БАЦЬКА ПРЕЗИДЕНТ

ШОСТИЙ ШАНС ОЛЕКСАНДРА ЛУКАШЕНКА

ТЕКСТ: АНАТОЛІЙ МІШИН

Він найдовше серед глав європейських держав зберігає владу. При цьому зазнає серйозної критики. Як правило, його відповіді сповнені лише йому притаманної категоричністі.

Льон не косять, не жнуть, а рвуть. Рішуче, по-молодецьки вириваючи рослину з корінням, Олександр Лукашенко пояснює давній принцип льонарів молодій журналістці. Це фрагмент доволі звичайного сюжету головних теленовин Білорусі. У них часто показують, як президент інспектує регіон, підприємство чи цілу галузь народного господарства.

Група медійників завжди супроводжує Президента під час його численних поїздок країною. Вони фіксують «бацькові» повчальні настанови, вітання з народом і жорсткі виговори чиновникам. Потім це все оперативно розповсюджується на теле-, радіо- та Інтернет каналах.

Бацька — це неофіційне, але вже традиційне народне звання Лукашенка. Перший президент незалежної Білорусі народився в звичайному білоруському селі — Копись Оршанського району Вітебської області БРСР.

Він згадує радянську епоху з повагою, хоча початок його дитинства був не зовсім щасливим. Мати практично з моменту його народження змушена була переїхати із сином до сусіднього села — Александрії. Там жили її родичі. Досі точно не відомо, хто був батьком майбутнього лідера за фахом, а сам Олександр стверджував, що ніколи не бачив батька. Мати його виховувала сама. Вона працювала на тваринницькій фермі. У дитинстві син не радував поведінкою, навіть перебував на обліку в міліції. У навчанні перевагу віддавав гуманітарним предметам, а також громадській діяльності. Мріяв стати журналістом, але вступив на історичний факультет Могильовського педагогічного університету. Переконала в цьому завуч його школи, а в майбутньому теща. Про неї згадує з вдячністю, мовляв якби не вона, не став би президентом і взагалі нормальною людиною б не став.

Москва не дуже задоволена спробами Олександра Лукашенка зменшити залежністьвід неї, особливо енергетичну

Стосунки зі своєю майбутньою дружиною Галиною розпочав ще у школі. Вони розписалися перед тим, як молодий випускник педуніверситету відправився до лав Прикордонних військ КДБ Радянського Союзу. У родині народилося двоє синів.

Цей брак де-юре й досі не скасований. А ось де-факто все неоднозначно. Перша леді Білорусі залишається жити в селі. Президент зізнається, що не збирається розлучатися, що не хоче травмувати матір його перших двох синів, адже вона «глибоко порядна людина».

Практично на всіх офіційних заходах Лукашенка супроводжує його третій син — Микола. Його мати начебто була особистим лікарем Президента Білорусі, яка так і не стала офіційною дружиною свого пацієнта.

А він тим часом показується привселюдно із черговою красунею, викликаючи чергові плітки. Пояснює це з гумором.

Олександр Лукашенко ніколи не дивився на демократів через рожеві окуляри,а демократію він розуміє «як владу народу»

Наприклад — що не любить з’являтися на публіці поруч із «намиленими мордами» чиновників. Натомість віддає перевагу варіанту «з одного боку дівчата, з іншого — син».

Все це минає без будь-яких наслідків для «селянського мужика». Так він сам себе неодноразово називав. Але цей статус точно завжди для нього був замалим. Активіст громадського життя в школі, університеті, армії, Олександр не збирався засиджуватися на скромних посадах.

Йому пропонували залишитися в армії. Він усе ж повернувся додому — до дружини та маленького сина, який хворів. Учителював у рідній школі — лише один рік.

У родині народився другий син, а батько вступив на заочне відділення сільськогосподарської академії, вивчав економіку. Потім вирішив повернутися в армію, де на посаді політрука протримався п’ять років. Щось там не склалося, проте поза армією кар’єра почала рости дуже швидко. Заступник голови колгоспу, а потім — голова радгоспу. Це підприємство вважалося збитковим. Вивів його в передові. Вдало здавав землі в оренду.

Ці та інші економічні нововведення стали можливими в той час завдяки доволі ліберальним, як для комуністичної системи, реформам останнього радянського лідера Михайла Горбачова.

З ним Лукашенко навіть посмів публічно сперечатися, коли в Москві як народний депутат представляв Мінськ. Уже тоді йому допомогло вміння красномовно виступати за права народу. «Він поводить себе, як слон у порцеляновій крамниці. Повернеться — і зніс пів магазину», — ось так згадував про Лукашенка Горбачов.

А тим часом у Країні Рад і так усе розвалювалося. Радянська економіка рухнула, капіталізм лише народжувався. Лукашенко не шкодував сил на обіцянки побороти корупцію, інфляцію, відновити зв’язки з колишніми радянськими республіками. Політична кар’єра набирала обертів.

До речі, він, як і Путін, не приховує свого жалю щодо розвалу СРСР. Саме тому рідко буває в одній зі своїх численних резиденцій — Біловезькій пущі, де підписали акт про розпуск Радянського Союзу.

Саме Лукашенко припинив початок процесу декомунізації на своїй незалежній батьківщині. А 7 листопада (дата захоплення влади більшовиками в 1917 році) залишається святковим днем в Білорусі.

Проте демократичні та капіталістичні зміни початку 90-х років минулого століття Лукашенко перетворив на своїх несподіваних союзників. 1996 року переміг на перших виборах Президента Білорусі. «Я й досі не можу зрозуміти, чому мене обрали. Десять претендентів, я пацан — 38 років», — так Лукашенко коментує свою першу президентську перемогу.

Він у своїй емоційній манері, але доволі точно описував той складний в економічному плані час — «їсти практично не було чого, підприємства зупинилися». Тоді Лукашенко жорстко звинувачував урядовців, називав їх корупціонерами, що прагнуть диктатури. Але президентські вибори 1996 року Захід визнав чесними та демократичними. Усі наступні вибори в цій країні такої оцінки не отримали, натомість зазнавали нищівної критики. Щоправда, не з боку Росії та її союзників. Хай там як, але Лукашенка переобирали п’ять разів поспіль.

Його головний суперник на виборах 1996 року Станіслав Шушкевич тоді був керівником країни. Його й досі вважають одним із лідерів опозиції. Шушкевич називає свого суперника «неуком», але вважає, що «через тотальну фальсифікацію» зараз у демократів Білорусі немає шансів навіть на участь у виборах.

Олександр Лукашенко говорить, що ніколи не дивився на демократів через рожеві окуляри, а демократію він розуміє «як владу народу». Саме до нього він і звернувся 2004 року. Напередодні завершення свого другого президентського строку провів референдум щодо зняття обмеження на переобрання понад двох разів. Демократичні країни критикували, санкції вводили — не допомогло. Що вже казати про внутрішню опозицію. З нею бацька розправлявся жорстко. Тюремні строки — звичайне покарання для невдоволених у Білорусі. Масові протести розганяють швидко, без вагань.

Офіційні джерела найчастіше представляють протестувальників як банальних порушників громадського спокою. А Лукашенко клеймить їх званням «п’ятої колони Заходу».

Якщо Захід відвертався від Лукашенка, то Росія не помічала жодних порушень прав людини в Білорусі. 2 квітня 1997 року Лукашенко разом з російським президентом Єльциним підписали Договір про Союз Білорусі з РФ. Бацька захоплено рапортував: «Я народу обіцяв — повну інтеграцію з братською російською державою… аж до єдиного президента».

На запитання про готовність бути посередникомв українсько-російському конфлікті він відповів:«Як людина, чиє коріння тут закопане, я ніколи не вважавсебе чужим в Україні, а Україну чужою для себе. Я готовийзробити все, що ви скажете і на що я здібний»

Після церемонії підписання на урочистому бенкеті підняв бокал водки за дружбу між двома народами, і відразу ж її випив. Це багатьох здивувало, адже Лукашенко не має іміджу залежного від алкоголю. Кажуть, він розраховував стати тим самим «єдиним президентом», адже небайдужий до спиртного Єльцин у той час уже був надзвичайно хворим і непопулярним.

Проте він спромігся на сюрприз, який швидко протверезив білоруського колегу. Єльцин у 1999 році проголосив своїм наступником людину, що владою ділитися не любить, — Путіна. Той із самого початку прохолодно ставився до ідеї Союзу держав. Лукашенко дещо ображено коментував ситуацію, але потім про цю ідею якось мало-помалу стали забувати.

Як з’ясувалося — не назавжди. Москва не дуже задоволена спробами Лукашенка зменшити залежність від неї, особливо енергетичну. Намагання бацьки встановити тісніші зв’язки з Євросоюзом, Китаєм, Туреччиною поки не дають вирішальних результатів.

А Кремль у 2019 році рішуче взявся реанімувати ідею Союзної держави.

Бацька в зовнішній політиці намагається балансувати. Іноді цей баланс сам і порушує, принаймні в своїх яскравих заявах. Росія є постачальником на ринок Білорусі нафтосировини за пільговим оподаткуванням, яку білоруси переробляють на нафтопродукти. Їх вони продають третім країнам за цінами далеко не пільговими. Офіційний Мінськ не скупиться на запевняння в безмежній любові до Росії, при цьому не забуваючи називати Захід нестабільним. Але щойно росіяни заговорили про зменшення нафтових преференцій, Лукашенко пом’якшує свою антизахідну риторику. І навіть дозволяє собі сміливі випади в бік РФ.

Балансує Лукашенко також і на полі українсько-білоруських стосунків. 27 березня 2014 року Білорусь голосувала проти резолюції Генеральної асамблеї ООН щодо підтримки суверенітету й територіальної цілісності України. Це збігалось із позицією Росії. Але вже за три місяці він приїздить у Київ на інавгурацію Петра Порошенка.

Тоді на запитання про готовність бути посередником в українськоросійському конфлікті він відповів: «Як людина, чиє коріння тут закопане, я ніколи не вважав себе чужим в Україні, а Україну чужою для себе. Я готовий зробити все, що ви скажете і на що я здібний».

У свій час Президент України Ющенко повідомив білоруського колегу, що має докази українського походження родини Лукашенка, а отже пропонує допомогти їх дослідити. Той відповів, що в цьому немає потреби.

Бацька завжди підкреслював, що військовий наступ з території Білорусі на Україну неможливий. А тим часом російські бази з’являються на білоруській землі, там відбуваються серйозні російсько-білоруські військові навчання.

Лукашенко дуже любить згадувати про Україну, щойно мова заходить про доволі складну економічну ситуацію в Білорусі. Мовляв, ми живемо не багато, але спокійно, а ось подивіться, що в Україні відбувається.

В інтерв’ю Ксенії Собчак він заявив: якщо білоруська опозиція прийде до влади, то буде «ще гірше, ніж в Україні». Про неї згадав і під час голосування на останніх парламентських виборах 2019 року. «…Землю терміново продати, запустити на ринок — продати. Ось бачите, які в Україні рухи пішли, — говорив Лукашенко. — Ось вона, їхня структурна перебудова та структурна реформа». Що ж, стабільності в Білорусі справді вистачає. У другій половині 2020 року в країні — чергові президентські вибори. Конституція Білорусі дозволяє Олександру Лукашенку переобратися і вшосте.