СПРАВИ СЕРДЕЧНI

ПОПРИ НЕВТІШНІ РЕАЛІЇ, КАРДІОХІРУРГІЯ В УКРАЇНІ ОДНА З НАЙКРАЩИХ У СВІТІ

ТЕКСТ: ІРИНА ОЛЕШКО, МАРІЯ САМАРА

Пандемія коронавірусу змінила життя країни, витіснивши в суспільстві дискусії про медреформу, про неінфекційні хвороби, про страхову медицину. Але щодня в різних куточках України незмінним залишається одне: кардіохірург заходить до операційної та тримає в руці життя одного з мільйонів українців.

Чим живе нині українська кардіохірургія, які плюси й мінуси вже можна побачити в медичній реформі, скільки дітей з вадами серця народжується в Україні щороку і чому до нас їдуть навчатися майбутні кардіохірурги з-за кордону — про все це розповів відомий дитячий кардіохірург, директор Національного інституту серцевосудинної хірургії ім. М. М. Амосова, віцепрезидент НАМН України Василь Лазоришинець.

Василю Васильовичу, в Україні досі триває реформа медицини, хоча про неї тепер не так часто згадують. Які її плюси та мінуси Ви можете назвати з огляду на Ваш багаторічний досвід роботи на різних посадах, зокрема й очільником МОЗ?

Головний плюс полягає в тому, що вона хоча б почалася вперше за 30 років незалежності. Ми всі знаємо, що реформа вже запроваджена на первинному рівні, але її мінус в тому, що на сьогодні практично ліквідована медична допомога на селі. ФАПи закриваються, до центрів первинної медикосанітарної допомоги їхати 30-40 км, і для старих людей це надзвичайно складно. Тож зрозуміло, що вони просто будуть недоотримувати цю медичну допомогу.

На вторинному рівні, на мій погляд, також реформа проведена, вона правильна, але вона так само недоопрацьована. Тому що ті тарифи, які закладені Національною службою здоров’я (НСЗУ), не є реальними й не зовсім відповідають витратам, що будуть здійснюватися. Також ми розуміємо, що не всі заклади вторинного рівня надання медичної допомоги зможуть отримати договір з НСЗУ — через застарілість обладнання, відсутність достатньої кількості фахівців. А це означає, що вони просто будуть змушені зачинятися. І враховуючи, що на сьогодні десь 300 лікарень уклали договори, а по Україні є 495 районних і близько 300 міських лікарень, то виходить, що

більш ніж половина лікарень не зможуть взяти участь у цій реформі.

Як сильно впливає відсутність страхової медицини на загальний стан охорони здоров’я та на кардіохірургію зокрема?

Страхова медицина це дуже гарна справа. З іншого боку, вона надто дорога для нашої країни. Страхові послуги дають можливість забезпечити населення медичною допомогою і підвищити її якість. Як приклад, у Національній академії наук розроблений пілотний проєкт, що чітко показав види медичних послуг, які ми повинні надавати та для яких встановлений тариф, тобто обрахована собівартість цих послуг. Тому це вже і є перший крок до страхової медицини.

Як Ви вважаєте, чи все-таки запровадять в Україні обов’язкове загальнодержавне медичне страхування?

Обов’язкове загальнодержавне страхування є тільки у двох країнах світу — Південній Кореї та Сінгапурі. Я не думаю, що в нас його запровадять, але медичне страхування має право бути. Зокрема й те, яке буде забезпечуватися державою хоча б для певних верств населення. Тому що страхова медицина, наприклад, у Японії формувалася протягом понад 100 років, у США також тривалий час. Думаю, що свого часу й ми до цього прийдемо, але варто розуміти, що це непросто та недешево.

Усім відомо про значний відтік кваліфікованих кадрів з України за кордон, зокрема в медичній галузі. Як ця тенденція вплинула на діяльність інституту Амосова?

У нас за останні шість років десь п’ять осіб виїхало за кордон. Вони там обіймають поважні посади, мають нормальну зарплату. Але безпосередньо в нашому інституті дефіциту кадрів немає, тому що ми розпочали новий вид діяльності — освітній. Насамперед ми готуємо кадри для себе. Тобто ми отримали ліцензію на післядипломну освіту в галузі медицини в Міністерстві освіти й успішно це реалізовуємо. Нині в нас навчається, наприклад, 70 лікарів-інтернів по трьох напрямах: внутрішні хвороби, анестезіологія та реанімація і хірургія. До речі, цього року наші інтерни при здачі іспиту «Крок-3» набрали найбільшу кількість балів по Україні й посіли перше місце.

Якщо говорити про потребу по Україні, нам вистачає кардіохірургів?

На сьогодні в Україні працює 48 кардіохірургічних центрів, і я думаю, хірургів вистачає, тим більше, що кожен рік ми готуємо нових. Але є такі регіони, де ще не проводилося операцій на серці. За останній рік ми тільки почали роботу в трьох регіонах: Чернівцях, Полтаві, а також зараз плануємо розпочати операції на серці в Миколаєві. І ось для забезпечення таких операцій штату лікарів якраз і бракує. Адже операція на серці — це не тільки кардіохірургія: це й анестезіологія, і реанімація, це й лікарі перфузіологи, які проводять штучний кровообіг пацієнтам.

Згідно зі статистикою, щороку близько 5000 дітей народжується з вадами серця. Скільки дитячих операцій на серці щороку проводиться у вашому інституті та в Україні загалом? Чи маємо можливість врешті-решт задовольнити попит?

Дітей з вадами серця народжується 10 на тисячу новонароджених. Враховуючи, що в нас нині народжується 260-280 тисяч малюків, то статистика дещо інша. Оскільки 5 тис. дітей з вадами серця ми мали, коли в нас народжуваність сягала 540-580 тисяч на рік. Тепер маємо десь 2800 дітей, які потребують допомоги. Такі розрахункові дані. Цим діткам треба надавати медичну допомогу протягом першого року життя. Якщо її не забезпечити дітям з критичними вродженими вадами, то близько 40% з них помирає. Оперативні втручання проводяться в нашому інституті — це десь 800-900 операцій на рік; також понад 1,5 тис. проводиться в Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії; і ще шість центрів по Україні, які загалом виконують майже 300-400 операцій. Таким чином, у восьми центрах України оперують дітей з вродженими вадами серця. Хочу підкреслити, що це є надання медичної допомоги на найвищому європейському та світовому рівні.

Який відсоток прооперованих дітей в інституті Амосова стають абсолютно здоровими?

Орієнтовно 95% цих дітей стають абсолютно здоровими. Хотів би ще відзначити такий важливий факт: у нашому інституті 72% операцій за минулий рік було виконано ендоваскулярно, тобто без хірургічних розрізів, без зупинки серця. Для прикладу в Європі цей показник становить 80%, тобто практично ми перебуваємо на європейському рівні з проведення ендоваскулярних операцій.

Ви першим в Україні та одним з небагатьох у світі зробили операції Норвуд І, Норвуд ІІ, Норвуд ІІІ з гіпоплазій лівих відділів серця. Як новітні напрями кардіохірургії розвиваються в Україні?

Ми продовжуємо ці надскладні оперативні втручання. Хочу наголосити, що якщо не надати таку допомогу протягом 10 днів, 98% цих дітей помирає. Справді, шлях складний: три етапи операції, і потім, років через 20-30, треба виконувати трансплантацію серця. Але ці діти мають право на життя, і кожен рік в Україні їх народжується близько 300. Це 300 сімей, для яких ми рятуємо дітей.

Як часто Ви оперуєте особисто та скільки операцій зроблено загалом за час практики?

Загалом я виконав десь близько 8500 операцій на серці. Це в основному діти й дорослі з вродженими вадами серця. Намагаюсь оперувати щодня, роблю 1-2 операції, залежно від завантаженості. Тепер під час карантину трохи менше оперуємо.

Чи серйозно вплинув карантин на кількість планових операцій?

Так, суттєво вплинув. І не тільки в нас, а в усьому світі зменшилася кількість операцій на 30%-50%.

Кардіохірургія належить до категорії високовартісної допомоги. Яка ситуація з фінансуванням кардіохірургії в Україні загалом і в інституті Амосова зокрема?

Оскільки інститут перебуває в пілотному проєкті, то фінансування, яке виділяється нам останні роки, трохи краще, ніж було. Тому що раніше воно здійснювалося на рівні 10-15% від потреби, а тепер фінансується десь на рівні 25-30%. Тобто якщо ми, наприклад, минулого року виконали 6700 операцій, то з них як мінімум 30% були операції за бюджетні кошти. Передусім дітям, людям з інвалідністю, пенсіонерам, військовослужбовцям, вагітним жінкам, яких також, на жаль, доводиться оперувати.

З 1 січня 2021 року було анонсовано запуск єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ). Як Ви оціните перші кроки в цьому напрямі через пів року з моменту її запуску?

Перші кроки абсолютно правильні. Сподіваюся, це дасть поштовх для розвитку трансплантології в нашій країні. Щоб не 1-2 центри в Україні виконували трансплантації, а, на мою думку, кожен центр, який має штучний кровообіг, може проводити пересадку серця. Крім того, таких центрів з пересадки нирок, печінки в нас є безліч. Тож, якщо буде працювати транспланткоординація, то цей напрям розвиватиметься. А ті кроки, що були зроблені державою, насамперед Кабінетом Міністрів України, Міністерством охорони здоров’я та Національною академією меднаук, дають надію, що поступово ми досягнемо рівня, який є в Європі.

В інституті діє єдина в Україні вчена рада із захисту дисертацій з кардіохірургії та функціонує кафедра, де проходять атестацію і переатестацію всі хірурги. Що потрібно для того, щоб інститут став майданчиком для розвитку й медичного туризму та став регіональною базою для підготовки кардіохірургів ближнього зарубіжжя?

Наш інститут ось уже майже 60 років є кузнею кадрів для підготовки кардіохірургів. Крім того, починаючи з 2019 року, ми ще стали філіалом Міжнародної школи кардіохірургії (International Heart School), яка є європейською, світовою. У нашому філіалі навчаються студенти протягом одного року після того, як вони пройшли теоретичну підготовку в Італії, де розташована ця школа.

В Інституті активно йде будівництво нового сучасного корпусу. Коли можна очікувати його відкриття?

Нас активно підтримують народні депутати, Кабінет Міністрів, Офіс Президента, Міністерство охорони здоров’я, тому вважаю, що нам вдасться відкрити новий корпус десь за рік-півтора. Це буде сучасний європейський кардіохірургічний госпіталь, що відповідатиме світовим стандартам.