім тим, кого цікавить українська історія, зокрема історія козацтва.
Укладачі: І. Грицишин, І. Зацухна Редактор: Т. Федорович Відповідальна за випуск: Л. Гук Дизайн обкладинки: П. Середа
Тернопільська обласна бібліотека для молоді, 2020 Адреса: м. Тернопіль, вул. Нечая, 29 Контактні телефони: (0352) 52-64-49, 25-97-05, 25-97-15 http//tobm.org.ua E-mail: youthlib@ukr.net 4
Від укладача Українська історія – це дзеркало трагічної долі великого народу, який володів знаннями, що були значно вищими за знання їхніх сучасників із інших етносів. Саме тому
навколо українців, зокрема козаків, існував такий
собі ореол містичності. Лише сьогодні до нас починають доходити
відомості
про
особливу
касту
козаків
–
характерників, які не лише володіли надприродними вміннями та знаннями, а й були елітою українського козацтва. Сьогодні характерництво, незважаючи на те, що детально оспіване літераторами і в народній творчості, залишається непрочитаною сторінкою історії України. Видання знайомить читачів із таким маловідомим явищем
українського
козацтва
як
характерництво,
розкриває міфи та правду про козаків-характерників, їхні особливі вміння та здібності. Також у ньому подано розповіді про найвідоміших козаків-характерників. Інформаційний дайджест адресований широкому загалу читачів, усім тим, кого цікавить українська історія, зокрема історія козацтва. 5
Характерники – одвічні хранителі козацького роду Козак знайде вихід звідусіль, окрім могили. Козак-характерник – і з могили теж. Давнє козацьке прислів’я
Козаки-характерники
–
яскраві
представники
українців із надздібностями. Це наші, так би мовити, автентичні чаклуни, українські берсерки, які вирізнялися дивовижними вміннями і були непереможними воїнами. Вони вражали співвітчизників своїми надприродними здібностями і лякали ворогів. Хто ж такі характерники? Цілком можливо, що коріння характерництва слід шукати в Індії. Як вказано в давньоіндійському епосі «Махабхараті», махаратхи – це воїни, які володіють усіма видами
зброї
та
бойових
навичок.
Корінь
«хара»
пов’язують з українською назвою характерників. Дехто бачить
у
характерництві
паранормальні
можливості
виняткових представників українського козацтва – не дарма ж центром Запорозької Січі був острів Хортиця, місце сили та сакральна точка нашого народу, звідси й усі вміння. 6
Також є версія, що козаки-характерники походять від давньоукраїнських язичницьких волхвів, тобто віщунів. Після хрещення Русі Володимиром переслідувані князями та греками
волхви, жерці і воїни-охоронці храмів
об’єднувалися у таємні ордени. Перші згадки про них знаходимо ще в літописах другої половини XVI сторіччя. Осередки давніх знань та умінь з’явилися на островах Дніпра, берегах Бугу і Дністра, в Карпатах і просто у лісах. Там волхви заснували школи бойового гартування і вишколу. Пізніше у віддалених від великих міст місцях характерники почали створювати Січі. На Січі вони були радниками охоронцями,
козацької
старшини,
воїнами,
лікарями-цілителями,
організаторами,
тактиками
і
стратегами. Характерники належали до особливого вищого стану козаків, наділені таємними військовими знаннями і посвяченого у магічні ритуали та обряди. Характерниками ставали, як правило, люди з надзвичайними здібностями, схильністю до навіювання, гіпнозу, яснобачення і, кажучи, сучасною
мовою,
навиками
телекінезу,
телепатії,
екстрасенсорики. За народними переказами характерники вміли робити такі неймовірні речі, як ставати невидимими, перебувати в 7
декількох місцях одночасно та відвертати кулі від себе до ворогів. Якщо з приводу деяких їхніх навиків у сучасної людини можуть закрастися сумніви, то володіння технікою гіпнозу дійсно могло допомагати козакам на полі бою. У різних джерелах, здебільшого іноземних (польських, турецьких тощо), зазначається, що козацьке військо неабияк жахало супротивника, зникало прямо на його очах, ніби розчинившись у повітрі. У цих випадках теж можемо говорити про гіпноз, яким, очевидно, володіли із усього козацького війська лише обрані – козаки-характерники. У деяких джерелах зустрічаються згадки про те, як козацьке військо проникло до ворожого табору вночі непоміченим – його не побачили ні вартові, ні вояки і навіть тварини не відреагували на присутність козаків. Більшість
дослідників
вважають,
що
багато
з
характерників не були християнами, було таке, що «їх ніколи не ховали попи, а ховали їх запорожці по-своєму». Навіть декотрим, як розповідають легенди, забивали в груди кілок, щоб вони по смерті не вставали, а тоді засипали землею. Однак найпоширенішим похованням характерників було поховання лицем донизу. Також
характерники
могли
змінювати
погоду:
здебільшого відганяли дощ або закликали хмари. У 8
багатьох випадках це дійсно допомагало на полі бою, наприклад, дощ намочував порох супротивника, розкисали дороги тощо. У зв’язку з цим характерникам приписували магічний вплив на стихії: воду, повітря, вогонь і землю. Характерники вміли лікувати людей: вони зупиняли кров, заліковували рани, і уже зовсім неймовірне: в легендах
розповідається
про
здатність
воскрешати
мертвих. Безперечно, вони володіли неабиякими знаннями у галузі медицини та використовували той же гіпноз для лікування ран без анестезії. При цьому не обов’язково хвороба виліковується завдяки вживанню відварів із хитромудрої комбінації трав, відомої лише характерникові – цілитель може допомогти без застосування допоміжних засобів. Вважається, що він вводить пацієнта у стан трансу та завдяки зміненій свідомості розпочинає лікування. Щоб стати характерником, треба було пройти надзвичайно складні випробовування. Одне з них наводить історик
Дмитро
Яворницький.
Кандидат
повинен
перепливти на човні всі дніпровські пороги. На мілині це легко, а у великій воді – майже неможливо. На думку львівського дослідника Тараса Каляндрука, саме в повній неможливості виконання полягала найбільша цінність даного випробування. Адже там, де стирається грань між 9
життям і смертю, у людини проявляються надзвичайні здібності, що пізніше складало основу характерництва. Крім
того,
кандидат
мав
бути
обраним
Божим
Провидінням. Лише тоді мав право на осягнення вищих таємничих знань. Адже в його руки потрапляла могутня сила, котра може бути використана не тільки на добро, але й на зло. Тому вимоги до кандидатів на характерника були жорсткі. Небагато охочих, знаючи ці складнощі, йшли осягати дане мистецтво. У Війську Запорізькому характерники мали свої прапори. Один із них – знак, шитий сріблом на пурпурі чи золотому на білому, означав проникнення, що й було головною функцією характерників на Січі. Вони займалися глибокою розвідкою та руйнуванням планів супротивника. У найближчому оточенні кожного кошового завжди було два-три характерники, які виконували функції зовнішньої та внутрішньої служби безпеки, часто навчали січовиків військовій
справі.
Високих
посад
характерники,
здебільшого, уникали, займаючи чин не вище сотника. Досі наука характерництва майже не вивчена. Дослідники вважають, що поєднання практичного досвіду та спостережень, що передавалися з покоління в покоління, духовних
і
фізичних
практик
породило
унікальне 10
мистецтво бою, виживання і цілительства. Характерники більшу частину свого життя воювали, тренувалися та удосконалювалися. У них навіть була спеціальна техніка медитації
«ману»,
через
яку
характерник
нібито
спілкувався з вищими силами напряму. Характерники були фізично розвиненими. Уміли ходити по вогню, перебувати довго під водою, володіли бойовим мистецтвом – кажуть, що бойовий гопак походить від
бойового
мистецтва
характерників.
Фізична
загартованість мала ключове значення серед усіх їхніх здібностей. Вважають, що їх неможливо було вбити. Іноді вороги перед битвою з козаками виготовляли срібні кулі, бо вірили, що характерників неможливо вбити звичайними кулями. У чому ж таємниця цієї дивовижної козацької науки ? Основою характерництва є Спас – власна українська езотерична практика. Це певний стан, у якому людина може робити неймовірні речі за допомогою сили, яку не може мати звичайна людина. Як східні йоги, що безболісно ходять
по
склу
й
лежать
на
гострих
ножах,
використовуючи відомі їм медитативні прийоми, так і характерники за допомогою Спасу могли застосувати надзвичайну силу. Сила полягає у вмінні направляти в 11
потрібне русло як свою енергію, так і енергію ворога, передбачати всі можливі варіанти розвитку подій навіть у найвіддаленіших часових рамках, «проглядати» анатомічну будову людини ніби через рентген і завдяки цьому зцілювати її. До того ж характерники у стані Спасу зовсім не відчували болю, що добре допомагало у запеклих боях. Ще одним із чинників непереможності воїна-характерника було бездоганне знання гопака – ще одного виду українського бойового мистецтва. Сила поступово починає сходити нанівець через 8-10 годин після входження у стан Спасу. Той, кому характерницька наука не передалася від батьків, а дісталася внаслідок навчання, має постійно тренуватися
і
медитувати.
Це
ще
й
допомагає
контролювати свої емоції у звичайному житті, особливо керувати стресом. Серед найвизначніших характерників можна назвати гетьмана
Дмитра
Вишневецького,
сотника
Северина
Наливайка, полковників Івана Богуна, Семена Палія та Івана Підкову. Після
зруйнування
Запорозької
Січі
«характерництво» не пропало. Чимало характерників взяли участь у гайдамацькому русі. Поляк Корятович розповідав, що не один раз жовніри бачили, як гайдамаки збирали з 12
себе кулі, які попадали їм у груди або обличчя, і кидали їх назад у ворога. Тому поляки, вирушаючи на гайдамаків, святили кулі. Саме характерники, коли московські війська у 1775 році прийшли зруйнувати Січ, на відміну від старшини і духовенства, які умовляли запорожців не проливати християнської крові, закликали вчинити опір ворогам. Чимало
старих
характерників
залишилося
на
Великому Лузі і після зруйнування Січі. У народних оповіданнях
збереглися
прізвища
декого
з
них:
Джерелівський - «сам кував рушниці і умів заговорювати їх, був великим стрільцем і мисливцем, не боявся ні хмари, ні грому», а також Канцибера, Гайдук та інші. Прожили вони більше ста років. До нас дійшли деякі географічні назви,
пов’язані
з
ними:
Джерелівське
урочище,
Канциберівське озеро й урочище. У наш час ще залишився слід від характерників. Їх бойові
мистецтва,
таємниці
та
звичаї
втілились
в
українських бойових танцях, на кшталт, гопака, який вважається синтезом фізичної та духовної підготовки воїна. До речі, вважається, що характерники, готуючи козаків
до
бою,
багато
уваги
приділяли
саме
психологічним аспектам. Тому навряд чи сьогодні можна 13
говорити про нечисту силу, знаючи, яким вагомим може бути психологічний вплив на людину. А ще в Україні існують молодіжні організації, які намагаються передати
наступним поколінням древні
знання та бойові мистецтва наших предків. Характерництво,
безумовно,
приховує
багато
таємниць для істориків, лікарів, біологів, хіміків, фізиків, інженерів. Те, що нам відомо, тільки вершок айсберга, основа якого ховається в темних глибинах містики і парапсихології. На думку О. Бердника, «...характерництво було не винятком, а втаємниченим духом буття Січі Запорозької; вся Січ була «братерством характерників». Література «Господарі ночі» (характерники) [Текст] // Середюк О. Енциклопедія козацтва. Лицарі Сонця : Мала енциклопедія для молодих і дорослих про феномен українського козацтва / О. Середюк. – 3-тє вид., допов. І перероб. – Київ : ФОП Стебеляк, 2019. – С. 181-209. Дивовижні подвиги козаків-характерників [Текст] // Психологія українського народу : наук. Дослідж. У 2 кн. / О.Губко. – Київ : Діло, 2013. – Кн. 2 : Психологічні особливості наших краян у міжчассі Трипілля – сучасна Україна. – С. 139-179. 14
Каляндрук Т. Дітям про козаків [Текст] / Т. Каляндрук. – Львів: Апріорі, 2018. – 87 с. : іл. – (Апріорі – дітям). Каляндрук Т. Загадки козацьких характерників [Текст]: монографія / Т. Каляндрук. – Львів : Піраміда, 2007. – 287 с. Каляндрук Т. Таємниці бойових мистецтв України [Текст] : монографія / Т. Каляндрук. – Львів : Піраміда, 2007. – 303 с. Отаман Іван Підкова [Текст] // Історія України. Для дітей шкільного віку. – Київ, 1992. – С. 104-106. Психологія українського козацтва [Текст] // Руденко Ю. Українська козацька педагогіка / Ю. Руденко, О. Губко. – Київ, 2007. – С. 109-152. Українські чаклуни // Містична Україна : Таємні об’єкти та загадкові явища / А.Гудзь. – Київ : Арій, 2018. – С. 109-129. – (Таємниці історії). Хто вони – козаки-характерники ? [Текст] // Тернопіль вечірній. – 2008. – 5 лист. – С. 5.
15
Лицарі – легенди
16
Великий характерник Іван Сірко
Ми думали, що дух вверх в’ється, А то козак Сірко з ордою б’ється З народної пісні Народна характерників,
пам’ять серед
яких
зберегла особливе
імена місце
кількох посідає
найславетніший запорозький отаман Іван Дмитрович Сірко. Він 12 разів обирався кошовим отаманом, причому в 17
останні роки свого 80-річного життя – 8 років підряд. А кошовим козаки обирали кращого з кращих. Народився Іван Сірко на Поділлі, походив із родини дрібної
православної
української
шляхти. Час
його
народження, ймовірно, припадає десь на початок XVII ст. Іванові не довелося вчитися, але природа щедро наділила його розумом та військовим талантом. Іван Сірко був учасником Визвольної війни українського народу 16481657 рр. Проте активну роль у політичному житті України він став відігравати лише у другій половині 50-х років XVII ст., будучи вінницьким полковником. Досяг цієї високої посади
завдяки
послідовній
природному
боротьбі
проти
розуму,
хоробрості,
різних
чужоземних
загарбників. У 1659 р. Сірко рішуче виступив проти гетьмана І. Виговського, чиї зв’язки з польським королем та кримським ханом викликали невдоволення у козацтва. У 1663 р. Івана Сірка вперше обрано на дуже впливову й авторитетну у Війську Запорозькому посаду кошового отамана. Це був суворий час, коли лівобережні та правобережні гетьмани-одноденки, турецький султан, кримські хани та польські магнати із шляхтою рвали та спустошували Україну. Тож недаремно згодом цей період дістав у працях українських істориків сумну назву «Руїна». 18
Політичним кредо Івана Сірка стає боротьба проти експансії Кримського ханства та султанської Туреччини на Україну
та
підтримка
непохитності
традиційних
вольностей Запорожжя. Все своє життя Іван Сірко провів на війні: у походах проти Туреччини, Криму, Речі Посполитої. 1645-1646 козацький полк І. Сірка разом із французьким військом під командою принца Конде брав участь в облозі захопленої іспанцями фортеці Дюнкерк на березі Ла-Маншу. Сірко мав феноменальний військовий талант: він провів 55 походів проти Османської імперії, брав участь у 65 великих битвах та 179 сутичках з ворогами і у всіх з них здобув
перемогу.
захоплювали
Під
Очаків,
його
керівництвом
козаки
Білгород-Дністровський,
Ізмаїл,
Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, Ясси, Кафу, Бахчисарай, Трапезунд. Про Івана Сірка складено багато легенд та переказів, деякі з яких з’явилися ще за життя отамана. Наприклад, що його не брали ні куля, ні меч. Що Сірко – перевертень, який може перевтілюватися на вовка! У дохристиянські часи бога-громовержця представляли у супроводі двох вовків або хортів. Саме про перетворення в хорта йдеться в легендах про отамана Сірка. Недарма слово «сiрко» - один 19
з епітетів вовка. Не випадково і те, що від слова «хорт» походить назва острова Хортиця. Розповідали, що коли він підставляв руку під удар шаблі, на ній залишався лише синій слід. Але Сірко не тільки перемагав людей, а й нечисту силу. Річку Чортомлик назвали так тому, що в ній Сірко вбив чорта: той тільки майнув ногами, коли Сірко вистрілив у нього з пістоля. Характерник Іван Сірко перемагав своїх ворогів навіть після власної смерті. Він заповів відрізати йому праву руку після смерті та брати її в походи. Запорожці виконали
заповіт
свого
отамана
і
перед
битвами
виставляли до ворогів руку кошового зі словами: «Душа і рука Сірка з нами!», 20 обули впевнені, що рука приносить удачу і гарантує перемогу в бою. Тому вороги боялися Івана Сірка навіть після його смерті. За все кількасотрічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства.
Україна
–
Лівобережна,
Правобережна,
Слобожанщина – в 60-70-ті роки XVII ст. Не знала людини, яка б могла зрівнятися популярністю з І. Сірком. Загальне визнання й безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена І. Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що хотіли загарбати і знищити 20
український люд. Запорозький витязь ставив найпершою й найголовнішою метою кожного походу врятування бранців із полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий
талант
полководця,
особиста
хоробрість,
мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі. Постаті Івана Сірка присвячено багато дум, народних переказів, пісень, з його ім’ям пов’язано переказ про дотепний лист запорожців турецькому султану, що став сюжетом відомої картини І. Рєпіна. Героїчний образ кошового відтворений у багатьох художніх творах: В. Кулаковського «Іван Сірко», В. Малика «Таємний посол», Ю. Мушкетика «Яса». Література Доля і недоля Івана Сірка // Слабошпицький М. З голосу нашої Кліо / М. Слабошпицький. – Київ, 1993. – С. 108-111. Звитяги Івана Сірка // Палій О. 25 перемог України / О. Палій. – Київ : К. І. С., 2013. – 83 с.
21
Іван Сірко // Акимович Є. О. Українська культура в історичному вимірі: X-XVII / Є. О. Акимович. – Одеса : Маяк, 2009. – 496 с. Іван Сірко // Багнюк А. Українська думка. Імена та ідеї (світоглядні портрети). Козацька доба : навч. Посіб. / А. Багнюк. – Тернопіль : Астон, 2007. – С. 369-380. Іван Сірко // Історія України в особах : Козаччина / кер. Авт. Кол. В. М. Горобець. – Київ : Україна, 2013. – С. 151-160. Іван Сірко // Сегеда С. Гетьманські могили. – Київ, 2009. – С. 161-189. Іван Сірко – козак-характерник, непереможений кошовий // Гетьмани України : історії про славу, мудрість і відвагу / А. Градова. – Харків : Аргумент Принт, 2015. – С. 275-280. – (Загадки минулого). Іван Сірко // Мить історії : 366 мініатюр про людей і події / Ю. Шаповал. – Київ : Парлам. Вид-во, 2019. – С. 51. Коляда І. А. Отаман Сірко / І. А. Коляда. – Харків : ПЕТ, 2012. – 126 с. Коновал О. Кошовий Іван Сірко (історичними шляхами) / О. Коновал // Березіль. – 2014. – № 5-6. – С. 129-133. Коновал О. Чи все нам відоме про Сірка ? // Вісті Комбатанта. – Торонто-Нью-Йорк, 1982. – Ч. 3. С. 47-52. Кулаковський В. М. Іван Сірко : роман / В. М. Кулаковський. – Київ : Дніпро, 1992. – 316 с. 22
Лицар козацької звитяги // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2005. – І квартал. – К., 2004. – С. 96-99. Людина з легенди // Ярещенко А. Під чаром рідної землі. – Київ, 2008. – С. 158-162. Мицик Ю. Іван Сірко / Ю. Мицик. – Київ : КЛІО, 2019. – 159 с. Морозенко М. Іван Сірко : великий характерник / М. Морозенко. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2012. – 165 с. – (Українська сила). Морозенко М. Іван Сірко, славетний кошовий / М. Морозенко. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2013. – 265 с. – (Українська сила). Середюк О. Козак Мамай – український Спаситель. Козаки-характерники Байда і Сірко / О. Середюк, С. Лис. – Київ : ФОП Стебеляк, 2017. – 63 с. Яворницький Д. І. Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська Запорозьких низових козаків [Текст] / Д. І. Яворницький. – Дніпропетровськ : Промінь, 1990. – 189 с.
23
Засновник Січі Дмитро Байда-Вишневецький
Дмитро
Байда-Вишневецький
–
славетний
козацький лицар, визначний полководець, який на початку 1550-х років заснував фортецю на острові Мала Хортиця на Дніпрі, згуртував козаків і цим поклав початок Запорозькій Січі. Про його хоробрість і талант воїна складалися легенди. В українській народотворчості ці легенди перетворилися на широковідому думу про козака 24
Байду, що уособлював і козацькі вольності, і войовничий дух, і нечуваний героїзм у боротьбі з ворогом. Князь Дмитро Вишневецький був старшим із чотирьох
синів
князя
Івана
Вишневецького.
Рід
Вишневецьких був одним із найбільш знатних і відомих на території сучасної України в XVI столітті, володіючи землями від Волині і сучасної Тернопільщини до Києва та Черкас. Вперше ім’я Дмитра Вишневецького згадується в українській
історії
в
1545
році
під
час
ревізії
Кременецького замку. Наступний спогад датовано 1548 роком. Тоді він зробив набіг на землі Очаківського замку, який знаходився під владою Високої Порти. У 1551 році король Сигізмунд II Август призначив Дмитра Вишневецького старостою міст-фортець Черкаси та Канів. У 1553 року Дмитро Вишневецький, незважаючи на попередження Сигізмунда, на свої кошти почав будівництво фортеці на острові Мала Хортиця. Туди почали стікатися козаки, оскільки ця фортеця повинна була стати форпостом у боротьбі проти татарської агресії. Згідно з результатами археологічних та гідрогеологічних досліджень, що проводилися в період з 1990 по 2000 рік, ототожнюється з островом Байда, який розташований на захід від острова Хортиця. 25
Улітку
1553
року
Дмитро
Вишневецький
несподівано залишив Малу Хортицю, з усім своїм військом відправився до Стамбула, де служив султанові Сулейману I півроку. Мотиви цього вчинку неясні: не маючи достатньої підтримки від уряду, намагався справити на нього відповідне враження, або прагнув налагодити добрі стосунки з султаном, щоб через нього мати вплив на Кримського хана. Інша версія – визволення з полону своїх родичів. Упродовж 1557-58 рр. Вишневецький відбивав напади кримських татар на чолі з ханом Девлет-Гіреєм на Хортицю. В жовтні 1557 р. Д. Вишневецький на чолі загону козаків здобув турецьку фортецю Іслам-Кермен і вивіз звідти на Хортицю всі гармати. Хан Девлет-Гірей спробував схилити Вишневецького на свій бік, однак той відповів відмовою. У результаті хан зібрав всю орду і зробив спробу захопити хортицьку фортецю. Облога фортеці тривала 24 дні, після яких татари зазнали великих втрат і змушені були відступити. Пробував гетьман організувати союз держав (Польща, Московія), в якому для боротьби проти Туреччини та Кримського ханства брали б участь запорожці. Вишневецький з московським військом та своїми козаками запланував похід на Крим, однак хан 26
відтягнув всі війська за Перекоп і приготувався до оборони. Але раптово Вишневецький був відкликаний до Москви. Там йому доручили досить дрібні операції на Дону і Кавказі, під час яких він заснував фортецю у Черкаську. На початку 1559 р. він здійснив успішний похід у Крим, визволивши з полону кілька тисяч українських невільників. У червні цього ж року запорожці під проводом Д. Вишневецького напали на турецьку фортецю Азов. У 1561 році Вишневецький
був
оголошений
зрадником у Великому князівстві Литовському через співпрацю з Москвою. Однак його така позиція не задовольняла, і він зі своїми козаками попрямував до Дніпра, зупинившись на острові Монастирському. Там він домігся від великого князя для себе і своїх супутників письмових гарантій безпечного перебування на території Великого князівства Литовського. Сигізмунд з радістю прийняв його, після чого Вишневецький важко захворів. Навіть думав, що його отруїли, і проходив лікування у медиків, що відповідали за здоров’я самого князя. У 1562 році Вишневецький прибув з посольством до Москви, намагаючись
схилити
царя
до
продовження
антиосманської боротьби, але, не досягнувши мети, повернувся в підданство до польського короля. У 1563 році 27
Вишневецький разом з польським магнатом Лаським здійснив похід на Молдову, де в цей час відбувалася боярська міжусобиця, в боротьбі за молдавський престол. В одній з битв військо Вишневецького зазнало поразки, а він сам потрапив у полон і був привезений до Стамбулу. Там за наказом султана Селіма II – сина Сулеймана I Пишного та Роксолани – Дмитра Вишневецького та двох його товаришів, зокрема коменданта Хотинської фортеці Івана (Яна) П’ясецького та родича Байди було скинуто на гак, а рядових козаків відправлено на галери. Страта Вишневецького стала потрясінням для дніпровського козацтва, з яким він так довго спілкувався і з ким ходив у походи. Життя і смерть Вишневецького почали обростати легендами, які лягли в основу народної української думи «Про Байду-козака». Також від Байди Вишневецького
у
спадок
козацтву
перейшов
його
особистий штандарт – малиновий стяг із срібним хрестом і золотими півмісяцями, який згодом став прапором козаків. Література Байда Вишневецький [Текст] : [політичний і військовий діяч, засновник запорозького козацтва] // 28
Лицарі булави : розповіді про укр. Гетьманів / М. Шудря. – Київ : Велес, 2015. – С. 9-16. Ванат І. Козак Байда Вишневецький [Текст] / І. Ванат // Вільне життя. – 2005. – 1 жовт. – С. 7. Велет козацького духу [Текст] бібліотека. – 2011. – № 10. – С. 25-28.
//
Шкільна
Винар Л. Силуети епох [Текст] : іст. Розвідки / Л. Винар. – Дрогобич : Відродження, 1992. – 184 с. Вирський Д. Королев’ята над Дніпром: князі Вишневецькі [Текст] : (маловідомі сторінки історії) / Д. Вирський // День. – 2017. – 10-11 берез. – С. 21. – Продовж. № 46-47, 2017. Грушевський М. Дмитро Байда-Вишневецький [Текст] / М. Грушевський // На переломі: друга половина ХV- перша половина ХVІ ст. / упоряд. І передм. О. В. Русинової. – Київ : Україна, 1994. – С. 185-193. Денисенко А. Дмитро Байда-Вишневецький [Текст] / А. Денисенко // Історичний календар 2003 / упоряд. А. Денисенко, С. Грабар, П. Орленко. – Київ : Планета, 2003. – С. 406-411. Денисенко А. Козацький гетьман Байда Вишневецький [Текст] / А. Денисенко // Шкільна бібліотека. – 2003. – № 5. – С. 145-147. Дмитро Байда-Вишневецький (р. н. невід. – 1563) [Текст] // Федорук Я. Історія України в життєписах князів та гетьманів. – Тернопіль, 1999. – С. 22-23. 29
Дмитро (Байда) Вишневецький і Запорізька Січ [Текст] // Лавренюк В. Храм у дзеркалі ріки : нотатки музейника / В. Лавренюк. – Тернопіль : Принтер-Інформ, 2000. – С. 170-177. Дмитро Байда-Вишневецький : світоглядний портрет [Текст] // Багнюк А. Українська думка. Козацька доба / А. Багнюк. – Тернопіль, 2007. – С. 26-32. Дмитро Вишневецький – засновник Запорозької Січі [Текст] // Як відродилась Галицько-Волинська булава, або Тернопільщина козацька. – Тернопіль, 2003. – С. 33-53. Дмитро Вишневецький [Текст] : (?-1564) князь, засновник Запорозької Січі // 100 найвідоміших українців / під. Заг. Ред. Ю. Павленка. – Київ : ОСМА, 2015. – С. 6773. Дмитро Вишневецький, князь, засновник Запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва [Текст] // Сушинський Б. Козацькі вожді України : Історія України в образах її вождів та полководців в ХV-ХІХ ст. Історичні есе. В 2-х т. – Одеса, 2006. – Т. 1. – С. 11-53. Дмитро Вишневецький [Текст] : (?-1564) князь, козацький отаман, засновник Запорозької Січі // Визначні постаті Тернопілля. – Київ, 2003. – С. 36. Дмитро Вишневецький – засновник Першої Січі [Текст] // Гетьмани України: історії про славу, мудрість і відвагу / А. Градова. – Харків : Аргумент Принт, 2015. – С. 46-56. – (Загадки минулого).
30
Князь Дмитро Вишневецький – Байда [Текст] // Аркас М. М. Історія України – Русі / М. М. Аркас. – Одеса : Маяк, 1994. – С. 150-152. Кралюк П. Князі Вишневецькі в літературі польській та українській, або Хто був прототипом героя народної пісні «Гей, соколи» [Текст] / П. Кралюк // День. – 2011. – С. 4-5. Ленченко В. Хортицький замок Дмитра Вишневецького [Текст] / В. Ленченко // Тернопілля`98-99 [Текст] : регіон. Річник / упоряд. Б. Куневич., М. Ониськів. – Тернопіль : Збруч, 2002. – С. 74-76. Мавдюк М. Славний козак Байда Вишневецький [Текст] / М. Мавдюк // Вільне життя. – 2015. – 5 черв. – С. 1. Махно Т. Козаки та опричники [Текст] / Т. Махно // Українська культура. – 2006. – № 11. – С. 34. Махун С. Незламний дух історичного патрона Запорізької Січі [Текст] / С. Махун // Україна Incognita / ред. Л. Івшина. – Київ : Укр. Прес-група, 2004. – С. 79-83. «Ой ти Байдо, ти славнесенький…» [Текст] : (Дмитро Вишневецький, 1550-1563 рр.) // Гетьмани України : війна, політика, кохання / Т. Чухліб. – Київ : Арій, 2016. – С. 24-32. «Особисто знаний ворогами» : Дмитро БайдаВишневецький [Текст] // Реєнт О. П. Усі гетьмани України / О. П. Реєнт. – Харків, 2007. – С. 6-25. 31
Рижков В. Козаки: від союзу до розриву з Москвою [Текст] : як князь Вишневецький з Іваном Грозним дружив / В. Рижков // День. – 2018. – 26-27 січ. (№ 13/14). – С. 21. Сергійчук В. І. Дмитро Вишневецький [Текст] / В. І. Сергійчук. – Київ : Україна, 2003. – 189 с. – (Українські державники). Середюк О. Козак Мамай – український Спаситель. Козаки-характерники Байда і Сірко [Текст] / О. Середюк, С. Лис. – Київ : ФОП Стебеляк, 2017. – 63 с. Чухліб Т. Дмитро Вишневецький – герой української середньовічної пісні [Текст] / Т. Чухліб // Історія україни. – 2005. – № 5. – С. 1-4. Шиятий І. П. Їх буде пам’ятати Україна [Текст] : [захід-вшанування видатних постатей історії] / І. П. Шиятий // Позакласний час. – 2013. – № 1-2. – С. 21-24. Шот М. Перетнулися на полотнах минувшина й сучасність [Текст] : [Дмитро Вишневецький (Байда) на полотнах терноп. Митців] / М. Шот // Вільне життя. – 2015. – 30 жовт. – С. 1. Яценюк Т. Дмитро Вишневецький в боротьбі за молдавський стіл [Текст] / Т. Яценюк // Розбудова держави. – 2006. – № 1-6. – С. 48-55.
32
Славетний лицар Іван Богун
Одним
з
найвидатніших
військових
діячів
українського народу періоду боротьби проти шляхетської Польщі є козацький лицар, кальницький полковник Іван Богун – безмежної відваги воїн, талановитий полководець, блискучий майстер польових боїв і захисту українців. Італійський священник Джованні Скарабеллі якось висловився, що Іван Богун – один із найбільших лицарів
33
України, єдиний не пішов у Переяслав, не підписав обманної угоди, а все життя боровся за волю України. Його знали, любили, шанували, ним захоплювалися. В народі про нього казали: характерник, маг, чарівник, віщун, пророк. Іван Богун походив з дрібної української шляхти. Був учасником визвольних повстань у 1637-38 років. Брав участь у Азовському сидінні, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через річку Сіверський Донець. Протягом 40-х років XVII століття Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, брав участь у військових походах проти кримських татар, і обороняв українські землі від набігів останніх. З
початком
у
1648
році
Визвольної
війни
українського народу Богун став одним із сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького, і згідно «Реєстру Війська Запорізького 1649 року» він значився серед козаків Чигиринського полку. Згодом, вірогідно у 1650 році, за добрі організаторські здібності та військовий талант Богуна було призначено кальницьким полковником. У 1651 році Богун вів бої на Брацлавщині проти загонів Калиновського та Лянцкоронського. У боях під Вінницею в березні 1651 року Богун вперше найбільш 34
масштабно проявив свої здібності воєводи, заманивши в ході бою польську кінноту на Південний Буг, де драгуни потрапили до зазделегідь підготованої пастки. Тут же Богун проявив значну особисту хоробрість, очолюючи сміливі нічні вилазки з козацького табору. В кінцевому підсумку Богун втримав свої оборонні позиції під Вінницею і після підходу основних сил української армії змусив коронне військо відступити. Саме сміливі дії полковника Богуна у цій битві сприяли виникненню різноманітних легенд про його хоробрість і принесли йому звання характерника. Важливою сторінкою кальницького полковника стала Берестецька битва, в якій Іван Богун проявив себе розсудливим полководцем в найтрагічніший момент бою. Саме його було обрано наказним гетьманом в оточеному поляками козацькому таборі 30 червня 1651 року. Богун виправдав покладені на нього сподівання, вивів із оточення основні сили українського війська. В березні 1653 року загони Богуна виступили проти армії Стефана Чарнецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. Зайнявши оборону в Монастирищі, Богун тривалий час відбивав атаки значно переважаючих сил коронної армії та робив 35
дошкульні вилазки з міста. Так і не досягши успіху, війська Чарнецького,
який
під
Монастирищем
сам
зазнав
поранення, змушені були відступити. Цього ж 1653 року Богун разом із Тимошем Хмельницьким водив козацькі полки в похід на Молдавію, де було розгромлено армію Георгіци та його союзників. Після загибелі в Сучаві Тимоша, Богун повернувся з військом в Україну. В кінці 1653 року та протягом 1654-1655 років кальницький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині. В грудні 1656 року Богун в якості одного із керівників козацького корпусу під командою наказного гетьмана Антона Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Українські війська разом із союзними арміями Семиграддя та Швеції протягом першої половини 1657 року пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Брест та Варшаву, хоча в кінцевому рахунку й змушені були відступити в Україну влітку 1657 року. В
політичному
спектрі
Української
козацької
держави Іван Богун займав місце постійного опозиціонера. 36
Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 році Богун був у числі противників курсу Хмельницького на союз із Москвою.
Він
разом
із
Іваном
Сірком,
Петром
Дорошенком виступав проти підписання Переяславської угоди й, не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію. Після
смерті
підтримував
курс
Б.
Хмельницького
Івана
Виговського
Іван
Богун
та
Юрія
Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й схиляння в інший бік вказаних гетьманів – на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника.
Зокрема,
Богун
відмовився
підписувати
укладений Виговським Гадяцький договір (6 вересня 1658 року).
А
в
1660
Слободищинського
році трактату,
Богун
виступив
підписаного
проти Юрієм
Хмельницьким. У 1662 р. за сфабрикованим доносом кальницький полковник
Іван
Богун
був
ув’язнений
поляками
і
відправлений до Мальборга. Хоча вже 1663 р. Ян Казимир 37
його звільнив в обмін на участь в поході на Лівобережну Україну. Проте згодом це не завадило полякам звинуватити Богуна у відносинах із російською стороною та урядом Брюховецького та підло, по-зрадницьки вбити поблизу Новгорода-Сіверського 17 лютого 1664 р. Ім’я Івана Богуна – видатного полководця і політичного діяча України ХVІІ сторіччя – навіки залишилося в пам’яті нащадків. Про це свідчать рядки численних народних переказів та дум: «А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли». Література Іван Богун // Акимович Є. О. Українська культура в історичному вимірі : X-XVII / Є. О. Акимович. – Одеса : Маяк, 2009. – 496 с. Іван Богун – завзятий борець із кривдниками України [Текст] // Гетьмани України : історії про славу, мудрість і відвагу / А.Градова. – Харків : Аргумент Принт, 2015. – С. 280-283. – (Загадки минулого). Іван Богун – полковник вінницький, наказний гетьман // Сушинський Б. Козацькі вожді України : іст. Есе у 2 т. : історія України в образах її вождів та полководців ХV-XIX століть. Т. 2 / Б. Сушинський. – 2-ге вид. – Одеса : ЯВФ, 2006. – С. 432-442. 38
Качура Я. Іван Богун : [іст. Повість] / Я. Качура // Шкільна бібліотека. – 2017. – № 9. – С. 89-91. Лещук Є. Велет духу. До 340-річчя від дня загибелі Івана Богуна / Є. Лещук // Дзвін. – 2004. – № 2. – С. 135138. Обухов В. В. Полковник Богун : козацькому роду нема переводу / В. В. Обухов. – Київ : [б. в.], 2006. – 136 с. Продан І. На вівтар народу / І. Продан // Історичний календар, 98. – Київ, 1997. – С. 42. Сорока Ю. Іван Богун : роман. Т. 1 / Ю. Сорока. – Київ : Будинок пис. України, 2012. – 316 с. Таїрова-Яковлева Т. Гетьмани України : історії про славу, трагедії та мужність / Т. Таїрова-Яковлева ; пер. З рос. Н. Єгоровець. – вид. Друге. – Київ: Кліо, 2019. – 423 с. Флоря Б. Молоді роки Івана Богуна // Україна в минулому. – Київ-Львів, 1992. – Вип. ІІ. – С. 70-75.
39
Герой правобережного козацтва Семен Палій
Хто ж цей сивий Попрощався з світом? Семен Палій, запорожець, Лихом не добитий. Т. Шевченко «Чернець»
Фастівський полковник Семен Палій, якого вважали сильним характерником, мав неабиякий вплив серед народу, а також повагу серед козаків. Його побоювався 40
навіть сам гетьман Іван Мазепа, а також польській король і московський цар. Семен Палій (справжнє прізвище Гурко) народився у 1640 році у невеличкому місті Борзна (в межах нинішньої Чернігівської області). Батько Пилип Гурко був козаком Ніжинського полку, у який, змужнівши, вступив і син. За деякими даними, Семен Гурко навчався в КиєвоМогилянській
колегії
(нині
–
Києво-Могилянська
академія). Проте, бажаючи більшого простору, в 1660-х роках перейшов під булаву Петра Сагайдачного та згодом покинув його заради служби на Запорозькій Січі. На новому місці швидко здобув авторитет лідера. У 1683 році на чолі загону козаків вирушив до Відня на боротьбу з Османською імперією. Козаки відзначились у Віденському тріумфі, а згодом у походах Східною Європою. За відвагу та хоробрість Ян ІІІ Собєський прозвав його «богатирем з-під Відня». Весною Правобережну
1684
року
Україну,
Палій
землі
якої
повернувся належали
на Речі
Посполитій згідно Андрусівським договором 1667 року. Польський король був вражений козацькою силою і здатністю протистояти нападам з Півдня, тому, як і більшість його попередників, вирішив використати козаків 41
як щит. Ян Собєський дозволив Палію оселитись на землях Київщини та формувати нові добровольчі полки. Для Семена це була замала територія, тому він зайняв Брацлавщину, Поділля, Волинь, а з часом частину Білорусі та Молдавії. Варшава на це не зважала, адже щит виконував
свою
захисну роль
і на додачу Палій
відновлював землі, спустошені Руїною. За народними легендами Семен Гурко отримав своє прізвисько «Палій» на Запорозькій Січі за надлюдські здібності лицаря-характерника: «Семен Гурко не боявся ніяких ворогів, перемагав не тільки людей, а й чортів. Одного разу, за переказами, він зіткнувся з чортом, який сидів на скелі і посміхався. Козак не розгубився, схопив пістоль
і вистрелив.
Вражена кулею
нечиста сила
розлилася гарячою смолою і запалала». Відтоді козака стали називати Семеном Палієм. Задля об’єднання українських земель Палій вів постійні переговори з Іваном Мазепою, що керував Гетьманщиною, а також Москвою. Проте Москва уклала Вічний мир із Польщею у 1686 році і не могла втратити свого союзника. Тим не менше, налагодивши справи на Правобережжі, Семен Палій знову вирушив на бій з турками. У складі польського війська у 1685 році бився у 42
Молдавському князівстві і був поранений під Боянами на Буковині. Не дивлячись на це, у 1686 році разом із польською армією захопив молдавську столицю, місто Ясси. У 90-х роках ХVII століття козацькі полки Палія вели активну боротьбу з турками і татарами на Західному Поділлі, захищали Немирів, Умань, Білу Церкву, Смілу та Фастів. Аж ось у 1699 році польський сейм ухвалив зовсім ліквідувати козаччину. І це стало однією із причин розгортання
національно-визвольного
повстання
під
проводом Семена Палія, який намагався проводити свою політику та робив спроби підбурити проти гетьмана Мазепи Запоріжжя. Звісно така поведінка занепокоїла Івана Мазепу. Тому він, намагаючись не допустити анархії, наказав у липні 1704 року арештувати фастівського полковники. Майже рік перебував славетний козацький полковник у в’язниці в Батурині. У 1705 році за наказом Петра І Палій був засланий до Сибіру, в Тобольськ. Але після відкритого виступу Івана Мазепи проти московської влади у 1709 році Палія було повернуто із заслання і призначено полковником Білоцерківського полку. Він навіть встиг узяти участь у Полтавській битві.
43
Але роки узяли своє – славний полковник помер у 1710 році. Похований він у Києво-Межигірському монастирі. Український народ зберіг пам’ять про Семена Палія в піснях та легендах. У Тараса Шевченка він згадується у творах «Чернець» та «Швачка». Література Білецький Б. Семен Палій – ватажок козацького повстання 1702-1704 рр. [Текст] / Б. Білецький // Історія України. – 2004. – № 42. – С. 1-5. Відоняк Н. Семен Палій у фольклорі та поемі Тараса Шевченка «Чернець» / Н. Відоняк // Дивослово. – 2011. – № 5. – С. 16-18. Дубов В. Овіяний козацькою славою [Текст] / В. Дубов // Урядовий кур’єр. – 2010. – 7 верес. – С. 12. Кудрявцев Л. Не посоромив слави козацької [Текст] / Л. Кудрявцев // Урядовий кур’єр. – 2006. – 17 жовт. – С. 14. Полковник Семен Палій [Текст] // Гуржій О. Гетьманська Україна. – Київ, 1999. – Т. 8. – С. 247-254. Семен Палій [Текст] // Багнюк А. Українська думка. Козацька доба. – Тернопіль, 2007. – С. 454-462. Семен Палій [Текст] // Історія Русів. – Київ, 2001. – С. 250-254. 44
Семен Палій [Текст] : [військовий діяч] // Українське козацтво. Мала енциклопедія. – Київ-Запоріжжя, 2002. – С. 368-369. Семен Палій [Текст] : [козацький полковник] // Історія України в особах : Козаччина / кер. Авт. Кол. В. М. Горобець. – Київ : Україна, 2013. – С. 183-192. Семен Палій – керівник визвольної боротьби українського народу проти польської влади [Текст] // Гетьмани України : історії про славу, мудрість і відвагу / А.Градова. – Харків : Аргумент Принт, 2015. – С. 283-286. – (Загадки минулого). Танський Г. Семен Палій: історія і легендаріум [Текст] / Г. Танський // Літературна Україна. – 2016. – 16 черв.(№ 23). – С. 11. Фененко М. Од Маґдебурга до Фастова [Текст] : [про козацького полковника Семена Палія] / М. Фененко // Українська звитяга і мужність : хрестоматія з військовопатріотич. Виховання укр. Молоді / упоряд. С. П. Рудюк. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2010. – С. 213-215.
45
Іван Підкова – легендарний козацький отаман
Історична постать Івана Підкови є надзвичайно популярною
серед
українського
народу
і
сьогодні.
Пам’ятник цьому відомому флотоводцю й організатору українського козацтва встановлено на місці його страти у Львові. За переказами сучасників Іван Підкова походив з роду молдавських господарів і, за деякими свідченнями, був братом господаря Івони, вбитого турками за спробу скинути турецьке ярмо. 46
Іван Вода прибув на Запорозьку Січ 1570 року, згодом був обраний отаманом і очолював морські походи козаків на Очаків, Кафу і Трапезунд. За надзвичайну фізичну силу запорожці прозвали його Підковою. Якщо вірити підпису під єдиним, що зберігся у польському альбомі початку XVII сторіччя, портретом Підкови, він «був таким сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев’яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупинив повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочівку меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота». У 1575 році кримський хан Аділь-Гірей сплюндрував Поділля. У відповідь Іван Підкова з козацькою флотилією у 1576 році попалив передмістя татарських приморських поселень. Ще більший морський похід до кримського південного узбережжя Іван Підкова провів наступного року. Зважаючи на молдавське коріння Івана Підкови, історики припускають, що свої походи він спрямовував не лише до Криму, а й до придунайських турецьких фортець.. Добре орієнтуючись в тогочасній політиці і будучи 47
талановитим організатором, Іван Підкова задумав стати господарем
Молдови
і
остаточно
відірвати
її
від
Оттоманської Порти. Така нагода трапилася у 1577 році після загибелі молдовського господаря Івони, коли частина молдавських бояр запросила його стати їхнім володарем. На січовій раді було ухвалено рішення посприяти своєму гетьману стати молдавським господарем, і за допомогою кошового отамана Шаха в листопаді того ж року Підкова з тріумфом увійшов у Ясси, розбивши по дорозі війська наставленого Стамбулом господаря Петра. Як стверджують сучасники,
перемогу
під
Яссами
Підкова
отримав
військовою хитрістю. Розлючений таким зухвальством запорожців, що вже вільно ставили своїх представників керівниками держав, турецький султан Мурад III направив на Дунай 100тисячну армію і пригрозив Польщі великою війною. Тож, не маючи іншого виходу, Баторій теж почав збирати військо проти козацького господаря Молдови. У такій ситуації Іван Підкова повернувся на Запорожжя, де невдовзі підступом та зрадою польського воєводи князя Збаразького був захоплений і доставлений до Львова.
48
За вимогою турецького султана, який спеціально для цього направив до Львова своїх послів, король Баторій все ж таки віддав наказ стратити козацького гетьмана. 16 червня 1578 році в присутності великої кількості народу і турецьких послів на Ринковій площі у Львові Іванові Підкові було відтято голову. Після страти люди взяли його тіло, пришили до нього голову, поклали останки в зелену труну, яку він сам собі приготував, і віднесли в Успенську церкву. Очевидно, оплакуючи козацького гетьмана, багато українців Львова вперше відчули спорідненість із козаками, а згадавши слова Івана Підкови, зрозуміли, кого він захищав і проти кого воював. Згодом козаки з почестями перевезли останки героя до Канева й поховали в монастирі під Чернечою горою. Діяльність Івана Підкови оспівана в козацьких думах, у поемі Т. Шевченка, творах румунського письменника Садовяну. Пам’ятники І. Підкові споруджено у Львові (1982) і Черкасах (1987). Його життя було однією з найгероїчніших сторінок боротьби українського козацтва проти турецько-татарського поневолення. Саме його доля засвідчила, що козацтво, активно діючи на міжнародній
49
арені, починало усвідомлювати себе самостійною силою, не підвладною польському королеві. Література Велика книжка. Гетьмани України [Текст] : для допитливих дорослих і дітей / О. В. Зав`язкін. – Київ : КРИСТАЛ БУК, 2015. – 17 с. : іл. – (Світ навколо нас). Добував і славу, і волю [Текст] : до 435-річчя від дня смерті Івана Підкови (? – 1578), [козацький гетьман] // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2013. – № 2. – С. 124-130. Іван Підкова [Текст] : [керівник запорозького козацтва] // Лицарі булави : розповіді про укр. Гетьманів / М. Шудря. – Київ : Велес, 2015. – С. 20-28. Підкова Іван [Текст] : козацький гетьман // Неукраїнці, яким вдячна Україна / Я. Радевич-Винницький. – Львів : Апріорі, 2015. – С. 418-422. Як український богатир став правителем Молдавії [Текст] : (Іван Підкова, 1577-1578 рр.) // Гетьмани України : війна, політика, кохання / Т. Чухліб. – Київ : Арій, 2016. – С. 33-37.
50
Зміст Від укладача
3
Характерники – одвічні хранителі козацького
4
роду Лицарі легенди
14
Великий характерник Іван Сірко
15
Засновник Січі Дмитро Байда- Вишневецький
22
Славетний лицар Іван Богун
31
Герой правобережного козацтва Семен Палій
38
Іван Підкова – легендарний козацький отаман
44
51
52