Uc 8 13 sait by Оксана Женжера

СПЕЦВИПУСК

№ 8 (1016), 2013 щомісячний всеукраїнський журнал МІНІС ТЕРС ТВО К УЛЬТ УРИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНЕ ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНЕ ВИДАВНИЦТВО

SPECIAL ISSUE

№ 8 (1016), 2013 monthly national magazine THE MINISTRY OF CULTURE OF UKRAINE NATIONAL NEWSPAPER AND JOURNAL EDITION

Українська культура

Ukrainian Culture

щомісячний всеукраїнський журнал

monthly national magazine

№ 8 (1016), 2013

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1

+38 (044) 498-23-65 pr.uaculture@gmail.com Наклад: 5000

Vasylkivska Str. 1, Kyiv, 03040 +38 (044) 498-23-65 pr.uaculture@gmail.com Edition: 5000

Журнал виходить з червня 1921 року

The magazine has been publishing since June 1921

Засновник: Міністерство культури України

Founder: The Ministry of Culture of Ukraine

Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 тел. +38 (044) 498-23-65

Publisher: State Enterprise «National newspaper and magazine publishing» 03040, Kyiv, Vasylkivska Str., 1 tel. +38 (044) 498-23-65

Генеральний директор: Олеся Білаш

General director: Olesya Bilash

Видавнича рада: Олеся Білаш, Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Оксана Іонова, Євгенія Крутоголов, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Людмила Чумакова, Лариса Петасюк, Михайло Швед, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Наталія Потушняк, Оксана Гайдук, Надія Соколенко

Editorial board: Olesya Bilash, Victor Pasak, Maxym Budarin, Viktor Vechersky, Olena Voronko, Oksana Ionova, Eugeniya Krutogolov, Ivan Mechkov, Larysa Nikiforenko, Lyudmyla Chumakova, Larysa Petasyuk, Mykhaylo Swed, Lyudmyla Hnatyuk, Olga Holynska, Nataliya Potushnyak, Oksana Gayduk, Nadiya Sokolenko

Головний редактор: Оксана Гайдук

Chief еditor: Oksana Gayduk

Над номером працювали: Оксана Гайдук, Лариса Гончаренко, Антон Філатов, Катерина Кот

The issue has been worked out by: Oksana Gayduk, Larysa Honcharenko, Anton Filatov, Kateryna Kot

Автори: Антон Філатов, KAIROS, Оксана Гайдук, Віктор Вечерський, Юрій Макаров, Роксана Харчук, Оксана Левкова, Лариса Гончаренко, Ростислав Синько

Authors: Anton Filatov, KAIROS, Oksana Gayduk, Viktor Vechersky, Yuri Makarov, Roxanne Kharchuk, Oksana Levkova, Larysa Honcharenko, Rostyslav Synko

Переклад англійською: Оксана Калита

English translation: Oksana Kalyta

Дизайн, верстка: Оксана Женжера

Design, layout: Oksana Zhenzhera

Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com

Distribution, subscription, advertisement: +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ № 1118 від 08.12.1994 року

Oﬃcial registration licence of the media organisation: CR № 1118 from 08.12.1994

Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», 04080, Київ, вул. Фрунзе, 47б, корп. 2 тел. +38 (044) 417-25-93

The printery: «Publishing and Printing Company «Express Polygraph», LLC 04080, Kyiv, Str., Frunze, 47B, Bldg. 2, tel. +38 (044) 417-25-93

Підписано до друку: 27 серпня 2013 року

Signed for publication on 27 August 2013

Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не відповідати позиції редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця.

Publishers have a right to edit received materials without the author’s consent. The authors’ opinions may be oposite to the publisher’s position. Reprinting and reproduction of texts and illustrations are possible with the prior written permission of the publisher.

95220

Subscription index in the Catalog of Publications Ukraine 95220

Обкладинки: Микола Стороженко. Твори до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка

Covers: Mykola Storozhenko. Artistic works to Kobzar by Taras Shevchenko

Передплатний індекс у Каталозі видань України

Щиро, головний редактор журналу «Українська культура» Оксана Гайдук

Sincerely, Chief Editor of Ukrainian Culture Oksana Gayduk

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОЕКТ ДО 200-річчя Т.Г. ШЕВЧЕНКА

НА СЦЕНІ НАЦІОНАЛЬНОГО ПАЛАЦУ МИСТЕЦТВ «УКРАЇНА»

ПРЕМ’ЄРА У БЕРЕЗНІ 2014 РОКУ Сучасний погляд на величну культуру України Опера-містерія на музику Євгена Станковича у постановці Раду Поклітару У виконанні: Національного симфонічного оркестру України під орудою В.Сіренка Національного заслуженого академічного народного хору ім. Г. Верьовки під керівництвом А. Авдієвського Театру «Київ Модерн-Балет» під керівництвом Раду Поклітару Сценографія та костюми за мотивами художніх творів Т. Шевченка, М. Пимоненка, Ф. Кричевського та К. Малевича «Коли цвіте папороть» — монументальна фреска, символ безсмертя українського духу. У рік 200-річчя Тараса Шевченка світ та молода генерація України потребує осмислення свого поступу, нової естетики та сучасного тлумачення своїх традицій для пробудження почуття гордості за свою державу, кращого розуміння України світом та її повернення до європейської спільноти

Видатну оперу-містерію Євгена Станковича «Коли цвіте папороть» було створено в середині 70-х рр. ХХ ст. і безжально заборонено радянською цензурою в день прем`єри. Сила музики та велич співу настільки вразили цензорів, що після заборони твору декорації та зібрані зі всієї України старовинні костюми та коралові намиста було нещадно спалено. Відродження вистави у повній авторській редакції та в повному артистичному складі в рік 200-ої річниці з Дня народження Т.Г. Шевченка співпадає з 35-ою річницею заборони твору — це величний національний проект, що має виключне символічне значення для України

«Коли цвіте папороть» у роки Незалежності вперше прозвучала в концертному виконанні у 2011 році. На театральній сцені жодного разу не представлялася. Літературною основою твору стали національний фольклор, героїчний епос, стародавні народні обряди. Написанню твору передувала майже річна робота в архівах Національного інституту літератури та Національного інституту етнографії Академії Наук України. Лейтмотивом усього твору є позачасовий гімн «Благослови, земле», датований ХVІ сторіччям та оброблений Євгеном Станковичем. «Благослови, Земле» по праву може вважатися сучасним символом духу України.

NATIONAL PROJECT TO THE 200 TH ANNIVERSARY OF TARAS SHEVCHENKO AT THE NATIONAL PALACE OF ARTS UKRAINE

PREMIERED IN MARCH 2014 Contemporary interpretation of magnificent Ukrainian culture The Opera Mystery on the music by Eugene Stankovych directed by Radu Poklitaru Performs: National Symphony Orchestra of Ukraine, conducted by V. Sirenko National Academic Folk Chorus behalf G. Veryovka conducted by A. Avdiyevsky Theater Kyiv Modern-Ballet directed by Radu Poklitaru Set design and costumes based on works of art by T. Shevchenko, M. Pymonenko, F. Krychevsky, and K. Malevich When the Fern Blooms is a monumental fresco, the symbol of immortality of Ukrainian spirit. In the year of the 200th anniversary of Taras Shevchenko's birth, the world and young generation of Ukraine require the understanding of its progress, new aesthetics and modern interpretation of its traditions to awake a sense of pride for its country, to help the world understand Ukraine better and to return it to the European Community

An outstanding opera mystery by Eugene Stankovych When the Fern Blooms was created in the mid 70-ies of XX century. It was ruthlessly prohibited by Soviet censorship at the prime day. Power of music and grandeur of singing impressed the censors so much, that the scenery and vintage dress and coral beads collected from all over Ukraine were mercilessly burned after the work was banned. Renaissance of the performance in full author's edition and full artistic composition in the year of Taras Shevchenko's 200th birthday coincides with the 35th anniversary of the prohibition of work. It is a grand national project full of exceptional symbolic importance for Ukraine

After the Independence, When the Fern Blooms was first performed at the concert in 2011. It has never been staged at the theatre. Folklore, heroic epic, ancient folk rituals are the literature basis of the opera. It was written after the year of working with the archives of the National Institute of Literature and the National Institute of Ethnography of the Academy of Sciences of Ukraine. The leitmotif of the work is a timeless anthem «Bless, O Earth», dated in XVI century and processed by Eugene Stankovych. «Bless, O Earth» can be rightly regarded as the modern symbol of Ukrainian spirit.

Роксана ХАРЧУК

Про Тараса Шевченка в незалежній Україні Відомо, що слово поета-пророка, як і сама його постать, відіграє особливу роль саме в переломні моменти буття нації. Тарас Шевченко — не виняток. У ХХ ст. він став символом як української революції 1917–1921рр., так і періоду проголошення та становлення незалежної України. Однак, незважаючи на символічний масштаб постаті Т. Шевченка, й досі наскрізною залишається дилема, коли, з одного боку, ми трактуємо поета як виразника прагнень нації (у період соціалізму — трудящих мас), з іншого — знаємо, що зрозуміти його може тільки освічена людина. Цей парадокс свідчить про те, що у багатьох випадках маємо усе-таки справу зі спрощеним варіантом поезії Т. Шевченка, сконструйованим ідеологіями. Саме ідеології дали ужитковий, одновимірний, статичний образ поета, позбавлений глибини, з яким рішуче не погоджується чимало українців Т. Г. Шевченко. Автопортрет. Яготин Папір, туш, перо. 1843

роти культу Т. Шевченка в кожусі й шапці бунтувалося ще модерністичне покоління, яке групувалося довкола часопису «Українська хата», зокрема чільний його критик Микола Євшан, котрий міряв поета європейськими мірками. Боротьбу з культом спримітивізованого Т. Шевченка підхопив Михайль Семенко: «Я палю свій “Кобзар”!» і Микола Хвильовий у романі «Вальдшнепи». Євгена Маланюка також не влаштовувала ікона «батька Тараса», тобто розуміння його як поета селянського, мужицького. Однак у часи української революції шлях Тараса Шевченка від кобзаря до національного поета став очевидним. Розуміння Шевченка-національного пророка поширювалося передусім у Галичині, згодом в еміграції на противагу культу Шевченка-революціонера, пророка соціальної революції в радянській Україні. Частина українських літераторів не приймала обидва культи через публіцистичне потрактування в них творчості митця. Саме на цьому тлі у 1920-30-х роках сформувалося наукове шевченкознавство, що почало говорити про Т. Шевченка передусім як про поета доби романтизму. Однак згодом, у часи

догматичного соцреалізму, утвердилася думка про тотальну еволюцію митця до реалізму, його атеїзм, соціальний революціонізм, обстоювання інтересів найбідніших соціальних верств, зокрема наймитів, а також про ненависть до російського царизму, але в жодному разі не про критику Російської імперії з її антилюдяною системою кріпаччини, жорстокою солдатчиною й лицемірним російським православ’ям. Здавалося, саме в часи соціалізму велич Т. Шевченка сягнула апогею. Його твори хай і з купюрами, але видавалися величезними накладами, його образ увічнювали в камені й на полотнах. Насправді ж відбулася велика підлість і брехня — поета з Божої ласки, борця за свободу окремої людини й цілих народів, одного з найдошкульніших сатириків, що не боявся показати світові нехристиянське єство таких «помазаників Божих», як російські монархи, перетворили на примітивного, плакатного борця з кріпацтвом і царатом, атеїста, що закликав до кривавої помсти. Тому закономірно, що вже на початку української незалежності з’явилася потреба не тільки у новому, а й у неспотвореному образі Т. Шевченка. Несподіване бачення поета і його твор-

Roxanne KHARCHUK

About Taras Shevchenko in Independent Ukraine It is known that the word of poet-prophet as well as his figure plays a special role in the crucial moments of the nation’s life. Taras Shevchenko is not an exception. In the twentieth century he became a symbol of both, Ukrainian revolution of 1917–1921 and the period of the proclamation of Ukrainian independence. However, despite the symbolic scale of Shevchenko, the dilemma still remains, when on the one hand we treat the poet as an expression of the aspirations of the nation (in the period of socialism & toiling masses) and on the other hand we know that the poet can be understood only by educated person. This paradox suggests that in many cases we still deal with a simplified version of Taras Shevchenko’s poetry that is constructed by ideologies. That ideology made a craft, one-dimensional, static image of the poet, who is devoid of depth and causes resistance of many Ukrainians Олег Шупляк

modernist generation was the first who rebelled against the cult of Shevchenko in a sheepskin coat and a hat. Modernists grouped around the magazine Ukrainian House, its chief critic Mykola Yevshan analyzed the poet by the European standards. The fighting against the cult of primitive Shevchenko was picked up by Mykhayl Semenko (I Burn My «Kobzar»!) and Mykola Khvylovyy in the novel Woodcocks. Eugene Malanyuk was also unsatisfied with the iconic «father Taras», with the interpretation of Shevchenko as a peasant’s poet. But the path from kobzar to the national poet became apparent in times of Ukrainian revolution. Understanding of Shevchenko as a national prophet spread mainly in Galicia, then in exile as a contrast to Shevchenko-revolutionary prophet cult of social revolution in Soviet Ukraine. Part of Ukrainian writers disagreed the both cults as they created nonfiction interpreting of the artist. It was a background that formed a scientific Shevchenko studies in 1920–30th and began to talk about Shevchenko primarily as about the poet of the romantic period. But then, in times of dogmatic socialist realism the thought of the total artist’s evolution to realism was confirmed, and the poet was

involved in the ranks of secularist, social revolutionist, who advocate the poorest social strata, including serfs and declare the hatred of Russian Tsars, but not the Russian Empire with anti-humane system of serfdom, brutal soldiering and hypocritical Russian Orthodoxy. It seemed that Shevchenko’s greatness reached its climax in the days of socialism. His works (of course, after censorship) were publishing in great quantities, his image was perpetuating in stone and on canvas. But in fact, it was a great meanness and lies. The poet from God’s grace, a ﬁghter for freedom of individuals and entire peoples, one of the most waspish satirists, who did not afraid to show the world unchristian nature of such «anointed of God» as the Russian monarchs, was turned into a primitive poster-ﬁghter with serfdom and tsarist, into an atheist, calling for bloody revenge. Therefore, it is logical that at the beginning of Ukrainian independence there was a need for not just new but also an undistorted image of Shevchenko. American professor George G. Grabowicz offered a sudden vision of the poet and his work in the book The Poet as Mythmaker: A Study of Symbolic Meaning in Taras Sevcenko, published in English

чості запропонував американський професор Григорій Грабович у книжці «Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка», що вийшла англійською мовою 1982 року, а в українському перекладі мала два видання — 1991 і 1998. Ця праця викликала зацікавлення широкого кола читачів не так через наукові новації — автор застосував поняття структурної антропології Клода Леві-Строса й символічної Віктора Тернера, що були на той час в Україні невідомими, а передусім тому, що дослідник подав Шевченків поетичний світ як символічний, кодом до розшифрування якого слугує міф. Універсальність й абсолютизація міфу в системному прочитанні поезії Т. Шевченка призвела до того, що й історіософію поета Г. Грабович звів до міфу. Згодом цей дослідник видав також збірник есеїв «Шевченко, якого не знаємо» (2000), уперше впровадивши до українського літературознавства поняття символічної автобіографії,

Григорій Грабович. «Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка»

ПОЕТА З БОЖОЇ ЛАСКИ, БОРЦЯ ЗА СВОБОДУ ОКРЕМОЇ ЛЮДИНИ Й ЦІЛИХ НАРОДІВ, ОДНОГО З НАЙДОШКУЛЬНІШИХ САТИРИКІВ, ЩО НЕ БОЯВСЯ ПОКАЗАТИ СВІТОВІ НЕХРИСТИЯНСЬКЕ ЄСТВО ТАКИХ «ПОМАЗАНИКІВ БОЖИХ», ЯК РОСІЙСЬКІ МОНАРХИ, ПЕРЕТВОРИЛИ НА ПРИМІТИВНОГО, ПЛАКАТНОГО БОРЦЯ З КРІПАЦТВОМ І ЦАРАТОМ, АТЕЇСТА, ЩО ЗАКЛИКАВ ДО КРИВАВОЇ ПОМСТИ

за якою постать поета-пророка моделюється суспільством. Праці гарвардського професора мають на меті сформувати поле для повноцінного наукового обговорення творчості Т. Шевченка без замовчування фактів і спрощення проблеми. Не останню роль у цьому відіграє також вимога ревізії усталених образів поета, а саме народницького й націоналістичного. Одначе першочергової критичної оцінки не меншою мірою потребує і соцреалістичний його варіант. У цьому плані вже чимало зроблено, передусім щодо розвінчання зв’язків і залежності українського поета від російських соціал-демократів і несприйняття його поезії російською критикою, зокрема Віссаріоном Бєлінським. У силовому полі ідей Григорія Грабовича написано й книжку Оксани Забужко «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу»

Оксана Забужко. «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу»

(1997), що мала чотири перевидання, й працю Тетяни Мейзерської «Проблеми індивідуальних міфологій: міфотворчість Т. Шевченка» (1997), що знаходиться переважно в наукому обігу. О. Забужко, як і її попередник, інтерпретує творчість Т. Шевченка як індивідуальну міфологію. Відмінність полягає в тому, що Г. Грабович, наголошує на літературності цього міфу, тоді як О. Забужко категорично відмежовує міф від літератури. Обоє авторів наразилися на гостру критику, яка не в останню чергу була викликана тим, що саме слово «міф» ототожнювалося із вигадкою України й української ідеї, відтак думка про міфотворчість Т. Шевченка розцінювалася як замах на національні святощі. Особливо гостро проти «міфологічного прочитання» Т. Шевченка виступив Петро Іванишин у книжці «Вульгарний “неоміфологізм”: Від інтерпретації до фальсифікації Тараса Шевченка» (2001), звинувативши Г. Грабовича й О. Забужко у «денаціоналізуючій» діяльності. Однак у межах «міфологічної» концепції важко не погодитися з думкою про те, що Т. Шевченко, за Бенедиктом Андерсоном, змоделював уявну українську спільноту, а ідея перетворення міфічної України на історичну стала сенсом життя для поколінь української інтелігенції. У ключі нового історизму, що передбачає розуміння історії літератури як процесу, написано книжку дисидента і правозахисника Леоніда Плюща «Екзод Тараса Шевченка. Навколо «Москалевої криниці» (1986), що її в Україні було перевидано лише 2001 року. У цій праці застосовано психологічний підхід до тексту й подано новий погляд на Т. Шевченка, якого автор трактує не лише як пророка, а й як шамана. Полемічним щодо міфологічної інтерпретації є й розуміння Шевченкової історіософії, що належить українському літературознавцю із Москви Юрію Барабашу, який, на відміну від Г. Грабовича, не відокремлює міфу від історії. Про це свідчить кілька книжок цього автора, зокрема й остання «Просторінь Шевченкового Слова. Текст — контекст, семантика — структура» (2011). Застосовуючи комплексний аналіз тексту, вдаючись до «уважного читання» і порівняльно-типологічного методу, цей дослідник показав цілісність національної свідомості Т. Шевченка й домінування у його поезії мотиву християнського прощення. Він, як і Григорій Грабович, часто вдається до порівняльно-типологічного аналізу, переважно зіставляючи творчість Тараса Шевченка із творчістю Григорія Сковороди, також із творчістю Миколи Гоголя. Проблемі «Шевченко і Гоголь» присвячено найвідомішу книжку Ю. Барабаша «“Коли забуду тебе, Єрусалиме...”: Гоголь і Шевченко» (2001), що була удостоєна Шевченківської премії 2004 року. Авторитетним, багатим у фактографічному плані є компаративістичне дослідження львівського професора Євгена Нахліка «Доля—Los— Судьба: Шевченко та українські і польські

in 1982, and in two editions in Ukrainian translation in 1991 and 1998. This work aroused interest in a wide range of readers not because of scientific innovations (the author uses the concept of structural anthropology of Claude Levi-Strauss and symbolic of Victor Turner, that were unknown in Ukraine that time), but primarily because the researcher gave Shevchenko's poetic world as a symbolic, where the myth servers as a code decipher. Versatility and absolutisation of myth in systematic reading of Shevchenko poetry led G. Grabowicz to reduce poet’s historiosophy to myth too. Subsequently, the researcher also published critical essays Shevchenko We Don’t Know (2000), introducing to Ukrainian literary a concept of symbolic autobiography, where society models the figure of the poet-prophet by itself. Harvard professor’s works are intended to form a field for complete scientific discussions of Shevchenko creativity without concealing facts and simplification of the problem. An audit requirement of steady poet’s images, namely populist and nationalist, are also very important. The post socialist-realist version need a priority critical assessment as well. A lot have been already done in this regard: debunking links of Ukrainian poet’s dependencies on Russian

Юрій Барабаш. «Просторінь Шевченкового Слова. Текст — контекст, семантика — структура»

agree with the idea that T. Shevchenko, after Benedict Anderson, modeled imaginary Ukrainian community and the idea of converting of the mythical Ukraine into historical turned to be the meaning of life for generations of Ukrainian intelligentsia. In the vein of the new historicism, which provides an understanding of literary history as a process, a book by a dissident and human rights activist Leonid Pliushch Taras Shevchenko's Exodus: Apropos The Soldier's Well (1986) was written (republished in Ukraine in 2001). This work applies psychological approach to text and presents a new vision of Shevchenko, the author interprets him not only as a prophet but as a shaman as well. Polemic on mythological interpretation appears is an understanding of Shevchenko’s historiosophia of Ukrainian literary critic in Moscow Yuriy Barabash, who doesn’t separate myth from history as G. Grabowicz did. This is evidenced by several books by this author, including the latest Space Being of Shevchenko's Word. Text — context, semantics — Structure (2011). Using a comprehensive analysis of the text, resorting to «careful reading» and comparative-typological method, the researcher shows the integrity of the Shevchenko’s national consciousness and dominance of motive of

THE POET FROM GOD’S GRACE, A FIGHTER FOR FREEDOM OF INDIVIDUALS AND ENTIRE PEOPLES, ONE OF THE MOST WASPISH SATIRISTS, WHO DID NOT AFRAID TO SHOW THE WORLD UNCHRISTIAN NATURE OF SUCH «ANOINTED OF GOD» AS THE RUSSIAN MONARCHS, WAS TURNED INTO A PRIMITIVE POSTER-FIGHTER WITH SERFDOM AND TSARIST, INTO AN ATHEIST, CALLING FOR BLOODY REVENGE

Social Democrats and rejection of his poetry in Russian criticism, particularly by Vissarion Belinsky. Shevchenko's Myth of Ukraine. Attempt of philosophical analysis (1997) by Oksana Zabuzhko (has four editions) and Problems of Individual Mythologies: Shevchenko’s Mythmaking (1997) by Tetyana Meyzerska (the work is mainly common in science circulation) are strongly influenced by G. Grabowicz’ ideas. Zabuzhko, just like her predecessor, interprets Shevshenko’s works as an individual mythology. The difference is that G. Grabowicz emphasizes the literariness of this myth, while Zabuzhko strictly separates myth from literature. Both authors were encountered with sharp criticism, not least was caused by the fact that the word «myth» was identified with the invention of Ukraine and the Ukrainian idea, then the idea of myth-making Shevchenko regarded as an attack on national holy. Particularly opposed to «mythological reading» of Shevchenko was Petro Iwanyshyn in Vulgar Neo Mythologism: from Interpretation to Falsification of Shevchenko (2001), accusing G. Grabowicz and O. Zabuzhko in «anti national» activities. However, within the «mythological» concept is hard to dis-

Юрій Барабаш. «Коли забуду тебе, Єрусалиме... Гоголь і Шевченко»

Christian forgiveness in his poetry. Just like G. Grabowicz he often resorts to comparative analysis, mainly comparing creativity of Shevchenko with Hryhoriy Skovoroda and Mykola Gogol creativity. The most famous book by Y. Barabash is devoted to the question of «Shevchenko and Gogol»? it is If I forget you, Jerusalem... Gogol and Shevchenko (2001), which was awarded the Shevchenko Prize in 2004. Authoritative, rich in factual terms is comparative research of Lviv Professor Eugene Nahlik, the Destiny—Los—Fate: Shevchenko and the Ukrainian and Polish Romantics (2003), which is intended primarily for the professional reader. An «ideological» book by Vasyl Pakharenko the Unsearchable Apostle (1994, 2nd ed. 1999) is devoted to the poet’s worldview and has interesting thoughts. New picture of Taras Shevchenko in independent Ukraine consistently affirms Ivan Dziuba, beginning with the book Each Person's Destiny's His Own (1989). The most complete work about Shevchenko in a broad historical background and due to that time spiritual and intellectual atmosphere is provided in the newest Dziuba’s book Taras Shevchenko: The Life and Work (2005, 2nd

романтики» (2003), що розраховане передусім на фахового читача. Не може не викликати інтересу й «ідеологічна» книжка Василя Пахаренка «Незбагнений апостол» (1994, 2-е вид. 1999), присвячена проблемі світогляду поета. Нове уявлення про Тараса Шевченка в незалежній Україні, починаючи з книжки «У всякого своя доля» (1989), послідовно утверджує Іван Дзюба. Найповніше творчість Т. Шевченка на широкому історичному тлі й у зв’язку із тогочасною духовною та інтелектуальною атмосферою подано у найновішій його праці «Тарас Шевченко: Життя і творчість» (2005, 2-е вид. 2008). Поєднуючи академізм із публіцистикою, вчений ревізує основні положення радянського шевченкознавства, розглядає творчість Т. Шевченка як

Євген Сверстюк. Шевченко понад часом

Як бачимо, про Т. Шевченка протягом останніх десятиліть писали багато й у різному ключі. Це свідчить про його актуальність. Усі названі праці руйнують стандартний образ Шевченка-борця, запрограмований як лівою, так і правою ідеологією. Автори натомість пропонують українському суспільству новий образ Тараса Шевченка — поета, творчість якого має безліч інтерпретацій, тому є фактично невичерпною; митця, якого ще належно не оцінено, вільного інтелектуала, естета європейського рівня, що попри драматичні колізії власної «щербатої» долі й нещасливу українську історію закликав (і про це особливо яскраво свідчить поезія останніх років) до братолюбія і християнської любові

у контексті російської літератури, так і європейського романтизму. Саме І. Дзюбі завдяки всебічному, зваженому й глибокому поглядові на творчість Т. Шевченка вдалося створити новий образ поета, що може ефективно функціонувати у вільному, демократичному суспільстві. Як живого апостола правди, вічний дух України, того, хто любить Бога, представив Т. Шевченка дисидент і визначний публіцист Євген Сверстюк у книжці «Шевченко понад часом» (2012). Заслуга Є. Сверстюка полягає в тому, що саме він звертає увагу на одну з центральних проблем шевченкознавства — релігійність поета і християнський контекст його творчості, стверджуючи, що поза християнством сенсу поезії Т. Шевченка нам ніколи не зрозуміти.

Тарас Шевченко. Ескіз до офорту «У Києві». 1844

УК. 8

ed. 2008). Combining academic and journalistic styles, the scientist revises the main provisions of the Soviet Shevchenko, considers Shevchenko’s creativity in the context of Russian literature and European Romanticism. It is Dziuba we thank to for the comprehensive, balanced and in-depth look at Shevchenko’s works, he managed to create a new image of the poet, that is capable of effectively function in a free, democratic society. As a living apostle of truth, the eternal spirit of Ukraine, who loves God, Shevchenko was presented by prominent dissident and journalist Eugene Sverstiuk in the book Shevchenko Over Time (2012). Sverstiuk merit lies in the fact that he pays attention to one of the central problems of Shevchenko studious — religious and Christian context of poet’s work, afﬁrming that Shevchenko’s poetry is meaningless and would be never understood beyond Christianity.

Тарас Шевченко. «У Києві». Папір, офорт. 1844

Іван Марчук. Із малярського циклу «Шевченкіана» до Кобзаря

As you can see, Shevchenko has been written about a lot and in different veins during the past decades. This fact confirms his importance for Ukrainians. All the works we mentioned destroy the common image of Shevchenko-the-fighter, programmed by both, the leﬅ and right ideologies. Instead of it the authors propose Ukrainian society a new image of Shevchenko — the poet, whose work has many interpretations, there for it is virtually inexhaustible; the artist, who is not properly evaluated, the free intellectual, aesthetic of European level, who exhort to brotherly and Christian love despite the dramatic conflict of his own «chipped» unhappy fate and Ukrainian history, and this is most clearly evidenced in recent years poetry

ИC. 9

Віктор ВЕЧЕРСЬКИЙ

Тарас Шевченко й усвідомлення національної архітектурної традиції Далеко не кожен народ у Європі може похвалитися тим, що йому вдалося створити (хай навіть колись, у далекому минулому) власний, ні на кого не схожий архітектурний стиль і виплекати власну архітектурну традицію. Українці на це спромоглися: наша архітектура доби козаччини і Гетьманщини (XVII–XVIII століть) є цілком оригінальним, неповторним і саме українським внеском до скарбниці світової архітектури

Т. Шевченко. Автопортрет зі свічкою. Офорт 1860 р. за малюнком 1845 р.

свідомлення цього прийшло до нас надто пізно — тільки на початку ХХ століття. Перед тим історики та краєзнавці студiювали нашу стару архiтектуру, описували її пам’ятки, але без систематизацiї матеріалу, без осмислення i побудови наукових концепцiй. Досить рано, ще при початках тих студiй, стало зрозумiло, що ця архiтектура — оригiнальне явище серед будiвничого мистецтва iнших народiв свiту. Але, маючи цiлком слушний намiр поставити явище в загальний контекст розвитку свiтової культури, у тому числi й еволюцiї великих архiтектурних стилiв, нашу елiтарну архiтектуру доби Гетьманщини (а саме вона привертала найбiльшу увагу), намагалися охрестити то «грецькою», то «візантійською», іноді — «готичною»,

а вiдтак у розпачi писали, як-от полтавець Микола Арандаренко, що «церкви эти не имеют никакого вида». Тарас Шевченко був чи не першим, хто належно оцінив ці архітектурні пам’ятки і побачив у їх множині певну єдність, тобто — національну архітектурну традицію. Відтоді цю архітектуру стилістично визначали коректніше, але по-різному: «українське бароко», «козацьке бароко», «українське відродження», «національний архітектурний стиль» тощо. Попри різницю в термінах, спільним у розумінні цієї архітектури стало визнання її національної неповторності і пов’язаності з козацтвом та Гетьманщиною — українською автономією XVII–XVIII століть. Особливо значним є внесок Тараса Шевченка як видатного художника у формування іконографічної бази щодо

архітектурних пам’яток козацтва і Гетьманщини. Він намалював представлені далі на цих сторінках краєвиди Чигирина, Іллінську (Богданову) церкву та руїни кам’яниці Богдана Хмельницького в Суботові, Чигиринський дівочий, Мотронинський, Межигірський, Густинський, Почаївський, Видубицький київський, Хрестоздвиженський полтавський, Михайлівський і Вознесенський переяславські монастирі, собор і садибу І. Котляревського у Полтаві, Покровську церкву в Переяславі, кам’яницю і церкви в Седневі, а також інтер’єр Успенського собору Почаївського монастиря, дерев’яну дзвіницю у Василівці, дерев’яну церкву в Андрушах та багато інших пам’яток. Варто відзначити документальну точність Т. Шевченка — і в словесних описах, і в малюнках. Його малюнки

Victor VECHERSKY

Taras Shevchenko and Awareness of National Architectural Traditions

Т. Шевченко. Видубецький монастир у Києві. Офорт. 1844 р. T. Shevchenko. Vydubetsky Monastery in Kyiv. Etching. 1844

Not every nation in Europe can boast that they were able to create (even if sometime in the distant past) their own, similar to no one else architectural style and cultivate their own architectural tradition. Ukrainians have managed to do that. Our architecture of Cossacks and Hetmanate Era (XVII-XVIII centuries) is completely original, unique and absolutely Ukrainian contribution to the treasury of world’s architecture

e realized this fact too late, just in the early twentieth century. Before, historians and ethnographers were learning our old architecture, they were describing its attractions, but with no systematization of material, rethinking and making scientiﬁc

concepts. Quite early, at the beginning of those studios, it was clear that this architecture was the phenomenon of original art of building among other peoples around the world. But some individuals, having completely right intention to put the phenomenon in the general context of development of world’s culture, including

the evolution of major architectural styles, tried to christen our elitist architecture of the Hetmanate Era (as it attracted the greatest attention) as the «Greek» or «Byzantine» and sometimes «Gothic», so far that such persones as Mykola Arandarenko desperately wrote that «these churches has no appearance».

Т. Шевченко. Чигиринський дівочий монастир. Сепія. 1845 р.

архітектурних ансамблів — Густинського, Почаївського, Межигірського, переяславських Вознесенського й Михайлівського монастирів, полтавського собору започаткували історико-мистецьке студіювання цих пам’яток. І зараз ці малюнки є незамінимими й неоціненними джерелами інформації для українських пам’яткознавців та реставраторів.

міста Лівобережжя — Лубни, Переяслав, Прилуки, Полтаву, Чернігів, Ніжин, Козелець, Кролевець, Конотоп тощо. І скрізь шукав одного — слідів «козацької слави», але не знаходив. Ось що він побачив у останній гетьманській столиці Глухові: «...улицы были почти сухи и я пошел шляться по городу, отыскивая то место, где стояла знаменитая Малороссийская коллегия и где стоял дворец гетмана Скоропадского (…) Но где же эта площадь? Где этот дворец? Где коллегия с своим кровожадным чудовищем — тайною канцеляриею? ТАРАС ШЕВЧЕНКО БУВ ЧИ НЕ ПЕРШИМ, ХТО Где все это? И следу не осталось! НАЛЕЖНО ОЦІНИВ ЦІ АРХІТЕКТУРНІ ПАМ’ЯТКИ І Странно! А все это так недавно, так свежо! Сто лет каких-нибудь мельПОБАЧИВ У ЇХ МНОЖИНІ ПЕВНУ ЄДНІСТЬ, ТОБТО — кнуло, и Глухов из резиденции маНАЦІОНАЛЬНУ АРХІТЕКТУРНУ ТРАДИЦІЮ лороссийского гетмана сделался самым пошлым уездным городком. Благовест к обедне прервал мои невеселые вопросы, и я, перекрестяся, За часів Шевченкової молодості в Російській імперії пану- пошел в Николаевскую церковь, один-единственный памятвав запозичений з Європи космополітичний стиль класи- ник времен минувших». цизму. Після остаточної ліквідації української автономії у У цьому фрагменті з повісті «Капітанша» автор дуже точно 80-х рр. XVIII ст. міста підросійської України розвивалися в підмітив суть містобудівної політики імперії стосовно колишрічищі загальноімперських тенденцій, найголовнішою з яких ніх головних міст Гетьманщини: перетворити їх на рядові адбуло «регулярство», тобто регламентація та уніфікація всіх міністративні центри найнижчого рангу (Чигирин і Глухів — сторін суспільного життя, а особливо — у новоприєднаних повітові міста) або навіть на позаштатні містечка, як Батуземлях, таких як Україна, Польща, Фінляндія і балтійські краї, рин, що повернув собі статус міста тільки в 2008 році. щоб вони, за відомим висловом Катерини ІІ, «перестали гляВсе це викликало знамениті Шевченкові інвективи на аддеть, как волки в лес». Одним із методів імперської уніфікації ресу Богдана Хмельницького як призвідника підпорядкустало перепланування міст на засадах естетики класицизму. вання Гетьманщини Москві: Найлаконічнішу образну характеристику долі, яка спітЯкби то ти, Богдане п’яний, кала у ХІХ ст. визначні українські міста доби Гетьманщини, Тепер на Переяслав глянув! дав Тарас Шевченко в поемі «Гайдамаки»: Та на замчище подививсь! Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали, Упився б! Здорово упивсь! (написано 18 авг. 1859 р. у Переяславі). Встали, подивились на той Чигирин, Попри респектабельне європейське походження класиЩо ви будували, де ви панували! цистичної архітектури, на наших теренах її сприймали криЗаплакали б тяжко, бо ви б не пізнали тично. Казенщина, тобто цілковита одержавленість цієї Козацької слави убогих руїн. У своїх мандрах по Україні Т. Шевченко відвідав усі геть- сфери і брутальний імперський диктат викликали цілком манські столиці — Чигирин, Батурин, Глухів, інші історичні зрозумілі заперечення, і не тільки у Тараса Шевченка. Ось як

Т. Шевченко. Воздвиженський монастир у Полтаві. Сепія, акварель, туш. 1845 р.

Taras Shevchenko was one of the first who duly appreciated sition of Ukrainian autonomy in 80th of XVIII century, the cities these architectural monuments and saw them set in a unity, in the Russian Ukraine developed in the mainstream of empirethat made the national architectural tradition. Syne, such arwide trends, the most important of which was the «regulationchitecture had been defined more stylistically correctly, but in ism», ie reglamentation and standardization of all aspects of different ways, it had such names as «Ukrainian Baroque», social life, and especially in the newly-states such as Ukraine, «Cossack Baroque», «Ukrainian Renaissance», «National ArchiPoland, Finland and the Baltic region. As Catherine II said, they tectural Style» and so on. Despite the difference in names, the common understanding of the architecture appeared. It was recognized as a national TARAS SHEVCHENKO WAS ONE OF THE FIRST WHO uniqueness, connected with DULY APPRECIATED THESE ARCHITECTURAL Cossacks and Hetmanate, therefore with Ukrainian autonMONUMENTS AND SAW THEM SET IN A UNITY, THAT omy of XVII–XVIII centuries. MADE THE NATIONAL ARCHITECTURAL TRADITION Particularly significant is the contribution of Taras Shevchenko as a prominent artist in the formation of iconographic basis for architectural monuments of Cossacks and Hetmanate. He drew presented in these must «stop looking as wolfs for the forest». One of the methods pages views of Chyhyryn, Elias (Bogdan) church and the ruins of of imperial unification was the redevelopment of cities based on Bogdan Khmelnitsky’s stone tomb in Subotiv; the monasteries: the aesthetics of classicism. Chygyryn Nunnery, Motryn, Mezhyhirskyi, Gustynsky, PochaIn the poem Haidamaky Taras Shevchenko made the most evsky, Kyiv Vydubitsky, Poltava Hrestozdvyzhensky, Pereyaslav lapidary figurative description of the fate that befell prominent St. Mukhaylo and Ascension; cathedral and estate of KotlHetman cities in the nineteenth century. He appeals to hetmans; yarevsky in Poltava, Church of the Intercession in Pereyaslav, if they could see their Chygyryn that they have built, where they stone tomb and church in Sedniv, interior of Assumption Cathehave ruled, they would have cried, they would have never recogdral in Pochaevsky monastery, wooden tower in Vasylivka, nized the Cossaks’ glory in a squalid ruins of the ex-capital. wooden church in Andrushi and many other attractions. When travelling around Ukraine, Shevchenko visited all the Shevchenko’s documentary accuracy should be noted, he was Hetmanate's capitals such as Chygyryn, Baturyn, Hlukhiv, and absolutely exact in verbal descriptions and drawings. His drawother historical towns of the Left Bank such as Lubny, ings of architectural ensembles, such as Gustynsky, Pochaevsky, Pereyaslav, Pryluky, Poltava, Chernihiv, Nizhyn, Kozelec, Mezhyhirskyi, Pereyaslavsky Ascension and St. Mykhaylo monasKrolevets Konotop etc. He was looking for one thing in every teries, Poltava cathedral, started historical and artistic studies of place, he was seaking the traces of «Cossacks' glory», but he these monuments. And these pictures are still indispensable and couldn’t find them. Here's what he saw in the last Hetman capinvaluable sources of information for Ukrainian restorers and exital Hlukhiv: «...the streets were almost dry and I went to hang perts on attractions. around the city, looking for the places where the famous Little During Shevchenko youth, borrowed European cosmopolitan Russian Collegium stood and where the palace of Hetman Skostyle of classicism ruled in Russian Empire. After the final disporopadskiy was (...) But where is that area? Where is the palace?

Т. Шевченко. Мотрин монастир. Акварель. 1845 р.

Т. Шевченко. В Густині. Трапезна церква. Акварель. 1845 р.

Т. Шевченко. В Густині. Церква Петра і Павла. Акварель. 1845 р.

оцінювали ці класицистичні перепланування у порівнянні з містобудуванням доби Гетьманщини інші сучасники, зокрема правнук останнього гетьмана України Кирила Розумовського, видатний російський поет граф Олексій Толстой: Ревенный цвет и линия прямая — Вот идеал изящества для нас. Наследники Батыя и Мамая, Командовать мы приучили глаз И, площади за степи принимая, Хотим глядеть из Тулы в Арзамас. Прекрасное искать мы любим в пошлом — Не так о том судили в веке прошлом. У цьому радикальному несприйнятті казенного російського класицизму нащадка Кирила Розумовського підтримав нащадок ще одного козацького гетьмана — Євстафія (Остапа) Гоголя. У знаменитій статті Миколи Гоголя «Об архитектуре нынешнего времени» зроблено присуд імперській уніфікації архітектури: «…новые города не имеют никакого вида. Они так правильны, так гладки, так монотонны, что, прошедши одну улицу, уже чувствуешь скуку и отказываешься от желания заглянуть в другую. Это ряд стен, и больше ничего (…) Прочь этот схоластицизм, предписывающий строения ранжировать под одну мерку и строить по одному вкусу! Город должен состоять из разнообразных масс, если хотим, чтобы он доставлял удовольствое взорам». Необхідно зауважити, що розвиток української національної архітектури XVIII століття було перервано в неприродний, насильницький спосіб (і новий архітектурний стиль — класицизм — тут ні до чого). У 1801 році петербурзький Синод заборонив будувати в Україні церкви «в малоросійском вкусє». Відтак з початку XІХ століття всі адміністративні й громадські будівлі вимагалося зводити тільки за «зразковими проектами», які розсилалися з Петербурга. Більшість міст України забудовувалися саме за такими проектами. Їхньою головною прикметою була не класицистична стиліс тика, а «казарменний» образ, який створювався при реалізації на місцях цих, безумовно, якісних проектів, опрацьованих найкращими тогочасними зодчими, такими як москвич Матвій Казаков чи петербуржець Андреян Захаров. Навіть у суто приватному будівництві панських садиб чи міських будинків запанував класицизм — як явище архітектурної моди. Про це гарно написав згадуваний Олексій Толстой: В мои ж года хорошим было тоном Казарменному вкусу подражать, И четырем или восьми колоннам Вменялось в долг шеренгою торчать Под неизбежным греческим фронтоном. Во Франции такую благодать Завел, в свой век воинственных плебеев, Наполеон, в России ж — Аракчеев. Отже, сучасників знеохочували не так самі класицистичні форми, як їхня загальнообов’язковість, насаджувана по всій імперії. Пізню, так звану миколаївську фазу класицизму, яку застав у повному розквіті молодий Шевченко, вдало схарактеризував Гоголь: «Всем строениям городским стали давать совершенно плоскую, простую форму. Дома старались делать как можно более похожими один на другой, но они более были похожи на сараи или казармы, нежели на веселые жилища людей. Совершенно гладкая их форма ничуть не принимала живости от маленьких правильных окон. И этою архитектурою мы еще недавно тщеславились, как совершенством вкуса, и настроили целые города в ее духе!

Where is the Collegium with its bloodthirsty monster, the clandestine offices? Where are they? Not a trace! Strange! And it all is so recent, so fresh! A tiny one hundred years flashed, and Hlukhiv, the residence of the Little Russian Hetman turned to be the most vulgar county town. The church bells interrupted my gloomy questions, I crossed myself and went to Nicholas Church, the one and only monument of the past». In this segment of the story «Kapitansha», the author accurately noticed the essence of empire urban policy in the former Hetmanate's main cities. It was to turn them into the ordinary administrative centers of the lowest rank (Chygyryn and Hlukhiv into the county-level cities) or even into the part-towns as Baturyn, that regained the city status back only in 2008. Despite respectable European origin of classicist architecture, it was perceived critically in our area. Formality, ie the entire centralizing of this sphere and brutal imperial dictatorship aroused understandable objections, and Taras Shevchenko was not the only one sighted. Here's how the contemporaries evaluated those classicism redevelopment of urban versus the days of Hetmanate. Great-grandson of the last Hetman of Ukraine Kyrylo Razumovsky, the outstanding Russian poet Count Alexei Tolstoy wrote about it: «we like to search perfection in the vulgar». This radical rejection of Russian formalistic classicism was supported by another Cossack Hetman descendant Eustache (Ostap) Gogol. In the famous article of Mykola Gogol «On the Architecture of the Present Days», there’s the judgment of the imperial uniﬁcation of architecture: «...new cities have no view. They are so much correct, so smooth, so monotonous that passing through one street you feel bored and refuse from the desire to look into the other. These are the series of walls, and nothing else (...) This scholasticism must be banished, it prescribe to rank the structure under a bushel and to build on one spot! The city should consist a variety of masses, if we want it to give pleasure to eyes». It should be noted that the development of Ukrainian national architecture of XVIII century was interrupted in unnatural, violent way (and a new architectural style of classicism has nothing common with it). In 1801, the St. Petersburg Synod forbidden to build Ukrainian churches in «Little Russian taste». Thus, from the beginning of XIX century, all administrative and public buildings were required to build for the «exemplary project» sent from St. Petersburg. Most cities in Ukraine were built up in such projects. Their major feature was not a classic style, but the «barracks» image that was created for the implementation of these places. Of course, these were high-quality projects processed by the best of contemporary architects such as muscovite Matvey Kazakov or Petersburger Andreyan Zakharov. Classicism reigned even in purely private constructions of manors or town homes as a phenomenon of architectural style. Thus, contemporaries were discouraged not with the classicism shape but with its obligation, implanted throughout the empire. The late so-called Nicholas’ phase of classicism, that was in full bloom in Shevchenko’s youth, was well characterized by Gogol: «A completely flat, simple form is given for all city buildings. The houses were tried to be done as similar as it was possible, but they were more like sheds or barracks, rather than dwellings of gay people. Their perfectly smooth shape took no vitality from small proper windows. And recently, we’ve been proud of this architecture as we thought it was the perfection of taste, and we’ve set the whole cities in its spirit! (...) In the large public buildings, we show such an architecture, which can hardly be called a special genus. There is so much thoughtlessness, a non-harmonic parts of the compound, such a lack of any imagination that we’re powerless to call it an Architecture with character».

Т. Шевченко. В Седневі. Сепія. 1846 р.

Т. Шевченко. Почаївська лавра з півдня. Акварель. 1846 р.

Т. Шевченко. Будинок І. П. Котляревського в Полтаві. Акварель. 1845 р.

(…) В публичных огромных зданиях мы показываем такую архитектуру, которую вряд ли можно назвать особенным родом: в ней столько безмыслия, такое негармоническое соединение частей, такое отсутствие всякого воображения, что недостает сил назвать ее имеющею свой характер архитектурою». Зрозуміло, що в цей час архітектурні витвори козацтва і доби Гетьманщини, які уціліли в Україні, сприймалися сучасниками як цілком чужорідні класицистичній естетиці й архітектурному середовищу, що формувалося на базі цієї естетики. Російські державні структури та прихильники імперських поглядів слушно вбачали в цій архітектурі певну небезпеку — джерело «малоросійского сєпаратізма». Але проникливі, національно налаштовані мислителі, до яких можемо зарахувати, передусім, Тараса Шевченка, сприймали й оцінювали будівлі часів Гетьманщини як свід-

Т. Шевченко. Богданова церква в Суботові. Акварель. 1845 р.

чення не тільки принципово іншого архітектурного напрямку, а й зовсім іншої культури й іншої політичної традиції. Для Шевченка церкви доби Гетьманщини були живими представниками козаччини: А онде, онде за Дніпром, На пригорі, ніби капличка, Козацька церква невеличка Стоїть з похиленим хрестом. Давно стоїть, виглядає Запорожця з Лугу... З Дніпром своїм розмовляє, Розважає тугу. Оболонками старими, Мов мертвець очима Зеленими, позирає На світ з домовини, Може, чаєш оновлення? Не жди тії слави! Твої люде окрадені, А панам лукавим... Нащо здалась козацькая Великая слава?! Цей вірш-спогад про колишнє називається «Сон (Гори мої високії)». Написаний він у 1847 році на засланні, в Орській фортеці. Якщо згадана в ньому церковиця є ніби узагальненим, типологічним образом козацького храму, то у вірші, на-

писаному на два роки раніше, Іллінська церква-усипальниця Богдана Хмельницького у селі Суботові виступає уособленням політичної програми засновника гетьманської держави (як розумів ту програму сам поет) та невтішних результатів її реалізації: Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Поет ототожнює жалюгідний стан церкви-усипальниці великого гетьмана з безправним політичним становищем України в Російській імперії. Крім того, Шевченко пророче відзначив одну дуже характерну закономірність: технічний стан пам’яток архітектури доби Гетьманщини (добрий, незадовільний чи аварійний) завжди, в усі епохи і за всіх політичних режимів найадекватніше відображає реальний, а не декларований чи удаваний стан України та її державності: Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Украйну! За те ж тобі така й дяка. Церков-домовину Нема кому полагодить!! У нашого поета був також власний погляд на дослідження стародавніх пам’яток архітектури, які розпочалися в Російській імперії у 1830-х роках, а на Чигиринщині — у 1840-х. Сам беручи участь в археологічних розкопках як професійний художник, він ставився до цих «науково-дослідних» заходів не так тогочасної науки, як імперської адміністрації, негативно, але досить неоднозначно. З одного боку, виходячи зі стихійно сформованих українських позицій він аж ніяк не міг толерувати московські претензії на українську історико-культурну й політичну спадщину. Але водночас він дивився на всі ці вишукування у світлі знайомої йому ще з дитинства козацько-гайдамацької міфології Холодного Яру (Великий льох, у якому предки ніби-то сховали для нащадків щось містичне, велике і важливе, що в жодному разі не має потрапити до рук ворога). Ось як у світлі цієї двоєдиної позиції поет подає розкопки в Суботові: Копають день, копають два, На третій насилу Докопалися до муру Та трохи спочили. Поставили к а р а у л и. Ісправник аж просить, Щоб нікого не пускали, І в Чигрин доносить П о н а ч а л ь с т в у. Приїхало Н а ч а л ь с т в о мордате, Подивилось. «Треба, каже, Своди розламати, Вєрнєй дєло...» Розламали Та й перелякались! Костяки в льоху лежали І мов усміхались, Що сонечко побачили. От добро Богдана! Черепок, гниле корито Й костяки в кайданах!

Т. Шевченко. Богданові руїни в Суботові. Акварель. 1845 р.

Т. Шевченко. Михайлівська церква в Переяславі. Акварель. 1845 р.

Т. Шевченко. Вознесенський собор в Переяславі. Акварель. 1845 р.

Т. Шевченко. Церква Покрови в Переяславі. Акварель. 1845 р.

It is clear that the Cossacks and Hetmanate architectural works, that survived in Ukraine of those days, were perceived by contemporaries as a completely alien to the classical aesthetics, and alien to the architectural environment that was formed on the basis of that aesthetics. Russian government agencies and advocates of imperial views correctly saw in that architecture some danger, a source of «Little Russian secessionism». But Taras Shevchenko was one of astute, national minded thinkers, who perceived and evaluated the building of Hetmanate as the evidence of fundamentally different architectural direction and a completely different cultural and political traditions. Hetmanate churches were alive representatives of Cossacks for Shevchenko. In the flashback poem «The Dream» written in 1847 during the exile in Orsk fortress, the poet mentioned a church as a kind of generic, typological image of Cossack church. But in the verse written two years before, Elias church-tomb of Bogdan Khmelnitsky in Subotiv village was the personification of the political program of the founder of Hetmanate State (as poet understood that program himself), and it showed unfavorable results of its implementation. The poet identifies the wretched church-tomb of the great hetman with the powerless political position of Ukraine in the Russian Empire. In addition, Shevchenkoprophet pointed one very characteristic pattern; the technical

conditions of monuments of Hetmanate days (good, poor or emergency) always, at all times and under all political regimes, reﬂect the most adequate reality, rather than declared or apparent conditions of Ukraine and its State: Our poet also had a point of view on the studies of ancient monuments that began in the Russian Empire in 1830, and in Chyhyryn in 1840. Taking part in archaeological excavations as a professional artist, he treated these «research» activities not as contemporary science, but as imperial administration. His attitude was negative and rather ambiguous. On the one hand, he was guided by spontaneously formed Ukrainian position and he was not able to tolerate Moscow's claims to Ukrainian historical, cultural and political heritage. At the same time, he perceived all of those surveys in the light of well known since childhood Cossacks and Haidamaks mythology of the Cold Ravine («Big cellar» where ancestors supposedly buried something mystical, big and important for posterity, if they get into the grip of enemy). Shevchenko was also interested in the attractions of the last Hetmanate Era related to family of Rozumovsky. It is significant that Shevchenko does not like to remind about hetman Kyrylo Rozumovsky. The poet perceives Rozumovsky primarily as the Count of the Russian Empire. So all we have is a deaf and malevolent mention «as Kyrylo and the sergeant-majors strew

Завершується цей сюжет містерії «Великий льох» на переможній ноті, у дусі козацької міфології Холодного Яру: Так малий льох в Суботові Москва розкопала! Великого ж того льоху Ще й не дошукалась. Шевченкову увагу привертали й пам’ятки останнього періоду Гетьманщини, пов’язані з родиною Розумовських. Показово те, що Т. Шевченко не любить згадувати про гетьманство Кирила Розумовського. Для нього Розумовський передусім є графом Російської імперії. Відтак маємо тільки глуху й недоброзичливу згадку «як Кирило з старшиною пудром обсипались». А ближче до нашої теми, у повісті «Княгиня» знаходимо текст про храм у Козельці (що зберігся

Т. Шевченко. Києво-Межигірський монастир. Олівець. 1843 р.

дотепер) і будинок у селі Лемешах (не зберігся), навіть зі спробою атрибуції: «Город Козелец не отличается своею физиономиею от прочих своих собратий, поветовых малороссийских городов (…) Словом, городок ничем не примечательный; но проезжий, если он только не спит во время перемены лошадей или не закусывает у пана Тихоновича, то непременно полюбуется величественным храмом грациозной архитектуры растреллиевской, воздвигнутым Наталией Розумихою, родоначальницею дома графов Разумовских. В шести верстах от г. Козельца, в селе Лемешах, в бедной хатке на с в о л о к е, или балке, читаешь: «Сей дом соорудила раба Божия Наталия Розумиха 1710 року Божого». А в г. Козельце в величественном храме читаешь на

мраморной доске: «Сей храм соорудила графиня Наталия Разумовская в 1742 году». Странные два памятника одной и той же строительницы!» З середини ХІХ ст. в Україні серед освіченої та національно зорієнтованої еліти з’являється зацікавленість своєю історичною архітектурою. Це засвідчує такий хрестоматійно відомий об’єкт як «будинок для гостей» у садибі Григорія Галагана в селі Лебединцях на Прилуччині, збудований на замовлення і коштом власника садиби у 1854–1856 роках за проектом архітектора Євгена Червінського (не зберігся). Не без впливу поета Тараса Шевченка, власник садиби так сформулював свою мету: «щоб відродилась наша архітектура так, як відродилась наша поезія в устах поетів». Будинок був дерев’яним, під високою солом’яною стріхою. Він нагадував традиційну українську хату «на дві половини», тільки велику й ускладнену прибудовами. Всі кімнати, згідно з українською традицією, мали плоскі дерев’яні стелі на різьблених сволоках, печі та груби, декоровані кахлями. Це починання дістало недвозначне схвалення Т. Шевченка, який залишив лаконічий запис у своєму «Журнале»: «Барская, но хорошая и достойная подражания затея». Якщо задатися питанням про шляхи подальшого розвитку архітектури, якими вони бачились трьом критикам російської архітектурної казенщини Миколаївської доби — аристократам-інтелектуалам Олексію Толстому й Миколі Гоголю з одного боку і Тарасові Шевченку з іншого, то помітимо суттєву різницю в їхніх позиціях. Якщо О. Толстой пропонував повернутися до стилістики так званого Єлизаветинського бароко, то М. Гоголь обстоював свою улюблену готику. Тож їх обох можна вважати прихильниками різноманітних «неостилів», які розквітнуть у добу історизму після 1860-х років. І тільки один Тарас Шевченко підтримав орієнтацію в майбутньому на власну національну архітектурну традицію. Відтак є всі підстави вважати його не стільки прихильником історизму в архітектурі другої половини ХІХ століття, скільки предтечею національно-романтичних стилізацій в українському дусі та пошуків власне українського стилю, які стануть актуальними і дістануть практичне втілення аж у ті часи, коли святкуватимуть 100-літній ювілей Тараса Шевченка. Отже вплив архітектури, створеної у часи козацтва та Гетьманщини, на подальший розвиток зодчества України був досить неоднозначним. Перш за все, не були однозначними ідеологічні оцінки української архітектурної спадщини: діячі свідомого українства вбачали в ній незаперечну підставу самобутності українського народу. Відтак у ХІХ–ХХ століттях ця архітектурна спадщина стала предметом політичної боротьби, в якій свідоме українське громадянство вивчало, популяризувало й захищало її, а проімперські сили — забороняли, спотворювали, нищили.

Фото надані автором

УК. 18

themselves with powder». More connected with our theme in stoves, decorated with tiles. This initiative received few succint the story «The Princess», where we find the text about the words in Taras Shevchenko's «Journal»: «Lordly, but good and church in Kozelets (still preserved) and a house in the village worthy of emulation venture». Lemeshi (not preserved), and even the effort of attribution: If you wonder about the ways of architectural development, «The physiognomy of Kozelec city does not differe from the rest three critics of formalized Russian architecture of Nicholas era had of his brethren, povet Little Russian cities (...) In short, the town different points of view. On the one hand we had intellectuals is unremarkable; but the traveler, if he just does not sleep or have Alexei Tolstoy and Mykola Gogol, and Taras Shevchenko on the a snack at Pan Tikhonovich during the dak, can certainly admire other, and their positions didn’t coincide. Tolstoy offered to return the majestic temple of the graceful architecture Rastrelli, erected to the style of the so-called Elizabethan Baroque. Gogol claimed by Natalya Rozumykha, the ancestor of the house of the Counts for his favorite gothic. Both of them can be considered as supportRazumovsky. In six miles from Kozelets, in Lemeshi village, on a ers of various «neo-styles», that would blossom in the era of hispoor hut with a ceiling beam one reads: «This house is built by a toricism after 1860. Taras Shevchenko was the only one who servant of God Natalya Rozumykha in 1710 yaer of God». And in supported the future orientation on a national architectural tradiKozelets, in a grand tion. So there is every temple on the marble reason to believe he plaque one reads: was not so much fan «This temple is erected of historicism in archiby the Countess Natecture of the late talia Razumovska in nineteenth century, as 1742». These are two the forerunner of the strange monuments of national romantic stythe same builder!» ling in the Ukrainian From the mid-ninespirit and of the purteenth century, among suits of Ukrainian style the educated and nathat would be relevant tionally oriented elite and practically impleof Ukraine, the interest mented 100 years lato our historical architer, in the days of tecture rises. And one celebrating the 100th anniversary of Taras well-known fact conShevchenko. ﬁrms it. I mean the So the impact of «guest house» in Gryarchitecture, created goriy Galagan estate in at the time of the Lebedynets village of Cossacks and the Pryluky district built to Hetmanate, was quiorder and at the ex«Будинок для гостей» у садибі Г. Галагана в с. Лебединці. te ambiguous for the pense of the house’s Фото кінця ХІХ ст. further development owner in 1854–1856 of architecture in by architect Eugene Ukraine. First of all, Chervinsky (the house the ideological evaluis not preserved). Unations of Ukrainian der the inﬂuence of the architectural heritage were ambiguous; conscious Ukrainians poet Taras Shevchenko, the owner of the estate formulated his understood it as an undeniable identity of Ukrainian people. goal in the words: «to revive our architecture as our poetry has Thus, in the nineteenth and twentieth centuries, this architecbeen revived in the lips of poets». It was the wooden house tural heritage has turned to be the subject of political struggle under the high straw roof. It resembled a traditional Ukrainian in which conscious Ukrainians were studing, popularizing and house for «two parts», but it also had some large and complicated defending it, while it was forbidden and destroyed by pro-imextensions. All the rooms, according to Ukrainian tradition, had perial forces. flat wooden ceiling on the carved beams beam, furnaces and

Photos given by the author

ИC. 19

У селі Моринці (Звенигородський р-н., Черкаської обл.) 9 березня 1814 почався життєвий шлях Тараса

–1–

Чумакуючи з батьком, Тарас бував у Звенигородці, Умані та Єлисаветграді (тепер Кіровоград)

–2–

У місті Лисянка (Звенигородського повіту на Київщині) Тарас наймитував та отримав перші уроки малярства від диякона Єфрема

–3–

У 1828 році він став козачком у панському дворі Енгельгардта (село Вільшана, Звенигородського повіту на Київщині)

–4–

З осені 1828 року до початку 1831 р. був зі своїм паном у Вільні

–5–

У 1831 році переїхав із паном Енгельгардтом до Петербурга, де пройшов чотирирічний курс навчання у живописця Василя Ширяєва. У травні 1838 року Карл Брюллов та Василь Жуковський викуповують поета з кріпацтва

–6–

У травні 1843 року зупинився у Качанівці (Чернігівщина)

–7–

У червні 1843 приїздить до Києва, де знайомиться з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем

–8–

У червні 1843 відвідує Євгена Гребінку в його селі Убіж (на Полтавщині). У тих краях він знайомиться із Ганною Закревською. Закохавшись у неї, він присвячує їй вірш «Г.З.»

–9–

У березні 1845 року побував у Москві, де Михайло Щепкін познайомив його з творчою інтелігенцією і богемою міста

– 10 –

Протягом весни-осені 1845 року перебуває у селі Мар’їнському (Миргородський повіт на Полтавщині), де створює цикл портретів та пейзажів

– 11 –

Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку в колишньому провулку «Козине болото». У квітні він вступив у Кирило-Мефодіївське братство, а також отримав посаду вчителя малювання у Київському університеті Святого Володимира

– 12 –

У Новопетровській фортеці (Мангістауська обл., Казахстан) пройшли найтяжчі роки десятилітнього заслання поета (1847–1857)

– 13 –

У грудні 1857 року, повертаючись після заслання до Петербурга, він зупинився у Нижньому Новгороді, де написав поему «Неофіти». Цей твір підтвердив той факт, що поета зламано фізично, та не морально

– 14 –

До Петербурга він повернувся навесні 1858 і, оселившись в Академії Мистецтв, жив там до кінця своїх днів

– 15 –

10 березня 1861 року Шевченко помер, і 13 березня його було поховано на Смоленському цвинтарі

– 16 –

20 травня 1861 року прах Шевченка було доправлено до Канева. Домовина з його тілом протягом двох діб знаходилася в Успенському соборі і 22 травня його було поховано на Чернечій Горі

– 17 –

Юрій МАКАРОВ

Інший Шевченко Уважне прочитання Культурного Героя зобов’язує Україну до пошуків модерності, креативності й несподіваності

Ілля Рєпін. «Не чекали». Фрагмент

Ілля Рєпін. «Не чекали». Полотно, олія. 1884-1888. Москва, Державна Третяковська галерея.

і нотатки ні в якому разі не претендують на статус мистецтвознавчої розвідки, для цього авторові бракує фахових знань і культури. Ідеться радше про журналістські спостереження, які важко іґнорувати й не легше інтерпретувати, тобто вважаймо цей есей певною мірою безвідповідальною колекцією здогадок. Тарас Григорович Шевченко — не просто іконічна постать, зручний бренд, яким маркується приналежність до української ідентичності. Його поява визначила зміну культурних кодів нації, отже герменевтичні вправи допоможуть краще зрозуміти ці коди, адекватніше окреслити їхні реперні точки й вектори. Ідеться про всі аспекти Шевченкової спадщини — корпус літературних текстів, образотворчий доробок, його власний імідж і навіть посмертну еволюцію його рецепції на всіх етапах, включно з радянським і пострадянським. Звісно, до останнього часу природним чином домінувало сприйняття, яке взяло свій початок від

60-х років XIX століття: Шевченко — втілення народності в її тодішньому розумінні, «революціонер-демократ». Як завжди, герой поп-культури не мав майже нічого спільного з реальною особою, живучи власним життям і виконуючи власну функцію. Чудовою ілюстрацією до тогочасного використання Шевченка-символа є сюжет Ільї Рєпіна, питомого росіянина з відчутними малоросійськими сентиментами. На знаменитій картині «Не чекали» показано інтер’єр помешкання типових «інтелігентів-різночинців», де замість ікон висять фотографії двох поетів-кумирів: Ніколая Нєкрасова і Тараса Шевченка (враховуючи, що навряд чи середній російський читач був здатен прорватися крізь український лінґвістичний бар’єр). Зрештою, одним із перших взірців такої рецепції є полотно художника-«етнографіста» Костянтина Трутовського «Кобзар над Дніпром». Тут є канонічний набір символів: Дніпро, кручі, церква на дальньому

Yuri MAKAROV

Another Shevchenko A careful reading of a Cultural Hero obliges Ukraine to search for modernity, creativity and surprise

Костянтин Трутовський. «Кобзар над Дніпром». Полотно, олія. 1875. Київ, Національний музей Т.Г.Шевченка

hese notes are not to claim to the status of artexploration. The author is lack of specific knowledge and culture for it. It’s rather a journalistic observation that is difficult to be ignored and is not easily for interpretation. So let’s consider this essay as the irresponsible collection of some guesswork. Taras Shevchenko is not just an iconic figure, a comfortable brand that marks a belonging to Ukrainian identity. His appearance deﬁned the changing of nation’s cultural codes. Therefore hermeneutical exercises will help us to understand these codes better; they’ll determine the reference points and the vectors adequately. This applies to all aspects of Shevchenko's heritage. I mean the literary texts, pictorial legacy, his own image and even the posthumous evolution of his reception at all stages, including the Soviet and the post-Soviet. Of course, the perception, formed in the 60th of the XIX century, has naturally dominated until recently. Shevchenko was the embodi-

ment of the nation in the understanding of those times; he used to be the «revolutionary democrat». As always, the hero of popular culture had almost nothing to do with the actual person, living his own life and doing his own function. The remarkable illustration of using of Shevchenko as a symbol, is the picture by Ilya Repin, true Russian with tangible Little Russian sentiments. The famous canvas Unexpected Visitors shows the typical interior of «intelligent’s» house, where the pictures of two poets-idols Nikolay Nekrasov and Taras Shevchenko decorate the wall instead of icons (considering that an average Russian reader was hardly able to break through the Ukrainian linguistic challenge). After all, one of the ﬁrst models of this reception is the canvas by «etno»-painter Kostyantyn Trutovsky named «Kobzar under the Dnipro». There is a canonical set of the symbols such as the Dnipro, the cliffs, a church in the background, as well as the hero in an embroidered shirt, boots, astrakhan hat, with mustache and sadness in his eyes.

плані, а також сам герой у вишиванці, чоботах, смушковій шапці, з вусами й смутком в очах. Саме такий Шевченко тиражувався — причому і в ліберально-імперському, і в офіційно-радянському, і в національно свідомому дискурсах — упродовж наступних майже півтора століття, доки не виникла загальна потреба в перегляді сітки координат. Не відразу, лише через певний час після здобуття Незалежності, а точніше, на початку двотисячних, потроху й не без спротиву почав прориватися в широкий культурний обіг інший Шевченко — молодий, гарний, модний чоловік, улюбленець жінок і завсідник світських салонів. Наочною ілюстрацією такої трансформації є два варіанти 100-гривневих купюр емісії відповідно 1994–2002 і 2003–2006 рр. До корекції міфу долучилися, як у той період було заведено, цивілізатори з діаспори: українсько-канадський скульптор Лео Молл, він же Леонід Молодожанин (із серією пам’ятників у Вашинґтоні, Буенос-Айресі, Санкт-Петербурзі та Івано-Франківську) й українсько-американський літературознавець Григорій Грабович (із його opus magnum «Шевченко як міфотворець»). Доклався до цього процесу і телеканал

ім. Карпенка-Карого (до речі, один із буквально першовідкривачів феномену «Українського авангарду» в малярстві). Він звернув увагу на добре відомий натюрморт, який довгий час минав поза увагою дослідників через його нібито банальність — такі «постановки» зазвичай виконують не академіки по відділенню графіки, а студенти-початківці. Але якщо вдивитися, можна помітити кілька неочевидних порушень тодішніх правил, як-от: збивання з пантелику стосовно масштабів фігур, навмисна композиційна заплутаність, ілюзія «оживлення» заздалегідь мертвої натури, аж до символічного годинника без стрілок, який нагадує проф. Горбачову ключовий епізод із фільму Берґмана «Сунична галявина». Бездоганна пластичність і водночас прихована наповненість незрозумілими сенсами, латентна літературомісткість змушує сприймати цей шедевр як прототип усього явища європейського сюрреалізму. Випередження свого часу, аванґардність, модерність читається в Шевченкових текстах від самого початку його творчої кар’єри (буквально з перших рядків «Кобзаря»). У цьому сенсі неможливо не розглядати його як типового

Василь Лопата, Борис Максимов. 100 гривень, грошовий знак Національного банку України. 2003, 1994 рр.

2003, 1994

«1+1» (із документальним серіалом «Мій Шевченко», де серед інших був автор цих рядків). Але зміна мудрого старця-Мойсея з рустикальним антуражем на життєрадісно-мрійливого плейбоя в якості загальновживаної міфологеми була лише зовнішнім проявом болючих пошуків ідентичності для нової генерації українців. Представники україноцентричного вельми умовного «середнього класу», який почав кристалізуватися не лише у великих містах і не лише на заході країни (як декому б хотілося) — інтелектуали, підприємці, студенти, просто освічені люди — намагалися сумістити вимоги сучасного життя з культурними міфами і, природно, радше пристосувати міфи до життя, аніж життя до міфів. Одне слово, з’явилася потреба не просто в «модному» Шевченкові, а в Шевченкові-кріейтері, який стимулюватиме установку на пошук, еволюцію, багатоваріантність. На щастя, все це в спадщині Шевченка є! Якщо тему його новаторства в літературі першим застовпив Г. Грабович, то особисто авторові на новаторство Шевченка-художника відкрив очі Дмитро Горбачов, професор КНУТКТ

представника європейського романтизму з притаманними цій течії пошуками форми, експериментами, грою сенсів, випробовуванням засобів виразності «на міцність». Але крім наслідування актуальному на той час мейнстрімові, що природно для молодого митця, self-made man, який доторкнувся до столичного життя (хай спершу із чорного ходу — і в безперечно європейському Вільно, і в імперському Петербурзі), пройшов академічний вишкіл і водночас активно займався самоосвітою, є спокуса уважніше придивитися до іншого коріння його творчої особистості. Тут підказка прийшла у вигляді розтиражованого автопортрета 1841 року. За інерцією він сприймається в руслі панівної петербурзької «кіпрєнщини» (маю на увазі не менш «листівочний» портрет Пушкіна пензля Ореста Кіпрєнского). Але несподівані паралелі підказав експонат музею в Борисоглібському соборі м. Чернігова — образ святителя Петра Могили (до речі, на думку автора, найкращий його портрет), ікону, вивезену свого часу з Козелецького собору Різдва Богородиці. Можливо, досвідченіший дослідник знайшов би паралелі значно

Тарас Шевченко. Натюрморт. Папір, олівець, сепія. 1860. Київ, Національний музей Т.Г.Шевченка

Тарас Шевченко. Автопортрет. Полотно, олія. 1840–1841. Київ, Національний музей Т.Г.Шевченка

This Shevchenko has been replicated in the liberal-imperial, ofﬁcial-Soviet, and nationally conscious discourses during about a century and a half, until the necessity of graticule’s revise appeared. Very slowly and with some resistance the new image of Shevchenko began to break into a wide cultural use in the 2000th, in a decade after the Independence. Another Shevchenko was a young, beautiful, fashioned man, a favorite of women and frequenter of secular salons. Two versions of 100 hryvnas banknotes of 1994– 2002 and 2003–2006 emissions are the prime illustration of this transformation. It was common that civilized diasporas joined to correct the myth. Ukrainian-Canadian sculptor Leo Mall, aka Leonid Molodozhanyn made the series of monuments in Washington, Buenos

Aires, St. Petersburg and Ivano-Frankivsk. Ukrainian-American scholar George G. Grabowicz published his opus magnum «The Poet as Mythmaker». 1+1 TV-channel supplemented this process the documentary series «My Shevchenko», the author of these words was among the creators. The changing of a wise old man Moses with rustic entourage onto a cheerful, dreamy playboy as commonly understood myths was only an external manifestation of painful search for identity for a new generation of Ukrainians. The representatives of Ukrainian-centered conditional «middle class», which began to crystallize not only in the big cities, and not only in the West (as some would like) were intellectuals, businessmen, students, just educated people, who tried to combine the demands of modern life with the cultural myths. Naturally, they rather wanted to adapt myths to life than life to myths. In short, there wasn’t a need of just a «trendy» Shevchenko, but a demand of Shevchenkocreator, who would encourage the thirsty of searching and evolution, of poly-variations. Fortunately, Shevchenko’s heritage has it all! If the subject of his innovation in literature was firstly staked by G. Grabowicz, Dmytro Gorbachov was the first who personally showed the author Shevchenko’s innovations in painting. Gorbachov is the Professor of Kyiv National University of Karpenko-Kary and one of the discoverers of the phenomenon of «Ukrainian Avant-Garde» in the painting. He drew attention to the well-known Shevchenko’s Still Life that researchers have been passing by for a long time because of its supposed banality. It wasn’t written in the manner of academics, but in the beginner students’ way. But if you look carefully, you may notice a few non-obvious violations of the rules such as baffled figures’ scales, deliberate compositional complexity, the illusion of «reviving» of dead nature, up to a symbolic clock with the arrows that resembles Mr. Gorbachov a key scene from Bergman's film Wild Strawberries. This masterpiece is full of perfect plasticity and hidden unclear meanings; its latent literary make us to consider this work as the prototype of the phenomena of European surrealism. Ahead of his time, avantgarde, modernity was read in Shevchenko's text from the beginning of his artistic career (even in the first few verses of Kobzar). This context makes us to consider him as a typical representative of European Romanticism, with its searching for the form, experiments, playing with senses, testing the means of expression «for strength» etc. Despite his imitating of mainstream, that is natural for a young artist, we are interested in a self-made man, who entered city life (from the back door at first; visiting European Vilnius and Empire St. Petersburg), who got academic

Ікона св. Петра Митрополита. Дерево, темпера. Бл. 1763 р. Музей Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»

раніше й ближче, але тепер уже головне — результат. Шукати витоки Шевченкової естетики в українському бароко — і, ширше, в європейській бароковій традиції — завдання професіоналів (перший крок у цьому напрямку зробив Леонід Ушкалов). Але ще цікавіше розглядати бароко не як канон, а як маршрут. Нині в ужитку концепція чергування магістральних естетик, принаймні в Європі, як безперервного процесу. Думка, знайома нам із творів Мішеля Фуко, стала для західних культурологів мало не загальним місцем. Ідеться про погляд на творчі практики як своєрідну синусоїду, де на зміну періоду активного пошуку, експерименту, прориву через певний час приходить етап накопичення, осмислення, повернення до витоків. Це не означає ані зміни градусу, ані напруги, ані, тим більше, художньої якості — всього лише ступінь інтроверсії чи екстраверсії. Романтизм у такому ракурсі розглядається як чергова інкарнація бароко як бунтівної, новаторської фази… решту зрозуміло. Юний Шевченко «довіленського» періоду зростав у середовищі, де барокова оптика була частиною нормального, ба більше — єдино можливого естетичного сприйняття світу. Українське, «козацьке» бароко стало на цей час репером ідентичності (релігійної, етнічної,

соціальної, мовної), яка піддавалася шаленому тиску й чинила стійкий опір. Саме цю «бароковість спротиву» він утілив у своїй творчості, саме нею додатково зарядив усю майбутню Україну. А тепер — гіпотеза (точніше, оскільки все вище викладене носить явні ознаки гіпотези, то… «гіпотеза в квадраті»): заряд новаторства, прочитаний і трансльований далі в майбутнє

Марія Приймаченко. Цей звір ворожить. Папір, гуаш. 1983

Періодизація художніх стилів та естетичних напрямків у Європі від Середньовіччя до ХХ ст.

Казимир Малевич. Чорний супрематичний квадрат. Полотно, олія. 1915. Москва, Державна Третьяковська галерея

training and was actively engaged in self-education; it is tempting to take a closer look at the different roots of his creative personality. We found a hint in a replicated self-portrait of 1841. The inertia tells us to perceive the portrait in a line of «kiprenski» style prevailing in Petersburg (I mean Pushkin's portrait in a postcard style painted by Orest Kiprenskiy). But the unexpected parallels were suggested by an exhibit in the museum of Borys and Glib Cathedral in Chernihiv. It was the image of St. Petro Mogyla. The author thought it was his best portrait. The icon was taken from the Kozeletsky Cathedral of Virgin Nativity. Perhaps an experienced researcher would have found the parallels much earlier and closer, but the main thing is a result. Searching for the origins of Shevchenko’s aesthetics in Ukrainian Baroque and in European Baroque traditions is the task for professionals (the ﬁrst step in this direction was made by Leonid Ushkalov). It’s even more interesting to view Baroque not as a canon, but as a route. The concept of alternation of main aesthetics as a continuous process is currently

in use, at least in Europe. Michel Foucault’s idea is almost a commonplace for Western culture experts. It refers to view creative practices as a kind of sine wave where the periods of active search, experiment, and breakthrough are replaced by the stage of accumulation, interpretation, and return to basics. It means no change in degree or voltage, or, especially, in an artistic quality, but the degree of introversion or extraversion. In this perspective, Romanticism is seen as another incarnation of a Baroque as a rebellious, pioneering phase... the rest is clear. Young Shevchenko grew up in an environment where Baroque optics was the part of the norm, it was the only possible aesthetic perception of the world. Ukrainian Cossacks Baroque measured the identity (religious, ethnic, social, linguistic), which was subjected to ﬁerce pressure and gave the strong resistance. This «baroque resistance» was embodied in Shevchenko’s work, it gave an extra impulse to future Ukraine. And here’s a hypothesis (or rather… the «hypothesis squared» as all foregoing has clear signs of the hypothesis). The impulse of innovation, read and translated by the Cultural Hero (whose bicentennial anniversary we prepare to celebrate) further into the future, still defines the aesthetic principles of Ukrainians. The explosion of Ukrainian Avant-Garde in the early twentieth century (Malevich, Burliuk, Bogomazov, Palmov, Exter), the formal searching of «Executed Renaissance» in the 20–30th (Khvylyovy, Tychyna, Kurbas, Boychuk, Sedlyar), and amazing bursts of so-called «naive», «primitive» art (Sobachko-Shostak, Pryimachenko), and finally, the current attempts of whole generation of writers, poets, painters, graphic artists, designers, musicians, «contemporary artists» to be realized look quite natural and inevitable in this context. Despite the indifference of the market, despite the terrible pressure of pop music (including through the nearby border, but also due to our own promoters), despite the everyday

Культурним Героєм, чий двохсотрічний ювілей ми готуємося святкувати, досі визначає естетичні засади українців. У такому контексті виглядають цілком природними й неминучими і вибух Українського авангарду початку ХХ століття (Малевич, Бурлюк, Богомазов, Пальмов, Екстер), і формальні пошуки представників «Розстріляного відродження» 20–30-х років (Хвильовий, Тичина, Курбас, Бойчук, Седляр), і дивовижні сплески так званого «наївного», «примітивного» мистецтва (Собачко-Шостак, Приймаченко), і, нарешті, нинішні намагання відбутися цілої ґенерації письменників, поетів, живописців, графіків, дизайнерів, музикантів, діячів «актуального мистецтва». Попри індифе-

рентність ринку, попри жахливий тиск попси (у тому числі крізь сусідній кордон, але маємо й власних промоутерів), попри щоденні спокуси, попри адміністративний несмак і невігластво обличчя української культури в цілому уособлюють і мають далі уособлювати не буколічні консерватори-провінціали, не вперті обмежені пуристи, а новатори, бунтівники, порушники «єдіномислія» та спокою. Майбутнє Шевченкової України — модерне і креативне, навіть якщо воно комусь не до вподоби. Зрештою, це питання смаку. Дехто й до Шевченка, між іншим, байдужий…

Іван Семесюк. Хорор імені Верьовки. Полотно, вишивка. 2012

Література: 1. Григорій Грабович. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. К.: «Критика», 1998 2. Діана Клочко. Тарас Шевченко. Натюрморт, 1860. Dia_litera, 9.03.2013 http://alarum.16mb.com/2013/03/taras-shevchenko-natyurmort-1860/ 3. Дмитро Горбачов. Шедеври українського живопису. Від Алімпія Печерського до Казимира Малевича. Українське малярство останнього тисячоліття. К.: «Мистецтво», 2009. 4. Леонід Ушкалов. Бароко та творчість Шевченка. Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. К. — 1999, № 1 5. Мішель Фуко. Археологія знання. — К.: «Основи», 2003 УК. 28

Фото надані автором

Тарас Шевченко. Казка. Папір, офорт. 1844. Київ, Національний музей Т.Г. Шевченка

temptations, despite Administrative bad taste and ignorance, the face of Ukrainian culture mustn’t be represent by bucolic-provincial conservatives and limited stubborn purists; it must be personified by innovators, rebels, troublemakers of

Photos given by the author

«common thinking» and calmness. The future of Shevchenko’s Ukraine is modern and creative, even though somebody dislikes it. After all, it's a matter of taste. Even Shevchenko leaves some indifferent, by the way…

Literature: 1. George G. Grabowicz. The Poet as Mythmaker: A Study of Symbolic Meaning in Taras Sevcenko. Monograph Series, Harvard Ukrainian Research Institute, 1982 2. Diana Klochko. Taras Shevchenko. Still Life, 1860. Dia_litera, 9.03.2013 http://alarum.16mb.com/2013/03/taras-shevchenko-natyurmort-1860/ 3. Dmytro Gorbachov. Masterpieces of Ukrainian Art. From Alimpiy Pechersky to Kazimir Malevich. Ukrainian Painting of the Last Millennium. Kyiv, Mystestvo, 2009 4. Leonid Ushkalov. Baroque and Shevchenko’s Art. Ukrainian Language and Literature in Secondary Schools, Gymnasiums, Lyceums and Colleges. Kyiv, 1999, № 1 5. Michel Foucault. The Archaeology of Knowledge. Editions Gallimard, 1969 ИC. 29

Антон ФІЛАТОВ

Як Шевченко закохався в «короля Ліра» У листопаді 1858 року до Санкт-Петербурга завітав афро-американський актор Айра Олдрідж. У Маріїнському театрі він мав виконати головні ролі у виставах «Отелло» і «Король Лір». Бурхливий темперамент і точний самоконтроль, які вишукано поєднувалися в його грі, ще за життя забезпечили Олдріджу звання одного з найвизначніших інтерпретаторів Шекспіра кось після вистави, в гримерці видатного актора застали — Чого він хоче? — запитав художник. Тараса Шевченка. «...в широкому кріслі напівлежав змо— Він питає, чи можна заспівати… — переклала Катерений «король Лір», а на ньому — буквально на ньому — був рина. Тарас Григорович; сльози градом котилися з його очей, здав— Хай йому цур — нехай співає, — відповів Шевченко. леним голосом він шепотів уривчасті палкі слова обурення і захоплення, покриваючи поцілунками розмальоване олійною «Починалася зворушлива тужлива негритянська мелодія, фарбою обличчя, руки й плечі великого актора…» — писав у котра поступово переходила в живий темп і закінчувалася своїх спогадах випадковий свідок відчайдушною джигою, яку Олцієї сцени Михайло Мікешин, дрідж витанцьовував посеред автор пам’ятника Богданові майстерні. Після цього він предХмельницькому в Києві. ставляв нам комічні побутові Згодом Шевченко запропонусцени (він був чудовим коміком); вав акторові зробити його порми весь час сміялися… Тарас дитрет. Уміння передавати тонкий вився, без діла опускаючи олівець психологізм — одна з особливих на коліна… А згодом і сам заводив рис образотворчих робіт Кобзаря. малоруські пісні. Після цього На його полотнах читається не зав’язувалися розмови про типові тільки дуже точна портретна схориси різних народностей, про пожість людей, котрих він писав, дібність фольклорних переказів і але й почуття великого поета до т. д.», — писала у своїх спогадах цих особистостей: симпатія до Катерина Юнге. селянина, вимученого працею, Окрім схожих темпераментів, відраза до пихатого аристократау Олдріджа і Шевченка було бапоміщика, тендітна закоханість у гато спільного, що викликало тих, кого любив… Коли Айра Олв них глибоку взаємоповагу і дрідж приходив у кімнату Шевспівчуття. Тарас у молодості був ченка, двері замикалися на ключ. кріпаком, Айра — належав до «Тарас жив тоді в Академії, зневажуваної нації. Обидва кімнатка була дуже малою, незапройшли довгий шлях поневірянь тишною. З маленькими віконі досягли висот майстерності за цями, і панував у ній великий межами своєї батьківщини. Украбезлад...», — описує помешкання їнський поет став академіком у поета Мікешин. Олдрідж уроПетербурзі. Олдрідж — єдиним в чисто сідав на стілець навпроти історії афро-американцем серед Тарас Шевченко. «Портрет Айри Олдріджа», Шевченка, в майстерні запанову33 акторів, котрі були удостоєні італійський та білий олівець. 25 грудня 1858 вала тиша і було чутно лише скрисрібної пам’ятної дошки на стінах піння олівця. Королівського театру Шекспіра в Відомий актор розмовляв Стретфорді-на-Ейвоні. Та головлише англійською, котру Шевченко не розумів. Тож на не — вони вірно служили культурі своїх поневолених народів. сеанси малювання приходила і Катерина Юнге, яка виконуЗа неписаним законом якоїсь небесної справедливості вала роль перекладача. «Пане Айро, не смикайтесь!» — некожна поневолена нація виштовхує геніальних людей, які одноразово доводилося їй повторювати, адже Олдрідж покликані на весь світ заявити про свою країну. Країну, в яку просто не міг всидіти на одному місці. Коли він починав корїм за життя часто забороняють повернутися. чити гримаси, Шевченко припиняв роботу і дивився на нього. Упіймавши на собі сердитий погляд Тараса ГригороP. S. вича, актор уклякав із обличчям, що набувало комічно-переЯк Олдріджу, так і Шевченкові не довелося більше побаляканого вигляду. чити свою рідну землю. Айра помер через десять років після Під час одного з сеансів Айра щось запитав у Катерини цієї зустрічі в Лодзі (Польща), а Тарас — за три роки в ПеЮнге, котра постійно сміялася над пустощами актора. тербурзі. УК. 30

Anton FILATOV

As Shevchenko Fell in Love with King Lear In November 1858, an African-American actor Ira Aldridge visited St. Petersburg. He had to perform leading roles in Othello and King Lear at the Mariinsky Theatre. Stormy temperament and accurate self-control were elegantly combined in his game. During the lifetime, these provided Aldridge the title of one of the greatest interpreters of Shakespeare ne day after the show, Taras Shevchenko was caught in — What does he want? — Asked the artist. the dressing room of the outstanding actor. «...tired King — He asks if he can sing... — Catherine translated. Lear was half lying in a wide armchair, and Taras was lying on — Hell with him! Let him sing, — Shevchenko said. him, literally on him; hail tears were rolling down from his eyes, with choked voice, he’s whispering fragmentary passionate «Then touching melancholy Negro melody began, it was graduwords of indignation and admiration by covering with kisses oil ally passing into a lively pace and ended with a desperate jig danced painted face, hands, shoulders of in the middle of the workshop. the great actor...» — Mykhailo Aldridge presented us comic doMikeshyn, a casual onlooker of mestic scenes (he was a great cothe scene, wrote in his memoirs; median); we always laughed... he is the author of the monuTaras looked at him, he idly ment to Bogdan Khmelnitsky in dropped a pencil to his knees... Kyiv. And then, he wound up Ukrainian Later, Shevchenko offered songs. Then, the talks about the the actor to make his portrait. typical features of different nationThe ability to transmit subtle alities, the similarity of folk tales psychology is one of the special and so forth began,» — Catherine features of poet’s fine works. Junge wrote in her memoirs. His paintings tell not only very In addition to similar temaccurate portrait likeness of a peraments, Aldridge and Shevmodel, they also have poet’s chenko had a lot in common, feelings to these individuals: that caused a deep mutual resympathy for a hard labored spect and compassion. Taras was peasant, aversion to a pompous a serf in his youth, Ira belonged landlord-aristocrat, and tender to the unworthy nation. Both love for those who he loved... have passed a long way of depriWhen Ira Aldridge came into vation and reached the heights Shevchenko’s room, the doors of skills outside of their homegot locked with a key. land. Ukrainian poet became an «Taras lived in the Academy academician in St. Petersburg. those days, the room was very Aldridge is the only actor of Afsmall, uncomfortable. With small rican-American descent among windows, it was ruled by a big the 33 actors of the English stage mess...» — Mikeshyn describes honored with bronze plaques at the poet’s apartments. Aldridge the Shakespeare Memorial TheМихайло Мікешин. solemnly sat on a chair in front of atre at Stratford-upon-Avon. «Німий захват від Айри Олдріджа». 1858 Shevchenko, quietness seized the And the most important is they studio and you could hear a penfaithfully served the culture of cil’s squeak. their oppressed peoples. The famous actor spoke just in By some unwritten law of ceEnglish, Shevchenko did not understand him. So Catherine Junge lestial justice, every enslaved nation pushes out men of genius came at the drawing sessions and served as an interpreter. «Mr. intended to express their own countries to the world. And the Ira, freeze!» — she repeated repeatedly as Aldridge just couldn’t countries stay forbidden to come back for the rest of their life stay in a place. When he began writhe faces, Shevchenko intertime. rupted the work and looked at him. Catching Taras’ angry look, the actor got freeze with a face, acquiring a comically frightened P. S. look. Aldridge as well as Shevchenko had not seen native land anyCatherine Junge was always laughing at actor’s pranks. Once, more. Ira died ten years after the meeting in Lodz (Poland) and Ira asked her something during the sessions. Taras died three years after in St. Petersburg. ИC. 31

Антон ФІЛАТОВ

Космічне осмислення «Кобзаря» Протягом усього життя видатний художник Микола Стороженко вибудовує діалог із Шевченковим Словом. Його багатолітні роздуми вилились у цикл творів за «Кобзарем». Суто малюнками чи ілюстраціями ці роботи назвати не можна. По-перше, їх виконано в складній авторській техніці: акварель, енкаустика (живопис фарбами на основі воску), темпера тощо. По-друге, у своїх творах Стороженко показує не конкретний рядок чи епізод із шевченкових поезій, а повністю осягає кожен окремий твір «Кобзаря». На перший погляд, ці твори переповнені зображеннями грішних і святих, людей і янголів, селян і панів. Проте якщо уважніше до них придивитися — опиняєшся у дивовижно креативному світі, позбавленому фізичних законів і побутового порядку. Кожен його твір — це космічна фантасмагорія, переповнена пластичними метаморфозами. І саме в такій формі максимально точно передається духовна вертикаль рядків Шевченка. Коли починаєш розпитувати 84-річного майстра про ці твори, його очі одразу запалюються і на тебе обрушується хвиля спогадів про те, що слугувало бекграундом до цих робіт. Заборони шевченкової поезії, арешти друзів й обшуки за радянських часів, перечитування і переосмислення «Кобзаря», яке тривало десятиліттями… Роздуми Стороженка настільки ж насичені, як і масивний бароковий живопис, в стилі якого він згодом і втілив свої твори

УК. Якось у дитинстві Ви перемалювали ілюс-

трацію Івана Їжакевича до Шевченкового вірша «Мені тринадцятий минало». Ваш батько побачив цей малюнок і відтоді почав підтримувати Ваше захоплення малюванням… Так, це були перші дотики до образу Шевченка. Відбувалися вони дещо містично. Коли батько побачив, що мене цікавить малювання, то почав приносити додому фарби і репродукції. У нас в селі був місцевий художник, і я любив спостерігати за тим, як він працює. Він мене нічому не вчив, а лише казав: «Дозволю тобі дивитися з-за спини, як я працюю, якщо ти вкрадеш у батька

фарбу і принесеш мені…» Тож я був змушений незаконно брати той малярний порошок (така на той час була фарба) і нести його сільському художнику. А потім батько мене за це картав. УК. Це було ще до війни, а як ставилися до

Шевченка вже під час Другої світової? Пам’ятаю, що портрет Шевченка стояв в крамниці нашого села навіть під час окупації. Одного разу при мені хтось зі звичайних людей вигукнув: «Винесіть його! Його треба розстріляти! Це не можна тримати в крамниці!» Але надалі портрет так і продовжував стояти на полиці.

Anton FILATOV

Cosmic Reﬂections of Kobzar by

Хіба самому написать…

Наймичка

Throughout the life, famous painter Mykola Storozhenko has been building a dialogue with Shevchenko's Word. His long-cycle reflections have resulted in works made after Kobzar. These works can’t be named pure pictures or illustrations. Firstly, they are done in the complex author's techniques such as watercolor, encaustic (painting based on wax), tempera and so on. Secondly, Storozhenko doesn’t show specific strophe or episode of Shevchenko's poetry, he befalls each individual Kobzar’s text fully. At first glance, these works are filled with images of sinners and saints, angels and men, peasants and lords. However, if you take a closer look at them, you find yourself in the wonderfully creative world devoid of physical laws and domestic order. Each Storozhenko’s work is a cosmic phantasmagoria, full of plastic metamorphosis. He creates the form that transfers spiritual vertical of Shevchenko’s verses accurately

Пророк

Заступила чорна хмара

УК. А вже після війни ставлення до Шевченка змінилося?

УК. Коли Ви взялися до роботи над творами за «Кобза-

У 1945 році я поїхав до Одеси, де вступив до художнього училища. Там у мене був товариш, який виріс у сім’ї націоналіста. Темою для диплому він обрав «Арешт Шевченка». Але він недовго пропрацював над полотном. Якось уночі увірвалися троє й арештували хлопця. Згодом ми дізналися, що його посадили на десять років за те, що він непоштиво відізвався про Сталіна. На той момент йому було всього 18 років, і його полотно так і залишилося незакінченим. Із табору він повернувся дуже скаліченим, без зубів, і згодом помер… Це все відбивалося в моїй душі. Ці дотики до Шевченка пробуджували в мені реакцію на навколишні події, і вибудовувався мій діалог з його особистістю. Я багато читав його твори, проте осмислити їх уповні я зміг набагато пізніше. Він був для мене внутрішнім орієнтиром.

рем»? Образ Шевченка формувався у мене протягом усього життя. Усі ці події нагнітали моє бажання виразити цей образ об’ємно. І близько 30 років тому я почав систематизувати свої ідеї. Перечитуючи «Кобзар», я ділив його на етапи: ліричний, епічний, романтичний… Я намагався осмислити поступ Шевченка. Робив це виключно для себе. Перша спроба видати «Кобзар» із моїми творами була ще за радянських часів. Книгу навіть внесли до плану, однак саме в той час у Москві вийшов циркуляр «проти історизму в українській літературі». Через нього було вилучено багато українських видань (у результаті «Кобзар» з роботами Стороженка вийшов у світ лише в 2004 році — А. Ф.)

УК. Тоді не дозволяли малювати Шевченка?

Ні. Були теми війни, революції, мудрого батька отчизни… УК. А коли ці заборони зняли?

Приблизно в 60-ті роки, в період Відлиги. Тоді ми почали організовувати літературні вечори, на яких читали Шевченка. Його слово також зазвучало і в публічних виступах. Зростало зацікавлення до української лірики, адже радянська поезія на той час себе вже вичерпала… Ту лаковану літературу всі добре знали, і вона нікого не цікавила. Але разом із тим продовжувалися репресії. Коли ми їздили на могилу Шевченка і хотіли покласти калину — в нас із рук вибивали ці гілочки. А в моєму домі влаштовували обшуки… Можливо, і мій «Кобзар» зародився десь у ті роки. 34

УК. Аби глибше вчитатися у Шевченкові рядки, Ви зверталися до літературознавчих творів? Ні, я не опирався на тогочасні літературознавчі тлумачення творів Шевченка. Адже більшість із них була на боці радянської влади, і вся правда про нього в них не говорилася. Коли я зустрічав слова «Шевченко був кріпаком», то внутрішньо протестував проти цього. Адже він був кріпаком лише в соціальному плані, а по суті він був абсолютно вільною і незалежною людиною. Він підкорявся якимось вищим силам, а його поведінка була надлюдською. Він був поетом, філософом, ясновидцем… Це зовсім не пов’язується з образом «Шевченка-демократа», який нав’язувався владою й ідеологією як часів СРСР, так і Російської імперії. У мене було своє прочитання його творів. Я вивчав Шевченка через інтуїтивне переживання, а не через архіви.

Іржавець

ИC. When did you start working on the compositions after

Kobzar? Shevchenko’s image has been formed during my lifetime. And about 30 years ago, I began to organize those ideas. Rereading Kobzar, I divided it into stages: lyric, epic, romantic... I tried to understand the progress of Shevchenko. I did it only for myself. The ﬁrst attempt to publish Kobzar with my works was in Soviet times. The book was even introduced into the plan, but the Circular «against historicism in Ukrainian literature» was just accepted in Moscow. Many Ukrainian publications were removed because of it (Kobzar with Storozhenko’s works was published only in 2004 — A.F.) ИC. Did you use critical literary texts to understand Shev-

chenko’s poetry deeper? No, I did not relied on contemporary literary interpretation of Shevchenko. After all, most of them were on the side of Soviets and the whole truth about the poet wasn’t told. When I came across the words «Shevchenko was a serf», I internally protested against them. After all, he was a serf just in the social terms, but in fact he was totally free and independent person. He was subordinated to some higher powers, and he behaved as a superhuman. He was a poet, a philosopher, a clairvoyant... I had my own reading of his works. I studied Shevchenko through intuitive experiences, not through the archives. ИC. Leaﬁng through Kobzar with your works, it seems that

you get into a kind of Shevchenko’s temple. You teach temple painting, you repeatedly paint churches. Did you try to keep this sacred style working on Kobzar?

Мені однаково

Yes. Each soul synthesizes all acquired over a lifetime. I worked on decorations at the Odessa Opera House, I created illustrations for books, I studied graphics and murals... These are totally different styles and techniques. But all of them were resulted in the style of my Kobzar. Before, the images of Shevchenko's poetry used to be painted mostly realistic. I was trying to see the image not through a specific strophe or episode, but through the whole text. Kobzar must be reflected with a sense of space, because every manifestation of the world can be found in his poetry. Therefore, I filled the composition of some texts with elements that could look like outsiders at first glance. However, they play an active role in the understanding of his poetry. This makes the understanding of Shevchenko’s scale possible. Today, very few interpret Shevchenko with such a scale... I am surprised that his image is being viewed by limited eye today. In the past, it was due to the fear that dictated such thoughts, and today, the situation dictates.

SHEVCHENKO WAS A SERF JUST IN THE SOCIAL TERMS, BUT HE WAS TOTALLY FREE AND INDEPENDENT PERSON, IN FACT. HE WAS SUBORDINATED TO SOME HIGHER POWERS, AND HIS BEHAVIOR WAS OF A SUPERHUMAN 35

Русалка

УК. Коли гортаєш «Кобзар» із Вашими творами, то скла-

дається враження, що потрапляєш у своєрідний храм Шевченка. Ви викладаєте храмовий живопис і неодноразово розписували церкви. Ви воліли зберегти цей сакральний стиль, коли працювали над «Кобзарем»? Так. У душі кожного відбувається синтез усього, набутого протягом життя. У свій час я працював і з декораціями в Одеському оперному театрі, створював ілюстрації до книжок, займався графікою і монументальними розписами… Це абсолютно різні стилі і техніки. Та всі вони вилилися у стиль мого «Кобзаря». Раніше образи шевченківської поезії зображували переважно реалістично. Я ж намагався побачити образ не через конкретний рядок чи епізод, а через весь твір у цілому. «Кобзар» треба осмислювати космічно, адже в його поезії можна зустріти буквально кожен прояв світу. Тому в композицію окремих своїх творів я ввів елементи, які на перший погляд виглядають сторонніми. Проте вони відіграють безпосередню участь в осмисленні його поезій. Це дає можливість зрозуміти масштаб Шевченка. УК. Сьогодні мало хто осмислює Шевченка настільки

масштабно… Мене дивує, що сьогодні на його образ дивляться обмеженим оком. У минулому це пояснювалося страхом, який диктував такі думки, а сьогодні диктує кон’юнктура. На його образ необхідно дивитися ширше. Дехто інтерпретує і міфологізує Шевченка, однак при цьому вони надають йому зовсім іншого значення.

Заповіт

Він узгодив своє життя і творчість. Якщо переглянути його біографію, то він, по суті, не бачив життя — у нього не було ні кола, ні двора, ні власної сім’ї… Але він хотів усього цього. Гадаю, що якась вища сила відгородила його від усієї цієї життєвої прози. Через це йому і вдалося жити на самоті зі своєю поезією. Саме тому його творчість — це чистий потік. І смеркає, і світає, День божий минає, І знову люд потомлений І все спочиває. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає. Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують… Щоб так сказати — треба самому бути чистим. Він плаче не на показ, а сам… Це чисті, щирі сльози. Так само Ісаія плакав за свій народ. От у цьому і полягає святість Шевченка. Ніякі, навіть найвищі принади не могли його купити. Він завжди лишався самим собою і ні на крихту не зрадив своїм ідеалам. Доля допомагала йому дійти до самого центру цих ідеалів. Тому з роками Шевченка будуть розкривати ще далі й далі. Фото надані автором

УК. 36

Наймичка

Cтороженко Микола Андрійович Народився 1928 року. Академік, лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка, професор Академії образотворчого мистецтва і архітектури, в якій викладає впродовж сорока років. Його монументальні розписи і мозаїки можна зустріти в київській церкві Миколи Притиска, інституті фізики НАНУ, музеї Шевченка і пансіонаті «Гілея» (Херсонська обл.). Творами митця оформлено більшe ніж сорок книг. Творчий доробок Стороженка налічує більше п’ятисот робіт, виконаних y різних жанрах і техніках. «Все в природі знаходиться в рівновазі, закономірності. Сучасність розчиняється у вічності, а сучасне і минуле – єдиний ланцюг у колообігу культури», – розмірковує майстер.

Mykola A. Storozhenko Was born in 1928. He’s an academician, the laureate of the State Prize of Ukraine behalf Taras Shevchenko, the professor at the Academy of Fine Arts, who teaches over forty years. His murals and mosaics can be found in Kyiv Mykola Prytysk Church, in the Institute of Physics NAS of Ukraine, in the Shevchenko’s Museum and in the Gileya pension (Kherson region). Artist’s works decorate more than forty books. Storozhenko’s creative heritage has more than ﬁve hundred works executed in various genres and techniques. «Everything in the nature is in the balance, in the patterns. Today dissolves in eternity, and the present and the past are in the one chain in the circulation of culture,» — the master says.

Великий льох

He must be being viewed wider. Some interprets and makes mythes of Shevchenko, but they do it in an entirely different meaning. He agreed his life and creativity. If you view his biography, you see that he didn’t have life in fact; he neither had home, nor family... But he wanted to have. I think that some higher power fenced him from all of life's prose. And it made possible him to live alone with his poetry. That's why his work is a clean stream. Day dawns, then comes the twilight grey, The limit of the live-long day; For weary people sleep seems best And all God's creatures go to rest. I, only, grieve like one accursed, Through all the hours both last and first, Sad at the crossroads, day and night, With no one there to see my plight; No one can see me, no one knows me; All men are deaf, no ears disclose me; Men stand and trade their mutual chains And barter truth for filthy gains... (Translated by C. H. Andrusyshen & W. Kirkconnell) You must be very clean to speak this way. He cries not for the show, but alone... These are clean, sincere tears. Isaiah wept for his people like him. Here’s the sanctity of Shevchenko. Nothing could buy him, the greatest charms couldn’t. He always remained himself and didn’t betray his ideals. His fate helped him to get the very center of those ideals. So over the years, Shevchenko will be revealed further and further. Photos given by the author

ИC. 37

Бронзовий, кам’яний, вишитий, забалаканий, особливо в останні десятиліття, культ Кобзаря призвів до того, що певна кількість українців ставиться до постаті Тараса Шевченка з упередженою байдужістю або й зовсім із несприйняттям. А коли востаннє ця кількість брала до рук «Кобзар»? А чи взагалі брала? Чи, може, обмежилася шкільною хрестоматією за 8(9) клас або лишень почутим від учителя на забутому уроці? А варто б узяти. І самому вчитатися у ці рядки, наповнені навіть не почуттям, а концентратом емоції: то потужні, рвані, гострі — як друзки скелі, розірваної несамовитою внутрішньою силою; то тужливі, ніжні, скроплені по-чоловічому скупою сльозою; то захоплені, пломеніючі шалом передчуття невідворотних великих змін, що таки прийдуть на цю землю — Україну — яку він так любив. Вчитатися і з подивом збагнути: це він крізь два століття до нас, сьогоднішніх, говорить і, на жаль, часто — про нас…

ПРОМОВА КОБЗАРЯ Bronze, stone, embroidered, out-talked, especially in the recent decades, the cult of Kobzar caused some Ukrainians are partially indifferent to Taras Shevchenko, or even reject him entirely. I wonder, when did these some read the Kobzar last time? Had they ever read? Maybe, they were limited to school textbooks of 8 (9) form or something merely heard from the teacher at the forgotten lesson? However, it’s worth to read. And to read it verses very carefuly, cause they’re filled with more than feeling, with emotion’s concentrate. They’re powerful, ragged, and sharp, as rock's chips torn by frantic inner strength. They’re melancholic, gentle, sprinkled by stingy tear of a man. They’re captured, blazed by ardor of anticipation of large irreversible changes that will come to this land, to Ukraine, which he loved so much. To read carefuly and to grasp with surprise that he talks to us, contemporaries, through two centuries, and unfortunately, he often says about us…

KOBZAR SAYS

СОН Комедія (уривок) У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає,— Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину. Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата. А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка, підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час та й запустить Пазурі в печінки,— І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка. А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята; «Нехай,— каже,— Може, так і треба». Так і треба! бо немає Господа на небі! А ви в ярмі падаєте Та якогось раю На тім світі благаєте? Немає! немає! Шкода й праці. Схаменіться: на сім світі — І царята і старчата — Адамові діти. 8 іюля 1844, С.-Петербург

THE DREAM A Comedy (passage) Each person's destiny's his own, His road before him lies: This one builds up, that one tears down, And that casts greedy eyes O'er all the earth, to find somewhere A land not yet enslaved, Which he could conquer and then bear With him into the grave. This fellow in his neighbour's home His host cleans out at cards, While that one in a corner hones A blade for brother's heart. Then there's the solid citizen, The worthy, pious kind, Who'll creep up like a cat and then Bide patiently his time Until hard luck hits your affairs, Then pounce! — Don't plead your cause: Your wife's appeals and children's tears Won't save you from his claws. And that one, generous and grand, The fervent patriot, So deeply loves his native land, So worries o'er its lot, As from his country's heart he sucks The blood as though 'twas water!... The brethren meanwhile sit and look, Their eyes agape like saucers! And bleat like lambs: "Perhaps it was Thus ordained from on high." That's how it's meant to be! Because There's no God in the sky! You pull your yoke until your breath Gives out and you are done, Yet pray for heaven after death? In vain! There's none! There's none! Your labour's lost. Come to! Come to! In this world every one — The princes, and the beggars, too, They all are Adam's sons. July 8, 1844, St. Petersburg, Translated by John Weir

ХОЛОДНИЙ ЯР (уривок) …Єй-богу, Овеча натура; Дурний шию підставляє І не знає за що! Та ще й Ґонту зневажає, Ледаче ледащо! «Гайдамаки не воины — Розбойники, воры. Пятно в нашей истории...» Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане, Не розкує закований У ваші кайдани Народ темний, не заріже Лукавого сина, Не розіб'є живе серце За свою країну. Ви — розбойники неситі, Голодні ворони. По якому правдивому, Святому закону І землею, всім даною, І сердешним людом Торгуєте? Стережіться ж, Бо лихо вам буде, Тяжке лихо!.. Дуріть дітей І брата сліпого, Дуріть себе, чужих людей, Та не дуріть бога. Бо в день радості над вами Розпадеться кара. І повіє огонь новий З Холодного Яру. Вьюнища, 17 декабря 1845

THE COLD RAVINE (passage) …Forsooth yours is Indeed a shecplike nature! The fool offers his neck, not knowing What for it is wanted, And, what is more, the idle loafer Scorns and sneers at Gonta! "The Haidamaky were no warriors. Thieves they were, and robbers, A blot upon our history!" Thou liest, people-staler: No robber rises to defend Truth and freedom holy. Nor set free a people who In darkness and brought lowly, Are bound into your chains, does not Slav with his own hand An evil son, nor break his living Heart for his native land! It is you that are the robbers, You. the insatiate! Hungry crows! And by what righteous Holy law d'you trade In land, the equal gift to all, And traffic in misfortuned Human beings! Then beware, For evil will befall you, Grave evil. Fool your children, fool Your brother blind and sightless, Fool yourselves, fool strangers, too But fool not God Almighty! For, in the day of jubilation, Vengeance unforseen Will fall on you; new fires will blow From out the Cold Ravine. Dеcember 17, 1845, Vyunyscha

РОЗРИТА МОГИЛА

THE PLUNDERED GRAVEMOUND

Світе тихий, краю милий, Моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась, Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? «Молилася, турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала. Виростали мої квіти, Мої добрі діти, Панувала і я колись На широкім світі, Панувала… Ой Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, Що, колишучи, співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю. Ой Богдане, Богданочку, Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала. Степи мої запродані Жидові, німоті,

(passage)

(Уривок)

Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває... Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати». Начетверо розкопана, Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки? Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, Не плакали б діти, мати не журилась. 9 октября 1843, Березань

Peaceful land, beloved country, Ukraina cherished! Mother, why have you been plundered? Why do you thus perish? Before the sun rose in the morning Did you fail to pray? Did you to your unsure babes Neglect to teach the way? "I prayed, I worried, sleeping not. Neither night nor day, 1 watched over my small children, Teaching them the way, And my flowers throve and grew, My children true and good, And there was a time, indeed, When in this world I ruled. Yes, indeed, I ruled... O Bohdan. My son so unwise! On your mother, Ukraina, Look now, turn your eyes. Once, as she rocked you, she would sing Of her unhappy fortune, And singing, wept a mother's tears, Looking out for freedom!... Bohdan, O my little Bohdan! Had I known, in the cradle I d have choked you, in my sleep I'd have overlain you. Now my steppes have all been sold. In Jews' and Germans' hands; And my sons at foreign toil, Far in foreign lands; My brother, Dnipro, now runs dry And is deserting me; And my deargravemounds the Muscovites Are plundering utterly. Let them dig and excavate, They do not seek their own... And meanwhile, let the renegades Wax in strength and grow, Let them help the Muscovite Be lord and master there, And from their mother her old smock, Patched and worn, to tear! Help them to torment, you brutes, Your mother — do not spare!" Quartered, dug, and excavated, Gravemound torn and plundered... What have they been seeking there, What was buried under It by the old fathers? If... If they had but found what lay hidden there beneath it, Then the children would not weep, the mother cease her grieving. October 9, 1843, Bеrezan

«ЧИГРИНЕ, ЧИГРИНЕ…»

«CHYHYRYN, O CHYHYRYN…»

(уривок)

(passage)

За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра??.. засівали, І рудою поливали... І шаблями скородили. Що ж на ниві уродилось??!! Уродила рута... рута... Волі нашої отрута.

Why with the Poles did we once fight? Engage the Hordes with slashing knives? Why did we harrow with our pikes Muscovite ribs? There once we sowed, And well we watered with red blood, With sabres harrowed what was sown. But in that field what crop has grown? Rue, rue has grown, And choked our freedom down.

А я, юродивий, на твоїх руїнах Марно сльози трачу; заснула Вкраїна, Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла, В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила, А дітям надію в степу оддала. А надію... Вітер по полю розвіяв, Хвиля морем рознесла. Нехай же вітер все розносить На неокраєнім крилі. Нехай же серце плаче, просить Святої правди на землі.

And I, on thy ruins, demented, stand weeping — My tears are all vain. Ukraina is sleeping, Now wild weeds cover her, mould has grown over, She has rotted her heart in a pool in the marshes, Into cold hollow tree let a snake pass in, To her children a hope in the steppe she bequeathed, But that hope... The wind scattered over the plain, The waves swept it over the seas. Then let the wind bear all away In its untrammelled flight, And let the heart then weep and pray: On this earth — holy right!

19 февраля 1844, Москва

February 19, 1844, Moscow Translated by Vira Rich

МИНАЮТЬ ДНІ, МИНАЮТЬ НОЧІ…

«THE DAYS GO BY, THE NIGHTS GO BY…»

(Уривок)

(passage)

Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити, А коли ні… то проклинать І світ запалити! Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати І спати на волі, І заснути навік-віки, І сліду не кинуть Ніякого, однаково, Чи жив, чи загинув!

Don't let me walk around asleep, A dead heart in my breast, And roll about, a rotten log, A hindrance to the rest. Oh, let me live, live with my heart And love the human race, But if not that ... then let me curse And set the world ablaze! It's terrible to lie in chains, To rot in dungeon deep, But it's still worse, when you are free To sleep and sleep and sleep — And then forever close your eyes And leave not e'en a trace, So that the fact you lived or died No whit of difference makes! Where art thou, Fate? Where art thou, Fate? No fate have I at all! If You begrudge good fortune, Lord, Let evil fate befall!

21 декабря 1845, Вьюнища

December 21, 1845, Vyunyscha, Translated by John Weir

ІСАІЯ. ГЛАВА 35

ISAIAH. CHAPTER 35

(Подражаніє)

An imitation

Радуйся, ниво неполитая! Радуйся, земле, не повитая Квітчастим злаком! Розпустись, Рожевим крином процвіти! І процвітеш, позеленієш, Мов Іорданові святиє Луги зелені, береги! І честь Кармілова, і слава Ліванова, а не лукава, Тебе укриє дорогим, Золототканим, хитрошитим, Добром та волею підбитим, Святим омофором своїм. І люде темнії, незрячі, Дива господнії побачать.

Rejoice, o desert, arid wilderness! Rejoice, o barren land, whose nakedness No raiment knows of golden grain! Let blossoms bright bedeck your plain! So, like the banks of holy Jordan With gardens lush and meadows verdant You'll flourish in the days to be! And then the honour and the glory Lebanon and Garmel hoary, Not crafty cant, will mantle thee In priestly vestment, sewn so finely, Goodwill and freedom for their living, With golden thread on silken sheen. And then the people blind and witless A miracle divine shall witness. The toil-worn, weary bondsmen's hands That day will rest at ease, And from their iron fetter-bands Their legs will be released! Rejoice, ye poor, take heart, ye meek — Tis Judgement Day on Earth, And God has come to set you free, Who chains have borne since birth. And to ill-doers He will mete According to their crimes! When sacred justice, Lord, arrives If only for a fleeting hour To rest upon this Earth of ours.... The blind will open up their eyes, The halt like startled stags will run. The dumb will find their voice once more; And like a flood the words will pour Until this parched and sterile plain Is watered with reviving rain And comes to life; gay streams will flow Through fertile fields, and shady trees About the silver lakes will grow, While song-birds make all Nature glow. Then land and lake with life will teem, In place of narrow roads of old On every side there will unfold New highways, broad and sacred roads Of freedom: and the rulers won't Those new roads discover, But all the slaves will tread those ways Without fuss or bother To come together, brothers free, In gay celebration. And where the desert was, will be Happy habitations.

І спочинуть невольничі Утомлені руки, І коліна одпочинуть, Кайданами куті! Радуйтеся, вбогодухі, Не лякайтесь дива,— Се бог судить, визволяє Долготерпеливих Вас, убогих. І воздає Злодіям за злая! Тойді, як, господи, святая На землю правда прилетить Хоч на годиночку спочить, Незрячі прозрять, а кривиє, Мов сарна з гаю, помайнують. Німим отверзуться уста; Прорветься слово, як вода, І дебрь-пустиня неполита, Зцілющою водою вмита, Прокинеться; і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть, Веселим птаством оживуть. Оживуть степи, озера, І не верствовії, А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії Простеляться; і не найдуть Шляхів тих владики, А раби тими шляхами Без ґвалту і крику Позіходяться докупи, Раді та веселі. І пустиню опанують Веселії села.

March 25, 1859, St. Petersburg, Translated by John Weir

25 марта 1859, С.-Петербург

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

TO MY FELLOWCOUNTRYMEN, IN UKRAINE AND NOT IN UKRAINE. LIVING, DEAD AND AS YET UNBORN MY FRIENDLY EPISTLE

(уривок)

(passage)

Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють, І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому. Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тіжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину. Отака-то наша слава, Слава України. Отак і ви прочитай[те], Щоб не сонним снились Всі неправди, щоб розкрились Високі могили Перед вашими очима, Щоб ви розпитали Мучеників, кого, коли, За що розпинали! Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата — Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє… Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!

Do not fool yourselves, my brothers. Study, read and leam Thoroughly the foreign things — But do not shun your own: For he who forgets his mother. By God's wrath is smitten. His children shun him, to their homes They will not admit him. Strangers drive him from their doors; For this evil one Nowhere in the boundless earth Is a joyful home. I weep salt tears when 1 recall Those unforgotten actions Of our forefathers, those grave deeds! If I could bui forget ihem. Half my course of joyful years I'd surrender for it! Such indeed, then, is our glory, Ukraina's glory!... Thus too, you should read it through That you'd do more than dream. While slumbering, of injustices. So that you would see High gravemounds open up before Your eyes, that then you might Ask the martyrs when and why And who was crucified. Come, my brothers, and embrace Each your humblest brother. Make our mother smile again, Our poor, tear-stained mother! With hands that are firm and strong She will bless her children. Embrace her helpless little ones. And with free lips, she'll kiss them. Those bygone times will be forgotten With their shameful story, And that glory will revive, Ukraina's glory. And a clear light, not a twilight. Will shine forth to greet you ... Brothers, then, embrace each other, I pray and entreat you!

14 декабря 1845, Вьюнища

December 14, 1845 Vyunyscha Translated by C. H. Andrusyshen & W. Kirkconnell

ЗАПОВІТ Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани, і гори — Все покину і полину До самого бога Молитися... а до того Я не знаю бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сем'ї великій, В сем'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом. 25 декабря 1845, в Переяславі

MY TESTAMENT When I am dead, bury me In my beloved Ukraine, My tomb upon a grave mound high Amid the spreading plain, So that the fields, the boundless steppes, The Dnieper's plunging shore My eyes could see, my ears could hear The mighty river roar. When from Ukraine the Dnieper bears Into the deep blue sea The blood of foes... then will I leave These hills and fertile fields — I'll leave them all and fly away To the abode of God, And then I'll pray... But till that day I nothing know of God. Oh bury me, then rise ye up And break your heavy chains And water with the tyrants' blood The freedom you have gained. And in the great new family, The family of the free, With softly spoken, kindly word Remember also me. December 25, 1845, Pereyaslav, Translated by John Weir

Мовою гінді Переклад: Маданлал Мадху

Литовською мовою Переклад: Антанас Венцлова

Double

Польською мовою Переклад: Леон Пастернак

Турецькою мовою Переклад: Фахрі Ердінч

Румунською мовою Переклад: Віктор Тулбуре

Російською мовою Переклад: Олександр Твардовський

Єврейською (іврит) мовою Переклад: Іліє Мазоре

Рубрику підготувала Лариса Гончаренко, фото Катерини Кот УК дякує за допомогу Національному музею Тараса Шевченка, зокрема Тетяні Прядко УК.

ИС. 47

Ростислав СИНЬКО

Кавалерідзе. Інше світобачення Дослідження Музею-майстерні І.П. Кавалерідзе до 200-річчя від дня народження поета-пророка

Іван Кавалерідзе

ахоплення Кавалерідзе мистецтвом ІСТИННИЙ КАВАЛЕРІДЗЕ — НОВАТОР — скульптури проявилося у нього з юності. НАРОСТИВШИ М’ЯЗИ В АВАНГАРДИСТСЬКИХ Це помітив його дядько, вихованець Петербурзької академії мистецтв, приятель РеАРТЕМАХ У ДОНБАСІ, СПОВНА ПРОЯВИВ СЕБЕ піна — Сергій Аркадійович Мазаракі, який у В ПОЛТАВСЬКОМУ МОНУМЕНТІ. ПЛОЩИННА листі до племінника писав: «…У тебе неабиякий талант до скульптури і всі дані, щоб сказати своє СКУЛЬПТУРА СТАЛА ЙОГО ПРЕРОГАТИВОЮ в цій галузі, але для цього необхідна серйозна праця… Погано, коли художник, опанувавши до деякої міри мову мистецтва, не має чого сказати». Уяву юнака полонив образ Т.Г. Шевченка. У роменському пам’ятнику 1918 року КавалеВін намагається відтворити його просте і благорідзе пішов значно далі, він остаточно визрів як родне обличчя, постійно повертається до улюбскульптор, що володіє змістом і формою. Але й леного образу Кобзаря. роменський Шевченко, який по сьогодні вважа1912 року Кавалерідзе бере участь у конкурсі ється кращим серед пам’ятників поетові, у якійсь на проект пам’ятника Шевченкові в Києві, одермірі був дещо з чужого голосу. Істинний Кавалежує заохочувальну премію. То була знакова зарідзе — новатор — наростивши м’язи в авангарявка на причетність до вічної теми, дистських Артемах у яка стала провідною у творчості Донбасі, сповна прояпершому дослідженні скульптора. Альянс двох великих вив себе в полтавтворчості скульптора митців дав плідні результати. Не було ському монументі. Андрій Німенко 1966 року б Шевченка, творча дорога КавалеПлощинна скульптура писав: «… У конкурсному рідзе була б вузькою й малозмістовпроекті 1912 року, який не стала його прерогатизберігся, глядач бачив Шевною. Чим далі скульптор крокував вою. По сьогодні ніхто ченка, який сидить зі схилешляхом Пророка, проникав у його не наважився позманою головою і важко душу, тим мудрішим ставав його гатися з метром. Адже опущеними руками. Природхист, художник проймався відповідля цього необхідно ність пози, простота одягу, дальністю за власний народ і його мати не лише могута головне, емоційність, якою поводиря. ній талант, жадобу до була насичена вся композиУже в проекті київського пам’ятпошуку, а й перспекція, вражали тих, кому довоника проглядав національний тативу відкриття, його дилося знайомитися з лант, характер українського народу. проектом в оригіналі». доцільність.

Rostyslav SYNKO

Kavaleridze. Other Worldview Research of the Museum Workshop of I. Kavaleridze to the 200th anniversary of the poet-prophet’s birth

Іван Кавалерідзе (1887–1978), скульптор, кінорежисер, драматург, народний артист України

avaleridze’s interest in the art of sculpIn a Romny monument of 1918, Kavaleridze did tures had been evident from his youth. His more; he has finally matured as a sculptor, who uncle, a graduate of the St. Petersburg deals with meaning and form. Although, ShevAcademy of Arts, Repin’s frind Sergiy A. Mazaraki chenko in Romny, that considers to be the best noticed it first, he wrote in a letter to his nephew: among the poet’s monuments, was a bit of a strange «...You have a special talent in sculpture and all the features to tell your word in the field, but this requires serious work... It’s bad, when the artist, mastering in the language of art has nothing to say.» TRUE KAVALERIDZE, THE INNOVATOR, MUSCLED Imagination of a young man was captured by the image of T. Shevchenko. He tried to reproduce his IN THE AVANT-GARDE ARTEM IN DONBASS, simple and noble face, he always returned to a faFULLY MANIFESTED HIMSELF IN POLTAVA vorite image of the poet. MONUMENT. THE PLANER SCULPTURE WAS In 1912, Kavaleridze participated in the competition to design the monument to Shevchenko in HIS PREROGATIVE Kyiv, he received a Honorable Mention. It was a landmark application for involvement in an eternal theme that was leading in the work of the sculptor. The alliance of two great artists has given fruitful results. Without Shevchenko, creative way of Kavavoice. True Kavaleridze, the innovator, muscled in leridze would have been narrow and little subthe avant-garde Artem in Donbass, fully manifested stance. The further sculptor stepped along the himself in Poltava monument. The planer sculpture Prophet’s way and penetrated into his soul, the was his prerogative. To this day, no one dared to wiser his talent was, the painter felt responsibility compete with the master. After all, it requires a great for his own people and talent, the longing of search, as well their guide. as the prospect of the opening, its fean the first research of the sculptor’s work in 1966, AnThe national talsibility. driy Nimenko wrote: «...The competitive project in 1912, ent, the character of Poltava and Sumy monuments which has not survived, showed the viewer Shevchenko, the Ukrainian people shocked some one and amazed the who sat with bowed head and hard hands down. The natuhad already been seen others, but no one was left unralness of a posture, ease of clothing, and the main, the emotion, which filled the whole composition, impressed in the project of Kyiv touched. The monuments showed a those who had met the project in the original.» monument. notable and innovative expression of

Пам’ятник Шевченкові у Сумах. 1926 р.

Полтавський і сумський пам’ятники одних шокували, інших дивували, але нікого не залишали байдужим. Монументи стали помітним і новаторським виявом таланту метра, свідченням зрілості і самостійності українського мистецтва, яке правомірно посідало своє місце у світовому духовному полі. Чи всі тут і за межами ідеологічних ширм хоча б терпляче, якщо не радо, сприймали новації якихось там провінціалів — Архипенка, Кавалерідзе, Малевича, Бурлюка? Аж ніяк. Кавалерідзе уперто торував власну дорогу, ігноруючи всілякі «ізми», серед яких чортополохом проростав найнебезпечніший «ізм» — соцреалізм, ліками від якого вбачалася «психологічна Європа» Миколи Хвильового. 1926 року, в остаточно визрілій площинній манері Кавалерідзе сотворив незаперечний шедевр «Могила Т.Г. Шевченка в Каневі». То був твір на всі часи. І не тому, що все нездійсненне, загибле нам здається кращим за існуюче. Канівський проект, дійсно, чудовий. Чи не тому і не знайшлося йому місця в Каневі?

Пам’ятник Т. Шевченку в Ромнах. Вид. Фотопроекційної майстерні І.К. Фалька. Київ. 1918

відомій статті «Відкриття Альберти» ( газета «Літературна Україна, 1992, 9 липня) Олесь Гончар писав, що в Києві та інших містах сучасної України «замість бездарних тоталітарних пам’ятників зійдуть на п’єдестали справжні художні шедеври, що їх свого часу пропонували Олександр Архипенко та Іван Кавалерідзе»

22 червня 1941 року Друга світова війна докотилася до України. Знімальна група Кавалерідзе перебувала в Карпатах, у селі Жаб’є Станіславської області, на зйомках кінофільму «Олекса Довбуш» за сценарієм Л. Дмитерка. До Києва поверталися пішки. Як вижив в окупації Кавалерідзе, коли його колеги були благополучно евакуйовані з Києва у теплі краї, то окрема сторінка неймовірних поневірянь Митця. Поневірянь заради виживання над прірвою Бабиного Яру, де загинули його оплічники по Са-

Відкриття пам’ятника Т.Г. Шевченку у Ромнах у 1918 р. У другому ряду, четвертий зліва — І. Кавалерідзе

моуправі Олена Теліга та Олег Ольжич, багато патріотів, які у зруйнованому в перший день війни Києві рятували покинутих напризволяще людей. По війні вчинки добродія Кавалерідзе не були зараховані. Влада переможців тримала митця на цупкому мотузку. Їй було байдуже, що з ним — аби дихав, можливо, колись стане в нагоді. Після нищівної світової війни Київ лежав у руїнах. Павло Тичина закликав: «Люба сестро, любий братику, попрацюємо на Хрещатику».

Пам’ятник Т. Шевченку в Ромнах 1918 р.

Авторський макет пам’ятника Тарасові Шевченку в Сумах, який був споруджений у 1926 році і знесений у 1953 році за вказівкою Микити Хрущова

June 22, 1941, the Second World War has come master’s talent, they testified the maturity and into Ukraine. Kavaleridze’s crew was in the Carpathidependence of Ukrainian art that rightfully occuans, in the village Zhab'ye of Stanislav district, setpied its place in the global spiritual field. ting the movie «Olexa Dovbush», scenario by Did everyone here and beyond the ideological L. Dmyterko. They came back to Kyiv on foot. How screens perceive innovation of some sort provincials did Kavaleridze survive the occupation, when his Archipenko, Kavaleridze, Malevich, Burliuk at least colleagues were safely evacuated from Kyiv in patiently, if not willingly? Not at all. warmer climes? That’s a separate page of incredible Kavaleridze stubbornly stepped his own way, igartist’s hardship. Hardship for the sake of survival noring all sorts of «isms», including the most danover the precipice of Babi Yar that killed his comgerous «ism» in Socialist Realism, which could be rades in self-government Olena Teliha and Oleg cured by «psychological Europe» of Mykola Olzhych, and many patriots who rescued abandoned Khvylovy. people in the first day of the war in ruined Kyiv. In 1926, in a finally matured planner manner, After the war, sir Kavaleridze’s Kavaleridze created an actions were not credited. The winundeniable masterpiece ners’ authorities held the artist in a the Tomb of T.G. Shevn the famous article «The vice. They didn’t care about him; chenko in Kaniv. It was opening of Alberta» (newspahe is to breathe and may once the work of all times. per Literary Ukraine, 1992, July come in handy. After the devastatAnd not because so9) Oles Gonchar wrote, that in ing World War, Kyiv lay in ruins. mething unrealized or Kyiv and other cities of nowaPavlo Tychina called: «Dear sister, victim seems better days Ukraine, «instead of little brother, come to work in than the existing one. mediocre totalitarian monuThe project in Kaniv is Khreschatyk together.» ments, true artistic masterpieces remarkable, indeed. Kavaleridze didn’t take a shooffered some days by Olexander Archipenko and Ivan Kavaleridze Wasn’t it the reason it vel, he used the other instruments, must come up on a pedestal.» had no place in Kaniv? the stack, and he created a brilliant design of the monument to Khreschatyk. Who did he put on a pePOLTAVA AND SUMY MONUMENTS SHOCKED destal in the center of the restored main street of Kyiv? Lenin? Stalin? No. Kavaleridze offered ShevSOMEONE AND AMAZED THE OTHERS, chenko. There has already been one Shevchenko by BUT NO ONE WAS LEFT UNTOUCHED Manizer in front of the University. But there were

Кавалерідзе не хапався за лопату, він скористався іншим знаряддям — стеком — і сотворив блискучий проект пам’ятника для Хрещатика. Кого він поставив на п’єдестал у центрі відродженої головної вулиці Києва? Леніна? Сталіна? Ні. Кавалерідзе запропонував Шевченка. І це тоді, коли навпроти університету стояв Шевченко Манізера. А пам’ятників головним вождям у Києві не існувало. Ох, Іване Петровичу! Молодь вчите бути гнучкими, далекозорими. А самі? Вилетів із конкурсу, ще й за собою потяг талановитий проект Заболотного. Зваяли б так-сяк Сталіна, і перемога — у вашій кишені. Але великі твори не зникають безслідно. Так чи інакше вони знаходять шлях до людських сердець. Проект, як самостійний твір, побував на виставках і повернувся додому чекати кращих часів. Виникла думка про встановлення пам’ятника Кобзареві у Ленінграді. Але час ішов, «Проект пам’ятника для Ленінграда», як охрестили твір після київського погрому, благополучно обходили ленінградські собчаки. Аж ось із Нового світу долетіла приємна новина: українська діаспора отримала дозвіл на встановлення пам’ятника Шевченку в самому Вашингтоні, чим змусила заворушитися кремлівських довгожителів, що так і не склали сталу ціну Великому Українцю, який щороку, навесні, у свій день народження, із того світу спонукав владу гуртуватися у бойові загони, аби чого не трапилося. «Негайно клепайте нам отого, як його — Кобзаря. І шукайте для встановлення пам’ятника таке місце, щоб було не низько, але й не високо, аби сонця не заступав, нашу перспективу до комунізму не викривляв, царське панство з нашими олігархами не плутав, колгоспники то не є кріпаки, вони, як американці, не мають паспортів, бо паспорти їм не потрібні». Заходилися старі й малі ваятелі на конкурс глину місити. У перегонах неймовірної швидкості перемогла трійця наймолодших, прозорливіших, які менше слухали професорів, а більше

ДОВІДКА Невгамовній вдачі Кавалерідзе було тісно в межах скульптури. У Києві, знаючи про його роботу в кінофірмі «Тіман і Рейнгардт» на посаді художника, йому пропонують спробувати себе в якості режисера. Після недовгих вагань Іван Петрович погоджується пошукати щастя у новонароджуваному виді мистецтва. Він переїздить до Одеси, на державну кіностудію, і разом із Довженком знімає свої перші фільми. Експерименти виявилися досить вдалими. Довженко дарував світові «Звенигору», «Землю»; Кавалерідзе «Зливу», «Коліїв-

Пам’ятник Т. Шевченку в Ромнах (відкриття). Вид. Фотопроекційної майстерні І.К. Фалька. Київ. 1918

І. Кавалерідзе в роботі над пам’ятником Т. Шевченку в Ромнах. 1918

придивлялися до Кавалерідзе. Оті спостереження і спрацювали. На жаль, що таке плагіат, молоді не второпали. При розкритті конкурсних конвертів з’ясувалася пікантна ситуація: проект молодих був схожий на Кавалерідзе. Після паузи, коли всі встигли ахнути й охнути, переможці лише носами шморгнули, а комісії забажалося подихати свіжим повітрям. Усі знали, в якому статусі на Богом даній землі перебував тоді Кавалерідзе. Невиїзний на всі чотири сторони світу. Спробував розгребти цю справу з неприємним присмаком колишній голова Спілки художників Василь

щину». Ці фільми творилися у тій чи іншій мірі під благословенням Шевченка. Лише сліпий не помітив прямий зв’язок між суто українськими кінодіячами й Шевченком, які єднали покоління, заповнювали провалля між вгасаючим мистецтвом корифеїв українського театру й репресованим новаторським мистецтвом Леся Курбаса. Наступні після «Зливи», «Перекопа», «Штурмових ночей» кінофільми Кавалерідзе — «Коліївщина», «Прометей» — були прямим посиланням до Кобзаря, що в часи набираючої обертів

репресивної машини було вкрай небезпечно. Найрадикальніші однодумці вже торували дорогу на Соловки. Замість історичних фільмів, розв’язання на кіноекрані глибоких соціальних тем, для яких був народжений Кавалерідзе, його посадили на зйомки музичних фільмів. Під вигуки нездар «патріотів отєчєства» Кавалерідзе вгасав на очах. Його ледве не водили на зйомки патріотичної агітки «Сім’я Стожарів», аби хоч якось відкупитися за надмірну любов до Шевченка.

Модель пам’ятника Т.Г. Шевченку з Ромен, який зараз стоїть на Андріївському узвозі у Києві

Проект пам’ятника Т.Г. Шевченку для Києва 1909 р. Проект пам’ятника Т.Г. Шевченку для Ленінграда. 1944 р. 1944

1909

REFERENCE Restless temper of Kavaleridze felt closely within the sculpture. In Kyiv, knowing his work in the film firm Timan and Reinhardt as an artist, he was offered to try himself as a director. After some hesitation, Ivan agrees search for happiness in the emerging art form. He moves to Odessa, to the state film studio, and takes his first films with Dovzhenko. Experiments have proved very successful. Dov zhenko presented the world with Zvenigora, Earth, Kavaleridze did the Storm, Koliivshina. These films were

created under the blessing of Shev chenko. Only the blind did not notice a direct link between pure Ukrainian cinema workers and Shevchenko, who united a generation, filled the gap between flagging art of Luminaries of Ukrainian theater and repressed groundbreaking art of Les Kurbas. Next after the movies the Storm, Perekop, Assault Nights, Kavaleridze made Koliivshina and Prometheus, that were a direct reference to the poet, and that was extremely dangerous in

the time of gaining repressive machine. The most radical supporters have already gone to Solovki. Instead of making historical films and searching for the resolutions of deep social issues, Kavaleridze was born for, he was put on the shooting of musical movies. While mediocrity «Fatherland’s patriots» were exclaiming, Kavaleridze was abating. To pay oﬀ for excessive love to Shevchenko, he was almost led by the hand to the shooting of the patriotic agitation Family Stozhary.

Касіян. Навіть завітав до двокімнатної квартири прокаженого Івана, яка здалася комірчиною у порівнянні з його розкішними хоромами. Сьогодні вони перебували у різних вимірах. А колись, ще до війни, вони вперше зустрілися на бульварі Шевченка. Потискаючи руки, щиро усміхалися. — Ви Кавалерідзе? — Так. А ви Касіян? — Еге. Ви грузин? — Ні, українець,— заперечив Кавалерідзе, — а ви вірменин? — Ні, теж українець, — і розсміялися. Це було давно. Доля розвела на далекі відстані. Лише мистецтво єднало їх. А найбільше Шевченко, якого все життя вони відтворювали, кожен у своєму жанрі: Касіян у графіці, а Кавалерідзе у скульптурі сотворили шедеври. Касіян пильно розглядав проект пам’ятника Шевченку, який десятиліття стояв на робочому столі Кавалерідзе, і сумно зітхав. — То що робити? — ніби сам у себе запитав Касіян, дивлячись у нікуди. — Га, Іване Петровичу? — Треба ставити пам’ятник нашому Пророку,— відповів той. — Ставити треба. Але… — Ніяких але. Ми всі у молодості когось наслідували. — І то правда. Але ж мова не про те, — зауважив Касіян і благополучно зник. Як будувався московський пам’ятник, сповіщали у пресі, у кінохроніці показували, як працював із молодими скульпторами Кавалерідзе під гаслом «Старше покоління допомагає молодшому». Але у списку авторів Кавалерідзе не значиться. Сьогодні серед нас лише один із трьох названих владою авторів. Скульптори, про яких іде мова, відомі. Кожен із них відбувся у межах своїх здібностей, далеких від московського Шевченка. Намагаючись позбутися духу Кавалерідзе, швидкі на руку ваятелі викорчовували Метра, де могли. Заклавши Шевченкові руки за спину, вони пригасили внутрішній стан монумента, втратили дух Прометея; замінивши в одежі монументальні маси на натуралістичний одяг, фігуру поета зробили занадто побутовою. У пам’ятнику втрачено кавалерідзівський стиль, внутрішній мистецький заряд, чого не здатен донести плагіат. Але московський пам’ятник відбувся, і мало кому відомо, що він міг би бути кращим, якби будувався за первородним проектом, руками того, хто першим сказав: «Еврика!» 1994 року за ініціативи товариства «Україна», очолюваного Іваном Драчем, котрий достеменно знав історію поневірянь твору Кавалерідзе і його особисто, вирішили повернутися до питання про встановлення у Петербурзі пам’ятника Шевченку за проектом Митця. Розрахунок був із двома прийнятними у якійсь мірі кінцями. Якщо у Петербурзі, після

експертизи проекту, скажуть, що такий пам’ятник вже стоїть у Москві, то, будь ласка, вкажіть головного автора пам ‘ятника, яким є Кавалерідзе. Якщо цього не станеться, то давайте, не оглядаючись на Москву, без пришивання всіляких ярликів автору, будувати пам’ятник у Петербурзі за проектом, зробленим генієм 30 років тому, коли автори московського монумента лише починали до школи бігати. 1994 року північну столицю відвідала українська делегація з метою визначення місця встановлення монумента, терміну виконання. Після ґрунтовного обговорення проблеми закалатав перший упереджувальний дзвінок: «То це ж московський пам’ятник. Лише у кращому варіанті». Отаке… Ми вже виліпили фігуру в Києві у натуральному розмірі. Готові до бою. На нас подивилися чемні пітерці, як на затятих авантюристів. Усе йшло до того, що за наше жито нас і буде бито. Але ж ми сподівалися і на цей варіант — встановлення істини в авторстві московського пам’ятника.

Пам’ятник Т. Шевченку в Полтаві. «Государственное издательство». Москва. 1927–1928 рр. № 5

ПОЛТАВСЬКИЙ І СУМСЬКИЙ ПАМ’ЯТНИКИ ОДНИХ ШОКУВАЛИ, ІНШИХ ДИВУВАЛИ, АЛЕ НІКОГО НЕ ЗАЛИШАЛИ БАЙДУЖИМ

На жаль, ентузіастів, аби підтримати нас в уточненні авторства, не знайшлося. Ох вже ті хохли… невже не зрозуміло, що пам’ятник Шевченку в Москві, то справа політична, а не етична. Москва з Вашингтоном змагаються, кому дорожчий Шевченко. Хто раніше встановить пам’ятник, той і ближче до Кобзаря, до решти — байдуже. Наші чиновники більше

no monuments of Leaders in Kyiv. Oh dear Ivan! You teach youth to be flexible and far-sighted. How could you? He was cast out from the competition, and helped the talented project by Zabolotny do the same. They could somehow chisel Stalin and get the victory in a pocket. But great works do not disappear unnoticed. Somehow, they find a way to people's hearts. The project, as an independent work, visited many exhibition and went home to wait for better times. An idea to install the poet’s monument in Leningrad appeared. But as time went on, the «Project for a monument to Leningrad», as it was called after Kyiv’s massacre, continued safely avoiding of Leningrad hangers-on. Behold, good news flew from New World. Ukrainian diaspora got permission to install the Shevchenko monument in Washington. The news forced the Kremlin centenarians to move. «Make us that poet… errr… Kobzar! Immediately! And look for a place for a monument. It mustn’t be too low, but not high, so the sun doesn’t occult our perspective to communism. Tsar’s landlords are not the same with our oligarchs. Kolkhoz workers are not the serfs, they don’t have passports as Americans, because they don’t need passports.» So the old and young started to knead the clay for the competition. The winning at the incredible speed race took the trio of the youngest, who didn’t hear the professors and stare over to Kavaleridze. Those observations worked. Unfortunately, the young didn’t understand what the plagiarism was. A piquant situation became clear at the opening of the competition converts. The project of the young was absolutely similar to Kavaleridze. After a pause, the winners had nothing to do but go, and the committee desired to get some fresh air. Everyone knew the status of Kavaleridze in the God given home land. An off-site to all four corners of the world. Vasyl Cassian, a former chairman of the Union of Artists, tried to dig this thing with an unpleasant aftertaste. He even visited an apartment with two rooms where a leper Ivan lived. It seemed a closet compared to his luxurious mansion. They were

Полтава. Пам’ятник Тарасу Шевченку. Вид. Контрагенства друку. Москва. 1925–1928 рр. № 505

Полтава. Пам’ятник Тарасу Шевченкові. «Государственное издательство». Москва. 1920-ті роки. № 7

in different dimensions that day. And once, before the war, they ﬁrst met in Shevchenko boulevard. Shaking hands, smiling warmly, they were talking: — Are you Kavaleridze? — Yes. And are you Cassian? — Yeah. Are you Georgians? — No, Ukrainian, — Kavaleridze denied. — Are you Armenian? — No, Ukrainian, too, — and they laughed. It was a long time ago. The destiny spread them over long distances. Only the art united them, and Shevchenko the most. They have reproduced him in their genres during the life. Cassian in the graphics and Kavaleridze in sculpture created the masterpieces. Cassian was carefully viewing the project of Shevchenko monument. The project has stage on Kavaleridze’s desktop for decades. Cassian sadly sighed: — What is to do? — Cassian asked looking nowhere, as if himself. — Hey you, Ivan Petrovich?

Ескіз проекту пам’ятника «Могила Т. Шевченку в Каневі». 1926

слідкують за політичною погодою, аніж працюють. Пам’ятник Шевченкові в Москві був потрібен Хрущову для покращення стосунків із народом, для демонстрації чергової кузькіної матері перед буржуями напередодні падіння з престолу. Розрядив напругу канадський скульптор українського походження Лео Мол (Леонід Молодожанін). Він скороспішно завітав до Києва, розвідав інформацію про декого з учасників встановлення пам’ятника, зокрема про архітектора. І… за збігом обставин чи помахом чарівної палиці Лео Мола, у ливарному цеху Київського політехнічного інституту, без нашої на те згоди, було розтрощено невідомими вандалами готову до відлиття гіпсову модель пам’ятника Т.Г. Шевченку для Санкт-Петербурга. Як з’ясувалося потім, канадський емісар запропонував мерові Петербурга Собчаку витвір власного виробництва, і той радо подякував за дарунок. То була друга перемога Лео Мола над геніями. Першим зазнав поразки від канадійського гостя однокашник Кавалерідзе Олександр Архипенко, якого Лео Мол відтіснив від пам’ятника Т.Г. Шевченку у Вашингтоні. Мабуть, два генії разом менше каші з’їли, ніж Лео Мол наодинці. І в результаті, без усяких конкурсних конвертів, при сприянні гниючої у північних болотах української діаспори, скрізь переміг Лео Мол. У Вашингтоні й Пітері благоденствують на традиційних постаментах молоденькі, чубатенькі Тараси виробництва Лео Мола. Кавалерідзе постійно випереджав власну епоху, як належить генію. Кращі задуми, присвячені Шевченку, усі без винятку з підрізаними крилами, понівечені в процесі творення, або залишилися без ужитку. Показовою є доля проекту «Могила Тараса Шевченка в Каневі». У цьому великому творі сконцентровано весь набутий досвід у площинній скульптурі, розуміння мистецтва як головного чинника в естетичному вихованні людини. Але ті, від кого залежала доля пам’ятника, не зрозуміли задуму великого митця і цим дезорієнтували автора, спонукали кидатися з одного мистецтва в інше, шукати виходу із соцреалістичної темряви. Сценарій першого звукового фільму «Коліївщина» перероблявся 17 раз. Дивно, звідки в автора отака витримка, вміння вислуховувати заполітизовану маячню цензорів. Гонта, Залізняк у «Коліївщині» поставлені з ніг на голову, перешиті з поводирів свого народу на зрадників. Приглушувався національний дух твору, а натомість роздмухувалася соціальна версія. Але наперекір негодам, дякуючи виваженій шевченківській інтонації, «Коліївщина» у певній мірі виконала своє призначення, стала одним із кращих національних творів, які започаткували українську кінематографію разом із кінофільмом «Прометей», за який у 1935 році Кавалерідзе отримав орден «Червоної Зірки» за № 456, а без номерів мав безліч прикростей, нашитих ярликів зразка «націоналіст», «фашист».

У музеї Кавалерідзе на Андріївському узвозі в Києві серед рукописів «трьохголового генія» зберігаються начерки сценарію кіноепопеї «Либідь — ріка Київської Русі». Цей могутній твір, задуманий одразу після Другої світової війни, коли ще телебачення оперувало статичними «головами, що говорять», закладав основи високодуховного мистецтва, очолюваного не з кабінетів, де сидять «мистецтвознавці в штатському», а справжніми знавцями мистецтва, далекоглядними патріотами України. Фільм мав осмислити величезний період нашої історії — від зародження Русі до кінця ХІХ століття. Були задіяні видатні історичні постаті. А кому присвячена остання новела? — Тарасові Шевченку. Чому ж не наважився Кавалерідзе, як скульптор Манізер у Харківському пам’ятнику Кобзарю, вмонтувати в ногах поета робітника й колгоспницю із серпом і молотом, червоноармійця з гвинтівкою? Світобачення інше.

Проект пам’ятника Т. Шевченку в Києві. «Рассвет». Київ. 1914

УК. 56

«Т.Шевченко в кріслі», 1963

— It is necessary to put a monument to our prophet, — he replied. — It’s true. But... — No but. We all followed someone in youth. — And it's true. But it's not about that, — Cassian said and disappeared safely. The press told about the monument’s building under the slogan «The older generation helps the younger». It was set in Moscow. But Kavaleridze wasn’t listed among the authors. Trying to get rid of Kavaleridze’s spirit the monument was rudely changed. In 1994, Ivan Drach initiated the establishment of Kavaleridze’s Shevchenko in St. Petersburg. The hope had two acceptable decisions. If St. Petersburg after examination of the project agrees that such a monument is already in Moscow, we ask to note the main author Kavaleridze. If the city disagrees, let's build a monument in St. Petersburg. But neither ﬁrst, nor second worked. Russian explained us as if we didn’t know that the Moscow monument was a political, not ethical. Moscow and Washington were competing who worshiped Shevchenko more. Canadian sculptor of Ukrainian origin Leo Mol (Leonid Molodozhanin) broke the tension. He hastily visited Kyiv, he discovered some facts and names, and... by a coincidence or a wave of Leo Mol’s magic, the plaster model of the monument was broken by unknown vandals in foundry of Kyiv Polytechnic Institute. As it turned out, the Canadian emissary offered Petersburg Mayor Mr. Sobchak the work of his own production, and he cordially thanked for the gift. It was the second win of Leo Mol over the geniuses. The first de-

feated by a Canadian visitor was Olexander Archipenko, removed by Leo Mol from the monument to Taras Shevchenko in Washington. Kavaleridze has always been beforehand his own era. His best projects, devoted to Shevchenko, were all spoiled and damaged or left useless. In the museum of Kavaleridze in Andriyivsky Uzviz in Kyiv, among the «three headed» genius’ manuscripts, there are some sketches of the script of epic Lybid is the River of Kyivan Rus. This powerful piece, conceived immediately after the Second World War, when the television showed just static «talking heads», laid the foundations of highly spiritual art, led by true connoisseurs of art, visionary patriots of Ukraine. The film was to understand a huge time of our history, from the birth of the Rus to the late nineteenth century. Prominent historical figures were involved in the story. And the last story was devoted to Taras Shevchenko. Why didn’t Kavaleridze, as a sculptor Manizer in Kharkiv, dare to add into his monument’s feet a farmer with sickle and a worker with hammer, and Red Army soldier with a rifle? Because of the other worldview.

Синько Ростислав Олександрович (1933–2010), кінорежисер, скульптор, заслужений працівник культури України, засновник і директор Музею-майстерні І.П. Кавалерідзе (1993–2008)

KAVALERIDZE HAS ALWAYS BEEN BEFOREHAND HIS OWN ERA. HIS BEST PROJECTS DEVOTED TO SHEVCHENKO WERE ALL SPOILED AND DAMAGED OR LEFT USELESS ИC. 57

KAIROS

Kobzar Stars: Шевченко на широких екранах

Іван Миколайчук. Кадр з фільму «Сон»

Не щастить Тарасові Шевченку з кінематографом… Незважаючи на те, що він є одним із небагатьох діячів української культури, які відображають не просто свою епоху, але й усю подальшу історію нації. Незважаючи на те, що його твори дуже кінематографічні. Незважаючи на те, що його доля може слугувати основою для фільмів будь-якого жанру…

сього про життя і творчість Шевченка було знято близько п’ятнадцяти ігрових повнометражних стрічок. Для порівняння: за творами Вільяма Шекспіра знято більше 800, а за творами Льва Толстого — майже 200 фільмів. І це враховуючи десятки байопиків*. Хоча за своїм значенням особистість Шевченка не поступається ані Шекспіру, ані Толстому. Єдине в чому пам’ять про Кобзаря досягла дійсно екстраординарного масштабу — 1100 пам’ятників. Таким не може похвалитися жоден із поетів світу. Проте в нашу епоху пануючого шоубізу та тріумфу цифрових технологій один фільм має більший вплив на масову свідомість, ніж десятки монументів. Останню на сьогодні повнометражну ігрову стрічку про життя Тараса Григоровича (не вра-

ховуючи серіал та епізодичні згадування в картинах, присвячених іншим темам) було знято у 1999 році. А перед цим байопик про Кобзаря виходив аж у далекому 1964 році. Ще гірша ситуація з фільмами за Шевченковими творами. Якщо не враховувати телеверсії вистав і телемувіки, то остання на сьогодні повнометражна ігрова картина за твором Шевченка вийшла у 1963 році. Ситуація з кінематографічним втіленням поета має перезавантажитися вже в наступному році. Як розповіла нам голова Державного агентства України з питань кіно (Держкіно) Катерина Копилова, до 200-річчя Шевченка «...вийде повнометражний ігровий фільм «Толока» Михайла Іллєнка. Як сказав сам режисер, він 14 років «хворів» цією стрічкою. Зараз вона знімається і вийде на екрани вже у березні

KAIROS

Kobzar Stars: Shevchenko in Big Screens

Амвросій Бучма (ліворуч). Кадр з фільму «Тарас Шевченко»

Taras Shevchenko is not lucky in cinema... despite the fact he is one of the few figures of Ukrainian culture, reflecting not only his time, but the whole subsequent history of the nation; …despite the fact his works are very cinematic; …despite the fact his fate may be the basis for the films of any genre

here are around fifteen feature films shot about the life and work of Shevchenko. For comparison, more than 800 movies shot after the works of William Shakespeare, and almost 200 films are after the works of Leo Tolstoy, counting tens of biopic*. Although, Shevchenko is the personality of Shakespeare’s or Tolstoy’s significance. The only thing the memory of the poet has achieved a truly extraordinary scale is 1,100 monuments. No poet of the world can boast the same. However, in the era of show business and the triumph of digital technology one film has a greater impact on public’s consciousness than a dozen of monuments. Currently, the latest full-length feature film about the life of Taras was shot in 1999 (excluding series and occasional references in the films devoted to other subjects). The previous biopic came up back in

1964. The situation with films after Shevchenko's works is even worse. Apart from the TV performances and TV movies, the latest feature film on Shevchenko’s compositions appeared in 1963. The situation with the cinematic incarnation of the poet must be rebooted next year. As the head of the State Cinema Kateryna Kopylova said, the 200th anniversary of Shevchenko will give us «...feature film Toloka by Mykhaylo Illienko. As the director says, he’s been «sick» with this movie for 14 years. It’s being shot now and will be released in March 2014. There will also be a full-length film Tarazi. Farewell to the Desert directed by Oleksander Denysenko. It is dedicated to the time when Shevchenko was in Kazakhstan. The movie will be made with the participation of the Kazakhs. I think it’s going to be finished in 2014». However, Oleksander Denysenko is not so optimistic. «No changes in the work on this film are

2014 року. Також буде повнометражна картина «Таразі. Прощання з пустелею», над якою працює Олександр Денисенко. Вона присвячена періоду життя Шевченка в Казахстані і буде зніматися за участі казахської сторони. Думаю, що протягом 14-го року вона вже буде закінчена». Однак сам Олександр Денисенко налаштований не настільки оптимістично. «Поки ніяких зрушень у роботі над цією стрічкою не спостерігається. Договори про фінансування не підписано, дати початку зйомок не визначено...», — розповів нам режисер. Та й без того надто передчасно очікувати, що наша хирлява кіноіндустрія, життєдіяльність якої тримається на крапельниці держбюджету, розродиться масштабним байопиком. Для того, щоб з’явився фільм про Шевченка, який би за своєю майстерністю був співставним із величчю поета, наша кіноіндустрія має вийти на якісно набагато вищий рівень. Тож перезавантаження кінообразу Кобзаря почнеться зі стрічки Іллєнка «Толока». Її сюжет охоплюватиме останні 400 років. У своєму фірмовому стилі фантасмагоричної подорожі режисер обіграє мотив шевченкового вірша «У тієї Катерини хата на помості…». Проте сюжет вірша — лише частина загального сюжету стрічки. Попередня досить слабка картина Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» (2011) змушує ставитися до його нового творіння упереджено. Проте її поява є конче необхідною. Адже повноцінного кінематографічного переосмислення біографії і творчості Шевченка за часів незалежності ще не було. Екранним відображенням Кобзаря донині лишаються старі радянські стрічки. Коли питаєш пересічних людей про кіношевченкіану, перше, що доводиться чути у відповідь: «Сон», той, що з Миколайчуком у головній ролі та фільм, в якому Шевченка зіграв Бондарчук». Тож закономірно, що паралельно зі зйомками нових стрічок, будуть відреставровані старі фільми, присвячені життю і творчості Тараса Григоровича. «До листопада цього року буде видана збірка фільмів про Шевченка. До неї увійдуть «Сон» (1964) Володимира Денисенка, «Наймичка» (1963) Ірини Молостової та Василя Лапокниша, стрічка Петра Чардиніна «Тарас Шевченко» (1927), фільм Ігоря Савченка «Тарас Шевченко» (1951), а також телевізійні картини «Тарас Шевченко. Надії» (1995) і «Тарас Шевченко. Спадщина» (1996). Реставрація всіх цих стрічок фінансується за рахунок державних коштів. Усі відреставровані фільми вийдуть на подарунковому DVD», — розповідає Катерина Копилова. Більшість з існуючих кінокартин про життя і творчість Тараса переповнені маніпуляціями з біографічними фактами, пропагандою радянської ідеології, фальшивими сценами та махінаціями з акцентами в його творах. Проте якщо передивитися всі ці стрічки, то чітко простежується, як за останні сто років змінювався стан

Сергій Бондарчук. Кадр з фільму «Тарас Шевченко»

Постер фільму «Поет і княжна»

нашої культури. Образ Шевченка в кінематографі, наче лакмусовий папірець, показував її «хімію». Першою стрічкою, знятою за мотивами Шевченкових творів, стала маловідома «Катерина» (1911). Однак ця картина, як і більшість інших українських кінотворів 1910-х років, поки не воскресла з архівів. У 1927 році на екрани вийшла двосерійна стрічка Петра Чардиніна «Тарас Шевченко»,

Тарас Денисенко. Кадр з фільму «Звичайна справа»

Богдан Ступка. Кадр з фільму «Капітанша»

observed. No agreements on funding are signed, no dates of filming are defined...» — the director told us. It’s hard to believe our stunted film industry, whose livelihoods rests on the drip budget, give birth to a scale biopic. To create a movie as great as Shevchenko, our film industry must evolve. So the reboot of poet’s screen image begins with Illienko’s Toloka. Its story holds the last 400 years. In director’s firm style of phantasmagoric tour, the motif of Shevchenko’s verse That Catherine Has a Hut On Dais... is a fabula. The plot of the poem is just a part of the overall score. The previous movie by Illienko FireCrosser (2011) is very weak and makes us to treat his new creation biased. However, its appearance is absolutely necessary. There’s been no good cinematic biography or screening of Shevchenko since Independence. All we have is old Soviet movies about Kobzar. When you ask ordinary people about movies of Shevchenko, the first response is: «The Dream with Mykolaichuk in the title role and the film stared Bondarchuk in Shevchenko’s image». So naturally, in parallel with the shooting of new films, old films on the life and works of Taras will

be restored. «This November, a movie collection about Shevchenko will be published. It includes The Dream (1964) by Volodymyr Denysenko, The Servant Woman (1963) by Iryna Molostova and Vasyl Lapoknysh, Taras Shevchenko (1927) by Petro Chardynin, Taras Shevchenko (1951) by Igor Savchenko, and the TV pictures Taras Shevchenko. Hope (1995) and Taras Shevchenko. Heritage (1996). Restoration of all these films is financed by public funds. All the restored film will be released on premium DVD,» — Kateryna Kopylova says. Most of films on the life and works of Taras are crowded with manipulations of biographical facts, propaganda of Soviet ideology, false scenes and frauds with accents in his works. However, if you watch all these films, it can be clearly seen the changes of our culture in the last hundred years. The image of Shevchenko in cinema shows our culture’s chemistry like a litmus test. The first movie based on Shevchenko's work is a little known Kateryna (1911). This film is one of many Ukrainian movies of 1910th that are not resurrected from the archives. In 1927, the two-part film Taras Shevchenko by Petro Chardynin appeared, it was the first Ukrainian biopic. The film consists of short stories that illustrate key episodes of poet’s life such as youth, studying in St. Petersburg, traveling to Ukraine, soldiering etc. Ambrose Buchma, one the most brilliant actors of Berezil stars Shevchenko. An outstanding artist Vasyl Krichevsky made a bid for authenticity. In addition, specifically to work on the film, experts on the ethnography and history were invited, it was an extraordinary action for those times. It was one of the most expensive productions. Chardynin’s efforts were not in vain. The film got the highest boxes of the year, as well as it was successfully demonstrated in overseas theaters. Today it is a letter in a bottle that was thrown off a sinking ship of Ukrainian intelligentsia of the 1930th. Few years later, it was simply impossible to make movies about famous Ukrainian personalities, especially, so great. The communistic hysteria gained strength... In 1929, the famous sculptor Ivan Kavaleridze shot film The Storm, which, unfortunately, did not survive. However, those who were lucky to watch it, note the unique graphic system of the movie. Artistic language that tells the story of Shevchenko's poem Haidamaki is teetering somewhere between sculpture and film. A form-building element in this exquisitely aesthetically synthesis, the light acted. Three years after The Storm, Kavaleridze-director returns to Haidamaki. This time the movie was called Koliivshina. Despite the red terror against Ukrainization, despite the famine the premiere of 1933 was really patriotic. Although, the director had to overcome numerous ideological revision and to rewrite the script 17 times. Many that time critics considered the film as the best in the film career of the great artist. The next film by Kavaleridze was Prometheus (1936). It treats the poem Caucasus in a free-form. The film transferred poetic inspiration and angry of Shevchenko’s verses. The score doesn’t differ from

що стала першим українським байопиком. Фільм складається з новел, які ілюструють ключові епізоди життя Кобзаря: юнацтво, навчання в Петербурзі, подорожі по Україні, солдатчина і т. д. Головну роль у ній виконав один із найяскравіших акторів «Березоля» Амвросій Бучма. Художнім оформленням фільму займався видатний митець Василь Кричевський, який зробив ставку на автентичності. Крім того, спеціально для роботи над картиною, були запрошені спеціалісти з етнографії та історії — вчинок екстраординарний для тих часів. Свого часу ця стрічка стала однією з найдорожчих постановок. Старання Чардиніна не були марними — фільм став найкасовішим серед усіх прем’єр року, а також з успіхом демонструвався у закордонних кінотеатрах. Сьогодні ж він, як лист у пляшці, який було кинуто з тонучого корабля української інтелігенції 1930-х років. За кілька років знімати кіно про видатних українських особистостей, а тим паче настільки масштабне, стало просто неможливим — комуністичний психоз набирав сили… У 1929 році видатний скульптор Іван Кавалерідзе знімає фільм «Злива», який, на жаль, не зберігся. Однак ті, кому свого часу пощастило його переглянути, відзначають унікальну зображувальну систему цієї стрічки. Художня мова, якою в ній розповідається сюжет Шевченкової поеми «Гайдамаки», балансує десь між скульптурою та кінематографом. А формотворчим елементом у цьому вишукано естетському синтезі виступало світло. Через три роки після закінчення роботи над «Зливою» Кавалерідзе-режисер знову повертається до «Гайдамаків». На цей раз фільм називався «Коліївщина». Незважаючи на червоний терор, що панував у 1933 році, коли відбулася прем’єра стрічки, на боротьбу з українізацією і голодомор — фільм таки вийшов дуже патріотичним. Хоча для цього режисерові довелося подолати численні ідеологічні правки і 17 разів переписати сценарій. Багато хто з критиків тих часів уважав цей фільм найкращим у кінотворчості великого художника. Наступна картина Кавалерідзе «Прометей» (1936) у вільній формі трактує поему «Кавказ». У стрічці добре передано поетичну наснагу і гнівну силу Шевченкових рядків. Сюжет фільму не надто відрізняється від вищезгаданих робіт режисера. У центрі цієї історії — хлопець-кріпак, котрого пан віддає в солдати на Кавказ, а його наречену — у дім терпимості. Коли ж юнак повертається, то влаштовує селянське повстання. Незважаючи на те, що на цю стрічку гнівно відреагував сам Йосип Сталін, вона все ж таки вийшла на екрани. «Загадковим чином» до наших часів не збереглася саме та частина фільму, в якій з’являється персонаж самого Тараса Шевченка… Це зникнення Шевченка з широких екранів стало символічним. Наступного разу нефальшивий кіно-образ поета з’явиться лише через 56 років…

Про те, як змінювалося ставлення до творчості та життя Шевченка в СРСР протягом наступних двадцяти років добре свідчать два варіанти екранізації його п’єси «Назар Стодоля». У 1937 році чорно-білу німу стрічку за цим твором зняв Георгій Тасін, а у 1955 — Віктор Івченко. У кривавому потоці 37-го року, виявляється, українські режисери зважувалися на вияви більшої творчої свободи, ніж у десятиліття мороку післявоєнного ідеологічного зомбування. Якщо у стрічці 1937 року козаки показувалися реалістично, то в фільмі 1955 року — з карикатурною пихатістю. Те ж саме можна сказати і про українську автентичність. Якщо у першій картині акцент зроблено на психологізмі, то в другій — на декоративності. Словом, якщо фільм Тасіна — це відголосок українського Відродження, то робота Івченка — це солодка отрута для патріотів.

Під час зйомок фільму «Толока»

Кадр з фільму Івана Кавалерідзе «Прометей»

Віра Донська-Присяжнюк у ролі Ганни в фільмі «Наймичка»

Кадр з фільму Івана Кавалерідзе «Коліївщина»

the previous director’ works much. At the heart of this story is a slaver guy; the landlord makes him a soldier in the Caucasus; guy’s bride was sent to the house of tolerance. When the young man returns, he makes a peasants’ revolt. Despite the fact Joseph Stalin responded to this film angrily, it was released. «Mysteriously», the film’s part with Taras Shevchenko is not preserved...This Shevchenko’s disappearance from wide screens became symbolic. Next time, not fake image of the poet appeared in cinema only 56 years later... The attitude to Shevchenko’s art and life has been changing during the next twenty years in the USSR. It is visible in two variants of adaptation of his play Nazar Stodolya. In 1937, the black-andwhite silent film was shot by Georgiy Tasin, and in 1955, it was made by Viktor Ivchenko. In the bloody 1937, Ukrainian directors expressed more creative freedom than in the decade of making dark post war ideological zombies.

The film of 1937 shows realistic Cossacks, when the Cossacks of 1955 are the caricature of vanity. The same can be said about Ukrainian authenticity. If the first picture emphasis the psychological factors, the second is all about decorative. In short, if Tasin’s movie is the echo of Ukrainian Renaissance, the work of Ivchenko is a sweet poison for the Patriots. In addition, Nazar Stodolya of 30th had a flash of provocative hint. The fatal agreement signed by the main character with a centurion Kyrchatyi is an allusion to how free people of those days easily gave themselves to farms. It is not surprising that the film was banned. In the flood of the manipulation with the poet’s cinematic image, in 1951, the film Taras Shevchenko was directed by Igor Savchenko. No matter how impressive the actors were, it did not compensate its largely false content. It’s easy to catch in a subtext, the desire of Soviet horns to fit Shevchenko in a matrix of soviet ideology. This film could impress by a talent and outstanding director Ivan Savchenko, and the potential of a young actor Sergiy Bondarchuk, and the scale of shooting... But

CURRENTLY, THE LATEST FULL-LENGTH FEATURE FILM ABOUT THE LIFE OF TARAS WAS SHOT IN 1999. THE LATEST FEATURE FILM ON SHEVCHENKO’S COMPOSITIONS APPEARED IN 1963

all these fade because of hopelessly false ideological orientation. For example, in the final scene of the film, the old and labored Shevchenko stands modestly at the poetry readings. He listens to his poems from a stage. After the reading, a pretentious man comes to him and passionately declares: «Mr. Taras, take Your verses in Russian language, please...» In response, Shevchenko let a miserly tear drop and sincerely thanks his «Russian friends»... Volodymyr Denysenko tried to shake this image of pseudo Shevchenko in his film The Dream (1964). He just tried, because it seems that the authors didn’t try much to create the image of the eternal poet, but to update it for their era. Indicative is the first scene of the questioning. In this conversation of young Shevchenko (Ivan Mykolaychuk) with Russian officials, the phrases heard in similar situations with Ukrainian dissidents slipped. «What did you write your lampoons for? Did you want to rebel the minds against our government?» The film shows the poet when he was a servant, before the freedom. The Dream became the symbol

Окрім того, в «Назарі Стодолі» 30-х років промайнув один провокаційний натяк. Фатальна угода, яку підписує головний герой із сотником Кичатим — алюзія на те, наскільки підступно вільні люди в ті часи заганялися до колгоспів. Тож не дивно, що стрічка була заборонена. На хвилі кінематографічного маніпулювання з образом Кобзаря у 1951 році знімається фільм Ігоря Савченка «Тарас Шевченко». Наскільки б вражаючою не була акторська гра в картині — це не компенсувало її багато в чому брехливий зміст. В її підтексті неважко вловити бажання радянських рупорів вписати Шевченка в матрицю совкової ідеології. У цій стрічці могли б вразити і талант видатного режисера І. Савченка, і потенціал ще молодого на той час виконавця головної ролі Сергія Бондарчука, і масштаб зйомок... Однак все це безнадійно блякне від геть фальшивого ідейного спрямування картини. Наприклад, у фінальній сцені фільму старий і вимучений Шевченко скромно стоїть на поетичному вечорі. Зі сцени читають його вірші. Після виступу до нього підходить пафосний дядечко і патетично проголошує: «Возьмите, Тарас Григорьевич, Ваши стихи на русском языке…» У відповідь Шевченко пускає скупу сльозу і щиро дякує своїм «русским друзьям»… Похитнути цей образ псевдо-Шевченка спробував Володимир Денисенко у своїй картині «Сон» (1964). Лише спробував, адже складається враження, що автори картини воліли не стільки створити вічний образ Кобзаря, скільки актуалізувати його для своєї епохи. Показова в цьому плані вже перша сцена допиту. У цій розмові молодого Шевченка (Іван Миколайчук) із російським чиновником прослизали фрази, які доводилося чути в подібних ситуаціях і тогочасним українським дисидентам: «З якою метою ви писали ваші пасквілі, які можуть бунтувати уми проти нашого уряду?» У стрічці обігрується кріпацький період життя поета до того моменту, коли він отримав свободу. «Сон» став своєрідним символом шістдесятництва, «відлиги», приходу нового покоління свідомих і небайдужих діячів української культури, котрі отримали відносну свободу слова, самовираження, творчості… У 1959 році вийшов фільм-балет «Лілея», поставлений за мотивами «Кобзаря». Та незважаючи на свій монументально-епічний розмах, стрічка лишилася не більше ніж естетською забавкою. Разом зі «Сном» Денисенка до 150-річчя Шевченка було знято і фільм «Наймичка» (1963). Лякаюче-символічним у ті часи виглядав сюжет цієї музичної стрічки, поставленої за мотивами опери Михайла Вериківського. Дівчина, що понесла дитину від проїжджого солдата, починає жебракувати. Щоб врятувати свого сина, вона підкидає його в бездітну, але заможну сім’ю. А згодом і сама приходить у цю родину наймичкою, щоб бути ближче до дитяти. Власне українська культура виглядала в 60-ті роки наймичкою, яку зґвалтував солдат (рево-

люціонер, окупант, повстанець і т.д.). Тож, провівши десятиліття у бідності та поневіряннях (голодомор, репресії, війна), вона під час «відлиги» повернулася до своїх синів (покоління дисидентів). Найнявшись таким чином у багату родину (радянських республік). Наступного року було знято телевізійний байопик про поета «Сторінка життя» (1964) із Дмитром Франько в головній ролі. А після більш ніж двадцятилітньої перерви у виході стрічок про життя і творчість Шевченка з’явився фільмвистава «Капітанша» (1987). Головну роль у ньому зіграв Богдан Ступка. Однак час відкинув ці стрічки кудись на саме дно архівів. За часів незалежності кінематографічний образ Кобзаря продовжував існувати завдяки одному-єдиному режисеру — Станіславу Клименку. У період із 1992 до 1999 року він зняв дванадцятисерійний біографічний фільм «Тарас Шевченко. Заповіт». Орієнтований на школярів, він поєднує в собі ігрове і просвітницьке кіно. На той час такий прийом ще міг підпасти під формат ігрового фільму. Сьогодні ж таким чином знімають рядові телепередачі. На основі останніх трьох серій Клименко змонтував повнометражну стрічку «Поет і княжна» (1999). Вона присвячена періоду «Трьох літ», а також роману Кобзаря з Варварою Репніною. Однак ані цей фільм, ані серіал не стали мистецькою подією. Роль Шевченка в обох цих фільмах зіграв Тарас Денисенко. У лютому 2013 року вийшла трагікомедія «Звичайна справа», де цей актор зіграв зневіреного поета Толіка, який закінчує своє безрадісне існування серед жебраків. Те, що екранний образ Тараса Григоровича і деградуючого поета втілює одне і те саме обличчя, є досить показовим для нашого часу… Останньою на сьогодні появою Шевченка в кіно є фільм «Братство» (2005). В цій стрічці про Кирило-Мефодіївське братство, яку також зафільмував Клименко, поетові відведена одна з трьох сюжетних ліній. Про художній рівень стрічки свідчить те, що вона не стала сплеском навіть серед багаторічного штилю у вітчизняному кінематографі тієї епохи. Уже в наступному році стане зрозуміло, в який стан повернувся його образ: у експериментально-творчий чи автентичний, як у 20–30 роки, у патетично-офіціозний, як у 50-і, у сором’язливонаціоналістичний, як у 60-і, або ж у школярський, як у 90-і. А може, Шевченкові нарешті таки пощастить із кінематографом…

ГЛОСАРІЙ *Байопик — рідше біопик (від англ. biographical picture — біографічне кіно, фільм-біографія) — кінематографічний жанр (чи окремий художній твір), що оповідає про долю знаменитої, відомої особи упродовж усього життя або в найбільш важливі драматичні його моменти. На відміну від картин, основаних на справжніх подіях, або історичних фільмів, метою фільму-біографії є не хронікальне висвітлення фактів і подій, що сталися, а вплив конкретної персони на їх результат. wikipedia.org УК.

Плакат фільму «Назар Стодоля» 1937

Доміан Козачковський у стрічці «Назар Стодоля» 1955

of the sixties, the «Thaw, the coming of a new generation of conscious and caring Ukrainian cultural workers who have relative freedom of speech, expression, creativity... In 1959, there was a film-ballet The Lily on the motives of the Kobzar. Although, despite its monumental and epic scope, the film remained nothing but an aesthetical toy. The 150th anniversary of Shevchenko was presented with Denysenko’s The Dream as well as with The Servant Woman (1963). The plot of this musical film based on the opera by Mykhaylo Verykivsky looked very frightening and symbolic in those days. The girl, who gave a birth to a child from a carriageway soldier, starts begging. To save her son, she throws him at the childless but wealthy family. And later, she comes into this family as a servant woman to be closer to the child. Actually, Ukrainian culture of 60th looked as a hireling raped by a soldier (revolutionist, occupant,

rebel, etc.). So after spending a decade in poverty and wanderings (famine, repression, war), she returned to her sons (generation of dissidents) during the «Thaw». She was hired by a rich family (Soviet republics) that way. The next year, a television biopic about the poet was filmed. It was Pages of Life (1964) with Dmytro Franko in the title role. Then, the filming stopped. It has continued for more than twenty years. In 1987, a film-performance Kapitansha with Bogdan Stupka appeared. But it’s time to throw these tapes somewhere on the bottom of the archives. During the independence, the cinematic image of the poet has survived by one single director Stanislav Klymenko. In the period from 1992 to 1999, he filmed 20 episodes of biographical series Taras Shevchenko. The Testament. School centric, it combined a feature and educational elements. It could be a feature film then. Today, it’s a format of ordinary television. Klymenko made a full-length film The Poet and the Princess (1999) based on the last three episodes of the series. It was devoted to the period of Three Years and to the love story of the poet and Varvara Repnina. However, neither film nor TV series were an artistic event. Shevchenko's role in both these films played Taras Denysenko. In February 2013, the tragicomedy A Common Case appeared. Taras Denysenko performed a desperate poet Tolik who finishes his bleak existence among the poor. The fact that the screen images of Shevchenko and the degrading poet were embodied by the same person is pretty indicative... Currently, the latest Shevchenko’s appearance in the movie is the film Brotherhood (2005). The story of Cyril and Methodius Brotherhood, also filmed by Klymenko, assigned one of three storylines to the poet. The film didn’t burst the calm of domestic cinema of that era. It tells enough about its artistic level. The next year shows the way of modern interpretation of Shevchenko. Is it experimental, creative or authentic as it was in the 20th-30th? Is it pathetical, officious, as in the 50th? Is it modestlynationalist, as it used to be in the 60th? Maybe,it is scolar as in the 90th? Can we hope Shevchenko finally get some luck with the cinema?...

GLOSSARY *A biographical film, or biopic (/ˈbaɪɵpɪk/; abbreviation for biographical motion picture), is a film that dramatizes the life of an actual person or people. Such films show the life of a historical person and the central character’s real name is used. They differ from films «based on a true story» or «historical films» in that they attempt to comprehensively tell a person’s life story or at least the most historically important years of their lives. en.wikipedia.org ИC. 65

Антон ФІЛАТОВ Anton FILATOV

Страшний сон Шевченка Shevchenko’s Nightmare Свій перший автопортрет Тарас Шевченко написав на початку 1840-го, через півтора року після того, як його викупили із кріпацтва і він став вільним громадянином. Прагнення особистості до самовивчення і бажання вдивитися в себе — закономірний наслідок набуття свободи. З того часу Кобзар зображував себе на численних автопортретах, які й досі не піддаються остаточному обліку. Деякі з них показують романтично-піднесеного молодого художника-поета, інші — зламаного життям жебрака, переповненого тугою солдата тощо. По смерті образ Кобзаря було сакралізовано, його пам’ятниками наповнилися центральні вулиці українських міст, а портретами — рушники, стіни в хатах, експозиції у шкільних кабінетах… Та з роками сприйняття постаті Шевченка, окрім традиційних значень символа нації і поета-революціонера, набуло й дещо абсурдного наповнення: покровителя трамвайних депо, обличчя рекламної кампанії петербурзьких цигарок тощо. Словом, масштаб образу Кобзаря розрісся настільки, що почав включати в себе часом зовсім дивні контексти, які ми і зібрали в цьому огляді His first self-portrait Taras Shevchenko wrote at the beginning of 1840. Eighteen months after, he was bought out of serfdom and became a free citizen. The desire to learn and look inside oneself is a natural consequence of gaining freedom. Since than, Kobzar has portrayed himself in numerous self-portraits, which haven’t been counted till now. Some of them show the romantic sublime young artist and poet, others show a beggar, broken by life, a soldier full of longing and so on. After the poet’s death his image was sacred, his monuments filled the downtown streets of Ukrainian cities, his portraits appeared on the towels, the walls of homes, exposures in schools... As time goes by, the perception of Shevchenko’s figure has changed, in addition to traditional values of the nation’s symbol and the revolutionary poet, some kind of absurd content added such as patron of tram depot, the face of St. Petersburg cigarettes advertising and so on. In short, the scale of the poet’s image has grown so much that it began to involve quite strange contexts that we have gathered in this review

ШЕВЧЕНКО — ЦЕ МОДНО

SHEVCHENKO IS FASHIONABLE

Прищеплена в школі любов до творчості Кобзаря часом виливається у несподівані творчі виверження. Молоді люди наповнюють свої шафи одягом із його зображеннями, а на стінах їхніх кімнат поряд із постерами Nirvana та Eminem з’являється шевченківський фан-арт.

School teaches to love the poet and this love sometimes turns to an unexpected creative eruption in results. Young people ﬁll their wardrobes with clothes of his images, and Shevchenko’s fan-art appears on the walls of their rooms along with the posters of Nirvana and Eminem.

ерекладач та ілюстратор Ілля Стронґовський канонізував Шевченка, додавши до його зовнішності щупальця істоти-божества Ктулху. За повір’ям, воно може впливати на свідомість людини і живе на дні Тихого океану. «У дитинстві вуса Шевченка мені нагадували щупальця. Це було страшно. На портреті він завжди вимогливий. Захисникам культу Шевченка не треба, щоб поета любили — треба, щоб його боялися. Шевченко, як і Ктулху, має свій культ», — пояснює Стронґовський.

ranslator and illustrator Eliash Strongowski canonized Shevchenko, adding to his appearance the tentacles of creature-god Cthulhu. The legend says it can aﬀect the human mind and lives at the bottom of the Paciﬁc Ocean. «As a child I thought Shevchenko’s mustaches were the tentacles. It was scary. He is always demanding in the portrait. The defenders of Shevchenko’s cult don’t need someone love the poet, they need we were feared. Shevchenko, like Cthulhu, has a cult,» — Strongowski explains.

ва роки тому один київський біолог із досить невизначеним світоглядом замовив собі тату з портретом Шевченка. «На той час ця людина ще була досить адекватною…» — сьогодні згадує автор тату Дмитро Мрачник.

а своїх ексклюзивних футболках дизайнери looklike.fm надали Кобзареві хіпстерського вигляду.

esigners of the looklike.fm provided Kobzar with hipsters look in their exclusive shirts.

wo years ago, a biologist from Kyiv who has rather uncertain outlook ordered a tattoo with a portrait of Shevchenko. «He was quite a normal person then...,» — the author of tattoo Dmytro Mrachnyk reminds.

а початку цього року одна киянка виставила на продаж килим із зображенням Кобзаря, який вишила її бабуся ще в 50-х роках. Більш ніж півстоліття тому селянка щиро хотіла виразити свою шану Шевченкові, а в результаті вийшов один із найпотворніших його портретів.

ьвівський ілюстратор Михайло Присташ надав Шевченкові брутального вигляду вуличного крутія. Цей твір став поштовхом для створення бренду TUR, який випускає одяг для сильних духом шукачів пригод.

viv illustrator Mykhaylo Prystash made Shevchenko a rough street cool man. This work was the impetus for creating the brand TUR, which produces clothing for the strong spirit seekers of adventure.

arlier this year, one Kyiv woman put up for sale a carpet depicting the poet, it was embroidered by her grandmother in the 50th. More than half a century ago, a peasant wanted to express her sincere tribute to Shevchenko and made one of the ugliest portraits of him.

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО: SHEVA FOREVER CONTEMPORARY ART: SHEVA FOREVER До 60-х років ХХ ст. шевченківські мотиви були заборонені у вітчизняному мистецтві. Після «відлиги» та з початком українізації, суворо контрольованої радянською владою, митці активно звернулися до образів поета. Проте більшість із них виконувалася надто консервативно і кондово. Лише у 80-х роках образ Шевченка почав модернізуватись і сьогодні вже розкрився в найрізноманітніших жанрах, стилях і контекстах.

Up to 60th of the twentieth century, the motives a-la Shevchenko were banned in the domestic arts. Aﬅer the «Thaw» and the beginning of Ukrainianization strictly controlled by the Soviets, artists actively applied to the images of the poet. However, most of them were performed in a very conservative, old style and primitive forms. Only in the 80th, Shevchenko’s image has become more modern. Today, it is revealed in a variety of genres, styles and contexts.

ідомий київський художник Андрій Єрмоленко, один із засновників жлоб-арту, випустив серію робіт «НеоКобзар», яка одразу ж викликала багато як захоплених, так і обурених відгуків. На одному з цих творів образ Шевченка співставлено з американською попкультуру 60-х. Так само, як Елвіс Преслі — покровитель американського шоу-бізу, Шевченко тут — своєрідний бог української культури.

одібно до супергероїв з американських коміксів, Єрмоленко створив такого собі «Ядерного Тараса» чи «SuperSheva».

ike the superheroes of American comics, Ermolenko’s creature is a sort of «Nuclear Taras» or a «SuperSheva».

«Не завидуй багатому: Багатий не знає Ні приязні, ні любові — Він все те наймає…» «Не завидуй багатому» «Don't envy, friend, a wealthy man: A rich man's life is spent Without a friend or faithful love — Those things he has to rent…» Don't Envy

enowned Kyiv artist Andriy Ermolenko, co-founder of a «redneck art», produced a series of works NeoKobzar which immediately caused a lot of enthusiastic and angry responses. One of these works compare Shevchenko’s image with American pop culture of 60th. Just like Elvis Presley is the patron of American show business, Shevchenko is a kind of Ukrainian culture’s god.

о кількох хрестоматійних поезій Шевченка Єрмоленко створив ряд оригінальних ілюстрацій: «Просвітились! та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям!..» Поема «Кавказ»

rmolenko created a series of original illustrations to several textbook poems of Shevchenko: «We are the enlightened! Now We bring the radiant sun, Reveal the blessed light of truth To sightless little ones!..» The Caucasus

«У тім хорошому селі. Чорніше чорної землі Блукають люди, повсихали Сади зелені, погнили Біленькі хати, повалялись, Стави бур'яном поросли…» «І виріс я на чужині»

онецький художник Антоніо Шевченко зараз працює над серією портретів відомих особистостей, першим серед яких — саме Кобзар. «Я передивився багато портретів Шевченка, серед яких були і фотографії, й автопортрети, і роботи інших митців. Я ж волів виразити його особистість оригінально, підкреслити саме те, що він був бунтарем. Червоне обличчя, що виникає з темряви, створює сильний ефект», — коментує митець. Антоніо Шевченко. «Шевченко». Полотно, акрил, 2013

onetsk artist Antonio Shevchenko is currently working on a series of portraits of famous personalities, the ﬁrst is Kobzar. «I revised many portraits of Shevchenko, photos and self-portraits, and works by other artists. I preferred to express his personality in some original way, to emphasize he was a rebel. A red face arising out of the darkness creates a strong eﬀect,» — the artist says.

своїй серії «Якщо в крані немає води…», яка за словами Олександра Ройтбурда є лише «дружньою провокацією», київський художник зобразив відомих особистостей в образі євреїв. На одному з таких полотен Шевченко замінив свою улюблену кучму на єврейський штраймл, а також відпустив пейси.

n his series «If there is no water in the tap...», which is only a «friendly provocation» according to Olexander Roytburd, Kyiv artist portrayed famous personalities in the images of Jews. One of these paintings shows Shevchenko replaced his favorite hairy fur cap with Jewish shtrayml

Станіслав Сілантьєв. «Єфим Звягільський»

«Не заперечую, що Шевченко — геній. Але хочу показати своє бачення проблеми ідолопоклонства в Україні. Коли сприймаємо певні історичні моменти як ідеологему і кажемо, що ти повинен думати так, а не інакше, — це авторитарна політика. Не дають можливості самовиразитися. Я вибрав образ Шевченка, адже мені, як декоративному художнику, образ Кобзаря видається найбільш упізнаваним. Шевченко виступає на моїх картинах як символ певного етносу. Намагаюся показати, що український народ — не лише хоругви, козаки, цимбали. Виступаю за модернізацію українського суспільства», — коментує свої твори львівський провокатор Станіслав Сілантьєв.

ндерграундний художник Сергій Коляда в своїх роботах часто маніпулює стереотипами. У картині «Шевченків заповіт» він використав хлопчика з офорту «Байгуші» та автопортрет самого класика.

«I do not deny that Shevchenko is a genius. But I want to show my vision of idolatry in Ukraine. When we perceive certain historical moments as ideological and say everyone how to think, we conduct the authoritarian politics. We are not allowed to express ourselves. I chose the image of Shevchenko, as I am a decorative artist, and poet’s image seems the most recognizable for me. Shevchenko at my paintings is as a symbol of a certain ethnic group. I try to show that the Ukrainian people are not just banners, Cossacks, are dulcimer. I stick up the modernization of Ukrainian society,» — Lviv provocateur Stanislav Silantyev comments his works.

nderground artist Sergiy Colyada oﬅen manipulates with the stereotypes in his work. In the painting Shevchenko's Testament, he used a boy from the etching Baygush and the self-portrait of the classics.

ЧЕСТЬ ЧИ НЕЧИСТЬ?

JOY OR JOKE?

Встановлення халтурних пам’ятників видатним особистостям — одна з прикрих, проте сталих традицій нашої культури. Нерідко зводиться до формального ритуалу вшанування пам’яті і самого Шевченка. З більш ніж 1100 монументів, встановлених на його честь в усьому світі, набереться близько сотні таких, на яких важко впізнати Кобзаря. Таким чином бажання віддати великому поетові честь обертається на його спотворення.

Setting slapdash monuments of prominent personalities is one of the unfortunate but stable traditions of our culture. It is oﬅen reduced to the formal ritual of honoring the memory of Shevchenko. Among more than 1,100 monuments established in his honor in the world, we can collect about a hundred of those, where it is diﬃcult to identify the poet. Thus the desire to give honor to the great poet turns on his distortion.

асто скульптори далекого зарубіжжя роблять грубі помилки при виконанні Шевченкового портрета. Упізнати поета важко в його монументах, встановлених у Пекіні (Китай), Енкарнасьоні (Парагвай), Скоп’є (Македонія) та ін. «Через настільки широку географічність більшість скульптур навіть умовно не схожі на поета. Адже вони створюються людьми, які мають дуже умовне уявлення про нього», — коментує заступник директора Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Сергій Гальченко.

oreign sculptors oﬅen make blunders while performing Shevchenko’s portrait. It’s diﬃcult to recognize the poet in his monuments established in Beijing (China), Encarnacion (Paraguay), Skopje (Macedonia) and others. «Such a wide geography makes most sculptures unlike with the poet even conventionally. As they are created by people who have very conventional ideas about it,» — the deputy director of the Institute of Literature behalf T.G. Shevchenko Sergiy Galchenko says.

Пам’ятник вузькоокому Шевченко в Пекіні. Скульптор — Юань Сикунь

t happens sometimes that national monuments to the great poet are not inferior in dissimilarity. The most famous of all unsuccessful Shevchenko’s monuments is in Andriivsky Uzviz in Kyiv.

Це перехідна модель монумента, який Іван Кавалерідзе встановив у Ромнах (Сумщина) у 1918 році. Втім статочний варіант пам’ятника до цього часу вважається одним з найкращих у світі.

This is a transition model of the monument, created by Ivan Kavaleridze for Romny (Sumy region) in 1918. However, the ﬁnal version of the monument is one of the best in the world.

… а в Новгород-Сіверському (Чернігівщина) — довгоносиком.

селі Дуплисько (Тернопільщина) Шевченка зобразили карликом…

...in Novgorod-Siversky (Chernihiv region), there’s a weevil Taras.

he village Duplysko (Ternopil region) has the monument of dwarf Shevchenko...

Перелік невдалих пам’ятників Шевченку можна продовжувати ще довго. На жаль, із часом цей список тільки зростатиме. Та як би там не було, встановлюючи подібні монументи й інтерпретуючи його портрети таким чином, ми не перетворюємо образ Шевченка на посміховисько і жодним чином не шкодимо його пам’яті. Так ми лише закарбовуємо в історії низький рівень освіченості і культури людей сьогодення, наш поганий смак і сплюндровані цінності. Та якщо б самому Тарасові наснилося мистецтво нашої епохи — чи не стало б це для нього страхіттям, на кшталт того, яке він описав у комедії «Сон»? УК. 70

а інколи не поступаються своєю несхожістю і вітчизняні монументи великому поетові. Найвідоміший серед усіх невдалих пам’ятників Шевченку стоїть на Андріївському узвозі в Києві.

The list of failed Shevchenko’s monuments can be continued for a long time. Unfortunately, the list will only grow over time. However, setting such monuments and interpreting his portraits in such a way we do not transform the image of Shevchenko into the mockery and don’t harm his memory. We just capture a low level of education and culture of the present people, our bad taste and devastated values. What if Taras could see the art of our time in his dream? Wouldn’t it be a terror to him, such as he wrote about in his comedy The Dream? ИC.

Чи усвідомлюють освітяни, що кожне покоління завжди по-своєму *інтеріоризує, трактує, тлумачить тих-хто-вже-відбувся, і це аж ніяк не применшує авторитетності класиків і є запорукою забезпечення тяглості, правонаступництва культури? Директор Всеукраїнської громадської організації «Не будь байдужим!» Оксана Левкова має 10 років педагогічного стажу, причому як у вищій школі, так і в середній. Кандидат наук із соціальних комунікацій, викладач суспільствознавчих дисциплін, розробниця авторського курсу для гуманітарних факультетів «Постколоніальна культура та журналістика», організатор сотень акцій на підтримку української культури, історії та мови, вона і з книжок, і з життя знає, що таке нешароварна українськість і — головне! — як зробити її конкретноприкладною, щоденною, а не умовно-абстрактною й неодмінно пафосною. Перед початком навчального року, що буде насичений різноформатними святами з нагоди 200-ї річниці народження Тараса Шевченка, п. Оксана погодилася поділитися секретами «успішного представлення Кобзаря» українській молоді. У наступних номерах журналу ми подамо продовження міркувань Оксани Левкової, а тим часом запрошуємо всіх читачів «Української культури» до дискусії на теми «оновлення» Тараса Шевченка Do the teachers understand that every generation always *internalizes, treats, interprets those-who-has-happened in his own? And it does not detract the authority of the classics and guarantees the continuity, succession of the culture. Director of the AllUkrainian public organization Don’t Be Indifferent! Oksana Levkova has 10 years of experience in teaching, both in the high and in the middle school. She’s the PhD in social communication, social sciences teacher, the author of the course for Humanities The Post-Colonial Culture and Journalism, the organizer of hundreds of actions in support of Ukrainian culture, history and language. She knows from books and life what nonbloomers «Ukrainity» is. And the most important (!) is how to make it concrete and real, daily, not abstract and certainly not bombastic. Before the school year full of multiformat holidays on the occasion of the 200th anniversary of Taras Shevchenko's birthday, Ms. Oksana agreed to share the secrets of «successful presentation of the Poet» with Ukrainian youth. In the following issues we continue Oksana Levkova’s researching. Meantime, we invite all readers of Ukrainian Culture to a discussion on the theme of «renewal» Taras Shevchenko

Оксана ЛЕВКОВА

Тарас Шевченко:

Як можна вірити в майбутнє української нації, якщо вона внутрішньо так і не прийняла свого головного стратега й тактика, при цьому затерши його образ до дірок, забалакавши, закричавши на урочистих майданах, у залах, класах і кабінетах? Що робити, якщо виростили власну, а не позичену точку зору щодо цього тільки деякі з нас? І головне запитання: як із цим усім жити поколінню шейпінгів та шопінгів, що тримає однакові пляшки кока-коли в руках і вбране в однакові джинси, тобто як епоха споживацтва й гомогенізації може по-новому оприявнити українця Шевченка?

ислів-алюзія на Габріеля Гарсіа Маркеса, винесений у заголовок, належить перу чи то пак клавіатурі Любові Якимчук, молодої поетки та журналістки з Луганщини, яка вже кілька років мешкає в Києві. Люба стверджує, що за останніх 200 років українці так і не спромоглися опанувати, осягнути, одомашнити, відчути вповні, освоїти і засвоїти (начебто такого близького і давно всім зрозумілого) українського поета, тому він досі самотній, один, причому у натовпі. Абсолютно погоджуюся з таким формулюванням, додавши тут, що ним продемонстровано думку молодих людей як Сходу, так Заходу й Півдня України. Спробуймо проаналізувати причини такої ситуації і визначити, що робити. Нас цікавитиме молодь, адже саме стосовно неї можна вірити в ламання негативних стереотипів — старшим людям вже переважно нічого не доведеш. Отже, якою є наша з вами нинішня українськість узагалі, якими є сьогоднішні культурні стандарти у світі, чи дихають Шевченком учителі загальноосвітніх шкіл і чому від нього кривляться учні — як «середностатистичні», так і обдаровані? Категоричні й надто різкі висловлювання прошу вважати провокацією-спонукою до замислення і аж ніяк не намаганням когось образити. А часте використання молодіжного сленгу є у цій статті річчю атмосферною, покликаною змалювати «довкілля» дискурсу Шевченка в масовій свідомості, а не намаганням епатувати читача.

Також попереджу, що цілком усвідомлюю: такі ідеї для пожвавлення образу Шевченка у головах мільйонів людей — це логічні висновки після досвіду спілкування з підлітками, старшокласники й студентами в різних областях України (за останні 10 років мені вдалося побувати у півтора тисячі українських шкіл та у чотирнадцяти університетах країни), причому часто ці спостереження перегукуються з тезами книг Романа Горака «Прозвані юродивими», Юрія Барабаша «Просторінь Шевченкового слова», Дмитра Чуба «Живий Шевченко», Оксани Яковини та Олександра Слободяна «Тарас Шевченко: істина — некомунікативна реальність». Прийоми й методи свіжого погляду на Шевченка є для авторів цих розвідок очевидними, однак учителі та викладачі (зокрема, нестоличні освітяни) не завжди, м’яко кажучи, мають доступ до передових публікацій. Дороговказом для мене персонально, щоправда, слугували більш ранні тексти: есей Юрія Андруховича «Шевченко is OK», книга Оксани Забужко «Шевченків міф України» та академічні розвідки Івана Дзюби. У цьому матеріалі я намагатимусь тезами змалювати тло, на якому мав би поступово ставати освоєним та осягненим Тарас Шевченко, а в наступних — продемонструю, як поводяться стосовно «нових віянь» учителі, якими є наші школярі, і що ж усе-таки з цим робити, тобто які існують шляхи виходу з кризи Кобзаревої самотності.

Oksana LEVKOVA

Taras Shevchenko:

How can we believe in the future of Ukrainian nation, if we haven’t accepted our chief strategist internally? What if hi’s rubbed to the holes, out-talked and cried out at the festive squares, in the halls, classrooms and offices? What if just some of us have grown their own, not borrowed views on this topic? And the main question is how the generation of «biebers» and shoppings, holding the same bottles of Coca-Cola and dressed in the same jeans can live with it? How can the era of consumerism and homogenization open a new Ukrainian Shevchenko?

he expression-an allusion to Gabriel Garcia Marquez, rendered in the title, belongs to the pen or rather the keyboard of Lyubov Yakymchuk, a young poetess and journalist from Lugansk, living in Kyiv for a few years. Lyuba says that over the past 200 years, Ukrainians were not able to learn, understand, domesticate, feel fully, and learn the master (although, he is so close and understood for all for long). That’s why Ukrainian poet’s still alone, and he’s alone in the crowd. I absolutely agree this formulation, adding here that it demonstrates the opinion of young people from both East and West, and South of Ukraine. Let's try to analyze the reasons of this situation and determine what to do. We are interest in young people, as we believe in breaking negative stereotypes among them, when the older people are usually impossible to be changed in their opinions. So, what is our current Ukrainity is, which are today's cultural standards in the world, do teachers in secondary schools breathe Shevchenko, and why do pupils wry faces on him, both the «middle» and the gifted? Please, consider categorical and too harsh statements as the provocation and impulse to thinking and not the attempt to insult someone. A frequent use of youth slang in this article is an atmospheric thing that seeks to depict «the environment» of Shevchenko’s discourse in the public mind; it’s not an attempt to

shock the reader. I also warn that I’m fully aware that such ideas of reviving Shevchenko in the minds of millions people is a logical conclusion after experience with teenagers, high school students and students in different regions of Ukraine (in the past 10 years, I was able to visit a half thousand Ukrainian schools and fourteen universities in the country), and these observations often resonate with theses of the books such as Nicknamed as Holy Fool by Roman Horak, The Space of Shevchenko's Word by Yuri Barabash, Shevchenko’s Alive by Dmytro Chub, Taras Shevchenko: The Truth is Not a Communicative Reality by Oksana Yakovyna and Olexander Slobodyan. Methods and techniques of a fresh look at Shevchenko are obvious for the authors of these essays, but the teachers (especially outside the capital) don’t usually have an access to the cutting-edge publications. However, the guides were the earlier texts such as an essay by Yuri Andruhovych Shevchenko is OK, Zabuzhko's book Shevchenko’s Myth of Ukraine and academic researches of Ivan Dzyuba. In this article I try to describe the background, which would gradually raise a mastered and understood Taras Shevchenko. In the next, I will demonstrate how the teachers behave with the «new developments», what our students are, and what to do, what are the ways out of Kobzar’s solitude.

Українськість як «пєчалька» Є в молодіжних колах дуже поширене слово — «пєчалька». Воно вживається на позначення якогось сумного, гнітючого явища. (Йому наразі не придумано такого ж соковитого відповідника українською — а міг би бути, до прикладу, «сумчик» — що вкотре спонукає усіх нас погодитися з важливою мовною істиною: якщо лакуну молодіжного сленгу не займає українське слово, то її заповнює самі здогадайтеся яке). Не маючи змоги докладно обміркувати етимологію й значення цієї російськомовної лексеми, просто сконцентруємося на «пєчалькуватості» української справи, причому не фактичній, а на її невеселому відбитку в масовій свідомості. Навіщо? Звісно, не для того, щоб увести читача в пригнічений стан (чим, на жаль, часто займаються сотні інтелектуалів і журналістів), а таки вийти наприкінці розмови з ним на конструктив. Упадає у вічі меланхолійність української культури, точніше того, як її сприймають мільйони людей. У наш час, коли сотні тренінгів (а молодь їх залюбки відвідвідує) переконують у тому, що найефективніший шлях вибудовування успішного життя — це позитивне мислення, все українське асоціюється з занепадом. Великою мірою цьому «сприяють» освітяниукраїнські філологи, які, намагаючись розвинути асоціативне мислення школярів, пропонують дібрати епітети не до слова «щастя», а до слова «життя», до якого очікують чомусь такого ряду: важке, злиденне, нещасне, сумне, депресивне, прикре, скорботне, журливе, нерадісне, або ж до слова «робота», де «заплановано» почути від хлопців-дівчат таку низку прикметників: важка, наполеглива, сумлінна, напружена, непосильна, виснажлива, примусова, титанічна, ударна. Чи можуть ці синонімічні ряди закладати життєствердність у мислення дітей? Підручники з української літератури насичені творами, в яких продемонстровано кріпацтво, залежність, меншовартість (гадаю, у 80-х відсотках текстів). Зрозуміло, що в них не знайдеш позитивних поведінкових сценаріїв. Доплюсуйте і мартирологію (вчення про мучеників), що на неї вже давно перетворилися підручники історії України. Молоді хочеться перемог, а не поразок довкола себе, але періодичні видання, які у принципі пишуть щось про минуле, швидше опублікують матеріал про трагізм Карпатської України, ніж про звитяжність Конотопської битви. Нещодавно Фагот, лідер гурту «ТНМК» й активіст ВГО «Не будь байдужим!» на одній із наших прес-конференцій розповів, як він чесно намагався відшукати у «Кобзарі» Тараса Шевченка щось позитивне, оптимістичне, але безуспішно. І хоча на тому зібранні мав рацію Сергій Іванюк, доцент кафедри літератури й іноземних мов Могилянки, що доводив музиканту протилежне, однак визнаймо, що хлопці та дівчата швидше погодилися би з тезою Фагота. Одним словом, «пєчалька».

Домінування ретроспективних етно-фольклорних форм У дизайні інтер'єрів є така техніка — «зістарювання». Це коли фасади або фурнітура ме блів навмисне робляться схожими на антикваріат. Дуже шкода, але українськість, яка є дитиною колоніальної залежності (ми — таки постколоніальна нація!) завжди подавалася імперією як вияв етніки, класичності і аж ніяк не модерності, ні тим більше постмодерності. Те, що у певних інтелектуальних колах їхні найяскравіші представники бавляться сенсами, граються давно визнаними світом постатями, явищами, стилями, в такий спосіб адаптуючи вічні цінності до сучасності, роблячи давні часопростори приналежними собі — це крапля в морі, яка насправді ніяк не впливає на мислення мільйонів педагогів, юнаків, юнок та їхніх батьків. І Шевченко, й Україна загалом, розуміється винятково як «славне рідне минуле», як щось навічно застигле, монолітне, недоторканне, доконане й назавжди зацнотливлене. Таке враження, що історія завершилася, і письменники живими не бувають. Учителі сварять дітей за словотворення. Моя вчителька української заборонила мені ним займатися, а коли я кивнула в бік Павла Тичини — одного з найвідоміших творців неологізмів, то вона відрубала: «Станеш Тичиною — вигадуй що хочеш!». Це було 16 років тому, тобто давно, й останніми роками я була впевнена, що освіта начебто мала ставати дедалі більш полілогічною. Однак виявилося, що нинішніх школярів теж сварять їхні вчителі-філологи, коли вони словом «Шева» несміливо пробують назвати не лише футболіста Андрія, а й письменника Тараса. Отже, дозволити дітям «народити» Шевченка 2.0., тобто оновити його образ у своїх юних головах хоча б у такий спосіб, педагоги якось і не мають наміру.

рій Шерех (Шевельов), один із найвидатніших гуманітаріїв ХХ ст.: «Картагена нашої провінційності мусить бути зруйнована. Або ми знайдемо свій ритм у нашу функційну добу, або нас не стане»

Якщо так, то чи передбачено у планах вчителів, щоб ми таки стали, були, відбулися як нація? Чи усвідомлюють вони, що кожне покоління завжди по-своєму інтеріоризує, трактує, тлумачить тих-хто-вже-відбувся, і це аж ніяк не применшує авторитетності класиків і є запорукою забезпечення тяглості, правонаступництва культури?

Ukrainity as a «sadnessy»

Афіша до перформансу зі спаленням стереотипів щодо Шевченка у книгарні «Є»

The dominance of retrospective ethno-folkloric forms

Ukrainian youth has a very common word «pyechalka» (from Russian word «pyechal» ie sadness). It indicates a sad, depressing phenomenon. We are unable to search an equal English analogy The interior design has such a technique as to this word, so we use the word «sadnessy» ie «little «aging». The fronts and the hardware of manufacsadness». And now, lets just focus on the «sadnessy» turers are intentionally made to look like antiques. of Ukrainian affairs. It’s not real, but it impresses I'm sorry, but Ukraine, which is the child of colonial public mind in a very sad way. Why do we do it? Of rule (we do are a postcolonial nation!), has been alcourse, we do it not to make the reader depressive ways considered by the Empire as a manifestation of (what, unfortunately, hundreds of intellectuals and ethnics, classicality and not modernity or postjournalists do), but to get some constructive in the modernity even more. Of course, in certain intellecend of a conversation. tual circles, the brightest artists are playing with the The melancholiness of senses and with the outstanding world figures, Ukrainian culture, or rather events, styles, thus adapting the eternal values to the how it is perceived by milmodernity, making an old time-spaces own. But it’s lions of people, is visible. just a drop in the ocean, which does not really affect Our time has a popular atthe thinking of million teachers, youths, and their traction such as training of parents. Shevchenko, and Ukraine in generally, used positive thinking that is the to be considered as a «native glorious past», as somemain component of successthing eternally frozen, solid, inviolable, and always ful life. But all Ukrainian is virgin. It seems that the history is over, and writers associated with decline. can’t be alive. Teachers quarrel children for derivaUkrainian educators-lintion. My teacher of Ukrainian banned me to do it, guists help this association and when I nodded toward Pavlo Tychyna, one of much. Trying to develop an the most famous creators of neologisms, she cut me associative thinking, they off saying: «When you are Tychyna, invent what you offer pupils to find epithets want!» It was 16 years ago, ie long ago, and I was not the word «happiness» convinced that the education has become more but to the «life», and they open. But I saw that current students were also quarsomehow expect the epithets rel by their teachers-linguists when students timidly such as «heavy», «misertrying to call the Poet Taras «Sheva». Thus, the able», «unhappy», «sad», teachers are not going to update his image in young «depressing», «disappominds even in inting», «gloomy», such a way. «grave». To the word Do the teach«work», there’s ers plan we to be, uri Sherekh (Shevelov), «scheduled» a series to live as a nation? one of the greatest huof adjectives «hard», «persevering», «consciDo they realize manitarians of the twentieth entious», «hard», «prohibitive», «exhaustthat every genercentury: ing», «forced», «titanic», «impact». Can these ation always in«Cartagena of our provincialsynonymic series teach children to love life? ternalizes, treats, ism must be destroyed. We Textbooks of Ukrainian literature are rich in have to find a rhythm in our interprets thoseera of functionality, or to discompositions, which demonstrate serfdom, who-has-hapappear» dependency, inferiority (I think, 80% of the pened in his own? texts). Clearly, it’s impossible to find positive And it does not behavioral scenarios there. Plus the martyrdetract the audom (the study of the Martyrs) is introduced in the thority of the classics and guarantees the continuity, textbooks of Ukraine history. succession of the culture Young wants victory, not defeat around them. But periodicals write about the tragedy of Carpatho-Ukraine, they don’t write about great Konorantz Fanon, post colonialism theorist: «Stubbornness in advancing those forms top battle. Recently, the front man of TNMK band of culture that are doomed to bend is, of and the activist of Don’t Be Indifferent! organizacourse, a national demonstration, the kind of tion, Fagot told at the press conference he honestly demonstration that returns to the laws of intried to find something positive and optimistic in ertia. There is neither initiative nor recogniShevchenko’s Kobzar, but he didn’t succeed. Sergiy tion of relationships. There’s just a focus on Ivanyuk, the assistant professor of literature and hard core of culture, which is increasingly foreign languages at Kyiv-Mohyla Academy, argued deflating, getting inert and empty... After a with the musician, and he was right. But I think that hundred years of colonial rule, we catch the boys and girls are likely to agree with the statement culture is extremely tough and format, or rather culture’s fossils, its mineral layer» of Fagot. In short, it’s «sadnessy».

У тисячах шкіл кабінети української мови та літератури є водночас Шевченковими світлицями, що пістрявіють зображеннями вишиванок, калини, сопілки, проте коли згадуєш у присутності вчителів тезу Юрія Андруховича (точніше, цитату його «приятеля рок-музи-

в Україні, а в інших країнах — ні? Як же за такої постановки питання класика стане відчутною, намацальною, близькою нам усім сьогодні? Техніка зістарювання, запроваджена колись в імперії, досьогодні робить свою справу.

ранц Фанон, теоретик постколоніалізму: «Упертість в обстоюванні тих форм культури, котрі приречено на загин, — це, звичайно, національна демонстрація, одначе така демонстрація, яка є поверненням до законів інерції. Не відбувається ні захоплення ініціативи, ні переоцінки відносин — сама тільки концентрація на твердому осерді культури, котре робиться дедалі більше звітреним, інертним і порожнім… Після ста років колоніального панування застаємо культуру вкрай жорстку і штивну, чи, радше, викопні рештки культури, її мінеральну верству» (переклад Оксани Забужко)

канта») «У наші дні Шевченко був би репером», то вчителям стає якось ніяково, або «душно у приміщенні», або й зовсім зле. Шева не є живим для освітян. Коли він воскресає в думках чи устах молоді, то педагоги його зістарюють та наказують йому таки негайно спочивати з Богом. У червні 2001-го року в Галицькому центрі кіномистецтв (Львів) демонстрували почергово два фільми: український «Сон» про Тараса Шевченка Володимира Денисенка і американський «Амадей» («Amadeus») Мілоша Формана про Моцарта. Будучи залюбленою в кіно студенткою, я регулярно відвідувала такі фестивалі і серед іншого вирішила переглянути й ці стрічки. Згадую, що тоді була вражена величезною кількістю молодих людей, які прийшли побачити картину про австрійського композитора і дещицею студентів, що побажали подивитися фільм про Кобзаря. Пояснювала собі це так: «Хлопці та дівчата очікують побачити не живого Шевченка, а, як завжди, ікону. Вони апріорі знають, що у сценариста й режисера — релігійне благоговіння перед Кобзарем. Молитися ж денно і нощно набридає навіть найбільш фанатично віруючим, тому прибули тільки найбільш завзяті кіномани. А на фільм на кшталт «Амадея» ішли масово, бо чекали, що Моцарт постане чоловіком: зі статтю, хворобою, радощами й горем, з усіма вадами й позитивами. Мої студенти й учні, послухавши ці спогади, стверджують, що такий самий дисбаланс є надворі й сьогодні. Доколи ж зростатиме прірва між традиціями та новаторством у мистецтві? Чому традиції є залізобетонними саме

Заполітизованість та заідеологізованість процесу Надзвичайно важко працювати з образом Шевченка в країні, де патріотизм асоціюється винятково з відбитим носом Леніна в центрі Києва. Українськість, отже, є видом екстремального спорту, що його практикують винятково сміливці, які не бояться навіть потрапити до в'язниці? Мені дуже шкода,

пандемічну заполітизованість усіх сфер життя і передусім — культури й освіти. От і Шевченка завжди було описано суспільно-політичними категоріями і аж ніяк не культурологічними, не філософськими. Перефразовуючи американського та українського літературознавця Джорджа Грабовича, мусимо визнати, що це набагато більше характеризує стан нашого політичного життя (ось уже 200 років!), ніж власне Шевченка. Згадаємо тут також фейлетон «Відчепіться ж, брати мої, молю вас, благаю!» Тараса Кузьмова у «Дзеркалі тижня» (березень 2010 р.), в якому він фіксує факт повсюдної експлуатації постаті Кобзаря політичними акторами. Та й в інтелектуальних середовищах не завжди Шевченка позиціонують як людину, а не як політичного стратега. Коли начебто прогресивним людям пропонуєш виробити антропологічну точку зору на Тараса, вони висловлюють сумнів у тому, що, заземлюючи Кобзаря, ми зможемо уникнути бузинізму, тобто змішування з брудом, паплюження класиків російськи орієнтованими руками (йдеться про опус Олеся Бузини, де він започатковує культивування скандальної інтерпретації Шевченка за стандартами жовтої преси). Лише двічі в житті я бачила цікаві перформанси, що мали на меті антро-

НЕЗВАЖАЮЧИ НА УСВІДОМЛЕННЯ БАГАТЬМА ГРОМАДСЬКИМИ АКТИВІСТАМИ НЕОБХІДНОСТІ ПРОСУВАННЯ ОНОВЛЕНОГО ШЕВЧЕНКА, НАВРЯД ЧИ ХТОСЬ ЗАХОЧЕ ГОТУВАТИ ЯКІСЬ ІСКРОМЕТНІ МИСТЕЦЬКІ ВИСТУПИ МОЛОДИХ ХЛОПЦІВ ТА ДІВЧАТ І ПОТІМ ШУКАТИ ФІНАНСОВІ МОЖЛИВОСТІ, АБИ ПІЗНІШЕ ВЛАШТУВАТИ ЇМ ТУРНЕ ПРОВІНЦІЙНИМИ МІСТЕЧКАМИ НЕНЬКИ

що всі шевченкознавчі задуми, які народжувалися в середовищі нашої громадської організації, журналісти намагалися віднести до рубрики «Політика», а не «Культура». Також змушена констатувати, що на більшість наших заходів щодо популяризації української мови та історії приходять часто кореспонденти відділу політики, а не освіти чи культури. Нація є не лише постколоніальною — вона одночасно є пострадянською, що натякає нам на тотальну,

пологізацію й ефективну нострифікацію Шеви. Кілька років тому у стильній столичній книгарні «Є» її арт-менеджмент «організував» руйнування стереотипів щодо Шевченка — окремі листочки з усталеними негативними думками про нього гості спочатку вішали на «дерево кліше та штампів», а потім їх було вирішено публічно спалити (див. фото). Пізніше епатажна письменниця, музикант та громадська діячка Ірена Карпа під час виступу рок-

Thousands of school classrooms of Ukrainian language and literature are Shevchenko’s rooms. They are full of embroidery images, viburnum, pipe. But the teachers get sweat when they hear the thesis of Yuri Andruhovych (or rather, a quote of his «fellow rock musician») «Shevchenko would have been rapper today». Sheva is not alive for educators. When he appears in the minds or mouths of young people, teachers order him to be old and lie in peace with God. In June 2001, in the Galician center of cinema (Lviv), two ﬁlms were demonstrated. These were Ukrainian The Dream about Taras Shevchenko by Volodymyr Denysenko and American Amadeus about Mozart by Milos Forman. Being a student fascinated by cinema, I regularly attend these festivals and decided to watch these ﬁlms. I remember that I was struck by a huge number of young people who came to see the picture about Austrian composer and little of students who wished to see a movie about the poet. I thought that boys and girls did not want to see common iconic Shevchenko. But they expected to see a real man Mozart with gender, illness, joy and grief, with all defects and positives. My students and pupils said that today is the same imbalance.

Politicization and ideologisation of the process It is extremely difficult to work with Shevchenko’s image in a country where patriotism is associated exclusively with the broken nose of Lenin in the centre of Kyiv. Being Ukrainian, therefore, is a kind of extreme sport practiced exclusively by daredevils who are not afraid even of the prison? I'm sorry that all our organization’s events devoted to Shevchenko were marked by journalists as Policy and not as Culture. I also state that most of our activities to promote Ukrainian language and history are often visited by correspondents of policy rather than education or culture. Our nation is not only postcolonial, it is also a post-Soviet, which alludes to our total and pandemic politicization of all spheres of life, and above all is a culture and education. That Shevchenko was always described the socio-political categories and not cultural, not philosophical. To paraphrase American and Ukrainian literary critic George Grabowicz, we must admit that this situation characterizes the state of

our political life more than Shevchenko (it happens more than 200 years!). I’d also like to mention the lampoon Leave Me Alone, My Brethren, I Beseech You, I Beg! by Taras Kuzmov in the Weekly Mirror (March 2010), which captures the facts of the widespread use of poet’s figure by political actors. In intelligent environment Shevchenko is not always positioned as a person, he’s a political strategist. Seemingly progressive people proposed to develop an anthropological perspective on Taras, express doubts about speaking Shevchenko as a human, as it can roll down to Buzyna (and his opus that interprets Shevchenko tabloids criteria), ie mixing with dirt, viliﬁcation of classics by Russian hands. Only twice in my life, I saw interesting performances that were intended to interpret Sheva as a human. A few years ago, in a stylish metropolitan bookstore E, the art manager organized the destruction of stereotypes about Shev chenko. The visitors left the notes with negative thoughts about Shevchenko, they hung them on the «tree of blocks and stamps» and made a publicly burning (see the picture). Later, at the performance of a rock band «QARPA», a shocking writer, musician and community activist Irene Karpa connected two holidays that Ukrainian youth celebrates each 9 March. It was an International Day for DJ and Poet’s birthday. She called Shevchenko DJ, and it was great!

The low prestige of Ukrainian language and culture Taras wrote mostly in Ukrainian, and this is his problem. Ukrainian language and culture are not considered to be prestigious and popular among fashion, dynamic, «youth» spheres that related to IT-technology, sports, tourism, business, show business. Even such advanced person as a writer Irene Rozdobudko confesses that began to see that Ukrainian can serve very different spheres of life in adulthood: «I discovered the language and literature for myself, I realized that this language can write not just about the huts and gardens, but the prose of European level as well». Several years ago, before one of our actions, we asked Kyiv pupils of the tenth grade to write an essay Why I Do Not Speak Ukrainian? It’s symptomatic the kids responded peculiarly. They brought us a clean ream of texts in a completely different headline: Why I Am Ashamed to Be Ukrainian? Thus, at the 23rd year of independence, the language is only a spice in a dish, named «our lives». Recently, a student from Chernigiv told me about the FrenchBritish ﬁlm Love Actually, in particular, about the speech of a movie Prime Minister of Great Britain, who presented his homeland with humor and honor at diplomatic and journalistic meeting: «We are a small but proud country. Country of

«Оновлення» образу Шевченка за допомогою комунальних технологій

гурту «QARPA» «сполучила» два свята, що їх українська молодь відзначає кожного 9 березня: Міжнародний день діджея і день народження Кобзаря. Вона назвала Шевченка діджеєм, і це було класно!

Непрестижність української мови й культури

Мрійливість, захмарність, відірваність від життя, ірраціональність, відсутність прагматичності («pragma» із грец. означає «дія», «справа»)

Тарас Григорович писав переважно українською, і в цьому його проблема. Українська мова та культура не вважаються престижними й затребуваними у модних, динамічних, так званих молодіжних сферах — усього, що стосується IT-технологій, спорту, туризму, бізнесів, шоу-бізу. Навіть такі передові люди, як письменниця Ірен Роздобудько, зізнаються, що аж у зрілому віці починають бачити, що українська може обслуговувати абсолютно різні сфери життя: «Я для себе відкрила і мову, і літературу, зрозуміла, що цією мовою можна писати не тільки про хатки-садки, а й прозу європейського рівня». Кілька років тому перед однією з наших акцій ми попросили учнів десятого класу київської школи написати твір на тему «Чому я не розмовляю українською мовою?». Симптоматично, але діти зреагували своєрідно: вони принесли нам охайний стосик текстів із зовсім іншим заголовком: «Чому я соромлюся бути українцем?» Отже, мова і сьогодні, на 23-му році незалежності, є лише спецією у страві, назва якій — наше життя, ненав'язливим декором, легким колоритом. Таке враження, що нам дозволяє її вживати, аби продемонструвати нашу провінційність, хтось, хто є суб’єктом стосовно нас, об’єктів. Нещодавно одна студентка 1-го курсу з Чернігова розповіла мені про те, як їй сподобалася французько-британська кінострічка «Реальне кохання» («Love Actually») і, зокрема, виступ герояпрем'єр-міністра Британії, який приблизно так, із гумором і водночас гонорово, презентував у дипломатичних та журналістських колах свою батьківщину: «Ми — невелика, але горда країна: країна Черчилля, правої ноги Бекхема, лівої ноги Бекхема, Гаррі Поттера…». Дівчина в розпачі звернулася до мене: «А що ж є предметом нашої гордості, Оксано? Перемога Руслани в Євробаченні 2004-го року, сила братів Кличків і Помаранчева революція — це мало! Шевченко? Це надто не престижно!»

Українськість в уяві українців не лише не зв’язується з діяльністю — вона взагалі відірвана від щоденного життя. Щоб переконатися в тому, що українська справа не стала практикою суспільних змін, проведіть експеримент: заплющіть очі і скажіть собі: «український чин». Щонайшвидше у вашій голові зринають образи дітей під час шкільних ранків із таким неодмінним антуражем: хліб-сіль, національний одяг, пишномовне і неперетравлене возвеличування Кобзаря, причому — для галочки, для райвно, для класного журналу. Про лицемірність такої українськості свідчить одна маленька деталь: вийшовши з актової зали, діти переходять на російську. Та й учителі теж. Навряд чи під час такого дослідження ви уявите собі людину, яка оформлює звернення до управлінь у справах захисту прав споживачів, де вказує назви кафе, барів та ресторанів, що в них відсутні меню та вивіски мовою, рідною для 80 % громадян України. У підручниках з англійської мови, за якими навчаються третьокласники українських ліцеїв та гімназій, нещодавно побачила таку вправу: потрібно було англійською мовою написати оголошення про збирання коштів на створення притулку для тваринок-безхатьків. У підручниках з української такого завдання для дітей бути не може за визначенням! Ось це я називаю реальною дією, яку протиставляю «кухонному патріотизмові», що його практикують мільйони наших співвітчизників — поскаржитися на важке життя сусідові на кухні за чаркою, звісно, легше, ніж не посоромитися організувати щось дуже багатотрудне, але точно функціональне. Даю руку на відсіч: незважаючи на усвідомлення багатьма громадськими активістами необхідності просування оновленого Шевченка, навряд чи хтось захоче готувати якісь іскрометні мистецькі виступи молодих хлопців та дівчат і потім шукати фінансові можливості, аби пізніше влаштувати їм турне провінційними містечками неньки.

Відбиток непрагматичної українськості у головах українців настільки затверділий, що ніхто, крім тисячі людей, яких я, на жаль, усіх знаю, навіть не здогадується, що скритикований за всіма параметрами український політичний і державний діяч, головнокомандувач УПА Роман Шухевич (молодь його наблизила до себе, назвавши Шухом), був засновником преуспішної рекламної агенції «Фама», яка мала і в дуже буремні часи великі прибутки. Чи пишуть про це журналісти? Чи цей карколомний для мільйонів людей факт увійшов у підручники з економічних дисциплін? Звісно, ні. Звужене сприйняття українства як імпотентної нації триває і насаджується. Тому дуже важливо розповісти молоді про Шевченка як успішну людину, «self made man», i зі згаданих вище книжок можна почерпнути достатньо фактажу про це. Реальне життя — це не лише дія, а й побутові обставини, і те, як проводять вільний час молоді люди — і про це теж можна говорити українською. Про це, щоправда, багато хто не підозрює. Нещодавно одна студентка української філології Запорізького національного університету зізналася, що стала поважати українську мову лише після того, як почула пісні репера Вови зі Львова. «Я прозріла, — каже вона. — Ніколи на факультеті ми не розмовляли українською, а от коли почула, що цією мовою можна говорити про «sex-drugsrock’n’roll», навіть захотілося нею поговорити. А ще — перечитати Шевченка і знайти в ньому щось людське й молодіжне. Він же писав не тільки про революції і війни?» … Знайомі освітяни з Черкащини, почувши ці мої тези, реагують так: «Бекграунд, на якому має зрости новий Шева, — надто вже невтішний. Наближення його до дітей — це явно незначний крок для відродження культури, якщо взяти до уваги всі її негаразди. Чи задовольнить нас причепурений фасад, якщо руйнується весь дім?». Згодна: не задовольнить. А може, в цьому випадку домом є Шевченко? ГЛОСАРІЙ *Інтеріоризáція (від лат. interior — внутрішній) — психологічне поняття, що означає формування розумових дій і внутрішнього плану свідомості через засвоєння індивідуумом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування. uk.wikipedia.org

Churchill, of Beckham's right foot, of Beckham's left foot, of Harry Potter...» The girl asked me in despair: «What is the object of our pride, Oksana? Ruslana's victory at the Eurovision Song Contest 2004? The strength of Klitschko brothers and the Orange Revolution? It’s too little! Shevchenko? It's not too prestigious!»

Daydreaming, isolation from life, irrationality, lack of pragmatism («pragma» means «action», «case» in Greek)

understand the need to promote renewed Shevchenko, anyone wants to prepare some good artistic performances of young boys and girls and look for ﬁnancial opportunities to give them a tour around provincial towns of the motherland. The print of not pragmatic Ukrainity in Ukrainians’ heads is so hardened that

of Ukraine as an impotent nation lives and prospers. It is very important to tell young people about Shevchenko as a successful man, a «self made man», and the books mentioned above can give enough facts about it. Real life is not only an action. It’s also the domestic circumstances, and the

NARROWED PERCEPTION OF UKRAINE AS AN IMPOTENT NATION LIVES AND PROSPERS

To be Ukrainian is not associated with activity in mind of Ukrainians. It is generally divorced with everyday life. To make sure that Ukrainian being is not practiced in society, you can try an experiment. Close your eyes and say to yourself: «Ukrainian work». The first you see are the images of children on school mornings with an indispensable entourage such as bread and salt, traditional clothing, stilted and undigested glories to the Poet, and all these is for show, for district administrations, for class magazine. The false of such Ukrainity can be identity in one small detail. Leaving the assembly hall, the children start to speak in Russian. And the teachers too. I don’t think the experiment will make you imagine a person who appeals to the departments of Consumer Protection with a list of cafes, bars and restaurants, that have no menus and signs in a language native to the 80% of Ukraine citizens. Портрет Т.Г. Шевченка. Листівка 1983 р. In the textbooks on English for third forms of Ukrainian schools, I saw an exercise. It was necessary to write in English the advert about collecting funds to build a no one (but a thousand of people) shelter for homeless animals. You’ll never knows that criticized Ukrainian politifind such exercise in the textbooks on cian and statesman, commander of UPA, Ukrainian! That's what I call a real action Roman Shukhevych was the founder of that contrasting with a «kitchen patriot- very successful advertising agency ism» practiced by millions of our fellow cit- Fama, which was in a very big profits izens. It’s much easier to complain about even in the most turbulent years. Do the hard life to a neighbor in the kitchen, journalists write about it? Did this stunthan to organize something very difficult, ning fact for millions of people enter the but certainly functional. I give a hand to textbooks on economic subjects? Of fight, despite many community activists course, it didn’t. Narrowed perception

leisure of young people, and it all can be spoken about in Ukrainian. Recently, a student of Ukrainian Philology from Zaporizhya admitted that she started to respect Ukrainian language when she heard a song by rapper VovaZIL'vova. «I was sighted, — she says. — We’ve never spoke in Ukrainian at the faculty, but when I heard this language can speak of «sex-drugs-rock'n'roll», I wanted to talk in it. Even to read Shevchenko and find something of men, and youth in his works. Is everything he wrote about revolution and war?» … Familiar educators from Cherkasy, hearing my thesis react: «The backgrounds, which should increase the new Shevchenko is too disappointing. To approach it to children is obviously a small step to revive the culture, taking into account all its ills. Would we like a fancy facade when the whole house is destroyed?» I agree. We wouldn’t. Perhaps, in this case, Shevchenko is our house.

GLOSSARY *Interiorization (from Lat. interior) — a psychological concept that refers to the formation of mental actions and internal plan of individual consciousness through assimilation of external actions with objects and forms of social communication. uk.wikipedia.org

Мій Шевченко У вересні 2013 року Національний музей Тараса Шевченка приступає до реалізації другого етапу Першої Всеукраїнської мистецький акції «Мій Шевченко», розпочатої спільно з партнерами ще на початку цього року

аціональний Музей Тараса Шевченка ініціював появу Першої Всеукраїнської мистецької акції для талановитих дітей та молоді «Мій Шевченко» за підтримки Президентського фонду Леоніда Кучми «Україна», Українського Фонду культури, Малої Академії наук, порталу 1576.ua та Міністерства освіти і науки України напередодні святкування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка.

Дмитро СТУС, генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка: «Ми прийняли рішення і стали ініціаторами, як нам здається, принципово нового, відмінного від традиційного, формату конкурсу для талановитих дітей та молоді. Метою було дати дітям більше можливостей для творчості, для фантазії, аби стимулювати пошук нових образів та форм».

Івченко Софія, 2000, м. Суми «Радуйся, ниво неполитая…»

My Shevchenko In September 2013, the National Museum of Taras Shevchenko begins the second phase of the First All-Ukrainian Art Event My Shevchenko. It was undertaken in the collaboration with the partners at the beginning of the year

he National Museum of Taras Shevchenko initiated the ﬁrst All-Ukrainian Art Event My Shevchenko for talented children and youth supported by the Presidential Fund of Leonid Kuchma «Ukraine», Ukrainian Cultural Foundation, the Junior Academy of Sciences, the portal 1576.ua and the Ministry of Education and Science of Ukraine on the eve of 200th anniversary of Taras Shevchenko’ birth

Бура Аліна, 1998, м. Кагарлик «Сон»

Dmytro STUS, the director of the National Museum of Taras Shevchenko: «We decided to initiate a fundamentally new, as we believe, diﬀerent from traditional competitions’ format for talented children and youth. The aim was to give children more opportunities for creativity, for imagination, to stimulate the search for new images and forms.»

Кірієнок Катерина, 2004, м. Звенигородка «Садок вишневий коло хати»

сновні номінації конкурсу — образотворче мистецтво, каліграфія та читання віршів Тараса Шевченка Не зважаючи на те, що Акція поки не отримала серйозної інформаційної підтримки з боку державних і приватних ЗМІ та проводилася лише силами Національного музею Тараса Шевченка за підтримки порталів 1576.ua та за інформаційної підтримки порталу «ЕХ.ua», який співпрацює з Музеєм уже не перший рік, вона не загубилася, а результат перевершив усі сподівання. Дмитро СТУС: «Форматом акції було передбачено, що всі діти надсилають нам електронні версії своїх робіт — це стосувалося як читання віршів, так і образотворчого мистецтва — для того, щоб ми могли відразу ж оперативно викласти їх на портал 1576.ua, де планували запустити паралельне онлайн голосування. Та через технічні проблеми провести голосування в режимі он-лайн ми не змогли. Однак усі роботи, надіслані на конкурс, практично в режимі онлайн потрапляли на портал із вільним доступом до Інтернету, й усі зацікавлені можуть подивитися на них».

Калинська Галина, 1998, Черкаська обл. «Тополя», «Тече вода з-під явора…»

Дергачова Анастасія, 2001, Звенигородка «Нащо мені чорні брови...» 2001

Терещенко Ліза, 2001, Полтавська обл. «Світає, край неба палає…»

he main categories of the competition are art, calligraphy and readings of Taras Shevchenko’s poetry Despite the fact that the Event has not received serious promotion of public and private media yet, and it’s been carried out only by the National Museum of Taras Shevchenko supported by the portal 1576.ua and promoted by the portal EX.ua, which has collaborated with the Museum for many years, the Event had not been lost and the result had exceeded all expectations. Dmytro STUS: «The Event’s format required all children to send us electronic versions of their works, reading poetry and art, so that we could immediately put them on the portal 1576.ua, which planned to run a parallel on-line voting. But we haven’t managed to provide the online voting because of technical issues. However, all the works submitted for the competition, were getting to the portal with free internet access almost on-line and all interested can look at them.»

Лябах Анастасія, 2000, Чернігівська обл. «Тече вода з-під явора…»

Воропаєва Аліна, 2002, м. Херсон «Тополя»

Гребеник Марія, 2004, м. Київ «Якби ви знали паничі…»

акції взяли участь понад 2 200 молодих людей, Музей отримав близько 1000 малюнків, понад 200 відеофайлів з декламуванням творів Шевченка, а також кілька десятків каліграфічно написаних творів. Дмитро СТУС: «Особисто мене найбільше радують діти, які читають вірші Шевченка, — це виглядає настільки свіжо та щиро, що у нас з'явилася ідея проведення другого етапу Мистецький акції «Мій Шевченко».

ругий етап Мистецької акції розпочинається у вересні. Його відкриє виставка кращих робіт, надісланих дітьми. У планах організаторів налагодити трансляцію змонтованого відео, на якому діти читають твори Кобзаря, а також використовувати кращі роботи для створення відеороликів соціальної реклами на шевченківську тематику, в яких читці з різних регіонів країни декламуватимуть поезії Тараса Шевченка. Дмитро СТУС: «Ми хочемо показати всім рівень робіт, їх якість, і, може, для когось ця виставка стане своєрідним щасливим квитком у життя, а в когось з'явиться стимул для творчого розвитку. Після виставок роботи зазвичай надходять на зберігання до фондів або виставкового відділу Музею, але ми б хотіли, щоб усе, що було зроблено дітьми в рамках акції, продовжило жити власним життям, тим більше в рік 200-річного ювілею Тараса Шевченка. Щоб через ці дитячі роботи люди відкривали для себе Тараса Шевченка, його поезію та творчість».

Артьомкін Дмитро, 1997, Дніпропетровськ

Загребельна Валентина, 2001, м. Цюрупинськ «Село на нашій Україні, неначе писанка село»

...

he Event was attended by over 2200 young people, the Museum received around 1000 drawings, over 200 videos of reciting Shevchenko’s works and the dozens of calligraphic works. Dmytro STUS: «Personally, I am pleased the most with the children who read Shevchenko’s poems. It is so fresh and frankly, that we think about the second phase of the Art Event My Shevchenko.»

Широкоступ Олександра, 2002, м. Кагарлик «Садок вишневий коло хати…»

he second stage of the Art Event begins in September. The exhibition of the best works submitted by children opens it. The organizers plan to set up a broadcast mounted video where children read poet’s works, to use the best declamations to create social video advertising on Shevchenko’s topic, where the readers from different parts of the country declare the poetry of Taras Shevchenko.

Dmytro STUS: «We want to show everyone the level of works, the quality, and perhaps this exhibition will become a lucky ticket in life for someone, and someone will get an incentive to creative development. Usually, aﬅer the exhibition, the works get to the conservation fund or the Museum’s collection. We’d like everything children have created during the Event, continue living their lives, especially in the year of Taras Shevchenko’s 200th anniversary. So through these children’s works people could discover Taras Shevchenko, his poetry and art.»

Вороненко Анна, 1997, смт. Іванків «Катерина»

о ювілею планується видати книги ручної роботи, в оформленні яких могли б взяти участь кращі художники і каліграфи — переможці акції. Для реалізації цього завдання партнером Музею стало видавництво «Лаурус». Переможці в номінаціях «каліграфія» та «образотворче мистецтво» (і ще п’ять дітей, відзначених видавництвом) створять близько 25 книжок ручної роботи. Діти самі оберуть твори Шевченка, які будуть ілюструвати. Каліграфи напишуть тексти, молоді художники за допомогою акварелі, пастелі чи олівців передадуть своє бачення віршів.

here’s a plan to publish a handmade book for the anniversary. The best artists and calligraphers, rhe Event’s winners could participate in designe. To implement this task, the publishing house Laurus became the Museum’s partner. The winners in the categories Calligraphy and Art (and ﬁve children, marked by the publisher) will create about 25 handmade books. Themselves, children will choose Shevchenko’s works for the illustration. Calligraphers will write the texts, young artists will show vision of poetry using watercolors, pastels or crayons. Кравцова Вікторія, 1997, м. Сімферополь «Бандуристе, орле сизий…»

Галина ЛЮБЧИЧ

Galyna LYUBCHYCH

керівник проектів видавництва «Лаурус»:

the Project Manager of the publishing house Laurus:

«Саме через ідею зафіксувати, залишити старання дітей, що шанують Шевченка у формі, яка буде не тільки приємна для учасників конкурсу, але й зможе представити дітей нашої країни як майбутнє особливого культурного і національного простору, ми хочемо долучитися до напрочуд важливого соціального проекту — важливого не тільки для культурного, але й для просвітницького простору країни».

«The idea to save, to continue children’s diligence who honor Shevchenko in a form they like, the form that also introduces children as the future of our country in a special cultural and national space, made us to contribute to a remarkably important social project. It’s important for the cultural and educational area of the country.»

Для того, щоб допомогти дітям створювати ілюстрації, а не окремі малюнки, а також працювати в рамках оформлення книги (всі книжки будуть одного формату), головний дизайнер видавництва «Лаурус» Катерина Корчагіна проведе майстер-класи під час перебування переможців акції у Києві на відкритті виставки. Щоб ця робота і час, витрачений на неї, не були марними, діти створять одну спільну книжку, яку буде передано Президентському фонду Леоніда Кучми «Україна» як подарунок для Українського центру в Москві. Надалі ж усі книжки, зроблені дітьми й лише оформлені видавництвом, передадуть до Музею, дипломатичних представництв, високим посадовим особам та культурним центрам інших держав. А за результатами роботи видавництво планує видати каталог робіт, у якому будуть представлені всі, хто працював над виданнями. І, можливо, цей каталог, що розповсюджуватиметься більшим накладом, аніж книжки, допоможе комусь із дітей знайти себе в майбутньому житті, реалізувати свої творчі мрії та отримати справедливе визнання.

To help children create illustrations, rather than individual pictures, as well as work within the design of the book (all books are the same size), the chief designer of the Laurus Kateryna Korchagina will hold workshops while winners are in Kyiv at the opening ceremony. To make this work and time not in vain, children will create a common book, submitted to the Presidential Foundation of Leonid Kuchma «Ukraine» as a gift for the Ukrainian Center in Moscow. In the future, the books made by children and decorated by the publisher, will be handed over to the Museum, diplomatic missions, senior ofﬁcials and cultural centers of other countries. The publishing house is going to publish the catalog of works with the names of everyone who has worked on the publications. The catalog will have more copies than the books, and we believe it helps children to ﬁnd themselves in the future life, to realize their creative dreams and get fair recognition.

Дякуємо за допомогу Вікторії Поляковій

Thanks Victoriya Polyakova for help

УК.

ИC.

Оксана ГАЙДУК

Дмитро Стус: Ми — єдина європейська країна, яка не зробила доступною свою класику

Про стратегію роботи з популяризації спадщини Т.Г. Шевченка напередодні відзначення 200-літнього ювілею поета та про конкретні кроки в реалізації планів і задумів Національного музею Тараса Шевченка «Українська культура» розпитала його директора Дмитра Стуса Національний музей Тараса Шевченка

УК. Які із запланованих Міністерством культури України заходів до відзначення 200-річчя Великого Кобзаря належать Національному музею Тараса Шевченка і на якій стадії реалізації вони зараз? Розкажіть про «музейну» стратегію відзначення ювілею. Мені здається, що не зовсім коректно в контексті ювілею Тараса Шевченка говорити про заходи. Радше слід вести мову про можливість перегляду стратегії роботи з популяризації спадщини національного генія. Відтак Міністерство просто приречено спиратися на роботу не лише нашого, а й усіх музеїв Шевченка, а на результат, маю надію, позитивний, повинні працювати й усі інші державні установи. Тому мені легше говорити про наші плани, які в разі їх успішної реалізації будуть успіхами й Міністерства, а в разі невдачі — нашими провалами. Із 2012 року музей поступово здійснює програму трансформації в культурно-просвітницький центр, головним завданням якого є збереження, наукова робота та популяризація спадщини Тараса Шевченка.

Відповідно, за цими трьома напрямами й будувалася наша робота. Головним завданням, безперечно, було проведення ремонтно-реставраційних робіт в Головному корпусі музею (бульвар Шевченка, 12) та його філіях — меморіальних будиночках на Козиному болоті та на Пріорці. Грибок, замокання стін, відсутність вентиляції, неможливість підтримувати температурно-вологісний режим у приміщеннях фондів та виставкових залах створювали загрозливу ситуацію щодо збереження колекції музею. У ході роботи над проектом стало зрозуміло, що лише реставрацією та ремонтом не обійтися, аби вирішити проблему, треба провести повномасштабну реконструкцію інженерних мереж музею. Зараз, завдяки безпосередньому втручанню Президента України, першого віцепрем’єра С.Г. Арбузова, міністра культури Л.М. Новохатька, голови Київської міської державної адміністрації О.П. Попова та титанічній роботі архітектурної майстерні Л.П. Скорик, працівники якої понад півроку безкоштовно працювали над проектом, ситуацію вдалося зрушити з місця, і роботи розпочалися.

Другий напрям нашої діяльності — науковий. Зусиллями Н.І. Орлової та її колективу Музеєм уперше підготовлено та розміщено на сайті найповнішу на сьогодні мистецтвознавчу бібліографію, написано кількасот статей до Шевченківської енциклопедії та значну кількість приміток до наукового видання мистецьких творів Тараса Шевченка. Зараз колектив музею активно працює над підготовкою ювілейних видань із Київським університетом та багатьма видавництвами, активно займається розробкою концепції та тематико-експозиційних планів для нової експозиції (якщо на неї будуть виділені кошти) та нових екскурсій. Із невдач — гальмування в оцифровці колекції та створення електронного страхового фонду. На це грошей ніхто не виділив, а ті десятки тисяч гривень, які вдалося знайти через недержавні гранти, жодним чином не вирішать проблеми. Третій напрям — популяризація. Тут вдалося чимало. Маємо відчутний приріст відвідувачів, які переважно ходять на розроблені останнім часом екскурсії та виставки: передусім це стосується інтерактивної екскурсії-гри для школярів

Oksana GAYDUK

Dmytro Stus: We are the only European country which has not made its classics available On the strategy of promoting Shevchenko's heritage before the celebration of poet’s 200th anniversary, and on the specific steps in the implementation of plans and projects of the National Museum of Taras Shevchenko, Ukrainian Culture questioned its director Dmytro Stus

ИC. Which events planed by the Min-

istry of Culture of Ukraine to the celebration of the 200th anniversary of the Great Poet belong to the National Museum of Taras Shevchenko, and how do they develop? Tell us about the «museum» strategy in the anniversary celebration. I think it’s not very correct to speak of events in the context of Taras Shevchenko’s anniversary. We should rather talk about the possibility of revision the strategy of promoting national genius’ heritage. Therefore, the Ministry is just doomed to rely on our and all the others Shevchenko’s museums, and the result, I hope the positive, should be worked by all the government agencies. Therefore, I ﬁnd it easier to talk about our plans, which in the case of successful implementation will be successful for the Ministry, and in the case of failure will be our failures. Since 2012, we’ve been working on the program of transformation our museum into a cultural and educational center, whose main task is to preserve, promote and develope scientiﬁc work with Taras Shevchenko’s heritage.

Accordingly, our job is being built in these three areas. Of course, the main was to conduct repair-restoration works in the main building of the museum (Shevchenko Boulevard, 12) and in its subsidiaries such as Historic houses on Kozyne swamp and at the Priorka. The fungus, soaked walls, lack of ventilation, inability to maintain temperature and humidity at the funds and showrooms threatened the preservation of the museum's collection. Working on the project it became clear that the restoration and repair were not enough to solve the problem, we had to do a fullscale reconstruction of museum’s utilities. Now, thanks to the direct intervention of the President of Ukraine, First Deputy Prime Minister S.G. Arbuzov, Minister of Culture L.M. Novohatko, Head of Kyiv City State Administration O.P. Popov and titanic work of L.P. Skoryk’s architectural studio, whose employees donated the project more than six months, the situation was to budge, and the work began. The second area of our work is scientiﬁc. Thanks to efforts of N.I. Orlova and her colleagues the museum prepared and posted on the website the most complete

art bibliography, wrote several hundreds of articles for the Shevchenko Encyclopedia and numerous notes for scientific publication of artistic works of Taras Shevchenko. Now, the museum staff with Kyiv University and many publishers actively work on a commemorative editions, it actively engaged in developing the concept and thematic-exhibition plans for the new exposition (if we get money) and new tours. Among the failures are slow work in making digital collection and creation of electronic insurance fund. No money were allocated for these, and the money we’ve managed to ﬁnd through the grants, do not solve the problem. The third area is promotion and popularization. We’ve achieved a lot there. We have a signiﬁcant increase in visitors, who mainly go to the recently developed tours and exhibitions. First of all it’s about the interactive tours-games for junior and senior classes, as well as the changing exhibitions that we increasingly enter into the life of the museum. You see, the countries with well-developed tradition of museums change their exhibition several times a year, that allows them not only to acquaint visitors with abundant funds, but also to

молодших і старших класів, а також змінних виставок, що ми дедалі активніше вводимо в життя музею. Бачите, у країнах із розвиненою музейною традицією експозиції змінюються кілька разів на рік, що дозволяє не лише познайомити відвідувачів із багатими фондами, а й постійно знаходитися в інформаційному просторі. Звісно, ні технічно, ні ментально ми ще до цього не готові. Але проводити зміни в окремих залах експозиції ми почали, і це відразу привернуло увагу громадськості. Відсотків 5–7 — протестувало, відсотків 50 — дякувало. Проте в музей пішла молодь та російськомовний відвідувач, що для мене надзвичайно показово.

20 років ми говорили про що завгодно, з культурою та духовністю включно, але так і не спромоглися робити якісний культурний продукт. Більше того, саме це поняття дратувало й дратує чимало можновладців. От і вийшло, що в світі, де головна конкуренція відбувається між високотехнологічними культурними продуктами, ми, по суті, не представлені, або представлені поодинокими явищами. Відтак українська культура маловідома або й невідома навіть своїм сусідам. На мою думку, це погано. Тепер щодо коштів. 27,2 млн гривень, виділених на реконструкцію, ремонт і реставрацію музею — це добре. Але на музей Шопена в переддень юві-

Інтер’єр музею

УК. Уряд спрямував на ремонтно-рес-

тавраційні роботи Національного музею Тараса Шевченка та його філій 27,2 мільйона гривень. В Україні вже складається традиція виділяти кошти на пам’ятки культурної спадщини, на вшанування пам’яті лише з нагоди гучних ювілеїв, у той час, коли багато років поспіль музеї лише одним своїм виглядом кожен день нагадували відвідувачам про потребу в ремонті. Чому виникає така ситуація і як вберегти безцінну пам'ять про геніальних людей української землі? Мені здається, що це проблеми росту нашої держави. Ми наразі єдина європейська країна, яка не зробила доступною свою класику — літературну, музичну, аудіо та візуальну. Понад

лею поляки витратили понад 100 млн. євро. От і порівнюйте. Проте справа навіть не в коштах. Підготовку до святкування ювілею наші західні сусіди почали за 5 років до нього. Спершу вони напрацювали відповідну законодавчу базу, потім провели конкурс, потім створили оргкомітет, який займався координацією всіх заходів, аби вони дали максимальний результат. Як наслідок, на рік Шопена в Польщу приїхало більше туристів, ніж на Євро–2012. Звісно, й у фінансовому плані рік Шопена був значно вигіднішим за футбол. У нас же всі роки незалежності культура, на жаль, не розглядається в якості основоположного елемента державного іміджу, фінансується за залишковим принципом, а про стратегію культурного розвитку годі й говорити. Звідси всі наслідки.

Попри все я не є песимістом. Як рік Шопена та його музей змусив більшість польських музеїв перебудовуватися і змінювати форми роботи, так і в нас — якщо вдасться бодай частково реалізувати задумане — багато культурних закладів будуть змушені переформатовувати свою роботу з відвідувачами, структуру музеїв, запроваджувати інтерактив, активніше заявляти про себе в мережі iнтернет. УК. Вашого батька Василя Стуса час то порівнюють із Тарасом Шевченком. Адже обидва вони прожили по 47 років, обидва були ув’язнені. Як і Тарас Шевченко, Василь Стус викликав величезну хвилю відродження національного духу українців. Як до таких паралелей ставиться син відомого поета? Чи варто співставляти Стуса із Шевченком? Років 15–20 тому, коли я лише починав працювати зі спадщиною Василя Стуса, то ставився до таких паралелей критично. Зараз розумію, що Шевченко заклав в українській культурі своєрідний біографічний чин, за яким справжній поет має не лише писати вірші, але й служити народові та його інтересам. Саме так жили і творили Іван Франко й Леся Українка, Максим Рильський і Василь Симоненко, Олександр Довженко і Василь Стус. Це вже зовсім інша справа, що сотні малознаних імен так само декларують своє служіння. Їм не вірять, як вірять названим мною постатям. І в цьому служінні вся суть. УК. Всенародна шана славетного українця переросла в культ, а Шевченко став міфом, легендою. Як майбутнім поколінням надалі відкривати Кобзаря по-новому, як мислителя, художника, поета? Не думаю, що варто боятися Шевченкового міфу. На певному етапі розвитку, а саме наприкінці 19– на початку 20 ст., саме міф Шевченка-поета допоміг остаточно сформуватися модерній українській нації. Його чин був прикладом для багатьох тисяч людей, що піднімало національну гідність народу. Так, це породило чимало епігонів, наслідувачів, але з’явилося багато людей, які творчо розвивали його ідеї і як митця, і як постаті національної культури. Поступово постать Шевченка стала культовою, була «очищена» шевченкознавцями від усіх людських слабостей, а його біографія стала майже агіографією, тобто біографією святого.

reside in the current information space. Of course, we are still not ready for this neither technically nor mentally. But we started to make changes in separate exhibit halls, and it immediately caught the attention of the public. 5–7 percent protested, but 50 percent thanked. However, the youth and Russian speaking visitors went to the museum, that is extremely signiﬁcant for me. ИC. The government has allocated 27,2

mln UAH for repair and restoration work of the National Museum of Taras Shevchenko and its afﬁliates. In Ukraine, there is a tradition to allocate

fact. Therefore Ukrainian is culture little known or even unknown even to its neighbors. In my opinion, it is bad. Now for the money. It’s good that 27,2 million Hryvnas were allocated for reconstruction, repair and restoration of the museum. But Poles spent over 100 million Euros on the eve of Chopin’s anniversary to the Museum of his name. You can compare. But it's not in the money. Our Western neighbors have started to prepare for the celebration of the anniversary 5 years before the date. At first, they’ve worked out an appropriate legislative framework, then they’ve held a contest, then they’ve created a committee for the coordination of all the activities to get the best results. As a result, the Chopin Year in Poland has got more tourists than the Euro 2012. Of course, in the financial terms the Chopin Year was much more profitable than football. Our culture has not been seen as a fundamental element of public image since the Independence, and unfortunately, it’s still funded by a residual, there’s also nothing to talk about the strategy of cultural development. Hence all the consequences. Despite everything I am not a pessimist. As the Chopin Year and its museum forced the majority of Polish museums to rebuild and to modify the forms of work, we can implement our plans, at least partially, and many cultural institutions will be forced to change the formate of their work with visitors, of the structure of museums, and implement interactive, and increasingly assert themselves in internet. ИC. Your father Vasyl Stus is often com-

Інтер’єр музею

funds for cultural monuments and to commemorate at the occasions of big anniversaries, when the museums’ look have remind visitors about the need for repair for many years. Why is there such a situation and how to protect a priceless memory of Ukrainian genius? I think this is a problem of our country’s growth. Today, we are the only European country which has not made its classics available, literature, music, audio and visual. Over 20 years, we’ve been talking about everything, inclusive culture and spirituality, but we haven’t managed to do a quality cultural product. Moreover, the very notion annoys many of those in power. So it happened that in a world where the main competition is between the high-cultural products, we are not present or represented by single events, in

pared with Taras Shevchenko. They both lived to 47 years, they were imprisoned, Vasyl Stus ,as Taras Shevchenko, caused a huge wave of revival of Ukrainian national spirit. How does famous poet’s son treat such parallels? Should Stus be correlated with Shevchenko? 15–20 years ago, when I just started working with a legacy of Vasyl Stus, I treated these parallels critically. Now I understand that Shevchenko founded in Ukrainian culture a kind of biographical stamp, in which the true poet must not only write poetry, but also serve the nation and its interests. That's how Ivan Franko and Lesya Ukrainian, Maksym Rylsky and Vasyl Symonenko, Olexander Dovzhenko and Vasyl Stus lived and worked. It's another matter that hundreds of little known names declare their service. They are not believed as the aforementioned figures are. And the whole point is in this service.

ИC. Nationwide honor of the famous

Ukrainian turned into a cult, and Shevchenko turned into a myth, a legend. How can the future generations discover the poet in a new way, as a thinker, an artist, a poet? I do not think it is necessary to be afraid of Shevchenko’s myth. In the late 19th — early 20th century, Shevchenkopoet’s myth helped to form the modern Ukrainian nation. His figure was an example for many thousands of people, and it raised the national pride of the people. Yes, it created many epigones, imitators, but there also appeared many people who develop his ideas as an artist and as a figure of national culture. Gradually, Shevchenko’s figure became a cult and Shevchenko expert «cleared» it from all the human weaknesses, and his biography almost turned to hagiography, ie biography of the saint. Of course, many people have begun to deal with the cult, and it is natural for a live culture. Thus, in the early 20th century, the Futurists fought with him, then the Modernists did, and in the end of the century the struggle was continued by pseudo historians. For me, these symptoms show we should to-date Shevchenko as a man. We should find the ways to say that the greatness of each individual is not in its infallible, it is when one can get up after the failure and defeat, make conclusions, pay for his mistakes. I think such alive Shevchenko will be much more interesting to our young people, rather than the default image of the infallible poet, remote from human by the over-size pedestal. ИC. What does the 200th anniversary of

Taras Shevchenko birth mean for you personally? For me, as for the whole team is ﬁrstly a work, work and work again. The museum has a lot of changes now, and I hope that the work of our team, and our common project with the Junior Academy of Science, the Portal of Taras Shevchenko, will promote not only the artist, but the entire Ukrainian culture. ИC. The youth don’t think it’s cool to

visit the museums. So the museum workers try to combine classics and modern in their work. How does the National Museum of Taras Shevchenko encourage the visitors? How may a Great Kobzar be interesting to modern Ukrainians? Fashion is not a right term. Obviously, many people are not very interested in our museums. Although, in Poland or

Звісно, це призвело до того, що чимало людей почали боротися з таким культом, і це природно для живої культури. Так, на початку 20 ст. з ним боролися футуристи, згодом — модерністи, наприкінці століття доклалися псевдоісторики. Як на мене, це симптоми того, що нині слід осучаснювати образ Шевченка-людини. Шукати способи говорити й про те, що велич кожної особистості виявляється не в тому, що вона непомильна, а в тому, що вміє підніматися після невдач і поразок, робити висновки, платити за власні помилки. Я думаю, такий живий Шевченко буде значно цікавішим нашій молоді, аніж усталений образ непогрішимого Поета, віддалений від людини надмірною величиною п’єдесталу. УК. Особисто для Вас 200річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка — це..? Для мене, як і для всього колективу, — це передусім робота, робота і ще раз робота. У музеї нині відбувається чимало змін, і я маю надію, що й робота колективу, і наш спільний з Малою академією наук проект — портал Тараса Шевченка — сприятиме популяризації не лише митця, а й усієї української культури.

Тараса Шевченка, але й дасть широку інформацію про атмосферу 19 ст., про добу, її настрої та інтереси. Окремо працюємо над концепцією дитячої кімнати, шукаємо спонсорів на її облаштування. Зараз саме закінчили конкурс «Мій Шевченко», в якому взяли участь понад 2000 дітей зі всієї України. Проводимо активну роботу на сайті. Інша річ, що всі ці заходи потребують коштів. Пробуємо подаватися на гранти, шукати партнерів. Проте лише спонсорськими програмами проблему широкого представлення Шевченкової спадщини в Інтернеті ми не вирішимо: у провідних країнах світу на оцифровку контенту щороку витрачають десятки мільйонів євро, ми ж знаходимо в сотні разів менше.

б‘є себе в груди, а просто робить свою справу й наражається на нерозуміння багатьох сучасників. Із точки зору здорового глузду цього не поясниш і не збагнеш. І саме тому я завжди захоплювався вірою Шевченка в правильність обраного шляху і його мужністю йти всупереч усьому світові.

УК. Шевченківська ідея покликана єднати націю, утверджувати в ній почуття ідентичності. Невже для її реалізації нам потрібно було чекати цієї великої дати, коли відзначатимемо 200-річчя Кобзаря? Знаєте, я думаю, що регіони з різними історичними досвідами, звичками, різноманітними історичними травмами об’єднала не так ідея Шевченка, як, власне, його постать і слово — його чин. ДУЖЕ ХОТІЛОСЯ Б ВІРИТИ, ЩО Після Шевченка в нашій культурі вже було і класичне БОДАЙ ЮВІЛЕЙ КОБЗАРЯ ЗМУСИТЬ малярство, і висока поезія. ОБ‘ЄДНАТИСЯ РІЗНІ СУСПІЛЬНІ Проте головне — він посіяв у душах народу ідею рівності й СИЛИ, АБИ РАЗОМ ПРАЦЮВАТИ НА національної гідності, чого КОРИСТЬ КУЛЬТУРИ Й ЛЮДЕЙ, А НЕ виразно бракувало як до ОДИН ПРОТИ ОДНОГО. БО ОТЕ нього, так і після. Що ж до нас, то мені б дуже хотілося «ПРОТИ» БАГАТО РАЗІВ ВИЛАЗИЛО вірити, що бодай ювілей БОКОМ У НАШІЙ ІСТОРІЇ, Кобзаря змусить об’єднатися різні суспільні сили, І ВИЛАЗИЛО ТАК, ЩО ДОВОДИЛОСЯ аби разом працювати на СЛУЖИТИ ЧУЖИНЦЯМ користь культури й людей, а не один проти одного. Бо оте «проти» багато разів вилазило боком у нашій історії, і вилазило так, що доводилося служити чужинцям.

УК. Серед сучасної молоді існує думка, що ходити до музеїв не модно. Сьогодні музейники намагаються поєднати класичне та сучасне. Як заохочує відвідувачів Національний музей Тараса Шевченка? Чим Великий Кобзар може бути цікавий сучасним українцям? Мода — не те, напевно, слово. Очевидно, що багатьом не дуже цікаво в наших Дмитро Стус і Надзвичайний та Повноважний посол музеях. Хоча, приміром, в Литовської Республіки в Україні Пятрас Вайтекунас Польщі чи Німеччині, в музеях кожного дня чимало відвідувачів. Щодо Національного музею Тараса УК. Які грані постаті Шевченка осоШевченка, то ми проводили концерти, бисто для Вас залишаються непізнавистави, інтерактивні екскурсії, лекції, ними? Найбільша загадка — це завжди зарізні квести, маємо волонтерську програму тощо. Зараз розробляємо нову гадка любові. Чому людина, що може науково-освітню програму, що має на бути надуспішною у своїй професії, рапметі допомогти шкільним викладачам тово жертвує всім в ім’я ідеалів, народу, не лише глибше подати матеріал про своєї землі. Не говорить гучних слів, не

УК. На Вашу думку, чи спри-

яє святкування ювілею Шевченка до зміцнення зв’язку із діаспорами й українцями, які перебувають за кордоном? Маю надію, що портал, який ми спільно з Малою академією наук готуємо, дозволить усім українцям за кордоном отримати доступ не лише до спадщини Тараса Шевченка, а й до класичної української культури загалом. Коли ж говорити ширше, то особисто мені дуже б хотілося, аби ми думали не лише про діаспори, а почали заявляти і розкривати багатства нашої культури Європі та світові. А для цього постать Тараса Григоровича Шевченка видається оптимальною. УК.

Germany, museums host many visitors every day. The National Museum of Taras Shevchenko holds concerts, performances, interactive tours, lectures, various quests, has volunteer program and more. Now, we develop a new scientific and educational program that aims to help school teachers to submit material of Taras Shevchenko deeper, and also to give some extensive information about the atmosphere of the 19th century, the mood and interests of those days. Separately, we are working on the concept of a child's room, looking for sponsors for its improvement. We’ve just finished the contest My Shevchenko, which was attended by over 2,000 children from all over Ukraine. All of these activities require funding. We try to apply for grants, seek partners. However, the sponsors are not enough to solve the problem of wide representation of Shevchenko's heritage on the Internet. The leading countries spend tens of millions Euros for the digitization of content each year, but we have a hundred times smaller. ИC. What faces of Shevchenko’s figure remain unidentified for you personaly? The greatest mystery is always the mystery of love. Why does a person who can

I WOULD REALLY LIKE TO BELIEVE THAT KOBZAR’S ANNIVERSARY WILL MAKE US TO UNITE VARIOUS SOCIAL FORCES TO WORK TOGETHER FOR THE BENEFIT OF CULTURE AND PEOPLE, AND NOT AGAINST EACH OTHER. AS THOSE «AGAINST» HAS HURT OUR HISTORY A LOT, AND IT HAS MADE US TO SERVE FOREIGNERS get a complete success in his profession suddenly donate everything in the name of ideals, of the people, of his land? He doesn’t say big words, does not beat his breast, he just does his job and takes on a misunderstanding of many contemporaries. It can’t be understood from the point of view of common sense and can’t be explained. And that is why I have always admired Shevchenko’s faith in the correctness of the chosen path and his courage to go against the whole world. ИC. Shevchenko’s idea aims to unite the

nation, to maintain the sense of identity. Should we had have to wait for this great date of celebrating poet’s 200th anniversary to implement it? You know, I think that the regions with different historical experiences, habits, various historical traumas were not united by Shevchenko’s idea, but his ﬁgure and his word; his rank indeed. After Shevchenko, our culture has had classical painting and high poetry. But the main

thing he did was to sown the idea of equality and national dignity in people’s hearts, and we’ve been lack of it before and after him. As for us, I would really like to believe that Kobzar’s anniversary will make us to unite various social forces to work together for the beneﬁt of culture and people, and not against each other. As those «against» has hurt our history a lot, and it has made us to serve foreigners. ИC. Do you think the celebration of

Shevchenko’s anniversary will enhance the communication with diasporas and Ukrainians abroad? I hope that the portal we prepare with the Junior Academy of Sciences let all Ukrainians abroad to gain access not only to the legacy of Taras Shevchenko, but to the classic Ukrainian culture in general. To speak wider, I really would like us to think not only about the diaspora, we should declare and disclose the wealth of our culture for Europe and the world. And the ﬁgure of Taras Shevchenko seems optimal for this. ИC. 93

2-3 Коли цвіте папороть

4-9

20-21 Шляхи Тараса

22-29

Роксана Харчук Про Тараса Шевченка в незалежній Україні

10-19

Юрій Макаров Інший Шевченко

30-31 Антон Філатов Як Шевченко закохався у «короля Ліра»

Віктор Вечерський Тарас Шевченко й усвідомлення національної архітектурної традиції

32-37 Антон Філатов Микола Стороженко: Космічне осмислення «Кобзаря»

38-47

71-79

Промова Кобзаря

Оксана Левкова Тарас Шевченко: 200 років самотності Oksana Levkova

48-57 Ростислав Синько Кавалерідзе. Інше світобачення

58-65

80-86 Мій Шевченко

87 Шевченкіана

88-93 KAIROS Kobzar Stars: Шевченко на широких екранах

66-70 KAIROS Страшний сон Шевченка

Оксана Гайдук Дмитро Стус: Ми — єдина європейська країна…