Ми ст е цт в о
Анна Багряна:
“Мова – оберiг нації”
Коли вдивляєшся у фото цієї молодої тендітної жінки, важко уявити, що перед тобою – класик сучасної української літератури. Людина, яка написала цiлу низку книжок та здобула десятки високих літературних нагород – за творчість та громадянську позицію. Вона щиро й відкрито посміхається, вміє слухати, тримається з простотою та гідністю. Пише ємні глибокі тексти, які залишають слід у серці. Анна Багряна – письменниця з упізнаваним почерком. Її твори мають високий морально-етичний ценз, що відрізняє якісну літературу. Спілкуючись із нею, відчуваєш тепло і повагу до своєї позиції, до себе як Людини. Читаючи її твори, духовно зростаєш. - У 2010 році вашу п’єсу було поставлено у Чикаго. Розкажіть про цей проект, будь ласка. - Про постановку я дізналася випадково. Колись мала звичку раз на кілька місяців набирати в пошуковій системі своє ім’я та відстежувати, що й де про мене пишуть – які виходять рецензії, хто як коментує мої книжки або виступи і т.д. І ось одного разу натрапила на репортаж про прем’єру вистави “Рододендрон” за моєю однойменною п’єсою. Вона була поставлена в Українському драматичному театрі “Го-
мін”, режисер – Василь Митничук. Мені, звісно ж, стало цікаво, і я одразу відшукала в соцмережах пана Василя. Зв’язалася з ним і попросила переслати мені відеозапис і фото з вистави. Він радо відгукнувся і виконав моє прохання. Вистава мені сподобалася. Сподіваюся, наша співпраця продовжиться. Мрію, щоб якийсь театр поставив мою п’єсу про Олену Телігу. - Яке відчуття, коли бачиш постановку свого твору на сцені? - Вже бачила чимало постановок за своїми п’єсами – і “вживу”, і у відеозаписі. Відчуття
завжди одні й ті ж самі: спершу із завмиранням подиху сидиш і вдивляєшся в кожний жест акторів, ревно вслухаєшся в кожне слово, порівнюючи постановку зі своїм тестом (чи все так само, як я уявляла, коли писала?). Але, якщо вистава вдала, то поступово забуваєш, що є автором п’єси, мимохіть входиш у світ, який створив режисер, і вже сприймаєш постановку як щось окреме від тебе. Або, щонайменше – як свою дитину, котра вже виросла і живе самостійним життям, і ти не маєш права втручатися в нього.
Олена Карпенко, співачка, композитор, поетеса та журналіст. Лауреатка численних міжнародних музичних конкурсів, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів. Випустила п’ять книг, п’ять сольних альбомів і три сингли. Під псевдонімом Solomia виступає з концертами в Україні та за кордоном.
54
January 2020 Ukrainian People
- Революція Гідності, війна на Донбасі. Як ці теми відбилися у творчості та житті? - Коли почалася Революція Гідності, ми з родиною мешкали в Республіці Північній Македонії, моя донька була ще дуже маленькою. Я все пропускала крізь власне серце, не спала ночами. Коли почали стріляти, постійно плакала і не знаходила собі місця. Але творчість рятувала. Тоді написалося кілька віршів, присвячених героям Майдану і Небесній сотні. Потім, коли почалася війна, намагалася якось допомагати нашим захисникам – грошима, участю в різних волонтерських проектах, чи просто словом. Написала цикл оповідань і п’єсу про долі українських жінок, які стали жертвами цієї війни – втратили синів, чоловіків, коханих або ж домівки й малу Батьківщину. - Що означає українська мова для України? - Кажуть, що мова – це код нації. Але для мене це ще й оберiг нації. Можливо, найсильніший оберiг. Адже поки є українська мова, є Україна й українці. - Якi з ваших творів любите найбільше? - Поки-що такими є роман “Дивна така любов” (2010) та збірка “Македонські оповідки” (2016). - Першу я писала, перебуваючи в особливому духовному стані – медитації, піднесення й катарсису, під звучання “Місячної сонати” Бетховена. Це філософсько-любовна історія про пошук себе і свого місця в цьому світі, де знайшлося місце і для власних дитячих спогадів. Друга книжка – результат мого шестирічного перебування в Республіці Північній Македонії. Цікавий, світлий і насичений період мого життя. Сподіваюся, що з часом у мене з’являться інші улюблені книжки. Головне – написати їх.
- Як приходять сюжети? - Найкращі – це ті, які підкидає життя. Звісно, елементи художнього вимислу неодмінно мають бути, проте, якщо в основу сюжету покладена якась реальна історія, особиста чи розказана кимось, хто її пережив, такі твори справляють значно сильніше враження на читачів. Вони є живішими, справжнішими. - Ваші улюблені книжки? - Я люблю ті, що змушують замислюватися над сенсом життя, шукати відповіді на одвічні філософські питання, копирсатися у власних емоціях і відчуттях. Або ті, які відкривають для мене щось нове, щось таке, чого я досі не знала. На розважальне чтиво мені шкода часу.
Одна з книжок, яка свого часу цілковито перевернула мою свідомість – “Тибетська книга мертвих”. Я прочитала її у 18 років, тоді я за одну ніч переосмислила питання життя і смерті, стала вегетаріанкою, навчилася працювати з власними емоціями – трансформувати негатив у позитив. Із художньої літератури люблю філософські твори Германа Гессе, Ясунарі Кавабати, Жана Поля Сартра, Хорхе Луїса Борхеса та ін. З української літератури – романи Івана Багряного, Василя Барки, Уласа Самчука, В.Домонтовича, дуже подобається мені роман Володимира Винниченка “Сонячна машина”. Сучасних авторів не перелічуватиму, бо їх дуже багато, і серед них – чимало моїх добрих друзів.
