ISSN 0 869 — 3595
♦
» • «
»
— ---------------------------- -*♦«
Н2 3 1306) ТРАВЕНЬ — ЧЕРВЕНЬ 1994
КИЇВСЬКА СТАРОВИНА Історичний кауково-популярний та літературний журнал. Заснований 1882 р.
Головний редактор
П. П. ТОЛОЧКО
Редакційна
колегія:
Ю. С. АСЄЄВ О. І. Б ІЛ О Д ІД B. И. Б О РИ С Е Н К О Я. П. ГОЯН A. В. Д Е Н И С Е Н К О (перший заступник головного редактора)
[, М. Д ЗЮ Б А м . г. ж у л и н с ь к и и C. 3. ЗА РЕМ БА (заступник головного редактора)
Я. Д . ІСАЄВИЧ М. Ф. К О Т Л Я Р B. С. МУЛЯВА Ю. М. М УШ КЕТИК О. С. О Н И Щ ЕН К О М. Ф . ОХМ АКЕВИЧ A. Г. С Л Ю СА РЕН К О B. А. С М О Л ІИ П. С. СОХАНЬ Д. В. СТЕП ОВИ К В. Д . ТУРКЕВИ Ч (заступник головного редактора)
ЗМІСТ НАШІ ПУБЛІКАЦІЇ 2. Петро Толочно. Назва «Україна» в південно-русь ких літописах і актових документах. ДО ДЖЕРЕЛ 10. Валерій Ш евчук. Про журнал чи діаріуш Пилипа Борзаківського та Павла Ладинського. Переклад із україн ської книжної і примітки Валерія Ш евчука. 49. Присяжний реєстр переяславської козацької стар шини. Публікація Володимира Сергійчука. ПОЕЗІЯ. ПРОЗА. ЕСЕ 52. Петро Перепелиця. Заарештована п’єса. 57. Марко Кропивницький. Нашествіє варварів. Коме д ія у двох діях. ВИДАТНІ ІСТОРИЧНІ ПОСТАТТІ 80. Геннадій Стрельський. Олександр Ш ульгин — вче ний і політик. ДОСЛІДЖЕННЯ. РОЗВІДКИ 89. Юрій Мицик. Київ у описі турецького мандрівника XV I I ст. Евлії Челебі. 92. Олександр Пономарів. Рідна мова і національне відродж ення Донеччини. 94. Володимир Панченко. Герб Києва. 102. Юрій Джеджула, Ірина Войцехівська. Д ум ка, пере рвана на злеті. 107. Віталій Чииіко. Відродж ення гуманітарних наук. 109. Орест Мацюк, Леонід Тимошенко. Д о 500-річчя з дня смерті Ю рія Дрогобича. 111. Видання А рхеограф ічн ої ко м ісії та Інституту україн сько ї ар хе о гр аф ії 1989— 1992. УКРАЇНСЬКИЙ БОГОСЛОВ 118. Дмитро Степовик. Продовжувач справи митропо лита Іларіона. 119. Степан Ярмусь. Пасторальна антропологія.
Володимир Панченко
ГЕРБ КИЄВА З д аєть ся , минули часи, коли історична у к р аїн с ьк а си м воліка в в а ж а л а с я чи мось сенсаційним , надто см іливим чи в за гал і незаконним . Т ак, три зуб В оло дим ира, синьо-ж овтий прапор, гім н «Щ е не вм ер л а У кр аїн а» з а р а з загал ьн о ви зн ан і. Та це не озн ачає, щ о всі проблем и історичної атрибутики У країн и р оз в ’яза н і остаточно. В ітчизняна гер а л ь д и к а часто м ає не менш ц ік ав у історію, ніж три зуб чи синьо-ж овте знам ено. О дин із н ай давніш их сим волів — стар о винний герб К иєва «А рхангел М ихаїл» — відноситься до X II ст., тим безгл у з дішою є відм ова від нього в часи «розвинутого соціалізм у». Д ехто не розуміє чи не хоче розум іти цінності національно-історичної сим воліки, доводиться сти катися з прим ітивним и поглядам и типу: «Х іба не все одно — арх ан гел чи к аш тановий лист?» й д е т ь с я про те, що нині утрачене сприйняття міського герба, як пром овистої алегорії, щ о д а є стисле, чітке і точне уявлен н я про місто. Н а сам перед це стосується давн іх, незал еж н и х від політичної кон ’ю нктури гербів із типовим сю ж етом, серед яких — і герб К иєва. Сьогодні чути голоси, щ о зак л и к аю ть повернути К иєву його історичний герб-реліквію . Звісно, м ож е виникнути питання: чи м ож е ц я стар о д авн я ем бле м а бути гербом столиці н езал еж н о ї У країн и ? Чи є в ній той глибокий зміст, яким би вона си м во л ізу в ал а місто, н азван е щ е наш ими предкам и « м атір ’ю міс там руським»? П ро це і піде мова. 1
Зн авц і сим воліки наголош ую ть, що герб К и єва походить із часів К иївської Р усі. Н а той час у Р уській д е р ж а ві почали ви окрем лю вати ся волості т а кня зівства, кож не з яких поступово ф орм увало свій характерн и й територіальний зн ак, який м али Г аличина, Ч ернігівщ ина, д еяк і інші зем лі. А ле дан и х про це до наш их днів дійш ло небагато, і вони, на ж а л ь , не за в ж д и вірогідні, тому дослідники змуш ені робити гіпотетичні припущ ення на основі нечисленних 94 Київська старовина
окруш ин, щ о збереглися донині, зокрем а й тих, що розповідаю ть нам про тери торіальний зн ак К иєва та К иївщ ини к н яж о ї доби. Ц е — печатки і прикраси, на яких зоб р аж ен о християнського покровителя м іста К и єва — святого А рхи стр атига М и хаїл а. Існує леген д а про візан тій ське походж ення гер б а К иєва. П ерш ий київський митрополит М и хаїл , щ о зай м ав руську каф ед р у десь із 992 р. по 1008 р., мав на печатці о б р а з свого ангела: відтак цей о б р аз став знаком усієї К и ївсько ї м итрополії, а д а л і й кн язівства. С прийм аєм о цей п ер еказ як легендарний, бо ані зоб раж ен н я, ані опису печатки М и х а їл а нем ає. Щ о п р авд а, на печатці інш о го київського м итрополита — грек а Є ф рем а — бачим о ви разн и й м алю нок ан гела в короткій воїнській одеж і зі списом у руці, тобто атрибутам и, які в п р а вославній ік он ограф ії вл астиві лиш е св. М ихаїлові. О тж е, п еч атка Є ф рем а — н айдавніш е в історії К и єв а зоб раж ен н я св. М и х аїл а, щ о його почасти м ож на вв аж ати і геральдичним . О б р а з св. М и х а їл а почав набувати х ар а к тер у дер ж авн о-регіон альн ого сим волу на м еж і X I—X II ст. Ц е підтвердж ую ть печатки великого к н язя С вятополка Ізясл а в и ч а , охрещ еного під іменем М и хай ла (за тогочасним звичаєм , б агато князів м али на печатках зоб раж ен н я своїх покрови телів). Те, що на печатках Еикарбувано о б р а з сам е св. М и х аїл а, підкреслю є не лиш е хресне ім ’я к н язя, а й х ар а к тер м алю н ка: погрудне зо б р аж ен н я ан гела в броні, що тр и м ає списа та якийсь круглий предм ет (сф еру або щ и т), п оряд — літери «MX» або «А И Л ». П очинаю чи від С вятоп ол ка-М и хаїл а, київські князі використовую ть зо б р а ж ення св. ар хи стр ати га М и х аїл а як свій держ авн и й зн ак. Ц е стосується вж е наступника С вятополка В олодим ира М оном аха. Хоча, за традицією , на печат ках М оном аха, охрещ еного під іменем В асиля, зо б р аж у вав ся святитель Василій, до нас дійш ли ам улети к н язя — «змійовики», найтиповіш і серед яки х м али такий вигляд: ангел у довгій одеж і зі сф ерою в лівиці та предметом на довгом у р атищ і (списом чи ж езл ом ) у правиці. Б іл я постаті — літери «MX» та « И Л Є ». Слід, однак, зау важ и ти , щ о на початку X II ст. зо б р аж ен н я св. М и х аїл а як к н я ж ого зн а к а щ е не було усталеним , воно зустрічається на печатках удільних князів (н ай частіш е тих, щ о м али хресне ім ’я М и х ай ло ). П остійне використання цього сим волу як д ерж авн ого бере початок від к н яж ін н я М оном ахового онука Р о сти сл ава М сти славича, та к о ж охрещ еного під іменем М и хай ла. А нгел на пе чатці Р о сти с л ав а одягнений у довгу виш иту ризу, в р у ках м ає сф еру з хрестом та фігурного списа, навколо напис «А РХ И . М И Х А И Л ». Т роє дітей Р о сти сл ава, що стали його наступникам и на київськом у престолі (М стислав-Ф едір, Р ом ан Борис та Р ю р и к-В аси л ій ), як і батько, м али на печатках таки й сам ий о б р аз ан гела. В аж л и во, щ о ж оден із цих кн язів не мав хресного імені М ихайло, отж е, кн яж ий зн ак почав утрачати особистий х ар а к тер і н абувати дин асти чн о-дер ж авного. У X II ст. геральдичний зн ак «А рхангел М и хаїл» утвердився як д е р ж авн а в ід зн а к а київських кн язів. Ц е стало перш ою віхою в багатовіковій істо рії герб а у к р аїн ськ о ї столиці. К и ївські геральдичн і п ам ’ятки м еж і X III— XIV ст., коли К и ївщ и н а п ере б у в ал а під татарськ ою зверхністю , не зберегли ся. А ле вж е до б а литовського панування проясню є чим ало ц ікавих моментів в еволю ц ії київського герба. Як відомо, великий к н язь Л итовський О льгерд у другій половині X IV ст. п р и зн а чив київським князем свого сина В олодим ира, який к ар б у вав срібн у монету. З гербового боку ця монета м ал а зн а к у ви гл яді д в о зу б а з двом а зіркам и й хрестами. Ц ей княж ий зн ак невизначеного походж ення вж и вав ся досить не довго. Н ап ри кін ц і XV ст. к н язівське уряд уван н я на литовських зем л ях було скасовано. О скільки після К ревської унії 1385 р. литовські кн язі до тр и м у в а лися пропольської орієн тац ії, вся д е р ж а в а була за польським взірцем п о діл е на на воєводства й повіти. Н а місці старого К и ївського к н язівства було утво рене воєводство, перш им управителем якого став боярин М артин Г аш тольд (Г о ш та у тас ). Я к стверд ж ує К. Н есецький у до сл ід ж ен н і «Г ербівник П о л ь ський», К иївське воєводство отри м ало герб, у яком у був повторений сю ж ет давн іх к н яж и х печаток К и ївської Русі. Н а новому гербі арх ан гел м ал ю вався за католицькою тр адиц ією — у довгій срібній одеж і, з піднятим и кри лам и . З м і ни лася зб роя в руках святого: у правиці М и хаїл тр и м ав опущ еного додолу м е ча, у лівиц і — т а к сам о опущ ені піхви. Н а дум ку більш ості дослідни ків, цей Київська старовина 95
Печатка митрополита Єфрема X I ст. (Літопис Руський . — К-, 1989). Печатка Святополка Ізяславича кінця X I — початку X II ст. (Літопис Руський . — К., 1989). Печатка Ростислава Мстиславича середини X II ст. (Літопис Руський.— А., 1989).
герб озн ачав покірність київських воєвод центральній вл ад і, оскільки у г е р а л ь диці опущ ений меч є алегорією покори. С рібна постать ар х ан гел а м істилася на червоном у тлі — срібний (білий) та червоний кольори зд ав н а були д е р ж а в ними бар вам и П ольщ і. З а польською традицією , цей герб отрим ав вл асн у назву «Вір А рматус» —• «м уж озброєний». М іж 1494 та 1497 рокам и великий к н язь К ази м и р спеціальною грамотою зап ровад и в сам оврядуван н я м іщ ан на основі м агдебурзького права. С ам о в р яд не місто К иїв отрим ало герб із ем блем ам и, аналогічною гербові цілого воєвод ства — білий ангел на червоном у тлі. Я к і кож не місто, наділене М агд е бурзьким правом , К и їв м ав м агістр ат як орган міського уряду. Н а печатці м а гістрату містився м алю нок сам остріла, який польською мовою н ази вався «ку ша». Він зб ер ігався на м агістратськи х п ечатках К и єва а ж до д р у го ї половини X V III ст. (зо б р аж ен н я зб рої як сим волу захи сту — пош ирене яви щ е в міській символіці того ч а су ). Ц е д ал о підставу багатьом дослідни кам н аголош увати на тому, щ о «сам остріл» є якою сь «самобутньою » ем блемою К иєва, на відміну від «офіційного» герба з постаттю св. М и х аїл а. А ле ці твер д ж ен н я не мають серйозних підстав. Б а га т о україн ськи х м іст м али на м агістратськи х та р а туш них п еч атках ем блеми, відм інні від їхніх міських гербів. Т ак, Чернігів у 1633 р. отрим ав герб із зоб раж ен н ям чорного ор л а, м агістр атськ а ж печатка його м ал а рисунок постаті св. В олод ислава. В Б ел зі щ е з X IV ст. був герб із м алю нком гриф она, а на печатці белзького м іського у р яд у карбувалося зо б р аж ен н я веж і зі стріляю чим гарм аш ем . Н е був винятком і К иїв. Н а корогвах К иївського воєводства, окрім гер б а з постаттю архистратига М и хаїл а, м ал ю вався щ е один герб — чорний ведм ідь на білом у тлі. А ле ця ем блем а невизначеного походж ення є одиничною, вона не м ал а зв ’я зк у із ста рими київським и си м волам и і не вплин ула на подальш ий розвиток геральдики Києва. У таком у ви гляді всі київські клейноди зал и ш ал и ся незмінними а ж до при єднання К иєва до Р осій ської д ер ж ави в середині X V II ст. А ле в історії цих сим волів слід згад ати щ е к іл ьк а ф актів. У 1595 р. єпископ В ерещ инський за пропонував розділити К иїв на три сам оврядн і частини і кож ній н а д а т г свій герб: К оролівській — зоб раж ен н я руки в х м ар ах із короною; П одільській (Н и ж ній) — та к у ж руку зі скіпетром зам ість «колиш нього вар вар ськ о го лу ка» (так Верещ инський охар ак тер и зу в ав ем блем у м агістр ату — са м о стр іл ); нарешті, Біскупській — м итру з особистим гербом Верещ инських. Ц я спроба замінити давн і м іські відзн аки на «вірнопіддані» ем блеми не м ал а успіху. Ц ік авою п ам ’яткою д авн ь о ї ки ївської сим воліки є знам ена, захоплені в К иєві 1651 р. військом польського гетьм ана Р ад зи в іл а. Н а трьох із цих зн а мен (які, найім овірніш е, н ал еж ал и київськом у м агістратові) є зо б р аж ен н я лука зі стрілою . С лід зау важ и ти , щ о ця м агістр атськ а ем б лем а (сам остріл) на пра порах не м ає усталени х кольорів: на одном у з них л у к м алю ється ж овтим на «цеглястому» (оран ж евом у) тл і, на другом у — ж овтим на блаки тн ом у тлі, на 96 Київська старовина
третьому — «цеглястим» на ж овтом у тлі. Із цим обо в'язко во повинні рахуватися гі, котрі вв аж аю ть сам остріл «сам обутнім » гербом К иєва, оскільки герб, за традицією , повинен м ати чітко визначені барви. З о б р аж ен н я на п р ап орах 1651 р. не відп овідаю ть цій умові. В аж ливи м є т а к о ж те, щ о одне з за х о п л е них Р ад зи в іл л о м знам ен м ає на ж овтом у полотнищ і м алю нок руки з полум ’я ним мечем — атрибутом п рав осл ав н ої ік он ограф ії архи стр ати га М и х аїл а. Н а час приєднання У країн и д о: Р о сії в останній починається процес геральд и зац ії зем ельних від зн ак. В иготовляю ться численні зн ам ен а, на яких поряд із д ерж авн и м двоголовим орлом зоб раж ую ться менш і герби різних зем ель. В описі гербового п р ап ора 1666 р. згад ується герб К и єва, а в В еликій д е р ж авній книзі 1672 р., та к зван ім «Т итулярнику», є ем б лем а К и ївсько ї зем лі: у візерунчастом у к артуш і зоб раж ен и й крокую чий ангел у воїнській одеж і з п ід несеним (на відм іну від гер б а воєводства) мечем та круглим щ итом, навколо напис: « К ІЄ В С К ІЙ » . Т акий ж е ангел з написом «К іовіа» зображ ен и й на д е р ж авній печатці П етр а І, заф ік сован ій у щ оденнику австрійського ди п л о м ата К орба 1698— 1699 рр. Тоді, як і раніш е, київський м агістр ат уж и в ав печатку з зо б р аж ен н ям сам о стр іл а. Та не сл ід в в а ж а ти , що сим вол «А рхангел М ихаїл» був йому чуж ий. У 1697 р. на м агістратськом у будинку встановлено скульп туру-барельєф св. М и х а їл а , щ о м ав у руках сф еру й списа, яким простром лю вав зм ія (змій ніколи не зо б р аж ав с я на ки ївськом у гербі, отж е, зоб р аж ен н я більш відп овідало іконо граф ічн им к ан о н ам ). Д . Щ ербаківськи й зау в аж у в а в , що скульп тура була м ех а нізованою : коли м агістратськи й годинник вибивав д в ан а д ц яту годину, ар х ан гел 12 р азів п ронизував списом зм ія. Ц ей м истецький витвір нині зберігається в М узеї історії м іста К иєва. З 1722 р. геральди ч н а сп р ава в Р о сії стає на проф есійну основу. В П етер бурзі ви н и к ає Герольдм ейстерська контора, щ о зай м ається створенням гербів усякого статусу. П ерш і керівники її — С тепан К оличев та італ ієц ь Ф ранческо С анті. О станньом у н ал е ж а ть 97 проектів зем ельних та міських гербів, м іж як и ми й герб К и єва, складений за ем блемою «Т итулярника»: на блакитном у тлі (б л ак и ть у геральди ц і є знаком духовності) срібн а постать св. М и х аїл а (н а з в а ного поки щ о просто «ангелом ») із піднесеним мечем та щ итом. Т ак ви гл ядав герб у середині X V III ст. П олковий гербівн ик 1729 р. п одає таки й його опис: «У середині ангел у білій одеж і з мечем, тло лазурове». Хоча постать святого тут не к он кретизован а, її атрибути властиві іко н о гр аф ії лиш е св. М и х аїл а, В у к раїн ськ и х м істах тоді щ е зб ер ігал о ся к озац ьке сам о вр яду ван н я, отож н а п ечатках полкових та сотенних к ан ц ел ярій почали з ’явл яти ся нові герби м іст. Т ак, на печатці полкової к ан ц ел яр ії К и єва 1738 р. ви кар б у ван е зо б р а ж ен н я ан гела з мечем та круглим щ итом — герб, складений Ф. Санті. Гербо вий щ ит вінчає к н язів с ьк а корона, з боків його о б р ам л я є м антія. 1782 р. було затверд ж ен о герби 11 м іст К иївського нам ісництва, оф орм лені герольдм ейстером В олковим , м іж яким и герб К иєва, аналогічний вар іан ту Сангі: «А рхангел М и хаїл зоб раж ен и й у срібній одеж і на блакитном у тлі». Описи К и єва 70— 80-х років X V III ст. подаю ть д етал ьн іш у хар актер и сти ку герба: «А рхангел М и хаїл зоб раж ен и й на блакитном у тлі, стоячи на горі у во яц ькім обладунку; в правій руці три м ає меча, а в л івій щ ита; голова непокрита, ко л о голови вінець». Т ак а р ед ак ц ія гер б а п роісн у вал а без змін аж до середини XIX ст. Л и ш е 1851 р. щ ит герба К и єва я к губернського м іста був увінчаний ім ператорською короною (так е зоб раж ен н я м ож н а побачити на п’єдесталі п ам ’ятника князю В олодим иру). З а правилом , зап ровад ж ен и м 1778 р., герб кож ного повітового м іста пови нен був м ати у верхній частині зоб раж ен н я гер б а губернського чи н ам існицько го м іста (спочатку це правило пош ирю валося тільки на новоскладені гер б и ). Тому 1852 р. у герб ах ш істьох п равобереж н их міст К и ївсько ї губерн ії (В ас и л ь кова, Звенигородки, К ан ева, Т ар ащ і, Ч еркас, Ч игирина) у верхню частину щ ита було винесено зо б р аж ен н я св. М и х аїл а на блакитном у тлі — герб гу бернського м іста К иєва. О крім того, у другій половині X V III ст. київський м агістр ат відм овляється в ід печатки з ем блем ою «сам остріл». Один з останніх її різновидів датован ий 1762 р., а вж е опис 1787 р. ствердж ує про цю печатку: «Вона більш е не вж и вається». 4 «К иївсь ка старов ин а» № З
К и їв сь ка
стар овина 97
Київська магістратська печатка 1638 р. (Груиіевський М. Ілюстрована історія Украї ни,— К..-Л., 1913). Київська магістратська печатка 1698 р. (Румянцева В. Эмблемы земель и гербы городов Левобережной Украины периода феодализма . — К-, 1986). Герб Київської землі в сТитулярнику » 1672 р. (Портреты, гербы и печати Большой Государственной книги 1672 г . — Спб., 1903). 3 1856 р. герольдм ейстер Б. Кене працю є н ад земельним и гербам и Росії», н аближ аю чи їх до нім ецьких готичних традицій. Губернії та обл асті м али навколо щ ита вінок з дубового листя, хліборобські м іста — колосся, ви н огра дарські — ви ноградні лози, ремісничі — перехрещ ені за щ итом молоти, порто в і — перехрещ ені якори. Герб вінч ал а корона: губернський або столичний — ім ператорська, обласний — «давн я ц арська», міський — к а м ’яна. 8 грудня 1856 р. було затверд ж ен о герб К и ївської губерн ії: « Н а л азу р о во м у тлі св. ар х и стратиг М и хаїл у срібній одеж і й зб р о ї з полум ’яним мечем та срібним щитом. Щ ит увінчаний ім ператорською короною й облям ований золотим дубовим л и с тям, з ’єднаним А ндріївською стрічкою». Х арактер м алю нка дещ о зм інився: архангел три м ав не звичайного, а «полум ’яного» меча, о д еж а стал а подібною до давньорим ськи х обладунків. Т акий ви гл яд мав герб і сам ого К иєва, с к л а дений після 1856 р., лиш е зам ість корони н ад ним зо б р аж ен а ш ап к а М ономаха, «оскільки місто було місцем перебування царю ю чих великих князів», а з а мість А ндріївської стрічки — О лексан дрівська, зам ін ен а потім на Володимирську, «оскільки це є місто святого Володимира». З а часів Ц ен тр ал ьн о ї Р ад и питання про герб К и єва держ авн и м и діячам и ке поруш увалися. Л иш е окрем і ентузіасти геральди ки робили спроби привер нути до нього увагу. Г раф ік Г. Н арб ут, блискучий зн авец ь геральди ки , ство рив у 1917 р. проект герба К иєва, де в лівій частині щ ита ви м алю вав білу постать св. М и х аїл а з золотим тризубом на блаки тн ом у щ итку; у правій чер воній частині м істився золотий сам остріл. У своєму проекті Г. Н ар б у т прагнув поєднати оби д ва старовинні сим воли київського сам оврядуван н я, хоча компо зиція цього еск іза в и гл яд а л а досить еклектично з точки зору ем блем атичних традицій Києва. О станньою спробою відродити давню київську ем блем у став проект В ели кого д ерж авн ого герб а У країни, складени й 1939 р. М. Битинським . С еред гер бів ЗО україн ськи х зем ель тут є й ем б лем а К иївщ ини, як а, однак, м ає м ал о спільного з історичними герб ам и К иєва: св. М ихаїл зображ ен и й тут на м ал и новому тлі, зі списом, яким він пронизує зм ія, та д ер ж аво ю (сам е дер ж аво ю , а не сф ерою ). Т аким чином, М. Битинський зробив ц ікаву, хоч і не вельм и вд ал у спробу поєднати геральди чні та іконограф ічні тр ад и ц ії київського сим волу. Н а 1939 р., зд ається, ури вається історія старовинного герба К иєва. Т а його не м ож на в в аж а ти знищ еним. П очинаю чи з кінця 80-х років, цей історичний символ повертається до киян, п ри к раш ає титули окрем их київських газет та видань з історії м іста, стає незмінним атрибутом свята столиці — Д н я Києва. Л унаю ть голоси про відродж ен н я герба з м ай ж е 900-літньою історією . Це від родж ення, якщ о воно відбудеться, стане актом повернення вікових традицій не лиш е київської, а й за га л ьн о у к р аїн с ьк о ї гер альди ч н о ї культури. 98 Київська старовина
2 С тарод авн ій герб К и єва м ає багатовікову історію. Т а чи м ож е він тепер бути гербом столиці У країни ? Чи відбилися в ньому бойовий дух, незлам ність, волелю бність усього ук раїнського народу? Чи є він органічним д л я сим воліки У к р аїн и ? Щ об відповісти на ці питання, слід згад ати причини появи ар х а н гел а М и х аїл а на київськом у гербі, чітко уявити місце, яке архистратиг зай м ав в україн ськом у релігійном у пантеоні, зрозум іти ш ирокий смисл, який народ в к л ад ав у о б р аз «вож дя небесного воїнства». Н арод н і перекази донесли до нас повір'я: у мить, коли кн язь Володимир почав хрестити киян у Д н іп рі, на небі з ’яви лося видиво — арх ан гел М ихаїл, щ о попирав злого духа. Т ак небо відгукнулося на вогонь нової віри... У п ам ’ять про це знам енн я київські князі вибрали собі за від зн аку о бр аз ар х ан гел а. З в и чай но, це тільки л егенд а, щ о ви н и кла багато пізніш е від появи постаті св. М и х а їл а на гербі К иєва. Існую ть і наукові гіпотези з цього питання. М. Ц івір ко висловив дум ку, щ о культ М и х а їл а на К иївщ ині становить собою хр и сти ян ізо ваний культ к н язя К ия — засновн ика м іста, оголош еного по см ерті бож еством (згад ай м о ототож нення П еруна і св. Ілл і, К у п а л а й св. Ів а н а ). Інш ою причи ною оф орм ленн я о б р а зу св. М и х а їл а як київського герба став за га л ьн о єв р о пейський процес перетворення особистих ем блем на ди н астично-держ авні: в ід з н а к а певного во л о д ар я (н ап ри к лад, С вятоп олка-М и хай ла) була у сп адк о ван а його наступникам и. П ро це свідчать ф акти вж и ван н я «М и хаїла» як власного й н ак у не лиш е київським и, а й інш ими князям и , і не лиш е тими, щ о м али хресн е ім ’я М ихайло. П ро ш ануванн я св. М и х аїл а на Р усі говорить і спорудж ення численних ц е р ков на його честь не лиш е в К иєві, а й у П ереясл аві, Ч ернігові, О стрі, Володим ирі-В олинськом у. Д есятк и кн язів отрим ували при хрещ енні ім ’я М ихайло, сер ед них ш ість великих кн язів київських. Л ітописці постійно н аголош ували н а величі архи страти га як натхненника руських воїнів. Описуючи перемогу русичів н ад половцям и у 1111 р., автор «К иївського літопису» д яку є з а неї ан ге л а м і особливо М ихаїлові: «А нгели-бо... наш і поборники, що вою ю ть проти ворож их сил. З них одним є архангел М ихаїл, що... боровся за р ад и свободи обран ого Господом народу». Тут літописець проводить п ар а л ел ь м іж «обран и ми Господом» біблійним и ю деям и т а перем ож цям и-русичам и. Те, щ о у X II I —X IV ст. о б р аз св. М и х а їл а став символом К иєва та К и їв сь к о ї Р усі, п одтверд ж ує той ф акт, щ о постать ар х ан гел а була на печатці в ел и кого к н язя литовського Г едим іна — перш ого к н язя із титулом «литовсько-русь кого вол од аря», за уряд уван н я якого «уж е й К и їв стояв під литовським и вп ли вам и» (М. Г руш евський). Ц іл ком м ож ливо, що Гедимін, сам переконаний язичн ик, використовував у печатці о б р аз ар х ан гел а, аби підкреслити початок л и товськ ої вел и кок н яж ої ек спансії на К иївщ ині (засвід ч у є це й те, щ о ж о ден з наступників Г едим іна не вж и вав « арх ан гел а» як свій княж ий зн а к ). Н е м енш пош иреним сим вол «А рхангел М и хаїл» був і за к о зац ько ї доби. Г ер бозн авец ь А. Гречило за у в аж у є: «В ел и ка корогва З а п о р о зьк о ї Січі була ч ер во н а із зоб раж ен н ям на лицьовом у боці білого ар х ан гел а М ихаїла». З а П овідомленням львівського регента Д обєш овського, 1655 р. Б. Х мельницький урочисто в ’їх а в до Л ь в о в а п ід «корогвою новою червоною » з образом « а р х а н гел а М и х а їл а, що копієм н аскр ізь п робиває др ак о н а» . П одібне зоб р аж ен н я св. М и х а їл а є й на бердиш і гетьм ана. Ось опис очевидця про п еребування М а зеп и в військом у Б ен д ерах: «О рел У країни т а архан гел З а п о р о ж ж я п о в ів а ли н ад військом ». Я кщ о врахувати, щ о «орел У країн и » — російський д е р ж а в ний герб, який часто з ’яв л яв ся на козац ьки х п р ап о р ах після П ер еясл авсько ї ради, к ар ти н а ст ає досить промовистою. Н а зн ам ен ах україн ськи х козац ьки х полків С лобож анщ ини — Сум ського та Ізю мського, а так о ж сотень — М ироп ільської і Д р у го ї, Д ерк ач івськ о ї, М еж иріцької, Л и м ан ськ о ї — т а к о ж зо б р а ж увався цей один з найпош анованіш их козацтвом святих. Серед зап орозьки х прапорів X V III ст., які з 1829 р. зб ер ігал и ся в петер бурзьком у Е р м ітаж і, згадую ться корогви такого типу: в у зь к а червон а корогва з зоб раж ен н ям св. М и хаїл а, виготовлена кош том полковника Л еш уковського; червона двоконечна корогва ф ран ц узьк ої роботи, де сер ед о б р азів різних свя4*
Київська старовина 99
Герб міста Киева, затверджений 4 червня 1782 р. (Винклер П. Г ерби городов, гу берний, областей и посадов Российской империи . — Спб., 1900). Герб Київської губернії, затверджений 8 грудая 1856 р. (Винклер П. Гербы городов, губерний, областей и посадов Российской империи . — Спб., 1900). Герб Київського воеводства часів Речі Посполитої (N іевіескі К. ІІегЬагг Роїякі Т. 1. Ы р з к .~ 1835 р.;)
тих був і ар х ан гел М и хаїл ; м орська к орогва м алинового ш овку з зо б р а ж е н ням козац ького к о р аб л я , в л івім куті я к о ї є ч ітк а постать св. М и х а їл а. Є цей о б р аз і на бл аки тн и х п рап орах, справл ен и х останнім зап о р о зьки м кош овим П етром К ал н и ш евськи м та полковником С тепаном Б лаки тн и м . В за га л і за п о р о зьк е козац тво вельм и ш ан у в ал о св. М и х а їл а як ан гела-во їн а, ан гела-борц я. Й ого о б р а з м ал ю ва вся п оряд із Богородицею та св. М иколою . П исьм енник О. С торож енко т а к описував м олитву за п о р о ж ц я: « Д ід о дслуж и в гри м олебні: архи страти гу М и хаїл у, Єгорію -побідоносцю т а М иколі-чудотворцю». В идатний історик укр аїн ськ о го к о зац тв а Д . Я ворницький т а к описує к о зац ьк у корогву: «П рап ором , хоругвою чи корогвою н а зи в а л а с я ш овкова я с к р а во-червона хустка із зоб р аж ен и м посередині або білим польським , або дво го ловим російським орлом ... а по б ок ах — С п асителем і арх ан гел о м М ихаїлом ». У списку січових церков Д . Я ворницький згад у є про ц еркви св. М и х а їл а в сл о боді Д о м о ткан і, С таром у К о д ак у т а каплицю М и х а їл а в Л о зо в о м у Я р у на П авл о гр ад щ и н і. К оротко і точно поясню є Д . Я ворницький пош ану к о зак ів до ар х а н гел а: «А рхи стратиг М и хаїл , найголовніш ий із безплотних сил воїн, був невидим им к ерівником зап о р о ж ц ів на війні, сповіщ ав їм своєю сурм ою про перем огу і д а в а в зн а к до відступу». У X V II ст. окрем і у к р аїн с ьк і м іста д іста л и герби з о бр азо м ар х а н гел а М и х а їл а , щ е р аз п ід твердж ен і напри кін ці X V III ст. Ц е О вруч («на червоном у тлі стоїть на х м ар і архан гел М и х аїл , щ о тр и м ає в прави ц і м еча, до д о л у опущ ено го, а в л ів и ц і—-тер е зи » ), К рол евец ь (« архан гел М и х аїл стоїть у вояц ькій о де жі на чорній зм ії, з в ’яза н ій вузл ом ; т р и м ає в одній руці оголеного м еча, а в ін ш ій — тер ези золоті, на синьом у т л і» ), Г адяч (« ар х ан гел М и хаїл в р а ж а є золотим списом чорного д и я во л а, на червоном у т л і» ). З о б р аж ен н я , ду ж е по дібне до гер б а Г ад яч а, було й на печатці полкового п р авл ін н я М иргорода 1754 р. (сам е місто М иргород м ал о інш ого гер б а з м алю н ком х р еста й зір к и ). О крім К и єв а, у X V II—X V III стол іттях св. М и х аїл в в а ж а в с я охоронцем б агатьох м іст У к раїн и , зо к р ем а Л ь в о в а (п оряд із святим Ю р ієм ). У л ьв івськ о м у м узеї «А рсенал» зб ер іга єт ьс я ск у л ьп ту р а ар х а н гел а М и х аїл а, який нищ ить списом сатан у. Ц я скул ьп тура, за поясненням и м ісцевих зн авц ів, зо б р аж у є «патрона м іста». Ц е свідчить про те, щ о ку льт св. М и х а їл а був пош ирений н а зах ід н о -у к р аїн ськ и х зе м л я х і не є привілеєю виклю чно Н аддн іп рян щ и н и . Н а в іть у З а к а р п а т с ь к ій У к р аїн і побутували численні леген ди , улю бленим героєм яких був А рхи страти г М и хаїл . О дна з цих леген д т а к описує двобій ар х а н гел а з «князем тьми» Л ю циф ером : «Л ю циф ер... як сильніш ий, т а к і ско ро догонив М и х а їл а і вж е імив його за одну ногу, ал е М и х аїл гар яч е пом олив ся, і в повітрі я в и л а ся йому ш аб л я, котрою сильно вд ар и в Л ю ц и ф ер а по руці. З а р е в ів Л ю циф ер од великого болю і упав н а землю . Л и ш е чобіт стягнув з 100 Ки ївська старовина
одної ноги М и хаїл а. З а то й м алю ється М и хаїл з одною босою ногою... Під; М арам орош ем дуж е сильно розш и вався Л ю циф ер, зато там багато великих гір». Тому цілком справедливим и є слова В. Р ізн и чен ка: «Я к бачимо, культ гер ба з образом Арх. М и х а їл а був ш ироко пош ирений у нас на В країн і в різні часи і на всіх просторах її зем ель од най давніш их часів до останніх днів. Його вж и вал о однаково поспільство, козацтво, гетьм ани... ним в п ечатках чу ж их д е р ж а в ізо б р а ж а л а с ь бувш а К и ївсь ка д е р ж а в а , він л іг в основу багатьох п ровінціальних гербів У країни». Ц і сл ова датую ться початком наш ого століття, коли сим вол «А рхангел М и хаїл» у середовищ і ук р аїн ськ о ї інтелігенції почав тр акту вати ся як н ац іо н ал ь ний герб україн ського народу. З 1911 р. архан гел М и х аїл почав з ’явл яти ся на крайовом у та окруж ни х прап орах м олодіж них о р ган ізац ій Галичини «С окіл» та «Січ» п оряд із золотим «руським левом». Н а знам ені січових стрільців, спроектованом у І. Іванцем ш істьм а рокам и пізніш е, ці д в а символи о б ’єд н ал и ся щ е тісніш е, ал е головне м ісце зай н яв усе ж «А рхангел М ихаїл». В. Д зік о вський за зн ач ав : «А рхангела прийм аєм о... тому, щ о се старинний україн ськи й емблем, бо був на В к раїн і щ е перед прилученням її до Л итви». Тоді ж , у 1911 р., на сторінках л ьвівськ ої газети «Д іло» від к р и л ася ди скусія про нац іо нальну сим воліку У країни. ї ї учасник К- Ш ироцький обстою вав ви зн ан н я «А р хан гела М и хаїл а» н аціональним україн ськи м гербом. О статочного висновку дискусія, на ж а л ь, не дій ш ла, ал е її підсум ком стало те, щ о в україн ській ге ральдиці визначилося к іл ьк а сим волів, які претен дували на роль за га л ь н о у к р а їнського герб а. В. Р ізни ченко писав про м ан іф естац ії березн я 1917 р.: «В м ан і ф естаціях... м ож н а було бачити л ева, Арх. М и х аїл а, ком бінованого герба з ар хангелом і левом». У брош урі «Герб У країни» В. Р ізниченко наголосив на тому, щ о « к о зак зо сам опалом » та «руський лев» м аю ть дещ о л о кал ьн і т р а д и ції, том у не м ож уть в в аж а ти с я сим волам и загал ьн о у к р аїн ськ о го м асш табу. Єдино м ож ливим варіан том національного герб а він в в а ж а в зо б р аж ен н я св. М и х а їл а через активне ви кори станн я його в усіх м ісцевостях У країни, відсутність у нього класового х ар а к тер у т а його глибоку історичність. А ле м іркуван н я В. Р ізн и ч ен ка не зробили остаточного впливу на виріш ен ня проблеми україн ського національного герба. М. Груш евський досить безап е ляційно заяви в: « Н е м ає п р ав а вв аж а ти с ь гербовим знаком У країни... ангел з спущ еними м ечам и — польський герб К иївського воєводства, ангел з огнен ним мечем — пізніш ий казьонний герб м. К иєва». П ісл я сп ец іальн ої н аради з питання про національний герб М. Груш евський зазн ач и в: «Всі присутні п ід д ер ж ал и ту гадку, щ о казьонний герб К и єва — архистратиг... не м ож е в в а ж а тися національним гербом, бо н іяк ої у к р аїн ськ о ї тр ад и ц ії в нім не звісно». Н а ж аль, видатний учений т а його однодум ці тут допустилися помилки, я к а пояс ню ється тим, щ о у 1917 р. герб К и єва («А рхангел М и х а їл » ), «онімечений» у своїх рисах більш як півстоліття тому, справді м ав у собі досить м ал о з у к р а їнських як геральдичних, т а к і іконограф ічних традицій. Д о того ж со ц іал іс тичні переконання М. Груш евського ви м агал и інш их сим волів (н ап ри клад, плу га, селянки з серпом, робітника з м олотом ), де б п ід кр есл ю вал ася насам перед «творча м ирна праця». Ц им м ож на пояснити точку зору видатного історика. О днак керівники уряд у У країни , як а ви б орю вала свою н езалеж н ість, не за б у вали про славетну історичну п ам ’ятку: перш а у к р аїн с ьк а військова частина — полк імені Б о гд ан а Х м ел ьн и ц ько го — 1917 р. о тр и м ал а прапор сам е із образом А рхистратига М и хаїл а. З а Р а д я н с ь к о ї вл ад и (1969 р.) К и їв отрим ав герб. Т а в ньому, як і в гербах інших у країн ськи х міст того часу, вж е не було духу історизм у, власти вого к о лиш нім гербам . Н асичений суто офіціозними ем блем ам и, цей герб н іяк не міг пробудж увати в киян потягу до сам оствердж ен н я та сам оврядності. Н авіть зо б раж ен н я на ньому «срібного лука» (щ о проголош увалося «спадкоєм ністю кращ их геральди чних тради цій ») не м ало нічого спільного з ем блемою «куш а» давн іх м агістратських печаток (зау важ и м о так о ж , що л ук на гербі К и єва р а дянського часу н ам ал ьован и й перекинутим, отж е, си м волізує покору — це в з а гал і звучить п арадоксом у зіставлен н і з «історичними тр ад и ц ія м и » ).