Секрет Павла

Хосе Х. Прадо Флорес

Секрет Павла. Атлет Ісуса Христа

Івано-Франківськ Видавництво «Апостол» 2014

З міст Передмова.......................................................... 7 Вступ.................................................................10 I.

Павло розпочинає біг. Його наздоганяє Христос...........................13 1. Розпочинає біг........................................................ 13 2. Його наздоганяє Христос........................................ 23

II.

П’ять перемін, одне навернення..................37 1. П’ять перемін.......................................................... 37 2. Навернення: від слуги до сина................................. 55

III. Тренування і тренери...................................57 1. Тренування............................................................. 57 2. Тренери.................................................................. 64 IV.

Правила забігу............................................79 1. Звіщати єдине Євангеліє і бути Євангелієм (керигмою).......................................... 79 2. Із силою духа (харизма).......................................... 81 3. Спільність Отця із Сином у Святому Духові (Койнонія)................................... 83 3

V.

Постать атлета............................................87 1. Власна тотожність................................................... 89 2. Бачення Божого плану............................................. 92 3. Одна лиш мета: сонце із п’ятьма променями................................... 93 4. Мотивація: Христос — моє життя............................ 97 5. Витривалість........................................................... 99

VI.

Керигма Павла.......................................... 101 1. Три джерела інформації........................................ 101

ПРИСВЯТА:

2. Шість тісно зв’язаних між собою тем..................... 102

Моїм чотирьом тренерам:

VII. Маршрут і стратегія................................... 117 1. Марафон: проповідував без перепочинку.............. 118 2. Біг із перешкодами: постійні проблеми................. 121 4. Біг на час: формувати форматорів......................... 130 VIII. Заповіт і нагородження апостола............. 133 1. Павловий автопортрет.......................................... 133 2. Секрет Павла: 2 Тим 2:2........................................ 137 3. Крик Павла-тренера.............................................. 140 4. Криза Павла.......................................................... 141 5. Три термінові завдання......................................... 143 6. Нетлінний вінець................................................... 156 7. «Tre fontane».......................................................... 157

4

Святому Духові, який об’явив мені Ісуса. Моєму «Гамалиїлові», який познайомив мене із Божим Словом і прищепив мені любов до нього. Моєму «Ананії», який охрестив мене у Святому Дусі в 1971 році. Моєму «Варнаві», який без умов повірив у мене.

П ередмова Друже, у тебе в руках книга, що полонить тебе. Написана легким стилем, вона передовсім є плодом любові й захоп­ лення, які автор, Хосе Х. Прадо Флорес, завжди відчував до Павла, атлета Христа Ісуса. Адже Павло з Тарса — дуже багатогранна людина. Одночасно він юдей, грек і римлянин, фарисей і християнин, людина роздумів і чоловік дії, проповідник і вчитель, відважний письменник і глибокий богослов, невтомний у подорожах і закутий у бездіяльність тюрми, у компанії багатьох і зрештою покинутий усіма. Але яка ж основна суть його життя і зміст його існування? Без жодних сумнівів, це ХРИСТОС ІСУС, ГОСПОДЬ, який з’явився Павлові дорогоюдо Дамаска. Безцінні і шокуючі вислови, розсипані в посланнях, можуть роз’яснити сенс його життя. Филип’янам він довіряє секрет: «Для мене бо життя — Христос, а смерть — прибуток» (Флп. 1:21). А звертаючись до галатів, визнає: «А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав Себе за мене» (Гал 2:20). Але пізнання того, ким є Ісус, змусило Павла радикально змінити своє бачення Бога: YHWH1, Бог юдаїзму, яко1

Приміт. ред. — YHWH з івриту ‫( הוהי‬Ягве) — тетраграмматон тобто письмове зображення імені Божого, об'явленого людям через Мойсея (Вих. 3:11-15).

7

Передмова

го він сповідував, перетворився на «Отця Господа нашого Ісуса Христа» і на «нашого Отця». Навіть більше, на доброго, близького і щедрого Отця, якого ми з синівською довірою можемо називати «Авва!», згідно із натхненням Святого Духа, який свідчить нашому духові, що ми діти Божі (Рим 8:15-16). Наскільки глибокі його особисті стосунки з Богом, ми розуміємо з листа апостола до филип’ян: «Дякую БОГОВІ МОЄМУ щоразу, коли вас згадаю…» (Флп. 1:3). А що вже казати про його стосунки зі Святим Духом? Павло не лише зрозумів, що це Святий Дух вів його,планував його дороги й підштовхував іти аж на край землі. Він ще й намагався бути носієм Духа, вірніше, «святинею», у якій перебуває Божий Дух: «Хіба не знаєте, що ви храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?», «Хіба ж не знаєте, що ваше тіло — храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих» (1 Кор. 3:16; 6:19). Власне через палаючу любов до Христа Ісуса, милосердя нашого Бога-Отця і поглинаючий вогонь Духа, Павло почав свій невтомний проповідницький забіг. Ось як вінце пояснює коринтянам: «Бо коли я проповідую Євангеліє, нема мені від того слави, бо це — мій обов’язок; і горе мені, коли б я не проповідував Євангелія. Яка ж тоді для мене нагорода? Та, що, проповідуючи Євангеліє, я його викладаю даром, щоб не користуватися правом, яке через Євангеліє маю» (1 Кор.9:16, 18). Ця впевненість дала апостолові поштовх бігти по всьому світу, тисячами способів приносячи всім народам Ісусову Добру Новину — «від Єрусалиму й околиць аж до Ілірику» і, можливо, аж до віддалених регіонів Піренейського півострова (пор. Рим. 15:19). Окрім того, апостол успадкував від Ісуса приклад повного віддання власного життяна вівтар любові до ближнього, без відрахувань чи обмежень. І, наголошуючи на тому, що є вершиною його особистого віддання, пише до християн Коринта: «Я радо витрачусь і сам себе пожертвую за ваші душі; якщо я 8

Передмова

люблю вас більше, то мав би бути менше люблений?» (2 Кор.

12:15). Одною із найхарактерніших рис апостола є багатство його богословської інтуїції. У наші часи починаючи від II Ватиканського собору, глибоко оновилася теологія Церкви. І, власне, тексти Павла яскраво висвітлювали цю тему. Досить лише згадати центральний уривок: «Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зі словом, щоб появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна» (Еф. 5: 25-27). Дорогий читачу! Те, що ти щойно прочитав, — не більше, ніж декілька звернень, які покликані вести тебе і дати сміливість бігти разом із Павлом цією доріжкою, яка називається «секрет Павла». Візьми цю книжку і прочитай її. Вісім розділів, які входять до неї, настільки динамічні, що ти відчуєш бажання йти слідом за апостолом поган. Слідувати в подвійному напрямку: перший, щоб наново радісно зустрітися із воскреслим Ісусом — це твоя дорога у Дамаск. І другий, щоб, за поштовхом Святого Духа, горіти ідеалами проповідувати Ісусову Добру Новину всюди. Сальвадор Каррільо Алдай, M.Sp.S. Рік святого Павла

9

Вступ

В ступ Часто я запитував себе, в чому полягає секрет апостольських успіхів Павла з Тарсу. І чим більше я розважав над його постаттю, щоб віднайти відгадку, тим величнішим ставав його образ. До того ж, я не міг отримати відповіді, яка б мене задовольнила. Моє здивування зросло, коли зауважив, що Павло навернувся приблизно в 36 років, а помер у 67.Від цього періоду слід відняти три роки новіціату в Аравії і п’ять років насильного заслання до Тарсу. Залишаються лише 23 роки служіння. Але якщо, за словами святого Климентія, вирахуємо терміни його семи ув’язнень, то він мав лише 15 років активного служіння. Коли ж візьмемо до уваги ще час, за який можна було подолати 15 000 кілометрів, зважаючи на часті корабельні аварії і шторми, а також час коли він одужував після каменувань і восьми разів бичування, то я не міг зрозуміти, яким чином він зміг настільки сильно вплинути на історію і накреслити курс християнства за такий короткий проміжок часу. Таким чином, моє запитання, не знайшовши відповіді, перетворилося на захоплення Павлом, приймаючи те, що життя і діяльність апостола були немов плаванням у безкрайому морі, де мій якір не міг навіть торкнутися дна, щоб хоча би виміряти його глибину. Він заслуговував настільки великої пошани, що я ніколи навіть не подумав би обрізати канати, щоб наважитися зануритися в цей безмежний простір. Але…

10

…У Польщі на початку суворої зими 1992 року койнонія Йоана Хрестителя проводила формаційний курс проповідників у Вроцлаві. Я повинен був декількома словами розповісти про Школу євангелізації, чого не було в плані зустрічі. Не маючи навіть 15 хвилин для підготовки вирішив узяти за приклад образ Павла і слідувати його темпу. Коли я склав схему і попри все висвітлив тему, мене чекала несподіванка: зі сторінок його записів неначе з’явилася постать атлета, яка приводила у відповідність його життя із тим змістом, який він хотів донести до нас, відповідаючи водночас і на моє запитання. Забіг Павла з його стартом, його метою і його стратегією становили головоломку для тих, хто хотів розкрити його секрет. Біг розпочався в той полудень на околицях Дамаска, коли Христос наздогнав його. Зустріч із воскреслим Ісусом змінила його мету. Одразу ж після того перед ним постали вірні тренери, які сформували його. Також він сам завзято тренувався. Усе це зробило Павла здатним виконати довірену йому тяжку місію. Павло чітко окреслив свій маршрут і різні його етапи: розпочинає довгим «марафонським забігом», поширюючи всюди і безліччю способів Євангеліє благодаті. Але згодом його біг перетворюється на «біг із перешкодами», через безкінечну кількість різних проблем, які необхідно було розв’язувати. Вдосконаливши своє бачення, апостол розуміє, що Слово не може залежати від особи. Тоді Павло розпочинає «естафетний біг», під час якого формує і робить спроможним нести палаючий факел інших, щоб світло Євангелія дісталось аж до країв землі. Коли втомлений Павло бачить, що незабаром завершиться його місія, він розуміє, що найважливішим є не оббігти всі ареопаги, а зробити так, щоб «бігло» Слово Боже. На фінішній прямій він прискорює крок, переходячи у «біг на час». Тобто готує форматорів апостолів, створюючи ланцюг проповідників, який не пошкодить час.

11

Вступ

У своєму останньому посланні, в останньому його розділі, апостол народів залишає своєму учневі Тимотею заповіт, у якому розкриває секрет своєї продуктивності: «А що ти чув від мене при багатьох свідках, те передавай вірним людям, які будуть здібні інших теж навчити» (2Тим 2:2). Щоб досягти мети, Павло отримує нетлінний вінець переможця й визнає, що завдячує не так своїм зусиллям, як Божому милосердю. І в центрі всього як найвищий мотив Павлового апостольського служіння є постать Христа-Месії, яка спонукає його вигукувати: «Я живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене і віддав Себе за мене; і живу вже не я, а живе Христос у мені». Цим він підкреслює, що великий не Павло із Тарса, а Павловий Ісус. У цій книзі пропоную синтез того, що я відчув тоді в Польщі, це моя відповідь на запитання, чому Павло мав такий успіх в апостольстві за такий короткий відрізок його ефективного служіння. Безсумнівно, ув’язнення, вигнання, часті подорожі й часи проповіді були «нотами» одного й того ж «музичного акорду». Більше того, вони були живильним середовищем,яке дало великий урожай. Навіть його смерть — це надбання. В цій книзі описано пасторальний маршрут Павла у формі, яку він сам вибрав, щоб реалізувати своє покликання, своє життя, своє служіння і навіть свою смерть, — забіг на дистанції. Нехай Слово Боже продовжує «бігти» і буде прославлене, щоб у цьому світі проявилася слава Божа через лик Христа, який встановлює Своє Царство справедливості, радості й миру в Святому Духові.

I

П авло розпочинає біг.

Його наздоганяє Христос 1. Розпочинає біг Забіг на стадіоні не розпочинається із моменту, коли лунає вистріл про його старт. Ще до того всі учасники довго готуються. Так само й у випадку Савла із Тарса.

А. Сировина, з якої має постати атлет Бог не лише вибрав цю глиняну посудину, щоб помістити туди великий скарб, але й наперед підготував її. Савло із Тарса — це одна з особистостей, які об’єднують людей усіх часів і культур. У ньому поєднані найрізноманітніші фактори, які формують людину. Його життя пронизане тими ж нитками, що й кожна людська історія: успіхи й поразки, самотність і спільнота в координатах часу й простору.

Біля гробу Павла у Римі.

3 грудня 1995 року.

Розпочинає біг.

12

13

I. Павло розпочинає біг. Його наздоганяє Христос

I. Павло розпочинає біг. Його наздоганяє Христос

А. Космополіт «Я Павло — юдей із Тарса, громадянин міста, що не без слави у Кілікії» (Ді. 21:39). Він народився в столиці римської провінції Кілікії, діти якої правомірно отримували римське громадянство (Ді. 22: 2528). Цей мегаполіс, розташований біля підніжжя славнозвісного Таврського хребта, відомий своїми засніженими вершинами та крутими височинами. Воно було великим міжнародним торговельним центром і вирізнялося дивними звичаями. Тарс, Олександрія й Афіни становили трикутник античної культури. Кожне з цих міст зробило особливий внесок у все­ світній багаж науки, літератури чи філософії. «Кілікійські ворота» були перехрестям імперського шляху до двох світів — сходу і заходу. Савло жив у цьому місті різних культур і володів як дедуктивним і концептуальним греко-римським мисленням Заходу, так і багатством семітської традиції. Савло розмовляв, думав і писав грецькою мовою, також володів арамейською Палестини та єврейською, на якій читав Святе Письмо. Він знав класичні філософію і літературу1, був експертом у судноплавстві, географії та спорті. Його широкий культурний кругозір утворював у душі безкраїй світ, який виходив далеко за вузькі межі релігії юдаїзму. Савло знав, що за цим величезним гірським ланцюгом жили варварські народи, без надії і без Бога.

Б. Релігійне формування Савла можна зрозуміти лише через призму віри, яка включає в себе все його життя, традиції і вірування. Йдеться про ядро, навколо якого твориться усе його існування.

— Єврей із євреїв

У його єстві містилася законна гордість бути ізраїльтянином, носієм Обітниці, Союзу та Святого Закону — трьох великих стовпів релігії синів Якова. Він гордився тим, що належав до племені Веніямина, наймолодшого сина Якова, сім’ю якого визначали як войовничу й відважну (Суд. 3, 15, 5, 14, 20, 46), але настійливу у визнаванні своїх помилок (Суд. 19-20).

— Ревний фарисей «Я жив за найсуворішою сектою нашої віри — фарисеєм» (Ді. 26:5). Член сім’ї фарисеїв, Савло відзначався побожністю. Обрізаний восьмого дня, як зобов’язувало юдейське законодавство, він гордився цією хірургічною операцією, яка зачисляла його до складу вибраного Богом народу (Флп. 3:5; Бут. 17:10-11). У п’ять років він уже знав напам’ять молитву Великий Халлель1 (Пс. 136) і Шема (Втор. 6:4-13). У вісім — сам рецитував псалми. Починаючи від свого Бар-міцва2 у тринадцять років, коли він став «сином Закону», обряд його молитви включав молитву із головою, покритою талітом, тфілінами, намотаними на його руки, і плащем із повним числом філактерій, щоб рецитувати 18 благословень3. Він знав тринадцять розділів віри Ізраїлю4. Їв тільки кошерну їжу, яка гарантувала ритуальну чистоту й уникнення небез-

2

3

«(Я) з коліна Веніямина, єврей з євреїв» (Флп. 3:5).

1

Він цитує класичних авторів (1 Кор. 15:33; 1Тит. 1:12; Ді. 17:28) і знає популярну філософію стоїцизму. Добре знає систему діатриби кініків та стоїків і використовує елементи релігійної літератури еллінізму.

14

Урочиста молитва подяки, відома як «Великий Халлель", котрий традиційно співається в кінці єврейської пасхальної трапези. Нею, ймовірно, молився Ісус під час Тайної Вечері, котру Він провів разом зі Своїми учнями. Бар-міцва — святкування релігійного повноліття хлопчиків, котре святкують у 13 років. Деякі із перечислених на цій сторінці елементів з’явилися у пізнішу епоху. Але автор включає їх у цей розділ, вважаючи, що Савло представляє побожного юдея усіх часів. Ці розділи віри були згодом описані Равві Мосе бен Маймоном (Маймонід 1135-1204). Вони містять елементи, які вже існували в тисячолітній ізраїльській традиції.

1

4

15

I. Павло розпочинає біг. Його наздоганяє Христос

I. Павло розпочинає біг. Його наздоганяє Христос

пеки стати нечистим. Ознакою того, що він правдивий фарисей, була його віра у воскресіння мертвих і пошана до батьків. Батьківський дім вважався храмом Всевишнього, освячений святістю життя, практикуванням чеснот і виконанням усіх завдань. Теїтеїт (поторочена стрічка, яку одягають на талію) вказувала на побожного ізраїльтянина, який виконував Божі накази, що містилися у законах і традиціях. Він регулярно ходив до синагоги і строго дотримувався суботнього відпочинку. Платив десятину і постив згідно з Законом. Врешті покладав надію на Синайський союз, який є певною дорогою, щоб досягнути спасіння.

При ногах Гамалиїла

— Учень Гамалиїла «(Я) вихований при ногах Гамалиїла, навчений докладно батьківського закону...» (Ді. 22:3). У ранній молодості батько відвів його до Єрусалима, міста, відзначеного сліпучою красою храму часів Ірода, яке відрізнялося бездоганною гармонією і використанням блискучого мармуру та великих каменів у спорудженні будівель. У теократичній столиці Ізраїлю змагалися між собою два великі центри богослов’я: тверда богословська лінія школи Шамая, яка фанатично була прив’язана до букви закону, і більш гнучка і мирна, яку очолював Хіллел. Равві Гамалиїл, онук Хіллела, успадкував повноваження свого дідуся, але ще більше здобув повагу всього народу своєю розсудливістю і тверезим мисленням (пор. Ді. 5:34). У його школу могли вступити лише вибрані юнаки. Там вони вивчали, як пізнати та виконувати Божу волю, згідно із традиціями і знаннями предків. Учнівство — це система дисциплін, яку мало хто міг витримати. Не кожен міг бути допущений до настільки виняткової групи, а лише ті, хто пройшов скрупульозний підготовчий курс. І не лише добрим навчанням, а й своєю бездоганною поведінкою і ревністю до релігії предків.

16

Савло був одним із тих щасливчиків, яким поталанило вчитися в школіравві Гамалиїла, проводити багато часу при його ногах, вивчаючи Писання, розшифровуючи загадки пророків і намагаючись зняти пелену з таємниці майбутнього Месії, який має визволити Ізраїль. Цей відомий равин залишить глибокий слід у розумі й серці Савла. Гордовитий син Веніямина не був звичайним учнем. Він переважав багатьох своїх ровесників (Гал. 1:14) скрупульозним дотриманням навіть найменших приписів юдейського закону.

В. Професія — виробник наметів У майстерні свого батька він навчився ремесла, яке вимагає багато терпеливості: із примхливої козячої шкіри виготовляти намети (Ді. 18:1-3). Ще змалку для нього було нормою не їсти, якщо не працював. Він умів цінувати себе1 і своїми руками заробляв на життя, ба навіть познайомився із добрими друзями, які мали таку ж 1

Хоча він визнає право проповідників Євангелії на засоби для існування (1 Кор. 9:6-14; Гал. 6:6; 2 Сол. 3:9), однак віддає перевагу працювати своїми руками (1Кор 4:12) , щоб не бути нікому тягарем (1 Сол. 2:9; 2 Сол. 3:8; 2 Кор. 12:13) . Прийняв лише допомогу филип’ян (Флп. 4:10-19; 2 Кор. 11:8).

17

I. Павло розпочинає біг. Його наздоганяє Христос

I. Павло розпочинає біг. Його наздоганяє Христос

тесля із Галілеї видавав себе за Сина Божого1, єресь, яку ніколи не видумали навіть найгірші в історії відступники.

А. Оголошення війни Тоді Павло оголосив Ісусові війну. Він сам описує радикальність своєї позиції, коли заявляє перед трибуною римської когорти: «Я переслідував путь цю аж до смерти...» (Ді. 22:4).

Професія — виробник наметів

професію, — Акилою і його дружиною Прискиллою. Ймовірно, що разом із ними він зшив собі плащ, який йому подобався аж до кінця життя (2 Тим. 4:13). Те нелегке завдання — підготувати і зшити між собою грубі шкіри — ототожнювалося із його місією: працювати для єдності Христового Тіла. Він завжди із завзяттям шукав нитки, якими можна було б з’єднати в одній вірі й одному Дусі різноманітні харизми та служіння.

Б. Війна на смерть Фарисей із Тарса з Кілікії був людиною невибагливою і не вимагав особливих умов. Його віра була наче чисте золото без домішок і вартувала більше, аніж його життя. За неї він міг піти на смерть, без неї не міг жити. Одного дня його слух піймав відлуння єресі, яку поширювали назаретяни. Вони наважилися заперечити те, що спасіння отримується через виконання святого Синайського закону, і запевняли, що воно є плодом крові якогось Ісуса, страченого в околицях міста Єрусалима. Якщо, як вони на чолі із Кифою та Йоаном стверджували: «Імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді. 4:12), тоді Храм, Закон і Культ втратили своє значення. Крім того, цей 18

Коли Христовий атлет вживає цей вислів, він має на увазі гладіаторів на римському стадіоні, які боролися на смерть. Бій закінчувався тоді, коли один із них убивав свого суперника. Хтось із них мав померти. Коли Савло вплутується у цю битву, він розуміє, що наражає на небезпеку своє життя. Якщо він не виграє, то муситиме померти... Савло взяв меч об’явленого слова, і, змахнувши беззаперечними аргументами, повністю дискваліфікував померлого на хресті галілеянина: «Проклят усякий, хто висить на дереві» (Втор. 21:23; Гал. 3:13). Такими були його зброя і докази, щоб покінчити з хворобою, яка вже заразила учених книжників і навіть немало священиків (Ді. 6:7). Його певність базувалася на правдивості Божого Слова. Оскільки його учні не могли зупинити цього віруса, який інфікував юдаїзм, Савло вирішив піти дорогою переслідувань. Він оголосив себе офіційним інквізитором і взяв у руки шаблю насильства, щоб схопити й ув’язнити послідовників «Шляху», як називалася секта тих учнів учителя з Галілеї, що були поганами. Одним із його улюблених занять було піддавати їх тор1

Віра в Ізраїлі базувалася на непорушному принципі єдності Бога, яку визнає Шема (Втор 6:4-13). Сам Павло у п’яти випадках вживає термін «Син Божий» (Ді 9:20; Рим 1:4; 2 Кор. 1:9; Гал 2:20; Еф 4:13) і тільки два рази (але цього достатньо) ототожнює Ісуса з Богом (Рим 9:5 і Тит 2:13).

19

VIII. Заповіт і нагородження апостола

VIII. Заповіт і нагородження апостола

Павло — це один із тих геніїв, бачення якого не має ані часових, ані географічних меж. Через це він впливає на історію та кує її. Він має телескопічний погляд і ступеневий розум. Павло зумів посіяти у свідомості своїх учнів, що так само як проповідник — це не лише той, хто проповідує, але й той, який формує інших проповідників, так і апостол — це той, який формує форматорів апостолів. Павло вже не відвідував усіх ареопагів, ані не заходив у кожен дім і синагогу, щоб звіщати Ісуса. Його роль обмежувалася передаванням бачення та підтримкою напряму й ритму.

слово

ширилося

та

Кожен забіг закінчується тоді, коли переможець перетинає фінішну лінію й отримує вінець перемоги. Тому наприкінці свого життя Павло пише:

звеличувалося»

Нехай Поширюється Слово!

Павло як добрий стратег володів формулою, яку він передав своїй команді апостолів: нехай поширюється Боже Слово!!! Не біжіть ви так. Дозвольте бігти Слову. Було би безглуздям нести факелами світло, якщо воно поширюється із швидкістю 300 000 кілометрів на секунду. Проповіднику не треба йти мандрувати по всьому світі, лише запалити світло Слова, яке біжить саме собою.

140

«Ті, які біжать на перегонах, біжать усі, але лиш один бере нагороду. Біжіть так, щоб її осягнути!» (1 Кор. 9:24).

«Я скінчив біг… Тепер же приготований мені вінок справед­ ливості, що його дасть мені того дня Господь, справедли­ вий Суддя» (2 Тим. 4:7-8).

3. Крик Павла-тренера «Щоб Господнє (2 Сол. 3:1).

Висновок Ми прийшли до пізнання секрету Павла: апостолом є не той, хто біжить, а той, хто спонукає бігти Слово Боже. Страте­ гією досягнення цього,є формувати інших або навіть краще: формувати форматорів апостолів.

4. Криза Павла Під римським Капітолієм містилася Мамертинська в’язниця. На початку вулиці імперських форумів, було підземелля. В’язень, який потрапляв до нього, знав, що єдиний вихід із цього підземелля — це день його страти. Навпроти величних арок, які нагадували про завоювання непереможного війська незрівнянного Августа, була розташована тюрма із найміцнішою охороною, де в найгірших умовах жили в’язні. Між ними вирізнявся неговіркий чоловік. Це був Павло із Тарса, відомий як один із керівників найнебезпечнішої секти, яку лише знав цивілізований світ. Сидячий, майже лежачий, на вологому камінні, він нагадував атлета, втомленого після тривалого бігу з перешкодами. Його чоло, покраяне зморшками мудрості, здавалося старшим, аніж було насправді. Минали довгі години його ув’язнення, він дивився на свої кайдани, а в голові крутилася одна й та сама думка: «Слова Божого зв’язати не можливо» (2 Тим. 2:9).

141

VIII. Заповіт і нагородження апостола

VIII. Заповіт і нагородження апостола

Бог хоче, щоб усі люди спаслися, і це не залежить ні від кого й ні від чого. Коли б навіть я й був закутий у кайдани за Євангеліє, світло правди саме по собі має силу поширюватися.

виходу. Чим далі в неї заходиш, тим більше заглиблюєшся в нутро землі та віддаляєшся від виходу. Тунель Павла має два джерела світла в кінці. Перше — це той блиск у Дамаску. Друге — це надія, що скоро він побачить віч-на-віч Того, хто віддав Своє життя за нього.

А. Усі покинули мене й залишили без підтримки Цей самий чоловік, який заснував стільки спільнот, який написав чудові сторінки про Христове Тіло і який мав команду із 72 сподвижників…зараз сам. Залишений одними, забутий іншими і навіть зраджений немалою кількістю, він пише дві найсумніші фрази своїх листів: «Усі відвернулися від мене» (2 Тим. 1:15). Яка жахлива самотність! Самотність полягає не у відсутності всіх, а у відсутності дорогих людей, і ця порожнеча просочується аж до глибини серця. Павло не згадує ні про корабельні аварії, ані про бичування. Не нарікає через тюрми чи заздрощі. Однієї лише речі він не може знести: байдужості своїх братів. Одні налякалися кайданів, інші не захотіли ризикувати, щоб їх не вважали співучасниками цього злочинця, який заслуговує на кару смерті. «При першій моїй обороні нікого не було при мені, всі мене покинули!» (2 Тим. 4:16). Покинутість — це не те саме, що самотність. Йдеться про тих, хто за інших обставин підтримував його, а в цій критичній ситуації віддалився від нього. Це найболісніше. Павло залишився абсолютно самотнім.

Б. Тунель із двома джерелами світла Могутнього Павла, який підбадьорював слабких і підносив занепалих, поглинає невтішна ніч. Однак він добре знає, що місце його перебування — не печера, а тунель. Печера не має 142

Тунель віри

Коли вже відчуваєш близькість смерті, все стає на своє місце. Залишається найголовніше й відсіюється все другорядне. Уже не має значення зовнішній вигляд. Найвищі цінності переважають над марнотою світу. На порозі вічності людина відчуває свою мізерність і обмеженість.

5. Три термінові завдання Коли добігає кінця його життя, і витрачено всі сили на проповідування Євангелія, Павло бере до рук старе перо і на шматку пергаменту пише свій останній лист, так званий «духовний заповіт»1, де він підсумовує свій тривалий забіг. «Постарайся прибути ще до зими» (2 Тим. 4:21).

1

LYONETT S. Dieci meditazioni su San Paolo.Paideia, Brescia, 1975.

143

VIII. Заповіт і нагородження апостола

Три завдання Павла-в’язня

Я попрошу тебе про три речі:

А. Мій плащ «Як будеш іти, то принеси плащ, що я залишив у Троаді в Карпа» (2 Тим. 4:13). Павло — людина з почуттями. Зазнавши каменування і переживши корабельні аварії, він став м’якшим. Зморшки на обличчі не відображають гіркоти. Вони, немов лагідні дюни Сирійської пустелі, вказують мудрість старця, котрий присвятив своє існування одному. Павло не соромиться говорити про свої потреби, як у цьому разі, що йому бракує простого плаща. Павло, сильний, самодостатній, невтомний атлет і гладіатор, учасник тисячі битв, визнає свою слабкість і потребу. Це серце, зранене безліччю зрад, яке, щоб захиститись, одягнулося в броню, через яку Павло видавався нечутливим та нелюдяним, оголюється перед самим собою та визнає свої людські потреби. Закований у кайдани Мамертинської тюрми, самотній та позбавлений усякої підтримки своїх друзів, пише термінового листа своєму другові Тимотею, щоб той прискорив свою подорож.

144

VIII. Заповіт і нагородження апостола

Мало речей апостол називає своїми. Однак зараз говорить про цей плащ, як про свою власність. Павло старий, тому більше відчуває холод. Наближається зима, яка несе вологість, що пробирає аж до кісток. Сонячне тепло ніколи не потрапляє до холодних камер Мамертинської в’язниці. Однак, можливо, більше, аніж одягу, Павло потребував тепла дружби Акили та Прискили, таких самих майстрів з виробництва наметів, як і він. Це й плащ, виготовлений так дбайливо, був символом їхньої дружби, водночас він нагадував Павлові його місію — працювати над єдністю Христового Тіла (Кол. 2:19). Павло не хоче нового плаща. Він просить принести свій плащ, який був товаришем стількох його подорожей і зігрівав його під час стількох зим. Він не хоче іншого, лише того, що був свідком проповідувань та навернень, чудес та знаків. Він любив цей старий плащ, що пом’якшив стільки каменувань. Це має бути лише той плащ, який він залишив у Троаді, в домі свого друга Карпа, коли його зненацька схопили й він не мав часу зібрати найбільш особисті речі. Павло звик жити в бідності. Він часто не мав у що вдягнутись, тож наприкінці життя йому потрібен простий плащ.

Б. Візьми зі собою Йоана Марка У тиші та смутку тюрми, де наче зупинився час, Павло згадує кожен із важливих епізодів свого життя. Особливо турбують його стосунки з другом Варнавою. У його свідомості виринають епізоди з початків його служіння. Вони, спонукані Духом, вирушили звіщати Євангеліє поганам. Тоді ЙоанМарко був із ними. Але, остерігаючись можливої небезпеки при переході Таврських гірських хребтів із їх крутими схилами, та злодіїв, які чигали на подорожніх, молодий місіонер вирішив залишити їх у Памфілії тазі своєю матір’ю Марією повернутися у Єрусалим.

145

VIII. Заповіт і нагородження апостола

Через декілька місяців двоє друзів повернулися, оповідаючи про всі вчинені чуда, навернення і те, як Господь охороняв їх від усіх небезпек. Маркові було ніяково. Через декілька днів Павло вирішив пуститися в другу місійну подорож та сказав Варнаві: «Повернімось і відвідаймо братів у кожному місті, в яких ми були звіщали Господнє Слово, щоб довідатися, як мають­ ся» (Ді. 15:36). У цю подорож, «Варнава хотів узяти із собою і Йоана, прозваного Марком» (Ді. 15:37). Але Павло не міг забути,що той покинув діло євангелізації на півдорозі. «І виникла гостра суперечка…», тому що Варнава схилявся до думки, що слід дати молодому Маркові другий шанс. Павло натомість заперечував, аргументуючи це тим, що він йому не вірить. Варнава, як завжди, намагався бути утішителем. Павло натомість не поступався: Марко похитнувся. Через це він не гідний увійти до складу команди місіонерів, відмінною рисою яких було разом долати труднощі. Учень із Кіпру, котрий одного дня пішов аж до Тарса, щоб реабілітувати того, кого усі відкинули, не погоджувався на відмову Йоану-Маркові. Павло, зі свого боку, підкреслював, що Марко непридатний і підтверджував це випадком у Памфілії. Старий Варнава наполягав, що одна помилка не може визначити людське життя, але Павло наполягав, що Євангеліє вимагає серйозності та відповідальності. Павло був налаштований радикально і поставив Варнаві ультиматум: «Якщо хочеш, щоб Марко проповідував, то йди з ним, але не розраховуй на мене. Я пошукаю сміливого та рішучого мужа, який не лякається труднощів ані нестрахається проблем». Апостол поган не прийняв Марка й відкинув його перед усією спільнотою. Обидва вони були певні, що діяли згідно з євангельським духом, через що «розлучилися» (Ді. 16:39). Марко, понуривши голову та з пораненим серцем, сів із Варнавою на кора146

VIII. Заповіт і нагородження апостола

бель, який тримав курс на маленький острів Кіпр. Павло ж вибрав собі за товариша відважного Силу та відчалив у протилежному напрямку. Марко плив засмучений. Через нього зламалася ця чудова дружба, цей міцний апостольський союз. Павло зневажив його перед усім зібранням, охарактеризували, як негідного нести Слово Боже. Перед усіма Павло сказав йому прямо, що він не здатен служити Євангелію. Відтоді на його життя лягла похмура тінь: відкинутий Павлом. Не будь-ким, а апостолом розпізнання, який знав усі шляхи євангелізації. Глибина завданої рани залежить від того, наскільки ми поважаємо людину, яка нас скривдила. Марко був зневажений апостолом поган. Через це його рана була незагойною. Незважаючи на те, що Петро згодом вибрав його своїм особистим секретарем і він написав перше Євангеліє Ісуса Христа (Мр. 1:1), яке всюди хвалили, попри те, що він мав визнання багатьох церков, де не знали, хто такий Павло, його огортав пекучий сором: апостол поган вигнав його зі своєї робочої команди. У спільнотах Марка визнавали та цінували. Однак було одне «але». Незважаючи на його зусилля все забути, образ Павла, мов жахливий привид, переслідував його. Ніхто інший не міг стати для Марка бальзамом, щоб зцілити цю рану. Навіть тінь Петра, котра зцілювала стількох хворих (Ді. 5:15), не могла зцілити Маркової рани. Єдиний, хто міг зцілити цей болісний спогад, — це той, хто його спричинив… Павло майже віддав своє життя в жертву і невдовзі закінчить свій забіг у цьому світі. Тому він вирішує уладнати свої справи перед тим, як постати перед обличчям Того, котрий пробачив йому всі гріхи та хулу проти Месії. Апостол має незакінчену справу із Марком, але хоче померти в мирі з усіма. Він не може прийти у Божу присутність із особистим боргом. Тому Павло благає Тимотея: «Візьми Марка й приведи з собою» (2 Тим. 4:11).

147

VIII. Заповіт і нагородження апостола

VIII. Заповіт і нагородження апостола

Апостол вживає два терміни одночасно, щоб підкреслити важливість свого прохання: «візьми і приведи», що означає: спочатку «візьми, схопи, не відпусти його», а відтак «приведи його із собою». Не лише привести, а взяти в полон, так, як солдати схопили Павла уночі, щоб привести його в Антипатриду (Ді. 23:31). «Ув’язни його», як в’язнем є я. Не приходь без нього, тому що для мене це питання життя і смерті… Мені необхідно помиритися з ним. Цей майстер з пошиття наметів розуміє, що відірвав одного члена Христового Тіла і мусить зашити розрив ниткою примирення. Хоче без пояснень подивитися йому в очі і стиснути його в своїх обіймах, але передовсім заявити: «Ти мені потрібний для служби» (2 Тим. 4:11). Павло, який догматично ствердив те, що Марко ніколи не буде здатний служити в Господньому винограднику, тепер визнає, що Йоан-Марко і сміливий, і незамінний. Форматор апостолів, який усім казав, що Марко боягуз, зараз повинен вжити найвищий ступінь визнання,щоб ствердити протилежне: «Марку, ти дуже корисний для Євангелія… Визнаю, що я засудив та незаслужено таврував тебе, гадаючи, що ти не маєш виправдання. Вибач. Я помилився. Я, Павло, з Божої волі апостол Христа Ісуса, що написав стільки листів, натхнений Святим Духом, своїми словами, тоді глибоко зранив тебе… Я завдав шкоди одній із найбільш пророчих тайн Церкви. Сьогодні визнаю свою помилку та прошу в тебе пробачення». Кажуть, що найліпшою цитатою Павла і, можливо, усієї світової літератури, є 13-та глава Першого послання до коринтян, де апостол стверджує: «Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не за­ здрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все 148

зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає» (1 Кор. 13:4-8). Однак найкращий розділ свого життя Павло написав не чорнилом, а власним учинком, коли у в’язниці попросив Тимотея привести Йоана-Марка для того, щоб помиритися з ним і обмити рану, аби вона не інфікувала Христового Тіла.

В. Зокрема пергамени «А зокрема пергамени» (2 Тим. 4:13). Між усіх завдань існує одне, яке виражене особливим чином1: Святі Пергамени, що містять Боже Слово. Із раннього дитинства Павло вивчав Святе Письмо. В молодості при ногах відомого Гамалиїла він відкрив Божі задуми, заховані в пророчих книгах. У своєму апостольському служінні Павло завжди спирався на Боже Слово. Його послання багаті старозавітними текстами. Послання до римлян — це синтез різних уривків Старого Завіту. Слово Боже було в серці й розумі Павла, але цього було не досить. Той, хто жив завжди зі Святим Письмом у руках, хотів померти при світлі цієї лампи. Вважають, що Павло мав хворобу очей, і для цього є серйозні підстави (Пор. Гал. 4:15). Гадаю, що він захворів через ті довгі вечори, які проводив, читаючи Писання. Скільки свічок згоріло підчас читання Закону, Писання і пророків! Не дивно, що зір Павла ослаб. Павло каже: «Я не можу померти без Слова Божого в моїх руках,.. і, будь ласка, Тимотею, поспіши, тому що це терміново. Не приходь після зими, тому що ці слова — світоч для

1

Слово: «особливим чином (зокрема)» (mavlista) з’являється у: Ді. 20:38; 25:26; 26:3; Гал. 6:10; Флп. 4:22; 1 Тим. 4:10; 5:8; Тит. 1:10; Флм. 16.

149

VIII. Заповіт і нагородження апостола

моїх кроків, світло й тепло в римському підземеллі. Відкрити Божий план — це єдине, що надає змісту цій самотності… Тимотею, мені потрібне Писання, яке описує чуда цього Бога, який в темних сутінках змусив засяяти світло. Хочу перечитати історії про обрання Ізраїлю, якого не сталося, тому що він був найбільшим із усіх народів. Мої очі спочинуть на доказі, що ми не спасаємося своїми вчинками, тому що Авраам був оправданий вірою перед обрізанням і 430 років перед тим, коли був даний Синайський закон. У драматичному образі Ізмаїла, народженого від рабині, та Ісаака, народженого від Обітниці, повторю, що не людські зусилля просувають уперед план спасіння, а вірність Бога Своїй Обітниці. Мандруючи розповідями Тори, зі своїм народом заглиблюся в історію його тривалої неволі в Єгипті,чудесного звільнення і переходу через Червоне море, що було образом нашого хрещення. Ведений Словом, востаннє пройду маршрут по пустелі з цією таємничою Скалою, яка слідувала за ізраїльтянами, щоб напувати їх живою водою. Особливим чином зупинюся на горі Синаї, на якій Бог об’єднався зі своїм народом через формулу: «Я буду твоїм Богом, ти будеш Моїм народом. Не матимеш іншого Бога поза Мною, тому що Я, твій Бог, є Бог ревнивий і немає іншого». Зараз, у світлі Дамаска, я можу ліпше зрозуміти висловлювання Мойсея перед палаючим кущем, який не згоряє. Розважу уривки з життя мого тезки, царя Саула, який одного дня загубив ослиць свого батька, за Божою благодаттю зустрівся з пророком Самуїлом і так був помазаний на першого царя Ізраїлю. Однак який же сумний його кінець: помирає, кинувшись на власний меч на полі Гілбое, разом зі своїм сином Йонатаном. Мені необхідно пригадати історію Давида, сина Єссея і пастуха у Вифлеємі, в якому оселився Господній Дух і пообіцяв, що його потомки завжди будуть сидіти на троні Ізраїлю.

150

VIII. Заповіт і нагородження апостола

Цар-поет, котрий під акомпанемент своєї арфи співав: «Сказав Господь моєму Господу, сідай по Моїй правиці. Ти є Син Мій, Я сьогодні породив Тебе». З допомогою його музики я заспіваю із долини сутінків моєї неволі: «Господь — мій пастир, нічого мені не бракує. Він дає мені відпочинок на луках зі свіжою травою і веде мене до вод відпочинку, скріплює мою душу». Відчую великий біль, розважаючи про Осію, найніжнішу Божу любов, зраджену своїм народом: «Людськими стругами я приваблював їх і був для них як той, хто кладе дитя проти їх щоки». Однак той самий пророк змальовує невірність свого народу: «Що більше я кликав їх, то більше вони віддалялися від мене». Плакатиму через ту сторінку Єзекиїла, де описано блуд мого народу. Знаєш, дорогий мій сину, що я сам бажав би бути назавжди відділеним від Христа, якщо б це допомогло моїм братам юдеям прийняти Ісуса як Месію-визволителя. Тому я хочу прочитати той уривок, де Бог через пророка обіцяє новий союз: «Прийдуть дні, слово YHWH, коли Я укладу з домом Ізраїлю і домом Юди новий союз: Я вкладу Свій Закон у його нутро і напишу його на їхніх серцях. Я буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом,.. і про гріхи їхні Я не згадаю». Тимотею, багатьма і різноманітними способами говорив колись Бог до наших батьків через пророків, котрі передчували повноту часів та накреслили профіль Месії, який мав народитися в маленькому місті Юди. Вони писали, що він буде пастирем і царем, як і Давид, його батько. Хочу побачити написаними два його великі титули: «Емману-Їл» (Бог із нами) і «YHWHsidquenu» (Бог — наше спасіння). Особливим чином знову прочитаю обітницю Господа: «Я буду з тобою». Послухаю пророка, котрий каже: «Кричи з радості, дочко Сіону; веселися і з усього серця викликуй, дочко Єрусалима». Тоді повторю: «Радітиму вірністю Вино­ гра­даря Ізраїлю».

151

VIII. Заповіт і нагородження апостола

Аж поки не згаснуть мої очі, буду читати пророка Ісаю, котрий, уособлюючи Месію, визнає: «Дух Божий на мені. Він помазав мене і послав мене звіщати Добру Новину бідним, звільнення пригніченим, зір сліпим, свободу в’язням і звіщати рік Господньої благодаті». Із Амосом через Софонію розважатиму про «Господній день» — день великий і страшний для одних, як описує Наум, але для всіх він буде великою нагодою встановити в цьому світі справедливість і правду. Прагну ще раз перечитати пророцтво пастиря із Текоа, яке вже сповнилося: «Приходять дні, слово YHWH,коли я пошлю голод на землю. Але не голод за хлібом і не спрагу води, а голод Слова YHWH». Буду насолоджуватися зі сторінки Йоіла, на якій Бог пообіцяв вилиття Духа на кожне тіло: «Сини ваші й дочки ваші будуть пророкувати, старці ваші будуть сни бачити, і юнаки ваші будуть видіння мати», зі свого власного досвіду знаючи, що Божа любов уже пролита в наші серця Святим Духом, який нам дано. Потім повторю Божі вимоги через пророка Міхея: «Тобі, о людино, об’явлено те, що справедливе: будь справедливим, люби милосердя і покірно крокуй із твоїм Богом». А також поєднання, яке робить пророк Ісая: «справедливість і прослава». Буду розважати слова Захарії, пророка-реформатора, який побуджує до відновлення храму, коли говорить про Месію, що відвідує місто Давида, сидячи на ослі. Тимотею, коли ти принесеш мені Рукописи, то я не буду зупинятися на образі культурних приписів і жертв на «кеппорі» — жертовнику, тому що настав час, коли Христос — воскреслий Ісус, перетворився на наш новий жертовник. Проникаючи у цю нову Пасху з прісними хлібами в Єгипті, хочу відкрити, що Христос Ісус, наша Пасха, приніс себе у жертву. Прагну в інший спосіб перечитати цей жахливий текст із Второзаконня, який був для мене прапором юдаїзму: «Проклятий, хто висить на дереві», бо в світлі Пісень Слуги 152

VIII. Заповіт і нагородження апостола

YHWH я відкрив, що «Він ніс на Собі наші недуги і терпів наші болі. Він витерпів кару, що приносить нам мир, і Його ранами ми зцілені», прибиваючи, таким чином, до хреста записку із вироком, який був проти нас. Хочу стати навколішки перед Терплячим Слугою, який був послушний аж до смерті, і то хресної смерті. На хресті, котрий є ганьбою для юдеїв і глупотою для поган, але який уже перемінився на Божу силу і мудрість. Із Риму разом із моїми співгромадянами буду повторювати: «Нехай мій язик прилипне до піднебіння, якщо я забуду про тебе, Єрусалиме. Нехай спаралізує мою правицю, якщо я не згадаю про тебе, Сіоне». Я не можу втратити нагоди ще раз перечитати книгу Йони, місійного пророка, з яким я себе ототожню посланого проповідувати поганам-грішникам.Завдяки його заклику навернутися спаслися ніневійці зі своїми дітьми та худобою. Після стількох разів, коли мою апостольську тотожність було поставлено під сумнів, я хочу повторити відповідь пророка Амоса священику Амасії, коли той поставив під сумнів його пророчу місію: «Я не був пророком, ані не є сином пророка. Я був пастухом. Але Господь покликав мене від отари і сказав мені: іди й пророкуй моєму народові. Рикає лев, Амасіє, хто ж не злякається? Говорить Господь, хто не пророкуватиме?» Підкріплений правдою Писання, я ще раз підтверджу моє покликання пророка: «Я покликав тебе бути світлом людей і нести Моє спасіння аж до краю землі. Я встановив тебе пророком народів». Тут, закований у кайдани, хочу повторити: «Нехай прудкими на горах будуть ноги гінця, який несе добрі новини». І нарешті застосую щодо себе слова пророка Єремії: «Ти звів мене, Господи, і я дозволив звести себе, і Ти переміг мене, тому що Ти сильніший за мене». Потребую ще раз, щоб сила Слова, яке живе й ефективне, повторила мені: «Не бійся, Я відкупив тебе, покликав тебе на ім’я, ти Мій. Коли ти проходиш через води, Я з тобою, 153

VIII. Заповіт і нагородження апостола

коли перетинаєш ріки, не потонеш; якщо пройдеш крізь вогонь, він не спалить тебе, ані його полум’я не перейде на тебе». Мені потрібно востаннє прочитати цю незабутню сторінку Аввакума, в якому одного дня через пряме Боже об’явлення без посередництва будь-якої людини мені було об’явлено, що «праведник вірою житиме». Людина не спасається ділами Закону, а вірою, через благодать. Тимотею, я наполягаю, принеси мені будь-ласка мої Рукописи, бо я не можу померти без них, як також не міг без них жити, для того, щоб коли мої очі закриються, їх освічуватиме блиск світильника Божого Слова. У ті миті, коли мій улюблений уже кладе руку на клямку моїх дверей, бо вже йде, щоб зустріти мене, я хочу мати перед очима книгу Пісні Пісень. Моїм останнім текстом, який я хочу прочитати з паузами і без поспіху є символ віри Ізраїлю, рецитований на мові моїх предків, яка є тією самою мовою, як та, котру я почув у околицях Дамаска: «Слухай, Ізраїлю, Господь, наш Бог, Єдиний Бог. Любитимеш Господа, твого Бога, усім своїм серцем, усією своєю душею й усіма своїми силами». Між тими трьома речами, які просить Павло, «в особливий спосіб» виділяються Рукописи. Хоче сказати, що вони найважливіші. Тимотею, можна забути будь-яку річ, але не Рукописи. Якщо ти щось повинен загубити чи залишити, нехай це будуть не Рукописи… Це вища ступінь, щоб дати зрозуміти, що йдеться про найбільше і найважливіше з тих завдань. Павло воліє обійтися без свого плаща, але не може жити без світла Слова пророків. Тримати Рукописи у своїх руках, а Слово в своєму серці настільки терміново, що Павло благає Тимотея прийти до того, як настане зима. Уже минув час проповідувати Слово вічного життя. Настав час укотре наповнитися і поживитися хлібом Слова — Слова, яке живе й діяльне і яке проникає до глибин душі й духа.

154

VIII. Заповіт і нагородження апостола

Коли середовище стає темним і зачиняються усі двері, коли ти перебуваєш у найгіршій зі всіх в’язниць, коли звідти немає іншого виходу, лише смерть, тільки одне світло осяюєй надає змісту навіть найабсурднішому — Боже Слово.

Досвідчення у Франції У 1993 році я проповідував у Екуменічному центрі Ганьєрс, у Франції. Як звик робити на усіх моїх лекціях, спочатку зняв свій ручний годинник, щоб слідкувати за часом, аби не затягувати виступу. Закінчивши і повернувшись на своє місце, помітив, що нема годинника, і припустив, що, напевно, залишив його на кафедрі. Пішов, щоб забрати його, але не знайшов. Аніматор запитав, чи хтось із групи випадково не взяв його. Але відповіді не було. Наступного дня мені знову був потрібний мій годинник. Директор, схвильований та засмучений, висловив групі своє невдоволення тим, що вони поцупили чужу річ, яка, до того ж, належить іноземному проповідникові. У німій тиші, серед загального напруження піднявся на підвищення, щоб подати мою наступну тему. Узяв Біблію, яка мала чохол зі замком, щоб уберегти її від псування. Перед усіма я розщипнув замок, і на стіл випав загублений годинник. Мені не залишалося нічого іншого, як попросити пробачення за ненавмисну помилку та визнати, що я сам залишив його в Біблії. Одна дівчина, яка сиділа в першому ряду аудиторії, з місця крикнула мені: «Pepe, ilfautchercherd΄aborddans la Bible — Пепе, потрібно шукати спочатку в Біблії». Якщо б я раніше відкрив свою Біблію, то ми уникнули б усіх тих проблем. Це послужило мені нагодою казати людям: «Якщо у житті щось губиться, потрібно спершу шукати в Біблії. Якщо втрачається надія чи віра, радість чи мир, потрібно спершу шукати їх у Біблії. Завжди потрібно спершу шукати в Біблії». Біблія не описує того дня, коли Павло побачив силуети Марка і Тимотея перед в’язничними ґратами. Нічого не розповідає про те, що вони сказали, чи зробили. Можливо, це зроблено спеціально, щоб ми відтворили цю сцену.

155

VIII. Заповіт і нагородження апостола

VIII. Заповіт і нагородження апостола

6. Нетлінний вінець Павло, передчуваючи, що вирішальний момент і розв’язка уже близько, стверджує: «Я вже готовий на ливну жертву» (2 Тим. 4:6). Христовий атлет віддається як добровільна жертва. Він, як священик і жертва одночасно, віддає себе Богові. Його біг із перешкодами, увінчаний мучеництвом, — це жертва, яку Павло через віру поєднує із Христовою. Його життя позначене жертвами. Його кров, так само, як Ісусова, має лагідний аромат жертв, що цілковито приносять себе Богові. «Приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя» (2 Тим. 4:8). Наприкінці забігу на стадіоні переможець отримує як нагороду оливковий вінець. Павло знає, що він уже майже перетнув фінішну лінію, і вже бачить себе на п’єдесталі переможців, які нагороджені не вінцем, який в’яне, а нетлінним: «Кожний змагун стримується від усього; однак ті, щоб тлін­ ний вінець здобути, а ми — нетлінний» (1 Кор. 9:25). Спрямувавши погляд на схід, він бачить, як приходить справедливий Суддя, увінчаний славою й силою, і тримає в Своїх руках вінець. Павло знає, що от-от він отримає спадщину Царства. З допомогою Божої благодаті він зміг дійти до мети, та в Христі, він більш як переможець. Відтепер і надалі Павло братиме участь у тріумфі Христа Ісуса, що переміг смерть. Крім того, ця нагорода не є лише для Павла, нею можна заволодіти «…всім тим, що з любов’ю чекали на його появу» (2 Тим. 4:8). Усі ті, хто готував повернення великого Бога і нашого Спасителя, Ісуса Христа, отримують таку ж нагороду.

156

Божа винагорода

7. «Tre fontane» Раптом прийшли четверо солдатів із мечем та щитом у шоломах та обладунках, зі шкіряним поясом та взуті, мов на битву. Вони забрали мовчазного в’язня, котрий тримав у руці Рукописи і ведуть його на другий бік ріки Тибру.

Три джерела

Традиція оповідає, що в одній із будівель поза межами міста кат вийняв гострий меч і завдав одного єдиного удару по шиї людини, життя якої змінилося в околицях Дамаска. І, свідчить легенда, коли меч обірвав життя апостола народів, йо157

VIII. Заповіт і нагородження апостола

го голова тричі відскочила від землі. Із тих місць витекли три джерела води. Звідти пішла назва того місця, яка існує ще й досі: «Trefontane», три джерела. Можливо, традиція перевершила історію, але вірно те, що життя та смерть Павла — це струмінь води, яка оживляє тих, хто не лише читає його Послання, але і його життя в тіні хреста Ісуса Христа, який був великою любов’ю Павла.

Висновок Тридцять років тому, в околицях Єрусалима, Савло із Тарса оголосив війну Ісусові з Назарета, якого вважав проклятим, за те, що Він був розп’ятий на хресті. Таким чином, він розпочав несамовиту гонку з метою дістатися до Нього, але неочікуваним способом його догнали і «скинули з коня» одним лише ударом, в околицях Дамаска. Як кожен переможений, він повинен був сплатити ціну переможених: віддати своє життя в руки того, хто переміг. Відтоді він присвятив своє існування новій гонці: голосити безкоштовне Боже спасіння, в Ім’я, що понад усяке ім’я. Він зробив це не з неохотою ані не з примусу, а мотивований безмірною любов’ю до того, хто першим віддав Своє життя і помер замість нього на шматку дерева. У околицях Риму давній гонитель Христа віддає себе цілковито в жертву, проливаючи свою кров за Того, Хто раптово зачарував його в той полудень. Тепер вони знову зустрінуться, віч-на-віч, розсіється туман віри, і разом вони царюватимуть у вічності. Як надгробний напис, можемо лише повторити слова самого Павла: «Для мене бо смерть — прибуток» (Флп. 1:21).

158