E dervo small list by Anastasiya Mogilevskaya

В. ВЕЧЕРСЬКИЙ

«БАЛТІЯ-ДРУК»

V. VECHERSKY

УКРАЇНСЬКА

UKRAINIAN

АРХІТЕКТУРА

ARCHITECTURE

Івано-Франківщина, місто Коломия. Благовіщенська церква (ХVI ст., реставрована 1980 р.) З  давніх-давен більша частина території сучасної України була вкрита лісами. Навіть на широких степових просторах Південної України, у долинах річок росли великі діброви. Тож дерево було найпоширенішим матеріалом, з якого предки сучасних українців не лише зводили різноманітні будівлі, а й виготовляли все необхідне для життя: меблі, посуд, хатнє начиння, господарський реманент, виробниче устаткування, транспортні засоби. У них було особливе, шанобливе ставлення до дерева як до матеріалу живого й одухотвореного, прихильного до людини. Аж до кінця ХVІІІ століття всі в Україні — від простого селянина до ясновельможного гетьмана — були щиро переконані, що жити слід тільки у дерев’яному будинку чи палаці, бо кам’яні та цегляні будівлі є вкрай шкідливими для здоров’я. В історико-культурологічному плані це переконання зіграло злий жарт з українським народом. Мурованих палат, замків, храмів будували мало, а дерев’яні, яких було безліч, усі загинули — тож історична та культурна спадщина України виявилася штучно збідненою. Про те, якою вражаючою була наша дерев’яна архітектура, ми можемо лише здогадуватися на підставі результатів археологічних досліджень, захоплених описів мандрівників-іноземців та тих окремих дерев’яних пам’яток, які ще вціліли. Основним і наймасовішим витвором дерев’яної архітектури в Україні завжди залишалося житло. Народне житлове будівництво

було водночас консервативним, зберігаючи тисячолітні традиції, і сприйнятливим до новацій. Метод створення традиційного народного житла відрізняється від сучасного проектування: житлові будинки, а також господарські споруди будували не за проектами, а за зразками вже існуючих будівель і згідно з традиціями, властивими певному регіону чи навіть окремому селу. Ці народні будівельні традиції, як і пісенний фольклор, передавалися з покоління в покоління. На жаль, зразків архітектурного фольклору з кожним роком залишається дедалі менше. Познайомитися з кращими з них можна в музеях народної архітектури та побуту. В Україні житлові будинки для постійного мешкання називаються хатами, а для сезонного чи тимчасового — колибами, куренями. Не менш важливими, ніж хати, були господарські споруди, що утворювали комплекс селянського двору: комора для зберігання всього найціннішого, погріб, стайня, возівня, де тримали вози й ґринджоли (сани), хлів для худоби, саж для свиней, курник, нерідко — колодязь із «журавлем», а також клуня для зберігання необмолоченого хліба, що ставилася окремо. Селянське обій стя поділялося на дві половини: так званий чистий двір і господарський. Неодмінною приналежністю кожної садиби були сад і город. Суворі історичні умови призвели до появи унікального явища — окружного двору, який у Карпатах називали граждою.

Ivano-Frankivsk region, Kolomyya town. The church of the Annunciation (16th century, restored in 1980)

Київ, селище Пирогів. Музей народної архітектури та побуту України. Поліські вулики та Воскресенська церква із села Кисоричі Рівненської області (ХVIII ст.)

Kyiv, Pyrohiv village. Museum of the Folk  Architecture and Custom of Ukraine. The Polissya region ancient beehives, and the church of the Resurrection originated from the village of Kysorychi, Rivne region (18th century)

В ньому всі будівлі й споруди групувалися довкола внутрішнього двору, утворюючи невеличку фортецю з глухими зовнішніми стінами й однією брамою. Це — ніби наочне українське втілення знаменитої англійської приказки: «Мій дім — моя фортеця». Традиційна українська хата є справжнім шедевром, в якому поєдналися виняткова раціональність задуму та високий мистецький рівень виконання. Найчастіше її робили з одним житловим приміщенням, до якого могли прилягати допоміжні — сіни, комора; а також із двома житловими приміщеннями, з якими поєднувалися у різних комбінаціях допоміжні й навіть виробничі. Матеріалом для стін слугувало дерево в різних варіантах: зруб із колод, брусів чи плах, каркас із комбінованим заповненням (дрібне дерево, хмиз, глина з соломою). Найкращим деревом для стін вважалася липа. Дахи вкривали соломою, очеретом, дрібними дерев’яними дощечками — ґонтом чи дранкою. Декор в українській дерев’яній архітектурі був дуже різноманітний і вишуканий, проте заснований на суто раціоналістичних засадах: прикрашали тільки ті частини будівлі, що завжди були на виду; застосовували принцип художнього контрасту (контраст кольору, форми, матеріалу, фактури), який при мінімумі вжитих засобів давав максимальний мистецький ефект. Окрім споруд традиційного селянського двору, старе українське село створило прекрасні зразки громадських будівель. До них належать церква, школа, сільська управа, корчма, гамазей (велика комора для зберігання громадських запасів зерна). Життя й економічна діяльність були б неможливими без відповідних виробничих споруд: тартаків (лісопилок), сукновалень, олійниць, крупорушок, кузень. Традиційні українські млини — це витвори народної інженерної думки, що забезпечували потреби старого українського села в доступній, дешевій та екологічно безпечній енергії. Найстародавнішими на наших теренах є водяні млини. Вітряні з’явилися тільки у XVIII столітті. Найвищих злетів українська дерев’яна архітектура досягла в церковному будівництві. Саме у цій сфері створено шедеври

архітектурного мистецтва: величні собори та маленькі каплички, парафіяльні церкви та дзвіниці, огорожі, брами та башти. І не випадково. Адже храм — не лише осередок духовного спілкування людини з Богом. Це також центр громадського життя. Дерев’яне церковне будівництво в Україні розпочалося ще до офіційного запровадження християнства. З часом воно стало масовим і справді народним. Саме в дерев’яному будівництві майстри зберігали композиційні принципи та архітектурні форми, заповідані предками. Водночас це була робітня нових форм для всієї національної архітектури, зокрема мурованої та елітарної. У дерев’яному церковному будівництві основним будівельним матеріалом був сосновий, дубовий, грабовий брус, обтесаний найчастіше на чотири канти. Використовувалися також кругляк (круглі колоди) та плениці або плахи (круглі колоди, розрізані вздовж). Цілу будову зводили без застосування залізних цвяхів чи інших залізних конструктивних елементів. Це пояснюється не браком заліза чи невмінням його використовувати, а мудрістю давніх будівельників: вони давно помітили, що залізні елементи, іржавіючи від вогкості, роз’їдали деревину, послаблюючи міцність і жорсткість конструкцій. Тож у разі необхідності замість залізних з’єднувальних елементів застосовували тиблі — кілочки з твердих порід дерева (дуб, бук). Як підмурки для храмів і дзвіниць використовували вертикально вкопані в землю обрубки дубових колод — так звані стояни, або стендари. З кінця XVIII століття церкви та дзвіниці почали ставити на кам’яні або цегляні підмурки. Довговічність будь-якої дерев’яної будівлі залежить від того, наскільки надійно вона захищена від руйнівної дії вологи — дощу та снігу. Для українського підсоння характерна досить велика кількість опадів, особливо в Карпатах. Тому дахи тут робили високими, стрімкими, щоб дощова вода і сніг на них не затримувалися. Вкривали дахи ґонтом — тоненькими клинчастими дощечками, а також дранкою і тесом (тонкими дошками). Нижні частини стін додатково захищали від опадів опасанням або піддашшям — невеликим дашком, що оточував будівлю по периметру й спирався

або на стовпчики, або на виступи нижніх вінців зрубів, зроблені у вигляді кронштейнів. Представлені на сторінках альбому архітектурні дива створено за допомогою самої лише сокири та інших найпростіших інструментів. Саме тому вони справляють враження рукотворної, майже скульптурної роботи й ніби бережуть тепло рук давніх майстрів. Усі відомі в Україні дерев’яні церкви належать до одного з двох основних типів: тридільного або хрещатого. Тридільний храм є найпоширеніший. Він складається з трьох основних зрубів: центрального — нави, східного — вівтаря та західного — бабинця. Такі церкви бувають одноверхими і триверхими. Хрещаті храми, як правило, центричні, п’ятизрубні або дев’ятизрубні. Вони мають непарну кількість верхів — один, три, п’ять, дев’ять. У всіх типах дерев’яних церков об’єднуючим модульним елементом був центральний зруб, верх якого завжди робили щонайменше на один ярус вищим від бічних. Серед тридільних храмів найпоширенішими були типи з прямокутною чи восьмигранною навою, гранчастим вівтарем і таким же або прямокутним бабинцем. У церквах хрещатих типів центральний зруб здебільшого був квадратний і за шириною дорівнював бічним раменам. Висотні пропорції храмів різнилися залежно від регіону. Серед уцілілих дотепер дерев’яних церков знаходимо і найпростіші типи, подібні до хат чи навіть комор, і водночас — найрозвиненіші, такі як Троїцький собор у Новомосковську, що не має аналогів у мурованому зодчестві. Дерев’яна церковна архітектура так само різноманітна, як і природа України: високі, неначе смереки, бойківські церкви, витончені лемківські, винятково гармонійні подільські, присадкуваті галицькі й волинські, а також найвищі, багатозаломні — у східних регіонах, де вони колись височіли, немов маяки серед степу. Дзвіниці — особливі споруди, невід’ємні від церковних комплексів. Їхні архітектурні форми беруть початок від стародавніх сторожових і фортечних башт. Нагадуванням про це є так зване підсябиття (назва походить від поняття «під себе бити») — консольна галерея горішнього ярусу, що теоретично дозволяє оборо-

нятися від нападників, стріляючи в них зверху або скидаючи вниз на їхні голови каміння тощо. Серед дерев’яних дзвіниць відомі два основні конструктивні типи — каркасний і зрубний. Конструктивний тип залежав від техніки дзвоніння: розгойдування всього дзвона чи тільки його язика. Техніка розгойдування всього дзвона, що була пов’язана зі значними динамічними навантаженнями, вимагала жорсткішої конструкції дзвіниці. Тому в західних регіонах, де здебільшого розгойдували весь дзвін (Галичина і Волинь), переважали каркасні дзвіниці, а в решті регіонів — зрубні чи зрубно-каркасні (нижній ярус зрубний, верхній — каркасний). Фахівці й досі не дійшли згоди у питанні стосовно кількості регіональних шкіл в українській дерев’яній церковній архітектурі. Проте мистецький аналіз храмів дозволяє нам стверджувати, що відмінності між усіма регіональними школами менш суттєві, ніж спільні риси. Це пояснюється єдністю українського етносу та його архітектурно-будівельної практики. Пам’ятки дерев’яного будівництва є найбільш вразливою частиною національної культурної спадщини. Вони гинуть від води, вогню, жуків-короїдів і шашелів, а найбільше — від людської недбалості й безкультур’я. Тому не тільки в Україні, а й в усій Європі вчені ще з ХІХ століття переймалися проблемою збереження для нащадків здобутків народного дерев’яного зодчества. Однією з найпоширеніших і найефективніших форм збереження цих пам’яток стали музеї просто неба. Зараз в Україні є кілька таких музеїв: у Києві, Переяславі-Хмельницькому, Львові, Чернівцях, Ужгороді та в селі Крилос поблизу Івано-Франківська. Тут традиційне будівельне мистецтво українського народу представлене своїми найвищими досягненнями. І все ж таки це національне надбання під дією невблаганного часу поступово відходить у минуле. Вивчити його, зберегти й передати наступним поколінням — у цьому вбачають свою місію сучасні науковці, архітектори, співробітники музеїв і реставратори. Цій же меті слугуватиме й наш альбом, присвячений суворій, непоказній красі дерев’яної архітектури України.

Київ, селище Пирогів. Музей народної архітектури та побуту України. Зона «Полісся» з Михайлівською церквою (ХVIII ст.) із села Дорогинка Київської області

Kyiv, Pyrohiv village. Museum  of the Folk Architecture and Custom of Ukraine. Area of Polissya with the. St. Michael’s church (18th century) originated from the Dorohynka village of Kyiv region

Львів. Музей народної архітектури та побуту. Настінні розписи Михайлівської церкви (ХIХ ст.) із села Тисовець Львівської області

L’viv. Museum of the Folk Architecture and Custom. Mural painting of the church of St. Michael (19th century) originated from the village of Tysovets, L’viv region

Since the time immemorial, the major part of present-day Ukraine has been covered with impassible woods. Even in the vast steppe expanses of Southern Ukraine, known in the old days as ‘Dyhke Poleh’ (Wild Field), the valleys of winding rivers were green with leafy groves. Wood, as the prevalent material, was used by Ukrainians’ ancestors not only in construction but also in producing furniture, kitchenware, household equipment, agricultural and manufacturing tools as well as different means of transportation. They treated wood with due respect contemplating it as a living and spiritual substance salutary for human beings. As late as until the end of the 18th century, everyone in Ukraine, from a poor peasant to an affluent magnate, was convinced that living in a brick construction was pernicious for human’s health, while a wooden house or palace was the only suitable habitation. Centuries later, the same adamant belief played a mean trick on the nation. Stone mansions, castles and churches were scarce, while wooden constructions, which once had been in abundance, soon deteriorated and collapsed. Thus, Ukraine’s historical and cultural heritage was artificially impoverished. Of how impressive our wooden constructions looked like is anyone’s guess. However, their looks can be restored on the grounds of archeological finds, foreign travelers’ rapturous descriptions of Ukrainian wooden architecture and few timber structures, which have miraculously survived through the ages. Wooden premises construction was put on the mass production in Ukraine. Folk house architecture, which cherished thousand-year-old traditions, was both conservative and open to innovations. Construction techniques applied to folk architecture differed from those of modern building engineering. Unlike their present-day counterparts, which are

first carefully designed, accommodation and utility premises were modeled after similar constructions, following the traditions of a particular region or village. These folk construction customs, like folk songs, were passed from generation to generation. Unfortunately, each year more and more samples of folk architecture disappear. Thus, visiting museums of folk architecture and rural life that feature the most accomplished examples of construction art is perhaps the easiest way to get acquainted with this unique phenomenon. In Ukraine, houses for all-the-year-round habitation were called ‘khata’, while seasonal or temporary dwellings were known as ‘kolyba’ or ‘kuren’. Utility premises, which constituted a typical peasant homestead and included a shed for storing valuables, a cellar, a stable, a cartshed for storing carts and sledges, a cattle-shed, a pig-pen, hen-house, a well with a sweep and a barn for unhulled wheat, located outside the courtyard, were just as important. A typical farm comprised a socalled ‘clean’ and utility yard. An orchard and a kitchen garden were an integral part of each farm. The harsh natural conditions resulted in the development of a unique architectural phenomenon, a walled farm, known in the Carpathians as ‘hrazhda’. Premises, confining a courtyard, formed a small castle with blank external walls and a gate. The ‘hrazhda’ became a vivid embodiment of the English proverb ‘My home is my castle’. A traditional Ukrainian ‘khata’ is an enduring masterpiece of architecture, distinguished by both an efficient construction design and high artistic value. Most ‘khatas’ consisted of one or two living quarters. Oneroom ‘khatas’ were adjacent to an inner porch and a shed, while tworoom buildings abutted on various utility premises, and in some cases

to workshops. ‘Khata’ was of a rectangular shape covered with a hipped roof. It was easy to put up and maintain such a simple and efficiently designed construction, as well as it was easy to warm it up in wintertime. ‘Khatas’ were built of different wooden structural materials, including, logs, timber or blocks. Sometimes a wooden frame was filled up with sawdust, sprigs or clay mixed up with straw. Linden was considered the best tree for construction purposes. Roofs were covered with thatch, reed or thin wooden planks – shingles or clapboards. Although elegant and diverse, the interior of Ukrainian wooden constructions was first of all distinguished for its efficient design – only the visible parts of the building were decorated and the method of color, shape, material and style contrast, which allowed achieving the highest artistic effect with the minimum techniques applied, was widely used. Apart from traditional peasant constructions, the Ukrainian folk architecture is known for some fine examples of public buildings, including churches, schools, village councils, inns and large barns for storing grain. Utility premises – water and wind mills, saw-mills, fulling-mills, oil pressing mills, grits cutters and smithies – constituted an indispensable part of life and economy of a Ukrainian village. Cheap and environment-friendly constructions that satisfied the needs of a Ukrainian farmer, traditional Ukrainian windmills are among some of the most ingenious inventions of engineering. The earliest mills known in Ukraine were water mills, while wind mills appeared only in the 18th century. All the windmills fall into two main types: pole-like constructions with the whole body of a mill rotated by the wind, and polyhedral or Dutch mills, in which only the upper part of the mill together with the vanes is turned. In the old days, wind and water mills could be found in every village or town, while in larger settlements the amount of mills reached several dozens. Yet, the highest peak of its development the Ukrainian wooden architecture demonstrates in church constructions. Among the enduring masterpieces of wooden architecture are large cathedrals and small chapels, parish churches and belfries, fences, gates and towers. And it is no wonder why. The church was not only a spiritual sanctuary for worshipping and meditations, but also played a focal part in public life.

First wooden churches had been built long before Christianity was officially introduced on the territory of Ukraine. With time, wooden church architecture gained popularity and adopted certain folk features. It was in constructing wooden churches that architects managed to preserve the forms and designs of ancient sacral edifices. Strange as it was, the same cherished old traditions laid foundation for developing new techniques in national architecture. In building wooden churches, pine-tree, oak, hornbeam squared into four cants were among the most extensively used structural material. Other popular building materials were round logs or logs cut lengthwise. Wooden edifices were erected without a single iron nail or any other iron tools. And that was done not for the lack of iron or our ancestors’ inability to use iron nails. This sophisticated technique was based on the observation that high humidity made iron construction tools, such as nails, rusty. And this very rust deteriorated the wood, thus making the construction rickety and insecure. If need be, iron joining material was substituted with pegs of strong wood (oak or beech). Churches and belfries were supported by stumps of oak logs vertically dug into the ground under the construction. The tradition of putting up churches on stone or brick foundations originated in the Podillya region and by the end of the 18th century was caught up by the rest of Ukraine. The durability of any wooden structure depends on the measures taken to protect it from rain and snow. The amount of precipitation in Ukraine and especially in the Carpathians is rather high. Thus, roofs were made high and steep for the rain water and snow to stream down from the hips. Among the most popular roofing material were shingles (thin, oblong pieces of wood used to cover the roofs and sides of houses, the so-called ‘wooden tiles’), clapboards and thin planks. The lower parts of the walls were additionally secured from rain or snow by ‘under-roofs’ – a roof circumscribing the building and resting on columns or projecting lower rows of logs, also called corbels or protrusions. All the architectural masterpieces featured in this album were created with the help of an axe and some other primitive tools. That is why they look more like sculptures, as if retaining the warmth of their creators’ skillful hands.

Київ, селище  Пирогів. Музей народної архітектури та побуту України. Покровська церква (кінець ХVIII ст.) із села Канора Закарпатської області

Kyiv, Pyrohiv village. Museum of the Folk Architecture and Custom of Ukraine. Church of the Intercession (the end of 18th century) from the Kanora village, Zakarpattia region

All the Ukrainian wooden churches fall into to main types: threecompartment and cross-like constructions. The prevailing type is definitely that of a three-compartment construction. Such churches consist of three main chambers – central chamber or nave, eastern chamber or altar and western chamber or narthex. Three-compartment churches are either one-roofed or three-roofed. Cross-like churches are usually five or nine-compartment structures or have the shape of a Greek cross with arms of equal length. Such constructions are crowned by one, three, five or nine domes. Whatever the type a wooden church belonged to, the uniting element for all the chambers was the central compartment or nave, which was made one tier higher than the side compartments. The dominating design of three-compartment churches comprised a rectangular or octahedral nave, a polyhedral altar and a polyhedral or rectangular narthex. In cross-like churches the central compartment, in most cases, was square with each side equal the width of side compartments. The height of churches differed from region to region. Among the wide variety of elaborated architectural forms, there are churches of simple outlines, which look more like simple peasant houses or barns. At the same time, there are edifices, among them the famous Trinity church in Novomoskovsk, whose exquisite design and accomplished shapes place them far above the most renowned sacral constructions. Ukrainian wooden church architecture is as diverse as Ukraine’s landscapes. Tall as poplar trees are churches in the Boikivschyna region, elegant in the Lemkivschyna region, harmonious in the Podillya region, somewhat heavyset in the Halychyna and Volhyn regions, or monumental like lighthouses in eastern regions. An integral part of a sacral construction complex is a bell tower, which borrowed its architectural outlines from ancient watch or fortification towers. One of the remainders of this ‘kinship’ is a corbel gallery on the upper tier of multi-tiered bell towers, which theoretically allowed holding the defense against enemies. All the wooden bell towers fall into two main types – framed structure constructions and log constructions. The type of the bell tower largely depended on the chiming techniques used, either the whole bell

was swung or only its tongue. Swinging the whole bell to chime put additional dynamic load on the construction. Thus, the building had to be of a stronger, i.e. framed, structure. That is why framed bell towers prevail in western regions (Halychyna and Volhyn), where bell-swinging is the preferred technique. In other regions, most bell towers are of a log, or log and framed (the lower tier was made of logs, while the upper tier was framed) structure. Scientists still dispute about the amount of regional wooden church architectural schools in Ukraine. However, a profound study of edifices of multifarious forms and designs made scientists agree that the similarities demonstrated by all the architectural schools underpin the unity of the Ukrainian nation and the unanimity in architectural and construction approaches. Wooden constructions are the part of national heritage most susceptible to deterioration. They die of water, fire, bark beetles and shipworms, yet people’s carelessness and ignorance remains their most dangerous enemy. Being an acute problem not only for Ukraine but for Europe in general, the issue of preserving wooden architectural monuments was raised back in the 19th century. Organizing open-air museums of folk architecture became one of the most popular and efficient ways of preserving wooden constructions. Today, Ukraine boasts several open-air museums of folk architecture located in Kyiv, Pereyaslav-Khmelnytsky, Lviv, Chernivtsy, Uzhhorod and the village of Krylos not far from Ivano-Frankivsk. Each museum presents a rich collection of masterpieces, revealing the achievements in folk wooden architecture. These exhibits are valuable ‘bank deposits’, which cannot be spent but only increased and multiplied. Yet, no matter how much effort is made to preserve this part of national heritage, the time, the implacable enemy of art, takes away the best masterpieces. To study, guard and secure them for the following generations is the mission of modern scientists, architects and restorers. Presenting the rigid beauty of Ukraine’s wooden architecture, the authors of this album pursue the same aim. This fight should go on, until people learn to appreciate beauty, respect works of art and the remains of our once rich heritage.

Київщина, місто ПереяславХмельницький. Музей народної архітектури та побуту. Вітряк

Kyiv region, PereyaslavKhmelnytskyi town. Museum of the Folk Architecture and Custom. Windmill

С древних времен большая часть территории, которую занимает сегодня Украина, была покрыта лесами. Даже на ее южных степных просторах, в долинах рек росли густые дубравы. Поэтому дерево являлось самым распространенным материалом, из которого наши предки не только возводили разнообразные здания, но и изготавливали все необходимое для жизни: мебель, посуду, домашнюю утварь, хозяйственные инструменты, производственное оборудование, транспортные средства и т. д. У них сложилось особое, очень почтительное отношение к дереву как к материалу живому и одухотворенному. Вплоть до конца ХVІІІ века все в Украине — от простого крестьянина до светлейшего гетмана — были уверены, что жить следует только в деревянных домах и дворцах, так как каменные и кирпичные здания крайне вредны для здоровья. В историко-культурологическом плане это убеждение сыграло с украинским народом злую шутку, так как каменных палат, замков, храмов строили мало, а из множества деревянных почти все погибло. Поэтому историческое и культурное наследие Украины оказалось искусственно обеднено. О том, насколько впечатляюща была наша деревянная архитектура, мы можем лишь догадываться, основываясь на результатах археологических исследований, на восторженных описаниях иностранцев-путешественников и знакомясь с единичными уцелевшими деревянными памятниками. Основными произведениями деревянной архитектуры в Украине всегда оставались жилые постройки. Народное жилищное строительство было консервативно. Однако, сохраняя тысячелетние устои, оно не отказывалось и от нововведений. В прошлом метод создания народного жилья весьма отличался от современного проектирования: жилые дома и хозяйственные сооружения строили не

по проектам, а по образцам уже существующих зданий и согласно традициям, присущим определенному региону или даже отдельному селу. Эти народные традиции зодчества, как и песенный фольклор, передавались из поколения в поколение. К сожалению, памятников архитектурного фольклора с каждым годом остается все меньше. Ознакомиться с лучшими из них можно в музеях народной архитектуры и быта. В Украине дома для постоянного проживания называются хатами, а для сезонного или временного — колыбами, шалашами. Не меньшее значение, чем хатам, придавалось хозяйственным сооружениям, формировавшим комплекс крестьянского двора: коморе (амбару), где хранили все самое ценное, погребу, конюшне, возовне для хранения телег и грынджол (саней), хлеву, свинарнику, курятнику, нередко — колодцу с «журавлем», а также стоявшей отдельно от двора клуне (овину, куда свозили с поля необмолоченный хлеб). Крестьянская усадьба делилась на две половины — так называемый чистый двор и хозяйственный. Непременной составляющей каждой усадьбы были сад и огород. Суровые исторические условия определили возникновение уникального явления — окружного двора, именуемого в Карпатах граждой. В нем все здания группировались вокруг внутреннего двора, образовывая небольшую крепость с глухими внешними стенами и одними воротами. Окружной двор — словно наглядное украинское воплощение знаменитой английской поговорки: «Мой дом — моя крепость». Традиционная украинская хата является настоящим шедевром, в котором переплелись исключительная рациональность замысла и высокий художественный уровень исполнения. Чаще всего ее строили с одним жилым помещением, к которому могли примыкать подсобные — сени, кладовая, а также с двумя жилыми помещениями, соединенными в разных комбинациях с подсобными

и даже с производственными. Материалом для стен служило дерево в разных вариантах: сруб из бревен, брусьев или плах, каркас с комбинированным заполнением (мелкое дерево, хворост, глина с соломой). Лучшим деревом для стен считалась липа. Крыши покрывали соломой, камышом, деревянными дощечками — лемехом (гонтом) или дранкой. Декор в украинской деревянной архитектуре был необычайно разнообразен и изыскан, тем не менее, в его основе лежал строгий рационализм: украшали только те части здания, которые всегда были на виду; применяли принцип художественного контраста (контраст цвета, формы, фактуры), дававший при минимуме использованных средств максимальный эстетический эффект. Кроме сооружений традиционного крестьянского двора, старое украинское село создало прекрасные образцы общественных зданий. К ним относятся церковь, школа, сельская управа, корчма, гамазей (большой амбар для хранения общественных запасов зерна). Жизнь и экономическая деятельность были бы невозможны без соответствующих производственных сооружений, например, без сукновален, маслобоен, тартаков (лесопилок), крупорушек, кузниц. Традиционные украинские мельницы — это произведения народной инженерной мысли, обеспечивавшие нужды старого украинского села в доступной, дешевой и экологически безопасной энергии. Первыми на нашей территории появились водяные мельницы. Ветряные стали использовать лишь в XVIII веке. Наиболее высоких вершин украинская деревянная архитектура достигла в церковном строительстве. Именно в этой сфере созданы шедевры архитектурного искусства — величественные соборы и маленькие часовенки, приходские церкви и колокольни, изгороди, ворота, башни. И не случайно. Ведь храм — не только место духовного общения человека с Богом. Он также является центром общественной жизни. Деревянное церковное строительство в Украине началось еще до официального введения христианства. Со временем оно стало наиболее массовым и в самом деле народным. Именно в деревян-

ном строительстве мастера сохраняли композиции и архитектурные формы, оставленные в наследство предками. Вместе с тем это была кузница новых форм для всей национальной архитектуры, в том числе каменной и элитарной. В деревянном церковном зодчестве основным строительным материалом был сосновый, дубовый, грабовый брус, обтесанный чаще всего на четыре канта. Использовались также кругляк (круглые бревна) и пленицы или плахи (круглые, разрезанные вдоль бревна). Все строение возводили без применения железных гвоздей или других железных конструктивных элементов. Это объясняется не недостатком железа или неумением его использовать, а мудростью древних строителей: они давно подметили, что железные элементы, ржавея от сырости, разъедали дерево, ослабляя прочность и жесткость конструкций. Поэтому в случае необходимости вместо железных соединительных элементов применяли тыбли — колышки из твердых пород дерева (дуб, бук). Фундаментом для храмов и колоколен служили вертикально вкопанные в землю обрубки дубовых бревен — так называемые стояны (стояки), или стендары. С конца XVIII века церкви и колокольни начали строить на каменных или кирпичных фундаментах. Долговечность любого деревянного здания зависит от того, насколько надежно оно защищено от разрушительного действия влаги — дождя и снега. Для украинского климата характерно довольно большое количество осадков, особенно в Карпатах. Поэтому крыши здесь делали высокими, отвесными, чтобы дождевая вода и снег на них не задерживались. Покрывали крыши лемехом (гонтом) — тоненькими клинообразными дощечками, а также дранкой и тесом (тонкими досками). Нижние части стен дополнительно защищали от осадков опасаньем или навесом — небольшой крышей, окружавшей здание по периметру и опиравшейся на столбики или на выступы нижних венцов срубов, сделанные в виде кронштейнов. Представленные на страницах книги архитектурные шедевры выполнены с помощью только топора и некоторых других простейших инструментов. Именно поэтому они производят впечат-

ление рукотворной, почти скульптурной работы и словно хранят тепло рук древних мастеров. Все известные в Украине деревянные церкви относятся к одному из двух основных типов: трехчастному или крещатому. Трехчастный храм является наиболее распространенным. Он состоит из трех основных срубов: центрального — нефа, восточного — алтаря и западного — бабинца. Такие церкви бывают одноверхими и трехверхими. Крещатые храмы как правило центричные, пяти срубные или девятисрубные. Они имеют нечетное количество верхов — один, три, пять, девять. Для всех типов деревянных церквей объединяющим модульным элементом служил центральный сруб. Его верх всегда был как минимум на один ярус выше боковых. Среди трехчастных храмов наиболее распространены типы с прямоугольным или восьмигранным нефом, граненым алтарем и таким же или прямоугольным бабинцем. В церквях крещатых типов центральный сруб был преимущественно квадратным и равнялся по ширине боковым частям. Высотные пропорции храмов различались по регионам. Среди уцелевших до настоящего времени деревянных церквей есть и простейшие типы, напоминающие хаты или даже амбары, и вместе с тем — наиболее совершенные, такие как Троицкий собор в Новомосковске, не имеющий аналогов в каменном зодчестве. Деревянная церковная архитектура так же разнообразна, как и природа Украины: высокие, словно смереки (разновидность карпатской ели), бойковские церкви, изящные лемковские, исключительно гармоничные подольские, приземистые галицкие и волынские, а также самые высокие, с многочисленными заломами — в восточных регионах, где они возвышались когда-то, будто маяки в степи. Особыми сооружениями, неотъемлемыми от церковных комплексов, являются колокольни. Их архитектурные формы происходят от старинных сторожевых и крепостных башен. Об этом напоминает так называемое подсябитье (наименование возникло из понятия «под себя бить») — консольная галерея верхнего яруса, теоретически позволяющая обороняться от нападающих, стреляя по ним сверху, сбрасывая им на головы камни и т. п.

Среди деревянных колоколен известны два основных конструктивных типа — каркасный и срубный. Конструктивный тип зависел от техники звона: раскачивания всего колокола или только его языка. Техника раскачивания всего колокола, связанная со значительными динамическими нагрузками, требовала жесткой конструкции колокольни. Поэтому в западных регионах, где, как правило, раскачивали весь колокол (Галичина и Волынь), преобладали каркасные колокольни, а в остальных регионах — срубные или срубно-каркасные (нижний ярус срубный, верхний — каркасный). Специалисты до сих пор не пришли к единому мнению в вопросе о количестве региональных школ в украинской деревянной церковной архитектуре. Однако искусствоведческий анализ этих храмов позволяет утверждать, что отличия между всеми региональными школами менее существенны, чем общие черты, и это объясняется единством украинского этноса и его архитектурностроительной практики. Памятники деревянной архитектуры — наиболее беззащитная часть национального культурного наследия. Они гибнут от воды, огня и жуков-короедов, но больше всего — от человеческой небрежности и бескультурья. Поэтому не только в Украине, но и во всей Европе ученые еще с ХІХ века обращали внимание на проблему сохранения для потомков наследия народного деревянного зодчества. Одной из самых распространенных и эффективных форм защиты таких памятников стали музеи под открытым небом. Сейчас в Украине есть несколько таких музеев: в Киеве, ПереяславеХмельницком, во Львове, Черновцах, Ужгороде и в селе Крылос близ Ивано-Франковска. Здесь традиционное строительное искусство украинского народа представлено своими величайшими достижениями. И все таки это национальное достояние под действием неумолимого времени постепенно отходит в прошлое. Изучить его, сохранить и передать последующим поколениям — в этом усматривают свою миссию современные ученые, реставраторы и сотрудники музеев. Эту же цель преследует и наша книга, посвященная суровой, скромной красоте деревянной архитектуры Украины.

Київ, селище Пирогів. Музей народної архітектури та побуту України. Подільська хата

Kyiv, Pyrohiv village. Museum of the Folk Architecture and Custom of Ukraine. House from Podillya

Чернігівщина, село Волосківці. Успенська церква (XVIII ст.)

Chernihiv region, the village of Voloskivtsi. The church of the Assumption (18th century)

Чернігівщина, село Синявка. Покровська церква (XVIII ст.)

Chernihiv region, the village of Syniavka. The church of the Intercession (18th century)

Сумщина, село Пирогівка. Покровська церква та дзвіниця (XVIII–XIX ст.)

Sumy region, the village of Pyrohivka. The church of the Intercession, and the bell tower (18–19th centuries)

Сумщина, місто Лебедин. Воскресенська церква (XVIII ст.)

Sumy region, Lebedyn town. The church of the Resurrection (18th century)

Черкащина, село Суха Калигірка. Церква Івана Богослова (ХVIII–XIX ст.)

Cherkasy region, Suha Kalyhirka village. The church of the St. John the Theologian (18–19th century)

Черкащина, село Суха Калигірка. Інтер’єр церкви Івана Богослова (ХVIII–XIX cт.)

Cherkasy region, Suha Kalyhirka village. Interior of the church of the St. John the Theologian (18–19th century)

Херсонщина, місто Берислав. Введенська церква (XVIII ст.)

Kherson region, Beryslav town. The church of the Presentation of Mary (18th century)

Дніпропетровщина, місто Новомосковськ. Троїцький собор (XVIII ст.). Загальний вигляд і фрагмент фасаду

28–29

Dnipropetrovsk region, Novomoskovsk town. The cathedral of the Trinity (18th century). General view, and the fragment of the façade

Хмельниччина, село Старий Кривин. Воскресенська церква (XVIII ст.)

Khmelnytskyi region, Staryi Kryvyn village. The church of the Resurrection (18th century)

Хмельниччина, місто Кам’янець-Подільський. Хрестовоздвиженська церква (XVIII–XIX ст.)

Khmelnytskyi region, Kamianets-Podilskyi town. The church of the Exaltation of Holy Cross (18–19th centuries)

Рівненщина, село Пляшева. Михайлівська церква (XVII ст., перенесена і реконструйована на початку ХХ ст.)

Rivne region, Pliasheva village. The church of the St. Michael (17th century, transferred and reconstructed at the beginning of 20th century)

Рівненщина, село Пляшева. Вхід до підземної галереї перед вівтарем Михайлівської церкви. Урочистий молебень на території меморіалу «Козацькі могили»

33–34

Rivne region, Pliasheva village. Entrance to the underground gallery in front of the altar of the church of the St. Michael. The solemn moleben on the territory of the reserve ‘Kozatski Mohyly’ (Kozaks’ graves)

Івано-Франківщина, місто Коломия. Благовіщенська церква (XVI ст., реставро вана 1980 р.)

Ivano-Frankivsk region, Kolomyya town. The church of the Annunciation (16th century, restored in 1980)

Івано-Франківщина, місто Рогатин. Церква Зішестя Святого Духа (XVI–XVII ст.)

Ivano-Frankivsk region, Rohatyn town. The church of the Descent of the Holy Spirit (16–17th centuries)

Івано-Франківщина, село Манява. Скит Манявський із Хрестоздвиженською церквою (XVII ст., відтворена 2002 р.)

Ivano-Frankivsk region, Maniava Village. The Maniava hermitage and the church of the exaltation of the Holy Cross (17th centurie, reconstructed in 2002)

Івано-Франківщина, село Устя. Михайлівська церква (XIX ст.)

Ivano-Frankivsk region, Ustia village. The church of the St. Michael (19th century)

Івано-Франківщина, село Смодна. Церква Святих Іоакима і Ганни (ХIХ ст.)

Ivano-Frankivsk region, Smodna village. The church of the Sts. and Venerable Joachim and Anne (19th century)

Івано-Франківщина, місто Яремча. Церква Святого Івана Милостивого (ХVIII–ХIХ ст.)

Ivano-Frankivsk region, Yaremcha town. The church of the Merciful St. John (18–19th centuries)

Закарпаття, село Ясиня. Вознесенська церква (XIX ст.)

Transcarpathian region, Yasynia village. The church of the Resurrection (19th century)

Закарпаття, село Крайникове. Михайлівська церква (XVII ст.)

Transcarpathian region, Kraynykove village. The church of the St. Michael (17th century)

Львів. Музей народної архітектури та побуту. Храм Святих Володимира і Ольги (церква лемківського типу, XVIII cт., відтворена 1992 р.)

L’viv. Museum of the Folk Architecture and Custom. The cathedral of the Sts. Volodymyr and Olha (the Lemky’s type church, 18th century, reconstructed in 1992)

Львів. Музей народної архітектури та побуту. Миколаївська церква (XVIII ст.) із села Кривка Львівської області

L’viv. Museum of the Folk Architecture and Custom. The church of the St. Nicholas (18th century) originated from the village of Kryvka, L’viv region

Львівщина, село Тухолька. Успенська церква (XIX ст.)

L’viv region, Tukholka village. The church of the Assumption (19th century)

Львівщина, село Матків. Церква Різдва Богородиці (XIX ст.)

L’viv region, Matkiv village. The church of the Nativity of the St. Virgin (19th century)

Львівщина, село Підгірці. Михайлівська церква (XVIII ст.)

L’viv region, Pidhirtsi village. The church of the St. Michael (18th century)

Львівщина, село Ясениця Замкова. Дзвіниця Михайлівської церкви (XVIII ст.)

Lviv region, Yasenytsa Zamkova village. The bell tower of St Michael’s church (18th century)

ИЛЛЮ С ТРА ЦИИ 1. Ивано-Франковская область, город Коломыя. Благовещенская церковь (ХVI в., отреставрирована в 1980 г.). 2. Киев, поселок Пирогов. Музей народной архитектуры и быта Украины. Полесские ульи и Воскресенская церковь из села Кисоричи Ровенской области (ХVIII в.). 3. Киев, поселок Пирогов. Музей народной архитектуры и быта Украины. Зона «Полесье» с Михайловской церковью (ХVIII в.) из села Дорогинка Киевской области. 4. Львов. Музей народной архитектуры и быта. Настенные росписи Михайловской церкви (ХIХ в.) из села Тисовец Львовской области. 5. Киев, поселок Пирогов. Музей народной архитектуры и быта Украины. Покровская церковь из села Канора Закарпатской области. 6. Киевская область, город ПереяславХмельницкий. Музей народной архитектуры и быта. Ветряная мельница. 7. Киев, поселок Пирогов. Музей народной архитектуры и быта Украины. Подольская хата. 8. Киев, поселок Пирогов. Музей народной архитектуры и быта Украины. Уголок зоны «Карпаты». 9. Киев, поселок Пирогов. Музей народной архитектуры и быта Украины. Михайловская церковь (ХVIII в.) из села Дорогинка Киевской области. 10. Киев. Интерьер Макарьевской церкви. 11. Киев. Макарьевская церковь (ХIХ в.).

12. Киев. Церковь Преподобного Сера фима Саровского (начало ХХ в.). 13. Резной иконостас церкви Преподоб ного Серафима Саровского (1910 г.). 14. Киевская область, город ПереяславХмельницкий. Музей народной архитектуры и быта. Казацкая церковь из села Пищики (ХVII в.). 15. Киевская область, город ПереяславХмельницкий. Уголок Музея народной архитектуры и быта. 16–17. Киевская область, село Подгорцы. Иконостас Михайловской церкви и фрагмент настенной росписи (ХIХ в.). 18. Киевская область, село Подгорцы. Михайловская церковь (ХVIII в.). 19. Киев, поселок Пирогов. Музей народной архитектуры и быта Украины. Группа ветряных мельниц. 20. Черниговская область, поселок Седнев. Георгиевская церковь (первая половина ХVIII в.). 21. Черниговская область, село Волосков цы. Успенская церковь (ХVIII в.). 22. Черниговская область, село Синявка. Покровская церковь (ХVIII в.). 23. Сумская область, село Пироговка. Покровская церковь и колокольня (ХVIII–ХIХ вв.). 24. Сумская область, город Лебедин. Воскресенская церковь (ХVIII в.). 25. Черкасская область, село Сухая Калигорка. Церковь Иоанна Богослова (ХVIII–ХIХ вв.). 26. Черкасская область, село Сухая Калигорка. Интерьер церкви Иоанна Богослова (ХVIII–ХIХ вв.). 27. Херсонская область, город Берислав. Введенская церковь (ХVIII в.).

28–29. Днепропетровская область, город Новомосковск. Троицкий собор (ХVIII в.). Общий вид и фрагмент фасада. 30. Хмельницкая область, село Старый Кривин. Воскресенская церковь (ХVIII в.). 31. Хмельницкая область, город КаменецПодольский. Крестовоздвиженская церковь (ХVIII–ХIХ вв.). 32. Ровенская область, село Пляшева. Михайловская церковь (ХVII в., перене сена и реконструирована в начале ХХ в.). 33–34. Ровенская область, село Пляшева. Вход в подземную галерею перед алтарем Михайловской церкви. Торжественный молебен на территории мемориала «Казацкие могилы». 35. Ивано-Франковская область, город Коломыя. Благовещенская церковь (ХVI в., отреставрирована в 1980 г.). 36. Ивано-Франковская область, город Рогатин. Церковь Сошествия Святого Духа (ХVI–ХVII вв.). 37. Ивано-Франковская область, село Манява. Скит Манявский с Крестовоздвиженской церковью (ХVII в., воссоздана в 2002 г.). 38. Ивано-Франковская область, село Устя. Михайловская церковь (ХIХ в.). 39. Ивано-Франковская область, село Смодна. Церковь Святых Иоакима и Анны (ХIХ в.) 40. Ивано-Франковская область, город Яремча. Церковь Святого Иоанна Милостивого (ХVIII–ХIХ вв.). 41. Закарпатская область, село Ясиня. Вознесенская церковь (ХIХ в.). 42. Закарпатская область, село Крайнико во. Михайловская церковь (ХVII в.).

43. Закарпатская область, город Свалява. Николаевская церковь (ХVI–ХVIII вв.). 44. Закарпатская область, село Среднее Водяное. Николаевская церковь (ХVII в.). 45. Тернопольская область, село Скорики. Церковь Иоанна Богослова (1700 г.). 46. Львовская область, село Исаев. Михайловская церковь (ХVII в.). 47. Львовская область, село Орявчик. Церковь Святого Николая (ХХ в.). 48. Львовская область, село Крехов. Церковь Святой Параскевы (ХVIII в.). 49. Львовская область, вблизи перевала Верхние Ворота. Церковь Собора Пресвятой Богородицы (1902 г.). 50. Львовская область, вблизи перевала Верхние Ворота. Николаевская церковь (ХVIII в.). 51. Львов. Музей народной архитектуры и быта. Храм Святых Владимира и Ольги (церковь лемковского типа, ХVIII в., воссоздана в 1992 г.). 52. Львов. Музей народной архитектуры и быта. Николаевская церковь (ХVIII в.) из села Кривка Львовской области. 53. Львовская область, село Тухолька. Успенская церковь (ХIХ в.). 54. Львовская область, село Маткив. Церковь Рождества Богородицы (ХIХ в.). 55. Львовская область, село Подгорцы. Михайловская церковь (ХVIII в.). 56. Львовская область, село Ясеница Замковая. Колокольня Михайловской церкви (ХVIII в.).

ББК 85.103 (4УКР)1 В 39

ISBN 966-8137-31-0

ВЕЧЕРСЬКИЙ Віктор Васильович

Українська Дерев'яна архітектура

Фотоальбом (українською, англійською, російською мовами)

Генеральний директор Рута Малікєнайте Головний редактор Віргініюс Строля Відповідальний редактор Аліса Григорук Упорядкування та художнє оформлення Олени Желєзняк Координатор проекту Юлія Ференцева Верстка та підготовка до друку Володимира Сульженка, Станіслава Стефановича Фото Віктора Хмари, Юрія Бусленка, Миколи Ференцева Видавництво «Балтія-Друк» вул. А.Барбюса, 51/2, Київ, 03150 тел. +380 44 502 1047 www.baltia.com.ua e-mail: baltija@ukr.net Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції: серія ДК, № 643 від 23.10.2001 видано Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України Всі права застережені. Жодна частина фотоальбому не може бути відтворена в будь-якій формі без письмового дозволу власників авторських прав Вечерський В.В. В39 Українська дерев'яна архітектура: Фотоальбом. К.: Балтія-Друк. - 64 с.: іл. - Мова укр., англ., рос.

ISBN 966-8137-31-0

ББК 85.103 (4УКР)1