Анна Багряна: “Мова – оберiг нації

Коли вдивляєшся у фото цієї молодої тендітної жінки, важко уявити, що перед тобою – класик сучасної української літератури. Людина, яка написала цiлу низку книжок та здобула десятки високих літературних нагород – за творчість та громадянську позицію. Вона щиро й відкрито посміхається, вміє слухати, тримається з простотою та гідністю. Пише ємні глибокі тексти, які залишають слід у серці. Анна Багряна – письменниця з упізнаваним почерком. Її твори мають високий морально-етичний ценз, що відрізняє якісну літературу. Спілкуючись із нею, відчуваєш тепло і повагу до своєї позиції, до себе як Людини. Читаючи її твори, духовно зростаєш.

- У 2010 році вашу п’єсу було поставлено у Чикаго. Розкажіть про цей проект, будь ласка.

- Про постановку я дізналася випадково.

Колись мала звичку раз на кілька місяців набирати в пошуковій системі своє ім’я та відстежувати, що й де про мене пишуть – які виходять рецензії, хто як коментує мої книжки або виступи і т.д. І ось одного разу натрапила на репортаж про прем’єру вистави “Рододендрон” за моєю однойменною п’єсою. Вона була по ставлена в Українському драматичному театрі “Го мін”, режисер – Василь Митничук. Мені, звісно ж, стало цікаво, і я одразу відшукала в соцмережах пана Василя. Зв’язалася з ним і попросила пере слати мені відеозапис і фото з вистави. Він радо відгукнувся і виконав моє прохання. Вистава мені сподобалася. Сподіваю ся, наша співпраця продовжиться. Мрію, щоб якийсь театр поставив мою п’єсу про Олену Телігу. - Яке відчуття, коли бачиш постановку сво го твору на сцені?

- Вже бачила чимало постановок за своїми п’єсами – і “вживу”, і у відеозаписі. Відчуття завжди одні й ті ж самі: спершу із завмиранням подиху сидиш і вдив ляєшся в кожний жест акторів, ревно вслуха єшся в кожне слово, порівнюючи постановку зі своїм тестом (чи все так само, як я уявляла, коли писала?). Але, якщо вистава вдала, то по ступово забуваєш, що є автором п’єси, мимо хіть входиш у світ, який створив режисер, і вже сприймаєш постановку як щось окреме від тебе. Або, щонайменше – як свою дитину, котра вже виросла і живе само стійним життям, і ти не маєш права втручатися в нього.

Олена Карпенко,

співачка, композитор, поетеса та журналіст. Лауреатка численних міжнародних музичних конкурсів, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів. Випустила п’ять книг, п’ять сольних альбомів і три сингли. Під псевдонімом Solomia виступає з концертами в Україні та за кордоном.

- Революція Гідності, війна на Донбасі. Як ці теми відбилися у твор чості та житті?

- Коли почалася Револю ція Гідності, ми з родиною мешкали в Республіці Пів нічній Македонії, моя донька була ще дуже маленькою. Я все пропускала крізь власне серце, не спала ночами. Коли почали стріляти, по стійно плакала і не знаходила собі місця. Але творчість рятувала. Тоді написалося кілька віршів, присвячених героям Майдану і Небесній сотні.

Потім, коли почалася війна, намагалася якось до помагати нашим захисникам – грошима, участю в різних волонтерських проектах, чи просто словом. Написала цикл оповідань і п’єсу про долі українських жінок, які стали жертвами цієї війни – втратили синів, чоловіків, коханих або ж домівки й малу Батьківщину.

- Що означає україн ська мова для України? - Кажуть, що мова – це код нації. Але для мене це ще й оберiг нації. Можливо, найсильніший оберiг. Адже поки є українська мова, є Україна й українці. - Якi з ваших творів любите найбільше?

- Поки-що такими є роман “Дивна така любов” (2010) та збірка “Македон ські оповідки” (2016). - Першу я писала, перебуваючи в особливому духовному стані – медитації, піднесення й катарсису, під звучання “Місячної сонати” Бетховена. Це філософ сько-любовна історія про пошук себе і свого місця в цьому світі, де знайшлося місце і для власних дитячих спогадів. Друга книжка – ре зультат мого шестирічного перебування в Республіці Північній Македонії. Цікавий, світлий і насичений період мого життя.

Сподіваюся, що з часом у мене з’являться інші улюблені книжки. Головне – написати їх. - Як приходять сюже ти?

- Найкращі – це ті, які підкидає життя. Звісно, еле менти художнього вимислу неодмінно мають бути, про те, якщо в основу сюжету покладена якась реальна історія, особиста чи розка зана кимось, хто її пережив, такі твори справляють зна чно сильніше враження на читачів. Вони є живішими, справжнішими. - Ваші улюблені книж ки?

- Я люблю ті, що зму шують замислюватися над сенсом життя, шукати відповіді на одвічні філософ ські питання, копирсатися у власних емоціях і відчуттях. Або ті, які відкривають для мене щось нове, щось таке, чого я досі не знала. На розважальне чтиво мені шкода часу.

Одна з кн ижок , яка свого часу цілков ито п ерев ернула мою свідоміст ь – “Тиб етс ька кн ига м ертв их”. Я проч итала її у 18 років , тоді я за одну ніч п ереосм исл ила п итання ж иття і см ерті , стала в егетаріанкою , навч илася працюват и з власн им и емоціям и – трансформуват и н егат ив у поз ит ив .

Із художньої літератури люблю філософські твори Германа Гессе, Ясунарі Ка вабати, Жана Поля Сартра, Хорхе Луїса Борхеса та ін. З української літератури – романи Івана Багряного, Ва силя Барки, Уласа Самчука, В.Домонтовича, дуже подо бається мені роман Володимира Винниченка “Сонячна машина”. Сучасних авторів не перелічуватиму, бо їх дуже багато, і серед них – чимало моїх добрих друзів.

- Український письменник в еміграції: оксюморон чи змінена реальність?

- Не можу сказати, що по чуваюся в еміграції. Принаймні, як письменниця. Адже щодня в соцмережах підтримую зв’язок з українськими колегами, активно долучаюся до всіх можливих творчих проектів і кожне літо проводжу в Україні – беру участь у фестивалях, виступаю на літературних ве чорах і презентаціях. А життя в різних країнах лише розширює можливості для творчості. - Як ви популяризуєте українське слово в іншомов ному середовищі?

- Оскільки я народилася в Україні, українкою, то вважаю своєю місією популяризувати рідну культуру. Намагаюся оточувати себе однодумцями, духовними побратимами і посестрами – людьми, серця яких б’ються в одному ритмі з моїм.

У березні цього року ми з українською журналісткою Анастасією Проданскі, яка теж мешкає в Софії, ство рили Український клуб для дітей із українських і змішаних українсько-болгарських родин. Також до нас радо долучилися родини бессарабських болгар. На зустрічах клубу розповіда ємо малятам про українські свята, традиції, ділимося різ ними цікавинками, проводимо майстер-класи, квести, граємо в ігри, п’ємо чай і дегустуємо солодощі. Є потреба гуртува тися і спілкуватися між собою українською мовою.

До нас приходять діти різного віку. Зустрічі ми зараз проводимо в Посольстві Украї ни приблизно раз на два тижні, але все залежить від сезону. Долучаємося також і до інших культурно-просвітницьких за ходів, які організовує посольство і фундація “Мати Україна”. - Один день, який змінив ваше життя.

- День народження донечки Оксанки – 7 травня 2013 року. - Хто вірить у вас більше, нiж ви сама?

- Мабуть, моя донька. Адже часто, бачачи мої вагання, вона впевнено заявляє, що в мене все вийде. - Де живе натхнення? - Oксанка каже, що в очах: бачиш щось, і воно тебе на дихає на творчість. Можливо, саме так і є. - А ще ваша донька каже: “Я – українка”. Як ви її вихо вуєте? Що, на вашу думку, найважливіше для форму вання дитячої культурної самосвідомості?

- Виховую свою доньку українкою. Ще з періоду вагітності розмовляю з нею виключно українською мовою. Хоча вона – наполовину бол гарка, адже її тато – болгарин. Оксанка добре розмовляє обо ма мовами і легко переходить вдома з однієї мови на іншу. Паралельно вчить англійську. Я вважаю, що найкраще формувати дитячу свідомість за допомогою цікавої якісної літератури. Тому щоразу, коли ми повертаємося з України в Болгарію, наша валіза напо внена книжками й журналами. Оксанка щовечора перед сном просить мене щось про читати або ж вигадати свою казку. Віднедавна й сама поча ла вигадувати різні історії, але, оскільки ще не вміє писати, просить, щоб я їх записувала. А поки що її стихія – це малювання. Я намагаюся всіляко підтримувати її в цьому захопленні – купую необхідні матеріали для творчості, вожу на різні заняття і майстер-кла си, відстежую інформацію про конкурси дитячих малюнків в Україні та Болгарії. Два роки поспіль ми їздили на Міжна родний форум дитячої творчості “Золотий мольберт”, що у Львові, і Оксанка там здобула золоту медаль. - Розкажіть про ваш творчий та життєвий тандем з чоловіком. Чи складно двом письменникам ужи ватися в одному просторі? Чи відчуваєте ви часом конкуренцію?

- Ми познайомилися з Ди митром у 2008 році на Міжнародному поетичному фестивалі “Струзькі вечори поезії” в Р.П. Македонії. Кожен із нас пред ставляв там свою країну. Потім почали листуватися, перекла дали вірші одне одного. Знову зустрілися через кілька місяців – уже на фестивалі в Києві. Далі за нас усе вирішила доля. Ми просто довірилися їй.

Живемо разом вже більше десяти років. Те, що ми обоє належимо до письменницької братії, лише зміцнює наші стосунки, адже нам завжди є про що поговорити і подиску тувати. Також разом перекладаємо. Я допомагаю Димитру перекладати твори українських авторів болгарською, він мені – твори болгарських письмен ників українською. У 2012 році ми видали антологію сучасної української поезії, потім – ще 5 окремих поетичних збірок українських поетів.

Ми з Димитром належимо до різних поколінь і до різних культур, але це взаємозбагачує нас, робить спільне життя на сиченішим і цікавішим. - Якщо би ви мали мож ливість і владу змінити щось в Україні як у державі чи у свідомості українців, за що би взялися?

- Багато що залежить від державної політики, але зна чно більше – від виховання. Якщо батьки прищеплювати муть своїм дітям національну гідність, любов і повагу до всього українського, то дуже скоро Україна стане однією з найуспішніших країн світу. - Кому і чому ви вдячні? За що?

- В першу чергу, бать кам – за те, що дали життя і виховали. Богу, вищим силам, янголам-охоронцям – за те, що оберігають, допомагають і ведуть. Друзям – за підтримку. Ворогам – за заґартування душі. Критикам – за мож ливість вдосконалюватися. Видавцям – за народження книжок. Читачам – за віру в себе і стимул творити далі. - Яке зі своїх надбань вважаєте найвагомішим? - Те, що не зрадила саму себе.

Поезії Анни Багряної * * я зупиняюсь я вільною стала пальці танцюють по хвилі зеленій

тільки прозорі очі русалок світяться відданістю – крізь мене небо пророчить прадавніми ведами:

вільним дозволено бути невільними я повертаю сакральність єдності я зупиняю зелену хвилю

ДОНЕ ЧЦІ Поки спиш, пришиваю рудому ведмедику лапку

допиваю свій чай і читаю невтішні новини. Вже нема запитань, тільки оклик і знову – три крапки,

під якими майбутнє – твоє і моєї країни… І так сумно, що друзів насправді лишилася дрібка,

що усі вороги – аж настільки нікчемні й убогі,

трансформую ненависть до них – то у жабку, то в рибку… Ти навчила мене малювати. І вірити в Бога. Тож молюся. Малюю. Заповнюю аркуш і тишу.

Поки спиш. Поки бачиш цей світ у рожевих відтінках. А ведмедик підморгує: певно, рудому видніше,

що добро переможе. Маленька моя українко…

Анна Багряна – українська письменниця, перекладачка та художниця.

Народилася 24 березня 1981 року в м.Фастові Київської області. Закінчила Ін ститут філології Національного університету ім. Т.Шевченка за спеціальністю “українська мова та література”.

Членкиня Національної спілки письменни ків України та Асоціації Українських Письменників.

Лауреатка літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша (2013), Міжнародної літературної премії ім.Григорія Сковороди “Сад божественних пісень”(2014), літератур ного конкурсу “Смолоскип”(2008), шість разів отримувала відзнаки міжнародного літератур ного конкурсу “Коронація слова”.

Авторка понад 30 книжок (поезія, про за, драматургія) та 27 книг перекладів. За її творами було поставлено численні спектаклі в Україні та за її межами. Найвизначніші – дра матична поема “Над Часом”, мюзикл “Глорія”, трагікомедія “Рододендрон” та психологічна містерія “Є в ангелів – від лукавого”. Найпомітніші поетичні збірки: “Між богами і нами” (2005), “Інші лінії” (2009) та “Замов ляння із любові” (2011). Найвідоміші прозові твори – романи “Етимологія крові” (2008), “Дивна така любов” (2010), “Дошкуляка” (2012) та збірка оповідань “Македонські оповідки” (2016).

Її тексти перекладені багатьма мовами та опубліковані в десятках видань.

Дружина відомого болгарського письмен ника та дипломата Димитра Христова. Живе у м.Софія (Болгарія), виховує доньку Оксану.