Варто бути батьком by Oksana Osadchuk

Яцек Пуліковський

Варто бути батьком НАЙВАЖЛИВІША КАР’ЄРА ЧОЛОВІКА

Івано-Франківськ Видавництво «Апостол» 2014

УДК 272/273-457 ББК 86.375-4 П88 Перекладено за виданням: Jacek Pulikowski „Warto być ojcem: najważniejsza kariera mężczyzny/ Wyd. III popr. i uzup. — Poznań: Inicjatywa Wydawnicza «Jerozolima», 1999. — 168 c. Дозволяється друкувати: Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський, УГКЦ † Кир Володимир (Війтишин) Архієпархіальний цензор Богословський редактор Переклад із польської Літературний редактор Коректор Дизайн обкладинки Верстка П88

о. Іван Козовик о. Роман Терлецький Івана Дубицького Ольга Литвин Ліліана Лавренюк Наталії Танасійчук Лесі Білобровко

Яцек Пуліковський. «Варто бути «Видавництво «Апостол», 2014. — 108 с.

батьком».

—

ISBN 978-966-2351-00-2 У книзі «Варто бути батьком: найважливіша кар’єра чоловіка» її автор Яцек Пуліковський — зразковий сім’янин, батько трьох дітей, викладач Познанського політехнічного інституту — в цікавій і легкій формі відкриває основи відповідального батьківства. «Чоловік повинен прагнути любити свою сім’ю жертовною любов’ю, альтруїстичною любов’ю. Він має прагнути бути батьком, присвятити себе батьківству, щоб батьківство стало елементом його життєвої кар’єри», — вважає автор. УДК 272/273-457 ББК 86.375-4 Усі права застережено. Без письмового дозволу видавця жодна частина тексту не може розповсюджуватися чи тиражуватися у будьякому вигляді; сюди входить також фотокопіювання, запис на цифрові носії та розміщення в інформаційних системах пошуку.

ISBN 978-966-2351-00-2

ЗМІСТ Дякую моїм близьким...................................................... 4 Від автора....................................................................... 5 ÐÎÇÄlË 1 Мужність стосовно жіночності.......................... Почуття власної цінності................................... Реагування...................................................... Очікування.......................................................

7 36 41 49

ÐÎÇÄlË 2 Мужність і батьківство...................................... Література....................................................... Поняття «батьківство»....................................... Функції батька................................................. Сфера відповідальності.................................... Риси доброго батька........................................

52 54 57 60 62 65

ÐÎÇÄlË 3 Здійснення батьківської влади......................... 71 Чому саме чоловік повинен здійснювати владу?. 80 Сфера влади чоловіка...................................... 84 Розподіл влади................................................ 87 Невід’ємні функції чоловіка.............................. 88 Деякі труднощі у здійсненні влади..................... 92 ÐÎÇÄlË 4 Божий план для родини................................... 96 Прийняття Божої волі....................................... 96 Влада по-божому............................................. 108 ÐÎÇÄlË 5 Виховання послуху.......................................... 121 ÐÎÇÄlË 6 Утрачене батьківство....................................... Чи втратили ми батьківство?............................. Причини пропащого батьківства....................... Як відбудувати батьківство?..............................

137 137 139 146

Відновімо своє батьківство!.............................. 149

Ясеві, моєму єдиному синові: «Щоби, сину мій, у своєму батьківстві ти переріс мене «на голову» — це буде моїм найбільшим успіхом».

Дякую моїм близьким

Моєму вже покійному батькові, Здеславу Пуліковському, який навчив мене відповідальності та чесності в проголошенні істини навіть тоді, коли це кон’юнктурно не оплачується або просто дорого коштує. Професорові Болеславу Сушці, який справив великий вплив на формування моєї свідомості і життєвої позиції, особливо через Академічне душпастирство в студентські роки, і поштовх мене і моєї дружини до діяльності в Душпастирстві сімей. Отцеві Каролю Мейсснерові ОСБ, який упродовж довгих років ведення духовної опіки і чування над нериторичним розвитком співпрацівників Душпастерства сімей суттєво вплинув як на моє внутрішнє формування, так і вміння донести особливо складну інформацію, яку неодноразово відкидали в світі, налаштованому на гедоністичне споживання. Елі та Лешкові Полякевичам, які змусили мене підготувати цикл передач на радіо «Марія» про Божий мир у сім’ї, що стали основою для цієї книги. Професору Володимирові Фіялковському — за те, що активно заохочував записувати озвучені на радіо передачі й за все, що впродовж років дружби я почерпнув із копальні Господнього знання й чутливості. Моїй дружині Ядвізі й дітям: Марисі, Ясеві, Уршульці, — які щодня формують моє батьківство і є (після Бога) найбільшим заохоченням до старання і роботи над собою. Дякую вам, мої любі, за те, що терпляче зносите постійну недосконалість мого батьківства. Хай Бог вас благословить.

Від автора

Бути чоловіком і батьком — це найважливіша кар’єра в моєму житті. Мені далеко до ідеалу, я маю і, напевно, до кінця життя буду мати над чим працювати. Я одружений понад 22 роки, але постійно у мене з’являються справи, які потребують вирішення, перегляду. Батьком я став на 12 році подружнього життя. Це дуже тяжке й одночасно важливе очікування було своєрідною школою батьківства. На власній шкірі я досвідчив, яким великим даром є діти. Нещасними є ті, для кого дитина є перешкодою в любові, небажаним плодом чи просто клопотом, невдачею. Нещасні ті, хто боїться своєї дитини і батьківства. Нещасні, вони не знають, як самі себе обкрадають. Книжка «Варто бути батьком» ще до написання багато разів озвучувалася в передачах на радіо «Марія«, а також з нагоди різних зустрічей із нареченими та подружніми парами. Розділ, у якому йдеться про відмінності між жінкою і чоловіком, дуже подібний до фрагменту книжки «Молодь і кохання» (Я. Пуліковський, Г. і А. Урбанякові «Молодь і кохання», в-во «Сучасна офіцина», Познань, 1997). Я наважився повторити цей фрагмент, щоб не ускладнювати читачеві засвоєння знань, відсилаючи його до іншої книги. Цей розділ потрібний для того, щоб зрозуміти причини погіршення стосунків між особами обох статей будьякого віку, починаючи від періоду дорослішання. Безпосереднім поштовхом до опублікування міркувань на тему батьківства був лист Володимира Фіялковського — великого, хоча надзвичайно скромного професора, творця «Польської школи родів», члена Папської академії життя, автора багатьох чудових книжок, покровителя справжніх польських гінекологів та акушерів. Цей лист уміщений замість вступу. Професор Фіялковський є одним із тих, хто запалив мене і мою дружину ідеєю захисту зачатого життя, популяризації природного стилю життя, який виявляється, між іншим, у природному плануванні зачаття, природних родах і годуванні. Ці ідеї, як і спіль-

но сповідувана католицька ієрархія цінностей, зблизили нас так сильно, що майстер і вчитель виявив бажання заприятелювати з нашою сім’єю. Ця, тепер вже довголітня, дружба справила великий вплив на моє бачення світу цінностей, пов’язаних зі статевістю та продовженням роду. Дякую Тобі, дорогий професоре, за все, що Ти зробив для нас. Сподіваюся, що в цій книзі віднайдеш «частинку себе». Я переконаний, що книжка «Варто бути батьком», яка ґрунтується на католицькій ієрархії цінностей та безпосередньо на Святому Письмі, може стати корисною лекцією, що схиляє до роздумів над власним батьківством не лише віруючих католиків. Вірю, що кожна мисляча, чутлива і відкрита людина зможе скористатися з цієї інформації, оскільки світ християнських цінностей є в своїй основі глибоко людським — гуманним і заодно можливим для сприйняття людьми доброї волі. Корисного читання! Автор

ÐÎÇÄlË 2

Мужність і батьківство Щоб глибше зрозуміти чоловіка, необхідно поміркувати над його батьківством. Чому це так важливо? Тому, що чоловік створений, призначений і, якщо можна так сказати, обладнаний для виконання батьківських функцій. Від ефективності виконання цих функцій (у широкому розумінні) залежить його цінність і суспільна користь, а також його особисте задоволення від життєвих звершень. Можна стверджувати, що мірилом якості кожного чоловіка, не зважаючи на його сімейний стан, є велич його батьківства. Як на мене, то найкращим і беззастережним прикладом цього є Святіший Отець ІванПавло ІІ. Адже не випадково називаємо: «Святіший Отець». Мірилом величі жінки є вимір ї ї материнства. І знову спадає на думку приклад жіночності Матері Терези з Калькутти. Я вже згадував про те, що ні Святіший Отець, ні Мати Тереза з Калькутти не змогли б звершити того, що вони зробили для світу, якщо були б обтяжені сім’єю. Більше того, їм не можна було б цього робити. Без сумніву, вони були б чудовими батьком і матір’ю, але їх батьківство і материнство мусило б тоді обмежитись турботами про власну сім’ю. Адже сім’я накладає значні обмеження на можливості суспільної діяльності чоловіка чи дружини. На цьому тлі розкривається глибокий сенс целібату священиків Римо-католицької Церкви. Саме целібат відкриває можливості широкого батьківства — бути батьком для інших. У зв’язку з цим варто наголосити, щоб молоді хлопці, які вирішили стати священиками, не сприймали целібат як допуст Божий та позбавлення права одружитися (а разом із тим і можливості статевого життя), а усвідомили свій шанс для здійснення найширшого батьківства в його найкращому розумінні.

Тема батьківства — надзвичайно серйозна, оскільки від того, яких маємо мужчин, зокрема чоловіків і батьків, залежить дуже багато, передовсім істотно значуща роль у вихованні дітей та молоді. Це стосується насамперед формування поглядів щодо найважливіших життєвих принципів. Зрештою, від цього залежить доля нашого світу і, правду кажучи, таке судження не є перебільшенням. Якщо місце батька, яке йому насправді належить, спробує зайняти хтось інший, то залишиться прогалина, якої не вдасться нічим заповнити. Прийде порожнеча, застій, вир у вихованні юної особистості. Не хотілось би применшувати незамінної ролі матері, однак у цьому контексті звертаю особливу увагу на батька. Відсутність у сім’ї доброго батька значною мірою провокує виникнення численних суспільних патологій. Проблема мужності та батьківства є значущою не тільки з точки зору благополуччя сім’ї, але й із позиції добра держави як у позитивному руслі (добре батьківство захищає, рятує, допомагає, виховує), так і в негативному, що руйнує моральні та фізичні цінності. Уся трудність полягає в тому, що в нашій сучасній культурі не діє цілісний ідеал мужності, ідеал батьківства. Чоловік перестав вважатись главою сім’ї, нерідко вже не є єдиним годувальником, перестав бути захисником дружини і дітей, занедбав здатність до виконання особливих завдань і обов’язків щодо сім’ї та суспільства. Власне, хто він? Тут і починаються проблеми. Усе те, що мені відомо про батьківство, випливає з мого особистого досвіду і міркувань та різних зустрічей із людьми. Після двадцяти двох років подружнього життя я почуваюся щасливим чоловіком і батьком трьох дітей. У мене — дуже багато знайомих, більшість яких радіють тривалим та сповненим любові сімейним відносинам, хоча й не без розмаїтих клопотів, пов’язаних із батьківством. Джерелом моїх знань про батьківство, щоправда, зазвичай невдалого, є значний обсяг інформації, що надходить від осіб — відвідувачів подружньої консультації, у якій ми з дружиною працюємо вже більше десяти років. Усе це пе-

реконує нас у тому, що одним із визначальних факторів виникнення сімейних криз є саме занепад батьківства. Мої знання в цій царині суттєво збагатилася в результаті вивчення відповідної літератури.

Література Почнемо з літератури, що стосується проблем батьківства. Перше прізвище, яке я хотів би назвати, є Кароль Войтила, що написав низку творів ще до того часу, поки став Папою: «Особа і діло», «Любов і відповідальність», «Випромінювання батьківства», «Перед крамницею ювеліра». Друге «прізвище» — це Святіший Отець Іван Павло ІІ. Все Його навчання невпинно і послідовно мовить про батьківство і святість життя: «Чоловіком і жінкою створив їх», «Familiaris сonsortio» («Сімейна спільнота»), «Redemptoris сustos» («Опікун Спасителя»), «Evangelium vitae» («Євангеліє життя»). Далі хотів би згадати ще двох інших польських авторів. Передовсім це отець професор Броніслав Мєжвінський, який написав тритомну докторську дисертацію на тему батьківства з використанням багатьох іноземних бібліографічних джерел. Виглядало, що існує обмаль публікацій про батьківство, але він знайшов їх приблизно тисячу. Отець Броніслав написав книгу «Мужчина, чоловік, батько» — найповнішу з відомих мені монографій про батьківство. Мене здивувало, чому він захопився саме цією темою. Все стало на свої місця, коли я познайомився з його рідним батьком. Про тата цього отця варто було б написати окрему книжку, хоча, впевнений, він би на це не погодився, бо є надто скромною людиною. Я зрозумів це, коли ближче познайомився з ним. Пригадую, коли після тривалої зустрічі я повертався додому, то мене осяяла думка, що цей батько — немовби прапор, ніби ця стара історична польська хоругва, на якій написані слова: Бог — Честь — Вітчизна. Він випромінював ці найвищі цінності. І нічого дивного в тому, що його син став отцем у широкому масштабі, порівняно з пересічним батьком сімейства. Усе ж таки священик повинен бути отцем і здійснювати своє

батьківство в значно ширшому обсязі, ніж батько власних дітей. Усе це стало для мене зрозумілим і логічним лише тоді, коли я насправді пізнав батька отця Броніслава. Наступним автором, якого я хотів би виокремити, є Станіслав Славінський — доктор педагогічних наук, що займається питаннями виховання і здорового способу життя. Одружений із чарівною жінкою Магдою і є батьком трьох прекрасних дітей — Марисі, Мацєя і Войтка. Він є доктором педагогіки, займається вихованням. Хоча в нього немає спеціальних праць про батьківство, зате він багато написав про виховання. Його педагогічні роздуми викладено в дуже цінних книгах «Обіцяю тобі любов» та «Про виховання в слухняності», в яких автор чітко, послідовно й дуже гарно змальовує образ батька. При цьому він визначає, чому батьківство в нашій культурі настільки втрачене. Ще донедавна в Польщі не було загальнодоступної літератури про батьківство. Не буду стверджувати, що й зараз маємо надмір такої літератури, проте в книгарнях можна знайти чимало книжок на цю тему, перекладених з іноземних мов. Проблема полягає вже не в тому, щоб віднайти щось про батьківство, а в тому, щоби вибрати гідне. Як на мене, то варто порекомендувати декількох важливих авторів. Одним із них є Джош Макдауелл, який у співавторстві з Нормом Вейкфілдом написав книжку «Дивовижний вплив татка». Це невелика за обсягом книжечка, пройнята теплотою, щирістю і легкістю сприйняття. Її автори говорять про те, що батько повинен бути для дітей охоронцем, приятелем, другом, порадником, провідником і надійною опорою. Дуже гарно висвітлена мотивація вибачення. Батько повинен завжди вибачати, навіть у найприкріших для нього обставинах, наприклад, якщо донька розбила його нове авто. Довідавшись про цю пригоду, тато обійме свою доню й не скаже жодного лихого слова, бо знає, наскільки їй гірко і прикро й що саме в ці хвилини вона потребує підтримки. Автори підкреслюють, що в сучасному нестабільному й аморальному світі, позбавленому духовних сил, статус батька мусить бути взірцем для дітей.

У цій книжечці я вичитав два чудові висловлювання: «людей треба любити, а речі — використовувати, ніколи навпаки». Вони закарбувалися мені в пам’яті. У другому висловлюванні мовиться про те, щоб постійно нагадувати собі та формувати внутрішнє переконання, що «діти — це дар Божий, а не клопіт». Як же часто, спостерігаючи за поведінкою батьків, можна дійти висновку, що для деяких із них діти стають постійною мукою. Наступна книжка, що на мою думку заслуговує уваги, — це «Зразковий батько» Гордона Макдональда. У ній також висвітлюється мотивація батьківського лідерства в кращому розумінні цього слова. Автор змальовує образ ідеального батька, а не якогось примхливого ватажка, диктатора. Зі сторінок книги перед нами постає справжній проводир, людина, яка піклується про долю своїх підопічних, відповідає за них, планує найважливіші сімейні заходи та втілює їх у життя. Проте якщо виникає необхідність, то він наводить дисципліну й навіть придушує сімейний заколот, однак робить це виключно для загального добра, а не заради демонстрації своєї влади. Макдональд змальовує образ батька як прекрасного диригента. Кажуть, що чим кращий диригент, тим менше вимахує паличкою (нехай пробачать мені музиканти). Здавалось би, що він майже нічого й не робить, однак панує над усім, визначає ритм і темп, і там, де це необхідно, і коли це потрібно, активно втручається. Саме така розсудлива і виважена присутність батька у вихованні дітей, без зайвої дріб’язковості та примусу, повинна бути присутньою в житті дітей. Він має звернути основну увагу на догляд за належним розвитком усіх членів сім’ї, щоб їхній оркестр грав за Божою партитурою, Його планом. У своїй книжці автор підкреслює ту важливу обставину, що діти все помічають, що вони дуже спостережливі, тому маємо передовсім подати їм добрий приклад, взірець щирого кохання чоловіка і дружини. Цей ідеал любові дуже потрібний для дітей. І врешті, батькові, як і кожному доброму проводиреві, треба бути передбачливим, бо він — немов штурман у розбурханому морі, що мусить бачити за сотні метрів

уперед, аби обійти рифи. Саме таким батько повинен бути і так пильно вдивлятися на обрії життєвого шляху своїх дітей — піклуватись, передбачати й водночас за будьяких обставин приймати дітей такими, якими вони є. У літературі можна знайти багато підказок, що найчастіше зводяться до рекомендацій, яким чином стати послідовним і вправним батьком, здатним досягнути значних успіхів у вихованні. У цьому плані найважливішим є те, щоби батько створював дітям якнайкращі умови для розвитку і був для них провідним взірцем поведінки (а не штовхальником).

Поняття «батьківство» Оскільки мова зайшла про батьківство, то розглянемо це питання з формальної точки зору — на чому ґрунтується батьківство і як воно реалізується в часі. До всеохоплюючого і відповідального батьківства належать такі передумови: - самовиховання з метою здійснення батьківської місії; - вибір дружини — матері своїх дітей і піклування про її постійний розвиток; - створення умов для прийняття дітей (створення сім’ї); - планування зачаття, участь у ньому та перебігу вагітності дружини, присутність під час пологів (духовна й, можливо, фізична); - участь у вихованні дітей, їх навчанні розуміти світ та введенні в світ дорослих; - впровадження дієвих принципів, що гарантують почуття безпеки і стабільності в сім’ї аж до повноліття дітей та їх самостійного життя. Можна вважати, що лише через виконання наведених передумов завершиться основна роль батька щодо виховання дитини, хоча він і надалі залишається батьком. Важливе значення має також діяльність батька після того, як діти покинули батьківський дім, бо це суттєво впливає на тривалість та вірогідність тих настанов та ідей, які

батько прищеплював дітям. Мені не раз доводилось мати справу з подружжями, які для «добра» дітей відкладали своє розлучення до тих пір, поки діти не підуть з дому. Вони, батьки, справді вважали, що таке розлучення не зможе зашкодити дітям. Мабуть, не усвідомлювали, що тим самим руйнують своїм дорослим дітям цілий світ, що ставлять під сумнів усю ієрархію цінностей, яку важкою працею формували впродовж усього подружнього життя. Таким чином, батьківство — це не тільки процес народження і виховання дітей, але й завдання, що вимагає всього життя. Батьківство можна розглядати з різних позицій. Передовсім існує поняття біологічне батьківство — батьком вважається той чоловік, який безпосередньо спричинився до зачаття дитини. Здається, з таким визначенням батьківства можна було б погодитись, оскільки біологічний фактор є однозначним і не залежить від національних, релігійних, політичних та інших поглядів. Однак у житті не все так просто. Так могло би бути, якби людина не внесла безладу у сферу передавання життя, тобто у сферу статевих стосунків. У зв’язку із чимраз більшим розповсюдженням позашлюбних сексуальних контактів (не раз із випадковими партнерами), навіть не беручи до уваги групових сексуальних ігрищ, інколи дійсно дуже важко визначити, хто насправді є біологічним батьком дитини. Як не парадоксально, але біологічними методами легше виключити батьківство, ніж його довести. Певний сумнів щодо біологічного батьківства виникає внаслідок штучного запліднення (in vitro), в якому часто користуються послугами анонімних постачальників сперми. У цій ситуації навіть може виникнути проблема з визначенням матері, зокрема, чи нею є та, що надала яйцеклітину зі своїм генетичним кодом, чи, може, мамою слід вважати ту жінку, яка «позичила» свою матку, виносила в ній упродовж дев’яти місяців дитинку і народила її. Так і хочеться назвати першу маму «предкодайною», а другу — «народжувальною». Однак може з’явитися ще третій різновид — мама-опікунка. Звичайно, таких проблем могло б і не бути, якби люди узгоджували свої вчинки з законами природи, а не нама-

галися ставати над ними чи встановлювати свої закони. З точки зору католицької віри такі намагання є вивищенням людини над природою і поставленням її на місці Творця. Існує також правове визначення батьківства — батьком вважається чоловік, якому дитина належить за законом. Однак, згідно із загальноприйнятою думкою, батьком є особа, що фактично здійснює опіку над дитиною. У наведених визначеннях легко помітити підміну понять, оскільки батьками можуть вважатися різні чоловіки: один — біологічний, другий — юридичний, а третій — опікун. Очевидно, що така тривіальність батьківства значною мірою впливає на розлад родинних почуттів дитини. Надзвичайно важливо згадати про духовне батьківство. Першим духовним отцем повинен бути батько — опікун (не обов’язково рідний, це може бути вітчим, усиновлювач тощо). Водночас ніщо не завадить підліткові в тому, щоби й поза межами сім’ї знайти духовного батька, який позитивно впливав би на духовний розвиток упродовж усього його життя. До виконання такої місії покликані передовсім духовні особи — священики і монахи. Урешті, необхідно згадати про батьківство в теологічному аспекті. Про образ Бога Отця, Який в уявленні деяких наших сучасників значною мірою деформований. Само собою зрозуміло, що сутність Бога не підлягає деформаціям, оскільки визначальні поняття буття (матерія, час, простір) Його не стосуються. Проте багато віруючих людей мають таке уявлення про образ Бога, що зовсім не відповідає Одкровенню та церковному вченню. На жаль, наслідком відкликання такого образу Бога є розрив з Церквою і благодаттю Таїнств і, щонайгірше, непізнання правдивого Бога. Відкидаючи власне уявлення про Бога, ці люди думають, що руйнують стосунки з істинним Богом і заявляють: «Оскільки Бог є саме таким, то я в нього не вірю». Бідолашні, вони не усвідомлюють, що Він не є «таким». Правдивого Бога — Всемогутнього, уособлення Добра і Любові — розумна й неупереджена людина не відкине. У створенні позитивного образу земного батьківства допоможуть нам приклади святих отців, зокрема захо-

плююча постать святого Йосипа. У Євангелії про нього не часто згадують, однак цього достатньо: коли Син Божий став людиною, Бог-Отець довірив Його молодому ремісникові з Назарета. З кожної, навіть короткої розповіді про святого Йосипа випливає, що він був людиною, яка завжди ставила себе самого на другий план. Саме ця особливість характеру чоловіка є чи не найважливішою у владних повноваженнях батька сімейства. Постать святого Йосипа доводить нам, наскільки ефективно можна виконувати батьківські обов’язки, не будучи біологічним батьком.

Функції батька Сьогодні багато батьків утратили розуміння того, що власне належить до їхніх функцій. Чимало факторів вплинуло на це. На задвірках опинилися ті моделі, взірці та ідеали, що діяли впродовж століть, і замість них не виникло нічого нового. Тих батьків, які намагаються дотримуватися традиційних цінностей, вважають «темними» та ще й чіпляють ярлик дивака. На хвилі феміністичних рухів визначено можливість заміни батька в процесі виховання, зокрема в тому плані, що всі його обов’язки здатна успішно виконувати жінка. Дійсно, жінки перебирають на себе батьківські функції, і наслідки цього — очевидні, часто дуже сумні. Жінка не спроможна виконувати деяких функцій нарівні з чоловіком, наприклад, якщо йдеться про захист від безпосереднього фізичного нападу. «*»Визволені» жінки намагаються зрівнятися з переважаючою фізичною силою чоловіків шляхом спортивних тренувань у різноманітних видах самооборони — боксі, дзюдо, карате тощо. Усе частіше доводиться бачити брутальний жіночий бандитизм на екранах телевізорів, а також, на превеликий жаль, — і в дійсності. Цей жіночий порив до мужності виник у результаті загальної плутанини цінностей і зовсім непотрібних жіночих комплексів. Цінність жінки у світі є незаперечною, а її роль — незамінною. Діяльність феміністок повинна зосередитись саме в напрямку того, щоб

їх очевидні цінності набули всесвітнього значення і всюди проявлялися в руслі красивого, гідного і справедливого ставлення чоловіків до жінок. На жаль, головне зусилля жінок-емансипанток спрямоване на привласнення чоловічих функцій і випихання з них чоловіків. Це другий негативний наслідок фальшивої емансипації, бо вже зараз можемо спостерігати погіршення виконання чоловіками своїх природних обов’язків і навіть намагання уникнути їх. У цій своєрідній борні з чоловіками жінки занедбали свої одвічні покликання, включаючи й материнство. Тому третім негативним наслідком спотвореної емансипації є втеча від материнства. Дійшло вже до драматичної ситуації, коли жінка домагається законодавчого дозволу вбивати своїх ненароджених дітей, мовляв, в ім’я справедливості та рівності прав. Дійсно, необхідно по-новому обговорити питання про функції батьківства й тим самим повернутись до нормального сімейного життя. Звернімося до вчення Католицької Церкви, яка залишається незворушною посеред модерних віянь, бо лише воно може бути надійною опорою для кожного. Так, для всіх людей, навіть невіруючих. Кожна інтелігентна людина в нашому культурному сере довищі повинна черпати зі скарбниці вчення Церкви. Маю на увазі тих тямущих людей, що вміють використовувати справжню мудрість, а не тих, у яких починається алергія від самих слів Бог, Церква, священик. Враховуючи епітети, спрямовані в мій бік, я процитую тепер офіційне вчення Церкви, викладене в Апостольському посланні Івана-Павла ІІ «Familiaris consortio» («Сімейна спільнота»). Чоловік повинен забезпечити умови розвитку родини і, в міру своїх можливостей, дбати про всебічний розвиток усіх членів сім’ї. Він несе відповідальність за безпеку родини, зокрема за зачате життя, і чоловік не може від цього відступити. Чоловік разом із дружиною повинен брати активну участь у вихованні дітей, і він також не може ухилятися від цього обов’язку.

Чоловік повинен працювати для забезпечення побутових умов і соціального захисту родини. Щодо цього Святіший Отець наголошує, що праця не може розбивати цілісності, єдності родини, тобто чоловік не повинен виконувати такої роботи, що руйнує єдність сім’ї. І нарешті четверта функція — це свідчення дозрілого християнського життя. Це свідчення повинен давати кожний християнський батько.

Сфера відповідальності Чоловік насамперед несе особисту відповідальність за те, наскільки він сам готовий до виконання батьківських функцій. Навіть якщо він виховувався не в найкращій родині, то це може служити тільки пом’якшувальною обставиною, але аж ніяк не звільняє його від зусиль самовиховання. Саме ці потуги у підсумку й визначають сутність особистості, його формування як людини. Це очевидно, що чоловік самостійно несе відповідальність за своє батьківство, за заснування родини, в якій реалізується його батьківство і виховуються його діти. Він за це відповідальний з моменту заснування сім’ї. Чоловік несе відповідальність за вибір жінки — дружини і матері своїх дітей, а також за те, як вона через зв’язок із ним зростатиме у своєму материнському покликанні. Звичайно, що й жінка несе не меншу відповідальність за вибір батька своїх дітей. Пригадую драматичну історію, яку довелося почути під час зустрічей із молоддю. До мене звернулася за порадою дівчинка-восьмикласниця. Її серцем було сильно зранене: покинув хлопець. Вона — в розпуці, на порозі самогубства. Запитую її, чи насправді це аж так серйозно, чи саме він є для неї вимріяним, найкращим майбутнім чоловіком. «Так, — відповідає, — я мушу вийти за нього заміж. Це — тільки він, і ніхто, крім нього, немає нікого іншого на світі». Заспокоївши дівчину, запитую: «Добре, а ти б хотіла, щоб ваш син був схожий на нього?» Ще досі перед моїми очима — зворушлива сценка, в якій молоденька панночка, закривши очі руками, ледь не кричала:

«О ні! Нізащо у світі! Ніколи!» На щастя, ця раптова реакція допомогла їй збагнути справжнє джерело її розпачливого стану. Насправді вона не кохала цього парубка, який був їй потрібним радше для доброго самопочуття і хизування перед шкільними подругами. Ішлося про її поразку перед суперницею, яка вважалась не такою гарною і привабливою. Саме це її вразило, бо відчула себе гіршою, менш цінною. Ось у чому приховувалася сутність її розпачу і бунту проти всього світу. Не треба такого робити при виборі чоловіка чи дружини. Наприклад, у вирішальному виборі чоловіка не може (у всякому разі не повинна) домінувати зовнішність — високий, стрункий, чорнявий чи русявий, чудовий гітарист… і не більше. Не годиться так вибирати свою долю, хоча б із огляду на відповідальність за виховання майбутніх дітей. Молодята повинні серйозно замислюватися над проблемою вибору дружини чи чоловіка в контексті майбутнього батьківства, бо все частіше даються взнаки наслідки драматичних вибору. Чоловік є відповідальним за взаємини з дружиною. Найкращим прикладом подружніх взаємин є щира любов батька і матері — найважливіше, що можна подарувати дітям для їх виховання. Одного разу до моєї консультації звернулася жінка з такою заявою: «Шановний пане, у мене складні стосунки з підростаючою донькою». Торкаючись у процесі розмови теми сімейних взаємовідносин, запитую: «Прошу пані, а як зараз складаються Ваші стосунки з чоловіком?» Здивувавшись вельми, а то й обурившись (цікаво, чому?), жінка відповіла: «Дійсно, за останній час наші взаємини зіпсувалися, але дитина цього не помічає». Я заперечив: «Шановна, не існує таких речей, яких би дитина не змогла помітити». Треба бути хіба надто наївною людиною, щоби вважати дитину такою, яка чогось не бачить і не відчуває напруженої атмосфери між батьком і матір’ю. Завдяки своїй надзвичайній вразливості діти нерідко краще, ніж ми, дорослі, здатні оцінити емоційний стан своїх близьких, глибше збагнути їх відчуття. У цьому я не раз переконувався на власному досвіді. Бувало, що дитина запитувала мене: «Таточку, а чому ти такий сумний?» Що? Невже я сумний?.. Дитину

пройняв мій емоційний стан, бо мені дійсно чомусь було сумно, щось мене гнітило, турбувало. Діти, як особливі та чутливі спостерігачі, безпомилково виявляють стан любові своїх батьків. Ця дитяча спостережливість відчутно впливає не тільки на їхню домашню поведінку, але й на життєве буття взагалі та на поведінку в їхніх майбутніх родинах зокрема. Отож найважливішою умовою для повноцінного розвитку дитини є атмосфера щирої любові, що панує у рідній домівці. Чоловік значною мірою несе відповідальність за атмосферу любові в родині, за взаємовідносини між усіма членами сім’ї, за те, чи рідна домівка є осередком миру і безпеки і, звичайно, чи діти побоюються татка. Безумовно, тато повинен тримати у своєму домі належний порядок, вимагати послуху й мати авторитет, щоб забезпечити якнайкращі умови буття сім’ї. Однак його зусилля повинні спрямовуватися не на реалізацію власних егоїстичних уподобань, щоб не сказати простіше — своїх забаганок. Створення доброї домашньої атмосфери вимагає встановити чіткі засади співіснування, за яких кожний член родини знає свої обов’язки і права, що забезпечує гідне життя, всебічний розвиток особистості та індивідуальних здібностей. Отож лише в умовах мудрого і справедливого впровадження таких принципів і в мирному та водночас наполегливому їх здійсненні чоловік-батько відіграє свою незамінну роль у сім’ї. Чоловік є також відповідальним за атмосферу релігійності в родинній домівці. Таке твердження багатьох може здивувати, оскільки переважно жінки-берегині турбуються про дотримання релігійної обрядовості в сім’ї. Така релігійна практика стала традиційною і ґрунтується на об’єктивних витоках, зокрема на тому, що жінки (незважаючи на суспільні переміни) все ще проводять із дітьми більше часу, ніж їх чоловіки. Тоді в якому сенсі чоловік є відповідальним за релігійність родини? Передовсім ідеться про базову життєву позицію щодо Бога і ставлення до Нього. Яке місце посідає Бог у житті родини? Чи в нашій оселі Бог на чільному місці? Чи не проникають у домівку божки? На жаль, у багатьох наших сім’ях Бог вважа-

ється якимось страховиськом, всевидячим і всезнаючим, і тому дитина мусить бути дуже обачною, бо Господь Бог суворо покарає за найменшу провину. Жахіття. Кожному чоловікові-батькові варто усвідомити, що діти створюють собі образ Бога за зразком рідного батька. Ніде правди діти, так воно є. Усвідомлення цієї правди зобов’язує, певним чином змушує чоловіків (звичайно, тих, які чесно сприймають своє батьківство) до значних зусиль, щоб своїм життєвим прикладом підтвердити проголошувані принципи. Особистий приклад — найважливіший і найбільш вірогідний чинник виховання, зокрема релігійного.

Риси доброго батька Якими рисами повинен володіти чоловік, щоби чесно виконати окреслені функції? Вони зводяться до двох понять: любові та відповідальності, які немов накладаються на однойменну назву твору Кароля Войтили. Дійсно, любов і відповідальність — ключові засоби для здійснення батьківства. Розгляньмо ці поняття детальніше. Чоловік повинен бути здатним любити. Таке твердження могло б виглядати банальним, якби не те, що багато чоловіків дійсно не здатні до справжньої любові. Чоловік має прагнути любити всю свою родину безкорисно і жертовно. Він має хотіти бути батьком, присвятити себе батьківству настільки, щоб воно стало визначальною складовою життєвої кар’єри. Проте для багатьох чоловіків єдиною життєвою метою, до якої вони прямують, залишається осягнення професійних успіхів, тобто службова кар’єра. Батько повинен мати відповідну ієрархію цінностей, що ґрунтується на правдивому добрі, стабільності, цілісності та єдності. Він має виявляти її не тільки повчаннями, але й своїми щоденними вчинками. Він повинен бути незаперечним авторитетом у розпізнанні добра і зла. Справжня людина має бути готовою до самопожертви й навіть віддати своє життя в ім’я захисту найвищих цінностей. Визначена ієрархія цінностей змушує чоловіка до відповідних зусиль, щоб забезпечити достойне життя.

На жаль, деякі чоловіки пропагують суб’єктивні цінності, щоб виправдати своє негідне життя. Отож ієрархія цінностей, яку сповідує глава сім’ї, повинна бути такою, що відповідає настановам Церкви згідно з Одкровенням Божим, а не з якоюсь хитромудрою ідеологією егоїстичного спрямування. Урешті, батько повинен бути відповідальним. Ця батьківська місія має діяти з самого початку подружнього життя й поширюватись не тільки на главу сім’ї, але й на дружину і дітей. Пріоритет цієї широкої батьківської відповідальності за долю сім’ї є важливою прикметою справжнього батька, як рушійної сили, спрямованої на благо всієї родини. Який сенс у тому, що батько повинен бути спроможний любити? Кожна людина здатна до цього почуття. Мало того, вона створена для любові. Усе це так, проте… Деколи людина може заблукати (на жаль, так буває) і шукати щастя не на дорозі любові, а на манівцях життя. Невже людина може відкинути любов, зректися її заради зловживання даром свобідної волі? Це був би трагічний вибір, але трапляється він не так уже й рідко. Більше того, якщо людина не розвинула в собі необхідних рис чуттєвості, то вона ще більше ставатиме нездатною до життя в руслі любові. Ось і виникає драма тих людей, що прагнуть любові, але не спроможні її втілити. Наведу слова, які часто повторював наш Папа Іван-Павло ІІ: «Ніяк по-іншому людина не може знайти себе повністю, як тільки жертовно даруючи себе іншим». Цей безкоштовний дар — це образ любові, за допомогою якої людина зможе пізнати себе достеменно, бути готовою до зречення і жертовності в ім’я любові до ближніх. Чи володіє собою пересічний чоловік? На це запитання можна відповісти по-різному. Психолог сказав би, що чоловік, зрештою, кожна людина, повинна бути внутрішньо цілісною. Однак уже від народження нутро кожної людини розбите. Віруючі знають, що це наслідок первородного гріха, якому притаманні запальні реакції, що виникають на ґрунті почуттів та емоцій. Ці реакції здебільшого суперечливі, а це, в свою чергу, спричиняє стан розбитос-

ті. Проте людина обдарована і рисами Творця — розумом і волею, завдяки яким вона здатна панувати над своїми похотями. Людина — це єдине у світі створіння, яке здатне всі свої дії почуттєво-емоційного характеру підпорядкувати розумові та волі. Зусилля запанувати над собою — нелегкі потуги осягнення внутрішнього оздоровлення і цілісності. Якщо хтось, перемагаючи спокуси, емоції та почуття, може вибрати те, що стоїть вище у його ієрархії цінностей (за умови, що це добрий, Божий порядок), то таку людину можна назвати святою. А з іншого боку така людина є повністю вільною, бо вона завжди може зробити те, що вважає добрим. Таку особистість можна назвати людиною дійсно правдивою, внутрішньо цілісною та вільною. Звернімо увагу на підступність закликів прихильників т. зв. сексуальної свободи, мовляв, «роби, що захочеться, — і будеш справді вільним». У дійсності — все навпаки: якщо йтимеш за голосом підсвідомих потягів, що вимагають постійного задоволення, то невдовзі станеш рабом своїх похотей, будеш змушений їм підкорятися. Ось як ці апологети сексуальної революції, прикриваючись словом «свобода», намагаються приховати справжні наміри поневолити людину. Визначальним для нас є те, щоб ієрархія цінностей, якої ми самі дотримуємось у нашій родині, була встановлена відповідним чином. У багатьох сім’ях цього просто немає переважно з вини батька. Проте саме чоловік покликаний бути упорядником вартостей. На першому місці завжди мусить стояти Бог і ставлення чоловіка до Бога. Коли вже чоловік одружився, то друге місце займає дружина і його взаємини з нею. Далі, коли чоловік став батьком, — діти. І лише після них усіх перебувають інші люди. Якщо ця послідовність порушиться, то в родині царюватиме безлад. Деякі чоловіки кажуть: «Але ми з дружиною кохаємо одне одного, і це — найважливіше, навіть важливіше від Бога». Якась помилка. Жодна дружина нічого не втрачає від того, що в ієрархії цінностей чоловіка Бог перебуває вище від неї, так само, як і жодна дитина не втрачає нічого через те, що для батька важливішою є

їх мама. Така родинна ієрархія має глибокий сенс у плані створення гармонійних відносин у кожній сім’ї, що й підтверджує життєвий досвід. Для здійснення добровільної самопожертви чоловік мусить перш за все пізнати самого себе. Кожна людина має дар свобідної волі. Вона покликана до свободи, однак, щоб пізнати себе, людина повинна стати господарем і розпорядником усіх своїх учинків. Це не відбувається само по собі. Чоловік мусить докласти чималих зусиль для самовиховання, що вимагає клопіткої праці, від якої його ніхто не зможе звільнити чи в ній замінити. У процесі самовиховання, цієї титанічної праці над собою, що супроводжується боротьбою зі своїми слабкостями, потягами, емоціями та почуттями, чоловік повинен осягнути певний стан, у якому він почуватиметься господарем свого «я». Отож самовиховання відкриває шлях до володіння собою. І лише тоді перед нами постає зрілий чоловік у психічному, емоційному, сексуальному та інших відношеннях. Тільки розвинутий та мужній чоловік може бути опорою для жінки, а це — одне з основних його завдань. Тільки цілковита зрілість чоловіка і його панування над собою є запорукою безпеки і недоторканості дружини. Без них вона відчуватиме страх перед можливістю насильства і не довірятиме чоловікові. Це торкається не тільки взаємовідносин у щоденному побуті, але й в інтимному статевому житті. Саме повна зрілість і панування над собою дає велику надію на вірність. Без цього збереження подружньої вірності є майже неможливим. Я сказав про велику надію, а не про впевненість. Про це свідчать численні розповіді моїх відвідувачів, які потрапляли в пастку невірності, думаючи, що незламні та надто сильні у своїх почуттях. Тому я постійно повторюю собі та й іншим слова апостола Павла: «Тож, коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав» (1 Кор. 10:12). Зрілість і самовладання дозволяють чоловікові стати ідеальним батьком — авторитетом, взірцем і навіть героєм для своїх дітей. Однак зрілість не є чимось таким, що можна осягнути назавжди, а відтак — спочити на лаврах. Характерною

ознакою справжньої зрілості є те, що вона має тенденцію до зростання. Сьогодні вона більша, ніж учора, але менша, ніж наступного дня. Чоловік мусить невтомно докладати зусиль для вдосконалення своєї особистості та осягнення вершин зрілості, а також формувати власну ієрархію цінностей, щоб своїм життєвим прикладом показати дітям модель належної поведінки. Чоловік повинен виробити в собі почуття відповідальності. Чим вона визначається? Саме тим, що чоловік знає, що робити, знає, чому він так чинить, урешті, усвідомлює, для чого все це потрібно, а також передбачає результати своєї діяльності та готовий бути за них відповідальним. Він свідомо бере на себе всю відповідальність за власні дії. Уже ввійшовши в одружений стан, чоловік переймає на себе відповідальність за долю сім’ї. Хтось може сприйняти моє твердження як таке, що принижує чоловіка, але я вважаю, що саме він у кінцевому рахунку несе відповідальність за розпад подружжя. Багато хто з жонатих докоряє своїм дружинам за їх нібито погану поведінку чи недобросовісне ставлення до своїх обов’язків, але все це відбувається під його чоловічим наглядом і ніхто інший, а саме він вибрав собі дружину і матір для своїх дітей — найкращу з-посеред багатьох жінок, яких він знав. Варто наголосити на граничній безвідповідальності значної кількості чоловіків у їх сексуальній поведінці. Вони навіть не думають нести яку-небудь відповідальність за своє невпорядковане статеве життя і його наслідки. Трагічним є те, що поширення безвідповідальності чоловіків супроводжується підтримкою, а то й суспільним схваленням такого стану речей. До того, такий підхід рекламується у засобах масової інформації (радіо, телебачення, газети, журнали…). Ще трагічнішою з цього погляду є позиція державної влади, яка на законодавчому рівні хотіла впровадити в Польщі програму «*»сексуального виховання» в загальноосвітніх школах, починаючи з п’ятого класу, яка зводиться, по суті, до науково обґрунтованого сексуального інструктажу для дітей. А найтрагічнішим є те, що деякі жінки звільняють своїх чоловіків від відпові-

дальності, домагаючись визнання думки, що зачате в її лоні дитя — це «особиста справа». Правда, оптимізму додає та обставина, що попри пануючий розгардіяш іще не перевелися справжні чоловіки, які готові до жертовного кохання і здатні взяти на себе відповідальність за долю родини і суспільства. Недавно в США розпочався досить потужний рух чоловіків «Promise Keepers» («Вірні обітниці»), який спрямований на збереження подружньої любові та вірності. З’їзд учасників цього руху (РК), в якому взяло участь 700 тисяч осіб, був непересічною подією. Для осягнення відповідальності, крім добрих намірів, необхідні ще певні знання. Зрештою, хто прагне стати добрим батьком, то знайде для цього все необхідне — відповідну літературу, кваліфікованих керівників і консультантів, а також щирих однодумців. Варто виділити принаймні низку важливих ознак, які притаманні добрим батькам: - піклування — щодо дружини і дітей; - терпеливість — безмежна, особливо до малих дітей; - послідовність — у спільних із дружиною заходах щодо дітей; - наполегливість — дружелюбна, привітна, доброзичлива; - комунікабельність — проникливе спілкування; - володарювання — вміле і справедливе; - почуття гумору — у стосунках із близькими і особливо щодо себе самого. Якби мене спитали, що є найважливішим для осягнення благополуччя дітей, то я, не вагаючись, відповів би так: найважливіше, що батько може зробити для своїх дітей, — це кохати їх матір, тільки її одну аж до смерті, кохати щиро, відповідально, мудро, зріло, вірно й самовіддано.

РЕЛІГІЙНЕ ВИДАННЯ

Варто бути батьком НАЙВАЖЛИВІША КАР’ЄРА ЧОЛОВІКА Архієпархіальний цензор о. Іван Козовик Богословський редактор о. Роман Терлецький Переклад із польської Івана Дубицького Літературний редактор Ольга Литвин Коректор Ліліана Лавренюк Дизайн обкладинки Наталії Танасійчук Верстка Лесі Білобровко

Замовляйте книги за тел.: Київстар 096 6001122 096 0601122 МТС 099 5331122 Life 093 5291122 Стаціонарні: Івано-Франківськ 0342 542554 Львів 032 2542254

www.apostol.if.ua e-mail: apostolshop@gmail.com а/с 71, м. Івано-Франківськ-2, 76002 Підписано до друку 5.09.2014 Гарнітура «Pragmatica». Друк офсетний. Видавництво «Апостол», 76002 вул. Паркова, 4/31, м. ІваноФранківськ. Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 4467 від 15.01.2013. Віддруковано в книжковій друкарні «Коло» вул. Бориславська, 8, м. Дрогобич, 82100, Львівська обл. Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК№498 від 20.06.2001р.

156