2014 11 21 by Andrew Feschenko

Передплатіть «Зорю» на 2015 рік Сколько стоит детский праздник в Днепропетровске

Ñòоð. 22

Ее жизнь он превратил в цветы

Ñòð. 8

Ñòð. 17

¹87 (21619)

Перша газета Дніпропетровська і області

Шукайте долю разом із «Зорею»

Ïåðøèé íîìåð âèéøîâ 17 (4) êâ³òíÿ 1917 ðîêó ï³ä íàçâîþ

Ñòоð. 23

21 листопада 2014 ðîêó

Зоря-область — ãàçåòà âèõIäíîãî äíя

Мы тоже Армия, которая работает в тылу,

Ñòð. 7

говорили днепропетровские волонтеры в беседе с корреспондентом «Зори» В свое время многие писатели, по их словам, вышли из гоголевской «Шинели». Украинские волонтеры вышли из Майдана, Крыма, Донбасса… «Государство — это мы», — услышала автор этих строк от людей, которые с некоторых пор поняли, что именно они должны и вправе определять настоящее и будущее своей Родины. Для этого понадобились Майдан, Крым, Донбасс… Именно неспособность страны решать свою судьбу так, как бы этого хотелось его гражданам, и заставило наших соотечественников вспомнить о гражданском долге и человеческой чести. Об этом корреспондент «Зори» в преддверии годовщины Майдана и побеседовала с волонтерами Валерией Новиковой и Ольгой Голубевой.

Сайт газети «Зоря» — zorya.org.ua

Человек, озвучивший Чарли Чаплина «Правда-кино» представила проект «Немое кино с тапером». В роли тапера выступил знаменитый джазмен Майк Кауфман-Portnikov Едва ли можно понять, как умещается в одном человеке такое количество талантов? Майк Кауфман-Portnikov на первый взгляд кажется обыкновенным и непосредственным. Но стоит ему заговорить, понимаешь: мудрец. Стоит ему прикоснуться к клавишам рояля, осознаешь: выдающийся музыкант. Незаурядность этой творческой личности сполна отражают многочисленные проекты, которые Майк Кауфман-Portnikov представляет по всему миру. С одним из них — «Немое кино с тапером» — не так давно могли познакомиться жители Днепропетровска благодаря кинотеатру «Правда-кино».

Ñòð. 18

Читайте «Ветеран Придніпров’я»

Ñòоð. 9—15

влада

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

19 листопада фахівці Дніпропетровської облради провели третє навчання з енергоефективності та енергозбереження для населення регіону. У Криворізькій райраді зібралися представники місцевої влади Кривого Рогу, Марганця, Орджонікідзе, Зеленодольська, а також Апостолівського, Криворізького, Софіївського та Широківського районів, громадськість, представники ОСББ, ЖБК і ОСН.

Євген УДОД:

Енергозбереження

не модний тренд, а виклик часу Обласна рада планує залучити кожного жителя Дніпропетровщини до енергозбереження Учасникам розповіли про можливості залучен ня технічної та фінансової допомоги від міжнарод них фондів і проектів, їх ознайомили з можливістю кредитування населення для реалізації енергозбері гаючих заходів, а також з успішними регіональними та державними програма ми підтримки заходів щодо енергозбереження. — Енергозбереження вже не модний тренд, а ви клик часу та запорука по дальшого існування. Наш підхід до вирішення цього питання прагматичний і ді йовий — запропонувати екс пертну та технічну підтрим ку в подоланні енергетичної

залежності кожної окремої території, надати населенню максимум інформації: що і як зробити, куди зверну тись, яку допомогу можна отримати на регіональному та державному рівнях. Тобто залучити кожного громадя нина до енергозбереження. Такий підхід успішно вико ристовує Німеччина, Нор вегія, Австрія, і одним із факторів заможності та бла гополуччя цих країн є саме раціональне використання енергоносіїв, — зазначив голова Дніпропетровської облради Євген Удод. У листопаді в Дніпропе тровську облрада провела вже два таких семінари для населення регіону. Сьогод

ні профільні фахівці завер шать свою освітню програму в Павлограді, якою також охоплять Першотравенськ, Синельникове та Тернівку,

зекономлять традиційні ресурси і бюджетні кошти

вень виділила обласна рада. Ще одну ініціативу орджо нікідзевської громади облас на рада підтримала спільно з проектом ЄС/ПРООН «Місце вий розвиток, орієнтований на громаду-ІІ». У початковій школі-саду переобладнали топочну та реконструюють систему гарячого водопос тачання. Загальний бюджет — майже 430 тис. гривень. У топочній встановлено два твердопаливні котли, які працюють на пелетах. Також

придбано геліоколектори для налагодження гарячого водо постачання, яке буде працю вати від системи сонячних колекторів, що встановлять на даху будівлі.

Козацькі пісні Дніпропетровщини мають включити до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України

Днями дніпропетров ська делегація зустрілася з керівництвом Міністерства культури України. Голов ною темою перемовин стало включення козацьких пісень

Дніпропетровщини до Націо нального переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Це одна з найголовніших умов для подальшого внесення козаць ких пісень до списку термі нової охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕС КО. Нагадаємо, міністр куль тури України Євген Нищук активно підтримав цю про позицію Дніпропетровської обласної ради. — Всесвітнє визнання козацьких пісень, які є ві зитівкою Дніпропетровщи ни, показує, що наша дер жава має багату культурну

спадщину, традиції, які ми поважаємо та передаємо із покоління в покоління. Дуже важливо, що наші ініціативи та робота підтримуються на державному рівні, — зазна чив Євген Удод. Дніпропетровщина про довжує підготовку номіна ційного досьє на включення козацьких пісень до списку нематеріальної культурної спадщини України, а згодом і до списку термінової охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Зокрема, були проведені фольклорні експедиції у 11 населених пунктах регіону,

Такої згоди під час зустрічі дійшли радник губернатора Борис Трейгерман та радник посольства Республіки Білорусь в Україні Валерій Гурін. — Білорусь завжди була з Україною в дуже дружніх стосунках. Під твердження цьому — наші торговельні та культурні зв’язки. На жаль, події останніх днів завдали шко ди всім взаєминам, най перше між людьми. Нас намагалися якось штучно посварити, але в них не ви йшло. Тільки політики не знаходять спільної мови. Народна дипломатія пра цює, — зазначив Борис Трейгерман. Валерій Гурін наголо сив, що мета візиту пред ставників посольства Біло русі до Дніпропетровщини — налагодження нових контактів. — Україна — це наш стратегічний торговель но-економічний партнер. По товарообігу та експорту Білорусі Україна посідає друге місце. Український імпорт — п’яте місце. Бі лорусько-українське спів

робітництво розвивається досить динамічно, — ска зав Валерій Гурін. — За білоруським експортом ми знаходимося на тих же позиціях, що і торік. З урахуванням ситуації, це досить непогані показни ки. Імпорт з України трохи впав. Тому ми тут, щоб на лагодити співпрацю між нашими підприємствами і організаціями. Борис Трейгерман ви словив думку, що курс України на євроінтеграцію ніяк не впливає на її вза ємини з Білоруссю. Укра їна йде своїм шляхом, але це не означає, що вона хоче сваритися з сусідами. — Абсолютно з вами згоден. Це вибір україн ського народу. Розвиток відносин з ЄС анітрохи не заважає нам розвива ти відносини з вами. Ми близькі по духу і менталі тету люди, — погодився Валерій Гурін.

На Дніпропетровщині збільшили фінансування на проведення ДНК-тестів для ідентифікації загиблих бійців

19 листопада голова Дніпропетровської обласної ради Євген Удод перевірив реалізацію двох проектів з енергоефективності в селі Орджонікідзе Криворізького району, які впроваджуються обласною радою спільно з міжнародними партнерами. області всебічну підтримку, — зазначив Євген Удод. Так, у сільській амбула торії реконструювали систе му теплопостачання: обла штували теплогенераторну та встановили твердопалив ний котел, який працює на біомасі. Ініціативу громади підтримала обласна рада та Фонд «Східна Європа». За гальна вартість робіт майже 210 тисяч гривень, з них 107,9 тис. гривень — кошти Фонду «Східна Європа», 100 тис. гри

ніяк не впливає на взаємини з Білоруссю

Васильківський, Межі вський, Павлоградський, Петропавлівський, Покров ський, Синельниківський та Юр’ївський райони.

Альтернативні види палива

— Люди проявили іні ціативу, визначили най більш актуальну проблему своєї території, зібрали на її вирішення певні кошти, а отримавши додаткові ре сурси, забезпечили реалі зацію проекту. Це говорить про те, що людям небайдужа доля території, на якій вони живуть, і вони спільно за ймаються її благоустроєм. Обласна рада, у свою чергу, готова надати активним та ініціативним мешканцям

Курс України на євроінтеграцію

велика робота ведеться і з ар хівом науково-практичної лабораторії говірки і фоль клору Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара, музикознав цями та місцевими органами влади. Спеціалісти вивчили та відцифрували записи пі сень, що знаходяться у фон дах обласної телерадіокомпа нії та лабораторії фольклору ДНУ. Також розробляється сайт «Козацькі пісні Дніпро петровщини». Область пра цює над створенням кафедри фольклору в консерваторії ім. Глінки і факультетів при обласних музучилищах.

Матеріали надані відділом з питань зв’язків з громадськістю та пресою Дніпропетровської обласної ради

Про це під час пресконференції повідомила начальник управління забезпечення проведення реформування, організа ційної роботи та роботи зі зверненнями громадян облдержадміністрації Олена Лугова. — Ми змогли всередині фінансування своєї галузі надати можливість бюро су дово-медичної експертизи проводити складні генетичні дослідження, такі, як вста новлення осіб (загиблих бій ців у зоні АТО). Гроші виді лені з обласного бюджету —

близько 600 тисяч гривень. Це вже допомогло провести 392 дослідження, які дорого коштують, — повідомила Олена Лугова.

Відкритий мікрофон:

Як попередити насилля в сім’ї? Обласна влада відпо відає на найгостріші запи тання жителів Дніпропе тровщини. Щопонеділка та щосереди з 15.00 до 15.40 на центральній площі Дні пропетровська перед ТК «Пасаж» працює «відкри тий мікрофон». До нього може підійти кожен та по ставити своє запитання до обласної влади. Публікуємо відповідь на запитання: «Як попере дити насилля в сім’ї?». Від повідає заступник директо ра департаменту фізичної культури і спорту, сім’ї та молоді Дніпропетровської облдержадміністрації Лілія Ковальова. У Дніпропетровській області є кризовий центр, де надається вся необхідна до помога жертві насильства: і юридична, і медична, і пси хологічна.

Також Україна вже на законодавчому рівні ви значила корекційну про граму для кривдників. Мета програми — показати учасникові цієї події, як без насильства можна вирі шувати питання і зберегти сім’ю. Повторних випадків після проходження програ ми на Дніпропетровщині не було. Якщо людина відмов ляється, то настає адміні стративна відповідальність — штраф. Далі вже можуть йти покарання у вигляді примусових робіт. За 9 місяців 2014 року центрами соціальних служб взято на облік понад 20 ти сяч сімей, щоб попередити випадки насилля. З них 9 тисяч сімей взято під со ціальний супровід. 11 тис. родинам надаються окремі послуги.

новини регіону Здали 30 літрів крові для поранених бійців

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Матеріальна допомога для переселенців

17 листопада з ініціативи Асоціації молодих донорів України в Дніпропетровську пройшла акція по здачі крові пораненим в АТО бійцям. 60 людей здали 30 літрів крові, які допоможуть врятувати життя пораненим. Охочих було набагато більше, однак за станом здоров’я частина не була допущена. За словами представника Асоціації молодих донорів Вікторії Іванової, зараз проходять пошуки активістів для донорського руху, тому акція була розрахована в основному на студентів. Але незважаючи на це, прийшов здати кров і донор-герой — дніпропетровець Володимир Ніколаєв. За все своє життя чоловік здав близько 500 літрів крові. Найближчим часом активісти планують організувати ще один забір крові спільно зі студентами хіміко-технологічного університету. Він відбудеться 28 листопада. Взяти участь можуть абсолютно всі бажаючі.

З новими меблями у «Вишеньці» дітям затишно і зручно Саме в цьому переконалися батьки малят із дошкільних закладів №1, №4 і №5 в Царичанці, які звернулися до в. о. голови райдержадміністрації Тетяни Смірнової та царичанського селищного голови Геннадія Сумського з проханням оновити меблі в дитсадках.

Старша група вихованців дитсадка №5 «Вишенька»

Завдячуючи депутатському корпусу та голові Царичанської селищної ради, здійснилася мрія не лише вихователів, а й кухарів цих дитсадків, для харчоблоків яких було придбано

На Дніпропетровському протезному заводі виготовлять протези для бійців АТО, які не підпадають під дію законів про безкоштовне протезування, повідомляють журналісти Громадського телебачення.

Буржуйки для бійців АТО Днями з Павлограда у зону АТО було відправлено 10 буржуйок. Їх виготовили з підручного матеріалу приватна фірма «Ренікс», підприємство «Водоканал», завод ПЗТО. За словами представника місцевого волонтерського руху Євгена Новікова, кілька буржуйок він виготовив власноруч. Мовляв, основне, що для цього потрібно, середнього рівня здібності електрозварювальника та бажання допомогти бійцям. Найближчим часом волонтери відвезуть військовим ще 20 буржуйок. Але це ще дуже мало. Адже вони обслуговують лінію фронту у 200 км. І потреби в буржуйках великі.

Університет, який «переїхав» до Кривого Рогу, оголошує вступну кампанію Донецький національний університет ім. Туган-Барановського вже розпочав прийом документів від абітурієнтів. Вступна кампанія триває з 18 по 24 листопада. Вступити можуть усі бажаючі і ті, хто не зміг зробити це влітку. цію спеціаліста холодильної техніки або харчового виробництва. Приймальна комісія вузу, як і він сам, розташована в Кривому Розі на вул. Курчатова, 13. Зарахування на навчання планується вже 25 листопада. За додатковою інформацією звертайтесь за телефоном (050) 592 14 93.

Університет готовий прийняти 450 учнів на бюджет. У вузі представлені понад 20 спеціальностей, у тому числі й ті, яких немає більше в жодному вищому навчальному закладі Дніпропетровська. Наприклад, «Товарознавство та експертиза в митній справі», «Готельно-ресторанна справа». Також у ДонНУ ім. Туган-Барановського можна отримати кваліфіка-

нові електроплити. Тепер у раціоні дітей з’являться смачні запіканки та омлети. А за новими меблями будуть діти пізнавати нове та цікаве про навколишній світ.

Добровольців із зони АТО будуть протезувати в Дніпропетровську

Нагадаємо, що президент підписав Закон про внесення змін до Державного бюджету на 2014 рік, що дозволить профінансувати видатки на протезування учасників антите-

Близько 2,5 тисячі родин переселенців оформили щомісячну матеріальну допомогу і незабаром почнуть її отримувати. Про це під час гарячої лінії повідомила заступник начальника управління праці та соціального захисту Дніпропетровської міської ради Інна Франчук. — Я закликаю переселенців звертатися для призначення матеріальної допомоги до управління праці та соціального захисту населення за фактичним місцем проживання. З питань нарахування щомісячної матеріальної допомоги слід звертатись за телефоном — 745-56-57, з понеділка по п’ятницю з 9.00 до 18.00.

рористичної операції, які отримали важке поранення. На ці цілі виділено сім мільйонів гривень. Також Петро Порошенко доручив профінансувати протезування за кордоном для два-

надцяти бійців з особливо складними випадками. Однак, за словами юристів, поза зоною дії цих законів залишилися добровольці. Саме цій категорії постраждалих допоможуть на Дніпропетровському протезному заводі. Тут працюють на сучасному німецькому обладнанні, а ціни — дешевші, ніж у зарубіжних колег.

Для шкіл створили свою комп’ютерну мережу У Дніпропетровську створено єдиний інформаційний простір для всіх шкіл міста, користуватися яким можуть як педагоги, так і батьки з учнями, повідомили в міськраді. На базі ресурсу dnepredu.dp.ua будь-яка школа міста може створити своє інформаційне поле, де можна буде обмінюватися інформацією, зберігати навчальні та методичні матеріали, проекти, проводити відео-конференції, користуватися електронною поштою і т. д. У перспективі школи через цю систему зможуть обмінюватися документами безпосередньо з міністер-

Цей день в історії

Про це мріяли й вихователі та завідувачі цих дошкільно-навчальних закладів Наталія Куценко, Наталія Корж та Яна Чередніченко. Нині і батьки, і вихователі дуже задоволені: їхні дитсадки з новенькими столами та стільчиками. Таке оновлення, безсумнівно, сприятиме теплій та затишній атмосфері в приміщенні дитячих закладів. А найголовніше — наявність сертифікованих дитячих меблів додасть впевненості у збереженні здоров’я дітей.

ством освіти, а вже зараз її можна використовувати так само для дистанційного навчання.

21 листопада 

21 листопада 1780 року відбулися освячення й богослужіння в новозбудованій дерев’яній Успенській церкві слободи Новоселка (включена в село Лобойківка Петриківського району).

 21 листопада 1927 року в Зимовому театрі імені Луначарського (Дніпропетровський російський драматичний театр) відбувся перший спектакль робочої опери — «Пікова дама». В 1932 році йому було присвоєно ім’я Максима Горького.

 21 листопада 1902 року в Катеринославі на-

родився Володимир Абрамович Бунчиков, співак, ліричний баритон, заслужений артист РСФСР. Закінчив Музичний технікум у Дніпропетровську й продовжив навчання в Ленінграді. У його репертуарі — пісні радянських композиторів: «Летять перелітні птахи» і «Сумні верби» М. Блантера, «Пісня про ліхтарик» Дм. Шостаковича, «Ліричний вальс» Є. Жарковського, «Білокрилі чайки» Д. Прицкера, «Почуй мене, гарна» В. Соловйова-Сєдого. В 1942 — 1967 роках — соліст Всесоюзного радіо. Підготувала Марія Горбачова

Борис Дубінін, Ольга ДЮЖИНСЬКИХ, Валентина КОРДЮКОВА, Олексій Логінов, Анелія Сергієнко, Людмила ТИТАРЕВА

ракурс

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Грузинское чудо Семь самых громких реформ Кахи Бендукидзе 13 ноября в Лондоне от болезни сердца скончался предприниматель, экс-министр экономики Грузии Каха Бендукидзе. Архитектору грузинских реформ было всего 58. По словам экс-президента Грузии Михаила Саакашвили, вскоре Каха, советник президента Украины, должен был получить высокий пост в правительстве. Но не сложилось. За время реформ Бендукидзе, в 2004—2007 годах, Грузия поднялась со 137-го до 11-го места в рейтинге стран по легкости ведения бизнеса. Американский журнал Forbes признал Грузию четвертой страной в мире по легкости налогового бремени. По привлекательности для иностранного капитала страна вышла на уровень восточноевропейских членов ЕС — Литвы и Словении. Кто знает, как бы изменилась украинская экономика, если бы к ней прикоснулся чудотворец Бендукидзе? Сегодня мы можем только фантазировать и вспоминать, какие изменения претерпела Грузия.

1 Налоговая реформа

До прихода к власти команды Саака швили налоговая система в Грузии прак тически не работала. Как и в Украине, на логи платили далеко не все. Зато процвета ла коррупция. Взятки давали полиции, на таможне, в любых госучреждениях и даже самой налоговой, которая периодически совершала набеги на мелкие предприятия с целью хоть что-то выручить. Начали реформу с налоговой амнистии и кадровых чисток. Таким образом, и бизнесмены, и налоговая начали строить взаимоотношения с чистого листа. Налоги нужно сокращать настолько, насколько их можно сократить, считал Бендукидзе. Упразднение половины государственных служб и части министерств позволило это сделать. В 2005 году из 22 налогов в Грузии осталось семь: 1. Подоходный налог 2. НДС 3. Социальный налог 4. Налог на прибыль предприятий 5. Акцизы 6. Имущественный налог 7. Налог на игральный бизнес. За счет двух последних налогов и живет местная власть. Социальный и подоходный налоги были объединены с установлением единой плоской ставки на уровне 20%, установлена низкая ставка по налогу на прибыль — 15%. «Сверх ускоренная» амортизация капитальных затрат и немедленный возврат НДС при инвестициях в основные фонды улучшили инвестиционный климат. Также в Грузии нет импортных пошлин, что позволяет максимально открыть рынок для зару бежной продукции.

2 Тотальная

приватизация

Лозунгом грузинской приватизации вполне может стать фраза Кахи Бенду кидзе: «В государственной собственности может находиться только большая ко ролевская печать». Идея приватизации была порядком дискредитирована, но Бендукидзе это не остановило. В обо снование своей позиции он приводил три резона. Во-первых, трансформа ция собственности из государственной в частную ведет к общему повышению эффективности экономики. Во-вторых, приватизация ведет к снижению кор рупции, которая, по словам Бендукидзе, «возникает там, где деньги соприкасают ся с государством». И, наконец, продажа госсобственности — если проводить ее правильно, это хорошая прибавка к го сударственному бюджету. 15 июля 2004 года Министерство эко номики опубликовало список из 372 объ ектов, подлежащих продаже в 2004—2006

годах. Всего приватизации подлежало около 1800 мелких, средних и крупных предприятий. Начались аукционы. При нять участие в них мог каждый, у кого есть деньги. Покупать разрешалось и иностранным, и местным инвесторам. Если первые все чаще покупали крупные компании, вторые тяготели к мелким объектам. Со временем в Грузии «про дали» даже телекоммуникационные компании, больницы и систему водо снабжения. «Надо продать все, кроме совести», — говаривал Каха Бендукидзе. Вырученные деньги пустили на развитие малого бизнеса и создание рабочих мест на производстве.

3 Реформа

государственной службы

Количество министерств в Грузии сократили с 18 до 13. 18 госдепартамен тов превратились в подведомственные министерствам учреждения. Общее ко личество подведомственных агентств и учреждений тоже сократили с 52 до 34. Таким образом, количество сотрудников министерств и ведомств уменьшилось почти в два раза. «Конечно, в хорошо налаженном обще стве нельзя так делать, — говорил Каха Бендукидзе. — Наш радикализм был ос нован на осознании глубины кризиса». Зато оптимизация и увеличение бюд жетных поступлений (смотрите налоговую реформу) в 2004—2005 годах дали воз можность повысить зарплату госслужа щим в 15 раз. Это не только способство вало борьбе с коррупцией, но и позволило пригласить в государственный сектор квалифицированные кадры.

4 Реформирование Пенсионного фонда Грузии

В Грузии вообще нет Пенсионного фонда. «Пенсионный фонд — фикция. Дефицит пенсионного фонда необратимо ведет к помощи из госбюджета. Поэтому фонд может быть эффективным лишь в одном случае — если у вас исторически наблюдается прирост населения. Тогда до ходы с пенсионных отчислений способны обеспечить выплаты пенсий. В иных слу чаях эта система не работает», — говорил экс-министр экономики Грузии. Единственная здоровая система, по мнению Бендукидзе, когда люди сами копят на свою старость. В Грузии же го сударственная пенсионная система была реформирована таким образом, что ее основой стали добровольные индивиду альные взносы. В Грузии также нет фонда социаль ного страхования, а есть универсальный государственный бюджет, из которого

выделяются средства для адресной со циальной помощи. Это позволило снизить налоговое бре мя и устранить лишние бюрократические структуры. «Когда мы занялись реформи рованием Пенсионного фонда в Грузии, обнаружили, что 30% пенсионеров не существуют», — приводил парадоксаль ный пример Каха Бендукидзе.

5 Новый

Трудовой кодекс

Реформа трудовых отношений ока залась одной из немногих грузинских реформ, которым сопутствовало публич ное обсуждение на стадии подготовки законопроекта. Профсоюзы выводили людей на акции протеста. Кодекс крити ковали в ток-шоу. Тем временем команда Бендукидзе дорабатывала проект и ис кала союзников в депутатском корпусе. В марте 2006 года новый вариант кодекса внесли в парламент, а в мае он получил статус закона. Основной принцип кодекса — равен ство обеих сторон трудовых отношений. Главным инструментом их регулиро вания стал контракт. Узаконили даже устное соглашение. Стороны сами до говариваются об условиях работы, ее продолжительности, оплате, льготах. Для обеспечения равенства сторон ин дивидуальный договор получил пре имущество над коллективным. Закон регулирует лишь минимальный набор гарантий: ограничивает набор детей и беременных женщин на тяжелую работу, гарантирует безопасность рабочего места, двухнедельный отпуск и четырехмесяч ный декретный отпуск. Отменили минимальный уровень опла ты труда и фактически ликвидировали монополию профсоюзов на регулирование коллективных договоров (даже два со трудника могут объединиться в ассоциа цию, вести переговоры с работодателем, устроить забастовку и т. д.). Уравновесили права работника и ра ботодателя при увольнении: работодатель может немедленно уволить работника, заплатив ему выходное пособие в раз мере одной заработной платы, работник же обязан предупредить работодателя об увольнении за месяц. «Этот закон, конечно, один из луч ших среди тех, что мы написали. Такой простой, понятный, короткий, — гор дился Бендукидзе. — Я думаю, что это вообще одна из самых радикальных ре форм, которые когда-либо проводились в этой сфере в мире». С 2007-го Heritage Foundation в рейтинге экономической свободы ставит Грузию на первые места в мире по показателю «свобода трудовых отношений». В 2005 году, когда этот по казатель был рассчитан впервые, страна была 52-й.

6 Здравоохранение по-новому

«В Грузии мы в первую очередь откры ли рынок страны для импорта лекарств. В частности, отменили регистрацию, в том числе и повторную, для лекарств, которые уже десятилетиями присутствуют на рынке, а также для препаратов, за регистрированных в странах ЕС и США. Это был очень эффективный шаг, который привлек на фармацевтический рынок Гру зии новых трейдеров, тем самым создав здоровую конкуренцию», — писал о своем опыте реформатор. Затем грузинское правительство снова пошло по пути упрощения: легче стало открыть новую аптеку, разрешили про давать безрецептурные препараты в су пермаркетах. Таким образом, с аптечного рынка ушла монополия, доля продаж больших аптечных сетей сократилась с 70% до 50%, а цены на лекарства в сред нем упали на 30%. Больницы, как и все остальное в Гру зии, были приватизированы. Правитель ство Саакашвили отказалось от идеи бес платной медицины. Государство взяло на себя оплату медицинских услуг больниц для неблагополучных слоев населения, остальные самостоятельно оплачивали свою медицинскую страховку. Поэтому система здравоохранения начала работать на опережение — не лечить больных, а заниматься профилактикой заболева ний. Ведь хронические заболевания у пациентов приводят к большим затратам страховых компаний. А ей выгодно, чтобы все были здоровы и регулярно платили страховой взнос.

7 Реформа

высшего образования

Реформа была призвана в первую очередь победить коррупцию. Большую часть вузов страны ликвидировали. За коррупцию арестовывали ректоров и пре подавателей. Систему экзаменов в вузах заменили единой государственной атте стацией. Проводится она на компьютере. В действие привели и администра тивные рычаги. Так, в январе 2005 г. президент Михаил Саакашвили отправил в отставку всех ректоров университетов, поставив в качестве условия, что эти по сты могут занимать люди не старше 65 лет. Был введен и механизм «разделения власти»: студенты заняли 30% мест в наблюдательных советах университетов. Была также полностью реформирована система школьного образования. В ос нове — предоставление больших прав школам, тотальная компьютеризация, повышенное внимание к изучению ан глийского языка. Подготовила Алёна ДРЫГА

Азы православия

Добра не бывает много Во имя Отца и Сына и Святого Духа! Читая притчу Господа нашего Иисуса Христа о милосердном самарянине, мы вспоминаем о том, что вокруг нас есть много людей, нуждающихся в помощи, внимании, заботе. И как часто мы, подобно священнику из этой притчи, проходим мимо, не замечая или делая вид, что не замечаем, страданий нашего ближнего. Иногда мы оправдываем себя тем, что страдающих слишком много и мы не можем всем им помочь. Иногда — тем, что есть другие страдающие, которым мы уже помогаем. Иногда оправданием служит нехватка времени. Иногда мы находим другие предлоги: одни — для себя, другие — для других. И таким образом в этой самоуспокоенности проводим свои дни. А между тем добра не бывает слишком много. Участие, сочувствие и внимание к страждущим никогда не бывает лишним. Всегда и везде можно найти то, чем мы можем помочь страждущему человеку. Люди страдают по-разному: одни от болезней, другие от несчастных обстоятельств, третьи от семейных неурядиц, четвертые от того, что с ними происходит на работе. Есть люди, которые претерпевают клевету от ближних, есть люди, на долю которых выпадают болезни, — и все они нуждаются в сострадании. Но это сострадание не должно быть каким-то вымученным или искусственным. Мы не должны все время принуждать себя к тому, чтобы соболезновать страждущим. Мы прежде всего должны ощущать себя членами единой церковной общины. И понимать, что если, как говорит апостол Павел, страдает один член тела, то страдает и все тело. Мы составляем единое тело церковное. Как говорит тот же апостол Павел, все мы должны устроять жилище Божие духом. Каждый из нас является камнем в этом ве-

ликом здании церкви Христовой, которую созидает сам Господь и главой которой Он является. И поэтому от каждого из нас зависит не только благосостояние церкви, но и благосостояние наших ближних. Все мы связаны друг с другом различными узами: кто-то узами родства, кто-то узами знакомства, но поверх всех этих человеческих уз есть еще особая связь, которая объединяет всех нас во единое тело — это само Тело Христово, которое мы принимаем в Евхаристии и которое позволяет нам ощущать себя членами единого организма. Именно отсюда, из нашего причащения Христу, из нашего соучастия в трапезе Господней, из принятия внутрь себя Тела и Крови Христовой, должно проистекать все то, что делает нас подлинными христианами, в том числе любовь к нашим ближним, внимание к ним и способность не проходить мимо человека, когда он страдает, когда нуждается в сочувствии и нашем участии. Мы никогда не сможем достичь любви к ближнему при помощи самовнушения или самодисциплины, или иных подобных мер. Но если мы без лености как можно чаще будем приходить в храм, приступать к Святым Христовым Тайнам и просить Господа о том, чтобы он дал нам эту Божественную любовь, дал нам сострадание и милосердие, чтобы Он дал нам то духовное зрение, которое позволяет видеть нуждающегося в нужде, болящего в болезни,

страждущего в его страдании, тогда от самого Источника жизни мы будем получать те благодатные силы, необходимые нам, чтобы нести христианское служение. Ибо жизнь христианина — не только священнослужителя, но и мирянина — есть служение. Господь призвал нас в церковь Христову для того, чтобы мы Ему служили, служили не только своей молитвой и своим участием в таинствах церковных, но и своими добрыми делами. Одно от другого неотделимо. Мы не можем быть полноценными христианами, но при этом не причащаться Святых Христовых Таин. И мы не можем быть полноценными христианами, причащаться Святых Христовых Таин, но при этом не быть милосердными, не любить своих ближних и не исполнять заповеди Христовы. Одно без другого не бывает. Поэтому будем просить Господа, чтобы Он давал нам силы всегда быть на высоте нашего призвания, всегда быть добрыми христианами, всегда находить в себе силы в воскресный и праздничный день приходить в церковь Божию и причащаться Святых Христовых Таин, всегда находить в себе силы после выхода из храма сохранять в себе то внутреннее духовное сокровище, которое мы носим в сердце — самого Господа Иисуса Христа. И чтобы через нас Господь творил свою правду и свои чудеса. Аминь. Протоиерей Константин ДРОБИТЬКО

Рождественский пост: история и значение Установление Рождественского поста, как и других многодневных постов, относится к древним временам христианства. Смысл постов заключается в установлении и воспитании в христианине устремления к духовным достижениям и ценностям, очищению человеческой души. В общем количестве дней в году православные посты занимают около двухсот дней. В православии посты делятся на однодневные и многодневные. Существует четыре многодневных поста. Один из них — Рождественский пост, который длится сорок дней. Рождественский пост начинается 28 ноября и заканчивается 7 января — великим днем Рождества Христова. Также Рождественский пост имеет второе название — Филипповский пост, так как накануне, 27 ноября, празднуется день памяти святого апостола Филиппа. И этот день служит началом Рождественского поста — заговенье Рождественского поста. Уже с четвертого века св. Амвросий Медиодаланский, Филастрий, блаженный Августин упоминают в своих творениях Рождественский пост. В V веке о древности Рождественского поста писал Лев Великий. Первоначально Рождественский пост длился у одних христиан семь дней, у других — несколько больше. На соборе 1166 года, бывшем при константинопольском патриархе Луке и византийском императоре Мануиле, всем христианам было положено хранить пост пред Великим праздником Рождества Христова сорок дней.

С 22 по 28 ноября

Слово священника

православ’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Православный календарь 22 ноября — Мчч. Онисифора и Порфирия. Иконы Божией Матери, именуемой «Скоропослушница». 23 ноября — Апп. от 70-ти Ераста, Олимпа, Родиона, Сосипатра, Куарта (Кварта) и Тертия. Колесование вмч. Георгия. Сщмчч. Прокопия, архиеп. Херсонского, и Иоангна иерея. 24 ноября — Вмч. Мины. Мч. Викентия. Прп. Феодора Студита. 25 ноября — Свт. Иоанна Милостивого, патриарха Александрийского. Прп. Нила постника. Иконы Божией Матери «Милостивая». 26 ноября — День постный. Пища с растительным маслом. Свт. Иоанна Златоустого, архиеп. Константинопольского. Мц. Манефы. 27 ноября — Заговенье на Рождественский пост. Апостола Филиппа. Свт. Григория Паламы, архиеп. Фессалоникийского. 28 ноября — Начало Рождественского поста. Монастырский устав: cухоядение (хлеб, овощи, фрукты). Мучеников и исповедников Гурия, Самона и Авива. Прп. Паисия Величковского. Купятицкой иконы Божией Матери.

Именинники 22 ноября — Александр, Алексей, Антон, Виктор, Дмитрий, Иван, Илья, Иосиф, Константин, Порфирий, Семен, Тимофей, Федор 23 ноября — Александр, Алексей, Анна, Борис, Георгий, Денис, Ефрем, Иван, Константин, Михаил, Николай, Ольга, Орест, Петр 24 ноября — Викентий, Виктор, Евгений, Максим, Степан, Федор 25 ноября — Александр, Афанасий, Борис, Владимир, Даниил, Дмитрий, Иван, Константин, Лев, Матвей, Николай, Степан, Федор 26 ноября — Герман, Иван 27 ноября —Александр, Алексей, Анна, Аристарх, Василий, Виктор, Гавриил, Георгий, Григорий, Дмитрий, Константин, Михаил, Николай, Петр, Порфирий, Сергей, Федор, Филипп 28 ноября — Григорий, Дмитрий, Никита, Николай, Петр, Самсон, Филипп.

Просите и обрящєтє

Антиохийский патриарх Вальсамон писал, что «сам святейший патриарх сказал, что, хотя дни этих постов (Успенского и Рождественского) не определены правилом, понуждаемся, однако, последовать неписаному церковному преданию и долженствуем поститься... от 15 дня ноября». Рождественский пост — последний многодневный пост в году. Он начинается 15 (28 — по новому стилю) ноября и продолжается до 25 декабря (7 января), длится сорок дней и потому именуется в Церковном уставе Четыредесятницей, так же, как и Великий пост. Рождественский пост — зимний пост, он служит для нас к освящению последней части года таинственным обновлением духовного единения с Богом и приготовлением к празднованию Рождества Христова. Лев Великий пишет: «Само хранение воздержания запечатлено четырьмя временами, чтобы в течение года мы познали, что непрестанно нуждаемся в очищении, что при рассеянии жизни всегда надо стараться нам постом и милостынею истреблять грех, который

приумножается бренностью плоти и нечистотою пожеланий». По словам Льва Великого, Рождественский пост есть жертва Богу за собранные плоды. «Как Господь ущедрил нас плодами земли, — пишет святитель, — так и мы во время этого поста должны быть щедры к бедным». По словам Симеона Фессалоникийского, «пост Рождественской Четыредесятницы изображает пост Моисея, который, постившись сорок дней и сорок ночей, получил на каменных скрижалях начертание словес Божиих. А мы, постясь сорок дней, созерцаем и приемлем живое слово от Девы, начертанное не на камнях, но воплотившееся и родившееся, и приобщаемся Его Божественной плоти». Рождественский пост установлен для того, чтобы мы ко дню Рождества Христова очистили себя покаянием, молитвою и постом, чтобы с чистым сердцем, душой и телом могли благоговейно встретить явившегося в мир Сына Божия и чтобы, кроме обычных даров и жертв, принести Ему наше чистое сердце и желание следовать Его учению.

21 — Архистратига Михаила — о покровительстве воинам, сражающимся за правое дело, о преодолении расколов и ересей, о вразумлении раскольников, еретиков, сектантов и неверующих, о помощи при бесовских нападках и искушениях, о защите дома и семьи от воровства и всевозможных напастей. Также начальника Небесного воинства просят ради праздника вывести грешников из ада Архангела Гавриила — укрепить в вере Архангела Рафаила — уврачевать недуги Архангела Уриила — просветить заблудших Архангела Селафиила — побуждать к молитве Архангела Варахиила — благословения Божия на добрые дела Архангела Иеремиила — возвысить к Богу.

Календарь венчаний пн

вт

ср

чт

пт

сб

вс

22 23 24 25 26 27 28

Страницу подготовила Ольга ДЮЖИНСКИХ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

захистимо кожного

Право на дострокову пенсію за Списком №1 Мені 49 років, загальний стаж — 31 рік, з них за Списком №1 я пропрацював 12 років. Чи маю я право на пільгову пенсію? Петро ІВАХНЕНКО. Дніпропетровський район

Шановний Петре Антоновичу, згідно з чинним законодавством незалежно від місця останньої роботи право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці: за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки — після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них

не менш 10 років на вказаних роботах; жінки — після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на вказаних роботах. Працівники, які мають не менше половини вказаного вище стажу роботи за Списком №1, набувають права на призначення пенсії на пільгових умовах із зниженням загальновстановленого пенсійного віку (для чоловіків 60 років, для жінок 55 років) на 1 рік за кожен повний рік такої роботи

чоловікам, на 1 рік 4 місяці — жінкам. Таким чином, наявність 12 років стажу за Списком №1 дає Вам право вийти на пенсію в 50-річному віці. Проте слід пам’ятати, що для призначення пільгової пенсії зайнятість на шкідливій роботі має бути повний робочий день, робоче місце повинно бути атестоване, і всі ці факти мають бути документально підтверджені (запис у трудовій книжці, копії наказів про атестацію, уточнююча пільгова довідка).

Чи зміниться розмір достроково призначеної пенсії? Цього року я пішла на дострокову пенсію в 55 років (мій пенсійний вік за новим Законом — 58 років). Зараз пенсія становить 82% від тієї, що я могла отримувати. Підкажіть, будь ласка, по досягненні 58 років розмір пенсії залишиться 82% чи буде 100%? Ніна ГРЕЧИНСЬКА. Дніпропетровськ

Шановна Ніно Василівно, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668 передбачена тимчасова можливість для жінок — до 1 січня 2015 року — за власним бажанням виходити на пенсію відразу після досягнення 55-річного віку. В цьому випадку розмір їх пенсії зменшується на 0,5% за кожен місяць дострокового виходу на пенсію. Якщо ж жінка,

якій призначено таку пенсію, працевлаштувалася, то виплата пенсії їй буде припинена, а після досягнення встановленого законом пенсійного віку розмір пенсії буде переглянутий з урахуванням стажу, набутого після дострокового виходу на пенсію. Таким чином, при виході на пенсію в 55 років розрахунковий розмір пенсійної виплати зменшений Вам на 18%. Таке зменшення діятиме на весь період

призначення пенсії — довічно. Розмір пенсії може бути змінений лише в разі праце влаштування згідно з правилами, описаними вище (тобто в період з 55 до 58 років), проте під час роботи пенсія виплачуватися не буде. Отже, перерахунок пенсії після досягнення 58 років буде зроблений лише у випадку, якщо в період з 55 по 58 років Ви працюватимете. Інших підстав для зміни розміру пенсії немає.

Перерахунок пенсії — за стажем після двох років роботи Торік я вийшла на пенсію, після чого продовжувала працювати. У серпні цього року звільнилася і звернулася за перерахунком пенсії, проте у його проведенні мені було відмовлено. Підкажіть, чи маю я право на перерахунок пенсії? Ірина ВЕРХУЛЬОВСЬКА. Петропавлівський район

Шановна Ірино Павлівно, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що у випадку, якщо пенсіонер після призначення (останнього перерахунку) пенсії набув менше 24 місяців страхового стажу, то можна здійснити перерахунок

пенсії. Він буде проведений не раніше, ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) пенсії з урахуванням набутого страхового стажу і заробітної плати, з якої призначено (перераховано) пенсію. При даному перерахунку зміні підлягає лише коефіцієнт стажу.

Таким чином, оскільки після призначення пенсії ви набули менш ніж 24 місяці страхового стажу, то ви маєте право на перерахунок лише за стажем після закінчення 2 календарних років з моменту призначення пенсії, тобто в 2015 році.

Записи у трудовій є, а внески не сплачені При оформленні пенсії мені відмовили в заліку стажу роботи за 2008—2009 рр. Виявилось, що підприємство, де я працював, не сплатило страхові внески до Пенсійного фонду. Але ж є запис у трудовій книжці, він зроблений за всіма правилами, з посиланням на накази. Чи правомірна відмова? Геннадій БАЛИК. Дніпродзержинськ

Шановний Геннадію Вікторовичу, згідно з Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058 основні документи, що підтверджують стаж, — трудова книжка і дані персоніфікованого обліку. Так, записи у трудовій книжці є підставою для заліку періодів роботи до 01.01.2004 р., після 01.01.2004 р. — дані персоніфікованого обліку.

Після 01.01.2004 р. (дати набрання чинності Закону №1058) для розрахунку пенсії враховується лише страховий стаж, тобто період, коли особа підлягала обов’язковому державному пенсійному страхуванню і за який сплачені страхові внески в розмірі не меншому від мінімального (визначається як добуток мінімальної заробітної плати за відповідний період і

встановленої ставки внеску). Якщо ці вимоги не дотримані, то стаж або буде зарахований пропорційно нарахованим сумам, або самому заявникові необхідно буде здійснити доплату до мінімального страхового внеску. Якщо ж внески за період, починаючи з 01.012004 р. не сплачені зовсім, цей стаж не може бути зарахований, незважаючи на наявність запису в трудовій книжці.

Áåçïëàòíà ïåðâèííà ïðàâîâà äîïîìîãà Головним та територіальними управліннями юстиції Дніпропетровської області забезпечується надання безплатної первинної правової допомоги громадянам України, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, стосовно їх прав та обов’язків, безпечного переміщення, шляхів розв’язання соціально-побутових проблем. Надання вказаної допомоги здійснюється під час роботи громадських приймалень та офісів з надання безплатної первинної правової допомоги в порядку, встановленому законодавством. Інформацію про роботу громадських приймалень та офісів з надання безплатної первинної правової допомоги територіальних управлінь юстиції Дніпропетровської області ви можете отримати на офіційному веб-сайті Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (http://www.obljust.dp.ua/) в рубриці «Прийом громадян» у підрубриці «Громадські приймальні» (http://www.obljust.dp.ua/).

Запитуйте — відповідаємо

Роз’яснюють фахівці ПФУ

ЗОРЯ

Одночасно два види пенсії не платять Я інвалід третьої групи і отримую пенсію по інвалідності. Мій чоловік помер, у зв’язку з цим дочка отримує пенсію по втраті годувальника. Моя пенсія дуже маленька, тому я хочу дізнатися, чи можу я отримувати додатково до моєї пенсії пенсію по втраті годувальника? Єлизавета ПОЛЕЦЬКА. Нікопольський район

Шановна Єлизавето Назарівно, стаття 10 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058 гарантує право вибору пенсійних виплат. Так, особі, що має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, втраті годувальника), за її вибором призначається один з цих видів пенсій. Законом визначений порядок призначення пенсії по втраті годувальника. Відповідно до нього ті члени сім’ї, які самі отримували пенсію, мають право перейти на пенсію по втраті годувальника. Згідно з вищевикладеним, за наявності у вас права на пенсію

і по інвалідності, і по втраті годувальника ви маєте право на вибір одного з цих видів пенсійного забезпечення. Одночасно обидва види пенсійного забезпечення виплаті не підлягають. У даному випадку можна порекомендувати Вам звернутися до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника. Оскільки розмір даного вигляду пенсійного забезпечення такий: на одного непрацездатного члена сім’ї — 50% пенсії за віком померлого годувальника; на двох і більше непрацездатних членів сім’ї — 100% пенсії за віком померлого годувальника, можливо, такий перехід буде вам вигідний.

До стажу — лише денна форма навчання У січні 2015 року мені виповнюється 60 років. Які документи необхідно зібрати для виходу на пенсію? Чи досить атестата училища і військового квитка для додаткового заліку в стаж періоду навчання і служби в армії? Юрій МАЛИШЕВ. Дніпропетровськ

Шановний Юрію Анатолійовичу! Для призначення пенсії надаються такі документи: паспорт, довідка податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера і трудова книжка. Також надаються документи про заробіток — довідка про заробітну плату за будь-які 60 календарних місяців підряд до 01.07.2000 р., підтверджена первинними документами (відомостями про нарахування заробітної плати, особовими рахунками). Крім того, додаються дві фотографії розміром 6x4 см (для оформлення пластикового пенсійного свідоцтва і особової пенсійної справи) і заява з вказівкою номера розрахункового рахунку в уповноваженому банку (банку, що уклав відповідний договір з Пенсійним фондом) для зарахування пенсійних виплат. Що стосується заліку періоду навчання і часу служби в армії. За період до 01.01.2004 р., згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788, у стаж роботи зарахо-

вується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації і перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. У стаж зараховується лише період з денною формою навчання. Час навчання у вузах, професійних навчально-виховних закладах, закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками і іншими документами, які видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах містяться дані про закінчення повного курсу навчання.

Про зарплату учасників АТО Чи повинні учасникам АТО виплачувати заробітну плату за основним місцем роботи? Ганна ЗОЛОТОНІС. Павлоградський район

Шановна Ганно Борисівно, відповідно до частини 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності. Відповідно до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України за працівника-

ми, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Äîðîã³ ÷èòà÷³! Íà ñòîð³íêàõ «ïåíñ³îíåð Ïðèäí³ïðîâ’ÿ» òà «Çàõèñòèìî êîæíîãî» âè îäåðæèòå â³äïîâ³ä³ íà âàø³ çàïèòàííÿ. Àëå â³äïîâ³äíî äî çàêîíîäàâñòâà ïðî çâåðíåííÿ ãðîìàäÿí ôàõ³âö³ äåðæàâíèõ óñòàíîâ, êîìóíàëüíèõ ³ ïðèâàòíèõ ï³äïðèºìñòâ íàäàþòü â³äïîâ³ä³ ïðè íàÿâíîñò³ ïîøòîâî¿ àäðåñè çàÿâíèêà. Òîæ, áóäü ëàñêà, âêàçóéòå çâîðîòíó àäðåñó (ó ãàçåò³ íå äðóêóºòüñÿ)! Ïèø³òü íà àäðåñó: ðåäàêö³ÿ ãàçåòè «Çîðÿ», âóë. Æóðíàë³ñò³â, 7, ì. Äí³ïðîïåòðîâñüê, 49051. Êîíòàêòíèé òåëåôîí: (0562) 27-16-52. Ëþäìèëà ÌÀÑËÎÂÀ, âåäó÷à ñòîð³íîê

особливий випадок

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Мы тоже Армия, которая работает в тылу,

— Если исходить из того, что именно Майдан пробудил гражданскую активность, нужно предположить, что едва ли не половина Украины должна быть волонтерами. Между тем это не так. Тех, кто упорно, изо дня в день занимается помощью раненым, переселенцам, нашим военнослужащим, думается, не так уж и много. Я не права? О. Г.: Волонтерство действительно требует не только порыва души, но и терпения, упорства. В него многие пришли, но многие уже и отошли. Одни, очевидно, решили, что сделали все возможное для своей страны, внесли, так сказать, вклад, других затянули быт, семьи. Для нас же дороги назад нет. — Отступать некуда — позади Родина? О. Г.: Не только поэтому. Мы тоже АРМИЯ, которая работает в тылу. И потом — это только со стороны кажется, что на «восточном фронте без перемен», что некоторое затишье в активных военных действиях (хотя на самом деле война идет и наши солдаты продолжают гибнуть) позволяет сделать паузу в решении проблем нашей армии. Но это не так. — А этих проблем предостаточно. Это показала война. В. Н.: Когда мы стали заниматься проблемами наших Вооруженных сил, Ольге попался на глаза документ, определяющий нормы потребления продуктов в украинской армии. Он вызвал шок, и Ольга выложила его содержание в Фейсбук — не только в качестве доказательства необходимости нашей общей помощи армии, но и призыва к соотечественникам поддержать ее. — И все же — почему именно армия, а не, скажем, переселенцы, чье положение тоже требует общественного участия? В. Н.: Для ответа нужно, наверное, вспомнить, как мы пришли в волонтерство. Ольга была на киевском Майдане, я — нет, хотя и восхищалась мужеством майдановцев. Я вообще до последнего времени считала себя аполитичным человеком, не ходила на выборы. Когда же «слу-

чился» Крым, поняла: необходимо действовать. Мы с Ольгой, которую знаю давно и считаю своей сестрой, записались в полк национальной защиты. Прошли медицинские курсы, военную подготовку. Потом узнали, что блокпосты вокруг Днепропетровска почему-то не получают той помощи, которая выделяется им облгосадминистрацией. Ну, не доходила она до добровольцев. Решили помочь нашим защитникам, к тому же и мой муж тоже дежурил на одном из блокпостов, и мы хорошо знали «изнанку жизни» этих форпостов. — Кстати, о мужьях и детях. Как отнеслись ваши семьи к тому, что вы с головой окунулись в волонтерскую деятельность? О. Г.: Наши мужья понимают важность того, что мы делаем. Впрочем, не думаю, что наша общественная деятельность — сбор средств, покупка снаряжения для армии и так далее — так уж сильно отражается на «погоде» в наших домах. Мы и раньше, до Майдана, не были домоседками. Реализовывали разные социальные проекты, которые попытаемся возродить, как только страна вернется к нормальной жизни. Так что наша волонтерская деятельность в поддержку армии не явилась чемто неожиданным для наших семей. Думаю, что это еще и важный воспитательный аспект для наших детей, которые начинают понимать, что нельзя жить по принципу «моя хата с краю», что именно гражданские апатия и равнодушие и привели к созданию того самого государства, против которого поднялось общество год назад. Старшая Лерина дочь, например, сейчас активно помогает маме готовить витаминные смеси для наших воинов в АТО. — Поделитесь рецептом. Может, кто-то из наших читателей тоже захочет поддержать наших солдат — хотя бы витаминами. В. Н.: С удовольствием. Грецкие орехи, курагу, изюм, лимоны (пропорции выбирайте сами) пропустить через мясорубку, перемешать, смесь залить медом, поместить в стерилизованные банки или герметичные полиэтиленовые пакеты. Нужно ли

Нужно ли говорить о том, какими востребованными и желанными являются гостинцы для уставших физически и психологически солдат, зачастую обделенных даже армейскими сухпайками и вынужденных самостоятельно решать продовольственный вопрос

говорить о том, какими востребованными и желанными являются такие гостинцы для уставших физически и психологически солдат, зачастую обделенных даже армейскими сухпайками и вынужденных самостоятельно решать продовольственный вопрос. К слову, очень нужны нашим воинам и шерстяные носки. Их производство не очень трудоемко, требуется лишь желание и немного навыков. Нужно было видеть радость наших солдат, когда не так давно мы вручали им теплые носки, любовно связанные детьми. Заботливые мастера украсили свои изделия бантиками в национальных цветах. Знаете, мне однажды пришлось услышать: мол, зачем эти все детские рисуночки, отправляемые на восток, это «сюсюкание» в столь суровое время. Но если бы эти скептики увидели, как принимают воины эти трогательные знаки детского внимания, они б изменили свое мнение. — Судя по всему, вы сказали себе: кто, если не мы? — и приняли на себя обязанности, которые должны выполнять и интендантские структуры, и органы, отвечающие за дух в нашей армии. О. Г.: И те и другие, по нашему убеждению, существуют только фигурально. Не зря наш соратник Дима Иванов, исходя из уровня обеспечения «укропов» и наших противников, вспоминает о борьбе зулусов против английских колонизаторов, как бы ни печально было это сравнение. Является ли для кого-нибудь новостью то, что наши солдаты шли воевать голые и босые, с пустыми руками, что их экипировка стала делом чести и долга общества, а не государства? Нам пришлось доставать все — от зубных щеток до тепловизоров. Но если на вооружении у наших противников находятся профессиональные тепло-

визоры, действующие на расстоянии двух километров, то мы обеспечиваем наших ребят охотничьими, которые покупаем в Белоруссии. Они уступают по своим качествам, однако замечательно уже то, что хоть такие есть у наших воинов. — Но обеспечить всех и всем невозможно. О. Г.: Это понятно. Наша организация — не единственная, которая занимается обеспечением армии. Только в Днепропетровске действует более десяти волонтерских объединений, целенаправленно занимающихся экипировкой украинских подразделений. Очень нас сдружил и объединил Областной логистический волонтерский центр на Куйбышева, 2. Мы, например, опекаем 39-й Отдельный мотопехотный батальон (ранее «Днепр-2») и несколько подразделений регулярной армии. Но очень много поступает срочных запросов, которые требуют срочного отклика. Мы стараемся решать проблемы по мере возможности. Мы — это Ира Иванейко, Ира и Гена Семенко, Денис Гордеев, Майя Карлаш, Юра Фаныгин, Саша Полянчикова и многие другие. Очень важную техническую часть курирует Дима Иванов, который вплотную занимается одним из проектов — монтажом решеток на технику, чтобы уберечь наших ребят от осколков снарядов. — Вспомнились слова известной песни: «в слове «мы» — сто тысяч «я»… Думается, именно общественный отклик и помог вашей организации внести такой существенный вклад в укрепление боеспособности украинской армии. В. Н.: Вспоминается, как мы, еще только начиная волонтерскую деятельность, на городском форуме, где имели хорошую репутацию, призвали наших соотечественников скинуться на огнетушители, которы-

ми планировали оборудовать блокпосты. Потом собирали посылки для наших знакомых, отправившихся на АТО, и прозревали относительно состояния украинских Вооруженных сил. Это было как снежный ком — и наше понимание ситуации, и наш вклад, и участие людей в поддержке родной армии, которая действительно стала родной. — В чем она ныне особенно нуждается? О. Г.: Если я скажу — в победе, не покажется ли это чересчур выспренно? Что ж, когда меня спрашивают, что нужно, отвечаю: в первую очередь — кофе и сигареты. Еще очень нужно тактическое снаряжение. Это планшеты, бинокли, часы и многое другое, очень важны теплые вещи, здоровая пища. Нужна и детская одежда — для семей воинов, которые воюют или находятся в плену. — Где и как вас найти? О. Г.: Сбор вещей осуществляется по нескольким адресам. Основной — ул. Комсомольская, 58, к. 313. Это помещение выделила нам облгос администрация. А еще при содействии Бориса Филатова и благодаря Дмитрию Погребову у нас появился транспорт для поездок в места дислокации наших подразделений — до этого пользовались и наёмными, и личными машинами. Была тяжелая ситуация, когда личную машину расстреляли, а волонтер был ранен. Собирали и на ремонт средства. — Сложно подобрать слова для завершения нашей беседы. Уж точно, они окажутся банальными на фоне того, что вы делаете. Может быть, пожелать, чтобы государство извлекло урок, который дали ему по-настоящему любящие Украину ее граждане. Беседовала Ольга ГРЕЧИШКИНА

В тему Помочь армии можно, перечислив средства на карты

Валерия и Ольга записались в полк национальной защиты. Прошли медицинские курсы, военную подготовку

— Мы видели радость наших солдат, когда вручали им теплые носки, любовно связанные детьми, — говорят волонтеры

 5168 7572 6034 4256, Новикова Валерия. Карта на тепловизоры и ночники:  5168 7572 6034 4132, Новикова Валерия. Карта на изготовление экранов для защиты техники (куратор Дмитрий Иванов):  4149 4978 0779 0508, Новикова Валерия. Реквизиты организации Благодійна організація «ВЕБ-ВІЧЕ»: ОКПО 39414070, р/с 26002010023842, МФО 307770, ПАТ «А-БАНК» Контакты: 0669415806, Ольга; 0502046631, Лера.

тема номера

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Сколько стоит детский праздник в Днепропетровске Сегодня в Днепропетровске множество компаний и развлекательных центров, готовых сделать день рождения ребенка незабываемым за ваши деньги. «Зоря» узнала, на что могут рассчитывать родители и сколько это стоит. Юлия КОСМОДЕМЬЯНСКАЯ

На чужой территории Для многих родителей вопрос подготовки и проведения детского праздника становится ответственным делом. Нужно обзвонить аниматоров, посмотреть меню, выбрать оптимальное соотношение цены и качества. Каждая семья находит свое решение. Так, мама двоих дочек Ирина Шевченко совместила приятное с полезным и отвела детей в театр: — В этом году решили для старшей дочери Ярославы устроить действительно детский праздник и отметить его вне дома. Выбор пал на Театр кукол (ж/м Победа, 6). Мы остались очень довольны. Заплатили за два часа 600 гривен, но гостеприимные хозяева играли с детьми часа три. За это время, кроме ведущей, которая постоянно находилась с детьми, к нам «в гости» приходили ростовые куклы — пес, мышка и мартышка. Также дети занимались с артистами театра, разучивали сценки, а в конце вечера выступали с миниатюрами на настоящей сцене. По словам Ирины, угощали детей тортом, соком, фруктами — все это они принесли с собой. Отметить детский праздник в Днепропетровске можно во многих местах. «Зоря» предлагает обзор самых популярных. «Игроленд» Получасовая программа в «Игроленде» обойдется родителям в 375 гривен, часовая — в 425. В стоимость входит игровая шоупрограмма, поздравление, подарки для именинника и гостей. За это время дети успевают поиграть с аниматором и покушать. Еду в «Игроленд» приносить нельзя, но все необходимое можно заказать на месте. В меню включено практически все, что любят дети: от картошки-фри и пюре, до блинчиков и тортов. К слову, здесь вам даже котлеты на пару приготовят. Можно заказать и праздничный торт, его цена — от 90 грн. За торт весом 1,5 кг с фотографией, например, Фиксиков, нужно заплатить 250 грн. Если не хотите торт, закажите шарлотку (1,5 кг — 100 грн). После оплаченной программы детям предлагают посетить лабиринт — это уже за отдельные деньги. В выходные дни прогулка по лабиринту для одного ребенка

стоит 45 грн./час или 60 грн. «безлимит». В будние дни 25 грн./час и 45 грн. «безлимит». Учтите, маленькие дети играют в лабиринте только под присмотром взрослых (для них вход бесплатный). Макдональдс Если хотите особо не задумываться над праздником, провести его быстро и просто — вам в Макдональдс. Конечно, споры о полезности продуктов из ресторана быстрого питания не заканчиваются никогда. Но иногда можно и отойти от строгого детского меню. В Макдональдс на выбор родителям предложат более десяти развлекательных программ. Развлечение длится 1,5 часа, все это время с детьми работают сотрудники ресторана. Дети без родителей допускаются в игровую комнату с 3-х лет. Минимальное количество детей для бронирования комнаты — 6 человек, а максимум — 15. Стоимость праздника для детской компании до 8 детей — 250 грн., а для 9—15 детей — 280 грн. В стоимость входят пригласительные и сопутствующие товары (шары, колпаки), а еда оплачивается отдельно. Торт в Макдоналдс стоит 65 грн., а свечи к нему — по 9.00 грн. Плюс данного заведения в том, что здесь достаточно недорого. Минус в том, что игровые комнаты, как правило, очень тесные, не рассчитаны на большое количество детей.

«Малята Хата» Праздник для вашего ребенка можно организовать и в этом детском центре. Здесь сотрудники вам предложат на выбор сюжетноигровую программу. Ее стоимость сильно отличается в будни и выходные дни. Так, шоу в будний день на полчаса — 400 грн., час — 550 грн., полтора часа — 750 грн. В выходной день: полчаса — 600 грн., час — 750 грн., полтора часа — 850 грн. В стоимость входит анимация и сопровождение детей в игровом зале еще час, полтора. Кроме того, в «Малята Хате» можно устроить детский пальчиковый спектакль — 350 грн. полчаса. Также здесь есть лабиринт («безлимит» — 50 грн., полчаса — 30 грн.), батут (10 мин. — 20 грн.) и работает детская комната (1 час — 35 грн.). С едой тут тоже проблем нет — в центре работает «малята-ресторан». Заказать можно и овсянку за 12 грн. и салат «Греческий» за 20 грн., блинчики от 24 грн., компот — 7 грн.

Родителям на заметку Все развлекательные центры и клубы предлагают практически одинаковый набор героев для праздника. Они, как правило, ориентированы на возраст ребенка. Так, детям от 1 до 6 лет предлагают героев мультфильмов «Маша и Медведь», «Лунтик», «Смешарики», сказок «Красная Шапочка», «Русалочка», «Золушка». У детей от 5 до 10 лет пользуются популярностью Человек-паук и Женщина-кошка, черепашка Ниндзя, трансформеры, Аватар, Гарри Поттер и Гермиона. Детям от 10 лет заказывают «Вечеринки для подростков», «Восточные вечеринки», «Военные игры» или «Рекорд-пати», «Пижамные вечеринки». Если вы празднуете в кафе, например, в Макдональдс, то покупать там еду нужно обязательно, а вот в детском центре можно вообще сделать заказ без еды (например, посидели за праздничным столом дома и на оговоренное время пришли на праздничную программу в детский клуб) или принести с собой — и еду, и посуду. Бюджет дня рождения в детском кафе или клубе: от 500 гривен в среднем (без еды). Если у вас комплексный заказ (и программа, и праздничный стол), бюджет может составить и несколько тысяч гривен. Это зависит от количества детей.

Празднуем дома Как хорошо и недорого отпраздновать день рождения дома, знает Екатерина Ивченко, ведь у нее трое детей: — Мы укладываемся в 500— 700 гривен. Торт пеку сама, особо не готовимся, поскольку приходят в основном бабушки и тети. Подарки выбираем по потребности ребенка на данный момент, например, то, что нужно из вещей, покупаем и долгожданные игрушки. Даже дома можно провести весёлые конкурсы для детей и взрослых, продумать оформление квартиры, а также необычно украсить детские блюда. В таком случае праздник выйдет на славу. Кроме того, веселых артистов можно пригласить домой. В среднем час работы двух «гостей» стоит 500 грн. Но сегодня на аниматорах праздник не заканчивается. Чтобы день рождения запомнился, вы можете устроить развлечения на любой вкус, возраст и кошелек. Можно заказать мини-шоу мыльных пузырей — от 50 грн./30 мин., а шоу гигантских мыльных пузырей будет стоить от 200 грн./ час. Для любителей животных подойдет шоу-программа дрессированных собачек — от 400

грн./15 минут или же выступление дрессированных голубей — 400 грн./15 минут. Для деток постарше можно заказать проведение мастер-классов по рукоделию — в среднем 20 грн. за одно изделие, а для умников и умниц есть химическое шоу — от 800 грн./час. Для всех возрастов приятным сюрпризом будет шоколадный фонтан — средняя стоимость 300 грн. (используют 1 кг шоколада). Порадовать именинника и гостей можно аквагримом — в среднем он стоит 15 грн. с человека. Запечатлеть все сможет профес сиональный фотограф за минимум 200 грн. в час, а видеосъемка с монтажом и оформлением DVD стоит от 500 грн. в час. К слову, аниматоры могут приехать к вам домой, даже если вы живете не в Днепропетровске. В таком случае оплачивается дорога в обе стороны. Цены на декор для праздника: шарики на палочке — от 3 грн./шт., гелиевый шарик — от 10 грн./шт., фигурный большой летающий шар — 45 грн./шт., шар-сюрприз — 100 грн./шт., свечи-цифры — 9 грн./шт., свечи-фейерверки — от 10 грн./шт., неоновые браслеты — 5 грн./шт.

Полезная информация

Комментарий

Компании, которые помогут в организации детского праздника

Не переборщите с впечатлениями

 Арт-студия «Мерлин» Телефоны: (056) 745-09-10, (056) 788-85-95  Агентство «Sputnik Records» Телефоны: (093) 408-81-34, (096) 171-11-94  Компания «Чудо-праздник» Телефоны: (0562) 36-96-94, (050) 580-35-55  Агентство «Праздничный Мир» Телефоны: (050) 454-77-04, (056) 375-66-91  Авторская студия «Чародеи» Телефоны: (056) 788-30-08, (096) 435-88-34

Сайт: http://merlin.dp.ua/ Сайт: http://sputnikrecords.dp.ua/ Сайт: http://chudo-prazdnik.dp.ua/ Сайт: http://prazdnik-mir.dp.ua/ Сайт: http://charodei.dp.ua/

Яна КИШ, психолог:

— Маленькие дети очень впечатлительны, их нервная система еще не сформировалась и поэтому легко ранима. Даже самые приятные впечатления, но с передозировкой, не приносят ребенку тех удовольствий, на которые ошибочно рассчитывают взрослые. Особенно вредны

ребенку зрелищные мероприятия, рассчитанные на взрослых. Учтите, что у детей от одного года до трех лет может возникать страх неожиданных резких звуков и больших объектов. Поэтому до 4 лет лучше отмечать праздник дома, в кругу знакомых людей.

Із одного металу ллють медаль за бій, медаль за труд!

Ïåðøèé íîìåð âèéøîâ 21 ÷åðâíÿ 2003 ðîêó.

Актуально

«Зоря» №87 (21619)

21 листопада 2014 року/п’ятниця

Всем миром на помощь стране С учетом ситуации, сложившейся в Украине, областной совет ветеранов, городские и районные советы ветеранов совместно с местными органами власти и соответствующими государственными службами приняли активное участие в решении проблем перемещенных людей из Крыма и Донбасса, в том числе и ветеранов, прибывших оттуда в Днепропетровскую область. Уже 15 июня в Днепропетровске было завершено создание Фонда помощи переселенцам из зоны АТО. Тысячи беженцев из Донецкой и Луганской областей приехали в нашу область. Причем некоторые смогли выехать оттуда только с документами и минимальным количеством одежды. Общественные организации, включая и ветеранов-волонтеров, тут же откликнулись на призыв местных властей о помощи переселенцам. Люди несли вещи, еду, предметы личной гигиены в Центр переселенцев (Днепропетровск, пр. Карла Марса, 119а). Аналогичные центры были созданы еще в 13 крупных городах области. По собственной инициативе в Днепропетровске была создана группа волонтеров-добровольцев из 500 человек, которые занимаются сбором средств и материалов, а затем и постройкой 150 быстровозводимых коттеджей (каждый площадью 37 квадратных метров) в поселке Любимовка — пригороде Днепропетровска. За первые два месяца, до середины августа, волонтерами области было собрано и доставлено в больницы, военные госпитали и лагеря беженцев более 120 тонн гуманитарных грузов — медикаментов, продуктов питания, оборудования. Так, гуманитарная помощь была доставлена в Святогорск, где находились женщины с детьми из Славянска, Краматорска и Красного Лимана. Продукты питания и медикаменты получили донецкий областной центр экстренной медицины и областная травматологическая

больница, Славянская центральная районная больница, Святогорский госпиталь ветеранов Великой Отечественной войны, больница в Новоазовске, закуплено и доставлено топливо для машин скорой помощи Луганска. Постоянно доставлялись медикаменты и оборудование для оказания помощи раненым бойцам в днепропетровскую больницу Мечникова и окружной военный госпиталь, а также военномедицинский клинический центр в Одессе и Изюмскую районную больницу. Ветераны-волонтеры постоянно собирают и передают для воинов АТО теплые вещи, ветровки, куртки, термобелье, бритвенные принадлежности, чай, кофе, сахар, сигареты. Днепропетровск Кроме сбора вещей и продуктов питания для бойцов АТО, волонтеры и ветераны создали три креативных женских «сотни». Так, швейная «сотня» только за первый месяц своего существования на собственных швейных машинках пошила более 2000 комплектов нательного белья и более 1500 чехлов для аптечек для 17-й Криворожской танковой бригады и 25-й Днепропетровской бригады ВДВ. Кулинарная «сотня» регулярно сушит и отправляет бойцам борщевые и суповые наборы — мелко нарубленные и высушенные овощи со специями, расфасованные в порционные пакеты. Один такой пакет вместе с банкой тушенки высыпается в трехлитровый котелок, заливается водой и

доводится до кипения — борщ готов. И, конечно же, регулярно отправляют бойцам домашние печеные сладкие пирожки и булочки. Вязальная «сотня» вяжет для солдат теплые носки, шапки, шарфы, жилетки, свитера. Кстати, самой пожилой вязальщице уже за девяносто лет. А пряжу покупают и приносят неравнодушные днепропетровчанки. Слово «сотня» мы берем в кавычки просто потому, что в каждой из них не сто, а во много раз больше женщин. Кривой Рог Волонтеры собрали и передали бойцам 40-го батальона 198 бронежилетов, несколько сотен пар берцев и резиновых сапог, теплых курток. Помогли отремонтировать 6 грузовиков ГАЗ-66, «Урал», КамАЗ, 7 переносных дизель-генераторов, 10 стационарных прожекторов, 20 радиостанций военного образца и полевую баню, не считая собранных продуктов питания и медикаментов. Павлоград и Павлоградский район На средства волонтеров — медиков, учителей, работников культуры, ветеранов — закуплены и направлены бойцам чай, сигареты, макаронные изделия, тушенка, крупы, овощи, консервы, средства личной гигиены, плащидождевики. Волонтеры-мужчины отремонтировали и отправили также фонари и сварочные аппараты для ремонта техники и вооружения в полевых условиях.

Кроме сбора вещей и продуктов питания для бойцов АТО, волонтеры и ветераны создали три креативных женских «сотни». Вязальная «сотня» вяжет для солдат теплые носки, шапки, шарфы, жилетки, свитера.

А для 28 семей переселенцев, проживающих в Павлограде, передали наборы теплых вещей, постельное белье, подушки, одеяла, халаты. Верхнеднепровский район На собственные деньги и средства спонсоров были закуплены и переданы бойцам АТО бронежилеты, камуфляжные костюмы, теплые берцы, утепленные балаклавы, теплые носки, перчатки, спальники, бушлаты, армейские рюкзаки, дизель-генератор и сварочный аппарат. Юрьевский район Волонтеры собрали и передали для 25-й Днепропетровской бригады ВДВ более 3 тонн картофеля, лука, морковки, капусты, свеклы, 216 кг меда, 500 кг различных консервов, а также сало, варенье, макароны, сахар, моющие средства. Для 39-го батальона нацио нальной гвардии передали 20 бронежилетов V класса защиты, 500 кг картофеля, 20 кг лука,

20 кг сала, питьевую воду, чай, кофе, сигареты, моющие средства. Солонянский район В 25-ю Днепропетровскую бригаду ВДВ и 93-ю гвардейскую механизированную бригаду направлена вещевая помощь на сумму более 1,5 миллиона гривен, а для раненых бойцов батальона «Днепр-1» — на 600 тысяч гривен. Когда в страну пришла беда, волонтеры, в том числе и волонтеры-ветераны, начали оказывать помощь пострадавшим, переселенцам, раненым бойцам и украинским воинам, отстаивающим территориальную целостность Украины и право граждан жить в свободном независимом государстве. Сегодня мы упомянули далеко не всех волонтеров. Но «Ветеран Приднепровья» планирует целый цикл публикаций, в которых мы расскажем обо всех, кто подставил Родине в трудное время свое плечо. Днепропетровский областной совет ветеранов Украины

В истории рода — история народа

О чем рассказала старинная фотография Этой фотографии ровно 100 лет. Причем именно ровно 100, поскольку сделана она в ноябре 1914 года в Карпатах во время Первой мировой войны. А изображены на ней наши земляки — уроженцы Царичанского и Магдалиновского районов. В центре фотографии изображен офицер с окладистой бородой. Это Авксентий Лаврентьевич Миколенко. Родился он в 1875 году в селе Чаплинка Первой сотни Новомосковского уезда Екатеринославской губернии. Сегодня это село Шевченковка Магдалиновского района. В своей молодости Авксентий Миколенко служил срочную службу в Крыму, где охранял железную дорогу. И после ее окончания, в возрасте 25 лет, вернувшись домой, женился на Феоне Давыдовне Микленко, 1881 года рождения. От этого брака родилось четверо детей — сыновья Ермолай, Никифор и Яков и дочь Татьяна. В дальнейшем Авксентию

Лаврентьевичу пришлось воевать на русско-японской войне 1904—1905 годов. Тогда ему довелось побывать в Константинополе, пересечь на пароходе Средиземное и Красное моря, Индийский и Тихий океаны, воевать в Порт-Артуре. А затем была Первая мировая война, в которой Авксентию Лаврентьевичу также пришлось участвовать. Во время этой войны от болезни скончалась его жена Феона Давыдовна, и дети остались сиротами. Растить их помогла ему новая жена — Зинаида Лукинична Дубовик, которая и стала детям второй матерью. Сын Никифор умер в Голодомор в 1933 году, Ермолай погиб во время Великой Отечественной войны, освобождая в 1943 году Кировоградскую область. До конца своей жизни Авксентий Лаврентьевич проработал в

родном селе и скончался в 1961 году в возрасте 86 лет. Рядом с ним на фотографии офицер в фуражке. Это Кирилл Григорьевич Паливода, 1882 года рождения, уроженец села Могилев Царичанского района. Скончался Кирилл Григорьевич Паливода в 1957 году в возрасте 75 лет. У него было два сына — Евстафий и Дмитрий. В настоящее время в селе Могилев проживает его внучка — Валентина Дмитриевна. Имя третьего героя этой фотографии, подпоручика в папахе с георгиевским крестом и медалью, к сожалению, утеряно. А рассказал эту историю внук Авксентия Лаврентьевича и сын Татьяны Авксентьевны Федор Кузьмич Кожа, родившийся в 1943 году и проживающий в селе Шевченковка Магдалиновского района. Записал историю Алексей ЛОГИНОВ

Ветеранське життя

Історія рідного роду

ветеран придніпров’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Діти війни Мій прадід по татовій лінії, на жаль, живе далеко — в Білорусі. Він — учасник Великої Вітчизняної війни, полковник у відставці. А дідусь по маминій лінії живе в Дніпропетровську. Тому я вирішила поговорити з ним, щоб він розповів молоді, яке воно було — дитинство у воєнні роки. — Дідусю, я знаю, що за віком ти не міг воювати, адже 70-й рік минає після війни, але ти маєш посвідчення «Діти війни». Розкажи, хто вважається дитиною війни, та й цікаво знати про твоє дитинство. — Ну і задала ж ти мені питаннячко. Ви, молодь, не можете собі уявити, наскільки важко і боляче згадувати те, що пережили люди мого покоління і ветерани Великої Вітчизняної війни і діти війни. Це в нашій країні, яка на той час об’єднувала п’ятнадцять республік, закінчилась війна 9 травня 1945 року, а загалом Друга світова війна завершилась 2 вересня 1945 року. тільки після цієї дати остаточно повертались у свої сім’ї ті воїни, котрі залишились в живих. Діти, які не досягли повноліття на початок війни, і ті, що народилися до 1 вересня 1945 року, це і є «діти війни» за визначенням Верховної Ради України. — Де була ваша родина на початок війни і який склад її тоді був? — До війни мої батьки проживали у Гомельській області, в Білорусії. Батько і старший брат зразу пішли на фронт, а під натиском німців мирне населення покидало свої поселення і відступало в глиб України. Моя мама запрягла в гарбу корову, найбільше потрібні пожитки взяла — продукти, посуд, постіль і з чотирма дітьми вирушила в невідомі краї. За рік проїхали Чернігівську, Черкаську, Кіровоградську області і зупинилися на

межі Херсонської, Дніпропетровської і Миколаївської областей. — Як можно було вижити в дорозі? — З розповідей старших братів знаю, що в степах вишукували норки ховрахів побіля ставків. Воду відрами носили, виливали ховрахів, ловили їх та варили з них суп або борщ. Рвали молоденькі листочки лободи — і це був суп з кінським щавлем та зерном, що з колосків видобували. Дуже виручала корова, бо це ж було молоко своє. Потім, на Херсонщині, в селі Красновка, де зупинилися, цією коровою і городи садили, бо запрягали її в плуг. Відомий лозунг: «Тил кує Перемогу». Так оце ж діти-підлітки не тільки намагались зі старшими вижити в тилу, але й забезпечувати хліб для фронту. — Я бачила кадри кінохроніки, як під час війни підлітки за станками допомагали дорослим виготовляти зброю на заводах. — Так, та не тільки на заводах. Я народився в селі, і там моє дитинство пройшло. До речі, через два роки батько повертається контужений з фронту, а ще через півроку і похоронка прийшла на старшого брата. Тож коли я народився, мене назвали іменем того брата. Коли війна відступала зі східних і центральних областей України, моїм братам було 10 і 13 років, і їм доводилося від сходу до заходу сонця працювати на колгоспних полях та біля тваринництва. Гроші за роботу в колгоспах не платили, а записували на кожного члена ро-

Діти-підлітки не тільки намагались зі старшими вижити в тилу, але й забезпечувати хліб для фронту

дини трудодні і за кількістю вихододнів за роботу після збору врожаю розраховувалися зерном. У селі був млин. Мололи зерно на борошно. Хліб пекли самі. Мене, малого, залишали вдома самого у висячій колисці. Мій одноліток також був у такій колисці. І коли дід з бабою поїхали по сіно в поле, він якось совався-совався у колисці, виліз з неї і впав на підлогу. Як наслідок — залишився горбатий. — А чим запам’яталось дитинство по закінченні війни? — А війна ще довго про себе давала знати. розруха була і в містах, і в селах. А тут ще неврожай трапився після війни. Голодування знову. Моя мати набере свої вишивані наволочки, рушники і йде на базар вимінювати на овочі, крупу, борошно, олію. Коли вже обзавелися курочками, то не могли навіть самі з’їсти яйце, бо це була єдина можливість піти

в магазин, де яйця приймали за гроші, або цукор чи тканину давали в обмін. Мій товариш пас телят у лісочку і знайшов якусь міну чи вибухівку. от і вирішив видобути порох, бо старші друзі так робили. Вибухнула вона у нього у руках, пальці повідривало, очі вибило. Залишився живий, але на все життя сліпим калікою. А в цього товариша, що залишився горбатий, був сусід, років десять йому тоді було. «Іди, — каже, — Жора, до груші. Я в тебе буду стрілять». А тому було років сім, залюбки погодився погратися у війну. Рушниця була батькова та, на жаль, заряджена. Пролунав постріл, і цей до горба ще й сліпий на одне око став. Ось таке дитинство у дітей війни було. Інтерв’ю взяла Катерина ВАСИЛЕНКО, Дніпродзержинський енергетичний технікум

Ветерани міста і села продовжують співпрацю Вже стала традицією робота по обміну досвідом з організаціями ветеранів, яку започаткувала голова Криворізької районної організації ветеранів України в Дніпропетровській області Галина Іванівна Берегова. Ще свіжою в пам’яті голів первинних рад залишається поїздка до ветеранської організації міста-героя Одеси, а вже організована нова зустріч — цього разу з радою Довгинцівської районної організації ветеранів війни та праці. Щиро і привітно зустріла нас господиня ветеранського дому Ганна Олександрівна Олійник зі своєю дружною командою. Це голови комісій: з медично-соціальних питань — В. А. Місюта, правової комісії — А. С. Музарітіс, комісії з суспільно-масової та інформаційної роботи — Т. Г. Швець, комісії по роботі з ветеранами війни та військової служби — В. В. Сухоруков, комісії ветеранів праці та війни — Н. П. Луценко, голова первинної організації освіти — Л. І. Сільченко, голова первинної організації культури та мистецтва — В. І. Осика та молодь. Семінар вела голова районної ветеранської ради Довгинцівського району Ганна Олександрівна Олійник. І хоч вона не так давно очолила раду, у всьому відчувається система в роботі, злагодженість усієї команди, турбота про кожного ветерана, а їх у районі велика кількість. Основне — індивідуальна робота з людьми. Це — і відвідування їх вдома, і вітання з днем народження, організація матеріальної допомоги. В остан-

ній період приділяється увага масовим заходам. Так, підготували свято трудової слави, куди були запрошені люди, що 35 і більше років віддали праці на одному з підприємств району. Започаткували вітання з 90-річчям людей, що пройшли війну 1941—1945 років, працювали на підприємствах району, відбудовуючи державу. На честь таких людей була створена алея слави. До дня людей похилого віку організували привітання таким людям. А далі розповідь голови доповнили члени ради. Ділилися досвідом, цікавилися формами роботи з ветеранами в нашому районі. Семінар у раді проходив за чашкою запашного чаю у формі круглого столу, тож і нам було надано слово. Галина Іванівна Берегова розповіла про організацію роботи з ветеранами Криворізького району, про започаткований в нашій районній організації обмін досвідом роботи з ветеранськими організаціями інших областей України ( до

У музеї залізничної слави Криворізького регіону

речі, це питання обговорювалося і було схвалено на засіданні Дніпропетровської обласної ради ветеранів). Також говорила про плани на майбутнє. Розповідь Г. І. Берегової доповнили голови первинних рад: Грузької — Г. Т. Педюра, Христофорівської — Н. Я. Сидорова, Радушненської — Л. М. Маслова, Чкалівської — З. Ф. Лисман та інші. Галина Іванівна Берегова подякувала господарям за теплий прийом і співпрацю та подарувала жбаник із запашним медом — по ложці з кожного села Криворізького району. Голова комісії ветеранів війни та військової служби В. В. Сухоруков подарував усім кілька патріотичних пісень, його прекрасний голос схвилював присутніх до сліз. Потім наші друзі запросили нас до музею залізничної

слави Криворізького регіону. Приміщення музею виконано на високому рівні: це і дизайн, і художні експозиції, вітрини, багаторівневі настінні панно, експонати старовини. А головне, що музей був створений в знак пошани та подяки всім, хто вже вписав своє слово в сторінки її історії. Закінчення семінару відбулося в затишному кафе на залізничній станції, підбили підсумки і домовилися про нові зустрічі. Потім привітали іменинників Криворізької ради ветеранів. Крім букетів осінніх квітів, іменинники отримали електронні матеріали: «Робота по обміну досвідом з організацією ветеранів. Відпочинок на березі Чорного моря» (керівники проекту Г. І. Берегова, Г. Т. Педюра, О. І. Кучеренко та О. С. Коче-

гаров) — це спільній проект обох організацій. Так закінчився цей день, голови ветеранських рад повезли додому нові ідеї, нові задумки і вдячність організаторам семінару. В роботі ветеранських організацій обох районів сьогодні є багато спільного. Насамперед, це турбота про кожного ветерана. А ще є одна щемлива сторінка в їх діяльності, і пов’язана вона з подіями на сході рідної країни. Ветерани шукають можливість зібрати кошти для учасників АТО, формують продуктові посилки, вони їздили в 17-ту танкову бригаду з Кривого Рогу, в обласну лікарню Мечникова. Жінки в’яжуть теплі шкарпетки, печуть пиріжки. Словом, не байдужі до біди в державі. В. ШЕВЧЕНКО, голова Надеждівської первинної організації ветеранів

«Девятка» поздравила своих ветеранов Днепропетровская многопрофильная больница №9 отметила свой 88-й день рождения. Отметила по традиции в душевной и творческой атмосфере, пригласив на огонек сотрудников, которые многие годы стояли здесь на страже здоровья своих земляков и продолжают это делать. Так было и в прошлый день рождения «девятки», и в поза прошлый — и так будет всегда, ибо здесь безгранично ценят своих ветеранов. И организо вывают «больничные имени ны», главным образом, для того, чтобы вновь и вновь вы разить признательность своим сотрудникам, десятилетиями остающимся верными родной больнице, связавшими с ней свои жизни. Об этом и говорила в своем приветственном слове глав врач «девятки», заслуженный врач Украины Елена Финкова. Вместе с председателем проф кома больницы Ниной Авра менко и начальником отдела кадров Анной Носулей она вручила ветеранам подарки, поблагодарила за многолетний труд, благороднее которого, пожалуй, и не сыщешь на всем белом свете. Привязанность к больни це, как к родному дому, ощу щение себя членом большой и дружной семьи и заставляет пенсионеров не торопиться ухо дить на заслуженный отдых. В «девятке» немало тех, кто проработал здесь более 50 лет!

Это Валентина Стрижекурка, Валентина Лось, Зоя Блудова. Значителен отряд тех, кто по святил родной больнице более 40 лет. Это Мария Гошкодеря, Лидия Киктенко, Валентина Шибко, Нина Кияненко, Нина Лактионова, Лидия Пихуля, Сергей Никитенко, Валентина Рудецкая, Анастасия Королева, Тамара Кулик, Ольга Шевчен ко, Виктория Смирная, Мела ния Пеня. А тех, чье служение людям в стенах главной больни цы Амур-Нижнеднепровского района превышает 30 лет, во обще 33 человека. Всем виновникам торже ства — тем, кто писал летопись больницы своим добросовест ным трудом, крепил ее имидж ведущего лечебного учреждения Днепропетровщины, — нашлось место за праздничным столом с угощениями. Но сначала ве тераны посмотрели докумен тальный фильм о родной боль нице, созданный к 85-летию «девятки», окунулись в свою молодость благодаря воспо минаниям, звучавшим в зале. Изюминкой празднования, ко нечно же, стало выступление знаменитого хора медсестер

Золотые кадры «девятки»

Выступление знаменитого хора медсестер больницы «Сестрички». На этот раз певуньи выступали не в своей фирменной одежде — белых халатах, а в вышиванках. И посвятили свои песни Родине, сегодня особенно нуждающейся в любви

больницы «Сестрички». На этот раз певуньи выступали не в сво ей фирменной одежде — белых халатах, а в вышиванках. И посвятили свои песни Родине, сегодня особенно нуждающейся в любви.

Праздник вновь подтвер дил — в «девятке» чтут всех, кто работал здесь. В больни це создан музей ее истории, в котором собрано много исто рических документов, альбо мов, журналов, фотографий.

В планах — создание «Книги памяти», основанной на вос поминаниях сотрудников, вете ранов больницы. Особое место в ней будет посвящено Великой Отечественной войне — ведь многие сотрудники больницы ушли на фронт, а после войны вернулись лишь 50 человек. Значительно число тех меди цинских работников «девят ки», кто отмечен боевыми на градами. Ветераны, к слову, очень серьезно и ответственно отнеслись к намерению адми нистрации больницы сохранить уникальную историю лечебного учреждения — приносят фото графии 40-50-60 годов, делятся своими воспоминаниями. Ну а на следующий год боль ница вновь соберет свои золо тые кадры, чтобы поклониться им. Ибо во все времена главным богатством нашей страны были люди — самоотверженные и неравнодушные. Ольга ПЕРОВА

Побеги Любы Приступы

Строка из биографии

Как на больничные именины…

ветеран придніпров’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Вглядитесь внимательно в этот фотоснимок. На нем Любовь Васильевна Бондаренко, а тогда, еще в девичестве, просто Люба Приступа. Тут она совсем молодая — ей всего девятнадцать лет. «Я — дома!», — девушка подпрыгнула от полноты чувств и как бы на мгновение зависла в воздухе. Счастливая улыбка осветила ее лицо. «Дома!!!» А складывалось все так, что могла быть и повешенной фашистами...

— Так именно из этого дома фашисты вас тогда в каталажку забирали, — спра шиваю, надеясь тут же просить Любовь Васильевну повести меня на чердак и показать то самое «лежбище», в сере дине которого когда-то пряталась Люба Приступа. — Нет, дом уже другой, — вздохнула Любовь Васильевна. — А «лежбищем» я называла вот эту штуковину, что для отвода дыма от печи. В середине — тес но, дышать некомфортно. Мама тогда еще и отверстие, через которое я за лазила, маскировала кирпичами. Так тело, когда я ночью вылезала размяться, минут пятнадцать «приходило в себя». Мама, помню, аж плакала: «Ты, дочка, бледная, как смерть...». Естественно, я боялась, что меня там найдут. Поэтому

подбадривала себя так: если меня такую из дымохода кто-то увидит, так может и помереть от страха — подумает, что это домовой!.. Так и получилось. Однажды поли цай из местных, который все же нашел Любу в ее тайнике, от страха аж на пол упал. — Так ты, значит, не хотела в Герма нию ехать? Пряталась? А может быть, за тобой еще что-нибудь числится? — придя в себя, куражился он жмурясь от удовольствия при виде такой «добычи». С того момента и выпала Любе доро га — сначала в каталажку (была такая в старом центре Кривого Рога), а оттуда — в днепропетровскую тюрьму. — Гады, выпустите меня! — как в забытьи выкрикивала Люба в тюрем ной камере. А затем: — Ага, сволочи, боитесь? Победа все равно будет за нами! Ее крики были услышаны: пришли тюремщики и побили Любу. Чтобы не сойти с ума, спасалась воспоминани ями-снами. Сама себе, бывало, зака зывала сны. Например, увидеть речку Саксагань, где в чистой воде вокруг свай мостка юркают черные мальки-голова стики. Или будто бы нет никакой войны и немцев, а она с мамой и папой стоят в

саду и любуются цветущими вишнями. Даже и танцы, лежа лицом к холодной стене, вспоминала: как старшеклассни ки в клубе Соцгорода танцевали танго и падеспань. — А какой у нас был школьный драм кружок! Вот надеваю я синюю юбку с передником, вышитую сорочку — сегод ня мне играть жену Мартына Борули. Решительной была та женщина. А ну, прямее спинку, Любаша! Вот так, — рас сказывает Любовь Васильевна. «Ой, хмелю, мій хмелю, хмелю зе лененький, де ж ти, хмелю, зиму зи мував?»,— тихонько напевает Любовь Васильевна. И тут же, без паузы, ведет разговор о том, что их пса, как в из вестной повести Джека Лондона, звали Белый Клык. А он, кудлатый пес, по скуливал, подпрыгивал, пытался лбом дотронуться лба девушки, лизал ее щеки и подбородок. А отец с мамой аж слезы утирали, глядя на свою Любу, — худю щая стала, как жердь, — и все не могли насмотреться на дочку. Снова Люба дома! А она села на ступеньку, прижала к себе пса: «Боже мой, какое это счастье оказаться дома! И фашистов тут уже нет. А в тюрьме как же близка я была к тому, чтобы меня повесили!» Так сначала она

говорила родителям эти слова быстро, практически скороговоркой и почему-то очень громко. И только спустя какое-то время ее речь снова вернулась в привыч ный для нее спокойный ритм. Вспоминалось, как пыталась убежать от конвоиров. Догнали. Ее, спортсмен ку-легкоатлетку? Да, догнали. Правда, ослабла в тюрьме сильно. И бежать еще пришлось через поле, куда группу узни ков вывезли на сельскохозяйственные работы. — Это вам не по кругу стадиона про бежка, да еще и под выстрелами, — вспо минала Любовь Васильевна. И вдруг вот оно, такое долгожданное, удалось! Тот Любин побег оказался удач ным. В тот раз повезли их из тюрьмы на работы то ли под Софиевку, то ли в саму Софиевку — не помнила уже точ но. Рванула что было сил. Пряталась в лесопосадке. Сердце, казалось, выскочит из груди. И перемерзла сильно: руки и ноги все опухли. — Мама потом мне рассказывала, — улыбается Любовь Васильевна, — что даже как я пила дома чай — не знаю, хотя всю дорогу домой думала: вот, сяду за стол и буду есть, есть, есть... До кро вати меня мама вела, как маленькую, поддерживая под мышки. Ноги подка шивались — то ли нервы у меня сдали, то ли усталость на меня такая навалилась. Уже укладываясь, почувствовала, что что-то лежало под подушкой. Я доста ла это «что-то» и близоруко поднесла к глазам: «Александр Сергеевич Пушкин. Избранное и «Евгений Онегин». Прочла на обложке, заплакала и положила эту книгу себе под мокрую щеку... Евгения БОРЩЕВА Фото из архива Любови Васильевны БОНДАРЕНКО

ветеран придніпров’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Как много ими пройдено, как много пережито!.. Иван Калинович и Виктория Ивановна Яценко 22 ноября будут праздновать бриллиантовую свадьбу — 60 лет совместной жизни. И вообще этот год у них трижды юбилейный: Ивану Калиновичу исполнилось 85 лет, а Виктории Ивановне — 80. Их судьбы были схожи с детства Их судьбы во многом похожи, так как росли в одно время, перенесли голод, холод, военную и послевоенную разруху. Их матери были матерями-героинями. В семье родителей Виктории Ивановны росло шестеро девчат и один мальчик, а в семье родителей Ивана Калиновича — шестеро ребят. Оба мои герои закончили школы-семилетки в своих селах. Виктория Ивановна — в селе Алексеевка Криничанского района Днепропетровской области, а Иван Калинович — в селах Алексеевка, Новоивановка и совхозе «Авангард» Запорожской области. Оба их отца были первыми председателями колхозов в своих селах. Матери работали простыми колхозницами. Голодомор тоже пережили практически одинаково. Засуха 32 и 33 годов высушила землю так, что на огородах были трещины в земле такие, что туда можно было просунуть ногу. Приходилось питаться травой, цветами акации, козельца. Виктория Ивановна вспоминает, что как-то ее отцу в райкоме партии, как председателю колхоза, выдали 16 килограммов пшеницы. Пока он дошел домой, то раздал всю пшеницу голодающим односельчанам и с пустым мешком переступил порог. Слез и причитаний, конечно, было много. Но таким уж человеком был ее отец Иван Андреевич — думал больше о других, а не о себе. Дети в семье ее родителей росли работящими. Сызмальства были приучены к труду: носили воду, копали и пололи огород. После голодовки наступивший 1934 год был на редкость урожайным. В семье появилось хозяйство — куры, гуси, утки и корова Зорька — любимица детворы. Она давала до трех ведер молока в день. Казалось бы, теперь жить да поживать.

Внимание!

Но все перечеркнула война Когда она началась, Виктории Ивановне было всего семь лет. Но она и сейчас хорошо помнит, как впервые на черных мотоциклах и в таких же черных касках в их село въехали оккупанты — итальянцы. Помнит, как они во дворах гонялись с автоматами за курами. До сих пор, вспоминая, слышит отчаянные крики птиц. А потом в село зашли и немцы. Те сразу же отобрали у селян всех свиней и коров. Варили все, что только можно было. Огонь не переставал гореть такой, что загорелась даже крыша на хате. — Во дворе стоял замес из глины, использовавшейся для строительства. Так рыжий фриц Ганс учинил себе такое «развлечение»: стоя у этого замеса в трусах и сапогах, он бросал в него конфеты. Как только дети пытались взять конфету, Ганс давал автоматную очередь в воздух. Дети в страхе разбегались, а немец весело гоготал, — вспоминает Виктория Ивановна. Две ее старшие сестры — Руслана и Ста-

нислава — все время оккупации прятались от угона в Германию на принудительные работы. Кстати, помогал им это делать местный староста. Может быть, благодаря именно его помощи девчата и убереглись. А в 1943 году село освободили советские войска. Оно долго переходило из рук в руки, пока его окончательно не заняли наши. А вот родное село Ивана Калиновича фашисты, отступая, выжгли дотла. Отца Виктории — Ивана Андреевича тут же призвали на фронт, а село постепенно привыкало жить мирной жизнью. Дети пошли в школу, обустроенную в обыкновенной пустовавшей хате. В 1946 году ее семье снова пришлось пережить голод из-за засухи. — Посадили мы в тот год 29 ведер картошки, а выкопали — 9. Хорошо, что хоть посеяли много свеклы. Когда она поднялась, мы ее всю рассадили, и мама велела каждый день поливать. Носили ведрами воду из пруда и поливали каждый кустик из кружки. Благодаря этому собрали очень неплохой урожай. Свекла и спасла семью: ее варили, жарили, запекали. А как хотелось картошки! — рассказывает Виктория Ивановна. С тех пор она свеклу недолюбливает ни в каком виде. Судьба сама постучалась в двери В 1949 году Виктория поступила в Днепропетровский техникум культпросвета. Жила на стипендию, а платить за снимаемую комнату помогала старшая сестра Алиса, которая к тому времени уже работала в Запорожье. Как-то раз на каникулах у нее гостила Вика. Вышла на балкон и увидала внизу красивого молодого человека в белом парадном кителе и фуражке с кокардой, заходящего в подъезд. И вдруг через пару минут он появляется в их квартире. Оказалось, он был другом мужа сестры. Познакомились. Это и был Иван Яценко, ее будущий муж. Тогда он так и заявил, что заберет с собой Викторию. Он уже заканчивал в то время Днепропетровский транспортный институт и одновременно работал в Днепрогипротрансе. Уже в Днепропетровске молодые продолжили встречаться. Как-то Иван предложил поехать и познакомиться с ее родными, поскольку собирался звать ее замуж. Виктория написала матери, что приедет в выходные не одна. В тот день она прождала его несколько часов. Но он так и не пришел. Мама утешала ее тем, что она еще очень молода и на ее век женихов хватит. Время шло, Виктория уже начала примиряться с тем, что, видать, не судьба. И вдруг, на 8-е Марта, он пришел и принес ей теплые варежки. А свое долгое отсутствие объяснил тем, что был в длительной командировке, поскольку работал в отделе изысканий и проектирования железных дорог.

Виктория Ивановна и Иван Калинович с внуком Алешей, сентябрь 1984 года

Наступила осень, Виктория уже защитила диплом в техникуме. Однажды Иван предложил: «Хватит просто встречаться. Пошли в ЗАГС регистрировать семью!». — Там нам дали на раздумья всего 4 дня. За это время купила себе на толкучке розовое платье с рюшиками. В нем в ЗАГС и пошла. Не было у нас тогда ни свидетелей, ни цветов, ни шампанского. Расписались, получили документы и пошли к Ване домой. И тут он заявил, что опять едет в командировку на строившийся в те годы космодром Байконур. В последствие там будет служить наш сын Валера, — делится воспоминаниями Виктория Ивановна. Маленький семейный рай в 13,9 м2 Вскоре Викторию Ивановну направили на работу в парк Войцеховича, на месте которого ныне стоит Днепропетровский театр оперы и балета. Она, вместе с другими работниками парка, приводила его в порядок, высаживала деревья и цветы. С мужем общались письмами. Через два месяца Иван Калинович приехал и тут же сообщил, что его по комсомольской путевке направляют в новую командировку на целину. А Виктория Ивановна как раз только получила наконец-то комнату в коммуналке. Зашла в нее и не верила своему счастью. Комната была пустой, но с работы принесли стол и стулья, кто-то подарил кровать, а отец привез матрац, набитый сеном. В этой комнате в 13,9 квадратных метров они и прожили целых 12 лет. И все бы ладно было, да сильно скучала Виктория Ивановна по мужу. И решила ехать к нему под Оренбург. Уже наступила весна, во всю таял снег. Вот она налегке и поехала к мужу. Добралась до места назначения, а там — снег по колено, мороз — под 400. Встретили ее муж с будущим кумом, одели в полушубок, валенки и меховую шапку. Так и гостила: пока муж на работе, обед готовила и вышивала. Она всегда любила вышивать, особенно зверушек. Вы-

шитые ее руками полотна украшают стены их нынешнего дома. Вскоре с целины домой в Днепропетровск вернулся Иван Калинович. К этому времени Виктория Ивановна уже благоустроила свою комнату, превратив ее в их маленький семейный рай. Душа радовалась. Но она страшно боялась новых командировок мужа. Незадолго до этого, после возвращения с целины, он перешел на работу в строительный институт, где прошел по конкурсу на замещение должности ассистента кафедры геодезии. Со временем Иван Калинович защитил кандидатскую диссертацию. Работал доцентом этой кафедры, затем заместителем декана факультета сельскохозяйственного строительства и факультета промышленного и гражданского строительства. От института получил сначала двухкомнатную, а затем и трехкомнатную квартиру. Любовь длиною в 60 лет Больше Виктория Ивановна и Иван Калинович не разлучались ни на день. Командировки закончились. Вырос сын Валерий, который, к несчастью, заболел и умер совсем молодым. Виктория Ивановна с трудом пережила смерть единственного сына. Вероятно, спас внук Алеша, которого надо было помогать растить невестке. Сегодня он уже взрослый мужчина, окончивший университет и работающий программистом. Подрастает его дочь — их правнучка Майя, в которой Виктория Ивановна и Иван Калинович души не чают. Жизнь идет своим чередом. На юбилей свадьбы Виктории Ивановны и Ивана Калиновича соберутся друзья и близкие. В празднике примут участие и самодеятельные артисты завода имени Бабушкина, где Виктория Ивановна отработала директором клуба целых 35 лет. Будет море цветов, улыбок и веселого смеха, а еще воспоминания о прожитом и пережитом. Светлана ПЕЛЫХ

Литературные конкурсы продолжаются Уважаемые читатели этого номера газеты «Ветеран Приднепровья»! Напоминаем вам, что продолжается литературный конкурс имени писателя Михаила Селезнева «На лучшую документально-художественную публикацию о деятельности ветеранов и ветеранских организаций» и литературный конкурс «Розповім про подвиг» среди учеников школ Днепропетровской области В этом году оба конкурса проводятся уже в двенадцатый раз. Начались они по инициативе совета Днепропетровской областной

организации ветеранов Украины и газеты «Зоря» в 2003 году. Идея конкурсов принадлежит писателю-фронтовику, лауреату многих литературных конкурсов Михаилу Селезневу. Руководство области все прошедшие годы поддерживает проведение конкурсов, уделяет внимание подведению итогов и всегда поздравляет победителей конкурсов на торжественных церемониях, которые проводятся в мае каждого года. Только в прошлом году на конкурс было представлено более 300 работ школьников. А во взрос-

лом конкурсе приняли участие 52 автора. Лауреатами конкурса имени Михаила Селезнева стали члены союзов писателей, воины-афганцы, ветераны ВОВ, журналисты Днепропетровщины… Каждый год жюри определяет 30 победителей в конкурсе «Розповім про подвиг», причем, лауреатами становятся как сами школьники, так и учителя, уделившие пристальное внимание творчеству своих подопечных и патриотическому воспитанию будущего Украины.

К сожалению, рассказы о подвигах уже не ограничатся темами Второй мировой войны (что особенно актуально в преддверии 70-летия Великой Победы над фашизмом), рассказами о воинах-афганцах, трудовых подвигах… Наше время породило новых героев. Ждем рассказов о них… Каждый год проводятся торжественные церемонии награждения победителей этих двух конкурсов в Доме Союзов в Днепропетровске, о чем неизменно публикуются репортажи в газетах «Зоря», «Вести Приднепровья», «Днепр вечерний»,

идут сюжеты на днепропетровских каналах телевидения. В этом номере публикуются очередные работы школьников, лауреатов конкурса «Розповім про подвиг-2014». Жюри конкурсов готово к рассмотрению и обсуждению ваших творческих достижений. Приглашаем к участию новых авторов. Работы на рассмотрение жюри принимаются до 1 апреля 2015 года. С условиями конкурса можно ознакомиться на сайте газеты «Зоря» — www.zorya.org.ua Пресс-группа совета областной организации ветеранов

Наши земляки — герои

ветеран придніпров’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

11 ноября исполнилось 24 года с того момента, когда, спустя более полутора лет после окончания Афганской войны и более 10 лет с момента героической гибели нашего земляка Александра Стовбы, ценой собственной жизни спасшего свой взвод, попавший в засаду, уже «под завязку» Союза об этом вспомнили и присвоили ему звание Героя...

Аист, несший веру в жизнь! Он с детства обожал литературу Родился Александр Стовба 19 июля 1957 года в Днепропетров ске, но вскоре семья переехала в Днепродзержинск, где родители устроились работать на коксохи мическом заводе. Поэтому Днепро дзержинск, видимо, надо считать его родным городом, поскольку здесь прошли его детство и юность, здесь состоялось его становление как личности. Жила семья возле Дворца куль туры металлургов, рядом с топо линой аллеей, ведшей к заводской проходной. Тут людно было всегда — утром, днем, вечером: кто-то спе шил на смену, кто-то возвращался с работы домой. Была у аллеи и соб ственная достопримечательность — бронепоезд, тот самый, что «стоит на запасном пути», установленный в честь нашего земляка Михаила Светлова и событий революцион ного прошлого города. Отец во время Великой Отече ственной с боями дошел до Вены и демобилизовался в звании старши ны-артиллериста. Затем закончил Днепропетровский институт инже неров железнодорожного транспор та и работал в транспортном цеху завода. Мама работала на этом же коксохиме, и ее трудовые награды лежали в общей шкатулке вместе с отцовскими медалями. Маленький Саша очень гордил ся своими родителями и частенько поджидал их на этой аллее, а потом, держась за руку, шел с ними домой или по каким-то домашним делам. В семье все и всегда любили книги. В четырех днепродзержин ских библиотеках бережно хранят ся формуляры, выписанные на его имя. Там значатся такие фамилии авторов, как Паустовский, СентЭкзюпери, Достоевский, Шекспир, зачитывался он также военными мемуарами Жукова, Гречко, других военачальников, перечитал бесчис ленное количество сборников сти хов. Стихи — страсть, которая была с ним всегда: со школьной скамьи и до гибели в Афгане. Кстати, с са мого начала Саша свои стихи стал подписывать псевдонимом Аист, что расшифровывается просто — Александр Иванович Стовба. Но он оказался необычайно точным: душа Александра, подобно этой большой и красивой птице, постоянно рва лась ввысь, но никогда не забывала о родимом гнезде.

сти, присущим всем истинным поэтам, он ощущал, что родители, друзья, родной город и Отчизна нуждаются в его защите. Но было не все так просто: с первого захода в военное училище Саша не поступил. А поскольку он был рождения второй половины года, то у него до призыва в армию оставалась еще одна попытка. И этот шанс Александр Стовба уже не упустил. В 1975 году он поступает в Ки евское высшее общевойсковое учи лище имени М. В. Фрунзе. Привет ливый и исполнительный, он сразу завоевал любовь преподавателей — седовласых ветеранов Великой Отечественной войны, и авторитет у ровесников-однокурсников. К нему тянулись люди, словно он держал в руках таинственный невидимый магнит. Хотя к себе он всегда от носился с легкой иронией. Об этом свидетельствует его стихотворение той, курсантской поры: Немного смугл, немного бледен, Не кучеряв и не блондин, В употреблении не вреден, Но говорят, что нелюдим. Ленив немного от природы, Болтлив не в меру иногда, Из тех людей, что, зная броды, Не выдают их никогда.

Офицерская стезя со второго захода Быстро пролетело школьное детство, остались позади экзаме ны, отшумел выпускной бал. «Кем быть?» — такой вопрос для Алек сандра даже не стоял. Для себя он решил, что будет офицером. И хотя в его роду кадровых военных не было, да и вырос Саша под мирным небом, но мира на Земле не было: пылали Вьетнам и Лаос, лилась рекой кровь в странах Африки и Латинской Америки. И сколько он себя помнил, миру постоянно угрожали ядерной войной. И обо стренным чувством справедливо

Последний бой лейтенанта Стовбы В 1979 году после окончания училища лейтенант Стовба полу чает назначение на должность командира пулеметного взвода в в/ч 77800, более известную, как 186-й Алма-Атинский мотострел ковый полк 68-й мотострелковой дивизии Краснознаменного Сред неазиатского военного округа. С января 1980 года их полк перебра сывают в Афганистан выполнять интернациональный долг перед братским афганским народом, как тогда было принято называть Аф ганскую войну.

Письмо маме

Александр Стовба понял первым, что они оказались в западне, из которой живыми уйти почти невозможно. Нужно было решиться, пускай и с потерями, на единственный выход: кому-то погибнуть, а кому-то остаться жить, хотя и за счет товарищей...

Там их полк был придан 70-й отдельной гвардейской мотострел ковой бригаде. 29 марта 1980 года его взвод попал в засаду и был окружен возле поселка Серан (провинция Канда гар). Вот как вспоминал тот бой его солдат — москвич Олег Журин: — Взвод разделили на две груп пы, одна из них несла дополнитель ный боезапас. Мы же с собой почти ничего не взяли, не рассчитывая, что пойдем очень далеко. Колонна продвигалась внизу, по ущелью, а мы шли по верхнему склону. Впе реди оказался разрушенный мосто чек, дорога уперлась в скатившиеся с горы камни. Итак, для техники дороги дальше нет. Мы оказались на открытом куске кремнистой земли, который хорошо простреливался со стороны «духов». Они тут же и открыли бешеный огонь. Была подбита БМП взвод ного. Сразу же был ранен радист, потом еще двое, в том числе и Алек сандр Стовба. И тогда он дал приказ всем отойти. Он понял первым, что мы оказались в западне, из которой живыми уйти почти невозможно. Нужно было решиться, пускай и с потерями, на единственный вы ход: кому-то погибнуть, а комуто остаться жить, хотя и за счет товарищей... Александр Стовба оставил с собой только четверых — самых надежных: сержантов Михаила Литвинова, Владимира Валише ва, ефрейтора Алексея Ильина и рядового Вячеслава Богомолова. — Группе мы оставили патро ны и гранаты, которые были им нужнее, а сами начали спускаться по крутому склону. По рации еще связались с колонной, просили по мощи. Но помощь уже никто не мог оказать. На горы быстро опускалась непроглядная ночь. И во тьме мы всех потеряли — чужие горы, чу жая ночь... Только когда начало светать, это было тридцатого марта, нашли всех уже изуродованных, за грузили в вертолет... Это был «груз-

200», груз для «черного тюльпана», — вспоминал Олег Журин. Похоронили Александра Стовбу на городском кладбище его родного Днепродзержинска. Посмертный взлет Аиста Уже после гибели к Александру Стовбе пришла известность поэта. В 1981 году в Днепропетровске был издан первый сборник его стихов «Песня грозы сильней». В 1982 году выходят его сборники «Земля рождается в огне» и «За тебя — в атаку!». В 1984 году его посмертно принимают в Союз писателей СССР, а в 1987 году присуждают премию Ленинского комсомола. Естествен но, тоже посмертно. Перед школой №20, где он учил ся и которая теперь носит его имя, установлен памятник герою-зем ляку. Его именем названы улицы в Днепродзержинске и Желтых Во дах, школы во многих населенных пунктах области. О нем написаны стихотворения, книги, снят до кументальный фильм, появилась областная литературная премия для молодых поэтов имени Алек сандра Стовбы. В его честь назван детский оздоровительный лагерь «Аист» возле села Великая Гомоль ша Змиевского района Харьковской области. Закончить же этот рассказ о нашем земляке поэте Александре Стовбе хочется словами его ровес ника — поэта и музыканта Игоря Талькова, так же, как и наш герой, трагически ушедшего из жизни: Поэты не рождаются случайно, Они летят на землю с высоты, Их жизнь окружена великой тайной, Хотя они открыты и просты. ...Они уходят, выполнив заданье, Их отзывают высшие миры, Неведомые нашему сознанью, По правилам космической игры. Подготовил Алексей ЛОГИНОВ

Здравствуй, мама, Между нами расстояний мгла, Сотни непройденных километров, Тропка связи нашей пролегла Строчкою заполненной конверта. Мама, как идут твои дела? Извини, что долго не писал, Паутинка дней на жизнь легла, От нее немного я устал. Знаю я, с печалью обо мне Ты встречаешь зиму или лето, Ждешь письмо от сына, ждешь ответа И о нем тоскуешь в тишине. Я приеду, мама, ты лишь верь, Я вернусь, и радостный, и взрослый. Как там тополек мой? Он теперь, Как братишка, стал, наверно, рослым? Я войду в уютный старый дом, Древний, как история планеты, Он любой мне мелочью знаком, Мне известны все его секреты. День за днем идут мои года, С ними бодро я шагаю в ногу. Мама, я с тобою навсегда, Ты — маяк, открывший мне дорогу. Я приеду мама, ты лишь верь…

 У офицеров и солдат В бою тяжелом время сжато… Вот, приготовив автоматы, Твои товарищи лежат. Их жизнь зависит от тебя. О, подвига полет бессмертный! Ты бросился на выстрел первым, Друзей и родину любя. И, смяв атакой рубежи, Пошла вперед родная рота. А ты у вражеского дота В снегу, недрогнувший, лежишь…

 «Метеорит живет мгновенье, Сгорая в дымной синеве. Его отвесное паденье Сквозь смерть направлено к земле. И я готов, летя сквозь годы Метеоритом в синей мгле, Сгореть, сжигая все невзгоды, Во имя жизни на земле.

ветеран придніпров’я

Історія свідчить

Iванове дитинство Іван Володимирович ЖУЛАЙ

Іван Володимирович — дитя голодомору. Народжений вісімдесят два роки тому, 15 березня 1933-го. Тут, на вулиці Максима Рильського, живе він з 1959-го, перед тим жив на вулиці Шевченка, нинішній — Академіка Корольова. Як же рід Жулаїв опинився в Одинківці? «Батьки мої родом з Приорілля, з сіл Степанівка і Шагерівка, з тих країв, де півень співає на три області». Як допомогла нам з’ясувати краєзнавець Людмила Дубовська, мова йде про ту Степанівку, що згодом злилася з селом Заплавка Магдалинівського району. Місцева назва Шагерівка — від того, що тутешній пан був Степан Сагеров. Лиш одного разу побував Іван Володимирович на історичній батьківщині, де жив цілий рід Жулаїв, гостював у двоюрідної сестри. Насувався 1933 рік. Його батько — Володимир Дмитрович Жулай — зрозумів, що треба тікати зі Степанівки. А в Одинківці жила Іванова бабуся. Перший її чоловік загинув у Першу світову. Бабуся й порадила: приїздіть поближче до міста, то, може, врятуєтеся. — Батько був ще старої закваски, хороший швейник, кравець. І чоботарство знав, але не любив. Більше любив шити. Мав дві машинки, які й рятували його з родиною. Почався той переїзд, від голоду втеча, поближче до міста. Було це десь під Підгородним, мабуть, у Куроїдівці (теперішнє село Перемога). Тож там мама й народила мене, — розповідає Іван Володимирович. — Приїхали батьки нарешті в Одинківку, перебивалися на квартирах. Батько влаштувався в місті на завод Комінтерну: скінчив курси, став машиністом парового крана, мати вступила до колгоспу. Життя стало налагоджуватися. Батько робив на заводі і за угодою з колгоспом у вільний час обшивав і колгоспників. Йому начисляли, скажімо, за костюм два трудодні. Розлив Самари (тепер — озеро Леніна) виник після спорудження Дніпрогесу. За розповідями діда, глибоке русло Самари йшло понад сучасним селищем Шевченка на правому березі, а з боку Одинківки були мальовничі рукави,

Іван Володимирович Жулай все своє життя мешкає у затишному районі Дніпропетровська, в Одинківці. По той бік вулиці колись ріс сад пана Жирова, нині там просто городи і заможні особняки з видом на дуже зелену влітку Самару. озера. Росли хвойні ліси. Потім усе вимокло, і вода свою справу зробила. У 1937-му Жулаям дали земельну ділянку в одному місці, але того року повінь була, річка Самара дуже розлилася, і вся низинна Одинківка опинилася під водою. Тож рибалки «дубами» — були такі човни — перевозили дітей у школу і зі школи. Залило й ділянку Жулаїв. Потім їм дали земельний наділ трохи вище. Від води подалі. — Одинківської церкви ми вже не застали. Її закрили, за оповідями, наприкінці 1920-х. Ми дітьми тільки кольорові скельця від розбитих шибок чи вітражів там збирали. Треба сказати, що нині в Одинківці на тому місці виросла красуня-церква, — веде свою розповідь Іван Володимирович Жулай. — Перед війною вечорами селяни збиралися на імпровізовані вуличні концерти. Батько грав на гітарі, мандоліні, балалайці. Лунали пісні, й колективна робота, що не кажи, єднала людей. Колгоспні жнива завжди святом були. А потім почалася війна. У Володимира Жулая була «броня». Він сподівався евакуюватися всією родиною, та так і не вдалося, аж доки й німці не ввійшли в село. В Андрія Тарковського є фільм «Іванове дитинство». Це ніби й про нашого героя. Доля Івана Жулая теж обпалена війною. Ваня не просто бачив фашистів. Фашист за курми ганявся, з пістолета по них стріляв і ледь не влучив у хлопчину. Як німці вже відступали, всіх виганяли за Дніпро. То Жулаї разом з іншими ховалися в степах. В осені 1943-го день і ніч гула, прямуючи на переправу, техніка 3-го Українського фронту. Йшли з Одинківки на селище Шевченка. Війна ні з чим не рахувалася. Розбирали школу і гатили цеглою дорогу для військової техніки. Старий цегляний млин з жорнами і вальцовкою внизу був — розібрали. Вісімдесят процентів будівель Ігренської психлікарні теж пішло на дорогу. А як бути? Зачепить тягач три-чотири машини і тягне. Витягне до кладовища, там дорога вже йшла на спуск і піщаний ґрунт — там машини могли їхати вже

своїм ходом. Увесь фронт пройшов на очах дитячих. — Вчепишся за машину і їдеш до переправи, каталися так... Рух був односторонній. Поїхали одного разу з моїм сусідом, хлопцем 1930 року. Нині вже покійним. А тут наліт німецької авіації! Страшненько було. То ми п’яти як намазали та мерщій додому. Та ще бомба падає то в воду, то в землю. І з нашої полуторки вивалився закривавлений молодий хлопчина-шофер, мабуть, осколки потрапили йому в обличчя. — Дитинства в мене не було. Батько загинув на війні. «Броня» його згоріла. «Як був в окупації, то йди кров’ю спокутувати гріх перед Батьківщиною...» Тільки прийшли наші, його зразу ж і забрали. В Запоріжжі був поранений. Лежав у шпиталі в Лошкарівці. Мати п’ять разів ходила його провідувати, товарняками добиралася до чоловіка. Останній раз я так просився взяти з собою, зустрітися з батьком. Та куди?! Мусив бути вдома з двома молодшими сестричками, — каже Іван Жулай. — Батько, видужуючи, брався шити, і начальник шпиталю хотів його лишити при госпіталі. Але за Володимиром Дмитровичем тяглося те, що «був в окупації». Тож безвісти пропав у боях Корсунь-Шевченківської операції. А далі було «веселе» повоєнне життя. Мати працює в колгоспі, в неї троє малих та вічно голодних дітей. Якось надійшла в село повоєнна допомога, американська чи англійська, для дітей загиблих. Пішла і його мати до сільради. Там видавали кому піджак, кому штани. А проти прізвища Жулаїв стояла велика червона галочка. «А ми не знаємо, де твій чоловік. Безвісти пропав. Може, він у німців, американців чи італійців переховується...» І не дали жінці нічого. Згадали про її сина Івана, як його треба було забирати до армії, де служив шофером. Після армії тяжко працював усе життя — шоферував у колгоспі ім. Шевченка. І досі робить. — Правда, сил немає. І таких людей мого віку зосталося живих дуже мало, — каже Іван Володимирович. Микола ЧАБАН Фото автора

У палаці хіміків грає духовий оркестр… У Палаці культури «Хімік» ПАТ «Дніпроазот» уже більше 75 років існує духовий оркестр, відомий своїми виступами не лише у Дніпродзержинську, а й далеко за його межами. Чимало музикантів цього колективу працють в оркестрі по багато-багато років. Серед них: Леонід Петьков (60 років), Сергій Бурдяк і Віктор Чмаров (по 35 років), Сергій Горобей (33 роки). Слід зазначити, що в духовому оркестрі хіміків є унікальна сімейна династія: батько Леонід Боженко грав тут ще з 1953 року. Згодом він привів сюди синів Дмитра та Едуарда, які довгий час є музикантами-професіо налами і, крім цього, беруть активну участь в оркестрі Академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки. Шанувальники оркестрової музики добре знають ім’я колишнього керівника духового оркестру Анатолія Парікожі, який очолював цей злагоджений колектив протягом 35 років, і нинішнього перспективного

Розповім про подвиг

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Герой Ось він іде, свідок бою страшного, І груди сяють в орденах. Погляньте, діти, на героя, Це воїн, якого славимо в віках. Він закликав вперед, в атаку, За ним солдати йшли у всі бої. Він не боявся впасти і не встати, Бо захищав він землю рідную свою. Він командир і друг усім солдатам, Всіх їх жалів, любив, цінив. І так щеміло серце у комбата, Коли на німців йшли вони у бій. Душа боліла, серце розривалось, Коли із бою хлопці не прийшли. Вони в атаку бігли на фашистів — Життя своє навіки віддали. Усю війну пройшов дідусь мій, Він рани виніс, болі переніс. Додому він прийшов героєм, Він ворога здолав і переміг. Медалі й ордени на грудях сяють, Зірка полковника погони прикраша. Чому в очах стоять печаль і смуток? Бо він за тих, хто не вернувсь, пережива. Війна йому ночами сниться, Всі ті страшні роки чуми. І він іде до Обеліска, Віддати шану тим, хто не прийшов з війни. Тим, хто поліг на полі бою, Не повернувся в ріднеє село. Дружині не сказав: «Кохана, здрастуй!», І діточок не цілував в чоло. Євген Ткаченко, Криворізька середня школа №55, лауреат конкурсу «Розповім про подвиг» (2014)

Ветеранам війни присвячується… Розбиті долі, мрії під укіс. Для всіх людей прийшла лиха година. Ніхто і не чекав страшних тих змін, Та не зламати розпачем людину. Так, не сумісні війни, зброя, смерть — І молодість, з її бажанням жити. Творить, кохати, пестити дітей Й нові вершини у житті корити. Ви через це пройшли — й перемогли! Та ще й державу витягли з руїни. Я знаю, Ви інакше не могли — Була за Вами доля України. Кирило Кучерявий, Криворізька школа №114, лауреат конкурсу «Розповім про подвиг» (2014)

70 — велика дата керівника і диригента Віталія Орлова. В репертуарі колективу такі відомі композиції, як «Гусарський марш» Арно Бабаджаняна, «Steрмарш», «Військове попурі», «Латина», «Полька лісорубів», «Ватра», а також всесвітньо відомий хіт канадської співачки Глорії Гейнор «I will survive» в аранжуванні Олега Гормана, композиція на тему української народної пісні «Дівчина», «Конго» (автор — Глорія Стефан), музика з кінофільму «Ва-банк» (саксофон),

музикальна композиція «Козацька слава» та, безумовно, найулюбленіша всіма «Червона рута». Враховуючи те, що керівники оркестру ведуть постійну роботу по розшуку талановитих музикантів, можна бути впевненим, що ще багато років цей колектив буде дарувати своїм шанувальникам чудову оркестрову музику. Анатолій ЛИТВИНОВ Дніпродзержинськ Фото Миколи БОЛОТІНА

70 — велика дата, Велика дата і сумна! Була страшна у нас подія, Велика Вітчизняна війна. Там воювали всі народи І воював там наш народ! Малі, старі, брати і тата, Щоб всі ми спали мирно в хатах — Багато полягло в бою! Велику шану і подяку, Щиро Вам я віддаю. Встояли під вражим гнітом! За відвагу у бою, Уклін всім Вам віддаю! Без хоробрих тих солдатів, Не дожить до цього дня Перемога — страшна дата, І велика, і сумна!

Ярослав Тушний, 2-Б клас, Криворізька загальноосвітня школа I-III ступенів №36

Фельдмаршала Паулюса пленил украинец Всякий раз, когда речь заходит о Сталинградской битве, обязательно всплывает имя фельдмаршала Паулюса. О поражении его армии известно многое. А как сложилась дальнейшая судьба гитлеровского полководца-неудачника после пленения? Александр ТАНАСИЕНКО, Днепропетровск

В ходе грандиозной наступательной операции войск Красной армии под Сталинградом, начавшейся 19 ноября 1942 года, в окружение попали части сразу трех армий: германских — 6-й полевой и части 4-й танковой, а также 3-й румынской. Агония окруженных частей в котле продолжалась почти два с половиной месяца. Все закончилось сдачей в плен 31 января 1943 года командующего 6-й армией генералфельдмаршала Фридриха Паулюса. От имени командования предложение врагу прекратить огонь и сложить оружие сделал наш сооте чественник старший лейтенант Федор Ильченко. Являясь старшим парламентской группы, в подвале универмага он лично предъявил генерал-фельдмаршалу Паулюсу ультиматум о капитуляции. Вместе с Паулюсом в плен сдались около 91 тысячи солдат и офицеров вермахта. А на поле боя победители подобрали и захоронили более 140 тысяч трупов вражеских военнослужащих... После первых вполне корректных допросов всех пленных генералов 6-й армии доставили в лагерь для военнопленных в Красногорске под Москвой. Позднее их перевели в Суздаль, в лагерь для высших командиров румынских, венгерских, испанских, итальянских и немецких частей. Находясь в лагере для военнопленных, Паулюс отказался вступить в «Лигу немецких офицеров» и Национальный комитет «Свободная Германия», а также принимать уча-

Один из 91-й тысячи пленных — фельдмаршал Фридрих Паулюс

Несгибаемые сталинградцы (крайний слева Федор Ильченко)

Крещенный Сталинградом Непосредственный участник пленения штаба 6-й полевой армии и ее командующего генерал-фельдмаршала Фридриха Паулюса Федор Михайлович Ильченко родом с Винниччины. Во время Великой Отечественной войны был наводчиком орудия, помощником начальника оперативного отделения штаба стрелковой дивизии, офицером связи армии, начальником штаба бригады. Участвовал в боях на Крымском, Сталинградском, Юго-Восточном, Донском и других фронтах, на Курской дуге, в Корсунь-Шевченковской операции. Освобождал Европу. Четырежды был ранен. За пленение Паулюса удостоен ордена Ленина. Полковник в отставке. Проживал в Киеве. стие в любой политической деятельности. Он просто был уверен в том, что его обменяют на кого-нибудь из пленных русских генералов и он возвратится в Германию. Но после покушения на Гитлера 20 июля 1944-го и жестокой расправы нацистов над участниками антиправительственного заговора Паулюс поменял свое решение. 8 августа 1944 г., в день казни генерал-фельдмаршала Эрвина фон Вицлебена — близкого друга Фридриха Паулюса и 7 других участников заговора, он выступил по радио с антифашистским обращением к немецкой армии, призвав ее выступить против Гитлера. И уже через четыре дня Паулюс вступил в «Союз немецких офицеров», а немного позднее — в Национальный комитет «Свободная Германия». Он начал регулярно выступать по радио, в том числе на радиостанциях, которые вещали на Германию и оккупированные ею страны. Также Паулюс ставил свои подписи на листовках, призывавших военнослужащих вермахта сдаваться в плен советским войскам. В ноябре 1944-го в Германии была арестована и брошена в конц лагерь семья Паулюса. Там она находилась до конца войны, пока не была освобождена войсками западных союзников. Как свидетель обвинения Паулюс выступал в Международном военном трибунале в Нюрнберге. Его неожиданное появление там вызвало большую сенсацию. 22 июня 1948 года Паулюс обратился с заявлением на имя советского правительства с просьбой

рассмотреть вопрос о возможности его использования в восточной зоне оккупации Германии. Но в Германию Паулюс попал лишь через десять с лишним лет, после того, как сдался в плен в Сталинграде. Условия его содержания в плену были вполне приличные, они скорее напоминали домашний арест. В отличие от многих других немецких генералов, осужденных в плену за военные преступления, Паулюс осужден не был. В последние годы пребывания в плену его здоровье серьезно ухудшилось, он часто и подолгу болел. Принимались необходимые меры по его лечению, в том числе проводилось санаторнокурортное оздоровление. 24 октября 1953 года Паулюс выехал из Москвы в Берлин. В ГДР ему были предоставлены охраняемая вилла в элитном районе столицы Саксонии Дрездене, личная автомашина, адъютант и право на ношение личного оружия. Паулюс получил должность начальника военно-исторического центра. Также он читал лекции о военном искусстве в высшей школе казарменной народной полиции (так тогда называлась армия ГДР). Умер Паулюс 1 февраля 1957 года, как раз в дни 14-й годовщины капитуляции 6-й армии вермахта под Сталинградом. Незадолго до смерти журналисты спросили у Паулюса, что бы он сейчас сказал жителям Сталинграда. Немного подумав, бывший гитлеровский генерал-фельдмаршал ответил: «Я хочу перед ними извиниться…» Подготовил Александр ПЕРЕПЕЛИЦА

Историческая справка * Согласно современным подсчетам, со стороны РККА в битве за Сталин-

град участвовал 1 миллион 103 тысячи человек. В распоряжении наших войск было более 15,5 тысячи орудий и минометов, почти полторы тысячи танков и 1350 самолетов. Силы вермахта и его союзников составляли 1 миллион 11 тысяч человек, 10,2 тысячи орудий и минометов, 675 танков и самолетов. * Сталинградская битва признана самым кровопролитным сражением за всю историю человечества. Красная армия потеряла 585 тысяч человек. В том числе безвозвратные потери составили 155 тысяч. Потери вермахта и его союзников: около 800 тысяч человек, в том числе 140 тысяч убитыми и 210 тысяч пленными. Газета удостоєна Диплому та Гран-прі (бронзової статуетки Афродіти) Всеукраїнського фестивалю журналістики «Людина і зброя» (2005 р.) та срібної медалі Всеукраїнського огляду-конкурсу «Дякують ветерани» за благодійну діяльність з нагоди 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Памятные даты

Спрашивали — отвечаем

ветеран придніпров’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Календарь

исторических событий 22 ноября — 3 декабря 22 ноября 1963 г. в Далласе был убит Джон Кеннеди — 35-й президент США. В убийстве подозревался 24-летний Ли Харви Освальд, бывший морской пехотинец, имевший контакты с организованной преступностью и федеральными службами контрразведки. Убийство Кеннеди — одно из самых громких политических преступлений XX века — до сих пор остается загадкой. 23 ноября 1898 г. в Одессе родился Родион Малиновский, военачальник и государственный деятель, маршал, Герой Советского Союза. Действия Малиновского под Сталинградом внесли серьезный вклад в успех Котельниковской операции и победу в Сталинградской битве. Участвовал в освобождении Донбасса и Южной Украины. Скончался 31 марта 1967 года. 23 ноября 1925 г. в селе Константиновка Донецкой области родилась Нонна Мордюкова, актриса театра и кино. В ее фильмографии около 62 фильмов, среди которых: «Молодая гвардия», «Чужая родня», «Простая история», «Комиссар», «Вокзал для двоих», «Они сражались за Родину», «Бриллиантовая рука» и другие. Британская энциклопедия включила ее в десятку величайших актрис XX века. Ушла из жизни 6 июля 2008 года. 26 ноября 1894 г. родился Иван Папанин, арктический исследователь, контр-адмирал. В 1934 году под его руководством появляется полярная станция на мысе Челюскин. В 1937 году начала дрейфовать первая в мире станция на льдине «Северный полюс». В составе экспедиции был и Папанин. Скончался 30 января 1986 года. 28 ноября 1943 г. в Тегеране открылась конференция «Большой тройки», в которой приняли участие руководители трех стран — СССР, США и Великобритании. Ее цель — разработать окончательную стратегию борьбы против гитлеровской Германии и ее союзников. 30 ноября 1939 г. началась советско-финская война («зимняя война»). Всего севернее Ладожского озера до конца войны было окружено и почти полностью уничтожено пять советских дивизий. Лига наций в декабре 1939 года признала СССР агрессором и исключила его из своего состава. 3 декабря 1898 г. родился Михаил Кошкин, конструктор танков. В 1938 году утверждается проект танка Т-34. Испытания в Подмосковье завершились успехом. 26 сентября 1940 года Кошкин умер в Харькове. А его детище — танк Т-34 в этом же году поступил на вооружение Советской армии и был признан лучшим танком периода Второй мировой войны. 3 декабря 1966 г. у Кремлевской стены состоялось торжественное захоронение останков Неизвестного солдата, перенесенных с места кровопролитных боев — 41-го километра Ленинградского шоссе. Подготовила Мария ГОРБАЧЕВА

Телефон «Ветерана Придніпров’я» (056) 38-83-23. E-mail: zorya@ezorya.dp.ua. Редактор випуску Олексій ЛОГІНОВ

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

поетична сторінка Небесні герої

Чиста криниця Осінь

Вітер хмарами на синім небі грає, І давно вже відлетіли журавлі. У степу нічого вже немає, Тільки жовте листя на ріллі. Край дороги — перекотиполе Зачепилось за суху траву. Через усе поле чиюсь долю Пронесло вві сні чи наяву. На траві сухій вона спочине. До весни під снігом буде спать. А проснеться — стане чиюсь долю Перекотиполем доганять. Федір Клименко

Де ти, доле... Де ти, доле, блукаєш? Не знаю. У яких невідомих краях? Звідусіль я тебе виглядаю, Але бачу поки що у снах. Сумно, тяжко в житті без коханої. Серце прагне любові, тепла. Де ти, та неповторна, жадана, Що зігріть мою душу змогла б? Відгукнись: я на тебе чекаю Вранці, вдень, восени, навесні. Озовись: і тоді запалають Незбагненного щастя вогні. Ти, напевно, стомилась блукати? До моєї оселі зайди. Відпочинь. І куди поспішати? Залишайся у ній назавжди. Юрій Новіков

Тривоги й надії II Пустеля неба. Хмари — як верблюди — повільний крок... А сонце—у крові. Книжки і храми гинуть теж, як люди, в хуртечі війн зникаючи навік. О, всіх віків, епох кати зловісні затямили убивчий цей урок, що досить знищить пам’ятку і пісню, щоб той народ назавжди впав у змрок. Чи можна повторити неповторне — реставрувати, збудувати знов, щоб відгукнулась голосом валторни іще одна врятована любов? Іронія примружилась: «А дзуськи! Навспак не повернути течію. І в римляни записані етруски, що рідну пісню втратили свою». Іроніє, ти красно так говориш. Хто заперечить? Скаже хто мені, як воскресити знищені собори й труди митців, що здиміли в огні? А час пошитий сухозлоттю, гафтом: в тканні годин проблискують слова. І все чекаєш — нині, завтра... раптом озветься десь мелодія жива... Якась картина... фреска... порцеляна... воістину безцінний фоліант. Немов криниця, свіжістю налляна — відроджений, віднайдений талант. Допоки віриш — є нетлінна мова, допоки любиш — нездоланний спів. І що б там не було — будуймо знову хоч щось, утрачене впродовж віків. Хай розів’ється зранена галузка, нехай запахне квітом, як на те. Нехай крізь череп древнього етруска нова лоза могутньо проросте! Наталка Нікуліна

***

Осені в коханні не бува, Первозданно квітне вік од віку, І цвітуть закохані слова Чорнобривцями побіля вікон. Райдуги у небі відцвіли, Рушникам подарували вроду, Нареченим в коси заплели Кольорів найкращих прохолоду. Білим святом до сільських дворів Осені весіллями приходять, І прозорим щастям матерів Вся земля весільно хороводить. П’ють чарки за звичаєм до дна, Щоб на сльози не зосталось дочкам, Буде друга й третя, ще одна, Бо немає дна винові в бочках. Для нових весіль нове вино. Зріють для весіль гучних дівчата, А над ними неба кришталеве дно Вже готове в тостах прозвучати. Григорій Маловик

Коли приходить осінь на поріг, Милує зір чарівністю своєю І жовте листя кидає до ніг, Довірливо торкнись її душею. Тобі розкажуть квіти і трава Про швидкоплинність юності палкої. Як пристрасно палають дерева, Що й восени не знають супокою! Чи не тому в осінньому вбранні Такі яскраві виткано узори? На жаль, поблякнуть скоро ці убори, Але зазеленіють навесні. І все-таки люблю я листопад! А завтра вже й зима махне рукою, Покриє землю ковдрою пухкою... Де золото — там заблищить срібло, Та вірю, що колись мені присниться Цариця Осінь — лагідна жар-птиця І подарує золоте перо. Павло Кашаєв Переклад Івана Кулика

Я все одно тебе люблю

Душа ще плаче од жалю, Як давній спомин розтривожу. Я все одно тебе люблю — Інакше жити вже не зможу. На двох провину не ділю. Було у нас — коса на камінь. Я все одно тебе люблю — Переконався із роками. Усе, що зможу, я зроблю, Щоб почуття не згасли в цвіті. Я все одно тебе люблю — Одну на всьому білім світі. Кохання зранене зцілю. Забудь образи і не сердься. «Я все одно тебе люблю!..» Навік вкарбовано у серці. Олександр Тараненко

Листопад

Тихо падає пожовтіле листя, Вниз пірнаючи і обертаючись. Клени барвисті, віттями вітаючись, Стелять килим на алею щастя. Кружляють й лягають на свої місця, Наче у польоті вальс танцюючи. Тихо падає пожовтіле листя, Вниз пірнаючи і обертаючись. Тож барви осені — негоди нашестя: Осінь іде, холоди приносячи, Листя падає, смутку наводячи І вводячи в депресію до забуття. Тихо падає пожовтіле листя... Степан Блонський

Київська Русь 2. Урок Мітрідата Важучо, наче ртуть, сльоза спадає За довгими, як ніч, фіранками сторіч. Старих слов’ян довбла азійська зграя— Склювати праглось їй огонь відважних віч. В печі Добра само Зло не згорає: Незгода між племен — страшна біда і бич. Цар Понту Мітрідат державі не зарає— Не сходились міста під віщий мудрий клич. На вус не намотав урок той Київ, Тож многоликий Змій сто бід затіяв: — Лови! Пали! Повісь! Беззахисних аркань! Закон життя — один: щоб зло не скоїв, Напасника знешкодь, якщо ти воїн, — Від ювенальних проб до попелу смеркань. Микола МИКОЛАЄНКО

Ключ журавлиний у небі летить, Голосно й дзвінко курличе. Я зупинилась на мить І підняла вгору вічі. В небі осіннім — чарівна блакить, Гарна, аж око радіє. А ключ птахів відлетіти спішить, Поки ще сонечко гріє. Справжні герої не в піснях, казках, І не в бувальщинах різних. Справжні герої зі зброєю в руках, Бо захищають Вітчизну. Ключ журавлиний — солдатськії душі, Душі добра та спокою. Декому з вас вони все ще байдужі? Вас не карало війною... Дякуєм вам, визволителі наші, Ви вже далеко в просторі... Ви намагалися нас захистити, Вам це вдалося, герої! Юлія СЕМЕНЧЕНКО Верхньодніпровськ

Кам’яні «баби» (Свідки дій прадавніх) І гнів, і спокій, і скорбота Застигли в камені облич, Та час ліг ще до Геродота Нашаруваннями сторіч. В степах могили і донині Вони де-інде стережуть, Ждуть — скіфські коні по долині Знов вітер в гривах пронесуть. Який то скульптор — знать не дано Різцем нехитрим їх ваяв. Лишивши свідків дій прадавніх, Що серед цих кипіли трав, Вскресають образи, здається, Рукою каменя торкнись — Під сизим мохом чуть, як б’ється В нім пульс епох, як і колись. Можливо, в очі їх незрячі Аттіла погляд свій стромляв — І не могли вони не бачить, Як свій від жаху заклякав. Кортеж весільний пам’ятають, Як доньку Мудрий Ярослав Задля могуті й слави краю На трон французький проводжав, Як Дике поле крає вихор, Скрегоче міддю комишів. Тавро ганьби в полоні Ігор Прокляв у змученій душі... У дивнім колі з Яворницьким Вони розмову ще ведуть, Штурм Кодака, плин Половиці З розмов тих видно нам і чуть. Георгій Ткаченко

Сім’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Ее жизнь он превратил в цветы Когда мы говорим о судьбе, то понимаем под ней жизненный путь человека. А между тем судьба — это не совсем жизнь. Судьба — стечение обстоятельств, которые не зависят от воли человека. Другими словами, это ход жизненных событий, над которыми человек не властен. Именно так и вышло у Валентины с Валерием — жизнь все расставила по своим местам после той случайной встречи в пригородной электричке. Они — давние знакомые, до этого каждый из них прошел путь неудач в личной жизни.

«Говорю тебе третий раз: выходи за меня. Четвертого раза не будет»… Дежурный по вокзалу уже объявил прибытие электрички на Лозовую. Толпа на перроне заметно оживилась и мобилизовалась — каждому хотелось в числе первых проникнуть в вагон в надежде занять свободное место. Люди с «кравчучками», велосипедами довольно проворно взбирались по ступенькам вагонов подошедшего поезда. — Я обычно стараюсь ехать в начале состава, — говорит Валентина, — мне так удобнее выходить на своей остановке. А в этот раз мы со знакомой так увлеклись разговором, что я с сыном едва успела сесть в последний вагон. Людей там оказалось немного, что было на руку моему шаловливому Ваньке. Он то и дело высовывался из окна, и мне всякий раз приходилось его одергивать. Женщина так и не поняла, откуда взялся Валерий. А пассажир просто обратил внимание на мальчишку-не поседу, а потом уже увидел ту, с которой когда-то жили в одном поселке, он даже был товарищем ее брата. Сколько же лет прошло с тех пор? Многовато, сразу так и не прикинешь. — Привет! Ты куда? — подсел к знакомой. — К родителям в Нижнянку. А ты? — В Юрьевку. Помочь матери надо, — по лицу Валерия видно: он очень рад встрече. Расспрашивали друг друга о жизни, каждый рассказывал о своей. Но время в пути и так коротко, а тут вовсе пробежало катастрофически быстро. Главное, что уяснил тогда для себя мужчина: она свободна, как и он, разведена. Может, это его шанс — быть, наконец, рядом с женщиной, которую уже дважды безрезультатно звал замуж? — Назад когда собираетесь? — поинтересовался Валерий. — Вечерним. Выпускной сегодня в поселке. Интересно пойти посмотреть, — и вдруг неожиданно для себя самой Валентина предложила: — Хочешь — присоединяйся. Они уже не юные (ей — 43, ему — 46), устали от одиночества, может, потому как-то синхронно вдруг почувствовали: этой встречей их общение ограничиться не должно. Валерий дважды был женат и оба раза неудачно. Возможно, из-за своего характера, его слово — кремень, любит, чтоб все было, как он сказал. Но если другим женщинам подчиняться мужской воле оказалось не под силу, то Валентине очень даже нравится в избраннике и мужская стать, и твердость характера, и надежность, присущая, к сожалению, далеко не каждому мужчине. Это она сегодня знает о нем все, считая его командиром, а себя подчиненным. О воинской дисциплине женщине известно не понаслышке, пришлось работать в военной части. А тогда все-таки боязно было решиться на серьезные отношения с этим человеком. Ведь что-то

же останавливало ее раньше, когда он предлагал ей руку и сердце! Но, оказалось, не иссякла настойчивость Валерия, он снова делает ей предложение, добавив при этом решительно: «Имей ввиду — четвертого раза не будет!». По его тону женщина поняла — точно не будет. И согласилась. Рай не обещал, но создает его собственными руками Я выхожу на первой автобусной остановке. Это улица Благодатная, так называется шахта, породившая это село. Новые Вербки, собственно, продолжение старых Вербок. Из-за стремительного наступления на его территорию угольных шахт возникла угроза подтопления огородов, обрушения домов и хозяйственных построек. Угроза скоро переросла в настоящую беду — дома селян попросту начали падать. Тогда и было «наверху» принято решение переселить людей, проживающих в непосредственной близости к зоне шахтных подработок, на новое место. Угольщики, «виновники» проблемы, построили для этого компактный поселок, получивший название Новые Вербки. Сроки тогда поджимали, проектировщики не очень ломали головы над тонкостями сельского быта. Построили дома первой улицы шеренгой. С виду — ряд бараков, даже отдельные въезды во дворы не предусмотрели. Здесь и живут теперь наши герои. В домике на две половины квартиру получил Валерий — организация, в которой он работает, занималась газификацией Новых Вербок, и предприятие воспользовалось положенной квотой на жилье для своих сотрудников. В сельском совете Вербок не удивились моему интересу к этой семье. Конечно, много здесь нетрадиционного для обычного сельского подворья — вместо грядок и «балаганов» для выращивания прибыльных сегодня овощей, к тому же городской рынок — рукой подать, водоем с гротами и водопадом, альпийские горки и удивительный розарий, вечнозеленая растительность в сочетании с лужайкой синего льна. В это время поздней осени нет тех удивительных красок, которыми так богаты весна и лето, но и сегодня редкий прохожий не остановит свой взгляд на грациозных, выгнувших шеи лебедях, сооруженных из старых автомобильных покрышек, на ажурной беседке, обилии неувядающих можжевельников, видов и подвидов представителей хвойного царства. — Дело в том, — говорит моя собеседница, — что, когда я сюда попала в первый раз, здесь много из этого всего уже было. В частности, розы всяких сортов и оттенков, которые Валера любит больше всего. А ведь в этом домике до моего появления он жил всего два года. С каким-то особенным вкусом ему удается все это скомпоновать, сосредоточить в наиболее подходящем для этого месте. — И вам так все понравилось, что вы на этот раз ответили согласием?

— Ну а кому не понравятся чистота, порядок даже без женского присутствия? Честно скажу, подумала я тогда, что с таким хозяином мне и моему сыну будет спокойно и надежно. И действительно, только теперь я поняла, что такое настоящий хозяин, добытчик, мужик! Все, что вы видите возле дома и в доме, сделано его руками, без дизайнеров и наемных рабочих. Со временем у нас получился своеобразный бригадный подряд. Мы с сыном стали помогать Валерию. Вот у него розы любимые, а я в лилии ударилась. Развожу их каждой весной, а мне все мало и мало. У нас окна в доме выходят на противоположные стороны. Зайду в дну комнату — за окном весенний ковер первоцветов, из другого окна любуюсь красками лета. Если судьба, то и на печи найдет… Сегодня мне не удалось встретиться с главным творцом всей этой красоты. Валерий был на работе в другом селе. Как оказалось, отрабатывает последние дни и уходит на пенсию. Ему уже 60, а планов — громадье. Он очень любит работать с камнем, вот теперь и надеется отдаться ему сполна. Камин в гостиной выложен диким камнем. Отшлифованные морскими волнами плоские камешки прилеплены прямо на стены в прихожей, в гостиной, в кухне, создавая модный ныне эффект «отпавшей штукатурки». — Муж даже нашел вот это напольное покрытие с рисунком разбросанных камней, — Валентина Пантелеевна вводит меня в уютную гостиную, где все говорит о тонком вкусе обитателей этого дома. Я представила себе ненастный зимний вечер, полыхающие в камине поленья и ее, устроившуюся у огня в кресле-качалке. Маленькая женщина, которой посчастливилось встретить настоящего заботливого мужчину, помог ей поднять на ноги сына и вообще стать настоящей опорой в жизни. — Понимаете, он никогда не говорит громких слов о своих чувствах ко мне. Ну не такой это человек. То, что я хочу видеть, нахожу в тех вещах, которые меня окружают. Мне говорят, я живу в раю. И знаете, я с этим согласна. В ближайших планах Валентины Пантелеевны и себе уйти с работы почтальона. Пенсия уже заработана, можно и отдохнуть. Тем более, что и к этому у них обоих есть вкус. Два года назад ее сын женился, и теперь собственный, видавший виды дом, Иван преображает до неузнаваемости. Юля на подхвате у мужа. Задача у свекрови с невесткой общая — чтобы в доме были уют и тепло, во дворе – красота и цветы. …Часто ей в голову приходит мысль о том, что они могли бы и не встретиться, не сядь она тогда в нелюбимый ею последний вагон электрички. Не зря говорят: если судьба, то и на печи найдет. Валентина Кордюкова, собкор «Зори» Павлоградский район

Вместо грядок — водоем с гротами и водопадом, альпийские горки

— Мне говорят, я живу в раю. И знаете, я с этим согласна, — сказала при встрече Валентина

…Часто ей в голову приходит мысль о том, что они могли бы и не встретиться, но как говорится: от судьбы не уйдешь

персона

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Едва ли можно понять, как умещается в одном человеке такое количество талантов? Майк КауфманPortnikov на первый взгляд кажется обыкновенным и непосредственным. Но стоит ему заговорить, понимаешь: мудрец. Стоит ему прикоснуться к клавишам рояля, осознаешь: выдающийся музыкант. Незаурядность этой творческой личности сполна отражают многочисленные проекты, которые Майк КауфманPortnikov представляет по всему миру. С одним из них — «Немое кино с тапером» — не так давно могли познакомиться жители Днепропетровска благодаря кинотеатру «Правда-кино».

Ольга ПЕРОВА

Стоит ли объяснять нашим читателям, кто такой тапер? Вряд ли, ибо немое кино, показываемое в битком набитых залах под живую музыку, исполняемую людьми этой профессии, оказалось столь мощным явлением, что наша — и культурная, и генетическая, и историческая — память сохранила многое из той стартовавшей на бульваре Капуцинов эпохи. В том числе имена людей, сделавших немое кино великим. Гарри Ллойд, Чарли Чаплин… Именно их фильмы — «Никогда не сдавайся» и «Новые времена» — решил озвучить Майк Кауфман-Portnikov своей живой музыкой. Посмотреть великие фильмы и послушать великого музыканта в «Правда-кино» пришло немало днепропетровцев. Думается, многие из них, принимая знаменитость Чарли Чаплина как аксиому, ни разу не видели его фильмов. Майк подарил нам такую возможность, «приправив» этот дорогой подарок своими музыкальными импровизациями, рождающимися тут же, мгновенно, при взгляде на экран. — Вы переживаете происходящее на экране с помощью смеха, слез, а я — музыки, — сказал наш гость в краткой вступительной речи Слов действительно на этом вечере не требовалось. Был Чарли Чаплин — маленький и как будто бы несуразный человечек, так смешно восставший против бездушной системы и ушедший в иные времена по широкой дороге вместе с любящей его женщиной — уже не нелепый, а великий. И был Майк Кауфман-Portnikov, тоже не внушительный ростом, но умеющий потрясать своей музыкой. Вспоминается, как однажды, отвечая на вопрос, как в нем сочетается столь много дарований, Майк с улыбкой ответил: — Просто я маленький. А когда человек маленький, ему хочется ощущать себя великим. Комплекс Наполеона — слышали о таком? Рояль — он большой. Театр — он еще больше. Все это я «впихиваю» в себя, и получается, что уже не крошечный, а огромный… Масштаб личности и дарований Майка сполна ощутили зрители «Правда-кино» — кинотеатра, который регулярно дарит своим зрителям уникальные проекты, зачастую из первых рук, как это стало с проектом «Немое кино с тапером». И, пожалуй, такого выдающегося тапера «великий немой» не знал за все время своего существования… — 88 клавиш рояля вмещают всю мою жизнь: радость и грусть, любовь и восторг, взлеты и погружения, — говорит о своем творчестве Майк КауфманPortnikov. Если же спросить у друзей, поклонников его творчества, кто такой Майк Кауфман-Portnikov, можно получить самые разные ответы: Пианист. Композитор. Педагог. Актер. Режиссер. Психолог. Тренер. Коуч. Компетист, говоря современным языком, человек, сочетающий разное, многое, часто несочетаемое. «Он парадоксален и непредсказуем, он расширяет горизонты и взрывает стереотипы, он на Земле более 5000 лет и воспринимает мир, как ребенок, он может сыграть вас на рояле…» — и такой отзыв можно услышать об этом человеке — гражданине мира и патриоте Украины, уже давно завершающем свои выступления исполнением Гимна Украины, как это было и в Днепропетровске. К слову, готовясь к приезду в наш город, Майк решил не ограничиваться концертом в «Прав-

Человек, озвучивший Чарли Чаплина «Правда-кино» представила проект «Немое кино с тапером». В роли тапера выступил знаменитый джазмен Майк Кауфман-Portnikov да-кино», а еще выступить перед ранеными в военном госпитале. Жаль, но по не зависящим от него причинам выступление не состоялось. Его это огорчило, но он добавил: — Но я еще обязательно сыграю перед настоящими патриотами… Он живо и эмоционально переживает все, что творится на его Родине. Если зайдете на его страницу в Фейсбуке, поймете это. — Все, что мне было интересно в самом раннем детстве и позже, и сейчас — это одно! Оно состоит именно из того, чем я занимаюсь, чем живу, что люблю, — сказал как-то Майк, который всю жизнь учится тому, что ему интересно — музыке, психологии, журналистике, театру. Он ставит постановки, пишет музыку, которую поют Ирина Понаровская и Елена Камбурова, которая звучит во многих художественных, документальных и мультипликационных фильмах. Наверное, это разнообразие талантов было предопределено свыше — Божьим расположением или наследственностью. Майк из музыкальной династии с театральным уклоном и династии математиков-изобретателей. Он учился в математическом классе и музыкальной школе, затем в музыкальном училище, консерватории имени Глинки и еще во многих учебных заведениях мира — дистанционно. — Композиции обучался дистанционно и по переписке с мастерами-композиторами. Режиссуре обучался и вольнослушателем, и в киевском театральном университете имени КарпенкоКарого, причем стационарно, довольно взрослым человеком. На факультете психологии обучаюсь и в настоящий момент — в

московском университете им. Ломоносова, в его дистанционном филиале, — говорит Майк, создавший монотеатр «АбО», где показывает свои спектаклиперфомансы. Визитной карточкой театра Майка Кауфмана «АбО» стал спектакль-перфоманс по пьесе Алессандро Барикко, «Novecento (1900-й). Хорошая история». Он и свой творческий визит в Днепропетровск обставил так, чтобы он превратился в спектакль, а не был просто концертом. Так, перед началом показа ретронастроение зрителям создала миниэкспозиция автомобилей первой половины XX в. и стилизованный перфоманс танцевально-спортивного клуба «Гармония». По окончании показа зрители аплодировали стоя — и Чарли Чаплину, и Майку КауфмануPortnikov — маленькому таперу с великой душой патриота и музыканта.

Стилизованный перфоманс танцевально-спортивного клуба «Гармония»

спорт

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Фізкульт-толока від Володимира Сороки Наш гість

Осінь — неймовірна пора, врочисто золотава і водночас трішечки тужлива; пора, коли підбиваються підсумки зробленого, віншуються лауреати і коли відлітають у вирій птахи… У сьогоднішньому випускові ми подаємо частину інтерв’ю з одним із очільників обласної організації ВФСТ «Колос» АПК України Миколою Берестом та спогад-есе про свого побратима, колишнього власкора «Зорі» Григорія Руденка.

Микола берест:

Кожне змагання — це своєрідна родзинка! Тільки-но Микола Берест від імені президії обласної організації ВФСТ «Колос» вручив нагороди лідерам сезону-2014 і ми, обмінявшись

Пам’ять

— Миколо Миколайовичу, дайте загальну оцінку цьогорічному колосівському сезону. Які задумки вам вдалося втілити в життя, які ні? — Перш за все, відзначу, що наше спорттовариство, незважаючи на усілякі негаразди, важкі часи, постійно прогресує, відшуковує нові ресурси для урізноманітнення та пожвавлення своєї діяльності. 2014 року до програми обласних сільських спортивних ігор ми уперше ввели змагання «Хто ти, майбутній олімпієць?», а також дві спартакіади — на краще село і ветеранську. Збільшили також віковий ценз учасників змагань — раніше до наших «форумів» допускалися хлопці і дівчата, яким виповнилося вісімнадцять, віднині ж свої регіони репрезентують і шістнадцятилітні. Користь від цього подвійна: поперше, значно омолодився змагальний «контингент», а по-друге, ми залучили до своїх рядів прошарок, учнів старших класів, які з певних причин опинилися на спортивному роздоріжжі. — Упродовж року в колосівців були якісь неординарні події, цікаві відкриття? — Подій, звісно, вистачало, власне, кожне змагання для фізкультурного активу з глибинки — це своєрідна родзинка. Що ж до відкриттів, то насамперед відзначу прорив — саме прорив! — з підвалин турнірної таблиці збірної Криничанського району. Довгий час оздоровчий процес тут знаходився у так званому летаргійному сні, і ось завдяки Миколі Глухому, якому довірили колосівський штурвал, криничанці стрімко увірвались на авансцену, у комплексному заліку посівши одинадцяту позицію. Їх, як і магдалинівців, які після внутріш-

враженнями про урочистості, зручно влаштувались на белебні і пункт за пунктом детально пройшлися по всіх напрямах колосівської життєдіяльності.

нього переформатування теж значно додали, відзначили спеціальним призом «Прогрес року». — Укотре загальнокомандну перемогу відсвяткували покровчани, де фізкультурна галузь поставлена на доволі серйозну основу… — Так, Покровщина входить до числа лідерів уже чимало років, оздоровчий напрямок там дійсно є одним із пріоритетних. І нинішній лідер тамтешнього фізкультурного загалу Станіслав Степаненко робить усе можливе й неможливе, аби регіон не втратив завойованих позицій. Аналізуючи виступи представників землі Покрови, відзначу, що вони добротно поповнювали свою скарбничку карбівками як у «своїх» дисциплінах — у тому ж футзалі (команда «Титан»-«Зоря» успішно виступає у так званій екстралізі чемпіонату України. Про це ми невдовзі розповімо окремо. — Авт.), спартакіаді на краще село, армреслінгові, так і в тих, де раніше не були у «фаворі», приміром, чоловічому пляжному волейболі. Ще одна суттєва деталь: покровчани, а також апостолівці, верхньодніпровці, дніпропетровці, криворіжці, новомосковці, томаківці і царичанці протягом сезону не пропустили жодного старту! — Друге загальне місце приорільців, їх перший в історії поді-

ум, певно, став для вас неабияким сюрпризом, несподіванкою? — Чому ж несподіванкою! Погляньте на турнірні таблиці сільських ігор останніх чотирьох років. Царичанці постійно нарощували темп, додавали: 2011 року вони були восьмі, 2012 і 2013 — четверті, нині — віце-чемпіони. Необхідно віддати належне Володимирові Тимошенку та його колегам Віталію Гріненку та Людмилі Макатусі, які чітко усвідомлювали свою задачу, працювали на максимумі. А те, що на Приоріллі переймаються не тільки «складуванням» залікових балів, а працюють на перспективу, не забуваючи при цьому своїх патріархів, свідчать їх блискучі виступи на юнацькому та ветеранському «фронтах». — Певний регрес (торік другі, а нині треті) спостерігається у виступі апостолівців… — Ніякого регресу в апостолівців і близько немає! Навпаки, якби підопічні Сергія Павлюка виступили у одній з дисциплін змагань «Хто ти, майбутній олімпієць?» (у юнацькому волейболі. — Авт.), де вони втратили мінімум 200 очок, неодмінно б стали переможцями цьогорічних перегонів! Фото Алли ЯНГОЛЕНКО

(Закінчення інтерв’ю у грудневому випуску «Фізкульт-толоки»)

Кількома рядками 28—30 листопада у Вінниці відбудуться змагання на «Краще спортивне село», натхненником яких є Всеукраїнська організація фізкультурно-спортивного товариства «Колос». Честі захищати кольори Дніпропетровщини на звітних перегонах удостоїлась Нива Трудова Апостолівського району — переможець та срібний призер подібних обласних змагань двох останніх років. «На Поділля їдемо виключно за перемогою!» — наголосив голова Нивотрудівської сільської ради Олександр Любченко.

(Зліва направо): М. Берест разом з ватажками команд-учасниць ССІ-2014 О. Шевченком (Новомосковський р-н), покровчанином С. Степаненком, Л. Стрежньовою (Дніпропетровський р-н) і васильківцем Р. Білим

Підсумкова таблиця сільських спортивних ігор Дніпропетровщини-2014 М 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Район Покровський Царичанський Апостолівський Верхньодніпровський Новомосковський Томаківський Магдалинівський Дніпропетровський Васильківський Криворізький Криничанський Синельниківський Петриківський Межівський П’ятихатський Петропавлівський Павлоградський Нікопольський Софіївський Юр’ївський Солонянський Широківський

КД 17 17 17 17 17 17 16 17 14 17 8 11 4 6 5 3 8 2 2 3 4 2

О 4028 3855,5 3842 3628 3626 3494 2888,5 2776 2743,5 2223 1913 1905 1616,5 1199,5 1181 1054 990 834 617 483 405 360

+/+2 +2 -1 +2 -4 +1 +5 -5 +8-9 +1 +2 +3 -4 -2 -7 +1 -5 -

Примітка: М — місце, яке посів район у ССІ-2014; КД — кількість дисциплін, у яких виступали спортсмени району; О — загальна кількість очок; +/- — прогрес/регрес колективу у порівнянні з 2013 роком.

Пам’яті побратима, триголівсько-зорянського Діда Щукаря Григорія Миколайовича Руденка

Соловейко

Тьох-тьох-тьох, тьох-тьох-тьох, тьох-тьох… Тьохкає вночі соловейко, дзвінко, завзято, заполонивши своїм співом увесь простір, усю широчінь, розсилаючи ті рулади, мов позивні, в усі кінці світу, на всі континенти. На всі планети, на всю Галактику. Весело палахкотить багаття, біля якого ми, невибаглива репортерська братія, шукачі рибальського щастя зібрались вкупі. Рано-вранці стоятимемо, вдивлятимемося з надією на водяну гладінь, на якій знічев’я колихатиметься лінивець-поплавок, жодним натяком не вказуючи на щедрість царську вершителів підводних, доки, зрештою, не роз-

сердиться Бог наш солов’їний, Дід Щукар, обдарований прізвиськом класичним за вишкіл вудкарівськооповідницький, оптимізм невичерпний, не проголосить про себе молитву-заклинання «Сезам, одчинись!», і таки розверзнеться безодня річкова, заблищить на сонячному тлі перший спільний улов, карасик невеличкий, на півдолоні десь, золотим зливком затріпотить у траві. І щастю нашому не буде межі!.. Щебече Гриша соловейком, дарує свої рулади, і розливається світом душа його щиросердна срібними джерельцями урізнобіч струмуючи до витоків святих, до мелодії дитинства дорогу собі пробиваючи. А там, у дитинстві, таке розмаїття… То названий Винницьким колодязем струмок у пам’яті заграє, то подарують посмішку покійні діди з вудками понад Самарою, то затріпоче у сітці під радісні вигуки земляків забитий ним футбольний м’яч. Жонглював же шкіряною кулею Гриша, що в юні роки, що вже в батьки-діди записавшись, не гірше, ніж чаклував

над ставком, встигаючи при цьому ще й жартами сипати. Завітало якось до його малої батьківщини, до Хорошого, що на Петропавлівщині, спортове журналістське формування з обласного центру. Зійшлись прийдешні — Триголові Дракони — у протистоянні з місцевими аксакалами. Не за сценарієм гостей січ ця пішла, притисли віртуозів пера та мікрофону до своєї брамки тамтешні гарпунери так, що ледь встигали ті «гарбузи» зі свого «городу» на догоду чималенькому уболівальницькому загалу тягати. Не витримав, зрештою, Гриша, ініціатор тієї експедиції, якого репортерські очільники-стратеги на передній фланг чужі володіння відрядили «копати». «Переводь вже, Пилипе Івановичу, — з жартівливим натяком звернувся він до хорошівського судді Ізюмського, — свистками своїх орлів на мирні рейки. Це ж товариська зустріч, а твої пруть, як японські камікадзе…» Прислухався суддя до свого земляка, перевів гру на мирні рейки…

На підбитті підсумків журналістської рибалки — що за диво! — найбільший улов виявився у жіночої команди. «Все правильно, — з хитрою усмішкою підморгує Дід Щукар — щедра душа, — хай і наші красуні під сяйвом умовних юпітерів погріються, не все ж сильній статі перемагати»… «Задумав я, друже, свої рибальські оповідки окремою книжечкою видати… Чи не напишеш до неї передмову?..» — попросив якось Гриша. Хто тоді думав, що та зустріч останньою виявиться? Не відразу погодився ваш покірний слуга на цю пропозицію — чи гідний такої честі? — спробував був відмовитись, та Гриша наполіг. «Тоді дай хоча б трішечки часу, підготуюсь, ще раз перечитаю твої творіння рибальські, осмислю». Так і не написав тоді передмову до книги, власне, як і пізніше… Хіба

що нині ось таку легеньку посвяту... Вибач, Гришо… Тьохкає Гриша-соловейко… Тьох-тьох-тьох… Вкладає у те тьохкання всю свою душу, а те, що боліла та душа, страждала від розчарувань, непорозумінь усіляких, негараздів життєвих, які каменепадом гірським останнім часом на нього посипались, що серце навпіл від невимовного болю розривалось, кому до того діло? — всю любов, всю свою ніжність і тугу водночас… «Що то воно щастя, Гришо, га?..» Сидимо біля нічного багаття, весело потріскують сухі дрівця у вогнищі, небо вквітчане зірковими коралами, на душі така ідилія... Зітхнув на те товариш, помовчав хвильку, піднявши очі до зірок, перевів на мене погляд, усміхнувся хитрувато... Тьох-тьох-тьох, тьохтьох-тьох, тьох-тьох, тьох… Тьохкає у Вічності Соловейко…

6 грудня у Дніпропетровську з ініціативи спортивно-оздоровчого журналістського центру «Тригол» НСЖУ і обласної організації ВФСТ «Колос» АПК України відбудеться ІІ традиційний турнір з волейболу серед ветеранів (40+), присвячений пам’яті журналістів-триголівців Григорія Руденка, Вадима Дьоміна, Анатолія Красножона, Володимира Пайоса і патріархів сільського фізкультурного руху Дніпропетровщини Володимира Панасюка та Юрія Горілика.

Пиріжки з калиною За вікном падав сніг. Раїса Михайлівна тривожно вдивлялася у нічну темряву. Ось-ось приїде старший син, фарами машини розітне темінь, і вона врешті почує довгождану звістку. Серце завмирало, стискалося в грудях від напруження і ще чогось такого... А раптом, раптом вона почує не те, на що сподівалася... А сніг падав і падав. Іще й світла не стало. Раїса Михайлів на запалила свічку. Тоненький вогник сумно коливався, кида ючи на стіни тіні від її самотньої фігури. І треба ж було такому статися... Ще позавчора Віктор, її менший син, був веселий і здо ровий. А вчора «швидка» мчала його до районної лікарні з серце вим нападом. Раїса Михайлівна зітхнула. З ним, молодшим, вона мала найбільше клопотів. Старший, Володимир, вивчився, давно має свою сім’ю. А Віктор ніяк не міг знайти свого місця в житті. Може, все почалося ще відтоді, коли йшов до армії. Маринка, сусідська дівчина, обіцяла його чекати. І Раїса Михайлівна вже подумки називала її невісткою. Але не так сталося, як гадалося. Віктор ще й року не прослужив, як Марина вийшла заміж. Від сина приходили коротенькі лис ти, ніби вона, мама, була в чомусь винна. Після армії додому не по вернувся. Прислав матері віталь ну листівку з днем народження і записку, що їде гостювати до друга в місто, а якщо знайде ро боту, то там і залишиться. Раїса Михайлівна образилась: як же так, навіть додому не за їхав? Згодом змирилась. Листи від сина приходили рідко. В од ному з них якось написав, що збирається одружуватися. Вона знову не розуміла сина: як так, без батьківського благословіння? Віктор приїхав не тоді, коли його чекали. Приїхав на похорон батька. Ніхто й не думав про таку біду. «Серце...», — безсило роз вели руками лікарі. У Раїси Михайлівни від цієї згадки затерпло все тіло. «Тільки б із Віктором було все добре», — хапалися за ниточку надії її невеселі думки. А тоді, у той чорний день після похорону батька, вона на магалася врешті всовістити сина: чому так довго не їхав, чому і тепер — сам, без дружини, якої вона в очі не бачила, а батько вже й не побачить. — Не можна їй їхати так дале ко, Віра чекає дитину. Ось наро диться дитя, тоді й приїдемо всі. — Гарна вона, твоя Віра, добра? — вже й не сердилася мати, допитуючись у сина про його дружину. — Хоч би фото графію привіз. — Дуже гарна і добра. Віра тобі сподобається, мамо, як при їдемо... Але через п’ять місяців Вік тор знову приїхав сам, сумний якийсь, аж чорний, на себе не схожий. Раїса Михайлівна кинулася до сина: що сталося? Де Віра, де мале?

— Немає більше Віри, мамо. Нема... Уже пізніше дізналася, що Віра, її невістка, росла сиротою. Коли вивчилася, працювала в школі вчителькою молодших класів. У школі, коли їхня бу дівельна бригада перекривала дах, її й зустрів Віктор. Віра сама виховувала дівчаток-двійняток, її чоловік ненароком утопився в річці. Чому ж не написав матері про це раніше? Чому не розповів, коли приїздив на похорон батька? Не хотів її вкотре хвилювати. Віра справді чекала дитину, але лікарі заборонили їй народжувати — хво рі нирки. Та вона не послухала ні кого. Хотіла подарувати Віктору, який так любив її донечок, Світ ланку й Іринку, сина. А воно все он як обернулося. Так швидко, що він ще й не встиг зрадіти звістці мед сестри, що в нього народився син. Через хвилину всі заметушилися, забігали, і його Віру перевезли до реанімації. А за якусь мить він почув страшні слова: «У вашої дружини відмовили нирки, ми нічого не могли вдіяти». Не хотів вірити в те, що ста лося. Не хотів дивитися на бі лий згорток, де лежав його син. Крихітне створіння, яке стало причиною смерті тієї, яку він дуже любив. Кинув усе: маленького Сер гійка ще в лікарні, попросив су сідку доглянути дівчаток, а сам приїхав додому. — Нічого, — заспокоювала Раїса Михайлівна сина, — ось зберемося і поїдемо заберемо Сергійка. Я сама ще в силі ви ростити онука. Та материні слова мало допо магали. Віктор ходив сумний, задуманий, ніби хотів ще щось сказати, та не наважувався. А то став збиратися в дорогу. — Ти куди, сину? — Поїду, мамо, Сергійка вже мають виписати з лікарні. І... Віктор не договорив. Облич чя стало блідим, він осідав на землю. Раїса Михайлівна гук нула сусідів, хтось викликав «швидку». В районній лікарні вона знову почула оте коротке й дуже гірке: серце. В неї болісно стиснулося своє — згадала не давню смерть чоловіка. Її відіслали додому, біля Віктора залишився старший син. Володимир обіцяв приїхати сьо годні. Де ж він так довго? Надво рі вже темна ніч, а його все немає, тільки сніг за вікном усе пада і пада. І тиша. Та ні, здається, десь гуде машина. Вибігла надвір, на зустріч слабенькому світлу фар, що прорізують темряву. То був Володимир.

— Та не хвилюйся так, мамо, з Вітею все добре. Найстрашніше позаду, місяць-другий полікують і повернеться додому. У Раїси Михайлівни відлягло від серця. Наступного дня про відала сина в лікарні. Ніби ве селіший, а в очах все одно якась тривога. — Що таке, синку? — питала мати. — Сергійка вже треба додому забирати. І... Світланка й Іринка там, у сусідки... Як же вона раніше не зрозу міла сина? Того, що він так довго не наважувався їй сказати? Не тільки про Сергійка, а й про Ві риних доньок. — Я поїду заберу їх усіх до дому. — А дамо раду, мамо? — те плішали Вікторові очі. — Дамо, не переживай, сину, — мовила і враз відчула, як на душі стало легко-легко. Вона їхала і боялася. Що ска же дівчаткам, як вони зустрінуть її? А вийшло все дуже просто. — Ви Раїса Михайлівна? — перепитала жінка, на яку Віктор залишив дівчаток. — Заходьте, вони знають про вас, Віктор роз повідав, що в них є бабуся. Дві пари синіх оченяток, май же таких, як в її сина, дивилися злякано й недовірливо. Боялися дихнути, сказати щось не так. — Збирайтеся, поїдемо до тат ка, — тільки й мовила. Теплі дитячі руки обгорнули її за шию. — Не плачте, мої маленькі, тепер усе буде добре, — витирала сльози, що котилися по дитячих личках, і плакала сама... ...У невеликому селі живуть вони всі: бабуся Раїса Михайлів на, тато Віктор, донечки Світ ланка й Іринка, син Сергійко. Він іще зовсім маленький. А от дівчатка — надійні бабусині по мічниці: й братика няньчать, і корівку пасуть, і в хаті лад на ведуть. Пізня осінь пахне антонівкою і морозяним подихом. А в хаті те пло й затишно. Раїса Михайлівна чаклує біля тіста для пирогів. Знадвору прибігли дівчатка — ходили по калину. — Бабусю, — щебечуть на вперебій, — це тобі... Над гронами калини, яка червоніє спілими ягодами, — усміхнені личка, в очах — про синь неба — тепла, щира. Раїса Михайлівна пригортає до себе малого Сергійка, пригортає Світ ланку й Іринку. За вікном іде сніг, а на столі апетитно кличуть до себе пиріжки з калиною. Людмила ТИТАРЕВА

Зробимо добру справу

жіночі історії

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

інформація в номер

ЗОРЯ

Допоможемо врятувати дівчинку 11-річна Настя Хаванова потребує вашої негайної допомоги 16 жовтня в Хащівській ЗОШ під час шкільного уро ку, проведеного на природі, з дівчинкою сталося лихо: на неї впало дерево. Рятуючи дру зів, Настя прийняла удар на себе. Внаслідок цього дістала тяжкі ушкодження: закриту черепно-мозкову травму, забій головного і спинного мозку, перелом хребта 7 і 12 грудного відділу, нижню параплегію, порушення функцій тазових органів, двосторонній гемото ракс. Два дні вона перебувала в комі. Нині стан стабілізувався. Сьогодні дівчинка знаходиться в Дніпропетровській обласній дитячій клінічній лікарні у відділенні нейрохірургії. Вся нижня частина тіла в неї пара лізована. Медики Київського інституту (НДІ) нейрохірургії імені Ромоданова запевняють, що Настя зможе сидіти, але для цього їй потрібна терміно ва операція: трапедикулярна стабілізація 7 і 12 хребців ти тановими металоконструкція ми (вартість — 50 тис. грн.) та встановлення електростимуля тора спинного мозку (вартість —10 тис. грн.). Крім того, неде

шево коштуватиме тритижне вий післяопераційний період. За добу на медикаментозне лікування потрібно 1—1,5 тис. грн. Аби врятувати Насті жит тя, родина ще в перші дні після трагедії витратила всі власні кошти і сьогодні звертається з проханням про допомогу до небайдужих людей. Якщо ви в змозі зробити добру справу та подарувати цій гарній дівчинці надію на одужання, перека зуйте гроші на картку Приват Банку: №4731217107591891 (отримувач — Хаванова Ната ля Григорівна), моб. телефон: (098)208-39-17.

Подолаємо корупцію разом Корупція — протиправ на діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особисто го збагачення. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами громадян, що є злочином проти державної влади. Сьогодні корупція є найбільшою перепоною до економічного зростання і розвитку, здатною постави ти під загрозу будь-які пере творення. З метою забезпечення відкритості й прозорості ді яльності органів ГУ ДФС у

Дніпропетровській області забезпечено інформування платників податків про функ ціонування антикорупцій ного сервісу ДФС України «Пульс», доступний клієн там податкової служби та митниці. Ефективний сервіс за га рячою лінією (044) 284-00-07 попереджує: - труднощі в спілкуванні; - некоректне ставлення; - перевищення повнова жень; - неякісне обслуговування та працює за принципом CALL-BACK — зворотній зв’язок.

Сільськогосподарським товаровиробникам на замітку! Не може бути зареєстрова ний як платник ФСП суб’єкт господарювання, який станом на 1 січня базового (звітного) року має податковий борг, за винятком безнадійного по даткового боргу, який виник внаслідок дії обставин непере борної сили (форс-мажорних обставин). При вирішенні питання щодо набуття і підтверджен ня статусу платника ФСП контролюючий орган за міс цезнаходженням сільськогос подарського товаровиробника (місцем перебування на по датковому обліку) перевіряє виконання умови щодо від

сутності податкового боргу у такого сільськогосподарського товаровиробника за даними інтегрованих карток плат ника по тих видах платежів, які повинен сплачувати такий платник. Якщо за результатами пе ревірки даних інтегрованих карток встановлено відсутність сум податкового боргу (недоїм ки), то за умови виконання ви мог щодо частки сільськогоспо дарського товаровиробництва за попередній податковий (звіт ний) рік та наявності об’єкта оподаткування, підстави для відмови у реєстрації платни ком ФСП відсутні.

Про надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення При наданні в оренду земельної ділянки сільсько господарського призначення об’єкт оподаткування визна чається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше, ніж мінімальна сума орендного платежу, встанов

лена законодавством з питань оренди землі. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати по даток із суми такого доходу за його рахунок.

ГУ ДФС у Дніпропетровській області

ЛЮБЛЮ ГОТУВАТИ

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 21 ëèñòîïàäà 2014 ð.

Óçáåêñêàÿ êóõíÿ —

ïðàçäíèê äëÿ ãóðìàíîâ ной 2—3 мм. Так же поступить и со второй половиной теста. Лук порезать очень мелко, посолить. Выложить его на пласт теста. Слишком много лука не надо класть, он будет мешать даль4 нейшей раскатке. Можно доба4 вить чуть4чуть зелени. Снова тесто скатать в рулет. Затем по4 резать его на небольшие части. Перевернуть каждую часть, об4 сыпать мукой и раскатать в не4 большую лепешку. Жарить в масле с двух сторон до красивой золотистой корочки.

Îò ñàìèõ íàçâàíèé ýòèõ àïïåòèòíûõ áëþä — ïëîâ, ìàíòû, øóðïà, ëàãìàí, ñàìñà — âååò òàêèì âîëøåáíûì àðîìàòîì, ÷òî ïðîñòî íåâîçìîæíî ñîõðàíÿòü ñïîêîéñòâèå. Õî÷åòñÿ íåìåäëåííî âñå ýòî ïîïðîáîâàòü. Íå çðÿ óçáåêñêóþ êóõíþ ëþáÿò è ïî÷èòàþò âî âñåì ìèðå. Îíà ÿâëÿåòñÿ ñàìîé ÿðêîé è ðàçíîîáðàçíîé ïî ñâîèì âêóñîâûì è âíåøíèì êà÷åñòâàì êóõíåé íà Âîñòîêå. Ìíîæåñòâî ðåöåïòîâ â óçáåêñêîé êóõíå ñâÿçàíî ñ òåì, ÷òî òóò øèðîêî èñïîëüçóþòñÿ íå òîëüêî ìÿñíûå ïðîäóêòû, íî è ñî÷íûå îâîùè, ôðóêòû, çåëåíü, ñïåöèè, çëàêè. Âàæíîå ìåñòî â óçáåêñêîé êóëèíàðèè çàíèìàþò ìó÷íûå èçäåëèÿ, à òàêæå êèñëîìîëî÷íûå ïðîäóêòû, èíòåíñèâíî èñïîëüçóåòñÿ ìÿñî, â ïåðâóþ î÷åðåäü áàðàíèíà, ãîâÿäèíà è êîíèíà. Óçáåêñêàÿ êóõíÿ — ýòî, ïîæàëóé, îäíà èç ñàìûõ ãëàâíûõ äîñòîïðèìå÷àòåëüíîñòåé Óçáåêèñòàíà. Ñàëàò ñ äîìàøíåé ëàïøîé è êóðèöåé Грудка куриная — 1 шт., перец болгарский красный — 1 шт., перец болгарский жел тый — 1 шт., чеснок — 2 зубчи ка, кинза (кориандр) — 1 пучок, куркума — щепотка, мука — 400 г, яйца — 1 шт., масло рас тительное — 4 ст. л., соль, перец черный молотый. Из муки, яйца, соли и 150 мл воды замесить тесто, скатать в шар. Дать настоятся 30 минут. Затем раскатать в тонкий пласт, подсушить. Разрезать на 2 поло4 винки и намотать на скалку, провести ножом по середине, разделив тесто на части, сло4 жить друг на друга и еще разре4 зать на две части. Со второй по4 ловинкой теста поступить так же. Из этих частей нарезать по4 лоски шириной 1 см. Уложить на поверхность, посыпанную мукой, встряхнуть лапшу и дать немного подсохнуть. Отварить лапшу в кипящей, подсоленной воде, откинуть на дуршлаг, про4 мыть. Куриное филе нарезать полосками, приправить солью, перцем, куркумой, дать прома4 риноваться минут 15. Разогреть растительное масло, обжарить в нем курицу минут 5, помеши4 вая. Добавить измельченный чеснок и нарезанный полосками болгарский перец. Готовить все минут 11—15, чтобы перец стал мягким. Готовую курицу с ово4 щами смешать с лапшой, доба4 вить нарезанную кинзу, посо4 лить, поперчить. Ñàëàò «Òàøêåíò» Редька — 500 г, говядина отварная — 150 г, лук — 2 гол., сметана или майонез — 200 г, яйца — 2 шт., масло салатное — 30 г, зелень петрушки, соль, перец черный молотый. Разогреть салатное масло, пассеровать нарезанный тонки4 ми кольцами лук до темно4золо4 тистого цвета, охладить до ком4 натной температуры. Очистить редьку, нашинковать тонкой соломкой, промыть в теплой воде и положить на полчаса в холодную воду для удаления специфического запаха и горе4 чи. Затем откинуть на дуршлаг, дать стечь воде, слегка отжать. Вареное мясо нарезать солом4 кой, соединить с редькой, запра4 вить солью и перцем, добавить пассерованный лук, переме4 шать. Выложить в салатницу, полить сметаной, посыпать руб4 леной зеленью, украсить долька4 ми или кружочками круто сва4 ренных яиц, розеткой из лука поверх горки и треугольниками

из редьки, уложенными вокруг. Ñóï èç áàðàíèíû ñ ëóêîâûìè ðóëåòèêàìè Баранина — 500 г, дрожжи сухие — 1 ст. л., мука — 100 г, соль, лук — 2 гол., жир — 30 г, зелень — 50 г. Баранину промыть, залить холодной водой и довести до ки4 пения. Снять пену и варить 3,5 часа. Посолить, поперчить. Раз4 вести дрожжи в теплой воде, до4 бавить муку, соль и замесить те4 сто. Оставить в теплом месте на 3—4 часа. Тонко раскатать тесто. Нашинковать лук, пассеровать и выложить тонким слоем на тес4 то. Свернуть его в рулет, нарезать кусочками и обжарить на расти4 тельном масле или топленом жире. Затем опустить в бульон и варить 10 минут. Готовый суп посыпать рубленой зеленью. Ëàãìàí Для лапши: мука — 3 ст., вода — 1 ст., соль — 1 ч. л. Для соуса: говядина (мякоть) — 350 г, мас ло топленое — 3 ст. л., лук — 2 гол., морковь — 4 шт., редька — 1/2 шт., сладкий перец — 4 шт., помидоры — 3—4 шт., карто фель — 4 шт., чеснок — 8 зубчи ков, мясной бульон — 4—5 ст., соль, перец, зелень петрушки или сельдерея. Муку соединить с водой, при4 бавить соль, замесить крутое те4 сто и придать ему форму колбас4 ки. Смазав поверхность теста маслом, оставить его на 10 ми4 нут, затем раскатать в очень тон4 кий пласт, сложить в 16—32 раза и нарезать. Лапшу поперек не разрезают. Опустить лапшу в подсоленную кипящую воду, сва4 рить и промыть холодной водой. Для соуса нарезать мясо мелки4 ми кусочками. Нарезанные лук, морковь, редьку и сладкий перец обжарить в масле. Прибавить к ним мясо, томат, рубленый чес4 нок, залить все мясным бульо4 ном, посолить, поперчить и дове4 сти до кипения. Затем опустить в соус нарезанный кубиками кар4 тофель и тушить до готовности 25—30 минут на медленном огне. Лапшу выложить в дуршлаг, об4 дать подсоленным крутым ки4 пятком, дать воде стечь, а затем, разделив на четыре порции, вы4 ложить каждую в глубокую та4 релку, залить соусом и посыпать рубленой зеленью петрушки или сельдерея. Ïëîâ ïî-óçáåêñêè Рис — 1 ст., баранина — 150 г, масло растительное — 6—7 ст. л., лук — 1—2 гол., морковь — 2 шт., соль, специи.

Рис перебрать и замочить на 1,5—2 часа в подсоленной воде. Баранину нарезать мелкими кус4 ками. В толстостенной кастрюле разогреть растительное масло, положить кусочки баранины и обжарить до образования золоти4 стой корочки. Добавить нашин4 кованную соломкой морковь и нарезанный тонкими кольцами лук. Жарить еще 15—20 минут. Затем все залить кипятком или мясным бульоном, томить 20— 25 минут на небольшом огне, за4 сыпать набухший в воде и 3—4 раза промытый рис, приправить солью и специями. После того как рис впитает воду (через 30— 40 минут), закрыть кастрюлю крышкой и доварить плов на сла4 бом огне еще 20—25 минут. Го4 товый плов выложить горкой на круглое блюдо. Сверху положить кусочки мяса. Äîìëÿìà Говядина, баранина или те лятина (жирная) — 1 кг, лук — 5 гол., морковь — 3 шт., болгар ский перец — 3 шт., баклажан — 2 шт., помидоры — 3 шт., картофель — 6 шт., специи. В толстостенную кастрюлю уложить слоями порезанное ку4 сочками 4х4 см мясо жиром вниз. Посолить, поперчить, по4 сыпать семенами кинзы (чайная ложка), тмином (зирой лучше) — на кончике ножа, красным и чер4 ным перцем. Сверху выложить слой нарезанного кольцами лука, посолить, поперчить. Да4 лее — слой нарезанной кружка4 ми моркови, посыпать его курку4 мой (1/2 чайной ложки) и посо4 лить, затем — слой баклажанов, порезанных кружками, слой болгарского перца, слой помидо4 ров, слой картофеля, порезанно4 го кружками толщиной до пол4 сантиметра, посыпая все слои со4 лью и перцем. Закрыть сверху все капустными листами, крыш4

кой и поставить на маленький огонь, не открывая, на 3 часа. При подаче посыпать свежей зе4 ленью базилика, кинзы, укропа. Ìàíòû ïî-óçáåêñêè Для фарша: баранина — 500 г, баранье сало — 50 г, лук — 6 гол. Для теста: мука — 400 г, вода — 1/2 ст. Приготовить фарш: баранину порезать на мелкие кусочки, либо пропустить через мясоруб4 ку. Лук мелко нашинковать и добавить к мясу. Посолить, по4 перчить. Замесить тесто из муки, воды и соли. Раскатать из него длинный жгут и разделить его на кусочки весом по 20 г. Кусочки раскатать тонкими кружочками так, чтобы края их были тоньше середины. На середину лепешки положить фарш, сверху — кусо4 чек бараньего сала. Защипать края, придав изделию округлую форму. Готовить манты на пару на решетках 35—45 минут. При этом крышка должна плотно прилегать. К столу подавать в глубоких пиалах, заливая мяс4 ным бульоном и посыпав мелко нарубленной зеленью. Отдельно подавать сметану или кислое молоко. Óçáåêñêèå ëåïåøêè ñ ëóêîì Вода — 1 ст., мука — 500 г, соль — 1 ч. л., масло растительное — 2 ст. л. (в тесто), лук — 2 гол. Замесить тесто: 1 ст. воды + 1 ч. л. соли + 2 ст. л. масла + мука. Оно должно быть как на пельмени. Скатать тесто в шар и отставить в сторону отдохнуть на 20—30 мин. Затем тесто разде4 лить на 2 половины (вторую на4 крыть и отставить в сторону). Раскатать тесто в тонкий пласт. Смазать растительным маслом. Скрутить тесто в тонкий рулет пройтись по нему скалкой. Свер4 нуть рулет еще раз, а затем рас4 катать в круглый пласт толщи4

Ñëîåíàÿ ëåïåøêà ñ ñûðîì Мука — 500 г, яйца (2 шт. в тесто, 1 шт. — для смазыва ния) — 3 шт., соль — 0,5 ч. л., сыр сулугуни — 100 г, сыр гауда — 100 г, масло топленое (или маргарин) — 50 г, кунжут — для посыпки. Из муки, 2 яиц, соли, с добав4 лением холодной воды (на глаз) замесить достаточно тугое тесто, энергично вымешивать минут 10—15 до гладкости. Накрыть тесто и оставить отдыхать минут 30—40. Раскатать тонко тесто, смазать растопленным топле4 ным маслом или маргарином. Сливочное масло не подойдет — оно содержит слишком много влаги. Сыр натереть на крупной терке и обильно посыпать пласт теста. Можно добавить рубленую зелень. Разрезать тесто на 4 оди4 наковых по ширине полосы. Скатать одну полоску в рулет, положить его на начало следую4 щей полоски и сворачивать ру4 лет пока не закончится всё тес4 то. Перевернуть получившийся рулет вертикально, хорошо его придавить и оставить отдохнуть минут на 15. Разогреть духовку до 180°С. С помощью скалки раз4 мять «улитку» до состояния ле4 пешки, выложить на противень, смазать яйцом, наколоть вил4 кой, присыпать кунжутом. Вы4 пекать минут 20—30. Ñàìñà ñ òûêâîé æàðåíàÿ Мука — 1 кг, вода — 2 ст., соль — 2 ч. л. Для начинки: тык ва — 600 г, лук — 2 гол., соль, перец, сливочное масло — 100 г, масло для обжарки — 100 г. Приготовить простое тесто, дать полежать 10—15 минут. Затем разделить тесто на кусоч4 ки по 50 г, тонко раскатать. На середину каждого кружочка выложить тыквенную начинку, сложить вдвое, оформить пи4 рожки в форме полумесяца, края обрезать. Для начинки: очищенную промытую тыкву на4 резать мелкими кубиками, доба4 вить рубленый лук, посыпать солью и перцем и тушить до полуготовности в сметане или в сливочном масле. Охладить до комнатной температуры. Обжа4 рить самсу в масле.

ПАЛЬЧИКИ ОБЛИЖЕШЬ!

Чак чак Мука — 2—3 ст., яйца — 3 шт., соль, водка — 30 г, мед — 0,5 ст., сахар — 0,5 ст., мак — 2 ст. л., орехи грецкие жареные — горсть. В муку положить 3 желтка, соль, ложку водки, перемешать. Добавить два белка. Вымесить крутое тесто, дать ему отдохнуть минут на 20—30. Затем тесто опять вымесить с мукой. Раскатать тонко, можно оставить на 10—15 минут, чтобы подсохло. Порезать тесто. Обжарить в большом ко4 личестве масла. Все сложить в большую посуду. Приготовить сироп. Сахар смешать с медом и на4 греть. Когда мед с сахаром закипят, всыпать туда мак. Добавить жареные орехи, перемешать. Выложить на тарелку. Обсыпать орехами. Намочить руки холодной водой, сжать чак4чак, придав форму, и оставить остывать. Ïîäãîòîâèëà Ìàðèÿ ÃÎÐÁÀ×ÅÂÀ

Талановиті земляки

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 р.

Пісня-душа криворожанки Надії Косяк Її сила в її жіночності. Витончена душа, загартована життям. Чи можна передати відтінки внутрішнього стану людини, коли вони мінливі, непередбачувані і не вписуються в жодні рамки традиційності? Знайомтеся: Надія Косяк.

Господиня

Говорить віршами Усміхнена білявка, при першій зустрічі з якою відчуваєш, що перед тобою не проста жінка. Запитую про справи, а вона мені вірш читає. І взагалі віршами говорить. Так багато їй є що сказати, але часу так мало, щоб її переслухати. Чи можна розповісти про велике життя багатогранної особистості в обмеженому газетному просторі? Спробую. Надія народилася у Кривому Розі у 1960 році. Закінчила середню школу №70, музичну школу, а згодом Криворізький педагогічний інститут. Змалку мріяла стати вчителем музики та співів, тому і професійне визначення було свідомим і цілеспрямованим. За направленням потрапила до Лозуватської середньої школи №1, що на Дніпропетровщині. Мрія здійснилася: юна Надя почала викладати маленьким учням музику та вчити їх співати. Думала, що тимчасово мешкатиме у райцентрі. Як життя показало — назавжди. Надзвичайні організаторські здібності молодої вчительки зробили свою справу. Її помітили і запросили до сільської ради заступником голови, де вона пропрацювала 15 років. Потім — Криворізька райрада, пізніше — Криворізька райдержадміністрація. Але чи можна для витонченої душі побудувати обмеження і традиційні рамки? Можливо, й так. Але замріяна душа шукатиме простору. Як у випадку з Надією. Будь-яка посада, яку обіймала юна Надя, була для неї затісна. Вона прагнула більшого. Чи вчителькою у школі, чи на керівній посаді — вона завжди впевнено руйнувала стереотипи і традиційності. Вразлива і ніжна, водночас сильна та рішуча. І хоч би де вона працювала, пісня супроводжувала її завжди. У Лозуватці зустріла майбутнього чоловіка. Побралися. Народила двох синів. Але затишне жіноче щастя обійшло Надію стороною. До останнього сподівалася, що все налагодиться, але так не сталося. Залишилася з двома дітьми. По-жіночому не захищена. Але сильна.

Відновлено пільги для передплатників «Зорі» Шановні читачі! Газета «Зоря» — одне з найстаріших і шанованих періодичних видань області. Вона має багаторічну цікаву історію, яка починається з квітня 1917 року. І завжди «Зоря» впевнено крокує в ногу з часом. Усе це завдяки вам — нашим читачам! На жаль, навесні цього року через обставини, що склалися на той період, і скрутне матеріальне становище редакція «Зорі» була змушена тимчасово на друге півріччя 2014 року скасувати пільгові передплатні індекси та підвищити вартість передплати. Ми вдячні вам за розуміння і за те, що ви залишилися з нами. Зі стабілізацією становища та зважаючи на ваші численні звернення, керівництво газети прийняло рішення про відновлення пільгових передплатних індексів та зниження передплатної вартості на 2015 рік. Тож «Зоря» сьогодні має найнижчу вартість передплати. Ми сподіваємося, що й надалі ви залишитеся з улюбленою «Зорею». А колектив редакції докладе максимум зусиль для того, щоб з кожним номером наша газета ставала ще цікавішою і змістовнішою.

Передплачуйте і читайте «Зорю» — вашу порадницю і помічницю!

З повагою колектив редакції газети «Зоря»

Глибина душі бездонна — Це селянка-примадонна! Скрізь у всьому в неї лад, Бо такий життя уклад: Встане зранку, на світання, Проведе корівку пані, Заплете русяву косу, Зросять ніжки срібні роси. Завжди ладиться робота — Все зробити їй охота. Сніжить борошно в руці, А за мить — вже їж млинці. І не може довго спати — Треба всіх нагодувати. Тож в руках усе «горить». День проходить, наче мить. Не бліда вона, як глянець, На щоках горить рум’янець. Сила й мудрість у селі. Це від МатінкиЗемлі. Щиросердна й добра вдача. Всіх зігріє, сонце наче.

І на діток не кричить, Мудрим словом тихо вчить. Чоловіка так шанує, Що лиш мир в сім’ї панує. Як хто стратив — не бурчить, Лише строго промовчить. На подвір’ї, як годиться, Кури, гуси, свинка й киця. Та усім, хто поруч є, Господиня лад дає. Хоч нелегко їй буває, Та вона не нарікає. А як прийде в хату свято, То гостей завжди багато, І дзвенять такі пісні, Наче пташки навесні. А як люд вже піде спать — В хаті мир і благодать. Чоловік, обнявши, кине: «Ох, моя ти господине!» Щиро в очі так погляне, А вона від щастя тане…

Творити, співати, усміхатися. Попри все…

Надії Миколаївни жінки дуже різні, але усіх їх об’єднує одне — прагнення бути коханими, потрібними, успішними та щасливими. Жінка — берегиня роду, жінка — окраса чоловіка, жінка — носій світла, ніжності, жіночності, милосердя. У своїх віршах-піснях авторка прагне допомогти жінкам зрозуміти себе, відчути гармонію з навколишнім світом. У 2003 році Надія Косяк записала свій перший аудіоальбом «Українська врода», у 2011-му вийшов другий — «Інопланетянка». Працює над записом нового — «Сопілка заНадія КОСЯК чарована». Така вона — Надія. Чутлива до краси, не схожа на інших, не в ногу з роками.

Тільки часу на те, щоб жалітися на життя, не залишила. Якщо боляче, то не скиглити. Краще співати. Жити. Усміхатися прийдешньому дню. Попри все… Щоб перерахувати всі творчі відзнаки Надії Косяк, не вистачить сторінок. Талановита криворожанка є співзасновником громадської організації «Театр авторської пісні», де об’єднані понад 20 криворізьких бардів. Обрана президентом цього співочого театру. Майже два десятиліття віддала розвитку та популяризації української авторської пісні. Недавно стала членом Національної спілки журналістів України. Входить до творчих об’єднань «Саксагань», «Сузір’я Долинщини», «Євшан» та інших. Її пісні виконують вокальні колективи та солісти як в Україні, так і за її межами. Надія Косяк створила більш ніж 300 пісень, в яких проспівала свою власну долю та долю багатьох інших жінок. Дві збірки її пісень — «Ніжна квітка» та «Жіночий вернісаж» відобразили цілу галерею жіночих образів і музичних портретів. У творчості

Вірить у диво жіночої долі Жінка, котра зазнала багато поневірянь та болю, глибше може розуміти та співчувати. І виливати душу словами. І розуміти без слів. І співчувати від самого серця. Я познайомилася з Надією Миколаївною, коли прийшла до Криворізької міської ради за статистичною інформацією. Саме там вона зараз працює. З новою знайомою забула, за чим прийшла. Просто потрапила в інший вимір, де держслужбовець, а між тим красунябілявка, вразила мене світлом своєї душі. І пізніше я знайшла час, щоб слухати її поетичну сповідь. Найважливіше в житті для неї — родина та пісня. Ні, вона не самотня. У неї є діти, онуки та пісня-душа. Є друзі й шанувальники. І вона ще досі вірить у диво. У диво жіночої долі. Нехай не склалося колись, обминуло. Та вона ще почекає. Своє, найрідніше. І чекатиме. Попри все… Леся МАРИНЕНКО

Передплатити газету «Зоря» ви можете:

онами:

 у кожному поштовому відділенні (сторінки 7 та 8 в Каталозі періодичних

а телеф Довідки з

3-73, 8 8 3 ) 2 (056 -54-15 0 3 6 7 6 0

видань Дніпропетровської області на 2015 рік)

 у відділі передплати редакції газети «Зоря» за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, 7, кімната 614  на сайті www.zorya.org.ua

Пільгові індекси для ветеранів та пенсіонерів ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НАЙНИЖЧА — 4,90 грн. Iндекс «Зоря»-область»

89656 Для пенсіонерів пільгова

Iндекс «Зоря»-город»

89658 Для пенсіонерів пільгова

Періодичність

1 міс.

3 міс.

6 міс.

12 міс.

середа

4,90 грн.

14,10 грн.

26,55 грн.

51,90 грн.

середа

6,10 грн.

17,70 грн.

33,75 грн.

66,30 грн.

середа, п’ятниця

7,60 грн.

22,20 грн.

42,75 грн.

84,30 грн.

61141 Для індивідуальних передплатників 89661 Для індивідуальних передплатників середа, п’ятниця

13,60 грн.

40,20 грн.

78,75 грн. 156,30 грн.

08785 Для підприємств та організацій

15,90 грн.

47,10 грн.

92,55 грн. 183,90 грн.

35380 Для індивідуальних передплатників 91324 Для індивідуальних передплатників 89657 Для пенсіонерів пільгова

Кожен передплатник

89659 Для пенсіонерів пільгова 89660 Для підприємств та організацій

один раз на півроку може безплатно* подати оголошення про купівлю або продаж, привітати близьку людину чи висловити співчуття.

* вартість оголошення 0,01 грн.

середа, п’ятниця

Ціни подано з урахуванням послуг Укрпошти

Всі, хто передплатив газету «Зоря» на весь 2015 рік, або на півроку газету, яка виходить двічі на тиждень, мають право взяти участь у щорічному традиційному розіграші призів серед передплатників, який відбудеться у січні 2015 року. Для участі в конкурсі просимо надсилати до редакції в конвертах з чітко вказаною адресою передплатника копію квитанції про оплату. На копії квитанції обов’язково вкажіть свій контактний телефон. Бажаємо удачі та сподіваємося, що ви і надалі залишитеся з улюбленою «Зорею»!

Передплата на «Зорю» не закінчується ніколи!

особисте

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 ð.

вітаємо!

Де ти, моя доле? Рубрику веде Олена ДЕСЯТЕРИК Микола Д. з Орджонікідзе. А точніше я з Чортомлика. Мені 75, прожив з дружиною 52 роки. Тепер удівець. Горе навчило самому і прибирати, і прати, і варити їсти. Три сини, всі троє у власних оселях, зі своїми сім’ями. Маю газифікований будинок, город, гарну пенсію. Хотів би познайомитися з ровесницею, згідною на переїзд до мене. * * * Олексій А. з Дніпропетровська. Напишу головне. Ми на землі тимчасово, та треба знайти одне одного і дожити свого віку. Мені 75, дочки в мене сімейні, я від них не залежу. Сказали, найдеш собі, щоб жити удвох, сімейно, то і добре, живіть дружно. В мене своя кімната у власному домі. В кімнаті тепло, нормально, газове опалення. * * * Леонід Ш. з Дніпропетровська. Українець, життя минуло тут, у Дніпрі, де і народився. Мені 73, ріст 166, вага 75. Нині сам у двокімнатці на третьому поверсі. Дітей нема. І ні городу, ні дачі, ні машини. Поганих звичок теж нема, дотримуюся здорових правил, як більшість пенсіонерів. ...Склалося не так, як хотілося, але це вже в минулому. * * * Дмитро В. з Дніпропетровська. 12 років як наша родина переїхала сюди з Кривого Рогу. Освіта економічна, НМетаУ, працюю (менеджер, перекладач). Різнопланові інтереси: книга, природа тощо. Вибірково товариський, клуби та гамірні компанії — не моє. Та й пиво з коміксами при телевізорі — так само. Нудитися не вмію, але робота і побут забирають багато часу. Є, звісно, й вади, стараюсь їх позбутися. Якщо потрібен серйозний, але з почуттям гумору, в міру активний парубок, 32 роки, без шкідливих звичок, який побачить і оцінить у тобі, незнайомко, не тільки зовнішність, — будь ласка, напиши мені! Шукаю дівчину у Дніпрі-місті або найближчих околицях, бо хочеться регулярного спілкування, це важливе. Хочеться серйозних стосунків, створити міцну, справжню сім’ю. * * * Євген Г. з Дніпропетровська. Мені 31 рік, ріст 178, вага 63, вища освіта. В батьків єдиний син, не п’ю, не курю. Хотів би нарешті зустріти свою половинку. Мрію про хорошу дівчину, щоб одружитися. Жонатий не був. * * * Сергій М. Мені 30 років, ріст 168, вага 78, русявий, очі голубі. Працюю на підприємстві газозварником. Не курю, не вживаю спиртне. Сам я хлопець простий, добрий, господар. Маю свій будинок. Живемо удвох з мамою, село наше поблизу міста. Дуже хотів би знайти дівчину, з якою б могли творити сімейне щастя. * * * Раїса П. На пенсії я з 50 років (другий список). У 1991 році, в травні, ще при Союзі, звільнилася з заводу і переїхала з чоловіком, нині покійним, сюди. В селі мені подобається. В садку в мене є все: малина, смородина, порічки, полуниці і всілякі дерева. Город аж до річки, але половину віддала орендареві. Небагато качечок, курей і курчат, та ще двійко песиків невеликих. Мій єдиний син, онук і онука — всі одружені, в усіх окреме житло у Дніпрі. Онук, приміром, зі своєю сім’єю в моїй квартирі. Кличуть до себе, але я не хочу, тут дуже свіже повітря, навіть при закритій кватирці пахне річкою.А як ідеш по вулиці, пахне то квітами, то яблуками, то якоюсь травою. Я чесна, безкорислива, мені аби чоловік сподобався, щоб приємне було з ним спілкування. Пробачте за поганий почерк, вирубувала зарості акації і так натрудила праву руку, що аж напухла. Більш як десять років ходила в групу здоров’я. Двадцять років була народним засідателем окружного суду при Південмаші. І завжди праця для мене була святом. Тепер так само: на городі та коло свого невеличкого господарства я працюю залюбки. * * * Лідія Д. з Новомосковська. Я 1938 р. н., невисокого росту, середньої повноти, нормальної зовнішності. Про себе писати непросто, та ще й у поважному віці, з людьми спілкуюся, не можу сказати, що одинока, є друзі, родичі, та часом здається, що ти забуваєш людську мову. Колись давно втратила дитину, потім Бог більше не послав мені дітей. Чоловіка поховала в 2008. Росла без батьків, дерлася-видряпувалася по життю, на людей, гадаю, не озлобилась, не розгубила ні доброту, ні душевне тепло, ні чуйність. Обов’язковість у всьому — для мене головне. Робота була цікава, відповідальна, пенсія — як у більшості радянських інженерів. Місто моє провінційне, гарне. Річка, парк, ліс — за п’ять хвилин ходи від дому. Двокімнатка у хрущовці на

ПЕРЬКОВА Петра Георгійовича, депутата обласної ради, ІЦКОВСЬКОГО Владислава Валентиновича, депутата обласної ради, директора ТОВ «Шляхпостач КР», ВЕРБАСА Віталія Володимировича, депутата обласної ради, голову ради ТОВ «МФК «Поліком», ШИНКАРЕНКА Сергія Вікторовича, депутата обласної ради, голову комісії з питань соціальноекономічного розвитку області, бюджету і фінансів виконавчого апарату Дніпропетровської обласної ради, КУЮМЧАНА Санасара Єрвандовича, керівника ПП «Сігма» Дніпропетровського району, ЩИРО ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! Бажаємо втілення в життя усіх планів розвитку Дніпропетровщини, плідної роботи, оптимізму та енергії. З повагою зорянці

Добрих друзів «Зорі» — начальників поштових відділень:

другому поверсі. Затишком оселі та красою довколишньої природи хотіла б поділитися з порядним, надійним, добрим чоловіком, захисником. Вади? Чи треба про них писати зараз? Та й в кого їх нема? У моєму віці і становищі можна так побудувати стосунки, щоб не дати, не дозволити проявитися будьякій ваді. * * * Ірина О. з Дніпропетровська. Цілий місяць марно чекала листа або дзвінка від одного дописувача, надрукованого у Вашій, Олено, рубриці. Вже й зраділа була, що Бог заставив одуматися. Та не так давно зустріла на дачі сусідку, котра в моєму віці (після 70) знайшла-придбала друга-помічника. Чоловік і недобачає, і недочуває, а проте обоє, уявіть собі, задоволені одне одним: він майстер на всі руки, вона добра господиня. Чи ж не міг би стати для мене спершу другом-товаришем самотній ровесник або старший, під 80, який би відключився від, можливо, гірких бажань — піти з дому свого куди очі дивляться? * * * Наталя О. з Павлограда. Мені 52, ріст 158, середньої статури, на пенсії по вислузі літ. Хоча могла б ще працювати, але знайти в цей час роботу практично неможливо. Дочці майже 13, є квартира, город, так що турбот достатньо. Але хочеться позбутися самотності. У людях я ціную твердість у намірах, відповідальність у діях, доброту, чуйність, душевність, та й сама стараюся відповідати цим критеріям. Якщо ви, хто читає ці рядки, такі ж самотні, як ми, то дайте знати. * * * Зінаїда Г. Мені 44, ріст 159, вага 45, очі карі, розлучена. Обидва сини вже працюють: один на шахті, другий у селі в нас кочегаром. Ну живемо удвох з меншим, старший у місті на квартирі. * * * Наталка О. Надрукуйте, будь ласка, мене хоч коротенько. 41 рік, одружена не була, дітей нема, освіта середня, працюю, в гарному райцентрі живемо удвох з мамою. Нехай відгукнеться порядний, серйозний чоловік. Виписуємо «Зорю» вже багато років. * * * Анна П. з Дніпропетровська. Мені 35, ріст 173, вага 85, мешкаю на 12 кварталі, працюю на підприємстві, у шлюбі не була, дітей нема. Уважна, відповідальна, самостійна. * * * Валя Л. Донечці моїй незабаром два рочки. Дякувати Богу, поряд живуть мої батьки, помагають глядіти. До декрету працювала на залізниці. Мені 30, ріст 163, при тілі, не вживаю алкоголь і не курю. Є ще маленьке сподіваннячко стати бажаною дружиною, щоб любив мене і ніколи не зраджував, це дуже боляче... Колишній жив на мій кошт та ще й гуляв. Робила все сама. * * * Про Оксану М. Моїй дочці 24, археолог-історик, працює в ПТУ у Дніпрі. Може здатися дивним, що пишу я, мама. Але, як кожна мати, я хвилююся за долю своєї дитини. Дівчина дуже скромна, чесна, порядна, і не тому, що вона моя найкраща. Така вродилася, може, навіть трохи несучасна. Та краще раз побачити... Ірина М.

Щоб нàäðóêóâàòèñÿ íà íàøié ñòîð³íöi (âèõîäèòü ó êîæíîìó ÷èñë³ ãàçåòè), пèø³òü òàê, ÿê óì³ºòå. Àëå íå ñêóï³òüñÿ: ÷èì äîêëàäí³øå áóäå ðîçêàçàíà âàøà ³ñòîð³ÿ, ваша правда, òèì á³ëüøå ìàòèìåòå øàíñ³â íà óñï³õ. Íàïèñàíå íàä³øë³òü íà àäðåñó: Îëåíi ÄÅÑßÒÅÐÈÊ, «Çîðÿ», âóë. Æóðíàëiñòiâ, 7, Äíiïðîïåòðîâñüê, 49051. І свій лист-âiäãóê на ту чи іншу публікацію (з указанням дати!) òàê ñàìî øëåòå ìåíi, а ÿ ïåðåøëþ тій людині, з якою хочете познайомитися. Дëÿ öüîãî íå çàáóäüòå ïîêëàñòè êîíâåðò ç ìàðêîþ. Індивідуального листування з дописувачами не веду. Àäðåñè ³ ïðiçâèùà íå ðîçãîëîøóþ, íå âèñèëàþ i ïðîøó до редакції íå ïðè¿çäèòè. Ùèðî âàøà Î. Ä.

БЛАГУ Тетяну Олександрівну (с. Савро П’яти хатського району, п/в 181), СМАЛІЙ Тетяну Вікторівну (с. Гуляйпілля Криничанського району, п/в 370), МЕЛЬНИК Світлану Миколаївну (Верхівцеве, п/в 660), СОТНИКОВУ Олену Василівну (Синельникове, п/в 500), ГУЛУ Світлану Іванівну (Павлоград, п/в 402), КОКУНОВУ Аліну Миколаївну (с. Керносівка Новомосковського району, п/в 226), ЗАХАРОВУ Світлану Геннадіївну (Нікополь, п/в 204), КОРОБОВУ Любов Олексіївну (Кривий Ріг, п/в 29) ЩИРО ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! Нехай збуваються всі мрії; зичимо здоров’я, злагоди в родинах, добробуту і особистого щастя. З повагою зорянці

Комунальне підприємство «Агропроекттехбуд» Дніпропетровської обласної ради»

оголошує конкурс на здачу в оренду нежитлових приміщень для розміщення офісів: - за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 26 загальною площею 545,3 кв. м; - за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 52 загальною площею 208,00 кв. м; - за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 56 загальною площею 148,4 кв. м; - за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Праці, 12 загальною площею 656,0 кв. м; - за адресою: м. Новомосковськ, вул. Сучкова, 36 загальною площею 200,0 кв. м. Кінцевий термін прийняття заяв — 8 грудня 2014 року до 12.00. Проведення конкурсу відбудеться 9 грудня 2014 року о 10.00 за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, буд. №52. Довідки за телефонами: 732-16-02, 742-86-56.

Вважати недійсним раніше опубліковане повідомлення у газеті «ЗОРЯ область» №77 (21609) від 17 жовтня 2014 року щодо застосування нових тарифів на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для населення, бюджетних установ та інших споживачів Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна. Комунальний заклад «Дніпропетровська міська багатопрофільна клінічна лікарня №4» Дніпропетровської обласної ради» ОГОЛОШУЄ КОНКУРС ЩОДО ОРЕНДИ

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ОБ’ЄКТ ОРЕНДИ Адреса: 49102, м. Дніпропетровськ, вул. Ближня, 31. Будівля: нежитлове приміщення на 1-му поверсі корпусу блоку «Г». Кількість об’єктів та площа: S – 30,0 м2 — цільове використання — для розміщення аптечного пункту. Мінімальний розмір орендної плати становить (від експертної оцінки) 1059,37 грн. (без урахування ПДВ та індексу інфляції). ОТРИМАННЯ ІНСТРУКЦІЇ НА УЧАСТЬ Місце: КЗ «Дніпропетровська МБКЛ№4» ДОР», 49102, м. Дніпропетровськ, вул. Ближня, 31, 2-й поверх, плановоекономічний відділ. УМОВИ КОНКУРСУ — крім орендної плати, орендар відшкодовує: - частину податку на землю, - комунальні та експлуатаційні послуги. Переможець сплачує експертну оцінку. Кінцевий термін прийняття конкурсної пропозиції: 09.12.2014 до 10.00. Конкурс відбудеться: 09.12.2014 р. об 11.00 за адресою: 49102, м. Дніпропетровськ, вул. Ближня, 31, учбова кімната, 1 поверх. Довідки за телефоном: (056) 377-41-86.

Реклама в «Зорі» — це саме ваша реклама! Тел.: (0562) 38-83-28, тел./факс (0562) 38-83-53

даринчина вітальня

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 21 листопада 2014 ð.

Веселий віршик

Вимов скоро скоромовку

Українська народна казка

У неділю із гостей Хлопчики вертались, А дружок у них пита: — Як вам гостювалось?



— Та нічого, все як слід... Тільки, бачиш, друже, В тому домі хазяї Некультурні дуже.

Повчальна казкова історія

Як миша віддячила левові

Некультурні хазяї, Грубі, нехороші, — З нас при вході не зняли Шапки і калоші.

Українська народна казка

Навіть з наших кожушин Снігу не струсили... То ми так, як увійшли, І до столу сіли. Грицько Бойко

Відгадай загадку

Рик той зачула миша. Впізнала голос лева. Біжить і каже: — Чекай, царю мій і пане мій, я тебе врятую! Побігла, покликала з п’ятдесят інших мишей, родичів своїх, дітей і внуків, і каже: — Гризіть сіті, і я буду гризти! Кинулись миші з гострими зубами на сіті і давай гризти! Гризуть, аж хрумтить. Не минуло й годинки — сіти були розгризені, і лев став знову вільний. Подякував мишці і пішов поважно в ліс. А наука для нас з того яка?.. Не гордуй ніким, хоч би найслабшим і найбіднішим, бо і найслабший, і найбідніший може тобі в пригоді велику послугу зробити.

Шефи на фермі — Добрий день вам, тітко Насте! Можна нам телят попасти? Тітка каже: — Та беріть, Як охота, попасіть. І погнали... А у лузі Завелися раптом друзі. Мовив меншенький Ілля: — Дай мені одне теля! Буде порівну, Семене, І у тебе, і у мене. А Семен сказав: — Е, ні, Дай телятко ти мені. І тоді, як ми полічим, В мене буде більше вдвічі. Скільки ж гнав тоді телят З ферми кожен із хлоп’ят? Юрій Кругляк

(Семен – 7 , Ілля – 5)

Дрімав собі лев спокійно під деревом у лісі. Нараз прибігла мишка і побігла по ньому. Проснувся лев і рикнув страшно зі злості, що його розбудила миша, зловив її в лапи і держить. — Як ти сміла мене будити? — гукнув громовим голосом на перелякану мишку. — Заплатиш мені за те життям твоїм! — Ах, пане мій і царю, — сказала покірненько перелякана миша, — даруй мені тую провину... Що тобі буде з моєї смерті?.. Будь милосердний, даруй мені життя, а я тобі за те колись віддячу! Засміявся страшний лев на таку бесіду миші і сказав: — Ти мала, дурна... І як же ти мені можеш відслужитись?.. Іди до своєї нори! Марш! — І відпустив її на волю. Незабаром попався лев у сіті з реміння і шнурів, котрі люди на нього були наставили. Лев шарпався, злився, але сітей порвати не міг. Заричав від злості сильно...

Як Іван когутів ділив

Некультурні хазяї

 Ішов хлопець із ярмарку, по колоді через воду. Тільки став він на колоду, бовть у воду. Викис, вимок, виліз, висох, став на колоду. Та знов — бовть у воду.

Âиïóñê 75 (545)

Прочитай братику й сестричці

Віконце у природу

Поміркуй

Для бобрів узимку день збільшується

Знайди тінь Гномик подорожував царством тіней і загубив власну тінь. Знайдіть на картинці нижче справжню тінь гнома! Серед усіх тіней лише одна правильна!

Жив-був собі Іван. Нічого він у господарстві собі не мав, але був дуже розумний. Знайшовся в Івана якось когут. Зважив його Іван і вирішив віднести до пана. Прийшов якраз на панську вечерю і каже: — Приніс я панові в подарунок вареного когута! Здивувався пан та схотів з Івана посміятися — дарма, що щойно від нього подарунка одержав. — Нас тут шестеро, а когут один. Поділи цього когута, щоб по справедливості! — Добре, — каже Іван, — поділю і себе не забуду! Пану, — каже, — дамо голову, бо пан і є голова. Пані — серце, бо пані — панове серце. Лапки — паничам, щоб, як когути, бігали. Крильця — панянкам, щоб як на крильцях літали. А тобі, Іванище, — ціле тулубище! Сподобався панові і його родині Іванів розум. Дав той йому коня і віз жита. Приїхав Іван панським конем додому і сусіду похвалився, де такого набрав. А сусід Іванів був

Взимку бобри стають затворниками, виживаючи на заздалегідь заготовленому запасі жиру у хвості. Вони зберігають енергію, не виходячи на холод і залишаючись у своїх темних норах із дерева й мулу. Зазвичай ці гризуни виходять на повітря із заходом сонця і йдуть зі світанком, але в темряві у них збивається добовий ритм, і вони переходять на 29-годинну добу.

(Третя тінь правильна).

Підготувала Дарина ВЕСЕЛЕНКО. Використані методична література і матеріали ЗМІ

Засновник — Дніпропетровська обласна рада Видавець — Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Редакція газети «Зоря» Видається з 17 (4) квiтня 1917 року. Свцтво про реєстрацiю ДП №1811—549 ПР вiд 8.11.2011 р., ДП № 1179 від 08.10.2004 р.

Голова наглядової ради Сергій ЧЕРНЯВСЬКИЙ. Головний редактор Ксенія ЗАЙЦЕВА. Т. Кузьменко, відповідальний редактор, М. Нестерук, заступник, О. ДРИГА, редактор з роботи зі спецкорами.

Власкори:

Приймальня:

Кривий Ріг (24) 90 38  16; Павлоград (232) 6  05  08.

(0562) 27  16  52; 27  80  27 (ф.)

Відділ (0562) 35  14  26; 38  83  53 (ф.); реклами: 38  83  28; 33  78  04. Вiддiл передплати: (0562) 38  83  73.

дуже заздрісним, хоч був багатим. Зварив за раз аж п’ять когутів і побіг до пана. «Я за п’ять когутів візьму в пана цілий маєток!» — думає собі. Приходить і він до пана на вечерю. — Оце, — каже, — паночку, дарую вам п’ять когутів. — Добре, — каже пан, — нас із тобою тут семеро, а когутів п’ять, ану ж поділи! І так думав сусід, і так міркував — ніяк не виходить! Кличуть тоді до пана Івана. Прийшов Іван, подивився, каже: — Як уже у світі заведено, не будемо від трійці відступати! Отож, пан, пані та один когут — трійця! Панич, ще один панич та один когут — трійця; панянка, ще одна панянка та один когут — трійця; Іван, когут і ще один когут — теж трійця! Подивувався пан з родиною Івановому розуму і знов його наділив, а багатого сусіда Іванового прогнав, щоб не брався не за своє діло із заздрощів.

Увага! КОНКУРС



Газета «Зоря» спільно з кінотеатром «Правда-кіно» оголошує дитячий фотоконкурс



  «Від посмішки стане всім світліше!»

Дорогі мами, тата, бабусі й дідусі! Вибирайте фотографії ваших дітей і онуків, де вони посміхаються, і відправляйте їх до нас у редакцію за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, 7, редакція газети «Зоря», к. 608, еmail: zorya@ ezorya.dp.ua. Фото потрібно оригінально назвати і підписати, хто на ньому зображений, вказати вік дитини. Підбиття підсумків та визначення найкращих трьох знімків у кінці кожного місяця, переможців чекають квитки в кіно! Посміхайтеся! І нехай весь світ посміхнеться у відповідь.

Вiдповiдальнiсть за змiст реклами несе рекламодавець. «Право вибору», «Політична трибуна», «Погляд», «Точка зору» — інформація замовника опублікована на правах реклами. Редакцiя не завжди подiляє позицiю авторiв публiкацiй. При передруку посилання на «Зорю» обов’язкове. Друк ПП «СТПРЕС», 50025, м. Кривий Ріг, вул. Окружна, 12. Обсяг 1,86 д. ар. Офсетний друк. Зам. №1203.

НАША АДРЕСА: газета «Зоря», вул. Журналiстiв, 7, Днiпропетровськ, 49051. еmail: zorya@ezorya.dp.ua; ria@ezorya.dp.ua www.zorya.org.ua Тираж номера 32780. Цiна договiрна.

Дякуємо, що читаєте «Зорю». Будьмо разом!