Practice of Metamorphosis (exhibition catalogue 2016)

П РА К Т И К А В И Д О З М І Н

P R A C T I C E O F M E TA M O R P H O S I S

113

ПРАКТИКА ВИДОЗМІН живопис / об’єкт / скульптура / інсталяція / нові медіа

PRACTICE OF METAMORPHOSIS painting / objects / sculpture / installation / new media

Modern Art Research Institute of the National Academy of Arts of Ukraine 2015

Міністерство культури України Ministry of Culture of Ukraine Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України Modern Art Research Institute of the National Academy of Arts of Ukraine Американський дім у Києві America House Kyiv VIII щорічна платформа «Новітні спрямування» VIII annual program «Newest Trends»

04–25.08.2015 Керівник проекту / Project Leader Ігор Абрамович / Igor Abramovych Куратори проекту / Project Curators Андрій Сидоренко / Andriy Sydorenko Ірина Яцик / Iryna Yatsyk Наталія Шпитковська / Natalia Shpytkovska Арт-менеджер / Arts management Владислав Тузов / Vladislav Tuzov

Висловлюємо подяку за допомогу у здійсненні проекту / With gratitude for their assistance in the implementation of this project to Євгену Березницькому / Evgen Bereznytskiy Павлу Гудімову / Pavlo Gudimov Костянтину Кожем’яка / Kostyantyn Kozhemiaka

Партнери проекту / Project partners

The success of any creative project depends on effective work and convincing motivation. This is not only when it comes to some event in the world of contemporary art: the development of society is also a kind of creative project, realization of which requires those individuals, which do not wait for changes, but rather implement them in their own practice.

When you realize that there are effective and transparent ways to achieve success and your example may inspire others, it starts a chain reaction that transforms society. Nowadays it is easier than ever before to make the initial impulse of it. Because, we live in a truly unique times when it is possible to analyze the causes of the most important achievements of mankind. This encourages more faith in yourself and eliminates the outdated dogmas.

Today Ukraine is in transition, when it becomes increasingly clear that development requires not a total control, but creation of the favorable conditions for productive self-realization. On the one hand, the years of independence have brought tangible progress into most spheres of life, on the other, society expects even more fundamental changes. There are no doubts for many in Ukraine that living standards have to rise, and the only way to achieve this is to use successful global experience, getting rid of destructive stereotypes inherited from the past.

This situation caused different thoughts and opinions that outline main subjects of the “Practice of Metamorphosis”. The project draws a parallel between social progress and evolution of life on earth.

The driving force of evolution is natural selection, the driving force of human progress is efficiency. The first and the second have a lot in common, because humanity has successfully passed natural selection and reached modern technology only through ingenuity.

And now, it is clear that these driving forces are so powerful that running against them is almost the same as repeating the fate of dinosaurs that were turned out not to be ready to survive in the new environment.

“Practice of Metamorphosis” also include a research of the factors that make influence on individual motivation. Belief in the usual stereotypes do not requires conscious participation, even if it run contrary to common sense.

Instead of this, making any kind of reforms or inventions are for self-motivated people, who are not afraid of ambitious goals.

Igor ABRAMOVYCH

4

Успіх будь-якого креативного проекту залежить від ефективної роботи та переконливої мотивації. Не лише тоді, коли ми говоримо про подію в світі сучасного мистецтва, а і взагалі. Розвиток суспільства це теж свого роду креативний проект. І цей проект потребує людей, які не чекають змін, а самі втілюють їх на практиці. Коли ти розумієш, що існують дієві та прозорі механізми досягнення успіху і твій прик­л ад може надихати інших, то запускається ланцюгова реакція, яка трансформує все суспільство. Стати імпульсом цієї реакції тепер набагато легше, ніж будь-коли раніше. Тому що ми живемо в унікальний час. Зараз у нас є можливість аналізувати причини найвагоміших досягнень людства. Це спонукає більше вірити у свої сили та позбавляє від застарілих догм. Сьогодні Україна знаходиться у перехідному етапі, коли стає все більш очевидно, що для розвитку потрібен не тотальний контроль, а створення сприятливих умов для продуктивної самореалізації. З одного боку роки незалежності принесли відчутний прогрес у багатьох сферах життя, з іншого суспільство чекає набагато більш кардинальних змін. Для більшості в Україні є зрозумілим, що стандарти життя повинні ставати вищими і єдиний спосіб досягти цього — це використовувати позитивний світовий досвід, позбавляючись від деструктивних стереотипів, які дістались у спадок від минулого. У цій ситуації з’являються різні думки та погляди, які і окреслюють тематичне коло проекту «Практика видозмін». У проекті проводиться аналогія між суспільним прогресом та еволюцією життя на землі. Рушійною силою еволюції був природній відбір, а прогресу — ефективність. У першого і другого є багато спільного, тому що людство успішно пройшло природній відбір і досягло сучасних технологій тільки завдяки винахідливості. І тепер очевидно, що ці рушійні сили є настільки потужними, що рухатися всупереч їм — практично те саме, що повторювати долю динозаврів, які виявились не готовими до виживання у нових умовах. Також «Практика видозмін» включає в себе дослідження факторів, які впливають на індивідуальну мотивацію. Віра в усталені стереотипи не потребує свідомої участі, навіть, коли це суперечить здоровому глузду. Натомість реформи та винаходи роблять ініціативні люди, яких не лякають амбіційні завдання. Ігор АБРАМОВИЧ

5

It is hard to imagine a society without ideals. Some of them point to a «bright future», while others, to a «carefree past». But if we talk about the present, it sometimes resembles the futurological forecasts of the early twentieth century. Perhaps humanity has not yet colonized the Moon, but technological advances surround people everywhere, both in private and in public life. Some are optimistic about this, while others are rather depressed. But each of them raise the question: what should be next? Will the progress last forever, or is it going to stop one day?

In this context, there are lots of concepts, doctrines and sects that answer this question for every taste. There is even an idea that life was much better in the pre-industrial times.

You could live in your information vacuum and feel the perfect harmony with the nature.

These thoughts are not uncommon today. They are even become a modern trend. Many people are simply tired of the pace set by modern civilization. It causes them to be in constant stress, waiting for a call or message every moment of their life.

And so when their patience is ending they want to rearrange something: change the picture before their eyes, go away from civilization or just dream about the majestic past.

This is because the past like nothing else activates the human imagination. It is filled with characters who think neither about present nor about next day. Their fate is like a predetermined script from birth to death. So anyone can wander freely through their lives on the open pages of historical myth.

Whoever they may be, gods, heroes or rulers, they never act contrary to their mythical role, even when making a fatal error. Exactly this inviolability of their image evoked jealousy in people of all times.

This kind of admiration of the past extends from high antiquity. It is known, for example that the ancient Romans proudly made copies of Hellenistic sculptures, in the Renaissance people promptly returned the ancient ideals of beauty, and now, there are some funs that dream of spectacular revenge of colonial era.

At all times it seemed to people that there were less problems in the past and everything was cemented by eternal and clear values.

Perhaps this «nostalgia» would have remained invincible, hadn’t Charles Darwin suddenly reveal to the world his theory of evolution. It suddenly reveal that the past is not only a stage for bright dreams, but also cause for reflection about how far modern people broken away from the animal life.

Maybe Darwin was not going to destroy any beliefs, but his scientific arguments forced to pay attention to the development of humanity as a whole, regardless of existing religious and cultural differences.

The tendency to glorify the past exists to a greater or lesser extent in all cultures. And there is nothing supernatural in it, but the question is how far the society is willing to go in this direction?

Because the greater the past seems to be, the harder it is to make modern life safe and happy.

The reason is simple, a person is able to effectively understand the world until he admits doubt in his own beliefs and customs. When this doubt disappears, then learning something new becomes impossible, the only thing that is left is only to tell and show one’s own perfection and superiority.

In this field lies the main reasons for the development and degradation, both individual and society as a whole. A striking example of this — the life of primitive people. In prehistoric tribes dominated total unanimity. So, whatever the naive and fantastic legends about the creation of the universe and humanity they had — almost nobody put them into question for the sake of reliable knowledge.

6

Суспільство важко уявити без ідеалів. Одні з них спрямовують у «світле майбутнє», інші, навпаки, — у «безтурботне минуле». Але якщо говорити про сучасність, то вона іноді нагадує футурологічні прогнози початку ХХ століття. Можливо, людство ще не колонізувало Місяць, але технологічний прогрес оточує людей скрізь — як в особистому, так і в суспільному житті. У когось це викликає оптимізм, у інших, навпаки, депресію. Але і у перших і у других виникає питання: що має бути далі? Невже прогрес триватиме вічно — чи він все таки колись зупиниться? У цьому контексті існує безліч концепцій, вчень і сект, які відповідають на це питання на будь-який смак. Поміж них є навіть думка про те, як добре взагалі було у до-індустріальні часи. Тоді можна було жити у своєму інформаційному вакуумі та відчувати себе в повній гармонії із природою. Подібні думки сьогодні не рідкість. Вони навіть стають сучасним трендом. Багато людей вже просто втомились від темпу, який задає сучасна цивілізація. Він змушує їх перебувати у постійному стресі, чекати дзвінка, повідомлення у кожну мить свого життя. І от тоді, коли терпіння вже закінчується, їм хочеться щось змінити: переставити, мов слайд, картинку перед своїми очима, поїхати подалі від цивілізації або просто помріяти про величне минуле. До речі, минуле взагалі чудово підходить для того щоб відволіктись від сучасності та активізувати свою фантазію. Воно сповнене персонажів, які не думають ні про теперішній, ні про наступний дні. Їхня доля як розписаний сценарій — від народження і до смерті. А отже, кожен може у своїй уяві вільно мандрувати їхнім життям на відритих сторінках історичного міфу. Хто б це не були, боги, герої або правителі, вони ніколи не діють всупереч своєму сценарію. Навіть тоді, коли роблять фатальну для себе помилку. Саме ця незбагненність міфічних образів завжди викликала заздрість у людей всіх часів і народів. Взагалі, захоплення минулим було популярним з глибоких давен. Відомо наприклад, що давні римляни з гордістю робили копії еллінських скульптур, у Відродженні стрімко повертались античні ідеали краси, а сьогодні, подекуди, досі мріють про видовищний реванш колоніальної епохи. У всі часи людям здавалось, що в минулому все було якось більш фундаментально та епічно ніж у метушливій сучасності. І, можливо, ця «ностальгія» почувала би себе взагалі непереможною, якби раптом Чарльз Дарвін не відкрив світу свою теорію еволюції. З нею виявилось, що минуле це не тільки ґрунт для яскравих фантазій, але і привід для роздумів про те наскільки далеко сучасні люди відірватись від тваринного життя. Можливо Дарвін і не збирався руйнувати ні чиїх ідеалів, але його наукові аргументи змусили звернути увагу на розвиток людства в цілому, незалежно від існуючих релігійних та культурних відмінностей. Тенденція до звеличення свого минулого в більшій чи меншій мірі існує у всіх культурах. І в цьому немає нічого надзвичайного, та постає питання, наскільки далеко суспільство готове зайти в цій справі. Тому що чим величнішим здається минуле, тим складніше зробити безпечним та щасливим сучасне життя. Причина в тому, що особистість здатна ефективно пізнавати світ — доки вона допускає сумнів у власних переконаннях та звичаях. Коли цей сумнів зникає, то навчитись чомусь новому стає неможливим, єдине що лишається — це розповідати та показувати всім про свою досконалість та переваги. Саме в цій площині лежать основні причини для розвитку та деградації, як індивідууму, так і суспільства в цілому. Яскравий приклад цьому — життя та побут первісних людей.

7

Doubt considered more as an evil demon, which should be quickly kicked out of the body.

Doubt in their own rightness considered sinful also the tribal leaders. The power at those times was a sacred symbol, so people had to accept mistakes of their leader the same as disaster that can not be neither expected nor avoid.

This is, by the way, one of the reasons why there were so many epic wars and despotic tyrants in the past. Because it was often easier for the rulers to organize a new war or the brutal carnage, than to deal with economic miscalculations.

Of course to talk reasonably about those times, one must rely on archeology. But it is not so difficult to imagine primitive thinking, perform it even much easier. Suffice to give free rein to your prejudices and defend them as a sports team’s hypertrophied fan. Totalitarian and extremist cults exactly make it possible. They give free opportunity to enjoy the magic of this spectacular mass euphoria with ritual artifacts.

This magic provokes narcissistic thoughts about survival of the fittest; but on the other hand, to think about survival is the only thing that remains to do in these cults, even if you are a leader.

And the reason is not that a primitive society does not think about security, on the contrary, everyone thinks about it and even more than necessary. They build muscle, sabre-rattle or just show off their unforgiving nature. But exactly such behavior makes people very vulnerable. They just have no time to think about anything else except their fear of being humiliated by other neurotics like them. As well they have no time to think about the plan of effective development of society and their participation in this process. The only concern is to keep their social status and if possible take someone’s more respectable place.

So one can only imagine how the world history would change if modern knowledge fell into the hands of primitive people. Of course It would be nice to believe that their interest would initially be directed towards social reforms instead of weapons. But we probably should not be naive. People were always concerned not only with progress but also with the eternal temptation to feel superiority over others. And the less humanistic «obstacles» there are, the more ugly form it takes.

To realize this there is even no need to travel in time. Because even today, the ruling elite, which is guided by such temptation, does not hurry to change, despite the development pace of the modern world.

The leaders of this kind of elite find it more enjoyable to see themselves as protectionists of native culture, while democratic reforms they considered as treason. But at the same time they are not so radical when it comes to their own safety and comfort. They are in no hurry to deprive themselves of imported achievements of civilization, such as luxury, weapons and alcohol. But at the same time, they view social progress as a source of geopolitical instability.

Although, even those who create this cultural isolationism eventually understand that in order to compete with their more civilized opponents they need to develop technologies internally. They console themselves with the thought that, in a year or two, geniuses, appointed by the wise leaders, will invent everything and even more what is needed.

It seems they have no doubt that development of scientific knowledge can be quickly and easily sown on the soil of archaic culture with success.

But usually something goes wrong in the scientific thought of self-exiled countries. They are good at producing half-running counterfeit, but unable to do something innovative, except for very few exceptions. That’s the main thing — authoritarian thinking never contribute to innovation.

8

В доісторичних племенах панувала тотальна одностайність. Тож, якими б не були наївними та казковими легенди про створення всесвіту і людства — практично ніхто не ставив їх під сумнів за ради достовірного знання. Сумнів скоріше вважали злим демоном, якого треба якнайшвидше вибити із тіла. Сумніватись у власній правоті вважали грішним ділом і вожді племен. Влада для всіх тоді була сакральним символом, тож народ мав сприймати помилки вождя на рівні із стихійним лихом, яке не можливо ні передбачити ні уникнути. Це, до речі, одна з причин, чому у минулому взагалі так багато епічних війн та деспотичних тиранів. Тому що правителям часто легше було організувати нову війну чи жорстоку бійню, аніж розбиратись у господарських прорахунках. Звісно, щоб абсолютно обґрунтовано говорити про ті часи, треба опиратися на археологію. Але уявити собі первісне мислення не так і складно, а відтворити ще легше. Достатньо дати волю своїм упередженням та захищати їх як гіпертрофований фанат спортивної команди. Тоталітарні та екстремістські культи якраз вдосталь дають насолодитись цією видовищною магією масової ейфорії з ритуальними артефактами. Ця магія сприяє активізації самозакоханих думок про виживання найсильніших, як у природі, але, з іншого боку, в цих культах думати про виживання, на жаль — це єдине, що залишається, навіть якщо ти їхній лідер. І причина, як не дивно, не в тому, що в первісному суспільстві недостатньо думають про безпеку, якраз навпаки, кожен думає про неї, і навіть більше, ніж треба. Нарощує м’язи, брязкає зброєю чи просто показує свій невблаганний характер. Але якраз така поведінка робить людей дуже вразливими. У них просто не лишається часу на роздуми про щось інше, окрім свого страху бути приниженим подібними собі неврастеніками. Так само, як і немає часу на те, щоб обдумувати план ефективного розвитку суспільства та своєї участі у цьому процесі. Головне — це утриматись в своєму соціальному статусі якнайдовше та при можливості зайняти чиєсь більш респектабельне місце. Тож можна тільки уявити, як змінилась би історія світу, якби первісним людям потрапили до рук сучасні знання. Хотілось би, звичайно, думати, що вони зацікавилися би спочатку суспільними реформами, а не зброєю. Та, напевно, не варто бути наївними. Людей здавна турбує не лише прогрес, а і одвічна спокуса відчути свою перевагу над іншими. І чим менше гуманістичних «перешкод», тим більш потворну форму вона набуває. Для того, щоб це усвідомити, не треба навіть мандрувати в часі. Адже і сьогодні правлячи еліти, в яких подібна спокуса домінує, не поспішають змінюватись, дивлячись, якими темпами розвивається сучасний світ. Просто лідерам цих еліт приємніше бачити себе в ролі протекціоністів рідної культури, а от демократичні реформи в їхньому розумінні це зрада. Але в той же час вони не настільки категоричні, коли мова йде про безпеку і комфорт їхнього особистого життя. Вони, наприклад, не поспішають позбавляти себе імпортованих досягнень цивілізації, таких, як зброя, предмети розкоші та алкоголь. Але при цьому саме суспільний прогрес на їхню думку є джерелом геополітичної нестабільності. Хоча, з часом, ті, хто створює цей культурний ізоляціонізм, розуміють, що для того, щоб конкурувати зі своїми більш цивілізованими опонентами, треба і в себе розвивати технології, для того, щоб нікому не заздрити. Вони втішають себе думкою, що ще рік-два, і назначені мудрими керівниками генії за наказом винайдуть все, що потрібно. Здається, в них навіть немає сумнівів, що розвиток наукових знань можна легко і швидко посіяти на ґрунті архаїчної культури, прочитати заклинання, принести жертву богам, і крива досягнень піде вгору. Та зазвичай з науковою думкою у країн-самовигнанців щось не ладиться. В них добре вихо-

9

Like it or not, technology are invented not by generals and rulers, but — by creative class — the people for whom the truth matters more than consent with authorities and customs. And it’s not just someone’s whim one can cancel with decree, this is a mechanism of social development.

If engineers are selected for their respectable appearance, while people’s imagination and fantasy are aimed at understanding the pathos of ideological slogans, conditions for the development of new knowledge simply can not arise. This is obviously not a promising way but not only for knowledge, also for reducing the suffering and degradation at all.

But sometimes the search of excuses for inept management is also a way of self-affirmation.

This is what happened with the part of society in post-totalitarian space, especially where the idea that «the entire civilized world does not like us» became popular after the Cold War. And it’s not even about who likes whom. Some, find it hard to understand where had gone the familiar imperial grandeur which was so monumentally hanging over society.

People started to miss it greatly when they had to overcome early difficulties of society modernization. In totalitarian times, everything was done with inexhaustible enthusiasm and pride, even when it came to a minimum set of products and services.

The picture of reality formed by propaganda was flawless. One could be proud of it on streets, on squares, in books and in art. And most importantly, it did not allow to forget that people must feel immense gratitude to the righteous leaders for all the achievements of civilization.

When all this disappeared, the world has ceased to be as clear as it was before. Because, besides aesthetic effect, propaganda skillfully manipulated the concepts of good and evil.

It has formed a belief among millions of people that the modern world, lacking a repressive ideology, is falling into sin. And of course the retribution has to come, a kind of Judgment Day in which only the righteous will survive, the special people who don’t think about rewards and work hardly just for the sake of the sacred state.

Strangely enough this eschatological legends are very tenacious, and they have become a favorable platform for neo-imperial policies. Everything is used to secure the effect: the museum artifacts and even horror stories with portraits of dictators. All this arouse interest in a part of society as the symbol that will finally scare the spoiled civilized world, make it shudder under the threat and bring catharsis of salvation to those who believed and waited.

It is difficult to explain such sentiments without psychology, because the driving force here is the nostalgic feeling that is beyond reason. Similar mass nostalgia for the collapsed empires have already emerged in human history, but today it is something even bigger it rather the nostalgia for the social disaster. Because, under the bright wrapper, there is a promotion of ideas that led to the greatest tragedies of the twentieth century.

And, naturally, those who want to restore them do not like democracy. It just seems to them as something accidental and artificial, compared to the much more impressive history of authoritarian terror. They feel a deep rage because humanist tradition in politics displacing the taste of primeval life and great victories. No pride of the military campaigns, no pleasure of trophies. Overall, there is too small chance in a democratic society to be a triumphant in a world war or at least a despotic authority in a circle of associates. It is a real tragedy for that kind of people. Without all of this things human existence seems meaningless to them. No matter how they try to restrain themselves, but mysterious images of tyrants and exciting stories of survival in wartime are still attract them in the historical memory.

10

дить виготовляти напів-працюючий контрафакт — це так, а ось зробити щось своє, інноваційне — хіба за дуже великим виключенням, і то всупереч обставинам. В тому-то й справа, що авторитарне мислення ніколи не сприяє інноваціям. Подобається це кому чи ні, але технології винаходять не генерали та правителі, а креативний клас, тобто люди, для яких істина важить більше, аніж згода із авторитетами та звичаями. І це не просто чиясь примха, яку можна відмінити указом, це закономірність розвитку суспільства. Якщо інженерів підбирають за вмінням солідно триматися в компанії керівництва, а уява і фантазія людей спрямовані на усвідомлення пафосного змісту ідеологічних гасел — умови для розвитку нових знань просто не можуть скластися. Це завідомо неперспективний шлях, але не лише для знань, а і для зменшення страждань та деградації взагалі. Та іноді пошук виправдань за бездарне управління стає ще і способом самоствердження. Саме це відбулося з частиною суспільства на пост-тоталітарному просторі, особливо там, де після холодної війни стала популярною думка, що «нас не любить весь цивілізований світ». І справа тут навіть не в тому, хто кого не долюбив. Декому просто важко зрозуміти, куди поділась звична імперська велич, яка так монументально нависала над суспільством. Її стало різко не вистачати, коли треба було долати перші труднощі модернізації суспільства. Адже в тоталітарні часи все робилось з невичерпним пафосом та гордістю, навіть коли йшлося про мінімальний набір продуктів та послуг. Картинка реальності, сформована пропагандою, була бездоганна. Нею можна було пишатися на вулицях, площах, у книгах та мистецтві. А головне, вона не давала забути, що за користування досягненнями цивілізації треба відчувати себе у безмежному боргу перед праведними лідерами. Коли всього цього не стало, світ ніби перестав бути таким зрозумілим, як був. Тому що пропаганда, окрім естетичного ефекту, вміло маніпулювала поняттями добра і зла. Вона навіяла мільйонам людей, що сучасний світ, в якому немає репресивної ідеології, ніби затягнуло суцільне гріхопадіння. І, звісно, має настане мить відплати — неначе страшний суд, в якому виживуть лише праведники, особливі люди, які не думають про винагороду, лише про важку працю заради священної держави. Як не дивно, але ці есхатологічні легенди виявились дуже живучими, тому саме вони стають платформою для неоімперської політики. Для закріплення ефекту в хід йде все: музейні артефакти і навіть страшилки із портретами диктаторів. Вони цікавлять частину суспільства не в сенсі здорового глузду, а як символ, який налякає врешті розбещений цивілізований світ. Змусить світ здригнутись під загрозою та дасть відчути катарсис спасіння для тих хто вірив та чекав. Пояснити такі настрої без психології дуже важко, бо рушійною силою тут є ностальгійні почуття, які непідвладні розуму. Подібні масові ностальгії по розваленим імперіям вже виникали в історії людства, та сьогодні це навіть дещо більше — це ностальгія за суспільною катастрофою. Адже під яскравою обгорткою культивується захоплення ідеями, які призвели до найбільших трагедій ХХ століття. І ті, хто береться їх відновлювати, звісно, не люблять демократію. Вона їм здається чимось штучним та випадковим, порівняно із набагато соліднішою історією авторитарного терору. Їх бентежить, що гуманістичні ідеали в політиці надто радикально витісняють з дійсності смак первісного життя та великих перемог. Ні гордості від воєнної кампанії, ні насолоди трофеями. Взагалі в демократичному суспільстві залишається надто мало шансів за життя відчути себе тріумфатором світової війни або хоча б деспотичним авторитетом у колі однодумців. А це для них справжня трагедія. Без цього людське існування в їхньому розумінні ніби позбавлене сенсу.

11

These things are of the most interest to those who could not adapt to the democratic values after authoritarianism. They are accustomed to the brutal system of punishment as if it was a popular family tradition. Without it, they can not live as intense life as before.

So they often want to be tyrants for awhile just to feel the adrenaline in the blood. They don’t understand how can the authority and the people or even the family exist without any violence. It is an insipid food for them. In their thinking, any compromise is weakness and if someone wants to save lives, he is an inexperienced politician.

Only a rude and uncontrollable person deserves their trust, one who will assume full custody of the masses in exchange for security, and so no matter if he lead them into the abyss, he just have to make them confidently step.

And, oddly enough, this primeval voluntarism is now gaining popularity as a strong alternative to the modern decaying democracy�.

Temporal and mental distance that separates the digital age from savagery and barbarism still raises many questions. But even more so, the question of how could humanity come from monkeys, from these not the most predatory animals in the world, remains unexamined.

For some people this fact is enough to not only give up on the humanistic ideals but also to lose faith in humanity as a species. But a detailed analysis reveals a happier picture. The thing is that, unlike the dinosaurs, the primates are very well aware not only of their advantages but also of the physical limitations. So for the sake of survival, they had to constantly compensate those limitations with ingenuity. Stone axes and carved bones look like modest achievements but they made a sharp turn from the animal life towards modern developed technologies. This ingenuity made existence of civilization possible, and it applies not only to technology, but also to the principles of collective self-organization.

One of the inventions of civilization is history, through which we are able to compare and identify positive and negative experiences of humanity. It provides an understanding that social progress on the one hand has its own criteria, but at the same time it depends on real people moving it forward.

As long as nobody takes initiative, effective reforms will not come into force. But any innovation causes a crisis of identity. Because to be different is not only the problem of external features, it is also a psychological dilemma. This is what is holding lots of people back from defying their customs and habits, and developing extrinsic perspective abilities.

It is always harder to start anew than to go a beaten path, this process often brings discomfort and problems with self-image. But it is far worse to feel confident on the road to total degradation.

Andriy SYDORENKO

12

Адже, як не стримуй себе, все одно в історичній пам’яті лишаються загадкові образи тиранів та хвилюючі розповіді про виживання у військовий час. Найбільше ці речі цікавлять людей, які так і не змогли прилаштуватися після авторитаризму до демократичних цінностей. Для них жорстока система покарання встигла стати народною чи сімейною традицією, свого роду енергетиком, щоб працювати, не шкодуючи себе. Без нього вони не можуть жити так само інтенсивно, як раніше. Тому їх навіть часто тягне побути тиранами, лише для того, щоб відчути адреналін у крові. Їм важко зрозуміти, як взагалі без насилля може існувати влада та народ або навіть сімейні стосунки. Для них це ніби прісна їжа, позбавлена вираженого смаку. У такому мисленні будь-який компроміс — це слабкість, а той, хто прагне зберегти передусім людські життя — недосвідчений політик. Довіру викликає тільки брутальна та некерована особистість, яка правдами чи неправдами, але візьме на себе повне опікунство над народними масами в обмін на зовнішню безпеку. І поведе хоч у прірву, але впевненим армійським кроком. І, як не дивно, цей первісний волюнтаризм сьогодні набуває популярності саме як міцна альтернатива сучасній «загниваючій» демократії. Часова та ментальна дистанція, яка відділяє епоху цифрових технологій від дикунства та варварства, досі викликає багато запитань. Та іноді неусвідомленим лишається і те, як взагалі так сталось, що людство походить від мавп. Від цих далеко не самих хижих у світі тварин. Для певних людей цього факту достатньо навіть щоб розчаруватись не лише в гуманістичних ідеалах, а і втратити віру в людство як вид. Та при детальному аналізі все не так сумно. Справа в тому, що, на відміну від динозаврів, людиноподібні примати дуже добре усвідомили не тільки свої переваги, але і фізичні обмеження. І тому заради виживання вони були змушені постійно компенсувати їх винахідливістю. Кам’яні сокири та різні вироби із кісток — начебто невелике досягнення, та ці скромні надбання зробили крутий поворот від тваринного життя в бік сучасних розвинених технологій. Саме винахідливість зробила реальним існування як сучасних людей так цивілізації, та вона стосувалась не лише технологій, а і принципів колективної самоорганізації. Одним з винаходів цивілізації є історія, завдяки їй ми сьогодні можемо порівнювати та визначати позитивний та негативний досвід людства. Вона дає розуміння, що суспільний прогрес, з одного боку, має свої критерії, з іншого — його творять конкретні люди. Доки хтось не проявить певну, можливо, навіть, аномальну в своїх умовах ініціативу — ефективні реформи не почнуть вступати в силу. Та будь-яка інновація спричиняє кризу ідентичності. Тому що стати іншим — це не тільки проблема зовнішніх ознак, але і психологічна дилема. Саме це і стримує багатьох кинути виклик своїм звичаям та звичкам і розвивати непритаманні собі перспективні властивості. Розпочинати нове завжди складніше, ніж іти прокладеним шляхом — цей процес здатний викликати дискомфорт і проблеми із самосприйняттям. Проте набагато гірше відчувати впевненість на шляху до тотальної деградації. Андрій СИДОРЕНКО

13

Вольт Агапєєв Констянтин Аленінський Юлія Бєляєва Мирослав Вайда Андрій Зелинський Гамлет Зіньковський Володимир Гончаренко Мар’яна G Єгор Зігура Тетяна Кашкарова Павло Керестей Олександр Клименко Руслан Колмиков Ігор Коновалов Антон Логов Тетяна Малиновська Павло Маков Микола Малишко Ігор Манко Олекса Манн Роман Мінін Роман Михайлов Ніна Мурашкіна Марія Павленко Роман Пятковка Олександр Ройтбурдт Ольга Селищева Іван Семесюк Тарас Середа Юрій Сивирин Андрій Сидоренко Віктор Сидоренко Андрій Сігунцов Олег Тістол Дмитро Толкачов Богдан Томашевський Оксана Чепелик Василь Цаголов Альбіна Ялоза Omnia Voivat

14

В ІНСТИТУТІ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

Volt Agapeyev Konstantin Aleninskiy Yulia Belyaeva Myroslav Vayda Andriy Zelynskiy Gamlet Zinkovskiy Volodymyr Goncharenko Mariana G Egor Zigura Tеtyana Kashkarova Pavlo Kerestey Oleksandr Klymenko Ruslan Kolmykov Igor Konovalov Anton Logov Tetyana Malynovska Pavlo Makov Mykola Malyshko Igor Manko Oleksa Mann Roman Minin Roman Mikhailov Nina Murashkina Maria Pavlenko Roman Piatkovka Oleksandr Roytburdt Olga Selishcheva Ivan Semesyuk Taras Sereda Yuriy Syvyryn Andriy Sydorenko Victor Sydorenko Andriy Siguntsov Oleg Tistol Dmytro Tolkachov Bogdan Tomashevskiy Vasyl Tsagolov Oksana Chepelyk Albina Yaloza Omnia Voivat

IN THE ІНДУС ТРІА ЛЬНИЙ ЕДЕМ MODERN ART В ІНС ТИТ У ТІ ПРОБЛЕМ RESEARCH С УЧАСНОГО МИС ТЕЦТВА INSTITUTE

15

16

17

ВОЛЬТ АГАПЄЄВ

18

VOLT AGAPEYEV

«In the future all for the mind, in the past for the heart» Mixed media 2014–2015

«Для розуму все в майбутньому, для серця все в минулому» Мішана техніка 2014–2015

19

КОНСТЯНТИН АЛЕНІНСЬКИЙ

20

KONSTANTIN ALENINSKIY

«Brick-mail» Installation 2015

«Цегляна пошта» Інсталяція 2015

21

ЮЛІЯ БЄЛЯЄВА

22

YULIA BELYAEVA

«Inside» Digital art 2012 The work provided by Bereznitsky Aesthetics

«Inside» Digital art 2012 Роботу надано Bereznitsky Aesthetics

23

МИРОСЛАВ ВАЙДА

24

MYROSLAV VAYDA

«Supernova» Installation 2015

«Супернова» Інсталяція 2015

25

АНДРІЙ ЗЕЛИНСЬКИЙ

«Фотографія дев’ять на дванадцять» Полотно, олія 2015

26

«Photo nine to twelve» Oil on canvas 2015

ANDRIY ZELYNSKIY

«Дискримінація» Полотно, олія 2015

«Discrimination» Oil on canvas 2015

27

ГАМЛЕТ ЗІНЬКОВСЬКИЙ

28

GAMLET ZINKOVSKIY

«Залізна завіса» Метал, акріл 2015

«Iron curtain» Metal, acrylic 2015

29

ВОЛОДИМИР ГОНЧАРЕНКО

30

VOLODYMYR GONCHARENKO

«Альфа-випромінення» Полотно, олія 2008

«Alpha radiation» Oil on canvas 2008

31

МАР’ЯНА G

«Без назви» Коллаж, прінт 2015

32

«No title» Digital print 2015

MARIANA G

33

ЄГОР ЗІГУРА

«Зсув» Скульптура 2015

34

«Face slip» Sculpture 2015

EGOR ZIGURA

35

ТЕТЯНА КАШКАРОВА

36

TЕTYANA KASHKAROVA

«Анабіоз-війна-цвітіння» Полотно, акріл 2015

«Anabiosis-war-flowering» Acrylic on canvas 2015

37

ПАВЛО КЕРЕСТЕЙ

38

PAVLO KERESTEY

«Group dynamics. Дезертири» Полотно, олія 2013

«Group dynamics. Deserters» Oil on canvas 2013

39

ОЛЕКСАНДР КЛИМЕНКО

40

OLEKSANDR KLYMENKO

«Метафізика світла. Нескінченний процес перетворень і змін. Таємниця народження нових світів». Полотно, акрил, авторська техніка 2015 «Metaphysics light. The endless process of transformation and change. The mystery of the birth of new worlds».

Acrylic on canvas, author’s technique 2015

41

РУСЛАН КОЛМИКОВ

42

RUSLAN KOLMYKOV

Із проекту «Дивитися в небо» Авторська техніка 2015

«Watch the sky» Author’s technique 2015

43

44

45

ІГОР КОНОВАЛОВ

«QR code» Полотно, акріл 2014 «QR code» Acrylic on canvas 2014

46

IGOR KONOVALOV

47

АНТОН ЛОГОВ

48

ANTON LOGOV

«Поліфонія» Інсталяція 2015

«Polyphony» Installation 2015

49

ТЕТЯНА МАЛИНОВСЬКА

Із проекту «Лабораторна робота» Полотно, олія, акріл 2015 «Laboratory work» Acrylic and oil on canvas 2015

50

TETYANA MALYNOVSKA

51

ПАВЛО МАКОВ

«Paradiso Perdutto» Авторська техніка 2012–2014 «Paradiso Perdutto» Author’s technique 2012–2014 52

PAVLO MAKOV

53

МИКОЛА МАЛИШКО

54

MYKOLA MALYSHKO

«10 figures» figure five Wood, paint 2014 The work provided by the art center «Ya Gallery»

Із проекту «10 постатей» Постать п’ята Дерево, фарба 2014 Роботу надано арт-центром «Я-галерея»

55

ІГОР МАНКО

56

IGOR MANKO

«100 views of mountain Karadag» Photography 2009–2013

З проекту «100 видів гори Кара-Даг» Фотографія, цифровий друк на фотопапері 2009–2013

57

ОЛЕКСА МАНН

58

OLEKSA MANN

«Upgrading man» Oil on canvas 2015

Із проекту «Оновлення людини» Полотно, олія 2015

59

РОМАН МІНІН

60

ROMAN MININ

«Комплекс повноцінності» Авторська техніка 2015 «Inferiority complex» Author’s technique 2015

61

РОМАН МІНІН

62

ROMAN MININ

«Holy missiles» Author’s technique 2015

«Святі ракети» Авторська техніка 2015

63

РОМАН МИХАЙЛОВ

64

ROMAN MIKHAILOV

«Bottom» Watercolor 2015

Із проекту «Дно» Папір, акварель 2015

65

НІНА МУРАШКІНА

66

NINA MURASHKINA

«Останій раз» Полотно, олія 2015 «Last time» Oil on canvas 2015

67

МАРІЯ ПАВЛЕНКО

68

MARIA PAVLENKO

«Motherland» Цифровий фотоколаж 2015

«Motherland» Digital photo collage 2015

69

РОМАН ПЯТКОВКА

«Metanoia» Фотографія, цифровий друк на фотопапері 2012

70

«Metanoia» Photography 2012

ROMAN PIATKOVKA

71

72

73

ОЛЕКСАНДР РОЙТБУРДТ

74

OLEKSANDR ROYTBURDT

«Перетворення Армонілло у лимонне дерево» Полотно, олія 2014 «Transformation Armonillo into the lemon tree» Oil on canvas 2014

75

ОЛЬГА СЕЛИЩЕВА

76

OLGA SELISHCHEVA

«Місто мутантів» Артбук 2009–2015 «City of mutants» Art-book 2009–2015

77

ІВАН СЕМЕСЮК

Із проекту «Хунта & вата» Полотно, олія 2015 «Junta & vata» Oil on canvas 2015

Із проекту «Еволюція або смерть» Полотно, олія 2015 «Evolution or death» Oil on canvas 2015

78

IVAN SEMESYUK

79

ТАРАС СЕРЕДА

80

TARAS SEREDA

«No title» Paper, ink 2015

«Без назви» Папір, туш 2015

81

ЮРІЙ СИВИРИН

82

«Капур-Донбас 1» 2015 Роботу надано Bereznitsky Aesthetics

«Капур-Донбас 2» 2015 Роботу надано Bereznitsky Aesthetics

«Артемсіль» 2015 Роботу надано Bereznitsky Aesthetics

«Kapoor Donbass-1» 2015 The work provided Bereznitsky Aesthetics

«Kapoor Donbass-2» 2015 The work provided Bereznitsky Aesthetics

«Artyomsol» 2015 The work provided Bereznitsky Aesthetics

YURIY SYVYRYN

83

АНДРІЙ СИДОРЕНКО

84

ANDRIY SYDORENKO

«Biomorphism» Oil on canvas 2015

«Біоморфізм» Полотно, олія 2015

85

ВІКТОР СИДОРЕНКО

86

VICTOR SYDORENKO

From the series «Witnesses» Canvas, mixed media 2015

Із серії «Свідки» Полотно, мішана техніка 2015

87

АНДРІЙ СІГУНЦОВ

88

ANDRIY SIGUNTSOV

«No title» Paper, mixed technique 2015

«Без назви» Папір, мішана техніка 2015

89

ОЛЕГ ТІСТОЛ

«Strangers #29» Acrylic on canvas 2012

«Чужі #29» Полотно, акріл 2012

«KNR-15» Acrylic on canvas 2015

90

«КНР-15» Полотно, акріл 2015

OLEG TISTOL

91

ДМИТРО ТОЛКАЧОВ

92

DMYTRO TOLKACHOV

«No name no author» Digital print 2015

«Без назви та без автора» Цифровий друк 2015

93

БОГДАН ТОМАШЕВСЬКИЙ

94

BOGDAN TOMASHEVSKIY

«Антрацит 1» Полотно, вугілля марки антрацит 2015 «Anthracite 1» Canvas, anthracite hard-coal 2015

95

ОКСАНА ЧЕПЕЛИК

96

OKSANA CHEPELYK

«Face to face» Video 2015

«Віч-на-віч» Відео 2015

97

ВАСИЛЬ ЦАГОЛОВ

98

VASYL TSAGOLOV

«У ролі "ватника"» Полотно, олія 2015 «In the role of "vatnik"» Oil on canvas 2015

99

АЛЬБІНА ЯЛОЗА

100

ALBINA YALOZA

Із серії «По той бік. Зрада» Полотно, мішана техніка 2014 Роботу надано арт-центром «Я-галерея»

«Євхаристія» Полотно, мішана техніка 2014 Роботу надано арт-центром «Я-галерея

From the series «Beyond. Treason» Canvas, mixed media 2014 The work provided by the art center «Ya Gallery»

«Eucharist» Canvas, mixed media 2014 The work provided by the art center «Ya Gallery»

101

OMNIA VOIVAT

102

OMNIA VOIVAT

«No title» Oil on canvas 2015

«Без назви» Полотно, олія 2015

103

104

105

MODERN AR T RESEARCH INSTITUTE OF THE NATIONAL ACADEMY OF AR TS OF UKRAINE the exhibition hall 18-D Shchors (E. Konovaltsa) Str., Kiev, Ukraine www.mari.kiev.ua (044) 529–2051, (044) 529–4677

BuyArtGallery | BUYART.GALLERY | BUYARTGALLERY@GMAIL.COM

Видавництво ArtHuss - арт-видання про світове та українське сучасне мистецтво www.arthuss.kiev.ua

Каталог виставки

ПРАКТИКА ВИДОЗМІН живопис / об’єкт / скульптура / інсталяція / нові медіа

Українською й англійською мовами

Фотографи/ Photographers: Олексій Григоренко / Oleksiy Grygorenko Євген Хлебніков / Evgen Hlebnikov

Дизайн макету / Design Олександр Червінський / Oleksandr Chervinskiy Андрій Шалигін / Andriy Shalygin

Літературне редагування та переклад / Literary editing and translation Світлана Кулінська / Svitlana Kulіnska Максим Добровольський / Maksym Dobrovolskiy

© ІПСМ НАМ України, 2015

114