хунта цайтунг «Амєрікосам всє продакшин» пропонує
Der
№1
Часопис для всіх, хто воює щоб отримати клаптик землі і двох рабів
Хто не скаче - той читати цайтунг заборонено!
Ахтунг! Ватен швайнен ніхт єтот чітать! За нарушеніє порядок будєт с’єдайтен!
Війна за шанс
Я
жодного разу не був у «зоні АТО» (зараз не час говорити, что мені це сором’язливе скорочення не подобається, треба прямо казати: на фронті). Так от, не був, здоров’я не дозволяє. Тому живлюся чужими враженнями, відгуками, багатогодинними сповідями та уривчастими репліками. З того, що мені розповідали справжні бійці, найбільше вражає не опис їхніх подвигів (це слово вживаю без лапок) і не картинки їхнього, м’яко кажучи, суворого побуту. Вражає сприйняття ними «великої землі»–як зі знаком плюс, так і зі знаком мінус. Вояки знають, що їм прямо й безпосередньо допомагають сотні тисяч, якщо не мільйони співвітчизників. Допомагають не просто якось там морально, а збираються незнайомі люди й вирішують конкретне завдання: як перевезти через кордон броніки, як зібрати грошей на круту снайперську гвинтівку чи на безпілотник, як разом плести «кікімори», як забезпечити пораненим лікування за кордоном, або протези, або… Форми цієї допомоги перелічити неможливо, бо все відбувається стихійно. Ну про це на фронті, гадаю, знають. Те, що цей досвід унікальний в новітній історії, свідчать іноземці. Один американський журналіст, колишній емігрант із СРСР, прямо каже: «Я був на всіх локальних війнах за останні двадцять років. Такого ентузіазму, такої масової підтримки населенням я не зустрічав ніде й не гадав, що таке можливо». Але є й інше. Не кажу про певну кількість ватників, які почуваються в Україні пречудово, в будь-якому разі безпечно, ніяке СБУ їм не загрожує. Ні, йдеться радше про тих, кому
Юрій Макаров байдуже. Ходять собі люди в офіс, відвідують тренажерні зали, сидять у ресторанах, відстежують курс валют і лають війну, бо й без того криза й повна дупа з економікою. До влади їм байдуже, тобто зовсім байдуже, «аби не було війни». Коли фронтовики зустрічають таких очі в очі під час коротких відпусток, у них відразу неминуче постає питання: що, ось за цих я там мерзну, втрачаю побратимів і підставляю голову під кулі?! Що поробиш, ватники та байдужі – теж частина народу, хай би як вони мене дратували й ображали своїм виглядом, немає способу їх ізолювати, бо тоді в країні буде саме те, чого ми щосили намагаємося уникнути. А чого, власне, ми хочемо уникнути? Що поганого нам зробили сепари? Чим сучасна Росія нам не годиться? Для мене дуже просто: Росія в тому вигляді, до якого вона розвинулася на нинішній момент, – суцільна територія ненависті. Це не штамп, не фігура пропаганди, не чергове симетричне «обличчя ворога» на кшталт того, що транслюється щоденно на нашу адресу з російських ЗМІ. Усе, що об’єднує сьогодні 146 мільйонів підданих, – це ненависть до іншого. До «піндосів», до «хохлів», до «чурок» (хоча п’яту частину населення самої РФ становлять ті самі «чурки», «хачі», «банабаки» та інші «нацменшини»), а також до «жидів», «ліберастів» та інших «національних зрадників», а кого записати в національні зрадники, вирішується по ходу. Там є й позитивні цінності: православ’я (московського, тобто дуже спотвореного, одержавленого зразка), тисячолітня історія (частково вкраде-
на, частково запозичена), гордість за війну, яку росіяни виграли під керівництвом мудрого Сталіна (попри те, що їм заважали хохли), міжконтинентальні балістичні ракети з ядерними боєголовками, а також улюблений вождь і вчитель товариш… перепрошую, пан Владімір Владіміровіч Путін. Ну й незбагненна духовність, доброта, чуйність, що допомагає бити чурок, ліберастів, а тепер уже й хохлів. Десь так. Кажуть, що сучасна Росія тримається на нафті, й це частково правда. Але правда й те, що вона тримається на слухняності злодійкуватому начальству, доки воно дозволяє пити, красти й ненавидіти. Щойно зникне нафта (а це може статися ось-ось), випарується й слухняність, залишиться сама ненависть. Тоді в усій Росії станеться те, що зараз уже спостерігається в Лугандонії: безпорадні, обмежені, мстиві отамани, які впроваджують свої тупі порядки, які жирують, віджимаючи в тих, кому не пощастило, автівки й квартири, та які воюють між собою за зони впливу. Ось яке недалеке майбутнє вони приготували самі собі, ось яке майбутнє вони хотіли принести нам усім. Заради того, щоб запобігти ненависті й тупості, воюють українці. Так, наша держава дуже й дуже недосконала, часами просто потворна, вона вдосконалюється дуже неохоче, але щойно ми вирішили її трохи підкоригувати, втрутилися «брати». Якби не вони, можливо, багато чого у Києві й на місцях уже би змінилося – в тому числі під тиском тих, хто тепер воює на Сході. Наші воюють за шанс для України. Росіяни разом із «ватою» – за те, щоби ми не мали цього шансу. Ось і вся різниця.
Лістофка для зольдатен. Ніхт продавайть!
В
сю эту неделю Россия меняла союзников, как валенки в летнюю ночь. В стране наступила эпоха переоценки ценностей в первую очередь рубля, и пришло наконец, время задуматься о том, кто является для Москвы настоящим другом, а кто только делает вид, что боится Путина, а на самом деле только и ждет момента, чтобы воткнуть ему в спину что-нибудь тяжелое и тупое. Вот, казалось бы, Герма ния – братский народ, общая история, общий враг Бандера, деды воевали, Берлинскую стену вместе строили, и до сих пор та стена имеет для России сакральное значение, потому что сам Путин во время службы в КГБ когда-то провертел в ней дырочку, чтобы подглядывать за планами западногерманской военщины. Но потом у Путина в той дырочке что-то застряло, а рядом, как назло, прогуливались мамочки с детьми, поднялся скандал, и молодого майора от греха подальше отозвали в Советский Союз, а стена через несколько лет развалилась от тоски. Казалось бы, после такой совместной истории Россия и Германия были просто обречены на вечную дружбу, особенно когда Путин, широко используя прогрессивный опыт своего немецкого предшественника,– который до 1939 года, а точнее, до 22 июня 1941 года, как известно, был “политиком высочайшего класса”, –аннексировал Крым, чем поднял авторитет Германии на небывалую высоту, вновь напомнив всему миру о былом величии Третьего Рейха. Поначалу канцлер Меркель, действительно, вела себя по отношению к Верховному
Анекдот
☺
Юначе! Замислюєшся, ким бути і життя як прожити? Живи по заповіді діда Свирида: - Синку, життя треба прожити так, шоб ото хоч раз назвали жидобиндерівською сволоччю!
•
Der
хунта ньюс
•
«Амерікосам все продакшин» лімітед
ГОРЬКИЙ ВОВА
Правителю как подобает бабе, знающей свое скромное место при крутом мужике, который никому не дает спуску, – в худшем случае ругала Путина на словах, каждый раз их, впрочем, тщательно взвешивая. Так, вместо того чтобы прямо сказать: “Да у этого лысого недомерка совсем уже башку ботоксом снесло”, – осторожная Ангела говорила Обаме: “Путин живет в другом мире”, как бы намекая, что Владимир Владимирович просто немножечко переволновался, ему сейчас нужен покой и пара кубиков галоперидола, а санкции его только возбудят, и в этом состоянии он что угодно натворить может, с придурка много ли возьмешь. Источник: http://censor.net.ua/r316050 А потом что-то неуловимо переменилось, и в один прекрасный австралийский день Путин из властелина мира превратился в постыдного опущенца, которого улюлюкающие лидеры саммита Большой Двадцатки не загнали под шконку только потому, что не знали этого веселого русского обычая. А верная доселе соратница Меркель после многочасовых переговоров с невменяемым “Вольдемартом” вдруг стала какой-то злой и противной, и с тех пор только и делает, что говорит не только о невозможности отмены санкций, но и о перспективе их дальнейшего усиления. Дошло даже до того, что на этой неделе немецкая канцлерша вспомнила о том, как в 2007 году Путин спустил на нее свою суку Конни, пытаясь показать высокой гостье, какой он видный мужчина. Вот ведь какой злопамятной стервой оказалась эта Меркель. Все эти годы притворялась подругой, в душу без шнапса лезла, а сама таила в душе злобу лютую, ненависть к русскому народу вынашивала, и кто-то еще теперь будет говорить, что санкции против России ввели просто так, по смехотворному поводу захвата Крыма и войны против какой-то там несостоявшейся Хохлороссии?..
То-то и оно. Владимир Владимирович ведь просто пошутил тогда. Конечно, он знал, что фрау Ангела боится собак, вот и решил натравить на нее свою адскую суку, чтобы посмотреть, как невозмутимая канцлерша заорет дурным голосом и запрыгнет с ногами в кресло. Вот смеху-то было бы. Однако загрызть Меркель он бы Конни никогда не позволил, потому что Владимир Владимирович– не только известный джентльмен, но еще и милый мачо. Попробовала бы только Конни прыгнуть на испуганную женщину–Путин бы вмиг сам прыгнул на собаку, перехватил на лету, упал с ней на ковер и принялся играть, хохотать да резвиться, как постреленок. Это был бы очень красивый и мужской поступок. Но смогла ли оценить его сварливая старуха Меркель? Да ни в коем случае. Вместо слов искреннего восхищения и благодарности по гроб жизни русский народ получил от вероломной немки только горе и страдания. Крайне разочарованный недостойным поведением фрау Ангелы, Владимир Владимирович все же решил дать ей еще один шанс в память о былой дружбе, и заслал в Германию специальных доброжелательных гонцов, которые предложили немцам поделить Украину на двоих, не впутывая в это дело Америку и прочих козлов, мешающих приличным людям подниматься с колен. Увы, призрак суки Конни вновь встал между братскими народами: власти Германии не только ответили категорическим отказом, но и слили секретные предложения пакта Путина в прессу. Столь непорядочного, вероломного поступка Владимир Владимирович от немцев никак не ожидал. К тому же, все это слишком уж напоминало казус с Януковичем годовой давности, когда Виктор Федорович в кулуарах Вильнюсского саммита гремел кулаками перед лицом Меркель, рассказывая ей, как он с Путиным бьется смерт-
ным боем один на один, и требуя за это скромное денежное вспоможение в размере 160 миллиардов. Источник: http://censor. net.ua/r316050 Вне всякого сомнения, это была самая тупая попытка развода на бабло, которую Меркель и присутствовавшей при разговоре хозяйке саммита Дале Грибаускайте приходилось видеть за всю жизнь. Разумеется, по итогам переговоров Виктор Федорович был недвусмысленно послан на хутор бабочек ловить, а его собеседницы возмутились до такой степени, что решили выставить оборзевшего донецкого быка на международное посмешище, разместив служебную видеозапись беседы в открытом доступе. Таким образом, Януковичу прозрачно дали понять, что прав на доверительные переговоры с мировым буржуинством он отныне не имеет. И теперь на то же самое Меркель смеет намекать самому Путину! Нет уж, такие друзья Владимиру Владимировичу даром не нужны. В это трудное время России необходимы понастоящему верные союзники, мощные страны, которые не побоятся открыто заявить о своей поддержке курса Великого Путина, встать с ним плечом к плечу, а если придется, то и спиной к спине. И Путин нашел такого союзника. Им стала Республика Гаити. Так или иначе, отправку гуманитарного конвоя для помощи черным ополченцам Карибского моря можно считать делом практически решенным. Ополченцы больше не хотят себе Сладкого Микки–им нужен Горький Вова, и никто не может лишить их права познать все прелести сытой, обеспеченной и безопасной жизни под покровительством великого Путина, которой уже наслаждается сказочная Новороссия. А за американскими пенсиями, если что, в соседнюю Доминикану можно будет ездить. Василий РЫБНИКОВ для Цензор.НЕТ