Ukrainian People May 2022 by Vadim Kucherak

Ukrainian People TM

may 2022

Війна в Україні

19 травня – The Ukrainian Aleppo, or unprecedented terror in Borodianka

Всесвітній день вишиванки Володимир Івасюк З піснею на повне серце…

Союз Українок Америки з Чикаго допомагає Україні у час війни

КАЛЕНИК ЛИСЮК –

$1.95

ВОЇН, МЕЦЕНАТ, ЗБИРАЧ УКРАЇНСЬКИХ СКАРБІВ, ПРОСВІТИТЕЛЬ

ukrainianpeople.us

Зміст CHICAGO, ILLINOIS, USA

UKRAINE

Війна в Україні. Третій місяць Україна протистоїть російській агресії

The Ukrainian Aleppo, or unprecedented terror in Borodianka – Dispatch from Ukraine

22 Наша обкладинка: На фото: Олександра Фурманець, гандболістка ГК «Галичанка» Прортрет молодої жінки зроблено в рамках проекту для Львівської жіночої гандбольної команди «Галичанка» www.facebook.com/hcgalychanka Фотограф: Тетяна Ерхарт / Tetyana Erhart Instagram: instagram.com/andamata?r=nametag Сайт: erte.com.ua FB: facebook.com/tetyana.erhart

Гібридний медовий місяць: культурний шок в умовах війни

28 16

Волонтери мріють про зброю

Відомі українці

Одяг та аксесуари: приватна колекція Роксоляни Шимчук www.facebook.com/shymchuk.com.ua

May 2022 Ukrainian People

Промова про мову

Війна

Стиліст: Роксоляна Шимчук www.facebook.com/ profile.php?id=100001399402240

Верстка і дизайн: Вадим Кучерак, facebook.com/vadim.kucherak

Каленик Лисюк – воїн, меценат, збирач українських скарбів, просвітитель

Володимир Івасюк. З піснею на повне серце…

46 24 26 30 32

“Верховинна естетка”: цікаві факти про зачинательку фемінізму в Україні Наталію Кобринську

Наші традиції Таємничий код предків: 12 головних символів української вишивки

Наші інтерв’ю Мистецький фронт: Аліна Палій про свою пісню “Правда”

Діаспора Світовий конґрес українців відзначає 75 роковини операції “Вісла” Жителі Манітоби оплакують жертв війни в Україні

34 36 38

Союз Українок Америки з Чикаго (відділ #140) допомагає Україні у час війни

Чикаго підтримує Україну Просвітяни захищають Україну

ENTERTAINMENT

40 42

Get Out There! Celebrate May in Chicago

50 52

Гумор Росія через 100 років: все ще п’ють і крадуть

ЗДОРОВ’Я Корисні продукти, які збережуть здоров’я

Бізнес 30 способів прожити життя щасливо

Cтосунки Самотня і щаслива

Мандри 7 Natural Wonders of Wisconsin

Мистецтво Муза у терновому вінку: поезія Катерини Мандрик-Куйбіди – багатоголосся совісті у наших серцях

58 60 62

Літературна сторінка Літо, літечко! Уривок з повісті Михайла Стельмаха “Щедрий вечір” Рими і ритми під час війни…

Українська кухня Весна – смачними стравами красна

Advertising 773-844-0401 Editor in chief: “Ukrainian People” magazine Olga Ruda olgaruda@yahoo.com

Place an ad, print or online: Marketing Department 773-844-0401 ukrainianpeoplemagazine@gmail.com

Subscribe to

Write to us: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, # 242 Park Ridge, IL 60068

“UKRAINIAN PEOPLE” magazine

• Your first print issue will mail 1-3 weeks

from receipt of order.

• “Ukrainian People” magazine publishes 12

issues in an annual subscription.

• Offer good in U.S.A. only. • All orders subject to approval.

for just $ 110 per year or $65 for 6 month

News, articles, photos-video, and more: www.UkrainianPeople.us FB: www.facebook.com/ UkrainianPeopleMagazines/

SUBCRIPTION FORM: First & Last Name Email Phone Address SEND YOUR CHECK TO: Universe Entertainment, Inc. 333 Busse Hwy, #242, Park Ridge,IL 60068 ukrainianpeople.us/subscription

ДОБРО ЗАВЖДИ ПЕРЕМАГАЄ ЗЛО

Olga Ruda, Editor in chief “Ukrainian People” magazine

May 2022 Ukrainian People

Цьогоріч великодні свята прийшли несподівано. Вони застали мене зовсім не готовою. Духовно. Моя баба Юстина була твердо переконана – добро ЗАВЖДИ перемагає зло. Вона вірила, що сила любові долає ненависть, зло, заздрість, жадібність, байдужість і темряву. Великдень, пояснювала нам баба, про те, що на третій день після поховання Христа сталося диво – Ісус Воскрес, довівши всім людям, що душа є безсмертною. Я зрозуміла слова баби Юстини, коли збагнула: історія Воскресіння Христового – це про те, щоб прислухатися до своєї безсмертної душі. Про радість, яка долає розпач і сум. Про здатність світла перемагати темряву. Про ДОБРО, ЛЮБОВ І МИЛОСЕРДЯ, які, я впевнена, і врятують наш світ. І про Бога у душі кожного. Очищена таїнством сповіді, світлими думками про Воскресіння Христове, моя душа мала б радіти і співати. Але вона мовчить і час від часу поривається заплакати. В Одесі російська ракета вбила тримісячне немовля, дівчинку Кіру. А разом з нею її маму Валерію і бабусю Людмилу. Думаю про цю невинну душу, яка ще не встигла натішитись життю, іграшкам і своєю родиною. Якою могла бути її місія у цьому світі? Світлина з нету: на шпитальному ліжку – маленький хлопчик. Без ніг. Відірвало ракетним вибухом. Вже ніколи не зможе бути ні бігуном, ні танцюристом... На іншій світлині 10-річний Володя з Бучі, біля свіжої могили своєї мами. Він ще навіть не усвідомлює усю глибину свого горя. Тільки факт – мами вже немає. Сьогодні він бачить тільки оцей горбик свіжонасипаної землі і вінок зі штучних квітів. Для нього це точка нового відліку, довкола якої обертатиметься тепер його космос. Я намагаю не думати про усіх убитих й закатованих. Зґвалтованих і поранених. Усіх, хто вже немає сил здригатися від потужних вибухів і бігти у сховище. Хто не може нормально спати і нормально мислити. Усіх, хто живе зараз у різних країнах у прихистках для біженців чи, навіть, й у чужих сім’ях – так наче присів на крайчик чужої канапи, ненадовго, щоб не заважати й не дуже турбувати. Дайте кавалок хліба чи горнятко кави – і ми підемо далі, щоб не завдавати вам клопотів. Бо ви й так дуже добрі до нас. Я намагаюсь не думати про тисячі вивезених орками українських дітей – бо серце скапує кров’ю, коли уявляю їхню долю і подальше життя (чи не життя?). Не кажіть нам, що ми далеко і нас не болить Україна, не болить війна. Що ми не чуємо вибухів і нам не треба ховатись на станціях метро і бомбосховищах. Що у нас є вдосталь води і їжі. Ви не можете знати, що ми відчуваємо.

У кожного з нас в Україні діти чи онуки. Мамусі й татусі. Сестри, брати, племінники і кузини. Зрештою, могили наших бабів, дідів і прадідів. Цьоці Рузі і вуйка Митра. Там, де наше Різдво і Великдень у колі великої родини. Де стояла стара хата. Де ліс, що пахне білими грибами. Наше дитинство, наші болі і радощі. Перше кохання і перші втрати. Ми за кордоном, але нас теж болить. Бо цю пуповину ніхто не взмозі перерізати. Ми виходимо на потужні мітинги з вимогами й проханнями до правителів різних країн про допомогу Україні. Волонтеримо й збираємо кошти. Пишемо, поширюємо інформацію про війну в Україні й роз’яснюємо наших друзям-іноземцям. Шукаємо бронежилети, шоломи й іншу амуніцію й самі веземо до Варшави, бо там вже на неї чекають. Ми також віримо, що Господь врятує Україну, і наша перемога – не за горами. Ми просто фізично на це чекаємо. Ми не можемо нормально спати, нам сняться страшні сни, але ми прокидаємо, ступаємо в новий день, продовжуємо вірити і допомагати хто чим може. Сьогодні доземно вклоняємося нашим мужнім українським захисникам, волонтерам, й усім, хто долучається до нашої перемоги. Молимося за вас. “Ангеле Божий, хоронителю мій святий, даний мені на охорону! Щиро благаю тебе: просвічуй мене сьогодні, хорони від усього злого, заохочуй до добрих діл і провадь на спасенну дорогу. Святий заступнику Божий, будь милостивий до України, наших воїнів й усього українського народу. Почуй прохання мої і відведи біду. Звертаюся я з молитвою до Тебе і мрію, щоб Україна отримала допомогу Твою в цей недобрий час. Захисти нас, прийди на допомогу, прожени напасті і ворогів підлих й жорстоких. Я ж не перестану прославляти ім’я Господа і підтримку Твою. Амінь”. Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Благослови Всевишній на добро, На мир і довголіття Україну, Щоб хліба й мудрості удосталь нам було, І сил відвоювати Батьківщину. Благослови нас Боже на любов, У кожнім ранку, з кожною зорею, Щоб ми не зрадили, закладених основ, Дарованих нам рідною землею. Щоб з кожним променем світанок проростав У кожну душу паростком живильним, Щоб нас Господь ніде не полишав, Народ, благословенний бути вільним. Ольга Дунас

Chicago Illinois, USA

КАЛЕНИК ЛИСЮК –

ВОЇН, МЕЦЕНАТ, ЗБИРАЧ УКРАЇНСЬКИХ СКАРБІВ, ПРОСВІТИТЕЛЬ Ті з нас, хто у різні часи оселився в Чикаго, просто зобов’язані знати ім’я цього видатного Українця – дипломатичного кур’єра уряду УНР в екзилі, отамана Закордонної станиці Українського вільного козацтва на Північну і Південну Америки, директора Українського музею, голову Українськоамериканської фундації, підприємця, видавця, який все своє життя присвятив боротьбі за утвердження Української державності – Каленика Лисюка. Саме він подарував надзвичайно цінні експонати багатьом українським музеям у США. Щоб залишити їх нащадкамукраїнцям, які захочуть дізнатися. У 1954 році Калеником Лисюком було засновано Український національний музей і бібліотеку в Онтаріо, Каліфорнія. Після об’єднання цієї установи у 1958 pоці з Українським архівом-музеєм у Чикаго було створено Український Національний Музей в Чикаго (The Ukrainian National Museum in Chicago). Щорічно цей оазис української культури й історії в США відвідують близько 6 тисяч осіб, а у ці дні всесвітнього захоплення боротьбою України й українцями – набагато більше.

Каленик Лисюк: “Не схилив ніколи прапора і не сплямив ідеї Соборної України” Оксана Собко, науковий співробітник музею історії міста Хмельницького Каленик Лисюк. Діаспорі й Україні ще належить усвідомити і достойно оцінити державотворче подвижництво, невсипущу працю на благо українства, безкомпромісну ідеологічну боротьбу, яку він провадив з ворогами України, твердо і безстрашно відстоюючи право нашої нації бути, жити, процвітати. Воїн, який у різні часи свого життя боронив Україну і зі зброєю, й з пером у руках. Меценат, щедрий благодійник, збирач українських скарбів і пропагандист багатої української історії – Каленик Лисюк свою безмежну любов до України доводив своїм чином і прикладом. За українську справу склав найдорожчу жертву: коли у березні 1939-го спеціально приїхав зі США разом із сином Петром знімати фільм про проголошення Карпатської України, ворожа куля відібрала в Хусті життя 25-літнього красеня-сина, курсанта військової академії… І тоді згорьований батько написав вірш-обітницю:

May 2022 Ukrainian People

Не стогни в боротьбі, Коли тяжко тобі, – Хай ворог твій стогін не чує. Поклянися в душі, Дай присягу собі – Ворог ту пімсту відчує. Каленик Лисюк народився 18 серпня 1889 року в селі Велика Бубнівка Проскурівського повіту Подільської губернії (нині с. Бубнівка Волочиського району Хмельницької області). Яка багата й цікава біографія! Український військовий діяч, підприємець, філателіст, видавець, меценат; прапорщик Першого панцерного дивізіону, козак Петроградського відділу Вільного козацтва (з червня 1917), старшина Армії УНР, дипломатичний кур’єр уряду УНР в екзилі (1922), отаман Закордонної станиці Українського Вільного козацтва Північної і Південної Америки, осавул Вільного козацтва, фундатор

і директор Українського Національного музею (м. Онтаріо, Каліфорнія), голова УкраїнськоАмериканської фундації (19591974), директор американських організацій “Конгрес оф Фрідом” і “Вейк ап Америка”. При народженні наш герой отримав ім`я Григорій (Каленик) Лепикаш. Сім’я була незаможною, малоземельною. Батько Автоном рибалив, щоб прогодувати дев’ятьох дітей, а Григорій йому помагав. Мати була з родини Лисюків. У 1916 році Каленик Лисюк закінчив школу прапорщиків і був відкомандирований на Західний фронт до Першого панцирного дивізіону. За хоробрість нагороджений георгіївським хрестом. На початку Української революції 1917-1923 років дивізіон був українізований і 1600 козаків-українців вирушили з Перемишля до Києва. Якийсь час дивізіон перебував у Проскурові на Поділлі. Каленик ще під час служби в Петрограді 1917 року познайомився з організатором Українського Вільного Козацтва Іваном Полтавцем-Остряницею і вступив до лав УВК. Тож у своїй частині згуртував прихильників цього товариства, і на рідних теренах у Проскурові створив осередок Вільного Козацтва спільно з місцевими військовими-українцями.

meest.com 1-800-361-7345

ПІДТРИМАЙТЕ РІДНИХ ТА ДРУЗІВ!

MEEST НАДСИЛАЄ: Посилки в Україну та інші країни Європи us.meest.com/portal Великі продуктові набори в Україну box4ukraine.com Посилки з України в США export.meest.com Грошові перекази на банк (картка чи рахунок не потрібні) *Доставка згідно запланованого графіку буде відбуватися в зони, де наразі немає активних бойових дій. Доставка в зони, в яких є активні б буде здійснюватися, як тільки ситуація стане безпечною для дост MEEST KARPATY 6725 West Belmont Ave, Chicago, IL 60634 TEL: 773-489-9225

MEEST CHICAGO 820 Ridge Ave Unit J Lombard, IL 60148 TEL: 1-877-889-1103 TEL: 630-889-1100

MEEST PALATINE 1645 Hicks Rd., Unit K Rolling Meadows, IL 60008 TEL: 847-208-8451

На фото зліва направо – Григорій Каленик Лисюк, Євген Коновалець, Іван Рудаків, Микола Сціборський, Париж, 1929 р. (Центр досліджень визвольного руху)

Життя в еміграції Після поразки визвольних змагань емігрував на Захід. В еміграції після 1920 року колишній розвідник Каленик Лисюк працював дипломатичним кур’єром уряду УНР в екзилі у Польщі, Німеччині, не раз виконував важливі доручення вищого керівництва, обходячи пильне око ворожих розвідок. Так що його по правді можна назвати українським Джеймсом Бондом. У кінці 1923 року Лисюк з дружиною Катериною та малим сином Петром виїздить на постійне проживання у США. Згадував, як по приїзді продав свій годинник і шлюбні перстені, щоб заплатити за найману кімнату і їжу. Та ще й позичив 100 доларів у приятеля. Та “калений” Каленик якраз і приїхав у “країну можливостей”, щоб реалізувати свою невтомну енергію та підприємницьку жилку. Почав торгувати поштовими марками, через рік відкрив власну крамницю у Нью-Йорку, а через три – власне бюро, дві крамниці – на Бродвеї і 42-й вулиці і мав 5 найманих службовців. У 1925 р. видав каталог авіаційних поштових марок англійською мовою, який став сенсацією на філателістичному ринку, принісши Лисюку і славу, й значні прибутки. Узявся й за торгівлю акціями на біржі, на чому добре заробив. З того часу постійно допомагав фінансово українським справам у США та Європі, Галичині. У липні 1929 р. закупив акції Іпотечного банку у Львові, щоб підтримати українські підприємства. Жертвував на Український університет у Берліні та Українську Господарську Академію і дитячий притулок у Празі. Крім філателії й торгівлі акціями, почав скуповувати старовинні речі та гроші, які мали музейну цінність. За спогадами Каленика, інтерес до музейних раритетів, зокрема, тих, що стосуються давньої історії України, спонукали його до відвідин музеїв у Петрограді та Києві, спілкування з відомим українським меценатом Євгеном Чикаленком, з яким його познайомив рідний брат художник Василь Лепікаш, пізніше розстріляний більшовиками у Криму. У Нью-Маркет, штат Нью-Гемпшир, Лисюк побудував український мікрорайон “Нова Україна” – з комунікаціями, з українськими назвами вулиць. Створив три фабрики з випуску автозапчастин. Відкрив газолінову станцію і запрошував підприємців-фабрикантів будуватися в районі “Нова Україна”. Ніколи не забував про національно-патріотичні справи. Був одним із співзасновників, отаманом організації “Українське національне козацьке товариство” (УНАКОТО, створеної у США 01.01.1923 р. на чолі з організатором Вільного Козацтва І. Полтавцем-Остряницею) у Північній і Південній Америці і підтримував її матеріально. У 1929 році він прийняв американське громадянство і став членом республіканської партії. Того ж року побував у Європі: Львів, Прага, Париж, Берлін, Бельгія, Швейцарія, Англія… Ще двічі 1930 та 1932-го відвідував Європу. Зав’язував контакти з українськими культурно-освітніми установами, політичними колами. Підтримував матеріально музеї в Берліні і Празі, університети, бібліотеки, притулки, діячів культури, науки… Зокрема, допомагав Союзові українських старшин у Берліні, УВО під проводом Є. Коновальця, Українській господарській академії в Подебрадах, Українському інституту в Берліні, Музею Визвольної боротьби у Празі, Національному музею у Львові, Українському національному музею в Чикаго, Дому українських інвалідів у Львові, дитячому притулку в Празі та багатьом іншим українським організаціям. Надсилав кошти на адвокатський захист активістів УВО й ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина, допомагав українським емігрантам-втікачам під час Другої світової війни. Для поширення української хореографії спонсорував Василя Авраменка. Жертвував на видання українських книг… У 1929-му Каленик Лисюк оплатив поїздку скаутській організації з Ужгорода, яка представляла Україну на Світовому з’їзді скаутів в Англії.

May 2022 Ukrainian People

Якраз 1929 роком датується відомий знімок, що зберігається в особистому архіві Каленика Лисюка, а також оприлюднений у наш час архівом Українського Визвольного Руху. На ньому зображені Каленик Лисюк, Євген Коновалець, Микола Сціборський та Іван Рудичів на залізничному вокзалі в Парижі. Ключ до розуміння кола спілкування, політичних поглядів, життєвих принципів Каленика Лисюка, безсумнівно, у знанні життєвого шляху й переконань цих, близьких йому за духом, людей. Отже, Євген Коновалець – полковник Армії УНР, командир Корпусу Січових стрільців, засновник Української Військової Організації, Організації Українських Націоналістів, один з ідеологів українського націоналізму. Третій на знімку – Іван Рудичів. Іван Рудичів (1881-1958) – військовий суддя, товариш Симона Петлюри, громадський і політичний діяч, журналіст, правник. Навчався у Полтавській духовній семінарії, де зблизився з С. Петлюрою, на правника в Казанському університеті. На еміграції працював коректором українських видавництв у Берліні, Відні, Празі, Парижі. Після загибелі С. Петлюри взяв діяльну участь у створенні Бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі, був її директором (1927-1950). У роки нацистської окупації, коли гітлерівці вивезли бібліотеку до Берліна, супроводжував її, тяжко переживав за розграбовані фонди. Після Другої світової займався відновленням безцінних і архівних фондів книгозбірні вже в Парижі. Саме від часу своєї поїздки в Європу 1929-го Каленик Лисюк починає матеріально підтримувати Українську бібліотеку імені С. Петлюри в Парижі. Був знайомий також зі ще одним визначним українським діячем В’ячеславом Прокоповичем – головою уряду УНР в 1920 році, редактором тижневика “Тризуб” у 1925-1939 роках, другом С. Петлюри, а після його загибелі став головою уряду УНР в екзилі. Прокопович супроводжував С. Петлюру до Угорщини, Швейцарії, в поїздках Францією, залишив про це спогади “Остання подорож”. Один із засновників Української бібліотеки імені Симона Петлюри” в Парижі разом з Іларіоном Косенком, Олександром Удовиченком, Іваном Рудичевим. І – останній з пам’ятного знімка – Микола Сціборський – український державний та військовий діяч, підполковник Армії УНР, теоретик українського націоналізму, один із фундаторів Організації Українських Націоналістів (ОУН), автор низки ґрунтовних праць з теорії та практики українського націоналізму.

Фільм про Карпатську Україну Ще в одній великій справі українці зобов’язані Каленикові Лисюку. Як вже згадувалося, він як засновник кіностудії “Дніпрофільм” спеціально вирушив з-за океану, щоб зафільмувати і сфотографувати визначну подію – проголошення у березні 1939 року Карпатської України. Привіз кошти, речову допомогу. Йому і його сину Петрові, який був за оператора, вдалося зробити унікальні фотознімки і зняти кадри проголошення держави Карпатська Україна в Хусті 15 березня 1939 р. та бої між українськими січовиками та чеськими солдатами й угорськими гортійцями. Зі скорботою згадував пізніше Каленик Автономович, як він, скріпивши серце, що розривалося від болю, тримав кінокамеру в залі, де відбувалася знаменна для всіх українців урочиста подія, записував промовців, вже знаючи, що за кількасот метрів лежить, стікши кров’ю, його вбитий син… Після нападу союзниці Гітлера Угорщини на Карпатську Україну Лисюка арештували, і тільки американське громадянство врятувало його від розправи.

Фото Каленика Лисюка з фондів Українського Музею-Архіву у Клівленді, Огайо, США.

Перебравшись на територію Чехословаччини, постановочні сцени фільму він дознімав уже там зі справжніми стрільцями-січовиками. Монтування фільму завершилося на кіностудії Василя Авраменка у Нью-Йорку 1942 року. Крім того, Каленик Лисюк встиг зробити в Карпатській Україні серію фотографій, яким теж судилося стати документами доби. Їх досліджують науковці-історики. Приміром, У фонді “Kalenik Lessiuk Papers” архіву Українського наукового інституту Гарвардського університету збереглося понад 200 негативів та фотографій, зроблених Калеником Лисюком у лютому-березні 1939 року на Закарпатті та квітні того ж року в Словаччині. Незалежний продюсер Олександр Дебич, який опрацював спадщину Каленика Лисюка з фондів Українського Музею-Архіву у Клівленді, Огайо, США, поділився результатами своїх досліджень з музеєм історії міста Хмельницького. Він передав унікальні світлини, що розповідають і про карпатських січовиків та керівників уряду Карпатської України, і про родину К. Лисюка та заснований ним музей, є знімки з Галичини, що свідчать про польську пацифікацію Галичини і ще багато цікавих фотодокументів.

Український Національний музей та УкраїнськоАмериканська Фундація У 1954 році Каленик Лисюк заснував Український Національний музей в Онтаріо, в Каліфорнії, якому пообіцяв допомагати все своє життя. Купив для музею будинок, передав багату колекцію: всі свої збірки картин, старовинних речей з княжої та гетьманської доби, понад дві тисячі цінних книг, 82 томи Шевченкіани. У 1955 році почав власним коштом видавати музейний журнал “На слідах”, пізніше – “Музейні вісті”. Про музей дізналися українці на всіх континентах і допомагали поповнювати фонди. А згодом, за бажанням громади, було вирішено перенести цей музей у Чикаго і об’єднати його з Українським музеєм і архівом у цьому місті. Музей у Чикаго під назвою “Український Національний музей” мав той же ж статут, що й музей в Онтаріо, і вважавася власністю української спільноти в еміграції. У 1958 році для сталої підтримки розвитку музейництва, українських наукових інституцій, культурних установ Каленик Автономович засновує “Українсько-Американську фундацію”, яку підтримали ще кілька українських підприємців. Банківські дивіденди від вкладених капіталів щороку спрямовували на різні національні культурні установи, а капітали з приросту – на збільшення фонду фундації. Написав Каленик Лисюк і чотири книги, а саме: “За край і свободу” (англійською мовою; Онтаріо. 1951), “Хто поповнив національний злочин” (Онтаріо, 1961). “Народ хоче знати”, “В обороні Української Правди” (Онтаріо. Каліфорнія, 1961) та ще ряд статей, надрукованих у різних часописах. У 1959-1967 роках видав три бюлетені Українськоамериканської фундації. Всього за життя Каленик Лисюк пожертвував на українські справи понад 250 тисяч доларів! А на завершення цього екскурсу про українського героя розповімо про ще один його вчинок і заповіт для нас, нині сущих… Для нагадування: “Хто ми, українці, і які ми…І – де наші численні скарби, які належать нам…”. Отже, фрагмент з книги “Політична, культурна та громадська діяльність Каленика Лисюка: 1887-1967”, виданої до його 80-ліття Українським Музеєм-Архівом у Клівленді. Автор розповіді – Леонід Бачинський, подвижник українського Пласту, директор Українського музеюархіву у Клівленді, голова “Українсько-Американської Фундації”, заснованої Калеником Лисюком.

Подаємо мовою оригіналу: “Зорганізувавши Український Національний Музей Онтаріо, у стейті Каліфорнія, Лисюк помітив, що дехто викрадає та нищить цінну документацію, немилу йому або його партії. Те саме він помітив і в Українському Національному Музеї в Чікаго, а тому зупинився на питанні: що буде, коли це й далі буде продовжуватись? … Тому він рішив, що треба негайно урятувати найцінніші речі. Він переконаний, що треба довшого часу, щоб відійшли у вічність ті живі “учасники” минулих визвольних змагань, яким не подобається деяка правдива документація. Прийдуть нові люди, які ліпше визнаватимуться на історичних правдивих цінностях… Із тих причин Лисюк рішив здати всі цінні речі, як свої, так і чужі, що їх передано йому особисто для переховання, на 25 років для безпечного збереження. Він усе дбайливо попакував у 5-тьох дерев’яних скринях і здав на переховання (збереження) з умовою, що лише через 25 років ті скрині можуть бути відібрані і то лише за згодою Українсько-Американської Фундації, Українського Національного Музею в Чікаго, Українського Музею_Архіву в Клівленді та наукового Товариства імени Шевченка в Ню Йорку. Крім того, він зробив заповіт, кому і які речі розподілити між тими вищезгаданими установами. З 1958 по 1966 рік Лисюк сам платив за переховання й асекурацію (страхування, гарантію) тих скринь, а з 1967 року перебрала ці видатки Українсько-Американська Фундація, яка й подбає, щоб його заповіт був належно виконаний. НА ПЕРЕХОВАННЯ У 5-х СКРИНЯХ Є (лише найцінніші предмети): 25 старовинних ориґінальних мап України від VI до XVIII століття. 1 Книжка “СТОВП”, яку написав Архимандрит Ростовський у пам’ять про ігумена Інокентія, першого українського історика. Книжка має 400 років. 1 Універсал Гетьмана Хмельницького. 1 Перстень-печатка Гетьмана Івана Виговського. 1 Срібна похідна ложка і срібна чарка Гетьмана Павла Полуботка. 1 Срібна чаша отамана генеральної артилерії П. Юркевича 1745 року. 1 Мідна ікона Св. Миколая з двох половинок із XII століття, в середині святі мощі. Цю ікону носили князі на грудях, під час воєнних походів. 3 Стародавні монети: грецькі, литовські та польські з XVI та XVII століття. 1 Слуцький пояс, вироблений в Україні з шовку і срібла. Такі пояси носили в XVI столітті лише заможні визначні особи і гетьмани. У ті часи платили по 1000 золотих за один пояс (Лисюк заплатив за нього 500 доларів). 1 Образ “Козаки на водопою в Суботові”, намальований олійними фарбами на дошці. Образ маляра-француза Деляніє, який був послом у Москві та під час подорожі до Парижу гостював у гетьмана Богдана Хмельницького в Суботові. Це велика цінність та рідкість. 1 Олійний образ на полотні маляра Бельського “Козаки в поході” 1 Дерев’яна табакерка Генерала М. Омеляновича-Павленка, що він її мав під час Зимового походу Армії УНР. 1 Компас Юрка Тютюника з Другого Зимового походу. 4 Антимінси (посвячена хустина з зашитою частинкою мощів святих, у походах заміняла собою Престол, щоб можна було служити св. Літургію) з козацьких часів, підписані єпископами: Січі Запорозької, Чернігова, Києва та Чигирина. 1 Лист єпископа Захарія з 1959 року. 2 Прапори: Української Державної фльоти і прапор Українського Вільного Козацтва. 1 Альбом українських і чужоземних поштових марок (серед них марки, за які Лисюк заплатив 500 і 750 долярів за одну). 16 образів у кольорах 16-ти козачих полків в уніформах часів Гетьмана Івана Мазепи роботи маляра І. Біласа. 1 Альбом мап Києва від самих початків до 1800 року, де зазначено всі періоди його руйнування: татарами, монголами та москалями. Видання 1889 року. 1 Географічний атлас Європи, видання генерального штабу в Голляндії 1700 року (де є позначені границі України під назвою “Козацька Держава”). Персональний Хрест Зимового походу – нагорода Лисюка та інші медалі історичного значення. Листування Лисюка в оправі з 1923 року, з ріжними українськими визначними діячами і визначними чужинцями. Долучені всякі історичні фотографії з 1917 по 1940 рік. Крім того, там є документи й речі визначних українських провідників, які передали Лисюку їх на переховок, а саме: Блюзка, в якій була закатована поляками Ольга Басараб. Блюзку дала пані Левицька. Перо-ручка, якою був підписаний договір Карпатської України з Чехословаччиною, дав її на переховання д-р Вікентій Шандор. Збірка вирізок у 4-х томах із ріжних чужомовних часописів, де у 1917-1920 роках писала чужинецька преса про події в Україні. Дав це на переховання проф. Онацький з Аргентини. Ген. М. Омелянович-Павленко і ген. О. Удовиченко передали на переховок рапорти бойових дій 3-тьої Залізної Стрілецької дивізії. Документи і фотознимки гетьмана Павла Скоропадського, Євгена Вирового, військового судді Івана Рудичева, кореспонденція генерала ОмеляновичаПавленка, президента Карпатської України Августина Волошина та багатьох інших визначних державних мужів. Багато інших українських книжок і чужими мовами, що мають відношення до подій із доби визвольних змагань України”. Каленик Лисюк відійшов у Вічність 12 листопада 1980 року. Похований у містечку Альта-Лома, штат Каліфорнія, США. На алеї Слави Героїв Українських Визвольних змагань у Хмельницькому мусить бути й ім’я нашого великого земляка Григорія Каленика Лисюка. Згадаймо його добрим словом сьогодні. Ukrainian People May 2022

Ukraine Вторгнення росії в Україну Третій місяць Україна протистоїть російській агресії

Рано-вранці 24 лютого путін оголосив про початок спецоперації для “демілітаризації України”. Цей день став початком повномасштабної війни проти України. Росія щодня завдає авіаударів по військових і цивільних об’єктах, включаючи лікарні, школи й житлові будинки. Українська армія тримає оборону, знищуючи ворожу техніку та особовий склад, місцями переходить у контрнаступ. До квітня ЗСУ вибили окупанта з півночі України. Одна з найяскравіших подій - ураження флагмана чф рф крейсера “москва” українськими ракетами Нептун 13 квітня, який врешті загорівся і затонув. 28 лютого відбувся перший раунд українсько-російських переговорів, після нього було ще кілька зустрічей, також переговори безперервно відбуваються в режимі онлайн. Проте особливих надій на них уже ніхто не покладає – ні у Києві, ні у москві, ні на Заході. Навіть у Брюсселі вперше в історії заявили, що ця війна “має бути виграна на полі бою”. 2 квітня всю територію Київської області звільнено від російських окупантів. У населених пунктах знайдено сотні жертв серед цивільного населення, багато з них були страчені. Повідомляється також про масові випадки зґвалтувань окупантами жінок, дівчат та дітей. Деякі з них було вбито, а тіла частково спалено. Звірства окупантів вже увійшли до історії як “бучанська різанина”, про яку говорить увесь світ. Після явної поразки на півночі України москва вирішила змінити плани та сконцентрувати удар на схід та південь. Журналісти слідкують за подіями навколо України у режимі онлайн.

26 квітня 2022

Маріуполь

May 2022 Ukrainian People

• На авіабазі ВПС США Рамштайн у Німеччині відбулася стратегічна зустріч Консультативної групи з оборони України за участю понад 40 країн, зокрема тих, які не є членами НАТО. У своїй промові на початку зустрічі міністр оборони США Ллойд Остін назвав такий саміт історичним, зазначивши, що його мета – допомогти Україні перемогти у війні, розпочатій нападом росії, та підготувати оборонні потужності України до майбутніх викликів. Він розповів, що після візиту до Києва переконався у невідкладності оборонних потреб України, наголосивши, що у багатьох столицях поділяють цю думку. Остін у своїй промові відзначив мужній опір України російському вторгненню – вже 62 дні. Він наголосив, що в той час, як росія веде війну через особисті амбіції путіна, Україна – за потребою, захищаючи свій суверенітет та демократію. “Але ставки виходять далеко за межі України та навіть Європи. Російське вторгнення необґрунтоване, безвідповідальне і протиправне, це атака проти світового порядку, заснованого на правилах, і виклик для вільних людей по всьому світу… Країни-однодумці об’єднані у підтримці України у цій боротьбі проти імперської російської агресії”, – наголосив він. Остін зазначив, що з початку повномасштабної війни США та союзники, близько 30 країн, разом зібрали для України військову допомогу більш, ніж на 5 млрд доларів, із яких 3,7 млрд надали США. Остін сказав, що Вашингтон “продовжуватиме рухати небо і землю, щоб ми могли задовольнити потреби Києва”. На переговорах міністр оборони Німеччини Крістін Ламбрехт заявила, що Берлін дав добро на поставки в Україну зенітних САУ Gepard. Після довгих вагань Німеччина хоче вперше підтримати Україну важким озброєнням у війні проти росії. Ламбрехт оголосила у вівторок про передачу зенітних САУ та навчання українських солдатів на території Німеччини. Міністр збройних сил Великобританії Джеймс Гіппі раніше заявив, що Україна “цілком легітимно” може атакувати об’єкти в росії і використати для цього зброю, надану Великобританією.

З «Азовсталі» у Маріуполі – жахи військового шпиталю, в якому рятують важкопоранених оборонців міста

того, щоб ці коридори були ефективними. Путін заявив на зустрічі із Гутеррешем, що росія сподівається на досягнення домовленостей із Україною на дипломатичному треку. Також він зазначив, що на переговорах у Стамбулі спочатку вдалося досягти серйозного прориву, але пізніше позиція Києва змінилася – “вони відійшли від колишніх намірів, винесли за дужки питання гарантій безпеки, Криму та Севастополя”. Натомість Володимир Зеленський заявив, що рішення спочатку їхати в росію, потім – в Україну, є неправильним. Мовляв, логіка тут одна – передати сигнал від росії. В такій черзі, як зауважив український лідер, немає жодної справедливості і логіки. На його думку, логічно спочатку приїхати в Україні, побачити людей, наслідки війни, окупації, і з цим досвідом та своїм поглядом поїхати до росії.

• Зеленський з нагоди річниці аварії на ЧАЕС: “Після всього, що російські військові зробили у Чорнобильській зоні та на Запорізькій АЕС, ніхто у світі не може почуватися безпечно, знаючи, скільки атомних об’єктів, ядерної зброї та відповідних технологій є у російської держави. Якщо в росії забули, що таке Чорнобиль, то це означає, що потрібний глобальний контроль над російськими атомними об’єктами та ядерними технологіями”.

вання Сил спецоперацій повідомило, що вже отримало кошти на рахунки своїх військових частин.

• Німеччина навчатиме українських солдатів поводженню з наданими озброєннями на своїй території, – повідомила посол ФРН у США Емілі Хабер. За її словами, країна не лише надасть українському війську танки, а й прийме на своїй землі бійців, які навчатимуться поводитися з ними.

• Путін заявив на зустрічі з генсеком ООН, що росія не підпише гарантій безпеки для України, не вирішивши питання Криму, Севастополя і так званих “днр” та “лнр”.

• Російські війська у невизнаному Придністров’ї приведені у повну бойову готовність, повідомляє Генштаб ЗСУ. Силові структури там переведено у посилений режим несення служби.

• Слідом за Польщею Газпром припиняє поставки газу до Болгарії: російський монополіст поінформував болгарську газорозподільну компанію Bulgargaz про припинення поставок із 27 квітня, – повідомило Міністерство енергетики Болгарії.

• Міністр оборони США Ллойд Остін заявив, що Консультативна група з оборони України проводитиме зустрічі щомісяця для координації допомоги Києву.

• Нідерланди із 27 квітня припиняють видавати візи громадянам рф. Перед цим росія вислала 15 нідерландських дипломатів. • Російські війська ще не кинули всіх сил на “великий наступ” на Донбасі, – заявив голова Луганської ОВА Сергій Гайдай. За його словами, зараз вони намагаються зробити невеликий прорив і десь закріпитись, а потім уже кинути всі сили для того, щоб розвинути успіх. • Журналіст-розслідувач Bellingcat Христо Грозєв вважає, що мета москви, швидше за все, – розхитати ситуацію у Молдові та зробити її неприйнятною країною для НАТО і ЄС. Інші довгострокові стратегії кремля у цьому регіоні поки що не очевидні, якщо вони взагалі є, –зазначив він. • Аналітик також припустив, що групу російських військ, яка перебуває в Тирасполі, росія теоретично може використати для атаки на Одесу, але лише в тому випадку, якщо москва має “осмислену стратегію” ведення війни в перспективі півроку. • Експерт також не виключив, що, можливо, на наших очах розгорнеться прелюдія до Третьої світової війни: важко уявити ситуацію, в якій Румунія, член НАТО, проігнорувала б спробу нападу росії на Молдову і не стала б її захищати. • Зеленський у Києві зустрівся з прем’єром Румунії Ніколає Чуке. “Цінуємо оборонну підтримку Румунії, гуманітарну допомогу та чітку позицію щодо санкційної політики”, – зазначив Президент. • ВАКС зняв арешт з 5,95 млн доларів, якими намагалися підкупити керівництво НАБУ та САП, – це був найбільший хабар в історії України. Гроші передали військовим. Команду-

May 2022 Ukrainian People

• За ці гроші два роки тому керівники НАБУ та САП Ситник і Холодницький мали закрити кримінальне провадження проти екс-міністра екології Злочевського та його газової компанії. Двох посередників із сумками з готівкою затримали детективи Бюро.

• Ударом по мосту через Дністровський лиман у Затоці росія намагалася відрізати частину Одеської області та створити напруженість на тлі подій у невизнаному Придністров'ї, – заявив голова Одеської ОВА Максим Марченко. • В офісі генсека ООН заявили, що путін погодився на залучення ООН та МКЧХ до евакуації мирних громадян з Азовсталі. • Глава британського МЗС Ліз Трасс заявила, що домовленості щодо гарантій безпеки України “мають враховувати питання безпеки Європи в цілому”. • ЗСУ розпочинають перехід на зброю НАТО, про що ще недавно не могло йтися, – заявив глава МЗС Дмитро Кулеба. Він також розповів, що Зеленський зміг переконати Байдена в тому, що настав час це зробити: “І до нас поїхали спочатку гаубиці. Але це тільки початок, до нас поїде набагато більше. Це історичний момент”.

• Україна в майбутньому може знову спробувати увійти до НАТО, – заявив глава Пентагону Ллойд Остін. Він наголосив, що НАТО не відмовиться від політики відкритих дверей.

• Кабмін скерував додаткові 400 млн. гривень на відновлення критичної інфраструктури країни. З них 250 млн. призначено Харківській області, ще 150 млн. – Чернігівській на відновлення водопостачання. Загалом уряд уже виділив 1,4 млрд. гривень на відновлення п’яти регіонів. • Міністр оборони Канади Аніта Ананд, виступаючи на авіабазі Рамштайн у Німеччині, заявила, що її країна скерує в Україну “невизначену кількість” 155-мм гаубиць M777. Вона додала, що Канада також відправить тисячі гвинтівок, ручні гранати та ракетні установки. • США вперше від початку повномасштабної війни повертають дипломатів в Україну. Вони прибули до Львова та оцінять можливість відкриття посольства у Києві, – повідомив Блінкен.

• Вашингтон готовий прийняти можливу мирну угоду між Києвом та москвою, внаслідок якої Україна стане нейтральною країною, – заявив Блінкен. Також він додав, що якщо Україна укладе угоду з рф про відмову від членства в НАТО для припинення війни, “США її поважатимуть”.

• Росіяни намагаються залучити до війни з Україною курсантів з Лівії та учасників бойових дій у Сирії та Чечні, – повідомляє ГУР Міноборони України. Зокрема, склад окупаційної армії найближчим часом можуть поповнити слухачі Михайлівської військової артилерійської академії (Санкт-Петербург), які проходять стажування в Лівії. Командування академії вживає заходів щодо повернення слухачів на територію рф та залучення їх до бойових дій проти України.

• Генсек ООН Антоніу Гутерреш зустрівся з володимиром путіним та запропонував створити контактну групу у форматі ООН – росія – Україна. Вона мала б об’єднувати країни для пошуку можливостей, відкриття безпечних коридорів з місцевим припиненням вогню для гарантій

• Також рф намагається проводити мобілізаційну кампанію у Краснодарському краї, Пермському краї, Дагестані, Інгушетії, Калмикії. Серед іншого, підтверджується інформація, що учасників бойових дій в Україні додатково “мотивують” можливістю покращити своє матеріальне становище за рахунок трофеїв.

• Міністр економіки Німеччини Роберт Габек заявив, що повна незалежність країни від російської нафти є питанням лічених днів. За його словами, частка російської нафти на німецькому ринку становить лише близько 12%, і вона припадає лише на постачання для нафтопереробного заводу PCK у Шведт-на-Одері. “Тут ми шукаємо альтернативу. Ця альтернатива – завдання найближчих днів”, – сказав міністр. • ООН просить донорів виділити 2,25 млрд доларів на підтримку 8,7 млн найуразливіших українців усередині країни, половину з яких становлять жінки. Цифра вдвічі перевищує суму, яку ООН просила на початку війни, 1 березня. • Голова МАГАТЕ Рафаель Гроссі заявив, що рівень радіації у Чорнобильській зоні “аномально” підвищився після того, як російські війська захопили цю територію. • 26 квітня з Маріуполя у с. Безіменне до фільтраційного табору депортовано 474 особи, включаючи 69 дітей, – повідомив Андрющенко. • Китай не зацікавлений у Третій світовій війні, – заявив представник МЗС КНР: “Сподіваємося, що всі сторони збережуть спокій і стриманість, не допустять ескалації ситуації, якнайшвидше досягнуть миру і не змусять Європу та світ платити велику ціну”. • Вибухи у Придністров’ї пов’язані з протиборчими силами всередині регіону, – заявила президент Молдови Майя Санду. • МВФ створив спеціальний адміністративний рахунок, через який Україна отримуватиме 5 млрд доларів щомісяця. • Омбудсмен Людмила Денісова повідомила, що понад 16 тисяч українців вважаються зниклими безвісти. • Єрмак назвав вартість збитків України від російського вторгнення. Аналіз проведено в рамках проекту KSE Institute за підтримки Офісу президента та низки профільних міністерств: – загальні втрати економіки України (прямі та непрямі) – від 564 до 600 млрд доларів;

Маріуполь – загальна сума прямої задокументованої шкоди інфраструктурі – 88 млрд доларів (дані на основі публічних джерел); – прямі втрати економіки України через руйнування та пошкодження цивільної і військової інфраструктури за останній тиждень зросли на 3,1 млрд доларів; – зруйновано або захоплено, щонайменше, 23 тисячі кілометрів доріг, 32 тисячі квадратних метрів житлового фонду; – пошкоджено або зруйновано: 535 дитячих садків, 866 закладів середньої та вищої освіти, 231 медустанову, 173 заводи та підприємства, щонайменше 75 адміністративних будівель, 277 мостів та мостових переходів, 11 військових аеродромів, один аеропорт. ua.korrespondent.net

Спеціалісти-ортопеди Ярослав Дзвіник, M.D.

Ігор Прус, M.D.

Хірург-ортопед Спеціалізується на: • Реконструкції передніх хрестоподібних зв’язок • Артроскопії • Переломах • Ендопротезуванні

SwedishCovenant.org/Dzwinyk Володіє англійською, українською та іспанською мовами

SwedishCovenant.org/Prus Володіє англійською та українською мовами

Лікар зі спортивної медицини Спеціалізується на: • Діагностичній кістково-м’язовій ультрасонографії • Ультразвукових ін’єкціях • Мінімально-інвазивному лікуванні сухожилок (Tenex), синдрому тенісного ліктя, ахіллового тендініту, підошвенного фасциту

Заплануйте вашу зустріч вже сьогодні! Swedish Hospital 5215 N. California Ave., Suite 804 Chicago, IL 60625 773-907-7750

The Ukrainian Aleppo, or unprecedented terror in Borodianka – Dispatch from Ukraine

Article by Anatolii Shara Few heard of Borodianka before Russia’s invasion. Now the Kyiv suburb is known to the whole world as the Ukrainian Aleppo.

ou probably have never heard about the small town of Borodianka before Russia’s war. Back in Soviet times, it was famous for producing various types of excavators. Now Borodianka is known to the whole world as the Ukrainian Aleppo. I was there and must say this is an apt comparison – indeed, Borodianka looks like the bombed-out Syrian city of Aleppo, though the only thing these cities have in common is being destroyed by Russian soldiers. There is an impromptu checkpoint at the entrance to Borodianka. Following the rules of the special security regime, we stopped the car and rolled its windows down. A young, ruddy-faced soldier approached me. He demanded our documents and asked where we were going. I explained that we wanted to see what happened to the city after the Russian occupation. After checking the documents, the soldier replied, with sadness in his voice, that the city no longer exists as such.

To our woe, he was right. Once we entered Borodianka, we saw several apartment buildings completely destroyed. Just imagine – instead of a beautiful house, there is just a big pile of construction debris. Yesterday you had a house and today you have nothing. The road is just strewn with small particles from concrete slabs, reinforced bars are lying around, and dust is everywhere. A large excavator hauls the concrete panels, once forming these apartment buildings, into one heap. People are just standing and watching as what once used to be their home is now loaded onto a dump truck and taken away in an unknown direction. On our way to the center of Borodianka, we did not see a single building remaining standing. The majority were wiped off the map or burned to the ground. My brain simply refused to process this knowledge. It was simply inconceivable. We parked our car near the destroyed Palace of Culture. Somewhere you could see burnt children’s toys. Apparently, they fell from the damaged building. Three craters are visible nearby – these are traces of an MLRS missile hit. It was hard to comprehend what the Palace of Culture did to the Russian soldiers to make them decide to destroy it.

May 2022 Ukrainian People

In front of the Palace of Culture, an apocalyptic picture was unfolding: rescuers attached a steel cable to a concrete panel on the fifth floor of a destroyed residential building and tried to rip it off. The Russians dropped a bomb, which according to the sappers was a FAB-500 (a Soviet-designed 500-kilogram general-purpose air-dropped bomb with a high-explosive warhead, primarily used by the Russian Air Force) and the apartment block fell like dominoes. Dozens of people were hiding from the shelling in the cellar of this apartment block. And they are still there, under the tons of the rubble. As we stood and watched, a real-life drama was unfolding as their relatives awaited news from the rescuers. They had been standing here since morning and carefully watching as the rescuers sorted out the rubble stone by stone. A few seconds later, the entire area near the destroyed house shuddered from the cry of a woman. Rescuers found the clothes of her little grandchildren, but not their bodies. She grabbed these pieces of clothing and held them near her chest, crying loudly. It was excruciating to behold. Here, I met a volunteer named Vladyslav. He is from a neighboring village. He does not want to be photographed, as he had recently survived the captivity of Russian soldiers. They seized him for being photographed near a local bar with a fellow villager who had returned home from the war in Donbas. They hit him hard in the face, knocked out two teeth, and broke his nose. Vladyslav came to Borodianka to help rescuers clear the rubble. He could not remain at home when the rescue operations started. His native village was first heavily shelled by Russian soldiers from artillery, and only then did the tanks fire on what they considered dangerous. That was all Vladyslav managed to tell me – colleagues called him back to work.

I crossed the street near a pond in which corpses of dogs and cats, killed by explosions and air bombs, floated. Then I saw a woman who seemed to be sneaking up to the center of Borodianka. She seemed very nervous and was accompanied by two dogs. The woman looked around. I approached her and greeted her. She turned out to be local, her name was Natalia. She used to work at the local market with her husband. She asked me if it was possible to walk around the city since she had just left her basement, where she was hiding for 40 days together with her husband and children. They had no idea what was going on. They thought that the Russian soldiers were still in Borodianka. She did not want to let her husband go out, since Russian soldiers mercilessly killed every man they met. Therefore, she did it herself while her husband was staying in the basement with the children. Their street was on the western side of Borodianka and all the houses there were destroyed.

I asked Natalia whose dogs they were. She laughed nervously and said that they were the neighbors’ dogs. The neighbors fled the city, abandoning their pets to the mercy of fate. So, the two dogs spent all those terrible days with Natalia. I escorted her to the volunteer center at the local church to pick up some food for her family. At the church, she met her acquaintances who thought that Natalia’s family was killed. They hugged each other tightly and cried from happiness and grief. Natalia was among those few lucky ones who managed to survive. I went further down the street and saw another ruined apartment building. Instead of two sections with apartments, there was a gaping void. Only a pile of construction debris suggests that somebody used to live here. I overheard someone crying. I followed the sound and saw a man who was taking out jars of pickles from the basement. I approached him and asked if he needed help. He shook his head and told me to get out. But then he wiped the tears away and offered to show his apartment, which was destroyed by a Russian pilot who released a powerful air bomb. We went up to the fourth floor and saw something that was difficult to describe in words. Mykola (the name of this man) offered me a tour of what was left of his apartment.

According to him, the bomb hit the house at about 8.30 PM on March 17. The blast flung his wife into the door and buried her under shards of broken glass and things from the broken wardrobe nearby. His son was in another room, he was thrown to the floor by the explosion, severely wounding him by pieces of falling plaster. Mykola was in the kitchen at this time, he was the luckiest one to remain almost unharmed. His neighbors’ apartment was completely destroyed. Their bodies were already retrieved by Ukrainian rescuers after the Russians withdrew from Borodianka. While talking about his apartment, Mykola could not stop crying. He tried to wipe them with his sleeve. Eventually, he gave up, and the drops were just running down his face. Mykola desperately asked for help because he has nothing left. I left Borodianka with a heavy heart. It is impossible to look at this ruined city without tears. How much hatred must Russian soldiers have in order to destroy civilians so barbarously? Borodianka cannot be restored, this town needs to be rebuilt from scratch. https://euromaidanpress.com/

Війна

Волонтери мрiють про зброю Парасковія Дворянин Українська журналістка, львів’янка. Закінчила факультет журналістики ЛНУ ім. І. Франка. Очолювала службу новин “Радіо Люкс”, працювала шеф-редактором регіональних новин “24 каналу”, тепер директор з інформаційних проектів “ТРК “Люкс”. Кандидат наук з соціальних комунікацій (PhD). Двічі здобувала Національну премію“Телетріумф”.

Наталя Коваль: “Складно мати плани в країні, де йде війна” Вона досі не знає, чи вчинила правильно. У перші дні війни постало питання – що робити з дітьми? Багато знайомих виїжджали за кордон. Наталя вже знала, що залишиться та буде боротись за дітей і за їхнє майбутнє в Україні. Але, як мати, вона повинна дбати про безпеку своїх чотирьох синочків, про їхнє навчання, про те, щоб вони не боялись сирен і повітряних тривог. І вона вирішила – з родиною у повному складі залишитись у рідному Нетішині на Хмельниччині. Її діти вчаться дистанційно, вже навчились готувати їсти, подорослішали і теж волонтерять. Вона знає, що війна триватиме ще не один день, і як волонтерка з 2014 року, готова до різних викликів. Тим, хто допомагав військовим і цивільним протягом останніх восьми років, тепер легше. Вже є зв’язки, відомо про реальні потреби військових і як їх вирішити. З досвіду Наталя знає, що частина людей приходить на хвилі підйому, потім поступово відсіюється. – Мені важко буде утримувати баланс між родиною, роботою та волонтерством. Але думаю все буде ок. Для нас, волонтерів, виклик – суттєве зменшення допомоги з-за кордону від донорів і спонсорів. Навіть за два місяці потік значно скоротився (продукти харчування, медикаменти, дитяче харчування та гігієна). Багато внутрішніх переселенців не мають можливості працювати та отримувати дохід. Люди в Україні, що допомагають їм, вже відчувають брак ресурсів. Стало легше з забезпеченням ЗСУ, і тут особлива шана партнерам з-за кордону. Складно мати плани, коли живеш у країні, де йде війна. Щодня прилітають у сусідні міста ракети і ситуація на фронті змінюється щогодини. Наталя це усвідомила у мить, коли вони з чоловіком проїхали лінію фронту і дорогою додому в кілометрі від них біля Дніпра вдарило

May 2022 Ukrainian People

Вони можуть дістати з-під землі навіть те, чого там немає, не бояться втоми, а натхнення їм додає звістка, що все доїхало, куди треба. Їхні історії схожі - відклали бізнес, улюблену працю, привчили свої родини, що увесь свій час присвячуватимуть добрим справам і добрим людям! Наші українські волонтери! Це запліччя нашої армії і опіка для тих, кого війна вигнала з дому.

дві крилаті ракети. Подумала “тепер немає безпечного місця в країні. Проїхали всю передову і вірогідність так близько відчути вибухи, мала бути саме там. От вони вибухи в 300 кілометрах від передової, на окраїні Дніпра”. Потім ці вибухи декілька днів стояли їй перед очима. Тепер при гучних звуках поряд шукає очима укриття і пригинається. Навіть за кордоном. А туди змушена їздити по кілька разів на місяць. Ото у Вільнюсі знайшли машину, а приганяла її в Україну Наталя. На її запити відгукуються – спілки та громадські організації Вроцлава та Варшави; з Філадельфії присилають турнікети, з Італії, Швеції та Португалії – гуманітарну допомогу. У неї є правило – запит треба виконати. Якщо розуміють, що не впораються самі, то долучають адміністрації, інші фонди та організації. – Люди, в яких знищили будинки і все вкрали, потребують елементарних речей. Продуктів харчування, засобів гігієни, психологічної підтримки. Це жахливо! Уявіть, що завтра все, що ви мали буде знищено. Наталя часто не може писати відкрито, куди саме прямує допомога. Вона не вказує назви підрозділів і місць дислокації, на фото з військовими закриває обличчя. Під час війни зайва інформація недоречна. Звітує, оприлюднюючи чеки, фото придбаних товарів. Усі ресурси її фонду спрямовані виключно на передову. Тому, коли звертаються за допомогою військові, з’ясовує, яка лінія фронту, яка специфіка роботи людини. Зараз багато хто просить про захист чи обладнання, перебуваючи ще за 100 км від фронту. У той час допомога потрібна підрозділам, в яких при черговій атаці ворогів все згоріло до нитки. Проте бійці завжди випромінюють оптимізм і спокій, а Наталю зворушують сльози на очах у дорослих суворих чоловіків, коли вона привозить їм на фронт передачі і листи. Найважче на передовій – прощатись. Волонтерка обнімає їх і думає, що це може бути остання зустріч, останні обійми, останні слова. Нещодавно проїхала околицями Києва, Бучі, Ірпеня і побачила весь масштаб руйнувань і трагедії, подумала: “Ми живемо у важкі часи для України, але ми є свідками та учасниками неймовірних подій. Наш народ чинить героїчний спротив окупантам. Ми єдині і будемо стояти до кінця”. Переживши ці найважчі враження, Наталя Коваль про єдине попросила б українців всього світу: – Не дозволяти урядам своїх країн забувати про війну в Україні. У нас тут вистачить людей, достатньо мотивації і сил. Нам потрібна зброя. Водночас необхідно і далі вимагати від урядів США та Канади посилювати санкції щодо росії. Її необхідно ізолювати від світу. Все, що пов'язано з

рф повинно стати токсичним апріорі. Росія повинна заплатити за ті жахливі злочини і звірства, які вона робить в Україні. Ми не можемо допустити, щоб війна розтягнулась на роки. Кожен день війни – це непоправні людські втрати. Це геноцид цілого народу. Окрім громадської позиції діаспора, звичайно, може підтримувати Україну коштами та гуманітарними вантажами. Кожен, хто наближає Перемогу – мій персональний Герой.

Ольга Тесляк: “Якщо військові не стримають окупанта, все решта – не матиме сенсу” Щойно путін визнав днр і лнр, Ольга одразу зрозуміла – буде війна. Вже на світанку 24 лютого дзвонила хлопцям-бійцям, з якими допомагали фронту останні вісім років. Наступного дня з подругами почали збирати все необхідне. Через три дні перша фура з продуктами і ліками заїхала в Київ. В її кондитерській у Львові, де раніше витали аромати кориці та мигдалю, спочатку збирали все для всіх, возили переселенцям наліплені галичанками вареники, а потім Оля написала у фейсбуці, що займаєтеся тільки пошуком і доставкою військової амуніції в гарячі точки. Стало очевидно, якщо військові не стримають окупанта, усе решта – не матиме сенсу. Олі завжди було легше працювати з військовими, з їхніми чіткими запитами, надсилає бійцям варіанти, вони ж радять, на що зважити при купівлі. Одного разу попросила замість квітів на свято весни подарувати їй… стартер на “Урал”. Жартівливий допис спрацював – стартер знайшли за дві години.

GLOBAL CLINIC SPINE & PAIN

847-299-7000 АРТРИТ КОЛІНА АБО ПЛЕЧА – ПОЗБАВТЕСЯ ВІД БОЛЮ

accent colour

Ніхто не розуміється в лікуванні артриту краще, ніж ми! ЗА ОСТАННІ 20 РОКІВ GLOBALCLINIC ВІДВІДАЛИ ТИСЯЧІ ПАЦІЄНТІВ. НА ОСНОВІ НАШОГО ДОСВІДУ ТА НАЙСУЧАСНІШИХ РЕГЕНЕРАТИВНИХ МЕТОДІВ МИ СТВОРИЛИ НАЙЕФЕКТИВНІШІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ КОЛІННОГО ТА ПЛЕЧОВОГО СУГЛОБІВ. У GLOBALCLINICПРАЦЮЄ КОМАНДА ФАХІВЦІВ, ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ЯКИХ ЗАБЕЗПЕЧИТЬ ВАМ КОМПЛЕКСНЕ ТА ВСЕБІЧНЕ ЛІКУВАННЯ, ЗБЕРЕЖЕ КОЛІННИЙ СУГЛОБ ТА ПОДБАЄ, ЩОБ БІЛЬ НЕ ПОВЕРНУВСЯ.

• Фізична та мануальна терапія • Реабілітаціїя колінного суглобу: лікувальна фізкультура, мануальна та лазерна терапія, кінезіотейпінг,акупунтура та багато інших.

• Внутрішньосуглобові ін'єкції під рентгеном • • Регенеративна медицина • Це один з найкращих інноваційних методів лікування, який чудово допомагає пацієнтам, що страждають від болю в колінах. Омолоджує колінний суглоб, допомагаючи уникнути операції.

• Ін'єкції з використанням стовбурових клітин • Терапія з використанням стовбурових клітин забезпечує нехірургічний варіант для багатьох пацієнтів, які страждають від болю в коліні.

• Ін'єкції гіалуронової кислоти під рентгеном • Це один з найкращих природних ін'єкційних методів лікування остеоартрозу коліна або плеча.

w w w. g l o b a l c l i n i c .c o m

НОВА АДРЕСА! 8565 W. Dempster ST., Niles, IL 60714

Люди самі її знаходять. Мешканцям окупованих міст потрібні ліки та продукти, адже аптеки та магазини або закриті, або розбомблені. Часто доводиться мізкувати, як доправити допомогу туди, де тривають бої. У Львові, де один одного знають, все просто: якщо в тобі засумнівалися, з тобою перестають працювати. – У мене такого не було. Все, що я робила, фіксувала, просила бійців надсилати фото. Зазвичай, спілкуюся з командирами, шукаю знайомих у бригадах, щоб віддати необхідне з рук в руки. Часто є запит – нам треба все. Телефоную до комбата, він каже: “Харчування нам не треба, того не треба, а це треба”. Тоді формую і відправляю. Навіть форма, яку бійці отримують, зношується швидко. Забезпечення частини залежить від наполегливості командира, який надокучатиме запитами в Міноборони та штаб ЗСУ. А наразі штаб Ольги Теслюк шукає те, що їм під силу знайти – натівські аптечки, якісні турнікети, рюкзаки для військових медиків, тепловізори, дальноміри, коліматорні приціли, дрони… У ближній Європі українці все викупили, доводиться їхати далі, шукати в азійських країнах. І тут важлива кожна хвилина, щоб доставити на фронт якнайшвидше. – Не треба, щоб до мене фури і вагони приїжджали, я їх просто не осилю. І тому не займаюся цивільними. Те, що нам приносять і воно не потрібне бійцям – одразу передаю далі. Є запит від Запоріжжя – спакували волонтерам, є запит з Сум – відправили. Зі складу мені привезли багато ліків – поділила їх на три області – Чернігів, Запоріжжя і Київ. У її маленькій кондитерській – штаб, а у ньому – мами однокласників та перша учителька її синів Ганна Борисівна, сусіди, куми, рідна сестра… Вони з’явилися у перший день війни і до сьогодні тут. Ольга Тесляк та більшість її колег, розуміє, що після активної фази завжди настає втома волонтерів і благодійників, так було після 2014 року. Тоді волонтерка не залишала своїх хлопців ні на день. Її допомога просто виглядала по-іншому: відправляли бійцям випічку, суміші здоров’я, пасочки. Це було радше нагадування, що їх не забули. – Що має статись, щоб я сказала: “З мене досить, я більше цим не буду займатись?” Перемога України! І тоді я скажу: “Я займаюсь кондитеркою”.

Володимир Хархаліс: “Війна продовжується, тому ми не можемо зупинятися” Якою б системною не була реакція військового керівництва на запити бійців з передової, громадські організації повинні допомагати армії. У цьому певен Володимир Хархаліс, підприємець та голова громадської організації. Адже штаб ЗСУ забезпечує бійців масштабними об’ємами централізовано, а це потребує багато часу. Тому на Яворівщині у Львівській області волонтерські групи і організації оперативно доставляють менші кількості. – Є відповідальна особа з військової бригади, з якою комунікуємо. У створеній при міській раді групі кожен розуміє свої функції і знає, що треба на вже, а з чим можна зачекати. Це структурована робота, яку курує міський голова, а ті, хто її виконує, розуміють, що вони не просто волонтери, а ще й управлінці. Їм простіше тепер звітувати і перед грома-

May 2022 Ukrainian People

дою, і перед партнерами. Прискіпливе ставлення до кожної копійки спонукало Володимира та його однодумців заощаджувати кошти, та діяти за принципом – найбільш необхідне те, що має зберегти життя. Волонтери порадились і домовились усі зібрані кошти витратити на бронежилети. Володимиру група доручила їх закупити. Реальність була невтішна – вартість бронежилета за кордоном коливалась від 500 до 800 євро за один. Тому комплектували їх самі. У військовій частині відібрали добротні бронежилети, які вже не мали плит, та укомплектували їх плитами зі списаних у 2019 році бронежилетів, де зносився матеріал, частину докупили. Військові допомогли волонтерам формувати їх, прострілювали зі всіх типів зброї плити відповідно до вимог, радили, що купувати, а від чого відмовлятись. І як результат такої співпраці – 530 бронежилетів по 230-240 євро за кожен. – Ще за гроші, які надійшли у квітні, ми купили 6 тепловізорів, вже передали їх на фронт, за кошти відзвітує міський голова. Надалі з військовими узгодимо, що купити за гроші, які знову назбирали. Список потреб також подає місцева територіальна оборона, – розповідає Володимир Володимир Хархаліс каже, що волонтерські організації мали б працювати при міських радах, де налагоджено контроль, є люди, які розуміють свою відповідальність. І просить українську діаспору США активно комунікувати з мерами українських міст. – Чим довше триває війна, тим більше знищеної інфраструктури, підприємств і велика ймовірність, що люди не скоро повернуться додому. Відчувається, що ті обсяги допомоги гуманітарної зменшуються. Однак Україна і надалі потребуватиме зброї, ліків та продуктів харчування, війна продовжується, тому ми не можемо зупинятися.

Тетяна Бідняк: “Надважливим є розголос про геноцид українського народу” Харків’янка Тетяна Бідняк зараз живе між двома містами Сходу та Заходу України. Зі Львова забирає вантажі і доставляє у Харків. Обійстя її родини у селищі Жуковського – там постійно обстрілюють градами, тож останній місяць туди взагалі не їздила і не знає, чи ще стоїть її будинок. Живе в Харкові у друзів. ЗСУ та силам оборони волонтерка допомагає з березня 2014 року. Тоді привозила запчастини, обладнання, інструменти, щоб швидко розконсервувати техніку в одній з військових бригад. З 2015 року Тетяна від Ради волонтерів при Міністерстві Оборони Укра-

їни вибудовувала різні механізми контролю за якістю та кількістю забезпечення. Усі роки допомагала підрозділам, які перебували на Луганщині. Кошти до благодійного фонду Тетяни Бідняк перераховували друзі і бізнес-партнери з частини свого прибутку. Волонтерка разом з командирами військових формувань визначала, куди спрямувати гроші. Російські ракети зруйнували не лише частину інфраструктури, вони зруйнували і бізнес в Україні. Тетяна поїхала до Львова і почала вибудовувати іншу систему доставок, все необхідне для армії купувала в Польщі, Чехії, Словаччині, навіть в Угорщині та Македонії – і швидко доставляла в Харків. Зрозумівши, що тих ресурсів, які є в Україні недостатньо, почала писати своїм друзям, однокласникам, партнерам за кордон. До прикладу, американський фонд відправив до Польщі каски, бронежилети, рації, необхідне для шпиталів, лікарень, а вже волонтерка звідти організувала доставку до замовників. Все, що вона привозить, військові частини зобов’язані поставити на облік, оформити акт прийому-передачі, це і є її звіт. Тетяна називає це умовною звітністю – важить довіра, більшість благодійників в минулому харків’яни, які її знають. Тетяна вражена допомогою української діаспори США. Це неймовірно, що люди, які перебувають у безпеці, все ж відчувають зв’язок з Україною. Коли голосували за надання Україні права Land Lease, Тетяна молилась, щоб здорові сили світу зрозуміли, навіщо Україні потрібна зброя. – Я прошу українців США, Канади та всього світу – нині надважливим є розголос, поширюйте інформацію про те, що це не війна між збройними силами однієї країни і іншої, це знищення української нації і геноцид. Зруйновані міста, постійні обстріли житлових кварталів, удари по місцях, де переховуються цивільні, постійно гинуть діти. Подивіться на Бородянку, Бучу, Маріуполь, дивіться і розказуйте всім про російський фашизм. Не можна цього замовчувати, якщо ми хочемо побудувати гуманний цивілізований світ.

В і до м і у к ра ї н ц і

Володимир Івасюк. З піснею на повне серце…

“Митець починається з тієї пісні, яку у нього забирають, як свою, вдячні люди, і вже не повертають…” Галина Тарасюк

Ірина Садула,

учителька української мови та літератури Угринівського ліцею, родом з села Тязів Івано-Франківської області 4 березня цього року минула 73-річниця з дня народження великого майстра музики і слова Володимира Івасюка. Композитор, поет, автор та виконавець власних пісень, талановитий фотограф (про це свідчать численні світлини з фотоапаратом та кінокамерою), художник, зачинатель української естрадної музики, залюблений у літературу, він прожив лише 30 років. Найвідоміша “Червона рута”, а ще – “Водограй”, “Мальви”, “Я піду в далекі гори”, “Один лиш раз цвіте любов”, “Запроси мене у сни свої”, “Два перстені”, “Жовтий лист”, “Нестримна течія”, “Балада про дві скрипки” та інші чудові твори зачаровують серця багато років… У 10 років Володимир Івасюк стає відомим на всю Кіцманщину, у 15 – на усю Чернівецьку область, у 20 – його знає уся Україна. Коли митцеві минуло 25 – його пісні вперше прозвучали на фестивалі у польському місті Сопот. У такий складний час, як сьогодні, мають кріпити нас ті, що стояли до останнього подиху за нашу рідну землю, культуру.

Пазли долі, що звуться життям… “Мелодійне ім’я – Володимир, Володько… Його мають два поети, якими я захоплююся, – Володимир Сосюра та Володимир Самійленко… Уся велич, краса і поезія цього світу – у цій крихітній істоті, яку я несу, мов найкоштовніший скарб, у нашу хату. Це – мій син”. Це одні з перших рядків, якими розпочинається унікальна книга “Монолог перед обличчям сина” Михайла Івасюка. Батько написав про життєву подорож свого улюбленого сина… Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в маленькому містечку Кіцмань, що на Буковині, у сім’ї інтелігентів-учителів Софії та Михайла Івасюків. Мама – учителька, батько – викладач літератури, дослідник історії буковинського краю, літературознавець, письменник, поліглот, перекла-

May 2022 Ukrainian People

дач, фольклорист. Володя найстарший, а ще має молодших сестер – Галину та Оксану. Усі діти Івасюків отримали ґрунтовну музичну освіту та стали вченими. Оксана – літературознавцем, педагогом, Галина – медиком. Як писав батько Володі у книзі усього свого життя “Монолог перед обличчям сина”, уже у перші дні появи на світ їхній син заплакав чорними слізьми. Новонародженому маляті закапали очі розчином ляпісу замість 1% – 20%. Батько мчить у страшну віхолу кіньми до Чернівців до одного професора, аби привезти його до Кіцманя і врятувати Володю… На щастя, той сильний розчин не пошкодив очні яблука, і дитина залишилася зрячою. “Розглядаю свого сина жадібно і довго, очей не можу відвести! Лише радість тьмяніє від того, що по личку, уздовж носика пропалено дві чорні доріжки…Мені страшно від того, відмахуюся від поганих думок, як від шершня..”, – напише згодом батько Михайло. Для музиканта тато був вірним супутником життя, порадником і наставником. Сестра Галина пригадує, що їхній батько, коли писав нотний стан, то кольоровими олівцями розмальовував ноти для Володі, аби син гарно запам’ятовував. Але на цю дитину чекала особлива життєва дорога, талант вів за руку і Господь дарував чарівні миті з рідними. Володя закінчує музичну школу по класу скрипки та фортепіано, а згодом вступає до Київської музичної десятирічки імені Миколи Лисенка. Цікаво, що музичну школу у містечку Кіцмань, що на Буковині заснував батько – Михайло Івасюк, щоб його дитина та інші талановиті діти мали змогу вчитися. 1964 року, під час навчання у школі, юнак пише свою першу пісню на вірш батька “Колискова”, створює вокально-інструментальний ансамбль “Буковинка”, який 1965 року перемагає у республіканському музичному конкурсі. В. Івасюк був талановитим всесторонньо. Чудово володів фотоапаратом та кінокамерою. Дуже багато читав і подорожував, обходив усі наймальовничіші куточки Буковини та Гуцульщини, збирав народні пісні. Згодом вступає до Чернівецького державного медичного інституту, але відрахований невдовзі за участь у “політичному інциденті”. Влаштувався працювати на завод, де керував заводським хором. Під псевдонімом “Весняний” надіслав на обласний конкурс пісні “Відлітали журавлі” та “Колискова для Оксаночки”, яку присвячує рідній сестрі. За пісню “Відлітали журавлі” удостоєний першої премії. Володимир старався якнайбільше писати музику до віршів українських поетів, популяризуючи їхню творчість, українське живе слово. Композитор отримує за короткий час понад тисячу листів (!) з усіх кінців радянського союзу. Люди цікавляться, як

створюються пісні, хочуть більше дізнатися про митця. Сестра Оксана Івасюк пригадує, що у брата була величезна бібліотека творів класичної літератури, зокрема поетичних книг. Митець був не просто залюблений у слово, він його відчував, а велику пошану до мови йому прищепили, безумовно, батьки. Великий вплив на становлення творчої особистості мала і няня Володимира – Магдалина Колотилюк, що прожила у сім’ї Івасюків 45 років. 1972 року Володя поселяється у Львові. Там навчається у медичному інституті і вступає на підготовче відділення консерваторії. Але після того, як він пише музику до вистави “Прапороносці” Олеся Гончара, музиканта виключають з консерваторії, згодом поновлюють… А 24 квітня 1979 року Івасюк зникає. Тіло знаходять майже за місяць після таємничого зникнення, у Брюховецькому лісі під Львовом. Називають це все самогубством. Пізніше говорять про вбивство кагебістами. Кілька років прокуратура поновлювала справу Івасюка і знову закривала. І аж 2014 року оприлюднено правду. Це не було самогубство… Після свого першого тріумфу музикант прожив 9 років… Тисячі людей прийшли на похорон композитора! Труну несли на руках до самого цвинтаря. Гори квітів та вінків поліція викинула у той же ж день. Але наступного дня люди принесли їх ще більше. І так тривало місяць. Люди на могилі музиканта читали вірші, а на стовпах розклеювали записки зі словами: “Усіх не перевішаєте, усіх не переб’єте”. Це сильно! Це справжньо! Це потужно! Так свідомі українці захищали нашу пісню та свого генія тоді, як могли… Не всі, звісно, а лише відчайдушні. До 50-річниці з дня народження В. Івасюка таки спорудили пам’ятник, але відтоді він переніс акти вандалізму. Комусь і до нині не дає спокою слава співця української пісні. Після смерті Івасюка його ім’я довго було під сімома замками… Але сьогодні творчість генія має лунати усюди!

Володимир Івасюк з батьком Михайлом та сестрою Галиною

Пісня, створена під зоряним небом... Груди відкриті, очі в блакиті, Звуків у серці – цілий океан, – Всі вони, наче ягоди з грона, Линуть весільно на мій нотний стан. Це слова однієї з перших пісень Володимира Івасюка “Мандрівний музика”. Тут добре видно світлу, творчу душу музиканта. А свій перший музичний, впізнаваний хіт Івасюк написав більше, ніж 50 років тому. Вірш пісні “Мила моя” нашкребтав на пачці від цигарок у переповненому вагоні, а музику створив раніше під зоряним небом Одещини; вплинула поїздка до Карпат. Саме тоді Володимир був студентом Чернівецького медінституту. Нині ця композиція відома під назвою “Я піду в далекі гори”. Вперше цю пісню виконав сам автор із ансамблем “Смерічка”. А у музичному фільмі “Червона рута” цей хіт заспівали Василь Зінкевич та Назарій Яремчук. Хто не чув цієї композиції у виконанні неповторної Квітки Цісик, то неодмінно послухайте. У 90-х роках нове звучання пісні дали учасники гурту “Плач Єремії”.

1975 рік. Зліва направо: Віталій Дончик, його дружина Євгенія, Володимир Івасюк, Софія (мама), Оксана, Михайло (батько), Галина Івасюки.

Безсмертна “Червона рута”

Щирі одкровення…

Ну хто не знає пісні “Червона рута”? Ця композиція давно вже стала народною. Володимир Івасюк пройшов випробування славою. Але секрет його чудової творчості очевидний: чоловік був залюблений у фольклор, а образ квітки червоної рути знайшов у відомого фольклориста Володимира Гнатюка. У книжці В. Гнатюка “Коломийки” (1907 рік видання), музикант натрапляє на такі слова: “Назбирала троєзілля, червону рутоньку, та схотіла зчарувати мене сиротоньку”. Цю книгу сину подарував батько Михайло. Історія дуже запала в душу юнакові. Саме ці слова стали початком створення шедевру в українській музиці. “Та квітка не давала спокою Володі майже три роки. Мандрував селами, особливо гірськими, шукаючи ключ до розуміння таємничого поняття… На Косівщині знайшов новий варіант коломийки про червону руту, а на Путильщині, у Розтоках (Чернівецька область), записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає у народних переказах символом вічного кохання”, – пише батько композитора. Свій найвідоміший твір – пісню “Червона рута” Івасюк переписує безліч разів, шліфує. Наприкінці вересня 1970 року “Червона рута” та “Водограй” готові… Ці композиції стали справжньою сенсацією, а коли вперше звучали у Чернівцях – навіть зупинився автомобільний рух… Друзі В. Івасюка не сподівалися, що ця пісня стане хітом, натомість велику популярність прогнозували пісні “Водограй”. Проте сталося навпаки. 13 вересня 1970 року… Сонячний день на Театральній площі. Місто Чернівці. Знімають програму “Камертон доброго настрою”. Свої пісні мав співати юний музикант Володимир Івасюк із викладачкою Оленою Кузнєцовою. Наступного дня режисер передачі отримав догану, що поставив безідейну самодіяльність. Але з Києва надійшла телеграма-подяка, тому догану було знято…Одразу ж у Чернівцях люди виспівували пісні Івасюка. “Люди тоді повсюди співали українською мовою, у той час, коли пропагувалася русифікація”, – каже сестра Оксана Івасюк. Це не могло сподобатися владі. Загалом за своє коротке творче життя митець встиг створити 107 пісень, 53 інструментальних твори, написав музику до кількох спектаклів.

Пригадую, як я мріяла у рідному Тязеві провести концерт пам’яті композитора до 70-ої річниці з дня народження, і нам це вдалося. Найбільше у нагоді стала книга “Монолог перед обличчям сина”. Сценарій злетів на одному подиху. А пісні запали в душу ще дужче… Зовсім малою чула мій улюблений тепер “Водограй” у виконанні Оксани Савчук з дуету “Писанка” і зачаровано наспівувала: …Ми зустрінемось з тобою Біля водограю І попросим його щиро – Хай він нам заграє… Чуєте шум того водограю? А я чую, і досі відчуваю той трепет, коли вперше почула геніальну пісню Івасюка. Письменниця, добра приятелька В. Івасюка Галина Тарасюк залишила про музиканта чудові спомини: “Перше, що мене вразило у Володі, були його очі. Небесні. Не сині, і не голубі, а небесні. Потім він казав, що ці очі перейшли йому у спадок від бабусі, бо вся його сім’я чорноока. Мене дивувала його сором’язливість, та ще й для хлопців його віку, і з такою славою! Розум, великий талант і благородство. Який він був? Світлий. У нього не було поганих рис. Він сповідував культ своєї родини. Одного разу на мій день народження прийшов Володя. Він зачарував усіх вихованістю і мудрістю. Його попросили заспівати, він узяв гітару і почав виконувати “Червону руту”, “Водограй”, “Я піду в далекі гори”… На спогад про той день мені лишилася гуцульська, різьблена рахва, в якій до сьогодні лежать дві грудочки землі, священні для мене, з могили моїх батьків і Володимира Івасюка…”.

Кавказ. Серпень 1969 року

Краків. Площа Ринок. Серпень, 1974 року

Варто згадати і про концерти пам’яті В. Івасюка, що неодноразово проводили, зокрема у Львові, Києві, фестиваль естрадної пісні “Червона рута”. У Чернівцях, квартирі, де колись жила сім’я Івасюків, облаштовано музей; там зберігається рояль, за яким працював митець, його особисті речі, платівки, фото… Там ціла епоха. Епоха справжньої української музики. Там жива пісня, вона літає там і зазирає до серця. Маестро заворожує поглядом нас з великого портрету, а ті ноти, що на столі, писані його рукою, ніби хочуть затанцювати під безсмертні мелодії… Хай та пісня українська буде поміж нас! Висловлюю щиру вдячність за світлини і добре слово сестрі композитора п. Оксані Івасюк Ukrainian People May 2022

Гібридний медовий місяць: культурний шок в умовах війни Наталія Гошилик Більше 4 млн українців, які змушені були покинути країну, щоб зберегти життя собі, своїм дітям, перебувають у стані шоку. Не лише через війну. Усі, хто перетнув кордон іншої країни, потерпають у ці хвилини від культурного шоку, який лише посилюється хвилюваннями через активні бойові дії, розлуку з рідними, невизначеність, втрату майна, не кажучи про страх втрати близьких. сформували, встановили і яких притримуються. Звичність стосується не лише власних дій, а й поведінки та дій іноземців, які нас оточують. І якщо ейфорії від круасанів у крамниці на сусідній вулиці немає, те, що ці круасани можна купити щоранку по дорозі на роботу, а продавець знає, яку випічку запропонувати, додає впевненості та почуття належності до громади. Цей етап не має усталеної тривалості, але починається від одного року проживання за кордоном та є своєрідним природним циклом. 5 етап. Зворотній шок: повернення до рідної країни та культури може викликати шквал позитивних і негативних емоцій. Життя йде своєю чергою і там, де рік тому людина була потрібна, вже з’явилися інші люди. Навіть отриманий досвід проживання за кордоном може не цікавити ваших друзів чи колег, що ще більше поглибить прірву нерозуміння та шоку.

ультурний шок має певні етапи, які ще в середині ХХ ст. увів у науковий обіг антрополог Калвер Оберг. З того часу ця концепція розвивалась, доповнювалась і зараз основними етапами культурного шоку є:

1 етап. Медовий місяць: людина помічає лише переваги іншої країни, з радістю спостерігає за новим і сповнена сили та ентузіазму щодо нових можливостей, які перед нею відкриваються. Найбільше увагу привертають спільні культурні риси обох країн, хочеться створити враження для самих себе, що ми подібні, ми все розуміємо, ми на одній сторінці. Цей етап триває від одного до трьох місяців. 2 етап. Ворожість: нові умови проживання змушують нервувати, тривожність, дратівливість з'являються там, де ще після вчора можна було дати собі раду. Труднощі, які ще місяць тому не здавалися труднощами, як-от заблукати по дорозі додому чи знову замовити не той соус у бістро, дратують. Іноземці здаються вже не такими привітними, більше того, вони можуть відмовити чи поводитися не так гостинно. На цьому етапі часто виникають незначні проблеми зі здоров'ям від головного болю до більш серйозних недуг, які потребують консультації лікаря, що, знову ж таки, закордоном часто ігнорується. Цей етап, зазвичай, починається на третьому місяці проживання в умовах нової культури, або ж трохи раніше, і триває до шести місяців. 3 етап. Адаптація: життя, попри все ще помітні труднощі, починає набувати ознак звичності та наповнюється сенсом. З’являються знайомі чи друзі, які стають найкращими вчителями іноземної культури. У розмовах з ними чи навіть з продавцями в магазині запам’ятовуються слова та звороти, які допоможуть вдосконалити знання мови, а дехто, почавши вчити мову з самого початку, вже може пояснити базові речі у магазині чи ресторані. Цей етап триває від шести до дванадцяти місяців. Подолавши шестимісячний рубіж, люди вже не вважаються туристами в іншій країні. 4 етап. Прийняття: це етап, на якому люди мають змогу говорити про рутину та звичний порядок справ, нові умови, які вони самі

May 2022 Ukrainian People

В умовах війни та вимушеного виїзду за кордон сприйняття іншої культури утруднюється. Перший етап для українців не став медовим, а гірким. “Гібридний медовий місяць” – ось так можна назвати те, що переживають мільйони людей на чужині. Замість періоду найбільшої закоханості та позитивних емоцій українці змушені були шукати захисту на вулицях Варшави, Лондона, Таллінна та сотні інших сіл, міст і містечок світу. На щастя, допомога волонтерів та людей доброї волі таки дала змогу біженцям спокійно думати про хліб щоденний і все ж радіти. Що ж тішить українців за кордоном? Українці, які опинилися в статусі біженців, особливо з дітьми, намагалися відновити “нормальне життя” саме заради них. Діти пішли у школу – це привід для радості. Українці в Нідерландах налагодили співпрацю з місцевою школою і почали навчання за українською програмою з залученням місцевих предметів – це вже привід для гордості. Маленькі радощі – знайшли улюблений шампунь чи парфуми, місце для прогулянки, яке нагадує рідний парк, знайшли житло, куди пускають з домашніми улюбленцями…. Ейфорія від досягнутого посилює віру у близьку перемогу України. Надзвичайно потрібною та суттєвою є підтримка серед своїх, а тому усі мітинги та зустрічі українців, попри важку емоційну складову, стають цінним ресурсом для комунікації та будування свого життя, хай і в тимчасовій перспективі, але саме тут і зараз. “Гібридний медовий місяць” – це етап культурного шоку, в якому українці за кордоном живуть у двох паралельних вимірах: закордонній реальності та українській реальності. З думками про Україну та війну, вони облаштовують побут в Європі, Канаді, Сполучених Штатах і таки помічають, який же ж красивий світ довкола.

Н а ш і т ра д и ц і ї

Таємничий код предків:

12 головних символів української вишивки 19 травня – Всесвітній день вишиванки

Надія Понятишин

кими різноманітними є сучасні вишиванки: однотонні та різнобарвні, багаті та ніжні, вишиті квітами та геометричним візерунками… Та чи знаємо ми, що за узори насправді прикрашають наш одяг, якими древніми є їх основи, що вони означають та чому є саме такими. Яка сакральна геометрія захована у скарбах бабусиних скринь? Це ж не просто кола, ромби, гілки і спіралі, ці фігури створювались десятки століть тому як унікальні символи. У часи, коли наші предки володіли магічним зв’язком зі світом Природи: рослин, тварин, небесних світил. Символами Сонця, Землі, Всесвіту, Роду вони малювали свою долю, відтворюючи їх на полотні, виписуючи таємничі древні знаки як заклинання, як обереги, як коди свого роду.

Дослідники розповідають, що у давні часи процес вишивання можна було назвати ритуалом – за нього брались у визначені дні, із чистими світлими думками, закладаючи позитивну енергію у свою працю. Цікаво, що тоді жінки не копіювали чужих узорів, не відшивали їх з інших виробів чи схем. Їхні роботи були індивідуальними. Жінка володіла “мовою” орнаментального письма, де через кольори, лінії, візерунки створювала абсолютно унікальну річ, закодовану на добру долю для себе, чи рідної людини. А от відшити чужий узор для сорочки, наприклад, означало взяти на себе чужу долю. Вишивання не було роботою чи наукою, швидше магією, вмінням передати своє світовідчуття, свою внутрішню енергію, закодувавши її на полотні. Дивовижно, та зауважте, що саме слово “вишивка” походить від “вишній”, божественний і перекладається на грецьку як “космос”. Характерна ознака стародавньої вишивки – її лаконічна довершеність. Тут нема нічого зайвого, кожна деталь не випадкова. Узори вишивок – це особливі письмена. Не дарма на Гуцульщині серед вишивальниць заведено було говорити: “Я таку сорочку випишу”. Тому зображення тварин, людей, зірок, рослин тощо, були “виписані” в орнаментах. “Сорочка складалася із шести чотирикутників різної величини, і якщо б виміряти їхнє співвідношення, то в ідеалі ми отримали б золоту пропорцію. Ці чотирикутники з’єднувалися між собою за допомогою хрестиків, вишитих, як правило, чорними нитками: аби жодна стороння енергія не могла крізь шви проникнути до людського тіла, бо хрест своєю енергією “розтинає”, знищує негативну енергію, а чорний колір її поглинає. Низом, на грудях і на рукавах вишивалися священні коди сили: для маленьких діток вони кодувалися здебільшого у рослинних орнаментах, що символізували дерево життя, у зірочках-оберегах, у простих хвилястих лініях з точками, що символізували первинні сили природи – воду і вогонь” [Чумарна М. Код української вишивки]. Ці сакральні коди переносили ніжні жіночі руки на біле полотно. З давніх віків, з роду в рід і до сьогодні. Так було відтворено і збережено священну силу роду, енергії природи і божественне начало. Тому так шанують українці вишиванку, одягають її, пишаються нею у всі часи.

May 2022 Ukrainian People

Древні символи родючості

Коло Відомо, що найбільш древніми є прості геометричні орнаменти. Коло є одним із початкових. Як символ сонця воно походить із язичницької релігії, де означає божественну, життєдайну енергію. Коло це також безперервність буття і вічність. Загалом цей символ, що може зображатись у багатьох варіаціях, має чи не найбільше різноманітних значень. Коло із крапкою всередині є центром світобудови, в українській символіці – це також символ сонця. Як символ божественної чистоти для нас – це вінок нареченої. Коло як сонце із променями, що виходять на зовні, дарує силу та енергію. Водночас промені, обернуті всередину – навпаки забирають енергію, таке коло може символізувати порожнечу.

Квадрат Ця фігура є однією із центральних в орнаментах багатьох культур. Вона символізує досконалість, гармонію, порядок. Перехрещений квадрат, який часто вишивають зокрема на чоловічих сорочках, означає “земне поле”. Квадрат в українській традиції є одним

із символів землі. Ідея цієї фігури – у розмежуванні простору, виділенні якоїсь частини (поля). Духовно квадрат символізує Матерію, як коло – символ досконалості – дух. Тобто, квадрат протилежний до кола. Це – знак особливого числа 4, яке українці розуміли як символ першоелементів. Це чотири точки земної кулі: сторони світу; пори року; життєві цикли; частини доби… Квадрати на вишивках можна зустріти розташованими в ряд у стрічкових композиціях, також як частини складніших елементів.

Світове дерево Його ще називають Деревом життя. Цей символ зустрічається у мистецтві тих народів, модель світобудови яких містить три складові: підземне царство, земний світ і небесне царство. Дерево зображає: корінням – минуле, стовбуром – сучасне, кроною – майбутнє. В українській вишивці цей символ можна впізнати не лише у розгалуженому дереві (яке є як симетричним, так і асиметричним), а й у колоску, снопі, гілці, навіть виноградній лозі. У ньому водночас закладено істину єднання трьох світів та образ роду, продовження життя. Зустрічаються складніші композиції, де мотив дерева замінює жіночий образ. Жінка із піднятими руками – це Велика Богиня або Праматір, яка є втіленням самого життя. Узори зі Світовим деревом найбільше пасували великим вишитим рушникам. Розмірами у 3-4 метри, вони прикрашали оселі і храми. (Найбільш поширеними були у Центральній Україні).

Ромб Ромб є архаїчним знаком. Його пов`язують із плодючістю людини і землі. Основою розшифрування значення символу є чоловіче та жіноче начало. Він складається з двох трикутників. Та найцікавіше те, що у праукраїнському розумінні три кути ромба тримає жінка (як три кути оселі), а лише четвертий – чоловік, який завершує цілісність. Ромб (із крапкою посередині) є символом засіяного поля, яке мало надзвичайно велике значення для наших предків, означало достаток і добробут. Ромбоподібні узори вишивали на весільних рушниках та на весільному одязі молодої. Одяг із вишитими ромбами молода жінка, завагітнівши, мала носити аж до народження дитини. Адже цей символ слугував сильним оберегом.

ті самі трикутники, які не мають основи (незамкнуті). Ті з них, які обернуті вершиною вниз, означають жіночу, або матеріальну сутність, вершиною вгору – чоловічу, духовну. Шеврони зі скерованою вниз вершиною порівнюють з жіночим лоном, вмістилищем, у якому зароджується і виношується нове життя.

Лінійний орнамент із шевронів виглядає як зубчастий узор, ламана стрічка з ритмічним чергуванням. Шеврон із точкою перетину ліній вгорі вважають одним із найдавніших орнаментальних знаків, що зустрічався ще у малюнках палеоліту і означав гору або землю. Давні зразки вишитих рушників із символами шевронів знайдено, зокрема, на Чернігівщині.

Спіраль

Трикутник У давніх віруваннях це символ вузької брами, що веде до вічного життя. Символ єдності трьох світів: земного або явного, підземного або невидимого, небесного або духовного. Це три стихії — вода, вогонь та повітря. Три рівні буття, тривимірність світу, Свята Трійця у пізнішій християнській релігії – про значення числа 3. Яке відображає трикутник, нам відомо багато. Символ трикутника здавна асоціюється зі стихією Вогню. Деякі дослідники вважають сучасною варіацією трикутника знак тризуб. Трикутники, що доторкаються вершинами один до одного, нагадуючи “пісочний годинник”, символізують Світ та Антисвіт. А місце їх дотику є своєрідним місцем переходу із одного світу до іншого. Такий символ часто прикрашає вишиті рушники Середньої Наддніпрянщини та Слобожанщини.

Шеврони На старовинних українських вишивках ми бачимо подібні до трикутника фігури – шеврони – це

Хвилясті лінії, сигми, зигзаги пов’язують із водою. Дослідники давньої символіки відзначають, що малюнок вертикально розташованих паралельних зигзагів позначав дощ, що падає зверху, а горизонтальні зигзагоподібні або прямі лінії могли символізувати небесну вологу. Фігура спіралі також означала плинність часу та циклічний рух сонячного диска. У спіралі наші предки бачили схематичне зображенням еволюцiї Всесвiту, його безкінечності. Навіть структура людського ДНК подібна до схеми цього орнаменту: адже у кожній клітині безперервно відбувається плин енергій життя. На давніх зразках трапляється символ так званої трипільської спіралі – у вигляді кола чи півкола, що поступово збільшується у діаметрі.

та, на відміну від кола і квадрата, символізує ідею центричності, а не розмежування простору. Цікаво, що прямий хрест – це символ Сонця, Творця, чоловічого начала. Косий хрест – уособлення жіночого начала, Місяця. Накладання цих двох фігур дає подвійний хрест, або 8-променеву зірку – символ об’єднання двох начал. Відомо, що ще у дохристиянські часи хрест слугував оберегом від злих духів. Перехрещення двох ліній символізувало зустріч Земного з Небесним. Хрест означає також гармонію чотирьох стихій: вогню, води, землі і повітря. Хрест у колі – астрологічний символ Землі.

Сварга Відомий під назвою свастика – це той самий хрест, але у русі. Символ сонячного культу, в магічну силу якого вірили усі древні народи. В давніх українців він асоціювався із силою домашнього вогнища, родинним щастям. Сварга може бути ліво- та правосторонньою. Лише остання означає рух за сонцем. Сварга, повернута проти годинникової стрілки, вважалася символом оберегового духовного полум’я, а за годинниковою стрілкою – символом родинного вогнища. Досить частим в українському вишитті (особливо на Правобережжі) є мотив так званої повної сварги (накладання лівооберненої свастики на правообернену). В народі його ще називають круторіжки. Це символ гармонії, створений двома врівноважуючими потоками. В українській вишивці він відомий ще як “колядник”, знак єднання із мудрістю предків. Сварга – давній, енергетично дуже сильний знак.

Ключі

Хрест Хрест (зокрема різні його модифікації) – один із найпоширеніших знаків у світовій культурі загалом. Він багатогранний і невичерпний

Вишивальниці різних регіонів України називають цей символ по-різному: на Поділлі кажуть “гесики”, на Наддніпрянщині — “ключі”, в інших місцях — “вужі”, “s-мотиви”. За формою цей знак – половина свастики, візуально – половина вісімки (8). Тому йому приписують трактування як “шлях до досконалості”. Символ S – хвиляста лінія. Це знак земних “важких” вод (відмінних від небесних), материнської вологи Землі. Знак води, яка дає життя урожаю. Одяг із “ключовими” символами здатен

оберігати енергетику людини від негативних впливів. Край подолу жіночих сорочок вишивали рядами сигм, що своєю силою оберігали материнську сутність.

Повна рожа Рожечка, або восьмипроменева зірка утворюється накладанням прямого хреста (символ чоловічого начала, Сонця) і косого хреста (символ жіночого начала, Місяця). Поєднання цих двох сутностей закономірно дає життя усьому. Повну рожу називають також Зіркою Матері. Саме такий символ ми часто бачимо на іконах Богородиці. Восьмикутна зірка – один із найпопулярніших геометричних мотивів в українській вишивці. 8 – невипадкове число. Біофізики кажуть, що саме така зірка – октаедрон – зображає модель побудови енергетичного поля довкола будь-якого живого організму. Людська зигота після поділу має саме 8 клітин, 8 енергетичних потоків, які надалі формують фізичну і духовну основу ембріона.

Кривий танець Знак, який ще називають безконечником і меандром. Остання назва грецька і походить від місцевої ріки Меандр. Та вченими доведено використання цього символу на території України ще 20 тис. років тому. В давній українській символіці його більш м`які вигини асоціюють з водою, гармонійним плином життя. Він утворює “вічний” безконечний орнамент, який снується, наче нитка долі, але завжди повертається до Першоджерела. Він зображає життєвий шлях і водночас є символом вічного буття. Називаючи такий орнамент кривим танком, його пов’язують із обрядовим танцем, який українські дівчата традиційно виконували навесні, заряджаючи своїми рухами землю. Найчастіше символ безконечника можна зустріти на вишивках Гуцульщини, Волинi, Київщини, Кубанi та Полтавщини. Меандрові візерунки часто прикрашали саме чоловічі сорочки, символізуючи на них силу і життєву енергію.

Наші інтерв’ю

Мистецький фронт:

Аліна Палій про свою пісню “Правда” “Любити небо, знати як виглядає українська душа, бачити хоробрість” – українська співачка Аліна Палій розповіла про перший день війни, написану пісню закордоном та обіцянку своєму братові.

– Хто перший подзвонив 24 числа та яким був ваш стан у цей день? – 24 лютого прокинулася від того, що у моїй квартирі затрусились вікна. Живу я на 18 поверсі. Відразу як розплющила очі, пролунав дзвінок – мій брат Сергій сказав: “Прокидайся, сестричко, війна почалась, збирай речі і їдь до нас”. Швидко почала збирати речі і паралельно обдзвонювати своїх близьких та друзів, щоб розбудити їх та повідомити, на той момент ще не усвідомлену новину. Страху не було, думок не було, були лише дії: зібратися, дзвонити всім і їхати. – Чим ви займались у перший тиждень війни? Як боролись з тривожністю? – Перший тиждень ми лишались під Києвом, якраз недалеко від гарячих точок, ми були оточені з усіх сторін, тому виїжджати також було небезпечно. Щодня зранку хотілось перебратися у безпечніше місце, але знову було чутно вибухи, постріли, танки і ми вирішували почекати “до завтра”, адже “завтра” усе закінчиться. Так ми думали щодня. Як не дивно, тривожності було мало, радше заціпеніння, ніби зникли майже усі почуття і думки, натомість увімкнувся інстинкт самозбереження – дуже хотілося спати, бо уві сні ти не аналізуєш, не думаєш. День був настільки щільно регламентований, оскільки кожного нового дня то зникав зв’язок, то світло, то вода. Водночас з постійними обстрілами поруч ми навчились швидко купатись, готувати, їсти і йти у підвал… і так 3, 4, 5, разів на день, а на 3-ій день звуки пострілів викликали посмішку, бо ми знали : “Це наші б’ють ворога!”. – Ви виїхали закордон. Як добирались, з ким вдалося виїхати? – Закордон я потрапила випадково. У мене була місія – допомогти дружині брата відвести 2-ох маленьких дітей у безпечне місце, адже напередодні у сусідній будинок влучив снаряд – це і стало причиною для рішучих дій. Їхали ми майже тиждень, на авто, через Молдову, Румунію, Угорщину та Німеччину до Франції, тому я на собі відчула усю європейську підтримку. Скажу вам чесно, коли ми їхали, то не думали навіть про те, чи будуть нас підтримувати, і розраховували тільки на свої сили. Тому пам’ятаю – у мене перші сльози були саме через те, як волонтери допомагали на кордоні, як поліція в Румунії зупиняла, щоб запропонувати кави.

May 2022 Ukrainian People

“Ви напевно втомилися, у вас довга дорога” – казали вони. У Румунії нам навіть безкоштовно замінили 2 колеса і перевірили авто, щоб ми безпечно змогли їхати далі. У такі моменти всередині щось перевертається, серце починає стискатись від любові і гордості за людей, за людство, за людяність, незалежно від територій, на яких ти є. – Як приймають українців закордоном, там де ви перебуваєте? – Зараз ми у Франції. Коли свою основну місію виконала, я не знала, що робити далі і куди їхати, але вирішила легалізувати своє перебування на території Франції. Тут приймають і допомагають, пропонують житло, “тимчасовий захист” на території під час війни в Україні і допомогу. Українці, які проживають на території Франції, шукають будь-якої змоги допомогти і багато французів мають українське серце – волонтерять, організовують безкоштовні мовні і психологічні курси, також часто на вулиці можна зустріти людей з жовто-блакитними стрічками на одязі. – Чи ходите ви на мітинги в іншій країні? Розкажіть, як це відбувається? – Офіційні мітинги на підтримку України відбуваються декілька разів на тиждень. Українці і небайдужі виходять на Головні площі з прапорами та плакатами. З кожним мітингом додаються люди, що співають, грають на інструментах або танцюють, щоб привернути увагу французів і розповісти світові про жахи, що відбуваються у центрі Європи. Українська діаспора придумує спеціальні акції, щоб закцентувати увагу. Пам‘ятаю, на першому мітингу я підійшла до компанії молодих людей з українським прапором. Дивилася, що відбувається, і не могла повірити, що це реально. Я попросила потримати прапор, а потім попросила обійнятись. Молоді люди були з України, брат із сестрою, приходять на кожен мітинг, вони – мої герої. Кожен небайдужий та кожен українець зараз – мої герої. – Ви гідно тримаєте мистецьку оборону. Як вам вдалось взяти себе у руки та далі займатись своєю справою? – Скажу відверто, якийсь час після 24 лютого інших думок, окрім тих, що відбувається у цю хвилину, не було. Стерлися спогади і стерлися плани, було тільки тут і зараз. – Розкажіть, як з’явився трек “Правда”? Як вдалось написати, звести його в умовах війни? – Я пообіцяла братові написати пісню, коли він провів нас до кордону. У нашій родині ми слово тримаємо. Тому моєю місією номер 2, після того, як перевезла дітей у безпечне місце, було написання пісні. Брат дав чітке ТЗ: “Алін, напиши пісню! Про те, що ми пережили, тільки не сумну, бадьору, для наших хлопців і українців!” Текст написала, здається, у Румунії,

аранжування робив арт-воїн у Києві, Роман Непомящий, а голос я записала у Франції. Паралельно, Роман робив пісні з такими ж “українськими голосами”, що відправили з Іспанії та Польщі – ось так ми зараз записуємо наші пісні за кордоном. – Кому присвячено цей трек, можливо, для конкретної людини? – Цей трек присвячено людям, українцям, воїнам. Раніше писала пісні для конкретної людини, а тут для мільйонів, для країни, для героїв. Не думала, що зможу так мислити. Любити небо, знати як виглядає українська душа, бачити хоробрість. Пісню присвячено правді, хоробрості і добру, Україні і українцям. – Коли збираєтесь повертатись додому? – Дуже сподіваюсь, що скоро! Ми усі дуже чекаємо перемоги, щоб повернутись додому, до рідних стін і гучно святкувати зустріч з друзями і родиною! – Кому ви зателефонуєте насамперед, щоб сказати: “ми перемогли”? – Усім рідним! Не буде перших дзвінків і останніх, будуть дзвінки радості всім і одразу, з усіх месенджерів, операторів та соціальних мереж, голосом у вікно. Ці слова заповнять повітря. – Чи спілкуєтесь ви з українською діаспорою там, де зараз перебуваєте? – Українці наче магнітом притягуються один до одного всюди: у магазині, на вулиці, а про мітинги і спеціальні зустрічі годі й казати. Звичайно, зараз дуже важливо бути Україною, в якому б куточку світу ти не був та обов’язково підтримувати один одного. Анастасія Світельська

Ініціатива “Uniting for Ukraine” (“Єднаймося для України”): спонсорство для українських біженців у США

Temporary Protected Status

а останні кілька днів у США з’явилося дві нові можливості для українських біженців. Гуманітарну допомогу запропоновано тим, хто покидає Україну після повномасштабного військового вторгнення Росії 24 лютого 2022 року. Управління Верховного комісара ООН з прав людини оцінює, що число українців, які залишили свою батьківщину, перевищило 5 мільйонів. У відповідь на цю ситуацію уряд США заявив про готовність прийняти до 100 тисяч українців й 25 квітня запустив програму Uniting for Ukraine ("Єднаймося для України"). По цій програмі прийматимуться заявки від американських громадян та певних організацій, які зголосилися спонсорувати громадян України та їхніх найближчих родичів. Щоб мати право на участь у цій програмі, громадянин України повинен фізично перебувати на території України станом на 11 лютого 2022 року та мати відповідного спонсора у США. І американський спонсор, і українські бенефіціари мають відповідати певним вимогам. Спонсор зі США повинен спочатку продемонструвати фінансову відповідність вимогам. Тоді Державний департамент розгляне біографію українця, його право на участь у програмі та може дозволити в’їзд до США строком до 2-х років з правом подання документів на працевлаштування в США. На кордоні буде проведено третій раунд перевірок, під час якого остаточно вирішать, чи має особа право на цей тимчасовий в’їзд.

Друга програма, “Тимчасовий статус захисту” (Temporary Protected Status), стартувала декількома днями раніше і пропонує захист громадянам України, які перебували у США до 11 квітня 2022 року, незалежно від поточного статусу. Щоб претендувати на цю пільгу, українці повинні не мати кримінальних злочинів (або не більше одного правопорушення) та продемонструвати постійну присутність у США до 11 квітня. Цей захист діятиме протягом 18 місяців. З переваг програми – дозвіл на роботу, дозвіл на подорожі по США, захист від депортації та можливість змінити статус у США. Наш офіс вже розпочав опрацьовувати заявки на обидві програми. У нас 22 роки досвіду роботи у сфері імміграції, і ми будемо раді обговорити ваше право на участь та надати більш детальну інформацію для кожного окремого випадку. Ми висловлюємо щирі співчуття тим, кого торкнулася ця трагедія.

З повагою, Brent K Newcomb, Attorney at Law (847) 224-2551

Промова про мову Олена Мороль Слабкодухих і тих, хто варить борщ з чорносливом, прошу не читати.

Історія перша Було це давно. Ще за тих далеких часів, коли я мала кнопковий телефон, а інтернет мені лише снився. Дзвінок з незнайомого номера. Беру слухавку. Чоловічий голос просить якогось Андрєя. Оскільки поруч ніякого Андрєя не було, чемно повідомляю: “Ви помилилися номером” і після такого ж чемного “ізвінітє” натискаю на червону кнопку. Думаєш, кінець історії? А от і ні. Чоловік передзвонив за кілька хвилин, щоб поцікавитись звідки я так добре знаю українську. А як пояснити звідки ти знаєш рідну мову? З колиски? З дитячого садка? Зі школи? З діда-прадіда чи з баби-прабаби? У моєму оточенні були російськомовні. Більше того мій дідусь з Одеси, і його босяцьке дитинство легко вилазило назовні російськими фразами. Улюблені фільми дитинства теж були російські. Це ж тоді тільки дід Панас говорив українською, а усі тьоті Тані і Стіпашки були російськомовними. І моя перша школа теж була російською. І уся професійна література тільки російською... Повернусь до історії. Чоловіка звали Степан Петрович, він був однолітком мого тата і зо три десятки років жив у Луганську. Він дзвонив мені двічі на тиждень, щоб почути українську. І все переживав, що вмре, так і не встигнувши вивчити мову. За три місяці так і сталося. Хоча ні, не так. Він вже досить добре говорив українською, але не встиг натішитися.

Друга історія … трапилася ще коли мій танцюрист ходив у садочок. Ідемо ми зранку, малий жує булочку. Зустрічаємо знайому “бабушку”, яка живе в Луцьку зо три десятки років. Вона каже моєму сину: “Пріятнава апітіта”, а моє дитя переводить здивований погляд з “бабушки” на мене, і я розумію, що воно не може второпати, що ця жінка видала. Кажу: “Сину, бабуся побажала тобі смачного”. Оченята засвітилися, він усміхнувся, бо ж справді смачно, і чемно подякував. Думаєш, це кінець історії? А от і ні. “Бабушка” пильно глянула на мене і каже: “Лєна, пачіму ти нє учіш дітєй рускаму язику?” А як пояснити, чому я не вчу дітей рускаму язику? Тому що вони українці? Чи тому, що спочатку хай українську вивчать? Чи може тому, що я не вважаю це за потрібне? Повернусь до історії. “Бабушка” почала розказувати мені про важливість читання рускіх класиків в оригіналі. Я слухала, а в моїй уяві Герасим топив Му-му. Кремезний чолов’яга топив свого єдиного беззахисного друга – песика Му-му, бо так бариня наказала. (Досі не можу збагнути широти цієї “загадкової рускої душі”.) Але тоді я ще була надто чемна і відповіла просто: “Я не бачу серед тих класиків прикладів для наслідування”.

Друга жінка (теж зі Слов’янська) цілком серйозно спитала, нащо ж так демонстративно розмовляти українською, можна ж суржиком – це “панятніє”. А як пояснити “нащо так” ДЕМОСТРАТИВНО розмовляти українською? І кому “панятніє” суржиком? Для чого? Може тому, що мова – це як дихання? Хтось взагалі дихає демонстративно? Може тому, що мова – це як серцебиття? Стоп, серденько, бийся в ритмі суржика, бо так панятніє. Повернусь до історії. – Розмовляти гарною українською легко. Для цього достатньо читати гарне українське, – відповіла я трохи почервонівши. – З чого посавєтуєте начати? – майже в один голос спитали співрозмовниці. – Почніть з “Солодкої Дарусі”, – сказала я перше, що спало на думку. Тоді ж вперше задумалась над тим нав’язаним стереотипом, що суржик – це щось органічне для українців, а вільна розмовна українська – це щось штучне і демонстративне. Суржик виник через зросійщення і так, викорінити його складно. Але це як бур’ян, який барвисто цвіте, та більше ніякої користі не дає. Хоча ні, інколи, щоб підкреслити комічність ситуації, він доречний. Переконана, що вчити мову треба усе життя. І це до снаги кожному, особливо якщо є бажання і сприятливе середовище. Немає меж досконалості, коли опановуєш мову. Українська – надзвичайно багата і різноманітна. Окрім того українська – це жива мова, яка постійно розвивається, пульсує, дихає. Макронити, чорнобаїти, щасливіти – ось лише кілька прикладів. А ще українська – це дуже пристрасна і сексуальна мова. Кажуть, що вона солов’їна. Ні, вона моя і твоя. Тьох-тьох-тьох – у солов’я своя.

Історія третя Це було після анексії Криму. Я втрапила на тренінг з жіночого лідерства. І в нашій компанії було кілька жінок-переселенок з Донбасу. Тренерка чемно спитала, чи ніхто не проти, якщо для зручності присутніх, вона розмовлятиме російською. Усі погодились, я змовчала. З мене тоді ще була така собі лідерка. Ми виконували різні завдання, обговорювали різні теми та все ж поверталися до анексії Криму та окупації Донбасу. Я говорила українською, бо ж була переконана, що усі розуміють. Під час перерви на каву одна жінка зі Слов’янська сказала, що давно не чула такої вишуканої літературної мови. Думаєш, це кінець історії? А от і ні.

May 2022 Ukrainian People

Photo by Makoviya Troian

Diaspora Світовий конґрес українців відзначає 75 роковини операції “Вісла” Світовий конґрес українців (СКУ) 28 квітня вшановує 75-ті роковини військово-політичної операції комуністичного режиму “Вісла” з депортації десятків тисяч українців з їхніх етнічних територій. Українці стали жертвами переселенськодепортаційних операцій, які нерідко супроводжувалися насиллям, руйнуванням домівок і церков, ув’язненням представників української інтелігенції і селянства в концтаборах.

Останній Великдень до виселення, село Чорне, Горлицького повіту Малопольського воєводства, квітень 1947 року. У селі було практично лемківське населення, з 400 жителів села — 395 українців, 5 поляків.

Акція Вісла у Сянокському повіті. Солдати Війська Польського конвоюють затриманих бійців УПА

Бійці УПА затримані Військом Польським у Сянокському повіті, 1947 р.

Депортація українців, квітень 1947 р.

May 2022 Ukrainian People

квітня 1947 року о четвертій годині ранку шість польських дивізій і відділи Корпусу громадської безпеки оточили території, на яких компактно проживало українське населення. У цей же ж час підрозділи НКВД та чехословацької армії заблокували східні й південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сонча. Цей день став фактичним початком примусового переселення українців, яке увійшло в історію під назвою операція “Вісла”, і старт якій наприкінці березня того ж року дала постанова Політбюро ЦК Польської робітничої партії (ПРП). “Близько 150 тисяч українців і членів змішаних сімей переміщено із 22 повітів, що входили до складу 3 воєводств, і розселено у 71 повіті 9 північно-західних воєводств. Спільнота українців була розсіяна, сім’ї з дітьми під дулами були вигнані з домівок без права на повернення і можливості зберегти своє майно, позбавлені закладів культури й освіти, можливості відвідувати церкви своєї віри, українці більше не могли жити повноцінним національним життям. Репресивні заходи комуністичного режиму у 21 столітті наслідуються росіянами, які примусово депортували вже понад 500 тисяч українців до росії”, – наголосили в СКУ. У 1997 році президенти України та Польщі у спільній заяві зазначили, що “окремою трагічною сторінкою в історії наших стосунків була акція “Вісла”, що завдала удару всій українській громаді Польщі”. За десять років у іншій заяві глави держав констатували, що акція “Вісла” “…була в історії сучасної Польщі прикладом несправедливості, яка стала наслідком дій тоталітарної комуністичної влади. У 1947 році вона довела до депортації з південно-східної Польщі багатьох тисяч польських громадян українського походження, призвела до розпорошення української спільноти Польщі, ставши тим самим черговою ланкою трагічного ланцюга конфліктів. Ця подія, яка суперечить основним правам людини, була засуджена у 1990 році спеціальною ухвалою Сенату Республіки Польща”. Проте чіткої правової кваліфікації того, що відбулося 1947 року, ці заяви не містили. У проєкті постанови Верховної Ради з нагоди 70-х роковин від початку депортації українців Польською Народною Республікою у 1944-1951 роках операція “Вісла” трактувалася виключно як складова більш глобального процесу депортацій українців на території Польщі, який пропонувалося визнати етнічними чистками з ознаками геноциду щодо українців. У 2007 році Президенти України та Польщі констатували, що операція “Вісла” “…була в історії сучасної Польщі прикладом несправедливості, яка стала наслідком дій тоталітарної комуністичної влади”. У світлі найвищого рівня підтримки, який Польща зараз надає Україні для протидії шовіністичному російському режиму, а також зустрічі Президента СКУ з президентом Польщі Анджеєм Дудою 30 березня, Павло Ґрод відзначив величезні зусилля польського народу і наголосив: “Зараз Польща стала одним з наших найбільших друзів України, разом ми боремося за те, щоб назавжди залишити у минулому тоталітарний режим і перемогти посткомуністичну навалу”.

Д і ас п о ра

Жителі Манітоби оплакують жертв війни в Україні Норберт К.Іван / Norbert K.Iwan. Фото автора За час війни рф проти України вже загинуло понад три тисячі українських військових, ще близько десяти тисяч залишились пораненими. У полум’ї війни, від бомбових та гарматних обстрілів, втратили життя тисячі цивільних. Тому жителі канадської провінції Манітоба, вирішили вшанувати їх, помістивши соняшник – офіційну квітку України – у понеділок, 25 квітня, біля Канадського музею прав людини. Цей захід, організований Конгресом українців Канади та провінційною радою Манітоби (UCC-MPC), став можливістю для української діаспори та місцевої громади висловити свій смуток, розчарування та гнів через безглуздий характер цієї війни. Це нагода для громади зібратися на знак солідарності з українським народом й помолитися разом за душі загиблих. Також, ця акція говорить про потребу української діаспори звернутись до канадського уряду і суспільства, щоб було зроблено усе можливе для підтримки суверенної України. Канадський музей прав людини (Canadian Museum for Human Rights (CMHR) урочисто відкрив свої двері в найбільшому місті провінції Манітоба Вінніпег 19 вересня 2014 року – в рік, коли розпочалася війна на сході України. Інформаційний центр, присвячений історії розвитку захисту прав людини, розповідає про досить прості речі, пов’язані зі складними проблемами: є історія гноблення і є історія опору. Сучасні принципи захисту прав людини виникли як відгук на найбільш жорстокі і масові злочини проти людства: Голодомор, Голокост, Геноцид, що дуже символічно зараз, у час війни в Україні. Захід біля Музею не передбачав офіційної програми – букети соняшників символізували загиблих в Україні захисників і мирних жителів. Присутнім пропонували придбати або самому зробити букет. Також усі охочі могли присвятити квіти, які вони принесли з собою, людині, пам’яті, надії чи населеному пункту, ураженим війною в Україні. Зібрані квіти залишатимуть біля пам’ятних знаків загиблим героям, які віддали життя, захищаючи свої домівки та своїх близьких.

“Такі акції, – сказала президент UCC-MPC Джоан Левандовскі, – є вкрай сумною необхідністю. Маріуполь увійшов в історію як місто-герой, Буча, Ірпінь і Бородянка тепер вимовляються в тому ж значенні, що і Сребрениця. Очікувана кількість задокументованих військових злочинів в Україні наразі перевищила 7000. Ця війна триває немислимо довго, понад 8 тижнів. Ось чому ми закликаємо наших обраних посадових осіб покласти край цьому геноциду”. Організатор UCC-MPC Мирослава Підгірна повторила заклики президента України Володимира Зеленського, заявивши, що “нам потрібно припинити цю війну. Ми просимо канадців допомогти нам захиститися, допомогти нам зберегти наше життя. Те, що Канада зекономить сьогодні, не надсилаючи зброю Україні, вона витратить у десять разів більше на подолання гуманітарної кризи в найближчі роки. Те, що Канада втрачає, не допомагаючи припинити це вторгнення, – це набагато більше, ніж вільна та суверенна Україна. Це світ, у якому цінуються людські життя. Ось що поставлено на карту”.

У Канаді – мітинги на підтримку України

У суботу, 23 квітня, відділ Конгресу українців Канади (КУК) у Торонто провів на площі Натана Філіпса акцію на підтримку України “Світло надії – великодня молитва за Україну”.

May 2022 Ukrainian People

“Дякуємо всім, хто продовжує виходити на підтримку та солідарність з Україною! Понад 700 із вас прийшли сьогодні ввечері! Сьогодні був по-справжньому духовний вечір, ми відчували це у повітрі! Ми молимося за народ України, ми молимося за його перемогу та порятунок!”, – заявили організатори. Учасники акції принесли з собою плакати з гаслами на підтримку України, а також великодній кошик. Крім того, на площі було розгорнуто великий прапор України. КУК подякував усім громадам, які приєдналися до заходу. Також у цей день українська діаспора та мешканці Монреаля зібрались на черговий вихідний мітинг проти вторгнення Росії в Україну, коли війна вступила у свій 59-й день. “Ми хочемо показати, що українська громада солідарна з Україною”, – сказала організаторка протесту Аделія Швек. Протестувальники закликали уряд Канади вжити додаткових заходів. “Українська армія та український народ виявили величезну рішучість і готові воювати”, – сказав Майкл Швек, президент Монреальського відділення Конгресу українців Канади. –

“Ми закликаємо весь західний світ, вільний світ, включаючи наш уряд, надати Україні необхідну зброю, яка потрібна для відсічі ворогу. Вони зроблять роботу, їм потрібна лише зброя”. Конгрес українців Канади організував десятки демонстрацій на площі Жака-Картьє в Старому Монреалі від початку російського вторгнення 24 лютого. “Ми спустошені тим, що відбувається в Україні. Ми будемо приходити сюди кожні вихідні, стільки, скільки буде потрібно”, – сказала протестувальниця Алана Мота. – “Ми тут заради наших співвітчизників”. У п’ятницю, 29 квітня, о 10:00 ранку у Торонто на площі Натана Філіпса відбувся студентський мітинг за Україну. До української громади приєдналися міський голова Джон Торі, депутат Кінга Сурма та посол України в Канаді Юлія Ковалів. Учні католицької школи Святого Дмитра порадували учасників своїми виступами! Нагадаємо, у місті Едмонтон, столиці провінції Альберта у Канаді, відбувся велелюдний мітинг на підтримку України та з вимогою зупинити російського агресора.

Д і ас п о ра

Союз Українок Америки з Чикаго (відділ #140) допомагає Україні у час війни Юлія Борецька, Анастасія Радюшина 24 лютого життя українців поділилося на до та після. Росія розпочала війну з авіаударів одразу по різних містах України. Спочатку по стратегічних військових об’єктах, а далі перейшла до бомбардування та обстрілів будинків мирних жителів, лікарень, шкіл…

ьогодні Україна охоплена вогнем і бореться за свою свободу. Українці живуть у пеклі, а весь світ спостерігає за стійкістю наших збройних сил та незламністю нашого народу, який навіть на окупованих територіях виходить на мітинги, кидається під танки, викрадає техніку і зброю, рятує жінок і дітей. Світ дізнався про наші міста, про наших великих людей, шкода, що саме такою великою ціною… Завдяки героїзму нашого народу – Україна зараз тема номер один у світі. В усіх куточках земної кулі люди виходять на мітинги і демонстрації й закликають припинити жорстокий напад на Україну. Наші синьо-жовті майорять у багатьох містах світу, оскільки люди та уряди стверджують, що вони з Україною. Біда згуртувала діаспорян США та Чикаго зокрема так, що ми працюємо в унісон. За нашу свободу і для нашої перемоги. Як ніколи наші люди розуміють, що кожен може допомагати, де б не перебував: чи на фронті, чи у волонтерських організаціях, чи за океаном. Сьогодні членкині Союзу Українок Америки, відділ 140 імені Лесі Українки, стали на захист та взяли під опіку дітей та матерів в Україні. Адже головною метою чиказьких союзянок й до початку війни була допомога українським діткам. Вона проводилась у двох напрямках: придбання медичного обладнання для новонароджених дітей та допомога у лікуванні важкохворих дітей. Кошти збирались на обладнання для інтенсивної терапії немовлят, інкубатори, кардіотокографи, кардіомонітори та інше необхідне медичне обладнання для пологових будинків України, допомагали сиротам та дітям з інвалідністю. Після початку війни усі зусилля дівчат СУА-140 були спрямовані насамперед на збір коштів та закупівлю медикаментів, амуніції й речей першої необхідності для ЗСУ. Їх було надіслано до Варшави, до довірених груп волонтерів і союзянок, які своєю чергою передали допомогу у гарячі точки Краматорського району, що на Донеччині. З допомогою союзянки Ані Віхтюк, яка перебувала у Львові і організовувала доставку, вдалося забезпечити одну бригаду ЗСУ одягом і найнеобхіднішим. Також, членкині використовували свій вільний час, сортуючи речі в центрі гуманітарної допомоги для новоприбулих (1127 Milwaukee Ave, Riverwoods, IL 60015). Для нас нема чужих дітей, усі українські діти – рідні для нас. Дітки, які були вимушено переселені до села Поморяни, що на Львівщині, оселилися в своєму новому домі та отримали подарунки союзянок з Чикаго, завдяки яким зможуть продовжувати сумлінно вчитися та радіти життю. Для них придбано пральну машину та передано гуманітарну допомогу. Цього разу допомагали переселенцям союзянки Наталія Максимишин, яка разом із волонтерами організовує екскурсії, Аніта Паломарець та Христина Садова з компанії Lemberg Group Inc, які швидко передали планшети для сиріт із Харківщини.

May 2022 Ukrainian People

24 лютого шістнадцять талановитих дітей-спортсменів з Мелітополя прибули на змагання з футболу до Львова, та так й залишились тут на час війни. Діти втратили зв’язок зі своїми батьками, часто пригнічені й мріють повернутись додому. Зараз вони перебувають у дитячому будинку, що у Винниках; разом з ними тут тимчасово проживають ще 34 дитини – переселенці з сиротинців Харкова і Мелітополя. Союзянки з Чикаго роблять все можливе, щоб дітей забезпечити всім необхідним – і матеріально, і під доглядом спеціалістів. Також, членкині СУА-140 допомагали біженцям зі сходу, півдня України та Києва, які оселились у селі Заріччя в урочищі Ясинівці, що на Франківщині. На передані кошти придбано продукти харчування, частину витрачено, щоб підключити табір до електромережі (спільними зусиллями з іншими волонтерськими спільнотами придбано 630 м кабелю). У грандіозних планах союзянок з Чикаго – проєкт будівництва нового корпусу Місто Добра, в якому проживатимуть сироти і діти, постраждалі під час війни, з матерями. В їхній резолюції зазначено: “Благодійна організація Союз Українок Америки, відділ 140, працює над підготовкою проєкту будівництва нового корпусу Місто Добра у м. Чернівці. Побудова нового корпусу із бомбосховищем стане домівкою для сиріт, які втратили батьків та матерів з дітьми, що постраждали під час війни. Діти-сироти, що проживатимуть у Місті Добра матимуть комфортні умови проживання, їжу, одяг, кваліфіковану допомогу спеціалістів (психологів, вчителів, дієтологів, охоронцями, тощо). Відділ 140 співпрацює з благодійницею Мартою Левченко, з якою вони працюють з 2017 року, й матимуть доступ до повного контролю за коштами та процесом будівництва”. Як тільки обидві сторони схвалять проєкт, відділ-140 СУА передасть початковий внесок у розмірі 20-50 тисяч доларів і продовжуватиме роботу над збором коштів. Загальна сума, необхідна для повної побудови, 300 тисяч.

*** Відділ-140 СУА з Чикаго висловлює вдячність усім жертводавцям, спонсорам і благодійникам за підтримку! Без вас наші волонтерські завдання було б неможливо втілити. Щиро дякуємо парафіянам та священникам українських духовних храмів штату Іллінойс: св. Йосифа Обручника (Norridge), св. Володимира та Ольги (Chicago), Непорочного Зачаття (Palatine), св. Петра і Павла (Palos Park). Щира подяка меценатам, які щедро дарували свої витвори мистецтва та рукотвори (як от картини художниці Христини Козюк, вироби ручної роботи від Tom Clark Boutique та Wizard Boutique, тисячі смачних пряників для святкових розпродажів Анни Торн, пречудові вироби Віри Юркевич та Оксани Лов’як), сертифікати на послуги у своїх закладах (Beauty zone_by_ by Tetiana Cherepaka, Luxart Lana's Vyshyvanka, NBDYLikesU, Olena LK WBFFPRO, YellowBlu MedSpa, Zima Portraits) для продажу чи участі в лотереї. Хотілось би відзначити відданість благодійній справі громадської діячки Лани Грамаковські, яка неодноразово залучала СУА-140 до величезних культурних заходів, як, наприклад, нещодавній гала-концерт у чиказькому передмісті Skokie, де було зібрано і передано найбільшу суму від організаторів за один вечір. Щиро вдячні представникам польської та американської громад, що залучали союзянок до своїх благочинних концертів і збірок для допомоги Україні. Подяка всім і кожному, чиє серце відгукнулось молитвою, порадою, волонтерством чи матеріальною підтримкою. Пам’ятаймо, надалі Україна потребуватиме нашої допомоги все більше, тому загартовуємо наші зусилля для подальшої важливої праці. Відділу #140 Союзу Українок Америки в Чикаго можна допомогти: – ставши волонтером одного або багатьох наших благодійних заходів, – надавши грошовий внесок на наш рахунок у кредитівці “Самопоміч” (Selfreliance #170015), – перерахувавши благодійний внесок на наш рахунок через PayPal: unwlachi140@gmail.com, Про відділ СУА можна знайти більше інформації на фейсбуксторінці unwlabranch140 або в інстаграмі – unwla140.

Д і ас п о ра

ЧИКАГО ПІДТРИМУЄ УКРАЇНУ Stand With Ukraine – живий ланцюг вздовж набережної Чикаго Ольга Руда 1 травня, о 2 годині пополудні, з’єднавши руки, діаспоряни Чикаго утворили “Живий ланцюг” на підтримку України. Українська хвиля з синьо-жовтими прапорами, організована Генеральним консульством України в Чикаго та Українським Конгресовим Комітетом Америки (відділ Іллінойсу), розтягнулася на милі вздовж чиказької набережної – Chicago Riverwalk. Друзі, пам’ятаєте “Живий ланцюг” 1990-го? Він починався в ІваноФранківську від Центрального народного дому (колишньої резиденції парламенту ЗУНР і місця ухвалення Акту Злуки), йшов через Стрий (звідси було відгалуження на Закарпаття), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. Ланцюг починався в Івано-Франківську, бо саме у тодішньому Станиславі у 1919 році була столиця ЗУНР. “Українська хвиля” простягалася на близько 700 кілометрів й стала одним із важливих кроків до відновлення Української держави. Люди з українських міст і сіл вийшли до дороги й взялися за руки, щоб продемонструвати Соборність України на шляху до незалежності. Акцію “Українська хвиля” організував Народний рух України, його очолював Іван Драч, а головою виконавчого органу – Секретаріату – був колишній політв’язень Михайло Горинь. Готуватись до “Живого ланцюга” почали ще у вересні 1989 року, організатори від різних областей збиралися на наради щомісяця чи й раз на два тижні. Іван Драч згодом у своєму щоденнику зробив запис щодо “Живого ланцюга”: “Ідею подав дисидент Валентин Мороз, назву дав Олесь Гончар, найбільше агітував Дмитро Павличко, організатор – голова Секретаріату Руху Михайло Горинь”. Наш чиказький “Живий ланцюг” був трохи коротшим, але люди прийшли з плакатами й прапорами, з маленькими дітками й собаками, дружно скандували “США підтримай Україну!”, “Зупиніть війну!”, “Зупиніть путлера!”. У небо злетів наш національний славень. Це треба було бачити! Від такого видовища перехоплює подих, душать сльози, а серце наповнюється гордістю, що ти українець. Нас прийшли підтримати громади інших національностей й місцеві жителі. А туристи на прогулянкових суднах, що пропливали буквально в кількох метрах від берега, жваво махали руками й кричали слова підтримки. З 24 лютого, коли дика орда російського карлика зі своєю “спеціальною операцією” прийшла на нашу благословенну землю, буквально з перших годин наша чиказька діаспора почала свою потужну підтримку Україні. Тепер зрозуміло кожному: українці за кордоном – це мільйони приватних доларів на допомогових рахунках України, і волонтерські ініціативи, і збір медикаментів та шпитального обладнання, пошуки амуніції. А також, що важливо, численні заклики до американських політиків закрити небо над Україною, надати більше зброї та посилити санкції для росії. Масові мітинги, а також зустрічі з конгресменами й сенаторами, представниками влади на місцях відбуваються по всій Америці. У Вашингтоні, Нью-Йорку, Бостоні, Філадельфії, Детройті, Сент-Луїсі, Орландо, Міннеаполісі, Сан-Дієго, Портленді, Фініксі, Ковінгтоні, Грін-Бей, Сан-Франциско, Девенпорті, Лос-Анджелесі, Сілвер Спрінг, Хаббарді, Провіденсі, Санта-Фе збираються сотні тисяч українців та друзів України, щоб висловити підтримку нашій непереможній країні та її незламному народові у боротьбі за незалежність. І йдеться не лише про ініціативи української громади у США – свою підтримку висловлюють словами і справами пересічні американці й представники інших національностей. Важко дати якусь загальну картину усіх мітингів на підтримку України, які відбуваються щодня, – то на Тайм-Сквер, то біля штаб-квартири ООН, то на Брайтон-Біч, то у Вашингтоні, то у Міленіум-парку в центрі Чикаго. Однак, в одну мить ми відчули себе відповідальними – й за долю України, й за своїх друзів і родичів. Особливо масово збираються люди вихідними. Місцева влада активно долучається до цих акцій, мабуть тому, що цього року відбудуться проміжні вибори до Конгресу США. Дедалі більше людей у США згадують слова, сказані Президентом Кеннеді понад півстоліття тому про єдність з тими, хто бореться за волю. Вони говорять: “сьогодні всі ми – українці”. Все буде Україна! Ми переможемо!

STYLE

REDEFINED

Brand new to the Marriott Family - Le Meridien Essex Chicago. Welcomes you with effortless style, contemporary amenities, and an exceptional downtown location

8 0 0 S O U T H M I C H I G A N AV E N U E

CHICAGO

312 939 2800

M A R R I OT T.C O M /C H I L D

Д і ас п о ра

Просвітяни захищають Україну проф. Віра Боднарук, голова Товариства Української Мови, США Просвітяни в обласних осередках по всій Україні, де тільки можливо, невтомно працюють у цей пекельний час московської навали. Вони організовують допомогу Збройним Силам України та біженцям з міст, де тривають бої; збирають та доставляють медикаменти до лікарень, де лікуються військові та біженці; збирають і передають матеріали на радіозв’язок. З Чернігова після довгої мовчанки прийшла добра звістка, що на початку травня буде працювати друкарня і пошта. Місто дуже знищене бомбардуванням та обстрілами – 400 цивільних людей згинуло. Облога Чернігова російськими окупантами тривала понад місяць. На початку квітня місто й область українська армія визволила від загарбників. До такої потужної боротьби військових, місцевого населення, яке без зброї розвертало російські танки, ворог був не готовий. План окупантів швидко загарбати Україну провалився. Наступ ворогів на столицю зупинив Чернігів, що став неприступною фортецею, і стримав росіян. Зараз тут розміновують окуповані території та ділянки активних бойових дій. Славне місто Чернігів, якому 1300 років, таки встане з руїни!

Просвітяни Чернівців роблять усе, аби відновити друковане слово, адже засоби масової інформації опинилися у великій скруті. Тепер вся фінансова допомога іде на Збройні Сили та на підтримку переселенців. З початку повномасштабної війни у Чернівцях знайшли прихисток понад 50 тисяч вимушених переселенців. За статистикою кожен п’ятий, хто проживає наразі у Чернівцях, – переселенець. З Рівного просвітяни-волонтери опікуються медичними закладами у Вінниці, де лікуються військові та біженці. Вони збирають кошти на закупівлю і доставку ліків до Вінницьких лікарень. Вінниця, яка теж зазнала ракетних ударів, прихистила у себе 156 тисяч переселенців. Тому окрім

медикаментів, потребує багатофункціональних ліжок та матраців. До Хмельницького лише за одну добу прибуло 49 потягів з переселенцями, яких розмістили у церквах, готелях, ресторанах, школах та у приватних будинках. Просвітяни Хмельницького охоче дають притулок переселенцям у своїх домівках. Хоч і самі живуть скромно, але допомагають нашим людям, що опинилися у скруті. 21ого березня вони зібралися, щоб відзначити День поезії, але завили сирени, що сповіщали про повітряну тривогу. Просвітяни залишилися і ділилися своїми віршами про війну. Заступник голови обласної “Просвіти” Ніна Гаврилюк читала свій вірш: Виє нічна сирена – душа на одинці з жахом... Вибуху мітка вогненна ід небом – відкритим дахом... У сховищах мліють люди, до пліч маленяток горнуть, бо хтось для їхньої згуби совість вигострив чорну. Біль, гіркота, розруха на край, що блакить і жито знаменом над світом рухав, щоб мирно цвісти і жити.

Так звані “брати” російські, смакує вам кров братерська? З понад 100-тисяним військом і то ваша справа кепська! Буде за все розплата, За весь ваш розбій ворожий. Підвісим за ноги ката, І суд є ще вищий – Божий! Товариство Української Мови (ТУМ) допомагає фінансово “Просвітам” України, з якими має контакт, на друковане слово та гуманітарну допомогу. Українська громада в НортПорті (південно-західна частина Флориди), яка існує від 1975 року, завжди долучається до розвитку громади і її культурного життя. Особливо успішними були організовані товариством концерти визначних солістів та музикантів з України: Софії Федини, Анички зі Львова, Оксани Мухи, баритона Олега Чмира та інших. Їх відвідували не тільки українські слухачі, але й американці. Коли почалася війна на сході України, більшість концертів були організовані на збірку фондів для лікування поранених воїнів. Світлини з архіву Віри та Богдана Боднаруків

Чернігів, бібліотека

Чернігів, готель “Україна”

Чернігів, стадіон

Чернігів, школа №21

Хмельницький, День поезії

Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка

May 2022 Ukrainian People

Entertainment We recommend the best events, festivals, and fun things to do in Chicago, Illinois.

Frank Brichetto Chicago is always full of adventure and things to explore, and I hope to share these great experiences with the wonderful readers of this magazine.

ellow adventurers, we are into May, Spring is in full bloom, and we can't wait for Summer to arrive. The weather is finally cooperating, and its really time to get the sun in our faces, get out and about, and appreciate the good things all around us. So, let's get started, shall we? As usual, several of our adventure plans require advance tickets, so please, if you're joining us, check ahead to secure your places.

Get Out There!

Celebrate May in Chicago Today, Saturday, May 7th, is for shopping and getting ready for tomorrow, so get to it! Are you ready yet, because we all know that tomorrow is Mom’s big day. That’s right, today, Sunday, May 8th, is Mother’s Day! Get the family together and pamper your mother. She deserves it. You’ve cooked her favorite dishes, right? Bought her favorite flowers? Does she want the whole extended family around? Gather the clan! If you have two moms to visit, make sure that everyone has a schedule that brings each family together for an extended time. Early brunch with one clan and a later dinner with the other. I have faith in you; you’ll make this work, and it’s so much better than just going over for a few hours with a plant and some flowers in hand.

Don’t forget to say “hi” to your mom from us, we’ll do the same for you, and see you next week. Would you care to meet us this morning, Saturday, May 14th, at Léa French Street Food, 106 North Marion Street, Oak Park, for brunch? At Léa, the bread, cookies, baguettes

May 2022 Ukrainian People

and even the (really delicious) croissants are baked on site daily. Pick anything, you won’t be disappointed. As for me, I’m having a L’Opera croissant with chicken and bacon, atop lettuce and tomato, with mayo. That open-face Le Croque Monsieur, smells wonderful; bacon, ham, Swiss cheese, even parsley. Have you noticed that in every bite you can taste the flavor of every ingredient? Isn’t that amazing? Let’s each indulge in one of Daniel’s Chocolate Chip Cookies as we leave for today’s walking adventure. We have lots of time, let’s keep walking and talking, and looking around until...Hey! Here we are at the Oak Park Conservatory, 615 Garfield St., https://fopcon.org/. This building has three separate environments under the glass roof and two outside gardens as well. We’ll enter the “Mediterranean Room” which actually has plants and trees from many parts of the globe that have environments similar to the Mediterranean, according to their website, “including the coasts of California, central Chile, the western cape of South Africa and areas in western and southern Australia.” This is interesting, to see how different plants, separated by thousands of miles, have evolved similar strategies for survival.

Over here, see? It’s the Tropical Room, warm and moist, with green vegetation on three levels: the upper canopy of fig, banana and papaya fruits ripening, a different array of flowering plants (see that Bird of Paradise?) in the middle, and a whole different range of wildly different plant leaves and vines at knee and ground level. Awesome, isn’t? On to the Desert Room, with cacti of three different types growing hardily. Look, they even have Agave which can take up to thirty years to put up a flower stalk. In the back there is a little version of a desert oasis, a pond surrounded by olives, figs and pomegranates. Isn’t this cool? Guess what? We’re not done yet! After just another short walk we’re here at 339 N. Oak Park Avenue, www.hemingwaybirthplace.com/, the Birthplace of Ernest Hemingway, the famous journalist, sportsman, author, and winner of the Nobel and Pulitzer Prizes. He led one of the most interesting lives in modern history, and it all began here, in a second floor bedroom on July 21, 1899. Look at this lovely house! This was the first home in Oak Park to have electricity. It’s been restored to as near the original as possible, and is a treat to the eyes, don’t you think? Hemingway was a very prolific writer, with a spare style that he called “the iceberg theory.” After today, I’m going to read a few more of his books.

created in ancient times to predict sunrise and sunset times, equinoxes and solstices, and even the position of the planets in the night sky. Isn’t that a genuine demonstration of human intelligence and ingenuity?

This has been a great day, so far; do you believe we’ve walked almost five miles? No wonder we’re getting hungry. So, let’s go down the block and have dinner at Hemmingway’s Bistro, 211 N Oak Park Ave., https://hemmingwaysbistro.com/, where “the menu combines classic French dishes with the freshest Midwest ingredients”, and we can order such culinary delights as a roast lamb rack, duck a l’orange, or steak au poivre, but let’s start with the cheese pairing, so we can all share a little. There’s even crème brulee, chocolate mousse and apple tart for dessert. Oh boy, this is a great meal. Eat up everyone, and we’ll walk back to the cars for the trip home.

Did you know that today, Sunday, May 15th, is a free day at the Field Museum of Natural History, www.fieldmuseum.org/, 1400 S. DuSable Lake Shore Dr.? Please meet us about 9:30am, and we’ll head to a few exhibits we haven’t seen before: the Hall of Gems, where beautiful, durable, and rare crystals are on display as raw crystals, cut and polished gemstones, and mounted in finely crafted, finished jewelry. Then it’s on to Meteorites, where there are bits and pieces of real rocks from outer space that made it to Earth without burning up. We have to visit T. Rex, Sue, of course, to see how ongoing research has improved her stature and increased her size. There are also video animations in which Sue will be walking, hunting and even drinking from a river. Very cool! There’s always more to see and learn, but after another hour, it’s time to head home.

It’s getting dark outside, is the observatory open? They have a 24inch reflector telescope inside, that can make stars visible that are up to about 2,400,000,000 light years away. Those photons were ejected from a star over two billion years ago, holy cow. Let’s go see what we can see tonight. Maybe a quasar? Let’s spend today, Saturday, May 28th, in Chinatown, www.chicagochinatown.org/, at Cermak and Wentworth Sts., for brunch and dinner. It’s the Year of the Tiger, in the Chinese Zodiac. This is a year for caution, but also for courage and enthusiasm, daring and generosity, for honing our sense of justice and our commitment to helping others. That sounds like a great plan, doesn’t it? Today, Saturday, May 21th, it’s time for a different kind of tour. There is a house at 1365 N. Astor St. that was built in 1891-92, and is now a museum open to the public. A major development in American architecture, the ChernleyPensky House, www.sah.org/ about-sah/charnley-persky-house, was designed by Louis Sullivan and drafted largely by his younger assistant, Frank Lloyd Wright. They rejected Victorian styles, created a massive, symmetrical building, and began developing their unique flair for weaving organic vine and plant designs through geometric shapes. The interior is even more impressive than the exterior. Look at how the atrium just soars up to the skylight. The staircase is so typically Sullivan in its design and ornamental flourishes, and everything is so balanced. The tour starts at noon, so please don’t be late. This evening, Wednesday, May 25th, it’s date night at the Adler Planetarium, 1300 S. DuSable Lake Shore Dr., www.adlerplanetarium.org. Wednesdays are free to Illinois residents, so we are going to indulge ourselves by taking in the Mission Moon exhibit, with its Apollo spacesuit and portable life support system. We’ll learn more about the Mercury, Gemini and Apollo programs that put Americans on the Moon. Then we’ll find out about plans to return to the Moon and even reach Mars. YES! There’s a lot more of course, let’s walk down through the Solar System exhibit. Look, here’s a piece of a meteorite that we can touch. It came to Earth from millions of miles away. Over there, see, rocks from Mars! There’s an armillary sphere,

Let’s start with a group photo in front of the Nine Dragon Wall, OK? Now, over to Quin Xiang Yuan, 2002 S. Wentworth Ave., https://qxydumplings.com/, for dumplings. Look at these choices, boiled, steamed or fried. Let’s each order something different and share, do you mind? Lamb and coriander for you? I’ll have something completely different, the crab roe. Everyone else, speak up! Yes, pass the plates around, I want to try one of everything, don’t you? Let’s go wander up and down these streets, stopping in the small gift shops and art boutiques. Perhaps you’ll finally discover the perfect piece for your home office. Now here we are at Ping Tom Park, 1700 S. Wentworth Ave. It’s been a while since we were here and look at how everything is in full springtime bloom. Cherry blossoms! How cool is that? The park is seventeen acres, with plenty of room to walk around and enjoy it. From here, we can look at Chicago’s wonderful skyline from a much different vantage point and enjoy the passing waters of the Chicago River. Let’s walk a bit farther, shall we?

Is it time for dinner already? Here’s Golden Bull, 242 W. Cermak Rd., www.goldenbullonline.com, with a wonderfully varied menu that can meet anyone’s tastes. I’m in the mood for a couple of items I’ve never considered before today, small portions of both pig intestines with sour vegetables and deep-fried quail. Go ahead, order appetizers such as pot stickers, crab rangoon, or even the hot, spicy pig’s ear. Follow that with authentically cooked and seasoned favorites; you’ll be surprised! See? I knew you’d be happy with that. Hasn’t this been fun? The last weekend of May encompasses the Memorial Day holiday, when America takes time to remember those who gave their lives while serving in the US military. The holiday is officially on Monday, May 30th, but the festivities generally begin on Saturday, with extended family gatherings, picnics, barbecues, and outdoor enjoyments. So be with your families, my friends, take a little time to remember fallen heroes, especially those from your own families, and be of good cheer.

Until next month, adventure onward! Ukrainian People May 2022

Гумор

ЧЕРЕЗ 100 РОКІВ: ВСЕ ЩЕ П’ЮТЬ І КРАДУТЬ Комуняки, кадебісти, орки та їхній “прогрес” *** Газета “Правда” оголосила, що з радістю прийматиме листи в редакцію. Авторам обов’язково вказувати повне ім’я, адресу й імена найближчих родичів. *** Питання: – Чому агенти КДБ діють по троє? Відповідь: – Один уміє читати, інший – писати, а третій повинен наглядати за цими двома інтелігентами. *** Під час візиту Єльцина в колгосп його сфотографували у свинарнику. Фотографію готують до друку в “Правді”, придумують назву: “Свині навколо товариша Єльцина”? Ніби недобре. “Товариш Єльцин серед свиней”? – Також не дуже. Врешті

решт фотографію підписали: “Третій зліва – товариш Єльцин”. *** – Петре, виявляється росія ніколи не виходила з СРСР. – Я тобі більше скажу, Іване. Росія досі не ще вийшла із Золотої Орди! *** Прогресивний устрій. – Чи існуватиме КДБ за комунізму? – Ні, на той час люди вже навчаться самоарештовуватись. *** Росія, 2029 рік. На дверях дерев’яного сараю – продуктового магазину у центрі москви – оголошення: “Сьогодні у вершковому маслі потреби немає!”

*** Саме завдяки оборонним війнам московське князівство розрослося до розмірів російської імперії. *** Один російський вчений іншому: – А ви знаєте, колего, що є факти, які доводять існування на території сучасної росії у недавньому минулому розвиненої цивілізації, яка технологічно набагато перевершувала нас за рівнем розвитку? – Це ви про СРСР? *** Американський високопосадовець, який відвідував РФ, запитав у путлера, чому російські робітники не страйкують. Той повів його на завод і там звернувся до робітників: – Із завтрашнього дня вам буде зменшено зарплату! (Оплески) – На годину збільшиться робочий день! (Оплески) – Кожного десятого вішатимуть! (Оплески, питання: “Мотузку свою приносити чи профком забезпечить?”). *** На інтернаціональному фестивалі фільмів жахів несподівано перемогла російська стрічка “Втрата партквитка”. *** У дитинстві циганка нагадала путіну, що про нього будуть співати пісні, а які саме, не уточнила. *** РФ – це коли озброєні до зубів, а зубів немає.

May 2022 Ukrainian People

*** Запитання на телеконкурсі “Як стати мільйонером”: – Для вирішення якої комплексної проблеми в СРСР створювали групу з таких фахівців: математик, фізик, біолог, інженер, лікар, архітектор, економіст, юрист, філософ? Ймовірні відповіді: 1. Для збирання картоплі у колгоспі. 2. Лісоповал. 3. Луб’янка. 4. ГУЛАГ. *** СРСР, звичайно, був мирною державою, але кидати гранати, розбирати автомат Калашнікова і влучно стріляти нас навчали ще у школі. *** Ленін довів, що росією може керувати будь-яка куховарка і навіть сифілітик. Сталін довів, що росією може керувати бандит та грабіжник. Хрущов довів, що росією може керувати будь-який дурень. Брежнєв довів, що росією можна взагалі не керувати. Андропов намагався щось довести, але не встиг. Черненко довів, що росією можна керувати зі смертного ложа. Горбачов довів, що не будь-який дурень може керувати росією. Єльцин довів, що росією може керувати безнадійний алкоголік. Путлер довів, що росією може керувати брехливе, нахабне, безпринципне і цинічне ху:::ло.

*** Група туристів, що від’їжджають до Італії, проходить інструктаж. – Запишіть кілька фраз італійською: “Як пройти до готелю?”, “Скільки коштує лимонад?” Один із туристів запитує: – А як буде “Надайте мені політичний притулок”? – А навіщо це вам? – суворо запитує інший турист. – А я просто хотів дізнатися, хто у нас у групі з КДБ! *** 150 років тому в росії скасували кріпосне право. Але час не стоїть на місці, і тепер у росії не існує ніякого права взагалі. *** Валянок у росії не просто національний тип взуття, тут валянок – це національний тип характеру. *** Лектор десь у глибинці росії розповідає про успіхи п’ятирічки: – У місті А збудовано нову електростанцію… Репліка із залу: – А я щойно звідти. Ніякої електростанції там нема! Лектор провадить: – У місті Б став до ладу хімічний завод… Той же ж голос: – Та я тиждень тому там був. Ніякого заводу там нема! Лектор (обурено): – А вам, товаришу, треба поменше вештатись країною і побільше телевізор дивитись!

Здо р о в ' я

КОРИСНІ ПРОДУКТИ, ЯКІ ЗБЕРЕЖУТЬ ЗДОРОВ’Я

8 продуктів, які покращують роботу мозку

Є продукти, корисні для судин, здатні нормалізувати артеріальний тиск, знизити ризик тромбозів, відрегулювати рівень цукру та навіть повернути молодість і бадьорий дух. Це насамперед свіжі фрукти та овочі, у “корисному” раціоні також є наші улюблені риба, горіхи, молочні вироби. Поклавши їх до “корисного кошика”, підібравши оптимальний варіант раціону на щодень, їжу можна зробити достатньо смачною, поживною, а себе вберегти не тільки від проблем з серцем, але й від переїдання, ожиріння, дефіциту вітамінів і мінералів, безсоння, відчуття постійної втоми.

Продукти, які корисні для судин та серця Фрукти: • гранат (профілактика атеросклерозу, стабілізація тиску); • лимон (зниження артеріального тиску); • яблука (зниження рівня холестерину, запобігання тромбозу). Також корисними є виноград, абрикос, персик, авокадо. Фахівці радять – вживати фрукти “по сезону”, щоб отримати необхідну дозу вітамінів. Менше вживати джемів, варення, до яких додано цукор. Овочі: • гострий перець червоний; • гарбуз; • томати; • хрін; • буряк; • ріпчаста цибуля. Щоб запобігти проблемам з серцем і судинами при гіпертонії, раціон варто доповнити петрушкою, шпинатом, листовим салатом, що сприяють розширенню судин. Для пацієнтів з гіпертензією корисними є насичені клітковиною бобові, які очищують кров від зайвого холестерину. Риба: • горбуша (рожевий лосось); • кижуч (срібний тихоокеанський лосось); • кета (різновид лосося); • сардини; • тунець. Червона риба, збагачена поліненасиченими кислотами Омега 3, суттєво знижує ризик виникнення інфарктів та інсультів. На день можна вживати 140 г приготовленої риби (але не більше, ніж 700 г на тиждень). Вживання риби позитивно впливає на серцевий м’яз, не допускає швидкого “зношування”, виникнення тромбів.

May 2022 Ukrainian People

Напої: • свіжа, чиста, негазована вода; • зернова високоякісна кава; • червоне вино, зроблене з винограду. МОЗ рекомендує вживати на день не менш, ніж 1.5-2 літри води. Вчені довели, що 1-2 чашки зернової меленої кави на 30% знижують ризик виникнення інсультів, сприяють захисту від діабету, хвороби Альцгеймера. Червоне вино, в якому є природний антиоксидант ресвератрол, поліпшує пам’ять, увагу, знижує ризики тромбозів, атеросклерозу. Але це не означає, що вино потрібно вживати безконтрольно! Рекомендовано 1 келих на день. Горіхи: • арахіс; • мигдаль; • фундук; • волоський горіх; • кеш’ю; • фісташки (не солені). У горіхах багато вітаміну Е, який зміцнює судини, знижує рівень “поганого” холестерину в крові. Волоські горіхи багаті на амінокислоту Омега 3. Вживання 30 г свіжих горіхів на день знижує смертність від хвороб серця на 20%. Молочні продукти: • кефір; • йогурт; • нежирний, малосолоний сир; • ряжанка; • сметана. Кисломолочні продукти не тільки є джерелом кальцію, корисного для кісток, але й стабілізують тиск, попереджають стенокардію.

АНАНАСИ. Ананаси стимулюють довгострокову пам’ять. Завдяки цим жовтим плодам ми можемо запам’ятовувати більше інформації. Тому, готуючись до іспитів – не забудьте з’їсти трохи ананаса. ВІВСЯНКА. Овес стимулює кровообіг, а також роботу мозку. Крім того, вівсянка має багато вітамінів групи В. АВОКАДО. 40% целюлози авокадо складається з олії, яка багата ненасиченими жирними кислотами. Авокадо може “нагодувати” не тільки клітини мозку, але і прискорити засвоєння інформації і захистити організм від серцево-судинних захворювань, депресії, стресу, а також зміцнити імунну систему. Авокадо має багато калію, натрію, фосфору, магнію і кальцію. Додаваючи цей фрукт у сендвіч або салат, підвищуємо свою працездатність, і загалом покращуємо стан здоров’я. РОСЛИННІ ОЛІЇ. Соняшникова і оливкова олії варті уваги. Олія волоських горіхів, виноградних кісточок, льону, кунжуту, кукурудзи, кокоса дуже корисні для нашого організму і для імунної системи. Вони багаті ненасиченими жирними кислотами омега-3 і омега-6, які відмінно діють на роботу мозку, а також дарують енергію і покращують пам’ять. БАКЛАЖАНИ. Темний пігмент шкірки баклажана – найсильніший антиоксидант, який допомагає мембранам клітин мозку містити необхідну кількість жиру, захищаючи їх від пошкодження. БУРЯК. Буряк містить бетаїн, який покращує настрій і здатність концентруватись. ЛИМОНИ. Лимони мають багато калію, необхідного для належної роботи нервової системи та мозку. Вони також допомагають зосередитися і засвоювати інформацію. КУРАГА. Ці сухофрукти покращують пам’ять, підвищують працездатність і зменшують напругу. Курага багата на залізо, що стимулює ліву півкулю мозку, і відповідно аналітичне мислення, і вітамін С, який допомагає нашому організму якнайкраще засвоювати залізо.

В і до м і у к ра ї н ц і

“Верховинна естетка”: цікаві факти про зачинательку фемінізму в Україні

Наталію Кобринську Тетяна Нємцева,

журналістка та фотографиня зі славного міста Болехів (Івано-Франківська обл.), де проживала перша феміністка Наталія Кобринська та отець-дисидент Ярослав Лесів. Особистість людини схожа на вітраж: вона складається із барвистих елементів дитинства, насичених деталей дорослішання й монохромних відтінків літнього віку. Все це філігранно скріплено свинцевими прожилками набутого досвіду й невидимо закарбованими слідами світла добрих вчинків інших особистостей, з якими у той чи інший період звела нас доля.

Та часом наша пам'ять, як і мистецький об'єкт, також потребує реставраційних робіт. Аби кожен з нас воскресив у своїх згадках яскраву постать жінки, що понад усе прагнула об’єднати на ґрунті національної свідомості та боротьби за свої права не лише галичанок, а й жінок з усіх куточків України! Обдарована дочка священника Івана Озаркевича, який був депутатом галицького сейму і австрійського парламенту та безпрецедентно творчою особистістю. Онучка ініціатора українського театрального аматорства й першого популяризатора творів письменників України в Галичині. Дружина шляхетного теолога Теофіла Кобринського, який всіляко підтримував її та окреслював свою позицію промовистою фразою: “в Галичині добрих ґаздинь багато, а тружениць духу мало”. Любляча жінка, яка у 27 років овдовіла й у день поховання свої довгі коси, мов шовковистий дотик янгольського крила, поставила у домовину чоловіка. Авторка філософсько-психологічного оповідання “Пані Шумінська”, згодом перейменованого на “Дух часу”, в якому вона порушила актуальні для тодішнього жіноцтва питання. Письменниця, яка разом із Оленою Пчілкою власним коштом за підтримки Івана Франка видали жіночий альманах “Перший вінок”. Знаменита громадська діячка, що підготувала збірку “Воєнні новели” й, немов художник-імпресіоніст, тонко змальовувала своє бачення війни та її руйнівний вплив на життя простих людей. Талановита літературознавиця й фольклористка, яка незавдовго до смерті попросила написати на її надгробку: “Мене вже серце не болить”.

May 2022 Ukrainian People

ТОП-12 маловідомих фактів із життя Наталії Кобринської, яка зуміла перетворити літературу на дієвий інструмент утілення феміністських ідей: 1. Все починається із сімейного гніздечка. Так батько письменниці – Іван Озаркевич (1826-1903) був греко-католицьким священником, мав добру освіту і активно вів громадську діяльність. Окрім цього, він обіймав посаду депутата галицького сейму і австрійського парламенту, а ще вирізнявся багатогранністю своєї творчої діяльності: писав вірші, п'єси, робив переклади. Отець Іван заснував у селі громадську організацію “Руська бесіда”, яка пропагувала українське слово. У домі Озаркевичів збиралася молодь, там панувала любов до книги й мистецтва. Серед друзів їхнє обійстя називали “Руськими Афінами”. 2. Праця над собою та самоосвіта здатні викристалізувати істинний талант! У сім'ї отця Івана Озаркевича та Теофілії з Окуневських зростало п’ятеро дітей. Наталія була другою дитиною. Освіту вона здобувала вдома: спершу мала вчительку, а потім її навчав батько. Окрім загальних наук і української мови, дівчинка отримувала уроки малярства й гри на фортепіано, а також вивчала польську, німецьку та французьку мови. У їхній розкішній домашній бібліотеці містилися легендарні твори провідних філософів, економістів, ідеологів того часу, які Наталія читала з неймовірним запалом. І саме тут вона вперше взяла у руки книгу, в якій йшлося про боротьбу за права жінок. 3. Кохання здатне окриляти. У 1874-у році Наталія вийшла заміж у Снятині за теолога Теофіла Кобринського. Його знали як чудового співака й композитора, який цікавився етнографією, записував народні пісні, колядки та перекази, заснував міську читальню і хор. Одружившись з Наталією, чоловік невтомно її підтримував у всіх починаннях, сприяв стрімкому інтелектуальному розвитку жінки і з любов’ю прийняв її ключову вимогу – не надто переобтяжувати хатньою роботою, не робити культу з родинних зобов’язань, не заводити дітей і мати змогу цілком присвятити себе служінню своєму народові. Теофіл мав стійке переконання, що “в Галичині добрих ґаздинь багато, а тружениць духу мало”. В його особі пані Наталія віднайшла не лише турботливого чоловіка, а й дивовижну синергію однодумця й доброго друга. 4. Незбагненний біль втрати. 1882 рік ознаменувався у житті жінки важким сумом. о. Теофіл Кобринський несподівано помер і у віці 27 років Наталія стала вдовою. У день поховання чоловіка вона відрізала свої довгі коси й поклала коханому в домовину – на знак вічної вірності. Потім молода вдова покинула Снятин і повернулася до батьківського дому. 5. Підтримка рідних має зцілювальний ефект. Щоб розвіяти скорботу дочки, батько вирішив відвезти її до Відня та ввести у Товариство українських студентів “Січ”. Саме тут Наталія починає оживати, вона подорожує Європою, знайомиться з відомими людьми, зокрема і з літераторами, серед яких левова частка українських. Найбільший вплив на неї справив друг Івана Франка, публіцист і літературознавець Остап Терлецький, який переконав жінку взятися за перо. 6. Натхнення таїться у нових місцях. Якраз у Відні в 1883 році Наталія Кобринська написала своє перше оповідання “Пані Шумінська” (пізніша назва – “Дух часу”) про роздуми багатодітної матері, діти якої не слідують традиціям і звичаям, а обирають власні життєві шляхи. Твір отримав загальне схвалення і саме з цього оповідання роз-

починається шлях Наталії Кобринської як письменниці. Схожі філософські роздуми про проблематику обмеженості поглядів на життя, брак освіти, відсутність уявлення про реальність нових можливостей для реалізації жінки змальовані також у творах Кобринської – “Задля кусника хліба”, “Ядзя і Катруся” та ін. 7. Та, що вела за собою жінок. Наприкінці 1984 року в Станіславові Наталія Кобринська заснувала перше “Товариство руських жінок”: 8 грудня вперше відбулися загальні збори товариства і цю дату можна вважати днем народження українського фемінізму. Тоді палка промова Наталі Кобринської зачарувала усіх присутніх. “Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духу через літературу, бо література була вірним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків”, – зазначалося у програмних документах новоутвореного товариства. Це товариство мало на меті відстежувати найновіші літературні напрями, популяризувати їх, аби виробити у соціумі ясне мислення щодо становища жінок, а також невпинно заохочувати жінок до писання. 8. Знакова подія у діяльності Наталії Кобринської. Разом з Оленою Пчілкою, матір'ю Лесі Українки, власним коштом та за підтримки Івана Франка видає жіночий альманах “Перший вінок”. Він побачив світ у Львові у червні 1887 року. На 464 сторінках альманаху – прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усіх теренів України. Пророблена праця вражала своєю титанічністю, та, на превеликий жаль, упорядниці доброго слова майже не почули. Численні критичні зауваги, як правило, чоловіків і як, правило, членів різних політичних і культурних угруповань, в антології, з одного боку, свідчили про те, що у цій праці вони побачили більше політики, ніж літератури, а з іншого боку, це оприявнило їх відчуття прихованої загрози своєму літературному пануванню. Попри все “Перший вінок” сміливо можна вважати першим у світі збірником антології жіночої творчості, виданої жінками, який в Україні засвідчив становлення нового, національно свідомого жіночого голосу. Наталія Кобринська історичну цінність “Першого вінка” вбачала у тому, що “інтелігентна жінка наша почулася рівночасно русинкою і чоловіком, упімнулася о свої права національні і громадські”. 9. Єдність між жінками як запорука реалізації високої спільної цілі. У період 1893-1896 рр. письменниця організовує видавництво “Жіноча бібліотека” і втілює новий видавничий проєкт – випускає три книги альманаху “Наша доля”, де публікує твори інших жінок-літераторок. Наталія Кобринська та Олена Пчілка прагнули об’єднати на ґрунті національної свідомості та боротьби за свої права не тільки галичанок, а й жінок із усієї України. 10. Вірність обраним ідеалам до останнього. Для розширення свої діяльності й водночас популяризації ідей фемінізму Наталія Кобринська переїздить до Львова, де щиро надіється віднайти нових однодумниць і видавати

більшу кількість книг. Та львівські жінки виявили духовну неготовність до ідей жіночого руху. Опісля цього розчарована Кобринська повертається до Болехова, де ще встигає відновити роботу видавництва “Жіноча бібліотека”, аби виданням белетристичних українських та перекладних творів створити цикл жіночих постатей, які мали визначну місію у своєму житті, приймати до себе на гостину Ольгу Кобилянську та широке коло друзів. Але починається Перша світова війна. 1915 року її, за доносом австрійського коменданта, арештували зі звинуваченням у шпигунстві на користь Росії. Якби не ревні зусилля адвоката, відомого українського письменника Андрія Чайковського, вона б опинилася в одному з австрійських концтаборів. 11. Триматись разом у турбулентні часи. В 1918 pоці Hаталія Кобринська підготувала збірку “Воєнні новели”, в яких окреслила своє бачення війни та її руйнівний вплив на долі простих людей. 12. Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом. Останні дні свого життя вона пробула самотою у холодній хаті і відійшла у засвіти 22 січня 1920 року. Пані Наталію поховав отець із храму святої Параскеви Володимир Сухий. Тільки через декілька років виконали останню волю цієї великої жінки – зробили на надмогильному пам’ятнику короткий напис, в якому вся суть перейдених нею земних страждань: “Мене вже серце не болить”. Її могила розташована на болехівському цвинтарі.

Безумовно, постать Наталії Кобринської досі окриляє жінок. Позаяк є безліч виразних точок перетину її історичних реалій та нашого сьогодення. Так у її обійсті доволі часто гостювали січові стрільці, вона ходила з іншими жінками до народного дому та виготовляла перев’язувальний матеріал для фронту. А зараз болехівчанки, як і всі самовіданні українки, теж акумулюють усі зусилля для того, аби Україна здобула перемогу у війні: самотужки виготовляють маскувальні сітки для наших відданих воїнів, ліплять вареники для тих, хто захищає наші життя й домівки, і т. д. І то неабияк відрадно, що національна ідея є тією сатиновою міцною ниткою, що пов’язує цілі покоління відважних духом людей. Тих, які понад усе цінують власну свободу. Тих, чиї квіти незалежності, мов пурпурові бриндуші, щороку картатим килимом вкривають карпатські полонини й серця вірних своїй рідній Україні! І доказом сказаного вище слугує те, що у книзі “Анатомія письменниці”, в якій можна дізнатися про унікальні методи письма кожної з 15-ти авторок, є також описано секрети майстерності Наталії Кобринської. А на завершення пропонуємо слова про Наталію Кобринську та її оповідання “Дух часу” письменниці, докторки філологічних наук, професорки, яку було нагороджено орденом княгині Ольги ІІІ ступеня – Ольги Деркачової: “Творчість Наталі Кобринської цікава. Чи є вона актуальною зараз? Безумовно, адже спонукає до роздумів і усвідомленні жіночої ідентичності тут і тепер, розуміння, що нам треба долати ой як багато стереотипів. Її персонажки відчували “дух часу”, чого іноді не хоче відчувати сучасна спільнота. Світ змінюється – хочемо ми того чи ні, ми можемо вдавати, що не помічаємо цих змін, доки вони не торкатимуться нас. Чи змінюватися нам? Справа особисто кожного. Головна персонажка оповідання “Дух часу” бачить і відчуває ці зміни, її діти є уособленням цих змін. Чи рада вона цьому? Не дуже, оскільки переконана, що зміни – це складно та важко, а їй хочеться для дітей доброї долі, життя без стресів. З іншого боку розуміє, що життя не може стояти на місці. Це може бути цікава проєкція на час теперішній і наше реагування на зміни та дух часу. Адже ми іноді воліємо лишитися в знаному старому, ніж іти у незнане нове. Проза Кобринської дає можливість жінкам подивитися немов збоку на самих себе тут і тепер, років через двадцять-тридцять і віднайти відповіді на питання: що я хочу? як я це хочу? куди мені рухатись? Чи готова я щось змінювати і змінюватися сама?”.

Ukrainian People May 2022

Бізнес

способів прожити життя щасливо 18. Кидай нарешті ненависну роботу. Якщо ти робиш те, чого не Збудуй кар’єру навколо свого покликання.

любиш, то продаєш свою душу, але з дуже великою знижкою.

19. Або про те, що робить тебе нещасним. Відпусти Припини думати про те, чого ти не можеш змінити.

нещасливе минуле. Натомість сконцентруйся на важливому у своєму житті. Це і є найконструктивніше, що ти можеш робити зараз.

20.Насолоджуйся! Спробуй відчути подих вітру, шелест трав, відкрий для себе Живи більш свідомо.

цікаві місця там, де ти живеш, отримай задоволення від нової страви, від спілкування з друзями, чарівної музики. Витрачай вільний час і енергію на те, що тебе наповнює.

Олена Ріпка

1. Хочеш бути письменником? Сідай і пиши. Хочеш бути режисером? Зніми ЗРОБИ ТЕ, ПРО ЩО МРІЯВ УСЕ ЖИТТЯ.

що-небудь на свій телефон вже зараз. Не чекай шансу, сприятливих обставин, грошей, виграних у лотерею, – натомість бери і втілюй задумане. Не бери в борг. Ні на машину, ні на телефон, ні на подарунок дівчині, і, навіть, на бізнес. Крім найважчих або найважливіших обставин. Немає грошей – шукай інших варіантів або взагалі забудь. Кредит – перший і найбільший крок до злиднів. Якщо вже взяв – віддай якомога швидше і більше не бери.

3. Ні держава, ні батьки, ні суспільство. Ти не отримаєш нічого, якщо не Запам’ятай: тобі ніхто і нічого не винен.

заробиш сам.

Заощаджуй. Вчися обмежувати

себе. Фрази на кшталт “живемо один раз!” і т. п. – брехня, і за ними нічого немає, крім депресії і важких наслідків. Ти нічого не втратиш, якщо не купиш останнього айфона або не злітаєш (в кредит) у Париж на Новий рік. Уникай непотрібних витрат і відкладай гроші, навіть якщо їх поки що на все не вистачає.

5. Будь людиною, яка не поступається совістю. Якщо ти маєш Понять “честь” і “гідність” ніхто не скасовував.

рацію – нічого не бійся.

Навіть тих, хто цього, на твою думку, не заслуговує. 6. Повага до інших – риса правильної людини. Ввічливість, спокій і коректність вирізняє видатних 7. людей (і дуже допомагає в бізнесі). Шлях до процвітання починається з праці, 8. часто низькооплачуваної. Це не означає, Поважай людей.

Ніколи не нервуйся.

Працюй відповідально.

що таку роботу треба робити “на відчепись”. Кілька моїх друзів, не наділені талантами, маючи почуття відповідальності, зробили карколомну кар’єру. Таких мало і таких цінують. Намагайся вкладати гроші. Не в піраміди і не у “стартапи” друзів, а

May 2022 Ukrainian People

в нерухомість, цінні папери, на депозит в банку, зрештою. Не шукай легких і швидких шляхів збагачення, вони зазвичай ведуть або до злиднів, або за грати. А часто – в обидва пункти одночасно. Вчися. Інтернет суперовий щодо можливостей навчання. Вчися говорити з грошима їх мовою, пройди курси бухгалтерів (дуже корисно!), менеджерів, промоутерів… вчися розуміти бізнес-процеси аж до дрібниць. Навіть якщо це торгівля шаурмою. Чим більше знаєш – тим більше можливостей. Не лінуйся. Вибий з себе це убоге почуття, хоч кулаками. Забудь про ігри і зависання в Інтернеті, краще почитай що-небудь, або поїдь на риболовлю/на прогулянку, сходи в басейн, врешті. Ніколи не лінуйся, бо через 20 років буде страшно залишитися наодинці з собою.

10. 11.

21.Критика може навчити тебе бути кращим. Не засмучуйся, якщо тебе

Отримуй уроки від критики.

критикують чи роблять зауваження – сприймай це як знак, що потрібно щось змінити і стати найкращою версією себе. Будь позитивним. Сприймай життя як пригоду та гру. Випромінюй оптимізм і даруй людям посмішки.

22.

23.Якщо тобі щось не подобається в людині – скажи їй це особисто. У будь-якому Не говори погано про інших.

іншому випадку не говори нічого.

12.

24.Спробуй побачити життя з позиції іншої людини. Щиро 25.співчувай чужій проблемі. 26. Віра в себе – це коли ти продовжуєш рухатися вперед, навіть коли

13.

27. Не тримай злості на людей, а знай їхні слабкості. Прийми їх

Ніколи не починай бізнесу “з нуля”. Ідеально починати

бізнес у сфері, де пропрацював кілька років і знаєш все від А до Я. Але пам’ятай про пункт 2! Бракує грошей – заробляй, час у тебе наразі є! І все ж час безцінний. Допоки ти готуєшся до життя – воно минає. Головні цінності – не машини, не квартири і не рахунок у банку. Завжди знаходь час на сім’ю, рідних і близьких, навіть на шкоду іншим справам. Заведи записну книжку. У ній записуй твої цінності, принципи і плани, розмірковуй на її сторінках. Надалі вона стане відправною точкою для роздумів над найважливішими подіями. Склади список цілей. Створи цілі на 1, 3, 5 і 10 років. Чим точніша мета – тим краще. Твої цілі в коротко-, середньо- і довгостроковій перспективі доповнюють і сприяють досягненню одна одної.

14. 15.

16. Створи список дій зі своєю стратегією і негайними кроками. 17. Роби щось для досягнення цілей і мрій.

Створи список бажань.

Став себе на чиєсь місце.

Будь співчутливим.

Розвивай беззаперечну віру у себе.

усі тебе від цього відмовляють. Аналізуй свої невеликі перемоги, згадай про те, як ти вигрібав проти течії. Якщо ти щось задумав — будь певен, що все вдасться. Прощай тим, хто просить пробачення.

такими, якими вони є.

28. Забери зі свого оточення людей, які додають у твоє життя

Припини стосунки, які тобі не допомагають.

непотрібного песимізму.

29.

Проводь більше часу з людьми, які тебе надихають і підтримують. Створи коло однодумців. Це

справді супер-класно, коли ви разом щось придумали і одразу ж взялися втілювати. ВІР У БОГА. Не так давно, недалеко від будинку, я знайшов церкву, де пастор проповідує так, що агностик або атеїст, послухавши його, скаже: “Я не вірю в Бога, але те, про що він говорить, схоже на чудову пораду, як жити щасливо”. Тепер я ходжу туди щонеділі – проводжу інвентаризацію того, що сталося зі мною за тиждень. І мені добре.

30.

ШУКАЄМО ВОДІЇВ ILLINOIS, USA CDL-A

ку о р і 4 00 знес 2 і З вб

REGIONAL

CDL-A

LOCAL OTR

Дружній колектив

Direct deposit щотижня

24/7 диспетчерська підтримка

Volvo траки, I-shift (2018-2022 рік)

Індивідуальний підхід - гнучкий графік Якісна підтримка диспетчерів, ELD та механіків 24/7

Деталі за телефоном: (847)474-9777 ext313 Олександр

Сто су н к и

Самотня і щаслива Олена Ріпка

Дозволь бажанням жити в тобі і прислухайся до них. Якщо не зникають – задовольняй їх.

May 2022 Ukrainian People

1. Одного разу ти зрозумієш, що залишилася одна. Це розуміння зазвичай запізнюється. Насправді ти завжди була одна. Батьки вмирають, чоловіки змінюються, коханці зраджують, діти ростуть. Самотність завжди за спиною, як зима. Зрілість – це здатність не драматизувати своєї самотності. Готуватися до неї варто заздалегідь. 2. Зрозуміло, рідних не можна замінити. Проте ніхто і ніщо не буває в одному примірнику. Впускай у своє життя нових людей, навіть якщо наразі немає вільного місця для них. Коли ти залишишся сама, це врятує тебе. 3. Завжди пробуй нове: їжу, одяг, маршрути, гаджети, фільми, книги, теорії і пояснення всесвіту. Не варто дозволяти мозку звикати до тих самих задоволень, шляхів, способів і трюків. Пробуй нове, навіть якщо тобі лінь, страшно чи не хочеться. 4. Прости всіх, кого можна, інших забудь. Забуття – найкраще покарання і найкращі ліки. Ніколи ні з ким не сперечайся, нема сенсу – краще зроби манікюр. 5. Поспішати нікуди. Все, що відбувається швидко, живе недовго. Якщо справді чогось захочеш – зробиш. Якщо перехотілось, то значить, не було потрібно. Ризиковані бажання і вчинки відкладай, дай їм “відлежатися”. 6. Якщо чогось прагнеш – роби. Бажання і є життя. Дозволь бажанням жити в тобі і прислухайся до них. Якщо не зникають – задовольняй їх. 7. Не здавайся, допоки чогось хочеш. Удача, сміливість і ризик – це досвід. Будь-яка невдача – його брак. Те, що часом виглядає як безглузде нахабство – теж досвід. Стійкість, терпимість, уміння прощати, сила і незалежність – також. Головне – не здаватися, допоки чогось хочеш. 8. Ніщо – не кінець. Пам’ятай про це в розпачі, горі, біля могили друга, читаючи лист коханого, який покинув тебе. Неодмінно буде день, коли ти скажеш: “Все до кращого!” Коли ти залишилася сама, думка, що “це не кінець” врятує тебе. 9. …але кінець близько. І корисніше думати, що він – завтра. Тоді легше слідувати всім цим пунктам. 10. Подбай про своє тіло, інакше воно несподівано помститься тобі. Прислухайся, чого воно хоче, та виконай це. Якщо ти ніколи не слухала тіла і не знаєш, як воно розмовляє, почни з простих речей – прогулянок, плавання або йоги. 11. Романтика, любов і пристрасть. Варто пам’ятати про інтим, щоб не залишитися без нього надовго. Бо це нерозумно і шкідливо. Якщо навідаються романтика і любов, то нехай застануть тебе у ліжку з новим коханцем. 12. Не варто хвилюватися: що про тебе подумають люди. Люди здебільшого думають про себе. Якщо ж – про тебе, то міряючи по собі. Тому роби, що хочеш, і див. пункт 7. 13. Бійся впевненості. Сумнівайся, допускай інші варіанти, залишай відкритими шляхи відступу собі та іншим. До речі, я сумніваюся в кожному пункті, який написала, але, мабуть, все ж залишу як є. Коли залишуся одна, то перевірю, чи допоможуть мені ці поради. P. S. Єдиний пункт, в якому не сумніваюся: бережи друзів. Друзів варто знаходити і берегти (мені наразі вдається). Коли зрозумію, що залишилася сама, друзі тут же ж навідаються і скажуть: “У тебе ж є ми!” І це правда!

МАНДРИ

2. Водоспад Великий Маніту/ Big Manitou Falls

7 природних чудес Вісконсину,

Часто фоном для весільних пар та туристів стає 165-футовий (50.292 метра) водоспад “Великий Маніту” в національному парку Паттісон поруч з озером Верхнє (Pattison State Park near Superior). Він – четвертий за висотою водоспад на схід від Скелястих гір (Rocky Mountains). Його висота однозначно заворожує. Вода сюди надходить з річки Блек (Black River), що звивається впродовж 22-х миль на південно-західному відрізку парку на кордоні Вісконсин-Міннесота. Коли вона проходить через Паттісон, перше падіння водоспаду насправді становить 31 фут і тому названо “Малий Маніту Водоспад” (Little Manitou Falls). Потім він перетворюється у “Великий Маніту”. Найкраще місце, щоб побачити “Великий Маніту”, – з півдня, де дві точки на березі забезпечують прямий вид на водоспад. Проте, можна підійти набагато ближче до Малого Маніту. Більш ніж вісім миль пішохідних маршрутів, з’єднаних з кемпінгами, обладнані для туристів у парку. Є супер-цікаві походи з гідом протягом усього року і це прекрасний спосіб познайомитися з ландшафтом, парком та унікальними краєвидами.

які варто побачити ще цього літа 7 Natural Wonders of Wisconsin Ольга Руда штаті, відомому своєю любов’ю до землі та чистої води, ніколи не перестанеш дивуватися. У Вісконсині тебе зачарують незбагненної краси краєвиди, веселкові водоспади, унікальні печери, незлічені озера, повні різноманітної риби, заповідники та затишні місця для відпочинку. Можна було б зробити список чудес природи цього штату вдвічі довшим, але сім видається мені ідеальним числом.

1. Апостольські острови / Apostle Islands Дослідник та мрійник живе у кожному з нас, тому, не задумуючись, їдь на пошуки пригод! Цей національний парк – це “Архіпелаг” з 22 пустельних островів, що прикрашають холодні води озера Верхнє (Lake Superior) і більше десятка миль берегової лінії. Острови пронизані красивими і різноманітними печерами, які дуже гарні влітку, проте насправді казкові взимку – із замороженими водоспадами і чудернацькими бурульками усіх розмірів та кольорів. Журнал “National Geographic Explorer” назвав Апостольські острови одним із найкращих місць для відвідування у світі. Тут є дрімучі ліси, а також пляжі і скелі, які полюбляють сильні вітри. Є морські печери, де можна дослідити більш, ніж тисячолітні відбитки ритмічних хвиль. Коли взимку поверхня озера вкривається міцною надійною кригою, туристи вирушають у пішоходну подорож до крижаних печер, щоб оглянути гроти з сотнями тисяч (чи, може, мільйонами? хто ж їх рахуватиме?) блискучих бурульок. Улітку, коли погода тепла і немає штормових вітрів, можна побачити острови з човна або, ще краще, відпочиваючи на острові в од-

May 2022 Ukrainian People

ному із численних наметових містечок (інформацію про них знайдеш серед 60-ти містечкових сайтів для туристів). Варіанти транспорту різноманітні – морський каяк, вітрильник, моторний човен чи екскурсійні катери. Грандіозний тур Апостольськими островами (Apostle Island Cruises) триває майже три з половиною години, можна оглянути і острови, і найкращу в США історичну колекцію маяків. Також, ці місця оповиті легендами та фактами чисельних корабельних аварій, що робить їх популярними для аквалангістів та шукачів скарбів, які знову і знову повертаються сюди, щоб дослідити останки вітрильників Севони, Люцерни і Преторії (Sevona, Lucerne and Pretoria).

3. Печера Курганів / Cave of the Mounds Деякі дослідники вважають, що печера Курганів є одним з найбільш вражаючих чудес природи Середнього Заходу. У південній частині штату Вісконсин, на захід від гори Хорив, печера з 1940 року приваблює мільйони відвідувачів. Вона розташована неподалік від Блакитних Курганів – двох великих пагорбів, які мають блакитний відтінок, якщо дивитися на них з невеликої відстані. Печера лежить на південному схилі східного пагорба. Її виявили випадково у 1939 році робітники, які видобували вапняк у кар’єрі біля підніжжя східного пагорба. Використавши динаміт, вони підірвали величезний шматок вапняку і знайшли великий підземний тунель, який виявився вапняковою печерою більше 20 футів заввишки, з якої відкривалося безліч інших приміщень і галерей.

скельних оголень у Північній Америці. Частину хребта Барабу (Baraboo Range) місцеві жителі називають “древнім рок-н-ролом” гірських хребтів. Це сильні, надійні скелі для досвідчених скелелазів.

Це відкриття швидко привабило сюди так багато відвідувачів, що печеру закрили для того, щоб зберегти її. На жаль, у перші дні мисливці за сувенірами фактично знищили “зарослі” численних сталактитів і сталагмітів, пні яких все ще можна побачити тут. На щастя, більшість природних особливостей печери було збережено, і у 1940 році печеру відкрили для публіки. Історія починається більш, ніж 400 мільйонів років тому, з утворення вапняного каменю, в якому виникла печера. Сама печера почала формуватися близько мільйона років тому. Згодом у ній утворюються сталактити – колони, які ростуть зі стелі печери вниз, і сталагміти – колони, які ростуть на підлозі печери. Кількість часу, необхідного для їх створення, варіюється, але зазвичай займає від 50 до 150 років на кубічний сантиметр матеріалу. Інші варіанти утворень називаються “геліктіти” – це сталактити, які ростуть як вниз, так і в бік; ооліти, або “печерні перли” – маленькі дрібні мінеральні утворення (від сотих часток міліметра до 2,5 см), як звичайно більш-менш кулястої форми, де кальцит утворюється навколо піщинки, так само, як у перлів. Яскраві кольори можна знайти у різних утвореннях, що обумовлено сумішшю мінералів, присутніх у воді. Червоний і коричневий кольори викликані оксидами заліза, а синій і сірий – обумовлені присутністю окису марганцю. Хоча досі не знайдено додаткових каналів та під’єднаних печер, деякі вчені вважають, що є ще проходи і печери, під’єднані до печери Курган та мережа інших печер, які можна знайти по всьому штату. Печера Курган відкрита щодня навесні, влітку і восени, але взимку – тільки у вихідні, із запланованими турами. Печера розташована в двадцяти милях на захід від Медісон, штат Вісконсин, у безпосередній близькості від автомобільних доріг США 18 і 151 між горою Хорив і Синіми Курганами. Вибери спекотний літній день, щоб відвідати печеру: вона має ту ж температуру кожного дня року – прохолодні 50 градусів. Генеральний менеджер Джо Клімкзак (Joe Klimczak) зізнається, що вони все ще виявляють більше тунелів: “Печера все ще розкриває себе нам, і ми усвідомлюємо, що є просто сплеском на геологічній шкалі часу”.

4. Національний парк “Чортове озеро” / Devil’s Lake State Park Національний парк “Чортове озеро”, розташоване недалеко від Wisconsin Dells, є найбільш відвідуваним парком у штаті Вісконсін. Щороку сотні тисяч туристів користуються 360 акрами озера, балансують над 500-футовими обривами і проходять 30-мильними трасами цього природного дива. Вчені вважають, що обриви парку створені 1,6 мільярда років і це одні із найдавніших

5. Ланцюг O’Lakes / Chain O’Lakes Якщо одне озеро Вісконсина виглядає чудово, то як би ви охарактеризували 28 озер, з’єднаних між собою? Ланцюг O’Lakes глибоко в Північних лісах Вісконсина є найбільшим материковим ланцюгом озер у світі. Глибина цих озер коливається у широких межах від одного до іншого, забезпечуючи достатній простір для будь-якого плавучого засобу: водних лижів, вейкбордингу, понтону, байдарки або рибальського човна. Тепер маленький секрет ланцюжка O’Lakes: попри те, що самі озера на 100 відсотків природні, об’єднання їх – справа рук людини. Люди також побудували греблі на річках Вісконсин та Ігл (Wisconsin and Eagle Rivers), щоб з’єднати озера для лісозаготівельної промисловості і виробництва електроенергії. Ланцюг O’Lakes перетинає округи Vilas та Oneida, і частина озер межують з Національним лісистим масивом Ніколет (Nicolet National Forest) на східній береговій лінії ланцюга. Це лісиста місцевість, яка назавжди залишиться незайманою природою. Тут є безліч пречудових місцинок для рибалок, які прибувають сюди, сподіваючись піймати найбільшу і найкращу рибу.

6. Національний парк “Високий Кліфф” та Ніагарський укіс / High Cliff State Park and the Niagara Escarpment Місцеві жителі називають його “Виступ” (The Ledge) – вапняковий стрімчак, який проходить через High Cliff State Park, що розкинувся

на східному березі озера Уіннебаго (Lake Winnebago), найбільшого озера Вісконсина. Це не звичайна вапнякова скеля. Це Ніагарський укіс – скеля віком з 440 мільйонів років – починається у Вісконсині і простягається на 1000 миль до Ніагарського водоспаду. Насправді, без Ніагарського укосу не було б і Ніагарського водоспаду. У Вісконсині земля багата корисними копалинами, древніми лісами, рідкісними видами рослин, печерами, водоспадами… Це міграційна зупинка для багатьох птахів навесні і восени. Цей кам’яний коридор також має петрогліфи, піктограми і кургани, яким понад мільйони років – ключі до індіанського минулого штату. Якщо їхати нижньою частиною Cliff State Park High, можна мати чітке уявлення про усі скелі. Також, є дев’ять миль пішохідних стежок у верхньому парку, поряд з ними ще дев’ять – для верхової їзди. За милю від берегової лінії вздовж озера є піщані пляжі, пристані для яхт і місця відпочинку. На оглядовій вежі у верхньому парку можна побачити навколишню красу на 30 миль на північ, захід і південь.

7. Болото Хорікон / Horicon Marsh Болото Хорікон є найбільшим прісноводним болотом у країні. Воно розташоване на південному сході штату Вісконсін і найбільш відоме як міграційна зупинка для величезних зграй канадських гусей. Але болото – це більше, ніж просто гуси. Понад 300 видів птахів були тут, в тому числі найбільша гніздова популяція червоноголової качки (redhead ducks) на схід від Міссісіпі. Саме тут є найбільше в Вісконсині гніздування та популяція блакитної чаплі. Більшість боліт є водно-болотною екосистемою – неглибокими, з дном, покритим торфяниками на вапняках, що утворились після величезного льодовика. Але є й високогірні місця проживання фауни, такі як прерії та ліси, що забезпечують необхідне різноманіття для підтримки багатьох видів диких тварин протягом різних сезонів. Найкраще –захопити з собою пару біноклів, щоб спостерігати за дикою природою, не порушуючи її спокою. Коли побачити, як пірнає за рибою американський білий пелікан, злітають у повітря десятки качок, мирно пасуться групи диких індиків, і жовті дрозди кличуть один одного, то можна зрозуміти – немає нічого прекраснішого, ніж доторкнутися до природи серцем. І обов’язково податися на болото човном, каное або байдаркою. Гарантую – тобі сподобається.

Ukrainian People May 2022

М и ст е цт в о

Муза у терновому вінку: поезія Катерини Мандрик-Куйбіди – багатоголосся совісті у наших серцях Тетяна Нємцева,

журналістка та фотографиня зі славного міста Болехів (Івано-Франківська обл.), де проживала перша феміністка Наталія Кобринська та отець-дисидент Ярослав Лесів.

Слово “війна” зринуло для кожного з нас і набуло ще більшого розмаїття сенсів! Позаяк, кожен українець відчув на собі багатоликий біль впереміш із тривогами, страх за власне життя та рідних людей. Безліч із нас пережили сум, який як сивий гобелен з туману огортає тіло й душу. Моменти, коли сидиш у сховищі й непомітно забуваєш, котра зараз година. Коли з колосальними зусиллями пригадуєш, що зараз не морозний лютий, а весна.

есна, що буяє у смарагдовому споришевому килимі перед рідним обійстям; що розсипається бузковим бісером суцвіть і ритмічним клекотом, який лунає із лелечих гніздечок. Та для кожного з нас ця синергія краси залишається недосяжною: адже перед очима постають розбиті орками міста, зґвалтовані люди, вбиті цілі родини. Постають воїни ЗСУ, які вдень і вночі стоять на сторожі нашої безпеки. І всі перелічені вище факти змушують свідомість істотно переоцінити цінність, яка ховалася у звичних буденних розмовах із близькими. Розкіш зустрічей із рідними за філіжанкою ароматної кави. Вечори, коли дитячі оченята захопливо споглядали зоряне небо й обрій не віщував нічого поганого. А окрім цього, звичні постаті митців розкриваються для нас з інших ракурсів, а думки, закарбовані у їхніх творіннях, додають наснаги у боротьбі. Бо ж кожен з нас щодень стає захисником мови, території, ідентичності, одвічних цінностей, волелюбності. І, якщо зовсім просто, стає захисником власного “Я”: бо ж індивідуальність кожного українця зіткана із ароматів любистку, сатинових мальв, карпатського різноцвіту, барвінкових світанків й віри у перемогу. Однією із таких постатей, незламність якої не залишає місця байдужості, є зв’язкова УПА, членкиня Союзу Українок та поетеса – Катерина Мандрик-Куйбіда. Вся її творчість, мов тонкою червоною лінією, пронизана єдиною темою – боротьбою за українську державність. Ось як цінність її віршів у промові до збірки “Благослови вогнем” окреслив Тарас Салига: “Поезія Катерини Мандрик-Куйбіди – це та сторінка нашої історії, якою ми, свідомі українці, маємо гордитися, адже вона створена в тюрмах. Це були слова надії, крик душі. Катерина Мандрик, перебуваючи в тюрмах, плекала українську пісню. Вона залишила такі вірші і пісні, які не можуть не зачепити струн душі. Ми є великі, мудрі, незнищенні. Бо маємо таких Матерів. А вони є і будуть”. То ж зараз кожен із читачів має змогу зануритися у життєпис та літературну спадщину жінки, самовіддану любов до України якої не заламали ні холодні стіни в’язниць, ні перебування у таборах та на спецпоселенні. Бо ж її серце завше було посеред Карпат, де амарантовий захід сонця відтіняє широкі крони дерев.

May 2022 Ukrainian People

Звивистими стежками Прикарпаття Народилася Катерина Мандрик у селі Сукіль Болехівського району Станіславської області (сьогодні Івано-Франківська) 26 травня 1927 року. Дівчинка зростала напрочуд кмітливою, працелюбною і чуттєвою. Та війна перервала її навчання: під час проходження лінії фронту через рідне село згоріла їхня батьківська хата й все збіжжя. Опісля цього Катерині довелося наймитувати. І якраз на цей період припадає її вступ до лав ОУН, де вона стає активною підпільницею. У 1946-у році НКВС арештовує її батька Михайла, який після тортур на допитах відходить у засвіти. А дівчина продовжує його патріотичний шлях: доглядає бійців УПА у шпиталі, проводить упівські сотні лісовими дорогами, ходить у розвідку і пише зворушливі вірші. І в її поезії помітний наскрізний мотив: вона обирає шлях боротьби. Навіть прохає Господа, аби випалив у ній все зайве. Аби залишив натомість лише нездоланний дух і віру:

“Благослови вогнем, а не словами: Він палить і водночас оновля. Зависнувши у часі понад нами Всіх полум’ям жальким благословля. Він спопеляє висохле достоту. Вмертвляє непотребу самоти. Благослови вогнем у непогоду Хай присмаку не чую гіркоти! А чую силу спротиву до болю, Яка мене наповнює ущерть: Або здобудеш вимріяну волю, Або достойну вигадаєш смерть”.

Рожевий серпанок кохання У житті кожної людини є момент, коли вона зустрічає свою людину. Це може бути незнайомець у автобусі, дівчина на літнику кав'ярні, жінка з посрібленим волоссям, серце котрої готове ділитись вічними почуттями. Головне – не пройти повз: заговорити, обмінятися номерами телефону, сміливо подарувати горщик із примулами, придбаний у старенької бабусі. Така доленосна зустріч була і у житті Катерини Мандрик. На вишколі офіцерів УПА під горою Магура вона знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком Степаном Куйбідою, який працює у Службі Безпеки УПА. Але тоді молода зв’язкова ще не знала, що він стане її долею.

Мужність проти катів Достоту сповнені відваги операції повстанських загонів на Прикарпатті викликають червоний терор. Усе частіше НКВС проводить спецоперації та облави. Під час однієї з них, 25 жовтня 1950 року, Катерину арештували. У Болехівській, а потім Івано-Франківській тюрмах її били й катували, перетворивши молоду дівчину на інваліда. Але нескорена підпільниця не видала нікого! У статті для видання “Поклик сумління” пані Катерина вичерпно описала цей період свого життя:

Триматися віри у Господа й бути вірною обраним ідеалам У тюрмах і таборах їй додавали наснаги жертвенна віра у Бога й любов до України. Це й сприяло тому, що в її творчості важко виокремити ту межу, де молитва переходить у поезію, а поетичні розміри переливаються у слова молитви: “Через роки приваблює домівка Мигтінням світла в отворі вікна: Давним-давно не мащена долівка… На дворі сніг. Видзвонює щедрівка… Та так, що аж до карцеру луна”.

“1950 року, коли вже стало очевидним, що червоні визволителі збираються надовго облаштуватися на наших землях й обзавелися розгалуженою мережею зрадників і донощиків, мене вперше арештували, не маючи прямих доказів, а лише дотичні щодо конкретної особи, яка скерувала пильне око енкаведистського сатрапа у мій бік. Без пред’явлення звинувачення, а навіть більше, без будь-яких пояснень, забрали на дорозі, в день, коли я верталася зі Сколього до дому. Помістили у Болехівській в’язниці. Боляче били, знущалися, скубли за волосся. Якоїсь миті майнула думка: аби під час переслуховувань не видати однодумців – ліпше смерть. Тоді я мала довгу й красиву косу. Отож і вирішила: в камері заподію собі смерть, повішуся. В цьому мені допоможе дівоча коса. Того ж вечора спокійно й уважно прочитала всі молитви й задрімала з упевненістю у праведності свого вчинку. Під ранок раптово пробудилася від дотику і крізь сон почула слова: “Вставай, іди роби собі смерть, бо скоро день. Сон пропав одразу. У мене було таке враження, що я, неначе в мішку, зв’язана. Руки не могла підняти, аби перехреститися. Лежу каменем. Подумки попрощалася зі світом Божим. Раптом у камері стало світло-світло. Бачу: поволі відчиняються двері і, переступивши через поріг, наближається до мене Матір Божа Гошівська. Перед очима розвиднілося. Матір Боже Гошівська лагідно звертається до мене: “Дитино моя, не плач, лиш молися і вір, що Бог тебе врятує, бо ти таку долю маєш”…. То Боже провидіння мені такої наснаги додало, що я вже нічого не боялася – ні своїх катів, ні знущань, ні найтяжчого вироку”. Вже 17 березня 1951 року її засуджують за статтями 54-1 та 54-II КК УРСР на 10 років суворого режиму з позбавленням громадянських прав на 5 років опісля виходу із неволі. Покарання відбувала Катерина Мандрик в Абезі та Інті, Комі АРСР. Їй було присвоєно табірний номер В-1-684, який на довгі роки замінив їй ім'я.

May 2022 Ukrainian People

Що ж таке душа людини? Це та невагома матерія, яку неможливо взяти у лещата, сховати за високими тюремними мурами, переінакшити та викроїти по-іншому взірцю. Адже вона нагадує птаха, який ніколи не покидає свого гніздечка. Птаха, який знає, що висоту його польоту визначають не закони фізики, а він сам. Такою була й душа Катерини. Вона навіть під час перебування у таборах жила спогадами про Карпати, красу рідного села й знайомих з дитинства доріг: “Простелилися дороги Через поле, ліс та кручі. І чомусь мені під ноги Впали болем неминучим. Геть від рідної домівки Повели в морози люті, В тюрми, карцер, голодівки, – Їх ніяк не обминути” Якраз серед монохромних пейзажів морозяного Сибіру, де скупа палітра краєвидів налічує лише кілька відтінків сірого, вона заново переосмислила значення України. Для неї рідна земля, яку незмірно любила завше, стає чимось таким, як матір для дитини. Адже маля завше впізнає свою найдорожчу за її солодкавим ароматом, тембром голосу, ритмами кроків за дверима. Так само й Катерина: вона пізнає свою землю крізь призму живописної природи, крізь окремі деталі. І відстань стає для неї не перешкодою, а тим збільшувальним склом, яке дозволяє побачити ще більше граней Батьківщини: “Як хочеться мені росу уздріти, Відчуть її холоднеє тепло! Лиш почала тепер я розуміти, Що сині гори і жовтенькі квіти Були мого натхнення джерелом!”

Життя продовжується попри все За рішенням Комісії Президії Верховної Ради СРСР від 27.04.56 року Катерину Мандрик випускають на волю, та змоги повернутися в Україну не дають. На спецпоселенні в Інті вона зустрічає свого давнього знайомого Степана Куйбіду, щойно звільненого після 10-річного терміну покарання. І дівчина виходить за нього заміж. Їхнє кохання помережане багатьма точками перетину: патріотизмом, відданістю Україні,

феноменальною хоробрістю. Жінка народжує трьох синів: найстарший із них, Олекса, помирає. В Україну зі спецпоселення Катерина Мандрик-Куйбіда повертається 1964 року. Й опісля поневірянь (адже її ніде не прописували, не було житла) оселяється з синами у Болехові. Її чоловік приєднався до них лише через рік. Але важкі роки залишили свій важкий слід як на серці, так і на фізичному стані: він стає інвалідом, який не може пересуватися самостійно навіть на милицях. Атмосфера в їхній сім'ї царювала особлива й ні з чим незрівнянна. Вони ніколи не ходили голосувати на виборчі дільниці, не приховували свого несприйняття радянської влади. Їхня домівка на вулиці Горького стала місцем, де збиралися колишні політв'язні й всі, хто шанобливо ставився до справедливості й не затьмарених системою поглядів. Син Василь Куйбіда у промові до поетичної збірки промовисто й вичерпно описав характер своєї матері та її колосальне життєлюбство: “…Важкий побут її не пригнічував. Вона раділа кожному прожитому дню і, незважаючи на свій стан здоров’я, працювала, збирала фольклор, писала вірші й поеми, в яких осмислювала тодішні реалії суспільного життя”. А ще, аналізуючи наративи в її поезії, можна окреслити цікавий факт: ця жінка ніколи не потрапляла у тенета зневіри й розчарування. Ні у підпіллі, ні у тюрмі, ні у гулагівських таборах: “…Невже колись замкнуся Покривджено в собі І ницо відречуся Життя у боротьбі. Невже колись зміліє, Роздвоївшись, душа, Зачахле серце вкриє Байдужість і олжа? Невже в мені загине Мого народу нерв? Аніж дожить до цього – Вже краще в гріб тепер”.

Та, що стояла при відродженні української державності Так, простоявши всю ніч на колінах у ревній молитві, Катерина Мандрик-Куйбіда прийшла першою 1 грудня 1991 року на дільницю, аби проголосувати. А загалом у ті роки вона продовжувала активно працювати у “Меморіалі”, Союзі Українок, Братстві ОУН-УПА. Вона займалась кропіткою працею: систематизувала свої численні фольклорні записи, видала книгу пісень, співпрацювала з альманахами і літературними журналами, допомагала проводити патріотичне виховання у військових частинах, навчала дітей берегти народні звичаї та обряди. Довгі й тужливі роки, проведені у тюрмах і таборах, залишили свій слід. Катерина МандрикКуйбіда втратила зір, важко і довго хворіла. А опісля парламентських виборів, які відбулися 2002 році, трапився інсульт та прикував її до ліжка. Перемогти цю знемогу сильній жінці, дух якої викристалізовувався ночами проведеними на чужій землі, уже не вистачило сил. Так 14 березня перестало стугоніти її серце, схоже на едельвейс: адже ця тендітна квітка долає своєю силою обледенілі гірські вершини, зростає на відстані 1700 метрів над рівнем моря й тягнеться пелюстками до сонця, до Бога. Висушіть, вітри, усю скорботу, Випий її, сонце золоте! Від крові пролитої і поту Наша воля буйно проросте. Боротьба обернеться в легенди. А тепер – лиш кров і смерть. Хрести. Прочитайте наші тестаменти – Ці бажань зникаючі сліди. З вірою у Господа святого, З честю, що знамена підняла, Ми ішли на смерть заради того, Щоб Вкраїна вільною була! 1950 Ілюстрації до збірки “Благослови вогнем” авторства Івана Хандона, якого одним із перших заарештували енкаведисти. Після тюрем і тортур він був засуджений до 10 років каторжних робіт у гулагівських таборах і 5 років поселення в Сибіру. За своє життя художник створив близько трьох тисяч творів. На жаль, на Батьківщині йому, політв’язневі, брати участь у виставках було заборонено. Але все, що він творив своїм пензлем, було присвячено Україні у всіх її виявах: світанковому промінні, весняному розмаї й тиші мерехтливих хуртовин.

Л і т е рат у р н а сто р і н к а

Літо, літечко!

Уривок з повісті Михайла Стельмаха “Щедрий вечір”

к тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок. Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними дитинно нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, – лiто, лiтечко... Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi. А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях… Та вже знайома рука лягає на плече, i знайомий голос нахиляється до твого сну: – Вставай, Михайлику, вставай. – Ма-мо, iще одну крапелиночку… – Струси цю крапелиночку. – Ой… – Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить? – Вставай, вставай, дитино, – виважує мати зi сну. – Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце. Сонце?... А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею. На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, – лiто, лiтечко! Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити! Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає…

May 2022 Ukrainian People

Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день – розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п’ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало – аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно. Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату – пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище – купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза. Прибитий горем, згадками, я забився у садок, упав на траву, заплакав, та вухо все одно чуло, як пили зловiсне шматували мою минувшину, як скрипучi вози вивозили з двору мої дорогi роки i спомини… Дядько Якiв, заможнiший, узяв на звiз тiльки дiдову катрагу. А нам дiсталася вислоброва, полатана зеленим мохом клуня i дванадцять з половиною соток городу. Коли ми знесли свої пожитки у клуню й поклали їх на тiк, мати схлипнула, а батько сказав, щоб вона сльозами не розмочила тiк, бо тодi не буде на чому молотити пашню. У батькових сiрих очах стрепенулися посмутнiлi бiсики, в iншу ж пору вони у нього такi завзятi, що аж до танцю просяться. – Ой, Панасе, Панасе, як тепер будемо жити? – зовсiм опустилися руки в матерi. – Головне, жiнко, – не застудити зуби. Бо чим тодi будемо їсти? – батько пильно поглянув на тiк, який мав стати нашим лiжком. – Тут i душу застудиш, – зiтхнула мати й подивилась на мене. – Ми ще так-сяк перемучимось. А як дитина? — Та вiн завзятцем виходився у нас! Ще як навчиться руки-ноги мити, цiни йому не складеш! – пiдхвалив мене батько, який дуже любив воду, з нею не розлучався до заморозкiв, а взимку, страхаючи мерзлякiв, купався у снiгу; тому й молодечi рум’янцi не вiдходили вiд нього до сiмдесяти п’яти рокiв. – Дме тут з усiх бокiв, – оглянула мати клуню. – Зате зверху горобцi спiвають, – зирнув батько вгору, де справдi, безтурботно цвiрiнькаючи, лiтали живкуни. – Не всякий ось таку розкiш має. Вiд цих слiв я одразу повеселiшав, пiдняв голову ближче до птиць, а мати зiтхнула: – Тепер i ми, i горобцi маємо одне житло. – Далi вона сумно подивилась на щiлини мiж дилями й тихцем попросила вiтрiв, щоб вони не збирались у нашiй оселi, не застудили нi мене, нi тата. Про себе мати не згадала, i вiдколи я знаю її, вона найменше турбувалася про себе i зверталась до таємних сил лише тодi, коли вже дуже в’їдалась у тiло чи кiсточки якась недуга. Тодi мати говорила їй: “Вiдiйди, хворобо, у нетрi, в болота, у безвiсть, бо менi треба дiлечко робити”. Як вона любила робити i в городi, i в полi, i в лузi, i в лiсi i тихо втiшатися зробленим! Мати, як свята, очiкувала садiння, косовицi, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як дiти, а полукiпки стояли, наче парубки, – плече в плече. I дуже полюбляла в жнива пiсля працi лягти на воза i дивитись на зорi, на Чумацький Шлях, на Стожари i на отой Вiз, що народився iз дiвочих сльозин. – Як гарно у тихому свiтi, аж чути, як земля дихає, – зiтхаючи, говорила сама собi. – А може, то наша коняка дихає? – пiдсмiювався батько, який не раз чудувався маминим словам. – Ет, що ти тямиш, – рукою вiдхиляла насмiшку i вже прислухалась до перепiлки, що, налякавшися серпа, перебиралась з дiтьми в ярину. – I як ти все чуєш? – дивувався тато. – То, певно, любов моя чує, – iнодi в задумi казала вона й знову дослухалась до неба, до землi, до крил i до схлипування роси. Цiєї уваги до всього доброго, красивого вдiлила мати й менi. I я теж, як свята, очiкую того дня, коли грiм розморожує сiк у деревах чи коли не зiллям, а хлiбом починає пахнути жито. I як прикро буває, що таку любов дехто вважає пережитком чи сентиментами. Я й досi впевнений, що холодноокiсть збiднює i свiт, i душу навiть дуже розумним людям…

Reliable Auto Repair Center 3401 N.Ashland Ave, Chicago, IL 60657

(773) 935-3355 Усі види механічних, електричних та кузовних робіт Гарантуємо високу якість, швидкість та помірні ціни.

Л і т е рат у р н а сто р і н к а

Рими і ритми під час війни… МОВЧАННЯ ВГОЛОС...

Малюнок Насті Морикін

НА ПРОВЕСІНЬ холод у жилах подих на помежів’ї світів але дихаєш зараз не просто так і не просто собі очі – не дзеркало а глибина безконечного нурту і гніву що обертається в кров і вогонь аби навіть із криги і попелу щораз воскресати й рости і розтікатись шаленим потоком – весна тому свідок білий сніг дуже лагідно накриває ранену землю та невмирущу із синами її що вже требу свою принесли перехоплює подих і падає щира гарячіша від крові сльоза щоби встали скоріше вони най би кожен білим підсніжником щоби чули усі як їх душі курличуть щороку у блакитному небі над золотою пшеницею. Ігор Мочкодан, родом із Коропця, Тернопільської області

May 2022 Ukrainian People

– …На Мисленнєве Древо залізь і сиди!... – Залізла. Сиджу. – А тепер – споглядай! Що ти бачиш?... – Бачу жорстоку й підступну орду, Що мої рідні поля топче-скаче!... – Це ще що!... А ти далі дивись: що ти бачиш іще?... – Ще – Апокаліпсис в дії: згіркли всі вени та ріки... Малюкові у грудях пече... Біль за країну – великий!... Розбрат бачу... Самотній народ в горі живе превеликім... Купка чужинських та “рідних” заброд в танці заходиться дикім... Вереск та лемент... Мати кладе синові скарб... в домовину... Віче... Прокльони... І – Сотня... Гряде Той, Хто побачить руїну... ...І світ заступає в імперській пітьмі Ворожа азійська навала. А світла – нема, бо на баль сатани Навала його не пускала. Пульсує та б’ється у грудях воно, у змучених, зболених душах... Коли ж поруйнується темне ярмо?! Уголос мовчати мушу!

ЛЮБОВ НА ТЛІ ВІЙНИ ...Свіча збігає прозорим воском, Що помутнішає вже за мить. І знов у грудях за всіх щемить... Стоїть квіткарка попід кіоском. Біль не минає, як віщі сни. Як снивний осуд чи пересуди... Якщо не віриш – себе вщипни /ще болючіше щипають люди!.../ ...Ще й треті півні не проспівають. Трембітні звуки вівчар пасе. Туманів ранніх солона павідь Понад плаями нас двох несе!... І понад кручі... і понад гори... І понад муку... Війна іде... А серце з серцем свій всесвіт творить – Всепереможний, як Божий день. Анна ПОПОВЧУК, поетеса, журналістка з Чернівців. ІЗ КНИГИ БОЛЮ: ВІРШІ ВІЙНИ

*** солені краплі стікають по стінах зникають далеко у чорній землі, де спокій і тиша для всіх безлімітна стіни зі сліз і слів народжують образи, сни і надії сум’ятно-світлі час минає, люті морози залишаться в пам’яті світу назавжди весною ми зігріємо свою душу і тіло свободою.

Скоро додому Обережними кроками ступаємо кожного дня, Перевірені маршрути збиваються, У кожного власна броня або зброя, Або беззахисність. Рівні серед рівних, Живі серед живих, Мертві серед мертвих, Свої серед своїх. Змінюйся, зберігайся, шануйся І шануй своє сьогодні, Бо скоро додому. Наталія Гошилик, філологиня, Івано-Франківськ - Берклі

Тим, хто не поряд У цім безмежнім сіроокім небі, де ані руху, ані звуку, ні часу, у цім недоосмисленім і недопрожитім небі – чи добре там?.. Я вам обід несу: домашні сирники, півглека молока, порічки трохи й чорну скибку хліба… Візьміть, роздайте хлопцям по руках; нехай це буде ніби мир і ніби життя – осмислене, прожите, доціловане – і ніби хата, дідом побудована… *** Contra spem spero. Ставлю на “зерó”. І, поки крутиться червоно-чорний світ, і, поки заревом палає Схід, і розриває небо на шматки безперебійний, дикий та чіткий реп вибухів, прямі кардіограм згинають спини й долі матерям… Я на “зерó” зелене ставлю знов, а випадає смерть червона й чорна кров.

*** В напівдорозі до весни застрягла куля в небі синім, Їй проторочили: “Лети!” Вона ж безсила... “Лети! Чимдуж! Туди де рай, де мати хліб пече для сина, Забий обох, тоді вставай і далі йди невпинно!” Застигло в небі каяття, та куля кари наробила, Забирала у рідних життя, міста косила. А далі забаг цвісти зраст, береза і вільха дихнули, У вікна війнуло теплом і Божим судом... На небі потріскав літак, над хатою лускала втома, А куля летіла косити тих всіх, що вдома. Як визріє Божий суд, як небо залатане буде, Я знаю: за рідним столом ще будуть люди... Бо зраст недарма зацвив, і вільха не дихала марно, А в моїм вітцівськім краю завжди прегарно... Захлипає липа стара, і хвіртка скрипітиме довго, Була така дивна зима, що кулі принесла потоком. І небом, і синню пливуть ті кулі, та я благаю: Спиніться, уже буде! Не смійте до мого раю! Бо тут є мама і син, і хліб, що у рідній хаті, До хати старі образи не хочуть вас більше впускати, Бо тут є ще спомин святий, дух правди, що вільно літає, Не пущу ту кулю в вікно, хай звідси чимдуж утікає... В напівдорозі до весни застрягла куля в небі синім Їй проторочили: “Лети!” Вона ж безсила... 2 березня 2022 р. Ірина Садула, с. Тязів, Івано-Франківська область

Бог ні дав життє і дав дорогу Опиниламсє за три земель Файно відсвєткуєм перемогу Коли копне качка вже той кремль. Побров би їх дітько, аж сі хоче! Ше є ґазда на нашій землі!!! Всяка нечисть тутка сі волоче Придивиламсє, а то москалі. Дихают нашим повітрєм, п’ют воду Встидалибисє, тьфу на вас Нище українську красу й вроду, Господи! Помилуй нас! Спаси наші душі, спаси і ворожі Перед Тобов на Страшнім Суді Предстанемо.... всі раби Божі Та Ми – вільні на святій землі. А бо ми кажду грудку зовемо свєтою За сим болит серце, але то не страх Йдіт сі тлумте тамка в подмосков’ю А як ні, то є позначка “в пах”. Будете нам печінки гризти, Взнов вже світ, шо то за орда !!) Вже нема такого: брати / сестри Украінска – воля тверда! Дав ні Бог життє і дав дорогу Добре шо м бандерівков росла Файно відсвєткуєм перемогу В допомогу – зброя, як слова!

*** Як же ж хочеться, Господи, бути дитиною, щоби там – у самісінькім сні – було тепло; щоби квіти й птахів малювати годинами та не знати, як жити дорослим нестерпно: коли зло – не в драконах казкових, а у людях; коли гріх – не цукерочку з’їсти, а вбити; коли м’яч вибивний – то є постріл у груди та розплющені очі, дощами умиті.

***

А ми тую червону калину Підіймемо! А ми нашу славну Україну... гей гей Розвеселимо!!! Малюнок Ані Яремко

Ельвіра Бойчук, поетеса, народилась в Тернополі, проживає в Італії.

Олена Карпенко, членкиня Національної спілки письменників України м. Київ Ukrainian People May 2022

У к ра ї н с ь к а к у х н я

ВЕСНА – СМАЧНИМИ СТРАВАМИ КРАСНА

Весняний картопляний салат: рецепт із зеленню, помідорами чері і фето. Смачний і оригінальний салат, який цілком може замінити повноцінний обід.

Зелений борщ зі щавлем Весняна і традиційна для української кухні страва – зелений борщ. Складники: • м’ясо (на ваш смак: телятина, свинина чи курятина) – 600 г, • вода – 3 л, • картопля – 400 г, • морква – 1 шт., • щавель – 200 г, • зелень кропу – 1 пучок, • зелень петрушки – 1 пучок, • зелена цибуля – кілька пір’їн, • яйця – 4 шт., • лавровий лист – 1 шт., • перець горошком – 5 шт., • сіль, перець до смаку. Приготування: Промити м’ясо і залити 3 літрами води, варити бульйон на невеликому вогні 1,5 години. Якщо на поверхні з’являтиметься білкова піна – треба акуратно зібрати її ложкою. Для того, щоб бульйон був прозорим, варити його на невеликому вогні. Наприкінці додати перець горошком, сіль і перець до смаку. Традиційно український борщ готується на м’ясному відварі, вегетаріанський –на овочевому бульйоні. Вийняти з м’ясного бульйону м’ясо, відділити від кістки і нарізати невеликими шматками. Висипати назад у бульйон. Почистити картоплю і моркву, нарізати овочі кубиками, висипати у бульйон, довести до кипіння і варити на помірному вогні до готовності. Це приблизно 20-30 хв. За цей час відварити 4 яйця. Почистити та порізати їх на свій вибір – половинками або кружальцями. Порізати зелень – щавель (свіжий, але за крайньої потреби можна використати заморожений), кріп, петрушку, зелену цибулю. Коли овочі готові – висипати порізану зелень. Варити 3 хв. Після цього зняти з плити та залишити під кришкою ще на 5 хв. Подавати з яйцями та сметаною.

May 2022 Ukrainian People

Складники: • салатна суміш – пучок, • картопля – 2-3 шт., • помідори чері – жменя, • фета – 100 г, • червона цибулина – половина, • сіль, перець, • італійські трави, • рослинна олія. Для заправки: • оливкова олія – 3 ст. л., • лимонний сік – 1 ст. л., • гірчиця в зернах – 1 ст. л.. Приготування: Картоплю добре помити і, не очищаючи, розрізати на частинки. Посипати сіллю, перцем і італійськими травами. Скропити олією, викласти на деко в один шар і запекти в розігрітій духовці до рум’яної скоринки. Помідори черрі помити і розрізати навпіл. Червону цибулю почистити і нарізати півкільцями.

Салатні листя замочити на півгодини в холодній воді. Помити, обсушити і порвати руками на тарілку. Зверху розкласти шматочки запеченої картоплі, половинки томатів черрі, розкрошену фету і тонко нарізану червону цибулю. Для заправки змішати оливкову олію, лимонний сік і діжонську гірчицю. Полити салат.

Омлет із томатами та авокадо-тостом Поживний, смачний та досить ситний сніданок, який швидко готується і додає бадьорості зранку!

Складники: • яйця – 2-3 шт., • коктейльні помідори, • трохи твердого сиру, • авокадо, • шматок хліба (без цукру та пшеничної муки вищого сорту), • лимон – 1 шт., • рукола, • огірок – 1 шт., • сіль, • перець, • вершкове масло.

Приготування: Добре збити два яйця, додати солі, перцю та трохи копченої паприки, якщо є (так буде смачніше). Порізати навпіл декілька коктейльних томатів або помідорів черрі. На розігріту пательню покласти шматочок вершкового масла та порізані помідори. Вогонь має бути на середній температурі. У пательню вилити збиті яйця, зверху додати тертого сиру та смажити кілька хвилин. Можна накрити кришкою та слідкувати, щоб не пересмажити. Можна смажити без кришки і, коли знизу омлет приготувався, а всередині ще вологий, вимкнути вогонь і скласти омлет навпіл, він дійде до готовності сам. Дістати м’якоть з авокадо (можна взяти половинку), розімнути її виделкою, додати сіль, перець, трохи лимонного соку, за бажанням додати свіжого кропу та намазати на хліб. Викласти на тарілку омлет з помідорами, авокадо-тост, руколу з огірками, улюбленим маслом і спеціями.

Лазанья з лососем і шпинатом Приготування: Філе лосося і шпинат викласти на розігріту сковороду з оливковою олією. Готувати, помішуючи до м’якості.

Складники: • лист лазаньї – 200 г, • філе лосося – 200 г, • пучок шпинату, • борошно – 1 ст. л., • оливкова олія – 1 ст. л., • молоко – 250 мл, • тертий сир – 4 ст. л., • сіль, перець – за смаком, • мускатний горіх – за смаком, • вершкове масло – 1 ст. л.

Для соусу “Бешамель”: Розтопити вершкове масло і додати борошно, добре перемішати. Повільно додати молоко, варити до загустіння, до консистенції сметани. Зняти з вогню і додати сіль, перець, мускатний горіх. Змішати соус з лососем і шпинатом. Викласти у форму лист лазаньї, зверху лосось з соусом, потім знову лист лазаньї і лосось з соусом. Накрити останній шар лосося листом лазаньї, полити його залишком чистого соусу бешамель і посипати сиром. Випікати лазанью з лососем і шпинатом 40 хвилин при 180°C ( 350°F).

Салат з редискою і кукурудзою Складники: • редиска – пучок, • огірки – 2-3 шт., • консервована кукурудза – банка, • листя салату – великий пучок, • твердий сир – 50 г, • пучок зелені (зелена цибуля, петрушка, кріп), • часник – 2 зубчики, • рослинне масло – 3 ст. л., • лимонний сік – 1 ст. л., • сіль, чорний перець – за смаком. Приготування: Салат і зелень подрібнити, викласти в салатницю. Додати кукурудзу, натертий на тертці сир, нарізані кружальцями огірки і редиску, перемішати.

Приготувати заправку з рослинної олії, подрібненого часнику і лимонного соку. Полити салат заправкою, ще раз перемішати, посолити і поперчити за смаком.

Весняний салат з полуниці Оригінальний весняний салат з полуниці і зелені. Готується просто і швидко. Складники: • полуниця – 200 г, • сир фета – 200 г, • салат (шпинат, рукола) – 1 пучок, • кедрові горішки – 1 ст. л., • бальзамічний оцет – 1 ст. л., • оливкова олія – 3 ст. л., • щіпка цукру, • щіпка білого меленого перцю, • сіль за смаком. Приготування: Зелень і полуницю промити і обсушити. Шпинат і руколу порвати руками. Полуницю нарізати великими часточками, а сир – невеликими кубиками. Для соусу змішати у блендері кілька ягідок полуниці, оливкову

олію, бальзамічний оцет, цукор, перець і сіль за смаком та збити до однорідності. Викласти в салатницю зелень, полуницю, сир, посипати кедровими горішками і зверху полити соусом.

Брaунi з cирoм i вишнeю Складники: • шoкoлaд (гiркий) – 200 г, • вeршкoвe мacлo – 120 г, • цукoр – 150 г, • яйця – 5 шт., • бoрoшнo – 150 г, • cир м’який – 300 г, • вaнiльний цукoр – 1 пaкeт, • вишня зaмoрoжeнa – 400 г, • ciль – щiпкa. Пригoтувaння: Шoкoлaд поламати нa шмaтoчки. Рoзтoпити рaзoм з мacлoм нa вoдянiй бaнi. Забрати з вoгню i oxoлoдити дo кiмнaтнoї тeмпeрaтури. Ocтудити трeбa oбoв’язкoвo, щoб нa нacтупнoму eтaпi – дoдaти яйця – ocтaннi нe згoрнулиcя. У шoкoлaдну мacу дoдaти 100 г цукру, пoтiм – пo oднoму 3 яйця. Пicля кoжнoгo яйця cумiш aкурaтнo пoмiшувати. Дoдaти бoрoшнo i ciль. Для cирнoгo крeму збити 2 яйця i 50 г цукру, дoдaти дрiбку coлi i вaнiльний цукoр. Дoдaти cир, рoзтерти дo крeмoпoдiбнoгo cтaну. У фoрму з виcoкими бoртикaми, змaщeну вeршкoвим мacлoм, вилити тicтo, рoзпoдiлити пo фoрмi. Виклaсти cирну мacу, пoвeрx нeї – рoзмoрoжeну вишню. Рeцeпт пeрeдбaчaє бaгaтoшaрoвe пocлiдoвнe виклaдaння трьox cклaдoвиx: cпoчaтку 1/3 шoкoлaднoгo тicтa, 1/2 cирнoгo крeму, 1/2 вишнi; пoтiм знoву 1/3 шoкoлaднoгo тicтa, 1/2 cирнoгo крeму i 1/2 вишнi. I зaвeршити виклaдaння пoтрiбнo ocтaннiм трeтiм шoкoлaдним тicтoм. У мeнe тaк нe виxoдить, швидшe зa вce, чeрeз тe, щo викoриcтoвую вeлику фoрму. Тoму рoблю вci 4 шaри: шoкoлaдний, cирний, вишнeвий i знoву cирний. Це ніяк не змінює cмaку Брaунi. Тicтo треба рoзпoдiлити рiвнoмiрнo. Пo вeрxньoму шaру зробити рoзвoди. Випiкaти 40-50 xвилин у рoзiгрiтiй дo 180°C ( 350°F) грaдуciв дуxoвцi. Гoлoвнe – нe пeрecушувaти пиріг. Крaщe вимкнути дуxoвку рaнiшe, нiж пiзнiшe. Cмaчнoгo!

Ukrainian People May 2022