ТРАЛЯЛЯ
газета фейків і провокацій* issuu.com/zzuzuzu
СПЕЦВИПУСК квітень 2014
Куди подівся золотий батон?
За останні три місяці вміст золота у хлібовиробах збільшився до 70 % Золотий батон з резиденції екс-президента Віктора Януковича Межигір’я безслідно щез. Його мали передати в Національний художній музей України для нової виставки, але дорогою експонат загубився. Журналісти «Траляля» провели власне розслідування та знайшли горезвісний «хліб». Як повідомив журналіст Космічного ТБ Дмитро К., золотий батон Януковича просто не привезли до музею разом з іншими експонатами. Мистецтвознавці намагалися пробратися на територію Межигір’я в його пошуках, але Міністерство внутрішніх справ України заборонило відвідування «таджмахалу» української корупції. «Батон порізали на скибочки і з’їли», — жартує Юлія Л., головний зберігач музею. А журналістам «Траляля» зовсім не до сміху. Ми активно гуглили та шукали в соцмережах, опитали близько півсотспецвипуск квітень 2014 ТРАЛЯЛЯ
ні людей і прийшли до правди. У кого ж насправді може ховатися легенда українського неоп****цизму, нам натякнув випускник ІМВ Тьома Ніштяк. Оскільки Тьома тісно пов’язаний з екс-президентом Януковичем, ми повели його в паб і в неформальній атмосфері розпитали про долю цяцьок з Межигір’я. Хлопець розказав, що, ймовірно, батон у його колеги Дімки Текілки, третьокурсника ІМВ. Хочемо нагадати, пан Ніштяк разом із паном Текілкою з партії Молоді регіони начебто представляли студентство на круглому столі Януковича 12 грудня 2013 року. Вдома на Троєщині ми Дімку не застали. Сусіди стверджують, що він уже 2 роки там не живе. Текілка начебто мешкає в гуртожитку ІМВ. Це підтвердили геотеги в соцмережі Instagram: хлопець часто проводить вечори за адресою Мельникова, 36. Але жоден зі
студентів ІМВ не зміг сказати, в якій кімнаті живе юнак. На зв’язок з нами Дімка відмовився виходити. Отже, ми почали досліджувати потаємні ходи в гуртожитку. Один із документів архіву у бібліотеці Макисмовича, переданий туди в 1991 році після зняття грифу «секретно», стверджував, що гуртожиток при Вищій партійні школі (тепер корпус ІЖ та ІМВ — ред.) будували десятиповерховим. Причому десятий поверх менший за розмірами і непомітний знадвору. Це приміщення використовували для таємних нарад партійців та неофіційних вечірок. У пошуках «скарбу нації» ми промчали повз легендарну «білу вахту» гуртожитка, яка не впускає чужинців, доїхали ліфтом до дев’ятого поверху і пожежною драбиною полізли наверх. Броньовані двері на вході потаємного поверху виявилися китайськими, тож достатньо було запхати лезо розкладного ножа в замковий отвір і прокрутити, щоб дістатися всередину. Неочікувано для нас, розкоші десятого поверху гуртожитку ІМВ не поступалися пишності дому Віктора Пшонки. Стіни коридору оббиті червоним деревом, на підлозі — без смаку обраний ламінат кольору сивого дуб. фНа єдиній поличці — жовтий iPhone 5С, замаскований чохлом зі стразами Swarovski під 5S. Увійшовши у вітальню, ми побачили репродукції картин Рембрандта та раннього да Вінчі і почули шум з сусідньої кімнати. Там на шкіряному коричневому дивані сидів Дімка Текілка та кишеньковою пилою із алмазним напиленням «відрізав» скибку від золотого батона. У нашого фотографа стався приступ неконтрольованої істерики, тому не вдалося зробити світлини. Під крики «о ні, тільки не ріж його» залетіла одна з вахтерок і поспіхом вивела нас на вулицю. Схоже, вона покривала ці злочини розкоші і, можливо, збиралася до Дімки на чай із малиновим варенням та золотим хлібом. Подальша доля батону невідома.
*Усі помилки допущені навмисно. Знайдіть 2014 помилок і отримаєте “Траляля” в подарунок :)
ЛІЧНОСТІ
Пригоди капітана Незнайки
Ми знаємо, що чимало ІЖівців завзято ганяються за двома дипломами одночасно, при цьому зовсім не здогадуючись, які перспективи уже встигла забезпечити їм альма-матер. “Нє, не чули”, — кажете? Так частіше треба до міжнародного відділу навідуватися, там з інформуванням просто космос, як все доступно і налагоджено. Отож спеціально для інертної маси і тих, хто з іншої галактики, селекціонер Незнайко представляє звіт про те, де він був, що бачив і звідки його відрядили. Світогляд журналіста, як і досконалість, межі мати не може. Для розширення медійницького кругозору винятково важливою є кількість дипломів. А щоб спростити їх отримання, ми вирішили вдатися до науково-дослідницького експерименту зі схрещування документів про вищу освіту. На ранніх етапах «міксували» лише два виші, аристократичний присмак європейських студій та пряний аромат східних прийшлися студентам до смаку. Більше того, вони відразу ж зажадали потрійної порції. Протистояти рішуче налаштованому студентству нині небезпечно, тому «слухаюємось і виконуємо». З метою гарантування тої ж таки безпеки всезнайків-
ська рада на чолі з Незнайком ухвалила рішення додати максимально можливу кількість країн для програми обміну. Пропонуємо перелік тих, на перемовини куди вже вдалося потрапити. Подорож капітана Незнайка почалася з відвідин найближчого сусіда і вічного стратегічного партнера. «Не така вже й страшна та Раша, як її малюють, — пише капітан у подорожньому щоденнику, — правда, кордон перетнути так і не вдалося. Не встиг і кількох годин в самозабутті на митниці просидіти, як таємничі зелені чоловічки почали пропонувати повний набір документів з двоголовим орлом замість тризуба, диплом теж додавався, але один, без ГМО — запевняли прикордонники. Ні, хлопці, не знаєте ви нашу молодь столичну, вона й без ГМО на ваші макаронні вироби не поведеться». Отже, не склалося. Вирішив Незнайко до більш екзотичних країн податися. Обрав Сомалі — а що, тут і на соціокультурному тлі схожості маємо — у них процвітає піратство морське, у нас — Інтернетне. Гарна нагода досвідом обмінятися. Наш капітан вирішив спершу на собі випробувати особливості національного сомалійського полювання. Наче нічого, плавати можна: навколо
безкраї морські простори — сиди собі й мрій, руки, щоправда, зв’язані й ходити лише в супроводі наглядачів дозволяють, але ж яка дисципліна виховується! Кілька хлопців із цього судна навіть погодилися до ІЖ завітати. Майстер-клас не покажуть, але стовідсоткову студентську присутність на інших заходах забезпечити обіцяли. Після Сомалі Незнайко був в Австралії, але з тамтешніми непосидючими кенгуру каші не звариш. Ще в Антарктиду їздив, але там аудиторія нечисленна, розпорошена в просторі й часі, неоднорідна, тож Незнайко просто не знайшов з ким комунікаційний зв’язок налагоджувати. Наостанок наш герой завітав до Колумбії і от уже кілька тижнів не подає звістки про себе. Останнє повідомлення від нього: «Я в Колумбії, тут так кайфово, а чому — не пам’ятаю». Отакі-от пригоди. Нагадаємо, що в планах Незнайка був також політ на Марс, але підлеглі запевнили капітана, що й без польотів контакт з марсіанами налагодили давно і спудеям це постійно демонструють. Що ж, чекаємо на повернення капітана Незнайки і сподіваємося на розширення наших журналістських кордонів.
ТРАЛЯЛЯ спецвипуск квітень 2014
ЛІЧНОСТІ
Крізь терни до Межигір’я СТРІМКИЙ КАР’ЄРНИЙ РІСТ
Єврореволюція сколихнула не тільки державний апарат, але й неабияк вплинула на кар’єрний ріст колишніх гуртожитських чиновників. Як стало відомо з анонімних джерел редакції «Траляля», один із колишніх комендантів гуртяги, у якій компактно проживають ІЖівці, пішов на підвищення. Нещодавно в гуртожитку змінився комендант, проте відомості про його діяльність поки що тримають під грифом «таємно». Однак про колишнього коменданта вже є перевірена інформація. Зокрема з постанови № 0666 Кабінету Міністрів України стало зрозуміло, що гуртожитський «колишній» став не абиким, а комендантом самого Межигір’я. Ці новини не надто поспішають виголошувати на загал, щоб не спровокувати новий сплеск антиукраїнської пропаганди на російському телебаченні. Ми попросили одного з представників Кабінету Міністрів Івана Г. прокоментувати призначення коменданта на роль «головного» з Межигір’я: — Нам із колегами було цілком зрозуміло, що незабаром після початку масового паломництва до житла Віктора Януковича виникне потреба в регулюванні тамошнього внутрішнього спецвипуск квітень 2014 ТРАЛЯЛЯ
життя. Ясна річ, що останніми роками в резиденцію вливали величезні кошти й облаштували шикарну, не побоїмося цього слова, інфраструктуру. Ми не маємо морального права занапастити все це й дати мародерам здобути те, що в них забирали роками. Тому одразу після втечі Віктора Федоровича почали шукати гідну кандидатуру на роль коменданта Межигір’я. Необхідний був сильний менеджер, який умів би не лише павичів у зоопарку погодувати, але й узяти в лещата журналістів, котрі опрацьовують документи Януковича. Тоді згадали про місця, де проживає надія всіх ЗМІ України — студенти Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Ми провели співбесіду з колишнім комендантом такого гуртожитку, й, на щастя, він показав себе як суперпрофі. Кандидатура була настільки очевидною, що не викликала питань у Кабінету Міністрів, і була призначена одноголосно. Редакція «Траляля» намагалися зв’язатися з комендантом Межигір’я, проте його телефон не відповідав. Тоді нам довелося таємно пробратися в саму резиденцію, де, за чутками, «головний» з’являється в робочі дні з десятої ранку. До місцевої вахти зверталися тричі. Уперше нам сказали, що комендант ще не з’явив-
ся, вдруге — що він уже на огляді території й безуспішним заняттям буде його там відшукати, а втретє — що комендант уже вирушив додому й що нам ліпше звернутися до його заступника. Однак нам удалося поспілкуватися з журналістами, які досі перебувають на території Межигір’я, про перші кроки «головного» на цьому посту. Ми дізналися, що був виділений поверх у маєтку, де в кімнати поселили по два й три журналісти. На інших поверхах часом «світилися» люди, схожі на колишніх і нинішніх викладачів Інституту журналістики. Працівники ЗМІ зауважили, що не знають, за якими критеріями розподіляли кімнати й що там роблять викладачі, бо до опрацювання документів Януковича вони не мають стосунку. Крім того, деяким із журналістів, хто став жити в «трійках», стали підселяти четвертих, що, звичайно, викликало обурення. Також комендант запропонував зібрати на реставрацію поверху по двісті гривень і не особливо зважав на зауваження, що ремонтувати тут насправді нічого. Аргументував це фразою «для вас стараюся, прогинаюся!» Редакція «Траляля» обіцяє стежити за ситуацією в Межигір’ї й повідомлятиме вас у своїх нових номерах.
ПОЧУВ САМ — Активні герої нашого часу
Незабутній перфоманс зі спецефектами, вишуканою риторикою, інсталяціями з прапорів і плакатів на фоні пам’ятника Великому Кобзарю… Ні, це не гучне відзначання двохсотріччя Тараса Шевченка. Це спосіб залишити нудні прогули в минулому з використанням всіх особливостей постмодерного часу, в якому ми живемо. Завадити проведенню вистави намагалася група екстремістів, яка ходила
по залу під час постановки, щось «винюхувала», користувалася мобільними телефонами, незважаючи на всі заклики адміністрації театру вимкнути їх і зберігати тишу, бо це заважає акторам сконцентруватися і чинить на них моральний тиск. На відчайдушні крики акторів прибігла охорона і змусила припинити цю екстремістську діяльність. Ще зі школи відомо: якщо всім разом «звалити» з уроків, то нічого за це не буде. Такий факт не залишився поза увагою активістів: щоб легально пропустити навчання, варто було лише заручитися підтримкою максимальної кількості однодумців чи просто «лінивців», яким тільки дай шанс не ходити на пари, вони заради цього і гори звернуть. Адепти страйків і революцій активно ходили по аудиторіях, намагаючись навернути в свою «віру» молодших, «зеленіших» своїх колег. Певно, вони так на практиці застосували методи маніпуляції аудиторією, які вивчили
на парах з теорії масової комунікації та інформації. Якби я була викладачем, то б поставила їм за це величезну п’ятірку, але… з «мінусом»: бо хоч і багато послідовників ішли за лідером, були й такі, хто не піддалися на вмовляння. Недопрацювання, панове! У підпільній лабораторії було винайдено новий засіб боротьби з «нічогонеробінням» у студентів. Ця інноваційна технологія отримала назву «бакалаврський мінімум». Та безшумно впровадити її не вдалося. Піддослідні кролики завчасно пронюхали плани і сформували загін активістів проти цієї напасті. Проводили збори, посилали делегації до старійшин, писали листи. Укрпошта спрацювала оперативно, лист дійшов, його навіть прочитали, але бакалаврський мінімум все одно залишився. Проте для кроликів є і гарні новини: на їхній шкурі його цього року випробовувати наче не будуть. Експерименти залишать для наступних поколінь. Справедливість перемогла, навіть голодувати заради неї не довелося.
Бакалаврський максимум У зв’язку з тим, що студенти 4 курсу писали заяву та збирали підписи проти бакалаврського мінімуму, адміністрація ІЖ вирішила ввести інший вид контролю — бакалаврський максимум. Офіційною причиною цього стали перемовини з керівництвом, під час яких студенти висловили думку про те, що не всі з них хочуть надалі працювати в журналістиці та планують обрати різні галузі. Щоб нікого не образити, заступник директора з навчальної роботи розробила так званий бакалаврський максимум, до якого увійшли завдання як власне журналістського, редакторського та рекламного плану, так і з інших дисциплін. Наприклад, студенти 4 курсу не отримають диплом, якщо, окрім бакалаврського мінімуму, не виконають таких завдань:
✓
постановка танцю (лише для дівчат), демонстрування футбольної майстерності (тільки для юнаків) та біг на 2 км (для всіх); ✓ прибирання Лук’янівського заповідника; ✓ еристичний диспут із Максимом Луцьким; ✓ відвідування музею літератури; ✓ розв’язування лінійних рівнянь методами Гауса та Крамера; ✓ захист зошита з прикладами зі стилістики; ✓ розв’язування задач на розрахунок рентабельності; ✓ створення стіннівки до Всесвітнього дня котів. Нагадаємо, у студентів 4 курсу лишилося близько двох місяців на виконання бакалаврського максимуму.
ТРАЛЯЛЯ спецвипуск квітень 2014
РОЗПОВІДАЙ ДРУГУ Інтерв’ю з Турнікетом Кожен з нас зіштовхується з героєм цього інтерв’ю. Четверо Турнікетів стоять на фейсконтролі та сторожі безпеки інституту. Ми поспілкувались із третім праворуч — найбільш говірливим. — Турнікете, як давно ти працюєш в інституті? — Буденність швидкоплинна й нескінченна. Ще торік ми з друзями мали право йти на пенсію, та нам пообіцяли нові запчастини, технічне піклування й регулярний відпочинок. Колеги сумнівались, а я одразу погодився — не хотів припадати пилом серед старих буркотливих компів. — Робота в тебе доволі одноманітна, не набридає? — У кожного своє призначення, моє — пропускати людей і я люблю це робити. Навпаки навіть, коли Перший відкритий і всі йдуть лише до нього — то неймовірно заздрю. — Студенти скаржаться, що ти не завжди безпроблемно пропускаєш їх… — Роби добро — й це ніколи ніхто не оцінить. Так, я доволі простої конструкції, але це не значить, що просто залізячка. За роки роботи ми з колегами стали хорошими психологами. От інколи йде студент, а ти бачиш, що
йому краще не заходити до інституту, а піти, наприклад, потусити. Можливості наші обмежені конструкцією, тож залишається давати сигнали, на які здатні. Я пробував навіть посилати сигнали світлом підсвітки, але хіба ж сучасна молодь знає азбуку Морзе? Попри все ж, не полишаємо надій врятувати побільше студентів від депресій, які навіює інститут. Бо інколи заходять
енергійні й життєрадісні люди, а виходять демотивовані й сонні. — Про що ти мрієш? — Кожного разу, коли відчиняються двері, мені відкривається великий світ. Там красуні-лавки й величні ворота. Вони мені сняться ночами, ніби я стою не тут, а там. Ніби я головний турнікет і всі студенти мають проходити саме через мене.
10 способів витратити 8 грн
Нещодавно студентський гаманець поповнився на цілих вісім гривень — саме на стільки підвищили стипендію бюджетникам. «Траляля» пропонує найвишуканіші способи розставання з такою сумою. 1. Зробити moneygami. Повправляйтеся у своїх творчих здібностях, щомісяця матимете новий шедевр. спецвипуск квітень 2014 ТРАЛЯЛЯ
2. Вирізати з банкнот портрет Богдана Хмельницького, або 4 портрети Ярослава Мудрого, або 8 портретів Володимира Великого. Повторити історію України зайвим не буде. 3. Проїхатися в маршрутці і лишити водію «на чай». Нарешті зможете відчути себе мажором, котрий смітить грошима. 4. Викласти 50-копійчаними монетами приблизно 20 квадратних сантиметрів підлоги. Що не кажіть, а 8 гривень – це відчутне пакращення для вашого інтер’єру. 5. Привітати кохану з вашим ювілеєм шоколадкою «Оленка» чи трояндочкою від милостивої баби Лєни з підземного переходу. Тепер ваші стосунки стануть на 8 гривень романтичнішими. 6. Якщо ж нема кому дарувати «Оленку», придбайте собі Снікерса. Подякуй-
те уряду, котрий дбає, щоб ви не тільки інтелектуальний голод могли вгамувати. 7. Придбати газету чи бюджетний жіночий журнал. Відтак зможете всього за 8 гривень бути в курсі найсвіжіших пліток та кулінарних новинок. 8. Поповнити рахунок на телефон. Хай не завжди, але протягом кількох днів залишатися на зв’язку ви зможете. 9. Купити в ІЖ нову кулькову ручку. Адже тільки в нашому інституті майже червінець віддаєш за приладдя, що в супермаркеті коштує гривні три від сили. 10. Зіграти в лотерею, і випадково серед ста мільйонів числових комбінацій обрати єдину правильну. З такою сумою як не станеш азартним?
СЄНСАЦІЯ Квіт посадив квіти біля ІЖ
Новий міністр освіти Сергій Квіт — як колишній працівник Інституту журналістики — виявив ініціативу: він особисто посадив квіти біля нашого корпусу. При цьому дійстві брали участь усі викладачі інституту та небайдужі студенти. Міністру насправді не дали майже нічого зробити самостійно, усі так хотіли допомогти, що фактично вихоплювали в нього з рук лопату, граблі й насіння квітів. Сергій Квіт розповів, що квітів нашому інституту завжди не вистачало, тож тепер, коли він нарешті має владу, зміг реалізувати давню задумку. Щоправда, керівництво інституту побоюється, що рослини не зійдуть і ображений Квіт недодасть їм фінансування та бюджетних місць.
Разом проти інформаційної блокади
Міжнародний відділ Інституту журналістки звернувся за допомогою до студентів і викладачів ІЖ. Уже котрий рік поспіль їм не вдається здолати інформаційну блокаду. Працівниця відділу розповіла таке: «Ми так хочемо, щоб студенти знали про спектр можливостей, який відкривається перед ними. Адже все обіцяне абітурієнтам про міжнародні обміни, поїздки – це не пусті заманушні обіцянки. Більше того, директор інституту постійно розширює список університетів, з якими ми співпрацюємо. Працівники відділу пишуть оголошення зрозумілими друкованими літерами, звичним для всіх Таймсом. На цілих листах А4 формату вивішують на двері кабінету, який розташований не десь у підвалі, а на шляху до прес-центру. А потім звідкілясь з’являються чутки про бездіяльність та корумпованість відділу». Редакція «Траляля» долучається до акції «Сарафане радіо» й закликає і вас інформувати всіх знайомих іжівців про актуальні пропозиції міжнародного відділу.
Як в інституті Леніна зберегли
Леніна, що вже тривалий час є реліквією інституту, намагались викрасти. Затятий комуніст Симон Крикливий хитрощами пробрався в інститут. Увечері, коли йшла кульмінаційна серія улюбленого серіалу вахтерок, він перескочив через турнікет й направився до гардеробу (де й зберігався Ленін). На щастя, камери стеження дозволили виявити й знешкодити злочинця. Симон потім довго й голосно скаржився, що не може жити без постаменту вождю, а в Києві – це тепер дефіцит. Задля особистої безпеки Ілліча переселили до ізолятора Інституту журналістики, що розташований у кімнаті 412 мінус четвертого поверху.
ТРАЛЯЛЯ спецвипуск квітень 2014
СЄНСАЦІЯ Партійний дух ІЖ люструють
Люстрація не оминула й Інститут журналістики. Цього разу «жертвою» став партійний дух ІЖ. Після переселення Леніна до ізолятора студенти перейшли до другого кроку. Відтепер в усіх аудиторіях інституту є надписи «Слава Україні», «Україна понад усе» тощо. Третім кроком стане детальне вивчення біографій викладачів. У них голова профкому та його заступник жовтим маркером підкреслюватимуть факти належності до комсомолу та партії. Працівникам ІЖ із «кольоровими» біографіями доведеться шукати інше місце роботи.
В ІЖ з’явиться новий старий комп’ютер
Музей історії КНУ передав Інституту журналістики рідкісний експонат — перший комп’ютер університету 1985 року. Адміністрація пояснює своє рішення так: «У зв’язку з проблемою технічного оснащення ІЖ та відсутністю належного фінансування освітньої галузі ми подарували журналістам комп’ютер з музейного архіву. Але він працює, на ньому навіть встановлена програма Адоб Люстратор». Навколо ПК виник справжній ажіотаж: усі студенти та викладачі хочуть працювати саме за цим комп’ютером.
Музей в подарунок за роки сумлінного жужужання
На останньому засіданні Вченої ради Інституту журналістики проголосували за ініціативу створити музей «Жужужу». Приурочили пропозицію до третього Дня народження газети. «За ці роки видання принесло реальну користь для студентства й репутації інституту. Нам є що показувати абітурієнтам і зарубіжним гостям. Більше того, є що почитати, коли йдеш до туалету. Зрештою, може нам вдасться дослідити феномен «Жужу», бо редакції, наприклад, «Рисця» дуже хочеться осягнути як газета існує не лише де-юре й регулярно виходить». — сказав один із поважних членів Вченої ради. Він запропонував віддати приміщення студентського профкому для потреб музею, мовляв,без Берегового в них вдвічі зменшились обсяги роботи, а роздавати проїзні можна й в коридорі.
спецвипуск квітень 2014 ТРАЛЯЛЯ
ПІД ПРИЦІЛОМ Леді Х
Ми дізналися, що є одна тема в інститутському житті, яка дуже турбує всіх ІЖівців, не дає їм спати вдень, їсти вночі, заважає готуватися до екзаменів, шукати роботу і займатися творчістю. Усі ламають голову над тим, хто ж така баба Люся — адмін улюбленої спільноти ВК «ИЖшниє тьоркі». Тож, турбуючись про вас, наші любі — сесія-бо літня на носі, а в кого ще й курсова з практикою на додачу, — ми вирішили розв’язати складне рівняння з одним невідомим, точніше невідомою, аби забезпечити громадський спокій. Баба Люся — фатальна жінка, невід’ємна частина інститутського життя багатьох поколінь ІЖівців, відома під різними іменами: Та-кого-не-можна-називати, П’ята сила, Шоста колона, Сьоме чуття, Восьмий гном, Стіна-що-має-руки, Олов’яна леді, Вухо Мордору, Садівник країни ІЖ, врешті-решт просто ВОНА. За
весь цей час багато міфів та легенд було про неї створено, багато чуток та пліток сказано й почуто. Звичайно, більшість із них — жорстокий, підступний та добре спланований цією Видатною Жінкою обман, але деякі все-таки підтвердилися. Факт № 1. ВОНА справді знає ВСЕ про ВСІХ. Їй відомо, які цукерки ви їли вчора о четвертій ночі, коли всі сусіди спали; який журналіст насправді є вашим кумиром (клятви про Ксенію Собчак та Сергія Сосєдова її не переконали); яку газету читаєте вранці (знову ж, не обманюйте, що «Теленеделя»). Факт № 2. ВОНА дійсно ставить «зарах» з першої (!) спроби. Без жодних омріяних численних перездач та з нетерпінням очікуваних зубрінь. Все, що треба зробити, взяти в неї рівно 4 тис. євро — і п’ятірка ваша. Факт № 3. ВОНА без жодних сумнівів знає все про поселення хом’ячків у ком-
фортабельний гуртожиток з персональними двоповерховими апартаментами та (неможливо повірити!) безперебійною холодною водою. Факт № 4. ВОНА насправді дає на своїх лекціях корисну та суттєву інформацію, не пропустивши жодного екзаменаційного питання (незрозуміло, правда, навіщо — бали за іспит-то вона все одно ставить тільки після того, як ви візьмете в НЕЇ вже згадану вище суму грошей). Отже, як ви, мабуть, всі здогадалися, наша таємнича баба Л. — керівник роти техпрацівниць Інституту журналістики. Вклонімося ж їй низенько й подякуймо за всі старання й щирезну любов до всіх студентів. P. S. На черзі ще один загадковий персонаж Святой Отец з «Индульгенции ИЖ». Усіх, хто володіє якоюсь інформацією з цього приводу чи бажає долучитися до слідства, запрошуємо до нашої траляляшної команди.
Для вас старалася траляляшна компанія: Марк Троленко / Віка Просторіка / Ололо Злюка/ Стюра Стібнута / Дошкулія Лужа
Усі згадані в номері події та персонажі вигадані. Будь-який збіг з реальними подіями та людьми є випадковим.
Із першим квітня!
Трляля СПЄЦВІПУСК // квітень 2013
ТРАЛЯЛЯ спецвипуск квітень 2014