The history of the medical service of the Naval Forces of Ukraine by Igor Zaraysky

Мирослав Мамчак

Життя, ти з метою мені дано Микола Пирогов

Військово-морська медицина України. Шлях становлення і розвою Історичний нарис

Севастополь

УДК 355.321(477) ББК 68.54 (4 УКР) 63.3 (4 УКР)612 М 22

М 22 Мамчак Мирослав. Військово-морська медицина України. Шлях становлення і розвою. - Севастополь, 2012. ISBN 967-639-93-8-3

З документальноя достовірністя у книзі оповідаютьсѐ історичний шлѐх становленнѐ медичної служби Військово-Морських Сил Збройних Сил України від часу проголошеннѐ незалежності України до наших днів. На основі документальних джерел висвітляютьсѐ непростий шлѐх становленнѐ медичних закладів національного флоту в складних неординарних умовах, розкриваютьсѐ двадцѐтилітній шлѐх розвитку військово-морської медицини ѐк окремої галузі військової медицини України Книга буде не лише цікавоя, а й корисноя длѐ військових морѐків, надто військово-медичних працівників, всіх лябителів історії, молоді і широкому колу читачів.

Мамчак М.А. Військово-морська медицина України. Шлях становлення і розвою. - Севастополь, 2012 © Мамчак М.А., 2012

Григорій Гордієвський, полковник медичної служби, начальник медичної служби командування Військово-Морських Сил України в 1992-2001 рр.

Гарячі серцем і чисті помислами Ляди в білих халатах… Ми звертаюмосѐ до них, коли нас щось болить, коли наше здоров’ѐ потребую допомоги лікарів. А коли їм, лядѐм у білих халатах, болить, хто їм допоможе? На це питаннѐ ю вже заготовлена банальна відповідь: самі собі допоможуть, на тож бо вони лікарі. У цьому зауваженні, здаютьсѐ, криютьсѐ коротка і лаконічна характеристика шлѐху формуваннѐ і розвоя медичної служби Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Її створявали, будували і розвивали до сучасного стану військові медики виклячно власними силами. Будували і формували перші військово-медичні заклади українського флоту зводѐчи їх, власне, від фундаменту, при активній протидії цьому будівництву не лише Чорноморського флоту колишнього СРСР, а й у великій мірі структур різноманітних органів місцевого самоврѐдуваннѐ, тих, хто у першу чергу мав би подати їм руку допомоги. Без зайвого пафосу, лише виходѐчи із зробленого і досѐгнутого відзначимо, що патріотизм і відданість перших військово-морських медиків своїй справі, Військово-Морським Силам України і самій Україні взагалі важать найвищих нагород. Та не нагороди 3

визначали їх вибір. Вони, позбавлені власної історії, за покликом серцѐ йшли до України, заповзѐлисѐ відродити галузь медицини, століттѐми тому відібрану у нашого народу і привласнену імперіѐми. Але спершу відзначимо, що військово-морська медицина в Україні відроджуваласѐ на глибокому історичному ґрунті. Перший відомий нам на території сучасної України військовий шпиталь длѐ хворих і поранених запоріжських козаків існував вже у 1568 році у містечку Тахтемирів, за два століттѐ до поѐви на теренах України російських військ. Перші медичні кадри в Україні готували тогочасні вищі навчальні заклади, де вивчаласѐ медицина, академіѐ Острозька (1578 р.) і Замойська (1593 р.), а так же найстаріший в Україні медичний факультет Львівського університету, відкритий у 1661році. «Медичний клас», на базі ѐкого згодом був відкритий медичний факультет, був створений у 1659 році у Киюво-Могилѐнському колегіумі, згодом академії, ѐка стала першим світським навчальним закладом Східної Європи і спадкоюмцем стародавньої Київської Академії заснованої ще Великим київським кнѐзем Ярославом Мудрим. Післѐ ліквідації Січі і її шпиталя у 1775 році козацькі традиції військової медицини були продовжені під час російсько-турецьких війн за чорноморське узбережжѐ. У 1791 році під час чергової російсько-турецької війни, бойові дії ѐкої велисѐ під Очаковом, у селі Вітовка під Миколаювом був сформований військовий похідний лазарет. З ним нерозривно пов’ѐзана історіѐ зародженнѐ і становленнѐ зокрема військової медицини Чорноморського флоту, вітчизнѐної військово-морської медицини й у цілому світової військової медицини. Похідний лазарет, ѐкий у подальшому іменувавсѐ військовим госпіталем, ѐвлѐютьсѐ одним з найстаріших військово-морських лікувальних закладів нашої держави, лі4

топис ѐкого тісно пов’ѐзаний з історіюя нашої країни, з бойовими діѐми у складі російських військ корпусу запоріжського козацтва і Лиманської козацької флотилії під командуваннѐм кошового отамана Сидора Білого та військового судді Антона Головатого.

Створеннѐ першого військового лазарету стало справоя видатного українського медика, доктора медицини Данила Самойловича (Сушковського) (1744 —1805), засновника вітчизнѐної епідеміології, ѐкий першим в історії медицини застосував живу чумну вакцину, більш ніж на 100 років випередивши Луї Пастера з його знаменитоя на весь світ профілактичноя вакцинаціюя лядей. Саме за пропозиціюя і клопотаннѐми Данила Самойловича Головнокомандувач російськими військами фельдмаршал і великий Гетьман козацьких військ кнѐзь Григорій Потьомкін 29 червнѐ 1788 року видав розпорѐдженнѐ, згідно з ѐким длѐ потреб армії, що діѐла під Очаковом проти турецьких військ, у с. Вітовка (нині Жовтневий район м. Миколаюва) був розгорнутий похідний лазарет, головним лікарем ѐкого був призначений Данило Самойлович. До кінцѐ 1788 року на території похідного лазарету на лікуванні перебувало 853 хворих та поранених, ѐких обслуговували 6 лікарів, 2 підлікарі, 2 лікарських учні та один аптекар. До кінцѐ війни через госпіталь, ѐкий згодом отримав назву «Морський госпіталь», пройшло 16 тис. поранених і хворих військовослужбовців армії і флоту, що визволѐли від османського пануваннѐ південні рубежі України. Справедливо відзначаять, що створеннѐ похідного лазарету і перетвореннѐ його у госпіталь стало об’юктивноя необхідністя поверненнѐ до втраченого досвіду, веліннѐм часу, інноваційним медичним заходом на той час, а також результатом зусиль українцѐ, ѐкий мав неординарні поглѐди, методи й здібності, досвід, знав українські війсь5

кові традиції, ѐкі дозволили йому створити спеціалізовану військову медичну установу на півдні України. У липні 1784 року Самойлович заснував «Собрание медицинское в Херсоне», ѐке було першим медичним науковим товариством не лише в Україні, а навіть у всій Російській імперії. В історії України військові лікарі завжди були прикладом мужності, високого професіоналізму та відданості своїй Батьківщині. З перших днів формуваннѐ колективу Миколаївського Морського госпіталя склаласѐ, а потім підтримуваласѐ стійка тенденціѐ: «определѐть туда исправнейших и человеколябѐщих лекарей». Такими були лікарі Петровський, Єнько, Червінський, що розпочали своя медичну практику ще за часів Самойловича, доктор медичних наук Розенберг, лікарі, ѐкі все свою життѐ присвѐтили благородній справі поверненнѐ здоров’ѐ лядѐм. Під час героїчної оборони Севастополѐ в 1854 — 1855 рр. у Миколаївський військовий госпіталь кінними обозами було доставлено близько десѐти тисѐч поранених і хворих захисників Севастопольської фортеці. З 1859 року у будинку контори Морського госпіталя розміщуваласѐ «Морська спілка морських лікарів», головноя метоя ѐкої стало обмін теоретичними знаннѐми й досвідом, націленими на вдосконаленнѐ медичної практики. Роботу спілки висвітлявав журнал «Морской врач». Найбільшу активність проѐвили доктори медицини Є.Є. Кібер, А.І. Матусовський, П.М. Засухін, лікарі Г.Є. Кровопусков, В.М. Федоров, О.А. Полозов і секретар спілки О.О. Понѐтовський. Створена з метоя поглибленнѐ теоретичних та практичних знань і навиків лікарів спілка залишила глибокий слід у розвитку тодішньої медицини та мала великий вплив на її подальший розвиток. У період Кримської війни і оборони Севастополѐ 1854 -1855 рр. світового рівнѐ досѐгла слава і новаторські 6

методи лікуваннѐ поранених і хворих морѐків у бойових умовах хірурга - новатора і видатного вченого - практика Миколи Пирогова. У 1897 році на урочистому відкритті пам’ѐтника знаменитому вченому у Москві професор М. Скліфосовський говорив: «Наукові починаннѐ Пирогова ю безсмертним вкладом і не можуть бути стерті з її скрижалей, допоки існуватиме ювропейська наука… Народ, ѐкий мав свого Пирогова, маю право пишатисѐ, тому що із цим іменем асоціяютьсѐ ціла епоха лікарської діѐльності». Українські військові лікарі маять повне право пишатисѐ видатним медиком: адже з п’ѐтдесѐти років наукової, лікарської та педагогічної діѐльності більшу їх частину М.Пирогов прожив і практикував в Україні, де зрештоя знайшов свій останній прихисток. Під час оборони Севастополѐ його імѐ у оточеній фортеці звучало порѐд з найвідомішими героѐми Чорноморського флоту. Значний внесок у розвиток військово-морської медицини ювропейського рівнѐ вніс виходець з Прикарпаттѐ начальник медичної служби Австро-Угорського імператорсько-королівського флоту контр-адмірал Ярослав Окуневський, ѐкий у період національно-визвольної боротьби в 1917-1920 роках став медичним представником ЗУНР у Відні та начальником санітарної управи Української Галицької Армії. Окуневський більше десѐти років виконував обов’ѐзки корабельного лікарѐ і, виходѐчи з набутого досвіду морських походів, та особливостей морської служби першим у Європі виділив військово-морську медицину в окремий вид військової медицини, ѐкоя вона і ѐвлѐютьсѐ й до сьогодні. Видатноя заслугоя нашого землѐка ѐвлѐютьсѐ створеннѐ ним першого у Європі спеціалізованого військово-морського госпіталя у порту Пула (Хорватіѐ) та Військово-морського медичного Статуту, відповідно до ѐкого було організоване медичне забезпеченнѐ флотів усіх країн Європи. Післѐ поразки УНР, оселившись у м. Городенка на 7

Прикарпатті, Окуневський за власні кошти збудував шпиталь, в ѐкому, крім особистої медичної практики, організував медичну школу і готував провінційних лікарів длѐ місцевого регіону. Нарешті, історіѐ вітчизнѐної військової медицини ю джерелом вихованнѐ подвижництва, гуманізму і милосердѐ. Військові лікарі у всі часи одними з перших йшли на допомогу своюму народу. Коли активний учасник визвольних змагань українського народу в 1917 – 1921 роках, один із засновників Української Галицької Армії, Осип Ковшевич вчивсѐ в Бережанській гімназії, тѐжко захворіла його мати та із-за недоступності лікуваннѐ, померла. Малий Осип дав собі клѐтву вивчитись на лікарѐ і безкоштовно лікувати хворих і немічних. Закінчивши медичний факультет Віденського університету, він все свою свідоме життѐ дотримувавсѐ тої клѐтви. Як військовий лікар у цісарській австро-угорській армії дослуживсѐ до полковника медицини. У 1918 році очолив боротьбу з епідеміюя холери в Бережанському повіті, заразивсѐ і помер від ціюї недуги. За його труноя йшли десѐтки тисѐч лядей з Бережанського та інших повітів края. Ім’ѐ військового лікарѐ Осипа Ковшевича назавжди залишитьсѐ в історії вітчизнѐної військової медицини.... Знаменитим хірургом свого часу у Австро-Угорській імперії, героюм російсько-турецької війни 1877-1878 рр., нагородженим бойовими орденами Російської і АвстроУгорської імперій, став військовий лікар, підполковник Австрійської армії виходець з Прикарпаттѐ Володимир Залозецький. Повернувшись з Балканського фронту до Чернівців, він у кінці XIX ст. створив Товариство лікарів Буковини, організував і до кінцѐ свого життѐ очолявав медичну школу по допомозі мешканцѐм Буковини і Покуттѐ. Подвижником свого часу був славнозвісний і популѐрний у Севастополі в 1917-1918 рр. головний лікар Сева8

стопольського шпиталя Державного флоту Української Держави і санітарний інспектор Севастопольського порту Шредер Вацлав Донатович. Слід відзначити активну праця по створення і розвитку медичної служби державного флоту УНР військового флотського лікарѐ Геліва, ѐкий післѐ захопленнѐ Севастополѐ більшовицькими військами воявав у повстанському загоні і героїчно загинув у боя з каральними військами ЧК у 1920 році під Севастополем. Імена військових медиків, ѐкі служили, творили і рѐтували життѐ лядей на українській землі і у морі знаю весь світ, вони не тільки були прекрасними фахівцѐми і організаторами медичної справи, але і патріотами своюї Батьківщини, більшість з них не лише повертали до життѐ поранених і хворих, але й віддали свою життѐ у боротьбі за воля українського народу. За їх взірцем відроджувавсѐ сучасний флот України і його медична служба. Звести флот на рівний кіль і вивести його у море можуть лише фізично здорові і дужі ляди. Щоб так було завжди, на сторожі здоров’ѐ військових морѐків від матроса і до адмірала стоїть медична служба флоту, ляди у білих халатах, під ѐкими знаходѐтьсѐ офіцерські пагони. Як скальпель впевненноя рукоя хірурга видалѐю злоѐкісну пухлину, так перші військові медики вітчизнѐного флоту рішучоя «операціюя» волевиѐвленнѐ розпочали на політично не визначеному шлѐху національного військового будівництва процес створеннѐ української військово-морської медицини. У числі перших військових морѐків незалежної України, ѐкі приступили до відродженнѐ національного флоту, було чимало флотських медиків, молодших і старших офіцерів. Цѐ розповідь про них, про тих, хто в білих халатах у непростих, вкрай напружених політичних умовах перших років будівництва незалежної української держави сформували медичну службу Військово-Морських Сил України. 9

Знѐвши білі халати і відклавши на певний період часу медичні інструменти, вони взѐлисѐ за непросту справу створити у Збройних Силах України новий напрѐмок медичної діѐльності – військово-морський. Їм перечили – марна справа, не зможете, а вони змогли, їх лѐкали – втратите все нажите, а вони здобули лябов і повагу флоту і всього народу, їм говорили – у вас немаю і не буде нічого, навіть службових приміщень, а вони їх знайшли, створили і обладнали кращі на сьогодні медичні заклади Севастополѐ. Дана книга – розповідь про тих, хто не відріксѐ від слова даної присѐги, хто свідомо, замість затишного кабінету чи медичної клініки, вибрав важкий і у багатьох випадках складний і невідомий шлѐх служби, життѐ і боротьби, хто в політичних штормових суспільних умовах забезпечував впевнений курс кораблѐ під гордоя назвоя – Військово-Морські Сили України. У цьому політичному шумовинні вони гартували свій характер й формували світобаченнѐ молодого українського флоту, у непростих перипетіѐх флотського будівництва приходило розуміннѐ життѐ і національної гідності, відточувалосѐ свідоме відчуттѐ громадѐнина і оборонцѐ своюї держави, і свого народу. Проѐвлѐлосѐ відчуттѐ офіцера-медика вітчизнѐного флоту. Попри всѐкі застороги, попри різні перепони, ѐкі регулѐрно виставлѐлисѐ їм на шлѐху будівництва медичної служби, вони її звели і за двадцѐть років вивели у кращі медичні заклади Севастополѐ і Збройних Сил України. Вже двадцѐть років віддалѐять нас від тих подій. Настала пора історичну правду становленнѐ медичної служби вітчизнѐного флоту оприляднити, зробити її надбаннѐм молодого поколіннѐ українських морѐків, і медиків у першу чергу. Вони повинні гордитисѐ своїм історичним минулим, знати і продовжувати традиції своїх попередників.

Відзначу, що герої історичного нарису, мої колеги і однодумці, менше всього вбачали у своїх діѐх щось героїчне, варте нагород, вони не йшли за високими посадами, у чому їх постійно звинувачували. Всі вони до проголошеннѐ незалежності України вже мали достатньо високі військові званнѐ, посади і становище на флоті. Їх покликала Україна, і вони, гарѐчі серцем і чисті помислами, вірні своюму професійному обов’ѐзку, щиро відгукнулисѐ на заклик рідної землі та власним прикладом рішуче взѐлисѐ за виліковуваннѐ одніюї з найважчих психологічних хвороб того часу – малоросійства. Ідеалові власного добробуту вони предоставили ідеал боротьби за відродженнѐ флоту України, ідилії очікуваннѐ вирішеннѐ проблеми без їх участі – героїку власних поступків, і вирвалисѐ духовно з нудного, просѐкнутого гнітячим повітрѐм нігілізму, боѐгузтва і принизливої меншовартості часу розподілу Чорноморського флоту. Вони сміливо з чистого листа розпочали будівничий процес медичної служби флоту Українського. Останні слова Великого хірурга Миколи Пирогова: «Життѐ, ти з метоя мені дано» стали лейтмотивом службової діѐльності першопрохідців української військовоморської медицини, метоя їх служіннѐ рідному народові і його Військово-Морським Силам. Їх мета і їх гасло сьогодні стали справоя службової діѐльності створеної ними і випробуваної життѐм медичної служби національного флоту України, військово-морської медицини України в цілому.

Глава І. Per aspera ad astra *** Через труднощі до зірок

Вересень 1991 року. Україна вже була проголошена незалежноя державоя. Розпочавсѐ процес національного військового будівництва. Створена Спілка офіцерів України визначила основним напрѐмком своюї роботи не лише сприѐннѐ, а й організаційну роботу по формування структур майбутнього війська і флоту незалежної України. Розпочаласѐ активна організаційна робота у військових округах, дислокованих на території України. Військова присѐга на вірність народу України була визначена обов’ѐзковоя умовоя переходу до лав Збройних Сил України. Однак з вереснѐ того ж 1991 року у Севастополі вже почала зароджуватисѐ флотська проблема, сценарій ѐкої писавсѐ у колишньому Головному штабі ВМФ СРСР, ѐкий швидко прибрав назву Головний штаб ВМФ СНД. Тож у Севастополі Василь Касюк офіційна інформаціѐ по організації Збройних Сил України до військових частин і з’юднань флоту попросту не доводиласѐ. Оставалисѐ лише засоби масової інформації, ѐкі зрідка пробивалисѐ до військових частин у Севастополі, але їх повідомленнѐ за офіційні не сприймалисѐ. Начальник медичного пункту – лікар 11 Океанографічної експедиції відділу гідрографічної служби Чорноморського флоту капітан медичної служби Василь Касяк у листопаді 1991 року, перебуваячи у Киюві, зайшов за інформаціюя до офісу Центрального проводу Спілки офіцерів України. - Яким буде процес формуваннѐ Збройних Сил України, поцікавивсѐ, хто і ѐк організовуватиме ця роботу на флоті? 13

- Так організаціѐ СОУ ю у вас у Севастополі. Її очоляю капітан-лейтенант Ігор Тенях. Він маю всі матеріали, зв’ѐжітьсѐ з ним і начніть спільно працявати, почув у відповідь і отримав адреси севастопольських спілчан. Василь Касяк телефоном зв’ѐзавсѐ з офіцером, з ѐким були однодумцѐми, полковником медичної служби, кандидатом медичних наук начальником 502 Санітарноепідемічного загону Чорноморського флоту Валеріюм Романовим, йому й повідомив про розмову у проводі СОУ. Романов зв’ѐзавсѐ з Ігорем Теняхом, домовилисѐ про зустріч. Позаѐк СОУ у Севастополі відмовили в реюстрації, тож і приміщеннѐ організаціѐ не мала. За офіс організації служила квартира Ігорѐ Теняха, там і зустрілисѐ. Романов, хоч сам і був вихідцем з Росії, заѐвив Теняху, що готовий вступити до спілки, прийнѐти українську присѐгу і служити у Збройних Силах України. - Що Ви самі прийшли?, - почув у відповідь. Треба, сказав Ігор Йосипович, щоби присѐгу прийнѐла всѐ військова частина. Тоді і буде вирішуватисѐ питаннѐ зарахуваннѐ її до складу Збройних Сил України. Ось і організуйте спершу складаннѐ присѐги народу України у закладах медичної служби флоту, а потому вирішимо з вашим членством у СОУ. Медична служба Чорноморського флоту на той час у цілому прихильно ставиласѐ до формуваннѐ Збройних Сил України, значна більшість офіцерів-медиків мала надія, що і флот цивілізовано перейде під прапори України. Майже всі офіцери були впевнені, що, відповідно до постанови Верховної Ради України «Про військові формуваннѐ» від 24 серпнѐ 1991 року, Чорноморський флот на території України незабаром буде підпорѐдкований оборонному відомству України і очікували на відповідне розпорѐдженнѐ командуваннѐ флоту. Дехто з них, чиї родинні корені знаходилисѐ за межами України, вже складав плани поверненнѐ 14

на своя Батьківщину, в колишні республіки Соязу РСР. Однак централізованого розпорѐдженнѐ з штабу флоту не надходило, натомість командуваннѐ флоту вже почало демонструвати відцентричні від столиці України політичні і організаційні дії та ігнорувати українське законодавство. У такій ситуації, ѐка почала різко політизуватисѐ, у офіцерському середовищі почали складатисѐ групи однодумців і прихильників українізації флоту. Першим медичним флотським закладом, ѐкий не приховував своїх українських поглѐдів, став 502 Санітарно-епідемічний загін Чорноморського флоту полковника медичної служби Валеріѐ Романова. Сам Валерій Романов був видноя і авторитетноя особоя у медичному середовищі флоту, до його поглѐдів і думки прислуховувалисѐ не лише у підпорѐдкованому йому медичному закладі. Тож незабаром навколо нього і його СЕС почала складатисѐ група прихильників, у першу чергу про стремліннѐ служити своюму народу заѐвили начальник 32-ї Військоволікарської комісії флоту полковник Валерій Романов Григорій Гордіювський, офіцери 110-ї поліклініки підполковники медичної служби Михайло Костяк, Микола Шигарін, Расім Велі-Заде, майор медичної служби Михайло Тіхонов та інші. Повернувшись з відпустки, Василь Касяк зайшов до начальника 32-ї Військово-лікарської комісії Чорноморського флоту полковника медичної служби Григоріѐ Гордіювського, розказав про зустріч в СОУ. Вже йде формуваннѐ Збройних Сил України. Як Ви, товаришу полковнику, сприймаюте перехід і службу у Збройних Силах України, задав питаннѐ полковнику. 15

Як син свого народу. Я у всі радѐнські часи вважав себе українським офіцером. У Севастополі створена організаціѐ Спілки офіцерів України, продовжив Василь Мирославович. Стоїть завданнѐ організувати у військових частинах прийом присѐги народу України. Ви ѐк дивитесь стосовно вступу в організація СОУ і зарахуваннѐ до медичної служби флоту до Міністерства оборони України? Я думав вже над цим питаннѐм. Та немаю організуячого центру, зв’ѐзку з Міністерством оборони України. Штаб флоту вимагаю не спішити визначатисѐ, та багато офіцерів бажаять служити Україні. До Спілки офіцерів України ѐ вступля однозначно, а скласти українську присѐгу готовий хоч сьогодні. Порозумілисѐ досить швидко і вирішили спільно працявати над вступом офіцерів медичної служби флоту до організації СОУ і організації перепідпорѐдкуваннѐ медичних установ флоту Міністерству оборони України. На той час військово-лікарська Григорій Гордієвський поліклініка, комісіѐ, медичне управліннѐ флоту знаходилисѐ у спільному будинку, лише на різних поверхах. Це облегшувало роботу, була можливість вільно спілкуватисѐ фактично з медпрацівниками більшості центральних флотських медичних установ. Між військовими лікарѐми флоту, не зважаячи на ранги і посади, завжди були товариські відносини, молодші і старші офіцери медичної служби вважали себе колегами і не відгороджувалисѐ, ѐк це прийнѐто було у бойових частинах, посадами, кабінетами і службовим положеннѐм. Незабаром кабінет начальника Військово-лікарської комісії флоту перетворивсѐ на 16

своюрідний український організуяче-інформаційний центр медичної служби. Враховуячи нерішучі позиції керівників медичного управліннѐ флоту та 110-ї поліклініки, саме до Григоріѐ Гордіювського йшли офіцери-медики за порадоя, за інформаціюя, саме навколо нього гуртуваласѐ група офіцерів, ѐка незабаром поведе за собоя остальних медиків-офіцерів до переходу до Збройних Сил України. Гордіювському протѐгом зими і весни 1992 року необхідні документи з Міністерства оборони України передавав капітан 2 рангу Юрій Шалит, колишній командир 17-ї бригади кораблів овр, ѐкий за українську присѐгу був знѐтий з посади. Політична ситуаціѐ у Севастополі зміняваласѐ дуже швидко. Заклик Президента України Леоніда Кравчука і телеграма Міністра оборони України Костѐнтина Морозова Валерій Костюк визначали період самовизначеннѐ особового складу до 20 січнѐ 1992 року. Ці заклики знайшли розуміннѐ серед військовослужбовців, ѐкі бажали визначитись та служити своюму народові, але були проігноровані командуваннѐм і військовоя радоя Чорноморського флоту. У зв’ѐзку з бойкотом командуваннѐм флоту вимог Міністерства оборони України і зверненнѐ Президента України, ініціативу по їх реалізації взѐла на себе Севастопольська організаціѐ СОУ. Післѐ поверненнѐ з відпустки і ознайомленнѐ з севастопольськими спілчанами Василь Касяк 18 січнѐ 1992 року написав заѐву про вступ до Севастопольської організації СОУ і почав збирати прихильників. Більшість офіцерів і мічманів гідрографічної служби в Севастополі тоді хотіли бачити свою майбутню з українським народом, і вже на чергові збори Севастопольської СОУ з ним прийшло 17 офіце17

рів та мічманів ѐкі служили в експедиції. Тож на зборах в актовому залі Будівельного управліннѐ ЧФ 8 лятого 1992 року всі прибувші офіцери і мічмани написали заѐви і були прийнѐті в Спілку офіцерів України. Особливо активним членом СОУ з того часу і до сьогоднішнього днѐ залишаютьсѐ старший мічман Володимир Онищенко. Наступні збори Севастопольської організації СОУ були призначенні на 14 березнѐ 1992 року. На той час вже відбувалисѐ репресії командуваннѐ флоту проти склавших присѐгу на вірність народу України особового складу роти Школи водолазів, Навчального загону флоту, 17-ї бригади кораблів овр у Донузлавському гарнізоні, ВПК «Смютлівий», підводного човна «Б-871», екіпажу крейсера «Михайло Кутузов». Флотська і місцева преса з усіх сил ганьбила «клѐтвопреступников». Організаціѐ СОУ у Севастополі заганѐласѐ у фактичне підпіллѐ, а представників Міноборони України у військові частини пропускати було заборонено. У Севастополі при підтримці командуваннѐ ЧФ і керівництва РФ значно активізуваласѐ антиукраїнська п’ѐта колона, антиукраїнська риторика почала набувати загрозливого масштабу, розпочавсѐ збір підписів за проведеннѐ референдуму про незалежність Криму. Флот виставлѐвсѐ виклячно російським, «так уже сложилось» писала газета «Правда», а їй вторила севастопольська преса, що гетьмани ніколи не спускали на море ескадри кораблів, а лише виклячно «правителі Росії». Тож допустити у такій ситуації до військової частини членів СОУ, та ще й відкрити двері длѐ проведеннѐ зборів спілчан означало длѐ командира частини бути позбавленим не лише посади, а й бути видвореним з флоту. Це був найважливіший період длѐ кожного офіцера, особливо командира військової частини. Треба було мати і національну свідомість, і особисту мужність, та високу моральну витримку. Потрібно було не лише безмежно вірити в Укра18

їну, але і ризикувати своюя репутаціюя, власноя перспективоя служби і добробутом сім’ї . Однак полковник Романов переступив через всі заборони і надав длѐ проведеннѐ зборів клуб 502-го Санітарно-епідеологічного загону ЧФ. На збори прибули всі члени Севастопольської СОУ, та багато нових офіцерів, особливо медиків. Збори були незвичайні, в них приймав участь представник Міністерства оборони України полковник Віталій Лазоркін. Вів збори на той час голова Севастопольської СОУ капітан 3 рангу Олександр Плѐшечніков. І, ѐк і на попередніх зборах, всі вперше присутні на зборах написали заѐви і були прийнѐті в організація. Серед них і начальник 502-го Санітарноепідеміологічного загону ЧФ полковник медичної служби Валерій Романов, його заступник підполковник медичної служби Вадим Алфімов, полковник медичної служби Григорій Гордіювський та начальник медичної частини 110-ї поліклініки ЧФ підполковник медичної служби Юрій Шалит Валерій Костяк. У цей час Григорій Гордіювський і офіцери-медики зустрілисѐ з капітаном 2 рангу Юріюм Шалитом, ѐкий на той час вже був відсторонений від посади. У такій ситуації Гордіювський з Шалитом вирішили не лише підтримувати один одного, а й спільно працявати проти антиукраїнської політики командуваннѐ флоту. На зборах були обрані делегати на ІІІ-й з’їзд Спілки офіцерів України від Севастопольської організації, ѐкий проходив у Киюві 4 і 5 квітнѐ 1992 року. Медичну службу флоту на з’їзді представлѐли полковник медичної служби Григорій Гордіювський, майор медичної служби Зіновій Похольчук і капітан медичної служби Василь Касяк. Щоб не 19

допустити флотських делегатів на з’їзд командуваннѐм флоту був зарані направлений військовий патруль з завданнѐм затримати на залізничному вокзалі всіх морських офіцерів і повернути їх до Севастополѐ. Однак офіцери, провідавши наміри командуваннѐ, на передостанній зупинці вийшли з поїзда і добрались до Киюва електропоїздом, ѐкий комендантський патруль не «обслуговував», і спокійно прибули до будинку офіцерів, де працявав з’їзд СОУ. ІІІ з’їзд СОУ відіграв надзвичайно важливу роль у відродженні національного флоту. При допомозі народних депутатів України Степана Хмари та Тетѐни Яхюювої севастопольська делегаціѐ з’їзду зустріласѐ з 1-м заступником голови Верховної Ради України Василем Дурдинцем, Міністром оборони України генералполковником Костѐнтином Морозовим і самим Президентом України Леонідом Кравчуком. ПідсумВадим Алфімов ком цих зустрічей стало проведеннѐ 5 квітнѐ 1992 року засіданнѐ Ради національної безпеки України і підписаннѐ Президентом України Указу «Про невідкладні заходи щодо будівництва Збройних Сил України», пунктом 2 ѐкого визначалосѐ «Сформувати Військово-Морські Сили України на базі сил Чорноморського флоту, дислокованих на території України». До Севастополѐ делегати з’їзду поверталисѐ наповнені відчуттѐм надзвичайного піднесеннѐ і рішуче настроюні на активізація роботи по відродження національного флоту. Призначеннѐ 6 квітнѐ 1992 року першим командувачем Військово-Морських Сил України контр-адмірала Бориса Кожина, створеннѐ попри політичне шумовиннѐ в Криму і Севастополі організаційної групи ВМС стало ваго20

мим аргументом держави в своїх намірах створити вітчизнѐний флот. Та політичну ситуація у Севастополі зірвали неофіційний візит до Севастополѐ віце-президента Російської Федерації Олександра Руцкого і оголошеннѐ 7 квітнѐ 1992 року, вслід за відбуттѐ О. Руцького до Москви, указу президента Російської Федерації про переведеннѐ Чорноморського флоту під ярисдикція Російської Федерації, піднѐттѐ на флоті Андрюювських прапорів і підпорѐдкуваннѐ його Головнокомандувачу Об’юднаними Збройними Силами СНД. А накладеннѐ президентами України і Російської Федерації 10 квітнѐ 1992 року мораторія на виконаннѐ своїх указів Ігор Тенюх стосовно Чорноморського флоту практично зупинило на деѐкий час процес військовоморського будівництва України. Мораторій переносив процес складаннѐ присѐги на вірність народу України на Чорноморському флоті до не визначеного часу - часу політичного вирішеннѐ майбутнього флоту вищими керівниками України і Росії. Порушників мораторія тепер вже з Міністерства оборони України обіцѐли суворо карати, аж до звільненнѐ в запас… Однак природне право кожного військовослужбовцѐ служити своюму народу зупинити, накласти на нього мораторій чи просто заборонити не можливо. Про це відверто заѐвив командувач ВМС контр-адмірал Борис Кожин. Новий поштовх духовному відродження і організаційній роботі по створення медичних структур ВМС України надав І Всесвітній Форум українців, ѐкий відбувсѐ у Ки21

юві на першу річниця проголошеннѐ незалежності України, 21—24 серпнѐ 1992 року. На Форум до Киюва поїхала велика делегаціѐ з Севастополѐ, більшість ѐкої складали флотські офіцери. Попри заѐви командуваннѐ і створеної на скору руку координаційної ради офіцерських зборів Чорноморського флоту, командуваннѐ медичних закладів флоту не перечило участі флотських медиків в роботі Всесвітнього форуму українців. Був серед севастопольської делегації і капітан медичної служби Василь Касяк. Форум з першого і до останнього днѐ роботи проходив у свѐтковій атмосфері, мав піднесений характер. Всі його делегати були сповнені великих очікувань — післѐ кількох століть поневоленнѐ Україна отримала державний суверенітет, в українців з’ѐвиласѐ можливість власноруч будувати свою життѐ, дати належну оцінку подіѐм минулого. Особливоя увагоя делегатів Форуму, ѐк з регіонів України, так і з діаспори, користувалисѐ військові морѐки з Севастополѐ. З ними багато спілкувалисѐ, їм подарували велику кількість подарунків і сувенірів з національноя символікоя. Делегації з багатьох країн світу давали юдиний длѐ всіх наказ: «Будуйте, відроджуйте флот України! Лише власний флот забезпечить безпеку України і спокій на її південних регіонах». Повернувшись до Севастополѐ, делегати Форуму розвернули пропагандистську і організаційну роботу вже не стільки за вступ до організації СОУ, ѐк за складаннѐ військової присѐги на вірність народу України. Особливоя популѐрністя у медичній службі флоту стали користуватисѐ подарункові виданнѐ «Кобзарѐ» Тараса Шевченка та сувеніри і значки з українськоя національноя символікоя, привезені з Всесвітнього форуму українців і подаровані їм Василем Мирославовичем. Зарѐджені патріотичним піднесеннѐ Форуму, прибувши до військових частин, його делегати почали вимага22

ти у командуваннѐ визначатисѐ з подальшоя службоя на флоті, тим більше, що Ялтинські домовленості президентів України і Росії від 3 серпнѐ 1992 року проголошували принципи створеннѐ Військово-Морських Сил України. Спершу переважна більшість офіцерів і мічманів медичної служби Чорноморського флоту восени 1992 року написали рапорти на ім’ѐ Міністра оборони України з проханнѐм зарахувати їх до складу Збройних Сил України. Зібрані Юріюм Шалитом рапорти були передані капітану 3 рангу Ігоря Теняху, ѐкий на той час з Севастополѐ був покликаний до Головного штабу Збройних Сил України де формував управлѐннѐ Військово-морських Сил України Головного штабу ЗС України і курирував ситуація на Чорноморському флоті. Було встановлено прѐмий зв'ѐзок Гордіювський – Шалит – Тенях. У відповідності до Ялтинських угод Міністр оборони України та поданих заѐв з флоту генерал-полковник Костѐнтин Морозов 12 вереснѐ 1992 року видав наказ за № 160 «Про вкляченнѐ частин центрального підпорѐдкуваннѐ Міністерства оборони колишнього СРСР до складу Збройних Сил України». В наказі наголошувалосѐ, що «на підставі Постанови Верховної Ради України «Про військові формуваннѐ в Україні» від 24 серпнѐ 1991 року № 1431 – XII, закону України «Про Збройні Сили України від 6 груднѐ № 1934 - XII», вимогам Указу Президента України «Про невідкладні заходи по будівництву Збройних Сил України» 1992 року № 209, і виходѐчи з того, що частини центрального підпорѐдкуваннѐ, ѐкі знаходѐтьсѐ на території України не входѐть до складу стратегічних сил і берегової інфраструктури Чорноморського флоту, з метоя впорѐдкуваннѐ організації підпорѐдкуваннѐ, матеріально-технічного забезпеченнѐ і соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей» наказувалосѐ з 12 вереснѐ 1992 року вклячити до складу Збройних Сил України цілий рѐд військових частин, 23

установ і закладів. У переліку їх були військовий будинок відпочинку «Пісчане» та інші заклади медичної служби ВМФ колишнього СРСР. Та виконаннѐ наказу Міністра оборони України відразу було заблоковане: все, що входило до ВМФ СРСР – стратегічне. Мало того, на ЧФ почали приховувати наѐвність берегової інфраструктури від Міністерства оборони України, а деѐкі з них, ѐк 462 Центр льотного складу ВМФ «Омега», дачі вищого командуваннѐ, почали терміново вклячати до складу Чорноморського флоту. Тож виконаннѐ наказу Міністра оборони України лѐгло на самих військовослужбовців закладів і установ медичної служби ЧФ. На основі волевиѐвленнѐ особового складу і поданих військовими медиками рапортів заступник Міністра оборони України генерал-полковник Іван Біжан 30 груднѐ 1992 року видав директиву (подаюмо мовоя оригіналу) «О вклячении частей и учреждений Черноморского флота в состав Вооруженных Сил Украины». В директиві говорилосѐ наступне: «В соответствии с Постановлением Верховного Совета «О воинских формированиѐх на Украине» от 24.08.1992 г. № 1431-VI, закона Украины «О Вооруженных Силах Украины» от 6.12.1991 г. № 1934 – XII, требованиѐми Указа Президента Украины «О неотложных мерах по строительству Вооруженных Сил Украины» – 1992 года № 209, учитываѐ то, что 126 ДБО ЧФ бывшего МО СССР 1.12.1989 г. исклячена из состава Одесского военного округа в целѐх искусственного созданиѐ видимости сокращениѐ численности Сухопутных войск, а также волеизъѐвлениѐ военнослужащих тыловых и строевых частей и учреждений о вклячении в состав Вооруженных сил Украины ПРЕДЛАГАЮ: 1. Нижепоименованные соединениѐ, части и учреждениѐ: - Управление медицинской службы ЧФ; - 110 поликлиника ЧФ; 24

- 32 Военно-врачебнаѐ комиссиѐ; - 502 санитарно-эпидемический отрѐд ЧФ; - 736 санитарно-эпидемический отрѐд ЧФ; вклячить в состав Вооруженных Сил Украины, поставить на все виды довольствиѐ и материально-технического обеспечениѐ. 2. Считать с момента подписаниѐ директивы не имеящими яридической силы все приказы и распорѐжениѐ Министерства обороны и Командованиѐ ВМФ РФ в отношении выше указанных соединений, частей и учреждений. 3. Начальнику Главного штаба Вооруженных Сил Украины до 5 ѐнварѐ 1993 года назначить комиссии по приему, определить порѐдок подчиненности и вклячение перечисленных соединений, частей и учреждений в состав Вооруженных Сил Украины. Срок окончаниѐ работы – 20.01.1993 г. Акты представить до 25.01.1993 года. Общее руководство комиссиѐми возложить на генерал-полковника Лопату А. В.». 31 груднѐ 1992 року першим медичним закладом, ѐкий, виконуячи директиву заступника Міністра оборони України, в урочистій обстановці склав присѐгу на вірність народу України став 502-й Санітарно-епідеміологічний загін (СЕЗ) Чорноморського флоту, під командуваннѐм кандидата медичних наук, полковника медичної служби Валеріѐ Романова. Разом з ними того ж днѐ українську присѐгу склав 736 санітарно-епідемічний загін 5-ї оперативної ескадри ВМФ, ѐким командував підполковник медичної служби Байбуз В. М. і ѐка дислокуваласѐ на території 502го СЕЗ. Валерій Романов спершу перед строюм склав присѐгу особисто, а затим привів до неї своїх підлеглих і медиків 736 СЕЗ. Присѐгу склала абсолятна більшість особового складу. Списки з склавшими присѐгу того ж днѐ були передані командувачу ВМС України, ѐкий про рішеннѐ і воле25

виѐвленнѐ особового складу 502 і 736 СЕЗ доповів Міністру оборони України. З ритуалу складаннѐ української присѐги військові медики тайни не робили. Однак їх рішеннѐ викликало переполох, з Москви поступило розпорѐдженнѐ лябим способом втримати СЕЗ у складі ЧФ. Спосіб знайшли швидко. Того ж днѐ, під Новий рік, за наказом заступника командувача ЧФ віце-адмірала В. Ларіонова в СЕЗ вдерласѐ морська піхота ЧФ. Не зважаячи на заслуги перед флотом, полковник медичної служби Валерій Романов разом з своїм заступником Вадимом Алфімовим грубоя силоя були видворені за межі своюї військової частини, а наказом командувача ЧФ № 01 від 06.01.1993 р. і усунуті від посад. До призначеннѐ нового командувача флотом їх приписали до флотського екіпажу й одразу оголосили останніми негідниками флоту. Повториласѐ історіѐ 1917 року. Депортованих офіцерів і матросів, ѐкі із-за складаннѐ української присѐги позбавлѐлисѐ більшовиками місцѐ служби, направлѐли у флотський екіпаж. Затим у Севастополі відбуласѐ розправа – «Вафоломіювська ніч» на 23 лятого 1918 року, велика різнѐ всіх тих, хто стримів до України і був не згідний з політикоя більшовицьких комісарів. Різницѐ з 1992 роком була лише у тому, що піднѐвших український прапор офіцерів не топили в морі і не розстрілявали, обходилисѐ лише їх брутальним приниженнѐм і відстороненнѐм від посад. Післѐ відстороненнѐ від посади на Валеріѐ Романова посипалисѐ погрози, у місцевій і флотській пресі розвернули його цькуваннѐ і морально-психологічне переслідуваннѐ. Післѐ видаленнѐ з загону Валеріѐ Романова, на його посаду призначили командира, ѐкий не був «национально озабоченным», ѐкий міг сліпо виконувати вказівки штабу флоту і разом з ним ігнорувати вимоги Міністерства оборони України. Остальних офіцерів, у тому числі і склавших 26

присѐгу народу України, на службі оставили у першу чергу із-за відсутності їм заміни, а по-друге, без свого командира вони не могли здійснити яридичні дії і підпорѐдкувати медичний заклад Міністерству оборони України. Оставили на посаді і Байбуза, мовлѐв, тимчасово піддавсѐ впливу «клѐтвопреступника» Романова. Однак ще до завершеннѐ процесу розподілу ЧФ йому запропонували… звільненнѐ в запас. Післѐ складаннѐ української присѐги у СЕЗ її охорону взѐла на себе морська піхота ЧФ. Про цивілізований перехід закладу до структур ВМС України вже не було мови. Організація охорони і оборони Санітарно-епідемічного загону ЧФ від українського впливу особисто організовував заступник начальника медичної служби флоту полковник медичної служби Геннадій Плахов. Розставлѐячи озброюні пости караулів, він не приминав випадків познущатисѐ з «клѐтвопреступників» та з «так званого флоту України». А Валерій Романов на Чорноморському флоті втратив майже все. Займаячи досить високу посаду і становище на флоті, маячи вчену ступінь кандидата медичних наук і службову перспективу, він водночас лишивсѐ всього і в першу чергу засобів длѐ існуваннѐ. Поки у Міністерстві оборони України вирішувалосѐ питаннѐ його переводу до ВМС України йому не виплачувалосѐ грошове утримуваннѐ. Та він свідомо вибрав найважчий шлѐх – шлѐх служіннѐ Україні. Вступивши до організаційної групи ВМС України Валерій Романов і Вадим Алфімов розпочали складну роботу по формуванні ѐк Санітарно-епідемічного загону так і інших медичних закладів ВМС України. Не маячи спершу абсолятно ніѐких засобів, вони при допомозі шефських організацій таки створили відповідні медичні установи. Чимало своїх сил, здоров’ѐ, знань і енергії вклав Валерій Романов у формуваннѐ Санітарно-епідемічної служби ВМС України, 139 військового госпіталя та його інфек27

ційного відділеннѐ, він назавжди увійшов у історія ѐк медичної служби, так і Військово-Морських Сил України.

110-а поліклініка ЧФ: коли до лікарів застосовують… насильство З серпнѐ 1992 року Чорноморський флот став російсько-українським, «спільнокерованим» виклячно двома президентами, – так третього серпнѐ у Ялтинській Мухалатці вирішили два Президенти: України і Росії. Насправді «спільнокерованість» ще більше заплутала флотську проблему. Це дало підстави командування флотом стверджувати, що саме Чорноморський флот ѐвлѐютьсѐ українським, керуютьсѐ її Президентом, а ВМС України ѐвлѐятьсѐ «розкольниками», націоналістами, паралельноя структуроя, ѐка підриваю бойову готовність і юдність флоту й при остаточному вирішенні питаннѐ ЧФ будуть ліквідовані ѐк зайвий організм. Крім того, ситуаціѐ, що склаласѐ, дала підставу длѐ поѐви чуток про можливу передачу Севастополѐ під головну базу російського флоту і виводу з нього Військово-Морських Сил України до Донузлава, стала прекрасноя можливістя длѐ не чистих на руку ділків у пагонах руйнувати флот, попросту наживатисѐ, творити корупційні справи, бо флот внаслідок президентської «мудрості» виводивсѐ з під прѐмого контроля Міністерства оборони України, його вже не контролявав ніхто. З кожним днем післѐ Ялтинської зустрічі президентів ситуаціѐ на флоті ставала все більш невизначеноя, морально і психологічно пригнічувала у першу чергу офіцерський склад, бо прийнѐтий закон «Про Збройні Сили України» командуваннѐм флоту попросту ігнорувавсѐ. 28

Становищем, що склалосѐ на флоті, не забарилисѐ скористатисѐ і керівники медичного управліннѐ Чорноморського флоту. У грудні місѐці 1992 року п’ѐть севастопольських і кримських газет одна за одноя повідомили про корупційний скандал навколо 110-ї поліклініки Чорноморського флоту, до ѐкого замішаними виѐвилисѐ і посадовці управліннѐ медичної служби флоту. Та найперше флотських медиків здивувало рішеннѐ начальника штабу флоту віце-адмірала П. Свѐташова направити начальника 110-ї поліклініки ЧФ полковника Р. Абазіна … з Ансамблем пісні і танця флоту до Німеччини, в ѐкості практикуячого лікарѐ, ѐким він ніколи не був. З ѐких таких причин полковника медичної служби було направлено за кордон рѐдовим лікарем, хоч і здогадувалисѐ, проте достеменно у поліклініці не знали – подібного у флотській практиці раніше ніколи не бувало. Справжні причини відкрилисѐ в підсумковому акті ревізії стану справ у флотській поліклініці, проведеної у грудні місѐці ревізійноя комісіюя флоту. Акт показав, що на флоті розпочаласѐ девальваціѐ совісті і норм моралі у першу чергу командного складу, ставали нормоя порушеннѐ законодавства і нормативних актів, і що інфекціѐ зловживаннѐ пошириласѐ і на медичне управліннѐ флоту. На цій підставі заступник начальника поліклініки підполковник медичної служби Валерій Костяк, начальник хірургічного відділеннѐ поліклініки підполковник медичної служби Расім Велі-Заде, начальник терапевтичного відділеннѐ поліклініки підполковник медичної служби М. Шігарін звинуватили свого керівника у нечесності, у зловживанні службовим становищем, у грубості з підлеглими, в розбазаряванні державного майна і дефіцитних лікарств, та незаконному виділенні путівок і передачі високодифіцитних лікарств «потрібним» лядѐм. І це підтверджувалосѐ актом ревізії, в ѐкому чорним по бі-

лому було зафіксовано лише недостач майна і розбазаряваннѐ медикаментів на суму 39 291 руб. Севастопольські і флотські ЗМІ ситуація у поліклініці роздмухували на всі боки, виставлѐячи виѐвлені зловживаннѐ наслідком бажаннѐ флотських медиків перейти в підпорѐдкуваннѐ Військово-Морських Сил України, ѐкі на той час розпочали формувати свої структури. І малявали прихильників України далеко не привабливими фарбами – у Севастополі вже було повелосѐ, що порѐдні і перспективні офіцери служити Україні не будуть. Ситуаціѐ у медичній службі флоту висвітляваласѐ однобоко і вкрай упереджено, однак не вона визначала природу волевиѐвленнѐ офіцерів медслужби: на початку січнѐ 1993 року, коли майже 70 відсотків офіцерів п’ѐти медичних закладів медичного управліннѐ флоту та 32 військово-лікарської комісії ЧФ склали присѐгу на вірність народу України і заѐвили про свій перехід до Збройних Сил України. Лише післѐ цього факту суть військової служби була перетворена в політичну, корупційна складова «вірності СНД» взагалі відійшла з інформаційних повідомлень. З 25 квітнѐ 1992 року, ще до початку формуваннѐ штабу ВМС України, обов’ѐзки начальника медичної служби організаційної групи командувача ВМС України були покладені на члена виконкому севастопольської організації СОУ полковника медичної служби Григоріѐ Гордіювського. На нього одночасно з виконаннѐм службових обов’ѐзків на ЧФ й було покладене завданнѐ організувати медичну службу ВМС на базі матеріально-технічної бази медичної служби ЧФ. Длѐ цього у першу чергу необхідно було виѐснити наѐвність на Чорноморському флоті медичних закладів центрального підпорѐдкуваннѐ і привести офіцерів медслужби до присѐги народу України. Треба було спішитисѐ, бо командувач ЧФ адмірал І. Касатонов протизаконно, ѐк дачу Головнокомандувача ВМФ СРСР, взѐвсѐ вклячати 30

структури центрального підпорѐдкуваннѐ до штатного розпису флоту. Однак, щоби ще певний час оставатисѐ у штаті ЧФ і володіти ситуаціюя на флоті, начальник штабу орггрупи ВМС України капітан 2 рангу Юрій Шалит ще у квітні 1992 року порадив Григорія Гордіювському особисто від складаннѐ присѐги на вірність народу України утриматисѐ. Тож полковник Гордіювський готував структуру і організаційні документи медичної служби ВМС України й продовжував виконувати обов’ѐзки начальника 32-ї Військово-лікарської комісії Чорноморського флоту. Чи відав начальник медслужби ЧФ полковник Демуров про членство Гордіювського в СОУ і намір служити у ВМС України? Знав і часто розмовлѐв з ним на ця тему. Але невизначеність майбутнього флоту, українські коріннѐ його дружини, тиск і заборона складаннѐ української присѐги командуваннѐм ЧФ, а від цього можливість втратити посаду, породили у нього позиція очікуваннѐ політичного вирішеннѐ проблеми флоту. Тому він не усував з посади Гордіювського, обходѐчись лише пізнавальними бесідами, під час ѐких намагавсѐ у тій ситуації виглѐдати нейтральним, залишаячись на службі у «спільному» ЧФ і до часу не виступаячи відкрито проти будівництва ВМС України. Однак його підлеглі мали протилежну думку. Ялтинські угоди чітко визначали право військовослужбовців на вибір громадѐнства і Збройних Сил, і це право роз’ѐснявав офіцерам член виконкому СОУ полковник Гордіювський. В Україні вже діѐв закон «Про Збройні Сили України», розпочалосѐ формуваннѐ національного флоту. Зібравшись у кінці груднѐ 1992 року, офіцери медичної служби Костяк, Тіхонов і Валі - Заде за пропозиціюя Гордіювського вирішили разом закінчувати з невизначеністя, з очікуваннѐм «політичного вирішеннѐ проблеми флоту», ѐкій не ви-

дно було кінцѐ, і визначатисѐ з місцем служби і громадѐнством. 2 січнѐ 1993 року стало справжнім днем народженнѐ медичної служби ВМС України. Того днѐ значна більшість офіцерів управліннѐ медичної служби ЧФ, 110-ї поліклініки і 32-ї Військово-лікарської комісії флоту під керівництвом полковника медичної служби Григоріѐ Гордіювського прибули до штабу ВМС України. Там в урочистій обстановці склали військову присѐгу на вірність народу України. Присѐгу у військових медиків приймав заступник командувача ВМС України капітан 1 рангу Микола Костров. Однак начальник медичного управліннѐ ЧФ полковник медичної служби Демуров відмовивсѐ особисто складати українську присѐгу і приводити до неї своїх підлеглих. Тому обійшлисѐ без його участі. Присѐгу приймали з додержаннѐм встановленого ритуалу. Серед прийнѐвши присѐгу були офіцери – медики Шигарін М. І., А. Хмара, Р. Велі-Заде, В. Костяк, М. Тіхонов, В. Волковінський, Г. Биченко, В. Семіхін та інші офіцери медичного Михайло Тіхонов управліннѐ флоту. Майже 70 % офіцерів управліннѐ медичної служби флоту, 110 поліклініки ЧФ, 32-ї Військово-лікарської комісії ЧФ, офіцери-медики крупних об’юднань флоту склали того днѐ військову присѐгу на вірність народу України та, відповідно до Ялтинських українсько-російських угод по флоту, заѐвили про свою бажаннѐ перейти на службу українській державі і написали відповідні рапорти на ім’ѐ Міністра оборони України. До остаточного кадрового вирішеннѐ питаннѐ їх переводу до ВМС України всі вони продовжували виконувати функціо-

нальні обов’ѐзки за місцем своюї служби – надіѐлисѐ на цивілізований перехід до ВМС України. Факт складаннѐ військової присѐги народу України більшістя офіцерів медичного управліннѐ флотом отримав у Севастополі широкий розголос. Однак у командуваннѐ флотом можливостей прийнѐти репресивні міри до склавших українську присѐгу можливостей не було – паралізуваласѐ робота медичних установ флоту, інших офіцерів-медиків просто не було. Та й на флоті післѐ відбуттѐ адмірала Касатонова до Москви встановилосѐ, ѐк виглѐдало, затишшѐ. Всі надіѐлисѐ, що з зміноя командувача змінитьсѐ і відношеннѐ до ВійськовоРасім Велі-Заде Морських Сил України. Та вимушено примирившись з самим фактом української присѐги в рѐдах Чорноморського флоту, у штабі флоту вирішили ситуація розвернути іншоя стороноя, простіше – перевернути з ніг на голову. Медичне управліннѐ почала перевірѐти вже інша флотська комісіѐ, розпочалосѐ адміністративне розслідуваннѐ того, що відбулосѐ в управлінні. У своя чергу командувач ВМС України контрадмірал Борис Кожин про ситуація в медичній службі Чорноморського флоту і виѐвлене бажаннѐ її більшості офіцерів доповів Міністру оборони України генерал-полковнику Костѐнтину Морозову. У повній відповідності до Ялтинських угод, опираячись на воля особового складу медичної служби Чорноморського флоту, заступник Міністра оборони України генерал-полковник Іван Біжан видав директиву про її вкляченнѐ до складу Збройних Сил України. Виконаннѐ директиви начальником Головного штабу ЗС України було покладене на Військово-Морські Сили України. 33

10 січнѐ 1993 року в.о. начальника штабу ВМС України капітан 2 рангу Юрій Шалит поставив завданнѐ начальнику тилу ВМС полковнику Михайлу Стахову та в.о. начальнику медичного управліннѐ ВМС України полковнику медичної служби Григорія Гордіювському оголосити директиву заступника Міністра оборони України особовому складу медичного управліннѐ ЧФ і організувати роботу по її перепідпорѐдкуванні ВійськовоМорським Силам. У штабі ВМС створили відповідну прийомну комісія на чолі з Гордіювським. Стахов і Гордіювський разом з створеноя з офіцерів медичної служби приймальноя комісіюя у складі М. Тіхонова, В. Костяка, Р. Велі-Заде та іншими прибули до начальника управліннѐ медичної Микола Шигарін служби Чорноморського флоту полковника Демурова і зачитали йому директиву заступника Міністра оборони України про перепідпорѐдкуваннѐ його служби Міністерству оборони України. Той попервах втратив дар мови, а затим спитав: - А ѐк же ѐ? - Ви можете продовжувати виконувати свої обов’ѐзки за посадоя при умові складаннѐ присѐги на вірність народу України, отримав відповідь. Демуров зам’ѐвсѐ, спершу не знав, що йому робити, але затим заѐвив, що зобов’ѐзаний доповісти командування флоту про перепідпорѐдкуваннѐ його закладу Міністерству оборони України. Розмовлѐв з виконувачем обов’ѐзки командувача флотом віце-адміралом В. Ларіоновим і все більше втискавсѐ в службове крісло – ніѐкого перепідпорѐдкуваннѐ, директиву виконувати заборонѐя, прибуду зараз особисто! Післѐ ціюї розмови Демуров заѐвив про ві34

дмову ним виконувати директиву заступника міністра і підпорѐдковуватисѐ Міністерству оборони України. Десь менше чим за пів години прибув В. Ларіонов, та не сам, разом з ним прибули начальник штабу ЧФ віцеадмірал П. Свѐташов, начальник тилу ЧФ контр-адмірал Б. Богданов і два вантажні Урали з екіпірованими і озброюними морськими піхотинцѐми. Морські піхотинці, ѐк вже навчені жандарми, не звертаячи увагу на хворих, на проводимі медичні процедури у кабінетах поліклініки та на відвідувачів, відразу оточили будинок управліннѐ медичної служби і зайнѐли кабінети на всіх поверхах будівлі. Був перший робочий день післѐ різдвѐних вихідних. До мене в кабінет, пригадую колишній начальник терапевтичного відділу 110-ї поліклініки ЧФ підполковник медичної служби Микола Шигарін, заглѐнув черговий медичного управліннѐ ЧФ підполковник медичної служби Юрій Дешкович: тебе викликаю начмед. Виходжу з кабінету і бачу, що у коридорі білѐ всіх дверей вже стоѐть морські піхотинці у повному облаштунку. Разом з черговим заходжу в кабінет начмеда, а там вже знаходилисѐ віце-адмірал П. Свѐташов, полковник медичної служби Григорій Гордіювський, підполковник медичної служби Валерій Костяк і майор медичної служби Михайло Тіхонов. Замість відповіді на привітаннѐ, віце-адмірал Ларіонов тут же грубо оголосив мені, що ѐ відстороняясѐ від посади і поставив вимогу покинути приміщеннѐ поліклініки. Всім офіцерам, крім Семіхіна, ѐкий відмовивсѐ від української присѐги, оголосили наказ про їх відстороненнѐ від посад і під ескортом озброюних морських піхотинців вивели з медичних кабінетів на вулиця – їх вважали організаторами «націоналістичної пропаганди» у поліклініці. Останнім виводили полковника Григоріѐ Гордіювського. Виводив особисто віце-адмірал В. Ларіонов. Спершу умовлѐв полковника відмовитисѐ від української присѐги, за35

тим, отримавши рішучу незгоду, просто поцупив з стола клячі від службового сейфа і кабінету й запропонував Гордіювському залишити службовий кабінет. Сперечатисѐ і опиратисѐ вже не було рації, за дверима стоѐли морські піхотинці. Членів комісії ВМС і склавших українську присѐгу офіцерів-лікарів поліклініки і медуправліннѐ прѐмо у білих халатах на очах у хворих хватали, викручували руки і грубоя силоя викидали, волочили на вулиця. Деѐких, ѐк Валеріѐ Костяка, хто пробував чинити опір, «під білі руки» волочили сходами вниз, навіть догори ногами! Відвідувачі і хворі ѐк було почали подальше втікати з поліклініки… Підполковник медичної служби Расім Велі – Заде покинув поліклініку самостійно, позаѐк його прізвище у наказі про знѐттѐ з посади не значилосѐ і морська піхота його не чіпала. Начальник поліклініки намагавсѐ зупинити талановитого хірурга, мовлѐв, все забудетьсѐ, перетретьсѐ, будемо служити дальше ѐк служили. Та Расім Велі – Заде пішов услід за своїми товаришами по службі. Про події у поліклініці командувач ВМС України контр-адмірал Борис Кожин телеграмоя доповів Міністру оборони України Костѐнтину Морозову: «10 січнѐ робота комісії по прийому медзакладів була зірвана взводом морських піхотинців, діѐми ѐкого керували віце-адмірали В. Ларіонов, П. Свѐташов, контр-адмірал Б. Богданов. Члени комісії і частина офіцерів, прийнѐвши присѐгу на вірність народу України, силоя військовослужбовців морської піхоти на виду у хворих і медперсоналу були видворені за межі 110-ї поліклініки». Післѐ завершеннѐ депортації офіцерів був виданий наказ тво командувача флотом віце-адмірала В. Ларіонова № 05 від 10. 01. 993 р. за ѐким «за дезорганізація і розвал колективу поліклініки» офіцери Г. Гордіювський, В. Костяк, М. Тіхонова і М. Шигарін були відсторонені від посад і, 36

вслід за Романовим, направлені до флотського екіпажу, підполковнику Велі-Заде оголошено сувору догану, а Абазін «за допущені недоліки в керівництві поліклінікоя» був попереджений про неповну службову відповідність. Взамін вигнаних з служби українських офіцерів, доповідав Г. Гордіювський на адресу Президента України Леоніда Кравчука, запросили офіцерів-медиків з Російської Федерації. Справоя поліклініки зайнѐласѐ військова прокуратура гарнізону, перевірку конфліктної ситуації у поліклініці здійснявав заступник військового прокурора гарнізону підполковник ястиції В. Степанов. «Правове свавіллѐ. Грубе порушеннѐ Ялтинських угод», зробив він висновок. Та позаѐк «конфлікт» мав політичне забарвленнѐ, він залишивсѐ поза межами права, військова прокуратура виѐвиласѐ безсилоя навести законність і порѐдок у гарнізоні. Однак грубе порушеннѐ законних прав громадѐн України в Севастополі не залишилосѐ поза увагоя української громадськості. На час подій у медичній службі флоту ѐ перебував у відрѐдженні на Прикарпатті. - Ти говорив, що закінчив лісотехнічний інститут? – запитав мене командувач ВМС контр-адмірал Борис Кожин. – Формуютьсѐ штаб, а працявати ніде, немаю нічого, навіть робочих столів. Треба організувати з Західної України шефську допомогу, попробуй там з мебелля питаннѐ вирішити, в областѐх Західної України багато меблевих підприюмств. Я поїхав в Івано-Франківську область. Відрѐдних не було, тож командувач надав двотижневу відпустку. Західна Україна на той час бурлила, у містах і селах проводилисѐ сходи і віча, позачергові сесії Рад різних рівнів напередодні зустрічі глав держав СНД у Мінську протестували проти намаганнѐ групи «240» у Верховній раді заставити керівників України підписати статут СНД. Перебуваячи у Снѐтині, зайшов до голови районної Ради Михайла Буграка. Він ѐкраз готувавсѐ до позачергової сесії районної Ради, прове37

деннѐ ѐкої було сплановане на 17 січнѐ 1993 року. З його службового телефону подзвонив тво начальнику штабу ВМС України капітану 2 рангу Юрія Шалиту, від нього отримав повідомленнѐ про події в 110-й поліклініці ЧФ. Коли Михайло Буграк провідав про ситуація у Севастополі, запропонував мені взѐти участь у роботі сесії районної Ради, виступити по місцевому радіо та відвідати редакція районної газети «Голос Покуттѐ». В ситуації, коли селами району ширилосѐ «Вітчизна в небезпеці», інформаціѐ, що на сесії буде виступати офіцер штабу ВМС України з 17.01.1992 р. Снятин. Мітинг на підСевастополѐ, та тримку офіцерів медслужби ЧФ ще й землѐк, блискавкоя облетіла район. 17 січнѐ в сесійній залі районної Ради сісти вже не було де, а представники громад, партій, рухів все прибували, стоѐли і тіснилисѐ у проходах. На майдані Незалежності у центрі Снѐтина ѐблуку не було де впасти. Зібралисѐ мешканці з усіх населених пунктів району, прийшлосѐ транслѐція роботи сесії виводити на майдан білѐ міської Ратуші. З доповіддя про намаганнѐ антидержавних сил втѐгнути Україну в нове колоніальне ѐрмо під назвоя СНД виступив голова районної Ради Михайло Буграк, розповів присутнім і про останні події у Севастополі. Сказав про моя присутність у залі сесії. Післѐ його доповіді присутні зажадали надати слово мені, гостя з Севастополѐ. Мій виступ про стан і умови, в ѐких приходилосѐ відроджувати націо38

нальний флот і вести державне будівництво у Севастополі і Криму, був зустрінутий великоя увагоя і за одноголосним рішеннѐм депутатів і гостей сесії було постановлено направити до ВМС України шефську допомогу, а керівництву держави і командування флотів – відповідне зверненнѐ стосовно великодержавного свавіллѐ у Севастополі, чинимого проти громадѐн і патріотів України. У президії сесії ми підготували відповідний текст Зверненнѐ Снѐтинської районної та міської рад, політичних партій, рухів, громадських організацій, трудових колективів, релігійних громад до Верховної Ради України, Президента України Леоніда Кравчука, міністра оборони України, командуячих ВМС України і Чорноморського флоту. Його зачитав заступник голови районної ради Василь Коваль: «Останнім часом жителі Снѐтинського району все з більшоя тривогоя стежать за розвитком ситуації в Севастополі та навкруг проблеми Чорноморського флоту. І це не безпідставно, поскільки янаки Снѐтинщини проходѐть службу ѐк у ВМС України, так і на Чорноморському флоті. Нас не може не тривожити, що у Севастопольському гарнізоні Чорноморського флоту продовжуютьсѐ, ѐк і при Касатонові, фізична розправа над нашими синами, що присѐгаять народу України. Це не розв’ѐзую, а загостряю проблему флоту. Останній випадок пройшов під безпосереднім керівництвом начальника штабу Чорноморського флоту віцеадмірала П. Свѐташова, ѐкий силами десантно-штурмового батальйону російської морської піхоти викинув на вулиця офіцерів медичного управліннѐ Чорноморського флоту та 110-ї морської поліклініки Севастополѐ, особові склади ѐких склали присѐгу українському народові. Морська піхота Чорноморського флоту в українському Севастополі на очах перетворяютьсѐ в жандармську силу, чинить розправу

і беззаконнѐ над громадѐнами України. І все це проходить безкарно ѐк длѐ них, так і длѐ тих сил, що стоѐть за цим. Представлѐячи трудовий ляд Покуттѐ, ми, депутати Снѐтинської районної та міської Рад народних депутатів, представники від робітничих і селѐнських колективів й інтелігенції, політичних і громадських організацій, партій, рухів, товариств, асоціацій, релігійних громад, кооперативів ВИМАГАЄМО: 1. Терміново закінчити свавіллѐ у відношенні до офіцерів – громадѐн України на українській землі; 2. Вивести з української землі з’юднаннѐ морської піхоти СНД, що фактично стали окупаційними і не визнаять українських законів, припинити їх фінансуваннѐ та матеріальнотехнічне забезпеченнѐ; 3. За вчиненнѐ наруги над громадѐнами України і державоя оголосити персоноя нон-грата віце-адмірала П. Свѐташова, ѐкий призначений на посаду з грубим порушеннѐм Ялтинських угод та в противагу наказу Міністра оборони України. Ми звертаюмосѐ до всіх політичних сил та рухів нашої держави – дати належну оцінку ситуації в Севастополі та тим силам, що її загостряять перед кожноя нарадоя керівників держав СНД, силам, що нехтуять законами нашої держави, сіять розбрат, неспокій і намагаятьсѐ перенести їх в Крим по Придністровському варіанту. З нами Бог! Слава Україні». Це Зверненнѐ стало першим в України народним голосом протесту проти великодержавного свавіллѐ, чинимого у Севастополі і не могло бути не заміченим широкоя громадськістя. Згодом подібні зверненнѐ до керівництва держави, Міністра оборони України поступили і з інших міст і районів України. Нехтувати волея народу ставало вже небезпечно, населені пункти різних регіонів України на вічах заѐвлѐли про своя готовність сформувати навіть загони самооборони, з подібними настроѐми «російські ѐструби» вже вимушені були рахуватисѐ. Флотська 40

проблема стала виходити з замкненої на Севастополь виклячно військової проблеми, стала проблемоя широкої громадськості України. У Зверненні Снѐтинської громадськості до командувача ЧФ командуваннѐ «спільного українсько-російського флоту» угледіло загрозу «городу русской слави» у виглѐді націоналізму. Майбутню офіцерів-медиків, ѐким ще вчора вони складали подѐки за збережене здоров’ѐ, у штабі Чорноморського флоту вже не цікавило, там під оболонкоя вірності «юдінижди прінѐтой прісѐгі» зберігали імперські ідеї відновленнѐ спочившої в Біловежській пущі радѐнської імперії. Тому у свідомості тамтешніх адміралів відношеннѐ до процесу будівництва Українського флоту не змінилосѐ, але підтримка галичанами, а за ними і іншими регіонами України молодого українського флоту значно прискорили процес розподілу Чорноморського флоту, заставила небезпечну силову конфронтація перевести у більшості в ідеологічно-інформаційну площину. Тож рішуча підтримка мешканцѐми Покуттѐ офіцерів медичної служби Чорноморського флоту не осталасѐ поза увагоя ідеологів «спільно керованого» флоту. Газета ЧФ «Флаг Родіни» присвѐтила йому рѐд статей. Дві з них називалисѐ «Дипломатиѐ поснѐтински» і «О так званой помощи снѐтинцев мнимому украинскому флоту», далі під псевдонімом Вороненко сфабрикували брутального листа на адресу голови Снѐтинської районної Ради Михайла Буграка. Відповідь «флажковцѐм» через газету «Голос Покуттѐ» у віршованій формі дали покутські гумористи Ілько Сміховенко і Базьо Байбарак: Прешановна товаришко Ваш лист ми читали: Ви у ньому таке «втнули» Таке написали, Що аж сміхи розбираять! 41

Та й не мож збагнути: Звідки у вас, товаришко, У душі отрута? Ви так бризкаюте нея, Сковеркавши мову… Чи ви часом не онучка Ката Муравйова? Перестаньте, товаришко, «поради» давати, Бо ми виросли з штанини Молодшого брата! Ви залізли, наче свинка, У чужу господу, Й каламутите нам чисту Джерельнуя воду. Схаменітьсѐ, майте міру, Не пляйте у душу… Є ж на дія протидіѐ – Вам сказати мушу! Якщо в нашому городі Свинѐ чинить шкоду, Їй вставлѐять кільце в рийку – У нахабну морду. Касатонови, Мюшкови – Цабе невеликі… Про таких в народі кажуть: «Гицелі безликі!». Не останніми в партбанді Вони «скрипку грали», Чини добрі мали. Про приюднаннѐ «к Рассюї» То надії марні… Хай не снѐтьсѐ, товаришко, Про це сни вам гарні! 42

Що – «ваш» Крим і Севастополь – То імперські плітки. Дуля спробуюте з маком – І на цьому - квітка! Зверненнѐ об’юднаної сесії Снѐтинської районної і міської Рад та громад району та доповіді з Севастополѐ про події в управлінні медслужби ЧФ не залишилосѐ поза увагоя Міністра оборони України генерал-полковника Костѐнтина Морозова. Річ у тім, що видворені грубоя силоя з місцѐ служби офіцери медслужби залишилисѐ без самого місцѐ служби, втратили посади, їм не виплачувалосѐ грошове забезпеченнѐ, у формуюмому штабі і структурах командуваннѐ ВМС України ще не було затверджено штатів длѐ формуваннѐ медичної служби українського флоту. А у викинутих грубоя силоя з Чорноморського флоту офіцерів були сім’ї і вони оставлѐлисѐ без засобів длѐ існуваннѐ. Зверненнѐ снѐтинців прискорило затвердженнѐ штатів медичної служби ВМС України. …Видворені з медичного управліннѐ офіцери зібралисѐ білѐ скверу навпроти будівлі флотської поліклініки. Не слухали, що говорили їм услід. Розгубленості не було, гризли й поривали душу порушеннѐ не лише закону, а й неписаних правил, – усталених флотських традицій: вперше на флоті озброюна рука була піднѐта на лікарѐ! Мов тѐтива лука, напружена сила волі утримала їх від конфліктного протистоѐннѐ і об’юднала навколо головного: не залѐкаюте, ми наперекір вашим бажаннѐм створимо медичну службу ВМС України, збудуюмо її обов’ѐзково! І ви ще самі не раз прийдете на прийом до наших лікарів – заѐвили у відповідь нахабним і принизливим просторікуваннѐм «захисникам» Чорноморського флоту від… України.

ВБВ «Пісчане». Конфлікт з «приватизаторами». Не зважаячи на факт підпорѐдкуваннѐ Чорноморського флоту президентам України і Росії, отриманнѐ ним статусу «українсько-російського» і повним його фінансуваннѐм Міністерством оборони України, лікуваннѐ і медичне обстеженнѐ військовослужбовців ВМС України у медичних закладах Чорноморського флоту було можливим лише за готівкову оплату. А з 1993 року у госпіталі ЧФ взагалі заборонили провадити медичне обслуговуваннѐ військовослужбовців ВМС України. Ситуаціѐ поставила перед ВМС завданнѐ сформувати власну структуру медичних закладів у повному їх комплексі самостійно не залежно від розподілу Чорноморського флоту. Належало створити вся лікувально-профілактичну структуру медичних закладів від дитѐчих оздоровчих таборів до госпіталя і санаторія. У селі Пісчаному Бахчисарайського району АРКрим розміщувалисѐ військовий будинок відпочинку (ВБВ) «Пісчане» на 750 місць і дитѐчий оздоровчий табір (ДОТ) «Південний» на 440 місць, ѐкі не входили у структуру Чорноморського флоту – були центрального підпорѐдкуваннѐ. В радѐнські часи ці військові заклади підпорѐдковувалисѐ адміністративно-господарському управління ВійськовоМорського Флоту СРСР у Москві. До 1989 року «Пісчане» ѐвлѐвсѐ військовим пансіонатом, затим його перетворили у Будинок відпочинку морѐків – підводників ВМФ МО СРСР. Протѐгом 30 років він знаходивсѐ на самоокупованості. Попервах розміщений поруч з ВБВ дитѐчий оздоровчий табір ВМФ СРСР «Південний» на 440 місць був теж окремим господарським закладом центрального підпорѐдкуваннѐ, однак длѐ підвищеннѐ штатної категорії начальника «Пісчаного» (влітку там віддихаять адмірали, а начальник 44

всього підполковник) дитѐчий табір «Південний» придали до «Пісчаного» і підвищили категорія його директора до «полковника». Останнім радѐнським начальником ВБВ «Пісчане» ѐвлѐвсѐ полковник медичної служби Володимир Дорошенко. З розпадом Радѐнського Соязу всі військові заклади і установи МО СРСР, тобто центрального підпорѐдкуваннѐ, розміщені на території України, Законом України «Про власність» перейшли у власність України і були передані в управліннѐ Міністерства оборони України. Таким чином перейшли у власність Міністерства оборони України і ВБВ «Пісчане» та ДОТ «Південний». Та з розпадом Соязу РСР розпочаласѐ боротьба за власність, у тому числі за ласий кусочок узбережжѐ в с. Пісчане. Першими за нього взѐлисѐ ті, хто стоѐв ближче до самої власності, до бяджету. Часи були складні, державні інститути влади лише формувалосѐ, були відсутні дані про всі центральні заклади, що базувалисѐ в Україні. Формувалосѐ і військово-медичне управліннѐ Міністерства оборони України, ѐке на перших порах ще не у повній мірі володіло інформаціюя про медичні і оздоровчі заклади, особливо флотські, колишнього Міноборони СРСР в Україні. Та полковник В. Дорошенко сам прибув до медичного управліннѐ Міноборони. З ѐкими пропозиціѐми, зараз вже не встановити (сам Дорошенко опіслѐ стверджував «що його всі кинули і він з ВБВ виѐвивсѐ нікому не потрібним»), однак розпорѐдженнѐ начальника Головного військово-медичного управліннѐ Міністерства оборони України полковника медичної служби Г. Циганка від 23.03.1992 року № 135/ФО/79 «подати кошторис і штатний розпис оздоровчого закладу на затвердженнѐ у військово-медичне управліннѐ МО України» він не виконав. Повернувшись з Киюва полковник, ѐкий так і не перейшов до лав Збройних Сил України, став вирішувати майбутню свого закладу і трудового колективу 45

інакшим способом і за межами України. На своя користь, звичайно, при допомозі кримської партноменклатури, активно підтриманої в Міністерстві оборони Росії. У Москві не дрімали і, ѐкщо ВБВ не входить до структури ЧФ, вирішили обійти ця проблему іншоя стороноя – приватизувати і привласнити «Пісчане», ѐкий міг би приносити гарні гроші. Тут вже чинне законодавство і інтереси Міноборони України до уваги не бралисѐ. Розпорѐдженнѐм міністра оборони РФ маршала Шапошнікова № 725/4/2547 від 11.04.1992 р. вказувалосѐ, що «з ініціативи Головкома ВМФ РФ адмірала флоту В. Чернавіна на базі «Пісчаного» створяютьсѐ акціонерне товариство з контрольним пакетом акцій в 51 % у московського «Соязу морѐків-підводників». До цього добавимо від себе, що створив Всеросійську організація «Сояз морѐків-підводників» і очолив її сам В. Чернавін. Він же своїм наказом № 126 від 3 квітнѐ 1992 року заѐвив про перетвореннѐ військового будинку відпочинку «Пісчане» в акціонерне товариство, намірившись його привласнити. Намагавсѐ вступити в доля і командувач ЧФ адмірал Ігор Касатонов, у травні того ж року пропонував Головкому ВМФ свої послуги, однак, треба думати, що Чернавін не збиравсѐ з кимось ділитисѐ майбутніми прибутками. Питаннѐ офіційної передачі «Пісчаного» російським «морѐкам-підводникам» піднімалосѐ російськоя делегаціюя і на зустрічі президентів України і Росії в Дагомисі, однак українська сторона тоді з подібним планом не погодиласѐ. Раз українська сторона офіційно не погодиласѐ, вирішили діѐти по-іншому. Полковника В. Дорошенка викликали «на підведеннѐ підсумків» до ГШ ВМФ РФ, там йому «за вірність» вручили цінний подарунок і запропонували посаду директора вже не військового закладу, а новоствореної на її основі комерційної структури - пансіонату і ук46

лали з ним угоду про заповненнѐ будинку відпочинку і піонерського табору віддихаячими з Росії і України. Домовилисѐ, що 160 місць з наѐвних 500 буде постійно броняватисѐ за москвичами, остальні будуть реалізовуватисѐ за наѐвні кошти, по 9 тис. ще радѐнських рублів за місце. Длѐ кого залишалосѐ ще 250 місць, читач, думая, догадаютьсѐ самостійно. Фінансувати акціонований пансіонат мав би один з російських банків, сам Дорошенко був зарахований в полковники ВМФ Росії і всі регламентуячі і фінансові документи направив в 43 КЕЧ ВМФ РФ. За базову основу приватизації «Пісчаного» був прийнѐтий факт забезпеченнѐ ВБВ на протѐзі останніх двох років Чорноморським флотом. Та взимку 1992 року фінансуваннѐ оздоровчого закладу припинили, що викликало протест працівників і їх зверненнѐ до Міністерства оборони України. У зв’ѐзку з цим фактом представник ЧФ капітан 1 рангу Б. Бойко 3 червнѐ 1992 року пише адміралові флоту РФ В. Чернавіну, що «в цілѐх збереженнѐ здравниці в інтересах ГШ ВМФ необхідно терміново вирішити питаннѐ про продовженнѐ його фінансуваннѐ з центру». Та виділѐти гроші з Москви поки-що не спішили… Відомо, що у 1992-1993 роках Чорноморський флот фінансово забезпечувавсѐ Україноя, з кошторису Міністерства оборони України. А ѐк флот фінансував «здравницу» наглѐдно підтверджую лист голови профспілкового комітету військового будинку відпочинку «Пісчане» Катерини Лук’ѐненко до начальника фінансової служби ЧФ і голови Групкому профспілок флоту від 31.07. 1992 р. за № 546: «Мы не требуем от вас ничего лишнего, лишь бы нам платили за наш труд столько, сколько он этого заслуживает по законам Украины. Мы граждане Украины и руководствуемсѐ её Кодексом законов о труде. Мы не можем больше миритьсѐ с тем, чтобы пришел в упадок военный дом от47

дыха «Песчаное», чтобы к порогам наших домов, квартир подбиралась нищета». Та ѐкраз саме останнього добивалисѐ новоѐвлені «акціонери», треба було добитисѐ банкрутства «Пісчаного», а затим задарма прибрати його до своїх рук. Та у Криму вирішили справу повернути дещо інакше. ВБВ «Пісчаний» приглѐнувсѐ голові Бахчисарайського райвиконкому, колишньому першому секретаря цього ж райкому партії, народному депутату України Олександру Перепадіну. Перепадін з Дорошенком швидко знайшли спільну мову. Вирішили на базі «Пісчаного» створити спільне підприюмство – пансіонат «Пісчаний». На той час на балансі будинку відпочинку знаходилисѐ котельнѐ, два: восьми і Військовий будинок відпочинку шістнадцѐтивар«Пісчане» тирні жилі будинки, три гуртожитки, 63,5 га землі. З ціюї причини О. Перепадін на запит полковника В. Дорошенка направив 18 серпнѐ 1992 року за № 321 спеціального «направлѐячого» листа, в ѐкому зазначив, що «прийнѐти на баланс місцевої Ради жилий фонд вашого будинку відпочинку не представлѐютьсѐ можливим, поскільки утриманнѐ їх ѐвлѐютьсѐ збитковим… Вирішуйте питаннѐ про утриманнѐ жилого фонду за рахунок власних коштів або продайте у приватну власність…». Розпочавсѐ прихований процес привласненнѐ військового майна Міноборони України, до цього ж повідомлѐти самого власника майна, тобто Міністерство оборони 48

України, ніхто не збиравсѐ – намагалисѐ поставити перед доконаним фактом. І приватизаційна робота активно закипіла. Насамперед заступник голови Верховної Ради АРКрим О. Маслов 28 вереснѐ 1992 року увідомив полковника В. Дорошенка про наступне: «25. 09. 1992 г. Верховный Совет Крыма принѐл постановление о передаче санаториѐ в собственность Крыма. До принѐтиѐ на баланс всего имущества находѐщегосѐ на территории хозѐйственного ведениѐ вашего предприѐтиѐ на вас возлагаетсѐ ответственность перед Верховным Советом АРКрыма за сохранность вышеизложенного имущества. Отчётность перед Верховным Советом будет представлѐтьсѐ вами, приниматьсѐ – Фондом госимущества по состоѐния на 1.09.92 г.». 19 червнѐ 1992 року директивоя заступника Міністра оборони України у зв’ѐзку з відсутністя у ВМС України штатних структур військовий будинок відпочинку «Пісчане» підпорѐдковуютьсѐ медичній службі Одеського військового округу. В Пісчане приїжджаю відповідна комісіѐ, складаю акт прийому, однак директива на місці ігноруютьсѐ і прийом ВБВ затѐгуютьсѐ. 25 жовтнѐ 1992 року Верховна Рада АРК військовий будинок відпочинку «Пісчане» оголосила власністя Автономної Республіки Крим, а слідом голова Фонду держмайна АРК В. Рибалко повідомив Міністерство оборони України, начальника Головного військово-медичного управліннѐ МО України полковника медичної служби Циганка Г. В. і командувача ВМС контр-адмірала Бориса Кожина, що «В соответствии с постановлением Верховного Совета АРКрым № 11021 военный дом отдыха «Песчаное» и пионерлагерь «Южный» ѐвлѐятсѐ собственностья Республики Крым. Возникаящие вопросы здравницы просим решать с Фондом госимущества Крыма». 23 листопада 1992 року наказом № 185 Фонд держмайна Криму «підпорѐдкував» 49

колишня базу відпочинку підводників вже ѐк акціонерне товариство Бахчисарайському райвиконкому: «Временно до созданиѐ совместного предприѐтиѐ… передать имущество АО «Песчаное» в хозѐйственное ведение Бахчисарайского райисполкома. Бахчисарайскому райисполкому осуществлѐть приём – передачу указаного имущества». За цим наказом О. Перепадін фактично ставав власником військової здравниці. Звідки у кримських чиновників взѐлосѐ стільки нахабства і самовпевненості не лише у захопленні військового майна і земельних фондів, а ще й організації конфронтації з молодими Військово-Морськими Силами України, ѐкі на базі чинного законодавства і не маячи нічого іншого, розглѐдали «Пісчане» ѐк свій перший медичний заклад? На це питаннѐ відповідь дав сам полковник Володимир Дорошенко: «Я видел документы, что АХО ВМФ РФ передал нас Верховному Совету АРКрыма. Но у менѐ документов нет, ѐ их не передавал и не участвовал в этом». Ігор Валуйський Чи приймав Дорошенко участь у цій афері, чи ні, свідчить сам факт, що керівником новоствореної «здравницы» його призначали не у Міністерстві оборони України, а обирали «нові засновники»: Фонд держмайна АРК і Всеросійська організаціѐ «Морѐкиподводники». Трудовий колектив його на ця посаду не висував. Післѐ проведеннѐ цих «зборів акціонерів», від участі в ѐких трудовий колектив «Піщаного» був усунутий, поѐвилосѐ розпорѐдженнѐ № 175а-р від 23.11.1992 р. «Про прийом на роботу тов. Дорошенка В.Є.», зазначимо, ще не звільненого в запас офіцера!: «В свѐзи с приёмом в хозѐй50

ственное ведение пансионата «Песчаное» назначить директором Дорошенко В.Е. Основание: приказ ВГ АРК от 23.11.92 г. № 185; заѐвление Дорошенко В.Е.». Щоб уникнути розголосу грубого порушеннѐ «Положеннѐ про проходженнѐ служби», Дорошенко заднім числом, 17 листопада, звільнѐютьсѐ в запас наказом МО РФ ѐк російський офіцер. З організаціюя фінансової служби ВійськовоМорських Сил України фінансуваннѐ «Пісчаного» було покладене на українську сторону, виділені кошти мали покрити вся заборгованість по заробітній платі працівникам та борги по податках і за комунальні послуги. Щоб не допустити цього Бахчисарайський райвиконком заблокував військові банківські рахунки ВБВ. Врешті, проти незаконної приватизації військовомедичного закладу виступили офіцери і трудовий колектив. Полковник Дорошенко виступив проти складаннѐ присѐги на вірність українському народу, однак більшість офіцерів ВДВ були іншої думки. На проханнѐ заступника начальника ВДВ майора медичної служби Ігорѐ Валуйського українську присѐгу у нього прийнѐв капітан 1 рангу Євген Лупаков. А Валуйський уже 5 груднѐ 1993 року привів до української присѐги начальника КЕС будинку віддиху старшого лейтенанта Сергіѐ Острика і начальника продовольчої служби старшого лейтенанта Павла Баскакова. Одночасно з військовими заѐвили про свою бажаннѐ працявати у системі Міністерства оборони України і цивільні працівники ВБВ. Провідавши про перехід офіцерів до Збройних Сил України і підтримку їх колективом, до будинку відпочинку прибув сам Перепадін: ВБВ все одно буде приватизований, всіх позвільнѐя, подумайте за що житимете? За розпорѐдженнѐм з Бахчисарая почалисѐ провокаційні затримки заробітної плати працівникам, ВБВ відклячили електрое51

нергія, розпочали скороченнѐ і просто звільненнѐ з роботи працівників без оглѐду на їхні заслуги і стаж роботи в закладі. У першу чергу за пів року до пенсії звільнили з роботи директора дитѐчого оздоровчого табору ВМФ «Південний» Безкоровайного Віталіѐ Михайловича з трудовим стажем 43 роки. Основноя причиноя його звільненнѐ була наѐвність у нього… двоярідного брата віце-адмірала Володимира Безкоровайного, на той час представника Міністра оборони України у Військово-Морських Силах України. Указівка «звільнити» прийшла з самої Москви від начальника 54 медслужби Військово-морських частин ВМФ РФ полковника Якименка: «В срок до 17.11.92 г. начальнику ВДО принѐть дела и обѐзанности начальника детского оздоровительного лагерѐ «Южный» в соответствии с руководѐщими документами. Об исполнении доложить». Неофіційно прийнѐвши дитѐчий табір, Дорошенко відразу заѐвив, що дитѐчого оздоровчого табору у Пісчаному більше не буде і наказав позабивати дошками його вікна і двері. Почалисѐ розпродажі майна пансіонату, на початок груднѐ 1992 року з двох корпусів дитѐчого табору оставсѐ лише один – дерев’ѐний був попросту розібраний і вивезений за межі ВБВ. Службовий будинок дитѐчого табору зареюстрували у Бахчисарайському райвиконкомі ѐк власний будинок О. Перепадіна, виставили міліцейську охорону і туди більше ніхто вже не міг зайти. Про приватизаційні перипетії у Пісчаному полковник Григорій Гордіювський щоденно доповідав начальнику військово-медичного управліннѐ Міністерства оборони України, провів цілий рѐд зустрічей з офіцерами і працівниками військової здравниці. На перших порах він вбачав можливим тимчасово розвернути на базі здравниці військовий госпіталь ВМС. Провідавши про грубе попраннѐ чинного законодавства і бажаннѐ приватизувати військову здравниця разом з землея Міноборони, 1-й заступник на52

чальника Головного штабу Збройних Сил України генераллейтенант Георгій Живицѐ відсторонив полковника В. Дорошенка від посади і призначив начальником здравниці начальника медичної частини будинку відпочинку майора Ігорѐ Валуйського. Про свою звільненнѐ Дорошенко пожалівсѐ Перепадіну. Ось тоді навколо пансіонату розвернулисѐ дії, дуже похожі на бойові. За розпорѐдженнѐм і під керівництвом народного депутата Олександра Перепадіна у «Пісчаному» відклячили телефони і електроенергія, затим до військового будинку відпочинку вдерлисѐ Бахчисарайський ОМОН і ДАІ. Виловивши штатних працівників здравниці, хто не вспів втекти додому, ѐк, наприклад, жінка-сторож В. Морозова, прикували кайданами до металевої огорожі, пригрозили всім за непослух арештом. Працівники ДАІ почали перехоплявати військові транспортні засоби здравниці і мінѐти на них номерні знаки з військових на цивільні. Водій Р. Абдурахманов було не дозволив так поступити з своїм автомобілем – водночас позбувсѐ водійських прав. Міліціонери викрали і вивезли з здравниці 38 книг матеріального обліку майна і технічних засобів будинку відпочинку. А немаю книг – нема обліку, немаю перевірки, немаю відповідальних за розтрату військового майна. Територія ѐк всередині, так і зовні здравниці почали патрулявати міліцейські патрулі. Згодом заступник начальника Бахчисарайського УМВС, депутат районної ради підполковник міліції Віктор Занін поѐснявав, що міліціѐ знаходитьсѐ у «Пісчаному» длѐ забезпеченнѐ збереженнѐ майна здравниці та забезпеченнѐ законності і порѐдку, а патрулі тут тому, що влітку хулігани було розділи кілька дітей з дитѐчого табору. Захопленнѐ міліціюя будинку відпочинку переполошило не лише трудовий колектив, а й все село Пісчане. На заклик колективу про допомогу до військової здравниці 53

прибув взвод морської піхоти ВМС України. Українські морѐки зайнѐли здравниця, побачивши українських воѐків працівники міліції швиденько прибралисѐ до Бахчисарая: «ми з морськоя піхотоя конфліктувати не хочемо», приковані до загородженнѐ працівники були звільнені з кайданів. Матроси почали пошук викраденого автотранспорту. Деѐкі автомобілі вдалосѐ знайти у селі і повернути господарству. Прийомна комісіѐ ВМС, очолявана полковником медичної служби Григоріюм Гордіювським, приступила до прийому здравниці. Життѐ трудового колективу ВБВ «Пісчане» почало входити в нормальне русло, морські піхотинці ВМС України здійснявали його надійну охорону. Та народний депутат О. Перепадін, користуячись депутатськими повноваженнѐми, розвернув бурну діѐльність у Киюві, закидаячи Адміністрація Президента України і Міністерство оборони України депутатськими запитами. Це не пройшло безслідно і командувач ВМС контр-адмірал Борис Кожин був змушений 28 листопада 1992 року оголосити «мораторій на дії» на п’ѐть діб. З Міністерства оборони розпорѐдилисѐ сісти з Перепадіним за стіл переговорів. Така зустріч відбуласѐ 2 груднѐ в ВБВ «Пісчане». О. Перепадін прибув з полковником В. Дорошенком, заступником начальника РУ МВС району підполковником міліції Віктором Заніним, а так же слідчим районної прокуратури та з колишнім бухгалтером ВБВ П. Купровським. ВМС України представлѐли начальник медичного управліннѐ Міністерства оборони України полковник Г. Циганок, заступник начальника тилу ВМС капітан 1 рангу Євген Лупаков, начальник медичного управліннѐ ВМС полковник Григорій Гордіювський, представник Міноборони України полковник Когут, автор цих слів, військовий прокурор Севастопольського гарнізону полковник ястиції Воронін і лейтенант фінансової служби ВМС України Ярослав Котвіцький. 54

Не домовилисѐ. У Перепадіна від злості трѐслисѐ пухлі ручки, Дорошенко погрожував жалітисѐ до Верховної Ради України, але представники ВМС України не збиралисѐ передавати у білі ручки Перепадіна військову земля і майно. Конфлікт ВМС України на цей раз з кримськоя владоя розгорѐвсѐ все більше. Цивільні працівники і мешканці с. Пісчане відкрито називали районну владу мафіюя, а здачу здравниці в їх руки – зрадоя. Білѐ ВБВ знову поѐвиласѐ бахчисарайська міліціѐ. Позиція Військово-Морських Сил України відобразила відповідь командувача ВМС України Бориса Кожина на черговий депутатський запит О. Перепадіна. Приведемо її повністя мовоя оригіналу. «Народному депутату Украины по Бахчисарайскому избирательному округу № 215 т. Перепадину А. И. Уважаемый Александр Иванович! Мноя внимательно изучен ваш депутатский запрос от 29 ѐнварѐ 1993 г. в адрес командуящего ВМС Украины. Действительно коллектив военного дома отдыха (ВДО) и детского оздоровительного лагерѐ (ДОЛ) «Южный» в настоѐщее времѐ находитсѐ в состоѐнии подавленности и переживает тѐжелейший кризис. Об этом свидетельствует множество коллективных писем и обращений в самые высшие инстанции Украины и Республики Крым, где ляди взываят о помощи и просѐт защиты. Возникает естественный вопрос: от кого? И как это ни парадоксально звучит, уважаемый Александр Иванович, но именно от вас и возглавлѐемых вами сотрудников Бахчисарайского райисполкома, органов УВД района. Рабочие и служащие не могут понѐть, как это народный депутат Украины сам лично не стоит на страже пунктуального выполнениѐ законов Украины. В своем депутатском запросе вы ссылаетесь на то, что постановлени55

ем Верховного Совета Крыма от 29 иянѐ 1992 г. ВДО «Песчаное» и ДОЛ «Южный» отнесены к государственной собственности Республики Крым. Однако, надеясь, вам известно, что Генеральной прокуратурой Украины решение об отнесении этих учреждений к государственной собственности Республики Крым признано не соответствуящим действуящему в Украине законодательству на следуящих основаниѐх: - пунктом 1 ст. 34 Закона Украины «О собственности» предусмотрено, что имущество Вооруженных Сил Украины ѐвлѐетсѐ общегосударственным имуществом; Согласно ст. 1 Закона Украины «О предприѐтиѐх, учреждениѐх и организациѐх соязного подчинениѐ, расположенных на территории Украины» имущество и финансовые ресурсы предприѐтий, учреждений, организаций и других объектов соязного подчинениѐ, расположенных на территории Украины, ѐвлѐятсѐ собственностья Украины. В соответствии с этим Кабинет министров Украины 24 сентѐбрѐ 1992 г. Передал в функциональное управление Министерства обороны объекты бывшего Министерства обороны СССР, расположенные на территории Украины; - поскольку «Песчаное» и «Южный» ранее были подчинены Минобороны СССР, они перешли под управление Министерства обороны Украины. Именно на этой основе был издан приказ Министра обороны Украины № 160 1992 г. «О вклячении частей центрального подчинениѐ бывшего МО СССР в состав Министерства обороны Украины». Попытка созданиѐ на базе военного дома отдыха сначала акционерного общества с контрольным пакетом акций в московском обществе «Морѐки-подводники», а затем пансионата «Песчаное» без учета жизненных интересов Министерства обороны и Военно-Морских Сил Украины не основана на законах, не отвечает чаѐниѐм трудо56

вого коллектива, который в своем подавлѐящем большинстве требует вхождениѐ в структуры Министерства обороны и ВМС Украины. Генеральным прокурором Украины 13. 01. 93 г. за № 7-7-исх. 93 внесено представление в Верховный Совет Украины о приостановлении действиѐ постановлениѐ Верховного Совета Крыма от 29. 06. 92 г. № 110-1 об отнесении к собственности Республики Крым пансионата «Песчаное» и ДОЛ «Южный» как не соответствуящего законам Украины. Полагая, что вы, уважаемый Александр Иванович, как народный депутат Украины, высокое должностное лицо района, сделаете намного больше длѐ независимого и суверенного украинского государства, если станете на путь становлениѐ его Военно-Морских Сил, передачи в законное пользование военных морѐков и членов их семей единственного военного дома отдыха и детского оздоровительного лагерѐ. Что касаетсѐ полковника В. Е. Дорошенко, вставшего на прѐмой путь невыполнениѐ приказа Министра обороны Украины, то его назначение коммерческим директором решением Бахчисарайского райисполкома ѐвлѐетсѐ грубейшим нарушением Положениѐ о прохождении службы офицерским составом и, видимо, станет предметом разбирательства компетентных органов. И последнее. Вы говорите, о том, что работникам ВДО за счет района регулѐрно выплачиваетсѐ зарплата. Тогда с какой целья решением Бахчисарайского райисполкома приостановлены все финансовые операции по текущему счету «воинский» в ВДО «Песчаное»? Почему заблокированы выделенные финансовым управлением ВМС Украины 11 млн. карбованцев, что не позволило в течении ѐнварѐ 1993 г. осуществлѐть финансовохозѐйственнуя деѐтельность учреждениѐ, выплачивать 57

зарплату рабочим и служащим, оплатить топливо длѐ котельной, горячее длѐ доставки детей в школу и детсад? Различные противоправные притѐзаниѐ со стороны ГФИ Республики Крым и Бахчисарайского РИК на собственность МО Украины переполнили чашу терпениѐ сотрудников ВДО «Песчаное». В своем обращении к Верховному Совету Крыма они просѐт отменить постановление № 101-1 в отношении ВДО «Песчаное» и ДОЛ «Южный», дать спокойно готовитьсѐ к оздоровительному сезону 1993 года. Тем более Министерство обороны Украины и ВМС Украины имеят все возможности длѐ подготовки и содержаниѐ этих учреждений, организации отдыха военнослужащих и членов их семей. С уважением – командуящий Военно-Морскими Силами Украины контр-адмирал Б. Кожин». Коментарі тут, ѐк говоритьсѐ, зайві. З початком 1993 року військовий будинок відпочинку вже у складі ВМС України почав відновляватисѐ і готуватисѐ до нового сезону. Його керівниками у період намагань приватизувати ВБВ були спершу майор медичної служби Ігор Валуйський, затим виконувачем обов’ѐзки начальника ВДВ «Пісчане» був призначений підполковник медичної служби Євген Шиманович. Новим начальником здравниці у 1993 році став капітан 1 рангу М. Лісовенко. З початку сезону віддиху 1993 року військовий будинок віддиху був, ѐк і в минулі часи, заповнений віддихаячими, багато з ѐких прибули з Росії. Однак народний депутат О. Перепадін не лишивсѐ бажаннѐ заволодіти військовим майном. Влітку 1993 року командувач ВМС України Борис Кожин був викликаний до Міністерства оборони України. Відбуласѐ зустріч з Міністром оборони України Костѐнтином Морозовим і Президентом України Леонідом Кравчуком. Повернувшись до Севастополѐ, командувач викликав начальника медичної служби Григоріѐ Гордіювського. 58

Треба негайно передати «Пісчане». Якщо не передаш, то ѐ буду звільнений в запас завтра, а ти – вчора. Думая, поѐснявати більше не треба. Гордіювський відмовивсѐ особисто повертати у приватні руки військовий будинок відпочинку, ѐкий з таким трудом був вклячений до складу українського флоту. Головоя комісії по передачі від ВМС України був призначений заступник начальника тилу ВМС України капітан 1 рангу Євген Лупаков. «Пісчане» передали швидко. Однак приватизувавши його, О. Перепадін не зміг забезпечити його функціонуваннѐ за призначеннѐм, будинок відпочинку почав занепадати. Через два роки Президент України Леонід Кучма передав його у віданнѐ Департаменту прикордонної служби України. Він і зараз успішно оздоровляю не лише прикордонників України, його послугами користуятьсѐ і морѐки Військово-Морських Сил. Тож військові лікарі ВМС України вважаять, що конфлікт з зарубіжними і місцевими акціонерами і боротьба з номенклатурними «приватизаторами» за «Пісчане» не були даремними. Пансіонат сьогодні служить справі захисту і зміцненнѐ обороноздатності української держави.

Миколаїв. Недоступна Госпітальна база. Начальника кадра – управліннѐ 4759 госпітальної бази Чорноморського флоту у Миколаюві майора медичної служби Станіслава Заїкіна терміново викликав старший морський начальник Миколаївського гарнізону Чорноморського флоту, командир 181-ї бригади кораблів будівницт59

ва і ремонту ЧФ капітан 1 рангу Халайчев. Причини виклику не повідомлѐлосѐ. - Я вас зараз арештуя, Заїкін, - прѐмо з порога безапелѐційно заѐвив Халайчев і змірѐв офіцера принизливим поглѐдом. – У мене ю інформаціѐ, що ви склали українську присѐгу. Ви - «клѐтвопреступник». Халайчев вів себе надмінно і високомірно, мов би перед ним стоѐв не офіцер – командир військової частини, а справжній злочинецьрецидивіст. Розвалившись у службовому кріслі, старший морський начальник робив виглѐд, що длѐ нього існуваннѐ незалежної держави Україна та її законів не існую, поводив себе у Миколаюві мовби знаходивсѐ Станіслав Заїкін десь у Владивостоці чи Мурманську. Та Станіслав Заїкін був не з страшливих, знизив могучими плечима: - Як це арештуюте? Хотілось би бачити. - Та дуже просто, звузив очі Халайчев, і викликав чергову службу. Видно, операціѐ по арешту Заїкіна готуваласѐ зарані, бо до кабінету Халайчева зайшла чергова служба у повному складі із зброюя в руках, ѐк кажуть, готова негайно пов’ѐзати офіцера. Про ѐкусь законність чи права офіцерів мови не йшлосѐ зовсім, наче жили два століттѐ тому назад. Станіслав Олександрович давно розібравсѐ, що Миколаїв не Севастополь, тут переважав зовсім інший, український менталітет міста, тому незворушно подививсѐ на зайшлих озброюних служивих: Справа в тому, що госпітальна база присѐги ще не складала, а ви не прокурор і не суддѐ, заѐвив у відповідь. А далі попросив зухвалого капітана 1 рангу вести 60

себе тактовно і не йти самому на порушеннѐ статутних норм і законодавства. Запало мовчаннѐ. - Добре, ѐ розберусь. Якщо складете «хохлѐцку» присѐгу, арешту не уникнете. Поки-що можете бути вільні, кинув на прощаннѐ. Переполошила не лише Халайчева, а все командуваннѐ флоту отримана інформаціѐ, що госпітальну базу відвідали і вели розмови з її колективом старший морський начальник Миколаюва від ВМС України капітан 1 рангу Олександр Родькін, начальник Морської інженерної служби в Миколаюві підполковник Євген Кричевський та голова Миколаївської організації СОУ майор Володимир Шевченко. Приходили не чай пити, а вели розмови і визначалисѐ про складаннѐ української присѐги у госпітальній базі. У штабі флоту теж знали, що колектив Олександр Родькін госпітальної бази не виступав проти підпорѐдкуваннѐ ВійськовоМорським Силам України і готовий підпорѐдкуватисѐ українському флоту в лябий час. Олександр Родькін і Євген Кричевський длѐ командуваннѐ ЧФ вже стали затѐтими українськими націоналістами. Кричевський організував складаннѐ української присѐги в трьох управліннѐх будівельних робіт та морських інженерних службах Миколаюва, Очакова і Одеси і таки ввів їх до складу Військово-Морських Сил України. Коли Халайчев спробував силоя вірних Росії і СНД озброюних матросів повернути їх в лоно Чорноморського флоту – Родькін з загоном українських морѐків їх блокував і змусив бравих чорноморців ні з чим повернутисѐ в свої казарми. Так длѐ 61

«неділимого» ЧФ були втрачені бази цінного майна, ѐкі не вдалосѐ реалізувати в Криму. А тепер ось вже працяять у госпітальній базі. Длѐ командуваннѐ і медичної служби Чорноморського флоту у період його розподілу госпітальна база у Миколаюві стала добрим джерелом прибутку. В часи СРСР цѐ госпітальна база була створена длѐ розгортаннѐ у період воюнного часу на території Болгарії резервного госпіталя флоту на 4,5 тис. ліжок. На зберіганнѐ в Миколаюві було закладено медичного майна і медикаментів на сорок залізничних вагонів, там знаходилосѐ більше 140 одиниць автомобільної медичної техніки – ціле багатство! Майно бази, крім Миколаюва, ще розміщувалосѐ на складах у селі Галицинівка, селищі Широка балка і у селі Огонові. З проголошеннѐм незалежності України майно з госпітальної бази у Миколаюві медична служба флоту почала вивозити і реалізовуватисѐ поза потребами флоту. Так, за нарѐдом з управліннѐ медичної служби Чорноморського флоту мовби длѐ нагальних потреб медичних закладів флоту, загрузили і вивезли з бази два великовантажних автомобілѐ (дві алки!) перев’ѐзочних матеріалів, особливо дефіцитних у той час. Як виѐвилосѐ, їх продали аптечному управління м. Сімферополѐ. А Володимир Шевченко ось начальнику бази длѐ виконаннѐ прийшов нарѐд на видачу самої нової медичної техніки, ще й наказали начальнику своїм ходом направити її до Севастополѐ. А це ж було майно з недоторканих запасів, його вилучати категорично заборонѐлосѐ. Хто за це буде відповідати? У той же час медична служба Військово-Морських Сил України не мала найнеобхіднішого! 62

Повернувшись від Халайчева, Станіслав Заїкін вже не сумнівавсѐ в намірах командуваннѐ флоту виконувати, чи хоча б дотримуватисѐ договореностей по Чорноморському флоту. Знав, ѐк днѐми раніше Халайчев намагавсѐ захопити Очаківський лазарет. Та тамтешньому начальнику майору медичної служби А. Прудіусу допомогли морѐки бригади спецназу Анатоліѐ Карпенка, не допустили свавіллѐ над лядьми. А хто допоможе йому у Миколаюві? Та рішеннѐ треба приймати, настала пора розривати замкнутий круг «очікуваннѐ політичного рішеннѐ», бо витримка колективу вже була на межі. Запросивши майора Володимира Шевченка, зібрав колектив, довів ситуація. Вирішили, що, ѐк громадѐни України, «більше не танцяватимуть під чужу дудку», не дозволѐть дальше грабувати підпорѐдковане майно і скласти присѐгу народу України, тим самим і зберегти госпітальну базу длѐ потреб оборони України. Заїкін зв’ѐзавсѐ з Олександром Родькіним та Кричевським і отримав гарантії підтримки. У цей час до Миколаюва прибув заступник командувача ВМС України контр-адмірал Олексій Риженко. Зустрілисѐ з ним у приміщенні обласної державної адміністрації. Обговорили положеннѐ, що складалосѐ на флоті і у Миколаївському гарнізоні. Риженко запевнив, що з переходом госпітальної бази до складу ВМС України проблем у її функціонуванні не буде. 1 лятого 1994 року військовослужбовці 4759 госпітальної бази у повному складі урочисто склали військову присѐгу на вірність народу України. На ритуал складаннѐ присѐги прибув голова організації СОУ Миколаївського гарнізону майор Володимир Шевченко. Про складаннѐ присѐги доповіли штабу ВМС України та до Киюва. Та «спільнокерований» Чорноморський флот прощатисѐ з госпітальноя базоя не бажав. Найперше командувач Чорноморського флоту віце-адмірал Едуард Балтін 63

відсторонив від посади і звільнив Станіслава Заїкіна в запас з формуліровкоя «за дискредитація званнѐ офіцера та розкол колективу». Далі старшому морському начальнику ЧФ у Миколаюві поступила команда захопити госпітальну базу силоя. Длѐ вивозу майна з госпітальної бази у Миколаївський порт прибуло сухогрузне судно флоту. Використовуячи положеннѐ, що госпітальна база розташовуваласѐ на території гарнізонного госпіталя, ѐкий ще був підпорѐдкований Чорноморському флоту, і, маячи від цього вільний доступ до самої госпітальної бази, капітан 1 рангу Халайчев віддав наказ її захопити, арештувати майора медичної служби Станіслава Заїкіна і вилучити в нього печатку військової частини. Начальник штабу бригади Халайчева офіцер Ярошенко, ѐкому доручалосѐ виконати наказ по захоплення бази, відмовивсѐ виконувати цей наказ, та «добровольці» розбрату знайшлисѐ. До безборонної госпітальної бази вдерлисѐ вантажний КАМАЗ і автобус, заповнений озброюними матросами. Розпочалосѐ протистоѐннѐ офіцерів госпітальної бази і прибувшого загону захопленнѐ. Захопити майора Заїкіна і відібрати печатку бази їм не вдалосѐ. Та найбільше прибульців цікавило медичне майно. Відразу обступивши озброюноя охороноя склади НЗ (недоторканих запасів), силоміць зламали замки і почали загружати на автомобіль недоторкані запаси, у першу чергу перев’ѐзочний матеріал, ходовий і найдефіцитніший на той час товар. У цій ситуації майор Володимир Шевченко викликав Миколаївське обласне телебаченнѐ, оператори прибули оперативно і почали зйомку цього грабежу. Та інформаційний розголос не спинив грабуваннѐ прихильниками СНД. Тоді С. Заїкін і О. Родькін звернулисѐ за допомогоя до сусіда – командира зенітно-ракетного полку Одеського військового округу Збройних Сил України, ѐкий дислокувавсѐ порѐд з госпіталем. Той діѐв оперативно: два бронет64

ранспортери негайно заблокували виїзд з території госпіталя, зайнѐли позиції і наказали загону захопленнѐ прибрати своя зброя. Командиру загону захопленнѐ з ЧФ заѐвили, що його не випустѐть доти, поки не поверне у склади награбоване майно. Як не хотілосѐ, та таки прийшлосѐ роззброяватисѐ. Старший морський начальник у Миколаюві О. Родькін довів про спробу силового захопленнѐ госпітальної бази до штабу ВМС та до командира миколаївської дивізії. Тоді у ситуація в Миколаюві вмішавсѐ і командир учбової дивізії Сухопутних військ в Миколаюві, ѐкий прѐмо заѐвив Халайчеву, що з Миколаюва нікого з його лядей не випустить і заблокую всі в’їзди і виїзди міста та порту. І вивів бронетехніку на дороги та виставив охорону порту. Вивести автомобільним чи морським транспортом вкрадене з території госпітальної бази майно виѐвилосѐ неможливим. Посперечавшись, захопляяча сторона вимушена була уступити і запропонувала сісти за стіл переговорів у кабінеті начальника Миколаївського госпіталя. Сіли за стіл. Українську сторону представлѐли командир полку з майорами С. Заїкіним і В. Шевченком, сторону «спільнокерованого» флоту – командир загону захопленнѐ-офіцер штабу бригади кораблів ремонту і будівництва ЧФ та начальник госпіталя полковник Лябашевський. Ох, пригадую Станіслав Заїкін, наслухавсѐ ѐ тоді і образ, і погроз! Та образами справу не вирішити, сам С. Заїкін був з не страшливих, тож прийшлосѐ розвантажувати КАМАЗ, автобус і повертати у склади награбоване майно. Випустили з території госпіталя автобус і КАМАЗ лише тоді, коли їх розвантажили, а майно повернули в склад. Однак дещо з майна, ѐк виѐвилосѐ, матроси таки поцупили – у пазухи їм не заглѐдали, пригадую Станіслав Олександрович.

І судно «інкогніто» з Миколаївського порту прийшлосѐ відправлѐти зворотнім курсом теж з пустими трямами. Так провалиласѐ чергова спроба командуваннѐ Чорноморського флоту силоя протидіѐти відродження українського національного флоту і її медичної служби. Два тижні, за спогадами Станіслава Заїкіна, не знімали охорону госпітальної бази – реальноя була загроза повтореннѐ спроби її силового захвату. Всі ці дні він забув за власну квартиру і сім’я, перебуваячи весь час у військовій частині. Вслід за подіѐми до госпітальної бази прибув начальник Головного управліннѐ Військово-Морських Сил України Генерального штабу Збройних Сил України контрадмірал Іллѐ Півненко, ѐкий довів до колективу госпітальної бази директиву начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковника Анатоліѐ Лопати від 9-го лятого 1994 року, ѐкоя госпітальна база зараховуваласѐ до складу Військово-Морських Сил України. Командувачу Військово-Морськими Силами України директивоя визначалосѐ «до 15 лятого 1994 року прийнѐти кадр 4759 управліннѐ госпітальної бази (м. Миколаїв) у склад ВМС України… Підпорѐдкувати начальнику медичної служби ВМС України». В наступні дні приймальна комісіѐ управліннѐ медичної служби командуваннѐ ВМС України прийнѐла 4759 кадр-госпітальну базу ЧФ до складу Військово-Морських Сил України. За підсумками її роботи наказом командувача ВМС України віце-адмірала Володимира Безкоровайного всі офіцери госпітальної бази були призначені на посади в структури медичної служби вітчизнѐного флоту. ***** Ситуаціѐ в госпітальній базі унормуваласѐ післѐ 25 лятого 1994 року, коли більше 180 військовослужбовців і 66

працівників Миколаївського госпіталя вслід за госпітальноя базоя під командуваннѐм полковника медичної служби Леоніда Лябашевського склали військову присѐгу на вірність народу України і підпорѐдкувалисѐ ВійськовоМорським Силам України. Колектив госпіталя післѐ подій у госпітальній базі вже сам почав вимагати переходу до Військово-Морських Сил України, та й полковник медичної служби Леонід Лябашевський вже не став більше очікувати «політичного рішеннѐ» - побачив справжні наміри командуваннѐ Чорноморського флоту. Післѐ зустрічі з капітаном 1 рангу Олександром Родькіним, підполковником Євгеном Кричевським та майором Володимиром Шевченком, склав присѐгу на вірність українському народу і підпорѐдкувавсѐ ВМС України. Директивоя Начальника Генерального Штабу Збройних Сил України №115/1/0135 від 24.06.1994 року Миколаївський госпіталь був вклячений до складу Збройних Сил України. Тоді над всіюя територіюя цього військовомедичного містечка замайорів Державний прапор України, охорону військового містечка забезпечив капітан 1 рангу Олександр Родькін і провокації стали не можливими. На території госпіталя і госпітальної бази запанував спокій і обидва заклади продовжили виконувати свої функціональні обов’ѐзки. Сьогодні Миколаївський військовий госпіталь — це багатопрофільний лікувально-профілактичний заклад, гарнізонний госпіталь за територіальним принципом медичного забезпеченнѐ в лікувально-профілактичній вертикалі. Військово-медичний заклад обслуговую військовослужбовців і пенсіонерів ЗС України двох областей: Миколаївської і Херсонської. Близько 25 тис. осіб знаходѐтьсѐ на його забезпеченні, частини Миколаївського, Херсонського й Очаківського гарнізонів. Крім того, заклад бере участь у миротворчій діѐльності: підготовка й відправка військовослуж67

бовців — учасників миротворчих контингентів, зустріч їх з наданнѐм кваліфікованої профілактичної й лікувальної практики. Лікарі Миколаївського військового госпіталя постійно вдосконаляятьсѐ, отримуять кваліфікаційні категорії, беруть участь у всіх медичних науково-практичних конференціѐх, ѐкі проходѐть починаячи з військової медицини в Киюві, Севастополі та Одесі. Крім того, у госпіталі постійно проводѐть занѐттѐ з бойової підготовки, беруть участь в усіх навчаннѐх Військово-Морських Сил України, ѐкі відбувалисѐ, відбуваятьсѐ і відбуватимутьсѐ на полігоні «Широкий лан»: «Козацький степ», «Взаюмодіѐ», «Сі Бриз» та інші. Миколаївський госпіталь розрахований на 100 ліжок, з них відведено 40 місць длѐ терапевтичного відділеннѐ, 40 — длѐ хірургії і 20 — длѐ інфекційного відділеннѐ. В 2005 році у ході реформи медичної служби Збройних Сил України і переходу на територіальний принцип медичного забезпеченнѐ 1467-й Миколаївський військово-морський госпіталь був виклячений з складу ВМС України і увійшов до складу Південного військовомедичного клінічного центру, перейшовши у підпорѐдкуваннѐ Департаменту охорони здоров’ѐ Міністерства оборони. Згідно з директивоя МО України від 06. 04. 2006 року 1467-й військовий госпіталь переведений на штат гарнізонного військового госпіталя. Післѐ звільненнѐ в запас Леоніда Лябашевського госпіталь у Миколаюві очолявали один з перших офіцерівмедиків, ѐкі стоѐли білѐ витоків створеннѐ медичної служби ВМС України, полковник медичної служби Пилипенко Микола Юріювич, його на посаді змінив полковник медичної служби Третѐк Олександр Миколайович, лікар вищої категорії, за плечима ѐкого — служба на кораблѐх Північного ВМФ, участь у бойових походах, проведеннѐ складних операцій у корабельних умовах, участь у миротворчій місії 68

в Сьюрра-Леоне, за час ѐкої завдѐки професійним здібностѐм і наполегливості Олександра Миколайовича спостерігавсѐ майже нульовий відсоток випадків інфекційних захворявань серед військовослужбовців ЗС України. Вірність військовому обов’ѐзку і клѐтві Гіппократа, лябов до флоту і лядей й сьогодні демонструять військовослужбовці й працівники військового госпіталя у Миколаюві, ѐкі своючасним, кваліфікованим обслуговуваннѐм та наданнѐм медичної допомоги вносѐть вагомий внесок у забезпеченнѐ високої бойової готовності ѐк військ і сил флоту, так і Збройних Сил України у цілому.

Глава ІІ

Розбудова медичної служби ВМС України

Становлення і формування медичної служби ВМС з опорою на власні сили Створеннѐ сучасної медичної служби ВійськовоМорських Сил України бере свій початок з створеннѐ Організаційної групи командувача ВМС України, розташованої у Школі прапорщиків будівельних військ у Севастополі, тобто з 13 квітнѐ 1992 року. Саме того днѐ відбулосѐ об’юднаннѐ донузлавських і севастопольських офіцерів, вигнаних з служби командуваннѐм з Чорноморського флоту за складаннѐ присѐги на вірність народу України, в організаційну групу Командувача ВМС України, і саме того днѐ були розподілені обов’ѐзки між самими членами орггрупи. Виконувачем обов’ѐзків начальника майбутньої медичної служби ВМС України начальник штабу орггрупи капітан 2 рангу Юрій Шалит призначив начальника 32 Військоволікарської комісії Чорноморського флоту полковника медичної служби Григоріѐ Гордіювського. Через вісім років підполковник медичної служби Ігор Царенко скаже про нього: «Військовий лікар Григорій Васильович Гордіювський у важкі часи становленнѐ ВМС взѐв на себе відповідальність очолити те, чого поки що не існувало і невідомо було, чи зможе існувати взагалі…». У перші місѐці длѐ роботи і служби у офіцерівмедиків не було нічого - ні штатів, ні кабінетів, ні медичних закладів, ні медичних інструментів. Дехто з прибувших до орггрупи офіцерів-медиків ЧФ, побачивши ситуація, опустив руки і повернувсѐ на Чорноморський флот де оставсѐ продовжувати службу на своїй посаді. Але переважна більшість офіцерів-медиків у своїй впевненості створити медичну службу ВМС, а з нея і відродити військово-морську медицину України, були незворушні і, об’юднавшись навколо полковника Гордіювського, були впевнені в реальності виконаннѐ задуманого! 71

Спершу всі вони із-за відсутності посад були офіційно зараховані у спеціально створений 4-й офіцерський батальйон ВМС України (офіцерський резерв) – не бачену у Севастополі, напевно, з 1918 року структуру! Там офіцери стали отримувати забезпеченнѐ по останніх на ЧФ посадах. Але це відбулосѐ лише післѐ створеннѐ фінансової служби ВМС України, через кілька місѐців. І коли це сталосѐ, коли фінансисти у червні-липні місѐцѐх почали виплачувати офіцерам заборгованості по грошовому забезпеченні, виѐвилосѐ, що… завдѐки галопуячій інфлѐції воно длѐ прожиттѐ вже майже нічого не вартувало. Школа прапорщиків ліквідовуваласѐ і на час створеннѐ орггрупи ВМС здала в постачальні органи майже все свою майно. Офіцерам орггрупи ВМС не хватало навіть стільців і письмових столів. Ось з такого стартового положеннѐ військові медики розпочали роботу по створення медичної служби флоту. Врешті, хоч не було майна і привичних умов длѐ служби, але буМикола Пилипенко ло велике бажаннѐ військових медиків довести, у першу чергу самим собі, що вони спроможні створити службу, у ѐку багато хто на Чорноморському флоті не вірив. У серпні 1992 року в орггрупу ВМС з Північного флоту ВМФ РФ прибув капітан медичної служби Микола Пилипенко. Досвідчений морѐк-підводник, він спершу очолив медичний пункт офіцерського батальйону орггрупи ВМС України. По-суті, він став своюрідним начальником штабу медичної служби, активним помічником полковника Григоріѐ Гордіювського, і вніс вагомий вклад ѐк в організація і розвиток медичних структур, так і в прийом медичних за72

кладів до складу медичної служби. Післѐ зарахуваннѐ до складу ВМС України Миколаївського військово-морського госпіталя Микола Пилипенко був призначений начальником його відділеннѐ анестезіології і реанімації. Через кілька років він очолив і Миколаївський госпіталь. Робота орггрупи медичної служби розпочаласѐ з розшуку медичних фахівців, медичних засобів і майна, фондів і відпрацяваннѐ організаційних документів майбутньої медичної служби національного флоту. Але на перших порах длѐ праці не було головного – фондів, на ѐких можна було б розмістити медичні заклади. З створеннѐм організаційної групи командувача ВійськовоМорських Сил України нештатна медична служба ВМС у складі невеличкого ѐдра - майбутніх управліннѐ і Санітарно-епідемічного загону ВМС розмістиласѐ …у трьох кабінетах ротного приміщеннѐ колишньої Школи прапорщиків. Дещо розширив їх можливості лазарет Школи прапорщиків, ѐкий був певноя міроя обладнаний первинними медичними засобами і інструментами. Тож післѐ скороченнѐ і ліквідації Школи прапорщиків у лазарет в червні 1992 року перебралисѐ військові медики. Там же, між іншим, поселивсѐ і перший командувач українського флоту контрадмірал Борис Кожин. З того лазарету розпочавсѐ процес розвитку медичної служби ВМС України. Базоя длѐ фондів майбутньої медичної служби у першу чергу мали стати військові медичні установи центрального підпорѐдкуваннѐ колишнього ВМФ ЗС СРСР, ѐкі відповідно до законодавства України перейшли у власність України. Такі заклади ще належало виѐвити, бо інформаціѐ про них у орггрупі була відсутнѐ, на ЧФ її приховували. Першими, ѐкі були досить відомими у Севастополі, стали туристична база колишнього МО СРСР «Севастополь» та 462 Спеціальний центр реабілітації авіації ВМФ ЗС СРСР «Омега». Як найперший варіант дій полковник медичної служ73

би Григорій Гордіювський запропонував командувачу ВМС контр-адміралу Борису Кожину спочатку підпорѐдкувати ці заклади ВМС України і на їх фондах сформувати перші медичні заклади ѐк базу длѐ нарощуваннѐ потужностей медичної служби українського флоту. Запропонований план розвитку медслужби був затверджений, узгоджений з Головним військово-медичним управліннѐм Міністерства оборони України і Гордіювський у жовтні 1992 року направивсѐ у туристичну базу «Севастополь». На той час, не зважаячи на українське законодавство і відповідну директиву Міністра оборони України, на Чорноморському флоті розроблѐли плани вкляченнѐ всіх закладів центрального підпорѐдкуваннѐ до складу ЧФ. Як би так сталосѐ, ВМС України позбавлѐлисѐ би назавжди, у крайньому разі – надовго, можливості їх використаннѐ. Тож коли Гордіювський прибув до турбази, там уже знаходивсѐ колишній начальник туристичного відділу медичної служби Північного флоту РФ полковник медичної служби Олег Павлов, призначений на посаду начальника турбази «Севастополь» наказом Головнокомандувача ВМФ РФ, але ще не приступив до прийнѐттѐ посади. Гордіювський довів до Олега Павлова директиву Міністра оборони України про підпорѐдкуваннѐ туристичної бази «Севастополь» Міністерству оборони України. Полковник Павлов, ѐкий на той час ще не був у кадрах Міністерства оборони України, спершу розгубивсѐ: ѐкий і чий наказ йому виконувати, кому підпорѐдковуватисѐ... Почалосѐ з’ѐсуваннѐ ситуації, дзвінки в штаб ЧФ та в Головний штаб ВМФ РФ. Штаб ЧФ вимагав не виконувати директиву Міністра оборони України, в Москві погоджувалисѐ, що згідно з міждержавними домовленостѐми турбаза належить Україні. Та поки тривали перемовини командувач ВМС України призначив тимчасово виконувати обов’ѐзки начальни74

ка турбази «Севастополь» капітана 1 рану Михайла Лісовенка, ѐкий з 115 комендатури ЧФ перейшов до ВМС України ще у травні місѐці. Лісовенко вступив на посаду і прийомна комісіѐ ВМС України прийнѐла турбазу «Севастополь», підпорѐдкувавши її тилу Військово-Морських Сил України. Однак оставаласѐ не вирішеноя судьба полковника медичної служби Олега Павлова. Він не був новачком на Чорноморському флоті, службу розпочинав і багато років служив військовим лікарем у Качинському гарнізоні, звідки і був переведений длѐ подальшої служби на Північний флот. Павлов був досвідченим фахівцем і своя галузь знав досконало. Гордіювський з приводу Павлова мав кілька розмов з самим Павловим та з командувачем ВМС України. У грудні 1992 року Олег Павлов погодивсѐ продовжити службу у Збройних Силах Костянтин України, у присутності Григоріѐ ГорЛєбєдєв діювського склав присѐгу на вірність народу України та був призначений на посаду начальника туристичної бази «Севастополь». Обов’ѐзки керівника турбази виконував добросовісно протѐгом багатьох років. У 2005 році його на посаді змінив контр-адмірал запасу Костѐнтин Любюдюв, до того начальник тилу ВМС України. Слід зазначити, що Олег Павлов у складні часи зумів зберегти длѐ Збройних Сил України фонди турбази. Його наступникКостѐнтин Любюдюв не допустив її приватизації та перетворив на сучасний модерний і популѐрний туристичний заклад Міністерства оборони України, на найбільшого платника податків серед туристичного бізнесу Севастополѐ, ѐкий завжди допомагаю своїм морѐкам. Сьогодні туристична база «Севастополь» ѐвлѐютьсѐ популѐрним і лябимим

місцем віддиху не лише військовослужбовців Збройних Сил, а й багатьох туристів ѐк з України, так і із-за кордону. Значно важче вирішуваласѐ проблема підпорѐдкуваннѐ 462 Спеціального центру реабілітації авіації ВМФ СРСР «Омега». Ще на початку літа 1992 року відбуласѐ зустріч начальника медичної служби ВМС України з начальником Центру кандидатом медичної служби підполковником медичної служби Олександром Клянком. Олександр Клянк заперечень проти переходу до Збройних Сил України не мав, але бажав зберегти Центр длѐ подальшого використаннѐ за призначеннѐм. Впевненості в своїх домаганнѐх надала йому розмова з офіцерами управліннѐ авіації Головного штабу Збройних Сил України, ѐкі у той час на період від-рѐдженнѐ до Севастополѐ розміщувалисѐ у його Центрі. Ті пообіцѐли зберегти 462 спеццентр длѐ Олександр Клюнк потреб авіації у випадку його підпорѐдкування Збройним Силам України. Про бажаннѐ перейти до Збройних Сил України Олександр Клянк доповів керівництву Головного управліннѐ авіації ВМФ Російської Федерації. Там йому повідомили, що за їхніми планами використаннѐ у подальшому 462 спеццентру длѐ авіації ВМФ Росії у них не плануютьсѐ і, щоб зберегти її дослідну лабораторія, не перечили проти його переходу до Збройних Сил України – у такому випадку і ми при потребі зможемо його використовувати. Про підсумки ціюї розмови Олександр Клянк повідомив начальника авіації ЧФ генерал-майора авіації Фадююва, на ѐкого замикавсѐ в адміністративному порѐдку. Той теж не перечив підпорѐдкування 462 спеццентру Збройним Силам України, тим більше, ска-

зав на останок, ѐ тобі нічого кращого запропонувати не можу. Коли генерал-майор Фадююв доповів командувачу ЧФ адміралу І. Касатонову про намір 462 спеццентру перейти у підпорѐдкуваннѐ Міністерства оборони України, той розлятивсѐ: викликати офіцерів Центру на співбесіду до мене! Але заборонив викликати «німцѐ» Клянка. Ситуація в спеццентрі контролявав Гордіювський. Через кілька днів, 29 вереснѐ 1992 року, прибувши до 462 спеццентру він привів офіцерський колектив до української присѐги. Присѐгу склали не всі офіцери, наслідком «зустрічі» з командувачем ЧФ і була відмова половини офіцерів складати військову присѐгу на вірність народу України. Порѐд з своїм командиром осталисѐ лише молоді офіцеримедики старший лейтенант медичної служби Ярослав Кіра і капітан медичної служби Сергій Мосяндзь. Решта офіцерів перейшла на російський флот. На цім командувач Чорноморським флотом не зупинивсѐ. Порѐд з 462 спеццентром на вісімнадцѐти гектарах знаходилисѐ дачі командувача ЧФ, військової ради ЧФ і Головнокомандувача ВМФ СРСР. Окремим наказом командувач ЧФ їх об’юднав в одну дачу. А далі відбуласѐ спроба приюднати до них і 462 спеццентр авіації. Без відома самого начальника 462 спеццентру заднім числом від 5 квітнѐ 1989 року сфабрикували Акт прийому-передачі 462 спеццентру авіації ЧФ до складу 115 комендатуСергій Кіра ри управліннѐ Чорноморського флоту. При цьому і сам начальник 115 комендатури управліннѐ ЧФ капітан 2 рангу І. Лялько не відав, що у нього «третій рік поспіль» знаходитьсѐ у підпорѐдкуванні 462 спеццентр 77

авіації флоту! Користуячись цим актом командуваннѐ ЧФ почало виставлѐти 462 спеццентр ѐк об’юкт флоту, ѐкий передачі ВМС України належати не може. Однак Григорій Гордіювський провів власне розслідуваннѐ і виѐвив суть чергового корупційного вчинку командуваннѐ ЧФ, тому з сторони ВМС України позиціѐ «спільнокерованого» Чорноморського флоту до уваги не браласѐ. Післѐ подачі рапортів офіцерами 462 Центру з проханнѐм зарахувати їх до Збройних Сил України комісіѐ від ВМС України на чолі з полковником медичної служби Григоріюм Гордіювським прийнѐла 462 спеціальний центр авіації ВМФ до складу Військово-Морських Сил України і виставила його охорону. 21 листопада 1992 року до ВМС України прибув начальник Головного штабу Збройних Сил України генералполковник Анатолій Лопата. Щоб його не допустити до спецценту за наказом 1-го заступника командувача ЧФ віце-адмірал Ларіонова територія білѐ бухти «Омега» оточили морські піхотинці Чорноморського флоту, а дорогу до спеццентру «Омега» перегородили бронетехнікоя. Однак начальник Головного штабу ЗС України пішки боковими стежками таки пройшов до спеццентру і оголосив його колективу наказ Міністра оборони України про його зарахуваннѐ до складу Збройних Сил України. 23 листопада 1992 року Олександр Клянк наказом начальника тилу Збройних Сил України був призначений начальником 462 спеццентру ЗС України «Омега». Над спеццентром був піднѐтий Державний прапор України, а його охорону стали постійно здійснявати морські піхотинці ВМС України. 15 жовтнѐ 1996 року Олександр Клянк став першим у Військово-Морських Силах України начальником Військоморського госпіталя. Ми були молоді, хотілосѐ багато зробити, на труднощі не звертали уваги, пригадую ті дні становленнѐ військово-морської медицини Олександр Давидо78

вич. А труднощі, можна сказати, іноді і важкої скрути, добавлѐла не лише невирішеність флотської проблеми. Інколи побороти нерозуміннѐ ситуації в Севастополі окремими чиновниками з Міноборони України було важче, чим зводити медичні заклади на голому місці. Так, наприклад, куратором орггрупи ВМС України по медичній лінії був призначений начальник відділу авіаційної і морської медицини Військово-медичного управліннѐ Міністерства оборони України полковник медичної служби Стриженко В.І., колишній товариш по спільній службі на Тихоокеанському флоті начальника медичної служби ЧФ Демурова О. Д. Довірѐячи своюму давньому колезі більше, чим українським офіцерам, Стриженко, ігноруячи ситуація, викликав відкриту конфронтація з медиками орггрупи ВМС України. «…Полковник м/с Стриженко вместе со своим товарищем и сослуживцем по ТОФ – начальником медицинской службы ЧФ полковником м/с Демуровым О. Д., - доповідали медики ВМС України Генеральному прокурору України, - делает все длѐ доказательства ненужности ВМС Украины, необходимости сохранениѐ ЧФ, устраиваящие только Россия. В своей деѐтельности полковник м/с Стриженко постоѐнно общаетсѐ с Демуровым, докладывает ему информация вплоть до секретной, что приводит к большим потерѐм. Так, за две недели до вклячениѐ в состав ВМС Украины пѐти медицинских частей ЧФ, на основании волеизъѐвлениѐ офицеров и служащих, он доложил о готовѐщейсѐ директиве Министра обороны Украины Д – 38. В результате … эти учреждениѐ были утерѐны, а офицеры, и руководители этих учреждений из них были выброшены…». «Флотська дружба» Демурова з Стриженком вкрай негативно впливала на становленнѐ медичної служби ВМС, а підтримка Демурова ще й «спільноя» військовоя прокуратуроя ЧФ і ВМС та Севастопольського гарнізону взагалі позбавила можливостей виконати у Севастополі вимоги 79

директиви Міністра оборони про перепідпорѐдкуваннѐ медичних установ ЧФ Міністерству оборони України. Це сприѐло розвитку нахабства і українофобії на ЧФ і у Севастополі, з цих причин начальник 110-ї поліклініки ЧФ Абазін, наприклад 25 квітнѐ 1993 року, позволѐв собі відкрито жахати своїх підлеглих: «все офицеры медслужбы, перешедшие до ВМС, будут работать дворниками в фирме «Гарант», а полковник м/с Гордиевский Г. В. - их бригадиром, в этом ему поможет прокуратура», і оголосив підлеглим офіцерам, «что длѐ них нет ни Ельцина, ни Кравчука, а есть лишь один президент - Абазин». Проголосивши себе «президентом» поліклініки, Абазін одразу ж заборонив більше приносити і читати в її приміщеннѐх газету «Флот України», за її читаннѐ тут раніше оголосив суворі догани цілому рѐду офіцерів. Однак, не зважаячи на кари, до ВМС України перейшли таки кращі фахівці медичної служби ЧФ, за ними могли піти і молодші офіцери. Щоб не допустити цього проти тих, хто склав українську присѐгу, у пресі розвернули кампанія по їх дискредитації, ініційовану ідеологами протистоѐннѐ з прес-служби ЧФ. Водночас за брудними бульварними публікаціѐми в пресі військова прокуратура Севастопольського гарнізону розпочала розслідуваннѐ, почалисѐ заведеннѐ карних справ проти українських офіцерів, у той же час їх багаторазові зверненнѐ до військового прокурора ВМС України і ЧФ генерал-майора ястиції Кісельова про захист від свавіллѐ оставалисѐ без наслідків. «Про стан, ѐкий склавсѐ у справі створеннѐ ВМС України і протидії цій роботі окремих посадових осіб, прошу доповісти Генеральному прокурору України і Міністру оборони України», вимагав голова Севастопольської організації Спілки офіцерів України капітан 1 рангу Євген Лупаков у голови Спілки офіцерів України та в народних депутатів України. 80

Спіткнувшись із нерозуміннѐм проблем орггрупи ВМС та неповагоя до себе з сторони окремих посадовців Військово-медичного управліннѐ Міністерства оборони України, фіцери-медики в орггрупі ВМС не опустили руки. Полковник медичної служби Григорій Гордіювський, ще виконуячи обов’ѐзки начальника 32 Військово-лікарської комісії (ВЛК) Чорноморського флоту з групоя офіцерів медичної служби і ВЛК ЧФ взимку 1992 року відпрацявав і направив до Міністерства оборони України «Пропозиції про необхідність проведеннѐ деѐких змін в організаційній структурі і порѐдку підлеглості медичної служби і органів військово-лікарської експертизи у Військово-Морських Силах України по відношення до існуячих у ВійськовоМорському Флоті СРСР». В «Пропозиціѐх» містилисѐ проект основних принципів будівництва Медичної служби ВМС України на мирний і військовий час, пропонувавсѐ новий порѐдок підлеглості, визначалисѐ особливості військово-медичної експертизи та піднімалисѐ питаннѐ соціального забезпеченнѐ військовослужбовців і членів їх сімей. Пропонувалосѐ прийнѐти у підпорѐдкуваннѐ вся медичну службу ЧФ і на її базі створити цілісну систему Медичної служби Військово-Морських Сил з військово-морським госпіталем, поліклінікоя, санітарно-епідемічним загоном, військово-лікарську комісія, військово-медичний склад, туристичну базу, військовий будинок віддиху, табори оздоровленнѐ дітей та рѐд медичних закладів у гарнізонах від Одеси до Керчі. Григорій Гордіювський вперше запропонував вивести медичну службу ВМС з підпорѐдкуваннѐ управліннѐ тилу флоту і підпорѐдкувати її спершу Командувачу ВМС України, а затим, післѐ організації її впевненої роботи, створити цілісну й окрему медичну систему, ѐкоя б керували медичні фахівці. Гордіювський доводив, що «питаннѐ санітарно-епідеміологічного стану контроляятьсѐ медич81

ноя службоя, але із-за підлеглості перевірѐюмого і перевірѐячого одному начальнику результативність ціюї роботи знижуютьсѐ. Не можливо ѐкісно контролявати того, кому підлѐгаюш. …Досвід Великої Вітчизнѐної війни показав істотні відмінності в медичному забезпеченні бойових дій флоту і Сухопутних військ… На суші ВМФ бойові дії вів тільки по захисту своїх військово-морських баз. Виходѐчи із цього та оборонної доктрини України медичній службі ВМС необхідно мати потужні госпіталі в районах постійного базуваннѐ в мирний час і декілька польових рухомих госпіталів різного профіля на воюнний час. …Характер адміністративного підпорѐдкуваннѐ органів військоволікарської експертизи мав би бути аналогічним підпорѐдкованості військових прокуратур», - це лише окремі з поданих пропозицій. За дорученнѐм Міністра оборони України Костѐнтина Морозова «Пропозиції» Григоріѐ Гордіювського були розглѐнуті у Військово-медичному управлінні Міністерства оборони. У відповіді Григорія Гордіювському від 22 травнѐ 1992 року начальник Військово-медичного управліннѐ МО України полковник медичної служби Г. Циганок відзначив, що висунуті пропозиції «у цілому принципових заперечень не викликаять, але вимагаять більш глибокого економічного аналізу і більш детального кількісного обґрунтуваннѐ», визнав достатньо обґрунтованоя пропозиція «збереженнѐ підлеглості медичної служби командувачу ВМС», та запевнив, що «Пропозиції по вдосконалення організаційно-штатної структури ВМС у корабельній ланці можуть бути у перспективі розглѐнуті при створенні Військовоморського флоту України… а окремі положеннѐ «Пропозицій» про необхідність проведеннѐ деѐких змін в організаційній структурі і порѐдку підлеглості медичної служби і органів військово-медичної експертизи у Військовоморських силах України.. у визначеній мірі можуть бути 82

використані при створенні системи медичного забезпеченнѐ Військово-морських сил України». Врешті, деѐкі з пропозицій, ѐк, наприклад, структура підпорѐдкованості СЕЗ, згодом були використані у масштабах всіх Збройних Сил України. Однак створити організаційно-штатну структуру медичної служби було можливим лише післѐ визначеннѐ структури і складу самих Військово-Морських Сил України. А їх то ще не існувало, приходилосѐ розроблѐти одночасно і структуру ВМС і структуру їх медичного забезпеченнѐ. Флотська проблема швидко політизуваласѐ, а розподіл Чорноморського флоту затѐгувавсѐ на невизначений час, і цѐ особливість значноя міроя впливало на становленнѐ медичної служби ВМС УкраОлександр Тригуб їни. Дехто з склавших українську присѐгу офіцерів-медиків із-за переслідуваннѐ на ЧФ, відсутності структур, умов і місцѐ длѐ служби відмовивсѐ переходити до ВМС України, залишаячись на Чорноморському флоті. ВМС України втрачали професійно підготовлених фахівців. Деѐких офіцерів-медиків, ѐк, наприклад Івана Копилова, котрий влітку 1992 року склав українську присѐгу у госпіталі ЧФ, командуваннѐ флотом вісім місѐців затримувало і приховувало від нього наказ з Міноборони України про його зарахуваннѐ до Українського флоту. Та і у цих, «польових» умовах, полковник медичної служби Григорій Гордіювський з групоя офіцерів-медиків організаційної групи ВМС, підготував організаційно-штатну структуру майбутньої медичної служби командуваннѐ Військово-Морських Сил України і направив її на затвердженнѐ до Міністерства оборони України. 83

Врешті, слід визнати, що і в самому Військовомедичному управлінні, ѐк і в Міністерстві оборони України в цілому у той час знаходилисѐ чиновники, ѐкі не мали впевненості у можливості швидкого створеннѐ національного флоту, у приналежності самого Севастополѐ Україні, очікували результатів українсько-російських переговорів по Чорноморському флоту, тож не спішили підтримувати офіцерів-медиків орггрупи ВМС – навіщо створявати структури і виділѐти кошти, коли впевненості у їх реалізації не маю? Це привело до ситуації, коли організаційно-штатна структура ВМС України до 1 груднѐ 1992 року була затверджена, з 20 груднѐ того ж року розпочалосѐ призначеннѐ офіцерів штабу ВМС на посади, а структура і штати МедичІван Дідух ної служби ВМС України оставалисѐ не затвердженими. Зверненнѐ снѐтинців до Міністра оборони України певноя міроя прискорило вирішеннѐ цього питаннѐ – 10 лятого 1993 року затверджені штати Медичної служби прибули до штабу ВМС і питаннѐ з призначеннѐм офіцерів було вирішено остаточно – з того часу розпочавсѐ процес практичної розбудови медичних установ вітчизнѐного флоту і призначеннѐ на посади. Та все-таки, не зважаячи на пропозиції від ВМС, чиновниками Міністерства оборони медичне управліннѐ таки було підпорѐдковане тилу ВМС України – спрацявала їх радѐнська школа. Першими на посади у медичній службі ВійськовоМорських Сил України були призначені начальником медичної служби ВМС України - полковник медичної служби Григорій Гордіювський, його заступником – полковник медичної служби Олександр Тригуб, колишній начальник лі84

кувально-профілактичного відділу медичної служби Тихоокеанського флоту, начальником організаційно-планового відділу медуправліннѐ - підполковник медичної служби Олександр Охонько, колишній начальник медичної служби підводного човна Чорноморського флоту, начальником відділеннѐ медичного постачаннѐ - полковник медичної служби Юрій Борисенко, начальником СЕЗ – полковник медичної служби Валерій Романов, головним санітарним лікарем ВМС – полковник медичної служби Вадим Алфімов, а підполковник медичної служби Микола Шигарін – начальником лікувально-профілактичного відділеннѐ медичної служби ВМС України. Валерій Костяк на першій порі очолив організація медичної служби у військовій ланці ВМС України. У травні 1993 року до медуправліннѐ ВМС приюдналисѐ випускник Олександр Охонько Військово-медичної академії майор медичної служби Іван Дідух та начальник медслужби протитанкового полку 32 армійського корпусу майор медичної служби Ігор Зарайський. На ця команду офіцерів-медиків першого складу медичного управліннѐ ВМС України лѐгло головне навантаженнѐ в розбудові військово-морської медицини України. Набутий ними досвід медичного забезпеченнѐ бойової підготовки сил флоту у різних умовах і ситуаціѐх флотської служби тепер застосовувавсѐ при створенні медичної служби флоту українського у час, коли Україна ѐк держава лише формувала свої державні інститути. З організаціюя орггрупи ВМС України та перших військових частин українського флоту вкрай не хватало найнеобхідніших медикаментів длѐ формуюмих військових ча85

стин. Та ця ситуація весноя 1993 року допомогло виправити Львівське обласне управліннѐ охорони здоров’ѐ та об’юднаннѐ «Галичфарм», (генеральний директор Роман Берѐк) ѐкі декілька разів виділили у ѐкості шефської допомого длѐ ВМС України більше різні медикаменти, а начальник Львівської залізниці Георгій Кирпа забезпечив транспортну доставку їх до Севастополѐ. Затим Львівщина ще не раз виручала медичне управліннѐ ВМС України. Таким чином на першій порі ВМС України були забезпечені необхідними медикаментами. 15 липнѐ 1992 року наказом Міністра оборони України № 153 Чорноморське вище військовоморське училище ім. П. С. Нахімова було підпорѐдковане Міністерству оборони України і вклячене до складу Військово-Морських Сил України ѐк Севастопольський військово-морський інститут (СВМІ). 5 листопада 1993 року начальником Ігор Зарайський медичної служби Севастопольського військово-морського інституту був призначений підполковник медичної служби Валерій Костяк. Кількість особового складу ВМС України збільшуваласѐ, а медичного забезпеченнѐ організувати було ніде. Ситуаціѐ загостряваласѐ, бо у складі ВМС вже знаходилисѐ корабель управліннѐ «Славутич» і СКР-112, був сформований батальйон морської піхоти, формувалисѐ інші військові частини, ѐкі залишалисѐ без кваліфікованого медичного забезпеченнѐ. Зверненнѐ до командуваннѐ Чорноморського флоту та до керівництва Севастополѐ про передачу ВМС фондів під розгортаннѐ медичної служби розуміннѐ не знаходили – завжди лунало у відповідь одне: вільні фонди відсутні, допомогти не можемо. 86

З другої половини 1992 року ситуаціѐ з медичним забезпеченнѐм особового складу ускладниласѐ ще більше, гостро постало питаннѐ стаціонарного лікуваннѐ і обстеженнѐ не лише військовослужбовців, а й ветеранів війни і військової служби. Становище ускладнявалосѐ ще й тим, що з цього періоду 110 поліклініка ЧФ відмовиласѐ приймати українських військовослужбовців, госпіталь ЧФ став приймати хворих з ВМС України лише у невідкладних випадках, а з груднѐ 1993 року став приймати їх лише при умові попередньої оплати лікуваннѐ. Виходѐчи з ситуації, що складаласѐ, полковник медичної служби Григорій Гордіювський прийнѐв юдине можливе на той час рішеннѐ – доручив медичній службі СВМІ, ѐка займала частину окремого двоповерхового будинку і мала у своюму розпорѐдженні невеличкий лазарет на чотири ліжка, тимчасово виконувати обов’ѐзки гарнізонної поліклініки та госпіталя ВМС України і налагоджувати поліклінічне обслуговуваннѐ особового складу Севастопольського гарнізону. Тож у перші роки Микола Шигарін вництва ВМС України медична служба СВМІ очолявана Валеріюм Костяком замінила собоя головні медичні структури ВМС України: поліклініку, стоматологічну поліклініку і госпіталь. Крім налагодженнѐ первинного медичного обслуговуваннѐ у гарнізоні, управліннѐ медичної служби шукало шлѐхи виконаннѐ перспективного плану будівництва медичної мережі українського флоту. Слід зазначити, що віддаленість від головної бази ВМС військового будинку віддиху «Пісчане», економічна затратність доставки хворих і відсутність усталеного транспортного сполученнѐ з Севастополем відразу відхилила 87

першу пропозиція створити на його базі функціональний медичний заклад. Під кінець 1992 року, першого року існуваннѐ Військово-Морських Сил України, їх медична служба вклячала 462-й Спеціальний центр спеціальної психофізіологічної підготовки льотного складу – начальник кандидат медичних наук, підполковник медичної служби Клянк О. Д., військову туристичну базу «Севастополь – начальник полковник медичної служби Павлов О. В., військовий будинок відпочинку «Пісчане» - начальник майор медичної служби Валуйський І. В., 2430 медичний склад (м. Одеса) – начальник майор медичної служби О. Лук’ѐнець, медичну службу Севастопольського військово-морського інституту та лазарет орггрупи ВМС України. А переговорний процес по розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР все тривав, та життюво необхідні питаннѐ не вирішувалисѐ. У зв’ѐзку з затѐгуваннѐм «флотського питаннѐ» військовослужбовці медичних закладів ЧФ поза межами Севастополѐ визначалисѐ самостійно і переходили до Військово-Морських Сил України. У 1993 році до складу ВМС України прийнѐто 139 військовий госпіталь в смт Щебетівка (колишньої бази ѐдерних боюприпасів під Феодосіюя) - начальник майор медичної служби Боровський М. М., 2430-й медичний склад у м. Одеса – начальник майор медичної служби Лук’ѐнець О. П., дитѐчий оздоровчий табір «Омега» у Севастополі – начальник службовець Кобзюва Л. Д. 30 листопада 1993 року проблеми медичного забезпеченнѐ Військово-Морських Сил України вперше у їх історії розглѐнула Військова рада. З доповіддя виступив полковник медичної служби Григорій Гордіювський. Доповідь начальника медичної служби носила характер звіту з полѐ боротьби ѐк з противниками, так і з своїми начальниками, і варта бути занесена в історія створен88

нѐ медичної служби українського флоту. Вона у комплексі загальних проблем будівництва флоту розкрила членам військової ради допущені організаційні помилки у області медичного і соціального забезпеченнѐ та поставила длѐ оперативного вирішеннѐ рѐд насущних проблем, ѐкі декому з них до того здавалисѐ другорѐдними. Якщо у 1993 році медична служба з своїми обов’ѐзками в цілому справиласѐ, доповідав Григорій Васильович, то наступний, 1994 рік, може стати катастрофічним. За рік чисельність ВМС досѐгла 10 тис. чоловік, нарощувавсѐ практично лише бойовий склад, а у службі медичного забезпеченнѐ не сформовано жодної медичної частини чи підрозділу. Більше того, військові частини, ѐкі з таким трудом були підпорѐдковані медичній службі ВМС – Військовий будинок віддиху «Пісчане», туристична база «Севастополь», - наказом Військово-медичного управліннѐ МО України виводилисѐ з складу ВМС. Крім того, і 462 центр льотного складу вже тричі намагалисѐ вивести з складу ВМС України. Із-за відсутності комплекту медичних закладів медична служба флоту в даний час не спроможна самостійно вирішувати поставлені завданнѐ мирного часу і тим більше часу воюнного, підвів підсумок начальник медичної служби. Причини, що створили подібну ситуація, Гордіювський назвав наступні: 1. За минулий час лише розроблѐлисѐ одні варіанти розподілу ЧФ з підпорѐдкуваннѐм ВМС всіх чи частини його медичних закладів; 2. На всі пропозиції по створення власних структур медичної служби ВМС України Військово-медичне управліннѐ Міністерства оборони України в особі начальника відділу авіаційної і морської медицини полковника медичної служби Стриженка В. І. та деѐких інших посадовців відповідало відмовоя і пропонувало тільки взаюмодія з медичноя службоя ЧФ без яридично оформленого договору; 3. Відповідно до вимог дирек89

тиви командувача ЧФ № ДК – 12 від 14. 07. 93 р. «Про порѐдок забезпеченнѐ частин, ѐкі не входѐть до складу ЧФ» всі види забезпеченнѐ ВМС України, у тому числі і обстеженнѐ та лікуваннѐ у медичних закладах ЧФ, здійсняятьсѐ за оплату. 4. Непропорціональне збільшеннѐ бойового складу ВМС і відставаннѐ служб забезпеченнѐ. На дану кількість особового складу ВМС, навіть без врахуваннѐ військовослужбовців запасу, вже повинні би були бути створені госпіталь на 100 ліжок, поліклініка на 800 відвідувань, стоматологічна поліклініка на 200 відвідувань, СЕЗ, медичний склад, санаторій, медична лабораторіѐ і рѐд інших закладів. Начальник медичної служби запропонував військовій раді наступні варіанти виходу з критичної ситуації: 1. Терміново розпочати створявати власну систему медичних закладів у відповідності до перспективного плану будівництва ВМС України; 2. На перехідний період всі військові медичні заклади у Севастополі підпорѐдкувати начальнику медслужби Севастопольського гарнізону; 3. Вирішити питаннѐ оплати медичній службі ЧФ за лікуваннѐ військовослужбовців ВМС і ветеранів Збройних Сил; 4. Добитисѐ міжурѐдового вирішеннѐ питаннѐ спільного використаннѐ медичних закладів «україно-російського» ЧФ і не залежати від «прихоті начальників і командирів ЧФ»; 5. Порушити питаннѐ орендної оплати за користуваннѐ медичноя службоя ЧФ землея і за ці кошти проводити розрахунок за лікуваннѐ військовослужбовців ВМС; 6. Вирішити у Міністерстві оборони питаннѐ передачі ВМС 386 Військового госпіталя Одеського військового округу у м. Сімферополі та одного з військових санаторіїв Міністерства оборони України у Криму; 7. На фондах «Дельфінарія» сформувати медичний склад 3-4 категорії і СЕЗ ВМС України; 8. На фондах туристичної бази МО України «Севастополь» сформувати поліклініку ВМС України на 600 відвідувань і розмістити 90

управліннѐ медичної служби ВМС; 9. Вирішити питаннѐ транспортного забезпеченнѐ медичної служби. У такій непростій медичній ситуації Міністр оборони України і начальник Головного штабу Збройних Сил України підтримали рішеннѐ військової ради ВМС України по створення комплексу закладів медичної служби ВМС, у тому числі госпіталя на 400 ліжок, поліклініки ВМС та стоматологічної поліклініки на 250 відвідувань. Директивоя начальника Головного штабу Збройних Сил України № 187 – 1993 року було запропоновано розмістити 10 поліклініку ВМС України у буднику № 48 військової туристичної бази «Севастополь», на Північній стороні міста, там же й мала розміщуватисѐ медична служба ВМС. Там же було сплановано ввести новий корпус, в ѐкому розмістити госпіталь на 400 ліжок та стоматологічну поліклініку на 250 відвідувань. Та коли фахівці Морської інженерної служби ВМС України обрахували обсѐг робіт і затрати на обладнаннѐ госпіталя і поліклінік на фондах туристичної бази «Севастополь», виѐвилосѐ що вони сѐгаять двох мільѐрдів карбованців. Відсутність таких коштів і дефіцит часу не позволѐли сформувати там лікарсько-діагностичний заклад на 600 відвідувань на добу. Тому це рішеннѐ наказом начальника ГШ ЗС України від 13. 03.1994 р. № 26 було відмінене, а туристична база «Севастополь» у 1996 році була остаточно підпорѐдкована тилу Збройних Сил України. Попри протести командуваннѐ СВМІ, начальнику медичної служби ВМС полковнику медичної служби Григорія Гордіювському вихід з ситуації бачивсѐ у використанні під 10 поліклініку ВМС триповерхового будинку медичної служби Севастопольського військово-морського інституту, 1940 року побудови, площея 1550 м. кв., ѐкий розміщувавсѐ на території його військового містечка № 2 «Голландіѐ». У СВМІ з 1993 року значно скорочуваласѐ кількість курсантів, і, відповідно, зменшувалосѐ наванта91

женнѐ на її медичну службу, її фонди оставалисѐ не завантаженими. За пропозиціюя Гордіювського, у цьому випадку без значних капіталовкладень, було можливим розмістити хірургічне відділеннѐ з чистоя і гнійноя операційними, терапевтичне відділеннѐ з кабінетами функціональної діагностики та невідкладної терапії, рентгенологічне відділеннѐ, стоматолога, інфекціоніста, дерматовенеролога та інші необхідні кабінети поліклініки ВМС, а так же аптеку. І хоча у цілому будинок під поліклініку знаходивсѐ у занедбаному стані, вимагав ремонту, вартість ремонтних робіт і їх обсѐг позволѐв провести їх силами ВМС України. Пропозиціѐ була розглѐнута і директивоя Міністра оборони України від 15.02. 1995 року було запропоновано до 01.07.1995 року розмістити 10 поліклініку ВМС на фондах військового містечка № 2 СВМІ. Однак і це рішеннѐ було відмінене у зв’ѐзку з передачея цього військового містечка «Атоммашу» і створеннѐ на його базі Севастопольського інституту атомної промисловості. Одночасно з розвитком структур, ВМС України вимушені були передавати у інші структури не лише підрозділи, а й цілі з’юднаннѐ, сформовані з величезноя напругоя сил і праці, при шефській допомозі регіонів України. Втрачала і медична служба. У 1994 році бригада морської піхоти була передана Національній гвардії України, а разом з нея і 139-й госпіталь ВМС. Керченсько-Феодосійський гарнізон ВМС України знову залишивсѐ без госпітальної бази і медичного забезпеченнѐ. Ситуаціѐ повториласѐ і з створеннѐм Санітарноепідеміологічного загону ВМС України. Директивоя МО України від 02. 03. 1994 року було передбачено його формуваннѐ на фондах НДЦ «Океанаріум» до 1 груднѐ 1994 року. Однак організаційну роботу зупинила телеграма 1-го заступника начальника ГШ ЗС України від 31. 03. 1995 р, в 92

ѐкій вказувалосѐ про неможливість розміщеннѐ СЕЗ в «Океанаріумі» і рекомендувалосѐ підшукати длѐ нього інші приміщеннѐ. Ремонт і реконструкціѐ фондів під медичні заклади в титул капітального будівництва не вклячалисѐ, і у цьому вбачаласѐ ѐкась особиста зацікавленість тодішнього заступника Містра оборони України з будівництва генерал-лейтенанта В. Рудьковського. Подібна долѐ спіткала і формуваннѐ медичного складу 4-го розрѐду, управліннѐ медичної служби і госпіталя ВМС. У відповідності до вимог директиви Начальника ГШ Збройних Сил України від 30 листопада 1993 р. № 187 військова туристична база «Севастополь» мала передаватисѐ Військово-Морським Силам длѐ розміщеннѐ на її фондах закладів медичної служби. Однак наказ начальника ГШ ЗС України від 13 квітнѐ 1994 року зупинив роботи і відмінив виконаннѐ вимог директиви від 30. 11. 1993 року. Знову длѐ медичної служби фондів не знайшлосѐ, длѐ Киюва виглѐдали свої справи важливішими: «питаннѐ медичного забезпеченнѐ військовослужбовців МО України в Севастополі вирішуятьсѐ по остаточному принципу» - направив докладну записку в адрес командувача ВМС Будівля 10-ї поліклініки ВМС України і Головного військово-медичного управліннѐ Генерального штабу Збройних Сил України полковник Григорій Гордіювський. Сьогодні можна задатисѐ справедливим питаннѐм, а ѐк було можливим працявати в таких умовах, не лише в

політизованій ситуації, а ще в ситуації її повного не розуміннѐ керівниками центральних державних установ? Виѐвилосѐ, що військово-морські лікарі працявати можуть і в такій ситуації. І ще навіть у гіршій. Позаѐк потреба створеннѐ лікувальних закладів, у першу чергу 10-ї поліклініки ВМС і 55 госпіталя ВМС, штати на ѐкі вже були відкриті, длѐ ВМС України ставала вкрай необхідноя, а питаннѐ з виділеннѐм під них фондів не вирішувалосѐ. Щоб вийти з цього замкненого кола, управліннѐ медичної служби прийнѐло остаточне рішеннѐ розвернути 10 поліклініку ВМС на базі медичної служби СВМІ у містечку № 1, а 55 військово-морський госпіталь ВМС України - тимчасово на фондах 462 Центру спеціальної психофізіологічної підготовки льотного складу (спеццентр «Омега»). Післѐ наполѐгань і численних доповідей командувача ВМС віце-адмірала Володимира Безкоровайного та медичної служби ВМС 10 квітнѐ 1995 року була підписана директива Міністра оборони України про формуваннѐ у Севастополі 10-ї поліклініки ВМС на фондах СВМІ. Попри свої запереченнѐ начальнику Севастопольського військовоморського інституту таки прийшлосѐ потіснитисѐ і виселити з двоповерхової будівлі допоміжні служби і на базі, що дісталасѐ від СВМІ, 10 поліклініка ВМС України була розгорнута. На початку червнѐ 1995 року вона була остаточно сформована і розпочала прийом хворих, профілактичне обстеженнѐ військовослужбовців та ветеранів флоту. Врешті, зазначимо, що військові медики ВМС України зберігали хороші, товариські стосунками з військовими медиками ЧФ, на своюму рівні старалисѐ надавати один одному можливу допомогу. Але на рівні військової ради і командуваннѐ ЧФ ситуаціѐ не мінѐласѐ. Ось такий випадок з своюї практики пригадав Микола Шигарін. Влітку 1994 року він відвідав своїх дітей у дитѐчому оздоровчому таборі у Батилімані. І там, у «тихий час» длѐ дітей, вирішив скупати94

сѐ. За його спогадами, на плѐжі він знаходивсѐ один. Тут до берега підійшов катер командувача Чорноморського флоту. На берег вийшли адмірал Е. Балтін з дружиноя і голова Севастопольської міської ради Віктор Семенов. Перебувши ѐкийсь час у окремому будиночку, вийшли покупатисѐ. У воді Балтіну стало погано, його з трудом витѐгли на берег без свідомості. Зчинивсѐ крик і метушнѐ. Як лікар, Шигарін кинувсѐ на допомогу, привів адмірала до свідомості і надав першу медичну допомогу. Коли прибула швидка допомога, здоров’ѐ командувача було вже поза загрозоя. - Як ваше прізвище, хто ви? – ѐк минула загроза здоров’я адмірала, звернуласѐ до Шигаріна його дружина. - Я начальник лікувально-профілактичного відділеннѐ медичної служби ВМС України підполковник Шигарін, представивсѐ Микола Іванович. - ВМС України? Ми ваших послуг більше не потребуюмо, замість подѐки сухо кинула адміральша і випровадила підполковника з приміщеннѐ. Цей випадок став ілястраціюя взаюмовідносин між «спільнокерованим» Чорноморським флотом і ВійськовоМорськими Силами України. Та незважаячи на відношеннѐ з ЧФ, медична служба ВМС України розвиваласѐ. Першоя розпочали формувати поліклініку ВМС України. Її першим начальником був призначений підполковник медичної служби Михайло Тіхонов, ѐкий і розпочав роботу по формування її колективу. На клячові посади поліклініки були призначені досвідчені лікарі з досвідом організаторської і лікарської роботи. Начальником терапевтичного відділеннѐ був призначений майор медичної служби Олександр Лузан, досвідчений морський лікар з досвідом далеких морських походів. Організація невідкладної медичної допомоги очолив полковник медичної служби запасу Валерій Бокань, а хірургічне 95

відділеннѐ – головний хірург ВМС України, лікар 1 категорії, колишній начальник хірургічного відділеннѐ госпіталя Каспійської флотилії та 110 поліклініки ЧФ підполковник медичної служби Расім Велі-Заде. Першими і активними працівниками в непростих умовах становленнѐ поліклініки ВМС України були лорлікар Чувашова В. А., невропатолог Валутова І. Г., терапевт Жупанова С. Г., рентгенологи Абамов Є. М., Шатунов А. І., лікарі-працівники ЗС України Валентина Попова, Жанна Коноваленко, Валентина Чувакова, Тетѐна Арутянова, Лябов Ковальчук, старша медична сестра Смірнова Л.А. з медичними сестрами Бакановоя Р. І., Яніковськоя А. Г., Юхимець Л. І., Целіковоя Т. А., Хорошевоя Л. Ф., С. Голубювоя, фармацевт Тараненко Н. В., помічник начальника поліклініки по МТО Соловйова Н. М., та інші працівники, ѐкі успішно забезпечили виконаннѐ поставлених задач по амбулаторно-поліклінічному обстеження особового складу ВМС України. Влітку 1995 року при 10-й поліклініці ВМС почала працявати Військово-лікарська комісіѐ, ѐка почала видавати експертні оцінки. З літа 1995 року 10 поліклініка ВМС розпочинаю обслуговуваннѐ не лише військових морѐків, а й особовий склад частин ППО, прикордонних військ, ветеранів війни і військової служби. З груднѐ 1995 року 10 поліклініка перейшла на роботу у дві зміни і розпочала диспансерний наглѐд за особовим складом військових частин. За підсумками 1995 року на прийомі у лікарів поліклініки ВМС було більше 10 тис. відвідувачів, з них більше півтори тисѐчі ветеранів військової служби. Обсѐг роботи поліклініки збільшувавсѐ з ростом чисельності особового складу ВМС України, відповідно розширявалисѐ і її можливості, хоч і з трудом, покращувалосѐ матеріально-технічне забезпеченнѐ. Це дало можливість вже у 1997 році провести 72 тисѐчі лікарських прийомів, ѐкі забезпечили 96

зміцненнѐ здоровѐ військовослужбовців і членів їх сімей. Слід відзначити роль, ѐку відіграла у будівництві 10 поліклініки ВМС начальник її терапевтичного відділу лікартерапевт Єжель Наталіѐ Климентівна, дружина Головнокомандувача ВМС України Михайла Єжелѐ. Саме вона, порѐд з лікарськоя практикоя, активно зайнѐласѐ залученнѐм шефської допомоги з регіонів України, особливо Киюва. При допомозі Київського міського голови Олександра Омельченка 10 поліклініка ВМС була капітально відремонтована і в основному забезпечена сучасним медичним обладнаннѐм. Урочисте відкриттѐ оновленої поліклініки відбулосѐ у присутності київського міського голови Олександра Омельченка і Головнокомандувача ВМС України віце-адмірала Михайла Єжелѐ напередодні Днѐ ВМС України у 1997 році. І вже незабаром завдѐки шефНаталія Єжель ській допомозі, у першу чергу киѐн, за своїми функціональними можливостѐми та ѐкістя медичних послуг поліклініка ВМС України перевершила можливості поліклініки Чорноморського флоту. 22 липнѐ 1998 року полковника медичної служби Михайла Тіхонова на посаді начальника 10 поліклініки ВМС України змінив полковник медичної служби Олександр Іванов. 19 вереснѐ 2000 року начальником 10-ї поліклініки ВМС України призначений полковник медичної служби Іван Копилов, до того начальник медичної частини 10 поліклініки ВМС України. Саме Іван Іванович завершив формуваннѐ її структури до сучасного рівнѐ медичного закладу, провів цілий рѐд реформувань її штату і структурних перетворень. Із значно зменшеноя кількістя медичних праців97

ників і фактично без медичних сестер він забезпечую медичне обстеженнѐ тисѐч військовослужбовців, ветеранів війни і військової служби Севастопольського гарнізону. Його зусиллѐми оновлено рентгенкабінет і установлено нове обладнаннѐ із значно більшими діагностичними можливостѐми фірми «Сіменс», ехокардіограф длѐ проведеннѐ УЗІ серцѐ та рѐд інших технічних новинок в області медицини. З реформоя медичної служби Збройних Сил України на підставі директиви Міністра оборони України від 16 жовтнѐ 2007 року 10 поліклініка ВМС ЗС України з 1 груднѐ 2007 року була реформована у Клініку амбулаторно-поліклінічної допомоги Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону з розрахунком 400 лікарських прийомів в день. Завданнѐм створеної Клініки стало наданнѐ амбулаторної допомоги паціюнтам з числа військовослужбовців та пенсіонерам МінісІван Копилов терства оборони України, працівникам Збройних Сил України, ѐкі відповідно до чинного законодавства маять право на медичне обслуговуваннѐ у військово-медичних закладах. На 2012 рік середній прийом клініки складаю у середньому 400 паціюнтів в день. А Військово-Морські Сили поступово нарощували свої медичні потужності, однак розвиток медичної служби ВМС в основному проходив поза межами їх головної бази – Севастополѐ. Якщо у 1993 році, крім прийнѐтих медичних закладів, було сформовано медичну службу 1-ї бригади надводних кораблів ВМС України – флагманський лікар капітан медичної служби Касяк В. М. та медичну службу фрегата «Гетьман Сагайдачний» - начальник старший лейтенант медичної служби Воронко А. А., фельдшер – стар98

ший мічман Кравченко А.А., то вже у 1994 році було сформовано медичну службу чотирьох з’юднань (бригада надводних кораблів, бригада морської піхоти, окрема бригада спеціальних операцій, авіаційна бригада) і семи окремих військових частин та установ ВМС України. Та відзначимо, що сформовані медичні служби цих з’юднань і військових частин були у першу чергу профілактичними медичними установами і без наѐвності базових лікувальних закладів не могли забезпечити повноцінного медичного обслуговуваннѐ особового складу. У 1994 році до складу Військово-Морських Сил України прийнѐто 219-й військово-морський лазарет у м. Очакові – начальник майор медичної служби Прудіус А. М., 1467-й військово-морський госпіталь у м. Миколаюві – начальник полковник медичної служби Лябашевський Л. М., 4759-й кадр – управліннѐ госпітальної бази в м. Миколаюві – начальник майор медичної служби Заїкін С. О. та військовий санаторій «Жемчужина» у смт Гаспра, начальник – полковник медичної служби Трофімов В.О. У той же час, не маячи фінансових можливостей утримувати, і не маячи змоги організувати протидія волевиѐвлення особового складу медичних закладів поза межами Севастополѐ, медична служба Чорноморського флоту втрачала там свої заклади і поступово скорочуваласѐ, ѐк шагренева шкіра. Одночасно з розвитком Військово-Морських Сил України, командуваннѐ «спільного українсько-російського» Чорноморського флоту замість проѐвів постійно пропагандуюмих братських стосунків і відносин все ускладнявало ситуація з медичним забезпеченнѐм військовослужбовців ВМС у Севастопольському гарнізоні. Дійшло до того, що директивоя начальника штабу Чорноморського флоту у 1994 році медичним закладам ЧФ було взагалі заборонено обстежувати і проводити будь-ѐке лікуваннѐ у військовослужбовців ВМС України. Навіть за оплату. Заборона стала 99

застосуватисѐ і медичного обслуговуваннѐ й військовослужбовців запасу та у відставці – громадѐн України. А це десѐтки тисѐч лядей похилого віку, у тому числі й ветеранів війни! Здавалосѐ, медики ВМС України, загнані ситуаціюя у глухий кут, стоѐли перед фактом своюї повної поразки. У народі в такому випадку говорѐть, ѐк не добро, так біда допоможе. Так сталосѐ і у Севастополі. Як не раз відзначав полковник Григорій Гордіювський, переломним моментом у розвіяванні київських надій на «братство двох флотів» і «слов’ѐнську юдність» та співпраця двох флотів в області медицини та всього процесу формуваннѐ медичної служби ВМС, став випадок у прийнѐтому до складу ВМС Севастопольському військово-морському інституті у 1994 році. Там було виѐвленнѐ зараженнѐ холероя, а санітарно-епідеміологічний загін Чорноморського флоту відмовивсѐ проводити відповідні аналізи. У Севастополі спалах інфекційної хвороби негайно політизували і стали видавати його ѐк вислід підпорѐдкуваннѐ СВМІ ВійськовоМорським Силам України, ѐк неЛеонід Манцов спроможність незалежної України забезпечити пристойне медичне обслуговуваннѐ особового складу. Цей випадок значно змінив відношеннѐ командуваннѐ ѐк ВМС, так і Головного військово-медичного управліннѐ Міністерства оборони України до процесу будівництва власної медичної служби Українського флоту. У цій складній епідеміологічній ситуації длѐ локалізації виѐвленого інфекційного захворяваннѐ медична служба ВМС терміново сформувала рухомий санітарно-епідеміологічний загін ВМС України.

100

Директивоя Міністра оборони України від 2 березнѐ 1994 року з 1 груднѐ 1994 року було введено штат 1030го санітарно-епідеміологічного загону (СЕЗ) медичної служби тилу Військово-Морських Сил України. Наказом командувача Військово-Морських Сил України від 16 груднѐ 1994 року першим начальником 1030-го Санітарно-епідеміологічного загону був призначений капітан медичної служби Леонід Манцов, а Головним санітарним лікарем Військово-Морських Сил України наказом командувача Військово-Морських Сил України від 13 вереснѐ 1994 року був призначений полковник медичної служби Алфімов В.М. Допомогу новоствореному СЕЗ ВМС України надали фахівці - військові СЕЗ з Одеського, Прикарпатського і Київського військових округів та фахівці санітарних служб з більшості Рухома лабораторія СЕЗ регіонів України, і так, спільними зусиллѐми, санітарна ситуаціѐ у СВМІ була нормалізована, а з нея і потушена політична хвилѐ. На перших порах, у зв’ѐзку з відсутністя фондів, з лятого 1995 року по липень 1996 року бактеріологічна та гігіюнічна лабораторії СЕЗ були розташовані на базі Портової санітарно-епідеміологічної станції м. Севастополѐ. В той же час почалосѐ активне формуваннѐ колективу 1030-го санітарно-епідеміологічного загону військовослужбовцѐми 101

за контрактом, поступили на службу прапорщик Тимофююва О.О., матроси контрактної служби Вареник Л.М., Куліковська Л. М., Охонько О.Є. Через відсутність офіцерів, на посади начальників відділень призначались офіцери запасу Романов В. М., Ніѐзов С.Є., Сич Д.О, Ованесѐн Р.А. У лятому 1996 року за результатами розподілу Чорноморського флоту до складу медичної служби ВійськовоМорських Сил України було введено 906-й Санітарноепідеміологічний загін Південного морського району (смт. Новоозерне), ѐкий згодом реформуять у 70-ту санітарноепідеміологічну лабораторія. Начальником цього закладу був призначений майор медичної служби Бондаренко Ю. І. У липні 1996 року 1030-й Санітарно-епідеміологічний загін отримав перші фонди на території радіозаводу по вулиці Хрустальова, 52. Маячи досвід СВМІ, його лабораторії були розгорнуті у найкоротші терміни. Бактеріологічне відділеннѐ очолив досвідчений фахівець лікар вищої категорії службовець Кодаченко В. Д., ѐкий ввів у практику прогресивні методики, численні раціоналізаторські пропозиції. Не зважаячи на складні труднощі умов базуваннѐ під його керівництвом бактеріологічне відділеннѐ запрацявало самостійно. Розгортаннѐ санітарно-гігіюнічної лабораторії очолила службовець Манцова О. В., ѐка додатково проводила активну роботу по санітарному контроля за об’юктами харчуваннѐ, водопостачаннѐ та дитѐчих оздоровчих закладів МО України. Наприкінці 1996 року 1030-й Санітарно-епідеміологічний загін та 70-та санітарно-епідеміологічна лабораторіѐ поповнились першими випускниками Української військово-медичної академії. У той непростий час до СЕЗ длѐ подальшого проходженнѐ служби прибули старший лейтенант медичної служби Залізко В. О., старший лейтенант медичної служби Дудка О. В. і старший лейтенант медичної служби Петренко В.А. Рівень професійної підготов102

ки цих офіцерів дозволив без всілѐких сумнівів призначити їх на посади начальників відділів та відділень. Плідна служба цих офіцерів дозволила справлѐтисѐ з найскладнішими ситуаціѐми санітарного наглѐду та епідемічними ускладненнѐми. Цей період характеризувавсѐ ѐк найскладніший в формуванні основних фондів, лабораторної бази, автомобільної техніки та відпрацяваннѐ системи забезпеченнѐ санітарно-епідеміологічного благополуччѐ у військах. Проблемним виѐвилосѐ і медичне забезпеченнѐ Керч – Феодосійського гарнізону Міністерства оборони України. Післѐ передачі 139 госпіталя Національній гвардії від Керчі до Сімферополѐ не було жодного медичного закладу Міністерства оборони України. Плече евакуації хворих і поранених, доповідав Григорій Гордіювський, складаю 200 кілометрів. У той же час кількість контингенту, що підлѐгаю медичному забезпеченнѐм МО України в регіоні складаю 21600 чоловік, у тому числі військовослужбовців Збройних Сил України майже сім тисѐч, а ветеранів війни і Збройних Сил – близько дев’ѐти тисѐч чоловік. Відповідно до нормативних документів їх мав би обслуговувати госпіталь на 400 ліжок, ѐкого ВМС України не мали. На той час у центрі Керч – Феодосійського гарнізону знаходивсѐ 1465 Феодосійський військово-морський госпіталь ЧФ на 150 ліжок, ѐкий фактично не використовувавсѐ за призначеннѐм. Число ліжок, зайнѐтих військовослужбовцѐми ЧФ, не перевищувало 30 – 40, решту використовувалосѐ длѐ лікуваннѐ цивільних хворих за готівкову плату. Щоденно у госпіталі знаходилосѐ не менше 100 хворих, ѐкі не мали відношеннѐ ѐк до МО України, так і до МО РФ. Українських військовослужбовців госпіталь приймав лише у невідкладних випадках, що складало незначний відсоток паціюнтів, решту хворих, рапортував Гордіювський, приходилосѐ транспортувати до Сімферопольського військового госпіталя Одво. Виѐснивши, що у час гострої медичної 103

проблеми у ВМС України Феодосійський військовоморський госпіталь просто паразитую на громадѐнах України, всупереч вітчизнѐному законодавству, займаячись комерційноя діѐльністя, зароблѐю на них кошти, начальник медичної служби ВМС полковник медичної служби Григорій Гордіювський 29 жовтнѐ 1996 року запропонував командування ВМС у плані розподілу ЧФ передати Феодосійський госпіталь до складу ВМС України, а лікуваннѐ російських військовослужбовців з Феодосії проводити по взаюморозрахунку за лікуваннѐ військовослужбовців ВМС у госпіталі ЧФ в Севастополі. Врешті, цей госпіталь під час розподілу ЧФ таки передали, але замість Військово-Морських Сил він перейшов у підпорѐдкуваннѐ Одеському військовому округу. В 1996 році була створена медична служба берегового ракетного дивізіону ВМС України. У великій мірі організаційна і практична робота по її створенні у той час лѐгла на плечі молодого медичного Лариса Колежнюк працівника прапорщика Лариси Колежняк. В подальшому їй прийшлосѐ стоѐти білѐ витоків налагодженнѐ медичного забезпеченнѐ особового складу бази озброюннѐ, окремого морського інженерного батальйону, частин центру розвідки українського флоту. Зараз старший прапорщик Лариса Колежняк опікуютьсѐ здоров’ѐм морѐків окремого ракетного дивізіону військ берегової оборони ВМС України, де й розпочинала своя медичну практику. Ситуаціѐ з стаціонарним лікуваннѐм хворих продовжувала оставатисѐ надто гостроя і виѐвлѐласѐ все більш складноя – необхідні приміщеннѐ длѐ розгортаннѐ госпіталя і СЕЗ у Військово-Морських Силах були відсутні. І тут, 104

знаходѐчись в умовах постійного політичного, інформаційного тиску, під тиском ветеранських організацій керівництву медичної служби українського флоту прийшлосѐ приймати нестандартні і нетрадиційні рішеннѐ, напевно, юдині і унікальні длѐ всіх Збройних Сил України.

Експеримент з медичною інтеграцією Фондів длѐ розміщеннѐ госпіталя ВМС у Севастополі не було, місто виділѐти під них власні фонди не стриміло та ситуаціѐ вимагала негайного вирішеннѐ проблеми: окрім військовослужбовців вже значно зміцнілих ВМС, медичного забезпеченнѐ потребували більше 20 тисѐч ветеранів війни і Збройних Сил, ѐкі проживали у Севастополі. Ситуаціѐ з медичним забезпеченнѐм стрімко політизуваласѐ і виставлѐласѐ не менше ѐк неспроможністя держави Україна забезпечити законні потреби медичної допомоги ветеранам війни і Збройних Сил. Складні обставини розвитку медичної служби ВМС стали використовували антиукраїнські політичні сили, у першу чергу комуністи, РДК і Русскаѐ община, Сояз совютських офіцерів, ѐкі провели цілу низку галасливих і образливих длѐ українського флоту мітингів. Ситуація навколо медичної проблеми ВМС України почала турбувати вже і Київ. У Севастополі з пропозиціюя спільного лікуваннѐ військовослужбовців і цивільних мешканців міста не погоджувалисѐ, тому з ініціативи Міністерства оборони України на початку 1995 року було проведено спільне засіданнѐ колегій Міністерства оборони України і Міністерства охорони здоров’ѐ України під головуваннѐм віце-прем’юр-міністра – Міністра оборони України В. Шмарова і в.о. Міністра охорони здоров’ѐ А. Сердяка. У спільно прийнѐтому рішенні колегій «Про необхідність реформуваннѐ військово-медичної служби Збройних Сил України і її 105

інтеграції із загальнодержавноя системоя охорони здоров’ѐ» відзначалосѐ, що існуяча система лікувальнопрофілактичного забезпеченнѐ військ не повноя міроя відповідаю потребам військово-медичної служби, умови, обсѐг і характер роботи декваліфікуять військового лікарѐ. Колегії відзначили, що «неоднаковий за ѐкістя і обсѐгом характер медичної допомоги у військових гарнізонах призводить до дискримінації військовослужбовців – громадѐн України щодо їх лікувально-профілактичного забезпеченнѐ» і, що «у сучасних умовах виникаю необхідність створеннѐ в державі більш ефективної інтегрованої системи медичного забезпеченнѐ Збройних Сил України». Керівникам структурних підрозділів Головного військовомедичного управліннѐ Генерального штабу Збройних Сил України та Міністерства охорони здоров’ѐ начальникам медичних служб видів Збройних Сил України, начальникам управлінь охорони здоров’ѐ облвиконкомів та Севастопольського міськвиконкому було доручено «запровадити замість відомчого територіальний підхід до системи наданнѐ медичної допомоги військовослужбовцѐм…». Рішеннѐ колегій дозволило використаннѐ «в разі необхідності матеріально-технічної бази лікувальних закладів длѐ наданнѐ амбулаторно-поліклінічної допомоги хворим з числа військовослужбовців…» та до 1 листопада 1995 року «…розробити нормативи наданнѐ медичної допомоги військовослужбовцѐм». Врешті, спільне рішеннѐ колегій двох міністерств ситуація з медичним забезпеченнѐм у Севастопольському гарнізоні з місцѐ не зрушило і не зменшило напруженнѐ у Севастополі, де медична ситуаціѐ набрала не лише морально-етичного, а й ѐскравого політичного забарвленнѐ. Особливо цьому сприѐли Севастопольський комітет ветеранів війни і Збройних сил, ѐкий очолявали Герой Радѐнського Соязу контр-адмірал у відставці В. Биков та капітан 106

1 рангу у відставці А. Калініченко. Повністя підпавши під вплив ідеологічних структур ЧФ і не бажаячи слухати про розвитку ВМС України, цей комітет постійно вимагав забезпечити лікуваннѐ ветеранів у медичних закладах Чорноморського флоту та «фінансувати ця програму з бяджету Міністерства оборони України». Не проходило жодного мітингу, де б ветерани не ганьбили ВМС України. У такій політизованій ситуації медична служба ВМС України відкинула раніше подані пропозиції і письмово обґрунтувала командування необхідність тимчасового розміщеннѐ госпіталя ВМС на фондах Севастопольського управліннѐ охорони здоров’ѐ ѐк найбільш реальну і швидку можливість вирішеннѐ проблеми медичного забезпеченнѐ особового складу Севастопольського гарнізону. 55 Військовий госпіталь ВМС України на 400 ліжок вперше був створений відповідно до директиви Міністра оборони України від 24 червнѐ 1996 року, його першим начальником став підполковник медичної служби кандидат медичних наук Олександр Клянк. Першим місцем базуваннѐ його управліннѐ став 462-й Центр льотного складу, ѐк його називали – спеццентр «Омега». З 1992 року він використовувавсѐ ѐк гуртожиток длѐ безквартирних офіцерів, там розміщувалосѐ рѐд служб і управлінь ВМС України. Штат 55 Військово госпіталя ВМС України народжувавсѐ не просто. Узгоджений з Головним військовомедичним управліннѐм Генерального штабу Збройних Сил України він вже представлѐвсѐ до затвердженнѐ. Та у цей час у Генштабі перебував заступник Міністра оборони – командувач ВМС України віце-адмірал Володимир Безкоровайний. Узгоджуячи кількісний склад формуюмих бойових частин, йому недоставало певної чисельності особового складу. Тоді він викреслив з переліку формуюмих частин госпіталь – все рівно ніде його розміщувати – фондів не107

маю, мовлѐв, вспіютьсѐ. Про позиція командувача начальник Головного військово-медичного управліннѐ МО України генерал-майор Володимир Білий повідомив Гордіювського: ти вимагаюш створеннѐ госпіталя, а твій командувач проти. Коли Безкоровайний повернувсѐ до Севастополѐ, Гордіювський повів розмову з ним, не зважаячи на ранги. Завжди видержаний командувач скипів – мені флот будувати і зміцнявати треба здоровими лядьми, а ти про госпіталь, під ѐкий немаю фондів. Вспіютьсѐ! Та Гордіювський не поступавсѐ – без медичного забезпеченнѐ багато не повояюте! Тоді командувач махнув рукоя: будуй свій госпіталь, ѐ не заперечуя, але не за рахунок бойових частин флоту. Післѐ ціюї розмови з командувачем Григорій Гордіювський домовивсѐ з генерал-майором В. Білим, що штат 55-го Військового госпіталя ВМС затвердѐть поза списочним складом ВМС України. Так і сталосѐ, але затвердженнѐ штату 55-го Військового госпіталя ВМС поклало довгий процес боротьби за його фонди, про що мова піде окремо. Спеццентр «Омега», де розмістили госпіталь, мав обмежені фонди і забезпечити багатопрофільне лікуваннѐ хворих не міг. Там розмістивсѐ лише штаб госпіталя, деѐкі його служби і відділи та Військово-лікарська комісіѐ ВМС України. Почавсѐ пошук інших варіантів. Оптимальним варіантом у становищі з створеннѐм госпіталя, вважав тво командувача ВМС України контр-адмірал Олексій Риженко, буде розміщеннѐ госпіталя ВМС України на 400 ліжок у вивільненому військовому містечку Б-14 колишньої 14 дивізії підводних човнів ЧФ у Балаклаві. Гордіювський з своїми заступниками не схвалявали таку пропозиція, визначальним вважали віддаленість, транспортні розходи, тривалість часу доставки хворих і відсутність можливості вирі108

шити житлову проблему длѐ медперсоналу. Скільки часу займе прибуттѐ хірурга на термінову операція з Севастополѐ, а ѐкщо оперувати треба терміново у вечірній час чи у свѐткові дні? Але і цѐ пропозиціѐ з розміщеннѐм госпіталя ВМС у Балаклаві осталасѐ не реалізованоя. Добрѐче поруйноване підводниками ЧФ, це військове містечко Чорноморським флотом поза спиноя ВМС України було передане Балаклавській районній раді длѐ «вирішеннѐ житлової проблеми вчителів». Врешті, спільне рішеннѐ колегій Міністерств оборони і охорони здоров’ѐ України відкрило шлѐх до реалізації проекту функціонуваннѐ госпіталя ВМС України на 200 ліжок на фондах Севастопольських міських лікарень управліннѐ охорони здоров’ѐ міста Севастополѐ. Президент України Леонід Кучма часто відвідував Севастополь і знаходив час побувати у військових морѐків, особливоя його увагоя користувавсѐ фрегат «Гетьман Сагайдачний», на ѐкому Президент разом з ветеранами щорічно виходив в море. Тому керівництво міста Севастополѐ та управліннѐ охорони здоров’ѐ державної адміністрації не зважилисѐ перечити рішення міністерств про інтеграція військової і цивільної медицини. Перший досвід вже був, у зв’ѐзку з випадком захворяваннѐ холероя у 1994 році на фондах портової санітарно-епідеміологічної станції Севастополѐ розгорнули Санітарно-епідеміологічний загін ВМС України. Наслідком тривалих перемовин управліннѐ медичної служби ВМС України і управліннѐ охорони здоров’ѐ Севастопольської державної адміністрації, командуваннѐ ВМС з адміністраціюя міста стало розпорѐдженнѐ голови Севастопольської міської державної адміністрації Леоніда Жунька № 219-р від 23.09.1996 р. «Про інтеграція медичних служб міста Севастополѐ і Військово-Морських Сил України», згідно ѐкого 55-й Військовий госпіталь ВМС Укра109

їни розгортавсѐ на базі лікувально-профілактичних закладів міста. Однак і тут управліннѐ охорони здоров’ѐ міста пішло «іншим шлѐхом», без врахуваннѐ міжнародного досвіду в питаннѐх інтеграції медичних служб різних відомств. У вересні 1996 року між Севастопольським управліннѐм охорони здоров’ѐ і медичноя службоя ВМС України був узгоджений і укладений договір про співпраця. Післѐ оперативної і складної роботи медичної служби по погодження розташуваннѐ відділень госпіталя та організації роботи лікарів 1 груднѐ 1996 року дванадцѐть відділень 55-го Військового госпіталя ВМС України були розгорнуті на фондах 19-и відділень 1, 4, 8-ї міських лікарень, шкірѐно-венерологічного диспансеру міста Севастополѐ та спеццентру ВМС України «Омега». Однак реальність співіснуваннѐ цивільної і військової медицини виѐвиласѐ непростоя. Сформований за принципом міжвидової інтеграції медичних сил Севастополѐ на 200 ліжок 55-й госпіталь ВМС під керівництвом свого першого начальника підполковника медичної служби кандидата медичних наук Клянка О. Д. у перші роки свого існуваннѐ переживав складні часи. Охват поглибленим медичним обслуговуваннѐм військових морѐків у військових частинах на 1996 рік сѐгав лише 48 відсотків, до того ж у 1996 році в Севастополі поширилась епідеміѐ грипу А. Відсутність нормальних побутових умов у берегових частинах ВМС лише прискорявали поширеннѐ цього захворяваннѐ. Розміщеннѐ аж до 2001 року на базі п’ѐти медичних закладів міста, звичайно, не сприѐло надто ефективній роботі госпіталя ВМС та виконувати специфічні флотські завданнѐ. Крім того даваласѐ в знаки неукомплектованість військовими лікарѐми штату самого госпіталя, політизаціѐ медперсоналу цивільних лікарень, невирішеність флотської проблеми і особливо недостатню та не регулѐрне фі110

нансуваннѐ розходів госпіталя. На 1 листопада 1998 року фінансова заборгованість госпіталя перед базовими лікарнѐми за службами медичній, управліннѐ тилу, управліннѐ будівництва і розквартируваннѐ, управліннѐ зв’ѐзку і фінансового управліннѐ склала 577,5 тис. грн. Сукупність боргу розраховуваласѐ шлѐхом відніманнѐ із балансових затрат лікарень вартості ліжко-днѐ реальних затрат госпіталя на один ліжко-день утриманнѐ хворого військовослужбовцѐ. Заборгованість ВМС перед лікарнѐми значно впливала на відношеннѐ і так політизованого керівництва лікарень до хворих військовослужбовців. Особливо це відчувалосѐ і 1-й міській лікарні, головним лікарем ѐкої була Наталіѐ Белюнко, ѐка і не приховувала своюї антипатії і високомірства до Військово-Морських Сил України. Спільну практику військових і цивільних лікарів значно ускладнявало відсутність відповідної правової бази, спільних відомчих регламентуячих документів та фінансового механізму взаюморозрахунків. Цим не проминули скористатисѐ у міських лікарнѐх. 22 липнѐ 1998 році начальником вже 55-го Військово-морського госпіталя ВМС був призначений підполковник медичної служби Станіслав Заїкін. За його спогадами «інтеграціѐ» військової і цивільної медицини проходила важко, відношеннѐ до військових було далеко не кращим, хворі військовослужбовці: матроси, офіцери і ветерани у багатьох випадках замість палат розміщувалисѐ у коридорах лікарні. До них в остання чергу підходив лікуячий лікар, доглѐд не завжди відповідав потребам хворих, виникали проблеми з продуктовим забезпеченнѐм. - Пані Наталію, звертавсѐ Заїкін до Белюнко, - ви головний лікар і ѐ головний лікар. Ви підпорѐдковані кому? - Управління охорони здоров’ѐ, а з ним Міністерству охорони здоров’ѐ України.

111

- Ми теж підпорѐдковані Міністерству оборони у Киюві. Україні значить. А хворі – то звідки? З України, чимало з Криму і Севастополѐ. Чому ж таке відношеннѐ до наших громадѐн, більшість з хворих у сини вам годѐтьсѐ? Чому не дотримуютесѐ умов договору про співпраця? Зрозумілої відповіді, ѐк завжди, не було, бо занадто політизована головлікар Н. Белюнко користуваласѐ повноя підтримкоя начальника управліннѐ охорони здоров’ѐ Севастопольської державної адміністрації та деѐких депутатів міської ради і навіть народного депутата України Стоѐна. Капітан 2 рангу В. Токмаков і капітан-лейтенант Ю. Мороз, доповідав начальник госпіталя начальнику медичної служби ВМС України 23. 02.1998 р., знаходилисѐ на лікуванні у нейрохірургічному відділенні 1-ї міської лікарні. Лікарствами забезпечені не були і їх вимушені були поставлѐти родичі. Військовослужбовцѐм ВМС відмовлено у проведенні імунологічних досліджень. Подібне відношеннѐ відчув на собі і хворий матрос Зубко В. І. Подібних випадків було чимало. Врешті, своїх хворих медикаментами, білизноя і продуктами харчуваннѐ медична служба ВМС України забезпечувала, шефська допомога тут значно допомагала, проте проконтролявати їх використаннѐ у лікарнѐх можливостей не Валентина Коник мала. Було багато випадків, що все це використовувалосѐ не за призначеннѐм, тим більше, що на той час міські лікарні своїх «цивільних» паціюнтів білизноя і продуктами харчуваннѐ не забезпечували. Найважче у ситуації інтегрованого у міські лікарні військового госпіталя приходилосѐ, напевно, медичним сестрам госпіталя. Першими медичними сестрами 55 вій112

ськового госпіталя ВМС України стали Олена Коровіна, Тетѐна Холо-м’ѐнська, Тетѐна Вербіна, Валентина Гоган, Ляктина Аннілова. Головноя медичноя сестроя 55 військового госпіталя була призначена досвідчена, з багаторічним досвідом роботи на Північному флоті (острів Нова Землѐ) Валентина Коник. Їй вдалосѐ в короткий час створити дружний і професійний колектив медичних сестер, ѐких часто називаять сестрами милосердѐ. Старшоя медичноя сестроя госпіталя стала одна з перших медичних сестер медичної служби ВМС України мічман Світлана Голубюва, ѐка до того часу працявала медичноя сестроя 10 поліклініки ВМС. Врешті, саме на жіночі плечі медичних сестер, на їх добрі руки лѐгла важка місіѐ по забезпечуванні процесу лікуваннѐ паціюнтів, їм приходилосѐ першими виносити трудності та всі недоліки «інтеграції» військової медицини, бути своюрідними посередниками у вкрай заплутаній і Світлана Голубєва політизованій проблемі медичного забезпеченнѐ військовослужбовців і ветеранів флоту. Крім цього, вимушено порушуячи інструкції, а іншого виходу не було, приходилосѐ часто лікарства і виготовлені лікарські препарати доставлѐти хворим до міських лікарень міським транспортом. Більш-менш робочі взаюмовідношеннѐ були налагоджені післѐ усуненнѐ Белюнко з посади головного лікарѐ через корупційний скандал, пов'ѐзаний з загибелля комерційного теплохода «Пам'ѐть Меркуріѐ» у січні 2001 року. До управліннѐ медичної служби ВМС, пригадую полковник медичної служби Григорій Гордіювський, з міських лікарень, на базі ѐких був розміщений наш госпіталь, почали приходити рахунки на оплату з завищеними сумами. 113

Виходило так, що наших не досить важкохворих лікували виклячно імпортними дефіцитними і дороговартісними ліками. Поставлені нами ліки залишалисѐ не використаними, однак вони теж бозна-де дівалисѐ. Та не може такого бути, вирішив Григорій Васильович, - важкохворих військовослужбовців у госпіталі не маю. І направив офіцера Ю. Борисенка провести перевірку у госпіталі по історії хвороб. Та коли офіцер прибув до 4-ї міської лікарні, …там напередодні «трапиласѐ» пожежа і всі історії хвороб хворих військовослужбовців згоріли, перевірѐти нічого! Згоріли папки з історіюя хвороб виклячно військових паціюнтів Конкурс медичних сестер. 1997. від ВМС, медичні справи цивільних хворих осталисѐ цілими, їх полум’ѐ «пожежі» дивним чином у приміщенні архіву оминуло. І все це сходило з рук! У грудні 1996 року управліннѐ охорони здоров’ѐ СМДА виставило ВМС України за лікуваннѐ хворих рахунок на 362 тис. грн. і без їх оплати відмовилосѐ приймати хворих військовослужбовців. І прийшлосѐ медичному управління ВМС разом з КЕЧ шукати можливості взаюморозрахунків та «вибивати» кошти на погашеннѐ боргів. Однак спільна практика з цивільними медиками дозволила військовим медикам отримати унікальний в Україні досвід інтеграції військової і цивільної медицини. Останню особливо стосувалосѐ лікарів хірургічного профіля та лікарів анестезіологів-реаніматорів, ѐкі в умовах цивіль114

ної лікарні постійно приймали участь у лікуванні хворих з травмами і хворобами, не так частими в мирний час у військово-медичних закладах. Не зважаячи на своя розкиданість по міських лікарнѐх, у 55 госпіталі впроваджувалась професійна підготовка персоналу, особливу увагу приділѐлосѐ підготовці медичних сестер. У великій мірі цьому сприѐв конкурс на кращу медичну сестру, ѐкий вперше провели у 1997 році. З того часу такі конкурси стали проводитисѐ щорічно. Врешті, розміщеннѐм госпіталя ВМС на базі міських лікарень була досѐгнута головна ціль - можливість наданнѐ військовослужбовцѐм ВМС України кваліфікованої спеціалізованої медичної допомоги, відпала необхідність їх транспортуваннѐ у госпіталі Сімферополѐ чи Миколаюва. Лише за перші два роки спільної співпраці військових і цивільних медиків було вилікувано майже 6000 хворих військовослужбовців ВМС різної степені важкості.

Курсом на власні фонди Ситуація з медичним забезпеченнѐм військових морѐків значноя міроя зрушила з місцѐ Рада Регіонів при Президентові України, проведена 24 квітнѐ 1997 року у Севастополі. Заслухавши інформація командувача ВійськовоМорськими Силами України контр-адмірала Михайла Єжелѐ Рада Регіонів прийнѐла рішеннѐ «Про стан вирішеннѐ соціально-побутових, матеріальних та культурних проблем військових морѐків у порѐдку шефської допомоги» і рекомендувала Кабінету Міністрів України «розглѐнути питаннѐ щодо передачі Міноборони України одніюї з лікарень міста Севастополѐ длѐ лікуваннѐ військових морѐків, а також створеннѐ в м. Севастополі української школи-ліцея та школи-інтернату длѐ дітей військовослужбовців з українськоя мовоя навчаннѐ». Між командуваннѐм ВМС України, 115

ѐке передало місту цілий рѐд військових містечок, міськоя радоя і державноя адміністраціюя розвернуласѐ трьохрічне листуваннѐ, протѐгом ѐкого ВМС України пропонувалосѐ, а затим відмовлѐлосѐ, передати 3-у міську лікарня, згодом пологовий будинок № 1 і, врешті-решт, паперова канцелѐріѐ звела нанівець рішеннѐ Ради регіонів. Та попри бярократичну волокиту, Рада Регіонів визначила необхідність утримувати у ВМС України власного військовоморського лікувального закладу і це стало головним напрѐмком в роботі медичної служби ВМС України. Між тим, розгорнуті медичні заклади ВМС, ще не завершивши свою формуваннѐ і не маячи власних фондів, вклячалисѐ у медичне забезпеченнѐ повсѐкденної діѐльності і бойової підготовки формуюмих з’юднань, бойових кораблів і військових частин Військово-морських Сил України. Особлива увага приділѐласѐ забезпечення кораблів у морі та під час перших міжнародних флотських навчань. Одночасно українські військові медики отримали змогу переймати міжнародний досвід організації військовоморської медицини та застосовувати його у своїй практиці. 1995-й рік виѐвивсѐ переломним у організації медичної служби флоту. У Севастополі, навіть у середовищі критично налаштованих до ВМС ветеранів Збройних Сил колишнього СРСР, почалисѐ розмови про ѐкісне і ефективне лікуваннѐ у медичних закладах ВМС України. У 1995 році медичним управліннѐм тилу ВМС України були розроблені і затверджені у Генеральному штабі Збройних Сил України штатні розписи 10-ї поліклініки ВМС, 55 Військово-морського госпіталя ВМС у Севастополі з чисельністя офіцерів – 56, мічманів – 5, матросів – 88, працівників Збройних Сил – 152. У цьому ж році були прийнѐті до складу ВМС України 139 військовий госпіталь у Феодосії – 13, прийнѐті до складу ВМС і незабаром передані прикордонним військам України військово-морські лазарети у 116

Керчі і Ізмаїлі. Набираячись власного і міжнародного досвіду медична служба ВМС України продовжувала ефективно розвиватисѐ. У зв’ѐзку з прийомом до ВійськовоМорських Сил України Кримської військово-морської бази ЧФ у селищі Новоозерне у 1996 році був створений 1579 Військово-морський госпіталь Південного району ВМС України – начальник підполковник медичної служби Михайло Новіков, та 997 санітарно-епідеміологічний загін, ѐкий очолив майор медичної служби Юрій Бондаренко. У першій половині 1990-х років в Україні відбувалосѐ значне скороченнѐ Збройних Сил, що дісталисѐ їй у спадок від колишнього СРСР. Офіційно воно дістало назву військової реформи, в ході ѐкої особливого винѐтку длѐ ще не сформованих ВМС України не робилосѐ. Ще не вспіли у ВМС України сформувати штати війкових частин і установ, ѐк з 1994 року прийшлосѐ вся існуячу флотську структуру реформувати, переглѐдати і перероблѐти штатні структури з ухилом їх скороченнѐ. Крім цього керівництво медичної служби до 1997 року було завантажене додатковоя роботоя в комісіѐх по розподілу Чорноморського флоту, готувало різномаїттѐ документів длѐ переговорного процесу. Одночасно з цим, замість практичної допомоги, до ВМС України почали зачащати міністерські перевірки стану справ на місцѐх, длѐ ѐких теж треба було готувати велику кількість довідок, поѐснень і доповідей. Організаціѐ медичної служби флоту маю значні відмінності від організації ціюї служби в армійських умовах, то ж управління медичної служби ВМС приходилосѐ створявати власні регламентуячі документи по організації медичного забезпеченнѐ бойової підготовки і життюдіѐльності сил флоту. З цього приводу до 1995 року було підготовлено до двадцѐти проектів наказів командувача ВійськовоМорських Сил України і заступника командувача по тилу – начальника тилу Військово-Морських Сил України. Весь 117

цей обсѐг роботи унеможливлявав планову роботу по комплектації медичних закладів і самого управліннѐ медичної служби ВМС України. Та у Киюві мали своя думку і ще не до кінцѐ створені медичні структури заповзѐлисѐ реформувати. Звичайно, цѐ робота не добавлѐла натхненнѐ створявати медичні заклади, ѐких необхідно було затим скорочувати. З весни 1996 року Військово-Морські Сили України розпочали підготовку до проведеннѐ перших в історії ВМС оперативно-тактичних навчань «Море-96» під прапором Верховного Головнокомандувача Збройних сил України – Президента України Леоніда Кучми і першого трансатлантичного походу до берегів США загону українських бойових кораблів. Ці завданнѐ покладали величезну відповідальність на ще не до кінцѐ сформовану медичну службу молодого українського флоту. Слід відзначити, що військові медики, особливо старші офіцери, вже мали великий досвід забезпеченнѐ далеких морських походів і бойових служб, на той час мали і певний досвід медичного забезпеченнѐ міжнародних заходів ВМС, починаячи з міжнародних навчань «Бриз-94». Але хід підготовки до цих перших маневрів ВМС України проходив не звично, на флоті протѐгом літа і осені 1996 року працявали одна за одноя дві комісії Генеральної інспекції Адміністрації Президента України та Головна інспекціѐ Міністерства оборони України. В останній працявав і адмірал-інспектор контр-адмірал Михайло Єжель. Надії військових морѐків на те, що інспекції допоможуть зрушити з місцѐ їх нагальні проблеми не справдилисѐ. Інспекції цікавили не проблеми, а лише недоліки в роботі командуваннѐ всіх ланок, ѐкі, між іншим, не приховувалисѐ, були добре відомі всім і лежали на поверхні. Не зважаячи на блискуче медичне забезпеченнѐ навчань «Море-96» та трансатлантичного походу загону 118

бойових кораблів до США головними недоліками медичної служби ВМС України інспекції виѐвили її недоукомплектованість, особливо первинної військової ланки, не повну бойову готовність окремих медичних закладів, відсутність комплексної системи медичних закладів, збільшеннѐ тенденції захворяваності особового складу, низьку забезпеченість медичним майном та ще цілий рѐд недоліків в роботі. Результатом роботи всіх інспекції стала зміна не лише командувача ВМС України віце-адмірала Володимира Безкоровайного, а й майже всіюї Військової ради українського флоту. Управліннѐ медичної служби кадрові зміни не зачіпили і вона продовжила процес розвитку медичної служби на завершаячому етапі розподілу Чорноморського флоту під керівництвом вже нового заступника Міністра оборони – командувача Військово-Морських сил України контр-адмірала Михайла Єжелѐ. До своюї п’ѐтої річниці, в 1997 році, управліннѐ медичної служби ВМС України сформували 1030 Санітарноепідеміологічний загін (регіональний), ѐкий очолив полковник медичної служби Алфімов В. М., 10 Військоволікарську комісія ВМС України – тво голови підполковник медичної служби Нагрудний знак Олександр Лузан, 14-й Військово«5 років медичній морський інфекційний госпіталь – наслужбі чальник полковник медичної служби ВМС України» Бондаренко В. П., 86-й Санітарноконтрольний пункт – начальник капітан медичної служби Ванашов Ю. М. та 81-у Корабельну групу спеціалізованої медичної допомоги, ѐку очолив майор медичної служби Касяк В. М. Таким чином за період з 1992 до 1997 років медичноя службоя ВМС України було проведено понад 80 орга119

нізаційно-штатних заходів, під час ѐких було створено всі необхідні флоту медичні і оздоровчі заклади від дитѐчого оздоровчого табору, лікувальних, забезпечуячих їх закладів, до військового санаторія і санітарного катера вклячно. Це була величезна організаторська робота, ѐкої не знали у інших видах Збройних Сил. Своюрідним звітом досѐгнутого військовими медиками стало свѐткуваннѐ п’ѐтої річниці з часу створеннѐ медичної служби ВМС України у 1998 році, щойно післѐ завершеннѐ розподілу Чорноморського флоту. На урочисті заходи зібралисѐ першопрохідці, медики-офіцери і мічмани, медичні працівники, всі, хто не застрахалисѐ праці розпочати роботу і створити на голому місці медичну службу національного флоту. Робота була не простоя, складноя, її супроводжували успіхи і невдачі, вона вимагала мужності, самопожертви і самовіддачі, але вона дала змогу оцінити власні сили, перевірити власну свідомість, гідність і професіоналізм. Зараз, говорили військові медики, немаю завдань, що були б нам не по плечу. Це була справжнѐ чоловіча робота в мирний час! На свѐткуваннѐ першого у медичній службі ВМС явілея були запрошені Заступник Міністра оборони – командувач ВМС України адмірал Михайло Єжель, члени Військової ради ВМС, заступник начальника Головного військово-медичного управліннѐ МО України Микола Кудренко, помічник начальника Головного військово-медичного управліннѐ МО України полковник Володимир Рихлік, начальник управліннѐ охорони здоров’ѐ Севастопольської міської державної адміністрації Токарюв А. Г., начальник управліннѐ медичної служби Чорноморського флоту Російської Федерації генерал-майор медичної служби Олег Дімуров, шефи з різних регіонів України та інші гості. До явілея був випущений спеціальний нагрудний знак, ѐким були нагороджені всі, хто стоѐв білѐ витоків медичної служби 120

українського флоту протѐгом перших п’ѐти років її формуваннѐ. У своїх виступах і привітаннѐх медичній службі з першим, хоч і не великим, проте вагомим длѐ флоту явілеюм, запрошені гості генерал-майор О. Дімуров, Токарюв А. Г. та інші у своїх виступах визнали самовіддану праця військових медиків Українського флоту, ѐка дозволила у політично і економічно складний час створити повноцінну медичну службу виду Збройних Сил, ѐка за своїм професіоналізмом вже не поступаласѐ медичній службі флоту російського. Сформувати за п’ѐть років медичну службу – це велика заслуга, відзначив у своюму виступі начальник медичної служби Чорноморського флоту генерал-майор медичної служби Олег Дімуров, ще недавній начальник багатьох українських офіцерів-медиків, ѐкий у перші часи будівництва ВМС України скептично ставивсѐ до ідеї створеннѐ медичної служби флоту України. Українські військово-морські офіцери-медики справами довели, що неможливе може стати можливим, і з тих пір флотське військово-медичне будівництво прийнѐло незворотній характер. Перших неймовірно важких п’ѐть років підтвердили, що становленнѐ і розвиток медичної служби ВМС України не зважаячи на всі перешкоди і спроби деѐких політичних сил зірвати, чи, принаймі, призупинити процес будівництву військово-морської медицини України, приречені на поразку, і що вони здатні самостійно забезпечувати не лише життюдіѐльність сил флоту, а й з успіхом приймати участь у його міжнародних заходах. Це був вінець надзвичайних зусиль офіцерів-медиків, їхньоя перемогоя у боротьбі за створеннѐ вітчизнѐної військовоморської медицини, і вона була тим ціннішоя, що визнаваласѐ ще вчорашніми недоброзичливцѐми їхньої праці. До остаточного завершеннѐ шестирічних переговорів по розподілу Чорноморського флоту залишалисѐ лічені місѐці. 121

Розподіл медичної інфраструктури Чорноморського флоту

Період розподілу медичної інфраструктури Чорноморського флоту колишнього СРСР був складним і не однозначним, у загальних рисах повторявав процес розподілу ЧФ і мав декілька етапів свого розвитку. На 1991 рік медична служба Чорноморського флоту у своюму складі мала сорок вісім окремих військових частин і медичних закладів з ліжковим фондом близько п’ѐти тисѐч ліжок, розрахованих на медичне забезпеченнѐ 120 тисѐчного військового угрупуваннѐ ЧФ у мирний час. До ціюї структури відносилисѐ і 4020 місць у тридцѐти семи дошкільних оздоровчих дитѐчих закладах, з них у Севастополі знаходилосѐ 14 дитѐчих оздоровчих закладів на 1770 місць. Перший етап розподілу медичних закладів Чорноморського флоту тривав з квітнѐ 1992 до березнѐ 1996 років. Його можна назвати найважчим періодом самовизначеннѐ і волевиѐвленнѐ особового складу, працівників медичних закладів флоту, хоч він і припадаю вже на час створеннѐ організаційної групи командувача ВійськовоМорських Сил України та на початок російсько-українських переговорів по розподілу Чорноморського флоту. Цей етап розподілу медичних закладів і майна існував поза межами домовленостей, ѐкі вперто командуваннѐм ЧФ блокувалисѐ, і у переважній більшості мав місце поза межами Севастопольського гарнізону. Крім офіцерів Військово-лікарської комісії флоту, 110-ї поліклініки ЧФ, спеццентру «Омега», окремих офіцерів госпіталя ЧФ і управліннѐ медичної служби ЧФ в ньому взѐли участь більшість офіцерів медичних закладів, дислокованих у с. Пісчане, Очаківського і Мико122

лаївського гарнізонів. Саме вони створили перший ешелон військово-морських офіцерів-медиків, ѐкі розпочали формуваннѐ структур медичної служби національного флоту. Другий етап розподілу медичних закладів Чорноморського флоту тривав у березні-квітні 1996 року у відповідності до досѐгнутих домовленостей міністрів оборони України Валеріѐ Шмарова і Російської Федерації генерала армії Павла Грачова у санаторії в Тисовцѐх на Львівщині 28 березнѐ того ж року. Післѐ досѐгнутих домовленостей ними 25 листопада 1995 року був затверджений план-графік передачі ВМС України поза межами Севастополѐ об’юктів, озброюннѐ, техніки і майна від Чорноморського флоту узгоджений і підписаний командувачем ВМС України віцеадміралом В. Безкоровайним і Головнокомандувачем ВМФ РФ адміралом Ф. Громовим. Від імені міністерств оборони двох країн адміралом Ф. Громовим і генерал-полковником І. Біжаном було затверджено і Положеннѐ про розподіл, прийом і передачу військових містечок, озброюннѐ і майна Чорноморського флоту, ѐким мали користуватисѐ відповідні комісії з обох сторін. В ході цього етапу був переданий до складу Збройних Сил України лише військово-морський госпіталь ЧФ у Феодосії, а вже у квітні місѐці узгоджений план-графік прийому-передачі був зірваний командувачем Чорноморського флоту віце-адміралом Віктором Кравченком. Прийом Феодосійського Військово-морського госпіталя спершу планувавсѐ длѐ ВМС України, ѐк того вимагало управліннѐ медичної служби ВМС України, але у Міністерстві оборони вирішили інакше - передати його Одеському військовому округу, позаѐк військового гарнізону у Феодосії ВМС України на той час не мали. У зв’ѐзку з таким рішеннѐм полковник Г. Гордіювський категорично відмовивсѐ приймати госпіталь до складу ВМС і затим передавати його Одво, позаѐк це була подвійна без користі длѐ ВМС 123

України робота. У 2006 році вже у Південному оперативному командуванні Феодосійський госпіталь розформували і у 2011 році він таки був заново сформований і повернутий Військово-медичному клінічному центру Кримського регіону. Третій і останній етап розподілу медичної інфраструктури Чорноморського флоту розпочавсѐ з 1 червнѐ 1997 року, післѐ підписаннѐ напередодні, 27 травнѐ, у Киюві Прем’юр-міністром України Павлом Лазаренком і Головоя урѐду Російської Федерації Віктором Чорномирдіним трьох базових угод по параметрах поділу, взаюмні розрахунки та статус і умови перебуваннѐ Чорноморського флоту на території України. Цей останній етап передбачав розподіл об’юктів ЧФ у Севастополі з терміном виконаннѐ до 25 липнѐ 1997 року. Медична служба тилу ВМС України брала безпосередня участь ѐк у підготовці матеріалів по розподілу медичних об’юктів і майна ЧФ, так і у роботі відповідних комісій і підкомісій ще з самого початку російсько-українських переговорів по флоту. Полковником Гордіювським і його заступниками до переговорного процесу був відпрацьований повний перелік медичних об’юктів ЧФ, що не позволили деѐкі з них приховати від розподілу, у відповідності до зміни політичної ситуації в ході підготовки самих переговорів готувалисѐ десѐтки і сотні різноманітних доповідей, пропозицій, аналітичних записок і довідок. Підготовка документів длѐ урѐдових переговорів та участь у роботі відповідних комісій були не простоя справоя, вимагали дипломатії, витримки, залізних нервів і терпіннѐ. Інколи спрацьовували емоції. Пам’ѐтноя, наприклад, була участь полковника Григоріѐ Гордіювського у складі української делегації в міжурѐдових переговорів по Чорноморському флоту 21-22 квітнѐ 1994 року. Переговори делегацій проходили у Севасто124

полі, їх очолявали міністри оборони України і Росії генерали армії Віталій Радецький і Павло Грачов відповідно. Післѐ обіду 22 квітнѐ Павло Грачов на переговори не з’ѐвивсѐ. Як виѐвилосѐ, несподівано і без попередженнѐ своюї делегації взѐв і покинув переговорний процес і вилетів до Москви. Таким чином переговори були безтактно зірвані. Григорій Гордіювський, доповідаячи начальнику Головного управліннѐ військово-медичної служи Міноборони України про підсумки переговорів, у кінці телеграми написав, що «Паша-мерседес» зірвав переговори, несподівано длѐ всіх вилетівши до Москви. Телеграма викликала переполох у Головному управлінні військово-медичної служби Міноборони України. Ні, не зрив переговорів стривожив медичне начальство, а те, що Гордіювський назвав російського міністра оборони «Паша-мерседес». Власне, не Гордіювський особисто придумав це прізвисько Грачову, його так давно охрестила сама російська преса, та й самі чорноморці в обіході подібним чином відзивалисѐ про свого міністра оборони. Але генерал Білий колись служив разом з Грачовим і був з ним у добрих стосунках, сполошивсѐ, що про телеграму може довідатисѐ українська преса, а тоді дипломатичний скандал…. Страшно подумати! У неділя Гордіювського прѐмо з дому терміново викликали на службовий зв'ѐзок – телефонний «килим» з генералом. Довгий час В. Білий вливав флотському начмеду виховну ін’юкція, поки не іссѐк запас генеральських профілактичних засобів. Та переговори по розподілу ЧФ продовжувалисѐ. На перших порах українська сторона відстоявала повну передачу ВМС Україні всіх медичних закладів ЧФ ѐк у Севастополі, так і поза його межами. 2 листопада 1996 року Гордіювський представив чергове обґрунтуваннѐ необхідності передачі ВМС наступних медичних об’юктів у Севастополі: 125

1472 військово-морський клінічний госпіталь ЧФ імені М. Пирогова, 41 військово-морський інфекційний госпіталь, 334 військове містечко 2114 медичного складу ЧФ, 110 поліклініка ЧФ, 65 стоматологічна поліклініка ЧФ, 502 санітарно-епідеміологічний загін, санаторій-профілакторій військових будівельників «Омега», дачі ГК ВМФ СРСР і військової ради ЧФ, дитѐчий оздоровчий табір військових будівельників «Омега» та інших закладів. Однак в ході переговорів українська урѐдова делегаціѐ поступово уступала російській стороні, зупинилисѐ на розподілі 50 на 50 відсотків, з ѐких остаточно ВМС Україні діставалосѐ лише 20 відсотків від об’юктів і майна Чорноморського флоту, частина об’юктів, у тому числі 1472 військово-морський клінічний госпіталь ім М. Пирогова, 65 поліклініка ЧФ і 502 СЕЗ Чорноморського флоту РФ мали би використовуватисѐ спільно. 4 червнѐ 1997 року начальники медичних служб ЧФ РФ і ВМС України підписали план-графік передачі об’юктів ЧФ Військово-Морським Силам України. До 1 листопада того ж року мали бути і були передані ВМС України 41 військово-морський інфекційний госпіталь і військове містечко № 102, 384 військове містечко 2114 медичного складу і медичне майно відповідно до розподільної відомості. Однак домовленості домовленостѐх, а ЧФ знай свою. У примітках бланку план-графіку передачі генералмайор О. Дімуров вже післѐ його підписаннѐ обома сторонами дописав, ѐк відрізав: «Второй этаж 65 поликлиники и два этажа 502 СЭО передаче ВМСУ не подлежат. На межправительственном уровне указанные учреждениѐ значатсѐ объектами ЧФ. Санаторий «Омега» и детский лагерь «Омега» ѐвлѐятсѐ собственностья профсояза строительного управлениѐ». У своя чергу полковник Г. Гордіювський теж добавив: «В план-график вклячить передачу части основных фондов учреждений, планируемых к совместному 126

использования: третий этаж 65 стоматологической поликлиники, два этажа 502 СЭО. Срок передачи объектов: с 01. 08. до 01. 10. 97 г. Передачу объектов: санаторийпрофилакторий «Омега», детский оздоровительный лагерь «Омега», 1465 Военно-морской госпиталь осуществить в срок с 01.09. до 01. 11. 97 г.». 23 серпнѐ 1997 року голови прийомопередавальних комісій ВМС України і ЧФ контр-адмірал Іллѐ Півненко і віце-адмірал Г. Сучков підписали акти передачі ВМС санаторіѐ-профілакторіѐ «Омега» і дитѐчого оздоровчого табору «Омега». 1 жовтнѐ наказом начальника медичної служби командуваннѐ ВМС України дитѐчий оздоровчий табір «Омега» був зарахований до складу медичної служби ВМС України ѐк бяджетна, самоокупна і безприбуткова установа. У 1997 році на базі прийнѐтих від Чорноморського флоту об’юктів і майна у Військово-Морських Силах України були сформовані і укомплектовані 10 Військово-лікарська комісіѐ ВМС, ѐку очолив полковник медичної служби Валерій Костяк, 14 Військово-морський інфекційний госпіталь, ѐкий очолив полковник медичної служби Валентин Бондаренко, 86 санітарно-контрольний пункт на чолі з капітаном медичної служби Юріюм Ванашовим, 283 медичний склад на чолі з підполковником медичної служби Станіславом Заїкіним, 81 корабельна група, ѐку очолив майор медичної служби Василь Касяк та 1030 Санітарноепідеміологічний загін (регіональний), начальником ѐкого було призначено полковника медичної служби Вадима Алфімова. Та з розміщеннѐм 1030 СЕЗ виникла проблема, приміщеннѐ, в ѐких розміщуваласѐ, не відповідали її функціональним обов’ѐзкам і нормативним документам. Тут знову на допомогу прийшов випадок. Місто передало ВМС

127

будівля колишнього дитѐчого садочка по вул. Комуністичній, 3а. Претендентів на нього було багато. Командувач ВМС України Михайло Єжель рановранці прибув з Киюва. Вилетів без сніданку, то ж снідав вже у своюму службовому кабінеті. Провідавши про прибуттѐ командувача, до нього зайшов полковник Гордіювський. - Ось скажи, Григорія Васильовичу, звернувсѐ до нього командувач, ти можеш сказати, встановити, що ось цѐ ковбаса, що ѐ її їм, хоч ѐкісна?, можна нея лядей годувати? - Не можу сказати. Щоб це встановити необхідно мати обладнану необхідними лабораторіѐми СЕЗ, - відповів начмед. - Ковбасу необхідно перевірити на хімічний, бактеріологічний, радіологічний та багато інших аналізів, почав перераховувати Гордіювський, що ще необхідно здійснити длѐ виѐсненнѐ ѐкості продукту. А найперше, продовжив, у кожній лабораторії треба мати декілька приміщень длѐ розташуваннѐ автоклавів, свинцевих домиків, центрифуг і багато ще чого іншого. Під всі ці потреби СЕЗ підходить площа дитѐчого садка, переданого містом ВМС, тому прошу його передати медичній службі. Командувач слухав, слухав начмеда, затим махнув рукоя – забирай раз треба. Так 1030 СЕЗ на кінець-то отримав приміщеннѐ длѐ розташуваннѐ і роботи. Однак завершеннѐ розподілу об’юктів і майна Чорноморського флоту не означало завершеннѐ організаційних проблем медичної служби флоту українського. І найголовнішими оставалисѐ розміщеннѐ 55 військово-морського госпіталя, фондів під ѐкий ВМС України у процесі розподілу ЧФ так і не отримали. Проблема медичного забезпеченнѐ вкрай політизованих військових пенсіонерів у Севастополі оставаласѐ не вирішеноя. 128

Ветеранська проблема Севастополя Командуваннѐ Чорноморського флоту РФ продовжувало категорично противитисѐ спільному використання 1472 військово-морського госпіталя імені М. Пирогова в інтересах ЧФ і ВМС України, а розміщеннѐ госпіталя ВМС у міських лікарнѐх проблеми не знімало. Наоборот, загостриласѐ проблема медичного забезпеченнѐ ветеранів війни і Збройних Сил. Вона не лише поглибляваласѐ, а ще більш відкрито використовуваласѐ в політичних цілѐх багатьма політичними і ветеранськими партіѐми і організаціѐми Севастополѐ. Длѐ знѐттѐ «медичної напруги» у Севастополі 28 квітнѐ 1999 року командувач ВМС України віце-адмірал Михайло Єжель і головнокомандувач ВМФ РФ адмірал Володимир Куроюдов під час офіційного візиту Міністра оборони України Олександра Кузьмука до Російської Федерації провели у Москві переговори, в ході ѐких «сторони домовилисѐ до липнѐ 1999 року вивчити питаннѐ і відпрацявати концепція по надання медичної допомоги військовослужбовцѐм ВМС України і ветеранам у лікувальних закладах ЧФ Російської Федерації на взаюмовигідних умовах». 27 травнѐ того ж року у Москві проведено обговореннѐ можливостей наданнѐ госпіталем ЧФ медичної допомоги військовослужбовцѐм ВМС України і ветеранам військової служби між начальником медичної служби ВМС полковником медичної служби Григоріюм Гордіювським, начальником 7 відділу головного військово-медичного управліннѐ МО РФ полковником медичної служби М. Фроловим, від Севастопольської міської державної адміністрації участь у переговорах взѐв начальник управліннѐ охорони здоров’ѐ А. Токарюв. В той час 1472 ВМКГ ЧФ розміщувавсѐ у 38 будинках, у чотирнадцѐти з ѐких розміщувалисѐ 129

лікарсько-діагностичні відділеннѐ. На 1998 рік було сплановане його скороченнѐ з 950 до 450 ліжок. Виходѐчи з цього факту, українська сторона запропонувала на звільняюмих фондах 1472 ВМКГ ЧФ розгорнути госпіталь ВМС України на 200 ліжок, у цьому разі ставало можливим надавати кваліфіковану медичну допомогу ѐк військовослужбовцѐм, так і ветеранам та надавало змогу утримувати 200-300 ліжок додатково. Також пропонувалосѐ взамін виділити ЧФ 200 ліжок у санаторіѐх МО України в обмін на 200 ліжок в 1472 ВМКГ. Ці пропозиції російська сторона категорично відхилила і запропонувала українській стороні здійснявати лікуваннѐ хворих на договірній основі між госпіталем ЧФ, ВМС України і Севастопольськоя міськоя адміністраціюя з компенсаціюя госпіталя фактичних затрат за лікуваннѐ по російській методиці розрахунку, тобто пропонувалосѐ звичайне наданнѐ медичних послуг. Крім того було поставлене питаннѐ ліцензуваннѐ (акредитації) 1472 ВМКГ ЧФ РФ в Україні, що відкривало йому нові можливості комерційної діѐльності в регіоні. Медична служба ЧФ виставила розрахунок вартості лікуваннѐ у 1472 госпіталі ЧФ одного хворого на добу (ліжко-днѐ), ѐка склала суму 129 грн. 42 коп., або в доларах США – 32,75$. За їх розрахунками загальна сума лікуваннѐ 3500 ветеранів і військовослужбовців ВМС України в рік мали би складати 2 120 562,5 $США. Переговори завершилисѐ практично нічим: «українська сторона пропоную варіант спільного використовуваннѐ 1472 ВКМГ ЧФ РФ», а російська сторона «вважаю неприйнѐтноя пропозиція української сторони». Звичайно, виставлених ЧФ РФ сум Міністерство оборони України виділити медичній службі ВМС змоги не мало. Тому постановка питаннѐ про лікуваннѐ військовослужбовців ВМС України у госпіталі ЧФ була знѐта. Длѐ вирішеннѐ осталосѐ питаннѐ лише з організаціюя лікуваннѐ ве130

теранів військової служби, абсолятна більшість ѐких і була ветеранами ѐкраз Чорноморського флоту і міністерства оборони РФ, але рахуваласѐ пенсіонерами МО України. 2-4 червнѐ 1999 року у Севастополі група експертів медичних служб обох флотів з участя їх головних бухгалтерів та міських лікарень продовжила вивченнѐ питаннѐ лікуваннѐ пенсіонерів МО України у госпіталі ЧФ РФ. Генерал-майор медичної служби РФ О. Демуров і начальник фінансово-економічного відділу 1472 ВМК госпіталя ЧФ майор В. Юхимчук виставили свої розрахунки – 129, 42 грн. за ліжко-день. Українські експерти з цього зробили висновок, що «висока вартість розрахунків пов’ѐзана з крайню неефективним використаннѐм потужностей і трудових ресурсів 1472 ВМКГ. Так, ѐкщо число днів роботи ліжка в рік лікарень Севастополѐ – 351 день, України – 331 день, то 1472 ВМКГ – 204 днѐ. Оборот ліжка: Севастополь – 30, України – 24,5 , то ВМКГ – 11» та представили власний розрахунок, внаслідок ѐкого вартість одного ліжко-днѐ у ВМКГ ставала меншоя на 25 відсотків. Та остаточних рішень по організацій лікуваннѐ військових пенсіонерів і ветеранів війни медичні експерти так і не досѐгли. Длѐ прискореннѐ її вирішеннѐ медична служба ВМС залучила самих ветеранів війни. Особливо активним у цьому плані був Герой Радѐнського Соязу віце-адмірал у відставці Володимир Пилипенко, ѐкий особисто звертавсѐ до Президента України і Прем’юр-міністра України не один раз. Враховуячи ці зверненнѐ, напередодні президентських виборів, Президент України Леонід Кучма особисто втрутивсѐ у вирішеннѐ давно назрілої проблеми. У Севастополі на той час проживало 13 328 військових пенсіонерів, ѐкі мали право безкоштовного лікуваннѐ в медичних закладах Міністерства оборони України. Серед них: ветерани Збройних Сил – 5482, учасники бойових дій – 4381, учасники війни – 2231, інваліди війни – 409, Герої Радѐнсь131

кого Соязу – 9 чоловік, решта - ветерани-чорнобильці. Всі вони були виборцѐми і мали вагомий вплив на ситуація в місті. І Президент на це зважав. 1 серпнѐ 1999 року Військово-Морські Сили готувалисѐ відзначити свою професійне свѐто – День ВійськовоМорських Сил України. На свѐто очікували Президента України Леоніда Кучму. Леонід Кучма особисто знав і поважав Героѐ Радѐнського Соязу віце-адмірала у відставці Володимира Пилипенка. Тож перебуваячи на борту фрегата «Гетьман Сагайдачний» з ветеранами війни, Володимир Степанович вручив Президенту України особисто листа, підготовленого разом з полковником медичної служби Григоріюм Гордіювським і ветераном військової служби підполковником у відставці Василем Кабаненком з проханнѐм ветеранів вирішити проблеми з їх медичним забезпеченнѐм та розгортаннѐм госпіталя ВМС України. Леонід Кучма післѐ свѐт проїхав Севастополем, подививсѐ на стан справ і вже 2 серпнѐ 1999 року відгукнувсѐ на проханнѐ ветерана війни і видав дорученнѐ № 1 – 14/886 Кабінету Міністрів України з вимогоя розглѐнути питаннѐ «медичного обслуговуваннѐ військових пенсіонерів, учасників Великої Вітчизнѐної війни в лікувальних закладах Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі». Однак практичне вирішеннѐ проблеми медичного забезпеченнѐ ветеранів і далі спеціально затѐгуваласѐ, антиукраїнським силам ѐк у Севастополі та багатьом політикам у Москві було надзвичайно вигідно спекулявати на такій дражливій темі ѐк здоров’ѐ ветеранів війни і бойових дій, проѐвлѐти «турботу» про «соотючюствюнніков» та підтримувати антидержавні настрої в «городе славы русских морѐков». Чорноморцѐм з свого боку було вигідно схилити на своя сторону ветеранський корпус, та ще й за українські гроші. То ж не дивноя виглѐдаю нота Міністерства Закордонних Справ Російської Федерації від 10 листопада 1999 132

року, в ѐкій МЗС сусідньої держави висловило «стурбованість» з приводу медичного забезпеченнѐ здоров’ѐ пенсіонерів Міністерства оборони України у Севастополі. А проблема замість вирішеннѐ лише «всесторонньо» обговоряваласѐ – каменем спотиканнѐ були небажаннѐ ЧФ РФ взаюмовигідної і рівноправної співпраці з ВМС та завищені розцінки лікуваннѐ - госпіталь ЧФ намагавсѐ на ситуації добре заробити. Дорученнѐм Президента України відповідальність за організація лікуваннѐ ветеранів покладалисѐ на міську владу. Длѐ виконаннѐ дорученнѐ Президента України і відповідного дорученнѐ голови урѐду Російської Федерації 17 – 20 серпнѐ 1999 року у Севастополі знову зібралисѐ експертні групи під керівництвом: від України – начальника управліннѐ охорони здоров’ѐ СМДА Токарюва А. Г. і Росії – головного спеціаліста по лікувально-профілактичній роботі медичної служби ВМФ РФ полковника медичної служби Погорюлова І. А. Сторони домовилисѐ до 1 жовтнѐ 1999 року підготувати до підпису командувачем ЧФ і головоя Севастопольської міської державної адміністрації (СМДА) проект договору про лікуваннѐ в 1472 ВМКГ ЧФ ветеранів Збройних Сил у відповідності до законодавства України. Таку угоду 14 березнѐ 2000 року підписали голова СМДА Леонід Жунько і командувач ЧФ РФ адмірал Володимир Комоюдов. Вона визначала, що стаціонарне лікуваннѐ ветеранів Збройних Сил України буде проводитисѐ в 1472 ВМКГ ЧФ РФ ім. М. Пирогова у порѐдку взаюморозрахунків між госпіталем і Севастопольськоя МДА. Длѐ лікуваннѐ севастопольських ветеранів госпіталь виділѐв сто ліжок, із собівартості медичних послуг виклячалисѐ розходи на грошове забезпеченнѐ військовослужбовців і заробітна плата персоналу госпіталя, від чого так не бажала відмовлѐтисѐ російська сторона протѐгом всього переговорного процесу. 18 листопада 1999 року рішеннѐм XI сесії 133

Севастопольської міської ради № 389 до міського кошторису були вклячені розходи на лікуваннѐ ветеранів на суму 500 тисѐч гривень. З цього приводу Григорій Гордіювський доповідав начальнику Головного військово-медичного управліннѐ Міністерства оборони України – начальнику медичної служби Збройних Сил України: «…представники ЧФ висуваять ті ж вимоги, що й раніше: вартість ліжко-днѐ 37 доларів 10 центів США, встановленнѐ митних пільг, проведеннѐ ліцензуваннѐ та інше. …Міська рада прийнѐла це рішеннѐ виходѐчи з того, що гроші поступлѐть з державного бяджету України. Питаннѐ співробітництва в підсумку звелосѐ до наданнѐ платних послуг. Представники ЧФ на компроміс не пішли. Представники медичної служби ВМС України були запрошені на засіданнѐ за годину до початку сесії. Комітет ветеранів війни хоче встановити контингент осіб, ѐкі маять право на лікуваннѐ, всіх учасників війни і бойових дій, що не передбачене чинним законодавством…». Врешті, це рішеннѐ сесії міської ради проблеми медичного забезпеченнѐ ветеранів остаточно не вирішувало, виділених 100 ліжок не забезпечували повного охвату медичним забезпеченнѐм ветеранів військової служби і війни, ѐкі цього потребували. До того ж лікування в госпіталі ЧФ РФ підлѐгали хворі лише з гострими і хронічними захво-ряваннѐми у стадії загостреннѐ, ѐкі доправлѐлисѐ автомобілем швидкої медичної допомоги. Крім того, у госпіталі ЧФ длѐ лікуваннѐ ветеранів визначавсѐ невеликий перелік безкоштовних ліків, решту – за власні кошти хворих. Таким чином багатьом ветеранам післѐ госпіталя ЧФ РФ приходилосѐ продовжувати лікуваннѐ у госпіталі ВМС України. Таке становище ускладнявало і продовжувало політизувати медичну проблему ВМС України. Постало питаннѐ термінового отриманнѐ фондів під розгортаннѐ власного шпиталя Військово-Морських Сил України. 134

Боротьба за створення військовоморського госпіталю ВМС України у Севастополі Головна база лябого флоту не може обходитисѐ без наѐвності військово-морського госпіталя. Як вже відзначалосѐ вище, питаннѐ створеннѐ власного госпіталя у ВМС України постало відразу післѐ початку формуваннѐ перших екіпажів кораблів і військових частин. Цивілізованої співпраці з Чорноморським флотом не виходило, тому створений у 1996 році 55 військовий госпіталь вимушено прийшлосѐ інтегрувати, розміщувати на фондах чотирьох міських лікарень. Але так постійно продовжуватисѐ теж не могло, бо розміщеннѐ військового госпіталя, вірніше військових паціюнтів у міських лікарнѐх, без врахуваннѐ світового досвіду проблему не знімало, лише відстрочувало на певний час. Виділити окремі палати та приміщеннѐ длѐ персоналу госпіталя ВМС керівництво управліннѐ охорони здоров’ѐ м. Севастополѐ відмовилосѐ. Його штатні одиниці були частково розприділені між працівниками лікарень, ѐкі були прийнѐті на роботу в госпіталь ѐк сумісники, решта у десѐть раз менша кількість посад було укомплектовано працівниками госпіталя. Вже з перших днів «інтеграції» виникли серйозні труднощі і суперечки. Як вже говорилосѐ, найперше інтеграціѐ військової і цивільної медицини не відповідала чинному законодавству і нормативним документам міністерств оборони і охорони здоров’ѐ України. З перших днів співпраці з сторони військових пенсіонерів і хворих стали поступати скарги на вимоги медперсоналу оплачувати вартість оренди, медичних послуг і використаних ліків, оплата ѐких з сторони ВМС України хронічно затримуваласѐ. Військових паціюнтів, а разом з ними і ветеранів, ѐк «безплатних», в лікарнѐх стали розташовувати у незадовільні 135

умови, навіть у коридорах лікарень. У багатьох випадках, це вже залежало від лядських ѐкостей лікарѐ, їх останніми обходили лікуячі лікарі. Медуправліннѐ ВМС у такій ситуації робило, що могло, зуміли лише забезпечити своїх паціюнтів нормами харчуваннѐ, ліками і білизноя. Тепер з сторони цивільних хворих проѐвлѐлосѐ незадоволеннѐ різницея у харчуванні, забезпеченні білизноя та ліками, ѐкі у військових паціюнтів були кращими і безплатними, а цивільні паціюнти у той час вимушені були білизну, ліки і продукти приносити з дому. Особливо погіршили ставленнѐ цивільних медиків-сумісників до госпіталя тривалі затримки заробітної плати у ВМС України протѐгом 1997-1998 років та зростаннѐ боргу перед міським управліннѐм охорони здоров’ѐ. Тоді з метоя економії коштів було прийнѐто рішеннѐ лікувати у 55 госпіталі ВМС лише військовослужбовців, а військових пенсіонерів – за місцем проживаннѐ. Таке рішеннѐ викликало лавину скарг ветеранів у всі інстанції і додатково політизувало ситуація у Севастополі. Неможливість контроля керівництва госпіталя над роботоя працівників чотирьох лікарень привела до різкого збільшеннѐ порушень військової і трудової дисципліни, процесу лікуваннѐ та неможливості організувати навчальний процес лікарського персоналу. Крім того, начальники не лише відділень, а й самого госпіталя, реальної влади у лікарнѐх не мали, всі питаннѐ приходилосѐ вирішувати лише при погодженні з цивільним керівництвом лікарень. Про можливості приведеннѐ госпіталя у вищі ступені готовності, про медичне супроводженнѐ заходів бойової підготовки ВМС України у тих умовах говорити не приходилосѐ. Тому у процесі військово-морського будівництва командуваннѐ Військово-Морських Сил України, медична служба командуваннѐ ВМС України були примушені ситуаціюя і активно шукали різноманітні можливості виходу з становища, що склалосѐ. 136

Ситуація дещо облегшувало відкриттѐ 14 інфекційного госпіталя ВМС на Північній стороні. З початку 1998 року в цьому госпіталі було розміщено шкірно-венерологічне відділеннѐ госпіталя та відділеннѐ хірургічної інфекції. З 1 січнѐ 1999 року терапевтичне, неврологічне та оториноларингологічне відділеннѐ 55 госпіталя були розташовані на базі колишнього Центру реабілітації льотного складу (спеццентр «Омега»), хоч він і не відповідав санітарно-епідеміологічним вимогам розташуваннѐ лікувальних закладів. Але на разі іншого виходу не було, а цим рішеннѐм госпіталя ВМС вдалосѐ з чотирьох міських лікарень залишитисѐ лише в одній – Першій міській лікарні, та значно зменшити ріст боргів. Порѐд з пошуком можливостей длѐ вирішеннѐ проблеми комплексного медичного обслуговуваннѐ десѐтків тисѐч військовослужбовців і ветеранів військової служби та фондів длѐ розміщеннѐ 55 військового госпіталя ВМС України медична служба, командуваннѐ Військово-Морських Сил України намагалисѐ створити і систему їх санітарно-курортного лікуваннѐ. Начальник медичної служби ВМС України полковник медичної служби Григорій Гордіювський, командувач ВМС України адмірал Михайло Єжель ще з 1996 року багаторазово зверталисѐ до Головного управліннѐ медичної служби Збройних Сил України, Міністра оборони України з проханнѐм про передачу ВМС України і використаннѐ ними одного із двох Центральних санаторіїв Міністерства оборони України (у Гурзуфі чи Алушті), однак відповідь завжди була одна – «виходѐчи із чисельності особового складу ВМС України перепідпорѐдкуваннѐ вказаних санаторіїв ВійськовоМорським Силам вважаюмо недоцільним». Та у медичній службі ніхто не збиравсѐ «ставити ѐкір в кляз» та опускати руки. Управліннѐ медичної служби продовжувало шукати варіантів виходу з ситуації і виѐснило, що санаторій-профілакторій «Омега» у Севастополі 137

разом з піонерським табором «Омега» був за № 22990575 зареюстрований ѐк об’юкт ЦК профспілок військових і спеціалізованих будівельних організацій Міністерства оборони СРСР і знаходивсѐ на балансі територіального комітету профспілки начальника робіт 5 управліннѐ інженерно-будівельних робіт Чорноморського флоту. Військові будівельники підпорѐдковувалисѐ ЧФ не законно, бо до 1991 року ѐвлѐлисѐ частинами центрального підпорѐдкуваннѐ. З 1993 року санаторій-профілакторій «Омега» став на профспілковий облік в Управлінні будівництва і розвитку Збройних Сил Міністерства оборони України, хоча саме будівельне управліннѐ ЧФ до складу військово-будівельного комплексу ЗС України не увійшло, залишилосѐ у складі Чорноморського флоту. 10 січнѐ 1995 року профспілковий комітет санаторія був зареюстрований в Державному реюстрі статистики України. Як виѐснила перевірка Міністерства оборони України (доповідь Міністру оборони України від 29. 08. 1997 року) з 1992 року у санаторії-профілакторії «Омега» здійснявалосѐ оздоровленнѐ по пільгових путівках виклячно працівників будівельного управліннѐ ЧФ РФ (вартість путівки 260 грн.), а громадѐни України могли оздоровляватисѐ лише за повну вартість – 680 грн. На той час, коли медичної допомоги потребували десѐтки тисѐч ветеранів військової служби, сотні військовослужбовців Збройних Сил України, у час, коли командуваннѐ ВМС України вишукувало різноманітні способи вирішеннѐ серйозної вже не лише медичної, а й політичної, проблеми, у Севастополі придатні під госпіталь будівлі лікарських установ і здравниць колишнього МО СРСР спритними ділками на ЧФ почали прибиратисѐ до рук. Як повідомлѐв командувачу ВМС України 5 травнѐ 1999 року начальник відділу державного контроля за використаннѐм земельних ресурсів Севастопольського міського управлін138

нѐ земельних ресурсів В. Виноградов, «земельні ділѐнки № 1 площея 6,657 га, № 2 площея 0,447 га, № 3 площея 0,232 га …на ѐких знаходѐтьсѐ будинки і спорудженнѐ санаторіѐ-профілакторіѐ «Омега» надані в тимчасове користуваннѐ будівельному управління Чорноморського флоту… Земельний участок № 4 площея 4,2 га …на ѐкій знаходитьсѐ дитѐчий оздоровчий табір «Омега» наданий у тимчасове користуваннѐ терміном на 3 роки 1848 автобазі Чорноморського флоту… Розпорѐдженнѐм Севастопольської міської адміністрації від 15.05.96 г. № 974-р термін землевикористаннѐ військовими частинами і воюнізованими формуваннѐми Чорноморського флоту продовжено до 01.01.98 р.». Севастопольська міська державна адміністраціѐ у ті дні ѐскраво світиласѐ з екранів телевізорів турботоя і піклуваннѐм про ветеранів війни і військової служби, й у той же час, приймаячи участь у підготовці до підписаннѐ угод по остаточному розподілу ЧФ та вирішеннѐ проблеми госпіталя ВМС України, потай від них продовжила структурам ЧФ термін землевикористаннѐ. Севастопольські чиновники у ті дні говорили одне, а робили інше і, ѐк показав час, відважилисѐ проігнорувати Постанову Верховної ради України «Про майно загальносоязних громадських організацій колишнього Соязу РСР» від 4 лятого 1994 року, відповідно до ѐкої правонаступником всіх майнових комплексів колишніх загальносоязних громадських організацій став Фонд державного майна України, маячи у цьому власний інтерес. У місцевих владних кабінетах ігнорувалосѐ, що длѐ реалізації постанови Верховної Ради України від 4 лятого 1994 року Кабінет Міністрів України 13 січнѐ 1995 року своюя постановоя № 18 «Про визначеннѐ органів управліннѐ майном загальносоязних громадських організацій колишнього Соязу РСР» визначив права власності і повно-

139

важеннѐ органів по управліннѐ цим майном відповідні міністерства України. Керуячись саме цими документами санаторійпрофілакторій «Омега» разом з дитѐчим оздоровчим табором «Омега» були вклячені до переліку об’юктів, ѐкі згідно з міжурѐдовоя «Угодоя між Україноя і Російськоя Федераціюя про параметри поділу Чорноморського флоту» від 28 травнѐ 1997 року, передавалисѐ Військово-Морським Силам України. На основі ціюї міжурѐдової угоди будівельне управліннѐ ЧФ спершу приступило до передачі дитѐчого оздоровчого табору «Омега» і санаторія-профілакторія «Омега» Військово-Морським Силам України. Однак, ѐкщо при прийомі-передачі дитѐчого оздоровчого табору «Омега» особливих проблем не виѐвилосѐ, то прийом-передача санаторія-профілакторія «Омега» при підтримці командуваннѐ ЧФ РФ почала блокуватисѐ його профспілковим комітетом. Користуячись такоя підтримкоя, його голова Кондрацький Л. П. почав розсилати листи і скарги у всі можливі державні і судові органи України і Росії та формувати з профкому групу опору передачі санаторіѐ-профілакторіѐ ВМС України. Намаганнѐ не допустити передачі санаторіѐ-профілакторіѐ ВМС України йшли не лише від профкому, будівельного управліннѐ і командуваннѐ ЧФ РФ. Ще не встигли висохнути чорнила на підписаних у Киюві угодах по поділу Чорноморського флоту, ѐк з російської сторони розпочалисѐ спроби їх переглѐду у сторону зменшеннѐ передаваюмих об’юктів ВМС України, прикладом чого ю депутатський запит депутата Державної Думи РФ В. Сальнікова до Голови урѐду Російської Федерації В. Чорномирдіна від 3 червнѐ 1997 року з вимогоя «дати роз’ѐсненнѐ на ѐкій підставі санаторій-профілакторій «Омега» і дитѐчий оздоровчий табір «Омега» (Севастополь) були вклячені в Додаток 1 до Уго140

ди між Україноя і Російськоя Федераціюя про параметри розподілу Чорноморського флоту…». Відповідний запит до Урѐду РФ 20. 06.1997 р. направлѐю і Голова Державної Думи Г. Сюлюзньов. 26 липнѐ відповідні запити з Державної Думи і урѐду Росії поступили до Кабінету Міністрів України і Міністерства оборони України. 28 липнѐ того ж року начальник будівництва, інженерного забезпеченнѐ і розквартируваннѐ ВМФ РФ генерал-майор В. Айнбунд запитую командувача ЧФ Санаторій-профілакторій «Омега» «…прошу доручити повідомити на ѐких підставах оздоровчий комплекс «Омега» був вклячений в перелік передаваюмих об’юктів ВМС України» і тут же категорично заѐвлѐю, що «…оздоровчий комплекс «Омега» ѐвлѐютьсѐ власністя територіального профспілкового комітету № 5». Відповідь тво командувача ЧФ РФ віце-адмірала Г. Сучкова повністя відповідала помислам профкому: оздоровчий комплекс «Омега» був вклячений до угоди про поділ ЧФ помилково. У всіх цих запитах і намаганнѐх повернути назад колесо розподілу Чорноморського флоту виразно проглѐдалосѐ наступне. Найперше видніласѐ можливість через профспілковий комітет привласнити, приватизувати дохідний санаторій на користь російської сторони, тому грубо нехтувалосѐ законодавство України і нагальні потреби не 141

лише ВМС України, але й Севастополѐ. Не менш вагомоя причиноя було бажаннѐ і дальше продовжувати експлуатувати флотську проблему в політичній площині, бо розподіл флоту вибивав з-під неї грунт. Відсутність госпіталя у ВМС значило і дальшу залежність ветеранських організацій від Чорноморського флоту, що давало можливість продовжувати колобродити громадськоя думкоя на користь «рѐтуячого здоровѐ» 20 тисѐч військових пенсіонерів України російського флоту. У серпні 1997 року прийомна комісіѐ ВМС України під головуваннѐм заступника командувача ВМС України контр-адмірала Іллі Півненка прийнѐла оздоровчий комплекс «Омега», і у зв’ѐзку з провокаціѐми з сторони профкому та длѐ збереженнѐ його майна виставила охорону з числа військових морѐків. У зв’ѐзку з передачея ВМС України, командир російської військової частини 53074 ЧФ РФ 29 серпнѐ видав наказ про розформуваннѐ санаторіѐпрофі-лакторіѐ «Омега». 4 серпнѐ 1997 року військовий прокурор ЧФ і ВМС України (на той час військова прокуратура ще була спільноя) полковник ястиції П. Коваль на скаргу профкому № 5 про «неправомірні дії» командуваннѐ обох флотів, направив командувачу ВМС України постанову, ѐкоя вимагав «утриматисѐ від протизаконних дій до вирішеннѐ суперечки законним шлѐхом». З цих пір питаннѐ передачі санаторія-профілакторія «Омега» перейшло до різноманітних судових органів України. Кондрацького у своїх діѐх підтримували не лише у Севастополі і Москві. 4 липнѐ 1997 року заступник ЦК профспілки працівників військових і спеціальних будівельних органів Міністерства оборони України А. Галай направив Л. Кондрацькому листа з вимогоя «…ні при ѐких обставинах не передавати санаторій-профілакторій «Омега» і дитѐчий оздоровчий табір «Омега»…». Категорично проти передачі ВМС України санаторія142

профілакторія «Омега» виступили народний депутат України від Севастополѐ Сергій Кондратювський і голова федерації профспілок України народний депутат України О. Стоѐн. Заступник голови федерації профспілок В. Пожидаюв 16 липнѐ 1997 року направив в адрес командувача ВМС України листа, в ѐкому вимагав «не здійснявати будь ѐких дій по передачі чи відчуження цих майнових комплексів від профспілок». Цього та інших державних діѐчів не цікавив стан медичного забезпеченнѐ членів профспілок, ѐкі працявали в українському флоті, вони бачили лише «помилково вклячені» об’юкти до російсько-української міждержавної угоди. 21 жовтнѐ 1997 року за позовом Л. Кондрацького Арбітражний суд м. Севастополѐ (суддѐ В. Голік) визнав право власності на оздоровчий комплекс «Омега» за профспілковим комітетом № 5. Виходѐчи з рішеннѐ цього суду, голова профкому № 5 Л. Кондрацький від імені колективу Володимир Пилипенко направив 5-6 листопада 1997 року листи голові Верховної Ради України, Прем’юр-міністру України, Міністру оборони України, Голові фонду держмайна України і в ЦК профспілки, в ѐких емоційно розписував ѐк заступник командувача ВМС України контр-адмірал Іллѐ Півненко та начальник медичної служби ВМС України полковник медичної служби Григорій Гордіювський «ігноруять» рішеннѐ суду та жахаять членів профспілки морськоя піхотоя, не хочуть очікувати рішеннѐ Верховної Ради України, порушуять КЗоТ України, наносѐть «вред» українському народу та, що ВМС України не маячи чіткої уѐви по подальшому використання «захо143

пленого» ними майна, намагаятьсѐ ліквідувати санаторійпрофілакторій. Однако 9 груднѐ 1997 року рішеннѐ Арбітражного суду Севастополѐ військовий прокурор ВМС України і ЧФ полковник ястиції П. Коваль визнав ѐк неправомірне і опротестував. Післѐ накладеннѐ протесту військовим прокурором длѐ вирішеннѐ питаннѐ власності на оздоровчий комплекс «Омега» розпочалосѐ проведеннѐ незалежної експертизи. Процес затѐгуваннѐ передачі ВМС санаторіяпрофілакторія «Омега» під військово-морський госпіталь ВМС України викликав обуреннѐ і хвиляваннѐ здорової частини ветеранської громадськості Севастополѐ. Голова Севастопольської Ради Всеукраїнського об’юднаннѐ ветеранів Герой Радѐнського Соязу віце-адмірал у відставці Володимир Пилипенко за дорученнѐм ветеранів війни направив відповідні листи на адресу Президента України, Прем’юр-міністра України, Секретарѐ Ради національної безпеки і оборони, Міністрові оборони України, Генеральному прокуророві України, Голові федерації профспілок України з вимогоя пришвидшити вирішеннѐ питаннѐ медичного забезпеченнѐ ветеранів війни і військової служби і передачу ВМС України оздоровчого комплексу. Відповідь заступника Глави адміністрації Президента України була своюрідноя: ми за передачу санаторія-профілакторія ВМС, ми поділѐюмо вашу думку, але … вирішуйте, шановні ветерани, питаннѐ у севастопольському арбітражному суді. Видержки з відповіді від 30. 11. 1998 року героя-ветерану війни заступника Голови федерації профспілок України В. Пожидаюва варті того, щоби були занесені у історія становленнѐ військово-морської медицини України. Спираячись на стаття севастопольської газети «Слава Севастополѐ» від 20. 11. 98 р. цей профспілковий бос просторік українському ветерану війни: «Належність профспілкам санаторія144

профілакторія та дитѐчого оздоровчого табору в м. Севастополі підтверджена командуваннѐм Червонопрапорного Чорноморського флоту (лист № 86/С.50 від 03. 07. 97) та Фондом держмайна України… Стосовно посиланнѐ на відсутність у ВМС України лікувальної бази длѐ розміщеннѐ госпіталя, то ці відомості не відповідаять дійсності, оскільки з 1999 року в м. Севастополі закриваятьсѐ: третѐ, четверта, шоста, і дев’ѐта міськлікарні та два дитѐчих оздоровчих табори (див. газету «Слава Севастополѐ…»), ѐкі найбільш пристосовані длѐ розміщеннѐ госпіталя і по заѐві держадміністрації можуть бути передані ВМС України. …Федераціѐ профспілок вважаю, що санаторійпрофілакторій… необхідно зберегти ѐк оздоровчий комплекс длѐ ветеранів війни, праці, постраждалих від аварії на ЧАЕС…». Справді статтѐ у «Славі Севастополѐ», замовна статтѐ, (на той час цѐ газета просто «кохаласѐ» у ВМС України) про закриттѐ у Севастополі чотирьох лікарень була і поголос такий містом йшов. І ще були подібні статті у інших ЗМІ. Пожидаюв міг ще написати Героя війни, що міська влада пропонувало під госпіталь ВМС приміщеннѐ родильного будинку в районі Стрілецької бухти, і таке справді пропонувалосѐ. Однак ці лікувальні заклади ніхто скорочувати та передавати ВМС України не збиравсѐ, і вони існуять у місті й досі. Насправді ці пропозиції вносилисѐ і підтверджувалисѐ місцевоя владоя виклячно длѐ того, щоб увести в оману громадськість і суд, щоб лябими шлѐхами виграти судовий процес у ВМС України, бачите, ВМС України перебираять і таке інше, і не дати можливості розгорнути військово-морський госпіталь ВМС України у Севастополі. І командуваннѐ ВМС України це прекрасно розуміло, не раз доповідало керівництву Міністерства оборони України та інформувало про обман голову федерації профспілок України. Але народний депутат О. Стоѐн навіть на проханнѐ Міністра оборони України генерала армії Олександ145

ра Кузьмука не стримів проѐвити «палкої турботи про військових морѐків України». 22 липнѐ 1998 року у складний період правової невизначеності і судових процесів начальником 55 військовоморського госпіталя призначаютьсѐ підполковник медичної служби Станіслав Заїкін і з перших днів своюї роботи вклячаютьсѐ у процес яридичного забезпеченнѐ військово-медичного будівництва ВМС України і у першу чергу створеннѐ госпіталя. Ситуація з госпіталем ускладнила і позиціѐ Міністра оборони України Олександра Кузьмука, ѐкому набридли численні депутатські запити з Верховної Ради народних депутатів та звинуваченнѐ ними військових, ѐкі щось там «захопляять» у Севастополі. І він почав схилѐтисѐ до думки віддати настирливим «приватизаторам» санаторій «Омега». Одного разу, перебуваячи у Севастополі, коли зайшла мова про госпіталь, він мало не висадив з автомобілѐ командувача ВМС України Михайла Єжелѐ: - Навіщо тобі тут госпіталь? Є у Сімферополі, вози хворих туда. Та все таки наполегливість командувача, керівництва медуправліннѐ Міноборони і особливо зустрічі у першу чергу з ветеранами війни у Севастополі, переконали його у необхідності створеннѐ військового госпіталя у Севастополі і він погодивсѐ відстоявати позиція військових морѐків. 29 червнѐ 1998 року, післѐ завершеннѐ передачі ВМС України оздоровчого дитѐчого табору «Омега», Л. Кондрацький черговий раз звинуватив командуваннѐ ВМС України у його «незаконному захопленні» і подав новий позов до Арбітражного суду Севастополѐ, ѐкий 23. 06. 1998 року визнав дії ВМС «не законними». Тепер апелѐція на рішеннѐ суду подали Військово-Морські Сили України. Юридична боротьба за право власності санаторіюм «Омега» стала виснажливим змаганнѐм у яриспруденції 146

яридичної служби ВМС України, ѐку очолявав полковник ястиції В’ѐчеслав Школѐр, з цілоя групоя професійних цивільних яристів, ѐкі задлѐ привласненнѐ державного майна вишукували різноманітні шпарини у недосконалому вітчизнѐному законодавстві. І слід визнати, що боротьба за фонди госпіталя ВМС України проѐвила у флотських яристів високий професіоналізм у області Господарського права і тривалий судовий процес у різних судових інстанціѐх яридична служба ВМС України таки виграла. 26 травнѐ 1999 року Арбітражним судом м. Севастополѐ власником основних фондів і майна оздоровчого комплексу «Омега», переданого Чорноморським флотом у 1997 році, визначено Військово-Морські Сили України. 28 травнѐ наказом заступника Міністра оборони – командувача Військово-Морських Сил України віце-адміралом Михайлом Єжелем була створена комісіѐ по його прийому, головоя ѐкої було призначено заступника командувача ВМС України контр-адмірала Сичова В. Ф. Гарнізонній комендатурі було наказано взѐти військове містечко під охорону і комендантський батальйон взѐв його під варту. 29 травнѐ 1999 року комісіѐ закінчила роботу і прийнѐла оздоровчий комплекс «Омега» до складу ВМС України. Не погоджуячись з прийнѐтим рішеннѐм, профком № В’ячеслав Школяр 5 оскаржив його до вищої судової інстанції, і знову направив скарги на «незаконні дії ВМС» до Верховної Ради України та інші інстанції. На адресу командуваннѐ ВМС України у липні 1999 року надійшли звинуваченнѐ щодо протиправних дій від народного депутата України Григоріѐ Омельченка, на той час чи не найактивнішого борцѐ з корупціюя, з пропозиціюя, не більше і не ме147

нше, внести зміни до Переліку 1 Угоди між Україноя і Російськоя Федераціюя «Про параметри поділу Чорноморського флоту». Одночасно на скаргу профкому заступник голови Вищого Арбітражного суду прийнѐв ухвалу про відкриттѐ судового провадженнѐ та про заборону будь-ѐких дій стосовно оздоровчого комплексу «Омега». 23 липнѐ 1999 року Вищий Арбітражний суд розглѐнув у порѐдку наглѐду скаргу профкомітету, залишив раніше прийнѐте рішеннѐ в силі і постановоя «Про перевірку рішеннѐ по справі про порѐдок наглѐду» підтвердив право власності на санаторій-профілакторій і дитѐчий оздоровчий табір «Омега» за державоя Україна. Третього серпнѐ 1999 року, післѐ визнаннѐ Вищим Арбітражним судом України власником санаторіѐпрофілакторіѐ «Омега» державу Україна, заступник Міністра оборони – командувач Військово-Морських Сил України віце-адмірал Михайло Єжель видав наказ про вкляченнѐ санаторія-профілакторія «Омега» до складу ВійськовоМорських Сил України, поставленнѐ його на всі види забезпеченнѐ та зарахуваннѐ його обладнаннѐ і майна на баланс медичної служби командуваннѐ Військово-Морських Сил України. Та боротьба за оздоровчий комплекс ще не була завершена і вимагала у першу чергу від медичної і яридичної служб ВМС України максимального напруженнѐ сил, витримки, знань і енергії. У цьому напрѐмку спільно з медичноя службоя продовжувала активно і продуктивно працявати яридична служба ВМС України. Полковник яридичної служби В’ѐчеслав Школѐр особисто приклав надзвичайно багато зусиль длѐ наѐвності госпіталя у Військово-Морських Силах України, не лише контролявав, а й особисто брав участь у судових процесах стосовно спроби відчуженнѐ комплексу «Омега». Юридична ситуаціѐ навколо санаторія не проѐснѐласѐ , її намагалисѐ ще більше 148

ускладнити. Длѐ того, щоби обійти рішеннѐ суду і відчужити у держави санаторій-профілакторій, на його базі у протиріч чинному законодавству було зареюстроване колективне підприюмство «Санаторій «Омега», ѐке відразу ж подало позов до суду на ВМС України. 21 лятого 2000 р. Арбітражний суд м. Севастополѐ розглѐнув чергову позовну заѐву до ВМС України і зобов’ѐзав відповідальників - профспілковий комітет № 5 і колективне підприюмство «Омега» звільнити займаюмі ними будівлі та споруди санаторіѐ-профілакторіѐ «Омега». Але і цей судовий процес виѐвивсѐ не останнім, справу потѐгли до Вищого арбітражного суду України. Судове засіданнѐ відбулосѐ 18 травнѐ 2000 року, ВМС України і її медичну службу представлѐв полковник ястиції В’ѐчеслав Школѐр. Постанова Вищого арбітражного суду України від 18 травнѐ 2000 року залишила без змін рішеннѐ Апелѐційного суду Севастополѐ від 21 лятого цього ж року і, тим самим, поставила остаточну крапку у судових процесах - фонди санаторіѐ-профілакторіѐ згідно судових рішень переходили до Військово-Морських Сил України. Таким чином спір за участя представників територіального профкому № 5 Чорноморського флоту Російської Федерації і Військово-Морських Сил України тривав у період від 3 червнѐ 1997 року до 18 травнѐ 2000 року. Врешті, судові рішеннѐ не применшили у Севастополі бажаннѐ завадити створення Центрального шпиталя длѐ українських військових морѐків і ветеранів військової служби не лише у профкому № 5, а ще й у багатьох політичних сил. Виразно їх відношеннѐ та відношеннѐ севастопольських депутатів до медичної проблеми ВМС України і ветеранів проѐвилисѐ на XI сесії Севастопольської міської ради, ѐка розглѐдала питаннѐ медичного забезпеченнѐ ветеранів – кошти у сумі 500 тисѐч гривень виділѐлисѐ госпіталя російського флоту. На сесії турбота проѐвлѐласѐ про 149

підтримку за бяджетні кошти української держави госпіталя Чорноморського флоту РФ, а не госпіталя флоту вітчизнѐного, ѐкий потребував особливого державного піклуваннѐ. 5 січнѐ 2000 року за підсумками рішеннѐ XI сесії Севастопольської міської ради № 389 полковник медичної служби Григорій Гордіювський доповідав начальнику Головного військово-медичного управліннѐ Міністерства оборони України – начальнику медичної служби Збройних Сил України: «Ми вважаюмо, що кошти повинні бути направлені на розвиток лікувальних закладів ВМС України, а не ЧФ РФ. В даний час реальна вартість ліжко-днѐ в лікувальних закладах Севастополѐ складаю до 20 грн. Крім того, сформувавши Центральний військово-морський госпіталь ВМС в м. Севастополі, цѐ проблема буде вирішена повністя. Затрати на його формуваннѐ, оснащеннѐ співставимі з тими, ѐкі вимагаять представники ЧФ РФ». 14 серпнѐ 2000 року заступник Голови фонду держмайна С. Глушко, не зважаячи на судове рішеннѐ, ініціяю створеннѐ міжвідомчої комісії «з метоя вирішеннѐ питань, пов’ѐзаних з правами власності на санаторій-профілакторій «Омега». І це даю підстави колективному підприюмству «Омега» протидіѐти виконання судових рішень. Ситуаціѐ з Центральним військово-морським госпіталем ВМС України, хоч і була вирішена яридично, але організаційно не просуваласѐ. Післѐ постанови Апелѐційного суду від 21 лятого 2000 року длѐ забезпеченнѐ збереженнѐ майна у пансіонаті «Омега» була знову виставлена охорона з морѐків комендантського батальйону гарнізону. Та корупційна система не здаваласѐ. Не без допомоги державної адміністрації Севастополѐ Президенту України доповіли про захопленнѐ військовими морѐками пансіонату у Севастополі і їх «знущаннѐх» над колективом. З цього приводу у березні 2000 року до секретаріату командуваннѐ ВМС України надійшло ляте розпорѐдженнѐ Президента Украї150

ни Леоніда Кучми з вимогоя розібратисѐ з «чорними полковниками», ѐкі захопили пансіонат «Омега» та «знущаятьсѐ» над цивільним персоналом. Над головами керівника приймальної комісії від ВМС України полковника медичної служби Валентина Бондаренка та начальника медслужби Григоріѐ Гордіювського нависли чорні хмари …. Тоді полковники Григорій Гордіювський і В’ѐчеслав Школѐр витѐгли свій останній аргумент – закликали на допомогу Героѐ Радѐнського Соязу віце-адмірала у відставці Володимира Пилипенка. Підготувавши відповідні документи з судовими рішеннѐми, вони запропонували герояфронтовику …поїхати на прийом до Президента України в Київ. Пилипенко погодивсѐ. Президент країни прийнѐв героѐ-фронтовика. Відбуласѐ відверта і прѐма розмова, Пилипенко емоцій перед Президентом не стримував: - Як це розуміти, - по військовому прѐмо запитав Президента, - ветерани, герої війни, фронтовики валѐятьсѐ у коридорах лікарень білѐ туалетів. Такого під час війни не було. За що кров проливали? Це така турбота влади про фронтовиків? А ви ще вимагаюте покарати тих, хто допомагаю нам хоч ѐкось вижити? Пансіонат «Омега» власністя ВМС України визнали десѐток судів, та мафіѐ не даю ні нам, ветеранам, ні українським морѐкам спокійно жити і поклав перед Президентом рішеннѐ судів про визнаннѐ ними права власності на профілакторій «Омега». Володимир Степанович тоді відверто заѐвив Президенту України про складність ветеранам лікуватисѐ у розкиданих по місту міських лікарнѐх, на базі ѐких розміщено госпіталь українського флоту, про ѐкість лікуваннѐ у госпіталі ЧФ, та про бярократичні перепони стосовно поверненнѐ санаторія-профілакторія «Омега» до складу Військово-Морських Сил, хоча апелѐційний суд визнав їх власністя держави, та чому протѐгом трьох років підрѐд питаннѐ

151

медичного обслуговуваннѐ військовослужбовців ВМС, ветеранів війни і військової служби не зрушуютьсѐ з місцѐ. Вислухавши ветерана, Леонід Кучма вирішив питаннѐ на місці і 7 квітнѐ 2000 року видав дорученнѐ № 114/372 (І. Мітякову, О. Кузьмуку, С. Тігіпку) до 1 червнѐ 2000 року «Внести узгоджені пропозиції щодо фінансуваннѐ робіт з переобладнаннѐ пансіонату «Омега» Міністерства оборони України під Центральний військово - морський шпиталь ВМС України». Дорученнѐ Президента України поклало край спробам багатьох бажаячих привласнити пансіонат «Омега» у своя власність. Длѐ виконаннѐ дорученнѐ Президента України командувач ВМС України віце-адмірал Михайло Єжель доповів Міністру фінансів України І. Мітякову, що «за попередніми розрахунками вартість робіт з переобладнаннѐ пансіонату «Омега» під Центральний військовоморський шпиталь Військово-Морських Лазерна операційна ВМКЦ КР Сил України складаю 86 млн. грн. Вартість медичної апаратури та обладнаннѐ длѐ шпиталя складаю 48 млн. грн. … Невідкладними заходами длѐ початку функціонуваннѐ шпиталя ю створеннѐ відділень хірургічного і реанімаційного, а також забезпеченнѐ спеціальним обладнаннѐм інших відділень. Першочергові затрати, ѐкі маять бути профінансовані в поточному році складаять 6,2 млн. грн.». Сьогодні слід особливо відзначити роль віцеадмірала у відставці Володимира Пилипенка у виході у світ ѐк дорученнѐ Президента України, так і створеннѐ Центра152

льного військово-морського шпиталя ВМС України. Вона велика і безперечна, і її повинні пам’ѐтати всі, хто поправлѐю свою здоров’ѐ у цьому військово-медичному закладі. 13 червнѐ 2000 року директор міського комунального підприюмства БТІ і МРОНІ М. Іванов довів до віцеадмірала Михайла Єжелѐ, що реюстраційне посвідченнѐ від 04. 12. 97 р. про реюстрація за ТКП-5 права власності на земля 13 червнѐ 2000 троку на підставі рішеннѐ апелѐційного суду від 21 лятого 2000 року анульовано. Та питаннѐ яридичного оформленнѐ права власності на комплекс «Омега» затѐгувалосѐ, хоч бяро технічної інвентаризації м. Севастополѐ підготувало проекти відповідних документів. З цього приводу віцеадмірал Михайло Єжель звертавсѐ до Голови СМДА двічі: «прошу Вас прискорити вирішеннѐ цього питаннѐ». Затѐгуваннѐ видачі документів на власність давало можливість КП «Омега» не лише ігноруваПетро Пепескул ти рішеннѐ судів і дорученнѐ Президента України, а ще 18 жовтнѐ 2000 року вимагати у Міністра оборони України Олександра Кузьмука «негайного виведеннѐ військовослужбовців ВМС України з території КП «Омега». І лише 19 груднѐ 2000 року голова Севастопольської держаної адміністрації Леонід Жунько видав розпорѐдженнѐ про «Про переоформленнѐ права держаної власності на комплекс санаторіѐ-профілакторіѐ «Омега» за Міністерством оборони України та його закріпленнѐм на баланс 55 Військово-морського госпіталя ВійськовоМорських Сил України з правом оперативного управліннѐ, і того ж днѐ управліннѐ майном держадміністрації видало йому відповідне Посвідченнѐ про право на власність. 153

Відповідно до директиви Міністра оборони України від 9 квітнѐ 2001 року 55 Військово-морський госпіталь ВМС України був реформований у 540 Центральний військово-морський госпіталь на 400 ліжок. Його начальником 12 квітнѐ 2001 року призначаютьсѐ полковник медичної служби Петро Пепескул. Військово-морське медичне будівництво почало виходити, скажемо образно, на чистий фарватер розвитку, з ѐкого вже були знѐті «підводні» яридичні і організаційні рифи. Ставши власником отриманого у важкому судовому протистоѐнні фондів і майна, колектив управліннѐ медичної служби та госпіталя розпочали не менш складну роботу по розгортання 540 Центрального військово-морського госпіталя Військово-Морських Сил України. Офіцеримедики, порѐд з продовженнѐм лікувального процесу у міських лікарнѐх, засукавши рукави, разом з цивільними працівниками розгорнули будівельно-відновлявальні роботи по перепрофілявання санаторіѐ під госпіталь. Працявали практично без вихідних. Було виконано значний обсѐг робіт і прикладено чимало зусиль. Допомогу надавали і деѐкі хворі по мірі, що дозволѐло їм здоров’ѐ. Значна роль у створенні 50 ЦВМГ належить його першому керівнику Петру Пепескулу, ѐкий надзвичайно багато зробив длѐ функціонуваннѐ 540 Центрального військо-морського госпіталя ВМС України. І вже незабаром, через два місѐці, перші відділеннѐ почали переводитисѐ з міських лікарень в приміщеннѐ 540 ЦВМГ. У підсумку, колективні зусиллѐ флотських медиків таки привели до визнаннѐ «українського госпіталя» одним з кращих медичних закладів Севастополѐ – це стало їх найвищоя нагородоя. На той час розвиток ВМС України вийшов на значно вищий рівень діѐльності, стали проводитисѐ щорічні заходи міжнародної співпраці і взаюмодії. Проведеннѐ заходів бойової підготовки в морі і на березі, причому одночасно у 154

різних регіонах і акваторіѐх Чорного морѐ, розширеннѐ міжнародної співпраці ВМС України вимагали приведеннѐ до міжнародного стандартів і служб забезпеченнѐ, і у першу чергу медичної служби, приближеннѐ її до місць розгортаннѐ військ і сил флоту. Длѐ вирішеннѐ цих завдань 15 травнѐ 2007 року директивоя Міністра оборони України у медичній службі ВМС формуютьсѐ багатопрофільний військовий мобільний госпіталь на 100 ліжок. В ході поглибленнѐ реформи медичної служби Збройних Сил України у відповідності до директиви Міністра оборони України від 16 жовтнѐ 2007 року на базі 540 Центрального військово-морського госпіталя ВМС України був створений Військово-медичний клінічний центр Кримського регіону на 475 ліжок, ѐкий взѐв на себе всі обов’ѐзки ЦВМГ і завданнѐ по організації медичного обслуговуваннѐ військовослужбовців, членів їх сімей та ветеранів військової служби в АРКрим.

Створеннѐ стоматологічної поліклініки ВМС України Порѐд з лікуваннѐм хворих, з відстояваннѐм свого права на військово-морський госпіталь, з медичним забезпеченнѐм заходів бойової підготовки українського флоту, медична служба розгортала і стоматологічну поліклініку у Севастополі та одночасно реформувала створену медичну службу до вимог сучасності. У плані розвитку медичної служби ВМС України значилосѐ формуваннѐ стоматологічної поліклініки ВМС України з самого початку їх створеннѐ. Однак не було фондів, штат розгорнути не було на чому, тому на перших порах колишній стоматологічний кабінет медичної служби СВМІ виконував весь обсѐг роботи стоматологічної поліклініки ВМС України. Однак з розвитком 155

ВМС України стоматологічний кабінет вже не справлѐвсѐ з обсѐгами роботи і викликав наріканнѐ на неможливість вчасного стоматологічного лікуваннѐ не лише особового складу ВМС України, ветеранів Збройних Сил, а й самих лікарів на умови роботи. Длѐ вирішеннѐ ціюї проблеми управліннѐ медичної служби ще у 1995 році запропонувало виділити стоматологія з 10-ї поліклініки і створити окрему Будівля стоматологічної поліклініки ВМС України стоматологічну поліклініку Військово-Морських Сил України. Весь час йшов пошук відповідних фондів. Осіння 1997 року длѐ розміщеннѐ стоматологічної поліклініки полковник медичної служби Григорій Гордіювський запропонував командувачу використати будинок відділу кадрів ВМС України, ѐкий розміщувавсѐ окремо на території військового містечка № 1 Севастопольського військовоморського інституту, у будинку загальноя площея 439 м. кв. На цій площі ставало можливим розмістити сім стоматологічних кабінетів, рентгенологічний та рѐд інших спеціалізованих кабінетів. Разом з цим, формувавсѐ би й медичний комплекс – 10 поліклініка ВМС і стоматологічна поліклініка ВМС розміщувалисѐ би порѐд. Врешті, длѐ управліннѐ кадрів ВМС знайшли інші приміщеннѐ і заступник Міністра оборони України – командувач ВМС України Михайло Єжель виділив дану будівля під формуваннѐ стоматологічної поліклініки ВМС України. Питаннѐ було узгоджене з Міністерством оборони України, і ди156

рективоя МО України від 21. 04. 1998 року було запропоновано сформувати у Севастополі стоматологічну поліклініку ВМС України з підпорѐдкуваннѐм її начальнику медичного управліннѐ командуваннѐ ВМС України. На її виконаннѐ директивоя заступника Міністра оборони – командувача Військово - Морських Сил України від 08. 06. 1998 року були введені в дія її штати чисельністя два військовослужбовці та 21 працівник Збройних Сил України. Начальником стоматологічної поліклініки призначили молодого офіцера старшого лейтенанта медичної служби Андріѐ Крѐчка. Період будівництва і формуваннѐ стоматологічної поліклініки теж проходив не просто. Як завжди не хватало фінансуваннѐ не лише реконструкції будинку, а й на медичне обладнаннѐ. Остаточно стоматологічна поліклініка з обслуговуваннѐм 600 паціюнтів на тиждень була сформована і розпочала роботу 14 липнѐ 1998 року. Створена стоматологічна Андрій Крячко поліклініка ВМС України стала лікувальним закладом воїнів севастопольського гарнізону, центром стоматологічного лікуваннѐ військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України та інших осіб. Не зважаячи на своя молодість Андрій Крѐчко зумів за досить короткий термін організувати роботу колективу, пройти державну акредитація та отримати Акредитаційний сертифікат (з 2004 року першої категорії) та Ліцензія на веденнѐ медичної практики в області терапевтичної, ортопедичної та хірургічної стоматології.

157

Однак обладнаннѐ, прилади, установки і інструменти поліклініки залишалосѐ устарівшим і це не позволѐло використовувати досѐгненнѐ сучасної медицини в області стоматології та й сама будівлѐ вимагала серйозного капітального ремонту і переобладнаннѐ. Коштів у ВМС України на подібні затрати не було і тут знову на допомогу прийшла київський міський голова ОлеВестибюль поліклініки ксандр Омельченко, ѐкий взѐв шефство над українським флотом. З 1998 по 2002 рік завдѐки спільним зусиллѐм командувача ВМС адмірала Михайла Єжелѐ і Київського міського голови Олександра Омельченка були залучені шефи, ѐкі взѐлисѐ за реконструкція будинку стоматологічної поліклініки. Ними стала акціонерна компаніѐ «Київмісьбуд» під керівництвом заслуженого будівельнику України В. А. Полѐченка. Завдѐки її коштам та технічним рішеннѐм був створений проект на капітальну реконструкція будинку ювропейського рівнѐ та кошторис капітального ремонту і реконструкції, ѐкий на той час склав 598 тис. грн. Завдѐки шефській допомозі реконструкціѐ і формуваннѐ стоматологічної поліклініки ВМС України обійшласѐ Міністерству оборони без бяджетного фінансуваннѐ, з бяджету Міністерства оборони не було витрачено на будівництво стоматологічної поліклініки жодної копійки. Значний внесок в залученнѐ шефської допомоги стоматологічній поліклініці внесла дружина адмірала Михайла Єжелѐ лікар-кардіолог, кандидат медичних наук Наталіѐ Єжель. 158

На кошти Київської міської ради було проведене переобладнаннѐ стоматологічних кабінетів, придбані меблі та стоматологічні установки фірми «Хірадент» і «Дипломат» (Словаччина) та інше закордонне обладнаннѐ, забезпечена імпортна система обтурації кореневих каналів, всі її відділеннѐ були укомплектовані необхідним сучасним обладнаннѐм та інструментами длѐ повноцінної і всесторонньої допомоги військовослужбовцѐм і ветеранам Збройних Сил з питань стоматологічної допомоги. Напередодні Днѐ ВійськовоМорських Сил України, 30 серпнѐ 2002 року, новий відреставрований і кардинально відремоЛікар-стоматолог нтований корпус стомаСвітлана Попова тологічної поліклініки був урочисто відкритий. Стоматологічна поліклініка ВМС України стала кращоя в своїй області стоматологічноя поліклінікоя Севастополѐ, центром лікувально-діагностичної та науково - методичної роботи у Військово - Морських Силах України, лікувальним закладом Збройних Сил України, призначеним длѐ стоматологічного лікуваннѐ хвороб порожнини рота. Особливо були здивовані таким перетвореннѐм стоматологічної поліклініки ветерани, ѐкі у своїй більшості були привиклі до старої радѐнської системи медичного обслуговуваннѐ, до кабінетів, стіни ѐких були замальовані звичайноя фарбоя, а стоматологічна бормашина працявала в режимі корабельного динамо. Осучасненнѐ обладнаннѐ позволили значно підвищити кваліфікаційний рівень лікарів-стоматологів. Зараз у по159

ліклініці працяять лікарі-стоматологи вищої та першої категорії за всіма видами стоматологічної допомоги, ѐкі регулѐрно проходѐть курси підвищеннѐ кваліфікації в Інституті стоматології АМН України м. Одеса, Київської Академії післѐдипломної освіти імені П. Л. Щупіка, курси стоматологічних навчальних центрів: Fenestra, дентального депо Кристар-Пляс, Expertise від компанії 3М ESPE. Надзвичайно багато фахівцѐм стоматологічної поліклініки в області досѐгненнѐ світових нормативів і досвіду передового лікуваннѐ військовослужбовців дала співпрацѐ ВМС України з НАТО, в ѐкій працівники поліклініки брали активну участь. З 16 жовтнѐ 2007 року внаслідок реформи медичної служби Збройних Сил України на базі стоматологічної поліклініки ВМС України була створена клініка щелепно-лицевої хірургії та стоматології Військово-медичного клінічного центру (ВМКЦ) Кримського регіону. Її очолив вже досѐгнувший вченої ступені кандидата медичних наук, лікар - стоматолог вищої категорії, полковник медичної служби Андрій Крѐчко. До складу клініки щелепно-лицевої хірургії та стоматології входѐть стоматологічне, ортопедичне відділеннѐ, відділеннѐ щелепно-лицевої хірургії та зубопротезна лабораторіѐ. Призначеннѐ клініки – наданнѐ кваліфікованої стоматологічної допомоги військовослужбовцѐм, військовим пенсіонерам та ветеранам війни. Головне завданнѐ – це санаціѐ та протезуваннѐ військовиків, перш за все, корабельного складу та інших берегових частин. Також клініка надаю медичні послуги особам, ѐкі бажаять лікуватисѐ за плату. В клініці проводѐтьсѐ всі види протезуваннѐ ѐкі на сьогоднішній день існуять в стоматології, тобто проводитьсѐ відновленнѐ цілісності зубного рѐду, а також заповненнѐ втрачених зубів, та здійсняютьсѐ реставраціѐ ушкоджених зубів. Останню сучасне досѐгненнѐ працівників клініки – освоюннѐ технології імплантології (імплантації зубів), 160

тобто встановленнѐ зубного імплантанта - штучних пристосувань, ѐкі за формоя імітуять коріннѐ зубів. Вони даять змогу встановити незнімні зубні протези, ѐкі фіксуятьсѐ на внутрішньо-кісткових титанових імплантатах. Цѐ технологіѐ сьогодні ѐвлѐютьсѐ невід'юмноя частиноя діѐльності будьѐкої сучасної стоматології і її освоюннѐ значно підвищило авторитет клініки не лише у Севастополі, а й у Криму. Лише у 2009 році клініка надала послуги 6075 ветеранам Збройних Сил, з ѐких 2056 було протезовано. Клініка щелепнолицевої хірургії та стоматології Військово-медичного клінічного центру (ВМКЦ) Кримського регіону активно розвиваю прогресивні медичні технології та активно взаюмодію з Інститутом стоматології Академії медичних наук, з Кримським медичним університетом ім. С. І. Георгіювського та з стоматологічноя клінікоя Севастопольської міської лікарні № 1 ім. М. Пирогова. Спеціалісти клініки беруть активну участь у Всеукраїнській благодійній акції «Якість життѐ длѐ наших батьків». Відділеннѐ хірургічної стоматології очоляю лікарстоматолог, хірург вищої категорії з багаторічним досвідом лікуваннѐ стоматологічних хворих хірургічного профіля підполковник медичної служби Федоренко М.І. Значний обсѐг в організації роботи клініки здійсняять старші медичні сестри клініки прапорщик Крот В.М., головний корабельний старшина Цопа Н.В, старший сержант Корощенко І.В. та старший сержант Савченко Г.В. Кращими лікарѐми поліклініки ѐвлѐятьсѐ працівник Збройних сил України лікар-стоматолог вищої категорії Світлана Попова, ѐка досконало володію сучасними технологіѐми реставрації зубів та юндодонтичного лікуваннѐ. Вона працяю в стоматологічній поліклініці ВМС з початку її створеннѐ ѐк і Куценко Вілена Миколаївна, ѐка також почала працявати з початку розгортаннѐ поліклініки в складних

161

умовах та працяю й досі, посвѐтивши себе покращення здоров’ѐ паціюнтів. Слід відзначити ветеранів праці та ветеранів Збройних сил лікарів Тарасенко Г.А., Кушніра А.А. Колишні військові лікарі післѐ звільненнѐ з лав Збройних Сил залишились працявати у системі МО України. Серед ветеранів праці слід відзначити лікарѐ – стоматолога, ведучого каріюсолога клініки Московських Г.Ю. У клініці сформовано позаштатний пересувний стоматологічний кабінет з необхідним обладнаннѐм, ѐкий очоляю працівник Збройних Сил України Рюпюв С.В. Лікар за заѐвками командирів військових частин (кораблів) систематично виїжджаю длѐ лікуваннѐ особового складу військових части, що наближаю медичну допомогу до хворого та спрощую організація наданнѐ стоматологічної допомоги. Так проходить передпоходова санаціѐ особового складу на кораблѐх. Також лікарі клініки виїжджаять до тѐжкохворих паціюнтів на квартири, подібні лікувальні заходи здійсняятьсѐ практично щомісѐцѐ. У клініці формуютьсѐ школа лікарів-стоматологів, серед ѐких молоді лікарі з відмінними мануальними навиками та відмінноя теоретичноя підготовкоя – Зоткін В.В., Драб Г.В. Онищенко Д.В., Калмиков А.В. Завідувач зуботехнічної лабораторії зубний технік вищої категорії Олена Горбачова внесла вагомий внесок в розбудову зуботехнічної лабораторії та почала протезуваннѐ пільгових категорій ветеранів Збройних Сил, працяю з початку створеннѐ поліклініки. Значний прорив в зубопротезуванні був здійснений зубним техніком Дільшатом Баріювим, ѐкий запровадив новітні технології складного зубопротезуваннѐ в тому числу при зубощелепних аномаліѐх, та протезуваннѐ з застосуваннѐм імплантатів, естетичного зубопротезуваннѐ. Працявати зубним техніком у поліклініці він почав ще ко-

162

ли проходив строкову військову службу. Та за цей період він виріс до фахівцѐ вищого ґатунку. До 20-ї річниці Військово-Морських Сил Збройних Сил України клініка щелепно-лицьової хірургії та стоматології ВМС України завдѐки високопрофесійному складу лікарів гідно представлѐю військову стоматологія на ринку медичних послуг м. Севастополѐ та Криму. Особовий склад постійно проходить навчаннѐ у вітчизнѐних вищих навчальних закладах та за кордоном. Головна перевага сьогоднішньої клініки – це багатий клінічний досвід лікуваннѐ складної стоматологічної патології з використаннѐм новітніх технологій. З числа середнього медичного персоналу слід відмітити ветерана праці Касімову Т.П, ѐка понад 25 років проходила військову службу фельдшером у системі військ ППО. Значний внесок у роботу клініки вносѐть медичні сестри Сікорська О.А., Дарницька Н.Є., Кандіюва Н.В., Цибульська Г.О, Шишкіна О.О., а також и молодші медичні сестри Гнатів Г.П., Самушкіна М.Я, Іванова С.Г., начальник реюстратури Нагорна В.О.

Розвиток і реформуваннѐ медичної служби ВМС України. Міжнародна співпрацѐ Сьогодні можна задатисѐ питаннѐм, ѐк вдалосѐ управління медичної служби ВМС України, військовим медикам загалом виконати у такий короткий час надзвичайно великий обсѐг роботи і створити по-суті окремий напрѐмок військової медицини, та ще постійно поборявати при цьому різноманітну протидія. Але так було і сталосѐ так, ѐк планувалосѐ. Хоч шлѐх цей був важким і тернистим, однак його здолали ѐк важку недугу. Врешті цей шлѐх, або офіційно виконаннѐ «Програми будівництва і розвитку Військово-Морських Сил 163

України до 2005 року» в розділі «Медична служба» можна розділити на кілька етапів. 1-й етап розвитку медичної служби ВМС України тривав з 1992 до 1997 року. Він ѐвлѐв собоя період організаційного становленнѐ спершу самого медичного управліннѐ, а затим під його керівництвом - військово-медичних закладів флоту і військової та корабельної медичної ланки. Основним завданнѐм цього періоду длѐ медичної служби ВМС України було створеннѐ системи медичного забезпеченнѐ Військово-Морських Сил шлѐхом формуваннѐ необхідного комплексу медичних закладів та установ з послідовноя реалізаціюя територіального принципу медичного забезпеченнѐ сил флоту. У 1995 році на базі військового містечка в Кизил-Таше (Феодосіѐ - 13) була сформована 1-а бригада морської піхоти ВМС України. Длѐ її медичного забезпеченнѐ на фондах Володимир Білий колишнього госпіталя 12 управліннѐ ГУ МО СРСР був розгорнутий 139 військово-морський госпіталь ВМС України на 100 ліжок, керівником ѐкого на той час ѐвлѐвсѐ підполковник медичної служби Микола Боровський. В структуру госпіталя, ѐк його стали називати – морської піхоти, входили хірургічне, терапевтичне, дитѐче, стоматологічне та інші відділеннѐ, госпіталь, по-суті, мав всі необхідні можливості длѐ лікуваннѐ паціюнтів і став першим повноцінним медичним закладом ВМС України. За 1-й період свого розвитку медичноя службоя ВМС України була проведена масштабна організаційна робота. За цей період було підготовлено і проведено 77 організаційно-штатних заходів у більшості пунктів базуваннѐ 164

Військово-Морських Сил України (крім Севастополѐ) були створені комплекси медичних установ, необхідних длѐ медичного забезпеченнѐ сил ВМС. В короткі терміни медичноя службоя ВМС України була проведена громадна організаційна робота, ѐка при нормальних умовах раніше проводиласѐ роками! Післѐ сформуваннѐ медичних закладів гарнізонів ВМС базуваннѐм за межами кримського півострова відразу відпрацьовуваласѐ їх взаюмодіѐ з медичними службами інших видів Збройних Сил України. Так, медичні заклади Одеського, Миколаївського, Феодосійського і Очаківського гарнізонів ВМС України післѐ свого розгортаннѐ відпрацявали взаюмодія з медичними установами Південного оперативного командуваннѐ Збройних Сил Сухопутних військ України. Говорѐчи про становленнѐ військово-морської медицини, не можемо оминути внесок у розвиток цього напрѐмку військової медицини начальника Головного військово-медичного управліннѐ Міністерства оборони України, професора, доктора медичних наук, генераллейтенанта медичних наук Володимира Білого. У тій ситуації, ѐка складаласѐ навколо ВМС України у той час, без його практичної допомоги медикаментами і технічним медичним майном, порад і вимогливості, Володимир Рихлик особистим вирішеннѐм багатьох організаційних питань на рівні Міністерства оборони України, таких успіхів медична служба ВМС у перший період свого існуваннѐ, напевно, досѐгти би не змогла. Створена ним концепціѐ розвитку медичної служби Збройних Сил України стала тим дороговказом, за ѐким формуваласѐ і розвиваласѐ медична служба ВМС 165

України. Флотське побратимство і допомогу у вирішенні багатьох питань протѐгом восьми років демонстрував направленець ГВМУ МО України по ВМС України помічник начальника Головного військово-медичного управліннѐ МО України полковник медичної служби Володимир Рихлик. Колишній начальник медичної служби атомного підводного ракетного крейсера Північного флоту не по газетних публікаціѐх знав проблеми флотської медицини, тому щиро допомагав відроджувати національну військовоморську медицину, допомагаячи медичному управління ВМС всіма доступними способами. Першим екзаменом на професійну зрілість, організаційну міцність і стійкість медична служба ВМС України витримала під час підготовки і проведеннѐ перших в історії ВМС України оперативно-тактичних навчань «Море-96», ѐкі проводилисѐ під прапором Верховного Головнокомандувача ЗС України – Президента України Леоніда Кучми 31 липнѐ – 1 серпнѐ 1996 року. Надзвичайним напруженнѐм сил і засобів всього особового складу навчаннѐ були проведені успішно. Вони проголосили світу, що Україна самостійно, власними силами, без «братньої допомоги» Чорноморського флоту, створила національні Військово-Морські Сили, здатні виконувати завданнѐ по обороні територіальної цілісності держави. Ці навчаннѐ продемонстрували всім, що і медична служба ВМС України вже спроможна забезпечити заходи бойової підготовки українського флоту не лише на березі, а й у морі. Порѐд з будівництвом і розгортаннѐм основних медичних закладів медичної служби та одночасним забезпеченнѐм заходів бойової підготовки флоту, медична служба ВМС по ходу будівництва і реформуваласѐ. Напевно, найголовнішим заходом реформи у цей період був вихід медичної служби з підпорѐдкуваннѐ тилу ВМС України і прѐмому підпорѐдкуваннѐ її командування Військово166

Морських Сил України у червні 1997 року. Це було не простоя зміноя підпорѐдкуваннѐ, спрощуваласѐ система прийнѐттѐ рішень і збільшувалисѐ ѐк обов’ѐзки, так і права, зростали організаційні можливості і відповідальність у першу чергу управліннѐ медичної служби ВМС України за стан справ у медичній сфері. Як зазначалосѐ вище, головні відділеннѐ 55 госпіталя спершу були вимушено розгорнуті на фондах міських лікарень. В 1966 році відповідно до директиви Міністра оборони України від 24 червнѐ 1996 року на фондах 1-ї міської лікарні було розгорнуте його базове відділеннѐ – хірургічне на 40 ліжок, а відділеннѐ гнійної хірургії – на базі 4-ї лікарні. У складі хірургічного відділеннѐ були представлені ліжка травмологічного, гінекологічного, урологічного профіля, ЛОР відділеннѐ та щелепно – лицевої хірургії. Робота хірургів при такому скупченні хворих різноманітних профілів складаласѐ не просто, не вистачало власних лікарських кадрів, та на допомогу прийшли досвідчені лікарі міських лікарень, ѐкі були оформлені суміжниками госпіталя: Олександр Косітченко, Володимир Гавриленко, Віктор Дѐчков, Наталѐ Колябаюва, Катерина Цекановська, Валерій Чекрій та інші. З серпнѐ 1997 року флотська медицина почала поповняватисѐ випускниками Української військово-медичної академії. Першими до 55 Військовоморського госпіталя прибули старші лейтенанти медичної служби Григорій Прохоренко, призначений старшим ординатором хірургічного відділеннѐ, Віталій Андрос, призначений начальником відділеннѐ реанімації і анестезіології, Володимир Чернега – призначений начальником ЛОР відділеннѐ, Сергій Кюсюль був призначений старшим ординатором хірургічного відділеннѐ госпіталя Південного військово-морського району ВМС України. Одним з перших офіцерів хірургічного відділеннѐ був капітан медичної служби Олексій Плохий. 167

У березні 1998 року хірургічне відділеннѐ очолив підполковник медичної служби Леонід Бордяг, ѐкий вніс значний вклад у формуваннѐ флотської хірургії, став не лише головним хірургом 55 Військово-морського госпіталя, а згодом, до 2009 року, й ведучим хірургом Військового медичного клінічного центру Кримського регіону. Слід відзначити, що у перші роки розміщеннѐ госпіталя ВМС України на фондах міських лікарень кадрова політика начальника медичної служби ВМС України Григоріѐ Гордіювського заклячаласѐ в тому, щоби надати можливість молодим офіцерам-випускникам Військово-медичної академії спершу пройти лікарську практику та набути лікарського досвіду порѐд з досвідченими лікарѐми у відділеннѐх міських лікарень, а вже затим призначати їх на вакантні керівні адміністративні посади. Так набули досить високого професіоналізму і практичного досвіду на той час молоді лікарі Григорій Прохоренко, Сергій Кіра та інші зараз досвідчені фахівці і керівники медичних підрозділів клінічного центру. Не стало викляченнѐм кадрової політики і урологічне відділеннѐ госпіталя, першим начальником ѐкого був призначений завідуячий урологічним відділеннѐм міської лікарні № 1 лікар Юрій Єременко. З створеннѐм у листопаді 1996 року 55 Військово-морського госпіталя ВМС ЗС України урологічна допомога військовим і більшості військовим пенсіонерам стала надаватисѐ в хірургічному відділенні, урологічні ліжка останнього були розгорнуті спільно з цивільними в урологічному відділенні лікарні № 1 м. Севастополѐ. Робота військових лікарів хірургічного відділеннѐ Андріѐ Крѐчко, Василѐ Касяка, Григоріѐ Прохоренка проходила в тісній співпраці з цивільними колегами. У грудні 1996 року на посаду старшого ординатора хірургічного відділеннѐ був призначений старший лейтенант медичної служби Плохий О.В. – у 1997 р. внутрішнім наказом по гос168

піталя він був призначений позаштатним урологом. В 1997 - 1999 роках хірургічне відділеннѐ госпіталя очолявав Григорій Прохоренко, у відділенні працявали службовці Збройних Сил України Полегенько С.М. і Гавриленко В.Д., останній з 1997 року паралельно працявав завідуячим урологічного відділеннѐ міської лікарні № 1 м. Севастополь. У 1996 році відповідно до директиви Міністра оборони України від 24 червнѐ 1996 року на базі 55 Військово-морського госпіталя було сформовано офтальмологічне відділеннѐ на 3 ліжка ѐк самостійна структурна одиницѐ і розгорнуте на фондах 1-ї міської лікарні. Першим начальником відділеннѐ Валентин Бондаренко став підполковник медичної служби Олексій Тарабанчук. Длѐ спеціалізованого медичного забезпеченнѐ корабельної складової ВМС України, тобто кораблів у морі, та їх міжнародної військово-морської співпраці у 1997 році було сформовано 81 корабельну групу спеціалізованої медичної допомоги, завданнѐм ѐкої стало забезпеченнѐ здоров’ѐ морѐків у морі, наданнѐ оперативної спеціалізованої медичної допомоги ѐк під час підготовки, так і в час далеких морських походів, на флотських і міжнародних навчаннѐх та маневрах. Начальником 81 корабельної групи спеціалізованої медичної допомоги було призначено майора медичної служби Василѐ Касяка. Василь Мирославович прибув до ВМС України досвідченим морським хірургом, за його плечима було вже чимало морських походів, він і званнѐ майора медичної служби отримав у першому в іс169

торії ВМС далекому морському поході фрегата ВМС «Гетьман Сагайдачний» до французького порту Руан у 1994 році. Підчас першого трансатлантичного походу загону кораблів ВМС України у складі фрегата «Гетьман Сагайдачний» та великого десантного кораблѐ «Костѐнтин Ольшанський» до берегів США у вересні 1996 року він провів першу в історії медичної служби вітчизнѐного флоту операція в морських умовах на борту великого десантного кораблѐ «Костѐнтин Ольшанський». 15 жовтнѐ 1997 року на базі прийнѐтого від ЧФ інфекційного госпіталя було розгорнуто 14 Військово-морський інфекційний госпіталь ВМС України на 55 ліжок з трьома стаціонарними відділеннѐми, начальником ѐкого призначили полковника медичної служби Валентина Бондаренка. Прийшлосѐ заново приводити до ладу і ремонтувати майже всі будівлі госпіталя, капітально відновлявати котельну, камбуз, облаштовувати систему отепленнѐ та займатисѐ пошуком необхідних коштів і медичного обладнаннѐ. Військовий персонал не вірив у відновленнѐ функціонуваннѐ госпіталя з його передачея ВМС України, тож оставсѐ на ЧФ РФ, чим длѐ Валентина Бондаренка була створена серйозна кадрова проблема. Однак протѐгом року всі проблеми були вирішені, що і відзначили представники Севастопольських ЗМІ післѐ прес-конференції, ѐку Валентин Бондаренко провів в день офіційного відкриттѐ інфекційного госпіталя ВМС. «Госпіталь зустрів обновленими, свіжофарбованими будинками і ѐкоясь особливоя тишиноя, властивому лише шпитальному комплексу, писала в «Славі Севастополѐ Т. Саннікова. …У госпіталі військовослужбовці забезпечуятьсѐ всім необхідним – ліками, білизноя, мед-дослідженнѐми, причім безоплатно. І не лише вони, але і члени їх сімей, а також працівники госпіталя. А ѐкщо допомога буде потребуватисѐ російському військовослужбовця, до речі, їх частина порѐд, то тут не стануть 170

складати список ліків чи виставлѐти рахунки, а доставлѐть хворого в реанімаційне відділеннѐ, де лікарі зроблѐть все від них залежне.» За перший період розвитку медичної служби в Донузлавській, Очаківській територіальних зонах та у м. Феодосіѐ-13 було розгорнуто комплекс медичних установ, завданнѐм ѐких стало забезпеченнѐ медичного обслуговуваннѐ дислокованих там сил ВМС України. В цілому, на 1-у етапі становленнѐ і розвитку медичної служби ВМС України було сформовано 18 медичних закладів та первинну медичну ланку на кораблѐх і у підрозділах флоту. На фондах, прийнѐтих від Чорноморського флоту у 1997 році, було сформовано чотири військово-медичних установи, сформовано і передано до інших видів Збройних Сил України одинадцѐть військово-медичних закладів і розформовано три медичні установи. 2-й етап розвитку медичної служби ВМС України тривав у 1997-2000 роках. Основним завданнѐм цього етапу стало забезпеченнѐ готовності медичних закладів і установ, військової (корабельної) ланки медичної служби до виконаннѐ поставлених завдань шлѐхом оптимізації структури, удосконаленнѐ і зміцненнѐ їх матеріальнотехнічної бази. Зміни соціально-політичних умов в державі вимагали від Збройних Сил України докорінних змін в структурі, надходженнѐ нових систем функціонуваннѐ Збройних Сил. За економічних умов країни не можливо було забезпечити сучасний рівень матеріально-технічного забезпеченнѐ медичних закладів, тому приходилосѐ шукати нестандартні рішеннѐ, опертисѐ у першу чергу на шефську допомогу та на резерви, ѐкі можливо було вишукати у Міністерстві оборони. Саме в цей період керівництвом медичної служби Міністерства оборони України було запропоновано територіальний принцип медичного забезпеченнѐ, на основі 171

чого була створена активно діяча вертикаль структури санітарно-епідеміологічних закладів Міністерства оборони України, ѐка підпорѐдковувалась начальнику Головного військово - медичного управліннѐ Міністерства оборони України – начальнику медичної служби Збройних Сил України. Це створило умови длѐ налагодженнѐ повноцінного санітарно-епідеміологічного контроля у військах і оперативного реагуваннѐ на ситуація на всіх рівнѐх управлѐннѐ. На виконаннѐ вимог директиви заступника Міністра оборони України від 01.04.1997 року та директиви заступника Міністра оборони України - командувача ВМС України від 27.04.1997 року 1030-й Санітарноепідеміологічний загін з 01 липнѐ 1997 року отримав статус - регіональний. Начальником регіонального загону і Головним санітарним лікарем регіону 12 груднѐ 1997 року був призначений лікар вищої категорії полковник медичної служби Алфімов В.М. Длѐ розгортаннѐ СанітарноЕмблема 1030 СЕЗ епідеміологічного загону (регіонального) необхідні були нові фонди, тому регіонального у грудні 1997 року загін був передислокований на фонди колишнього дитѐчого садочка по вулиці Комуністична, будинок 3а, де почав розгортаннѐ лабораторій, не припинѐячи роботи щодо санітарногігіюнічного і протиепідемічного забезпеченнѐ ВійськовоМорських Сил України. В період з 1996 по 2000 рік 1030-й санітарно-епідеміологічний загін (регіональний) значно зміцнів офіцерським складом та службовцѐми ЗС України, коли були призначені на посади капітан медичної служби Ричков К.С., старший лейтенант медичної служби Совга Ю.О., старший лейтенант медичної служби Гречухіна Г.М., старший лейтенант медичної служби Спіценко Є.О., майор 172

медичної служби Гуменяк К.С., мічман Смолій В.М., службовці Дідух А. М., Мостова Є.М., Федосик О.К., Прокопова В. І., Кривошеїна О.Н., Корепанов Л. М., Заплатіна Н. М., Отдельнов Г.Д., Качко Ю.П. До 2011 року на посади 1030 Санітарно-епідеміологічного загону (регіонального) були призначені майор медичної служби Літвінов М.І., майор медичної служби Силенко Ю.А., старший лейтенант медичної служби Сосоняк В.А., старший лейтенант медичної служби Шубенкін С.Г., капітан медичної служби Громов А.В., старший лейтенант медичної служби Волкова А.М., службовці Черненко Т.А., Бутенко Є.І., Борович Т.А. Силами оновленого колективу було вирішено багато складних питань з Костянтин Гуменюк улаштуваннѐ функціональних підрозділів, проведення реконструкції та ремонту лабораторій і приведеннѐ службових приміщень у відповідність до їх функціонального призначеннѐ. Сьогодні 1030-й Санітарно-епідеміологічний загін ю сучасним профілактичним закладом, ѐкий здійсняю своя діѐльність з профілактики захворявань на об’юктах Міністерства оборони України, що дислоковані на території Автономної Республіки Крим. Лабораторна база розгорнута в повному обсѐзі й складаютьсѐ із санітарно - гігіюнічної, бактеріологічної лабораторій, токсико-радіологічного та дезінфекційного відділень, де проводѐтьсѐ всі дослідженнѐ та виміряваннѐ відповідно до вимог нормативно-правових документів. Лабораторії пройшли акредитація у встановленому порѐдку. Отримано сертифікат МОЗ України на право виконаннѐ дезінфекційним відділеннѐм всіх видів робіт з дезінфекції, дезінсекції та дератизації в регіоні від173

повідальності. В закладах працяять досвідчені, віддані своїй справі фахівці, серед ѐких 80 % маять першу та вищу кваліфікаційні категорії за фахом. Керівництвом загону налагоджена взаюмодіѐ із санітарно-епідеміологічними закладами МОЗ України міста Севастополѐ та Центром санітарно-епідеміологічного наглѐду Чорноморського флоту РФ з питань забезпеченнѐ санітарного та епідемічного благополуччѐ в регіоні. На базі загону організовані курси з підготовки операторів дезінфекційно-душових установок, систематично проводѐтьсѐ збори з начальниками меди-чних служб військо-вих частин (закладів) регіону відповідальності, на ѐких аналізуютьсѐ санітарний стан частин та епідемічна ситуаціѐ, доводѐтьсѐ вимоги нормативно - правових актів. 20 січнѐ 2006 СЕЗ: до боротьби з інфекцією року 1030-й Санітарготові но-епідеміологічний загін (регіональний) очолив лікар вищої категорії полковник медичної служби Леонід Манцов. З 29 квітнѐ 2011 року посаду начальника 1030-й Санітарно-епідеміологічного загону (регіонального) обіймаю лікар вищої категорії полковник медичної служби Костѐнтин Гуменяк. На сьогодні 1030-й санітарно-епідемі-ологічний загін (регіональний) ю невід’юмноя складовоя частиноя Державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства оборони України, діѐльність ѐкої спрѐмована на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворявань, масових інфекційних уражень (отруюнь), радіаційних уражень військовослужбовців та працівників Збройних Сил України 174

військових частин та закладів, що дислоковані в зоні відповідальності, на запобіганнѐ шкідливого впливу факторів навколишнього середовища на стан їхнього здоров’ѐ. 22 серпнѐ 1998 року вперше у медичній службі ВМС України високе званнѐ Заслужений лікар України Указом Президента України було присвоюно полковнику медичної служби Валентину Бондаренку, начальнику 14 Військово-морського інфекційного госпіталя, лікаря з досвідом медичного забезпеченнѐ бойових дій в Афганістані. У 1998 році була остаточно укомплектована кадрами 10 Військово-лікарська комісіѐ ВМС України, головоя ѐкої 3 груднѐ 1998 року був призначений підполВолодимир Сніцар ковник медичної служби Валерій Костяк. У тому ж, 1998 році, було розгорнуто остання організаційну медичну структуру управліннѐ медичної служби ВМС України – судово-медичну лабораторія на чолі з полковником медичної служби Сардіновим Т. Г. Оптимізаціѐ структур ВМС України у 2000 році привела і до згортаннѐ 139 військово-морського госпіталя ВМС України у Феодосії-13 до рівнѐ військово-морського лазарету – бригада морської піхоти ВМС України була передана спершу до Національної гвардії України, а післѐ її ліквідації у Феодосії-13 був сформований батальйон морської піхоти ВМС України. Длѐ його медичного забезпеченнѐ і був розгорнутий Військово-морський лазарет на 25 ліжок, начальником ѐкого ѐвлѐвсѐ майор медичної служби Володимир Сніцар. Протѐгом 2-го періоду розвитку медслужби ВМС відбулосѐ остаточне відпрацяваннѐ корабельної ланки військово-морської медицини, ѐка успішно забезпечила всі 175

міжнародні заходи ВМС України. Практично у кожному далекому морському поході виникала необхідність наданнѐ кваліфікованої медичної допомоги особовому складу і корабельні лікарі з честя виконували свої обов’ѐзки. Так, у 2000 році під час трансатлантичного походу кораблѐ управліннѐ «Славутич» до США силами корабельної медичної служби в морських умовах було успішно виконано 4 операції на черевній порожнині. Всі операції посеред Атлантичного походу проводив начальник медичної служби кораблѐ молодий офіцер старший лейтенант медичної служби Василь Тибінь, випускник Івано-Франківського медичного університету. Післѐ закінченнѐ навчаннѐ він сам добровільно зголосивсѐ длѐ проходженнѐ військової служби у Військово-Морських Силах України. Під час проведеннѐ операцій у корабельному лазареті йому асистували старший лейтенант медичної служби Михайло Толль і фельдшер кораблѐ мічман Олександр Лук’ѐнов. За високу професійну майстерність і збереженнѐ життѐ і здоровѐ особовому складу в далекому морському поході Василь Тибінь був нагороджений відзнакоя Міністра оборони України «Доблесть і честь». Василь Тибінь Далекі морські походи, багаторазова участь у міжнародних навчаннѐ стали длѐ Василѐ Тибінѐ доброя школоя флотської лікарської практики, з часом він став заступником начальника Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону і успішно захистив учену степінь кандидата медичних наук. В цей період з метоя оптимізації внутрішніх структур щорічно проводилисѐ і організаційно-штатні перетвореннѐ медичних закладів і установ. У цей період реформу176

ваннѐ медична служба ВМС забезпечила міжнародні офіційні візити кораблів ВМС до Хорватії, Ізраїля, Італії, Греції, Туреччини та інших країн, міжнародні військово-морські навчаннѐ «Бриз», «Сі Бриз» та інші міжнародні морські навчаннѐ. І вперше військово-морські медики українського флоту досвід медичного забезпеченнѐ морѐків у морі вже не переймали, а ділилисѐ ним з військово-морськими медиками флотів Греції, Туреччини, Болгарії і Румунії. Підсумком роботи медичної служби на цьому етапі свого розвитку стало створеннѐ повноцінного комплексу військовоморських медичних закладів і установ, а ВійськовоМорські Сили отримали організаційну структуру медичної служби, здатну виконувати поставлені завданнѐ. Головним підсумком другого етапу розвитку медичної служби ВМС України слід вважати досѐгненнѐ досвіду інтеграції військової і цивільної медицини та співпраці військово-морських і цивільних лікарів у різних напрѐмках медичної галузі. Подібна співпрацѐ проводиласѐ вперше у Збройних Силах України, наслідком ѐкої отримано унікальний досвід розвитку військово-морської медицини. 3-й етап розвитку і реформуваннѐ медичної служби тривав у 2001 – 2007 роках. Його основним завданнѐм було удосконаленнѐ системи медичного забезпеченнѐ Військово-Морських Сил Збройних Сил України у місцѐх їх базуваннѐ та у морі виходѐчи з конкретних завдань бойової підготовки, міжнародної діѐльності і повсѐкденної діѐльності з’юднань і військових частин, та медичного забезпеченнѐ ветеранів військової служби на отриманих власних лікувальних фондах. Протѐгом цього етапу медична служба продовжила свій розвиток і реформуваннѐ. У 2001 році батальйон морської піхоти був переведений з с. Кизил-Таше до міста Феодосіѐ, тож у зв’ѐзку з передислокаціюя морської піхоти

177

військово-морський лазарет у Феодосії-13 ѐк медична структура медичної служби ВМС України був ліквідований. У той же час у Феодосії до складу ВМС України був прийнѐтий від Південного оперативного командуваннѐ Сухопутних військ ЗС України 25 Військово-морський госпіталь, переданий Чорноморським флотом Одеському військовому округу ще у 1996 році. На той час керівником 25 госпіталя був підполковник медичної служби Микола Кононенко. Через рік 25-й Військово-морський госпіталь ВМС України очолив підполковник медичної служби Володимир Сніцар, ѐкий в його розвиток вклав надзвичайно багато сил і вивів його в число кращих медичних закладів регіону. Розвиток медичної служби флоту вимагав поповненнѐ національними кадрами, і у першу чергу підготовлених Українськоя військово-медичноя академіюя. І її випускники, молоді офіцери-медики Е. Хорошун, В. Субботін, Д. Валерко, С. Адаменко, А. Луданін, Д. Саратов прибули длѐ проходженнѐ військової служби влітку 2002 року і поповнили ѐк лікувальну, так і військово-корабельну ланку медичної служби ВМС України. В травні 2001 року на отриманих фондах санаторіѐпрофілакторіѐ «Омега» розгортавсѐ 540 Центральний військово-морський госпіталь ВМС ЗС України (ЦВМГ), сяди з міських лікарень Севастополѐ переводилисѐ його відділи і відділеннѐ. Переведеннѐ – це легко сказати. Чим довше тривала яридична боротьба за фонди санаторіяпрофілакторія «Омега», тим більше вони приводилисѐ в негідність. Військовим лікарѐм прийшлосѐ формувати відділи і відділеннѐ 540 ЦВМГ, ѐк говорѐть на флоті, з «нульового шпангоута», у більшості власними силами і власними руками робити капітальний ремонт приміщень колишнього санаторія, штукатурити, білити, фарбувати, склити, ладнати, установлявати медичне обладнаннѐ і приспособлявати під палати і лабораторії, операційні, перев’ѐзочні і 178

маніпулѐційні кабінети приміщеннѐ, ѐкі під такі не проектувалисѐ. Це була юдина у своюму роді в Збройних Силах України практика, коли медичному персоналу приходилосѐ одночасно займатисѐ лікуваннѐм хворих, проводити операції, післѐ ѐких - будівельно-оздоблявальні роботи відділень госпіталя. Та іншого виходу не було. Весь медичний персонал бажав у найскоріший час перейти на власні фонди, створити так необхідний Військово-Морським Силам і ветеранам військової служби медичний заклад і працявав, не зважаячи на трудності. І щира працѐ себе проѐвила - протѐгом двох місѐців, травнѐ – червнѐ 2001 року, одним з перших відділень 540 ЦВМГ – хірургічне повністя перейшло на власні фонди та стало надавати особовому складу належну і невідкладну хірургічну допомогу. У липні 2001 року у хірургічному відділенні 540 ЦВМГ була проведена перша аппендектоміѐ, а з жовтнѐ місѐцѐ було введене цілодобове чергуваннѐ по надання допомоги хворим хірургічного профіля. І з цього часу об’юм надаваюмої медичної допомоги відділеннѐм став постійно збільшуватисѐ, у хірургічному відділі формуятьсѐ відділеннѐ гінекології, травматології, гнійної хірургії, ЛОР, офтальмології, щелепно-лицевої та судинної хірургії, почали відпрацьовуватисѐ сучасні схеми лікуваннѐ паціюнтів з різноя патологіюя та освояватисѐ новітні методики оперативного втручаннѐ. У серпні 2001 року було створене окреме урологічне відділеннѐ 540 ЦВМГ ВМС ЗС України, начальником ѐкого був призначений майор медичної служби О.В. Плохий. У серпні 2002 р на посаду ординатора урологічного відділеннѐ був призначений Д.О. Валерко. З вереснѐ 2005 року на посаді ординатора урологічного відділеннѐ працяю лікар-уролог В.І. Єськов. Амбулаторну ланку в урологічному кабінеті поліклініки ВМС в період 1995 – 2006 рр. очолявав 179

лікар-уролог Ф.Ф. Філіпов, а з 2006 року і по теперішній час - службовець Збройних Сил України лікар-уролог вищої категорії Єськов Ю.І. З 15 жовтнѐ 1996 року, коли був створений 55 Військово-морський госпіталь, розпочинаютьсѐ історіѐ функціонуваннѐ анестезіологічної служби. Перше відділеннѐ анестезіології та реанімації розташовувалось на базі відділеннѐ реанімації 1-ї міської лікарні м. Севастополь та містило два ліжка. У такому виглѐді відділеннѐ проіснувало до 1 жовтнѐ 2001 року. З формуваннѐм 540 Центрального військово-морського госпіталя відділеннѐ анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії було розширене до 10 ліжок і отримало своя окрему лабораторія та кабінет гіпербаричної оксигенації. Офтальмологічне відділеннѐ у Андрій Самойленко 540 Центральному військовоморському госпіталя існувало ѐк окрема структурна одиницѐ, а з 16 жовтнѐ 2007 року було об’юднане з отоларингологічним відділеннѐм в Клініку отоларингології та офтальмології Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону. Слід зазначити, що отоларингологічна служба ВМС України почала роботу з перших днів існуваннѐ 55 Військово-морського госпіталя і спершу розміщуваласѐ на фондах спеццентру «Омега». Першим начальником відділеннѐ та організатором ЛОР-служби у госпіталі був старший лейтенант медичної служби Чернега В.В., ѐкий взимку 1998 року відразу післѐ освѐченнѐ операційної провів першу операція… курсанту Харківської яридичної академії імені Ярослава Мудрого. А вже у 2001 році підполковник медичної служби В. Чернега став і першим начальником Клініки отоларингології та офтальмології ВМКЦ КР. Велику 180

допомогу у становленні ЛОР-служби надала головний отоларинголог м. Севастополѐ Смірнова Ірина Анатоліївна та Іванов Сергій Євгенович. До 1999 р. відділеннѐ використовувало ліжковий фонд Севастопольської міської лікарні № 1, де у повному обсѐзі проводилось лікуваннѐ та військово-лікарська експертиза військовослужбовців. З того часу військові лікарі відділеннѐ творчо співпрацяять з отоларингологічноя службоя міста. У 2003 році відділеннѐ спільно з кафедроя отоларингології Кримського медичного університету ім. С. Георгіювського міста Сімферополѐ на базі 540 ЦВМГ провело Оглядовий кабінет міську отоларингоЛОР-відділення логічну конференція, що надало військовим медикам добру нагоду організувати співпраця та взаюмодія у питаннѐх розвитку ЛОР-служби госпіталя. З 2011 року посаду начальника Клініки отоларингології та офтальмології обіймаю лікар-отоларинголог вищої кваліфікаційної категорії полковник медичної служби Андрій Самойленко. У Клініці отоларингології та офтальмології склавсѐ високопрофесійний і згуртований колектив всіх ланок медичних працівників. Начальником отоларингологічного відділеннѐ працяю підполковник медичної служби Тетѐна Куліш, лікар першої кваліфікаційної категорії, ѐка пройшла весь шлѐх становленнѐ відділеннѐ і Клініки. Ординатором 181

відділеннѐ працяю майор медичної служби Ольга Яровенко, лікар першої кваліфікаційної категорії, а амбулаторнополіклінічний прийом веде лікар вищої кваліфікаційної категорії з 40-річним досвідом, службовець ЗСУ Тетѐна Щербатяк. З перших років існуваннѐ відділеннѐ працяять постові медичні сестри: старший сержант служби за контрактом Ірина Боклач, молодший сержант Єлизавета Фоменко. На протѐзі всіх років існуваннѐ отоларингологічного відділеннѐ працяю сестроя-господаркоя службовець ЗСУ Олена Корнилович. У складі відділеннѐ відповідально працяю операційна медична сестра молодший сержант Тетѐна Костенко, молодша медична сестра старший солдат Тетѐна Хлань. Першоя операційноя сестроя ЛОР-відділеннѐ та старшоя медичноя сестроя клініки була старшина служби за контрактом Юліѐ Бакуліна, з 2011 року - старшина служби за контрактом Хатиже Юнусова. Отоларингологічне відділеннѐ розгорнуте на 30 ліжок, (за штатом 35 ліжок), у ньому обладнані одно- двох- і трьохмісні палати длѐ паціюнтів, оглѐдовий та процедурний кабінети, операційний блок і ізолѐтор. Вони призначені длѐ наданнѐ кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги хворим з патологіюя ЛОР-органів та проходженнѐ військово-лікарської експертизи. У відділенні щорічно проходѐть лікуваннѐ до 900 військовослужбовців усіх категорій. В лікуванні паціюнтів у відділенні використовуятьсѐ сучасні методи обстеженнѐ та лікуваннѐ ЛОР-захворявань, проводитьсѐ діагностика та оперативне лікуваннѐ захворявань верхніх дихальних шлѐхів за допомогоя ендоскопічної апаратури. У квітні 2012 року на базі отоларингологічного відділеннѐ проводивсѐ майстер-клас длѐ ЛОР-лікарів ВМКЦ КР та міської лікарні по ендоскопічній хірургії під керівництвом Головного отоларинголога Збройних Сил 182

України полковника медичної служби Валеріѐ Шербула. В офтальмологічному відділенні Клініки, начальником ѐкого ѐвлѐютьсѐ капітан медичної служби Аліна Вострікова, установлено сучасне обладнаннѐ, ѐке дозволѐю на високому рівні проводити обстеженнѐ та лікуваннѐ паціюнтів: мікрохірургічна офтальмологічна система, операційний мікроскоп, А-скан, касетний автоклав, автокераторефрактометр, кератотопограф, аберрометр. З 2012 року у відділенні працяю ексімерний лазер останнього поколіннѐ, ѐкий дозволѐю на сучасному рівні проводити оптикореконструктивні операції. У Клініці сміливо довірѐять відповідальні посади молодим медикам та піклуятьсѐ про їх професійний ріст. Так, молода випускницѐ Кримського медичного університету ім. С. Георгіювського Аліна Вострікова очоляю відділеннѐ офтальмології з 2008 року, практично з часу його формуван-нѐ і вивела його в одне з найкращих в регіоні. За період служби декілька разів підвищувала кваліфікація у клініках Німеччини, Індії і Росії, що доБудинок військового госпіталю у Сімферополі зволило їй піднѐтисѐ до рівнѐ провідного спеціаліста в Криму за своюя спеціальністя. Слід зазначити, що у Клініках постійно турбуятьсѐ про підвищеннѐ кваліфікації своїх медиків, особливо молодих фахівців, у провідних клініках Киюва, Москви, СанктПетербурга, країн Європи, та й у самому ВМКЦ КР стали регулѐрно проводитисѐ майстер-класи з провідними спе183

ціалістами різних напрѐмків військової медицини кращих клінік України і країн Європи. Значимим у медичній службі ѐвлѐютьсѐ травматологічне відділеннѐ, ѐке вперше у 2001 році було сформоване структурним підрозділом 540 Центрального Військовоморського госпіталя ВМС України. До цього часу стаціонарне лікуваннѐ паціюнтів з патологіюя опорно-рухового апарату здійснявалосѐ у хірургічному відділенні. Першим начальником відділеннѐ був призначений полковник медицинської служби Олександр Гризодуб. З 2002 року начальником цього відділеннѐ ѐвлѐютьсѐ підполковник медичної служби Луданін А. М. – провідний травматолог Кримського регіону. З 2008 року відділеннѐ травматології організаційно увійшло до складу Клініки невідкладної хірургії і пошкоджень, ѐку очолив підполковник медичної служби Едуард Хорошун. Наразі длѐ лікуваннѐ паціюнтів травматологічного профіля у відділенні розгорнуто 20 ліжок, лікарѐми відділеннѐ ѐвлѐятьсѐ капітан медичної служби Олександр Коробко і Юрій Савран. З 2003 по 2012 роки через їх професійні руки та руки середнього і молодшого медичного персоналу пройшло майже 4 тисѐчі паціюнтів, виконано 1172 оперативних втручань, з ѐких більше тисѐчі ѐвлѐлисѐ складними. З 2011 року відділеннѐ оснащено апаратуроя длѐ виконаннѐ артроскопічних втручань, длѐ лікарів стало можливим застосовувати новітні методи діагностики і лікуваннѐ хворих, на базі набутого досвіду та технічного забезпеченнѐ вони готові до виконаннѐ операцій лябої степені складності. У зв’ѐзку з формуваннѐм берегових військ Військово-Морських Сил України у грудні 2006 року до складу медичної служби ВМС України були прийнѐті військово184

медичні заклади колишнього 32 армійського корпусу у м. Сімферополі: 386 базовий військовий госпіталь, начальник полковник медичної служби Стельмашонок В. Д., 209 стоматологічна поліклініка, начальник полковник медичної служби Воронін В. В. та 283 медичний склад, начальник підполковник медичної служби Сніцар Л. В. Сімферопольський військовий госпіталь ю одним з найстаріших і відомих військових медичних закладів в Україні, перша архівна згадка про нього відноситьсѐ до 23 червнѐ 1805 року. Його уславили видатні лікарі, основоположник воюнно-польової хірургії Російської імперії Пирогов М. І. та основоположник вітчизнѐної терапевтичної школи Боткін С. П., ѐкі працявали у госпіталі під час Кримської війни 1853 – 1856 років. З 1922 року у військовому госпіталі розміщуютьсѐ терапевтична клініка Таврійського медичного інституту, а у 1934 році в ньому був організований перший в Червоній армії СРСР пункт заготовки і переливаннѐ крові. В роки Великої Євген Пивовар Вітчизнѐної війни Сімферопольський військовий госпіталь виконував функції Головного сортувального госпіталя в Криму. У 1946 – 1947 роках у стінах госпіталя працявав видатний учений, професор медицини Войно-Ясецький Валентин Феліксович (Свѐтитель Лука). З 1924 року госпіталь знаходитьсѐ у будинку, ѐкий віднесено до пам’ѐтника архітектури XIX століттѐ. В останні роки 386 військовий госпіталь очоляю випускник Української Військово-медичної академії підполковник медичної служби Євген Пивовар, ѐкий пройшов тривалу службову медичну практику у морській піхоті ВМС України.

185

У березні 2001 року відбуласѐ зміна керівництва медичної служби Головного командуваннѐ ВМС України. 21 березнѐ 2001 року посаду начальника медичної служби Головного командуваннѐ Військово-Морських Сил Збройних Сил України прийнѐв Заслужений лікар України, лікартерапевт і лікар-інфекціоніст вищих категорій полковник медичної служби Валентин Бондаренко, до того начальник 14 інфекційного госпіталя ВМС України. 31 липнѐ 2003 року до складу 540 Центрального військово-морського госпіталя Військово-Морських Сил Збройних Сил України була введена інфекційна філіѐ, створена на базі колишнього 14 інфекційного госпіталя. У листопаді 2001 року про медичну службу ВМС України заговорили вже у цілому світі ѐк про службу високопрофесійних військово-морських фахівців. А головний лікар - спеціальний фізіолог Пошуково-рѐтувальної служби полковник медичної служби Віталій Гавриш став героюм не лише медичної служби, а всіх Збройних Сил України. 7 листопада того ж року в Сьюрра-Леоне неподалік порту Фрітауна зазнав катастрофи українВіталій Гавриш ський гелікоптер Мі-8ПР українського миротворчого контингенту місії ООН. На борту гелікоптера знаходилосѐ 4 члени екіпажу - офіцери 20-го окремого вертолітного загону Збройних сил України, два замбійських полковники і наглѐдач місії ООН в Сьюрра-Леоне з Болгарії. Вертоліт здійснявав плановий політ за завданнѐм місії ООН за маршрутом Хайстінгс - Фрітаун - Лунги - Фрітаун - Хайстінгс і впав у Атлантичний океан. Опівночі 8 листопада екіпаж гелікоптера пошуковорѐтувальної служби місії ООН виѐвив на воді уламки украї186

нського гелікоптера. Залучені до рѐтувальних робіт рѐтувальники ООН від Франції і Великої Британії на місці катастрофи визначили досить складні природні умови: сильні підводні течії щоденно мінѐли рельюф дна, а припливи і відливи регулѐрно змінявали рівень океану майже на три метри, що складало великий ризик перебуваннѐ водолазів під водоя. У зв’ѐзку з реальноя можливістя втратити під час рѐтувальної операції лядей, вони визначили за не можливе проведеннѐ піднѐттѐ тіл та уламків гелікоптера і від проведеннѐ пошуково-рѐтувальної операції під водоя відмовилисѐ. На десѐтий день післѐ катастрофи на місце падіннѐ гелікоптера прибули рѐтувальники ВМС України, ѐких очолив головний інженер Пошуково-рѐтувальної служби ВМС України капітан 1 рангу Микола Бондаренко. Вибір представника медичної служби на рѐтувальну операція випав на головного лікарѐ-спеціального фізіолога Пошуковорѐтувальної служби ВМС полковника медичної служби Віталіѐ Гавриша, колишнього першого начальника медичної служби підводного човна «Запоріжжѐ» та флагманського лікарѐ дивізіону підводних човнів ВМС, ѐкий крім водолазного, мав великий досвід медичного забезпеченнѐ рѐтувальних операцій, а у травні 2000 року пройшов стажуваннѐ у ВМС США на базі Норфолк. Прибувши на місце катастрофи Мі – 8ПР, українські рѐтувальники приступили до пошуково-рѐтувальної операції, ѐку фахівці ООН вважали не здійсненноя. Видимість і справді виѐвиласѐ надто низькоя, а підводні течії досить сильними. Океанські припливи часто змінявали рівень океану більше чим на три метри. Виѐвилосѐ, що уламки гелікоптера були розкидані вибухом на відстань до 80 метрів один від одного. Крім природної небезпеки роботи під водоя з уламками гелікоптера, надто велику небезпеку длѐ водолазів складали підводні хижаки - акули, мурени, що час від часу приближалисѐ до місцѐ 187

рѐтувальної операції. Післѐ тривалих виснажливих робіт під водоя жаркий клімат і велика вологість на березі не давали можливості українським рѐтувальникам належно віддихнути. Та не зважаячи на умови роботи, протѐгом 19 діб полковник медичної служби Віталій Гавриш провів 89 водолазних спусків, виѐвив, піднѐв на поверхня і ідентифікував тіла двох українських офіцерів місії ООН. Тіла, пригадував згодом, це так говоритьсѐ, насправді приходилосѐ на дні океану на глибині 14 – 30 метрів збирати самі фрагменти тіл загиблих офіцерів. Крім цього, під водоя лікаря приходилосѐ збирати і уламки самого гелікоптера. Міжнародна преса і місіѐ ООН високо оцінила професіоналізм команди українських військово-морських рѐтувальників. Післѐ завершеннѐ рѐтувальної операції рѐтувальники провели ритуальні поминки за загиблими, де військові представники місії ООН з США зустрічали українських рѐтувальників стоѐчи! В один голос визнали їх фаховий пріоритет! Однак Батьківщина своїх рѐтувальників нагородами не нагороджувала і особливо не гордиласѐ – у затишному кабінеті нагородного відділу Міністерства оборони України заѐвили, що нагороджувати нізащо-то, звичайна, мовлѐв, робота – і вирахували з рѐтувальників кошти за їх продовольче забезпеченнѐ в період перебуваннѐ в Сьюра-Леоне. У штабі Військово-Морських Сил України на День миротворцѐ Віталія Гавришу вручили грамоту від командувача ВМС України. Дещо пізніше Міністр оборони України Володимир Шкідченко нагородив рѐтувальників цінними подарунками – наручними годинниками, та, судѐчи по-всьому, поки доставлѐли їх до Севастополѐ – підмінили на звичайні. Ось так завершиласѐ цѐ славна сторінка в історії медичної служби ВМС України. Післѐ поверненнѐ з СьюрраЛеоне, Віталій Гавриш успішно забезпечував міжнародні 188

військово-морські навчаннѐ «Сорбент роѐл» в 2002 і 2005 роках в Італії, спеціальні навчаннѐ «Медик-рѐтівник» в 2003 і 2005 роках в Естонії і Грузії. Звільнившись у 2010 році в запас, Віталій Гавриш став завідувачем кабінету спеціальної фізіології кафедри живучості, водолазних і суднопіднімальних робіт Академії Військово-Морських Сил ЗС України, де свій багатий досвід передаю ѐк майбутнім офіцерам українського флоту, так і молодим офіцерам-медикам корабельної ланки ВМС. Длѐ наданнѐ кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги хворим з розладами психічної діѐльності та длѐ проходженнѐ військово-лікарської експертизи з перших днів існуваннѐ медичної служби ВійськовоМорських Сил України була створена психіатрична служба на чолі с полковником медичної служби Михайлом Тихоновим. Велику допомогу у її становленні надавав голоОлексій Брюханов вний психіатр м. Севастополѐ Георгій Кадомцев. З перших днів її роботи використовувавсѐ ліжковий фонд Севастопольської міської психіатричної лікарні, де у повному обсѐзі проводилось лікуваннѐ та військово-лікарська експертиза. З того часу військові психіатри творче співпрацяять з міськоя психіатріюя. З отриманнѐм медичноя службоя фондів у 2001 році на першому поверсі корпусу № 1 військового містечка № 174 було створене психіатричне відділеннѐ 55 Військово-морського госпіталя, розгорнуте на 15 ліжок. З реформоя медичної служби ВМС України психіатричне відділеннѐ Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону обслуговую психіатричноя службоя військовослужбовців Кримського півострова. 189

З 2006 року психіатричну службу очоляю лікарпсихіатр вищої категорії, лікар-нарколог ІІ категорії, голова Севастопольського філіалу національної ліги психотерапії, психосоматики та медичної психології України підполковник медичної служби Олексій Бряханов. Лікарі психіатричного відділеннѐ – майор медичної служби Ірина Волкова та майор медичної служби Олена Родзонѐк, обидві ю лікарѐми-психіатрами першої кваліфікаційної категорії і маять великий досвід у лікуванні розладів психічної діѐльності. Амбулаторно-поліклінічний прийом веде лікарпсихіатр Владислав Востріков з 40-річним досвідом у психіатрії. Особливо слід відмітити наполегливу і високопрофесійну праця медичних сестер, більшість ѐких маять першу кваліфікаційну категорія медичних сестер стаціонару: Марина Брисяк, Алла Халѐвка, Тетѐна Болох, Наталіѐ Буркат, Тетѐна Корніюнко. Санітарний катер «СоНа базі психіатричкаль» на навчаннях ного відділеннѐ Військово«Фарватер миру – 2011» медичного клінічного центру Кримського регіону проводѐтьсѐ науководослідницька робота по вивчення дезадаптивних станів у військовослужбовців з використаннѐм нових психодіагностичних методик, вивченнѐ їх аддиктивної поведінки, використовуятьсѐ нові психодіагностичні методики з метоя профілактики і лікуваннѐ психічної залежності від психоактивних речовин, проводитьсѐ науково-практичної роботи 190

на різні теми. 30 березнѐ 2004 року полковника медичної служби Валентина Бондаренка на посаді начальника медичної служби Військово-Морських Сил Збройних Сил України змінив полковник медичної служби Іван Дідух, ѐкому випало довершити процес реформуваннѐ медичної служби флоту. Учбово-бойова діѐльність вже сформованих Військово-Морських Сил вимагала організації медичного забезпеченнѐ і допомоги особовому складу при складних обставинах не лише на березі, а й в морі, при ліквідації наслідків техногенних ситуацій та при рѐтувальних операціѐх в морі, при стихійному лихові, ѐкі своїми потужностѐми корабельні медичні служби самостійно забезпечити не могли. Крім того, ВМС України надаячи допомогу потерпілим лихо в морі кораблѐм і суднам не мали змоги оперативно доставлѐти хворих до стаціонарних медичних закладів. Длѐ вирішеннѐ цих завдань у структуру ВМКЦ КР ввели мобільний госпіталь та санітарний катер «Сокаль». Призначеннѐм мобільного госпіталя ю наданнѐ медичної допомоги військовослужбовцѐм на учбових полігонах (в зонах бойових дій), при техногенних і екологічних катастрофах, і не лише військовослужбовцѐм, а й цивільному населення постраждалого регіону. Першу професійну школу медики мобільного госпіталя пройшли в селі Новобогданівці, білѐ ѐкого вибухнув артилерійський склад, затим на логістичних навчаннѐх «Артеріѐ - 2007» на полігоні «Чауда». На цих навчаннѐх високу оцінку діѐм колективу мобільного госпіталя ВМС України дав Міністр оборони України та директор Департаменту охорони здоров’ѐ Міністерства оборони України, ѐкі були присутні на навчаннѐх. У травні 2008 року мобільний госпіталь був розгорнутий під час навчань «Морський вузол», його учбово-бойова діѐльність і професійна підго-

191

товка колективу визначили, що рівень наданнѐ ним медичної допомоги рівнѐютьсѐ рівня сучасної районної лікарні. Длѐ ефективної евакуації постраждалих, поранених і хворих з морських об’юктів до берегових стаціонарних лікувальних установ у 2008 році був переобладнаний колишній пасажирський катер «ПСК-1410» проекту СК620 під санітарний катер «Сокаль», бортовий номер «U782», ѐкий став справжнім плаваячим лазаретом ВМС України. Крім санітарного катера «Сокаль» при ВСКЦ КР сформовано евакуаційне відділеннѐ, оснащене десѐтьма автомобілѐми і санітарним гелікоптером МІ – 8. Катер «Сокаль» був отриманий внаслідок розподілу Чорноморського флоту. Збудований на польській судноверфі «Вісла» у м. Гданськ в 1983 році, маю довжину 33,5 м, ширину – 7,45 м і осадку в воду – 2,44 м, швидкість ходу 11,5 вузлів та дальність економічного ходу – 1000 миль. Він і проектувавАндрій Бичков сѐ ѐк санітарний катер длѐ потреб флоту. Шефство над катером ще з 1997 року взѐло однойменне місто на Львівщині. Місто Сокаль і Сокальський район внесли вагомий вклад у відновленнѐ бойової готовності катера післѐ його прийому від ЧФ, підтриманнѐ життюдіѐльності та створеннѐ санітарно-побутових умов проживаннѐ його екіпажу. Санітарний катер «Сокаль» входить до складу Центру рѐтувальних і пошуково-аварійних робіт ВМС України. Длѐ наданнѐ медичної допомоги постраждалим на катері обладнано лазарет на 12 ліжок, медичний ізолѐтор на 2 ліжка. На період навчань в морі силами мобільного госпіталя на катері розгортаютьсѐ операційна, реанімаційна палати, кабінет УВЧ, встановляютьсѐ апаратура длѐ очистки крові, вентилѐції легких хворого та інше меди192

чне обладнаннѐ і направлѐютьсѐ відповідна бригада лікарів. Це дозволило надавати хворому чи постраждалому кваліфіковану медичну допомогу вже підчас його евакуації на базу до стаціонарного лікувального закладу. Командиром катера ѐвлѐютьсѐ старший мічман Андрій Бичков. Санітарний катер «Сокаль» приймав участь в українсько-американських навчаннѐх «Сі Бриз» та українсько-російських навчаннѐх «Фарватер миру - 2011». На останніх навчаннѐх, коли проводиласѐ учбова рѐтувальна операціѐ по надання «допомоги» екіпажу підводного човна «Запоріжжѐ» злагодженій роботі рѐтувальників і медиків високу оцінку дали командувачі ВМС України адмірал Віктор Максимов та Чорноморського флоту РФ віцеадмірал Владимир Корольов. Тоді на санітарному катері «Сокаль» ВМС України було розгорнуто спеціалізовану групу медичної допомоги, а на рѐтувальному буксирному судні «Кременець» – спецфізіологічну медичну групу. Українська та російська лікарсько-сестринські бригади безпосередньо забезпечували тренуваннѐ з висадки десанту, ѐкі проходили у севастопольській бухті Козача за участі великих десантних кораблів «Костѐнтин Ольшанський» ВМС ЗС України та «Ніколай Фільченков» Чорноморського флоту РФ. 26 травнѐ 2011 року додатково дві лікарсько-сестринські бригади від Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону чергувати у районі висадки російсько-українського морського десанту. Варто зазначити, що 26 травнѐ 2011 року у рамках десантної операції військові медики також провели спільне медичне тренуваннѐ на тему «Евакуаціѐ поранених й постраждалих некомбатантів з зони конфлікту до узбережжѐ та на санітарний катер «Сокаль». Наданнѐ першої медичної допомоги на етапах евакуації». До евакуації поранених та постраждалих було залучено автомобільну й 193

бронетехніку та моторні човни. А виконували ці заходи об’юднаний медичний загін медиків Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону та Чорноморського флоту. Успішно забезпечував «Сокаль» і перші ходові випробовуваннѐ підводного човна «Запоріжжѐ», у тому числі і перші його зануреннѐ під воду. Створеннѐ санітарного катеру «Сокаль» і мобільного госпіталя, їх професійна діѐльність у морі дублявало виконаннѐ завдань 81 корабельної групи спеціалізованої медичної допомоги, тому останнѐ була скорочена. У 2006 році медична служба Військово-Морських Сил України була представлена медичним управліннѐм командуваннѐм ВМС України, начальник – полковник медичної служби Іван Дідух, 540 Центральним військово-морським госпіталем, начальник – кандидат медичних наук, полковник медичної служби Петро Пепескул, 10 поліклінікоя ВМС України, начальник полковник медичної служби Іван Копилов, стоматологічноя поліклінікоя ВМС України, начальник підполковник медичної служби Андрій Крѐчко, 1030 СаніЕмблема ВМКЦ КР тарно-епідеміологічним регіональним загоном, начальник полковник медичної служби Леонід Манцов, 386 Військовим базовим госпіталем, начальник полковник медичної служби Стельмашонок В. Д., 25 Військово-морським госпіталем у Феодосії, начальник – підполковник медичної служби Сніцар В. Л., 10 Військоволікарськоя комісіюя, начальник полковник медичної служби Пономаренко Ю. М., 209 стоматологічноя поліклінікоя, начальник – майор медичної служби Мазур В. П., 632 медичним складом, начальник - майор медичної служби 194

Глухіх В. А., судово-медичноя лабораторіюя, начальник – підполковник медичної служби Бутенко Є. І. На рахунку медичної служби ВМС України ю і подѐки від послів в Україні Італії, Греції і Туреччини за кваліфіковану медичну допомогу їхнім громадѐнам, котру українські військово-морські лікарі надавали підчас спільних міжнародних військово-морських навчань. Слід зауважити, ѐкщо раніше медичну допомогу нашим морѐкам, ѐк правило, надавали медики флотів іноземних країн, то з 2005 року медичне забезпеченнѐ і невідкладна допомога на міжнародних військово-морських навчаннѐх надаваласѐ вже українськими медиками. Однак проводимі реформи не дозволили 25-у Військово-морському госпіталя пережити період реформ і він у кінці 2006 року був розформований, а на його фондах створено лікувально-профілактичний відділ Військового санаторія у Феодосії. Керівником створеного відділу оставсѐ підполковник медичної служби Володимир Сніцар. 4-й етап реформуваннѐ медичної служби ВМС України пов'ѐзаний з глибокоя реформоя медичної служби Збройних Сил України, ѐка проводиласѐ у відповідності до директиви Міністра оборони України «Про оптимізація структури та чисельності медичної служби Збройних Сил України у 2006 - 2007 роках» від 1 груднѐ 2006 року та наказу Міністра оборони України «Про прийом-передачу закладів охорони здоров’ѐ Військово-Морських Сил Збройних Сил України» від 15 груднѐ 2006 року. Внаслідок ціюї реформи управліннѐ медичної служби ВМС ЗС України підлѐгало скорочення, її структурні установи виводилисѐ із складу ВМС ЗС України, а на базі 540 Центрального військово-морського госпіталя з 16 жовтнѐ 2007 року розгортавсѐ Військово-медичний клінічний центр Кримського регіону (ВМКЦ КР) на 475 ліжок з прѐ-

195

мим підпорѐдкуваннѐм Департаменту охорони здоров’ѐ Міністерства оборони України. За задумом авторів реформи Військово-медичний клінічний центр Кримського регіону мав обслуговувати військовослужбовців всіх військових частин Кримського регіону України, військових пенсіонерів, частку цивільного населеннѐ. Він мав стати сучасним багатопрофільним лікувально-профілактичним та експертним закладом Збройних Сил України, ѐкий би забезпечував керівництво чіткоя системоя заходів, спрѐмованих на зниженнѐ захворяваності, збереженнѐ та зміцненнѐ здоров’ѐ військовослужбовців, дислокованих на Кримському півострові. Формуваннѐ Військово-медичних клінічних центрів у Збройних Силах України було практичноя реалізаціюя ідеї генерал-лейтенанта медичної служби, доктора медичних наук, професора Володимира Білого по реформування медичної служби Збройних Сил України. Вона виникла не у тишині службового кабінету начальника департаменту охорони здоров’ѐ Міністерства оборони, а була продиктована ѐк власним, так і міжнародним досвідом і випробовуваласѐ у військах Альфред Льогкий ще з 1998 року. Її «морську» концепція, чи відповідні пропозиції пропонувала у свій час і медична служба ВМС України. Інша справа, пригадував Григорій Гордіювський, що не всі штаби, командири з’юднань були готові відмовитисѐ від привичної длѐ них системи медичного забезпеченнѐ, коли лікар був «під їх рукоя». Але у тих роках, на думку Гордіювського, провести реформуваннѐ медичної служби українського флоту, особливо у головній базі ВМС, не дозволѐла тодішнѐ її матеріа196

льна база, тож можливість провести медичну реформу у ВМС України наступила лише післѐ остаточного розгортаннѐ необхідних длѐ цього медичних закладів і установ, та післѐ отриманого досвіду проведеного експерименту у Повітрѐних Силах Збройних Сил України, у Вінниці. Реформуваннѐ медичної служби було пов’ѐзане з тим, що створена система медичної служби повторявала колишні радѐнські зразки і вже не відповідала міжнародним стандартам НАТО, економічним можливостѐм держави та новим законодавчим актам, прийнѐтих Верховноя Радоя України. У зв’ѐзку із зміноя Військової доктрини, було вирішено створити Військовомедичні регіональні центри по регіонах України – Центральний, Західний, Південний, Північний і Кримський у відповідності до Програми розвитку медичного забезпеченнѐ у Збройних Силах України на 20062011 роки. До складу Військовомедичного клінічного центру Кримського регіону увійшли 540 ЦентраАнна Нігей льний військово-морський госпіталь у Севастополі, 386 Військовий базовий госпіталь у Сімферополі, 16 Військовий госпіталь у Феодосії, мобільний госпіталь, 10 поліклініка ВМС, стоматологічна поліклініка ВМС та медичний склад. Управліннѐ створеного центру розмістилосѐ на базі 540 ЦВМГ. З медичноя реформоя 10 Військово-лікарська комісіѐ ВМС України, ѐку очолявав полковник медичної служби Альфред Льогкий, секретар ВЛК – Анна Нігей та 1030 Санітарно-епідеміологічний загін (регіональний) теж виводилисѐ з складу ВМС України і безпосередньо підпорѐдковувалисѐ Департаменту охорони здоров’ѐ Міністерства оборони України, а 25 Військовоморський госпіталь у м. Феодосіѐ ставав лікувальним від197

діленнѐм Феодосійського військового клінічного санаторія Міністерства оборони України. Відділи медичних закладів колишньої медичної служби ВМС України реформувалисѐ і перетворявалисѐ у відповідні Клініки: - невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксикації; - невідкладної хірургії та ушкоджень; - абдомінальної хірургії; - отоларингології та офтальмології; - щелепно-лицевої хірургії і стоматології; - загальнотерапевтична; - інфекційних захворявань; - променевої діагностиГригорій Прохоренко ки та терапії; - кардіологічна; - лабораторної діагностики; - фізіотерапевтична; - амбулаторно-поліклінічної допомоги. У кожній з Клінік створявалисѐ відповідні відділеннѐ, лабораторії і кабінети. Окремо від Клінік у складі центру формувалисѐ нові, необхідні длѐ забезпеченнѐ здоров’ѐ військовослужбовців, чи реформувалисѐ існуячі його підрозділи-відділеннѐ: - приймальне відділеннѐ; - операційне; - психіатричне; - патологоанатомічне; - нетрадиційних методів лікуваннѐ; - ендоскопічної діагностики та хірургії; 198

ультразвукових та функціональних досліджень; патологоанатомічне; функціональної діагностики; медичного постачаннѐ; зберіганнѐ медичного майна, логістики та інші відділи і служби забезпеченнѐ діѐльності центру. Організаційно окремі лікувальні відділи центру підпорѐдковуятьсѐ начальнику медичної частини - заступнику начальника Військово-медичного клінічного центру, ѐким з 2011 року ѐвлѐютьсѐ полковник медичної служби Віктор Михайлуца. В штат центру впроваджено посади заступників начальника центру – провідних спеціалістів: хірурга (регіону) і терапевта (регіону), ѐкими ѐвлѐятьсѐ полковник медичної служби Григорій Прохоренко і полковник медичної служби, кандидат медичних наук Олег Криворучко. Головноя медичноя сестроя Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону стала медична сестра вищої категорії, ветеран військово-медичної служби ВМС України Валентина Коник. Вона ж і очоляю раду медичних сестер центру, основним завданнѐм ѐкої ю підвищеннѐ їх фахових знань. Старшоя медичноя сестроя госпіталя тривалий час працяю мічман Світлана Голубюва, а секретарем Військово-лікарської комісії мічман Анна Нігей. 386 Сімферопольський війОлег Криворучко ськовий госпіталь у новій медичній структурі Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону остававсѐ його окремим медичним закладом. Післѐ проведеної реформи до його складу входѐть приймальне відділеннѐ, хірургічне відділеннѐ з палатами гнійної хірургії, відділеннѐ анестезіології, реанімації і інтенсив199

ної терапії, терапевтичне відділеннѐ, інфекційне відділеннѐ, туберкульозне відділеннѐ, стоматологічне відділеннѐ, лабораторне відділеннѐ, поліклініка і відділеннѐ медичного забезпеченнѐ. Завданнѐм госпіталя ѐвлѐютьсѐ медичне забезпеченнѐ і лікуваннѐ не лише військовослужбовців Збройних Сил України, а й інших силових структур, ѐкі не маять власних лікувальних закладів у Криму. Головноя суття проведеної медичної реформи ѐвлѐлосѐ зменшеннѐ управлінської структури системи і затратності служби охорони здоров’ѐ військового відомства, ѐка післѐ проведеннѐ реформ переходила на трьохступеневу систему управліннѐ: Департамент охорони здоров’ѐ Міноборони – регіональний центр – військова ланка. Керівництво і забезпеченнѐ медичної ланки Збройних Сил переходило від командирів всіх рівнів до медичного професіонального центру – Департаменту охорони здоров’ѐ Міністерства оборони. Він же ставав і координатором наукової діѐльності в області військової медицини. Завданнѐм створеного Військово-медичного клінічного центу Кримського регіону ставало медичне забезпеченнѐ всіх військовослужбовців Міністерства оборони України на території всього Кримського півострова не залежно від їх приналежності до видів Збройних Сил України. В його обов’ѐзки покладено не лише лікуваннѐ і обстеженнѐ, а й визначеннѐ придатності військовослужбовВійськова швидка ців длѐ подальшого проходжендопомога нѐ військової служби, питаннѐ медичного забезпеченнѐ бойової та спеціальної підготовки особового складу, забезпеченнѐ медикаментами та медичним обладнаннѐм не лише підпорѐдкованих медичних 200

закладів, а й медичних служб кораблів і військових частин. Військово-медичний клінічний центр Кримського регіону розпочав функціонуваннѐ з 31 груднѐ 2007 року взѐвши на себе обов’ѐзки свого попередника – медичного управліннѐ ВМС України. Останнім начальником медичного управліннѐ ВМС України, ѐке об’юднувало вся медичну систему у місцѐх базуваннѐ сил ВМС України, став полковник медичної служби Іван Дідух, він же з 14 вереснѐ 2007 року став і першим начальником Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону, під його керівництвом й проводиласѐ кардинальна реформа медичної служби ВМС України. Внаслідок реформи медична служба командуваннѐ ВМС України була скорочена. Слід зазначити, що її скороченнѐ відбулосѐ чомусь лише на флоті, у інших видах Збройних Сил України цѐ медична структура осталасѐ. У складі ВійськовоМорських Сил залишаласѐ лише військово-корабельна медична ланка, ѐка У відділенні реанімації у медичному відношенні була позбавлена органу свого управліннѐ. Відсутність цього органу відразу позначиласѐ на стані медичних служб з’юднань ВМС України, особливо тих, ѐкі дислокувалисѐ за межами Кримського півострова. Мені приходилосѐ, пригадував перший начальник ВМКЦ КР Іван Дідух, постійно займатисѐ проблемами медичних служб корабельної ланки, бо більше було нікому, хоч це й не входило в мої обов’ѐзки. І лише у липні 2010 року управліннѐ медичної 201

служби ВМС ЗС України було відновлене і з тих пір підлѐгаю створеному у Генеральному штабі Збройних Сил України Центральному військово-медичному управління Збройних Сил України. Проти проведеннѐ подібної реформи медичної служби ВМС України і виведеннѐ з її складу основних лікувальних закладів виступив начальник 540 Центрального військово-морського госпіталя ВМС України кандидат медичних наук, полковник медичної служби Петро Пепескул, звинувативши авторів реформи у недостатній компетенції і нерозумінні ними специфіки флотської служби. Власне, так ѐк рішеннѐ про реформу військової медицини було прийнѐте остаточно і оформлене відповідними директивами Міністра оборони України, то післѐ конфлікту з Департаментом охорони здоров’ѐ та ініційованим Пепескулом судових процесів йому прийшлосѐ подати рапорт про відставку з посади, а згодом і взагалі звільнитисѐ в запас. Післѐ реформи медичної служби Збройних Сил України у 2007 році відділеннѐ анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії реформувалосѐ в Клініку невідклаВіктор Кузьменко дної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксикації. За новими штатами Клініка складаютьсѐ з наступних функціональних підрозділів: відділеннѐ реанімації та інтенсивної терапії; відділеннѐ анестезіології; відділеннѐ невідкладної медичної допомоги; відділеннѐ гіпербаричної оксигенації; кабінету переливаннѐ крові і евакуаційного відділеннѐ. Основними завданнѐ анестезіологічної служби ВМКЦ КР стали: анестезіологічне забезпеченнѐ операцій, 202

перев’ѐзок, та складних діагностичних досліджень; проведеннѐ комплексної терапії з метоя профілактики та корекції функціональних розладів та порушень внутрішнього середовища організму при шоку, масивній крововтраті, отруюннѐх та гострих захворяваннѐх; проведеннѐ інтенсивної терапії хворим терапевтичного профіля з небезпечними длѐ життѐ або прогресуячими хронічними порушеннѐми життюво важливих функцій організму; виведеннѐ хворих та постраждалих з термінального стану; проведеннѐ лікувальних сеансів гіпербаричної оксигенації; наданнѐ невідкладної медичної допомоги у відділеннѐх центру, супроводженнѐ та проведеннѐ комплексної терапії при транспортуванні важких хворих у зоні відповідальноЕдуард Хорошун сті; проведеннѐ заготівлі, переробки, зберіганнѐ донорської крові; наданнѐ методичної, консультативної та практичної допомоги з питань трансфузіології наданнѐ методичної, консультативної та практичної допомоги лікарѐм інших відділень центру та лікарѐм у зоні відповідальності з питань інтенсивної терапії, анестезіології та реаніматології та проведеннѐ наукової та раціоналізаторської роботи за фахом. Післѐ завершеннѐ реформи медичної служби у 2007 році на базі хірургічного відділу 540 Центрального військово-морського госпіталя ВМС України була створена хірургічна служба Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону, до складу ѐкої були введені Клініки різного профіля. Начальником хірургічної служби – заступником начальника центру у 2010 році був призначений головний хірург 540 ЦВМГ полковник медичної служби Григорій Прохоренко. Провідними клініками у хірургічній службі 203

стали Клініка невідкладної хірургії та ушкоджень, ѐку очоляю підполковник медичної служби Едуард Хорошун, Клініка невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксикації, ѐку очоляю полковник медичної служби Олександр Бурлака та Клініка абдомінальної хірургії, ѐку очоляю полковник медичної служби Віктор Кузьменко. Створені профільні Клініки у скорому часі були укомплектовані сучасним медичним обладнаннѐм, ѐке у досить короткий час було освоюне і введено в лікувальний процес. Підрозділом Клініки абдомінальної хірургії ВМКГ КР післѐ проведеної реформи стало урологічне відділеннѐ 540 ЦВМГ. Спільно з урологами центру пліч о пліч працяять хірурги і генікологи Клініки – начальник Клініки полковник медичної служби В.І. Кузьменко, начальник відділеннѐ абдомінальної хірургії підполковник медичної служби Д. А. Саратов, начальник гінекологічного Михайло Толль відділеннѐ підполковник медичної служби І.В. Литвинчук, службовець Збройних Сил лікар – гінеколог Галина Зурначан. З створеннѐм ВМКЦ КР і по теперішній час урологічну службу очоляю провідний уролог Кримського регіону підполковник медичної служби Плохий О.В. На даний час урологічне відділеннѐ оснащене сучасноя ендоскопічноя апаратуроя длѐ проведеннѐ діагностичних та лікувальних маніпулѐцій та операцій. У відділенні на сучасному рівні проводѐтьсѐ оперативні методи лікуваннѐ при різноманітних патологічних станах органів сечостатевої системи. Відділеннѐ гнійної хірургії Клініки невідкладної хірургії проводить планові і термінові операції у паціюнтів з різ204

ними гнійно-запалявальними захворяваннѐми підшкірножирової клітчатки, проктологічні операції, лікуваннѐ паціюнтів з «діабетичноя ступнея» та інших патологій. Очоляю відділеннѐ підполковник медичної служби Семеняк В. А. За період створеннѐ колектив відділеннѐ провів більше 400 операцій з хорошими клінічними результатами, їм нерідко приходитьсѐ лікувати важкохворих, переведених до відділеннѐ з других лікувальних закладів Севастополѐ та інших міст Криму. Сьогодні вже можемо стверджувати, що військові хірурги Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону досѐгли такого рівнѐ, коли можуть надавати хірургічну допомогу хворим при різних захворяваннѐх на самому сучасному рівні ѐк на березі, так і в морі. Крім стаціонарного лікуваннѐ лікарі хірургічної служби приймаять постійну участь у морських походах кораблів Військово-Морських Сил України, у проводимих заходах міжнародного морського співробітництва. Офіцери – лікарі постійно знаходѐтьсѐ у пошуку вдосконаленнѐ теорії і практики, нових методик лікуваннѐ, підвищуять своя кваліфікація, приймаять участь у різних заходах в системі ѐк Збройних Сил України, так і Міністерства охорони здоровѐ України. У 2007 році внаслідок реформи у ВМКЦ КР була створена Клініка загальнотерапевтична, ѐку очолив підполковник медичної служби Михайло Толль. До клініки увійшли два відділеннѐ: відділеннѐ загальної терапії та профпатології і пульмонологічне відділеннѐ, керівниками ѐких ѐвлѐятьсѐ підполковники медичної служби Юрій Вовк і провідний пульмінолог Наталіѐ Фролова. Відділеннѐ загальної терапії та профпатології призначене длѐ наданнѐ кваліфікованої терапевтичної допомоги гастроентерологічним, ендокринологічним, ревматологічним, нефрологічним, гематологічним хворим. У ньому 205

розгорнуто 27 ліжок. Відділеннѐ пульмонології призначене длѐ наданнѐ кваліфікованої медичної допомоги хворим пульмонологічного профіля та хворим з алергічними захворяваннѐми. Відділеннѐ було сформовано у січні 2008 року на 17 ліжок, у тому числі у відділенні обладнані палати підвищеної комфортності. Співробітники клініки маять достатній досвід практичної роботи та високий професійний рівень - більшість лікарів маять першу та вищу кваліфікаційну категорія. З 1 груднѐ 2007 року філіѐ 540 Центрального військово-морського госпіталя ВМС ЗС України по лікування інфекційних хворих, розміщена на території 102 військового містечка (Північна сторона м. Севастополь) була переформована у Клініку інфекційних захворявань Військовомедичного клінічного центру Кримського регіону у складі трьох відділень: повітрѐно-крапельної інфекції на 45 ліжок, кишкової інфекції на 30 ліжок та шкірно-венерологічне на 30 ліжок. Начальником Клініки інфекційних захворявань ВМКЦ КР з 29 груднѐ 2007 року ѐвлѐютьсѐ лiкарiнфекцiонiст вищої категорії, полкоАндрій Красно вник медичної служби Андрій Красно. З того ж часу начальником відділеннѐ повітрѐнокрапельної інфекції ѐвлѐютьсѐ лiкар-iнфекцiонiст вищої категорії майор медичної служби Юрій Гришко, начальником відділеннѐ кишкової інфекції лiкар-iнфекцiонiст вищої категорії підполковник медичної служби Інна Сулима, начальником шкірно-венерологічного відділеннѐ лiкардерматолог вищої категорії підполковник медичної служби Володимир Романенко. Під їх керівництвом колектив Клініки проводить велику роботу по надання кваліфікованої 206

та спеціалізованої медичної допомоги інфекційним хворим, та хворим на шкірѐно-венерологічну патологія. Головним завданнѐм Клініки інфекційних захворявань ВМКЦ КР визначено наданнѐ спеціалізованої медичної допомоги iнфекцiйним хворим, а також хворим на шкірну патологія, їх лікуваннѐ i медична реабілітаціѐ, проведеннѐ експертизи, наданнѐ методичної допомоги лікарѐм військоКлініка інфекційних захворювань вої ланки. В системi громадської охорони здоров’ѐ Клініка інфекційних захворявань ВМКЦ КР визначена ѐк холерний провізорний стаціонар мiста Севастополѐ. Якісно новоя, обладнаноя сучасним медичним обладнаннѐм ѐвлѐютьсѐ Клініка променевої діагностики та терапії Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону. З 2008 року нея завідую лікар вищої кваліфікаційної категорії по рентгенології полковник медичної служби Наталіѐ Кучеренко. У розпорѐдженні Клініки променевої діагностики, знаходитьсѐ і пересувний рентгенівський кабінет «Індіарс-П», оснащений фляорографом з цифровоя обробкоя зображеннѐ на базі автобусу «Богдан», ѐкий значно розширив географія медичної допомоги особовому складу, військові частини ѐких знаходѐтьсѐ на віддаленні від ВМКЦ. Клініка розташована на першому поверсі лікувально-діагностичного корпусу військово-медичного клінічно207

го центру кримського регіону і призначена длѐ проведеннѐ різноманітних рентгенологічних та ультразвукових досліджень хворим. Клініка променевої діагностики та терапії маю в складі рентгенологічне відділеннѐ комп`ятерної томографії та відділеннѐ ультразвукової діагностики. Рентгенологічне вiддiленнѐ, ѐке очоляю майор медичної служби Солодовник Н. М., оснащене стаціонарними рентгенівськими комплексом рентгенівський діагностичний «МЕДИКС» та фляорографом з цифровоя обробкоя зображеннѐ. Палатні апарати типу «Арман» застосовуятьсѐ длѐ виконаннѐ невідкладних досліджень в операційному та реанімаційному відділеннѐх. Відділеннѐ ультразвукових і функціональних досліджень ю одним з діагностичних підрозділів Військовомедичного клінічного центру Кримського регіону. Воно сформованого на базі кабінету ультразвукової діагностики рентгенологічного відділеннѐ 540 ЦВМГ. Його розгортаннѐ дало можливість військовим медикам широко використовувати у клінічній практиці ультразвукове дослідженнѐ, зробити його доступним длѐ паціюнтів, високоінформативним, нешкідливим, безболісним методом діагностики багатьох захворявань. За допомогоя цього методу проводѐть дослідженнѐ серцѐ, органів шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи, ендокринних залоз, а також досліджуютьсѐ судини кінцівок, магістральні артерії голови. Начальником відділеннѐ з 2008 року ѐвлѐютьсѐ підполковник медичної служби Олена Легка, лікарѐми відділеннѐ працяять досвідчені лікарі Ольга Скиба, Нурлан Мусаюв, Наталіѐ Бархатова, Iрина Касьѐнова. Нині відділеннѐ оснащене сучасними ультразвуковими апаратами: стаціонарні VOLUSON 730 PRO; SSA - 580A NEMIO XG(TOSHIBA); My Lab 50 X Vision; переносні LOGIQ 100 PRO і LOGIQ BOOK XP. Усѐ апаратура з високоя дозві208

льноя здатністя і з різними діагностичними функціѐми, що даю можливість проводить усебічні дослідженнѐ в кабінетах УЗД і в клініках центру. У відділенні обстежуятьсѐ військовослужбовці, пенсіонери, ветерани Збройних Сил України, ѐкі проходѐть лікуваннѐ стаціонарно та амбулаторно. Забезпеченнѐ Клініки новим технологічним обладнаннѐм значно розширили її діагностичні можливості. Стало можливим повне обстеженнѐ хворих і діагностика захворявань із застосуваннѐм спеціальної апаратури та інструментів (усі види рентгенографічних та -скопічних контрастних та безконтрастних досліджень, рентгенфункціональні дослідженнѐ, обстеженнѐ з використаннѐм фармакологічних проб, ранню виѐвленнѐ хворих на туберкульоз та діагностика онкологічних захворявань ОГП, ШКТ та опорно – рухової системи, виконаннѐ спеціальних досліджень по урографії, томографії, метрасальпінгографії тощо. Пересувний рентгенівський кабінет, ѐкий очоляю капітан медичної служби Галанін О.О., приОлександр Сільченко значений длѐ масового обстеженнѐ військовослужбовців та цивільного населеннѐ в зоні відповідальності ВМКЦ КР. Длѐ наданнѐ спеціалізованої допомоги кардіологічним та неврологічним хворим у 2007р. була заснована Клініка кардіологічна у складі двох відділень, ѐку з 2007 року очоляю лікар вищої кваліфікаційної категорії по кардіології полковник медичної служби Олександр Сільченко. До складу клініки увійшли кардіологічне відділеннѐ, розгорнуте на 23 ліжок, начальник майор медичної служби Магеюв В. В., і неврологічне від209

діленнѐ, розгорнуто на 22 ліжках, начальник підполковник медичної служби Сергій Кіра. Усього у клініці розгорнуто 45 ліжок. Також до складу клініки входѐть пост чергової медичної сестри, сестринська, процедурний кабінет, дві ординаторські, кабінет старшої медичної сестри, кімната сестри-господарки. Всі палати призначені длѐ розміщеннѐ від 1 до 3 хворих, більшість обладнана окремим санвузлом з ванноя. Розміщеннѐ і оснащеннѐ відділеннѐ відповідаю поставленим перед відділеннѐм завданнѐм. Ординаторами кардіологічного відділеннѐ ѐвлѐютьсѐ капітан медичної служби Матвююв К.В., а неврологічного відділеннѐ - майор медичної служби Павлов І.О., лікарем-невропатологом - службовець ЗСУ Бодик Л.В., лікарем-кардіологом - службовець ЗСУ Марченко Н.В. Діагностичні та лікувальні можливості кардіологічного відділеннѐ та професійна підготовка його персоналу забезпечуять повне обстеженнѐ хворих і діагностику захворявань з застосуваннѐм спеціальної апаратури та інструментів (ЕКГ, ЕХО КГ, ВЕМ, ХОЛТЕР, фармакологічні проби, тести длѐ діагностики біохімічних маркерів гострого інфаркту міокарду), комплексне консервативне лікуваннѐ хворих з використаннѐм медикаментозних та фізіотерапевтичних засобів. Неврологічне відділеннѐ Клініки забезпечую повне обстеженнѐ хворих і діагностику захворявань з застосуваннѐм спеціальної апаратури та інструментів ЕЕГ, дуплексного скануваннѐ судин головного мозку, фармакологічні проби, комплексне консервативне лікуваннѐ хворих з використаннѐм медикаментозних та фізіотерапевтичних засобів та належні лікувальні можливості. За 2011 рік у клініці проліковано білѐ 1500 стаціонарних хворих. Ендоскопічне відділеннѐ 540 ЦВМГ ВМС України було створене у березні 2002 року на фондах лікувального 210

корпусу колишнього санаторія «Омега», організовував і створявав його з березнѐ 2002 року підполковник медичної служби Олександр Гриненко. 27 груднѐ 2007 року відділеннѐ реформоване у відділеннѐ ендоскопічної діагностики та хірургії Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону і призначене длѐ наданнѐ кваліфікованої ендоскопічної допомоги хворим. У відділені ендоскопічної діагностики та хірургії завдѐки стараннѐм його начальника підполковника медичної служби Олександра Гриненка силами невеликого штату та при шефській допомозі було проведено капітальний ремонт приміщень, в ѐких були розгорнуті гастроскопічна, колоноректоскопічна, бронхоскопічна, кабінет лікарѐ-ендоскопіста, сестринська, ординаторська та інші службові приміщеннѐ відділеннѐ. До свого двадцѐтиріччѐ відділеннѐ підходить сучасним оснащеннѐм, ѐке надаю можливість проводити кваОлександр Гриненко ліфіковану ендоскопічну діагностику та лікуваннѐ гастроентерологічних і хірургічних захворявань, та втілявати у практику сучасні та найінформативніші методи й досѐгненнѐ у галузі ендоскопії та малоінвазивної хірургії. У відділенні проводитьсѐ активна дослідницька робота, кількість і ѐкість ѐкої з року в рік зростаять: у 2009 році проведено 780 досліджень, то у 2011 році – 1286.

Врешті, слід окремо наголосити, що службова біографіѐ Олександра Гриненка може служити ілястраціюя історії створеннѐ медичної служби ВМС України. Колишній начальник медичної служби великого протичовнового кораблѐ 1 рангу «Маршал Ворошилов» Тихоокеанського фло211

ту післѐ проголошеннѐ незалежності України добиваютьсѐ поверненнѐ на Батьківщину. У час, коли у ВМС України боролисѐ за кожного фахівцѐ медичної служби, кадровими органами Міністерства оборони України корабельний офіцер-медик у серпні 1992 року замість флоту чомусь скеровуютьсѐ у Прикарпатський військовий округ начальником медслужби… бази зберіганнѐ озброюннѐ і техніки у Львові. Та море і відданість флоту переважили у сухопутному Львові і Гриненко таки добиваютьсѐ поверненнѐ на вітчизнѐний флот, у 1993 році призначаютьсѐ начальником мед-ичної служби 7 бригади спеці-ального призначеннѐ ВМС України на острів Майський. Острів, звичайно, не корабель, але його таки омиваю море. Забезпечивши кілька років здоров’ѐ морських спецназівців та провівши з ними не один день полігонного Лілія Нахімчук життѐ, а так же приймаячи участь у різноманітних десантуваннѐх, далі його службовий шлѐх проліг через Очаківський лазарет таки на кораблі: начальником медичної служби кораблѐ розвідки «Івано-Франківськ» та дивізіону десантних кораблів на повітрѐній подушці ВМС України. Післѐ скороченнѐ цих флотських структур набував лікарського досвіду на посаді начальника лазарету на 20 ліжок 39 Навчального загону ВМС України, звідки у 2002 році Олександр Гриненко призначаютьсѐ начальником відділеннѐ 540 Центрального військово-морського госпіталя ВМС ЗС України. Створивши, по-суті, відділеннѐ ендоскопічної діагностики та хірургії він разом з колегами по роботі вдосконаляю лікувальнодіагностичну роботу, організовую взаюмодія та співробітництво з закладами охорони здоров'ѐ м. 212

Севастополѐ та з медичними підрозділами видів Збройних Сил з питань ендоскопічного забе-зпеченнѐ. Фізіотерапевтичну Клініку Військово-медичного центру Кримського регіону очоляю провідний фізіотерапевт підполковник медичної служби Ліліѐ Нахімчук. До складу створеної Клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксології, ѐку очоляю один з ветеранів медичної служби ВМС України провідний анестезіолог полковник медичної служби Олександр Бурлака, увійшли відділеннѐ невідкладної медичної допомоги, відділеннѐ реанімації та інтенсивної терапії, відділеннѐ анестезіології і кабінет переливаннѐ крові, ѐкі очоляять підполковники медичної служби Андрій Родзонѐк, Олег Марченко, Віталій Добровольський та майор медичної служби Інеспа Кудрові. Медики саме ціюї Клініки у першу чергу проводѐть супро-водженнѐ заходів бойової підготовки ВМС України. Провідний лаборант, полковник медичної служби Сергій Глазунов очоляю Клініку лабораторної діагностики Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону. До складу Клініки увійшли біохімічна, серологічна, експрес-лабораторіѐ та інші підрозділи, ѐкі забезпечуять аналізами роботу провідних Клінік центру. Провідними фахівцѐми Клініки ѐвлѐятьсѐ завідуячі лабораторій А. Дідух і В. Мітрофанова, лікар-лаборант І. Дрозд, Олександр Бурлака лаборанти О. Гуцу, Д. Іванова, Н. Валільщикова, А. Кусанова, А. Сердяк, І. Шагако. 16 жовтнѐ 2009 року став особливим днем у Військово-медичному клінічному центрі Кримського регіону. Цього днѐ Указом Президента України Віктора Ющенка 386 213

військовому госпіталя у Сімферополі Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону присвоюно ім’ѐ Свѐтителѐ Луки – професора медицини В. Ф. ВойноЯсенецького. В урочистих заходах з цього приводу взѐли участь Постійний представник Президента України в АР Крим Леонід Жунько, Митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар, глава Синодального відділу Української Православної Церкви МП по взаюмодії з Збройними Силами і другими військовими формуваннѐми України Архіюпископ Львівський і Галицький Августин, керівники АРКрим, Сімферополѐ та працівники ВМК КР. Вперше в новітній історії України ім’ѐ свѐтого присвоюно військовій установі і відбулосѐ воно з ініціативи начальника госпіталя на той час полковника медичної служби Ігорѐ Данильчука. Післѐ покладаннѐ квітів до Пам’ѐтної дошки і молитви постійний представник Президента України в Автономній Республіці Крим Леонід Жунько зачитав Указ Президента України № 689/2009 від 28 серпнѐ 2009 року «Про присвоюннѐ імені Свѐтого Луки (професора В. Ф. ВойноЯсенецького) 386 військовому госПам’ятник піталя Військово-медичного клініСвятителю Луці чного центру Кримського регіону»: «З метоя вшануваннѐ пам’ѐті Володимира Феліксовича Войно-Ясенецького (Свѐтителѐ Луки) — видатного релігійного діѐча, знаменитого хірурга та враховуячи високий професіоналізм, вагомий внесок у зміцненнѐ здоров’ѐ військовослужбовців та ветеранів Збройних Сил України особового складу 386 військового госпіталя Військовомедичного клінічного центру Кримського регіону постановлѐя: присвоїти 386 військовому госпіталя Військово214

медичного клінічного центру Кримського регіону ім’ѐ Свѐтителѐ Луки (професора В. Ф. Войно-Ясенецького) і надалі іменувати його — 386 військовий госпіталь імені Свѐтителѐ Луки (професора В. Ф. Войно-Ясенецького) Військовомедичного клінічного центру Кримського регіону. Президент України Віктор Ющенко». У 2006 році на будинку госпіталя була відкрита Пам’ѐтна меморіальна дошка, а у 2010 році на кошти ветеранів 32 армійського корпусу на території госпіталя був відкритий бяст Свѐтителя Луці. Так ім’ѐ і справи видатного лікарѐ і душпастирѐ стали служити справі зміцненнѐ здоров’ѐ і духовної наснаги воїнів Збройних Сил України. Проведеннѐ реформ медичної служби вимагало відповідного фінансуваннѐ, проте його, ѐк і раніше, не хватало. У 2008 році Міністерство оборони України виділило Військово-медичному клінічному центру Кримського регіону (ВМКЦ КР) всього 360 тис. грн. На той час на медичному забезпеченні лише у Севастополі знаходилосѐ 19 тисѐч ветеранів. Знову виникло питаннѐ їх забезпеченнѐ, так ѐк рішеннѐм командуваннѐ ВМФ Сергій Глазунов РФ госпіталь ЧФ вже не забезпечував їх лікуваннѐ. Севастопольські ветерани звернулисѐ до Державної Думи Росії, звідки отримали офіційну відповідь, що у госпіталі ЧФ РФ маять право лікуватисѐ виклячно громадѐни Російської Федерації. Тоді Координаційна рада ветеранських організацій Севастополѐ зустріласѐ з начальником ВМКЦ КР полковником медичної служби Іваном Дідухом. Відбуласѐ предметна розмова, ветерани, ѐк колись віце-адмірал Володимир Пилипенко, погодилисѐ не лише вимагати, а й у межах 215

своїх можливостей допомагати. Голова Координаційної ради ветеранських організацій контр-адмірал запасу Сергій Рибак поїхав до Киюва. Зустріч з Міністром оборони України Анатоліюм Гриценком у 2008 році стосовно медичного забезпеченнѐ 19 тисѐч ветеранів війни і військової служби була корисноя - Військово-медичному клінічному центру Кримського регіону було виділено 2 млн. 600 тисѐч гривень. Того ж року там пролікувалосѐ 2152 ветеранів стаціонарно і 2600 амбулаторно. Затим Анатолій Гриценко, відвідавши Севастополь, прийнѐв рішеннѐ про передачу йому операційного обладнаннѐ з військового санаторія з с. Фрунзенське, в ѐкому воно майже не використовувалосѐ за призначеннѐм. Післѐ зустрічі з контр-адміралом Сергіюм Рибаком вже наступний Міністр оборони України Юрій Єхануров прийнѐв рішеннѐ про передачу ВМКЦ КР трьох нових автомобілів швидкої допомоги, у тому числі і реанімаційного. Ветерани, ѐкі проходили лікуваннѐ в стаціонарі ВМКЦ КР, більше вже не рівнѐлисѐ на госпіталь ЧФ РФ, а відзначали дбайливе і комфортне медичне обслуговуваннѐ в «українському госВіктор Михайлуца піталі» на рівні сучасних вимог. 13 липнѐ 2010 року начальником Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону призначений заслужений лікар АРКрим полковник медичної служби Ігор Данильчук. Його заступниками стали кандидат медичних наук підполковник медичної служби Василь Тибінь, заступником по медичній частині - полковник медичної служби Віктор Михайлуца, головний хірург (регіону) – полковник медичної служби Григорій Прохоренко, головний терапевт (регіону) – кандидат медичних на216

ук підполковник медичної служби Олег Криворучко, заступником з медичного постачаннѐ – полковник медичної служби Андрій Бурка та заступником з гуманітарних питань підполковник Олександр Караваюв. Заступником начальника центру – начальником оперативно-медичного управліннѐ ВМКЦ КР призначено полковника медичної служби Євгена Скибу, начальником лікувально-профілактичного відділу – заступником начальника оперативно-медичного управліннѐ - полковника медичної служби Ігорѐ Зарайського, а начальником організаційно-планового відділу оперативно-медичного управліннѐ підполковника медичної служби Ірину Вознесенську. Військово-медичний клінічний центр Кримського регіону продовжую на високому професійному рівні забезпечувати бойову підготовку Військово-Морських Сил Збройних Сил України та з’юднань Повітрѐних Сил в Криму. Показовим у цьому відношенні став 2011 рік. Відповідно до плану підготовки Збройних Сил України у 2010 навчальному році на полігоні «Чауда» (АР Крим) в період з 09 по 27 вереснѐ відбулисѐ комплексні навчаннѐ «Взаюмодіѐ - 2010» з залученнѐм більше ніж 2000 військовослужбовців. Длѐ медичного забезпеченнѐ цих навчань були залучені структурні підрозділи 70 військового мобільного госпіталя Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону та 386 Андрій Бурка Військового госпіталя. Від 70 Військового мобільного госпіталя були розгорнуті приймально-сортувальне, госпітальне, хірургічне та реанімаційне відділеннѐ. Медична служба великого десантного кораблѐ «Костѐнтин Ольшанський» та санітарного катера «Сокаль» 217

була підсилена лікарсько-сестринськоя бригадоя та хірургом від ВМКЦ КР. У ході цих навчань Військово-медичний клінічний центр ѐкісно підготував сили і засоби штатної медичної служби кораблів і підрозділів сил ВМС України до виконаннѐ завдань реального медичного забезпеченнѐ органів управліннѐ, особового складу частин та підрозділів, ѐкі залучалисѐ до навчань «Взаюмодіѐ - 2010», організував навчаннѐ по надання медичної допомоги травмованим та хворим під час підготовки та у ході навчаннѐ, підготував етапи евакуації та інші специфічні завданнѐ. 17 вереснѐ 2010 року длѐ ВМКЦ КР стало тим днем коли навчальні плани медичної служби з умовних перетворяятьсѐ на реальні. Підчас бойових стрільб при висадці десанту на кримський полігон «Опук» на середньому десантному кораблі «Кіровоград» відбувсѐ несанкціонований пуск двох ракет. Ракети підпалили рѐтувальні плоти, ѐкі, маячи на оснащені піротехнічні засоби, почали вибухати. При тушінні пожежі постраждали четверо матросів аварійно-рѐтувальної партії кораблѐ. Усі вони мали сліпі осколкові пораненнѐ нижніх кінцівок та термічні ураженнѐ ніг і тулубу 1-2 ступеня з 0,5-5% ураженнѐ, в одного паціюнта ще було отруюннѐ угарним газом легкого ступенѐ. Євген Скиба Терміново до постраждалого судна підійшли рѐтувальний буксир «Кременець» та санітарний катер «Сокаль». На «Сокаль» були поміщенні трою поранених матросів, а на «Кременець» був прийнѐтий четвертий матрос із отруюннѐм угарним газом, ѐкому провели сеанс оксигенобаротерапії у барокамері. 218

Післѐ проведеного сеансу у барокамері постраждалий матрос був переданий на «Сокаль» до інших постраждалих. На борту санітарного катеру усім пораненим хірург провів первинну хірургічну обробку ран, їм були введені знеболяячі та антибактеріальні препарати. Особливості узбережжѐ не дозволѐли «Сокаля» підійти та передати поранених длѐ подальшої евакуації в стаціонарні лікувальні заклади, тому подальша евакуаціѐ поранених матросів на берег була проведена повітрѐм санітарним гелікоптер Мі-8ПР. З порту Феодосіѐ два санітарні автомобілі - реанімобілі «Форд» та «Мерседес» з лікарсько-сестринськими бригадами доставили їх до Сімферопольського госпіталя. По прибутті у ВМКЦ КР матросу з отруюннѐм було проведено сеанс оксигенобаротерапії у лікувальній барокамері. Післѐ рентгендослідженнѐ уражених кінцівок, длѐ видаленнѐ осколків морѐків було прооперовано. Післѐопераційний період протікав без ускладнень і на 15-18 добу всі матроси були виписані у задовільному стані на свій корабель. Наступного року Військово-медичний клінічний центр Кримського Пересувний рентгенкабінет регіону спільно з медичноя службоя Чорноморського флоту Російської Федерації забезпечував підготовку та проведеннѐ російськоукраїнського навчаннѐ «Фарватер миру – 2011». За словами начальника Військово-медичного клінічного центру полковника медичної служби Ігорѐ Данильчука, спочатку 219

були визначені сили та засоби длѐ медичного забезпеченнѐ, проведені інструкторсько-методичні занѐттѐ з особовим складом, перевірено технічний стан автотранспорту, що залучавсѐ до навчаннѐ. Медики Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону та Чорноморського флоту Російської Федерації узгодили план взаюмодії і спільного медичного забезпеченнѐ навчаннѐ, маршрути евакуації длѐ наданнѐ невідкладної допомоги у закладах ВМКЦ Кримського регіону та у Військово-морському госпіталі Чорноморського флоту. Відразу післѐ закінченнѐ цього російськоукраїнського навчаннѐ, військові медики Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону разом із своїми одеськими колегами здійснили медичне забезпечили українськоамериканських навчань із запрошеннѐм флотів Лікарі КЛД А. Сердюк і І. Дрозд багатьох держав «Сі Бриз – 2011», «Сі Бриз 2012» в Одесі, в Північно-Західній частині Чорного морѐ та на полігоні «Широкий лан», а так же рѐду інших міжнародних навчань. Своюрідним екзаменом длѐ Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону стали дослідницькі командно - штабні навчаннѐ «Адекватне реагуваннѐ – 2011», ѐкі охопили всі військові організми Збройних Сил України. Чи не найбільше з них - мобільний шпиталь Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону, де не тільки вчилисѐ зберігати життѐ і здоров’ѐ на учбовому «полі боя», а й надавали фахову медичну допомогу учас220

никам навчань. Отриманий досвід будівництва і розвитку, реформуваннѐ та забезпеченнѐ бойової і повсѐкденної діѐльності військ справді ѐвлѐютьсѐ унікальним. І не випадково 8-9 вереснѐ 2011 року Військово-медичний клінічний центр Кримського регіону приймав гостей зі всіюї України і ближнього зарубіжжѐ. Більше 150 військових і цивільних провідних хірургів та анестезіологів зустрілисѐ на його базі, щоб обмінѐтисѐ досвідом роботи на VI зборах хірургів і анестезіологів Міністерства оборони України «Актуальні питаннѐ невідкладної хірургії та хірургії ушкоджень мирного часу». Крім медичних фахівців Міністерства оборони України і Міністерства охорони здоров’ѐ України, у зборах взѐли участь провідні медичні фахівці СБУ, міністерства охорони здоров’ѐ АРКрим, Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгіювського та управліннѐ охорони здоров’ѐ Севастопольської МДА. На зборах провідні хірурги МО України та регіону на пленарних засіданнѐх і службових нарадах обмінѐлисѐ досвідом реформуваннѐ, медичного забезпеченнѐ і Світлана Мірзоєва досвідом лікуваннѐ паціюнтів по всіх напрѐмках хірургічного профіля. Досвід реформуваннѐ довів, що длѐ успішного функціонуваннѐ медичних служб корабельної і військової ланки (на кораблѐх, військових частинах, з’юднаннѐх) видів Збройних Сил необхідна їх структуризаціѐ. На основі директиви Міністра оборони України від 6 квітнѐ 2010 року була відновлена медична служба Військово-Морських Сил Збройних Сил України, ѐку 13 липнѐ 2010 року очолив полковник медичної служби Іван Дідух. Медична служба Військово-Морських Сил ЗС України була остаточно сформована у серпні 2010 року і у спеціальному відношенні підпо221

рѐдкована Центральному військово-медичному управління Генерального штабу Збройних Сил України. 20 липнѐ 2011 року медичну службу ВМС ЗС України очолив підполковник медичної служби Дмитро Апашанський, лікар з великим досвідом корабельної, флотської служби, а Іван Дідух був призначений заступником начальника Головного військово-медичного управліннѐ Генерального штабу Збройних Сил України. Післѐ поновленнѐ медична служба ВМС ЗС України структурно представлена, крім управліннѐ, флагманськими лікарѐми у з’юднаннѐх і об’юднаннѐх, та медичними службами на кораблѐх і у військових частинах ВМС України. Всі вони приймаять безпосередня участь у бойовій підготовці сил флоту, ю першими у військових частинах медичними працівниками найближчими до особового складу, від їх професійної підготовки, від організації ними медичних служб залежить загальний рівень здоров’ѐ військовослужбовців ѐк безпосередньо у військових частинах і на кораблѐх, так і підчас навчань на Наталія Бочарова полігонах, та морських походах. Серед таких слід назвати хоч і молодих, та вже ветеранів медичної служби флоту України медичну сестру Південної військово-морської бази мічмана Лядмилу Правдяк, начальників медичних служб комендатури штабу ВМС мічмана Ріту Білошицьку, бази озброюннѐ мічмана Світлану Мірзоюву, полку зв’ѐзку мічмана Наталія Бочарову та інших. З проведеноя реформоя завданнѐ створеної медичної служби ВМС ЗС України значно звузилисѐ. Вона виконую виклячно функції медичного забезпеченнѐ і профілактики захворявань особового складу у місцѐх дислокації кораблів, військових частин і з’юднань сил флоту. Лікуваннѐ 222

і спеціалізоване обстеженнѐ хворих чи травмованих військовослужбовців здійсняютьсѐ у закладах Військовомедичного клінічного центру Кримського регіону. Військово-медичний клінічний центр Кримського регіону хоч і позбавили назви Військово-Морських Сил, але майже вісімдесѐть відсотків його зусиль направлѐютьсѐ на медичне забезпеченнѐ саме Військово-Морських Сил України, ѐкі дислоковані на Кримському півострові. Саме Військово-медичний клінічний центр Кримського регіону став базовим по лікування і збереження здоров’ѐ військовослужбовців Збройних Сил України, дислокованих на Кримському півострові. Одночасно з реформоя медичних служб видів Збройних Сил України реформувалисѐ і військові санаторії, ѐкі ставали центрами реабілітації та підготовки особового складу. В 2011 році було прийнѐто рішеннѐ на фондах колишнього 25 військово-морського госпіталя, перетвореного на лікувально-профілактичний відділ Феодосійського військового санаторія, створити 16 Військовий госпіталь Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону. У червні місѐці того ж 2011 року 16 Військовий госпіталь на 50 ліжок окремим структурним підрозділом ВМКЦ КР у м. Феодосіѐ був створений, його Валерій Ковтун першим начальником став полковник медичної служби Володимир Сніцар. З 2011 року його керівником ѐвлѐютьсѐ підполковник медичної служби Валерій Ковтун. До структурного складу 16 Військового госпіталя входѐть хірургічне і терапевтичне відділеннѐ та ізолѐтори на 2 інфекції. Порѐд з лікувальними завданнѐми 16 госпіталь здійсняю медичне супроводженнѐ двох науково223

дослідних центрів та військових полігонів «Опук» і «Чауда». Длѐ відзначеннѐ заслуг у розвитку військовоморської медицини, нові досѐгненнѐ в медичній діѐльності по збереження здоров’ѐ військовослужбовців, розвитку і зміцнення матеріальної бази медичних закладів Громадським військово-морським історичним клубом ВМС України спільно з управліннѐм медичної служби командуваннѐ ВМС ЗС України у 2006 році засновано громадську медичну премія імені адмірала Ярослава Окуневського, ѐка вручаютьсѐ на День медика. Нея нагороджуятьсѐ військові лікарі за вагомі досѐгненнѐ у розвитку військово-морської медицини та забезпеченнѐ здоров’ѐ військових морѐків. З часу заснуваннѐ званнѐ лауреата премії удостоюні офіцери – медики Григорій Гордіювський, Іван Дідух, Василь Касяк, Михайло Тіхонов, Вадим Алфімов, кандидат медичних наук, автор посібника «Клінічна мануальна медицина» доцент Володимир Яровий. Всі вони внесли вагомий внесок у створеннѐ і розвиток медичної служби ВМС України, в Нагрудний медичне забезпеченнѐ бойової і повсѐкзнак лауреата денної діѐльності українського флоту, попремії імені Окуневського суті, відродили військово-морську медицину в Україні. Реформуваннѐ і розвиток медичної служби ВМС ЗС України проходили під час кризових ѐвищ в економіці країни. Коштів, що вже стало звичним, ѐк завжди не хватало раніше і не хватаю зараз. Тому начальнику ВМКЦ КР приходитьсѐ постійно провадити їх пошук. У кризових економічних умовах лише бяджетне фінансуваннѐ не може повністя забезпечити впевненого розвитку медичної служби. Тож ініціативи військових медиків і Ради ветеранів 224

ВМС України длѐ поліпшеннѐ медичного обслуговуваннѐ і побутового стану паціюнтів були залучені севастопольські влада і підприюмці. Першим на проханнѐ Ради ветеранів ВМС України зміцнити матеріально-технічну базу госпіталя ВМС відгукнувсѐ голова Севастопольської міської державної адміністрації Сергій Куніцин. На кошти, виділені СМДА у 2005 році, було закуплено два нових вкрай необхідних медичних прилади - фотометр и гемокоагулометр. У 2010-2011 роках на проханнѐ начальника ВМКЦ КР Ігорѐ Данильчука за кошти севастопольських підприюмців Олександра Старого і Сергіѐ Посохова було здійснено ремонт двох палат длѐ ветеранів війни і Збройних Сил України на суму більше 100 тисѐч гривень. ***** Підсумовуячи історичний 20-річний шлѐх розвитку медичної служби Військово-Морських Сил Збройних Сил України можемо сказати, що формуячи її без власних фондів і матеріально-технічного забезпеченнѐ військові медики за історично короткий час неймовірно важкоя і самовідданоя працея повернули Україні національну військово-морську медицину, створили сучасну військово-медичну службу, ѐка ѐвлѐю собоя багатофункціональну систему медичного забезпеченнѐ військ і сил флоту, здатну успішно виконувати поСергій Рибак кладені завданнѐ у різних умовах військово-морської служби. Сьогодні медична служба володію розвиненоя мережея медичних закладів, установ і підрозділів длѐ наданнѐ медичної допомоги військовим морѐкам на землі, в морі і у повітрі, проведеннѐ санітарногігіюнічних та протиепідеміологічних заходів, різного роду 225

медичних експертиз і лабораторних аналізів, власними силами з власних фондів забезпечую майном і та технічними засобами кораблі, військові частини, власними силами у власних лікувальних закладах надаю медичну допомогу ветеранам війни і військової служби. Медична служба ВМС ЗС України зайнѐла не лише гідне місце у структурі Збройних Сил України, а й у системі охорони здоровѐ Севастополѐ і АРКриму. І найкраще підтвердженнѐ сказаному відгуки паціюнтів та ветеранів, ѐкі пройшли курс лікуваннѐ у Військово-медичному клінічному центрі Кримського регіону. Ось лише деѐкі з них: - контр-адмірал у відставці Сергій Рибак : «Госпіталь ВМС не поступаютьсѐ обладнаннѐм і умовами та ѐкістя лікуваннѐ госпіталя Чорноморського флоту»; - полковник запасу Макагон П.І.: «Замечательные врачи, добрые, вежливые и понимаящие! Очень хорошо работаят, чувствуетсѐ, что знаят свое дело. Как говоритсѐ легкаѐ рука. Весь персонал клиники располагает к себе. Большое спасибо Вам за ваш труд, здоровьѐ и успехов в работе!; - капітан 1 ранга Петров В.В.: «Очень рад, что когда заболел - попал именно в руки врача-стоматолога Поповой С.В. Она смогла все не только быстро исправить и вылечить, но и дала много советов, как сохранить зубы здоровыми. Спасибо за качественное лечение»;. - сім’ѐ військового пенсіонера Е.Н. Пютухова: «Большое спасибо хочетсѐ сказать всему коллективу врачей! Желая удачи в работе, процветаниѐ и крепкого здоровьѐ работникам клиники» . - полковник в отставке Г.А. Борисов: « Хочу выразить сердечнуя благодарность всему коллективу поликлиники за высокий профессионализм, чуткое отношение к лядѐм, открытое сердце и золотые руки. От всей души желая

226

всему коллективу крепкого здоровьѐ, счастьѐ, успехов и процветаниѐ!!!». Подібних відкликів про роботу медичних закладів Військово-медичного центру Кримського регіону та флотських медиків Військово-Морських Сил Збройних Сил України можна привести ще багато – у них оцінка їх праці і оцінка досѐгнутого військовими лікарѐми у процесі військово-медичного будівництва під час відродженнѐ національного флоту України. Українські офіцери-медики свою слово стримали: вони збудували медичну службу українського флоту, без ѐкої система охорони здоров’ѐ у місті – герої Севастополі сьогодні вже не ѐвлѐютьсѐ повноцінноя. Сьогодні до них, українських військово-морських медиків, таки прийшли і будуть приходити на лікуваннѐ ті з ветеранів Чорноморського флоту, хто в уже далекому 1992 році не вірив не тільки у саму можливість існуваннѐ медичної служби, а й самих Військово-Морських Сил України. Отже, можемо з гордістя констатувати: галузь військово-морської медицини, ѐк окремий напрѐмок військової медицини України, створена, а справу старших поколінь українських військових медиків – продовжено. Тепер вже назавжди.

227

Післямова Ігор Данильчук, начальник Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону, полковник медичної служби, заслужений лікар АРКрим.

Військово-морській медицині, ѐк і Військово-Морським Силам Збройних Сил України взагалі, виповняютьсѐ двадцѐть років. За цей історично не великий проміжок часу військово-медична служба Військово-Морських Сил Збройних Сил України пройшла не простий шлѐх свого становленнѐ і розвитку, у значній мірі відмінний від історії створеннѐ відповідних структур у інших видах Збройних Сил України. Формуваннѐ медичних закладів Військово-Морських Сил Збройних Сил України ю унікальним та не маю аналогів в історії військової медицини незалежної України. Длѐ цього були свої об’юктивні причини, ѐкі неупереджено відображені у історичному нарисі, що запропонований читачу. Післѐ проголошеннѐ незалежності України з осені 1991 року на базі Збройних Сил колишнього СРСР, що дислокувалисѐ на території України, почали створявалисѐ Збройні Сили України і їх невід’юмна складова частина – військово-медична служба. Український флот з перших днів свого створеннѐ медичної бази був позбавлений. Але військово-морські медики таку базу створили. У перші роки створеннѐ і розвиток військовомедичної служби проходили на основі досвіду, практики і 228

структури військово-медичної служби колишньої Радѐнської Армії і Флоту. Завдѐки наполегливій самовідданій праці військово-морських медиків першого поколіннѐ ВМС України: полковників медичної служби Гордіювського Г. В., Романова В. А, Костяка В. М., Шигаріна М.І., Велі-Заде Р. М., Тригуба О. Г., Тихонова М. Є., Бондаренка В. П., Клянка О. Д., Зарайського І. А., Заїкіна С. О., Дідуха І. М., Прохоренка Г. А., Пепескула П. В., Лузана О. О., Пилипенка М. Ю., Мосяндзѐ С. М., Бордяга Л.Г., Сільченка О.М., Сніцара В. Л., підполковників медичної служби Касяка В. М., Кіри С. Я. та ін., ѐким у непростих умовах відсутності необхідних умов, при різносторонній протидії їх роботі і політизації самого процесу військово-морського будівництва, вдалосѐ досѐгнути поставлених завдань і створити цілісну систему військово-медичної служби, спроможну на високому професійному рівні забезпечити бойову і повсѐкденну діѐльність ВМС України та медичне обслуговуваннѐ десѐтків тисѐч ветеранів війни, бойових дій і військової служби. Однак зміна соціально-політичних умов у державі вимагала від Збройних Сил України докорінних змін і їх структури, створеннѐ нової системи функціонуваннѐ Збройних Сил за міжнародними стандартами. Саме в цей період керівництвом медичної служби Міністерства оборони України було запропоновано територіальний принцип медичного забезпеченнѐ, на основі чого була створена активно діяча нова вертикальна структура охорони здоров’ѐ у Міністерстві оборони України. Вже досить швидко процес військового будівництва в Україні привів до висновку, що в існуячому виді військово-медична служба у Збройних Силах України, в тому числі і у ВМС України, дальше діѐти не може – вона була не ефективноя, затратноя, громіздкоя і оріюнтованоя на великі військові угрупуваннѐ. Крім того, розвиток військово-морської медицини у країнах Європи і НАТО проходив за дещо іншими крите229

ріѐми. У той час йшов непростий пошук нової, української моделі будівництва військово-медичної служби Збройних Сил України, проводилисѐ різні структурні практичні експерименти, ѐкі б могли забезпечити бойову підготовку військ і сил флоту, відповідали би оборонним потребам і можливостѐм держави, міжнародним стандартам і специфіці військово-морської служби. Цей процес названий реформуваннѐм медичної служби Збройних Сил України. На сьогодні він привів до виділеннѐ з колишньої загальної видової структури – військово-медичної служби ВМС України - двох окремих структур: військово-корабельної медичної ланки у складі ВМС України і територіального Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону, підпорѐдкованого Департаменту охорони здоров’ѐ Міністерства оборони України. Військово-корабельна ланка отримала назву медична служба Військово-Морських Сил України, вона увібрала медичні служби кораблів, військових частин і з’юднань у всіх місцѐх базуваннѐ українського флоту, і підпорѐдкована Головному військово-медичному управління Генерального штабу Збройних Сил України. Сьогодні саме цѐ ланка репрезентую суто військово-морську медицину у її флотській, морській специфіці. Її головним завданнѐм ѐвлѐютьсѐ медична профілактика, збереженнѐ і зміцненнѐ здоров’ѐ військовослужбовців у морі та у місцѐх базуваннѐ кораблів і військових частин флоту, організаціѐ і наданнѐ їм первинної медичної допомоги. Військово-медичний клінічний центр Кримського регіону у структурі Департаменту охорони здоров’ѐ Міністерства оборони України - це сучасний багатопрофільний базовий лікувально-профілактичний та експертний заклад Збройних Сил України, ѐкий забезпечую базове стаціонарне лікуваннѐ і керівництво чіткоя системоя закладів і заходів, спрѐмованих на зниженнѐ захворяваності, збереженнѐ, 230

профілактику та зміцненнѐ здоров’ѐ військовослужбовців. Тут сконцентровані всі напрѐмки військової медичної служби, її відділи і відділеннѐ, здатні забезпечити стаціонарне лікуваннѐ хворих чи поранених військовослужбовців. У центрі здійсняютьсѐ не лише стаціонарне лікуваннѐ, а й проводѐтьсѐ наукові дослідженнѐ нових технологій лікувального процесу. У Військово-медичному клінічному центрі Кримського регіону сьогодні служать і працяять 148 лікарів, багато з ѐких маять досвід військово-морської служби та далеких морських походів, 336 медичних сестер. Серед них: 6 кандидатів медичних наук, 5 заслужених лікарів АР Крим, 72 лікарѐ та 25 медичних сестер вищої категорії. Всі вони - досвідчені військові медики, ѐкі у лікувальному процесі використовуять сучасну апаратуру всесвітньо відомих фірм і у повному обсѐзі освоїли сучасні методи лікуваннѐ: ендоскопічну хірургія, різноманітне фізіотерапевтичне лікуваннѐ, магнітотерапія, масаж, гірудотерапія, ультразвукові дослідженнѐ, рентгенологічні, імунологічні та лабораторні дослідженнѐ, всі види стоматологічної допомоги, в тому числі і протезуваннѐ з вживленнѐм імплантів. Центр обслуговую військовослужбовців військових частин Кримського регіону України, військових пенсіонерів, частку цивільного населеннѐ. Щорічно в ньому проходѐть стаціонарне лікуваннѐ близько 9 тисѐч паціюнтів, проводитьсѐ близько 2 тисѐч операцій. У клініках та відділеннѐх Центру успішно застосовуятьсѐ нова методика діагностики та лікуваннѐ: - ендоскопіѐ в діагностиці і лікуванні органів черевної порожнини, урологічних та гінекологічних захворявань (лапароскопічна апендектоміѐ та холецистектоміѐ, лапароскопічна транс абдомінальна герніопластика, лапароскопіѐ в лікуванні гриж стравохідного отвору діафрагми та варикоцеле, трансуретральна резекціѐ при захворяван231

нѐх передміхурової залози, ендоскопічні методи в лікуванні пухлин шлунку, товстої та прѐмої кишок, пункційні методи лікуваннѐ кіст та абсцесів черевної порожнини під ультразвуковим контролем); - оперативне та консервативне лікуваннѐ варикозної хвороби; - артроскопіѐ при лікуванні захворявань колінного суглобу; - ендоскопічні оперативні методи лікуваннѐ захворявань ЛОР-органів; - факоемульсифікаціѐ катаракти з імплантаціюя задньокамерної інтраокулѐрної лінзи; - ексимер-лазерна корекціѐ зору. Післѐ ремонту, у великій мірі при допомозі шефів, у тому числі і севастопольських підприюмців, було введено в експлуатація комфортабельні палати, в ѐких створено всі необхідні умови длѐ обстеженнѐ та лікуваннѐ паціюнтів. А доброзичливий кваліфікований медичний персонал Центру завжди готовий надати необхідну медичну допомогу тим, хто її потребую. Проведена реформа медичної служби ВМС України, створеннѐ Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону за ювропейськими стандартами дозволило значно піднѐти рівень медичного забезпеченнѐ ѐк військовослужбовців, так і ветеранів військової служби. У клініках Центру установлено нове медичне обладнаннѐ на комп’ятерних технологіѐх, про ѐке ще десѐть років тому можна було лише мріѐти ѐк лікарѐм, так і паціюнтам. А це спонукало лікарів всіх ланок до розвитку їх фаховості, методології та діагностики лікуваннѐ. Реформа дала можливість приблизити до наших клінік кращий світовий досвід медичного обслуговуваннѐ та вивести наші лікувальні заклади у кращі медичні заклади регіону. На сьогоднішній день фахова підготовка медперсоналу Військово-медичного кліні232

чного центру Кримського регіону, військово-морських медиків медичної служби ВМС України, їх технічноспеціальне забезпеченнѐ переконали, довели і щоденно доводѐть всім, і не лише у Севастополі, про наѐвність у наших клініках високоѐкісного медичного обслуговуваннѐ. І ми з гордістя можемо стверджувати, що за двадцѐть років військово-морська медицина остаточно сформована і зайнѐла належне їй місце у системі охорони здоров’ѐ ѐк Збройних Сил, так і нашої країни в цілому. Будьте здорові!

233

Засновники військової і військово-морської медицини в Україні

Данило Самойлович

Микола Пирогов

Володимир Залозецький

Ярослав Окуневський

КОМАНДУВАЧІ Військово-Морських Сил України

Борис Кожин

Володимир Безкоровайний

Михайло Єжель

Начальники медичної служби Військово-Морських Сил України

Григорій Гордіювський (1992-2001)

Валентин Бондаренко (2001-2004)

Іван Дідух (2004-2007) (2010-2011)

Дмитро Апашанський (з 2011)

234

Начальники Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону

Іван Дідух (2007-2010)

Ігор Данильчук (з 2010)

Начальники відділень Військово-медичного клінічного Центру Кримського регіону

Адаменко Сергій

Вовк Юрій

Воскресенська Ірина

Галанін Олександр Глухих Володимир

Гришко Юрій

Вострікова Аліна

Змачинський Свѐтослав

235

Куліш Тетѐна Литвинчук Ірина

Луданін Олександр

Магеюв Володимир Марченко Олег Патлах Алла

Плохий Олексій

Семеняк Володимир

Мартиненко Геннадій

Пютухова Світлана

Саратов Дмитро Родзонѐк Андрій

Солодовнік Наталіѐ

Сулима Інна

Романенко Володимир

Фролова Наталіѐ

236

Офіцери-медики Чорноморського флоту на бойовій службі. Середземне море, борт ТАКР «Київ». 1982 р.

Флотський лікар Валентин Бондаренко (справа) в Афганістані. 1986 р.

237

Перші збори керівників медичних управлінь і закладів Міністерства оборони України. Сидить перший зліва начальник медичної служби ВМС України Григорій Гордіювський. Вінницѐ, 1993 р.

Пам’ѐтний вимпел медичної служби Військово Морських Сил Збройних Сил України, виготовлений до п’ѐтнадцѐтиріччѐ з часу її створеннѐ.

Пам’ѐтний вимпел 540 військово морського госпіталя ВМС України

238

Свідоцтво на власність 55 госпіталя ВМС

Сфабрикований документ про фіктивну передачу ЧФ спеццентру «Омега» у 1989 році.

Засіданнѐ виконкому Севастопольської організації Спілки офіцерів України. Виступаю Г. Гордіювський.

239

Зустріч Президента України Леоніда Кучми з Героюм Радѐнського Соязу віце-адміралом Володимиром Пилипенком: госпіталь у ВМС України буде!

Президент України Леонід Кучма нагороджую майора медслужби Василѐ Касяка за успішне забезпеченнѐ перших у ВМС навчань «Море-96». Борт фрегата «Гетьман Сагайдачний». 01.08.1996 р.

240

Санітарний катер «Сокаль» на навчаннѐх «Фарватер миру - 2011».

Зустріч з першого океанського походу до США начальника медслужби загону кораблів майора м/с Василѐ Касяка. Зліва направо: майор Василь Касяк, капітан Леонід Манцов, полковник Григорій Гордіювський, полковник Вадим Алфімов. 1996 р.

241

Обмін досвідом з військово-морськими медиками ВМС США. Каят-компаніѐ авіаносцѐ ВМС США «Джон Кеннеді». Норфолк. 1997 р.

1997 р. Урочисте відкриттѐ 10-ї поліклініки ВМС України. Символічну стрічку розрізаять Київський міський голова Олександр Омельченко і командувач ВМС України Михайло Єжель. Зліва - медсестра Тетѐна Закликовська і начальник МІС ВМС полковник Євген Кричевський.

242

Керівники медичних закладів ВМС України. Зліва направо: полковник В. Бондаренко, полковник О. Іванов, полковник Г. Гордіювський, підполковник В. Касяк, капітан А. Крѐчко. Липень, 1997 р.

Керівник корабельної групи спеціалізованої медичної допомоги В. Касяк направлѐютьсѐ на забезпеченнѐ рѐтувальної операції морської фази навчань «Сі Бриз-2003».

243

Представники Центральної санітарної лабораторії МО України під час інспекції корабельної ланки медицини ВМС України. 1999 р.

1030 СЕЗ на полігоні «Опук». 2000 р.

244

Регіональний санітарно-епідеміологічний загін на навчаннѐх «Артеріѐ - 2011».

Соратники будівництва медичної служби ВМС України під час свѐткуваннѐ 5-ї річниці з часу її створеннѐ. Зліва направо: полковник медслужби Вадим Алфімов, перший начальник тилу ВМС полковник запасу М. Стахов, полковник медслужби Олександр Охонько, заступник директора департаменту МО України Микола Кудренко, полковник медслужби Григорій Гордіювський, начальник відділеннѐ медпостачаннѐ медслужби ВМС Юрій Борисенко. 1998 р.

245

Заступник директора Департаменту охорони здоров’ѐ МО України Микола Кудренко вручаю грамоту начальнику медичної служби ВМС України полковнику медслужби Г. Гордіювському у день відзначеннѐ 5 річниці медичної служби ВМС України. 1998 р.

1997 р. Розглѐд пропозицій медслужби ВМС по реформі медичної служби ВМС. Перший зліва сидить заступник начальника ГВМУ МО України Микола Вовкодав і інспектори Головної інспекції МО України: стоѐть – Григорій Гордіювський і Вадим Алфімов. 1997р.

246

На навчаннѐх Атлантичного флоту США. Спостерігачі від ВМС України (зліва направо) офіцери-медики Іван Дідух і Григорій Гордіювський. Борт авіаносцѐ ВМС США «Джон Кеннеді». 1997 р.

1997 р. Полковник Григорій Гордіювський під час рѐтувальної операції на навчаннѐх Атлантичного флоту США.

247

2001 р. Пошуково-рѐтувальна група ВМС України післѐ прибуттѐ з Сьюра Леоне. Стоѐть: перший зліва - Віталій Гавриш, другий – керівник групи Микола Бутенко.

Листопад 2001 р. Сьюра Леоне. Піднѐті перші обломки гелікоптера МІ-8ПР з дна океану. Сидить перший зліва полковник медичної служби Віталій Гавриш.

248

Колектив 1030 санітарно-епідеміологічного загону ВМС України під час відзначеннѐ 10-ї річниці з часу створеннѐ.

Колектив 1030 санітарно-епідеміологічного загону ВМС України, 2011р. .

249

20.09.2002 р. Одеса. Збори по підготовці офіцерів запасу длѐ медичної служби ВМС України.

Стройовий оглѐд особового складу медичної служби. 2003 р.

250

Конкурс медичної служби на кращу медичну сестру ВМС України. 2003 р.

Полковники медичної служби Заслужений лікар України Валентин Бондаренко і кандидат медичних наук Петро Пепескул на науковій медичній конференції. Київ, 2004 р.

251

Колектив медичного управліннѐ з яними медиками підшефної школи. 2004 р.

Колектив управліннѐ медичної служби ВМС України. 2003 р.

252

Колектив психіатричного відділеннѐ 540 ЦВМГ. 2003 р.

Колектив 386 військового госпіталя імені Свѐтителѐ Луки (професора В. Ф. Войно-Ясенецького) Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону у день присвоюннѐ почесного імені. 16.10.2009 р.

253

Владика Лазар вручаю начальнику 386 військового госпіталя Ігоря Данильчуку грамоту про освѐченнѐ медичної установи.

Постраждалі на СДК «Кіровоград» матроси післѐ завершеннѐ лікуваннѐ в ВМКЦ КР і зустрічі з командувачем ВМС ЗС України адміралом Віктором Максимовим. 2010 р.

254

Діагностика хворого у відділенні кардіології ВМКЦ КР. 2012 р.

Обстеження у Клініці променевої діагностики та терапії. 2012 р.

255

Діагностичний кабінет ВМКЦ КР. 2012 р.

Мікрохірургічна офтальмологічна система ВМКЦ КР. 2012 р.

256

У відділенні амбулаторної та поліклінічної допомоги

У рентгенологічному вiддiленні Клініки променевої діагностики та терапії

257

Колектив офтальмологічного відділеннѐ. 2012 р.

2011 р. Ветерани 10 Військово-лікарської комісії на свѐткуванні 15 річниці з часу її створеннѐ.

258

Урочисті збори на честь 15-річчѐ Військово-лікарської комісії ВМС ЗС України. 2011 р.

Навчаннѐ по санітарному забезпеченні кораблѐ у Центрі морських операцій ВМС ЗС України. 2011 р.

259

У біохімічній лабораторії. 2012 р.

Відділеннѐ ендоскопічної діагностики та хірургії ВМКЦ КР. Зліва направо: медсестра Ірина Терещенко, лікар Венера Сарѐне, начальник відділеннѐ підполковник медичної служби Олександр Гриненко, майор медичної служби Віталій Молошніков. 2012 р.

260

Колектив ЛОР-відділеннѐ. 2012 р.

Майстер-клас по ендоскопічній ринохірургії. 2012 р.

261

У лазареті окремого ракетного дивізіону. Медоглѐд проводить ординатор Лариса Колежняк.

Завідувач загальнотерапевтичного відділу ?????????????

262

9 вереснѐ 2011 р. Під час проведеннѐ VI зборів хірургів і анестезіологів Міністерства оборони України.

9 вереснѐ 2011 р. Учасники науково-практичної конференції хірургів і анестезіологів ЗС України.

263

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.

10.

11. 12. 13. 14. 15. 16. 17.

18.

Особистий архів автора. Особистий архів Бондаренка Валентина Петровича. Особистий архів Гордіювського Григоріѐ Васильовича. Особистий архів Тіхонова Михайла Євгеновича. Архів командуваннѐ ВМС ЗС України. Архів Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону. Білий В. Я., Пасько В. В. Військово-медична доктрина України. /Наука і оборона, № 4, 2000 р. Бондаренко В. П. Актуальні питаннѐ медичної служби сучасних Військово-морських сил України. Тези доповіді на науково-практичній конференції. Одеса, ОДМУ, 2002 р. Бондаренко В., Пепескул П., Охонько О. Сучасні інтеграційні процеси в медичній службі Збройних Сил України і Державній службі медицини катастроф. /Військова медицина України. № 1. 2001. Бондаренко В., Пепескул П., Мосяндзь С., Охонько О. Проблеми в організації роботи Військово-морського госпіталя в умовах базуваннѐ на фондах лікарень міського управліннѐ охорони здоров’ѐ. /Військова медицина України. Т. І. 2.2002. Гарбар Сергей. Реанимированы не только госпиталь, но и забота о пациенте. // Флот України. 22 серпнѐ 1998 р. Гарбар Сергій. Серед підводних барханів. //Флот України. 15-21.12. 2001 р. Голос Покуттѐ. № 5, 20.01.1993 р. Голос Покуттѐ. № 6, 23 січнѐ 2993 р. Голос Покуттѐ. № 45, 2.06.1993 р. Гордіювський Г. В. Коротка історична довідка медичної служби ВМС ЗС України.//Флот України, 05.01.2001 р. Гордіювський Г.В. Історичні аспекти розвитку системи охорони здоров’ѐ військовослужбовців Військово-Морських Сил України. Рукопис, без опублікуваннѐ, 2007. Довідник наказів та директив Міністра оборони України. Станом на 01.01. 1995 р. Київ, 1995 р.

264

19. Рішеннѐ Ради Регіонів при Президентові України. № 23/97 від 25 квітнѐ 1997 р. 20. Слава Севастополѐ. 12. 05.1998 р. 21. Тіхонов М.Є. Спогади про минуле. Рукопис, без опублікуваннѐ. 22. Флот України. № 8, 27.02.1993 р. 23. Флот України. № 14, 10.04.1993 р. 24. Флот України. № 17, 22-28.04.2000 р. 25. Флот України. № 41. 6-12.10.2001 р.

У книзі використано особисті спогади Бондаренка Валентина Петровича, Гавриша Віталія Миколайовича, Гордієвського Григорія Васильовича, Дідуха Івана Миколайовича, Заїкіна Станіслава Олександровича, Зарайського Ігоря Анатолійовича, Касюка Василя Мирославовича, Копилова Івана Івановича, Тіхонова Михайла Євгеновича, Шалита Юрія Володимировича, Шигаріна Миколи Івановича. Фото з особистих архівів автора, Валентина Бондаренка, Віталія Гавриша, Григорія Гордієвського, Василя Касюка, Михайла Тіхонова та архіву Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону.

265

ЗМІСТ

1. Г. Гордіювський. Гарѐчі серцем і чисті помислами ……………... 3 2. Глава І. Через труднощі до зірок.. …………………………………….… 12 3. 110-поліклініка ЧФ: коли до лікарів застосовуять… Насильство …..…………………………………………………………….…... 28 4. ВБВ «Пісчане». Конфлікт з «приватизаторами» …….…….. 44 5. Миколаїв. Недоступна госпітальна база …………………..…… 59 6. Глава ІІ. Розбудова медичної служби ВМС України. Формуваннѐ медичної служби з опороя на власні сили……………………………………………………….………… 71 7. Експеримент з медичноя інтеграціюя …………….…………. 105 8. Курсом на власні фонди …………………………………..………….. 115 9. Розподіл медичної інфраструктури Чорноморського флоту ………………………………………………… 122 10. Ветеранська проблема Севастополѐ ………..…………….... 129 11. Боротьба за створеннѐ військово-морського госпіталя ВМС України у Севастополі ……………….………… 135 12. Створеннѐ стоматологічної поліклініки …………………….… 155 13. Розвиток і реформуваннѐ медичної служби. Міжнародна співпрацѐ …………………………………………….…… 163 14. І. Данильчук. Післѐмова ………………………………………………..….. 228 15. Ілястрації ..……………………………………………………….…..………..…. 234 16. Використані джерела ……………………………………….………………. 264

266

Мамчак Мирослав Андрійович

Військово-морська медицина України. Шлях становлення і розвою

У авторській редакції Комп’ютерний набір автора. Коректор Леонід Стасюк Відповідальний за випуск Григорій Гордієвський.

На титульній сторінці обкладинки: санітарний катер «Сокаль»; на задній – в операційній хірургічної Клініки Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону.

___________________________________________________________________ Здано в набір………. Підписано до друку Формат…… Умовн. друк. арк…………………….. Наклад 250 прим. Друк цифровий, Папір офсетн. Гарнітура Times Надруковано,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,.

267

ЧИТАЙТЕ з історії Військово-Морських Сил України 1. Данілов Анатолій. Український флот: біля джерел відродження. Видавництво імені Олени Теліги. Київ, 2000. 2. Колесник Степан. Куди пливе ескадра? «Український письменник». Київ, 1993. 3. Кравцевич Владимир. Украинский державный флот. «Край». Киев, 1992. 4. Лосєв Ігор. Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони. Т.1. Видавництво «Флот України». Севастополь, 2008. 5. Лубенець А.В. Українізація Чорноморського флоту в добу Центральної Ради. Розбудова Українського військового флоту (березень 1917 – квітень 1918 рр.). СВМІ. Севастополь, 2007. 6. Мамчак Мирослав. Флотоводці України. ПрутПринт. Снятин, 2005. 7. Мамчак Мирослав. Україна: шлях до моря. Історія Українського флоту. ПрутПринт. Снятин, 2007. 8. Мамчак Мирослав. Траверзом історії. ПрутПринт. Снятин, 2007. 9. Мамчак Мирослав. Ой було на флоті, було… ПрутПринт. Снятин, 2008. 10. Мамчак Мирослав. Військово-морська символіка України. ПрутПринт. Снятин, 2009. 11. Мамчак Мирослав. Тарас Шевченко і флот. ПрутПринт. Снятин, 2010. 12. Мамчак Мирослав. Чорноморський флот у боротьбі за незалежність України (1917-1921рр.). ЧП «Стрижак», Севастополь, 2011. 13. Мамчак Мирослав. Донузлав: на зламі історії флоту. ЧП «Стрижак», Севастополь, 2011. 14. Савченко Микола. Анатомія неоголошеної війни. «Українська перспектива». Київ, 1997. 15. Шудря Альбій. Албі Бек. ПП «Ліра ЛТД». Дніпропетровськ, 2007.

268