З кайданами на руках

Владика Іван Лявинець

З К АЙД АНАМИ НА РУ К А Х Розважання для священиків та богословів

Видавництво «Апостол» Івано-Франківськ, 2013

УДК 27-534.5-468.6 ББК 86.37-5

Л 76 Богословський редактор Архієпархіальний цензор Літературний редактор Коректори

Ілюстрації Дизайн обкладинки та верстка

о. Роман Терлецький о. Іван Козовик Алла Давиденко Ліліана Лавренюк, Вероніка Заник Світлани Хміль Оксани Микицей

Дозволяється друкувати: Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський, УГКЦ † Кир Володимир (Війтишин)

Л 76

Владика Іван Лявинець. З кайданами на руках. Розважання для священиків та богословів. — «Видавництво «Апостол», 2013. — 144 с.

ISBN 978-966-97294-3-9

У старовину рабів заковували в кайдани, щоб вони не могли втекти від господаря, власністю якого вони були. Мабуть, кожний раб мріяв про свободу. Але існує інше рабство: коли хтось стає рабом Божим, тоді отримує правдиву свободу. У своїй книзі владика Іван Лявинець роздумує над постаттю апостола Павла, який добровільно став Христовим рабом, а навіть дав себе закувати в кайдани заради Господа. Автор передусім звертається до священиків та тих, хто ще вчиться в духовній семінарії або тільки почав відчувати в своєму серці покликання до священства. Кожен читач зможе знайти в ній духовні настанови про те, як бути добрим і вірним слугою або рабом Христовим.

УДК 27-534.5-468.6 ББК 86.37-5 Всі права застережено. Без письмового дозволу видавця жодна частина тексту не може розповсюджуватися чи тиражуватися у будьякому вигляді; сюди входить також фотокопіювання, запис на цифрові носії та розміщення в інформаційних системах пошуку.

ISBN 978-966-97294-3-9

© 2013 «Видавництво «Апостол»

С ЛУГА «Павло і Тимотей, слуги Христа І­ суса…» (Флп. 1:1)

Стараймося добре пізнати високу гідність свого священичого покликання.

СЛУГА

Слуга Христа Ісуса

Цими словами характеризує себе взірець душпастиря св. апостол Павло. Він із повним правом може назвати себе апостолом. Однак навмисно вживає слово «слуга», добре розуміючи його значення. В очах світу воно може мати й зневажливе значення, однак для Павла вираз «слуга ­Ісуса Христа» означає найбільшу честь. Для нього нема нічого ліпшого, нічого благороднішого в світі, ніж називати себе слугою ­Ісуса. Бути насправді вільним і не мати над собою жодного іншого пана, як лише Господа І­ суса… Павло знає, що наше життя є службою (Рим. 6:16). Людина для того створена, щоби служити і своє життя сприймати очима ­Ісуса. Він чітко вказує, що всі ми слуги, яким Господь довірив Свої добра, яким дав Свої таланти, яких послав до Свого виноградника. У цьому єдиний правильний сенс нашого земного життя. Катехизм цю правду вкладає в серце людини такими словами: людина для того створена, щоби служити своєму Сотворителю. Якщо хочемо бути вірними словам св. Пав­ ла: «Наслідуйте мене, як і я наслідую Господа ­Ісуса» і в Павлові бачити найкращий взірець душпастиря, то потрібно наслідувати його приклад

у священичій службі. Ця правда є основою духовних вправ св. Ігнатія. Її розуміння та усвідомлення, що ми створені лише для того, щоби служити Богові, є настільки вирішальними, що без них неможливо сформувати правдивого світогляду. Тому для людини дуже важливо усвідомити своє призначення. Тим більше для священика важливо пізнати своє священиче завдання. Перше ігнорування цієї правди нашими прародичами привело людство до поганства, а друге — до пекла. Усе наше життя є службою. Усі ми комусь служимо. Одні служать своїм пристрастям та забаганкам, інші служать Господу ­Ісусові. Світ вимагає, щоб людина йому служила, але й Господь ­Ісус вимагає цього ж. І ця боротьба завзята й безкомпромісна. Господь ­Ісус чітко про це говорить: «Ніхто не може двом панам служити» (Мт. 6:24). Не може. Це означає, що роздвоєння тут неможливе. Бо хто не служить Господу ­Ісусові, той, безумовно, служить світові. Бо життя завжди є службою: «Хто не є зі мною, той проти мене» (Мт. 12:30). Св. апостол Павло з радістю і гордістю називає себе слугою Христа ­Ісуса. Він свідомий того, що це означає. Знає, що ярмо світу і неприборканих пристрастей гірке. Воно принижує людську гідність, робить людину залежною від сотворіння, а життя — повним неспокою і проблем.

Слуга Христа ­Ісуса

4

5

СЛУГА

Слуга Христа — священик

Зовсім по-іншому складається життя, присвячене службі Христу ­Ісусові! Наскільки воно підносить людину! Сам Господь йому послуговує… Служіння ­Ісусові — це єдине джерело утіхи й щастя. Життя — найбільше добро. І коли ми це добре розуміємо і присвячуємо своє життя служінню Господу, лише тоді ми щасливі. Яким є мій світогляд? Чи я свідомий того, що моє життя є служінням? І кому я служу?

І що Він побачив? ­Ісус Своїм поглядом проник глибоко в його душу. В цьому галілейському рибалці побачив усю Свою Церкву. ­­Ісус знав і чекав його: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин…»; «…Я тобі заявляю, що ти — Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву…» (Мт. 16:17, 18). І­ сус вибрав його, покликав… Пізніше той же погляд зустрів і ревного переслідувача Савла на його дорозі до Дамаска. ­Ісус знав про нього, знав його наміри і його дороги. І одного разу перестрів грізного Савла… Подивився на нього… Погляд ­Ісуса був такий глибокий, такий пронизливий, що Савло впав на коліна і спитав: «Господи, що хочеш, щоб я зробив?» ­Ісус сказав: «Ти будеш Моїм слугою! Дотепер ти був Савлом, але віднині будеш Павлом». ­Ісус покликав його. І відтоді св. Павло з радістю називає себе слугою Христа І­ суса. І на твоїй дорозі стоїть ­Ісус. Дивиться на тебе і в тій світській людині, що служить своїм пристрастям, що мріє про приємне, розкішне життя, бачить свого вибраного слугу! ­Ісус глибоко вдивляється в тебе. Він знає тебе й дає тобі нове ім’я — слуга! Відтепер ти будеш Його особливим слугою, будеш Його заступником! Він змінив твоє ім’я, і ти будеш душпастирем, так само, як св. Петро! Спочатку ти будеш Його учнем. Ти був слугою світу, а тепер будеш і Його слугою. Донині

Слуга Христа — священик Св. Павло, називаючи себе слугою, розуміє під цим словом більше, ніж сказано вище. Він свідомий не тільки того, що його життя є служінням Сотворителеві, але й що воно вибране для особливішого призначення — священичого служіння Христові! До першого служіння він зобов’язаний через сотворення, а до другого — через особливе покликання. Тому йому такий милий цей вираз — «слуга Христа ­Ісуса». Та й чому б не був милий? Він знає, який зміст, милосердя і доброта містяться в його покликанні до служби Христові­ Ісусові. Коли ­Ісус лише розпочинав свою публічну діяльність, то вибрав для Своєї великої праці з-поміж людей найближчих соратників, Своїх особливих слуг. Його погляд зупинився на Симонові.

6

7

СЛУГА

Слуга вірних

ти дбав про свою кар’єру, але тепер будеш дбати про душі. Віднині ти покликаний іти іншою дорогою. Мусиш залишити дороги світу, його радощі, мусиш розлучитися зі своїми поглядами на життя. Відтепер ти повинен слідувати вченню ­Ісуса, Його Духа. Потрібно вмерти для себе і дивитися далі, ширше і глибше. Відтепер і ти будеш називатися слугою Христа! Зречися себе та звільни в своєму серці місце ­Ісусові, щоб і ти міг разом зі св. апостолом Павлом сказати: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2:20). І на тебе глянув ­Ісус і дав тобі нове ім’я — ім’я Свого слуги.

Апостол не хоче своїм вірним представлятися іншим словом, а лише цим, бо він не шукає ні слави, ні вигод: «…але у всьому виявляємо себе як слуг Божих…» (2 Кор. 6:4). Він свою працю розпочинає завжди як слуга Христа ­Ісуса. Тобто до служіння його спонукає почуття обов’язку. Св. Павло, як і його Вчитель, знає, що він посланий не для того, щоб йому служили, але щоби він служив іншим. Він є слугою для своїх вірних, а не їх паном! Неприпустимо звертатися до душпастиря словом «пан». Це свідчить про сумний приклад тих, хто вважав себе не слугою Христа ­Ісуса, але паном, який ігнорує своє покликання і дбає лишень про сповнення своїх волі і прагнень: «Яка ж тоді для мене нагорода? ― Та, що, проповіду­ ючи Євангеліє, я її викладаю даром, щоби не користуватися правом, яке з Євангелія маю» (1 Кор. 9:18). Це великий гріх! І таких сумних прикладів багато! Тому потрібно молитися, щоби було більше ревних слуг Христа ­Ісуса, щоби своїм прикладом і словом вони навчали вірних, щоби священики були слугами Христа ­Ісуса, а не панами, щоби завжди до них зверталися словами «наш отець духовний!» Священики повинні ставитись до своєї пастви в дусі Христа, який Сам став слугою, з точки зору душпастиря, св. Павла, слуги Христа І­ суса!

Слуга вірних З ­Ісусом у своєму серці і ти можеш до вірних звернутися словами св. Павла: «Бог мені свідок, як я тужу за всіма вами любов’ю Христа ­Ісуса» (Флп. 1:8). Св. апостол Павло називає себе слугою не лише тому, що ним він є для свого Сотворителя і свого Відкупителя, який його вибрав, але й тому, що він є також і слугою для довірених йому вірних душ: «Бо прагну вас бачити, щоб поділитися з вами яким-небудь духовним даром, щоб вас зміцнити» (Рим. 1:11).

8

9

Ревна любов

СВЯТИЙ ПАВЛО — С ЛУГА ХРИСТА ІСУСА «Павло, слуга Христа ­Ісуса…» (Рим. 1:1)

Просимо благодаті, щоб ми могли наслідувати св. Павла, як він наслідував Христа І­ суса.

Ревна любов Наші часи багато в чому схожі з часами св. Павла. Тому нема для нас ліпшого ідеалу, ніж він. І св. Павло, як і на початку християнства, так само й нині мислив би та боровся б за поширення Євангелія. «Хіба не знаєте, що ті, які біжать на перегонах, біжать усі, але лиш один бере нагороду? Біжіть так, щоб її осягнути! Кожний змагун стримується від усього; однак ті — щоб тлінний вінець здобути, а ми — нетлінний. Тож і я біжу, та не як навманці; веду кулачний бій, не як повітря б’ючи, а умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним» (1 Кор. 9:24-27), — так каже св. Павло, слуга Христа ­Ісуса і сьогодні, задумуючись над способом «оновленої євангелізації». Дивіться, говорить: «Я боюся, щоби сам не втратив того, що подаю другим». Яка це покірна душа, гідна наслідування! Що привело св. Павла до цього? Щира, надприродна і безкорисна любов до Христа та вірних. Він є тільки слуга! Хоча по праву може називатися апостолом. Він нагадує коринтянам, що має право на те, щоб його матеріально підтримували, та готовий зректися цього в інтересах душ.

11

СВЯТИЙ ПАВЛО — СЛУГА ХРИСТА ІСУСА

Відданість та покора

Це вчинок справжнього слуги. Він хоче спасти душі тому, що любить Христа і всюди шукає тільки Христові інтереси. І девізом цієї любові для Павла є: «Коли Мене любиш, то рятуй душі, які Я відкупив! І коли треба, прийми на себе і кайдани, та з кайданами на руках своїх носи їх!»

Він усе робив добровільно. Міг жити без цих турбот, у тихості як звичайний християнин. Але вибрав життя для кожного, для всіх: «Воно й справедливо думати це мені про всіх вас, бо ви в мене у серці…» (Флп. 1:7). Св. Павло не є тим священиком, про якого ­Ісус говорить у притчі про самарянина: «Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо» (Лк. 10:31). У своїй відданості св. Павло знаходив свої радість та щастя. Бо не існує іншої радості для слуги ­Ісуса Христа. Тільки той шукає потіхи, хто служить сам для себе. Не виправдовуймо недоліків апостольства обставинами, невдячністю вірних і їхнім нерозумінням. Св. Павло був сповнений апостольським духом ревності, безмежної відданості та покори.

Відданість та покора Апостольство св. Павла визначається великою відданістю і покорою. Усе своє життя він віддав апостольству. Сам заробляє собі на щоденний хліб. Павло віддає апостольству свої молитви, свободу і кров. Він пристосовувався до кожного та до всіх, щоби міг про себе сказати: «Бувши від усіх вільний, я став усім слугою, щоб ще більше їх придбати. Я став для юдеїв як юдей, щоб юдеїв придбати; для тих, що під законом, я став як під законом, — хоч сам я не під законом, щоб тих, що під законом, придбати. Для тих, що без закону, я став як без закону, хоч і я не був без Божого закону, бувши під законом Христовим, щоб придбати тих, які без закону. Для слабких я став як слабкий, щоб слабких придбати. Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти» (1 Кор. 9:19-22).

12

Безкорисливість Не шукав для себе нічого. Тільки того, що було потрібне для життя. Коли його несправедливо звинувачували в егоїзмі, захищав себе і звіщав, що хоча мав би право жити з престола, але радше відречеться того, якщо б воно зашкодило поширенню Благої Вісті ­Ісуса Христа: «Та я нічого не користав з того» (1 Кор. 9:15).

13

СВЯТИЙ ПАВЛО — СЛУГА ХРИСТА ІСУСА

Ніщо не відлякує вірних та не шкодить Церкві більше, ніж егоїзм слуги Христа ­Ісуса. Це викликає недовіру, заздрість, ненависть. Це не є дорогою до Неба! Дорога слуги ­Ісуса Христа тут, на землі, — це дорога до Єрусалима, в яку пустився ­Ісус із Витанії і на якій Його спочатку урочисто вітали, але потім розіп’яли. Тільки ця дорога вела до слави: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в Свою славу?» (Лк. 24:26). Стережімося, щоби з рятівників ми не перетворилися на душогубів. Св. Павло безкорисливий, наче дитина. Визнає свою слабкість і тому перемагає своє тіло, боячись, щоби сам не втратив того, що пропові­дує іншим, щоб, приводячи інших до храму, сам не залишився за його дверима. Така покірна душа, як у нього, справді багато виконає. Вона підноситься високо, та при тому боїться, щоби не впасти. Душа св. Павла гідна подиву. Поправу захоплюється нею св. Іван Золотоустий: «О хто мені дасть той меч, яким стято голову Павла. Я зробив би собі з нього корону, та не бажав би мати в небі іншої корони, крім тої, яку зробив би я собі з того меча».

14

ДРУГИЙ ХРИСТОС «Павло і Тимотей, слуги Христа ­Ісуса…» (Флп. 1:1)

Просимо благодаті, щоби ми найкраще пізнали високу місію слуги Христового.

ДРУГИЙ ХРИСТОС

Другий Христос Багато доброго сказано про високу місію та гідність слуги Христового — священика. Щоб найкраще усвідомити красу і велич, які містить у собі покликання священика, треба пізнати, що священик є не лише слугою Христа, але і Його заступником — другим Христом. Це спонукає нас до глибшого розважання, щоб пробудити постійне стремління до гідного і витривалого наслідування Христа. ­Ісус запевняв: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28:20). ­Ісус справді перебуває з нами, особисто і невидимо в Святій Тайні Євхаристії на наших престолах, а видимо — в єдиній святій соборній апостольській Христовій Церкві і в її священнослужителях, разом із наступником верховного апостола св. Петра Святішим Отцем. ­Ісус Христос і в своєму слузі-священно­ служителеві як колись, так і тепер збирає біля себе людей, навчає, лікує, опікується, потішає та рятує їх. Невтомно шукаючи овечку, що заблукала, з розкритими обіймами чекає на повернення блудного сина. Так воно є, і так воно буде до кінця віків, бо така є воля ­Ісуса. Він Сам так діяв, щоби в цей спосіб сповнив ту Свою обіцян16

ДРУГИЙ ХРИСТОС

ку: «Отож я з вами по всі дні». ­Ісус, довіряючи Свою владу священикам, ототожнює Себе з ними, говорячи: «Як мене послав Отець, так я посилаю вас» (Йо. 20:21); «Чиніть це на мій спомин» (Лк. 22:19); «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи — відпустяться їм» (Йо. 20:23). Залучає їх до Свого авторитету: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує…» (Лк. 10:16), а також до Свого терпіння та переслідування: «Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене — переслідуватимуть і вас» (Йо. 15:20). Ділиться з ними Своїми успіхами: «А слово моє зберігали — зберігатимуть і ваше» (Йо. 15:20), Своїм посланням: «Ви — світло світу» (Мт. 5:14). Ви є пастирі, учителі… Також ділиться з ними Своїм прикладом, Своєю наукою, Своєю присутністю і Своєю славою: «Іду бо напоготовити вам місце» (Йо. 14:2). ­Ісус ототожнює Себе зі священиками, щоб вони були наче другий Христос, бо така є Його воля. Чому? Бо місія священика цілковито стосується Христа, а його слуга є «другим Христом». Найсвятішу Євхаристію Господь ­Ісус довірив нам на тривалу пам’ять про Себе: «Чиніть це на мій спомин» (Лк. 22:19). Якби не було Найсвятішої Тайни Євхаристії, легко та скоро 17

ДРУГИЙ ХРИСТОС

ДРУГИЙ ХРИСТОС

з­ абули б ми Христа. Ніде не ототожнюються слуги Христові з Самим Христом так, як при сповненні цього Таїнства. ­Ісус щодня на Святій Літургії приносить спасительну жертву на хресті, промовляючи устами Свого слуги: «Це — моє тіло…» (Лк. 22:19). Через Найсвятішу Євхаристію слуга Божий поєднаний із Христом. При уділенні Найсвятішої Євхаристії важко відділити священика від Христа, і ще важче — Христа від священика. Бо хоча той слуга і відділив би себе від Христа, то хоч би був яким грішним, все ж таки, допоки він промовляє слова «це — моє тіло», І­ сус не відділяється від нього, і ті слова є Його словами. І також не лише в Тайні Найсвятішої Євхаристії, але і в інших Святих Тайнах, особливо в Святій Тайні Покаяння ­Ісус ототожнює Себе зі Своїм слугою словами «розрішаю тебе». Це є слова Господа ­Ісуса Христа. Сповняючи Св. Тайну Покаяння, священик повною мірою усвідомлює правду Христової тотожності з ним: «Властю Його, мені даною… розрішаю тебе…» Слуга Христа є «другим Христом». Таким вважають його і вірні, бо що спонукувало б їх віддавати шану йому — шану, що належить Господу ­Ісусові? Що спонукало б їх розкрити глибини свого сумління і виявити всі найпотаємніші справи, як не те, що в слузі бачать Господа ­Ісуса? І чому б

вірили проповідям священика, якби в ньому не бачили другого Христа? Чому з довірою просили б його благословення, науки, якби не слова ­Ісуса Христа: «Хто слухає вас, мене слухає» (Лк. 10:16). Для св. апостола Павла вирішальними були Його слова: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2:20). Пам’ятаймо про просьбу апостола Павла: «Наслідуйте мене, як і я наслідував Христа».

18

19

І тебе покликано

ПОК ЛИК АНН Я «Павло і Тимотей, слуги Христа І­ суса» (Флп. 1:1)

Просимо благодаті, щоби ми найкраще пізнали та усвідомлювали своє покликання.

І тебе покликано Наш прихід у цей світ і перше усвідомлення свого існування — не звичайна випадковість. Не було випадковим і те, що св. апостол Павло дорогою до Дамаска почув голос ­Ісуса Христа, який кликав його в ряди Своїх послідовників. Не було випадковим і те, що саме мене покликав в ряди слуг Христових. Ні св. Павло, ні Тимотей, ні ми не стали слугами І­ суса Христа випадково. Коли Небесний Отець призначив Сина свя­ щеником за чином Мелхиседека, тоді ж призна­ чив і всіх Його слуг, Його послідовників. Той самий Небесний Отець ­Ісуса Христа думав і про тебе, і тебе вибрав. Твоє ім’я було перед очима першого священика ­Ісуса, і Він радів, що міг поділитися з тобою таким благородним посланництвом і що й тобі буде дана можливість приносити Євхаристійну жертву, що в тобі і через тебе, як і через Пресвяту Матір, буде до кінця віків продовжувати Свою священичу службу. Не ти обрав собі ­Ісуса, але коли тебе ще не було, ­Ісус уже обрав тебе Собі та покликав у ряди Своїх слуг. Бо ніхто не може прийти до Нього, якщо Отець не покличе. ­Ісус покликав і тебе з-поміж багатьох попри твої гріхи. Тому прислухайся до слів, які каже тобі ­Ісус: «Приятелю, коли напередодні Моїх гірких терпінь установив Я Тайну Священства, 21

ПОКЛИКАННЯ

Для чого тебе покликано?

­ ачив Я тебе перед Собою. Та думка, що ти б будеш Моїм слугою, Моїм другим Я, Моїм помічником, приятелем, додала Мені відваги до терпінь. Та коли Я на Тайній Вечері молився за Своїх слуг та за всіх, які за їхніми словами увірують у Мене, Мої очі зупинилися на тобі, і Я просив для тебе сили, щоби ти раз своє завдання добре виконав. І коли, конаючи на хресті, Я висів у грізних муках і бачив біля Своїх ніг Свого учня, Я пізнав у ньому і тебе та віддав тебе під охорону Моїй Страждальній Матері, щоби допомогла тобі в твоїх трудах. І потім після Мого воскресіння, коли Я розіслав апостолів, щоби проповідували, призначив також і для тебе душі, які тобі довірив. Приятелю Мій, Я полюбив тебе ще тоді, коли ти ще Мене не знав, і чекав нетерпляче часу твого служіння. Я тішився з того. Перед тим Я дав можливість, щоби ти Мене пізнав та з’єднався нерозривно зі Мною так, щоби жив не ти, але щоби Я жив у тобі, щоби Я в тобі пізнав Своє друге Я. І Я тепер чекаю твоєї відповіді…» (Місіонер о. J. Schreyvers: Botschaft Jesu an seine Priester.)

був і хто приходить…» (Од. 1:8). «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Йо. 1:3); «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Йо. 1:29). «Я тебе покликав і дав тобі владу приносити жертву в Найсвятішій Євхаристії. Завдяки твоїм словам Я буду перебувати під видами хліба та вина. Для того Я тебе покликав, щоби ти був Моїм слугою та привів до Мене багато гарних, чистих душ, тих, за яких Я так дорого заплатив. Ти повинен їм допомагати, щоби були чистими та бездоганними в Мій день та щоби принесли з собою багато плодів справедливості. Для того Я тебе покликав, щоби тобі дати владу оживляти мертві душі до життя, повертати зір сліпим і вести їх до джерел чистої води життя». Що сказати? ­Ісус бачить опущений народ. І жаль Йому його. Багато між ними поранених, дезорієнтованих, у відчаї. Він покликав тебе, щоби ти став милосердним самарянином. Тому тебе покликав!

Для чого тебе покликано?

На це запитання відповідає відомий місіонер редемпторист о. Шрейверс у своїх розважаннях словами ­Ісуса Христа: «Я приніс Себе в жертву, та многі Мене ненавидять, переслідують,

Для чого? Господь ­Ісус сказав: «Я — Альфа і Омега, початок і кінець… Хто єсть і хто 22

Що робити?

23

ПОКЛИКАННЯ

зраджують… Тому будь ти моєю потіхою. Терпітимеш зі Мною, та не бійся того. Тільки тоді, коли будеш подібний до Мене, будеш Моїм справжнім слугою, другим Христом… Тільки тоді, коли охоче приймеш на свої руки кайдани свого покликання, так, як це зробив Мій слуга св. Павло. Учися від нього терпінню та життю, наслідуй його так, як він Мене наслідував. Його розіп’яли зі Мною, він доповнював те, що бракувало Моїм скорботам для Мого тіла, що ним є Церква. Тож роби і ти так, учися від нього, бо Я тобі його поставив за взірець. Умертви свої плотські бажання і стань новою людиною…» У Христа зодягнімся, щоб і ми могли так, як св. Павло, щирим серцем Господа ­Ісуса любити довірені нам душі. Щасливий будеш зі св. Павлом, не зневажай страсті і хрест Господа І­ суса і в Ньому знайдеш свою силу і відвагу понести на собі святі рани Його, так, як Його слуга Павло.

24

СВЯЩЕНИЧА РА ДІСТЬ «Дякую Богові моєму щоразу, коли вас згадаю, завжди в кожній моїй молитві за всіх вас із радістю молившися, за участь вашу в Євангелії від першого дня і досі» (Флп. 1:3-5)

Просимо, щоб ми вміли знаходити свою радість у сповненні волі Божої, тобто в службі Христові ­Ісусу!

ПЛОДИ ПРАВЕДНОСТІ

є ­помічником гріха, з їхнім усмиренням? Святі, маючи такі великі плоди праведності, боялися, думаючи про Суд. Святий Агатон, зітхаючи, говорив: «Стою перед Божим Судом». Коли його запитували, чи, може, не довіряє своїм добрим ділам, відповідав: «Брати мої, вірте мені, зовсім інакше показувати свої добрі діла перед людьми, а інакше — перед Богом. А що можемо думати про свої добрі діла, коли їх порівняємо з ділами нашого Спасителя, якому страшно служити і самим небесним силам? Чи ти бачив гарні звізди на небі? Яка то краса, світло. Появиться сонечко, і їх світло минає. Можливо, зникли? Ні, лише зблідли. Так і з нашими добрими ділами. Приносімо тому плоди праведності, достойні Божого маєстату. Будьмо чистими й бездоганними, робімо все на Божу славу й хвалу».

130

У ДЕНЬ ХРИСТА «Щоб були чисті й бездоганні в день Христа» (Флп. 1:10)

Пам’ятаймо про Великий день Христа.

У ДЕНЬ ХРИСТА

У ДЕНЬ ХРИСТА

Св. апостол не без причини пригадує День Христа завжди, коли говорить про зростання любові. Говорячи про багаті плоди праведності, вимагає від нас правдивого, християнського, чистого й бездоганного життя. Зростання в любові нам готує радісний останній день життя, останній в історії людства — День Христа, день великої зустрічі з Христом, тим Христом, який для всіх нас є усім нашим життям. Пам’ять про цей день додає нам потрібної сили, заохочення, чування, щоби ми були чисті, щоби ми могли подолати всі перешкоди. Ця думка є для нас не чимось непевним і далеким, але вона реальніша, ніж щоденне життя. Апостол старається нам його наблизити. Тому часто на нього звертає увагу. Говорить про нього, як про щось дуже близьке, відчуваючи свою близьку мученицьку смерть. Однак не боїться бути між тими, для яких той день настане після многих століть: «Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві і так будемо з Господом завжди» (1 Сол. 4:17). Ні, св. апостол не помиляється. Помиляються ті, які трактували його слова як помилку в питанні парузії. Він не сумнівався в близькості Христового дня. Розумів тому так, як і сказав. Знав, що його чекають смерть і ще довгі століття, які його відді-

лять від Дня Христа. А все ж таки говорить, і ми живі, які будемо ще між живими, будемо разом із ними в хмарах вознесені… Той день є для нього справді близький. Хоче, щоби був таким близьким і для нас усіх. Він сам так глибоко захоплений цим днем, що хоч часом цей день далеко, вже тепер живе ним. А як не жити? Яким би наш теперішній час не був тривалим, але порівняно з Христовим днем він короткий і незначний. Ми це впізнаємо швидко. Св. апостол уже тепер дивиться на життя у світлі останнього дня. І закликає, щоб його в тому наслідувати. Щоб у нас проникло світло Дня Христового. Бо лише таким чином той день буде для нас потіхою й радістю від зустрічі з Христом. Не живемо лише для швидкоплинної хвилі нашого життя, але в повній надії на День Христа. З таким наміром св. апостол часто згадує про те в своїх листах, наставляючи нас. Пам’ятай про останні речі і ніколи не гріши! Якщо хочеш зростати в любові, якщо хочеш бути чистим, без помилок, з багатими плодами праведності в руках, пам’ятай про День Христа! Уже тепер переживай його і ніколи не втрачай із очей. Нехай тебе не збиває з пантелику швидкоплинний час днів, бо День Христа вирішальний і вже не так далеко, а дуже близько. Тому чувай і пам’ятай про нього. Думай вже тепер про те, про

132

133

У ДЕНЬ ХРИСТА

У ДЕНЬ ХРИСТА

що будеш роздумувати на віки. Старайся в цьому віці пізнати об’явлені Божі правди і в майбутньому осягнути вічне життя. Великдень — Великий день Христа. Радість із того дня перевищує всі наші дочасні радості. І тяжко знайти на землі більшу радість, ніж наша Великодня радість. Якщо вже тепер наші Великодні свята наповняють нас такою радістю, то наскільки більша нам приготована в День Христа. Теперішній наш Великдень є празником празників, празником перемоги правди і життя над темрявою. Але Великий день Христа буде конечною перемогою правди, тому що то є Великий день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімося в нім. Будуть радіти і веселитися в любові ті, які зростали в любові, обіймуться взаємно, називаючись браттями, і почують слова ­Ісуса Христа: «Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять колін Ізраїля. І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину» (Мт. 19:28-29). На День Христа ­Ісус приготував нагороду за всі кривди, за всі жерт-

ви, за всі злидні, про які лише Він знає. Поверне нам усе наше життя, яке здавалося втраченим: «Істинно бо кажу вам: Доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться» (Мт. 5:18); «Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами» (Мт. 5:12). Тому св. апостол так часто пригадує нам День Христа. Коли хотів би сказати про нього щось більше, мусив би повторити свої слова: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (1 Кор. 2:9).

134

135

Життєпис владики Кир Івана Лявинця — Титулярного Єпископа Акаліссенського, Першого Апостольського Екзарха в Чеській Республіці Іван Лявинець народився 18 квітня 1923 р. Б. у смт. Волівці на Закарпатті. Був шостою дитиною в сім’ї Степана Лявинця, воловецького вчителя, і його дружини Олени Андрашко, які привели на світ і виховали дев’ятеро дітей. Закінчивши народну школу в рідному селі, поступив на навчання до Мукачівської гімназії. У 1941 році поступив на навчання спочатку до Греко-Католицької богословської академії в Ужгороді, а потім навчався в Австрії — у Відні в цістерсіанському монастирі в Гайлігенкройці.

136

У 1946 році закінчив навчання в Австрії. Унаслідок політичних подій після анексії Під­кар­ пат­ської Русі до Радянського Союзу не зміг повернутися до свого єпископа Кир Теодора Ромжі. Тому звернувся до Пряшівського єпископа Кир Павла Гойдича ЧСВВ, який його рукоположив 28 липня 1946 року. Працював у нього секретарем. Від 1949 року був іменований духівником семінарії у Пряшеві. Одночасно викладав латинську мову в Пряшівській гімназії, став директором Ювенату, керівником Марійської дружини хлопців. Спільно з владикою д-ром теології Василем Гопком заснував часопис «Благовісник», редактором якого був до 1949 року. Також редагував дитячий часопис «Зоря» (1947-1953). У 1950 році після ліквідації Греко-Като­ лицької Церкви комуністичним режимом у Чехо­ словаччині та після арешту владики Кир Павла Гойдича ЧСВВ владика Кир Василь Гопко, тоді вже інтернований, призначив о. Івана Лявинця єпископським вікарієм із широкою правомочністю й правом субделегації. За цю діяльність 2 липня 1955 року його заарештували. Після слідства в Кошицях, що тривало рік, 28 серпня 1956 року розпочався сфабрикований судовий процес у Найвищому суді в Празі. Отця Івана як голову «антидержавної» групи було засуджено 137

на чотири роки тюремного ув’язнення й відправлено на вугільні копальні до Північної Чехії. Там захворів, унаслідок чого попав у тюремну лікарню у Вальдицях. На підставі амністії новообраного президента Антоніна Новотного 2 лютого 1958 року о. Івана було випущено на волю. Оскільки йому було заборонено жити на Пряшівщині і в Кошицях, оселився в Празі, де працював на різних роботах — кочегаром, провідником трамваю… У 1968 році важко захворів і переніс тяжку операцію на легенях — таке собі тюремне відлуння. У 1968 році почалася політична відлига, і о. Іван став головним організатором вседержавної акції у справі відновлення діяльності ГрекоКатолицької Церкви. Влада справді відновила її діяльність. У квітні 1969 року о. Івана призначено парохом церкви святого Климентія в Празі. У 1985 році створено новий унікальний іконостас як вияв подяки Всевишньому за охорону в часи переслідування і за відновлення нашої діяльності. Після поділу Чехословаччини на дві самостійні держави, 1 січня 1993 року о. Івана призначено єпископським вікарієм новоствореного єпископського вікаріату в Празі.

15 березня 1996 року Святіший Отець Іван-Павло ІІ своєю буллою заснував для като138

ликів візантійського обряду в Чеській республіці Апостольську екзархію і першим Апостольським екзархом іменував Кир Івана Лявинця, титулярного єпископа Акаліссенського. Єпископська хіротонія відбулася 30 березня 1996 року в Римі в базиліці святого Климентія. Єпископське свячення прийняв із рук преосвященного архієпископа Кир Мирослава Марусина, секретаря Конгрегації для Східних Церков і співсвятителів Монс. Джованні Коппа, Апостольського нунція в Празі і преосвященного владики Кир Іренея Білика. Владика Іван успішно розвивав діяльність екзархії і завжди старався здійснювати слова заповіту владики Кир Павла Гойдича, які передав йому у час переслідування з тюрми: «Аж прийде час, зробіть все для Греко-Католицької Церкви».

18 квітня 2003 року завершив 80 років життя. Святіший Отець Іван-Павло ІІ прийняв абдикацію і емеритував його. Від 2008 року, через тяжке погіршення стану здоров’я, цілковито залежав від допомоги інших, жив у домі святої Єлисавети в селі Жернувці, де ним опікувалися сестри ІІІ чину святого Франциска. Там у лютому 2011 року його відвідав владика Мілан Шашік, мукачівський єпископ, і вручив йому орден преосвященного вла139

дики Андрея Бачинського ІІІ ступеня за духовну підтримку і матеріальну допомогу у відновленні Мукачівської єпархії. Аж до останньої хвилини життя літав у думках до рідного краю, і великим його бажанням було спочивати на віки у своїм ріднім селі Волівці. Владика Іван Лявинець відійшов до віч­ ності майже 90-річним у домі святої Єлисавети 9 грудня 2012 року, а 15 грудня 2012 року був похований у Волівці перед спорудженим храмом, щед­ рим спонсором якого був сам. Д-р Ярослава Струк

140

Від редакції Книжка «З кайданами на руках» містить у собі зібрані розважання 1949-1950 рр., початково призначені для богословів Пряшівської духовної семінарії. Підготував їх тодішній духівник, 30-літній священик о. Іван Лявинець, бл. п. перший Апостольський екзарх для греко-католиків у Чеській республіці, титулярний єпископ Акаліссенський. На жаль, письмові рукописи о. Івана 50-тих років після його арешту 2 липня 1956 р. Б. державна безпека знищила. Збереглася лишень частина розважань, які й опубліковані в цій книжці. У своїх розважаннях для богословів автора надихали пояснення св. Івана Золотоустого до листа св. апостола Павла филип’янам. Старався представити богословам ідеал священика за взір­ цем і бажанням св. апостола Павла: «Наслідуйте мене, як і я наслідую Христа». Застановляється, зокрема, над священичим покликанням слуги Христа і над його завданнями, його чеснотами аж 141

до завершення священичого посланництва в День Христа. Ця публікація вже була приурочена й підготовлена до видання 2006 року з нагоди подвійного ювілею владики Кир Івана Лявинця, 60-ліття священичого свячення і 10-ліття єпископської хіротонії, які він відзначив у своєму рідному селі Волівці на Закарпатті. На жаль, не так сталося. Видаємо ці розважання аж у 2013 році, коли виповняється 90 років від дня народження владики Івана Лявинця. Це Рік віри і 1025-ліття Хрещення Київської Русі-України. Надіємося, що публікація стане внеском у поглиблення і утвердження віри наших майбутніх душпастирів, і не лишень їхньої віри, але й усіх нас.

142

ЗМІСТ Слуга. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 Святий Павло — Слуга Христа І­ суса . . . . . . . . . . . 10 Другий Христос. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Покликання. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 Священича радість. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 Добрий початок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 Мати в серці. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 ­Ісус у Своїх слугах. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46 Очима Христа І­ суса . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50 Серцем Христа І­ суса. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55 По правді серцем Христовим. . . . . . . . . . . . . . . . . . 60 За чистоту серця. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66 Перешкода Любові. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71 Перед Богом-Свідком. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77 Уперед. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92 На дорозі до Дня Христового. . . . . . . . . . . . . . . . . . 98 Чисті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104 Бездоганні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109 Згіршення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 114 Наслідки гріха. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117 Непослух. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 123 Плоди праведності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126 У День Христа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 131 Життєпис владики Кир Івана Лявинця . . . . . . . 136 Від редакції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 141

РЕЛІГІЙНЕ ВИДАННЯ

Владика Іван Лявинець

З КАЙДАНАМИ НА РУКАХ Розважання для богословів та священиків Богословський редактор о. Роман Терлецький Архієпархіальний цензор о. Іван Козовик Літературний редактор Алла Давиденко Коректори Ліліана Лавренюк, Вероніка Заник Ілюстрації Світлани Хміль Дизайн обкладинки та верстка Оксани Микицей Замовляйте книги за тел.:

Івано-Франківськ 0342 54 25 54

Львів 032 254 22 54 096 600 11 22 099 533 11 22 www.apostol.if.ua e-mail: apostolbook@gmail.com а/с 71, м. Івано-Франківськ-2, 76002 Підписано до друку 14.08.2013 Гарнітура «Palatino Linotype». Друк офсетний. Видавництво «Апостол», 76000 вул. Шашкевича 1/9, м. Івано-Франківськ. Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 4467 від 15.01.2013. Віддруковано в книжковій друкарні «Коло» вул. Бориславська, 8, м. Дрогобич, 82100, Львівська обл. Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК№498 від 20.06.2001 р.