АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ by United Nations Development Programme in Ukraine

(ПРОЕКТ)

АЛЬТЕРНАТИВНА ДОПОВІДЬ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ПО ВИКОНАННЮ УКРАЇНОЮ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ВСІХ ФОРМ ДИСКРИМІНАЦІЇ ЩОДО ЖІНОК (VIII ПЕРІОДИЧНА ДОПОВІДЬ)

Підготована мережею жіночих та правозахисних організацій за ініціативи Гендерної стратегічної платформи Україна, 2016

Альтернативну доповідь про виконання Україною Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок підготували 14 неурядових жіночих та дослідних організацій, що спеціалізуються на дотриманні прав жінок в Україні. Підготовку Доповіді ініціювала група українських неурядових жіночих організацій – членкинь Гендерної стратегічної платформи. Організація-ініціатор звіту, Гендерна стратегічна платформа об’єднує 48 жіночих та правозахисних неурядових організацій та була утворена в кінці 2010 року з метою протидії негативним тенденціям у сфері прав людини-жінок, що визначились на той час. Підготовку й подання Доповіді координує Київський інститут гендерних досліджень, що працює в сфері протидії дискримінації жінок з 1999 року.

Редакційна група з підготовки Доповіді: Yevgeniia Lutsenko, Centre for Social and Gender Research, yevlu@ukr.net, yevlu88@gmail.com Julia Strebkova, Ukrainian Center of Gender Education NTUU»KPI», strebkova@i.ua Marfa Skoryk, Kyiv Gender Studies Institute, kgsi.org@gmail.com

ЗМІСТ Перелік експертів та організацій – виконавиць звіту

......................................

Перелік прийнятих скорочень .............................................................................

00 00

Огляд виконання статей Конвенції та Заключних зауважень Комітету CEDAW.................................................................................................................... 00 СТАТТЯ 2 та Відповідь на Заключні зауваження # 18-19........................................ 00 СТАТТЯ 3 та Відповідь на Заключні зауваження # 20-21........................................ 00 СТАТТЯ 4 та Відповідь на Заключні зауваження # 22-23........................................ 00 СТАТТЯ 5 та Відповідь на Заключні зауваження # 24-25........................................ 00 СТАТТЯ 6 та Відповідь на Заключні зауваження # 26-27, # 28-29, # 30-31,................ 00 СТАТТЯ 7 та Відповідь на Заключні зауваження # 32-33........................................ 00 СТАТТЯ 8 ................................................................................................................. 00 СТАТТЯ 10 ............................................................................................................... 00 СТАТТЯ 11 та Відповідь на Заключні зауваження # 34-35 та # 36-37.......................... 00 СТАТТЯ 12 та Відповідь на Заключні зауваження # 38-39........................................ 00 СТАТТЯ 13 ............................................................................................................... 00 СТАТТЯ 14................................................................................................................ 00 СТАТТЯ 16 та Відповідь на Заключні зауваження # 40-41........................................ 00 Відповідь на Заключні зауваження # 42-43 ............................................................ 00 Додатки

..............................................................................................................

Перелік експертів та організацій – виконавиць звіту Halyna Skarga, Union Rural Women Ukraine Ievgeniia Lutsenko, Center for Social and Gender Studies Kateryna Borozdina, International Organization La Strada Lidia Kozub, Center for Development of Democracy Lidiya Gonyukova, Center for Development of Democracy Marfa Skoryk, Kyiv Gender Studies Institute Oksana Yarosh, Women's Consortium of Ukraine Olesia Briazgunova, Youth Committee of the Confederation of Free Trade Unions of Ukraine Tetyana Doronina, Ukrainian Network of Gender Education Centres Nataliia Isaieva, «Legalife-Ukraine» Svitlana Moroz, Charity organisation «Club «Svitanok» - Representing the Ukrainian network of people living with HIV Ola Ponomareva, Charity organisation «Club «Svitanok» - Representing the Ukrainian network of people living with HIV Natasha Pedchenko, Ukrainian Assembly of Youth, and Kyiv Gender Studies Institute Irene Fedorovych, Coalition for combating discrimination in Ukraine, and Social Action

Перелік прийнятих скорочень НУО неурядова організація ЦОВВ Центральний орган виконавчої влади МСП Міністерство соціальної політики України Мінсоцполітики Міністерство соціальної політики України МВС Міністерство внутрішніх справ України МОН Міністерство освіти і науки України ДССУ Державна служба статистики України Держстат Державна служба статистики України ЦВК Центральна виборча комісія ВРУ Верховна Рада України КМУ Кабінет Міністрів України Мінсімямолодьспорту Міністерство України у справах сім”ї, молоді та спорту МФО міжфракційне депутатське об’єднання ВНЗ вищий навчальний заклад НАНУ Національна академія наук України НДІ науково дослідний Інститут НГМ Національний гендерний механізмМОМ Міжнародна органінація з міграції ПРООН Програма розвитку ООН ВПО внутрішньо переміщені особи ЗМІ засоби масової інформації GGGR The Global Gender Gap Report

Вступна частина Ознайомившись із Заключними зауваженнями Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок (Україна), з державною Доповіддю про виконання Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок в Україні, (Восьма періодична доповідь), представленою громадськості 2014 року, жіночі громадські організації, відповідно до статті 18 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, підготували та подають Альтернативну доповідь про виконання Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок в Україні (VIII періодична доповідь). При підготовці цього документу автори керувались Заключними зауваженнями Комітету та Статтями 1 – 16 Конвенції, а також доступними їм статистичними й дослідницькими матеріалами, що візуалізували стан справ із недискримінацією жінок у сферах дії Конвенції, та основних проблемних областей, визначених Заключними зауваженнями. З огляду на різницю років – Державна доповідь подана 2014 року, а Альтернативна доповідь ґрунтується на експертизі та статистичних матеріалах, актуальних по травень 2016 року, у останній доповнено та подано суттєву інформацію за період, який державна доповіді була не в змозі охопити. Урядова VIII Періодична доповідь, представлена для розгляду на 66-й сесії Комітету сфокусована переважно на періоді 2010-2013 рр., який є важливим. На той час був чинним Уряд екс-президента Віктора Януковича, скинутого внаслідок Революції гідності. Тоді як політика недискримінації за ознакою статі чинного Уряду становить не менший інтерес, та є навіть більш важливою. Нинішня Україна взяла курс на активне реформування, що заторкує всі сфери життя жінок. Стан справ у реформованих сферах з погляду забезпечення інтересів жінок, а також дотримання позицій рівності у розроблюваних реформах, як і включення дій в інтересах жінок, є дуже важливим, бо закладе правові норми на великий відтинок майбутнього. Комітет повинен мати можливість отримати додаткову інформацію щодо цієї ситуації, щоб мати змогу поставити відповідні питання Уряду та сформулювати належні рекомендації. Структуру цієї Доповіді складають вступна та основна частини. Основна частина містить: І частина - постатейний огляд діяльності держави Україна у сфері забезпечення прав жінок, відповідно відповідно до Статей 1 – 16 (ЧАСТИНИ I – IV) Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Огляд не містить відповідей за Статтею 9, та Статтею 15 так як порушення прав жінок за ними для України не спостерігалося. Всього висвітлено тринадцять статей. Постатейний огляд також містить відповіді й коментарі неурядових організацій на ті Заключні зауваження Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок, Україна, зроблені на Сорок п’ятій сесії Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок, 18 січня – 5 лютого 2010 року, які відповідають темі кожної зі статей Конвенції, або конкретизують їх. Доповідь також містить Додатки, куди уміщені статистичні відомості, дослідницькі матеріали, законодавчі та інші документи, що не ввійшли в текст Доповіді, але роблять її положення доказовими.

СТАТТЯ 2 Держави-сторони засуджують дискримінацію щодо жінок в усіх її формах, погоджуються негайно всіма відповідними заходами здійснювати політику ліквідації дискримінації щодо жінок... Відповідь на Заключні зауваження # 18-19, Про необхідність укріпити Національний механізм з гендерної рівності За період Доповіді політика і заходи з недискримінації жінок в Україні зіткнулися з серйозним викликом: з політичним опортунізмом з боку попереднього Уряду, і з нестачею інституційної спроможності держави здійснювати необхідні заходи. У період з 2010 і до кінця 2013 року було фактично зруйновано національний механізм забезпечення гендерної рівності, уповноважений на ведення політики рівності, через адміністративну реформу.1 Через 5 місяців Указом Президента від 6 квітня 2011 р. його функції були частково передані Міністерству соціальної політики. Але питання рівності в МСП почали регулювати лише через рік, коли з 1-го листопада 2011 р. у ньому нарешті з’явився відповідний департамент (тепер Департамент сімейної, гендерної політики та протидії торгівлі людьми, де є відділи гендерної політики; протидії торгівлі людьми; запобігання домашньому насильству). Однак і на жаль, передача повноважень щодо гендерної політики по галузеві виконавчій вертикалі від одного міністерства до іншого повноцінно здійснена так і не була. Станом на 2012 рік адміністративна реформа не була завершена, її другий етап, пов’язаний із реформою управління місцевого рівня, розпочатий не був. Вертикальна структура управління від Мінсоцполітики до обласних та районних державних адміністрацій була фактично відсутня. Так, на 2011 рік відповідальні за реалізацію Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей...» відділи на місцях отримували вказівки з трьох різних ЦОВВ, Міністерства соціальної політики, Міністерства освіти, молоді та спорту і Державної служби молоді та спорту України. Це призводило до втрат кадрового потенціалу (службовців Мінсім’ямолодьспорту, відповідальних за гендерну політику на місцях), а також матеріальної бази (регіональних гендерних ресурсних центрів, тощо). У наслідку, на початок 2014 року інституційний механізм став ще слабкішим, порівняно із попередніми, оскільки реформа нарешті дійшла до районів.2 Консультаційні структури, що трималися на громадській ініціативі, збереглися довше. Продовжували діяти біля 10 гендерних ресурсних та 20 гендерних освітніх центрів, різного рівня підпорядкування та форм юридичної реєстрації. Але, якщо станом на 2012 рік в 16 регіонах України при обласних державних адміністраціях ще працювали радники голів з гендерних питань (а також були створені й діяли Експертні ради з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознаками статі) при головах обласних державних адміністрацій),3 то Указ Президента „Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 9 грудня 2010 р. 1

http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:YByZITwNHGIJ:www.helsinki.org.ua/index.php%3 Fid%3D1398060713%26w%3D+&cd=2&hl=uk&ct=clnk&gl=ua 3 http://www.center.gov.ua/pres-tsentr/materiali/item/761%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D1%97-

на час написання доповіді в місцевих органах виконавчої влади інститут радників вже був відсутній. Зараз розпочато й триває повільне відновлення дорадчих органів з питань рівності жінок і чоловіків. Відновлена Експертна рада з питань протидії дискримінації за ознакою статі.4 Продовжує існувати консультативно-дорадчий орган - Міжвідомча рада з питань сім'ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, попередження насильства в сім'ї та протидії торгівлі людьми (підпорядкована КМУ). Крім них при Мінсоцполітики створено Міжвідомчу робочу групу щодо запровадження гендерно-орієнтованого бюджетування. Робоча група з питань політики гендерної рівності створена і існує при Міністерстві науки та освіти. При обох Міністерствах працюють радники з гендерних питань (на громадських засадах). До мінусів треба віднести консультативно-дорадчий статус даних органів, що не заміняють здійснення державою політики у сфері рівності. Ще однією проблемою є повна відсутність аналітичного забезпечення державної гендерної політики. Працюючий з 1991 року Державний інститут розвитку сім’ї та молоді, державна науково-дослідна установа в підпорядкуванні Мінсім’ямолодьспорту, що довгий час виконував експертну й дослідницьку роботу для потреб державної гендерної політики, у зв’язку з його перепорядкуванням та зміною керівництва у 2010 році перепрофілював свою діяльність. Дослідницької та методичної робот в галузі гендеру Інститут більше не вів. Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики України гендерних досліджень не веде, та відповідних фахівців у своїй структурі не має. На час дії доповіді, експертну й дослідницьку роботу з гендерних питань здійснювати практично нікому. Тому поширена практика розробки державних документів у галузі рівності, як Державна програма, передбачає запрошення фахівця для написання тексту, із наступним узгодженням із членкинями жіночих організацій, з якими співпрацює МСП. Системну роботу з підготовки питань рівності жінок цей підхід виключає. Підготовані таким чином документи суб’єктивні і є мало дієвими. Певним субститутом відсутньої виконавчої влади у цей період спрацював апарат Уповноваженого із прав людини, який з 2010 року зазнав посилення. В офісі Уповноваженого був призначений окремий Представник уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності. В його офісі було створено спеціальне Управління з цих питань, включно з відділом з недискримінації, в якому, в свою чергу, працює сектор з гендерної рівності (штат сектора – 1 особа). Водночас, офіс Уповноваженого, і відповідно його Представник не мали повноважень законодавчої ініціативи і своєю діяльністю ніяк не могли замінити здійснення реальної політики у цій галузі, тим паче за умов, коли держава політики щодо рівності не вела. Це робило діяльність офісу Уповноваженого багато в чому „фасадною”, бо по факту вона мало впливала на становлення рівності в країні, навіть за політичної волі Уповноваженого цієї рівності досягти. Ще однією складовою ситуації з Національним гендерним механізмом є %D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8-%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BC%D1%83%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%96 4 Про Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі. Наказ Міністерства соціальної політики України від 08.06.2012 р. № 345 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://mlsp.kmu.gov.ua/labour/control/uk/publish/article;jsessionid=1D346A03DC0EAB946AD998096819183 E? art_id=143284&cat_id=102037

інституалізація антигендерних ініціатив. Рухи, що діють під гаслами „знищення гендерної ідеології”, як „ворожої до дітей та сім’ї”, мають серйозні представництва серед депутатського корпусу („просімейні” міжфракційні об’єднання Верховної ради України; окремі обласні ради); членство в консультаційних органах при ЦОВВ (Міністерства освіти і науки України; Національної комісії по захисту суспільної моралі); в освітніх та наукових установах. Мімікруючи під про-сімейну політику, ці рухи організовували та проводили Парламентські слухання з питань сім’ї й протидії „гендерній ідеології”; громадські обговорення про загрози гендерної політики в обласних радах. 2016 року цю діяльність інституалізували, створивши спеціальний офіс Урядового уповноваженого з питань сім'ї, підпорядкованого Кабміну, з апаратом та повноваженнями. Через протести жіночих5 та інших правозахисних організацій рішення було відмінене у серпні ц.р. Висновок – Рекомендації Комітету # 18 не 19 не виконані.

3. 4. 5.

Рекомендації від НУО: Штат профільного відділу МСП (5 осіб) недостатній для покладених на відділ задач, і потребує розширення. Кваліфікація співробітників відділу недостатня для виконання покладених на МСП функцій з розробки і здійснення гендерної політики. Підпорядкування відділу МСП утруднює виконання ним міжсекторальних координаційних функцій, тому бажано розглянути можливість змінити його підпорядкування. Створити відділ аналізу гендерної політики в НДІ праці. Відновити роботу з підготовки радників з прав людини та гендерних питань. Відновити постійне навчання та підвищення кваліфікації державних службовців, відповідальних за дотримання прав жінок та рівність їх можливостей з чоловіками. Розглянути можливість проходження ними дистанційного, та он-лайн навчання, передбачивши обов’язкову сертифікацію.

Додаток 1. Приклад недостатньої ефективності Офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

http://www.la-strada.org.ua/ucp_mod_news_list_show_572.html

Громадський моніторинг діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в напрямку захисту прав жінок, впровадження гендерної рівності, протидії торгівлі людьми та насильства в сім’ї, зроблений 2012 року, повідомляв про невисоку ефективність офісу Уповноваженого і в разі порушення прав і свобод людини і громадянина в індивідуальних випадках.6 Експерти повідомляють, що у відповідь на скаргу громадянки Д. на дискримінацію за ознакою статі у зв’язку із дискримінаційним висловом Міністра освіти і науки, молоді та спорту України Табачника Д.В.7 Офіс Уповноваженого відповів, що «оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості» і тому «для вжиття заходів реагування Уповноваженого з прав людини… немає правових підстав».8 На скаргу громадянки Л. з приводу широкого розповсюдження гендерно-дискримінаційної реклами Офіс Уповноваженого відповів, що «Уповноважений з прав людини не наділений повноваженнями для безпосереднього вирішення порушених питань».9 Додаток 2: Новий уповноважений з питань сім'ї вважає, що геї знищують світ, http://www.pravda.com.ua/news/2016/03/7/7101370/ Додаток 3: Відкритий лист громадських організацій щодо необхідності ліквідації посади Урядового уповноваженого з питань сім’ї, http://www.lastrada.org.ua/ucp_mod_news_list_show_572.html Додаток 4. Приклад недостатньої ефективності Офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Громадський моніторинг діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в напрямку захисту прав жінок, впровадження гендерної рівності, протидії торгівлі людьми та насильства в сім’ї, зроблений 2012 року, повідомляв про невисоку ефективність офісу Уповноваженого і в разі порушення прав і свобод людини і громадянина в індивідуальних випадках.10 Експерти повідомляють, що у відповідь на скаргу громадянки Д. на дискримінацію за ознакою статі у зв’язку із дискримінаційним висловом Міністра освіти і науки, молоді та спорту України Табачника Д.В.11 Офіс Уповноваженого відповів, що «оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості» і тому «для вжиття заходів реагування Уповноваженого з прав людини… немає правових підстав».12 На скаргу 6

http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:SswSFCHCuEJ:library.khpg.org/files/docs/1347027978.pdf+&cd=1&hl=uk&ct=clnk&gl=ua 7 http://www.pravda.com.ua/news/2012/05/17/6964716/ 8 Відповідь Уповноваженого та письмовий дозвіл на її використання в моніторинговій діяльності Центру «Ла Страда – Україна» був надісланий гр. Д. до Центру «Ла Страда – Україна». Вхідний номер – В/Х 436 від 22.08.2012 р. 9 Відповідь Уповноваженого та письмовий дозвіл на її використання в моніторинговій діяльності Центру «Ла Страда – Україна» був надісланий гр. Л. до Центру «Ла Страда – Україна». Вхідний номер – В/Х 435 від 22.08. 2012 р. 10 http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:SswSFCHCuEJ:library.khpg.org/files/docs/1347027978.pdf+&cd=1&hl=uk&ct=clnk&gl=ua 11 http://www.pravda.com.ua/news/2012/05/17/6964716/ 12 Відповідь Уповноваженого та письмовий дозвіл на її використання в моніторинговій діяльності Центру «Ла Страда – Україна» був надісланий гр. Д. до Центру «Ла Страда – Україна». Вхідний номер

громадянки Л. з приводу широкого розповсюдження гендерно-дискримінаційної реклами Офіс Уповноваженого відповів, що «Уповноважений з прав людини не наділений повноваженнями для безпосереднього вирішення порушених питань».13

– В/Х 436 від 22.08.2012 р. 13 Відповідь Уповноваженого та письмовий дозвіл на її використання в моніторинговій діяльності Центру «Ла Страда – Україна» був надісланий гр. Л. до Центру «Ла Страда – Україна». Вхідний номер – В/Х 435 від 22.08. 2012 р.

СТАТТЯ 3 Держави-учасниці вживають в усіх галузях, і, зокрема в політичній, соціальній, економічній і культурній, всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, для забезпечення всебічного розвитку і прогресу жінок, з тим, щоб гарантувати їм здійснення і користування правами людини і основними свободами на основі рівності з чоловіками. Заключні зауваження # 20-21 Про завершення Державної програми з рівності та її оцінку На 2010 рік припинила дію попередня «Державна програма з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року». Незалежну оцінку її ефективності здійснила одна з найдавніших жіночих НУО, Жіночий консорціум України. Програму було оцінено якдекларативну і з невизначеними критеріями оцінювання її заходів, а до позитиву віднесли сам факт її прийняття як свого роду гарантій того що в цей складний період в державній політиці досягнення рівних прав все ж лишається керівним принципом. Наступна Державна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року [4] була розроблена ще в 2010 р., але не затверджена ні 2011, ні 2012 року через руйнування інституційного механізму і відсутність відповідального ЦОВВ. У наслідку, її затвердили з затримкою майже в 3 роки, в кінці 2013 року. Стан підготовки цієї Державної програми у вказаний біля трирічний період викликав сильну стурбованість громадськості; це питання виносили на спеціальні Парламентські слухання "Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Проблеми і дієві механізми їх вирішення" (вересень 2013 р.). Програма із самого початку мало відповідала вимогам комплексного гендерного підходу, бо була зорієнтована на часткові кроки в окремих, довільно обраних, областях. А в умовах різкого суспільного зламу та відходу від принципів гендерної рівності, що тривав з 2010 по 2013 рр., фактичного нищення державного інституційного механізму із забезпечення рівності у цей час, та активізації антигендерних ініціатив Програма була украй мало дієвою. Фактично, вона ігнорувала той різким злам, регулювати який була покликана. Адміністрації низки областей, переважно Сходу й центру України у ситуації фактичної де-регульованості питань гендерної рівності на рівні країни в цілому на цей період розробляли власні локальні програми, відповідно до свого розуміння підходів до політики рівності, та потрібних першочергових кроків. Тому питання рівності часто поєднувались в них із іншими, такими, як оздоровлення дітей (у Запорізькій області, Комплексна обласна програма з оздоровлення та відпочинку дітей, підтримки сім’ї, молоді, гендерного паритету та протидії торгівлі людьми на 2012-2016 роки) або політика в інтересах молоді (в Полтавській області, Обласна програма з реалізації молодіжної політики, підтримки сім’ї, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на 2012-2014 роки). На 2013 рік такі програми були прийняті й діяли у 9 областях із 27-ми. Ще в чотирьох областях (Волинській, Миколаївській, Чернівецькій областях та в АР Крим) замість програм рівності прав та можливостей жінок і чоловіків були прийняті локальні програми по підтримці сім’ї або з питань сім’ї, які могли мати або й не мати згадок про гендерні питання. Розроблялись ці програми теж на різний термін, від 2013 (в Харкові) і до 2026 (в Дніпропетровську) роки.

Цього року МСП оголосило про розробку нової Державної програми, та вже оприлюднило її проект, оскільки чинна Державна програма закінчує свій термін дії. Мінусом у її розробці є те, що уперше не було зроблено ні урядової, ні незалежної оцінки ефективності результатів чинної Державної програми. Два звіти МСП за її виконання датуються 2013 та за 2014 роками. Обидва звіти показують значні розриви між найменуванням завдання та показниками його виконання, а це не дозволяє оцінити ефективність навіть тих точкових заходів, що проведені таки були. Крім того, переважна більшість програмних заходів була проведена силами громадських організацій, як і в минулі роки. Відсутність незалежної оцінки не дає об’єктивно розглянути здійснювану державою політику в галузі рівності, й не дозволяє усвідомити отримані у її процесі уроки. Внаслідок чого фіксуємо значний ризик для наступної програми, що розробляється зараз, повторити недоліки першої. Висновки. Інституційна невизначеність спричинила відсутність цілісної й продуманої політики гендерної рівності з боку Уряду. Низька спроможність МСП в галузі розробки гендерних програм, фактична відсутність компетентних розробників, лакуни в національній системі гендерної статистики, що не дають візуалізувати зони нерівності жінок, включно визначити їх вразливі групи, та постійна нестача дослідницьких даних не дозволяють готувати комплексну стратегію впровадження гендерної рівності. Прийнята практика розробки Державних програм з рівності за широкої участі, а фактично – ресурсами громадських організацій, надалі унеможливлює її незалежну оцінку з боку НУО. Необхідне залучення наукових державних і недержавних інституцій (закладів Академії наук та ВНЗ) до вивчення актуальних гендерних проблем на постійній основі, шляхом розміщення державного замовлення з боку Мінсоцполітики. Отже, Рекомендації Заключних зауважень Комітету # 18-19 виконані лише частково. Програма прийнята, але комплексною вона не є. Рекомендації. 1. Передбачити заходи з посилення інституційної спроможності МСП у регулюванні гендерними процесами, та внести їх окремим пунктом у розроблювану Державну програму-2016. 2. Посилити і відобразити в розроблюваній Державній програмі координаційні функції МСП, зокрема співпрацю з ДССУ (Держкомстатистики) по формуванню системи гендерно роз’єднаних даних, та Мін’юстом, з проведення гендерно правової експертизи. 3. Розглянути можливості створення окремого органу – Гендерного бюро, - з функціями моніторингу та розробки державної гендерної політики, у підпорядкуванні КМУ (Кабміну).

СТАТТЯ 4 1. Вжиття державами-учасницями тимчасових спеціальних заходів, спрямованих на прискорення встановлення фактичної рівності між чоловіками і жінками, не вважається, як це визначається цією Конвенцією, дискримінаційним, проте воно ні в якому разі не повинно тягнути за собою збереження нерівноправних або диференційованих стандартів; ці заходи повинні бути скасовані, коли будуть досягнуті цілі рівності можливостей і рівноправного відношення. 2. Вжиття державами-учасницями спеціальних заходів, спрямованих на охорону материнства, включаючи заходи, що містяться в цій Конвенції, не вважається дискримінаційним. Заключні зауваження # 22-23. Тимчасові спеціальні заходи Починаючи з 2013 року, в зв’язку з постійно низьким рівнем представництва жінок у парламенті, й вимогою до України його підвищити, почалися з’являтися законодавчі ініціативи щодо тимчасових спеціальних заходів (гендерних квот) у політичному представництві. 2013 р. був внесений Пункт 10 у Статтю 8 Закону Україні «Про політичні партії», що передбачив „мінімальний рівень представництва осіб однієї статі не менше 30% загальної кількості кандидатів виборчого списку”. 2015 р. був прийнятий новий Закон України «Про місцеві вибори» Стаття 4. «Рівне виборче право» якого передбачила, що «Представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку». Однак дана норма мала неімперативний характер, 14 а її недотримання не ставало підставою для відмови у реєстрації списку кандидатів партії з боку ЦВК. Виправити цю ситуацію мали за мету відразу декілька законопроектів, включно з урядовим, серед яких проект Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі), поданий народними депутатами України Кондратюк О.К., Томенком М.В., Яценюком А.П., Кличком В.В., Геращенко І.В., отримав схвальну рекомендацію профільного Комітету. Однак Верховна рада України його не прийняла, і 27.11.2014 законопроект був відкликаний. Ця норма не була уніфікована із виборчим законодавством та не містила санкцій (у вигляді відмови в реєстрації ЦВК партійного виборчого списку), а добровільно партії її переважно не виконували. У результаті, на виборах до парламенту 2014 р. цієї норми дотрималось тільки 7 партій. Дуже поширеною була практика розміщати жінок у кінці виборчого партійного списку, що значно зменшувало їхні шанси пройти в парламент – це встановлено двома Гендерними моніторингами парламентських виборів-2012/2014 рр., що здійснювала Мережа громадського контролю за гендерною рівністю. На парламентських виборах-2014 дещо виросло число кандидаток у виборчих партійних списках – загалом на 5%, та кандидаток на мажоритарних округах – на 2%, загалом на 4%. Однак цей поступ замалий для оптимізму. Фактично, % жінок парламентарок у нинішньому парламентів зріс на 2.4% - з 8 у ВРУ 7 скликання, до 10.4% у нинішньому складі ВРУ, Під час наступних, місцевих виборів 2015 року тільки 38% із 132 партій, що взяли в них участь, розміщували свій статут у вільному доступі, а серед них тільки 25% з опублікованих статутів містили норму про квоту в списках кандидатів до Верховної Ради України. 15 В результаті, двоє останніх виборів відбулись за наявності гендерної квоти, але очікуваного позитивного ефекту вона не дала. Із 318 виборчих партійних списків кандидатів до обласних рад жінки очолювали тільки 28 списків, тобто 8.8%. Із 480 списків кандидатів до міських рад жінки очолювали 58 списків, це склало 12,1%. Загалом із 748 партійних списків жінки очолили 86 (або 11.5%). Цей показник був диспропорційний до загальної кількості наявних у списках жінок-кандидаток, яких було 30.8% від загальної чисельності кандидатів. Це показник низької готовності партій висувати і підтримувати жінок-лідерів. З іншого боку, лоббістська кампанія „за” квоти і вищий рівень жіночого політичного представництва, що склала суттєву частину просування згаданих законопроектів, значно посприяла обізнаност суспільства про те, навіщо потрібні тимчасові спеціальні заходи. Фінальний звіт КВУ за результатами гендерного моніторингу на місцевих виборах 2015 року / Вибори в Україні 15 Фінальний звіт КВУ за результатами гендерного моніторингу на місцевих виборах 2015 року / Вибори в Україні 14

Натомість, розробка та застосування тимчасових вирівнюючих засобів в інших сферах, передовсім в економічній, поки лишається недосяжною. Щодо вирівнюючих засобів у інших сферах, зокрема в сфері кадрової політики на державній службі, де гендерні розриви теж є високими, 16 то квоти при обійманні посад на державній службі пропонував урядовий проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Цей законопроект не підтримав Комітет ВРУ з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, і відхилив його 5 лютого 2014 р. Інших спроб застосувати тимчасові вирівнюючі засоби при проходженні жінкам державної служби в даний період не було. Застосування тимчасових вирівнюючих засобів в інших сферах, передовсім в економічній, лишається поки що недосяжним. У цій сфері справи стоять найгірше. Наразі в Україні немає хоч трохи повної статистики про представництво жінок у бізнесі (дані, які збирає та аналізує Держа́вна служба Украї́ни з пита́нь регулято́рної полі́тики та підприємництва), реальну кількість „жіночих” підприємств, що знаходяться у власності жінки, або у її управлінні на топ позиціях. 17 Навіть якщо не враховувати непрозорий характер власності, притаманний Україні та поширену практику „записувати” бізнес на члена сім”ї-особу жіночої статі.18 За даними Світового банку 2011 року, 78% усіх українських підприємств очолювали чоловіки, і 22% – жінки, й частка останніх в керівництві великим бізнесом склала 6%,19 тоді як жіночі організації повідомляють, що в Україні 95% капіталу зосереджено в руках чоловіків, оскільки приватизація фактично пройшла повз жінок. Про системні вирівнюючі засоби в цій сфері з боку держави в українській ситуації не йдеться. Тимчасові вирівнюючі заходи для жінок із вразливих груп частково згадує чинна Державна програма , що містить пункт про „здійснення заходів, спрямованих на розвиток у жінок лідерських навичок для участі у прийнятті управлінських рішень та навичок провадження підприємницької діяльності. При цьому особливу увагу слід приділити жінкам із сільської місцевості, представникам національних меншин та жінкам з особливими потребами”. Але на рівні заходів цієї ж Програми даний пункт уже не відображений. Він трансформується у „гендерні програми і надання послуг в Державній службі зайнятості”, але вже для інших категорій клієнтів, а саме „шукачі роботи, роботодавці та молодь” (пункт VI. Здійснення заходів, спрямованих на розвиток у жінок лідерських навичок для участі у прийнятті управлінських рішень та навичок провадження підприємницької діяльності 20). Не в останню чергу це викликано тим, що саме визначення вразливих категорій жінок є досі не здійсненим для МСП завданням, для виконання якого відсутні статистика, і методики. Заявлена увага до жінок із сільської місцевості, представниць національних меншин та жінок із особливими потребами ані у Державній програмі, ані в якихось законотворчих ініціативах реалізації не отримує. Рекомендації. 1. Варто застосувати комплексний підхід до гендерного квотування як тимчасового спеціального засобу підвищення рівня представленості жінок на вищих щаблях політичної системи. 2. Прийняти Виборчий Кодекс України з наскрізною нормою про гендерну квоту та відсутність дискримінації у виборчому процесі Україні, що допоможе виправити ситуацію. 3. Підвищити контроль державних органів влади, зокрема ЦВК, за виборчим процесом за виконанням норми 30% гендерного квотування у списках політичних партій при реєстрації. Розробити рекомендації щодо відмови в реєстрації партій як суб’єктів виборчого процесу при недотриманні гендерного квотування у виборчому списку. 4. Деталізувати гендерну статистику ЦВК, що зараз не розділена по радах та головах різного рівня, чим створює враження збалансованого представництва; та оприлюднювати її. 5. Варто деталізувати законодавчу норму щодо 30% гендерного квотування для її однозначного трактування та застосування у виборчому процесі та при різних виборчих системах у разі їх зміни.

http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:kTCzqvMVO1kJ:www.center.gov.ua/attachments/a rticle/14/%25D0%2593%25D0%2595%25D0%259D%25D0%2594%25D0%2595%25D0%25A0_%25D0%2 590%25D0%259D%25D0%2590%25D0%259Bi%25D0%2597.doc+&cd=1&hl=uk&ct=clnk&gl=ua 17 http://dt.ua/SOCIETY/v_ukrayini_zhinki_keruyut_lishe_6_velikogo_biznesu.html 18 http://strana.ua/news/33992-zhurnalisty-shem-rassekretili-imushestvo-i-mashiny-prokurorov-oformlennyena-mam-i-detej.html 19 http://dt.ua/SOCIETY/v_ukrayini_zhinki_keruyut_lishe_6_velikogo_biznesu.html 20 http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/717-2013-%D0%BF

СТАТТЯ 5 Держави-сторони вживають усіх відповідних заходів з метою: a) змінити соціальні та культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для викорінення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок; b) забезпечити, щоб сімейне виховання включало правильне розуміння материнства як соціальної функції і визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу. Заключні зауваження # 24-25, Щодо поширеності стереотипних уявлень Попри окремі позитивні зімни у впровадженні гендерної політики, в Україні все ще поширені застарілі гендерні стереотипи, що впливають на становище жінок і чоловіків. В суспільстві усе ще поширена думка, що жіноча праця має носити виконавський, обслуговуючий характер, в той час як чоловікам відводяться провідні ролі у суспільстві, особливо на тих щаблях влади, де приймаються політичні рішення або відбувається розподіл державних грошей. У той же час треба наголосити, що в українському суспільстві відбуваються певні позитивні зміни. Якщо раніше факти сексизму у ЗМІ частіше за все залишались непоміченими, наразі вони викликають суспільне обговорення й обурення громадськості. Мають місце протестні листи і навіть судові позови. Так, неприпустима риторика ведучого радіо «Ера» Матвія Ганапольського у березні 2016 р., який у прямому ефірі зневажливо і образливо реагував на телефонні звернення жінок, отримала миттєву реакцію громадськості та Міжфракційного парламентського об’єднання «Рівні можливості» у вигляді листів-звернень протестного характеру. Журналіст отримав «Відзнаку гендерної рівноваги» у номінації «Анти-відзнака», яку щорічно вручає ГО «Жіночий інформаційноконсультативний центр»21. [Додаток 1, 2, 3] Важливо відзначити, що соціологічні дослідження останніх років свідчать про поступову зміну гендерних стереотипів, принаймні у молоді. В останні роки усталені патріархальні стереотипи нівелюються. Поступово у свідомості представників молоді формуються уявлення щодо рівності прав і можливостей чоловіків і жінок. Змінюється ставлення молодого покоління на обов’язки батьків стосовно дітей, з’являється т.зв. відповідальне батьківство, відбувається усвідомлення того, що і дружина, і чоловік можуть мати право на своє особисте життя, і вони не повинні повністю віддавати себе лише родині і дітям, навіть за рахунок особистого благополуччя. Традиційні стереотипні уявлення щодо ролі й обов’язки жінок і чоловіків в родині і суспільстві, що турбують Комітет, повільно змінюються на краще; однак основним джерелом цих змін є громадські організації, що працюють в царині захисту прав людини, та діяльність міжнародних допомогових організацій. Оскільки головний державний орган впровадження гендерної політики, МСП через постійні реорганізації і реструктуризації зазнав втрат багатьох фахівців і руйнування вертикалі влади. Через це інформаційно-просвітницька робота з популяризації рівності статей, рівноправного статусу та обов’язків жінок і чоловіків у приватній та суспільній сферах, питань прав людини, ведеться не стабільно і не системно. Крім того, останнім часом наряду із позитивною діяльністю громадських організацій, з’явилась низка об’єднань, які не тільки не поділяють ідеї гендерної рівності, а активно працюють за збереження патріархального уявлення українців щодо місця і ролі жінки в сім’ї і суспільстві. За фінансової підтримки окремих політиків і політичних партій вони зорганізували свою діяльність, і, їх вплив в останні роки став достатньо суттєвим. Узявши на озброєння різні гасла, на кшталт: «Гендер руйнує сім’ю», «Гендер+гей = геноцид», маніпулюючи громадською думкою, вони створюють певну істерію навкруги цих болючих для країни проблем. Тому вплив громадських об’єднань на формування суспільної думки щодо рівних прав і рівних можливостей жінок і чоловіків в країні треба оцінити як складний і неоднозначний. Є певні позитивні зміни щодо проявів сексизму в рекламі. Закон України «Про рекламу» забороняє вміщувати дискримінаційні твердження, зокрема й щодо статі.22 Зацікавлені громадські організації в останні роки здійснювали моніторинг діяльності рекламних кампаній, проводили зустрічі з керівниками та представниками цих кампаній, нагадують їм про існування Закону України «Про рекламу» і відповідальність за його порушення. [Додаток. ] Так само, відбувається моніторинг сайтів та газет-журналів щодо вакантних посад, де ще з’являються оголошення з позначенням статі бажаного претендента, проте вже набагато рідше, ніж, скажімо, 6-7 років тому. І треба сказати, що поступово прояви сексизму починають з’являтися менше. 21 22

Інформаційно-консультативний жіночий центр // http://empedu.org.ua / http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/270/96-%D0%B2%D1%80

Висновок. Щодо виконання Заключних зауважень Комітету # 24-25, фіксуємо позитивні зрушення. Водночас, вони відбуваються завдяки громадянському суспільству, а не урядовій політиці в даній сфері. Рекомендації. Щоб досягти реальних позитивних змін у подоланні гендерних стереотипів, слід, передусім: 1. удосконалити нормативно-правову базу, створити нову редакцію Закону України «Про рівні права і рівні можливості жінок і чоловіків» задля того, щоб від рамкового він став обов’язковим і конкретним; - Тамаро Михайліво, можна ваш коментар? 2. проводити інформаційно-просвітницькі кампанії, широко залучаючи в них шкільну і студентську молодь; 3. здійснювати на постійній основі моніторинг виконання законодавства України щодо рівності прав і можливостей жінок і чоловіків; - ХТО МАЄ ЗДІЙСНЮВАТИ, - ПРОПОЗИЦІЮ ДОПИШІТЬ ПЛЗ 4. ініціювати і підтримувати наукові дослідження щодо усталених стереотипів щодо ролі жінок в українському суспільстві, та ініціатив, спрямованих на формування гендерної культури; 5. проводити на постійних засадах навчальні заходи стосовно стереотипного висвітлення жінок, та творення їх позитивного образу жінок г поширенням матеріалів з успішними історіями досягнень жінок. Додаток 1. Висловлення Екс-Президента України Віктора Януковича Яскравим проявом усталених гендерних стереотипів, поширених на рівні політичних еліт, є висловлення Екс-Президента України Віктора Януковича Янукович заявив, що якщо Юлія Тимошенко жінка, то «її місце на кухні». «Одні кажуть, що наш уряд завеликий, інші, що в уряді немає жінок, немає на кого подивитися під час засідання Кабінету Міністрів (!). Одні нудні особи. При всій моїй повазі до жінок – не жіноча справа проводити реформи», - сказав Азаров»23. Додаток 2. Привітання Прем’єр-міністра України М.Азарова «зі святом весни і кохання»: Привітання Прем’єр-міністра України Миколи Азарова у 2010 році щодо ролі і місця жінки у суспільстві. українських жінок «зі святом весни і кохання – Міжнародним жіночим днем»: «Ваші прекрасні очі, чарівні посмішки завжди створюють прекрасний настрій, надають сил, бадьорості й оптимізму, наповнюють життя світлом віри й надії. Тому як дань безмежної поваги і визнання, напередодні жіночого свята ми висловлюємо особливі почуття вам – чарівним і ласкавим, дбайливим і терпимим, мудрим і розважливим», - говориться у тексті привітання, оприлюдненого на офіційному сайті Кабінету Міністрі України. Додаток 3. Негативну роль у трансляції гендерних стереотипів відіграють і окремі жінки-політики. Наприклад, заяви на кшталт «Найвища місія жінки» – це «готувати обіди, щось, там, в будинку робити, берегти дім» від депутатки Верховної Ради України декількох каденцій Ганни Герман.24. Додаток 4. На думку Діани Дуцик, головної редакторка сайту MediaSapiens (ГО «Телекритика»), заступниці директора Києво-Могилянської школи журналістики, «В наших медіа сексизм проявляється тією мірою, якою він проявляється у суспільстві, оскільки медіа – це його невід’ємна частина. Людям часто складно уявити, що жінка може самостійно пробитися нагору, тому вони шукають зрозумілі для себе пояснення, на кшталт «вона чиясь коханка», «її хтось просуває», «у неї чоловік бізнесмен» і так далі. В медіацістереотипи активно поширюються, особливо, в новихмедіа»25. Додаток 5. Стандарти недискримінаційної реклами за ознакою статі 2011 року після серії зустрічей НУО з представниками рекламного ринку і тривалого діалогу, 23

http://ukranews.com/news/14817.---.ru Відкриті роти, зачіски і «шанелі» - чому українські ЗМІ говорять про жінок-політиків мовою жовтої преси http://povaha.org.ua/vidkryti-roty-zachisky-i-shaneli-chomu-ukrajinski-zmi-hovoryat-pro-zhinok-politykivmovoyu-zhovtoji-presy/ 25http://povaha.org.ua/vidkryti-roty-zachisky-i-shaneli-chomu-ukrajinski-zmi-hovoryat-pro-zhinok-politykivmovoyu-zhovtoji-presy/ 24

був розроблений «Стандарт недискримінаційної реклами за ознакою статі» - звід норм, що визначають критерії етичної реклами. Його підписали ключові фігури рекламного ринку: Українська асоціація маркетингу, Всеукраїнська рекламна коаліція, Спілка рекламістів України, Індустріальний телевізійний комітет, Міжнародна асоціація маркетингових ініціатив. Триває діалог з Українською асоціацією видавців, Українською асоціацією меблевиків та Асоціацією будівельників, адже важливо, аби й рекламодавці розуміли, чому деякі різновиди реклами їх товарів є неприйнятними та неефективними26.

26Дорош

М. Як позбутися сексизму у рекламі, 9 березня 2013р. . – http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/standards/yak_pozbutisya_seksizmu_u_reklami/

СТАТТЯ 6 Держави-сторони вживають усіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, щодо припинення всіх видів торгівлі жінками та використання проституції жінок. Заключні зауваження # 30-31, про потребу усунути корінні причини торгівлі людьми, прискорити прийняття законодавства, забезпечити достатнє фінансування Заключні зауваження # 26-27 Про насильство стосовно жінок Заключні зауваження # 28-29 Про притулки і проблеми доступу до них Україна лишається країною походження, транзиту та призначення у торгівлі жінками, чоловіками й дітьми, і в ній фіксуються всі її види, сексуальна експлуатація, трудова експлуатація, жебрацтво. Наявна і внутрішня торгівля людьми. В період написання цього звіту головна діяльність українського Уряду у протидії цьому явищу полягала в розвитку правової бази. 2010-го року Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми. У вересні 2011 р. прийнято Закон України «Про протидію торгівлі людьми», він суттєво наблизив українське законодавство до міжнародних стандартів в цій сфері. Протидія торгівлі людьми відображена в Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, ратифікованій 16.09.2014 р. Прийнятий 2011 р. Закон «Про протидію торгівлі людьми» має низку інноваційних положень щодо захисту потерпілих. [Додаток 1] По його прийнятті, протягом 2012 та 2013 рр. Уряд розробив і прийняв ще біля 10 ключових нормативних документів у розвиток правової бази з протидії цьому явищу. [Додаток 2] В цілому, прийняте законодавство містить досить норм для захисту прав постраждалих. Однак в ньому все ще відсутні – механізм з’ясування безпечності повернення особи до країни походження, іможливості притягнути до кримінальної відповідальності юридичну особу; позбавити її ліцензії на вид її діяльності (перевізники, туристичні кампанії тощо) в разі коли вона задіяна в схемах торгівлі людьми). З 2012 року національним координатором у сфері протидії торгівлі людьми стало Мінсоцполітики. Оскільки ефективна державна політика з цих питань була однією з умов лібералізації ЄС візового режиму для України, то протидія торгівлі людьми стала одним з його пріоритетів. Були затверджені: дві Державні цільові програми (2012 та 2016 років), плани заходів (або місцеві соціальні програми) в областях; національний План дій щодо реалізації Національної стратегії у сфері прав людини (2016 р.). На виконання чинної Державної програми Уряд готував кілька звітів та, у 2013 році, одну Доповідь Про стан реалізації державної політики у сфері протидії торгівлі людьми. Але оцінки ефективності цієї програми, ні підсумкової урядової доповіді зроблено не було. Про ефективність урядових кроків можна судити з оцінки обласних програм з протидії торгівлі людьми, яку робила Всеукраїнська коаліція з протидії торгівлі людьми27 [Додаток 3], та статистичних даних. За ними, найефективнішою держава була в заходах превентивного характеру, та питаннях первинної профілактики торгівлі людьми. 28 Тоді як ідентифікація і надання допомоги постраждалим; низька міжвідомча координація й слабкий національний механізм взаємодії суб’єктів влади у протидії торгівлі людьми, непрозоре і малоінформативне її висвітлення 29 все ще лишаються вузькими місцями урядової політики. В період Доповіді, не зважаючи на всю активність Уряду і держави, сумарна ефективність політики з протидії торгівлі людьми різко впала. Падіння відбулося з 2012 на 2013 рік, і останні три роки ситуація лишається стабільно важкою. Хоча за даними Мінсоцполітики з 2012 по грудень 2015 рр. статус постраждалих від торгівлі людьми отримали 154 особи, з них 148 жінок, за даними МОМ, їх набагато більше, і з 2010 по червень 2015 рр. від торгівлі людьми постраждали 4968 українців, з яких 2 563 жінки. Динамікою дзвінків на Національну „гарячу лінію” з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації Центру «Ла Страда-Україна», кількість постраждалих жінок зростає: 519 дзвінків у 2012 р., 564 у 2014 р.. 30 Також, звіт Trafficking in Persons Report-2015 продовжує рахувати Україну в ”Контрольному списку 2-ї групи” країн, чиї уряди не цілковито дотримуються мінімальних стандартів TVPA чи мають значне число жертв торгівлі людьми. [Додаток 5.] Проект «Посилення громадського контролю за формуванням, координацією та виконанням політики з протидії торгівлі людьми» МОМ в Україні, 2011-2016 рр. 28 http://gutszn.kr-admin.gov.ua/2010-05-21-08-35-43/1465-2015-10-23-13-35-34.html 29 http://gutszn.kr-admin.gov.ua/2010-05-21-08-35-43/1465-2015-10-23-13-35-34.html 30 http://www.la-strada.org.ua/ucp_mod_materials_show_222.html 27

Незважаючи на проявлену активність, у виконанні та фінансуванні більшості послуг з протидії торгівлі людьми Уряд все ж переважно покладався на іноземних донорів та громадські організації. Переважний обсяг діяльності з протидії торгівлі людьми в Україні як і раніше здійснювався за організаційного й фінансового сприяння міжнародних організацій, а не за власний кошт. Додаток 4. Найбільш вразливі щодо торгівлі людьми категорії жінок жінки й дівчата ВПО, дівчата (діти) в дитячих будинках та кризових центрах, громадянки з сільських місцевостей з обмеженим доступом до працевлаштування. З анексією АР Криму та окупації Росією частини Донецької й Луганської областей маси людей, в тому числі жінок та дітей, покинули свої житла й переїжджали на контрольовані Україною території (за даними МСП, 1 621 030 осіб на кінець 2015 року31), ставши ВПО. За дослідженням «Ла СтрадаУкраїна»,32 факти торгівлі людьми щодо ВПО відомі 6,5% респондентів із тих, хто виїхав із зони військових дій, і 12,5%, з тих, хто повернувся на місця постійного проживання. Про проблеми з торгівлею людьми на непідконтрольних українській владі територіях правозахисники дізнаються з розповідей очевидців або жертв. ЗМІ33 та звіти міжнародних моніторингових місій повідомляють про торгівлю людьми на території анексованого Криму та окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Зафіксувати такі випадки складно, бо в цих районах не здійснюється жодного моніторингу, належно не працюють правоохоронні структури і правозахисні організації, а жертви − фактично беззахисні. 34 Діти в дитячих будинках та кризових центрах залишалися вкрай уразливими до торгівлі людьми по всій території України.35 Жительки сільських місцевостей також відносяться до уразливих груп. Українські вербувальники часто застосовують до них насильство, обман та боргову кабалу. Жертв торгівлі людьми з метою примусової праці експлуатували в таких сферах діяльності, як будівництво, сільське господарство, промисловість, домашні роботи, лісозаготівельні роботи, догляд за дітьми та жебрацтво. Серед проблем у наданні допомоги постраждалим від торгівлі людьми відсутність мережі спеціалізованих установ лишається однією з найбільших проблем. Зауваження Комітету 31-32 виконані частково, в частині законодавства щодо торгівлі людьми. Фінансування з боку держави заходів програми, її ефективне здійснення лишаються справою майбутнього. Частина рекомендації щодо забезпечення притулками лишається невиконаною. Рекомендації. 1. Відпрацювати та застосовувати механізм державного соціального замовлення послуг громадських організацій, які працюють в напрямі протидії гендерному насильству та торгівлі людьми. 2. Забезпечити діяльність в усіх регіонах України спеціалізованих установ, які надають допомогу постраждалим від торгівлі людьми. 3. Підвищувати професійний рівень працівників поліції, прокурорів, адвокатів та суддів стосовно особливостей здійснення кримінального провадження щодо торгівлі людьми. 4. Проводити інформаційні кампанії серед населення (з особливим фокусом на внутрішньо переміщених осіб) щодо можливих ризиків потрапляння в ситуацію торгівлі людьми. 5. Внести зміни до постанов Кабінету Міністрів України щодо діяльності спеціальних закладів надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми. 6. Проводити засідання з координації діяльності різних суб’єктів протидії торгівлі людьми. Додаток 1. Українське законодавство щодо торгівлі людьми та пов’язаних з нею злочинів Закон «Про протидію торгівлі людьми» містить низку інноваційних положень щодо захисту потерпілих від торгівлі людьми. Так, з метою ефективної допомоги постраждалим від торгівлі людьми особам створюється Національний механізм взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми (Стаття 13). Особа, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, має право звернутися до місцевої державної адміністрації із заявою про встановлення статусу особи, яка 31

http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article?art_id=183887&cat_id=107177 Дослідження Оцінки ризиків потрапляння в ситуацію торгівлі людьми внутрішньо переміщених осіб в Україні, Центр «Ла Страда-Україна», 2014/2015 рр. 33 http://obozrevatel.com/blogs/53647-kto-oni-fashistyi-ili-iduschaya-navstrechu-smerti.htm 34 http://www.rusnauka.com/40_NNM_2015/Economics/5_202016.doc.htm 35 http://refs.in.ua/dopovide-pro-stan-realizaciyi-derjavnoyi-politiki-u-sferi-prot-v2.html 32

постраждала від торгівлі людьми, та до органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод (Стаття 14). Встановлюється статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми на строк до двох років (Стаття 15). Постраждала особа отримує одноразову матеріальну допомогу у розмірі прожиткового мінімуму для відповідної категорії осіб. Особа, якій встановлено статус постраждалої від торгівлі людьми, має право на забезпечення особистої безпеки, поваги, а також на безоплатне одержання (Стаття 16): медичної, психологічної, соціальної, правової та іншої необхідної допомоги; за її бажанням та у випадку відсутності житла, тимчасового розміщення у відповідних закладах терміном до трьох місяців, що може бути продовжений за рішенням місцевої державної адміністрації, зокрема у зв'язку з участю особи в якості постраждалого або свідка у кримінальному процесі; на відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок тих хто її заподіяв; допомоги у працевлаштуванні, реалізації права на освіту та професійну підготовку тощо. Закон містить положення щодо захисту прав постраждалих від торгівлі людьми іноземних громадян, які звернулись за встановленням статусу особи, потерпілої від торгівлі людьми, а також забороняють їх видворення поза межі України. Додаток 2. 10 ключових нормативних документів у розвиток правової бази з протидії торгівлі людьми: Було розроблено і прийнято: Порядок взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми від 22.08.2012; Порядок виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, з 25.07.2012; Порядок встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, від 23.05.2012; Положення про створення та функціонування Єдиного державного реєстру злочинів торгівлі людьми, від 18.04.2012; Наказ Мінсоцполітики „Про затвердження Стандартів надання соціальних послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми, надання послуг із соціальної інтеграції та реінтеграції осіб та дітей, які постраждали від торгівлі людьми”, від 30.07.2013; Наказ Мінсоцполітики „Про затвердження форми оцінки потреб особи, яка постраждала від торгівлі людьми; плану реабілітації особи, яка постраждала від торгівлі людьми; обліку осіб, які постраждали від торгівлі людьми; звіту щодо осіб, які постраждали від торгівлі людьми”, від 14.09.2012; Наказ Мінсоцполітики „Про затвердження форми відомості про виплату одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми”, від 14.09.2012. У 2014 році було розроблено проект наказу Мінсоцполітики „Про затвердження Порядку моніторингу діяльності суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми”. На час підготовки цього звіту даний наказ затверджено не було. Однак роком пізніше, 11.01.2016 р., Мінсоцполітики підготувало і затвердило Інструкцію зі збору та моніторингу статистичної інформації щодо осіб, які постраждали від торгівлі людьми, що визначає порядок виявлення та направлення за допомогою постраждалих від торгівлі людьми осіб з боку усіх задіяних органів виконавчої влади: уповноважених підрозділів місцевих державних адміністрацій (відповідальні підрозділи); служб у справах дітей; центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; підрозділів боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми; підрозділів Національної поліції. Додаток 3. Моніторингова оцінка виконання обласної соціальної програми протидії торгівлі людьми, яка виконується обласною та районними держаними службами в Кіровоградській області, виконана місцевою НУО „Обласна інформаційна служба з актуальних питань жіноцтва” (ОЖІС). Виявлені проблеми стосувалися: того, що аналізована діяльність державних адміністрацій не мала системного характеру, та була епізодичною; 36 як і їх співпраця з громадськими організаціями, які працюють в напрямку протидії торгівлі людьми, що існує, але не має системного характеру; 37 що даний напрямок роботи з боку адміністрацій був, переважно, задекларованим, а не здійснюваним; що координація заходів з протидії торгівлі людьми між різними державними відомствами і установами все ще лишалась низькою.38 Моніторинг випадків звернень громадян для встановлення Статусу постраждалих від торгівлі людьми осіб показав, що все ще немає чіткого напрацьованого механізму надання психологічної, медичної та правової допомоги, і програма не передбачає стандартизації надання цих послуг.39 Найактивніші засоби державних органів стосувалися первинної профілактики торгівлі людьми, 36

http://gutszn.kr-admin.gov.ua/2010-05-21-08-35-43/1465-2015-10-23-13-35-34.html http://www.myvin.com.ua/content/modules/news/21219/files/zvit.pdf 38 http://gutszn.kr-admin.gov.ua/2010-05-21-08-35-43/1465-2015-10-23-13-35-34.html 37

і найбільш ефективними були заходи місцевих адміністрацій превентивного характеру. 40 Натомість, потребували посилення ідентифікація й надання допомоги постраждалим; більш прозоре й інформативне висвітлення на сайтах адміністрацій процесів та політики протидії торгівлі людьми; посилення міжвідомчої координації у вирішенні цих проблем, 41 та національного механізму взаємодії суб’єктів щодо протидії торгівлі людьми, в цілому. Додаток 4. Здійснення в Україні ряду проектів з протидії тторгівлі людьми, за ініціативи міжнародних організацій До найзначніших належать: проект ОБСЄ «Розбудова Національного механізму перенаправлення постраждалих від торгівлі людьми (НМП) в Україні», 2009/2011; проект «Ефективне управління трудовою міграцією та її кваліфікаційними аспектами», 2011/2014, що впроваджувався Міжнародною організацією праці (МОП) та Міжнародною організацією з міграції (МОМ); Датська програма протидії торгівлі людьми в країнах Східної та Південно-Східної Європи, її завершальна фаза (2012 – 2013 рр.) спрямована на зміцнення національних механізмів та потенціалу у сфері протидії торгівлі людьми в Україні, Білорусі та Молдові. Проект «Попередження торгівлі людьми шляхом розвитку соціальної роботи та мобілізації громад», також адміністрований МОМ, діяв 2009/2011 та з 2012/2016 рр., по напрямкам надання інформаційних, консультаційних та навчальних послуг для місцевих громад. Реалізувались два проекти ЄС – МОМ: «Зміцнення національних механізмів та потенціалу у сфері протидії торгівлі людьми в Україні», що працював у п’яти пілотних прикордонних областях України, у рамках тематичної програми ЄС «Інвестиції в людей» 2009/2011, і спрямувався на захист постраждалих від торгівлі людьми дітей (переважно дівчат, постраждалі у віці від чотирьох до 17 років. Примушені до рабської праці, жебрацтва або надання сексуальних послуг, близько 60% із цих дітей були експлуатовані в Україні, і близько 40% – у Російській Федерації). Діє друга фаза проекту ОБСЄ „Поширення національного механізму взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми в Україні” 2011/2013 (стартував з 2009 року), та проекту ОБСЄ «Посилення відповіді України на проблему торгівлі людьми», що мав на меті створити ефективний механізм для виявлення та надання послуг жертвам торгівлі людьми, включаючи їх подальше перенаправлення; Два проекти, фінансовані Урядом США: Проект «Зміцнення потенціалу правоохоронних органів та суду в кримінальному провадженні щодо злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми з метою примусової праці в Україні», 2014/2015 рр. – по напрямку кримінальних проваджень про злочини, пов’язані з торгівлею людьми з метою примусової праці, переданих до суду з обвинувальним актом, та відповідного навчального курсу для суддів; і Проект «Забезпечення захисту потерпілих та свідків у кримінальному провадженні щодо злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми в Україні», 2014/2015 рр. – по якому розроблялись методичні рекомендації й тренінги для правоохоронців. Додаток 5. Ефективність здійснюваної державою політики з протидії торгівлі людьми. Динаміка віднесення України до груп країн за станом боротьби з торгівлею людьми, за оцінкою Держдепартаменту США: 42

Додаток 6. 2015 року Центр «Ла Страда-Україна» направив листи до голів 5 областей, в яких були 40

http://gutszn.kr-admin.gov.ua/2010-05-21-08-35-43/1465-2015-10-23-13-35-34.html http://gutszn.kr-admin.gov.ua/2010-05-21-08-35-43/1465-2015-10-23-13-35-34.html 42 http://www.state.gov/documents/organization/245365.pdf 41

відсутні установи для постраждалих, щодо необхідності їх створення. 43 Додаток. Центри соціально-психологічної реабілітації Сьогодні постраждала особа може отримати тимчасовий прихисток у Центрах соціальнопсихологічної реабілітації, але вони є не у всіх областях: відсутні в Вінницькій, Київській, Полтавській, Харківській, Херсонській. Так і не вирішені проблеми доступу до спеціалізованих закладів: обмеження віку 35 роками, вимогою мати реєстрацію місця проживання для прийняття до центрів. Як і в минулі роки, лишається нагальною потребою внести зміни до низки нормативноправових актів, що регулюють надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми, передовсім – до постанов, якими затверджені типові положення про центри соціально-психологічної допомоги та центри соціально-психологічної реабілітації дітей.

http://www.la-strada.org.ua/ucp_mod_news_list_show_554.html

Заключні зауваження # 26-27 Насильство щодо жінок Основним законодавчим актом, що регулює державну політику України у сфері протидії насильству, у тому числі, по відношенню до жінок, лишається Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (2001 р.), та низка підзаконних актів висвітлена в попередніх державних та альтернативних доповідях по CEDAW. За період звіту було затверджено План заходів з проведення Національної Кампанії «Стоп насильству» на період до 2015 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.12.2010 р. № 2154-р.), яким передбачено здійснення комплексу заходів з питань протидії домашньому насильству, таких, як: - проведення інформаційних кампаній, спрямованих на поширення серед населення знаннь щодо видів і проявів насильства та формування у суспільстві негативного до нього ставлення; - розробку та реалізацію: мінімальних стандартів соціальних послуг для осіб, які постраждали від різних видів насильства, та корекційних програм для осіб, які його вчиняють; - підготовку спеціалістів, до компетенції яких належить здійснення заходів із попередження насильства в сім’ї. Питання з попередження гендерно обумовленого насильства увійшли до Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року (постанова Кабінету Міністрів України від 26.09.2013 р. № 717) та Державної цільової соціальної програми підтримки сім’ї до 2016 року (постанова Кабінету Міністрів України від 15.05. 2013 р. № 341), зокрема заходи, спрямовані на недопущення дискримінації за ознакою статі та гендерного насильства, підготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів, які працюють за даним напрямом. Крім того, при Кабінеті Міністрів України утворено Міжвідомчу раду з питань сім'ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми (постанова Кабінету Міністрів України від 05. 09. 2007 р. № 1087 «Про консультативно-дорадчі органи з питань сім'ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми»), до складу якої можуть входити представники міністерств, провідні вчені, фахівці, представники підприємств, установ, громадських організацій та фондів, у тому числі міжнародних. Однак практика показує, що фактично всі положення зазначених нормативно-правових актів не виконуються належним чином. Зокрема, реорганізація управлінь сім’ї та молоді на місцях, які реалізували державну політику щодо попередження насильства в сім’ї, в управління молоді та спорту та віднесення даного питання до компетенції установ, які виконували інші функції, що відбулося внаслідок адміністративної реформи 2010 року, обумовило втрату підготовлених спеціалістів, які здійснювали заходи щодо попередження насильства в сім’ї, та втрату вже напрацьованих механізмів взаємодії, як з державними установами, так і з неурядовими організаціями, що здійснюють свою роботу за даним напрямом. Крім того, в установах соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій не було створено відповідних відділів, які б займались даним напрямом роботи, а компетенції щодо реалізації державної політики з попередження насильства в сім’ї здебільшого покладено на спеціалістів, які займаються іншими питаннями (праці, нарахування субсидій тощо), як додаткову функцію. Відсутня в Україні робота з проведення серед населення інформаційних кампаній, спрямованих на поширення знаннь з питань насильства та формування у суспільстві негативного до нього ставлення. На сьогодні така робота обмежується проведенням інформаційних заходів у межах Національної Кампанії «Стоп насильству». Однак фінансування таких заходів здійснюється по залишковому принципу, або ж взагалі відсутнє. На сьогодні також існує проблема з’ясування факту вчинення насильства в сім’ї, або реальної загрози його вчинення, за місцем проживання сім’ї, що повинно проводитись у триденний термін відповідними структурними підрозділами, визначеними чинними нормативними документами, а також проблема у взаємодії закладів, органів та установ, до компетенції яких належить реалізація державної політики з попередження домашнього насильства. Основними проблемами є наступні. Несвоєчасність подання інформації про виявлені випадки вчинення насильства в сім’ї: зазвичай інформація від органів внутрішніх справ подається 1 раз на місяць, або один раз на квартал. Крім того, не зважаючи на те, що одним із суб’єктів щодо здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, є орган опіки та піклування, інформація про вчинення домашнього насильства, від сільських та селищних рад фактично не подається. Недотримання вимог нормативних документів щодо перевірки факту вчинення насильства в сім’ї: перевірка, як правило, здійснюється лише центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: не завжди присутні представники органів внутрішніх справ та майже ніколи не беруть

участі в перевірці інформації щодо насильства в сім’ї, представники уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї. Не здійснюється аналіз інформації щодо сімей, в яких вчиняється домашнє насильство: як правило, представники уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї не володіють інформацією про кількість сімей, в яких повторюються випадки домашнього насильства, та про кількість випадків вчинення насильства в сім’ї особами, які проходять, або пройшли корекційні програми, чи були притугнуті до відповідальності за даний вид правопорушення. Відсутня також інформація про вчинення гендерно обумовленого насильства. Особи, постраждалі від насильства в сім’ї, фактично не звертаються до структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій/виконавчих органів місцевого самоврядування, відповідальних за реалізацію державної політики щодо запобігання насильству в сім’ї. На практиці функція такого органу обмежується щоквартальним узагальнення статистичної інформації про вчинення домашнього насильства, що надходить від центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, органів внутрішніх справ і служб у справах дітей. Реєстр установ та організацій, діяльність яких спрямована на запобігання насильству в сім'ї, або відсутній, або не містить конкретної інформації про місцезнаходження таких суб’єктів та послуги, що ними надаються. Крім того, досвід реалізації закону дає підстави вважати, що визначення кола осіб, на які розповсюджується дія закону, потребує суттєвого розширення, оскільки його перелік не включає в себе, зокрема: колишнє подружжя та статевих партнерів, а практика свідчить про непоодинокі випадки насильства саме серед зазначеної категорії. Стан інституцій, відповідальних за протидію насильству щодо жінок. Згідно з чинним законодавством України, основними суб’єктами, до компетенції яких належить надання соціальних послуг населенню, є державні та комунальні заклади, фінансування яких здійснюється за рахунок місцевих бюджетів. Однак вони не взмозі забезпечити необхідну та ефективну допомогу всім, хто її потребує. У березні 2011 року постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2011 р. N 346 «Про ліквідацію урядових органів» також було ліквідовано Державну соціальну службу для сім’ї, дітей та молоді, до компетенції якої відносилось питання щодо координації закладів та установ, до компетенції якиї належить забезпечення соціальної допомоги особам, які опинилися у складних життєвих обставинах (у тому числі особам, які постраждали від насильства). Також було втрачено значну частину нормативно-правових актів, які регламентували їх діяльність. Загалом на державному рівні, Законом України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», функцію щодо надання допомоги сім’ям та особам, які опинилися у складних життєвих обставинах (у тому числі внаслідок вчинення насильства в сім’ї), покладено на районні, міські та районні у містах центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Значним досягненням держави було впровадження в 2012 році до структури та штатів центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, 12000 посад фахівців із соціальної роботи, діяльність яких була спрямована на забезпечення доступу до соціальних послуг населення віддалених районів міст, сільської та гірської місцевості, оскільки здійснювали вони свою роботу безпосередньо в територіальних громадах. Внаслідок чого в десятки разів збільшилось число осіб та сімей, які отримали необхідну допомогу для вирішення складних життєвих обставин, які родини не могли подолати власними засобами та можливостями (у тому числі сімей, життєве неблагополуччя яких було обумовлено насильством з боку близьких). Але, враховуючи, що фінансування посад фахівців із соціальної роботи здійснювалось за рахунок дотацій із державного бюджету, в центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було скорочено значну кількість посадових осіб – державних службовців, заробітна плата яких закладалась у місцевому бюджеті. Як правило, скорочувались посади спеціалістів, які надавали соціальні послуги сім’ям та особам, які перебувають у складних життєвих обставинах (у тому числі внаслідок домашнього насильства). Така ситуація призвела до того, що після прийняття в 2014 році керівництвом держави рішення про припинення виділення коштів державного бюджету на підтримку функціонування зазначених посад, фактично відбулось їх скорочення, а в центрах соціальних служб здебільшого залишилось по 2-3 спеціалісти, які ведуть декілька різних напрямів роботи, що не дає можливості надавати соціальні послуги за місцем проживання осіб, які їх потребують, а також проведення інформаційнопросвітницької роботи, спрямованої на попередження насильства. Як наслідок – формальний розгляд звернень з приводу вчинення насильства в сім’ї та відсутність забезпечення необхідної та своєчасної допомоги постраждалим від такого насильства,

зокрема які проживають у віддалених населених пунктах. Отже, особи, які постраждали від домашнього насильства, на сьогодні зазнають подвійного порушення своїх прав, оскільки потерпівши від насильства, вони потім стикаються з відсутністю належного реагування органів державної влади на звернення за захистом своїх прав та отриманням необхідної допомоги. На державному рівні також відсутні навчальні програми з питань запобігання насильству в сім'ї для соціальних працівників та мінімальні стандарти соціальних послуг для осіб, що постраждали від насильства в сім’ї. Проблемою є також надання допомоги із забезпеченням притулку.

Заключні зауваження # 28-29 Притулки і проблеми доступу до них Ситуація зі спеціалізованими установами для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства. Законом «Про попередження насильства в сім’ї» передбачено, у тому числі, функціонування спеціалізованих установ для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства, зокрема: кризових центрів для членів сімей, в яких вчинено насильство в сім'ї або існує реальна загроза його вчинення та центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї, однак положення про діяльність цих закладів, затверджених налезевими нормативними актами центральних органів виконавчої влади44, залишаються більш декларативними. На сьогодні Кризові центри для осіб, які постраждали від насильства в сім’ї функціонують лише в 2 областях України: у Запорізькій області (на базі громадської організації) та Хмельницькій області (державний заклад). Соціальну допомогу із забезпеченням притулку, особа, яка постраждала від насильства, може отримати: в центрі соціально-психологічної допомоги. Проблемними питаннями до цього часу залишаються: відсутність таких центрів в усіх регіонах (центри соціально-психологічної допомоги працюють лише у 18 областях України: Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях та у м.Києві); місцезнаходження таких закладів (здебільшого вони функціонують в обласних центрах); особи, які постраждали від насильства (у тому числі жінки), є лише однією з категорій, яким надається допомога в цих закладах (центр надає соціальні послуги особам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, учинення стосовно них злочину, насильства та за інших обставин, наслідки яких вони не можуть подолати самостійно, у тому числі закінчення терміну перебування: у соціальних гуртожитках для осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; у місцях позбавлення волі тощо)45; брак вільних місць у закладах (у тому числі внаслідок розміщення в них тимчасово переміщених осіб, термін перебування яких не відповідає вимогам центрів46); обмеження в частині стану здоров’я та віку клієнтів закладів (особи зі значними проблемами здоров’я та люди похилого віку не можуть перебувати в таких закладах); гарантування безпеки для жінок, які перебувають в центрах тощо. Жодного закладу, в якому постраждалі від насильства в сім’ї можуть отримати допомогу із забезпеченням притулку, немає у Вінницькій, Полтавській, Харківській та Херсонській областях. Отже, на сьогодні в Україні існує нагальна потреба у створенні спеціалізованих закладів для надання допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства, з урахуванням доступності до них мешканок відділених районів та сільської місцевості, а також закладів, де мали б можливість отримувати допомогу жінки, незалежно від віку та стану здоров’я. Проблемою також є робота з особами, які вчиняють насильство в сім’ї. Законодавством України передбачено: - узяття таких осіб на облік міліції для проведення з ними профілактичної роботи; - винесення офіційних попереджень про недопущення вчинення насильства; - винесення захисних приписів, якими особі, яка вчинила насильство в сім'ї, рішенням суду забороняється вчиняти певні дії стосовно жертви насильства; - направлення таких осіб для проходження корекційних програм - заходів, спрямованих на зміну насильницької поведінки шляхом формування нових моделей поведінки, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків; - притягнення їх до відповідальності за вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або не проходження корекційної програми. Щороку на профілактичному обліку органів внутрішніх справ перебуває близько 100 тис. осіб, які вчиняють домашнє насильство, з яких майже 90% щорічно виносяться попередження про наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 10.06.2009 № 1977 «Примірне положення про Кризовий центр для членів сімей, в яких вчинено насильство в сім'ї або існує реальна загроза його вчинення» та наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.01.04 р. № 38 «Про затвердження Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї» 45 пункт 1 Типового положення про центр соціально-психологічної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2004 р. № 608. 46 Відповідно до пункту 10 Типового положення про центр соціально-психологічної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2004 р. № 608, Максимальний строк перебування особи у центрі становить 90 діб. 44

недопущення вчинення насильства. Але, говорити про те, що такі заходи є ефективними, неможливо. Не зважаючи на те, що уповноважені органи виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, на місцях не здійснюють моніторингу щодо повторних випадків вчинення насильства особами, які отримали попередження, дані соціальних служб та соціологічних досліджень свідчать про те, що проблема в таких сім’ях не вирішується роками. Не є ефективними і захисні приписи, якими особі, яка вчинила насильство в сім'ї, рішенням суду забороняється вчиняти певні дії стосовно жертви насильства домашнього насильства. Щороку таких приписів виноситься близько 5% осіб, які перебувають на обліку органів внутрішніх справ, але законодавством України не передбачено виселення осіб, які вчиняють домашнє насильство, з житлових приміщень, де вони проживають спільно з постраждалими особами. І, як правило, постійне місце проживання змушена залишати особа, яка постраждала від насильства, яка навіть перебуваючи в притулку, не може бути належним чином захищена від свого кривдника, оскільки такі притулки не гарантують особистої безпеки. Значною також є проблема щодо корекційної роботи з особами, які вчиняють насильство в сім’ї. Щороку на корекційні програми органами внутрішніх справ направляється лише близько 6% осіб, які перебувають на профілактичному обліку, з яких проходять такі програми менше 1%. При цьому є регіони, де такі програми взагалі не впроваджуються, або впроваджуються формально. Дана ситуація свідчить формальне ставлення органів виконавчої влади (зокрема структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій/виконавчих органів місцевого самоврядування, відповідальних за реалізацію державної політики щодо запобігання насильству в сім’ї) до виконання своїх функціональних обов’язків, а також про відсутність належної взаємодії зазначених установ з громадськими організаціями, які здійснюють свою діяльність за даним напрямом. Потребує удосконалення діяльність Міжвідомчих рад з питань сім'ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми, як на державному рівні, так і нарівні місцевих державних адміністраціях та виконавчих органів місцевих рад. Оскільки засідання таких колегіальних органів проводиться, здебільшого, не частіше 1 разу на квартал, їх діяльність у теперішньому форматі не може забезпечити термінового реагування на проблему, що потребує узгодженого міжсекторального вирішення щодо протидії домашньому та гендерно-обумовленому насильству. У 2010 р. було внесено зміни до статті 173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення «Вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми». Вони передбачали громадські роботи, як новий вид санкції. Втім, найчастішим видом стягнення, яке накладалось судами, залишався штраф, який зазвичай сплачувався з сімейного бюджету (або навіть особою, яка постраждала від домашнього насильства). З метою вирішення даної проблеми, в лютому 2015 року було внесено нові зміни до зазначеної статті Кодексу про адміністративні правопорушення, якими, видом покарання за такі правопорушення, передбачено громадські роботи або адміністративний арешт. Однак до цього часу залишається чинним Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення», який набрав чинності в 2011 році, та яким до осіб, які вчинили насильство в сім’ї, передбачено санкції у вигляді штрафу та громадських робіт».

СТАТТЯ 7 Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному і суспільному житті країни, і, зокрема, забезпечують жінкам на рівних умовах з чоловіками право: а) голосувати на всіх виборах і публічних референдумах та обиратися в усі публічно виборні органи; b) брати участь у формуванні і здійсненні політики уряду та займати державні посади, а також здійснювати всі державні функції на всіх рівнях державного управління; с) брати участь у діяльності неурядових організацій і асоціацій, що займаються проблемами громадського і політичного життя країни. Заключні зауваження # 32-33 Участь жінок у політичному й суспільному житті Наразі в Україні зберігаються конституційно закріплені права для жінок брати участь у суспільно-політичному житті; їх гарантує Стаття 24 та Стаття 71 Конституції України. Також Україна закріпила гендерну квоту в політичному представництві, увівши Пункт 10 до Статті 8 Закону Україні «Про політичні партії», та прийнявши Закон України «Про місцеві вибори», Стаття 4 якого передбачає 30% мінімального представництва однієї статі в партійному списку. Однак неімперативний характер цієї норми та відсутність санкцій при відмові партій її дотримуватись значущого ефекту у підсумку не дали.47 Можливості жінок брати участь в житті громад, представляти інтерес громад на ключових посадах після їх застосування практично не зросли. Облради після квоти. Так, по наслідках місцевих виборів 2015 року, в обласних радах переважно додалося по 1-2 „жіночих” мандати (14 областей). В кількох інших кількість депутаток різко впала (Вінницька, Черкаська, Одеська облради, з -10, -9 та -7 мандатів депутаток-жінок відповідно), чи різко виросла порівняно з провальними для жінок попередніми виборами (Львові, Хмельницькому – +9 та +8 відповідно). Але впливу квот на це все не фіксуємо – в переважній більшості областей квоту виконувала або одна з партій, що кандидували, або й жодної. 48 Неімперативні квоти – проблемні. Щодо вирівнюючих засобів у інших сферах, в кадровій політиці на державній службі, де гендерні розриви теж є високими, 49 то квоти при обійманні посад на державній службі пропонував проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (3411-2), ініційований тодішнім Кабінетом Міністрів України. Однак цей проект не був підтриманий Комітетом ВРУ з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, не отримав схвалення і був відхилений 5 лютого 2014 р. Наразі, % жінок на державних посадах не регулюється, і є низьким, хоч і вищий ніж у парламентському представництві. В Кабінеті міністрів України з 23 міністрів жінок три; Віце-прем'єрміністр Іванна Климпуш-Цинцадзе, Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич, в.о. Міністра охорони здоров’я Супрун Уляна. Серед заступників міністрів жінок 25%, 50 а серед вищого керівництва 17 міністерств жінок 18%.51 На 2015 рік серед ЦОВВ були п’ять міністерств з 17, повністю „вільні від жінок”, де їх не було на посадах і в штаті вищого керівництва (Мінмолодьспорту, Міноборони, Міненерго, Мінрегіонбуд, та Мінкультури). 52 Місцеві органи виконавчої влади також очолюють переважно чоловіки. Жодну з 25 місцевих державних адміністрацій в Україні (24 обласних і міської) не очолює голова-жінка. Крім того, в адміністраціях більшості областей (14) жодної жінки немає на посадах заступника голови. Загалом по країні, 16% цих посад займають жінки, тоді як у 84% випадків їх посідають чоловіки.53 Участь жінок у політичному житті через їх роботу в політичних партіях. Як всеукраїнські структури, політичні партії мали б представляти інтереси всіх соціальних груп, включно жінок та чоловіків. Однак допоки жінки виконують здебільшого роль «бджілок» у партійних офісах та штабах. Серед 123 партій, що взяли участь у місцевих виборах-2015 р., тільки в 23 випадках жінка Моніторинг ЖКУ -2014 / Оксана Ярош Розраховано за даними http://www.icps.com.ua/assets/uploads/images/files/publ_kac_yarenk_ngukr_f_nalna.pdf, 2015 р. 47 48

http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:kTCzqvMVO1kJ:www.center.gov.ua/attachments/a rticle/14/%25D0%2593%25D0%2595%25D0%259D%25D0%2594%25D0%2595%25D0%25A0_%25D0%2 590%25D0%259D%25D0%2590%25D0%259Bi%25D0%2597.doc+&cd=1&hl=uk&ct=clnk&gl=ua 50 Обраховано за даними http://www.kmu.gov.ua/ 4 жовтня 2016 р. 51 http://www.icps.com.ua/assets/uploads/images/files/publ_kac_yarenk_ngukr_f_nalna.pdf, 2015 р. 52 http://www.icps.com.ua/assets/uploads/images/files/publ_kac_yarenk_ngukr_f_nalna.pdf, 2015 р. 53 Розраховано за даними http://www.icps.com.ua/assets/uploads/images/files/publ_kac_yarenk_ngukr_f_nalna.pdf, 2015 р.

очолювала центральні органи партії або була одним із керівників. Це 17,4% від їх загального числа.54 Водночас, жінки стають помітнішими у громадсько-політичному житті, і партіям стає важче оминати тиск громадської думки на збільшення їх представництва. Участь жінок у волонтерських неурядових організаціях та асоціаціях. З 2013 року спостерігали цілий сплеск волонтерських громадських ініціатив, пов’язаних з Майданом і надалі, з війною внаслідок російської агресії, що почалася 2014 року. Жінки були активно задіяні, а часто ініціювали і очолювали багато з цих ініціатив. Євромайдан-SOS, Крим-SOS, Фонд Діани Макарової, Проект „Народний тил”, і інші масові і одиничні, але дуже кількісні. Водночас, по завершенні гострої фази протистояння, так як ці волонтерські ініціативи були запитувані для цілей реформування держави, багато хто із активісток увійшов у структури відповідних державних органів, але переважно на консультативних ролях. Оскільки все це низові ініціативи. Жінки й реформування країни. Натомість серед реформістських груп, які формують майбутнє країни зараз, участь жінок мінімальна, й корелює з їх представленістю загалом в органах влади. Ні в складі Національної ради реформ, ні в Стратегічній групі радників з підтримки реформ, ні Реанімаційному Пакеті Реформ - РПР, ні в Громадських радах при Міністерствах, що знаходяться в полі дії реформ, жінки не складають вагомого голосу, спроможного сформулювати й відстояти свій інтерес. Серед 17 основних напрямків реформування країни, у жодному з напрямків не заплановано участі експертів з гендерної рівності, або застосування гендерної оцінки чи інших видів гендерної експертизи. Представленість на такого роду форумах жінок із вразливих груп наразі просто за межами досяжного. Отже, суспільно-політичні можливості жінок, всупереч уже прийнятим законодавчим нормам про гендерну квоту у виборчому процесі, лишаються не рівними із чоловіками. Залишається фактом, що чим вищий рівень прийняття рішень, тим менше там жінок. Недопредставленість жінок у виборчих органах та на призначуваних посадах високого рівня лишається для України проблемою. Рекомендації Комітету # 32-33 - не виконані. Рекомендації. 1. Важливими є запровадження програм зростання для жінок із вразливих груп населення. 2. Необхідна загальна стратегія залучення жінок до громадсько-політичної діяльності, що полягала б у налагодженні координації та зміцненні співпраці між жіночими НУО, лідерками громад та жінками в політичних партіях. 3. Необхідна роз’яснююча робота про суть і вигоди гендерної рівності серед політичних партій і партійного керівництва. 4. Необхідно інтегрувати гендерну експертизу і забезпечення інтересів жінок у всі основні кроки з реформування країни, ініціювавши створення публічної площадки для обговорення необхідних кроків (це можна зробити на базі чотирьох експертних груп Громадської гендерної ради).

http://wcu-network.org.ua/ua/possessing-equalrights/publications/Gendernii_montoring_mscevix_viborv_2015_roku_Analtichnii_zvt

СТАТТЯ 8 Держави-сторони вживають усіх відповідних заходів, щоб забезпечити жінкам можливість на рівних умовах з чоловіками і без будь-якої дискримінації представляти свої уряди на міжнародному рівні і брати участь у роботі міжнародних організацій. Рівень представленості українських жінок у міжнародних відносинах, як і раніше, лишається символічним. Жінки все так же мають низькі можливості висловлювати свою думку та впливати на прийняття політичних рішень в цій сфері. Державний звіт повідомляє, що наразі співвідношення чоловіків і жінок в апараті МЗС України становить приблизно 70% на 30% від загальної кількості працівників. Проте у 2015 році із 600 працівників в МЗС лише 38 жінок або 6,3%, обіймали керівні посади. 55 Хоча в липні 2014 року Президент України П.Порошенко доручив Міністру закордонних справ Павлу Клімкіну збільшити кількість жінок-дипломатів, які очолять українські дипломатичні установив країнах Євросоюзу, оскільки "потенціал, освітній і професійний рівень українських жінок є надзвичайно високим, і це варто враховувати владі у реалізації кадрової політики",56 – бажаних змін поки не наступило. Із 84 посад послів України у світі лише чотири обіймають жінки, що менше 4%: Тетяна Іжевська (при Святому Престолі), Наталія Галібаренко (Велика Британія), Інна Огнівець (Португалія) та Любов Непоп (Угорщина).57 Високу посаду посідає ще одна жінка, Тетяна Волкова, Тимчасовий повірений у справах України в Чорногорії, 2-й секретар з консульських питань. І це – все. В усіх посольствах України штат складають переважно чоловіки. В Посольстві Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, окрім посла, працює ще 16 співробітників, лише три з яких жінки. Так само і в інших посольствах України: серед співробітників жінок або немає, або, якщо є, не більше 1-3-х жінок. За рідкісним винятком, вони опікуються питаннями економічних або торгівельноекономічних питань. Україна бере участь у багатьох світових, європейських і регіональних міжнародних організаціях. Активно працює в усіх напрямках діяльності ООН, найважливішими з яких є підтримання міжнародного миру та безпеки та зміцнення верховенства права у міжнародних відносинах, розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру, забезпечення прав людини. Однак українські жінки мало представлені в цих поважних організаціях. Постійне представництво України при ООН очолює чоловік, серед 20 співробітників дві жінки, Олена Сирота, радник (політичні питання, член групи РБ ООН), та Ганна Кальченко, перший секретар (політичні питання, член групи РБ ООН). У Представництві України при ЮНЕСКО працюють виключно чоловіки. Постійне представництво України при міжнародних організаціях у Відні – так само. Позитивно відрізняються лише три міжнародних представництва: Постійне представництво України при відділенні ООН та інших міжнародних організацій у Женеві; його очолює чоловік, проте серед інших 14 співробітників половину становлять жінки, і жінка обіймає посаду заступниці керівника Представництва; Світова організація торгівлі, її очолює торговий представник України Наталія Ми кольська, та Постійне представництво України при координаційних інститутах СНД, яке очолює Ольга Дарибогова. Усі інші місії чи представництва України в світі очолюють українські чоловіки. Висновок. Таким чином за звітний період суттєвих змін у в царині міжнародного представництва не сталось. Можливість українським жінкам на рівних з чоловіками і без жодної дискримінації представляти свій уряд на міжнародному рівні і брати участь у роботі міжнародних організацій наразі не забезпечено. Рекомендації 1. Створити список-резерв з жінок, які претендують на відповідні посади, і призначати їх, як тільки з’явиться вакансія.

http://www.eurointegration.com.ua/articles/2016/09/27/7055004/ http://rada.gov.ua/print/96284.html 57 http://rada.gov.ua/print/96284.htm 56

СТАТТЯ 10 Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для того, щоб ліквідувати дискримінацію щодо жінок, з тим, щоб забезпечити їм рівні права з чоловіками в галузі освіти Профільні закони України: «Про освіту», "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", і "Про вищу освіту" мають статті, що гарантують рівні права на здобуття освіти незалежно від статі, окрім Закону "Про професійно-технічну освіту", який не містить такої статті. У проекті нового закону «Про освіту» задекларована гарантія захисту учасників освітнього процесу від будь-яких форм дискримінації на підставі кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, гендеру. З 2014 року в Україні поновилась активність держави у впровадженні рівності жінок у сфері освіти. Затверджено посаду Радника з гендерних питань МОН (на громадських засадах). Діє Робоча група з питань політики гендерної рівності та протидії дискримінації»58 що розробила Стратегію впровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір - 2020». Понад 30 освітніх та ресурсних (переважно громадських) центрів при університетах, об’єднані у Всеукраїнську мережу осередків гендерної освіти 2014 р. розпочали програму гендерного аудиту ВНЗ. 59 На момент написання звіту у трьох ВНЗ України уведена спеціалізація з гендерної тематики – та функціонують кафедри з гендерною спеціалізацією.60 Водночас, системні зміни у вищій освіті у результаті розпочатої Освітньої реформи 61 негативно впливають на становище жінок у цій сфері. За оцінками НУО, з урахуванням інфляції державні видатки на освіту у 2015 році скоротилися на 30―40%. 62 У ВИШах та системі закладів НАНУ розпочато скорочення викладачів і співробітників, а ці посади посідають переважно жінки. Розпочате скорочення гуманітарної складової у вищій школі63 привело до значного скорочення годин викладання гуманітарних кафедр, на яких в більшості працюють викладачки- жінки. Зберігається дискримінація дівчат при прийомі до вищих навчальних закладів МВС, МЗС. Ускладнений доступ студенток до навчання на військових кафедрах ВНЗ. Студентки ВНЗ, особливо технічних спеціальностей зазнають демотивації з боку викладачів. Інноваційні науковотехнічні та перспективні академічні проекти у ВНЗ не мають обов’язкової гендерної складової. У середній школі зберігається роздільне навчання за рядом предметів: „фізична культура”, „обслуговуюча праця”, „захист Вітчизни”, що порушує передбачене Конвенцією право дівчаток на доступ до однакових з хлопцями програм навчання. Рекомендовані МОН підручники, що мають статево-обмежене спрямування: «Трудове навчання для дівчат»,201564 і «Трудове навчання для хлопців», 2013 р.65 продовжують серію аналогічних видань попередніх років, а отже видавнича політика МОН не змінилася. Доступ дівчат і жінок із вразливих груп до освіти, й не тільки вищої, а й середньої та початкової, не стає предметом уваги управлінців. 66 Щодо збереження стереотипів щодо жінок у шкільних підручниках, з 2014 року ця Наказ МОНУ №713, від 03.07.2015 р.; та №1007, від 06.10.2015 р. http://document.ua/pro-vnesennjazmin-do-nakazu-vid-03.07.2015-n-713-doc250709.html 59 http://gendercenter.sumdu.edu.ua/index.php/pro-nas 60 http://www.oa.edu.ua/ua/departments/humanities/human_gender/ 61 Дорожня карта освітніх реформ (2015 – 2025) / http://mon.gov.ua/content/%D0%94%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1 %82%D1%8C/%D0%97%D0%B2%E2%80%99%D1%8F%D0%B7%D0%BA%D0%B8%20%D0%B7%20% D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D1%81%D 1%82%D1%8E/%D0%93%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0 %B5%20%D0%BE%D0%B1%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD %D1%8F/08-road-map-sk-end.pdf 62 http://commons.com.ua/osvita_boh/ 63 Закон України від 1 липня 2014 р. № 1556-VII «Про вищу освіту» скасовано наказ МОН від 09.07.2009 р. № 642 «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента». 64 http://pidruchniki.net/trud5/637-pidruchnik-trudove-navchannya-dlya-divchat-5-klas-sidorenko-machachatitarenko-pavh-gavrilyuk.html 65 Трудове навчання (для хлопців) : підруч. для 5 класу загальноосвіт. навч. закл. / В. K. Сидоренко, Д. В. Лебедев, А. М. Гедзик, В. В. Юрженко. — Харків : Сиция, 2013. — 256 с. 66 Див. Інформаційне повідомлення до Комітету CEDAW БО БФ Чіріклі. 58

проблема стала предметом уваги МОН, проте підручники й програми для середньої школи продовжують їх відтворювати. 67 Так, Заступник Міністра освіти та науки у виступі 2014 р. повідомив, що «більшість українських (шкільних) підручників місцями є з проявами сексизму у підборі ілюстрацій і завдань».68 Поширення гендерних стереотипів впливає на вибір дівчатками професій не технічного напрямку, обмежує їх доступ до інноваційних перспективних професій. Протягом періоду Доповіді не велось системної сексуальної освіти, були лише поодинокі заходи сумнівної ефективності, зате починаючи з 2011 року відбувається її системна клерикалізація. Інформаційно-просвітницькі кампанії з питань гендерної рівності в освіті поступалися за масштабністю та кількістю інформаційним кампаніям, спрямованим проти рівності жінок та чоловіків 2012 року спостерігався пік антигендерної інформаційної кампанії в освіті. Відзначалися факти цькування й переслідувань активісток гендерної освіти, найактивніше у Волинській, Тернопільській, Закарпатській, Рівненській областях та в Києві.69 У 2013 році антигендерні рухи у освіті носили яскраво виражений антиєвропейський характер та поширились на ряд законодавчих ініціатив,70 серед яких ініціатива вилучити термін «гендер» з усіх нормативних документів в Україні. В сфері наукової діяльності, акредитовано спеціальність «богослов’я», але досі не акредитовано гендерні дослідження. Ініціативи науковців щодо системного викладання гендерних досліджень поки не підтримані, не існує підготовки фахівців за цим напрямком, а тематика не входить до класифікаторів професій та спеціальностей. У державному звіті стверджується, що «на сьогодні вже чітко окреслено, систематизовані наукові знання з питань гендеру, спрямовані на пізнання суб'єктів - чоловіка і жінки, їхніх ролей, характеристик і зв'язків. Наукові дослідження та вивчення гендеру все більше поширюється в академічних та університетських центрах України». Тоді як наукові знання з питань гендеру не лише не систематизовані, а й не завжди наукові. Оскільки гендерні дослідження не інституалізовані, їх тематика лишається маргінальною, а керівництво й експертизу студентських досліджень часто здійснюють не фахівці. Публікації, що видаються під маркою гендерних досліджень, не завжди є науковими, а іноді є відверто сексистськими. З 2011 року в Україні знижується кількість наукових конференцій за гендерною тематикою та їх масштаб. Видаються наукові журнали, в яких висвітлюється гендерна тематика у освіті, «Гендерна парадигма освітнього простору» (з 2015)71, «Наукові записки. Серія: Гендерні дослідження» (2015 р.), проте не видається жодного фахового наукового видання. Розділ VIII Пункт 3 Державної програми містить напрямок щодо виконання на постійній основі робіт із запровадження гендерних підходів у систему освіти, зокрема розробку навчальних планів із включенням до них курсів, занять з питань гендерної рівності, проведенням гендерної експертизи підручників та навчальних планів. Але його виконання було відтерміновано на невизначений термін, а фінансування не передбачалось.72 Рекомендації. 1. У Міністерстві науки і освіти України створити Відділ гендерного аналізу і моніторингу. 2. Внести зміни до форм державного статистичного спостереження зі статистики освіти для відстеження гендерної складової. 3. У документ «Щодо затвердження переліку галузей освіти та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах» увести дисципліну «Гендерні дослідження». 4. У перелік галузей знань внести «Гендерні дослідження». До класифікації видів наукових досліджень і розробок (КВНДР) увести гендерну складову. 5. Забезпечити діяльність радників керівників ВНЗ з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. за даними, експертів, Радниці міністра та офіційних представників МОН) http://www.oa.edu.ua/ua/info/news/2014/17-06-01 68 Про гендер, вищу освіту та європейський вектор розвитку: круглий стіл у МОН України // http://www.oa.edu.ua/ua/info/news/2014/17-06-01 69Висновок НТУУ»КПІ»; http://risu.org.ua/ua/index/blog/~vavrynyuk/47201/ 70Проект Закону №8711 «Про внесення змін до де - яких законодавчих актів (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір)» (2011), Проект Закону №10290 «Про заборону спрямованої на дітей пропаганди гомосексуалізму» (2012), Проект Закону №10729 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо встановлення відповідальності за пропаганду гомосексуалізму)» (2012) 71 http://gendercenter.sumdu.edu.ua/images/docs/12.pdf 72 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/717-2013-%D0%BF#n67 67

6. До освітніх стандартів увести гендерну складову, зокрема у частині компетенцій ОКХ. 7. Включити до навчальних програм (всіх) ВНЗ дисципліни з питань забезпечення гендерної рівності. 8. Враховувати гендерну складову при процесі конкурсів на виборчі посади. а конкурсних справ. 9. Збільшити кількість видань з питань гендерної рівності, зокрема наукових; 10. Створити магістерську програму підготовки фахівців для здійснення гендерного аналізу в соціально-економічній сфері; 11. Загалом, потрібна розробка гендерної політики у освіті: політика- стратегія-національний план дій-галузеві плани за рівнями освіти. Додатки Додаток 1. Звіт за 2013 рік про результати виконання завдань і заходів Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року. Додаток 2. Звіт про виконання Плану роботи Міністерства освіти і науки України у 2014 році Додаток 3. Висновок НТУУ»КПІ»

СТАТТЯ 11 ..Держави-учасниці вживають всіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі зайнятості, з тим, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок рівні права, Заключні зауваження # 34-35 Про вжиття заходів щодо рівної оплати за рівну працю, скорочення професійної гендерної сегрегації та іншої дискримінаційної практики Заключні зауваження # 36-37 Про розширення економічних можливостей жінок Реальне становище українських жінок на ринку праці погіршилось, а не покращилось порівняно з періодом попередньої доповіді. Основні показники жінок на ринку праці продовжували знижуватись. 73 На 2015 рік рівень зайнятості жінок у віці 15-70 років знизився на 2.7 % порівняно з 2010-им; рівень економічної активності – на 2.2%; рівень безробіття жінок також зріс (на 0.7% з 2010 р.) і в 2015 складав 7.5. Зарплати жінок як джерело їх доходів та економічної самостійності складають від 0.47% до 0,78 зарплат чоловіків. Станом на кінець 2015 р., жінки в Україні отримували в цілому 0.75% зарплати чоловіків за даними Укрстату, але зарплатна нерівність за статтю в окремих видах економічної діяльності була вищою. У фінансовій та страховій діяльності вона знижувалась до 0.66% (7347 грн. проти 11058 грн. зарплати чоловіків), а у такому виді економічної діяльності як мистецтво, спорт, розваги й відпочинок – складала 0.47% зарплати чоловіків (3014 грн. проти 6379 грн. відповідно). [Додаток 1. Заробітні плати жінок і чоловіків за період 2015-2012 рр.] За показником Індексу економічної нерівності GGGR-2015 (The Global Gender Gap Report 2015), співвідношення заробітної плати жінок до чоловіків в Україні оцінене як 0.66%. Загалом за рейтингом GGGR-2015 Україна зайняла 67 місце серед 142 країн, погіршивши власний рейтинг 2014 року на 11 пунктів, коли вона мала 56 місце з оцінкою 0,706. 74 При цьому обраховані Укрстатом показники зареєстрованого безробіття, зокрема жіночого, і значно нижчі від розрахованих за методологією МОП через низьку ефективність державної інфраструктури, що обслуговує ринок праці. Так, у 2013 році різниця цих показників становила 4 рази.75 Так відбувається через: - приховане безробіття, виникле внаслідок відправлення працівників в адміністративні неоплачувані відпустки або їх переведення на скорочений графік роботи; - недооцінку масштабів реального безробіття через тих, хто не реєструвалися в Державній службі зайнятості, але вважався б безробітним за визнаними у світі критеріями; - використання в знаменнику рівня зареєстрованого безробіття чисельності населення працездатного віку замість економічно активного населення (робочої сили), яке традиційно використовується для визначення рівня безробіття, що теж занижує показник рівня безробіття.76 Масштаби жіночого безробіття слід оцінювати як вищі за вказані в офіційних даних. Жінки: працюючі бідні. % жінок дуже значний серед неформально зайнятих. За даними вибіркового обстеження населення, жінки „неформально” працюють на домогосподарства чи на себе. І ці жінки ніяк не захищені юридично. Чоловіки ж „неформально” працюють на інших, тобто у тіньовому секторі оплачуваної економіки [Додаток 2.] Загалом чоловіки переважають у неформальній зайнятості на підприємствах як формального, так і неформального секторів з відповідними частками 62,41% та 73,03%.77 (Частка самозайнятих або безкоштовно працюючих серед усіх зайнятих в неформальному секторі складає 76,2%). Ті з жінок, які все ж працюють на оплачуваній *неформальній* роботі, прийняті за усною домовленістю, як правило зайняті на низькооплачуваних посадах: продавці у крамницях, на лотках і ринках (близько 54% усіх жінок, що працюють неформально у секторі оплачуваної зайнятості), працівників закладів ресторанного господарства (6,79%), різноробочих у сільському господарстві (5,14%), домашньої прислуги та прибиральниць (5,13%) та швачок (3,70%). 78 73http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/rp/ean/ean_u/arh_eans_u.htm 74

http://edclub.com.ua/analityka/genderna-rivnist-v-ukrayini http://www.apfs.in.ua/v4_2015/30.pdf, с. 144. 76 http://www.apfs.in.ua/v4_2015/30.pdf 75

Лишається значною як горизонтальна, так і вертикальна сегрегація, як чинник розриву в зарплатних доходах. Державна статистична служба (Укрстат) не обробляє та не оприлюднює дані по посадах/статі/виду економічної діяльності. Тому зацікавлені сторони проводять відповідні обстеження самотужки. За дослідженням динаміки зарплатної нерівності в комерційному секторі економіки (AIN.UA, 2016 р.79), жіноча заробітна плата в секторі фактично зменшувалась принаймні три останні роки. Із 74% від чоловічої заробітної плати у 2013 році, вона фактично зменшилась до 59% в 2015-му. Тобто зарплатна нерівність в Україні в комерційному секторі за останні три роки тільки зростала. Частково ця прірва між жіночими й чоловічими зарплатами росла й через те, що жінки як правило керують бізнесами в гривневій, а чоловіки – у валютній зоні (в тому числі в IT-сфері). Це збільшувало розриви в їх доходах на тлі девальвації національної валюти, що відбувалась в цей же час. На загал фактичні зарплатні розриви значно більші, ніж за офіційними даними. На позиціях топ менеджера жінки отримують 0.58% зарплати чоловіка, на позиції менеджера середньої ланки 0.65%, на позиції старшого спеціаліста або керівника групи 0.58, на позиції спеціаліста 0.59, та 0.64 – на робітничих спеціальностях. [див. таб., рис. Додаток 3] Загалом тип зайнятості і патерни дискримінації жінок на ринку праці різні, й залежать від їх зайнятості у державному чи у приватному секторах; у формальній чи неформальній зайнятості, сільській або міській місцевості. Зайняті у державному секторі (в бюджетній сфері) жінки концентруються на посадах з низькою оплатою, але з високими соціальними гарантіями; і зниження цих гарантій чи недотримання їх у повному обсязі критично впливає на сукупний доход цих жінок. Зайняті у приватному секторі жінки концентруються на обслуговуючих посадах чи в обслуговуючому секторі, з високим рівнем тінізації економічної діяльності, але у наслідку – з порівняно високою заробітною платнею; й дотримання соціальних гарантій щодо них, зокрема на вимогу Інспекції праці як правило понижує їх шанси на отримання високого доходу, на який ці працівниці розраховували. [Додаток 4: Жінки протестують проти візитів Інспекції праці] Однак поки чинна державна політика щодо рівності на ринку праці поки не має стратегій, що підвищували б економічні можливості жінок працюючих у різних секторах економіки. Чинна Державна програма має напрямки щодо рівності на ринку праці: передбачає здійснення заходів щодо скорочення гендерного розриву в рівні заробітної плати жінок і чоловіків (п. IV). Але фахового вивчення і розробки політики даний напрямок Держпрограми не передбачив. Проблема рівної оплати за рівну працю або не визнається, або ставиться під питання, або замовчується. Проблема рівної оплати за працю рівної вартості в Україні стоїть гостро. На практичному рівні до цього часу дуже важко або практично неможливо визначити рівноцінність двох видів діяльності. Документи, в яких задекларовані принципи рівної оплати праці, включно з пунктами чинної Державної програми, не мають і не дають опису механізмів визначення такої рівноцінності.80 „Недіюче” трудове законодавство про рівність має причини. Експерти вказують, що чинні нормативні акти захисту жіночої праці розроблені для економічної системи, побудованої за принципом державного економічного монополізму. Тоді як зараз Україна переходить до ринкової моделі. Зараз ми маємо поширення тіньової економіки, правовий нігілізм усіх «гравців» ринку, через що тіньова зайнятість населення за своїми обсягами сягає розмірів офіційної. 81 Тому „охоронні” законодавчі акти або мало дієздатні, або не виконуються. Правозастосування „кульгає” у цій області так само, як і в інших. [Додаток 1. Оголошення про працевлаштування, які містили ідентифікацію статі] Крім всього, чинна судова й досудова системи розв’язання трудових конфліктів неспроможні оперативно й адекватно реагувати на проблеми утиску прав жінок. 82 Статистика звернень до офісу Уповноваженого з прав людини з питань порушення трудових прав за період звіту є стабільною і не показує зростань: 812 звернень в 2011-му, 988 в 2012-му, 905 в 2014му, 812 в 2015 рр. (подано за матеріалами Доповідей офісу Уповноваженого за відповідні роки). Хоча у вітчизняній судовій практиці окремі експерти й фіксують зростання кількості справ, пов’язаних із розглядом трудових спорів саме в судах.83 79

http://news.finance.ua/ua/news/-/369204/eksperty-pokazaly-riznytsyu-dohodiv-cholovikiv-i-zhinok-vukrayini-infografika 80 с.204 Аналітичний звіт за результатами дослідження умов для розвитку економічних можливостей жінок в Україні як фактора, що сприяє ґендерній рівності 81 http://www.osce.org/uk/ukraine/100200?download=true 82 http://www.osce.org/uk/ukraine/100200?download=true 83 Трудові спори та порядок їх розгляду: навч. посіб. / авт.:П. А. Бущенко, А. М. Слюсар, Н. М. Швець; за заг. ред.В. В. Жернакова. – Х.: Нац. ун-т “Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого”, 2013. – 110 с. – с. 3.

Рекомендації: 1. Розробка гендерної політики на ринку праці вимагає конкретних стратегій, що урахують відмінні обставини, в яких знаходяться різні групи жінки, і не повинна бути зведена до інформаційних заходів для підприємців, та заходів з перевірки умов праці окремих підприємств Інспекцією з охорони праці. 2. Вивчити становище жінок на ринку праці за параметрами, закладеними цим та дотичними звітами. Започаткувати їх обов’язкове моніторингове вивчення, що могло б ініціювати Міністерство соціальної політики України. Покласти цю задачу на Науководослідний інститут праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики України і НАН України, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, Інститут економіки та прогнозування НАН України та Інститут стратегічних досліджень при президентові України, Укрстат та Державну агенцію з регуляторної політики. 3. Не продовжувати далі практику ведення досліджень жінок на ринку праці через непрофесійні інституції, профспілкові та інші подібні (не-дослідницькі, й не-освітні) організації та об’єднання громадян. 4. Для ефективної політики підвищення економічної спроможності жінок, розробляти програми, окремі для жінок працюючих у різних секторах. При їх розробці враховувати такі параметри, як сприяння жінкам, сприяння сім’ям робітниць, підвищення їх продуктивності та сприяння вибору і впливу робітниць на робочий час, 84 що існують у розвинених країнах; а не гіпотетичні показники їх „захисту” на ринку праці, існуючі досі 5. Розробити запит на необхідні показники щодо становища жінок різних соціально демографічних категорій на ринку праці, для надання цього запиту від Мінсоцполітики до Держкомстату. Додаток 1. Оголошення про працевлаштування, які містили ідентифікацію статі. При підготовці звіту на сайтах про працевлаштування було знайдено чимало оголошень, які містили ідентифікацію статі. Таким чином, задекларовані закони поки не працюють. Робота вдома. Потрібна дівчина, жінка для телефонних дзвінків. Вміння спілкуватись. Знання ПК (офісних програм) обов’язково. Тел. (068) 032–72–02, (099) 550–87–38 Таня. Пропоную роботу вдома. Тернопіль[27] Оголошення актуально до: 20.02.2014, переглядів сьогодні: 8 16.02.2014 - 21:29 Пропоную роботу адміністратора а сауні. Жінки від 40 років. Тел.: 0509152597 12.02.2014 - 18:32 У "реставрація подушок " на роботу потрібна працівниця з навиками шиття. Тел.: 380999109523, 3806734108826 10.02.2014 - 12:17 Нужна домработница[28], возраст: 35-45 лет. Обязанности: Готовление еды, стирка, уборка, глажка. В этом доме живёт 5 взрослых людей. Время работы: 9 часов в день, 5-6 дней в неделю. Надо знать польский язык. Проживание и питание обеспечено. Зарплата: 9 зл в час. Город около Mińsk Mazowiecki Тел.: 0968379240, 0993356821 Дискримінація жінок є і у доступі до служби в війську. Дівчата, які бажають служити в армії на контрактній основі, отримують у військкоматі відмову. «Якщо вам пощастило і ви народилися чоловіком, ви все життя повинні доводити представницям другої половини людства, яким пощастило народитися жінками, що ви – справжній чоловік. Немає кращого способу це довести, ніж випробувати себе у складних армійських умовах», – вважає І. Закревський[29]. Додаток 2. Заробітні плати жінок і чоловіків за період 2015-2012 рр. Таблиця. Заробітні плати жінок і чоловіків за період 2015-2012 рр. (розраховано за даними Укрстату85 Стать Роки Жінки, грн. / % Чоловіки, грн. / % 2015 3 631 / 0.75 4 848 / 100 Найбільший розрив, за галузями Фінансова та страхова діяльність 7 347 / 0.66 11 058 / 100 84 85

Робочий час у світі: аналітична інформація і висновки. Е-документ, 2010. http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2015/gdn/Szp_ed/Szp_ed_u/Szp_ed_2015_u.htm

Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок 3 014 / 0.47 6 379 / 100 2014 3 037 / 0.76 3 979 / 100 2013 2 866 / 0.79 3 614 / 100 2012 2 661 / 0.78 3 429 / 100 Джерело: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2013/gdn/Szp_ed/Szp_ed_u/arh_Szp_ed_u.html Додаток 3. Жінки „неформально” працюють на домогосподарства чи на себе, чоловіки ж „неформально” працюють на інших, тобто у тіньовому секторі оплачуваної економіки. Що є такі гендерні розбіжності у статусі зайнятості в неформальному секторі економіки, показують дані обстеження населення з питань економічної активності :частка самозайнятих або безкоштовно працюючих членів сім’ї серед усіх осіб відповідної статі, які працюють у неформальному секторі, є на 18,7 процентних пунктів вищою серед жінок порівняно з чоловіками (76,2% проти 57,5%). Внаслідок цього жінки переважають серед осіб, які неформально працюють на себе або власні домогосподарства (54% або 1 605 із 2 963,7 тисяч осіб), тоді як число чоловіків, котрі неформально працюють на інших осіб або компанії (тобто найманих працівників), майже вдвічі перевищує чисельність жінок (1 005,3 проти 500,9 тисяч осіб). 86 Додаток 4. Таб. ... Різниця в зарплатах жінок і чоловіків залежно від посадової позиції на підприємстві (розраховано за даними дослідження порталу rabota.ua, здійсненого на замовлення AIN.UA в 2016 р.87) Стать Позиція на підприємстві Жінки, Жінки, у % до зарплати чоловіків на Чоловіки, грн. цій же позиції грн. Топ менеджер / директор / 11835 0.58 20222 президент Менеджер середньої ланки / 7115 0.65 11018 керівник відділу Старший спеціаліст / керівник групи 6579 0.58 11181 Спеціаліст 5082 0.59 8627 Спеціаліст початкового рівня 3828 0.71 5348 Робітничі спеціальності 4194 0.64 6521

Рис. ... Різниця в зарплатах жінок і чоловіків залежно від посадової позиції на підприємстві Додаток 5. Дискримінаційні положення законодавства на ринку праці і практика їх 86

http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:jBH02Ve0kvMJ:siteresources.worldbank.org/UKR AINEINUKRAINIANEXTN/Resources/4556801310372404373/InformalEmploymentinUkraineUA.pdf+&cd=7&hl=uk&ct=clnk&gl=ua 87 http://news.finance.ua/ua/news/-/369204/eksperty-pokazaly-riznytsyu-dohodiv-cholovikiv-i-zhinok-vukrayini-infografika

реалізації у 2015 році.88 Серед найбільш яскравих прикладів законодавчих положень, що призводять до гендерної нерівності, правозахисники називають такі: а) В Україні заборонено використовувати працю жінок вночі. Хоча ця заборона сягає 1919 року, коли радянський законодавець намагався виключити можливість знаходження жінки в нічний час з особами чоловічої статі, з якими вона не перебуває в родинному зв’язку, вона продовжує зберігатися в нашому законодавстві, а з її законністю погоджуються 90% опитаних судей. Втім, в парламенті знаходиться на розгляді проект нового Трудового кодексу, який містить заборону залучення до роботи в нічний час тільки вагітних жінок. б) Більш 500 видів робіт є забороненими для жінок. В Україні продовжує діяти Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок.89 Включаючи в себе понад 500 видів таких робіт, Перелік не став «мертвою нормою» - суди продовжують його застосовувати, що призводить до порушення прав жінок на працю (див., наприклад, рішення від 25.05.2015 р. у справі № 164/409/15-ц90); в) Закон України від 14 січня 2015 р. «Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо удосконалення пенсійного забезпечення» (Ветований президентом – на розгляді ВРУ) Законом передбачено продовження до 1 січня 2022 р. терміну обмеження права звернення за призначенням пенсії жінок, яким виповнилося 55 років, щодо дострокового виходу на пенсію за віком, за наявності страхового стажу не менше 30 років та за умови звільнення з роботи. Пояснюючи продовження терміну дефіцитом бюджету Пенсійного фонду України, держава таким чином, ставить соціальні права жінок (право на пенсію) під загрозу порушення, обмежуючи право через економічний фактор. У даному разі постає питання про те, чи може здобувати перевагу економічний фактор, коли йдеться про намір парламенту відновити соціальну справедливість? Адже жінки, яким виповнилося 55 років і які мають страховий стаж не менше 30 років, працювали в умовах, коли попереднє законодавство гарантувало їм можливість виходу на пенсію в 55 років. Недоліки законодавства посилюються недосконалою системою проведення гендерної та антидискримінаційної експертиз проектів нормативних актів. На сьогодні ці види експертиз проводяться паралельно, але - різними органами, за різними процедурами і жодним чином не узгоджені одна з одною. Гендерна експертиза, проводиться Мінюстом та охоплює в середньому шість законодавчих актів щорічно. У 2015 р., наприклад, такими актами стали закони «Про курорти», «Про туризм», «Про інноваційну діяльність», «Про індексацію доходів» тощо. Антидискримінаційна експертиза проводиться юридичною службою органу виконавчої влади, через що отримати систематизовану інформацію про її результати немає можливості. На практиці це призводить до випадків, коли суди відмовляються розглядати посилання сторони у справі на дискримінаційний характер припису нормативного акту. Аргументом для такої відмови стає той факт, що відповідний нормативний акт проходив антидискримінаційну чи гендерну експертизу, а отже, резюмується його відповідність вимогам принципу недискримінації (див., наприклад, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.09.2014 р. № 826/9399/1491).

Уварова, 2015 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р. № 256 90 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44526303. 91 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40511798. 88 89

СТАТТЯ 12 1. Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі охорони здоров’я, з тим, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок доступ до медичного обслуговування, зокрема в тому, що стосується планування розміру сім’ї. 2. Поряд з положенням пункту 1 цієї статті держави-учасниці забезпечують жінкам відповідне обслуговування в період вагітності, пологів і післяпологовий період, надаючи, коли це необхідно, безплатні послуги, а також відповідне харчування в період вагітності і годування. Заключні зауваження Комітету # 38-39 Про стурбованість комітету щодо репродуктивного здоров’я жінок, нестачі медичної статистики та все іще високих показників ВІЛ/СНІДу Рекомендація #24 до якої апелює Комітет, передбачає звіт по факторах, що визначають доступ жінок до медичних послуг, порівняно з чоловіками (біологічні, соціально-економічні, та психосоціальні). Й окремо виділяє доступ до медичних послуг для жінок із загрожених груп, як жінки з етнічних груп; ті що піддавалися гендерно зумовленому насиллю; жінки похилого віку, жінок з обмеженими можливостями; жінок які знаходяться у особливо важких ситуаціях унаслідок збройних конфліктів, та жінок-біженок; жінок, які піддаються підвищеному ризику зараження ВІЛ та іншими венеричними захворюваннями внаслідок факторів, зумовлених гендерною нерівністю. http://www.healthgenderviolence.org/sites/default/files/download/cedaw_handout_latest_version_with_template_ru_0.pdf Натомість, держаний звіт не містить такої інформації. Статистики по доступу жінок із загрожених груп до медичних послуг ні Медстат, ні Укрстат не збирають, та не оприлюднюють. Ситуацію нинішньої України із доступом жінок до медичних послуг визначає реформа системи охорони здоров’я. Розпочата 2011 року, вона передбачила закриття медичних закладів (їх укрупнення), та скорочення медичних працівників із міркувань рентабельності. Це ставить у залежність доступ громадянок до медичних послуг від, в першу чергу, транспортної інфраструктури, наявності додаткових коштів на проїзд, їх фізичної мобільності в цілому, яка в жінок нижча, ніж у чоловіків.92 [Додаток 1. Реформа... ] Реформа особливо зменшила доступ до медичної допомоги, включно первинної, 93 громадянкам з сільських районів, а серед них – вагітним, матерям з маленькими дітьми, жінкам з обмеженими можливостями, та жінкам похилого віку. 94 Загальна медико-демографічна ситуація зі здоров’ям жінок в Україні і далі погіршувалась порівняно з 2010 роком. Серед жінок, які становлять більшість населення України (на початок 2012 р. – 53,8% постійного населення95) найчисленнішу групу складають жінки зрілого віку: 50-59 років (3 648 503 осіб), та старші 60 років (6 215 883 осіб). Середня очікувана тривалість життя жінок при народженні складає 75,88 років. Поряд зі “старінням” жіночого населення, погіршується стан здоров'я жінок репродуктивного віку. Продовжує зростати їх смертність від новоутворень. 96 Для України і в цей період характерна відкладувана народжуваність: молодь відтерміновує народження дітей до кращих часів. Ситуація ускладнюється незадовільним станом здоров’я матері та дитини, очевидними проявами якого є все ще досить високі рівні материнської смертності і смертності немовлят, підвищені показники перинатальних втрат, несприятлива динаміка захворюваності новонароджених.97 Велику занепокоєність викликає стан соматичного здоров’я жінок. Жінки в Україні більше страждають від хронічних захворювань (найбільш поширені серед них – хвороби системи кровообігу, та злоякісні новоутворення 98). Тоді як смертність вища серед чоловіків. За Як виглядає медична реформа в Україні 2013, Simons Frazer University 94 Exploring Systemic and Structural Pathways to Health Equity in Health Reform, 2012 р. 95 Children, females and family in Ukraine / Діти, жінки та сім’я в Україні: Стат. Збірник/ Державна служба статистики України, 2012. – с.22-23. 96 http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/dialog/Saveshow.asp 97 http://ukrstat.gov.ua/noviny/new2006/zmist_novin/demogr/narodj.htm 98 Про поширенсть і статистику хвороб серед жінок – у щорічникУ Стан здоров’я жіночого населення в 92 93

попередніми даними,99 українські жінки загалом більше схильні до хронічних хвороб порівняно з чоловіками (у 1,41 рази). Причому, зі збільшенням віку їх шанси мати кілька хвороб теж зростали, від 1,82 разів для вікової групи 30-39 років, і до майже 8,37 разів – для вікової групи 60-65 років, порівняно із віковою групою 18-29 років.100 Через те, що жінки живуть довше за чоловіків і страждають від хронічних захворювань більше, у наслідку саме вони проводять багато років або більшу частину життя у стані поганого здоров’я.101 Це збільшує частотність саме їхнього звертання за медичною допомогою, порівняно з чоловіками. А також - викликає ризик додаткових витрат, оскільки лікування хронічних хвороб потребує багато грошей та дорогих ліків, за які й платять пацієнтки. Водночас хронічні захворювання серед українських жінок мало залежать від матеріального стану, бо від них потерпали жінки як багаті, так і бідні. Лишається незадовільним стан соматичного здоров’я дівчат підлітків. 102 Останні дослідження вказують на виростаючий вплив навантажень на здоров’я дітей, зокрема дівчат, у шкільному віці. Кількість хронічно хворих на хвороби травлення, кістково-м’язової системи та ендокринні хвороби за роки навчання в школі збільшується у 2.5 рази. 103 Причім з’являються у дітей шкільного віку саме порівняно з дошкільним, що вказує на негативний системний вплив. (У 2010 р. загалом захворюваність серед дівчат підлітків становила 121,8 на 100 дівчат, і у 2014 р. – 123,76, при тому, що поширеність захворювань серед них дещо знижувалась, і становила 221,8 та 214,33 відповідно.)104 Урядові експерти-медики кажуть, що причинами є: - недоліки сучасної системи забезпечення здоров’я дітей та підлітків, з якої майже вилучена профілактична складова; - скорочені профілактичні програми, які були раніше в амбулаторно-поліклінічній ланці охорони здоров’я; - низька якість харчування; - відсутність освітніх програм, спрямованих на формування культури здоров’я у школярів. Гендерні експерти додають: - вилучення фізичних навантажень, передовсім для учениць жіночої статі в системі середньої освіти. Вилучення, з 2011 року, норм фізичної підготовки для учнів середніх шкіл, і перехід до „урахування індивідуальних особливостей кожної дитини” на практиці обернувся домінуванням стереотипів, за якими фізичні навантаження є «надмірними» для учениць жіночої статі. 105 [Додаток 2. Вилучення фізичних навантажень для дівчат в середній школі] Ефективність впливу медико-організаційних технологій на стан здоров’я дітей зменшується з виростанням їх віку. Незважаючи на те, комплексну систему профілактики, що все ж функціонує в Україні на рівні первинної медико-санітарної допомоги, поширеність та захворюваність загальної популяції дітей, включно дівчат (від народження до 17 років) протягом усіх років дослідження зростає. Окремі групи дівчаток, як дівчатка з етнічних меншин та дівчатка з інвалідністю не відображені в офіційній статистиці з охорони здоров’я, яка оприлюднюється. Висновки. - Сукупні дані щодо хвороб не відображають непропорційний характер хронічних захворювань у різних групах населення, зокрема в гендерних групах. Це не дозволяє Україні МЕДСТАТУ. 99

http://siteresources.worldbank.org/UKRAINEINUKRAINIANEXTN/Resources/PrichinysmertnostivukrainiUKR. E.pdf, Світовий банк, 2010. 100

http://siteresources.worldbank.org/UKRAINEINUKRAINIANEXTN/Resources/PrichinysmertnostivukrainiUKR. E.pdf 101

http://siteresources.worldbank.org/UKRAINEINUKRAINIANEXTN/Resources/PrichinysmertnostivukrainiUKR. E.pdf, Світовий Банк, 2010. 102 їза даними спеціальних досліджень 103 Щорічна доповідь про стан здоров’я .... 2015 р., с. 87, 88. 104 Щорічна доповідь про стан здоров’я .... 2015 р.,С.87 105 http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:Oa5fbumbI6gJ:ovruchrayvlada.org.ua/upload/files/osvita/metodkabinet/pochatkova_osvita/case/Pidgotovka_vchiteliv/%25D0%259 F%25D0%25BE%25D1%2580%25D1%2596%25D0%25B2%25D0%25BD%25D1%258F%25D0%25BB%2 5D1%258

виробляти адекватну політику в області охорони здоров’я, бо не дозволяє побачити її реального користувача. Попит на амбулаторні медичні послуги вищий серед жіночого населення. Вони є основними реципієнтами послуг системи охорони здоров’я, і це мало б бути взято за основу у плануванні і здійснені реформи.

Відповідаючи на Заключні зауваження Комітету # 38-39 Стан репродуктивного здоров’я жінок. За даними Медстату в останній п’ятирічний період через поширеність абортів, ІПСШ, ендокринної патології – невиношуванням вагітності в Україні закінчувались кожна 14–19 вагітність. Прямі репродуктивні втрати від невиношування вагітності щороку оцінюють у 30–35 тис. ненароджених бажаних дітей.106 З передчасними пологами пов’язані понад 30–40% випадків перинатальної патології та смертності, що їх фіксує медична статистика. Кількість маловагових дітей (з масою тіла при народженні менше 1000 г) в Україні щороку зростає, а їх смертність у 33 рази вища порівняно з доношеними дітьми. Лишається високою частота невиношування, що складає –5,5 на 100 вагітностей. Гостроту проблеми невиношування підтверджує виросла частота передчасних пологів, що у 2014 р. склала 3,13%. Аборти в Україні лишаються основним чинником розладів репродуктивного здоров’я жінок. Крім них, на репродуктивне здоров’я жінок впливають: - злоякісні новоутворення, зокрема статевої системи; - запальні захворювання жіночих статевих органів; - захворювання на інфекції, що передаються статевим шляхом. Стабільно зростає захворюваність жінок на злоякісні новоутворення статевих органів за період звіту. 107 Це пояснюють: - соціальними чинниками та станом довкілля; - пізньою діагностикою ( в т.ч. через безсимптомний перебіг захворювань на ранніх стадіях); - відсутністю ефективних скринінгових програм. 108 Ця ситуація потребує системної ранньої діагностики онкогінекологічних захворювань на початкових етапах захворювання. Низький рівень репродуктивного здоров’я жінок ще до настання вагітності відбивається на вагітності та пологах. Лишається високим рівень захворювань вагітних, що впливають на перебіг вагітності, пологів та здоров’я народжених дітей. У майже кожної четвертої вагітної прояви анемії, у кожної сьомої – хвороби сечостатевої системи, у кожної шістнадцятої – хвороби системи кровообігу. Водночас, частота зареєстрованих екстрагенітальних захворювань, що ускладнюють вагітність, пологи і післяпологовий період, збігається з тенденцією поширеності цих класів хвороб серед населення в цілому. Щорічно в Україні в репродуктивний вік вступає біля 300 тис. дівчат-підлітків. Дуже часто іще при вступі в репродуктивний вік, дівчина вже має низку захворювань, включно тих, що впливають на її репродуктивне здоров’я. Запальні захворювання репродуктивної системи упродовж останніх п’яти років реєструються у кожної шостої дівчини; 109 хвороби сечостатевої системи – у 188171 з кожної тисячі дівчат, хвороби системи кровообігу – 68-70, розлади менструації – у 59-63 дівчатпідлітків. Повідомляють, що серед дітей і молоді за останні роки виростає захворюваність на інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), 110 але на жаль, урядова статистика не оприлюднює цих відомостей, розділених за віком і статтю, тому % дівчат підлітків з цих даних узнати неможливо.111 Тим більше, ми не маємо цих даних стосовно дівчат з уразливих груп. [Додаток 3. Медична статистика в Україні] Аборти в Україні все ще продовжують застосовуватися як основний метод регулювання народжуваності й лишаються основним чинником розладу репродуктивного здоров’я жінок. Хоча за останні п’ять років частота абортів в Україні знижувалась з 13,94 на 1000 жінок фертильного віку у 2010 р. до 10,37 у 2014 р. Всього їх загальна кількість зменшилась на 55,1 тис. 112 Це наслідок виконання Україною заходів глобальної стратегії ВООЗ з репродуктивного здоров’я та Державної Звіт Квіташвілі Динаміка захворюваності на злоякісні новоутворення жіночих статевих органів в Україні у 20102014 рр. (на 100 тис. жінок). 108 Щорічна доповідь про стан здоров’я .... 2015 р., С.91 109 Щорічна доповідь про стан здоров’я .... 2015 р., с.89 110 Щорічна доповідь про стан здоров’я .... 2015 р., С. 89 111 Щорічна доповідь про стан здоров’я .... 2015 р., С. 89 112 Табл.. Динаміка частоти пологів і абортів в Україні у 2010-2014 рр. (на 1000 жінок фертильного віку) 106 107

програми „Репродуктивне здоров’я нації...”. За останні роки зменшувалось і число абортів, проведених небезпечними методами переривання вагітності (кюреточний метод). З 2011, коли їх показник складав 2.1 на кожну 1000 жінок фертильного віку, до 2014 (0,88). 113 Динаміка абортів, проведених безпечними методами (медикаментозний, методи вакуум-аспірації та вакуум-екскохлеації) за цей період знизилась теж, із 7.44 до 5.12 відповідно. За ключовими міжнародними документами, аборт не повинен бути методом планування сім’ї. Але в разі прийняття жінкою рішення про переривання вагітності у дозволені законодавством терміни, ці процедури мають бути надані, з використанням безпечних методик та з дотриманням репродуктивних прав жінки. Тим не менше, за останні п’ять років неодноразово і активно окремі політичні сили вносили в політичний порядок денний питання криміналізації абортів. Реєстрували відповідні законопроекти, 2013 та 2016 року. Криміналізувати аборти вимагали представники кількох релігійних конфесій, які проводили публічні масові акції. Втім, досі таких змін у національне законодавство, що криміналізувало б доступ жінок до абортів та ущемляло їх репродуктивні права, внесено не було. За період звіту в Україні поступово зменшувались аборти серед дівчат підлітків (1.83 в 2014 р., порівняно з 4.9 у 2010 р.). 114 Частота абортів серед дівчат віком 15–17 років зменшилась у 2,7 разу, а віком до 14 років – у 1,3 рази за останні п’ять років, і на 2014 р. становила 1,83 та 0,06 на 1000 дівчаток відповідного віку. Також, коли на початку 1990-х до половини абортів робили повторно вагітні дівчата-підлітки, то в останні років цей показник склав біля 10%. Тобто дівчата після уперше здійсненого аборту отримували інформацію про способи попередження небажаної вагітності. Однак дослідницькі дані115 показують нестачу сексуальної просвіти та належного інформування дівчат і загалом молоді про запобігання вагітності та планування сім’ї. Вивчення засобів запобігання вагітності серед дівчат-підлітків, які мали статеві стосунки показало, 116 що завжди користуються запобіжними методами 71,7% респонденток, час від часу – 25,5% і не користуються ніколи 2,8% дівчат. Але, серед методів запобігання вагітності 61,2% дівчат практикували перерваний статевий акт, 24,2% - використання презервативів партнером, 6,8% - комбінованих оральних контрацептивів, і 4,8% - сперміциди. І тільки 3,0% дівчат-підлітків використовували рекомендований ВООЗ метод поєднаного використання КОК і презервативів. Це свідчить про низький рівень використання ефективних методів запобігання небажаної вагітності, про недоліки просвітницької роботи з дівчатками і відсутність знань про здоровий спосіб життя і планування сім’ї. Кількість небажаних та незапланованих вагітностей серед дівчат пов'язана й з недоступністю надійних засобів контрацепції для молоді. Для прикладу, гормональна контрацепція на один місяць складає понад 70% стипендії (Порядок стипендіального забезпечення). Репродуктивний тиск, складність та дороговизна процедури переривання небажаної вагітності у поєднанні з низьким рівнем використання дієвої контрацепції призводить до вбивств новонароджених.117 У цьому контексті занепокоєння викликає розпочате з 2010 року згортання сексуальної просвіти та гендерного виховання молоді.. На фоні згортання сексуальної просвіти та гендерного виховання молоді, з вересня 2013 року Міносвіти ввело для учнів загальноосвітніх шкіл комплекс навчальних програм сімейного виховання „Сімейні цінності”, що передбачає оцінювати дітей за засвоєння “сімейної ролі жінки”.118 Рекомендації: - Розширити надання адекватних послуг в області сімейного планування та доступних протизаплідних засобів. - Для студентської молоді організувати безкоштовні жіночі консультації дружніх до дівчат гінекологів та компетентних фахових консультантів. - Розробити та прийняти стандарти сексуального виховання та освіти для української молоді. - Удосконалити збір статистичної інформації та доступ до неї. - Провести інформаційні заходи з представниками 4х галузевих держ.підприємств, що Динаміка небезпечного і безпечного методів переривання вагітності до 12 тижнів у 2010-2014 рр. (кількість абортів на 1000 жінок фертильного віку) 114 Динаміка абортів у дівчаток віком до 14 років та дівчат 15-17 років в Україні у 2010-2014 рр. 115 http://health-ua.com/stati/pediatrics/reproduktivne-zdorov-ya-pidlitkiv-sotsialno-medichni-aspekti.html 116 http://health-ua.com/stati/pediatrics/reproduktivne-zdorov-ya-pidlitkiv-sotsialno-medichni-aspekti.html 117 див. Статистику по 115 статті КК України 118 Сімейні цінності: комплекс навчальних програм сімейного виховання (9, 17, 35, 70 годин) [для 8 – 9 класів] / [О. В. Мельник (кер. авт. кол.), Т. В. Кравченко, Л. В. Канішевська, Г. Г. Ковганич, В. І. Кириченко, Л.В. Корецька, В. І. Прит]. – Івано-Франківськ: “Типовіт”, 2012. – 48 с. 113

займаються збором, обробкою, узагальненням та аналізом медичних статистичних даних, і обговорити питання запровадження гендерно навантажених показників. Скласти відкритий перелік гендерно розподілених показників, для роботи з не-гендерними експертами та фахівцями МОЗУ. Можливо, передбачити включення гендерних показників при планованій „Розробці нової системи фінансування лікарень на основі Діагностично-споріднених груп (статистична система класифікації за групами будь-якого випадку перебування у стаціонарі для цілей здійснення оплати)...”, що передбачена по проекту «Поліпшення охорони здоров'я на службі у людей».

Додаток 1. Реформа сектору охорони здоров’я. Реформу цього сектору запроектував та почав здійснювати попередній уряд М.Азарова (президентства В.Януковича), а продовжив та здійснює зараз чинний Уряд. Реформа з самого початку викликала багато зауважень від правозахисників, користувачів медичних послуг, пацієнтських організацій та об’єднань, та профспілкових і інших фахових об’єднань самих медиків. Основні звинувачення до реформи - що вона „проводиться у рамках політики лібералізації, спрямованої на підвищення прибутків приватного капіталу, в умовах недопущення профспілок, широкої громадськості до реального впливу на процес обговорення і затвердження державного бюджету і міжбюджетних трансфертів, внаслідок чого мільйони людей опинилися на узбіччі.” Реформа передбачає переведення громадських медичних установ на самоокупність, впровадження платності медичних послуг, різке зменшення державних витрат на утримання лікарень та працю медичного персоналу, скорочення лікарень (насамперед, стаціонарів) і штатів (шляхом їх „укрупнення”, тобто скорочення у менш малонаселених місцевостях, зокрема у сільських), поступову приватизацію вивільненої нерухомості, передачу громадських лікарень в управління приватному бізнесу.119 Приватизувавши первинну ланку, влада планує змінити механізм фінансування охорони здоров'я. Розраховувати вартість послуг збираються за допомогою системи ціноутворення (DRG). У вартість по DRG-системі входить увесь комплекс загальних стаціонарних послуг, сплачувати за який виявиться неспроможною більша частина населення України. Розрахована вартість споживчого кошика включення до нього цих життєво необхідних витрат - на житло, оздоровлення, платні медичні послуги, освіту, - наразі не передбачає.120 Оснівний зміст реформи зацікавлені користувачі оцінюють як витіснення громадської охорони здоров'я комерційною. Є висока вірогідність, що таке витіснення не вирішить, а тільки збільшить проблеми основної маси лікарів і пацієнтів, бо віддана в приватні руки медицина стає непомірно дорогою, яку будуть не в змозі сплачувати незаможні.121 У зоні такого ризику опиняються незаможні громадянки літнього віку, самотні мами з дітьми, жінки із інших вразливих груп населення. Це схиляє до висновку, що прийнята в Україні стратегія на приватизацію охорони здоров'я ризикує виявится хибною, а втрати від неї – суспільно значущими. Додаток 2. Вилучення фізичних навантажень для дівчат в середній школі Відбувалось в рамках спеціалізації навчальних закладів середньої ланки освіти на „гуманітарні” і „технічні”, і зрештою, було закріплене у прийнятих 2011 р. державних стандартах середньої школи (освітня галузь "Здоров'я і фізична культура" нового державного стандарту початкової школи). „Стандарти” передбачили різке скорочення фізичних навантажень і рухової діяльності у школах, виключили обов’язкові нормативи до фізичного здоров’я учнів, і замінили їх на індивідуальну рухову діяльність, складену «на основі врахування стану здоров’я кожної дитини». 122 119

http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:vOevpM9D8cAJ:www.nas.gov.ua/tradeunion/news /Documents/%25D0%259F%25D1%2580%25D0%25BE%2520%25D1%2580%25D0%25B5%25D1%2584 %25D0%25BE%25D1%2580%25D0%25BC%25D1%2583%2520%25D0%25BC%25D0%25B5%25D0%25 B4%25D0%25B8%25D1%2586%25D0%25B8%25D0%25BD%25D0%25B8(1).pdf+&cd=1&hl=uk&ct=clnk& gl=ua 121 ЦК профспілки працівників НАН України / Ні – антисоціальній реформі охорони здоров'я в Україні! http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:vOevpM9D8cAJ:www.nas.gov.ua/tradeunion/news /Documents/%25D0%259F%25D1%2580%25D0%25BE%2520%25D1%2580%25D0%25B5%25D1%2584 %25D0%25BE%25D1%2580%25D0%25BC%25D1%2583%2520%25D0%25BC%25D0%25B5%25D0%25 B4%25D0%25B8%25D1%2586%25D0%25B8%25D0%25BD%25D0%25B8(1).pdf+&cd=1&hl=uk&ct=clnk& gl=ua 122

http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:Oa5fbumbI6gJ:ovruchrayvlada.org.ua/upload/files/osvita/metodkabinet/pochatkova_osvita/case/Pidgotovka_vchiteliv/%25D0%259

Додаток 3. Медична статистика по здоров’ю жінок Медична статистика в Україні щодо жінок доволі розгалужена, але переважно збирається й оприлюднюється галузева статистична інформація, що стосується сфери репродукції, яка вважається релевантною саме жінкам.123 Є ряд питань, з яких статистики так і немає. Найбільш повну й доступну медико-статистичну інформацію готує та оприлюднює для користувачів Центр медичної статистики МОЗ України, до 21.02.2013 – головний заклад, відповідальний за збір, обробку, аналіз та надання медичної статистичної інформації, уповноважений на державному рівні визначати статистичні показники щодо мережі, кадрів і ресурсів охорони здоров'я, стану здоров'я і демографічних процесів. 124 Збір деякої галузевої статистичної інформації також здійснюють ДП «Український інформаційно-обчислювальний центр МОЗ України», 125 та ДЗ «Український центр з контролю та моніторингу захворювань МОЗ України», а аналіз статистичних та дослідницьких даних – ДП „Український інститут стратегічних досліджень Міністерства охорони здоров'я України”. Відкриті статистичні бази Центру – "Українська база медико-статистичної інформації" та Європейська база даних статистичної інформації "Здоров'я для всіх", включають лише поодинокі показники. Однак Центр готує комерційні збірники, ряд з яких стосується здоров’я жінок, передовсім репродуктивного. Це базовий щорічний збірник Стан здоров’я жіночого населення в Україні, а також ряд щорічників та аналітико-статистичних довідників - Моніторинг стану здоров’я матері та дитини (аналітично-статистичний довідник на Колегію МОЗ України); Аналітично-статистичний довідник Моніторинг стану здоров’я матері та дитини MATRIX – BABIES; Аналітично-статистичний довідник Моніторинг стану здоров’я матері під час пологів; Моніторинг захворюваності новонароджених в акушерських стаціонарах України аналітично-статистичний довідник; Аналітичностатистичний довідник Моніторинг причин ранньої неонатальної смертності новонароджених в акушерських стаціонарах України; Інформаційно – статистичний довідник про допоміжні репродуктивні технології в Україні; Довідник з дитячої гінекології. Інші статистичні збірники та бази медико-статистичної інформації, які прямо не стосуються репродукції, показники щодо здоров’я жінок або розподілені за статтю дані як правило включають на рівні 2-3-4 показники на 25-60 загальних показників по галузі, або ж узагалі їх не містять.126 Аналіз показників мед.стату, за якими оприлюднюється інформація по жінкам і чоловікам України показує, що лише окремі з них розділені за статтю. Серед усіх понад 120 показників щорічника Показники здоров'я населення та використання ресурсiв охорони здоров'я в Українi лише 3 з них стосуються жінок (P120082 Зареєстровано хвороб серед жіночого населення 18 років і старші; P200076 Кількість жінок, оглянутих профілактично на 10000 населення; P120072 Зареєстровано хвороб серед дорослого населення (жінок-55р. і старших, чоловіків-60р. і старших). Так само, щорічник Показники захворюваності на наркологічні розлади і діяльності наркологічних закладів в Україні містить 4 гендерно розділені показники із 51... (Р110033 Структура захворюваності – розподіл за віком і статтю;Р110034 Структура поширеності – розподіл за віком і статтю; Р110012 Захворюваність та поширеність розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин – розподіл за статтю; 110011 Структура госпіталізованої захворюваності у психіатричних та наркологічних стаціонарах осіб наркологічного профілю, розподіл за віком та статтю). Висновок - гендерно-нейтральний підхід до галузевої медичної статистики прослідковується і в інших статистичних даних, що оприлюднюються мед.статом: таких, як захворюваність на туберкульоз та дiяльність протитуберкульозних закладiв; захворюваність на психічні розлади, і діяльність психiатричних закладів; показники дiяльностi онкологiчної, рентгенологiчної та радiологiчної служби; показники лiкувально-профiлактичної допомоги пiдлiткам та їх захворюванiсть в Українi – вони практично не включають розподіли за статтю, і відповідні показники по факту вилучені із галузевої статистики. Додаток 4. Діяльність уряду щодо охорони здоров’я жінок

F%25D0%25BE%25D1%2580%25D1%2596%25D0%25B2%25D0%25BD%25D1%258F%25D0%25BB%2 5D1%258 123 http://medstat.gov.ua/ukr/statreports.html 124 http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0452-98 125 В процесі перейменування: на ДП "Центр електронної охорони здоров'я Міністерства охорони здоров'я України" 126 http://medstat.gov.ua/ukr/main.html

На час звіту, 2015 р., було завершено виконання десятирічної міжгалузевої Державної програми "Репродуктивне здоров’я нації" на період до 2015 року, результати та ефективність якої було піддано незалежній оцінці. Її здійснив і представив БФ «Здоров’я жінки і планування сім’ї» в червні 2015 року. За їх висновками, послідовне впровадження трьох державних цільових програм загалом наблизило Україну до виконання Цілей Розвитку Тисячоліття ООН. Завдяки заходам, передбаченими Державною програмою «Репродуктивне здоров’я нації» (її десятирічні впровадження завершилося у 2015 році), та внеску проектів міжнародної технічної допомоги, що працювали в цей період, вдалося поліпшити ситуацію в сфері репродуктивного здоров’я, особливо щодо створення умов безпечного материнства. Але, порівняння з показниками репродуктивного здоров’я країн Європейського союзу свідчить, що проблеми, на які було спрямовано Програму, залишаються актуальними для України та потребують посиленої уваги держави. [ДОДАТИ ДАНІ І ВИСНОВКИ ПО ЗВІТУ МАЙСТРУК] Репродуктивне здоров’я жінок з інвалідністю. Було проведено аудит фізичної доступності закладів охорони здоров’я, а також опитування щодо репродуктивного здоров’я жінок з інвалідністю та обізнаності медичних фахівців щодо особливостей консультування жінок з інвалідністю. 127 Забезпечити ресурси й систематично здійснювати контроль за доступом жінок до послуг в області охорони здоров'я наразі швидше сього не вдасться, через розпочату реформу сектору охорони здоров’я.

127

http://naiu.org.ua/wp-content/uploads/2016/07/zdorovia_zhinok_invalidnistyu_knyga_1.pdf

СТАТТЯ 13 Держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в інших сферах економічного та соціального життя, з тим щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок рівні права, зокрема: a) право на сімейну допомогу; b) право на одержання позик, застав під нерухоме майно та інших форм фінансового кредиту; c) право брати участь у заходах, пов’язаних з відпочинком, заняттям спортом та в усіх галузях культурного життя. Уперше ми за весь час незалежності Української держави, ми надаємо відповідь Комітету CEDAW по цій статті. Це викликано урядовою ініціативою по позбавленню понад 200 тисяч самотніх матерів соціальних допомог. Ініціатива набула чинності з 1 січня 20016 року; її висловило і здійснило Міністерство соціальної політики України, й передбачала аудит соціальних допомог, що і був здійснений. За його наслідками, система виплат самотнім матерям й була оптимізована. Декретна відпустка в Україні на папері теж виглядає досить щедрою: матері та батьки мають право на повністю оплачувану відпустку на період до 126 днів за умови наявності страхування, а незастраховані – на 50%-ву мінімальну заробітну плату в той самий період. Але декретна допомога нараховується за офіційною, а не фактичною, заробітною платою, яка часто є мінімальною, особливо у молодих матерів. 128 Крім цього, відзначаються обмеження у доступі жінок до соціальних послуг (доглядових закладів; дитсадочків та шкіл; закладів охорони здоров’я), що ускладнює жінкам можливості суміщувати їх професійне з сімейним, та з дозвіллям. Оскільки в Україні на відміну від багатьох інших країн, жінки масово залучені до ринку оплачуваної праці (62% - Укрстат) а зарплатна політика на українському ринку праці побудована так, щоб родини могли вижити тільки на 2 зарплати, то соціальна інфраструктура й соціальні допомоги мають ключове значення для значного числа жінок. Тоді як на середню зарплату одного „годувальника” утримувати сім’ю навіть з однією дитиною неможливо,129 система соціальних послуг, яка у цих умовах стає над-важливою для демографічного відтворення й дотримання демографічного балансу, цілком не є в пріоритетах соціальної політики держави. За останніми даними Укрстату130 (за 2013 рік) в Україні продовжується сильний дефіцит дитячих дошкільних закладів, як у міській, так і в сільській місцевостях. Хоча показники охоплення дітей дошкільними навчальними закладами станом на 2013 рік виросли до 62% (у % до усіх дітей відповідного віку), порівняно з 53% у 2009-2010 рр., є разючі різниці між можливостями догляду дітей у сільських та у міських місцевостях, а також залежно від регіонів. Охоплення дітей дошкільними закладами загалом за ці роки показує певне зростання: 64% в 2010, 65% в 2011, 67% в 2012, та 72 в 2013 рр. На жаль, за наступні роки статистичних даних по забезпеченню дитячими садками українців – ТПО, що вимушено виїхали з місць воєнних дій, та в регіонах їх нинішньої локалізації, ми не маємо. 131 Та й на кінець 2013 року у ряді міст – Київщини, Львівщини, Закарпаття, Івано-Франківщини тільки 66% діток були забезпечені місцями у дитсадках. У містах Луганщини цей показник узагалі становив 63%, то ж біля 40 % луганських матерів і батьків не мало змоги віддати своєї дитини до садочка. За таким показником як завантаженість дошкільних закладів, на кінець 2013 р. по Україні в цілому припадало 119 дітей у розрахунку на 100 місць. А у містах де попит на доглядові послуги був набагато вищий, припадало 130 дітей на 100 місць.132 У містах Львівської області цей показник складав 154, Рівненської 152, Тернопільської 151, Волинської та Полтавської областей – 150, Київської – 147 дітей припадало на 100 місць у 2013 році. Ми не маємо всеукраїнських даних по ситуації із доступом до дитячих садочків (а також шкіл, закладів охорони здоров’я) за останні два роки, коли у зв’язку з військовими діями понад 1 мільйон 300 тисяч переселенців133 (тимчасово переміщених осіб, ТПО) виїхали з місць постійного проживання в Криму, Луганської та Донецької областей в інші області України. Щодо цього, показовою є ситуація в Києві: при тому, що у містах області вже у 2013 му році 128

http://www.osce.org/uk/ukraine/100200?download=true Піщуліна О., Гендерна оцінка ефективності соціальної політики // Стан забезпечення гендерної рівності в Українському суспільстві: Щорічна державна доповідь. – К., 2007. – 223 с. 130 http://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/Arhiv_u/15/Arch_bosh_bl.htm 131 [НЕОБХІДНО ДОДАТИ ПРИКЛАДИ: ТАМ ДЕ НЕМА СТАТИСТИКИ. МОЖЕ ПОСИАЛННЯ НА ЗМІ? 132 Завантаженість дошкільних навчальних закладів за регіонами на кінець 2013 року / Укрстат, 2014 133 http://ua.krymr.com/archive/news-uk/latest/16928/16928.html?id=27060818 129

припадало 147 дітей на 100 місць, у столиці діє рішення Київської міської ради, згідно з яким усі школи та дитсадки міста мають приймати дітей внутрішньо переміщених осіб із Криму та зони проведення Антитерористичної операції поза чергою.134 Станом на 25 серпня 2015 року столичні дитсадки та школи прийняли понад 10 тисяч дітей-переселенців. Тоді як про відкриття нових дошкільних навчальних закладів наразі не йдеться, так само як і шкіл. [Додаток 1. Київська журналістка: „мої дівчата борються за право вступити в платні класи звичайної школи з ще чотирма пошуковувачами. Коротше кажучи, п’ять шестиліток на одне місце в класі!”135)] Ситуація з дошкільними закладами є типовою для всієї системи соціального забезпечення. Доступ до шкіл, до закладів охорони здоров’я є не набагато кращим. Він висвітлений у відповідних розділах цієї доповіді. Уряд і зокрема Мінсоцполітики як Центральний орган виконавчої влади уповноважений здійснювати політику в інтересах рівності, не надають багато значущості питанням доступу жінок до соціальних послуг та доглядових закладів. Відповідні напрями і заходи відсутні у чинній Державній програмі забезпечення рівних прав та можливостей... 2013-206 рр.. 2013-2016 так само, як були відсутні і в попередній. Розпочата у листопаді 2012 р.136 проектна ініціатива ЄС «Знову до роботи: реінтеграція матерів і батьків до професійного життя після відпустки по догляду за дитиною», що виконувалась ВНО „Ліга соціальних працівників України” (і яку очолювала екс-заступниця Міністра соціальної політики С.Толстоухова) у співпраці з чинним Міністерством соціальної політики, мала на меті експериментально впровадити механізми реінтеграції батьків на ринок праці після відпустки для догляду за дитиною. Але ця ініціатива не передбачала ніякого регулюючого впливу на сам ринок доглядових послуг, ні на саму цю систему. Рекомендації 1. Ініціювати перегляд і обґрунтовану зовнішню оцінку соціальних виплат самотнім матерям, в контексті усвідомленої та цілеспрямованої державної сімейної політики.. 2. Внести зміни до законодавства щодо встановлення обов’язкової частини відпустки по догляду за дитиною для чоловіка. 3. Внести в Державну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, яку готує зараз Мінсоцполітики, спільні з МОН заходи з вивчення ситуації з доглядовою інфраструктурою та розробки відповідних рекомендацій. 4. Розглянути можливості 5річних „податкових канікул” для приватних дитячих садків, або інші подібні заходи.

134

http://kievcity.gov.ua/news/28015.html

135ОленаЗварич:

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=835816603213154&id=100003544662010 136

https://www.facebook.com/ZnovuDoRoboty/posts/1124255024263456?comment_id=1124585414230417&n otif_t=feed_comment&notif_id=1462953066777623

СТАТТЯ 14 Держави-сторони беруть до уваги особливі проблеми, з якими зустрічаються жінки, які проживають у сільській місцевості, та значну роль, яку вони відіграють у забезпеченні економічного добробуту своїх сімей, в тому числі їх діяльність у нетоварних галузях господарства, та вживають усіх відповідних заходів щодо забезпечення застосування положень цієї Конвенції до жінок, які проживають у сільській місцевості. Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у сільських районах з тим, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок їх участь у розвитку сільських районів та в одержанні переваг від такого розвитку Ми маємо обмаль статистичної і ще менше дослідницької інформації про реальне становище сільських жінок в Україні, і через це особливі проблеми жінок із сільських місцевостей усвідомлені недостатньо, і не покладені в основу державних політик і програм. [Додаток1: Проблеми дуже схожі...] Дані Державної статистичної служби - Укрстату переважно описують демографічні показники стан *населення”, а також його „освіти” і „здоров’я”, зокрема й сільських жінок. Дані по становищу сільських жінок на ринку праці, рівнях прийняття рішень, доступові до першочергових соціальних послуг, захищеності від насильства нечисленні або відсутні. Є окремі дослідницькі дані із цих питань. [Додаток 2. Дослідження щодо сільських жінок за період Доповіді] В сільських місцевостях проживає 6 990 501 жінок, це третина усіх жінок і 16,4% всього населення України, і 52,8% її сільського населення. 137 Це – біля семи мільйонів жінок. 16,2% з них - дівчатка віком від 0 й до 14 років; 55.5% - жінки працездатного віку (16-59 років); і біля третини, 28,3%, жінок непрацездатного віку – 60 років і старші. (Решта 2/3 жінок пенсійного віку проживають в містах.).138 Жінки в сільській місцевості складають більшість. Чисельна перевага жінок над чоловіками у складі сільського населення спостерігається, починаючи із 32 років і зростає з віком - у 32, 40-42 та після 49 років. За розрахунками Укрстату, на 2015 рік на 1000 чоловіків в сільській місцевості припадало 1120 жінок. Розмір домогосподарства в сільській місцевості більший ніж у місті, і складає 2,7 особи (проти 2,5 у містах).139 Такк само вищим є економічне навантаження на працюючого члена родини: 3,1 у сільських поселеннях проти 2,22 у міських, 140 при тому що сам характер зайнятості сільських жінок специфічний. [Додаток 3. Фактори що впливають ...] Гендерна статистика по доступу жінок сільських місцевостей до оплачуваної праці. Ми маємо часткові, а також непрямі статистичні та дослідницькі дані, що допомагають скласти уявлення про економічне становище жінок в сільських місцевостях у період цієї Доповіді. Показники державної статистики з питань праці містять розбивку окремо – за статтю, й окремо – за місцем проживання, через що ніяк не можливо отримати офіційні статистичні дані по ряду основних показників на ринку праці,141 стосовно жінок із сільських місцевостей. 142 Тому як правило, експерти143 Розраховано за: / http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2016/resident_2016.pdf 138 Розподіл постійного населення України за статтю та віком на 1 січня 2016 року Державна служба статистики України С. 34 139 http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:SWUwd1FcEkUJ:irbis-nbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe%3FC21COM%3D2%26I21DBN%3DUJRN%26P21DBN%3DUJRN%26IMAG E_FILE_DOWNLOAD%3D1%26Image_file_name%3DPDF/znptdau_2014_2_38.pdf+&cd=1&hl=uk&ct=clnk &gl=ua, ст.. 172. 137

140

file:///C:/Documents%20and%20Settings/Marfa/%D0%9C%D0%BE%D0%B8%20%D0%B4%D0%BE%D0% BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8B/Downloads/znptdau_2014_2_38%20(1).pdf с. 172. 141 як: економічна активність населення за статтю та місцем проживання зайняте населення за видами економічної діяльності рівень економічної активності населення за статтю, віковими групами та місцем проживання рівень зайнятості населення за статтю, віковими групами та місцем проживання рівень безробіття населення (за методологією моп) за статтю, віковими групами та місцем проживання безробітне населення (за методологією моп) за тривалістю незайнятості, тощо. 142 Див.: вся Статистична інформація розділу Ринок праці / https://ukrstat.org/uk/operativ/menu/menu_u/dem/r_pr.htm

просто відзначають, що зайнятість жінок у сільській місцевості не вивчається. Витім за даними, які оприлюднює Укрстат, можна прослідкувати окремі параметри, які дають скласти деякі уявлення про доступність ринку оплачуваної праці, ресурси та власність, та доступ сільських жінок до соціальної інфраструктури. Доступ сільських жінок до оплачуваної праці низький. За останніми даними, у с/г (разом із лісовим та рибним) були зайняті тільки 17,5 відсотка працездатного населення 144 – при тому, що у сільських місцевостях проживає кожна третя мешканка та кожен третій мешканець України працездатного віку. Кількість працюючих у галузі с/г жінок склала 33,4% від усіх офіційно там працюючих (або 126 тисяч жінок).145 ¾ дівчат і молодих жінок у віці 15-35 років в сільській місцевості, а це понад мільйон двісті осіб, на штатних посадах в с/г задіяні не були. 146 Середньомісячна заробітна плата, жінок зайнятих у с/г складала 2767 грн., що становило 83,7% зарплати зайнятих там же чоловіків. 147 С/г це переважно некваліфікована праця; але навіть і в ній жалюгідна кількість жінок отримувала якесь навчання. Так, тільки 0,6 % жінок з усіх працюючих в с/г господарстві підвищували свою кваліфікацію.148 Що вказує на сильну присутність гендерно стереотипних підходів до навчання. Решта біля 2/3 сільських мешканок працездатного віку – зайняті переважно неформально, або самозайняті. (Взагалі, за даними Укрстату, мешканців сільських місцевостей було більше половини, 50,8% серед усіх неформально зайнятих, а з усіх видів економічної діяльності неформальна зайнятість була найбільш поширена саме в с/г, складаючи 39% в структурі неформальної зайнятості загалом). 149 Серед основних труднощів у пошуку роботи вказують: брак робочих місць у регіоні проживання, географічні незручності/територіальну віддаленість, нестачу місцевого транспорту, погану якість доріг, та відсутність соціальної інфраструктури (дитячі садки, будинки престарілих або соціальні послуги). Власність сільських жінок, підприємництво і доступ до ресурсів. У сільських жінок в Україні є власність. Але є й великі гендерні розриви у контролі ресурсів і власності між жінками і чоловіками в сільських місцевостях. Жінкам належить 60% земельних паїв.150 Жінки очолюють аграрні господарства, сільськогосподарські підприємства, 151 та сільські домогосподарства. Вони очолюють біля половини аграрних господарств (49,2%) і так само біля половини сільських домогосподарств (49,5%). Однак за площею с/г угідь, 49,2% очолюваних жінками аграрних господарств господарюють на 16,8% землі, тоді як решта 50,8% з них, очолені чоловіками, господарюють на решті 83,2% земельних площ. Стосовно сільськогосподарських підприємств, картина уже інша. Жінки очолюють тільки біля однієї п’ятої таких підприємств загалом (18,4%), і одну десяту (11,4%) великих та середніх із них. Середня площа с/г угідь на 1 господарство очолюване жінкою, складає 1,87 га, тоді як чоловіком – 8,98 га. Подібні розриви спостерігаємо й за іншими показниками. Чисельність поголів’я великої рогатої худоби на 100 „жіночих” агрогосподарств складає 58, тоді як „чоловічих” – 119 голів. Очолювані жінками аграрні господарства поступаються очолюваним чоловіками і за рештою показників.152 Відносно рівні чоловіки та жінки власники сільських домогосподарств, як за кількістю очолюваних ними домогосподарств (49,5% жінки – 50,5% чоловіки), так і за кількістю оброблюваних Розширення прав та можливостей сільських жінок: розробка ґендерно- чутливого законодавства та національних програм / ІКЖЦ – К.: ФОП Москаленко О. М., 2013 – 64 с. / http://www.empedu.org.ua/sites/default/files/right_.pdf 144 Кількість зайнятого населення за видами економічної діяльності // Сільське господарство України: Статистичний збірник. За ред. Н.С.Власенко. – 2014. - с. 30 145 Динаміка облікової кількості штатних працівників за видами економічної діяльності (на 31 грудня, тис. осіб) 146 Щорічник 2014 / Зайнятість молоді за видами економічної діяльності (на кінець 2014 року) 147 https://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2016/gdn/Szp_ed/Szp_ed_u/Szp_ed_2016_u.htm 148 Професійна підготовка та підвищення кваліфікації працівників за видами економічної діяльності у 2014 році / Укрстат, 2014 149 Зайняте населення у неформальному секторі економіки у І кварталі 2016 року (за видами економічної діяльності) / http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=350793 150 http://despro.org.ua/Visnuk06.pdf 151 (у яких це основний вид діяльності за КВЕД 01.1 – 01.6) 152 Розподіл аграрних господарств за статтю осіб, що їх очолюють, у 2013 році // Сільське господарство України: Статистичний збірник. За ред. Н.С.Власенко. – 2014. - С. 67 143

площ (0,89 га жінки – 1,33 га чоловіки).153 При цьому с/г підприємства виробляють 1441,3, а сільські домогосподарства 948,1 тис. тонн м’яса; і 2582,5 та 8905,7 тисяч тонн молока відповідно. 154 Господарства населення є отже серйозним гравцем агроринку. І вони потребують робочих рук. Великою мірою ці руки є жіночими. Соціальний захист трудових прав сільських жінок в цьому сегменті відсутній у принципі. Жінки працюючі в неформальному секторі економіки, зокрема в особистих с/г, не охоплені нормами трудового законодавства та соціальним страхуванням. Їхня зайнятість ніде й ніким не реєструється; не зараховується у так званий „трудовий” чи „пенсійний стаж”. У разі тимчасової втрати працездатності, неможливості чи недоцільності вести своє господарство з економічних причин, чи при досягненні пенсійного віку, ці жінки не отримують ніякого соціального захисту. 155 Робота селянок в домогосподарствах не зараховується до трудового стажу; і, через високі розміри добровільних внесків у соціальні фонди, як пропонує держава для їх участі у соціальному страхуванні, 156 фактично самозайняті селянки не мають права на соціальне страхування, та відповідно, пенсійне забезпечення.157 [Додаток 4. Дискримінаційне ставлення до сімейного господарювання, яке потребує законодавчих втручань ] Є деякі гендерно дисагреговані дані стосовно жінок-працівників у фермерських господарствах. За останній доступний період – на 01.01.2014 р., їх чисельність склала лише чверть (25,9%) від загальної чисельності працівників. Причому, їх частка неухильно зменшувалась, починаючи з 2000 року, коли їх кількість складала третину, 35,4%, від усіх працівників цих господарств. 158 При тому, що сама кількість фермерських господарств і виробіток ними с/г продукції за ці роки лише зростали. Нині жінки очолюють біля 1/5 фермерських господарств (7 932 або 19,5%), тоді як 4/5 з них очолюють чоловіки. Відсоток належних жінкам-фермеркам земельних угідь складає біля 15% від загальної кількості угідь, на яких господарюють фермери. 159 Таким чином, співвідношення усіх параметрів економічної спроможності жінок із сільських місцевостей які ми можемо прослідкувати - таких, як власність, доступ до ресурсів, доступ до оплачуваної праці, - цілком не на користь жінок і є ще нижчим, ніж у жінок з міських поселень. Основним із відмінностей між ними є брак готівкових коштів, але доступ до якісного харчування, тоді як для жінок із міст витрати на харчування і його якість складають одну з основних проблем життєзабезпечення. Плюсом є й те, що на відміну від ситуації в інших економічних галузях, в с/г ми можемо хоча б порахувати ресурси й власність, належні жінкам та чоловікам, через відносно більш прозорий характер цієї власності. Фактори економічної уразливості жінок в сільських місцевостях включають: дефіцит часу за рахунок зайнятості домашньою працею, що не оплачується, різко скорочує можливості жінок реагувати на економічні стимули та приймати участь в ринковій господарській діяльності. Скорочення кількості робочих місць в сільській місцевості, низько прибутковість сільського господарства привели до збільшення значущості особистих підсобних господарств в забезпеченні сімей. В цій ситуації збільшилась зайнятість жінок домашньою сільською працею. сільськогосподарська діяльність передбачає значну зайнятість жінок. Але при цьому значна кількість жінок зайнята на малокваліфікованих роботах з низьким рівнем заробітної плати. низька оплата праці не стимулює жінок сільських місцевостей до виходу на ринок праці. На погіршення становища жінок вплинуло також скорочення соціальних послуг, зокрема відсутність в більшості сіл дитячих садків, почате за період Доповіді скорочення там само. Виробництво основних видів продукції тваринництва за категоріями господарств // Сільське господарство України: Статистичний збірник. За ред. Н.С.Власенко. – 2014. с. 128. 155 С. 5 156 За даними вибіркових обстежень домогосподарств, проведених Держстатом України, в минулому році частка сільських домогосподарств із середньодушовими еквівалентними грошовими доходами за місяць нижче прожиткового мінімуму становила 50,3%. С. 21 Ці обстеження свідчать про вкрай низький рівень доходів сільських домогосподарств, які не забезпечують навіть відтворення робочої сили. С. 22 157 С. 20. 158 Чисельність працівників у фермерських господарствах // Сільське господарство України: Статистичний збірник. За ред. Н.С.Власенко. – 2014. – с. 167. 159 Основні характеристики фермерських господарств, які очолюють жінки й чоловіки // Сільське господарство України: Статистичний збірник. За ред. Н.С.Власенко. – 2014. 153 154

медичних закладів, й щойно заявлене МОН скорочення кількості шкіл (висвітлені в відповідних частинах доповіді). Тут, просто наведемо кілька фактів. За даними опитування сільських жінок 2014 р., 48% сільських жінок не мають медичних закладів у межах пішого доступу, і стільки ж не можуть собі дозволити певні ліки або платні медичні послуги. 29% вважають, що не можуть собі дозволити отримати необхідну медичну допомогу у випадку хвороби, яка вимагатиме оперативного втручання або тривалого лікування. [Додаток 5. Охорона здоров”я сільських жінок] Ситуацію сільської дівчинки-інваліда, можливості догляду, доступу до навчань показує відома право захисниця та інвалід дитинства Раїса Панасюк (щойно, 16.12.2016 р. призначена Урядовим Уповноваженим із захисту прав інвалідів [Додаток 6. Сільські дівчатка з інвалідністю] Подібні ситуації характерні і для жінок із інших уразливих груп, зокрема для жінок, які потерпають від домашнього насильства. (Стан захисту прав та економічних інтересів сільських жінок, Спілка сільських жінок України, 2013) Є цілий комплекс проблем, пов’язаних з дискримінацією таких жінок у їх доступі до послуг правопорядку. (До прикладу, понад чверть опитаних (26,3%) вважали, що їх дільничий міліціонер ніколи не допоможе жінці, яку побив чоловік, і не зверталися до нього). 160 Широко поширені сексуальні домагання на робочому місці. 161 Громадянки з сільських місцевостей, через обмежений доступом до працевлаштування, належать до найбільш уразливих і таког овиду насильства, як торгівля людьми. Українські вербувальники часто застосовують до них насильство, обман та боргову кабалу. Зрозуміло, що питання про тимчасові спеціальні заходи в інтересах цих вразливих груп жінок, що піддаються множинній дискримінації, як сільські жінки, в умовах сучасної української ситуації не розглядалося взагалі. Чинна Державна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року в преамбулі містить речення про „здійснення заходів, спрямованих на розвиток у жінок лідерських навичок.... При цьому особливу увагу слід приділити жінкам із сільської місцевості, представникам національних меншин та жінкам з особливими потребами”, Але на рівні програмних заходів, сільських жінок вже немає, вони вилучені з відповідного пункту VI. Здійснення заходів, спрямованих на розвиток у жінок лідерських навичок...). Заявлена увага до жінок із сільської місцевості, представниць національних меншин та жінок із особливими потребами у Державній програмі, отже, реалізації не отримує. Рекомендації - необхідно розширяти гендерно-роз’єднану статистику стосовно сільських жінок; - жінкам піде на користь перегляд існуючих юридичних визначень фермерського та особистого селянського господарства; та варіант фіскальних пільг для них. - ініціювати питання щодо доцільності існування юридичного статусу зайнятості в особистих селянських господарствах (доопрацювати ЗУ По особисте селянське господарство”, включивши його гендерну експертизу), так як фактично цей статус не забезпечує жодних соціальних і трудових гарантій. - узаконити жінок-дрібних с/г виробників до набуття статусу суб’єктів реального сектора економіки, і цим посилити їх соціальний захист.

160 161

Спілка сільських жінок України, 2013 Спілка сільських жінок України, 2013

[Додаток1: Проблеми дуже схожі...] „Але я хочу зупинитися на тому, що, коли готувалися ми до цього круглого столу, дуже важливо було визначити насправді найважливіші проблеми, тому що проблеми і у містах, і у селах у жінок дуже схожі.”162 – повідомляла навіть одна з депутаток-ініціаторок круглого столу з проблем сільських жінок” - СТЕНОГРАМА круглого столу на тему: Розширення прав і можливостей сільських жінок як інструмент до зменшення дискримінації за ознакою статі від 18 вересня 2012 року, http://empedu.org.ua/sites/default/files/files/publications_materials/stenograma_18_09_12.pdf] [Додаток 2. Дослідження щодо сільських жінок за період Доповіді] За термін Доповіді, проводилися кілька досліджень щодо сільських жінок; переважно 2012 та 2013 року: - проект Розширення прав і можливостей сільських жінок як інструмент до зменшення дискримінації за ознакою статі”;163 - проект „Стан захисту прав та економічних інтересів сільських жінок (аналітичний звіт за результатами опитування сільських мешканців)”, 164 2013 р.; - проект

"Дослідження структурних і системних шляхів досягнення рівних можливостей у здоров’ї українців”, 2012-2013 рр., 50% якого спрямовувались на сільських мешканців.165 Крім них, 2015 року Національний екологічний центр України ініціював дослідження про ставлення жінок до агропромислових підприємств у їх місцевостях. 166 [Додаток 3. Дискримінаційне ставлення до сімейного господарювання, яке потребує законодавчих втручань ] Додаток Фактори, що впливають: Експерти виділяють ряд факторів, які роблять жінок з сільських місцевостей більш уразливими економічно й соціально.167 Соціальні наслідки того, щоб бути жінкою сільською мешканкою наступні: у консервативніших сільських районах жінки зазнають гендерної дискримінації, оскільки їх іще частіше першими звільняють при зниженні ділової активності підприємств, зменшенні обсягів виробництва, ніж на підприємствах міст; у більшості видів сільськогосподарської діяльності та у сімейних господарствах жінки працюють нарівні з чоловіками, але при цьому мають додаткові обов’язки щодо догляду за дітьми, ведення домашнього господарства, догляду за худобою, через що перебувають у більшій соціальній ізоляції аніж чоловіки. для них є менша вірогідність вчитися в містах внаслідок відсутності можливості залишити з кимось дітей, поганого транспортного сполучення, наявності інших домашніх обов’язків. [Додаток 4. Дискримінаційне ставлення до сімейного господарювання, яке потребує законодавчих втручань ] Законодавством України не визначені мінімальні розміри земельної ділянки, починаючи з якого можна вважати що громадянин само забезпечений і не може отримувати допомогу з Фонду страхування на випадок безробіття. Експерти розцінюють це, як один з проявів дискримінаційного 162

http://empedu.org.ua/sites/default/files/files/publications_materials/stenograma_18_09_12.pdf http://empedu.org.ua/sites/default/files/folder_ukr_web.pdf 164 Стан захисту прав та економічних інтересів сільських жінок (аналітичний звіт за результатами опитування сільських мешканців)”.– Всеукраїнська громадська організація “Спілка сільських жінок України”. – 2013. 165 Institute for Intersectionality Research and Policy, 2012-2013 166 Агропромисловість наступає: жінки та навколишнє середовище Соціально-гендерний вплив агропромислових об’єктів на сільських жінок. –2015. http://necu.org.ua/wpcontent/uploads/Gender_and_farms_full_web.pdf 167 Гендерні аспекти зайнятості в сільському господарстві України, 2013 163

ставлення до сімейного господарювання у с/г, при формальному декларуванні рівноправності всіх форм господарювання. С. 4. Біля 20% сільських домогосподарств, за експертними оцінками, зараз відповідають критеріям товарності фермерських господарств. С.5 До 2010 р., в 2006-2009 рр. платники фіксованого с/г податку сплачували внески до пенсійного фонду за своїх працівників у розмірі 20-80% від встановленої ставки. Різниця компенсувалася Пенсійному фонду за рахунок державного бюджету. ГАЛИНА СКАРГА – ЯК ЗАРАЗ? ПОТРІБЕН КОМЕНТАРІЙ. Зараз наша держава пропонує особам зайнятим в ОСГ брати участь у соціальному страхуванні через добровільну сплату внесків у соціальні фонди. Але експерти оцінюють нинішні розміри цих внесків як непідйомні для селян. С. 6. У наслідку: селяни зайняті в домогосподарствах, не мають ніяких соціальних гарантій, по перше, робота в них не зараховується до трудового стажу; по друге, фактично само зайняті селяни не мають права на соціальне страхування та відповідне пенсійне забезпечення. С. 20. [Додаток 5. Охорона здоров”я сільських жінок] За період звіту особливо загострилися наступні проблеми сільсткиїх жінок. Прийнята реформа охорони здоров’я, спрямована на *укрупнення* закладів охорони здоров”я та скорочення кількості ліжко-місць у *нерентабельних* з них, найсильніше ударили по жінках із сільських місцевостей. Реформа передбачає, що хворі їздитимуть за отриманням вторинної медичної допомоги у *рентабельні* заклади, розташовані у інших районах, областях, включно – регіонах країни. Це передбачає хорошу мобільність хворого населення: забезпеченість дорогами, транспортом, громадським або особистим, коштами не бензин. Тим часом, сільські місцевості України вирізняє бездоріжжя; безробіття; натуральне (присадибне) господарство та повна відсутність коштів унаслідок цього; украй незадовільна мережа громадського транспорту. Сільські жінки в Україні переважно не мають власного авто, ні навичок його водити. Сільські жінки зрілого віку, які становлять більшість населення сільських місцевостей; а також жінки молодого віку з маленькими дітьми становлять першу групу ризику за подальшого проведення даної реформи, та розширення її з 4-х пілотних на решту українських областей. За висновками дослідження „Гендерна рівність у доступі до медичних послуг” 2013 року, ПЕРВИННА МЕДИЧНА ДОПОМОГА В СЕЛІ ... [Додаток 6. Сільські дівчатка з інвалідністю] НЕОБХІДНО ДОДАТИ: СІЛЬСЬКІ ДІВЧАТА ІНВАЛІДИ http://longread.povaha.org.ua/raya-panasyukdyskryminatsiya-traplyayetsya-cherez-neobiznanist-lyudej/]

СТАТТЯ 16 Держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в усіх питаннях, що стосуються шлюбу та сімейних стосунків, і, зокрема, забезпечують на основі рівності чоловіків і жінок Заручини та шлюб дитини не мають юридичної сили, і вживаються всі необхідні заходи, включаючи законодавчі, з метою визначення максимального шлюбного віку та обов’язкової реєстрації шлюбів в актах громадянського стану. Заключні зауваження # [40-41] За час звіту, у період 2010-2016 питання шлюбу та сімейних стосунків були в епіцентрі суспільних і політичних дискусій. На тлі суто управлінських викликів (як урядові законодавчі ініціативи, дискримінуючи самотніх жінок із маленькими дітьми; як ускладнені можливості жінкам суміщувати їх професійне й сімейне життя через обмежений їх доступ до соціальних послуг – доглядових закладів; дитсадочків та шкіл; фактичної відмови Уряду регулювати питання сімейної політики, пов’язані зі знищенням профільного Міністерства у справах сім’ї та молоді) – спостерігалася підміна політики у справах сім’ї античойс та про-лайф рухами як протидії здійснюваній державою політиці рівності жінок і чоловіків. Підміна урядової політики у справах сім’ї античойс та про-лайф рухами. Пролонгована, протягом біля двох років фактична відмова Уряду від регулювання питань сім’ї пов’язана із скороченням Міністерства у справах сім’ї та молоді (детальніше – у відповідях на питання про Інституційний механізм). Натомість у цей період почали масово оформлятися „просімейні” (античойс та про-лайф) організації, що послуговувались гаслами протидії гендерній рівності. Парламентські слухання 2011 р. «Інститут сім'ї в Україні: стан, проблеми та шляхи їх вирішення» та Парламентські слухання 2015 р. «Сімейна політика України – цілі та завдання» ініційовані ними, відмітились чорносотенними виступами з гаслами протидії „пропаганди гомосексуальної ідеології”,168 заявами про „спроби змінити законодавство України щодо поняття сім’ї”, що начеб здійснюється через „маніпуляції поняттями «права людини», «дискримінація», «розвиток демократії», і «захист прав дитини»”. Рекомендації слухань 2015 року передбачають, що Міністерство науки і освіти України має сформувати та затвердити „програми підготовки до життя в подружжі та відповідального батьківства” «Психологія сімейного життя», «Сімейні цінності», «Відповідальне батьківство». До їх створення рекомендовано залучати представників церков та релігійних організацій, тоді як залучення фахівців у сфері гендерної освіти не передбачається.169. Що точно не сприятиме рівному статусу й обов'язкам жінок і чоловіків у приватній та публічній сфері. Згідно Звіту про стан виконання Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року за 2013 рік, в Житомирській, Тернопільській та Харківській областях фінансувались із бюджету та проводились заходи організацій, що свідомо протидіяли політиці гендерної рівності .170 На регіональному рівні, проводились відповідін акції та слухання. Так згідно рішення Волинської обласної ради від 21 червня 2012 р, в ній відбулись сесійні слухання «З’ясування сутності гендерної політики та проблем і ризиків, які вона несе українському суспільству» за участі тих же організацій. Домогосподарства, наприклад, лесбійського співжиття, які досі не мають юридичного статусу сім'ї, повинні були як і транс-жінки, з міркувань безпеки у 2010-2013 роках постійно змінювати контакти, телефони чи місце проживання,171 й те що наразі актуальним є материнство

168

http://www.bukovynski.com/dopovid-a-bukovinskogo-na-parlamen/ https://www.youtube.com/watch?v=zDZG0VZ2t28 http://www.bukovynski.com/parlamentski-sluhannyasimeyna-politika-ukrayini-tsili-ta-zavdannya/ 169

170

http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:AX2FVahDMZcJ:mlsp.kmu.gov.ua/document/16 1718/z.doc+&cd=2&hl=uk&ct=clnk&gl=ua 171 http://gay.org.ua/publications/hate_crime_lgbt_2013-r.pdf

у лесбійських сім’ях.172 173 Не ідеться про разові акції кількох організацій, а саме про інституалізацію їх діяльності. У лютому 2016 року Кабінет міністрів України прийняв постанову про створення в Секретаріаті Кабінету міністрів України цілком нової структури – Урядового уповноваженого з питань сім'ї, з широкими повноваженнями щодо „усунення порушень прав і законних інтересів членів сімей”. Новостворений Урядовий уповноважений має право участі у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу; має свій Аппарат Урядового уповноваженого з питать сім”ї. На цю посаду Кабмін 02 березня призначив президента всеукраїнського благодійного фонду "Сім'я" Адріана Буковинського. Проти заснування цієї посади виступили громадські та експертні організації. Експерти Української мережі за права дитини в Україні у їх відкритому листі аргументували, що: заснування цієї посади суперечить загальним засадам адміністративної реформи; завдання Уповноваженого, фактично, дублюють завдання профільних міністерств, зокрема – Міністерства соціальної політики; що однією з найкращих практик адміністративної реформи є зменшення кількості державних інституцій та більш ефективний розподіл повноважень між існуючими; що, за умов існування декількох профільних міністерств та громадських рад при них, заснування нового органу є недоцільним; що передбачений для забезпечення діяльності Уповноваженого апарат очевидно призведе до додаткових витрат із державного бюджету. Експерти пропонували натомість реструктуризувати існуючі виконавчі органи – об’єднати відповідні функції та повноваження, що на цей час були розподілені між кількома профільними міністерствами, в єдиному центральному органі виконавчої влади (комітеті, агентстві), відповідальному за розвиток, впровадження та контроль за дотриманням державної політики з питань дітей, сім’ї та молоді. Що значно оптимізувало б витрати державного бюджету у зазначеній сфері. Однак жоден з цих аргументів не було почуто, і посади Уповноваженого скасовано не було. Разом з тим, після хвилі протестів правозахисних жіночих і також ЛГБТ організацій одіозного Адріана Буковинського було відсторонено від посади Урядового уповноваженого з питань сім’ї, та щодо нього була розпочата спецперевірка. Після цього, посаду Урядового уповноваженого з питань сім’ї було скасовано. Через те, що реальна політика щодо сім’ї в період Доповіді не розроблялася, становище сімей в Україні не вивчалося – її реальні проблеми не формулюються й не вирішуються. Вони підміняються інспірованими ззовні дискусіями „про сімейні цінності”, на тлі реального погіршення становища українських сімей, виростання економічного тиску на них. Відповідаючи на Заключні зауваження # [40-41] Мінімальний вік вступу у шлюб. 2012 року Верховна рада України підвищила мінімальний вік жінок для вступу в шлюб з 17 до 18 років, прийнявши ЗУ „Про внесення змін до Сімейного кодексу України...), Таким чином встановлено однаковий шлюбний вік для жінок і чоловіків, 18 років, щоб не існувало винятків з мінімального віку. (Але цим же законом, збільшено винятковий мінімальний шлюбний вік з 14 до 16 років. Таким чином, винятки з мінімального шлюбного віку в національному сімейному законодавстві залишені). Крім того, дівчата з окремих енічних меншин (як ромські) фактично мають мінімальний шлюбний вік до 18 рокв. Прийняті необхідні заходи з приводу визнання пенсійних фондів спільним майном. Таких заходів прийнято не було. Навпаки. Продекларувавши „поліпшення фінансового становища жінок пенсійного віку”, законодавці в 2011 р. підтримали розроблений чинним Урядом проект дуже дражливої Пенсійної реформи (ЗУ „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”), і підняли пенсійний вік жінкам до 60 років, страховий стаж – до 30 років, а дозвіл жінкам іти на пенсію в 55 років дали тільки на невигідних умовах: якщо жінка має не 20, а 30 років стажу; якщо жінка бере зобов’язання ніде 6ільше не працювати; і при цьому вона отримує 172 173

http://insight-ukraine.org/mystory/ https://ua.boell.org/sites/default/files/insight_lgbt-families-in-ukraine.pdf

понижуючий коефіцієнт 0,5% за кожен рік отримання пенсії. І це при вкрай низькому розмірі пенсій (на час прийняття реформи більшість громадян України отримувала пенсію близько 1 тис. грн., за прожиткового мінімуму 825/875 грн.), і при тому, що саме жінки складали більшість пенсіонерів. На початок 2016 року президент П.Порошенко заявив, що положення про підвищення пенсійного віку з пенсійної реформи буде вилучено через те що „в країні склалася складна соціальна ситуація”.174 Рекомендації. 1. Масове і одночасне створення у період 2010-2011 рр. по території України ряду „просімейних” організацій, що послуговуються однаковою риторикою, та єдиною системою аргументів, спрямованих проти європейського вибору України, потребує вивчення силовими структурами та органами охорони правопорядку. 2. Практика інституалізувати такі організації через ініціативи, подібні до новозаснованого офісу Урядового уповноваженого у справах дітей у структурі Секретаріату Кабінету міністрів суперечить прийнятому Українською державою принципу рівності жінок і чоловіків і повинна бути припинена. 3. Уряд повинен повернутися до розробки і здійснення сімейної політики („політики щодо сімї”, як це було до адміністративної реформи 2010 року) 4. Варто об’єднати функції та повноваження, сьогодні розподілені між профільними міністерствами, в єдиному центральному органі виконавчої влади (комітеті або агентстві), що було б відповідальне за розвиток, впровадження та контроль за дотриманням державної політики з питань сім’ї дітей та молоді.

174

https://www.rbc.ua/ukr/news/prezident-pensionnyy-vozrast-ukraine-povyshatsya-1453662337.html

Відповідаючи на Зауваження Комітету # 42-43 Про уразливі групи жінок Проблема прав та можливостей жінок-ромок. Гостро стоїть реалізація прав та можливостей ромських жінок. За офіційними даними в Закарпатті проживає близько 14 тисяч ромів. Однак громадські організації, а саме Благодійний фонд «Розвиток», м. Мукачеве, Закарпатська область, називають іншу цифру - набагато більшу - більш 100 000. Через критично низький рівень освіти та інформованості, ромське населення повністю дезінтегроване від суспільно-політичного життя країни. Переважна більшість ромського населення є неписьменним або має початковий рівень освіти. Згідно зі статистикою, сьогодні початкову освіту отримують лише 20-30% дітей-ромів, а більша їх частина взагалі не закінчує школу. Що стосується вищої освіти - її отримують одиниці. Але без елементарних документів діти не можуть йти в дитячі садки і школи, а без паспортів, дорослі люди не можу влаштуватися на роботу. Більшість ромів не розуміються на тому, як і де можна отримати життєво необхідні документи, тому повністю перебувають у замкненому колі. Жінки-ромки зазнають множинної дискримінації, і як жінки, і як представниці ромської громади. Із першого по третій клас відвідуваність ромських дітей майже 100%, але починаючи з 1011 років в силу вступають традиції і діти перестають ходити до школи. Батьки втрачають над ними контроль і абсолютно не приділяють ніякої уваги власним дітям. Однією із причин є їх ранній шлюбний вік – 12-13 років. У Мукачево є ромська школа. За інформацією директора ромської школи, починаючи з 6 - 7 класу дівчатка приходять на заняття вже вагітні, і, звичайно ж, їм уже не до навчання. Найбільш ранній вік вагітності був у третьому класі (дівчинці було всього 12 років).175Переважна більшість ромського населення є неписьменним або мають початковий рівень освіти. Згідно зі статистикою, сьогодні початкову освіту отримують лише 20-30% дітей-ромів, а більша їх частина взагалі не закінчує школу. Що стосується вищої освіти - її отримують одиниці. Але без елементарних документів діти не можуть йти в дитячі садки і школи, а без паспортів, дорослі люди не можу влаштуватися на роботу. Більшість ромів не розуміються на тому, як і де можна отримати життєво необхідні документи, тому повністю перебувають у замкненому колі.176 Так, у м. Мукачевому Закарпатської області живе 8-річний хлопчик, якому Мукачівський РАГС видав свідоцтво на ім’я Бринзачка Катерина Ернестовна. Змінити ім’я синові, щоб він нарешті отримав «хлоп'яче» ім'я, змушує тільки вимога школи. Мовляв, ми не можемо взяти вашого хлопчика, бо у свідоцтві про народження він - дівчинка. Мама хлопчика, коли йому вже виповнилось 8,5 років звернулась до школи й лише тому виявилась така помилка. При реєстрації дитини батьки, неграмотні, так зареєстрували дитину. А реєстрація необхідна виключно через соціальні виплати. Історія Катерини Ерностовни нічим не відрізняється від історії інших ромів, які намагаються самостійно вирішувати свої проблеми. Мати-ромка кілька разів пробувала вирішити свою проблему сама, але щоразу у неї вимагали якісь документи, які вона не знала, де взяти. І ось вже більше двох років мати намагається вирішити проблему сина-дочки, і весь цей час дитина не відвідує школу. Можливо, циганський хлопчик так і жив би з «дівчачим» ім'ям в документах. Бо поняття «суд» для ромського населення з наведених вище причин є настільки «ефемерним», що роми просто його остерігаються. Мати хлопчика дізналася, що на території ромського поселення працює офіс «Мукачівського правозахисного центру», який спеціалізується саме на таких проблемах. Адвокат правозахисного центру підготував позовну заяву і буде вести цю справу до логічного завершення. І зовсім скоро Юра (таке ім’я хлопчика) стане повноцінним хлопчиком, і зможе піти до школи. 177 Освіта дівчинки, навіть на рівні середньої школи - це потужна сила, як для самих дівчаток, так і для суспільства в цілому. Освіта це єдина річ, яка здатна зруйнувати панівні в суспільстві стереотипи і насильницькі традиції. Вже з такого юного віку вони стають фінансовим тягарем для суспільства, яке змушене утримувати і матерів-підлітків та їхніх дітей. Утримувати їх, з великою ймовірністю, доведеться протягом багатьох років, якщо не все життя. Навіть коли діти підростуть, жінка, через відсутність освіти, зможе виконувати тільки некваліфіковану, найбільш низькооплачувану роботу і без соціальної допомоги не зможе жити. Надають правову допомогу недержавні організації, як то, Центри правової інформації та консультацій, за підтримки програми «Рома України», Міжнародного Фонду «Відродження». 178 175

[http://rozvitok.org/monitoring-urovnya-obrazovaniya-romskix-detej-v-mukachevo] [http://rozvitok.org/pomoshh-romskomu-naseleniyu] 177 [http://rozvitok.org/8-letnij-romskij-malchik-po-imeni-katya] 178 [http://rozvitok.org/pomoshh-romskomu-naseleniyu/ ] 176

Права жінок-мігранток та біженок. Ознакою сьогодення є збільшення кількості емігрантів та емігранток з мусульманських країн й вплив мусульманської культури та цінностей, що є різновекторною із ідеями ґендерної рівності. При цьому відсутня система охорони прав жінокемігранток. Правозахисники вказують, що спостерігається маніпулювання окремими поняттями національної ментальності та традицій, відірваними від загального, не заангажованого історичного та сучасного суспільного контексту. Це спроможне посилювати дискримінацію жінок, зневажувати роль жінок у розвитку суспільства. Мало враховуються інтереси й потреби жінок з етнічних меншин, що призводить до посилення їх дискримінації в контексті неповаги до етнокультурних особливостей етнічних груп українського суспільства. Захист державою прав жінок, що входять до категорії внутрішньо переміщених осіб. З 2015 року експерти, які працюють з цією проблематикою, відзначають, що українські ЗМІ постійно, добровільно чи мимоволі, ігнорують проблеми жінок, які перебувають у зоні конфлікту. Гендерне насильство або взагалі не згадується, або ж зазначається тільки разом з іншими порушеннями, як наприклад, порушеннями майнових прав (крадіжками або незаконною конфіскацією майна), вчиненими проти широких соціальних груп (наприклад, вимушених переселенців/біженців). Через те, що гендерне насильство в зоні конфлікту так наполегливо ігнорується, цей злочин маргіналізується. Внаслідок такого ставлення ця проблема ніколи не була об’єктом ретельної уваги громадянського суспільства та жодного разу не була включена до списку першочергових вимог, висунутих до уряду[13]. Представники Міжнародної федерації за права людини (FIDH), які активно співпрацюють з Міжнародним кримінальним судом (МКС), заявляють про те, що в Україні замовчуються факти зґвалтувань, вчинені на сході держави. Проведений правозахисниками-експертами аналіз судової практики за останній період показав, що: - 95% позовів, які розглядаються з приводу застосування ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішнього переміщення осіб», подаються жінками; - неотримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб або необізнаність з іншими формальними вимогами доволі часто стає перепоною для отримання жінкою захисту своїх прав в суді, оскільки суди залишають відповідні позовні заяви без руху (як наприклад: ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 24.06.2015 р. у справі № 2/759/4430/15[14], ухвала Московського районного суду м.Харкова від 19.01.2015 р. у справі № 643/455/15-ц[15], ухвала Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04.02.2015 р. у справі № 310/1071/15-а[16] тощо); - основними категоріями справ за участю жінок-ВПО є сімейні справи (стягнення аліментів, розірвання шлюбу, встановлення факту народження дитини), соціальні (отримання адресної допомоги, оскарження відмови у виплаті пенсії за новим місцем проживання), адміністративні (оскарження відмови в реєстрації як ВПО), трудові (розірвання трудового договору)[17].