новини і оголошення
№6(771)6 лютого 2020 року Петро Михайлович Єрмоленко – біолог-мисливствознавець з сорокалітнім стажем із Борзни, член міжнародної організації з охорони та захисту птахів «BirdLife», засновник одного з перших в Україні приватного мисливського господарства «Великий бір». Уже впродовж десяти років він веде боротьбу за порятунок наших малих річок і Десни, флори та фауни на придеснянських луках.
Наступ
Щастя наших предків, що вони не дожили до незалежного бардаку с.2
Рілля за п'ять метрів від Десни
с.4
на все живе
Медична реформа другої ланки почнеться навесні
с.4
Нові правила оплати за газ Луки підпалюють цілий рік
Профспілки проти закону «Про працю» «Мабуть, з'їла отруєну мишу» Після актуальної, гострої наради в обласному управлінні лісового та мисливського господарства, Петро Єрмоленко, людина небайдужа і совісна, запросив журналістів у своє мисливське господарство, – на власні очі побачити, до чого призводить свавільний, жорстокий наступ на матінку-природу всіляких новітніх агрохолдингів, котрі в невпинній погоні за наживою ось уже впродовж цілого десятиліття захоплюють, відвойовують у луків і річок придеснянські землі. Причому все це відбувається за сприяння, мовчазної згоди районної та обласної влади. Адже навколишні луки, де колись випасали тисячі корів, заготовляли тисячі тонн запашного сіна для великої рогатої худоби, яку утримували в тваринницьких фермах, де буяло яскраве різнотрав’я, – зараз повсюдно переводять у землі сільськогосподарського призначення. Тож на місці багаторічних трав, які милували око і годували тварин, тепер прикро чорніє рілля. Така доля, за словами Петра Михайловича, спіткала і його мисливське господарство, зокрема вісім гектарів водно-болотних угідь, – це ділянка для розмноження диких птахів і звірів. Раніше тут було справжнє роздолля і царство для нашої флори та фауни.
Сюди щовесни залюбки прилітали журавлі, дикі гуси, селилися тисячі качок. А нині, внаслідок необдуманої, недалекоглядної діяльності агрохолдингів відкрито шлюзи на гідроспорудах, які мали утримувати вологу та воду. Їх повинен обслуговувати Борзнянський водгосп, але з Чернігова надійшла вказівка – повідкривати шлюзи! І ось уже декілька років, як пересохла річка Береза, а тваринам просто ніде напитися навіть води. Тому сюди вже не прилітають ані журавлі та дикі гуси, ані качки. Висихає й гине болото, а очерет спалюють, – цілий рік мешканці району, по суті, задихаються від диму торф’яників, адже це болото горить і зараз! Й така картина – скрізь: на Борзнянщині, Куликівщині, Коропщині, у Чернігівському й Новгород-Сіверському районах… Луки розорюються аж до самісінької Десни – буквально за п’ять метрів від берега! Це ми й побачили біля сіл Воловиця Борзнянського району та біля села Кладьківка, на Куликівщині. Загарбані, «освоєні» землі постійно і байдуже труять гербіцидами невідомого походження, застосовуючи, зокрема, авіацію, – наголошує Петро Єрмоленко. Буквально на наших очах вибігла лисиця і замертво впала на дорозі! Бо лисиці їдять
с.6
Колишнє русло річки мишей, які живуть і харчуються на соняшникових полях… А соняхи тепер уже ростуть мало не на берегах Десни! – Щодо цієї болючої проблеми я звертався до Державної екологічної інспекції в Чернігівській області та особисто привозив їхнього співробітника на берег Десни і показував, що тут зараз твориться, аби фахівець усе побачив реально, а не лише почув щось, сидячи в своєму чиновницькому кабінеті, – скрушно зітхає Петро Михайлович. – Через три місяці надійшла відповідь, мовляв, у їхніх діях немає складу злочину. Тому, як то кажуть, віз і нині там! Я звертався також до Борзнянського районного водгоспу: чому відкрили шлюзи, внаслідок чого сталася така біда?
с.11
с.7
Натуральне «Диво» з Сираїв