Україна: на шляху до соціального залучення by United Nations Development Programme in Ukraine

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011 Україна: на шляху до соціального залучення

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 1

04.07.2011 17:42:20

Національна Доповідь про людський розвиток «Україна: на шляху до соціального залучення» привертає увагу до причин та особливостей соціального відторгнення в Україні, визначає соціально відторгнуті групи населення та пропонує ряд рекомендацій щодо розробки державної політики та програм для подолання бар’єрів на шляху до соціального залучення всіх верств населення. У Доповіді розглянуто питання соціального залучення з позиції людського розвитку і підкреслено, що обидві концепції – соціальне залучення та людський розвиток – є взаємодоповнюючими та взаємопідсилюючими. Рушійні сили соціального відторгнення розглядаються за основними сферами людського життя: політичне, культурне, економічне і соціальне. У Доповіді наведено індивідуальні прояви відторгнення, що демонструють масштаби та глибину проблем, з якими стикаються вразливі особи. Доповідь пропонує нову методологію оцінки багатовимірних аспектів соціального відторгнення, що дозволяє більш точно визначати пріоритети і покращити адресність політики соціального залучення. Ця Доповідь є однією із низки національних доповідей країн регіону з тематики соціального залучення, що були підготовлені у рамках Регіональної Доповіді про людський розвиток «Від трансформації – до суспільства для всіх». З 1990 року протягом двадцяти років публікуються щорічні глобальні Доповіді про людський розвиток, які надають огляд тенденцій розвитку майже всіх країн-членів ООН, розроблено більше 600 національних Доповідей про людський розвиток у 140 країнах та низка регіональних доповідей. Україна була першою на пострадянському просторі країною, що у 1995 році опублікувала свою першу Національну Доповідь про людський розвиток. З того часу було розроблено вісім національних доповідей, що надавали бачення тенденцій людського розвитку в Україні.

Доповідь є незалежним виданням Програми розвитку ООН в Україні, підготовленим у тісній співпраці з національними та міжнародними експертами. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам та упорядникам цього видання і не обов’язково відображають погляди ПРООН.

Програма розвитку ООН є глобальною мережею ООН в галузі розвитку, організацією, яка виступає за позитивні зміни та надає країнам доступ до джерел знань, досвіду та ресурсів для допомоги людям в усьому світі будувати краще життя. Ми співпрацюємо з 176 країнами світу, допомагаючи їм знаходити власні шляхи розв’язання глобальних та національних проблем в галузі розвитку. Покращуючи свої власні можливості, вони мають змогу використовувати досвід і знання співробітників ПРООН та широкого кола наших партнерів. Починаючи з 1993 року, Програма розвитку ООН допомагає Україні на шляху до забезпечення кращих стандартів життя, добробуту та демократії. Ми пропонуємо найкращий міжнародний досвід з метою поліпшення спроможності наших національних партнерів в Уряді, в органах місцевої влади та серед місцевих громад подолати виклики людського розвитку. У тісній співпраці з ними ми підтримуємо ініціативи, які працюють на зменшення рівня бідності, поліпшення доступу громадян до якісніших соціальних послуг. ПРООН допомагає в подальшому розвитку демократичного врядування, в реформуванні державних установ, охороні довкілля, посиленні ролі жінок в громадсько-політичному житті, гарантуванні вдалого місцевого розвитку. В нашій діяльності ми забезпечуємо баланс між впровадженням заходів щодо розробки політико-правових документів, аналітично-дорадчою діяльністю та заходами з поліпшення спроможності наших національних партнерів, окремими пілотними проектами. Більше інформації про діяльність ПРООН в Україні можна знайти на: www.undp.org.ua

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 2

04.07.2011 17:42:21

Група підготовки Національної Доповіді про людський розвиток Національна Доповідь про людський розвиток 2011 року «Україна: на шляху до соціального залучення» є незалежним виданням Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні, підготовленим у співпраці з Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України та Українським центром соціальних реформ. Авторський колектив: Елла Лібанова (науковий керівник, доктор економічних наук, Директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, Академік Національної академії наук України), Юрій Левенець (провідний автор, доктор політичних наук, Директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, Академік Національної академії наук України), Олена Макарова (провідний автор, доктор економічних наук, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України), Віктор Котигоренко (провідний автор, доктор політичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України), Людмила Черенько (кандидат економічних наук, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України), Оксана Хмелевська (кандидат економічних наук, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України), Лідія Ткаченко (кандидат економічних наук, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України) та Ольга Балакірєва (кандидат соціологічних наук, Український інститут соціологічних досліджень). Важливий внесок: Анна Гвелесіані, Ганна Герасименко, Ольга Крикун, Світлана Ничипоренко, Наталія Левчук, Олексій Позняк, Анна Реут, Олександр Васильєв та Людмила Григор’єва (Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України); Наталія Власенко, Інна Осипова, Ірина Калачова та Інеса Сеник (Державний комітет статистики України); Куртмолла Абдулганієв, Володимир Гордейко та Олена Іванова (ПРООН в Україні). Група управління процесом підготовки: Наталія Сітнікова, Тетяна Боліла та Євгенія Калішенко (ПРООН в Україні). Координація: Катерина Рибальченко (ПРООН в Україні). Міжнародні радники: Балаш Хорват, Андрій Іванов, Сюзанна Мілчер, Міхаіл Пелях та Ярослав Клінг (Регіональний центр ПРООН для Європи та СНД у Братиславі).

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 3

04.07.2011 17:42:21

Консультант: Аркадій Торіцин. Редактор: Ру Гріффітс. Інформаційна підтримка: Євген Зеленько (ПРООН в Україні) та Вікторія Андрієвська (ООН в Україні). Дизайн обкладинки та верстка: Євген Борщ та Павло Резніков (VERSTKA-studio). Доповідь є результатом численних консультацій, наукових дискусій, експертних дебатів та фокус-груп з представниками уразливих груп населення. Ми висловлюємо подяку всім, хто брав участь у процесі підготовки Доповіді та широких обговореннях питань соціального залучення в Україні. Окрему подяку висловлюємо Рікарді Рігер, Директору Представництва ПРООН в Україні, Елені Пановій, Заступнику Директора Представництва ПРООН в Україні та Йоанні Казані-Вишньовецькій, Голові відділу Регіонального бюро ПРООН з країн Європи та СНД. Ми високо цінуємо підтримку, надану Аделін Гоне, Керівнику Представництва ПРООН у Криму, під час підготовки Доповіді. Також висловлюємо подяку Олів’є Адаму, Координатору системи ООН, Постійному представнику ПРООН в Україні за його особистий внесок і підтримку видання цієї Доповіді.

ГРУПА ПІДГОТОВКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДОПОВІДІ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 4

04.07.2011 17:42:21

Передмова Соціальне відторгнення має багато облич та може торкнутись кожного. Дитини з інвалідністю, яка не може піти до школи та спілкуватись з однолітками, оскільки в будівлі немає пандусу чи ліфта. Молодого чоловіка, хворого на ВІЛінфекцію, який не може знайти друзів через страх чи стигматизацію. Сиріт, які не мають базових життєвих навичок та іноді навіть не вміють приготувати просту їжу чи попрати свій одяг. П’ятдесятирічної жінки, яку дискримінує роботодавець через її вік. Матері-одиначки, робочий день якої триває з ранку до ночі, що не залишає їй вільного часу для себе. Прикладів – безліч. Національна Доповідь про людський розвиток розглядає проблематику соціального відторгнення та її взаємозв’язок з людським розвитком в Україні. В ній наголошується, що кожна людина повинна мати можливість прожити довге і здорове життя, здобути освіту, вільно використовувати свої знання та таланти, визначаючи власну долю. Суспільство не може досягти високого рівня людського розвитку за наявності соціально відторгнутих людей чи груп, які стикаються з перешкодами на шляху до повноцінної участі в економічному, соціальному, культурному та політичному житті. Ця Національна доповідь є частиною регіональної ініціативи, яка досліджує економічне відторгнення, відторгнення від соціальних послуг та від громадських і суспільних мереж в Європі та Центральній Азії. Як і Регіональна доповідь про людський розвиток «Від трансформації – до суспільства для всіх», вона розглядає людський розвиток як кінцеву мету, а стратегії та заходи щодо сприяння соціальному залученню – як засоби його досягнення. Окрім ґрунтовного дослідження та аналізу на основі кількісних та якісних даних, ця доповідь дає можливість розглянути перспективи відторгнених людей aбо груп. Уряд України висловив свою готовність щодо розбудови сучасної, стабільної, відкритої та конкурентоспроможної економіки, реформування системи державного управління з метою задоволення потреб суспільства та підвищення добробуту нації. Цей намір та його впровадження є критично важливими для вирішення проблеми відторгнення окремих людей та груп з економічного, соціального, культурного та політичного життя. Національна Доповідь про людський розвиток містить конкретні рекомендації щодо сприяння соціальному залученню та людському розвитку. Ми сподіваємось, що Доповідь стане відправною точкою для обговорення цієї проблеми громадськістю та приверне увагу урядовців, науковців, ділових кіл, громадянського суспільства до цих важливих питань, без вирішення яких неможливе прискорення людського розвитку.

Рікарда Рігер Директор Представництва Програма Розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 5

04.07.2011 17:42:21

6 UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 6

04.07.2011 17:42:21

Список скорочень АРК БФ ВВП ВІЛ ВНД ВНЗ ДНЗ ДСЗ ЄС ЖКС ЗМІ ЗНЗ ЗОШ ІББ ІБН ІГН ІЛР ЛШЕ МОЗ МОП НАН України ОГС ОЕСР ООН ОУЖД ПКС ПТНЗ ПП ПРООН СІН СНД СНІД УПП ЦРТ ЮНЕСКО ЮНІСЕФ

Автономна Республіка Крим Благодійний фонд Валовий внутрішній продукт Вірус імунодефіциту людини Валовий національний дохід Вищий навчальний заклад Дошкільний навчальний заклад Державна служба зайнятості Європейський Союз Жінки комерційного сексу Засоби масової інформації Загальноосвітні навчальні заклади Загальноосвітня школа Індекс багатовимірної бідності Індекс бідності населення Індекс гендерної нерівності Індекс людського розвитку Лондонська школа економіки Міністерство охорони здоров’я України Міжнародна організація праці Національна академія наук України Організація громадянського суспільства Організація економічного співробітництва та розвитку Організація Об’єднаних Націй Обстеження умов життя домогосподарств Паритет купівельної спроможності Професійно-технічні навчальні заклади Приватне підприємство Програма Розвитку ООН Споживач ін’єкційних наркотиків Співдружність Незалежних Держав Синдром набутого імунодефіциту Українське Північне Приазов’я Цілі Розвитку Тисячоліття Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури Дитячий фонд ООН

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 7

04.07.2011 17:42:21

8 UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 8

04.07.2011 17:42:21

Зміст Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Список скорочень. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

ОГЛЯД . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Людський розвиток, соціальне відторгнення та соціальне залучення . . . . . . . . . . . . . . . . .23 1.1 Введення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 1.2 Людський розвиток: концепція та вимірювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 1.3 Визначення соціального відторгнення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 1.4 Визначення соціального залучення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29 1.5 Зв’язок між людським розвитком та соціальним відторгненням і соціальним залученням . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30 1.6 Соціальне відторгнення в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

РОЗДІЛ ДРУГИЙ Відторгнення від політичного життя. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .33 2.1 Демократичні трансформації та участь населення у політичному житті . . . . . . . . . . 33 2.2 Відторгнення окремих верств населення від політичного життя. . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 РОЗДІЛ ТРЕТІЙ Відторгнення від сфери культури та освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .43 3.1 Відторгнення від культурного життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44 3.2 Відторгнення від сфери освіти. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48 Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53 РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ Відторгнення від економічного життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .55 4.1 Відторгнення за статусом на ринку праці. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57 4.2 Відторгнення через низькі доходи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65 4.3 Відторгнення через погані житлові умови. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71 Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 9

04.07.2011 17:42:22

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ Відторгнення від систем охорони здоров’я та соціального захисту, соціального середовища та через відсутність засобів комунікації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .77 5.1 Соціальне відторгнення від системи охорони здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79 5.2 Відторгнення від системи соціального захисту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85 5.3 Відторгнення від соціального середовища. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91 5.4 Відторгнення через недоступність засобів комунікації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92 Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94 РОЗДІЛ ШОСТИЙ Багатовимірні аспекти соціального відторгнення в Україні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .95 6.1 Оцінки гострого соціального відторгнення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97 6.2 Оцінки критичного соціального відторгнення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .100 Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .101 РОЗДІЛ СЬОМИЙ Висновки та рекомендації щодо політики соціального залучення всіх верств населення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 103 7.1 Подолання відторгнення від політичного життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .104 7.2 Подолання відторгнення від культурного життя та освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .104 7.3 Подолання відторгнення від економічного життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .105 7.4 Подолання відторгнення від системи охорони здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .107 7.5 Подолання відторгнення від системи соціального захисту. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .107 7.6 Подолання соціального відторгнення певних груп населення. . . . . . . . . . . . . . . . . . .108

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .113

ДОДАТКИ Схема розрахунку Індексів людського розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .119 Технічна примітка: Розрахунок Індексу людського розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .121 Частка відторгнутих домогосподарств України за окремими ознаками (%) . . . . . . . . . .123

ЗМІСТ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 10

04.07.2011 17:42:22

СПИСОК РИСУНКІВ 3.1 Кількість місць у дошкільних навчальних закладах та чисельність дітей, 1991 – 2010 роки (тисяч). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50 4.1 Повікові рівні безробіття, 2010 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56 4.2 Розподіл безробітних за способом пошуку роботи, 2010 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60 4.3 Рівень вимушеної неповної зайнятості, 1995 – 2010 роки (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62 4.4 Розподіл зайнятих за стажем роботи на теперішньому місці роботи, 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63 4.5 Представництво жінок в органах влади за категоріями посад, 2010 рік (%) . . . . . . . 65 4.6 Статево-вікова піраміда відторгнутих через низькі доходи, 2008 рік (%) . . . . . . . . . . 66 4.7 Частка домогосподарств, відторгнутих через низькі доходи, в загальній їх чисельності за кількістю дітей, 2008 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67 4.8 Ризики відторгнення бездітних домогосподарств через низькі доходи порівняно з середнім, 2008 рік (рази) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68 4.9 Частка домогосподарств, відторгнутих через низькі доходи, за статусом на ринку праці, 2008 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69 4.10 Ризики відторгнення через низькі доходи порівняно з середнім за наявністю та кількістю осіб із вищою освітою, 2008 рік (рази) . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69 4.11 Ризики відторгнення через низькі доходи порівняно з середнім за рівнем освіти голови домогосподарства, 2008 рік (рази). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70 4.12 Частка домогосподарств за основними проявами відторгнення через погані житлові умови, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72 4.13 Розподіл домогосподарств за кількістю осіб на одну кімнату (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . 73 4.14 Частка домогосподарств, відторгнутих через погані житлові умови, в їх загальній кількості за типом поселення, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74 5.1 Частка домогосподарств, які використовують право на допомогу, 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88 5.2 Обізнаність населення щодо допомоги на дітей за типами домогосподарств, 2008 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88 5.3 Домогосподарства позбавлені телефонного зв’язку за розміром населеного пункту, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93 5.4 Ризик відторгнення через недоступність транспортного зв’язку, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93 6.1 Кумулятивна частка домогосподарств із кількістю ознак відторгнення . . . . . . . . . . . 97 6.2 Структура домогосподарств із гострим соціальним відторгненням, за типом населеного пункту, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99 6.3 Структура домогосподарств із критичним соціальним відторгненням, за типом населеного пункту, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .101

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 11

04.07.2011 17:42:22

СПИСОК ТАБЛИЦЬ 1.1 Динаміка Індексу людського розвитку, розрахованого для України. . . . . . . . . . . . . . . 26 1.2 Показники людського розвитку України порівняно з деякими країнами-сусідами у 2010 році. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27 2.1 Розподіл населення за оцінкою власного ступеня пристосованості населення до сучасної життєвої ситуації (%). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 2.2 Розподіл населення за участю у голосуванні на виборах (%). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 2.3 Оцінка населенням діяльності різних політичних суб’єктів у сфері захисту їх інтересів, 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 2.4 Розподіл населення за оцінкою свого впливу на політичну ситуацію (%) . . . . . . . . . 37 2.5 Розподіл населення України за віком і самооцінкою власної відповідальності за стан суспільних справ, 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37 3.1 Оцінка основних соціальних проблем шкільного середовища, 2009 рік (%) . . . . . . 51 3.2 Диференціація недоступності здобуття професійної освіти за розміром населеного пункту, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52 4.1 Середньорічні показники безробіття в Україні, 2000 – 2010 роки . . . . . . . . . . . . . . . . . 56 4.2 Рівні безробіття у розрізі статі та рівнями освіти, 2010 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58 4.3 Безробітні за причинами незайнятості, 2000 – 2010 роки (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59 4.4 Структура домогосподарств за типом населеного пункту, 2008 рік (%) . . . . . . . . . . . 59 4.5 Розподіл респондентів за оцінкою власних можливостей кар’єрного просування порівняно зі своїми колегами, 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65 4.6 Ризики відторгнення домогосподарств різних типів через низькі доходи порівняно з середнім по країні, 2008 рік (рази) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67 4.7 Ризики відторгнення через низькі доходи порівняно з середнім за розміром населеного пункту, 2008 рік (рази) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70 4.8 Ризики відторгнення різних типів домогосподарств через низькі доходи за типом поселення, 2008 рік (рази порівняно з середнім). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71 4.9 Питома вага домогосподарств, які страждають від браку коштів на утримання житла, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74 5.1 Обмеження доступу до медичних товарів і послуг через відсутність коштів, 2007 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78 5.2 Домогосподарства, в яких хто-небудь не зміг отримати медичні послуги, у загальній кількості домогосподарств, в яких хто-небудь з членів потребував медичних послуг, 2010 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80 5.3 Охоплення соціальною допомогою різних домогосподарств різних типів, 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85 5.4 Відповідність права на допомогу суб’єктивній потребі в ній, 2008 рік (%) . . . . . . . . 86 5.5 Причини, через які потенційні користувачі не зверталися по допомогу, 2009 рік . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87 5.6 Товари та послуги, придбання яких викликає проблеми в одержувачів допомоги (людей з інвалідністю з дитинства та дітей з інвалідністю), 2009 рік (%) . . . . . . . . . . . 87 5.7 Обізнаність населення щодо адресних видів допомоги, 2008 рік (%) . . . . . . . . . . . . . 89 5.8 Розподіл населення за проведенням вільного часу зі своїм соціальним середовищем (%) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92 6.1 Ризики гострого соціального відторгнення домогосподарств різного демографічного складу, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98

ЗМІСТ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 12

04.07.2011 17:42:22

6.2 Домогосподарства з ознаками гострого соціального відторгнення за кількістю дітей і пенсіонерів, 2007 рік (%). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98 6.3 Ризики гострого соціального відторгнення домогосподарств за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . . . 98 6.4 Домогосподарства з ознаками гострого соціального відторгнення за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (%). . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98 6.5 Ризики гострого соціального відторгнення за типом населеного пункту, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99 6.6 Домогосподарства з ознаками критичного соціального відторгнення за кількістю дітей і пенсіонерів, 2007 рік (%). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99 6.7 Ризики критичного соціального відторгнення домогосподарств з різним демографічним складом, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .100 6.8 Ризики критичного соціального відторгнення домогосподарств за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . .100 6.9 Домогосподарства з ознаками критичного соціального відторгнення за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (%). . . . . . . . . . . . . . . . . .101 6.10 Ризики критичного соціального відторгнення за типом населеного пункту, 2007 рік (% порівняно з середнім) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .101

СПИСОК ВСТАВОК 1.1 Регіональна Доповідь про людський розвиток 2011 року «Від трансформації – до суспільства для всіх» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 1.2 Людський розвиток: визначення у класичному розумінні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 1.3 «Human Development» та «Social Exclusion / Inclusion»: переклад термінів . . . . . . . . 27 1.4 Людський розвиток та соціальне залучення – концепції, що зосереджені на людині. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30 2.1 Прояви відторгнення бездомних від суспільно-політичного життя . . . . . . . . . . . . . . . 40 2.2 Прояви відторгнення іммігрантів від суспільно-політичного життя . . . . . . . . . . . . . . . 41 3.1 Мовна ситуація в АРК, УПП та на Закарпатті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45 3.2 Прояви упередженості щодо окремих груп дітей у системі освіти . . . . . . . . . . . . . . . . 52 3.3 Недоступність освіти для дітей вулиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53 3.4 Недоступність освіти для дітей-сиріт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53 3.5 Недоступність освіти для дітей з інвалідністю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53 4.1 Безробіття у малих містах з монофункціональною структурою економіки: погляди мешканців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60 4.2 Проблеми працевлаштування дітей-сиріт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61 4.3 Проблеми працевлаштування бездомних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61 4.4 Проблеми працевлаштування іммігрантів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61 4.5 Проблеми працевлаштування колишніх в’язнів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63 4.6 Відторгнення через низькі доходи – свідчення дітей-сиріт. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70 4.7 Житлові умови дітей вулиць . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72 4.8 Житлові умови дітей-сиріт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72 4.9 Умови проживання бездомних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73 4.10 Умови проживання колишніх в’язнів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73 НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 13

04.07.2011 17:42:22

4.11 Умови проживання іммігрантів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73 5.1 Діти вулиці – серйозні проблеми у доступі до медичних послуг . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79 5.2 Діти з інвалідністю – проблема отримання якісних медичних послуг . . . . . . . . . . . . . 79 5.3 Бездомні скаржаться на відсутність доступу до медичних послуг . . . . . . . . . . . . . . . . . 80 5.4 Здоров’я бездомних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81 5.5 Доступ людей з інвалідністю на ринок праці дуже обмежений. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82 5.6 Діти з інвалідністю стикаються з проблемами у сфері забезпечення доступу до освіти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82 5.7 Люди з інвалідністю – непристосованість інфраструктури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82 5.8 Відторгнення людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, від сфери охорони здоров’я . . . . . . 84 5.9 Бездомні про відсутність елементарних побутових зручностей і необхідної інформації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89 5.10 Діти українських трудових мігрантів – наслідки відсутності контролю з боку батьків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90 5.11 Відсутність у суспільстві толерантності щодо колишніх в’язнів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93 6.1 Методика формування масиву даних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97

ЗМІСТ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 14

04.07.2011 17:42:22

Огляд Соціальне відторгнення визначає широке коло соціально-економічних процесів, що призводять до виключення окремих осіб або цілих груп населення зі звичних для суспільства соціальних зв’язків, практик та способу життя. Внаслідок соціального відторгнення суспільні групи не мають можливості повною мірою скористатися правами на освіту та охорону здоров’я, зайнятість та належний рівень життя, задоволення культурних, релігійних, соціальних потреб. Соціальне відторгнення пов’язують не лише з відтворенням соціальної нерівності, а й з розривом соціальних зв’язків та кризою ідентичності, що охоплює значну частину суспільства. Національна Доповідь про людський розвиток «Україна: на шляху до соціального залучення» підготовлена у рамках Регіональної Доповіді про людський розвиток «Від трансформації – до суспільства для всіх». Вона привертає увагу до причин та особливостей соціального відторгнення в Україні, визначає соціально відторгнуті групи населення та пропонує ряд рекомендацій щодо розробки державної політики та програм для подолання бар’єрів на шляху до соціального залучення всіх верств населення. У Доповіді розглянуто питання соціального залучення з позиції людського розвитку і підкреслено, що обидві концепції – соціальне залучення та людський розвиток – є взаємодоповнюючими та взаємопідсилюючими. Рушійні сили соціального відторгнення розглядаються за основними сферами людського життя: політичне, культурне, економічне і соціальне. У Доповіді наведено індивідуальні прояви відторгнення, що демонструють масштаби та глибину проблем, з якими стикаються вразливі особи. Доповідь пропонує нову методологію оцінки багатовимірних аспектів соціального відторгнення, що дозволяє більш точно визначати пріоритети і покращити адресність політики соціального залучення. У першому розділі наведено теоретичні основи людського розвитку, соціального відторгнення та соціального залу-

чення, пояснено зв’язки між цими концепціями, а також окреслено основні положення Національної Доповіді про людський розвиток та її зв’язок з Регіональною Доповіддю. У другому розділі досліджено питання, пов’язані із участю як широких верств населення, так і окремих груп у політичному житті, і можливостями населення впливати на державні рішення на національному та місцевому рівнях. Третій розділ містить аналіз доступу представників різних соціальних, етнічних, релігійних та інших груп до культурних цінностей, огляд питань мовної політики, задоволення релігійних потреб, а також визначення проблем доступу до послуг освіти на різних рівнях і для різних груп. Четвертий розділ вивчає питання відторгнення від економічного життя в трьох сферах: за статусом на ринку праці; через низькі доходи; та через погані житлові умови. П’ятий розділ окреслює відторгнення від систем охорони здоров’я, соціального захисту, соціального середовища, а також через відсутність засобів комунікації та транспорту. Шостий розділ пропонує оцінку багатовимірних аспектів соціального відторгнення в Україні, що базується на цілісній системі показників. Сьомий розділ містить загальні рекомендації щодо усунення бар’єрів на шляху до соціального залучення в українському суспільстві та конкретні пропозиції щодо залучення певних уразливих верств населення. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 15

04.07.2011 17:42:22

Соціальне відторгнення, соціальне залучення та людський розвиток Перша Доповідь про людський розвиток, опублікована ПРООН у 1990 році, справила значний вплив на сприйняття людьми соціального розвитку – з’явилося розуміння того, що людський прогрес вимірюється не лише національним доходом. Доповідь про людський розвиток за 2010 рік «Справжнє багатство народів: шляхи до людського розвитку» підтвердила значущість парадигми людського розвитку й запровадила його оновлене визначення – як включення до числа свобод людини права людей на довге, здорове і творче життя; на досягнення інших цілей, які, на їх думку, мають значення; на активну участь у забезпеченні справедливого та сталого розвитку на планеті. Люди є і одержувачами, і рушійною силою людського розвитку, як окремо, так і разом. Національна Доповідь про людський розвиток пропонує відносно нову для України концепцію соціального відторгнення, що можна визначити як процес, за якого окремі групи населення або окремі люди не мають можливості повною мірою брати участь у суспільному житті внаслідок своєї бідності, відсутності базових знань і можливостей, або в результаті дискримінації. Це відокремлює їх від працевлаштування, отримання доходів і можливості навчання, а також від соціальних і суспільних інститутів та заходів. Вони мають обмежений доступ до влади та прийняття рішень органами влади і, таким чином, часто не можуть взяти участь у процесах розроблення та прийняття рішень, що впливають на їх повсякденне життя. Ця Доповідь також упроваджує концепцію соціального залучення, що можна визначити як процес, що забезпечує для тих, хто має ризик бідності та соціального відторгнення, можливості та ресурси, необхідні для того, щоб повною мірою брати участь в економічному, соціальному та культурному житті, досягти рівня життя та добробуту, що відповідають нормальним стандартам у суспільстві, у якому вони живуть. Концепції соціального відторгнення та залучення і концепція людського розвитку доповнюють одна одну. Досягнення високого рівня людського розвитку є неможливим за наявності значних груп населення чи осіб, які є соціально відторгнутими, тобто людей, які стикаються із перешкодами щодо участі в економічному, соціальному, культурному та політичному

житті. Обмеження в будь-якій із цих сфер звужують свободу вибору, що є основою людського розвитку. Створення умов для людського розвитку означає подолання бар’єрів і прискорення процесів залучення, що розширюють справжні можливості та свободи людей, для розбудови інклюзивного суспільства, в якому різноманіття є силою, а не слабкістю. Отже, соціальне залучення є засобом забезпечення людського розвитку.

Відторгнення від політичного життя Інклюзивне суспільство надає кожному громадянину можливість бути почутим. Ефективне залучення до політичного життя забезпечується через складні механізми, процеси та практики, за допомогою яких особи та групи населення висловлюють інтереси і реалізують свої права й обов’язки. У результаті складних і взаємопов’язаних процесів перехідного періоду середовище для розширення прав і можливостей, що сприяє участі населення, особливо вразливих груп, у політичних процесах на національному та місцевому рівнях, не було повною мірою створено в Україні. Співіснування нових демократичних інститутів із елементами старих радянських інститутів призвело до повільного прогресу у напрямі досягнення адекватного рівня прозорості та підзвітності, належного відокремлення політики від державного управління та дотримання принципу верховенства права. Політична та економічна сфери залишаються невідокремленими, а відтак, певні групи можуть вплинути на політичні процеси та просувають свої вузькі економічні інтереси, що негативно впливають на демократичні реформи. Певна частина населення, незадоволена ефективністю і якістю сучасних демократичних інститутів та політичних процесів, вважає себе відторгнутою від політичного життя. Політична практика та існуючі політичні інститути недостатньо мотивують пересічного українця брати участь у політичних процесах, що зумовлює відторгнення громадян від процесу прийняття соціально значущих рішень. Засоби масової інформації не завжди є вільними, що може обмежити доступ до об’єктивної та неупередженої інформації. Відсутність потужних громадських організацій обмежує можливість широкого представлення суспільних інтересів, у першу чергу вразливих груп населення, у рамках демократичного процесу.

ОГЛЯД

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 16

04.07.2011 17:42:22

Існують бар’єри для участі окремих груп населення у політичному житті. Низький рівень доходів, залежність від державної допомоги та патерналістські погляди на державу є тими чинниками, що обмежують політичне залучення людей старшого віку. Це іноді спричиняє їх схильність до «економічного» голосування, перш за все, на виборах до місцевих органів влади. Апатія та недовіра до політичних процесів відсторонює молодь від участі у політичному житті. Застарілі стереотипи у поєднанні із слабкою державною підтримкою гендерного балансу перешкоджають залученню до політичного життя жінок. Практичне відсторонення жінок від прийняття рішень на найвищому політичному рівні не узгоджується з їх досить високими рівнями освіти та зайнятості. Традиційні погляди та обмежені можливості політичного залучення, поза межами голосування, є перешкодами для сільського населення. Політичному залученню окремих маргінальних груп населення, таких як бездомних, нелегальних мігрантів, колишніх ув’язнених тощо, перешкоджає наявність глибоких суспільних стереотипів та обмеженість механізмів залучення їх у суспільне життя.

Відторгнення від сфери культури і освіти За роки незалежності України сталися масштабні зміни в структурі та характері культурної діяльності й дозвілля громадян. Чимало колись масових культурних практик населення України, пов’язаних зі штучно низькими цінами на товари та послуги, останніми роками помітно занепадають. Нині активно розвиваються нові елементи сфери культури, такі як шоу-бізнес, поп-індустрія та індустрія розваг. Ці нові елементи, особливо коли вони набувають крайніх форм, можуть суперечити традиційним культурним цінностям суспільства та загрожувати соціальній гармонії. Загрозу відторгнення створюють також суттєві відмінності культурних практик та нерівність у доступі до культурних ресурсів мешканців столиці, обласних центрів, з одного боку, і периферії (малих міст та сіл) – з іншого. Так, мешканці великих міст можуть користуватися десятками каналів телебачення, Інтернетом, різними періодичними виданнями, відвідувати театри, кіно та концерти, спортивні клуби, отримувати туристичні послуги, що переважною мірою є недоступним для сільського населення та мешканців малих міст. Селяни, які

становлять майже третину населення України, переважно вимушені задовольнятися трьома-чотирма ефірними телеканалами, «дротовим» радіомовленням та районною газетою. Одне з найважливіших питань культурного відторгнення в Україні – мовне. Мовне питання особливо гостро стоїть в територіальних громадах таких регіонів України, як Автономна Республіка Крим, Українське Північне Приазов’я та Закарпаття, тобто на територіях, де компактно проживають національні меншини. Населення цих регіонів відчуває, що поширення російської мови шкодить використанню української мови або мов інших меншин. Це підвищує ризик звуження мовної компетенції населення, а від так, призводить до культурного відторгнення цих груп. Така ситуація створює підґрунтя для послаблення міжетнічних контактів, обмеженого доступу до культурного надбання та міжетнічної напруженості. Ключову роль у процесі соціального залучення відіграє доступність якісної освіти. Загалом населення України має доступ і до загальної, і до професійної освіти, включаючи вищу. Наразі в країні не спостерігається жодних гендерних обмежень у доступі до всіх рівнів освіти, а серед населення, охопленого вищою освітою, навіть існує гендерний дисбаланс на користь жінок. Головною причиною зниження рівня охоплення дітей дошкільною освітою, що забезпечує не тільки догляд за дітьми, а й підготовку їх до школи, є різке скорочення мережі дошкільних навчальних закладів під час перехідного періоду, особливо в сільській місцевості. Невідвідування дошкільних навчальних закладів, як і виховання у переповнених закладах, позбавляє дитину вкрай необхідних рівних стартових можливостей та може створити передумови відторгнення у майбутньому. Демографічні зрушення зумовили і скорочення загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості та в ряді міст. Державна програма підвезення дітей до місця навчання фінансується наразі недостатньо. Нестача кваліфікованих вчителів та матеріально-технічного обладнання позначилась на якості освіти. Такі обставини зумовлюють відторгнення певних груп дітей від освіти, особливо в сільській місцевості, і в решті-решт призводять до соціального та економічного відторгнення. Система середньої професійної освіти не в змозі належним чином забезпечити інтеграцію молоді до ринку праці. Навчальні програми часто не узгоджуються з потреНАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 17

04.07.2011 17:42:22

бами потенційних роботодавців та змінами на ринку праці, тому можливості подальшого працевлаштування випускників таких закладів обмежені. Окремі групи, такі як діти ромського населення, особливо відчувають відторгнення від освіти. Несистематичне відвідування школи, через відсутність усвідомлення батьками важливості здобуття освіти для майбутнього добробуту їх дітей, призводить до низької успішності та зменшує перспективи їх залучення. Діти з інвалідністю також стикаються з труднощами залучення до освіти. Лише половина дітей та підлітків з фізичною або розумовою інвалідністю відвідують школи. Основними факторами, що перешкоджають інтеграції цих дітей у звичайні шкільні колективи, є наявність фізичних перешкод, відсутність методик навчання, адаптованих до їх особливих потреб.

Відторгнення від економічного життя Відторгнення від економічного життя не тільки спричиняє низький рівень життя, а й обмежує можливості щодо доступу до якісної освіти, одержання необхідних медичних послуг, участі у культурному та соціальному житті суспільства. Безробіття або низький статус на ринку праці, а також нестача доходів, що перешкоджає доступу до ресурсів, товарів та послуг, є основними рушійними силами відторгнення від економічного життя. Найбільший ризик соціального відторгнення на ринку праці існує для таких груп: безробітних, особливо у разі тривалого безробіття; окремих категорій економічно неактивного населення, зокрема осіб, які припинили пошук роботи через втрату надії на працевлаштування; працівників із нестандартними умовами трудових контрактів чи особливим характером роботи, що зумовлюють їх уразливість. Однією з найуразливіших категорій населення на ринку праці є молодь. Вона становить майже 26 відсотків загальної чисельності безробітних. Головними обмеженнями конкурентоспроможності цієї категорії населення є відсутність або недостатній досвід роботи. Загальний рівень безробіття сільського населення є значно нижчим, ніж у містах. Така перевага забезпечується завдяки зайнятості в особистих селянських господарствах. Безробітні, які проживають у малих містах з монофункціональною структурою економіки, стикаються з особливо високим ризиком економічного відторгнення.

Економічне відторгнення також відчувають і жінки активного дітородного та передпенсійного віку. Рівень соціального відторгнення на ринку праці значною мірою залежить від наявності вищої освіти. Найнижчий рівень безробіття спостерігається серед осіб з повною вищою освітою, а найвищий – серед осіб із базовою середньою. Зайнятість членів сім’ї є передумовою соціального залучення. Ризик відторгнення через низькі доходи домогосподарств, усі члени яких працюють, є найнижчим (34 відсотка від середнього по країні), а найвищим (130 відсотків від середнього) є ризик родин із безробітними. Домогосподарства з дітьми більшою мірою схильні до ризику соціального відторгнення через наявність довгострокових безробітних. Основним проявом економічного відторгнення є недостатній рівень доходів для задоволення основних потреб. Якщо дохід домогосподарства в розрахунку на умовного дорослого є нижчим за національну межу бідності, таке домогосподарство вважається економічно відторгнутим через низькі доходи. За результатами 2009 року, 26,4 відсотка населення країни можна вважати соціально відторгнутим. Найбільшою мірою через низькі доходи потерпають діти до 16 років та літні особи віком 80 років і старше. Загалом сім’ї з неповнолітніми дітьми стикаються з більш високими ризиками соціального відторгнення через бідність. Наявність та відповідна якість житла, що належить до базових потреб та основних прав людини, залежать від рівня доходів та купівельної спроможності домогосподарства, і є передумовою соціального залучення. Більше половини домогосподарств країни відчувають себе позбавленими нормальних житлових умов, більше третини з них є бідними. Ризик соціального відторгнення виникає у зв’язку із недостатністю житлової площі або браком окремих кімнат для всіх членів домогосподарства, відсутністю необхідних зручностей або нестачею коштів для утримання житла і оплати комунальних послуг.

Відторгнення від системи охорони здоров’я, системи соціального захисту, соціального середовища та через відсутність засобів комунікації Одним з основних прав людини, необхідним для реалізації інших прав, а відпо-

ОГЛЯД

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 18

04.07.2011 17:42:22

відно і соціального залучення, є право на збереження здоров’я. Украй важливим для цього є забезпечення доступності медичних послуг кожній людині без будь-якої дискримінації. Незважаючи на задеклароване у Конституції України право на отримання безоплатної медичної допомоги, доступ до медичного обслуговування є обмеженим і залежить від рівня доходів, соціального статусу або місця проживання. Люди з низькими доходами зазвичай не в змозі заплатити медичному працівникові за надання більш якісних послуг, оплатити процедуру або своє перебування в лікарні, придбати необхідні ліки. Перешкодою у доступі до послуг охорони здоров’я є також віддаленість медичних закладів. Особи, які не змогли за необхідності отримати медичну допомогу або придбати медичні товари і ліки, причиною називають брак медичних установ або аптек поблизу свого будинку. Дефіцит медичних амбулаторій, кваліфікованого медичного персоналу, нормальних доріг та автомобілів швидкої медичної допомоги є надзвичайно гострою проблемою сільської місцевості. Погане здоров’я та наслідки хронічних хвороб негативно позначаються на можливості вести повноцінний спосіб життя. Більшість осіб, які перенесли захворювання, відчувають їх негативні довгострокові наслідки: зокрема, 15 відсотків відчувають їх вплив на повсякденну працездатність, близько 30 відсотків – на життєву активність, тобто можливість займатися фізичною працею, відвідувати заклади культури, вести активний спосіб життя. Ступінь відторгнення від системи соціальної допомоги залежить від специфіки окремих програм і їх спрямованості. Допомогою при народженні дитини і по догляду за дітьми до 3-х років користуються практично всі сім’ї, які мають на це право. Водночас лише половина бідних користуються програмою допомоги малозабезпеченим сім’ям, при цьому кожне третє домогосподарство, яке не має права на державну допомогу, відчуває в ній потребу. Низький рівень поінформованості населення про наявні програми соціальної допомоги, виплати та підтримки є бар’єром на шляху до залучення до системи соціальної допомоги. Хоча люди з інвалідністю зазвичай отримують грошову допомогу, вони все одно стикаються з проблемами купівлі ліків, отримання послуг з реабілітації та спеціального лікування. Понад 80 відсотків без-

домних людей не отримують соціальної допомоги, оскільки вони часто не мають документів, що посвідчують особу. Більшість трудових мігрантів відторгнуті від системи соціального захисту, оскільки вони нелегально живуть за кордоном. Діти трудових мігрантів страждають без батьківської опіки, без допомоги дорослих, що призводить до антисоціальної поведінки та підвищує ризик стати бездомними. Серед пенсіонерів існують ризики соціального відторгнення, що пов’язано з умовами визначення пенсій, а також з підтримкою їх сімей. Самотні люди похилого віку відчувають свою ізоляцію та неможливість задовольнити свої потреби в комунікації, відпочинку, участі в суспільному житті. Відторгнення від свого оточення, свого роду ізоляція, формується упередженим ставленням, неприйняттям і відсутністю засобів комунікації. Понад 9 відсотків домогосподарств відторгнуті через відсутність щоденного транспортного сполучення.

Багатовимірні аспекти соціального відторгнення в Україні Вимірювання соціального відторгнення переважно економічними показниками є найбільш поширеним у практиці досліджень і розробленні відповідних стратегічних рішень. Процеси та результати соціального відторгнення є комплексними та взаємопов’язаними. Тому показники, що відображають неекономічні аспекти відторгнення, повинні бути включені до системи індикаторів для отримання більш цілісної картини масштабів та глибини проблеми. В цьому контексті, для вимірювання ступеню соціального відторгнення в Україні використовувались 18 відібраних характеристик. Аналіз розподілу домогосподарств за кількістю накопичених ознак соціального відторгнення дає змогу встановити межу гострого відторгнення (на рівні 5-ти ознак) та межу критичного відторгнення (на рівня 7-ми ознак). У стані гострого соціального відторгнення знаходяться 37,7 відсотка домогосподарств України. Надзвичайно високі ризики соціального відторгнення (в 2,2 раза вищі порівняно із середніми показниками та в 2,5 раза вищі порівняно із родинами, які складаються виключно з осіб працездатного віку) характерні для багатодітних сімей і для пенсіонерів. Вища освіта є найбільш важливим фактором, що визначає соціальне відторгнення в Україні. Так, присутність принаймні одного дорослого з виНАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 19

04.07.2011 17:42:22

щою освітою зменшує ризик гострого соціального відторгнення у 2,7 раза (порівняно із середнім – більш, ніж удвічі). 16,9 відсотка домогосподарств України знаходяться в стані критичного соціального відторгнення. Ризик критичного відторгнення є дуже високим для сімей з дітьми (у 2,7 раза вищий, ніж середній по країні), а також у 2,8 раза вищий, ніж ризики критичного відторгнення, що зазнають сім’ї без дітей. Наявність принаймні однієї безробітної особи спричиняє в 1,7 раза вищий ризик критичного відторгнення порівняно з середнім ризиком і вдвічі вищий ризик порівняно з сім’ями, в яких немає безробітних. Критичне відторгнення найбільш поширене у сільській місцевості, особливо порівняно з великими містами. Ризик сільських мешканців перевищує відповідний ризик мешканців великих міст на 20 відсотків.

Висновки та рекомендації щодо політики залучення всіх верств населення до суспільного життя Національна Доповідь про людський розвиток має на меті сприяти консолідації зусиль урядових інституцій, громадянського суспільства і ділових кіл для підтримки вразливих верств населення та активізації процесів соціального залучення. Соціальне відторгнення може торкнутися кожного члена суспільства; воно не є статичним явищем. Для кожної людина існує ризик опинитися поза межами суспільства. Вразливі групи населення дійсно значною мірою представлені серед тих, хто вважається відторгнутими; але не всі особи в цих групах є відторгнутими, водночас не всі відторгнуті особи належать до таких груп. Політика залучення відторгнутих верств населення до суспільного життя має передбачати: • заходи для прискорення економічних та політичних реформ, метою яких є комплексне оздоровлення соціальноекономічної ситуації, забезпечення сталого економічного зростання, забезпечення всім верствам населення доступу до базових соціальних послуг, економічних ресурсів тощо; • точкові заходи, орієнтовані на подолання бар’єрів залучення окремих верств населення до суспільного життя. В Україні існує нагальна потреба прийняття основоположного нормативного документу в сфері соціального відторгнен-

ня, яким буде закріплене юридичне визначення категорій «соціальне залучення» та «соціальне відторгнення» з урахуванням міжнародних стандартів та національних особливостей. На додаток до розробки політик та конкретних заходів соціального залучення, важливим є створення толерантного середовища в українському суспільстві, що забезпечить визнання багатовимірності сучасного соціуму. Подолання відторгнення від політичного життя. Принциповим завданням, від успішності виконання якого залежатиме успіх політики залучення, є підвищення рівня довіри населення до всіх політичних інститутів. Саме це є наріжним каменем формування всієї системи соціального залучення. З метою сприяння громадській участі та активізації більш активного залучення до політичного життя необхідно: проводити роз’яснювальну роботу щодо можливостей населення бути залученими та контролювати діяльність влади; поширювати серед населення правові знання та правила поведінки у суспільстві; спростити механізми реєстрації структур громадянського суспільства. Для забезпечення участі в політичному житті, зокрема до електоральної активності, необхідно впроваджувати відповідні заходи щодо стимулювання молоді, жінок і етнічних меншин. Іншою важливою складовою політики соціального залучення має стати інтеграція іммігрантів в український соціум. Подолання відторгнення від культурного життя та освіти. Збереження та розвиток національної самобутності у всіх сферах суспільного життя є вагомим чинником для подолання культурного відторгнення. Пріоритетними напрямами подолання соціального відторгнення серед інших є формування в суспільстві атмосфери терпимості, поваги до цінностей, толерантності та співпраці осіб і груп осіб, які відрізняються етнічною, культурною, мовною та релігійною своєрідністю. Рекомендується, зокрема, забезпечити всебічний розвиток та функціонування державної української мови та посилення її ролі як чинника соціального залучення громадян і груп громадян різної національності, а також забезпечити відповідне використання російської мови та мов інших етнічних меншин в системі освіти та їх вільне володіння носіями мов. Подолання відторгнень від сфери освіти потребує рівного доступу населення до якісних освітніх послуг, що має забезпе-

ОГЛЯД

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 20

04.07.2011 17:42:22

чити подальшу конкурентоспроможність на ринку праці. Рекомендується, зокрема, забезпечити обладнання навчальних закладів сучасними комп’ютерами з приєднанням до мережі Інтернет; розробити навчальні програми вирівнювання та механізми залучення до навчання дітей та молоді, які з різних причин вилучені з системи освіти; розробити систему цільової підготовки педагогічних кадрів для шкільних та дошкільних навчальних закладів сільської місцевості, малих та монофункціональних міст; запровадити інклюзивну освіту дітей та молоді з особливими потребами. Подолання регіональних та міжселищних відмінностей у забезпеченні якісної освіти має стати пріоритетним напрямом державної політики соціального залучення. Подолання відторгнення від економічного життя. Безпосередніми завданнями політики є мотивація економічної активності населення, подолання безробіття та створення умов для гідної праці. Заходи політики мають охоплювати вдосконалення чинного законодавства з метою усунення норм, що створюють підґрунтя для дискримінації у доступі до роботи або у статусі зайнятості, а також реструктуризацію зайнятості в бік збільшення ролі високотехнологічних виробництв та наукоємних послуг. Варто вдосконалити систему послуг підтримки ринку праці, розширити доступ до інформаційних ресурсів і комунікацій щодо кон’юнктури ринку праці. Основна увага має приділятися не тільки викоріненню абсолютної бідності, а і зменшенню нерівності та відносної бідності населення. Деякі спеціальні заходи політики мають стосуватись узгодження відтворювальної та стимулюючої функцій усіх видів соціальних трансфертів. Для забезпечення найму працедавцями неконкурентних осіб, особливо молоді після закінчення професійної освіти, слід використовувати економічні стимули замість адміністративних. Рекомендується впровадити прогресивну шкалу оподаткування доходів фізичних осіб як засіб зниження соціальної нерівності. Доступність житла та гідні умови проживання є обов’язковим компонентом повноцінної участі в суспільному житті. Політика в цьому напрямі має спрямовуватись на полегшення доступності житла та зменшення тягаря видатків на житловокомунальні послуги для бюджету бідних сімей. Рекомендується, зокрема, розробити систему соціального та тимчасового житла і вдосконалити доступ до кредитів на придбання житла (зокрема для молодих сімей).

Подолання відторгнення від системи охорони здоров’я. Політика подолання відторгнення від системи охорони здоров’я має бути спрямована на забезпечення рівного доступу населення до якісних медичних послуг незалежно від місця проживання, майнового стану та інших характеристик. Для досягнення цієї мети важливо здійснити структурну реорганізацію системи охорони здоров’я, з перевагою первинної ланки медичної допомоги, та удосконалити її фінансування. Доцільним є збереження бюджетного фінансування в рамках гарантованих державою установлених законодавством послуг у сфері охорони здоров’я. Особливу увагу в реалізації реформ системи охорони здоров’я варто приділити сільському населенню. Неефективні сільські районні лікарні мають бути реорганізовані у центри надання первинної медико-санітарної допомоги. Подолання відторгнення від системи соціального захисту. Система соціальної підтримки має бути модернізована, а більшість видів соціальної допомоги переведено на адресні принципи надання. Це має сприяти більшому охопленню бідного населення соціальною допомогою, підвищенню суми виплат та досягненню більшої соціальної справедливості у розподілі державних коштів, спрямованих на соціальну підтримку. З метою підвищення ефективності системи соціального захисту необхідно створити єдину базу даних одержувачів усіх видів соціальної допомоги та інтегрувати всі соціальні служби в єдину мережу, призначену для комплексного надання нужденним соціальної допомоги. Для покращання якості соціальних послуг необхідно забезпечити розвиток ринку соціальних послуг, реформування інтернатів та розвиток форм надання послуг на базі громади, введення соціального заказу та впровадження стандартів якості послуг. Подолання відторгнення певних груп населення. Хоча наведені вище секторальні рекомендації окреслюють заходи для подолання певних бар’єрів соціального залучення, існує необхідність у реалізації політики та програм, спрямованих на задоволення нагальних потреб окремих відторгнутих груп населення і тих груп, які перебувають у зоні ризику соціального відторгнення. Діти-сироти. Необхідно забезпечити для дітей і підлітків, позбавлених батьківського піклування, можливості отримати НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 21

04.07.2011 17:42:22

якісну освіту та трудові навички на такому ж рівні і на таких же умовах, які існують для дітей, у яких є батьки (зокрема шляхом їх спільного навчання в звичайній школі). Важливим є забезпечення розвитку системи професійного навчання та можливості оволодіння професією в межах інтернатного закладу. Особливу увагу варто приділити створенню різних моделей сімейних відносин: сімейні групи в дитячих будинках, сімейні дитячі будинки, опікунські сім’ї. Багатодітні сім’ї. Для інтеграції багатодітних сімей у суспільне життя необхідним є поліпшення матеріального становища таких сімей, у тому числі шляхом збільшення адресної допомоги таким сім’ям (з урахуванням рівня їх доходів), а також сприяння у працевлаштуванні членів цих сімей. Люди з інвалідністю. Рекомендується повною мірою забезпечити людей з інвалідністю реабілітаційними засобами та створити безбар’єрне середовище шляхом реконструкції будівель та доріг, об’єктів житлового та громадського призначення. Діти з інвалідністю повинні мати можливість здобувати освіту у звичайних школах разом з їх однолітками. Для залучення людей з інвалідністю до ринку праці рекомендується забезпечити пристосування робочих місць до їх потреби, розвиток гнучких форм зайнятості, а також вільний доступ до загальних програм професійної орієнтації та професійного навчання. Іммігранти. Державна імміграційна політика має бути спрямована на підтримку злагоди між різними групами населення та на інтеграцію окремих груп в українське суспільство, а також на переконання громадськості у необхідності здійснення активних імміграційних заходів. Діти трудових мігрантів. Для попередження соціального відторгнення дітей мігрантів слід забезпечити посилення уваги з боку соціальних служб до таких сімей. Соціальна служба має докладно з’ясовувати, хто доглядає за дитиною, перевіряти правильність оформлення опіки та піклування, відстежувати як забезпечуються базові потреби дитини, чи створені умови для навчання, розвитку й дозвілля, і за потреби – надавати соціальну підтримку. Ромське населення має бути залученим за допомогою поліпшення умов їх прожи-

вання та запобігання міжетнічним конфліктам між ромами та представниками інших етносів. Державним установам слід взаємодіяти з ромськими «старшинами», які зацікавлені у позитивних соціальних перетвореннях в їх етнічній групі, та впроваджувати заходи щодо вдосконалення умов життя, доступу до освіти та до ринку праці для ромів. Люди, які живуть з ВІЛ/СНІД. Політика соціального залучення щодо осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, має охоплювати заходи, спрямовані на подолання стигматизації та дискримінації, а також правовий захист тих, хто постраждав від ВІЛ-інфікції. Такі фактори соціального відторгнення, як низький рівень обізнаності, страх, помилкові стереотипи та упередження щодо ВІЛ-позитивних людей, які існують у суспільстві, необхідно вирішувати заходами в освітній та загальній інформаційній сферах. Національні програми з ВІЛ/СНІДу мають обов’язково передбачати повномасштабні послуги з профілактики, лікування, догляду та підтримки з відповідним фінансуванням. Бездомні люди. Для соціального залучення осіб без постійного місця проживання, діяльність державних і недержавних служб допомоги бездомним має не тільки зосереджуватись на наданні певного набору послуг (ночівля, харчування, надання медичної допомоги), але й сприяти формуванню у них прагнення до ресоціалізації, повернення до нормального способу життя. Бар’єри та проблеми, з якими стикаються вразливі групи населення на шляху соціального залучення, є складними та багатовимірними. Вищезгадані рекомендовані заходи мають забезпечити залучення соціально вразливих груп населення та окремих осіб до політичної, культурної, соціальної та економічної сфер життя суспільства. У процесі розроблення політики та реалізації програм соціального залучення має бути врахована думка представників цих груп. Рекомендовані заходи мають впроваджуватись урядом спільно з органами місцевого самоврядування, інститутами громадянського суспільства та приватним сектором. Ефективна реалізація політики соціального залучення можлива за умови тісного співробітництва всіх складових суспільства.

ОГЛЯД

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 22

04.07.2011 17:42:22

Людський розвиток, соціальне відторгнення та соціальне залучення

РОЗ Д ІЛ Соціальне відторгнення визначає широке коло соціально-економічних процесів, що призводить до виключення окремих осіб або цілих груп населення зі звичних для суспільства соціальних зв’язків, практик та способу життя. Внаслідок проявів соціального відторгнення суспільні групи не мають можливості повною мірою скористатися правами на освіту та охорону здоров’я, зайнятість та належний рівень життя, задоволення культурних, релігійних, соціальних потреб. У сучасних умовах проблеми соціального відторгнення пов’язують не лише з відтворенням соціальної нерівності, а й з розривом соціальних зв’язків та кризою ідентичності, що охоплює значну частину суспільства.

1.1

Введення

Національна Доповідь про людський розвиток «Україна: на шляху до соціального залучення» підготовлена у рамках Регіональної Доповіді про людський розвиток «Від трансформації – до суспільства для всіх». Національна Доповідь привертає увагу до причин й особливостей соціального відторгнення в Україні, визначає соціально відторгнуті групи населення, та пропонує ряд рекомендацій щодо розробки державної політики та програм розвитку для подолання бар’єрів на шляху до соціального залучення всіх верств населення. У Доповіді розглянуто питання соціального залучення з позиції людського розвитку і підкреслено, що обидві концепції – соціальне залучення та людський розвиток – є взаємодоповнюючими та взаємопідсилюючими. У розділах Національної Доповіді викладено результати дослідження рушійних сил соціального відторгнення за такими основними сферами людського життя як політична, культурна, економічна та соціальна. Секторальний аналіз пропонується шляхом вивчення складу конкретних вразливих груп населення та досвіду їх відторгнення. Зокрема, у Доповіді розглядаються такі питання: Як проявляється соціальне відторгнення? Які рушійні сили та наслідки соціального відторгнення? Які саме групи населення є найбільш відторгненими? Які тенденції відторгнення спостерігаються? Які нові політики та програми потрібно запровадити для забезпечення соціального залучення всіх верств населення? У Доповіді наведено індивідуальні прояви відторгнення, що демонструють масш-

таби та глибину проблем, з якими стикаються вразливі особи. Оскільки розглянуті аспекти соціального відторгнення взаємопідсилюють один одного, у Доповіді пропонується нова методологія оцінки багатовимірних аспектів соціального відторгнення, яка може використовуватись у процесі розроблення політики та програм соціального залучення, що дозволить більш точно визначати пріоритети і покращити адресність заходів. Доповідь також містить загальні рекомендації щодо подолання бар’єрів на шляху до соціального залучення в українському суспільстві та конкретні пропозиції щодо залучення певних уразливих верств населення. Національна Доповідь про людський розвиток сприятиме досягненню консенсусу в Україні, що передбачає участь зацікавлених сторін, у тому числі власне вразливих верств населення, як у процесі розробки програм соціального залучення, так і на етапі їх впровадження. Без підтримки значної частини суспільства реалізація програм соціального залучення не забезпечить стійких результатів. Оскільки за процес соціального залучення є відповідальним все суспільство, запропоновано підходи до забезпечення участі в ньому організацій громадянського суспільства і ділових кіл. У Національній Доповіді для аналізу використані дані з декількох джерел, які включають Обстеження соціального відторгнення в країнах Центральної та Східної Європи і Центральної Азії 2009 року, проведене за підтримки Програми розвитку ООН, результати фокус-груп з окремими вразливими групами, статистичні дані Державного комітету статистики України (такі як обстеНАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 23

04.07.2011 17:42:22

1.1 В С ТА В КА

Регіональна Доповідь про людський розвиток 2011 року «Від трансформації – до суспільства для всіх»

У Регіональній Доповіді про людський розвиток за 2011 рік сформульовано єдину концептуальну основу соціального залучення та людського розвитку. Досягнення людського розвитку розглядається як кінцева мета, а соціальне залучення – як засіб досягнення цієї мети. Аналітичний підхід. Визначення відторгнутих груп та осіб є важливим як для аналізу соціального відторгнення, так і для розробки політики соціального залучення. Доповідь відходить від традиційного групового підходу. У ній стверджується, що кожна людина має ряд характеристик, які можуть призвести до ризику соціального відторгнення. Не всі індивідуальні ризики обов’язково матеріалізуються у фактичне соціальне відторгнення. Так чи інакше явище соціального відторгнення залежить від взаємодії ризиків з низкою рушійних сил, якими можуть бути інститути та норми, принципи та поведінка. Індивідуальні ризики також залежать від місцевих умов (фактори місцевих реалій впливають на повсякденне життя людей). Ці фактори включають особливості місцевої економіки (такі як різноманітність можливостей працевлаштування), історію місцевих конфліктів, екологічну спадщину, стан основних об’єктів інфраструктури або відстань до столиці чи регіональних центрів. У Регіональній Доповіді запропоновано новий показник – Індекс багатовимірного соціального відторгнення, – який має експериментальний характер і може бути адаптований до конкретних умов країни. Цей індекс розраховується за 24 індикаторами, що стосуються депривацій людей у трьох сферах – економічне відторгнення, відторгнення від соціальних послуг та відторгнення від громадського життя. Запропоновані індикатори є не просто фіксованим переліком, а відправною точкою національних дискурсів щодо вимірювання соціального відторгнення, причому відповідні показники мають бути визначені на національному рівні. Висновки Доповіді Більше третини населення регіону є соціально відторгнутим. У Доповіді визначено, що у середньому 35 відсотків населення в регіоні мають досвід соціального відторгнення; цей показник коливається від 12 відсотків у колишній Югославській Республіці Македонії до 72 відсотків у Таджикистані. Соціальне відторгнення не вимірюється лише економічною депривацією. Три сфери соціального відторгнення приблизно однаково впливають на процес, і кожна з них відіграє специфічну, обов’язкову та додаткову ролі у формуванні відторгнення як результату. Для усунення соціального відторгнення необхідно вирішувати проблеми у всіх трьох сферах. Частка соціально відторгнутих людей варіюється від країни до країни, але глибина соціального відторгнення є схожою. Незважаючи на широкий діапазон чисельності населення, ВВП та рівня людського розвитку, інтенсивність соціального відторгнення у шести розглянутих країнах є надзвичайно схожою. Бути соціально відторгнутим у колишній Югославській Республіці Македонії або у Казахстані означає стикатися загалом з однаковою кількістю депривацій. Діти, молодь, особи похилого віку, безробітні, особи з низьким освітнім рівнем та люди, які живуть у сільській місцевості, є більш соціально відторгнуті ніж інші. У всіх країнах соціальне відторгнення є найвищим серед літніх людей, частка яких майже вдвічі більша за середній показник відторгнення по країні; наприклад, в Україні (43 відсотки) та у колишній Югославській Республіці Македонії (22 відсотки). У шести країнах у середньому 42 відсотки дітей і 35 відсотків молоді (віком 15–29 років) живуть у сім’ях, що мають досвід соціального відторгнення. Частка соціально відторгнутих дітей є особливо високою у Таджикистані (73 відсотки) та в Республіці Молдова (47 відсотків). Зв’язок наслідків соціального відторгнення з рушійними силами та місцевими умовами. У Регіональній Доповіді підкреслено, що наслідки соціального відторгнення пов’язано з індивідуальними ризиками, рушійними силами та місцевими умовами, і що цінності та поведінка мають значення. Характерним є приклад групи людей з інвалідністю, які в силу свого статусу зазнають ризику соціального відторгнення. Дані підтверджують кореляцію наслідків соціального відторгнення для всіх груп людей з інвалідністю з рівнем толерантності населення. Величина соціального відторгнення людей з інвалідністю коливається від 16 відсотків (у випадку, коли людина з інвалідністю проживає в громаді, у якій переважна більшість населення позитивно сприймає інклюзивну освіту) до 30 відсотків (у випадку, коли людина з інвалідністю живе в громаді, менш відкритій до освітньої інтеграції, де принаймні одна третина населення проти таких підходів). Толерантність до корупції збільшує наслідки відторгнення. Величина соціального відторгнення в дев’ять разів вища в селах та у сім разів вища в малих містах, де більшість респондентів толерантно ставляться не лише до неофіційних платежів на лікування, освіту, соціальні виплати, але і до налагодження зв’язків з місцевими системами врядування. Соціальне відторгнення також має територіальний вимір. Чим далі люди живуть від столиці, тим вища величина відторгнення. Частка людей, які виявилися соціально відторгнутими, в сільських районах майже в чотири рази вища, ніж у містах. Умови життя в сільських районах з меншою кількістю робочих місць, з обмеженим доступом до товарів, соціальних і транспортних послуг, а також зі слабкими соціальними мережами є однією з причин того, що більша кількість людей переїжджає у міста. Соціальне відторгнення є вищим у громадах, на території яких до 1989 року домінували одна чи дві компанії. Якби ці громади змінили свою економічну базу та забезпечили більш широкі можливості для працевлаштування, середня величина соціального відторгнення скоротилась б з 18 до 11 відсотків. Розширення можливостей працевлаштування є ефективним засобом для уникнення соціального відторгнення молоді. Величина соціального відторгнення для молодої людини з середньою освітою, що проживає у сільській громаді лише з одним роботодавцем, більш ніж у три рази вища, ніж для людини з початковою освітою, яка проживає в маленькому містечку з великою кількістю роботодавців. Рекомендації. Регіональна Доповідь базується на твердженні, що соціальне відторгнення є багатовимірним феноменом, який можна і потрібно вимірювати. Особливості місцевих умов значно впливають на соціальне відторгнення. Необхідно розірвати замкнуте коло соціального відторгнення та забезпечити сприятливі умови, що обмежують ризики соціального відторгнення і підвищують можливості людини брати участь у житті суспільства. Зосередження уваги лише на скороченні бідності за доходами або на процесі економічного залучення не буде сприяти розв’язанню проблеми соціального відторгнення. Доповідь також наголошує, що соціальне залучення потребує комплексних підходів, орієнтованих на розв’язання проблем соціального відторгнення за всіма трьома напрямами одночасно. Винятковими є випадки, коли подолання лише одного індивідуального ризику чи зменшення впливу лише однієї рушійної сили може призвести до значного та сталого скорочення соціального відторгнення. Необхідно впроваджувати підходи, що поєднують взаємоузгоджені заходи з різних сфер і враховують складну і динамічну природу соціального відторгнення.

РОЗДІЛ 1. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК, СОЦІАЛЬНЕ ВІДТОРГНЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНЕ ЗАЛУЧЕННЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 24

04.07.2011 17:42:22

ження умов життя домогосподарств, тощо) та багато інших джерел інформації. Обстеження соціального відторгнення 2009 року було проведено з метою отримання даних про розмір і детермінанти соціального відторгнення. При цьому соціальне відторгнення розглядалось як явище, що є наслідком нерівності щодо доступу до економічних ресурсів, освіти та зайнятості; доступу та якості соціальних послуг; соціальних мереж; політичної, культурної та суспільної участі. Опитування з соціального відторгнення проводилося у шести країнах регіону Європи та Центральної Азії – Сербії, колишній Югославській Республіці Македонії, Республіці Молдова, Україні, Казахстані і Таджикистані. Основною одиницею аналізу й одиницею спостереження була людина (15 років і вище). У кожній країні було проведено 2 700 інтерв’ю. Більш детальну інформацію про методологію обстеження можна знайти у Регіональній Доповіді про людський розвиток «Від трансформації – до суспільства для всіх».

1.2

Людський розвиток: концепція та вимірювання

Перша Доповідь про людський розвиток, опублікована ПРООН у 1990 році, докорінно змінила підходи до бачення перспектив розвитку як політиками, урядовцями, представниками міжнародних організацій та громадянського суспільства, так і науковцями, в першу чергу – економістами. Доповідь запропонувала нову концепцію розвитку – концепцію людського розвитку, – підкресливши, що прогрес людства залежить не лише від національних доходів країн1. Людський розвиток не обмежується лише подоланням бідності, а передбачає врахування потреб тих людей, які не є бідними, але можуть бути недостатньо освіченими, зазнавати дискримінації або не мати доступу до послуг охорони здоров’я. Людський розвиток виходить за межі зростання національного доходу; він передбачає створення такого середовища, в якому людина має можливість повністю розкрити свій потенціал, жити продуктивно і творчо в гармонії зі своїми потребами та інтересами. Таким чином, люди є справжнім багатством суспільства і людський розвиток є процесом розширення можливостей і вибору для кожного члена суспільства. 2 1 2

1.2 ВСТАВКА

Людський розвиток: визначення у класичному розумінні

«Основною метою розвитку є розширення вибору для людей. У принципі, людина може робити вибір нескінченну кількість разів і з часом змінювати його. Люди часто цінують досягнення, що взагалі або безпосередньо не відображаються у показниках зростання чи доходів, наприклад такі, як ширший доступ до знань, краще харчування та медичне обслуговування, безпечне житло, низький рівень злочинності та вуличного насильства, задоволення дозвіллям, політичні та культурні свободи, відчуття залучення до життя громади. Метою розвитку є створення середовища, що надає людям можливість насолоджуватися довгим, здоровим і творчим життям». Махбуб уль Хак (1934 –1998) Засновник Доповіді про людський розвиток Людський розвиток стосується розширення вибору людей. Вибір може бути різноманітним, але основним є вибір вести довге і здорове життя, отримати освіту і користуватися гідними стандартами життя. Інший вибір може охоплювати свободу вираження думок, асоціацій і пересування, а також соціальну справедливість та захист від дискримінації за расовим, релігійним або етнічним походженням, і здатність впливати на прийняття рішень та робити внесок в життя суспільства. Вибір людини залежить від цілого ряду факторів, таких як індивідуальні цінності, навички та здібності, економічне та політичне становище країни, доступність освіти і охорони здоров’я, а також міжнародні події. Незалежно від індивідуальних переваг, люди хочуть жити в середовищі, де вони можуть повністю реалізувати свій потенціал і вести продуктивне, творче життя у відповідності зі своїми потребами та інтересами. Людський розвиток і права людини взаємопов’язані, взаємозалежні та неподільні2. Норми, що закріплюють права людини, забезпечують основу для рівності та недискримінації, тобто за їх об’єктивного застосування переваги людського розвитку гарантовано отримують навіть найбільш вразливі верстви. Концепція людського розвитку, сформульована два десятиліття тому, розвинулася з плином часу. У 2010 році ПРООН представила Доповідь про людський розвиток «Справжнє багатство народів: шляхи до людського розвитку», якою відзначено 20-ту річницю парадигми людського розвитку. У цій Доповіді запропоновано оновлене визначення людського розвитку, що

UNDP. Human Development Report 2010. The Real Wealth of Nations: Pathways to Human Development. UNDP. Human Development Report 2003. Human Rights and Human Development. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 25

04.07.2011 17:42:22

розглядається як включення до числа свобод людини права людей на довге, здорове і творче життя; на досягнення інших цілей, які, на їх думку, мають значення; на активну участь у забезпеченні справедливого та сталого розвитку на планеті. Люди одночасно є і одержувачами, і рушійною силою людського розвитку, як окремо, так і разом3. У Доповіді про людський розвиток за 2010 рік проаналізовано прогрес, який вдалося досягти країнам у сфері людського розвитку, та запропоновано інноваційні виміри людського розвитку, а саме оновлений Індекс людського розвитку (ІЛР) та три нові індекси: Індекс людського розвитку, скоригований на нерівність, Індекс гендерної нерівності (ІГН) та Індекс багатовимірної бідності (ІББ). У Додатках 1 та 2 наведено методологію обчислення цих індексів. Відповідно до Доповіді за 2010 рік, значення ІЛР України за 2010 рік дорівнює 0,710, що ставить країну на 69 позицію з 169 країн і територій. Протягом останніх років Україна досягла прогресу у сфері людського розвитку, що вимірюється оновленим ІЛР, який є сумарним показником оцінки довгострокового прогресу за трьома основними напрямами людського розвитку: можливістю прожити довге та здорове життя, доступом до знань та ВНД на особу населення4. За період з 1990 до 2010 року значення ІЛР для України збільшилось з 0,690 до 0,710, тобто на 3 відсотки або в середньому на 0,1 відсотка за рік. Протягом цього періоду очікувана тривалість життя при народженні в Україні зменшилася приблизно на 1 рік, середня тривалість навчання зросла більш ніж на 2 роки, очікувана тривалість навчання – також більш ніж на 2 роки. Валовий національний дохід

1.1

(ВНД) в розрахунку на одну особу в Україні за цей період зменшився на 27 відсотків (Таблиця 1.1). ІЛР України нижче середнього (0,717) по країнах Європи та Центральної Азії. Він також нижчий за середній показник країн із високим рівнем людського розвитку (0,717). В Європі та Центральній Азії «сусідами» України за цим показником (тобто країнами, близькими за рейтингом ІЛР і чисельністю населення) є Казахстан і Російська Федерація, які посідають відповідно 66 та 65 місця в рейтингу ІЛР. ІЛР є середнім вимірником основних досягнень країни щодо людського розвитку, а отже, як і будь-яка інша середня, певною мірою маскує нерівність розподілу людського розвитку серед населення в межах окремих країн. Для вирішення цього питання «ІЛР, скоригований на нерівність» є новим показником, що враховує нерівність за кожним із трьох вимірів ІЛР. ІЛР України за 2010 рік дорівнює 0,710. Проте якщо це значення скоригувати на нерівність, то воно зменшиться до 0,652, тобто через нерівність у розподілі показників вимірів знизиться на 8 відсотків. У Казахстані та Російській Федерації втрата через нерівність становить, відповідно, 14 і 12 відсотків. Новий Індекс гендерної нерівності, запроваджений у 2010 році, відображає вразливість жінок у трьох сферах – репродуктивне здоров’я, присутність у парламенті та економічна діяльність. Він ілюструє втрати у людському розвитку внаслідок нерівності між досягненнями жінок та чоловіків за цими трьома напрямами. В Україні жінки мають 8 відсотків місць у парламенті, 92 відсотки дорослих жінок мають середню або вищу освіту порівняно з 96 відсотка-

Динаміка Індексу людського розвитку, розрахованого для України

ТА БЛ ИЦ Я

Очікувана тривалість життя при народженні, років

Очікувана тривалість навчання, років

Середня тривалість навчання, років

ВНД в розрахунку на одну особу, за ПКС у дол. США

Значення ІЛР

69,7 67,8 67,4 67,9 68,6

12,4 11,9 12,9 14,2 14,6

9,1 10,4 10,7 11,1 11,3

8 928 4 153 3 882 5 976 6 535

0,690 0,644 0,649 0,696 0,710

1990 1995 2000 2005 2010

Джерело: UNDP. Human Development Report 2010. The Real Wealth of Nations: Pathways to Human Development.

3 4

UNDP. Human Development Report 2010. The Real Wealth of Nations: Pathways to Human Development. Необхідно зазначити, що українські експерти розробили національну методологію розрахунку ІЛР на регіональному рівні в Україні, що дозволяє охопити набагато більше аспектів людського розвитку регіонів України. Либанова Э. М. Национальная методика оценки человеческого развития в регионах Украины. ЛШЕ та ПРООН. Переходный период: вопросы развития.

РОЗДІЛ 1. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК, СОЦІАЛЬНЕ ВІДТОРГНЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНЕ ЗАЛУЧЕННЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 26

04.07.2011 17:42:22

ми чоловіків. На кожні 100 тис. народжених живими 18 жінок помирають від причин, пов’язаних із вагітністю5; рівень народжуваності серед підлітків становить 28 народжених на 1 000 народжених живими. Частка участі жінок у ринку праці становить 62 відсотки, тоді як аналогічний показник у чоловіків – 73 відсотки. В результаті значення ІГН для України становить 0,463, тобто за даними 2008 року Україна посідає 44 місце серед 138 країн. Казахстан та Російська Федерація знаходяться за цим Індексом на 67 та 41 місці відповідно. Починаючи з 1997 року, Доповіді про людський розвиток містили Індекс бідності населення (ІБН), що поєднував різні аспекти немонетарних депривацій. ІБН сприяв розумінню суті бідності, але він не враховував збіг депривацій, який зазнають окремі особи чи домогосподарства. У Доповіді за 2010 рік введено Індекс багатовимірної бідності, що визначає багатовимірні депривації у сферах освіти, охорони здоров’я та у рівні життя для одних і тих самих домогосподарств. В Україні від багатовимірної бідності потерпає 2 відсотки населення, а ще 1 відсоток є вразливим до такої бідності. Інтенсивність депривацій в Україні, що є середнім відсотком депривацій, яких зазнають люди у стані багатовимірної бідності, становить 36 відсотків. ІББ, що визначається як частка населення, яке є багатовимірно бідним, скоригована на інтенсивність депривацій, становить 0,008. Казахстан та Російська Федерація мають ІББ 0,002 і 0,005 відповідно (Таблиця 1.2). Цілі Розвитку Тисячоліття (ЦРТ) (включаючи завдання та індикатори) базуються на концепції людського розвитку та відповідають його ключовим вимірам. Глобальні цілі, що були узгоджені на численних міжнарод-

1.2 Т А БЛ ИЦ Я

1.3 ВСТАВКА

«Human Development» та «Social Exclusion / Inclusion»: переклад термінів

Будь-яке використання іншомовних термінів і категорій викликає численні труднощі при їх перекладі. Зокрема, «human development», поширений вже впродовж двох десятиліть, зазвичай перекладається як «людський розвиток» або «розвиток людського потенціалу», хоча цілком можливим і адекватним сутності концепції видається і «гуманітарний (гуманістичний) розвиток». Категорію «social exclusion» введено до наукового обігу значно пізніше, відповідно сталих україномовних аналогів ще не існує. Суто лінгвістичні можливості передбачають «соціальне відчуження, соціальне відсторонення, соціальне відторгнення, соціальна ексклюзія, виключення із суспільного життя, ізольованість, десоціалізація». Відповідно, «social inclusion» – це «соціальне залучення, залучення до суспільного життя, соціальна інтеграція, соціальна інклюзія, соціальне включення». У контексті самої ідеї «social exclusion – social inclusion» найбільш точним аналогом видається «соціальне відторгнення – соціальне залучення». них конференціях та спеціальних зустрічах, організованих ООН, визначають конкретні завдання майже у всіх важливих напрямах людського розвитку, а саме: ліквідація крайньої злиденності та голоду; забезпечення загальної початкової освіти; заохочення до рівності чоловіків і жінок, розширення прав і можливостей жінок; скорочення дитячої смертності та поліпшення охорони материнства; боротьба з ВІЛ/СНІДом, малярією та іншими захворюваннями; забезпечення сталого екологічного розвитку та формування глобального партнерства задля розвитку. Водночас ЦРТ не охоплюють сфери людського розвитку, пов’язані, наприклад, з розширенням можливостей населення брати участь у прийнятті рішень, що впливають на його життя, та збільшенням громадянських та політичних свобод. Неможливо визначити абсолютно однакові завдання розвитку для всіх країн,

Показники людського розвитку України порівняно з деякими країнами-сусідами у 2010 році

Вірменія Грузія Україна Азербайджан Казахстан Російська Федерація

Значення ІЛР

Значення ІББ

Коефіцієнт багатовимірної бідності, відсотки

Інтенсивність депривацій, відсотки

Частка населення у зоні ризику багатовимірної бідності, відсотки

0,695 0,698 0,710 0,713 0,714 0,719

0,008 0,003 0,008 0,021 0,002 0,005

2,3 0,8 2,2 5,4 0,6 1,3

36,5 35,2 35,7 38,6 36,9 38,9

5,5 5,3 1,2 12,4 5,0 0,8

Джерело: UNDP. Human Development Report 2010. The Real Wealth of Nations: Pathways to Human Development. 5

По материнській смертності наводяться дані, наявні на момент підготовки доповіді. Оновлені дані можна знайти: WHO. Trends in Maternal Mortality: 1990 to 2008. 2010. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 27

04.07.2011 17:42:22

оскільки це створило б ситуацію, за якою були б установлені абсолютно нереальні цілі для одних країн та цілі, досягнення яких не представляло б жодних проблем, – для інших. Цілі встановлюються для кожної країни відповідно до національної специфіки її розвитку та стану суспільного прогресу на сучасному етапі. Оцінюючи стан досягнення ЦРТ, слід відзначити, що Україна досягла успіху в подоланні бідності за абсолютним виміром6 (з 9 відсотків у 2005 році до 4,5 відсотка у 2009 році), однак відносна бідність за визначеним національним критерієм бідності7 залишається стабільною на рівні 27 відсотків. Більше того, рівень бідності у сільській місцевості майже вдвічі вищий, ніж у містах (38,2 відсотка проти 21,5 відсотка за даними 2008 року). Також Україна досягла значного прогресу на шляху досягнення цілей у сфері освіти (хоча залишаються проблеми з якістю освіти), зменшенні дитячої смертності та поліпшенні здоров’я матерів. Досягнення цілі щодо обмеження поширення ВІЛ/СНІДу та туберкульозу є доволі складним завданням. Україна залишається країною з найбільш високими показниками поширення ВІЛ-епідемії серед країн Європи та Центральній Азії. Показник поширеності ВІЛ-інфекції серед дорослих становить 1,33 відсотка, оцінки чисельності людей, які живуть з ВІЛ, сягають 360 000 осіб, а кількості смертей від хвороби, зумовленої ВІЛ – 37 000. Разом з тим, досягнення гендерної рівності залишається проблемою. Представництво жінок у парламенті є дуже низьким і становить 8 відсотків. Практичне відсторонення українських жінок від прийняття рішень на найвищому політичному рівні не узгоджується з досить високими індикаторами їх участі в системі державної служби. Співвідношення середніх рівнів заробітної плати жінок та чоловіків складає 77,2 відсотка8. 9 10

1.3

Визначення соціального відторгнення

Соціальне відторгнення є відносно новою концепцією, що наразі не має універсального визначення, хоча протягом десятиліть вона розвивалась паралельно з ідеями забезпечення соціальних прав і підвищення добробуту населення Європейського Союзу. У 1974 році Рене Ленуар (державний секретар з соціальних питань 6 7 8 9 10

в уряді Франції, який очолював Жак Ширак) визначив соціально відторгнуті групи як групи людей із усіх соціальних категорій, які не були охоплені системою соціального захисту. До них належали люди з розумовою або фізичною інвалідністю, схильні до суїциду, літні люди з інвалідністю, діти, які зазнали насильства, споживачі наркотиків, правопорушники, батьки-одинаки, сім’ї з декількома проблемами, маргінальні, асоціальні особи тощо9. Європейський Союз (ЄС) визначає соціальне відторгнення як процес, за якого окремі групи населення або окремі люди не мають можливості повною мірою брати участь у суспільному житті внаслідок своєї бідності, відсутності базових знань і можливостей, або в результаті дискримінації. Це відокремлює їх від працевлаштування, отримання доходів і можливості навчання, а також від соціальних і суспільних інститутів та заходів. Вони мають обмежений доступ до влади та прийняття рішень органами влади і, таким чином, часто не можуть взяти участь у процесах розроблення та прийняття рішень, що впливають на їх повсякденне життя10. Отже, соціальне відторгнення є проявом прямого порушення базових прав людини – на якісну освіту, на медичні послуги і добре здоров’я, на прийнятний рівень життя, на доступ до культурного надбання, на захист своїх інтересів і загалом на участь в економічному, соціальному, культурному, політичному житті – та ознакою низького рівня людського розвитку в країні. Воно полягає в тому, що окремі люди, групи або цілі співтовариства страждають від ряду взаємопов’язаних проблем, таких як безробіття, низька кваліфікація, низький рівень доходів, погані умови життя, високий рівень злочинності, розпад сімей тощо. Концепція соціального відторгнення підкреслює багатосторонні виміри проблем і звертає увагу на інституційні, політичні та економічні процеси, що породжують це явище. Зокрема, йдеться про відсутність прав (на освіту, на медичну допомогу, на житло, на працю, на участь у прийнятті рішень) і про позбавлення можливостей реалізації цих прав навіть за умови їх формальної наявності. Бідність, відсутність базової компетентності і можливостей навчання впродовж життя або дискримінація можуть

Частка населення, чиє добове споживання є за вартістю нижчим 5 дол. США (за ПКС). 75-відсотковий поріг медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат у розрахунку на умовного дорослого. Цілі Розвитку Тисячоліття – Україна. 2010 рік. Міністерство економіки України. Sen A. Social Exclusion: Concept, Application and Scrutiny. 2000. European Commission. Joint Report on Social Inclusion. 2004.

РОЗДІЛ 1. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК, СОЦІАЛЬНЕ ВІДТОРГНЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНЕ ЗАЛУЧЕННЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 28

04.07.2011 17:42:22

спричинити не просто їх неконкурентоспроможність на ринку праці, але фактично відлучити їх від зайнятості і належних доходів, перешкоджати отриманню соціальної допомоги та залученню у суспільне життя. Не маючи реального впливу на владні рішення, ті, хто постраждав від соціального відторгнення, часто відчувають себе безсилими і щодо власних рішень, які стосуються їх власного життя. Соціальне відторгнення означає відсутність доступу до ресурсів, прав, товарів і послуг, а також нездатність або обмеженість можливості брати участь у різних аспектах життя суспільства. Безробітний, наприклад, може легко стати бідним, що зумовлюється відторгненням від роботи, а отже і доходів від зайнятості та спричиняє залежність від соціальної допомоги. Економічна депривація обмежує участь у громадському житті суспільства, відпочинку, діяльності сім’ї та доступі до медичних і соціальних послуг. Це може викликати відчуття маргінальності та своєї незначної цінності для суспільства, що своєю чергою призводить до почуття сорому та пасивності. Наслідком може стати втрата (або відмова) від своєї соціальної мережі, скорочення соціальних контактів і нездатність жити відповідно до соціально прийнятих норм і цінностей, подальша стигматизація та дискримінація. Соціальне відторгнення має як об’єктивні, так і суб’єктивні виміри та прояви. Зокрема, об’єктивним відторгненням є довготривале безробіття, яке зазвичай спричиняє втрату доходів, а отже і можливості вести традиційний для себе спосіб життя. Суб’єктивно це сприймається як втрата соціального статусу, часто друзів і взагалі соціальних контактів. Проте, слід зазначити, що далеко не завжди суб’єктивні і об’єктивні ознаки відторгнення співпадають – те, що одні люди сприймають надзвичайно гостро, іншими може сприйматися як тимчасові негаразди. Так само як і зі співвідношенням суб’єктивної та об’єктивної бідності, суб’єктивні ознаки соціального відторгнення часто мають значно гостріші наслідки. 11 12 Важливим важелем захисту своїх прав і, відповідно, запобіжником соціальному відторгненню є розвинене громадянське суспільство, яке забезпечує реальні можливості будь-якого об’єднання груп за демографічними, соціальними або географічними ознаками. Тому в Україні, де ефективне громадянське суспільство ще 11 12

повністю не сформовано, а переважна частина об’єднаних акцій населення здійснюється під впливом політичних подій та (або) політичних лідерів, важко розраховувати на дієві процеси соціального залучення або протидії соціальному відторгненню. Соціальне відторгнення віддзеркалює часткове або повне вилучення особи (групи) із соціальної структури суспільства й суспільних процесів, є наслідком існуючих (нормативних або психологічних) перешкод для їх суспільно значущої ролі. До цієї категорії потрапляють не лише представники так званих найнижчих щаблів суспільства, а всі, чиє життя визначається ступенем байдужості та жорсткістю контролю з боку інших груп суспільства, а не особистим вибором. Окремо слід звернути увагу на так зване «добровільне відторгнення або самовідторгнення», яке виникає внаслідок свідомих чи напівсвідомих дій самої особи, спрямованих на її відсторонення від суспільних потреб. Cоціальне відторгнення є багатоплановою, комплексною категорією. Його вивчення має доповнювати традиційні дослідження бідності, оскільки обидва ці явища свідчать про втрати людських ресурсів, можливостей та життєвих шансів, що є неприпустимим з позиції соціальної справедливості і забезпечення сталості економічного зростання в майбутньому11.

1.4

Визначення соціального залучення

ЄС визначає соціальне залучення як процес, що забезпечує для тих, хто має ризик бідності та соціального відторгнення, можливості та ресурси, необхідні для того, щоб повною мірою брати участь в економічному, соціальному та культурному житті, досягти рівня життя та добробуту, що відповідають нормальним стандартам у суспільстві, у якому вони живуть. Соціальне залучення забезпечує людям більш широкі можливості для участі у процесі прийняття рішень, що впливають на їх життя, та доступ до основних прав12. Таке трактування соціального залучення визнає необхідність розширення можливостей для тих, хто знаходиться за межами суспільства, для підвищення рівня їх життя, тобто досягнення такого рівня добробуту, що вважається нормальним у суспільстві. Отже, процес соціального залучення є сво-

Kieselbach T. Long-term Unemployment among Young People: The Risk of Social Exclusion. 2003. European Commission. Joint Report on Social inclusion. 2004. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 29

04.07.2011 17:42:22

1.4 В С ТА В КА

Людський розвиток та соціальне залучення – концепції, що зосереджені на людині

Концепції соціального залучення та людського розвитку здобули популярність в останні два десятиліття, але досі в основному розвивалися паралельно. Обидві концепції визначають права і добробут людини метою та критерієм суспільного прогресу, виходять за межі суто економічного зростання. Соціальне відторгнення, що перешкоджає отриманню важливих соціальних товарів і послуг через бар’єри на інституційному рівні, рівні громад та особистісному рівні (у результаті навмисної дискримінації або відсутності спроможності), зменшує людські можливості та реальні свободи людей вести таке життя, яке вони цінують. Перспектива людського розвитку додає цінності соціальному відторгненню. Дослідження людського розвитку виявляють існуючі проблеми, зокрема пов’язані із нерівністю у можливостях розвитку, що призводять до соціального відторгнення. Крім того, на рівні людського розвитку відображаються наслідки соціального відторгнення, що вимірюється за допомогою низки індикаторів. Людський розвиток враховує різні аспекти поліпшення якості життя людини, у тому числі та такі, що виходять за межі питань, пов’язаних з життям людей, які зазнали відторгнення. Концепція соціального залучення також збагачує цінність концепції людського розвитку за рахунок концентрації уваги на процесах відторгнення та їх чинниках (агентах, групах та установах, що сприяють відторгненню). Концепція соціального залучення пропонує більш широке поняття агента, що існує в рамках людського розвитку, досліджуючи питання причин, рушійних сил та механізмів, дія яких зумовлює відторгнення людей. Соціальне залучення пропонує стратегії людського розвитку, що базуються на усуненні дискримінації, нерівності, безпорадності та нерівноправних відносин, які лежать в основі кожного типу соціального відторгнення. єрідним «перерозподілом соціальних можливостей» серед усіх верств населення, що укріплює зв’язок між принципами рівності та недискримінації, а також розширює можливості для вразливих і маргіналізованих осіб або груп. З цієї позиції процес соціального залучення передбачає виявлення основних причин соціального відторгнення (серед яких дискримінаційні дії, недосконалість відповідної політики та інститутів, структурні недоліки) для їх подальшого усунення та забезпечення участі та інтеграції в громадські інститути та соціальні мережі. Необхідним є визначення політичних та економічних процесів, які генерують відторгнення, і проведення відповідних політичних та інституційних змін. Таким чином, соціальне залучення не означає лише простий вихід зі стану соціального відторгнення. Воно складається щонайменш з двох етапів. Перший – усунення бар’єрів у широкому сенсі, тобто бар’єрів на шляху до участі й доступу до ресурсів та можливостей. Другий – сприяння зміні ставлення. Необхідною, але недостатньою умовою є існування відпо-

відних правових норм та структур, водночас важливим є впровадження політики, спрямованої на розвиток солідарності у громаді, протидію укоріненню соціальної упередженості, а також заохочення участі осіб, які стикаються з бар’єрами, у суспільному житті. Це є важливими елементами забезпечення ефективного та довгострокового процесу соціального залучення і сталості його результатів.

1.5

Зв’язок між людським розвитком та соціальним відторгненням і соціальним залученням

Концепції соціального відторгнення та залучення і концепція людського розвитку доповнюють одна одну. Досягнення високого рівня людського розвитку є неможливим за наявності значних груп населення чи осіб, які є соціально відторгнутими, тобто тих, що стикаються з перешкодами щодо участі в економічному, соціальному, культурному та політичному житті. Обмеження в будь-якій з цих сфер звужують свободу вибору, що є основою людського розвитку. Створення умов для людського розвитку означає подолання бар’єрів і зміцнення процесів залучення, що розширюють справжні можливості та свободи людей, для розбудови інклюзивного суспільства, в якому різноманіття є силою, а не слабкістю. Отже, соціальне залучення є засобом забезпечення людського розвитку. Аналіз соціального відторгнення виявляє рушійні сили цього процесу шляхом вивчення взаємодії між особистістю та суспільством і його інститутами. Відповідно значна увага приділяється аналізу правового поля, діяльності установ, організацій та соціальних мереж, цінностей, політичних уподобань тощо. Хоча люди інколи свідомо відторгнуті за ознаками етнічної належності, політичної належності, статі тощо, у більшості випадків соціальне відторгнення є наслідком складного ланцюга соціальних процесів, в яких відсутні навмисні спроби відторгнення. В ході дослідження виявлено взаємодію інституційних, правових та поведінкових факторів відторгнення в Україні, що включають, серед інших, тривале безробіття, дерегулювання ринку праці, посилення міграційних процесів та процесів фрагментації суспільства, поглиблення бідності, поганий стан здоров’я, послаблення ролі сім’ї як соціального інституту тощо. Окремі механізми та прояви соціального відторгнення зазвичай не послаблюють, а перетворюються на нові рушійні сили від-

РОЗДІЛ 1. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК, СОЦІАЛЬНЕ ВІДТОРГНЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНЕ ЗАЛУЧЕННЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 30

04.07.2011 17:42:22

торгнення, формуючи замкнуте коло, коли одна депривація веде до іншої, що призводить до стійкого багатовимірного відторгнення. Наприклад, алкоголізм є причиною того, що людина втрачає зв’язок із суспільством, він також обмежує можливості людини на ринку праці та отримання доходів, і навпаки, безробіття, яке зумовлює втрату соціального статусу, часто є причиною алкоголізму. Соціальне відторгнення, як правило, пов’язане з бідністю, що, у свою чергу, призводить до втрати багатьох прав. Людина, яка кожен день бореться за своє фізичне виживання, не має часу і бажання турбуватися про соціальне, політичне чи культурне життя суспільства. Відсутність реальних можливостей громадськості впливати на процеси вироблення політики призводить до маргіналізації деяких груп населення, їх голоси та прагнення не сприймаються або ігноруються. Комплексний аналіз соціального відторгнення дозволяє виокремити відторгнуті групи населення, і виявити причини такого відторгнення та розробити цілеспрямовані стратегії, програми та заходи, спрямовані на запобігання будь-яким проявам дискримінації. Відповідно, політика та процеси соціального залучення є міжсекторальними, вони зосереджують увагу на таких різноманітних сферах як інституційні перетворення та зміни у суспільних відносинах і суспільній свідомості.

1.6

Соціальне відторгнення в Україні

Терміни «соціальне відторгнення», «соціальне залучення» та «участь у суспільному житті» ще не мають законодавчого закріплення, не поширені у фаховій літературі та в офіційних документах із соціальної політики. Однак на практиці чинне національне законодавство певною мірою спрямоване на запобігання соціальному відторгненню будь-яких груп населення, на захист і соціальне залучення найбільш уразливих груп (сімей або окремих осіб). Більше того, терміни «соціальна реабілітація», «соціальна інтеграція» або «інтеграція в суспільство», «ресоціалізація» та «соціальна адаптація» використовуються в багатьох офіційних документах. У Конституції України зазначено, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, права та свободи людини не можуть бути скасовані чи обмежені. Громадяни мають рівні конституційні права та свободи та є рівними перед зако-

ном. У Конституції України зазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками. Рівність у правах жінок і чоловіків також забезпечена на конституційному рівні. Ці положення відповідають європейському законодавству. Кожному гарантується свобода пересування, свобода слова, світогляду та віросповідання, об’єднання у політичні партії та громадські організації, право на працю, на підприємницьку діяльність, на соціальний захист, на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, безпечне для життя і здоров’я довкілля, на освіту тощо. Реалізація цих прав забезпечується шляхом прийняття та виконання відповідних законів та підзаконних актів. Закони України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (2000 рік), «Про прожитковий мінімум» (1999 рік), «Про оплату праці» (1995 рік), «Про освіту» (1991 рік), «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (1998 рік) тощо враховують основні принципи та основи соціального залучення. Спеціальні закони були розроблені для врегулювання питань, що стосуються вразливих верств населення, зокрема щодо захисту: населення, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи; військовослужбовців та їх сімей; людей з інвалідністю; ветеранів війни; дітей війни; багатодітних сімей; сімей з дітьми; ветеранів праці; пенсіонерів та осіб похилого віку; хворих на соціально-небезпечні хвороби; мігрантів; осіб, які тимчасово втратили працездатність. Також розроблено засади страхування від нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання та на випадок безробіття тощо. У 2001 році було затверджено Стратегію подолання бідності, розраховану на термін до 2010 року включно. Наразі розробляється Програма подолання бідності до 2015 року. Діють різноманітні програми, спрямовані на уникнення та подолання соціального відторгнення окремих категорій населення. Однак реалізація прийнятих програм з одного боку залежить від усвідомлення владою важливості цих проблем і від фінансових можливостей державного бюджету – з іншого. Сучасній системі соціального захисту в Україні притаманні ті самі вади, що і іншим системам у багатьох країнах з перехідною НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 31

04.07.2011 17:42:22

економікою. Держава не забезпечує належний рівень допомоги найбільш вразливим та нужденним групам населення; разом з тим, програми соціального захисту охоплюють надто широке коло громадян, що виходить далеко за межі фінансових можливостей держави. Безпосередні соціальні виплати (у випадку страхових подій чи у формі соціальної допомоги) дуже низькі та не запобігають бідності. Неприпустимо високе співвідношення між різноманітними трансфертними виплатами та заробітною платою не стимулює населення активно брати участь в економічній діяльності. Політична нестабільність і, в певному сенсі, непослідовність політичних рішень ускладнювали процеси модернізації системи соціального захисту з метою протидії соціальному відторгненню та маргіналізації певних груп населення.

Україна проголосила своєю ціллю розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки, що визначає розвиток людини основою соціальної політики держави та мірою економічного і соціального прогресу країни. Для досягнення цієї цілі українське суспільство має об’єднатися навколо ідеї людського розвитку і прогресу. У 2005 році Європейський парламент майже одноголосно прийняв пропозицію, що передбачає прагнення Європейського Союзу встановити більш тісні зв’язки з Україною. З метою значного поглиблення політичної асоціації та економічної інтеграції України в ЄС у теперішній час ведуться переговори щодо підписання Угоди про асоціацію. Враховуючи великий досвід ЄС у здійсненні ефективної політики та програм соціальної інтеграції, зміцнення співпраці в цій області сприятиме активізації цих процесів в Україні.

РОЗДІЛ 1. ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК, СОЦІАЛЬНЕ ВІДТОРГНЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНЕ ЗАЛУЧЕННЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 32

04.07.2011 17:42:22

Відторгнення від політичного життя

РОЗ Д ІЛ Політичні права належать до основних конституційних прав і свобод громадян. Загальною Декларацією прав людини визначено, що: • кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників; • кожна людина має право на рівний доступ до державної служби в своїй країні; • воля народу має бути основою влади уряду; ця воля має проявлятись у періодичних і вільних виборах, які повинні проводитись при загальному й рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або через інші форми, що забезпечують свободу голосування1. Залучення до політичного життя є неможливим без існування демократичних інститутів і практик. Поняття демократії в широкому сенсі означає свободу, рівність та ефективний контроль громадянами дій уряду, відповідальність уряду перед громадянами, прозорість та справедливість політичних рішень, рівну участь громадян у політичному житті та рівний доступ до влади2. Демократичні інститути та практики мають бути справедливими, підзвітними, захищати права й основні свободи людини. Вони повинні сприяти визначенню бар’єрів на шляху прискореного людського розвитку та соціального залучення, найкращих способів розв’язання проблем та реалізації рішень у найбільш ефективний спосіб3. За відсутності демократичних інститутів і практик постають серйозні ризики щодо того, що особи, відповідальні за управління державними ресурсами, будуть непоінформовані про справжні потреби відторгнутих верств населення. Основними індикаторами відторгнення від політичного життя є: • рівень участі в суспільно-політичному житті; • можливість впливати на управління країною на державному і на місцевому рівнях; • доступ до політичної влади.4

2.1

Демократичні трансформації та участь населення у політичному житті

З часів отримання незалежності Україна пройшла через складний процес розбудови основ консолідованої демократії. У процесі переходу були ефективно демонтовані механізми командної економіки та створені ринкові інститути. Для розбудови основ демократичного режиму було прийнято нову Конституцію України та низку законів, створено демократичні інститути й інститути захисту прав людини, що забезпечують регулярне проведення виборів, повагу до прав людини, таких як свобода слова, свобода асоціацій, відсутність дискримінації за ознакою статі, раси, релігії, а також поширення толерантності та соціальної гармонії. Були втілені деякі реформи у сфері держав1 2 3 4

ного управління, у тому числі щодо оптимізації державних структур. Виникло і швидко розвивається громадянське суспільство, створено незалежні ЗМІ, які почали грати важливу роль як система стримувань і врівноважування у частині здійснення політичними лідерами та державними посадовцями своїх повноважень. Однак наявність правових рамок і демократичних інститутів досі не забезпечує сильної та добре функціонуючої демократії в Україні. У звіті Economist Intelligence Unit «Індекс демократії» зазначено, що з 28-ми країн Східної Європи у 19-ти спостерігається зниження індексу демократії в період між 2008 і 2010 роками, причому найбільш значне скорочення спостерігається в Україні4. У результаті складних і взаємопов’язаних процесів в Україні не було повною мірою створено середовище для забезпечення

United Nations. The Universal Declaration of Human Rights. 1948. Huntington S. The Third Wave: Democratization in the Twentieth Century. 1991. United Nations Development Programme. Human Development Report 2002. Deepening Democracy in a Fragmented World. Economist Intelligence Unit. Democracy Index 2010: Democracy in Retreat. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 33

04.07.2011 17:42:22

прав і можливостей щодо участі та залучення населення, особливо вразливих груп, до політичних процесів на національному й місцевому рівнях. Традиційні авторитарні радянські цінності та погляди на такі елементи демократії як відкрита політична конкуренція, підтримка незалежної думки, прийняття спільних рішень, гендерна рівність, як і раніше, залишаються вкоріненими у сучасні практики. Політичні інститути, що виникли протягом перехідного процесу, поєднують елементи нових демократичних інститутів та старих радянських моделей прийняття рішень. Первинне бажання створити демократичні, добре функціонуючі інститути шляхом простого копіювання деяких перевірених і надійних західних моделей не було повністю реалізоване в Україні. Побудовані формальні інститути, що за своїми основними функціями відповідають установам у промислово розвинених і демократичних державах, лише частково визначають політичні дії. Замість інституційного вакууму, відкритого для побудови будь-яких інституційних форм, реформатори зіткнулися з опором неформальних мереж, сформованих за радянського режиму. Такі мережі створили свої власні методи та процедури, а також соціальні зв’язки й моделі прийняття зобов’язань. Унаслідок цього політична й економічна сфери залишаються невідокремленими, а відтак, певні групи можуть впливати на політичні процеси та просувати свої економічні інтереси, що в цілому гальмує демократичні реформи. Повільний прогрес у напрямі досягнення адекватного рівня прозорості та підзвітності державної влади, зрощування політики та бізнесу, слабкість верховенства права – це окремі недоліки політичної системи України, що значною мірою визначаються інституційною спадщиною. 5 Через цю інституційну спадщину процеси створення ринкового середовища та демократичних інститутів в Україні були суперечливими. Приватні інститути та контрактні відносини не були захищені ефективними правовими гарантіями та практично змінювались залежно від інтересів політичних груп, які перебували при владі. Ринкова свобода, непорушність права власності та прав людини не дотримувалися повною мірою. Старі інститути також впливають на політичну поведінку багатьох громадян. Багато 5

цінностей радянської системи з її фактичним руйнуванням не втратили своєї традиційної легітимності. Значна частина українців, особливо люди старшого покоління, не визнають ідеали демократії та вільного ринку, вони більш схильні поводитися відповідно до традиційних цінностей радянської системи, таких як державний патерналізм, визнання домінуючої ролі держави в економіці, значна державна підтримка та пільги для правлячої еліти. У сучасній українській реальності ці непохитні інституційні очікування та цінності були вміло використані деякими політиками, які було обрані завдяки обіцянкам реалізації несталих та нецільових соціальних програм. Політики намагалися відтворити модель, за якої держава є патроном, а населення – колективним клієнтом: патрон розподіляє цінності серед своїх клієнтів і захищає їх в обмін на лояльність та підтримку. Політичні процеси в Україні формуються під впливом конкуренції економічної та політичної еліти, що обмежує можливості населення щодо участі в них. На ранніх етапах трансформацій політичний режим в Україні мав багато рис радянської системи та до 2004 року характеризувався як гібридна держава з авторитарним режимом змагання5. Це був режим, за якого демократичні інститути та процеси, такі як політичні партії та вибори, існували, але насправді політичні рішення приймались у процесі неформальних узгоджень і домовленостей. Великі фінансово-промислові групи, що з’явилися наприкінці 1990-х років, стали активними політичними гравцями. Їх боротьба за економічні ресурси та активи, що відбувалася за правилом «переможець отримує все», унеможливила домовленість еліт, як це сталося у деяких пострадянських країнах та країнах Центральної Європи. На політичній арені спостерігалася економічна конкуренція потужних груп інтересів, коли активні та впливові політичні та фінансові гравці приєднувалися до президентського чи опозиційного табору. Як стверджують деякі експерти, саме витіснені фінансово-промислові групи та середній клас, який постраждав від натиску бюрократичного апарату, стали рушійною силою подій 2004 року. Це дозволяє оцінити «помаранчеву революцію» не як «системний прорив», а як фазу відкритого конкурентного протистояння в рамках більш широкого режимного циклу,

Carothers T. The End of Transition Paradigm. 2002.

РОЗДІЛ 2. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 34

04.07.2011 17:42:22

результатом якого став прихід до влади опозиції6. Поправки до Конституції, прийняті у 2004–2005 роках, та зміни у складі правлячої еліти викликали зміни у механізмах здійснення влади. Конкурентна боротьба між політичними суб’єктами значно активізувалася. Вплив на засоби масової інформації з боку високопосадовців був послаблений і замінений гнучкою редакційною політикою лобіювання інтересів власників засобів масової інформації, які є лідерами фінансовопромислових груп, що використали власний контроль провідних засобів масової інформації для підтвердження політичної лояльності до влади і забезпечення економічних преференцій. Дуалізм виконавчої влади, що виник внаслідок поправок, внесених до Конституції, негативно вплинув на механізми адміністративної координації та сприяв зміцненню політичної корупції. Ослаблення вертикалі виконавчої влади та її небажання здійснювати прямий тиск на опозицію з суто політичних мотивів зменшили вплив адміністративного чинника в ході останніх виборів. Парламентські вибори 2006 і 2007 років та президентські вибори 2010 року продемонстрували зростання змагальності виборчого процесу. Незважаючи на те, що відбувся деякий прогрес у сфері політичних інститутів та процесів, ступінь політичних трансформацій був недостатнім для розробки системи, яка б витримала вплив економічної кризи. Політична система характеризувалась домінуванням конкуренції груп інтересів, корупцією та розширенням тіньової економіки. Ефективність економічної та соціальної політики була серйозно підірвана політичною нестабільністю та частими виборами. Відсутність узгоджених дій перших осіб держави призвела до неспроможності прийняття необхідних рішень в Україні у вирішальний момент, коли через фінансову кризу спо-

2.1 Т А БЛ ИЦ Я

стерігалось різке падіння експорту та згортання металургійного виробництва, а банки зазнали краху. Україні не вдалося провести економічні реформи, при цьому вона зіткнулася з економічно і політично складними газовими суперечками з Росією. Таким чином, суспільство пройшло через трансформацію економіки, соціальної структури та національної ідентичності, що зумовило відторгнення значної частки населення від важливих процесів у державі та незадоволення новими політичною та економічною системами. Умови життя були далекими від очікувань та ідеалів громадян. Деякі верстви населення не змогли швидко адаптуватися до мінливого середовища, внаслідок чого поширилось почуття соціальної тривоги та невпевненості. Певна частка населення незадоволена ефективністю та якістю сучасних демократичних інститутів і політичних процесів, вважаючи себе відторгнутою від політичного життя. Протягом існування незалежності України лише 18 відсотків населення країни вважали достатнім свій рівень залучення у суспільне життя. Решту – принаймні 67,6 відсотка – можна вважати тією чи іншою мірою відторгнутими від участі в політичних процесах (Таблиця 2.1). Політичний режим, що сформувався в Україні, не сприяє належним чином заохоченню населення до участі у політичних процесах, насамперед вразливих груп населення, що призводить до відносно низького рівня їх участі у політичному житті. Українські громадяни періодично реалізують своє право на таку участь, серед іншого, у формі електоральної активності. Не дивлячись на те, що участь у голосуванні не завжди безпосередньо пов’язана із політичним вибором, значна частина респондентів (83,6 відсотка) зазначили, що вони беруть участь у голосуванні на виборах, на відміну від 13,8 відсотка, які не беруть. (Таблиця 2.2).

Розподіл населення за оцінкою власного ступеня пристосованості населення до сучасної життєвої ситуації (%)

Активне залучення до нового життя Перебування в постійному пошуку себе у нинішньому житті Відсутність бажання пристосовуватись до нинішньої ситуації, існування в очікуванні змін на краще Невизначеність власного стану

1997

1999

2001

2003

2007

2009

7,3 36,3 44,9

7,4 36,6 46,7

7,2 38,0 43,3

8,3 30,5 36,2

16,0 32,5 37,6

18,0 33,6 34,0

11,5

9,3

11,5

25,0

13,9

14,4

Джерело: Українське суспільство 1992 – 2009. Динаміка соціальних змін. Інститут соціології НАН України. 2009.

Hale H. Regime Cycles: Democracy, Autocracy and Revolution in Post-Soviet Eurasia. 2005. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 35

04.07.2011 17:42:22

2.2

Розподіл населення за участю у голосуванні на виборах (%)

ТА БЛ ИЦ Я

Вік респондентів

Брали участь у голосуванні Не брали участі у голосуванні Не мають права голосу Невизначеність Разом

15–24

25–49

50–64

65+

47,5 39,5 10,7 2,3 100,0

87,6 11,6 0,2 0,6 100,0

92,6 6,5 0,0 0,9 100,0

89,3 9,5 0,0 1,2 100,0

Всі респонденти

83,6 13,8 1,6 1,0 100,0

Джерело: розраховано за даними Обстеження соціального відторгнення 2009 року.

Населення вважає, що його інтереси та сподівання представлені політичними силами не належним чином, а це, у свою чергу, підриває його довіру до політичних інститутів. Політична практика та існуючі політичні інститути недостатньо мотивують середньостатистичного українця брати участь у політичних процесах та спричинюють відторгнення громадян від процесу прийняття соціально значущих рішень, у тому числі й тих, що безпосередньо стосуються їх інтересів. Конституція 1996 року окреслила демократичні рамки для розвитку життєздатного політичного суспільства. Було зафіксовано права і свободи людини, заборонено цензуру, визначено принцип зміни влади через процедуру виборів, задекларовано ряд інших демократичних цінностей. Проте головною проблемою становлення де-

2.3 ТА БЛ ИЦ Я

Оцінка населенням діяльності різних політичних суб’єктів у сфері захисту їх інтересів, 2009 рік (%) Політичні суб’єкти

Оцінка

Президент Верховна Рада Прем’єр-міністр Уряд Засоби масової інформації Представники місцевої влади Профспілки Керівники підприємств Армія Правоохоронні органи Церква Діячі культури та науки Інші Ніхто з них не захищає Невизначеність

3,7 1,6 5,8 2,6 6,2 3,0 3,7 1,9 2,2 2,9 8,3 1,5 1,0 55,7 12,5

Джерело: Українське суспільство 1992 – 2009. Динаміка соціальних змін. Інститут соціології НАН України. 2009.

мократії в Україні залишається невідповідність прийнятої нормативно-правової бази реальним політичним відносинам. Недостатній рівень політичних свобод не дозволяє людям наполягати на політиці, яка б розшила соціальні та економічні можливості і зробила демократичний процес більш прозорим, а органи державної влади більш відповідальними. Населення України не бачить жодного політичного суб’єкта, який захищав би повністю його інтереси (Таблиця 2.3). Низький рівень довіри до вибраних посадовців породжує внутрішнє переконання громадян у тому, що існуючі протиріччя в політичній сфері непереборні. Це призводить до подальшого поглиблення розриву інтересів політиків і громадян, провокує конфліктогенність українського суспільства. Не зважаючи на той факт, що близько третини населення України вважає, що вони можуть вплинути на політичну ситуацію, більше 60 відсотків заперечує таку можливість. (Таблиця 2.4). Як наслідок відторгнення населення від політичної сфери, 88 відсотків опитаних серед молоді, до 80 відсотків людей середнього віку і 86 відсотків – старшого віку протягом 12 останніх місяців не брали участі ні в одному суспільно-політичному заході7. Реформи політичної системи та власне політичні процеси поки що не забезпечили створення належної системи верховенства права, що має сприяти залученню людей до політичного життя. Поширення неформальних практик прийняття політичних рішень може підривати суспільну довіру до правопорядку та призвести до порушення законодавства. За роки незалежності остаточно зруйновано законослухняність населення, під сумнів поставлено необхідність дотримання встановлених правил і офіційних норм. Значною мірою вони усвідомлюються лише особами старших вікових груп. Загалом населення не

Українське суспільство 1992 – 2009. Динаміка соціальних змін. Інститут соціології НАН України. 2009.

РОЗДІЛ 2. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 36

04.07.2011 17:42:23

вважає встановлений порядок справедливим і не бажає дотримуватися норм. Майже 70 відсотків опитаних вважають прийнятними нечесні вчинки заради вигоди8. Водночас значна частина суспільства відчуває втомленість від неорганізованості, жорсткої конкурентної боротьби всередині політикуму, бажає змін і прагне наведення порядку. Правопорядок і рівність усіх перед законом є головним для переважної більшості респондентів. Разом з тим, як в багатьох пострадянських країнах, «порядок» не завжди може означати верховенство права, а відновлення контролю за рахунок зміцнення державних інститутів. Теза про те, що бізнес не має права втручатися в політику, визначає новий постулат сучасної бюрократичної ідеології: можна робити не те, що регламентується законом (наприклад впливати на політичний процес законними засобами), а те, що дозволено владою. Відповідно, державне управління – привілей бюрократії, і бізнес не повинен у нього втручатися; приватний бізнес дозволений лише за умови його політичної лояльності та підтримки владних ініціатив. Такий підхід, безперечно, посилює політичне відторгнення значної частини представників соціально активних вікових груп і формує ідеологічні засади подальшого зростання бюрократичного впливу на суспільне життя.

2.4

Система державного управління не має достатньої спроможності для виявлення та задоволення потреб населення, а також залучення його до громадського обговорення. Участь громадськості у процесі розробки політики використовується для досягнення консенсусу, обговорення ідей, поліпшення сприйняття нових пропозицій, знаходження економічно-ефективних стратегічних рішень та підвищення прозорості процесу їх прийняття. Наразі галузеві міністерства мають недостатню спроможність проводити дослідження, розробляти ефективну політику, виконувати її попередню оцінку, а також оцінювати витрати та наслідки стратегічних ініціатив. Система державного управління не спроможна повною мірою заохочувати застосування спільних підходів до розробки політики, а вразливі групи населення рідко беруть участь у розробці державних програм, їх впровадженні та моніторингу, а також наданні послуг на місцевому рівні. Існує сподівання, що реформи системи надання адміністративних послуг та кримінальної юстиції, а також заходи з подолання корупції сприятимуть залученню громадськості та розширенню можливостей уразливих і відторгнутих груп для співпраці з системою державного управління. Започаткована адміністративна реформа, що спрямована на реорганізацію системи управління та покращення інституційної спроможності

Розподіл населення за оцінкою свого впливу на політичну ситуацію (%)

Т А БЛ ИЦ Я

Вік респондентів

Позитивна оцінка Негативна оцінка Невизначеність Усього

15–24

25–49

50–65

65+

26,3 53,2 20,5 100,0

29,2 58,9 11,9 100,0

34,4 56,2 9,4 100,0

34,9 50,9 14,2 100,0

Всі респонденти

30,9 55,9 13,2 100,0

Джерело: розраховано за даними Обстеження соціального відторгнення 2009 року.

2.5 Т А БЛ ИЦ Я

Розподіл населення України за віком і самооцінкою власної відповідальності за стан суспільних справ, 2009 рік (%)

Вік

18–25 26–40 41–55 56+

Визнання відповідальності

Невизнання відповідальності

Невизначеність

У країні

У місті або селі

У країні

У місті або селі

У країні

У місті або селі

24,7 25,7 23,5 21,1

28,5 30,5 30,5 22,9

62,0 61,2 61,3 66,9

58,2 57,3 57,2 66,2

13,3 13,1 15,3 12,0

13,3 12,2 12,3 10,9

Джерело: Українське суспільство 1992 – 2009. Динаміка соціальних змін. Інститут соціології НАН України. 2009.

Головаха Є., Паніна Н. Українське суспільство 1992–2008: Соціологічний моніторинг. 2008. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 37

04.07.2011 17:42:23

державних структур, може сприяти передбачуваності державних процесів і рішень, удосконалити механізми громадської участі. Недостатній доступ до публічної інформації. Не маючи доступу до достовірної інформації, пересічні українці, насамперед вразливі групи населення, не мають можливості ефективно брати участь у процесах прийняття рішень, що впливають на їх життя. Оскільки інформація – це влада, то забезпечення справедливого розподілу влади, необхідного для формування міцних партнерських відносин та ефективної системи стримувань і врівноважування, вимагає, щоб інформація була доступною, актуальною та достовірною. Реформування системи доступу до публічної інформації є складним завданням. Раніше в Україні діяв Закон «Про інформацію» (1992 рік), яким визнавалося право на інформацію, проте міжнародними організаціями він був охарактеризований як «заплутаний» і такий, що передбачає надмірні винятки. Нові Закони України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію», ухвалені Верховною Радою України, набули чинності у травні 2011 року. Ці Закони суттєво спрощують доступ громадян до інформації органів влади та місцевого самоврядування, уніфікують порядок акредитації журналістів, прискорюють строки отримання відповідей на запити, а також спростовують обов’язок погоджувати інтерв’ю з посадовцями. Засоби масової інформації не завжди є вільними, що може обмежити доступ до об’єктивної та неупередженої інформації. Доступ до інформації є основним інструментом підвищення прозорості й підзвітності та сприяння досягненню цілей соціального залучення. В умовах обмеженої свободи засобів масової інформації, інформація, що ними подається, може бути викривлена. Від так, вони не будуть виконувати свою контрольну функцію (так звану функцію «сторожового пса демократії»). За даними Freedom House 2010 року, преса в Україні є частково вільною9. Зокрема зазначається, що правова база забезпечує свободу засобів масової інформації та є однією з найпрогресивніших у Східній Європі, проте рівень поваги до законів залишається низьким з часів «помаранчевої революції». Журналісти повідомляли про факти того, що вони іноді стають жертвами погроз, переслідувань і нападів, а слабка й політизована система кримінальної юсти9

ції країни не може їх ефективно захистити. Оскільки багато великих ЗМІ належать економічним групам, подання інформації часто викривлюється на користь їх власників. Інституційно слабке громадянське суспільство не має достатньої спроможності для задоволення потреб уразливих та відторгнутих груп і захисту їх інтересів. На початку перехідного періоду реформатори в Україні, як і в багатьох інших пострадянських державах, сповідували загальну ідею про те, що підтримка громадянського суспільства генеруватиме широкий спектр організацій громадянського суспільства (ОГС), що братимуть участь у суспільному житті, зміцнюючи демократичні інститути та сприяючи ринковим перетворенням. Ці сподівання виявилися завищеними, оскільки вони не відповідали інституційному, історичному та політичному контексту пострадянського перехідного періоду. Розвиток сильного та динамічного громадянського суспільства у довгостроковій перспективі потребує сталого функціонування економічної системи. Економічна невизначеність та конфронтація всередині політичної еліти протягом усього періоду незалежності України гальмували процеси розбудови громадянського суспільства. Держава не стала провідним агентом у підтримці громадянського суспільства як основного компонента демократичних трансформацій в Україні, внаслідок цього воно залишається слабким і погано структурованим. Крім того, також відсутня група сильних громадських організацій, які можуть представляти широкі суспільні інтереси, насамперед вразливих груп при веденні переговорів у рамках демократичного процесу. З метою полегшення діалогу уряду та громадянського суспільства, незважаючи на недоліки процесу розвитку останнього, в Україні була розроблена та запроваджена нова правова база з необхідними механізмами та інструментами. Це дозволило посилити спроможність до співпраці та конструктивного діалогу між інститутами державного управління та організаціями громадянського суспільства. Існує ряд питань, на які необхідно звернути увагу для підвищення ролі громадянського суспільства щодо усунення бар’єрів на шляху політичного та соціального залучення. Більшість ОГС керуються

Freedom House. Freedom of the Press 2010.

РОЗДІЛ 2. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 38

04.07.2011 17:42:23

пропозиціями та враховують пріоритети й ресурси зовнішніх донорів, і меншою мірою – реальні потреби громад. Часто програми ОГС формуються їх донорами, деякі ОГС не зосереджуються на завданні побудови зв’язків зі своєю цільовою групою, а працюють лише в межах певного набору завдань, передбачених донорами. У результаті довіра до громадянського суспільства є досить низькою, що зменшує можливості для вразливих груп об’єднати свої зусилля та забезпечити, щоб їх голоси та проблеми були почуті завдяки діяльності ОГС. Незавершений процес децентралізації не забезпечив створення ефективних механізмів участі у процесах прийняття рішень на місцевому рівні. Децентралізація означає делегування завдань, відповідальності, ресурсів і повноважень щодо прийняття рішень регіонам та місцевим органам самоврядування. Вона може поліпшити розподіл ресурсів та надання послуг шляхом наближення осіб, які приймають рішення, та постачальників послуг до громадян. Децентралізація дозволяє довести потреби соціально відторгнутих та уразливих груп населення до відома місцевих директивних органів, водночас вона автоматично не веде до поліпшення результатів для незаможних та інших уразливих груп. Незважаючи на прогрес в процесі децентралізації, деякі недоліки поки що спостерігаються, а саме: • Обмежені повноваження місцевих органів влади та неузгодженість обов’язків центральних, регіональних та місцевих органів влади; через це місцева влада не здатна повністю виконувати функції, передбачені Конституцією та законами України. • Відсутність у органів місцевого самоврядування достатніх повноважень щодо отримання доходів та здійснення витрат; а відтак, вони не мають фінансових можливостей, співрозмірних з їх функціями. У нинішній системі майже усі податкові надходження мають перераховуватися безпосередньо до центрального державного казначейства, а потім деякі кошти повертаються на місцевий рівень. Ці великі вертикальні перерахування коштів є неефективними та викривлюють стимули10. • Відсутність відповідної підготовки у державних службовців для реагування на місцеві потреби та очікування вразли10

вих груп населення. Представники державних установ часто не готові сприяти організованому та систематичному діалогу між зацікавленими сторонами, у тому числі ОГС, громадськими групами та приватним сектором, для визначення на основі широкої участі місцевих пріоритетів і взаємних очікувань результатів децентралізації врядування.

2.2

Відторгнення окремих верств населення від політичного життя

Старші покоління. Низький рівень доходів, залежність від державної допомоги та патерналістські погляди на державу є чинниками, що обмежують політичне залучення людей старшого віку. Тяжке матеріальне становище більшості населення старшого віку спричиняє його прихильність до «економічного» голосування, перш за все, на виборах до місцевих органів влади, зокрема завдяки отриманню товарів і послуг з боку політичних сил і кандидатів на посади голів місцевої влади. Висока електоральна активність старших вікових груп істотно коригує результати виборів і фактично легітимізує осіб, що прийшли до влади у такий спосіб. Молодь. Апатія та недовіра до політичних процесів дистанціює молодь від політичного залучення. Політичне відторгнення окремих груп молоді зумовлено ускладненим доступом до найнеобхідніших ресурсів життєзабезпечення: матеріальних, освітніх, соціальних, а також обмеженими можливостями участі в процесах державного управління й місцевого самоврядування. В Україні спостерігається низька електоральна активність молодіжної групи та незначне її представництво в різних органах державної влади (близько 5 відсотків). За даними Обстеження соціального відторгнення 2009 року, основною причиною неучасті молоді в голосуванні, після варіанту «не маю права голосу», є аполітичність – 14,4 відсотка тих, хто не голосував, зовсім не цікавляться політикою. Молодь вважає, що вона не має можливості використовувати механізми вбудовування у соціальні мережі висококваліфікованої еліти, не має доступу до ухвалення рішень, а відповідно, і не контролює ресурси. Це посилює їх соціальне відторгнення, знижує їх активність, маргіналізує або підштовхує до еміграції.

Independent International Experts Commission. A Reform Program for a New President of Ukraine. Proposals for Ukraine: 2010 – Time for Reforms. 2010. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 39

04.07.2011 17:42:23

Жінки. Відновлення старих гендерних стереотипів, а також недостатня підтримка гендерного балансу створюють перешкоди на шляху політичного залучення жінок. Радянська політична практика, незважаючи на її гендерний декор, який забезпечувався через символічні призначення жінок, була суто патріархальною, що віддзеркалювалось у масовій свідомості громадян України. За роки незалежності в українському соціумі відбулись суттєві зміни у поглядах на роль жінки в політиці. У 2006 році набрав чинності Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», що встановлює організаційні та правові засади для забезпечення гендерної рівності. Однак гендерна нерівність, як і раніше, має низку проявів, найпоширенішим з яких є обмеження доступу до політичної влади. В Україні так і не сталося кардинальних зрушень щодо участі жінок у діяльності органів державної влади. У Верховну Раду України останнього скликання було обрано лише 34 жінки (7,5 відсотка). Показовими в цьому сенсі є і відсутність жінок у складі сформованому уряду у 2010 році. 11

2.1 В С ТА В КА

Прояви відторгнення бездомних від суспільно-політичного життя

«У суспільстві ми ізгої, сміття. Зрозуміло, що більше я не відчуваю себе частиною суспільства… відчуваю себе частиною суспільства лише в центрі реінтеграції бездомних, а так вважаю, що суспільства в нашій країні немає» (Олександр, м. Суми). «До нac ставляться як до собак. Якщо у тебе немає жодного документа, ти вже нікому не потрібен. А ви вважаєте, можливо не страждати, якщо тебе ніхто не сприймає за людину? А з іншого боку – чому я маю страждати? Знайшов місце, де можна переночувати, шматок хліба, і живи – не хочу. Чим ми гірші за інших? Такі ж люди, як і всі, на двох ногах ходимо» (Олександр, м. Одеса). Низький рівень представництва українських жінок на найвищому політичному рівні не узгоджується з досить високими показниками їх участі в системі державної служби. У цілому жінки переважають у складі державних службовців – як керівників, так і спеціалістів (відповідно, 64,8 відсотка і 79,5 відсотка на початок 2010 року). Проте вони становлять абсолютну більшість державних службовців на посадах нижчого рівня, що потребують нижчої кваліфікації та не передбачають значної відповідальності. Також жінки недостатньо представлені в органах управління місцевого рівня, де пи11

тома вага жінок серед депутатів не перевищує 40 відсотків. В Україні є багато висококваліфікованих, освічених жінок, зайнятих у сфері державного управління, які мають необхідний досвід роботи та професійні навички для того, щоб займати керівні посади на вищих шаблях державного управління, проте наявність гендерних стереотипів суттєво заважає їх кар’єрному зростанню. Сільське населення. Традиційні погляди та обмежені можливості участі у політичному житті поза межами виборчого процесу є перешкодами на шляху до політичного залучення сільського населення, яке в Україні складає 31 відсоток13. Економічна криза загострила традиційні для українського села проблеми – погана соціальна інфраструктура, безробіття, бідність та депопуляція. Електоральна поведінка сільського населення є доволі активною, що віддзеркалює поширеність традицій і стереотипів радянської епохи. Але політична участь обмежується голосуванням і ніяк не пов’язана з можливістю впливати на формування політичних рішень, включаючи місцевий рівень, контролювати дії органів місцевого самоврядування. Відповідно до наявної інформації, неформальні практики на селі більш вкорінені й сильні, ніж у місті, що є серйозною перешкодою для раціоналізації та модернізації політичних процесів. На місцевих виборах маркером є дихотомія «свій – чужий», що ускладнює ротацію в політичній і адміністративній сферах, формує стійкі неформальні групи впливу, які концентрують у своїх руках ресурси та вибудовують жорсткі патрон-клієнтські відносини з сільським населенням. Маргінальні групи. Наявність укорінених суспільних стереотипів та обмеженість механізмів сприяння участі у суспільному житті створюють перешкоди для політичного залучення маргінальних груп населення, які охоплюють осіб без постійного місця проживання (бездомних), нелегальних іммігрантів, колишніх ув’язнених тощо. За відсутності документів (58 відсотків дітей та молоді, які живуть на вулиці, по досягненню 16-річного віку не мають паспорту) та реєстрації, вони не мають можливості отримати освіту, легально працевлаштуватися, вирішити житлові питання, отримати легально доходи, соціальну допомогу, медичні та соціальні послуги, реалізацію політичних прав. Наслідком цього є поширеність апатії та втрата бажання відстоювати свої права.

Державний комітет статистики України.

РОЗДІЛ 2. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 40

04.07.2011 17:42:23

Наразі немає механізмів, які б забезпечували участь іммігрантів у політичному житті країни. Більшість іммігрантів покинули свою батьківщину в надії знайти краще життя в Україні. За даними Міністерства внутрішніх справ України, чисельність іноземних громадян становить 279 тис. осіб, тим часом як чисельність нелегальних іммігрантів, за оцінками експертів, сягає 700–800 тис. осіб. Іммігранти селяться в ареалах великих міст, переважно на півдні та сході України й навколо Києва. Ці групи населення стикаються з проблемою врегулювання свого правового статусу, отримання доступу до багатьох соціальних програм та послуг. Іммігранти мають пройти через складні процедури підготовки й оформлення документів і отримання різних дозволів. На додаток до бюрократичних складнощів, для отримання необхідних документів їм інколи доводиться стикатись з корупцією, особливо серед співробітників правоохоронних органів. Біженці, наприклад, не можуть отримати гідну роботу, зареєструватись як безробітні й не мають доступу до безкоштовних послуг освіти, бо не мають прописки. Також неможливо легалізувати дипломи мігрантів з університетів інших країн і підтвердити їх кваліфікацію, оскільки в Україні поки що відсутній відповідний механізм. 12 13 14 Українське законодавство передбачає захист іммігрантів від відторгнення від політичного життя та кримінальне переслідування за прояви ксенофобії та расизму. За роки незалежності прийнято ряд правових документів, спрямованих на мінімізацію прямих чинників відторгнення мігрантів. В Конституції України закріплено гарантії іноземцям і особам без громадянства, які перебувають в Україні на легальних підставах, на рівні гарантій для громадян України за винятком випадків, установлених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. У 2001 році ухвалено Закон України «Про правовий статус іноземців», де визначено права мігрантів у сфері майнових прав, закріплено право на освіту, свободу совісті, свободу пересування та гарантії особистих прав. Згідно з цим Законом іноземці мають право брати участь в легальних об’єднаннях громадян, за винятком політичних партій, 12

13 14

2.2 ВСТАВКА

Прояви відторгнення іммігрантів від суспільно-політичного життя

«Усе упирається в документи. Щоб мати можливість реалізовувати свої права в Україні повною мірою, треба бути громадянином України, а якщо ти не громадянин України, то ти ніяких прав не маєш, ти абсолютно безправний. Допомогу ти можеш отримати лише від своєї родини (вірмени)... Проблема в тому, що ми не можемо зараз отримати українське громадянство. Для цього нам треба прожити тут офіційно п’ять років. Для того, щоб швидше отримати громадянство, треба або офіційно працевлаштуватися, що неможливо, або одружитися на українці. Ми не можемо офіційно прописатися» (Самвел, гр. Вірменії, м. Житомир). тобто особи, які не є громадянами України (громадяни інших країн або особи без громадянства), не мають права обирати та бути обраними в органи державної влади, брати участь у референдумах12. Незважаючи на доволі розвинену законодавчу базу, процес політичного залучення іммігрантів відбувається вкрай повільно і суперечливо. Місцеве населення не завжди психологічно готове до появи крупних анклавів іммігрантів, що провокує випадки міжетнічної напруженості, ксенофобії та расизму. Засоби масової інформації також формують негативне суспільне сприйняття, зосереджуючи увагу насамперед на злочинній діяльності іммігрантів. Саме тому в Україні працюють чинники відносного політичного відторгнення, пов’язані з міфами масової свідомості, конкуренцією на ринку праці і неформальними практиками. Зокрема, близько 50 відсотків населення знає про факти недружнього ставлення з боку місцевого населення, 25 відсотків були свідками подібного ставлення13. До того ж іноземці стикаються з проявами агресивності з боку міліції (19 відсотків респондентів назвали ставлення міліції до мігрантів негативним)14.

Висновки Інклюзивне суспільство надає кожному громадянину можливість бути почутим. Ефективне залучення до політичного життя забезпечується через складні механізми, процеси та практики, за допомогою яких окремі громадяни та групи населення висловлюють інтереси та реалізують свої права і обов’язки.

У 2002 році Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців (1951 року) і Протоколу про статус біженців (1967 року). Україною ратифіковано Декларацію ЮНЕСКО про раси та расові забобони (1978 рік), Декларацію ЮНЕСКО принципів терпимості (1995 рік), Європейську соціальну хартію (1996 рік), Європейську конвенцію про громадянство (1997 рік) та Рамкову конвенцію про захист прав національних меншин (1998 рік). У 2010 році Україна підписала договір з ЄС про реадмісію. Алмаши М. Актуально: толерантность. 2008. Непочуті голоси – проблеми імміграції прав і свобод людини в Україні. Східноєвропейський інститут розвитку. 2008. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 41

04.07.2011 17:42:23

Співіснування нових демократичних та елементів старих радянських інститутів призводить до низького рівня прозорості та підзвітності державної влади, відсутності належного розділення політики та державного управління, недотримання принципу верховенства права. Як результат, політична та економічна сфери залишаються нерозділеними, тому деякі групи впливають на політичні процеси та просувають свої економічні інтереси, що в цілому гальмує демократичні реформи. Старі інститути також впливають на політичну поведінку багатьох громадян. Існуючі політичні інститути та практики недостатньо сприяють розширенню можливості пересічного українця брати участь у політичних процесах і спричиняють відторгнення громадян від процесу прийняття соціально значущих рішень, у тому числі тих, що безпосередньо їх стосуються. Більше половини українського населення не відчуває власного впливу на політичну ситуацію, тобто громадяни не вірять, що їх голос або дії мають значення. Система державного управління неспроможна повною мірою заохочувати залучення уразливих груп до розробки політики. Вони рідко беруть участь у сферах державної діяльності, у тому числі у розробці політики, впровадженні та моніторингу програм, наданні послуг на місцевому рівні. Засоби масової інформації не завжди є вільними, що обмежує доступ до правдивої та неупередженої інформації, змен-

шуючи прозорість політичних процесів. Відсутність групи сильних громадських організацій обмежує можливість представлення широких суспільних інтересів, особливо вразливих груп населення у рамках демократичного процесу. Незавершеність децентралізації також заважає створенню ефективних механізмів участі у процесах прийняття рішень на місцевому рівні. Існують бар’єри для участі певних груп населення у політичному житті. Низький рівень доходів, залежність від державної допомоги та патерналістські погляди на державу є тими чинниками, що обмежують політичне залучення людей старшого віку. Апатія та недовіра до політичних процесів спричинюють дистанціювання молоді від політичного залучення. Відновлення старих гендерних стереотипів, а також слабка підтримка гендерного балансу створюють перешкоди на шляху політичного залучення жінок. Традиційні погляди та обмежені можливості політичного залучення поза цариною виборчого процесу є перешкодами для сільського населення. Наявність стійких суспільних стереотипів та обмежених механізмів сприяння участі у суспільному житті маргінальних груп населення (бездомних, нелегальних іммігрантів, колишніх ув’язнених тощо) створюють перешкоди для їх політичного залучення. Іммігранти стикаються з проблемою врегулювання свого правового статусу, що не дозволяє їм отримати доступ до багатьох соціальних програм та послуг.

РОЗДІЛ 2. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 42

04.07.2011 17:42:23

Відторгнення від сфери культури та освіти

РОЗ Д ІЛ У сучасному динамічному світі успіх як окремих громадян, так і держави в цілому залежить, серед іншого, від можливостей використання культурних досягнень суспільства і забезпечення сприятливих умов для творчості та культурного різноманіття. Завданням культурної політики держави має бути створення сприятливого середовища для залучення до сфери культури всіх без виключення громадян України. Уникнення або подолання ситуацій культурного відторгнення, що розуміється як обмеження можливостей представників будь-яких соціальних, етнічних, релігійних та інших груп користуватися культурними цінностями і брати участь в їх створенні, є важливим для розвитку особи, суспільства і держави. В Україні бар’єри на шляху залучення до культурного життя можуть існувати для етнічних українців, так і для осіб, які належать до національних меншин, великих і нечисленних релігійних конфесій, мовних меншин, майнових груп, мігрантів, осіб похилого віку, сексуальних меншин, споживачів наркотиків, ВІЛ-інфікованих, людей з інвалідністю та відторгнутих внаслідок проживання на територіях, віддалених від культурних центрів. Система освіти у традиційному розумінні покликана виконувати функцію залучення людини до соціальнокультурних цінностей та відносин. Соціальний інститут освіти забезпечує потреби суспільства у соціальному відтворенні та передачу накопичених знань і навичок молодим поколінням через навчання, виховання та практичну соціалізацію, а також сприяє переходу нових поколінь на більш високий рівень освіти та культури. Головною метою освіти є розвиток особистості. Більшість фахівців розглядають освіту не лише як найважливіший інструмент зменшення початкової соціальної нерівності молоді, її просування соціальними сходинками, але і як умову її успішної інтеграції у суспільство та активної участі у соціальному житті. Рівень освіти є важливим чинником входження людини на ринок праці, формування конкурентоспроможності та певного соціально-економічного статусу.

Відторгнення від сфери освіти розуміється як обмеження чи неможливість здобуття освіти будь-якого рівня (від дошкільної до вищої) через низку причин. До категорії відторгнутих у міжнародній практиці зазвичай відносять: дітей та підлітків, які не мають доступу до освіти; осіб, які передчасно залишають систему освіти та не отримують достатнього рівня освіти; осіб, які мають невдалі або незадовільні результати навчання у школі (у тому числі другорічники). До категорій, які мають підвищені ризики відторгнення від освіти відносять дітей та підлітків, які мають особливі потреби (головним чином, особи з фізичною або розумовою інвалідністю), мігрантів, етнічних, мовних, культурних та релігійних меншин, безпритульних або працюючих дітей, жертв злиденності, дітей біженців; дітей-сиріт, ВІЛ-інфікованих дітей, дітей – жертв насильства; дітей та молодь, для яких освіта й професійне навчання не відповідає їх потребам та спрямуванням. Взаємозв’язок між рівнем освіти населення та людським розвитком країни нині визнається як беззаперечний факт. Тому усунення проявів соціального відторгнення від сфери освіти, різноманітних інституційних та фінансових бар’єрів для отримання освіти є передумовою досягнення загального прогресу у розвитку суспільства. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 43

04.07.2011 17:42:23

3.1

Відторгнення від культурного життя

Роль культури в суспільному розвитку України проявляється у кількох головних напрямах: • забезпечення широкого доступу до культурних надбань, у тому числі надбань світової культури – для духовного, естетичного та освітнього збагачення кожного громадянина; • розвиток творчого потенціалу суспільства, його культурного капіталу – для розбудови «економіки знань», розвитку національних креативних індустрій; • збереження й актуалізація культурноісторичної спадщини – для надання імпульсу суспільно-економічному розвитку, а також збагачення світової культури національним культурним надбанням; • збереження культурного різноманіття сучасної поліетнічної української нації, захист її етнічних складових від уніфікуючого впливу глобалізації, інтеграція та взаємодоповнення культурних надбань усіх груп населення країни. Соціологічні дослідження засвідчують, що за роки незалежності в Україні відбулися масштабні зміни у структурі та характері культурної діяльності й дозвілля громадян. Чимало колись масових культурних практик населення, пов’язаних зі штучно низькими цінами на товари та послуги, останніми роками помітно занепадають. Нині активно розвиваються нові елементи сфери культури, такі як шоу-бізнес, музична поп-індустрія, індустрія розваг тощо. Модернізація та прискорені культурні зміни, особливо коли вони набувають крайніх форм, можуть мати значний вплив на традиційні культурні цінності, а це у свою чергу, посилює відторгнення певних груп суспільства. 1 2 Існують великі, а іноді і вражаючі розбіжності у формах дозвілля та пріоритетах культурного споживання між багатими і бідними верствами суспільства, що створюють, у певному сенсі, загрозу соціальної гармонії та консолідації. Спосіб життя та цінності багатих доволі часто суперечать традиційним суспільним цінностям. Ці розбіжності, викликані економічною прірвою у суспільстві, спричиняють формування прірви і культурної; а відтак деякі групи стають відторгнутими від культурного життя через низькі доходи (низький потенці1

ал до споживання «культурних товарів»), віддаленість від культурних центрів, погану освіту та інші фактори. Якщо не вживати серйозних заходів для збільшення доступу малозабезпечених верств населення до культурних надбань, то невдовзі «високе мистецтво» – таке, як опера та інші види академічного мистецтва, а також комфортабельні модернізовані кінотеатри, джазові та інші музичні клуби – стане «культурою для багатіїв», а більшість населення задовольнятиметься телевізором та безкоштовними шоу на міських майданах. Загрозу відторгнення продукують також відмінності культурних практик та способу життя столиці, обласних центрів і периферії. Державна статистика витрат українських домогосподарств на культуру та відпочинок свідчить про масштаб цих відмінностей: мешканці великих міст витрачали у 2009 році на культуру й відпочинок у 3,8 раза більше коштів, ніж селяни. І справа не лише в грошах – на периферії помітно скоротилася мережа кінотеатрів, бібліотек, книгарень. Ще разючішими стають відмінності в доступності ресурсів культури, якщо порівняти можливості мешканців великих міст щодо користування десятками каналів телебачення та Інтернетом, вибору періодичних видань, туристичних послуг тощо з відповідними можливостями мешканців сільських населених пунктів. Селяни, які становлять близько третини населення України, переважно вимушені задовольнятися трьома-чотирма ефірними телеканалами, «дротовим» радіомовленням та районною газетою, котре, зазвичай, виходить не частіше одного разу на тиждень. Це означає, що українське велике місто та українське село опинились у різних культурних світах, якщо не в різних епохах. Одне з найважливіших питань культурного відторгнення в Україні – мовне. Це стосується передусім мовної політики, статусу й умов вивчення і застосування різних мов. Існує масштабна суспільна дискусія з приводу того, чи бути в країні одній державній мові – українській, чи статусу державної має набути ще й російська мова. На підставі аналізу і порівняння етномовної ситуації в територіальних громадах таких регіонів України, як Автономна Республіка Крим (АРК), Українське Північне Приазов’я1 (УПП) та Закарпаття – терито-

Дегтеренко А. М. Етнонаціональний аспект життєдіяльності територіальних громад Українського Північного Приазов’я. 2008. Єдиним репрезентативним і достовірним джерелом необхідної для цього інформації є дані Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

РОЗДІЛ 3. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СФЕРИ КУЛЬТУРИ ТА ОСВІТИ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 44

04.07.2011 17:42:23

рії, де компактно проживають національні меншини країни2, можна зробити висновок про значущість проблеми відторгнення за цим аспектом. В етнічній структурі громад АРК частка українців становить 24,3 відсотка; росіян – 58,3 відсотка; кримських татар – 12,0 відсотків; білорусів – 1,4 відсотка; татар – 0,5 відсотка; вірмен – 0,4 відсотка; болгар – 0,1 відсотка; греків – 0,14 відсотка; німців – 0,13 відсотка. В етнічній структурі УПП частка українців, за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року, становить 52,7 відсотка, росіян – 37,8 відсотка, греків – 4,7 відсотка, болгар – 2,3 відсотка, інші етнічні спільноти не нараховують і по 1 відсотку. В окремих районах регіону (Тельманівському, Володарському, Першотравневому) кількість представників грецького етносу коливається від 17,5 відсотка до 20,1 відсотка. На Закарпатті найчисленніший етнос – український (80,5 відсотка), на другому місці – угорці (12,1 відсотка), на третьому – румуни (2,6 відсотка) на четвертому – росіяни (2,5 відсотка), на п’ятому – роми (1,1 відсотка), інші – менше 1 відсотка3. Виразними якісними характеристиками територіальних громад АРК, УПП та Закарпаття є етномовна компетенція громадян та визнання ними певної мови як рідної. У наукових дискусіях з питань двомовності найчастіше виділяють такі компоненти мови як суспільного явища: мовна компетенція (володіння рідною та іншою мовами); мовна діяльність (використання мов у різноманітних життєвих ситуаціях); етномовна орієнтація (ставлення особи до кожної з мов суспільного середовища) 4.5 Щодо мовної компетенції, то 62,7 відсотка українців АРК вільно володіють російською як другою; мовою своєї національності як другою – 75,6 відсотка. Тільки 0,2 відсотка населення регіону неукраїнської національності під час перепису 2001 року назвали рідною мовою українську. З них: 3,1 відсотка – болгари, 1,1 відсотка – німці, 1,1 відсотка – греки, 0,9 відсотка – білоруси, 0,3 відсотка – вірмени, 0,2 відсотка – росіяни, 0,1 відсотка – татари, 0,05 відсотка – кримські татари. Тільки 0,8 відсотка серед населення УПП неукраїнської національності під час перепису 2001 року назвали рідною мовою українську. З них: 18,3 відсотка – роми, 17,8 3

3.1

Мовна ситуація в АРК, УПП та на Закарпатті

ВСТАВКА

В АРК рідною мовою вважають мову своєї національності 99,7 відсотка росіян, 93,0 відсотка кримських татар, 67,8 відсотка татар, 52,9 відсотка вірмен, 40,4 відсотка українців, 23,8 відсотка греків, 18,4 відсотка болгар, 17,1 відсотка білорусів. Порівняно з українцями, більше ніж удвічі росіян та кримських татар вважають мову своєї національності рідною. У мешканців АРК російської національності показник володіння рідною мовою приблизно в 4 рази, в 6 разів та майже в 11 разів перевищує аналогічний показник представників грецької, білоруської та німецької етнічної спільноти відповідно. Так, під час Всеукраїнського перепису населення 2001 року на території АРК російську мову назвали рідною 88,7 відсотка німців, 81,8 відсотка білорусів, 77,6 відсотка болгар, 71,8 відсотка греків, 46,1 відсотка вірмен, 25 відсотка татар, 5,9 відсотка кримських татар. Більшість українців в АРК (59,5 відсотка) також визнають рідною російську мову. В УПП рідною мовою вважають мову своєї національності 98,6 відсотка росіян, 40,8 відсотка вірмен, 38,9 відсотка болгар, 36,1 відсотка українців, 32,1 відсотка ромів, 25,2 відсотка татар, 20,6 відсотка грузинів, 14,1 відсотка молдован, 10,5 відсотка білорусів, 5,3 відсотка німців, 4,9 відсотка греків, 3,7 відсотка поляків, 2,7 відсотка євреїв. Порівняно з українцями, майже втричі більше росіян вважають мову своєї національності рідною. У мешканців УПП російської національності показник володіння рідною мовою приблизно в 20 разів перевищує аналогічний показник представників грецької етнічної спільноти. Отже, територіальним громадам УПП та АРК притаманна тенденція до поступової заміни мови своєї національності як рідної російською мовою. Так, під час Всеукраїнського перепису населення 2001 року на території УПП російську мову назвали рідною 93,8 відсотка євреїв, 92,8 відсотка греків, 87,4 відсотка німців, 86,1 відсотка білорусів, 78,2 відсотка поляків, 78,0 відсотків молдован, 76,7 відсотка грузинів, 71,8 відсотка татар, 57,8 відсотка болгар, 56,7 відсотка вірмен, 49,3 відсотка ромів. Більшість українців УПП (63,8 відсотка) також визнають рідною російську мову. У Закарпатті ситуація інша. Тут рідною мовою вважають мову своєї національності 99,2 відсотка українців, 97,1 відсотка угорців, 99,0 відсотків румунів, 91,7 відсотка росіян, 20,5 відсотка ромів. Російську мову назвали рідною 0,5 відсотка українців, 0,2 відсотка угорців, 0,1 відсотка румун і 0,2 відсотка ромів. Українську мову визнали рідною 2,6 відсотка угорців, 0,5 відсотка румун, 7,9 відсотка росіян і 16,7 відсотка ромів5. відсотка – поляки, 7,1 відсотка – німці, 6,7 відсотка – молдовани, 3,3 відсотка – євреї, 3,1 відсотка – білоруси, 3,0 відсотка – болгари, 2,5 відсотка – татари, 2,2 відсотка – грузини, 2,2 відсотка – греки, 1,8 відсотка – вірмени, 1,3 відсотка – росіяни. Вищенаведені дані дають підстави стверджувати, що процеси російськомовної акультурації поліетнічних громад АРК і УПП відбувалися інтенсивніше, ніж по Україні загалом.

Закарпаття в етнополітичному вимірі. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. 2008. Губогло М. Н. Знание и употребление второго языка при двуязычии (по материалам этносоциологических исследований). Тезисы докладов Сессии по итогам полевых этнографических и антропологических исследований 1974–1976 гг. 1976. Закарпаття в етнополітичному вимірі. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. 2008. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 45

04.07.2011 17:42:23

Відносно низькі показники вивчення і знання державної української мови серед населення АРК можуть ускладнити можливості соціального просування кримчан різного етнічного походження на всеукраїнському рівні. Наприклад, випускники загальноосвітніх навчальних закладів (ЗНЗ) автономії недостатньо вільно володіють державною мовою, що може зумовити їх нижчу конкурентоспроможність як при вступі до вищих навчальних закладів (ВНЗ), так і в процесі навчання. У 2010/11 навчальному році в АРК українською мовою навчалося 13 609 учнів у денних ЗНЗ, що становить 8,1 відсотка їх загальної кількості. У тому ж навчальному році в АРК функціонувало 318 денних ЗНЗ з російською мовою навчання. У 9-ти школах з українською мовою навчання було відкрито 160 класів з російською мовою навчання (у них – 3 624 учня). У 142-х ЗНЗ із двома мовами навчання (російська та українська) було 2 307 класів з російською мовою навчання (49 967 учнів). У 27-и ЗНЗ із двома мовами навчання (російська та кримськотатарська) у 366-ти класах з російською мовою навчання навчалося 6 889 осіб. Крім того, у школах із трьома мовами навчання (російська, українська, кримськотатарська) функціонував 551 клас з російською мовою навчання (із загальною кількістю 12 132 учня). Усього російською мовою навчалося протягом 2010/11 навчального року 149 793 учня, тобто 88,6 відсотка від загальної кількості. Зменшення частки учнів, які навчаються російською мовою, зумовлено як скороченням їх загального контингенту, так і збільшенням кількості учнів, які обрали як мову навчання українську чи кримськотатарську. В АРК функціонує 15 ЗНЗ із кримськотатарською мовою навчання (3 115 учнів), 1 школа з українською і кримськотатарською мовами навчання, 27 шкіл із двома мовами навчання (82 класи, 882 учня), 34 школи з трьома мовами навчання (117 класів, 1 365 учнів). Усього кримськотатарською мовою навчається 5 903 учня (16,6 відсотка від загальної кількості учнів кримськотатарської національності). Разом з тим, деякі експерти вважають, що не вся освіта в школах з кримськотатарською мовою навчання здійснюється на кримськотатарській мові, у зв’язку із відсутністю підручників і викладачів. 29 413 учнів вивчають кримськотатарську мову як предмет (82,7 відсотка від загальної кількості учнів кримськотатарської національності).

Основна проблема підвищення якості вивчення кримськотатарської мови – це відсутність достатньої кількості підручників, навчально-методичної літератури та кваліфікованих викладачів. Класи з кримськотатарською мовою навчання забезпечено підручниками на 88,9 відсотка (з українською мовою навчання – на 94,2 відсотка, з російською – на 97,8 відсотка). У системі ЗНЗ організовано вивчення рідних мов дітьми серед кримчан інших національностей. На території УПП 87,8 відсотка українців вільно володіють російською мовою як другою; мовою своєї національності як другою – 76,6 відсотка. Відповідні показники серед українців загалом по державі щодо української мови більш втішні – 58,1 відсотка і 96,8 відсотка. На Закарпатті показники мовної компетенції такі: 26,4 відсотка українців володіють російською мовою як другою, мовою своєї національності як другою – 1,3 відсотка; 45,5 відсотка угорців вільно володіють українською, а 30,4 відсотка угорців – російською; 24,2 відсотка румунів вільно володіють українською, 37,5 відсотка – російською; 74,5 відсотка росіян вільно володіють українською як другою мовою. Мовну компетенцію як складову загального соціального потенціалу етнічних спільнот України слід розглядати за декількома аспектами. Соціокультурний аспект. Важливим є забезпечення можливостей етнічним меншинам вивчати та користуватися своєю рідною мовою, разом з тим і поважати національну українську мову. В АРК 70,1 відсотків росіян, 52,3 відсотка білорусів, 47,9 відсотків німців, 45,4 відсотка греків, 33,5 відсотка українців, 35,3 відсотка болгар, 28,4 відсотка вірмен, 21,0 відсоток татар зазначили, що крім мови, яку вони вважають рідною, не володіють жодною іншою мовою. В УПП 37,5 відсотка росіян, 16,7 відсотка білорусів, 44,0 відсотків німців, 24,4 відсотка греків, 7,1 відсотка грузинів, 21,9 відсотка татар, 14,2 відсотка поляків, 12,0 відсотка молдован, 23,6 відсотка українців, 22,3 відсотка вірмен, 14,9 відсотка болгар указали, що, крім мови, яку вважають рідною, вони не володіють жодною іншою мовою. Така ситуація може ослабити міжетнічні контакти, знизити загальний культурний рівень людей та створити підґрунтя міжетнічної напруженості, а це, у свою чергу, обмежить можливості для людського розвитку та призведе до культурного, а згодом і соціального відторгнення. Освітньо-культурний аспект. За радянських часів була сформована уніфікована

РОЗДІЛ 3. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СФЕРИ КУЛЬТУРИ ТА ОСВІТИ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 46

04.07.2011 17:42:23

державна система освіти. На селі вона була україномовною, а в містах – переважно (на Сході й Півдні – цілком) російськомовною. З 1990-х років на теренах України поступово розширюється мережа навчальних закладів, де вивчається мова етнічних груп, які переважать у кожному конкретному регіоні. Так, в УПП розширюється мережа закладів, де вивчається не лише українська, а й новогрецька, болгарська, німецька, кримськотатарська, єврейська та інші мови. Це сприяє відродженню традиційного для регіону поліетнокультурного середовища. Поряд з іншим велика увага приділяється збереженню урумського і румейського діалектів грецької мови. Соціально-економічний аспект. Існує тісний зв’язок між поняттями «культурне відторгнення», «соціальне відторгнення» і «бідність», тобто участь у культурних ініціативах може сприяти зменшенню рівня бідності та подоланню соціального відторгнення (наприклад, поширення навичок і довіри, збільшення рівня конкурентоспроможності на ринку праці, здобутки в інших сферах). Етнічне походження може мати як позитивний, так і негативний вплив на процеси культурного залучення та відторгнення, зокрема через етнічні особливості суспільного поділу праці на окремій території. Показовим є приклад УПП, де компактно проживають представники грецької меншини України. Серед них висока частка професійних груп працівників: до групи «білих комірців» – законодавців, вищих державних службовців, керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців, які зайняті переважно розумовою працею, належить 40 відсотків греків міста Маріуполя (греки за походженням становлять 3 відсотки чисельності населення міста). І це при тому, що група «білих комірців» не сягає й 37 відсотків зайнятого населення Маріуполя. Подібні характеристики соціального статусу представників національних меншин в Україні не є винятком. Так, майже 30 відсотків болгар УПП (у запорізькій частині цього регіону вони є третьою за чисельністю етнічною групою) належать до «білих комірців». Важливим чинником стабільності етнонаціональної ситуації в АРК та протидії культурному відторгненню є реалізація Державної програми соціально-економічного розвитку АРК на період до 2017 року, а також Стратегії соціально-економічного розвитку АРК на період до 2020 року, що передбачає у сфері культури такі напрями: збереження та реставрація пам’яток куль-

турної спадщини державного та місцевого значення, проведення їх паспортизації; забезпечення реалізації права на навчання рідною мовою та створення належних умов навчально-виховного процесу шляхом будівництва загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів; забезпечення розвитку культурної сфери регіону, збереження та зміцнення існуючої матеріальнотехнічної бази закладів культури, надання державної підтримки розвитку української мови та сприяння діяльності національнокультурних товариств, проведення робіт з реставрації, музеєфікації та ремонту об’єктів культурної спадщини. Відторгнення може бути також обумовлено релігійними переконаннями та ідентичністю. Згідно з опитуваннями громадської думки, проведеного ПРООН у 2007 році в Криму, 73 відсотка респондентів вважають себе «віруючими». Існує широке розмаїття церков в АРК, що дозволяє віруючим задовольнити їх духовні потреби. Між тим, можливості для забезпечення прав віруючих різняться в окремих релігійних групах, залежно від розміру групи, солідарності та інших факторів. В АРК, як і по всій України, церквам були дані можливості отримати назад майно, що раніше належали громадам, а також навчати духовенства, проводити служби та місіонерську діяльність. Кількість храмів збільшилась у 16,5 раз в період з 1991 по 2007 рік, хоча це, як і раніше, відповідає приблизно 50 відсоткам потреб. Хоча існують навчальні заклади духовенств, майже всім конфесіям не вистачає добре освічених священнослужителів для того, щоб охопити всю територію АРК. Релігійні віросповідання в Криму збігаються в значній мірі з етнічною ідентичністю: 72–78 відсотків росіян і українців сповідують православне християнство, а 94 відсотків кримських татар – іслам. Відносини між державою і церквою є окремим питанням: окремі релігійні групи формулюють свої власні очікування від держави та державних чиновників, інші – навіть звинувачують владу у фаворитизмі по відношенню до інших конфесій, корупції та відсутності послідовної державної політики в цій галузі. Деякі питання піднімалися представниками різних конфесій, і особливо ісламу, у зв’язку з повільним поверненням майна. Були випадки, коли деякі релігійні групи звинувачували інших у використанні недоліків у законодавстві для отримання певних вигод та додаткових ресурсів для НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 47

04.07.2011 17:42:23

розвитку. Існує, безумовно, необхідність розробки послідовної політики щодо розвитку релігійної сфері. Така політика особливо важлива, оскільки зміни в «духовної сфері» і у структурі релігійних організацій є швидкими, й багато факторів впливають на їх динаміку. Ці фактори охоплюють, серед іншого, зіткнення та протиріччя всередині окремих релігійних груп щодо своєї провідної ролі в Україні (або в регіоні), представництво та місіонерську діяльність із-за кордону, значну залежність конфесійної ситуації від політики, що проводиться місцевою владою, використання релігії деякими політиками. Від так, такі тенденції між різними релігійними групами можуть поглибити відторгнення їх прихильників від соціально-економічних переваг та ускладнити доступ до освіти та культурних цінностей в Україні. 6 7 8 9 10

3.2

Відторгнення від сфери освіти

У сфері освіти відторгнення проявляється як обмеження доступу окремих осіб або цілих груп населення до освітніх ресурсів. Тому питання рівності освітніх можливостей та доступність освіти для різних категорій населення розглядається, перш за все, як соціальна проблема, що тісно пов’язана з ідеями соціальної справедливості та соціальної рівності. При цьому доступність освіти визначається не як кінцева мета, а як важливий чинник забезпечення соціальної цілісності та стабільності суспільства. Експерти Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) визначають рівність в освіті як існування такого освітнього середовища, де індивідууми можуть розглядати варіанти та здійснювати вибір протягом життя з урахуванням власних талантів та здібностей, а не на основі стереотипів, упереджених очікувань або дискримінації. Таке освітнє середовище надає економічні та соціальні можливості незалежно від статі, етнічної належності, раси або соціального стану6. 6

Традиційні моделі навчання вже не можуть задовольнити потреби сучасного соціокультурного середовища, що постійно змінюється. Люди з особливими потребами, наприклад, відчувають прояви дискримінації стосовно доступу, активної участі та успішного завершення навчання на всіх рівнях освіти. Упровадження інклюзивної моделі навчання, з урахуванням її різноманітних міждисциплінарних та соціальних аспектів, потребує відповідних змін не тільки в освітній, а й у багатьох інших сферах, таких як соціальна політика, політика у сфері охорони здоров’я, зайнятості, міграції і навіть у сфері містобудування та благоустрою територій. Відповідно до рекомендацій ОЕСР7, справедливість у сфері освіти має два взаємопов’язаних аспекти: 1) рівність можливостей, за якими особиста життєва ситуація та соціальне становище (наприклад, гендерний фактор, соціально-економічне положення чи етнічне походження) не мають бути перешкодою для реалізації потенціалу у сфері освіти; 2) інклюзія, що передбачає наявність мінімального рівня навчання для всіх (наприклад, вміння кожного читати, писати та рахувати)8. Тому забезпечення реалізації права на освіту всім членам суспільства є передумовою соціального залучення. Попри широке коло задекларованих прав громадян України у сфері освіти,9 існує ряд факторів, що зумовлюють відторгнення у цій сфері: поділ між містом і селом; відмінності у соціально-економічному розвитку деяких територій; різні фінансові можливості домогосподарств; недосконалість організаційних та фінансових механізмів для забезпечення діяльності освітніх установ; нестача коштів для технічного і матеріального забезпечення, наприклад підручниками та посібниками; невідповідність українських навчальних методів міжнародним стандартам; розрив між отриманими знаннями та вимогами економіки; низька заробітна плата педагогічних працівників і пов’язані з цим проблеми, що стосуються співробітників освітніх установ тощо10. У цілому Україна має достатньо високі показники в освітній сфері (письменність, охо-

Мешкова Т. А., Железов Б. В. Проблема доступности образования и равенства образовательных возможностей в странах ОЭСР. Инклюзивное образование: путь в будущее. Международная конференция по образованию 48 сессия. ООН по вопросам образования, науки и культуры. 2008 г. В Україні мінімальний рівень освіти передбачає значно вищі компетенції, зокрема законодавчо передбачено загальнообов’язкову повну середню освіту. Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин. Бідність та нерівні можливості дітей в Україні. За ред. Лібанової Е. М. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Український центр соціальних реформ. 2009.

РОЗДІЛ 3. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СФЕРИ КУЛЬТУРИ ТА ОСВІТИ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 48

04.07.2011 17:42:23

плення середньою освітою, кількість студентів у розрахунку на 10 тис. населення). За даними Обстеження умов життя домогосподарств України 2008 року, 95,4 відсотка дітей віком від 15 до 18 років є студентами або учнями, а серед осіб віком від 15 до 22 років – 69,5 відсотка11. У теперішній час в Україні не існує жодних гендерних обмежень у доступі до всіх рівнів освіти, а серед населення, охопленого вищою освітою, навіть існує гендерний дисбаланс на користь жінок. Прояви соціального відторгнення від сфери освіти полягають у нерівному доступі до якісних освітніх послуг і значній міжпоселенській диференціації освітнього рівня населення. Дошкільна освіта. Криза 1990-х років зумовила безпрецедентне падіння народжуваності, що призвело до різкого скорочення мережі дошкільних навчальних закладів (ДНЗ) і зниження рівня охоплення дітей дошкільною освітою. Саме тоді було закрито майже 40 відсотків державних ДНЗ, найбільшою мірою у сільській мережі через розпад колгоспів і радгоспів, що їх утримували. У результаті 44 відсотки дітей дошкільного віку (33 відсотків дітей у сільській місцевості) не відвідували ДНЗ у 2010 році12. Водночас у ряді сільських регіонів ДНЗ заповнені майже наполовину. Існує ряд факторів, що зумовлюють такий низький рівень набору дітей: демографічне постаріння сільського населення, зависока для селян вартість виховання дитини в ДНЗ, збереження традицій сімейного дошкільного виховання. Проте значна частина сільських дітей не може відвідувати дитячі заклади через їх відсутність – 71 відсоток сіл, де є діти дошкільного віку, не мають ДНЗ. Це відбувається на фоні практично невпинного зростання дефіциту вільних місць у міських ДНЗ13, де на 100 місць припадає від 113 у 1990 році до 123 дітей у 2010. 14 Невідвідування ДНЗ за будь-якої причини, як і виховання в переповнених ДНЗ позбавляє дитину вкрай необхідних рівних стартових можливостей. Особливо важливою для забезпечення «рівного шкільного старту» є підготовка дітей передшкільного віку (5 років), що з 2010 року стала обов’язковою. За умови нестачі місць у ДНЗ цю функцію взяли на себе загальноосвітні навчальні заклади (шляхом організації спеціальних груп), перед11 12 13

бачається також тимчасове (на кілька годин) відвідування дітьми традиційних ДНЗ. Майже 40 відсотків дитячих закладів розташовані у пристосованих будівлях, а отже, не мають всієї необхідної інфраструктури, зокрема тільки 4 відсотка оснащено басейнами. Відсутність необхідного обладнання стає на заваді гармонійному розвитку дітей, що особливо небезпечно в сучасних умовах поширення гіподинамії та дитячої захворюваності. Приватні або привілейовані дитячі установи залишаються недоступними для більшості населення. Загальна середня освіта. Відповідно до законодавства, повна загальна середня освіта в Україні визначена як обов’язкова і безкоштовна. Рівень охоплення дітей середньою освітою можна вважати повним (99 відсотків дітей віком 6–18 років14). Однак загальне зменшення чисельності дітей шкільного віку в сільській місцевості разом з нерозвиненістю дорожньо-транспортної мережі спричиняє поширення так званих малокомплектних шкіл, що не забезпечують належної якості освіти. Більше того, у кожному другому селі, де є діти віком 7–17 років, взагалі відсутня школа. Виходом із ситуації, що склалася, є підвезення дітей до місця навчання. Однак попри наявність спеціальної державної програми «Шкільний автобус» кожний десятий сільський школяр не був охоплений нею внаслідок постійного недофінансування, високої частки несправних та застарілих машин, відсутності доріг із твердим покриттям тощо. На заваді сучасній освіті українських дітей та підлітків, особливо в сільській місцевості, стають нестача кваліфікованих вчителів та матеріально-технічного обладнання. На початок 2010/11 навчального року, лише 57,5 відсотка денних ЗНЗ підключено до Інтернету, в тому числі у сільській місцевості – 45,1 відсотка. Завершення повної комп’ютеризації та інформатизації загальноосвітніх шкіл дасть змогу знизити вплив фактора «географічної віддаленості» та скоротити існуючу «цифрову нерівність» серед дітей, зокрема подолати відставання дітей і підлітків із сільських та гірських районів і малих міст. Значно вищу якість середньої освіти забезпечують спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми. Навчання в таких закладах

Без урахування студентів-заочників. Мінімальним є цей показник у Черкаський і Сумський (32 відсотків), максимальним (64 відсотків) у Івано-Франківський області. Можливості збільшення кількості груп на базі функціонуючих закладів, які широко використовувались у попередні роки, практично вичерпано. В результаті мешканці великих міст часто реєструють дитину в черзі на влаштування в дошкільний заклад з дня її народження. Дані обліку дітей віком 6–18 років, який проводиться органами освіти. 88,3 відсотка дітей здобувають повну середню освіту в ЗНЗ, 4,7 відсотка – в ПТНЗ, 5,9 відсотка – на основних відділеннях ВНЗ усіх рівнів акредитації на початок 2010/11 навчального року. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 49

04.07.2011 17:42:23

платне, та й розташовані вони значно частіше у великих містах, мешканці яких мають значно вищі доходи, саме тому 75,6 відсотка респондентів оцінюють можливості своїх дітей як рівні з можливостями інших дітей того самого населеного пункту, а 6,5 відсотка – як гірші. Порівняння з більшістю дітей у країні виявилися менш оптимістичними: 65,8 відсотка вважають власні можливості такими самими, а 15,5 відсотка оцінюють їх як гірші15. 34,0 відсотка респондентів вважають, що важливим елементом відторгнення є соціальна напруженість серед підлітків, викликана бажанням бути популярним серед однолітків. Проблеми відторгнення дітей за етнічними ознаками, зокрема прояви дискримінації з боку вчителів, є значно менш гострими; 52,2 відсотка респондентів вважають, що такої проблеми в українських школах не існує (Таблиця 3.1). Дитяче спілкування не обмежується етнічними, релігійними та іншими культурними рамками. Зокрема, 34,7 відсотка дітей постійно спілкуються з дітьми іншого етнічного походження, 33,2 відсотка – іншого віросповідання, 9,1 відсотка – іммігрантами16. Видається, що упередженість значно більше притаманна старшим контингентам українського населення, ніж дітям, а певні перестороги батьків пов’язані з побоюваннями щодо можливих ризиків здоров’ю та розвитку своїх дітей через спілкування (передусім, навчання), наприклад, із дітьми з інвалідністю.

3.1 РИСУНОК

Професійно-технічна освіта. Система професійно-технічної освіти, позитивно впливаючи на економічний розвиток України шляхом підготовки осіб до потреб ринку праці, продовжує виконувати важливі функції залучення до суспільного життя вразливих категорій молоді, передусім сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. На кінець 2010 року саме ці категорії становили 30,7 відсотка учнів професійнотехнічних навчальних закладів, у тому числі сироти та діти без батьківської опіки – 4,3 відсотка, напівсироти – 17,0, люди з фізичною та розумовою інвалідністю – 1,4 відсотка, підлітки з малозабезпечених сімей – 7,4 і неблагополучних сімей – 2,5 відсотка. Водночас, професійно-технічна освіта не може забезпечити належне навчання вразливих груп населення для їх повної інтеграції у ринок праці, а тим самим їх соціальну інтеграцію. Навчальні програми часто не узгоджуються з потребами потенційних роботодавців та змінами на ринку праці. Багато професійних училищ навчають людей для подальшої роботи у таких сферах, де можливості для працевлаштування невеликі. Вища освіта. В Україні не існує інституційних перешкод на шляху одержання вищої освіти. Конституція України передбачає, що громадяни мають право на безкоштовну вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній

Кількість місць у дошкільних навчальних закладах та чисельність дітей, 1991 – 2010 роки (тисяч)

Джерело: Державний комітет статистики України. 15 16

Обстеження соціального відторгнення 2009 року Обстеження соціального відторгнення 2009 року

РОЗДІЛ 3. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СФЕРИ КУЛЬТУРИ ТА ОСВІТИ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 50

04.07.2011 17:42:23

основі в рамках стандартів вищої освіти, якщо людина отримує певний рівень освіти та кваліфікації в перший раз. Система вищої освіти України постійно розвивається, що передбачає можливість отримання знань для все більшої кількості молоді з кожним роком. Попри існуючі уявлення, вступ до вищих навчальних закладів для сільської молоді в Україні є не менш доступним, ніж для міської17. Сільські жителі мають можливість вибору як майбутньої професії так і навчального закладу. Однак зниження якості загальної середньої освіти в сільських районах негативно позначається на шансах сільської молоді бути прийнятими до вищих навчальних закладів. Ринкові відносини в освітній сфері закономірно зумовили певну нерівність доступу до професійної освіти. Основним чинником такої нерівності є доходи населення. У теперішній час значна частина населення здобуває вищу освіту на контрактній основі. Але саме плата за навчання є найбільш складним питанням для більшості населення. Якщо недостатність особистих коштів для задоволення потреб в оплаті житла відмічає 35,0 відсотка населення, в харчуванні – 38,4, у медичному обслуговуванні – 57,9 відсотка, в придбанні одягу – 58,8 відсотка, то для оплати навчання коштів не вистачає у 62,2 відсотка респондентів18. Члени домогосподарств з низькими доходами не можуть дозволити

3.1

собі платити за власне навчання або за освіту для дітей. Рівень бідності серед тих, кому не вистачає коштів на здобуття професійної освіти, у 1,6 раза перевищує середній по Україні. За даними ОУЖД, у цілому в країні 6,4 відсотка домогосподарств відчували брак коштів на здобуття будь-якої професійної освіти, при чому у великих містах цей показник становив 3,1 відсотка, у малих – 3,9, у сільській місцевості – 7,5 відсотка. Таким чином, зі зменшенням розміру населеного пункту зменшується доступність здобуття професійної освіти. Найбільш уразливими щодо браку коштів на здобуття професійної освіти є домогосподарства з сільської місцевості (43,1 відсотка) серед тих, кому не вистачає коштів, хоча їх частка у загальній структурі домогосподарств становить 30,8 відсоток (Таблиця 3.2). Ризик не отримати професійну освіту для селян у 1,5 раза перевищує середній по країні та більше ніж удвічі – для мешканців великого міста. Освіта дорослих. В Україні є нерозвиненими як система безперервної освіти дорослого населення, так і традиції масового індивідуального освітньопрофесійного розвитку. Обмежене оволодіння населенням ресурсів інформаційних технологій і телекомунікації, іноземними мовами. Внаслідок демографічного старіння постійно зростає частка населення

Оцінка основних соціальних проблем шкільного середовища, 2009 рік (%)

Т А БЛ ИЦ Я

Низька якість освіти, що надається Погане облаштування шкільних приміщень, відсутність необхідних навчальних матеріалів Жорстокість, насильство Хуліганство Наркотики Дисципліна в класі Соціальна напруженість серед підлітків, викликана бажанням бути популярним серед однолітків Етнічна нетерпимість серед дітей Дискримінація з боку вчителів Злочинність і насильство в околицях школи (на шкільній території) Інше

Дуже серйозна

Достатньо серйозна

Не дуже серйозна

Зовсім не серйозна

Такої проблеми не існує

Не мають відповіді

Не знають

16,4 16,4

23,2 28,6

20,4 18,3

8,9 11,3

27,4 23,0

1,2 1,4

2,4 0,9

7,2 9,1 12,6 12,0 9,1

15,5 21,3 13,8 23,0 25,3

14,8 18,8 10,1 23,2 21,5

13,4 15,9 7,9 17,1 11,7

46,6 31,9 48,7 22,3 26,2

1,0 1,6 2,6 1,0 1,9

1,4 1,4 4,4 1,2 4,4

5,4 6,3 7,2

11,0 14,8 16,1

14,3 15,0 15,2

11,7 12,6 12,0

52,5 47,1 43,5

1,2 1,4 1,7

3,8 2,8 4,4

63,6

27,3

–

9,1

–

Джерело: Обстеження соціального відторгнення 2009 року. 17

Населення України. Соціально-демографічні проблеми українського села. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. 2007. Базова захищеність населення України (за матеріалами вибіркового соціально-демографічного обстеження): результати обстеження. Державний статистичний комітет України. 2006. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 51

04.07.2011 17:42:23

3.2 В С ТА В КА

Прояви упередженості щодо окремих груп дітей у системі освіти

Майже 40 відсотків батьків вважають неприйнятним відвідування загальних шкіл дітьми які живуть з ВІЛ/СНІДом і 30 відсотків – з дітьми з інвалідністю. старших вікових груп, які є носіями застарілих знань. Тому вирівнювання освітніх шансів дорослих має стати одним із основних завдань післядипломної освіти. Відторгнення ромського населення від сфери освіти. Надзвичайно складною та неоднозначною залишається проблема освіти та культури ромського населення19. Лише 0,02 відсотка осіб цієї національності в Україні мають вищу освіту; 4 відсотки – повну загальну середню освіту; 17 відсотків – базову загальну середню освіту; 49 відсотків – початкову загальну освіту20. Труднощі з навчанням у ромських дітей зумовлені, передусім, несистематичним відвідуванням занять, ігноруванням самостійних і домашніх завдань, відсутністю усвідомлення батьками потреби здобуття освіти їх дітьми. Через нерегулярне відвідування ромськими дітьми шкільних уроків, а також у зв’язку з активною міграцією ромського населення педагоги часто стикаються з проблемою низького рівня підготовки дітей ромів21. Додаткові опитування ромських батьків, які мають дітей шкільного віку, дали змогу з’ясувати причини невідвідування школи їх дітьми. Основними були три пояснення: матеріальні труднощі, у тому числі необхідність здавати гроші в школі (66 відсотків); дітям не подобається відвідувати школу (36 відсотків); дітям у школі важко вчитись, вони багато чого не розуміють (34 відсотків). Має місце також антиромська поведінка, антипатія з боку співробітників школи та відсутність спеціальних програм і захо-

3.2 ТА БЛ ИЦ Я

дів, націлених на цих дітей, щоб допомогти їм досягти успіху в школі. Відторгнення дітей з інвалідністю від сфери освіти. Труднощі залучення до освіти дітей з інвалідністю зумовлені застарілою практикою їх навчання в спеціальних установах. Такі заклади сконцентровані переважно у великих містах, тому діти, які мешкають далеко, не завжди мають змогу їх відвідувати. Зокрема, 185 відповідних дошкільних закладів зосереджені, в основному, в обласних центрах. Лише у 9-ти регіонах у 2010 році країни функціонують 30 сільських ДНЗ, що мають групи спеціального призначення. Лише 55 відсотків дітей та підлітків з фізичною або розумовою інвалідністю відвідують школи. В цілому по Україні станом на вересень 2010 року не навчалися для здобуття повної загальної середньої освіти 28 623 осіб з числа дітей з фізичною або розумовою інвалідністю шкільного віку (6– 18 років), з них: 33,5 відсотка – за станом здоров’я; 0,8 відсотка – з інших причин; 0,6 відсотка – навчаються без здобуття повної загальної середньої освіти; 65,1 відсотка – навчаються у спеціальних закладах для дітей, які потребують корекції розумового розвитку. Це зумовлює вкрай складні проблеми щодо виховання та розвитку цих дітей і водночас спричиняє відторгнення їх батьків від різних сфер суспільного буття. Освітнє, архітектурне, та комунікаційне середовище у багатьох ВНЗ залишається несприятливим для навчання студентів з обмеженими можливостями, що є основною перешкодою для них на шляху здобуття вищої освіти. Зокрема, для задоволення потреб цієї групи молоді перешкодами є відсутність пандусів, відповідних санітарно-гігієнічних умов, неадаптованість навчальних програм та навчально-методичного забезпечення

Диференціація недоступності здобуття професійної освіти за розміром населеного пункту, 2007 рік (%) Розподіл за розміром населеного пункту домогосподарств

Велике місто Мале місто Село Усього

усіх

які не в змозі набути професійну освіту через брак коштів

Ризик неможливості набути професійну освіту через брак коштів, порівняно з середнім

43,3 25,9 30,8 100,0

30,9 23,7 45,4 100,0

71,7 91,5 146,5 100,0

Джерело: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. 19

Закарпаття в етнополітичному вимірі. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. 2008 Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. За ред. Осауленко О. Г. 2004. Результати опитування ромської спільноти (розподіл відповідей респондентів на запитання анкети у відсотках). Український інститут соціальних досліджень.

РОЗДІЛ 3. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СФЕРИ КУЛЬТУРИ ТА ОСВІТИ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 52

04.07.2011 17:42:23

учнів (наприклад, відсутність дистанційного навчання слаборозвинених). Іншим важливим бар’єром є недоброзичливе ставлення; так, деякі вчителі у звичайних школах помилково вважають, що інтеграція дітей з інвалідністю в школу ставить у невигідне положення інших дітей, які не отримуватимуть достатньої уваги з боку вчителів, а це негативно позначиться на успішності в школі.

Висновки За роки незалежності України відбулися масштабні зміни в структурі та характері культурної діяльності й дозвілля громадян. Модернізація та прискорені культурні зміни, особливо коли вони набувають крайніх форм, можуть мати значний вплив на традиційні культурні цінності, а це у свою чергу, посилює відторгнення певних груп суспільства. Існують великі, а іноді і вражаючі розбіжності у форм дозвілля та пріоритетах культурного споживання між багатими і бідними верствами населення, що створюють, у певному сенсі, загрозу соціальної гармонії та консолідації. Ці розбіжності, викликані економічною прірвою у суспільстві, спричиняють формування прірви і культурної; а відтак деякі групи стають відторгнутими від культурного життя через низькі доходи (низький потенціал до споживання «культурних товарів»), віддаленість від культурних центрів, погану освіту та інші фактори. Культурне середовище України ще недостатньо повно враховує культурне різноманіття, що забезпечується присутністю певної кількості етнічних груп. Соціальноекономічні проблеми в країні та малоефективна державна політика продукують загрози культурного відторгнення й навіть культурної дискримінації представників окремих груп населення. Загрозу культурного відторгнення продукують також відмінності культурних практик столиці, обласних центрів і периферії. Одне з найважливіших питань культурного відторгнення в Україні – мовне. Це стосується передусім мовної політики, статусу й умов вивчення і застосування різних мов. В Україні відбуваються гарячі дискусії з приводу статусу, вивчення та використання російської мови по всій території, а також мов інших етнічних меншин в окремих регіонах. Окремими особами та групами осіб щодо яких не виключені загрози відторгнення від культурних цінностей, можуть бути як етнічні українці, так і особи, які на-

3.3

Недоступність освіти для дітей вулиці

ВСТАВКА

Серед підлітків 10–19 років, які живуть і працюють на вулиці, 4 відсотка ніколи не відвідували школу (найбільше таких серед наймолодших); більшість не має документів про освіту – свідоцтво, диплом, атестат; навіть серед дітей старше 15 років 57 відсотків не мають базової середньої освіти; серед тих, кому виповнилося 18–19 років, 86 відсотків не отримали повної середньої освіти. Водночас для цієї категорії дітей відсутні спеціальні освітні програми.

3.4

Недоступність освіти для дітей-сиріт

ВСТАВКА

Діти-сироти часто не мають можливості навчатися через упередженість керівництва навчальних закладів і бідність дітей («вони не хотіли брати в училище, говорили, що немає місць, немає гуртожитку»; «в училищі не платили ніякої допомоги та не годували»; «в інституті треба було ходити, добиватися того, що належить»; «казали, що ми тягар для них»; «речей три місяці домагалися, ... дали у лютому, ... майже всю зиму роздягнені ходили»; «побачили, що я з інтернату, ... відмовили, ... злякалися, що треба надавати гуртожиток і пільги»). лежать до національних меншин, великих і нечисленних релігійних конфесій, мовних меншин, майнових груп, мігрантів, гендерних груп, осіб похилого віку, сексуальних меншин, споживачів наркотиків, ВІЛ-інфікованих, людей з інвалідністю та відторгнутих внаслідок проживання на територіях, віддалених від культурних центрів. Відторгнення від сфери освіти є наслідком нерівного доступу населення до якісних освітніх послуг. Серед основних проблем: нерівність щодо можливості здобуття якісної освіти за місцем проживання; недостатній рівень соціального залучення дітей та молоді з інвалідністю; об’єктивні перешкоди при навчанні відповідно до повноцінної загальноосвітньої програми в загальноосвітній школі внаслідок низького рівня матеріально-технічного і кадрового забезпечення навчальних закладів, а також нерозвиненості їх інфраструктури; обмежені фінансові можливості домогосподарств

3.5 ВСТАВКА

Недоступність освіти для дітей з інвалідністю

Обмеження доступу людей з інвалідністю (як молоді, так і дорослих) до освіти є однією з ключових проблем, від розв’язання якої залежить повноцінне їх залучення до соціуму. Можливості набуття людьми з інвалідністю якісної професійної освіти або професійних навичок (включаючи самоосвіту, самовдосконалення впродовж життя в обраній сфері діяльності) та можливості реалізувати набуті знання, уміння застосовувати навички в практичній трудовій діяльності обмежені, головним чином, через відсутність належної інфраструктури (не тільки освітньої) та спеціальних освітніх програм.

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 53

04.07.2011 17:42:23

для здобуття високоякісної професійної освіти. Загрози відторгнення від сфери освіти не виключені насамперед для осіб та груп осіб із соціально вразливих категорій або груп ризику (діти та молодь з інвалідністю; сироти та ті, хто залишився без батьківської опіки, напівсироти; діти та підлітки з мало-

забезпечених та неблагополучних сімей; представники національних меншин; ВІЛінфіковані; безпритульні тощо). Відторгнення від сфери освіти відчувають й мешканці сільської місцевості, насамперед через значний дефіцит освітніх закладів, питання транспортування та низьку якість освітніх послуг.

РОЗДІЛ 3. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СФЕРИ КУЛЬТУРИ ТА ОСВІТИ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 54

04.07.2011 17:42:23

Відторгнення від економічного життя

РОЗ Д ІЛ Об’єктивний аналіз економічного відторгнення ускладнюється через такі фактори, як тіньова економіка, грошові перекази з-за кордону та недостатня адресність та ефективність соціальних трансфертів. Оцінку відторгнення від економічного життя у цьому дослідженні виконано за трьома основними напрямами, що характеризують доступ до джерел засобів існування і рівень матеріального добробуту, а саме: за статусом на ринку праці; за доходами; за житловими умовами. Відторгнення за статусом на ринку праці. Економічна активність (у формі підприємницької діяльності чи роботи за наймом) забезпечує певний економічний статус та вищий рівень купівельної спроможності людини, в результаті чого покращуються її можливості щодо людського розвитку. Економічна активність та зайнятість належить до основних прав людини та є головним засобом попередження бідності та соціального відторгнення. Найбільші ризики відторгнення від сфери праці та зайнятості як в Україні, так і в інших країнах існують для таких категорій населення: • безробітні, особливо в разі тривалого періоду безробіття; • деякі категорії економічно неактивного населення, зокрема особи, які припинили пошуки роботи, оскільки втратили надію її знайти (зневірені); • зайняті з нестандартними умовами трудових контрактів або особливим характером роботи, що зумовлюють їх уразливість. Для аналізу відторгнення від сфери праці та зайнятості використано такі індикатори: • рівень безробіття з деталізацією за типом поселення, статтю, віковими групами, освітнім рівнем; • питома вага в загальній чисельності безробітних осіб, які: 1) втратили роботу внаслідок економічних причин; 2) шукають перше робоче

•

місце або тривалий період не працювали; 3) перебувають у стані безробіття 12 і більше місяців; питома вага у структурі економічно неактивного населення категорії зневірених осіб та аналогічних категорій; питома вага у структурі зайнятого населення: 1) працівників низькотехнологічних і низькопродуктивних секторів економіки; 2) осіб з уразливим статусом зайнятості – зокрема вимушено зайнятих неповний робочий день або тиждень; 3) працюючих без постійного контракту; 4) самозайнятих; 5) зайнятих у неформальному секторі; 6) представників найпростіших і низькооплачуваних професій; частка осіб, невпевнених у збереженні роботи навіть найближчим часом; характеристика соціально-психологічного клімату на роботі: 1) самооцінка ставлення колег і керівників; 2) гендерна рівність з погляду перспектив кар’єрного зростання; 3) доступ до вищих посад та вищої оплати праці.

Відторгнення через нестачу доходів. Основним проявом економічного відторгнення традиційно вважається недостатність доходу, необхідного для задоволення основних потреб. Таке визначення збігається з визначенням монетарної бідності за відносним чи абсолютним критерієм, НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 55

04.07.2011 17:42:23

оскільки межею бідності є вартісний поріг доходів або витрат, нижче за який є неможливим задоволення основних потреб. Відповідно, відторгнутими за рівнем доходів вважаються домогосподарства, які живуть за межею бідності. В Україні національною межею бідності за відносним критерієм є 75-відсотковий поріг медіанного рівня сукупних витрат у розрахунку на умовного дорослого. У 2009 році ця межа дорівнювала 835 грн. на місяць на особу. Таким чином, домогосподарство з доходом у розрахунку на одного дорослого менше 835 грн. вважалось відторгнутим за рівнем доходів. У 2009 році частка таких домогосподарств становила 26,4 відсотка. Відторгнення через погані житлові умови. Наявність та належна якість

4.1

житла, що належить до основних прав людини, залежить від рівня доходів та купівельної спроможності особи чи домогосподарства. Якщо людина має стабільну роботу та відповідний дохід, у неї більше шансів жити у прийнятних житлових умовах. Таким чином, основними ознаками відторгнення за житловими умовами є: • відсутність окремого житла для сім’ї; • незадовільний стан наявного житла (вимагає капітального ремонту); • недостатній розмір житлової площі або недостатня кількість кімнат; • відсутність елементарних побутових зручностей; • відсутність грошових коштів для утримання житла та оплати комунальних послуг.

Середньорічні показники безробіття в Україні, 2000 – 2010 роки

ТА БЛ ИЦ Я

Чисельність безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, тис. осіб Чисельність безробітних за стандартами МОП, тис. осіб Співвідношення зареєстрованого і фактичного безробіття, відсотків

2000

2005

2006

2007

2008

2009

2010

1 178,7

891,9

784,5

673,1

596,0

693,1

452,1

2 655,8

1 600,8

1 515,0

1 417,6

1 425,1

1 958,8

1 785,6

Джерело: Державний комітет статистики України.

4.1

Повікові рівні безробіття, 2010 рік (%)

РИСУНОК

Джерело: Державний комітет статистики України.

РОЗДІЛ 4. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 56

04.07.2011 17:42:23

4.1

Відторгнення за статусом на ринку праці

Безробітні. Ліквідація безробіття в Радянському Союзі вважалась значним досягненням. Зайнятість у суспільному виробництві була обов’язковою для всіх працездатних громадян, наслідком чого стала її низька продуктивність. Ринкові трансформації спричинили кардинальні зміни у трактуванні права на зайнятість і обов’язку працювати. У поєднанні із трансформаційним економічним спадом це спричинило зменшення на 8,7 млн. осіб чисельності зайнятих у період між переписами населення 1989 і 2001 років, а питома вага зайнятих у загальній чисельності населення – з 50 до 36 відсотків1. Визначення безробітних у національному законодавстві є жорсткішим порівняно зі стандартним визначенням Міжнародної організації праці (МОП) через обмеження віку тільки працездатним особам (з 16 до 55 років для жінок і з 16 до 60 років для чоловіків), необхідність підтвердження відсутності особистих доходів та факту реєстрації в державній службі зайнятості. Хоча інформаційними та консультаційними послугами, що надаються державною службою зайнятості, мають право безкоштовно користуватись абсолютно всі категорії громадян, отримати офіційний статус безробітного можуть далеко не всі особи, які відповідають критеріям безробітних за МОП. Наприклад, особи, які вперше шукають роботу і не мають професії, включаючи випускників загальноосвітніх шкіл, у разі численних відмов від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи не класифікуються як безробітні. Сільське населення стикається з додатковими обмеженнями на шляху здобуття статусу офіційно безробітного. 2 Щедра допомога по безробіттю може підривати мотивацію населення до зайнятості та зумовити додатковий тиск на бюджет країни, проте введення все більш жорстких вимог створює додаткові ризики соціального відторгнення для фактично безробітних громадян. Співвідношення між чисельністю зареєстрованих і фактично безробітних осіб у роки економічного підйому становило близько 50 відсотків, але знизилось у 2010 році, коли близько однієї третини безробітних мали відповідний офіційний статус і могли скористати1

ся державною підтримкою (Таблиця 4.1). Рівень безробіття за стандартами МОП сягнув 8,1 відсотка економічно активного населення віком 15–70 років і 8,8 відсотка населення працездатного віку: це означало, що майже кожен десятий учасник ринку праці не мав змоги реалізувати свої наміри щодо роботи. Традиційно до найуразливіших категорій населення на ринку праці належить молодь. Головними обмеженнями конкурентоспроможності цієї категорії населення є відсутність або недостатність досвіду роботи чи відсутність навичок її пошуку. В Україні рівень безробіття молоді 15–19 років у 2,7 раза, а осіб віком 20–24 років – удвічі вищий за середній показник по населенню в цілому (відповідно, 21,8 відсотка, 16,5 відсотка і 8,1 відсотка) (Рисунок 4.1). Молодь 15–24 років становить майже 26 відсотків загальної чисельності безробітних. Ураховуючи важливість працевлаштування молодих людей на перше робоче місце для їх успішної соціалізації, національне законодавство передбачає деякі додаткові заходи щодо створення робочих місць для молоді, проте вони мають переважно формальноадміністративний характер. Рівень безробіття жінок віком 15–70 років (а також 15–64 років) дещо нижчий, ніж чоловіків. За національним визначенням працездатного віку, рівень безробіття взагалі не має істотних гендерних відмінностей2. У молодих вікових групах (15–29 років) і у групі 40–49 років рівень жіночого безробіття зазвичай вище відповідних показників серед чоловіків, проте в інших вікових групах вищим є безробіття чоловіків. З цього випливає, що дискримінації при прийомі на роботу зазнають, в основному, жінки активного дітородного та передпенсійного віку. Нижчий пенсійний вік, встановлений для жінок, робить їх уже в 40-річному віці «неперспективними» для потенційних роботодавців. При оцінці диференціації безробіття у поселенському розрізі слід враховувати, що, згідно із методологією МОП, зайнятими вважаються особи, які працюють в особистих селянських господарствах за умови часткового продажу вироблених продуктів рослинництва чи скотарства. Тому загальний рівень безробіття сільського населення є значно нижчим, ніж у містах, і забезпечується ця перевага за рахунок зайнятості

Соціальна і професійно-галузева структура населення України (за даними перепису населення 1989 року). Міністерство статистики України. 1992. 2009 рік був нетиповим в цьому плані, оскільки фінансово-економічна криза найбільше вплинула на ті види економічної діяльності, де зосереджені чоловіки. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 57

04.07.2011 17:42:23

у напівнатуральному сільському господарстві. Безперечно, така робота є тимчасовою формою зайнятості з метою задоволення основних потреб домогосподарств, що аж ніяк не задовольняє населення, передусім молодь, у довгостроковій перспективі. Ступінь відторгнення на ринку праці значною мірою залежить від наявності освіти (Таблиця 4.2). Найменше воно поширене серед осіб з повною вищою освітою, незалежно від статі та місця проживання; найбільше – серед осіб із базовою вищою освітою (особливо серед жінок і міських жителів). Освітній рівень «базова вища освіта» було введено зовсім недавно, переважно до цієї групи входять молоді люди, які отримали ступінь бакалавра і, швидше за все, продовжують вчитися далі, одночасно підшукуючи собі роботу з метою як одержання додаткових доходів, так і набуття досвіду роботи, що стане в нагоді після закінчення навчання. Більше половини безробітних має повну загальну середню освіту. Відсутність повної вищої освіти зумовлює збільшення ризику соціального відторгнення від сфери праці. 3 Причини безробіття також мають певний вплив на ризик соціального відторгнення. Найбільш вразливими є звільнені за економічними причинами (раптова втрата роботи з незалежних від людини обставин) і непрацевлаштовані після закінчення навчання (переважно внаслідок відсутності досвіду). За період економічного зростання в Україні звільнення за економічними причинами перестало бути головною

4.2

причиною безробіття – відповідна частка скоротилася з 40,2 відсотка у 2000 році до 28,1 відсотка у 2008 році (Таблиця 4.3). Однак економічна криза внесла свої корективи: за підсумками 2010 року 39,0 відсотків працівників стали безробітними саме з цієї причини. Частіше втрачають роботу з економічних причин жінки (у 2010 році3 – 38,9 відсотка проти 39,2 відсотка серед чоловіків) і сільські жителі (39,6 відсотка проти 38,8 відсотка по місту). Найбільше ризикують бути соціально відторгнутими через неможливість працевлаштування особи, які не мали раніше роботи, тобто ті, хто шукає своє перше робоче місце. Питома вага випускників навчальних закладів серед безробітних упродовж 2000–2008 років була доволі стабільною (16–18 відсотків). Будучи новачками на ринку праці, такі особи ще не мають досвіду роботи, тому для них збільшується ризик затягування періоду безробіття і, відповідно, соціального відторгнення. Частка цієї групи в складі безробітних залишається досить стабільною і корелює з питомою вагою випускників навчальних закладів у складі робочої сили – близько 22 відсотків. Більшість цієї групи становлять чоловіки (близько 55–60 відсотків), а розподіл за типом поселення виявляє домінування міських мешканців – 70 відсотків. Цікаво, що і серед безробітних з тривалою (понад 1 рік) перервою в роботі спостерігаються приблизно такі самі пропорції: 58 відсотка з них – чоловіки, 73 відсотків – міське населення. Це пояснюється

Рівні безробіття у розрізі статі та рівнями освіти, 2010 рік (%)

ТА БЛ ИЦ Я

Усе населення

Жінки

Чоловіки

8,1

6,8

9,3

8,6

7,1

6,4 15,1 6,5 7,4 5,4

7,4 14,0 8,9 10,2 9,9

7,1 16,6 7,7 9,9 10,9

5,3 11,0 6,7 7,8 6,4

79,0 186,4 80,2 91,4 66,7

91,4 172,8 233,3 125,9 122,2

87,7 204,9 95,1 122,2 134,6

65,4 135,8 82,7 96,3 79,0

Усе населення (15–70)

у тому числі за рівнем освіти: – повна вища 6,8 – базова вища 14,6 – неповна вища 7,4 – повна загальна середня 9,1 – базова загальна середня 7,9 Співвідношення рівнів безробіття із середнім: – повна вища 84,0 – базова вища 180,2 – неповна вища 91,4 – повна загальна середня 112,3 – базова загальна середня 97,5

Міське населення Сільське населення

Джерело: Державний комітет статистики України, Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України.

Як уже зазначалося, кризовий 2009 рік був нетиповим щодо кількісних і більшості структурних характеристик безробітного населення.

РОЗДІЛ 4. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 58

04.07.2011 17:42:23

тим, що серед безробітних взагалі більше чоловіків і мешканців міст. Позитивною тенденцією впродовж 2000–2010 років було зростання частки безробітних з короткочасним періодом пошуку роботи (до 3-х місяців) більш ніж удвічі за одночасного зменшення частки довготривалого безробіття (особи, які шукали роботу 12 місяців і більше) з 55,4 відсотка до 23,6 відсотка. Закономірно це віддзеркалилось у скороченні середньої тривалості пошуку роботи з 10 місяців у 2000 році до 7 місяців у 2010 році. Соціальне відторгнення, пов’язане із тривалим безробіттям, частіше загрожує сім’ям з дітьми. Якщо в загальній структурі українських сімей вони становлять 37,8 відсотка, то серед домогосподарств із хронічно безробітними – 47,1 відсотка4. Ризик відторгнення через безробіття також корелює з розміром населеного пункту. У найкращій ситуації перебувають мешканці великих міст, де ємність ринку праці значно більша, а отже, більше можливостей для працевлаштування. Якщо у загальній структурі такі домогосподарства становлять 43,1 відсотка, то серед домогоспо-

4.3

дарств з довготривалими безробітними – 36,1 (Таблиця 4.4). У сільській місцевості населення, яке з певних причин не може знайти оплачувану роботу, має можливість працювати в особистих селянських господарствах. Це хоча і не зовсім адекватна, однак альтернатива безробіттю, оскільки приносить дохід. У найгіршій ситуації знаходяться жителі малих міст, які мають найменше можливостей зайнятості: з одного боку, через обмежену ємність локального ринку праці, а з іншого – через відсутність, у більшості випадків, альтернативної зайнятості в особистому селянському господарстві. Тому ризик соціального відторгнення через хронічне безробіття хоча б одного з членів домогосподарства становить для мешканців малих міст 152,7 відсотка, що майже вдвічі перевищує ризик для мешканців великих міст та сіл. Окремо слід виділити групу домогосподарств, жоден із працездатних членів яких не має роботи, тобто всі живуть за рахунок інших джерел доходів (державної соціальної допомоги, допомоги родичів, накопичених раніше коштів). Таких

Безробітні за причинами незайнятості, 2000 – 2010 роки (%)

Т А БЛ ИЦ Я

Роки

Звільнені з економічних причин

Звільнилися за власним бажанням

Непрацевлаштовані після закінчення навчальних закладів

Звільнені у зв’язку із закінченням строку контракту

Інші причини

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010

40,2 37,1 33,6 33,2 32,9 31,3 30,0 28,9 28,1 45,5 39,0

29,8 33,8 37,5 38,9 37,8 35,1 37,4 38,2 38,6 27,0 29,1

18,3 17,5 16,8 15,6 18,0 16,3 17,0 17,4 18,3 14,1 16,2

5,1 4,8 5,6 5,9 3,6 7,7 10,3 10,3 10,9 9,0 10,4

6,6 6,8 6,5 6,4 7,7 9,6 5,3 5,2 4,1 4,4 5,3

Джерело: Державний комітет статистики України.

4.4

Структура домогосподарств за типом населеного пункту, 2008 рік (%)

Т А БЛ ИЦ Я

Тип населеного пункту

Частка у загальній кількості домогосподарств Частка у кількості домогосподарств із хронічно безробітними Ризик соціального відторгнення внаслідок хронічного безробіття

Велике місто

Мале місто

Сільська місцевість

43,3 36,1 83,8

25,9 39,4 152,7

30,8 24,5 79,0

Джерело: розраховано за даними Обстеження соціального відторгнення 2009 року. 4

Обстеження соціального відторгнення 2009 року. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 59

04.07.2011 17:42:23

домогосподарств в Україні – 420 тис., або 2,4 відсотка загальної кількості. Відсутність постійного джерела доходу у вигляді заробітної плати є одним із найбільших ризиків бідності та відповідно, соціального відторгнення (до 70 відсотків бідних домогосподарств є соціально відторгнутими). Найчастіше це сільські домогосподарства (44,1 відсотка загального числа домогосподарств, жоден із працездатних членів яких не має роботи), домогосподарства великих і малих міст представлені майже нарівно (27–29 відсотків). 5 Безробітні, які проживають у малих містах з монофункціональною структурою економіки, стикаються з особливо високим ризиком економічного відторгнення. Із 368 малих міст, де проживає 20 відсотків міського населення України (6,4 млн. осіб), 122 мають монопромислову структуру економіки. Такі міста найбільш потерпають від проблем, викликаних кризовими явищами у промисловості та транспорті, особливо там де містоутворююча функція належить

4.1 В С ТА В КА

Безробіття у малих містах з монофункціональною структурою економіки: погляди мешканців

«Місто у нас маленьке. Раніше тут проживало 15 тис. жителів. Зараз близько 9 тисяч. Як і скрізь по Україні, молодь їде у великі міста, щоб здобути освіту і гідну роботу. У місті з 7 заводів не залишилося жодного. Діти, які добре вчаться, прагнуть виїхати та залишитись у великих містах. Хлопці, які залишились у Вілковому, можуть зайнятися риболовлею або городництвом, але їх це особливо не приваблює» (Класний керівник ЗОШ м. Вілково).

4.2

одному-двом підприємствам. У таких містах зазвичай бракує кваліфікованих управлінських кадрів, їм притаманні низькі темпи будівництва житла та об’єктів соціальної інфраструктури, обмеженість вибору професій, недостатня кількість робочих місць, нерозвиненість міської інфраструктури та сфери обслуговування, низький рівень доходів населення. Проблеми зайнятості, а також і соціального залучення в таких містах стоять дуже гостро4. Безробітні громадяни користуються різними послугами для пошуку роботи. У 2010 році найбільш поширена в Україні практика звернень до державної служби зайнятості (31,3 відсотка безробітних) і пошук роботи через неформальні соціальні мережі – родичів та друзів (38,3 відсотка). Меншою мірою використовувались звернення через пресу, оголошення (18,2 відсотка) і прямі контакти з роботодавцями (10,2 відсотка). І зовсім мало поширені послуги приватних агенцій зайнятості (1,2 відсотка). Жінки та сільські жителі у пошуках роботи частіше звертаються до державної служби зайнятості (41,0 та 37,5 відсотка безробітних відповідно). Чоловіки вважають за краще використовувати особисті зв’язки (44,4 відсотка з них шукали роботу саме таким чином). Міські й сільські жителі майже рівною мірою мобілізують особисті зв’язки (38,0 та 39,0 відсотка), що значною мірою пов’язано зі слабким розвитком комунікацій, обмеженим доступом до інформації, низькою якістю соціальних мереж.

Розподіл безробітних за способом пошуку роботи, 2010 рік (%)

РИСУНОК

Джерело: Державний комітет статистики України.

Круглий стіл присвячений проблемам монофункціональних міст. Державна служба зайнятості України. 2008.

РОЗДІЛ 4. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 60

04.07.2011 17:42:24

Зневірені та дезорієнтовані. Безперечно, до відторгнутих у найбільш гострій формі належать зневірені. Саме вони чи не найбільше потребують допомоги суспільства, адже ці люди взагалі перестають шукати роботу і стикаються з відторгненням в інших сферах також. За період економічного зростання питома вага зневірених закономірно скоротилася з 5,3 до 1,1 відсотка економічно неактивного населення. Проте під впливом кризи їх кількість стала збільшуватись і за підсумками 2009 року досягла майже 200 тис. осіб, що на чверть більше, ніж у 2008 році. Крім того, збільшилась чисельність так званих дезорієнтованих – тих, хто не знають, де і як шукати роботу чи як організувати власний бізнес, або переконані у неможливості знаходження підходящої роботи. Як і зневіреним їм реально загрожує соціальне відторгнення через відмову від активної позиції на ринку праці. Сукупна чисельність зневірених та дезорієнтованих становила у 2010 році 283,2 тис. осіб, або 2,3 відсотка загальної чисельності економічно неактивного населення. Ризик потрапити у цю категорію для сільських мешканців у 2,5 раза вищий, ніж для жителів міст. Усупереч поширеним стереотипам щодо вразливості жінок, саме представники «сильної статі» в 2,7 раза частіше ризикують потрапити до категорії зневірених і дезорієнтованих. До того ж найчастіше зневіреними себе називають молоді чоловіки (25–34 років), які зазвичай є найбільш конкурентоспроможними. Може існувати ряд причин, що сприяють цьому явищу, і одна з них – завищені очікування щодо розміру заробітної плати. Серед жінок зневірені найчастіше зустрічаються у віковій групі 40–49 років, що у черговий раз підтверджує особливу вразливість жінок передпенсійного віку стосовно ризиків соціального відторгнення. Низький статус зайнятості. Статус зайнятості належить до основних детермінантів якості робочого місця, продуктивності та заробітку. З огляду на це, найбільш ризикованими до соціального відторгнення є так звані нестандартні форми зайнятості – зайнятість неповний робочий час та за терміновими трудовими угодами, самостійна зайнятість6. Нестандартні форми зайнятості є невід’ємним елементом гнучкого ринку праці, що розширює можливості вибору робочих місць для населення і спри6

4.2

Проблеми працевлаштування дітей-сиріт

ВСТАВКА

«Коли люди бачать, що я з інтернату, починають шукати різні причини відмови, щоб не взяти на роботу».

4.3

Проблеми працевлаштування бездомних

ВСТАВКА

«Без прописки не беруть на роботу, навіть на саму низькооплачувану. Житло не надають ні за яких умов, навіть якщо підеш на саму шкідливу роботу на заводі, то кімнату в гуртожитку можна отримати тільки за величезні гроші, тобто за хабар» (Оксана, м. Сімферополь).

4.4

Проблеми працевлаштування іммігрантів

ВСТАВКА

«Найбільша проблема – оформлення документів. Я б хотів працювати легально, щоб отримувати потім пенсію, платити податки, але держава не хоче прийняти мене. Звичайно, в цьому мені дуже потрібно допомога, щоб дали такий документ, щоб мене перестали «доїти» незаконно» (Артур, гр. Азербайджану (вірменин), м. Сімферополь). яє підвищенню конкурентоспроможності економіки за рахунок оптимізації витрат на робочу силу. Проте слабкість чи навіть повна відсутність державного регулювання цих форм зайнятості часто призводить до обмеження соціального захисту та зменшення заробітків. Вимушена неповна зайнятість або часткове безробіття. Станом на кінець 2010 року частка прийнятих на роботу на умовах неповного робочого часу становила 4,8 відсотка чисельності штатних працівників великих і середніх підприємств (525,9 тис. осіб). Зайнятість неповний робочий час має негативні наслідки, оскільки не забезпечує достатній дохід та спонукає осіб до пошуків додаткової роботи. Лише невелика частина працюючих у режимі неповного робочого часу обрала таку форму зайнятості цілком свідомо, віддаючи доходам нижчий пріоритет, ніж вільному часу. Переважною мірою працівники погоджуються на неповну зайнятість через відсутність можливостей знайти іншу роботу. В Україні майже три чверті цих працівників – жінки, які, швидше за все, мають дітей або інші сімейні обов’язки, що обмежують можливість зайнятості повний робочий час. За деяких обставин, наприклад в умовах скорочення виробництва, роботодавці доволі часто переводять працівників – за їх формальною згодою – на роботу в режимі ско-

Саме за такими ознаками у країнах ЄС здійснюється моніторинг статусної реструктуризації зайнятості. FernándezMasías E., and Hurley J. More and Better Jobs: Patterns of Employment Expansion in Europe. European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions. 2008. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 61

04.07.2011 17:42:24

роченого робочого часу або відправляють у неоплачувані (іноді – частково оплачувані) відпустки. Безперечно, часткове безробіття є доволі ефективною (в економічному та соціальному сенсі) альтернативою повному безробіттю, оскільки дає можливість уникнути масового вивільнення працівників, зберегти кадровий потенціал підприємства. Однак працівники, які опинилися в умовах вимушеної неповної зайнятості, втрачають значну частину заробітку й упевненість у збереженні роботи, що неминуче знижує соціальний статус і зумовлює збільшення ризиків економічного і соціального відторгнення. Упродовж перехідного періоду рівень вимушеної неповної зайнятості практично невпинно зростав – максимум (39,9 відсотка штатних працівників підприємств) було зафіксовано в 1998 році (Рисунок 4.3). Після цього – частково через покращання економічної ситуації та зростання попиту на робочу силу, частково через законодавче обмеження адміністративних відпусток – масштаби неповної зайнятості стрімко скорочувались. Найнижчий рівень (5,5 відсотка) спостерігався в 2007 році. Економічна криза 2008–2009 років знову спричинила зростання вимушеної неповної зайнятості. У цілому по Україні у 2010 році 3,4 відсотка працівників (363,3 тис. осіб) знаходилися у відпустках без збереження заробітної плати (на період припинення робіт) і 13,6 відсотка (1 466,8 тис. осіб) переведені з економічних причин на неповний робочий день (тиждень). Вимушена неповна зайнятість була поширена переважно у будівництві (загалом – 61,4 відсотка, у тому числі

4.3

в адміністративних відпустках – 20,5 відсотка, у режимі скороченого робочого дня / тижня – 40,9 відсотка), промисловості (29,7 відсотка у цілому та відповідно 6,0 і 23,7 відсотка), транспорті та зв’язку (24,5 відсотка у цілому та відповідно 3,1 і 21,4 відсотка). Таким чином, у будівництві вимушено не працювали 78,0 тис. осіб і працювали в скороченому режимі 155,5 тис. осіб; на транспорті та в зв’язку – відповідно 28,9 і 202,3 тис. осіб; у промисловості – 171,6 і 674,1 тис. осіб. У зв’язку з системною соціальноекономічною та фінансовою кризою від 16 березня 2009 року в Україні було запроваджено виплату допомоги по частковому безробіттю, однак нею скористалась доволі незначна кількість людей. За даними Державної служби зайнятості, позитивне рішення про надання допомоги по частковому безробіттю було прийнято по 14 підприємствах, що дало можливість зберегти зайнятість 6,5 тис. працівників, але це лише трохи більше 2 відсотків загальної чисельності штатних працівників, які перебували у відпустках з ініціативи адміністрації підприємств. Відсутність безстрокового контракту. Як наслідок поширення гнучких форм зайнятості, лише третина зайнятих мали безстроковий трудовий договір та високий рівень стабільності. Певна частина респондентів мали контракти з обмеженим терміном (3,1 відсотка – тривалістю менше 12 місяців, 5,9 відсотка – 12 місяців і більше), ще 1,1 відсотка працювали за контрактами агентств тимчасового працевлаштування або як стажисти. Загалом за повної не-

Рівень вимушеної неповної зайнятості, 1995 – 2010 роки (%)

РИСУНОК

Джерело: Державний комітет статистики України.

РОЗДІЛ 4. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 62

04.07.2011 17:42:24

визначеності умов зайнятості працювали 22,2 відсотка респондентів, що прирікає їх на високий ризик соціального відторгнення7. Це свідчить, з одного боку, про масову необізнаність населення, включаючи працівників, щодо своїх прав та їх правового захисту, і про нехтування законодавством значною частиною роботодавців – з іншого. За сучасних умов в Україні відсутність безстрокового контракту в більшості випадків безпосередньо пов’язана із соціальним відторгненням. Самозайнятість та зайнятість у неформальному секторі. Самостійна зайнятість в Україні є поширеною легальною формою отримання доходів. Близько 579 приватних підприємців («фізичних осіб») на 10 000 осіб було зареєстровано в Україні в 2009 році. Разом з тим, є значна кількість осіб, які працюють як самозайняті, але не є зареєстрованими. У 2010 році 4,6 млн. осіб (22,9 відсотка загальної чисельності зайнятого населення) – майже половина зайнятих селян і 11,3 відсотка зайнятих міських жителів – було сконцентровано у неформальному секторі. Цих людей практично повністю виключено зі сфери дії трудового законодавства і соціального захисту на робочому місці, що створює бар’єри на шляху їх економічного залучення. Переважаючою формою діяльності в неформальному секторі є ведення особистого селянського господарства з частковою реалізацією продукції на ринку. Зайнятість некваліфікованою роботою. В результаті зрушень у розподілі за-

4.4

4.5 ВСТАВКА

Проблеми працевлаштування колишніх в’язнів

Хоча у місцях позбавлення волі працюють більше половини в’язнів, лише 5–10 відсотків з них набувають затребуваних ринком праці професій. Решта взагалі не мають професійної освіти та навичок «некримінальної» роботи. Унаслідок труднощів щодо отримання паспорту та реєстрації, наявності захворювань та й власне факту перебування «за ґратами» працевлаштовуються не більше 35 відсотків звільнених. Хоча роботодавець, який відмовляє колишньому в’язневі у працевлаштуванні за мотивом наявності цього факту в біографії, порушує законодавство України про працю, але довести таку справу до суду практично нереально. Проблеми з житлом, отриманням паспорту, реєстрацією, працевлаштуванням створюють замкнене коло – установи виконання покарань дають тимчасову довідку замість паспорта, без нього немає реєстрації та права відстоювати колишнє житло; без житла не дають паспорт з реєстрацією, без цього неможливо легально працевлаштуватись. «Перша проблема, з якою зустрічаються люди з таким клеймом, як у мене, – це працевлаштування, друга проблема – довіра, а третя проблема – неповага як самого керівництва, так і всіх оточуючих. Ти ж не будеш ходити та всім говорити, що змінився і став таким, як усі, вони ж все одно тобі не повірять, бо в тебе є клеймо» (Володимир, м. Черкаси). йнятих за секторами економіки та статусами майже чверть усіх працюючих (в сільській місцевості – більше половини) зайняті некваліфікованою працею. Така робота не дає ані прийнятних доходів, ані належного соціального статусу, тобто виштовхує доволі численні групи населення на соціальне узбіччя. Нестабільність роботи не просто підриває «упевненість у завтрашньому дні» –

Розподіл зайнятих за стажем роботи на теперішньому місці роботи, 2009 рік (%)

РИСУНОК

Джерело: Обстеження соціального відторгнення 2009 року .

Обстеження соціального відторгнення 2009 року. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 63

04.07.2011 17:42:24

вона перешкоджає повноцінній участі в суспільному житті. Одним із показників стабільності та привабливості роботи є тривалість стажу на одному робочому місці, водночас надто тривалий період роботи на одному місці може свідчити про відсутність просування по службі або неможливість змінити місце роботи. Половина зайнятих в Україні працює на своєму теперішньому робочому місці не менше 5 років, у тому числі 12 відсотків – не менше 20 років. Нетривалий стаж мають 16,8 відсотка респондентів, у тому числі 7,8 відсотка – менше одного року (Рисунок 4.4). Менше половини респондентів (48,8 відсотка) вважають малоймовірною втрату роботи у найближчі 6 місяців, тоді як 10,2 відсотка респондентів дуже високо оцінюють таку ймовірність, 26,3 відсотка зазначають її існування, а 12,8 відсотка не змогли відповісти на це питання8. 9 10 11 Відсутність заощаджень. Ризик бідності та соціального відторгнення у разі втрати роботи багаторазово зростає через брак заощаджень у значної частини працюючого населення. На запитання «У разі втрати роботи, як надовго вистачить Ваших заощаджень для покриття поточних витрат, поки Ви шукатимете нову роботу?» лише 2,5 відсотка респондентів відповіли, що заощаджень вистачить на сім і більше місяців, ще 8,1 відсотка – на три-шість місяців, 6,6 відсотка – на два місяці, 30,5 відсотка – на один місяць, 24,1 відсотка – заощаджень не мають. Водночас значна частина респондентів (24,2 відсотка) не змогли відповісти на це запитання9. Хоча респонденти могли бути не зовсім відверті (відповіді на питання щодо доходів і заощаджень традиційно «грішать» у бік применшення), у цілому можна зробити висновок про недостатній рівень доходів від зайнятості, – майже все витрачається на поточні потреби, більшість працюючих не можуть накопичити значних заощаджень. Брак особистих заощаджень загрожує тим, що безробітні змушені погоджуватися на будь-яке робоче місце для максимально швидкого отримання доходу, не маючи часу на пошук більш підходящої роботи. Відповідно, ризик соціального відторгнення зберігатиметься навіть у разі працевлаштування. Відсутність поваги на роботі. Велике значення для соціальної участі мають не 8 9 10 11

лише наявність належно оплачуваної роботи та відповідного статусу, а і сприятливий психологічний клімат на роботі, зокрема ставлення оточуючих – колег і керівників. Майже половина працюючих (47,9 відсотка) не відчувають постійної поваги на роботі, при цьому 7,3 відсотка відчувають її хоча б іноді, а 3,2 відсотка – ніколи10. Таким чином, 10,5 відсотка працюючих респондентів практично позбавлені можливості нормального спілкування на роботі, а в цьому випадку робота не виконує повною мірою функцію соціального включення. Гендерна нерівність. Формально, українське законодавство не дозволяє будьяких проявів гендерної (як і іншої) дискримінації, при цьому посилено захист прав жінок-матерів. Існують також обмеження щодо залучення матерів дітей до 14 років до відряджень, роботи у нічний час, у вихідні, святкові та неробочі дні, до надурочних робіт тощо. Але на практиці часто ці додаткові заходи юридичного захисту разом із застарілими нормами суспільних уявлень щодо ролі жінки зумовлюють більшу вразливість жінок на ринку праці та нижчі заробітки, ускладнюють їх просування по кар’єрних сходинках тощо. Зокрема, як уже зазначалося, однією з головних причин більш високого рівня безробіття молодих жінок є тривалий період відпусток по вагітності та пологах та по догляду за дитиною. Хоча в радянський період проголошувалась політика «вивільнення» жінки від домашньої праці та залучення до суспільно корисної, наразі в українському соціумі переважають архаїчні настанови щодо ролі та обов’язків жінки, що аж ніяк не назвеш партнерськими чи демократичними. Як засвідчило соціально-демографічне обстеження «Сім’я і сімейні відносини» 2009 року, майже у 70 відсотків сімей саме дружина виконує основну частину домашньої роботи10. Архаїчні стереотипи безпосередньо відбиваються на можливостях професійної самореалізації жінок. Серед зайнятих жінок частка законодавців, вищих державних службовців, керівників, менеджерів істотно нижча (6,7 відсотків проти 9,2 відсотків серед чоловіків), тоді як частка представників найпростіших професій – помітно вища (25,4 відсотків і 22,8 відсоток відповідно). Хоча в цілому завдяки своєму більш високому рів-

Обстеження соціального відторгнення 2009 року. Обстеження соціального відторгнення 2009 року. Обстеження соціального відторгнення 2009 року. Сім’я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Український центр соціальних реформ, Фонд народонаселення ООН. 2009.

РОЗДІЛ 4. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 64

04.07.2011 17:42:24

ню освіти українські жінки мають достатні можливості вести професійну діяльність на найвищих кваліфікаційних рівнях (жінки становлять дві третини професіоналів і фахівців), це значною мірою пов’язано із домінуванням жінок у сфері освіти, охорони здоров’я та послуг, де робота потребує вищої освіти, але заробітки – дуже низькі. Найбільшою мірою гендерна нерівність у сфері зайнятості проявляється у можливостях кар’єрного просування. Оцінюючи власні можливості зростання порівняно з колегами-чоловіками, вищими свої шанси вважають 9,8 відсотка респондентів, тоді як порівняно з колегами-жінками – 17,9 відсотка (Таблиця 4.5). 12 Дуже обмеженими залишаються можливості кар’єрного росту жінок у сфері державного управління. Частка жінок серед державних службовців першої категорії становить 13,7 відсотка, другої категорії – 28,2 відсотка, тоді як серед службовців п’ятої-сьомої категорії – 70 відсотків і більше (Рисунок 4.5). Ще нижчим є рівень представництва жінок серед вищих посадових осіб місцевого самоврядування: 6–13 відсотків у першій-третій категоріях, навіть у четвертій – лише 29,2 відсотка. При цьому слід звернути увагу, що багато посад із вказаних категорій є виборними, отже, доводиться констатувати майже повну відсутність жінок серед провідних політичних діячів на місцевому рівні.

4.5

Слід констатувати, що в Україні спостерігаються практично всі ознаки ефекту «скляної стелі», що полягає у виникненні ситуацій, за яких просування кваліфікованої особи в організаційній ієрархії припиняється на більш низькому рівні з того моменту, коли спостерігаються деякі форми дискримінації12. Незважаючи на офіційне декларування гендерної рівності, фактично жінки стикаються з міцними бар’єрами, що обмежують їх права та можливості у сфері зайнятості, зумовлюють професійну і статусну сегрегацію, а отже, призводять до фемінізації ризиків соціального відторгнення.

4.2

Відторгнення через низькі доходи

Відсутність матеріальних ресурсів або обмеженість доступу до них не дають можливості задовольнити нагальні потреби та

4.5 ТАБ Л И ЦЯ

Розподіл респондентів за оцінкою власних можливостей кар’єрного просування порівняно зі своїми колегами, 2009 рік (%)

Менші Рівні Більші Невідомо

Порівняно з колегами-чоловіками

Порівняно з колегами-жінками

10,6 71,4 9,8 8,2

6,6 65,8 17,9 9,7

Джерело: Обстеження соціального відторгнення 2009 року.

Представництво жінок в органах влади за категоріями посад, 2010 рік (%)

РИСУНОК

Джерело: Державний комітет статистики України.

International Labour Organization. Breaking Through the Glass Ceiling: Women in Management. 2004. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 65

04.07.2011 17:42:24

повноцінно розвиватися. Це зумовлює таке багатогранне явище, як відторгнення від соціального середовища чи соціального кола. Тому в рамках цього дослідження категорія «бідні» ототожнюється із категорією «відторгнуті через низькі доходи», оскільки бідність характеризує економічне становище неможливості задоволення життєвих потреб, прийнятних для конкретного суспільства (їжа, житло, освіта, медицина, культура тощо). Однак матеріально незабезпечені особи не завжди відчувають себе відторгнутими, оскільки в їх системі цінностей наявні позбавлення визначені як необхідність та нормальні умови існування. Відчуття відторгнення з’являється тоді, коли людина, відчуваючи свою нереалізованість, піддає сумніву характерні для неї норми та цінності, переосмислює свої прагнення та переоцінює наявні потреби. Ступінь залучення людини до економічного, культурного, політичного та соціального життя значною мірою пов’язана з рівнем її доходів. Часто реальні можливості матеріального забезпечення та наявні очікування людини вступають у протиріччя, що може спричинити формування різних моральних та психологічних відхилень у поведінці та діяльності, а у гіршому випадку зумовити розростання асоціальних груп населення. Врешті-решт це може призвести до появи та загострення соціальної напруженості в суспільстві. Межею рівня доходів, які зумовлюють відторгнення, визначено межу бідності, що у 2009 році становила 835 грн. на особу на

4.6

місяць. За цим критерієм майже 26,4 відсотка населення країни можна вважати соціально відторгнутим. В Україні існує чітка залежність відторгнення домогосподарств через низькі доходи від віку. Найбільшою мірою потерпають від цього діти до 16 років (які ще не здатні до праці) – їх ризик у 2,2 раза перевищує показник, розрахований для осіб працездатного віку, та літні особи віком 80 років і старше (які вже не здатні до праці) – їх ризик удвічі перевищує ризик для осіб працездатного віку. Зниження питомої ваги відторгнутих спостерігається як у чоловіків, так і у жінок, починаючи з 35 років. Найбільш сприятливим у контексті убезпечення від економічного відторгнення є вік 55–64 роки (для обох статей). Саме у цьому віці люди досягають найвищого рівня кар’єрного зростання і продовжують працювати після досягнення пенсійного віку (Рисунок 4.6). Низький рівень пенсій, що є основним джерелом доходів пенсіонерів, зокрема віком 80 років та старше, визначає їх монетарне відторгнення. Саме через низьку матеріальну забезпеченість пенсіонери обмежені у доступі до якісного харчування, у купівлі необхідних ліків та отримання належної медичної допомоги, відвідування культурних заходів, можливості здійснювати подорожі чи купувати новий одяг, побутові прилади тощо. Обмеженість у забезпеченні найважливіших потреб у цьому віці може як викликати відчуття соціальної незахищеності та несправедливості, образи на суспільство,

Статево-вікова піраміда відторгнутих через низькі доходи, 2008 рік (%)

РИСУНОК

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

РОЗДІЛ 4. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 66

04.07.2011 17:42:24

що виявилось не в змозі опікуватися на належному рівні людиною, так і спричинити появу депресивних та інших психічних розладів, безпосередньо пов’язаних із погіршенням самопочуття та розвитком низки захворювань. Врешті-решт утворюється замкнено коло, відправною точкою в якому виступають низькі доходи (тобто низький рівень пенсійного забезпечення), що породжує соціальне, політичне, культурне та інші форми відторгнення. Поряд з іншими чинниками, що визначають ризик відторгнення через низькі доходи, одне з провідних місць посідає демографічний склад домогосподарства, а саме наявність неповнолітніх дітей. Численні дослідження доводять, що низький рівень оплати праці не завжди дає можливість навіть двом працюючим батькам забезпечити прийнятний рівень життя своїм неповнолітнім дітям: такі домогосподарства змушені обмежувати задоволення низки своїх потреб, надаючи пріоритет найбільш життєво необхідним. Економічне відторгнення є характерним як для багатодітних домогосподарств, так і для домогосподарств з меншою кількістю дітей. Так, за даними 2008 року серед 6,5 млн. сімей з дітьми 33,1 відсотка мають дохід, нижчий за межу бідності, тоді як з 10,7 млн. бездітних – 19,7 відсотка. Отже, домогосподарства з дітьми мають в 1,7 раза вищій ризик відторгнення через низькі доходи, ніж домогосподарства без дітей. Розмір ризику є прямо пропорційним чисельності неповнолітніх дітей у складі домогосподарства. Так, з появою в сім’ї однієї дитини ризик опинитися за межею бідності збільшується на 30 відсотків, другої – на 50, третьої – на 60 порівняно із бездітними родинами (Рисунок 4.7). Вагомим чинником відторгнення через низькі доходи є наявність у домогосподарстві дітей віком до 3-х років. Так, за даними 2008 року сім’ї, у складі яких є хоча б одна дитина віком до 3-х років, майже вдвічі більше ризикують бути відторгнутими від різних сфер суспільного життя, ніж бездітні домогосподарства. Навіть за умови зайнятості обох батьків і відсутності в сім’ї інших непрацюючих дорослих майже кожне п’яте домогосподарство є відторгнутим через низькі доходи. Становище сімей з дітьми погіршується за наявності хоча б одного пенсіонера; у цьому випадку ризик бути обмеженими у вільному доступі до певних товарів та послуг зростає в 1,3 раза порівняно з середнім, а наявність у сім’ї з дітьми хоча б одного безробітного збільшує

ймовірність відторгнення майже у півтора разa (Таблиця 4.6). Отже, саме низькі доходи для більшості сімей з дітьми є визначальним чинником їх відторгнення від багатьох сфер життя. Так, попри те, що в Україні послуги середньоосвітніх закладів та послуги з охорони здоров’я у державних установах de jure надаються безплатно, забезпечення процесів навчання або лікування необхідними товарами (зошити, ручки, ліки, медичне приладдя), оплата лабораторних досліджень, процедур тощо лягає на плечі споживачів цих послуг і de facto обмежується їх матеріальною спроможністю. Низькі статки домогосподарств з дітьми зумовлюють необхідність економити на якісному харчуванні, одязі та взутті, надаючи перевагу дешевим виробам, відмовлятися від купівлі необхідних товарів тривалого користування (меблі, побутова техніка тощо), поліпшення житлових умов та утримання житла в належному стані, нехтувати профілактикою захворювань або належним лікуванням, відпочинком, культурним дозвіллям. Значна частина сі-

4.6 ТАБ Л И ЦЯ

Ризики відторгнення домогосподарств різних типів через низькі доходи порівняно з середнім по країні, 2008 рік (рази) Типи домогосподарств з дітьми

Всі дорослі працюють Є працюючі та непрацюючі дорослі Всі дорослі працездатного віку Є дорослі працездатного і пенсійного віку

Ризик відторгнення

0,98 1,49 1,17 1,33

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

4.7 РИСУНОК

Частка домогосподарств, відторгнутих через низькі доходи, в загальній їх чисельності за кількістю дітей, 2008 рік (%)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 67

04.07.2011 17:42:24

мей з дітьми повністю або частково позбавлена можливості долучатися до багатьох сфер життя суспільства. Часто домогосподарства з низькими доходами не можуть дозволити собі купувати необхідну кількість якісних продуктів харчування, що негативно впливає на здоров’я дитини, спричиняє пропуски занять у школі та неможливість інтенсивного навчання взагалі. Це негативно позначається на рівні знань дитини та в майбутньому може стати на заваді при її вступі до вищого навчального або іншого професійного закладу. У свою чергу, це змушує їх іти працювати без належної кваліфікації, тобто виконувати найпростішу роботу, що не приносить ані морального задоволення, ані прийнятних заробітків. Неминучим результатом цього стане відторгнення і через низький статус на ринку праці, і через низькі доходи. Часто економічне відторгнення формує у батьків неповнолітніх дітей відчуття несправедливості, втрати сенсу життя; виникає питання: навіщо щось змінювати та чогось прагнути? Такі настрої переносяться на найближче оточення – родину та найбільш негативно позначаються на ще несформованих і неусталених особистостях – дітях. Оскільки система цінностей та норм життя у дитини формується передусім під впливом родини, результатом цього може бути: • формування власної, відмінної від родинних настанов, системи цінностей та норм, що спонукає докладати усіх зусиль для задоволення потреб і досягнення поставленої цілі; за такого сценарію дитина в зрілому віці може повною мірою долучитися до суспільного життя; • сприйняття обмеженості у задоволенні власних потреб та потреб родини як на-

4.8 РИСУНОК

Ризики відторгнення бездітних домогосподарств через низькі доходи порівняно з середнім, 2008 рік (рази)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

лежне, не намагаючись нічого змінити; в такому випадку дитина фактично приречена на відторгнення впродовж усього життя. Тільки окремі, найбільш цілеспрямовані та психологічно сильні особистості, відторгнуті у дитинстві, здатні в зрілому віці підвищити свій статус і доходи, оскільки для цього потрібні і власна сильна мотивація, і здібності, і сила волі. Частина людей, сприйнявши таке своє становище, намагається знайти інші, нематеріальні цінності, зокрема релігійного характеру. Проте значна кількість людей через жаль до власної долі, зневіру щодо можливості змін, впевненість у тому, що за їх добробут має відповідати хтось інший, а не вони самі залишаються відторгнутими, тобто бідність відтворює бідність, а відторгнення відтворює відторгнення. Попри зниження купівельної спроможності пенсій і знецінення заощаджень, підвищений «імунітет» щодо відторгнення мають домогосподарства, які складаються з пенсіонерів. Рівень їх відторгнення за доходами є порівняно невеликим завдяки тому, що мінімальний розмір пенсії дорівнює прожитковому мінімуму, відсутності у складі таких домогосподарств осіб, які не мають власного доходу, а також через можливість мати додатковий дохід від зайнятості (особливо у перше десятиліття після виходу на пенсію) (Рисунок 4.8). Зайнятість членів сім’ї є попередженням соціального залучення. Домогосподарства, які складаються винятково з осіб працездатного віку, в 1,8 раза краще захищені від ризиків відторгнення за рівнем доходів порівняно з середнім по країні рівнем. Ризик відторгнення через низькі доходи таких домогосподарств, є найнижчим – лише 34 відсотка середнього по країні. Водночас найвищим (130 відсотків середнього і 382 відсотка від розрахованого для попередньої групи) є ризик відторгнення родин з безробітними. У цьому випадку наявність у складі домогосподарства дітей не має істотного значення (Рисунок 4.9). Відторгнення через низький рівень оплати праці сприймається працюючими чи не найгостріше і викликає зазвичай негативні наслідки, що є цілком зрозумілим. Робота має приносити дохід, достатній для задоволення потреб і самого працівника, і його утриманців. Постійна неможливість відвідування театрів, музеїв, кінотеатрів, здійснювати подорожі, отримувати необхідну профілактичну медичну допомогу тощо пригнічує особистість, спричиняє

РОЗДІЛ 4. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 68

04.07.2011 17:42:24

психологічний дискомфорт і напруження через власну нереалізованість, провокує асоціальну поведінку. Характерним прикладом є відторгнення працюючих від отримання послуг освіти, що стає на заваді підвищенню їх кваліфікації і в результаті не дає змоги зайняти краще робоче місце та збільшити свої доходи. Чи не єдиною можливістю убезпечення від бідності та пов’язаного з цим відторгнення є наявність вищої освіти – сім’ї без неповнолітніх дітей, в яких всі дорослі ма-

4.9 РИСУНОК

ють вищу освіту, ризикують бути відторгнутими в 5 разів менше за пересічну родину. Якщо ризик відторгнення сім’ї з неповнолітніми дітьми є доволі високим (перевищує середній на 23 відсотка), то наявність хоча б однієї особи з вищою освітою зменшує його майже вдвічі. Практично такими ж є результати розрахунків по бездітних сім’ях. Рівень освіти голови домогосподарства справляє не менш істотний вплив на ризик відторгнення сім’ї, оскільки у більшості випадків головою визнають

Частка домогосподарств, відторгнутих через низькі доходи, за статусом на ринку праці, 2008 рік (%)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

4.10 РИСУНОК

Ризики відторгнення через низькі доходи порівняно з середнім за наявністю та кількістю осіб із вищою освітою, 2008 рік (рази)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 69

04.07.2011 17:42:24

4.6 В С ТА В КА

Відторгнення через низькі доходи – свідчення дітей-сиріт

Безгрошів’я, відсутність необхідного («…немає зимового одягу і взуття та й літнього теж… А грошей немає купити найнеобхідне»; «…один, без житла, роботи… як жити, що їсти…»; «Великі фінансові проблеми, часто голодуємо»; «…якщо в день ми з’їдали батон і молоко, то було дуже добре… два тижні жили в парку»; «…ні вдягнутися, ні прокормитися… ходити по знайомих, щоб хоча поїсти…»; «Після виходу [з школи-інтернату] не було де жити, ночували в парадних, чого тільки не пережили»). того, хто приносить у домогосподарство основну частину доходів (Рисунок 4.11). Імовірність відторгнення через низькі доходи є обернено пропорційною розміру населеного пункту. Так, у сільській місцевості ризик на 42 відсотка перевищує середній і в 2,2 раза – ризик у великих містах. Проживання в столиці знижує ризик відторгнення на 64 відсотка порівняно з середнім, на 66 відсотків – порівняно з малими містами та на 75 відсотків – порівняно із селами (Таблиця 4.7). Серед усіх типів сільських домогосподарств найменшим є ризик відторгнення

4.7 ТА БЛ ИЦ Я

бездітних домогосподарств (лише на 1 відсоток вище за середній), тоді як ризик домогосподарств з дітьми перевищує середній на 71 відсоток (Таблиця 4.8). Так само, як і по країні в цілому та по містах, в сільській місцевості наявність дітей у складі сім’ї негативно позначається на рівні доходів сім’ї. Так, за даними 2008 року, при появі у складі сім’ї однієї дитини ризик складає 1,4 раза, з появою другої дитини зростає до 1,9 раза, а з появою третьої та наступних дітей – у 2,5 раза. Отже, відторгнення домогосподарств, які проживають у сільській місцевості, через низькі доходи відчувається більш гостро, ніж у місті. У першу чергу, це викликано тим, що міста більш «щедрі на пропозиції» щодо задоволення різноманітних потреб через доступ до закладів, які надають освітні, медичні, культурні, побутові та інші соціальні послуги. Відторгнення селян з багатьох сфер суспільного життя пов’язана не тільки з неможливістю задовольнити свої потреби в освіті чи працевлаштуванні через відсутність розвиненої інфраструктури на селі, а й з браком коштів

Ризики відторгнення через низькі доходи порівняно з середнім за розміром населеного пункту, 2008 рік (рази) Тип населеного пункту

Село Мале місто Велике місто Столиця (м. Київ) У середньому по Україні

Ризик відторгнення

1,42 1,05 0,65 0,36 1,00

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

4.11 РИСУНОК

Ризики відторгнення через низькі доходи порівняно з середнім за рівнем освіти голови домогосподарства, 2008 рік (рази)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

РОЗДІЛ 4. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 70

04.07.2011 17:42:24

4.8 Т А БЛ ИЦ Я

Ризики відторгнення різних типів домогосподарств через низькі доходи за типом поселення, 2008 рік (рази порівняно з середнім) Тип домогосподарств

Ризик відторгнення

Домогосподарства з дітьми, у тому числі: – з однією дитиною – з двома дітьми – з трьома і більше дітьми Домогосподарство без дітей, у тому числі: – усі особи працездатного віку – усі особи працездатного і пенсійного віку – усі особи пенсійного віку, у тому числі: – усі особи віком 75 років і старше Усього

місто

село

0,97 0,80 1,31 1,96 0,60 0,46 0,78 0,67 0,93 0,80

1,71 1,43 1,9 2,49 1,01 0,83 1,31 0,93 1,26 1,42

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

та часу. Низькі доходи, основним джерелом яких є надходження від особистого підсобного господарства та від самозаготівель, стають на перешкоді навіть поїздкам до найближчого міста, де більш розвинена інфраструктура. Відсутність на селі можливостей гідної праці, культурного життя, медичної допомоги, отримання побутових послуг – все це разом сприяє виникненню у сільських жителів відчуття соціальної ізольованості, безвихідності та відторгнення від суспільного життя саме внаслідок місця свого проживання.

4.3

Відторгнення через погані житлові умови

За ступенем важливості питання забезпечення громадян житлом та придатності житла вже давно перейшли з економічної у політичну площину. Поширеною в Україні є практика вимушеного сумісного проживання в одному приміщенні кількох поколінь – низький рівень доходів у поєднанні із високою вартістю житла та відсутністю так званого соціального житла не дає змоги сім’ям роз’їхатись. Власне житло завжди було й залишається у нашому суспільстві одним із головних і основних інструментів на шляху досягнення соціальних цілей, переважна більшість населення не сприймає оренду житла як прийнятну довгострокову альтернативу. Значною мірою це пов’язано із нерозвиненістю ринку житла та практичною відсутністю захисту прав орендаря. Саме тому відсутність окремого житла (принаймні окремої кімнати в будинку або квартирі) є безперечною ознакою відторгнення.

Відсутність належних житлових умов безпосередньо впливає на різні аспекти життя, передусім на психологічний стан, здоров’я, працездатність, соціальну безпеку людини. В Україні є дві основні проблеми щодо житлових умов: у міській місцевості – це рівень забезпеченості домогосподарств окремим житлом, а в сільській місцевості – комфортність житла (забезпеченість житла мінімальними побутовими зручностями). Також домогосподарства потерпають від недостатнього розміру житлової площі, незабезпеченості членів домогосподарств окремими кімнатами. Значна частина домогосподарств країни через низькі доходи не має можливості утримувати своє житло в нормальному стані та оплачувати житлово-комунальні послуги. Отже, основними ознаками відторгнення через погані житлові умови є: відсутність окремого житла для родини; поганий стан наявного житла; недостатній розмір житлової площі або недостатня кількість кімнат; відсутність елементарних побутових зручностей у житлі; відсутність коштів для утримання житла. Більше половини (55 відсотків) домогосподарств країни відчувають себе позбавленими нормальних житлових умов. Серед них бідними є більше третини домогосподарств (29,6 відсотка). Середній вік голови цих домогосподарств – близько 50 років. Близько 39 відсотків домогосподарств, які відчувають відторгнення, проживають у великих містах, майже 37 відсотків – у сільській місцевості, а решта, відповідно, у малих містах. Головними проявами відторгнення є брак грошей на проведення термінового ремонту житла (близько 26 відсотків), відсутність у будинку елементарних зручностей (понад 20 відсотків), нестача коштів для НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 71

04.07.2011 17:42:24

4.7

Житлові умови дітей вулиць

В С ТА В КА

Діти вулиць живуть переважно на вулиці, залізничних вокзалах, автовокзалах (36 відсотків), у тимчасовому, не пристосованому для життя житлі (23 відсотки). «На горищі ... Мені будинок не потрібен. Я весь час на трасі. Взимку хіба що, коли дуже холодно» (дівчина-ЖКС, 16 років).

4.8

Житлові умови дітей-сиріт

В С ТА В КА

«Нескінченна історія з документами…вони відмовляються визнати мене сиротою…а я з 4-денного віку в будинку дитини… потім в інтернатах… я ніколи не бачив своєї матері». «…мене виписали з квартири, коли маму посадили… вони відправили мене до інтернату… у квартирі залишилася тітка… тепер мене не прописує. Квартиру здає…». оплати комунальних послуг і підтримування нормальної температури у житлі в опалювальний сезон (понад 16 відсотків). Таким чином, в Україні домогосподарства потерпають не тільки через відсутність окремого житла, а й через низьку його якість та брак коштів для його утримання (Рисунок 4.12). Нестача окремого житла або недостатній розмір наявного житла змушує людей жити в атмосфері, яка шкодить їх емоційному стану. Особливо негативно така ситуація впливає на багатопоколінні сім’ї, оскільки у різних за віком членів домогосподарств через відсутність житлового простору і не-

4.12 РИСУНОК

можливість усамітнення часто виникають конфлікти. Діти, змушені бути «свідками» сімейних непорозумінь, можуть підсвідомо сприйняти таку ситуацію за норму. За таких обставин подружжя відкладають народження дитини на невизначений термін, доки не зможуть переїхати до окремого житла. Нарешті, часті побутові конфлікти руйнують сім’ї. Для комфортного життя важливо, аби кожен із членів сім’ї мав окрему кімнату. Дотепер у країні для багатьох сімей це є проблемою. У 2007 році понад третину домогосподарств країни проживало в помешканні з недостатньою кількістю кімнат, а у 15,8 відсотка домогосподарств на одну кімнату припадало двоє і більше осіб. У середньому по країні на одну особу припадає 0,98 кімнати (Рисунок 4.13). Наявність достатньої кількості кімнат наразі лишається одним з основних чинників, що зумовлює розшарування населення за умовами проживання. За результатами модульного опитування, практично всі типи сімей заявили, що страждають від недостатньої кількості кімнат. Особливо це стосується багатодітних домогосподарств як у містах, так і в сільській місцевості (в містах відчувають нестачу окремих кімнат 45,3 відсотка багатодітних домогосподарств, а в селах – 42,6). Відносно невелика частка населення (3,3 відсотка домогосподарств) проживає в гуртожитках або комунальних квартирах,

Частка домогосподарств за основними проявами відторгнення через погані житлові умови, 2007 рік (%)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

РОЗДІЛ 4. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 72

04.07.2011 17:42:24

переважно це молоді родини (середній вік голови становить 35–36 років), які ще мають надії переїхати в окреме житло. За самооцінками, майже половина цих сімей не страждає від відсутності окремого житла, хоча 40,0 відсотків їх складаються з трьох та більше осіб. Від браку окремого житла страждають 23,7 відсотка багатодітних домогосподарств і 18,0 відсотків міських сімей з дітьми до 3-х років. Крім кількості окремих приміщень важливою і його площа. Нестача житлової площі більше усього стосується сімей з дітьми. Понад 16-ти відсоткам таких домогосподарств бракує житлової площі у наявному житлі (менше 7,5 кв. м. на особу), тоді як серед домогосподарств без дітей таких лише 4 відсотки. Більшість наявного у 2010 році житлового фонду домогосподарств країни, а саме 71,2 відсотка, було побудовано в період з 1940-х до 1980-х років. У 1980-ті роки було побудовано 21,7 відсотка, а в незалежній Україні – лише 7,1 відсотка. Відповідно значна частина житлового фонду потребує капітального ремонту, часто повної реконструкції. Умови життя в старому та вітхому житлі з недосконалою системою каналізації, сирими приміщеннями, без належного утеплення негативно впливають на стан здоров’я мешканців, викликають небезпечні хвороби, послаблюють імунітет. Мешканці аварійного житла також знаходяться під загрозою пошкодження через механічне руйнування будівель. Крім того, проживання у непридатному житлі впливає на формування суб’єктивного відчуття відторгнення від соціального середовища, обмеження можливості запросити до себе гостей тощо.

4.13

4.9

Умови проживання бездомних

ВСТАВКА

«Ми часто ночуємо в підвалах, там дуже тепло, тому що проходять теплові труби. Іноді ночуємо в під’їздах великих будинків на околицях спальних районів. Є також місця ночівлі на дахах, але там дуже вітряно і горища стали замикати ...» (Олег, м. Сімферополь). «Цілий рік я жив на вулиці, харчувався відходами зі смітників, так жити складно, але можна, мені підказали вуличні люди, де краще харчуватися, в яких місцях, спав я в курниках або у під’їздах. Захворів чимось, постійно кашляю й тіло усе свербить. Дуже хочеться прийняти ванну» (Енвер, м. Сімферополь).

4.10

Умови проживання колишніх в’язнів

ВСТАВКА

«… житло, багатьом із нас нема де жити» (Едуард, м. Сімферополь). «Він вийшов на волю, а йти нікуди. Такі люди не знають, як далі жити. Також потрібна державна підтримка. Необхідні місця, де така людина могла б переночувати чи якийсь час пожити» (Соціальний працівник БФ «Сподівання», м. Запоріжжя).

4.11

Умови проживання іммігрантів

ВСТАВКА

«Наш знайомий зняв квартиру, і всі ми, вісім чоловік, живемо там разом» (Наріман, гр. Вірменії, м. Житомир). «Ми живемо в пункті міграції. Умови там погані. Видають продуктові пайки, але вони настільки жахливі, що там їсти нічого. Душові не працюють. Кімнати переповнені» (Серж, Хінда Валері, гр-ни Камеруну, м. Одеса). Близько 15 відсотків домогосподарств країни позбавлені нормальних житлових умов через поганий стан приміщень, і понад третину з них складають багатодітні сім’ї. Понад 25 відсотків домогосподарств не мають

Розподіл домогосподарств за кількістю осіб на одну кімнату (%)

РИСУНОК

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 73

04.07.2011 17:42:24

засобів для здійснення ремонту за необхідністю. Значною мірою це відчувають пенсіонери, при цьому саме вони найчастіше мешкають у старому житлі, що потребує ремонту. Так, близько 16 відсотків домогосподарств пенсіонерів мешкають у житлі, побудованому у 1940-х роках, в якому ніколи не проводився капітальний ремонт. Залишається недостатнім рівень забезпеченості хоча б мінімальним набо-

4.9 ТА БЛ ИЦ Я

ром побутових зручностей, особливо в сільській місцевості. У великих містах лише 4 відсотка домогосподарств страждають від відсутності в їх житлі водопроводу і нестачі коштів для його встановлення, у малих містах питома вага таких домогосподарств збільшується в п'ять разів, а в сільській місцевості – в одинадцять разів і становить близько 46 відсотків (Рисунок 4.14).

Питома вага домогосподарств, які страждають від браку коштів на утримання житла, 2007 рік (%)

Тип домогосподарства

Брак коштів для підтримання нормальної температури в жиитлі впродовж опалювального сезону місто

село

Домогосподарства з дітьми, у тому числі: – з однією дитиною 12,6 18,4 – з двома дітьми 15,3 16,8 – з трьома і більше дітьми 18,3 30,3 – з дітьми до 3-х років 11,8 20,0 – де є дорослі працездатного та непрацездатного віку 13,8 17,2 – де усі дорослі працездатного віку 13,1 20,1 – де всі дорослі працюють 13,9 19,9 – де є працюючі та непрацюючі дорослі 12,7 17,2 Домогосподарства без дітей, у тому числі: – усі особи працездатного віку 12,2 20,6 – усі пенсіонери 19,3 18,0 – самотні пенсіонери 21,8 19,2

Брак коштів для своєчасної і в повному обсязі оплати рахунків за житло та необхідні послуги з його утримання місто

село

16,4 20,5 34,4 21,8 17,0 17,4 17,9 17,1

12,8 11,8 24,8 14,1 11,3 14,3 12,3 13,1

15,4 17,8 19,4

15,3 8,8 10,2

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

4.14 РИСУНОК

Частка домогосподарств, відторгнутих через погані житлові умови, в їх загальній кількості за типом поселення, 2007 рік (%)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

РОЗДІЛ 4. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 74

04.07.2011 17:42:24

У сільській місцевості у 2010 році водогоном обладнано 31,0 відсоток будинків, що майже в три рази менше, ніж у містах. Ванну або душ у містах мають 84,8 відсотка домогосподарств, що у 3,5 рази більше, ніж у сільській місцевості. Дотепер гострим для сільської місцевості є питання наявності централізованого газопостачання: якщо у містах ним обладнано 84,2 відсотка житла, то в селах – лише 52,4 відсотка. Безперечно, сучасні технології передбачають орієнтацію на інші джерела енергії, але в Україні вони надзвичайно мало поширені. Навіть наявність необхідних коштів не гарантує можливості підвищення комфортності житла селянам, оскільки надання комунальних послуг – це сфера діяльності сільських підприємств і сільрад. У більшості випадків у них відсутні технічні можливості для централізованого надання таких комунальних послуг. Практично половина сільських жителів позбавлена побутових зручностей у житлі та відчуває брак коштів, аби його облаштувати. Частіше за інших через це страждають багатодітні домогосподарства. За даними медико-демографічного обстеження України13, 68,8 відсотка домогосподарств в містах і 5,7 відсотка домогосподарств в селах користується туалетом зі зливом у каналізаційну систему, а 18,6 відсотка домогосподарств в містах і 79,6 відсотка домогосподарств в селах використовують вигрібну яму з настилом. Такі санітарні умови підвищують ризик виникнення тяжких інфекційних захворювань. 14 Більше спричиняє відторгнення відсутність достатніх фінансових ресурсів у домогосподарств для утримання житла, оскільки вартість житлово-комунальних послуг зростає швидшими темпами, ніж грошові доходи домогосподарств, що пов’язано, в першу чергу, з різким підвищенням ціни на газ (Таблиця 4.9). Найбільш важливими характеристиками для оцінки ступеню відторгнення є брак коштів для забезпечення нормальної температури в приміщенні та для своєчасної оплати житловокомунальних послуг. Найбільшою проблемою для жителів міст залишається недостатність коштів на утримання житла в нормальному стані. Це пов’язано з тим, що на відміну від сільської місцевості, де переважає приватний сектор, суттєву частку у витратах міських домогос13

подарств, які мешкають у багатоквартирних будинках, становить вартість обслуговування будинків і прибудинкових територій (понад 20-ти послуг, що надаються житловоексплуатаційними конторами). Розмір цих витрат залежить від чисельності осіб у складі домогосподарства, житлової площі, тривалості експлуатації житла, типу власності. Найбільше потерпають через нестачу коштів на утримання житла багатодітні домогосподарства, оскільки їх платежі вищі14, а наявних грошових ресурсів менше. А ось від неможливості підтримувати нормальну температуру в приміщенні переважно потерпають домогосподарства пенсіонерів, особливо ті, які мешкають у сільській місцевості, та багатодітні сім’ї. Майже третина з них не може забезпечити нормальну температуру впродовж опалювального сезону.

Висновки Відторнення від економічного життя є одним з найбільш критичних, оскільки воно пов’язано з іншими видами відторгнення. Економічне відторгнення має місце, коли людина не може стати рівноправним учасником ринку праці та здійснювати господарську діяльність для отримання доходу. Відторгнення через житлові умови є прямим наслідком економічної відторгнення. Серед груп населення найбільший ризик безробіття мають: молоді люди, особливо випускники навчальних закладів, які шукають перше робоче місце; жінки активного дітородного (20–29 років) або передпенсійного (після 40 років) віку; особи, які втратили роботу з економічних причин (структурне безробіття); особи, які мали тривалу перерву в роботі. Ризик соціального відторгнення істотно зростає для сільських жителів та мешканців малих монофункціональних міст; осіб без вищої освіти; представників практично всіх маргінальних груп (працівників-мігрантів, колишніх ув’язнених, безпритульних тощо). Зневірені та дезорієнтовані є найбільш вразливими до економічного відторгнення. Ризик соціального відторгнення, пов’язаний з гендерною нерівністю у сфері зайнятості, проявляється переважно у професійній сегрегації жінок у низькооплачуваних видах економічної діяльності.

Медико-демографічного обстеження України проводилось Українським центром соціальних реформ за участі Державного комітету статистики України у 2007 році. Розмір плати за житлово-комунальні послуги визначається залежно від кількості тих, хто проживає в домогосподарстві та площі їх житла. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 75

04.07.2011 17:42:24

Крім того, найбільш ризикованими до соціального відторгнення є так звані нестандартні форми зайнятості – зайнятість неповний робочий час та за терміновими трудовими угодами, самостійна зайнятість. 26,4 відсотка населення країни, які живуть за межею бідності, можна вважати відторгнутим через низькі доходи. Основні групи ризику щодо відторгнення через низькі доходи складають: домогосподарства з дітьми, особливо багатодітні та з дітьми віком до 3-х років (незалежно від їх кількості та наявності дітей старшого віку); домогосподарства, які складаються лише з осіб пенсійного віку (особливо 75 років і старше); домогосподарства з безробітними; домогосподарства, в яких немає осіб з вищою освітою. Відторгнення через низькі доходи для кожної з найбільш вразливих груп має свої особливості. Низькі доходи домогосподарств з дітьми найгостріше позначаються на безперешкодному доступі до послуг освіти та охорони здоров’я, культурного дозвілля та відпочинку. Низькі доходи (пенсії як основне джерело для існування) осіб 80-ти років та старше визначають їх обме-

женість, у першу чергу, у задоволенні найважливіших життєвих потреб – у якісному харчуванні, отриманні належної медичної допомоги, соціальних послуг. Бідність домогосподарств, в яких є хоча б одна безробітна особа, не тільки провокує виключення від економічної сфери життя, а й перешкоджає задоволенню потреб у харчуванні, підвищенні кваліфікації чи зміні професії, культурного розвитку, відпочинку, користуванні туристичними послугами, отриманні необхідної профілактичної або медичної допомоги тощо. Мешканці сіл через низькі доходи (основним джерелом яких є дохід від особистого підсобного господарства та від самозаготівель) є відторгнутими від багатьох сфер суспільного життя. Більше половини домогосподарств країни відчувають себе позбавленими нормальних житлових умов, більше третини з них є бідними. Головними проявами відторгнення є брак грошей на купівлю окремого житла, проведення термінового ремонту житла, відсутність у будинку елементарних зручностей, нестача коштів для оплати комунальних послуг і підтримування нормальної температури у житлі в опалювальний сезон.

РОЗДІЛ 4. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 76

04.07.2011 17:42:24

Відторгнення від систем охорони здоров’я та соціального захисту, соціального середовища та через відсутність засобів комунікації

РОЗ Д ІЛ Відторгнення людини від соціального життя полягає у відсутності можливостей задоволення потреб у соціальному захисті, охороні здоров’я, спілкуванні з оточуючими. Перша група причин відторгнення не залежить від індивіда та пов’язана з соціально-економічними чинниками: нерозвиненою соціальною інфраструктурою або її нерівномірним територіальним розміщенням, відсутністю засобів комунікації, низькою якістю послуг соціальної сфери. Друга група причин пов’язана з індивідуальними особливостями окремих осіб або груп населення, зокрема, з низькими доходами, фізичними обмеженнями, а також певними психологічними настановами. Явище соціального відторгнення має відносний характер, оскільки воно пов’язане з існуванням суспільної нерівності. Чим більше виражена нерівність, тим гострішим є суб’єктивне відчуття соціального відторгнення у вразливих груп населення. Значна частка людей схильна звинувачувати державу у нездатності захистити їх від економічних і соціальних негараздів та відторгнення. Такі відчуття й очікування сформувалися за часів радянської влади, яка абсолютизувала роль держави у суспільному житті і насаджувала у такий спосіб патерналістські настанови. Нині, в умовах ринкової економіки, очікування всеосяжної підтримки від держави не є виправданим. Відторгнення від системи охорони здоров’я. В Україні система охорони здоров’я організаційно практично не змінилась з радянських часів, вона фінансується з доходів бюджету, переважно з податків. Система обов’язкового медичного страхування наразі не впроваджена. Незважаючи на постійне зростання номінальних витрат держави на систему охорони здоров’я, їх частка до ВВП залишається низькою. «Роздутість» лікарняної інфраструктури, разом з низькою якістю медичних послуг та поширеною практикою неформальних платежів, а також обмежений доступ певних груп населення до медичних послуг – лише деякі з її сучасних особливостей.

Відторгнення, пов’язане з охороною здоров’я, має два аспекти: обмеження у доступі до послуг охорони здоров’я, та обмеження можливостей у повсякденному житті й відторгнення через поганий стан здоров’я. Існує чотири основні групи чинників, що спричиняють відторгнення від послуг охорони здоров’я: 1) економічні (недостатній рівень доходів домогосподарств, що не дозволяє покрити всі необхідні витрати); 2) фізичні (заклади, товари та послуги охорони здоров’я не знаходяться у межах фізичної досяжності); 3) дискримінаційні (коли послуги охорони здоров’я юридично є доступними, але фактично – недосяжними для певних груп населення); 4) якісні (низька якість послуг через відсутність кваліфікованих спеціалістів або необхідного медичного обладнання). Коли у людини виникають проблеми зі здоров’ям, вона може зіткнутися з багатьма чинниками соціального відторгнення, наприклад, дискримінація при прийомі на роботу та доступі до навчання; відсутність спеціальних інфраструктурних засобів, які мають полегшувати пересування (або інші дії) для осіб з обмеженими фізичними можливостями; упереджене ставлення з боку інших осіб. Відторгнення від системи соціального захисту. Система соціального захисту також зберегла багато рис радянських часів, зокрема, розгалужену НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 77

04.07.2011 17:42:24

систему безадресних пільг, через що бюджет є перевантаженим соціальними витратами. У той самий час деякі групи населення, які потребують соціальної підтримки, не охоплені нею у належній мірі через відсутність доступу до інформації щодо програм соціальної підтримки та незначні розміри соціальних допомог. Система соціальних послуг є недостатньо ефективною, а тому населення не задоволене обсягом та якістю послуг, що надаються. 1 Існує багато перешкод щодо доступу до соціального захисту, серед яких обмеженість бюджетних асигнувань, що є недостатніми для забезпечення у повному обсязі всіх видів допомоги, встановлених законодавством, низький розмір допомог та їх несправедливий розподіл. Діють також деякі законодавчі та політичні чинники, що обмежують доступ деяких уразливих груп населення до соціального захисту. Соціальні служби часто не мають необхідних можливостей для ефективного надання соціальних послуг або забезпечення їх відповідності потребам конкретних уразливих груп. Іншим чинником відторгнення є недостатня інформованість деяких груп населення та окремих осіб відносно

Сільські домогосподарства

Домогосподарства з дітьми

Домогосподарства без дітей

Недостатньо коштів для оплати послуг екстреної медичної допомоги на платній основі (за умови складності здобуття безкоштовних послуг) Недостатньо коштів для оплати послуг лікарень (за умови складності здобуття безкоштовних послуг) Недостатньо коштів для покупки медикаментів і медичних приладів, призначених лікарем Недостатньо коштів для оплати послуг стоматолога (за умови використання недорогих матеріалів) або недорогого зубопротезування Недостатньо коштів для оплати послуг у стаціонарах (лікарень) без проведення хірургічної операції (за умови складності здобуття безкоштовних послуг)

Міські домогосподарства

Обмеження доступу до медичних товарів і послуг через відсутність коштів, 2007 рік (%) Усі домогосподарства

5.1 ТА БЛ ИЦ Я

програм соціальної допомоги, на яку вони мають право. Відторгнення від соціального середовища та через відсутність засобів комунікації. Політичні та економічні перетворення в Україні призвели до нових форм взаємовідносин між приватними та громадськими організаціями, групами та індивідуумами, тобто на формування соціального капіталу. Соціальний капітал можна визначити як взаємовідносини між особами (індивідуумами, групами осіб та організаціями), що уможливлюють діяльність для взаємної вигоди або досягнення спільної мети1. Відсутність можливості брати участь у суспільному житті призводить до втрати довіри до політичних, державних і економічних інститутів, що підриває спроможність людей вирішувати нагальні проблеми. Соціальний капітал будується на цінностях людської гідності, поваги, дружби та на принципах толерантності, готовності допомагати, взаємній підтримці. При цьому встановлення соціальних зв’язків, забезпечення доступу до соціальних мереж та засобів комунікацій має вирішальне значення. Cаме вразливі групи населення мають найбільші труднощі у спілкуванні та взаємодії з оточенням.

23,3

22,1

25,9

19,3

25,7

24,1

24,2

19,6

26,9

23,4

23,1

24,1

19,4

25,9

21,1

21,4

20,4

18,6

22,7

26,8

27,3

25,5

22,8

29,2

Джерело: Державний комітет статистики України.

Spellerberg A. Framework for the Measurement of Social Capital in New Zealand. 2001.

РОЗДІЛ 5. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ...

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 78

04.07.2011 17:42:24

5.1

Соціальне відторгнення від системи охорони здоров’я

Обмежена доступність медичного обслуговування. Одним із основних прав людини, необхідним для реалізації інших, є право на збереження здоров’я. Украй важливим для цього є забезпечення доступності медичних послуг для кожної людини без будь-якої дискримінації. Незважаючи на задеклароване у Конституції України право на отримання безоплатної медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, у країні доступ до медичного обслуговування є обмеженим і залежить від рівня доходів, соціального статусу або місця проживання, внаслідок чого посилюється ризик втрати здоров’я, працездатності, поширення хронічних захворювань, передчасної смертності. Нерівність населення за доходами та бідність є найвагомішими бар’єрами на шляху доступу до послуг охорони здоров’я в Україні. Попри гарантоване право на надання безоплатної медичної допомоги, значна частина населення змушена у випадку захворювання оплачувати ліки, витратні матеріали, перебування в лікарні й власне медичні послуги зі своєї кишені. Послуги у приватних лікарнях через високу вартість є недоступними навіть для людей із середнім рівнем доходу. Частково платними стали також деякі послуги у державних закладах. Поширення практики оплати медичних послуг безпосередньо медичному персоналу готівкою призводить до обмеження використання послуг охорони здоров’я значною часткою населення. Бідні люди, як правило, неспроможні заплатити за послуги приватного лікаря, які є вищої якості, ніж у державних лікарнях, або заплатити винагороду лікарю у державній лікарні для отримання більш якісних послуг. За даними обстеження, у 2010 році у 14,9 відсотка домогосподарств України один із його членів з різних причин не зміг отримати медичну допомогу, коли її потребував2.3 Найбільш вагомим чинником, що ускладнює можливість звернутися до лікаря, респонденти назвали вартість прийому (37,3 відсотка), другою за значущістю були черги до лікаря (23,6 відсотка). Як менш значущі чинники були названі «незнання, куди звернутися» – 18,7 відсотка, і «відстань до 2

лікаря / лікарні / медичного центру» – 18,1 відсотка3. За даними Обстеження умов життя домогосподарств 2008 року з тих осіб, хто не зміг отримати послуги лікаря, 80 відсотків не отримало їх внаслідок надто високої вартості; відвідати стоматолога не змогли з цією причини 99 відсотків, пролікуватись у стаціонарі – 96 відсотків. Отже саме матеріальні нестатки є основною причиною відторгнення від отримання медичних послуг. У 10 відсотках випадків, коли опитані не змогли отримати послуги лікаря, як причину називали відсутність фахівця потрібного профілю (у сільській місцевості – 16 відсотків), у 9 відсотках випадків – дуже довгу чергу.

5.1 ВСТАВКА

Діти вулиці – серйозні проблеми у доступі до медичних послуг

Кожний другий (53 відсотки) з дітей та молоді, які живуть на вулиці, не має медичної картки або не знає, де вона знаходиться. Переважна більшість має упередження щодо недружнього ставлення з боку медичних працівників та негативний досвід знайомих щодо звернень за допомогою. Майже чверть домогосподарств, члени яких потребували медичної допомоги, відчували нестачу коштів для оплати послуг екстреної платної медичної допомоги, така сама кількість домогосподарств зазначила брак медичних установ або аптек поблизу свого житла. (Таблиця 5.1). Доволі часто виникають труднощі з придбанням медичних препаратів. Так, у 2010 році 75,6 відсотка домогосподарств із тих, хто за необхідності не зміг отримати медичні послуги, не могли придбати ліки через їх високу вартість або відсутність (Таблиця 5.2).

5.2 ВСТАВКА

Діти з інвалідністю – проблема отримання якісних медичних послуг

Вони стикаються з труднощами у доступі до періодичної госпіталізації, медичні заклади не забезпечені потрібною апаратурою, безкоштовними медикаментами, препаратами, харчуванням; практично неможливо отримувати регулярні й безкоштовні психопрофілактичні та психотерапевтичні послуги, яких часто потребують не тільки самі діти-інваліди, а й інші члени родини. Доступ до медичних послуг залежить від типу місцевості. У сільській місцевості існує хронічний дефіцит медичних амбулаторій, кваліфікованих медичних працівників;

Самооцінка населенням стану здоров’я і рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2010 р. Державний статистичний комітет України. За даними Обстеження соціального відторгнення 2009 року . НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 79

04.07.2011 17:42:25

автомобілі швидкої допомоги, так само як і автошляхи перебувають у поганому стані. Близько 9 тис. сіл не мають медичних установ взагалі. Дефіцит персоналу в сільських установах охорони здоров’я (сільських амбулаторіях, фельдшерсько-акушерських пунктах) становить більше 20 відсотків.

5.3 В С ТА В КА

Бездомні скаржаться на відсутність доступу до медичних послуг

«Часто хворіємо, але ми намагаємося митися частіше, ось прати одяг ніде і це велика проблема для нас, оскільки у брудному одязі може з’явитися короста. Медичний огляд ніде отримати» (Олег, м. Сімферополь). Для багатьох перешкодою є також відстань до закладів охорони здоров’я. При цьому дві третини домогосподарств, які відчувають брак медичних установ або аптек поблизу свого будинку, становлять жителі сільської місцевості (близько 62 відсотків), що втричі більше, ніж у містах. Крім того, для жителів села, які мають нижчий рівень грошових доходів порівняно з мешканцями міст, транспортні витрати, пов’язані з отриманням медичних послуг часто є обтяжливими. У цілому брак медичних установ поблизу місця проживання у 2009 році відчували 14,2 відсотка домогосподарств, а незабезпеченість населеного пункту своєчасними послугами швидкої медичної допомоги – 18,7 відсотка. Серед тих, хто відчуває брак послуг швидкої допомоги, домогосподар-

5.2 ТА БЛ ИЦ Я

ства із сільської місцевості становлять 76 відсотків, тоді як у великих містах таких домогосподарств близько 7 відсотків4. Проблема фізичної недоступності закладів охорони здоров’я у сільській місцевості часто пов’язана з їх нераціональним розміщенням. Близько 6 відсотків сільських жителів у разі необхідності отримати медичну допомогу змушені діставатися до медичних установ на відстані від 3 до 10 км. Для українського населення є характерним високий рівень недовіри до системи охорони здоров’я. Майже чверть опитаних (24,9 відсотка) абсолютно не вірить у здатність вітчизняної системи охорони здоров’я забезпечити їх відповідними послугами. Лише невелика група респондентів (6,1 відсотка) твердо вірить у таку здатність. Відторгнення від суспільного життя у зв’язку з поганим станом здоров’я. Значна частина населення України має проблеми зі здоров’ям. Поганий стан здоров’я зумовлений дією низки факторів, серед яких нездоровий спосіб життя, шкідливі звички, недбале ставлення до власного здоров’я, незадовільний стан довкілля, праця у шкідливих умовах тощо. Кількість уперше зареєстрованих випадків захворювань на 100 тис. осіб за 1990–2008 роки зросла на 11,7 відсотка, а рівень загальної захворюваності (поширеності хвороб) за цей період збільшився в півтора раза: від 110,5 тис. до 181,3 тис. випадків у розрахунку на 100 тис. осіб5. Що-

Домогосподарства, в яких хто-небудь не зміг отримати медичні послуги, у загальній кількості домогосподарств, в яких хто-небудь з членів потребував медичних послуг, 2010 рік (%)

Отримання медичної допомоги, придбання ліків і медичного приладдя Придбання ліків Придбання медичного приладдя Відвідання лікаря Відвідання стоматолога Протезування Проведення медичного обстеження Отримання лікувальних процедур Отримання лікування у стаціонарі

Середнє по Україні

Домогосподарства міські

сільські

з дітьми

без дітей

14,9

15,9

12,7

13,5

15,9

11,4 1,1 6,9 4,6 3,6 5,8 3,3 3,1

11,9 0,8 7,0 4,9 4,2 5,7 3,4 2,9

10,2 1,7 6,7 3,8 2,1 6,0 3,2 3,7

10,4 1,3 7,7 5,7 2,9 5,6 3,3 2,9

12,0 1,0 6,4 3,9 4,0 6,0 3,4 3,3

Джерело: Державний комітет статистики України.

4 5

За даними державного вибіркового обстеження умов життя домогосподарств. За даними Міністерства охорони здоров’я України за 1990–2008 роки.

РОЗДІЛ 5. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ...

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 80

04.07.2011 17:42:25

річно в Україні реєструється близько 70 тис. уперше виявлених захворювань. Наразі на кожного жителя країни припадає у середньому 1,8 хвороби. Аналіз динаміки показників первинної та загальної захворюваності (поширеності хвороб) населення впродовж останніх років свідчить про підвищення рівня зареєстрованої патології серед населення та, відповідно, посилення ризику втрати здоров’я та працездатності. Більше 22 відсотків українців вважають стан свого здоров’я поганим або дуже поганим; як середній стан свого здоров’я охарактеризували 38,7 відсотка респондентів, як хороший – 28,7 відсотка, як дуже хороший – 6,0 відсотків, як відмінний – 4,0 відсотків6. 24,9 відсотка респондентів відповіло «так» на питання «Чи є у Вас будь-яке давнє захворювання або каліцтво, яке тим чи іншим чином обмежує Вашу життєдіяльність? (Під «давнім» мається на увазі будь-яка недуга, що непокоїть впродовж певного часу або може вплинути на самопочуття у будьякий момент). За даними Дослідження соціального відторгнення 2009 року, 11,6 відсотка респондентів, у яких є діти до 18 років, відповіли, що у їх дітей за останні 6 місяців мали місце випадки обмеження фізичної активності у зв’язку з проблемами зі здоров’ям, у тому числі у 2,6 відсотка з них такі обмеження були значними; 8,7 відсотка відповіли, що їх діти страждають від хронічного захворювання або проблем із здоров’ям, тривалість яких перевищує 6 місяців. Люди, які мають проблеми зі здоров’ям, найчастіше стикаються з труднощами при отриманні медичних послуг (39,9 відсотка) і при отриманні послуг в органах соціального захисту (19,8 відсотка), рідше – при безпосередньому зверненні до державних установ (13,5 відсотка) і працевлаштуванні (13,1 відсотка). Незначна частина респондентів, які мали проблеми зі здоров’ям, стикалася з проблемами відторгнення у навчальних закладах (3,0 відсотків)7. 8 9 10 11 За даними самооцінки населенням стану здоров’я, у 2010 році 34 відсотків, як і у 2009 році, опитаних мали хронічні захворювання або проблеми зі 6 7 8

10 11

здоров’ям8. Найбільш поширеними були серцево-судинні захворювання – про наявність цих хвороб повідомили близько 33 відсотків опитаних, які мають хронічні захворювання. Погане здоров’я, наслідки хронічних хвороб негативно позначаються на можливості жити повноцінним життям. Більшість осіб, які перенесли захворювання, відчувають їх негативні довгострокові наслідки: зокрема, 15,3 відсотка відчувають їх вплив на повсякденну працездатність (у 2009 році – 15,0 відсотка), 31.0 відсоток (у 2009 році – 32,3 відсотка) на життєву активність, тобто можливість займатися фізичною працею, відвідувати заклади культури, вести активний спосіб життя9.

5.4

Здоров’я бездомних

ВСТАВКА

Серед бездомних поширені алкоголізм (60 відсотків), наркоманія, психічні розлади, туберкульоз (50 відсотків), гепатит (37,5 відсотка) та ВІЛ/СНІД. Відсутність необхідної медичної допомоги, поганий стан здоров’я та фізичні обмеження збільшують ризик соціального відторгнення. Особливо вразливими є такі групи населення, як особи з інвалідністю та з соціальними хворобами (ВІЛ, туберкульоз), а також з хронічними захворюваннями. Люди з інвалідністю. Люди з інвалідністю є відторгнутими з повноцінного суспільного життя. У них виникають труднощі або їм взагалі відмовляють у реалізації прав на здобуття освіти, вільне пересування, зайнятість (навіть за умови відповідної кваліфікації), доступ до інформації, отримання медичних послуг належної якості, участь у політичному житті10. Переважна більшість (77 відсотків) опитаних вказують на існування дискримінації стосовно осіб з інвалідністю11. При цьому 34 відсотки вважають це безперечним, а 43 відсотки обрали варіант відповіді «швидше, існує». Що «дискримінації не існує» вважають 17 відсотків респондентів і 6 відсотків повідомили, що їм важко відповісти на це запитання. Перешкоди при працевлаштуванні, значні обмеження в можливості заробляти собі

За даними Дослідження соціального відторгнення 2009 року. За даними Дослідження соціального відторгнення 2009 року. Самооцінка населенням стану здоров’я і рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2010 р. Державний статистичний комітет України. Самооцінка населенням стану здоров’я і рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2010 р. Державний статистичний комітет України. Від відторгнення до рівності. Реалізація прав людей з інвалідністю. Організація Об’єднаних Націй. 2008. Моніторинг відповідності національного законодавства до Конвенції ООН про права інвалідів. Національна асамблея інвалідів в Україні. 2008. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 81

04.07.2011 17:42:25

5.5 В С ТА В КА

Доступ людей з інвалідністю на ринок праці дуже обмежений

«...відсутня яка-небудь справжня охорона надомної праці інвалідів, так ще і зароблену зарплату часто не виплачують. До речі, середня зарплата за надомну працю 60–200 грн. на місяць. Якщо роботодавець не віддав інвалідові зарплату, то марно звертатись у міліцію, тому що ця мінімальна сума недостатня для судового позиву».

5.6 В С ТА В КА

Діти з інвалідністю стикаються з проблемами у сфері забезпечення доступу до освіти

«Неможливість оформлення дитини-інваліда у дитячий садок, де за нею могли б доглянути для того, щоб мати змогу вийти на роботу». «У зв’язку з інвалідністю мені було відмовлено в прийомі документів для вступу до ВНЗ»16.

5.7 В С ТА В КА

Люди з інвалідністю – непристосованість інфраструктури

«Я приїжджаю в поліклініку. Як заїхати? Говорять: «Приїжджайте наступного разу – буде пандус». Приїхала ще один раз. Так, пандус поставили. За допомогою двох лікарів (!) я піднялася пандусом у реєстратуру, а далі як? Терапевт на другому поверсі, невропатолог на третьому»17. на життя вільно обраною працею. Особи з інвалідністю недостатньо залучені до ринку праці. Більшість з них залишаються безробітними або кинули спроби пошуку роботи. Серед працюючих людей з інвалідністю значна частка має неповну зайнятість, отримує заробітну плату нижче мінімальної або працює на робочих місцях, що не відповідають їх освітньо-кваліфікаційному рівню. Більшість наявних у Державній службі зайнятості вакансій для людей з інвалідністю передбачають мінімальну заробітну плату12. Іноді люди з інвалідністю бажають працювати вдома, але такі пропозиції роботодавців практично відсутні. В Україні як і в багатьох інших країнах практично неможливо знайти роботу людям з інвалідністю внаслідок психічних захворювань чи інтелектуальної недостатності13. 14 15 1617 Для цієї категорії населення доступ до загальних програм технічної та професійної орієнтації, професійного навчання є обмеженим. 12 13

16 17

Серйозною проблемою є відсутність спеціалізованих або адаптованих робочих місць на підприємствах, включаючи забезпечення «розумного пристосування». Таке відторгнення від економічного життя негативно впливає на життя людей з інвалідністю, оскільки вони не в змозі забезпечити достатній рівень доходу і самостійний спосіб життя у суспільстві. Недоступність освіти. Однією з серйозних проблем є обмеженість доступу до освіти людей з інвалідністю. Без належної освіти вони приречені залежати від системи соціального захисту, не в змозі забезпечити себе самостійно. Практика виховання й освіти дітей з інвалідністю в межах спеціалізованих закладів, а не разом з дітьми, які не мають інвалідності, є визначальним чинником відторгнення цих дітей, що призводить до негативних наслідків14. В Україні майже відсутня система інклюзивної освіти, що не лише забезпечує найкраще середовище для навчання, у тому числі для осіб з інтелектуальною недостатністю, але і сприяє усуненню бар’єрів і руйнуванню стереотипів. Те, що держава не забезпечує інклюзивну освіту на всіх рівнях, вказало 36 відсотків експертів недержавних організацій і представників ЗМІ15. Питання доступу до освіти стосується не лише власне системи освіти. Навіть якщо школа може прийняти дитину з інвалідністю, непристосованість транспорту може зробити відвідування школи неможливим або ускладненим. Інколи сама будівля школи є недоступною. В Україні наразі оснащені спеціальними пандусами та пристосуваннями для вільного пересування осіб з функціональними обмеженнями переважно заклади охорони здоров’я, водночас багато громадських закладів, а саме: магазини, аптеки, заклади освіти та культури, взагалі не пристосовані для відвідування цією категорією осіб. Недоступність послуг охорони здоров’я. Найбільш проблемним є питання забезпечення на належному рівні людей з інвалідністю специфічними медичними послугами, що необхідні їм внаслідок їх інвалідності, включаючи послуги щодо реабілітації, зведення до мінімуму наслідків інвалідності й попередження подальшого виникнення інвалідності, у тому числі у дітей і літніх людей.

Згідно інформації Міністерства праці і соціальної політики України. Про становище інвалідів в Україні. Національна доповідь. Міністерство праці та соціальної політики України, Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин, Національна асамблея інвалідів в Україні. 2008. Бідність та нерівні можливості дітей в Україні. За ред. Лібанової Е. М. Київ: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Український центр соціальних реформ. 2009. Моніторинг відповідності національного законодавства до Конвенції ООН про права інвалідів. Національна асамблея інвалідів в Україні. Київ. 2008. Дані Міністерства охорони здоров’я України. Принципи захисту прав та відстоювання інтересів громадян України в умовах епідемії туберкульозу.

РОЗДІЛ 5. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ...

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 82

04.07.2011 17:42:25

Непристосованість архітектурних об’єктів та споруд, доріг та транспорту. Основними перешкодами для доступу людини з інвалідністю до повноцінного cуспільного життя є непристосованість будівель, доріг, транспорту й інших внутрішніх і зовнішніх об’єктів, включаючи школи, житлові будівлі, медичні установи та робочі місця; недостатньо адаптовані до потреб інвалідів інформаційні, комунікаційні, електронні і екстрені служби18. Недоступність інформаційного простору. Мова жестів (використовують люди з вадами слуху), азбука Брайля (використовують люди з вадами зору), інші доступні способи, методи та формати спілкування людей з особливими потребами майже не використовуються в офіційному спілкуванні. Заохочення державою приватних підприємств, які надають послуги широкій громадськості, до надання послуг у доступних і прийнятних для людей з інвалідністю формах, не відбувається. Держава, наприклад, визнає мову жестів, але незначний прогрес було досягнуто у напрямі заохочення та підтримки її використання19. 20 Люди, які живуть з туберкульозом або ВІЛ/СНІДом. Нестримно зростає кількість людей, уражених такими небезпечними соціальними хворобами, як туберкульоз і ВІЛ/ СНІД. Наразі склалась украй загрозлива ситуація із захворюванням на туберкульоз. Показники захворюваності на туберкульоз збільшилися з 31,8 у 1990 році до 68,5 у 2010 році (у 2,2 раза), смертності – з 8,1 до 16,8 на 100 тис. населення (2,0 раза). На таке зростання впливають численні чинники: зниження рівня життя населення; наявність значної кількості осіб, які знаходяться у місцях позбавлення волі; недостатнє фінансування протитуберкульозних заходів; дефіцит кваліфікованих медичних кадрів і волонтерів. Часто негативне ставлення до туберкульозу як соціально-небезпечної інфекційної хвороби зі всіма її соціально-економічними причинами та наслідками переноситься на хворих, зумовлює їх дискримінацію і стигматизацію в суспільстві. До основних перешкод, що спричинюють відторгнення хворих на туберкульоз від повноцінного життя суспільства, можна віднести такі19: • недотримання норм чинного законодавства в частині захисту прав і виконан18 19 20

ня обов’язків хворих на туберкульоз, що, з одного боку, призводить до неконтрольованого поширення інфекції, відмов від лікування та невиконання хворими медичних призначень, а з іншого – до проявів дискримінації та стигматизації хворих і членів їх сімей за місцем проживання, в побуті, на виробництві тощо; • обмежений рівень соціальної допомоги хворим на туберкульоз, у тому числі – недоступність здобуття хворими визначеного чинним законодавством права на індивідуальне ізольоване житло; • неможливість надання легітимної соціальної допомоги хворим на туберкульоз з боку неурядових організацій, враховуючи ліцензійний характер такої діяльності та відсутність практики її ліцензування, що діє лише для приватних установ і громадських організацій немедичного напряму; • відсутність державної системи психосоціальної адаптації хворих на туберкульоз, що призводить до психічних розладів і випадків відторгнення хворих соціальним середовищем; • відсутність механізмів впровадження та контролю державної соціальної політики, спрямованої на боротьбу з туберкульозом, неповне виконання державних і регіональних програм боротьби з туберкульозом, недостатня обізнаність державних службовців, відповідальних за ухвалення рішень на різних рівнях, органів державної влади та місцевого самоврядування, відсутність у країні сприятливої суспільнополітичної ситуації для боротьби з хворобою (громадськість в основній своїй масі не мобілізована на подолання епідемії); • дефіцит медичних препаратів; • порушення основоположного принципу безкоштовності надання фтизіатричної допомоги населенню. Умови утримання в пенітенціарних установах не є сприятливими для зменшення випадків туберкульозу. Ув’язнені заражаються новими небезпечними хворобами. Серед осіб, звільнених з місць позбавлення волі захворюваність на туберкульоз у 25–30 разів вища, ніж середній показник для населення країни. Більшість колишніх ув’язнених, які є хворими, вчасно не проходять необхідний медичний огляд та не отримують відповідне лікування. Як наслідок, вони стають носіями туберкульозу.

Принципи захисту прав та відстоювання інтересів громадян України в умовах епідемії туберкульозу. Український центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України. Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення в Одеському регіоні і адвокація їх прав і інтересів. Верітас. 2007. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 83

04.07.2011 17:42:25

5.8 В С ТА В КА

Відторгнення людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, від сфери охорони здоров’я

«А ось буквально нещодавно я пішла в приватний кабінет, де дуже хороший лікар не взялася робити мені зуби. Я їй сказала про статус, у нас спільна знайома. Вона мені сказала чесно: «Вибач, ти ж розумієш, якщо дізнаються, що до мене ходить ВІЛ-інфікована людина, то інші перестануть ходити. Тобто, вона не боїться захворіти. Вона боїться того, що люди дізнаються»24. В Україні масштаби епідемії ВІЛ-інфекції/ СНІДу продовжують зростати. Починаючи з 1987 року станом на 1 березня 2011 року в країні було офіційно зареєстровано 185 147 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 38 455 випадків захворювання на СНІД та 36 764 випадки смерті від захворювань, зумовлених СНІДом21. Люди, які живуть з ВІЛ/СНІДом, відчувають дискримінацію на робочих місцях, у медичних установах, в’язницях, освітніх закладах і соціальних службах. Прояви соціального відторгнення людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, від сфери медичних послуг є такими22: • за наявності офіційних даних про належність до групи людей з ВІЛ-інфекцією частими є випадки відмови в обслуговуванні, наданні медичними працівниками необхідної професійної допомоги із посиланням на різноманітні причини, такі як, наприклад, відсутність необхідного устаткування, медичних препаратів, необхідність реєстрації за місцем проживання, постановки на чергу тощо. За даними соціологічного дослідження, 13 відсотків опитаних вказали, що під час лікування вони стикалися з певними проблемами після того, як медичний персонал дізнавався про їх статус23; 24 25 26 • відсутність реагування швидкої медичної допомоги на виклики, відмови у виїзді машин швидкої медичної допомоги за адресою (таке ненадання своєчасної медичної допомоги інколи призводить до смертельних наслідків); • після пологів жінок з ВІЛ-інфекцією медичний персонал намагається якнайшвидше їх виписати, мотивуючи це зменшенням ризику вірогідного зараження інфекцією. Під час перебування у пологовому будинку 23 відсотки ВІЛ-інфікованих вагітних жінок відчували дискримінацію у 21 22

24 25

ставленні до себе25. Найчастіше проявами дискримінації, на думку цих респондентів, було утримання їх у гірших умовах перебування порівняно з іншими пацієнтами (21 відсоток). За свідченнями 16 відсотків опитаних жінок, їм доводилося платити більші суми за медичні послуги, ніж іншим хворим. 9 відсотків респондентів вказали на недотримання конфіденційності щодо їх діагнозу. Стільки же (9 відсотків) вказали, що медичний персонал, який був поінформований про ВІЛ-статус пацієнтів, відмовлявся надавати допомогу. 14 відсотків ВІЛ-інфікованих вагітних жінок вказали, що їм пропонували перервати вагітність у зв’язку з їх ВІЛ-позитивним статусом; • часто порушуються встановлені законами вимоги щодо добровільного обстеження та нерозголошення лікарської таємниці, конфіденційності медичної інформації. За даними моніторингу, близько чверті опитаних (24 відсотки) вказали, що вони проходили тестування на ВІЛ, але при цьому зазначили, що їх змусили це зробити26; • інформація про позитивні результати дитини розголошується, про що стає відомим не лише в установах охорони здоров’я, але й у дошкільних та шкільних закладах. Так, 16 відсотків опитаних ВІЛ-інфікованих жінок сказали, що у медичних установах розголошувалась інформація про ВІЛ статус їх дитини. Крім того, 10 відсотків опитаних цієї категорії вказали, що ВІЛ-позитивний статус їх дитини розголошувався в дошкільних або шкільних закладах. Прояви соціального відторгнення людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, у сфері соціальнопобутового обслуговування є такими: • безпідставні відмови соціальних працівників місцевих адміністрацій у призначенні соціальної допомоги, що встановлена й гарантується державою, навіть якщо заявник має право на неї; • необґрунтована відмова в наданні субсидій на оплату комунальних послуг; • необґрунтоване позбавлення батьківських прав та передача дитини під опіку держави; • відмова брати дітей з ВІЛ-інфекцією до дитячих дошкільних закладів.

Оцінка вразливості людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом в Україні. ПРООН. 2007. Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення в Одеському регіоні і адвокація їх прав і інтересів. Верітас. 2007. Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення в Одеському регіоні і адвокація їх прав і інтересів. Верітас. 2007. Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення. Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення в Одеському регіоні і адвокація їх прав і інтересів. Верітас. 2007. Оцінка вразливості людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом в Україні. ПРООН. 2007.

РОЗДІЛ 5. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ...

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 84

04.07.2011 17:42:25

Прояви соціального відторгнення людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, у сфері трудових відносин є такими: • звільнення з роботи при отриманні даних (офіційних або неофіційних) про належність особи до категорії людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Як правило, формальне звільнення здійснюється на різних підставах, таких як скорочення штату працівників, реорганізація підприємства або організації, недбале ставлення до обов’язків з боку працівника, виявлення інших порушень. Перелік «підстав» у кожному конкретному випадку різний, що створює видимість законності рішень про звільнення; • відмови в прийомі на роботу; • дискримінація за місцем роботи. Майже половина представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення (43 відсотки) – це особи, які не працюють і не мають жодних джерел доходу, більше чверті (26 відсотків) має основну роботу, 19 відсотків – регулярну додаткову роботу і 9 відсотків – епізодичну додаткову роботу27. Соціальне відторгнення особливо проявляється стосовно ВІЛ-інфікованих дітей. Наразі в Україні дуже мало ВІЛ-позитивних дітей, які живуть у сім’ях, відвідують позашкільні установи та школи: батьків турбує загроза втрати конфіденційності інформації та нанесення шкоди здоров’ю дитини. Часто посадові особи, які мають захищати та поважати права людини, забороняють ВІЛ-позитивним дітям відвідувати школу і дитячі садки. Майже всі діти, народжені ВІЛ-інфікованими жінками та позбавлені батьківської опіки, знаходяться або в будинках дитини (Одеса, Дніпропетровськ, Черкаси), або в лікувальному стаціонарі (за відсутності спеціалізованих груп у дитячих будинках), і лише незначна їх частка

5.3 Т А БЛ ИЦ Я

проживає з родичами. Відсутність батьківської опіки (тобто державна опіка) пов’язана з такими серйозними ризиками для якості життя дитини, як висока смертність, інвалідність й емоційні травми, втрата родинних зв’язків.

5.2

Відторгнення від системи соціального захисту

В Україні функціонує розгалужена система соціальної допомоги, що охоплює грошові види допомоги; допомогу в натуральному вигляді (продукти харчування одяг, медикаменти); соціальні послуги (обслуговування вдома та у стаціонарних закладах); пільги (звільнення від плати за проїзд у громадському транспорті або її зменшення, придбання ліків, оплати житлово-комунальних послуг, послуг освіти, тощо). Різними видами допомоги охоплено близько 60 відсотків домогосподарств (домогосподарства, члени яких отримують хоча б один вид допомоги або пільги). Серед домогосподарств, які складаються лише з осіб старше працездатного віку, допомогу отримують 85 відсотків, серед домогосподарств, у складі яких є діти до 3-х років, – 98 відсотків (Таблиця 5.3). Основними чинниками недостатньої соціальної захищеності або відторгнення окремих верств від системи соціального захисту є такі: • дефіцит коштів, необхідних для забезпечення всіх видів допомоги, встановлених законодавством, у повному обсязі; • недосконалість правил та умов надання допомоги тим, хто її потребує; • недоліки в роботі соціальних служб, низька якість послуг, що надаються органами праці та соціального захисту, недостатня

Охоплення соціальною допомогою різних домогосподарств різних типів, 2009 рік (%) Типи домогосподарств

Рівень охоплення програмами соціальної допомоги (питома вага одержувачів хоча б однієї допомоги в загальній чисельності групи)

Питома вага допомоги в сукупних доходах домогосподарств

49,4

14,2

98,3 84,5

15,4 3,8

59,6

6,3

Домогосподарства, сукупні еквівалентні доходи яких нижче за прожитковий мінімум Домогосподарства з дітьми до 3-х років Домогосподарства, що складаються виключно з осіб, старших працездатного віку Усі домогосподарства Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України. 27

Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/СНІДу груп населення в Одеському регіоні і адвокація їх прав і інтересів. Верітас. 2007. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 85

04.07.2011 17:42:25

інформованість населення щодо можливості отримання допомоги; • маргінальний статус певних груп населення (бездомні, трудові мігранти та деякіх національні меншини). Ступінь відторгнення від системи соціальної допомоги залежить від специфіки окремих програм і їх спрямованості. Так, категорійними допомогами при народженні дитини та по догляду за дітьми до 3-х років користуються практично всі сім’ї, які мають на них право. Водночас програмою допомоги малозабезпеченим сім’ям користуються далеко не всі, хто має на це право. Взагалі, половина бідних не отримує жодного виду допомоги, тобто відторгнута від соціальної підтримки. Однією з причин є правила надання, передбачені окремими програмами (встановлені відповідно до фінансових можливостей держави). Зокрема, дуже низьким є поріг доходу, що дає право на отримання допомоги. Наприклад, поріг для надання допомоги по бідності у 2008 році становив менше 20 відсотків прожиткового мінімуму. Таким чином, із тих домогосподарств, середньодушовий дохід яких не перевищував розмір прожиткового мінімуму, допомогу по малозабезпеченості отримували лише 5,7 відсотка28. Водночас кожне третє домогосподарство, яке не має права на державну допо-

5.4

могу, відчуває в ній потребу. Особливо це стосується багатодітних сімей 57,7 відсотка тих, хто не має права на допомогу, відчувають у ній потребу (Таблиця 5.4). Частіше це спостерігається в сільській місцевості (39,7 відсотка проти 27,5 відсотка у великих містах і 32,2 відсотка – у малих). Це пояснюється як нижчими доходами сільських жителів, так і демографічною структурою селян, серед яких переважають особи старшого віку. Найбільшою мірою люди потребують житлових субсидій (80,2 відсотка) і допомоги по малозабезпеченості (31,2 відсотка). Рисунок 5.1. ілюструє ступінь використання права на допомогу домогосподарствами різних типів. Зокрема, найменше користуються своїм правом домогосподарства, що складаються з людей старшого віку і домогосподарства без дітей, а найбільше – сім’ї з дітьми, особливо з дітьми до 3-х років. Серед тих, хто має право на допомогу, але не скористався нею, лише 26,3 відсотка зверталися до органів соціального захисту для її оформлення. Основними причинами незвернення є відсутність потреби (замалий розмір допомоги) та неможливість оформлення документів (Таблиця 5.5). Дані Обстеження соціального відторгнення 2009 року також свідчать про те, що бідним домогосподарствам, порівняно з ін-

Відповідність права на допомогу суб’єктивній потребі в ній, 2008 рік (%)

ТА БЛ ИЦ Я

Групи домогосподарств

Частка домогосподарств, які потребують допомоги, але не мають на неї права, у загальній кількості домогосподарств, які не мають права на допомогу

Усі домогосподарства, які потребують на допомогу, але не мають на неї права, у тому числі За типом населеного пункту: – велике місто – мале місто – сільська місцевість За типом домогосподарства: – домогосподарство з дітьми – домогосподарство без дітей За числом дітей у домогосподарстві: – одна дитина – двоє дітей – троє і більше дітей За економічними та демографічними ознаками: – усі члени домогосподарства працюють – усі члени домогосподарства в непрацездатному віці – усі члени домогосподарства у віці 75 років і старше За рівнем добробуту: – бідні – небідні

32,4

27,5 32,2 39,7 33,2 32,0 30,8 41,1 57,7 32,1 33,0 31,0 42,1 29,6

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України. 28

Державний комітет статистики України.

РОЗДІЛ 5. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ...

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 86

04.07.2011 17:42:25

шими складніше оформлювали документи на отримання допомоги. Проблеми з доступністю органів соціального захисту більше відчувають сільські жителі та сім’ї, які складаються з людей похилого віку. Сім’ї, у складі яких є люди з інвалідністю, як правило, отримують грошову допомогу від держави, тому формально їх не можна віднести до відторгнутих від системи соціальної допомоги. Проте такі сім’ї часто відчувають гострі проблеми з придбанням медичних препаратів (63,3 відсотка), отриманням послуг з реабілітації (46,7 відсотка) і спеціального лікування в стаціонарних закладах (31,6 відсотка) (Таблиця 5.6). Однією з причин відторгнення від системи соціальної допомоги є недостатній рівень інформованості населення щодо програм соціальної допомоги. Загалом не обізнано з жодною програмою соціальної допомоги близько 8 відсотків населення. Обізнаність залежить від типу домогосподарства. Так, се-

5.5

ред домогосподарств з дітьми лише 3,4 відсотка не знають про жодну програму, а серед домогосподарств без дітей – 9,6 відсотка пов’язано з популярністю окремих видів допомоги на дітей останніми роками. Допомога сім’ям з дітьми. Обізнаність щодо існування основних видів допомоги на дітей досить висока – 77,6 відсотка домогосподарств знають хоча б про один з трьох видів допомоги (у зв’язку з вагітністю і пологами, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Рівень обізнаності серед домогосподарств з дітьми значно вищий порівняно з бездітними домогосподарствами (Рисунок 5.2). Майже 100-відсотковий рівень обізнаності серед сімей з дітьми до 3-х років пов’язаний із багаторазовим збільшенням з 2005 року допомоги на народження, що широко висвітлювалось у різних засобах масової інформації. Оскільки умови отримання цих видів допомоги досить прості, зрозуміло, що вони

Причини, через які потенційні користувачі не зверталися по допомогу, 2009 рік

Т А БЛ ИЦ Я

Частка домогосподарств, відсотки

Не маю потреби в допомозі або розмір допомоги є маленьким Не маю можливості для оформлення повного пакету документів Незручно, відчуваю дискомфорт через необхідність звертатися по допомогу Лише плануємо звернутися Інше У цілому

Кількість домогосподарств Кількість домогосподарств в в Україні обстеженні (за незваженими даними)

32,8

163 458

104

31,8

158 392

109

8,3

41 466

18,7 8,4 100,0

93 041 41 993 49 8350

54 26 324

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

5.6 Т А БЛ ИЦ Я

Товари та послуги, придбання яких викликає проблеми в одержувачів допомоги (людей з інвалідністю з дитинства та дітей з інвалідністю), 2009 рік (%) Вид товарів (послуг)

Медичні препарати Реабілітація в спеціалізованому санаторії Спеціалізоване лікування в стаціонарі Продукти харчування Здобуття освіти Працевлаштування Медичне обслуговування вдома Автомобіль Засоби реабілітації Послуги з догляду і підтримки вдома Спеціальне устаткування

Частка одержувачів допомоги, для яких є проблеми у придбанні конкретного товару або послуги

63,3 46,7 31,6 23,5 16,6 14,8 14,2 12,4 8,6 8,2 8,0

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 87

04.07.2011 17:42:25

викликають неабиякий інтерес серед потенційних одержувачів, якими є сім’ї з малолітніми дітьми. На обізнаність щодо різних видів допомоги на дітей не впливає тип поселення – вона приблизно однакова як у містах (78,3 відсотка), так і в селах (75,9 відсотка). Адресні види допомоги. Стосовно ступеня обізнаності домогосподарств щодо адресних видів допомоги, таких як допомога малозабезпеченим сім’ям і житлові субсидії, існують певні відмінності залежно від місця проживання. Найбільший рівень обізнаності хоча б про один вид допомоги спостерігається у сільській місцевості – 76,4 відсотка,

5.1

найменший – у великих містах – 67,3 відсотка (Таблиця 5.7). Водночас рівень матеріального добробуту практично не впливає на ступень обізнаності домогосподарств щодо допомоги по малозабезпеченості або субсидій. Тобто навіть серед злиденних (які безумовно потребують допомоги) майже 30 відсотків домогосподарств не знає про існування допомоги, на яку вони можуть претендувати. Відторгнення бездомних людей. Однією з найбільшпроблемних з погляду соціального відторгнення є група, яку складають бездомні. У 2007 році, за оцінками, в Україні налічувалось 800–900 тис. бездомних, у

Частка домогосподарств, які використовують право на допомогу, 2009 рік (%)

РИСУНОК

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

5.2 РИСУНОК

Обізнаність населення щодо допомоги на дітей за типами домогосподарств, 2008 рік (%)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

РОЗДІЛ 5. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ...

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 88

04.07.2011 17:42:25

тому числі 10–30 тис. – у Києві29. Понад 80 відсотків бездомних не отримують соціальної допомоги, оскільки часто не мають документів, що засвідчують особу. Особливо болісним це є для осіб пенсійного віку, позбавлених інших джерел існування: не мають документів 45 відсотків осіб 56–65 років і 33 відсотки осіб, старших 65 років30. І навіть ті, хто мають документи, часто не знають про свої права, не готові вистоювати черги та збирати відповідні довідки. Переважна частина бездомних мають суб’єктивне відчуття відторгнення (понад 80 відсотків респондентів виявили зацікавленість щодо повернення до нормального життя). Основними причинами бездомності є: сімейні проблеми (розлучення, конфлікти у сім’ї, сирітство); втрата житла через позбавлення волі; наркозалежність, алкоголізм; незаконні операції з житлом (продаж його для придбання житла меншої площі, продаж квартири (будинку) після втрати роботи, через заборгованість з оплати комунальних послуг, продаж житла для відкриття власної справи, з якою не склалось). Отже, відторгнення бездомних є комплексним відторгненням, тобто від усіх сфер суспільного життя: економічної, культурної, політичної, відторгнення за станом здоров’я і нарешті – від системи соціальної допомоги. Існуюча мережа допомоги бездомним людям, що складається з центрів (відділень) обліку бездомних громадян, будинків (центрів) нічного перебування, центрів (відділень) реінтеграції соціальних готелів (відділень), задовольняє потреби цієї категорії людей не більш як на 2–2,5 відсотка. У 2009 році отримали допомогу менше 18 тис. бездомних31. Відторгнення дітей вулиць. Діти вулиці – це діти, які живуть або працюють на вулиці. Деякі з цих дітей живуть зі своїми родинами (які також живуть на вулицях). Інші діти вулиці не живуть зі своїми родинами; багато з них живуть виключно на вулицях великого міста, не контактуючи з родиною взагалі. Вони сплять у покинутих будівлях, під мостами, у під’їздах або в громадських парках. 32 В Україні майже відсутні ефективні механізми ресоціалізації та залучення безпритульних дітей. Кількість та здатність охоплення існуючих державних структур є недостатніми для задоволення потреб дітей вулиці; розвиток неурядових організацій, які діють у цій сфері, ускладнюється з огляду на відсутність 29 30 31

5.9 ВСТАВКА

Бездомні про відсутність елементарних побутових зручностей і необхідної інформації

«Умови проживання важкі, тому що немає гарячої їжі, хочеться прийняти ванну, але доводиться задовольнятися холодною водою і сухою їжею» (Оксана, м. Сімферополь). «Чув, що є місця, де бездомних годують, де вони мають змогу помитися, підстригти волосся та нігті, отримати медичне обслуговування, але так і не зміг дізнатися, де це» (Енвер, м. Сімферополь). фінансування та відповідного державного врегулювання. Ситуацію можна покращити за умови збільшення державної підтримки неурядовим організаціям, розвитку мережі денних стаціонарних установ для перебування дітей вулиці та реалізації програм щодо забезпечення цих дітей повною загальною середньою освітою. Відповідно до існуючого стану, діти вулиці часто виявляються залежними від дорослих, які використовують їх як дешеву робочу силу, залучають до заняття проституцією та злочинної діяльності. Відторгнення українських трудових мігрантів. Україна є однією з найбільших країн – донорів робочої сили в Європі. У 2005–2008 роках за кордоном працювало 1,5 млн. жителів України, що становить 5,1 відсотка населення працездатного віку33. Основними країнами призначення українських працівників є Росія, Італія, Чехія, Польща, Угорщина, Іспанія та Португалія. Більшість українських працівників є відторгнутими від системи соціального захисту, оскільки перебувають за кордоном нелегально. Дозвіл на проживання та на

5.7 ТАБ Л И ЦЯ

Обізнаність населення щодо адресних видів допомоги, 2008 рік (%) Частка обізнаних у загальній чисельності домогосподарств відповідної групи

Тип населеного пункту: – велике місто – мале місто – сільська місцевість Рівень добробуту* – злиденні – бідні (включаючи злиденних) – небідні Усього

67,3 73,0 76,4 71,7 72,8 71,2 71,6

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України. * Бідність та злиденність визначені за відносним критерієм – 75 відсотків і 60 відсотків медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат (відповідно).

Фонд Рената Ахметова «Розвиток України». Соціальний портрет бездомних громадян. Центр перспективних соціальних досліджень. 2007. Звіт про збір інформації методом конкретних випадків (case study). Український інститут соціальних досліджень ім. Олександра Яременка. 2010. Міграційні процеси в Україні: сучасний стан і перспективи. За ред. Позняк О. В. 2008. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 89

04.07.2011 17:42:25

5.10 В С Т А В КА

Діти українських трудових мігрантів – наслідки відсутності контролю з боку батьків

Характерний злочин дітей трудових мігрантів – крадіжки, оскільки престижне споживання часто стає самоціллю, культом, нав’язливою ідеєю; другою за значенням причиною є звикання до алкоголю та наркотиків – спочатку діти витрачають «кишенькові» гроші, згодом їх вже не вистачає. В результаті частішають випадки, коли діти з благополучних сімей та сімей трудових мігрантів попри відсутність реальних матеріальних потреб скоюють злочини. роботу мають менше третини трудових мігрантів. Найбільше українських громадян, що мають офіційний дозвіл, працює у Чеській Республіці, Португалії та Іспанії, найбільша частка мігрантів без офіційного статусу – у Польщі та Італії. Лише 34,5 відсотка мають письмову угоду з роботодавцями, проте навіть з них 21,1 відсотка не мають права на будь-яке соціальне забезпечення згідно з контрактом. Лише у половині випадків у письмовій угоді було закріплено право на соціальне страхування, у 9,4 відсотка випадків – на щорічну відпустку, у 3,6 відсотка випадків – на оплату тимчасової непрацездатності. Найменш соціально захищені українські трудові мігранти у Росії. Середня тривалість робочого тижня українців за кордоном становить 52,6 годин (лише 12 відсотків працювали до 40 годин на тиждень). 14,0 відсотків працівників стикалися з ситуаціями, коли фактична робота відрізнялася від визначеної при наймі, 7,0 відсотків працівників без їх згоди переводили від одного роботодавця до іншого, 11,9 відсотка працювали у важких умовах, 9,6 відсотка повідомили про затримку або неповністю виплачену заробітну плату, 4,4 відсотка були змушені виконувати понаднормову неоплачувану роботу. Відторгнення дітей українських трудових мігрантів. Грошові перекази з-за кордону значно поліпшують доступ до товарів і послуг домогосподарств мігрантів, у тому числі дітей мігрантів, тим самим знижуючи їх вразливість до економічного відторгнення. Разом з тим, близько половини трудових мігрантів залишають вдома дітей віком 14 років і старше, близько третини – дітей 10–13 років. Від’їзд батьків зазвичай негативно впливає на емоційний розвиток дитини, соціальні відносини та успішність у школі, піддає дитину ризику соціального відторгнення. Часто мігранти працюють за кордоном роками, лише інколи повертаючись додому в нетривалу відпустку. Трудова міграція часто призводить до розпаду родин і появи такого типу родини з дітьми, де один

з батьків живе за кордоном без будь-яких контактів з родиною. У деяких випадках бабуся та дідусь піклуються про дітей трудових мігрантів. Аби продемонструвати свою любов, батьки-мігранти часто купують дітям дуже дорогі подарунки, забезпечують значними сумами «кишенькових» грошей, які діти витрачають на модні речі, зазвичай недоступні для своїх однолітків. Але відсутність батьківського контролю, наявність грошей, тиск з боку однолітків і нестача уваги часто призводить до поганої успішності в школі, незадовільної поведінки та в подальшому – їх конфліктів із законом. За відсутності нормативно-законодавчого забезпечення, що визначає межі соціальної роботи з дітьми трудових мігрантів, вона ведеться різними соціальними службами з власної ініціативи. Діти трудових мігрантів страждають без батьківської опіки, без допомоги дорослих; це може проявлятись у антисуспільній поведінці та в подальшому призвести до того, що діти можуть скоїти злочин, стати бездомними тощо, оскільки відсутній контроль з боку батьків, а потреби дітей різняться. У ряді випадків діти працівників-мігрантів та особи-доглядачі потребують інформаційної, правової та соціальної допомоги, зокрема в питаннях захисту майнових прав дітей. В окремих випадках вони потребують навіть тимчасової матеріальної підтримки, коли батьки тривалий час не надсилають грошей. Відторгнення людей літнього віку. Нині практично всі громадяни України пенсійного віку отримують пенсії. Мінімальна пенсія гарантується у розмірі, не нижчому за прожитковий мінімум. Співвідношення мінімальної пенсії з середньою у 2010 році становить 65 відсотків. Завдяки гарантованій виплаті пенсії вдалося викоренити абсолютну бідність серед пенсіонерів (якщо прожитковий мінімум вважати межею бідності). Проте для пенсіонерів існують ризики соціального відторгнення, пов’язані з нерівними можливостями зайнятості й умовами призначення пенсій. За даними Пенсійного фону України, середній розмір пенсії сільських пенсіонерів становить 78 відсотки відповідного показника в містах. Причиною цього є концентрація зайнятості сільських жителів переважно в аграрному секторі, де заробітна плата майже вдвічі нижча за середню. Понад 40 відсотків зайнятих селян працюють у неформальному секторі (переважно в особистому селянському господарстві). Це означає, що вони не платять пенсійних вне-

РОЗДІЛ 5. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ...

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 90

04.07.2011 17:42:25

сків і в майбутньому зможуть претендувати лише на соціальні пенсії (у розмірі гарантованої мінімальної виплати). Серед міських зайнятих у неформальному секторі працюють менше 10 відсотків. Унаслідок різного рівня охоплення пенсійним страхуванням і різниці в зарплатах різниця між розмірами пенсій міських і сільських жителів надалі збільшуватиметься. Існує також гендерна нерівність в умовах призначення пенсій. Для жінок встановлений нижчий пенсійний вік (55 років проти 60 для чоловіків). Хоча вважається, що це є пільгою для жінок, однак насправді нижчий пенсійний вік призводить до підвищення ризику бідності в разі виходу на пенсію. Через коротший період зайнятості середній розмір пенсій жінок становить лише 68,5 відсотка відповідного показника чоловіків. Згідно з даними Державного комітету статистики України, співвідношення у зарплатах жінок і чоловіків у 2010 році становить 77,2 відсотка. До того ж унаслідок підвищеної смертності чоловіків саме жінки становлять 2/3 загальної чисельності пенсіонерів, і багато з них живе самотньо. Таким чином, нижчий пенсійний вік зумовлює високий ризик соціального відторгнення жінок похилого віку. Більшість населення (69,6 відсотка) не вірить у здатність існуючої пенсійної системи задовольнити їх потреби. Ще більше (71,8 відсотка) не довіряє існуючій державній системі соціальної допомоги. Однак чи не головним проявом соціального відторгнення літніх осіб є їх ізольованість і неможливість задоволення потреб у спілкуванні, дозвіллі, участі в житті молодших поколінь і взаємодії з ними поза межами родини. Освічених осіб, які ще зберігають високу працездатність (55–65 років), витіснено з ринку праці. Вони не мають доступу до роботи, більш-менш адекватної їх кваліфікації. Недержавні форми соціальної підтримки. Для України є традиційною взаємодопомога на рівні сім’ї, причому старші покоління намагаються допомагати своїм дорослим дітям і матеріально, і морально, передусім щодо догляду за онуками. Це певною мірою протидіє їх соціальному відторгненню, сприяє відчуттю потрібності та корисності. Характерною є ситуація, коли літні батьки, які живуть у селі, допомагають своїм дітям, які живуть у місті, продуктами, вирощеними на присадибних ділянках. Більшість населення (65,6 відсотка) вважають, що батьки частіше допомагають дітям, і лише 14,0 відсотків вище оцінюють допомогу дітей. 33 33

Діяльність недержавних організацій із надання соціальних послуг не набула в Україні значного поширення. За оцінками, частка недержавного сектору в соціальному захисті не перевищує 10 відсотків. До того ж більшість населення не знайома з їх діяльністю: лише 12,8 відсотка знають, що в їх населеному пункті працюють неурядові громадські організації, які контролюються державою або муніципалітетом; на думку 47,6 відсотка таких організацій немає і 38,1 відсотка про це взагалі не знають.13,4 відсотка респондентів знають про роботу релігійних організацій, які допомагають бідним; 47,7 відсотка вважають, що таких організацій немає і 37,5 відсотка взагалі не чули про такі організації. Лише 5,3 відсотка населення знають про роботу неурядових громадських організацій, що співпрацюють з міжнародними фондами, 49,0 відсотків переконані у відсутності таких організацій, а 44,0 відсотка взагалі про це нічого не знають. Але навіть серед обізнаних щодо роботи недержавних організацій осіб лише 12,7 відсотка користувалися послугами неурядових громадських організацій, що контролюються державою або муніципалітетом, 8 відсотків – послугами релігійних організацій, 4,9 відсотка – послугами неурядових громадських організацій, які співпрацюють з міжнародними фондами.

5.3

Відторгнення від соціального середовища

За своєю природою, людина – соціальна істота і для неї є характерним прагнення спілкуватися з родичами, друзями, колегами по роботі. Відторгнення від такого спілкування може бути пов’язаним як з особистісними характеристиками людини (замкненість, некомунікабельність), так і з упередженим ставленням з боку інших людей через належність до певної групи (релігійної, етнічної, ВІЛ-інфікованих тощо). Українцям важливо відчувати пошану з боку свого оточення. Особливо цінною є пошана родичів, так вважає 96,7 відсотка респондентів, на другому місці – близькі друзі (88,9 відсотка), на третьому – сусіди (78,3 відсотка). Трохи нижче оцінили ставлення колег по роботі (73,1 відсотка) і керівників на роботі (66,5 відсотка). Найменше людей турбує ставлення до них шкільних вчителів: менше половини респондентів (47,7 відсотка) вважає важливою їх пошану34.

За даними Обстеження соціального відторгнення 2009 року . НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 91

04.07.2011 17:42:25

Згідно з даними Обстеження соціального відторгнення 2009 року, більшість респондентів (71,6 відсотка) відповіли, що мають близьких друзів, тобто людей, з якими вони відчувають себе легко, можуть говорити про особисті справи і до яких вони можуть звернутися за допомогою. Проте 26,7 відсотка сказали, що таких друзів у них немає. Це свідчить про те, що близько чверті населення у певній мірі відчувають відторгнення від спілкування з друзями. Слід зазначити, що серед близьких друзів опитаних часто зустрічаються люди з іншим матеріальним або соціальним статусом. У 21,5 відсотка опитаних серед близьких друзів є люди з інвалідністю; у 53,7 відсотка – люди, які набагато багатші за них; у 58,3 відсотка – набагато бідніші; у 19,5 – особи з науковим ступенем; у 33,6 відсотка – з іншою релігійною приналежністю; у 32,5 відсотка – з іншою етнічною належністю; у 16 відсотків – приїжджі з інших частин країни; у 8,7 відсотка – іммігранти з інших країн; у 61,3 відсотка – особи, які значно відрізняються за віком; у 10,9 відсотка – особи, які мають політичну владу. Такі категорії, як ВІЛ-інфіковані люди, люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією серед друзів зустрічаються менш ніж у 1 відсотка опитаних. Це пояснюється як невеликою часткою таких категорій осіб у суспільстві, так і упередженим ставленням до них. Найчастіше опитані проводять свій вільний час з родичами – 68,2 відсотка з них сказали, що роблять це практично щодня; з близькими друзями більшість респондентів (близько 55 відсотків) проводять вільний час кілька разів на місяць або навіть частіше. З сусідами та знайомими (у тому числі з колегами по роботі) вільний час проводять рідше – близько третини респондентів сказали, що роблять це рідко (Таблиця 5.8.). Коли у людей виникає потреба позичити гроші, найчастіше вони звертаються до ро-

5.8 ТА БЛ ИЦ Я

дичів (у 52,0 відсотка випадків) або до друзів (у 25,0 відсотків випадків). Стосовно думок про те, чи можна довіряти більшості людей, респонденти розділилися на дві близькі за обсягом групи: 47,5 відсотка відповіли позитивно і 40,2 відсотка – негативно. Відповіді на запитання «Кого Ви вважаєте найбільш небажаними сусідами?» дають інформацію про те, які групи в українському суспільстві можуть відчувати до себе упереджене ставлення. Так, найбільш небажаними сусідами люди вважають споживачів наркотиків (у 88 відсотків випадків), колишніх ув’язнених (65,4 відсотка) сексуальних меншин (61,6 відсотка). З споживачами наркотиків та колишніми ув’язненими більшість населення пов’язує криміногенну небезпеку, а щодо сексуальних меншин діє високий рівень упередженості з погляду суспільної моралі. ВІЛ-інфіковані посідають наступну позицію (38,2 відсотка). Решта груп отримали 12 відсотків і менше.

5.4

Відторгнення через недоступність засобів комунікації

Повсякденне життя сучасної людини неможливо уявити без спілкування, що передбачає не лише і не стільки безпосереднє спілкування при візуальному контакті, але і спілкування з людьми на відстані, зокрема з рідними, близькими та друзями, які живуть в інших населених пунктах. Величезна роль у забезпеченні людини каналами зв’язку належить телефонному зв’язку, листуванню з адресатом і транспортному сполученню, що дає можливість самій людині кудись дістатися. А віднедавна до життя українського суспільства увійшло ще одне джерело комунікативного зв’язку – Інтернет. Недоступність телефонного зв’язку. Менш витратним за часом засобом спілку-

Розподіл населення за проведенням вільного часу зі своїм соціальним середовищем (%)

Ніколи Рідко Кілька разів на місяць Кілька разів на тиждень Практично щодня Немає відповіді Усього

Сім’я / родичі

Сусіди

Близькі друзі

Знайомі, колеги

1,0

11,9

8,6

6,9

9,6 9,6 11,0 68,2 0,6 100,0

32,9 14,8 24,5 15,1 0,8 100,0

18,7 28,1 26,9 10,5 7,2 100,0

32,6 22,8 19,4 14,3 4,0 100,0

Джерело: Обстеження соціального відторгнення 2009 року.

РОЗДІЛ 5. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ...

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 92

04.07.2011 17:42:25

вання є телефонний зв’язок (стаціонарний або стільниковий). У 2007 році понад 78 відсотків домогосподарств мали доступ до телефонного зв’язку, серед них 68 відсотків мали в користуванні мобільні телефони. Це означає, що понад 20 відсотків домогосподарств досі не мають доступу до телефонного зв’язку і через це позбавлені необхідного спілкування. Майже половина позбавлених телефонного зв’язку проживає у сільській місцевості (Рисунок 5.3). Зважаючи на те, що загалом у сільській місцевості проживає 31відсоток населення країни, то рівень відторгнення від послуг телефонного зв’язку для сільських мешканців у 1,5 раза перевищує середній рівень по всьому населенню. Недоступність мережі Інтернет. Доступ до Інтернету мають 30 відсотків дорослого населення України (старше 18 років), або 11,4 млн. осіб. Основну групу користувачів становить молодь віком 18–29 (46,6 відсотка). Досить вагома част-

5.3 РИСУНОК

5.11 ВСТАВКА

Відсутність у суспільстві толерантності щодо колишніх в’язнів

«Психологічна допомога дуже потрібна колишнім ув’язненим, оскільки вони відчувають себе загубленими. В’язниця забирає волю до життя. Ти звикаєш їсти за розкладом і до того, що є дах над головою. Вийшовши на свободу, про яку ти так довго мріяв, перестаєш розуміти, що відбувається навколо. В’язниця віднімає відчуття небезпеки. Я знаю багато прикладів, коли люди, вийшовши, скоювали злочини, щоб повернутися назад. Адже для рецидивістів це дуже зручно. Зовсім дурне покарання. У нашій державі відсутня система залучення колишніх ув’язнених у життя суспільства. Роботу знайти неможливо. Та й хто зараз її дасть... Психологічна допомога необхідна, адже все змінюється. Як пристосуватися? Я навіть не впізнаю місто за цей час» (Валерій, м. Сімферополь). ка користувачів також спостерігається в групах 30–39 та 40–49 років (25,5 відсотка і 19,2 відсотка відповідно). Старша вікова група (від 50 років) характеризується низьким рівнем користування Інтернетом (8,7 відсотка). Відповідно, 70 відсотків населення України обмежено в задоволенні

Домогосподарства позбавлені телефонного зв’язку за розміром населеного пункту, 2007 рік (%)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

5.4 РИСУНОК

Ризик відторгнення через недоступність транспортного зв’язку, 2007 рік (% порівняно з середнім)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 93

04.07.2011 17:42:25

комунікативних потреб за допомогою мережі Інтернет34. Недоступність щоденного транспортного зв’язку з більш розвиненим населеним пунктом. В Україні за даними 2009 року 9 відсотків, або близько 1,7 млн. домогосподарств потерпали через незабезпеченість населеного пункту, в якому вони проживають, щоденним транспортним зв’язком з іншим населеним пунктом з більш розвиненою інфраструктурою. Насамперед, це стосується селян, рівень відторгнення яких у 2,6 раза перевищує середній. Домогосподарства, які відчувають позбавлення за цим критерієм, розподілилися таким чином: більше 82 відсотків – жителі сіл, 13 відсотків – жителі малих міст і решта, близько 5 відсотків, – жителі великих міст (Рисунок 5.4). Отже, найбільшою мірою відторгнутими від засобів комунікації є сільські мешканці. Зважаючи на їх меншу забезпеченість приватними автомобілями, доступність громадського транспорту є дуже важливою для підтримки їх залучення до багатьох сфер суспільного життя. Необхідність регулярного транспортного сполучення підсилюється відсутністю в багатьох селах лікарень, віддаленим розташуванням шкіл, дитячих садків та підприємств. Причинами транспортних проблем на селі є традиційно нижчий, ніж у місті рівень інфраструктури, нерозвинена мережа доріг з твердим покриттям, поганий стан доріг, застарілий автобусний парк, недостатня кількість автобусів на маршрутах. За даними Міністерства транспорту та зв’язку України, станом на початок 2010 року 113 населених пунктів в Україні не мали під’їзних доріг з твердим покриттям.

Висновки 13,7 відсотка домогосподарств України один із його членів з різних причин, а саме висока вартість медичних послуг, відсутність фахівців та медичних установ поблизу місця проживання. Основними групами населення, які мають обмежений доступ до системи медичного обслуговування, є люди з низькими доходами та сільські жителі. В той же час, майже чверть опитаних не вірить у здатність вітчизняної системи охорони здоров’я забезпечити їх відповідними послугами. За станом здоров’я найбільш відторгнутими відчувають себе люди з інвалідністю, хронічними захворюваннями, соціальними хворобами (ВІЛ/СНІД, туберкульоз). Основні перешкоди, що зумовлюють відторгнення осіб, які мають інвалідність, від повноцінного життя суспільства, пов’язані 34

з працевлаштуванням, значними обмеженнями в можливості заробляти собі на життя вільно обраною працею; недоступністю освіти й послуг охорони здоров’я; нерозвиненістю необхідної архітектурних об’єктів та споруд, доріг та транспорту; недоступністю інформаційного простору. Основною причиною соціального відторгнення ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД або туберкульоз, є страх здорових людей перед ризиком зараження у процесі спілкування з хворими. Упереджене ставлення до таких людей з боку суспільства зумовлює нерозуміння особливостей їх невідкладних проблем і потреб і, відповідно, породжує відторгнення та ізоляцію. Деякі люди навіть розглядають хворих як окрему соціально-небезпечну категорію. Навіть при загальному високому охопленні населення України системою соціального захисту спостерігається недостатній рівень соціальної захищеності бідного населення через малий розмір допомоги та недостатню інформованість про можливість отримати допомогу. Правила надання допомоги є також значним бар’єром залучення до системи соціальної допомоги. Кожне третє домогосподарство, яке не має права на державну допомогу, відчуває в ній потребу. Особливо це стосується багатодітних сімей (57,7 відсотка) та жителів сільської місцевості (39,7 відсотка). Найбільш відторгнутими від системи соціального захисту є трудові мігранти та бездомні громадяни. Відторгнення для перших є наслідком обмеженості можливості знайти роботу в Україні та необхідності пошуку роботи за її межами (тобто економічного відторгнення); для других – сукупним наслідком багатьох форм відторгнення: економічного, культурного, за станом здоров’я та нерідко – навіть самоізоляції від нормального соціального середовища. Найбільший ризик відторгнення від соціального середовища також мають споживачі наркотиків, колишні ув’язнені і сексуальні меншини. Саме щодо них люди проявляють найбільшу упередженість. Відторгнення від засобів комунікації найбільшою мірою відчувають сільські мешканці через недостатню розвиненість мереж зв’язку та транспорту. Понад 9 відсотків домогосподарств потерпають через незабезпеченість населеного пункту, в якому вони проживають, щоденним транспортним зв’язком з іншим населеним пунктом з більш розвиненою інфраструктурою.

Київський міжнародний інститут соціології.

РОЗДІЛ 5. ВІДТОРГНЕННЯ ВІД СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ...

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 94

04.07.2011 17:42:25

Багатовимірні аспекти соціального відторгнення в Україні

РОЗ Д ІЛ

Вимірювання соціального відторгнення переважно економічними показниками є найбільш поширеним у практиці досліджень і розробленні відповідних політичних рішень. Проте комплексне трактування і процесу, і його результату потребує включення до системи індикаторів таких показників, що віддзеркалюють інші, неекономічні аспекти соціального відторгнення. Отже, необхідним є впровадження комплексної моделі соціального відторгнення та адекватної комплексної системи індикаторів. Зокрема, поряд з економічними можливостями населення мають бути враховані доступність освіти, медичної допомоги, житлові умови, становище на ринку праці, можливості комунікації, доступність об’єктів соціальної інфраструктури, залучення у політичні та соціокультурні процеси. Інформаційною базою багатовимірної оцінки соціального відторгнення в Україні є такі джерела: • обстеження умов життя домогосподарств України (ОУЖД), здійснюване Державним комітетом статистики України на постійній основі; • окремий модуль щодо самооцінки доступності окремих товарів і послуг цього обстеження; • обстеження з питань економічної активності населення України. На підставі існуючої інформаційної бази сформовано перелік кількісних показників, який дозволяє виявити та оцінити окремі прояви соціального відторгнення в Україні: 1. Домогосподарство, де всі дорослі працездатного віку мають низький статус на ринку праці (безробітні, самозайняті або безоплатно працюючі члени домогосподарства); 2. Довготривалі безробітні (понад 12 місяців), за методологією МОП; 3. Бідні за відносним національним критерієм; 4. Домогосподарства, які не могли протягом року забезпечувати достатнє харчування (за самооцінкою); 5. Домогосподарства, які відчувають нестачу коштів для відвідування з

дарунками друзів або прийняття друзів у себе (за самооцінкою); 6. Домогосподарства, які відчувають нестачу коштів для родинного відпочинку не вдома, а також не з родичами в їх житлі (за самооцінкою); 7. Домогосподарства, які відчувають нестачу коштів для придбання квитків у кінотеатр (театр, концерт) 1–2 рази на рік (за самооцінкою); 8. Домогосподарства, в структурі доходів яких соціальна допомога і допомога родичів становить понад 33 відсотка; 9. Домогосподарства, які не мають доступу до освіти (через відсутність достатніх коштів для здобуття будьякої професійної освіти або відсутність поблизу житла дошкільних установ); 10. Домогосподарства, в яких жодна з дорослих осіб (віком 25 років і старше) не має професійної освіти; 11. Домогосподарства, які не мають доступу до медичної допомоги (відсутність поблизу житла медичної установи або аптеки, незабезпеченість населеного пункту своєчасними послугами швидкої медичної допомоги, неможливість упродовж року за необхідністю отримати медичну допомогу, придбати ліки); НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 95

04.07.2011 17:42:25

12. Домогосподарства, які відчувають нестачу коштів для оплати необхідних послуг невідкладної платної медичної допомоги (за самооцінкою); 13. Домогосподарства, які мають погані житлові умови (проживання в гуртожитках або комунальних квартирах, менше 7,5 кв. м. житлової площі на особу, відсутність туалету в будинку і відсутність коштів для його установки); 14. Домогосподарства, які не мають телефону (домашнього або мобільного); 15. Домогосподарства, які потерпають від незабезпеченості населеного пункту регулярним щоденним транспортним сполученням з іншим населеним пунктом з більш розвиненою інфраструктурою; 16. Домогосподарства, які потерпають від неможливості отримання допомоги соціальних працівників або соціальної допомоги; 17. Домогосподарства, які протягом року не отримували платних послуг культури. 18. Домогосподарства, які покладають відповідальність за свій добробут повністю або переважно на державу. Оскільки переважна частина цих ознак стосується не окремих осіб, а домогосподарств, в яких вони проживають, то й оцінка соціального відторгнення здійснюється саме на рівні домогосподарства (Додаток 3).

Лише у 8,5 відсотка домогосподарств не виявилося жодної ознаки соціального відторгнення. З іншого боку, немає жодного домогосподарства, в якому були б присутні всі 18 ознак, максимальна їх кількість становить 14–15, причому частка таких домогосподарств не перевищує однієї десятої відсотка. Аналіз розподілу домогосподарств за кількістю накопичених ознак соціального відторгнення дає змогу встановити межу, за якою соціальне відторгнення починає яскраво проявлятися, на рівні 5-ти ознак. Це є межою гострого відторгнення. Другий ступінь відторгнення – критичний – відповідає наявності 7-ми ознак. Побудова багатовимірної оцінки соціального відторгнення передбачає також визначення найуразливіших типів домогосподарств та розрахунки простих і часткових ризиків. Попередніми дослідженнями доведено, що характеристики рівня життя, за якими обчислюються показники монетарної бідності, найбільшою мірою визначають наявність або відсутність ознак соціального відторгнення. Це стало підґрунтям висновку про подібність складу бідних і відторгнутих домогосподарств, тобто підтвердження гіпотези про максимальний ризик відторгнення домогосподарств з дітьми, домогосподарств з особами похилого віку і домогосподарств з подвійним демоекономічним навантаженням (тобто з дітьми та літніми людьми одночасно).

РОЗДІЛ 6. БАГАТОВИМІРНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ВІДТОРГНЕННЯ В УКРАЇНІ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 96

04.07.2011 17:42:25

6.1

Оцінки гострого соціального відторгнення

У стані гострого соціального відторгнення знаходяться 37,7 відсотка домогосподарств України, які розрізняються за своїм демографічним складом, статусом на ринку праці, освітою, місцем проживання. Серед демографічних чинників гострого відторгнення найважливішими є наявність непрацездатних осіб – дітей і людей похилого віку. Ризики гострого соціального відторгнення є значно вищим в домогосподарствах з особами похилого віку. Так, наявність хоча б одного пенсіонера підвищує його на 15,5 відсотка, а відсутність осіб працездатного віку – на 42,2 відсотка. Мінімальна пенсійна виплата в країні дорівнює прожитковому мінімуму, тому це є свідченням того, що українські пенсіонери потерпають від немонетарних проявів відторгнення. Отже, забезпечення потреб старших поколінь головним чином шляхом підвищення розміру пенсій і надання пільг щодо оплати житлово-комунальних послуг не гарантує їх належної (рівної з працездатними поколіннями) участі в суспільному житті. Оскільки частка сімей з пенсіонерами перевищує половину тих домогосподарств, які потерпають від гострого соціального відторгнення, коригування політики щодо пенсіонерів має розглядатися як необхідна (але, безперечно, не достатня) передумова побудови для суспільства для всіх. Надзвичайно високий ризик (у 2,2 раза вищі порівняно із середніми показниками та в 2,5 раза вищий, ніж у родинах, які

6.1

Методика формування масиву даних

ВСТАВКА

Єдиним джерелом отримання даних про значну частину відібраних показників є окремий модуль ОУЖД щодо самооцінки доступності окремих товарів і послуг, який складається раз на два роки. Відповідно, всі розрахунки здійснено за даними 2007–2008 років з коригуванням даних 2008 року за структурою витрат домогосподарств у 2007 році. Джерелом даних про хронічне безробіття (за методологією МОП) слугувало обстеження з питань економічної активності населення України. З використанням відповідних статистичних процедур цей показник був приєднаний до основного масиву даних. Таким чином, в одному масиві інтегровано дані про наявність або відсутність у домогосподарствах 18-ти відібраних ознак соціального відторгнення. Надалі ці ознаки підсумовано по кожному домогосподарству, на підставі чого побудовано рейтинг домогосподарств України за кількістю ознак відторгнення – від домогосподарств, в яких немає жодної ознаки, до тих, які мають 15 ознак (максимальну їх кількість). складаються виключно з осіб працездатного віку) характерний для багатодітних сімей із пенсіонерами. Проте, частка таких домогосподарств у складі тих, які страждають від гострого соціального відторгнення, становить лише 2,1 відсотка (усіх багатодітних родин – 2,8 відсотка), і це дає змогу здійснювати точкові (майже індивідуальні) зусилля щодо залучення таких родин до суспільного буття. Взагалі доволі високий ризик гострого відторгнення сімей із дітьми є наслідком, по-перше, низького рівня оплати праці (двоє працюючих батьків не можуть убезпечити від бідності родину з 1–2-ма дітьми), а по-друге, відсутності у більшості випадків реальних можливостей працювати матері 2–3-х дітей. Не менш вагомими чинниками гострого соціального відторгнення є наявність у родині безробітних і низький рівень осві-

Кумулятивна частка домогосподарств із кількістю ознак відторгнення

РИСУНОК

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 97

04.07.2011 17:42:25

6.1 ТА БЛ ИЦ Я

Ризики гострого соціального відторгнення домогосподарств різного демографічного складу, 2007 рік (% порівняно з середнім) У тому числі Усього

Без пенсіонерів Є хоча б один пенсіонер, але чисельність пенсіонерів менше чисельності дорослих осіб Усі пенсіонери Разом

без дітей

із 1–2-ма дітьми із 3-ма і більше дітьми

85,5 101,0

75,1 98,5

90,6 100,9

166,9 219,9

127,7 100,0

127,7 102,3

– 92,8

– 186,7

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

6.2 ТА БЛ ИЦ Я

Домогосподарства з ознаками гострого соціального відторгнення за кількістю дітей і пенсіонерів, 2007 рік (%) Усього

Без пенсіонерів Є хоча б один пенсіонер, але чисельність пенсіонерів менше чисельності дорослих осіб Всі пенсіонери Разом

У тому числі без дітей

із 1–2-ма дітьми із 3-ма і більше дітьми

45,7 19,5

17,8 11,2

25,8 7,8

2,1 0,5

34,7 100,0

34,7 63,8

0,0 33,6

0,0 2,6

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

6.3 ТА БЛ ИЦ Я

Ризики гострого соціального відторгнення домогосподарств за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (% порівняно з середнім) У тому числі Усього

Особи з вищою освітою відсутні Є хоча б одна особа з вищою освітою* Усі дорослі мають вищу освіту Разом

безробітні відсутні

є хоч би один безробітний*

усі дорослі безробітні

115,5 40,2 33,2 91,6

156,7 77,6 54,5 139,4

197,4 – – 197,4

123,9 45,2 33,7 100,0

*Чисельність безробітних (або осіб з вищою освітою) менше чисельності дорослих членів домогосподарства. Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

6.4 ТА БЛ ИЦ Я

Домогосподарства з ознаками гострого соціального відторгнення за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (%) У тому числі Усього

Особи з вищою освітою відсутні Є хоча б одна особа з вищою освітою* Усі дорослі мають вищу освіту Разом

безробітні відсутні

є хоч би один безробітний*

усі дорослі безробітні

68,2 6,4 3,4 78,0

15,6 1,9 0,1 17,6

4,4 0,0 0,0 4,4

88,2 8,3 3,5 100,0

* Чисельність безробітних (або осіб з вищою освітою) менше чисельності дорослих членів домогосподарства. Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

РОЗДІЛ 6. БАГАТОВИМІРНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ВІДТОРГНЕННЯ В УКРАЇНІ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 98

04.07.2011 17:42:25

ти, що, власне, доволі чітко відображає статус дорослих на ринку праці. Найбільш значущим фактором соціального залучення в сучасній Україні є вища освіта. Так, наявність вищої освіти хоча б у одного дорослого знижує ризик гострого відторгнення в 2,7 раза (порівняно з середнім – більш, ніж удвічі), а наявність вищої освіти у всіх дорослих – в 3,7 раза порівняно з домогосподарствами, де ніхто не має вищої освіти (порівняно з середнім – втричі). І дійсно, лише 11,8 відсотків домогосподарств, які потерпають від гострого соціального відторгнення, мають у своєму складі осіб з вищою освітою. Натомість 88,2 відсотка таких домогосподарств освічених людей не мають. Безробіття, навпаки, спричиняє гостре багатоаспектне відторгнення – наявність хоча б одного безробітного – на 52,2 відсотка, а безробіття всіх дорослих – в 2,2 раза збільшує ризик порівняно із домогосподарствами без безробітних і на 39,4 і 97,4 відсотка відповідно порівняно з середнім. З огляду на те, що 17,6 відсотка домогосподарств, які потерпають від 5-ти та більше ознак відторгнення, мають у своєму складі хоча б одного безробітного, політика соціального залучення має концентруватися на освіті, перекваліфікації та працевлаштуванні. Істотна диференціація умов життя залежно від розміру і типу населеного пункту визначає й відповідні розбіжності у ступенях соціального відторгнення. Так,

6.5 Т А БЛ ИЦ Я

найбільш уразливими є сільські мешканці (ризик відторгнення в 2,5 раза перевищує такий у великих містах і на 65,0 відсотків – середній), а їх представництво у складі відторгнутих сягає 48,3 відсотка. Закономірно більша доступність усіх соціальнокультурних послуг, більша розвиненість і ємність ринків праці та вищі доходи спричиняють і значно вищу участь мешканців великих міст у суспільному житті. Хоча можливо є нереалістичним забезпечити вирівнювання умов життя сільського та міського населення у короткостроковому періоді, проте існує нагальна потреба у проведенні реформ систем охорони здоров’я, освіти та соціального захисту, що сприятимуть ширшому доступу насе-

6.2 РИСУНОК

Структура домогосподарств із гострим соціальним відторгненням, за типом населеного пункту, 2007 рік (%)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

Ризики гострого соціального відторгнення за типом населеного пункту, 2007 рік (% порівняно з середнім) Ризик гострого соціального відторгнення

Велике місто Мале місто Сільська місцевість

63,3 94,3 155,6

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

6.6 Т А БЛ ИЦ Я

Домогосподарства з ознаками критичного соціального відторгнення за кількістю дітей і пенсіонерів, 2007 рік (%) Усього

У тому числі без дітей

із 1–2-ма дітьми

із 3-ма і більше дітьми

47,4 21,2

18,1 11,4

26,2 8,8

3,1 1,0

31,4 100,0

31,4 60,8

0,0 35,0

0,0 4,1

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 99

04.07.2011 17:42:25

лення, передусім сільського, до базових соціальних послуг.

6.2

Оцінки критичного соціального відторгнення

Частка домогосподарств, які знаходяться в стані критичного соціального відторгнення (мають 7 і більше ознак), становить 16,9 відсотка. За своїм демографічним профілем ця категорія майже не відрізняється від тих, які потерпають від гострого відторгнення: дещо більшою є частка сімей з неповнолітніми дітьми та дещо меншою – частка сімей, які складаються виключно з пенсіонерів. Однак ризики потрапити до стану критичного відторгнення не збігаються з обчисленими за межею 5-ти ознак. Зокрема, майже наполовину є вищим ризик критичного відторгнення багатодітних родин, який у 2,7 раза перевищує середній по країні та в 2,8 раза – ризик бездітних сімей. Ще більше відрізняються ризики, що враховують безробіття і рівень освіти. Так, наявність в родині хоча б одного безробітного зумовлює в 1,7 раза вищий за середній ризик критичного безробіття, а порівняно з родинами без безробітних – майже

6.7 ТА БЛ ИЦ Я

удвічі вищий. Наявність хоча б одного безробітного визначає досить високу імовірність переходу гострого відторгнення у критичне – 18,4 відсотка. Ще гіршим є становище домогосподарств із так званим «родинним» безробіттям, поширеним у невеликих містах з монофункціональними економічними комплексами. Ризик їх критичного відторгнення в 2,7 раза перевищує середній і в 3,2 раза – ризик сімей без безробітних (і на 28,0 відсотків перевищує ризик гострого відторгнення таких сімей). Імовірність переходу гострого безробіття в критичне становить 16,9 відсотка. Таким чином, наявність одного чи більше безробітних є дуже вагомим чинником відторгнення домогосподарства в найбільш гострих формах. Ураховуючи, що майже чверть домогосподарств з 7-ма та більше ознаками відторгнення становлять сім’ї з безробітними, активізація політики зайнятості має відігравати надзвичайно важливу роль у соціальному залученні та соціальній інтеграції українського суспільства. Наявність вищої освіти практично убезпечує від соціального відторгнення, головним чином, завдяки високій конкурентоздатності на ринку праці, що відби-

Ризики критичного соціального відторгнення домогосподарств з різним демографічним складом, 2007 рік (% порівняно з середнім) У тому числі Усього

без дітей

із 1-2 дітьми

із 3-ма та більше дітьми

88,7 109,4

76,1 100,1

92,2 113,4

246,2 413,5

115,5 100,0

115,5 97,7

96,8

273,5

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

6.8 ТА БЛ ИЦ Я

Ризики критичного соціального відторгнення домогосподарств за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (% порівняно з середнім) Усього

Особи з вищою освітою відсутні Є хоча б одна особа з вищою освітою* Усі дорослі мають вищу освіту Разом

129,5 31,9 18,7 100,0

У тому числі безробітні відсутні

є хоча би один безробітний*

усі дорослі безробітні

113,1 27,3 18,4 85,7

193,9 61,8 30,3 165,1

273,4 – – 273,4

* Чисельність безробітних (або осіб з вищою освітою) менше чисельності дорослих членів домогосподарства Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

100

РОЗДІЛ 6. БАГАТОВИМІРНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ВІДТОРГНЕННЯ В УКРАЇНІ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 100

04.07.2011 17:42:25

вається у значно вищих за середні рівнях зайнятості та доходів, високому соціальному статусі й упевненості у майбутньому. Навіть якщо з різних причин особа з вищою освітою працює не за спеціальністю, набутою у вищому навчальному закладі, рівень адаптації до професійних вимог забезпечує належні преференції на ринку праці. Достатньо зазначити, що ризик критичного соціального відторгнення домогосподарств, які мають у своєму складі хоча б одну особу з вищою освітою, втричі нижчий за середній (якщо всі дорослі мають вищу освіту – в 5,3 раза) і в 4 рази (відповідно у 6,9 раза) нижчий за відповідний ризик для сімей без осіб з вищою освітою. Критичне відторгнення значно більше поширене у сільській місцевості, особливо порівняно з великими містами: ризик, розрахований для селян, перевищує такий для жителів великих міст втричі (середній – на 67 відсотків). Водночас варто підкреслити, що ризик критичного відторгнення лише на 7 відсотків вищий за ризик гострого відторгнення сільського населення. Проте 52 відсоток домогосподарств, які потерпають від 7-ма та більше ознак відторгнення, – це сільські мешканці. І в цьому контексті першочерговим є завдання забезпечення селянам належного доступу до медичних, освітніх, комунікаційних, транспортних послуг, поширення в сільських житлових будинках сучасних зручностей.

6.9 Т А БЛ ИЦ Я

Висновки Багатовимірна оцінка соціального відторгнення дає змогу визначити найбільш уразливі верстви населення, які вочевидь не можуть самостійно долучитися до суспільного життя і потребують допомоги та від держави, і від місцевої громади, і від різноманітних суспільних структур. Визначено дві межі ступеня такої вразливості – наявність 5-ти та більше ознак відторгнення серед характеристик рівня, умов та способу життя домогосподарств (гостре відторгнення) і 7-ми та більше ознак (критичне відторгнення). Загалом в Україні у стані гострого соціального від-

6.3 РИСУНОК

Структура домогосподарств із критичним соціальним відторгненням, за типом населеного пункту, 2007 рік (%)

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

Домогосподарства з ознаками критичного соціального відторгнення за наявністю осіб з вищою освітою та безробітних, 2007 рік (%) Усього

Особи з вищою освітою відсутні Є хоча б одна особа з вищою освітою* Усі дорослі мають вищу освіту Разом

92,1 5,8 2,0 100,0

У тому числі безробітні відсутні

66,7 4,3 1,9 72,9

є хоча б один безробітний* усі дорослі безробітні

19,3 1,5 0,1 20,9

6,1 0 0 6,1

6.10 ТА БЛ ИЦ Я

Ризики критичного соціального відторгнення за типом населеного пункту, 2007 рік (% порівняно з середнім) Ризик критичного соціального відторгнення

Велике місто Мале місто Сільська місцевість

54,1 96,2 167,0

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 101

101

04.07.2011 17:42:26

торгнення перебуває 37,7 відсотка всіх домогосподарств, а в стані критичного – 16,9 відсотка. Типове домогосподарство, яке страждає від гострих та критичних проявів соціального відторгнення (має 5 або 7 ознак відторгнення), проживає в сільській міс-

102

цевості, складається з осіб працездатного віку і одним або двома дітьми. Всі дорослі члени домогосподарства мають, як правило, повну середню освіту, працюють за наймом або є безробітними. У більшості випадків їх рівень життя є нижчим за межу монетарної бідності.

РОЗДІЛ 6. БАГАТОВИМІРНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ВІДТОРГНЕННЯ В УКРАЇНІ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 102

04.07.2011 17:42:26

Висновки та рекомендації щодо політики соціального залучення всіх верств населення

РОЗ Д ІЛ Політика соціального залучення має розроблятися на підставі об’єктивного аналізу причин та наслідків соціального відторгнення. Відповідно, пріоритети політики слід визначати на основі ретельного аналізу гостроти й поширеності проявів відторгнення, а заходи – впроваджувати згідно з розробленим планом із відповідним державним фінансуванням. За результатами багатовимірної оцінки ступеня та масштабів соціального відторгнення в Україні, в критичному положенні, що межує з маргіналізацією, знаходяться 16,9 відсотка українських домогосподарств, більше половини з яких мешкають у сільській місцевості. Типове домогосподарство, що потерпає від гострих та критичних проявів соціального відторгнення, проживає в сільській місцевості, складається з осіб працездатного віку з одним або двома дітьми. Усі дорослі члени домогосподарства мають, як правило, повну середню освіту, працюють за наймом або є безробітними. У більшості випадків їх рівень життя є нижчим за межу монетарної бідності. Багатовимірна оцінка соціального відторгнення дає змогу визначити найбільш уразливі верстви населення, які не можуть самостійно долучитись до суспільного життя та потребують допомоги від держави, місцевої громади, різноманітних суспільних структур. Часто соціально відторгнуті групи потерпають від порушення своїх прав. Наприклад, особи старшого віку через брак коштів не можуть купувати необхідні ліки й отримувати якісну медичну допомогу, а молодь так само через брак коштів потерпає від неможливості продовжувати навчання. Соціальне відторгнення не є статичним явищем. Для кожної людина існує ризик опинитися поза межами суспільства. Вразливі групи населення дійсно значною мірою представлені серед тих, хто вважається відторгнутими; але не всі особи в цих групах є відторгнутими, водночас не всі відторгнуті особи належать до таких груп. Чинники соціального відторгнення пов’язані між собою та підсилюють один одного. Відторгнення в одній сфері може викликати відторгнення і в іншій сфері. Тому потрібно впроваджувати усесторонні, узгодженні між собою заходи, які б належним чином враховували всю складність та динамічну природу соціального відторгнення. Відповідно, політика залучення має передбачати: • заходи для прискорення економічних та політичних реформ, метою яких є

комплексне оздоровлення соціальноекономічної ситуації на засадах сталого розвитку, забезпечення всім верствам населення доступу до базових соціальних послуг, економічних ресурсів тощо; • точкові заходи, орієнтовані на подолання бар’єрів, що перешкоджають залученню окремих верств населення до суспільного життя. Існує нагальна необхідність прийняття основоположного нормативного документа у сфері соціального відторгнення, яким буде закріплене юридичне визначення категорій «соціальне залучення» та «соціальне відторгнення» з урахуванням міжнародних стандартів і національних особливостей, встановлено чітку координацію та субординацію між відповідними нормативно-законодавчими актами й визначено пріоритетні напрями активної політики соціального залучення. На додаток до політики та комплексу конкретних заходів спрямованих на соціальне залучення, важливим є створення толерантного середовища в українському суспільстві, що забезпечить визнання багатовимірності сучасного соціуму. Існує необхідність у проведенні інформаційнопропагандистських кампаній і перегляді навчальних програм, орієнтованих на те, щоб виховувати саме у дітей та молоді бажання і готовність взаємодіяти з представниками окремих груп незалежно від їх національності, релігійної належності, світогляду, типів мислення та поведінки. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 103

103

04.07.2011 17:42:26

7.1

Подолання відторгнення від політичного життя

Принциповим завданням, від успішності виконання якого залежить успіх усієї політики залучення, є підвищення рівня довіри населення до усіх політичних інститутів. Саме це є наріжним каменем формування дієвої комплексної системи соціального залучення. У більшості населення домінують вкрай песимістичні настрої щодо політичних процесів у країні. Схвалене законодавство часто може залишитися добрим наміром, не підтриманим конкретними кроками щодо його впровадження та звітування. Традиції співпраці влади з населенням недостатньо розвинуті. У зв’язку з цим доцільним є: • приведення у відповідність реальних правових відносин і нормативноправового поля; • налагодження практики систематичного роз’яснення населенню намірів влади з чітким і чесним висвітленням очікуваних результатів та можливих ризиків; • забезпечення зв’язку між основними урядовими реформами та позицією населення шляхом обов’язкового проведення публічних консультацій. У цілому населення України не вірить у свою можливість впливати на політичні рішення, що спричиняє низький рівень участі населення у політичному житті. Такі тенденції спостерігаються як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях, включаючи навіть рівень місцевих громад. Зазначене є наслідком відсутності розвиненого громадянського суспільства з одного боку і вкрай низького рівня правової культури населення – з іншого. У поєднанні з корупцією, це створює дійсно непереборні перешкоди для більшості населення у частині впливу на владні рішення та здійснення контролю за їх виконанням. З метою сприяння участі громадськості в процесі прийняття рішень та заохочення до більш активного залучення у суспільне життя видається необхідним: • проведення роз’яснювальної роботи щодо можливостей населення бути залученими та контролювати діяльність влади; • поширення серед населення правових знань і правил поведінки у житті суспільства; • спрощення механізму реєстрації інститутів громадянського суспільства. Залучення усіх верств населення до політичного життя передбачає активізацію політичної поведінки тих громад, які сьо-

104

годні з різних причин не реалізують свої політичні права. Передусім йдеться про право голосу на референдумах і виборах органів влади. В сучасній Україні електоральна активність є дуже диференційованою за віком, місцем проживання, рівнем освіти і навіть за статтю. Відповідно до офіційних даних, електоральна активність старших людей є найбільш високою. Активність молодих людей є нижчою; а активність чоловіків вища, ніж жінок. В етнічному плані, українці є найбільш електорально активними, ніж росіяни або інші групи. Відповідно, необхідно сприяти підвищенню електоральної активності молоді, жінок і етнічних меншин. Украй низьке представництво жінок на вищих щаблях законодавчої та виконавчої влади є результатом упередженого ставлення як широких верств населення, так і державних службовців високого рівня. На додаток до заходів, спрямованих на подолання цих упереджень, необхідно впроваджувати і конкретні дії щодо наближення до ґендерного паритету в представницьких органах влади та на вищих щаблях державного управління. Окремою проблемою політичного життя України є залучення іммігрантів в український соціум. Нехтування цією проблемою є деструктивним чинником політичного простору в цілому. Тому необхідно здійснювати дії, спрямовані на максимальну легалізацію іммігрантів, підтримку їх легалізації, а також забезпечення їх доступу до якісних медичних та освітніх послуг.

7.2

Подолання відторгнення від культурного життя та освіти

Державна політика у сфері культури не має обмежуватись опікуванням закладами культури, освіти та мистецтва, що перебувають у державній та комунальній власності. Ця політика має стосуватися всього різноманіття форм, напрямів, жанрів культурно-мистецької, культурнодозвільної діяльності як у комерційному, так і в неприбутковому секторах. Вона також має поширюватися на сучасні культурні індустрії та електронні засоби інформації. Слід подолати дефіцит правових, інституційних, фінансових, адміністративних та інших інструментів ефективного регулювання відносин у сфері культури аби забезпечити їх динамічний розвиток відповідно до національних інтересів України та інтересів її громадян. Для цього важливим є:

РОЗДІЛ 7. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАЛУЧЕННЯ ВСІХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 104

04.07.2011 17:42:26

• формування оптимальних умов для збереження та розвитку усіх національних мов, культур, віросповідань, традицій, а також охорони історичних пам’яток, передусім тих, яким загрожує зникнення; • забезпечення всебічного розвитку та функціонування державної української мови та посилення її ролі як чинника соціального залучення громадян і груп громадян різної національності та консолідації української нації; • забезпечення відповідного використання російської мови та мов інших етнічних меншин в системі освіти, а також їх вільне володіння носіями мов; • розроблення та реалізація державних програм захисту та розвитку національних культур; • сприяння науковим дослідженням історичної спадщини та культурної самобутності різних соціальних груп; • створення електронних баз даних про національні культурні здобутки, традиції, мистецькі, музичні, пісенні, архітектурні та інші історичні пам’ятки; забезпечення, відповідно до законодавства, вільного доступу до цих баз даних, а також сприяння випуску на їх основі довідково-інформаційної продукції в електронному, друкованому чи іншому вигляді; • заохочення міжкультурного діалогу та просвітництва, поширення через систему освіти, засоби масової інформації, а також інші комунікативні ресурси знань про історію, культуру, релігію і традиції усіх культурно самобутніх груп населення України для їх взаємопізнання і сприяння порозумінню; • формування в суспільстві атмосфери толерантності, поваги до цінностей, співпраці осіб та груп, що відрізняються етнічною, культурною, мовною та релігійною своєрідністю; • примноження духовних цінностей української поліетнічної нації на основі здобутків мистецтва, літератури та культури усіх національно самобутніх груп громадян України; • створення умов для подолання негативних стереотипів та міфів щодо національно самобутніх груп населення України та осіб, які належать до цих груп, зокрема шляхом поширення інформації про позитивний досвід їх політичної, культурної та іншої взаємодії в давній і новітній історії України; • розвиток досліджень з питань культурного відторгнення; удосконалення ста-

тистики та проведення відповідних цільових досліджень; • посилення громадського контролю за виконанням міжнародних зобов’язань і задекларованих принципів рівності прав та можливостей громадян України у сфері культури, формування відповідної державної звітності, відторгнення та політики подолання й відвернення таких ситуацій. Подолання відторгнення від сфери освіти потребує забезпечення рівного доступу населення до якісних освітніх послуг для підвищення подальшої конкурентоспроможності на ринку праці. Основними чинниками відторгнення є недостатній рівень матеріально-технічного і кадрового забезпечення навчальних закладів, неефективність їх мережі та непристосованість (фізична та методолгічна) для осіб з особливими потребами. Слід зменшити регіональні та міжселищні відмінності у забезпеченні якісної освіти. До того ж необхідно розв’язати комплекс завдань правового, організаційного, економічного і науково-педагогічного характеру для забезпечення рівного доступу всіх верств населення до якісних освітніх послуг. Для цього передусім необхідно: • оптимізувати мережу навчальних закладів на усіх рівнях з урахуванням демографічних реалій та необхідності підвищення якості освітніх послуг; • забезпечити оснащення усіх навчальних закладів сучасними навчальними комп’ютерними комплексами з підключенням до мережі Інтернет; • розробити навчальні програми вирівнювання та механізми залучення до навчання дітей та молоді, які з різних причин «випали» з системи освіти; • розробити та забезпечити здійснення комплексу заходів щодо інтегрованої соціалізації вихованців інтернатних закладів; • розробити систему цільової підготовки педагогічних кадрів для шкільних та дошкільних навчальних закладів сільської місцевості, малих та монофункціональних міст; • упровадити інклюзивне навчання дітей та молоді з особливими потребами; • посилити відповідальність сім’ї та органів місцевого самоврядування за порушення прав дитини щодо обов’язковості отримання повної загальної середньої освіти; • удосконалити первинну професійну орієнтацію та професійну підготовку у старших класах загальноосвітньої школи. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 105

105

04.07.2011 17:42:26

7.3

Подолання відторгнення від економічного життя

Подолання соціального відторгнення за статусом на ринку праці. Зайнятість належить до основних видів участі людини в суспільному житті та створює передумови для соціального залучення практично у всіх інших сферах. Важливість політики зайнятості у цьому напрямі відображена в директивах ЄС, зокрема Директива № 17 ставить за мету досягнення повної зайнятості, високої якості та продуктивності праці, соціальної згуртованості та залучення. Ця мета передбачає, насамперед, збільшення пропозиції робочої сили, залучення та підтримку якомога більшої кількості людей у сфері зайнятості. Заходи політики мають формуватися з урахуванням потреб найбільш уразливих з позиції ризику відторгнення від ринку праці соціально-демографічних груп населення: молоді, жінок та людей старшого віку. Для підвищення якості та продуктивності робочої сили, працевлаштування випускників навчальних закладів важливим є забезпечення відповідності освіти та кваліфікації потребам ринку праці, зменшення розривів між різними сегментами ринку праці, удосконалення механізмів оплати праці й оподаткування, модернізація системи соціального захисту. Європейський вибір України, що якнайкраще відповідає національним інтересам соціальної згуртованості й залучення, потребує впровадження вищезазначених принципів політики у сфері ринку праці та зайнятості. Безпосередніми завданнями політики є мотивація економічної активності населення, подолання безробіття та створення умов для гідної праці. Заходи політики мають включати: • створення нових робочих місць, зокрема шляхом сприяння розвитку соціального підприємництва, тобто приватних або самоврядних організацій, що виробляють товари, надають послуги (в тому числі на безоплатній основі) для потреб місцевої громади; • удосконалення чинної законодавчонормативної бази з метою усунення норм, що створюють підґрунтя для дискримінації у доступі до роботи або за статусом зайнятості; • посилення громадського контролю за виконанням трудового та соціального законодавства; • реструктуризацію зайнятості в бік збільшення ролі високотехнологічних виробництв та наукоємних послуг, покращання умов праці;

106

• модернізацію системи послуг підтримки ринку праці, розширення доступу до інформаційних ресурсів і комунікацій щодо кон’юнктури ринку праці; • розвиток усіх форм мобільності населення, включаючи маятникову міграцію та професійну перепідготовку; • сприяння поєднанню родинних і трудових обов’язків та дотриманню принципів просімейної політики серед підприємців; • забезпечення реальної гендерної рівності в трудових правах, зокрема розширення можливостей реалізації трудового потенціалу жінок через підвищення пенсійного віку до рівня, встановленого для чоловіків; забезпечення гендерного паритету на вищих державних посадах і у виборних списках; проведення пропаганди принципів рівності трудових і соціальних прав жінок та чоловіків; упровадження адміністративної відповідальності за гендерну дискримінацію; • розширення можливостей вибору робочих місць для селян і мешканців малих міст, включаючи розвиток місцевої соціальної сфери, сприяння маятниковим міграціям, «перенесення» робочих місць з великих міст. Подолання соціального відторгнення через низькі доходи. Бідність та соціальне відторгнення за доходами в Україні спричинені низкою проблем, серед яких передусім слід зазначити низький рівень заробітної плати та неефективну систему перерозподілу доходів. Беручи це до уваги, метою політики в цьому напрямі мають бути не тільки викорінення абсолютної бідності, а і зменшення нерівності та відносної бідності населення. Заходи політики мають охоплювати: • узгодження відтворювальної та стимулюючої функцій усіх видів соціальних трансфертів, зокрема забезпечення мінімального розміру допомоги по безробіттю для застрахованих осіб у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; • регулярну актуалізацію нормативів, на базі яких визначаються мінімальні державні соціальні гарантії та стандарти, їх індексацію з урахуванням фактичної інфляції; • перехід від адміністративного примусу до економічного стимулювання роботодавців у частині прийому на роботу неконкурентоспроможних осіб, зокрема шляхом установлення спеціального розміру мінімальної заробітної плати (75–80 відсотків від загального) для пра-

РОЗДІЛ 7. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАЛУЧЕННЯ ВСІХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 106

04.07.2011 17:42:26

цівників молодше 18 років, а також на певний термін (3–6 місяців) – для осіб, які вперше працевлаштовуються або мають велику перерву; • дотримання соціальної справедливості при розподілі державних ресурсів на подолання бідності, надання громадськості та бізнесу більших повноважень щодо контролю за витрачанням бюджетних коштів; • вдосконалення законодавчої основи та механізму реалізації допомоги малозабезпеченим сім’ям з метою підвищення адресності та зниження «помилки включення», зокрема вдосконалення методики розрахунку сукупного доходу сім’ї для визначення права на адресну соціальну допомогу; • мінімізацію можливих негативних наслідків програм соціальної допомоги, таких як зниження економічної активності населення та закріплення утриманських настроїв у суспільстві, шляхом введення додаткових умов для участі в програмах для працездатних осіб, вдосконалення інституту соціальних інспекторів та нормативно-правових основ регламентування його діяльності; • упровадження прогресивної шкали оподаткування доходів населення як засобу зниження соціальної нерівності; Подолання соціального відторгнення через погані житлові умови. Гідні умови проживання поряд з рівнем доходів є обов’язковим компонентом повноцінної участі в суспільному житті. Політика в цьому аспекті має спрямовуватися на полегшення доступності житла та зменшення тягаря видатків на житлово-комунальні послуги для сімейного бюджету. Заходи політики мають забезпечити: • розвиток системи соціального та тимчасового житла; • полегшення доступу до кредитів на придбання житла (зокрема для молодих сімей); • сприяння розвитку цивілізованого ринку довгострокової оренди житла; • покращання житлової інфраструктури.

7.4

Подолання відторгнення від системи охорони здоров’я

Політика подолання відторгнень від послуг охорони здоров’я має бути спрямована на забезпечення рівного доступу населення до якісних медичних послуг незалежно від місця проживання, майнового стану та інших характеристик. Реформа охорони здоров’я має забезпечити збалансування державних гарантій і фінансових ресурсів. Необхідно провести структурну реоргані-

зацію системи охорони здоров’я на принципах первинної медико-санітарної допомоги та перейти від адміністративної до контрактної моделі надання медичних послуг. Основними напрямами структурної реформи системи охорони здоров’я для забезпечення загальної доступності та підвищення якості медичного обслуговування є: • усунення фрагментації ресурсів охорони здоров’я; • забезпечення структурно-організаційного та фінансово-економічного розмежування первинної, вторинної та третинної медичної допомоги з поступовим збільшенням обсягів витрат на первинну медико-санітарну допомогу для подальшого її розвитку, в тому числі – на принципах сімейної медицини; • забезпечення покращення матеріальнотехнічного обладнання закладів охорони здоров’я; • реорганізація лікарень до самостійних некомерційних муніципальних установ; • оптимізація мережі установ охорони здоров’я; • перегляд існуючих практик закупівлі та управління постачанням з метою забезпечення більш ефективного використання фінансових ресурсів; • забезпечення системи охорони здоров’я висококваліфікованими менеджерами. Доцільним є збереження бюджетного фінансування в рамках гарантованих державою мінімальних установлених законодавством соціальних послуг у сфері охорони здоров’я. Медичне страхування має розвиватись у формі додаткового добровільного надання послуг для більш забезпечених громадян, що дасть можливість звільнити безкоштовну систему від частини цього тягаря на користь більш уразливих верств населення. Для подолання відторгнення сільського населення від можливості отримання медичних послуг необхідно: • запровадити стимули для медичних робітників надавати послуги кращої якості в сільській місцевості; • реорганізувати неефективні сільські дільничні лікарні в центри первинної медико-санітарної допомоги.

7.5

Подолання відторгнення від системи соціального захисту

Зважаючи на низьку адресність соціальної допомоги та недостатній рівень захищеності нужденних верств населення, першоНАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 107

107

04.07.2011 17:42:26

черговими заходами в модернізації системи соціальної підтримки є переведення більшості видів соціальної допомоги на адресні принципи надання. Це дасть змогу зосередити увагу на нужденних сім’ях та обмежити соціальну підтримку сімей, які живуть відносно краще. Завдяки цьому буде збільшено рівень охоплення бідного населення соціальною допомогою, підвищено суми виплат та досягнуто більшої соціальної справедливості у розподілі державних коштів, спрямованих на соціальну підтримку. З метою підвищення ефективності системи соціального захисту необхідно створити єдину базу даних одержувачів усіх видів соціальної підтримки та інтегрувати всі соціальні служби в єдину мережу, призначену для комплексного надання нужденним соціальної допомоги. Для покращання якості соціальних послуг необхідно забезпечити розвиток ринку соціальних послуг, реформування інтернатів та розвиток форми надання послуг на базі громади, введення соціального заказу та впровадження стандартів якості послуг. Необхідно також реорганізувати інститут соціальної інспекції, першочерговим завданням якої має стати запобігання бідності та соціальному відторгненню окремих осіб або сімей. Акцент політики має бути на активних заходах підтримки, особливо для працездатних осіб. Важливим є забезпечення участі самозайнятого населення в обов’язковому соціальному страхуванні та стимулювання його до участі у добровільному пенсійному та медичному страхуванні. Такі заходи сприятимуть максимальному залученню населення до системи соціального страхування. Для покращання можливостей сільських мешканців щодо транспортного зв’язку потрібно забезпечити ремонт та будівництво доріг місцевого призначення за рахунок спільного фінансування державою та місцевими громадами, а також ввести спеціальні транспортні маршрути для мешканців віддалених населених пунктів. Заходи щодо зменшення рівня соціального відторгнення через упереджене ставлення з боку інших людей передбачають: • проведення виховної та просвітницької роботи щодо формування неупередженого ставлення до певних груп населення (людей з фізичними обмеженнями, похилого віку, сексуальних меншин, ВІЛінфікованих тощо); • запровадження кримінальної відповідальності за будь-які дискримінаційні дії, що вчиняються через упередження

108

(при прийомі на роботу або навчання, медичному або соціальному обслуговуванні тощо).

7.6

Подолання соціального відторгнення певних груп населення

У цій Доповіді визначено деякі соціально відторгнуті групи та чинники їх відторгнення. І хоча секторальні рекомендації, наведені вище, окреслюють заходи для подолання певних бар’єрів соціального залучення, існує необхідність у розробці та реалізації політики й програм, спрямованих на розв’язання нагальних потреб конкретних соціально вразливих груп населення та тих груп, які перебувають у зоні ризику соціального відторгнення. Рекомендації, що стосуються деяких уразливих груп, охоплюють наступне. Діти-сироти. В умовах соціальноекономічних та політичних перетворень в Україні найбільш незахищеними та відторгнутими виявилися діти та підлітки, позбавлені батьківського піклування, особливо ті з них, які перебувають в інтернатних закладах. Перебуваючи в умовах інтернатної установи, діти фактично не виходять за рамки організованої життєдіяльності, при цьому можливості самостійного розв’язання багатьох проблем на практиці майже повністю обмежені. Життя в таких закладах достатньо відособлене, а можливості дитини щодо спілкування та взаємодії з навколишнім соціальним світом суттєво обмежені. Унаслідок цього виникає низка проблем особистісного розвитку вихованців інтернатних закладів, зокрема відсутність соціального досвіду та низька мотивація соціальної участі та соціальної активності. З цієї причини, залишаючи його стіни вихованці інтернатного закладу, виявляються не готовими до активної участі в житті суспільства та значно менш конкурентоспроможними на ринку праці. В інтернатних закладах існують також проблеми з удосконаленням форм і методів навчання й виховання. Але, незважаючи на задекларовані права, однією з найважливіших проблем для випускників інтернатних закладів залишається відсутність житла. З метою повноцінного залучення дітейсиріт в життя суспільства та розвитку їх соціальної активності необхідним є впровадження заходів, спрямованих на: • надання їм можливостей для отримання якісної освіти та трудових навичок;

РОЗДІЛ 7. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАЛУЧЕННЯ ВСІХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 108

04.07.2011 17:42:26

• забезпечення можливості навчатися у звичайній школі, рівнятися у своїх знаннях на дітей, у яких є батьки; • розвиток професійного навчання та забезпечення можливості оволодіння професією в межах інтернатного закладу, що сприятиме працевлаштуванню випускників таких закладів; • максимальне наближення способу життя в інтернатних установах до способу життя сім’ї; • формування навичок, необхідних у побутовому житті, веденні домашнього господарства; • соціально-психологічну підготовку, формування навичок міжособистісного спілкування, колективної діяльності, організації самостійного життя; • розвиток соціальної та особистісної мобільності, вміння оцінювати життєву ситуацію та приймати відповідні адекватні рішення; • формування індивідуального стилю здорового способу життя без шкідливих звичок, розвиток фізичних якостей, що забезпечать адаптацію до праці; • створення різних моделей сімейних відносин: сімейні групи в рамках дитячого будинку, сімейні дитячі будинки, опікунські сім’ї тощо; • здійснення в суспільстві планомірної інформаційної та профілактичної роботи з неблагополучними сім’ями, підвищення серед українців престижу всиновлення, прийняття сиріт на виховання в сім’ю; • розв’язання проблем житлового та майнового характеру, зокрема забезпечення соціальним житлом після завершення їх перебування у відповідних закладах. Багатодітні сім’ї. Багатодітні сім’ї – категорія, яка підпадає під ризик загрози соціального відторгнення. Часто такі сім’ї знаходяться за межею бідності, тому актуальним є питання раціонального харчування. Основними причинами бідності багатодітних сімей є відносно низька конкурентоспроможність їх працездатних членів на ринку праці, що зумовлено необхідністю приділяти час вихованню дітей, низькою привабливістю для роботодавців прийняття на роботу громадян з високим утриманським навантаженням і істотними сімейними обов’язками. Нагальною проблемою є недостатнє забезпечення цієї категорії сімей житлом. Діти з таких сімей порівняно з однолітками з переважно малодітних родин частіше демонструють занижену самооцінку, що потім негативно позначається на їх майбутньому. Крім соціально-економічних та психо-

логічних проблем, такі сім’ї зіштовхуються з певними проблемами медичного характеру. Для інтеграції багатодітних сімей у суспільне життя необхідним є: • забезпечення умов для поліпшення матеріального становища багатодітних сімей, у тому числі адресного збільшення допомоги таким сім’ям з урахуванням рівня їх доходів; • сприяння у працевлаштуванні членів багатодітних сімей, стимулювання їх економічної активності й самозайнятості; • забезпечення працівникам, які мають трьох і більше дітей, сприятливих умов для поєднання трудової діяльності з виконанням сімейних обов’язків; • допомога у розв’язанні житлових проблем; • створення умов соціальної комфортності для багатодітних сімей, підвищення їх мобільності; • поліпшення доступності медичного обслуговування та медичного забезпечення; • покращання інформаційно-консультативної допомоги багатодітним сім’ям шляхом розширення мережі та сприяння діяльності центрів соціальної допомоги, центрів сім’ї; • формування та зміцнення в суспільній свідомості моральних і сімейних цінностей, уявлень про соціальну привабливість і престиж багатодітних сімей. Люди з інвалідністю. Особи з інвалідністю залишаються відторгнутими від багатьох сфер соціального життя. Більш за все вони страждають від упередженого ставлення до них з боку інших осіб. Тому важливим завданням загальнодержавної політики є виховання, роз’яснення та формування у населення толерантного ставлення до людей з інвалідністю. Суспільство має усвідомити, що люди з інвалідністю мають такі самі права та можуть повною мірою брати участь у суспільному житті, зокрема на ринку праці. Доцільно інформувати громадськість про історії професійного успіху та трудової самореалізації людей з інвалідністю. Крім того, велике значення має також формування культури сприйняття людей з інвалідністю як рівних членів суспільства у суспільно значущих сферах (влади, управління, виробництва, науки, фінансовій сфері); при цьому значну роль у цьому мають відіграти засоби масової інформації та просвітницька діяльність. Однією з важливих передумов для залучення людей з інвалідністю є створення для них можливостей вести незалежний спосіб життя та брати участь у всіх сферах життя шляхом забезпечення їм доступу на рівні з НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 109

109

04.07.2011 17:42:26

іншими до інфраструктури, транспорту, інформації та спілкування. Для цього необхідно вжити заходи, спрямовані на: • забезпечення повною мірою людей з інвалідністю реабілітаційними засобами; • формування доступного інформаційного та комунікаційного середовища, включаючи екстрені служби, зокрема з урахуванням потреб осіб з вадами слуху, зору, осіб з інтелектуальною недостатністю; • створення безбар’єрного архітектурного середовища шляхом реконструкції будівель та доріг, об’єктів житлового та громадського призначення, у тому числі середніх та вищих навчальних закладів, закладів охорони здоров’я; • забезпечення доступності громадського транспорту для людей з інвалідністю; • забезпечення доступності робочих місць. Якісна освіта збільшує можливості подальшої самореалізації, але люди з інвалідністю не завжди можуть її отримати в необхідній та повній мірі. Для підвищення доступності освіти потрібно створити умови для навчання дітей з інвалідністю разом із звичайними дітьми в загальноосвітніх школах. Це сприятиме їх соціалізації, допоможе досягти кращих результатів в освіті та отримати необхідні життєві та трудові навички. Доступ людей з інвалідністю до вищої освіти може забезпечуватися, поміж іншим, шляхом впровадження гнучких навчальних програм, навчання за індивідуальним графіком, дистанційного навчання тощо. Відторгнення людей з інвалідністю стосується та їх участі у ринку праці. Для залучення цих людей до пошуку ринку праці мають бути впроваджені такі заходи: • забезпечення можливості пристосування робочих місць під потреби осіб з інвалідністю (адаптація робочого місця, створення спеціальних робочих місць); • розвиток гнучких форм зайнятості (надомна праця, гнучкий робочий час тощо); • забезпечення вільного доступу до загальних програм професійної орієнтації та професійного навчання; • усунення дискримінації людей з інвалідністю при працевлаштування шляхом ліквідації поділу вакансій на «загальні» та «для інвалідів». Іммігранти. Як свідчить світовий досвід, основними чинниками, що сприяють інтеграції іммігрантів, є такі: • натуралізація, надання громадянства іммігрантам; • темпи прибуття іммігрантів до приймаючої країни: невеликі групи іммігрантів, як правило, швидко інтегруються у суспіль-

110

ство країни-реципієнта, успішна ж інтеграція перших груп мігрантів полегшує адаптацію до приймаючого суспільства наступних контингентів вихідців з тих самих країн; водночас численний контингент осіб спільного етнічного походження, які прибули у приймаючу країну протягом невеликого відрізку часу, зазвичай формує стійку діаспору, яка живе за своїми законами, по суті – поза правовим полем країни-реципієнта; • знання мови приймаючої країни; • терпимість у суспільстві, гармонія між різними групами населення; • залучення іммігрантів в економічне життя суспільства. В Україні спостерігаються тенденції до зменшення чисельності населення, передусім у працездатному віці, тому корінних мешканців вже зараз слід готувати до перспективи співіснування з представниками різних етнічних груп. Все це актуалізує розроблення державної політики, спрямованої, по-перше, на переконання громадськості у важливості здійснення активної імміграційної політики, обґрунтування для широкого загалу необхідності впровадження непопулярних заходів, по-друге, на підтримку злагоди між різними групами населення та на інтеграцію окремих груп в українське суспільство. Першочергові заходи державної міграційної політики України у сфері імміграції, забезпечення міжнаціональної злагоди та консолідації українського населення передбачають: • спрощення процедури надання громадянства іммігрантам, що вже знаходяться в Україні; • упровадження соціальної реклами, спрямованої на формування у суспільстві толерантного ставлення до іммігрантів, проведення факультативних лекцій у вищих навчальних закладах України та відповідних уроків у школах щодо міжнаціональних відносин, стимулювання створення культурологічних теле- і радіопередач, видання науково-популярної літератури; • введення в старших класах курсу «Культура народів України» для ознайомлення школярів з культурою, звичаями, релігійними обрядами різних етнічних груп населення України, включаючи найчисленніші групи «нетрадиційних іммігрантів»; • надання податкових пільг великим та середнім підприємствам, що залучають на роботу представників так званих «видимих меншин»; • організація курсів вивчення української мови для іммігрантів.

РОЗДІЛ 7. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАЛУЧЕННЯ ВСІХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 110

04.07.2011 17:42:26

Також необхідним є рішуча протидія расизму та ксенофобії, викорінення руху так званих «скінхедів» та інших націонал-шовіністичних груп, моніторинг та контроль засобів масової інформації на предмет публікацій, які розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Діти трудових мігрантів. Для запобігання сирітству дітей, які залишилися без піклування батьків, попередження дитячої злочинності й захисту прав дитини потрібно виявляти сім’ї, де обидва або один з батьків виїхали на роботу за кордон, враховуючи небажання членів таких сімей повідомляти про факт виїзду офіційно. Необхідно ставити ці сім’ї на облік та під контроль соціальних служб навіть за відсутності явних проявів депривацій. Дієва профілактика і мінімізація негативних наслідків трудової міграції за її «дитячим» аспектом потребує комплексного підходу, сфокусованого на об’єднанні зусиль спеціалізованих відомчих служб і систем, безпосередньо причетних до проблем дитинства. Наприклад, відділи віз і реєстрацій Міністерства внутрішніх справ України та консульські служби Міністерства закордонних справ України можуть вести облік громадян, які виїжджають за кордон, маючи неповнолітніх дітей, незалежно від декларованої мети поїздки та в разі необхідності надавати інформацію на запити соціальних служб. До того ж батьків доцільно зобов’язати повідомляти службу в справах неповнолітніх. У селі така інформація має фіксуватись у сільській раді. Облік дітей трудових мігрантів шкільного віку мають вести школи або дошкільні заклади. Вся інформація про дітей, чиї батьки виїхали за кордон, має акумулюватися в місцевих і регіональних відділах у справах сім’ї, дітей та молоді за сприяння інспекторів з охорони дитинства. Варто також посилити відповідальність доглядачів, юридично оформлюючи їх права та обов’язки через запровадження інституту тимчасового опікунства на термін від’їзду батьків за кордон. Серед напрямів удосконалення соціальної роботи з попередження соціального відторгнення дітей мігрантів, необхідно забезпечити посилення уваги з боку соціальних служб до сімей, де обидва батьки виїхали на заробітки. Соціальна служба має докладно з’ясовувати, хто доглядає за дитиною; перевіряти правильність оформлення опіки та піклування; за необхідності оперативно встановлювати опіку над дитиною, повідомляти школу; з’ясовувати, як забезпечуються базові матеріальні потреби дитини, які створені умови для навчання, розвитку й дозвілля; за потреби встанов-

лювати соціальний супровід, надавати соціальну підтримку. Роми. Політика залучення ромського етносу має спрямовуватися на поліпшення умов їх проживання та запобігання міжетнічним конфліктам між ромами та представниками інших етносів України. Державна політика соціального залучення ромів України буде більш ефективною, якщо враховуватиме традиційну специфіку способу життя цієї етнічної групи. Особливо важливим є врахування двох аспектів цієї специфіки: 1) кастове розшарування та значний вплив ромських «старшин» на соціальну поведінку більшої частини ромів; 2) відмінності у способі проживання ромів (частина осіб цієї національності веде переважно осідлий спосіб життя, наприклад має території постійного компактного проживання в Закарпатській області, друга частина схильна до переважно кочового способу життя та не має намірів його змінювати). Урахування першого аспекту дасть змогу державі спиратися на авторитет ромських «старшин», реально зацікавлених у позитивних соціальних трансформаціях в їх етнічній групі, а також нейтралізувати негативний вплив окремих «старшин», чия позиція та діяльність продукують асоціальну поведінку представників групи (у цьому випадку ключову роль мають виконувати правоохоронні органи). Для тих ромів, які ведуть або бажають вести осідлий спосіб життя, в місцях їх традиційного постійного або тимчасового проживання варто забезпечити: • будівництво соціального житла (окреме домоволодіння) для сімей, безплатне надання сім’ям такого житла, але без права його продажу, дарування або іншого відчуження; • цільові інвестиції у створення та розвиток соціальної (у тому числі культурної) інфраструктури поселень; • створення економічних і матеріальнотехнічних стимулів для здійснення ромами економічної діяльності: її традиційних видів (ремесла), а також інших (наприклад, вирощування городини, переробка сільгосппродукції тощо), участь ромів у реалізації житлових та інших соціальних проектів в їх інтересах; • створення й організація роботи дошкільних дитячих закладів, а також початкових шкіл для підготовки ромських дітей до подальшого отримання середньої загальної та спеціальної освіти спільно з дітьми інших національностей у навчальних закладах відповідного рівня. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 111

111

04.07.2011 17:42:26

Політика, спрямована на інтеграцію ромів, які не бажають вести осідлий спосіб життя, передбачає: • вивчення традиційних маршрутів кочівництва; • створення поселень тимчасового та постійного (змішаного) проживання з гідною соціальною інфраструктурою, включаючи школи інтернатного і звичайного типу для ромських дітей (адаптовані для роботи протягом всього календарного року й особливо у зимовий період) у звичайних місцях зупинок кочових ромів. Люди, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Політика соціального залучення людей, які живуть з ВІЛ, має створювати передумови для їх повної та гармонійної інтеграції у всі сфери суспільства. Основною перешкодою є наявність стигми, пов’язаної з ВІЛ-статусом, дискримінація та порушення прав цих людей у таких важливих сферах суспільного життя, як охорона здоров’я, освіта та зайнятість. Таким чином, дії, спрямовані на подолання стигматизації та зменшення дискримінації, зумовленої ВІЛ/СНІДом, до нульового рівня, а також правовий захист ВІЛ-інфікованих осіб мають бути в центрі політики соціального залучення. Вплив таких факторів соціального відторгнення, як низький рівень обізнаності, страх, помилкові стереотипи та упередження, що існують у суспільстві, щодо ВІЛ-позитивних людей, необхідно скорочувати заходами в освітній та загальній інформаційній сферах. Особливі медичні потреби людей, які живуть з ВІЛ, передбачають необхідність в антиретровірусній терапії, а також замісній підтримувальній терапії для наркозалежних людей. Ці заходи мають входити в набір медичних послуг, що пропонуються медичними установами по всій території країни. Також необхідно надавати соціальні послуги для підтримки лікування, забезпечення профілактичного догляду та соціальної підтримки, психологічної допомоги разом з прийнятими стандартами. Крім того, для ВІЛ-інфікованих осіб, які належать до груп ризику, важливими є реалізація програми ресоціалізації. Отже, національні програми з ВІЛ/СНІДу мають обов’язково передбачати надання цих послуг з відповідним їх фінансуванням. Правовий захист ВІЛ-інфікованих осіб та представників груп ризику є абсолютно необхідним як для ефективної боротьби з епідемією, так і для соціального залучення цих осіб. Хоча українське законодавство гарантує рівний доступ до послуг незалежно від статусу і до того ж передбачає додаткові

112

права для ВІЛ-позитивних людей, на практиці вони виявляються юридично незахищеними, оскільки виконання законодавства стосовно ВІЛ/СНІДу не забезпечується повною мірою. Рекомендації щодо проведення в цій сфері ефективної політики соціального залучення передбачають розвиток механізмів моніторингу порушень людських прав і дотримання норм законодавства з ВІЛ/СНІДу. Бездомні люди. Метою політики щодо бездомних людей має бути ресоціалізація якомога більшої їх кількості. Діяльність державних і недержавних служб допомоги бездомним має зосереджуватись не тільки на наданні певного набору послуг (ночівля, харчування, надання медичної допомоги), але й сприяти формуванню у них прагнення до ресоціалізації, повернення до нормального способу життя. Стратегія щодо ресоціалізації бездомних має включати два етапи: перший – надання допомоги щодо задоволення потреб першого (фізіологічного) рівня, другий – заходи щодо соціального залучення (сприяння працевлаштуванню, отриманню освіти, кваліфікації тощо). Основні напрями політики соціального залучення бездомних осіб такі: • розвиток мережі соціальних послуг та допомоги для бездомних громадян із застосуванням комплексних стратегій їх ресоціалізації; • усунення дискримінації бездомних у законодавчих актах; • активізація роботи соціальних служб щодо профілактики бездомності; • протидія поширенню у масовій свідомості негативних стереотипів щодо бездомних. Бар’єри та проблеми, з якими стикаються вразливі групи населення на шляху соціального залучення, є складними та багатовимірними. Вищезгадані рекомендовані заходи мають забезпечити залучення соціально вразливих груп населення та окремих осіб до політичної, культурної, соціальної та економічної сфер життя суспільства. У процесі розроблення політики та реалізації програм соціального залучення має бути врахована думка представників цих груп. Рекомендовані заходи, спрямовані на розв’язання численних і дуже складних проблем, мають впроваджуватись урядом спільно з органами місцевого самоврядування, інститутами громадянського суспільства та приватним сектором. Ефективна реалізація політики соціального залучення можлива за умови тісного співробітництва всіх складових суспільства.

РОЗДІЛ 7. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАЛУЧЕННЯ ВСІХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 112

04.07.2011 17:42:26

Список літератури Алмаши М. Актуально: толерантность. Київ: Стилос. 2008. Андриенко Л. К., Елисиченко О. А. Современные виды соціального неравенства. Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского. 2010. http:// www.rusnauka.com/1_KAND_2010/ Psihologia/12_57325.doc.htm Базова захищеність населення України (за матеріалами вибіркового соціальнодемографічного обстеження): результати обстеження. Державний статистичний комітет України. Київ. 2006. Балакірева О. М. Особливості електоральної поведінки виборів під час президентських виборів 2010 р. Український соціум, №1. 2010. с.11–12. Беккер Г. С. Человеческое поведение: экономический подход. Избранные труды по экономической теории. Москва: ГУ ВШЭ. 2003. Бідність та нерівні можливості дітей в Україні. За ред. Лібанової Е. М. Київ: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Український центр соціальних реформ. 2009. Вакарчук І. Вища освіта України – європейський вимір: стан, проблеми, перспективи. Вища школа. № 3. 2008. С.3–18. Від відторгнення до рівності. Реалізація прав людей з інвалідністю. Організація Об’єднаних Націй. Київ. 2008. Головаха Є., Паніна Н. Українське суспільство 1992–2008: Соціологічний моніторинг. Київ. 2008. Глобальні проблеми людства як чинник трансформації освітніх систем. Матеріали V Міжнар. наук.-практ. конференціїсемінару керівників ВНЗ та вчених дослідників із проблем освіти регіону. Під ред. Астахова В. І. Харків: Вид-во НУА. 2007. Губогло М. Н. Знание и употребление второго языка при двуязычии (по материа-

лам этносоциологических исследований). Тезисы докладов Сессии по итогам полевых этнографических и антропологических исследований 1974–1976 гг. Душанбе. 1976. Гусев А. Б. Доходное и жилищное неравенство граждан: механизм поддержания социальной стабильности. Проблемы теории и практики управления. №3. 2007. Дегтеренко А. М. Етнонаціональний аспект життєдіяльності територіальних громад Українського Північного Приазов’я. Маріуполь. 2008. Демографічні чинники бідності. За ред. Лібанової Е. М. Київ: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. 2009. Джерела засобів існування населення України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Державний статистичний комітет України. Київ. 2004. Дискриминация по признаку любви. Центр «Наш мир». Отчет. Киев. 2005. Дитяча бідність та нерівність в Україні. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Фонд народонаселення ООН. Київ. 2010. Забезпечення інклюзії студентів шляхом розбудови без бар’єрного освітнього середовища. Вимоги до навчального закладу інтегрованого типу. Національна Асамблея інвалідів України. http://naiu. org.ua/ Закарпаття в етнополітичному вимірі. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Київ. 2008. Звіт про збір інформації методом конкретних випадків (case study). Український інститут соціальних досліджень ім. Олександра Яременка. Київ. 2010. Здравомыслов А. Г. Потребности, интересы, ценности. Москва. 1986. Инклюзивное образование: путь в будущее. Международная конференция по обНАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 113

113

04.07.2011 17:42:26

разованию 48 сессия. ООН по вопросам образования, науки и культуры. Международный центр конференций, Женева, 25–28 ноября 2008г. – www. ibe.unesco.org/.../General_Presentation48CIE-4__Russian_.pdf Каленюк І. Вища освіта в сучасному глобальному середовищі. Вища школа. № 9. 2008. Комплексний демографічний прогноз України на період до 2050 р. За ред. Лібанової Е. М. Київ: Український центр соціальних реформ. 2006. Королева Е. Г. Открытое образование как фактор преодоления социального исключения. Человек и образование. № 2 (23). 2010. obrazovanie21.narod.ru/ Files/2010-2_p028-031.pdf Котигоренко В. Етнічні антагонізми та конфлікти в сучасній Україні: політологічний аспект. Київ: Світогляд. 2004. Кравченко В. Жилищная проблема – оголенный нерв общества. «Зеркало недели». №36(411). 2005. Кремень В. Вища освіта в соціокультурних змінах сучасності. Вища освіта України. № 3(26). 2007. Круглий стіл присвячений проблемам монофункціональних міст. Державна служба зайнятості України. 2008. Лежнина Ю. П. Социально-демографические факторы, определяющие риск бедности и малообеспеченности. Социальная политика. Москва: Социологические исследования. № 3, март 2010. http://dlib. eastview.com/browse/doc/22145113 Либанова Э. М. Национальная методика оценки человеческого развития в регионах Украины. ЛШЕ та ПРООН. Переходный период: вопросы развития. 14/2009. Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз. За ред. Лібанової Е. М. Київ: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. 2007. Мешкова Т. А., Железов Б. В. Проблема доступности образования и равенства образовательных возможностей в странах ОЭСР. http://www.ecsocman. edu.ru/ Міграційні процеси в Україні: сучасний стан і перспективи. За ред. Позняк О. В. Умань. 2007.

114

Моніторинг відповідності національного законодавства до Конвенції ООН про права інвалідів. Національна асамблея інвалідів в Україні. Київ. 2008. http:// www.mlsp.gov.ua/control/uk/publish/ article;jsessionid=9A9D8C85550139473 0F2490F584C5B60?art_id=90508&cat_ id=35829 Моніторинг дотримання прав людей з інвалідністю. Національна асамблея інвалідів в Україні. Київ. 2009. http://www. khpg.org/index.php?r=1.6.14.2 Населення України. Народжуваність в Україні у контексті суспільнотрансформаційних процесів. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. Київ: АДЕФ – Україна. 2008. Населення України. Соціально-демографічні проблеми українського села. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. Київ. 2007. Непочуті голоси – проблеми імміграції прав і свобод людини в Україні. Східноєвропейський інститут розвитку. Київ: Фара. 2008. Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015. Національна доповідь. За ред. Гейця В. М. Київ: НВЦ НБУВ. 2010. Овчарова Л., Попова Д. Детская бедность в России: Волнующие тенденции и политические возможности. ЮНИСЕФ. Москва. 2005. Оцінка вразливості людей, які живуть з ВІЛ/ СНІДом в Україні. ПРООН. Київ. 2007. Переоснащение мирового развития. Обзор мирового экономического и социального положения, 2010 год. Організація Об’єднаних Націй. Департамент по экономическим и социальным вопросам. Нью-Йорк. 2010. http://www.un.org/ ru/development/surveys/docs/wess2010. pdf Пирожков С., Малиновская Е., Хомра А. Внешние трудовые миграции в Украине: социально-экономический аспект. Монография (Совет нац. безопасности и обороны Украины, Нац. ин-т проблем междунар. безопасности). Київ: НИПМБ. 2003. Про підсумки розвитку загальної середньої та дошкільної освіти у 2007/08 н. р. та завдання на 2008/09 н. р. Інформаційноаналітичні матеріали до підсумкової колегії МОН України 22 серпня 2008 р.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 114

04.07.2011 17:42:26

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. http://www.mon.gov.ua/

нальна доповідь. За ред. Гейця В. М. Київ: НВЦ НБУВ. 2009.

Про підсумки розвитку загальної середньої, дошкільної та позашкільної освіти у 2008/09 н. р. та завдання на 2009/10 н. р. Інформаційно-аналітичні матеріали до підсумкової колегії МОН України 26 серпня 2009 р. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. http:// www.mon.gov.ua/

Суспільний моніторинг фактичного становища представників уразливих до ВІЛ/ СНІДу груп населення в Одеському регіоні і адвокація їх прав і інтересів. Звіт за проектом. Верітас. 2007.

Про становище інвалідів в Україні. Національна доповідь. Міністерство праці та соціальної політики України, Науководослідний інститут соціально-трудових відносин, Національна асамблея інвалідів в Україні. Київ. 2008. Результати опитування ромської спільноти (розподіл відповідей респондентів на запитання анкети у відсотках). Український інститут соціальних досліджень. Проект «Проблеми й потреби ромів». Київ. Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. За ред. Осауленко О. Г. Київ. 2004. Самооцінка домогосподарствами доступності окремих товарів та послуг (за матеріалами вибіркового опитування домогосподарств у жовтні 2007 р.): доповідь. Державний статистичний комітет України. Київ. 2008. Самооцінка населенням стану здоров’я і рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2008 р. Державний статистичний комітет України. Київ. 2008. Сім’я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Український центр соціальних реформ, Фонд народонаселення ООН. Київ: ТОВ «Основа-Принт». 2009. Соціальна і професійно-галузева структура населення України (за даними перепису населення 1989 року). Міністерство статистики України. Київ. 1992.

Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Київ. 2009. Толстих Н. В. Соціальне виключення в сучасній Україні: спроба оцінки. Український соціум. 2003. № 1 (2). С. 81–85. Трощинський В., Петроє О. Розробка моделі оцінювання державної соціальної політики на регіональному рівні. Вісник Національної академії державного управління. С. 207–244. Українське суспільство 1992 – 2009. Динаміка соціальних змін. Інститут соціології НАН України. Київ. 2009. Цілі Розвитку Тисячоліття України за 2010 рік. Міністерство економіки України. Київ. 2010. Шлюб, сім’я та дітородні орієнтації в Україні. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. Київ: АДЕФ–Україна. 2008. Armstrong K. A. Tackling Social Exclusion through OMC: Reshaping the Boundaries of European Governance. In T. A. Boerzel, and R. A. Cichowski. The State of the European Union: Law, Politics and Society. Vol.6, Oxford University Press. 2003.170–185. Atkinson A. B., Cantillon B., Marlier E., and Nolan B. Taking forward the EU Social Inclusion Process. Final report. 2005. http:// www.ceps.lu/eu2005_lu/inclusion Balakrishnan R. Why MES with Human Rights? Integrating Macro Economic Strategies with Human Rights. 2005. Beall J. and Piron L-H. DFID Social Exclusion Review. London: Overseas Development Institute and London School of Economics. 2004.

Соціальний портрет бездомних громадян. Центр перспективних соціальних досліджень. Київ. 2007.

Callan T., Nolan B., Whelan C. Resources, deprivation and the measurement of poverty. Journal Soc. Pol.: 22, 2. 1993. 141– 172.

Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави. Націо-

Carothers T. The End of Transition Paradigm. Journal of Democracy. №13 (1). 2002.

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 115

115

04.07.2011 17:42:26

Commission of the European Communities. Social Exclusion – Poverty and Other Social Problems in the European Community, Background Report. ISEC/B/11/93. Luxemburg: Office for Official Publications of the European Communities. 1993. D’Ambrosio C., and Gradin C. Income Distribution and Social Exclusion of Children. Evidence from Italy and Spain in the 1990s. Journal of Comparative Family Studies. Special Issue Family and Children Inequalities. 2003. Dekkers G. Financial and multidimensional poverty in European Countries: Can the former be used as a proxy of the latter? CEPS/INSTEAD IRISS Working paper series, No 2003-13. 2003. Dollar D. and Gatti R. Gender Equality, Income and Growth: Are Good Times Good for Women? Policy Research Report on Gender and Development Working paper Series. No.1. World Bank. 1999. Drbohlav D. Migration Trends in Selected EU Applicant Countries. Vol.II. Czech Republic. International Organization for Migration. 2004. Economist Intelligence Unit. Democracy Index 2010: Democracy in Retreat. 2010. European Commission. Joint Report on Social inclusion. Office for Official Publications of the European Communities. Luxembourg. 2004. European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions. Low Income and Deprivation in an Enlarged Europe. 2004. European Training Foundation. Ukraine: Labour Market Reviews. Project ENPI 08-14. Black Sea Labour Market Reviews. 2008. European Union’s TACIS Programme for Ukraine. A Mapping Study of Civil Society in Ukraine. Prepared by: Mincheva L., and O. Vinnikov. 2009. Eurostat. Combating Poverty and Social Exclusion. A Statistical Portrait of the European Union 2010. Statistical books. Luxembourg. 2010. Eurostat. European Social Statistics: Income Poverty & Social Exclusion. 1st Report. KS29-00-181-EN-C. 2000. Eurostat. European Social Statistics: Income Poverty & Social Exclusion. 2nd Report. KSBP-02-008-EN-C. 2003.

116

Eurostat. The Social Situation in the European Union 2009. Luxembourg. 2010. Fernández-Masías E. and Hurley J. More and Better Jobs: Patterns of Employment Expansion in Europe. ERM REPORT. European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions. Dublin. 2008. Förster M. The European Union Social Space Revisited. Comparing Poverty in the Enlarged European Union. Journal of Comparative Policy Analysis. Vol. 7, No1. 2005. Freedom House. Freedom of the Press 2010. Broad Setbacks to Global Media Freedom Selected Data from Freedom House’s Annual Press Freedom Index. 2010. http://www. freedomhouse.org/uploads/pfs/371.pdf Fukuda-Parr S. Human Rights Based Approach to Development – Is it Rhetorical Repackaging or a New Paradigm? HDR Network. Issue 7. 2005. Gaynor C. and Watson, S. Evaluating DFID’s policy on tackling social exclusion: baseline, framework and indicators. Department for International Development. 2007. Ghai D., ed. Decent Work: Objectives and Strategies. Geneva. ILO/IILS. 2006. Hale H. Regime Cycles: Democracy, Autocracy and Revolution in Post-Soviet Eurasia. World Politics. Vol.58. No.1: 161. 2005. Hijab N., and Zambrano, R. Gender Responsive E-governance: Exploring the Transformative Potential. New York: UNDP. 2008. Human Rights Watch. Women’s Work: Discrimination Against Women in the Ukrainian Labour Force. Kyiv. 2003. Huntington S. The Third Wave: Democratization in the Twentieth Century. Norman. 1991. International Labour Organization. Breaking Through the Glass Ceiling: Women in Management. Geneva. 2004. International Labour Organization. Gender and Jobs: Sex Segregation of Occupations in the World. Geneva. 1998. International Labour Organization. Global Employment Trends for Youth: Special Issue on the Impact of the Global Economic Crisis on Youth. Geneva. 2010. International Labour Organization. Global Wage Report 2009. Geneva. 2009.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 116

04.07.2011 17:42:26

International Labour Organization. World of Work Report: The Global Jobs Crisis. Geneva: International Labour Office. Geneva. 2009. Independent International Experts Commission. A Reform Program for a New President of Ukraine. Proposals for Ukraine: 2010 – Time for Reforms. Co-Chairmen: Anders A. and Paskhaver O. Kyiv. 2010. International Coalition of Organizations “Stop TB Partnership”. Principles of Protection of the Rights and Advocating Interests of Citizens of Ukraine under Conditions of Tuberculosis Epidemic. 2006.

Exclusion through Work. Policy Brief. 2005. www.oecd.org/publications/policybriefs Piron L-H., and Curran Z. Public Policy Responses to Exclusion. London: Overseas Development Institute. 2005. Powell W. and DiMaggio P., eds. The New Institutionalism in Organizational Analysis. Chicago: University of Chicago Press. 1991. Sen A. Social Exclusion: Concept, Application and Scrutiny. Social Development Papers No.1.Office of Environment and Social Development, Asian Development Bank. 2000.

Kabeer N. Social Exclusion and the MDGs: The Challenge of “Durable Inequalities” in the Asian Context. Brighton: Institute for Development Studies. 2006.

Spellerberg A. Framework for the Measurement of Social Capital in New Zealand. Wellington: Statistics New Zealand. 2001.

Kap H. and Palme J. Analysis of the Economic and Social Situation in Europe – Challenges for Social Inclusion Ahead. Stockholm: Institute for Future Studies. 2009.

Stewart F., Barron M., Brown G. and Hartwell M. Social Exclusion and Conflict: Analysis and Policy Implications. Oxford: Centre for Research on Inequality, Human Security and Ethnicity. 2006.

Kieselbach T. Long-term Unemployment among Young People: The Risk of Social Exclusion. American Journal of Community Psychology. 32.1-2 (Sept 2003). 2003. Lanjouw J. O. Demystifying Poverty Lines, UNDP Discussion Paper. 2000. http://siteresources. worldbank.org/PGLP/Resources/ LanjouwDemystifyingPovertyLines.pdf. Layte R., Nolan B. and Whelan C. T. Reassessing Income and Deprivation Approaches to the Measurement of Poverty in the Republic of Ireland. The Economic and Social Research Institute. Vol. 32, No.3. 2001.

Townsend P. Poverty in the United Kingdom. Harmondsworth: Penguin Books. 1979. Tsakloglou P. and Papadapoulos F. Identifying Population Groups at High Risk of Social Exclusion: Evidence from the ECHP. In Muffels and Tsakloglou, eds. Social exclusion in European Welfare States: an Empirical Study of Labour Market Inclusion and Social Exclusion in Panel Perspective. Edward Edgar, Cheltenham. 2001.

Lenoir R. Les Exclus: Un Français sur Dix. Paris: Seuil. 1974.

Ukrainian Centre for Social Reforms, State Statistical Committee of Ukraine, Ministry of Health of Ukraine, and Macro International Inc. Ukraine Demographic and Health Survey 2007. Calverton, Maryland, USA: UCSR and Macro International. 2008.

Marlier E., Atkinson A. B., Cantillon B. and Nolan B. The EU and Social Inclusion. Facing the Challenges. Bristol. Policy Press. 2007.

United Nations. The Universal Declaration of Human Rights. 1948. http://www.un.org/ en/documents/udhr/

Muffels R. J. A. and Fouarge D. J. A. G. The Role of European Welfare States in Explaining Resources Deprivation. Social Indicators Research, 68(3). 2004. http://www.mlsp. gov.ua/control/uk/publish/article;jsession id=9A9D8C855501394730F2490F584C5B 60?art_id=90508&cat_id=35829

United Nations Development Programme. Human Development Report 2002. Deepening Democracy in a Fragmented World. New York. 2002.

North D. Institutions, Institutional Change, and Economic Performance. Cambridge, New York: Cambridge University Press. 1990. Organization for Economic Cooperation and Development. Combating Poverty and

United Nations Development Programme. Human Development Report 2003. Human Rights and Human Development. New York. 2003. United Nations Development Programme. Poverty Reduction and Human Rights. UNDP Practice Note. 2005. United Nations Development Programme. Social Enterprise: A New Model for Poverty НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 117

117

04.07.2011 17:42:26

Reduction and Employment Generation. An Examination of the Concept and Practice in Europe and the Commonwealth of Independent States. Bratislava. 2008.

Whelan C.T., Layte R., and Maître B. Multiple Deprivation and Persistent Poverty in the European Union. Journal of European Social Policy, Vol.12, No2. 2002.

United Nations Development Programme. Poverty and Social Impact Analysis of the Economic Crisis in Ukraine. Kyiv. 2009.

World Health Organization. Human Rights, Health and Poverty Reduction Strategies. Health and Human Rights Publications Series. Issue No 5. Geneva. 2008.

United Nations Development Programme. Human Development Report 2010. The Real Wealth of Nations: Pathways to Human Development. New York. 2010. United Nations Development Programme. Marginalised Minorities in Development Programming. A UNDP Resource Guide and Toolkit. Democratic Governance Group Bureau for Development Policy. New York. 2010. United Nations Development Programme. Social Inclusion in Ukraine: European Choice and Social Sector Institutions. Kyiv. 2010. United Nations Development Programme. Taxation. Issues Brief Gender Equality and Poverty Reduction. Issue 01 April 2010. Whelan C. T., Layte R., Maître B., and Nolan N. Income, Deprivation and Economic Strain: An Analysis of the European Community Panel. European Sociological Review, 17(4). 2001.

118

World Health Organization. Trends in Maternal Mortality: 1990 to 2008. Estimates developed by WHO, UNICEF, UNFPA and The World Bank. Geneva. 2010. World Bank. Engendering Development – Through Gender Equality in Rights, Resources, and Voice. Washington D.C. 2001. World Bank. Improving Intergovernmental Fiscal Relations and Public Health and Education Expenditure Policy: Selected Issues. Report #42450 UA. Poverty Overcoming and Economic Management Department. Region of Europe and Central Asia. Poverty Reduction and Economic Management Unit. Europe and Central Asia Region. 2008.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 118

04.07.2011 17:42:26

Схема розрахунку Індексів людського розвитку

ДОДАТОК

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 119

119

04.07.2011 17:42:26

120 UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 120

04.07.2011 17:42:26

Технічна примітка: Розрахунок Індексу людського розвитку

ДОДАТОК Індекс людського розвитку (ІЛР) є сумарним показником розвитку людини. Він демонструє середній рівень досягнень країни за трьома базовими вимірами людського розвитку: довголіттям і здоров’ям, доступом до знань та гідним рівнем життя. ІЛР є середнім геометричним нормалізованих індексів, що відображають досягнення за кожним виміром. Джерела даних: • Очікувана тривалість життя при народженні: Департамент ООН з економічних та соціальних питань1; • Середня тривалість навчання: Барро і Лі2; • Очікувана тривалість навчання: Інститут статистики ЮНЕСКО3; • Валовий національний дохід (ВНД) на особу населення: Світовий банк4 і МВФ5.

Побудова індексів за вимірами На першому етапі розраховуються субіндекси за кожним виміром, тобто для перетворення показників в індекси за шкалою від 0 до 1 встановлюються мінімальні та максимальні значення (або цільові орієнтири). Оскільки для агрегування використовується середнє геометричне, максимальне значення не впливає на порівняння (у відсотках) між будь-якими двома країнами або періодами часу. Максимальні значення присвоюються фактично спостереженим вищим значенням індикаторів по країні в часовому ряді, тобто за період 1980-2010 років. На порівняння впливають мінімальні значення, тому використовуються величини, що розглядаються як прожитковий мінімум або «природний» нуль. Таким чином, прогрес вимірюється в порівнянні з мінімальними рівнями, що необхідні суспільству для виживання протягом певного часу. Встановлено такі мінімальні значення: для очікуваної тривалості життя при народженні – 20 років, для обох змінних у сфе-

Цільові орієнтири для розрахунку Індексу людського розвитку Вимір

Максимальне значення

Мінімальне значення

Очікувана тривалість життя при народженні Середня тривалість навчання Очікувана тривалість навчання Індекс освіти ВНД на особу населення (за ПКС у дол. США)

83,2 (Японія, 2010 р.) 13,2 (США, 2000 р.) 20,6 (Австралія, 2002 р.) 0,951 (Нова Зеландія, 2010 р.) 108 211 (Об’єднані Арабські Емірати, 1980 р.)

20,0 0 0 0 163 (Зімбабве, 2008 р.)

Приклад: Україна Індикатор

Очікувана тривалість життя Середня тривалість навчання Очікувана тривалість навчання ВНД на особу населення (за ПКС у дол. США)

Значення

68,6 11,3 14,6 6,535

Примітка: значення округлені 1 2 3 4 5

UNDESA. World Population Prospects: The 2008 Revision. 2009. Barro, R. J. and J. W. Lee. A New Data Set of Educational Attainment in the World, 1950–2010. Cambridge. 2010. UNESCO Institute for Statistics.Correspondence on Education Indicators. Canada. 2010. World Bank.World Development Indicators 2010. IMF.Government Finance Statistics. 2010. НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 121

121

04.07.2011 17:42:26

рі освіти – 0 років і для ВНД на особу населення – 163 дол. США. Мінімальне значення очікуваної тривалості життя ґрунтується на довгострокових історичних даних, що базуються на працях Меддісон6 і Рілей7. Уявлення про мінімальний рівень освіти ґрунтується на припущенні, що суспільства можуть існувати без формальної освіти. Базовий рівень доходу, необхідний для виживання, становить 163 дол. США, це найменше значення, досягнуте будь-якою країною за наявними історичними даними (Зімбабве, 2008 рік.), що є еквівалентом 0,45 дол. США на добу, що перевищує одну третину встановленої Світовим банком межі бідності (за вартістю добового споживання 1,25 дол. США за ПКС). Після визначення мінімальних і максимальних значень субіндекси розраховуються наступним чином: фактичне значення – мінімальне значення Індекс виміру = (1) максимальне значення – мінімальне значення Для сфери освіти рівняння 1 застосовується до обох субкомпонентів, у результаті чого розраховується їх середнє геометричне, після чого рівняння 1 використовується повторно. Це еквівалентно застосуванню рівняння 1 безпосередньо до середнього геометричного цих двох субкомпонентів. Оскільки індекс за кожним виміром є заміщеним показником можливостей стосовно відповідного вимірювання, функція трансформації від доходу до можливостей ймовірно буде представляти собою увігнуту криву. Таким чином, для доходу використовуються натуральні логарифми від мінімального та максимального значень.

Агрегація субіндексів для розрахунку Індексу людського розвитку ІЛР є середнім геометричним трьох індексів: 1/3 1/3 1/3 ( ІЖиття × ІОсвіта × ІДохід ) (2) Формула 2 передбачає неповну взаємозамінність усіх вимірів ІЛР. Таким чином, вона враховує одно з найвагоміших заперечень щодо формули лінійного агрегування, що допускала повну взаємозамінність вимірювань. Деяка взаємозамінність властива визначенню будь-якого індексу і підвищується зі збільшенням значень його компонентів. 68,6 – 20 Індекс очікуваної тривалості життя = = 0,769 83,2 – 20 11,3 – 20 Індекс середньої тривалості навчання = = 0,856 13,2 – 20 14,6 – 20 Індекс очікуваної тривалості навчання = = 0,709 20,6 – 20 0,856 × 0,708 – 0 Індекс освіти = = 0,819 0,951 – 0 Індекс доходу = ln(6,535) – ln(163) = 0,568 ln(108,211) – ln(163) 3

Індекс людського розвитку = 0,769 × 0,819 × 0,568 = 0,710

Методологію розрахунків Індексу людського розвитку, скоригованого з урахуванням нерівності, Індексу гендерної нерівності та Індексу багатовимірної бідності можна знайти у Доповіді про людський розвиток за 2010 рік ПРООН.

122

Maddison A. HistoricalStatisticsoftheWorldEconomy: 1–2008 AD. Paris: OrganisationforEconomic CooperationandDevelopment. 2010. Riley J. C. Poverty and Life Expectancy. Cambridge, UK: Cambridge University Press. 2001.

ДОДАТОК 2. ТЕХНІЧНА ПРИМІТКА: РОЗРАХУНОК ІНДЕКСУ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 122

04.07.2011 17:42:26

Частка відторгнутих домогосподарств України за окремими ознаками (%)

ДОДАТОК №

Ознаки відторгнення

Частка

Домогосподарство, де всі дорослі працездатного віку мають низький статус на ринку праці (безробітні, самозайняті або безоплатно працюючі члени домогосподарства)

5,5

Довготривалі безробітні (понад 12 місяців) ), за методологією МОП

1,8

Бідні за відносним національним критерієм

24,0

Домогосподарства, які не могли протягом року забезпечувати достатнє харчування (за самооцінкою)

4,1

Домогосподарства, які відчувають нестачу коштів для відвідин з подарунками друзів або прийняття друзів у себе

17,6

Домогосподарства, які відчувають нестачу коштів для родинного відпочинку не вдома, а також не з родичами в їх житлі

34,0

Домогосподарства, які відчувають нестачу коштів для придбання квитків у кінотеатр (театр, концерт) 1-2 рази на рік (за самооцінкою)

13,4

Домогосподарства, у структурі доходів яких соціальна допомога і допомога родичів становить понад 33 відсотка

7,9

Домогосподарства, які не мають доступу до освіти (через відсутність достатніх коштів для здобуття будь-якої професійної освіти або відсутність поблизу житла дошкільних установ)

8,4

10 Домогосподарства, в яких жодна з дорослих осіб (віком від 25 років і старше) не має професійної освіти

48,6

11 Домогосподарства, які не мають доступу до медичної допомоги (відсутність поблизу житла медичної установи або аптеки, незабезпеченість населеного пункту своєчасними послугами швидкої медичної допомоги, неможливість упродовж року за необхідністю отримати медичну допомогу, придбати ліки)

39,2

12 Домогосподарства, які відчувають нестачу коштів для оплати необхідних послуг невідкладної платної медичної допомоги

23,1

13 Домогосподарства, які мають погані житлові умови (проживання в гуртожитках або комунальних квартирах, менше 7,5 кв. м. житлової площі на особу, відсутність туалету в будинку і відсутність коштів для його установки)

33,4

14 Домогосподарства, які не мають телефону (домашнього або мобільного)

21,5

15 Домогосподарства, які потерпають від незабезпеченості населеного пункту регулярним щоденним транспортним сполученням з іншим населеним пунктом з розвиненішою інфраструктурою

12,6

16 Домогосподарства, які потерпають від неможливості отримання допомоги соціальних працівників або соціальної допомоги

7,7

17 Домогосподарства, які протягом року не отримували платних послуг культури

56,5

18 Домогосподарства, які покладають відповідальність за свій добробут повністю або переважно на державу

34,0

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК 2011

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 123

123

04.07.2011 17:42:26

UNDP_magazine_UKR_v10p.indd 124

04.07.2011 17:42:26