Католицька біблійна школа: Євангеліє від Марка. Коментарі, примітки, питання для вивчення by Oksana Osadchuk

КАТОЛИЦЬКА БІБЛІЙНА ШКОЛА

Святе Письмо Старого та Нового Завіту, переклад

о. Івана Хоменка, 3-го ЧСВВ

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАРКА Коментарі та примітки

Скотта Гана та Куртіса Мітча Питання для вивчення

Денніса Уолтера

Івано-Франківськ Видавництво «Апостол» 2013

УДК 272/273-247.6-273 ББК 86.375-2 С 44 Перекладено за виданням: The Ignatius Catholic Study Bible. The Gospel According to Saint Mark. With Introduction, Commentary, and Notes by Scott Hahn and Curtis Mitch and with Study Questions by Dennis Walters. — Ignatius Press, San Francisco, 2001, 2010. Богословський редактор о. Юрій Козловський Архієпархіальний цензор о. Іван Козовик Переклад з англійської Костянтина Іванцова Літературний редактор Алла Давиденко Коректори Вероніка Заник, Ліліана Лавренюк Дизайн обкладинки та верстка Оксани Микицей

Дозволяється друкувати: Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський, УГКЦ † Кир Володимир (Війтишин)

С 44

Скотт Ган, Куртіс Мітч. Католицька біблійна школа: Євангеліє від Марка. — «Видавництво «Апостол», 2013. — 76 c. ISBN 978-966-97294-1-5 Пояснення Євангелія від Марка. Читаючи Біблію, наближаємося до Ісуса, Слова Божого; і для того, щоб наблизитись до Ісуса, мусимо наблизитись до Нього в молитовному читанні натхненного Слова Божого — Святого Писання. Автори «Католицької біблійної школи» пропонують заглибитись у Святе Письмо і відкрити для себе католицьке біблійне вчення. У цих біблійних коментарях містяться пояснення з різними позначками: «Зміст і єдність» (зв’язок старозавітних віршів із новозавітними), «Жива традиція» (пояснення вірша у світлі вчення Церкви), «Аналогія віри» (як таємниці нашої віри відкривають і пояснюють одна одну). Окрім того, книга містить рубрики «Розбір слів», «Таблиці», «Тематичні пояснення». В кінці книги — питання для обговорення в групах та для застосування в щоденному житті християнина. Для широкого кола читачів, духовенства, біблійних груп.

УДК 272/273-247.6-273 ББК 86.375-2

Всі права застережено. Без письмового дозволу видавця жодна частина тексту не може розповсюджуватися чи тиражуватися у будь-якому вигляді; сюди входять також фотокопіювання, запис на цифрові носії та розміщення в інформаційних системах пошуку.

ISBN 978-966-97294-1-5

ЗМІСТ Вступ

Вступ до Євангелія від святого Марка

План Євангелія від святого Марка

Євангеліє Г.Н.І. Христа від Марка

Розбір слів: Покаяння

Хто такі фарисеї?

Дванадцять апостолів

Мапа: Місця служіння Ісуса в Галилеї

Розбір слів: Пекло

Мапа: Місце розвитку євангельських подій

Розбір слів: Викуп

Хто такі садукеї?

Розбір слів: Христос

Появи воскреслого Христа

Питання для вивчення

ВСТУП Ви приступаєте до «Слова Божого». Так християни найчастіше називають Біблію, і цей вислів наповнений багатим змістом. Він також є титулом Другої Особи у Святій Трійці, Бога-Сина. Бо Ісус Христос став плоттю для нашого спасіння, і «зветься ім’я Його — Слово Боже» (Од. 19:13; пор. Йо. 1:14). Словом Божим є Святе Письмо. Словом Божим є Ісус. Цей близький зв’язок між Божим писаним словом та Його вічним Словом є навмисним і був церковною традицією від першого покоління. «Усе Святе Письмо — це єдина книга, і ця єдина книга — Христос, «тому що все Святе Письмо говорить про Христа і все Святе Письмо сповнюється у Христі»1» (ККЦ 134). Це не означає, що Писання є божественним таким самим чином, у який Ісус є божественним. Воно найімовірніше є божественно натхненним, і тому унікальне в світовій літературі, так само як воплочення вічного Слова є унікальним у людській історії. Однак ми можемо сказати, що натхненне слово нагадує воплочене Слово у декількох важливих моментах. Ісус Христос є Словом Божим воплоченим. У своїй людськості Він є схожим на нас у всіх речах, окрім гріха. Як витвір людини, Біблія є подібною до будь-якої іншої книги, за винятком того, що вона є безпомильною. Як Христос, так і Писання, свідчить Другий Ватиканський собор, дані «заради нашого спасіння» (Dei Verbum 11), і вони дають нам остаточне Боже об’явлення Себе. Таким чином, ми не можемо сприйняти одне без другого: Біблію без Ісуса чи Ісуса без Біблії. Кожне з них є ключем до тлумачення іншого. А оскільки Христос є центральною темою всього Писання, св. Єронім стверджує, що «не-

знання писань є незнанням Ісуса»2 (ККЦ 133). Коли ми приступаємо до Біблії, ми наближаємось до Ісуса, Слова Божого; а для того, щоб зустрітися з Ісусом, ми повинні приступити до Нього в молитовному пізнанні натхненного Слова Божого, Святого Письма. Натхненність та безпомильність. Католицька Церква акцентує на основних твердженнях Біблії, і наше прийняття цих тверджень є важливим, якщо ми читатимемо Писання і застосовуватимемо його в нашому житті, що і є наміром Церкви. Отож недостатньо є просто ствердно хитати головою на слова «натхненне», «унікальне» чи «непомильне». Ми повинні розуміти, що Церква вкладає в ці терміни, і ми повинні саме так їх розуміти. Зрештою, те, що ми віримо Біблії, неминуче вплине на те, як ми читаємо Біблію. Те, як ми читаємо Біблію, своєю чергою, визначатиме, що ми відбираємо для себе з її священних сторінок. Ці принципи залишаються правдивими, що би ми не читали: новини, ордер на обшук, рекламу, платіжний чек, рецепт лікаря, повідомлення про конфіскацію майна. Як (або чи взагалі) ми читаємо ці речі, залежить великою мірою від наших заздалегідь сформованих понять про надійність та авторитетність їхніх джерел і того, як вони потенційно можуть вплинути на наше життя. У деяких випадках нерозуміння авторитетності документа може призвести до страшних наслідків. У іншому разі воно може стримувати нас від того, щоб насолодитися тими винагородами, які по 1

Hugh of St. Victor, De Arca Noe 2,8: PL 176, 642: пор. там же 2,9: PL 176, 642 – 43. DV 25; пор. Флп. 3:8 та св. Ієронім, Commentariorum Isaiam libri xviii, prol.: PL 24, 17b.

Вступ праву є нашими. Щодо Біблії, то як винагороди, так і наслідки мають високу цінність. Що має на увазі Церква, коли стверджує словами св. Павла: «Все Писання — надхненне Богом» (2 Тим. 3:16)? Оскільки термін «надхненне» в цьому уривку можна перекласти як «сповнене Божим подихом», звідси випливає, що Бог видихнув Своє Слово Писання так, як ми видихаємо повітря, коли розмовляємо. Це означає, що Бог є первинним автором Біблії. Безперечно, у цьому завданні Він також використав людей як авторів, але Він не просто допомагав їм, коли вони писали, чи схвалював те, що вони написали. Бог-Дух Святий є основним автором Писання, а люди як автори є інструментами. Вони вільно писали, але тільки те, чого Бог хотів: Слово Боже лише словами Божими. Це диво подвійного авторства поширюється на все Письмо і на кожну його частину, отож що би не стверджували люди як автори, Бог стверджує це саме їхніми словами. Принцип біблійної непомильності логічно випливає з принципу божественного авторства. Зрештою, Бог не може обманювати і не може помилятися. Оскільки Біблія є божественно натхненна, вона має бути без помилок у всьому, що її божественний Автор та люди як автори вважають правдивим. Це означає, що біблійна непомильність є таємницею навіть ширшою за масштабами, ніж безгрішність, яка гарантує нам, що Церква завжди вчитиме правди стосовно віри та моралі. Звичайно, мантія непомильності також покриває віру та мораль, але вона поширюється, щоб забезпечити те, що всі факти та події історії спасіння є правильно для нас викладені у Писанні. Непомильність є нашою гарантією, що слова та вчинки Божі, записані в Біблії, є уніфікованими та істинними, одностайно проповідуючи чуда Його спасаючої любові. Гарантія непомильності не означає, однак, що Біблія є енциклопеді-

6 єю для всіх випадків життя і містить інформацію на будь-яку тему. Біблія, наприклад, не є підручником з емпіричних наук, і її не можна так сприймати. Коли біблійні автори переповідають факти природного порядку, ми можемо бути певні, що вони говорять виключно описово та «феноменологічно», згідно з тим, якими ці речі видавалися їхньому розумові. Авторство Біблії. У цих доктринах висловлюється думка про Боже бажання, щоб світ Його знав, і щоб кожен чоловік, жінка та дитина, яких Він сотворив, увійшов із Ним у взаємини любові. Бог дав нам Писання не просто для того, щоб поінформувати чи мотивувати нас; понад усе Він хоче нас спасти. Ця вища мета лежить в основі кожної сторінки Біблії, ба більше — кожного слова в ній. Для того, щоб об’явити Себе, Бог вживає термін, який теологи називають «акомодація» (лат. «accomodationem» — поблажливість). Іноді Господь нахиляється, щоб промовляти «поблажливо» — тобто Він промовляє так, ніби мав ті самі пристрасті та слабкості, які маємо ми (наприклад, Бог каже, що Він «жалував», що створив людину у книзі Буття 6:6). У іншому разі Він промовляє піднесено — тобто, наділяючи людські слова божественною силою (наприклад, через пророків). Численні приклади божественної акомодації у Біблії є виявленням Божих мудрих батьківських задумів. Бо мудрий батько може говорити до своїх дітей або поблажливо, яким є мовлення батьків з маленькими дітьми, або підносячи розуміння дітей на більш зрілий рівень. Таким чином, Слово Боже є спасительним, батьківським та особистим. Через те, що воно промовляє безпосередньо до нас, ми ніколи не повинні залишатися байдужими до його змісту; зрештою, Слово Боже є одночасно предметом, причиною та підтримкою нашої віри. Воно є, по суті, випробовуванням нашої віри, оскільки у Пи-

7 санні ми бачимо лише те, що вона дозволяє нам бачити. Якщо ми віримо в те, у що вірить Церква, ми побачимо у Писанні спасенне, безпомильне та божественно авторське об’явлення Отця. Якщо ми віримо в щось інше, ми бачимо зовсім іншу книгу. Це випробовування стосується не лише пересічних віруючих, а й церковних теологів та ієрархії, навіть учення Церкви. Другий Ватиканський собор нещодавно наголошував на тому, що Писання повинно бути «самою душею священної теології» (Dei Verbum 24). Як відлунював це могутнє вчення у своєму власному вченні кардинал Йозеф Ратцінґер, Папа Бенедикт XVI, стверджуючи, що, «Нормативні теологи є авторами Святого Письма» (наголос доданий). Він нагадав нам, що Писання та догматичні вчення Церкви тісно переплетені до тої точки, коли вони стають невіддільними: «Догма, за визначенням, є нічим іншим, ніж тлумаченням Письма». Визначені догми нашої віри, таким чином, вміщають у собі непогрішне тлумачення Церквою Писання, а теологія є подальшим розмірковуванням над цією роботою. Смисл Писання. Оскільки Біблія має як божественного, так і людей як авторів, ми повинні опанувати інший вид читання, ніж той, до якого звикли. Передусім ми повинні читати Писання згідно з його буквальним смислом, так, як ми читаємо будь-яку іншу літературу. На цьому початковому етапі ми намагаємося розкрити значення слів та виразів, які вживаються біблійними авторами, так, як їх розуміли в оригінальному контексті й оригінальні адресати. Це означає, крім усього іншого, що ми не трактуємо усе, що читаємо, «буквально», так, ніби Писання ніколи не говорить образно чи символічно (воно часто так говорить!). Натомість ми читаємо його згідно з правилами, які керують різними літературними формами письма, залежно від того, чи ми чита-

Вступ ємо оповідь, поезію, лист, притчу чи апокаліптичне бачення. Церква закликає нас читати божественні книги в такий спосіб, щоб переконатися, що ми розуміємо, що намагалися пояснити Божому народові люди як автори. Буквальний смисл, однак, не є єдиним змістом Біблії, оскільки ми трактуємо її священні сторінки також згідно з духовним змістом. У такий спосіб ми вишукуємо, що нам намагається сказати Святий Дух, навіть поза межами того, що автори-люди стверджували свідомо. Тоді як буквальний смисл Писання описує історичну дійсність — факт, предмет сприйняття або подію, — духовний смисл виявляє глибші таїнства, які відкриваються через історичні реалії. Духовний смисл для буквального є тим, чим душа є для тіла. Ви можете розрізняти їх, але якщо спробуєте розділити, одразу настає смерть. Св. Павло першим наполягав на цьому і попереджав про наслідки: «Він [Бог] нас зробив здібними слугами Нового Завіту не з букви, але з духу, бо буква убиває, дух же оживлює» (2 Кор. 3:6). Католицька традиція визнає три принципи духовного смислу, які стоять на фундаменті буквального смислу Писання (див. ККЦ 115). (1) Першим принципом є алегоричний смисл, який розкриває духовне та пророче значення біблійної історії. Алегоричні інтерпретації, таким чином, виявляють, як особи, події та інституції Писання можуть указувати за межі самих себе на більші тайни, які ще повинні прийти (СЗ), чи показують плоди таїнств, які вже виявлені (НЗ). Християни часто читали Старий Завіт у такий спосіб для того, щоб з’ясувати, яким чином таємниця Христа у Новому Завіті була колись захована у Старому, і як повна значущість Старого Завіту, зрештою, виявилася у Новому. Алегоричне значення також є прихованим у Новому Завіті, особливо в житті та вчинках Ісуса, записаних у Євангеліях. Через те, що Христос є Головою Церкви і джерелом

Вступ її духовного життя, те, чого було досягнуто Христом. Головою під час Його земного життя, стає прообразом того, що Він повсякчас творить у Своїх послідовниках Своєю милістю. Алегоричний смисл будує чесноту віри. (2) Другим є тропологічний, або моральний смисл, який виявляє, як дії Божого народу у Старому Завіті та життя Ісуса в Новому підштовхують нас до того, щоб сформувати доброчесні звички у нашому власному житті. Таким чином, він виокремлює з Писання попередження проти гріха, а також натхнення для прагнення святості та чистоти. Завданням морального смислу є будувати чесноту милосердя. (3) Третім є анагогічний смисл, який вказує нагору, на небесну славу. Він показує нам, як численні біблійні події стають прообразом нашого кінцевого возз’єднання з Богом у вічності і як речі, які є «видимі» на землі, є образами речей, «невидимих» на Небі. Оскільки анагогічний смисл веде нас до розмірковування над нашою долею, його значенням є будувати чесноту надії. Разом із буквальним смислом, таким чином, ці три принципи духовного смислу вимальовують повноту того, що Бог хоче дати нам через Своє Слово, і складають те, що давня традиція називала «повним смислом» Святого Письма. Усе це означає, що діла та події у Біблії заряджені значенням, яке перебуває поза тим, що є безпосередньо очевидним для читача. По суті, цим значенням є Ісус Христос та спасіння, заради якого Він помер, щоб дати його нам. Це особливо справджується в книгах Нового Завіту, які проголошують Ісуса відкрито; але це також стосується Старого Завіту, який говорить про Ісуса приховано та символічно. Люди як автори Старого Завіту сказали нам стільки, скільки змогли, але вони не могли чітко розгледіти форму всіх майбутніх подій, які перебували від них на значній відстані. Саме божественний автор Біблії, Святий Дух, міг передбачити і передба-

8 чав спасенну дію Христа від першої сторінки книги Буття і надалі. Новий Завіт, таким чином, не скасував Старого. Натомість Новий здійснив Старий, і в такий спосіб він підняв вуаль, яка тримала прихованим обличчя Господньої нареченої. Коли завіса піднята, ми раптом бачимо світ Старого Завіту, який був сповнений величчю. Вода, вогонь, хмари, сади, дерева, пагорби, голуби, ягнята — всі ці речі є пам’ятними деталями в історії та поезії Ізраїлю. Але тепер, коли їх видно у світлі Ісуса Христа, вони стають значно більшими. Для християн, які мають очі, щоб бачити, вода символізує спасаючу силу Хрищення; вогонь — Святого Духа; невинне ягня — Христа розіп’ятого; Єрусалим — місто небесної величі. Духовне читання Письма не є чимось новим. Насправді навіть перші християни читали Біблію у такий спосіб. Св. Павло описує Адама як «образ» Ісуса Христа, який мав прийти (Рим. 5:14). «Образ» є реальною особою, місцем, річчю чи подією в Старому Завіті, яка провіщає щось більше в Новому. З цього терміна ми отримуємо слово «образність», яке стосується вивчення того, як Старий Завіт слугує прообразом Христа (ККЦ 128 – 30). У іншому місці св. Павло показує глибше значення історії Авраамових синів, заявляючи, що «це має інше значення» (Гал. 4:24). Він не каже, що ці події давнього минулого не відбувалися; він стверджує, що вони відбулися і символізували щось більш славетне, що мало ще настати. Новий Завіт пізніше описує намет стародавнього Ізраїлю як «образ і тінь небесної святині» (Євр. 8:5), а Закон Мойсея як «тінь майбутніх благ» (Євр. 10:1). Св. Петро своєю чергою зазначає, що Ной та його сім’я «урятувалися водою» у такий спосіб, який є «прообразом» священного Хрищення, яке «вас … тепер спасає» (1 Пт. 3:20 – 21). Цікаво, що вираз, який перекладено як «прообраз» у цьому вірші, є грецьким терміном,

9 який позначає звершення або подобу стародавнього «образу». Однак нам необов’язково орієнтуватися на апостолів, щоб підтвердити необхідність духовного читання Біблії. Зрештою, і сам Ісус читав у такий спосіб Старий Завіт. Він посилався на Йону (Мт. 12:39), Соломона (Мт. 12:42), храм (Йо. 2:19) та мідного змія (Йо. 3:14) як на «знаки», які вказували на Нього. Ми бачимо в Євангелії від Луки, як Христос утішав учнів по дорозі до Емауса, як, «почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього» (Лк. 24:27). Саме це розширене духовне тлумачення Старого Завіту мало такий вплив на цих тимчасово розчарованих подорожніх, що змусило їхні серця «палати» у грудях (Лк. 24:32). Критерії тлумачення Біблії. Ми також повинні вміти розрізняти «повний смисл» Писання, оскільки він включає як буквальний, так і духовний смисли. Однак це не означає, що ми повинні «вичитувати» в Біблії значення, яких там насправді немає. Духовна інтерпретація не є нестримним польотом уяви. Вона, ймовірніше, є священною наукою, яка розвивається згідно з певними принципами та підпорядковується священній традиції, вченню Церкви та ширшій спільноті біблійних тлумачів (як живих, так і тих, хто вже помер). У пошуках повного смислу тексту нам завжди слід уникати тенденції «надмірно одухотворяти», тому що це применшує чи відкидає буквальну правду Біблії. Св. Тома Аквінський добре усвідомлював таку небезпеку і стверджував, що «усі смисли Святого Письма ґрунтуються на одному, тобто буквальному смислі» («Сумма» I, 1, 10, ad 1, цитовано у ККЦ 116). З другого боку, нам ніколи не слід обмежувати значення тексту лиш до буквального, задуманого смислу людини як автора, так ніби божественний Автор не торкнувся уривка, який

Вступ треба читати в світлі Христового приходу. На щастя, Церква дала нам орієнтири в нашому вивченні Писання. Унікальний характер та божественне авторство Біблії закликають нас читати її «у Дусі» (Dei Verbum 12). Другий Ватиканський собор окреслює це вчення практично, спрямовуючи нас до читання Писання згідно з трьома конкретними критеріями: 1. Ми повинні «звертати велику увагу «на зміст і єдність усього Письма»» (ККЦ 112). 2. Ми повинні «читати Письмо «згідно з засадами живої традиції усієї Церкви»» (ККЦ 113). 3. Ми повинні «бути уважними «до аналогії віри»» (ККЦ 114; пор. Рим. 12:6). Ці критерії захищають нас від багатьох небезпек, які можуть стати пасткою для читачів Біблії, починаючи від найновішого дослідника і закінчуючи найавторитетнішим ученим. Читання Письма поза контекстом є однією з таких пасток, і, напевне, такою, якої найважче уникнути. Наочною є в 1950-ті роки розповідь про молодого чоловіка, який ретельно вивчає сторінки Біблії. Він каже до своєї сестри: «Не турбуй мене; я намагаюся знайти вірш із Письма, який би підтвердив мої заздалегідь сформовані погляди». Без сумніву, біблійний текст, вирваний зі свого контексту, можна перекрутити для того, щоб сказати щось зовсім відмінне від того, яким був намір автора. Критерії Церкви ведуть нас у цьому, визначаючи, що складає автентичний «контекст» певного біблійного уривка. Перший критерій спрямовує нас до літературного контексту кожного вірша, включаючи не лише слова та абзаци, які оточують його, а й цілий корпус письмових творів автора та насправді розмах усієї Біблії. Повний літературний контекст будьякого вірша Письма включає кожен текст від книги Буття до Одкровення, тому що Біблія є цілісною роботою,

Вступ а не лише бібліотекою різних книг. Для прикладу, коли Церква віднесла до канону книгу Одкровення, вона визнала, що ця книга є незрозумілою без ширшого контексту всієї Біблії. Другий критерій поміщає Біблію в рамки контексту спільноти, яка береже «живу традицію». Цією спільнотою протягом усіх віків є народ Божий. Християни жили своєю вірою понад тисячоліття до того, як було винайдено друкарський верстат. Протягом століть небагато віруючих мали примірники Євангелій, і мало хто навіть умів читати. Однак вони сприймали Євангеліє — через проповіді своїх єпископів та духівництва, через молитву та медитацію, через християнське мистецтво, через святкування Літургії та через усну традицію. Це все було виявленням «живої традиції», культури живої віри, яка простягається від стародавнього Ізраїлю до сучасної Церкви. Для ранніх християн Євангеліє не могло бути зрозумілим без цієї традиції. Це ж стосується і нас. Шанування традиції Церкви захищає нас від будь-якої хронологічної чи культурної обмеженості, такої, як наукові дивацтва, які з’являються і захоплюють покоління тлумачів, доки їх не відкине наступне покоління. Третій критерій поміщає духовні тексти у рамки віри. Якщо ми віримо, що Писання натхненне Богом, ми також повинні вірити, що воно є внутрішньо послідовним та сумісним із усіма доктринами, в які вірять християни. Пам’ятайте, що церковні догми (такі, як Реальна Присутність Христа в Євхаристії, папство, Непорочне Зачаття) не є чимось доданим до Письма, а лишень безпомильним трактуванням Письма Церквою. Використання цього учбового посібника. Ця книга призначена для того,

щоб провести читача через Писання згідно з церковними приписами — вірними канону, традиції та віровчен-

10 ню. Церковні принципи тлумачення, таким чином, сформували складові частини цієї книги, і вони розроблені для того, щоб зробити вивчення Письма читачем настільки ефективним та корисним, наскільки це можливо. Вступні частини. Ми робили вступи до книг Біблії у формі статей, у яких висвітлювалися такі питання, як авторство, дата складання, мета та основні теми. Ця фонова інформація допоможе читачам наблизитися до самого тексту та зрозуміти його. Коментарі. Основні примітки в нижній частині кожної сторінки допомагають користувачеві читати Письмо з розумінням. Вони в жодному разі не вичерпують значення священного тексту, але забезпечують фоновий матеріал, який допоможе читачеві розуміти те, що він читає. Часто ці примітки роблять зрозумілим та відкритим те, що мали на увазі святі автори, або те, що вони залишали прихованим. Вони також надають велику кількість історичної, культурної, географічної та теологічної інформації, яка стосується натхненних оповідей, — інформації, яка може допомогти читачеві звести міст між біблійним світом та його власним. Перехресні посилання. Між біблійним текстом угорі кожної сторінки та коментарями внизу перелічені численні перехресні посилання, які вказують читачам на інші уривки Письма, що стосуються того уривка, який вивчається зараз. Цей супровід є невід’ємною частиною будь-якого серйозного дослідження. Це також чудовий спосіб з’ясувати, як зміст Писання «тримається разом» у єдності провидіння. Окрім біблійних перехресних посилань у коментарях, також наявні посилання на окремі уривки з Катехизму Католицької Церкви. Ці уривки не є доктринальними «словами зі Святого Письма», які наведено як доказ, але їх призначенням є допомогти читачеві тлумачити

11 Біблію згідно з думкою Церкви. Наведені посилання на Катехизм стосуються або безпосередньо біблійного тексту, або ширшої доктринальної теми, яка суттєво проливає світло на цей текст. Тематичні статті, розбори слів, таблиці. Ці розділи сприяють ширшому розумінню читачами окремих деталей. Тематичні статті присвячені важливим темам та пояснюють їх більш ретельно та теологічно, ніж коментарі, часто співставляючи їх з доктринами Церкви. Іноді до коментарів додаються розбори слів, які підводять читачів до давньої мови Письма. Вони повинні допомогти читачам ліпше зрозуміти та оцінити натхненну термінологію, якою пронизані священні книги. У книзі також поміщені таблиці, які узагальнюють біблійну інформацію. Коментарі до графічних позначень. Три окремі графічні позначки є вкраплені в коментарі, кожна з яких відповідає одному з трьох церковних критеріїв для біблійного тлумачення. Жирний шрифт позначає уривок чи уривки, яких стосуються ці графічні позначки.

Вступ З одного боку, вони відсилають до доктринального вчення Церкви, яким чином воно представлено в працях Святих Отців, ісповіданнях віри та Вселенських соборах; з другого, вони запозичують та перефразовують духовні тлумачення різних отців Церкви, богословів та святих. Примітки, позначені графічною позначкою ключів, стосуються «аналогії віри». Тут ми роз’яснюємо те, як таїнства нашої віри відкривають та пояснюють одна одну. Цей тип порівняння між християнськими віруваннями показує зв’язок та єдність визначених догм, які є непомильним тлумаченням Письма Церквою.

Практичне застосування. Напевне, найбільш важливий контекст з усіх ми приберегли насамкінець — внутрішнє життя індивідуального читача. Що ми отримаємо з Біблії, великою мірою залежить від того, як ми приступаємо до Біблії. Якщо ми не живемо стабільним та дисциплінованим молитовним життям, у нас ніколи не буде шанобливості, глибокої покори чи ласки, які нам необхідні, щоб побачити Письмо таким, яким воно є Примітки, позначені графічною насправді. Ви приступаєте до «Слова Божого». позначкою книги, стосуються «змісту та єдності» Письма, показуючи, як Але протягом тисячів років, ще до певні уривки Старого Завіту висвіт- того, як ви були зачаті у лоні матері, люють таїнства Нового. Багато ін- Слово Боже приступало до вас. формації у цих коментарях пояснює оригінальний контекст цитат та вка- На завершення. Ця книжка, яку ви зує на те, як і чому такі уривки мають тримаєте в руках, є лишень маленьпрямий стосунок до Христа або Церк- кою частинкою значно більшої праці, ви. У таких примітках читач може яка ще виконується. Учбові посібнирозвинути чутливість до краси та ки, подібні до надрукованого у цій єдності Божого плану спасіння, як він книжці, готуються для всіх книг Біблії і поступово, в міру завершення, вихопростягається через обидва Завіти. дитимуть у світ. Нашою кінцевою меПримітки, позначені графічною тою є опублікувати двотомник Катопозначкою голуба, вивчають пев- лицької Біблійної школи, який вклюні уривки у світлі церковної «живої чатиме увесь текст Письма разом із традиції». Оскільки Дух Святий про- коментарями, таблицями, перехресвадить учення Церкви і надихає духо- ними посиланнями, мапами та іншивний смисл Письма, то такі коментарі ми частинами. Тим часом публікуванадають інформацію у цьому річищі. тимемо й окремі книжки з надією, що

Вступ Божі люди матимуть користь від цієї праці ще до її повного завершення. Ми включили довгий список питань для вивчення в кінці книги для того, щоб зробити цей формат настільки корисним, наскільки можливо не лише для індивідуального ви-

12 вчення, а також для групових робіт чи обговорень. Ціллю цих питань є допомогти читачам як розуміти Біблію, так і застосовувати її в своєму житті. Ми молимося, щоб Бог скористався з нашої праці та вашої для того, щоб допомогти оновити лице землі!

ЄВАНГЕЛІЄ Г.Н.І. ХРИСТА ВІД

МАРКА

4. — так виступив Йоан, христивши у пустині та проповідувавши хрищення покаяння на прощення гріхів. 5. І виходили до нього — вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, хрис1. Початок Євангелії Ісуса Христа, тились* від нього в ріці Йордані й виСина Божого. 2. Як написано в пророка знавали гріхи свої. Ісаї: «Ось я посилаю мого посланця пе6. Йоан одягнений був в одежу ред тобою, який приготує тобі дорогу. з верблюжого волосу й носив ремін3. Голос вопіющого в пустині: Го- ний пояс на своїх бедрах, а їв сарану туйте Господеві дорогу, вирівняйте й мед дикий. 7. І проповідував, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший стежки його», Йоан Христитель проповідує в пустині 1 – 13; покликання Симона, Андрія, Якова та Йоана 14 – 20; оздоровлення біснуватого, тещі Петра та прокаженого 21 – 45

1:2–8: Мт 3:1–12; Лк. 3:2–16; Йо. 1:6, 15, 19–28. 1:2: Мал. 3:1; Мт. 11:10; Лк. 7:27. 1:3: Іс. 40:3. 1:4: Ді. 13:24. 1:1 Початок. Перший вірш є заголовком для всього Євангелія. Євангеліє — Добра Звістка про те, що Христос прийшов звільнити всі народи від гріха, егоїзму та сатани і об’явити світові внутрішнє Боже життя. Задля досягнення цього Ісус проголошує про початок Царства Божого (1:15). Син Божий — головне та найчастіше вживане звання Ісуса в Марка (1:1; 3:11; 5:7; 9:7; 12:6; 14:61; 15:39; ККЦ 422, 515). І діла (чуда), і слова (вчення) Ісуса підкріплюють це твердження про божественне Синівство, а Отець виголошує це привселюдно під час Його Хрищення (1:11) та переображення (9:7). 1:2 – 3 Марко окреслює місію Йоана та Ісуса, поєднуючи три уривки із СЗ: Іс. 40:3, Вих. 23:20 та Мал. 3:1. • Уривок із книги Вихід нагадує про те, як Ягве послав ангела, щоб він вивів Ізраїль з єгипетської неволі до Обіцяної Землі. Ісая переносить цей спогад із давноминулих часів у майбутнє, звіщаючи про те, що й Ізраїль, і всі народи зазнають Нового Виходу в епоху Месії. Необхідно зробити всі приготування для приходу нового Визволителя, для Стражденного Слуги, який усі народи виведе із темряви гріха та ідолопоклонства до світла гори Сіону. Пророцтво Малахії показує темний бік розвитку цих подій, попереджаючи Єрусалим про те, що прихід Господа й Месії матиме катастрофічні наслідки, якщо пастирі Ізраїлю будуть не готові зустрічати Його, коли Він прийде. Для Марка ці уривки пов’язані між собою спільним закликом до приготування дороги для Господа: Йоан — це провісник, що вказує на дорогу Но-

вого Виходу, а Ісус — це той Господь та Стражденний Слуга, що його здійснить. Тут єдине місце, де Марко безпосередньо цитує СЗ у своєму Євангелії (див. примітку до Мр. 8:27 – 10:52). 1:5 христились від нього: хрищення Йоана означало необхідність внутрішньої чистоти, але саме не здійснювало очищення у сакраментальний спосіб. Йоан був цілковито свідомий того, що його учні повинні прийняти вище Хрищення від Месії, яке б не лише символізувало духовне очищення, але й звершувало б його. Лише християнське таїнство змиває з душі гріх, вселяє благодать божественного синівства, а також відроджує віруючу людину в Святому Дусі (Йо. 3:5; Ді. 2:38; Тит. 3:5; ККЦ 718 – 20). в ріці Йордані: головна річка в Палестині, а також придатне місце для хрищення великої кількості людей. • Йордан пов’язаний з оповідями про порятунок у СЗ. Тут ізраїльтяни перейшли на той бік, аби успадкувати Обіцяну Землю (І.Н. 3:14 – 17). Так само тут арамей Нааман (поганин) очистився від прокази (2 Цар. 5:14). На такому подвійному тлі Йоанове служіння на Йордані є підготовкою до спасіння Месією Ізраїля та поган. 1:6 Йоан одягнений був: одежа зі шкіри тварин — це характерне вбрання пророків СЗ (Зах. 13:4). • Вигляд Йоана нагадував вигляд * Аби уникнути різного написання слів (особливо власних назв) у коментарях і Євангелії святого Марка, дотримуватимемось правопису, що ним користувався о. Іван Хоменко при перекладі Святого Письма.

Марка, 1

від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів. 8. Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом». 9. Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї, і був хрищений

Йоаном у Йордані. 10. І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на нього. 11. І голос ізлинув з неба: «Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання». 12. І відразу Дух повів його

1:9–11: Мт. 3:13–17; Лк. 3:21–22; Йо. 1:29–34. 1:11: Пс. 2:7; Іс. 42:1. Іллі (2 Цар. 1:8), а його присутність на Йордані нагадує місце, де Ілля був взятий на небо (2 Цар. 2:6 – 11) (див. примітку до Мр. 9:11). їв сарану: одна з небагатьох чистих (кошерних) комах, яких Бог дозволив ізраїльтянам споживати в їжу у Старому Завіті (Лев. 11:22). Ця подробиця змальовує Йоанову вірність Торі, а також підкреслює його зречення зручностей світу. Спосіб життя, якого дотримувались його учні, включав також і піст (2:18).

РОЗБІР СЛІВ Покаяння (Mр. 1:4) Грецьке μετάνοια — метанойя — буквально «переміна розуму». Це слово вживається 22 рази в Новому Завіті і означає цілковите навернення людини до Господа. Ґрунтуючись на подібних старозавітних поняттях, воно виражає необхідність подвійного поруху серця: той, хто кається, відвертається від гріха (1 Цар. 8:35; Єз. 18:30) і повертається до Бога (Ос. 6:1; Сир. 17:25, 26; Євр. 6:1). Покаяння приходить зі щирим жалем про колишні недоліки та твердим рішенням уникати їх у майбутньому, а також може супроводжуватись тілесними дисциплінарними заходами, наприклад, постом (Дан. 9:3 – 5; Йоіл 2:12; 2 Кор. 7:10). Оскільки покаяння є поступовим процесом переміни, то Бог із терпінням ставиться до грішників, які намагаються виправити свої провини та спрямувати життя до святості (Муд. 12:10; Рим. 2:4; 2 Пт. 3:9). Натхненням до покаяння є вічне життя, що дається у Христі (Мр. 1:15; Ді. 2:38), а його щирість стає очевидною, коли життя людини змінюється відповідно до Євангелія (Мт. 3:8; Ді. 26:20; Гал. 5:22 – 24).

1:7 я недостойний: свідоцтво про Йоанову смиренність. Знімати і нести сандалі було низькою справою, яку мали виконувати лише раби, служачи своєму панові. Йоан вважає себе негідним виконати для Месії навіть роботу раба. • Алегоричний зміст (Св. Григорій Двоєслов. 40 бесід на Євангелії, 7): взуття Ісуса, зроблене зі шкір мертвих тварин, зображає собою людство, мертве в гріху. Коли Христос зодягнувся у нашу природу у своєму втіленні, то це чудо виявилось настільки неосяжним, що навіть Йоан не зміг його розв’язати або пояснити цю таємницю Бога, що став людиною. 1:9 – 11 Хрищення Ісуса: не маючи гріха, Ісус не потребує покаяння (Євр. 4:15; 1 Пт. 2:22). Проте він отримує Йоанове хрищення, аби зарахувати себе до грішників — це частина плану Отця для того, щоб їх спасти (ККЦ 536). Голос Отця, хрищення Сина і сходження Духа відзначають цей епізод як одкровення про Пресвяту Трійцю (див. примітку до Mт. 3:15). 1:10 небо розкрилось: в оригіналі вираз є більш драматичним, ніж у перекладі, оскільки грецьке слово σχίζο — «схізо» означає «роздиратись» або «розриватись». Таким чином, небеса розірвалися при звуках Божого голосу та сходженні Духа (Іс. 61:1). В іншому місці у Марка це саме дієслово вжито для описання того, як роздерлась храмова завіса (15:38), — цей епізод також супроводжується визнанням Ісусового Синівства (15:39). голуб: образ, який має різноманітні асоціації в Біблії (П. п. 1:15; 6:9; Ос. 11:11; Мт. 10:16). • Тісний зв’язок між Духом і голубом можна знайти в Бутті: як дух Божий ширяв над водами під час творіння (Бут. 1:2), так само Ной випустив «голуба», який ширяв над водами потопу після того, як творіння було очищене й оновлене (Бут. 8:10 – 12). Таким чином, Хрищення Ісуса ознаменовує новий початок для світу через Духа, і воно є прообразом нашого власного очищення через Хрищення (1 Пт. 3:18 – 22; ККЦ 536, 694, 701) (див. примітку до Mт. 3:11). 1:11 Син мій любий: оголошене Отцем перегукується з декількома уривками зі СЗ. • (1) В Ісаї 42:1 пророкується про прихід Слуги, що буде до вподоби Богові, він врятує Ізраїль (Іс. 42:7) і буде «світло народам» (Іс. 42:6). Ісус виконав своє завдання Стражденного Слуги (10:45) і світла світу (Йо. 8:12). (2) У Псалмі 2:7

Марка, 1

в пустиню; 13. і він перебував у пустині сорок день, спокушуваний сатаною, і був із дикими звірями, а ангели йому служили. 14. А коли видано Йоана, Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Божу Євангелію, 15. кажучи: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію». 16. Проходивши ж повз море Галилейське, побачив він Симона й Андрія, його брата, як вони кидали мережу

в море, були бо рибалки. 17. Ісус їм сказав: «Ідіть за мною, я зроблю вас рибалками людей». 18. І вмить, покинувши мережу, пішли слідом за ним. 19. Пройшовши трохи далі, побачив Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що теж були у човні й направляли сіті, 20. тож відразу їх покликав. І ті, покинувши батька Заведея в човні з наймитами, пішли слідом за ним. 21. Прийшли вони в Капернаум, і він, відразу в суботу, увійшовши

1:12–13: Мт. 4:1–11; Лк. 4:1–13. 1:14–15: Мт. 4:12–17; 4:14–15. 1:16–20: Мт. 4:18–22; Лк. 5:1–11; Йо. 1:40–42. 1:21–22: Мт. 7:28–29; Лк. 4:31–32.

царя Давида зображено як помазаного Божого сина. Ісус тут є царським Сином, котрого помазано Духом (Лк. 4:18; Рим. 1:3). (3) Це саме звання колись було дано Ісаакові, де в грецькому перекладі старозавітний вираз «єдиний син» у Бут. 22:2, 12 перекладено «син мій любий». Готовність Авраама принести в жертву Ісаака призвела до того, що Бог поклявся благословити весь світ (Бут. 22:16 – 18), і тому Отець посилає Ісуса для виконання цієї клятви завіту і для сповнення благословень, обіцяних патріархові (Йо. 3:16; Рим. 8:32). 1:12 – 13 скорочена оповідь про спокушування Ісуса. • Ісус стикається з тими самими випробуваннями, що й Адам та Ізраїль у СЗ (ККЦ 538 – 540). Отож Він, коли був спокушуваний сатаною, перебував із дикими звірами, як і Адам був спокушуваний серед звірів у раю. Таким же чином Він відтворює кроки Ізраїлю — Його ведено у пустелю Духом, і там Він випробовується сорок днів, як й ізраїльтяни випробовувались 40 років, ходячи пустелею. По закінченні випробовування Ісус перемагає там, де Адам та Ізраїль зазнали поразки, протистоявши дияволу та довівши Свою Синівську любов до Отця. Він починає широкий наступ проти бісів, смерті та хвороб по всій Євангелії (1:25, 31, 34; 2:11; 3:5; 5:13, 39 – 41) (див. примітку до Mт. 4:1 – 11). • Моральний зміст (Св. Йоан Золотоустий. Тлумачення св. Матея-євангеліста. Бесіда 13): Ісус перетерпів спокуси задля того, щоб навчити своїх учнів перемагати диявола. Тому не слід дивуватись, що після нашого власного Хрищення спокусник нападає на нас із більшою люттю, ніж раніше. Нам обіцяна перемога, якщо ми, як Ісус, віддамось посту і будемо уповати на Господа із терпеливістю, не бажаючи нічого іншого, окрім того, в чому маємо потребу. 1:14 коли арештовано Йоана: доленосна подія, через яку увага переноситься на служіння Ісуса в Галилеї. Перед цим Ісус мав служіння

в Юдеї, яке перетиналось із служінням Йоана (Йо. 2:23) (див. примітку до Mт. 4:12). 1:15 Царство Боже: Боже повновладне правління над усіма народами через Ісуса. • Царство Христа тісно пов’язане із давнім царством Ізраїлю, котре процвітало за правління Давида і Соломона. Хоча імперія Давида невдовзі розвалилась, проте короткий час її існування був передвіщенням слави царювання Христа над колінами Ізраїлю (2 Сам. 5:1 – 5; Мт. 19:28) та іншими поганськими народами (1 Цар. 4:20 – 21; Мт. 28:18 – 20). Давнє царство багатьох народів нині воскресає та переображується в Церкві, де Христос править як законний Давидів спадкоємець (Мт. 1:1, Лк. 1:32 – 33), сидячи на престолі на Небесах (Мр. 16:19; Євр. 8:1 – 2). 1:16 – 20 Перші учні вмить відповідають на заклик Ісуса (1:18, 20). Його переконливе запрошення йти за ним як учнів є початковим кроком Ісуса до відправки місіонерів у світ як рибалок людей (Мт. 28:18 – 20). Христос обирає чоловіків зі скромною освітою, аби показати світові, що мудрість Євангелія походить безпосередньо від Бога, а не від людського розуму (див. таблицю: Дванадцять апостолів до Мр. 3). 1:20 покинувши батька: такий різкий розрив із сім’єю та засобами до існування був у ті часи так само надзвичайним, як і зараз. Цей порив відмовитись від усього та слідувати за Ісусом підкреслює цілковиту перевагу християнського учнівства над будь-якими іншими справами у світі; з наймитами: це наштовхує на думку, що риболовецька справа, яку мав Заведей зі своїми синами, була прибутковою. 1:21 Капернаум: новий дім Ісуса та центр його служіння в Галилеї (2:1; Мт. 4:12 – 13). Він розташований на північному березі Галилейського моря; в суботу: сьомий день тижня у євреїв, відведений для Служби Божої та відпочинку (Бут. 2:3; Вих. 20:8 – 11; ККЦ 2168 – 2173). Оскільки євреї рахують дні від заходу і до заходу

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД СВЯТОГО МАРКА. ПИТАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ Глава 1 Для розуміння 1. 1:4 Розбір слова «покаяння». Що означає грецьке слово «метанойя» (μετάνοια)? Що цим словом називають у Новому Завіті? Якщо метанойя — це поступовий процес, то як це виявляється? 2. 1:11. З якими уривками зі Старого Завіту перегукуються слова Отця, коли Він сказав про Ісуса: «Ти єси Син мій любий»? Що в цих уривках говориться про те, ким є Ісус? 3. 1:12 – 13. Хоча Марко подає дуже небагато деталей стосовно спокушування Ісуса в пустелі, однак у чому полягає важливість цих подробиць, наприклад, про присутність диких звірів, про те, що Його вів у пустелю Дух, і про тривалість Його перебування там? 4. 1:44. Чим обґрунтована Ісусова стратегія, згідно з якою Він наказував бісам і людям не розголошувати того, ким Він є?

Для застосування 1. 1:6, 12 – 13. І Йоан Христитель, і Ісус дотримуються певних практик самодисципліни з релігійних міркувань. Яких практик самодисципліни дотримуєтесь ви з релігійних міркувань, а не через турботу про здоров’я чи з інших особистих причин? Яким чином вони вплинули на «зміну серця» (покаяння)? 2. 1:7. Йоан Христитель визнає, що він негідний зробити навіть найменшої послуги для Месії. Чим відрізняється смирення (знання того, що ти не достойний Бога) від думки про брак власної гідності (самоприниження)? Яким чином істинне смирення поліпшує почуття власної гідності перед Богом? 3. 1:20. Заведеєві сини одразу залишили батька та свою справу, щоб піти за Ісусом. Наскільки радикальною є ваша відповідь на Його поклик? Наскільки вона швидка? 4. 1:35. Ісус вставав задовго до світанку, щоб молитися на самоті. Як ви вважаєте, про що молився Син Божий, і як саме, на вашу думку, Він міг молитись? Як часто ви молитесь, а також коли та де? Як проходить ваша молитва?

Глава 2 Для розуміння 1. 2:15 – 28. У цій главі описано три суперечки між фарисеями та Ісусом. Що це за суперечки? 2. Тематична стаття «Хто такі фарисеї?» Як розуміння підґрунтя фарисеєвого прагнення до особистої святості проливає цілком нове світло на протистояння між ними та Ісусом? Що старались здійснити фарисеї, і яким чином це відрізняється від того, що намагався здійснити Ісус? Зрештою, якщо конфлікти Ісуса з фарисеями були мало пов’язані з розбіжностями в розумінні Закону, то з чим же вони були пов’язані? 3. 2:19. Чому Ісусовим учням негоже постити, коли Жених із ними? Чому християни постять перед Причастям? 4. 2:26. Чому Ісус «помилково» називає Авіятара первосвящеником під час правління Давида, хоча насправді в ті часи первосвящеником був Ахімелех? Чим важливою є згадка про Авіятара?