упдмс вмс by Igor Zaraysky

УПРАВЛІННЯ ПОВСЯКДЕННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ

Навчальний посібник

Київ-2010

УДК 61:355.32(075) Рекомендовано до друку вченою радою Української військово-медичної академії. Протокол № 131 від “04” листопада 2010 року. Рецензенти: О. В. Охонько – кандидат медичних наук, старший науковий співробітник, начальник відділу кадрової роботи, освіти, науки та міжнародних зв’язків Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України, полковник медичної служби; А. А. Воронко – кандидат медичних наук, доцент, заступник начальника кафедри військової загальної практики – сімейної медицини Української військово-медичної академії, полковник медичної служби; С. В. Тараненко – кандидат технічних наук, доцент, начальник Академії Військово-Морських Сил ім. П. С. Нахімова, контр-адмірал. Управління повсякденною діяльністю медичної служби військово-морських сил: навчальний посібник / За ред. А. С. Котузи. – К.: УВМА, 2010. – 196 с. Навчальний посібник розкриває основні питання організації медичного забезпечення особового складу військових частин (кораблів) та з’єднань Військово-Морських Сил Збройних Сил України на мирний час, особливості лікувально-профілактичного, санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення надводних кораблів у повсякденній діяльності, під час підготовки кораблів до походів, в походах та післяпоходовий період. Навчальний посібник призначений для корабельних лікарів, лікарів-слухачів закладів (факультетів) післядипломної освіти, викладачів, слухачів і студентів вищих медичних навчальних закладів. © А.С. Котуза, А.М. Галушка, І.А. Данильчук, В.П. Тибінь, І.А. Зарайський, Д.Б. Апашанський І.М. Дідух, 2010 © Українська військово-медична академія, 2010

ЗМІСТ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ....................................................................6 ПЕРЕДМОВА..........................................................................................................7 ВСТУП......................................................................................................................9 РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН (КОРАБЛІВ) ВІЙСЬКОВОМОРСЬКИХ СИЛ..................................................................................................10 1.1. Функціональні обов’язки посадових осіб медичної служби корабля (тут і далі під медичною службою корабля розуміється медична служба надводного корабля і підводного човна).................................................................10 1.2. Типова організація медичної служби корабля......................................13 1.3. Медичне забезпечення кораблів в період підготовки до походу........14 1.4. Медичне забезпечення в поході і в післяпоходовий період.................16 1.5. Особливості лікувально-евакуаційного забезпечення плавання кораблів......................................................................................................................18 1.6. Планування роботи медичної служби корабля в повсякденних умовах .....................................................................................................................................20 РОЗДІЛ 2 БОЙОВА ПІДГОТОВКА МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ..............................................23 2.1. Бойова підготовка медичної служби корабля........................................23 2.2. Медична підготовка особового складу корабля....................................26 2.3. Бойова документація медичної служби корабля...................................29 РОЗДІЛ 3 ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО КОНТРОЛЮ ЗА СТАНОМ ЗДОРОВ’Я ОСОБОВОГО СКЛАДУ КОРАБЛІВ..................................................................32 3.1. Мета медичного контролю за станом здоров’я особового складу кораблів......................................................................................................................32 3.2. Особливості повсякденного медичного спостереження за особовим складом кораблів.......................................................................................................32 3.3. Організація медичних оглядів і обстеження корабельних спеціалістів строкової служби.......................................................................................................33 3.4. Диспансеризація офіцерів, мічманів і військовослужбовців служби за контрактом.................................................................................................................36 РОЗДІЛ 4 ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКА ЕКСПЕРТИЗА КОРАБЕЛЬНИХ СПЕЦІАЛІСТІВ.......................................................................41 4.1. Медичний огляд перед призначенням на корабель..............................41 4.2. Військово-лікарська експертиза особового складу корабля в міжпоходовий період................................................................................................42 4.3. Особливості військово-лікарської експертизи у зв’язку з участю у плаванні......................................................................................................................43 4.4. Порядок направлення хворих на військово-лікарську комісію...........44

РОЗДІЛ 5 ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ КОРАБЕЛЬНИХ СПЕЦІАЛІСТІВ.......50 5.1. Організація контролю за станом працездатності корабельних спеціалістів.................................................................................................................50 5.2. Оцінка працездатності корабельних спеціалістів.................................51 5.3. Засоби і способи збереження працездатності корабельних спеціалістів .....................................................................................................................................52 5.4. Ліквідація явищ перевтоми.....................................................................60 РОЗДІЛ 6 ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИХ ЗАХОДІВ....63 6.1. Контроль за ефективністю роботи технічних засобів забезпечення придатності кораблів для мешкання і заходи при її погіршенні..........................63 6.2. Гігієна водопостачання............................................................................66 6.3. Гігієна харчування....................................................................................70 6.4. Особиста і суспільна гігієна на кораблі.................................................73 РОЗДІЛ 7 ОСОБЛИВОСТІ ПРОТИЕПІДЕМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОРАБЛІВ....77 7.1. Умови виникнення і розповсюдження інфекційних захворювань на кораблі........................................................................................................................77 7.2. Особливості планування і проведення протиепідемічних заходів перед походом і під час його....................................................................................80 7.3. Особливості проведення протиепідемічних заходів в іноземному порту...........................................................................................................................84 7.4. Заходи щодо санітарної охорони морських кордонів України............87 7.5. Особливості дезінфекції, дезінсекції і дератизації на кораблі.............89 РОЗДІЛ 8 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОРАБЛІВ МЕДИЧНИМ МАЙНОМ..................................93 8.1. Організація забезпечення кораблів медичним майном........................93 8.2. Зберігання і експлуатація медичного майна..........................................94 8.3. Забезпечення корабля медичним майном в період підготовки до походу, під час походу і після нього.......................................................................98 8.4. Зберігання медичного майна недоторканного запасу...........................99 8.5. Облік медичного майна і звітність по ньому.......................................101 8.6. Контроль за зберіганням і витратою медичного майна......................104 РОЗДІЛ 9 МЕДИЧНИЙ ОБЛІК І ЗВІТНІСТЬ НА КОРАБЛІ...........................................106 9.1. Повсякденні медичний облік і звітність..............................................106 9.2. Звіт по медичній службі за похід..........................................................109 9.3. Аналіз показників стану здоров’я членів екіпажу..............................110 РОЗДІЛ 10 ЕВАКУАЦІЯ ХВОРИХ З КОРАБЛЯ................................................................117 10.1. Організація, засоби і способи евакуації.............................................117 10.2. Показання до евакуації........................................................................119 10.3. Оформлення документів при евакуації..............................................120

РОЗДІЛ 11 МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОРАБЕЛЬНОЇ АВІАЦІЇ...............................121 11.1. Загальні принципи медичного забезпечення корабельної авіації. . .121 11.2. Обсяг і методика проведення передпольотних, міжпольотних і післяпольотних оглядів...........................................................................................127 РОЗДІЛ 12 МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВОДОЛАЗНИХ РОБІТ...................................133 12.1. Фізіологічні особливості праці водолазів..........................................133 12.2. Медичне забезпечення водолазних робіт...........................................135 12.3. Професійні захворювання водолазів..................................................139 СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...............................................166 ДОДАТОК А ПРИНЦИПОВИЙ ПЛАН ПІДГОТОВКИ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ КОРАБЛЯ ДО ПЛАВАННЯ.........................................................................................................172 ДОДАТОК Б ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ КОРАБЛЯ.........176 ДОДАТОК В ПЕРЕЛІК ТЕМ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ........................................................................................180 ДОДАТОК Д ПЕРЕЛІК ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК КОРАБЕЛЬНОГО ЛІКАРЯ..............185 ДОДАТОК Ж ДОКУМЕНТИ ОБЛІКУ МЕДИЧНОГО МАЙНА НА КОРАБЛЯХ...............192 ДОДАТОК З ПРОФЕСІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ВОДОЛАЗІВ............................................193

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ВВНЗ ВЛК ВМКЦ ВМС ДІВ ЕМП КРП ЛЛК ЛП ММО НАЗ НМС ОНІ ПМД ПС ПСО СВК СКП УВМА ФВ ФП

– – – – – – – – – – – – – – – – – – – – –

вищий військовий навчальний заклад; військово-лікарська комісія; Військово-медичний клінічний центр; військово-морські сили; джерела іонізуючого випромінювання; електромагнітне поле; компоненти ракетного палива; лікарсько-льотна комісія; лазерне випромінювання; міжнародна миротворча операція; носимий аварійний запас; начальник медичної служби; ізолятор особливо небезпечних інфекцій; пункт медичної допомоги; повітряні сили; пост санітарної обробки; санаторно-відбіркова комісія; санітарно-контрольний пункт; Українська військово-медична академія; фізичні вправи; фізична підготовка.

ПЕРЕДМОВА У військово-морської медицини України є своя школа, свої традиції. З самого початку зародження і становлення ВійськовоМорських Сил Збройних Сил України військово-морські медики, переносячи разом з усім екіпажем труднощі й випробування морської служби, у причальних стінок і в морі боролися за життя та здоров’я військових моряків. Весь, більш ніж 300-річний досвід наших попередників, починаючи від перших лікарів парусного флоту до лікарів сучасного океанського атомного флоту, суворі уроки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр., переконливо свідчить про необхідність відповідної підготовки військово-морського лікаря. Реальність така, що він, нерідко в складних умовах далеких походів, залишається сам на сам із тяжкохворим і може розраховувати тільки на свої знання та досвід. Тому, від його правильної лікарської тактики й грамотних дій залежить здоров’я, а нерідко й життя військових моряків. Корабельний лікар є ключова фігура в медичному забезпеченні особового складу в плаванні. Саме на нього покладається основна турбота з надання медичної допомоги і профілактики захворювань. Головною особливістю діяльності корабельного лікаря в морі є його віддаленість від лікувальних закладів, а інколи й повна автономність, що покладає на лікаря особливу відповідальність за вміння правильно діагностувати і надавати своєчасну медичну допомогу при захворюваннях, в тому числі і при невідкладних станах. Вельми важливим завданням лікаря є ефективна профілактика захворювань, а для цього необхідне ґрунтовне знання факторів військово-морської праці. Специфіка професійної діяльності моряків в даний час обумовлена тим, що їх діяльність має переважно операторський характер. При цьому доволі характерними є зміни довготривалих фаз монотонної діяльності на доволі тривалі періоди роботи із значним рівнем інтенсивності, що потребує значної психоемоційної напруги під час навчально-бойових тривог, що, в свою чергу, несе значну ломку звичайних режимів. Актуальними для корабельного лікаря є проблеми дії на організм іонізуючого і електромагнітного випромінювання, великої кількості токсичних агентів, гіпокінезії, а також сенсорної депривації.

Важливим елементом професійної підготовки військовоморського лікаря є уміння надавати допомогу при різних варіантах водолазної патології. З часу видання довідника корабельного лікаря за редакцією Н. Т. Потьомкіна пройшло більше 25-ти років. Цей довідник відіграв велику роль у підготовці військово-морських лікарів. Однак, у даний час деякі його положення застаріли і вимагають перегляду. Це послужило причиною написання нового посібника. Посібник написаний колективом авторів, який складається з ведучих учених і фахівців в галузі військово-морської медицини і суміжних з нею дисциплін. В ньому на високому науковому рівні, та з урахуванням досвіду медичного забезпечення особового складу кораблів, військових частин і з’єднань Військово-Морських Сил Збройних Сил України висвітлюються основні положення управління повсякденною діяльністю медичної служби військовоморських сил. Значну увагу приділено питанням діагностики, клініки та надання медичної допомоги при специфічних водолазних захворюваннях. Навчальний посібник призначений для корабельних лікарів, лікарів-слухачів закладів (факультетів) післядипломної освіти, викладачів, слухачів і студентів вищих медичних навчальних закладів.

ВСТУП Комплектування кораблів особовим складом, придатним за станом здоров’я і психофізіологічним якостям до військової служби в Військово-Морських Силах Збройних Сил України (далі – ВМС ЗС України), збереження і зміцнення здоров’я матросів і офіцерів в процесі служби є найвідповідальнішим завданням медичної служби. Здоров’я екіпажу – важливий чинник, що впливає на боєготовність корабля і забезпечує перемогу в бою. Міцне здоров’я дозволяє військовослужбовцю, не дивлячись на труднощі бойової обстановки, зберігати високу працездатність і морально-психологічну стійкість, відмінно володіти бойовою технікою. В навчальному посібнику розкриті основні напрямки роботи медичної служби кораблів в сучасних умовах, під час підготовки екіпажів кораблів до походів, в походах та післяпоходовий період, особливості лікувально-профілактичного, санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення, медичного забезпечення корабельної авіації та водолазних робіт, постачання медичним майном, медичного обліку і звітності тощо.

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН (КОРАБЛІВ) ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ 1.1. Функціональні обов’язки посадових осіб медичної служби корабля (тут і далі під медичною службою корабля розуміється медична служба надводного корабля і підводного човна) Начальник медичної служби корабля (далі – НМС) Підпорядковується командиру корабля. Він є прямим начальником всього особового складу медичної служби корабля. Відповідає за: бойову готовність медичної служби і виконання поставлених перед нею завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну і морально-психологічний стан особового складу служби; медичне забезпечення особового складу корабля в усіх умовах його діяльності; проведення медичних заходів щодо збереження, зміцнення і відновлення здоров’я особового складу, виконання санітарногігієнічних вимог і забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя корабля; організацію і проведення систематичного медичного спостереження за станом здоров’я і фізичним розвитком особового складу; стан і організацію роботи медичного пункту корабля; організацію і проведення амбулаторного і стаціонарного лікування хворих, своєчасне надання їм медичної допомоги; організацію консультацій і госпіталізації хворих до лікувальних установ; забезпечення корабля медичним майном, зберігання його в порядку і справності; медичний облік і звітність. Зобов’язаний: при виконанні своїх службових обов’язків постійно керуватися вимогами Положення про корабельну службу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України; з питань спеціальної діяльності виконувати вказівки флагманського лікаря з’єднання, про отримані вказівки доповідати командиру корабля; знати, виконувати вимоги керівних документів і відповідно

до них організовувати медичне забезпечення в різних умовах обстановки; знати і виконувати обов’язки за бойовими і повсякденними корабельними розкладами; управляти медичною службою, постійно підвищувати свої знання за фахом; планувати роботу медичної служби відповідно до вимог керівних документів, вказівок старших медичних начальників і конкретної обстановки на кораблі; вести бойову і повсякденну документацію медичної служби; планувати і проводити бойову підготовку з особовим складом медичної служби; здійснювати методичне керівництво медичною підготовкою особового складу корабля; організовувати підготовку бойових санітарів, бойових санітарів-носіїв, особового складу розрахунку поста санітарної обробки (далі – ПСО), ізолятора особливо небезпечних інфекцій (далі – ОНІ), постів екстреної профілактики і термометрії по наданню першої медичної допомоги, проведенню санітарної обробки, транспортуванню і догляду за пораненими та хворими в різних умовах обстановки; контролювати підготовленість матросів, старшин, мічманів і офіцерів по наданню першої медичної допомоги при бойових ураженнях, захворюваннях і нещасних випадках; організовувати проведення лікувально-профілактичних заходів, направлених на збереження, зміцнення і відновлення здоров’я особового складу; організовувати роботу медичного пункту корабля і контролювати організацію догляду і лікування хворих в амбулаторії і корабельному лазареті; особисто брати участь в лікувальній роботі на кораблі і керувати діяльністю медичної служби в повсякденних умовах; перевіряти готовність особового складу медичної служби до надання невідкладної медичної допомоги при гострих захворюваннях і нещасних випадках; постійно вивчати стан здоров’я особового складу, щомісячно доповідати командиру корабля і флагманському лікарю про захворюваність на кораблі, проводити цілеспрямовані медичні заходи щодо попередження і зниження захворюваності; знати стан здоров’я хворих, що знаходяться на лікуванні в берегових лікувальних установах, періодично відвідувати їх; щодня доповідати командиру корабля про осіб, які знаходяться на лікуванні, потребують госпіталізації, звільнені від службових обов’язків за станом здоров’я і які направлені на

обстеження і консультації до лікувальних установ; вивчати вплив чинників середовища корабля на стан здоров’я і рівень працездатності особового складу, розробляти і проводити лікувально-профілактичні і санітарно-гігієнічні заходи, що забезпечують підтримку високої боєздатності особового складу; здійснювати медичний контроль за фізичною підготовкою і спортом особового складу; організовувати санітарно-гігієнічний контроль за умовами бойової підготовки і режимом праці і відпочинку особового складу, за його розміщенням, обмундируванням, лазневопральним обслуговуванням, харчуванням і водопостачанням; оцінювати санітарно-епідемічний стан корабля і організовувати проведення необхідних санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів; організовувати отримання, зберігання, правильну експлуатацію і дотримання в справному стані медичного майна поточного постачання; систематично перевіряти стан медичного майна недоторканного запасу; організовувати санітарно-освітню роботу на кораблі з урахуванням конкретної обстановки; організовувати медичний облік і своєчасно представляти встановлену звітність за фахом. Фельдшер Безпосередньо підпорядковується начальнику медичної служби корабля. Зобов’язаний: знати свої обов'язки за бойовими і повсякденними корабельними розкладами; досконало знати матеріальну частину свого завідування і стежити за правильним її використанням і зберіганням; чергувати на медичному пункті корабля; брати участь в проведенні амбулаторного прийому хворих; готувати документацію і медичне майно для проведення амбулаторного прийому; виконувати призначення лікаря, відповідно рівню його підготовки; організовувати відбір і направляти матеріали для лабораторного дослідження; проводити заняття і керувати тренуваннями бойових санітарів і бойових санітарів-носіїв; брати участь в проведенні на кораблі дезінфекційних, дезінсекційних і дератизаційних заходів;

брати участь в проведенні медичних заходів на кораблі згідно вказівкам начальника медичної служби; брати участь в проведенні санітарно-освітньої роботи. На кораблях 1–2 рангу, де посада лікаря або фельдшера є самостійною, вони в своїй діяльності керуються вимогами функціональних обов’язків начальника медичної служби корабля. 1.2. Типова організація медичної служби корабля Медичну службу корабля очолює начальник медичної служби, який безпосередньо підпорядковується командиру корабля, а зі спеціальних питань керується вказівками флагманського лікаря з’єднання. Штатна медична служба надводних кораблів представлена: на кораблях 1 та 2 рангу – начальником медичної служби, фельдшером; на кораблях 3 рангу – фельдшером. Штатна медична служба підводних човнів, як правило, складається з одного начальника медичної служби. Для проведення заходів щодо медичного забезпечення в повсякденних умовах на надводних кораблях обладнуються приміщення медичного призначення, склад і оснащення яких визначаються проектом корабля, а також штатом його медичної служби. На кораблях 1 та 2 рангу обладнуються: амбулаторія (приймальня лікаря), що одночасно є перев’язувальною (процедурною), медичною лабораторією і аптекою; корабельний лазарет, що одночасно є ізолятором; медичні комори. На кораблях 3 рангу обладнуються медична каюта, що є також амбулаторією і аптекою, а при необхідності і ізолятором. На підводному човні спеціальні приміщення медичного призначення відсутні. Всі приміщення медичного призначення в повсякденних умовах повинні використовуватися тільки за їх прямим призначенням: для амбулаторного лікування особового складу; проведення медичних оглядів і обстеження; оперативних втручань; стаціонарного лікування хворих; ізоляції інфекційних хворих тощо. Розподіл особового складу медичної служби по функціональних підрозділах медичного пункту корабля, а також

обов’язки по медичному забезпеченню в повсякденних умовах визначаються повсякденними корабельними розписами. Все медичне устаткування і оснащення, що є на кораблі, а також приміщення медичного призначення в цілях підтримки їх в порядку і справності розподіляється в завідування особового складу медичної служби згідно розпису по завідуванню і з урахуванням обов’язків в бою. Для підтримки чистоти і порядку в приміщеннях медичного призначення проводяться великі і малі прибирання. 1.3. Медичне забезпечення кораблів в період підготовки до походу Медичне забезпечення корабля направлено на проведення комплексу лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, а також бойової підготовки особового складу, забезпечення кораблів медичним майном. Лікувально-профілактичні заходи включають: поглиблений медичний огляд, медичний огляд військово-лікарською комісією (далі – ВЛК) гідроакустиків, радіотелеграфістів, осіб що працюють з джерелами іонізуючого випромінювання (далі – ДІВ), електромагнітного поля (далі – ЕМП), водолазів; передпоходовий медичний огляд всього особового складу корабля (якщо плавання 30 діб і більше), санацію порожнини рота, флюорографію органів грудної клітки (якщо з моменту попередньої флюорографії пройшло більше трьох місяців) і інші заходи щодо збереження здоров'я і підвищення працездатності особового складу. За рішенням флагманського лікаря з’єднання може проводитися медичне обстеження екіпажа або його частини (контрольної групи). Санітарно-гігієнічні заходи включають: контроль за харчуванням особового складу, розміщенням і забезпеченням учасників походу обмундируванням і предметами особистої гігієни, водопостачанням і станом санітарно-технічних систем і пристроїв, наявністю запасів продовольства і води, станом і підготовкою приладів, призначених для вимірювання параметрів придатності корабля для мешкання, якістю і асортиментом запасів продовольства і їх розміщенням на кораблі, станом рефрижераторних установок і їх роботою по забезпеченню необхідного температурного режиму для зберігання продуктів, що швидко псуються. Протиепідемічні заходи включають: медичне обстеження на допуск до роботи зі здачею заліку на знання санітарно-технічного мінімуму працівниками продхарчоблоку та водопостачання;

профілактичне обстеження на відсутність збудників кишкових інфекцій декретованої групи; комплексне клініко-лабораторне обстеження осіб, що перехворіли гострими кишковими захворюваннями; профілактичні запобіжні щеплення (за показаннями); проведення дезінсекції і дератизації всіх приміщень корабля з оформленням свідоцтва про дератизацію або звільнення від дератизації; отримання даних про епідеміологічну обстановку в іноземних портах при передбачуваних заходах в них. Бойова підготовка медичної служби і медична підготовка особового складу полягає в проведенні тренувань і навчань по розгортанню функціональних підрозділів медичної служби корабля, у відпрацюванні хірургічної бригади протягом двох тижнів в госпіталі, у відпрацюванні бойовими санітарами, бойовими санітарами-носіями і особовим складом корабля прийомів надання першої медичної допомоги, санітарної обробки і транспортування поранених і хворих. Заходи щодо медичного постачання полягають в отриманні медичного майна згідно нормам постачання на похід, в перевірці і доукомплектуванні постів медичної допомоги, постів санітарної обробки, перевірці технічного стану дезінфекційної апаратури і наявності запасів дезінфекційних засобів. Великий обсяг роботи і жорстко лімітовані терміни підготовки до походу зумовлюють необхідність чіткого планування діяльності медичної служби. Визначення конкретного переліку заходів підготовчого періоду проводиться на підставі: вимог керівних документів по медичному забезпеченню кораблів; особливостей майбутнього походу; ступеня готовності медичної служби корабля; ліміту часу на підготовку; вказівок командира корабля і флагманського лікаря з'єднання; плану підготовки корабля до походу. Після встановлення переліку заходів визначаються склад виконавців, терміни проведення, витрати часу на виконання. По складу виконавців заходу підрозділяються: на заходи, що здійснюються медичною службою корабля самостійно (коректування документації, проведення тренувальних навчань по розгортанню функціональних підрозділів пункту медичної допомоги (далі – ПМД), занять і тренувань з бойовими санітарами, санітарами-носіями, особовим складом медичної служби тощо);

на заходи, що проводяться іншими бойовими частинами і службами корабля під контролем медичної служби (забезпечення особового складу спеціальним одягом, отримання запасів продовольства і його розміщення, перевірка стану санітарнотехнічних систем, прийом запасів прісної води, складання менюрозкладки тощо); на заходи, що здійснюються за узгодженням з флагманським лікарем з’єднання (медичне обстеження особового складу, санація порожнини рота, флюорографія органів грудної клітки, санітарнохімічне і бактеріологічне дослідження прісної води, отримання медичного майна тощо). Визначення термінів проведення медичних заходів проводиться з метою забезпечення їх повного і своєчасного виконання. При цьому враховуються конкретні умови підготовчого періоду: терміни проведення окремих елементів підготовки корабля до плавання, зайнятість в них екіпажа і особового складу медичної служби; розпорядок роботи медичних установ; черговість і тривалість здійснення медичних заходів. Планування завершується складанням плану підготовки медичної служби корабля до тривалого плавання (додаток А), який підписується начальником медичної служби, узгоджується з флагманським лікарем і затверджується командиром корабля. 1.4. Медичне забезпечення в поході і в післяпоходовий період Діяльність медичної служби корабля в поході направлена на збереження здоров’я і високої працездатності особового складу, а також на підтримку постійної готовності медичної служби до надання медичної допомоги пораненим і хворим в бойових умовах. Для вирішення цих завдань медична служба організовує і проводить комплекс заходів (додаток Б). До лікувально-профілактичних заходів, здійснюваних в походах, відносяться повсякденне медичне спостереження за особовим складом, надання невідкладної медичної допомоги при захворюваннях, нещасних випадках і травмах, амбулаторне і стаціонарне лікування хворих, медичні і тілесні огляди. Медичне спостереження проводиться медичною службою корабля постійно в процесі виконання учасниками походу своїх функціональних обов’язків (при несенні вахти на бойових постах, під час відпочинку тощо). Для отримання більш повних даних про стан здоров’я і виявлення функціональних порушень за

показаннями проводяться медичні огляди особового складу, функціональні проби, психофізіологічне тестування. На підставі даних медичного контролю планується і проводиться комплекс лікувально-оздоровчих заходів, направлених на поліпшення організації режиму праці і відпочинку особового складу корабля. У поході велике значення має контроль за дотриманням розпорядку дня і рівномірністю навантаження на особовий склад всіх бойових змін, проведенням комплексу фізичних вправ, направлених на підвищення рухової активності особового складу, забезпеченням кожному членові екіпажа безперервного сну достатньої тривалості, проведенням гартування учасників походу. При появі хворих проводиться їх амбулаторне і стаціонарне лікування. В період плавання начальник медичної служби корабля зобов’язаний реєструвати і щодня аналізувати звернення особового складу по медичну допомогу. Результати аналізу захворюваності і пропозиції щодо її зниження він повинен доповідати командиру корабля для ухвалення рішення. Важливе місце в діяльності медичної служби в поході займає проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, направлених на попередження або зниження несприятливого впливу умов тривалого плавання на стан здоров’я і працездатність особового складу, на попередження виникнення і розповсюдження інфекційних захворювань на кораблі. До санітарно-гігієнічних заходів відноситься медичний контроль за умовами розміщення і харчування особового складу, за водопостачанням і санітарно-гігієнічним станом житлових і службових приміщень корабля, за дотриманням особовим складом правил особистої і суспільної гігієни тощо. Пропозиції з питань санітарно-гігієнічного забезпечення особового складу, направлені на поліпшення побуту членів екіпажа в період походу, начальник медичної служби доповідає командиру корабля. До протиепідемічних заходів, що проводяться медичною службою корабля в період походу, відносяться раннє виявлення і ізоляція інфекційних хворих, встановлення медичного спостереження за особовим складом, що знаходився у контакті з хворим. У разі потреби проводяться екстрена профілактика захворювань, поточна і заключна дезінфекція, відокремлення особового складу корабля по групах. До протиепідемічних заходів відносяться також медичний контроль за працівниками продхарчоблоку, особами камбузного наряду, станом всіх приміщень продхарчоблоку тощо.

У плаванні велика увага повинна приділятися проведенню бойової підготовки медичної служби і медичної підготовки особового складу, направлених на підтримку постійної готовності медичної служби до надання медичної допомоги пораненим і хворим, на поглиблення теоретичних знань і вдосконалення практичних навичок особового складу по наданню першої медичної допомоги. З цією метою проводяться заняття, тренування і навчання з усім особовим складом, бойовими санітарами і особовим складом медичної служби. Бойова підготовка планується і організовується начальником медичної служби протягом всього походу. Діяльність медичної служби корабля в післяпоходовий період направлена на відновлення працездатності екіпажа і боєготовності медичної служби. Заходи післяпоходового періоду включають медичний огляд і обстеження особового складу (якщо похід тривав більше 30 діб), розробку рекомендацій по проведенню лікувально-оздоровчих заходів в період організованого післяпоходового відпочинку, поповнення запасів медичного майна. Медичний огляд всіх учасників походу проводиться штатною медичною службою корабля протягом перших трьох діб після повернення корабля в базу в цілях отримання даних про стан здоров’я і ступінь стомлення особового складу. На їх підставі розробляються лікувально-оздоровчі заходи, що проводяться в період післяпоходового відпочинку. Начальник медичної служби корабля контролює своєчасність (не пізніше 5-ти діб після повернення корабля в базу) надання всім учасникам походу організованого відпочинку, а також відповідність його тривалості та напруженості (в залежності від ступеню стомлення екіпажу надається 1–2 доби за кожен тиждень походу). У тижневий термін після повернення з походу начальник медичної служби корабля складає і представляє флагманському лікарю з’єднання звіт по медичній службі за похід по встановленій формі. 1.5. Особливості лікувально-евакуаційного забезпечення плавання кораблів Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення кораблів в плаванні визначаються: віддаленістю районів плавання кораблів від своїх пунктів базування; тривалістю плавання; характером кліматичних умов районів плавання кораблів;

оперативно-тактичною обстановкою в районах плавання; високою нервово-психічною напруженістю особового складу; обмеженими можливостями своєчасної евакуації хворих з кораблів і корабельних з’єднань; обмеженнями контактів між кораблями з’єднання через несприятливу гідрометеорологічну обстановку (хвилювання моря, погана видимість тощо); можливостями корабельних систем і пристроїв, що забезпечують передачу людей з корабля на корабель; специфічними корабельними умовами, що знижують продуктивність лікарських, хірургічних і протишокових бригад і що утрудняють організацію їх роботи по наданню медичної допомоги. Вказані чинники визначають самостійність медичної служби в проведенні лікувально-евакуаційних заходів, викликають необхідність розширення виду і обсягу медичної допомоги і організації лікування більшості хворих безпосередньо на кораблі. Головними завданнями медичної служби при організації лікувально-евакуаційного забезпечення плавання кораблів є: своєчасне надання медичної допомоги при гострих захворюваннях, травмах, отруєннях і інших ураженнях; підтримка високої бойової готовності медичної служби для проведення всього комплексу медичних заходів. Загальне керівництво лікувально-евакуаційним забезпеченням плавання кораблів і корабельних з’єднань здійснює начальник медичної служби ВМС ЗС України, безпосереднє керівництво організацією і проведенням заходів щодо лікувальноевакуаційного забезпечення – флагманський лікар з’єднання кораблів або флагманський лікар походу. Надання медичної допомоги хворим в період плавання кораблів здійснює особовий склад штатної медичної служби кораблів, а також медичні групи підсилення, що додаються на період плавання окремим кораблям або з’єднанням. Розміщення і лікування хворих проводиться як безпосередньо на самих кораблях (у корабельних лазаретах), так і на судах забезпечення. Вид і обсяг медичної допомоги, що надається безпосередньо на кораблях в період плавання, визначаються можливостями їх штатної медичної служби. На кораблях без штатної медичної служби надається перша медична допомога в порядку само- та взаємодопомоги, на кораблях 3 рангу надається долікарська (фельдшерська) допомога, на кораблях 2 рангу і кораблях 1 рангу з одним лікарем – перша лікарська з елементами кваліфікованої медична допомога.

У разі підсилення штатної медичної служби корабля лікарями-фахівцями вид медичної допомоги, що надається безпосередньо на кораблі, може підвищуватися, а її обсяг – розширюватися. При появі на кораблі хворих, що потребують надання медичної допомоги фахівцями високої кваліфікації, організація надання медичної допомоги повинна передбачати перехід лікарів-фахівців груп підсилення або передачу хворих на судна або на кораблі, де ці фахівці є. У разі неможливості надання медичної допомоги безпосередньо в районі плавання корабля або корабельного з’єднання через відсутність медичного складу відповідної кваліфікації повинна бути передбачена евакуація хворих в найближчі порти. 1.6. Планування роботи повсякденних умовах

медичної

служби корабля в

В ході повсякденної діяльності медична служба корабля проводить комплекс лікувально-профілактичних, санітарногігієнічних і протиепідемічних заходів, а також заходи щодо бойової підготовки, санітарної освіти, медичного постачання. Для якісного відпрацювання всіх заходів проводиться щомісячне планування роботи медичної служби корабля. Вихідними даними для складання місячного плану роботи є: план бойової підготовки корабля; розробки завдань по бойовій підготовці медичної служби корабля; дані про виконання плану роботи медичної служби корабля за попередній місяць; план роботи медичної служби з’єднання і завдання, поставлені флагманським лікарем; недоліки, виявлені в результаті перевірок організації медичного забезпечення корабля; особливості медичної обстановки на кораблі і в пункті базування; вимоги керівних документів по проведенню медичних заходів. Для успішного планування необхідно дотримувати сувору послідовність в роботі. Спочатку аналізується план бойової підготовки корабля і розробки завдань по медичній службі, що дозволяє отримати перелік загально корабельних заходів, що вимагають медичного забезпечення, а також перелік заходів щодо бойової підготовки медичної служби і медичної підготовки особового складу, визначити терміни їх проведення. Далі

аналізується виконання плану роботи попереднього місяця, і заходи, які не були виконані з будь-яких причин, переносяться в новий план. Потім розглядаються план роботи медичної служби з’єднання і вказівки флагманського лікаря, внаслідок чого формуються і включаються в місячний план додаткові заходи. В ході планування намічаються заходи по усуненню недоліків, виявлених в результаті перевірок медичної служби, враховуються особливості медичної обстановки на кораблі і в пункті базування. Наступним етапом планування є вивчення керівних документів, з яких витягується повний перелік, зміст і періодичність проведення обов’язкових заходів щодо медичного забезпечення корабля. Основними керівними документами по плануванню повсякденної діяльності медичної служби є: Положення про корабельну службу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України; Керівництво по медичному забезпеченню Радянської Армії і Військово-Морського Флоту; Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України; Керівництво з диспансеризації військовослужбовців Збройних Сил України; Табель термінових донесень з медичної служби. Завершальним етапом роботи по плануванню повсякденної діяльності є складання плану роботи медичної служби корабля на рік. У план включають основні питання медичного забезпечення: лікувально-профілактичні, санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи, заходи щодо бойової підготовки медичної служби і медичної підготовки особового складу, забезпечення бойової і фізичної підготовки, санітарно-освітній роботі і медичне постачання. Заходи повсякденного характеру, що проводяться відповідно до вимог Положення про корабельну службу у ВМС ЗС України і тижневого розпорядку дня (медичний огляд камбузного наряду, амбулаторний прийом хворих тощо) в план не включаються. План складається по певній формі, підписується начальником медичної служби корабля, узгоджується з флагманським лікарем і затверджується командиром корабля.

Контрольні питання до Розділу 1 1. Назвіть, за що відповідає начальник медичної служби корабля. 2. Типова організація медичної служби кораблів. 3. Медичне забезпечення кораблів в період підготовки до походу. 4. Медичне забезпечення в поході і в післяпоходовий період. 5. Особливості лікувально-евакуаційного забезпечення плавання кораблів. 6. Планування роботи медичної служби корабля в повсякденних умовах.

РОЗДІЛ 2 БОЙОВА ПІДГОТОВКА МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ 2.1. Бойова підготовка медичної служби корабля Бойова підготовка медичної служби – це система спеціального навчання, яка направлена на набуття особовим складом служби досвіду, знань і навичок, необхідних для проведення заходів медичного забезпечення. Основною метою підготовки є досягнення, підтримка і підвищення бойової готовності медичної служби. Бойова підготовка організовується і проводиться з урахуванням основних принципів навчання і виховання особового складу Збройних Сил і ВМС ЗС України на основі завдань, що стоять перед кораблями, сучасних досягнень військової і військово-медичної науки, бойового досвіду і конкретних умов обстановки. Бойова підготовка медичної служби включає медикотактичну, спеціальну і загальну підготовку. У ланці “корабель – частина – з’єднання” медико-тактична підготовка є складовою частиною спеціальної підготовки і в самостійний вид не включається. Спеціальна підготовка проводиться з усіма категоріями особового складу медичної служби в цілях підготовки його до практичного здійснення лікувально-евакуаційних, лікувальнопрофілактичних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і інших медичних заходів. Особлива увага при цьому звертається на впровадження в практику доступних методів збереження і зміцнення здоров’я особового складу, профілактики, ранньої діагностики, надання медичної допомоги і лікування найбільш поширених захворювань, травм і бойових уражень. Спеціальна підготовка проводиться протягом всього року в ході відпрацювання медичною службою корабля спеціальних задач. Задачі медичної служби і терміни їх виконання встановлює командир корабля відповідно до задач бойової підготовки, що стоять перед кораблем в цілому. Начальник медичної служби складає плани відпрацювання задач в журналі бойової підготовки медичної служби на навчальний рік, включаючи в нього питання спеціальної підготовки: заняття і тренування з особовим складом медичної служби, тренування і навчання у функціональних підрозділах, на посту медичної допомоги і в медичній службі в цілому, а також

визначає терміни їх проведення. При складанні планів начальник медичної служби корабля керується: завданнями, поставленими командиром корабля перед особовим складом; вимогами керівних документів, що визначають зміст спеціальної підготовки медичної служби; вказівками флагманського лікаря з’єднання; даними про фактичний рівень підготовленості медичної служби корабля. План розміщується у відповідний розділ журналу бойової підготовки медичної служби. Дані цього плану служать підставою для включення заходів в добовий і тижневий плани корабля і в місячний план роботи медичної служби. Спеціальна підготовка проводиться диференційовано з урахуванням категорії осіб, які навчаються. Для проведення занять створюються учбові групи фельдшерів, бойових санітарів і санітарів-носіїв. При малій чисельності осіб, які навчаються такі групи формуються в масштабі з’єднання. Склад груп і їх керівники оголошуються наказом командира корабля (з’єднання) на кожен новий навчальний рік. Заняття проводяться протягом всього навчального року в години, відведені тижневим розпорядком дня. Спеціальна підготовка офіцерів медичної служби включає: самостійне вивчення документів (статутів, правил, керівництв, настанов і спеціальної медичної літератури) з подальшим проведенням семінарів і здачею заліків; лікувальну практику і роботу в медичних установах (відрядження до Військово-медичного клінічного центру (далі – ВМКЦ) один раз на рік і перед походом, робота в медичних установах 2 рази на тиждень при стоянці кораблів в базі); чергування на ПМД корабля, берегової бази, по медичній службі гарнізону; заняття, тренування, групові вправи і навчання; первинну спеціалізацію, підвищення кваліфікації і удосконалення в Українській військово-медичній академії (далі – УВМА). Заняття з офіцерами медичної служби за фахом проводить начальник медичної служби корабля або флагманський лікар з’єднання. При практичному відпрацюванні лікарями прийомів надання медичної допомоги основна увага приділяється придбанню навичок по хірургії і терапії в обсязі, необхідному для виконання обов’язків на посаді, відпрацюванні корабельної хірургічної бригади, освоєнню способів надання допомоги при

ургентних станах, навчанню вузьким спеціальностям, виходячи з вірогідності їх застосування в умовах плавання. Підготовка фельдшерів здійснюється на заняттях під час проведення командирської підготовки, тренуваннях, при виконанні повсякденних службових обов’язків, а також самостійно: вивчення статутів, правил, керівництв, настанов і спеціальної медичної літератури з подальшою співбесідою і здачею заліків. Заняття з фельдшером проводить начальник медичної служби корабля, з головних питань організації надання медичної допомоги пораненим і хворим – флагманський лікар в масштабі з’єднання. Тренування здійснюються на бойових постах і в функціональних підрозділах в дні і години, відведені тижневим розпорядком дня, під керівництвом командирів бойових постів. Теми тренувань визначаються змістом завдань бойової підготовки, що відпрацьовуються медичною службою і переліком тренувань. З метою відпрацювання злагодженості роботи бойових постів, функціональних підрозділів і служби в цілому проводяться бойові навчання медичної служби. Підготовленість особового складу перевіряється і оцінюється протягом всього періоду навчання в ході проведення занять, тренувань і навчань. Заключна оцінка по кожному етапу навчання дається в ході здачі спеціальних задач – МПС-1, МПС-2 з елементами МПС-3, Ж-1, Ж-2. Прийом задач і оцінка підготовленості медичної служби проводяться командиром корабля спільно з флагманським лікарем з’єднання. Спеціальна підготовка особового складу медичної служби в період плавання корабля проводиться в ході групових і індивідуальних занять, одиночних і загальних навчань, тренувань за фахом із зняттям нормативів. Вона направлена на підтримку високої готовності до надання встановленого виду медичної допомоги. Заходи щодо спеціальної підготовки фіксуються в журналі бойової підготовки медичної служби корабля; при цьому аналізується хід виконання плану підготовки, досягнуті результати, ступінь підготовленості різних категорій особового складу і медичної служби в цілому. Загальна підготовка особового складу медичної служби включає вивчення будови корабля, підготовку до захисту від зброї масового ураження і до боротьби за живучість, морську, фізичну, стройову, легководолазну, вогневу підготовку. В ході її вивчається теоретичний матеріал, набуваються практичні навички і виконуються відповідні нормативи.

Планування бойової підготовки медичної служби корабля здійснюється відповідно до вимог керівних документів, основними з яких є: Програма бойової підготовки екіпажів надводних кораблів Військово-Морських Сил Збройних Сил України; Положення про корабельну службу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України; Курс бойової підготовки корабля; Програма командирської підготовки офіцерського складу кораблів Військово-Морських Сил Збройних Сил України; Методика проведення занять, тренувань, одиночних і часткових бойових навчань на кораблях та у частинах ВійськовоМорських Сил. Планування здійснюється в такій послідовності. На першому етапі начальник медичної служби з’ясовує завдання по бойовій підготовці, поставлені командиром корабля, і визначає перелік заходів щодо відпрацюванні цих завдань в повному обсязі виходячи з вимог керівних документів стосовно даного класу корабля. Потім він приступає до аналізу і оцінки фактичного рівня підготовленості медичної служби, що дозволяє отримати дані про майбутній обсяг роботи медичної служби по відпрацюванню завдань і визначити, які заходи бойової підготовки слід відпрацьовувати в повному обсязі, які частково, а які удосконалювати. Для визначення термінів проведення цих заходів начальник медичної служби аналізує план загально корабельних заходів щодо відпрацювання курсових задач. Завершальним етапом планування є складання розробки завдань по бойовій підготовці медичної служби корабля, до якої вносяться всі заходи, що підлягають проведенню при відпрацюванні курсових задач, з термінами їх відпрацювання. Підготовлена розробка вписується у відповідний розділ журналу бойової підготовки медичної служби корабля. На її основі складається решта всіх документів по плануванню і організації бойової підготовки медичної служби (плани роботи, занять і тренувань, бойових навчань тощо). 2.2. Медична підготовка особового складу корабля Медична підготовка особового складу, будучи складовою частиною загальної підготовки кораблів Військово-Морських Сил ЗС України, проводиться зі всіма категоріями особового складу корабля – офіцерами, мічманами, старшинами і матросами незалежно від їх спеціальності і регламентується Програмою

бойової підготовки екіпажів надводних кораблів ВійськовоМорських Сил Збройних Сил України. Цей вид загальної підготовки має на меті навчити особовий склад правилам і прийомам надання першої медичної допомоги. Він включає: надання першої медичної допомоги при пораненнях і ураженнях різними видами сучасної зброї, а також при нещасних випадках; використання засобів індивідуального захисту – аптечки АІ1М, ППІ, ІПП-8; проведення часткової і повної санітарної обробки; внутрішньо-корабельного транспортування поранених і хворих, а також їх передачу (прийом) з корабля на корабель (берег) і евакуацію до лікувальних установ. Вказаний перелік питань по медичній підготовці вивчається і відпрацьовується особовим складом з різним ступенем деталізації. Офіцерський склад і мічмани повинні опанувати організацією надання медичної допомоги на кораблі при дії різних видів зброї і практично уміти керувати наданням першої медичної допомоги, транспортуванням поранених і хворих і їх евакуацією з корабля, проведенням часткової і повної санітарної обробки, організовувати проведення протиепідемічних заходів, а також уміти надавати першу медичну допомогу при різних ураженнях. Основною формою медичної підготовки офіцерів і мічманів є самостійні заняття. Головним завданням підготовки матросів і старшин є практичне відпрацювання прийомів і способів само- і взаємодопомоги при різних видах поранень, уражень і нещасних випадках, при транспортуванні і евакуації поранених і хворих. Старшини і матроси повинні знати організацію надання на кораблі першої медичної допомоги і особливості вражаючої дії різних видів зброї і практично уміти надавати само- і взаємодопомогу при різних ураженнях (накладати пов’язки на різні частини тіла, зупиняти кровотечу, використовувати знеболюючі засоби і засоби індивідуальної профілактики, здійснювати іммобілізацію, проводити протишокові заходи, а також часткову і повну санітарну обробку, робити штучне дихання та непрямий масаж серця). Особлива увага приділяється підготовці бойових санітарів і бойових санітарів-носіїв, які додатково повинні знати вміст і правила використання корабельних аптечок і уміти практично надавати першу медичну допомогу при пораненнях, ураженнях і нещасних випадках, використовувати рятувальні засоби, здійснювати догляд за пораненими і хворими в корабельному

лазареті, використовувати всі засоби транспортування і евакуації поранених. Медична підготовка особового складу є частиною підготовки особового складу по захисту від зброї масового ураження, яка відпрацьовується стосовно курсових задач. Планування медичної підготовки в масштабі корабля покладається на старшого помічника (помічника) командира корабля, а в бойових частинах і службах – на їх командирів (начальників). Керівництво медичною підготовкою особового складу здійснює начальник медичної служби корабля. В його обов’язки входить надання допомоги командирам бойових частин і начальникам служб в підготовці і проведенні занять, тренувань і навчань. Організація медичної підготовки передбачає роздільне проведення теоретичних занять і тренувань з різними категоріями осіб, які навчаються: бойовими санітарами, матросами, офіцерами і мічманами. Для проведення занять створюються спеціальні групи, склад і керівники яких визначаються наказом командира корабля. Чисельність групи не повинна перевищувати 25–30 чоловік, заняття проводяться в дні і години, передбачені тижневим розпорядком дня, відповідно до плану бойової підготовки. Медична підготовка рядового і старшинського складу проводиться по бойовим частинам і службам командирами підрозділів або найбільш підготовленими офіцерами (мічманами або старшинами строкової служби). З керівниками занять начальник медичної служби корабля заздалегідь проводить інструктивно-методичні заняття. Перед початком навчального року з ними в масштабі з’єднання проводяться збори по методиці проведення медичної підготовки. Тренування особового складу на бойових постах під керівництвом командирів бойових постів (відсіків) включають відпрацювання прийомів надання першої медичної допомоги, проведення часткової санітарної обробки і транспортування поранених і хворих. При цьому використовуються заздалегідь підготовлені ввідні, в яких указується характер поранення або ураження і стисло висловлюються заходи, що підлягають проведенню, щоб командир бойового поста міг контролювати правильність дій матросів і старшин. Ввідні про поранення необхідно поєднувати з ввідними інших бойових частин і служб про пошкодження, пожежі, вихід з ладу зброї, механізмів та інших засобів. Окрім тренувань на бойових постах відпрацьовуються практичні навички по наданню першої медичної допомоги на загальних і корабельних навчаннях по захисту від зброї масового

ураження і боротьбі за живучість, в ході яких індивідуальна підготовленість матросів і старшин з питань медичної підготовки оцінюється з використанням відповідних нормативів. Обов'язкова перевірка виконання нормативів матросами і старшинами проводиться при здачі задач по захисту від зброї масового ураження, а також при складанні іспитів на класність. Облік результатів медичної підготовки і виконання нормативних показників веде старшина в зошиті бойової підготовки. Заняття з бойовими санітарами, санітарами-носіями, особовим складом постів санітарної обробки і інших нештатних підрозділів (ізолятора особливо небезпечних інфекцій, постів екстреної профілактики і термометрії) з медичної підготовки проводить особовий склад медичної служби корабля (начальники медичних служб і фельдшери). При відпрацюванні кожного курсового завдання з бойовими санітарами і санітарами-носіями проводяться збори в масштабі корабля або корабельного з’єднання. Практичні навички бойових санітарів і санітарів-носіїв по виконанню прийомів першої медичної допомоги і транспортування поранених і хворих відпрацьовуються на тренуваннях під керівництвом особового складу медичної служби в дні і години, визначені тижневим розпорядком дня, а також в період корабельних навчань. Виконання нормативів бойовими санітарами і санітарами-носіями перевіряє начальник медичної служби корабля, результати записує в журнал бойової підготовки медичної служби корабля. Заняття по медичній підготовці з офіцерами і мічманами корабля проводить начальник медичної служби. Знання і практичні навички офіцерів і мічманів по медичній підготовці перевіряє начальник медичної служби корабля (флагманський лікар з’єднання) при здачі на допуск до самостійного управління бойовою частиною (службою) і бойовим постом. Перевірка знань і практичних навичок по медичній підготовці у всіх категорій особового складу проводиться при здачі кораблем курсових задач бойової підготовки. 2.3. Бойова документація медичної служби корабля Документація розробляється у відповідності з бойовою документацією корабля, і включає виписки з корабельних бойових розкладів, бойову схему медичної служби корабля, схему бойової організації медичної служби, бойові інструкції, Настанову по організації медичного забезпечення корабля в бою. Основні бойові корабельні розклади:

по бойовій тривозі з табелями командних пунктів і бойових постів і нумерацією особового складу; по бойовій готовності № 2; по приготуванню корабля до бою і походу; по боротьбі за живучість; по спеціальній обробці. Виписки з корабельних бойових розкладів по медичній службі повинні містити наступні дані: місця розташування командних пунктів і бойових постів медичної служби; основні і додаткові обов'язки посадових осіб медичної служби та офіцерів, старшин і матросів що додаються з інших бойових частин, служб і команд; бойові номери старшин і матросів; прізвища військовослужбовців, розписаних на командні пункти і бойові пости медичної служби, а також посади (для офіцерів і мічманів) або бойові номери (для старшин і матросів) їх заступників. На бойовій схемі медичної служби корабля показуються розташування командних пунктів і бойових постів медичної служби, першої медичної допомоги і санітарної обробки, шляхи руху по кораблю поранених, хворих і особового складу, що потребує проведення спеціальної обробки, шляхи евакуації поранених і хворих з корабля. На схемі бойової організації медичної служби показуються командні пункти і бойові пости медичної служби з вказівкою їх підлеглості по бойовій тривозі. Бойові інструкції складаються як для штатного складу медичної служби, так і для особового складу бойових частин і служб корабля, що додається медичній службі відповідно до бойової організації корабля. До них відносяться інструкції санітарного інструктора поста медичної допомоги, бойового санітара, бойового санітара-носія, особового складу розрахунку поста спеціальної обробки тощо. Настанова по організації медичного забезпечення корабля в бою визначає порядок: розгортання підрозділів і медичної служби по бойовій тривозі і по сигналу “Корабель до бою і походу приготувати”; проведення внутрішньо корабельного транспортування, медичного сортування, санітарної обробки, надання медичної допомоги, розміщення і догляд за пораненими і хворими на кораблі; проведення медичних заходів щодо захисту від зброї масового ураження;

прийому поранених і хворих, що надходять з інших кораблів (з берега), їх розміщення і догляд, передача з корабля на корабель або на берег; розгортання і роботи медичних груп, що додаються для підсилення штатної медичної служби корабля. До Настанови додаються схеми: постів медичної допомоги з позначенням функціональних підрозділів і шляхів руху поранених і хворих; постів спеціальної обробки і руху зараженого особового складу при проведенні спеціальної обробки; розміщення поранених і хворих, прийнятих на корабель. Настанова по організації медичного забезпечення корабля в бою розробляється флагманським лікарем з’єднання з урахуванням проектів кораблів і видається на кожен корабель з’єднання.

Контрольні питання до Розділу 2 1. Організація бойової підготовки медичної служби корабля. 2. Медична підготовка особового складу корабля. 3. Бойова документація медичної служби корабля.

РОЗДІЛ 3 ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО КОНТРОЛЮ ЗА СТАНОМ ЗДОРОВ’Я ОСОБОВОГО СКЛАДУ КОРАБЛІВ 3.1. Мета медичного особового складу кораблів

контролю

за

станом

здоров’я

Медичний контроль, будучи основою лікувальнопрофілактичного забезпечення, разом з оцінкою стану здоров’я особового складу має наступну мету: вивчення впливу на організм специфічних умов учбовобойової діяльності корабельних спеціалістів і проведення відповідних лікувально-профілактичних заходів; активне виявлення хворих і осіб з перед патологічними станами; розробка рекомендацій по поліпшенню організації праці корабельних фахівців. Медичний контроль полягає в повсякденному лікарському спостереженні за станом здоров’я особового складу, а також в проведенні тілесних і медичних оглядів і обстежень. Він дозволяє корабельному лікареві розробляти і проводити в життя необхідні лікувально-профілактичні заходи, своєчасно направляти осіб, що мають потребу, на стаціонарне обстеження і лікування, а також на позачерговий огляд. Заходи щодо медичного контролю регламентуються вимогами Положення про корабельну службу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України, Керівництва з медичного забезпечення РА і ВМФ, Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України і інших керівних документів, що діють. 3.2. Особливості повсякденного спостереження за особовим складом кораблів

медичного

Повсякденне медичне спостереження має на меті активно виявляти в процесі виконання особовим складом своїх службових обов’язків хворих, встановлювати причини захворювань і травм, перевіряти ефективність заходів щодо їх попередження і розробляти лікувально-профілактичні рекомендації. На кораблях (з’єднаннях кораблів) медичне спостереження здійснюється з урахуванням основної відмінної особливості військово-морської праці – багатократної участі екіпажів кораблів в короткочасних учбових виходах в море і в тривалих плаваннях. Медичне спостереження дозволяє:

проводити оцінку реакцій організму залежно від виду і інтенсивності бойової і фізичної підготовки особового складу; отримувати основні показники фізіологічних функцій організму (частота пульсу, артеріальний тиск, психофізіологічні характеристики тощо) в цілях виявлення ознак перевтоми і початкових ознак захворювань; планувати і проводити необхідні лікувально-профілактичні заходи. Особлива увага при проведенні повсякденного медичного спостереження приділяється поповненню, що прибуває на корабель, спеціалістам, що мають контакт з професійними шкідливостями, особам, що перенесли захворювання, а також тим, хто відстає в різних видах бойової підготовки. Повсякденне медичне спостереження за станом здоров'я корабельних спеціалістів включає: надання медичної допомоги тим, хто її потребує з реєстрацією всіх звернень в книзі обліку хворих в амбулаторії; медичний контроль за фізпідготовкою; контроль за параметрами придатності корабля для мешкання, а також за діяльністю служб корабля, відповідальних за роботу технічних засобів забезпечення придатності корабля для мешкання; проведення медичних обстежень контрольних груп (20–30 чоловік з екіпажу корабля), вивчення суб’єктивного стану всього особового складу (в період підготовки корабля до походу, в плаванні один раз в 15 діб, відразу після походу і через 5–7 діб організованого відпочинку). 3.3. Організація медичних оглядів і корабельних спеціалістів строкової служби

обстеження

Медичний контроль за станом здоров’я корабельних спеціалістів рядового і старшинського складу разом з повсякденним лікарським спостереженням включає: тілесні огляди; медичні огляди; медичні обстеження. Тілесні огляди особового складу проводить начальник медичної служби або фельдшер перед черговим миттям в цілях своєчасного виявлення хвороб шкіри і контролю за дотриманням військовослужбовцями правил особистої гігієни. Медичним оглядам підлягають:

корабельні спеціалісти, новоприбулі на корабель, які повернулися з відпустки, відрядження, лікувальної установи (в день прибуття на корабель); особовий склад, призначений для роботи на камбузі (перед заступанням в наряд); особовий склад, що постійно працює на камбузі, в каюткомпанії, продовольчих і речових складах, на об'єктах водопостачання, в пекарнях (один раз на тиждень); особи, які мають потребу за станом здоров’я в систематичному лікарському спостереженні (у терміни, призначені лікарем для чергового контрольного медичного обстеження). При медичних оглядах особлива увага звертається на виявлення початкових форм професійної патології, інфекційних, соматичних, венеричних захворювань, хвороб шкіри і підшкірної клітковини і захворювань, характерних для місцевої патології районів плавання кораблів і заходів в порти. При медичних оглядах оцінюються зміни в стані здоров’я, що відбулися після попереднього медичного огляду, встановлюється ефективність лікувально-профілактичних заходів. Розрізняються наступні види медичних обстежень: первинні (прибулого поповнення в період перебування його в карантині); чергові (в травні та листопаді); контрольні (осіб, що потребують лікарського спостереження, і фахівців, що мають контакт з професійними шкідливостями) в терміни, встановлені керівними документами для обстеження. Залежно від стану здоров’я особовий склад строкової служби розподіляється на наступні групи: I група – “здорові” – корабельні спеціалісти, які не мають будь-яких захворювань. До цієї групи відносяться особи з незначно вираженою вегетативною лабільністю, властивою молодому віку, а також з відхиленнями в стані здоров’я в результаті перенесених захворювань, травм, що не впливають на працездатність; II група – “практично здорові” – особи, які мають захворювання, що істотно не впливають на працездатність (наслідки перенесених захворювань і травм без виражених порушень функцій організму, компенсовані хронічні захворювання, захворювання і травми, що вимагають амбулаторного лікування); Ш група – “які потребують систематичного лікарського спостереження” – особи, які перенесли або мали захворювання, що знижують або обмежують працездатність, вимагають періодичного спеціального лікування у військово-лікувальних

установах (захворювання з вираженими порушеннями функції організму, хронічні захворювання, що періодично загострюються, особи з нервово-психічною нестійкістю). Дані медичних обстежень заносяться в медичні книжки. Про результати обстежень начальник медичної служби доповідає командиру корабля і представляє йому на затвердження план лікувально-профілактичних заходів. Основна особливість праці корабельних спеціалістів – участь в тривалих походах – визначає специфіку організації медичного контролю за станом здоров'я особового складу. В період підготовки до плавання проводяться медичний огляд всього екіпажу корабля з санацією порожнини рота, а також флюорографія органів грудної клітки, якщо з моменту попередньої флюорографії пройшло більше 3 місяців. Одночасно здійснюється медичне обстеження тих осіб, які мають в цьому потребу. Медичний огляд повинен закінчуватися за 14 діб до виходу в море, з тим, щоб при необхідності встигнути провести відповідні лікувально-профілактичні заходи. При позапланових термінових виходах в морі медичний огляд проходять в першу чергу особи, що знаходяться за станом здоров’я під лікарським спостереженням. В період підготовки до тривалого плавання проводиться обстеження контрольної групи особового складу. У контрольну групу включаються переважно ті спеціалісти, діяльність яких протікає в особливо важких умовах зовнішнього середовища (мотористи, турбіністи, трюмні) або пов’язана з навантаженнями на сенсорні системи (гідроакустики, радіометристи, радіотелеграфісти). Начальники медичних служб кораблів спільно з флагманськими лікарями з’єднань здійснюють контроль за наданням особовому складу передпоходового відпочинку в терміни і тривалістю відповідно до керівних документів, що діють. У плаванні проводиться медичний контроль за особами з хронічними захворюваннями, виконуються лікувальнопрофілактичні заходи з метою попередження перевтоми і збереження працездатності, кожні 15 днів вивчається суб’єктивний стан особового складу, здійснюється динамічна оцінка функціонального стану організму у осіб контрольної групи з проведенням функціональних проб та психофізіологічних досліджень. Аналіз стану здоров’я всього екіпажа в поході проводиться щонеділі з доповіддю його результатів командиру корабля. На підставі цього аналізу розробляються відповідні заходи медичної служби і рекомендації командуванню.

У післяпоходовому періоді (відразу після повернення корабля в базу) проводиться опитування скарг особового складу на стан здоров'я, здійснюється обстеження фахівців контрольної групи, проводяться лікувальні заходи особам, що їх потребують, контролюється своєчасність і повнота обхвату особового складу організованим післяпоходовим відпочинком. В період відпочинку проводяться комплексні дослідження функціонального стану організму, оцінюється динаміка відновлення працездатності корабельних фахівців. Медичний контроль за станом здоров’я корабельних фахівців строкової служби разом з повсякденним лікарським спостереженням, медичними оглядами і обстеженнями здійснюється шляхом медичних оглядів (за показаннями або планових при вирішенні питання про придатність до роботи за фахом). Особи, що пройшли медичний огляд і визнані такими, що мають потребу у відпустці по хворобі, повинні знаходитися під постійним медичним контролем і своєчасно прямувати на повторний огляд після закінчення терміну відпустки. Під постійним лікарським спостереженням до реалізації командуванням рішення ВЛК повинні знаходитися також особи, визнані не придатними до військової служби або до служби в плавскладі ВМС ЗС України. 3.4. Диспансеризація офіцерів, військовослужбовців служби за контрактом

мічманів

Диспансеризація є науково обґрунтованою системою профілактичних і лікувальних заходів, направлених на збереження, відновлення і зміцнення здоров’я військовослужбовців Збройних Сил України і включає: активне раннє виявлення захворювань, а також чинників підвищеного ризику виникнення захворювань шляхом проведення регулярних медичних обстежень і в ході повсякденного медичного нагляду; вивчення умов служби і побуту, виявлення факторів що негативно впливають на стан здоров’я; диспансерний динамічний нагляд за станом здоров’я військовослужбовців і проведення комплексу планових лікувальнопрофілактичних заходів; проведення цілеспрямованої пропаганди гігієнічних і медичних знань, здорового способу життя; розробку та здійснення заходів, спрямованих на оздоровлення умов служби і побуту;

систематичний аналіз стану здоров’я, якості і ефективності диспансеризації, розробку і здійснення заходів щодо її вдосконалення. Основним завданням диспансеризації є своєчасна і повна реалізація лікувально-профілактичних заходів, призначених військовослужбовцям, у тому числі заходів первинної та вторинної профілактики. Первинна профілактика – це комплекс організаційних, лікувально-профілактичних, гігієнічних і протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження виникнення гострих та хронічних захворювань. Вторинна профілактика містить комплекс заходів, спрямованих на попередження загострень і рецидивів хвороб, а також прогресування хронічних захворювань. На підставі даних поглибленого медичного обстеження осіб офіцерського складу, мічманів та військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом визначаються групи стану здоров’я: I група – “здорові”, тобто особи, у яких захворювання відсутні або є деякі відхилення в стані здоров’я без тенденції до прогресування, що не впливають на їх працездатність; II група – “практично здорові”, тобто особи, які мають захворювання хронічного характеру без порушень або з незначними порушеннями функцій органів і систем, що не знижують працездатність; III група – особи, які потребують систематичного лікарського нагляду у зв’язку з тим, що мають хронічні захворювання із помірним порушенням функцій органів і систем, періодичними загостреннями і зниженням працездатності. До захворювань, що найчастіше зустрічаються, для визначення III групи стану здоров’я відносяться: атеросклероз мозкових артерій, залишкові явища після порушення мозкового кровообігу, хронічні захворювання периферичної нервової системи (радикуліт, неврит) за наявності загострень протягом останніх двох років, неврози і астенічні стани (при затяжній течії), виражені і стійкі форми нейроциркуляторної дистонії, гіпертонічна хвороба, хронічна ішемічна хвороба серця, ревматизм, поліартрити, хронічний гастрит з секреторною недостатністю, виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки за наявності загострень протягом останніх п’яти років, хронічні простатити, везикуліти, епідидиміти, цукровий діабет, ожиріння II і III ступенів, хронічний декомпенсований тонзиліт. Поглиблене медичне обстеження – основний метод виявлення осіб, що підлягають диспансерному динамічному спостереженню,

– проводиться щорічно всім без виключення адміралам, офіцерам, мічманам, і військовослужбовцям служби за контрактом з використанням обсягу досліджень відповідно до Керівництва з диспансеризації військовослужбовців Збройних Сил України і інших керівних документів. Контрольне медичне обстеження проводиться: особам, віднесеним за станом здоров’я до I групи, а також особам, віднесеним до II групи, які не підлягають диспансерному динамічному спостереженню, – один раз на рік. Участь особового складу в плаванні не виключає контрольного обстеження силами медичної служби безпосередньо в умовах корабля; особам, новоприбулим на корабель для проходження служби, – протягом місяця після прибуття; особам, які підлягають диспансерному динамічному спостереженню, – по індивідуальним термінам залежно від медичних показань. Обсяг контрольного медичного обстеження встановлюється корабельним лікарем індивідуально залежно від медичних показань. Під диспансерним динамічним спостереженням повинні знаходитися особи офіцерського складу: які мають хронічні захворювання (віднесені до II-ї групи стану здоров’я); які мають підвищений ризик виникнення різних захворювань (ішемічної хвороби серця, гіпертонічної хвороби, ревматизму, цукрового діабету тощо) для проведення заходів первинної профілактики; які перенесли гострі захворювання, (ангіну, гостру пневмонію, інфекційний гепатит, гострі кишкові інфекції і інші гострі захворювання по висновку фахівців); робота яких пов’язана з дією несприятливих чинників військової праці. Особи, які підлягають диспансерному динамічному спостереженню, виявляються: в результаті поглибленого і контрольного медичного обстеження; в процесі амбулаторного і стаціонарного лікування; в ході повсякденного медичного спостереження і вивчення умов праці і побуту особового складу. Особам, які знаходяться під диспансерним динамічним спостереженням, можуть бути призначені наступні лікувальнопрофілактичні заходи: рекомендації по режиму праці, відпочинку, рухової активності (спорт, фізична підготовка, гігієнічна гімнастика);

комплекс лікувальних заходів з визначенням його обсягу і термінів проведення: амбулаторне лікування (медикаментозне, фізіотерапія, санація осередків інфекції, лікувальне харчування і лікувальна фізкультура); стаціонарне лікування; додаткове обстеження; санаторно-курортне лікування і організований відпочинок. Для проведення поглибленого медичного обстеження наказом начальника гарнізону (командира з’єднання) створюється лікарська комісія. Час і місце проведення поглибленого медичного обстеження офіцерського складу оголошується наказом командира корабля. У виняткових випадках при неможливості залучення лікарів-фахівців військово-лікарських установ з дозволу начальника медичної служби ВМС ЗС України поглиблене медичне обстеження може проводити корабельний лікар. Особи, що потребують додаткового обстеження, можуть бути направлені лікарем корабля до військово-лікувальної установи або поліклініку (лікарню) Міністерства охорони здоров’я України. Після закінчення поглибленого медичного обстеження начальник медичної служби узагальнює результати обстеження, визначає діагноз основного і супутнього захворювань, групу стану здоров’я і фізичної підготовки, перелік лікувально-профілактичних заходів, що рекомендуються. Висновок лікарської комісії про стан здоров’я офіцера (адмірала) завіряється в медичній книжці підписом начальника медичної служби і скріпляється печаткою лікувальної установи (військової частини). В кінці календарного року після закінчення поглибленого медичного обстеження начальник медичної служби корабля (з’єднання) аналізує стан і ефективність диспансеризації офіцерського складу, після чого представляє командиру доповідь про стан здоров’я, захворюваності і працевтратах офіцерського складу, про чинники служби і побуту військовослужбовців, що несприятливо впливають на стан здоров’я, а також план необхідних лікувально-профілактичних заходів. Відповідно до лікувально-профілактичних рекомендацій за наслідками диспансеризації офіцерів і мічманів особи, які потребують санаторно-курортного лікування, перед відбуванням у відпустку направляються на санаторно-відбіркову комісію (далі – СВК). Основні підсумки диспансеризації за поточний рік і завдання по її поліпшенню оголошуються наказом командира корабля.

Командири кораблів I і II рангу, а також командування з’єднань і об’єднань кораблів піддаються поглибленому обстеженню в стаціонарних умовах. Обов’язковий обсяг поглибленого медичного обстеження може бути розширений. Використання додаткових методик визначається характером професійних шкідливостей, що впливають на організм в процесі діяльності корабельних фахівців (джерела іонізуючих випромінювань, СВЧ, шуми тощо). Контрольні питання до Розділу 3 1. Мета медичного контролю за станом здоров’я особового складу. 2. Особливості повсякденного медичного спостереження за особовим складом кораблів. 3. Організація медичних оглядів і обстеження корабельних спеціалістів строкової служби. 4. Особливості проведення диспансеризації офіцерів, мічманів і військовослужбовців служби за контрактом.

РОЗДІЛ 4 ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКА ЕКСПЕРТИЗА КОРАБЕЛЬНИХ СПЕЦІАЛІСТІВ 4.1. Медичний огляд перед призначенням на корабель Одним із завдань військово-лікарської експертизи є визначення придатності матросів і старшин, мічманів, військовослужбовців служби за контрактом, офіцерів, адміралів за станом здоров’я до служби на надводних кораблях і підводних човнах, а також до виконання обов’язків за окремими спеціальностями. Організація медичного огляду визначається Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України. Огляд здійснюється штатними і позаштатними (постійно і тимчасово діючими) військово-лікарськими комісіями. Штатною є військово-лікарська комісія Кримського регіону. З питань військово-лікарської експертизи їй підкоряються всі нештатні військово-лікарські комісії: госпітальні і гарнізонні, лікарськольотні комісії, ВЛК військових комісаріатів, територіальних центрів комплектування, ВЛК для огляду молодого поповнення, підводників, водолазів і інші. Нештатні постійно діючі ВЛК, щорічно, а нештатні тимчасово діючі ВЛК на певний термін призначаються наказами відповідних посадових осіб. Кожен військовослужбовець перед призначенням на корабель оглядається військово-лікарською комісією для визначення придатності до служби на надводному кораблі або підводному човні, в необхідних випадках, і до роботи за окремими спеціальностями та професійними шкідливостями. Рішення військово-лікарських комісій про придатність до служби на підводних човнах і надводних кораблях передбачають придатність до плавання в будь-яких кліматичних зонах Світового океану, тому спеціально для цих цілей медичний огляд не проводиться. Висновок про придатність заноситься в медичну книжку і оформляється окремим документом в особистій справі. Всі особи, що призначаються до складу екіпажу кораблів, що будуються, оглядаються не раніше чим за 3 місяці до призначення з визначенням придатності не тільки до служби на надводному кораблі або підводному човні.

4.2. Військово-лікарська експертиза особового складу корабля в міжпоходовий період В період служби на кораблі та підводному човні військовослужбовці підлягають військово-лікарській експертизі: при черговому огляді підводників; при визначенні придатності за станом здоров’я до роботи за окремими спеціальностями (гідроакустики, радіотелеграфісти, водолази, електрики, спеціалісти зорового зв’язку та спостереження); при виникненні захворювань, що перешкоджають продовженню служби на кораблі; при черговому огляді осіб, які працюють з ДІВ, джерелами ЕМП, лазерного випромінювання (далі – ЛП) та компонентами ракетного палива (далі – КРП); перед вступом до військово-навчальних закладів, на курси підготовки водолазів. Черговий медичний огляд всього особового складу підводних човнів проводиться не рідше одного разу на рік для визначення придатності до служби на підводних човнах та служби за спеціальністю (штурманські електрики, торпедисти, гідроакустики, радіотелеграфісти, торпедні електрики та радіометристи). Огляду для визначення придатності до роботи за фахом піддаються штатні водолази – один раз на рік для визначення придатності до водолазних робіт на визначених глибинах, позаштатні водолази оглядаються ВЛК перед проходженням навчання а в подальшому корабельним лікарем або флагманським лікарем з’єднання раз на рік. Військовослужбовці при виникненні (виявленні) захворювання, що перешкоджає подальшій службі на кораблі за фахом, по доповіді начальника медичної служби корабля направляються командиром на огляд. До роботи в ізолюючих протигазах особовий склад допускається після медичного огляду, що щорічно проводиться лікарем корабля (при необхідності для консультації залучається стоматолог). Протипоказаннями до роботи в ізолюючих протигазах є: відсутність підряд трьох зубів: другого різця, ікла, малого корінного; відсутність шести і більш зубів на обох щелепах; наявність знімних зубних протезів; аномалії прикусу при не змиканні фронтальних зубів на 5 мм і більше.

Допуск до роботи в ізолюючих протигазах проводиться щорічно наказом по кораблю. Особи, які по рішенню військово-лікарських комісій потребують відпустку по хворобі, повинні знаходитися під динамічним медичним спостереженням і своєчасно прямувати на повторний огляд після закінчення відпустки. 4.3. Особливості військово-лікарської зв’язку з участю у плаванні

експертизи

При підготовці корабля до тривалого плавання огляд членів екіпажа проводиться в тому випадку, якщо термін чергового медичного огляду закінчується протягом підготовчого періоду або в самому поході. При цьому медичний огляд, обстеження і освідчення повинні бути закінчені не пізніше, ніж за 20 діб до виходу в море. Результати огляду і освідчення доповідаються командиру корабля. Якщо військовослужбовці плаваючого складу на період медичного огляду потребують тривалого лікування або обстеження лікарями-фахівцями, відпустки після хвороби або тривалого звільнення від будь-якого виду службової діяльності, вони піддаються огляду госпітальною ВЛК або ВЛК ВМКЦ, рішення яких є підставою для звільнення від тривалого плавання. Офіцерам зі складу екіпажу, раніше визнаними непридатними за станом здоров’я до служби в плавскладі, до переводу для проходження подальшої служби в інші частини дозволяється брати участь в походах тривалістю не більше 15 діб. Прикомандировані на корабель повинні мати довідку ВЛК з вказівкою діагнозу і висновку про відсутність протипоказань для участі в плаванні на підводному човні або надводному кораблі. В період походу лікар корабля найчастіше проводить визначення тимчасової втрати працездатності. Висновок про потребу в частковому або повному звільненні від службових обов’язків лікарем (фельдшером) дається на термін не більше 6 діб, а при необхідності може бути винесено повторно. Тривалість періоду, коли військовослужбовець по хворобі не в змозі виконувати частково або повністю свої обов’язки, визначається вираженими порушеннями функцій організму, а також передбачуваним терміном одужання і ефективністю терапевтичних заходів, застосування яких можливо на кораблі. При визначенні тривалості звільнення враховується також можливий вплив на стан здоров’я колишніх умов праці. Для збереження можливості виконувати службові обов’язки по колишній спеціальності хворому іноді досить полегшити умови

роботи (скоротити час вахти, збільшити час для сну і відпочинку і т.п.). В інших випадках необхідно змінити профіль діяльності. При цьому враховується, що відсутність навичок в новій роботі може зажадати від хворого великих психічних і енергетичних витрат. При хронічних захворюваннях патологічний процес може супроводжуватися загостреннями і ремісіями більшої або меншої тривалості, що і обумовлює терміни непрацездатності. У разі неефективності проведеної терапії або при появі ознак стійкої втрати працездатності може бути поставлене питання про евакуацію хворого з корабля. Після походу на ВЛК направляються члени екіпажу, які перенесли захворювання або повернулися з плавання із захворюваннями, що перешкоджають подальшій службі на кораблі, а також особи, які мали в плаванні загострення або рецидиви хронічних захворювань, в результаті яких подальше виконання ними службових обов’язків стало обмеженим. 4.4. Порядок направлення хворих на військово-лікарську комісію Направлення на медичний огляд проводиться: а) матросів та старшин строкової служби: командирами кораблів, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комісарами, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, військової прокуратури або військовими судами, а осіб, які перебувають на обстеженні та лікуванні у цивільному лікувально-профілактичному закладі психіатричного профілю, крім того, – головними лікарями цих закладів; б) офіцерів, мічманів, військовослужбовців служби за контрактом: прямими начальниками від командира корабля, йому рівних та вище, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, військової прокуратури або військовими судами, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комендантами гарнізонів та військовими комісарами. На корабельних спеціалістів, які направляються на медичний огляд ВЛК подаються: направлення із зазначенням військового звання, прізвища, імені та по батькові, дати народження, місяця та року призову (прийняття) на військову службу, військового комісаріату, яким призваний у Збройні Сили України (колишнього СРСР),

попереднього діагнозу та мети огляду із посиланням на рішення відповідного командира (начальника). Направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, обов’язкове до виконання; медична книжка; посвідчення особи (військовий квиток); фотокартка 3 х 4 см без головного убору – 2 штуки при амбулаторному огляді; службова характеристика; медична характеристика (у медичній характеристиці обов’язково зазначається інформація про захворюваність військовослужбовця, результати медичних оглядів ВЛК (при вступі до вищого військового навчального закладу (далі – ВВНЗ), відрядженні за кордон, у миротворчі місії), втрату працездатності за станом здоров’я за останні три роки та думка начальника медичної служби військової частини щодо можливості подальшого проходження військовослужбовцем військової служби на займаній посаді за станом здоров’я). Крім того, у медичній характеристиці обов’язково вказується, яким військовим комісаріатом і коли військовослужбовець був призваний (прийнятий на військову службу за контрактом) до Збройних Сил України (колишнього СРСР), який ВВНЗ і коли закінчив, навчання в інших навчальних закладах, у тому числі за кордоном, участь у бойових діях, міжнародних миротворчих операціях (далі – ММО). Медичну характеристику підписує начальник медичної служби корабля та завіряє гербовою печаткою. У разі направлення на медичний огляд військовослужбовця начальником військового лікувального закладу надання службової та медичної характеристик із військової частини не обов’язкове. Крім того: на осіб, які направляються на огляд з приводу поранень, травм, контузій, каліцтв, одержаних у період проходження ними військової служби, – оригінал довідки про обставини одержання травми (поранення, контузії, каліцтва); на військовослужбовців – учасників бойових дій, миротворчих місій, ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, розмінування об’єктів народного господарства – відповідні посвідчення, витяги із особових справ, інші довідкові матеріали (допускається надання ксерокопій указаних документів, завірених відповідними посадовими особами та гербовою печаткою військової частини (закладу)). У разі виявлення під час обстеження або лікування у військовому лікувальному закладі у корабельного спеціаліста захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби з

виключенням з військового обліку або непридатність до військової служби у мирний час, обмежену придатність у воєнний час, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника військового лікувального закладу на підставі подання начальника лікувального відділення, в якому проходить обстеження (лікування) військовослужбовець, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом начальника військового лікувального закладу. Для вирішення питання про потребу у відпустці за станом здоров’я або звільненні від виконання службових обов’язків (у тому числі і повторно) військовослужбовець може направлятися на медичний огляд начальником відділення або профільним головним (провідним) фахівцем військового лікувального закладу, у якому він знаходиться на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом відповідної посадової особи. Військовослужбовці оглядаються ВЛК у військових лікувальних закладах за територіальним принципом. Військовослужбовці, крім того, оглядаються ВЛК за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні, а військовослужбовці строкової військової служби, крім того, – за місцем проведення відпустки. Військовослужбовці за контрактом, з числа осіб офіцерського складу, які подаються на звільнення за станом здоров’я до завершення п’ятирічного терміну служби після закінчення ВВНЗ (військових навчальних підрозділів ВНЗ, закордонних навчальних закладів тощо), участі у ММО або у складі миротворчого персоналу, служби у багатонаціональних штабах, військових місіях або в апараті військових аташе за кордоном, направляються на медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби виключно у Головний військово-медичний клінічний центр з обов’язковим оглядом головним хірургом та головним терапевтом Міністерства оборони України. На осіб, які проходять медичний огляд амбулаторно, заводиться Картка обстеження та медичного огляду, при стаціонарному огляді – історія хвороби. Огляд військовослужбовців обов’язково проводиться хірургом, терапевтом, невропатологом, окулістом, оториноларингологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей. Огляд вказаними лікарями військовослужбовців, направлених на ВЛК для вирішення питання про потребу у відпустці за станом здоров’я або у звільненні від

виконання службових обов’язків, проводиться за медичними показаннями. При медичному огляді військовослужбовців військової служби за контрактом метод індивідуальної оцінки придатності їх до військової служби повинен застосовуватися у кожному випадку. ВЛК враховує їх вік, освіту, військовий фах, підготовку, досвід, фактичну працездатність, спрямованість до подальшого проходження військової служби, думку командування і начальника медичної служби військової частини, викладені у службовій та медичній характеристиках, та можливість подальшого проходження військовослужбовцем військової служби на посаді, яка найбільше відповідає стану його здоров’я. Медичний огляд корабельних спеціалістів, які отримали захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії), з метою визначення ступеня придатності до військової служби проводиться при визначеному лікарсько-експертному наслідку (результаті) захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії). Визначений наслідок (результат) захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва – це такий стан здоров’я, коли результати обстеження та лікування дають підстави ВЛК (ЛЛК) винести постанову про ступінь придатності до військової служби (служби за військовою спеціальністю), а подальше лікування не призведе до відновлення придатності до військової служби. Постанова ВЛК про потребу військовослужбовця у відпустці за станом здоров’я приймається після закінчення стаціонарного лікування в разі, коли для повного відновлення функції і працездатності необхідний термін – не менше 30 календарних днів. Постанова про потребу у відпустці за станом здоров’я оформлюється довідкою ВЛК, яка підлягає контролю штатною ВЛК (без затвердження). Постанова ВЛК про потребу у звільненні від виконання службових обов’язків (занять) за станом здоров’я оформлюється довідкою ВЛК, яка затвердженню штатною ВЛК не підлягає. У разі коли є незаперечні дані, що здатність до проходження військової служби за станом здоров’я не відновиться, постанова ВЛК про потребу військовослужбовців у відпустці за станом здоров’я не приймається, а вирішується питання про придатність їх до військової служби. При огляді військовослужбовців строкової військової служби, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні або на гауптвахті, постанова про необхідність надання їм відпустки за станом здоров’я ВЛК не приймається. Лікування їх має бути завершене у військовому госпіталі або у лазареті медичного пункту дисциплінарного батальйону.

Відпустка за станом здоров’я корабельним спеціалістам у мирний час надається на 30 календарних днів. За станами після травм (поранень, контузій) або оперативного лікування ВЛК приймає постанову про потребу у відпустці за станом здоров’я на 45 або 60 календарних днів. За наявності медичних показань відпустка за станом здоров’я ВЛК може бути продовжена на 30 календарних днів, а в окремих випадках – на 45 або на 60 календарних днів. Загальний термін безперервного перебування військовослужбовців на лікуванні у військових (цивільних) лікувальних закладах, включаючи і відпустку за станом здоров’я, у мирний час не повинен перевищувати 4 місяці, а для хворих на туберкульоз – 12 місяців. Після закінчення визначеного терміну перебування на безперервному лікуванні та у відпустці за станом здоров’я військовослужбовці підлягають медичному огляду для визначення ступеня придатності до військової служби. У разі визнання їх ВЛК непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, обмежено придатними у воєнний час вони можуть бути подані до звільнення з військової служби до виписки із військового (цивільного) лікувального закладу. Відпустка за станом здоров’я надається військовослужбовцю командиром корабля на підставі постанови ВЛК. При вибутті військовослужбовця строкової служби у відпустку за станом здоров’я довідка ВЛК з постановою ВЛК видається йому на руки. Після закінчення відпустки за станом здоров’я військовослужбовці строкової служби за рішенням військових комісарів, начальників гарнізонів або органів управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України можуть пройти повторний медичний огляд за місцем проведення відпустки для визначення придатності їх до військової служби. У зв’язку із хворобою ВЛК може приймати постанову про потребу у звільненні від виконання службових обов’язків від 10 до 15 календарних днів, а щодо військовослужбовців строкової військової служби – у тому числі з перебуванням у лазареті медичного пункту військової частини. Постанова ВЛК про продовження звільнення від виконання службових обов’язків приймається кожний раз не більше як на 10 календарних днів, але в цілому не може перевищувати 30 календарних днів. У разі коли особа, направлена на медичний огляд, відмовляється (ухиляється) від призначеного лікарем обстеження, що унеможливлює прийняття ВЛК відповідної постанови, за рішенням консиліуму лікарів (за участю головних (провідних) спеціалістів та командування військового лікувального закладу) її дозволяється виписувати із військового лікувального закладу без

проведення медичного огляду з офіційним повідомленням командира корабля, яким ця особа була направлена на медичний огляд, та записом у медичній книжці. ВЛК можуть приймати постанову про перевезення того, хто пройшов медичний огляд, повітряним, морським (річковим), залізничним, автомобільним транспортом залежно від стану його здоров’я і необхідності надання останньому невідкладної медичної допомоги. Якщо корабельний спеціаліст, який пройшов медичний огляд, направлений до іншого військового лікувального закладу, у відпустку за станом здоров’я або до місця служби після виписки із лікувального закладу, потребує супроводу, то ВЛК у своїй постанові зазначає кількість супроводжуючих. У разі неможливості проїзду оглянутого у плацкартному вагоні ВЛК має право приймати постанову про проїзд його в купейному вагоні потягу. Щодо хворого, який потребує ізоляції, ВЛК приймає постанову про необхідність в проїзді його і супроводжуючих осіб в окремому купе купейного вагона швидкого чи пасажирського потяга. У разі коли ВЛК після амбулаторного обстеження не може прийняти остаточної постанови, вона направляє військовослужбовця на стаціонарне обстеження у військовий лікувальний заклад з подальшим оглядом його госпітальною ВЛК. Дозволяється направляти військовослужбовців на обстеження у цивільні лікувально-профілактичні заклади. Після закінчення обстеження у цивільному лікувально-профілактичному закладі складається Акт дослідження стану здоров’я. Акт на руки обстеженому не видається, а висилається поштою або передається посильним у ВЛК, яка направила його на обстеження. Контрольні питання до Розділу 4 1. Військово-лікарська експертиза особового складу корабля в міжпоходовий період. 2. Порядок направлення хворих на військово-лікарську комісію. 3. Особливості військово-лікарської експертизи у зв’язку з участю у плаванні.

РОЗДІЛ 5 ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ КОРАБЕЛЬНИХ СПЕЦІАЛІСТІВ 5.1. Організація контролю корабельних спеціалістів

за

станом

працездатності

При контролі за працездатністю оцінюються: суб’єктивний стан і особливості психологічного статусу, функціональний стан основних фізіологічних систем організму (непрямі показники працездатності); умови і режим праці і відпочинку, тривалість службової зайнятості за попередній період; ефективність діяльності, тобто швидкість і точність роботи фахівця (прямі показники працездатності). Медична служба для оцінки працездатності використовує відомості, що отримуються: в процесі постійного медичного спостереження за екіпажем до і під час походу, при здійсненні контролю за умовами праці відповідно до керівних документів, що діють; під час опитувань особового складу або окремих груп фахівців (не рідше одного разу на 15 днів); при проведенні цілеспрямованого медичного обстеження з використанням спеціального набору клініко-фізіологічних та психофізіологічних методик. Для контролю за станом працездатності екіпажа підводного човна або надводного корабля формується група особового складу в кількості 20–30 чоловік, в яку рівномірно включаються представники всіх бойових змін. Обстеження в цілях визначення стану працездатності особового складу проводяться двічі до походу (не пізніше, ніж за 2 тижні і за 2–3 дні тільки за непрямими показниками), на 2–3 добу і кожні 2 тижні походу (за прямими і непрямими показниками), на 3–5 добу після повернення в базу і після закінчення післяпоходового відпочинку (тільки за непрямими показниками). Обстеження в умовах плавання організовуються по одній схемі впродовж всього походу і проводяться протягом 3 днів: перший день – вивчення ефективності професійної діяльності по прямим показникам працездатності із залученням найбільш підготовлених офіцерів і старшин, другий і третій дні – визначення непрямих показників працездатності. Окрім контрольних груп обстеженню піддаються особи з ознаками вираженого стомлення. Їх виявляють в результаті

динамічного спостереження і періодичних опитувань особового складу про самопочуття, а також спеціальних бесід з командирами всіх ступенів. Особлива увага приділяється таким ознакам, як відчуття втоми перед початком вахти (роботи), підвищена дратівливість, зниження інтересу до навколишнього оточення, зниження апетиту, порушення сну, поява помилок в професійній діяльності. 5.2. Оцінка працездатності корабельних спеціалістів Основу оцінки працездатності особового складу кораблів складає характеристика її найбільш істотних ознак. Стосовно фізіології військово-морської праці такими ознаками є ефективність професійної роботи і її фізіологічна ціна, співвідношенням яких визначається якість трудової діяльності, тому працездатність військово-морських фахівців оцінюється за допомогою прямих і непрямих показників. Прямі показники (швидкість і точність роботи) є безпосередніми критеріями успішності професійної діяльності, яка оцінюється на підставі даних, що отримуються під час бесіди з командуванням корабля, командирами бойових частин (служб), а також при безпосередньому спостереженні за фахівцем під час вахт і тренувань. Для цих цілей використовуються нормативи за фахом і спеціально розроблені тести відповідно до існуючих методичних посібників із збереження працездатності корабельних фахівців в плаванні. Як непрямі показники працездатності використовуються інформативні критерії функціонального стану організму, характер зміни яких в процесі праці тісно пов’язаний з успішністю професійної діяльності. Так, оцінюючи працездатність корабельних спеціалістів операторського профілю, використовують такі інформативні показники, як латентний період складної сенсомоторної реакції з вибором, частота серцевих скорочень, рівень пульсового артеріального тиску, критична частота злиття світлових мигтінь, індекс степ-тесту, витривалість до статичного зусилля та інші. Психофізіологічні методики визначення цих показників викладені у відповідних посібниках. На підставі проведених досліджень з урахуванням суб’єктивного стану і результатів лікарського огляду проводиться якісна оцінка працездатності за схемою, наведеною у табл. 5.1.

Таблиця 5.1 Схема оцінки працездатності і стомлення корабельних спеціалістів Періоди працездатності Нарощування

Суб’єктивний стан Поліпшується

Клінікофізіологічні показники

Психофізіо- Професійна Оцінка логічні працездатність працездатності показники

Поліпшуються

Поліпшуют Поліпшується ься

Нормальний стан працездатності

Висока Хороший (оптимальна) працездатність

Стійкість показників

Стійкість Зберігається показників стабільною

Нормальний стан працездатності

Нестійка працездатність

Погіршується

Різноспрямовані зрушення вегетативних функцій. Погіршення показників функціональних проб

Незначне зниження

Втома

Прогресуюче зниження

Постійне відчуття втоми, що не проходить після регламенто ваного відпочинку

Виражене односпрямоване погіршення всіх показників значення яких можуть виходити за межі фізіологічних коливань. При функціональних пробах значне зниження показників, а також поява атипових реакцій

Зрушення показників носять різноспрям ований характер: деякі константи не змінюються Односпрям оване погіршення всіх показників. Ознаки неврастенічного стану

Виражене зниження кількісних і якісних показників, поява у ряді випадків грубих помилок

Перехідний стан (виражена втома). Перевтома

5.3. Засоби і способи корабельних спеціалістів

збереження

працездатності

Заходи щодо збереження працездатності корабельних спеціалістів підрозділяються на постійні і ті, що проводяться в разі необхідності. До перших з них відносяться передпоходовий відпочинок, раціональний розпорядок дня, фізичні вправи, додаткова вітамінізація, гартування, ультрафіолетове опромінювання, відпочинок під час походу, оптимізація емоційного стану, післяпоходовий відпочинок.

До заходів, які використовують в міру необхідності і для екстреного усунення стомлення, відносяться забезпечення додаткового часу на сон, використання фармакологічних засобів. В період безпосередньої підготовки до плавання відповідно до керівних документів екіпажу корабля надається передпоходовий відпочинок. Лікар корабля здійснює ретельний контроль за його організацією і у разі потреби приймає заходи по впорядкуванню сну, тривалість якого повинна бути не менше 7–8 год. на добу. Заходи під час передпоходового відпочинку (фізичні вправи (далі – ФВ), культурно-масова робота, спортивні ігри тощо) проводяться з урахуванням ступеня і характеру стомлення особового складу, характеру попередньої праці. Одним з найбільш ефективних способів збереження і розвитку загальної і силової витривалості, попередження перевтоми і зняття психоемоційної напруженості є фізична підготовка (далі – ФП). Перед ФП в цей період стоїть також завдання вивчення або повторення вправ, призначених для використання в поході. ФП активно використовується для навчання і вдосконалення навичок особового складу по самоконтролю. Під час занять перевіряється ступінь підготовленості нештатних організаторів ФП. Обсяг і інтенсивність занять по ФП під час передпоходового відпочинку регламентуються конкретними умовами передпоходового періоду. Особи з незадовільною оцінкою розвитку загальної витривалості за 1,5–2 місяці до виходу в морі виділяються в окрему групу для проведення додаткових занять. Визначений керівними документами раціональний розпорядок дня підводників в поході має наступні основні характеристики: режим праці і відпочинку максимально враховує звичний розпорядок дня на березі, і він є постійним на весь період плавання; зайнятість особового складу вахтами і роботами складає не більше 10,5–11,5 год., загальний час відпочинку – не менше 9,5– 10,5 год. на добу, тривалість сну – 8 год., з яких для безперервного сну виділяється 6,5–7 год. на добу; час несення вахт другої бойової зміни як найбільш несприятливій за умовами життєдіяльності скорочено до 3,5 год. (на 1 год. на добу) за рахунок рівномірного збільшення часу тривалості денних вахт першою і третьою бойових змін; прийом їжі суміщений з часом зміни вахт; передбачений один вихідний день в тиждень з наданням особовому складу умов для відпочинку і культурно-масових

заходів при виключенні занять, робіт і навчально-бойових тривог (окрім аварійних). Застосування перезмін, змінних вахт і т.п. протягом всього походу не допускається. Такий розпорядок відповідає фізіологічним вимогам і сприяє збереженню працездатності екіпажу в плаванні. Основні положення викладеного раціонального режиму праці і відпочинку прийнятні і для надводних кораблів. Контроль за режимом праці і відпочинку полягає в проведенні наступних заходів: за 7–10 діб до походу особовий склад вивчає особливості режиму праці і відпочинку в умовах плавання, регламентованого розпорядком дня; в період походу контролюється гранично точне дотримання графіка зміни вахт і надання особовому складу повноцінного відпочинку; визначається час несення вахт за несприятливих умов; при екстрених ремонтних роботах окремим фахівцям надається додатковий відпочинок і після відновлення працездатності вони знов розписуються в колишню зміну; після стоянок корабля тривалістю менше 4 тижнів не проводиться перестановка особового складу по змінах. Зміна характеру трудової діяльності корабельних фахівців в плаванні (дефіцит м’язових зусиль з одночасним збільшенням психоемоційної напруги) викликає необхідність використання для збереження працездатності активного відпочинку, і, перш за все фізичних вправ. Організація і методика проведення фізичної підготовки корабельних фахівців визначаються керівними документами по фізичній підготовці в Збройних Силах України і ВМС ЗС України. При плануванні і проведенні фізичної підготовки в плаванні враховується наступне: значна частина корабельних фахівців під час плавання випробовує в основному фізичні статичні навантаження невеликої інтенсивності, а в трудовому процесі переважно беруть участь м’язові групи рук, плечового поясу і верхньої частини тулуба; рухова активність особового складу в походах значно нижча, ніж на березі (особливо у підводників і операторів надводних кораблів). В берегових умовах корабельні фахівці роблять 11–13 тисяч кроків, під час походу особовий склад орієнтується на виконання 7–9 тисяч кроків на добу. Ступінь рухової активності дозується з урахуванням того, що при ходьбі в середньому темпі робиться 80–

90 кроків в хвилину, а при бігу в середньому темпі – 160–240 кроків. ФП в поході застосовується у виді фізичної зарядки, вправ перед заступанням на вахту, під час вахти і в спеціально відведений для цього час (учбово-тренувальні заняття). У поході під час фізичної зарядки, учбово-тренувальних і самостійних занять виконуються наступні вправи: повне почергове розслаблення рук і ніг з вібрацією; ходьба і біг на місці з переходами на біг підтюпцем, уповільнення темпу бігу і ходьба; напружене потягування: нахилити тулуб назад, підняти руки, прогнутися, потягнутися вгору (вдих), опускаючи руки, випрямитися (видих); чергування присідань з поворотами і нахилами тулуба; стрибки на місці з розслабленням м’язів рук; нахили, повороти і обертання голови; всі види руху в суглобах при помірному навантаженні. В комплексах фізичних вправ, що виконуються перед вахтою, повинні міститися елементи рухів, що визначаються специфікою майбутнього трудового процесу. Тому для різних фахівців використовуються різні комплекси ФВ. Враховується також, що при тривалому повторенні одного і того ж комплексу знижується ефективність ввідних вправ. Тому лікар корабля при підготовці до походу спільно з начальником фізпідготовки з’єднання складає їх в декількох варіантах. Перед заступанням на вахту протягом 10 хв. виконуються фізичні вправи в напруженому потягуванні, динамічні вправи для м’язів рук, ніг, тулуба (стрибки, присідання, біг з переходом на ходьбу), дихальні вправи і вправи на розслаблення і координацію. При проведенні ФВ під час вахти дотримуються наступні умови: виконання вправ не повинне заважати основної діяльності вахтового; застосовуються переважно вправи для великих м'язових груп і вправи, що діють на збудливі центри м'язів-антагоністів і симетричних м'язів, що беруть участь в робочому процесі; темп, кількість повторень, загальне навантаження, час включення вправ в період вахти визначаються залежно від конкретних умов і стану фахівців. Так, на початку плавання достатня фізкультпауза один-два рази на 3-ій або 4-ій годині вахти. До кінця ж багатомісячного походу, коли ознаки стомлення фахівця на вахті виявлятимуться раніше, застосування фізкультпауз виправдане вже на 2-ій годині.

Обсяг і інтенсивність планових і самостійних занять фізпідготовкою не повинні викликати прискорення пульсу більше 130, а при нормальному перенесенні – більше 140 ударів за хвилину. Ефективним заходом активного відпочинку є водні процедури (обтирання і обливання опрісненою або забортною водою, душ, купання), разом з ФВ або вживані самостійно. Окрім безперечного гігієнічного значення вони викликають підсилення кровообігу, підвищують обмін речовин, укріплюють нервову і м’язову системи, покращують апетит. Водні процедури, що регулярно проводяться, сприяють поповненню недоліку сенсорних подразників, викликають хороше самопочуття і відчуття бадьорості, мають тонізуюче значення. У походах рекомендується регулярно приймати душ з використанням прісної води (протягом 5–7 хв. при температурі води не нижче 16°С). Одним з ефективних методів попередження несприятливих змін у функціональних системах організму, особливо в умовах високої психоемоційної напруги під час плавання, є вітамінізація. Операторам переважно сенсорного профілю діяльності (гідроакустикам і радіометристам) призначаються препарати, що містять вітаміни А і Д. В цілях профілактики розумової перевтоми за 1,5–2 год. перед напруженою роботою операторам логічного профілю діяльності видається солодкий чай в комплексі з полівітамінами. Гартування є одним з найважливіших засобів підвищення фізіологічних резервів організму. Воно здійснюється застосуванням водних і повітряних процедур, сонячних ванн, а також ультрафіолетового опромінювання. У плаванні найбільш доступним є гартування морською водою. Починати прийом душу або обтирання рекомендується при температурі близько 30°С, а потім знижувати її на 3–5°С через кожні 5–7 днів, доводячи до 10°С. Час процедур на початку гартування складає 0,5–1 хв. і поступово збільшується до 5 хв. Тривалість всього періоду гартування не менше 3–4 місяців. У підвищенні загальної резистентності організму і підвищенні працездатності велику роль грають сонячні ванни, тому в плаванні особовий склад надводних кораблів повинен приймати їх регулярно. Дієвою мірою відновлення працездатності корабельних фахівців в період тривалого плавання є відпочинок під час походу, ефективність якого залежить від правильного розподілу часу між ремонтними роботами і відпочинком особового складу, а також від повноти виконання комплексу заходів, направлених на відновлення працездатності особового складу.

При правильній організації відпочинку навіть у разі вираженої перевтоми комплексом регламентованих заходів в основному вдається відновити нормальний стан працездатності особового складу. Завданнями медичної служби в цей період є визначення оптимального періоду надання відпочинку під час походу на підставі оцінки працездатності особового складу, контроль за виконанням реабілітаційних заходів, за динамікою і повнотою відновлення працездатності корабельних фахівців. Оптимальним терміном надання відпочинку під час походу в сучасних умовах є період після 2,5–3 місяців безперервного плавання. Для обмеження часу перебування у вимушеній, статичній і напруженій позі необхідно правильно і вчасно чергувати періоди роботи з періодами активного відпочинку під час перерв і пауз. Кожні 50 хвилин праці влаштовувати 10-хвилинну перерву, під час якої відповідними вправами знімають м’язову втому, покращуючи самопочуття за допомогою самомасажу та фізичних вправ. Через дві години напруженої безперервної праці відпочинок слід продовжити до 15 хвилин; після 4-годинної праці – до 1 години. Забезпечення повноцінного сну – дієвий засіб ліквідації стомлення і відновлення працездатності корабельних фахівців в період між вахтами і роботами. У особового складу кораблів порушення сну має місце переважно після 2–3 місяців плавання. У таких випадках за індивідуальними показаннями використовуються седативні і снодійні засоби (феназепам, димедрол, фенобарбітал та ін.). Після вимушених відхилень від розпорядку дня, особливо пов’язаних зі скороченням часу сну, відразу ж після такого періоду особовому складу необхідно надати можливість для додаткового сну і відпочинку на термін, достатній для ліквідації явищ стомлення. При використанні седативних і снодійних засобів враховується, що після прийому препарату при екстреному пробудженні може спостерігатися деяке пониження працездатності. Для збереження працездатності можуть бути використані фармакологічні засоби, що є, проте, резервним способом забезпечення високої ефективності праці корабельних спеціалістів в плаванні. При цьому засоби, стимулюючі ті або інші функції організму, застосовуються при необхідності екстреного підвищення працездатності корабельних фахівців у випадках, коли всі інші заходи боротьби з перевтомою виявилися неефективними.

З біологічно активних речовин, що підвищують працездатність, використовуються рослинні стимулятори і адаптогени (женьшень, лимонник, елеутерокок та ін.). Вони характеризуються низькою токсичністю, можливістю застосування їх як тонізуючих, так і стимулюючих засобів при виконанні робіт в екстремальних умовах. При необхідності в екстрених випадках застосовуються синтетичні стимулятори, позитивна дія яких з’являється тільки на тлі вираженого стомлення. До таких стимуляторів належить кофеїн. Препарат використовується по 0,05–0,1 г на прийом 2–3 рази на день (вища доза 0,3 г, добова – 1 г). Під час інтенсивних і тривалих фізичних навантажень призначається аскорбінова кислота по 0,05 г 3 рази на день. У корабельних спеціалістів в екстремальних умовах діяльності може виникнути особливий стан – емоційний стрес – комплекс реакцій організму на сильні емоційні подразники, що викликають значну напругу організму. Емоційні стреси, а також астенічні стани сприяють швидкому розвитку стомлення, а в деяких випадках – виникненню психічних порушень. Для зниження психоемоційної напруженості і купування психогенних розладів використовуються седуксен, феназепам, димедрол, валокордин, препарати валеріани в звичайних дозуваннях. Разом з тим у всі періоди діяльності екіпажів кораблів особлива увага повинна приділятися підвищенню психоемоційної стійкості кожного корабельного фахівця, заходам щодо оптимізації емоційного стану особового складу. Це досягається в першу чергу вихованням у кожного члена екіпажа високих морально-психологічних і бойових якостей, дисциплінованості та ініціативності. Для підвищення емоційної стійкості велике значення має правильна система підготовки корабельних фахівців, особливо для дій в аварійних ситуаціях. Для попередження надмірних емоційних реакцій в цих умовах в передпоходовий період проводяться тренування по боротьбі з пожежею і водою і заняття по легководолазній підготовці. При тривалому плаванні на підводних човнах показані штучне розділення дня і ночі зміною освітлення, заповнення дефіциту колірної гамми демонстрацією кольорових художніх і документальних фільмів, барвистим оформленням наочної агітації. Благотворний вплив на емоційний стан корабельних фахівців надає добре організований відпочинок з урахуванням їх

індивідуальних схильностей (самоосвіта, малювання, різьблення по дереву, випилювання, розважальні ігри з використанням гральних автоматів, турніри по шахам і шашкам). Тренування в умовах плавання націлені переважно на підтримку і вдосконалення професійних навичок, на якісне і своєчасне виконання робочих операцій в умовах дії перешкод, збільшення кількості інформації, що поступає, або зменшення часу її сприйняття і переробки. Особовому складу підводних човнів, що повернувся з походу, а також офіцерам, мічманам, військовослужбовцям служби за контрактом надводних кораблів в цілях відновлення їх працездатності надається післяпоходовий відпочинок (за показаннями – санаторно-курортне лікування), терміни якого залежать від тривалості плавання. Відпочинок починається не пізніше чим через 10 діб після повернення в базу і організовується за спеціальною програмою, важливою складовою частиною якої є фізична підготовка. Перед фізичною підготовкою в цей період ставиться завдання відновлення стану здоров’я і фізіологічних резервів організму до передпоходового рівня. Підвищення навантаження під час занять проводиться поступово, а самі заняття виконуються під суворим медичним контролем з використанням методик, викладених у відповідних керівних документах. В період післяпоходового відпочинку передбачаються: активне виявлення і лікування хворих; проведення медичних (лікарських) оглядів на початку і в кінці відпочинку; суворе дотримання розпорядку дня; раціональна спортивно-масова робота (фізичні вправи, спортивні ігри, лижні або піші прогулянки); проведення культурно-масових заходів, що сприяють емоційній розрядці (демонстрація кінофільмів, відвідини театрів, музеїв і пам’ятних місць, зустрічі з цікавими людьми); обмеження шкідливих звичок (вживання алкоголю, куріння); проведення ретельного медичного контролю за руховою активністю особового складу. В кінці відпочинку після медичного (лікарського) огляду начальник медичної служби ставить на облік осіб, за якими необхідне подальше спостереження і визначає для них необхідний обсяг лікувально-профілактичних заходів (рекомендації по режиму рухової активності, періодичність медичних оглядів, перелік лікувально-діагностичних процедур). Результати динамічного спостереження і завершального медичного огляду одночасно з розробленими начальником

медичної служби рекомендаціями доповідаються корабля і флагманському лікарю з’єднання.

командиру

5.4. Ліквідація явищ перевтоми Звичайне фізичне стомлення може спостерігатися практично в кінці кожного робочого дня. Воно виявляється в суб’єктивному відчутті втоми, супроводжується погіршенням працездатності і зміною деяких функцій організму (періодичне підвищення артеріального тиску, прискоренню серцевого ритму, зниження індексу степ-тесту). Для ліквідації вказаних симптомів достатньо звичайного щоденного відпочинку. При підвищених навантаженнях стомлення в кінці роботи може бути значним і вимагає додаткового відпочинку. При тривалій, надмірно напруженій роботі без достатнього відпочинку можливий розвиток перевтоми, початкова стадія якої характеризується втомою, що не зникає після сну навіть збільшеної тривалості, утрудненим засинанням або пробудженням, розсіяністю уваги, дратівливістю (пригніченістю), зниженням апетиту. Об’єктивно відмічається нестійкість артеріального тиску і частоти серцевих скорочень, зниження індексу степ-тесту. При пробах з фізичним навантаженням з’являються неприємні відчуття в області серця і періодично реєструються атипові реакції артеріального тиску і ритму серця. Шкірні і сухожильні рефлекси стають нерівномірними, іноді підвищуються. Працездатність понижена. Виражена перевтома проявляється неврозоподібними розладами і характеризується постійним відчуттям втоми, що не проходить після тривалого відпочинку, неприємними відчуттями в області серця, неспокійним сном. Увага і пам’ять понижені, помітно погіршується швидкість і точність роботи, росте кількість помилкових дій, з’являються грубі помилки, погано переноситься навіть незначна фізична напруга. Функціональні проби з фізичним навантаженням викликають атипові зміни артеріального тиску (з’являється виражена тахікардія, пульсовий тиск знижується до 30 мм рт. ст. і більше, значно знижується індекс степ-тесту). Клінічна картина вираженої перевтоми нерідко приймає форми чіткого неврозоподібного стану (парціальні і загальні астенії) і вимагає енергійного лікування. Парціальні астенії характеризуються зниженням працездатності, підвищеною стомлюваністю і поганим перенесенням будь-якого з видів виробничої діяльності. У фахівців

зорового і слухового профілю діяльності при тривалій постійній напрузі уваги з фіксацією і оцінкою багатьох показників на приладах спостерігається зниження збудливості (стомлення) рецепторів і потім центральних нервових апаратів, тобто так звана негативна адаптація. Можливі помилки в точність прийому специфічної (слуховою, зорової) інформації, а також виникнення невиносності акустичних і зорових професійних навантажень. Своєрідні адаптивні зміни можуть наступати у операторів, що працюють в режимі очікування сигналу. При цьому іноді, частіше після 2–3 місяців плавання, спостерігаються гипноідні стани (особливо в тих випадках, коли подразники впродовж тривалого часу не міняються по своїй силі і тривалості). Провідними заходами при знятті перевтоми будь-якого ступеню є регуляція режиму праці і відпочинку, процедури для загального зміцнення, психотерапія, у тому числі і аутогенне тренування. При початкових явищах перевтоми особливе значення мають подовження (на 1–2 год.) і регуляція сну. Сон в цих випадках нормалізується без застосування фармакологічних засобів. Хорошу снодійну дію надають теплові процедури (наприклад, грілки до ніг і гарячі ванни для ніг перед сном протягом 10–15 хв.), використання (на надводних кораблях) теплих прісних і соленохвойних ванн (37–38°С). Благотворний вплив на стан перевтомлених осіб роблять вологі обтирання, душ, гімнастичні вправи і інші процедури які використовують при стомленні. Вологі обтирання (обмивання) при перевтомі доцільно починати при температурі води 30–34°С, щодня знижуючи її на 0,5°С і доводячи до 23–25°С. Ефективні також контрастні обтирання (рушником, змоченим у воді температурою біля 40°С, а потім температурою 20°С) і обливання водою змінної температури. Використовуються фізичні вправи по 10–15 хв. 1–3 рази на добу (на координацію рухів, рівновагу, дихальні рухи). При більш вираженій перевтомі з ознаками асенізації хворий звільняється від службових обов’язків, а комплекс лікувальних заходів розширюється. У великому обсязі використовуються засоби для загального зміцнення. При необхідності застосовуються валокордин, краплі Зеленіна, корвалол, валокордин по 10–15 крапель на прийом до 3 разів на день і інші симптоматичні засоби. Тривалість їх використання регулюється залежно від терміну нормалізації суб’єктивного стану і зникнення інших проявів перевтоми. Для ліквідації початкових астенічних явищ застосовуються препарати кофеїну і транквілізатори. Позитивний терапевтичний

ефект надає також хлористий кальцій всередину, настоянка валеріани по 15–20 крапель на прийом. При вираженій перевтомі з виразними астенічними проявами всі лікувальні заходи проводяться енергійно і в повному обсязі. Хворий не тільки звільняється від виконання службових обов’язків, але і у ряді випадків поміщається в лазарет корабля. Всі засоби лікування перевтоми застосовуються з урахуванням індивідуальних особливостей, специфічних умов праці, професійної зайнятості і напруженості діяльності кожного спеціаліста. Можна істотно сприяти підвищенню працездатності і ефективно попереджати розвиток перевтоми, покращуючи умови праці. Важлива роль в підтримці працездатності в поході належить культурно і спортивно-масовим заходам, організації дозвілля особового складу, харчування тощо. Начальник медичної служби корабля, уважно і повсякденно вникаючи в усі боки життя екіпажу, повинен оперативно розробляти і організовувати практичне застосування різноманітних способів і засобів профілактики перевтоми. При проведенні профілактичних і лікувальних заходів в походах враховується, що невчасне і недостатньо повне лікування захворювань також значно знижує боєздатність екіпажа, сприяє розвитку і посилює прояви перевтоми. У свою чергу, перевтома сприяє виникненню психічних розладів і соматичних захворювань, погіршує їх перебіг. Контрольні питання до Розділу 5 1. Організація контролю за станом працездатності корабельних спеціалістів. 2. Оцінка працездатності корабельних спеціалістів. 3. Способи збереження та відновлення працездатності.

РОЗДІЛ 6 ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИХ ЗАХОДІВ 6.1. Контроль за ефективністю роботи технічних засобів забезпечення придатності кораблів для мешкання і заходи при її погіршенні Підтримка параметрів придатності кораблів для мешкання в плаванні в межах регламентованих допустимих рівнів (концентрацій) забезпечується системами вентиляції, кондиціювання, регенерації і очищення повітря, рефрижерації, а також засобами тепло- і звукоізоляції та ізоляції від вітру, освітлення і санітарно-побутовим устаткуванням. Контроль за технічним станом і ефективністю роботи засобів, що забезпечують придатність корабля для мешкання, здійснюється фахівцями електромеханічної бойової частини і хімічної служби корабля. Обов’язком начальника медичної служби є проведення поточного санітарного нагляду. В період підготовки корабля до походу медична служба контролює: забезпеченість учасників походу індивідуальними стаціонарними ліжками (диванами), а у разі додаткової установки тимчасових ліжок – їх розміщення в місцях з найбільш сприятливими умовами для відпочинку; освітленість бойових постів і місць відпочинку, справність і комплектність світильників, наявність запасних освітлювальних елементів; забезпеченість корабля переносними електровентиляторами і електричними грілками; комплектність, справність і готовність до роботи душових, вмивальних, гальюнів, комор і інших санітарно-технічних об’єктів і пристроїв. Спільно з фахівцями електромеханічної бойової частини і хімічної служби на контрольних виходах в море перевіряються справність і ефективність систем кондиціювання, регенерації і очищення повітря, робота опріснювальних установок, мінералізаторів і хлораторів води, систем вакуумування, зняття надмірного тиску, рефрижерації, стан бактеріологічного захисту, приладів газового аналізу і радіаційного контролю, робота санітарних шлюзів і їх устаткування, а також інших технічних засобів забезпечення придатності корабля для мешкання.

В період походу здійснюються: перевірка (у перші дні плавання) розподілу особового складу по каютах і кубриках; контрольні виміри параметрів мікроклімату і газового складу повітря на основних бойових постах і в місцях відпочинку не рідше одного разу на добу для оцінки ефективності роботи систем вентиляції, кондиціювання, регенерації і очищення повітря; контроль за параметрами повітря (температура, вологість і швидкість руху) на виході з розподільників повітря у разі погіршення об’єктивного стану і виникнення у особового складу простудних захворювань; аналіз результатів вимірів хімічного стану повітря, що проводяться фахівцями хімічної служби і електромеханічної бойової частини відповідно до вимог керівних документів, що діють; контроль за усуненням недоліків в роботі технічних засобів забезпечення придатності корабля для мешкання. У звичайних умовах плавання основними причинами погіршення параметрів мікроклімату в корабельних приміщеннях можуть бути: плавання корабля в районах океану з температурою забортної води і температурою зовнішнього повітря, що перевищують значення специфікацій, закладених в розрахунок системи кондиціювання повітря; відключення холодильних машин при певних режимах плавання або з інших причин; вихід з ладу холодильних машин; неправильне регулювання системи кондиціювання повітря при переході в райони з високою температурою забортної води і зовнішнього повітря або навпаки; вихід з ладу засобів обігріву приміщень. При дії на людину підвищеної температури повітря терморегуляція організму істотно залежить від вологості і швидкості руху повітря. Найважче переноситься дія високої температури і вологості повітря при напруженій фізичній роботі, коли теплопродукція різко зростає, а тепловіддача утруднена і відбувається переважно за рахунок випаровування води з поверхні шкіри і легенів. При відносній вологості 100% тепловіддача випаровуванням припиняється, і перегрівання організму може виникнути навіть при температурі повітря 28– 30°С. Основні заходи щодо зниження температури повітря в корабельних приміщеннях:

відключення (за узгодженням з командуванням) у відповідних приміщеннях тепловиділяючих приладів, механізмів і агрегатів; більш повним використання повітряного охолодження на бойових постах і в місцях відпочинку; полив верхньої палуби надводного корабля забортною водою; вентиляція приміщень зовнішнім повітрям з температурою не вище 30°С. При пониженні температури повітря в житлових і службових приміщеннях до +14°С і нижче щоб уникнути переохолодження особового складу включення додаткових обігріваючих пристроїв є обов’язковим. Основні причини погіршення хімічного складу повітряного середовища корабельних приміщень: тривале знаходження в приміщенні більшого, ніж це передбачено специфікацією, кількості особового складу, що зазвичай буває при проведенні масових заходів; безграмотна експлуатація систем вентиляції, регенерації і очищення повітря, а також вихід з ладу цих систем; розпилювання і сублімація масел, підгоряння пороши, продуктів харчування; попадання в корабельні приміщення вихлопних газів двигунів внутрішнього згорання; зберігання в нештатних місцях зіпсованих продуктів харчування, невчасне видалення відходів, несправність вентиляції цистерн брудної води. Перші прояви токсичної дії вуглекислого газу спостерігаються при його концентрації в повітрі вище 2%. При 5–8% з’являються небезпечні для життя патологічні зрушення функціонування органів і систем. Функціональні зміни, що виникають в організмі людини, що знаходиться протягом всього автономного плавання в атмосфері, що містить 0,1–0,5% вуглекислого газу, компенсуються і не викликають патологічних змін. Вдихання окислу вуглецю в концентрації близько 1000 мг/м3 протягом 20–30 хв. призводить до розвитку гострого отруєння; концентрація близько 10 000 мг/м3 може призвести до смертельного результату вже при 5-ти хвилинній експозиції. У разі виявлення в повітрі корабельних приміщень великих концентрацій окислу вуглецю необхідно негайно з’ясувати і усунути джерело виділення окислу вуглецю і провести посилену (до повної заміни повітря) вентиляцію відповідного приміщення. При погіршенні радіаційної обстановки медична служба (спільно з хімічною) оцінює радіаційну обстановку і розробляє рекомендації по режиму праці і використанню засобів захисту,

прогнозує ступінь тяжкості і організовує медикаментозну профілактику уражень, здійснює контроль за радіаційною безпекою, санітарною обробкою, радіоактивністю продуктів харчування, води і вмістом радіонуклідів в організмі. Діагностика, сортування і лікування гострих радіаційних уражень, оцінка ступеня їх тяжкості, застосування радіозахисних засобів, медичне спостереження за особовим складом, що піддався опромінюванню, здійснюються відповідно до спеціальних документів, що діють. 6.2. Гігієна водопостачання Водопостачання кораблів ВМС ЗС України має ряд специфічних особливостей: за міжнародними стандартами вода для пиття та приготування їжі повинна надходити на кораблі очищена (профільтрована) та в бутильованій формі; прийнята з базового водопроводу, наливного судна прісна або отримана опрісненням вода зазвичай тривало зберігається в цистернах корабля; тривале плавання припускає використання протягом певного періоду походу для приготування їжі і пиття опрісненої води. Основні завдання санітарно-гігієнічного контролю за водопостачанням корабля: контроль за санітарним станом об’єктів водопостачання; спостереження за забезпеченням особового складу доброякісною водою в достатній кількості; медичне обстеження осіб, що працюють на об’єктах водопостачання. Перевірка санітарного стану цистерн, призначених для зберігання прісної води, проводиться в період ремонту корабля і при погіршенні якості води. При виявленні незадовільного стану покриття проводиться його відновлення або заміна новим до виходу в плавання. При необхідності цистерни дезінфікуються протягом 0,5– 1 год. водою, що містить 50–100 мг/л активного хлору або інші діючі речовини. Після цього вони неодноразово промиваються і заповнюються чистою водою, проби якої доставляються на бактеріологічний і хімічний аналізи. Доброякісність прісної води забезпечується також дотриманням гігієнічних вимог в період прийому її на корабель і проведенням заходів щодо попередження забруднення систем корабельного водопостачання.

Шланги для прийому питної води повинні міститися в чистоті, мати пояснювальний напис “Для пиття”, а кінцеві їх частини забарвлюватися в білий колір і зберігатися в чохлі. Перед прийомом перевіряють чистоту шлангів і промивають їх водою, що приймається, не менше 3 хв. (при прийомі з танкера – не менше 1 хв.). При знаходженні корабля в базі після прийому води відбираються проби для фізико-хімічного і бактеріологічного аналізу (по 0,5 л) з кожної цистерни. Для бактеріологічного аналізу вода відбирається в стерильну скляну пляшку з пробкою. Перед відбором з водопровідної мережі кран ретельно обпалюється за допомогою спиртівки, спиртного факела або протирається серветкою, змоченою спиртом. Потім вода випускається з крана протягом 5 хв., після чого наповнюється підготовлена ємність. До і після наповнення пляшки край шийки і пробка дезінфікуються, пляшка з дотриманням відповідної обережності закривається пробкою, шийка обертається чистим папером і перев’язується. Для фізико-хімічного аналізу проба води відбирається в чисту скляну пляшку, яка заздалегідь двічі обполіскується досліджуваною водою. У супровідному документі приводяться наступні відомості: військова частина, місце, рік, число і година відбору, мета дослідження, посада, звання і підпис особи, що проводила відбір проби. У випадку, якщо вода за наслідками бактеріологічних аналізів виявиться непридатною для питних цілей, цистерни промиваються, дезінфікуються і заповнюються водою з подальшим повторним відбором проб для лабораторного аналізу. При отриманні води в іноземному порту на неї видається фірмою сертифікат, проводиться її знезараження і після цього вирішується її використання. При прийомі води в морі в першу чергу повинні бути отримані дані про її доброякісність, що містяться в санітарному паспорті або передані по радіо. Потім оцінюється якість води за органолептичними показниками (колір, прозорість, запах, смак і присмак). Для знезараження води на кораблях можуть бути використані препарати: акватабс, жавель-клейд, хлорне вапно, перекис водню (рекомендується використовувати препарати із змістом активного хлору не менше 20%). Хлорування зараз залишається основним способом знезараження води в цистернах надводного корабля. Воно проводиться за допомогою штатної хлораторної установки

відповідно до інструкції з її експлуатації, а за відсутності установки – вручну. Для цього готується 1–10% розчин препарату, що містить хлор, необхідна кількість якого визначається по табл. 6.1. Розчин заливається в цистерни. Вода в них перемішується. Таблиця 6.1 Кількість препарату, що містить хлор, в грамах, необхідна для хлорування води в цистернах Місткість цистерни

Вміст активного хлору в препараті, % 20–24

25–29

30–34

35–39

40–44

45–49

50–59

1 2 3 4 5 6

25 50 75 100 125 150

20 40 60 80 100 120

18 35 52 70 90 105

15 30 45 60 75 90

12 25 37 50 63 75

11 22 33 45 56 68

10 20 30 40 50 60

60 і більш 8 16 25 33 41 50

7 8 9 10

175 200 225 250

140 160 180 200

125 140 160 180

105 120 135 150

88 100 112 125

80 90 100 112

70 80 90 100

58 66 75 80

500

400

350

300

250

225

200

165

30 40

750 1000

600 800

525 700

450 600

375 500

337 450

300 400

245 330

1250

1000

880

750

625

563

500

410

Хлорування проводиться нормальними і підвищеними дозами (перехлорування). Для знезараження води нормальними дозами хлору досліджується її хлорпотреба і розраховується доза хлору на весь об’єм води. Після одногодинного контакту хлору з водою визначається вміст хлору, який повинен бути не менше 0,8/1,2 мг/л. При концентрації у воді активного хлору нижче 0,8 мг/л проводиться додаткове хлорування дозами активного хлору 5 мг/л. При видачі споживачам вода дехлорується на вугільному фільтрі-дехлораторі або нейтралізується гіпосульфітом натрію з розрахунку 3,5 мг сухої речовини на 1 мг залишкового хлору до концентрації його не вище 0,5 мг/л. При знезараженні перекисом водню до 1 т води додають 333 мл 33% розчину перекису водню, і все перемішується не менше 2 год.

Дезінфекція цистерн, шлангів і трубопроводів полягає в заповненні їх на 1 год. водою, що містить 50–100 мг/л активного хлору, з подальшим промиванням чистою водою. Для опріснення використовується чиста вода відкритого моря, відбір якої здійснюється не ближче 25-ти миль від берега на ходу корабля. Опріснена вода (дистилят) використовується для пиття і приготування їжі лише після її кондиціювання, що включає мінералізацію, знезараження і дезодорацію. Мінералізація здійснюється в спеціальних установках розчиненням в дистиляті солей. Мінімальним рівнем солевмісту є 100 мг/л, оптимальним – 200–500 мг/л. Використовуються набори солей, дозволені органами санітарного нагляду. Опріснена вода знезаражується за загальними правилами. Дезодорація води досягається пропусканням води через фільтр з активованим вугіллям. Лабораторний контроль за якістю води в цистернах повинен проводитися при знаходженні в базі не рідше одного разу на місяць і за 15 діб до походу. Проби для лабораторного дослідження забираються: з цистерн питної води і води для миття; з кранів на камбузі, в умивальниках, з самоварів; з кранів в медичних приміщеннях. Позачергові дослідження проводяться: при погіршенні якості води; після ремонту системи водопостачання; при захворюваннях особового складу корабля кишковими інфекціями, харчовими токсикоінфекціями. Прісна вода на кораблі подається споживачам не рідше 4-х разів на добу (перед прийомом їжі), а на камбуз, в буфети офіцерського складу і мічманів, в медичний блок – постійно або за запитом. Мінімальна витрата прісної води на одну людину на добу в звичайних умовах: для пиття, приготування їжі і обробки харчових продуктів – 10 л, для миття посуду, умивання, миття і прання білизни – не менше 30 л. Для пиття, приготування їжі, миття посуду і продуктів, що не піддаються тепловій обробці, застосовується тільки прісна вода. При нестачі прісної води для миття тіла, прання білизни і інших потреб можна використовувати чисту забортну воду. Прісна вода витрачається для завершення процесу миття. Фактичне водоспоживання контролює лікар корабля, вивчаючи щодобову витрату прісної води, що враховується фахівцями електромеханічної бойової частини.

Особи, що обслуговують систему водопостачання (трюмні і ін.), піддаються медичному обстеженню і спостереженню. 6.3. Гігієна харчування Основні завдання медичної служби корабля по санітарному нагляду за харчуванням: контроль за забезпеченням особового складу повноцінним і раціональним харчуванням; попередження харчових отруєнь і інфекційних захворювань, виникненню і розповсюдженню яких сприяють недоліки в організації харчування. Найважливішою умовою досягнення мети санітарного нагляду за харчуванням є активна позиція лікаря, що дозволяє не тільки своєчасно виявляти дефекти і упущення в організації харчування особового складу, але і попереджати їх появу. Медична служба корабля бере участь в плануванні харчування екіпажу і здійснює повсякденний контроль за повнотою доведення до особового складу належних йому по нормах продуктів харчування, а також за технологією приготування їжі. Безпосередньо перед прийомом на борт корабля продовольства медична служба контролює санітарний стан приміщень, призначених для зберігання продуктів, і справність системи рефрижерації. Під час завантаження продовольства на корабель медична служба контролює дотримання відповідних санітарних правил. Особовий склад, виділений для завантаження, одягається в чистий робочий одяг, забезпечується чистими мішками для перенесення м’яса, риби і інших не упакованих продуктів. Швидкопсувні продукти харчування розміщуються в провізійних приміщеннях корабля відповідно до умов їх зберігання. При вимушених відхиленнях від приведених в таблиці режимів температури і вологості терміни зберігання скорочуються. Продукти харчування, що не вимагають охолоджування, при зберіганні розміщують в провізійних або пристосованих приміщеннях, де температура повітря не повинна перевищувати 25°С, при відносній вологості не вище 70% із забезпеченням достатньої вентиляції. У випадку якщо запаси продовольства значно перевищують місткість провізійних приміщень, допускається розміщувати для тимчасового зберігання свіжі овочі і картоплю на надводних кораблях в надбудові (за умови захисту їх від прямих сонячних

променів, морської води і при забезпеченні природної вентиляції), на підводних човнах – в кінцевих відсіках. При плануванні харчування екіпажа в поході необхідно враховувати очікувані гідрометеорологічні умови в районах плавання і особливості кліматичних зон, в яких буде знаходитись корабель. З цією метою стандартний набір продуктів харчування, передбачений продовольчим пайком, може бути змінений на основі існуючих норм замін одних продуктів іншими. У роботі по забезпеченню кількісної і якісної повноцінності харчування екіпажу в період плавання лікар керується наступними основними положеннями: енергетична цінність добового раціону повинна бути не менше 3100–3500 ккал; в окремих прийомах їжі доцільно поєднувати різні по засвоєнню продукти харчування і готові блюда. До трудно засвоюваних продуктів відносяться жирні сорти свинини і баранини, м’ясо гусаків і качок, оселедець і риба солона, житній хліб, боби, пшоно; до легкозасвоюваних – яловичина нежирна, яйця, м’ясо курей, печінка, рибне філе, молочні продукти, рис, макаронні вироби, цукор, картопля, свіжі овочі і фрукти. У меню з трудно засвоюваними продуктами необхідно включати сокогінні блюда – квашену капусту, солоні огірки тощо; харчування протягом доби повинне бути максимальне різноманітним, а одні і ті ж блюда повинні повторюватися не більше 2–3 разів на декаду; раціон харчування повинен бути активним, тонізуючим моторику травної системи (капуста і буряк свіжі, картопля, лук, часник, яйця, молочні продукти, житній хліб); добовий раціон розподіляється по енергетичній цінності таким чином: на сніданок – 25–26% загальній калорійності, на обід – 31–34%, на вечерю – 25–27%, на вечірній чай – 15–17%; після 50–70 діб походу необхідно передбачати приготування тих блюд, які найбільш охоче споживаються особовим складом. На надводних кораблях на існуючі вимоги запаси свіжих продуктів на період походу повинні складати не менше половини потреби. Контроль за готовою їжею на кораблях включає оцінку її за органолептичними показниками (зовнішній вид, колір, запах, консистенція, смак) безпосередньо на камбузі перед кожною роздачею їжі і перевірку виходу готових блюд. Випробування проводиться з кожного казана (або іншій ємності) після попереднього перемішування їжі. Проба кожного блюда (гарніру) поміщається в окрему тарілку. Продукти, що не підлягають кулінарній обробці, випробуванню не піддаються.

Фактичний вихід (маса) готових блюд (м’ясних і рибних) визначається зважуванням 10 порцій з подальшим розрахунком середньої маси однієї порції. Отримані результати зіставляються з даними, вказаними у відповідній графі розкладки продуктів або книги по контролю за якістю приготованої їжі. Відхилення фактичної маси від розрахункової повинно складати: для порції м’яса не більше 1–2 г, для риби і котлет з риби ±3%. Ваговому контролю систематично піддаються також порції цукру, масла, сира, що видаються на стіл. Основними об’єктами контролю медичної служби корабля по попередженню харчових отруєнь і гострих кишкових інфекцій є: особовий склад служби постачання (продхарчоблоку); продукти харчування (під час надходження їх на корабель, розміщенні, тимчасовому зберіганні, доставці на камбуз з місць зберігання, кулінарній обробці і реалізації у виді готової їжі); корабельні приміщення продовольчо-харчового призначення (з відповідним технологічним устаткуванням, оснащенням і інвентарем). Контроль здійснюється відповідно до керівних документів, що діють, по санітарному нагляду за об’єктами продовольчої служби з використанням спеціальних інструментальних і лабораторних методів. Якість продуктів, що завантажуються, підтверджується відповідними документами. У свідоцтві на м’ясо указуються дата і результати ветеринарного огляду, на свинину, крім того, – дані трихіноскопії. Для тимчасового зберігання і подальшого використання дозволяється приймати тільки первинно заморожене, що має на тушах (напівтушах) клейма ветеринарного нагляду фіолетового кольору круглої (I категорії) або квадратної (II категорії) форми. Категорично забороняється прийом на корабель м’яса, що відтануло, і повторно замороженого. Якість м’яса визначається за органолептичними показниками. Свіжі овочі і картопля перед завантаженням на корабель перебираються з відокремленням недоброякісних (роздавлених, таких, що загнили, деформованих) плодів і бульб. Медичною службою корабля під час надходження продуктів перевіряється вся документація, проводиться органолептичне дослідження швидкопсувних продуктів і дається дозвіл на завантаження. Корабельні приміщення, призначені для зберігання продовольства, завчасно ретельно миються гарячою водою (щіткою і дрантям), зрошуються дезінфікуючими засобами і осушуються. У рефрижераторних камерах, крім того, перед завантаженням продовольства температура повітря

встановлюється на 2–3°С нижче робочої. В період плавання якість продуктів і умови їх зберігання систематично перевіряються медичною службою корабля. Продукти з ознаками недоброякісності ізолюються від основної маси продовольства, і забороняється їх використання для приготування їжі. Порядок і способи їх реалізації (тимчасове зберігання, передача на інший корабель, знищення або переробка) визначає начальник продовольчої служби корабля або відповідна посадова особа з подальшим затвердженням командиром корабля. У разі переробки продукти харчування використовуються особовим складом тільки з дозволу начальника медичної служби, який керується результатами їх повторного органолептичного дослідження. У системі заходів щодо профілактики харчових отруєнь і гострих кишкових інфекцій важливе місце займають обов'язкові профілактичні медичні обстеження особового складу продовольчої служби, а також контроль за дотриманням ними особистої гігієни. Перед походом медичною службою корабля організовується бактеріологічне обстеження працівників харчування (на підводних човнах – всього особового складу), а в період плавання вони щонеділі піддаються медичним оглядам із записом результатів в особисті санітарні книжки. Крім того, щодня оглядається камбузний наряд. 6.4. Особиста і суспільна гігієна на кораблі Дотримання правил особистої і суспільної гігієни на кораблях регламентується Положенням про корабельну службу у ВійськовоМорських Силах Збройних Сил України. Основною умовою дотримання правил особистої гігієни на кораблі є забезпечення особового складу достатньою кількістю доброякісної води. При подачі води до місць використання повинна враховуватися необхідність: умивання з чисткою зубів двічі на день (вранці і увечері на надводному кораблі, перед сном і після сну – на підводних човнах); обтирання тіла до поясу і миття ніг; миття рук перед кожним прийомом їжі; миття в лазні (душі) всього особового складу не рідше одного разу на 7 днів із зміною натільної і постільної білизни, миття окремих груп корабельних фахівців після кожної вахти і ремонтних робіт. Обов’язковими заходами особистої гігієни також є своєчасне гоління обличчя, стрижка волосся і нігтів, дотримання в чистоті обмундирування, взуття і білизни, зокрема постільної.

В період підготовки корабля до походу медична служба перевіряє забезпеченість особового складу милом, мочалками і іншими предметами особистої гігієни, а також наявність робочого плаття, натільної і постільної білизни і іншого майна відповідно до норм постачання, що діють, на весь похід. На весь особовий склад підводного човна отримується гігієнічний спирт для протирання шкірних покровів. У плаванні коки, пекарі, особи, обслуговуючі систему прісної води зобов’язані щодня приймати душ. Зміна натільної білизни коками і пекарями проводиться не рідше двох разів на тиждень, а спецодягу – у міру забруднення. Особовий склад, що виконує роботу, пов’язану із забрудненням тіла, миється в лазні або під душем після кожної вахти. Медична служба корабля контролює: санітарний стан лазнево-пральних об’єктів; регулярність миття особового складу, зміни натільної і постільної білизни, забезпеченість банними рушниками, милом і мочалками; якість прання білизни, хімічної чистки обмундирування і спецодягу; умови праці осіб, які працюють в корабельних лазнях і пральнях. Відповідно до керівних документів, що діють, встановлені норми видачі мила особовому складу кораблів. Мило за додатковими нормами призначене в основному для санітарногігієнічних потреб і видається в місця загального користування. При знаходженні корабля в морі у разі нестачі прісної води, у виняткових випадках за вказівкою командира корабля використовується для побутових потреб (зокрема для особистої гігієни, миття столового і камбузного посуду) чистої забортної води. Відбір її проводиться не ближче 25-ти миль від берега. В період прийому випуск стічних вод з корабля припиняється. При стоянках в базах, портах і гаванях використовувати забортну воду для вказаних цілей забороняється. Безпечне використання води для миття (забортної) для особистої гігієни і миття столового і камбузного посуду досягається при її підігріванні до 77°С і вище. Холодна вода, що використовується для цих цілей за бактеріологічними показниками повинна відповідати стандарту на питну воду. Солі морської води можуть подразнювати шкірні покриви, особливо в зовнішньому слуховому проході, що нерідко приводить до розвитку гнійничкових захворювань. Тому рекомендується

після миття морською водою обполіскувати тіло прісною водою і ретельно осушувати зовнішній слуховий прохід. Правила суспільної гігієни на кораблі передбачають підтримку чистоти в житлових і службових приміщеннях та місцях загального користування, вентилювання приміщень корабля за спеціальним розкладом з одночасним очищенням повітря від шкідливих речовин, а також здійснення заходів щодо попередження забруднень акваторій моря і океанів. Загальний контроль за дотриманням на кораблі правил суспільної гігієни покладається на старшого помічника (помічника) командира корабля, відповідальність за стан приміщень і виконання членами екіпажа правил особистої гігієни несуть безпосередні начальники. Медична служба корабля здійснює санітарний нагляд за розміщенням, лазнево-пральним забезпеченням, умовами для особистої гігієни і санітарним станом корабля. Вказівки начальника медичної служби корабля з цих питань є обов'язковими для всього особового складу. Підтримка корабля в належному санітарному стані досягається великими і малими прибираннями. Керівництво прибираннями здійснює помічник командира корабля. Начальник медичної служби контролює їх якість, звертаючи особливу увагу на санітарний стан продхарчоблоку, систем водопостачання і приміщень загального користування. Профілактична дезінфекція гальюнів проводиться щодня протягом всього походу. При проведенні санітарного нагляду за станом повітряного середовища в корабельних приміщеннях начальник медичної служби керується діючими для даного типу корабля гранично допустимими концентраціями шкідливих речовин в повітрі і гігієнічними нормами мікроклімату. Ці ж оцінні критерії застосовуються при санітарно-гігієнічному контролі за роботою санітарно-технічних систем, що забезпечують придатність корабля для мешкання (вентиляція, кондиціювання, регенерація і очищення повітря). Медична служба бере участь в складанні розкладу роботи вентиляції спільно з командиром електромеханічної бойової частини. Особовому складу забороняється включати і вимикати вентиляцію, якщо це не входить в його обов’язки. У приміщеннях, призначених для сумісного мешкання, заборонено: лягати на ліжка у верхньому одязі і взутті; палити, чистити обмундирування і взуття; прати, сушити речі і білизну (дозволяється сушити тільки на спеціальних білизняних леєрах або в сушарках);

накопичувати брудний одяг або білизну. Контрольні питання до Розділу 6 1. Особиста і гігієна на кораблі. 2. Гігієна водопостачання. 3. Гігієна харчування на кораблі. 4. Контроль за ефективністю роботи технічних забезпечення придатності кораблів для мешкання.

засобів

РОЗДІЛ 7 ОСОБЛИВОСТІ ПРОТИЕПІДЕМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОРАБЛІВ 7.1. Умови виникнення і розповсюдження інфекційних захворювань на кораблі Екіпаж корабля – відносно замкнутий колектив в умовах перебування в базі і практично повністю ізольована група при знаходженні в тривалому плаванні. Тому у виникненні і розповсюдженні інфекційних захворювань на кораблі постійне значення має власний (внутрішній) резервуар інфекцій, що формується за рахунок осіб з безсимптомними і хронічними інфекційними захворюваннями, реконвалесцентів і імунних носіїв. Перераховані форми прояву антропонозних інфекцій створюють безпосередньо на кораблях резервуар таких захворювань, як дизентерія, стрептококові інфекції (ангіна, піодерміти), деякі гострі респіраторні захворювання. Іншою причиною інфекційних захворювань па кораблях є занесення інфекції ззовні в передпоходовий період, під час походу, в період стоянки в портах, при поверненні корабля в основний пункт базування. У передпоходовий період інфекція на корабель заноситься під час надходження поповнення, військовослужбовцями, що повертаються з відпусток і відряджень, прикомандированими особами, а також членами екіпажу, що наражалися на небезпеку зараження на березі. Найчастіше джерелом занесення аерозольних і кишкових інфекцій є поповнення, у складі якого можуть бути хворі з гострими, хронічними і стертими формами інфекційних хвороб, бактеріоносії і особи, у яких інфекція знаходиться в інкубаційному періоді. Особливе значення для виникнення захворювань в плаванні має занесення інфекції військовослужбовцями, що прибувають для доукомплектування екіпажу, як правило, безпосередньо перед плаванням. Небезпека занесення визначається епідемічною обстановкою в місцях колишнього перебування військовослужбовців (або під час пересування). Важливим епідеміологічним чинником, що робить вплив на розповсюдження інфекційних захворювань в передпоходовий період, є “перемішування” особового складу. Прибулий на корабель

особовий склад може бути не тільки причиною занесення інфекції, але і бути не імунним прошарком по відношенню до збудників, циркулюючих серед основного екіпажу корабля. Цим пояснюється, як правило, підвищення рівня захворювань аерозольними інфекціями (стрептококова ангіна, гострі респіраторні захворювання) на початку походу. Зараження відбувається, як правило, в кубриках. Чим вище щільність розміщення особового складу, тим активніше механізм передачі збудників аерозольних інфекцій. Ангіною хворіють переважно ті особи, які сплять по сусідству з хворими або бактеріоносіями. В більш населених кубриках захворюваність особового складу цими інфекціями вища, ніж в менш населених. Занесення інфекції на корабель можливе в пунктах базування. Зараження особового складу аерозольними інфекціями найймовірніше при спілкуванні з цивільним населенням в кінотеатрах, в транспорті тощо. Певному ризику зараження піддаються військовослужбовці, що проживають на квартирах. Збудник кишкових інфекцій від населення передається через воду або їжу, що приймається на березі під час сходу з корабля, звільнень, короткострокових відряджень і виконання різних завдань. У передпоходовий період джерелами занесення інфекції можуть бути домашні і дикі тварини. Серед диких (синантропних) тварин найбільшу небезпеку представляють гризуни, проникнення яких на корабель може спричинити за собою виникнення зоонозних інфекцій. В період походу основною причиною виникнення інфекційних хвороб на кораблях є власний резервуар інфекції. Найчастіше на початку походу реєструються гострі респіраторні інфекції і ангіни. Ці захворювання виникають, як правило, в результаті обміну збудниками між невиявленими джерелами і сприйнятливими людьми. Можлива передача інфекції на корабель з судів забезпечення з незнезараженою водою або неякісним продовольством. Представляє небезпеку занесення інфекції при вимушеному прийомі хворих з інших кораблів. При стоянці в портах (особливо закордонних) вірогідність занесення інфекції на корабель різко зростає. У іноземних портах тропічного і субтропічного поясу крім звичайних антропонозних інфекцій широко поширені малярія, шистосоматоз, філяріатози, лейшманіоз, арбовірусні інфекції. Окремі іноземні порти неблагополучні відносно холери, чуми, жовтої лихоманки. Занесення інфекції може відбутися внаслідок попадання на корабель гризунів або зальоту різних членистоногих (кровососів і мух), а також з придбаними в портах продуктами харчування

(особливо з овочами, фруктами) і питною водою. Крім того, збудники інфекційних хвороб можуть бути занесені із забортною водою, що використовується для побутових і господарських потреб. Небезпека зараження збільшується при сході на берег в іноземному порту. В цих умовах особовий склад більше піддається укусам членистоногих – переносників інфекційних хвороб, а при порушенні санітарних правил, що забороняють вживати їжу або воду, може відбутися зараження кишковими інфекціями. При поверненні корабля в основний пункт базування виникнення інфекційних хвороб може відбутися в тому випадку, якщо за період тривалого плавання наголошувалося неблагополуччя по яким-небудь інфекційним хворобам. Відсутність або зниження імунітету (в результаті походу) серед особового складу корабля може сприяти виникненню інфекційних хвороб, джерела інфекції яких можуть бути в базі. На структуру, рівень і динаміку інфекційної захворюваності особового складу кораблів впливають також і деякі інші чинники. До них перш за все слід віднести клімато-географічні умови районів базування і плавання кораблів. Механізм впливу місцевих умов на захворюваність різними інфекційними хворобами неоднаковий. Найбільш виражений вплив місцевих клімато-географічних умов на розповсюдження захворювань з регіональним розподілом, особливо інфекційних хвороб, наявних в тропічному і субтропічному поясах. У меншій мірі такий вплив спостерігається при інфекціях з глобальним розповсюдженням. Цим певною мірою пояснюються відмінності в рівні, структурі і динаміці інфекційної захворюваності в різних районах плавання кораблів. Для розповсюдження кишкових інфекцій важливе епідеміологічне значення мають особливості організації харчування військовослужбовців в умовах корабля. Ризик зараження особового складу через їжу значно збільшується, коли особи добового наряду мають допуск до обробки продуктів або приготуванню їжі. Серйозні епідеміологічні наслідки можуть мати неправильне зберігання їжі і видача її особовому складу без попередньої термічної обробки. Небезпека розповсюдження кишкових інфекцій значно зростає в тому випадку, якщо в умовах можливого занесення кишкових інфекцій здійснюється приготування м’ясного або рибного фаршу, а також їжі, що не піддається подальшій термічній обробці (салати, вінегрети тощо). Розповсюдженню кишкових інфекцій на кораблі сприяють загальний низький санітарно-гігієнічний стан камбуза, порушення

правил миття посуду, невиконання працівниками харчування правил особистої гігієни. Крім того, виникненню і розповсюдженню інфекційних захворювань на кораблях сприяє відсутність або низька якість заходів, направлених на нейтралізацію джерела інфекції і на підвищення несприятливості особового складу до інфекції. 7.2. Особливості планування і проведення протиепідемічних заходів перед походом і під час його Протиепідемічне забезпечення, будучи складовою частиною медичного забезпечення походів кораблів, є сукупністю заходів щодо попередження інфекційних захворювань серед особового складу і їх ліквідації у разі виникнення. Цілями протиепідемічного забезпечення є постійна підтримка епідемічного благополуччя корабля і його відновлення при виникненні епідемічних вогнищ. Завдання медичної служби корабля по протиепідемічному забезпеченню в конкретних умовах визначаються рівнем, структурою і динамікою інфекційної захворюваності серед особового складу за попередній похід і епідемічною обстановкою в основному пункті базування, а також в районах майбутнього плавання. Підтримка епідемічного благополуччя корабля перед походом і під час його досягається проведенням медичних і загальних (немедичних) заходів. Медичні заходи виконуються медичною службою корабля; в проведенні загальних заходів провідна роль належить командирам бойових частин (начальникам служб) і особовому складу підрозділів. Функція контролю за своєчасністю, повнотою і якістю проведення цих заходів покладена на медичну службу корабля. В період підготовки до плавання начальник медичної служби, розробляючи план медичного забезпечення походу, включає в нього протиепідемічний розділ. Після узгодження з флагманським лікарем з’єднання план затверджується командиром корабля і стає обов’язковим для виконання всіма категоріями особового складу. Про хід його виконання начальник медичної служби періодично доповідає командиру корабля. Перед походом особлива увага приділяється заходам щодо попередження занесення інфекції на корабель в основному пункті базування, а також заходам, направленим на попередження активізації епідемічного процесу за рахунок внутрішнього резервуару інфекції. В цілях попередження занесення інфекційних хвороб здійснюється постійне санітарно-епідеміологічне спостереження за

районом базування корабля. Начальник медичної служби корабля отримує інформацію про інфекційну захворюваність серед місцевого населення і особового складу інших кораблів (частин), про наявність епізоотії серед домашніх і диких тварин (гризунів), про початок в даній місцевості сезону активності членистоногихпереносників інфекційних хвороб. Такі відомості мають в своєму розпорядженні старший медичний начальник, санітарноепідеміологічні установи, місцеві органи охорони здоров’я. При неблагополучній епідемічній обстановці в пункті базування здійснюються заходи для різкого скорочення спілкування особового складу корабля з населенням і особовим складом інших кораблів (частин). При проведенні передпоходових оглядів і обстежень особового складу, осіб, що прибувають з відпусток, відряджень або для укомплектовування екіпажа, а також прикомандированих на період плавання особлива увага приділяється виявленню інфекційних хворих, які негайно направляються на стаціонарне лікування. Працівники продхарчоблоку і особи, виділені для періодичної роботи на камбузі надводних кораблів (добовий наряд), а також весь особовий склад підводних човнів піддаються обстеженню на носійство мікробів дизентерійної і тифо-паратифозної групи з отриманням остаточного висновку за 10 діб до виходу. Залежно від епідемічної обстановки (спалаху дифтерії, менінгококової і стрептококової інфекції, захворювань холерою) може виникнути потреба у вибірковому, а в окремих випадках і масовому обстеженні особового складу для виявлення носіїв, які від участі в поході відстороняються і направляються на лікування. Особовий склад надводних кораблів, що переніс гострі кишкові інфекційні захворювання, допускається до участі в походах через 2 місяці після виписки із стаціонару за умови отримання трьох негативних результатів досліджень випорожнень на бактеріоносійство з інтервалами між аналізами 20 днів. Особи зі складу екіпажа підводних човнів, які перехворіли, в похід допускаються через 3 місяці після виписки зі стаціонару за умови п'яти негативних досліджень випорожнень на бактеріоносійство з інтервалами між аналізами 20 днів. Особовий склад, що переніс гострі кишкові інфекційні захворювання, до роботи на об'єктах харчування і водопостачання не допускається протягом 6 місяців. Перед походом проводиться відбір води з усіх корабельних цистерн для лабораторного дослідження. Якщо дані аналізу свідчать про забруднення води в цистернах, здійснюється дезінфекція, а потім повторне лабораторне дослідження води з цієї цистерни.

В період підготовки до плавання дооснащуються згідно описам штатні і нештатні корабельні ізолятори, остаточно відпрацьовується організація їх роботи. Нештатний ізолятор розгортається в кубрику або каютах при неможливості виділення для нього окремого санітарного блоку або окремого гальюна і умивальника. За епідемічними показаннями ці приміщення звільняються від особового складу і переобладнуються. Порядок розгортання нештатних ізоляторів визначається корабельним бойовим розкладом. Перед виходом перевіряється наявність препаратів для щеплення (якщо планується проведення щеплень в поході), антибіотиків і інших засобів для профілактики і лікування інфекційних захворювань, а також справність дезінфекційної апаратури. З урахуванням особливостей майбутнього плавання корабель забезпечується необхідною кількістю дезінфекційних, дезінсекційних засобів, ратицидів, репелентів, знарядь лову гризунів, проти щурячих щитів, перелік і кількість яких визначається відповідно до передбачуваного обсягу протиепідемічних заходів в районі плавання. При підготовці до плавання перевіряються укомплектованість, оснащення і підготовленість команди нештатних дезінфекторів, що виділяються з розрахунку один дезінфектор на 100 чоловік особового складу. При необхідності їх підготовка здійснюється на базі санітарно-епідеміологічної установи. За показаннями перед походом може бути проведена дезінсекція або дератизація корабельних приміщень. Начальник медичної служби корабля в період підготовки до плавання отримує від старшого медичного начальника і командира інформацію про санітарно-епідемічний стан портів заходу. Особлива увага приділяється наявності в цих портах карантинних інфекцій (чуми, холери, жовтої лихоманки). По розпорядженню старшого медичного начальника здійснюються щеплення особовому складу при берегових лікувальних установах. Перед відбуттям корабля оформлюється свідоцтво про дератизацію або звільнення від дератизації. В період походу в цілях забезпечення епідемічного благополуччя на кораблі проводиться комплекс санітарногігієнічних і лікувально-профілактичних заходів протиепідемічної спрямованості, що включає: санітарно-гігієнічний контроль за забезпеченням особового складу доброякісною водою і їжею і забезпеченням умов для дотримання правил особистої і суспільної гігієни; санітарно-гігієнічний контроль за харчуванням;

проведення профілактичної дезінфекції на камбузі і в місцях загального користування (гальюнах, умивальниках, душових); систематичне виявлення, своєчасну ізоляцію і лікування інфекційних хворих. Поява інфекційних хворих на кораблі на початку походу з вказаних раніше причин найймовірніше. Тому протягом перших двох тижнів медична служба за участю командирів всіх ступенів організовує щоденне виявлення хворих за допомогою опитувань всього особового складу і термометрії за показаннями, а при необхідності – проведенню медичного огляду окремих груп особового складу. У подальшому ці заходи здійснюються щонеділі. Особлива увага в період походу приділяється стану здоров’я працівників продхарчоблоку (коків, хліборізів, хлібопекарів, продбаталеров, вестових та ін.). За ними встановлюється щоденне медичне спостереження протягом всього походу. Хворий, підозрілий на інфекційне захворювання, негайно ізолюється. Після встановлення інфекційної природи захворювання і уточнення клінічного діагнозу проводиться епідеміологічне обстеження з метою виявлення джерел інфекції, шляхів передачі збудника і груп особового складу, що піддалися ризику зараження. За наслідками епідеміологічного обстеження проводиться завершальна дезінфекція, встановлюється посилене медичне спостереження (опитування, лікарський огляд, термометрія) за імовірно зараженими групами військовослужбовців. При знаходженні хворого в корабельному ізоляторі проводиться поточна дезінфекція, і виконуються правила протиепідемічного режиму, що не допускають розповсюдження інфекції за межі ізолятора: заборона відвідувань хворого, його виходу з ізолятора, передачі ним речей і інші заходи з урахуванням механізму передачі збудника при конкретній нозологічній формі хвороби. Харчування хворого організовується безпосередньо в ізоляторі з спеціально закріпленого за ізолятором посуду. Їжу доставляє спеціально виділений для цієї мети бачковий. На кожного хворого ведеться історія хвороби. Інфекційні хворі з важким перебігом хвороби або при необхідності тривалого лікування (черевний тиф, вірусний гепатит, епідемічний цереброспінальний менінгіт тощо) евакуюються з кораблів спеціальним транспортом. Забороняється евакуація інфекційних хворих на судах забезпечення, призначених для подачі кораблям продовольства і води. В іноземні порти інфекційні хворі евакуюються за життєвими показаннями.

При появі на кораблі групових інфекційних захворювань розгортається нештатний ізолятор, ізолюються хворі, проводиться епідеміологічне обстеження в цілях виявлення причин і умов зараження особового складу. Результати обстеження начальник медичної служби доповідає командиру і організовує відповідні заходи, залучаючи при необхідності до їх виконання виконавців від бойових частин і служб корабля, участь яких визначається наказом командира або в наказі, проект якого складає начальник медичної служби корабля. 7.3. Особливості проведення протиепідемічних заходів в іноземному порту Під час заходу в іноземний порт начальник медичної служби уточнює санітарно-епідемічну обстановку в порту, зробивши запит на місцеві офіційні органи через командира. Відповідно до цих відомостей (при необхідності) коректується протиепідемічний розділ плану медичного забезпечення, розробляються додаткові заходи по попередженню занесення інфекційних хвороб на корабель. З особовим складом проводяться бесіди про заходи профілактики інфекційних захворювань, особливо при звільненнях на берег. Забороняється індивідуальне придбання і вживання овочів, фруктів, соків і інших харчових продуктів. У необхідних випадках особовий склад забезпечується засобами екстреної профілактики і репелентами. Здійснюються заходи, що попереджують доступ на корабель гризунів: зайві трапи забираються, решта в темний час доби освітлюються, на швартові і різні магістралі надягають захисні диски і лійки. Для попередження зальоту на корабель членистоногих-переносників інфекційних хвороб ілюмінатори закриваються сітками, їх зовнішні поверхні, а також тамбури, горловина і люки обробляються репелентами і інсектицидами. Харчові продукти, що поступають на корабель, і вода, отримані або куплені в іноземних портах, піддаються обов’язковому знезараженню. Забороняється приготування салатів, вінегретів, холодців, м’ясного і рибного фаршу та інших блюд, в яких можливо розмноження збудника. Помідори, огірки і інші овочі подаються на столи після ретельного знезараження і промивання в доброякісній воді в нерозрізаному виді. При заході в іноземний порт на кораблі відповідно до епідемічної обстановки може з’явитися необхідність розгорнути ізолятор хворих (підозрілих) на особливо небезпечні інфекції.

Ізолятор повинен складатися з двох приміщень: для хворих і для чергового персоналу. Приміщення для хворих повинно бути оснащене всім необхідним для їх обслуговування (підкладні судна, сечоприймачі, плювальниці, поїльники, столовий посуд). Крім того, в приміщенні необхідно мати ємності для збору і знезараження виділень, ємність з дезінфікуючим розчином для обробки рук персоналу, ємність з дезінфікуючим розчином (біля дверей ізолятора) для знезараження взуття персоналу, запас дезінфекційних засобів і розпилювач. У приміщенні для чергового персоналу повинні бути предмети догляду за хворими, засоби лікування, умивальник, ємність з дезінфікуючим розчином для знезараження захисного одягу персоналу (або прогумовані мішки), банка з 70° спиртом для дезінфекції окулярів, комплекти захисного одягу для медичного персоналу (не менше трьох змін для кожного). У разі прийому декількох хворих ізолятор повинен бути розгороджений простирадлами або синтетичною плівкою на декілька боксів. При виявленні хворого, підозрілого на ОНІ, ПМД негайно переводиться на строгий протиепідемічний режим і хворий розміщується в розгорнутому ізоляторі. Медичний склад працює в спеціальному захисному одязі. У приміщенні ізолятора проводиться поточна дезінфекція. Виділення хворого піддаються знезараженню. Посуд, яким користувався хворий, очищується від залишків їжі і теж знезаражується кип’ятінням або замочуванням в дезінфікуючому розчині. Білизна хворого збирається в спеціальні мішки, знезаражується зовні дезінфікуючим розчином або замочується в дезінфікуючому розчині. Ізолятор підлягає цілодобовій охороні. При появі хворого (підозрілого) на особливо небезпечну інфекцію на кораблі начальник медичної служби повинен провести епідеміологічне обстеження і на підставі отриманих даних скласти план протиепідемічних заходів щодо ліквідації епідемічного вогнища. На кораблях 1 і 2 рангу особи, що піддалися небезпеці зараження, ізолюються в окремі приміщення на термін максимального інкубаційного періоду. За цими особами встановлюється посилене медичне спостереження, що включає опитування, огляд і термометрію. На малих кораблях така ізоляція не проводиться, бо практично на небезпеку зараження наражається весь особовий склад корабля. У корабельному приміщенні, де виявлений хворий, підозрілий на ОНІ, проводиться заключна дезінфекція. У разі виявлення хворого, підозрілого на холеру, здійснюється ретельна дезінфекція всіх гальюнів і умивальників, якими користувався хворий. Знищуються мухи. При підозрі на чуму проводиться дератизація (за наявності

гризунів) і дезінсекція корабельних приміщень (за наявності бліх). За епідемічними показаннями може бути здійснена санітарна обробка особового складу. В окремих випадках проводиться екстрена профілактика. Про появу в поході хворого, у якого підозрюється ОНІ, начальник медичної служби через командира корабля доповідає в основний пункт базування. Лікар отримує інструктаж про подальші дії від провідних фахівців, а також з’ясовує порядок евакуації хворого. При передачі хворого на холеру або чуму на транспортні засоби приймаються заходи для виключення зараження особового складу і проводяться дезінфекційні заходи. Якщо хворий, підозрілий на ОНІ, з’явився в період повернення з походу, по розпорядженню командувача ВМС ЗС України корабель виводиться на карантинний рейд або швартується у карантинного пірсу. Вода, продовольство, паливо, медичне, речове і інше майно подаються па корабель тільки після евакуації хворого до лікувальної установи. На карантинному рейді швартування і подача матеріальних засобів проводяться через плавучий понтон, щоб повністю виключити подачу швартовів і підйомних пристроїв з судів забезпечення на карантиновий корабель. Подача води і палива проводиться за допомогою шлангів танкера. Після закінчення робіт кінці шлангів дезінфікуються на карантиновому кораблі і на судні забезпечення. Після закінчення передачі вантажів плавучий понтон також піддається дезінфекції. При стоянці корабля у карантинного пірсу подача засобів матеріального забезпечення може здійснюватися через перевантажувальний пункт на пірсі, а також з боку моря з дотриманням вищезгаданих правил. Карантинний пірс підлягає цілодобовій охороні. Термін перебування корабля в карантині обчислюється з моменту евакуації останнього хворого і проведення завершальної дезінфекції. Рішення про відміну карантину ухвалює командувач ВМС ЗС України по доповіді начальника медичної служби ВМС ЗС України і на підставі відповідних висновків фахівців санітарно-епідеміологічного загону. В іноземному порту суворо виконуються міжнародні медикосанітарні правила. У разі прибуття на корабель карантинного лікаря порту начальник медичної служби корабля зобов’язаний заповнити морську санітарну декларацію, пред’явити свідоцтво про дератизацію або свідоцтво про звільнення від дератизації. У разі рішення карантинного лікаря про застосування до корабля санітарних заходів необхідно отримати від нього відповідне свідоцтво.

Після виходу з іноземного порту проводяться велике прибирання із застосуванням дезінфікуючих засобів, ретельний огляд корабельних приміщень для визначення наявності гризунів і членистоногих-переносників інфекційних хвороб. За особовим складом встановлюється посилене медичне спостереження, що включає щоденне опитування, медичний огляд і термометрію. 7.4. Заходи щодо санітарної охорони морських кордонів України Контроль за виконанням санітарно-карантинних заходів здійснюється медичною службою ВМС ЗС України, санітарноепідеміологічною службою через санітарно-контрольні пункти (далі – СКП), а при їх відсутності – спеціально виділеними особами санітарно-епідеміологічного загону (далі – СЕЗ) регіону. Порядок проведення санітарно-карантинних заходів визначається наказом командира військово-морської бази або начальника гарнізону, виходячи з місцевих конкретних умов. В наказі передбачаються: порядок сповіщення медичної служби ВМС, СЕЗ регіону (СКП) про прибуття корабля (судна); призначення виконавців з медичного складу (де відсутні СКП) і виділення транспорту для доставки цих осіб на прибулий корабель (судно) для проведення санітарно-карантинного огляду; визначення місця постановки прибуваючих кораблів (судів), що мають на борту інфекційних хворих; виділення приміщень, необхідних для розгортання нештатного ізолятора і обсерватора, створення для цих цілей резерву медичного і господарського майна; спеціальна підготовка медичного складу до роботи в умовах суворого протиепідемічного режиму. Оповіщення СКП про прибуття в наш порт корабля (судна) повинне проводитися за 6 год. до прибуття. Усі медичні установи, а також медичний склад кораблів (частин) повинні бути готові до проведення необхідних заходів при виявленні хворого (підозрілого на захворювання) карантинною інфекцією (чумою, холерою, жовтою лихоманкою). З цією метою повинна бути організована систематична підготовка медичної служби з питань діагностики, клініки, лікування, профілактики карантинних хвороб і проведення протиепідемічних заходів у вогнищі. Перед відбуванням корабля (судна) в закордонне плавання медична служба оповіщається про це не пізніше, ніж за 20 днів, з тим, щоб своєчасно зробити щеплення особовому складу.

Комплектування корабля (судна) особовим складом повинно бути закінчене не менш ніж за 20 днів до відбування корабля (судна) в плавання. Командир корабля (судна), що відбуває в закордонне плавання, зобов’язаний: ознайомитися з Правилами, що діють, по санітарній охороні території України; через командування ВМС ЗС України отримати інформацію про епідемічну обстановку в портах заходу і призначення; при отриманні інформації про епідемічне неблагополуччя в портах заходу і призначення мати на борту майно, необхідне для проведення профілактичних і протиепідемічних заходів проти відповідних інфекційних хвороб; в період перебування в іноземному порту і після виходу з нього забезпечити проведення профілактичних і протиепідемічних заходів; перед виходом з іноземного порту у разі застосування до корабля (судну) санітарних заходів отримати відповідне свідоцтво; при поверненні в порт (базу) флоту надати інформацію в пункт прибуття про стан здоров’я особового складу за 6 год. до передбачуваного прибуття корабля (судна). При поверненні корабля з далекого походу в основний пункт базування проводяться заходи, направлені на попередження занесення інфекційних хвороб в країну. Перелік заходів визначається нозологічною формою інфекції, а також епідемічною обстановкою, що виявлена методами епідеміологічної діагностики. Якщо на кораблі інфекційних хворих немає, то проводяться звичайні профілактичні заходи. За особами, що перехворіли в поході інфекційними хворобами, встановлюється медичне спостереження, що включає консультацію інфекціоніста. Ті, що перехворіли, можуть бути направлені в інфекційний стаціонар на обстеження і вирішення експертних питань. Всі особи, що повернулися з країн і районів, де є малярія, підлягають спеціальному обстеженню. Якщо при поверненні в базу на кораблі є інфекційні хворі, начальник медичної служби корабля зобов'язаний доповісти про це через командира за 6 год. до прибуття. Відразу ж після швартування корабля інфекційні хворі підлягають евакуації до лікувальної установи, а на кораблі проводиться комплекс протиепідемічних заходів відповідно до результатів епідеміологічного обстеження. Кожен корабель, що прибуває з-за кордону, швартується у визначеному місці для проведення санітарно-карантинного

огляду. Першим на борт прибулого корабля (судна) піднімається черговий лікар СКП, який знайомиться з даними про стан здоров'я екіпажа, про порти заходу і датою виходу з останнього порту, про місце і час прийому води і продовольства, а також перевіряє книгу обліку хворих в амбулаторії і історії хвороби на хворих, що лікувалися в умовах корабля, наявність гризунів і членистоногих-переносників інфекційних хвороб. Після санітарнокарантинного огляду при благополучній епідемічній обстановці на кораблі черговий лікар СКП видає свідоцтво про надання кораблю вільної практики. Вхід на корабель і вихід з нього посадових осіб, пасажирів, розвантаження корабля допускаються тільки по висновку чергового лікаря СКП. Згідно Міжнародним медико-санітарним правилам корабель вважається зараженим в наступних випадках: на борту є хворий (підозрілий) на чуму, холеру, жовту лихоманку; під час дальнього походу був хворий (підозрілий) на карантинні інфекції; за наявності на кораблі щурів або інших гризунів, заражених чумою, або їх ектопаразитів. При вказаних ситуаціях, а також при неблагополучній епідемічній обстановці на кораблі всякий зв’язок особового складу з берегом і іншими кораблями до завершення всього комплексу протиепідемічних заходів припиняється. 7.5. Особливості дезінфекції, дезінсекції і дератизації на кораблі Дезінфекція – комплекс спеціальних заходів, направлених на знищення збудників інфекційних захворювань в зовнішньому середовищі. Дезінфекція проводиться в цілях знезараження об’єктів зовнішнього середовища (власне дезінфекція), винищування членистоногих-переносників збудників інфекційних хвороб і побутових комах (дезінсекція), а також гризунів, що є джерелами інфекції (дератизація), знищення або видалення патогенних мікробів з тіла людини (санітарна обробка). На кораблях часткову (вибіркову) дезінфекцію організовує начальник медичної служби (фельдшер), її проведення покладається на позаштатних дезінфекторів. У випадку якщо обробці піддається весь корабель, повною дезінфекцією керує помічник командира корабля. Загальне методичне керівництво дезінфекцією, контроль за її якістю і проведення складних робіт покладаються на СЕЗ.

Дезінфекція поділяється на профілактичну і осередкову. Профілактична дезінфекція здійснюється в цілях попередження виникнення або розповсюдження інфекційних захворювань. Її проводять особовий склад і представники медичної служби систематично на об’єктах продхарчоблоку, в місцях загального користування, збору сміття і харчових відходів. Осередкова дезінфекція включає поточну і заключну дезінфекції. Поточна дезінфекція проводиться в ізоляторах і лазаретах з моменту ізоляції хворого до його госпіталізації або одужання. Знезараженню піддаються виділення хворого, залишки їжі, посуд, предмети догляду, білизна і приміщення. Заключну дезінфекцію проводять одноразово негайно після ізоляції, госпіталізації або виписки хворого. На кораблях застосовують механічні, фізичні і хімічні методи знезараження. Найбільш поширені методи з використанням хімічних дезінфікуючих засобів. На табельному постачанні кораблів знаходяться наступні дезінфектанти: дезактин, жавельклейд, неохлор, септодор, акватабс та інші. На кораблях дезінфектанти використовуються у виді водних розчинів шляхом диспергування з табельних приладів (автомакс, гідропульт, дезінфаль та ін.), або протирання з розрахунку 300– 500 мл розчину на 1 м2 оброблюваної поверхні, або замочування в цих розчинах знезаражуваних предметів. Санітарна обробка включає миття особового складу під душем і дезінсекцію білизни, обмундирування, а іноді і постільного приладдя. За відсутності дезінфекційних камер білизна натільна і постільна, а також робоче плаття піддаються кип’ятінню. За показаннями одночасно з санітарною обробкою або перед її проведенням здійснюється дезінфекція або дезінсекція приміщень. Дезінсекція складається з профілактичних і винищувальних заходів. Профілактичні заходи направлені на недопущення проникнення на кораблі членистоногих і на створення несприятливих умов для їх життєдіяльності, а винищувальні – на знищення їх на всіх стадіях розвитку з використанням механічного, фізичного, хімічного або біологічного методів. Для знищення клопів, тарганів, щурячих кліщів, мух, комарів, москітів і інших членистоногих використовується, як правило, хімічний метод дезінсекції із застосуванням інсектицидних аерозольних балонів “ДЕТ”, “Екстразоль-М”; гелів “Ефект плюс” (хлопіріфос 0,5%), “Комбат”, “Капкан”; концентрованих емульсій “Ципервіт” (циперметрін 25%), “Альфавіт” (альфациперметрін 10%), “Дельтавіт” (дельтаметрін 25%), “Зетавіт” (зетациперметрін 10%).

При проведенні дезінсекції відносно членистоногих, що не літають, з оброблюваних приміщень виводиться особовий склад, видаляються харчові продукти, посуд, камбузний інвентар, постільне приладдя, обмундирування і інше майно. Після дезінсекції приміщення добре провітрюються, і в них проводиться прибирання. Дератизація включає профілактичні і винищувальні заходи. Профілактичні заходи направлені на недопущення гризунів на кораблі і на створення несприятливих умов для їх життя. Це досягається строгим дотриманням санітарно-гігієнічних, санітарно-технічних і організаційних вимог, передбачених Положення про корабельну службу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України. Гризуни на кораблях винищуються механічним або хімічним методом за планом, затвердженим командиром корабля, із сповіщенням особового складу про характер робіт. Суть механічного методу полягає у відловлюванні гризунів капканами або петлями. Якщо механічний метод не дає належного ефекту, використовуються харчові отруєнні приманки, які отримують в СЕЗ: “Бродівіт” (бродіфакум 0,25%), “Бромавіт” (бромадіалон), “Ратіндан екстра” (дифенацін 0,5%); зернові суміші “Вітара”, клеїпастки “Капкан” та інші. Приманки в пакетах по 25–30 г розкладаються на ніч у всіх приміщеннях, де виявлені гризуни, одноразово або протягом 5–7 днів. Кількість порцій для кожного приміщення залежить від його площі і щільності популяції. Місця розкладки і кількість пакетів в кожному приміщенні строго враховуються. В період походів застосовуються приманки тривалої дії у виді брикетів і галет. Таку приманку розкладають на тривалий термін (1–2 місяці). Особи, що залучаються до роботи з дезінфекційними, дезінсекційними і дератизаційними засобами, повинні бути навчені правилам безпеки, а медичний склад, що забезпечує ці роботи, – прийомам надання невідкладної допомоги при отруєнні вказаними засобами.

Контрольні питання до Розділу 7 1. Умови виникнення і розповсюдження інфекційних захворювань на кораблі. 2. Особливості дезінфекції, дезінсекції і дератизації на кораблі. 3. Особливості проведення протиепідемічних заходів в іноземному порту. 4. Особливості планування і проведення протиепідемічних заходів перед походом.

РОЗДІЛ 8 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОРАБЛІВ МЕДИЧНИМ МАЙНОМ 8.1. Організація майном

забезпечення

кораблів

медичним

Надводні кораблі та підводні човни забезпечуються медичним майном по місцю постійного базування з відділу забезпечення медичним майном ВМКЦ, до якого вони прикріпляються розпорядженням відповідного органу управління. Визначення потреби надводного корабля в медичному майні поточного постачання і вимога його проводяться з урахуванням: норм постачання; витрат за звітний рік; наявності майна; термінів придатності лікарських засобів, технічного (якісного) стану інвентарного майна. Норми постачання кораблів медичним майном оголошуються в спеціальній збірці. Кількість норм медичного майна, належного кораблю, оголошується в табелі постачання до його штату. Наявність і витрата майна на день складання заявки встановлюються по книгах обліку. При витребуванні лікарських засобів, що мають обмежені терміни придатності, слід уникати накопичення на кораблі запасів, які своєчасно не будуть витрачені. Потреба і витребування інвентарного майна визначаються з урахуванням його технічного стану. Витребування медичного майна поточного постачання надводним кораблем проводиться щорічно по звіт-заявці (ф. 14 мед.), який складається за станом на 1 жовтня і представляється до 20 жовтня через флагманського лікаря з’єднання начальнику органа управління медичної служби за місцем приписки. Витребування витратного майна проводиться не з розрахунку механічного доведення запасів до встановлених норм, а виходячи з фактичної потреби в межах очікуваної витрати. Інвентарне майно вимагається в кількості, що необхідна для доведення його наявності на кораблі до встановлених норм. При витребуванні майна понад норми постачання в пояснювальній записці до звіт-заявки даються відповідні обґрунтування. Позачергове (додаткове) витребування медичного майна вирішується при появі дефектури особливо важливих предметів,

відсутність яких може негативно вплинути на медичне забезпечення особового складу, в екстрених випадках (епідемія, стихійне лихо, аварія), а також при підготовці корабля до тривалого автономного походу. Позачергова заявка підписується командиром корабля, начальником медичної служби і скріпляється гербовою печаткою. Доставлене на корабель медичне майно приймає матеріально відповідальна особа по числу місць з пред’явленням довіреності, причому на отруйні, наркотичні і прирівняні до них засоби пред’являється окрема довіреність. Кількісний і якісний прийом проводиться протягом 5–10 днів. Отруйні, наркотичні і прирівняні до них засоби, а також етиловий спирт у всіх випадках приймаються спеціально призначеною комісією, голова комісії – начальник медичної служби корабля. Прийом отруйних лікарських засобів у всіх випадках незалежно від джерела отримання або способу доставки оформляється актом прийому з перерахуванням всіх найменувань і кількостей препаратів, що значаться в супровідних документах і фактично поступили, номерів їх серій і дат заготівки. Акт прийому оформляється у трьох екземплярах: перший – залишається в частині, другій, – прямує постачальникові, третій – органу медичної служби по підлеглості. Прийняте майно проводиться по книгах обліку не пізніше за наступний день після документального оформлення прийому. 8.2. Зберігання і експлуатація медичного майна При зберіганні кожен вид (група) медичного майна розміщується ізольовано один від одного з урахуванням основного призначення, токсичності, способу застосування і фізико-хімічних властивостей. Особлива увага приділяється зберіганню отруйних, наркотичних і прирівняних до них засобів, сильнодіючих і інших засобів, що вимагають спеціальних умов зберігання, а також дотриманню термінів придатності лікарських препаратів і іншого майна. На кораблі отруйні, наркотичні і прирівняні до них засоби зберігаються в окремому сейфі або металевій шафі під замком. Шафа знаходиться в каюті командира корабля або в медичній коморі (якщо вона передбачено проектом корабля). На внутрішній стороні дверець сейфа наноситься напис чорною фарбою: “А”, “Vеnеnа” і вказується перелік отруйних лікарських засобів, їх вищі разові і добові дози. Сейф обладнуються сигналізацією, яка виводиться до чергового по кораблю, після закінчення роботи

опечатується. В інструкції черговому по кораблю повинні бути чіткі вказівки по діях на випадок автоматичного включення охоронної сигналізації. Ключі від сейфа протягом робочого дня зберігаються у особи, відповідальної за збереження отруйних лікарських засобів. Після закінчення робочого дня ключі в опечатаному виді здаються черговому по кораблю під розписку в книзі прийому і здачі приміщень. Другі екземпляри ключів, опечатані печаткою особи, відповідальної за отруйні лікарські засоби, зберігаються в секретній частині корабля. Отруйні, наркотичні і прирівняні до них засоби, що входять до складу комплектів, сумок і аптечок, з останніх вилучаються і зберігаються так само, як наркотики, що не входять до складу комплектів. Наркотичні лікарські засоби з комплектів на підводних човнах і з аптечок індивідуальних не вилучаються. Вилучення наркотичних лікарських засобів з комплектів (сумок) проводиться спеціально призначеною комісією і оформляється актом закладки (освіження) матеріальних засобів (ф. 10). В описах комплектів (сумок) по кожному вилученому найменуванню наркотичного лікарського засобу робиться відмітка: “Зберігається окремо. Акт від “__” ________ 20____ р. № ____” і вказується місце зберігання. Акт складається в двох екземплярах і реєструється в книзі реєстрації облікових документів (ф. 25). Перший екземпляр залишається у особи, матеріально відповідальної за майно тривалого зберігання. Другий екземпляр передається в аптеку і служить підставою для оприбутковування вилучених наркотиків по обліку. Видача наркотичних лікарських засобів для вкладення в комплекти (сумки) оформляється по накладним (ф. 2). Освіження і поповнення їх дефектури проводиться відповідно до правил, що діють. Наказом командира корабля призначаються особи, на яких покладається безпосередня відповідальність за отримання, зберігання, витрачання і облік отруйних, наркотичних і прирівняних до них засобів, а також етилового спирту. На кораблі і на підводному човні ці функції покладаються на начальника медичної служби. Кожен випадок витрачання отруйних, наркотичних і прирівняних до них засобів в амбулаторії і інших підрозділах медичного пункту, а також з шафи (сумки) невідкладної допомоги негайно записується в окрему книгу обліку цих засобів (ф. 49).

Сильнодіючі лікарські засоби (список Б) розміщуються окремо від інших медикаментів. При незначній кількості допускається їх зберігання на окремих полицях (у висувних ящиках) в одній шафі з іншими засобами. Легкозаймисті речовини в медичній коморі розміщуються ізольовано один від одного і від інших засобів. Невеликі запаси цих засобів (до 1 кг або 1 л) для поточних потреб зберігаються в добре закупореній тарі в одній шафі (секції) з аналогічними по фізико-хімічним властивостям, токсичності і способах застосування засобами. Шафи (секції), в яких розміщуються легкозаймисті речовини, повинні бути захищені від прямих сонячних променів і знаходитися на відстані не менше 1 м від приладів і пристроїв, що випромінюють тепло. Термочутливі препарати, що вимагають зберігання при температурі 2–10°С, розміщуються в холодильнику. Рекомендується зберігати в холодильнику також препарати, що підлягають зберіганню в прохолодному місці. Кожна група лікарських засобів розміщується також за способом застосування: для ін’єкцій, внутрішнього і зовнішнього вживання. Щоб уникнути псування від дії несприятливих корабельних приміщень лікарські засоби необхідно зберігати в справжній заводській (складський) упаковці. Розкривати упаковку слід лише тоді, коли вміст раніше розкритої упаковки витрачений повністю. Ретельно оберігаються від механічних пошкоджень упаковки стерильних систем для взяття і переливання крові, шприців разового застосування, пакетів з операційною білизною, спецодягом хірурга і перев’язувальними матеріалами. Всі шафи, сейфи, секції медичних меблів і холодильники, в яких зберігається медичне майно, повинні бути постійно під замком. Обов’язковою умовою є суворе дотримання встановлених термінів придатності лікарських засобів, бактерійних препаратів. Для готових лікарських форм в індивідуальній упаковці і всіх бактерійних препаратів вони указуються на етикетці або визначаються залежно від дат виготовлення препарату. Забороняється застосовувати лікарські засоби, бактерійні і інші препарати, системи для взяття (переливання) крові і шприци разового застосування з термінами придатності, що минули, а також з ознаками псування. Установка і експлуатація медичної техніки на кораблі проводиться в точній відповідності з вимогами інструкцій, що додаються до неї. В цілях попередження аварій і нещасних випадків до обслуговування медичної техніки допускаються особи медичного складу, навчені і твердо знаючі правила експлуатації і

техніки безпеки. До обслуговування барокамер, парових стерилізаторів (автоклавів) і балонів для стислих і зріджених медичних газів допускаються тільки особи не молодше 18 років, навчені за відповідною програмою і отримали спеціальні посвідчення. Для спостереження за технічним станом окрім заводського паспорта заводяться і ведуться експлуатаційні паспорти на наступну техніку: рентгенівські апарати всіх марок; фізіотерапевтичні апарати (УВЧ терапії, діатермії, гальванізації, електродіагностичні апарати, низькочастотної терапії всіх видів, векторелектрокардіоскопи, електрокардіографи, електрокардіомонітори, електрокардіостимулятори, електрокардіоскопи всіх типів); апарати інгаляційного наркозу всіх типів. На стерилізатори парові ведеться тільки заводський паспорт, який одночасно є і експлуатаційним. Записи в експлуатаційний паспорт вносяться систематично до передбачених формою термінів. Вони повинні відображати фактичну роботу, огляди і ремонти апарату. При зберіганні і експлуатації кисневих балонів, апаратів кисневої терапії, штучної вентиляції легенів і інгаляційного наркозу звертається особлива увага на запобігання вибухам, які можуть виникнути при ударах, в результаті наявності масла в місцях різьбових з’єднань, при зіткненні з відкритими джерелами вогню. При роботі з апаратами інгаляційного наркозу строго дотримуються вимог інструкції по попередженню вибухів в операційній. За узгодженням з командирами бойових частин (служб) і дозволу командира корабля до проведення поточного (профілактичного) ремонту медичної техніки можуть притягуватися корабельні фахівці, добре знайомі з пристроєм (схемами) і правилами експлуатації медичної техніки, що знають техніку безпеки. При здачі в середній і капітальний ремонт складні зразки медичної техніки повинні мати технічні (заводські) і експлуатаційні паспорти, а також акт технічного стану (ф. 12). У необхідних випадках для монтажу нової апаратури і ремонту медичної техніки по заявці командира корабля орган управління медичної служби може направляти на корабель фахівців з ремонту медичної техніки.

8.3. Забезпечення корабля медичним майном в період підготовки до походу, під час походу і після нього В період підготовки до походу здійснюються наступні заходи: перевіряються терміни придатності лікарських засобів і інших препаратів; визначається технічний стан медичної апаратури і приладів; поповнюються запаси медичного майна. Запаси майна поповнюються з урахуванням завдань, умов плавання, підсилення корабля медичними фахівцями. У випадках передбачуваних заходів корабля в порти і пункти тимчасового базування з неблагополучною або нестійкою епідеміологічною обстановкою додатково вимагаються дезінфікуючі засоби, препарати для профілактики і лікування найбільш поширених в цих районах захворювань. Потреба в майні в таких випадках розраховується на вірогідну кількість хворих, обсяг екстреної профілактики і дезінфекційних заходів відповідно до прийнятих схем. У разі підсилення медичної служби корабля на період походу лікарями-фахівцями, якщо робота їх не забезпечується табельним оснащенням, майно вимагається по фактичній потребі цієї групи, тобто по заявці, складеній спільно з цими фахівцями. Підводний човен на тривале плавання забезпечується медичним майном по розпорядженню медичної служби об’єднання (з’єднання). Отруйні, наркотичні і прирівняні до них засоби і всі медикаменти, що підлягають щоденному обліку, як ті що входять в комплекти, сумки, аптечки, так і ті, що відпускаються окремо, при відпустці їх записуються в книгу обліку (ф. 49). У тих випадках, коли медичне майно, потрібне на автономний похід, постійно знаходиться на підводному човні, в передпоходовий період воно поповнюється до встановлених норм по окремій заявці. Справність медичної техніки перевіряється у дії. При перевірці звертається увага на терміни таврування манометрів, стан сполучних вузлів, прокладок, запобіжників і інших частин і деталей. При необхідності проводиться поточний (профілактичний) ремонт медичної техніки. Всі несправні апарати і прилади, ремонт яких не може бути виконаний на кораблі, а також ті, що мають потребу в середньому і капітальному ремонті завчасно здаються на медичний склад. Якщо до запланованого терміну виходу корабля в море ремонт не буде проведений, замість зданої апаратури вимагається нова.

Перевіряється також наявність медичного кисню в балонах. Неповні балони замінюються. При перевірці термінів придатності медичного майна поточного постачання і недоторканного запасу звертається увага на лікарські засоби для ін’єкцій, очні краплі, антибіотики, кровозамінники, бактерійні препарати, системи для переливання крові, шприци разового користування. Перевіряється цілість упаковки стерильної операційної білизни, спецодягу хірурга і готових перев’язувальних матеріалів. Всі предмети, термін придатності яких закінчується раніше планованого терміну повернення з походу, підлягають заміні. Дооснащення кораблів в морі проводиться по позачерговим заявкам судами забезпечення, що мають для цих цілей на борту спеціальні запаси медичного майна. Після повернення кораблів в базу запаси медичного майна поповнюються до встановлених норм, списується інвентарне майно, що прийшло в непридатність, і проводиться ремонт медичної техніки. З підводних човнів, що повернулися з походу, медичне майно вилучається. Аптечки, сумки, що залишилися на підводному човні, поповнюються згідно описам. Перевіряється справність медичної техніки. На витрачене майно і те, що прийшло в непридатність в період походу оформляються відповідні документи: на витратне – акт зняття залишків (ф. 11), на інвентарне – акт технічного стану (ф. 12) або акт зміни якісного стану (ф. 13). На отруйні, наркотичні і прирівняні до них засоби акт зняття залишків (ф. 11) складається окремо. Він затверджується командиром підводного човна. Акти служать підставою для списання майна з книг обліку і поповнення комплектів. 8.4. Зберігання медичного майна недоторканного запасу Медичне майно недоторканного запасу приймається спеціальною комісією, що призначається командиром корабля, зі складанням актів прийому (ф. 4) і закладки (ф. 10). При прийомі перевіряються комплектність, якісний стан і терміни зберігання майна в запасі. Терміни зберігання лікарських засобів, перев’язувальних матеріалів, виробів з гуми і тканин, окремих лікарсько-медичних предметів, для яких вони встановлені, указуються в спеціальній графі опису комплекту, сумки, аптечки. Майно, для якого встановлений термін зберігання, освіжається в плановому порядку.

100

Терміном освіження вважається період або календарний рік, протягом якого майно, що зберігається в запасі, повинно бути замінене. Цей термін визначається за часом виготовлення і зберігання в запасі. Для цього до року виготовлення слід додати термін зберігання в запасі: наприклад, 2010 + 4 = 2014, тобто предмет виготовлений в 2010 р., термін зберігання його 4 року, підлягає освіженню в 2014 р. Під час надходження на поточне постачання предметів свіжого виготовлення рекомендується освіжати запас раніше планових термінів – до закінчення періоду зберігання. На кожному кораблі, що має медичне майно недоторканного запасу, щорічно у встановлені терміни відпрацьовуються план освіження, дефектна відомість і заявка. В план освіження включаються предмети, що підлягають заміні в майбутньому (плановому) році, в дефектну відомість – предмети, тимчасово відсутні в комплектах, сумках, аптечках (згідно їх описам). Необхідні дані для складання плану освіження і дефектної відомості беруться з книги обліку майна запасу та із описів комплектів, сумок і аптечок. В заявку включаються предмети, потрібні як для освіження (з плану освіження), так і для поповнення комплектів, сумок, аптечок (з дефектної відомості). Заявка складається в двох екземплярах, один з яких через флагманського лікаря з’єднання представляється начальнику органу управління медичної служби по місцю приписки на забезпечення. Під час надходження майна запасу згідно заявці командир корабля призначає спеціальну комісію, яка перевіряє кількість і якість майна, що поступило, і складає акт закладки (освіження) (ф. 10). Після затвердження акту командир корабля вносить відповідні записи до книги обліку і в описи комплектів, сумок, аптечок. Вилучене із запасу в порядку освіження майно використовується для поточного постачання або реалізується по вказівці старшого медичного начальника. Облік медичного майна недоторканного запасу ведеться в окремій книзі (ф. 26). Порядок зберігання медичного майна недоторканного запасу, а також форми документів на це майно, правила їх оформлення і ведення визначаються спеціальною інструкцією.

101

8.5. Облік медичного майна і звітність по ньому Облік медичного майна на кораблі ведеться по встановленим формам документів. На надводному кораблі та підводному човні все медичне майно обліковується в цілому за корабель в книзі по ф. 26. При цьому для обліку інвентарного і витратного майна ведуться окремі книги. При заведенні нових книг обліку медичного майна листи в них нумеруються, прошнуровуються, Скріпляються мастичною печаткою “Для пакетів” і скріпляються підписом начальника медичної служби. На кораблях без штатної аптеки, де облік медичного майна веде безпосередньо начальник медичної служби, кількість листів в книгах скріпляються підписом командира корабля. Всі книги обліку і книга реєстрації облікових документів (ф. 25) реєструються в діловодстві корабля. Медичне майно в книгах обліковується окремо по кожному найменуванню. Нові книги починаються із запису залишків з попередніх книг або на підставі первинних прибуткових документів і актів зняття залишків при інвентаризаціях. При запису залишків інвентарних предметів одночасно записуються терміни видачі їх у використання або введення в експлуатацію. У попередніх книгах указуються номер і сторінка книги, в яку записаний залишок даного майна. При перенесенні залишків з однієї книги в іншу правильність перенесення отруйних, наркотичних і прирівняних до них засобів і майна, що потребує щоденного обліку, а також інвентарного майна підтверджується на кожному особовому рахунку підписом начальника медичної служби корабля. Аналогічно підтверджуються також підсумки по цих предметах, що підводяться в книгах обліку при інвентаризації, зокрема при прийомі і передачі справ і посади матеріально відповідальною особою. На кораблях правильність записів про перенесення отруйних, наркотичних і прирівняних до них засобів, а також майна, що потребує щоденного обліку, підтверджується підписом командира корабля і начальника медичної служби. У книгах обліку підсумки про прихід, витрату і залишки майна підводяться при інвентаризаціях і підкреслюються двома рисами, при передачі посаді матеріально відповідальними особами і в інших необхідних випадках – однією межею. Книги обліку ведуться до повного використання.

102

Всі документи обліку підлягають обов’язковій реєстрації в книзі реєстрації облікових документів (ф. 25) в день надходження на корабель. Порядковий номер реєстрації документа в книзі по ф. 25 є його номером і проставляється на кожному листі документа і додатків до нього. Виконані документи повинні мати підпис одержувача і особи, що видала майно, а також відмітку про запис прибуткових (витратних) операцій в книгах обліку по кожному найменуванню з вказівкою номера книги і сторінки, на якій проведений запис. Приймати і відпускати медичне майно, а також записувати в книгах обліку по документах, не оформлених відповідно до встановленого порядку, забороняється. Виконані облікові документи разом з додатками до них підшиваються в справи (теки). У міру підшивання листи нумеруються, документ вноситься до опису встановленої форми, а після закінчення календарного (звітного) року кількість листів в справі підтверджується підписом начальника медичної служби і завіряється мастичною печаткою “Для внутрішніх господарських документів”. Списання з книг обліку інвентарного медичного майна, що прийшло в непридатність після закінчення встановлених у відповідних керівних документах термінів експлуатації, проводиться по акту якісного стану (ф. 13). Списання складних зразків медичної техніки, на які ведуться експлуатаційні паспорти, оформляється актом технічного стану (ф. 12). Акти на списання інвентарного майна затверджують командир корабля або начальник органу управління медичної служби. Акт, що затверджується командиром корабля, або затверджений начальником органу управління медичної служби, – в трьох екземплярах. Обидва акти представляються по команді, до них додаються паспорти на майно, що списується. Після затвердження акту начальником органу управління медичної служби перший екземпляр повертається на корабель і служить підставою для списання майна по книгах обліку. Медичне майно, втрачене в результаті аварії, незаконного витрачання, недостач і розкрадань, а також те, що прийшло в непридатність раніше встановлених термінів експлуатації, списується на підставі наказу командира корабля і акту списання (ф. 11) за інспекторським свідоцтвом. Порядок видачі інспекторського свідоцтва визначається відповідними керівними документами. Списання витратного медичного майна по книгах обліку проводиться:

103

отруйних, наркотичних і прирівняних до них засобів і іншого майна, що підлягає щоденному обліку, – по книгах обліку (ф. 49), підсумки в яких підводяться щомісячно; решти майна – один раз на 3 місяці по акту списання (зняття залишків) по ф. 11, який складається в одному екземплярі внутрішньо перевірочною комісією за станом на 1-е число кварталу. Списання повинне підтверджуватись на кораблях – записами про призначення ліків і процедур в книзі обліку хворих в амбулаторії і медичних книжках. Видача ліків на руки хворим забороняється. При амбулаторному і стаціонарному лікуванні хворі приймають ліки у присутності чергового медичного працівника. Тільки в окремих випадках, коли відвідування амбулаторії у встановлений для прийому ліків час неможливі, допускається видача їх на руки офіцерам і військовослужбовцям за контрактом. На кораблі видача інвентарного майна із запасів в користування документально не оформляється, не виписуються також вимоги (рецепти) на витратне майно. Щоденна витрата отруйних, наркотичних і прирівняних до них засобів і іншого майна, що підлягають щоденному обліку, на надання допомоги і лікування хворих вказується в книзі (ф. 49). Перев’язувальні матеріали і етиловий спирт, що витрачаються для виконання процедур, дозволяється відзначати в цій книзі один раз в 5–10 днів. Не пізніше за 5-е число наступного місяця по книзі (ф. 49) підводиться підсумок, і витрачене за минулий місяць майно списується по книзі (ф. 26). Записи в книзі (ф. 49) повинні підтверджуватися даними про призначення ліків і процедур в книзі обліку хворих в амбулаторії і в медичних книжках. У мирний час корабель, що перебуває на самостійному забезпеченні, надає наступну звітність по медичному майну: звіт-заявку наявності і потреби матеріальних засобів (форма 14 /МЕД) один раз в рік до 20 жовтня; донесення про наявність, рух і освіження матеріальних засобів (форма 16 /МЕД) один раз на рік до 15 жовтня. Всі документи обліку повинні містити достовірні відомості про рух медичного майна за звітний період і про наявність його на день складання. Вони представляються начальнику органу управління медичної служби по місцю приписки на забезпечення через флагманського лікаря з’єднання. Облікові документи на медичне майно зберігаються на кораблі протягом наступних термінів: книги обліку, прибуткові і витратні документи, книги реєстрації облікових документів, звіт-заявки, донесення – 3 роки;

104

книги обліку щоденної витрати ліків, що містять отруйні і наркотичні засоби, вимоги, рецепти, акти зняття залишків при інвентаризаціях – 1 рік. Після закінчення термінів зберігання документи знищуються встановленим порядком. 8.6. Контроль за зберіганням і витратою медичного майна Контроль за своєчасним і повним забезпеченням корабля належним медичним майном і законністю його витрачання поділяється на попередній і подальший. Попередній контроль має на меті попередити незаконне і недоцільне витрачання майна і здійснюється всіма посадовими особами в межах наданих їм прав під час оформлення вимог (рецептів), актів на списання і інших первинних документів на медичне майно. Подальший контроль має на меті перевірити законність і доцільність операцій, що здійснювались з майном. Основною формою подальшого контролю є інвентаризація медичного майна. Інвентаризація проводиться як самостійно, так і при прийомі і здачі справ і посади начальником медичної служби і матеріально відповідальними особами. Інвентаризацію проводить внутрішня перевірочна комісія у присутності матеріально відповідальних осіб. Інвентаризація включає перевірку фактичної наявності, якісного стану, комплектності майна і звірення наявності з обліковими даними. В аптеці підлягає інвентаризації витратне і інвентарне майно, в інших підрозділах – тільки інвентарне. При інвентаризації перевіряються також терміни придатності, освіження, умови зберігання майна, виявляються надлишки і недостачі майна. Як самостійна форма контролю інвентаризація медичного майна поточного постачання і недоторканного запасу проводиться за наказом командира корабля один раз в рік за станом на 1 січня або в інший термін, встановлений вищестоящим командуванням. Результати інвентаризації оформляються актом довільної форми, до якого додається акт зняття залишків (ф. 11). Акт затверджує командир корабля. Контроль за наявністю, зберіганням і витрачанням отруйних, наркотичних і прирівняних до них засобів, етилового спирту і іншого медичного майна здійснюють начальник медичної служби корабля – не рідше одного разу на три місяці.

105

Прийом і здача медичного майна проводяться при призначеннях і переводах начальника медичної служби і матеріально відповідальних за це майно осіб. Матеріально відповідальні особи приймають майно особисто у присутності членів внутрішньої перевірочної комісії. Начальник медичної служби корабля при прийомі справ і посади наявність, якісний стан, комплектність, умови зберігання і експлуатації майна перевіряє на вибірку. При цьому обов’язкова перевірка зберігання, обліку і витрачання всіх отруйних, наркотичних і прирівняних до них засобів, етилового спирту і іншого майна, що підлягає щоденній вибірці, а також майна недоторканного запасу. При прийомі справ і посади начальником медичної служби внутрішня перевірочна комісія проводить інвентаризацію всього медичного майна корабля. Особа, яка приймає діла і посаду повинна звірити дані обліку медичного майна корабля з даними обліку органу управління медичної служби по місцю приписки на забезпечення. Прийом і здача медичного майна оформляються актом, до якого додається акт зняття залишків (ф. 11). При прийомі і здачі справ і посади начальником медичної служби акти затверджує командир корабля. Контрольні питання до Розділу 8 1. Організація забезпечення кораблів медичним майном. 2. Організація обліку медичного майна і звітності. 3. Забезпечення корабля медичним майном в період підготовки до походу, під час походу і після нього. 4. Зберігання медичного майна недоторканного запасу.

106

РОЗДІЛ 9 МЕДИЧНИЙ ОБЛІК І ЗВІТНІСТЬ НА КОРАБЛІ 9.1. Повсякденні медичний облік і звітність Оцінка здоров’я особового складу проводиться на основі систематичного вивчення даних про його фізичний стан, захворюваність, травматизм, працевтрати, звільнення по хворобі і смертність. Відповідальність за організацію і стан військово-медичного обліку і звітності на кораблі покладається на начальника медичної служби. Основними обліковими документами , ведення яких обов’язково на кораблі, є: медичні книжки військовослужбовців строкової служби, офіцерів і мічманів (прапорщиків); книга обліку хворих в амбулаторії; книга обліку хворих, направлених на стаціонарне лікування, ВЛК, і осіб, що вимагають систематичного лікарського спостереження; журнал обліку травм; історія хвороби. Медичному обліку підлягають: всі хворі військовослужбовці, які звернулися за медичною допомогою або виявлені в процесі огляду (обстеження), незалежно від тяжкості, характеру і тривалості захворювання; статистичні дані, що характеризують фізичний розвиток, стан здоров’я, звільнення по хворобі, смертність військовослужбовців; дані про стан санітарно-гігієнічної і протиепідемічної роботи медичної служби корабля. Основними одиницями медико-статистичного обліку захворюваності особового складу, що характеризують поширеність хвороб у військовому колективі, є: звернення; загальна захворюваність (первинне звернення); захворюваність стаціонарних хворих (госпіталізація); захворюваність з тимчасовою втратою працездатності (працевтрати). Звернення по медичну допомогу можуть бути первинними і повторними, сума яких складає відомості звернення. Первинне звернення – перше звернення військовослужбовця по медичну допомогу до лікаря за час перебування його на

107

військовій службі з приводу кожного нового захворювання незалежно від того, виникло це захворювання під час служби або до призову. Звернення по медичну допомогу не може вважатися первинним, якщо з приводу цього захворювання військовослужбовець вже звертався до іншої військово-лікувальної установи, медичний пункт корабля або частини. Реєстрація первинних звернень є одночасно і реєстрацією випадків захворювань, тобто загальної захворюваності особового складу. Одиницею обліку є захворювання, а не хворий; захворювання у одного і того ж військовослужбовця, не пов’язані між собою за етіологією, враховуються як самостійні (незалежно від їх числа у однієї особи). Наприклад, у військовослужбовця, що звернувся вперше з приводу ангіни і фурункульозу, реєструються два первинні звернення. Повторне звернення – звернення військовослужбовця до лікаря, що слідує безпосередньо (або з перервою) за первинним зверненням з приводу одного і того ж захворювання. По сумі всіх первинних і повторних звернень членів екіпажу корабля (особового складу з’єднання кораблів) за звітний період (місяць, квартал, півріччя, рік, похід) складаються відомості по звернення, а по сумі даних первинних звернень по медичну допомогу – відомості по загальній захворюваності особового складу. Захворюваність госпіталізованих хворих (госпіталізація) враховується реєстрацією випадків госпіталізації військовослужбовця. Госпіталізацією вважається направлення військовослужбовця на стаціонарне лікування або обстеження до будь-якої лікувальної установи (військової або цивільної), включаючи лазарет корабля, а також лікування вдома, в каюті або кубрику незалежно від черговості звернення по медичну допомогу. За наявності у хворого декількох захворювань одночасно облік випадків госпіталізації проводиться по остаточному діагнозу його основного захворювання. Захворюваність з тимчасовою втратою працездатності (працевтрати) враховується реєстрацією кожного випадку працевтрат особового складу. При цьому випадками працевтрат вважаються повне звільнення військовослужбовця від усіх видів занять і робіт на термін не менше однієї доби з приводу стаціонарного або амбулаторного лікування, відпустки по хворобі або відпочинку при частині, медичного огляду ВЛК. В документах медичної звітності відбиваються тільки закінчені випадки працевтрат з вказівкою тривалості кожного з них в днях і діагнозу основного захворювання. При визначенні

108

тривалості випадку працевтрат день направлення військовослужбовця на стаціонарне лікування (повне звільнення від обов’язків військової служби) і день повернення зі стаціонару (відновлення працездатності) вважаються за один день. Часткове звільнення від робіт і занять з приводу цього ж захворювання, а також час, проведений військовослужбовцем в санаторії, будинку відпочинку в період чергової відпустки, в працевтрати не включаються. Фізичний розвиток особового складу – комплексний медикостатистичний показник, що дає медичну оцінку колективу або окремого фахівця з сукупності основних антропометричних даних (ріст, маса, об’єм грудної клітки, екскурсія грудної клітки, життєва ємність легень, ручна і станова динамометрія). По рівню фізичного розвитку військовослужбовці розділяються на три групи: достатнє, задовільне, недостатнє. Індивідуальна і групова оцінка фізичного розвитку військовослужбовців здійснюється з використанням методів військово-медичної статистики, які висловлюються в керівних документах по організації медичного забезпечення. Стан здоров’я особового складу – комплексний медикостатистичний показник, що враховує наявність або відсутність хвороб, звернення по медичну допомогу. Стан здоров’я військовослужбовця враховується реєстрацією в його медичній книжці даних медичного обстеження. Звільнення по хворобі і смертність військовослужбовців враховуються реєстрацією кожного випадку звільнення або смерті як на кораблі, так і поза кораблем з вказівкою захворювання або травми, що виявилися причиною звільнення або смерті. При виборі діагнозу основного захворювання необхідно керуватися наступними правилами: основним слід рахувати первинне (в етіологічному і хронологічному відношенні) захворювання (травму), а не його ускладнення; діагнозу тяжкого або смертельного ускладнення (травми) віддавати перевагу перед іншими захворюваннями; за наявності у хворих гострого і хронічного захворювань основним слід рахувати діагноз гострого захворювання; діагнозу епідемічного захворювання віддавати перевагу перед діагнозом інших захворювань; з двох захворювань, однакових по тяжкості, основним вважати те, яке більш важче відбивається на працездатності хворого або вимагає складнішого і тривалішого лікування. Звітні медичні документи , порядок ведення і подання яких регламентується Табелем термінових донесень, включають:

109

медичні донесення кораблів (з’єднань кораблів); медичні звіти кораблів (з’єднань кораблів). Медичні донесення за формою 1/ МЕД подаються один раз на місяць, в квартал, за 6 і 9 місяців, і містять основні оперативні відомості про звернення, загальну захворюваність і смертність з більш детальними даними по первинним зверненням. У донесенні за формою 21/МЕД (доповідь щодо епідемічної ситуації та санітарного стану військової частини) надаються також основні данні про епідемічну ситуацію на кораблі, санітарно-гігієнічні умови за заходи щодо їх покращення. Медичні звіти корабля за рік (ф. 2/МЕД) і за похід є основними статистичними документами, що дозволяють оцінити підсумки роботи медичної служби за вказані періоди. Цифрові медичні звіти (ф. 2/МЕД) супроводжуються пояснювальними записками, що містять аналіз основних напрямів роботи медичної служби. Підсумком аналізу матеріалів медичного обліку і звітності є конкретні висновки, рекомендації і пропозиції, направлені на підвищення ефективності і вдосконалення системи лікувальнопрофілактичних заходів, що здійснюються на кораблі (з’єднанні). 9.2. Звіт по медичній службі за похід Участь в походах є основним видом діяльності екіпажів кораблів, а для медичної служби успішність вирішення під час плавання притаманних їй завдань – головний критерій ефективності організації, професійної підготовленості і практичного відпрацювання особового складу служби. Звіт по медичній службі за похід, в якому реєструються дані, що характеризують умови плавання, придатність корабля для мешкання, особливості діяльності і стан здоров’я екіпажа, дозволяє: безпосередньо у самому поході вивчати вплив на організм корабельних фахівців специфічних умов їх праці, оперативно розробляти і застосовувати заходи щодо вдосконалення медичного забезпечення; узагальнювати досвід походів і враховувати виявлені особливості при плануванні і здійсненні медичного забезпечення бойової служби; проводити науковий аналіз накопичуваної інформації, обґрунтовувати і впроваджувати в практику рекомендації по провідних напрямах медичного забезпечення, використовувати його результати для вдосконалення придатності корабля для мешкання і інших умов праці на кораблях, що будуються.

110

Звіт включає заходи передпоходового періоду і дані про похід. Надійність і повнота висновків, що отримуються на основі аналізу даних, що містяться в документі, забезпечується точним заповненням всіх його розділів. Разом з реєстрацією фактичних даних кожен випадок погіршення параметрів придатності корабля для мешкання детально висловлюється в розділі текстових повідомлень з перерахуванням всіх заходів, що проводяться медичною службою, аналізом причин виникнення як окремих, так і групових захворювань, характеристикою випадків тяжких захворювань, що вимагали надання невідкладної або реанімаційної допомоги. Головною особливістю звіту по медичній службі є хронологічний зв'язок параметрів місця існування екіпажа і відомостей про зміни, що наступили, в стані здоров’я особового складу (за даними опитувань і захворюваності). Це дозволяє вивчати причинно-наслідкові залежності стану здоров'я екіпажа від комплексної дії умов життєдіяльності. При складанні звіту таблиці і текстові повідомлення заповнює начальник медичної служби корабля в кінці кожного тимчасового періоду на підставі спеціально проведених досліджень. Кількісна і якісна характеристика тієї або іншої ознаки відбивається у відповідних елементах таблиць тільки у вказаній розмірності. При неможливості отримання початкових даних (відсутність реєструючого приладу і т.п.) у відповідному осередку проставляється прочерк. Всі роз'яснення і додаткові відомості приводяться тільки у відповідному розділі текстових повідомлень. Після належної підготовки і звірки даних звіт підписується начальником медичної служби корабля, затверджується командиром, узгоджується з флагманським лікарем з’єднання і не пізніше чим через 10 діб з моменту повернення корабля в базу висилається в штаб з’єднання. 9.3. Аналіз показників стану здоров’я членів екіпажу Статистичний аналіз здоров’я корабельних спеціалістів має на меті: визначити за допомогою цифрових показників стан здоров’я особового складу, встановити його зміну в порівнянні з попередніми роками і виявити причини цих змін; оцінити ефективність заходів, що проводяться, щодо збереження здоров’я окремих груп військовослужбовців і особового складу в цілому; отримати початкові дані для розробки лікувально-

111

профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, направлених на зміцнення здоров’я, зниження захворюваності і травматизму серед особового складу; у встановлені терміни доповідати командуванню про стан здоров’я особового складу і необхідних профілактичних заходах. При аналізі захворюваності використовуються, як правило, відносні числа частоти (інтенсивні показники) і розподілу (екстенсивні показники). Інтенсивними показниками захворюваності називаються відносні числа, що характеризують розповсюдження явища (первинне звернення, госпіталізація, працевтрати тощо), що вивчається, в даному колективі. Ці показники, як правило, обчислюються на 1000 чоловік. Екстенсивними показниками захворюваності називаються відносні числа, що виражають відношення частини до цілого (наприклад, відношення працевтрат по даній нозологічній формі, групі або класу хвороб до загальної кількості працевтрат по класах хвороб). За наслідками військово-медичного обліку і звітності розраховуються показники стану здоров’я і захворюваності особового складу. Показники стану здоров’я: показники розподілу військовослужбовців рядового (сержантського) складу строкової служби по групах здоров’я (розраховуються як відносно всіх військовослужбовців строкової служби, так і відносно військовослужбовців 1- і 2-го періодів служби окремо), %: число військовсл ужбовців І ( ІІ , ІІІ ) групи стану здоров ' я число всіх обстежених

військовос

лужбовців

×100

показники розподілу офіцерів по групах стану здоров’я (розраховуються як відносно всіх офіцерів, так і за їх окремими віковими групами та військовими званнями), %: число офіцерів І ( ІІ , ІІІ ) групи стану здоров ' я ×100 число всіх обстежених офіцерів

показники розподілу формами хвороб, %:

військовослужбовців

число військовос лужбовців зхворобами органів кровообігу (нервової число хворих військовос лужбовців

за

основними

системи та ін .)

×100

112

Показники загальної захворюваності військовослужбовців: сумарний показник рівня загальної захворюваності, ‰: число всіх первинних звернень ×1000 середня чисельніст ь особового складу корабля ( з ' єднання )

показники рівня загальної захворюваності (групами, окремими формами) хвороб, ‰:

за

класами

число первинних звернень з приводу захворюван ь шкіри ( травм , тощо ) ×1000 середня чисельніст ь особового складу корабля ( з ' єднання )

показники структури загальної захворюваності за класами (групами, окремими формами) хвороб, %: число первинних звернень з приводу захворюван ь шкіри ( травм , грипу та ін .) ×100 число первинихзв ернень за всіма класами хвороб

Показники госпіталізації військовослужбовців: сумарний показник рівня госпіталізації, ‰: число всіх госпіталіз ованих хворих ×1000 середня чисельніст ь особового складу корабля ( з ' єднання )

показники рівня госпіталізації за всіма класами (групами, окремими формами) хвороби, ‰: число госпіталіз ованих хворих з приводу захворюван ь шкіри ( травм , грипу та ін .) ×1000 середня чисельніст ь особового складу корабля ( з ' єднання )

показники структури госпіталізації (групами, окремими формами) хвороб, %: число госпіталіз

за

всіма

класами

ованих хворих з приводу захворюван ь шкіри ( травм , грипу та ін .) ×100 число госпіталіз ованих за всіма класами хвороб

Показники працевтрат військовослужбовців: сумарний показник випадків (днів) працевтрат, ‰: число всіх випадків (днів ) працевтрат ×1000 середня чисельніст ь особового складу корабля ( з ' єднання )

показники випадків (або днів) працевтрат (групами, окремими формами) хвороб, ‰:

за

класами

число всіх випадків (днів ) працевтрат з приводу захворюван ь шкіри ( травм , грипу та ін .) ×1000 середня чисельніст ь особового складу корабля ( з ' єднання )

показники структури випадків (днів) працевтрат за класами (групами, окремими формами) хвороб, %: число всіх випадків (днів ) працевтрат з приводу захворюван ь шкіри (травм , грипу та ін .) ×100 число випадків (днів ) за всіма класами хвороб

показники середньої тривалості випадків працевтрат за класами (групами, окремими формами) хвороб (в днях):

113 число днів працевтрат з приводу захворюван ь шкіри ( травм , грипу та ін.) число випадків випадків працевтрат з приводу захворюван ь шкіри ( травм , грипу та ін .)

Показники звільнень військовослужбовців зі Збройних Сил України за хворобами: сумарний показник рівня звільнень за хворобами, ‰: число всіх військовос лужбовців , щозвільняю ться зі ЗСУкраїни за хворобами середня чисельніст ь особового складу корабля ( з ' єднання )

×1000

показники рівня звільнень за класами (групами, окремими формами) хвороб, ‰: число звлільнени х з приводу захворюван ь шкіри ( травм , туберкульо зу тощо ) ×1000 середня чисельніст ь особового складу корабля ( з ' єднання )

показники структури звільнень окремими формами) хвороб, %:

за

класами

(групами,

число звлільнени х з приводу захворюван ь шкіри ( травм , туберкульо зу тощо ) ×100 число всіх звільнених зі ЗСУкраїни за всіма класами хвороб

При аналізі стану і ефективності диспансеризації офіцерського складу корабля використовуються наступні показники: 1. Показник повноти охоплення військовослужбовців поглибленим медичним обстеженням – у повному обсязі, частково, зовсім не проведено (у %): кількіствійськовос ь луж бовців якимпоглиб лене м ед ичнеобст еж ення провед ен е

у повн ом уобсязі(част ково , зовсімн епровед ене ) × 100 кількіствійськовос ь луж бовців рядового (оф іцерсько го) складукорабляза списком на періодпровед енняпоглибленгоо м едичн ого обст еж ен ня Для офіцерського складу поглиблене медичне обстеження вважається проведеним у повному обсязі, якщо офіцер оглянутий по необхідності всіма фахівцями лікарської комісії, йому виконані передбачені лабораторні та інструментальні дослідження, визначено групу стану здоров’я, групу фізичної підготовки і призначені необхідні лікувально-профілактичні заходи. Офіцери, яким не виконано хоча б одне із регламентованих або додатково призначених досліджень, а також якщо вони не оглянуті хоча б одним із фахівців лікарської комісії, відносяться до обстежених частково. Показник розраховується за даними висновку начальника медичної служби в медичній книжці військовослужбовця в розділі “Підсумкова оцінка стану здоров’я”. Для рядового складу поглиблене медичне обстеження

114

вважається проведеним у повному обсязі, якщо військовослужбовець строкової служби оглянутий лікарем частини, стоматологом, йому виконано антропометрію і флюорографію, визначено групу стану здоров’я, призначені необхідні лікувально-профілактичні заходи. Військовослужбовець строкової служби, якому не виконано хоча б одне із регламентованих або додатково призначених досліджень, або який не був оглянутий лікарем частини, вважається обстеженим частково. Показник розраховується за даними, отриманими з медичної книжки військовослужбовця. 2. Показник частки військовослужбовців, які потребують диспансерного динамічного спостереження у звітному році (у %): кількість військовослужбовців рядового (офіцерського) складу, що потребують диспансерного динамічного спостереження × 100 кількість військовослужбовців рядового (офіцерського) складу корабля за списком

Показник розраховується на підставі відомостей з медичних книжок військовослужбовців. Військовослужбовець, якому протягом року призначалося диспансерне динамічне спостереження з приводу декількох причин, враховується одноразово. Показник дозволяє оцінити, яка частка військовослужбовців даної категорії особового складу має потребу в диспансерному динамічному спостереженні та проведенні відповідних заходів первинної і вторинної профілактики Крім того, за динамікою показника можна судити про ефективність лікувальнопрофілактичних заходів. 3. Показник виконання військовослужбовцем, який знаходиться під диспансерним динамічним спостереженням, контрольних медичних обстежень, (у %): к ількіствійськово ь луж с б овців рядово го (оф іцерсько го) складу, якимпризначені

к он т ро льні обст еж ен ня здійснені повніст (юча ст ково , зовсім незд ійснен)і × 100 кількіствій ь ськовос луж б овців р ядового (оф іцерсько го) складу, щ ознахо дят яьс піддиспан серн имд ин ам ічнисп м ост ережн ням е 4. Показник повноти проведення лікувально-профілактичних заходів (у %):

115

кількіствій ь ськ овос луж б овців рядового (оф іц ерсько го) скла ду, якимлікувальн−о пр оф ілактчни ізаход иб улип ровед енвпі овн омоб у сязі(ча ст ко во , н епр оводи лис я) × 100 кільк іствійсько ь вос луж б овців р ядо во го (оф іцерсько го) склад,уяки млікува льно − проф іла ктчни ізаход иб улип ризначен і Показник може розраховуватися також за окремими лікувально-профілактичними заходами, наприклад: проведення курсів проти рецидивного лікування, проведення стаціонарного лікування, проведення курсів профілактичного лікування, санація осередків хронічної інфекції, санаторно-курортне лікування, дієтичне харчування та ін. Порівняння показників повноти по видах лікувальнопрофілактичних заходів у динаміці дозволяє встановити, як військовослужбовці виконують рекомендовані заходи. Показники ефективності диспансеризації особового складу: 1. Показник частки військовослужбовців, які мали загострення хронічних захворювань із працевтратами (у %): кількіствій ь ськовос луж б овців рядового (оф іцерсько го) скла ду, щ ом али в м инуломроц у ізагост реня нхрон ічних захвор ю ван ь із працевт рат ам и × 100 кількіствійськовос ь луж бовців ряд ового (оф іцер сько го) склад,ущ ом аю т ь хронічнзахворю і ван ня 2. Показник частоти випадків госпіталізації) у військовослужбовців хронічних захворювань (у %):

працевтрат (випадків внаслідок загострення

кількістьвипадківпрацевтрат(випадківгоспіталіз ації) у військовос луж бовців рядового(офіцерсько го) складу, щ о знаходятьс я під диспансерн им динамічнимспостережнням е × 100 загальнечисловійськовослуж бовціврядового(офіцерсько го) складу, що знаходятьс я піддиспансерн им динамічнимспостережнням е Випадки госпіталізації військовослужбовців з метою проведення планових лікувально-профілактичних заходів щодо приводу різних хронічних захворювань при розрахунку даного показника не враховуються.

3. Показники розподілу військовослужбовців за групами стану здоров’я, фізичної підготовки тільки офіцерського складу (у %):

116

кількіствійськовос ь луж бовців з даноюгрупоюст ануздоров' я (ф ізичногорозвит ку , ф ізичноїпідгот овки ) × 100 загальнакількіствійськовос ь луж бовців даноїкат егорії особового складув част иніза списком Показник розподілу військовослужбовців за групами стану здоров’я дозволяє встановити, як зросла частка осіб з II і, особливо, III групою стану здоров’я, в основному обсягу роботи медичної служби щодо проведення диспансерного динамічного спостереження. Контрольні питання до Розділу 9 1. Повсякденні медичний облік і звітність. 2. Зміст звіту по медичній службі за похід.

117

РОЗДІЛ 10 ЕВАКУАЦІЯ ХВОРИХ З КОРАБЛЯ 10.1. Організація, засоби і способи евакуації Відповідальність за правильність і своєчасність визначення необхідності евакуації хворих для подальшого стаціонарного лікування (обстеження) поза кораблем несе флагманський лікар походу або начальник медичної служби корабля. При вирішенні питання про евакуацію заздалегідь проводиться консультація з флагманським лікарем з’єднання кораблів або з головними медичними фахівцями ВМКЦ. Рішення про евакуацію хворого по доповіді командира корабля і флагманського лікаря ухвалює командир з’єднання кораблів. З урахуванням конкретної обстановки в районі плавання і стану хворих евакуація здійснюється: на кораблі, госпітальні судна і інші судна забезпечення, де може бути надана кваліфікована медична допомога; до військових і цивільних лікувальних установ країни; до лікувальних установ іноземних портів. Евакуація хворих до берегових лікувальних установ іноземних портів проводиться у випадках, коли виключені інші її варіанти і всі заходи медичної служби корабля (з’єднання) і лікарів групи підсилення виявилися недостатніми і подальше перебування хворого на кораблі недоцільно. Безпосередня відповідальність за організацію передачі хворих на транспортний засіб покладається на помічника командира корабля. Медична служба корабля забезпечує підготовку хворих до евакуації в наступному обсязі: заповнення медичних і перевірка наявності інших документів; накладення транспортної іммобілізації (при необхідності); перевірка відповідності способу транспортування стану хворого; відповідність одягу хворого стану погоди; інструктаж супроводжуючого і забезпечення його засобами, необхідними для надання медичної допомоги хворому в дорозі. Евакуація хворих з корабля здійснюється морським і повітряним транспортом. Евакуація морським транспортом проводиться; на кораблях, що виконали завдання і повертаються в базу; на санітарному катері та судах забезпечення. Для евакуації повітряним транспортом використовуються корабельна авіація, літаки цивільної авіації і транспортної авіації

118

Повітряних Сил (далі – ПС) ЗС України. Вид транспортного засобу для евакуації хворих визначає командир з'єднання кораблів по доповіді флагманського лікаря. Залежно від конкретних погодних умов і стану хворого використовуються наступні способи передачі хворих на транспортний засіб: самостійний перехід хворого при швартуванні кораблів один до одного або перенесенні хворого на носилках; передача хворого за допомогою кран-балки; доставка хворого на транспортний засіб шлюпкою або катером; евакуація за допомогою евакуаційно-рятувального контейнера (по воді або канатній дорозі); евакуація вертольотом з корабля на транспортний засіб. При задовільному стані хворого для передачі на транспортний засіб використовуються катери і шлюпки. При посадці (висадці) на катер або в шлюпку хворий підстраховується рятувальним кінцем, який з одного боку фіксується на поясі рятувального жилета, з іншого – тримається з борту корабля. Передача на транспортний засіб тяжкохворих і хворих середньої тяжкості проводиться, як правило, при швартуванні кораблів борт до борту. Хворий передається на носилках по трапу або за допомогою кран-балки на альтанці. У випадку якщо швартування кораблів неможливе, між кораблями обладнується канатна дорога і передача хворого проводиться по ній за допомогою евакуаційно-рятувального контейнера або альтанки. Евакуація хворого з корабля оформляється наказом по кораблю на підставі розпорядження командира з’єднання, в якому указуються військове звання, прізвище, ім’я, по батькові, діагноз і стан хворого, місце і час передачі хворого на транспортний засіб (при використанні палубної авіації для передачі хворого на транспортний засіб – спосіб передачі), пункт евакуації, супроводжуючі особи (при необхідності). Розпорядження командира з’єднання повідомляється по засобам зв’язку відповідним командирам кораблів. У разі направлення хворих до берегових лікувальних установ іноземних портів або евакуації літаком транспортної авіації ПС ЗС України або цивільної авіації рішення командира з’єднання затверджує начальник штабу ВМС ЗС України. Залежно від стану хворого для його супроводу на період евакуації виділяються лікарі груп підсилення, середній медичний персонал. Рішення про направлення супроводжуючого для евакуації хворого приймає командир з’єднання по доповіді

119

флагманського лікаря. При евакуації хворого до берегових лікувальних установ командир корабля, що транспортує хворого, сповіщає командування бази (порту) про наявність хворого, повідомляє його прізвище, ім’я, по батькові, діагноз і стан. Командири літаків посилають аналогічне донесення в аеропорт призначення, якщо хворий потребує транспортування на носилках. 10.2. Показання до евакуації Направлення хворого для лікування на інший корабель (судно) або до берегової лікувальної установи проводиться при неможливості надання медичної допомоги і лікування хворого на місці. Основними показаннями для евакуації хворих з кораблів є: захворювання, що вимагають оперативного втручання; ускладнення, що виникли в ході операції або в післяопераційний період, і стани після складних оперативних втручань; захворювання, що вимагають лікування в спеціалізованих медичних установах; захворювання, що приводять до тривалих працевтрат і викликають необхідність подальшого рішення про ступінь придатності хворого до військової служби. Перед евакуацією всім хворим повинна бути на місці надана перша лікарська допомога в повному обсязі, а при нагоді – кваліфікована медична допомога. Протипоказаннями до евакуації на транспортних засобах до лікувальної установи, де можливе надання медичної допомоги в рівному або меншому обсязі, є агональний стан, не зупинена внутрішня і зовнішня кровотеча, напружений і двосторонній пневмоторакс, загроза асфіксії, гіпертонічний криз, гостра серцево-судинна недостатність, важка анемія з вмістом гемоглобіну в крові нижче 25 г/л, гострі порушення мозкового кровообігу, безперервні епілептичні припадки. В цих або подібних випадках хворий передається для транспортування або лікування тільки на той корабель (судно), де йому буде надана кваліфікована медична допомога. За відсутності таких кораблів (судів) або неможливості передачі хворого в морі за погодними умовами корабель з хворим здійснює захід в один з найближчих іноземних портів, де хворий госпіталізується до берегової лікувальної установи. Після подолання гострих явищ і відповідного лікування хворий евакуюється до лікувальної установи країни.

120

Евакуація інфекційних хворих здійснюється тільки на кораблях (судах), що мають обладнані штатні ізолятори. Кваліфіковану і спеціалізовану медичну допомогу нетранспортабельним хворим надають фахівці груп підсилення після їх прибуття на корабель. 10.3. Оформлення документів при евакуації Хворі військовослужбовці, які направляються на стаціонарне лікування на інший корабель або до берегової лікувальної установи, повинні мати необхідні особисті речі і наступні документи: матроси, старшини і курсанти – направлення командира корабля, медичну книжку, військовий квиток, проїзні документи до місця розташування лікувальної установи і до пункту постійного базування корабля, продовольчий, при необхідності речовий і грошовий атестати; офіцери, мічмани, військовослужбовці служби за контрактом – направлення командира корабля, посвідчення особи, медичну книжку. Якщо на кораблі немає можливості видати проїзні документи, грошовий і речовий атестати, робиться відповідний запис у направленні командира корабля. При направленні до лікувальних установ осіб із захворюваннями, що вимагають лікарсько-експертного рішення про ступінь придатності до військової служби, представляються службова і медична характеристики, а на осіб, страждаючих психічними розладами, крім того, акти за підписом командира підрозділу і корабельного лікаря з описом проявів хвороби, що спостерігаються. У випадку якщо хворий перед евакуацією з корабля знаходився на лікуванні в лазареті, крім відповідного запису в медичній книжці додатково додається виписка з історії хвороби. При евакуації хворих до берегових лікувальних установ іноземних держав в порту українським дипломатичним представникам передаються: документ, що засвідчує особу; медична книжка; коротка виписка з історії хвороби з діагнозом на латинській мові і при нагоді на мові держави, до лікувальної установи якого евакуювався хворий. Контрольні питання до Розділу 10 1. Організація, засоби і способи евакуації з корабля в морі. 2. Основні показання до евакуації.

121

РОЗДІЛ 11 МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОРАБЕЛЬНОЇ АВІАЦІЇ 11.1. Загальні корабельної авіації

принципи

медичного

забезпечення

Медичне забезпечення корабельної авіації є системою заходів, направлених на збереження здоров’я, підтримку високої працездатності і витривалості льотного, інженерно-технічного складу, а також осіб, що здійснюють керівництво і управління польотами, в цілях успішного виконання завдань бойової підготовки і забезпечення безпеки польотів в специфічних корабельних умовах діяльності фахівців. Успішність виконання польоту знаходиться в прямій залежності від стану здоров’я льотчика, його емоційної стійкості, підготовленості до польоту і знання ним матеріальної частини. Тривалі морські походи в різних змінних кліматогеографічних умовах, зльоти і посадки на палубу корабля, виконання польотів над водною поверхнею, деколи на малих і гранично малих висотах, далеко від авіаносних і інших кораблів, особливості придатності корабля для мешкання пред’являють особливі вимоги до льотного складу і створюють передумови до зниження рівня працездатності льотчика, відхилення в стані його здоров’я. Медичне забезпечення корабельної авіації включає: контроль за придатністю для мешкання житлових і службових приміщень, що використовуються льотним складом, спостереження і облік гідрометеорологічних і інших умов плавання; динамічне медичне спостереження за льотним складом, реалізацію рекомендацій лікарсько-льотних комісій (ЛЛК); контроль за умовами праці льотного складу, розробку рекомендацій по організації раціонального режиму праці і відпочинку льотних екіпажів; участь в нормуванні льотного навантаження на льотну зміну залежно від стану здоров’я і індивідуальних психологічних особливостей льотчика; аналіз передумов до льотних подій і помилкових дій льотного складу, пов’язаних зі станом здоров’я, вивчення причин, що викликали зниження працездатності і погіршення психофізіологічного стану льотчиків, розробку і контроль за реалізацією відповідних заходів; медичний контроль за фізичною підготовкою льотного складу;

122

надання медичної допомоги постраждалим і хворим. Медичний контроль за придатністю корабля для мешкання і умовами праці льотного складу Придатність корабля для мешкання надає значний вплив на стан здоров’я і працездатність льотного складу. Провідне значення мають такі чинники корабельного середовища, як шум і вібрація, морська хитавиця, відносна гіподинамія, тривалий відрив від звичайних умов життя, можлива дія СВЧ поля і ін. Медичний контроль за умовами життя і побуту льотного і інженерно-технічного складу на кораблі здійснюється безперервно. Особлива увага повинна приділятися контролю: розміщення льотного складу, санітарно-гігієнічного стану житлових і службових приміщень, місць занять фізичною підготовкою; умов відпочинку льотного складу перед польотами і між ними; умов розміщення чергових екіпажів і групи керівництва польотами; гігієнічного стану і умов зберігання спеціального спорядження. Медичний контроль за придатністю корабля для мешкання повинен проводитися безперервно. При цьому враховуються не тільки характер і ступінь вираженості коливань окремих параметрів корабельного середовища, але і динаміка стану здоров’я і працездатності льотного і інженерно-технічного складу. При плаванні в низьких широтах особливого значення набуває виключення несприятливої дії підвищеної температури і вологості зовнішнього повітря і інтенсивної сонячної радіації. У поєднанні з величезними тепло-, і газовиділеннями від працюючих авіаційних двигунів це може з’явитися причиною перегрівань і отруєнь у осіб, що знаходяться в кабінах літальних апаратів і на польотній палубі. В таких умовах здійснюється медичний контроль за формою одягу, вводяться обмеження часу перебування на польотній палубі, використовуються костюми з системою вентилювання під одежного простору. У високих широтах звертається увага на попередження переохолоджень особового складу при роботах на польотній палубі. Динамічне медичне спостереження за льотним складом На льотний склад, що направляється в похід, готуються медичні книжки, психофізіологічні характеристики, індивідуальні карти обліку передпольотних оглядів і довідки про огляд

123

лікарсько-льотною комісією з вказівкою її рішення. Начальник медичної служби корабля вивчає медичну документацію льотного складу і проводить з ним ознайомлювальні індивідуальні бесіди або медичні огляди. У кожної особи з льотного складу вивчаються наступні дані: стан здоров’я в минулому і сьогоденні; відношення до льотної роботи, до походу і рівень льотної підготовки; основні індивідуально-психологічні особливості; працездатність і витривалість в різних видах польотів; сімейний стан, особливості сімейного і особистого життя. За відсутності яких-небудь даних він запрошує їх у начальника медичної служби авіаційної частини, звідки прибув військовослужбовець. При вивченні документації встановлюються термін і результати останнього поглибленого медичного огляду в частині, огляду лікарсько-льотною комісією, використання чергової відпустки і профілактичного відпочинку. Вивчивши льотний склад по документах і ознайомлювальних оглядах, НМС заводить журнал обліку результатів медичного огляду льотного складу, в план роботи на місяць включає розділ медичного забезпечення льотного складу в поході, в якому передбачається: проведення щомісячних, щоквартальних медичних оглядів, лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів згідно висновку ВЛК і з урахуванням впливу несприятливих чинників походу; контроль за харчуванням і водозабезпеченням льотного складу, за якістю продуктів і термінами зберігання їх в носимих аварійних запасах; комплектування і заміна медичного майна носимих аварійних запасів авіаційних аптечок; контроль за режимом праці і відпочинку льотного складу; підготовка льотного складу з питань авіаційної фізіології і участь в проведенні психофізіологічної підготовки; медичний контроль за фізичною підготовкою; вивчення адаптаційних процесів, динаміки працездатності в умовах тривалого походу, передумов до льотних подій і помилкових дій льотного складу у польоті. В період підготовки до походу проводиться поглиблений медичний огляд всього льотного складу за участю терапевта і невропатолога, а особи, у яких термін огляду ВЛК закінчується в поході, оглядаються ВЛК. Позачерговому медичному огляду піддається льотний склад, який переніс фізичні і психічні травми, гострі хвороби або

124

загострення хронічних захворювань. Обсяг оглядів включає основні антропометричні вимірювання та загальнотерапевтичне обстеження. Залежно від характеру скарг або наявних відхилень в стані здоров’я обсяг досліджень може бути розширений. При виявленні захворювання приймаються заходи для лікування. Результати медичних оглядів вписуються в медичну книжку, де у відповідних розділах реєструються антропометричні показники, скарги, захворювання, перенесені в період між оглядами, переносимість різних видів польотів, об’єктивні дані і оцінка стану здоров’я. Допуск до польотів після позачергового медичного огляду проводиться відповідно до вимог документів, що діють, про медичний огляд льотного складу. У медичну книжку, крім того, записуються дані вивчення реакції організму на льотну роботу. Вкладиш медичної книжки служить для запису: всіх звернень по медичну допомогу, лабораторних, рентгенологічних і інших досліджень, проведених з приводу захворювань в між комісійний період. Передпольотний медичний контроль Передпольотний медичний контроль – комплекс заходів, що проводяться начальником медичної служби корабля з моменту ухвалення командиром рішення на виконання польотів і до їх закінчення. Основною метою контролю є своєчасне виявлення і усунення від польотів осіб з початковими формами захворювань і зниженою працездатністю. Лікар, який присутній при постановці завдання, знайомиться з характером майбутніх польотів, визначає осіб льотного складу, які за станом здоров'я не можуть бути заплановані на польоти, і доповідає про це командиру. В цей період проводяться планові медичні огляди льотного складу, а також осіб, що пред’явили скарги на стан здоров’я або мали функціональні зрушення, пов’язані з раніше перенесеними захворюваннями. При динамічному спостереженні в умовах хитавиці корабля особливу увагу необхідно звертати на поведінку членів льотних екіпажів, схильних до захитування. Часто зустрічаються приховані форми захитування, що характеризуються слабо вираженими симптомами з боку окремих функцій організму. Безпосередньо в період передпольотної підготовки начальник медичної служби проводить медичний огляд льотчиків і штурманів, які заплановані на польоти, керівника польотів, а також опитування (у необхідних випадках огляд) решти членів

125

льотних екіпажів і групи керівництва польотами. Передпольотний медичний огляд (опитування) проводиться в амбулаторії корабля. Час і порядок явки льотного складу і групи керівництва польотами на огляд (опитування) визначає командир з розрахунку, що огляд однієї особи займає 2,5–3,5 хв. Проведення оглядів (опитувань) у присутності сторонніх осіб забороняється. Особи, у яких виявлені відхилення в стані здоров’я або відмічені порушення передпольотного режиму праці, відпочинку і харчування, піддаються більш ретельному огляду. Основою для оцінки стану здоров’я і ухвалення рішення про допуск до польотів повинно служити зіставлення отриманих даних на передпольотному медичному огляді з фоновими показниками кожного льотчика. Особи, що пред’явили скарги на здоров’я, порушили режим праці, відпочинку і харчування або у яких виявлені відхилення в стані здоров’я, підлягають усуненню від польотів. Це положення відноситься і до групи керівництва польотами. При проведенні оглядів (опитувань), ґрунтуючись на даних динамічного спостереження, авіаційний лікар повинен звертати увагу навіть на незначні зміни в стані здоров’я, які нерідко можуть сигналізувати про різні функціональні порушення, здатні призвести до зниження працездатності. Усі випадки усунення від польотів підлягають аналізу в цілях виявлення причин. Результати передпольотного медичного огляду льотного складу і висновок про допуск до польотів лікар фіксує в спеціальному журналі і доповідає командиру і керівнику польотів. У графі “Примітка” проти прізвища особи, що потребує звільнення від польотів за медичними показаннями, робиться запис “Підлягає усуненню (звільненню) від польотів” за підписом лікаря, який забезпечує польоти. Окрім передпольотного медичного огляду (опитування) лікар спостерігає за їжею льотного складу, підгонку і гігієнічний стан спеціального спорядження, відповідність льотного одягу умовам польоту, контролює готовність сил і засобів, виділених для забезпечення польотів. Медичний контроль в процесі польотів включає: спостереження за поведінкою льотного складу перед польотами і між ними; опитування особового складу про самопочуття у польоті, міжпольотним відпочинком, освітленням (під час нічних польотів) кабін літальних апаратів, польотної палуби і приміщень, в яких знаходиться льотний склад перед вильотом; вивчення впливу різних польотних завдань і чинників

126

корабельного середовища на психофізіологічний стан; вивчення передумов до льотних подій і помилкових дій у польоті, пов’язаних зі станом здоров’я і особистим чинником. Підвищена збудливість або замкнутість, гіперемія обличчя, пітливість і інші явища, які може спостерігати лікар у особового складу перед польотом і між вильотами, повинні бути причиною для додаткового опиту і огляду. При прослуховуванні радіообміну керівника польотів з екіпажем, що знаходиться в повітрі, звертається увага на появу скарг у членів екіпажа, інтонацію голосу і якість виконання окремих елементів польотного завдання. Скарги найчастіше пов’язані з дією знакозмінних перевантажень, з вегетативно-судинними і шлунково-кишковими розладами, з несправністю або неправильною експлуатацією арматури кабіни літального апарату, спеціального спорядження і обмундирування. Основним методом вивчення впливу різних видів польотів і чинників корабельного базування на стан здоров’я льотного складу є міжпольотні і післяпольотні медичні огляди . Дані цих оглядів служать основою для вивчення впливу на льотний склад польотів, що проводяться, виявлення стомлення, прихованих і початкових форм захворювань і для розробки рекомендацій по організації праці і відпочинку особового складу. Міжпольотні і післяпольотні огляди проводяться в різні часові інтервали після посадки вертольота залежно від мети, яка ставиться лікарем. Вираженість нервово-емоційної напруги на умови польоту визначається відразу ж після посадки. Для виявлення ознак стомлення і переносимості льотного навантаження огляд проводиться через 25–30 хв., коли нервовоемоційне збудження, викликане польотом, декілька зменшиться. При виникненні у льотчиків передумови до льотної події або помилкової дії у польоті, у разі розгерметизації кабіни літака, попадання диму в кабіну, несправності спеціального спорядження, що виявлена у польоті, проводиться екстрене визначення стану здоров'я льотчика. При виявленні членів льотних екіпажів, яким в дану льотну зміну подальші польоти протипоказані, лікар негайно доповідає керівнику польотів і робить відмітку в плановій таблиці польотів. Після закінчення польотів лікар записує результати медичного контролю в процесі льотного дня в журнал обліку передпольотних медичних оглядів. У цьому записі повинні бути відбиті випадки погіршення стану здоров’я, зниження працездатності, порушення в користуванні кисневим устаткуванням і спеціальним спорядженням, поганої переносимості польотів, недоліки в

127

організації праці, відпочинку і харчування, передумови до льотних подій і помилкових дій льотного складу у польоті, пов'язані із станом здоров’я і особистими чинниками. Результати медичного контролю в процесі польотів доповідаються командиру перед розбором польотів. Розбір польотів є найважливішим етапом навчання льотного складу і підготовки до подальших польотів. На розборі лікар уточнює недоліки в організації польотів, якість виконання польотних завдань, помилкові дії, здійснені льотним складом у польоті, їх вплив на працездатність і витривалість льотного складу. При необхідності лікар виступає з аналізом виявлених недоліків і своїми пропозиціями по їх усуненню, звертаючи особливу увагу на вплив цих недоліків на стан здоров’я льотного складу і безпеку польотів. 11.2. Обсяг і методика проведення міжпольотних і післяпольотних оглядів

передпольотних,

Показання до усунення від польотів Медичний огляд, як правило, починається з вимірювання температури тіла. При високих температурах зовнішнього повітря (вище 33°С) температура тіла повинна вимірюватися і між польотами, оскільки нерідко навіть при значному підвищенні температури тіла (до 38°С) людина не помічає помітних зрушень в самопочутті, що може призвести до допуску до польотів в стані перегрівання. Після вимірювання температури тіла обстежувані поодинці заходять в амбулаторію, де проводиться опитування про самопочуття, відпочинок (сон) і харчування. По вигляду і поведінці виявляються відхилення в емоційному стані. Оглядається зів, перевіряються носове дихання і мовна функція, досліджується пульс і за показаннями вимірюється артеріальний тиск. При огляді можуть проводитися різні проби, у тому числі і для індикації алкоголю. Звуження вказаного обсягу передпольотного медичного огляду, аж до опитування і зовнішнього огляду, дозволяється тільки при оголошенні тривоги, наданні допомоги екіпажам, що терплять лихо, і в інших випадках, що вимагають термінового вильоту. Зовнішній огляд дає уявлення про загальний стан (втомлений вид, змарніле обличчя) і стан відкритих шкірних покривів, видимі слизові оболонки (гра вазомоторов, гіперемія, блідість, акроціаноз, пітливість, іктеричність склер, набряк повік і т. п.). Незначна гіперемія обличчя, гра вазомоторів і пітливість найчастіше властиві емоційному збудженню. Проте при цьому необхідно

128

провести більш ретельний огляд. При виявленні невластивої для даного льотчика гіперемії обличчя з почастішанням пульсу за відсутності інших ознак хвороби його необхідно звільнити від теплого обмундирування і дати відпочити 10–15 хв. Якщо гіперемія після цього не зникне, звільнити від польотів і провести детальніше обстеження. Основна увага при дослідженні зіву звертається на стан мигдаликів, задньої стінки глотки, твердого і м’якого піднебіння. Наявність навіть слабо виражених катаральних явищ в зіві і носоглотці може призвести до ускладнень при перепадах барометричного тиску. Утруднене носове дихання, як правило, супроводжується порушенням барофункції вух і додаткових пазух носа, тому його перевірка входить в обов’язковий обсяг передпольотного медичного огляду. Щоб перевірити носове дихання, необхідно поперемінно притискувати крила носа до носової перетинки і пропонувати льотчикові робити вдих і видих. За наявності викривлень носової перегородки утруднене носове дихання з одного боку, як правило, компенсується і не супроводжується порушенням барофункції вух і додаткових пазух носа. У необхідних випадках проводяться риноскопія і отоскопія. Частота пульсу визначається пальпаторно протягом 30 с в положенні сидячи. Незначне почастішання пульсу може носити випадковий характер як результат фізичного навантаження, куріння і т.д. Якщо після 10–15 хв. відпочинку частота пульсу приходить до постійних значень для даного льотчика, первинному почастішанню не слід надавати значення. За наявності тахікардії після відпочинку проводиться проба з фізичним навантаженням (15 присідань за 30 с.). Якщо почастішання пульсу було пов’язане з емоційним збудженням, через 3 хв. після фізичного навантаження пульс стає рідше, ніж до навантаження. Якщо причина тахікардії пов’язана з нервовими або соматичними порушеннями або не встановлена, льотчик відстороняється від польотів. Тахікардія вище 90 і брадикардія менше 50 ударів в хвилину також, як правило, повинні служити приводом для усунення від польотів, за винятком тих осіб, у яких внаслідок індивідуальних особливостей ці явища є нормою. Вперше виявлена аритмія або екстрасистолія є прямим показанням до усунення льотчика від польотів і направлення його на стаціонарне обстеження. Дихальна аритмія, що часто зустрічається, відрізняється від інших порушень ритму тим, що вона зникає при затримці дихання на видиху після глибокого вдиху, не служить протипоказанням для участі в польотах. Артеріальний тиск найчастіше змінюється при порушенні

129

передпольотного режиму, початкових формах деяких захворювань і емоційних зрушеннях. Тому на передпольотних оглядах вимірювати його доцільно всім льотчикам, а решті членів екіпажів – за показаннями. Артеріальний тиск вимірюється при підозрі на стомлення, перегрівання організму і алкогольну інтоксикацію, при почастішанні пульсу, гіперемії шкірних покривів і зміні зовнішнього вигляду, після великого фізичного або психічного навантаження, за наявності гіпертонічної хвороби, нейроциркуляторної дистонії гіпертонічного або кардіального типу і інших симптомах, що викликають сумнів у лікаря відносно стану здоров’я члена льотного екіпажу. Підвищений артеріальний тиск повинен враховуватися в тих випадках, якщо він фіксується повторно після 3–5 хв. відпочинку, оскільки на його значення може впливати хвилювання або попереднє фізичне навантаження. Результати вимірювання артеріального тиску в будь-яких випадках необхідно порівнювати з фізіологічною нормою даного льотчика і, виходячи з цього, ухвалювати рішення про допуск до польотів. Систолічний артеріальний тиск вище 140 мм рт. ст. і діастолічний вище 90 мм рт. ст., систолічний нижче 100 мм рт. ст., а також підвищення або пониження систолічного тиску на 20 мм рт. ст. і більше від індивідуальної норми у осіб, що не мають захворювань органів кровообігу, повинно служити причиною усунення від польотів. При виявленні у членів льотного екіпажу субфебрильної температури невстановленої етіології, вегетативно-судинної нестійкості з повторними коливаннями артеріального тиску, порушення барофункції, скарг на захитування у польоті і в поході, систематичного відхилення в розрахунку зльоту, посадки і виконанні інших елементів польотних завдань необхідно усунути їх від польотів і направити на обстеження. Порушення сну з психофізіологічними зрушеннями також є прямим показанням до усунення від польотів до повного зникнення виявлених порушень. По кожному випадку появи однотипних або характерних причин, які послужили приводом для усунення від польотів окремих льотчиків, лікар доповідає командиру і приймає заходи для їх усунення. При допуску до польотів після перенесених захворювань необхідно керуватися документами, що діють, про медичний огляд льотного складу авіації. При цьому треба враховувати умови професійної діяльності льотного складу на кораблі, які можуть значно змінювати характер перебігу захворювання і терміни одужання.

130

Перераховані показання до звільнення льотного складу від польотів не є абсолютними. У ряді випадків і менш виражені зміни в стані здоров’я можуть служити підставою для тимчасового усунення від польотів, якщо причини їх виникнення не можуть бути негайно встановлені. Медичний контроль за режимом праці і відпочинку льотного складу Перед денними і після нічних польотів льотному складу і особам групи керівництва польотами надається відпочинок для сну не менше 8 год. Екіпажам вертольотів, що виконали перевезення пасажирів і вантажів, дозволяється мати 8 год. нальоту при десятигодинному робочому дні, після чого їм надається відпочинок для сну не менше 8 год. Льотне навантаження на льотну зміну залежно від виконуваних польотних завдань визначається курсом бойової підготовки. Незалежно від тривалості наданого відпочинку і кількості польотів в льотну зміну при виявленні явищ стомлення або відхилень в стані здоров’я льотний склад тимчасово відстороняється від польотів для відпочинку і лікування. Це положення відноситься і до групи керівництва польотами. Медичний контроль за харчуванням льотного складу В дні польотів льотний склад повинен приймати їжу чотири рази на добу. Проміжки між прийомами їжі в період неспання у всіх випадках не повинні перевищувати 4–5 год. Польоти виконуються не раніше ніж через 1,5–2 год. після прийому їжі. Для попередження метеоризму не слід включати в раціон продукти, багаті білком, зі зниженою засвоюваністю і рослинною клітковиною, які сприяють підвищеному газоутворенню в кишечнику (боби, квасоля, горох, ріпа, редька, бруква, пшоняна і гречана крупи тощо). Контроль за спеціальним спорядженням, кисневим устаткуванням і льотним обмундируванням Контролю підлягають умови зберігання, санітарно-гігієнічний стан, справність і правильність використання спорядження і льотного обмундирування. Зберігання висотних морських рятувальних костюмів (ВМРК), морських рятувальних костюмів (МРК), гермошлемів (ГШ), захисних шоломів (ЗШ) повинно здійснюватися в спеціально обладнаних приміщеннях. Перед польотами лікар повинен дати рекомендації льотному складу про найбільш раціональне використання льотного одягу і

131

контролювати його відповідність гідрометеорологічним умовам. Медичному контролю підлягають аварійні запаси, призначені для життєзабезпечення при вимушеній посадці або аварійному покиданні літального апарату. До складу носимого аварійного запасу (далі – НАЗ) входять набір харчових продуктів, запас питної води, засоби її добування і знешкодження, медична аптечка, засоби сигналізації і зв'язку, човен авіаційний рятувальний. Залежно від типу парашутної системи НАЗ має різний набір засобів життєзабезпечення. Комплектування НАЗ, загальне керівництво освіженням і контролем за зберіганням покладається на начальника парашутно-десантної служби або на одного з офіцерів, призначеного наказом командира корабля. Медичні аптечки НАЗ і авіаційні аптечки комплектуються і освіжаються медичною службою корабля. Відповідальність за збереження вмісту авіаційної аптечки несе командир екіпажу літака (вертольота). Медичний контроль за аптечками НАЗ, а також за вибором харчових продуктів і водою здійснює медична служба корабля. Аналіз передумов до льотних подій і помилкових дій льотного складу Начальник медичної служби корабля вивчає передумови до льотних подій, пов'язані з порушенням працездатності льотного складу внаслідок захворювання, недотриманням передпольотного режиму, негативною дією на організм різних чинників польоту і несприятливих гігієнічних умов, що виникли в кабіні літального апарату, а також з неправильним використанням або несправністю кисневого устаткування і спеціального спорядження. Сюди відносяться також різного характеру ілюзії, що виникають у польоті у здорових осіб і що затрудняють пілотування літального апарату. Для виявлення передумов до льотних подій використовуються різні джерела, зокрема доповідь льотчика, бесіда з ним, його командиром, інструктором, результати міжпольотних і післяпольотних медичних оглядів, матеріали об'єктивного контролю і дані розбору польотів. Для встановлення причини передумови до льотної події необхідно проаналізувати всі факти і обставини, що мають як безпосереднє, так і непряме відношення до випадку, що вивчається, удаючись при необхідності до консультацій льотчиків, інженерів і фахівців інших служб. При цьому вивчаються: характер польотного завдання, висота і умови польоту, на якому польоті, етапі, елементі відбулося погіршення самопочуття; які чинники польоту могли негативно вплинути на стан

132

льотчика; у чому виражалося погіршення самопочуття або зниження працездатності; як відбилося те, що трапилося на якості професійної діяльності і польотному завданні; які заходи були прийняті льотчиком для усунення передумови і її наслідків; чи відбувалися подібні випадки раніше; фактичний передпольотний режим, льотне навантаження, самопочуття перед вильотом і в попередні дні; причини випадку, що вивчається. Після вивчення передумов до льотних подій розробляються і проводяться заходи для їх попередження. Необхідно вивчати також і помилкові дії льотчиків у польоті, пов’язані зі станом його здоров'я, індивідуально-психологічними якостями і психофізіологічними особливостями діяльності. При вивченні помилкових дій льотного складу з’ясовуються: обставини, при яких відбулася помилка; дані про льотчика (вік, клас, стаж льотної роботи, загальний наліт, наліт на останньому типі літака, перерви в польотах); стан здоров’я, індивідуально-психологічні особливості, самопочуття членів льотного екіпажу перед польотом і у польоті; характер і наслідки помилки, її повторюваність у даної особи; психофізіологічні особливості польоту і інші особливості, що сприяли появі помилкової дії; причини помилки на думку командування і льотчика, що допустив її. Матеріали медичного вивчення передумов до льотних подій і помилкових дій льотного складу, їх аналіз і пропозиції по попередженню доповідаються командуванню для ухвалення профілактичних заходів. Контрольні питання до Розділу 11 1. Загальні принципи медичного забезпечення корабельної авіації. 2. Обсяг і методика проведення передпольотних оглядів. 3. Обсяг і методика проведення міжпольотних і післяпольотних оглядів.

133

РОЗДІЛ 12 МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВОДОЛАЗНИХ РОБІТ 12.1. Фізіологічні особливості праці водолазів Діяльність водолазів протікає в умовах, що значно відрізняються від природних. Це пов’язано з відмінністю фізичних властивостей води і повітря, підвищеним тиском, використанням для дихання газових сумішей і застосуванням для забезпечення життєдіяльності організму спеціальних технічних пристроїв (водолазне спорядження, засоби газопостачання і т.д.). У природних умовах на людину, що знаходиться на рівні моря, діє тиск стовпа повітря рівне 0,1 Мпа (близько 1 кгс/см2). При зануренні у воду в м’якому водолазному спорядженні, що безпосередньо передає тиск стовпа рідини на організм, воно зростає на 0,1 Мпа на кожні 10 м глибини, при цьому різниця тиску на різні ділянки тіла складає 0,015–0,02 Мпа, що робить вплив на розподіл крові в організмі. Механічний тиск в діапазоні досягнутих в даний час глибин не призводить до змін структур тіла, оскільки зусилля, що надається на них, розповсюджується рівномірно на всіх напрямках і не викликає зміни об’єму тканин внаслідок їх нестиснення. При тиску 10 Мпа (на глибині 1000 м) зменшення обсягу тканин, що містять воду, не перевищує 0,5%. У діапазоні малих і середніх глибин (до 60 м) більш виражену дію надає не сам тиск, а швидкість його зміни, що викликає необхідність вирівнювання тиску в порожнинах організму, що містять повітря. Підвищення тиску газового середовища (при незмінній температурі) призводить до пропорційної зміни її щільності і підвищенню опору диханню. Збільшується навантаження на дихальну мускулатуру, зменшуються резервні можливості вентиляції (резерву дихання), що, кінець кінцем, призводить до зниження працездатності водолаза. Підвищення тиску газового середовища приводить також до додаткового розчинення в організмі індиферентних газів. Насичення і розсичення організму індиферентними газами є причиною ряду різних по вираженості і біологічній ролі ефектів. При переході до умов нормального тиску надмірно розчинені в тканинах гази прагнуть покинути їх. Якщо швидкість декомпресії не відповідає здатності організму звільнятися від надмірної кількості розчиненого газу шляхом молекулярної дифузії через легені, в крові і тканинах утворюються бульбашки вільного газу. Утворення в організмі газових бульбашок може відбуватися і

134

без декомпресії, в ізобаричних умовах, якщо газова суміш, що вдихується містить індиферентний газ, що не входить до складу навколишнього газового середовища, а також при певному чергуванні дихальних газових сумішей. Це явище називається ізобаричною проти дифузією. При високому парціальному тиску азот і інші інертні гази, що входять до складу дихальної суміші, спричиняють виражену біологічну дію: отруєння азотом (азотний наркоз), нервовий синдром високого тиску (на глибинах більше 150 м). При парціальному тиску більше 40 кПа кисень стає токсичним. Дія кисню посилюється при підвищеному парціальному тиску СО2 і індиферентних газів. Ранньому прояву отруєння сприяють важка фізична робота і низька температура води. Зниження парціального тиску кисню нижче 18,5 кПа (18,5% при нормальному тиску) призводить до кисневого голодування. Воно наступає також при диханні нормоксичними газовими сумішами (парціальний тиск кисню 21 кПа) при загальному тиску азотний-кисневої суміші 1,07 Мпа і вище (ефект Шуто). Перебування людини у водному середовищі робить виражений вплив на функції різних органів і систем і розглядається як стан, близький до невагомості (гідроневагомість). При цьому змінюються статичний і моторний компоненти м’язової діяльності, а підтримка пози і здійснення рухів вимагає інших, ніж на суші, координації м’язових зусиль. Рухи у водному середовищі пов’язані з подоланням опору води і вимагають значно більшої витрати енергії, в тому числі і на здійснення дихання. Перебування у водному середовищі, особливо без захисного одягу, пред’являє високі вимоги до механізмів терморегуляції. Теплоємність води в 4 рази, а теплопровідність в 25 разів більша, ніж у повітря, тому організм людини, що знаходиться у воді, втрачає приблизно в 11 разів більше тепла, ніж в повітрі такої ж температури. Тривале плавання навіть в теплій воді (20–25°С) може призвести до глибокого переохолодження. Видимість предметів у воді знижується із збільшенням глибини занурення в результаті розсіювання світлової енергії зваженими у воді частинками. Гострота зору різко зменшується внаслідок втрати заломлюючої здатності рогівки при її контакті з водою, і око стає гіперметропічним. Наявність повітряного прошарку між водою і оком зберігає його заломлюючу силу, але в результаті подвійного заломлення променів світла спотворюється сприйняття дійсного положення і розмірів предметів. Вони здаються збільшеними і підведеними. Звукова енергія розповсюджується у воді з меншими

135

втратами, ніж в повітрі, і звуки чутні на набагато більшій відстані. Швидкість розповсюдження звуку у воді більш ніж в 4 рази перевищує швидкість звуку в повітрі, а довжина хвилі збільшується в стільки ж разів. Проте переваги звукового зв’язку під водою в значній мірі нівелюються великими втратами звукової енергії при переході з води в газове середовище підшоломного простору. У воді різко знижується здатність визначати напрям на предмет, що звучить. Це пов’язано із збільшенням довжини звукової хвилі і зменшенням різниці фаз звукових хвиль, що сприймаються правим і лівим вухом. Зміна умов функціонування аналізаторів в значній мірі погіршує орієнтування людини і, разом з іншими чинниками, є причиною великої психоемоційної напруги при роботі під водою. Виражений вплив на діяльність людини під водою надає застосування спеціальних технічних засобів забезпечення життєдіяльності. Більшість сучасних зразків водолазного спорядження надає додатковий опір диханню у зв’язку з наявністю загубника або напівмаски, трубок і клапанів вдиху і видиху, регенеративного патрона і дихального автомата. Додатковий опір змінює ритм дихання і сприяє ранньому стомленню дихальних м’язів при фізичній роботі під водою. Вид спорядження, що використовується значною мірою визначає і характер виникнення професійних захворювань водолазів. 12.2. Медичне забезпечення водолазних робіт Медичне забезпечення – це комплекс заходів, що проводяться медичною службою і направлений на збереження здоров’я водолазів, забезпечення безпеки і підвищення ефективності водолазної праці. Воно включає: медичний відбір і щорічний медичний огляд водолазного складу; повсякденний контроль за станом здоров’я, режимом праці і відпочинку, харчуванням, фізичною підготовкою, гартуванням і систематичними тренуваннями водолазів; санітарно-гігієнічний контроль за станом водолазного спорядження і устаткування, якістю повітря, дихальних газових сумішей і регенеративних речовин, що використовуються водолазами; медичне забезпечення водолазних спусків і тренувань водолазів; контроль за дотриманням правил техніки безпеки при проведенні водолазних робіт; надання медичної допомоги водолазам і лікування

136

професійних захворювань. Медичний відбір кандидатів на навчання водолазній спеціальності здійснюється відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України. Відбір проводиться лікарями-фахівцями військово-лікарських комісій з обов’язковою участю лікаря-фізіолога і водолазного фахівця. Він має на меті визначити з числа призовників кандидатів, придатних за станом здоров’я і ступенем фізичного розвитку для навчання професії водолаза. При щорічних медичних оглядах визначаються зміни у стані здоров’я, і перевіряється відповідність обстежуваних медичним вимогам, що пред’являються до працюючих водолазів, встановлюється глибина спусків на рік. При відборі водолазів враховується ступінь розвитку у кандидатів властивостей організму і особистості, необхідних при роботі під водою, до яких належать: функціональна повноцінність серцево-судинної системи, тренованість її до виконання фізичних навантажень; здатність дихальної системи збільшувати в значних межах обсяг вентиляції і повноцінна вентиляційна реакція на гіперкапнію; стійкість організму до токсичної дії кисню, гіпоксії, наркотичної дії індиферентных газів, стійкість до декомпресійного газоутворення; психоемоційна стійкість, холоднокровність, витримка, здібність до швидкого прийняття рішення в складній обстановці. Військово-лікарська комісія при проведенні медичного відбору, огляді водолазного складу і встановленні глибини спусків на рік враховує результати функціональних проб серцево-судинної і дихальної систем, дані про професійні захворювання водолазів, успішність їх навчання і роботи під водою, характеристики, що даються медичною службою і командуванням. Медичне забезпечення водолазних робіт здійснюється лікарями-фізіологами або лікарями загального профілю (фельдшерами), що здали залік водолазній кваліфікаційній комісії. Перед проведенням водолазного спуску лікар повинен перевірити стан здоров’я водолазів, що спускаються, проконтролювати виконання ними робочої перевірки спорядження, готовність засобів надання медичної допомоги і лікувального відсіку декомпресійної камери. При проведенні спусків на глибини більше 20 м і при учбових спусках декомпресійна камера повинна знаходитись безпосередньо у місця спуску. При спусках на менші глибини ця вимога не є обов’язковою, але необхідно знати про місцезнаходження найближчої декомпресійної камери, що діє, і мати напоготові

137

швидкохідний транспортний засіб для доставки до неї постраждалого водолаза. Спуски водолаза на глибину до 60 м дозволяються на підставі опитування про самопочуття із записом в журнал водолазних робіт, на глибини більше 60 м – на підставі медичного огляду із записом результатів в журнал водолазних робіт і медичну книжку водолаза. Спуски під воду забороняються: за наявності об'єктивних ознак захворювання, а також скарг на стан здоров'я, загальній перевтомі, психоемоційному збудженні; при відмові водолаза від спусків за будь якими причинами; в стані алкогольного сп’яніння і після нього; протягом 2 год. після прийому їжі; до закінчення встановленої перерви між спусками. Після перенесених професійних захворювань водолази звільняються від спусків під воду на наступні максимальні терміни: після декомпресійної хвороби легкого і середнього ступеня – на 7 діб, важкого ступеня (без залишкових явищ) – на 14 діб, декомпресійної хвороби у формі синдрому Мень’єра – на 45 діб; після баротравми легенів – до закінчення терміну звільнення, визначеного військово-лікарською комісією госпіталю; після кисневого голодування, отруєння киснем, вуглекислим газом і вихлопними газами – на 7 діб. Терміни звільнення від водолазних спусків після перенесених інфекційних захворювань повинні складати: після ангіни – від 12 до 24 днів, катару верхніх дихальних шляхів – від 6 до 16 днів, грипу – від 12 до 30 днів, запалення легенів – 30 днів, інфекційного гепатиту – від 3 до 6 місяців. Контролюючи якість виконання водолазами робочої перевірки спорядження, лікар звертає особливу увагу на заповнення регенеративного патрона свіжою доброякісною регенеративною речовиною, тиск в балонах, легкість спрацьовування дихального автомата, опір, що надається диханню, справність і включення покажчика мінімального тиску. Перед початком водолазного спуску лікар разом з командиром спуску визначає його глибину і тривалість, вибирає режим декомпресії з урахуванням рівня тренованості водолаза, виконуваної фізичної роботи, температури води і швидкості течії. При спусках в кисневому регенеративному спорядженні тривалість спуску лімітується терміном дії апарату по запасу кисню і регенеративної речовини, а на глибинах 10–20 м також небезпекою токсичної дії кисню. При спусках в спорядженні з відкритою схемою дихання час

138

перебування під водою визначається запасом повітря в балонах. При розрахунку допустимого часу роботи в апараті загальний запас повітря в балонах (за вирахуванням резервного об’єму) в літрах необхідно розділити на передбачувану витрату повітря. Він складає 10–20 л/хв. в стані спокою, близько 30 л/хв. при помірному фізичному навантаженні і 40–50 л/хв. при важкому фізичному навантаженні. Наведені значення необхідно помножити на величину абсолютного тиску на глибині спуску. При спусках в холодну воду (нижче 15°С) фактична витрата повітря може бути в 1,5–2 рази більше названого. Під час спуску лікар контролює дотримання встановленої швидкості занурення (не більше 6–10 м/хв. на перших 10 м глибини), досягнуту глибину і тривалість перебування під водою, своєчасний початок підйому і відповідність декомпресії вибраному режиму. При знаходженні водолаза під водою лікар стежить за його самопочуттям, при необхідності дає командиру спуску рекомендації про заходи, направлені на нормалізацію його стану, при зануренні у вентильованому спорядженні контролює обсяг подачі повітря в скафандр по значенню підпору повітря в шлангу, при проведенні декомпресії на поверхні визначає її режим і інструктує водолаза, обслуговуючого камеру, контролює виконання режиму і стежить за станом водолаза. Лікар за наявності показань може подовжити режим декомпресії, включити додаткове дихання киснем або, навпаки, виключити його, якщо виникла небезпека отруєння киснем. Після завершення декомпресії він протягом години обов’язкового знаходження водолазів на кораблі стежить за станом їх здоров’я шляхом опитування про самопочуття, а при глибині спуску більше 60 м – шляхом огляду із записом результатів в журнал і медичну книжку водолаза. На цьому етапі важливої ролі набуває також контроль за дотриманням термінів повного відпочинку і звільнення водолаза від важкої роботи, які при необхідності можуть бути збільшені за медичними показаннями. З корабля, що знаходиться в плаванні, водолазні спуски проводяться тільки при необхідності фактичних аварійнорятівних або корабельних водолазних робіт. При водолазних роботах в умовах, не передбачених правилами, керівник робіт проводить додатковий інструктаж по техніці безпеки, про що робиться запис в журналі водолазних робіт. До таких робіт притягуються найбільш досвідчені фахівці, і спуски дозволяються за наявності не менше трьох водолазів. При зануреннях вибираються такі глибини і терміни перебування під водою, які максимально гарантують безпеку водолазів. Спуски в зимових умовах і в районах з жарким кліматом

139

мають особливості, які необхідно враховувати при їх медичному забезпеченні. Роботи під водою нештатних водолазів, як правило, не повинні проводитися при температурі повітря нижче –20°С у місця робіт, при цьому необхідно прийняти заходи, що перешкоджають промерзанню шлангів водолазного спорядження, обмерзанню його вузлів. При перших ознаках ненормальної роботи спорядження водолаз повинен бути піднятий на поверхню. Забороняється проводити занурення під воду за наявності рухомого льоду. При спуску в холодну воду повинен обиратися подовжений режим декомпресії. Важливою особливістю проведення водолазних робіт в районах з жарким кліматом є небезпека нападу морських хижаків і поразки водолаза отруйними морськими тваринами. При роботі в цих умовах тіло водолаза повинно бути повністю ізольоване гідрокостюмом. Організовується ретельне спостереження за акваторією для своєчасного сповіщення водолаза про наближення крупних морських хижаків і вживання заходів для їх відлякування, застосовуються спеціальні хімічні засоби відлякування – репеленти. Забороняється викидати за борт харчові відходи і сміття, які можуть привертати хижаків. Глибина і час спуску повинні дозволяти проводити швидкий безупинний підйом водолаза. Лікар повинен мати напоготів медичні засоби для надання допомоги при поразці отруйними тваринами і травмах, що заподіюються крупними морськими хижаками. Строге дотримання правил техніки безпеки зводить до мінімуму ризик, якому піддаються водолази. Важлива роль в здійсненні контролю за їх виконанням належить лікареві, вимоги якого є обов’язковими для всього особового складу. У разі порушення правил він має право вимагати припинення подальших спусків. 12.3. Професійні захворювання водолазів Захворювання, що викликаються дією на організм перепадів тиску газового або водного середовища З причин виникнення виділяють дві групи професійних захворювань водолазів: специфічні і неспецифічні. До першої групи (специфічні захворювання водолазів) відносяться захворювання, що виникають у результаті впливу на організм змін загального (зовнішнього) тиску, а також значних змін парціальних тисків газів, що входять у дихальну суміш: – баротравма вуха і придаткових порожнин носа; – баротравма легень; – обтиск;

140

– декомпресійна хвороба; – травма підводною вибуховою хвилею; – барогіпертензійний синдром. – кисневе голодування; – отруєння киснем; – отруєння вуглекислим газом; – азотний наркоз і ін. До другої групи (неспецифічні захворювання водолазів) відносяться захворювання і патологічні стани, пов’язані з особливостями перебування людини у водному середовищі, неправильним використанням водолазної техніки, порушенням заходів безпеки й інших причин: – отруєння вихлопними газами; – утоплення; – переохолодження і перегрівання; – опіки й отруєння лугами; – ураження електрострумом; – ураження небезпечними морськими тваринами та ін. Захворювання водолазів можуть виникнути в період спуску з поверхні на ґрунт, під час перебування на ґрунті (установленій глибині спуску), при підйомі і після виходу на поверхню. При виконанні водолазних робіт потрібно вжити заходів щодо забезпечення повної безпеки людей, що знаходяться під водою. До цих заходів відносяться: суворе дотримання правил водолазної служби, високий рівень організації підводних робіт, якісна професійна підготовка водолазів і забезпечуючого персоналу. Баротравми вуха і додаткових порожнин носа – пошкодження вуха і додаткових порожнин носа, що виникають в результаті різниці тиску в порожнинах в порівнянні із зовнішнім середовищем. Етіологія і патогенез. Баротравма вуха частіше відбувається: 1) при зниженні або відсутності прохідності Євстахієвих труб, у результаті чого при спуску під воду (підвищенні тиску в барокамері) повітря з порожнини носа не надходить у порожнину середнього вуха або надходить у недостатній кількості, і не відбувається вирівнювання тисків у порожнинах середнього вуха з зовнішнім. Таке може бути при нежиті й інших запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів і вух, коли слизова оболонка Євстахієвих труб набухає і просвіт їхній зменшується, а іноді і зовсім закривається, при цьому барабанна перетинка втягується всередину, відбувається зсув слухових кісточок і порушується їх нормальна рухливість. Виникає гіперемія

141

оболонок, що вистилають порожнину, в ній може з’явитися транссудат або кров. При різниці тиску близько 13 кПа можливий розрив барабанної перетинки; 2) при надмірно швидкому спуску під воду (швидке підвищення тиску в барокамері) при нормальній прохідності Євстахієвих труб, коли повітря не встигає пройти в порожнину середнього вуха і вирівняти в ньому тиск із навколишнім. При відносному розрідженні повітря в додаткових порожнинах носа (лобових, гайморових, решітчастого лабіринту) набухають оболонки, що вистилають пазухи, можуть відбуватися кровотечі. У виражених випадках виникає травматичне пошкодження слизової оболонки каналів і порожнин. Клініка. Для баротравми середнього вуха характерні відчуття натискання на вуха, шум у вухах, пониження гостроти слуху, больові відчуття, які можуть бути настільки сильними, що позбавляють водолаза працездатності. При розриві барабанної перетинки біль порівняно скоро проходить і виникає відчуття теплоти в юшці, пов’язане з кровотечею. При огляді постраждалого, якщо немає розриву барабанної перетинки, зазвичай спостерігаються її утягнутість і гіперемія. Крім місцевих явищ при баротравмі середнього вуха можуть мати місце рефлекторні зміни серцево-судинній діяльності (почастішання пульсу, підйом артеріального тиску) і дихання. При розриві барабанної перетинки особливу небезпеку представляє попадання холодної води в порожнину середнього вуха, що викликає запаморочення, нудоту, блювоту, порушення орієнтування під водою. Баротравма внутрішнього вуха зустрічається значно рідше і на тлі характерної втягнутої барабанної перетинки протікає з вираженими явищами роздратування вестибулярного апарату: багатократна блювота, блідість, пітливість, ністагм, порушення координації рухів (синдром Мень’єра). У виражених випадках має місце непритомність. Пошкодження додаткових порожнин носа виявляються болями різної інтенсивності в області локалізації пазух і часто супроводжуються носовою кровотечею. При пункціях пазух в цей період в них може бути виявлена кров. Ускладнення. Отит, незрощення барабанної перетинки, пониження слуху. Діагноз базується на характерних клінічних проявах (натискання на вуха, зниження слуху, болі, виділення крові), що виникають в безпосередньому зв’язку з перепадами тиску, і даних фізикального обстеження (отоскопія, діафаноскопія і ін.). При баротравмах додаткових порожнин носа діагноз підтверджується

142

при рентгенографії пазух (крупно кадрової флюорографії) або їх пункції. Профілактика і лікування: – забороняється спускати під воду водолазів, хворих на нежить, захворювання вух і т.п.; – початкова швидкість спуску під воду повинна бути не більш 6–10 м/хв., тому що баротравма вуха виникає, як правило, на початку спуску, коли відносний перепад тисків більше, ніж при подальшому зануренні; – при відчутті “тиснення” на вуха під час спуску під воду (при підвищенні тиску в барокамері) водолаз повинен зупинити спуск і зробити кілька ковтальних або позіхальних рухів, що сприяє розкриттю проходу Євстахієвих труб. Якщо це не допомагає, потрібно пальцями затиснути ніс і зробити, закривши рот, різкий видих через ніс, закінчивши його ковтком слини (тобто спробувати “продути” вуха). Так як ніс і рот закриті, то повітря під тиском проходить через Євстахієву трубу в порожнину середнього вуха. Якщо "продути" вуха на даній глибині не вдається, варто піднятися на 1–2 м і знову спробувати “продути”. Якщо і це не приведе до зникнення болю, то треба припинити спуск і піднятися на поверхню; – у разі потреби для поліпшення прохідності Євстахієвих труб безпосередньо перед спуском рекомендується закапати в ніс 2–3 краплі 3% розчину ефедрину або нафтізіну. Поліпшенню прохідності Євстахієвих труб і додаткових порожнин носа сприяють систематичні занурення під воду і тренування в декомпресійній камері під підвищеним тиском. Лікування баротравми вуха, що не супроводжується розривом барабанної перетинки, і явищами роздратування вестибулярного апарату, повинне сприяти відновленню нормальної прохідності Євстахієвих труб, створенню умов для відтоку транссудату з порожнини середнього вуха і її нормальної вентиляції. Для цього закапують в ніс 3% розчину ефедрину (кожні 3 год.) або інших судинозвужуючих засобів до відновлення нормальної прохідності Євстахієвих труб. Показані теплові процедури (зігріваючі компреси, опромінювання лампою “Солюкс”) впродовж 3–5 днів. Після баротравми вуха без розриву барабанної перетинки водолаза звільняють від спусків під воду на 5–7 днів. При роздратуванні вестибулярного апарату показаний постільний режим. Лікування таке ж, як і у попередньому випадку. Явища роздратування внутрішнього вуха проходять незабаром після відновлення нормальної вентиляції барабанної порожнини. При виникненні синдрому Мень’єра хворого треба

143

покласти на сторону ушкодженого вуха (без подушки), закапати 10–15 крапель 3% розчину ефедрину (нафтізіну) у той носовий прохід, на стороні якого водолаз відчував біль у вусі, і тримати в такому положенні 2–3 хв. Звичайно цього буває досить, щоб розкрити прохід Євстахієвої труби і поліпшити її прохідність, що дозволить вирівняти тиск у порожнині середнього вуха з зовнішнім, і зняти подразнення. При розриві барабанної перетинки крім перерахованих заходів проводиться туалет зовнішнього вуха: у зовнішній слуховий прохід вводиться стерильна турунда; на вухо накладається стерильна пов’язка. Видаляти кров’яний згусток із слухового проходу не слід. Для профілактики гнійних ускладнень показано застосування антибіотикотерапії протягом 7–10 днів. Водолаз може бути допущений до спусків не раніше ніж через місяць після травми. Лікування баротравм додаткових порожнин носа повинне бути направлене на усунення гіперемії слизових оболонок і прискорення розсмоктування транссудату (або крові) з пазух. Крім судинозвужувальних засобів показані місцеві теплові процедури. При сповільненому розсмоктуванні для профілактики гнійних ускладнень проводяться пункція і промивання пазух, антибіотикотерапія. Хворі в евакуації з корабля не мають потреби. Баротравма легенів – захворювання, що виникає у наслідок підвищення або пониження внутрішньо легеневого тиску, та супроводжується надмірним розтягуванням і розривом легеневої тканини і надходженням газу в органи і судини. Етіологія і патогенез. Баротравма легенів найчастіше буває при спусках в регенеративних апаратах і в спорядженні з відкритою схемою дихання, а також при тренуваннях в декомпресійній камері і під час вільного спливання. Надмірне розтягування легенів може відбуватися при затримці дихання (особливо після глибокого вдиху), при недостатній швидкості видиху і може носити мимовільний характер (ларингоспазм при кашлі, переляку, попаданні води в гортань). Особливу небезпеку представляє затримка дихання при спливанні з глибини 5 м до поверхні, коли приріст обсягу повітря в легенях найбільший. Розтягування легенів може з’явитися наслідком різкого підвищення тиску в результаті натискання на дихальний мішок або удару по ньому. Воно виникає при надмірній подачі газу або утрудненні його підбурювання при закритому або несправному травляче-запобіжному клапані, а також при порушенні нормального режиму роботи редуктора або дихального автомата

144

легко-балонного спорядження. Особливо тяжкі наслідки виникають при баротравмі в результаті розриву мембрани редуктора легко-балонного спорядження і безпосереднього надходження повітря під високим тиском в дихальні шляхи. Надмірне розтягування легенів за межі їх фізіологічних еластичних можливостей відбувається також за відсутності або недостатньому надходженні повітря на вдих після попереднього видиху. Розрив легеневої тканини в цьому випадку наступає при форсованій спробі вдиху, що створює відносне розрідження в легенях в результаті різкого падіння тиску в плевральній порожнині. Такі ситуації виникають: при повному витраченні газової суміші (повітря) в балоні апарату, що відбувається при порушенні герметичності апарату і витравлянні суміші у воду, при несправності покажчика мінімального тиску апарату або в тому випадку, якщо водолаз продовжує роботу під водою після спрацьовування покажчика; внаслідок розриву мембрани дихального автомата легкобалонного спорядження або іншої його несправності, що перешкоджає подачі повітря при розрідженні, що створюється на вході, а також значному збільшенні опору диханню; при викиданні загубника і спробі зробити вдих з підмасочного простору. Значні некомпенсовані зміни тиску в легенях викликають відповідні виражені зміни гемодинаміки і можуть супроводжуватися порушенням цілісності тканини (при різниці тиску більше 5–11 кПа) з розривом кровоносних судин, вісцеральної плеври і проникненням газу в інтерстиціальні тканини легенів, середостіння, підшкірну клітковину і кровоносні судини з розвитком артеріальної газової емболії. Клініка. Визначається характером і поширеністю пошкодження легеневої тканини, наявністю або відсутністю газової емболії, обсягом газу, що потрапив в кровоносні судини і навколишні тканини, і його локалізацією. Баротравматична емфізема легенів має характер інтерстиціальної емфіземи, локалізованої в легеневій тканині. Потерпілий зазвичай відзначає момент пошкодження легенів появою болів в грудях, що посилюються при вдиху, запаморочення, слабкості і задишки при фізичному навантаженні. Іноді відмічається хворобливий кашель. Рухливість грудної клітки зменшена, дихання ослаблене, на обмежених ділянках можуть вислуховуватися вологі хрипи. При рентгенівському обстеженні відмічається підсилення бронхосудинного малюнка. Загальний стан зазвичай задовільний.

145

При значному скупченні газу в середостінні стан хворого прогресивно погіршується внаслідок зсуву органів, стиснення крупних вен. Хворого турбують болі за грудиною, задишка. При огляді виявляються характерні зміни конфігурації верхньої частини грудей і шиї, згладженість підключичної і надключичної ямок. При пальпації емфізематозно роздутих ділянок визначається крепітація. Дихання утруднене, часте. Пульс слабкого наповнення, частий, нестійкий, артеріальний тиск падає. При розриві вісцеральної плеври і надходженні газу в плевральну порожнину формується баротравматичний пневмоторакс. При обмеженому обсязі вільного газу в плевральній порожнині стан постраждалого може залишатися задовільним. Якщо при диханні надходження газу в плевральну порожнину продовжується (відкритий або клапанний пневмоторакс), це призводить до виключення однієї легені з акту дихання, обмеженню дихальних рухів другої легені і зсуву органів середостіння. Стан постраждалого швидко погіршується, посилюється біль в грудях, прогресують задишка і тахікардія, падає артеріальний тиск. Постраждалий адінамічний, обличчя бліде, синюшне, дихання часте, поверхневе. При перкусії визначається тимпанічний звук над зоною пневмотораксу, зсув органів середостіння в здорову сторону. Попадання повітря в пошкоджені судини легень призводить до баротравматичної газової емболії. Масивна газова емболія, що розвивається у момент пошкодження легеневої тканини, приводить непритомності. Можливе ускладнення газовою емболією баротравматичної емфіземи легенів, що виникла спочатку. Баротравматична газова емболія характеризується гострим тяжким початком. При збереженні свідомості потерпілі скаржаться на сильні болі в грудях, слабкість, запаморочення, задишку, болісний кашель з виділенням пінявої мокроти, забарвленою кров’ю. При огляді звертає увагу ціаноз шкіри і слизових оболонок. Дихання часте, поверхневе, рухливість нижнього краю легенів обмежена, на ураженій стороні прослуховуються рясні вологі хрипи. Пульс частий, слабкого наповнення, артеріальний тиск знижений. Може наступити раптова зупинка дихання і серцевої діяльності. Ускладнення. Пневмонія, гангрена легені, парези і паралічі. Діагноз ґрунтується на характерній клінічній картині захворювання (біль за грудиною або непритомність, кров’яна пінява мокрота, підшкірна емфізема), аналізі можливих причин його виникнення, даних фізікального дослідження.

146

Профілактика і лікування. Для попередження баротравми легенів при водолазних спусках необхідно не затримувати дихання при виході на поверхню, не перевищувати встановленої швидкості спуску і підйому, при спусках в спорядженні регенеративного типу не допускати різкого натискання або удару по дихальному мішку. Крім того, при роботі під водою необхідно тримати відкритим травляче-запобіжний клапан регенеративного спорядження, закривати його тільки при роботі лежачи на спині. Не допускається використання апаратів з несправним дихальним автоматом або механізмом, що подає кисень. Не дозволяється спуск в легко-балонному спорядженні, якщо тиск повітря в балонах нижче за робочий більш ніж на 10%, а при учбовотренувальних спусках нижче 10 Мпа. При спусках в легкобалонному спорядженні забороняється перевищувати час знаходження під водою, розрахований по запасах повітря. Необхідно уважно стежити за спрацьовуванням покажчика мінімального тиску, після чого починати вихід на поверхню. Забороняється викидати загубник з рота. Спуски під воду не дозволяються за наявності у водолаза кашлю, запаленнях гортані і верхніх дихальних шляхів. Всі випадки баротравми легенів повинні розглядатися як тяжке захворювання, яке вимагає невідкладного і ефективного лікування. Перша допомога полягає в звільненні постраждалого від спорядження і перешкоджаючого одягу, укладанні його животом на носилки (голову набік) для транспортування до декомпресійної камери. Ніжний кінець носилок повинен бути підведений. Забороняються активні рухи потерпілого. За відсутності свідомості необхідно очистити порожнину рота від крові і слизу і прийняти заходи, що перешкоджають западанню язика. При легеневій кровотечі достатньо періодично очищати порожнину рота від крові. При зупинці дихання проводиться штучна вентиляція легенів способом “рот до роту”, “рот до носу” або за допомогою автоматичних або ручних апаратів, що є у розпорядженні лікаря типу ГС-8, ДП-10 і ін. При цьому важливо стежити, щоб обсяг вдувного одноразово повітря не перевищував 500–600 см3 і не відбувалося надмірного роздування легенів, щоб уникнути їх додаткового пошкодження. Перед початком штучної вентиляції легенів необхідно переконатися в тому, що у потерпілого немає пневмотораксу. Якщо пневмоторакс є, провести дренування плевральної

147

порожнини. Прокол проводиться в VI–VIII міжребер’ях по задній пахвинній лінії під місцевою інфільтраційною анестезією. При ларингоспазмі застосовуються спазмолітичні і антигістамінні препарати (2,4% розчин эуфиллина, 5–10 мл в 10– 20 мл 20% глюкози, 2,5% розчин супрастина, 2 мл внутрішньовенно одноразово). Перед початком штучної вентиляції легенів і в процесі її проведення ніякі стимулятори дихання не використовуються. За показаннями застосовуються серцеві глюкозиди (0,5–1 мл 0,05% розчину строфантину або 0,5–1 мл 0,06% розчину коргликону в 10–20 мл 20% глюкози внутрішньовенно одноразово), а у разі припинення серцевої діяльності проводиться зовнішній масаж серця. Збудження і судоми купуються одноразовим внутрішньом’язовим введенням 1 мл 2% розчину промедолу або 1–2 мл 0,5% розчину седуксену. При кашлі застосовується кодеїн (0,01–0,02 г). Радикальним методом лікування баротравми легенів є рекомпресія, яка показана при всіх клінічних формах. Вона повинна бути почата в ранні терміни, всі інші лікувальні заходи відкладаються і при необхідності виконуються в декомпресійній камері, де разом з потерпілим повинен знаходитися лікар. Весь період до лікувальної рекомпресії і під час транспортування постраждалого до декомпресійної камери застосовується вдихання кисню. Показання до проведення рекомпресії зберігаються протягом 3–4 діб. Вибір режиму рекомпресії визначається лікувальним ефектом, що досягається при компресії, і динамікою зворотного розвитку провідних симптомів в період перебування під максимальним тиском. В процесі компресії необхідно стежити, щоб у потерпілого не відбулася баротравма вуха. Якщо він без свідомості, необхідно періодично смикати його за язик, що сприяє відкриттю Євстахієвих труб. В процесі проведення декомпресії у потерпілого може виявитися наростаючий пневмоторакс. В цьому випадку проводиться відсмоктування повітря з плевральної порожнини, при цьому декомпресія припиняється. Якщо затримка декомпресії, що виникає у зв'язку з цим, складе більше 30 хв., подальше зниження тиску повинне проводитися по більш тривалому режиму. Для профілактики пневмонії в період декомпресії призначаються антибактеріальні препарати. Показання для евакуації з корабля. За відсутності декомпресійної камери хворого терміново доставляють на інший корабель, оснащений такою камерою. Після завершення

148

лікувальної рекомпресії постраждалий протягом 6 год. знаходиться поблизу камери на випадок рецидиву небезпечних симптомів. За наявності ускладнень (абсцедуюча пневмонія, парези, паралічі) показана евакуація з корабля до берегової лікувальної установи. Обтиск водолаза – патологічний стан, що виникає під час водолазного спуску внаслідок неоднакового тиску на різні ділянки тіла та проявляється порушеннями дихання, геодинаміки, а в тяжких випадках також механічними пошкодженнями. Етіологія і патогенез. Обтиск виникає при швидкому спуску або провалюванні водолаза на глибину в спорядженні з жорстким шоломом (наприклад, у вентильованому), при витравлянні газової суміші зі скафандру внаслідок порушення цілості шолома, розриву шлангу, несправності незворотного клапана шолома або головного клапана, що травить. Клініка. У легких випадках виникають утруднення дихання, головний біль, сильні больові відчуття від тиску маніжки шолома. При обтиску середньої тяжкості спостерігається носова кровотеча, ін'єкція склер, а при крововиливі в мозок – непритомність, парези, паралічі. Водночас розвивається розлад дихання, що супроводжується набряком гортані і легенів. У особливо важких випадках присмоктуюча дія шолома може призвести до несумісних з життям механічних травм (переломи ребер і ключиць, розрив хребта і спинного мозку). При зануренні в спорядженні з м'яким шоломом і при пірнанні в масці може спостерігатися обтиск обличчя внаслідок невчасного вирівнювання тиску в підшоломному (підмасочному) просторі. При цьому маска присмоктується до обличчя, а в тканини, розміщені в периметрі маски відбувається інтенсивний приток крові. Обтиск обличчя супроводжується болем в очних яблуках, погіршенням зору, головним болем. У потерпілого виникають крововиливи в склеру і підшкірну клітковину навколо очей, носова кровотеча. Діагноз базується на характерних клінічних проявах (затруднене дихання, гіперемія обличчя і склер, набряк підшкірних тканин голови і шиї, носова кровотеча тощо) і аналізі причин їх виникнення. Профілактика і лікування. Контроль за збереженням газової подушки в скафандрі, встановленою швидкістю спуску водолаза і обсягом подачі газу в скафандр є ефективним засобом попередження травми. Ретельна перевірка спорядження перед

149

спуском і дотримання правил роботи під водою – основа безаварійної діяльності водолаза. В легких випадках обтиску постраждалому досить надати спокій, зупинити носову кровотечу. При необхідності проводиться симптоматичне лікування. Хороший ефект дає оксигенобаротерапія. В тяжких випадках (наприклад, при набряку гортані) виникає необхідність в трахеотомії і реанімаційних заходах, протишоковій терапії, хірургічній допомозі. Показання до евакуації з корабля. У разі важких неврологічних порушень постраждалого після надання невідкладної допомоги евакуюють до берегової лікувальної установи. Захворювання, пов’язані з порушенням газової рівноваги організму з середовищем Декомпресійна хвороба (далі – ДХ) – захворювання, що проявляється різними патологічними реакціями, шкірним свербінням, м’язово-суглобовими болями, порушеннями дихання і кровообігу, парезами, паралічами, що виникають у відповідь на появу в крові і тканинах газових бульбашок, що утворюються в результаті неадекватної декомпресії або після неї. Етіологія і патогенез. Декомпресійна хвороба виникає у водолазів в результаті неадекватної декомпресії під час і після спусків під воду на глибини, що перевищують 12 м, а також при тренуваннях в декомпресійній камері. Порушення режиму декомпресії (пропущення зупинок, скорочення часу перебування на них і т.п.) призводить до того, що азот і гелій в умовах швидкого зниження зовнішнього тиску не можуть утримуватися в тканинах у розчиненому стані й утворять газові пухирці. Виникненню ДХ сприяють такі фактори: більше насичення організму індиферентними газами (тобто спуски на великі глибини); фізична і нервово-психічна перенапруга водолаза; переохолодження водолаза; тривалий вплив на організм підвищених парціальних тисків вуглекислого газу; підвищена індивідуальна схильність організму водолаза до ДХ; порушення загального або місцевого кровообігу; порушення режиму праці, відпочинку і харчування в період підготовки до спусків.

150

При використанні легко-балонного спорядження з відкритою схемою дихання в автономному варіанті декомпресійна хвороба, як правило, не виникає, оскільки допустимий по запасах повітря час перебування на глибині не перевищує час, що дозволяє проводити швидкий безупинний підйом на поверхню. Проте при використанні цього спорядження в шланговому варіанті або при повторних автономних спусках протягом одного дня декомпресійна хвороба може виникати також і в інших видах спорядження. Велика кількість вільного газу скупчується у венозній частині кровоносного русла. Газові бульбашки у внутрішніх середовищах організму чинять механічну дію на тканині, порушують кровоток, викликають рефлекторні реакції інтерорецепторів, а також служать причиною гуморальних змін, що породжуються взаємодією їх з білками і форменими елементами крові. Ступінь вираженості розладів залежить від кількості і обсягу газових бульбашок, їх локалізації, ефективності захисних та пристосованих реакцій. Артеріальна газова емболія чревата порушеннями коронарного кровотоку і емболією судин головного мозку. У найбільш тяжких випадках розвивається тотальна блокада кровообігу в результаті “скипання” крові. Клініка. Симптоми декомпресійної хвороби виникають, як правило, після латентного періоду, що не перевищує в більшості випадків 2–3 год. Іноді він затягується до 24 год. і більше. Симптоматика захворювання різноманітна. Появі виразних клінічних симптомів може передувати відчуття загальної слабкості, розбитості. Легка форма ДХ виявляється звичайно через 2–4 години, а іноді через 12–24 години і більше після спуску. При легкій формі часто єдиним симптомом є шкірне свербіння, що локалізується на задній поверхні стегон, сідницях, верхній частині гомілок, рідше на спині, грудях і животі. Іноді можна спостерігати появу на шкірі своєрідного “мармурового” малюнка, утвореного чергуванням блідих і ціанотичних ділянок, які розташовуються в областях з більш тонкою шкірою. Набагато рідше шкірними симптомами захворювання є локалізовані шкірна емфізема і набряк. М’язові і суглобові болі належать до найчастіших проявів. Улюблена локалізація болів – колінний суглоб, рідше – плечовий, ліктьовий та інші суглоби. Болі зазвичай різні по характеру і інтенсивності, посилюються при рухах, до них нерідко приєднуються розлади чутливості в ураженій зоні. Можуть спостерігатися артрити з наявністю випоту в суглобовій сумці.

151

Іноді декомпресійна хвороба проявляється болями по ходу периферичних нервів, найчастіше верхніх або нижніх кінцівок. Рідше уражається трійчастий нерв. Зрідка можуть бути шлунковокишкові розлади, що виявляються метеоризмом і болями в животі. Також порівняно рідкі розлади зору (зниження гостроти і звуження поля). Декомпресійна хвороба середньої тяжкості виявляється звичайно через 0,5–1 годину після спуска та характеризується вираженими розладами серцево-судинної системи за типом правошлуночкової недостатності. Потерпілий апатичний. Шкірні покриви і видимі слизові оболонки ціанотичні. Пульс прискорений, слабкого наповнення, часом аритмічний. При перкусії виявляється розширення меж серця вправо. Тони серця приглушені, деколи з’являється шум відносної недостатності тристулкового клапана. Періоди поліпшення можуть чергуватися з погіршеннями. Серцево-судинні порушення при тяжкому ступені захворювання поєднуються з розладами дихання. При цьому хворі скаржаться на кашель, задишку, відчуття утруднення і болю в грудях. Дихання часто поверхневе. При перкусії виявляються зони притуплення, що чергуються з ділянками нормального легеневого звуку. Дихальні рухи грудної клітки зменшені. На тлі ослабленого дихання прослуховуються вологі крепитуючі хрипи. До важких уражень при декомпресійній хворобі відносяться розлади центральної нервової системи і вестибулярного апарату. Розрізняються спінальні, церебральні і множинні поразки нервової системи. Спінальні форми декомпресійної хвороби характеризуються розвитком паралічів нижніх кінцівок після короткого латентного періоду. Іноді цьому передують парестезії або інтенсивні оперізуючі болі в грудному відділі, рідше в області шиї, плечового поясу або тазу. У гострому періоді захворювання виявляється різке зниження тонусу паралізованої кінцівки, усі рефлекси втрачені або різко пригнічені. Відмічаються грубі порушення чутливості за провідниковим типом і порушення функції тазових органів із затримкою сечі і калу. Церебральні поразки декомпресійної природи (вони можуть бути найрізноманітнішими) часто поєднуються з поразками нервової системи іншої локалізації. Латентний період при аероемболії головного мозку зазвичай короткий. У хворих з’являються локалізований або розлитий головний біль, загальна слабкість, запаморочення, нудота і блювота. Мають місце порушення свідомості від легкої загальмованості до повної його втрати. При збереженні свідомості

152

у потерпілого виявляються симптоми осередкових уражень головного мозку, оніміння однієї половини тіла, ослаблення сили в одній з кінцівок, утруднення мови, розлад зору. У більш тяжких випадках, головним чином при локалізації патологічного процесу в стовбуровому відділі мозку, у хворого може розвинутися коматозний стан або колапс з вираженими вегетативними реакціями у виді різкого падіння артеріального тиску, блідості, профузного поту, розладу дихання. Подібні порушення можуть бути причиною смерті потерпілого. Множинні поразки нервової системи є проявами найбільш частої неврологічної форми декомпресійної хвороби, при якій спостерігається поширена емболія судин півкуль, стовбурового відділу головного мозку, спинного мозку і периферичних нервів. Аероемболія судинної системи вестибулярного апарату приводить до розвитку декомпресійного синдрому Мень’єра. Під час нетривалого латентного періоду окрім різкої втоми хворого турбує тяжкість в голові, загальне погане самопочуття, надалі головні болі посилюються, з’являються запаморочення, нудота і блювота. Запаморочення поступово стає домінуючим симптомом і супроводжується шумом у вухах і втратою слуху з одного або обох боків. Хворий блідне, покривається потом, тремтить, хитається, іноді він повністю втрачає здатність зберігати активну позу. Все оточуюче здається таким, що обертається в один бік. Запаморочення супроводжується ністагмом, уповільненням пульсу, порушенням дихання. Декомпресійний синдром Мень’єра може поєднуватися з поразкою центральної нервової системи. Легка форма декомпресійної хвороби на початку захворювання може надалі перейти в тяжку. Ускладнення. Асептичний остеонекроз, кардіосклероз. Діагноз ґрунтується на характерних клінічних проявах (м’язево-суглобові болі, шкірні симптоми, розлад серцево-судинної діяльності і дихання, неврологічні прояви), що виникають в безпосередньому зв'язку з попереднім водолазним спуском. Шлунково-кишкові розлади, що з'являються у зв'язку з декомпресією, слід диференціювати з гострими хірургічними захворюваннями черевної порожнини. Профілактика і лікування. Попередження хвороби забезпечується комплексом наступних заходів: кваліфіковане медичне забезпечення водолазних спусків, в першу чергу правильний вибір режимів декомпресії з урахуванням індивідуальних особливостей водолазів і конкретних умов спусків;

153

чітка організація роботи, суворе дотримання всім персоналом правил і вимог по проведенню робіт під водою і при підвищеному тиску газового середовища. Радикальним методом лікування декомпресійної хвороби є лікувальна рекомпресія, що застосовується у всіх випадках захворювання і в найбільш ранні терміни. При вимушеній затримці її проведення показання зберігаються до повного зникнення симптомів хвороби. При виборі режиму лікувальної рекомпресії керуються тяжкістю захворювання, глибиною попереднього спуску, динамікою зворотного розвитку симптомів в процесі підвищення тиску в камері. До початку проведення лікувальної рекомпресії показано дихання чистим киснем. Проте кисневу терапію можна проводити тільки при диханні по замкнутому циклу, тобто з використанням апаратів регенеративного типу. При лікуванні легкого ступеню декомпресійної хвороби в декомпресійній камері піднімають тиск до 0.5 МПа чи 50 метрів водного стовпа (І режим лікувальної рекомпресії), витримують хворого до моменту ліквідації симптомів та додатково 30 хвилин, потім знижують тиск за режимами декомпресії – Іа, Іб, Ів та Іг. При лікуванні середнього ступеню декомпресійної хвороби піднімають тиск до 0.7 МПа чи 70 метрів водного стовпа (ІІ режим лікувальної рекомпресії), витримують хворого до моменту ліквідації симптомів та додатково 30 хвилин, потім знижують тиск за режимами декомпресії – ІІа, ІІб, ІІв. При лікуванні важкого ступеню піднімають тиск до 1 МПа чи 100 метрів водного стовпа (ІV режим лікувальної рекомпресії), витримують хворого до момента ліквідації симптомів та додатково 30 хвилин, потім знижують тиск за режимами декомпресії – ІVа, ІVб, ІVв. На додаток до лікувальної рекомпресії проводиться медикаментозна і трансфузійна терапія. В легких випадках і при захворюваннях середньої тяжкості призначається ацетилсаліцилова кислота по 0,5 г через кожні 6 годин протягом 3–5 днів, що має анальгезуючу, протизапальну і антикоагулянтну дію. Крім того, показано введення гепарину 20 тис. ОД внутрішньовенно або внутрішньом’язово, повторні введення якого через 6–8 год. проводяться під контролем стану системи згортання крові. Для зняття больового синдрому показані місцеві теплові процедури. Для десенсибілізації димедрол (1 мл 1% розчину) чи піпольфен (1 мл 2,5% розчину), з метою поліпшення тканевої перфузії,

154

зменшення проникливості капілярів показані глюкокортикостероїди (преднізолон 15–30 мг чи гідрокортизон 25– 50 мг внутрішньовенно). При вираженій серцево-судинній недостатності призначаються серцеві глюкозиди (1 мл 0,06% розчину корглікону в розчині глюкози внутрішньовенно), кордіамін (1–2 мл внутрішньовенно або внутрішньом’язово). Для заповнення циркулюючої крові, нормалізації мікроциркуляції при вираженій плазмовтраті, згущенні крові і зниженні кров’яного тиску показано внутрішньовенне введення колоїдних і сольових кровозамінників (поліглюкін, реополіглюкин, лактасол, ізотонічний розчин хлористого натрію і ін.). В легких випадках достатній прийом всередину рідини (чаю, кави) у великій кількості. Для відновлення тонусу судин разом з кровозамінниками одноразово вводиться по 1 мл 0,1% розчину адреналіну або 5% розчину ефедрину, а також мезатон (1 мл 1% розчину підшкірно). При середній тяжкості і важких формах захворювання показано застосування антигістамінних препаратів (димедрол, супрастин) і кортикостероїдів (дексаметазон, гідрокортизон, преднізолон) в звичайних дозуваннях в цілях поліпшення тканинної перфузії, зменшення проникності капілярів, набряку тканин. Лікування триває до зникнення ознак реактивного набряку спинного мозку. При декомпресійних ураженнях центральної нервової системи, синдромі Мень’єра, емболії коронарних судин хороший ефект досягається застосуванням засобів, що розширюють судини серця і мозку (1–2 мл 0,2% розчину платифіліну внутрішньом’язово, 5–10 мл 2,4% розчину эуфіліну внутрішньовенно або 1,0–1,5 мл 24% розчину внутрішньом’язово одноразово). Виражені порушення дихання з явищами бронхоспазму купуються застосуванням эуфіліну (внутрішньом’язово, внутрішньовенно або у виді інгаляцій) або ефедрину. Зупинка дихання і серцевої діяльності є показанням на негайний початок штучної вентиляції легенів (способом “рот в рот” або за допомогою портативних дихальних апаратів) і непрямого масажу серця. Реанімаційні заходи повинні проводитися в ході лікувальної рекомпресії в декомпресійній камері. Показання для евакуації з корабля. За відсутності декомпресійної камери хворого терміново доставляється на інший корабель, оснащений такою камерою. Якщо рекомпресія не приводить до повного вилікування, хворий після 6-годинного перебування поблизу декомпресійної

155

камери (на випадок рецидиву загрозливих життю розладів) евакуюється до берегової лікувальної установи. Синдром ізобаричної протидифузії газів – комплекс патологічних реакцій, що виникають у відповідь на утворення у внутрішніх середовищах організму бульбашок газу внаслідок пересичення, що створюється при супротивній дифузії через тканини двох різних за швидкістю дифузії і розчинності індиферентних газів. Він характеризується ураженням шкіри, вестибулярними і зоровими розладами, порушенням кровообігу і дихання. По механізму виникнення і характеру прояву розрізняють протидифузію в поверхневих тканинах і протидифузію в глибоких тканинах організму. Етіологія і патогенез. Ізобаричне протидифузійне пересичення поверхневих тканин організму виникає при диханні газовою сумішшю, що містить індиферентний газ з відносно малою швидкістю дифузії і високою розчинністю в тканинах тоді, коли шкірні покриви і слизові оболонки знаходяться у контакті з іншим індиферентним газом, що володіє більш високою швидкістю дифузії і меншою розчинністю. Супротивна дифузія призводить до пересичення поверхневих тканин і до газоутворення в них. Протидифузійне пересичення глибоких тканин виникає при заміні в дихальній газовій суміші індиферентного газу з відносно малою швидкістю дифузії і високою розчинністю в тканинах на індиферентний газ, що володіє високою швидкістю дифузії і меншою розчинністю в тканинах. В практиці водолазних спусків умови для ізобаричного пересичення тканин можуть складатися: при диханні азотно-кисневою сумішшю з апарату в середовищі, що містить гелій; при недостатній вентиляції скафандру після перемикання з дихання гелій-кисневою сумішшю на повітря і збереженні контакту шкірних покривів з гелієм в період дихання повітрям; при збереженні внаслідок поганої вентиляції залишків гелію в порожнині середнього вуха або зовнішньому слуховому проході після перемикання на дихання повітрям. До цього можуть приводити недостатня прохідність Євстахієвих труб, наявність сірчаних пробок в зовнішньому слуховому проході, закриття зовнішнього слухового проходу щільно прилеглим шоломом; при заміні газового середовища, що містить азот, на інше газове середовище, що містить гелій, в герметизованому приміщенні.

156

Клініка. Залежно від локалізації газових бульбашок виникають шкірні симптоми, вестибулярні розлади і порушення зору. Шкірні прояви характеризуються свербінням і макулопапульозним висипом, що локалізується переважно на незахищених одягом частинах тіла. При диханні азотно-кисневою сумішшю в середовищі гелію шкірні симптоми виникають при загальному тиску 0,6–0,7 Мпа і вище. При перемиканні на дихання гелій-кисневою сумішшю симптоми поступово зазнають зворотного розвитку. Вестибулярні розлади виникають при значно більшому тиску і характеризуються порушенням рівноваги, запамороченням, нудотою і блювотою. Порушення зору виявляються пониженням гостроти, звуженням поля зору і миготінням в очах. У разі збереження умов для протидифузії газів в поверхневих тканинах може мати місце виражена венозна газова емболія, що призводить до розладів серцево-судинної системи і дихання та створює загрозу здоров'ю і життю водолаза. Клінічні прояви протидифузії в глибоких тканинах характеризуються порушеннями функцій серцево-судинної системи і дихання, пов'язаних з венозною газовою емболією. Потенційна небезпека ізобаричного газоутворення в глибоких тканинах полягає в бурхливому прогресі і переростанні в декомпресійну хворобу у випадку, якщо початок декомпресії співпадає з ізобаричним газоутворенням. Діагноз базується на характерних клінічних проявах (свербіння шкіри, папульозний висип, нудота, блювота, пониження гостроти зору) і аналізі причин їх виникнення. Профілактика і лікування. Попередження полягає у виключенні з водолазної практики умов виникнення ізобаричного пересичення тканин. Швидкому зникненню симптомів захворювання сприяє підвищення загального тиску. Позитивний вплив надає також підвищення вмісту кисню у вдихуваній суміші. У випадках, що характеризуються тільки шкірними проявами, обмежуються заходами, що знімають причину ізобаричного пересичення. При вестибулярних порушеннях і розладах зору, а також при шкірних проявах, що не виявляють тенденції до швидкого зворотного розвитку, залежно від обстановки можна або підвищити загальний тиск на 0,1–0,2 Мпа, або перевести постраждалого на дихання газовою сумішшю з підвищеним до 0,2–0,25 Мпа парціальним тиском кисню. Тривалість останнього заходу визначається як його ефективністю,

157

так і допустимою загальною тривалістю дихання сумішшю з підвищеним парціальним тиском кисню. У випадках, що супроводжуються розладами серцевосудинної системи і дихання, лікування здійснюється, як при декомпресійній хворобі. Викликане ізобаричною противодифузією пересичення тканин може не виявлятися клінічно, але сприяти більш ранньому виникненню декомпресійної хвороби при декомпресії водолазів. Тотожність небезпечних патогенетичних механізмів синдрому ізобаричної протидифузії газів і декомпресійної хвороби може призвести до їх взаємного підсилення, що істотно погіршить стан постраждалого у разі початку декомпресії до повного зникнення проявів синдрому ізобаричної протидифузії газів. Тому декомпресія повинна бути почата не раніше повного зникнення проявів ізобаричного ураження і проводитися по подовженому режиму. Захворювання, пов’язані парціального тиску газів

дією

на

організм

зміненого

Отруєння вуглекислим газом – сукупність патологічних процесів, що проявляється вираженою задишкою, слинотечею, нудотою, головним болем, а у важких випадках – порушеннями свідомості і судомами, що виникають при збільшенні вмісту СО2 в тканинах в результаті утруднення виведення його з організму при підвищенні парціального тиску у вдихуваній газовій суміші. Етіологія і патогенез. Отруєння вуглекислим газом може мати місце при використанні несправного водолазного спорядження або порушенні правил його експлуатації. У вентильованому спорядженні отруєння може відбуватися при недостатній вентиляції або її припиненні внаслідок перетиску, перемерзання або обриву шланга, а також подачі (надходженні) повітря з підвищеним вмістом вуглекислого газу. В автономному регенеративному спорядженні причиною отруєння СО2 можуть стати регенеративна речовина (або хімічний поглинач) поганої якості, нещільна засипка регенеративного патрона, повторні спуски без перезарядки регенеративного патрона або перевищення допустимого часу роботи в апараті по запасу регенеративної речовини (захисній потужності хімічного поглинача), відсутність або несправність клапана вдиху. При збільшенні парціального тиску СО2 у вдихуваній суміші у водолаза збільшуються частота і глибина дихання. Ці пристосовані реакції виявляються достатніми для підтримки постійного парціального тиску СО2 альвеолярного повітря, якщо воно у вдихуваній суміші не перевищує 3 кПа (близько 3% СО2 при

158

нормальному тиску). При більш високому вмісті вуглекислого газу у вдихуваній суміші пристосовані реакції виявляються недостатніми, і відбувається поступове збільшення парціального тиску СО2 в альвеолярному повітрі і артеріальній крові, що призводить до затримки вуглекислоти в тканинах. Декомпенсація пристосованих реакцій наступає швидше при виконанні фізичної роботи. Вуглекислий газ чинить виражений вплив на серцевосудинну систему, що проявляється підвищенням артеріального тиску і тахікардією, що у виражених випадках отруєння зміняється брадикардією. Накопичення вуглекислоти в організмі призводить до фазових змін діяльності аналізаторів центральної нервової системи. Клініка. Першими ознаками, що свідчать про надмірне накопичення вуглекислоти в організмі, є зниження працездатності, відчуття жару, прискорене дихання і серцебиття, головний біль, запаморочення. Однією з ранніх ознак є запітніння стекол (ілюмінаторів) водолазного спорядження, пов’язане з підсиленням виведенням пари води при диханні. Наростання напруги СО2, що продовжується, в крові і тканинах призводить до підсилення задишки і головного болю, повної втрати працездатності, появи стукоту в скронях, кислої салівації, почервоніння обличчя, нудоти і блювоти. Попадання блювотних мас у вузли дихального апарату може порушити його роботу і з’явитися причиною подальшого погіршення стану потерпілого і його загибелі. При збільшенні парціального тиску СО2 у вдихуваній суміші вище 6 кПа (~6%) у потерпілого з’являється апатія, порушується координація рухів, виникають ціаноз, експіраторні судоми, звуження зіниць, наступає непритомність. Якщо дія вуглекислого газу продовжується, наступає смерть в результаті зупинки дихання. При видаленні постраждалого з атмосфери з високим вмістом вуглекислого газу може виявлятися зворотна дія СО2 (ефект Альбіцкого), що характеризується нападами тонічних і клонічних судом, загальним руховим збудженням. Цей стан представляє небезпеку у зв’язку з можливістю отримання постраждалим додаткових травм, падіння за борт і т.п. В деяких випадках отруєння вуглекислим газом може виявлятися раптовою втратою свідомості під водою. Ускладнення. Набряк легенів, пневмонія. Діагноз базується на характерних клінічних проявах (тяжка задишка, гіперсалівація, гіперемійовані вологі шкірні покриви, наявність блювотних мас, судоми), на дослідженні вмісту СО2 у

159

вдихуваній суміші, аналізі можливих причин затримки СО2 в організмі. Профілактика і лікування. У попередженні отруєнь головна роль належить забезпеченню справності водолазного спорядження, засобів газопостачання, контролю за якістю повітря (газової суміші), що подається водолазові. При робочій перевірці регенеративного водолазного спорядження особлива увага звертається на наявність регенеративної речовини, її якість, справність клапанів вдиху і видиху. Повторні спуски не допускаються в спорядженні без перезарядки регенеративного патрона. Фактичний час роботи водолаза під водою не повинен перевищувати допустимого часу регенерації, визначеного розрахунком і аналізом. Під водою водолаз виділяє 30 л/год. вуглекислого газу в стані спокою, 45 л/год. при легкій роботі, 60 л/год. при роботі середньої тяжкості і 75 л/год. при важкій роботі. Середня поглинаюча здатність регенеративної речовини рівна 60 л/кг і хімічного поглинача (ХП) – 100 л/кг. При роботі у вентильованому спорядженні подача повітря в скафандр повинна бути не менше 100 л/хв. Повітря, що подається водолазові, а також використовуване для зарядки аквалангів не повинне містити більше 0,06% СО2. Перша допомога водолазові при отруєнні вуглекислим газом полягає у вентиляції його скафандра (промивка дихального мішка) свіжим повітрям (газовою сумішшю). Нерідко одного цього надається достатньо для того, щоб симптоми отруєння вуглекислим газом швидко і безслідно зникли. Якщо цього не відбувається, постраждалому пропонується вийти па поверхню самостійно або його піднімають за допомогою водолаза, який страхує, і звільняють від спорядження. При тяжкому отруєнні хворого необхідно укласти в ліжко і зігріти. Якщо у потерпілого різко ослаблене або відсутнє дихання, проводиться штучне дихання способом “рот до роту” або за допомогою апаратів ДП-10, ГС-8. При виході з коматозного стану у хворого можуть виникнути судоми. Особа, яка надає допомогу повинна запобігти можливості отримання постраждалим травми. Для зняття судом одноразово використовується внутрішньом’язове введення 0,5% розчину седуксену або літичної суміші, що складається з 2,5% розчину аміназину, 2% розчину димедролу і 2% розчину промедолу (по 1 мл). При будь-якому ступеню отруєння вуглекислим газом хороший ефект надає дихання киснем. Потерпілий повинен знаходитися під спостереженням лікаря до повного зникнення симптомів захворювання.

160

Показання для евакуації з корабля. Хворі з вираженими легеневими ускладненнями після надання невідкладної допомоги евакуюються до берегової лікувальної установи. Кисневе голодування – патологічний стан, що виникає у водолазів при зниженні парціального тиску кисню в альвеолярному повітрі і в тканинах. При гострому розвитку характеризується порушенням свідомості або непритомністю (з подальшою ретроградною амнезією), розладом кровообігу. Етіологія і патогенез. У практиці водолазних занурень виникнення гіпоксічної гіпоксії пов'язане зі зниженням парціального тиску кисню у вдихуваній газовій суміші нижче 18,5 кПа (18,5% О2 при нормальному тиску). Початкові ознаки кисневого голодування виявляються при парціальному тиску кисню 18,5–16,4 кПа. При роботі в регенеративному спорядженні кисневе голодування виникає внаслідок: припинення або недостатнього надходження кисню в дихальний мішок; порушення правил використання спорядження (не проведенні триразової промивки системи “апарат – легені” при включенні і періодичних одноразових промивок апарату при роботі, що сприяють видаленню азоту з легенів і мішка апарату); дихання носом з підшоломного простору; застосування недоброякісної регенеративної речовини або технічного кисню. При користуванні регенеративним спорядженням, а також ізолюючими протигазами, в яких не передбачена постійна подача газу і заповнення кисню здійснюється речовиною 0-3. До кисневого голодування можуть привести фізичне навантаження, що виконується в перші 2–3 хв. після включення в апарат, коли продуктивність 0-3 ще низка, а також використання недоброякісної регенеративної речовини. При спуску в інжекторно-регенеративному спорядженні причиною кисневого голодування може стати подача газової суміші з низьким (не відповідним глибині спуску) вмістом кисню або використання недоброякісної регенеративної речовини. Кисневе голодування може розвиватися також при вільному пірнанні. Клініка. При гіпоксії, що швидко розвивається, не встигають включатися рефлекторні реакції серцево-судинної системи і дихання, потерпілий не відчуває будь-яких суб’єктивних відчуттів і непритомність внаслідок кисневого голодування мозку наступає раптово. Мимовільний спазм жувальних м’язів, що наступає одночасно непритомністю, призводить до затиску загубника, що

161

продовжується 2–3 хв. При поглибленні кисневого голодування загубник випадає з рота, що може призвести до втоплення. Після нетривалої гіпоксії мозку свідомість швидко відновлюється, постраждалий, отямившись, не пам’ятає про те, що трапилось (ретроградна амнезія, провал пам’яті). При тривалій гіпоксії порушується діяльність серцево-судинної системи і дихання. Частішає пульс, різко підвищується кров'яний тиск. Дихання стає неправильним. Розвиваються судоми. При зниженні парціального тиску кисню до 7,5–5,4 кПа розвивається агональний стан. Смерть наступає від зупинки дихання, що відбувається зазвичай на тлі судорожного нападу. Через декілька хвилин припиняється серцева діяльність Діагноз. Характерні клінічні прояви: непритомність, що розвивається, як правило, швидко, без передвісників, затиск загубника апарату зубами, ретроградна амнезія. Зовнішній вид потерпілого (ціаноз) і неритмічне дихання дозволяють відрізнити захворювання від отруєння вуглекислим газом. Уточненню діагнозу сприяють аналіз причин виникнення захворювання і складу дихальної газової суміші. Профілактика і лікування. Суворе дотримання правил робочої перевірки, експлуатації спорядження і організації спуску – головні заходи попередження випадків кисневого голодування. Особливо важливо стежити за працюючим водолазом і частіше запрошувати про його самопочуття. Зволікання з наданням допомоги може призвести до необоротних змін в тканинах мозку і загибелі водолаза. Водолаза, що знепритомнів, необхідно швидко, але рівномірно підняти з води і звільнити від спорядження. В легких випадках кисневого голодування при одному лише виключенні з апарату і переводі на дихання повітрям потерпілий приходить в свідомість і іншої допомоги не вимагається. У разі припинення дихання проводиться штучна вентиляція легенів способом “рот до роту” або за допомогою апаратів ГС-8 і ДП-10. При ослабленні серцевої діяльності показано застосування серцевих глікозидів (строфантин, корглікон) або інших серцевих засобів. У разі прогресуючого падіння артеріального тиску підшкірно вводиться 0,5–1,0 мл 0,5% розчину адреналіну. При зупинці серця проводиться непрямий масаж серця. В усіх випадках показано дихання киснем. Найбільш ефективним способом лікування є оксигенобаротерапія у поєднанні із зігріванням потерпілого і симптоматичним медикаментозним лікуванням. При поєднанні гіпоксії з баротравмою легенів показана лікувальна рекомпресія.

162

Отруєння киснем – патологічний стан, що розвивається внаслідок токсичної дії кисню і проявляється набряком легеневої тканини або судомним синдромом. Етіологія і патогенез. Отруєння киснем виникає при диханні чистим киснем або газовими сумішами з підвищеним парціальним тиском цього газу. При тривалому диханні газовою сумішшю з парціальним тиском кисню 40–300 кПа розвиваються легенева, а при тиску більше 300 кПа – судомна форми отруєння. До отруєння киснем у водолазній практиці можуть призводити: перевищення допустимої глибини спуску або часу перебування під водою при диханні чистим киснем; використання газових сумішей з високим парціальним тиском кисню, не відповідним глибині і тривалості спуску; перевищення допустимого часу дихання чистим киснем при декомпресії в камері; попадання води в регенеративну речовину. Отруєнню киснем сприяють: підвищення (більше 1 кПа, 1% при нормальному тиску) парціального тиску вуглекислого газу в дихальній суміші; підвищена індивідуальна схильність до токсичної дії кисню (особливо висока у страждаючих на епілепсію); виконання тяжкої фізичної роботи під водою; переохолодження, перегрівання. Клініка. Судомна форма отруєння характеризується послідовним чергуванням стадій. У стадії передвісників виявляються зниження чутливості і оніміння кінчиків пальців рук і ніг; нерідко потерпілий відзначає утруднення дихання, швидку стомлюваність, відчуття страху, відчуття нудоти і шуму у вухах. Безпосередньо перед судомним нападом можна відмітити блідість обличчя, холодний піт, мимовільне скорочення мімічних м’язів. Іноді стадія передвісників проходить непомітно. Судомна стадія починається з сіпання активно функціонуючих м’язів. Потім виникають напади клонічних судом з непритомністю, які потім стають все більш тривалими, а паузи все коротшими. У між судомні періоди характерні часте глибоке дихання, рясне слиновиділення, блювота, брадикардія, можливі мимовільне сечовипускання і дефекація. Клонічні судоми переходять в тонічні, виникає опістотонус. Коматозна стадія характеризується ослабленням судом і прогресуючими розладами дихання, що приводять до його зупинки.

163

Легенева форма отруєння киснем проявляється болями за грудиною, що посилюються при глибокому вдиху, задишкою і кашлем. При обстеженні виявляються жорстке дихання, вологі хрипи. Прогресуюча картина ураження характеризується розвитком набряку легенів і явищами гіпоксії. При переході в середовище з нормальним парціальним тиском кисню розвивається гостре кисневе голодування. У водолазній практиці іноді спостерігається незвичайна судинна реакція на дію високого парціального тиску кисню, що відображає підвищену індивідуальну чутливість до його токсичної дії. Вона характеризується швидким зниженням тонусу кровоносних судин, ослабленням серцевої діяльності і по своїй клінічній картині нагадує колапс. Ускладнення. Пневмонія. Діагноз. Характерними клінічними проявами при судомній формі отруєння є несвідомий стан і судоми, в деяких випадках – психомоторне збудження, блідість шкірних покривів, утруднене дихання, свистячі хрипи. Після переводу на дихання повітрям можуть бути ще один – два напади судом, після чого потерпілий настає глибокий сон. Уточненню діагнозу сприяють огляд водолазного спорядження і аналіз причин захворювання. Профілактика і лікування. Для попередження отруєння киснем у водолазній практиці необхідно: не використовувати чистий кисень для дихання на глибині більше 20 м і при тиску в декомпресійній камері більше 0,3 Мпа; не перевищувати допустимий час роботи в регенеративному спорядженні і час дихання киснем при декомпресії; не допускати використання негерметичного регенеративного спорядження; виявляти і усувати від спусків осіб з підвищеною індивідуальною чутливістю до токсичної дії кисню. При судомній формі отруєння киснем першочерговим заходом є припинення дії гіпероксії. Водолаза, що працює в регенеративному спорядженні, необхідно швидко підняти на поверхню і вимкнути з апарату. Водолаза, що проходить кисневу декомпресію на поверхні, треба негайно вимкнути з апарату. При появі судом хворого слід обережно утримувати, оберігаючи від травми. Для купування нападу судом показано одноразове введення проти судомних засобів: літичної суміші (2,5% розчин аміназину, 2% розчин димедролу, 2% розчин промедолу – по 1 мл) або 0,5% розчину седуксену – 1–2 мл внутрішньом’язово. Для запобігання повторних нападів судом потерпілий поміщається в тепле затемнене приміщення з хорошою звукоізоляцією. Загальне симптоматичне лікування повинне бути направлене на підтримку

164

діяльності серцево-судинної і дихальної систем і профілактику легеневих уражень. При виражених ураженнях легенів необхідно очистити дихальні шляхи і провести заходи, направлені на зменшення набряку легенів і усунення гіпоксії. Хороший ефект надають інгаляція етилового спирту, внутрішньовенне введення 3–4 мл 96° етилового спирту, 10 мл 10% розчину хлористого кальцію, глюконату кальцію, призначення сечогінних препаратів. Показання для евакуації з корабля. При тяжких пневмоніях, що розвинулися внаслідок набряку легенів, і виражених неврологічних порушеннях, постраждалого після надання невідкладної допомоги евакуюють до берегової лікувальної установи. Отруєння азотом – дія підвищеного парціального тиску азоту повітря, що проявляється розладами розумової діяльності, поведінки і самопочуття водолаза, що нагадують розлади від дії наркотиків. Токсична (наркотична) дія азоту у водолазній практиці має місце: при диханні водолаза стислим повітрям на глибині більше 60 м, а також на менших глибинах при одночасній дії підвищеного (більше 1 кПа) парціального тиску вуглекислого газу; при підвищенні тиску в декомпресійній камері більше 0,6 – 0,7 Мпа стислим повітрям. Перші ознаки дії азоту можуть виявлятися при парціальному тиску близько 0,4 Мпа (при спусках під воду на глибину 40 м). Вони характеризуються безпричинною веселістю, зайвою балакучістю, проте зазвичай до глибини 60 м більшість водолазів зберігають нормальну працездатність. При тиску азоту 0,8 Мпа з’являється значне порушення координації рухів, порушуються орієнтування, здатність критично оцінювати ситуацію. Працездатність різко знижується. Порушення орієнтування водолаза і помилок, що припускаються ним, в експлуатації спорядження можуть стати причинами різних аварійних подій. Тиск азоту більше 1,0 –1,3 Мпа викликає непритомність і глибокий сон. При зменшенні парціального тиску ці явища безслідно проходять. Профілактика токсичної дії азоту передбачає: недопущення спусків на глибину більше 60 м на стислому повітрі (при наданні допомоги аварійному водолазові можливі спуски добре тренованих водолазів на глибину до 80 м); достатню вентиляцію скафандра для підтримки

165

парціального тиску вуглекислого газу не вище 1 кПа; систематичні тренування водолазного складу в декомпресійній камері при тиску повітря 0,8 –1,0 Мпа (парціальний тиск азоту 0,72 –0,88 Мпа); виявлення і усунення від спусків (або обмеження глибини занурення) водолазів з підвищеною індивідуальною чутливістю до токсичної дії азоту. При появі ознак токсичної дії азоту спуск водолаза слід припинити. Якщо ознаки не зникають, водолаза необхідно підняти на поверхню (з дотриманням режиму декомпресії). При цьому явища азотного отруєння зазвичай зникають. Хворі евакуації з корабля не підлягають. Контрольні питання до Розділу 12 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.

Фізіологічні особливості праці водолазів. Медичне забезпечення водолазних робіт. Класифікація професійних захворювань водолазів. Баротравми вуха і додаткових порожнин носа. Баротравма легенів. Декомпресійна хвороба. Синдром ізобаричної протидифузії газів. Отруєння киснем.

166

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Медицинская помощь при утоплении и профессиональных заболеваниях водолазов: руководство для врачей / [А. Ю. Аксельрод, З. С. Гусинский, А. Л. Костюченко и др.]; под ред. И. А. Сапова, Ю. Н. Шанина. – Л.: Медицина, 1980. – 240 с. 2. Андреев Ф. Ф., Организация хирургической помощи на военно-морском флоте / Ф. Ф. Андреев, Б. В. Пунин. – Л., 1947. – 245 с. 3. Артеменко К. С. Медико-санитарное обеспечение боевого эпизода на крейсере N / К. С. Артеменко // Воен.-морск. врач. – 1942. – № 2. – Т. 5. – С. 27–29. 4. Берелавичус В. Ю. Методическое указание по оказанию медицинской помощи водолазам-глубоководникам в барокамере под давлением. Разработано ИМБП МЗ СССР / Берелавичус В. Ю., Есартия Д. Т, Гусейнов Т. Ю.; утв. Минздравом СССР 09.01.1991. – М.: Минздрав СССР, Миннефтегазпром СССР. – 156 с. 5. Методичні вказівки з медичної підготовки особового складу кораблів, частин та з’єднань Військово-Морських Сил Збройних Сил України / [під загальною редакцією Бондаренко В. П.]. – Севастополь, 2002 р. – 68 с. 6. Инструкция по медицинскому отбору и освидетельствованию водолазов-глубоководников, водолазных специалистов, врачей, обеспечивающих глубоководные водолазные спуски, и специалистов-исследователей [Разработана ИМБП МЗ СССР и ВНИПИморнефтегазом В. А. Гарибджанов, В. А. Назаренко А. Я. Тизул и др.]. – М.: Минздрав СССР, Мингазпром, 1987. – 80 с. – (утв. Минздравом СССР 29.01.87. Извещением от 1990 г., подписанным первым зам. Министра Минздрава СССР, объявлены дополнения и изменения к “Инструкции...”). 7. Гирголав С. С. Огнестрельные раны. Исходы и заключение. / С. С. Гирголав // Опыт советской медицины в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг. – М.: Медгиз, 1952. – Т. 1. – С. 186. 8. Основы легководолазной подготовки подводников / [Гретченко А. Т., Крошко М. Т., Ланской А. Т., Макаренков П. Д.]. – Л., ВВМИОЛУ им. Ф. Э. Дзержинского, 1969. 9. Джанелидзе Ю. Ю. Характер хирургической помощи на кораблях большого тоннажа / Ю. Ю. Джанелидзе // Воен.-мор. врач.– 1942. – № 1–2. – С. 14–24. 10. Методическое пособие по реабилитации водолазов, водолазов-глубоководников и кессонных рабочих [Разработано

167

ГУЛ НИИ ПММ В. В. Довгуша, А. Ю. Следков, А. И. Дмитрук, А. А. Мясников]. – утв. ФУ “Медбиоэкстрем” 14.01.2002 г., peг. № 03–02. – 44 с. 11. Дорошенко Ю. П. Исторические тенденции развития лечебно-эвакуационного обеспечения боевых действий корабельных сил флота и их современное значение: автореф. дис на соискание уч. степени канд. мед. наук: спец. 20.01.08 “Тил Збройних сил” / Ю. П. Дорошенко. – Л., 1984. – 228 с. 12. Заболеваемость личного состава авианесущих кораблей // Воен.-мед. журн. Сборник статей. – 1984. – Вып. 4. – С. 131–136. 13. Неотложная хирургия: Руководство для военно-морских хирургов / под ред. Я. М. Иванусы, Н. В. Рухляды. – СПб., 1996. – 275 с. 14. Инструкция по этапному лечению пораженных с боевой терапевтической патологией [Утверждена начальником ЦВМУ МО СССР и заместителем министра здравоохранения СССР]. – М.: Воениздат, 1983. – 111 с. 15. Инструкция по этапному лечению боевой хирургической травмы [Утверждена начальником ЦВМУ МО СССР и заместителем министра здравоохранения СССР]. – М.: Воениздат, 1981. – 104 с. 16. Инструкция по проверке спасательных устройств и средств, подготовленности личного состава к их использованию, водолазной подготовки на надводных кораблях ВМФ / СПб, 1994. – 14 с. 17. Методическое руководство к практическим занятиям по легководолазной подготовке подводников [Колосов В. Д., Крошко М. Т., Ланской А. Т., Макаренков П. Д.]. – Л., ВВМИОЛУ им. Ф. Э. Дзержинского, 1970. 18. Коновалов В. Д. Использование госпитальных судов в лечебно-эвакуационном обеспечении ВМС США в период агрессии во Вьетнаме / В. Д. Коновалов, Г. Н. Батраков // Воен.-мед. журн.– 1986. – № 6. – С. 78–80. 19. Коновалов В. Д. Медицинское обеспечение ВМС Великобритании в англо-аргентинском конфликте / В. Д. Коновалов, Г. Н. Батраков // Воен.-мед. журн. – 1987. – № 8. – С. 75–77. 20. Коновалов В. Д. Медицинское обеспечение личного состава кораблей США в период агрессии во Вьетнаме / В. Д. Коновалов, Г. Н. Батраков // Воен.-мед. журн. – 1984. – № 11. – С. 71–73. 21. Крошко М. Т. Методическое руководство к практическим занятиям по водолазной подготовке в снаряжении

168

с открытой схемой дыхания / Крошко М. Т., Ланской А. Т., Печенев В. С. – Л., ВВМИОЛУ им. Ф. Э. Дзержинского, 1972. 22. Инструкция по медицинскому отбору и освидетельствованию водолазов [Разработана НИИ ГВТ МЗ СССР и ИМБП МЗ СССР Г. И. Куренков, В. А. Гарибджанов, Г. Н. Евстропова и др.]. – М.: Минздрав СССР, 1986. – 104 с. – (утв. Минздравом СССР 19.06.86). 23. Инструкция по профилактике и лечению поражений, вызываемых опасными морскими животными [Разработано ИМБП МЗ СССР и МРХ СССР Г. И. Куренков, В. А. Гарибджанов, Г. Н. Евстропова и др.]. – 33 с. – (утв. МРХ 28.02.1989 г.). 24. Курс лекций для курсантов-водолазов по водолазной медицине (мерам предупреждения и основам оказания первой помощи при водолазных заболеваниях). – Севастополь, 2006. – 31 с. 25. Левченко Ф. М. Санітарні втрати військово-морських сил за досвідом війн та збройних конфліктів другої половини ХХ ст. / Ф. М. Левченко, О. В. Охонько, А. М. Галушка // Військова медицина України. – 2002. – № 1. – С. 23–31. 26. Леликов И. В. Методическое руководство к заданиям на практическое занятие по водолазному делу (СВУ-З) / И. В. Леликов. – Л., ВВМКУ им. Фрунзе, 1980. 27. Военно-морская хирургия: Учебник / [под ред. М. А. Лущицкого, М. В. Портного, О. Б. Порембского, В. С. Мжельского]. – Л.: Изд-во ВМА им.С.М.Кирова, 1977. – 307 с. 28. Медвенский В. М. Некоторые вопросы лечебноэвакуационного обеспечения боевых действий тральщиков / В. М. Медвенский // Воен.-морск. врач. – 1944. – № 4. – Т. 3. – С. 9–18. 29. Медведский Н. С. Потери Военно-Морского Флота Соединенных Штатов Америки во Вторую мировую войну / Н. С. Медведский // Морской сборник. – 1946. – № 10. – С. 88–94. 30. Морозов Л. А. Медицинская помощь обожженным на боевых кораблях / Л. А. Морозов, А. Н. Полежаев // Воен.-мед. журн.. – 1990. – № 7. – С. 21. 31. Мосягин И. Г. Медико-психологические аспекты реабилитации и восстановления функционального состояния специалистов ВМФ: уч.-метод. пособие / И. Г. Мосягин. – Архангельск: СГМУ, 2001. – 59 с. 32. Мосягин И. Г. Основы организации медицинского обеспечения частей в повседневных условиях: учеб. пособие для студентов / Мосягин И. Г., Небученных А. А, Онищенко А. В. – Архангельск: СГМУ, 2004. – 215 с.

169

33. Мосягин И. Г Психофизиологические закономерности адаптации военно-морских специалистов: автореф. дис. на соискание уч. степени док. мед. наук: спец. 19.00.02 “Психофизиология” / И. Г. Мосягин. Архангельск, 2007. 34. Единые правила безопасности труда на водолазных работах. Часть ІІ. Медицинское обеспечение водолазов. РД 31.84.01-90. [Разработаны СПб гос. ин-том усоверш. врачей Б. А. Нессирио, В. А. Вишняков, В. А. Аверьянов и др.]. М.: Мортехинформреклама, 1992. – 208 с. 35. Никитин А. П. Хирургическая помощь раненым в военно-морской базе / А. П. Никитин // Воен.-мор. врач. – 1942. – № 3. – С. 45–46. 36. Норченко А. Много или мало / А. Норченко // Морской сборник. – 1999. – № 6. – С. 71–76. 37. Об улучшении организации медико-санитарного обеспечения работников морского, речного и рыбного хозяйства: Приказ Минздрава СССР от 6.09.1989 г. – № 511. – 130 с. 38. Опыт медицинской поддержки боевых действий в районе Фолклендских островов // Зарубежная военная медицина. – 1986. – № 1. – С. 8–9. 39. Парфенов В. С. Структура санитарных потерь на кораблях ВМФ / В. С. Парфенов // Воен.-мед. журн. – 1969. – № 4. – С. 62–63. 40. Последние данные о потерях американских экспедиционных сил во время войны во Вьетнаме // Зарубежная военная медицина. – 1980. – № 1. – С. 6. 41. Справочник корабельного врача. Часть І. Организация медицинского обеспечения кораблей / [под. ред. Н. Т. Потемкина]. – М.: Воениздат, 1983. – 270 с. 42. Правила выхода личного состава из аварийной подводной лодки. ПВ-ПЛ-98. – Москва: Военное издательство, 1998. – 61 с. 43. Пунин Б. В. Объем и организация хирургической помощи на кораблях в боевых условиях / Б. В. Пунин // Воен.мор. врач. – 1942. – № 1–2. – С. 24–30. 44. Пунин Б. В. Хирургическое обеспечение Н-ского флота в Великой Отечественной войне / Б. В. Пунин // Воен.-мор. врач.– 1942. – № 3. – С. 21–28. 45. Румянцев В. Б. Методическое пособие к практическим занятиям по водолазной подготовке в снаряжениях “ССП” И “СВУ3” / Румянцев В. Б., Тихонов В. Г., Кузьменко В. В. – Ленинград, 1989. – 49 с. 46. Военно-морская хирургия: Учебник / [под ред. Н. В. Рухляды]. – СПб.: Изд-во “Петербург – XXI век”, 1996. – 331 с.

170

47. Военно-морская хирургия: Учебник для курсантов и слушателей факультета подготовки врачей для Военно-Морского Флота – Санкт-Петербург / [под редакцией начальника кафедры военно-морской и общей хирургии Военно-медицинской академии проф. Н. В. Рухляды]. – 1996. – 331 с. 48. Рухляда Н. В. Минно-взрывная травма на военноморском флоте / Н. В. Рухляда // Воен.-мед. журн. – 2001. – № 2. – С. 70–74. 49. Савушкин В. В. Основы водолазного дела / Савушкин В. В., Петров Л. П., Леликов И. В. – Л., ВВМКУ им. Фрунзе, 1976. 50. Физиология подводного плавания и аварийноспасательного дела: Учебник / [под ред. И. А. Сапова]. – Л.: ВМедА им. С. М. Кирова, 1986. – 435 с. 51. Медицинская помощь при утоплении и профессиональных заболеваниях водолазов: Руководство для врачей / [под ред. И. А. Сапова, Ю. Н. Шанина]. – Л.: Медицина, 1980. 52. Военно-морская терапия: Учебник / [под. ред. В. Б. Симоненко, С. А. Бойцова, В. М. Емельяненко]. – Москва, 1999. – 544 с. 53. Руководство по медицинскому обеспечению подводных работ на морских нефтегазопромыслах, в 3 книгах / [Разработано ИМБП и ВНИПИморнефтегазом В. В. Смолин, Г. М. Соколов и др.]. – утв. Минздравом СССР и Миннефтегазпромом СССР в 1989,1990 и 1991 гг. 54. Водолазные спуски и их медицинское обеспечение: Пособие / [Разработано ГНЦ РФ – ИМБП РАН В. В. Смолин, Г. М. Соколов, Б. Н. Павлов]. – М.: “Слово”, 2001. – 696 с. 55. Инструкция по организации водолазных погружений, выполняемых в условиях разреженного воздуха / [Разработана ГУЛ НИИ ПММ А. Ю. Следков]. – 3 с. – (утв. ФУ “Медбиоэкстрем” 5.02.2001 г., рег. № 06–01). 56. Положение о водолазном враче по медицинскому обеспечению глубоководных водолазных и подводных технических работ / [Разработано ИМБП В. В. Смолин ]. – М.: Минздрав СССР, 1987. – 4 с. – (утв. Минздравом СССР 10.11.1987 г.). 57. Положение о водолазном враче (фельдшере) по медицинскому обеспечению водолазных спусков на глубины до 60 м Прил. 1 к “Руководству по медицинскому обеспечению водолазных спусков на глубины до 60 м (для водолазных врачей и фельдшеров)” / [Разработано ИМБП и ВНИПИморнефтегазом В. В. Смолин, Г. М. Соколов]. – 6 с. – (утв. Минздравом СССР 29.01.1990 г. и Миннефтегазпромом СССР 4.01.1990 г.).

171

58. Топорков М. Т. Организация и тактика медицинской службы Военно-морского флота: учебное пособие для студентов медицинских вузов / М. Т. Топорков, И. Г. Мосягин, В. М. Давыдов и др. – Архангельск: Правда Севера. – 2007. – 240 с., ил. 59. Фирсов З. П. Опыт лечебно-эвакуационного обеспечения боевой деятельности речных кораблей Дунайской флотилии / З. П. Фирсов // Воен.-мор. врач. – 1945. – № 4. – С. 3–22. 60. Военно-морской словарь / [под. ред. В.Н. Чернавина]. – М.: Воениздат, 1989. – 511 с. 61. Ямпольский М. Б. Челюстно-лицевые ранения в морской десантной операции / М. Б. Ямпольский // Воен.-морск. врач. – 1945. – № 1. – С. 53–56.

172

Додаток А Принциповий план підготовки медичної служби корабля до плавання ЗАТВЕРДЖУЮ Командир військової частини _____________ _______________________________ _ „____”______________ 20__ р. „УЗГОДЖЕНО” Флагманський лікар військової частини _____ _______________________________ _ „____”______________ 20__ р. ПЛАН ПІДГОТОВКИ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ КОРАБЛЯ ДО ПЛАВАННЯ № з\п

Заходи, що підлягають проведенню

1 2 1 Інструктаж у флагманського лікаря по медичному забезпеченню походу 2 Поглиблений медичний огляд офіцерів, мічманів, військовослужбовців за контрактом 3 Медичний служби

огляд

Дата і час проведення 3

Місце проведення

Відповідальний за виконання

4 5 Каюта Начальник мед. флагманськог служби о лікаря ПМД корабля Начальник мед. служби

строкової

ПМД корабля Начальник мед. служби

4 Медичне обстеження гідроакустиків, радіотелеграфістів, осіб що працюють з професійними шкідливостями 5 Медичне обстеження контрольної групи

КАПД ВМКЦ* Начальник мед. служби

КАПД ВМКЦ Начальник мед. служби

При мітк а 6

173 6 Флюорографія органів грудної клітки 7 Санація порожнини рота

КАПД ВМКЦ Начальник мед. служби КСЩЛХ Начальник мед. ВМКЦ** служби

8 Рішення експертних питань по допуску особового складу до походу 9 Оформлення висновку про стан здоров’я в медичних книжках 10 Проведення профілактичних щеплень (за епідемічними показниками) 11 Обстеження працівників харчування і водопостачання (на ПЧ– всього особового складу)

КАПД ВМКЦ Начальник мед. служби КАПД ВМКЦ Начальник мед. служби КАПД ВМКЦ Начальник мед. служби КАПД ВМКЦ; Начальник мед. СЕЗ служби

12 Клініко-лабораторне обстеження осіб які перехворіли на гострі кишкові захворювання

СЕЗ

Фельдшер

13 Дезінфекція цистерн прісної води 14 Відбір і здача проб прісної води на фізико-хімічне і бактеріологічне дослідження

Корабель

Начальник мед. служби Фельдшер

15 Планово-запобіжний медичної техніки

Корабель

Начальник мед. служби

ВМКЦ

Начальник мед. служби Начальник мед. служби

огляд

16 Подача заявки на отримання медичного майна 17 Перевірка технічного стану дезінфекційної апаратури і запасів дезінфекційних засобів 18 Відпрацювання бригади

хірургічної

19 Тренувальне навчання по розгортанню функціональних підрозділів ПМД 20 Перевірка підготовленості особового складу корабля, бойових санітарів і санітарівносіїв до надання першої медичної допомоги і транспортуванню поранених на ПМД

СЕЗ

Корабель

ВМКЦ

Начальник мед. служби

Корабель

Начальник мед. служби Фельдшер

Корабель

Начальник мед. служби

174 21 Заняття і тренування з особовим складом, бойовими санітарами і санітараминосіями по наданню першої медичної допомоги і транспортуванню поранених на ПМД 22 Перевірка укомплектованості майном шафи невідкладної допомоги, стану і умов зберігання отруйних і наркотичних лікарських засобів

Корабель

Начальник мед. служби

Корабель

Начальник мед. служби

23 Відпрацювання методик контролю і оцінки придатності корабля для мешкання, фізіологічного і психофізіологічного стану особового складу

Корабель

Начальник мед. служби

24 Участь в розробці графіків опалювання, вентиляції, аерорефрижерації і кондиціонування повітря в житлових і службових приміщеннях корабля в період походу 25 Участь в складанні менюрозкладки 26 Медичний контроль: предпоходового відпочинку особового складу миття в лазні

Корабель

Начальник мед. служби

Корабель

Начальник мед. служби

Корабель

розміщення і забезпеченості особового складу обмундируванням, постільною і натільною білизною, предметами особистої гігієни

Корабель

Начальник мед. служби Начальник мед. служби Начальник мед. служби

санітарного провізійних холодильників, їдалень

Корабель

Начальник мед. служби

Корабель

Начальник мед. служби Начальник мед. служби

стану комор, камбузів,

асортименту, якості розміщення продовольства прийому прісної води

Корабель

175 підготовленості приладів газового аналізу, засобів очищення повітря, апаратури 27 Перевірка санітарногігієнічного стану корабля і проведення дезінфекційнодератизаційних заходів 28 Оформлення Міжнародного свідоцтва про дератизацію (або про звільнення від дератизації) 29 Бесіди з особовим складом: “Гігієна моряка в поході”

Корабель

Начальник мед. служби

Корабель

Начальник мед. служби

Корабель

Начальник мед. служби

Корабель

“Профілактика травматизму на кораблі в період походу” 30 Залікове навчання медичної служби по приготуванню до бою і походу 31 Доповідь командиру корабля і флагманському лікарю про готовність медичної служби до тривалого плавання

Корабель

Начальник мед. служби Начальник мед. служби Начальник мед. служби

Корабель

Начальник мед. служби

Начальник медичної служби військової частини ________ __________________________________________ (військове звання, підпис) „___” _____________________20____ р. Примітки:

КАПД ВМКЦ* – клініка амбулаторно-поліклінічної допомоги ВМКЦ; КСЩЛХ ВМКЦ** – клініка стоматології та щелепнолицьової хірургії ВМКЦ.

176

Додаток Б Перелік основних заходів медичної служби корабля в плаванні і періодичність їх проведення Бойова підготовка медичної служби 1. Заняття по спеціальності – 2 рази на місяць. 2. Тренування за фахом – 1 раз на тиждень. 3. Тренувальні навчання по розгортанню функціональних підрозділів ПМД – 1 раз на місяць. Медична підготовка особового складу 1. Заняття з особовим складом – 1 раз на місяць. 2. Заняття з бойовими санітарами, санітарами-носіями, розрахунком ПСО: заняття з медичної подготовки – 1 раз на місяць; тренування по наданню медичної допомоги, транспортуванню і санітарній обробці – 1 раз на місяць; зняття нормативів для перевірки практичних навичок – 1 раз на місяць. 3. Контроль за організацією медичної підготовки особового складу: за проведенням занять в групах командирів бойових частин – 1 раз на місяць; за проведенням тренувань по наданню першої медичної допомоги на бойових постах – 1 раз на тиждень. Лікувально-профілактичні заходи 1. Амбулаторний прийом хворих (у години, встановлені наказом командира корабля) – 2–3 рази на добу. 2. Медичне спостереження за станом здоров’я особового складу шляхом опитувань про самопочуття особисто лікарем або через командирів підрозділів (бойових частин) – щодня. 3. Медичний огляд особового складу: підводного човна (по бойових змінах) – 2 рази на місяць; надводного корабля – за показаннями.

177

4. Медичне обстеження особового складу контрольної групи – відповідно до завдання. 5. Медичне обстеження за особами, які знаходяться під динамічним лікарським спостереженням –2 рази на місяць (1-й і 3-й тижні). 6. Узагальнення і аналіз результатів спостереження за станом здоров’я особового складу, доповідь командиру корабля – 1 раз на тиждень. 7. Медичний контроль за інтенсивністю фізичного навантаження при проведенні фізичної підготовки і умовами її проведення – щодня. 8. Медичний огляд камбузного наряду і особового складу, який обслуговує продхарчоблок, – щодня. 9. Проведення заходів щодо збереження працездатності особового складу: контроль за дотриманням режиму праці і відпочинку відповідно до постійного розпорядку дня – щодня (по бойових змінах); контроль за організацією і проведенням активного відпочинку (фізичної зарядки, фізичних вправ перед заступанням на вахту і під час її, водних процедур), вимірювання рухової активності – щодня (по бойових змінах). 11. Дослідження показників працездатності особового складу – 2 рази на місяць (в кінці походу – щонеділі). 12. Узагальнення і аналіз результатів спостереження за працездатністю особового складу, оцінка ступеня стомлення і рівня працездатності, розробка пропозицій по збереженню, підвищенню і відновленню працездатності і доповідь їх командиру – 1 раз на місяць. 13. Перевірка укомплектованості аптечок корабельних (АК), наявність засобів санітарної обробки на ПСО – 1 раз на тиждень. 14. Контроль за станом і якістю медикаментозних засобів: в амбулаторії – щодня; в комплектах – 1 раз на тиждень. Санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи

178

1. Вивчення санітарно-епідеміологічної обстановки в районі стоянки корабля. Підготовка пропозицій по протиепідемічних заходах – після прибуття в порт постійно. 2. Медичний контроль за прийомом води (продовольства) з водоналивних і інших судів забезпечення, а також за закупівлею води (продовольства) в іноземних портах – при прийомі. 3. Активне виявлення і ізоляція осіб, підозрілих на інфекційні захворювання, – постійно. 4. Участь в складанні меню-розкладки – 1 раз на тиждень. 5. Перевірка якості продуктів, що видаються на камбуз і безпосередньо особовому складу, – щодня. 6. Контроль за температурним режимом в холодильних камерах, порядком витрачання швидкопсувних продуктів і санітарним станом провізійних комор – щодня. 7. Перевірка якості продуктів, що зберігаються на кораблі – 1 раз на тиждень. 8. Контроль за виконанням санітарно-гігієнічних вимог при приготуванні, роздачі і прийомі їжі із записом результатів в книгу контролю за якістю приготування їжі – не менше 3 разів на добу. 9. Участь в розробці режиму і порядку витрати прісної води з урахуванням умов плавання – 1 раз на тиждень. 10. Перевірка якості прісної і опрісненої води, що використовується для приготування їжі і пиття – 1 раз на тиждень і перед підключенням на витрату чергової цистерни. 11. Знезараження води в цистернах – за показаннями. 12. Контроль за мікрокліматом і газовим складом повітря, оцінка результатів і розробка пропозицій по поліпшенню умов придатності корабля для мешкання – щодня. 13. Перевірка використання і ефективності роботи систем вентиляції, кондиціонування повітря, регенерації і очищення повітря – щодня. 14. Перевірка санітарного стану службових і житлових приміщень

179

корабля – щодня. 15. Контроль за якістю проведення прибирань, правильністю зберігання сміття і харчових відходів та своєчасністю їх видалення з корабля – щодня. 16. Організація профілактичної дезінфекції і дезінсекції і контроль за її проведенням – щодня. 17. Контроль за дотриманням особовим складом правил особистої гігієни, організація обробки шкірних покривів спиртом для гігієнічних цілей (тільки для особового складу підводних човнів, починаючи з 8 дня походу) і контроль за її проведенням – щодня. 18. Контроль за організацією, своєчасністю миття особового складу і зміною натільної білизни – 1 раз на тиждень. 19. Перевірка якості аварійних запасів води і продовольства – 1 раз на місяць. 20. Медичний контроль за перевіркою справності, зберігання і експлуатації легководолазного спорядження і ізолюючого спорядження підводника –1 раз на тиждень. Примітки: 1. У перелік не включені ті заходи, періодичність і терміни проведення яких визначені типовим розпорядком дня корабля в період плавання. 2. Заходи щодо спеціальної підготовки медичного складу і медичної підготовки особового складу проводяться в дні і години, відведені типовим розпорядком дня.

180

Додаток В Перелік тем зі спеціальної підготовки особового складу медичної служби ПІДГОТОВКА ЛІКАРІВ Організація медичного забезпечення ВМС ЗС України 1. Задачі і організаційна структура медичної служби ЗС України на мирний та воєнний час. 2. Характеристика бойових санітарних втрат. 3. Основи лікувально-евакуаційного забезпечення. 4. Медичне сортування. 5. Організація санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів в бойових та повсякденних умовах. 6. Заходи щодо ліквідації наслідків використання противником зброї масового ураження. 7. Управління медичною службою корабля, з’єднання. 8. Бойова підготовка медичної служби та медична підготовка особового складу. 9. Особливості медичного забезпечення бойових дій надводних кораблів та підводних човнів. 10. Військові медико-географічні описи районів постійного базування та плавання кораблів. Захист від зброї масового ураження 1. Уражаючі фактори ядерного вибуху. 2. Організація та проведення рятувальних робіт та лікувально-евакуаційних заходів у вогнищах ядерного ураження. 3. Характеристика хімічної зброї. 4. Організація лікувально-евакуаційних заходів у вогнищах ураження хімічною зброєю. 5. Бойові властивості бактеріологічного озброєння. 6. Військово-тактична характеристика збудників інфекційних захворювань які можуть бути використані як бактеріологічна зброя. 7. Організація лікувально-евакуаційних заходів у вогнищах ураження бактеріологічною зброєю. 8. Характеристика запалювальних засобів, способи захисту, надання медичної допомоги. 9. Основні заходи по захисту особового складу від зброї масового ураження. 10. Задачі і заходи медичної служби щодо захисту особового складу та медичних підрозділів від зброї масового ураження.

181

11. Дозиметрія, дозиметричні прибори , засоби хімічної розвідки медичної служби. 12. Протибактеріологічний захист. 13. Санітарна обробка особового складу корабля, поранених та хворих. 14. Спеціальна обробка медичного майна, транспорту та техніки. Військово-морська хірургія 1. Організація надання невідкладної хірургічної допомоги на кораблях в походах. 2. Організація прийому, сортування та надання невідкладної хірургічної допомоги на кораблях при масовому надходженні поранених. 3. Робота медичної служби з профілактики травматизму на кораблях. 4. Асептика і антисептика в умовах надводних кораблів. 5. Можливі способи знеболювання при проведенні різних оперативних втручань. 6. Показання до переливання препаратів крові та плазмозамінюючих засобів. 7. Діагностика, невідкладна допомога та комплексне лікування травматичного шоку та гострої крововтрати. 8. Опіки. Діагностика та лікування в різні періоди опікової хвороби на кораблях. 9. Профілактика і лікування гнійних захворювань шкіри та підшкірної клітковини. 10. Закриті пошкодження та поранення черепу і головного мозку. Діагностика та лікування на кораблях. 11. Закриті пошкодження та поранення грудної клітини. Хірургічна тактика при проникаючих пораненнях на кораблях. 12. Діагностика проникаючих поранень органів черевної порожнини на кораблях. 13. Діагностика гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини на кораблях. 14. Організація лікування хірургічних хворих в лазареті корабля. Показання та строки евакуації. Військово-морська терапія 1. Характеристика захворювань внутрішніх органів у особового складу кораблів. 2. Невідкладна допомога при отруєннях технічними рідинами та компонентами ракетного палива. 3. Діагностика та лікування найбільш розповсюджених на ВМС захворювань внутрішніх хвороб терапевтичного профілю.

182

4. Гостра променева хвороба. 5. Хронічна променева хвороба. 6. Діагностика та лікування речовинами.

при

ураженні

отруйними

Військово-морська гігієна 1. Придатність корабельних приміщень для мешкання особового складу. 2. Гігієна води та водопостачання. 3. Гігієна харчування. 4. Гігієна одягу та взуття. 5. Гігієна праці корабельних спеціалістів. 6. Медичний контроль за станом здоров’я особового складу. 7. Медичний контроль придатністю приміщень підводного човна для мешкання. Медичне забезпечення водолазних робіт 1. Вплив водного середовища та низьких температур на організм людини. 2. Вплив підвищеного тиску на організм людини. 3. Фізіолого-гігієнічна характеристика водолазного спорядження. 4. Декомпресійна хвороба. 5. Баротравма легень. 6. Барогіпертензійний синдром. 7. Отруєння киснем. 8. Отруєння вуглекислим газом. 9. Кисневе голодування. 10. Медичне забезпечення водолазних робіт. Аварійно-рятувальне забезпечення (для лікарів підводних човнів) 1. Організація медичного забезпечення при наданні допомоги аварійному кораблю та підводному човну. 2. Медичне забезпечення самостійного виходу особового складу з аварійного підводного човна. Фізіологія праці корабельних спеціалістів 1. Фізіологічна характеристика праці корабельних спеціалістів. 2. Психофізіологічні тренування та методи підвищення психофізичної готовності корабельних спеціалістів. 3. Методи оцінки та збереження працездатності корабельних спеціалістів в плаванні.

183

Авіаційна медицина 1. Загальні принципи медичного забезпечення корабельної авіації. 2. Обсяг і методика проведення передпольотних, міжпольотних і післяпольотних оглядів. Медичне постачання 1. Норми та порядок забезпечення медичним майном. 2. Комплектно-табельне оснащення, робота з медичним майном непорушного запасу. 3. Заходи безпеки та порядок експлуатації медичного обладнання. 4. Облік медичного майна та звітність по ньому. 5. Вимоги керівних документів щодо обліку, використання та зберігання наркотичних , психотропних та сильнодіючих препаратів. ПІДГОТОВКА ФЕЛЬДШЕРІВ 1. Організація медичної служби та медичного забезпечення корабля в бойових та повсякденних умовах. 2. Організація проведення медичної підготовки особового складу на кораблі. 3. Основні принципи організації лікувально-профілактичних заходів. Організація масового прийому поранених та уражених на кораблі. Надання долікарської медичної допомоги. 4. Внутрішньо-корабельне транспортування поранених та хворих, їх евакуація з корабля. 5. Організація роботи амбулаторії і операційної на кораблі. Організація та надання долікарської медичної допомоги при гострих захворюваннях травмах та отруєннях. 6. Асептика і антисептика. 7. Знеболювання. 8. Поранення та закриті ушкодження м’яких тканин. 9. Пошкодження кісток та суглобів. Транспортна та лікувальна іммобілізація. 10. Опіки та відмороження. 11. Кровотечі. 12. Травматичний шок. 13. Гнійні захворювання шкіри та підшкірної клітковини. 14. Закриті та відкриті пошкодження черепа та хребта. 15. Пошкодження живота. 16. Закриті та відкриті пошкодження таза. 17. Гострі захворювання органів черевини.

184

18. Захворювання внутрішніх органів у корабельних спеціалістів. 19. Надання долікарської допомоги при ураженні отруйними тваринами морів та океанів. 20. Надання долікарської допомоги при отруєнні технічними рідинами, газами та компонентами ракетних палив. 21. Вражаючі фактори ядерного вибуху. 22. Надання долікарської допомоги при ураженні ядерною зброєю. 23. Хімічна зброя. 24. Надання долікарської допомоги при ураженні хімічною зброєю. 25. Бактеріологічна (біологічна) зброя, надання медичної допомоги. 26. Основи захисту від зброї масового ураження. 27. Догляд за пораненими і хворими. 28. Основи військової та військово-морської епідеміології. 29. Дезінфекція. Дезінсекція та дератизація на кораблях. 30. Санітарно-гігієнічний контроль за факторами мешкання на кораблі. 31. Санітарний контроль за водопостачанням на кораблі. 32. Санітарний контроль за харчуванням особового складу на кораблі. 33. Санітарний контроль за розміщенням особового складу на кораблі. 34. Особиста гігієна на кораблі. 35. Фізіолого-гігієнічна характеристика водолазного спорядження. 36. Професійні захворювання водолазів. 37. Медичне забезпечення водолазних робіт. 38. Фізіологічна характеристика праці корабельних спеціалістів. 39. Психофізіологічні тренування та методи підвищення психофізичної готовності корабельних спеціалістів. 40. Комплектно-табельне оснащення, робота з медичним майном непорушного запасу. 41. Заходи безпеки та порядок експлуатації медичного обладнання. 42. Облік медичного майна та звітність по ньому. 43. Вимоги керівних документів щодо обліку, використання та зберігання наркотичних , психотропних та сильнодіючих препаратів.

185

Додаток Д Перелік практичних навичок корабельного лікаря Корабельний лікар повинен уміти: По організації медичного забезпечення: складати плани роботи медичної служби, відпрацьовувати і вести повсякденну документацію (медичні книжки, санітарні книжки працівників продхарчоблоку і водопостачання, книгу обліку хворих в амбулаторії, книгу обліку сильнодіючих і отруйних засобів, зошит планів самостійної підготовки і т.п.); відпрацьовувати і вести бойову документацію (Настанову по організації медичного забезпечення, виписки з книги корабельних розкладів, бойову схему і схему бойової організації медичної служби, бойові інструкції особовому складу медичної служби, бойовим санітарам, розрахунку ПСО і т. п.); писати рапорти, довідки-доповіді, службові листи (відносини), проекти наказів з питань медичного забезпечення, складати звітні документи і пояснювальну записку до них; організовувати роботу медичного пункту корабля; оформляти документи для направлення хворих на консультацію, стаціонарне лікування і обстеження, військоволікарську комісію, санаторно-курортне лікування; складати план роботи медичної служби корабля по підготовці до тривалого походу, визначати основні напрями діяльності медичної служби в поході і в післяпоходовий період, складати звіт по медичному забезпеченню корабля за період тривалого походу; вміти організовувати медичне забезпечення при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу; По бойовій підготовці медичної служби і медичній підготовці особового складу: планувати бойову підготовку медичної служби і медичну підготовку особового складу, складати план відпрацювання завдань по бойовій підготовці медичної служби корабля; вести журнал бойової підготовки медичної служби корабля; розробляти плани і проводити заняття, тренування, бойові навчання з особовим складом медичної служби, офіцерами, мічманами, бойовими санітарами і санітарами-носіями, особовим складом розрахунку ПСО; інструктивно-методичні заняття з керівниками груп медичної підготовки особового складу; проводити загальну підготовку з особовим складом медичної служби;

186

розробляти ввідні для тренувань на бойових постах і командних пунктах при проведенні загально корабельних навчань; оцінювати шляхом зняття нормативів підготовленість особового складу медичної служби до розгортання функціональних підрозділів ПМД корабля і наданню медичної допомоги (офіцерів, мічманів, бойових санітарів і санітарів-носіїв — до надання першої медичної допомоги). По санітарно-освітній роботі: складати план санітарно-освітньої роботи на кораблі; методично правильно проводити заняття по санітарній освіті, складати наочні посібники з санітарної освіти, випускати санітарні листки і санітарні бюлетені. По лікувально-профілактичній роботі: проводити заходи щодо повсякденного медичного спостереження за особовим складом корабля, проводити тілесні і медичні огляди, брати участь в оглядах особового складу, оцінювати їх результати, аналізувати і оцінювати дані, що характеризують загальну захворюваність, госпіталізацію, працевтрати і стан здоров’я особового складу, складати доповідь командиру, розробляти план і проект наказу про проведення лікувально-профілактичних заходів; організовувати, проводити і оцінювати результати динамічного спостереження за особовим складом корабля; здійснювати медичний контроль за організацією і проведенням занять по бойовій і фізичній підготовці, медичне забезпечення робіт, що виконуються особовим складом корабля, проводити заходи щодо попередження травматизму; проводити лікарське обстеження хворого із застосуванням різних фізикальних методів (огляд, пальпація, перкусія, аускультація); проводити прості методи лабораторних досліджень в умовах корабля; оцінювати результати клінічних і біохімічних аналізів (крові, сечі, шлункового соку, дуоденального вмісту тощо); використовувати корабельні рентгенівські установки, штатну фізіотерапевтичну апаратуру, електрокардіографи; оцінювати результати рентгенологічних і рентгенографічних досліджень, розшифровувати електрокардіограми; проводити диференціальну діагностику захворювань, призначати етіопатогенетичне і симптоматичне лікування; виконувати підшкірні і внутрішньо м’язові ін’єкції, внутрішньовенні вливання, промивати шлунок, ставити банки,

187

гірчичники, живильні, лікарські і сифонні клізми; ставити туберкулінові проби (Пірке, Манту), правильно їх оцінювати, володіти технікою вакцинації проти туберкульозу і правцю; проводити комплексне лікування травматичного і опікового шоку та гострої крововтрати; проводити штучне дихання різними способами, інгаляції кисню за допомогою спеціальної апаратури, непрямий масаж серця; визначати гостроту і поле зору, кольоровідчуття, проводити дослідження очей при бічному освітленні і в світлі, що проходить, вивертати повіки, видаляти чужорідні тіла з кон'юнктиви повік і з поверхневих шарів рогівки, користуючись фокальним освітленням, закопувати очні краплі, закладати за повіки мазь, промивати кон’юнктивальну порожнину, накладати моно- і бінокулярні пов'язки, вимірювати пальпаторно внутрішньоочний тиск; накладати пращевидную пов’язку, пов’язки на ніс, область вуха, шию, ставити компреси на область вуха і шиї, проводити передню і задню тампонади носа при кровотечі; купувати різні форми збудження за допомогою літичних сумішей, застосовувати механічну фіксацію, годувати хворих за допомогою зонда; здійснювати забір ректального вмісту і посів випорожнень на щільні середовища, брати слиз з порожнини носа і рота, готувати мазок для бактеріологічного дослідження; брати кров для серологічних і біохімічних досліджень, робити і оцінювати внутрішньошкірні алергічні проби і пробу на чутливість до антибіотиків. Лікар-хірург додатково повинен вміти: самостійно виконувати оперативні втручання (апендектомію, килоростин при защемленні грижі, декомпресійну трепанацію черепа, ушивання проривної виразки шлунку і дванадцятипалої кишки); проводити хірургічні втручання з приводу панариціїв, абсцесів і поверхневих флегмон, хірургічну обробку ран м’яких тканин, трахеостомию, катетеризацію і пункцію сечового міхура, плевральної і черевної порожнин, введення дренажу з клапаном при напруженому пневмотораксі; надавати кваліфіковану хірургічну допомогу при опіках, відмороженнях і електротравмах, лікувати обмежені і поверхневі опіки і відмороження; давати апаратний інгаляційний наркоз, проводити місцеву

188

новокаїнову інфільтраційну анестезію, новокаїнові блокади (коротку в місця перелому, вагосимпатичную, паранефральну, футлярну); визначати групу і резус-приналежність крові, забір крові від донорів, внутрішньовенні, краплинні і струменеві вливання кровозамінних і протишокових рідин, переливання консервованої і свіжоцитратної крові; вправляти вивихи, користуватися табельними і підручними засобами іммобілізації при переломах кісток, проводити репозиції при переломах кісток, накладати гіпсові пов’язки; зупиняти зовнішню кровотечу тампонадою, перев’язкою судин, накладенням затискувача на судину, що кровоточить; проводити відбір сечі для аналізу різними способами, ректальне дослідження, отримувати секрет простати і сім’яних міхурців, брати відходи з уретри, готувати мазок, проводити просте забарвлення мазків і їх мікроскопію; вправляти головку статевого члена або проводити оперативне втручання при пара фімозі По організації і проведенню санітарно-гігієнічних заходів: проводити прості гігієнічні дослідження сухої провізії, м’яса, риби, консервів, хліба, овочів тощо; складати і оцінювати меню-раскладку по набору, асортименту і калорійності блюд, враховуючи кліматичні і гідрометеорологічні умови плавання, режим праці і відпочинку особового складу; обстежувати і оцінювати санітарний стан продхарчоблоку з використанням об’єктивних методів дослідження і контролювати технологію приготування їжі; проводити медичний контроль за працівниками продхарчоблоку і водопостачання; визначати температуру, барометричний тиск, абсолютну і відносну вологість, швидкість руху повітря, користуватися комплексними методами оцінки мікроклімату; визначати і оцінювати газовий склад повітря і наявність в ньому шкідливих домішок з використанням штатних приладів; розраховувати необхідну кількість засобів очищення і регенерації повітря, визначати терміни і способи приведення засобів регенерації в дію; перевіряти справність санітарно-побутових систем і пристроїв, що забезпечують придатність корабля для мешкання, і розробляти рекомендації по їх експлуатації в повсякденних і аварійних умовах; досліджувати фізичні і хімічні властивості води та з

189

урахуванням бактеріологічних показників визначати її якість; користуватися комплексними методами очищення і знезараження води за допомогою табельних і підручних засобів; визначати показники опріснення і забруднення морської води; організовувати відбір на радіометричний аналіз проб продуктів харчування і води, оцінювати отримані результати; аналізувати і оцінювати радіаційну обстановку і дози опромінювання, отримані особовим складом; проводити санітарно-гігієнічні заходи в осередках надзвичайних ситуацій; здійснювати медичний контроль за використанням індивідуальних засобів захисту дихальних шляхів, шкірних покривів і очей (з урахуванням мікрокліматичних умов і радіаційної обстановки). По організації і проведенню протиепідемічних заходів: застосовувати табельні дезінфікуючі засоби і інсектициди, готувати робочі розчини і емульсії, користуватися різними механічними засобами знищення гризунів в умовах корабля; здійснювати перевірку придатності вакцинних препаратів, організовувати і проводити запобіжні щеплення особовому складу корабля; оцінювати санітарно-епідемічний стан корабля, складати проект організаційного наказу і план протиепідемічних заходів щодо ліквідації вогнищ інфекційних захворювань на кораблі, здійснювати санітарно-епідеміологічну розвідку в районах стоянки кораблів; збирати епіданамнез і обстежувати інфекційного хворого; здійснювати ізоляцію і лікування хворих в корабельному ізоляторі, керувати роботою особового складу по обслуговуванню ізолятора; керувати проведенням дезінфекції столового посуду, приміщень корабля, ізолятора, гальюнів, постільної білизни, обмундирування, випорожнень хворих; організовувати проведення обсерваційних і карантинних заходів на кораблі в період тривалого походу; проводити протиепідемічні заходи в осередках надзвичайних ситуацій здійснювати контроль за повнотою санітарної обробки особового складу. По організації і проведенню медичного працездатністю корабельних фахівців:

контролю

за

190

вивчати і оцінювати умови і режим праці і відпочинку особового складу; користуватися методами оцінки ступеня перевтоми і рівня працездатності особового складу; планувати і проводити заходи, направлені на збереження працездатності і профілактику перевтоми; застосовувати специфічні і неспецифічні методи підвищення стійкості організму до дії екстремальних чинників зовнішнього середовища; володіти методикою ліквідації проявів перевтоми; володіти методикою проведення фізичних вправ і самомасажу. По організації і проведенню медичного забезпечення водолазних і пошуково-рятувальних робіт: здійснювати медичний контроль за протіканням здоров’я водолазів на всіх етапах підводного занурення; проводити оксигенобаротерапію і лікувальну рекомпресію при декомпресійній хворобі, синдромі ізобаричної протидифузії і баротравмі легенів; проводити робочу перевірку табельного водолазного спорядження, аналізи повітря, штучних дихальних газових сумішей, кисню, регенеративних речовин і хімічних поглиначів; здійснювати контроль за експлуатацією і зберіганням спорядження, користуватися цим спорядженням, володіти методиками вибору режиму декомпресії при виході по буйрепу; розраховувати і вибирати безпечні робочі режими декомпресії; здійснювати медичне забезпечення при відпрацюванні особовим складом корабля (нештатними водолазами) завдань по легководолазній підготовці; перевіряти наявність і оцінювати якість водолазного пайка, аварійного запасу харчових продуктів і прісної води у відсічних контейнерах і на аварійних плотах; забезпечувати і проводити особисті тренування в 2 рекомпресійних камерах на повітрі під тиском 10 кгс/см (10 Мпа) і надавати медичну допомогу в умовах підвищеного тиску. По організації і проведенню заходів щодо медичного постачання: знати керівні документи по медичному постачанню кораблів ВМС на мирний і воєнний час і уміти користуватися ними; раціонально розподіляти комплектно-табельне оснащення на ПМД і ЗПМД корабля;

191

визначати потребу в медичному майні і складати річну заявку на нього; складати план освіження, дефектну відомість і відомість освіження і поповнення недоторканних запасів майна; вести необхідні облікові і звітні документи по медичному постачанню; правильно експлуатувати табельну лікувально-діагностичну апаратуру і устаткування ПМД корабля; проводити планово-запобіжний огляд і ремонт медичного майна і техніки.

192

Додаток Ж Документи обліку медичного майна на кораблях (ведуться “+”, не ведуться “–”) Облікові документи

Накладна Акт прийому Акт закладки (освіження) матеріальних засобів Акт списання (зняття залишків) Акт технічного стану Акт зміни якісного стану Книга реєстрації облікових документів Книга обліку наявності і руху матеріальних засобів підрозділу Книга обліку наявності і руху матеріальних засобів служби Картка некомплектності Книга обліку ліків, що містять отруйні і наркотичні засоби Книга обліку щоденної витрати медичного майна Книжка довіреності на отримання матеріальних коштів Підтвердження про прийом матеріальних засобів Вимога, рецепт Журнал обліку результатів економічної роботи Паспорт на медичну техніку

Номер форми

Місце ведення

2 4 10

підводний човен + + +

надводний корабель + + +

12 13 25

+ + +

46 49

– +

–

б/н б/н

– –

б/н

Додаток З Професійні захворювання водолазів Захворювання

Причина

Умови виникнення

Симптоми

Лікування

Профілактика

Захворювання, що викликаються дією на організм перепадів тиску газового або водного середовища Баротравма вуха і додаткових порожнин носа

Дія на стінки повітряних порожнин підвищеного або зниженого тиску у порівнянні з оточуючим

Перевищення встановленої швидкості спуску (рідше підйому) водолаза, недостатня прохідність Євстахієвих труб і сполучних каналів додаткових порожнин носа

Болі при натисканні на вуха, пониження гостроти слуху, кровотеча з вуха або носа

Закопування в ніс судинозвужувальн их розчинів, місцеві теплові процедури, промивання додаткових пазух носа Лікувальна рекомпресія, кисень, симптоматична терапія

Баротравма Надмірне легенів підвищення (пониження) тиску в легенях, що призводить до порушення цілісності тканини легенів і судин

Болі за грудиною, кашель з кров'яною пінявою мокротою, ціаноз обличчя, підшкірна емфізема, непритомність

Обтиск водолаза

Затримка дихання при підйомі (спливанні) на поверхню, підвищення тиску в системі “апарат – легені” при надмірній подачі газу або ударі по мішку. Повне витрачення газової суміші або її недолік на вдих з підшоломного простору Неоднаковий Швидкий спуск (провалетиск на різні ння) водолаза на глибину. ділянки тіла Витравляння газової суміші зі скафандру. Присмоктування маски (окулярів) до обличчя

Утруднене дихання, Симптоматична повнокров'я і крово- терапія виливи у верхній частині тулуба, набряк гортані, механічні травми тканин

Перевірка барофункції у водолазів. Навчання водолазів прийомам вирівнювання тиску. Дотримання встановленої швидкості спуску і підйому Не затримувати дихання при спливанні на поверхню. Не допускати натискання або удару по дихальному мішку. Не допускати випадків повного витрачення газів з балонів апарату Попереджати швидкий спуск і провалення водолаза. Підтримувати достатню подачу повітря в скафандр. Вирівнювати тиск під маскою (окулярами)

Захворювання, пов’язані з порушенням газової рівноваги організму, процесами насичення і розсичення індиферентними газами Декомпресій Пересичення Неправильний вибір або Шкірне свербіння, Лікувальна реком- Медичний відбір на хвороба організму порушення режиму “мармуровість” шкіри, пресія, кисень, водолазів, систеіндиферентними декомпресії. Висока м’язово-суглобові болі, симптомматична матичний контроль газами в індивідуальна схильність порушення серцево- терапія, за станом їх здорезультаті водолаза до декомпресійної судинної діяльності і трансфузійна ров’я. Правильний неадекватної хвороби дихання, паралічі, терапія вибір режиму декомпресії парези, вестибулярні декомпресії розлади

Синдром ізобаричної протидифузі ї газів

Пересичення організму різними індиферентними газами при їх супротивній дифузії

Дихання газовою сумішшю, що містить важкий індиферентний газ в середовищі, що містить легкий індиферентний газ в гіпербаричних умовах. Перехід на дихання сумішшю з легким індиферентним газом після насичення організму важким індиферентним газом

Шкірне свербіння, Ліквідація Попередження умов, макуло-папульозний патогенних умов, сприяючих висип, вестибулярні компресія, кисень протидифузійному розлади, порушення пересиченню тканин зору

Захворювання, пов’язані з дією на організм зміненого парціального тиску газів Отруєння Підвищення вуглекислим парціального газом тиску вуглекислого газу у вдихуваній газовій суміші

Недостатня вентиляція скафандра. Використання недоброякісної регенеративної речовини. Підвищений вміст вуглекислого газу в газовій суміші, що подається для дихання. Несправність клапана вдиху регенеративного водолазного спорядження. Обмеження вентиляції легенів при диханні газовими сумішами підвищеної щільності (а також повітря на глибині) Кисневе Дихання газовою Припинення або недоголодування сумішшю зі статня подача кисню в зниженим дихальний мішок. Застосупарціальним вання недоброякісної регетиском кисню неративної речовини і технічного кисню. Порушення правил промивки регенеративного спорядження. Дихання носом з підшоломного простору. Подача газової суміші з низьким парціальним тиском кисню. Помилкова подача для дихання чистого гелію

Прискорене дихання, Кисень, серцебиття, відчуття симптоматична жару, головний біль, терапія нудота, блювота, судоми, непритомність

Контроль за якістю газових сумішей і регенеративних речовин. Забезпечення достатньої вентиляції скафандра

Непритомність, затиск загубника зубами (надалі втрата загубника), ретроградна амнезія, тахікардія, підвищений кров’яний тиск

Використання газових сумішей з парціальним тиском кисню, відповідним глибині спуску

Кисень, симптоматична терапія оксигенобаротера пия

Отруєння киснем

Дихання чистим киснем або газовими сумішами з підвищеним парціальним тиском кисню

Перевищення допустимої глибини або часу перебування під водою в регенеративному спорядженні Використання газових сумішей з парціальним тиском кисню, що перевищує допустимі значення для даної глибини і тривалості спуску, перевищення допустимого часу дихання чистим киснем в камері. Попадання води в регенеративну речовину Дихання стислим повітрям на глибині більше 60 м при з тиску в камері більше 0,6 Мпа

Оніміння пальців рук і ніг, утруднене дихання, судоми, болі за грудиною, задишка, кашель

Протисудомна терапія, купування набряку легенів

Отруєння азотом

Дихання газовими сумішами високим парціальним тиском азоту

Ейфорія, порушення Спеціального орієнтування, глибокий лікування сон вимагає

Дотримувати встановлені значення тиску і терміни дихання чистим киснем. Контролювати вміст кисню в газових сумішах, що подаються водолазові. Не допускати використання негерметичного водолазного спорядження Дотримання встане новленої глибини спуску на стислому повітрі, систематичні тренування до наркотичної дії азоту в декомпресійної камері. Достатня вентиляція скафандру

Навчальне видання УПРАВЛІННЯ ПОВСЯКДЕННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ

(За редакцією професора А.С. Котузи) Навчальний посібник А. С. Котуза, А. М. Галушка, І. А. Данильчук, В. П. Тибінь, І. А. Зарайський, Д. Б. Апашанський, І. М. Дідух