2014 08 01 by Andrew Feschenko

Пенсії. Субсидії. Земля Безплатні консультації спеціалістів читачам «Зорі»

Ñòоð. 4

Як зятю теща мамою стала

СтепанIвка Лежить у літа осінь на плечі ...

Життєві історії від «Зорі»

¹55 (21587)

Ñòоð. 5

Ñòоð. 14

Кінорозвіднику Баніонісу — 90 Ïåðøèé íîìåð âèéøîâ 17 (4) êâ³òíÿ 1917 ðîêó ï³ä íàçâîþ

Ñòоð. 13

1 серпня 2014 ðîêó

Зоря-область — ãàçåòà âèõIäíîãî äíя

Захисник Вітчизни Дніпропетровські студенти присягнули Україні

Календар вінчань на тиждень

Ñòоð. 7

Чиста криниця

Даринчина вітальня

Поетична сторінка «Зорі»

Сторінка для дітей

Сторінка православ’я Ñòоð. 6

Ñòоð. 12

Читайте «Ветеран Придніпров’я»

Ñòоð. 16

Ñòоð. 7—11

міжнародна співпраця

влада

www.zorya.org.ua 1 серпня 2014 р.

Дніпропетровська обласна рада першою в Україні створила порядок громадської експертизи своїх рішень 30 липня на пресконференції голова Дніпропетровської обласної ради Євген Удод спільно з представниками громадських організацій презентували порядок взаємодії влади та громадськості — проведення громадських експертиз рішень обласної ради. За словами Євгена Удода, питання підвищення громадянської активності в Дніпропетровській області та в Україні в цілому є одним з ключових. Тому обласна рада цілеспрямовано розвиває активність громад, розроб ляє ефективні механізми співпраці влади та громадськості. Один з елементів цієї великої роботи — створення постійної робочої групи, яка складається з представників громадських організацій регіону та буде проводити громадські експертизи. — Ми виробили точний порядок спільної роботи влади та громадськості. Це був тривалий і кропіткий процес — обговорення тривало більше місяця. Результат — підписання відповідного Положення, де чітко прописаний механізм і порядок

співпраці влади та громадськості. Дніпропетровщина розробила такий порядок першою в Україні. Ми говоримо не про тиск і вплив на прийняття рішень, а про прозорість процедури їх прийняття, — зазначив голова обласної ради. Громадська експертиза є однією з форм реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні і передбачає проведення експертизи рішень обласної ради. Процес починається після письмового запиту робочої групи про проведення громадської експертизи. Заявник має право на ознайомлення з будь-якими документами, що стосуються предмета експертизи. За підсумками експертизи, розробнику проекту рішення подаються пропозиції. Висновки

громадської експертизи щодо проектів рішень надаються не пізніше, ніж за 10 робочих днів до проведення пленарного засідання. — Тільки об’єднавши зусилля, ми можемо зробити громадську експертизу дієвим інструментом участі громадян в реалізації регіональної політики. Але основною метою взаємодії влади та громадськості має бути не тільки експертиза рішень, а й внесення конструктивних пропозицій, які будуть корисні для всіх жителів Дніпропетровщини, — підкреслив Євген Удод. Зі складом робочої групи та Положенням про проведення громадських експертиз можна ознайомитися за посиланням: http://www.oblrada. dp.ua/coord_rada

Iнтелектуальний і культурний потенціал — наша конкурентна перевага Завершилася друга українсько-польська археологічна експедиція Днями дніпропетровські науковці підбили підсумки другої українськопольської археологічної експедиції, яка була організована за ініціативи голови Дніпропетровської обласної ради Євгена Удода. До складу експедиції, що тиждень працювала на горі Громник у Польщі, увійшли досвідчені вчені і молоді студенти Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара та Вроцлавського університету. — Понад рік тому ми разом з почесним консулом Республіки Польща Яном Гранатом, вченими і студентами Дніпропетровського національного університету та Вроцлавського університету дали старт роботі українськопольської археологічної експедиції в Дніпропетровську на фортеці Кодак. Цього року спільна робота та обмін досвідом продовжилися вже на території Польщі. Крім наукової важливості цієї події, я, як керівник обласної громади, бачу ще одну мету — формування позитивного іміджу Дніпропетровщини як регіону з багатими традиціями і культурою, перспективного для розвитку, співробітництва та інвестицій у всіх сферах, — сказав Євген Удод. Розкопки на фортеці Кодак минулого року принесли багато цікавих і важливих знахідок. Цього разу вони велися вже на території середньовічної фортеці на горі Громник у воєводстві Нижня Сілезія. Дніпропетровські науковці працювали з Кріштофором Яворським — керівником розкопок цієї пам’ятки, ознайомилися з методом роботи польських колег і побачили зібрану ними археологічну колекцію. Експедиція вивчала залишки стародавньої дороги, яка вела до замку, де археологи знайшли фрагменти

кераміки, кістки тварин, цвяхи. Цікавою знахідкою стало вістря стріли арбалета, яке, імовірно, залишилося тут під час штурму фортеці. Крім того, Вроцлавський інститут археології ознайомив дніпропетровських колег з археологічною спадщиною їх краю (від палеоліту до Середньовіччя). В ході спільної роботи була розглянута можливість організації музейної справи у Дніпропетровську на прикладі Вроцлавського археологічного музею. Керівник нашого археологічного загону, доцент кафедри історіографії, джерелознавства й архівознавства ДНУ Євген Фещенко, аспірант Катерина Мінакова і студент-першокурсник В’ячеслав Шеремета із захватом відгукнулися про експедицію, що дозволила ознайомитися з методиками розкопок польських колег, організацією музейної справи, станом археологічної науки в Польщі. А вона, на думку всіх учасників української експедиції, тут на найвищому рівні. Скажімо, щорічно Вроцлавський університет — головний навчальний заклад Нижньої Сілезії, один з найпрестижніших вузів Польщі — приймає на спеціальність «археологія» 70 студентів, а університетські експедиції працюють по всьому світі. Зацікавилися дніпропетровці і

актуально

взаємодія влади та громадськості

ЗОРЯ

У лікарні імені Мечникова

після капітального ремонту відкрито відділення гемодіалізу Ремонт відділення тривав близько трьох місяців. За цей час тут не лише замінили електромережу, систему водоочистки, підлогу, виконали оздоблювальні роботи, а й повністю замінили 21 старий апарат на нові — більш сучасні.

Апарати для гемодіалізу* лікарні безоплатно надала компанія Fresenius Medical Care (Фрезеніус Медикал Кер). Ознайомитися з роботою оновленого відділення приїхали міністр охорони здоров’я України Олег Мусій, заступник голови — керівник апарату облдержадміністрації Геннадій Корбан, радник голови облдержадміністрації Борис Трейгерман, виконуючий обов’язки директора департаменту охорони здоров’я обл держадміністрації Ігор Македонський, головний лікар обласної лікарні імені Мечникова Сергій Риженко, генеральний директор ТОВ «Fresenius Medical Care Україна» Володимир Подворний, співголова громадської організації «Подаруй надію» Григорій Гальперін, працівники лікарні, пацієнти.

— Усіх вітаю з відкриттям ще одного відділення гемодіалізу в Дніпропетровську. Хочу подякувати інвесторам, які вклали гроші у це відділення, — зазначив заступник голови — керівник апарату облдерж адміністрації Генн адій Корбан. — Також у цей непростий для всіх час висловлюю вдячність колективу обласної лікарні імені Мечникова за їх героїзм та самовідданість, проявлені під час ліку вання поранених з фронту. Міністр охорони здо ров’я України Олег Мусій відзначив високий рівень роботи нового обладнання та позитивний досвід співпраці Дніпропетровщини з інвесторами. — Аналогів таких сучасних апаратів, які отримала обласна лікарня імені Мечникова, в Україні немає, — сказав міністр Олег Мусій.

*Гемодіаліз — це один з методів позаниркового очищення крові.

Понад півтисячі школярів стали мешканцями табору «Дніпровська варта» досвідом поєднання туристичного бізнесу і музейної справи. — Цього року результатами роботи наших вчених у Польщі стали не лише історичні артефакти, а й технологічні напрацювання. Для Дніпропетровщини це дуже важливо, бо співпраця у гуманітарній сфері між Дніпропетровською областю та воєводством Нижня Сілезія — важливий практичний досвід, а культурний та інтелектуальний потенціал — наша конкурентна перевага, — наголосив Євген Удод. Керівник обласної ради також додав, що між Дніпропетровським національним університетом ім. Олеся Гончара та Вроцлавським університетом укладена угода про співпрацю. Це означає, що наступного року експедиція продовжить свою роботу, а результати обов’язково перевершать цьогорічні. Крім того, разом з азербайджанськими археологами плануються розкопки одного із скіфських курганів. Учасники нашої експедиції подарували Євгену Удоду футболку — уніформу польських археологів. — Це честь для мене. Я її передам до музею місцевого самоврядування, — подякував Євген Григорович. Ольга ПЕРОВА Фото Бориса ДУБІНІНА

У Дніпропетровському дитячому таборі імені Валентини Терешкової триває тематична зміна військово-патріотичного табору «Дніпровська варта». Цього року до занять долучилися 117 хлопців і 43 дівчини. Перебування у таборі безкоштовне. Програма навчання розрахована спеціально для підготовки дітей до участі у військово-патріотичній грі «Зірниця». Протягом двох тижнів діти практикуватимуться у стройовій підготовці та вивчатимуть правила безпеки при використанні різних видів зброї. Учням також розкажуть, як надавати першу допомогу та як поводити себе у разі

надзвичайної ситуації. — Діти, які зібралися тут, протягом цілої зміни вчитимуться захищати Батьківщину. Можливо, хтось із них вже незабаром стане головно командуючим Української армії, а хтось піде на передову. У цьому таборі діти вчитимуться стріляти, одягати військове та їстимуть польову кашу, тобто фактично відчують себе справжніми солдатами, — повідомив радник голови облдержадміністрації Борис Трейгерман.

панорама областІ У Черкаському відкрили військовий госпіталь У госпіталі бійців ставлять на ноги, звідси — знову в зону АТО або — додому. У госпіталі швидко залікують рани, його відкриття допоможе розвантажити лікарні, в які раніше везли всіх. Делегація військових лікарів, які приїхали оглянути медустанову, розповіла, що незабаром госпіталь планують доукомплектувати медтехнікою, з цим допоможуть волонтери. — Ми намагаємося укомплектувати цей госпіталь сучасною апаратурою та фахівцями, щоб надавати високоспеціалізовану допомогу, — говорить начальник військово-клінічного центру південного регіону Володимир Майданюк. Потім лікарі поїдуть у Запоріжжя та Одесу. Там проведуть тренінг для медиків, щоб підготувати їх для роботи у військових умовах.

Городяни напишуть листи солдатам 2 серпня в Дніпропетровську з 10.00 у парку ім. Шевченка та на Монастирському острові стартує акція «Напиши листа солдату». Про це повідомили в управлінні культури та мистецтв міської ради. Акція відбудеться на центральній алеї парку (яка проходить уздовж літнього театру) і біля пам’ятника Шевченку на острові. Для участі запрошуються усі небайдужі городяни незалежно від віку — всі зможуть написати лист або намалювати малюнок для солдатів, які знаходяться в зоні АТО, а волонтери доставлять їх адресатам.

Для дніпропетровських десантників зіграв президентський оркестр

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 1 серпня 2014 р.

У Дніпропетровський госпіталь потрібні волонтери У Дніпропетровський військовий госпіталь потрібні волонтери для допомоги пораненим, оскільки зараз на одного волонтера припадає близько 60 бійців. На даний момент госпіталь забезпечений усім необхідним для лікування, але для підтримки життя солдатам потрібна допомога волонтерів, які змогли б допомагати пораненим: перестилати постіль, приносити їжу/напої, підбирати за розміром одяг, який приносять люди, і допомагати одягатися, надавати моральну підтримку, спілкуватися. Контактна особа: Христина Шевцова, тел. (093) 488 93 92. Дізнатися про те, чим допомогти волонтерам, можна в групі Волонтерська допомога пораненим.

Прямі лінії «Зорі» На ваші запитання відповість головний лікар обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова, професор Сергій Анатолійович Риженко. Пряма лінія відбудеться 6 серпня, у середу, з 14.00 до 15.00.

За підтримки Міністерства оборони України, творчий колектив Національного президентського оркестру дарує святкову концертну програму військовослужбовцям та цивільному населенню різних регіонів України.

Телефонуйте за номерами:

(0562) 27-16-52; 34-91-65. На ваші запитання відповість голова Томаківської районної ради Наталія Миколаївна Скрипченко. Пряма лінія відбудеться 8 серпня, у п’ятницю, з 14.00 до 15.00. Телефонуйте за номерами:

(0562) 27-16-52; 34-91-65. Напередодні Дня Високомобільних десантних військ столичні артисти дарували святковий настрій мешканцям військового містечка Гвардійське

України, полковник запасу Іван Москаленко. Розпочався захід із вшанування пам’яті воїнів-десантників, які загинули під час виконання бойових завдань у рамках антитерористичної операції.

Далі з літньої сцени 5-го гарнізонного будинку офіцерів лунали улюблені багатьма українські народні пісні, класичні твори, музичні попурі у виконанні солістів ансамблю, серед яких чимало лауреатів та переможців все українських і міжнародних конкурсів.

УВАГА!

Так, напередодні Дня Високомобільних десантних військ, столичні артисти дарували святковий настрій мешканцям військового містечка Гвардійське, де дислокується 25-а окрема Дніпропетровська повітрянодесантна бригада. Учасниками святкової концертної програми стали не лише воїни-десантники, а й члени їх родин та жителі селища. — Своєю програмою ми намагаємося підняти бойовий дух та морально-психологічний стан наших героїв — захисників Вітчизни, а також підтримати цивільне населення, — сказав заслужений діяч мистецтв

На Дніпропетровщині відкриваються нові можливості для розвитку туризму

У Дніпропетровській області відбудеться II Міжнародний фестиваль дитячого розвитку та творчості «Карусель». Про це на пресконференції повідомили організатори фестивалю. Розкривати таланти дітей — саме та мета, яку переслідує зазначений захід. Це вже другий фестиваль, який проходить на Дніпропетровщині. Цього року «Карусель» прийматиме і закордонних дітей. Запрошені колективи з Грузії, Шрі-Ланки, Ізраїлю. Фестиваль — відмінний шанс для дітей проявити себе або ж надихнутися чиєюсь творчістю, щоб потім пробувати творити самостійно. У програмі передбачені різні конкурси, такі, як конкурс національних костюмів світу і дитячих театрів моди. Учасники отримають призи. У найактивнішої сім’ї є шанс виграти путівку на відпочинок. Фестиваль пройде 6—7 вересня в пансіонаті «Лісовий».

Для того, щоб добре відпочити, не обов’язково планувати відпустку за кордоном. Більш того, жителі Дніпропетровщини можуть мандрувати у пошуках нових яскравих вражень, не виїжджаючи за кордони свого регіону. Відкритий кар’єр у Кривому Розі, музей промислового обладнання під відкритим небом у Дніпродзержинську чи «Квартал мистецтв» у Дніпропетровську – кожен знайде для себе щось до душі. Про це під час пресконференції повідомила начальник відділу культури і туризму департаменту культури, туризму, національностей та релігій облдержадміністрації Юлія Бардукова. Вона наголосила, що в області є безліч цікавих місць, куди можна мандрувати. Наприклад, у Кривому Розі популярним є промисловий туризм. У той же час, відвідуючи це місто, неможливо залишити без уваги квитковий годинник — один з найбільших у світі. А щоб доторкнутися до історії, освоїти петриківський розпис і з’їсти справжній борщ з пампушками, туристи охоче вирушають до Петриківки. Розвиток туризму на Дніпропе-

Ш АН О В Н I Ч И ТА Ч I ! Усі пільгові категорії населення можуть передплатити газету «Зоря» на чотири місяці (вересень — грудень) 2014 року за ціною першого півріччя, перерахувавши кошти на розрахунковий рахунок редакції через будь-яке відділення банку або поштове відділення до 25 серпня 2014 року. Вартість передплати газети, яка виходить раз на тиждень, становить 20,55 грн., котра виходить двічі на тиждень — 40,55 грн. Вартість за пересилання коштів у цю суму не враховано. Гроші просимо направляти на рахунок 26000155194600 АТ «УКРСИББАНК», МФО 351005, ЄДРПОУ 35497923, отримувач КП ДОР «Редакція газети «Зоря». У призначенні платежу обов’язково вказати повну поштову адресу, на яку буде надходити газета, прізвище та ініціали. Після переказу грошей обов’язково зателефонуйте до редакції для уточнення даних за нижче вказаними номерами. Також газету можна передплатити безпосередньо в редакції за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, 7, кімната 614 (6 поверх).

Довідки за телефонами:

(0562) 38-83-73, (067) 630-44-06. Залишайтеся й надалі з улюбленою газетою! З повагою колектив «Зорі»

тровщині набирає сьогодні нових обертів. Розпочинається активна робота над розвитком цієї індустрії. Зокрема, планується реконструювати паркові зони, створювати фан-зони в аеропортах та багато іншого. Так, на Дніпропетровській набережній створюється «Квартал мистецтв». Керівник туристичного центру «Риба Андрій» Сергій Головацький розповів про фестиваль «Стопудівка», який проходить у Синельниківському районі та збирає людей з усіх куточків країни.

Цей день в історії

Відбудеться конкурс національних костюмів світу

1 серпня  1 серпня 1914 року, сто років тому, почалася Перша світова війна.

 1 серпня — День Військово-морських сил України.  1 серпня 1881 року народився український етнограф

Володимир Валер’янович Данилов (1881—1970). Філолог, кандидат педагогічних наук (1946). Після закінчення Ніжинського історико-філологічного інституту 1905 року приїхав до Катеринослава. Тут викладав у класичній чоловічій гімназії, заприятелював з істориком Дм. Яворницьким, входив до Катеринославської ученої архівної комісії, згодом лишив спогади про Яворницького.

 1 серпня 1913 року в Сурамі (Грузія) померла видатна

українська поетеса Леся Українка (Лариса Косач -Квітка). Свого часу її мама Олена Пчілка привозила дітей на Кодацький поріг під Катеринославом. У Лоц-Кам’янці (нині у складі Дніпропетровьска) жила її сестра Ольга Косач-Кривинюк — патронажний лікар і діяч «Просвіти», видавець творів Лесі Українки в Катеринославі. Календар листав Микола Гнатко

Ольга ГРечишкіна, Ольга ДЮЖИНСЬКИХ, Олексій ЛОГІНОВ, Микола ЧАБАН

Запитуйте — відповідаємо

1 серпня 2014 р.

захистимо кожного

Компенсація при оплаті житлово-комунальних послуг Що таке компенсація додаткових витрат на оплату комунальних послуг? Чи можуть на неї розраховувати ті, хто не одержує субсидії? Тетяна КОНДРАШОВА. Павлоград

Шановна Тетяно Анатолі ївно, важливо зазначити такі аспекти нової адресної допо моги малозабезпеченим ро динам, якою є компенсація. 1. Право на призначення компенсації мають сім’ї, се редньомісячний сукупний до хід яких (за попередні шість місяців) не перевищував ве личини прожиткового міні муму для сім’ї. Прожитковий мінімум сім’ї дорівнює сумі прожиткових мінімумів для кожного члена сім’ї (відпо відно до його належності до основних соціальних і демо графічних груп населення). Приклад: сім’я з чотирьох осіб (чоловік, дружина, одна дитина віком до 6 років, а дру га — від 6 до 18 років). Заро бітна плата чоловіка та його дружини становить 4500 грн. на місяць. Прожитковий міні мум для сім’ї становить 4764 грн. (1218 грн. х 2 особи + 1286 грн. + 1032 грн.). Дохід сім’ї менший за прожитковий мінімум для сім’ї. Сім’я має право на компенсацію. 2. Для призначення компенсації потрібно звернутися

з відповідною заявою до ор гану соціального захисту на селення за місцем реєстрації. 3. Для призначення компенсації разом із заявою необхідно надати довідку про склад зареєстрованих у жит ловому приміщенні (будин ку) осіб; довідки про доходи кожної особи, зареєстрованої у житловому приміщенні (бу динку). 4. Розмір компенсації визначається як різниця між розміром плати за послуги (у межах норм споживання) після підвищення цін і тари фів та розміром відповідного платежу, який сім’я сплачу вала до зміни цін і тарифів на послуги. Приклад: до підвищен ня цін і тарифів на природ ний газ і теплову енергію (до 1 травня 2014 року) сім’я сплачувала за ці послуги 300 грн. на місяць, а після підвищення — 400 грн. Роз мір щомісячної компенсації становить 100 гривень. 5. Компенсація розраховується з місяця звернення за її наданням до завершен

ня опалювального періоду 2014—2015 року. Розмір призначеної ком пенсації перераховується що місяця підприємствам, що надають комунальні послу ги, і зараховується на особові рахунки заявника. Важливо: компенсація надається на безповорот ній основі, її отримання не пов’язане із зміною форми власності житла і не тягне за собою таку зміну. Для одержання компенсації сім’я має сплачувати свою частину платежу за комунальні послуги, в іншому випадку надання компенсації припиняється. Додаткову інформацію Ви можете отримати безпо середньо в Управлінні соці ального захисту населення Павлоградської райдерж адміністрації за адресою: м. Павлоград, вул. Радян ська, 53а (громадська прий мальня) або за телефоном (05632) 6-00-57. Управління соцзахисту населення Павлоградської райдержадміністрації

Про копію пенсійної справи Хочу отримати на руки повну копію своєї пенсійної справи — у паперовому чи електронному вигляді. Таке можливо? Іван ПИСАРЕНКО. Дніпродзержинськ

Шановний Іване Сергі йовичу, індивідуальні дані, з урахуванням яких обчис лена пенсія, розмір пенсії, надаються заявнику усно або письмово при наявності документа, що посвідчує осо бу, або уповноваженій ним особі, якщо ці повноважен ня оформлені відповідно до чинного законодавства. Так, згідно зі ст. 5 Зако ну України «Про звернення громадян» звернення може бути усним (викладеним

громадянином і записаним посадовою особою на особис тому прийомі) чи письмо вим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, устано ви особисто чи через упов новажену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного зако нодавства. Письмове звернення по винно бути підписане за явником із зазначенням дати. У зверненні має бути

зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживан ня громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, за яви чи скарги, прохання чи вимоги. Таким чином, для одержання необхідної інформації про своє пенсійне забезпечення Ви маєте право звернутися особисто як усно, так і письмово до управління Пенсійного фонду України за місцем проживання.

Дохід від продажу нерухомості Як оподатковується дохід від продажу житлового будинку, що розташований на межі двох земельних ділянок (оформлених різними державними актами)?

Роз’яснюють фахівці ПФУ

Компетентно

ЗОРЯ www.zorya.org.ua

Пенсія за вислугу років припиняється при працевлаштуванні Чи можна працювати за сумісництвом медичною сестрою та одночасно отримувати пенсію за вислугу років?

Світлана КОБЕЦЬ. Павлоград

Шановна Світлано Василів но, відповідно до ст. 51 Закону України «Про пенсійне забез печення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим кате горіям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких при зводить до втрати професійної працездатності чи придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Частиною 2 ст. 21 Кодексу Законів про працю України передбачено, що працівник має право реалізувати свої зді бності до продуктивної праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночас но на декількох підприємствах, в установах, організаціях. Це дозволяє працівникам, окрім основного трудового договору, укладати договори про роботу за сумісництвом. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забез

печення» пенсії за вислугу років призначаються при залишен ні роботи, яка дає право на цю пенсію. Отже, якщо особі призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст. 55 вказаного Закону і в подальшому така особа працевлаштувалася, незалежно як: чи за основним місцем роботи, чи за сумісництвом на посаду, що дає право на пенсію за вислугу років, — така особа не буде мати права на продовження виплати пенсії за вислугу років. Про всі обставини, які можуть вплинути на зміну розміру пенсійної виплати або припинення її виплати, пенсіонери зобов’язані повідомляти органи Пенсійного фонду. Ганна КОВАЛЕНКО, начальник відділу обслуговування та звернень громадян управління ПФУ в м. Павлограді та Павлоградському районі

Пенсія інвалідів I групи Мій батько інвалід І групи, категорія Б по зору, має стаж роботи 24 роки. Яка в нього має бути пенсія, а у людини, котра його доглядає, доплата? Лілія ФІЛИППОВА. Дніпропетровськ

Шановна Ліліє Олек сандрівно, відповідно до ст. 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія по інвалідності І групи призначається в розмірі 100% від розміру пенсії за віком. Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів №654 від 16.07.2008 інвалідам І групи, одиноким інвалідам ІІ групи, які потребують постійного сто роннього догляду чи досягли пенсійного віку, одиноким ін валідам ІІІ групи, які досягли пенсійного віку, одиноким одер жувачам пенсії за віком та за вислугу років, які потребують постійного стороннього догляду та які отримують пенсію відпо відно до Законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про

пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служ би, та деяких інших осіб» (крім осіб, які отримують державну соціальну допомогу на догляд відповідно до Закону України «Про державну соціальну допо могу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»), виплачується надбавка на догляд у розмірі 50 гривень, яка входить до складу розміру пенсійної виплати. За наявності належним чи ном оформленої довіреності на представництво інтересів відпо відної особи Ви чи інша особа ма єте право отримати додаткову та більш детальну інформацію сто совно пенсійного забезпечення Вашого батька та ознайомитися з матеріалами його пенсійної спра ви в територіальному управлінні Пенсійного фонду України.

Оксана КРИВОШИЯ. Новомосковськ

Шановна Оксано Юріїв но, дохід, отриманий плат ником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу упродовж звітного по даткового року житлового будинку, квартири чи їх час тини, кімнати, садового (дач ного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побуто ві споруди та будівлі, розта шовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безплатної передачі, залежно від її призначення та

за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується. Дохід, отриманий платником податку від продажу житлового будинку (включаючи земельну ділянку під будинком), який розташований на межі декількох земельних ділянок оформлених різними державними актами і перебуває у власності понад три роки, не оподатковується. Дохід, отриманий плат ником податку від продажу однієї земельної ділянки, що не перевищує норми без

оплатної передачі і перебуває у власності понад три роки, не оподатковується. Дохід, отриманий від продажу інших земельних ділянок, які перебувають у власності понад три роки, підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою п. 167.2 ст. 167 ПКУ, тобто 5%, виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче експертної грошової оцінки такої земельної ділянки. Головне управління Міндоходів у Дніпропетровській області

Безплатна первинна правова допомога Головним та територіальними управліннями юстиції Дніпропетровської області забез печується надання безоплатної первинної правової допомоги громадянам України, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, стосовно їх прав та обов’язків, безпечного переміщення, шляхів розв’язання соціально-побутових проблем. Надання вказаної допомоги здійснюється під час роботи громадських приймалень та офісів з надання безоплатної первинної правової допомоги в порядку, встановленому законодавством. Інформацію про роботу громадських приймалень та офісів з надання безоплатної первинної правової допомоги територіальних управлінь юстиції Дніпропетровської області Ви можете отримати на офіційному веб-сайті Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (http://www.obljust.dp.ua/) в рубриці «Прийом громадян» у підрубриці «Громадські приймальні» (http://www.obljust.dp.ua/).

Пенсія вихователям Понад 25 років працюю вихователем у дитсадку. Чи існує зараз пенсія за вислугу років і чи маю я вже на неї право? Ольга НЕГОВОРА. Апостолівський район

Шановна Ольго Володими рівно, згідно з п. «е» ст. 55 За кону України «Про пенсійне за безпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Посада «вихователь» у до шкільних навчальних закладах передбачена Переліком закла дів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захис

ту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу ро ків, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів №1436 від 26.09.2002). За більш детальною інфор мацією щодо можливості при значення пенсії за вислугу років Вам необхідно звернутися до управління Пенсійного фонду України за місцем проживання з документами, що засвідчують особу, та трудовою книжкою (або документами, що підтверджують наявний страховий стаж).

Дорогі читачі! На сторінках «Пенсіонер Придніпров’я» та «Захисти мо кожного» ви одержите відповіді на ваші запитання. Але відповідно до законодавства про звернення громадян фахівці державних установ, ¬комунальних і приватних підприємств надають відповіді при наявності поштової адреси заявника. Тож, будь ласка, вказуйте зворотну адресу (у газеті не друкується)! Пишіть на адресу: редакція газети «Зоря», вул. Журналістів, 7, м. Дніпропетровськ, 49051. Контактний телефон: (0562) 27-16-52. Людмила МАСЛОВА, ведуча сторінок

точка на карті

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 1 серпня 2014 р.

СТЕПАНIВКА Лежить у літа осінь на плечі... Степанівка потопає в зелені приорільських лісів. Лісів природних і рукотворних. Колись замість цих високих сосон тут панували кучугури-дюни й солончакові яри. Саме тут, у затінку нещодавно перед тим висаджених дерев, рівно століття тому, 1914 року, застала Перша світова війна князя Миколу Урусова, його дружину Віру і їхніх друзів. Війна, як завше, обпекла негадано. Вони зібралися в лісі на дружній пікнік і не сподівалися, що війна затягнеться на довгі чотири роки. Якби князь знав про інше, не взяв би зобов’язання утримувати сільські родини, де годувальника взято на війну. А для самого князя Урусова розпочаті війною чвари закінчаться 1918 року розстрілом у П’ятигорську в числі півтори сотні інших захоплених заручників. Війни легко починаються, але важко спиняються. Їхніми заручниками стають цілі народи… Микола ЧАБАН Магдалинівський район Фото автора

За звичною назвою незвична історія Степанівка — назва занадто буденна. Наша Степанівка Котівської сільради знаходиться біля значно відомішої Котівки, якій довелося бути навіть районним центром. Степанівка завше лишалася в її тіні й ніколи не суперничала з нею. У книзі «Топонімія Дніпропетровщини» (2006) написано, мовляв, розташована на лівому березі Орелі Степанівка 1859 року «належала генералу Степану Деконському, значному землевласнику Катеринославської губернії. Це був родовий маєток його сім’ї». Але Степанівок по сусідству було дві, звідси можлива плутанина. Так поблизу була Степанівка (або Шагарівка), якою до революції володів генерал Олексій Синельников. Тож нашу звали в офіційних документах Степанівка №2. Й мала ще народну, неофіційну назву — Буковещина, бо довгий час нею володіли пани Буковецькі, напевне, польського походження. За князя Урусова його маєток ще називався Ундол-Степанівка. Певне, Ундол — на згадку про Владимирщину в Росії, де князь працював віцегубернатором. Там був маєток Ундол, який належав колись Олександру Суворову і його нащадкам. З минулого сучасність пророста Цікаву екскурсію по Степанівці і її околицях провела для нас місцева жителька Людмила Дубовська. У селі нараховується близько сотні хат. Але тільки в 52 живуть люди. Населення 132 особи. — Межі земель нашого пана з сусіднім котівським паном Алексєєвим були по той бік каналу. Там знаходився хутір Бубирівка, бо жив якийсь Бубир. Там озеро перемежоване. Так ось, по тому перемежованому озеру й проходила межа між котівським та степанівським панами. За тими очеретами пливе Оріль. А за отим ліском — село Орчик на Харківщині. Наслідки будівництва каналу «Дніпро — Донбас» відразу відчули місцеві жителі: спершу почалося підтоплення погребів і будівель (1975 рік), нині усе пересихає. Зупиняємося посеред села на вулиці Стахановська. Десь тут була садиба Вікентія Буковецького (1898 року

Найстаріша жителька села Надія Дубовська (крайня зліва) рада гостям. Поряд краєзнавці Валентина Орлова і Павло Маменко

виїхав з губернії) і згодом економія князя Миколи Урусова. У парку були екзотичні насадження. Колись один дідусь на прізвище П’яний (тут півсела має таке прізвище) вирішив везти снопи не грязюкою, а напряму, через панську економію. То отримав за це добрячих різок. Зразу протверезів... Інший селянин був до того бідний, що не мав і свого житла. Доглядав волів і при економії жив. Нині про це нагадує лише місцеве прізвище Воловик... — У колишній панській садибі в 1920-30-х роках відкрили школу, згадує найстаріша жителька села Надія Демидівна Дубовська, 1921 року народження. 1943 року при відступі німці школу спалили. Старовини поменшало. З села видно Полтавську гору, звідки заходили в село окупанти. Чекаючи непроханих гостей, люди мусили рити окопи. Є в селі зарослий провулочок з дивною назвою Обчеська. Людмила Дубовська пояснює: коли після скасування кріпацтва в 1861 році селян наділяли землею, межа громадської (общества, «обчеської») і панської землі проходила саме там. Тим провулочком селяни гнали і громадську худобу. Так у топоніміці чути відгомін давньої історії. Пийте воду, поки ще ласкава У сосновому лісі за селом знаходяться котівські мисливські угіддя. Як не побувати тут! У мальовничому місці розташувався елітний Будинок мисливця. Тут справді можна скуштувати доброї колодязної водички. А допоможе криниця з журавлем — таким старим способом дістають поживну вологу. Півсела Степанівки беруть тут собі воду додому. А дехто з городян навіть до міста везе. Здавали її на хімічні аналізи, які засвідчили її добру якість.

Чарівні миттєвості природи увічнює своїм фотоапаратом Павло Маменко

водження. Люди висадили сосни. Проводять суботники. Ще у 2002 році за ініціативи родини Дубовських був задуманий і вперше втілений Степанівка потопає в зелені замисел пам’ятника на честь загиблих на війні. Грошей Ще 1896 року гірничий інженер сільська рада не виділяла. Тож будуВолодимир Вознесенський (1863— вався він завдяки ентузіазму і коштам 1927) на замовлення земства робив самих степанівців. Проект пам’ятника власноруч у повіті геологічні обстеження і про Степанівку відзначав: «колодцы име- виготовив місцевий уродженець Вают соленую воду, почему для питья лерій Іванович Дубовський. Нині він живе у місті. Але часто навідується до жители используют речную». В тутешніх загорожах народжу- мами і сестри, та й не байдужа йому ються дикі кабани, потім тікають у пам’ять про полеглих. Шість років тому на пропозицію ліс, але тут їх продовжують підгодовувати. Кажуть, ще при князі Урусові Григорія Слісаренка відновлені спистут же у лісі був маленький будино- ки загиблих. Торік на День Перемоги чок, в якому жили ті, хто висаджував урочисто відкрили новий пам’ятник. на кучугурах сосни. Тут навіть була Ще позаторік почали збирати фотографії полеглих на війні сільчан — і садова шкілка, розсадник дерев. знов проект композиції зробив ВалеУ роки війни ліс частково вирурій Дубовський. бувався. Війні потрібні були окопи, Він усе власноруч відливав, щоб бліндажі. Сучасні відвідувачі лісу чотири десятки фотографій нагадувалюблять фотографуватися біля чудер- ли нащадкам про героїзм дідів, душі нацької сосни, яка формою нагадує яких відлетіли у вирій. Возив усе з ліру. Чисте повітря довкола настояне міста своєю автівкою. І хоч чоловік не цілющими хвойними пахощами. скульптор-професіонал, але постаравНа вихідні у лісі юрмляться гриб- ся, щоб усе виглядало якнайкраще. ники. Після рясних дощів він дарує Робив з натхненням. З душею. урожай маслюків, білих грибів, ли«Вічна пам’ять воїнам-односельсичок, свинушок... Серед лікарських цям Степанівки» — під цими словами рослин чимало іван-чаю. залізобетонна конструкція авторства Черпають натхнення в Степанівці Валерія Івановича. Алею висадили й художники. Один час у селі літував під час суботників. Отже, перед нами (нині покійний ) дніпропетровський класичний приклад самоорганізації митець Мусій Якович Козулін. громади. Заповідний ліс почався з давніхНа меморіалі металеві дзвони. давен — коли тут з’явилися листяні, — Чи не боїтеся лишати це для зокрема, дубові насадження. Місце- «металістів»? — поцікавився я. ві жителі вже забули, чому досі ліс — Уявіть собі, з 2002 року ніхто зветься Братським. Після війни йому їх не зачепив, — розповіла Людмила надавали великої уваги. Почистили Дубовська. — За цвинтарем спалюють Братський ліс, бо вважали заказни- старі вінки, я підійшла до одного: ком, природним парком. Лісники «Можете палений дріт здати?» — й нині постійно насаджують, про- «Ні, каже, з кладовища не можна. чищають його. Не візьму», — відповідає. Люди бояться гріха. Пам’ять про загиблих Таким чином, Степанівка вигідшанують односельці но відрізняється від інших сіл. Цим Степанівський цвинтар вигідно літом пережила шок громада села вирізняється охайністю й догляну- Безбородькове Солонянського райотістю. Про це подбали самі жителі. ну, де на теж добре впорядкованому Григорій Слісаренко виготовив та- кладовищі понівечено одразу сорок блички, зокрема, з правилами по- могил! Виймали для здачі в брухт

Меморіал односельцям, які загинули під час Великої Вітчизняної війни

металеві гробниці. Займалися цим свої, місцеві — одна неблагополучна (і багатодітна!) родина, яка викликала гнів і обурення сільчан за таку наругу. Призначений торік новий священик поцікавився — чи дзвони на степанівському цвинтарі в робочому стані? В цілком робочому. Обнявши корені беріз... Пані Людмила взяла на себе клопоти по збиранню громадських коштів на виготовлення меморіалу. — Ось і наша рідня, — підводить вона до фотомеморіалу. — Тут загиблий на війні мамин брат Федір Демидович Гальченко. А ось ще один її брат Марко Максимович Пред. Прізвища різні, бо діти були від двох шлюбів нашої бабусі. Тут же фото учасників війни Самодриг. Марія Антонівна Самодрига — медсестра. Її брат Іван Антонович танкіст, згорів у танку. Прокіп Іванович Кропова до війни був головою колгоспу, його спалили фашисти в таборі Заксенгазузен. Згаданий Федір Гальченко в Котівці, де був районний центр до 1959-го, до війни працював у районці журналістом. Мобілізували Федора в серпні 41-го, а в жовтні він загинув. Здається, тут акумульована людська пам’ять. Різні особисті історії переплелися в спільну історію. Через району газету Людмила Дубовська розшукала землячку, яка у війну провела п’ять років в Австрії. А її батько Григорій Кропова теж загинув на війні. Тетяна Григорівна Коваленко з Магдалинівки так завдячувала Людмилі Дубовській за знайдене в Степанівці фото її батька. Бо сама вона опинилася на чужині, хата їхня горіла, батько загинув, і фото тата по війні вона не мала. 14 вересня минулого року жінка відзначила 90-річчя. Та невдовзі Людмилі Іванівні подзвонила її дочка: вчора поховала маму. А у Людмили Іванівни лежав ще не розкритий лист від неї — останній в її житті. Шкодує, що так і не встигла їй відповісти... А ось розшукане нею фото Григорія Кропови відтепер знайшло постійну прописку на сільському меморіалі.

Мальовничі околиці села

www.zorya.org.ua 1 серпня 2014 р.

Наша искренняя вера — это духовное солнце, которое согревает нас Во имя Отца и Сына и Святого Духа! 2 августа мы с вами прославляем одного из ветхозаветных пророков, жившего за 900 лет до Рождества Христова, — славного пророка Илию! Среди других пророков Ветхого Завета он является самым пламенным проповедником веры и обличителем идолопоклонства. Во времена пророка Илии большая часть богоизбранного иудейского народа оставила веру своих отцов и, перейдя в идолопоклонство, образовала Израильское царство. Пророк Илия не мог терпеть, что его единоплеменники поклоняются деревянным и каменным идолам, и бесстрашно выступал с обличениями. Этим он навлек на себя гнев царя Ахава и царицы язычницы Иезавели, которые решили убить его. Пророку пришлось скрываться в пустыне, в пещере, терпеть голод и жажду. А также терпеть большие душевные страдания, оттого что его горячие призывы не приносят желаемых результатов. Так велики были его душевные страдания, что он даже просил у Бога себе смерти. Но Бог любил своего верного служителя и не дал ему смерти. Бог незримо подкреплял его... Птицы приносили ему пищу, необходимую для поддержания жизни. По повелению Божьему вернулся пророк Илия из своего изгнания и посрамил языческих жрецов, всенародно показав ложность их веры и суетность упования на идолов. Народ вразумился, когда после краткой молитвы пророка Илии на его жертвенник сошел с неба огонь. А жрецы долго взывали к своим идолам, но на их жертвенник так и не сошел огонь. К сожалению, царь Ахав не поверил этому явному чуду, показавшему, что Бог, в которого верит Илия, есть действительно истинный Бог. И пришлось пророку Илие опять скрываться в пустыне. Многие ветхозаветные праведники, в том числе и пророк Илия, не могли понять долготерпения Божьего. В их душе возникало вполне естественное недоумение: «Почему Господь не наказывает нечестивых людей? Долго ли их греховной жизнью будет

Святыня

православ’я

оскверняться земля Божия?» Но долго терпит Господь по неизреченной своей любви к людям. Ведь в каждой человеческой душе отпечатлен образ Божий. И пока не исчезнет хоть самая малая надежда на покаяние человека, Господь не поражает его смертью, а с надеждой ждет его раскаяния. Ждет потому, что и в душе самого отчаянного грешника есть хотя бы крупица сделанного им добра. Бог только зовет к Себе. Он никого не заставляет насильно веровать в Себя. Ни от кого из нас не отнимает того дара, которым Он наградил нашу бессмертную душу, — свободной волей. Он ждет, что мы своим сердцем обратимся к Нему. «Сын Мой! отдай сердце твое Мне...» — говорит человеку Господь (Притч. 23:26). Ждет Господь, терпеливо ждет обращения людей, потерявших веру... Но знайте — Богу нужна не мертвая вера,

а живая, когда все наши мысли направлены к Господу. Когда сердце наше жаждет жить с Богом, не разлучаясь с Ним. Когда воля наша хочет исполнять заповеди Божьи, идти за Господом до конца дней своих. Такая вера вдохновляет, является движущей силой на всем нашем жизненном пути, спасает нас, составляет счастье нашей жизни. Вот такую веру имел пророк Илия. И мы все должны трудиться над тем, чтобы вера наша была именно такой, если мы считаем себя детьми Божьими. Святой пророк Илия, принадлежащий к числу избранных великих мужей благочестия, поучает нас всегда помнить о своем призвании — быть истинными последователями Господа нашего Иисуса Христа, строгими исполнителями Его святой воли. Вера учит всему возвышенному, благородному, чистому, светлому. Мы должны приучить себя к исполнению заповедей Божьих. Воспитать в себе такое настроение, при котором жизнь вдали от Бога просто немыслима для нас. Вера наша говорит нам о том, что мы имеем бессмертную душу и что обычная для всех людей телесная смерть не есть уничтожение нашей личности, а только переход в жизнь вечную, не имеющую конца. Наша искренняя вера — это то духовное солнце, которое согревает нас, если мы унываем или скорбим, когда посещают нас несчастия. Этим мы будем приближаться к той жизни, которую вел пророк Илия. Нам не по силам его жизнь. Но стремиться к подвигам мы должны. Прославляя пророка Илию, будем просить его, чтобы по его молитвам иметь нам веру непоколебимую, надежду несомненную, любовь нелицемерную, молитву пламенную и ревность о славе Божией. Аминь.

Почаевская икона Божией Матери принадлежит к числу наиболее чтимых святынь православной церкви. Она известна всему славянскому миру. Наряду с православными на поклонение чудотворному образу Пресвятой Богородицы приходят и христиане других исповеданий. В Почаевской лавре, древнем оплоте православия, чудотворная икона пребывает около 400 лет. Чудеса, проистекающие от святой иконы, многочисленны и засвидетельствованы в монастырских книгах записями верующих, с молитвою обращавшихся об избавлении от неизлечимых недугов, освобождении от плена и вразумлении грешников. благодаря заступничеству Божией Матери все невзгоды были преодолены. Чудотворная икона стала называться Почаевской. Среди многих свидетельств о помощи Царицы Небесной известно следующее. Монах Почаевского монастыря был захвачен в плен татарами. Находясь в неволе, он вспоминал Почаевскую обитель, ее святыни, богослужения, песнопения. Особенно тосковал инок при наступлении праздника Успения Пресвятой Богородицы и слезно молил Божию Матерь об избавлении из плена. И вот по молитвам Пресвятой Девы однажды исчезли стены темницы, а инок оказался у стен Почаевской обители. Во время Великой Отечественной вой

Православный календарь 2 августа — Пророка Илии. Прп. Аврамия Галичского, Чухломского. Обретение мощей прмч. Афанасия Брестского. Сщмчч. Константина и Николая пресвитеров. Сщмчч. Александра, Георгия, Иоанна, Сергия и Феодора пресвитеров, прмчч. Тихона, Георгия, Космы и мчч. Евфимия и Петра. Сщмч. Алексия пресвитера. Прмч. Феодора. Оршанской Чухломской, или Галичской, и Абалацкой («Знамение») икон Божией Матери. 3 августа — Пророка Иезекииля. Прпп. Симеона, Христа ради юродивого, и Иоанна, спостника его. Обретение мощей блгв. княгини Анны Кашинской. Прпп. Онуфрия молчаливого и Онисима затворника Печерских. Собор Смоленских святых. Обретение мощей св. Романа исп. пресвитера. Сщмч. Петра пресвитера. 4 августа — Мироносицы равноап. Марии Магдалины. Перенесение мощей сщмч. Фоки. Прп. Корнилия Переяславского. Сщмч. Михаила пресвитера. Сщмч. Алексия пресвитера. 5 августа — Почаевской иконы Божией Матери. Мчч. Трофима, Феофила и с ними 13-ти мучеников. Прав. воина Феодора Ушакова (прославление 2001). Сщмч. Аполлинария, еп. Равеннийского. Сщмч. Михаила пресвитера и мч. Андрея. Иконы Божией Матери, именуемой «Всех скорбящих Радость». 6 августа — День постный. Пища с растительным маслом. Мц. Христины. Мчч. блгвв. князей Бориса и Глеба, во св. Крещении Романа и Давида. Прп. Поликарпа, архим. Печерского. Обретение мощей прп. Далмата Исетского. Сщмч. Алфея диакона. Свв. Николая и Иоанна испп., пресвитеров. 7 августа — Успение прав. Анны, матери Пресвятой Богородицы. Свв. жен Олимпиады диаконисы и Евпраксии, девы Тавеннской. Прп. Макария Желтоводского, Унженского. Память V Вселенского Собора. Сщмч. Николая пресвитера. Сщмч. Александра пресвитера. Св. Ираиды исп. 8 августа — День постный. Пища с растительным маслом. Сщмчч. Ермолая, Ермиппа и Ермократа, иереев Никомидийских. Прмц. Параскевы. Прп. Моисея Угрина Печерского. Сщмч. Сергия пресвитера.

Протоиерей Константин ДРОБИТЬКО

Почаевская икона Божией Матери

На горе, где сейчас расположен монастырь, в 1340 году поселились два инока. Один инок после молитвы пошел к вершине горы и вдруг увидел Божию Матерь, стоявшую на камне и окруженную пламенем. Он позвал брата посмотреть на чудо. Третьим свидетелем видения был пастух Иоанн Босой. Он взбежал на гору, и они втроем прославили Бога. На камне, где стояла Пресвятая Богородица, навсегда остался отпечаток Ее правой стопы. Сама же Почаевская икона Божией Матери появилась в обители следующим образом. В 1559 году митрополит Неофит из Константинополя, проезжая через Волынь, посетил жившую в имении Орля, недалеко от Почаева, дворянку Анну Гойскую. В благословение он оставил ей привезённую из Константинополя икону Богородицы. Вскоре стали замечать, что от Почаевской иконы Богородицы исходит сияние. Когда в 1597 году перед иконой исцелился брат Анны Филипп, она передала образ инокам, поселившимся на Почаевской горе. Через некоторое время на скале была выстроена церковь в честь Успения Божией Матери, ставшая частью монастырского комплекса. За свою историю Почаевский монастырь претерпел немало бедствий: притеснялся лютеранами, подвергался нападению турок, попадал в руки униатов, но

Со 2 по 8 августа

Слово священника

ЗОРЯ

Именинники 2 — Илья, Афанасий, Георгий, Иван 3 — Семен, Иван 4 — Корнилий, Алексей, Мария 5 — Трофим, Федор, Михаил, Андрей 6 — Борис, Глеб, Поликарп, Кристина 7 — Макар, Николай, Анна, Олимпиада 8 — Ермолай, Сергей.

Просите и обрящєтє

ны, когда Почаев заняли фашисты, икону прятал у себя дома и сберег её протодьякон Стратоник, шестьдесят лет прослуживший в Почаевской лавре. Празднование в честь Почаевской иконы Божией Матери 23 июля (по старому стилю) было установлено в память избавления Успенской Почаевской лавры от турецкой осады 20—23 июля 1675 года. Празднование совершается также в пятницу на Светлой седмице.

Молитва первая перед Почаевской иконой Божией Матери О, Всемилостивая Госпоже, Царице и Владычице, от всех родов избранная и всеми роды небесными и земными ублажаемая! Воззри милостиво на предстоящий пред святою иконою Твоею и усердно к Тебе молящийся народ сей, и сотвори предстательством и заступлением Твоим у Сына Твоего и Бога нашего, да никтоже изыдет отсюду упования своего тощ и посрамлен в надежде своей, но да приимет кийждо от Тебе вся, по благому изволению сердца своего и по нужде и потребе своей, во спасение души и во здравие телу. Призри благосердием, Всепетая Богородице, и на обитель сию, Твоим именем нарицающуюся, юже от лет древних возлюбила еси, избравши ее в достояние себе, и неоскудно источающи токи исцелений от чудотворныя иконы Твоея и от приснотекущаго источника, в следе стопы Твоея, нам открытаго, и сохрани ю от всякаго прилога и навета вражия, якоже древле сохранила еси Твоим явлением целу и неврежденну от лютаго нашествия агарянскаго, да выну воспевается и славится в ней Пресвятое Имя Отца и Сына и Святаго Духа, и Твое преславное успение, во веки веков. Аминь.

2 — пророка Илию — о даровании дождя, от засухи, о покровительстве земледельцев, о заступлении в гонениях, от обольщения антихриста 4 — мироносицу равноап. Марию Магдалину — о беззаветном и преданном служении Христу 6 — мчч. блгвв. кнн. Бориса и Глеба — об умирении Отечества, о добром нраве властей и правителей, о сохранении от междоусобицы 7 — прав. Анну, матерь Пресвятой Богородицы, — о разрешении от бесплодия, о даровании чад.

Календарь венчаний пн

вт

ср

чт

пт

сб

вс

Страницу подготовила Ольга ДЮЖИНСКИХ

Із одного металу ллють медаль за бій, медаль за труд!

Ïåðøèé íîìåð âèéøîâ 21 ÷åðâíÿ 2003 ðîêó.

Захисник Вітчизни

«Зоря» №55 (21587)

Дніпропетровські студенти присягнули Україні 26 липня на військовій кафедрі Дніпропетровського національного гірничого університету випускники цього року склали присягу на вірність українському народу. Понад 300 студентів, які закінчили навчання на військовій кафедрі цього року, в урочистій обстановці присягнули на вірність українському народу. Слід відзначити, що на даний момент в Дніпропетровську, якщо не рахувати спеціалізованого факультету в Транспортному університеті, що готує кадрових офіцерів для спеціальних підрозділів транспортної інфраструктури України, залишилася одна військова кафедра — в НГУ. Сьогодні на ній навчаються не лише майбутні гірничі інженери, а також студенти з Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончаря, Дніпропетровського аграрного університету, Придніпровської державної академії будівництва і архітектури та Українського хіміко-технологічного університету. Усі вони опановують військові спеціальності, затребувані в механізованих бригадах Сухопутних військ Збройних сил України. Тобто, кажучи звичайною мовою, вчаться на командирів танкових взводів і взводів БМП. Два роки навчання на цій кафедрі залишилися позаду. За цей час студенти, які прийшли до вишів безвусими молодиками, помітно змужніли, стали серйозніше ставитися і до отримання знань, і до життя взагалі. Викладачі кафедри не лише дали їм необхідні для молодшого офіцера знання, а й прищепили звичку до зібраності, акуратності й відповідальності. Вже позаду у них і практичне по-

Ветеранське життя

1 серпня 2014 року/п’ятниця

АТО в обличчях Боротьба за цілісність і незалежність держави стає успішною, якщо вона є всенародною. Сьогодні гасло «Народ і армія єдині!» актуальне, як ніколи. І військовослужбовці Збройних сил України демонструють зразки мужності й героїзму, патріотизму й відданості присязі. А це суттєво зміцнює довіру в суспільстві до армії.

Присягаю на вірність українському народу

Останній раз, чеканячи крок, йдемо по плацу

льове зайняття, що проходило на базі одного з кращих сухопутних з’єднань ВС України — 93-ї окремої гвардійської Харківської двічі Червонопрапорної орденів Суворова і Кутузова механізованої бригади, дислокованої в селищі Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області. Учорашні курсанти цієї військової кафедри з теплотою згадували воістину батьківську турботу викладачів та інструкторів про них, іноді сувору, але завжди справедливу. Говорили про те, що гордяться тим, що тепер можуть сісти за важелі і приціли грізної бронетехніки і захищати свій народ і рідну Україну, клятву вірності якій вони принесли в цей сонячний, яскравий липневий ранок. Далеко не усі з них

стануть з часом кадровими офіцерами. Більшість пов’яже своє життя з абсолютно мирними професіями гірників, будівельників, хіміків, конструкторів, керівників сільськогосподарських підприємств. Тим паче, що у кожного з них попереду ще цілий рік останньої шліфовки отриманих професійних знань і захисту дипломних робіт. Останні поздоровлення від ректора НГУ Геннадія Григоровича Півняка, батьків випускників, почесних гостей свята. Останнє проходження урочистим маршем по плацу. Остання віддача честі рідній військовій Alma Mater. Все, прощай, «воєнка», спасибі тобі за все! Олексій ЛОГІНОВ Фото автора

Помітна зміна настрою українців після звільнення українською армією за останній час ряду міст Донбасу від терористів видна вже в Ізюмі і на дорозі в Слов’янськ і Сіверськ. Ще місяць тому, за словами військових журналістів, які працювали в зоні АТО, в Ізюмі в розмовах місцевих жителів домінувала тема неоголошеної війни, хоча там пострілів і вибухів не було чутно. Але коли знаєш, що всього за 50—70 кілометрів від твого будинку гримлять автоматні черги, вибухають міни і снаряди, ціна миру в понятті людей зашкалює. Жителі Слов’янська та Сіверська й інших звільнених міст і сіл прекрасно розуміють глибину вислову «Поганий мир кращий за будь-яку війну». Вони вже зрозуміли, хто і що стоїть за гаслами лідерів так званих ДНР і ЛНР. Вони вже побачили цих «бандерівців», якими їх залякували, закликаючи братися за зброю і захищати Донбас. І тепер дуже багато що в їх розумінні стало на свої місця. Оскільки саме підрозділи однієї з механізованих бригад звільняли той же Сіверськ, позбавляючи його жителів від жаху перед терористами і ризиком бути вбитим за інакомислення. Жителі міста, побачивши на центральній площі перед міськрадою військовослужбовців ВС України, бігли до них, обіймали і плакали від радості, що увесь жах останнього часу для них вже позаду. І ніяка московська пропагандистська машина більше не переконає, що їх будинки — цілі для авіації і артилерії української армії. Вони вже побачили, хто підмінює поняття, розповідає і показує їм відверту брехню, проявляючи при цьому цинізм вищого гатунку. А також, хто мінує школи і дитячі садки, змушує чоловіків воювати на їх стороні, погрожуючи розстрілами і знущаннями з сімей. Регіональний медіа-центр МО України Фото військового журналіста Вадима КОВАЛЬОВА

Для цього хлопчика настали перші хвилини мирного життя

Ветеранам госпіталь допомагає завжди Так говорять ветерани Великої Вітчизняної війни, учасники бойових дій про наш обласний госпіталь. І це дійсно так: багато хто лікується тут щорічно. Як мені розповіли інваліди ВОВ I групи, які виписалися після лікування, М. Ф. Поддубський і В. А. Третьяков: «Таке почуття, що тебе тут омолодили на декілька років». Хоча їм вже під дев’яносто років, але вони завжди йдуть сюди лікуватися з задоволенням. За це потрібно бути вдячним усьому медперсоналу госпіталю. Особливо лікарям і медсестрам 2-го терапевтичного відділення, яке очолює лікар вищої категорії Людмила Іванівна Шпак, котра понад 40 років віддала лікуванню хворих, у тому числі і в обласному госпіталі інвалідів і ветеранів. Разом з нею працюють висококваліфіковані та чуйні лікарі: Людмила Борисівна Бережна (35 років лікарського стажу), Людмила Во-

лодимирівна Кашперова (понад 20 років стажу). Їм в комплексному лікуванні допомагають завідуюча фізіотерапевтичним відділенням лікар вищої категорії Вікторія Вікторівна Казка, завідуючий діагностичним відділенням лікар вищої категорії Петро Васильович Коробка. Завідуюча неврологічним відділенням Наталія Володимирівна Журавель успішно лікує ветеранів-афганців від контузій. Старша медсестра госпіталю Марина Геннадіївна Савченко навіть у наш складний час завжди забезпечує усіх пацієнтів необхідними медикаментами. Безумовно, величезну допомогу в організації лікувального процесу їм надають начальник госпіталю Сергій Петрович Дудник і начмед госпіталю Раїса Анато-

ліївна Колєснікова. І таких результатів неможливо було б досягти без щоденної, хоча і не зовсім помітної роботи усього колективу медичних сестер і санітарок. Для ветеранів, за станом здоров’я не здатних приїхати на стаціонарне лікування в Дніпропетровськ, в районні центри області щомісячно виїжджає бригада лікарів з діагностичним устаткуванням для проведення консультацій по лікуванню їх вдома. Величезну допомогу ветеранському госпіталю надає і обласна клінічна лікарня імені І. Мечникова, яку очолює Сергій Анатолійович Риженко, попри те, що зараз на її плечі лягло завдання рятувати і лікувати поранених солдатів і добровольців, постраждалих в ході АТО на Сході країни із-за агресії Росії. Але не лише одним лише лікуванням ветеранів заклопотане керівництво нашого госпіталю. Вони організували повноцінне дозвілля пацієнтів. У гос-

піталі є бібліотека, в якій, окрім книг, завжди є і свіжа преса. Студенти і школярі часто виступають перед ветеранами з концертами. — Ми завжди будемо у боргу перед нашими ветеранами, — говорить начальник госпіталю Сергій Петрович Дудник. — Тому кожен наш працівник усвідомлює свою відповідальність перед ними. У книзі відгуків ветерани залишають багато подяк усім співробітникам обласного госпіталю інвалідів і ветеранів ВВВ. Також вони дякують своїм лікарям за місцем проживання: дільничному терапевту Наталії Вадимівні Манохиній, проктологу Валерію Петровичу Мурашевичу, ендокринологу Ларисі Рудольфівні Качмар, невропатологу Андрію Володимировичу Щитнику, травматологу Олесі Олександрівні Дижечко та іншим медикам за чуйне ставлення до проблем здоров’я ветеранів. Володимир МАРГОВЦЕВ

ветеран придніпров’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 1 серпня 2014 р.

Вічна пам’ять загиблим! Всі військовослужбовці, а також члени екіпажу трагічно загинули при виконанні бойового завдання. Під час загибелі на борту знаходились: старший стрілець сержант ШУМАКОВ Сергій Вікторович; командир бойової машини — командир відділення сержант КОВАЛЬЧУК Юрій Леонідович; номер обслуги старший солдат САНЖАРОВЕЦЬ Артем Євгенович; старший механік-водій старший солдат ГОРДА Анатолій Анатолійович; старший навідник старший солдат Мирошниченко Сергій Олександрович; кочегар солдат ЛИТВИНЕНКО Андрій Олександрович; гранатометник солдат БОНДАРЕНКО Віталій Юрійович; стрілець-зенітник солдат ЛЕВЧУК Павло Миколайович; стрілець-зенітник солдат КОТОВ Олександр Олександрович; командир взводу старший лейтенант АЛТУНІН Валерій Володимирович; командир гармати сержант РЕЗНІКОВ Євгеній Сергійович; командир відділення КОСНАР Павло Леонідович; слюсар-монтажник ПЗ 1-го батальйону старший солдат САМОХІН Антон Олексійович; стрілець-зенітник солдат ДУБЯГА Станіслав Вікторович; номер обслуги солдат ГАЙДУК Ілля Віталійович; водій-заправник сержант КУЛІБАБА Руслан Миколайович; стрілець-зенітник старший солдат КУЗНЕЦОВ Антон Олександрович;

номер обслуги солдат МОСКАЛЕНКО Сергій Олександрович; стрілець молодший сержант МОСЬПАН Віталій Олексійович; старший навідник старший солдат АВДЄЄВ Костянтин Сергійович; механік-водій солдат ЛІСНОЙ Сергій Володимирович; заступник командира батареї по роботі з особовим складом старший лейтенант ГРАБОВИЙ Валерій Миколайович; стрілець-помічник гранатометника старший солдат КАМЕНЄВ Денис Сергійович; стрілець-зенітник старший солдат ШОСТАК Сергій Михайлович; стрілець-зенітник солдат МАЛИШЕНКО Тарас Сергійович; стрілець-зенітник солдат АВРАМЕНКО Олександр Сергійович; старший навідник старший солдат СКАЛОЗУБ Артем Валентинович; номер обслуги солдат ДМИТРЕНКО Андрій Олегович; стрілець-зенітник старший солдат ДОБРОПАС Сергій Віталійович; водій-машиніст заправної машини старший солдат КИВА Владислав Миколайович; головний сержант — командир відділення молодший сержант КУЧЕРЯВИЙ Сергій Васильович; номер обслуги солдат ШУЛЬГА Андрій Миколайович. Передчасна смерть вирвала сержанта Шумакова С. В., сержанта Ковальчука Ю. Л., старшого солдата Санжаровця А. Є., старшого солдата Горду А. А., старшого солдата Мирошниченка С. О., солдата Литвиненка А. О., солдата Бондаренка

В. Ю., солдата Левчука П. М., солдата Котова О. О., старшого лейтенанта Алтуніна В. В., сержанта Резнікова Є. С., молодшого сержанта Коснара П. Л., старшого солдата Самохіна А. О., солдата Дубягу С. В., солдата Гайдука І. В., сержанта Кулібабу Р. М., старшого солдата Кузнецова А. О., солдата Москаленка С. О., молодшого сержанта Мосьпана В. О., старшого солдата Авдєєва К. С., солдата Лісного С. В., старшого лейтенанта Грабового В. М., старшого солдата Каменєва Д. С., старшого солдата Шостака С. М., солдата Малишенка Т. С., солдата Авраменка О. С., старшого солдата Скалозуба А. В., солдата Дмитренка А. О., старшого солдата Добропаса С. В., старшого солдата Киву В. М., молодшого сержанта Кучерявого С. В., солдата Шульгу А. М. з рядів захисників Вітчизни, які у цей складний для держави час виконували бойові завдання по захисту України, її незалежності та територіальної цілісності. Висловлюємо щире співчуття батькам, дружинам, дітям, рідним та близьким у зв’язку з трагічною непоправимою втратою. Ми поділяємо Ваше горе і у цей скорботний для Вас день висловлюємо надію, що щира людська підтримка надасть Вам сил і терпіння пережити цю страшну годину. Запевняємо, що держава виконає всі зобов’язання щодо соціального захисту сімей загиблих воїнів, а військовослужбовці 25-ї окремої повітрянодесантної бригади доведуть їх незавершену справу до завершення. Керівництво Міністерства оборони України та Збройних сил України

Виділення земельних ділянок військовослужбовцям, які виконують завдання по здійсненню антитерористичної операції

Увага!

За додатковою інформацією звертайтесь за телефонами:

(0562) 742-84-44 — приймальня Головного управління Держземагентства у Дніпропетровській області (0562) 742-88-01 — відділ землеустрою

(0562) 742-88-44 —

юридичний відділ Також пропонуємо звернутись на сайт Головного управління земельних ресурсів dkzr.dp.gov.ua (підрозділ «Для учасників АТО»), де ви зможете знайти зразок заяви та схему порядку передачі земельних ділянок державної або комунальної власності у власність військовослужбовцям відповідно до статті 118 Земельного кодексу України.

Порядок передачі земельних ділянок державної або комунальної власності у власність військовослужбовцям відповідно до статті 118 Земельного кодексу України

1. Подання клопотання військовослужбовця про надання дозволу на розробку землевпорядної документації до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування

У момент подання

Безкоштовно

2. Прийняття рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою

до 30 днів

Безкоштовно

3. Розробка землевпорядної документації

Визначається договором, але не більше 6 місяців

Визначається договором

4. Погодження землевпорядної документації

до 10 робочих днів

Безкоштовно

6. Реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі

до 14 робочих днів

Безкоштовно

8. Рішення про затвердження землевпорядної документації та передачі земельної ділянки у власність

до 14 днів

Безкоштовно

9. Реєстрація права власності на земельну ділянку в Укрдержреєстрі

14 робочих днів

119 грн. Державне мито та 120 грн. (витяг із Державного реєстру прав)

Укрдержреєстр

Вартість робіт

***Органи, які погоджують землевпорядну документацію, відповідно до вимог статті 186-1 Земельного кодексу України

Термін виконання

**Розробники документації із землеустрою

Назва організаційного заходу

Управління (відділи) Держземагентства /Держкомзему в районах (містах), міжрайонні, міжміські, міськрайонні управління (відділи) Держземагентства / Держкомзему

Суб’єкти, які беруть участь *Відповідний орган виконавчої влади або місцевого самоврядування

Головне управління Держземагентства у Дніпропетровській області інформує громадськість про доручення голови Держземагентства України Сергія Рудика щодо можливості виділення земельних ділянок військовослужбовцям, які виконують завдання по здійсненню антитерористичної операції. Для цього учаснику бойових дій треба звернутись до територіальних органів Держземагентства у Дніпропетровській області за місцем проживання з відповідним документом, що посвідчує участь в антитерористичній операції (посвідчення, довідка, наказ тощо). Зазначеним особам буде надана допомога при складанні клопотання про надання у власність земельної ділянки, а також забезпечення надання графічного матеріалу з бажаним місцем розташування земельної ділянки та в межах законодавства надана всебічна консультативна допомога щодо подальшого оформлення права власності на земельну ділянку.

Військовослужбовець

Юридична консультація

Керівництво Міністерства оборони України та Збройних сил України співчуває родинам загиблих військовослужбовців 25-ї окремої повітрянодесантної бригади оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних сил України сержанта Шумакова С. В., сержанта Ковальчука Ю. Л., старшого солдата Санжаровця А. Є., старшого солдата Горди А. А., старшого солдата Мирошниченка С. О., солдата Литвиненка А. О., солдата Бондаренка В. Ю., солдата Левчука П. М., солдата Котова О. О., старшого лейтенанта Алтуніна В. В., сержанта Резнікова Є. С., молодшого сержанта Коснара П. Л., старшого солдата Самохіна А. О., солдата Дубяги С. В., солдата Гайдука І. В., сержанта Кулібаби Р. М., старшого солдата Кузнецова А. О., солдата Москаленка С. О., молодшого сержанта Мосьпана В. О., старшого солдата Авдєєва К. С., солдата Лісного С. В., старшого лейтенанта Грабового В. М., старшого солдата Каменєва Д. С., старшого солдата Шостака С. М., солдата Малишенка Т. С., солдата Авраменка О. С., старшого солдата Скалозуба А. В., солдата Дмитренка А. О., старшого солдата Добропаса С. В., старшого солдата Киви В. М., молодшого сержанта Кучерявого С. В., солдата Шульги А. М. 14 червня 2014 року при заході на посадку в Луганський аеропорт пострілом з ПЗРК терористами був збитий військовотранспортний літак Іл-76, на борту якого знаходилось 40 військовослужбовців 25-ї окремої повітрянодесантної бригади оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних сил України.

Наша історія

ветеран придніпров’я

Яхта «Муссон»:

похід завершений

16 липня в Дніпропетровськ повернулася крейсерська яхта «Муссон», яка п’ятий раз пройшла маршрутом до місця загибелі підводного човна Л 24 «Калининец», останки якої зовсім недавно виявлені на глибині шістдесят метрів недалеко від мису Шабла в акваторії міста Варна (Болгарія). У 2010 році уперше був організований міжнародний яхтовий похід групи крейсерських яхт з України, Білорусі та Росії до місця загибелі підводного човна Л 24, в якому яхта «Муссон» також брала участь. Відтоді для екіпажу яхти це стало звичайним щорічним походом. І цього року вона також вийшла з Дніпропетровська у Варну. Але цього разу екіпаж — капітан яхти Валерій Федорович Петрушенко, старпом Юрій Степанович Нечипоренко і рульовий Костянтин Валентинович Томілін — вирішив завдання ускладнити. Яхта «Муссон» вийшла з Дніпропетровська 20 червня і, пройшовши повз Запоріжжя, 24 червня прибула в Херсон. У Херсоні яхту тепло зустріли ветерани-підводники з Херсонських морських зборів, які очолює заслужений підводник — капітан I рангу у відставці Микола Іванович Срібний. Як завжди, допомога ветеранів-підводників була своєчасною і дієвою, такою, що значно прискорила оформлення і вихід за межі України. 25 червня, пройшовши Очаків, яхта вийшла у відкрите море. Підводний човен Щ 212, 1942 рік Біля острова Зміїний був спущений на воду вінок на місці за-

Особистість

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 1 серпня 2014 р.

гибелі підводного човна Щ 212, який підірвався на міні і затонув у грудні 1942 року. На глибині тридцяти шести метрів покояться сорок два члени екіпажу на чолі з командиром капітан-лейтенантом Григорієм Ароновичем Кукуєм. Погода на морі різко зіпсувалася, наближався тайфун, і капітан прийняв рішення йти відразу на Босфор. Підводний човен «Морж», 1917 рік 29 червня, біля входу в протоку Босфор екіпаж яхти спустив траурний вінок на місці загибелі підводного човна «Морж». Човен затонув у травні 1917 року після бою з турецьким аеропланом і береговою артилерією. На глибині дев’яноста метрів покояться сорок два члени екіпажу на чолі зі старшим лейтенантом А. С. Гордоном. І тільки після цього яхта взяла курс на болгарську Варну. Підводний човен Л 24, 1942 рік Підводний човен Л 24 у той час вважався найсучаснішим мінним загороджувачем. Він став на бойове чергування 29 квітня 1942 року і був головним мінним загороджувачем Чорноморського флоту. 6 грудня з порту Поті човен

вийшов у свій останній бойовий похід і повинен був повернутися 31 грудня, напередодні Нового року. На радіограми командування човен не відповідав. Загибель підводного човна в заданому квадраті бойового патрулювання не підтвердилась. Але після довгих пошуків човен вважався загиблим. Хоча основна версія була така: екіпаж підводного човна вчинив зраду і перейшов на бік ворога. І тільки через шістдесят чоти-

Морські хвилі приймають вінок пам’яті біля мису Шабла

ри роки після закінчення війни вдалося довести героїчну загибель екіпажу. Група болгарських і російських дайверів у 2009 році обстежувала невідомий об’єкт на дні моря і довела, що підводний човен Л 24 «Калининец» підірвався на румунській міні і затонув на глибині шістдесяти метрів на траверзі мису Шабла. На борту човна встановлена пам’ятна табличка, і місце загибелі підводного човна Л 24 оголошено братською могилою.

Маршрут яхти «Муссон»

6 липня спустили останній вінок на траверзі мису Шабла. На жаль, цього разу екіпажу через погодні умови не вдалося зустрітися з колегами по ветеранському руху — підводниками з Варни, з якими встигли подружитися в попередні відвідування. Далі погода вже сприяла походу, і 9 липня на херсонському причалі яхту вже, як завжди тепло, зустріли ветерани-підводники. Сергій ДОРОШЕВ

Підводний човен Л 24 йде в останній похід

Мета життя Лариси Шмалій За методом дихальної гімнастики, розробленим Ларисою Шмалій, вже оздоровилися сотні людей. Перед виходом на сцену її вправи роблять оперні співаки і такі зірки естради, як Софія Ротару, Алла Пугачова, Філіп Кіркоров для постановки голосу. Сьогодні Лариса Федорівна Шмалій мріє організувати власний оздоровчий центр у Дніпропетровську.

Лариса Шмалій (другий ряд, в самому центрі) з однією зі своїх груп

Йде заняття дихальною гімнастикою

Психолог-гіпнотерапевт Лариса Шмалій займається дихальною гімнастикою за методом Олександ ри Стрельникової вже не один десяток років. Завдяки цій гімнастиці вона спочатку сама позбавилася від багатьох хвороб — вади серця, тахікардії, зовсім забула про простудні захворювання. А починалося все так... У 70-і роки минулого століття прочитала в журналі «Изобретатель и рационализатор» статтю про метод Олександри Стрельникової з показом вправ. Взнавши телефон, домовилася про зустріч з Олександрою Миколаївною у

неї вдома, у Москві. Там Лариса отримала вичерпні рекомендації і поїхала в Україну з повною інформацією. Відтоді почала робити цю гімнастику скрізь: удома, на вулиці, на роботі, на природі. Вона готова була кричати на весь світ: «Я здорова!», оскільки помалу стали зникати різні її захворювання. Усі ці роки переконувалася в ефективності методу Стрельникової. І що найважливіше: гімнастика підходила людям будь-якого віку. Перевагою дихальної гімнастики Стрельникової є використання форсованого вдиху і залучення дихального м’яза в роботу, збіль-

шення життєвої місткості легенів, поліпшення насичення крові киснем і кровообігу, поліпшення обмінних процесів, масаж усіх органів черевної порожнини. Потім Лариса вдосконалювала цей метод і одночасно вчилася, де тільки могла. Була в Індії, де осягала вчення йогів. Тричі побувала в Китаї, де переймала досвід кращих фахівців з рефлексотерапії, не раз зустрічалася з Джуною, в якої вчилася безконтактному масажу. Після усього цього вона розробила вже власний комплекс вправ, який можна називати дихальною гімнастикою Лариси Шмалій з повним правом. Свого часу вона дістала травму хребта і захворіла на два роки. В яких лікарнях не лікувалася, яких знахарів не відвідувала — все безрезультатно. Врятувала дихальна

гімнастика і тренажери, зроблені її чоловіком. Поступово стала підніматися, рухатися на милицях, потім з паличкою. Коли відкрився при Університеті імені Альфреда Нобеля університет третього покоління, пішла спочатку сама вчитися в ньому, а потім почала читати там лекції і вести заняття зі своєї дихальної гімнастики. Зараз Лариса Федорівна проводить заняття з групами у Будинку вчителя, в клубі «Комунальник». За свою роботу вона нагороджена дипломом ЮНЕСКО, їй присвоєна кваліфікація психолога-гіпнотерапевта. Також її праця відзначена подяками мера Дніпропетровська Івана Куліченка, управління праці і соціального захисту населення міської ради, ректорату Дніпропетровського уні-

верситету імені Альфреда Нобеля. Сьогодні Лариса Федорівна Шмалій повна сил і енергії, які вона направляє на оздоровлення людей. Коли зрозуміла, що зможе повернутися до повнокровного життя після травми, дала Богові обітницю вчити людей цій гімнастиці, повертати їм здоров’я. Усі, хто з нею стикається, залишаються вдячними на все життя. Щоб не бути голослівною, наведу листа Ганни Мазанки з Дніпропетровська: «До знайомства з Ларисою Федорівною Шмалій про дихальну гімнастику за методом Стрельникової я нічого не чула. Від усіх проблем зі здоров’ям намагалася позбавитися за допомогою ліків, а проблеми залишалися. Ось уже рік займаюся дихальною гімнастикою в одній з груп Лариси Шмалій. Легко і з задоволенням виконую весь комплекс вправ. Удома мені досить 30 хвилин занять, щоб отримати заряд бадьорості, енергії і гарного настрою на цілий день. За це низький уклін і вдячність Ларисі Федорівні. Вона безкоштовно і з любов’ю віддає нам свій час, ділиться з нами своїми знаннями, даруючи кожному частину своєї душі». Зараз Лариса Федорівна перебудовує рідну домівку, що залишилася в спадок, в Підгородному, де мріє відкрити центр дихальної гімнастики. Буде в ньому готель на 4—5 місць, зал для занять, де за проектом Лариси Федорівни встановлюються шведська стінка й інші тренажери. Світлана ПЕЛИХ

З історії нагород

ветеран придніпров’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 1 серпня 2014 ð.

Знаки для захисників Батьківщини (Закінчення. Початок у «Ветерані Придніпров’я» за 13 грудня 2013 р. і 4 липня 2014 р.).

Після звитяжного завершення Великої Вітчизняної війни в армії і на флоті почалися якісні зміни — прискорилися процеси переозброєння і реорганізації, активно впроваджувалися нові походи до підготовки і виховання особового складу. Усе це і послужило приводом для оновлення системи заохочень, у тому числі і нагрудними знаками.

Наша історія

У 1957 році були скасовані знаки від мінників родів військ, введені під час Великої Вітчизняної війни і відразу після неї. Для заохочення солдатів, матросів, сержантів і старшин строкової і над строкової служби Збройних Сил СРСР міністром оборони СРСР Г. К. Жуковим були введені три нових — «Відмінник Радянської Армії», «Відмінник Військо во-морського Флоту» і «Відмінник Вій ськово-Повітряних Сил». Основою для вручення знаків були добросовісна поведінка під час несення служби, відмінні оцінки по основних дис циплінах (по інших дисциплінах досить було хороших балів), акуратне зберігання і використання ввіреної зброї, наявність заохочень, блискуче володіння спеціаль ністю конкретного роду військ. Знаки відмінників разом із заснова ними пізніше знаками «Класний фахі вець» і «Воїн-спортсмен» ставали гордіс тю кожного воїна або матроса. А факт їх отримання свідчив про визнання заслуг

військовослужбовця. Вручення «відмін ників» проводилося за наказом командира частини, про що ставилася відмітка у військовому квитку. Знак вручався один раз за весь час служби. З часом круг нагрудних відзнак у Ра дянській Армії і Військово-морському флоті значно розширився. Вони заснову валися Президією Верховної Ради СРСР, Радою Міністрів СРСР, міністром оборони і його заступниками. За станом на 1 січня 1990 року для заохочення за відмінність при виконанні військового обов’язку, високі показни ки у бойовій і політичній підготовці, а також за службову кваліфікацію і клас ність застосовувалися наступні знаки: «Гвардія» (після Великої Вітчизняної війни нагрудний знак «Гвардія» вручався усім військовослужбовцям гвардійських частин і кораблів на період стану їх на дійсній військовій службі в цих части нах і на кораблях); «Льотчик-космонавт СРСР»; «Заслужений військовий льотчик

Кавалери знаків солдатської доблесті батареї бойового забезпечення 30-го ракетного полку, командир гвардії капітан А. Арчаков, м. Алуксне, Латвійська РСР, 1970 р. (Автор — крайній ліворуч у другому ряду)

СРСР»; «Заслужений військовий штур ман СРСР»; «Заслужений льотчик-ви пробувач СРСР», «Заслужений штурманвипробувач СРСР»; «25 років перемоги у Великій Вітчизняній війні»; «Відмінник Радянської Армії», «Відмінник Військо во-Морського Флоту»; «Відмінник Вій ськово-Повітряних Сил»; «Відмінник «Інструктор-парашутист»; «Парашутиствідмінник»; «Парашутист»; «Війська ППО країни»; «За бойове тралення»; «За

далекий похід»; «Військовий льотчик»; «Військовий штурман»; «Командир під водного човна»; «За надстрокову службу»; «Фахівець» (для офіцерського складу, солдатів, сержантів і старшин); «Воїнспортсмен»; «Першість Збройних Сил», а також ряд знаків за закінчення військо вих навчальних закладів. Олександр ПЕРЕПЕЛИЦЯ, майор у відставці Фото автора

Він не залишився невідомим... Перефразовуючи крилатий вислів про те, що війна не закінчилась, поки не похований останній загиблий солдат, можна стверджувати, що війна продовжується, поки не стала відома доля всіх безвісти пропалих на ній. А таких було сотні тисяч солдатів. І хоча з часу закінчення Великої Віт чизняної війни минуло 69 років, — ціле людське життя, багатьом ниє в душі від невідомості: а що сталося з батьком, ді дусем, братом, дядьком, на якого колись прийшло коротке й скупе повідомлення «пропав безвісти»... Історія, про яку піде мова, надзвичайно цікава й неординарна. ...Серед жителів села Широкополе Со лонянського району побутувала оповідь, ніби біля села був підбитий радянський танк Т-34 і в ньому загинув цілий екіпаж. Кожен по-своєму трактував цю істо рію... Лише один факт був точно вста новлений: у братській могилі села дійсно поховані якісь три воїни без зазначення прізвищ, а отже, були невідомими. Два роки пішло на пошуки достовірних фактів. Але нічого б у цій історії не було див ного, якби до її розгадки не була причетна зовсім немісцева людина, і було б неспра ведливо і неетично не згадати її, бо саме вона дала поштовх до її розгадки і подаль шого дослідження. Нею виявився... учень 8-го класу Ка линівської НСШ Михайло Васильович Веремієв. Учень заслуговує на те, щоб за цей благородний вчинок його називали по-батькові, так як він не стояв осторонь події. Хлопчина у с. Калинівці відомий як пошуківець-професіонал, що по крупинках збирає різнобічну інформацію про заги блих чи безвісти зниклих воїнів Великої Вітчизняної війни. Саме він своєю кропіткою роботою ра зом з батьком через сайт obd.memorial. ru і через архіви віднайшов прізвища 40 раніше невідомих воїнів, що покояться в братській могилі в центрі села Калинівки. На урочистому святі при зачитуванні цих прізвищ усі присутні в залі Будинку

культури зі слізьми на очах, затамувавши подих, встали зі своїх місць, щоб вшанувати загиблих. Що ж на цей раз такого дивного зробив цей хлопчина? Через Інтернет він віднайшов, здавалося б, зовсім непомітний папірець під назвою «Схема погребения орудийных номеров 318-го дивизиона 62-го гвардейского запорож ского минометного полка…» Саме в цьому документі були зазначені три воїни, які були поховані в одному місці «на західній окраїні хутора Канцерополь Солонянського району». ...І тут згадалася оповідь про трьох воїнів із танка Т-34, що ніби був підбитий десь біля села. Промайнула думка: невже це і є ті три воїни, поховані в братській могилі села як невідомі?.. Здавалося, що історію цю майже розгадано, але вийшло зовсім по-іншому. Дослідження затягну лося на довгі роки, і результат виявився позитивний. До розгадки цієї непростої історії під ключився і мій давній знайомий, пен сіонер, пошуківець-професіонал Євген Вікторович Гербіч — житель с. Кохане Токмакського району Запорізької області. Ця людина займається тільки пошуком воїнів, які були у полоні в ворога. Резуль тат фантастичний: знайдено понад 1200 воїнів-військовополонених, яких раніше вважали безвісти пропалими... А в знайденому документі згадували ся три воїни: Василь Петрович Алмазов, Леонтій Олександрович Прокопенко і Іван Гнатович Федоров. Згідно з цим докумен том вони загинули 6 листопада 1943 р. і були поховані «на західній окраїні хутора Канцерополь». Але, перевіряючи списки

загиблих, було встановлено, що на брат ській могилі села позначені лише Л. О. Прокопенко і В. П. Алмазов. Чому ж І. Г. Федоров на братській могилі не був позна чений, зразу взнати не вдалося. Прямих свідків даної події в селі, на жаль, просто вже не знайшлося. Але от що згадала про цю історію жи телька села, дитина війни — Любов Ми колаївна Залужня (Гудим): «...Я добре пам’ятаю, що до і після війни на окраїні села проживав Олексій Третяк. Саме за його хатою були дві мо гилки: одна широка, а друга — вузенька. Десь у 1947 році я була свідком, як дорослі ці могилки розкопували. Виявилося, що у широкій могилці були останки двох воїнів. Прізвища їх взнали, при них були чи то документи, чи якісь капсули із записочка ми, — я вже точно не пам’ятаю. І з другої могилки теж викопали останки воїна, але документів при ньому не знайшли. Так їх трьох і перепоховали у братську могилу села. Двоє були відомі, а третього поховали як невідомого солдата...» Цим невідомим солдатом виявився побратим Алмазова і Прокопенка — Іван Гнатович Федоров, 1912 р. н., гвардії ря довий, орудійний номер (наводчик) 5-ї батареї, 318-го гвардійського мінометного дивізіону 6223 ГЗМП, уродженець Ленін градської області, Окуловського району, с. Заозер’я. Був призваний в РСЧА Хім

кінським РВК у 1942 році. (ЦАМО Р.Ф., м. Подольськ). Подальше ознайомлення з архівними документами виявило ще одну загадку. Згідно з «Книгою Пам’яті» по Москов ській області (Хімкінський район, (т. 26, стор. 272) І. Г. Федоров значився як І. Г. Федотов. Виявляється, його дружина — Параска Миколаївна Федорова, у 1951 і у 1960 році по спец. анкеті РВК розшукувала свого чоловіка — І. Г. Федорова і не зна йшла, бо він був зазначений під прізвищем Федотов. При перевірці фінансових до кументів 6223 ГЗМП було виявлено, що відомості за вересень, жовтень і листопад місяць підписував саме І. Г. Федоров. А от Федотова у полку зовсім не існувало. Про це свідчать архівні документи. Висновок один: при складанні «Схеми поховання...» цих трьох воїнів із 6223 ГЗМП прізвище Івана Гнатовича було запи сане правильно — Федоров, а при складанні «Списку безповоротних втрат» в Опера тивній групі гвардійських мінометних частин 3-го Українського фронту прізвище Федоров неуважним писарем було записа не як Федотов. Саме тому Іван Гнатович числився пропалим безвісти і саме тому про Федорова не було підтвердження про його призов на службу в армію. Крім того, виявилося, що саме 6 лис топада 1943 року на вогневій позиції, крім Федорова, Алмазова і Прокопенка, загинули ще й А. К. Курманчузін і О. П. Сініцин. Останній взагалі не вписаний у списки загиблих. Згідно з рішенням сесії Башмачанської сільради, І. Г. Федоров і О. П. Сініцин бу дуть зазначені на братській могилі села. Користуючись можливістю, через га зету «Зоря» прошу подякувати всім учас никам-пошуківцям: Василю Олексійо вичу Веремієву і його сину Михайлу (с. Калинівка Солонянського району); Є. В. Гербічу (с. Кохане Токмакського району Запорізької області); Любові Миколаївні Залужній (с. Широкополе (Канцерополь) Солонянського району). Досліджував Анатолій Храпко. с. Любимівка, Солонянський район.

Безсмертний гарнізон:

«Помремо, але з фортеці не підемо!» У перший день Великої Вітчизняної війни, 22 червня 1941 року, Червона Армія отримала свою першу перемогу — штурм Брестської фортеці, на захоплення якої німецьке командування відводило лічені години, закінчився повним провалом і великими втратами 45-ї дивізії вермахту. Радянський гарнізон у складі 9 тисяч бійців і командирів більше місяця тримав оборону в повному оточенні німецької армії чисельністю близько 17 тисяч чоловік. Незважаючи на несподіваність нападу і втрату управління військами на самому початку бою, командири і червоноармійці продемонстрували чудеса стихійної самоорганізації, учинивши супротивникові відчайдушний опір. Щоб зломити його, німцям знадобилося більше тижня, але окремі групи захисників трималися до кінця липня, а останні бійці продовжували битися до осені 1941 року. Сьогодні достовірно відомо, що останні осередки опору у фортеці були подавлені перед приїздом в неї Гітлера — для ліквідації захисників був відданий наказ затопити підвали фортеці водою. Частину правди про оборону Брестської фортеці взнали з донесення про взяття БрестЛитовська, захопленого в паперах розгромленої 45-ї піхотної дивізії в лютому 1942 року під Орлом. За його матеріалами в газеті «Червона зірка» від 21 червня 1942 року і була надрукована стаття — перша згадка про безприкладний героїзм захисників Брестської фортеці у пресі. У 1951 році художник П. Кривоногов малює відому картину «Захисники Брестської фортеці». Заслуга у відновленні пам’яті героїв фортеці і справедливості по відношенню до них багато в чому належить письменникові й історикові С. Смирнову, а також письменникові К. Симонову, який підтримав його ініціативу. Вони відкрили світу імена захисників фортеці — командира полку П. Гаврилова, комісара Е. Фоміна, начальника 9-ї прикордонної застави А. Кижеватова, сотень інших героїв. Проте реальні подробиці оборони Брестської фортеці офіційною пропагандою не повідомлялись, що багато вцілілих героїв знаходилися в цей час у вітчизняних таборах. І тільки 8 травня 1965 року Президія Верховної Ради СРСР своїм указом відмітила виняткові заслуги захисників Брестської фортеці перед Батьківщиною і в ознаменування 20-річчя Перемоги радянського народу у Великій Віт чизняній війні присвоїла Брестській фортеці почесне звання «Фортеця-герой» з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». А керівництво республіки своєю постановою «Про святкування 20-річчя звільнення Радянської Білорусії» схвалило численні пропозиції про спорудження пам’ятника у Брестській фортеці. У травні 1968 року розпочали роботи по будівництву меморіалу «Брестська фортецягерой». 18 вересня 1971 року під гранітні триярусні плити меморіалу перепоховали останки 823 чоловік, загиблих при обороні фортеці в червні-липні 1941 року. Частина з них була перенесена з гарнізонного кладовища, де були поховані в період з 1945 по 1969 роки, інші — це знайдені під час будівельних робіт на меморіалі. 201 ім’я залишилося невідомим.

За матеріалами сайтів «Герої країни» і меморіального комплексу «Брестська фортеця-герой». Підготував Олександр ЯСНІЙ

«А завтра була війна...»

Фрагмент картини П. Кривоногова «Захисники Брестської фортеці»

Монумент «Мужність»

Урочисте відкриття меморіального комплексу «Брестська фортеця-герой» відбулося 25 вересня 1971 року. Учасниками заходу стали більше 600 ветеранів Брестського гарнізону 1941 року, що вижили в горнилі Великої Вітчизняної війни і сталінських таборів. У їх числі — дніпропетровець, робітник-передовик Південного машинобудівного заводу С. Шинкарев. Скульптурно-архітектурний ансамбль меморіального комплексу складається з вцілілих будівель, руїн, кріпосних валів і витворів сучасного монументального мистецтва. Він включає монументальний головний вхід у вигляді зірки, що прорізає бетонний блок. Композиційним центром є головний монумент «Мужність», на його зворотньому боці розміщені рельєфні композиції, що розповідають про окремі епізоди героїчної оборони фортеці. Перед руїнами колишнього інженерного управління горить Вічний вогонь Слави. На оглядовому майданчику збереглися руїни казарм 333-го стрілецького полку й інших оборонних і житлових споруд. У комплексі меморіалу три ряди меморіальних плит з похованнями загиблих, тераситрибуни, вцілілі спорудження фортеці, музей. На стінах — написи захисників, що збереглися: «Помремо, але з фортеці не підемо!», «Я помираю, але не здаюся. Прощай, Батьківщина!», «Нас було троє, нам було важко, але ми не впали духом і помремо, як герої». В одній із вцілілих казарм сьогодні знаходиться музей оборони Брестської фортеці. Тут представлені безцінні експонати — каски, казанки, прапори, справжні фотографії, профспілковий квиток старшої медсестри з іменами загиблих і поранених, аркушик з Наказом №1, будильник, який зупинився від першого вибуху... Відомий всьому світу меморіальний комплекс створений авторським колективом під керівництвом народного художника СРСР, скульптора А. Кібальникова.

Пам’ятні дати

Наші святині

ветеран придніпров’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 1 серпня 2014 р.

Календар історичних подій 2—14 серпня 2 серпня 1945 р. в Потсдамі завершилася 17-денна конференція «Великої трійки» — керівників СРСР, США і Великої Британії: Йосипа Сталіна, Гаррі Трумена і Уїнстона Черчілля. Країни-переможниці прийняли рішення відносно поверженої Німеччини. 3 серпня 1910 р. у Києві народився Вацлав Дворжецький, актор театру і кіно. Вчився в театральній студії при Київському польському драматичному театрі. Двічі був засуджений і відбував термін у радянських таборах. Зіграв більше 90 ролей: «Щит и меч», «Красное и черное», «Забытая мелодия для флейты», «Письма мертвого человека» та ін. Помер 11 квітня 1993 року. 5 серпня 1898 р. народився Василь ЛебедєвКумач, поет-пісенник. Написав тексти пісень до кінокомедій «Веселые ребята», «ВолгаВолга», «Цирк», «Дети капитана Гранта» та ін. У 1941 році у відповідь на звістку про напад гітлерівської Німеччини на нашу країну написав відому пісню «Священная война». Помер 20 лютого 1949 року. 5 серпня 1941 р. почалася героїчна оборона Одеси. 19 серпня Ставка Верховного Головнокомандування створила Одеський оборонний район. Всього 4 дивізії захисників міста протистояли 14 дивізіям і 2 бригадам супротивника. 73-денна героїчна оборона міста скувала великі сили супротивника і утруднила наступ німецької групи армій «Південь» на Україні. 6 серпня 1945 р. о 8 годині 15 хвилин з висоти 10 тисяч метрів на Хіросіму була скинута атомна бомба «Малюк». В результаті були убиті й пропали безвісти близько 200 тисяч чоловік, поранені і піддалися радіоактивному опроміненню близько 160 тисяч чоловік. З 90 тисяч будинків 62 тисячі були повністю зруйновані. 7 серпня 1941 р. льотчик Віктор Талаліхін уперше у Великій Вітчизняній війні здійснив нічний повітряний таран. За цей подвиг він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Під час війни зробив більше 60 бойових вильотів. 27 жовтня 1941 року загинув в нерівній сутичці з фашистськими винищувачами. 11 серпня 1973 р. почалася демонстрація багатосерійного художнього фільму Тетяни Ліознової «Семнадцать мгновений весны». В основі фільму сюжет одного з романів письменника Юліана Семенова — автора численних книг про пригоди радянського розвідника Ісаєва, який працював у службі безпеки фашистської Німеччини під ім’ям Макса Отто фон Штірліца. 11 серпня 1979 р. при зіткненні двох літаків Ту-134 в небі над Дніпродзержинськом загинула футбольна команда «Пахтакор». Вона прямувала на календарний матч чемпіонату країни з мінським «Динамо». У цій трагедії загинуло 178 чоловік. 12 серпня 2000 р. під час навчань у Баренцовому морі сталася катастрофа, в результаті якої на глибині 108 метрів затонув підводний човен «Курск». Всього на борту на момент катастрофи знаходилося 118 чоловік, серед яких були й уродженці України. Усі вони загинули. 13 серпня 1961 р. розпочато спорудження Берлінської стіни, яка повинна була скоротити кількість перебіжчиків з НДР в Західний Берлін (тоді на Захід перебігли вже до двох мільйонів чоловік). Незважаючи на протести, посеред Берліна виросла бетонна стіна заввишки до п’яти метрів з протягнутим зверху колючим дротом і з сторожовими вишками. 9 листопада 1989 року, після падіння комуністичного режиму в НДР, стіна була зруйнована. 14 серпня 1941 р. президентом США Рузвельтом і прем’єрміністром Великобританії Черчіллем була підписана спільна декларація, що дістала назву «Атлантична хартія». У документі, що складався з 8 пунктів, говорилося про цілі війни і післявоєнний устрій світу.

Газета удостоєна Диплому та Гран-прі (бронзової статуетки Афродіти) Всеукраїнського фестивалю журналістики «Людина і зброя» (2005 р.) та срібної медалі Всеукраїнського огляду-конкурсу «Дякують ветерани» за благодійну діяльність з нагоди 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Підготувала Марія ГОРБАЧОВА

Телефон «Ветерана Придніпров’я» (056) 38-83-23. E-mail: zorya@ezorya.dp.ua. Редактор випуску Олексій ЛОГІНОВ

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 1 ñåðïíÿ 2014 ð.

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА

×èñòà êðèíèöÿ

Ñ³éìî äîáðî Друзі милі, посіймо добро Навесні, восени, влітку, взимку. Щоб розквітло, як в небі шатро, Й оселилося в кожнім будинку. Щоб не бруднули Буг і Дніпро, Щоб земля налилась дивосилом. Не забудьмо посіять добро, Бо у ньому і єдність, і сила. Сіймо в душі цілюще добро, Щоб жила в ньому кожна людина, Щоб у світі загинуло зло, Щоб розквітла моя Україна. Æàííà ÁÎÍÄÀÐÅÍÊÎ

Æèòíÿ ïîâ³íü Ë³òî Літо... Лан сизіє, дозріває жито, Таїна життя в колосся влита, Бо життя бере початок з жита. Літо... У джмеля свитина з оксамиту, Він цілує кожну квітку, вмиту В росах, запашну і соковиту. Літо... Вдячні люди, трави і все суще, Скрізь життя вирує всемогуще, Сік земний і небо невмируще. Літом... Зблиснуло кохання самоцвітом, Засіяло зіркою над світом, Діамантом, ніжним малахітом. Літо... Сійся, дрібен дощику, крізь сито, Свіжо й тихо, щоб зело живити, А в серцях людей добро творити.

He ðîçãóáè... He розгуби скарбів своїх. Не дай вселитися зневірі. Візьми в життя все в повній мірі, Не зрадь собі — то смертний гріх. На щастя доля нас звела, На дух високий, незборимий. Нехай любов живе незримо. Оберігає нас від зла. Молити Бога буду я. Щоб у житті досяг вершини, І щоб зберіг звання Людини І гордо ніс своє ім’я. Äîðà ÊÀËÈÍÎÂÀ

Ðîìàøêîâå ë³òî

Äóøà

Спочивати вже лягало сонце, Розплітало коси на вербі. Вітер у відчинене віконце У любові присягавсь тобі. Зацвіли ромашки на поляні, Журавлів скликаючи вночі, Щоб на крилах принесли коханій Серця мого щирого ключі. Літня ніч нам розіслала шати І Чумацьким шляхом повела... Вранці ж піднялися журавлята — Землю засіваючи з крила.

Якби я неба міг торкнутись В словесних мандрах по блакиті, Зумів би птахом обернутись Якоїсь миті. Душа Нірваною блукала, Як вітром кинуте насіння, Але і там вона шукала Шляхи спасіння. Ступивши сходинками вище, Пізнать вогонь вона схотіла, Підходила все ближче й ближче, Поки й згоріла. Тепер у вічності палає... Поглянь на небо крізь віконце: Ранкові промені схиляє Надії Сонце.

Ç³òêàëà äîëÿ íàì ðóøíèê Ùèð³ñòü

Íàòàëÿ ÏËÀÊÓÙÀ

Þð³é Ê²ÁÅÖÜ

Ïîøóê Усе наше життя — суцільний пошук. Одне за одним постають питання. Щоб відповідь знайти, ідем у розшук. Не ми в цім перші і не ми останні. Шукаєм. Знайдене кладем у кошик, А біля нього ставим пильну варту. Тих знахідок всього на куций грошик. Невже зусилля наші цього варті? Однак, лишень знайшли, до гри нової Оте: Що? Де? Коли? нас спонукає. Захоплені в полон цією грою, Живемо доти, доки щось шукаєм. Â³êòîð ØÊÓÐÎ

Ìèêîëà ßÊÎÂ×ÓÊ

Êîñòÿíòèí ÑÎËÎÂÉÎÂ

Літній вечір вже згасає, Чорну сукню ніч вдягає, Подихом, як сон, медовим Нам співає колискову. Засинає рута7травка, Дарить пахощі фіалка, І, стуливши оченята, Сад замріявсь коло хати. Променисті тихі зорі Плещуться, як риба в морі. Місяць світить, мов ліхтарик, Залицяється до хмарок. Вітерець у чистім полі Заколисує тополі, Їм, красуням, чеше коси, Кришталеві сипле роси. Ледь півні почнуть співати — Піде ніч відпочивати. Прилетить до нас на ґанок Вмитий росами світанок.

Першим снопом вінчають середину літа, Як вийде хлібороб у степ з серпом І візьме стиглий колосок та перевеслом зв’яже Свій перший сніп у полі за селом. Зв’язали перший сніп — і вже з велінням Божим Плече розправить, і розпочне жнивар свої жнива. А жайворон над полем в небі тоже Свою, йому знайому, пісню заспіва. І як би піт йому не їв солоні очі, І як би не була заморена рука, Він кожний день — із ранку й до півночі Буде косить хліба, бо ж доленька така. Ôåä³ð ÊËÈÌÅÍÊÎ

Ç³íà¿äà ÃÐÓØÊÎ-ÊÎË²ÍÜÊÎ

Ë³òíÿ í³÷

Ïåðøèé ñí³ï

Поле наврожаїлось, стиглістю жовтіє, Срібноткану пісню жайворонок тче... Навіть серце діда дивно молодіє, Коли житня повінь впевнено тече. Розпросторивсь обрій у розкриллі літа, Мрія — вже не мрія, а реальний день. Можна мандрувати, взнати аж півсвіту, А не чуть ні разу степових пісень. Скільки в них могуті, скільки плоті й суті, В тих піснях безмежних, щедрих на любов! ...Кожен вечір лине пісня на Славуті. Бо пісенність — мати всіх земних основ.

Давно в житті я над усе люблю Все те, що людяністю звуть в людині... І хоч приходять інколи хвилинні Захоплення, і я їх блиск ловлю; І радість, може, в смуток переллю, Ридатиму з кохання, та в краплині, В маленькім прояві, у цяточці єдиній Нещирості ніколи не стерплю. У людяності правду я знайшов, Вона мене в тяжких походах гріла, Бо в ній була і приязнь, і любов... Облесливість, омана знавісніла Слова вкриває ніби та іржа: Душі моїй вона завжди чужа. Ïàâëî ÊÎÍÎÍÅÍÊÎ

В тобі розтрачені шукаю весни, Без тебе весни — на узбочині доріг. Святою непорочністю воскресну, Яку колись для тебе, люба, не зберіг. В тобі шукаю ніжності перлини, Щораз на шепіт, погляд, подих твій молюсь. В жагучу мить на безуму вершині Свідомістю горю, що лиш тебе люблю. Ти ж папороті цвіт не там шукала — В очах7веселках Єжі, Ласло та Атіл... Нам доля світлий рушничок зіткала — На нього запізніло я б ступить хотів. В тобі снаги замулені криниці, Розп’ятого у клітці пісня солов’я... ...Чому з тобою все навкруг іскриться? Ти — Божий дар чи, може, вигадка моя?... Ìèêîëà ÏØÅÍÈØÍßÊ

Ñÿéâî â³÷íîãî íåáà Крізь мідне галуззя кремезного клена Сонячні промені, сонячні промені. Літо зелене минуло й для мене І кленові віти літами натомлені. Він мій одноліт і брат мій по грозах — Нас било вітрами, пекло і сушило. Вже все поза нами! І все те, що поза, Роз’ятрилось пам’яттю в мозку і жилах. І думи хмарками восходять у просторі В соборному сяєві вічного неба. А десь — дикі пристрасті, чвари і постріли, Хтось зазіхає на більше, ніж треба. Руйнує міста, мстиво спалює села. Гребе — лиш собі щоб! Куди? В домовину? А істина: хочеш любові до себе —

Весь світ полюби, наче рідну дитину. До всього живого дитячу довіру Розкрий, розгорни, як у променях листя. Приборкай в нутрі своїм хижого звіра. Яви у соборі єство своє чисте. Усім би творити нам вдячну молитву За розкіш життя і єднання творцеві, За мудрість його, в чисті помисли влиту, За спокій душі в променистім вінцеві. Схиляю чоло на плече свого брата, Цілую мережану зморшками кору. І з відчуттям небувалого свята В галуззі возношусь по променях вгору. Êîñòÿíòèí ×ÅÐÍÈØÎÂ

* * * Немає в мене іншої землі, Джерел і сонця іншого немає. Не зникли предки в мовчазній імлі, Бо рідне сонце угорі їм сяє. І ковалі, й селяни, й козаки — Про майбуття пречистим серцем дбали, Й до мене суть прийшла через роки, Щоб я сумління й Батьківщину мала. Ãàííà ØÅÏ²ÒÜÊÎ

Ïëèíå ÷àñ... Гойдається берег на протилежному боці, А хвилі летять, випромінюють справжню красу. Поглинають вони манускрипт вибухових емоцій, Який крізь життя обережно, мов святість, несу... Хвилюються хвилі, і в моря стомились повіки. Дощі розсипають на березі низку зітхань... Чи зміниться доля моя молода, срібнолика, Яка мерехтить в хороводі одвічних питань? Вслухаюся в плюскіт — милуюся цим асонансом... Ніяк не збагну нерозгадану вічність води... Бо не знає ніхто, скільки нам ще відведено часу — Швидкоплинного часу до вічності все ж допливти. Îëåñÿ ÌÓÄÐÀÊ

персона

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 1 серпня 2014 р.

Кінорозвіднику Баніонісу — 90 Свій попередній ювілей народний артист СРСР Донатас Баніоніс відзначав тихо і скромно. У власній квартирі, в колі найближчих людей. Тому, каже, що живе сумно. З тих пір, як поховав дружину, з якою прожив майже 60 років. У кіно теж не знімається. Та вже й не кличуть. А 90 для нього — просто цифра. Як, скажімо, 10 або 100.

«Командир щасливої «Щуки»

«Соляріс»

«Мертвий сезон»

«Ніхто не хотів помирати»

«Ніро Вульф та Арчі Гудвін»

Багатим теж не став, хоча знімався раніше постійно. Та й які гонорари в радянські роки! — Треба було працювати, щоб 50 рублів за знімальний день отримати. В інших країнах, де я знімався, — в Італії, Німеччині — мені теж платили ці 50 рублів, все інше я мав би здати державі. Актори тоді мало заробляли. Якось я поїхав в Америку, і мене через знайомих запросили до Голлівуду, в Лос-Анджелес. Мене там приймала одна актриса литовського походження. Потім ми пішли дивитися їх кінокомпанію, і там думали, що я отримую 20 тисяч доларів на тиждень. А я їм сказав: «Якщо я отримаю 300 рублів на місяць, то це буде добре». Вони як дізналися, від сміху попадали. Сьогодні багато його колег — артисти мають побічний бізнес, ресторани відкривають. Але Баніоніс вважає, що справжні актори ресторани не відкривають, хіба що середні. Але якось і він подумав, що йому ресторан відкрити потрібно. Але передумав. Телевізор не дивиться навмисно. Колись купив відразу два «ящики». — Тоді ще цікаві програми були. А зараз не можу дивитися, мене реклама дуже дратує. Там весь час гарні панчохи або штани показують, зубну пасту. Але у мене немає зубів, так і паста не потрібна. Якби свого часу він не потрапив у театр, а з нього на кіноекран, бути б Баніонісу гончарем. — Горщики б робив. Адже у мене не було жодних шансів потрапити в театр, як би я не любив грати і як би не прагнув до цього. У театральне училище в Каунасі до війни брали після 6 класів гімназії, а мене батько віддав у ремісничу школу. Та й вчитися на актора потрібно було б шість років. Виходить, що тільки завдяки всій цій радянської «каші» сталося так, що театр, мистецтво для багатих, став доступний і бідним... я став актором. Знаменитим він став після виходу на екрани фільму «Ніхто не хотів помирати», потім був «Соляріс», за який творці фільму отримали «Срібну пальмову гілку». У радянський час його ім’я було на слуху. Цей литовець, який погано говорив російською, міцно завоював серця глядачів. Зате зараз у його рідній Литві він — звичайний пенсіонер. — Тут взагалі не знають, хто я такий. Ось недавно заходив в одну установу, представився, що я Баніоніс. Вони

запитали: «А хто ви?» Я кажу: «Актор». — «А як ваше прізвище пишеться: через«б», як «буряк»?» Вони не знають навіть, як моє прізвище пишеться. А це чиновники! У Литві навіть хотіли закрити «Ніхто не хотів помирати», говорили, що неправду показують. Але це дурниця все, політика, а вона далека від мене. Він не в захваті від радянського минулого, але, каже, із задоволенням зіграв Павку Корчагіна. — Грав, і з задоволенням. Для мене Павка Корчагін — ідеаліст. Я і себе вважав ідеалістом. Коли наприкінці він говорить, що людина повинна прожити життя так, щоб не було боляче за безцільно прожиті роки, — це ж правильно. І при чому тут ідеологія? Це не комуністична ідеологія, а людська. Актор дуже зрадів запрошенню на зйомки фільму «Бережись автомобіля». Запрошував сам Рязанов. — Приїхав до Одеси на пробу, за йшов у готель, там сидять Рязанов, Брагінський, Смоктуновський. По дивилися на мене: «Е-е-е, не той». Їм потрібен був зовні інший. Але на завтра вже зйомка призначена, пізно було щось міняти. За свою тривалу кінокар’єру Баніоніс зіграв шість десятків ролей, і майже кожна — пряме попадання в глядацький нерв. Вайткус з «Ніхто не хотів помирати», розвідник Костянтин Ладейніков з «Мертвого сезону», Кріс Кельвін з «Соляріса», пастор з «Бережись автомобіля». У цих кінороботах актор створив цілу плеяду прекрасних образів. А незадовго до того артист зіграв у фільмі «Операція«Трест». Неуспіхів і невдач у Баніоніса не було. Хоча як сказати. Після зйомок фільму «Ніхто не хотів помирати» він не думав, що це буде дуже вже велика удача. Більше того, відразу після виходу картини на екран актор прочитав у газеті, що «головна невдача фільму — це роль Баніоніса» — Такий відгук преси мене засмутив, але через кілька днів я дізнався про нагородження призом за кращу чоловічу роль на кінофестивалі в Києві. Потім ми поїхали в Карлові Вари, і я там знову всіх обійшов, навіть Жан Поля Бельмондо. У «Солярисі» одна з найпомітніших його ролей. Та й сам фільм мав оглушливий успіх. Але, на подив Баніоніса, глядачі сприйняли його зовсім по-іншому. — Коли вийшов «Соляріс» Тарковського, я отримав листа від однієї жінки

«Пригоди принца Флорізеля»

з Росії. Вона написала: «Дорогий Донатас Юозасовіч, ми вас дуже любимо і від імені всіх глядачів дуже просимо: більше в такій халтурі, як« Соляріс», не знімайтесь». Я тоді розізлився і викинув цей лист. Тепер шкодую: був би документ «від імені всіх глядачів». Для когось мистецтво — це халтура, а серіали, якими зараз заполонили ефір телеканалів, — це і є справжнє мистецтво. Чи хоче він зніматися в серіалах, щоб підзаробити? Спробував було. Задоволення від участі в серіалі «Ніро Вульф» не отримав. Навряд чи цей проект можна назвати шедевром, а й халтурою його назвати не можна — там є герой, який шукає правду життя. — Зніматися в серіалах заради грошей... Мабуть, ні. Я поки без цього можу обійтися. Якби помирав від голоду, то, можливо, погодився б. А зараз не хочу. У мене є пенсія, і мені її вистачає. Театрального Баніоніса українська публіка бачила нечасто. В основному виступав перед київським глядачем. Незважаючи на те, що грали артисти на литовській і для глядачів був організований синхронний переклад, трупу дуже добре приймали. На всіх виступах були аншлаги. Сьогодні артист шкодує, що через щільний гастрольний графік не міг ближче познайомитися з українською столицею. Коли Баніоніс не знімався, він завжди повертався на сцену свого рідного Паневезького театру. Без акторської гри він не мислив свого існування. Але й кінематографісти не забували його. За свою сценічну кар’єру Баніоніс зіграв понад 100 ролей. З театру він був змушений звільнитися в 2001 році, щоб зберегти пенсію: тоді на зарплату актора в Литві (150 доларів на місяць) прожити було складно. Багаторазовий лауреат різних премій і фестивалів, всього Баніоніс знявся більш ніж у 70 кінофільмах. Правда, через литовський акцент актора доводилося переозвучувати російським колегам. Його можна назвати затворником. Нікуди не виходить. Картини зі своєю участю не переглядає, але, якщо бачить по телевізору, — не перемикає. Фільми «Ніхто не хотів помирати» і «Мертвий сезон» йому приємно дивитися. Добре зіграв! Донатас Баніоніс любить повторювати: «Я творю, тому що в цьому моє щастя». А щастя глядача в таких акторах, як Донатас Баніоніс. Валентина Кордюкова, власкор «Зорі»

«Озброєний і дуже небезпечний»

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 1 серпня 2014 р.

чоловічі історії

Як зятю теща мамою стала Так уже здавна між людьми в селі ведеться: вмієш віники в’язати — в’яжи, вмієш косу відклепати — то й сусіду поможи. А хвалитись чи гудити — не варто, бо недовго й зневаги від людей зазнати. Як ото, приміром, Нюрка. Сама співати в гурті не вміє, та й ніколи не пробувала, зате хвалиться, що одразу фальш у співах чує, що гурт співає не так. Як тільки пісню десь на якомусь кутку села затягнуть, Нюрка тут як тут. І знову своєї: «Не так співають». — «А як треба?» — питають в неї люди, бо їм уже терпець урвався. — заспівай та й буде так. Ага, не можеш. Отож і воно: співати — не ціпом махати». — «Я ж і кажу, що не знаю як, але чую, що не так», — знову править, мов за рибу гроші, своєї. Втім, така Нюрка бодай чи не в кожному селі є...

Оголошення про проведення конкурсу на право укладання договору оренди майна: Замовник конкурсу: 1. Повна назва: Комунальний заклад «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня»ДОР». 2. Місцезнаходження: вул. Космічна, 13, м. Дніпропетровськ, Україна ,49100. Інформація про конкурс Предмет конкурсу: - 4 м 2 під використання для розміщення банкомата те термінала на 1 поверсі головного корпусу; - 2 м2 під використання для розміщення банкомата на 1 поверсі головного корпусу; - 6,3 м2 під використання для розміщення копіювального центру та роздрібної торгівлі канцелярськими виробами на 1 поверсі головного корпусу; - 1 м2 під розміщення апарата для приготування кави на 1 поверсі головного корпусу. Кінцевий строк прийняття пропозицій: 18.08.2014р., 09.00. Проведення конкурсу Місце: Комунальний заклад «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня»ДОР», 49000, Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Космічна, 13, ІІ корпус, 4 поверх, економічний відділ. Дата: 18.08.2014 р., 11.00.

Переживає тітка Палазя. Якби знала, що таке життя настане, не перечила б, хай би стрічалися — поки віку молодого. Хто знає, скільки б отаке тривало, якби не випадок. Отримала Палазя листа від рідні чоловіка її покійного, Миколи, аж із Закарпаття. Кличуть у гості, писали в листі, що Миколина сестра дуже хвора, хоче перед смертю побачитися. Зібрала Палазя нехитрі речі, помітно зраділий зять охоче відвіз її на машині аж до міста на залізничний вокзал, посадив у потяг і витер спітнілого лоба: — Ну ось, тепер я й хазяїн! З чого ж починати? Все, що теща веліла робити, — зроблено чужими дядьками за могоричі та гроші. Йому лишається самому шукати зачіпку. Ага, ця хвіртка набридла, ледь тримається... Замовив залізні ворота, привіз, установив. Тягнуть по вулиці газ — вступив у кооператив. Газівники загадали перебудувати сіни. Обдумав, заходився мурувати та класти веранду, а далі й ванну встановив. Ого-го-го! Скільки всього переробив, теща приїде — хати не впізнає. Згадав Сергій про тещу, аж спохмурнів. Приїде, знову в нього руки опустяться... Аж надійшов лист із Мукачевого. Пише теща, що сподобалася їй тамтешня місцина, облюбувала вона хатинку собі поряд із родичами. Недорого правлять, та й родичі, кажуть, що з грішми помогти можуть. «Приїду скоро, дещо з речей заберу, що найдорожче для пам’яті, щоб хоч щось про рідню нагадувало, а все інше хай вам лишається». Приїхала Палазя під Іллю, в серпні. Здивувалася молодим деревцям у садку. взялась за металеву хвіртку — ти ба, не скрипить, добротна така, в синій колір пофарбована. Через квітник видно жовті стовпчики, на них — газова труба червоного кольору. Коли ж вони встигли? Трішки більше півроку минуло, а й веранда вже он яка гарна, фіранки яскраві, квіти на підвіконні. Якби просила, думає Палазя про себе, ніколи б не допросилася такого. І прикро їй начебто якось, і водночас гордість бере за своїх дітей, що живуть не гірше за інших. Ні, таки ж молодці! З отакими думками й поріг переступила. Тихенько присіла на стілець, сумку дорож-

У зв’язку з відмовою ТОВ «Система аптек «Лінда-Фарм» отримувати поштові відправлення від ОКП «Фармація», Обласне комунальне підприємство «Фармація» заявляє, що договір оренди нерухомого майна від 21.07.2011 р. № 170-ДКП/11, орендарем по якому є ТОВ «Система аптек «Лінда-Фарм», припинився у зв’язку з закінченням 07.07.2014 року строку, на який було укладено вказаний договір. У зв’язку з відмовою ТОВ «Система аптек «Лінда-Фарм» отримувати поштові відправлення від ОКП «Фармація», Обласне комунальне підприємство «Фармація» заявляє, що договір оренди нерухомого майна від 21.07.2011 р. № 169-ДКП/11, орендарем по якому є ТОВ «Система аптек «Лінда-Фарм», припинився у зв’язку з закінченням 07.07.2014 року строку, на який було укладено вказаний договір.

Інформація в номер

Якось прийшов в одне сімейство зять. У приймах, кажуть, не мед: щоб не зробив, тещі все не так. А може, то просто злі язики плещуть таке. І все ж Сергій з острахом переступав поріг тещиної хати. Діватись парубку нікуди. Може, й гуляв би так собі з Маринкою, так її ж мати, тітка Палазя, все докоряла дочці: — Хіба ж так стрічаються? Живете як подружжя, тільки й того, що вранці розходитеся. І без шлюбу, без печатки в паспорті... — Та хіба ж, мамо, печатка сім’ю тримає? — мовить на ці дорікання дочка, — не це головне, а почуття. Так давно вже в світі молоді живуть... — Ага, грамотні дуже стали! Сором та й гріх! Або одружуйтесь, або розбігайтеся, не соромте мене перед селом. Марина таки піддалася на материні вмовляння. Стала й Сергієві нашіптувати: — Сергійку, хочу, щоб ти в нас жив. Не веди мене до свекрухи, мені біля мами рідненької гарно, та й хату вона на мене переписала. Умовила. В сільраді розписалися, гуляння скромне відбули, та й прийшов зять до Палазі жити. Спочатку ніби нічого, а затим почалося. Неначе знехотя, а потім усе частіше й частіше підбивав Сергій тещу на сварку: — Живу у вас, а наче й не хазяїн! Усе тут по-вашому, а не по-моєму. Недарма люди, виходить, кажуть: приймак він є приймак... — Та хіба ж я тобі що бороню робити? Берись хоч і зараз: он на грядках бур’яни після дощу — вище коліна, на сараї шифер підправ, душ літній у дворі зроби, бо вже скоро й тепло скінчиться.. Як он у сусідів: вода на сонечку в бідоні за день нагріється, а ввечері відкрий краник, під душем, мов під дощиком, скупайся — любо-мило на білу постіль спати лягти. Не слуха Сергій, одно бурчить. Спека надворі, хоч би по кілька відер під кожне деревце в садку вилив, бо засихають, а йому байдуже. В курятнику сідала перекособочилися, треба підлаштувати — наче й не бачить. А яєчка свіженькі ласує... Ще й підпивати став. Під «градусом» ще більше до тещі прискіпується: нічим вам не догодиш, хоч би як старався.

Якось прийшов в одне сімейство зять. У приймах, кажуть, не мед: щоб не зробив, тещі все не так...

ню біля ніг поставила. Дивиться, а зять на кухні порядкує. Кухня простора, на половину веранди влаштована. Добре їй видно, чим зять займається. Й очам своїм не вірить: ріже бурячок на борщ. І не вінігретний, а саме борщовий — гарний колір, наче малиновий. Дощечка чиста, мов відполірована. Ножичком тільки: чик, чик... Тоненькими скибочками. З дощечки — в каструльку на газовій плиті. Бурячок вариться, а він — до морквинки. Також дрібненько ріже, далі — цибулинку, картопельку, останню — капусточку. Правильно, все по порядку. Ні, ти диви, і томат на сковорідці не просто на олії, а з борошенцем засмажує, щоб духмяніший борщик був. З дороги у Палазі в животі забурчало. Пахощі від отого зятевого борщу аж носа залоскотали. «Чом же ти, хлопче, при мені таким не був», — ковтнула слину. А зять ще й сальце старе з часничком січе та борщик ним заправляє, накриває кришкою каструлю і вимикає газ, щоб вариво умлівало. Палазі захотілося підвестися та й чкурнути самій на станцію. Хай живуть, хай тішаться, їм, бач, і без неї добре. Образа стисла душу, аж запекло під серцем. Аж раптом: брязь! То зять, побачивши тещу, ополоник випустив із рук: — Мамо? А чого ви це там сидете? Заходьте, переодягайтеся та мийте руки. Вже борщ поспів. Ми на вас чекали. Ось Маринка скоро з лікарні повернеться... — З лікарні? Що сталося, вона що, хвора? — Та їй же народжувати скоро, мамо... — Чому ж не писали? — полегшено зітхнула Палазя. — І коли ж дитя народиться? Зять по-змовницьки посміхнувся, дістав із підвіконня мобілку, щось там поклацав і спитав: — Як ти, Маринко? Що?! Вже привезли з

родзалу? Так що ж ти мовчиш! Тут і я, і мама — переживаємо... Так-так, уже приїхала. Дати трубку? Нате, мамо! Палазі незвично, що зять усе: мамо та мамо, часто її так називає. Тремтячим голосом у ту «штукенцію» питає: — Здрастуй, донечко, та й кого ти нам подарувала? Синочка чи донечку, бо Серьожа не спитався... А звідки він знав? Ага, ви ж тепер наперед усе знаєте... Донечка, кажеш? Ой, як гарно, що при теплі народилася, пелюшечки швидко сохнутимуть. Що, не буде пелюшок?! Які там ще памперси? Та якже дитині без пелюшки, доню, ростиме ж кривоноге, не дай Бог, як не сповивати. Чого ти змовкла, доню? Мовчить трубка. Віддала її зятеві, а він уже й на лиці змінився, насупився, стрельнув поглядом: — Ви б, мамо, не втручалися: сповивати чи не сповивати, ті часи минули. Та й ми ж обходилися якось без вас. Як кажуть, і самі не ликом шиті, — обвів поглядом по хаті, — і газ провели.. — Я бачу, — знітилася теща. — Але ти не сердься, синку. Хто ж вам підкаже, як не мати, а тепер уже й бабуся? Ми з Миколою колись теж самотужки починали, що самі тямили, що в людей питали. І ти не сердься. Хотіла я, було, їхати, та важко мені на чужині без вас. Вже, як виженете, тоді... — Та хіба ж вас хто вигонить, мамо? Живіть собі. А тільки... Я вже звикати став, що не в приймах, а сам хазяйную. Зможете не втручатися — будь ласка. Ваше діло тепер спочивати, а не командувати і не втручатися. Ну що, згода, мамо? — Згода... — прошепотіла Палазя. — Я постараюся... Хоча ще й сама ще до пуття не могла второпати, як воно буде... Людмила ТИТАРЕВА

Граничні строки для подання податкової звітності платникам з території проведення АТО продовжено У зв’язку з терористичною загрозою та складною ситуацією, яка склалась у Донецькій та Луганській областях, у деяких платників податків виникли труднощі з подачею звітності у граничні терміни. Головне управління Міндоходів у Дніпропетровській області нагадує, що граничні строки для подання податкової декларації підлягають продовженню за заявою платника податків, зокрема, якщо такий суб’єкт господарювання протягом зазначених строків мав обмежену свободу пересування внаслідок обставин непереборної сили, підтверджених документально. Документально підтвердити настання обставин непереборної сили може Торгово-промислова палати України. Після цього суб’єкт господарювання з підтверджуючим документом звертається до органу доходів і зборів з

письмовою заявою про продовження граничних строків подання податкових декларацій. Ця заява подається протягом тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення обставин непереборної сили у довільній формі із стислим та чітким обґрунтуванням підстав для продовження граничних строків з посиланням на документальне підтвердження викладених фактів. Детальніше з рекомендаціями суб’єктам господарювання з території проведення АТО, яким чином їм подавати звітність, можна ознайомитись у листі Міністерства доходів і зборів України від 07.07.2014 №16042/7/99-99-1903-02-17 (http://minrd.gov.ua/zakonodavstvo/ podatkove-zakonodavstvo/listi-dps/63244.html). Головне управління Міндоходів у Дніпропетровській області, ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська

НА ПРОХАННЯ ЧИТАЧІВ

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 1 ñåðïíÿ 2014 ð.

Âæå ÷åðâîí³þòü ïîì³äîðè... Ë³òî — öå ïîðà çáèðàòè óðîæàé îã³ðê³â, êàáà÷ê³â, áàêëàæàí³â ³, çâè÷àéíî æ, ïîì³äîð³â. Âîíè ì³ñòÿòü áàãàòî â³òàì³íó Ñ, áàãàò³ êàðîòèíîì, ôîë³ºâîþ êèñëîòîþ, â³òàì³íàìè Â1, Â2, º ñîë³ êàë³þ, íàòð³þ, çàë³çà. Ïîì³äîðè êîðèñíî âæèâàòè ïðè çàõâîðþâàííÿõ øëóíêîâî-êèøêîâîãî òðàêòó àáî ñåðöåâî-ñóäèííî¿ ñèñòåìè, øèðîêî çàñòîñîâóþòüñÿ â ä³ºòè÷íîìó õàð÷óâàíí³. Êîíñåðâóâàííÿ ïîì³äîð³â — äëÿ êîæíî¿ ãîñïîäèí³ öå ö³ëèé ðèòóàë. Òà é ðåöåïò³â áåçë³÷ — º ç ÷îãî âèáðàòè.

Ñàëàò «Ñåðïåíü» Огірки, морква, солодкий пе рець, ріпчаста цибуля, кабачки — по 1 кг, помідори — 2 кг, олія — 300 г, цукор і сіль — по 6 ст. л. (з верхом), лавровий лист і перець горошком. Огірки, помідори, перець, цибулю, кабачки нарізати, моркву натерти на крупній тертці. Все змішати і поставити варити на 10 хвилин (після за8 кипання). Додати 1 ч. ложку 708відсоткового оцту і варити ще 5 хвилин. У гарячому вигляді розкласти в банки і закатати. Ìàðèíîâàí³ ïîì³äîðè áåç ñòåðèë³çàö³¿ На 28літрову банку: помідори — 2 кг, часник — 2—3 часточ ки, оцет — 1 ч. л. Розсіл: вода — 1 л, сіль — 2 ст. л. без гірки, цу кор — 6 ст. л. з невеликою гір кою, перець — 7 горошин, гвозди ка — 7 шт., чорна смородина — кілька листочків, кріп — 2 ма ленькі парасольки. З помідорів вирізати плодо8 ніжку. Вставити в кожен томат шматочок зубчика часнику і укласти в банки. Залити крутим окропом і витримати 10 хвилин. Приготувати розсіл, з’єднавши всі складові. Кип’ятити 10 хви8 лин. Потім воду з банок злити і відразу ж залити киплячим роз8 солом. У кожну банку додати по чайній ложці оцту. Закрити сте8 рилізованими кришками. Пере8 вернути, закутати і витримати до повного охолодження. Øâèäêî êîíñåðâîâàí³ ïîì³äîðè Вода — 1 л, сіль — 1 ст. л., цукор — 5 ст. л., лавровий лист, кріп — 2 парасольки, часник — 2—3 часточки, перець горошком — 4—5 шт., хрін, лавровий лист — 1 шт., оцет — 1 ст. л. У воду додати всі підготов8 лені спеції, сіль, цукор. Довести до кипіння, влити оцет. У кип8

лячий розсіл кладемо підготов8 лені овочі й опускаємо в банку, не зачіпаючи руками. Парасольки кропу та інші спеції також вкла8 даємо в банки, допомагаючи собі тільки виделками, ложками. За8 ливаємо киплячим розсолом, закриваємо банки. Ïîì³äîðè ñîëîäê³ На 38літрову банку: міцні м’я систі помідори — 1,5 — 2 кг, со лодкий перець — 1 шт. Маринад: цукор — 150 г, сіль — 60 г, 9 від сотковий оцет — 2 ст. л. Перець розрізати на 5—6 ча8 стин уздовж. Помідори вкласти в банки, перекладаючи перцем. Залити крутим окропом, прикри8 ти кришками і залишити на 20 хвилин. Воду злити в каструлю, додати сіль, цукор, довести до кипіння. Дати постояти 5 хв. і влити оцет, перемішати і цим маринадом відразу ж залити по8 мідори. Закатати, перевернути і укутати. Äîìàøí³é êåò÷óï Томати — 5 кг, червоний бол гарський перець — 5—7 шт., ци буля — 5 гол., сіль — 3 ст. л., цу кор — 0,5 кг, 9 відсотковий оцет — 100 г, кориця — 1 ч. л., гвозди ка — 5 шт., мелений чорний пе рець — 1 ч. л. Перець розрізати на 4 части8 ни. У помідорів видалити плодо8 ніжки. Цибулю розрізати на 4 частини. Скласти все у велику каструлю і варити на середньому вогні три години, час від часу помішуючи. Додати цукор та спеції і варити ще три години, іноді помішуючи. Залити кетчуп в стерильні банки і закатати. Ïîì³äîðè ìàðèíîâàí³ ç íàñ³ííÿì ã³ð÷èö³ На літрову банку: томати — 1 кг. Маринад: вода — 1 л, оцет 9 відсотковий — 100 г, сіль — 3 ч. л., цукор — 2,5 ст. л., насіння гірчиці — 1 ч. л., запашний перець

ний горошком — 20 шт., перець солодкий — 0,5 кг, морква — 1 кг, цибуля — 1 гол., корінь петруш ки — 300 г, олія — 300—400 г. Нарізати зелені помідори кружечками. Цибулю нарізати кільцями, солодкий перець — соломкою, моркву і корінь пет8 рушки натерти на тертці. Овочі скласти в ємкість, пересипати сіллю за смаком, залишити на 10—12 годин в прохолодному місці. Після цього розсіл, що утворився, злити і в подальшому використовувати для інших цілей. У овочеву суміш додати цукор, чорний перець, гвоздику, лавровий лист, олію. Тушкувати протягом години під закритою кришкою. Тушковані овочі пере8 класти в банки. Літрові і пів8 літрові банки стерилізувати 10 хвилин, трилітрові банки можна не стерилізувати. У перевернуто8 му вигляді укутати банки теп8 лою ковдрою і залишити до пов8 ного охолодження. — 7—10 горошин, лавровий лист — 2 шт. У банки укласти дрібні по8 мідори, залити крутим окропом. Через 5—10 хвилин воду злити. Маринад: всі інгредієнти додати вже в киплячу воду і дати ще покипіти 3 хв. До моменту зли8 вання води маринад вже повинен бути готовий. Встромляємо по стінках банок по 2 лаврових листки і заповнюємо маринадом, щоб аж потекло з банки. Відра8 зу закрутити стерилізованими кришками і перевернути до пов8 ного охолодження. Ïîì³äîðè ó âëàñíîìó ñîêó Тверді дрібні помідори — 3 кг, м’які помідори для соку — 3 кг, чорний перець горошком — 8 шт., кріп і петрушка — по 2 гілочки, цукор — 1 ч. л. на 1 літр соку, сіль — 1 ст. л. на 1 літр соку. Зелень помийте і дрібно по8 ріжте. Помідори для соку круп8 но поріжте і покладіть у кастру8 лю. Доведіть до кипіння помідо8 ри, потім додайте зелень і, пері8 одично помішуючи, варіть на повільному вогні 20 хвилин, поки помідори не стануть м’яки8 ми. Проварену томатну масу про8 терти через сито. Дрібні помідо8 ри наколоти виделкою, щоб при консервації вони не потріскали8 ся. Щільно укласти помідори у стерилізовані банки, залити ок8 ропом, накрити кришками і за8 лишити на 20 хвилин. Томатний сік знову довести до кипіння, додати цукор, сіль і перемішати. Потім по черзі вилити з кожної банки воду, залити томатним соком, накрити кришками і за8 катати. Банки перевернути, уку8 тати і залишити до повного охо8 лодження. Ïîì³äîðè çåëåí³ êîíñåðâîâàí³ Помідори зелені — 4 кг, сіль, цукор — 1 склянка, листя смо родини, лавровий лист — 5 шт., гвоздика — 10 шт., перець чор

ПАЛЬЧИКИ ОБЛИЖЕШ!

Салат з овочами та квасолею Болгарський перець — 50 шт., цукор — 1 склянка (200 мл), олія — 200 мл, ріпчаста цибуля і часник — по 100 г, морква — 1 кг, квасоля — 3—4 скл., томатний сік — 800 мл, сіль — 1,5—2 ст. л., оцет 9 відсотковий — 1—2 ст. л. Перець нарізати соломкою, цибулю — кільцями, часник подрібнити. Мор8 кву натерти на крупній тертці. Квасолю відварити. У велику емальовану каст8 рулю налити олію, томатний сік і довести до кипіння. Покласти перець, моркву, цибулю, посоли8 ти і додати квасолю. Варити 40—50 хв. до готовності. За 20 хв. до закінчення варіння покласти часник, а за 10 хвилин — оцет. Киплячий салат розкласти в банки і закатати без стерилізації. Укутати і залишити на 5—6 годин.

Êîíñåðâóâàííÿ ïîì³äîð³â ç âèíîãðàäîì На 38літрову банку: перець солодкий — 1 шт., перець гіркий, часник — 3 зубчики, лавровий лист — 3 шт., листя смородини, вишні, перцю чорного — 10 горо шин, зелень петрушки, хрону, кропу, цукор — 1 ст. л., сіль — 1 ст. л., виноград — 1 склянка, помідори. У підготовлений посуд покла8 сти з помідорами всі компонен8 ти, сіль і цукор. Залити кип’яче8 ною водою. Стерилізувати 30 хвилин. Можна додати для гос8 троти 2 столові ложки оцту. Òîìàòíèé ñ³ê Помідори — 1,7 кг, сіль — 1 щіпка, мелений чорний перець — 1 щіпка. З помідорів зробити сік. Для цього пропустити різані помідо8 ри через м’ясорубку. Процідити всю м’якоть через сито. Або мож8 на скористатися соковижимал8 кою. Далі вилити сік у каструлю, посолити, поперчити. Довести до кипіння і розлити в стерильні банки, закрутити. Укутати у ков8 дру до повного охолодження. Ïîì³äîðè, êîíñåðâîâàí³ ç öèáóëåþ Помідори. На літрову банку: цибуля — 1—2 гол., часник — 5— 6 зубчиків, олія — 2 ст. л., оцет — 1 ч. л., перець запашний і чор ний — по 6 горошин, цукор, сіль. Нарізати кільцями або пів8 кільцями цибулю. Скласти все в літрові банки: помідори, наріза8 ну цибулю, часник, перець, вли8 ти оцет, олію. Приготувати мари8 над. Закип’ятити 2 л води, дода8 ти по 2,5 ст. ложки цукру та солі. Налити маринад в кожну банку і стерилізувати 10—15 хвилин. Закатати. Ñàëàò ç ïîì³äîð³â Зелені чи бурі помідори — 2 кг, морква — 500 г, цибуля — 500 г, солодкий перець — 1 кг, корінь петрушки — 200 г, зелень петрушки, оцет — 1 ст. л., олія — 0,5 л, сіль — 1 ст. л., духмяний і чорний перець — по 10 горошин, лавровий лист — 7—10 шт. Помідори середньої величини розрізати на 4—6 частин. З пер8 цю вирізати насіння і теж поріза8 ти на шматки. Моркву і корінь петрушки нарізати соломкою чи кубиками. Цибулю нарізати кільцями. Дрібно нарізати зе8 лень петрушки. Олію довести до кипіння і кип’ятити 5 хвилин, потім дати трохи охолонути.

Банки підігріти, налити у них гарячу олію і покласти прянощі. Приготовлені овочі змішати, до8 дати за смаком сіль, оцет і щільно викласти у банки з олією. Стерилізування: півлітро8 ва банка — 30 хвилин, літрова — 40 хвилин. Ôàðøèðîâàí³ ïîì³äîðè Помідори — 60 шт., солод кий перець — 10 шт., часник — 1 склянка, селера — 1 пучок, кріп — 1 пучок, петрушка — 1 пучок. Для маринаду: вода — 2 л, оцет 9 відсотковий — 200 г, цукор — 200 г, сіль — 100 г. Для приготування начинки: петрушку, кріп, селеру, часник і солодкий перець перекрутити на м’ясорубці. Помідори розрізати навпіл, не доходячи до кінця. У розріз викласти начинку. Фарши8 ровані помідори щільно утрам8 бувати в простерилізовані банки. Для приготування маринаду змішати всі інгредієнти: воду, оцет, сіль і цукор. Довести до ки8 піння і залити гарячим марина8 дом помідори. Банки стерилізува8 ти 15 хвилин, закатати і укутати. Àñîðò³ ç îã³ðê³â, ïîì³äîð³â òà ïåðöþ Огірки — 5 кг, помідори — 3 кг, перець — 6 шт., часник — 2 шт. на банку, перець чорний го рошком — 2 шт. на банку, лис тя хрону, вишні, кропу — у кож ну банку по парі, лавровий лист — 2 шт. на банку. Для марина8 ду: вода — 5 л, цукор — 1 ст. л. з гіркою на кожний літр води, сіль — 2 ст. л. на кожен літр води, оцет — по 1 ст. л. на кожен літр води. В огірків відрізати кінчики з обох боків, перець порізати навпіл. Спочатку поставити банки на водяну баню, укласти туди всі овочі, на дно — спеції, потім — огірки, помідори і шма8 точки перцю. Для маринаду в воду додати сіль, цукор, кип’я8 тити і тільки потім влити оцет, кип’ятити ще хвилини 3 і вим8 кнути. Залити гарячим марина8 дом всі баночки і закрутити кришками. Перевернути банки і укутати. Ïîì³äîðè ç áàäèëëÿì ìîðêâè На 38літрову банку: сіль — 1 ст. л., цукор — 6 ст. л., оцет 70 відсотковий — 1 десертна л. В стерилізовану банку укла8 сти бадилля моркви, скільки в руку візьмете, помідори і знову бадилля. Залити банку окропом на 5 хвилин, злити в каструлю, додати туди сіль, цукор, довести до кипіння і знову залити банки. Цього разу додати в банки оцет. Закатати, перевернути, укутати. Ïîì³äîðè ñêèáî÷êàìè â æåëàòèí³ Помідори. На 1 л води: же латин — 1 ч. л., сіль — 1 ст. л., цукор — 2 ст. л., оцет — 1 ч. л., цибуля, лавровий лист, перець горошком. На дно банки покласти лав8 ровий лист. Помідори нарізати скибочками завтовшки 1 см, укласти в банки. Зверху покла8 сти 5—6 кружечків цибулі і пе8 рець горошком. Желатин зазда8 легідь розчинити у воді на 40— 60 хвилин, додати сіль, цукор і закип’ятити. Залити помідори гарячою заливкою, додати в банку 1 чайну ложку оцту і стерилізувати: літрові банки — 20 хвилин, 28літрові — 30 хви8 лин, 38літрові — 40 хвилин. За8 катати банки металевими кришками.

Ï³äãîòóâàëà Ìàð³ÿ ÃÎÐÁÀ×ÎÂÀ

ДАРИНЧИНА ВІТАЛЬНЯ

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 1 ñåðïíÿ 2014 ð.

Ïðî÷èòàé áðàòèêó é ñåñòðè÷ö³

Âèâ÷è â³ðø

Íàìèñòèíêà

І мила пісня колискова, Чумацький шлях кудись зорить. Усе найкраще і єдине, І радощі усі, й жалі... Мій рідний краю, Україно! Найкраще місце на землі!

Âèïóñê 45 (515) Âèïóñê Âèïóñê 45 45 (515) (515) Âèïóñê 45 (515)

Íàä³ÿ ÊÐÀÑÎÒÊ²ÍÀ

Ì³é ð³äíèé êðàé Мій край чудовий — Україна! Тут народились ти і я. Тут над ставком верба й калина, Чарівна пісня солов’я. Все найдорожче в цілім світі, Бо тут почався наш політ. Цвітуть волошки сині в житі, Звідсіль ведуть дороги в світ. І найдорожча рідна мова — Джерельцем радісно дзвенить.

Вийшов Півник на по5 двір’я пошукати зерняток. Клюнув, — а зернятко твер5 де5твердісіньке. Став Півник його роздивлятися: камінчик — не камінчик, скельце — не скельце. — Та це ж намистинка! — здогадався Півник. — Тому й сяє так гарно на сонці. Ні з ким не захотів він поділитися своєю знахід5 кою. Взяв у дзьоб і міцно за5 тиснув, щоб не випала, хо5 дить по двору мовчки, навіть воду не п’є — береже свою намистинку. Помітили меншенькі се5 стрички, жовтенькі курчат5 ка, який він невеселий, під5 бігли й питаються: — Чому ти сьогодні та5 кий сумний? Чи, бува, не захворів? Ходімо до мами Квочки, нехай вона тебе по5

лікує. А ми принесемо тобі найсмачніших зерняток — вони краще від будь5яких ліків допомагають. Соромно стало Півнику, що ховає намистинку, і ви5 рішив він подарувати її своїм сестричкам: — Чи подобається вам така іграшка? Візьміть собі, грайтеся. Зраділи курчатка. Почали ката5 ти намистин5 ку по землі, підкидати дзьобиками вгору. А ко5 ли досхочу награлися, найменшенька сестричка сказала: — Давайте віднесемо на5 мистинку дівчинці, яка

Ãðàìîòíà êà÷êà

Êóäè ïîä³âñÿ ãðèá?

Âàñèëü ÕÎÌ×ÅÍÊÎ

Голова наглядової ради Сергій ЧЕРНЯВСЬКИЙ ЗАСНОВНИК — Дніпропетровська обласна рада ВИДАВЕЦЬ — Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Редакція газети «Зоря» Видається з 17 (4) квiтня 1917 року. Св5цтво про реєстрацiю ДП №1811—549 ПР вiд 8.11.2011 р., ДП № 1179 від 08.10.2004 р.

Головний редактор Ксенія ЗАЙЦЕВА Т. КУЗЬМЕНКО, відповідальний редактор, М. НЕСТЕРУК, заступник, О. ДРИГА, редактор з роботи зі спецкорами.

ВЛАСКОРИ:

Кривий Ріг (24) 90 38 16; Павлоград (232) 6 05 08; П’ятихатки (251) 3 06 78.

Приймальня: (0562) 27 16 52; 27 80 27 (ф.)

(0562) 35 14 26; 38 83 53 (ф.); 38 83 28; 33 78 04. Вiддiл передплати: (0562) 38 83 73. Відділ реклами:

Наше століття дуже багате на різно5 манітні сенсації... А ось одна із них: кач5 ка, яка вміє... читати! Мова йде не про якийсь цирковий трюк, а про дуже цікавий експеримент, проведений в одному з амери5 канських університетів. Крижень на прізвисько Сер Ланселот (Лане) розбирає такі слова: дзьоб, стій, співай, клюй, не клюй, м’яч. Вчені дослідили, що качки володіють чудовим зором і дуже чутливі до квітів. Спочатку їм показували кольорові карточки з чорними літерами. Лане засвоїв, що коли він тикав дзьобом у червону карточку, то отримував їжу. Посту5 пово вчені кольори прибирали і залишали тільки букви. Тепер Лане реагує безпосередньо на написані слова... Сер Ланселот добре знає значення деяких слів. Коли йому показують карточку зі словом «співай», він починає жваво крякати.

Відгадай загадки Квітка ця на сонце схожа, На олію вона гожа, Жовті пелюсточки має, Їх до сонця повертає.

Пометикуй Вгадай, кому з ведмедиків дістанеться бочонок з медом

Він на дубі виростає, Шапочку гарненьку має. З дуба в землю упаде І весною проросте. )üäóëîÆ(

Що за дерево, чий цвіт Пахне медом на весь світ? (Ëèïà)

Але Костик не вірив. — Гриб хтось украв, — сказала Наталочка. — У твого гриба ноги ви5 росли, й він утік, — засміяв5 ся Костик. Наталочка присіла навпо5 чіпки й уважно обдивилася землю під ялинкою. — Дивись, — вигукнула вона, — ось те місце, де він ріс. Костик нагнувся й по5 мітив у землі шматочок ко5 рінчика й гніздечко, де сидів гриб. — Справді. Але хто ж узяв його? — задумався Костик. — Такий красивий був гриб, — пожалкувала Ната5 лочка. — Чому я відразу не поклала його до кошика? А то хтось підібрав. — Стривай, ми зараз взнаємо, чи був тут хтось. Аго5о5ов!.. — щосили погукав Костик. — О5ов!.. — відізвалась луна. В цю мить на сосні щось хруснуло, і на дітей посипала5 ся стара хвоя. Подивилися вгору. — Білка! — вигукнули разом. На сучку сиділа білка й передніми лапками тримала великий гриб боровик. — Мій гриб! — сплеснула в долоні Наталочка. — Тепер все зрозуміло, — сказав Костик. — Гриб взяла білка. Вона висушить його на сонці й сховає. А взимку з’їсть. Запаслива...

(Ñîíÿøíèê)

Підійшовши до ялинки, вона мерщій підняла її ниж5 ню гілку й мовила: — Глянь, який... Але там гриба не було. — Нема? — здивувалась Наталочка. — Куди ж він подівся? — Його тут й не було, — сказав брат. — Ти обманула. — Був, я навіть торкалася до його шапочки... Наталочка обдивилася довкола. Все правильно: та ж самісінька ялинка, кошик ось стоїть. — Був гриб. Чесне слово, був. Ось тут, під цією гілкою.

Îëüãà ÇÎÐßÍÊÀ

Ö³êàâèíêà â³ä Äàðèíêè

Â³êîíöå â ïðèðîäó

Костик з сестричкою пішли в ліс по гриби. У лісі розбрелися в різні боки. А щоб не загубитися, час від часу перегукувались. Наталочка помітила під ялинкою гриб боровичок й радісно скрикнула: такий він був красивий і великий. — Костику, — погукала вона братика, — йди5но по5 глянь на мого гриба! Брат відгукнувся, однак не підійшов до Наталочки. Наталочка поставила ко5 шик біля ялинки, під якою ріс гриб, а сама побігла до Костика. Зазирнула до його кошика й сказала: — Ой, та в тебе ж борови5 ки маленькі. А ти на мого поглянь. — Гаразд, потім, — сказав брат. — Їж чорницю, бачиш, скільки її тут. Коли наїлися ягід, Ната5 лочка повела брата за собою.

одна сумує в сусідському дворі. Так і зробили. Дівчинка нанизала на5 мистинку на нитку, почепи5 ла на шию. І весело по5 сміхнулася. І від її по5 смішки намистинка засяяла ще яскравіше.

Ï³äãîòóâàëà Äàðèíà ÂÅÑÅËÅÍÊÎ

Використані методична література і матеріали ЗМІ Вiдповiдальнiсть за змiст реклами несе рекламодавець. «Реклама», «Партнер рубрики», «PR», «Спонсор руб5 рики», «Право выбора», «Открытая трибуна»— інфор5 мація замовника опублікована на правах реклами. Редакцiя не завжди подiляє позицiю авторiв публiкацiй. При передруку посилання на «Зорю» обов’язкове. Друк ПП «СТПРЕС», 50025, м. Кривий Ріг, вул. Окружна, 12. Обсяг 1,86 д. ар. Офсетний друк. Зам. №707

НАША АДРЕСА: газета «Зоря», вул. Журналiстiв, 7, Днiпропетровськ, 49051. е mail: zorya@ezorya.dp.ua;

ria@ezorya.dp.ua www.zorya.org.ua Тираж 32780. Цiна договiрна.

Äÿêóºìî, ùî ÷èòàºòå «Çîðþ». Áóäüìî ðàçîì!