На межі зникнення: 29 рідкісних рослин та тварин України by #tobm

Тернопільська обласна бібліотека для молоді Інформаційно-бібліографічний відділ

На межі зникнення: 29 рідкісних рослин та тварин України

Інформаційний дайджест

Тернопіль, 2020 3

УДК 502 Н 12 На межі зникнення: 29 рідкісних рослин та тварин України: інформ. дайджест / Упр. культури Терноп. облдержадмін.; Терноп. обл. б-ка для молоді ; інформ.бібліогр. від.; уклад. І. Грицишин, І. Зацухна. – Тернопіль: [б.в.], 2020. – 72 с. Тварини та рослини, що нас оточують – це цілий світ, своєрідний та неповний. Усі вони – наші сусіди по планеті, деякі з них ледь виживають в дикій природі, багатьом загрожує цілковите знищення. Дане видання знайомить читачів із рідкісними рослинами і тваринами України. Розраховане на широке коло читачів. Укладачі: І. Грицишин, І. Зацухна Редактор: Т. Федорович Відповідальна за випуск: Л. Гук Дизайн обкладинки: П. Середа Тернопільська обласна бібліотека для молоді, 2020 Адреса: м. Тернопіль, вул. Нечая, 29 Контактні телефони: (0352) 52-64-49, 25-97-05, 25-97-15 https://tobm.org.ua/ E-mail: youthlib@ukr.net 4

Від укладача Українська

флора

та

фауна

славиться

своїм

багатством і різноманіттям. Однак сьогодні, на жаль, багато її представників занесені до Червоної книги і охороняються у національних заповідниках. Це рослини та тварини, що потребують захисту, і насамперед захисту від діяльності людини: полювання, браконьєрства, вирубки лісів, забруднення ґрунтів. Перед тим, як спіймати барвистого метелика чи зірвати квітку, пам’ятайте, що цей вид може вже не відтворитися і ваші діти ніколи не зустрінуть у природі цієї тварини чи комахи. Пропонуємо вирушити у мандрівку Україною, щоб дізнатися про найцікавіші тварини та рослини, овіяні легендами, вельми незвичайні і досить рідкісні не лише для України, але і для усього світу.

КЛАС ТВАРИНИ Афаліна – мешканка Чорного моря

Дельфін афаліна чорноморська (Tursiops truncatus ponticus) нараховує у територіальних водах України не більше 500–1000 особин. Зустрічається навесні та влітку, в зимовий період відпливає до турецьких берегів. Саме цей вид

дельфінів

зустрічається

біля

пляжних

берегів

Джагарлицької затоки. Живе гуртами в кілька десятків особин, іноді збирається у більші зграї. Найбільша швидкість 45–55 км/годину, висота стрибка 5 м. Здатні видавати 6 типів звуків, в частоті від 7 до 170 тис. герц, що нагадують скрипіння іржавих дверей. Тварина дихає 6

повітрям, періодично спливаючи на поверхню. Дзьоб чітко відмежований.

Спинний

плавець

високий, стрункий,

позаду вирізаний у вигляді півмісяця. Грудні плавці широкі. Забарвлення тіла зверху темно-буре, знизу світле, малюнок на боках тіла часто зовсім не виражений. Зуби міцні, конічні. Навесні самка народжує одне дитинча завдовжки до 1 м. Молоком годує довго – часто до півтора року. Дельфіни дуже товариські. Вони тримаються зграями однієї статі або змішаними зграями. Тварини завжди допомагають один одному під час полювання, народження молодняку й хворобах. Така взаємодопомога необхідна для виживання.

Частину

дня

вони

присвячують

грі.

Спілкуються за допомогою свисту і спеціальних звуків. Дотепер невідомо, наскільки складною є мова дельфінів, але, без сумніву, вони розпізнають один одного й добре висловлюватися за допомогою своєї «мови». Афаліну чорноморську можна зустріти протягом року в акваторії Чорного моря, включаючи територіальні води України.

прибережних

зонах

на

мілководді

зустрічальність відносно вища, особливо в весняний і осінній періоди. Влітку найбільші скупчення відмічаються на межі центрального і східного районів моря, біля південного узбережжя Криму. 7

В Україні в 1999 році була прийнята програма «Дельфін», відповідно до якої розроблено та запроваджено заходи щодо охорони і відтворення цих морських ссавців.

Буйвіл – карпатський могіканин

Карпатський буйвіл (Bovidae) водиться в Закарпатській області поблизу румунського кордону. Він належить до так званого середземноморського підвиду буйволів, однак поки що це не підтверджено генетичними дослідженнями. Ця порода має близькі історичні родинні зв’язки з румунським карпатським буйволом. За щонайменше 1500 років, що буйволи мешкають в Карпатах, дана північна популяція добре пристосувалася до місцевих умов життя. Міцні копита, густа шерсть та 8

короткі ноги

зробили буйвола ідеальною робочою

твариною в горах. Карпатський буйвіл менш вибагливий до якості та кількості харчів, ніж будь-яка інша молочна порода

корів,

його

задовольняє

проста,

багата

на

клітковину їжа. Для харчування йому цілком підходять трава, сіно, солома, додаткове ж харчування потрібно тільки в разі необхідності підвищення робочих якостей або поліпшення продукування молока. Зазвичай буйволиця може давати за день до 7 літрів надзвичайно поживного молока, що містить 8% жиру і 6% білків. У літній час буйволи можуть жити поза стійлом або у відкритому стійлі, у зимові місяці їм потрібне закрите приміщення для захисту від снігу та низьких температур. Дорослий буйвіл має чорне хутро і сіру шкіру, молоді особини в основному чорно-бурі. Їхнє хутро досить товсте, а його довжина 10-15 сантиметрів. Копита важкі і добре пристосовані до кам’янистого гірського ґрунту. Компактне та масивне тіло висотою близько 135 см теж якнайкраще адаптоване до гірського клімату. Карпатський буйвіл має роги, що ростуть уздовж шиї і злегка загинаються догори, та можуть бути довжиною до 80 см. Вага особин жіночої статі – до 700 кг, чоловічої – до 850 кг. Тривалість життя карпатських буйволів в середньому складає близько 35 9

років, причому буйволиці здатні народжувати здорове потомство аж до 30 років. Карпатські буйволи чистої породи знаходяться на межі зникнення. Ще якихось 100 років тому в Карпатах були тисячі буйволів. Але з ростом індустріалізації буйвіл став втрачати своє значення в якості робочої сили, і люди почали відмовлятися від утримання цих тварин, що призвело до швидкого зменшення популяції. Буйволи, які залишались, були в основному збережені для виробництва молока, що призвело до найбільшої для породи загрози: в цілях поліпшення доїльних характеристик буйволів на Закарпаття для подальшої селекції була завезена мішана болгарська порода буйволів, отримана шляхом схрещення аутентичних

болгарських

буйволів

індійськими

буйволами Мурра, що в результаті значно забруднило карпатську породу. Відзначимо, що високий інтелект цієї тварини робить неможливим її масове розведення протягом століть буйвола утримували індивідуально.

Бурий ведмідь – хижий житель лісів

Бурий ведмідь є одним з найбільших хижаків на планеті. Разом з тим, є єдиними, хто регулярно споживає як м'ясо, так і рослини. Окрім цього, бурі ведмеді дуже полюбляють мед. Ця тварина є настільки популярною, що посідає чільне місце в міфології та культурі різних народів протягом всієї історії людства. Хоча ведмедів прийнято вважати клишоногими, це не зовсім так. Враження, ніби вони перевалюються з ноги на ногу складається внаслідок того, що при ходьбі вони спираються одночасно на дві праві або ліві лапи. Тільки ведмеді можуть прямо ходити на задніх лапах, як людина, 11

повністю ставлячи всю стопу на землю. Попри свою незграбність та повільність, вони мають дуже швидку реакцію, а на коротких дистанціях можуть бігти зі швидкістю до 55 км/год. Окрім

цього,

ведмеді

вважаються

одними

найрозумніших тварин. Вони мають хорошу пам'ять та подобу логічного мислення. Щоб заплутати сліди, ці тварини можуть ходити задом наперед чи кругами, а щоб знешкодити капкан, кидають до нього каміння або палиці. Також ведмеді одні з небагатьох представників фауни, які бачать кольорові картинки і мають дуже розвинений слух та нюх. Так, ведмідь може почути дзижчання бджіл за 5 км, а запах меду – на відстані 8-9 км. Ведмідь став першим видом, занесеним до Червоної книги України за поданням громадськості (у 2003 р., завдяки зусиллям івано-франківської Асоціації «Наш Дім»). Але за роки, які минули з того часу, Україна не вживала жодних реальних заходів для його охорони. На сьогодні близько двох сотень бурих ведмедів живе в Закарпатській та Івано-Франківській областях, ще 50 – у Львівській, у Чернівецькій області залишилося близько 20 тварин цього виду.

Повір’я про ведмедя. Якщо у південних народів царем звірів вважався лев, то у слов’ян царем звірів, безперечно, був

ведмідь.

полювання.

Він Однак

господарем

лісу, покровителем

найпопулярнішим

слов’янській

міфології була ведмедиця та її зв’язок із сузір’ям Великої і Малої Ведмедиць, Полярною зорею, Світовим Деревом і весною. Ці сузір’я символізують Богинь Рожаниць – Ладу і Лелю. Здатність ведмедя впадати в зимову сплячку (на Здвиження)

пробуджуватися

навесні

(Масляна,

Комоїдиця або Благовіщення) породила уявлення про нього як аналог умираючого і воскресаючого Бога. З ним у багатьох народів пов’язаний культурний герой, предок, родоначальник, засновник традицій, тотем.

Глушець – пернатий лісовий красень

Глушець або глухар (Tetrao urogallus) – вид птахів роду тетеруків, один із найбільших птахів Українських Карпат. Назва птаха походить від слова «глухий» і це не збіг. Такими самці стають тільки навесні. Пісня самців під час токування складається з двох частин: під час першої частини птах все чує, а під час другої частини (називається «точіння») самець не чує нічого навколо! Тобто глухне. На жаль, це робить його беззахисним перед браконьєрами: в цей момент людина з рушницею може підійти ближче, щоб не промахнутися. У деяких країнах цього птаха називають 14

«лісова курка» або «лісовий кінь», за характерне «цокання» під час пісні. Найвідоміший «ритуал» глушців – токування. Це особлива поведінка самців, коли вони приваблюють самку: співають, стрибають, б’ються. Побачити його можна в квітні. Самці прилітають на токовище напередодні ввечері, обирають «своє» дерево, ночують на ньому, і близько 4 ранку, ще до сходу сонця, будять ліс своїми піснями. Інші птахи починають співати тільки за 15-20 хвилин після глушців. Стан української популяції глухаря катастрофічний. Внаслідок численних атак браконьєрів цих птахів с кожним роком стає все менше, не рятує від винищення навіть статус «заповідної зони». На сьогодні збереглося лише кілька токовищ, але чисельність кожного з них не перевищує 10-15 особин, тобто генофонд даного виду в Україні поступово вироджується. Цю ситуацію міг би врятувати

штучний

обмін

самцями

між

різними

токовищами, але птахи так звикають до старих місць проживання, що на новій території взагалі відмовляються розмножуватись. Глушець занесений до Червоної книги України

(2009),

також

охороняється

Бернською

Конвенцією про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі. 15

Горностай – мініатюрний хижак

Горностай (Mustela erminea L.) – це маленька пухнаста та прудка тваринка з красивим хутром, яке влітку стає коричнево-жовтувато-сірим, а взимку – білим. Горностаї стали жертвами модної індустрії – з їхнього щільного і м’якого хутра і досі виготовляють шуби. Горностай – вельми рухома та спритна тварина. Його рухи швидкі, але трохи метушливі. На полюванні за добу він проходить до 15 км, взимку – в середньому 3 км. По снігу переміщається стрибками до 50 см довжиною, обома задніми лапами відштовхуючись від землі. Він відмінно плаває і легко вилазить на дерева. Переслідуваний 16

ворогом, часто відсиджується на дереві до тих пір, поки небезпека не мине. Зазвичай мовчазний, але у збудженому стані голосно стрекоче, може цвірінькати, шипіти і навіть гавкати. В Україні ці милі тваринки під охороною держави, їх включено до Червоної книги України, і полювання на них заборонене навіть з метою дослідження.

Дрохва – фенікс козацького степу

Дрохва (Otis tarda) – це наймасивніший птах із усіх європейських представників. Дрохва – гніздовий, частково осідлий птах степової та лісостепової зон. Гніздиться на відкритих

ділянках

степу,

солончаках

із

бідною 17

рослинністю, іноді на хлібних полях, але завжди у віддалених від людини місцях. Птах вражає своїми розмірами

якоюсь

своєрідною,

непримітною,

але

пам’ятною красою. Хто хоч раз із близької відстані бачив зграю дрохв на випасі, ніколи не забуде це дивовижне видовище. Останні 50 років на території України катастрофічно зникає східноєвропейська популяція дрохви та місця її гніздування. Що призводить до порушення природного балансу біорізноманітності, значно збіднює фауну регіонів країни. Сьогодні дрохва занесена в Європейський Червоний список і Червону книгу України як зникаючий вид, хоча колись була дуже поширена у природі. За даними дослідників, східноєвропейська популяція дрохви до 1975 року гніздилася у 18 областях України, але вже з 1985 року –

лише на території семи областей. Нині чисельність

дрохви у степовій частині Лівобережної України в гніздовий період складає приблизно 440-620 особин, на решті території країни –

приблизно 70-100 особин.

Першим активним втручанням у процес репродукції дрохви став порятунок кладок, приречених на загибель під час

механізованих

польових

робіт.

Багато

учених

вважають, що порятунок яєць дрохви, із яких у штучних 18

умовах виводять і вирощують пташенят для репатріації та розведення дрохви для інтродукції в природне середовище – найбільш дієва стратегія збереження цієї птиці в сучасних екологічних умовах.

Емпуза смугаста – побожна хижачка

Емпуза смугаста (Empusa fasciata) один із рідкісних видів комах, занесених до Червоної книги України. Довжина тіла 47-66 мм. Тіло дуже видовжене, зеленуватожовте

або

сірувато-коричневе.

Голова

помітним,

направленим вперед конічним виростом. Передня поверхня цього виросту відбиває сонячне світло, що допомагає у приманюванні здобичі. 19

цій

комасі

незвичне

все:

зовнішній

вигляд,

можливості, стиль полювання, розмноження. Ні для кого не секрет, що самки богомолів справжні канібали, оскільки під час спарювання вони з'їдають верхню частину тулуба самця. Незвичайне терпіння, блискавична реакція, голова, що вільно повертається

на всі боки, і передні лапи з

гострими зазублинами роблять цих ненажер чудовими мисливцями. Емпузи смугасті теплолюбні і мешкають переважно у тропіках і субтропіках. Для України цей вид богомолів рідкісний і зустрічається лише на півдні країни, в Одеській області.

Незвичайна

вертикальна

поза

богомола

піднятими вгору, немов у благанні, передніми лапами, породили чимало повір'їв. У багатьох культурах до цих своєрідних істот ставилися з обережністю і повагою. Повір'я про емпузу. Стародавні греки приписували богомолові пророчі таланти і називали цих комах «мантіс», тобто «провісник, пророк». У деяких країнах Європи комахам досі приписують магічну силу. В Італії, наприклад, переконані, що людина може захворіти від погляду богомола, а на Сардинії до нього не торкаються, щоб не сталося біди. У воїнів Японії богомол був символом відваги і жорстокості, тому його зображення наносили на 20

зброю, а у народі його побоювалися як провісника смерті. Адже звуки, що видають богомоли, схожі на цокання годинника.

Китайці ставляться до жуків з повагою, у

традиційному бойовому мистецтві ушу є навіть стійка, що нагадує готового до нападу богомола. Знахарі Китаю досі використовують комах для приготування цілющої настоянки від багатьох недуг.

Жовта чапля – найяскравіший птах у міфології

Жовта

чапля

(Ardeola

ralloides)

–

один

із

найяскравіших птахів України. Свою назву чапля отримала за костюм жовто-охристого кольору. Особливо красивими 21

вони стають у шлюбний період: на потилиці з'являється чубок з довгого білого пір'я з чорною облямівкою. Цей птах знаходиться на межі зникнення і занесений до Червоної книги України. Під час міграції колонії жовтої чаплі можна зустріти майже на всіх водоймах півдня України. Птахи ведуть нічний спосіб життя: вдень відпочивають, а з настанням сутінків виходять на полювання. Свою здобич (рибу, жаб і комах) підстерігають у заростях очерету або чагарника. Повір'я про жовту чаплю. Для багатьох народів чаплі є божествами, героями і тотемним предками. З ними пов'язують ріст, життя, добробут, свободу, натхнення і пророцтво. Талісмани-обереги цього птаха популярні у європейській і у східній традиціях: складно уявити китайський будинок без фігурки або зображення чаплі. У Китаї

їй

надають

особливого

значення

навіть

споруджують вівтарі. В

Україні

цього

птаха

можна

побачити

на

зрошувальних полях Одеської області, у пониззі Дунаю, Дністра і Дніпра, на півдні Запорізької області (східна частина

озера

Сиваш),

Дунайському

біосферному

заповіднику. 22

Жук-олень – найвойовничіший вегетаріанець

У фауні України немає більш відомого жука, ніж жуколень

(Lucanus

cervus

Linnaeus).

Це

найбільший

представник ряду Твердокрилих у фауні України і його не можливо сплутати з будь-якою іншою комахою. На території України цей рогач зустрічається у центральних, східних і північних областях. Селиться він у старих деревах і пеньках у дібровах або широколистяних лісах. Дорослі комахи живуть всього 3–4 тижні. Жук-олень свого часу був поширений у дубових лісах Європи, Близького Сходу і Північної Африки, але сьогодні цей вид занесений до Червоної книги багатьох країн, у 23

тому числі й України. унікального

виду

Причиною зникнення цього комах

безвідповідальна

лісогосподарська діяльність людини – зменшення площ старовікових

дібров,

перебування

жука,

які та

природними

обробка

лісових

місцями масивів

пестицидами. На жаль, для рубок в першу чергу обирають найбільші дерева, не лишаючи старих дубів з дуплами. Не останню роль у скороченні чисельності жука-оленя відіграють

колекціонери,

які

збирають

жуків

до

аматорських колекцій або й просто заради цікавості. Повір'я про жука-оленя. У народі вірили, що жук виростає до розмірів людської долоні, душить своїми рогами курчат і п'є їхню кров. У середньовічній Європі вважали, що ночами жуки літають над селами, тримаючи у рогах палаючий вуглик і кидають його на солом'яні дахи будинків. У Стародавньому Єгипті голову жука носили на шиї як амулет. Своє прізвисько жук отримав за схожість «головного убору» з оленячими рогами. Але насправді це не роги, а рухливі верхні щелепи, що розрослися, самці використовують їх у поєдинках. Незважаючи на войовничий

вигляді

непримеренну

вдачу,

свій

жук

–

вегетаріанець і харчується лише соком дерев або молодих пагонів. 24

деяких

країнах

Європи

чеканили

монети

із

зображенням комахи, художники писали картини. Жукуоленю встановлені пам'ятники у Японії, Великобританії, Англії, у Гонконгу і на острові Суматра.

Загадкова сова сипуха

В Україні сипуха – вкрай рідкісна, переважно осіла сова, єдиний вид роду і родини у фауні нашої країни, представлений підвидом Tyto alba guttata. Зареєстрований на гніздуванні в західних і центральних областях України, а також на півночі Одещини. У негніздовий період може з’являтися в інших регіонах країни. Зареєстровані кочівлі 25

на значні відстані, наприклад, у м. Ніжині Чернігівської області була виявлена особина, закільцьована в Німеччині. Сипуху найчастіше вдається побачити поблизу населених пунктів, де птахи гніздяться в затишних нішах занедбаних будівель, під дахами господарських споруд і на дзвіницях, рідше – в дуплах старих дубів чи лип. Цікавий факт: сипуха може літати майже безшумно. Це дозволяє їй чути найтонші звуки, які подає її здобич – гризуни, що ховаються в густій рослинності, тоді як птах пролітає на висоті до трьох метрів над поверхнею. Сьогодні в Україні, на жаль, є тенденція до зменшення чисельності сипухи, що зумовлено зменшенням кількості придатних для гніздування місць, загибеллю птахів у суворі багатосніжні зими, збідненням кормової бази, застосуванням отрутохімікатів у сільському господарстві та загибеллю на дорогах. Птах охороняється Червоною книгою України (статус – зникаючий), а також Бернською та Вашингтонською конвенціями.

Зубр – найбільший бик, який програв битву з людиною

Зубр (Bison bonasus) найбільший ссавець материкової Європи. Колись цей вид населяв ліси і відкриті місцини від Піренейського півострова до Західного Сибіру, Англію і Скандинавію.

Його

драматична

історія

якнайкраще

відбиває трагічні сторінки взаємодії людини і природи. Втім у більшості європейських країн він був настільки швидко винищений, що в пам’яті цих народів, їхній культурі не залишилося навіть згадок про цього велетня.

На сьогодні в Україні мешкає приблизно 200 зубрів. Окремі популяції збереглися на Волині, Вінниччині, Київщині, Сумщині та в Карпатах. Зубри тримаються невеликими родинами або стадами (до

особин).

Старі

самці

живуть

поодинці,

приєднуючись до гурту лише під час гону. Зубр живиться травою, листям, пагонами й гілками дерев та чагарників, корою, а також добре їсть сіно. В Україні їх можна побачити у національному парку «Сколівські бескиди», адже

саме

там

науковці

займаються

відродженням

популяції цього виду ще з 2005 року. На сьогодні зубрів у парку понад 30 особин. Живуть вони в природі, проте працівники парку їх доглядають та підгодовують, бо традиційно зубри здійснювали значні міграції, щоб прогодувати себе, а тут ведуть здебільшого осілий спосіб життя. Легенда про зубра. Одного разу воєвода Драгош побачив цього величного гіганта, зібрав загін і рушив по слідах тварини. Так бик і привів його до красивих багатих земель на березі річки, ці землі Драгош назвав Молдовою і залишився там правити. Цікавий факт: для молдаван зубр – символ, який пов'язує минуле, сьогодення і майбутнє народу. 28

Кінь Пржевальського – останній дикий кінь на планеті

Кінь Пржевальського (Equus ferus przewalskii) – це єдиний дикий кінь, що живе сьогодні. Тварина цього виду виділяється серед сьогоднішніх порід міцною будовою тіла і є останньою сполучною ланкою з первинною формою коня. На жаль, його можна зустріти тільки в зоопарках і заповідниках. У наші дні ці особини відіграють важливу роль у збереженні й інтродукції коней у первинні місця існування.

Кінь Пржевальського вважається предком домашніх коней, але деякі дослідники припускають, що вони обидві походять від спільного виду – тарпану, який нині вже є вимерлим,

їхній

подальший

розвиток

відбувався

абсолютно незалежно один від одного. В

Україні

коней

Пржевальського

розводять

заповіднику Асканія-Нова. У 1998 році 20 коней завезли на територію Чорнобильської зони відчуження. Тут популяція живе самостійно без людського втручання. Станом на 2005 рік кількість цих тварин у зоні відчуження перевищувала 75 голів. Вчені зазначили, що умови зони відчуження є дуже комфортними для проживання цього виду коней.

Красуня з цінним хутром - норка європейська

Норка європейська (Mustela lutreola) – хижий звір невеликих розмірів з блискучим і густим хутром рудуватокоричневого або каштанового кольору. Її тіло гнучке і видовжене, трохи приплюснуте згори. Лапи тварини короткі, пальці з’єднуються плавальними перетинками. Хвіст довгий, становить третю частину довжини тіла. Розмір звірка становить від 30 до 40 см, вага приблизно 600-800 грам. Живуть норки в природі майже 6 років, в неволі близько 12. Цікавий факт: ходить норка, мовби підстрибуючи. Норки переміщаються не тільки по суші, а й по дну 31

водойми. Без повітря під водою вони можуть перебувати без всякої для себе шкоди до 3-х хвилин. Норка ще один «напівзниклий» житель нашої фауни. Орієнтовно, в Україні мешкає лише 200-300 особин європейської норки. У Житомирській області чисельність виду за останні 50 років скоротилася вчетверо. У 1987 році в пониззі Дністра мешкало 60 норок, а у 2000 році – лише близько 10. Норка європейська занесена до Червоної книги у 1996 році. З тієї пори, за даними вчених, чисельність звірка стабілізувалася, проте популяція не зростає. Останнім часом мисливці нібито перестали винищувати норку європейську через доступне і легке полювання на норку американську

із

більш

цінним

хутром.

Основними

проблемами і причинами зниження чисельності особин є полювання, забруднення води, втрата місць проживання та наявність конкуренції з норкою американською. На жаль, майбутнє європейської норки досить невизначене.

Милий вухань - їжак вухатий

Їжак вухатий (Hemiechinus auritus) – невелика комахоїдна тварина, спина якої вкрита довгими голками. Веде нічний спосіб життя. Взимку їжаки впадають у сплячку. Відрізняються від інших їжаків дуже довгими вухами, які за розміром, можуть перевищувати половину довжини всієї голови. Звірятко

при

зустрічі

хижаками

більше

покладається на швидкість своїх ніг, ніж на голки. Маючи прекрасний слух, воно безпомилково реагує на наближення ворога і намагається максимально швидко сховатися в найближчому укритті.

Ці милі їжачки мають статус зникаючих, і якщо ви їх зустріли – вважайте себе щасливцем. Експерти вважають, що на території України їх лише кілька десятків особин. За останні 20 років вухатих їжачків зустрічали тільки раз у дикій природі – в околицях Луганська. Цей вид стрімко зникає через руйнування степових екосистем, у яких водиться.

Мисливець-одинак – тхір степовий

Тхір степовий (Mustela eversmanni) – це хижак з родини куницевих, їх родичами є ласка, горностай, соболь, куниця, борсук та ін. Тхір був одомашнений дуже давно, більше двох тисячоліть тому. Степовий тхір розміром до 52-56 см в довжину при масі тіла до 2 кг. Довжина хвоста 34

дорослих особин становить 18 см. У степового тхора довга, шерсть коричневого кольору, а крізь таке хутро видно щільну підпушку – додатковий волосяний покрив більш світлого тону. Кінцівки, хвіст або його кінчик мають темне забарвлення. На мордочці добре помітні темні плями, які називають маскою. Цікавий факт: помахуючи хвостом тхір степовий дає зрозуміти, що він задоволений і щасливий, а шиплячий тхір степовий з розпушеним хвостом попереджає, що чіпати його не треба: він злий і може вкусити. Цей вид занесено до Червоної книги з позначкою «зникаючий». Раніше поширений по всій території Україні, тхір наразі майже вимер. П’ятдесят років тому на території нашої держави мешкало близько 30 тисяч особин. Основними землеробське

причинами освоєння

зменшення залишків

чисельностi

цілини

масове

винищення ховрахів. Тварину

охороняють

на

території

державних

заповідників «Асканія-Нова», Дунайський, Луганський, Український степовий, Кримський, Чорноморський і в національних парках Азово-Сиваський та «Меотида».

Рись – найпильніший хижак

Рись (Lynx lynx) – хижак родини котячих. Ще донедавна ця красива тварина була поширена по всій Європі, але сьогодні носить статус «рідкісна», і занесена до Червоної книги. В Україні налічують близько 350–400 особин. Необмежене полювання та вирубування лісів призвели до того, що вид трапляється лише в нечисельних лісових районах. Рись довго була бажаним мисливським трофеєм, оскільки її плямисте хутро високо цінувалося на хутровому ринку. Вид занесено до Червоної книги України, також рись охороняється Червоним списком МСОП, CITES та Бернською конвенцією.

Побачити рись у природі складно, оскільки вона дуже потайлива і обережна, на полювання виходить у темний час доби. Ця дика кішка відіграє велику роль в екосистемі, полюючи у першу чергу на хворих і ослаблених тварин. Людей не боїться, але обходить стороною. До речі, поширене переконання, що рись нападає на свою жертву з дерева, це міф. Ця тварина-тотем, яка символізує гостроту зору, безмовність і таємничість. Сьогодні рись можна побачити у Черемському природному Рівненському заповіднику Поліському

заповіднику природному «Горгани»

(Волинська заповіднику,

область), Природному

(Івано-Франківська

заповіднику

(Житомирська

область), область),

Карпатському заповіднику. Повір'я про рись. На честь тварини назвали сузір'я у секторі Рака, вважаючи, що крихітні зірки можна побачити лише рисячими очима. У Стародавній Греції вірили,

що бурштин

скандинавській

міфології

застиглою на

сечею

колісниці,

звіра. У запряженій

кішками, схожими на рись, їздила Богиня Любові. У 17 столітті в Італії вчені створили Академію рисі, щоб шукати правду і боротися проти релігійності і забобонів. До речі, сам Галілей був членом цієї Академії і носив символ із зображенням рисі, що роздирає Цербера кігтями. 37

Рожевий пелікан – найжертовніший батько серед пернатих

Рожевий пелікан (Pelecanus onocrotalus) – птах із родини

пеліканових.

Пелікани

мають

своєрідну

зовнішність, їх легко впізнати за величезним дзьобом, що разів у п'ять більший за голову. Цей дзьоб і мішок під ним (до речі, через нього птах і отримав свою назву: «пеліка» по-грецьки «мішок») надають птахові такий незвичний вигляд. Пір'я дорослого птаха біле з рожевим відтінком. Колонії рожевих пеліканів є незвичайним і чарівним видовищем.

Ці

досить

великі

птахи

привітні

доброзичливі, звичайно, якщо не турбувати їх під час гніздування. Дуже цікаво спостерігати за колективною 38

риболовлею птахів, коли вони шикуються півколом, ляскають крилами по воді і дзьобами витісняють рибу на мілководдя. В Україні рожевого пелікана можна побачити в Дунайському біосферному заповідник (Одеська область), Національному

парку

«Білобережжя

Святослава»

(Миколаївська область), у Херсонській області. Повір'я про пелікана. В Індії вірили, що птахи допомагали бідним рибалкам ловити рибу. Мусульмани шанують пеліканів як священних, оскільки, згідно з переказами, пернаті брали участь у будівництві храмів у Мецці. Існує така легенда про рожевого пелікана. Одного разу самка пелікана вбила своїх дітей, а самець повернув їх до життя і, розірвавши собі груди дзьобом, годував пташенят кров'ю. До цього дня пелікан, що годує пташенят, є символом самовідданої батьківської любові.

Смугастий красень – кіт лісовий

Кіт лісовий (Felis silvestris) – справжній витривалий мисливець, який вполює здобич і витримає люті морози. Також він відрізняється від свійського кота більшими розмірами (довжина тіла до 90 см) і відносно коротким хвостом. Лісові коти – індивідуалісти, що живуть поодиноко і об'єднуються тільки на період спарювання. Лісовий кіт непогано плаває, але у воду лізе неохоче, навіть коли його переслідують. Він відмінний мисливець і може годинами прочекати над лісовою стежкою, щоб з дерева напасти на жертву. В його раціон входять миші і полівки, птахи, зайці і навіть дитинчата косуль, домашніх кіз. 40

Популяція котів зменшується кожного року (зараз в Україні їх 400–500 особин) і все через масову вирубку листяних лісів, зокрема, дібров. Також тварини часто гинуть під час полювання та у браконьєрських пастках. В Україні кіт лісовий найбільше поширений на Закарпатті (Виноградівський, Берегівський, Воловецький, Тячівський, Перечинський райони. Живе він переважно у глухих дубових, дубово-грабових, букових і мішаних лісах.

Степова лисичка – корсак

Лисиця корсак (Vulpes corsac) – ссавець роду лисиць. За зовнішнім виглядом корсак нагадує звичайну лисицю, хоча він значно менший за останню розмірами, трохи 41

нижчий, має дещо видовжений тулуб і відносно короткий та не дуже пухнастий хвіст. Його довжина складає половину довжини тулуба – у тварини, що вільно стоїть, він досягає землі. Корсак віддає перевагу цілинним ділянкам. Він майстерно ловить гризунів, рептилій, зайців, молодих бабаків, полюбляє комах і майже не вживає рослинної їжі. Цікавий факт: нора корсака має досить великі розміри для такої маленької тварини, приблизно 2,5 метра, а також має кілька виходів. Наприкінці XIX століття хутро цієї тваринки мало великий попит. На міжнародний ринок щорічно надходило близько 200 тисяч шкур, а в ряді регіонів Центральної Азії та Забайкалля серед місцевого населення вони виконували функцію грошей. Чисельність популяції зазнає значних коливань і може протягом року змінюватися у 10 разів. Такі різкі зміни залежать від кількості гризунів й інфекційних захворювань. В Україні степова лисиця внесена до Червоної книги, її можна побачити лише в Луганській області.

Форель – пошановувачка кришталевої чистоти і прохолоди

Форель (Salmo trutta fario L.) – надзвичайно цінна риба родини лососевих. Ця риба – справжнє джерело корисних жирів, тому дорого цінується у всьому світі. Водиться форель не тільки у прохолодних водах Норвегії, а й в Україні. Риба любить чисті гірські річки та озера, яких так багато у Карпатах. Наприклад, у верхів'ях Прута ця риба єдина. Повнісінько її і у мальовничому озері Синевир, от тільки виловлювати її тут суворо заборонено. В Україні форель можна побачити в річках, озерах і спеціальних

форелевих

господарствах

Закарпаття

та

Прикарпаття. 43

Легенда про форель. У кримських татар є легенда про Золоту Форель, дочку царя підводного світу. Одного разу бідний хлопець зловив чарівну рибу з чистого золота і випустив її за умови, що будуть виконані його три бажання. Так він отримав багато золота, став ханом і піднявся на небеса, щоб правити усім світом. Але Аллах вказав жадібному смертному його місце і зробив простим бідняком, як і колись. Цікавий факт: у старій Європі форель могли ловити лише королі та князі, а у Венеції на бенкеті делікатес подавався на спеціальному святковому блюді, і йому відводилося особливе місце на столі.

Хохуля – непримітний звірок, який пережив величезних мамонтів

Хохуля звичайна (Desmana moschata L.) – вид ссавців із родини кротові. Цей непомітний звірок є живим свідком мамонтів. Близький родич кротів і їжаків у ході еволюції чудово пристосувався до життя у воді. Ще сто років тому хохулі були поширені у світі. В Україні вони жили у заплавних водоймах басейнів

річок Південний Буг,

Середній і Нижній Дніпро, нижній Дністер і у долинах Сіверського

Дінця.

Сьогодні

чисельність

виду

не

перевищує 300 особин. Сьогодні в Україні збереглася лише одна популяція з 300–500 особин – у районі р. Сейм. Основними причинами зменшення їх чисельності є браконьєрство, знищення місць 45

мешкання внаслідок діяльності людини і порушення гідрологічного режиму водойм через катаклізми. Саме тому хохуля перебуває під охороною: в Україні – Червоної книги, у світі – Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи. Легенда про хохулю. Коли козаки брали турецьку фортецю, одного з них сильно поранили. Довго він лежав на землі і мучився від спеки і нестерпної спраги. Ніхто не захотів йому допомогти: ні вовк, ні ворон. Тільки маленька хохуля прикотила воїну бочечку води. На знак подяки козак хотів зірвати звірку конвалії, але зміг лише провести по них рукою. Тоді він вирішив погладити рятівника, але дотягнувся лише до його хвоста, залишивши на ньому аромат квітів. З тих пір хвіст хохулі пахне конваліями. Цікавий факт: наші предки дуже цінували шкурку цього звірка. У давні часи використовували навіть хвостик тварини: клали його у скриню з шубами, щоб уберегти від молі.

Чорний лелека – найсумніший птах

Чорний лелека є одним із найзагадковіших і найменш вивчених птахів фауни України. Для гніздування цей птах обирає глухі закутки старих лісів, сусідства з людиною уникає, а при зустрічі намагається якнайшвидше утекти. Чорний лелека (Ciconia nigra) за розмірами дещо менший від білого. Довжина тіла становить 95-100 см, розмах крил – 185 – 205 см, маса – близько 3 кг. Оперення у

дорослого

птаха

переважно

чорне

зеленим

пурпуровим металічним полиском. Дзьоб, ноги, горло, шкіра довкола очей і вуздечка – яскраво червоні.

Ці птахи з кожним роком все рідше і рідше зустрічається у природі. В Україні чисельність виду не перевищує 400–450 пар. В Україну лелеки прилітають навесні і селяться у старих лісах поблизу водойм і боліт. Вони влаштовують величезні гнізда на деревах, на висоті до 20 метрів. У природних умовах деякі птахи мали вік по 15-18 років. У неволі зареєстровано випадок, коли птах прожив 30 років. Чорного лелеку можна побачити: у старих лісах і на луках поблизу водойм. Більшість птахів гніздиться в природних заповідниках «Єланецький степ» (Миколаївська область),

«Горгани»

(Івано-Франківська

область),

Поліський заповідник (Житомирська область), Дунайський біосферний заповідник (Одеська область). Легенда про чорного лелеку. Жили два брати: молодший був чесний і працьовитий, а старший – злий і ледачий. Коли до старшого брата прилетів лелека, той прогнав його, а молодший зрадів гостю і облаштував йому місце на даху свого будинку. З тих пір справи у молодшого пішли на лад, а старшому ні в чому не щастило. Від заздрості він підпалив вночі будинок молодшого брата. Сім'ю і деякі пожитки вдалося врятувати завдяки птахам. Але лелеченятам не судилося вижити у вогні. Від 48

горя втрати пернаті батьки назавжди почорніли. З тих пір чорні лелеки тримаються подалі від людей. КЛАС РОСЛИНИ

Біблійна квітка, що горить і не згорає – ясенець білий

Ясенець

білий

(Dictamnus

albus)

–

рідкісна

багаторічна рослина родини Рутових. Народна назва – неопалима купина. Її листя нагадує листя ясена, звідси й назва – ясенець білий. Насправді квіти мають переважно рожевий колір різних відтінків, однак зустрічаються й види ясенця з білими квітками. 49

У природі вони ростуть переважно у світлих лісах, на узліссях,

серед

чагарників

або

на

кам’янистих

трав’янистих схилах. Рослини добре почуваються як на повному сонці, так і в затінку, надаючи перевагу сухим місцям, особливо насиченим вапняком. Цвіте ясенець у червні-липні, а в серпні вже достигають його плодикоробочки з насінням. Ясенець – отруйна рослина, проте в народній медицині його використовували як антиспазмолітик, як протиревматичний і протигельмінтний засіб. А в Південній Європі і на Кавказі з квіток готують ароматичну воду і застосовують її як нешкідливий засіб для збереження свіжості шкіри обличчя. Та найбільше відома купина незвичайною властивістю горіти і не згорати. На стеблах і листках рослини є дрібнесенькі пухирці, які виділяють ефір. Сонячного безвітряного дня цього ефіру виділяється дуже багато, тож якщо запалити біля рослини вогонь, ефір спалахує. І здається, що кущ палає. Ефір швидко згорає, а рослина залишається неушкодженою. Цей південно-середньоєвропейський вид в Україні росте переважно на Подільській височині та в Карпатах, а також на Закарпатті й Північно-Західному Причорномор’ї. Відтак найчастіше його можна побачити у Житомирській, Івано-Франківській,

Тернопільській,

Закарпатській, 50

Чернівецькій, Хмельницькій, Вінницькій, Одеській та Миколаївській областях. Охороняють

рідкісну

рослину

природному

заповіднику «Медобори», Національному природному парку «Подільські Товтри», регіональному ландшафтному парку «Дністровський каньйон», низці заказників та пам’яток природи, де заборонено руйнувати екотопи, збирати рослини і заготовляти насіння. Окрім того, ясенець,

метою

його

поширення,

вирощують

Національному ботанічному саду ім. М. М. Гришка, Кам’янець-Подільському ботанічному саду та ботанічному саду Львівського національного університету ім. І. Франка. Легенда про неопалиму купину. У Старому Заповіті згадується власне ця здатність неопалимої купини. Йдеться про епізод, коли Мойсей підійшов до куща, щоб розгадати загадку дивної рослини, і сам Господь Бог заговорив до нього з охопленого полум'ям куща, закликаючи вивести народ Ізраїлю з Єгипту у Землю Обітовану. Назву «Неопалима купина» має й ікона Божої Матері з Сином на руках. Саме з Неопалимою купиною порівнюють і Діву Марію. Купина горить і не згорає – Діва народжує і перебуває дівою, яка народилася на грішній землі, але є вічно Пречистою. 51

«Квітка щастя» - дикий тюльпан

Дикий тюльпан (Tulipa) – рідкісна рослина, занесена до Червоної книги. Цвіте він на початку і всередині квітня. Від

звичайного

розмірами.

Поміж

тюльпана

відрізняється

бордовими

дикими

меншими тюльпанами

трапляються й білі, жовті, світло-рожеві, білі в горошок, але такі квітки – справжня рідкість. Вважається, що батьківщиною тюльпанів є Персія, а перші письмові згадки про цю квітку з’явилися в ХІ-ХІІ століттях в рукописній Біблії. У древніх літературних персидських творах цю квітку називали «дюльбаш», бо так на Сході називався головний убір, який формою нагадував цю квітку. Саме перси окультурили дикий тюльпан, і звідти він поширився по Малій і Середній Азії. 52

В Україні є декілька місць, де ростуть ці чарівні квіти. Всього за тридцять кілометрів від Львова, у заплаві між річками Дністер і Рибниця, є унікальне місце — долина диких тюльпанів. За кілька десятків метрів від міжнародної траси

Львів – Чоп, біля села Надітичі

Миколаївського району теж можна потрапити у справжню казку, де на одному квадратному метрі з’являються з-під землі тендітні бордові квіточки з похиленими додолу голівками. У долинах диких тюльпанів ви маєте змогу подивитись, якими ж були вони ще тисячу років тому. Шкода, що цвітуть вони дуже мало – якихось два тижні. Легенда про дикий тюльпан. Один персидський поет писав, що ця «красива квітка не має запаху, як павич – пісень, проте тюльпан прославився чудовими пелюстками, а павич – незвичайним пір’ям». Як і багато інших квіток, тюльпан теж має свою легенду, і вона розповідає про те, що саме в бутончику тюльпана знаходиться щастя, але ніхто не міг до нього добратися, оскільки бутон не розкривався. Та все ж одного разу цю квіточку взяв до рук маленький хлопчик і тюльпан сам розкрився. Чиста дитяча душа, безтурботне щастя і сміх дитини відкрили бутон… 53

Квітка, що навіює сон - сон-трава

Сон-трава (Pulsatilla) – це багаторічна рослина з родини Жовтецевих, яка має прямостоячі, добре опушені стебла до 40 сантиметрів заввишки, які при цвітінні значно подовжуються,

несучи

розетку

трьох

зрощених

підставами листків. Сон-трава – одна з найчарівніших ранньовесняних лісових рослин. Її великі лілово-рожеві квітки-дзвоники прикрашають соснові та мішані ліси. Через красу квіти й страждають – їх нещадно зривають. Одні – щоб продати, інші – щоб милуватися букетом удома, треті – щоб пересадити до власного садка. Багато видів сон-трави (Сон кримський, Сон великий, Сон лучний (чорніючий), Сон розкритий, Сон Шерфеля 54

(білий) занесені до списків зникаючих і рідкісних рослин – Червоної книги України. З рослиною пов’язано дуже багато легенд та переказів. Одна з них – давньоруська – стверджує, що квітка здатна навіювати сон. Це легенда про ледачих ченців, в яких хитрий біс, переодягнувшись в воїна, кидав нишком сон-траву, блукаючи по храму. Впавши на вбрання монаха квітка тут же занурювала його в сон. Ченці забували про молитви і служби, а нечесті святкували перемогу і знущалися тим часом над світом. Є у сон-трави ще одне легендарна назва – простріл. Пов’язане воно з такою

казкою:

запримітив

один

архангелів,

що

ховається і корчить йому пики за волохатими кущиками сон-трави різна нечeсть. Розлютився архангел, узяв та метнув в кожен кущ гучну стрілу і зборов нечисту силу. З тих пір обходить вона простріл стороною, боїться і наближатися. Так і повелося в народі повір’я, якщо покласти квітку сон-трави під голову – можна побачити віщий сон.

Перший слід весни - шафран Гейфеля

Шафран Гейфеля (Crocus heuffelianus) – багаторічна рослина родини Півникових. Вид названий на честь ботаніка XIX сторіччя Йогана Гейфеля. У народі ці прекрасні квіти називають також маслянками, серенками або брандушками. Поширені крокуси в південних та східних Карпатах, на Балканах. В Україні квітка поширена також у Прикарпатті, Прут-Дністровському межиріччі, на Поділлі. Проте є місця, де можна побачити навіть квітучі поля крокусів.

Так,

унікальному

селі

Колочава,

яке 56

розташоване в долині річки Тереблі на Закарпатті, шафран Гейфеля щовесни милує око буйним цвітінням. Життя квітки недовговічне – всього два-три тижні, залежно від погоди. Зазвичай перші квіти в «Долині Крокусів» з’являються наприкінці березня і рясно цвітуть до кінця квітня.

Квіти

весняного

крокуса

з’являються

на

невеликому квітконосі раніше, ніж встигає розвинутися листя, щойно ґрунт прогрівся під першими променями сонця. Через коротке стебло здається, що вони виходять безпосередньо із бульбоцибулин, це дуже красиво. Колочаву щороку відвідують тисячі туристів, щоб побачити

дивовижну

Долину

крокусів.

Місцевість

вважається найекологічнішим куточком Закарпаття і входить до складу національного природного парку «Синевир». До слова, шафран Гейфеля називають ще квіткою Місяця. Вважається, що період вегетації рослини залежить від фаз нічного небесного світила: що більше місячних днів, то швидше вона розвивається. Серед

причин

зменшення

чисельності

крокусів

екологи називають переважно так званий людський фактор: зривання квітів на букети, викопування їх для пересадження на присадибні ділянки та продаж. Особливо це поширено в місцевостях неподалік від населених пунктів, де люди бувають найчастіше. Ці території 57

витоптуються, а з часом зникають і квіти, бо збирачі часто виривають рослини разом з бульбоцибулиною, щоб ті довше не в’янули. А ми залюбки їх купуємо, аби посадити у себе на ділянці, часто не задумуючись про шкоду і штрафи за продаж та придбання рослин, занесених до Червоної книги.

Попелюшка серед орхідей – зозулині черевички

Зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.) – рослина з родини Орхідних. Зозулині черевички – одна з найкрасивіших орхідей флори України. Основна 58

прикраса цієї орхідеї – велика дуже здута губа (одна із пелюсток) жовтого кольору з червоними цяточками всередині. Стебло заввишки 15-20 см, з короткими волосками. Зацвітає ця чарівна орхідея лише на 16-17-й рік. Ростуть «черевички» у світлих листяних і мішаних лісах, на узліссях, у чагарниках, на вапнякових ґрунтах. Попелюшка серед орхідей скромна та невибаглива. Не любить занадто вологих та занадто сухих місць, досить морозостійка, не потребує занадто яскравого сонця. Її єдиний природний захист від травоїдних тварин – їдкий, неприємний на смак, але не отруйний сік. Але перед людиною тендітні зозулині черевички беззахисні. Красиву незвичну квітку активно зривають на букети. Чисельність їх з кожним роком зменшується в усьому світі. Першими забили на сполох швейцарці. Ще 1878 року вони занесли Зозулині черевички до переліку рослин, що охороняються державою. І це перший представник родини Орхідних, взятий під охорону. Зараз зозулині черевички справжні охороняють в усіх країнах Європи. В Червону книгу України цей вид занесений у 1980 році. Легенда про зозулині черевички. Вважалось, що золотаві черевички, які нагадують квітку цієї орхідеї, 59

носила богиня весни, кохання і краси Венера. Одного разу вона загубила черевичок. Там, де він упав на землю, виросла ця квітка, саме тому її ще називають «Венерин черевичок».

Рододендрони – червона рута українських Карпат

Рододендрон (Rhododendron) – рід рослин родини вересових. Слово «рододендрон» перекладається з грецької як «дерево-троянда». Насправді ці рослини поширені майже по всій земній кулі і налічують близько 600 різних

видів. Білий, жовтий, рожевий… з дрібними суцвіттями та із квітами більше 20 см у діаметрі. Та в українських Карпатах цвіте особливий вид. Він дуже рідкісний і занесений до Червоної книги. Побачити ці квіти у всій красі щастить далеко не всім. Треба потрапити у той самий момент. Це трапляється після перших літніх ночей, коли ранковий туман вкриває гори. Зникаючи із світанковими променями молодого сонця, він залишає між трав

крихітні

ніжно-рожеві

зірочки.

То

починають

розпускатись квіти рододендрону. З кожним червневим ранком їх стає все більше. Аж поки найвищі карпатські узгір’я не вкриються дивовижним квітучим килимом. Поки не приберуться у найкрасивіші наряди щорічного свята природи – цвітіння Червоної рути, як називають цю рослину місцеві жителі. Легенда про червону руту. У старій українській легенді розповідається про квітку, яка лише раз на десять років зацвітає червоним кольором. І коли котра дівчина знайде квітку й подарує юнакові, той буде завжди кохати її, ніколи не зрадить. Побачити цвітіння рододендрону миртолистого можна на гірських схилах масивів Чорногори, Мармарошу і Свидівця, що знаходяться під охороною Карпатського 61

біосферного заповідника. Подорожуючі, які відвідають ці заповідні території у червні, будуть вражені дивовижною красою яскраво-червоного килиму з цвіту цієї дивовижної високогірної рослини.

Тис ягідний – дерево, що дивує і лікує

Тис ягідний (Taxus baccata L.) – хвойне вічнозелене дерево (або великий кущ) родини тисових. Унікальна рослина, яку в народі ще називають «негний-дерево». Тривалість життя ягідного тиса – 4000 років! У природних умовах тис дає перше насіння лише на 70–120-му році життя. Деревина тисових дуже цінна: має гарну текстуру, добре полірується, стійка до гниття. В’язкість деревини 62

зробила тис найкращим матеріалом при будівництві кораблів. У давні часи з тиса виготовляли високоякісні луки та майже повністю винищили тис через його деревину, яка має сильні бактерицидні властивості – вона вбиває

шкідливі

мікроорганізми,

які

повітрі.

Побутувала думка, що хата, у якій хоча б стельові балки зроблені з тиса, надійно захищена від хвороботворних інфекцій, що надзвичайно цінувалося з огляду на масові епідемії. Тисова деревина використовувалась для оздоблення княжих і королівських палаців, тому тис ще називали королівським

деревом.

За

народними

переказами,

закарпатці, обороняючи Хустський замок від хана Гірея, застосували тисові гарматні ядра. Завдяки міцності та пружності вони використовувались по багато разів, сіючи смерть у стані завойовників. У ХХ столітті вчені навчились виділяти з цього дерева алкалоїд таксол, який виявився ефективним під час лікування злоякісних пухлин. Сьогодні кількість дерев стрімко скорочується, тис занесений до Червоної книги України. На території України тис ягідний природно росте лише в Карпатах та в Криму, в культурі – у дендраріях та в інших декоративних насадженнях по всій Україні. 63

В тому, що тис ягідний потребує цілковитої охорони, і не тільки в заповідниках і заказниках, переконувати зайво. Це третинний релікт нашої флори, який ще багато може прислужитися науці. Водночас тис — це й духовне багатство народу, його пам’ять, збережена в легенді, пісні, в найменні найбільшої притоки Дунаю Тиси, яка починає свою далеку путь у наших Карпатах.

Література 1. Бокотей А. Лісовий схимник [Текст] : [про найзагадковішого птаха, занесеного до Червоної книги – чорного лелеку] / А. Бокотей // Колосок. – 2011. – № 12. – С. 18-23. 2. Бокотей А. Чорний лелека в українських Карпатах [Текст] / А. Бокотей // Біологія і хімія в школі. – 2006. – № 5. – С. 44. 3. Браун М. Тварини, про яких варто дізнатися : унікальні, дивовижні, рідкісні [Текст] / М. Браун. – Харків : Vivat, 2018. – 49 с. 4. Брати по розуму живуть в океані [Текст] // Світогляд. – 2010. – № 4. – С. 22-26. 5. Дикі тюльпани живуть лише два тижні [Електронний ресурс] // Високий замок. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://wz.lviv.ua/news/, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 19.04.2018. – Перевірено: 1.07.2020. 6. Владика Р. «Не зривай первоцвіти!» [Текст] / Р. Владика // Початкова школа. – 2016. – № 5. – С. 10-14. 7. Когутич Т. Рододендрон — не червона рута, але шукати його таки варто! / Т. Когутич [Електронний ресурс] // Укрінформ : Регіони. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Перевірено: 1.07.2020. 65

8. Лис корсак [Електронний ресурс] // Дика природа: сайт про красу природи. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: http://aroundnature.info/uk/, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Перевірено: 1.07.2020. 9. Лисиця степова, або лис корсак [Електронний ресурс] // Зооклуб. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://zooclub.org.ua/ua/psovye/, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 24.02.2019. – Перевірено: 1.07.2020. 10. На межі вимирання. Які тварини можуть зникнути в Україні [Електронний ресурс] // НВ Україна : події. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://nv.ua/ukr/ukraine/events, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 24.03.2018. – Перевірено: 1.07.2020. 11. Невідома Україна: 11 рідкісних представників фауни [Електронний ресурс] // Іgotoworld.com. Україна. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://ua.igotoworld.com/ua/article, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Перевірено: 1.07.2020. 12. Немикіна В. Унікальні тварини України: хто вони і як їх оберігають? / В. Немикіна // [Електронний ресурс] // Надзвичайна ситуація. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://ns-plus.com.ua/, вільний. – Загол. із 66

тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. –Перевірено: 1.07.2020. 13. Норка європейська [Електронний ресурс] // Дика природа: сайт про красу природи. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: http://aroundnature.info/, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. –Перевірено: 1.07.2020. 14. Парнікоза І. Ю. Зубр в українській культурі: складний шлях та невизначений фінал [Текст] / І. Ю. Парнікоза // Країна знань. – 2013. – № 3-4. – С. 42-44, 48. 15. Парнікоза І. Ю. Рік зубра в Україні [Текст] / І. Ю. Парнікоза // Країна знань. – 2009. – № 9-10. – С. 32-36. 16. 15 тварин України, яких ми можемо більше не зустріти в природі [Електронний ресурс] // Волинські новини: перше інформаційне агентство. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://www.volynnews.com/messages/, вільний. – Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 4.10.2017. – Перевірено: 1.07.2020. 17. Рослини в міфах та легендах [Текст] / К. В. Киричишина, В. О. Рідкодубська, О. О. Семенів, В. М. Куньєва. – Тернопіль: Навч. кн. – Богдан, 2012. – 173 с. 18. Ревуцька Л. Фенікс козацького степу [Текст] : [дрохва – проблеми збереження виду] / Л. Ревуцька // Країна знань. – 2011. – № 9-10. – С. 31-36.

19. Рослинні дива [Текст] : [цікаві факти про рослини] // Позакласний час. – 2015. – № 5. – С. 14-15. 20. Світ навколо нас. Дикі тварини [Текст] : фотоенциклопедія / уклад. Д. С. Турбаніст. – Київ : КРИСТАЛ БУК, 2019. – 47 с. 21. Скуратівський В. Закарпатські могікани [Текст] : [буйволи] / В. Скуратівський // Наука і культура. Україна. Щорічник. – К., 1988. – Вип. 22. – С. 293-297. 22. Ступчук Л. Уже зацвітає сон-трава [Електронний ресурс] / Л. Ступчук // День. – Електрон. текст. та граф. дані. – Режим доступу: https://m.day.kyiv.ua/uk/article/, вільний. Загол. із тит. екрану. – Текст на екрані: укр. мовою. – Текст в форматі HTML. – Опубліковано: 4.10.2017. – Перевірено: 1.07.2020. 23. Таємниці рослинного світу : дивовижні факти з життя рослин [Текст] / ред. Ю. В. Жиронкіна. – Донецьк : БАО, 2006. – 271 с. 24. Тварини – національні символи країн світу [Текст] // Позакласний час. – 2014. – № 10. – С. 54-55. 25. Тварини Червоної книги [Текст] / А. П. Федоренко [та ін.]. – Київ : Урожай, 1990. – 204 с. 26. Ханачкова П. Міфи й упередження про тварин [Текст] / П. Ханачкова ; худож. Л. Дао. – Харків : Ранок, 2018. – 37 с. 27. Фодор С. С. Екзоти Карпат [Текст] / С. С. Фодор, В. К. Терлецький, Я. Д. Гладун. – Ужгород : Карпати, 1982. – 114 с. 68

28. Червона книга України : вони чекають на нашу допомогу : наук.-попул. вид. [Текст] / упоряд. О. Ю. Шапаренко, С. О. Шапаренко. – Харків : Торсінг, 2002. – 335 с. 29. Червона книга Українських Карпат : тваринний світ [Текст] / ред. О. Ю. Мателешко, Л. А. Потіш. – Ужгород : Карпати, 2011. – 334 с. 30. Черняк В. М. Рідкісні та зникаючі рослини Тернопільщини з Червоної книги України [Текст] / В. М. Черняк, Г. Б. Синиця. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2008. – 221 с. 31. Шморгун Є. Дивосил – зілля [Текст] : оповідання про рідкісні рослини : для мол. і серед. шк. віку / Є. Шморгун. – Київ : Веселка, 1980. – 111 с. 32. Шот М. Де спалахує неопалима купина та шумить степова ковила [Текст] / М. Шот // Вільне життя. − 2014. −13 черв. − С. 5.

Зміст Від укладача КЛАС ТВАРИНИ Афаліна – мешканка Чорного моря Буйвіл – карпатський могіканин Бурий ведмідь – хижий житель лісів Глушець – пернатий лісовий красень Горностай – мініатюрний хижак Дрохва – фенікс козацького степу Емпуза смугаста – побожна хижачка Жовта чапля – найяскравіший птах у міфології Жук-олень – найвойовничіший вегетаріанець Загадкова сова сипуха Зубр – найбільший бик, який програв битву з людиною Кінь Пржевальського – останній дикий кінь на планеті Красуня з цінним хутром – норка європейська Милий вухань - їжак вухатий Мисливець-одинак – тхір степовий Рись – найпильніший хижак Рожевий пелікан – найжертовніший батько серед пернатих Смугастий красень – кіт лісовий Степова лисичка – корсак Форель – пошановувачка кришталевої чистоти і прохолоди Хохуля – непримітний звірок, який пережив величезних мамонтів Чорний лелека – найсумніший птах КЛАС РОСЛИНИ Біблійна квітка, що горить і не згорає – ясенець білий

3 4 6 9 12 14 15 17 19 21 23 25 27 29 31 32 34 36 38 39 41 43 45 47 70

«Квітка щастя» - дикий тюльпан Квітка, що навіює сон - сон-трава Перший слід весни - шафран Гейфеля Попелюшка серед орхідей – зозулині черевички Рододендрони – червона рута українських Карпат Тис ягідний – дерево, що дивує і лікує

50 52 54 56 58 60

Алфавітний покажчик Афаліна чорноморська 4,25 Буйвіл 21,25 Ведмідь бурий 10,12,16,20,25,29 Глушець 11,16,25,29 Горностай 10,16,25 Дрохва 18,25 Емпуза смугаста 11 Жук-олень 11,16,25 Зозулині черевички справжні 17 Зубр 11,12, 14, 15,25 Їжак вухатий 10,16,20.25 Кінь Пржевальського 25 Кіт лісовий 10,16,25 Корсак 8,9,25 Лелека чорний 1,2,10,11,16,25 Норка європейська 13,25 Пелікан рожевий 7,25 Рись 10,25,29 Рододендрон 7,31 Сипуха 10,25 Сон розкритий 22,25 72

Тис ягідний 23,27 Тхір степовий 3,25 Тюльпан 5,25 Форель 28 Хохуля 3,11,12,25 Чапля жовта 11,25 Шафран Гейфеля 6,27 Ясинець білий 17,19,30,32