У назвах вулиць – історія міста by #tobm

Тернопільська обласна бібліотека для молоді Інформаційно-бібліографічний відділ

У назвах вулиць – історія міста

Інформаційний дайджест

Тернопіль, 2018

94(477.84-25) У 11 У назвах вулиць – історія міста [Текст] : інформ. дайджест / Упр. культури Терноп. облдержадмін. ; Терноп. обл. б-ка для молоді ; інформ.-бібліогр. від. ; уклад. І. Грицишин, І. Зацухна. – Тернопіль : [б. в.], 2018. – 70 с. Видання ознайомлює читачів з історією відомих тернопільських вулиць. У ньому розповідається про архітектурні та історичні пам’ятки Тернополя, а також видатних особистостей та їх внесок у розвиток міста. Укладачі: І. Грицишин, І. Зацухна Редактор: З. Біла Відповідальна за випуск: Л. Гук Дизайн обкладинки: Н. Далевська

Тернопільська обласна бібліотека для молоді Адреса: м. Тернопіль, вул. Нечая, 29 Контактні телефони: (0352) 52-64-49, 25-97-05, 25-97-15 https://tobm.org.ua/ E-mail: yothlib@ukr.net

Від укладача Місто

Тернопіль

здавна

називали

«квітучою

столицею Поділля», воно славилось багатою архітектурою, цікавими історичними та культурними пам’ятками. Тут гармонійно

зливались

краса

розкішної

природи

архітектурних витворів: велич навколишніх краєвидів і затишок тісних вуличок, величний спокій церков, костелів, синагог. Це миле європейське містечко зачаровувало та вабило, хвилювало і закохувало у себе. На жаль, Друга світова війна внесла жорстокі корективи

історію

рідного

міста:

внаслідок

кількатижневих боїв воно було повністю зруйноване. Старий

Тернопіль

залишився

жити

численних

документах, спогадах та світлинах. Пропонуємо вам помандрувати старовинними вулицями, дізнатись їх історії, а також про тих, на чию честь вони були названі. Нехай ця мандрівка відкриє вам невідомі сторінки минулого й сучасного Тернополя.

Бульвар Шевченка

Мандруючи вулицями Тернополя, ми не можемо не пройтися ошатним бульваром Тараса Шевченка. Ця старовинна артерія нерозривно пов'язана із розвитком та історією нашого міста. З 1890 року вулиця носила ім’я славетного польського письменника Адама Міцкевича. В народі ж її називали Панською. Були у біографії вулиці й інші назви. У період німецької окупації – Дойчештрасе, у радянські часи – з 1948 по 1961-й рік – Сталіна, відтак Карла Маркca. На початку 90-х років бульвару повернули ім'я Тараса Шевченка, яке він мав у 1918 році. 5

Здавна окрасою вулиці були зелені алеї, які тягнулися серединою її горішньої частини. Обабіч височіли державні і громадські будівлі, магістрат, готелі та ресторани, кінотеатри. На перших поверхах розміщувалися численні офіси та крамниці. Розпочиналися вони з перехрестя, там, де тепер стоїть пам'ятник Ярославові Стецьку. Caмe тут, на початку бульвару, в оточенні зелені височіла фігура святої Теклі, встановлена у 1882 році. Її вважали покровителькою Тернополя. Неподалік була

гарно оздоблена міська

криниця, що мала дуже чисту та смачну воду. Зелені насадження переривав широкий майдан перед будинком міського самоуправління – магістрату, який не уцілів під час боїв за місто у квітні 1944-го року. Площа була звичним місцем збору безробітних. Тут висували свої вимоги до влади страйкарі. У 1917-му році на цьому майдані зустрічали вінценосних осіб – кайзера Вільгельма і цісаря Карла I. Далі вулиця пролягала обабіч скверу або, як тоді казали, «городця», аж до Парафіяльного костелу. Сам сквер, або планти, вже у 1927 році займав площу 7697 кв.м. Здавна

сквері

любили

збиратися

тернополяни,

обговорити новини, погомоніти. Був тут і годинник на 6

гарно оздобленому чавунному стовпі. Він пережив Першу світову, але Друга його уже не пощадила. Була на плантах ще одна ошатно облаштована криниця. На початку 1950-х років у сквері з’явився гучномовець, який називали «капелюхом» за форму або «баняком». Навколо нього збиралися послухати, що діється у світі, обговорити футбольні матчі. У 1895 році на майдані перед магістратом встановили пам'ятник Адаму Міцкевичу роботи скульптора Томаша Дикаса. Цей пам'ятник було знищено під час військових подій 1918-1919 років. У 1923 році тут встановили новий пам'ятник поету (скульптор Аполлінарій Гловінський – уродженець Тернополя). Пам’ятник знищений у період фашистської окупації. На місці зруйнованого магістрату, де тепер стоїть пам'ятник Олександру Пушкіну, згодом розбили сквер. Ще

одним

важливим

штрихом

біографії

старовинної вулиці стали перші кінотеатри. Один із них містився на подвір'ї готелю, потім був відомий як «Аполльо», другий - дещо далі, у подвір'ї будинку, що праворуч сусідить із телерадіокомітетом. То був кінотеатр «Світязь» (потім «Паляце»). Зі «Світязем» пов'язана діяльність «Тернопільських театральних вечорів». 7

Тодішні німі фільми демонструвалися у супроводі піаніста-тапера, тому у кінозалі мусив бути xороший інструмент. З березня 1918-го року у цьому кінотеатрі відбулося

віче,

на

якому

проголошено

українську

державність. Вулиця здавна була улюбленим місцем прогулянок тернополян. Традиція вечірніх і недільних прогулянок збереглася і в повоєнний час. На «стометрівці», а в 20-30-х роках це місце прогулянок називали ще «корзо» або «корсо», можна було побачити всі нові віяння моди. У листопаді 1957 року відкрився театральний сезон у новозбудованому приміщенні обласного драматичного (тепер академічного) театру імені Т. Шевченка. У 1982 році у затишному сквері біля театру встановили пам'ятник Кобзареві роботи скульптора Миколи Невеселого. Із правого боку вулиці було чимало адміністративних будівель: повітове староство, окружний суд, прокуратура, в'язниця. Ліворуч образ вулиці в основному творили численні

крамниці,

декілька

закладів

харчування,

кінотеатри, а також громадські інституції. Були тут й магазини, де продавали спортивні товари, велосипеди та запасні частини до них, а згодом й найсучаснішу техніку, включно із сільськогосподарською. Працювали тут курси 8

водіїв: автівки почали тоді визначати ритм міського життя, радше були предметом розкоші, ніж пересування. У кінці 20-х на пoчатку 30-х років були започатковані перші рейси міжміських автобусів, що відправлялися із центру міста. До речі, неподалік магістратського майдану була й бензозаправка. У повоєнний час на вулиці з’явилися партійні, комсомольські та інші радянські інституції. В колишньому маєтку адвоката Б. Стахевича розмістилася обласна наукова бібліотека. Неподалік біля неї знаходився красивий будинок з колонами, збудований наприкінці 30-х років XIX століття, що належав відомому лікарю-хірургу Ізидору Лейблінгеру. У період міжвоєнної Польщі в цьому приміщенні діяла єврейська громада, так званий кагал, що нормував

і контролював майже всі аспекти життя

тернопільських євреїв, включаючи судочинство і навіть відлучення від синагоги. У 60-х роках XX століття будинок знесли, а на його місці спорудили нинішній телецентр. У нижній частині бульвару, колишній Панській нижчій (Б. Хороброго), справа за універмагом збереглися давні будинки. З протилежного боку, між бульваром і вулицею Січових Стрільців, утворився сквер, де був пам’ятник Максиму Горькому. Колись тут планували спорудити нову тернопільську церкву. Місце для неї було 9

куплене за сприяння митрополита Андрея Шептицького. Тому у 2001 році тут встановили пам'ятник великому сподвижнику віри.

Вулиця Валова

Є назви, в яких віддзеркалюється історія міста. Вулиця Валова утворилася на місті давніх оборонних міських валів. Первісна назва вулиці зберігалася аж до 1930 року, коли її назвали іменем видатного вченого Олександра Брюкнера. Називали вулицю так і тоді, коли у 1948 році її перейменували в Музейну. У 1990-х історичну назву відновили. 10

Мешканцями вулиці Валової були в основному заможні міщани.

Саме

їм

належали

респектабельні

кам’яниці на Валовій. Правда, було тут і чимало різних майстерень, які тримали тернопільські ремісники. Певний період на Валовій 10 діяло ремісничо-купецьке товариство «Зоря». Важливою віхою у біографії цієї вулиці є історія Тернопільської реальної школи. Саме на Валовій у 1859 році відкрили нижчу реальну школу у новозбудованому двоповерховому приміщенні.

Кошти

на

будівництво

збирали всією громадою. А утримувати школу планувалося коштом міста. Необхідність відкриття такого навчального закладу диктувалася розвитком торгівлі та технічного прогресу. У 1898 році відбувся перший випуск реальної школи. Розвиток і популярність закладу призвели до того, що старий будинок вже не вміщав усіх охочих навчатися, тому 1901 року вища реальна школа перейшла у новобудову на вулиці Коперника. У будівлю на Валовій перейшла, утворена в 1898 році, державна гімназія, а з 1911 року чотирикласна народна школа ім. Ю. Словацького. Після Другої світової війни і аж до 70-х років в приміщенні старої реальної школи працював обласний краєзнавчий музей. Саме розміщення музею на цій 11

старовинній

вулиці

спричинило

1948

році

перейменування вулиці на Музейну. Сьогодні Валова – це острівець старого Тернополя із виразними акцентами сьогодення. Архітектурне обличчя вулиці творять оригінальні кам’яниці, зведені на початку минулого століття. Тут можна побачити гарну ліпнину, напівбалкони – еркери, коване оздоблення балконів, виконане тернопільськими умільцями наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. Перші поверхи, як і колись, заполонили крамниці, книгарні та кафе. А художники та народні умільці перетворили цю вуличку на своєрідну виставку-продаж під відкритим небом. Майже всі будинки на вулиці Валовій є пам’ятками архітектури місцевого значення. Родзинкою сучасної вулиці Валової є пам'ятник відомому краєзнавцю та археологу Ігорю Ґереті, відкритий 25 вересня 2016 року. Двохметрову постать з великою сумкою через плече важко не помітити посеред вулиці.

Вулиця Гетьмана Сагайдачного

Вулиця Гетьмана Сагайдачного завдовжки приблизно 350 метрів знаходиться в центр Тернополя. Із заходу вона примикає до вулиці Кардинала Йосипа Сліпого, зі сходу – до бульвару Тараса Шевченка. Ця вулиця вважається однією з найкращих вулиць Тернополя, оскільки на ній частково збереглася архітектурна забудова кінця XIX століття. Точна дата утворення вулиці невідома. Перші згадки пов'язані із вулицею Гімназіальною на початку XIX століття, коли в 1825 році було зведено приміщення першої гімназії в місті Тернополі. З такою назвою вулиця 13

проіснувала із початку XIX століття до 1891 року. Тоді тут розміщувалися

новозбудована

гімназія,

крамниці

та

житлові багатоквартирні будинки. Також є перекази, що один із численних підземних ходів Тернополя сполучав гімназію та Старий замок. Сьогодні про цей хід нічого невідомо. Вулиця Гетьмана Сагайдачного свого часу мала назву «Вулиця 3 мая», яку отримала 3 травня 1891 року, коли поляки святкували 100-річчя Конституції Польщі. В цей період було започатковано реставрацію та реконструкцію будинків під крамниці, побудовано кам’яниці із чудовою архітектурою. Цією історичною вулицею прогулювались під час перебування в Тернополі письменники Іван Франко, Василь Стефаник, інші видатні українці. Не випадково саме тут стоїть нині пам'ятник Великому Каменяреві. Шкода, що не зберігся будинок-красень, де містилась знаменита кав'ярня «Віденська», в якій смакували кавою почесні гості міста. Поряд з будівлею товариства «Народна торгівля» у 1910 році споруджено найкращий на той час готель Адлера. Тут були 32 кімнати, ванни, електричне світло, водопровід. У 1914 р., під час Першої світової війни в 14

готелі мешкав український письменник Осип Маковей, який був військовим перекладачем. Цю подію він згодом описав в оповіданні «Патруля». У грудні 1918 р., з утворенням ЗУНР, в будинку «Народної

торгівлі»

проходили

з'їзди

гімназійної

молоді Тернопільського

студентів

округу,

тут

і же

містилася редакція газети «Голос Поділля» - єдиного офіційного органу уряду ЗУНР, редактором був знаний письменник Петро Карманський, якого обрано до складу парламенту ЗУНР. Друкувалася газета в

«Друкарні

Подільській», що знаходилася на цій же вулиці в будинку №10. Після боїв за Тернопіль не стало будівлі гімназії імені Поля, готелю Пунтшерта й інших будівель. На місці гімназії заклали сквер із пам'ятником «Піонервожата та піонери». Саму вулицю назвали «Першотравнева». Сьогодні

вулиця

Гетьмана

Сагайдачного

пішохідною, по якій із задоволенням прогулюються тернополяни та гості міста. В напрямку до Майдану Волі вулиця плавноперетворюється на зелену алею, закінчується Церквою Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії – унікальним катедральним собором, збудованим у стилі бароко. 15

Вулиця М. Грушевського

Теперішня вулиця Грушевського має давню історію. Вона остаточно сформувалася вже після зруйнування міських валів. Починалася від річки Рудки (вулиця Соломії Крушельницької) і сягала престижної Панської вулиці (бульвар Тараса Шевченка). На початку вулиці була капличка святого Яна Непомука, яка не вціліла у вирі Першої світової війни. Але назва збереглася. Часто її ще називали Святоянівською. На старовинних листівках можна побачити первісний вигляд вулиці з капличкою. Тоді тут переважали невеликі партерові будинки й вілли. Зліва на пагорбі, званому 16

Кам’яною горою, височів Єзуїтський колегіум. Тепер у цьому районі стоїть адміністративний будинок, який зводили тривалий час. У 1918 – 1919 роки вулицю назвали іменем Симона Петлюри. Серед будівель старовинної вулиці варто згадати ще одну, яка уціліла до наших днів. З 1986-го року тут розмістилася середня школа № 4. Звели цей будинок для другої польської гімназії, питання про відкриття якої постало у 1905–1906 навчальному році. З цією шкільною будівлею пов’язані також сторінки діяльності уряду ЗУНР. У ніч з 21 на 22 листопада 1918-го року урядові установи переїхали

Тернопіль

зі

Львова

працювали

приміщеннях другої польської та української гімназій. Про це сьогодні нагадує пам’ятна дошка на гімназійній будівлі. Під час Другої світової війни гімназія зазнала руйнувань, але її відремонтували й розмістили обласний виконавчий комітет – тодішній орган радянської влади. Він працював тут аж до здачі у 1982-му році в експлуатацію нового адміністративного будинку, який ще величають тернопільським «Білим домом». У 1924 році вулицю назвали іменем Станіслава Конарського, який

увійшов

у польську історію як

культурно-освітній діяч, публіцист і реформатор шкільної 17

освіти. Заснована ним у 1740 році Шляхетська колегія стала взірцем осучаснення тодішньої освіти. У повоєнний час, у 1948-му році, вулицю назвали Київською. На ній наприкінці серпня 1956-го року здали нове приміщення третьої десятирічки (сьогодні школа №3). Виросла нова школа на місці зруйнованого вщент під час війни

будинку

польського

ремісничого

товариства

«Гвязда» («Зірка»). У 1961-му році Київську перейменували на вулицю Тараса Шевченка і вела вона до однойменного парку. Насадили його усією громадою у 1952-1953 роках на березі відновленого Тернопільського ставу. Тоді ж було знято гіпсовий

пам’ятник

Тарасові

Шевченку

парку

споруджено бронзовий у скверику біля театру. У 1991 році в часи національно-патріотичного піднесення вдячні тернополяни назвали цю старовинну вулицю іменем виданого історика, політичного діяча Михайла Грушевського.

Вулиця Камінна

Вулиця Камінна починається від перехрестя із бульваром Тараса Шевченка і прилеглими до нього вулицями і збігає вниз. Назва цієї вулиці пов’язана із Камінною горою, пагорбом, на схилі якого тепер стоїть будівля облради та облдержадміністрації. У

1894-му

році

цю

вулицю

назвали

іменем

шанованого поляками діяча національно-визвольного руху бригадного генерала Тадеуша Костюшка. Саме він очолив польське визвольне повстання 1794 року, тоді ж його було обрано керівником держави. Це ім'я вулиця мала і в радянські часи аж до 1962 року. 19

Довоєнне

обличчя

вулиці

визначали

навчальні

заклади – жіноча школа ім. св. Ядвіги, жіноча школа ім. Гофманової, а поряд – чоловіча школа ім. Конарського. Однак

найцікавішою

на

Камінній

була

Українська

державна гімназія, будинок якої стояв за сучасною школою № 4 на вул. Костюшка, 11. План будівлі гімназії розробляли у Відні, а будівництвом керували місцеві інженери. 18 листопада 1911-го року відбулося урочисте освячення новобудови. Вихованцями української гімназії у Тернополі були: Йосиф Сліпий, Ярослав Стецько, Лесь Курбас, Володимир і Степан Ґжицькі, Мар'ян Крушельницький, Василь Мудрий, Микола Чубатий, Роман Завадович, Олександр Смакула та багато інших відомих українців. Під час Першої світової війни шкільне приміщення забрали під військовий шпиталь. У період ЗУНР тут діяли установи

молодої

української

держави.

Українська

державна гімназія пропрацювала до вересня 1930 року. Після її закриття тут почала діяти польська жіноча державна гімназія, яка із 1936-го року названа іменем маршала Юзефа Пілсудського. На вулиці Камінній діяли повітове управління (колишня

повітова

рада),

повітова

ощадна

каса, 20

представництво державного господарчого банку, зерновий синдикат та різні товариства. У повоєнний час відбудовані будинки стали в основному житловими. У 1944 році під час боїв за визволення міста вулиця дуже

постраждала.

Радянські

війська

інтенсивно

бомбардували її, бо на ній був район «тільки для німців». Після закінчення війни відбудовували її полоненні німці. У повоєнні роки тут почала працювати середня школа № 4 із російською мовою викладання. Наприкінці 50-х добудували третій поверх. Тепер у цьому приміщенні діє середня школа № 5. Вулиця Камінна спокійна та затишна вуличка, що зберегла дух старовини.

Вулиця Князя Острозького

Вулиця Князя Острозького є однією із найстаріших вулиць міста. Вона була сформована орієнтовно у середині 1600 років за часів входження Тарнополя до складу Польщі і забудована одноповерховими приватними будинками з городами і садками здебільшого тернопільських міщан. Займалися

міщани

основному

рільництвом

ремісництвом, але і торгівлі вони не цуралися. При австроугорській владі ситуація не змінилася. Корінне населення – русини утискалося і надалі. Починалась вулиця від нинішнього центрального універмагу, збудованого на фундаменті зруйнованого 22

Парафіяльного костелу, і сягала аж до міської рогатки. Саме тут на в’їзді у місто збирали мито за в’їзд та інші збори для міської скарбниці. Наприкінці ХІХ століття міщани звернулися з проханням назвати вулицю іменем Князя Костянтина Острозького. З його іменем пов’язана важлива історична споруда, побудована на цій вулиці, що збереглася донині. Так згідно з грамотою від 1570 року волею тодішнього власника тернопільської землі Костянтина Острозького при церкві Різдва Христового був заснований фонд для утримання шпиталю та притулку під управлінням кращих представників місцевої греко-католицької громади. Для фінансування

цієї

справи

князь

виділив

вічне

користування великі земельні наділи загальною площею в сто тридцять гектар поблизу сіл Біла і Березовиці, а також десять золотих на рік зі своїх маєтків. У 1883 році завдяки бургомістру Володимиру Лучаківському

було

створено

«Заведеніє

фундації

Костянтина князя Острозького в Тернополі». Тоді ж виникла потреба спорудження будинку для утримання хворих та старих міщан. Догляд за ними здійснювали сестри-служебниці. Жили вони в приміщенні фундації, доглядали

підопічних,

займалися

господарством

та 23

кухнею. Сестри опікувалися українською захоронкою, яка знаходилася неподалік. Захоронка – це установа для виховання дітей у віці від трьох до семи років, щось на зразок сучасного дитячого садка. Займалися також сестри і сиротинцем, відомим ще під назвою «Сирітський захід». Після 1939 року усі ці заклади було закрито, а в приміщенні Фундації розмістився суд. З вулицею Князя Острозького пов’язана також історія Успенської (Монастирської) церкви. Храм збудований у 1636 році, в той історичний період, коли Берестейська унія поширювалася на Поділлі. У 1744 році отці василіяни через повільний

розвиток

монастиря

передали

храм

єпархіальним священикам. На жаль, пожежа 1832 року знищила багато дерев’яних будівель Тернополя, у тому числі й церкву. Через чотири роки міщани побудували новий, вже мурований храм у візантійському стилі. Успенська церква була для греко-католицької громади міста тим, чим для киян Печерська лавра або для волинян Почаївська. Тут, щороку, 28 серпня відбувалися святкові богослужіння

та

найвеличніший

місцевий

відпуст.

Монастирський храм – комплекс споруд, окрім церкви, дзвіниці, каплиці, парафіяльного будинку і розлогого саду чималу територію займав старовинний цвинтар з багатьма 24

різьбленими і тесаними із каменя надгробками. Тут були поховані знатні тернопільські міщани, відомі громадські діячі і навіть воїни наполеонівської армії. На жаль, цей унікальний пантеон по-варварськи зруйнувала радянська влада у 1962 році. Каплицю і дзвіницю

розібрали,

храм,

замінувавши,

зірвали.

Старовинний цвинтар перерили бульдозерами, а на його місці побудували п’ятиповерхові житлові будинки. Монастирську церкву було відбудовано на початку 90-х. І знову 28 серпня святкують в Успенському храмі відпуст, до якого ще й приурочено відзначення Дня міста. На

вулиці

Князя

Острозького

знаходилось

приміщення Міщанського братства, споруджене у 1903 році з метою об’єднати українську міщанську громаду. З будинком «Братства», де була простора театральна зала, пов’язані важливі сторінки життя міста. На початку 1900-х років на сцені будинку братства виступали Микола Чайківський, Іван Франко, Богдан Лепкий, актор і режисер Лесь Курбас організовував у будинку «Тернопільські театральні вечори». Також тут грала ролі акторка Марія Заньковецька, співала Соломія Крушельницька.

Окремо міщани зайнялися створенням громадської бібліотеки. Громада виписувала газети і журнали, які можна було прочитати у тій же бібліотеці. Із приходом у 1914 році російських військ братство розпустили. У будинку розміщувалися військові. Після війни міщани відновили будинок, але братство почало функціонувати лише з 1930 року. Знову відбувалися регулярні сходини міщан, дебати, театральні вистави, вечорниці, гаївки та інше. У вересні 1939 року з приходом Червоної Армії братство

заборонили,

більшість

його

членів

були

репресовані. Під час Другої світової у приміщенні братства діяв мобілізаційний пункт. Сама будівля тоді зазнала руйнувань: знищені меблі, крісла, розгромлена бібліотека. Зараз

цьому

будинку

знаходиться

обласна

філармонія. Міщанське братство у 1993 році відновило свою діяльність і має статус громадської організації.

Вулиця О. Кульчицької

Сьогодні ця невелика вулиця носить ім’я видатної української художниці, нашої славетної землячки Олени Кульчицької. Колись же, у другій половині ХІХ століття, власником земель і будівель у цьому куточку Тернополя був успішний підприємець і купець, депутат магістрату Ігнатій Адлєр. На цій вулиці він збудував перші кам’яниці і в 1889 році, коли містом керував Володимир Лучаківський, вулиця одержала назву Пасаж Адлєра. Так вона називалася до 1948 року, згодом її перейменували на вулицю Комсомольську. А після встановлення Незалежності міська 27

рада першого скликання присвоїла вулиці ім’я Олени Кульчицької. Протягом 70-90-х років ХІХ століття вуличка була забудована

кам’яними

будинками

оригінальною

архітектурою, в яких не тільки мешкали заможні городяни, але й розташовувалися на перших поверхах крамниці, кравецькі майстерні, перукарні, фотосалони й ательє. У

довоєнному

Тернополі

це

була

одна

найзатишніших вуличок – дуже чиста, охайна, самобутня, будівлі

вирізнялися

унікальним

архітектурним

оздобленням. Тут знаходилися найвідоміші у той час фотосалони Антона Сількевича та Бруно Калішевського. Досить сказати, що Антон Сількевич виконав чудові фотопортрети юної Соломії Крушельницької, бургомістра Володимира Лучаківського, плеяди знаних артистів театру «Руська бесіда» та інших видатних людей того часу. При вході в Пасаж Адлера був побудований будинок із аркою-переходом, який зберігся і донині. Багато поколінь учнівської молоді пройшло цією вулицею до своїх навчальних закладів поблизу, - реальної школи та гімназії, приватної жіночої школи, де тепер корпус Галицького коледжу. В Пасажі Адлєра у 1904 році відкрили першу в місті читальню. В іншому будинку 28

розташувалася знаменита на той час «Каса хворих» установа,

що

забезпечення

здійснювала працюючих

медичне

міщан,

соціальне

своєрідна

форма

страхової медицини. В «Касі хворих» не лише безкоштовно лікували, а й надавали відповідні соціальні виплати. Нині у цьому будинку розташована медична установа управління внутрішніх військ. Вулиця Кульчицької стала однією із небагатьох вулиць Тернополя, що вціліли у 1944 році під час боїв за визволення міста.

Вулиця Львівська

Історія появи назви вулиці сягає давнини. Одна із чотирьох

оборонних

веж

Тернополя

називалася

Львівською. Поблизу височіла однойменна брама, якою в’їжджали або виїжджали із міста у львівському напрямку. Через Львівську браму (район Надставної церкви) на заході та через Кам’янецьку пролягав основний тракт, що сприяв розвитку торгівлі і ремесла у нашому місті. Львівська брама – історичний в’їзд у Тернопіль. Тож не дивно, що в процесі розбудови міста, вулицю, що утворилася в цьому районі назвали Львівською. Львівська вулиця як історичний в’їзд у місто сусідила ще з одним важливим об’єктом – Ринком. Саме тому, на 30

вулиці було розташовано чимало готелів, заїжджих дворів, шинків та майстерень. Львівська вулиця як історичний в`їзд у місто сусідила ще з одним важливим об`єктом – Ринком. Сусідство із торжищем

вимагало

численних

заїжджих

дворів

із

возівнями та конюшнями, а згодом дешевих готелів і, звичайно, кажучи по-сучасному, забігайлівок, де можна було перекусити і чарку випити. Будинки на вулиці були на загал одноповерхові, непоказні, зрідка – двоповерхові. Були тут й невеличкі майстерні. Згодом Львівська вулиця сягнула аж моста на Загребеллі, де була давня рогатка між Тернополем і селом Загребелля, яке, фактично, було передмістям.

Його

передмістям,

іноді

ще

1925-му

називали

офіційно

Львівським

приєднали

до

Тернополя. Тоді Львівська вийшла за межі греблі, на Загребелля,

повертаючи

на

Львівську

дорогу,

яку

традиційно називали українським словом – «гостинець». Уже

у 1930-х

вулиця

вийшла

за

поворот

розбудувалася у львівському напрямку, деякі будівлі звели аж перед поворотом на Кутківці. Хоча це у 50-х роках вважалося майже за містом, тут в основному стояли одноповерхівки, оточені садами й городами. Вище від 31

перетину із вулицею Михалевича паровий млин, що не уцілів у вирі воєн. Вулиця Львівська зазнала великих руйнувань як у час Першої, так і у час Другої світових воєн. Давня частина від церкви до Ринку – перетворилася у суцільні руїни, які зяяли вирвами, бовваніли обгорілими островами. У 1950-х руїни менш-більш розчистили і почали забудову.

Серед

будівель

тих

літ

вирізняється

морфологічний корпус медичного університету та середня школа № 6 імені Назарія Яремчука. На зламі 1950-60-х років Загребелля і вулиця Львівська почали активно розбудовуватися. У ті ж роки на Львівській розпочалася

споруджують у

1966

нову

році

школу-інтернат,

історія

де

Тернопільського

національного економічного університету.

Вулиця Оболоня

Вулиця Оболоня відома тернополянам з середини ХІХ століття. Раніше так називали велику територію, що пролягала від вулиці Князя Острозького, Монастирської церкви, Микулинецької вулиці, вздовж залізниці, вниз до річки Серет. Це були заболочені землі, малопридатні для рільництва, що належали міщанам української громади. Землі Оболоні використовувалися переважно під сіножаті, пасовиська, а невеликі ділянки – під городи. В 1848- 1855 роках за рішенням магістрату для збільшення границь міста на території Оболоні вирішено було

створити чотири вулиці: Оболоня, Перля, Білогірська й Торговиця. Тодішня вулиця Оболоня мала вигляд літери «П» і пролягала навколо великого земельного масиву від кінця вул. Шептицького і початку Петриківської до колишньої рогатки на виїзді з міста. Проїжджа частина вулиці була камінна, оточена з обох боків дренажними ровами. З лівої сторони проводилися забудови житлових, переважно одноповерхових будинків, справа розмістився стадіон єврейського спортивного клубу «Єгуда». Велику ділянку магістрат здавав в оренду болгарським городникам, які кожну весну приїжджали в Тернопіль на заробітки. Також тут розміщувалася міська різниця (бойня) та пасовища. На вулиці Оболоня мешкали поважні українські міщани. Українські родини були ініціаторами створення громадсько-політичної організації «Міщанське братство». За їхні кошти і при безпосередній участі на вулиці Князя Острозького обласна

було

збудоване

філармонія),

де

приміщення

проводились

(сьогодні

різноманітні

культурно-просвітницькі заходи. Більшість цих сімей з приходом радянської влади були арештовані та вивезені у Сибір. 34

Продовженням

вулиці

Оболоня

була

вулиця

Торговиця, яка була заселена переважно євреями. З однієї сторони ця вулиця прилягала до ринкового майдану, де торгували домашніми тваринами. На Торговиці укладали угоди про експорт великої рогатої худоби та птиці за кордон. Сьогодні вулиця Оболоня – це ділова частина міста. Внаслідок численних реконструкцій та перебудов на Оболоні

розмістилися

центральний

ринок,

офісні

приміщення двох банків, пошта, міжміська автобусна станція, видавництво «Збруч», церква, редакції газет, гуртожитки медичного університету.

Вулиця Й. Перля

Історія Тернополя складалася так, що значне місце в його

житті

займала

єврейська

найменуванні вулиць наприкінці

громада.

Тож

при

ХІХ - на початку ХХ

століття були вшановані й чільні єврейські представники – серед них батько і син Йосеф і Мехель Перлі. Вулиця, що носила ім’я Перля, була неподалік сучасного майдану Волі (давньої Торговиці) і Старого Ринку. У цій найстарішій дільниці міста, середмісті, що утворилося ще в межах замкових валів, здавна селилися купці, крамарі і ремісники. Прилеглість до торгових майданів визначала національний склад і характер занять мешканців. Здавна неподалік 36

Старого Ринку оcіли євреї. Ще в інвентарі 1672 року в цьому районі згадується характеристику

п’ятої

вулиця

дільниці

Жидівська. міста

Цікаву

знаходимо

документах ХІХ століття. На ній у 437 будинках мешкало 8776 осіб, 80 відсотків серед них становили євреї і тільки по 10 відсотків – українці і поляки. Нове архітектурне обличчя середмістя вималювалося в основному після Першої світової війни, проте історичний характер забудови все-таки зберігся. Вулички тут були короткими й перетиналися, а кам`яниці з’єднувалися у суцільні ряди, які місцями розмежовувалися в`їзними брамами. Саме тут була й вулиця Перля, яка простягалася зі сходу на захід паралельно сучасному майдану Волі і сягала Старого Ринку (в районі сучасної Замкової). Розпочиналася

вулиця

Перля

оригінальною

архітектурною спорудою – новою синагогою, зведеною із каменю у 1813 році. Нова синагога була відома ще під назвою темпль – будинок молитви ім. Й. Перля. Так вона іменується і на давніх картах міста. Тут зберігалися старовинні священні книги євреїв Тори, функціонувала багата бібліотека, основу книгозбірні – 800 цінних книг – становив дар її засновника – Йосифа Перля. Йосиф Перль був шанованою та освіченою людиною того часу, 37

меценатом та громадським діячем. Саме він у 1813 році відкрив першу у Тернополі та Галичині єврейську світську школу, що згодом стало повчальним прикладом для поляків та українців. У 1812 році Йосиф Перль заснував у Тернополі першу єврейську книгарню, у якій друкувалася релігійна література та календарі. Перед смертю свій найбільший скарб – понад 8 тисяч книг різними мовами та з різних галузей знань – Йосиф Перль подарував кращій на той час книгозбірні Тернопільщини, яка існувала при створеній ним школі. Крім синагоги та школи на вулиці Перля знаходилася найбільша аптека з оптикою, велика книгарня, купецькокредитний банк, крамниці й майстерні. А згодом тут відкрили салон мод, фотоательє та кав’ярню. Словом, це був своєрідний центр бізнесового і культурного життя тернопільських євреїв. Зникла ця вулиця у час післявоєнної відбудови і реконструкції центральної частини міста. У час Другої світової війни вона зазнала руйнувань: окрасу вулиці – синагогу – пограбували і знищили під час боїв 1944 року. Жертвами Голокосту стали і мешканці вулиці. З 1957-го у районі

вулиці

Перля

колишньої

синагоги

почав

функціонувати центральний корпус медичного інституту. 38

А ім’ям славетного тернополянина Йосифа Перля названо зараз іншу вулицю, яка розташована між вулицями Князя Острозького та Живова.

Вулиця Руська

Руська вулиця – особлива артерія міста. І не лише тому, що найдавніша. Вона завжди була своєрідним торгово-адміністративним

центром

шляхом,

що

перетинав місто зі сходу на захід. Історична Руська починалася від перетину вулиць Замкової і Маркіяна Шашкевича до перетину із бульваром Тараса

Шевченка.

Утворилась

Руська

на

давньому 39

торговому тракті, що проходив через Тернопіль. У теперішню Руську увійшли тодішні вулиці Львівська, Ринок,

Руська

Тарновського

(первинна

назва

Смиковецька дорога або Смиковецька). Від

Львівської

брами,

що

стояла

неподалік

Чеснохрестської церкви, починалася Львівська вулиця, яка сягала ринку. Ринок розташовувався по обидва боки дещо викривленої центральної міської артерії. Саме тут були Старий і Малий ринок. Під час Другої світової війни центральну магістраль випрямили. У повоєнний період працював фактично тільки Старий ринок. Випрямлена частина вулиці у його районі увійшла у Львівську вулицю. А далі починалася, власне, Руська вулиця. Здавна тут селилися заможні українці, яких називали тоді русинами. Це були переважно купці й ремісники, які перебиралися сюди із ринку. Наприкінці XIX – на початку XX століття Руська була одна з ділових вулиць міста. Тут зосереджувалися різні крамниці, гуртовні, склади, аптеки, майстерні. Підприємці-українці володіли крамницями із м’ясними виробами

та

продовольчими

виробами,

склом,

тощо.

товарами,

Галантереєю

та

залізними тканинами

торгували в основному купці-євреї. На вулиці була 40

розміщена аптека «Під золотою короною», яка навіть видавала річник-календар «Здоровлє». Були на Руській також і український фотосалон «Русалка», книгарня та склад друкованої продукції кооперативи «Будучність». Загальний

портрет

вулиці

доповнювали

молочарня,

ресторан, шинки, пиварні і кнайпи, кімнати для сніданків. Численні вивіски крамниць і крамничок, металеві ролети, які тоді називали шильдами, збереглися тут навіть у тяжкий повоєнний час, хоча будівлі на Руській зазнали значних руйнувань. Життя старовинної вулиці доповнювали храми. В давні часи тут стояв дерев’яний храм, до якого прилягали міські вали, а поряд височіла Кам’янецька брама. Оборонного типу муровану споруду збудували у 1602– 1608 роках. Сучасний вигляд храму остаточно сформувався після реконструкції 1936–1937 років. Стару кам’яну дзвіницю зруйнували і тільки у 1996 році за проектом архітектора Ігоря Малиміна спорудили знову. Саме у цьому храмі зберігається Тернопільська чудотворна ікона Божої Матері. Здавна цю церкву називали ще Середньою, бо стоїть вона у центрі, середині міста. Тепер храм належить до Тернопільської єпархії УАПЦ. 41

Середня церква мала більш широке подвір’я і була обнесена муром. При церкві був старовинний міський цвинтар. Про нього і тепер нагадують окремі збережені надгробки. Під час реконструкції 1958-го року, коли облаштували бульвар, який тягнувся аж від ставу, муровану огорожу знесли, вулиця сягнула храму. Коли почали прокладати тролейбусну лінію, бульвар довелося ліквідувати. На початку Руської, там, де тепер стоїть центральний універмаг, височів ще один храм – парафіяльний костел Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі. Спорудили його у 1908 році за проектом львівського архітектора Тадеуша Мар’яна Тальовського. У величному храмі, вежа якого височіла над містом, були прекрасні вітражі, виконані відомим художником Яна Феліксом Виґживальським. Його роботи й досі прикрашають різні споруди у Львові. На жаль, у 1954-му році святиню знесли, підірвавши її. Згодом тут збудували центральний універмаг. На пагорбі над ставом височить, нагадуючи про історію міста, мурована церква Воздвиження Чесного Хреста, або Надставна. Перші історичні відомості про цю церкву є

у грамоті

1570

року

князя

Костянтина

Острозького. Народні перекази пов’язують історію святині 42

із періодом князювання Данила Галицького. Протягом своєї довгої історії Надставна церква часто зазнавала руйнувань, але найбільшим воно було під час Другої світової війни. Часткова реставрація 1954 року не врятувала храм від знищення. Назавжди було втрачено дзвіницю, цінний іконостас, рідкісні настінні розписи. І лише напередодні проголошення Незалежності України почалися відновлювальні роботи. Саме із Надставної церкви починається історія Тернопільської чудотворної ікони Матері Божої. Сюди її передав швець Маркевич, в домі якого вона об’явилася. Серед будівель цієї частини Руської вирізняються приміщення середньої школи № 6 та морфологічного корпусу медичного університету. Пам’ятна таблиця на цій будівлі нагадує про жахливі злочини фашистів – масовий розстріл євреїв-тернополян на початку липня 1941-го року і вшановує їхню пам’ять. Звернемося

тепер

до

історії

верхньої

частини

сучасної вулиці Руської (від перетину із бульваром Тараса Шевченка до залізничного моста). Здавна тут починалося старовинне Смиковецьке передмістя, а дорогу, що вела на східну околицю, знали як Смиковецьку. Із розвитком і розбудовою Тернополя вона перетворилася у міську 43

вулицю і почала називатися Смиковецькою. Згодом цю одну

із

центральних

вулиць

назвали

іменем

Яна

Тарновського – першого власника міста, якого вважають його засновником. Давня вулиця Тарновського пересікала тодішній Тернопіль у східному напрямку. У тій частині вулиці, що увійшла тепер у Руську, розміщалися офіси партій та адвокатські канцелярії, з якими сусідили крамниці, пекарні, перукарні та ресторанами. Тут були офіси двох тогочасних українських партій – УНДО (Українське національнодемократичне

об’єднання)

та

УСРП

(Українська

соціалістично-радикальна партія). УСРП була другою щодо чисельності та впливів тогочасною українською партією. У майстернях, що були розміщені на цій вулиці, виготовляли меблі та обладнання для крамниць, установ аптек, виконували столярні роботи для церквах і костелів. Власниками

кам’яниць,

що

досі

милують

око

архітектурою й оздобленням, були відомі у місті люди – будівничий Андрій Фалендиш, знаний лікар-дантист Якуб Ґольд. Мав тут свій ресторан українець Іван Дмитровський. У вирі війни ця частина вулиці була менш пошкоджена. 44

Тепер вона відновлена і нагадує про шарм старого Тернополя.

Вулиця Старий Ринок

Вулиця

Старий

Ринок

–

то

нагадування

про

становлення та історію міста. Ринок знаходився неподалік замку, був майже ровесником Тернополя і формувався в межах оборонних валів. З часом він розрісся і перетворився на сплетіння вуличок та провулків, де вирувала торгівля. Їх назви свідчили про ті товари, що що виробляли місцеві ремісники і чим торгували. Були на давньому міському торжищі вулички Боднарська, Залізна, Шклярна, Суконна, 45

Крамова, потім з'явилися провулки Великий, Малий, Ламаний. Взагалі, ринок, який виходив аж за межі теперішньої Руської на другий бік, поділили на дві частини – Старий Ринок і Малий Ринок. Виник старовинний тернопільський торговий майдан саме тут, тому що найбільший торговельний рух панував в основному навколо замку. Протягом ХІХ століття тут процвітала та міцніла торгівля. Традиційними торговцями в Тернополі були євреї. Тут вони тримали свої магазинчики зі шкірами, сукном, ювелірними виробами. Також великий торговельний рух панував у районі від Львівської брами (неподалік Надставної церкви) до Шевської рашти. Цю частину старомістя заселяли в основному

представники

шевського,

ткацького,

кравецького та інших цехів. З північного боку ринку мешкали також ремісники, а пізніше й купці. Цю ремісничо-купецьку

частину

старомістя

заселяли

основному українці. У центрі старої ринкової площі тривалий час стояла ратуша. У ній містився орган міського самоуправління магістрат. А навколо розбігалися торговельні ряди і крамниці з усякою всячиною. Щодо міського магістрату, то він перемістився згодом із ринку на Торговицю (сучасний 46

майдан Волі), а звідти у 1871-му році в приміщення Старої пошти

на

розі

тодішньої

Панської

Колійової

(Залізничної). На місці зруйнованого під час Другої світової війни магістрату згодом розбили гарний скверик, що розпочинається на розі бульвару Т. Шевченка і вулиці В. Чорновола. На вулиці була також одна з найстаріших аптек. Відома на початку XX століття як Фрейденталя, у повоєнний час як Бекесевича. Нею довго завідував відомий у Тернополі фармацевт магістр Бекесевич, якого всі шанобливо величали «пане магістер». Після ліквідації старого торгового майдану у процесі реконструкції 60-х років аптеку №1 перенесли у новобудову (тепер це аптека на початку сучасної вулиці Руської). А тут діє обласний фізкультурний

диспансер.

Це

єдина

будівля,

яка

залишилася від ринкових споруд. В 1942-1943 роках німецькі окупанти зруйнували будинки, під якими в підземних лабіринтах ховалися євреї. Згодом під час боїв за місто, снарядами повністю були зруйновані усі будівлі на цій вулиці. Ринку не стало. Про нього залишились лише старі світлини та спогади тернопільських старожилів. 47

Вулиця І. Франка

Сьогодні ця затишна вулиця – острівець доброго старого Тернополя, таке собі місто в місті. Будівлі, що тут виростали,

свідчили

про

архітектурні

уподобання

заможних городян. Отож на вулиці і нині сусідять ошатні партерові будиночки із кам’яницями, щедро оздоблені ліпниною, збереглася респектабельна вілла. Тут діяла каса допомоги рядовим поліції, дитяче передшкілля (садочок). Уцілілі будівлі на вулиці Франка характерні для забудови ХІХ – початку ХХ століття. Одна із давніх будівель на цій вулиці й дала їй нову назву. У вересні 1890 року розпочалося будівництво оселі 48

для

польського

гімнастично-пожежного

товариства

«Сокул» («Сокіл»). Саме в приміщенні цього будинку сьогодні знаходиться кінотеатр мережі «Кінопалац». 12 січня 1891 року у залі новобудови відбувся перший концерт

військового

оркестру.

Саме

будівництво

приміщення для гімнастичного товариства на цій вулиці спричинило її назву – Сокола. Зала «Сокола» стала місцем гімнастичних занять для шкільної молоді. Крушельницька,

На цій Модест

сцені виступала Менцинський,

Соломія

Олександр

Мишуга. У 1913 році тут виступав відомий хор кубинських козаків під керівництвом княгині Гагаріної. У роки Першої світової війни росіяни приміщенні

православну

організували церкву.

у сокільському 1919-го

сюди

повернулося спортивне товариство. У 20-30-ті роки тут відбулося чимало польських імпрез, концертів та вистав. Із 23 жовтня 1939-го у цьому будинку розпочав свою діяльність новоутворений Тернопільський театр імені І. Франка. Його режисером став Микола Комаровський, а директором відомий організатор театральної справи в Галичині Панас Карабіневич. До роботи в цьому колективі було запрошено 36 акторів із Львівського театру імені М. Садовського. Цікаво, що життя українського театру в 49

Тернополі не припинилося і в роки німецької окупації. Трупу тоді очолював відомий у театральних колах Богдан Сарамага. На вулиці І. Франка збереглася гарна вілла – зразок респектабельного Збудована

помешкання 1894-му,

вона

заможних належала

тернополян. відомому

тернопільському лікареві Олександру Грабовському. Після смерті батька у 1920-х роках її господарем став син Мар’ян – відомий адвокат і філателіст. Не пошкоджену під час бойових дій будівлю колишньої

вілли

Грабовського

післявоєнні

роки

уподобала для свого місця проживання місцева правляча еліта комуністичної партії. На десятиліття пам’ятник архітектури місцевого значення був захований від очей публіки високим парканом. Нині в будинку розмістилася бібліотека-музей «Літературне Тернопілля».

Вулиця А. Шептицького

Мандрівка вулицями, особливо старою частиною – то зустріч із минулим і сучасним. Тож пройдемося давньою Широкою

(тепер

вулицею

Митрополита

Андрея

Шептицького). Від Микулинецької збігала вниз, сягаючи Торговиці, де торгували худобою, вулиця, яка мала промовисту назву Широка. Оточували її в основному партерові будинки, з яких деякі збереглися й досі. Ще однією прикметною ознакою цієї вулиці наприкінці XIX - початку XX століття були механічні майстерні Антона Ольшанського. В них у Тернополі було започатковано обслуговування й ремонт 51

перших авто, а відтак й автобусів. Будівлі справа перед «Збручем»

тепер

добудовані

на

поверх

досі

використовуються. Правда, вже на початку XX століття з’явилися й багатоповерхівки. І досі на наріжному будинку нинішньої вулиці

Митрополита

Андрея

Шептицького

можна

побачити викладену цеглою дату – 1911 рік. Щоправда, тепер її дещо заступила модерна новобудова, яка впритул підійшла аж до околиці. Сьогодні характер лівої сторони вулиці визначають в основному новобудови, в перших поверхах

яких

розмістилися,

захоплюючи

підвальні

приміщення, різноманітні магазини. Прикметною ознакою новітнього часу стала поява на цій вулиці банківських установ. Визначальною для цієї вулиці була близкість до Центрального ринку, який розрісся у великий комплекс. У 1920-х роках вулиця була названа на честь одного із найстаріших боярських родів Галицької землі, які дали плеяду видатних церковних діячів як греко-католицького, так і латинського обряду. Серед них єпископ Варлаам Шептицький

(1647-1715

рр.),

засновник

Унівської

друкарні, єпископ Львівський Атанасій Шептицький (16861746 рр.), єпископ Перемишльський Атанасій Шептицький (1762-1779

рр.),

єпископ

Львівський

Київський 52

митрополит

Лев

Шептицький

(1717-1779

рр.).

Зі

сполонізованої вітки роду Шептицьких було ще два римокатолицькі єпископи – єпископ Кам'янецький, а згодом Полоцький Єронім Шептицький та єпископ Полоцький Мартин Шептицький. Отож у 20-х роках минулого століття ця тернопільська вулиця була названа на честь славного роду Шептицьких. Правда, у радянські часи, вже у 1948-му році,

вулицю

назвали

іменем

радянського

поета

Володимира Маяковського, яке вона носила аж до початку перейменування на початку 1990 років. Саме тоді цю вулицю названо іменем Митрополита Андрея Шептицького – видатного діяча греко-католицької церкви. Митрополит Андрей Шептицький не раз бував на Тернопіллі

Тернополі

зокрема.

Тернопільське

«Міщанське братство» обрало його своїм почесним головою. Вже у сані митрополита 28 листопада 1901 році відвідує

учнів

Тернопільської

української

державної

гімназії, а 30 листопада – вихованців Вищої реальної школи. Митрополит Шептицький допоміг у придбанні земельної ділянки для спорудження нової церкви у Тернополі, яка, на жаль, так і не була споруджена. Тепер на цьому місці побудовано єпархальний будинок УГКЦ та встановлено пам'ятник цьому великому українцю. 53

Майдан Волі

Майдан Волі має давню історію. Свого часу тут часто проводили ярмарки, на які приїжджали купці з Європи, через що найдавніша назва майдану – Кінська торговиця або просто Торговиця. З часом межі майдану розширилися її сягнули Домініканського костелу та монастиря (до сучасного будинку № 12 на вулиці Сагайдачного). З розбудовою центру Тернополя торгівля відступила, майдан

почали

впорядковувати.

Від

1883

року

облаштовану його частину називають площею Собєського. Від 1892 року тут формується гарний міський сквер – одне 54

з улюблених місць відпочинку тернополян. Впорядкування його завершилось у 1895 році, і площа зайняла 2932 квадратних метри. Частина майдану, що прилягала до костелу, називалась

Домініканською

площею.

Перед

Домініканським костелом на колоні височіла статуя святого Вінцентія, ім’я якого носив цей храм. В обрамленні площі були також Полковничі палати. В австрійські часи в них розміщалося управління Тернопільської округи. Тут у 1887 році зустрічали спадкоємця престолу архикнязя Рудольфа, який прибув до Тернополя на регіональну етнографічну виставку. Тривалий час

у цьому будинку

діяли штаби військових одиниць, що дислокувалися у місті. Площі судилося бути свідком багатьох історичних подій. Тут у 1878-му освячували хоругву Руської гвардії, ініційованої Головною Руською Радою. Відгомін Лютневої революції і зречення царя у березні 1917-го не оминули Тернополя. Українці з російської армії створили місцеву громаду Українського військового клубу імені гетьмана Полуботка, яка почала українізувати військові підрозділи, де служили українці. Це були паростки армії УНР. У цей час площа стала місцем маніфестацій і мітингів. 55

3 грудня 1918-го тут урочисто освячено перший Подільський полк, який названо іменем Симона Петлюри. Тоді відбувся військовий парад, в якому взяла участь воєнізована сотня тернопільських студентів і гімназистів. Полк відразу вирушив на фронт під Львів. А 21 березня 1921 року на цьому майдані вітали очільника Польської держави Юзефа Пілсудського. У 1940 році старовинний міський майдан назвали площею Свободи, об’єднавши в ній дві площі – Собєського і Домініканську. У часи Західноукраїнської Народної Республіки цей майдан носив ім’я гетьмана Івана Мазепи. Ще однією прикметною рисою цієї міської площі із затишним сквером було те, що її облюбували для встановлення пам’ятників. Першим, 11 листопада 1935-го, тут

відкрито

пам’ятник

Ю. Пілсудському.

На

місці

зруйнованого пам’ятника польському маршалу у часи радянської влади встановили новий – В. Леніну, який, як символ

тоталітарної

системи,

знесли

1990-му.

Планувалося звести на цьому місці монумент на честь незалежної України, але встановили пам’ятник Данилові Галицькому. У 1957 році з того боку, де до площі прилягала зруйнована в час війни, а потім ліквідована вулиця Перля, 56

у новозбудованому приміщенні відкрився Тернопільський медінститут – нині Тернопільський державний університет ім. І. Горбачевського.

ЛІТЕРАТУРА Бліхар Є. Оболоня [Текст] / Є. Бліхар // Вільне життя. – 2005. – 9 квіт. – С. 9. Бойцун Л. Від Гімназіяльної

- до Гетьмана

Сагайдачного [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2007. – 14 лист. – С. 8. Бойцун Л. Від старого міського ринку залишилась лише назва вулиці [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2007. – 28 лист. – С. 8. Бойцун Л. Вулиці міського валу [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2008. – 1 жовт. – С. 19. Бойцун Л. Вулиці Тернополя [Текст] : [історія появи і назви] / Л. Бойцун // Тернопіль : іст. нариси. – Тернопіль : Джура, 2016. – С. 148-179. Бойцун Л. Вулиця Івана Франка як острівець старого Тернополя [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2008. – 19 берез. – С. 19. Бойцун Л. Вулиця Коперника колись називалася Стрілецькою Середньою [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2008. Бойцун Л. Вулиця Перля : історія і сучасність [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2008. – 4 черв. – С. 8. 58

Бойцун Л. Головна в усі часи [Текст] : [вулиця Руська] / Л. Бойцун // Місто. – 2007. – 26 груд. – С. 8. Бойцун Л. Де була колись Камінна гора [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2008. – 21 трав. – С. 19. Бойцун Л. Де ж починалася вулиця Львівська ? / Л. Бойцун // Місто. – 2009. – 4 берез. – С. 14. Бойцун Л. Де стояли колись оборонні вали [Текст] : [історія вулиці Валової] / Л. Бойцун // Місто. – 2008. – 25 черв. – С. 19. Бойцун Л. Де у Тернополі була вулиця Горбата [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2008. – 6 лют. – С. 8. Бойцун Л. З історії вулиці Грушевського [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2007. – 12 груд. – С. 8. Бойцун

Л.

Майдан

Волі

утворився

із

двох

старовинних площ [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2008. – 20 лют. – С. 8. Бойцун Л. Маленькі таємниці давнього Загребелля [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2009. – 15 квіт. – С. 4. Бойцун Л. Мандруючи Загребеллям : між Львівською і Болотною [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2009. – 18 берез. – С. 8.

Бойцун Л. Минуле і сучасне вулиці кардинала Йосифа Сліпого [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2008. – 30 лип. – С. 8. Бойцун Л. На тернопільському Підзамче мешкали майстри і ремісники [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2008. – 17 верес. – С. 19. Бойцун Л. Про річку Рудку і вулицю Над Рудкою [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2008. – 20 серп. – С. 19. Бойцун Л. Путівник вулицями Тернополя [Текст] / Л. Бойцун // «Ї»: незалеж. культуролог. часопис. – Львів, 2010. – № 63. – С. 152-251. Бойцун Л. Мандруючи Загребеллям : між Львівською і Болотною [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2009. – 18 берез. – С. 8. Бойцун Л. Спомин про давні вулиці – Широку, Торговицю й Оболоня [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2008. – 15 жовт. – С. 19. Бойцун Л. У круговерті часу, подій та ідеологій змінювалися назви тернопільських вулиць [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2009. – 4 лют. – С. 14. Бойцун Л. Цей бульвар завжди був центром міста [Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2007. – 31 жовт. – С. 8. 60

Бойцун Л. Як змінювалося Загребелля…[Текст] / Л. Бойцун // Місто. – 2009. – 1 квіт. – С. 14. Вулиця

Гетьмана

Сагайдачного

(Тернопіль)

[Електронний ресурс] // Wikiwand. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим. доступу: http://www.wikiwand.com/, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Перевірено : 12. 11. 2018. Вулиця Князя Острозького – своєрідна пам'ять про його роль в історії нашого міста [Текст] // Місто. – 2008. – 23 січ. – С. 8. Вулиця Кульчицької – як свідок і хранитель минулого [Текст] // Місто. – 2008. – 10 груд. – С. 19. Гулько Я. Вулиця з багатьма назвами [Текст] : [історія вулиці Гетьмана Сагайдачного] / Я. Гулько // Тернопіль вечірній. – 2007. – 3-9 жовт. – С. 16. Гулько Я. Вулиця, з якої почалося місто [Текст] / Я. Гулько // Тернопіль вечірній. – 2008. – 27 лют. – С. 16. Гулько Я. Вулиця, яка загинула і воскресла в іншому місці [Текст] : [вулиця Й. Перля] / Я. Гулько // Тернопіль вечірній. – 2007. – 14-20 лист. – С. 20.

Гулько Я. Вулиця, якій пощастило в пеклі війни [Текст] : [про вулицю Олени Кульчицької] / Я. Гулько // Місто. – 2012. – 7 берез. – С. 19. Гулько Я. Де поділась тихоплинна Рудка [Текст] / Я. Гулько // Тернопіль вечірній. – 2008. – 13-19 лют. – С. 20. Гулько Я. Руська – перша вулиця міста [Текст] / Я. Гулько // Місто. – 2011. – 7 вер. – С. 15. Історія будинків і вулиць Тернополя [Електронний ресурс] // Турклуб Тернопіль : краєзнавство. – Електрон. текст.

та

граф.

дані.

–

Режим.

доступу:

http://www.tourclub.com.ua/, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Перевірено : 12. 11. 2018. Історія однієї з найдавніших вулиць Тернополя: млин та річка Рудка [Електронний ресурс] // Тернопільська липа. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим. доступу: http://lypa.com.ua/, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано : 25.01. 2016. – Перевірено : 12. 11. 2018. Мороз В. Вулиця імені князя, або де гостював Габсбург [Текст] / В. Мороз // Місто. – 2012. – 7 берез. – С. 19. 62

Мороз В. Звідки в Тернополі Руська [Текст] / В. Мороз // 20 хвилин. – 2010. – 7 трав. – С. 18. Мороз В. Коли бульвар Шевченка був вулицею Панською [Текст] / В. Мороз // 20 хвилин. – 2011. – 17 черв. – С. 18. Мороз В. Одна вулиця – вісім назв [Текст] : [історія сучасної вулиці В. Чорновола] / В. Мороз // 20 хвилин. – 2010. – 18 черв. – С. 18. Мороз В. Призабута історія вулиць від стадіону і до ЦУМу [Текст] / В. Мороз // 20 хвилин. – 2011. – 12 серп. – С. 18. Мороз В. Про що розкаже торговиця [Текст] : [історія Старого ринку в Тернополі] / В. Мороз // 20 хвилин. – 2010. – 30 квіт. – С. 18. Мороз В. Тернопільська вулиця у Центрі – життя біля Камінної гори [Текст] / В. Мороз // 20 хвилин. – 2011. – 7 жовт. – С. 18. Мудра Л. Услід за легендами з фотоапаратом [Текст] / Л. Мудра // Місто. – 2011. – 14 груд. – С. 21. Остап'юк М. Історія Заруддя і Нового Світу [Текст] / М. Остап'юк // Свобода. – 2017. – 23 черв. – С. 3.

Остап'юк М. Прогулянка в машині часу-2 [Текст] : [подорож старими вулицями Тернополя] / М. Остап'юк // Тернопіль вечірній. – 2010. – 9 черв. – С. 11. Руська – найперша вулиця Тернополя [Текст] // Невідомий Тернопіль: публіцист. нариси з історії рідного міста / Я. Гулько. – Тернопіль : Терно-граф, 2015. – С. 3538. Савків Л. Є в Тернополі вулиця Острозького [Текст] / Л. Савків // Свобода. – 2003. – 15 квіт. –С. 3. Савків Т. Митрополите, князю, гетьмане! [Текст] : [історія назв вулиць м. Тернополя] / Т. Савків // Наш день. – 2016. – 13-19 квіт. – С. 9. Свередюк У. Вулиця Перля [Текст] / У. Свередюк // Свобода. – 1998. – 31 жовт. Семенів О. Брама у старий Тернопіль [Текст] : [історія вулиць міста] / О. Семенів // RIA плюс. – 2008. – 7 трав. – С. 6. Столяров Тернополя

О. Неймовірна

[Електронний

історія

ресурс]

О.

однієї вулиці Столяров

Тернопіль наживо. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим. доступу: http://ternopillive.com.ua/, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в 64

форматі HTML. – Опубліковано : 22. 02. 2017. – Перевірено: 12. 11. 2018. Сушкевич В. Осінь на вулиці Перля [Текст] / В. Сушкевич // Вільне життя. – 2004. – 20 жовт. – С. 10. Тернопіль [Текст] = Ternopil = Tarnopol : іст. нариси. – Тернопіль : Джура, 2016. – 191 с.

Іменний покажчик Адлєр І. 22 Брюкнер О. 9 Виґживальський Я. 34 Галицький Данило 35, 47 Гжицький В. 17 Гжицький С. 17 Гловінський А. 6 Горький М. 8 Грушевський М. 15 Ґерета І. 10 Ґольд Я. 36 Грабовський О. 41 Дикас Т. 5 Дмитровський І. 36 Завадович Р. 17 Заньковецька М. 21 Калішевський Б. 23 Карабіневич П. 41 Карманський П. 12 Комаровський М. 41 Конорський С. 15 66

Костюшко Т. 16 Крушельницька С. 21, 23, 40 Крушельницький М. 17 Кульчицька О. 22 Курбас Л. 17, 21 Лейблінгер І. 8 Ленін В. 46 Лепкий Б. 21 Лучаківський В. 22, 23 Мазепа І. 46 Маковей О. 12 Малимін І. 33 Маркс К. 4 Маяковський В. 43 Менцинський М. 40 Мишуга О. 40 Мудрий В. 17 Міцкевич А. 4, 5 Невеселий М. 7 Ольшанський А. 42 Острозький К. 19 Перль Й. 29-31 Перль М. 29 67

Пілсудський Ю. 17, 46 Пушкін О. 6 Сарамага Б. 41 Сількевич А. 23 Сліпий Й. 17 Смакула О. 17 Стахевич А. 7 Стецько Я. 4, 17 Стефаник В. 12 Тальовський Т. 34 Тарнавський Я. 36 Фалендиш А. 36 Франко І. 12, 21 Чайківський М. 21 Чубатий М. 17 Шевченко Т. 7 Шептицький А. 8, 44 Шептицький В. 43 Шептицький Л. 43 Шептицький М. 43

ЗМІСТ Від укладача

Бульвар Шевченка

Вулиця Валова

Вулиця Гетьмана Сагайдачного

Вулиця М. Грушевського

Вулиця Камінна

Вулиця Князя Острозького

Вулиця О. Кульчицької

Вулиця Львівська

Вулиця Оболоня

Вулиця Й. Перля

Вулиця Руська

Вулиця Старий Ринок

Вулиця І. Франка

Вулиця А. Шептицького

Майдан Волі

Література

Іменний покажчик