Reliability theory (exhibition catalogue 2015)

Міністерство культури України Дирекція художніх виставок України Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України

ТЕОРIЯ ВIРОГIДНОСТI

RELIABILIT Y THEORY Всеукраїнська платформа «Новітні спрямування»

153

154

Міністерство культури України Дирекція художніх виставок України Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України В рамках VIІ Всеукраїнської платформи «Новітні спрямування»

ТЕОРIЯ ВIРОГIДНОСТI живопис / об’єкт / скульптура / інсталяція / медіа / фото

RELIABILITY THEORY painting / objects / sculpture / installation / media / photo

Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України Київ 2015

16.10 – 5.11.2014 Куратори проекту / Project Curators Андрій Сидоренко / Andriy Sydorenko Ірина Яцик / Iryna Yatsyk Арт-менеджери / Arts management Ігор Абрамович / Igor Abramovych Владислав Тузов / Vladislav Tuzov

Висловлюємо подяку за допомогу у здійсненні проекту / With gratitude for their assistance in the implementation of this project to Павлу Гудiмову / Pavlo Gudimov Наталії Івановій / Natalia Ivanova Алісі Ложкіній / Alisa Lozhkina Олександру Соловйову / Oleksandr Solovyov Наталії Шпитковській / Natalia Shpytkovska

Партнери проекту / Project partners

RELIABILITY THEORY Throughout history, humanity has been searching the wisdom in the past. Obviously, the past conceals many secrets and facts, which are able to change the notion about the present day. But, along with sensational discoveries, new fantastical myths of how everything could have been are being born. And as there is a possibility to represent the past as an image of perfect being, why not to use a myth in the present to fulfill one’s fantasies?

This hope gave rise to thousands of hypotheses that disprove all existing theories from Darwin to Einstein. And this give a chance to turn not only science but all the conspiracy theories standing behind knowledge to become objects for fantasizing.

Today, geopolitics became the perfect field for flourishing of such hypotheses and myths. Even though, this area of human knowledge must be based upon rational conclusions, in fact it’s dealing with multiple images and texts, that allow to erase uncomfortable evidence and to present intriguing fantasies as the truth. The propaganda machines of different countries use this well, creating myths that would show everything only from the best side. Thus it becomes unclear how to get the point who is right and who is not.

From one hand, what can be more powerful than using logic to search for truth; from other hand, it is curious, how today’s rational arguments justify even conscious return to the medieval society. And while someone is mostly disgusted by hearing such rationalism, others are going through acute euphoria in need of a new dose of a half-truth. It’s going to look like the geopolitics’ main goal in practice is not discovering the authentic facts, but improving a talent to invent logical excuse for destructive activities.

All this starts from the compulsive craving to observe politics as a fascinating conspiracy television series which is happening in real life. Watching the media versions of political tendencies in that case becomes not just a food for thought, but a way of emotional discharge in expectation of new plot twists. The same as fascinating historical myths anesthetize traumatic facts of the past, geopolitics tempts with chance to feel oneself above the fray even of the most dramatic current events, and not fear retribution for conceit and arrogance. All this is possible because the desire to feel involved into important geopolitical mission restrain the ability to critically evaluate information. And when the feeling of righteousness craves more and more resources, the language of geopolitics may easily turn into the tool for justifying violence. Treacherous intervention, for instance, might be rationalized as peacemaking, and repression against protesters — as need of security measures.

In the view of some endemic populist media, even military aggression may appear as an ambitious game that teaches society to accept any sacrifice for granted and as essential to fight for the global domination.

Today such kind of rationalization appears to be the main method in geopolitics that due to media turning into some kind of political mass-culture trend, spreading over people of different beliefs. This trend is especially relevant in the countries, where media are controlled by the ruling elite. And though it could seems unbelievable to make people see a dramatic battle spectacle in a real war, yet it is possible, and not in spite of, but due to the present era of information and technology. Because propaganda arsenal now includes not just political news, but also distributed in the

4

ТЕОРIЯ ВIРОГIДНОСТI Впродовж свого існування людство постійно шукає мудрості в минулому. Вочевидь історія приховує чимало таємниць і фактів, перегляд яких може змінити уявлення про теперішній час. Проте одночасно із сенсаційними відкриттями народжуються і нові фантастичні міфи про те, яким усе могло бути. А оскільки уявити минуле ідеальним буттям дуже легко, — що ж заважає використати міф сьогодні, аби втілити свої марення на яву? Ця надія породила сотні гіпотез, які спростовують усі відомі теорії, починаючи від Дарвіна і аж до Ейнштейна. Але в них об’єктом фантазій стає не тільки наука, а й теорії змов, які обов’язково мають стояти за всіма знаннями. Сьогодні ідеальним полем для цих псевдо-відкриттів стала геополітика. Попри те, що ця сфера людських знань спирається на раціональні висновки, по суті, вона оперує вирваними з контексту картинками та коментарями, що дозволяє витерти з будь-якої історії незручні факти та видати інтригуючі здогадки за правду. Цим і користуються пропагандистські машини різних країн, штампуючи міфи, які подають усе з вигідного для них боку. У підсумку, незрозуміло, як взагалі розібратися, хто правий а хто ні. З одного боку, що може бути надійнішим за логіку у пізнанні істини? З іншого — парадокс у тому, що раціональні висновки сьогодні виправдовують навіть свідоме повернення до феодального суспільства. І якщо в одних такий раціоналізм викликає огиду, в інших, навпаки, — гостру ейфорію, що потребує нових порцій напівправди. Складається враження, що завданням геополітики на практиці є не виявлення достовірних фактів, а розвиток таланту вигадувати логічне виправдання деструктивним вчинкам світового масштабу. А усе починається з того, що в суспільстві входить у норму стежити за геополітикою, як за розвитком конспірологічного телесеріалу, який вабить більше ніж будь-який роман адже відбувається в дійсності. Перегляд мас-медійних версій політичних змов стає в цьому випадку не приводом для роздумів, а засобом емоційної розрядки в очікуванні стрімких сюжетних зламів. Так само, як історичний фільм знеболює суспільні катастрофи минулого, геополітика спокушає можливістю відчути себе над сутичкою навіть актуальних драматичних подій, забувши про розплату за зверхність. Просто поступово бажання відчувати себе частиною важливої геополітичної місії витісняє здатність критично оцінювати інформацію. І коли для відчуття правоти потрібні нові ресурси, мова геополітики легко перетворюється на інструмент виправдання насилля. Віроломну інтервенцію, наприклад, можна аргументувати миротворчістю, а репресії проти протестувальників — заходами безпеки. З легкої подачі заляканих чи підкуплених мас-медіа навіть військову агресію можна перетворити на амбіційну гру, в якій суспільство непомітно для себе звикає приймати будь-які жертви як належне і необхідне в боротьбі за світове панування. У психоаналізі таке логічне виправдання агресії називається раціоналізацією. Проте сьогодні ця раціоналізація стала основним методом геополітики, який за допомогою медіа перетворився на своєрідний вектор політичної мас-культури, поширений серед людей різних переконань. Він особливо актуальний у тих країнах, де ЗМІ перебувають під контролем керівного класу. Змусити людей бачити у справжній війні яскраве батальне видовище сьогодні, в добу розвинутих технологій, хоч і здається неймовірним, але виявляється можливим. І це, як не дивно, відбувається не всупереч, а завдяки інформаційній ері яка вступає в силу. Адже в арсеналі пропаганди

5

web TV-shows and epic films that makes a real context of the dramatic news not so unexpected. Some even go further, and it becomes usual when actors of a movie or historical war reenactment first appear in a film, then in political analysis, and then — in a news reports as a war crimes accessory.

This vector of political mass-culture has a huge audience especially in regions, where a vital need for a charismatic leader still exists. Such beloved leader is so desired because he is able to give new causes for gratification of the near-narcotic need in strong feeling of superiority. So great number of people don’t really care whether he is going to be prophet or a dictator. The possibility for everyone, to speak from position of strength on the global order issues makes them to forget any personal discontent with life. It happens because leader’s reasoning seems the only bright spot in everyday routine saving in awkward atmosphere caused by his authoritarian presence. And the more problems exist in these m ­ agically-inspired provinces, the more tempting seems his attention toward one’s self as far as the lottery ticket for salvation and probable winning in this exciting game with one’s mind. But when such people’s anticipation of self superiority reaches the limit, curiously this don’t stop them from hoping in supreme being, on the contrary they start being ready to believe in any version that would continue to justify them and wouldn’t let them lose a face.

The propaganda paradox lies in that whatever humane the story is shown, if the regime telling it solves all its problems with violence, then its friendly or moral tone used only as a sign of reprisal that might always occur against anyone, who dare to disturb this demonstrative well-being. In this case propaganda is not a source of information, but a source of the euphoria. It creates a feeling of suddenly escaped danger for the ones who trust in it unconditionally. Just as in extreme sports, the playful dealing with risks gives an emotional flare-ups that removes any depression, the same way propaganda provides a biochemical rush caused by thrilling game with one’s view of the common sense justice, which averts the overhanging threat.

The propaganda’s relation to mass euphoria is a clear symptom of a totalitarian cult, which always might be rationally justified, but never disproved among its believers.

It happens because not everything in cult lie in logic. Faith in a cult begins from an initiation that presupposes a symbolic sacrifice. The simplest one is the time. But as far as a follower gets more and more involved, cult take up all of his personal freedom and resources. A cult captures its believers by hope that everyone’s sacrifice would not be forgotten and would be rewarded by a high level of social security and respect. But getting through hardships to the stars, one becomes ready to put anything needed on the vanity’s altar. A rush for a strong feeling of perfectness also becomes the escape from a severe depression, which may be caused by any daily life conflict. And, though the cult gives the feeling of superiority, the hunger to win a career race for privileges and immunities often becomes more important, than the necessity of saving, at least any semblance of self respect and freedom.

The totalitarian thinking is very contagious, because cult can be made of anything, even of a noble fight against xenophobia or consumerism. Taking any disagreement as a personal affront, members of the totalitarian cult simply allow themselves to blame everyone who is against them in their own sins. In some cases it may looks quite progressive, at first sight; indeed social formations built upon such cult repeat mistakes of the past. They reduce perception to archaic, and at the same time still

6

тепер є не тільки теленовини, але й розповсюджені в інтернеті політичні шоу та епічні фільми, на фоні яких реальний контекст новин уже не здається настільки випадковим. Навпаки, закономірною стає практика, коли актори кіно та воєнних реставрацій з’являються то у фільмі, то в політичній аналітиці, а ще згодом — постають учасниками воєнних злочинів. Найбільш беззахисними проти цього вектора політичної мас-культури є ті регіони, де щоденна потреба в харизматичному ідолі, існує і досі. Цей омріяний ідол є таким жаданим тут, адже тільки він здатен підкинути сюди нові приводи для гострого відчуття власної величі. Отже багатьом стає байдуже збирається він бути пророком чи диктатором. Можливість будь-кого, розмірковувати з позиції сили про проблеми світового устрою змушує їх забути про власну невдоволеність життям. Навколо цього ідола створюється магічна атмосфера надії на порятунок чи реванш. І чим більше проблем на периферії цієї магії, тим більш спокусливим здається шанс вловити його увагу на собі та виграти лотерейний квиток до екзистенційного спасіння у цій захопливій грі з власним розумом. Підсвідома віра в примарну можливість того, що біле виявиться чорним, а сіре життя, сповнене пригнічення перед авторитарною владою, має якийсь прихований, загадковий смисл, який цей володар думок може мимоволі розкрити, — виявляється єдиною яскравою плямою яка вириває із монотонних буднів. І дійшовши до краю у своєму передчутті величі, що має от-от настати, і за якою у випадку програшу має йти неминуче фіаско, люди часто готові повірити у достовірність будь-якої версії, яка виправдовуватиме їх надалі та не дозволить зганьбити власне ім’я. А якщо “вірне” рішення ще й підігрівати дедалі більш потужними засобами для скоєння насилля, то можна навіяти майже святу віру у що завгодно. Парадокс пропаганди полягає в тому, що хоч би який людяний сюжет у ній буде зображений, якщо режим, що стоїть за нею, вирішує усе насиллям, то її дружній або моральний тон є лише нагадуванням про розправу, яка завжди може виникнути до тих хто осмілиться порушити цей показовий добробут. Взагалі, пропаганда є джерелом не інформації, а ейфорії. Вона створює відчуття промайнулої загрози для тих, хто безапеляційно в неї вірить. Так само, як в екстремальному спорті гра з небезпекою приносить спалах емоцій, що затьмарює будь-яку депресію, у випадку з пропагандою біохімічну розрядку дає передбачувана гра з власним розумінням справедливості, що відвертає навислу небезпеку. Зв’язок пропаганди з масовою ейфорією — це явний симптом тоталітарного культу, який завжди можна виправдати раціональними способами, але ніколи не спростувати для тих, хто в нього вірить. Адже не все в культі спирається на розум. Віра в культ починається з ініціації, яка передбачає символічну жертву. Найпростішою такою жертвою є витрачений час. Але у процесі залучення до культу він може підпорядкувати собі всю особисту свободу та доступні ресурси. Культ утримує людей надією, що жертву кожного не забудуть, і що вона відплатиться високим рівнем соціальної захищеності та поваги. Але, продираючись крізь болючі тернини, кожен з охочих дійти до зірок стає готовим викласти на вівтар марнославства все, що буде необхідно. Гонитва за п’янким відчуттям довершеності стає ще й втечею від жорсткої депресії, в яку заганяє кожен побутовий конфлікт. Попри те, що культ дає відчуття певної винятковості, азарт виграти корпоративну гонку за привілеї часто стає важливішим за необхідність зберігати хоча б якусь подобу людської гідності. Культова парадигма мислення дуже заразна, оскільки культ можна створити з чого

7

popular fascinating fight between good and evil, which if you remove excessive pathos, resembles a fight one’s own group against others. Rudiments of the totalitarian cult can be found absolutely everywhere. In other words every society has a risk to come to them if it use pressure instead of argumentation. In the past there were a lot of cults and sacral things, and it seems that no identity crisis, has never happened till it was brought by The Enlightenment faith in reason.

Nowadays confidence in reason has been weakened, because it is used rather for earning a place in the sun than for giving a clear understanding of a current events. Scientific progress and industrialization led to the fact, that all cultural heritage of humanity seems not just strange, but useless at the factory-rich provinces. Humanistic values and civilization’s achievements looks more like a farce from there, existing mainly to reap the fruits of industry, paying no attention to the workers. Discipline of the plants and factories brought millions of people into cultural isolation, where the only helpful thing is to return to primitive forms of thinking. In such environment raging populism survives the best, especially that in which the theme of a civilized society farce continues. And though under the veil of this populism might be hiding anything, even the same intent against which the anger is pointed, it is extremely difficult to stop a fantasy, infected with conspiracy theories and geopolitics, because a long-awaited mythical world of awesome heroes and anti-heroes appears nearly the only thing that brings emotions into utilitarian factory atmosphere.

On the other hand, the faith in reason has been waned also, because it is impossible to explain everything by means of logics and convince everybody in one’s rightness — even if somebody feels like being ready to conciliate the entire world. A belief that everybody without any exception strives only for common useful solutions, and thus believe in magic strength of reason sometimes prevents from understanding what really happens. But this problem also is not new, and it lies in the fact that searching for reasonable explanations people often refuse to consider the psychic side of human existence, playing the main role in conflicts. The decision to throw oneself into the confrontation with the superior forces of the adversary should rather emerge as a result of severe suffering instead of sober reasoning. Pain and irritation can be also endured by those who defend the totalitarian cult against protests inside the system. But there is a key difference whether people take a risk to prevent new personality cult limiting their freedom, or somebody establish the feeling of one’s superiority using violence and rational reasoning of propaganda.

The popular view of human as an intelligent being, that accumulates, saves and operates information as some kind of computer, today proves to be too remote from real life, which is full of struggles for freedom. Not for that freedom when you can do anything you want, without noticing how it causes pain to somebody, but when there is a possibility to perceive and interacting with the world, without giving way to euphoria of violence. Nowadays the humanity experiences not only a crisis of identity and faith in reason, but also a crisis for complete comprehension of reality. The fact that, while observing the same thing, people can see absolutely different things is the best confirmation that there are almost no borders between a myth and the reality in geopolitics. Mythological thinking can be also one of the ways of searching for the truth, but today it mainly becomes a ground for euphoric self- reflection, where everything is true if it increases one’s dose. With the help

8

завгодно, навіть із схвальної боротьби проти ксенофобії чи конс’юмеризму. Сприймаючи будь-які розходження в думках як особисту образу, представники тоталітарного культу легко дозволяють собі звинувачувати усіх, хто не «свій» у власних гріхах. В окремих випадках це може виглядати досить прогресивно, але суспільні формації, збудовані на культі, повторюють помилки минулого. Вони спрощують сприйняття до архаїчної, проте досі популярної та захопливої боротьби добра зі злом, котра, якщо відкинути зайвий пафос, нагадує радше боротьбу своїх із чужими. Зародки тоталітарного культу можна знайти абсолютно скрізь, точніше, в будь-якому суспільстві є ризик прийти до них, оскільки передумови до цього лежать в архаїчному минулому, де такі культи були нормою. У минулому існувало багато культів і сакральних речей, і здається, що не було жодної кризи ідентичності, яку спричинили розвиток наук і занесена епохою Просвітництва віра в розум. Сьогодні довіру до розуму підірвано тим, що ним користуються радше, щоб захопити своє місце під сонцем, а не подарувати чітке розуміння сучасних тенденцій. Розвиток науки та індустріалізація призвели до того, що весь культурний багаж людства на ущільненій заводами периферії здається не лише чужим, але й цілковито зайвим для розв’язання життєво-важливих проблем. Гуманістичні цінності та досягнення цивілізації звідти видаються подібними на фарс, який для того й існує, щоб пожинати плоди індустрії, не помічаючи проблем тих, хто в ній працює. Дисципліна заводів і фабрик загнала мільйони людей в культурну ізоляцію, в якій практичну користь приносить тільки повернення до первісних форм мислення. У такому середовищі найкраще приживається нестямний популізм, особливо той, в якому тема фарсу цивілізованого суспільства триває. І хоча під оболонкою цього популізму може приховуватися все, що завгодно, навіть ті самі мотиви, проти яких спрямований гнів, спинити фантазію, в яку проникла конспірологія і геополітика, вкрай важко, адже довгоочікуваний світ яскравих героїв та антигероїв виявляється єдиним, що приносить емоції в утилітарну фабричну атмосферу. З іншого боку, віра в розум підірвана ще й тому, що за допомогою логіки неможливо все пояснити та переконати всіх у своїй правоті, навіть якщо хтось почувається готовим примирити цілий світ. Переконаність у тому, що всі без винятку шукають тільки конструктивні рішення і вірять у магічну силу розуму, інколи заважає зрозуміти, що відбувається насправді. Але ця проблема виникла теж достатньо давно. Суть її в тому, що шукаючи самі лише розумні пояснення, з уваги зникає психічна сторона людського буття, яка відіграє провідну роль у конфліктах. Кинутися на захист від експансії із противником, який переважає за силою може мотивувати не стільки розум, як гостро пережиті почуття. Біль і роздратування можуть відчувати й ті, хто захищає тоталітарний культ від протестів всередині системи. Але суттєва відмінність у тому, що одні ризикують життям, аби утворений культ особистості не обмежував їхньої свободи, в той час як інші використовують насилля тільки щоб зберегти відчуття власної величі, не рахуючись із жодними аргументами окрім активного спротиву. Популярне уявлення про те, що людина — це розумна істота, своєрідний комп’ютер, який накопичує, зберігає та оперує інформацією — сьогодні повністю відриває від дійсності, в якій відбувається сповнена страждань боротьба за свободу. Не за ту свободу, коли можна робити що завгодно, не помічаючи, як це завдає комусь біль, а коли є можливість пізнавати і взаємодіяти зі світом, не піддаючись ейфорії насилля. Людство сьогодні переживає не тільки кризу ідентичності і віри в розум, але й кризу

9

of a myth, it is easy to expand consciousness, especially the one, that has a lack of knowledge, and hypnotize with how easy it is to run over the border between the past and the present, the accidental and the constant, the single and the common which vanishes away in the play of imagination. That is why the archaic past, where myths were established by the ruling elite, sometimes seems more pleasant than the modern age, where these borders create a permanent stress. But an attempt to settle all the crises of the modern age by the revival of archaic fundamentalism as an alternative, does not bring anything really new and original. When everybody believes that his own truth and superiority are certain, what else could be expected except a new conflict?

In some cases understanding the complexity of existence is not a drama, but rather the way of rescue. Conscious awareness of the unknowability of the world and some imperfection of a human mind allows everyone to work on their mistakes and without denoting them as a demigod, be sensitive towards the feelings of others.

Despite the fact that empathy can be interpreted as a conflict over pragmatic goals, and be also called mythical, but in this case it doesn’t matter, because this feeling doesn’t need any justification. At the same time geopolitics cannot offer anything, but reasonable grounds for the war.

Paradoxical as it may seem, but only availability of criticism helps to find out what kind of crisis really exist and how to overcome it. Without criticism, it is easier to convince the society that everything is nice and steady. Actually the history of the crisis of the Western world has been already lasting for a few thousands of years at least, but the fight against tyranny has brought in it the understanding that existence in some identity crisis is more civilized than where people speak mostly in one voice.

A furious fight against dissimilarity is a symptom that identity is being opposed to individuality, and the society acquires unity only due to violent assimilation or discrimination. The totalitarian cult cannot stand any, even the smallest criticism, because it prevents from forming an imperishable image of its own unique being, of which it would be possible to endlessly proud, like in the antiquity.

But in the ancient times not only justifications of chaotic violence in the name of self-greatness and unity can be found. There are also a lot of stories in the legends and myths, where people repeat the same fatal dramas again and again. Blinded with the rush for superiority, they losing an ability to see their own shortcomings without suppressed anger. Thus, in order to avoid doubts about themselves, they are ready to believe in any fable, if it would never reminds them about mistakes that were made and need of their correction.

Andriy SYDORENKO

10

уявлення про реальність. Той факт, що, спостерігаючи за одним і тим самим, люди можуть бачити абсолютно різне, є найкращим підтвердженням того, що межі між міфом і реальністю в геополітиці практично не існує. Міфологічна свідомість може також бути одним із засобів пошуку істини, але сьогодні вона стає здебільшого приводом для ейфорійної саморефлексії, в якій достовірне все, що збільшує її дозу. За допомогою міфу легко розширити свідомість, навіть таку, в якій не надто багато знань, і захопити тим, як у грі уяви зникає болісна грань між минулим та теперішнім, випадковим і постійним, одиничним і загальним. Тому архаїчне минуле, коли міфи закріплювала панівна еліта, часто видається більш привабливим ніж сучасніть, в якій всі ці грані створюють постійний стрес. Проте спроба розв’язати кризи сучасності, реваншем архаїчного фундаменталізму, не є чимсь, насправді, новим та оригінальним. Коли кожен вважає, що його правда і вищість не можуть бути оскаржені, то на що ще можна сподіватися, окрім нового конфлікту. Дати шанс для взаємної довіри людям із різними поглядами здатна хіба що спільна робота над власними вадами, — принаймні, більше, ніж розповідь про свої чесноти і правоту. У деяких випадках розуміння проблематичності буття — це не драма, а порятунок. Усвідомлення непізнаваності світу та певної недосконалості людини дозволяє кожному працювати над собою і, не вважаючи себе напівбогом, співпереживати іншим. Попри те, що співпереживання конфліктує з прагматичним розрахунком і його теж можна назвати міфічним, — в цьому випадку це не має жодного значення, адже це почуття не потребує виправдовувань. Геополітика ж нічого окрім, хіба, раціональних причин для війни — запропонувати не може. Хоч як це парадоксально, але лише присутність критики створює уявлення про те, яка саме криза існує, і як її долати. Без критики суспільство легше переконати в тому, що все добре і стабільно. Історія кризи Західного світу триває уже принаймні кілька тисяч років, але боротьба проти тиранії принесла в ньому розуміння того, що існування в певній кризі ідентичності — більш цивілізоване, ніж там, де населення говорить в один голос. Натомість тоталітарний культ не здатен перенести щонайменшу критику, адже вона заважає формувати непорушний образ власного сакралізованого буття, за яке можна було би відчувати нескінченну гордість, як у глибокій давнині. Проте в минулих епохах можна знайти не лише виправдання хаотичному насиллю заради відчуття величі або єдності. У старовинних міфах є чимало історій про те, як люди повторюють ті самі фатальні драми. Засліплені настирним ствердженням власної вищості, вони швидко втрачають здатність визнавати свої недоліки без пригнічених почуттів. І тому, щоб врятуватись від сумнівів у собі, готові вірити навіть у цілковиту брехню, аби в ній нічого не нагадувало про скоєні помилки та необхідність їх виправлення. Андрій СИДОРЕНКО

11

Сергій Бєлік Юлія Бєляєва Катерина Бруєвич Мирослав Вайда Юрій Вакуленко Гліб Вишеславський SviterArtGroup Артем Волокітін Мар’яна G Роман Громов Олег Дімов Олена Домбровська Сергій Западня Єгор Зігура Дар’я Кольцова Ольга Касянюк та Антон Логов Тетяна Кашкарова Олександр Клименко Владислав Краснощок Олександр Лідаговський Антон Логов Ігор Манко Олекса Манн Роман Мінін Роман Михайлов Ніна Мурашкіна Аліса Оніпченко та Анна Гусарова Роман Пятковка Катерина Радченко Оксана Рєзнік Олена Рижих Олександр Ройтбурдт Тетяна Русецька Степан Рябченко Юрій Сивирин Віктор Сидоренко Андрій Сидоренко Ельміра Сидяк Університет (Олег Тістол та Андрій Зелинський) Андрій Зелинський Олег Тістол Василь Цаголов Оксана Чепелик Данило Шуміхін Лана Янковська ІХФШ Omnia Voivat Taisha 3.14 ZIGENDEMONIC

В ІНСТИТУТІ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

12

Sergiy Belik Yulia Belyaeva Kateryna Bruevich Myroslav Vayda Yuriy Vakulenko Glib Vysheslavsky SviterArtGroup Artem Volokitin Mariana G Roman Gromov Oleg Dimov Olena Dombrovska Sergiy Zapadnya Egor Zigura Darya Koltsova Olga Kasyanyuk and Anton Logov Tetiana Kashkarova Oleksandr Klymenko Vladyslav Krasnoshchok Oleksandr Lidagovsky Anton Logov Igor Manko Oleksa Mann Roman Minin Roman Mikhailov Nina Murashkina Alice Onipchenko and Anna Gusarova Roman Piatkovka Kateryna Radchenko Oksana Reznik Olena Ryzhykh Oleksandr Roytburdt Tetiana Rusetska Stepan Ryabchenko Yuriy Syvyryn Victor Sydorenko Andriy Sydorenko Elmira Sydyak University (Andriy Zelynskiy and Oleg Tistol) Andriy Zelynskiy Oleg Tistol Vasyl Tsagolov Oksana Chepelyk Danylo Shumihin Lana Yankovska IHFSH Omnia Voivat Taisha 3.14 ZIGENDEMONIC

IN THEТРІА ЛЬНИЙ ЕДЕМ ІНДУС ВMODERN ІНС ТИТART У ТІ ПРОБЛЕМ RESEARCH С УЧАСНОГО МИС ТЕЦТВА INSTITUTE

13

14

15

СЕРГІЙ БЄЛІК

16

SERGIY BELIK

Сергій Бєлік (Одеса) «Середовище існування» Полотно, олія 2013

17

ЮЛІЯ БЄЛЯЄВА

18

YULIA BELYAEVA

Юлія Бєляєва (Київ) «La Liberté guidant la Révolution (Свобода, що веде до революції)» #3/5 Digital art 2014

19

КАТЕРИНА БРУЄВИЧ

Катерина Бруєвич (Київ) Із проекту «Рушники» «Рід. Сестри. Дитинство» Дереворит, авторський друк на полотні 2011

20

KATERYNA BRUEVICH

21

МИРОСЛАВ ВАЙДА

22

MYROSLAV VAYDA

Мирослав Вайда (Львів) «Комета» Об’єкт 2014

23

ЮРІЙ ВАКУЛЕНКО

24

YURIY VAKULENKO

Юрій Вакуленко (Київ) «Танець вогню. Революція» Полотно, олія 2013–2014

25

ГЛІБ ВИШЕСЛАВСЬКИЙ

Гліб Вишеславський (Київ) «Подвійне сприйняття» Фотодрук 2013

26

GLIB VYSHESLAVSKY

27

SVITERARTGROUP

28

SVITERARTGROUP

SviterArtGroup (Артем Волокітін, Тетяна Малиновська) «Суміжність» Друк на папері 2013

29

АРТЕМ ВОЛОКІТІН

30

ARTEM VOLOKITIN

Артем Волокітін «Штормове попередження» Полотно, акрил 2012

31

МАР’ЯНА G

32

MARIANA G

Мар’яна Гончаренко (Київ) Із серії «Інформаційні перешкоди» Фотоколаж 2014

33

РОМАН ГРОМОВ

34

ROMAN GROMOV

Роман Громов (Одеса) «Зіпсований телефон — метафора» Відео-арт 2014

35

ОЛЕГ ДІМОВ

36

OLEG DIMOV

Олег Дімов (Одеса) Без назви Фотодрук 2013

37

ОЛЕНА ДОМБРОВСЬКА

38

OLENA DOMBROVSKA

Олена Домбровська (Київ) «Люди-барикади» Полотно, олія 2013

39

40

41

СЕРГІЙ ЗАПАДНЯ

42

SERGIY ZAPADNYA

Сергій Западня (Київ) «Інтернет адепт» Типографська фарба, акрил, полотно 2013

43

ЄГОР ЗІГУРА

Єгор Зігура (Київ) «Червоний супутник» Метал, зварювання 2012

44

EGOR ZIGURA

45

ДАР’Я КОЛЬЦОВА

46

DARYA KOLTSOVA

Дар’я Кольцова (Харків) «Наївність вічного спокою» Фото неба над містами України 09.05.2014 у передчутті війни, інтерактивний проект 2014

47

ОЛЬГА КАСЯНЮК ТА АНТОН ЛОГОВ

48

OLGA KASYANYUK AND ANTON LOGOV

Ольга Касянюк та Антон Логов (Київ) Із серії «Постфактум» Срібно-желатиновий друк, емаль 2013

49

ТЕТЯНА КАШКАРОВА

Тетяна Кашкарова (Київ) Із серії «Анабіоз-війна-цвітіння» Полотно, олія 2014

50

TETIANA KASHKAROVA

51

ОЛЕКСАНДР КЛИМЕНКО

Олександр Клименко (Київ) Із серії «Майдан-Рим-Флоренція» C-print 2014

52

OLEKSANDR KLYMENKO

53

ВЛАДИСЛАВ КРАСНОЩОК

54

VLADYSLAV KRASNOSHCHOK

Владислав Краснощок (Харків) «Negatives Preserved» Фотодрук 2011–2014

55

ОКСАНА КУРЧАНОВА

56

OKSANA KURCHANOVA

Оксана Курчанова (Харків) Із серії «КТМБ» Оцинкована жесть, пластик, фото 2014

57

ОЛЕКСАНДР ЛІДАГОВСЬКИЙ

58

OLEKSANDR LIDAGOVSKY

Олександр Лідаговський (Київ) Без назви Об’єкт 2014

59

АНТОН ЛОГОВ

60

ANTON LOGOV

Антон Логов (Київ) «Забави» Інсталяція 2014 61

ІГОР МАНКО

62

IGOR MANKO

Ігор Манко (Харків) Із серії «Спроба патріотичної фотографії» Фотографія, цифровий друк на фотопапері 2014

63

ОЛЕКСА МАНН

64

OLEKSA MANN

Олекса Манн «Anthropology Art» Aкрил, полотно 2010–2014

65

РОМАН МІНІН

66

ROMAN MININ

Роман Мінін (Харків) «Генератор донецького метро» Авторська техніка 2014

67

РОМАН МИХАЙЛОВ

Роман Михайлов (Харків) Із серії «Чорне море» Інсталяція 2014

68

ROMAN MIKHAILOV

69

70

71

НІНА МУРАШКІНА

72

Ніна Мурашкіна (Київ) «Безприданниця» Полотно, олія 2014

NINA MURASHKINA

Ніна Мурашкіна (Київ) «Банан» Туш, бумага 2014

Ніна Мурашкіна (Київ) «Не дам» Туш, бумага 2014

73

АЛІСА ОНІПЧЕНКО ТА АННА ГУСАРОВА

Аліса Оніпченко та Анна Гусарова (Київ) «Відносність сприйняття» Об’єкт 2014

74

ALICE ONIPCHENKO AND ANNA GUSAROVA

75

РОМАН ПЯТКОВКА

Роман Пятковка (Харків) «Україна. Конспірологія» Авторська техніка 2014

76

ROMAN PIATKOVKA

77

КАТЕРИНА РАДЧЕНКО

78

KATERYNA RADCHENKO

Катерина Радченко (Одеса) Із проекту «Ти є Війна» Медіа-фотографія, колаж 2014

79

ОКСАНА РЄЗНІК

80

Оксана Рєзнік (Львів) «Храм» Друк, акварель, акварельний папір 2014

OKSANA REZNIK

81

ОЛЕНА РИЖИХ

Олена Рижих (Київ) «Вічні питання» Годинник-рулетка 2012

82

OLENA RYZHYKH

83

ОЛЕКСАНДР РОЙТБУРДТ

84

OLEKSANDR ROYTBURDT

Олександр Ройтбурд (Одеса) «Жінка заводського робітника» полотно, олія 2009

85

ТЕТЯНА РУСЕЦЬКА

Тетяна Русецька (Київ) «Українська хусточка» Полотно, акрил 2014

86

TETIANA RUSETSKA

87

СТЕПАН РЯБЧЕНКО

88

STEPAN RYABCHENKO

Степан Рябченко (Одеса) «Настрашка» Цифровий друк, дерево 2009

89

ЮРІЙ СИВИРИН

90

YURIY SYVYRYN

Юрій Сивирин (Київ) «Вброс №451» Картон, акрил 2014

91

92

93

ВІКТОР СИДОРЕНКО

Віктор Сидоренко (Київ) «Відображення в невідомому» Полотно, олія 2014

94

VICTOR SYDORENKO

Віктор Сидоренко (Київ) «Відображення в невідомому» Полотно, олія 2014

95

АНДРІЙ СИДОРЕНКО

Андрій Сидоренко (Київ) «Мяс-медіа» Полотно, акрил 2014

96

ANDRIY SYDORENKO

Андрій Сидоренко (Київ) «Алхімія ейфорії» Полотно, акрил 2013

97

ЕЛЬМІРА СИДЯК

98

ELMIRA SYDYAK

Ельміра Сидяк (Харків) із проекту «Краєзнавство. Імуноконфлікт» Цифровий друк, шитво 2014

99

УНІВЕРСИТЕТ (ОЛЕГ ТІСТОЛ ТА АНДРІЙ ЗЕЛИНСЬКИЙ)

Університет (Олег Тістол та Андрій Зелинський) (Київ) «Цар» Полотно, акрил 2014

100

UNIVERSITY (ANDRIY ZELYNSKIY AND OLEG TISTOL)

Університет (Олег Тістол та Андрій Зелинський) (Київ) «Face Control» Полотно, акрил 2014

101

АНДРІЙ ЗЕЛИНСЬКИЙ

Андрій Зелинський (Київ) «Варварство» Полотно, акрил 2014

102

ANDRIY ZELYNSKIY

Андрій Зелинський (Київ) «Хлопчики» Принт 2014

103

ОЛЕГ ТІСТОЛ

104

Олег Тістол (Київ) «Пальма Путіна» Полотно, акрил 2014

OLEG TISTOL

105

ВАСИЛЬ ЦАГОЛОВ

106

VASYL TSAGOLOV

Василь Цаголов (Київ) «Вісник бурі» Полотно, олія 2013–2014

107

ОКСАНА ЧЕПЕЛИК

108

OKSANA CHEPELYK

Оксана Чепелик (Київ) «Передчуття війни» за віршем Т. Шевченко «Осії. Глава ХIV» Відео-інсталяція 2014

109

ДАНИЛО ШУМІХІН

Даніїл Шуміхін (Київ) «Мала лабораторія» Інсталяція 2014

110

DANYLO SHUMIHIN

111

ЛАНА ЯНКОВСЬКА

Лана Янковська (Київ) Із серії «Потанулі спогади» Фотодрук 2014

112

LANA YANKOVSKA

113

ІХФШ

ІХФШ «Процес Творіння» Папір, олівець, гелева ручка 2013

114

IHFSH

ІХФШ «Самогубство» Папір, олівець, гелева ручка 2013

115

OMNIA VOIVAT

116

OMNIA VOIVAT

Omnia Voivat «Вакуум» Полотно, олія 2011

117

TAISHA 3.14

118

TAISHA 3.14

Taisha 3.14 «Yoni mantra (Подвиг сприйняття)» Полотно, олія 2013

119

ZIGENDEMONIC

ZIGENDEMONIC DINNER NEAR THE MONITOR відео інсталяція 2014

120

ZIGENDEMONIC

ZIGENDEMONIC FATAL ERROR BLUE SCREEN Відео-інсталяція 2014

121

122

123

Юлія Бєляєва Микита Завілінський Оксана Курчанова Владислав Краснощок Данило Шуміхін Марія Павленко Роман Михайлюк Мар’яна G Антон Логов Роман Михайлов Юрій Сивирин Андрій Сидоренко Данило Шуміхін

124

ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ В МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛІ

THE EMERGENCE OF THE WILL IN MYSTETSKYI ARSENAL

Yulia Belyaeva Mykyta Zavilinskiy Oksana Kurchanova Vladyslav Krasnoshchok Danylo Shumihin Maria Pavlenko Roman Mikhailuk Mariana G Anton Logov Roman Mikhailov Yuriy Syvyryn Andriy Sydorenko Danylo Shumihin

125

ЮЛІЯ БЄЛЯЄВА

126

YULIA BELYAEVA

Юлія Бєляєва (Київ) «La Liberté guidant la Révolution (Свобода, що веде до революції)» #3/5 Digital art 2014

127

МИКИТА ЗАВІЛІНСЬКИЙ

128

MYKYTA ZAVILINSKIY

Микита Завілінський (Київ) «Euromaidan 2013–2014» Фотодрук 2014

129

МАР’ЯНА G

130

MARIANA G

Мар’яна Гончаренко (Київ) Із серії «Інформаційні перешкоди» Фотоколаж 2014

131

ОКСАНА КУРЧАНОВА

132

OKSANA KURCHANOVA

Оксана Курчанова (Харків) Із серії «КТМБ» Оцинкована жесть, пластик, фото 2014

133

ВЛАДИСЛАВ КРАСНОЩОК

134

VLADYSLAV KRASNOSHCHOK

Владислав Краснощок (Харків) «Negatives Preserved» Фотодрук 2011–2014

135

АНТОН ЛОГОВ

136

ANTON LOGOV

Антон Логов (Київ) «Дежавю» Інсталяція 2014

137

МАРІЯ ПАВЛЕНКО

138

MARIA PAVLENKO

Марія Павленко «Майдан. Нове середньовіччя» Фотодрук 2013

139

ЮРІЙ СИВИРИН

Юрій Сивирин (Київ) «Вброс №451» Картон, акрил 2014

140

YURIY SYVYRYN

141

АНДРІЙ СИДОРЕНКО

142

ANDRIY SYDORENKO

Андрій Сидоренко (Київ) «20 січня» Відео 2014

143

РОМАН МИХАЙЛЮК

144

ROMAN MYKHAILIUK

Роман Михайлюк (Київ) «Майдан 2013–2014» Фотодрук 2014

145

ДАНИЛО ШУМІХІН

146

DANYLO SHUMIHIN

Данило Шуміхін (Київ) «Harvest» Фотодрук 2012

147

BuyArtGallery | BUYART.GALLERY | BUYARTGALLERY@GMAIL.COM

National Ukrainian Academy of Ar ts MO D ER N AR T R E SE AR CH INS T I T U T E the exhibition hall 18-D Shchors (E. Konovaltsa) Str., Kiev, Ukraine www.mari.kiev.ua (044) 529–2051, (044) 529–4677

151

Каталог виставки

ТЕОРIЯ ВIРОГIДНОСТI живопис / об’єкт / скульптура / інсталяція / медіа / фото

Українською та англійською мовами

Ініціатор проекту Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України

Куратори Андрій Сидоренко, Ірина Яцик Арт-менеджери Ігор Абрамович, Владислав Тузов Текст Андрій Сидоренко Фото Євген Хлебніков Дизайн макету Олександр Червінський, Андрій Шалигін Літературне редагування та переклад: Світлана Кулінська

© ІПСМ НАМ України, 2015

155

156