Будь чоловіком! by Oksana Osadchuk

о. Ларрі Річардс

Будь чоловіком!

Видавництво «Апостол» 2013

Перекладено за виданням: Be a man! By Larry Richards, Ignatius Press, San Francisco.

УДК 27.42-055.1 ББК 86.37-43 Р56

Богословський редактор о. Роман Терлецький Архієпархіальний цензор о. Іван Козовик Переклад з англійської Юрія Великороди Літературний редактор Алла Давиденко Коректор Ліліана Лавренюк Дизайн та верстка Тетяни Єфтимовської Дозволяється друкувати: Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський, УГКЦ † Кир Володимир (Війтишин) о. Ларрі Річардс. Будь чоловіком! — «Видавництво «Апостол», 2013. — 168 с. ISBN 978-966-2351-23-1 У своїй книжці «Будь чоловіком» американський священик о. Ларрі Річардс послідовно в десяти розділах описує шлях, який повинні пройти чоловіки для того, щоб досягти духовної гармонії в своєму житті. Автор не зводить свою оповідь зупиняється лишень до богословських положень, а дає конкретні й практичні поради на щодень, які допоможуть чоловікам відчути поступ у своєму становленні. О. Річардс торкається тем сімейного життя, спілкування з колегами та друзями, не оминає також і статевого життя та відповідальності за нього. Особливу увагу автор приділяє становленню особистих стосунків з Ісусом Христом, які допоможуть чоловікам усвідомити своє істинне покликання. Ця чудова книга, написана для чоловіків чоловіком, який знає, які питання є важливими для них. Її можна використовувати для чоловічих парафіяльних груп та для інших форм чоловічого служіння. Всі права застережено. Без письмового дозволу видавця жодна частина тексту не може розповсюджуватися чи тиражуватися у будь-якому вигляді; сюди входить також фотокопіювання, запис на цифрові носії та розміщення в інформаційних системах пошуку.

Зміст Вступ............................................................................................5 Будь чоловіком, зосередженим на кінцевій меті............................7 Будь чоловіком, який живе як улюблений Син ............................. 23 Будь чоловіком, який кається...................................................... 39 Будь чоловіком, який живе в Святому Дусі................................... 57 Будь чоловіком, який є сильним.................................................. 73 Будь чоловіком, який любить....................................................... 91 Будь чоловіком мудрим............................................................. 107 Будь чоловіком, який живе таким, яким був сотворений............ 119 Будь чоловіком, який є святим.................................................. 133 Будь чоловіком, який змінює світ............................................... 147 Тридцять завдань, які ти повинен виконати, щоб це тобі допомогло стати таким чоловіком, яким ти був створений......... 163

Вступ Ми завжди пам’ятаємо останні слова, які люди говорили нам перед смертю, особливо останні слова тих, кого ми любили. Ці слова відлунюють у нашому розумі, впливають на наше життя тривалий час. Це особливо стосується останніх слів поради люблячого батька своєму синові. Цар Давид знав про це, коли говорив до свого сина Соломона і давав йому свою останню пораду перед тим, як він мав піти «дорогою, призначеною для всіх на світі». Давид дивиться на Соломона й каже: «Кріпися й покажи себе мужем» (1 Цар. 2:2). Давид знав: якщо його син збирався стати великим лідером, то спершу йому потрібно бути великим мужем. Ця книжка розповідає про те, як бути таким чоловіком, яким кожен із нас створений бути. Для цього не потрібно бути досконалим. Бо Давид, звичайно, не був досконалим: він був убивцею, перелюбником, і цей список можна продовжити; але він був чоловіком, який знав, хто він є, і всім своїм єством намагався бути кращим. Так, Давид був слабким, сповненим того, за що ми можемо його не поважати, але Бог говорить йому: «Я знайшов Давида, сина Єсея, чоловіка мені до серця, що виконає всю мою волю» (Ді. 13:22). Багато з нас може співвідноситися з Давидом (ну, принаймні я знаю, що можу!). З далекого минулого він підбадьорює нас бути чоловіками, які виконують Божу волю. За минулі 40 років ви могли помітити, що деякі жінки стали чоловічнішими, а деякі чоловіки жіночнішими. Деякі з нас зайшли у безвихідь, йдучи не тим шляхом, яким ми створені йти: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1:27). Існує різниця! Чоловіки не покликані бути жінками, і навпаки! Це спричинило багато проблем, з якими ми тут не можемо впоратися; та ми різні — не кращі, але різні — і ми покликані бути цілковито чоловіками!

Ця книжка зосереджена на біблійній перспективі, яка стосується того, що означає бути чоловіком. Тому ми будемо використовувати для наших рольових моделей царя Давида зі Старого Завіту, святого Павла з Нового Завіту та Ісуса — Альфу і Омегу всіх чоловіків. Сам Ісус Христос об’являє нам, що означає бути чоловіком. Він був чоловіком для інших; Він віддав Себе. Він робив людям виклик, Він любив людей, Він був сильним, і Він помер за інших, наказавши своїм учням робити те саме. Саме про це і йтиметься в цій книжці. Вона — про віддавання свого життя. Вона про те, щоб взяти те життя, яке Бог дав нам, і віддати його. Те, до чого ми запрошені, — це померти за інших людей у значенні покласти потреби когось понад свої власні. Ви вражені? Але щоб бути схожим на Христа і на всіх великих чоловіків, це коштуватиме вам життя. Кожний розділ завершується завданнями, які потрібно виконати, і питаннями, над якими можна роздумувати і які можна обговорювати. Я запрошую вас читати всю книжку в хронологічному порядку, оскільки кожен розділ побудований на попередньому. Якщо ви посвячуєтесь зараз прочитати всю книжку і виконати завдання, тоді я обіцяю вам, що ваше життя назавжди зміниться. Тож чи ви готові? Тепер не час бути слабаком. Сьогодні світ потребує справжніх чоловіків! Твоя сім’я розраховує на тебе; світ розраховує на тебе; твій Бог розраховує на тебе. Тож не бійся: наберись відваги і будь чоловіком!

Розділ 1

Будь чоловіком, зосередженим на кінцевій меті «Аж до кончини не зви нікого щасливим: щойно при смерті мужа пізнають» (Сир. 11:28). Ви помрете! Непоганий спосіб розпочати книжку, га? Я знаю, але хочу, щоб ви впустили цю думку, щоб вона потонула у вас: ви помрете. Це найправдивіша реальність, яка існує. Це те, що робить усіх нас однаковими. Немає значення, якими ми є багатими, популярними чи сильними, — ми всі одного дня «вріжемо дуба». Гарна думка, правда? Добре, ви можете спитати: «Ну і що?» Після того, як ми приймемо цю основну реальність, нам потрібно переконатись, чи ми розібралися в своєму розумі з нашим кінцем. Бог говорить нам в книзі Сираха: «Аж до кончини не зви нікого щасливим: щойно при смерті мужа пізнають» (11:28). Світ переповнений прикладами чоловіків, які добре почали, але погано закінчили! Нам потрібно переконатися, що ми не серед них! Якщо ми пам’ятаємо про наш кінець у своєму розумі, тоді можемо розпочати роздуми над тим, що є найважливіше: що я здійсню за свій короткий час перебування на землі? Що б я хотів, щоб люди одного разу сказали про мене, коли зроблю свій останній подих? Чи було моє життя чогось варте? Чи буду я особою, яка змінила світ? Чи буду я людиною, яка дала більше, ніж взяла? Чи буду я особою, яка взяла більше, ніж дала? Чи люди скажуть про мене: «Мені подобалось бути біля цього чоловіка, бо він був справжнім чоловіком і віддав своє життя за інших»? Чи вони скажуть: «Ця особа була однією з найжалюгідніших людських істот, яку я коли-небудь зустрічав»? Що інші люди скажуть про тебе? Нещодавно помер мій друг. Йому було сімдесят років, він був

єпископом Католицької Церкви. Покійний був великим чоловіком, хорошим чоловіком, але в нього також був запальний характер. Коли єпископ на його похороні виголошував проповідь, то сказав: «Монсеньйор був людиною, яка мала щире серце, він служив людям цілим серцем. Іноді з усмішкою, іноді з бурчанням». Цей чоловік не був досконалим, але щоденно він віддавав своє життя. Що говоритимуть люди про вас на вашому похороні? Нам потрібно знайти час, щоб роздумати про цей момент нашого останнього подиху. Що б ви хотіли, щоб ваша дружина сказала про вас? Що б ви хотіли, щоб ваші діти сказали про вас? Чи люди, з якими ви працювали? Що б ви хотіли, щоб ваші знайомі сказали про вас? Після роздумів і молитви запишіть, що б ви хотіли, щоб інші люди сказали про вас, а потім розпочніть формувати свою мету. Коли ви вже вирішили: «Добре, коли я роблю останній видих, я б хотів цього…», тоді можете розпочати своє життя, маючи перед собою в розумі вашу кінцеву ціль. Ви почнете жити в такий спосіб, що коли прийде день вашої смерті, люди, які вас знають, скажуть те, що б ви хотіли, щоб вони сказали. У своєму житті я багато думав про це. Я був дитиною зі звичайної робітничої сім’ї, виріс у Пітсбурзі, штаті Пенсільванії, не сповідуючи ніякої релігії в своєму житті. Мій батько був поліцейським у Пітсбурзі, мати теж пізніше стала поліцейським; дехто вважав, що я піду по їхніх слідах, і я теж десь думав, що так зроблю. Моя мати була номінальною католичкою, але рідко ходила до церкви. Вона вважала, що церква не пускає людей до Бога. Вона думала: «Якщо ви робите щось погане чи у вас невдалий шлюб, тоді вам не можна ходити до церкви». Хоча моя мама вважала, що церква не пускає людей до Бога, однак найцікавішу теорію мав мій батько. Мій тато, мій дорогий батько вірив у Бога Старого Завіту, Того, Який дав нам десять заповідей. Він вважав, що Ісус Христос був Божим Сином, але Він трохи забагато змінив ці правила. Ісус сказав: «Ви чули, що було сказано: око за око, зуб за зуб. А я кажу вам: не противтеся злому… Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас» (Мт. 5:38, 39, 44). Тож мій батько вважав, що Ісус Христос був Божим Сином, Бог Отець був розлюченим на Нього і вбив Його, бо Ісус змінив усі правила. Дуже цікава теорія! Ви вважаєте,

що у вашій сім’ї немає ладу? Це лише початок розповідей про мою сім’ю. Ми всі разом походимо з дещо безладних сімей. Більше про це розповім у наступному розділі. Коли я зростав, релігія не була частиною мого життя, але мої батьки послали мене до катехитичної школи, тому я насправді переживав певний релігійний вплив. Я не був жахливим підлітком, але випивав, як і інша молодь. Те, що я ніколи не робив, — це не приймав недозволених наркотиків, бо мій батько-поліцейський одного разу погрозив мені: «Якщо я колись спіймаю тебе за випивкою, я покараю тебе, але зрозумію; та коли спіймаю тебе за наркотиками — я тебе вб’ю!» Я вірив йому! Саме тому до нинішнього дня (а батько вже давно мертвий) я ніколи не вживав наркотиків. Я все ще думаю, що він би повернувся і вбив мене. Я робив усе інше, бо я був проблемним сином копа, а в мої часи діти копів були найгіршою молоддю, бо могли уникнути покарання. Усіх моїх друзів арештовували, окрім мене, через те, ким були мої батьки. Я ходив на побачення, в мене були чудові дівчата, і я робив усе, що роблять підлітки. Я думав, що стану конструктором або поліцейським. Я думав, що одружуся і буду мати десятеро дітей — так, десятеро, — дев’ятеро хлопців і одну дівчинку! Я просто робив те, що хотів, і вважав, що життя є просто життя і з нього потрібно взяти все якнайкраще. Все змінилося одного дня, коли я сидів на уроці англійської, навчаючись у передостанньому класі середньої школи. Ми читали п’єсу «Наше літо» Торнтона Вілдера. Це досить простенька п’єса, але вона дуже вплинула на моє життя в той час. Наприкінці п’єси одна з головних героїнь, Емілі Веб, помирає. Коли вона перебуває на цвинтарному подвір’ї разом з іншими мертвими, то питає їх, чи вона могла б повернутися і наново прожити один день свого життя; вона неохоче робить це, але все одно вирішує це зробити. Емілі вирішує ще раз відвідати святкування свого двадцятиріччя. Тут вона усвідомлює, як швидко летить час і як ми приймаємо все як належне. П’єса заохочує людей по-справжньому жити і не пропускати дрібниць. Але що вразило мене, сімнадцятирічного юнака, це те, що одного дня я помру. На мене, в буквальному розумінні, напав страх пекла. Я почав тремтіти на уроці і покрився потом. Я подумав: «О Боже, я помру. Я помру! Тож який сенс має життя? Чи

існує якийсь сенс? Чи є щось після смерті?» Смерть є тим остаточним, що вибиває з наших рук контроль. Навіть якщо ми вчиняємо самогубство, ми не можемо контролювати те, що з нами станеться після смерті. Я ненавиджу таке! Як чоловікові, мені подобається мати все під контролем! Я не знаю, чи хтось із вас теж так думає, але мені подобається керувати. Коли я контролюю речі, то визначаю або принаймні впливаю на результат. Мені це подобається. Ось чому я не літаю часто. Подорожувати літаком добре, але мені доводиться довіряти ще комусь. Я ненавиджу це! Ось я перебуваю тридцять п’ять тисяч футів над землею, і хтось інший має цілковитий контроль над моїм життям! Саме такою і є смерть. Правдою є те, що ми навіть не можемо зробити наступного вдиху, якщо Бог не скаже «так». Коли ви читаєте цю книжку, може пролітати літак над тим місцем, де ви читаєте, і раптом ви чуєте: «Дррр…дрр…бац» — і літак падає просто на вас. Ви мертві — так раптово. Ви навіть не можете проконтролювати свого наступного вдиху. Ось які залежні ви є! Коли я у віці сімнадцяти років сидів і думав про це вперше, до мене прийшла така думка: «Боже, я ні в що не вірю». Раптом я зрозумів, що ще п’ятдесят років назад мене ще не існувало. Дехто з вас, можливо, вже це зрозумів, але я у той час не розумів. Мені було важко уявити, що світ існував до того, як існував я! Та не тільки це, але ще й те, що все обходилось і без мене. Все буде добре і через сто років — без мене. Без віри в щось я уявив, що був у забутті перед тим, як народився, і що коли помру, знову повернуся в ніщо. Це все. Світ існував мільйони років до мене й існуватиме після мене. Я знав, що потребував у щось вірити, але чому я повинен у щось вірити просто тому, що мене так виховали? Я подумав: «Добре, я мушу дізнатися, що є насправді». Я не збираюся вірити в щось тому, що мої батьки були католиками і протестантами і сталося так, що вони мене охрестили. Я міг би вирости в мусульманській чи буддистській сім’ї, чи в сім’ї атеїстів. Те, чого тебе навчили, не може робити щось правдивим. Я хотів знати, що є правдою. Що є реальним? Чи Бог реальний, чи Він існує? Я повинен був знайти для себе відповідь. Коли мені виповнилося сімнадцять років, я працював в Пітсбурзі

на заводі «U.S. Steel Building» («Сталебудівництво США»). Щодня, повертаючись із роботи, заходив до церкви Богоявлення недалеко від арени Мелон. Я вклякав на коліна і питав Бога: «Чи Ти існуєш? Хіба Ти не існуєш? Чи Тобі все одно? Чи Тобі не все одно?» Я ходив туди майже щотижня протягом багатьох місяців. Я шукав і вперше не знайшов нічого чи нікого-нічого. Нічого! Але якось я дивився телевізор. Коли я був ще дитиною (деякі теж можуть це пригадати), ми не мали пультів і в нас у Пітсбурзі не було кабельного телебачення. Можливо, воно було в інших будинках, але в нашому не було. Мій телевізор показував 4 канали. У нас було три мережі, й іноді ми приймали WQEP на VHF. Я мусив сидіти дуже близько до телевізора, щоб могти перемикати канали. Тоді ще не було надто багато програм на чотирьох станціях. Так от, коли я дивився телевізор, перемикаючи канали, намагаючись знайти щось цікаве, натрапив на проповідь Біллі Грехема. Як тільки я побачив, хто це був, то подумав: «О ні, — Біллі Грехем! Вимикай!» Але якраз перед тим я почув, як він сказав: «Я бачив, як люди помирають!» Тоді перемкнув на другий канал, а потім подумав: «Послухаю, що він хоче сказати». І знову перемкнув на той канал. Біллі знову промовив: «Я бачив, як помирають люди. І деякі люди, які помирають, так бояться, що кричать: «Я боюсь. Я не хочу помирати. Я не хочу помирати. Я боюсь. Будь ласка, допоможіть мені! Я боюсь». А потім він сказав: «І я бачив, як інші люди помирають і усміхаються від вуха до вуха: «Ісусе, я повертаюся додому». Я пам’ятаю, як я думав тоді: «Хлопче, якщо б ти міг зустрітися зі смертю без ніякого страху, це було би найбільшим даром для тебе: змогти зустрітися зі смертю без страху». Мені було потрібно знати, чи Бог є реальним. Я повернувся до церкви Богоявлення, став на коліна і спитав знову: «Боже, чи Ти існуєш? Чи Ти не існуєш? Чи Тобі не все одно? Чи Тобі все одно?» Врешті, одного дня, коли минуло приблизно шість місяців, стоячи там, у церкві, на колінах у пошуку і взиваючи до Бога — я пізнав, що Ісус Христос був реальним і що Він був Богом! Як Христос об’явився мені? Коли я клячав, то почав усвідомлювати, що не був сам. Переді мною був Бог всесвіту, Який завжди там був, але я був настільки зосереджений на собі, що не міг Його бачити. Я не чув Його голосу спочатку, але відчував Його Присутність. Справжню

Присутність. Присутність, яка тримає усе в існуванні! Я пам’ятаю, як дивився на Нього і казав: «Господи, роби, що забажаєш». Тож у сімнадцять років, сидячи в церкві Богоявлення, я почув, як Господь сказав мені: «Я хочу, щоб ти був священиком». Моє життя ось-ось мало змінитись — дуже! Це не було легким завданням, як незабаром я дізнався. Я пішов до пароха місцевої парафії, але оскільки моя сім’я не відвідувала церкви, він посміявся з мене. Він не радив мені йти до семінарії. Мої друзі вважали, що я з’їхав з глузду. Один із них сказав мені: «Можу закластись, що ти ніколи не станеш священиком, тобі занадто подобаються дівчата!» Бог довів усім їхню неправоту щодо першої частини точно! Чому я ділюся з вами цією розповіддю? Бо «питання Бога» є питанням, з яким вам потрібно буде розібратись перед тим, як зможете йти далі. Чи знаєте, що Бог існує? Якщо ні, що ви робите, щоб дізнатись, чи Він є реальним, чи ні? Дозвольте мені допомогти вам. Читайте далі. Звідки я знав у той момент, що Бог розмовляв зі мною? Як я знав, що Ісус є реальнішим, ніж будь-що інше? Цими самими запитаннями я розпочинаю свої реколекції, коли звертаюся до старшокласників. Наприклад, одного разу я проводив реколекції для півтори тисячі хлопців у католицькій старшій школі на півдні країни. Була восьма година ранку, зібралася вся школа. Ці діти не були в захопленні від того, що з ними прийде розмовляти священик у понеділковий ранок. Я увійшов у ту величезну залу і побачив, що кілька дітей спало, а інші відчували огиду до тих, хто запросив мене прийти. Ось що я сказав їм на початку: «Панове, я стверджую, що Ісус Христос не є Богом». Кілька з них підняли голови: «Ух ти! Невже таке міг сказати священик?» Я знову повторив: «Я стверджую, що Він не є Богом, панове». «Докажіть мені, що Він ним є», — продовжував я. Мені вдалося їх швидко піймати на гачок, тож я почав вибирати різних молодих людей. «Тож чи ти віриш, що Ісус Христос є Богом?» — питав я, показуючи на хлопця. — «Так-к-к!» «Чому ти в це віриш?» — тиснув я. «Бо так говорить Біблія, отче», — відповів він з гарною, самовпевненою усмішкою на обличчі. «О-о-о-о, Біблія так говорить», — сказав я, а далі продовжив: «Мусульмани теж мають Біблію, і в ній не говориться, що Ісус Христос є Богом. Мормони мають Біблію, в якій говориться, що Ісус є Богом. Існує багато Біблій. То чому наша

є правильною?» «Ну…», — видала перша дитина. Я подивився на іншу і запитав: «Ти, чи віриш, що Ісус Христос є Богом?» — «Так». — «Чому?» Найчастіше отримуємо таку відповідь: «Я не знаю. Я не знаю». Багато людей перебуває у цьому місці. Більшість дітей теж не знає. Справді, якщо підете до церкви і запитаєте людей, чи вони вірять, що Ісус є Богом, а потім запитаєте чому, вони скажуть, що не знають, бо так їх виховали. На таких реколекціях я завжди беру одного кмітливого хлопчину, який каже: «Ні! Я не вірю, що Ісус є Богом», якому я відповідаю: «О’кей. Насолоджуйся пеклом!» Усі сміються. Зараз, звичайно, я не говорю, що дитина йде до пекла; я намагаюся звернути увагу хлопців, щоб вони знали, що наші рішення мають наслідки! В будь-якому разі я переходив до іншої особи: «Чи ти віриш, що Ісус Христос є Богом?» «Так», — відповідав хлопець. «Чому?» — запитував я. «Він робив чуда, отче». «О-о-о-о! Але Бенні Хінн також робить чуда», — казав я. (Ви бачили колись Бенні Хінна по телебаченню? Бенні Хінн питає: «Ви справді готові?» — «Ми справді готові!» Тоді він піднімає свої руки над натовпом людей, і вони всі починають падати; щось схоже на духовну хвилю! Вони всі падають на землю. Деякі люди говорять, що це чудо). Іноді якийсь молодий хлопчина каже: «Він помер за нас, отче». — «О-о-о-о! Хіба все, що я маю зробити для вас, — це померти? Я помру в будь-якому разі. То чому б не померти за вас, якщо мене через це зроблять Богом? Я зроблю це. Правда, чому б ні?» Врешті, після всього, що вони скажуть, і я цілковито розбомблю кожну відповідь, мені вдається розсердити їх. Вони дивляться на мене і кажуть: «О’кей, що б ми не говорили, ви скажете, що ми не праві». Хоча інколи хтось має правильну відповідь — до певної міри. Тоді я кажу: «Добре, сину, чи ти віриш, що Він є Богом?» — «Вірю». — «Чому?» — «Бо Він воскрес із мертвих, отче». Дзень, дзень, дзень, дзень, дзень! «А звідки ти знаєш, що Він воскрес із мертвих?» — «Так говорить Біблія», — каже він, повертаючись до вже відкинутої відповіді. Тоді всі сміються. Коли хлопці вже цілковито заходять у безвихідь і почуваються переможеними, я врешті говорю: «А тепер запитайте мене: «О’кей, отче, чи ви вірите, що Ісус Христос є Богом?» «Так», — кажу я. «Чому?» — вони всі одночасно викрикують, очікуючи лише, щоб розстріляти мою відповідь, як я розстріляв їхні.

— «Бо я знаю Його; я досвідчив Його. Кожного дня мого життя починаючи від 17 років, я проводив мінімум годину на день із Богом всесвіту. Я б помер за Нього в одну мить. Він є найважливішим у моєму житті. Я знаю Його». Подумайте, саме до цього ми, зрештою, підходимо, а як ви? А де ви перебуваєте відносно Бога? Бо це є кінцеве запитання, чоловіки! Чи Бог існує? Чи Він не існує? Чи Христос є Богом? Чи Він не є Богом? Чи існує життя після смерті? Чи його немає? Чи все це порожня трата часу? Чи все це має мету? Яка мета життя? У католицькій традиції нас навчали значення життя зі старого катехизму Балтимора1, значення якого навчають тепер у вселенському катехизмі — Катехизмі Католицької Церкви. На запитання «Хто створив мене?» Церква навчає нас відповідати так: «Бог створив мене». Наступним запитанням є: «Чому Бог створив мене?», а відповідь така: «Бог створив мене, щоб пізнавати Його, любити Його і служити Йому в цьому світі, щоб я міг бути щасливим із Ним у наступному». У моїй традиції перше значення і мета життя є пізнавати Бога! Не дізнаватися про Бога, але пізнавати Бога. Тому питання до вас зараз звучить саме так: «Чи ви знаєте Бога? Чи пізнаєте Його близько, як пізнаєте свою дружину; чи як пізнаєте свого найкращого друга, чи своїх дітей? Чи знаєте Ісуса Христа?» Якщо відповіддю у самому серці є: «Ні, я не маю такої інформації», тоді ви ще навіть не почали жити метою вашого життя. Ви ще навіть не розпочали! Як я говорив раніше, вам потрібно розібратися з цим питанням, чи Бог існує, і якщо так, то чи ви знаєте, що Він існує? Це найважливіше питання вашого життя. Якщо ви знаєте Ісуса, тоді ви знаєте радість, яку Він вам дає. Якщо ви Його не знаєте, тоді це займе у вас час, але час вартий того. Як ви закохуєтесь у когось? Ті з вас, хто одружений, відомо, що не пізнали свою майбутню дружину, зустрівшись із нею лише раз, чи давши їй тільки сорок п’ять хвилин один раз на тиждень. Ви проводили з нею час. Ви пізнавали її. Якщо ви не одружені, тоді як ви потоваришували зі своїм найкращим другом? Спосіб номер один, завдяки якому зміцнюється дружба, — це проведення Перший катехизм, написаний для католиків Північної Америки, був de facto загальноприйнятим текстом, що використовувався в католицьких школах у США з 1885 до кінця 1960-х рр. – Прим. ред. 1

часу одне з одним. Те саме стається у наших стосунках з Богом. Для цього вам знадобляться місяці, може роки, але вам потрібно це зробити. Вам потрібно проводити час із Богом, допоки відповіддю на запитання, чи знаєте ви Бога, буде ваше недвозначне «так». Я кажу людям, щоб шукали правду, тому що правда завжди приведе до Бога. Проблемою є те, що багато людей не зацікавлено шукати правду. Вони просто живуть нинішнім днем; вони ніколи не думають про те, що може статися завтра. Інші люди вважають, що знають правду, бо їх чогось навчили, і вони просто вірять, що воно і є правдою. Другі бояться, що коли вони відкриють свій розум на щось інше, ніж те, в що вони вже вірять, то житимуть у страху. Якщо щось є правдивим, тоді вам не потрібно боятися чогось нового. Якщо те, в що ви вірите, не співвідноситься з правдою, тоді те, в що ви вірите, не є правдивим. Бог є остаточною правдою. Він може забрати ваші сумніви. Все, в що я вірю, спочатку піддавав сумнівам — все. Спочатку піддавав сумнівам, а потім проводив час із Богом, благаючи Його: «Ти мусиш відкрити мені це, Господи». Ми отримуємо силу для того, щоб стати справжніми чоловіками, коли шукаємо Бога всесвіту, який створив мене і вас, і визнаємо, що потребуємо Його, щоб віднайти взаємини, яких шукаємо. Це щось більше, аніж просто проходити через натяки на стосунки з Богом! Ви можете знати багато про Бога і робити багато для Бога, але коли входите в стосунки з Богом, це коштуватиме вам цілого життя. В цьому полягає любов. Більшість людей ніколи так далеко не доходить. Чи ви є достатньо чоловіком, щоб шукати Бога більш за все? Більшість чоловіків бажає проводити час за будь-чим іншим — зароблянням грошей, працею, переглядом спортивних подій і т.д. — аніж проводити час у пізнаванні Бога. Я викладав для хлопцівстаршокласників у католицьких школах. Щороку основною суперечкою було: що є важливіше — Бог чи спорт? І що, ви думаєте, перемагало? Спорт! Спорт може стати богом для людей, тому що люди віддають багато часу та енергії спорту. Щороку я мав ту саму розмову. «Панове, що ви хочете робити цього року?» — запитував я. «Ми хочемо стати чемпіонами країни, отче», — відповідали мої католицькі школярі. — «Вав! Чемпіонами країни! Я вражений. А що збираєтесь робити, щоб стати чемпіонами країни?» І знаєте, що

вони відповідали? Що проводитимуть по чотири години на день, щодня, граючи у футбол, копаючи м’яч чи б’ючи по хокейній шайбі, плавці повинні були прокидатися о 4:30 ранку, щоб почати плавати, — і вони робили це. Вони роблять це донині, тож можуть стати чемпіонами країни. Вони робили це з задоволенням. Можете собі уявити? Кілька років назад їхня футбольна команда справді стала чемпіоном країни! Ті діти були на вершині світу: «Подивіться на нас, ми чемпіони!» Багато з них вступило до коледжу і отримало повну стипендію. Але зараз вони не мають стосунку до спорту. Ніякого! Коли вони будуть у моєму віці, то розповідатимуть своїм синам: «Коли я був у твоєму віці, синку, я був чемпіоном країни з футболу». А їхні діти подивляться на них і скажуть: «Досить, тату. Зараз ти просто товстий і лисий — кому яке діло до того?» Люди вкладають увесь свій час і енергію в речі, які проминають і, врешті, не мають ніякого значення. Якщо б я запитав тих самих дітей: «Панове, що ви збираєтесь робити цього року?» — «Ми збираємося стати чемпіонами країни». — «А що ви збираєтесь зробити, щоб довести мені, що збираєтесь стати національними чемпіонами?» Якщо вони скажуть: «Ну, ми збираємось тренуватись раз на тиждень, якщо будемо чутися в цьому, — від 45 хвилин до години, і очікуємо отримати добрі результати в грі». Я б тоді сказав: «Неправильна відповідь, панове. Ви будете жахливими в спорті. Ви нічого не досягнете, якщо збираєтесь віддати цьому лише від 45 хвилин до години». Все ж до таких же дітей я приходжу щороку і кажу: «Панове, чи ви хочете потрапити на Небо?» «Так, отче», — відповідають вони. — «А як ви збираєтесь довести мені, панове, що ви хочете на Небеса?» Знаєте, що вони мені відповідають? Я знаю, що ви мені не повірите; мені самому важко в це повірити. Щороку вони говорять: «Ну, отче, ми будемо ходити на Месу, коли захочемо, і нічим більше не займатимемося протягом цієї години, ще залежить, який там священик, і старатимемося бути добрими людьми». Неправильно! Чи ви вважаєте, що Бог є нерозумним? Щоб заробляти гроші, бути добрим спортсменом, бути добрим гравцем у гольф, бути добрим будь у чому, вам потрібно витрачати не лише годину день у день. Вам насправді доведеться наполегливо працювати, а потім ви можете все це втратити, навіть якщо дійдете до вершини в своїй

справі. Але щоб потрапити на Небо — найбільший з усіх дарів, вічність вічностей — люди можуть вважати, що те, що їм потрібно сказати, є лише: «Я буду намагатись бути доброю людиною і буду ходити до церкви раз на якийсь період». Ви справді вважаєте Бога нерозумним? Дозвольте мені натякнути. Бог не є дитячим героєм Барні. Він не співає: «Я люблю тебе, ти любиш мене». Ми віримо, що є спасенні благодаттю, але нам потрібно приймати цю благодать і жити цією благодаттю, щоб використовувати наші Богом дані таланти, якщо ми маємо робити щось велике на землі. Чи ви б хотіли бути великими лише на землі, чи великими в Божих очах? Чи ви колись думали про те, що таке вічність? Я вам зараз покажу щось, що допоможе вам зрозуміти, на що схожа вічність. Якщо б ви мали прожити на землі сто років, ваш час на землі відповідав би найменшій частині атома, зменшеній на мільярд. Це небагато часу, як блим ока! Вічність можна порівняти з тим, коли чоловік йде на берег озера Ері, схиляється, бере одну піщинку, одну малесеньку, малюпусіньку піщинку і повільно робить один крок. Щоб зробити один крок — це в нього займає десять тисяч років, і ще десять тисяч років, щоб зробити другий. Цей чоловік починає повільно йти, і щоб дістатися до гори Евересту йому займає мільярд років. Коли він сходить на вершину гори Евересту, кидає цю одну піщинку і повільно за десять тисяч років робить один крок — повертається назад до озера. Щоб повернутися назад до озера Ері, в нього займає мільярди років, і він знову розпочинає цей процес. Коли цей чоловік візьме кожну піщинку з кожного окремого місця на землі — з дна усіх озер, океанів, всіх малих струмків — і повільно віднесе їх на вершину гори Евересту зі швидкістю 10 тисяч років за один крок, і складе їх на вершині гори, потім повільно повернеться назад, і коли він вже перенесе кожну піщинку на вершину гори Евересту, тоді вічність лише розпочнеться. Вона тільки розпочнеться. Однак те, що ми робимо тут протягом цього короткого часу на землі, визначає наше місце в вічності. Наш час на землі є нічим, а вічність є усім. Ще молодим семінаристом я провів літо у Великому каньйоні, де здійснював екуменічне служіння. Протягом того часу я щодня виходив і проводив час у молитві в пустелі. Це було цікаво. Я часто почувався як Ісус, коли Його спокушували в пустелі, і думав, що мені б

таке не сподобалось робити протягом 40 днів і ночей. Одного ранку я пригадую, як розмовляв з Богом і просто почав плакати. Я сказав: «Господи, коли я помру і стану перед Тобою, єдине, що я хочу почути, як Ти говориш: «Гаразд, добрий і вірний слуго». Єдиний, кому я хочу догодити найбільше до останнього свого подиху, є Бог всесвіту. Для мене немає значення, якщо решта світу вважає, що отець Ларрі був великим чи жахливим, чи якщо решті світу взагалі є до цього діло. Єдине, чого я прагну, щоб Бог всесвіту сказав: «Ти робив те, що Я хотів, щоб ти робив». Тому щодня, такий слабкий, як я є, намагаюся постійно пам’ятати про цю кінцеву мету. Я хочу робити тільки те, що подобається Йому! Я живу задля того дня, коли я зроблю останній вдих і стану перед Богом на суді, сподіваючись почути, як Він скаже: «Молодець, добрий і вірний слуго». А чого ви прагнете? Що хочете, щоб Бог всесвіту казав вам, коли станете перед Ним судного дня? Що збираєтесь Йому сказати? Чи ви зараз живете таким чином, що одного дня Він скаже: «Гаразд!»? Коли я пишу це, одна моя хороша подруга помирає. Недавно вона покликала мене і попросила, щоб я відправив за неї заупокійну Месу. Я сказав: «Ти ще не мертва. Стоп. Розслабся». А вона сказала: «Я хочу переконатись перед тим, як помру, що перебуваю з усіма в мирі». Вона насправді писала листи і телефонувала до людей, щоб залагодити дійсні чи такі, які лише відчуваються, непорозуміння. Вона творила мир. Якщо б сьогодні був ваш останній день на землі, чи ви перебуваєте у мирі з усіма в своєму житті? Чи ви в мирі з усіма членами своєї сім’ї? На роботі? Чи є хтось, кому ви ще не пробачили? Можливо, вам потрібно працювати над цим. У Євангелії від Матея говориться: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт. 6:14-15). Чи ви використали якнайкраще свої таланти? Пам’ятаєте притчу про таланти у 25-му розділі Євангелія від Матея? Ісус говорить нам про управителя, який, вирушаючи в дорогу, прикликав своїх слуг, передаючи їм своє майно. Одному він дав п’ять талантів, другому — два, ще комусь дав один. Коли він повернувся, той, якому дав п’ять, сказав: «Ти дав мені п’ять талантів, ось ще п’ять» (Мт. 25:20). Пан відповів: «Гаразд, слуго до-

брий і вірний» (Мт. 25:21). Той, хто мав два таланти, сказав: «Пане, два таланти передав ти мені. Ось других два я придбав» (Мт. 25:22). Знову пан відповів: «Гаразд, слуго добрий і вірний!» (Мт. 25:23). Врешті, той, який мав один талант, приступив до пана і сказав, що закопав свій талант, пояснивши: «Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік… Тому зо страху я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він — маєш твоє» (Мт. 25:24,25). Озвався пан: «Лукавий слуго і лінивий!» (Мт. 25:26). Чи ви помножили таланти, які Бог дав вам? Чи ви використали їх на Його славу, чи задля власної слави? Чи ви використали дари Бога всесвіту задля Нього? Чи помножили ці дари, чи поховали їх? Якщо ви не використовували добре свої таланти, то зараз настав для цього час! Життя ще не закінчилось. Прийміть рішення, що жоден із ваших талантів не буде змарнований. Використовуйте і помножуйте їх, бо це те, що є важливим. Чи ви були чоловіком любові? Любов є талантом. Чи ваша дружина і діти знають, що ви любите їх? Чи говорите їм про це? Коли вони дивляться у ваші очі, то що бачать? Чи бачать чоловіка любові? Як сказав св. Іван від Хреста наприкінці: «Нас будуть судити тільки по любові». Коли я був дитиною, моя бабуся дала мені медаль. З одного боку на ній був зображений св. Франциск Ксаверій, з другого — були слова Ісуса, які св. Ігнатій сказав св. Франциску. Св. Франциск Ксаверій був дуже обдарованим чоловіком. Але в молодості він був світським, аж поки не зустрівся зі св. Ігнатієм, який був у старшому віці. Св. Ігнатій постійно робив св. Франциску виклики. Св. Ігнатій сказав св. Франциску те саме, що Ісус Христос сказав своїм апостолам в Мр. 8:36, те саме, що було на другому боці моєї медалі: «Бо яка користь людині здобути увесь світ, а занапастити свою душу?» Моя бабуся дала мені ту медаль, коли я був у другому класі, і з того часу вона має вплив на мене. Ось чому в сімнадцять років я не міг уникнути запитання: «Що з того, коли я здобуду все і піду до пекла? А що коли я здобуду ввесь світ і втрачу те єдине, що має значення? Що з того, якщо я стану мультимультимільйонером і всі будуть вважати мене великим, а я, коли лежатиму на смертному одрі, зрозумію, що все це було марнотою? Я змарнував все це задля себе. Я не був чоловіком любові. А що коли загублю власну душу?» Подумайте про це. Ось тут вам потрібно прийняти рішення. Чи ви

збираєтесь жити для вічності, чи збираєтесь жити нинішнім днем? Завдяки Божій благодаті я вже є священиком понад двадцять років. Я зустрічався з багатьма помираючими. Деякі люди дуже бояться. Страх перед смертю є страхом номер один. У Посланні до євреїв 2:14 говориться: «А що діти були учасниками тіла і крови, то й він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола». Далі йде феноменальний вірш, який ставить кожного на своє місце. Там говориться: «…і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві» (Євр. 2:15). Страх перед смертю робить нас рабами. Ви також можете вирішити, чи проводити своє життя у рабстві, чи проводити його в свободі. Вам потрібно прийняти рішення і відповісти на такі запитання: «Де я перебуваю відносно Бога? Що я збираюся з цим робити?» Те, до чого я вас заохочую, — перед тим, як ви далі читатимете цю книжку, — якщо в глибині серця ви ще не знаєте Бога, то щоб ви вирішили присвятити час для цього. Вам потрібно сказати: «Добре, я буду проводити стільки-то часу протягом наступних шести місяців, пізнаючи Бога». Це займе якийсь час. Не буде сенсу читати далі цю книжку, поки ви не вирішите, що це є найважливіше, що ви маєте зробити. Якщо хочете бути чоловіком, то будьте чоловіком Божим. Якщо хочете бути чоловіком, тоді мусите сказати: «В мене це забере час, як в мене забирає час заробляння грошей, здоров’я, перегляд спорту і т. ін.» Якщо зростання в усьому цьому забирає час, тоді так само і пізнання Бога забере час. Бог мусить стати найважливішим у вашому житті. Гроші не будуть утримувати вас вічно. Бути здоровим не зробить так, що ви житимете вічно. Спорт не зробить того, що ви житимете вічно. Дозвольте мені зробити натяк: ніщо не зможе утримати вас при житті навіки, окрім Бога. Найважливіше з того, що ви коли-небудь будете робити, — це шукати Бога. Коли ви почнете пізнавати Його, Він навчить вас того, як бути чоловіком.

Три завдання, які ти повинен виконати:

1. Будь чоловіком, який живе, пам’ятаючи про кінець. Запиши те, що б ти хотів, щоб Бог та інші люди сказали про тебе, коли ти помреш. Це будуть твої нові цілі в житті. Тепер склади план того, що

тобі потрібно зробити, щоб досягнути цих цілей. Будь практичним! 2. Будь чоловіком, який знає Бога. Якщо ти ще не знаєш Бога, тоді виріши нині, що збираєшся зробити все, чого б це тобі не коштувало, щоб пізнати Його. Не чекай, життя коротке, а вічність — навіки! 3. Будь чоловіком молитви. Присвяти себе, щоб проводити принаймні п’ять хвилин на день із Богом у молитві в наміренні решти свого життя, починаючи віднині.

Запитання для роздумів і обговорення:

1. Чи ти живеш нинішнім днем, чи для вічності? Поясни. 2. Що б сказала про тебе людина, будучи чесною, якщо б ти помер сьогодні? Що б ти хотів, щоб вона сказала? 3. Прочитай Мт. 25:31, 46. Що Ісус говорить про те, що станеться, коли Він прийде у Своїй славі? Якщо б це сталося нині, на якому боці ти б був?